Основи журналістики

УПРАВЛІННЯ ОВІТИ І НАУКИ КАМЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОЇ МІСКОЇ РАДИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС №17

Холявко Т.В.

Основи журналістики Матеріали для роботи гуртка юних журналістів

Кам’янець-Подільський – 2015 1

Рецензенти: Попович А.С. Худік Н.М. Гончарук Л.І.

кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови методист науково-методичного центру міського управління освіти і науки м.Кам’янця-Подільського учитель вищої кваліфікаційної категорії, учитель-методист НВК №17 м. Кам’янця-Подільського

Холявко Т.В. Основи журналістики. Матеріали для роботи гуртка юних журналістів / Т.В.Холявко – Кам’янець-Подільський, 2015. – 174 с.

Пропоноване видання містить матеріали для роботи гуртка юних журналістів протягом одного навчального року. Для вчителів-словесників, абітурієнтів, студентів філологічних факультетів, усіх, хто хоче оволодіти навичками журналіста. Схвалено науково-методичною радою НВК №17 (протокол №2 від 17.11.2015)

2

Передмова Пропонований посібник призначений для організації позакласної гурткової роботи з основ журналістики. На початку посібника подано календарний план роботи гуртка та журнал керівника гуртка. Подано теоретичні матеріали для практичного використання на заняттях гуртка, розроблено питання для занять-тренінгів, питання для акредитації юного журналіста і т.д. МЕТА: НАВЧИТИ ВИХОВАНЦІВ ОРІЄНТУВАТИСЯ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ: • розвивати у собі гармонійну (морально, фізично, духовно, емоційно, психологічно здорову) особистість; • захищатися від можливих негативних впливів інформації; • збирати інформацію; • обробляти її; • зберігати; • розповсюджувати її; • навчити дотримуватися правил медійної екології при користуванні інформацією. ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ: • створити умови для всебічного розвитку творчої особистості, для збагачення емоційності, моральності, духовності гуртківців; • дати гуртківцям основи теоретичних знань про інформаційний простір; • навчити їх створювати власну медіа-продукцію; • удосконалити їхні комунікативні уміння та навички; • розвинути художньо-образне, абстрактно-логічне, критичне мислення вихованців; 3

• надати їм практичну допомогу у створенні та в організації роботи учнівських редакцій; • розвинути їхню загальну культуру відповідно правил етики спілкування в інформаційному просторі; • навчити їх захищати себе та оточуючих від можливих негативних впливів інформаційного простору. НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ГУРТКІВЦІВ • Вивчення законодавчих засад діяльності ЗМІ.

• Вивчення історії розвитку ЗМІ.

• Вивчення особливостей функціонування різних видів ЗМІ.

• Вивчення правил журналістської етики.

• Вивчення особливостей журналістських текстів різних жанрів. Засвоєння теоретичних знань.

• Складання різножанрових журналістських текстів.

• Створення учнівської медіа-продукції.

• Організація роботи учнівських редакцій.

• Аналіз побаченого і почутого.

• Практика ведення дискусії. Вироблення практичних умінь та навичок.

• Складання текстів інформаційних жанрів.

• Складання текстів аналітичних жанрів.

• Складання текстів художньо-публіцистичних жанрів.

• Демонстрація отриманих результатів своєї діяльності (конкурси, тренінги, презентації). МЕТОДИ ТА ФОРМИ РОБОТИ • Бесіди • Лекції • Індивідуальна робота • Участь у засіданнях «круглих столів» • Участь у конкурсах • Евристичні бесіди 4

• Дискусії • Робота в групах • Рольові ігри • Моделювання ситуацій • Уроки-презентації • Семінари-тренінги Учнівська газета – найкраще місце, де будь-хто, не зважаючи на те, чи тяжіє він до точних, природничих чи філологічних наук, може знайти для себе місце для самовираження. Саме для цього і створений гурток журналістської майстерності. Це місце, де всі охочі навчаться розрізняти журналістські жанри, види журналістики, навчаться правильно висловлювати свої думки та мислити нестандартно, вміти у буденному побачити надзвичайне, з загального виокремити родзинку. Окрім цього, під час занять діти вчаться висловлювати свою думку з різних питань не залежно від того, наскільки вона подобається вчителеві чи іншим. Це – свобода слова. ПРОГНОЗОВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ Учні мають знати: − склад и структуру редакційній колективу; − функції публіцистичного стилю; − механізм інтерв’ювання; − вимоги до оформлення сучасного газетного видання; − призначення реклами. Учні мають вміти: – створювати репортаж; – аналізувати кореспонденції; – підбирати фотоматеріали; – здійснювати художньо-технічне оформлення газети.

5

Учні мають набути досвід: − роботи з інформаційними джерелами; – культури інтелектуальної праці; – набуття досвіду творчого підходу до розв’язання навчально-творчих завдань; – культури спілкування в суспільстві в процесі навчально-творчої діяльності. ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ГУРТКА Обладнання

К-ть / шт.

Комп’ютер Принтер Мультимедійний проектор Сканер Накопичувач USB Flash-drive Канцелярське приладдя Записні книжки Папір друкарський і копіювальний Ручки, олівці Маркери Гаджети Гумка Скріпки, кнопки Папки, файли Диски CD, DVD

6

За потребою 1 К-ть / шт.

За потребою

Планування занять гуртка «Основи журналістики» № 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35

Тема заняття

7

Дата

Список членів гуртка юних журналістів №

Прізвище, ім’я, по батькові

Клас

8

Домашня адреса, телефон

Тема № 1 Фах журналіста та його професійні заповіді І. Матеріал для лекції Журналіст ( у широкому розумінні – і газетяр, і теле- та радіожурналіст ) – це збирач, виробник і передавач інформації. Як і в інших сферах людської діяльності, в журналістиці кожен проходить певні етапи професійного становлення. Талант же творчого працівника формується поступово, внаслідок насамперед самостійної праці, самостійного досвіду. Не можна навчити писати – цього можна навчитися. Майстри народжуються у процесі поєднання природних здібностей, знань, наполегливої праці, терпіння. І все ж певні професійні знання, як своєрідний компас, орієнтир у суперечливих процесах творчості у журналіста, особливо початкуючого, повинні бути. Хоча б для того, щоб учитись і на чужому досвіді, на чужих, а не тільки на власних помилках. Нікому не вдається уникнути власних помилок, але можна звести їх до мінімуму і не винаходити заново велосипед. Отже, щоб стати професіоналом у тій чи іншій сфері діяльності, необхідно хоч би у загальних рисах осягнути, в чому секрет ремесла. Журналістові, як і письменникові, промовцеві, треба мати насамперед що сказати читачеві, глядачеві, слухачеві, а відтак, вміти сказати вчасно, точно, стисло, дохідливо, переконливо, емоційно. Одне нерозривно пов’язане з іншим, але визначальним є все-таки зміст 9

сказаного, а вже опісля – вміння втілити його у відповідну форму. Майстерність, професіоналізм не починаються і не закінчуються за робочим столом. Корені таланту – в глибині людського єства, у людській натурі, совісті. Це дало підстави Григору Тютюннику записати у нотатнику: «Немає загадки таланту, є вічна загадка любові». Хто не бачить необхідності в тому, щоб мас-медіа подавали щоденно оперативну і різнобарвну хронікальноновинну інформацію, той не усвідомлює найпершого обов’язку журналіста; хто зводить усю сутність ЗМІ лише до фіксації та повідомлення новин, той загалом не розуміє глибокої сутності журналізму. Журналіст має колосальне завдання: він повинен бути тим товчком, який має не тільки інформувати людей, але наштовхувати їх на думання. Літературна майстерність у журналістиці – це вміння оперативно інформувати, відгукуватись на актуальні питання, глибоко і компетентно проникати в суть суспільних подій і явищ, правдиво узагальнюючи їх з певних групових, державних, загальнолюдських інтересів, сміливо, аргументовано, цікаво і переконливо втілювати власні думки і думки співрозмовників у стислій і досконалій формі, домагаючись певних духовних і практичних результатів. Поняття, як видно, не просто складне, а багатокомпонентне. У понятті «журналістська майстерність» нашаровуються різні ознаки професійних рис працівника ЗМІ: від морально-громадянських (мужність, сміливість), психологічних (оперативність, відчуття актуальності), освіченість (знання, компетенція) 10

до суто літературних (уміння цікаво, стисло, образно викладати думку), а на телебаченні ще й певні зовнішні дані (голос, зовнішній вигляд). Зрештою, високий професіоналізм журналіста охоплює ще й глибинніші людські якості, особливу внутрішню енергетику, яка дає змогу йому впливати на інших людей, підпорядковувати їх своїй духовній владі. Ця внутрішня духовна сила завжди була притаманна видатним політикам, ораторам. Потрібна вона і журналістам, особливо телевізійним. Не можна вести мову про підвищення журналістської майстерності, коли ігноруються, збіднюються, примітивізуються такі національні здобутки, як мова. Тому вдосконалення майстерності української журналістики неможливе без нормального функціонування в ній української мови, що, до речі, передбачено Конституцією та законами держави. ЗМІ повинні інформувати, аналізувати, просвіщати, допомагати управляти державою (школою), розважати та приносити насолоду. Реалізується все це через слово, думку і зображення, через журналістів. Журналіст є працівником масової комунікації. Є певні фахові принципи та правила поведінки учасника інформаційного виробництва (збирання, зберігання, аналізу, поширення інформації) – їх має дотримуватися кожен, хто присвятив себе цій нелегкій професії. Ось ці принципи і правила: 1. Повага до правди і права суспільства знати правду.

2. Обстоювання принципу свободи слова. Без свободи слова неможливо висловлювати правду.

3. Передавати лише вивірені факти, в достовірності яких журналіст переконався. Він не повинен приховувати суспільно важливої інформації, фальсифікувати, спотворювати документи. Якщо 11

приховується важлива для громадськості інформація або оприлюднюється спотворена, щоб дезинформувати її – то це вже буде не журналістика, а кримінал.

4. Користуватися тільки чесними методами для одержання інформації, фотографій і документів. До методів нечесних відносяться такі: добування інформації обманом, підглядування, крадіжка або видурювання інформації, добування інформації силоміць чи з порушенням законодавства тощо.

5. Журналіст повинен зробити все для того, аби спростувати неточну інформацію, що завдала шкоди. Це не тільки фаховий обов’язок, а й елемент загальнолюдської культурності та моральності.

6. Зберігати професійну таємницю: джерело інформації, яке не бажає обнародувати себе, має залишитись нерозсекреченим.

7. Не допускати розповсюдження ЗМІ в будь-якій формі ідей дискримінації, заснованих на расовій, національній і статевій належності, соціальному становищі, сексуальній орієнтації, мові, релігії, політичних переконаннях.

8. Серйозними професійними проступками вважаються:  плагіат – літературна крадіжка; уже самим фактом плагіату людина розписується у власній бездарності, яку хоче прикрити чужим розумом, і ставить себе поза колом творчих людей;  упереджене спотворення інформації – фальсифікація;  образи, наклепницькі, необгрунтовані звинувачення та навішування ярликів;

12

 хабарі в будь-якій формі з метою проштовхнути в пресу або чинити перепони публікації тієї чи іншої інформації. Робота журналіста складається з 2 частин: 1) власне збирання (добування) інформації; 2) осмислення її, переробки, втілення у відповідні форми для донесення до споживача. Щоб зібрати інформацію, журналіст має виявити наполегливість, винахідливість та докласти чимало зусиль, а часто подолати низку перешкод. Найдоступніші джерела, інформація:  управлінські органи;  статистичні органи;  бібліотеки;  довідники;  радіо;  телебачення тощо.

звідки

черпається

Але найнадійніше та найефективніше джерело – це коли журналіст побачить на власні очі під час безпосереднього перебування в зоні зацікавлення та почує з перших уст, розмовляючи з учасниками та очевидцями подій. Недарма в журналістському середовищі утвердилася поговірка: журналіста ноги годують. Тому справжній журналіст, надто репортер, часто перебуває у самому вирі життя, в епіцентрі резонансних подій (на пожежах, у зонах землетрусів та інших стихійних лих, на мітингах, під час різних суспільних сутичок і колізій). Не 13

випадково, за даними ЮНЕСКО, середня тривалість життя журналістів на 2-му місці після шахтарів. При добуванні інформації безпосередньо в людей треба мати на увазі найпростіші та найпоширеніші правила, яких дотримується досвідчений журналіст. Ось деякі з них: 1. Передусім треба відрекомендуватися, назвати своє ім’я та інформаційний орган, що його представляєте; за необхідності показати посвідчення особи.

2. Ввічливість, доброзичливість, підкреслена повага до співрозмовника – неписане правило журналістського спілкування. Людину можна розговорити (а це головне завдання журналіста), якщо вона повірить, що її інформація справді потрібна вам, що вона допоможе з’ясувати істину і ви з вдячністю сприймаєте кожне слово, а висловлення вами подяки лише утверджує співрозмовника у корисності наданої ним інформації.

3. При користуванні диктофоном слід обов’язково попередити співрозмовника, що вмикаєте апарат, а якщо він заперечуватиме, треба погодитися з ним.

4. Обов’язкове правило – запитати інформатора, чи не заперечуватиме він проти посилання на його ім’я при використанні наданої ним інформації; якщо згоди не отримаєте, називати ім’я вашого співрозмовника не можна.

5. Не соромтеся перепитати співрозмовника, коли чогось не знаєте, уточнити подробиці. Все знати неможливо; запитуючи, ви виявляєте потяг до знань, і не думайте, що виказуєте своє невігластво: соромно не запитати, а залишити інформаційну прогалину в темі.

14

6. Не гребуйте найдрібнішими і найнесуттєвішими на перший погляд фактами: все згодом знадобиться, якщо навіть не буде використане при написанні матеріалу. Для успішної роботи треба мати набагато більше фактів, ніж може бути використано: невикористані факти теж працюють на матеріал, утверджуючи вашу логіку та висновки, надають матеріалу переконливості, хоч і перебувають за кадром. У редакції «Вечірнього Києва» були вироблені 10 заповідей журналіста: 1. Не збреши: правдивість – наше ремесло.

2. В статтях не вимагай вироку – ти не прокурор.

3. Думай про читача: без нього немає тебе як журналіста.

4. Найбільша помилка журналіста – боятися помилитися.

5. Іди в люди: гора не ходить до Магомета.

6. Пам’ятай: «Вечірній Київ» – енциклопедія міста: впиши у неї свій рядок.

7. Не хлібом єдиним живе людина: сприймай життя крізь призму духовності.

8. Не повчай читача: він не дурніший за тебе; враховуй думку, протилежну твоїй; засвой дві аксіоми: 1) немає істини в останній інстанції і 2) зіпертися можна лише на те, що чинить опір.

9. Показуй розмаїття думок, не боячись звинувачень у відсутності позиції: наша позиція – плюралізм (світ складається з багатьох самостійних, незалежних духовних істин).

10. Зроби все для того, щоб кожна з наших 300 зустрічей із читачами стала для них пам’ятною («Вечірній Київ» тоді виходив 300 разів на рік).

15

ІІ. Практична частина заняття Бесіда:  Який матеріал може дати бібліотека для написання газетної статті?  Чи завжди можна вірити інформації з мережі Інтернет?  Чим можуть допомогти журналісту статистичні органи?

16

Тема № 2 Права та обов’язки журналіста

І. Матеріал для лекції Журналіст має право: 1) на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації; 2) відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами; 3) відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом; 4) на вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; 5) переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації; 6) на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів; 7) по пред’явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан; 8) звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів; 17

9) поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно); 10) відмовлятися від публікацій матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора; 11) на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду. Журналіст зобов’язаний: 1) дотримуватися програми діяльності друкованого засобу масової інформації, з редакцією якого він перебуває у трудових та інших договірних відносинах, керуватися положенням статуту редакції; 2) подавати для публікації об’єктивну і достовірну інформацію; 3) задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства; 4) відмовлятися від доручення редактора чи редакції, якщо воно не може бути виконане без порушення Закону; 5) представлятися та пред’являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації; 6) виконувати обов’язки учасника інформаційних відносин; 7) утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи 18

послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок). За перевищення своїх прав і невиконання обов’язків журналіст несе відповідальність у межах чинного законодавства. ІІ. Практична частина заняття 1. Дискусія: 1. Чи порушуються права журналіста в Україні?

2. Чи є серед обов’язків журналіста ті, які не обов’язково дотримуватися?

2. Рольова гра. Ви журналіст шкільної газети. Представтеся перед початком зустрічі з інформатором.

19

Тема № 3 Організація праці журналіста

І. Матеріал для лекції РЕДАКЦІЯ – установа (організація, колектив), що здійснює підготовку масової інформації до споживача, а саме – періодичного видання до друку, або текстових, відео- та аудіоматеріалів для передачі в ефір чи відповідних матеріалів у всесвітні мережі Internet. Колектив редакції поділяється на дві частини: творчі та технічні працівники. Творчі – це ті працівники, що «творять» газетні матеріали у відповідних формах і жанрах, тобто пишуть і редагують. Технічні – це ті люди, які готові статті набирають на комп’ютері, верстають газетні полоси, вичитують і виправляють написане, вставляють фотоматеріали, друкують номер, розповсюджують газету. Серед журналістів, як і серед представників будь-якої іншої професії, є люди цілком різні: творчі та не дуже, талановиті й посередні, добрі чи злі – низку таких антонімів можна продовжувати. Відомий публіцист і редактор Микола Подолян, аби психологічно підготувати студентів до реалій редакційного життя, загострює увагу на негативних типах, яких можна зустріти серед журналістів, свідомо гіперболізуючи проблему. Отже, вперше переступивши поріг редакції, можна зустріти і таких журналістів: 20

1. Жалюгідного – це той, хто забуває про своїх вчителів.

2. Барабанщика – це той, хто галасує, без потреби часто пише.

3. Лисіючого – це той, хто цурається молоді, боїться її, не цікавиться тим, що вона думає.

4. Нікчемного – це той, хто в своїх писаннях зводить особисті рахунки.

5. Нецікавого – це той, у кого відсутнє почуття гумору.

6. Антижурналіста – це той, хто пише без захоплення тим, про що пише.

7. Маленького – це той, що дуже любить гонорар.

8. Мертвого – це той, хто перестав бути вірним думам і сподіванням народу.

9. Нічого не вартого – це той, хто за будь-яких обставин стоїть на колінах перед редактором. ТВОРЧА АТМОСФЕРА та чіткість організації праці редакційного колективу практично повністю залежить від редакторату – головного редактора, його заступників. Творчий колектив більше, ніж будь-який інший, не сприймає диктату, елементів зверхності, неповаги до індивідуальності, зрівняйлівки, надто у творчих питаннях.. ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР і його найближчі помічники, що керують колективом, передусім мають бути самі особистостями, людьми творчими і, бажано, – пишучими, а не звичайними адміністраторами. РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ складається з найздібніших журналістів, вона слугує не тільки генератором ідей, а й творчим осердям журналістського колективу.

21

СЕКРЕТАРІАТ – це своєрідний генеральний штаб редакції, центр творчих розробок, обговорень і починань. До секретаріату здають готові матеріали журналісти, тут зосереджене безпосереднє керівництво службами, які забезпечують технологію проходження номера: літературними редакторами, комп’ютерним складанням, версткою, коректорською службою. ТЕМАТИЧНІ ВІДДІЛИ. Кожна газета може мати свої відділи: політики, економіки, культури, спорту і т.д. РОБОЧЕ МІСЦЕ ЖУРНАЛІСТА повинно бути доцільно оснащене. На робочому столі під рукою слід мати все необхідне для праці: крім персонального комп’ютера, набір ручок, олівців, ножиці, папір, скріпки. Та хоч би чим користувався журналіст – комп’ютером, друкарською машинкою чи ручкою, – завжди слід добиватися такого темпу роботи, щоб максимально синхронізувати процес думання з процесом фіксації думки на екрані дисплея або на папері. Мислить людина завжди швидше і, як правило, думка випереджає письмо – чим ця різниця буде меншою, тим продуктивнішою буде праця журналіста. Для успішного написання матеріалу журналіст повинен володіти основним інстументом:  Записник. Великий формат записничка дозволяє легко робити записи. Краще всього, якщо ви заведете записник, скріплений спіраллю. Перегорнута сторінка лягає без згибів, її можна вирвати, не боячись, що розлетиться весь записник. На сторінках слід ставити дату записів.  Диктофон. Він потрібен при безпосередньому контакті із співбесідником. Цифровий диктофон може бути розрахований на декілька годин безперервного запису (максимально 16 годин).

22

Він дозволяє переносити і зберігати інформацію на комп’ютері, сортувати її по тематичних папках, що значно прискорює процес пошуку і обробки записаного на диктофон тексту. Проте у диктофона є 2 недоліки. По-перше, на нього можна записати лише мовлення, тому записник потрібен, щоб накидати свої думки і враження. По-друге, прослуховування відбирає набагато більше часу, ніж перегляд записів.  Телефонна книга. Потрібна вона для щоденних записів ваших контактів, адрес, номерів телефону, посад людей – джерел інформації.  Комп’ютер. Дає вам практично необмежені можливості в отриманні і збереженні потрібної інформації. Необхідно освоїти якомога більше програм: це розширить ваші творчі можливості і дасть змогу легко обробляти зібрані матеріали. Журналісти-професіонали для праці об’єднані у редакціях ЗМІ. Кількісний склад редакцій може бути різний – від однієї до кількох сотень, а то і тисяч осіб.

ІІ. Практична частина заняття 1. Робота в групах. Уявіть, що ви всі – працівники редакції газети. Зараз кожен витягне картку, де буде вказана його «посада». Далі ви будете діяти відповідно своїх посадових обов’язків. Діти отримують картки, знайомляться зі своїми обов’язками (на звороті картки коротко описані посадові обов’язки кожного члена редакції).

23

Газета повинна мати назву. Отже, обговоріть назву свого видання. (Діти вносять пропозиції, обговорюють різні варіанти назви). Прошу підійти головного редактора газети та отримати ватман – це ваша перша майбутня газета (поки що не друкована, а створена за допомогою олівців, фарб, фломастерів). А тепер увага! Ваше завдання – ви повинні створити шкільну «Колючку». У вашій газеті мусять бути такі рубрики:  навчання;  дозвілля;  спорт;  гороскоп;  оголошення. На виконання завдання у вас є 30 хвилин. Після цього ви повинні презентувати своє перше видання.

2. Презентація газети. (Учні пояснюють, чому саме так вирішили оформити газету і саме в такій формі висвітлити події).

3. Обговорення сильних сторін і недоліків у роботі.

ІІІ. Домашнє завдання 1. Знати інструментарій журналіста.

2. Які тематичні відділи ви б хотіли бачити у шкільній газеті? Продумати назви.

3. Напишіть словесний портрет. Не називаючи імені людини, опишіть її таким чином, щоб читач відразу зумів впізнати в цьому портреті відомого 24

політичного діяча чи літературного героя. Намагайтесь висловлювати думку коротко, точно, виразності портрета добивайтесь за допомогою опису яскравих прикмет, наприклад особливостей мови чи манери спілкування. Спробуйте використати комізм і іронію як засіб створення образу.

25

Тема № 4 Практичне заняття. Створення словесного портрета І. Матеріал для лекції Слово "портрет" походить від франц. "Portrait", що означає зображення оригіналу. В журналістському творі портрет сприймається як аналог душі героя. Звідси і поділ його на внутрішній і зовнішній. До обох можна віднести розкриття людської, національної, соціальної сутності персонажів через їх характеристику, діалоги, монологи. В журналістській практиці портрет утвердився й як жанровий різновид: автопортрет, соціальний портрет, соціологічний портрет, політичний портрет. Автопортрети в пресі з'являються рідко, оскільки змалювання автором самого себе – не є завданням журналістської діяльності. І все ж вони не поодинокі. Соціальний портрет – різновид нарису, героєм якого є звичайна людина, конкретна особа – типовий представник певної соціальної групи. Характер персонажа такого нарису автор створює за принципами типізації, а знаходить його в особі, яку "відшукує" серед багатьох індивідуальностей. Водночас він розкриває найсуттєвіші риси характеру. Перед читачем постає людина громадянського темпераменту, майстер своєї справи. Соціальний портрет акцентує увагу на найхарактерніших рисах суспільного плану, показує людину як носія громадських відносин, як представника широкого загалу. Створюючи життєпис такого героя, журналіст спирається 26

на факти й цифри, використовує різноманітні спостереження, соціологічні і власні дослідження. Соціологічний портрет – теж різновид нарису, центральним образом якого є тип людини, що втілює характерні риси представників певної соціальної категорії. Кожен персонаж такого твору – носій окремих виразних соціальних рис, які, формуючись у систему, створюють в уяві читача синтезовану постать представників суспільства. Соціологічний портрет висвітлює, як правило, найважливіші соціальні проблеми і питання. Дослідники виділяють такі типи портрета, як опис зовнішності персонажа, соціальний портрет, психологічний портрет, портрет, який відображає емоційний стан персонажа і т. д. За тематичною спрямованістю: 1. Літературний портрет. Має безліч форм. Портретроман. Портрет-дослідження (за формою статті – поширений у "Літературній Україні"). Портрет-есе. Портрет-сенсація та ін.

2. Політичний портрет. Посідає особливе місце у сучасній портретистиці. Є і формою аналізу політичної ситуації, і формою творення політичного образу-іміджу. Політичний портрет активно послуговується іншими жанрами: долучає розслідування, репортаж, інтерв'ю. Найчастіше політичний портрет твориться у формі статті – глобальний аналіз на основі значної сукупності фактів. Розрізняються політичний портрет і портрет політика. Читаємо у книзі "Політика, преса, влада": "Створюючи політичний портрет, автор зосереджує увагу на політичній характеристиці особистості. Портрет політика – це не обов'язково виклад його політичних поглядів і дій в динаміці. Домінанта духовного світу (внутрішній портрет) політика - його політичний світогляд, концептуальні підходи до проблеми влади, 27

суспільства, особистості, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту державної діяльності. В політичному портреті людська індивідуальність поступається місцем політичному єству особистості, тобто домінуючий бік твору – політика як основна, професійна форма діяльності." Тут, до речі, слід сказати, що якщо портрет політика може бути написаний і у формі нарису (есе чи зарисовки), і у формі статті, і у формі інтерв'ю, то політичний портрет у жодному разі не послуговується художньо-публіцистичними жанрами (хоч і не відмовляється від стилістичних прийомів, образності, тобто елементів художності, без яких тканина твору – мова є блідою і непринадною).

