Issuu on Google+

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

Вікторія Шевченко

ТЕОРІЯ КОЛЬОРУ

Київ 2012


Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики Вікторія Шевченко

ТЕОРІЯ КОЛЬОРУ Текст лекції

Київ 2012


Ш37 Рецензент: А. А. Чічановський, д. політ. н., проф.

Затверджено на засіданні кафедри електронних видань та медіадизайну Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Протокол № 2 від 30 вересня 2011 р.

Шевченко, Вікторія Ш37 Теорія кольору: текст лекції / В. Шевченко. — К. : Інститут журналістики, 2012. - 48 с.

© Інститут журналістики, 2012 © Шевченко В., 2012


Вступ Дисципліна «Кольористика» належить до циклу дисциплін за вибором студентів спеціальності «Видавнича справа та редагування» та вивчається на 4 курсі в 7 семестрі. Мета курсу — навчити студентів розуміти роль кольору в інформаційному середовищі, уміти застосовувати колір і кольорові сполучення відповідно до поставлених завдань. У візуальній системі кольорова палітра є приладом, що викликає величезний емоційний резонанс. Правильно обраний колір дає необхідний результат. Кольори здійснюють символічний та асоціативний вплив на людину. Впливають на емоції людини і одяг певного кольору, і пофарбована вода, і кольорові вогні, і, звісно, візуальні образи. Займаючись підготовкою друкованої чи електронної продукції, важливо добре продумати дизайн: правильно розташувати текст, знайти вдалу ілюстрацію та обрати ту колірну гаму, на тлі якої реклама товару сприйматиметься найкраще. Завдання дисципліни: навчити студента розуміти вплив кольору на сприйняття інформації, вірно підбирати кольорову палітру відповідно до змісту та задуму. Вимоги до знань і вмінь Студент повинен знати: – кольорові моделі; – характеристики кольору; – семантичне значення кольорів та їх сполучень; – психологічні особливості сприйняття кольору. Студент повинен уміти: – застосовувати кольори; – вибирати кольорову палітру відповідно до концепції; – застосовувати кольорові контрасти; – керувати поглядом глядача через кольорові сполучення. НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН 1. Теорія кольору: колориметричні кола, гармонія; 2. Семантика кольору; 3. Правила застосування кольору; 4. Кольорові контрасти; 5. Психологічне сприйняття окремих кольорів та їх сполучень; 6. Практика застосування кольору.


4

Теорія кольору

ТЕОРІЯ КОЛЬОРУ План 1. Характеристики кольору; 2. Типи колірної символіки; 3. Кольорові моделі; 4. Колориметричні кола; 5. Кольорова гармонія

1. ХАРАКТЕРИСТИКИ КОЛЬОРУ У візуальній системі виникає величезний емоційний резонанс з приводу кольорової палітри. Правильно обраний колір дає необхідний результат. Кожен колір викликає певні асоціації: синій – серйозний, строгий, сумний; жовтий — яскравий, радісний, святковий тощо. Але ці емоції відрізняються в різних культурних середовищах. Те, що позитивно оцінюється в Японії, в арабських країнах може викликати негативні асоціації. У давні часи кольори вважалися божественними, але з часів І. Ньютона колір майже втратив свої магічні, ритуальні функції. Наука довела, що колір — лише суб'єктивне відчуття, що виникає при впливі на зоровий аналізатор електромагнітної хвилі визначеної довжини. Це відчуття залежить від характеристик переломлення, відображення та поглинання світлових хвиль тих середовищ і поверхонь предметів, що знаходяться між джерелом випромінювання й оком людини, а також у полі її зору. Усі світлові промені, які відрізняє око людини, утворюють видимий спектр: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, синій, фіолетово-синій (індиго) та фіолетовий. Кольори червоної частини спектра характеризуються найдовшою довжиною хвилі, фіолетовий – найкоротшою. У світловому промені також присутні невидимі інфрачервоні та ультрафіолетові ділянки спектра. Крім цього, око відрізняє білий та чорний кольори. Білий містить усі кольори спектра, чорний означає повну відсутність кольору.


