Алехно Олена by vsrjourn vsrjourn

Планета С № 1, Травень, 2011

Образотворчість Контури і тіні дівочої душі

Фотопідбірка

Коли завмерла мить в очах

Новела

Зворотний бік янгольської подоби

ЗМІСТ

Вулиця як подіум - 4 Театральні забавки карпенківців - 6 У Грецію по диплом - 10 Для вас пишу... - 12 Про тіні - 14 В круговерті - 15 Нове в читальні - 16 Яких видань тобі не вистачає? - 18 Майже життєві історії - 19 Історія одного мистецтва - 20 Зворотний бік янгольської подоби - 22 На одинці з думками - 26 За партою між Беконом і Вайльдом - 28 Коли завмерла мить в очах - 30 Торкнутися зірок) - 36 Пута цивілізації - 38 Обриси і тіні дівочої душі - 40 Як носити рекламу? - 44

Гардеробна

Планета С

Вулиця як подіум Вулиці мають власне дихання… Свій пульс у різні години дня, свій присмак у кожному окремому завулку. І неповторність, що живе не лише в архітектурі та ландшафтах , а й у обличчях мешканців, їх манерах, настрої, переживаннях. Тисячі різних життів, соціальних по-

Вулична мода як явище виникла приблизно в 50роках і в різних країнах мала неоднакові причини. Наприклад, в Англії саме на початку 60-х, коли особливо загострився конфлікт поколінь, став відчутним вплив різних субкультур на те, що одягали люди. Здебільшого це була молодь, яка намагалася протестувати проти якихось порядків, які її не влаштовували, і одяг став способом висловити свою позицію, підкреслити свою оригінальність та виокремитися, ніби виборовши собі свободу вбиратися так, як хочеться саме тобі. Та все ж попри індивідуалізованість, вуличний стиль все ж мав дуже яскраві риси, які об’єднували по-духу таких модників. Насамперед , це – урбаністичність образу та речі, зроблені своїми руками, перешитий одяг, або скомбінований так, що жодні правила

зицій, переконань віддзеркалені на вигляді кожного, хто прямує вам на зустріч. Іноді це важко помітити, але якщо перед вами представник вуличної моди, то принаймні якусь частину самого себе він для вас уже відкрив.

гарного смаку не змогли б якось це пояснити. Як до цього поставилися прихильники класичного стилю відомо небагато, щоправда і до сьогодні поєднання непоєднуваного, яскравість, іноді навіть дитяча безпосередність цього стилю викликає цікавість. Пізніше у США , коли на вулицях розквітало багаття яскравих барв хіпі, які виступали за мир і єдність всіх культур, то це неодмінно відобразилося і на одязі і самих представників цієї течії, і прихильників їх ідей. Тут мав місце не просто конфлікт поколінь, а вже сформоване незадоволення і політичною, і економічною системою країни. У такий складний час хіпі мусили ж якось боротися зі стресом, тому, мабуть, через це не протестували проти наркотиків, а досить прихильно до них

ставилися. Всі ці елементи субкультури відобразилися і на їх вбранні – листя марихуани, різна міжкультурна символіка (від і фольклорної до інь-янь) стала візерунком на потертому, зношеному одязі дітей квітів. Третьою країною, яка формувала вуличний стиль, стала завжди сучасна і неповторна Японія. У час, коли вона була ще політично закритою державою, молоді японські серця тягнулися у великий, чи то пак – західний, світ. Тому багато хто намагався скопіювати або хоча б у чомусь повторити стиль європейських мегаполісів, в яких творили великі та знамениті дизайнери. Хтозна, може, японці захопилися, але вулиці міст почали жити у власному і дуже оригінальному вбранні, яке часто самим європейцям і не снилося. Яскравий, трохи незрозумілий, дивакуватий одяг на молодих мешканцях Країни Ранкового Сонця став набирати все нових і свіжих стильових барв, образів, у яких читалася сміливість і винахідливість. Намагаючись повторювати за іншими, японці якщо не винайшли, то удосконалили свій стиль так, що вийшовши за межі своєї країни, він захопив європейців настільки, що навіть дизайнери високої моди взялися за спробу його облагородження, щоб потім випустити на подіуми світу. Сьогодні є купа найрізноманітніших журналів, які пишуть саме про вуличну моду, ці ж

видання випустили у світ фотографів, які шукають наймодніших і найкреативніших. Найцікавіше, що імена цих фотокореспондентів (якщо можна так назвати) на інтернет-сторінках вже мало не брендові і до їх думки прислухаються так само, як і до порад модельєрів. Цей стиль породив нові захоплення – якщо фотографом тебе у журнал не беруть, ти можеш створити власний блог і фотографувати, фотографувати, щоб потім власні модні знахідки демонструвати своїм читачам. З одного боку вуличний стиль – ніби як щось зовсім протилежне високій моді і гламуру, з другого ж – завдяки модним іменам він подекуди живе на подіумах і частково поселяється серед тих, хто в світі вважається законодавцем моди. Втім, скільки б не говорити про те, що є ознаками і елементами цього стилю, без вулиці, потоків людей навколо і життя мегаполісів він залишиться мертвим, ненаповненим. Олена Алехно

театральність

Планета С Театральні забавки карпенківців або Що таке ТрагіДраМедія

Щоб якомога яскравіше продемонструвати глядачам свій талант та акторські вміння, студенти Київського національного університету імені Карпенка-Карого вирішили подивувати свою аудиторію незвичним сполучувнням із трьох видів драми. Поєднавши в одному спектаклі три найвідоміших твори - В.Шекспір “Отелло”(трагедія), І.К.КарпенкоКарий “Наймичка”(драма) і О.Вампілов “Історія з метранпажем”(комедія), вони таки змогли вразити аудиторію несподіваною композицією. Щоб їхні імена дізнався широкий студентський загал, варто представити сміливців-експериментаторів - це 4-А дипломний курс бакалаврів акторської майстерності. Якщо сумніваєшся, чи варта вистава твого часу, то пропонуємо тобі такий собі фоторепортаж “з місця

“Отелло”

Планета С “Історія з метронпажем”

“Наймичка”

Освітнє закордоння

Планета С

У Грецію по диплом Найцікавіше, і може, не дуже прийнятне для українських студентів те, що абітурієнт обирає лише напрям, на якому мріє вчитися, а виш для нього підбирають у Міністерстві освіти і релігії за результатами атестату. Він може вказати ще перелік навчальних закладів, у яких би він хотів опинитися, але за єдиної умови: у всіх них має бути група факультетів, яка має обрану ним раніше спеціальність. Щоб не кучерявити словами, скажу: якщо студент обрав «маркетинг», то претендувати він може лише на напрям «фінанси та аудит» та групу економічних факультетів. Напрямів всього п’ять: економічний, гуманітарний, медичний, політехнічний і математичний. Залежно від того, наскільки багато у нього балів, настільки й престижним буде університет. Отак виховують, напевне, у греків спартанську рішучість та віру у правильність свого вибору. І жодних тоді нарікань, що на свою спеціальність потрапив випадково. Та все ж славетне минуле Греції дає про себе знати: популярні факультети міжнародних відносин, журналістики, філології, а також готельноресторанного бізнесу, мистецтва та

Афінський університет

Перше, що вчувається в слові «Греція», це оливки, море та руїни. Якщо ж далі гратися в асоціації, то згадуються ще спартанці, тепло і греки в білих, як у богів Олімпу, туніках. Якби таке питання поставили б десь на парі, то, звісно, довелося б хоч трохи думати і сказати, що це демократія, різні філософські школи і мудре-

ці, які своїми працями спокою не дають сучасним студентам. Але про саму освіту Еллади, особливо про теперішню, чи то пишуть мало, чи то цікавляться не дуже. Як живеться і навчається молодим грекам у своїй літній країні знайшла на кількох сайтах і чемно у них позичила.