3. Історичний портрет. Подібно до портрета політичного історичний портрет користується різними жанровими формами залежно від мети та способу оповіді. Але слід пам'ятати, що ті портрети, які користуються історією лише як обрамленням, для створення духу, а не для відтворення минулого, скоріш належать до літературних портретів. Історичний портрет у своєму справжньому сенсі частіше долучається до статті, тобто до аналітики. Сьогодні особливо популярні історичні портрети-книги (штрихи до портретів, мемуар-портрети, інші форми).

4. Культурологічний портрет. За рейтингом популярності близький до політичного портрета. Із великою цікавістю аудиторії до світського життя зіркового Олімпу суспільства (співаків, артистів, режисерів, продюсерів і т.п.) виникла ціла низка портретів-зарисовок, які нічого спільного із нарисовими зарисовками не мають, окрім штрихової форми подачі та короткої форми. Ці портрети-зарисовки повідомляють зацікавлених читачів про найбуденніші, але найцікавіші для останніх відомості з життя Зіркового Світу, про 28

звички, про вигляд, про спосіб відпочинку і т. д. Поряд з тим існують і серйозні культурологічні портрети, які користуються нарисовими чи аналітичними формами, висвітлюючи творчу діяльність представників культури.

5. Соціологічний портрет. Портрет рейтингів, графіків популярності тощо. Найнетрадиційніший серед портретів і найпопулярніший у період виборів, що демонструє своїх героїв у вигляді цифр, відсотків, таблиць.

6. Побутовий портрет, або портрет Простої людини.

ІІ. Практична частина заняття 1. Бесіда:  Які виразно-стильові засоби ви оберете при створенні словесного портрета?  Які лексичні засоби можна обрати, створюючи словесний портрет?  Якими стилістичними засобами можна скористатися при створенні словесного портрета?

2. Презентація словесного портрета. Напишіть словесний портрет (це було вашим домашнім завданням). Не називаючи імені людини, опишіть її таким чином, щоб читач відразу зумів впізнати в цьому портреті відомого політичного діяча чи літературного героя. Намагайтесь висловлювати думку коротко, точно, виразності портрета добивайтесь за допомогою опису яскравих прикмет, наприклад, 29

особливостей мови чи манери спілкування. Спробуйте використати комізм і іронію як засіб створення образу.

3. Обговорення кожної презентації.

30

Тема № 5 Задум, тема, ідея твору

І. Матеріал для лекції Написання, проголошення будь-якого журналістського виступу починається не за столом, не перед камерою чи мікрофоном. Багатьом необізнаним із методикою журналістської праці, зокрема початкуючим журналістам, здається, що журналістський виступ починається з факту. Відбулася якась подія, і журналіст тут же її описав. Без сумніву, реальні факти, явища є предметом відображення, джерелом виступів, поштовхом до написання заміток, нарисів, статтей і фейлетонів. Проте між фактами дійсності й конкретними творами журналістики є низка проміжних логічних операцій, без розуміння й аналізу яких важко зрозуміти літературнотворчий процес. Шляхи виникнення літературного задуму найрізноманітніші: 1) реальне життя у всій його багатомірності й невичерпності; 2) спілкування, розмови з людьми; 3) документ у всіх своїх різновидах від офіційних політичних заяв, повідомлень інформагенств, Інтернету до історичних писемних джерел і свідчень; 4) редакційна пошта, телефонні повідомлення читачів, слухачів; 31

5) офіційні зустрічі, прес-конференції, брифінги, з’їзди, симпозіуми, засідання найрізноманітніших колективних органів і об’єднань; 6) постійні особисті контакти із цікавими, компетентними людьми. Досвідчений, авторитетний журналіст «обростає» колом довірених йому людей, які можуть порадити, застерегти від помилки, підказати таку тему, до якої він сам додуматись не може. Всю багатоманітність визрівання індивідуальних журналістських задумів можна звести до двох головних видів:  редакційного замовлення;  вільного зародження задуму. Та незалежно від способу зародження задуму, у журналіста повинно бути своє, особисте зацікавлення відповідною темою. Публіцистичний виступ тоді цікавий, коли запропонована чи знайдена тема збігається і пов’язується з тим, що болить самого автора як людину, як громадянина. Тема виростає із задуму як процес його глибокого осмислення, заповнення додатковою інформацією, фактами, думками. Тема літературного твору – це певне коло життєвих явищ і пов’язаних з ними проблем. Нарешті, ідея журналістського твору – це, як відомо, головна думка літературного, мистецького чи публіцистичного твору. Ідея публіцистичного твору формулюється логічно чітко і недвозначно. Характерною її особливістю є те, що вона ненав’язливо, нерідко опосередковано підштовхує шляхом формування поглядів, установок до дії, вчинків, соціальної акції.

32

Методи збору інформації в журналістиці:  метод спостереження;  метод вивчення документів;  метод інтерв’ю;  метод соціологічного опитування. Метод спостереження – цілеспрямоване бачення, коли людина не тільки бачить, але й дивиться, не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки дивиться, але й розглядає, вдивляється, не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується. У творчій практиці прийнято вирізняти відкрите і приховане спостереження. Під час відкритого спостереження люди, співрозмовники, учасники тієї чи іншої події знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. Іноді виникають ситуації, особливо виступи на так звані конфліктні теми, коли журналіст не повідомляє про свою присутність – такий вид спостереження називають прихованим. Оскільки в існуючих законах про ЗМІ такий спосіб спостереження юридично не передбачений, журналіст у такій ситуації повинен поводитись обережно і тактовно. Метод вивчення документів. Документ – не первинна, а вже відображена кимось і у певний спосіб зафіксована інформація. Робота над документами майже завжди супроводжує журналістський пошук. Завжди слід дотримуватись елементарної культури праці: потрібні факти потрібно точно і чітко виписувати, вказуючи джерело. Все це знадобиться у роботі і допоможе заощадити час, а також спростувати можливі звинувачення на адресу автора. Метод інтерв’ю – найбільш поширений метод збору інформації. Дехто з дослідників вважає, що цей метод дає 33

80% потрібної журналістської інформації. Процес розмови, хоч нерідко він триває порівняно недовго, можна поділити на певні елементи, охоплюючи підготовку до розмови, саму розмову, а також розшифрування і осмислення інформації. До інтерв’ю, як і до будь-якого завдання, треба готуватись. Підготовку здебільшого поділяють на: * загальну; * конкретну; * психологічну. Під загальною прийнято розуміти ерудицію, знання, обізнаність із життям, його проблемами. Іншими словами, щоб успішно розмовляти з іншими людьми, треба самому стати особистістю, інтелігентом. Усе це набувається поступово. І загальний розвиток, ерудиція, і професійні знання, знання особливостей журналістської праці, її психології, і розуміння людини, і спеціальні знання з різних ділянок життя, про які розповідатиме журналіст, – усе це дається людині в результаті освіти і самоосвіти. Для журналіста-початківця важливе значення має конкретна підготовка до інтерв’ю. Вона передбачає: - визначення мети; - попереднє вивчення предмета розмови; - продумування запитань; - погодження організаційних питань, пов’язаних з місцем, часом, умовами зустрічі, інші подробиці. Майже кожен досвідчений журналіст може розповісти про невдачі, спричинені саме непідготовленістю до інтерв’ю. Один, не продумавши завдання, не зміг поставити жодного суттєвого запитання і повертався ні з чим. Інший, не розуміючи суті справи, розгубився на об’єкті і ганебно утік. Ще інший ставив багато запитань, сумлінно записував відповіді, а, повернувшись в редакцію, зрозумів, що зібрана 34

інформація нікому не потрібна і на її основі можна у ліпшому випадку написати хіба замітку. Ознайомлення з предметом майбутньої розмови слід починати з довідників, посібників, спеціальної, якщо це можливо, літератури, виступів на цю тему досвідчених журналістів, із людьми знаючими, спеціалістами. Неоціненну допомогу в багатьох випадках може надати журналістові сьогодні всезнаючий Інтернет. Психологічна підготовка потрібна, коли журналіст збирається зустрітись з відомою людиною. Ця підготовка передбачає вивчення особистості майбутнього співрозмовника, його вдачі, звичок, життєвих засад, поведінки, а також ставлення до представників мас-медіа. У майстрів аналітичного інтерв’ю це входження в образ майбутнього співрозмовника триває тижні, місяці і навіть роки. Вивчаючи досвід журналістів, виявили, що більшість з них продумує хід розмови, а також запитання. У більшості випадків запитання записують. Їх, зрештою, можна запам’ятати. Підготовлені заздалегідь запитання, зауважимо, продумана їх послідовність допомагають не пропустити суттєвого, підтримувати розмову відповідно до теми. Має це і певне психологічне значення. Адже співрозмовник переконується, що журналіст до зустрічі з ним готувався. Добре продумати, написати начисто запитання треба у тому випадку, коли репортер матиме справу з офіційною особою (державним діячем, адміністратором, політиком, популярним ученим), якій необхідно підготуватись до відповідей. Нерідко ці переговори ведуться через секретарів, помічників, пресслужби. Вирішальним у процесі проведення інтерв’ю є мистецтво розмови. Воно залежить, по-перше, від того, з чим і за чим ми, журналісти, йдемо до людей. По-друге, 35

від поведінки, винахідливості, професійної старанності інтерв’юєра. Все реалізується у характері запитань, їх формулюванні, в умінні розмовляти й, насамперед, у здатності «розговорити» співрозмовника. Найбільш поширена хвороба журналістів-початківців – невміння ставити такі запитання, які викликали б роздуми співрозмовника. Натомість багато запитань банальних, ординарних, наприклад: «Як ви живете?», «Як працюєте?», «Розкажіть свою біографію». Вони викликають таку ж загальну і банальну відповідь. Величезний досвід підказує журналістам, що слід уникати:  запитання, які допускають односкладові відповіді («так», «ні»);  стверджувальне речення замість запитального;  два запитання в одному;  перевантажені запитання;  запитання, які наводять на відповідь;  коментарі та власні оцінки у запитанні;  припущення і домисли у запитанні;  навішування ярликів у запитанні;  перебільшування у питанні;  надто складні для розуміння запитання. Метод соціологічного опитування. Крім спостереження, опитування, вивчення документів, соціологія значно частіше вдається до таких методів, як контент-аналіз та експеримент, які, особливо експеримент, перекочували у журналістику, використовуються у практиці ЗМІ як допоміжний (згадаймо «Епіцентр» з формалізованим телефонним опитуванням глядачів) чи як головний спосіб дослідження проблем.

36

ІІ. Практична частина заняття 1. Скласти список запитань для інтерв’ю з директором нашої школи. (Групова робота) 2. Скласти список питань для проведення соціологічного опитування. (Командна робота). Пропоновані теми опитувань для кожної команди юних журналістів:  Молодь та наркотики  Вплив Інтернету на навчання  Ігроманія 3. Обговорення виконаних завдань.

37

Тема № 6 Процес написання журналістського твору

І. Матеріал для лекції Якими б важливими не були всі етапи творчого процесу від зародження задуму до обдумування і систематизації зібраного матеріалу, як би багато не важили продумування, «заготовки» для майбутнього твору, обов’язково настає момент, коли автор залишається сам на сам з чистим папером, дисплеєм комп’ютера чи перед мікрофоном, телекамерою. У його голові роїться чимало фактів, епізодів, думок. Але як про все це сказати просто, переконливо, цікаво? Ще недавно, під час збору інформації, розмови з людьми, згадування різних моментів все видавалося простішим. У голові чи навіть на папері був інтригуючий початок, виношене в уяві образне закінчення. А тепер… У такі моменти навіть у досвідченого журналіста виникають сумніви, він уподібнюється до учня чи студента перед іспитом, коли, здається, нічого не знаєш і нічого не вмієш. Кому із тих, хто пише і говорить на публіку, не знайоме це гнітюче відчуття. А виступати треба, бажано не гірше, ніж вчора. Літературна, наукова, загалом творча праця – це така вередлива принцеса, що потребує щоразу нових доказів власної спроможності. Перед нею всі рівні: і початкуючий журналіст, і літературний генерал. Кожен раз своє генеральство маєш довести заново. Коли не зможеш, перестаєш бути генералом від літератури, журналістики, яким би заслуженим-перезаслуженим ти не був.

38

Тоді й виникає підсвідоме бажання відтягнути на пізніше початок роботи. Форми цього зволікання дуже індивідуальні, багатьом усе це видається виявом певних особистих дивацтв. Ось як про це розповідав відомий англійський письменник Джон Б.Прістлі, якого, зважаючи на кількість написаного, ніхто не зможе звинуватити у лінивстві. Він говорить про сум’яття, в якому перебував перед тим, як взятися за писання. «У такому сум’ятті я перебуваю з півгодини перед тим, як приступити до невеликої речі. Коли ж я берусь за велику роботу, коли в мене далекий задум, то я можу тижнями перебувати у цілковитому сум’ятті й нерішучості. Тоді я роблю різні попередні нотатки, у які потім ніколи не заглядаю, порпаюсь у довідниках, ніби можу знайти в них щось дуже потрібне, ні з того, ні з сього міняю стрічку в друкарській машинці, телефонную людям, з якими мені, по суті, нема про що говорити, відповідаю на листи, які в іншому випадку пролежали б з тиждень або більше, словом, займаюся всякими дрібницями, пробуючи якось відтягнути час, і скоріше готовий робити все, що завгодно, ніж примусити себе писати першу сторінку.» Далі письменник наголошує, що творчий процес продовжується увесь цей час. Це явище неважко пояснити із погляду психології творчості. Науці та практиці відомо немало випадків, коли ті чи інші відкриття, розв’язання задачі, творчі знахідки здійснювалися у найнесподіваніших ситуаціях. Усіх тонкощів цього процесу наука сьогодні обгрунтувати не може, але наукові дослідження психологів допомагають дещо пояснити. «У такому випадку, коли моделювання об’єктів зовнішнього світу знаходить своє відображення в регуляторі (тобто корі головного мозку), відбувається усвідомлене вирішення задачі, – зазначає один з дослідників творчого мислення, – еврестична діяльність протікає усвідомлено.

39

Однак трапляються і такі випадки, коли моделі, будучи уже сформованими для вирішення певної проблеми, працюють автономно, поза контролем регулятора. Саме ця діяльність і може бути охарактеризована як неусвідомлена творча діяльність». Звідси, мабуть, і беруть початок судження самих творців та і дослідників про тонкощі процесу творчості, про осявання, творчий спалах, який рідко приходить за письмовим столом або коли людина втомлена. Навпаки, читаємо у багатьох авторів, не варто чинити насильства над творцем, щасливих думок треба чекати. Звідси і специфічні умови, яких потребує творчість, і навіть дивацтва творців. Адже в кожного з них творчий процес відбувається і стимулюється по-різному. Про це існує немало бувальщин. Наприклад, Ф.Шіллер любив працювати, насолоджуючись запахом гнилих яблук. Видатний вчений Г.Гельмгольц найкращі відкриття робив під час прогулянок по гірській місцевості у погоже надвечір’я. Письменники для праці, звичайно, шукають усамітнення. Щоб не кортіло вийти на вулицю, В.Гюго, розповідають, вистригав півбороди, а ножиці через вікно викидав на вулицю. У сільській тиші любили працювати Ж.Лафонтен, О.Пушкін, М.Коцюбинський, В.Стефаник. Відомо також, що деякі класики літератури, наприклад Ч.Діккенс, М.Гоголь, могли і навіть любили працювати у гаморі. У будь-яких умовах міг продуктивно працювати І.Франко. Добре, коли журналіст навчиться працювати, незважаючи на несприятливу обстановку. Адже умови роботи у пресі, особливо у газеті, на радіо і телебаченні, не дають можливості очікувати, коли прийде натхнення, період творчої інкубації зводиться тут до мінімуму. Доводиться працювати і втомленим, і знервованим, у гаморі, посеред ночі, у поїзді чи літаку. Дефіцит часу, 40

майже постійний поспіх не можуть не впливати на якість матеріалу та й на здоров’я журналіста. І все ж досвід свідчить, що для роботи над грунтовним виступом кожен із журналістів шукає умови для того, щоб зосередитись. Це можуть бути вихідні чи власна кухня у нічний час. Час зволікання, про яке йшлося вище, теж максимально зменшується. Потрібні вольові зусилля, здатність примусити себе працювати не тоді, коли хочеться, а тоді, коли треба, тобто постійно. Без вольових зусиль, без постійного здолання самого себе не може бути літератора, а тим паче журналіста. Натхнення, як правило, – це плід страждання. Чимало літературних задумів залишаються нереалізованими через невміння автора примусити себе працювати в будь-якому стані та умовах. Дуже багато залежить від літературних навиків. Вони, як відомо, набуваються повільно і поступово в результаті важкої самостійної праці. Для того, щоб добре і порівняно легко писати, необхідно писати якомога більше і старанніше. Щоб навчитися легко писати, слід виробити в собі «здатність мислити пером». Ця легкість означає вироблене працею вміння безпосередньо, без особливих труднощів викладати думку на папір чи в мікрофон. Подібно до того, як людина, навчившись швидко писати, не задумується, як виводити ту чи іншу літеру, так само досвідчений літератор спеціально не шукає слово, фразу, мовний образний вислів. Вони приходять ніби самі собою. Початок праці над твором нелегкий ще й тому, що відразу доводиться розв’язувати кілька найважливіших завдань: шукати головну думку, щоб виразити її у назві, знайти сюжетно-композиційний хід, підібрати відповідний тон і ритм розповіді, продумати першу фразу, від якої так багато залежить.

41

Загальна схема роботи над твором: 1 назва; 2 план твору; 3 формування першої фрази; 4 підбір аргументів; 5 кінцівка твору; 6 техніка писання.

ІІ. Практична частина заняття 1. Індивідуальна робота. Написати статтю у газету на одну із запропонованих тем:  Чому кульгає екокультура  Життя, віддане спорту  Подаруй дитині радість 2. Колективне обговорення написаних робіт.

42

Тема № 7 Заголовок – мірило таланту

І. Матеріал для лекції Більшість журналістських виступів має власну назву. На нашу думку, не варто сідати за стіл, не маючи хоча б приблизної назви майбутнього виступу. Здебільшого може бути чимало варіантів заголовків. Один і той самий матеріал можна назвати по-різному. Поступово кількість варіантів зменшується. Зрештою, всі вони можуть бути відкинуті, забраковані самим автором чи редакцією. Натомість буде знайдений інший варіант. Тим паче, що навіть вдалий заголовок може бути змінений на газетній полосі чи у процесі верстки передач. Адже журналістська праця в кінцевому підсумку є колективною. Навіть вдала сама по собі назва матеріалу може не підходити до певної добірки або не «ставати» на газетну полосу з найрізноманітніших причин (невідповідність задумові номера, повторення слів на сторінці чи розвороті, величина заголовка тощо). Придумувати назву важко. Заголовок певною мірою може бути мірилом літературного вміння, таланту, культури. Він надзвичайно важливий для читача, оскільки для дуже значної частини читачів (за деякими даними до 80%) читання газети обмежується читанням заголовків, підзаголовками, а також для того, щоб матеріал потрапив на газетну полосу. Типи заголовків:  інформаційний – найчастіше використовується у подієвій інформації. У газеті «Факти» всі заголовки 43

повідомлень під відповідною рубрикою є фактично стислим викладом їхнього змісту. Ось деякі приклади: «У Києві у два рази підвищений тариф на водокористування», «Сімферополець, який дожив до 101 року, загинув, потрапивши під машину».  спонукально-наказовий – наприклад, «Нашим берегиням – увагу і любов».  проблемний – стилістично він може бути виражений у формі питального речення: «Забракло «пороху» в порохівницях?» («Молодь України»).  констатуючо-описовий – трапляється дуже часто. Наприклад: «За двома тендітними студентками полювало 40 офіцерів держбезпеки…», «Мер вирушає на війну».  рекламно-інтригуючий – заголовок має завжди певний елемент загадковості, несподіваності, навіть сенсаційності. Наприклад: «Стюардеса влетіла. В літературу...»

– так названа замітка про те, як американська стюардеса стала автором популярних романів. Пошуки назви – це уже процес творення. Далі вам потрібен план твору. Більшість журналістів, як і багато письменників, письмово планів не фіксують. Це не означає, що такого плану нема у голові. Невеликі журналістські виступи пишуться сходу. Поважніші, солідні за обсягом твори писати, не продумавши структури, не можна. Це зовсім не означає, що продуманий чи навіть написаний план реалізується буквально. У викладі думки є своя внутрішня логіка. Навіть найдетальніший план може бути порушений відповідно до тієї внутрішньої логіки думки. Думка письменника «на кінчику його пера». Оте «мислення пером» диктує свої вимоги. Здається, все продумано, відібрані факти і деталі, накреслені переходи і повороти думки, а перо диктує дещо іншу логіку, інший 44

хід думок, безжально відсікає непотрібне, породжує нові асоціативні зв’язки тощо. А відтак, йде нелегкий перший абзац або зачин твору. Його обминути неможливо. Крім того, перший абзац, навіть перша фраза повинні читача або глядача зацікавити, злегка заінтригувати, ввести в курс справи. Перша фраза, перший абзац задають тон, ритм усьому матеріалу. Сучасна журналістика широко практикує лід (від англ.lead – вести) – графічно або інтонаційно виділений перший провідний абзац журналістського матеріалу. Види ліду: 1. Інформаційний – такий, який вводить читача у курс справи, повідомляє, про що йтиме мова. Варіанти такого ліду можуть бути найрізноманітніші – від простого повідомлення, скажімо, розповіді про ювілей героя до широкої довідки.

2. Довідково-історичний лід створює відповідне тло для наступної розповіді.

3. Фабульно-інтригуючий лід супроводжує гострі за фабулою розповіді.

4. Образний лід починає майбутню розповідь з картини, сцени, епізоду.

5. Тезисний лід – стисло викладає суть матеріалу, який супроводжує.

6. Лід-цитата з тексту самої публікації. Знайдений композиційний хід тепер починає діяти ніби за зворотною інерцією: якщо спочатку важко було взятись за написання першого абзацу, то тепер важко відірватись від роботи. І тут найперша турбота автора – аргументи. Писати добре – значить вміло аргументувати, доводити, обгрунтовувати ідею, думку, ненав’язливо переконувати співрозмовника в її правильності. Багато 45

залежить від фактажу, а ще більше – від вміння його викласти. Необхідно також звернути увагу на кінцівку твору, завершальний акорд, від якого залежить враження аудиторії. Вона є, зазвичай, загальним підсумком розмови. І, нарешті, техніка писання. Написаний твір потребує авторської правки, саморедагування, а головне – переписування, шліфування. Щоб стати пристойним журналістом, молодій людині треба навчитись по декілька разів переробляти, вдосконалювати власні матеріали. Досвідчений літератор може дійти до такого рівня культури викладу думки, що писатиме відразу начисто. Але й тоді рукопис має пройти етап авторського редагування, який охоплює перевірку цифр, назв, цитат, прізвищ, стилістичну правку. Щодо початкуючого журналіста, то шліфування, переписування твору повинно стати нормою. На жаль, буває навпаки. Молодий журналіст сподівається на те, що в редакції його опус «дотягнуть», «причешуть» і навіть допишуть. Можна навести чимало випадків, коли початкуючі журналісти, зокрема студенти, виявляють елементарну невимогливість: пропонують працівникам редакції чи своїм наставникам-викладачам чернетки, заготовки, в яких не тільки не розставлені розділові знаки, немає заголовка, підпису, а іноді й цілих абзаців. Така невимогливість не сприяє творчому зростанню журналіста. Це, зрештою, неповага до колег, до майбутнього читача. Професійний літератор не має права з’являтися на людях в неохайному вигляді. Це професійна вимога і етична норма журналістики. Складний завершальний етап роботи над журналістським твором. Це підсумок, результат його праці. Він в усіх перед очима. Його оцінюють колеги, а головне – споживач. Успіх тут немислимий без 46

літературного обдарування автора, його творчих задатків. Найменше у цьому таємничому і суто індивідуальному акті можуть допомогти поради стороннього. ІІ. Практична частина заняття Індивідуальна робота 1. Написати заголовок та лід до запропонованої статті. Не даремно говорять, що якщо хочеш дізнатися майбутнє суспільства, то подивись на молоде покоління цього суспільства. Сутність моральних цінностей не змінювалася від Конфуція до наших часів, їх список лише доповнювався, лише відношення до них змінювалося та їх реалізація в житті. Якщо подивитися на нинішній моральний стан української молоді, то одразу ж видно, що мораль серед молоді в занепаді. Це можна пояснити наявністю багатьох об’єктивних причин, таких, як ганебна політика держави, соціальна криза і т.д. Причини цієї аморальності розглянемо нижче. Українська політична еліта деморалізована і мало піклується питанням моралі, а це дуже погано, тому що верхівка країни – це взірець для молоді і всього суспільства. В Україні існують відповідні органи і наявні належні законопроекти, які займаються питанням моральності, але, як ми бачимо їхні цілі і результати функціонування не співпадають, в країні серйозні проблеми з реалізацією поставлених завдань і це проблема не тільки організаторського характеру, а й морального. Моральні цінності в багатьох аспектах знаходяться у взаємозв'язку з релігією. З моменту прийняття Україною 47

незалежності, на її території невпинно збільшується кількість релігійних організацій. Цей факт має негативне і позитивне значення. Зрозуміло, що релігія, як суспільний інститут просто необхідна сучасному соціуму, за допомогою релігії відбувається соціальний контроль, втілюються в життя моральні цінності. Але, на жаль, є й негативний аспект, який прослідковується в шахрайстві деяких релігійних організацій, які обкрадають людей, маскуючись під благородними людьми та прикриваючись Богом. Тому покладатись на релігію не має сенсу. Соціальна несправедливість, постійні кризи, політичні негаразди, стереотипи суспільства, неможливість самореалізації породжують занепад моралі серед молоді. Шляхи вирішення цієї проблеми існують – це, насамперед, проведення ефективної державної політики, особливо молодіжної, здійснення соціального контролю за суспільною мораллю релігійними і політичними установами, покращення стану таких суспільних інститутів, як сім’я та релігія. Проблема моральних цінностей – це справа всього суспільства Наостанок зазначимо, що проблема молоді існувала в усі часи і ситуація, яка наявна в нинішній Україні не виняток. Занепад моральних цінностей присутній не лише серед молоді, а в усьому суспільстві, тобто проблема моральних цінностей – це справа всього суспільства. І вирішувати її потрібно на рівні всього соціуму, але наголосимо на тому, що проблематика моральних цінностей серед молоді є найбільш важливою, бо саме на плечах молоді лежить відповідальність за наше майбутнє.

