VN29_2016

14 липня 2016 року VII ФОРУМ КРАЄЗНАВЦІВ-ЛІТОПИСЦІВ Присутні переглянули відеофільм про життя і діяльність Івана Тиктора, а також виставку книг і публікацій про видатного земляка, яку підготували працівники районної бібліотеки, з цікавістю слухаВідомому українському громадському діячу, видавцю і редактору, нашому ли розповіді про його просвітницькославному краянину – уродженцю Красного – Івану Тиктору, 120-річчя від дня видавничі проекти, військовий шлях та народження якого виповнилось 6 липня, присвятили VII регіональний форум співпрацю з українськими істориками. краєзнавців-літописців Бущини, який відбувся в актовому залі Буського райІван Тиктор належить до когорти онного Народного дому. Його учасниками були бібліотекарі та читачі Буської діячів, які залишили вагомий слід на ниві центральної районної бібліотеки імені І. Котляревського, родичі книговидавкультурної історії України. Унікальна ця, гості зі Львова – викладачі Української Академії друкарства та директор його роль у творенні українських видань. обласної бібліотеки, пластуни куреня ч. 63 ім. Івана Тиктора Станиці Красне Життєвим кредо для Івана Тиктора було Пласту-НСОУ, члени Товариства «Бужани», журналісти. Учасників форуму «робити все, що корисне для України», привітали голова Буської районної ради Богдан Глова та перший заступник перед собою він поставив мету – голови Буської РДА Олег Ільків. Ведучими форуму виступили директор Буської впливати на піднесення національної ЦРБС Оксана Стецик та заввідділу Леся Вовк. свідомості українського народу, прищеплювати любов до рідного краю – і їй слідував усе своє життя. Про Івана Тиктора, як великого Українця та великого Видавця, розповіла доктор філологічних наук, вчений в галузі соціальних комунікацій, завідувач кафедри видавничої справи та редагування Української Академії друкарства Надія Зелінська. За роки незалежності України вийшло чимало розвідок про його життя і діяльність, написано немало публікацій і нашими земляками. Івану Тиктору та його імперії – видавничому концерну «Українська преса» – дістався непростий час, виживати в умовах якого вдавалося найсильнішим. Парадоксально – у жорстких для українців умовах між­воєнної Галичини підприємницький талант Тиктора забезпечив успішний розвиток його концерну, натомість значно сприятливіший суспільно-політичний клімат Канади, ку­­ди занесли його хвилі повоєнної еміг­рації, виявився руйнівним. За правом зробленого не лише для земляків, а й для українства у ці­ доз­­вільним читанням. Пізнавальні, тача треба не тільки знайти, його треба лому, саме Тиктор мав посідати одне і художників, науковців і критиків. Його українство було природним і пов­­­­чальні статті повинні чергуватись ще й виховати. Комерційний успіх усіх з чільних місць у переліку діячів культури, що суттєво вплинули на форму- органічним, воно йшло від традицій ро- з чимось легшим, здатним відволікти його видавничих проектів буде залежавання свідомої української нації, на дини, оточення, зміцнювалося завдяки від сірої буденності, запрошуючи у світ ти від того, чи утвердиться клас читачів. виховання її колективного інтелекту, гарним вчителям. У Тиктора по­п­ри не- пригод та небезпек. Результатом цього Надзвичайно багато він зробив у цьому на розширення її уявлень про світ та її заперечну комерційну зорієн­тованість стало видавниче втілення цілої низки плані не тільки як популяризатор, але й представленості у світі. «Це була люди- його підприємства завжди спрацьо- новаторських творів, досі небачених на як менеджер. Ідея Тиктора з коровами на широких задумів», – писав про нього вували певні моральні запобіжники, українському книжковому ринку. Таким для передплатників «Народної справи» і Валерій Шевчук. Свідченням цього є – він ніколи не заробляв на тому, що чином український читач познайомився усіх газет, які входили до концерну, – це не тільки з творами зарубіжних класиків унікальний приклад мережевого марке(в перекладі), а й українських фантастів. тингу, про який так багато говориться Концерн «Українська преса» та зараз. Він був впроваджений в життя І.Тиктор усіма засобами боролися за і давав унікальні результати. Про це українського читача. Книжки і часописи, свідчать великі наклади газет. календарі і поштівки не тільки доповнюНайяскравіші просвітницькі провали інформаційні прогалини і забезпечу- екти Тиктора Емілія Огар ділить на вали гідну національну противагу польсь- дві групи – для тіла і душі, – для ким виданням, а й відводили читачеві справ земних і практичних, для розроль небайдужого, реального учасни- вою свідомості і духу. Це поєднання ка, перетворюючи його на діяльного і раціонального і емоційного, фізичного і зацікавленого співрозмовника. духовного – така основа просвітницькоЗа час своєї діяльності Тиктор ви­ популяризаторської концепції І.Тиктора. давав лише якісні твори, платив штра- Такі видання для українського селянифи, його видання конфісковували, але на мали стати «справжнім приятелем і він ні разу не пішов на компроміс з порадником сердечним», навчити бути ворогом, був твердим і послідовним у «свідомим і зорганізованим, гордим і своїх переконаннях. Його досвід має сильним, гідним прав і пошани». бути надбанням сучасності. Чимало видань практичного хаЯк вдалося простому галичанину з рактеру популяризували знання з щоКрасного стати власником величезного денних потреб селянських: про нові видавничого концерну? Залучити, згурту- тех­нології, способи їх поліпшення, вати довкола себе визначних діячів куль- оку­льтурнення, механізацію, винахід­ тури? Досягти великого тиражу газет? ництво, про грамотну годівлю худоЙого діяльність переконливо свідчить, що би та дробу, наукове обґрунтоване те, що І.