історії. Якщо цікаво, скільки радість пізнання коштує у Греції, то порівнюючи з деякими іншими країнами, можна сказати - не дуже дорого. Наприклад, один семестр обійдеться приблизно в 200-300 євро, але якщо студент буде сумлінним і відмінником, то матиме стипендю у розмірі десь 500 євро. Отут, звісно у багатьох округлюються очі – виходить, якщо вистачить сили на всі 5-ки, то за місяць можна оплатити собі мало не навчання за семестр. Крім того, іноземець може працювати 20 годин на тиждень, що передбачено законом. А ще студенту пропонують гуртожиток і безкоштовне харчування в їдальні у межах кампусу. Їжу можна купити і в магазині, і на базарі, де завжди дешевше. Хоч про престижність Грецької освіти чуємо не так часто, але популярна вона не лише у сусідніх Греції державах, але й у країнах СНД. Наприклад, дехто наважується на спробу втрапити у грецький університет хоча б через те, що вчитися там буває дешевше, ніж в рідній країні. Дипломи теж визнаються у всіх країнах ЄС. Як втілити бажання вчитися у країні Енея можна дізнатися з першого гуглівського посилання. Фундаментальна освіта у сфері гуманітарних, природних наук і медицини традиційно пропонують старі університети Греції - Афінський університет і Салоникській університет ім. Арістотеля. Популярні також Афінський університет економіки і бізнесу, Школа бізнесу (одне з відділень Егейського університету), Університет в Патрах, в якому є досить престижний факультет комп’ютерної інженерії, Технічний університет на острові Кріт, Македонський університет до міста Салонік, що славиться фінансовоекономічним напрямом. Та все ж якщо хтось уже намірився подавати документи у Грецію, то все ж варто знайти людей, які знають реальну ситуацію, а не вичитану у книжках. Для того є інтернет, форуми та обговорення. Все ж краще бути готовим на всі 100 %, щоб отримати бажану освіту із мінімальною витратою власних нервів.

поки є час

Планета С

Інтеренет сьогодні скрізь – не лише у компютері, а й у телефоні, у твоїй кімнаті на ліжку і письмовому столі, на дивані перед телевізором і навіть на кухні. Здавалося б – безмежжя можливостей для спілкування.

Для вас пишу...

Але чогось в мережі слова не оживають і не гріють руки так, як кривуваті рядки, виписані для тебе людиною з того краю світу, країни, міста чи будинку. Якщо тобі здається, що з цим можна посперечатися, то просто уяви, як би ти відреагував, якби тобі прийшов лист з іншого краю Землі. Від раніше незнайомої тобі людини. Саме тобі: з твоїм ім’ям, адресою. Напевне, на повідомлення у фейсбуці, ти відреагував би спокійніше. Посткроссінг – так англійською мовою називається хобі, що об’єднує людей різних країн, які прагнуть не просто познайомитися з американцями, угорцями, німцями, а зав’язати дружбу, відчути у папері тепло іншої людини, іншої країни. Звісно, і тут без інтернету не обійшлося. Треба реєструватися на сайті посткросерів, а в ЖЖ є їх спільнота, куди можна звернутися, якщо тобі заманеться взятися за це діло і виникнуть якісь питання, які вже неодноразово ставили початківці. Основна ідея така: якщо вiдсилаєш листівку, то отримаєш як мінімум одну від випадкового посткросера з якогось куточка земної кулі. Коли зареєструєшся на сайті www.postcrossing. com, тобі компютер “вибере” 5 людей з різних куточків світу, яким ти повинен надіслати поштові листівки. Обравши цих людей, ти побачиш їхні адреси і вподобання щодо листівок і, як тільки хоча б одна з твоїх листівок дійде до одержувача, тоді тебе так само хтось вибере і тобі прийде листівка. Фішка в тому, що крім гарної листівки, яку ти маєш вибрати з урахуванням уподобань адресата, ти можеш надсилати ще багато всіляких дрібничок, які можуть бути частинкою твоєї країни. Наприклад, жетони метро, програмку театру, засушені польові квіти, дрібні гроші - настільки вистачить оригінальності. Те ж саме стосується і листівок – українські поскросери відсилають і ручної роботи, і з петриківськими розписами, із фотографіями місцевих пейзажів. Олена Алехно

Штрихи

Планета С

Ніч пекучими іскрами летить в очі і розплавленими плямами блискучої темряви вривається у зіниці. Вітряно… Холодні пасма здичавілого повітря терзають твоє налякане волосся, що хмарою чорного вороння здимається ривками вгору. Сірі безликі пташки сухими грудками поналипали на гілля… їм не співається. Поночі… Астенічна постать між клаптів ночі кінчиками пальців грається блідою жариною. Жарина відблиском котячих очей стежить за тобою принишкло. Світлі губи тієї ж постаті вдихають в розчервонілий попіл по нитці сили і жарина задихається дрібними вогнями. І стежить з-під загуслих тіней за тобою. І знов плекається в тумані засрібленого диму… Стоїш під завісою похмурих сутінків і дихаєш напівсонним повітрям. До тебе на плечі лягає сигаретний дим і вривається в чуття знайомими образами. Постатями… І ти знаєш чиї легені труїть зараз цей пригрітий в твоєму волоссі осінній дим. І чиє серце б’ється в його розслабленому полоні. Постать гостро врізається в напівтемряву. Жарина підморгує бляклою зорею. І пригрівається в затишку напівпрозорих долонь. Підсвічує обриси обличчя і спадає згасло. Розривається пекучими сльозами на асфальт і сіє іскри під ногами постаті. Тінь постаті падає на твої повіки і плутається у віях. Вітряністю просотується тіло і тремтять пальці. Лоскітлива нервовість поселяється між м’язів твого тіла. Але розніжений дим чіпляється до обличчя і не розсіюється у текучій ніжній темряві. Цей дим наповнює раптом усе в тобі. Бурхливими потоками проноситься судинами. Витискає повітря з легенів. Жарина, наповнена новим видихом, сміється між тонких пальців з твоїх пластикових, нерухомих очей. Рідка блискуча чорнота торкається блідої шкіри постаті і тихо крадеться до коміра – їй холодно. Соковитими лініями розкреслює тіні на обличчі і знов чіпляється за кісточки пальців, нарешті кидаючись на стомлене світіння жарини. Тобі здалося, що її блиск дивився в твої очі і, може, так і сміявся… бо твої очі ці півтори хвилини світилися чогось сильніше неї.

Про тіні

Про кохання не треба багато говорити, треба багато відчувати і жити у ньому. І що як не імперсіоністичні етюди нагадають, що треба відчувати, але це так, раптом ти забув...

В круговерті «Ти дуже мені подобаєшся. Може, коли передумаєш щодо мене, то буду радий спілкуванню» - і ще багато зжовклих, сотні разів передуманих ним слів у підтексті легко, але якось болюче влягаються між рядків. Лист голубуватою тінню тремтить на столі. Тонкі руки, тонкі пасма волосся, легке накреслення тіней від вій на щоках – дихання суму і беззахисної печалі… Слабкість схована в волоссі на скронях і в тоненькій рисочці вуст. Подумаєш, тебе не захотіли бачити, подумаєш – ти їй непотрібен зі своєю поетичною неміччю і одухотвореністю. Так трапляється у всіх… У тебе – вперше. Жаль і співчуття до себе згорнулися складкою між брів і між ліній на долоні – карма. Тепер твоя карма. Темрява проситься в кімнату і плаче собачим виттям під вікнами. Дощ шкрябає шибки і вітер злякано б’ється у скло. Намагаєшся подолати розбризкані всередині сльози і не плачеш… Хлопці ж наче не плачуть. Волога з очей пензлем розводить по щоках солоний сік, а біля діафрагми бавляться струнами схлипування. Природжена злість в горлі захлинається сльозами, десь в кутиках очей зачаєно тулиться образа. На себе і власну недолугість… на непідходящість їй… юнак зубами впивається у свою пошерхлу від вітру губу. У м’язах так само принишкло вигрівається слабкість… так буває… *** Дні летять наляканою зграєю, у відблисках очей сходить сонце… щось змінюється… зіжмакані думки вже мирно снують у мозку, не скупчуються і не пульсують у наче стоншених жилах, а хвилями накочуються й іноді все ж приносять у спіненій масі уламки, але так само відкидають їх назад. Ніби ти у чистилищі, між минулим і майбутнім і поки не знаєш, чим живеш більше. Десь береться запах моря і карамелі. Лише на мить. Чого б це? Тіло ж звикло страждати, завмерла складка між брів і синюваті тіні ще ховаються в обличчі. Але щось змінюється… Ніч падає раптово на повіки і очі