2. Дібрати з мережі Інтернет 5 фото, що могли б проілюструвати написану вище статтю.

48

3. Вказати на недоліки статті. Доповнити статтю (або написати свій варіант) на запропоновану вище тему.

4. Обговорення написаного.

49

Тема № 8 Газетні жанри (інформаційні жанри) І. Матеріал для лекції ЖАНРИ – форми журналістських текстів (матеріалів). У французькій журналістиці будь-який журналістський текст називається статтею. Слід мати на увазі, що поділ журналістських матеріалів на жанри до певної міри умовний, має скоріше не практичний, а теоретичний характер. Жанрові особливості на практиці певною мірою розмиваються, в матеріалі одного жанру проглядаються елементи іншого. Іноді навіть важко відрізнити, скажімо, кореспонденцію від статті, замальовку від репортажу. І все-таки журналістські матеріали класифікуються за жанрами, а самі жанри поділяються на кілька основних груп. Групи: 1) інформаційні; 2) аналітичні; 3) художньо-публіцистичні; 4) сатирично-гумористичні; 5) зображувальні. ІНФОРМАЦІЙНІ ЖАНРИ покликані інформувати читача про те, що відбулося чи відбувається, називати не коментуючи, факти з реального життя. До інформаційних жанрів відносять різні повідомлення. Матеріали цього жанру відповідають на запитання: хто – що? коли – де? як – чому? Як правило, це стисла інформація, невелика за 50

обсягом, окрім хіба таких жанрів, як репортаж, звіт, інтерв’ю. До інформаційних жанрів належать: 1)

ХРОНІКА – стисле повідомлення в 1 – 2 речення про те, що відбулося, сталося, відбудеться, станеться. Хроніка може складатися з кількох тематично, територіально чи часово об’єднаних повідомлень: Культурна хроніка, Хроніка дня, Хроніка міста (школи). Відповідає на запитання: що? де? коли? Повідомлення у хроніці не мають окремих заголовків.

2)

АНОНС – коротке або розширене повідомлення про те, що має відбутися найближчим часом. Розміщується у друкованому виданні для того, щоб читач міг практично скористатися інформацією та встигнути відвідати чи побачити (прочитати) анонсову подію.

3)

ЗАМІТКА – стисле повідомлення за окремим фактом. Так само, як хроніка, розповідає що, де, коли сталося, але детальніше. Обсяг – кілька фраз чи рядків. Замітка має власний заголовок.

4)

РОЗШИРЕНА ЗАМІТКА – поширене повідомлення, трохи більше за обсягом від звичайної замітки, так само лише повідомляє новину, не коментуючи її. Може відповідати на додаткові запитання: як? чому?

51

5)

РЕПЛІКА – критична замітка з певного приводу, написана легко, з гумором, іронією, сарказмом. Передає незгоду автора з певною дією, публікацією в пресі. Як правило, досить експресивна, нерідко в’їдлива.

6)

ЗВІТ надає читачеві досить вичерпну інформацію з певної теми чи про певну подію. Це не протокол, який фіксує хронологію того, що відбувається, а відібрані та вибудувані в певному порядку факти про подію. Звіт потребує присутності журналіста на місці події. Подаються лише об’єктивні дані, без коментарів та емоцій журналіста. У звіті не міститься аналіз, а лише констатація. Звіт, залежно від теми, важливості події, може мати значний обсяг – аж до газетної полоси – і розбиватися на тематичні частини підзаголовками.

7)

РЕПОРТАЖ називають королем інформаційних жанрів. Це не констатація, а живе описання того, що бачить журналіст, з його емоціями та враженнями. Подається образно, барвисто, таким чином, що читач відчуває особисту присутність автора, його «Я».

8)

ІНТЕРВ’Ю – інформаційний жанр, який передає необхідну інформацію у вигляді діалогу – запитань і відповідей. Водночас – це не простий запис розмови і не проста розповідь співбесідника. Інтерв’ю – жанр, у якому 52

стискаються дві позиції: позиція інтерв’юєра (журналіста) полягає в його запитаннях, позиція інтерв’юйованого (співрозмовника) – в його відповідях. Талант журналіста полягає не тільки в тому, щоб цікаво передати чужі думки, а й у тому, щоб: А) зуміти обрати суспільно значущу тему; Б) знайти цікаву людину, яка зможе її нестандартно й оригінально розкрити; В) глибоко вивчити проблему, про яку йтиметься в інтерв’ю; Г) зуміти розговорити інтерв’юйованого. Після інтерв’ю журналіст обов’язково повинен показати статтю своєму співбесіднику і отримати його згоду на оприлюднення його думок у газеті.      

Різновиди інтерв’ю: інтерв’ю-монолог – задається одне запитання на злободенну значущу тему, щоб отримати на неї розлогу відповідь фахівця; інтерв’ю-діалог – бесіда у запитаннях журналіста і відповідях особи; інтерв’ю-колективне (полілог) – думки кількох людей з певного (конкретного) приводу, може бути бесіда кількох осіб за «круглим столом»; інтерв’ю-замальовка подається разом з діалогом також і думка, враження, спостереження журналіста; інтерв’ю-нарис – це, по суті, поєднання двох жанрів: інтерв’ю та нарису, або точніше – в нарис про людину вкраплюються діалоги з нею; інтерв’ю-анкета – різновид інтерв’ю, що розраховується на масу; анкетування, коли 53

запитання друкуються в газеті або розсилаються багатьом людям, а проаналізовані відповіді оприлюднюються. Власне, це є різновидом соціологічного вивчення громадської думки.

9)

ПОДОРОЖНІ НОТАТКИ – авторська розповідь (найчастіше за завданням редакції) про поїздку на певний об’єкт, у певну географічну точку (країну) тощо. Нерідко в таких нотатках переплітаються елементи інших жанрів, найчастіше – репортажу, звіту, інтерв’ю.

10)

ЗАМАЛЬОВКА – від подорожніх нотаток відрізняється тим, що тема її вужча, локальніша і обсяг менший. У ній так само жваво й образно журналіст ділиться враженнями від побаченого. Може бути замальовка про окрему особу – «недотягнутий» до кондиції портретний нарис.

11)

ОГЛЯД ІНФОРМАЦІЙНИЙ знайомить читача з фактами певної тематики, розповідає, наприклад, про важливі події окремого регіону за певний період, певної галузі тощо. Огляд може бути економічний, культурологічний, науковий тощо. У наш час, надто на телебаченні та радіо, широко практикується інформаційний огляд преси.

12)

ГАСЛО – порівняно новий жанр, висунутий нашим динамічним часом. Це, як правило, стислий, афористично значущого змісту вираз, який подає певні орієнтири для комуніканта.

54

Використовується в рекламних матеріалах, наочній агітації під час виборчих кампаній – плакатах, повідомленнях, афішах, телевізійних заставках. Як приклад гасла можна навести девіз виборчого блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка під час парламентських перегонів 2002 року «Не словом – ділом!». Або – слоган відомої телекомпанії: «1+1 – ти не один». ІІ. Домашнє завдання 1. Знати інформаційні жанри.

2. Взяти інтерв’ю-діалог у вчителя.

55

Тема № 9 Практичне заняття. Створення інформаційних заміток

І. Практична частина заняття 1. Заслуховування написаних інтерв’ю-діалогів (перевірка виконання домашнього завдання).

2. Обговорення учнівських робіт.

3. Індивідуальна робота. Оберіть (на свій розсуд) вид роботи. Відведений час на виконання завдання 2025 хвилин. Подорожні нотатки (море, музей, картинна галерея, виставка тощо). Замальовка (мій улюблений вчитель, справжній друг, герой мирного часу тощо).

4. Зачитування та обговорення робіт.

5. Командна гра «Створи гасло». Діти діляться на 2 команди. За 5-7 хвилин учні мають придумати 3-4 гасла школи, класу, шкільної газети або табору відпочинку. ІІ. Домашнє завдання Написати звіт або репортаж зі шкільного життя (за бажанням).

56

Тема № 10 Газетні жанри (аналітичні жанри)

І. Заслуховування домашній репортажів. Їх обговорення.

заміток

чи

ІІ. Матеріал для лекції ЖАНРИ – форми журналістських текстів (матеріалів). У французькій журналістиці будь-який журналістський текст називається статтею. І все-таки журналістські матеріали класифікуються за жанрами, а самі жанри поділяються на кілька основних груп. Групи: 1) інформаційні; 2) аналітичні; 3) художньо-публіцистичні; 4) сатирично-гумористичні; 5) зображувальні. До аналітичних жанрів належать: 1) КОРЕСПОНДЕНЦІЯ – найпоширеніший та найдавніший газетний жанр, у якому аналізується, як правило, окремий факт, явище, подія. На відміну від репортажу, що показує шматочок життя, кореспонденція його аналізує та узагальнює. Автор не тільки повідомляє факти, а й дає їм оцінку; не тільки розповідає, що сталося чи 57

відбувається, а й намагається розібратися в причинах, висловлює власні думки, припущення, прогнози. Кореспонденція зазвичай пишеться за такою схемою:  називається те, що трапилося;  зазначається, добре це чи погано і чому саме;  прогнозується, до чого це може призвести;  показується, як це сприймається владою чи суспільством.

2) СТАТТЯ, як і кореспонденція, вважається основним журналістським жанром, характеризується широтою та глибиною аналізу фактів. На відміну від кореспонденції йде не від факту, а розглядає низку фактів, що стосуються теми, досліджує їх системно. Статті бувають теоретичні, пропагандистські, проблемні, наукові – залежно від завдання, теми, призначення.

3) КОМЕНТАР – різновид статті, головним завданням якої є роз’яснити ситуацію, показати головних дійових осіб, висловити і розвинути думку, обгрунтувати певну ідею чи підкріпити певну позицію. Коментарі широко використовуються в теле- та радіожурналістиці.

4) ЛИСТ може мати ознаки кореспонденції, статті, коментаря. В ньому порушується суспільно важлива проблема, що стосується багатьох людей і викликає громадський інтерес, а також викладається чи роз’яснюється певна позиція чи точка зору з приводу явища, проблеми, події. Це може бути лист читача, відомої особистості, політичного діяча, посадової особи чи цілої 58

організації. Лист може мати конкретного адресата – найвищих посадових осіб, керівників різного рангу та різних сфер діяльності. Тоді він озаглавлюється – Відкритий лист, щоб підкреслити його не локальну, а всезагальну вагу і значення.

5) ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ – специфічний жанр, який останнім часом посів панівне становище у світовій журналістиці. Розслідування щось доводить. У центрі розслідування завжди стоїть проблема, її доведенння якраз і становить внутрішній сюжет жанру. Етапи заходів, які використовуються при розслідуванні:  поставити гарне запитання, чітке й зрозуміле, яке торкається важливої проблеми (це ключ подачі матеріалу);  зібрати та підсумувати всю наявну документацію та архіви з цього питання;  визначити всі можливі гіпотези, не пропустивши жодної, якої не варто б було розглядати;  перевірити за можливості всі ці версії та гіпотези вже на місці події, звертаючись до джерел;  дійти висновку. Журналіст діє за планом, який дуже схожий на план дослідника-науковця: ЗАДАЧА – ГІПОТЕЗА – ПЕРЕВІРКА – ВИСНОВКИ.

6) ОГЛЯД АНАЛІТИЧНИЙ не просто повідомляє, а аналізує ту чи іншу проблему. Політичний огляд відповідно коментує політичні події, подає 59

аналітику політичного життя. Політичні оглядачі – найдосвідченіші журналісти, і в усьому світі відносяться до журналістської еліти.

7) РЕЦЕНЗІЯ – різновид статті, яка відображає явища та факти не суспільного життя взагалі, а тільки з літературної, театральної, художньої, музичної його сфер. Власне, тематично рецензії поділяються на 2 групи:  літературні – аналізуються окремі літературні твори або окремі роди літератури (поезія, проза, публіцистика, драматургія) чи творчість окремих письменників;  мистецькі – аналізують і оцінюють театральні спектаклі, кінофільми, концерти, образотворче мистецтво.

ІІІ. Домашнє завдання 1. Знати аналітичні жанри.

2. Написати кореспонденцію на тему: «Курці у школі».

3. Створіть колонку корисних порад на певну тему:  здоров’я;  подорож;  канікули. (Дайте декілька порад і пересторог).

60

Тема № 11 Практичне заняття. Створення аналітичних статей

І. Перевірка домашнього завдання. Зачитування та обговорення учнівських робіт.

1. Написати кореспонденцію на тему: «Курці у школі».

2. Створіть колонку корисних порад на певну тему:  здоров’я;  подорож;  канікули. (Дайте декілька порад і пересторог).

ІІ. Індивідуальна робота Використовуючи засоби Інтернету створити (за власним вибором):  Мистецьку рецензію на улюблений кінофільм  Наукову статтю про роль вітамінів у житті людини ІІІ. Обговорення написаного матеріалу.

61

Тема № 12 Газетні жанри (художньо-публіцистичні жанри) І. Матеріал для лекції ЖАНРИ – форми журналістських текстів (матеріалів). У французькій журналістиці будь-який журналістський текст називається статтею. І все-таки журналістські матеріали класифікуються за жанрами, а самі жанри поділяються на кілька основних груп. Групи: 1) інформаційні; 2) аналітичні; 3) художньо-публіцистичні; 4) сатирично-гумористичні; 5) зображувальні. Художньо-публіцистичні жанри стоять ніби посередині між жанрами літературними і журналістськими. В них поєднуються та взаємодіють художнє й документальне начала. Твори цих жанрів пишуться за законами літератури з використанням художніх зображувально-виражальних засобів. До художньо-публіцистичних жанрів належать: 1) НАРИС за своїми особливостями близький до оповідання, новели, короткої повісті, але відрізняється від них тим, що будується на конкретному фактичному матеріалі, а не на художньому вимислі. Досліджує проблему в певному плані, подає образне бачення світу, показує людей у дії, малює характери, поєднує художнє 62

слово з конкретною аналітикою. Часто має сюжетну основу. Нариси бувають 2 форм: * сюжетний (портретний та проблемний) – розповідає про цікаву людину, непересічну особистість, показує розвиток характеру в дії, має високий ступінь типізації героя; * описовий – аналізує у художній формі суспільно значущі проблеми, заглиблюється в них, шукає відповідні розв’язання; тут можуть зображуватися конкретні люди, але на перше місце ставляться не їхні характери, а характер проблем.

2) ЗАРИСОВКА – різновид нарису. Зарисовка менша обсягом, порушує локальніші проблеми або розповідає про окремі сторони життя людини чи окремі риси її вдачі. Зарисовкою може бути своєрідний ескіз нарису.

3) ЕТЮД – може бути частиною майбутнього художнього твору чи великого нарису, їхньою деталлю. Етюдами ще називають невеликі літературознавчі нариси.

4) ЕСЕЙ – тут автор вільно трактує літературну, естетичну, філософську чи іншу проблему, не дуже переймаючись систематичністю викладу, аргументацією висновків, загальноприйнятістю поглядів на порушену проблему. Це жанр, якому притаманна розкутість думки, насиченість філософськими розмислами і сентенціями.

63

ІІ. Практична частина заняття 1. Написати невелику замальовку (зарисовку) «Мій дивовижний знайомий», використовуючи в тексті елементи нарису: опис зовнішності, особливості поведінки, звички героя, опис предметів, що оточують героя, його мовні характеристики.

2. Обговорення створених статей.

Домашнє завдання 1. Знати художньо-публіцистичні жанри.

2. Написати етюд на тему: «Душа природи», «Друзі наші менші».

64

Тема № 13 Практичне заняття. Написання есе

І. Перевірка домашнього завдання. Написати етюд на тему: «Душа природи», «Друзі наші менші». ІІ. Обговорення учнівських робіт. ІІІ. Матеріал для лекції. Пам’ятайте! Обираючи жанр есе, ви можете дозволити собі бути суб’єктивними, зосередитися на частковому, а не на головному, висловлювати спірні міркування, наводячи мінімум доказів, але, з іншого боку, саме це може бути і небезпечним – уявна легкість – пиши собі, як бажаєш. Але зовсім не факт, що ваш твір вийде оригінальним та цікавим. Перш ніж обрати жанр есе, подумайте та переконайтесь у тому, що вам є що сказати. Стиль есе вирізняється: - афористичністю; - образністю; - парадоксальністю. Для есе характерне використання численних засобів художньої виразності: - символи; - метафори; - порівняння; - алегоричні і притчові образи.

65

Для передачі особового сприйняття автору есе необхідно: - використовувати всілякі асоціації; - проводити паралелі; - добирати аналогії. Есе буде цікавим, якщо в ньому будуть присутні: - непередбачувані (парадоксальні) висновки; - несподівані повороти; - цікаві зчеплення. Мовна будова есе – це динамічне чергування полемічних висловів, питань, проблем, використання розмовної інтонації і лексики. Цікавим прикладом есе, написаним у формі «сократівського діалогу» (або у формі «запитання – відповідь»), є робота М. Бачмаги з м. Львова.

- У мене до тебе є дивне запитання, але ти все ж спробуй на нього відповісти.

- Ну, спробую.

- Ти – людина?

- Дійсно, дуже дивне запитання. Невже ти не бачиш перед собою мене – людину?

- Так, я бачу тебе, але чи впевнений, що ти насправді – людина?

- Ти справді дивний?

- Вчора я серйозно задумався над цим.

- І якого ти дійшов висновку?

- Я не маю сумніву в тому, що ми з тобою Homo sapiens, але чи не здається тобі, що наші права утискаються, принижуючи нашу гідність?

- Ну, не знаю. Я про це якось не думав.

- Впевнений, що коли тебе надто це образить, то і ти над цим задумаєшся.

- А що сталося?

66

- Сьогодні ще нічого, але пам’ятаєш той випадок, коли ми ввечері верталися додому після футболу?

- Таке забудеш. Нас трьох тоді зупинила міліція. І чого?

- Як це чого? Вони ж нам чітко сказали: «Пацани, – гроші, або цілими ваші батьки вас не побачать».

- Так, але якби ми були п’яні, або що. Шкода, що ми їм не віддали ті 10 гривень. Обійшлося б без синців і поламаних ребер.

- Так. До речі, ти не знаєш, як там Він? Його вже виписали з лікарні? Тому я і питаю, чи ти відчуваєш себе людиною. В Конвенції про захист прав людини та основних свобод сказано, що «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню». А Україна, до речі, ратифікувала цю Конвенцію. А те, як з нами поводилась міліція…

- …принизило мою гідність.

- Мене теж це принизило. Але це таке. А ти пам’ятаєш справу Онопрієнка?

- Звісно, але ти це до чого?

- Якщо я не помиляюся, то в тій же Конвенції сказано, що кожен вважається невинним у скоєнні правопорушення, поки не буде доведено протилежного. А наш Президент у інтерв’ю назвав Онопрієнка винним ще перед остаточним рішенням суду. І не ми з тобою у розмові, а сам Президент у інтерв’ю по телебаченню, а це говорить саме за себе. І якщо вже ми торкнулися загальнодержавних справ, то згадаймо вибори Президента України 2004 року.

- Ти хочеш сказати про те, як одна з найцікавіших рубрик нашої улюбленої газети не виходила на її шпальтах два тижні перед проведенням виборів тільки через те, що її автор писав про негативні сторони політики всіх кандидатів?

67

- Так, але не тільки. Діджея однієї місцевої радіостанції керівництво послало у відпустку через те, що він у прямому ефірі вказав на негативні сторони кандидата з найбільшими шансами на перемогу. А ще студентів академії змусили прийти на зустріч з цим кандидатом. Хто не прийшов, тому не зарахували заліків.

- І це в нас називається правом на свободу вираження поглядів. Тепер ти розумієш моє питання. І як ти тепер на нього відповіси?

- Я відповіді не зміню. Я – людина, ніхто не зможе цього заперечити.

- Так, але ти не заперечуєш, що твої права в нашій державі порушуються, і випадковостями ці порушення назвати важко. Це скоріше нагадує політику, спрямовану на приниження твоєї гідності.

- І цього я не заперечую. Але скажи мені, хто як не ми повинні відстоювати свої права і свою людську гідність?

- Невже ти захищаєш тих кондукторів, які, штрафуючи за безбілетний проїзд, обзивають порушника останніми словами; посадових осіб, які використовують службове становище для власних вигод, одним словом, людей, які так чи інакше утискають наші права?

- Ні, я хочу сказати, що…

- Я знаю. Ти хочеш сказати, що я мушу щодня виборювати право на свободу слова, гідне поводження та ще безліч прав, які мають надаватися мені беззастережно і за які я не повинен боротися?

- А ти, в свою чергу, хочеш, щоб всі твої права, гарантовані Конвенцією, автоматично почали виконуватися з дня ратифікування її Україною? А згадай, скільки років нашій державі? Точно, вісімнадцять. А чи мали якісь права і свободи наші з тобою батьки ще п’ятнадцять років тому? Так, майже ніяких. І як ти думаєш, чи звикли вони до того, що свою гідність можна 68

захистити через суд? А саме це – найважливіше. Я зовсім не виправдовую правопорушення як з боку держави, так і з боку окремих осіб. Але ми не зможемо їх припинити самими словами, а от судовими позовами — інша річ. Ми з тобою говорили про той випадок з міліціонерами. Але ж ми не подали на них в суд, і вони залишилися непокараними і зможуть зробити таке ще і ще раз. Але якби ми оскаржили їхню поведінку, то вони, мабуть, не повторили такого, а їхній приклад застеріг би інших. І так у всьому. Ніхто за нас не зробить нашу державу правовою не на папері, а в реальному житті. Тільки наша ініціатива всіх разом – як громадян і кожного зокрема – як особистості, зможе змінити ситуацію.

- А як щодо правопорушників?

- Звичайно, вони повинні бути покарані і будуть, якщо ми цього справді схочемо. Я відповів на твоє запитання?

- Так. Ми – люди і це — незаперечний факт. А от чи дозволимо ми порушувати наші права, покаже час і наша ініціатива. Прийомів для написання успішного есе існує багато. Наводимо деякі з них.

• Ефектний початок – вступ, дуже важливий елемент твору. Читач визначає для себе, чи варто йому читати ваше есе. Для початку есе існує кілька підходів.

1. Стандартний (найпоширеніший). Необхідно відповісти на шість запитань: хто, що, коли, де, чому і як. Відповіді на ці запитання дадуть змогу читачеві зрозуміти, чого йому очікувати.

2. Несподіваний – це може бути що завгодно, але читач повинен бути здивований або шокований.

3. Дієвий – зображення самого процесу, а причини й наслідки випливуть далі. Цей підхід зручний для коротких есе.

69

4. Авторитарний – пропонує інформацію в наказовому тоні, щоб створити враження упевненості автора тільки в собі.

5. Інформативний – читач одразу отримує інформацію про те, що буде далі у творі.

6. Цитатний – вдало підібрана цитата одразу привертає увагу читача (не рекомендується використовувати прислів’я і кліше – це банально).

7. Діалоговий – з одного боку, такий початок стимулює читача як учасника діалогу, з іншого, – це може бути просто потік думок з риторичними запитаннями.

• Хронологія есе – послідовність подій (але не зациклюйтесь на часі – есе може вийти нудним). Просто згадуйте час. Не намагайтесь у дрібницях описувати все, що відбувалося в певний період.

• Оповідання – дія або історія, що триває до самого кінця есе, в якій підкреслюються якості, можливості або знання, пов’язані з темою вашого есе.

• Опис – характерною рисою такого есе є яскрава образність твору, що підтверджується багатою мовою, і цікаві деталі, які залишають читача довгий час під враженням.

• Порівняння – в основному цей прийом використовується щодо питання, за яким потрібно описати, наприклад, досвід або невдачу.