Характеристики кольору

5

Суб'єктивно людина може колір не відчувати (колірна сліпота) або сприймати його перекручено (дальтонізм). Об'єктивні аспекти колірного зору вивчаються фізичною оптикою, суб'єктивні — фізіологією і психологією колірного сприйняття (Рис. 1,2). Значення кольору: Колір набуває особливого значення завдяки своїй здатності впливати на настрій; Колір оживляє, дратує, спонукає до співпереживання, викликає асоціації із запропонованим образом, сприймається простіше та діє безпосередніше, ніж форма; Його не потрібно тлумачити, як слова; Враження, навіяні кольором, дуже стійкі.

Рис. 1. Сполучення кольорів

Рис. 2. Сполучення кольорів


6

Теорія кольору

Протягом багатьох століть у різних культурах існували курси лікування кольором. У Давньому Єгипті практикувалося лікування у приміщеннях, спеціально спроектованих таким чином, щоб у результаті переломлення сонячних променів виходили кольори видимого спектру (веселки). Давньоіндіанські медики (аюрведи) вважали, що кожному з 7 енергетичних центрів тіла людини (чакр) відповідає певний колір. Традиційна китайська медицина вважає, що кожен орган тіла людини має свій колір. По цигун (мистецтво самосцілення, що включає комплекс рухів та медитацію) різним органам відповідають свої звуки та кольори з цілющими властивостями (Рис. 3). Тому колір застосовують при лікуванні душевних та фізичних розладів. У 1878 р. лікар Едвін Баббіт опублікував книгу «Принципи світла та кольору», в якій описав застосування кольорового освітлення під час лікування.

Рис. 3. Відповідність кольрів традиційною китайською медициною

органам

людини

за

Слід враховувати той факт, що кольори здійснюють символічний та асоціативний вплив на людину. Символи та асоціації кольорів: • червоний - кров, вогонь, троянда, небезпека, любов; • жовтий – лимон, сонце, світло, епідемія; • синій – вода, лід, холод, відкритий простір, небо, мир; • зелений – трава, дерево, природа, безпека, надія, спокій.


Характеристики кольору

7

Важливе значення має поєднання кольорів (Рис. 4, 5). Найпростішим прикладом поєднання кольорів є негативне зображення (біле на чорному) деякої частини тексту або всього оголошення.

Рис. 4. Поєднання кольорів

Рис. 5. Поєднання кольорів Впливають на емоції людини і одяг певного кольору, і пофарбована вода, і кольорові вогні, і, звісно, візуальні образи. Займаючись підготовкою реклами друкованої продукції , дуже важливо добре продумати дизайн: правильно розташувати текст, знайти вдалу ілюстрацію та обрати ту колірну гаму, на тлі якої реклама товару сприйматиметься найкраще. Вибір домінуючого у виданні кольору або поєднання кольорів має враховувати національно-етнічні, історичні та релігійні


8

Теорія кольору

особливості, характерні для країни, в якій видається видання (Рис. 6). В оформленні велику роль відіграють візуальні елементи, оскільки ілюстрації можуть містити значно більше інформації, ніж текст, і викликати сильні емоційні реакції. Незалежно від того, чи це будуть фотографії, малюнки або графічні файли на комп’ютері, ілюстрації вирішують два основних завдання: привертають увагу, закликаючи прочитати текст, і слугують наочним супроводом текстових матеріалів.