впускають у сни не тільки темряву. Серед прозорих образів крихти зірок пронизують тіні. Мрій нема, та все той же запах карамелі дивно лоскоче шкіру. Може, нею пахнеш ти? Стає нудно грати печаль … але від таких ролей так просто не відокремлюються. Вони стираються повністю лише коли з’явиться інша. Але сумнівів нема – у театрі нова вистава… *** Відмова… зверхній погляд… слабкість у руках… - кадри зі свідомості, як мокрі листівки, розлазяться розбухлим шматтям. Спогади… переживання… страждання (а може просто поганий настрій?) ковзають по думках, але глибше ти їх не пускаєш… Лише шмаття. Проміння грається у віях… вітер ніжиться у розстебнутому комірі куртки… Дощ, якийсь теплий, виводить візерунки на неприкритій потилиці. Посмішки м’яко торкаються обличчя і приходять, приходять… і залишаються десь біля серця. А за долоні, здається, чіпляються чиїсь теплі дотики. Їх теж багато. І біль абстракція… Упевненість у своїй силі, вихоплена з чужих думок, підступно шепоче – ти ніколи не страждатимеш як раніше, нікого не підпустиш аж так близько, щоб збирати себе з уламків… *** Чиїсь чужі пекучі очі заганяють тебе у той же кут, з якого ти вибирався частину своєї вічності… Власна впевненість чогось замовкла… тонкі дівчачі пальці вже тримають клубок твоїх почуттів, видертий з-під старанно затоптаних тобою спогадів. Трепет в легенях, тремтіння рук, вій, голосу… Знову народжується ПОЧУТТЯ і … Господи, якщо ж раптом знову…Страх … і пекучі очі…

Олена Алехно

читальня

Планета С

Не так давно “Клуб сімейного дозвілля” запропонував своїм читачам книгу «Продавець Мрій» Августо Курі. У ній йдеться про бідного мандрівника, який подорожуючи містами, в одному з них зібрав собі в учні багатьох надзвичайно різних людей - п’яницю, шахрая, самовбивцю. Вони разом відвідують багато різноманітних заходів, де збираються бізнесмени, моделі, літні люди. Весь їхній шлях сповнений відкриттів та переосмислення власних життєвих поглядів. Августо Курі вже встиг відзначитися кількома книгами та власною теорією «багатоопосередкованого розуму», обґрунтовану у своїй праці. Як сам автор зазначає в передмові, «Продавець мрій» - перша його художня книга, ідею якої він виношував багато років. Він поставив перед собою просте, та водночас дуже важке завдання - нагадати про найголовніші цінності в людському житті, швидкоплинність людського існування, дати відповіді на багато запитань, які виникають у нас поки ми живемо. Варто зазначити, що Августо Курі - психолог, психотерапевт, почесний член «Академії генія» в Португалії, і зважаючи на такі його досягнення у вивченні людського розуму та психології, можна довіряти його словам. Власне, компетентність автора надає «Продавцеві мрій» певної серйозності, твір можна багато в чому назвати філософським. Та все ж мова книжки, хоч і не повчальна, та може викликати багато в кого протест «Не вчіть мене жити!». Послана автором передусім молоді книжка позбавлена гостроти сюжету, динаміки, яка захоплює. Ви можете читати її з певною метою - навчитись жити , наприклад, але все ж «Продавцю грез» не вистачає певної «інакомовності», що зробило твір трохи затягнутим, пасивним, а сам виклад дещо примітивним. Попри актуальність висвітлених питань та мудрість слів, книжці дуже не вистачає жвавості, ідеали стають ніби «законсервованими». Та все ж варто віддати належне видавництву за гарну якість видання, скромне та все ж вдале оформлення, а маленький формат - як пропозиція взяти книжку з собою, щоб почитати в метро і, може, все ж таки ще раз нагадати, що світ можна бачити у світлих тонах, було б бажання… і впертість дочитати книжку.

Майстер-клас з писання жахів від Стівена Кінга Кожен письменник безперечно має власний рецепт натхнення, свою особливу процедуру творення персонажів та їх характерів. Не всі наважуються відкрити це таїнство світові. Стівен Кінг, виявився одним із тих сміливців, які ризикнули розповісти прихильникам своєї творчості (і не лише їм) про власні сумніви, муки творчості та досвід, яким він збагачувався з написаням кожного твору. Не варто вважати, що «Как писать книги» - посібник зарозумілого писаки для тих, хто збирається стати багатим автором бестселлерів. Ця книга Кінга – дивна суміш гумору, сатиричності, подекуди скептицизму, власних упереджень автора, його суб’єктивної думки та досвіду, дитячої безпосередньості і власного стилю. Чому ж автору, успішному і багатому, знаному скрізь і усіма раптом заманулося написати таку книгу? На це питання відповість перший розділ книжки – розповідь автора про себе. І, чесно кажучи, деякі спогади варті того, щоб писати з них нові сторінки Тома Соєра. Ненав’язливість, легкість, якась веселість, яка іноді переплітається нитками болю від втрат рідних ,просотує усю розповідь автора про себе. І зачаровує. Розділ другий – теорія, без відволікання на літературні відступи, роздуми та історії з життя. Тут Стівен Кінг вчитель, практик і успішний багатий пись-

менник, а не бідака, який іноді п’є, працює в пральні. Або той же успішний письменник, тільки вже без сім’ї, але з наркотиками. Хочеш стати письменником – пиши – якомога більше, читай, коли можеш і вдосконалюйся. Не маєш на це часу чи сили – залиш блискучу долю автора бестселлерів комусь іншому. Можеш заперечити, що письменник творча професія? Будь хоч триста разів генієм, без щоденної праці твій дар нічого не вартий. Принаймні, така думка в Стівена Кінга. Крім того, автор порушив досить багато важливих тем щодо сучасної літератури, її якості, молодих письменників. Звернув увагу він і на мову, стиль написаного, будову, і навіть настрій, коли пишеться найкраще. Звісно, все це досить суб’єктивно і жодним чином не претендує на істину в останній інстанції, та все ж формуючи власне бачення якоїсь із проблем варто чути різні думки. Хтось може погодитися беззаперечно, хтось не прийняти жодне з твердженнь автора – це думка кожного читача. Не варто забувати й про те, що Стівен Кінг – автор популярної літератури, і не претендує на філософскість чи науковість, тому його поради більше для тих, хто цікавиться саме белетристикою, фантастикою. Втім, принципи якісної книжки більшістю своєю єдині для усіх жанрів літератури. Зрештою, навіщо так детально пояснювати те, що просто, цікаво і легко викладено в цій книжці. Олена Алехно

Походили, розпитали...

Планета С Яких видань тобі не вистачає? Коли когось із нас питають” Коли ти останній раз книжку тримав?”, то згадуючи здачі робіт, сесії, модульні і просто бажання подивитися в стелю, мимоволі замислюємося, пригадуючи, а от коли б запитали: “Який ти журнал гортав?”, то відповіді знайшлися б набагато швидше. Тому й думок з приводу періодичних видань набагато більше. Яких саме - читай:

Іра, 18

Я б хотіла побільше видань з кулінарії. І бажано, щоб вони не були відірвані від життя, а мали рецепти, продукти до яких можна легко купити і при цьому не викладати за них купу грошей. Та й часто рецепти в журналах повторюються, а хочеться чогось оригінального, незвичного, і щоб це було реально приготувати. А ще мене дуже дратує реклама в журналах.