• Фінальні компоненти – останні абзаци (абзац) мають завершувати вашу думку і залишити в пам’яті читача яскравий слід. Приклад твору-есе публіцистичного характеру. Я – українець Слова українського гімну давно запали в душу і були вивчені за власним вибором у підлітковому віці. Мені подобаються вишиванки, я люблю їх вдягати – це гарний і 70

рідний мені одяг. Українські майстрині вміють робити з вишиванок справжні витвори мистецтва. До мого раціону входить багато різних страв, серед яких має місце і сало, хоча найбільша перевага віддається його копченому різновиду. Із великим задоволенням танцюю гопак – чудовий, жвавий, енергійний і запальний танець, який приносить багато приємних емоцій. З Дніпром пов’язує багато спогадів, але перепливати його спадало на думку лише у найекстремальніших фантазіях. Мій «Кобзар» лежить на тумбочці під рукою. Коли я шукаю розради для душі чи відповідей на складні питання, то перечитую емоційні і мудрі слова Шевченка. Рушники, що залишились від бабусі, приємно милують око. Я – українець? У випадку поранення з моїх судин струменить кров червоного кольору. Але прапор моєї держави має блакитно-жовте (або синьо-жовте за Конституцією) забарвлення, як і його маленькі копії, що супроводжують мене на життєвих шляхах. Я рідко відмінюю слова «пальто» та «кіно», але якщо вони органічно увіллються у новий правопис, то вживатиму частіше. Важливі у моєму житті слова говорились різними мовами, але переважно українською. Я – українець? У дитинстві мені подобалось спостерігати за грою київського «Динамо», і хоч зараз інтерес не той, але це теж певний репрезентант України. Коли дивлюся бої Кличків, крім споглядання спортивної майстерності, приємно, що на престижних світових боксерських аренах здіймається наш прапор. Я байдуже ставлюся до Клочкової, але завдяки їй Україну також знають у світі. Мені не доводилось літати літаками західного виробництва, проте з Ту-154 наша земля виглядає незгірш, як з «Боїнга». У мене не стояла можливість вибору різних 71

громадянств, але, незважаючи на це, я практично не уявляю іншого місця свого постійного проживання, окрім як України. Я буду жити там, де мені зручно і там, де дозволять обставини, але це місце немислиме без українських просторів. Я – українець. Тут ще земля не охолола від дурості, совковості, російщення, ще ходять вулицями колишні райкомівські і обкомівські керівники, колишні слідчі КДБ і відставні радянські військові. На тутешніх цвинтарях є багато покинутих могил, стертість імен на яких пов’язана не так з матеріалом виготовлення, як з відсутністю належного догляду, бо вже немає кому їх впорядкувати. Я не один, я живу серед моїх співвітчизників, які лаються і б’ються у громадському транспорті, стовбичать у автомобільних пробках, святкують і сумують, працюють і гуляють. Ми різні, але всі ми українці. Серед нас ще є ті, хто не розучився читати і самостійно мислити. Я – українець. Тут є студенти, які, бажаючи отримати заповітний «корінець» диплома, можуть навіть прийти на пари з предмета, який їм абсолютно до лямпи, а прийшовши, займатися віршуванням або написанням sms. Тут на грошах ми побачимо гетьманів, бо президенти на таке ставлення ще не заслужили. Часом тут жартують: то дотепно, то грубо, а посміхаються то щиро, то натягнуто. Моя етнічна приналежність завжди зі мною і не зникає лише від того, що її не зафіксували у паспорті. Вона у моїх генах, у моїй свідомості, у світовідчутті. Я – українець! Я по-своєму люблю як міста з їхніми мережами центрального опалення, площами, стадіонами, театрами, книгарнями і неоновими вивісками, так і села з їхньою екологією і простим щирим ставленням до життя, без силіконових тілом і розумом жінок.

72

Я люблю вузькі бруковані вулички Львова і дивуюся помпезно-сірим кварталам Харкова. Одеса і Донецьк не потрапляли до сфери моїх мандрів, але хочеться сподіватись, що й там є чому дивуватися й чому радіти. Затишна і напівсонно-спокійна Полтава є милим провінційним містом. Я впритул бачив «патріотів на трибунах» і тому впевнений, що в окопах їх точно не буде. Я вірю в Україну, але не довіряю окремим індивідам і суспільним групам. Моє повітря переважно наповнене спокоєм і свіжістю. Гори дають відчуття мети і змушують міркувати й про духовні вершини. Крім того, на них значно менше людей і ближче до неба. Приємно дивитись на наше небо за будь-якої погоди, особливо ясної ночі, коли видно такі маленькі і водночас велетенські, відділені мільйонами кілометрів зірки. І хоча сни я бачу рідко, довколишня природа з яскравими соняшниками з надлишком компенсує таку особливість. Цокіт підборів на Хрещатику відрізняється від тупотіння у столицях інших держав. Сніг у Карпатах, мабуть, не схожий на свої канадські чи швейцарські відповідники, а кримська галька шурхотить інакше, ніж турецька. Українські пісні й колискові завжди зі мною, як і горбата, натоптана бруком спина Андріївського узвозу. Свого часу одна з вулиць, де я мешкав, мала лише номер, але вона не стала від того менш рідною. Якщо у мене будуть діти, то швидше за все вони народяться в Україні. Бо я – українець. Дев’ять правил написання креативного есе Як радять писати есе? Правильно! Креативно, Що криється за цим словом? Швидше за все, політ думки, 73

оригінальність тощо. Все просто: головне – засвоїти дев’ять правил.

1. Тільки позитивна мова (описувати краще те, що є, а не те, чого немає).

2. Слова-зв’язки (вони допомагають плавно переходити з однієї частини до іншої).

3. Різна структура речень. (Читати речення правильної структури нудно. Додайте кілька інверсій. Пишіть різні за довжиною речення.) . Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів, які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоб уразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру.)

5. Різні слова (синонімія.)

6. Лаконічність.

7. Кожне слово важливе (без повторів; кожне речення повинне нести унікальний зміст).

8. Активна життєва позиція.

9. Книги про есе — це здорово.

IV. Домашнє завдання Продумати тему та схему свого есе. Пропоновані теми: 1. Освіта та гроші: що важливіше?

2. Проблема вибору професії: основні помилки абітурієнтів 3. Цінності сучасної молоді 4. Яким я бачу ідеального вчителя 5. Музичні смаки сучасної молоді 6. Навчальний заклад моєї мрії

74

Тема № 14 Практичне заняття. Написання есе

І. Індивідуальна робота. Обговорення з кожним учнем окремо схеми написання його есе. ІІ. Робота над текстом есе. Написання, вдосконалення написаного (індивідуальна робота з кожним учнем). ІІІ. Презентація есе юними журналістами. (Якщо роботу не закінчено, то учень продовжує працювати над есе вдома).

75

Тема № 15 Газетні жанри (сатирично-гумористичні жанри)

І. Матеріал для лекції ЖАНРИ – форми журналістських текстів (матеріалів). У французькій журналістиці будь-який журналістський текст називається статтею. І все-таки журналістські матеріали класифікуються за жанрами, а самі жанри поділяються на кілька основних груп. Групи: 1) інформаційні; 2) аналітичні; 3) художньо-публіцистичні; 4) сатирично-гумористичні; 5) зображувальні. Сатирично-гумористичний жанр – це окрема жанрова група, яка розглядає життєві реалії винятково крізь призму сміху. Сатира – за її допомогою викриваються і висміюються негативні суспільні явища. Сатирикам нелегко жилося в усі часи. Так, славнозвісний римський поет Публій Овідій Назон, що жив на рубежі двох епох – старої та нової ери, – за висміювання імператора Августа був засланий на береги Дунаю, де й провів свої останні роки життя. Великий французький просвітитель Вольтер за сатиричні вірші двічі був запроторений у Бастилію. Видавця сатиричних журналів у Росії Новикова 76

імператриця Катерина ІІ посадила в Шліссельбурзьку фортецю, де він провів 4 роки. Зрештою, Тарас Шевченко за сатиричну поему «Сон» був засланий на 10 років у казахські степи без права писати і малювати. Такі приклади можна наводити ще і ще. Сміх, як і пісня, є прикметною особливістю українського менталітету. Взагалі, здатність до сміху є свідченням нормального морального здоров’я. Отже, до сатирично-гумористичних жанрів належать: 1) ФЕЙЛЕТОН – це конкретний літературнопубліцистичний твір, просякнутий критичним пафосом, що досягається засобами сатири й гумору. Фейлетон завжди гострий і дотепний, у ньому не просто критикують, а нещадно висміюють негативні явища, вади людського характеру, конкретних носіїв аморальності. Як правило, фейлетон є адресним матеріалом, на відміну від гуморески, яка є абстрактною. Авторам фейлетону, більше ніж авторам інших жанрів, треба бути вимогливими й обережними у виборі слів, щоб не скотитися до образи. Це, по-перше, аморально, а по-друге, надзвичайно небезпечно у наш час.

2) ПАМФЛЕТ – сатиричний твір, наближається до фейлетону, навіть є його різновидом. Так само висміює засобами сатири негативні явища в соціальному житті чи вади окремих осіб. Відрізняється різким засудженням негативу, пристрастністю тону, гнівною іронією та сарказмом. У памфлеті виправдане й гротескне згущення фарб.

3) САТИРИЧНА КАЗКА, САТИРИЧНА БАЙКА – використання форм народної творчості для сатиричного 77

зображення дійсності. Казка подається у прозі, байка, відповідно, віршована.

4) ГУМОРЕСКА – той самий фейлетон, але, по-перше, написаний у легкому гумористичному стилі; по-друге, безадресний. В основі гуморески може лежати гумористичний сюжет, часто взятий з народної творчості. Гумореска, як і фейлетон, може бути як прозовою, так і віршованою. Сприймається і як журналістський, і як суто художній твір.

5) УСМІШКА – різновид гуморески. Їй властивий м’який ліризм, присмачений легким гумором – не регіт, не сміх, а саме у с м і ш к а.

6) ПАРОДІЯ – сатиричний твір, що комічно імітує та висміює прикметні риси інших літературних творів – такий собі пересмішник. Гіперболізуючи окремі ті чи ті характерні ознаки твору, виставляючи їх на всезагальне осміяння, пародія рішуче виступає проти графоманства, сірості в художній літературі, здебільшого в поезії.

7) ЕПІГРАМА – лаконічна віршована форма, яка закінчується гострим, колючим (часто безневинним) жартом, присвячена конкретній особі, хоча може бути і безадресною. Часто супроводжує карикатуру або шарж.

8) ЕПІТАФІЯ – різновид епіграми, поданої у формі епітафії. У перекладі з грецької епітафія означає надгробний напис.

9) АФОРИЗМ – вислів-сентенція.

короткий,

78

влучний

оригінальний

10) АНЕКДОТ – давно відома мініатюра з народних уст. Анекдотом народ відгукується не тільки на смішні, а й на драматичні події, окремі недоліки суспільного життя чи власні вади, висміює окремих осіб, часто політичних керівників. Газети друкують анекдоти не лише для розваги читача, а щоб висміяти те чи інше явище.

11) КОЛЮЧІ РЯДКИ – за обсягом і змістом та ж критична інформаційна замітка, тільки подана в сатирично-гумористичному тоні. Гостра, прицільна, дотепна. ІІ. Практична частина заняття Робота в мережі Інтернет.

1. Відшукати 10 епітафій (Наприклад, на надгробку Г.Сковороди написано «Світ ловив мене, але не піймав») 2. Підібрати по 10 афоризмів на тему:  Про життя  Цінність знань  Про дружбу

79

Тема № 16 Практичне заняття. Написання фейлетону

І. Матеріал для лекції Як написати фейлетон Фейлетон – сатиричний твір, що висміює суспільні вади. Фейлетон націлений не тільки розсмішити, але й просвітити, показати негативний бік якогось явища. Відрізняється фейлетон від інших сатиричних жанрів тим, що цей сміх гнівний і мета його – викорінити порок з товариства. Писати в подібному жанрі – робота не з легких, тому хороший фейлетоніст нарозхват у будь-яких редакціях. Досягли успіху в цій справі Зощенко, Горький. Вам знадобиться: папір, ручка, спостережливість, почуття гумору. Інструкція 1. Щоб написати хороший фейлетон, потрібно знати проблеми людей, з якими живеш. Необхідно відчувати свій час і виділяти в ньому яскраві недоліки. Навіть швидше пороки, які не мають виправдань.

2. Визначившись з темою майбутнього твору, зберіть і вивчіть матеріал по темі. Якщо, наприклад, ви збираєтеся висміяти пияцтво, значить, збирайте інформацію по алкоголізму. Якщо у Вашому фейлетоні з’явиться не вигаданий герой, познайомтеся з ним ближче.

3. Переконайтеся в абсолютній заперечності явища. Ви повинні бути впевнені, що це 100% зло, без всяких «але». Ніяких виправдань, застережень. Погано і крапка!

80

4. Введіть у свій твір подію, що послужила закликом до написання фейлетону. Привід, який став вирішальним у виборі саме цієї теми. Якщо це, все той же алкоголізм, то подією може послужити п’яний, що продав останні «портки за горілку».

5. Ну, і нарешті, не забудьте про частку гумору, яка дозволяє фейлетону перебувати в лавах саме сатиричних жанрів. А ось чи якісним вийде твір, залежить вже від ваших здібностей. Дерзайте! ІІ. Практична частина заняття 1. Прочитайте фейлетон, виділіть його ознаки. Висловте власне ставлення до проблеми Перли української естради (фейлетон) Український шоу-бізнес завжди був, є і буде невичерпним джерелом пліток, обговорень та суперечок. Запитання «Як стати зіркою» зараз цікавить багатьох. Подивившись по телевізору на їхню популярність, на нібито досконалу красу, багато хто в мріях малює себе на яскравій сцені, в гарному одязі, роздає уявно автографи та тішиться славою та популярністю. Але обгортка завжди приваблива, хоч всередині іноді трапляються і кислинки. Ось так, наприклад, і Тіна Кароль, дівчинка з золотавим волоссям, мріяла-мріяла, і от, нарешті, вимріяла собі популярність за допомогою телепроекту «Шанс», а участь в Євробаченні взагалі зробила її мега-зіркою (компліменти вислуховувала від самої Алли Пугачової), а повернулася ні з чим, тепер сидить з баяном на стільці і добиває нас своїм ”Пупсіком”. Наша естрада процвітає не тільки різноманітними квітами, а й різними бур’янами та 81

бадиллям. Іноді хочеться взяти ніж і позрубувати його назавжди, особливо коли йдеться про тексти пісень. Все рідше й рідше з’являється на зірковому небосхилі щось справді варте уваги. Але скажу чесно, після того, як я побачила Михайла Поплавського у костюмі Бетмена, особисто мені вже нічого не страшно. Глибокий філософський зміст умовиводів ”юного орла” змушує замислитись над власним світосприйняттям, і починає здаватися, що в житті ти явно чогось недогледів. Принаймні ректор довів, що в наш час розкрутити можна кого і що хочеш. Але ж, щоб стати новим Макартні, одного піару недостатньо. Коли думаю про зірок сучасного музичного Олімпу, мені чомусь, крім, звичайно ж, вище згаданого Бетмена Михайловича, одразу згадується наша відома Вєрка Сєрдючка зі своїм ”все будет хорошо…” або ”гоп-гоп чина гоп…”. Здається, що лише з виняткової любові до віршування можна спромогтися написати такі шедеври, якими насичена творчість артиста. Така думка мимоволі з’являється у всіх, хто хоча б раз пробував уважніше вслухатися у ті слова, що звучать із вуст наших виконавців. Вакарчук взагалі вкладає в свої пісні якийсь дивний зміст: то в нього найкраща подруга – машина, то пропонує випити бензину… то в нього замість тата – золото… Коли слухаєш це все піснею, воно ще нічого, музика ніби перебиває здорове сприйняття. Але читати ці перли просто страшно. Може, це зі мною щось?! Не можу оминути Андрія Кузьменка (Кузьма Скрябін) з його чудесною західною говіркою. Файно, як каже Кузьма. Особливої уваги потребує сприйняття текстів пісень славнозвісного виконавця ”галицько-волинського клубного репу” Вови зі Львову. Вова нам повідомляє, що ”…сьогодні в клубі будуть танці, але за графіком гоцають тільки засранці…”. Не встигли ми засумувати з 82

цього приводу, як Вова нас розраджує і співає, що ”…наш музон не по-дитячому людей ковбасить…”. Мимоволі замислюєшся над красою мови, над тим, як чітко, а головне влучно, підібрані потрібні слова автором. А цей зміст! Варто зробити Вові ”гопца-дрица гоп-цаца” і народ просто ”ковбасить”.. Але робити рімейки пісень Віктора Цоя та групи "Кіно" українською мовою, об’єднувати рокерів з кобзарями, переспівувати у стилі ”воплів” добре відомі старі пісні з кінофільмів ”17 миттєвостей весни” та ”Операція ”И” – це якось занадто. Іноді в мене голова пухне від українських пісень: чи то ”Купила мама коника, а коник без ноги, яка цікава іграшка, ги-ги ги-ги ги-ги…”, чи ”Піду втоплюся у річці глибокій…” або ж ”А я не бультер’єр і не собака, велика голова, така ніяка…”. Так перераховувати можна нескінченно. Звичайно, така творчість має й свої безперечні переваги, навіть може викликати сльозу в певний момент при певному психологічному стані. Але як це не сумно, а поміж сучасного музичного Олімпу майже не зустрічається те, що справді було б нормальною талановитою музикою з текстом, який не позбавлений здорового глузду.

2. Напишіть фейлетон на теми із шкільного життя (про хвастунів, про тих, хто прогулює уроки, про пустомель, погану поведінку в класі…)

3. Презентація написаних фейлетонів. Обговорення.

83

Тема № 17 Практичне заняття. Написання гуморески

І. Матеріал для лекції Гумореска – невеликий за обсягом художній твір, у якому розповідається про комічну пригоду чи рису характеру людини. За своїми виражальними засобами вона близька до жанру гумористичного чи сатиричного оповідання. Проте має і свої особливості. Твори цього жанру легкі, мобільні. Не мають жодної зайвої деталі, всі вчинки героїв не лише психологічно, але й сюжетно вмотивовані, сюжет – динамічний, смішний, оригінальний. Жанр гуморески зародився саме в українській журналістиці 20-30-х років у надрах традиційного для вітчизняної літератури жанру гумористичного оповідання. У той час в цьому жанрі виступали такі відомі гумористи, як М. Зощенко, В. Чечвенський, Ю. Вухналь, К. Котко, С. Чмельов та інші. Видатний вклад у розвиток жанру вніс Остап Вишня. На відміну від гумористичного оповідання, основне завдання гуморески – не детальне змалювання образу персонажу, а відтворення (висміювання) якоїсь однієї негативної риси його характеру. Тому характерною особливістю творів цього жанру є не різностороння характеристика персонажа, а висока сюжетно-ситуаційна напруга розповіді. Саме яскравий, динамічний сюжет і відсутність детальної характеристики персонажа – дві основні ознаки гуморески.

84

Гумореску зараховують до суто художніх жанрів, у газеті вона набуває публіцистичності, яскраво вираженого громадянського пафосу. Це відбувається внаслідок швидкого реагування на різноманітні явища і події суспільного життя. Словом, це жанр бойовий, ефективний, який потребує від автора пильного, іронічного, погляду на життя, вміння знайти дотепні деталі, побудувати цікавий комічний сюжет, сконструювати сучасні негативні характеристики. ТАБЕЛЬ Питається сина батько Опанас: - Ну так де ж твій табель за дев'ятий клас?

- На деньок у мене попросив Марат.

- А чого це раптом?

- Каже, напрокат. Учиться він класно, на "чотири" й "п'ять". Хоче моїм табелем предків полякать. ІІ. Практична частина заняття. Напишіть гумореску зі шкільного життя. ІІІ. Обговорення творчих робіт.

85

Тема № 18 Інфографія – візуальна інформація І. Матеріал для лекції Термін «інфографія» в перекладі з англійської буквально означає «графізм інформації». Вочевидь, витоки інфографії слід шукати ще в наскельних малюнках первісних людей – ці малюнки якраз і виконували роль графічних інформаторів. Але нові горизонти для інформаційної графіки відкрила комп’ютеризація нашого життя. До арсеналу зображувальної журналістики, себто графічної подачі інформації можна віднести, таким чином: - фотознімки; - малюнки; - діаграми; - мапи; - схеми; - графіки. Ілюстрації, крім допоміжної ролі підкріпити словесну інформацію візуальними картинками, можуть відігравати самостійну жанрову роль. Скажімо, про певну подію чи певну особу фотокореспондент може подати окремий знімок, а може подати їх кілька, пов’язаних однією думкою, одним сюжетом. Такі добірки можуть бути настільки промовисті, що до них не потрібно якихось словесних пояснень. Та зазвичай такі добірки супроводжуються певним текстовим поясненням.

86

ФОТОХРОНІКА – кілька знімків з короткими текстівками, дібраними послідовно у хронологічному порядку, які показують що, де, коли відбувалося. ФОТОРЕПОРТАЖ – відповідає однойменному інформаційному жанрові. Дібрані у певній послідовності фотознімки в динаміці (в розвитку) показують наочно, себто візуально, те, що відбулося чи відбувається. Доповнений текстовим поясненням такий фоторепортаж не тільки пожвавлює, наприклад, газету чи журнал, а й відповідно впливає на читача через зорове сприйняття. ФОТОЗАМІТКА – самодостатня зображувальна публікація про окремий факт із реального життя. Нерідко подається під рубрикою «Фотофакт». РОЗШИРЕНА ФОТОЗАМІТКА – кілька фотосвітлин, які деталізують один і той же факт чи одну й ту ж подію. Над рядом знімків можуть стояти рубрики «Фотоекран», «Фотощоденник». ФОТОНАРИС – аналогічно до текстового нарису змальовує людину чи подію, показує красу природи. Фотонарис вимагає високого рівня професійності фотографа, творчого підходу, віртуозного виконання. Містить мінімум тексту. ФОТОЗВИНУВАЧЕННЯ – критика окремих недоліків засобами фотографії. Жанр може втілюватися як в окремому фотознімку, так і в фотографічному ряді. Зображальна, так би мовити, критика нерідко буває гострішою, дохідливішою та показовішою, ніж критика словом. ФОТОФЕЙЛЕТОН – той самий фейлетон, виконаний у фотознімках. Надзвичайно важкий жанр, у практиці зустрічається дуже рідко, оскільки непросто вибудувати критичний фотосюжет та ще й водночас зловити фотооб’єктивом сатиричні деталі.

87

ФОТОЖАРТ – те ж саме, що й усмішка, виконана за допомогою фотооб’єктива, який підмітив гумористичну ситуацію та зафіксував її на плівку. КАРИКАТУРА – примикає до сатиричногумористичних жанрів. Це малюнок, що зображує когонебудь чи що-небудь у смішному, свідомо спотвореному вигляді. Може супроводжуватися коротким влучним підписом. Відіграє самостійну роль на газетній полосі. ШАРЖ – так само, як і карикатура, є малюнком, який у гумористичній манері відтворює кого-небудь чи щонебудь. Відрізняється від карикатури тим, що, по-перше, зображує конкретну особу, тобто має адресність; подруге, як правило, є доброзичливим, недарма часто додають дружній шарж; по-третє, шарж зберігає зовнішню подібність, але карикатурно змінену, з підкресленням окремих рис чи деталей. КОМІКС – графічно-оповідний жанр, виражений серією малюнків з короткими текстами: разом утворюють цілісну розповідь. Характерні ознаки: малюнки мають комічний (шаржовий), іноді сатиричний характер. Узагалі, комікс має чітку сюжетну лінію, що, як правило, включає основні елементи: експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію, розв’язку. ФОТОКОМІКС – той самий комікс, поданий не в малюнках, а у світлинах. Використовується не часто, оскільки не просто знайти, підстерегти натуру, упіймати смішні епізоди, жести, дії. Але вдалий фотокомікс – то справжній витвір мистецтва, який під силу тільки талановитим майстрам фотооб’єктива.

88

ІІ. Практична частина заняття Створити шарж на видатну людину, свого товариша тощо. ІІІ. Презентація робіт.

89

Тема № 19 Створення коміксу І. Матеріал для лекції Комікси творять історію, як і будь-яке інше мистецтво. І для дорослих, і для дітей вони створюють героїв, із якими легше йти по життю, сповненому проблемами, та антигероїв. Комікси, надзвичайно поширені на Заході, майже не продукуються в нас. Щоправда, Римська імперія демонструє приклад, коли країна гине, якщо починає вклонятися чужим богам. Втім, комікси не на вершинах культури, вони десь позаду, тому в цьому випадку все не так страшно. Це, здавалось би, найлегший для імітування жанр. Але він має свою історію, свою класику, своїх читачів. Тобто не може прийти відразу і нізвідки. Вілл Ейснер (його сайт – www.willeisner.com) запропонував розглядати комікс як мистецтво послідовної розповіді. Тобто декомпозиція ситуації на причиннонаслідкові зв’язки відбувається лінійно. Таким чином, комікс можна задати як послідовну графічну розповідь, де базовою є не вербальна, а візуальна комунікація. Відповідно відбувається й перерозподіл інформації, що передається, на користь її візуальної передачі. Головними характеристиками коміксів, на наш погляд, можна вважати: - лінійність викладу, - концентрацію не на всьому, а винятково на ключових ситуаціях, - повна відсутність другорядного і зайвого.

90

ІІ. Створення коміксу засобами Paint.

1. Завантажити Paint.

2. Поділити вертикальною лінією екранний листок на дві частини (Shift+лінія).

3. Зберегти файл в Мои Документы- Мои рисунки з назвою – власне прізвище, наприклад fedor.bmp.

4. Відкрити папку Мои Документы-Мои рисунки-Комікси. Налаштувати режим перегляду Диафильм. Передивитися запропоновані файли.

5. Відкрити потрібний файл (Открыть с помощью Paint), використовуючи на панелі інструмент Выделение произвольной области. Скопіювати і перенести до свого файлу необхідні персонажі.

6. Одягнути їх, додати діалоги. Зберегти зміни повторно. ІІІ. Осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання дій. ІV. Самостійне виконання учнями завдань практичної роботи по створенню коміксів під контролем (при потребі за допомогою) вчителя.

