Видавнича справа та редагування

датчики. Послідовне пересування їх поверхнею відбитка дає можливість відразу виявити, в якому місці відбулося відхилення насиченості котроїсь із фарб від норми. Пробний відбиток, затверджений представником видавництва, стає еталоном для тиражування аркушів на офсетній машині. Аби уникнути розходжень між пробним і тиражним відбитком, перший обов'язково має виконуватися на такому ж гатунку паперу, на якому робитиметься весь наклад видання. З практики видавничої діяльності є немало випадків, коли видавець приносить на поліграфічне підприємство два комплекти плівок кольороподілу, здійсненого в іншій фірмі, не додаючи при цьому пробних відбитків. Такі фірми, для економії коштів, нерідко показують видавцеві електронний варіант кольорової обкладинки на екрані комп'ютера, пояснюючи, що виведення проб тягнутиме з видавця додаткові витрати. Це ризикована справа, адже нерідко принесений «кіт у мішку» виявляється далеко не таким, яким його видавець бачив на екрані. У такому випадку друкарні знімають з себе відповідальність за чужі недоопрацювання. Ще один відповідальний для видавця етап — звірка «чистих аркушів». «Чисті аркуші» - це перші примірники віддрукованих на машині аркушів з відповідною кількістю книжкових шпальт (8, 16, 32), які передаються у видавництво для контролю. Перед редактором постає завдання оперативно перечитати (чи бодай уважно переглянути) ці аркуші на предмет виявлення в них можливих помилок. Робиться це для підстрахування і самозаспокоєння, що в майбутньому виданні буде все гаразд. У випадку, коли на якійсь сторінці все ж виявлено суттєву помилку, доведеться передруковувати цілий аркуш. Це неприємно, але буде дешевше, ніж потім переробляти весь наклад. Є інший, менш накладніший у грошовому вимірі, але гірший для репутації видавця, вихід: вміщення наприкінці майбутньої книги спеціальної вклейки із списком виявлених у процесі звірки чистих аркушів помилок. Колись для видавців це було святим правилом. Більшість новітніх вітчизняних видавництв цього, на жаль, не бажають робити, сподіваючись, очевидно, що читач не помітить. Лише після звірки «чистих аркушів» видавництвом поліграфічне підприємство може приступати до виготовлення сигнальних примірників. Ці примірники робляться не на загальному конвейєрі, а вручну, аби ще раз дати можливість видавцеві здійсни-