Марина, 21 Особисто мені хотілося б, щоб були журнали, в яких уміли поєднувати і новини моди, і інтелектуальний розвиток, і туризм і все-все… І щоб все разом, а не окремо для блондинок, а окремо для всезнайок. Бо насправді в нас все доходить до крайнощів - якщо мода, то лише в картинках, якщо інтелектуальний розвиток - то суцільна психоделіка. Отаке видання я б хотіла бачити в кіосках, бо огидно відчувати, як маніпулюють твоїми почуттями. Юля, 19 хочеться почитати більше про рок-музику, рок-музикантів. Нестандартне і класичне мистецтво, треш-моду, художників і щоб якнайменше попси. А ще хотілося б окремо про українську моду і українське мистецтво. Бо таких видань поки що не знайшла, лише уривки. Іра, 17 У хочеться, щоб літературних видань було більше, але щоб можна було це читати, не борючись із відчуттям нудоти, бо хтось вирішив довести свою креативність саме так. Або муляють очі такими картинками, що аж дивитися страшно, бо може й наснитися таке. Хоч це не всіх видань стосується і хай би отаких було побільше) Вероніка, 21 У нас взагалі немає музичних журналів, типу російського Rolling Stones,і нізащо не повірю, що в Україні нікому писати про музику. Просто не розумію, чого до цього часу за це ніхто не взявся. Впевнена, що читачів у такого видання буде багато.

Майже життєві історії На військовій кафедрі для вивчення будь-яких смертовбивчих залізяк є багато секретної літератури, за яку треба розписуватися при отриманні і, що найнудніше, вказувати своє прізвище і ще купу всього (скільки літератури було видано, скільки здано тощо). Загалом, одного разу нам це набридло, і тоді в списку з’явилися Гай Юлій Цезар, Лаврентій Берія і взагалі всі герої епопеї «Життя чудових людей». І, природно, трапилася перевірка. Повухах надавали

усім. Останнім шукали В. В. Маяковського. На питання до студентів, хто з них Маяковський, з місця піднімається хлопець з сусідньої групи. - Ну, я Маяковський! - Ні, як справжнє прізвище? - Булгаков! Товариша майора заспокоювали всією військовою кафедрою. Власне кажучи, це він даремно. Хлопець не винен. Мало того, що він дійсно Булгаков, так ще і Михайло ...” Олександр Гунько

Щоб продовжити життя... *** Оголошення: “На цьому тижні в студентському містечку очікуються перебої з гарячою і холодною водою. Переб’ться гуртожитки № 3, 5, 9. *** Стоїть велика черга в студентській столовій, без черги протиснувся студент, дає дві гривні: - Дві сосиски, будь-ласка. Черга з обуренням: - Ух буржуй. Студент даючи ще одну гривню: - І 10 виделок

*** Студенти ВУЗів діляться на три категорії: - Студенти, що навчаються із задоволенням; - Студенти, що вчаться без задоволення; - Студенти, що із задоволенням не навчаються; *** Два студенти перед сесією: - Що читаєш? - Квантову механіку. - А чого книга нагору ногами? - А яка різниця...

Артдовідка

Планета С З історії одного мистецтва

Фелтинг ( набивання шерсті) - це особлива техніка рукоділля, в якій з вовни шляхом її «звалювання» створюють малюнок на тканині або просто об’ємні речі, такі як одяг, аксесуари, іграшки тощо. Люди виявили здатність вовни набувати якоїсь форми під впливом певних чинників близько 8000 років тому. Для виготовлення предметів побуту використовували знайдені залишки шерсті тварин. Після одомашнення дрібної рогатої худоби стало можливим використовувати їх зістрижену шерсть. Вже у XVI столітті з’явилися перші майстерні з виготовлення повсті. А в часи науково-технічної революції , у XIX столітті винахідливі умільці створили преси та машини, які виконували роботу майстринь автоматично. Звалювання вовни відбувалася за допомогою її здавлення і прокатування або за механічного впливу спеціальних голок, які сплутував волокна. Розрізняють два види фелтинга - сухе і мокре. У першому випадку вовну багато разів проштрикують спеціальною голкою до того часу, поки шерсть не набуде певної форми. Під час цього процесу волокна зчіплюються між собою, утворюючи щільний і однорідний матеріал. У другому ж випадку шерсть звалюють за допомогою мильного або спеціального розчину. Спочатку викладається виріб з вовни, змочується розчином і за допомогою тертя виробляють процес потрібний матеріал. Сухий фелтінг застосовують для створення об’ємних виробів - іграшок, біжутерії, фігурок, ляльок, а також нанесення малюнків і візерунків на повсть, фетр тощо. Мокрий фелтинг підходить для виготовлення панно, одягу, полотен. Потрібними матеріалами для освоєння цього мистецтва стануть спеціальні голки з зарубками, купити які можна навіть в інтернеті. Їх встромляють в шерсть, шматочки волокон зачіпляються за зарубки і сплутуються один з одним. Для мокрого валяння існують спеціальні розчини, але більшість майстрів обходяться звичайним або рідким милом . Крім того доведеться знайти вовну мериносів , так звану гребінну стрічку. Втім, в еру штучних матеріалів можна обійтися і синтепоном, ватою тощо. Для декорування виробів майстри використовують шовк, органзу , різні декоративні нитки і волокно - все те, що дозволить тобі твоє вміння та безмежжя фантазії.

Про існування такого мистецтва нам нагадали роботи однієї студентки, для якої ця краса ще й стала способом заробітку грошей. Але це вже побічна перевага, основне - творчість.

Роботи Марини Федченко, студентки факультету кіномистецтва Київського національного університету імені Карпенка-Карого

Студентські писання

Планета С

Нічого в житті не буває випадково. Ні усмішки: вона дарує блискітку позитиву, яка переливається на сонці й засліплює похмурі обличчя. Ні дотику рук: він з’єднує людські аури й сповняє їх найтеплішими кольорами. Ні перехрещених поглядів: вони навіть у серіалах ілюструють чи то приязнь, чи то флірт, чи то щонайменше зацікавленість. І сніг, який випав наче на п’ять років уперед і важкими кучугурами перекрив усі виходи і входи, не випадковий. Коли білими північними ведмедями нам ліпше не виходити далі, ніж до найближчого супермаркету, саме час розібратися в собі, у заплутаних клубках недообдуманих рішень, спонтанних вчинків... Не часто випадає нагода добровільно-примусово побути на самоті, адже зазвичай вирватися з полону в’їдливих думок просто: чи то піти абикуди й аби увімкнути режим сну після насиченого інформаційного дня. Тепер абикуди не вийде (Хіба що розгрібати снігові намети! Але цей варіант про всяк випадок: навряд чи допоможе далеко добратися!), а впадати в сплячку – не вихід. Вона довго блукає загадковомовчазними кімнатами, рахує стіни та кутки в будинку, але для нових геометричних відкриттів підстав не знаходиться. Потім годинами гортає сторінки глянцевих журналів, точніше, перекладає їх з одного стосу в інший. Набрид глянець – забагато реклами та штучності, барбі та кенів, дорогих автівок та котеджів. Вмикає ноутбук, перевіряє e-mail – нуль отриманих. Нуль он-лайн: знайомі-павуки таки не витримали, впали в сплячку чи… сьогодні ще не прокинулися. Поряд телефон… навушники… ні, не те… пульт… Перемикає телеканали, але проти неї змова в колах четвертої влади: нічого нового, нічого цікавого. І яка тепер різниця, нове чи цікаве важливіше для людського сприйняття? Коли перед тобою ні риба ні м’ясо, є один вихід – стати вегетаріанцем. Овочі та фрукти – смачна, а головне – корисна їжа. Тож коли навіть ЗМІ відмовляються інформувати та розважати (точніше, вони-то не проти, але в них не виходить), саме час збирати каміння. Те, що невипадково накотилося з гірських вер-