91

Тема № 20 Журналіст як дійова особа (у кожного своя тема)

І. Матеріал для лекції Постать журналіста є центральною в системі ЗМІ. У редакції кожен журналіст має певну посаду (місце в колективі) і виконує певну комунікативну роль, яка визначається штатним розписом. Зі штатного розпису випливають його службові обов’язки: вести відповідний тематично-проблемний розділ чи його частину (політика, культура, економіка тощо), чергувати по номеру, виконувати оперативні завдання керівництва відділу чи редакції. За самим характером роботи журналіст змушений спеціалізуватися у певних напрямках. Спеціалізація може бути жанрова і тематична. ЖАНРОВА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ пердбачає поглиблене знання, здібності і вміння виступати у певному жанрі. Якщо, скажімо, журналіст схильний до літературного мислення і художніх узагальнень, то з нього може вийти добрий нарисист. Звичайно ж, йому варто спеціалізуватися саме в жанрі нарису. Другий має неабиякі здібності гумориста – з такого може чудовий фейлетоніст. Третьому до душі інформаційні жанри і він добре почувається, пишучи репортажі, – звичайно, його покликанням є праця репортера. ТЕМАТИЧНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ диктується необхідністю регулярно висвітлювати в засобі масової інформації той чи інший тематичний пласт, який цікавить читача. Наприклад, якщо журналістові доручено вести в 92

часописі питання екології, то, звісно ж, він повинен передусім добре знати природоохоронну тематику, найпекучіші проблеми оздоровлення довкілля того чи іншого регіону. Зрозуміло, що журналіст неодмінно подбає про те, щоб під рукою завжди були довідникові матеріали, щоб мати надійні джерела інформації та інформаторів з цих питань. Крім службово-фахової спеціалізації, кожен серйозний журналіст має власну спеціалізацію – тобто свою тему. СВОЯ ТЕМА не передбачена службовими інструкціями, вона є своєрідним хобі, себто захопленням журналіста, її він розробляє постійно, часто у вільний від основних обов’язків час. По крупинці збирає факти, цікаві публікації на цю тему (яку обрав сам), поповнює і класифікує досьє, принагідно робить власні нотатки, записує вдалі думки, заголовки. Ніхто не жене в шию, не вимагає писати негайно чи й взагалі писати, тому журналіст працює неквапом, заглиблюється в тему, зустрічається з потрібними людьми, виїжджає на місце дії. Так поступово накопичується чималий масив матеріалу, який уже «проситься» на папір, журналіст постійно «сидить» у темі, живе нею і крок за кроком реалізує її в обраному жанрі. Це, як правило, добротні матеріали, написані за покликом серця, на хвилі натхнення – їх залюбки друкують періодичні видання і вони становлять особливу гордість журналіста. Нерідко своя тема настільки захоплює читачів, а відтак і керівництво редакції, що вноситься в тематичні плани, перетворюється, так би мовити, на функціональний обов’язок, для виконання якого журналіст вивільняється від іншої, поточної роботи. Своя тема стає загальноредакційною і головним службовим завданням журналіста.

93

Історія журналістики знає чимало прикладів такої успішної тематичної спеціалізації. Скажімо, свого часу відомий публіцист Васілій Пєсков вів в «Комсомольській правді» тему природи. Інший журналіст цієї ж газети – Ярослав Голованов успішно освоював нову на ті часи космічну тему. Успішно веде кримінальну тему у своєму інтернет-виданні «Україна кримінальна» Олег Єльцов. У «Вечірньому Києві» поглиблено розробляє тему сучасного українського футболу редактор відділу спорту Валерій Валерко. Таких прикладів можна наводити багато. ІІ. Практична частина заняття 1. У якому жанрі хотіли б працювати ви? Написати зразок свого твору.

2. Обрати свою тему. Вміти пояснити чому саме цю тему обрано?

94

Тема № 21 Організація і зміст процесу редагування

І. Матеріал для лекції Розглянемо організацію процесу редагування і спробуємо виділити етапи, зміст і послідовність роботи редактора над оригіналом. При цьому слід пам'ятати, що такий поділ є досить умовним. Розглянута послідовність у кожному конкретному випадку буде залежати від декількох факторів:  вигляду і складності оригіналу,  міри його підготовленості,  досвідченості редактора,  організації видавничого процесу в конкретній редакції або видавництві. Етапи редагування:  перше, наскрізне, читання;  робота над структурою (композицією);  визначення єдиного стилю представлення тексту;  робота над заголовками;  редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування). Коротко розглянемо кожен з цих етапів.

1) Перше, наскрізне читання На підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу редактор в загальних рисах вже міг скласти перше враження про оригінал, який йому буде необхідно готувати до друку. Але перш ніж взятися за ручку (або 95

почати правити на екрані комп'ютера), він зобов'язаний побіжно прочитати весь твір.

2) Робота над структурою (композицією) оригіналу Це відповідальний етап, від виконання якого залежатиме якість змістовної частини майбутнього видання. Мова йде, перш за все, про структурну організацію всього тексту, логічного взаємозв'язку всіх його частин, незалежно від того, це – журналістський твір або книжкове видання.

3) Визначення єдиного стилю представлення тексту Дотримуючись в цілому загальних вимог підготовки для газетно-журнального і книжкового ринку друкованої продукції, кожна редакція або видавництво може мати свій власний стиль подання текстів чи програм. Йдеться зокрема про форми розміщення основного, службового чи допоміжного текстів, змісту, виділення заголовків, повноту опису бібліографічних посилань. Є цілий ряд особливостей і в уявленні деяких складових тексту. Так, наприклад, у наборі прізвищ ряд видавництв сповідує європейський стиль – лише повні ім'я та прізвище, інші дотримуються старого підходу – або вживання ініціалів, або повне написання імен, по батькові та прізвищ. Те ж стосується і цифр, особливо в назвах століть, років, а також географічних назв. Єдиних критеріїв слід дотримуватися і в скороченому написанні окремих слів.

4) Робота над заголовками Чимало досвідчених редакторів можуть без перебільшення ствердити, що вибір точного заголовка журналістського матеріалу або підбір і редагування всього комплексу заголовків, є одним з найскладніших етапів редагування. Заголовки виконують у тексті кілька важливих функцій:  полегшують роботу читача з виданням; 96

 організовують процес читання;  дають можливість читачеві осмислено працювати з окремими частинами видання;  готують читача до сприйняття нового, щодо закінченого, цілого твору;  забезпечують зручність в пошуку вибіркової інформації;  дають можливість глибше засвоїти матеріал. Головним завданням редактора на цьому етапі є досягнення оптимальної відповідності заголовків змісту текстових фрагментів.

5) Редакційна правка (із застосуванням різних видів редагування) Редакційна правка – це остання складова етапу редагування, проте не остання за серйозністю виконання редактором. Здійснювати необхідні виправлення в тексті редактор починає після першого наскрізного читання. Сутність редагування полягає в тому, що в окремих словах, пропозиціях, а то і фрагментах тексту редактор може здійснювати наступні операції:  заміну;  вставку;  видалення;  перестановку;  скорочення;  переробки. Головними завданнями такого редагування є усунення неточностей, повторів, досягнення чіткості формулювань, логічності викладу, мовностилістична грамотність. На етапі внесення виправлень редактор також повинен пам'ятати про деякі правила видавничої етики, які вироблялися на основі досвіду багатьох попередників.

97

Виділимо найголовніші.

1. Уникати смакових виправлень. Особливо це стосується мовностилістичних правок. Турбуючись про простоту та доступність сприйняття тексту, слід, однак, рахуватися з особливостями мови і стилю самого автора. Коли вимоги правопису дозволяють варіативність слів або фраз, слід залишати все ж вирази автора, а не той варіант, який подобається редактору.

2. При переробці цілих фрагментів оригіналу не віддалятися від авторських мовних засобів. Будь-які виправлення, внесені під час редагування, обов'язково повинні узгоджуватися з автором. Необхідно уникати категоричності суджень, обгрунтовуючи необхідність виправлень. Протягом всього періоду роботи з автором потрібно зберігати поважні взаємини.

3. Види редагування:  загальне (універсальне);  спеціальне. Загальне (універсальне) редагування передбачає цілісну систему роботи редактора над оригіналом, яка забезпечує його досконалість за змістом, формою і зручність для користування читачем (споживачем). Основними складовими цього виду редагування є: 1. Усунення логічних помилок. Типові логічні помилки: а) змішування порядку викладу (Йшов дощ і два студенти. Один вранці, а інший – в університет), б) неправильне обгрунтування мотивації дії (На всеукраїнській нараді книговидавців головним було питання забезпечення міста новими тролейбусами); 98

в) наявність у реченні понять, які взаємно виключають одне одного (Золоту медаль отримав аутсайдер змагань).

2. Усунення фактологічних помилок. а) історичного характеру (Перша світова війна почалася в 1924 році); б) географічного характеру (У південних областях України – Одеській, Херсонській та Сумській областях – розпочався збір ранніх зернових); в) друкованого характеру (Населення України становить на сьогодні близько 48.000.000 мільйонів чоловік); г) «цифрового характеру» (З випущених 3000 примірників книг 2500 було подаровано бібліотекам, 1500 – передано до вищих навчальних закладів). д) «візуальної» невідповідності (малюнок Алли Пугачової з підписом «Христина Орбакайте»). ІІ. Практична частина заняття І. Прочитайте речення. Чи правильно вони утворені? Замініть слова і запишіть відредаговані речення. З’ясуйте, у чому полягає суть граматичної помилки.

1. В одному селі росли й розцвітали вродою чорноокі працюючі красуні.

2. Нарешті рибалки отогнали акулу.

3. Він обнімів від здивування.

4. Колись давно жила собі в лісі бабуся, собирала зілля та лікувала ним людей.

5. Мій брат старше мене на шість років.

6. Він у класі самий високий.

7. Я сяду біля його.

8. Мандрівники вирушили у далекий путь.

99

9. У кінотеатрі не було вільних місців.

10. Дикі гуси летять у вирій осінню. Д о в і д к а: збирала, відігнали, занімів, працьовиті, восени, старший за мене, далека, найвищий, нього, місць.

2. Прочитайте словосполучення і речення. Чи правильно вони побудовані? Відредагуйте і запишіть словосполучення і речення. І. Навчання українській мові; до мого великого подиву; по власному бажанню; зупинка по вимозі; вхід по перепусткам; зустріч у п’ять годин. ІІ. 1. Марина сказала Надії, що я теж побувала в Карпатах.

2. Ця книга вчить чесності, добру, любити та поважати друзів. 3. Василь швидко зробив уроки і побіг у футбол. 4. Журавлі до світанку сторожкі ще пробудилися. 5. Прощальні їхні з неба почуємо голоси високого ясного. 6. Над річкою веселе незабаром зійде сонце й лісом. Запам’ятай! В українській мові порядок слів у реченні вільний, бо за членами речення не закріплені якісь постійні місця. Проте, це не означає, що взагалі немає будь-яких правил словопорядку. Слова у реченні пов’язані граматично і за змістом. Висновок. Словосполучення і речення у вправі побудовані неправильно. Такі помилки називаються граматичними.

100

Тема № 22 Робота з комп’ютером. Введення та редагування тексту І. Матеріал для лекції Існують певнi операцiї створення та опрацювання тексту: вiд його введення до друку. Розглянемо, яким чином можна виконати перший етап створення документа – введення тексту в оперативну пам’ять комп’ютера. Традицiйним є набiр тексту за допомогою клавiатури. У цьому випадку текст вводиться буква за буквою, слово за словом, сторiнка за сторiнкою. Цей процес є досить копiтким i трудомiстким. Якщо ж потрiбний текст уже є в друкованому виглядi, то ввести його можна за допомогою спецiальних програм сканування зображень i розпiзнавання їх у текстовому форматі (наприклад, Microsoft Office Document Scanning або ABBYY FineReader). Якiсть розпiзнавання залежить вiд програми розпiзнавання та чiткостi зображення в оригiналi документа. Пiсля введення тексту користувачевi, як правило, доводиться редагувати текст, виправляючи в ньому помилки, допущенi пiд час введення. Правила введення тексту: (під запис)  робити один пропуск мiж словами;  роздiловий знак не вiдривати вiд слова, за яким вiн стоїть;  пiсля роздiлового знака ставити пропуск;  пiсля вiдкритих дужок або лапок відразу писати текст; 101

    

закривати дужки або лапки відразу за текстом; до i пiсля дефiсу не ставити пропуск; до i пiсля тире ставити пропуск; примусово не переходити на новий рядок; слова на склади не розбивати, переноси не робити – це робиться автоматично;  не ставити символ пропуск мiж лiтерами, щоб зробити заголовок розтягнутим, для цього є спецiальнi засоби;  не робити пропусками вiдступи вiд лiвого краю;  не робити порожнiх рядкiв мiж абзацами, для цього є засоби мiжабзацних iнтервалiв;  не нумерувати списки – це зробить текстовий редактор;  не нумерувати сторiнки – це зробить текстовий редактор;  для створення нового абзацу натискати клавiшу Enter. Пiд час введення та редагування тексту можна включати режим вiдображення недрукованих знакiв, вибравши кнопку Недрукованi знаки на Стандартнiй панелi iнструментiв. До недрукованих знакiв вiдносять знаки, якi вводяться користувачем пiд час набору тексту, але не виводяться на паперi пiд час друкування i, зазвичай, не вiдображаються на екранi. Але якщо включити режим вiдображення недрукованих знакiв, то у вiдповiдних мiсцях тексту з’являться спецiальнi позначки. Недрукова ний знак

Клавіші введення

Позна чення

Пропуск

Пропуск

•

Кінець абзацу

Enter

¶

Табуляція

Tab

М'який перенос Ctrl + дефіс

Недрукова ний знак

Клавіші введення

Нерозривний пропуск Нерозривний дефіс

Ctrl + Shift + пропуск Ctrl + Shift + дефіс

>

Розрив рядка

Shift + Enter

¬

Розрив сторінки

Ctrl + Enter

102

Включення режиму вiдображення недрукованих знакiв дозволяє бачити на екранi всi символи тексту й краще розумiти його структуру. Текстовий процесор Word 2007 під час уведення тексту здійснює автоматичну перевірку орфографії та граматики. Ці режими встановлені в програмі за замовчуванням. Пошук орфографічних помилок у тексті проводиться за словником, який встановлено в Microsoft Office, і слова з помилками підкреслюються червоною хвилястою лінією (це службове позначення, при друкуванні на принтері ця лінія не виводиться). Є кілька причин, за яких Word 2007 позначає слово як помилкове:  Дане слово було написане з помилкою. Наприклад, у слові пропущено літеру або введено зайву. Можна спробувати виправити це слово за словником: відкрити контекстне меню цього слова і вибрати правильний варіант його написання. Якщо в контекстному меню правильного варіанта немає, потрібно виправити помилку вручну відомими вам способами.  Слово було написане без помилки, але відсутнє в словнику. Наприклад, у документі підкреслюються ваше прізвище, назва вашого міста або науковий термін. У цьому разі можна або не звертати уваги на підкреслення, або вибрати команду Додати до словника контекстному меню цього слова. Також слово можна виключити з 103



перевірки, вибравши команду Пропустити або Пропустити все. Слово було написане без помилок, але введене іншою мовою. Щоб виправити таку ситуацію, потрібно в контекстному меню слова вибрати пункт меню Мова і в списку, що відкриється, вибрати потрібну мову. ІІ. Практична робота Робота з текстовими фрагментами.

Тепер переходимо до виконання практичної частини нашого заняття. Завдання 1. Набрати текст: Та автори не задовольняються зовнiшнiми ознаками в змалюваннi портрета, як це властиво їх сучасниковi І.Нечую-Левицькому. Вони знаходять i такi риси, що розкривають соцiальний стан персонажа ("Не багатого роду! – казала проста свита"), передають якостi його характеру ("Таких парубкiв часто й густо можна зустрiти по наших хуторах та селах. Одно тiльки в нього неабияке – дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним свiтилася якась незвичайна смiливiсть i духова мiць, разом з якоюсь хижою тугою...").

2.

Виконати перевірку правопису в усьому тексті.

3. Відредагувати написане так, щоб утворився цілісний текст. Набрати виправлений варіант на клавіатурі. Дати тексту назву. І тоді, зло посміхаючись, мандарин проказав: «Скажи-но мені, що я тримаю в руках – живе чи 104

мертве?» Мудрець трохи подумав, усміхнувся і відповів: «Все в твоїх руках!...» Збентежений Мандарин випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи своїми яскравими крильцями. І ось настав день зустрічі. У пишній залі зібралося чимало люду. Усім хотілося подивитися на двобій найрозумніших людей у світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метелика і з нетерпінням чекав приходу гостя. Вигляду нікому про своє обурення не подав, а запросив мудреця до свого палацу. Сам же задумав обдурити його: «Я візьму в руки метелика, сховаю його за спиною і запитаю, що в мене в руках – живе чи мертве. І якщо чернець скаже, що живе, – я роздушу метелика, а якщо – мертве – я випущу його...» Аж ось двері відчинилися, до зали увійшов невеличкий худорлявий чоловік. Він привітався з Мандарином і сказав, що готовий відповісти на будь-яке його запитання. Отже, лише від вас залежить, буде ваше спілкування, ваша взаємодія з іншими жвавою, яскравою, плідною чи навпаки. Колись давно у Стародавньому Китаї жив дуже розумний, але й дуже пихатий (чоловік) Мандарин. Весь день його складався з примірювання розкішного вбрання та розмов із підданими про його розум. Так минали дні за днями, роки за роками... Аж ось пройшов по всій країні поголос, що є чоловік, розумніший від усіх на світі. Дійшов той поголос і до нашого Мандарина. Дуже розлютився він: «Хто сміє називати якогось там ченця найрозумнішою людиною в світі!?»

105

Тема № 23 Практичне заняття. Редагування деформованого тексту

1. Складіть прислів'я, поясніть його значення (можна з допомогою Smart-дошки).  як, з водою, риба, з тобою, Ми. (Ми з тобою — як риба з водою.)  Ніхто, має, коли, усміхнутись, не знає, йому, щастя. (Ніхто не знає, коли йому щастя усміхнутись має.)  правди, коли, Не шукай, в, тебе, нема, її, інших, в. (Не шукай правди в інших, коли в тебе її нема.)  роботі, то, вона, Як, на, шию, не сядеш, сяде, тобі. (Як роботі на шию не сядеш, то вона тобі сяде.)  від, природи, його, за, гроші, Розум, не, купиш. (Розум – від природи, його за гроші не купиш.)

2. Поданий текст є деформованим. Виправте написане, розставивши абзаци у логічній послідовності. Рушник 4 У дорогу сину чи доньці мати давала рушник, оздоблений різнокольоровими смугами: червона смуга – щоб завжди подорожньому світило сонце і добрі люди допомагали; коричнева – щаслива дорога; синя – чисте небо; жовта – ясне сонце, здоров' я.

106

2 Називали рушник залежно від його призначення: для утирання рук і обличчя – утирачем, для посуду і столу – стирачем, для оздоблення житла – покутником, для пов’язування сватів – плечовиком. Традиційно у кожній родині був свій, родинний, надзвичайно барвистий рушник, з тонкого білого полотна.

1 Рушник – національний оберіг, символ України. Вишиті рушники були в кожній селянській хаті: ними вшановували появу дитини, зустрічали гостей, відряджали в далеку дорогу.

3 У народі кажуть: „ Тримай хаточку, як у віночку, а рушничок – на кілочку”.

3. Доберіть українські відповідники до слів іншомовного походження (за потреби скористайтеся словником іншомовних слів): Бар’єр_____________ Акуратний______________ Ансамбль__________ Рекомендація____________ Антитеза___________ Пунктуальний___________ Фон_______________ Поліфонія_______________ Відредагувати речення : 1) Правосуддя на Україні здійснюється винятково на основі діючого законодавства.

2) Загрожуючий економічний стан країни змушує вживати попереджувальних заходів щодо дальшої кризи.

3) Серед ділових паперів важливе місце відводиться листу, бо це один із самих поширеніших ділових документів.

4) Відповіді на питання слухачів по каналам прямого зв’язку будуть дані в слідуючій передачі.

5) Консультації з англійської мови відбуватимуться по вівторкам.

6) Мій брат читає по складам.

4.

107

7) Йому бракує ще знаннів.

8) Влітку ми мандрували по горам і долинам.

9) Серед міроприємств по відзначенню цього свята були слідуючі: промова, виступ музикальних колективів.

10) Неповторного прикусу, самого кращого аромату придають чаю лікувальні трави.

5. Виправити помилки. Обґрунтувати виправлення: Більш ясніший, менш рішучіший, самий розумний, сильніший мене, найдобрий, найбільш дешевий, за дуже великий.

6. Замiнiть виділенi слова українськими вiдповiдниками: Порожнi капсули, що не мiстять нiяких медикаментів, як виявляється, дуже допомагають. Американськi медики провели експеримент, у якому взяв участь 51 доброволець з тих, що потерпають вiд депресiй.

26 пацiєнтам давали цi капсули – плацебо, i 10 з них почулися набагато краще. Причому результати фіксувалися не зi слiв пiддослiдних, а за допомогою сучасної апаратури, яка засвiдчила активiзацію дiяльностi в тiй зонi кори головного мозку, що пригнiчується хiмiчними речовинами, якщо пацiєнт уживає антидепресанти. Ця зона пов’язана з функціонуванням пам’ятi, обробкою iнформацiї, поведiнкою й увагою. Отже, депресiї, як показує експеримент, найефективніше лiкувати за допомогою не таблеток, а надiї на одужання.

7. Знайдіть у наведеному тексті випадки суржикового мовлення й виправте їх. Без їди можна прожити біля 40 суток, а без води – щитані дні. Адже майже на 70 відсотків наш організм состоїть із води, яка постійно виділяється, отже, требує 108

поповнення. Дослідження доказали, що кожна друга взросла жінка і кожен третій мужчина употребляють води менше за фізіологічну норму. Наслідки цього виявляються в головній болі, прижках тиску і сухій кожі. Наш організм нуждається у воді, щоб вимивати разні ядовиті вещества. Без достатнього колічества води кожа висихає, появляються морщини, обличчя пріобритає сіруватий відтінок, асоціюючийся із старістю.

8. Відредагуйте речення, усунувши мовленнєві помилки.  Але, не дивлячись на холод, всі родичі були дуже щасливими, адже чекали на мою появу з нетерпінням.  На протязі восьми років я займалася танцями, співами, ходила до музичної школи.  Було близько одинадцятої вечора, сонце знаходилося у сузір’ї Риб.  Звичайно, на шляху зустрічалися й розчарування, образи…  Вчилася я завжди добре. Приймала участь у художній самодіяльності колежу.  Це буде неприємно тому, хто з їм спілкується.  Я б відмінила заняття по суботам.

109

Тема № 24 Кодекс професійної етики

І. Матеріал для лекції ЕТИЧНИЙ КОДЕКС УКРАЇНСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА 1. Свобода слова та висловлювань є невід’ємною складовою діяльності журналіста.

2. Служіння інтересам влади, а не суспільства, є порушенням етики журналіста.

3. Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини.

4. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду.

5. Журналіст не розкриває своїх джерел інформації, окрім випадків, передбачених законодавством України.

6. Повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста.

7. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією.

8. Редакційна обробка матеріалів, включаючи знімки, текстівки, заголовки, відповідність відеоряду і текстового супроводу тощо не повинні фальсифікувати зміст.

9. Факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного.

10. Точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, мають бути 110

представлені збалансовано. Так само мають бути подані оцінки незалежних експертів.

11. Не допускається таке вибіркове цитування соціологічних досліджень, яке призводить до викривлення змісту. Журналістські опитування громадян не повинні фабрикуватися з метою отримання наперед визначеного результату.

12. Журналіст зобов’язаний зробити все можливе для виправлення будь-якої поширеної інформації, якщо виявилося, що вона не відповідає дійсності.

13. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації. Журналіст при зборі інформації діє в правову полі України і може вдатися до будь-яких законних, в тому числі судових, процедур проти осіб, які перешкоджають йому в зборі інформації.

14. Плагіат несумісний із званням журналіста.

15. Ніхто не може бути дискримінований через свою стать, мову, расу, релігію, національне, регіональне чи соціальне походження або політичні уподобання. Вказувати на відповідні ознаки особи (групи людей) слід лише у випадках, коли ця інформація є неодмінною складовою матеріалу.

16. Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати писати чи виконувати будь-що, якщо це суперечить його власним переконанням чи принципам.

17. Незаконне отримання журналістом матеріальної винагороди чи будь-яких пільг за виконаний чи невиконаний журналістський матеріал є несумісним із званням журналіста.

18. Журналіст має бути особливо обережним при висвітленні питань, пов’язаних із дітьми. Журналіст і редактор повинні мати обґрунтовані підстави для висвітлення приватного життя неповнолітньої особи (осіб) та дозвіл на це від її батьків чи опікунів. Неприпустимим є 111

розкриття імен неповнолітніх (або вказування ознак, за якими їх можна розпізнати), які мали відношення до протизаконних дій, стали учасниками подій, пов’язаних із насильством. ІІ. Практична частина заняття 1. ДІЛОВА ГРА. «Портрет ідеального журналіста» Учні розділяються на дві групи. Перша група – підбирає 10 слів, які, на їхню думку, найповніше характеризують образ «ідеального журналіста». Друга група – підбирає 10 слів, які, на їхню думку, найповніше характеризують образ «сучасного журналіста». Групи презентують свій «портрет», даючи коротке пояснення кожному слову у характеристиці. Визначають «окремі думки», які виникли під час роботи в групах, спільні для двох «портретів» слова, детально аналізують відмінності. Яких характеристик можна було б відносно безболісно позбутися? Які характеристики ви хотіли б запозичити із «портрета» іншої групи?

2. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ. «Календар журналіста» За допомогою відкритих джерел, літератури, а також ваших старших колег сформуйте свій «Календар журналіста» – список важливих дат із коротким поясненням. При цьому в «Календарі» знайдіть місце як для найважливіших міжнародних та національних дат (8 вересня – Міжнародний день солідарності журналістів, 3 травня – Всесвітній день свободи преси, 6 червня – День журналіста), так і для місцевих, важливих для вашого колективу (день заснування газети, в якій ви працюєте).