Тиктор своїми виданнями праг- вважав несумісним з ук­раїнською мен­­ він був не тільки людиною нової генерації, садівництво, го­родівництво та інші нув охопити якнайбільші читацькі маси. тальністю. Його досвід засвідчив, а й патріотом. Аналізуючи просвітницько- господарські спра­ви («Господарська Газета американських українців «Сво- що ринкові бізнесові підходи до ви­ видавничі проекти Івана Тиктора «для бода» стверджувала: Тиктор доказав давничої справи зовсім не супере- селян українських, громадян свідомих», перед усім світом, що українці спосібні чать її високим суспільним мотивам доктор наук з соціальних комунікацій, продо великих діл і досягнень. Він – бли- та національним ідеалам, адже його фесор кафедри видавничої справи та рескучий взірець для наслідування су- фінансово найуспішніші видавничі дагування УАД Емілія Огар заувачасним видавцям, які, вступивши у цей проекти ставали успішними, насампе- жила, що було щось магічне у цій сильній непевний бізнес, хочуть швидко встати ред, завдяки послідовно втілюваним харизматичній особистості, і досліджуючи його діяльність, щоразу відкриваються на ноги, дуже швидко розчаровують- ідеям українства. ся та опускають руки. Нинішні видавці У кожному числі календаря «Зо- якісь нові аспекти і ракурси. Створені у ті часи в умовах без­дер­ могли б навчитись в селянського сина лотий колос» (його піковий наклад у спритності заробляти в несприятливих 1939 році склав 100 тисяч при­мір­ни­ жавності науково-просвітницькі осе­­­ред­ умовах, причому заробляти, виготовля- ків!) обов’язковими були на початку ки і комерційні товариства («Просвіта», ючи та продаючи власний національний найважніші дати української історії і «Сокіл», «Січ», «Сільський господар», продукт. наприкінці – гімн України. У ньому вмі­ споживчий кооператив «Народна тор­ Патріотичний чин та успішний біз­ щувались численні публікації, при­­уро­­ гівля» та ін.) ставали центрами не тіль­ки нес – такою була його діяльність. Чи чені до героїчних чи трагічних подій просвітницького руху, й на­ціональноможуть вони гармонійно співіснувати? української історії, біографії відомих культурного відродження, во­­­ни гуртуваЦе була його постійна боротьба, бо на- українців, культурологічні розвідки. Таки- ли довкола себе українців. І.Тиктор сам не писав текстів, але вмів падок від заздрісників не бракувало. ми публікаціями «Золотий колос» сприІ хай там що б йому не закидали, він яв формуванню політичної української зорганізувати навколо важ­ливої справи був безкорисливо відданий справі, – нації. Один з читачів, дякуючи, зазначив, здібних публіцистів, по­пуляризаторів, коли для потреб концерну терміново що такі матеріали зробили з нього «хре- тих, хто вмів це ро­бити якнайкраще. Вмів потрібно було закупити папір, він про- бетну людину, котра добро нації ставить поєднати сус­пільно значущу справу, дав батьківський мед. Ставши відомим понад особисте добро, виховали люди- якою було про­світництво, із комерцією. і заможним, І.Тиктор постійно провадив ну вірну і в цілості віддану українському Можли­во, через це йому часто дорікали, однак усі його справи були соціально читанка», «Гос­подарські календарі», благочинну діяльність, активно допома- народові і його ідеалам». гав з виданням і Товариству «Просвіта», Але цензура не дрімала. У кожно- орієнтованими. Те, що він робив тоді, є «Господарське літо» тощо). Цікавими і кооперативному видавництву «Черво­ му рядочку, навіть дитячого журналу актуальним і сьогодні, – і в плані твор- були назви статей, які мали б відразу на калина». Якщо вже й говорити про «Дзвіночок», де йшлося про Україну, чому, і в плані менеджменту. Він зробив зацікавити селянина («Як плекати куособливий бізнесовий талант Тикто- вбачала крамолу. Доходило до того, усе, щоб виховати читача з народу. Се- рей, щоб несли по 200, до 300 яєць ра, то він проглядається в іншому: у що вилучались не тільки статті, а й лянин був неписьменним і не купував щорічно», «Цукровий буряк або Тисяча феноменальній працездатності, над- конфісковували наклад, та ще й 400 зо- ані книжок, ані журналів. Видавець до- злотих з морга річно»). Поряд з текстазви­чайній чутливості до суспільних за­ лотих штрафу треба було заплатити (на бре відчував свою аудиторію і розумів, ми, звісно, поміщали і рекламу. чого вона потребує, яку інформацію, а, питів, майстерності роботи з різними той час добра корова коштувала 180). Особлива увага приділялась жі­но­ аудиторіями, розбудові мудрої політики І.Тиктор з його гостро розвиненим головне, в якій формі її подавати. Це те, чій темі, де документально описувалось видавництва, умінні привернути і при- чуттям читацького запиту, напевне, що лежить в основі просвітницького чи нерівноправне становище жіноцтва: хилити до загальної справи видатних пер­­шим з українських книговидавців популяризаторського руху. «Чоловікам на селі ще сяко-тако живетьІ.Тиктор добре розумів, що свого чи- ся, але жінки це правдиві невільниці: інтелектуалів своєї доби – письменників уло­­вив спраглість за розважальним