шин від поривів нестримного вітру, потоків грязьокам’яних селів у подарунок від так званих друзів, знайомих, коханих. Те, що осідало на дно душі й скупчувалося від дрібного до громіздкого, як велетенські, по самісінькі вікна кучугури, пологі вершини яких видно крізь проталину розмальованої морозом шибки. І принаймні велетнів вона хотіла позбутися, як-то кажуть, зняти тягар із душі. Не треба нічим забивати свої гігабайти пам’яті, не треба жодних флешок, дис-

попри закони фізики притягує і «плюс», і «мінус» з однаковою силою (Краще би відштовхував!). Побутова ситуація: вона п’є чай без цукру, і його терпкий смак здається їй найсолодшим у світі, а йому подвійної дози замало, щоб насолоджуватися смаком напою. Обличчя добра і зла було б легше розпізнати, якби світ був чорно-білою світлиною… Та якщо й зберегти всі зображення в режимі Grayscale, залишиться сірий з мільйонами відтінків. І мільйони

Зворотний бік

янгольської подоби

ків, карт пам’яті, блютузів, електронних книжок, рефератів та інтернету. На інформацію рано чи пізно лягає тінь тиші та спокою – не для всіх і не щодня, а сьогодні для неї. Слайд:чорний Land Cruiser застряг у величезній сніговій кучугурі. Титри: далі буде…

людських масок так само збиватимуть з пантелику своєю недвозначністю. Світло і темрява, як ікс та ігрек, приховують за собою нескінченні натовпи значень, себто подоб. І визначити, вирахувати єдино правильну сутність з першого погляду вдається хіба що вундеркіндам. Хоч і вони не застраховані від помилок. Слайд: великі карі очі з розширеними зіницями, розмите обличчя на тлі глухої темряви. Титри: Терпка осіння злива.

Рік і місяць тому… Вона, ховаючись від осінньої зливи в найближчий затишок із дахом, зустріла його таємничі глибокі очі, які світилися небаченими вогниками й увсебіч метали маленькі проворні бісики… і не побачила в них нічого особливого для себе (Багато хто на очі трапляється!? То й що? Нічого примітного – рідного, супергеройського чи, для сміху, олігарського). Він не зводив із неї зору, а їй здавалося: вона стала центром його стомленого погляду, зосереджених аби на комусь через набридливу біганину з ранку до ночі, а може – від ліні відводити погляд. Легше не загострювати подібних моментів, ніж потім накручувати себе через них. Скільки того життя?! Вони були схожі – не від цього світу, з минулого, майбутнього чи… сьогоднішнього. Але різні, як північний і південний полюси, як ніч і день, як мінус і плюс, як холод і тепло. Причому жоден не був на одному боці. Гра без правил, коли прихильник ночі називає себе світлом і доводить, що від твого сонця віє прохолодою. Гіпотеза, що насправді північ – це південь, а південь – північ, бо на останньому тепліше. Загадковий магніт, який

Рік тому. Дві чашки чаю – з цукром і без. Але со-

лодощі зводили церемонію до цукровошоколадно-мармеладно-карамельного смаку. На день народження вона отримала в подарунок справжнє серце із вершково-мигдальною начинкою, облите улюбленим чорним шоколадом, присипане кокосовою стружкою й пелюстками червоних троянд. – Усе так? – перепитував він. – Читаєш мої думки… і смаки. Ти ж так недовго мене знаєш… Рука в руці, очі в очі… Він зігрівав її… але мороз тоді був дитячий, а сніг, ні, тендітні малесенькі сніжинки, які час від часу падали на розпашілі долоні й танули… їх можна було рахувати в радіусі трьох метрів довкола себе. Вона щодня намагалася розгадати таємницю кольору його мінливих очей – від світло-сірого до темно-зеленого. Але від пронизливого погляду її проймав холод. Нею опановувала внутрішня тривога, незрозумілий острах. Та не накручувати ж себе мареннями зимового неспокою… Милувалася квітами біля ліжка щовечора, розгадуючи другу таємницю: вони дуже швидко помирали. Пелюстка за пелюсткою обсипалися, втрачали яскравість, як і його очі в темряві. Підсвідо-

Планета С мість ледь чутно шипіла: «Фальшшш». Але не могло бути тепло холодним, а квіти – для годиться. А чому б і не могло?! Світ – звалище такої кількості емоційних масок і штучних ідеалів, що вигадувати й експериментувати, як постмодерністам, не доведеться. Але стоп. Рік тому. Вона ще не знала – здогадувалася. Слайд: на долоні дівчини пелюстка червоної троянди і сніжинка. Титри: все буває вперше.

Півроку тому. В унісон билися серця, змінювався настрій, виникали ідеї та бажання, набиралися номери мобільних. Світ насмішкувато пристосовувався до шалених молодечих витівок і здійснював найзаповітніші мрії. Їх об’єднували недоречні дощі з грозами, раптові хвороби й безглузді кількагодинні телефонні розмови пізньої ночі чи раннього ранку – невчасність переставала бентежити. Межі неприступності розмивалися, ставали ледь видимими. Вони виконували забаганки одне одного без прохань, без півслова: промайнулої думки було достатньо для розуміння. Стали рідними. Принаймні їй так здавалося. Позитивні емоції, рожеві окуляри, легкий одяг і вільні рухи – те, що треба влітку. Тільки б не засліпити ними реальності й розгледіти зворотний бік Місяця. Кожен може здаватися біленьким, пухнастим янголятком із крильцями, щоб заручитися людською довірою та любов’ю. А придивишся: чи поруч із тобою не нащадок Того, про кого не можна згадувати. Він саме з янгольської подоби виплекав свій химерний чорний образ. Вона б раділа життю й почувалася на всі сто щасливою, якби не бачила примружених очей, спалахів байдужості, неда-

л е коглядності, грубості. Щиро мружити очі неможливо. Нести брутальну ахінею на близьких і знайомих задля посміятися – не почуття гумору. Невидимі темні плями його недорозказаного минулого бентежили її. Він сам глузливо й егоцентрично сміявся з її запитань, однозначно відповідав і швидко починав розмову на новий лад, на свій лад. Про шумні й переважно безцільні збіговиська – демонстрації, презентації, мітинги, відкриття... Про суперечки, скандали та свої «геройства» в них: – А, знаєш, як справжній чоловік, я… – рефреном лунало ледь не щохвилини. – Що знов ти? – намагалася небайдуже вставити вона перед його урочистим виступом. І після тих тривалих розмов вона завжди почувала себе вичавленим лимоном. Він немов розкладав її життя на пазли й складав по-своєму. Її бурхлива фантазія розмальовувала світ постійно, не шкодуючи фарб. Одного вечора вона задумалася і відклала вбік свої пензлі. Сіла за комп’ютер, але й там на палітрі Photoshop знайшла олівець, пензель і… Вирішила малювати, поки малюється; ходити, поки ходиться; говорити – поки говориться; жити – поки живеться. Проста аксіома. Слайд: дівчина розфарбовує чорно-білу світлину яскравими фарбами. Титри: зворотний бік янгольської подоби. Кілька місяців тому. Вони розуміли, що пройшли разом коло з різнокольорових подій і емоцій. Життя йшло вперед і вимагало розвитку. Починалося друге коло. Осінь нав’язувала пожовкле листя, сіре небо і вологі почуття із запахом цвілі. Бабине літо приходило не раз і не двічі, ставило позитивні наголоси, обіцяло подарунки долі, але щоразу губило їх дорогою. Ішло геть, коли заманеться. Тоді хмарило й дощило. Вона знала: колись піде назавжди… бабине літо. Осінь одного ранку скропить його казкові мережива павутиння отруйними росами. Нахмарить, надощить до сліз, до депресій. Скоро, дуже скоро. Так завершується виток року. Так стигне забу-