112

3. СПОНУКАННЯ ДО ДИСКУСІЇ:  Чи вважатиметься підкупом, якщо людина, яка запросила вас на зустріч в ресторан, оплатить рахунок?  Чи варто залишатися на фуршет після пресконференції?  Де, на вашу думку, пролягає межа між добросовісним журналістським висвітленням принад чи переваг продукту (бізнесу) і прихованою рекламою? Якими журналістськими «маркерами» можна позначити цю межу?  Чи можна назвати папараці професійним журналістом?  Чи повинні бути особливості при висвітленні подій за участю жінок?  Як повинен поводитися журналіст під час заворушень? Чи може журналіст виявляти свою підтримку одній із сторін конфлікту?  Коли з етичної точки зору виправдана робота журналіста «під прикриттям»?

113

Тема № 25 Етика реклами

І. Матеріал для лекції Яка реклама буде найбільш дієвою? У яких засобах масової інформації краще розмістити рекламу? Які можливі формат і періодичність появи реклами? Існують загальні принципи створення реклами. Перш за все реклама повинна представляти з вигідної сторони продукт не сам по собі, а як засіб задоволення запитів тих споживачів, яким адресовано рекламне повідомлення. Необхідно мати на увазі наступне: чим несподіванішою є рекламна інформація, вище ступінь її новизни, тим вище її емоційний ефект і дієвість. Головні критерії при виборі форм і методів реклами: • вартість; • частота розміщення; • ступінь охоплення аудиторії. Відповідно до цих критеріїв може бути здійснений вибір засобів масової інформації або інших засобів реклами. Найбільш ефективними для іміджу реклами, наприклад, є: • рекламні ролики на телебаченні (бліц-ролик і «розгорнутий» ролик); • рекламні щити; • реклама на транспорті; • реклама в популярних газетах і журналах; • участь у благодійних акціях (з висвітленням цієї участі в пресі, на радіо і телебаченні). Що ж стосується підтримуючої реклами, то вона найбільш ефективна в наступних формах: 114

• прихована реклама у вигляді статей про ваше підприємство і продукти в газетах і журналах; • участь у виставках; • пряма поштова розсилка вашим постійним партнерам і по можливості клієнтам проспекту про вашу діяльність за рік, річного звіту, буклету, приуроченого до річниці утворення вашої фірми. При складанні рекламних повідомлень краще дотримуватися наступних рекомендацій: • Перше правило розробки рекламних звернень: «Чим коротше, тим краще». При написанні рекламних оголошень, інформаційних листів, проспектів, статей, доповідей і звітів необхідно враховувати наступне правило: важливу інформацію потрібно викладати в максимально коротких абзацах. Не ховайте свій головний аргумент в абзаці з 10 або 12 рядків, а сформулюйте його в 2-3 рядках чітко і лаконічно. Короткі абзаци в структурі тексту привертають більше уваги, ніж довгі.

• При написанні тексту рекламного повідомлення «не петляєте» навкруги – відразу переходите до справи. Не будьте нудним, спирайтеся тільки на факти. Пам'ятайте, що необгрунтовані обіцянки нікого не переконають. Тексти потрібно підписувати, оскільки анонімні оголошення також нікого не переконають. Джинса – сленгове слово, яке використовується переважно у медійній спільноті. Синонім терміну «прихована реклама». Означає зумисну приховану рекламу або антирекламу, подану у вигляді новин, авторських текстів, аналітики й телевізійних програм тощо. Поділяється на комерційну та політичну. У першому випадку рекламують товари або послуги певної компанії, в другому – політичних діячів.

115

Одна з версій походження терміну, за версією журналістів інтернет-видання «Телекритика» – це джинси, в кишеню яких кладеться гонорар за підготовку та/або розміщення замовних матеріалів. Джинса завжди відрізняється від справжнього журналістського матеріалу тим, що в джинсовому матеріалі грубо порушуються ключові стандарти журналістики:  баланс думок;  відокремлення фактів від висновків та оцінок;  достовірність (тобто перевіреність) інформації;  повнота (вичерпність) інформації. Як правило, у джинсових текстах наводиться позиція лише замовника, натомість альтернативні думки або погляди інших дотичних до теми матеріалу сторін – ігноруються. Часто журналіст дає власні оцінки у матеріалі, «навішує ярлики», при цьому наводячи сумнівні аргументи, посилаючись на недостовірні джерела, вириваючи факти з контексту і приховуючи від читачів повну картину дійсності. Приклад джинси У травні 2011 р. було проведено журналістський експеримент. До комерційного директора одеського телеканалу «АТВ» звернувся чоловік, який представився як бізнесмен Андрій Бокуч. Він попросив зняти і пустити в ефір сюжет про конфлікт на його підприємстві «Агротех». Телеканал погодився це зробити за 600 доларів. Сюжет вийшов у вечірньому випуску новин. При цьому, ніякого підприємства «Агротех» насправді не існувало. Проте, керівництво каналу навіть не перевіряло цього, не кажучи вже про спроби розібратися у конфлікті абощо.

116

Копірайтер – людина з творчою натурою, здатна складати оригінальні тексти, музичні заставки та крупніші твори різного стилю, змісту та метражу. Багато копірайтерів мають досвід написання сценаріїв. Обов'язки копірайтера можна порівняти з обов'язками кореспондента: до них належать, зокрема, написання статей рекламного характеру. Також копірайтер бере участь в розробці іміджу фірми, включаючи назву, слоган, рекламні матеріали. Копірайтер повинен орієнтуватися в галузі авторських прав на музичні й літературні твори. Зазвичай творча група рекламістів, що працює над проектом, складається з копірайтера і редактора (дизайнера, художника). Мета копірайтера –створити рекламу, яка принесла б рекламодавцеві максимальний прибуток. Кожен копірайтер, крім створення рекламного тексту, повинен піклуватися і про його просування. Створення і розширення клієнтської бази – теж завдання копірайтера. Важливий момент – уміння спілкуватися з клієнтами, нерідко дуже вередливими. До того ж, постійно переконувати їх в ефективності свого творіння, щоб клієнт дійсно бажав вкласти гроші в рекламований товар. Щоб стати кваліфікованим копірайтером, потрібно багато знати: маркетинг, поведінку споживача, теорію продажів, закони зорового сприйняття, комп'ютерні програми і багато іншого. Також слід мати жваве перо, уяву та інтуїцію. Професійно важливі якості:  екстравертованість (орієнтація на взаємодію з людьми, товариськість);  увага до деталей;  розвинений об'єм уваги (здатність одночасно сприймати декілька об'єктів);  здібність до створення образу за словесним описом; 117

 здібність до образного представлення предметів, процесів і явищ;  просторово-образне мислення;  творче мислення;  ерудованість;  комунікативні здібності (здібності спілкування і взаємодії з людьми);  музичні здібності;  навички письмового викладу інформації;  навички креслення;  схильність до конструювання і проектування;  здатність займатися тривалий час кропіткою роботою. ІІ. Практична частина заняття 1. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ: А. У чому полягає основна різниця між інформаційними та аналітичними матеріалами? Б. До яких негативних наслідків може призвести використання прихованої реклами?

2. СПОНУКАННЯ ДО ДИСКУСІЇ:  У чому витоки такого явища, як «джинса»? Яким чином можна запобігти цьому явищу?  Яку небезпеку для професії журналіста таїть «джинса» та прихована реклама?  Копірайтер (фахівець з написання текстів рекламного характеру) і журналіст: знайди десять відмінностей. Чи повинен журналіст бути копірайтером?

118

3. ДІЛОВА ГРА. «Рекламна кампанія газети» Учні, розділившись на групи, отримують примірник газети. За деякий час роботи в групі вони напрацьовують і презентують рекламну афішу номера газети, текстівку для аудіоролика, сюжет для відеореклами. Чи усіх принципів реклами у ЗМІ вдалося вам дотриматися?

4. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ 1. На основі матеріалів у місцевій пресі, відео- чи радіо сюжетів підготуйте добірку порушень хоча б одного (якщо не усіх) принципів реклами в пресі (ідентифікації, захищеності, добросовісності, достовірності, відкритості, порядності).

2. Взявши для аналізу декілька примірників місцевої преси, знайдіть матеріали, які, як ви підозрюєте, є «джинсою» або прихованою рекламою. Поясніть, якими критеріями ви керувалися при визначенні таких матеріалів. Які особливості цих матеріалів? ІІІ. Домашнє завдання. Підготуйте Пам’ятку читачу «Як відрізнити приховану рекламу від журналістського тексту».

119

Тема № 26 Заняття-тренінг. Чи потрібна журналісту емпатія? І. Міні лекція “Що таке емпатія?” Емпатія (англ. empathy від (грец. patho) – співпереживання) – розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання. Слово «емпатія» походить від грецького “patho”, що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс “ем” означає спрямований (скерований) усередину. Емпатія може бути розглянута як афективна (емоційна) форма ідентифікації. Якщо при ідентифікації стан іншої людини визначається на основі раціональної інтерпретації, то при емпатії – на основі емоційного співпереживання. Емпатія пов'язана з прийняттям іншої людини такою, якою вона є. Її також називають емоційним резонансом на переживання іншої людини. Емпатія базується на почуттях, а не залежить від інтелектуальних здібностей. Значення емпатії:  хто уважно слухає, той може зрозуміти, що думає, відчуває інший (це з'єднує людей);  емпатія підтримує сприйняття іншого таким, який він є;  емпатія дозволяє краще розуміти інших, приносить їм радість з того, що хтось їх розуміє.

120

Неможливо уявити собі існування людини без здатності співчувати і співпереживати. Усі ми живемо серед людей, і їх переживання, а також і наші власні переживання не можуть залишитися непоміченими. У психології емпатія – це емоційний відгук однієї людини на переживання іншої, здатність розуміти внутрішній світ іншої людини, вчувати у її психоемоційний стан. Лише людина, яка здатна просякнути цінностями іншого, його сутністю, влитися у його світ, зможе зрозуміти іншу людину, знайти з нею контакт і взаєморозуміння, тобто здійснити повноцінне спілкування. Майстерність проникнення у світ переживань, почуттів іншої людини можна і треба розвивати. Це вкрай необхідно майбутньому журналісту.

ІІ. Практичне заняття 1. Вправа “Комплімент” Мета: навчитися спостерігати й відзначати позитивні сторони особистості іншого, виявляти увагу та зацікавленість іншою особою (зокрема, клієнта); створити і підтримувати позитивний емоційний фон, сприятливий психологічний клімат у групі. Позиція учасників: учасники утворюють два кола: внутрішнє і зовнішнє (обернені обличчям одні до одних). Кожен учасник робить комплімент тому, хто стоїть навпроти і чекає зворотнього компліменту, потім посувається вправо і робить те саме, аж поки не зустрінеться з першим учасником.

121

2. Вправа “Спільна мова” Мета: Формування навичок налагодження психологічного контакту за певних умов, розвиток чутливості до розуміння стану іншої людини. Позиція учасників: учасники групуються по троє. Група ділиться на трійки, які повинні домовитися між собою, наприклад, про те, де, коли та навіщо вони мають зустрітися. Але засоби спілкування в них обмежені: один гравець сидить із зав'язаними очима і не рухається, другий “занімів” і також не рухається, третій теж не може розмовляти й у нього також зав'язані очі. “Зворотний зв'язок”: Учасники відповідають на запитання: “Як вам було у тій чи іншій ролі? Ваші враження? Що вам дала ця вправа?”

3. Вправа "Рука" Мета: Дати можливість учасникам пізнати психоемоційний стан іншої людини за допомогою контакту-дотику, розвивати здатність відчувати внутрішній світ іншої особи. Позиція учасників: учасники сидять в колі, Тренер дає інструкцію: “Покладіть руки собі на коліна, потім праву і ліву руку перекладіть на руки сусідів. Протягом 2 хвилин спробуйте заглибитись у сприйняття рук своїх сусідів, намагаючись визначити, яка ця рука (напружена, розслаблена, добра), яку людину ви відчуваєте за цією рукою, який її психоемоційний стан, що вона вам передає, як на вас впливає”. “Зворотний зв'язок”: відповідь на питання: “Що ви відчували, заглибившись у сприйняття рук сусідів? Чи вірно відчув ваш психоемоційний стан інший учасник?”

122

4. Вправа “Подаруй мені квіточку” Мета: формувати вміння знаходити відповідну інтонацію та стиль спілкування з людьми. Позиція учасників: учасники сидять у колі. Необхідні матеріали: паперова квіточка. Одному з членів групи дають квіточку. Володар квітки може подарувати її тому, кому забажає. Усі інші учасники стараються отримати цей подарунок будь-що. Тому кожен по черзі звертається до власника квітки з відповідним проханням. Кожному дається можливість попросити лише один раз. Власник квітки вислуховує усі прохання, а потім робить свій вибір і віддає подарунок. Після цього відбувається групове обговорення. “Зворотний зв'язок”: ведучий пропонує запитання для обговорення: “Чим вас підкупило прохання людини, якій ви подарували квітку?, Які труднощі виникли при виконанні вправи?, Як ви у своєму житті досягаєте бажаного у проханні?” ІІІ. Домашнє завдання Візьміть кілька інтерв’ю: у випадкового перехожого, у сусідки вашого будинку, у водія маршрутного таксі.

123

Тема № 27 Заняття-тренінг. Вчусь грамотно діяти

1. ЦИТАТА ДЛЯ РОЗДУМІВ (учням пропонуються цитати, дається час на обговорення) Ми, журналісти, змушені існувати в умовах компромісу між владою та власною совістю, межу якого кожен окреслює згідно зі своїми моральними принципами (Ірина Ванникова). Який першокласний публіцист не починав із журналістського хуліганства? (Мирослав Маринович). Мовцеві агресивного типу не варто вести новини. Новини – це доля толерантних і врівноважених людей (Володимир Різун). Журналістику затопила хвиля дрібних тем і дрібних жанрів (Ігор Михайлин). Особливо щедро пересипають журналісти метафорами свої матеріали тоді, коли відчувається певний брак фактичної інформації (Борис Потятинник). Професійна етика не може суперечити загальнолюдській моралі. Суспільство завжди віддаватиме перевагу правді й толерантності, а не викривленню фактів чи заангажованості (Галина Пагутяк).

124

ЗАВДАННЯ З якими цитатами вітчизняних журналістів, науковців та письменників ви можете беззаперечно погодитися, а з якими – ні? Обґрунтуйте свою думку.

2. Довести чи спростувати тезу про те, що сучасний журналіст повинен бути психологом, соціологом, педагогом, актором і режисером.

3. Пояснити особливості тлумачення термінів "свобода слова", "свобода друку", "свобода преси", "свобода творчості".

4. Провести "аукціон" журналістських штампів і "розпродаж знецінених питань" (які, наприклад, мігрують з одного інтерв'ю в інше тощо).

5. Імітаційна гра (учні діляться на команди, кожна отримує окреме завдання).

1. Відтворити роботу журналістів на прес-конференції.

2. Зімітувати діалог зі співрозмовником, не налаштованим на розмову з журналістом з метою розговорити його.

3. Визначити у вузькій групі лідера й розподілити обов'язки для збору інформації (за певною темою) з різних джерел.

1.

125

Тема № 28 Заняття-тренінг. Вчусь грамотно діяти

1. Комплексне завдання „Я – на прийомі у спонсора видання”. Ви, як редактор-видавець, підготували до друку досить престижне, але дороге за собівартістю видання. Можливий багатий спонсор зацікавився ним, але поставив ряд вимог, головною з-поміж яких є зменшення суми кошторису вдвічі. Змоделюйте характер ведення Вами перемовин із таким спонсором у його кабінеті таким чином, аби він все ж не відмовився від участі в реалізації цього видавничого проекту.

2. Комплексне завдання „П’ять запитань директору нашої школи”. За 10 хвилин складіть запитання.

3. Комплексне завдання „Інтерв’ю у практика”. Візьміть інтерв’ю у продавця газетного кіоску.

4. Комплексне завдання „Наймаю до свого видавництва позаштатних редакторів”. Відчуйте себе у ролі головного редактора газети.

5. Комплексне завдання „Я – літературний агент”. Виконуючи обов’язки літературного агента, віднайдіть потрібного автора (в мережі іннтернет) і запропонуйте вигідний проект конкретному (уявному) видавцю.

126

6. Комплексне індивідуальне завдання „Іду в редакцію домовлятися про друк своєї статті”. Уявіть себе журналістом-початківцем.

7. Комплексне завдання „Інтерв’ю, до якого не підготувався журналіст”. Ви на вокзалі випадково зустріли Вєрку Сердючку. Вам необхідно взяти інтерв’ю у зірки.

127

Тема № 29 Структура видання І. Матеріал для лекції Газета найдавніший засіб масової інформації. Газета зручна у користуванні, сприймається “сама по собі” – повністю або частково в результаті проглядання заголовків публікацій або подальшого читання текстів. Вона містить всю інформацію, яка може бути сприйнята читачем, який сам визначає характер і темп читання газети. Вагомий вплив па процес підготовки і випуску номера газети має імідж видання – стійке уявлення про газету, яке формується у читача. Імідж складається протягом тривалого часу під впливом постійних особливостей змісту видання, тематики і характеру його публікацій, позиції і поглядів. На імідж видання впливають також особливості його форми – дизайну, верстки, ілюстрацій, – те, що часто називають зовнішнім “обличчям” газети. При формуванні структури номера, треба відповісти на чотири головні питання. Що включити в номер? У якому співвідношенні повинні знаходитися різні частини його змісту? Як їх розташувати? Як подати матеріал, які форми для цього використовувати? Однією з важливих характеристик газетного номера с його дизайн (креслення, малюнок, проект). Це поняття і термін увійшли до редакційної практики лише недавно. До цього журналісти говорили про зовнішнє «обличчя» газети, про її верстку і оформлення, художньополіграфічне виконання. Проте із змінами вимог, що пред'являються газеті, в коло її харакеристик увійшов і 128

дизайн. Поняття дизайну ширше за поняття зовнішнього «обличчя» газети. Воно охоплює не тільки графічну характеристику номера, пов'язану з її поліграфічним виконанням. До нього увійшли можливості впливу газети на аудиторію, конкурентоспроможність газети на інформаційному ринку. Як справедливо зауважили дослідники газетного дизайну він формується під впливом ряду чинників. Один з них – естетичний, який визначається зовнішнього привабливістю газети, відповідністю її зовнішнього вигляду змісту номерів. Привертаючи увагу читачів яскравим оформленням номера, помітними заголовками, продуманою подачею текстів і ілюстрацій, допомагають їм зробити вибір і придбати газету. Більше того, від дизайну багато в чому залежить доля реклами, надрукованої в газеті, залучення до неї уваги читачів. Формат газети багато в чому визначає обсяг її номера і пов'язаний з кількістю сторінок. Він може змінюватися залежно від типу видання і періодичності виходу – від двох до декількох десятків сторінок. Чим менший формат газети, тим більше сторінок в її номері. Зрозуміло, що чим більший формат номера, тим більша його ємкість – кількість його публікацій, тим більша їх величина. Це позначається на їх характері: у великоформатній газеті можна частіше публікувати великі аналітичні тексти і крупні яскраві ілюстрації. Наступний ступінь розмірних характеристик газетного номера – шпальта, їх кількість у номері, природно, відповідає кількості його сторінок. Шпальта відіграє велику роль у процесі визначення композиційної моделі газети, розміщення її матеріалів в часі і в просторі, на сторінках номера. Вона є одною з основних форм подачі матеріалів. Її різновиди – тематична, цільова, 129

змінна і інші шпальти – використовують в газетах найрізноманітніших типів. У малоформатних газетах і тижневиках тематичні шпальти, разом з підбірками, є основою організації матеріалів у номері . Шпальта – обмежений простір, який ділиться на колонки. Текстова колонка один з найважливіших елементів шпальти. Від кількості колонок і їх ширини, як і від їх розділення – лінійками або пропусками – залежить подача матеріалів шпальти – текстів, ілюстрацій і ін. Визначення параметрів колонок впливає на дизайн газети, полегшуючи або утрудняючи сприйняття читачами її публікацій. Дуже вузькі колонки заважають читанню текстів, широка колонка сприймається легше і при необхідності виділяє своїм нестандартним форматом розміщений в ній матеріал. Тому дизайнерові доводиться визначати оптимальні для кожної шпальти номеру кількість і ширину текстових колонок і добиватися постійності цих характеристик. Дизайн газети багато в чому залежить від вибору шрифтів, якими набирають тексти і заголовки. Перехід до комп’ютерного набору і верстки газети надав дизайнерам нові можливості «гри шрифтами», звертання до невідомих раніше шрифтових гарнітур, зміни величини літер і т.п. Проте невдовзі виявилось, що прагнення до використання в газеті великої кількості текстових і титульних шрифтів часто приводить до строкатості її оформлення, заважає досягненню єдиного стилю, не полегшує, а, навпаки, утруднює сприйняття читачами текстів. Важливим елементом дизайну газети є верстка матеріалів, особливості їх розміщення на шпальтах номера. У газетній періодиці використовують декілька видів верстки. Перша з них – форма, конфігурація матеріалів, представлених на шпальті. Це пряма і ламана верстка. Для прямої верстки характерна строго 130

прямокутна форма публікації, чотирикутник, часто витягнутий в довжину або ширину. Така верстка проста, зручна, допомагає швидко орієнтуватися читачу в публікації, яка його зацікавила. При ламаній верстці публікація приймає форму багатокутника. Це, можливо, більше приверне увагу читача, але в той же час при ускладненні форми публікації погіршується її сприйняття, примушуючи шукати продовження тексту. Друга характеристика видів верстки – співвідношення висоти і ширини публікації. При горизонтальній верстці ширина тексту перевищує її висоту, при вертикальній навпаки. Для розміщення більшості публікацій на шпальті частіше звертаються до вертикальної верстки. Але іноді горизонтальну верстку використовують для подачі на шпальті блоку матеріалів. Найчастіше в газетах поєднують вертикальну верстку з горизон-тальною, отримуючи таким чином їх різновиди – вертикальну верстку з гори-зонтальними перетинами і т.п. Суттєвим для забезпечення привабливого дизайну газети є визначення системи заголовків публікацій і, звичайно, основ ілюстрації номерів. Ілюстрації містять візуальну інформацію, сприймаються читачами швидше і впливають на них часом сильніше ніж тексти. Ілюстрації – один з елементів дизайну видання, вони формують його зовнішність, зовнішнє «обличчя». Без ілюстрацій газетний номер буде неповноцінним, – суцільний сірий текст важко сприймається читачами. Тому у кожній газеті необхідно встановити співвідношення текстових і ілюстраційних публікацій, відповідно до якого визначається займана ними площа і роль в номері. Перехід до випуску газетного номера здійснюється в процесі макетування. Макет номера – це графічний план, що показує розміщення текстів і ілюстрацій на 131

шпальтах, заголовків і авторських підписів, місце і конфігурацію кожної з публікацій. Переважно він представлений у вигляді зменшених макетів кожної шпальти номера. ІІ. Практична частина заняття 1. Проаналізувати 3 видання газет.

2. Підготуватися до ділової гри «Редакція газети». Розподілити ролі та обов’язки щодо підготовки чергового номера газети. ІІІ. Домашнє завдання Написати статті для участі у діловій грі «Редакція газети»

132

Тема № 30 Ділова гра «Редакція газети» І. Вступне слово вчителя Отже, сьогодні ми всі з вами співробітники шкільної газети. Вам слід придумати назву своєму виданню, розприділити обов’язки між собою.

1. Позаштатні кореспонденти 2. Власний кореспондент 3. Фоторепортер.

4. Ведучий рубрики 5. Головний редактор 6. Дизайнер На окремих картках написані обов’язки кожного члена редакції газети: Журналіст – особа, яка займається збором та оформленням інформації. Журналіст – це дзеркало суспільства, він повинен відображати дійсність. Покликання журналіста – приносити користь людям, захищати їх інтереси й вносити світло в темряву необізнаності. Позаштатний кореспондент – незалежний журналіст, що пропонує свої матеріали виданню. Власний кореспондент. Обов'язки – збір інформації, надання свіжих новин. Фоторепортер – це автор фотографій до подій. Ведучий рубрики – погоджувати роботу відділу. Головний редактор. Відповідає за підготовку матеріалів до друку і вихід номера. Дизайнер – естетичне оформлення газети.

133

У вашому розпорядженні є все необхідне для роботи журналіста. Уявіть, що ми випускаємо терміновий номер газети, тобто працюємо в екстремальних умовах. На повний випуск газети вам дається 1 година (кількість сторінок газети визначте самостійно).

ІІ. Самостійна робота групи. ІІІ. А зараз ми присутні співробітників газети «….»

на

презентації

Презентація – публічне представлення, знайомство. Діти презентують свою роботу, вказують на сильні і слабкі сторони результату своєї праці.

134

Тема № 31 Ділова гра «Художній редактор»

І. ЗАВДАННЯ ГРУПІ: Учасникам пропонуються листи кольорового паперу, ножиці, клей, за допомогою яких вони мають за певний час скласти малюнок, орнамент для майбутньої газети. За певний час потрібно оформити, написати, намалювати назву газети та заголовки основних рубрик. Малюнком потрібно розрекламувати певну подію, певну страву шкільної їдальні, певну книгу з бібліотеки, шкільний гурток туризму, легкої атлетики, макраме, плетіння бісером тощо. ІІ. Презентація роботи.