Рис. 6. Приклади оформлення видань Учені неодноразово зверталися до поняття «основний колір». Більшість вважає основними білий, чорний, червоний, синій, зелений, жовтий і фіолетовий. Поняття кольору застосовується власне для позначення колірного пігменту або матеріалу, які піддаються фізичному та хімічному визначенню й аналізу. Кольорове бачення, що виникає в очах і свідомості людини, несе смисловий зміст. Колір предметів виникає в процесі поглинання хвиль. Червоний предмет виглядає червоним тому, що він поглинає всі інші кольори світлового променя і відображає тільки червоний. Коли ми говоримо: «Ця чашка червона», то ми насправді маємо на увазі, що молекулярний склад чашки такий, що він поглинає всі світлові промені, крім червоних. Чашка сама по собі не має ніякого кольору, колір створюється при її висвітленні. Кожен колір спектра характеризується своєю довжиною хвилі. Світлові хвилі не мають кольору, він виникає лише при сприйнятті цих хвиль людським оком і мозком. Однак очі й мозок можуть прийти до чіткого розрізнення кольору лише за допомогою порівнянь і контрастів. Значення хро-


Типи колірної символіки

9

матичного кольору можуть бути визначені лише за допомогою його ставлення до якого-небудь ахроматичного кольору (чорного, білого, сірого) або ж за його відношенням до одного чи декількох інших хроматичних кольорів. Сприйняття кольору, на противагу до його фізико-хімічної реальності, є реальністю психофізіологічною. Психофізіологічна реальність кольору і є колірний вплив. Колір і колірний вплив збігаються тільки в разі гармонійних півтонів. У всіх інших випадках колір миттєво набуває зміненої якості.

2. ТИПИ КОЛІРНОЇ СИМВОЛІКИ Існує три основні типи колірної символіки: 1. Колір сам по собі (ізольовано від інших кольорів); 2. Кольорові сполучення, що складаються з двох і більше кольорів, в яких вони сприймаються не окремо, а в єдиній формі з іншими. 3. Об’єднання ко��ьору і форми – символіка кольорових форм, причому, як абстрактних геометричних фігур (коло, квадрат, трикутник), так і конкретних предметів. Один колір є просто фарбою, вихідним матеріалом, але у сполученні з певною формою колір виражає первісні значення (Рис. 7).

Рис.7. Колір сам по собі


10

Теорія кольору Сполучення кількох кольорів створює стан, настрій, відчут-

тя. Компонувати в кольорі - розташувати поруч два або кілька кольорів так, щоб їх поєднання було виразним. Для спільного рішення колірної композиції має значення вибір кольорів, їх ставлення один до одного, їх місце і напрям в межах даної композиції, конфігурація форм, розміри колірних площ і контрастні відносини в цілому (Рис. 8,9).

Рис.8. Кольорові сполучення

Рис. 9. Кольорові сполучення


Типи колірної символіки

11

Форми. Слід зазначити, що форма , як і колір, володіє «чуттєво-моральною» виразною цінністю. Виразні якості форми і кольору повинні діяти синхронно, підтримувати одне одного. Як для трьох основних кольорів (червоного, жовтого і синього), так і для трьох основних форм (квадрата, трикутника і кола) важливо знайти властиві їм виразні характеристики (Рис.10,11).

Рис. 10. З’єднання кольору та форми

Рис. 11. З’єднання кольору та форми


12

Теорія кольору

Квадрат, основний характер якого визначається двома горизонтальними і двома вертикальними пересічними лініями однакової довжини, символізує матерію, тяжкість і суворе обмеження. Квадрату відповідає червоний колір як колір матерії. Тяжкість і непрозорість червоного кольору узгоджується зі статикою і важкою формою квадрата. Трикутник. Форма трикутника виникає з трьох пересічних діагоналей. Його гострі кути здаються бойовими та агресивними. До трикутника зараховуються всі форми діагонального характеру, як наприклад, ромби, трапеції, зигзаги та їх похідні. Трикутник - символ думки і його невагомий характер дозволяє порівнювати його зі світло-жовтим кольором. Коло - це геометрична форма, яка виникає при русі на постійній відстані від визначеної точки, розташованої на будь-якій поверхні. На противагу важкому, напруженому почуттю руху, який викликає квадрат, рух кола створює відчуття відпочинку. Безперервному руху кола в області кольору відповідає синій колір. Оптичним, електромагнітним і хімічним процесам, що відбуваються в наших очах і у свідомості при спостереженні за кольором, відповідають нерідко паралельні процеси в психологічній сфері людини (Рис. 12).