тий на столі чай. Так приходять сніги та морози. Так холонуть емоції й осідають на дно важким каменем колись невагомі почуття. Вона відчувала себе іграшкою під заплаканим небом. Згадувала, як швидко дітлахи забувають старі забавки, коли їм купують нові. Стискала губи. Дорослі – розбещені життям діти. Якщо забувають, то надовго. Це осіння невпевненість – переконувала себе. У людей депресія, а в неї її легка форма – імунітет є! Сплетіння гарячих рук перекреслювало сумніви, хоч і не ставило крапки. Завитки-коми стояли в кінці кожного рядка, який вона бралася написати в нотатках мобільного. А раніше однієї думки завжди вистачало до кінця речення, а то й абзацу. Щодня слухала затерті, прим’яті, пошарпані слова від нього… Рани слів латала вечорами з голкою, нитками та клаптиками тканини. Але було помітно через незолоті руки Попелюшки чи завеликі дірки. А вона любила нові й свіжовипрасувані речі з ароматом морської свіжості чи весняних трав. Рожеві окуляри розбила. Купила прозорі, захисні – від шкідливого випромінювання. Осінь, щоб подвоїти щастя, дощами змивала всі соковиті літні фарби з речей і людей. Навіть улюблена рожева парасолька зблідла. Вона й сама зблідла, ослабла, хоч ні тяжка фізична, ні активна розумова праця її так ніколи не виснажували. Зробилася квола, хвороблива й агресивна. Радощі затьмарювали заплутані клубки хвороб і внутрішніх роздратувань… Хтось немов викручував із неї останні сили, останні яскраві краплі світобачення. В’яла швидко, як колись даровані їй червоні троянди. Безсилля не давало проходу, доводило до розпачу, а підтримки стало так мало, що вона сама її вигадувала. Його голос чула рідко, недовго. Бачила ще рідше, насупленого, але за двох енергійного. Він наче хотів її ще більше роздратувати, рознервувати, щедро осипаючи своїми проблемами й негараздами, які вирішувалися так само автоматично, як інертно вона їх вислуховувала. Щось ставало зайвим… Слайд: лялька на мокрому асфальті. Титри: осінні три крапки.

Місяць тому. Не повернулося… бабине літо. Панувала вона… осінь. Розставляла свої мокрі декорації. Кленове листя летіло на людські голови прощальними повідомленнями без слів – жовтогарячими, світло-коричневими. Можна було збирати розкішні гербарії, як колись у школі. Ще не пізно було за один вечір швиденько переписати сценарій власної мильної бульбашки, але то була б завелика її жертва, самопожертва. Коли стихав осінній дощ, горіли мости в її серці. Горіли до тла, аж поки всі не рухнули в холодну воду. Він… зник… так само раптово, як і з’явився. Випив до дна її чашу і випарувався разом із кислотною калюжею пізньої осені. Щез не під землю, не у воду, та яка різниця – куди. Полегшення з нулем емоцій… Нерозуміння, що сталося, що відбулося… Зрештою, раціональне мислення часто спізнюється. Тільки б потяг на секунду затримався. «Усе, що не вбиває, робить нас сильнішими», – вона повторювала фразу Ніцше, нарешті зрозумівши їїпосправжньому. Обезсилена й зморена, спантеличена й розтривожена, силою волі та розуму вона піднялася вгору, хоч її за руку вели вниз. Вивела на чисту воду замасковане зло й лишила його на людський осуд чи… на нові жертви… А про популярних «сутінкових» вампірів вона б написала інакше, написала би правду… Про енергетичних вампірів… Над собою побачила прозорі білосніжні крила… І чисте небо... Добре, що воно завжди над нами, похмуре чи безхмарне, у нім живе світло та людська віра… «Упадуть біля тебе тисяча і десять тисяч праворуч тебе, але до тебе не наблизяться»… Відчула себе в безпеці. Слайд: книжка розгорнута на псалмі 90. Титри: життя триває. Алла Миколаєнко

Планета С

На одинці з думками...

***** Пробач, що я звичайна та земна, Що не буваю раз в житті і з неба, Що не п’янієш ти зі мною без вина, Що не така, яка тобі лиш треба. Що я не та, котру ти уявляв, Що не роблю ніколи крок я перша. Пробач, бо маю купу інших справ, Що я не фурія та ще й не фантазерша. Що не живу одним-єдиним днем, Що намагаюсь чогось досягнути, За те, що в нас немає спільних тем, За те, що не змогла тебе збагнути. За те, що не люблю увесь цей світ, Пробач, мабуть, у цьому теж провина, О так, а замість серця в мене лід, Тобі ж важлива, перш за все, людина. Пробач, мій любий, я така, як є, Хоч як не намагалася змінитись. Життя ганебне, а проте моє, Пробач, що ти не зміг із цим змиритись.

Пробач, що пробачала, от дурна, Що за безглузді вчинки не корила. Пробач, що я звичайна та земна, Що маю тільки руки, а не крила. А ще спасибі, що зумів піти, Я знов така, в яку ти закохався. Пробач, мій милий, різні в нас світи. Іди у свій, та тільки не вертайся. Знайдеш ти ангела із білими крильми, Таку, яка уміє розуміти, Таку, в чиїй душі нема пітьми, І я за тебе буду лиш радіти. Ти знайдеш ту, із серцем золотим, Бо в мене є недоліків багато. Не подарунок я, погодься з цим, Але й у тебе, сонечко, не свято. Жанна Височан

Я подарую тобі мить Я подарую тобі мить І поєднаю її в вічність. Я лиш для тебе буду жить, Я віддаватиму всю ніжність. І хай окутає туманом Нас хміль любовних надночей, Сильніше хай п ’янить дурманом Мене від голубих очей. В обіймах стисну я так сильно, Цілунки подаруєш ти. Я зрозуміти зможу вільно Шалених вуст твоїх мети. Стрибнувши з головою в жар Віддам, що в серці я зберіг. Віддам всю силу вільних хмар І досвід пройдених доріг. Мирослав Малишко

сильні світу...

Планета С За партою між Беконом і Вайльдом

Як живеться оксфордівцям у туманному Альбіоні? час від часу спадає на думку багатьом із нас. Може, вони там без книжок дихати не можуть (це як дань стереотипам) чи, може, навпаки, то все проста балаканина про супер підготовку і суперстудентів у Оксфорді. У всякому разі краще дізнатися точно, ніж блукати у здогадках про навчання у заморських вишах. Оксфорд - один з перших університетів світу. Певної дати заснування університету не існує: заняття ведуться з другої половини XII століття, з того часу, коли Генріх II заборонив англійським студентам навчатися у Паризькому університеті. Першу бібліотеку, відкриту для публічного навчання, заснував історик Геральд з Вельсу (1188), а початок міжнародної підготовки в Оксфорді пов’язується з першим іноземним студентом - Емо з Фрисландії (1190). Найстарші коледжі Оксфорда були створені у 1249 (Balliol) і в 1264 (Merton) роках. З 1878-го університет відкрив свої двері для академічного навчання жінок, а перші жінки-викладачі з’явилися в університеті у 1920 році. Починаючи з 1974 року, 38 коледжів Оксфорда з 39-ти змінили свої статути, щоб дозволити спільне навчання чоловіків і жінок. Зараз в Оксфорді навчається близько 18000 студентів, чверть з них - іноземці. В університеті представлено 130 націй.

