ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ДЕРЖАВНОСТІ - частина 2

Разом з тим, щоб прискорити відродження промисловості і налагодити обмін між промисловістю і сільським господарством, багато дрібних підприємств передали як організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), так і приватним особам (нерідко колишнім власникам). В Україні з 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної, хімічної та інших галузей промисловості. Орендну плату для організацій порівняно з приватними власниками знизили наполовину, їм надавали перевагу в отриманні державних замовлень, сировини, палива, устаткування. Приватний капітал контролював у перші роки НЕПу 75% роздрібного товарообігу. У зв’язку з переходом до НЕПу в країні почали діяльність орендарі, приватні торговці, комісіонери, банківські ділки — так звані непмани. Заохочуючи підприємництво в інтересах відродження продуктивних сил, влада віддавала перевагу державному капіталізмові. Великі промислові підприємства могли передавати тільки в концесію іноземцям. Та оскільки такі умови господарювання іноземці не вважали для себе вигідними, концесійна форма державного капіталізму майже не розвивалася. Продрозкладка була одним з головних джерел фінансування розвитку промисловості. Ліквідація продрозкладки обмежила кошти, призначені для відродження промисловості. Наявні незначні ресурси витрачали на подолання голоду на селі, на створення промислових об’єктів, зв’язаних з переробкою сільськогосподарської сировини. Через нестачу палива, сировини, продовольства чимало заводів важкої індустрії довелося законсервувати. Під час воєнного комунізму націоналізовані підприємства були підпорядковані главкам, якими керувала Вища Рада Народного Господарства (ВРНГ). Підприємства не мали самостійності: не продавали, а здавали продукцію главкам на основі домовленості, не купували, а отримували сировину і матеріали. З пере479