ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ
ГЕРОЯМ!
Олександр САМОСАДОВ: зі стягом до останього
25 років, м. Суми
Р
ядовий Олександр Самосадов, що добровольцем пішов до лав Збройних Сил захищати територіальну цілісність нашої Батьківщини, служив у 39-у батальйоні територіальної оборони «Дніпро-2» і загинув під селом Красносельським Старобешевського району Донецької області 29 серпня 2014 р. від кулі снайпера. Сашку було всього 25 років, але він встигнув зробити дуже багато. У нього було багато друзів, дружина, донька, котрій на момент його смерті виповнилося п’ять років. А ще він був людиною з активною життєвою позицією. Не міг стояти осторонь від того, що відбувалося в країні, і не мало великої різниці, то були мирні часи чи військові. Олександр Самосадов захоплювався політикою, прагнув змінити життя в країні, місті та мріяв про нову Європейську Україну. Олександр багато років прожив у Криму, куди в свій час переїхали батьки. З початку відомих подій він відзначився, як активіст Євромайдану, а потім, коли Крим окупували, приїхав жити до своїх бабусі і дідуся, що мешкають у Сумській області (смт Низи). Постійно чергував на сумському майдані і блокпостах. З початком першої хвилі часткової мобілізації в Сумах він записався в
40
добровольці і під синьо-жовтим стягом поїхав на схід відстоювати незалежність України. Багато хто називав його «Саша Крим» – через місце, з якого він прибув. А вже на фронті у Олександра з’явилося ще одне «ім’я» – позивний «Пушкар». «Його так називали, тому що він відповідав за пушку. Він був невибагливий і безвідмовний. Завжди був готовий пожертвувати всім заради справи», – згадує його товариш Анатолій Крівець. Саша просто рвався на війну. Дивні повороти долі: коли 39-й батальйон від’їздив у зону проведення АТО, вони забули Сашка – і тільки після його наполегливих дзвінків повернулися і забрали з собою. Артилерист від бога, казали про нього, хоча в регулярних Збройних Силах він ніколи не проходив службу і всі його армійські інститути – двотижневі курси в Дніпропетровську, під час яких він мав змогу зробити лише декілька пострілів. Його 39-й батальйон «Дніпро-2» був першим, хто отримав в зоні АТО важке озброєння: гармати, МТ-12 т.з. «Рапіру». «У Сашка
траплянням за місяць вивів з ладу три ворожі системи «Град». «Коли тільки починався обстріл, «Град» випускав ракети – він очікував моєї команди – приціл, готовий, вогонь – і з першого пострілу потрапляв у ціль. Окрім «Градів» він «погасив» ще два пункти в місті – автопарк і штаб супротивника, як ми дізналися пізніше від розвідки. Коли ж побачив, як хлопців вивозять із Іловайська мертвими – налякався. Все запитував мене: «Юрію Валерійовичу, ми виберемося звідсіля чи ні?!» Я його підбадьорював, бо сам ще не знав, що на нас чекає справжнє пекло», – згадує старшина Юрій Лисенко, виконувач обов’язків командира стрілкової роти 39-го батальйону тероборони. Загинув Олександр 29 серпня. «Хлопцям сказали, що їм повинні доставити гуманітарну допомогу. Замість обіцяного в «волонтерських» фурах привезли снайперів, які відразу ж почали стріляти, – розповідає дружина Сашкового рідного дядька Ірина.- Він знаходився в автобусі, що потрапив під обстріл. Куля увійшла в око і вийшла в районі потилиці, і Олександр впав прямо на український прапор, який часто носив з собою. «Я пам’ятаю, як він говорив:
За словами товаришів по службі, Олександр у відпустці не був і не хотів. Говорив: «Я залишуся тут, поки не виб’ємо цю нечисть» завжди все було добре, він ніколи не нарікав на долю й обставини. Людина дуже доброї вдачі. Такі мали б будувати країну!» – розповідає його друг Ігор Гонтар. Олександр досяг значних успіхів у військовій справі – прямим по-
«Ось ми закінчимо там, на Донбасі, і разом дружно підемо відвойовувати Крим». Коли ми дізналися про його смерть, то навіть тіло не змогли відразу забрати. Спочатку нам сказали, що він в Запоріжжі, ми обійшли всі морги – не було. Потім шукали в Дніпропетровську. В результаті Сашу знайшли волонтери. Потім ще 4 дні тіло не могли забрати: то довідку потрібно було принести, то ще щось». Українського героя вирішили ховати на Сумщині, в Крим везти побоялися. Тепер його могила серед могил інших героїв, похованих на Алеї Слави в Сумах.