До складу університету входять 39 незалежних самоврядних коледжів, шість з яких зберегли релігійний характер. Розподіл функцій між коледжами та університетом такий: коледжі займаються відбором та прийомом абітурієнтів, організацією навчального процесу, розміщенням, харчуванням, спортивними заняттями і дозвіллям студентів; університет же надає всім студентам бібліотечне і лабораторне забезпечення, центральний лекторій, організовує клуби і товариства, затверджує навчальні плани, встановлює і приймає іспити, присвоює вчені ступені. Штат університету складається з 7300 співробітників, серед них 3700 викладачів, з яких 70 осіб, - члени Королівського товариства, понад 100 члени Британської академії. Вступні вимоги: A-level (це означає найвищий середній бал атестата), UCASформа приймається з 1 вересня до 15 жовтня; рівень знання англійської не нижче: IELTS - 6.5, TOEFL - 230; співбе-

сіда. Можливо, буде потрібно надати як мінімум 2 зразки письмових робіт (англійською мовою). Специфіка Оксфордської освіти полягає у навчанні студентів знаходити і правильно застосовувати інформацію, мати і захищати власну думку про все. Студенти можуть брати участь у програмах індивідуального і самостійного навчання з використанням щотижневих навчальних програм і підручників, які забезпечуються коледжами. Навчальні посібники для студентів спрямовані на розвиток творчого підходу до теми, що є найважливішою властивістю Оксфордської системи. Оцінювання курсу, що вивчається, здійснюється на підставі дослідницьких рефератів, які представляються на початку і наприкінці кожного навчального року. І британські абітурієнти, й ті іноземці, які хоча б у старших класах навчалися у британській школі, можуть досить точно оцінити свої шанси вступити до того чи іншого університету. Для цього досить зазирнути у рейтинг прохідного балу в університетах, який публікують провідні британські газети. Рейтинги є і у щорічних довідниках з британських ВНЗ. Найвищий прохідний бал - у Оксфорді та Кембриджі. Всі останні роки сюди можна було потрапити тільки з максимальними балами (ААА). Щоб вступити до Оксфордського університету, краще починати готуватися до цього з 12-13 років, навчаючись у одній зі шкіл так званого “першого дивізіону”. Одразу до такої школи нашому школяреві вступити неможливо, навіть якщо він онук президента або син нафтового магната. Доведеться спершу пройти підготовку в одному зі спеціальних літніх центрів для іноземних школярів при одній із престижних шкіл, потім влитися в основний потік у цій же школі, і тільки потім, якщо успішність дозволить, перевестися до однієї з суперелітних шкіл. В останні два роки навчання доведеться витримати цілу низку тестів, співбесід. Крім того, що це дорого, гроші вирішують далеко не все - дитина повинна дійсно чудово навчатися. Іншого шляху немає - вимоги однакові і до дітей арабських шейхів, і до звичайних школярів. Витрати на проживання: 8275 фунтів стерлінгів, місце в гуртожитку гарантоване всім першокурсникам. Але якщо їй вдасться закінчити Оксфорд, всі витрати окупляться за декілька років - випускники Оксфорда і Кембриджа (часто іменованих разом “Оксбридж”) не сидять без роботи у жодній країні світу. Світлана Яшкіна

творчий об’єктив

Планета С

Коли завмерла мить в очах 31

або Ця планета очима однієї студентки

Планета С

Настя Городня, студентка КНУКіМ 2010-2011 рр.

досвід

Планета С Торкнутися зірок) Gogol Bordello і Вероніка (з правого боку)

Кожен з нас має своїх фаворитів у світі музики, яким надається право володіти нашими серцями і думками. Їхня музика і голос захоплює нас… Кожен день без прослуховування хоча б однієї пісні проходить дарма. Ми любимо дивитись їхні концерти і читати інтерв’ю. Спостерігати хоча б здалеку за їхнім життям і досягненнями. Побачити вживу – враження на все життя. Але далеко не кожному це вдається… А тим паче поспілкуватись з ними. Майже нереально… Але чи так це? Такі люди є навіть серед студентів, зокрема Вероніка Будовська, на чиєму рахунку робота більше, ніж на 20 концертах рок-ідолів і просто най- най-най виконавців. В она поділилася своїми враженнями і спогадами з «Планетою С». За що їй дуже вдячні. Н: Вероніко, ти обрала професію менеджера шоу- бізнесу, щоб бути ближче до зірок? В: Ні, звичайно, не лише через це. Ще коли я навчалася у школі, то спробувала себе й у танці, була учасницею місцевого рок- гурту. Але мені подобалося

бути не лише на сцені, а й організовувати весь концертний процес. Тоді мені й прийшла думка: чому я не можу бути і артистом, і менеджером виконавців. Н: На чиєму концерті ти побувала вперше в ролі менеджера шоу-бізнесу? В: Першим справді великим концертом був концерт гурту Плейсебо (Placebo), їх виступ на Туборг Грін Фест (Tuborg Green Fest) у перший день фестивалю. Зустріч з ними у Борисполі назавжди запам’яталася мені. Саме цей гурт допоміг мені зрозуміти, що зірки це теж люди, які сумують за близькими

і хочуть звичайного спілкування, прогулянки по місту, а не сидіти цілий день у п’ятизірковому готелі. Тому вони попросили влаштувати їм екскурсію Києвом. Найголовніше, що їм дуже сподобалась Печерська Лавра. Виконавці вразили мене своїми знаннями з історії України. До речі, багато гуртів, що відвідували Україну, обов’язково хотіли побачити пам’ятник Матері-Вітчизні. Н: Я чула, Ви спілкувались з Браяном Молко (соліст Плейсебо). Як враження? В:З Браяном спілкувалась двічі на концерті в Києві і на фестивалі Рок фо піпл (Rock for people) у Чехії. Кожного разу він посміхався, був люб’язним і привітним, жартував. Так, наприклад, я його запитала по дорозі в Бориспіль: навіщо тобі така велика валіза? Ти там возиш свій гардероб? Браян, посміхаючись, відповів: ні, я там вожу Кайлі Міноуг. (Просто Браяну вона дуже подобається.) Тур-менеджер групи Placebo раніше працював з Кайлі, і Браян тепер постійно просить його влаштувати зустріч з нею. Весь гурт жартує над Браяном з цього приводу. Н: Чи може звичайна людина потрапити на цю роботу, і як це зробити? В: Для початку людина повинна мати теоретичні навички концертної діяльності. Хоча інколи організатори беруть волонтерів взагалі без досвіду. Головне, щоб були присутні комунікабельність і знання англійської, а також бажання та наполегливість. Коли планується якийсь концерт, то можна подзвонити організаторам і запропонувати допомогу, оскільки безплатна зайва «робоча сила» їм ніколи не завадить, а вам це буде добрим досвідом. На жаль, в Україні це все одно не так легко – охочіше беруть волонтерів закордонні фестивалі у Чехії або Польші. Н: З якими гуртами ви ще працювали? В: Я працювала на концертах Scorpions, Браяна Адамса, Gogol Bordello, Zucchero, Ленні Кравітца, Неллі Фуртадо, Мюз (Muse), Ейс оф Бейс ( Ace of Base), Доктор Албан (Dr.Alban), Арктік манкейз (Arctic Mankeys), Фейслесс (Faithless), Кхолд (Khaled), Зе кукс (The Kooks), Андерворлд (Underworld), Емір Кустуріца

та ноу смокінг орчестра (No smoking orchestra), Девід Гветта, Чемікал бразерс (Chemical Brothers) та інші. Н: М’юз? Круто. Розкажіть про них трохи. В: З ними було багато проблем. Вони привезли з собою надто велику робочу групу. За традицією виконавців селять у 5 зірок, а робочу групу у простіші готелі, але М’юз поставили умову, щоб усіх селили у 5 зірок. У Палаці спорту, в артистичному фойє, вони побудували свою кухню і кафе, тому що кафе у Палаці спорту їх не влаштовувало, але ж в палаці немає витяжки, тому всі, м’яко кажучи, задихались від запаху риби та іншої їжі. Серед хорошого можна виділити сам концерт і драйв, який ішов від їхньої музики. Н: Які концерти і гурти вам сподобались найбільше і найменше? В: Найбільше сподобались Гоголь Борделло (Gogol Воrdello) – один з найвеселіших гуртів, Заккеро (Zuccehero), тому що вони виступали в Арені і там була досить романтична атмосфера - квіти, свічки, затишок. Не сподобались Арктік манкейз, бо були дуже вередливі. Н: Що би ви могли порадити майбутнім представникам своєї професії? В: Добре вчитися, особливо звернути увагу на опанування мови. Проходити практику і знаходити будь-які можливості для роботи на концерті, бути активними і вірити в себе. Не треба обирати цю професію лише через комерційний інтерес. Адже є досить неприємних моментів, про які потрібно знати і не напоротись. Розмовляла Настя Намолова