«Феномен Івана Тиктора»

ПОСТАТІ

3

вставай з першими півнями, готови обід, видій корови, нагодуй свиней, курей, доглянь дітей і разом з усіма рушай в поле. Тоді як чоловіки йдуть з папіросом в руках, ти, невільнице, мусиш нести на одній руці дитину, в другій – полуденок для всіх та серпи для всіх. То в будень. А в свята. Чоловік встає до готових пирогів, оголився та й пішов до церкви,– в пополудні – до читальні або, на жаль, і до коршми. Для тебе, жінка, нема свята. У неї нескінченні важкі обов’язки. А як згадати про тіпання конопель, мелення круп на жорнах, пхання проса на пшоно, прання білля в річці взимі, то аж тоді бачите у повній ту новітню жінкуневільницю. Чоловіки всі стараються облегшити свою працю: купують січкарні, і то кератові, моторові молотили, а ти, жінко, тримайся старосвітського веретена, жорен, ступи і терлиці». Стаття завершувалась словами «дайте жінці машину до помочі, дайте їй трохи вільного часу і дайте їй трохи освіти». У видавничому концерні «Україн­ ська преса» вийшли три томи історичної монументальної праці «Велика історія України» Івана Крип’якевича (упорядник Микола Голубець). Іван Тиктор, як видавець, написав лаконічну посвяту «Батькам на славу, синам на науку посвячую цю книгу національного самопізнання». Про військовий шлях І.Тиктора у Січовому стрілецтві та УГА розповів вчи­тель Красненської ЗОШ №1, краєз­ навець, директор історико-краєз­навчого музею смт. Красне, Почесний громадянин Буського району Ярослав Стецишин. Життєвий досвід Тиктора гартувався і в боротьбі за українську державність. У серпні 1914 року Іван Тиктор (було йому 18) відбув добровольцем в армію у складі 2,5- тисячного легіону. Встають на службу австрійської армії, але під її штандартами будуть боротися за волю України, – такою була умова українських добровольців. 25 вересня вже був перший бій. Він та інші загартували Івана Тиктора для подальших змагань. Брав участь у боях за Маківку та Лисоню, де загинув не один його побратим. Майже чотири роки пройшов І.Тиктор через горнило світової війни. Ще два – боротьба з польськими поневолювачами. Був у полоні. Знайомиться з тими, хто згодом дописуватиме у часописи його видавничого концерну. Про співпрацю Івана Тиктора з українськими істориками Іваном Кри­ п’якевичем, Миколою Голубцем та ін. розповів директор Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки, іс­то­рик Іван Сварник, про ідеї га­­лицького видавця в сучасних видавничих проектах – головний редактор Львівської філії видавництва «Знання» Мирон Іваник. Слово мав і редактор районного часопису «Воля народу» Микола Іванців, а також він подарував гостям видавничий проект, який редакція випустила до 200-річчя Т.Шевченка, а для музею у Красному – номер тикторівської газети за 1938 рік. Експозицію виставки «Феномен Івана Тиктора» з виданнями І.Тиктора, публікаціями про нього, родинними світлинами тощо представили Оксана Стецик та краєзнавець Михайло Зозуля. По завершенні форуму відвідали

історико-краєзнавчий музей смт. Красне, який розміщений у Красненській бібліотеці, – їй у 2012 році присвоєно ім’я Івана Тиктора, а також поклали квіти до пам’ятної стели, яка споруджена на місці оселі нашого земляка. Квіти на його пам’ять поклали і пластуни Петрич і Красного (на знімку внизу). Станична Людмила Гураш розповіла їм про Івана Тиктора, дала завдання прочитати докладніше, а у вересні вони планують мандрівку шляхами славного краянина.

Лариса ГАРАСИМІВ