135

Тема № 32 Макетування газети

І. Матеріал для лекції Макетування номера газети. Після того, як закінчено підготовку текстових та ілюстративних матеріалів, переходять до створення макетів газетних полос. Учні повинні усвідомити, що важливою вимогою до макету є його точність. Він повинен повністю відповідати майбутньому номерові – щодо розміщення матеріалів, їхнього розміру, оформлення всіх елементів. За призначенням розрізняють два основних види макетів: загальний макет всього номера (дає наочне уявлення про композицію, розташування найважливіших матеріалів на полосах) і створені на його основі точні макети окремих полос (на базі яких верстають полоси в друкарні). Комп’ютеризувавши всі відділи, використовуючи комп’ютерні технології, редакція сучасної газети може повністю контролювати процес підготовки кожного конкретного номера, стежити за роботою кожного відділу, кожного журналіста. Коректура. Важливою і відповідальною частиною газетного виробництва є коректура. Журналістам необхідно розрізняти два види коректури – друкарську та редакційну. Особливу увагу треба звернути на використання стандартних коректорських знаків та дотримання основних правил коректури: 136

– виправлення помилок, що їх припустилися в техніці набору; – виправлення помилок орфографічного й пунктуаційного характеру; – перевірка правильності виділення шрифтом; – підведення слів і позначень до однієї транскрипції; – перевірка правильності використання прописних (заголовних) літер; – виправлення з відома редакції незрозумілих місць і спотворень у тексті. Учні, ви повинні знати, що: – знайдені помилки відмічають спеціальними коректорськими знаками і такі самі знаки виносять на поля; – коли формат набору широкий і в ньому багато помилок, набір умовно лінією ділять на дві частини. Помилки, що їх знаходять зліва від неї, виносять на ліве поле, а ті, що знаходяться праворуч – на праве; – проводять правку лише фломастером або маркером темного (чорного) кольору (червоний колір використовувати заборонено!); – зауваження, не призначені для виправлення тексту, обводять колом. Журналіст має володіти певною термінологією, щоб добре розуміти своїх колег: + заголовок – це назва будь-якого матеріалу газетного (журнального) жанру, в якому коротко, навіть афористично висловлюють головну ідею матеріалу. Це органічна складова частина твору, що розкриває його зміст і виконує такі функції: – означення матеріалу на газетній полосі; – привертання до нього уваги; – затримання уваги; – створення передумов до прочитання тексту; 137

– формування ставлення до написаного; – інтеграція інформації, носієм якої є заголовок, з тією, яка міститься в самому тексті; – створення певного емоційного настрою у читача; – створення протягом певного відрізку часу ключового символу в пам’яті читача для означення матеріалу. + підзаголовок – другий заголовок, що вказує на особливості журналістського виступу, конкретизує, доповнює або поглиблює основний заголовок. + надзаголовок – додатковий заголовок, що деталізує основний, наголошує на головній думці публікації. Інколи стисло висловлює ставлення до повідомлюваних фактів, сповіщає адресність виступу. + внутрішній підзаголовок – заголовок, який використовують для розчленування значного за обсягом суцільного тексту публікації на окремі частини (розділи), щоб допомогти читачеві краще орієнтуватися у великому за обсягом матеріалі. + рубрика – особливий різновид газетного заголовка, який визначає тематичний напрям або характер матеріалу, його жанрові особливості. Рубрика не розкриває змісту публікацій, а в загальних рисах вказує на порушувані в них проблеми. + шапка – один із складників рубрикації, загальний заголовок тематичної добірки, який чітко вказує на тему і розкриває зміст публікацій. На відміну від рубрики, не повторюється з номера в номер: новий матеріал потребує нової, властивої тільки йому назви. + добірка – форма подачі тексту на полосі. Організація матеріалу в добірку передбачає компактне розміщення багатьох публікацій під загальною рубрикою, заголовком або “шапкою”. + вікно – розміщення текстового матеріалу середнього обсягу рівними колонками (частіше за все у правому або 138

лівому верхньому куті полоси). Від іншого тексту “вікно” відбивають рамками з лінійок. + підвал – це нижня частина газетної полоси, відбита від тексту напівжирною або світлою лінійкою. + горище – текстовий матеріал, зверстаний у верхній частині газетної полоси на кілька колонок (не менше чотирьох) і відбитий знизу лінійкою або ж узятий у рамку. + текстівка – підпис під ілюстрацією, що вказує на її особливості, розк-риває і доповнює зміст. Основною вимогою до текстівки є її відповідність зо-браженню. + ініціал (від лат. initialis – початковий) – перша велика літера слова, яку в газетному виробництві часто використовують для позначення початку розділів або відокремлення складових частин великих за обсягом матеріалів. + макет (від франц. maquette – модель) – це графічний план чергового номера видання, що дає наочне уявлення про розподіл матеріалів на його полосах і всі деталі його оформлення. + верстка – планомірне (згідно з макетом) складання газетних полос з готових гранок набору, кліше, заголовків, рубрик та інших поліграфічних засобів. Визначає зовнішній вигляд періодичного видання, формує його індивідуальне обличчя. + коректура (від лат. correctura – виправлення, поправка) – усунення помилок у редакційних оригіналах і зверстаних сторінках. На сьогодні практично єдиний спосіб досягнення точного відтворення тексту і графічних зображень. ЇЇ призначення – правка орфографічних, пунктуаційних або технічних помилок під час набору, допомога редакції в запобіганні смисловим, фактологічним і стилістичним помилкам у оригіналі. + інтерліньяж – відстань між рядками. + трекінг – пробіли між літерами.

139

ІІ. Практична частина заняття Учням роздається інструктивна картка.

1) Етапи підготовки газети до видання:

-макету 2) Що таке макетування? Поради по макетуванню. Макетування – це процес разміщення основних графічних элементів на форматі. Кінцевий результат – макет. Останній, підписаний в друк макет – оригінал-макет. Поради по макетуванню:  Створіть підбірку матеріалу навіть більше чим вам потрібно, щоб було з чого вибирати.  Складіть план майбутнього документа. Чим простіше, тим краще. Дотримуючи цього правила, зробите менше помилок. Крім того, прості макети виглядають чіткіше, краще читаються і забезпечують концентрацію уваги читачів.  Ваш макет повинен створювати чітке представлення про характер документа.

3) Що таке верстка? Види верстки. Верстка – процес формування сторінок (смуг) видання шляхом компонування текстових і графічних елементів. Види верстки: книжково-журнальна верстка відповідає звичайним правилам книжкової верстки, хоча існують специфічні прийоми для деяких видів ілюстрованих журналів. Газетна верстка має істотну відмінність від книжково-журнальної: для неї характерно 140

інше розташування тексту та ілюстрацій, а також досить вільні правила переносів. Акцидентна верстка призначена для верстки окремих невеликих поліграфічних продуктів: оголошень, бланків, рекламних листівок, афіш. Оформлення газети: використання графічних примітивів, вставка малюнків, додаткові графічні елементи, палітра кольорів.

4) Роздрук оригінал-макета. (Проведення вчителем показу роздруку газети за допомогою принтера): Відкрити пункт меню Файл – Печатать Обрати принтер, сторінки для роздруку, Варіант роздрук.

ІІІ. Домашнє завдання Підготувати макет газети та його презентацію.

141

Тема № 33 Захист проекту «Макет газети» Для проведення захисту учнівських робіт можна створити журі з учителівсловесників, вчителя інформатики та малювання. Учні презентують свою газету, відповідають на питання членів журі (таким чином готуються до ділової гри «Акредитація журналіста»).

Тема № 34 Ділова гра «Акредитація журналіста» І. Матеріал для вчителя Співбесіда зі спеціальності. Проводиться у формі запитань-відповідей у тематичному руслі творчого завдання письмового (усного) іспиту зі спеціальності та професійного доробку учня в галузі журналістики. Метою співбесіди є виявлення професійної орієнтації та психологічної придатності учня до праці у цій галузі. Оцінювання відбувається за такими критеріями: • загальна комунікабельність; • орієнтування у специфіці журналістської професії; • вміння знайти вихід з конфліктної ситуації; • досягнення професійного успіху (виконання завдання); • особиста вмотивованість щодо вибору професії 142

журналіста; • спроможність довести свою точку зору. Довідкове бюро (законодавча основа) Стаття 9. Акредитація журналіста 1. Акредитація журналіста при установах та організаціях здійснюється на підставі його заяви або офіційного подання редакції засобу масової інформації, зареєстрованого в установленому порядку. У заяві, поданій журналістом, зазначається прізвище, ім'я та по батькові журналіста, його адреса, контактні телефони. До заяви додається копія документа, що посвідчує особу журналіста. В офіційному поданні редакції зазначається повне найменування засобу масової інформації, дата і номер реєстрації, дані про засновників засобу масової інформації, тираж, періодичність виходу, територію поширення (мовлення), поштова та електронна адреси, номери телефонів і телефаксів редакції, прізвище, ім'я і по батькові журналіста (журналістів, що входять до складу творчої групи) та додаються копії редакційних посвідчень. Журналісту видається акредитаційна картка, в якій зазначається строк її дії.

2. Установи та організації мають право відмовити в акредитації журналісту (журналістам, що входять до складу творчої групи), якщо подана у заяві або в офіційному поданні для оформлення акредитації інформація не відповідає дійсності. Така відмова може бути оскаржена в суді в установленому порядку. Усі дії, пов'язані з акредитацією журналіста, повинні ґрунтуватися на принципах відкритості, рівності, справедливості з метою забезпечення права громадськості на одержання суспільно значущої інформації через засоби масової інформації.

143

Стаття 10. Обов'язки установ та організацій, що здійснили акредитацію журналістів.

1. Установи та організації, що здійснили акредитацію журналістів, зобов'язані сприяти журналістам у провадженні їх професійної діяльності, завчасно їх сповіщати про місце та час проведення сесій, засідань, нарад, брифінгів та інших публічних заходів, подавати одночасно усім акредитованим журналістам інформацію, призначену для засобів масової інформації, а також сприяти створенню умов для здійснення запису і передачі інформації до редакції, надавати журналістам для ознайомлення нормативно-правові акти, їх проекти, сприяти діяльності журналістів щодо організації інтерв'ю, коментарів посадових осіб, організовувати для журналістів необхідні консультації. Для всіх акредитованих журналістів повинні бути створені умови, які сприяють їх роботі і не є дискримінаційними. Стаття 11. Права та обов'язки акредитованого журналіста.

1. Акредитований журналіст має право завчасно одержувати інформацію про місце та час проведення сесій, засідань, нарад, брифінгів та інших публічних заходів, що заплановані, вільно проходити до приміщення, бути присутнім на зазначених заходах установ та організацій, що його акредитували, крім випадків, коли ними згідно із законом прийнято рішення про проведення таких заходів у закритому режимі, здійснювати записи, у тому числі з використанням засобів аудіо- і відеотехніки, кіно- та фотозйомки, одержувати доступ до документів і матеріалів, за винятком тих, що містять державну чи іншу таємницю, яка охороняється законом, а також коментарі посадових осіб.

144

2. Акредитований журналіст зобов'язаний дотримуватися встановлених в установах та організаціях, що його акредитували, правил внутрішнього трудового розпорядку, не перешкоджати їх діяльності, не втручатися в хід проведення заходу, на якому він присутній, за винятком випадків, коли такий захід спеціально організовано для журналістів, пред'являти акредитаційну картку, редакційне посвідчення або інший документ, що посвідчує особу журналіста. Стаття 12. Припинення акредитації журналіста.

1. Акредитація журналіста може бути припинена за рішенням установи та організації, що його акредитували. Підставою для припинення акредитації журналіста є: заява редакції про звільнення його з редакції або розірвання трудових чи цивільно-правових відносин з редакцією; заява журналіста про припинення професійної діяльності журналіста; заява редакції про припинення діяльності засобу масової інформації або рішення суду про припинення випуску чи ліквідацію засобу масової інформації; неодноразове невиконання журналістом обов'язків акредитованого журналіста. Письмове повідомлення із зазначенням підстави припинення акредитації видається журналісту і (або) надсилається редакції. Рішення про припинення акредитації може бути оскаржене у суді в установленому порядку. ІІ. Для проведення ділової гри створюється прийомна комісія з учителів та членів шкільної газети (кількість осіб не менше 5). Кандидати на звання юного журналіста заздалегідь подають анкету (подається нижче), у день акредитації учні усно відповідають на питання членів комісії.

145

Анкета-заявка на участь у кастингу на звання юного журналіста

1. Прізвище........................................................................

2. Ім’я..................................................................................

3. Клас..........................

4. Вік............................

5. Дата народження (число, місяць, рік)................................

6. Хочу бути (потрібне відмітити галочкою): журналістом кореспондентом фотокореспондентом вести постійну рубрику яку саме рубрику можу вести..................................................

7. Чому хочу працювати в шкільній газеті? ................................................................................................................. .................................................................................................................

8. Володію комп’ютером (потрібне відмітити галочкою): набираю текст працюю в фотошопі володію програмою Power Point володію іншими програмами 9. В контакт з людьми вступаю (потрібне відмітити галочкою): легко швидко важко 10. Дата подачі заявки...........................................

11. Підпис учасника кастингу....................................

146

Питання для співбесіди (орієнтовно)

1. Які функції виконують у тексті заголовки?

2. Що таке заголовок?

3. Назвіть головні функції заголовка.

4. Що таке цитата?

5. Назвіть найважливіші функції цитати.

6. У чому специфіка підготовки до друку рекламної замітки, рекламного оголошення, матеріалу зовнішньої реклами?

7. Журналістика – вид творчої діяльності.

8. Критерії творчої індивідуальності журналіста.

9. Основні етапи формування журналістського твору.

10. Бачення і спостереження. Джерела та способи нагромадження фактів.

11. Процес збору і осмислення матеріалу.

12. Особистість в журналістиці і особистість журналіста.

13. Сенсаційна журналістика.

14. Розслідувальна журналістика.

15. Психологія і етика творчості журналіста.

16. Перелічіть найголовніші можливості програми текстового реактора Microsoft Word.

17. У яких випадках настає кримінальна відповідальність видавця?

18. Ваше тлумачення поняття редагування у вузькому і широкому розумінні.

147

19. Як ви ставитеся до спроб деяких учених тлумачити редагування не як творчий, а як суто технічний процес стеження за дотриманням норм?

20. Чи завжди ви відверто відстоюєте свою точку зору в школі?

21. Що заважає вам вільно висловити свою точку зору?

22. Чи будете ви відстоювати свою точку зору, якщо вона відмінна від точки зору вчителя?

23. Яку рубрику в нашій газеті ти міг би вести постійно?

148

Тема № 3 Урочиста посвята в журналісти Сценарій свята (заздалегідь слід підготувати відеоролик про роботу гуртківців або слайд-шоу, бейджики кожному учневі та текст клятви журналіста, пам’ятні подарунки журналістампочатківцям) (Звучать фанфари, урочиста українська музика, на сцені ведучі-дівчата в українському вбранні) 1 ведуча : У мінливому світі, де линуть хвилини швидкі, А майбутнє з минулим – супутники майже незмінні, Вічним є лише те, що ніяк не зруйнують віки – Це навчання і мудрість, натхнення й велике терпіння!

2 ведуча: Доброго дня шановні вчителі та батьки, дорогі гості, учні! Вітаємо всіх, хто зібрався в цій залі на урочисте свято – посвяту в юні журналісти! Тож давайте гучними оплесками запросимо до зали винуватців сьогоднішнього свята – майбутніх журналістів нашої школи.

1 ведуча: Слово для привітання надається керівнику гуртка юних журналістів…. (слово керівника, перегляд відео або слайд-шоу про роботу гуртківців) 2 ведуча: Увага! Увага! Усім присутнім! Посвяти час уже настав!

1 ведуча: Право провести урочисте посвячення у журналісти надається директору нашої школи…. (Вітальне слово директора. Після цього на сцену запрошуються майбутні журналісти, кожному 149

вручається бейджик юного журналіста та пам’ятний подарунок.)

2 ведуча: А зараз – увага! Прозвучить клятва журналіста. (звучать фанфари, журналісти підходять до мікрофонів і читають текст клятви) «Я як майбутній журналіст даю таку клятву: Цінувати нарівні зі своїми батьками того, хто навчив мене журналістської умілості; Про що б я не дізнався під час виконання своїх професійних дій, що б не побачив і не почув про дії людського життя, які не слід будь-коли розголошувати, я змовчу, вважаючи це таємницею; Писати правду і тільки правду, подаючи тільки перевірену інформацію; Якщо я непохитно виконуватиму все, що засвідчив під присягою, нехай мені буде дано щастя в журналістиці і слава у всіх людей на всі часи, але коли я зверну із праведної дороги або оскверню дану клятву, нехай моя доля стане для мене протилежною».

1 ведуча: Шановні журналісти! Запрошуємо вас зайняти свої місця в залі! (Далі продовжується святкова програма: пісні, танці за довільною програмою)

150

Короткий словник термінів Абонемент (фр. – передплата) – право користуватися протягом певного терміну речами або послугами (як правило, за ціною, нижчою за ту, яку довелося б платити у кожному окремому випадкові), а також документ, що це право забезпечує. Автор – той, хто написав статтю, картину, книжку, кантату та ін. Автор має первинне право на результати своєї творчості, але може передати його комусь іншому. Так, наприклад, написавши репортаж, автор подає його в газету, яка стає власником матеріалу, але друкує його під прізвищем чи псевдонімом автора. Авторизація – формальна згода на щось; у журналіста, який хоче навести якесь висловлювання, повинен попросити на це дозволу у його "власника." В іншому випадку такий матеріал можна опротестувати, навіть якщо він і правдивий. Взагалі, таке трапляється рідко і авторизації, як правило, вимагають особи, які нечасто фігурують у медіа. Важко собі уявити, щоб кожен журналіст почав питати президента країни про дозвіл запитувати ті чи інші слова. Проте, якщо є можливість, то краще запитати дозволу чи просто попросити згоди запитувати чийсь вислів – хоча б заради ввічливості. Авторське право – сукупність юридичних норм, що регулюють права автора та його наступників, пов'язані зі створенням та використанням журналістських, мистецьких чи наукових творів. Авторське право регламентується Законом України "Про авторське право та суміжні права" (1993) і Цивільним Кодексом, а також поширюється як на оприлюднені, так і на неоприлюднені витвори. Воно гарантує творцеві право на авторство та авторське ім'я, право на недоторканість твору тощо. Не охороняються авторським правом повідомлення про 151

новини дня чи повсякденні події, що мають характер звичайної прес-інформації. Агенція пресова – установа, що оперативно збирає та обробляє різноманітну інформацію та передає її у пресу, телебачення та на радіо. Таким чином, пресова агенція виступає своєрідним посередником між джерелом інформації та ЗМІ. Адресат – той, до кого спрямована певна інформація, послання; одержувач. Кожен журналіст, який пише якийсь матеріал, повинен чітко уявляти, хто буде його адресатом. Акредитація (лат. – довіряю) – одна з форм доступу журналістів до інформації про діяльність державних органів влади та управління. Редакції друкованих засобів масової інформації та телерадіоорганізацій мають право, відповідно до законодавства України, за погодженням з державними органами та органами управління громадських об'єднань безоплатно акредитувати при них своїх журналістів на визначений чи невизначений строк. Органи, при яких акредитовано журналістів, повинні забезпечити їм необхідні умови для роботи та попередньо повідомляти умови для роботи, про час і місце проведення нарад, засідань, надавати стенограми, протоколи та інші матеріали. При цьому не допускається будь-який тиск чи втручання в роботу акредитованих ЗМІ. Бюлетень – невелике прес-видання, розраховане на вузьке коло осіб, наприклад членів однієї організації, партії, фірми чи клубу. Видання бюлетеня підсилює комунікацію в організації і підвищує її інтегрованість, оскільки через нього рядові члени організації можуть довідатись про діяльність свого керівництва, заплановані заходи, в організації і проведенні яких вони могли б взяти участь. Особливо велике значення бюлетень має для великих об'єднань, учасники яких незнайомі один з одним безпосередньо (наприклад, політичні партії), або 152

організацій, члени яких живуть далеко один від одного і не мають змоги часто зустрічатись (як от міжнародні професійні об'єднання). Зміст бюлетня зазвичай зводиться до діяльності організації або таких подій, що її безпосередньо стосуються. Останнім часом роль бюлетеня частково виконують інтернет-розсилки. Веб-майстер – людина, яка створює, розміщує, обновлює та популяризує веб-сторінки, що знаходяться в мережі Інтернет і мають на меті представити певну інформацію для широкого загалу. Справжній вебмайстер обов'язково повинен знати мову програмування ГТМЛ, деякі допоміжні мови програмування, а також вміти працювати з програмами обробки графіки. Він зазвичай сам створює оформлення і структуру сторінки. Віднедавна багато газет почали видавати свої Інтернет-версії, з'явилися видання, які виходять лише в Інтернеті. І якщо у паперових версіях з купи матеріалів готовий продукт ліпить макетувальник, то Інтернет-версії до ладу доводить веб-майстер. Видавець – особа або установа, що видає, випускає у світ друковані твори. Видавець повинен володіти коштами, тому в Україні зараз важко зустріти незалежних видавців – вони або піддаються впливові олігархів, або інших держав (переважно Росії). Видавництво – установа, що видає різні види друкованих творів. Видання – друкований оригінально поліграфічно оформлений твір зі встановленими вихідними даними, призначений для поширення вміщеної у ньому інформації (наприклад, книжка). Якщо це видання виходить через певні визначені проміжки часу – це періодичне видання (як от газета, часопис). Видання авторитетне – видання, яке має вплив на певну суспільну групу, представляє точку зору певних 153

суспільно-політичних чи культурних кіл. Користується повагою та престижем у досить великої кількості читачів, може формувати їхній погляд та ставлення до явищ та подій. Вісник – складова частина назв деяких періодичних видань. Вісник виконує роль бюлетеня. Він розрахований на нешироке коло читачів, переважно однієї організації, партії, громади. Газета (італ. – срібна монета) – друковане видання, яке містить текстову та ілюстровану інформацію (найчастіше – фотографії, малюнки) і виходить періодично (себто, через певний проміжок часу). Газета може бути щоденною, або тижневою, чи навіть виходити з інтервалом в один-два місяці. Головний редактор – "шеф" газети. За радянських часів його позиція була суто номенклатурною – він лише виконував накази згори, нічого сам не вирішував. У сучасних умовах редактор "єдиний у багатьох обличчях" – видавець, фінансист, координатор роботи усієї редакції, адміністратор, людина, яка дбає про професійність та дієздатність журналістського колективу, мусить бути добрим організатором та стратегом. За активної участі редакції формує основні напрямки діяльності газети, її політику. Деколи йому випадає щаслива нагода написати власний матеріал. Гонорар – (лат. – винагорода, почесний дар) – грошова винагорода, що сплачується авторові за оприлюднення його твору. Дайджест (з англ. короткий переказ, звіт, збірник; довідник) – періодичне видання або телевізійна програма, що складається зі стислих повідомлень про основні події або витяги з найцікавіших матеріалів інших видань чи телепрограм. Різновидом дайджесту може бути тижневик, який містить скорочені версії матеріалів, що вийшли в 154

світ протягом тижня. Дайджест охоплює усе основне і є дуже лаконічним. Перевага періодичного виданнядайджесту в тім, що він дешевший, а також вимагає порівняно мало часу для створення номеру. Дайджест зазвичай складається із коротких статей і не містить розгорнутих репортажів чи аналітичних публікацій. Дедлайн (з англ. – лінія, через яку не можна переступити, остаточний термін) – це встановлений остаточний термін для будь-якої роботи. Зазвичай дедлайн є дуже суворим поняттям. Будь-який матеріал, що надходить навіть з найменшим запізненням після дедлайну, не приймається. Винятком можуть бути лише сенсаційні матеріали чи описи резонансних подій. В українській мові відповідником цього слова є речинець. Джерела інформації – це матеріали інших періодичних видань, статті, документи, інтерв'ю, опитування, особисті контакти, спостереження тощо, якими журналіст користується при доступі до інформації і написанні своїх власних матеріалів. Порядний журналіст завжди вказує на джерела, з яких він/вона отримав/ла ту чи іншу інформацію. Бувають надійні (вірогідні) і ненадійні (невірогідні) джерела інформації. Професійний журналіст ніколи не опублікує інформацію, отриману з ненадійного джерела. Також слід пам'ятати про те, що сам журналіст є джерелом інформації для інших. Тому він повинен особливо відповідально підбирати, порівнювати і оцінювати джерела своєї інформації, не плутати об'єктивних фактів і суб'єктивних думок, і не писати тенденційних матеріалів. Диктофон (від лат. – диктую і грец. – звук, голос) – апарат для запису і відтворення усної мови. Диктофон використовується журналістами при інтерв'ю чи опитуванні, на прес-конференціях чи під час публічних 155

промов для запису слів співрозмовника чи доповідача. Використання диктофона полегшує працю журналіста, позбавляючи його необхідності занотовувати чи запам'ятовувати почуте і даючи йому можливість сконцентруватися на осмисленні інформації та запитаннях, які він ставить. На відміну від деяких інших записуючих пристроїв, диктофони є невеликих розмірів, тому журналістам легко їх використовувати. Публікувати записані на диктофон слова людини можна лише за її згоди. При особистих розмовах журналіст повинен запитувати, чи можна використовувати в матеріалі інформацію, отриману під час розмови. Екземпляр (від лат. ехетріаг – приклад, зразок) – окремий предмет з ряду подібних (переважно про друковані та рукописні тексти), те ж що й примірник, копія. Експерт – фахівець, що робить експертизу. Спеціаліст, який покликаний дати оцінку, чи певний погляд у спірних справах, стосовно яких він є компетентним. Епіграф (від гр. слова "напис, підпис") – цитата, крилатий вислів, афоризм, уривок з пісні, приказки чи якогось іншого відомого твору, які ставляться перед якимось текстом чи його розділом/лами, виражають його основну ідею, тему або вводять у його суть, тон. Есе (фр. – спроба, начерк) – короткий публіцистичний твір, у якому вся увага читача акцентується на індивідуальній думці автора, його суб'єктивних враженнях. Есе притаманні логічність викладу і художня форма, поєднання наукового й розмовного стилів. Цей жанр вимагає від свого творця чималої начитаності та ґрунтовних філософських знань. "Жовта преса" – загальна назва видань, для яких характерні: гонитва за сенсаційною інформацією, крикливі ілюстрації, публікація неперевірених фактів.