пліч-о-пліч зі світом

Планета С Поганого у великій і могутній мережі інтернет, як на мене, стільки ж, скільки і хорошого. Проте і хорошим можна зловживати. Взагалі-то інтернет-залежність не входить до списків офіційних психічних розладів, і медики затято сперечаються щодо її існування. Проте невпинно зростає кількість людей, сенсом життя яких є втеча від цього самого життя у нетрях віртуального простору. Це доводить – залежність від чарівного стану «online» існує. За принципом дії на психіку людини вона схожа на захоплення азартними іграми, а про нього вчені кажуть, що під час гри в організмі людини проходять певні біохімічні процеси, які примножують кількість спільних рис, що мають ігроманія і наркоманія. І у більшості випадків шкода, якщо не фізичному, то психічному здоров’ю теж не надто різниться. Один мій знайомий, який рівно чотири доби “шпіліл в лінєйку”, доганяючись енергетиками, яскравий тому приклад. Реальну загрозу становить залежність від релігії. Тут, знову ж таки, спрацьовує закон про те, що все благо можна перетворити у зло, треба тільки зробити цього блага забагато. Віра, наприклад, досить легко переходить у фанатизм. А коли виникає фанатизм, то особистість перетворюється на абсолютно пластичну субстанцію, з якої можна творити будь-що і отримувати з цього особисту користь. Фанатик втрачений для спільноти здорових людей хоча б тому, що у нього зникає можливість розшире-

но мислити, він будь-які ситуації підганяє лише під свій світогляд, який відрізняється дещо ненормованою категоричністю. На відміну від інтернет-залежності, яка,

Пута цивілізації

Про надмірне захоплення наркотиками, алкоголем і нікотином знають усі. Проте життя наше підступне і небезпечне, і можна потрапити в полон ще і до абсолютно невинних, на перший погляд, речей. як нескладно здогадатись, стала ще одним штрихом до опису нашої славної неотехногенної ери, релігійна залежність існувала практично завжди. А в Мецці, наприклад, під час Хаджу щороку у натовпі затоптують в середньому сотню людей, які вважаються щасливчиками, бо ті, хто помирають під час Хаджу, автоматично зараховуються в ряди мешканців раю. Між іншим, прикладом, який найкраще й найлаконічніше розкриває сутність поведінки людей, одержимих релігією, як на мене, є чеська короткометражка «The T-Shirt», але це вже дещо інша історія. Не знаю, чим для середньостатистичного представника нашої країни є серіали – релігією чи втечею із реального світу, але те, що від них виникає залежність – це факт, який важко заперечувати. Можна вважати їх способом, у

який влада зомбує людей, аби виростити собі ідеальний бездумний електорат. А можна вважати результатом зниження загального рівня інтелектуального розвитку населення, адже доки є попит – є пропозиція, тобто доки рейтинги «мила» триматимуться, показувати їх ніхто не перестане. Особисто я зустрічала тільки двох людей пенсійного віку, які пишалися тим, що читають книжки, а не дивляться серіали. Першою була шістдесятирічна пані з курсів німецької мови (на так і не вимовлене питання «Що ви тут робите?!», яке прочитувалося в очах інших студентів, молодших за неї десь утричі, вона відповідала оптимістично: «Я хочу знати все!»). Друга, приблизно такого ж віку, наразі намагається мене, цієї ж німецької мови навчити. Навіть не зважаючи на такі поодинокі ситуації, розмаїття серіальної індустрії впливає на всі покоління, тож пенсіонери – не єдина категорія, схильна до цієї залежності. Краса і естетика – теж штука небезпечна, про це ми дізналися із казки доброго дядька Флобера «Пані Боварі». У ній, як відомо, описаний перший в історії випадок шопоманії або оніоманії, як це називають розумні науковці. Втім, Флобер тоді ще не знав, як це правильно називається, а тому некероване скуповування речей пояснював пристрастю до усього прекрасного та бажанням вирватись із рамок провінційної дешевизни. Проте, як би красиво це не

описувалось, результат залишається доста печальним: Емма Боварі, наробивши собі векселів на власних примхах, не змогла розрахуватись із боргами і наклала на себе руки. Але це я не до того, що жити красиво погано, надмірний шопінг призводить до летальних наслідків, і проводити своє нікчемне існування треба у геть аскетичний спосіб. Ніхто й досі не певен, чи оніоманія справді існує, чи це просто вигадка. Як би там не було, та гроші, незважаючи на метафори і перебільшення, річ більш ніж потрібна. А бажання купити ось це, це, це, і о-о-ось це, а ще он ту штуку отам і ту, котру біля неї, іноді справді досить важко вгамувати. Те ж саме стосується речей, розуміння мотивації придбання яких закінчується одразу після переходу через поріг крамниці. Тому будьте пильні і прислуховуйтесь до власної підсвідомості, здійснюючи рейди по бутіках. Ми маємо право обирати. Бо, як сказала одна людина, стати залежним можна від усього на світі, навіть від длубання в носі. Отож, залишається одне: навчитися робити вибір.

FLORA

Планета С Обриси і тіні дівочої душі

Коли під пензлевими рухами тануть акварелі, прекрасне стає поруч тебе і огортає своїм хвилюючим теплом. Тому побудь тут трохи, раптом натхнення у тебе за спиною...

Планета С Іра Піскова, факультет “Дизайн одягу”

Кілька слів про котів

Планета С Як носити рекламу? Якщо раптом у тебе знайшлася купа непотрібного мотлоху на кшталт старих глянцевих журналів, то за-

Крок четвертий: Готові бусини вкрий акриловим лаком на водній основі

ради того, щоб потішити свою дівчачу натуру, є сенс втілити запропоновані нами ідеї.

Крок перший: Знайди потрібні знаряддя, такі як ножиці, клей, гарні бусини, стрічки, а також яскраві сторінки журналів. Крок другий: Нещадно поріж ці сторінки на якомога дрібніші частинки.

Крок п’ятий: В голку з широким вушком протягни гарну стрічечку та нанизуй бусини і дивись, що вийде.

Крок третій: Бусини намаж клеєм та вкрий паперовими частинками.

Планета С

Свідоцтво про державну ре- Редакція зберігає за собою єстрацію: КЛ № 351-85 ПР право літературного редаЩомісячне cтудентське від 01.04.2011 р. гування, скорочення прилітературно-художнє вийнятих до публікації текстів дання і не завжди поділяє позицію авторів публікацій. Головний редактор: Олена Засновник і видавець Алехно Віддруковано на поліграфічАлехно Олена Миколаївна Дизайн та оформлення: Оле- ному підприємстві “СТПрес”. Адреса редакції: м. Київ, на Алехно Адреса: м. Київ, вул. Щорса, вул. Щорса, 36, кім. 271. Літературний редактор: Іри- 36, кім. 271. Телефон: 0966154397 на Алехно Замовлення № 091-092. Е-mail: alehno_olena@mail.ru Коректор: Олена Алехно Наклад: 1000 прим.

Планета С

Планета С № 1, Травень, 2011

Образотворчість Контури і тіні дівочої душі

Фотопідбірка

Коли завмерла мить в очах

Новела

Зворотний бік янгольської подоби