156

Така преса орієнтується на масового читача і є антонімом до преси якісної. "Жовті" видання практично не публікують аналітичних матеріалів, не вживають складної лексики, а якщо вже й пишуть про серйозне, то роблять це поверхово, не заглиблюються у проблему. Натомість на сторінках "жовтої" преси ви без проблем відшукаєте інформацію про особисте життя відомого політика, нетрадиційну орієнтацію "зірки" кіно чи дізнаєтеся про найпікантніші подробиці якоїсь гучної кримінальної справи. Журналіст – автор повідомлень, які з'являються для широкої громадськості в ЗМІ. Він збирає інформацію, оформлює її та оприлюднює. Таким чином журналіст стає посередником між оточуючим світом і читачем/слухачем. Це не є визначена професія – журналістом може назватись кожен, хто займається журналістською діяльністю. Основою такої діяльності є вміння читати, слухати, спілкуватися з людьми, бажання довідатись про щось нове і розповісти про це іншим. Журналіст розповідає людям про події і факти, обізнаність з якими допамагає нам краще зрозуміти світ. Добрий журналіст завжди представлятиме ситуацію з різних точок зору, подаватиме усі факти, які необхідні для об'єктивної оцінки проблеми. Журналіст ніколи не повинен публікувати неперевірених або наперед неправдиву інформацію. Заголовок – назва журналістського чи літературного твору, один з найважливіших елементів структури тексту. Заголовок є орієнтиром для читача, – це перше, що впадає йому у вічі після барвистих ілюстрацій. Тому якщо ти прагнеш, аби прочитали саме твій матеріал – добре подумай над назвою. Заголовки бувають інформаційні (коротко переказують зміст події, вміщеної в тексті) та мотивуючі (впливають на читача емоційно). Для створення заголовку можна використати метафору чи 157

запитання, риму або каламбур, але основне, про що завжди слід пам'ятати – назва має бути доречною та не суперечити змістові твору. І ще – недолугий заголовок може спаскудити навіть найгеніальнішу статтю, проте навіть найатракційніша назва не в змозі реанімувати поганий матеріал. Зарисовка – мала форма нарису, – образний та лаконічний журналістський твір, у якому розповідається про якусь конкретну людину чи локальну подію. Зарисовка не дає цілісної картини явища, і, як правило, показує його у певному часовому проміжку (один день чи декілька годин), або ж розповідає про якийсь особливий його аспект. Заступник головного редактора – "права рука" головного редактора. Правильніше говорити про заступників – їх завжди має бути кілька, кожен відповідальний за свою чітко визначену ділянку роботи. Вони не тільки заступають свого шефа на час його відсутності, а працюють постійно. Так насправді, організація роботи редакції, її різних відділів – саме їхній обов'язок. Це вони найбільше часу проводять у редакції. Збір інформації – важливий процес для кожного журналіста. При цьому він має пам'ятати про 1) необхідність використовувати якомога більше різних джерел інформації; 2) швидкість процесу. Кожен досвідчений журналіст має власні способи на збір інформації, а також власні довірені джерела. Проте збір інформації може стосуватися також видання вцілому – з метою отримати докладніші відомості про "свого" читача, його зацікавлення та для проведення евалюації. Для цього використовують анкетування, інтерв'ю, спостереження, аналіз документів та ін. Ілюстрація (від лат. – освітлюю, пояснюю) – зображення, що змістовно доповнює друкований матеріал.

158

Головні вимоги до ілюстрації – доречність і, звичайно, естетичність. Ілюстрацією може бути фотографія, яка безпосередньо стосується події, про яку йдеться, або просто підходить до статті за змістом, колаж, малюнок, схема, графік або карикатура. У журналах і деяких газетах на першій сторінці є центральна ілюстрація. В журналах вона стосується головної теми номера, в газетах цього може не бути – ілюстрація сама може розповісти про цікаву новину. Інтерв'ю – жанр журналістики. Це розмова журналіста з певною особою з метою отримання необхідної інформації. Журналіст повинен пам'ятати, що він є посередником між цією особою і читачем, тому обирає для інтерв'ю людей, з якими читач сам хотів би поспілкуватись. Завдання журналіста – дізнатись і відобразити погляди співрозмовника, а не висловлювати свою думку під час інтерв'ю. Інтерв'ю може бути різного обсягу – від однієї колонки до одного розвороту, займати час від декількох секунд (бліц-інтерв'ю) до години і більше. Популярними залишаються ток-шоу тривалістю від півгодини, найчастіше в прямому ефірі. В даному випадку можливі телефонні запитання слухачів/глядачів. Інтернет – всесвітня комп'ютерна мережа. Виникла у США під назвою АКРАКЕТ для військових цілей, згодом поширилась по цілому світу. На сьогодні дві найпоширеніші служби Інтернету – це електронна пошта та веб. Найголовнішою перевагою електронної пошти є її надзвичайно висока, порівняно з іншими видами пошти, швидкість доставки. Кожен користувач електронної пошти має електронну скриньку, яку зараз можна отримати безкоштовно. Веб – це мережа вебсайтів. Веб-сайт – це декілька об'єднаних між собою сторінок в електронному варіанті з текстом та графікою. Головною особливістю веб-сторінок є те, що, натиснувши 159

вказівником миші на певний текст в сторінці, можна перейти до іншої сторінки. Зараз нараховується декілька мільярдів сайтів по всьому світу. Головною небезпекою, яку несе Інтернет, є те, що інформація не контрольована. Карикатура – зображення дійсності у спотвореному вигляді, твір, який порушує звичне співвідношення компонентів зображуваного об'єкту, применшуючи або перебільшуючи певні риси з метою їх висміювання. Карикатура може бути як сатиричною, так і гумористичною. Газетна чи журнальна карикатура – це графічний або словесний твір на актуальну тему, який у стислій формі несе ширший, узагальнений зміст. Коментар (лат. – тлумачення) – публіцистичний жанр, побудований за методом "від факту до узагальнення", "від факту до прогнозу". В коментарі автор розповідає читачеві про своє бачення явищ з найрізноманітніших сфер життя. Коментувати можна як політичні, так і спортивні, мистецькі чи економічні події. Єдина вимога – цікавість коментованого факту та оригінальне бачення автором того, що він коментує. На відміну від автора замітки чи репортажу, для журналіста-коментатора факти є лише стартом для роздумів – він не лише інформує (найчастіше, коментується загальновідомий факт чи резонансна подія), а осмислює та роз'яснює. Коментатор – автор коментаря, журналіст, що публікується у газеті або виступає по радіо чи ТБ з власним баченням певної події. Коментатор не тільки осмислює явище, але й намагається спрогнозувати його розвиток, він досліджує тенденції та узагальнює факти. Копірайт (англ.) – право окремої людини або інституції видавати (тиражувати) і продавати друковану, аудіо-, відео- та іншу інтелектуальну продукцію. Позначається символом ©. Автор книжки, статті, пісні чи опери передає видавцеві право на продаж, залишаючись при 160

цьому автором творів. Власник копірайту зобов'язаний розрахуватись з автором за надані права, як правило, у формі гонорару, але автор може дозволити публікувати свої твори і безоплатно. Якщо інтелектуальна продукція захищена правом копірайт, то ніхто, окрім того, кому це право надано, не має права її тиражувати. При недозволеному копіюванні власник копірайту і автор можуть звернутись до суду про порушення права інтелектуальної власності. У випадку журналістики це означає, що без дозволу видання не можна передруковувати його матеріали, або, якщо це зазначено окремо, слід обов'язково робити посилання на джерело. Більшість ЗМІ зазначають, що при передруці обов'язкове посилання на [газету "День", наприклад]. Посилання на джерело інформації і відмова від присвоєння чужої інтелектуальної праці – одна з основ журналістської етики. Листи, читацькі – листи, які отримує редакція періодичного видання. Вони є чудовою формою спілкування газети з читачами. У листах можуть бути відгуки на опубліковані матеріали, пропозиції, скарги, власні рукописи читачів, відповіді на запитання конкурсів тощо. Редакція залишає за собою право не листуватися з читачами, але вона може опублікувати лист під рубрикою "листи читачів". Як правило, надіслані читачами рукописи не рецензуються і не повертаються. Добра редакція обов'язково опублікує лист з критикою читача щодо якогось із попередніх матеріалів, якщо аргументи, що висуваються читачем, є вагомими. Редакція не несе відповідальності за правдивість і достовірність інформації в опублікованих читацьких листах. Тому читачам треба мати на увазі, що висловити свою думку в газеті можна стосовно речей, про які вони можуть сказати щось справді суттєве. Наприклад, лист про погану фінансову і 161

матеріальну ситуацію у сільських школах напише директор, а лист про гастролі рок-групи X може написати учень. Листівка – різновид газетки, яка зазвичай складається з одного листка і розповсюджується безкоштовно. Листівки нерідко присвячені якійсь окремій події/акції. Листівки переважно мають дуже великий тираж. Адже їх метою є донесення до якнайбільшої кількості людей певної інформації, висловлення свого ставлення до тих чи інших подій, агітація тощо. Листівки бувають офіційними (наприклад, спецвипуск офіційної газети у формі листівки) і неофіційними (т.зв. "самвидав") – листівки без зазначення видавця і /чи автора, які можуть бути агітками чи опозиційною критикою. Листівки, в залежності від мети, роздають серед пішоходів, надсилають поштою, розклеюють у помітних місцях або ж розповсюджують через різні канали збуту. Літературний редактор – людина, яка перевіряє коректність журналістських матеріалів з граматичної, орфографічної, лексичної, фонетичної та стилістичної точок зору. Макет – оформлення сторінок, які підлягають друку, з усіма їхніми складовими змісту. Сюди належать: шрифт, графіка, ілюстрації, кольори та ін. Сучасним способом макетування є спеціальні комп'ютерні програми, які дозволяють нам "намалювати" сторінку, а потім її видрукувати, уважно переглянути, виявити помилки і внести зміни. Потім остаточний варіант видруковують на спеціальні прозорі плівки і здають в друкарню. Макетувальник – людина, яка розробляє макет сторінки. Макетувальник не відповідає за зміст матеріалів чи ілюстрацій, його завдання – подати це так, щоб інформацію, яка міститься на сторінці, легко сприймали наші очі. Тому макетувальники дуже багато часу 162

займаються підбором типу і розміру шрифтів, кольорів для текстів і заголовків, міжрядковими відступами, полями сторінки, рамками для ілюстрацій. Макетувальник має отримати від редакції конкретні вказівки стосовно структури газети чи журналу: почерговість статей, які з них є найважливішими (можливо, деякі інформації слід виділити графічно), що має знаходитись на якій сторінці і під якою рубрикою. Коли ми отримаємо перший робочий макет, то повинні уважно його переглянути, провести коректування і попросити макетувальника внести зміни. Мас-медіа, змі (лат. – середина, посередництво, спосіб передачі інформації) – преса, радіо і телебачення – засоби, за допомогою яких суспільство отримує інформацію, про події у світі. Слово "мас" означає доступ широкого кола до користування засобами, тобто отримання інформації. Залежно від форми, мас-медіа поділяються на друковані, радіо та електронні (телебачення). Останнім часом все більшого, але ще не масового, поширення серед електронних медіа набуває інтернет. Незалежність ЗМІ – під цим терміном розуміють неможливість впливу нікого поза межами редакції на матеріали, які публікуються в ЗМІ. В першу чергу, це стосується громадсько-політичних видань. Вплив на редакцію може здійснюватися з декількох сторін. Насамперед, державні органи, які не бажають, щоб їх публічно критикували, можуть чинити тиск легальними чи незаконними методами. Наприклад, це можуть бути формальні перевірки з дотримання правил пожежної безпеки чи санітарного стану приміщення редакції, які насправді мають на меті спаралізувати її роботу. Також загроза може бути з боку злочинних угруповань. Зрештою, ЗМІ повинні бути незалежними від їх власника. На практиці остання умова не виконується навіть у 163

розвинених демократичних державах, оскільки власникові дуже важко втриматися від спокуси впливати на зміст матеріалів. Тому в світі не так уже й багато громадсько-політичних ЗМІ, які є дійсно незалежними. Об'єктивність – неупередженість, відповідність до дійсності. Безстороннє та неупереджене ставлення до подій та явищ. Об'єктивність має бути однією з головних рис журналіста та його матеріалів. Паблік рілейшинз, піар (англомовний термін, приблизний укр. переклад якого: зв'язки з громадськістю) – діяльність, спрямована на формування бажаного образу організації (фірми, партії, спортивної команди, музичної групи, окремої особи і т.д.) серед широкої громадськості. Поняття "добрий піар" означає добре ставлення людей до організації. Велике значення для доброго піару має робота з мас-медіа, а також реклама. Кожна організація обирає свою стратегію зв'язків з громадськістю в залежності від завдань і цілей, сфери діяльності, фінансових і людських ресурсів. В організаціях, які хочуть, щоб люди знали про їхню діяльність і позитивно її сприймали, є конкретна людина, що відповідає за зв'язки з громадськістю – менеджер РК або прес-секретар. Періодика – слово, похідне від "періодичність". Загальне поняття, що вживається для означення газет і журналів, а також збірників та інших друкованих видань, випуск яких має неодноразовий, регулярний характер. Періодичність є основною ознакою преси і означає випуск того чи іншого друкованого видання з певними рівномірними проміжками часу. Залежно від періоду і форми публікування, є різні види періодичних видань: щоденна газета, тижневик, місячник, квартальний щорічник, альманах, бюлетень, вечірня газета і т.д.

164

Плагіат (від лат. – викрадаю) – зумисне і свідоме привласнення або запозичення тексту, його ідеї чи частини з чийогось літературного чи будь-якого іншого твору без дозволу автора і зазначення джерела. У цивілізованому світі карається законом. Щоб уникнути плагіату слід оформлювати чужий текст чи думку як цитату і обов'язково зазначати джерело. Преса – походить від англ. (тиснути), первинна назва для газет і журналів. В українській мові ще засвоївся термін "друковані видання" (нім. – тиснути). В основі поняття – перша техніка друку, тобто друкарський станок. У широкому розумінні під пресою розуміються ще й радіо- і телеагенції, тому поняття свобода преси стосується, як правило, усіх медіа, що займаються висвітленням, інтерпретацією та аналізом новин, тобто найбільше пов'язаних з політикою. Радіо – засіб масового поширення інформації, адресований до необмеженого кола радіослухачів. Радіо перевершує пресу швидкістю інформування, одночасністю видання та прийому інформації, порівняно низькою ціною розповсюдження, легкістю подолання державних кордонів, великих відстаней і природніх перешкод, є одним із засобів формування громадської думки. Було винайдене 1886-95рр. При витоках стояли німецький вчений Герц, російський – Попов, англійський – Крукс, італійський – Марконі. Регулярні передачі по радіо звукових програм почались 1920 року. Редактор – той, хто редагує текст, керівник якогонебудь періодичного видання, видавничого відділу або відділу в газеті чи журналі. "Редактор – співробітник газети, який відокремлює зерно від полови і віддає полову до друку" (Елберт Габбард). Редактор випуску – керує роботою над випуском окремого номеру часопису. Він організовує процес збору 165

й обробки інформації, у цьому йому допомагають керівники відділів. Редакція – колектив амбітних, творчих, здібних людей, що здійснює підготовку видання до друку. Працівників редакції можна поділити на дві групи: одні редагують текст і організовують роботу редакції; інші – збирають інформацію. Реклама – заохочуюче оповіщення. Інформація про споживчі властивості товарів і послуг. Це також поширення відомостей про кого-небудь для створення популярності. Репортаж (фр. – пишу про те, що бачу) – інформаційний жанр у формі експресивної, жвавої розповіді очевидця про якусь подію. Репортаж треба писати так, щоб, прочитавши його, читач мав враження, начебто сам побував на місці події. Тому при підготовці репортажу часто застосовується принцип присутності п'яти відчуттів: зору, слуху, смаку, доторку та запаху. Якщо ти прагнеш підготувати цікавий репортаж – будь максимально уважним, занотовуй свої враження та спостереження, прислухайся до випадкових розмов – ці, здавалося б, незначні деталі допоможуть тобі відтворити колорит, атмосферу події та пожвавлять твою оповідь. І ще одне важливе правило –писати репортаж треба просто, без зайвих мудрувань і від свого імені. Репортер – співробітник газети, радіо, телебачення, який пише репортажі про факти повсякденного життя. Рецензія – аналіз, оцінка. Стаття, що аналізує і оцінює який-небудь твір, спектакль, концерт. Це критичний розбір твору, праці з метою рекомендації їх до друку, захисту. Розслідування журналістське – специфічний вид журналістської діяльності, а також – один з найскладніших журналістських жанрів, мета якого – дати 166

якомога об'єктивніше роз'яснення події чи явища. Інформаційних приводів для розслідування не бракує у жодному суспільстві: корумпованість урядовця, банкрутство акціонерного товариства чи навіть загадкове зникнення шкільних підручників... Щоб провести добре розслідування, журналіст повинен ретельно вивчити документи, порозмовляти з людьми, причетними до справи, та не поспішати з висновками, адже більшість помилок у розслідуванні робиться саме через поспіх. Тож краще "понишпорити" ще декілька днів або тижнів, аніж опублікувати неправдиву інформацію. Ще одне правило, про яке не слід забувати сучасним шерлокам холмсам – при проведенні розслідування журналіст повинен мати хоча б три незалежних джерела. Коли ж інформацію зібрано – її треба ретельно проаналізувати, співставити факти та спробувати відтворити перебіг подій. Якщо авторові пощастило знайти нову, ще невідому інформацію, яка змушує побачити ситуацію під іншим кутом зору, журналістське розслідування слід вважати вдалим. Рубрика – розділ у газеті, журналі або відділ у радіо- і телепередачах. Самоцензура – ситуація, коли журналіст, усвідомлюючи наявність цензури, свідомо пристосовується до неї і пише матеріали, які вигідні особам, що визначають політику видання. Така ситуація виникає тоді, коли журналіст усвідомлює, що на публікування об'єктивного матеріалу немає жодних шансів, а навіть якщо це станеться, йому загрожує багато неприємностей, включаючи і звільнення з роботи. Це свідомий вибір журналіста писати те, що публікується, а не те, що відповідає його переконанням. Сатира – один із засобів художнього зображення смішного у житті. На відміну від гумору, який комічне 167

знаходить у позитивному, сатира має гостріший характер, спрямована на дискредитацію чогось або когось. У журналістиці широко поширена політична сатира, яка дає змогу якнайповніше зобразити реалії життя як прийоми типізації. У сатирі використовуються гротеск, гіпербола, карикатура. Сторі (англ. – подія, історія, щось, про що розповідається) – в англомовній журналістиці сторі називають статтю в газеті або журналі; як правило, така стаття має містити у собі багато нової і цікавої інформації і бути результатом власного дослідження автора (див. також журналістське розслідування, стаття). Найцікавішу і найважливішу статтю журналу анонсують вже одразу на обкладинці, підбираючи до неї велику і цікаву ілюстрацію. Тоді автор такої статті стає справжнім героєм номера, хоча його матеріал знаходиться і не на перших сторінках, проте саме він є лицем випуску – адже часто люди купують журнал залежно від того, що є на обкладинці, і саме це найбільше запам'ятовується. Тому автора часто запрошують до дискусії інші медіа або влаштовують обговорення його статті на інтернетфорумах. Текст – найзагальніша назва для всього, що взагалі з'являється на письмі. Це відтворені письмово (чи друковані) авторські слова або ж набір знаків, символів, які несуть якесь повідомлення. Тираж (наклад) – кількість надрукованих примірників одного випуску газети чи журналу. Тираж є показником популярності газети, хоча не завжди – її якості. Наприклад, великою популярністю користується так звана "жовта" преса (в роздрібній торгівлі найбільшу популярність має газета "Факти" – біля півмільйона примірників), серйозні ж видання обмежуються порівняно невеликим накладом. Тираж бюлетенів та безкоштовних 168

видань коливається від кількох сотень до кількох тисяч. Великим є наклад агітаційних матеріалів (листівок, "агіток"), які зазвичай випускаються напередодні виборів чи інших великих політичних кампаній. Фейлетон (від фр. слова – "аркуш") – жанр на межі журналістики та художньої літератури. Започаткований 1800 року в одній із французьких газет. Тоді це слово мало два значення: популярний журналістський жанр, а також місце в газеті – нижня частина сторінки, чітко відокремлена лінією від решти тексту. Сьогодні це жанр, який ґрунтується на фактах суспільного, буденного чи культурного життя. Але фейлетоніст використовує засоби художньої, розповідної прози, оперує художнім вимислом, творить вигадані постаті, ситуації. Фейлетон не повинен бути довгим, він зазвичай призначений для часописів, у яких з'являється циклічно, наприклад, раз на тиждень. У ньому має бути жарт, анекдот, основна думка повинна бути чіткою та зрозумілою. Фейлетон повинен бути провокацією, рукавичкою, кинутою в обличчя. Він повинен посягати на речі, які вважаються недоторканими. Фейлетон повинен бути актуальним! Фоторепортаж – поширений у пресі та на телебаченні вид репортажу, який за допомогою фотографії відтворює ту чи іншу подію. Він складається з ряду фотографій, об'єднаних змістом, заголовком і невеликим пояснювальним текстом. Для фоторепортажу притаманна змістова послідовність найважливіших моментів відтворюваної події. Хартія вільної преси – документ Всевітнього комітету свободи преси, у якому зазначено десять політичних критеріїв свободи преси: (1)заборона цензури (прямої і непрямої); (2) незалежні служби новин; (3) рівноправність служб новин; (4) відсутність обмежень на послуги друку і розповсюдження; (5) відсутність реструктивного 169

використання легальних норм проти преси; (6) незалежність редакцій державних ЗМІ; (7) можливість отримання масової інформації з-за кордону; (8) відкриті кордони для іноземних журналістів; (9) відсутність рестриктивних заходів і практики ліцензування в сфері журналістики, (10) цивільно-правовий захист журналістів. "Четверта влада" – поняття, яке означає контрольні функції ЗМІ в демократичному суспільстві. В теорії держави основою демократичного укладу вважається незалежне функціонування трьох гілок влади – виконавчої, законодавчої і судової. Поняття "четвертої влади" пишеться завжди в "лапках", оскільки це не є влада держави. У вузькому значенні "четверта влада" – це медіа, які займаються висвітленням політики. Владою їх називають тому, що, розповідаючи людям про політичні події у країні і світі, вони формують громадську думку про тих чи інших політиків та їх дії і таким чином мають на них певний вплив. Тому політики завжди намагаються привернути до себе позитивну увагу медіа і уникнути публікування інформації, яка б їх компрометувала. У світі є дуже багато випадків, коли політики хочуть підкорити "четверту владу" собі, або навіть погрожують журналістам. Незалежність "четвертої влади" є однією з основних показників свободи слова в країні. Шкільна газета – газета, яка виходить у школі (або декількох школах) спільними зусиллями учнів і вчителів, а також за сприяння батьків. Основну роботу у випуску шкільної газети беруть на себе учні, а вчителі виконують швидше наглядові функції, а також разом з батьками організовують технічний бік видання. В ідеальному варіанті шкільна газета повинна мати спрощений вигляд справжньої редакції – з головним редактором, його заступниками, більд-редактором, макетувальником (учні), видавцем (батьки або директор школи), шеф-редактором 170

(вчитель) і редколегією (всі разом). Тематика шкільної газети повинна, звичайно, орієнтуватись на інтереси учнів – зміни в школі (нові вчителі та учні, оновлення школи), спортивні змагання, музика та інше. Шкільна газета може бути і мальованою, і друкованою, висіти на стіні і друкуватися накладом в декілька десятків примірників. Вона може бути безкоштовною або платною. Головне, що потрібно для видання такої газети – бажання самих учнів.

171

ЗМІСТ Передмова 3 Фах журналіста та його професійні заповіді 9 Права та обов’язки журналіста 17 Організація праці журналіста 20 Практичне заняття. Створення словесного портрета 26 Задум, тема, ідея твору 31 Процес написання журналістського твору 38 Заголовок – мірило таланту 43 Газетні жанри (інформаційні жанри) 50 Практичне заняття. Створення інформаційних статей 56 Газетні жанри (аналітичні жанри) 57 Практичне заняття. Створення аналітичних статей 61 Газетні жанри (художньо-публіцистичні жанри) 62 Практичне заняття. Написання есе 65 Практичне заняття. Написання есе 75 Газетні жанри (сатирично-гумористичні жанри) 76 Практичне заняття. Написання фейлетону 80 Практичне заняття. Написання гуморески 84 Інфографія – візуальна інформація 86 Практичне заняття. Створення коміксу 90 Журналіст як дійова особа (у кожного своя тема) 92 Організація і зміст процесу редагування 95 Робота з комп’ютером. Введення та редагування тексту101 Практичне заняття. Редагування деформованого тексту106 Кодекс професійної етики 110 Етика реклами 114 Заняття-тренінг. Чи потрібна журналісту емпатія?

120 Заняття-тренінг. Вчусь грамотно діяти 124 Заняття-тренінг. Вчусь грамотно діяти 126 Структура видання 128 Ділова гра «Редакція газети» 133 Ділова гра «Художній редактор» 135 172

Макетування газети Захист проекту «Макет газети» Акредитація журналіста Урочиста посвята в журналісти Словник термінів

173

136 142 142 149 151

Список використаної літератури 1. Вартанов Г. Короткий довідник газетного працівника. – К., 1989.

2. Віято Мішель. Щоденна робота журналіста. – К., 1999.

3. Голубєв В. Школа універсального журналіста – 2010: практичне керівництво для початківців / В. Голубєв. – Рівне: ТОВ «Друк Волині», 2010 – 178 с.

4. Здоровега В.Теорія і методика журналістської творчості. Підручник. Паіс. – Львів. 2004. – 268с.

5. Карпенко В.Журналістика: основи професіональної комунікації. – Київ. Нора-прінт. 2002. – 347с.

6. Лубкевич І. Соціологія і журналістика. – Львів, 1997.

7. Мелещенко О.К., Різун В.В. Сучасні інформаційні мережі. – К.,1992.

8. Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста. – Питер, 2006.

9. Москаленко А. Як стати журналістом. – К., 1997.

10. Приступенко Т.О. Правові основи діяльності ЗМІ. – К., ЦВП, 1998.

11. Слободянюк Р.Д. Журналістська майстерність. – К., 1994.

174