Рис. 12. З’єднання кольору та форми


Кольорові моделі

13

3. КОЛЬОРОВІ МОДЕЛІ Первісні кольори бувають двох видів: адитивні та субтрактивні. Первісні кольори чистого кольору є адитивними (кольори RGB), вони характеризуються найбільшою яскравістю та інтенсивністю. Цими кольорами оперують майстри світлових шоу. Усі зображення на телеекрані, моніторі, фотоапараті, кольоровому сканері основані на змішуванні червоного, зеленого та синього кольорів. Субтрактивні кольори отримують у результаті відображення світла шляхом змішування адитивних кольорів. Субтрактивні кольори бувають двох видів: прозорі кольори (CMY-модель) для друку – кольоровий ефект досягається поглинанням кольорових променів під час нанесення на папір чи іншу поверхню прозорих чорнил із додаванням чорного кольору (Рис. 13). З них отримують адитивні кольори: червоний = пурпур + жовтий; зелений = жовтий + блакитний; синій = блакитний + пурпур; пурпур = червоний +синій; жовтий = червоний+зелений; блакитний = зелений + синій. непрозорі художні кольори RYB-моделі (червоний, жовтий, синій): червоний + жовтий = помаранчевий; червоний + синій = фіолетовий; синій + жовтий = зелений (Рис. 14).

Рис. 13. Субтрактивна CMY-модель


14

Теорія кольору

Рис. 14. Субтрактивна RGB-модель Первинні художні кольори не розглядаються наукою про колір, але на них опирається теорія кольору. Для будь-якого кольору існує інший колір, від змішування з яким утворюється чистий сірий. Такі кольори називаються додатковими (комплементарними). Додаткові кольори стоять навпроти основних і посилюють їх дію. Наприклад, червоні яблука найкраще сприймаються на зеленому чи блакитному тлі. Отже сірий колір отримують однаковими числовими значеннями адитивних кольорів. Наприклад: світло-сірий = 220 червоного + 220 зеленого + 220 синього; темно-сірий = 50 червоного + 50 зеленого + 50 синього. Одночасне накладання всіх трьох кольорів дає білий = 255 червоного +255 зеленого +255 синього. Відсутність адитивних кольорів дає чорний = 0 червоного + 0 зеленого + 0 синього. Для однозначного відтворення кольорів у різних комп'ютерних середовищах існують колірні моделі. Вони дозволяють представити колір у цифровому вигляді, а це дає можливість об'єктивніше описувати колір. Зображення, представлене на екрані комп'ютера в сірій гамі, може містити 256 відтінків сірого. У цьому випадку один піксель кодується вісьмома бітами, а значення яскравості змінюється від чорного (кодується звичайно нулем) до білого (255).


Кольорові моделі

15

Найпростіші кольорові зображення передаються за допомогою так званих індексованих кольорів (Indexed Color). Кожен колір кодується 8 бітами, а всього зображення може містити 256 різних кольорів (24-бітні описи яких зберігаються в спеціальній таблиці, палітрі). Саме з такою обмеженою гамою кольорів працювали перші кольорові монітори. Для поліграфічного відтворення індексовані кольори навряд чи можна рекомендувати (занадто мало відтінків), а от для Web-сторінок вони цілком підходять, тому що графічний файл має невеликий розмір і передача інформації з мережі відбувається досить швидко. RGB (Рис. 15) – червоний (Red), зелений (Green) і синій (Blue) – використовується для перегляду на моніторі. На колір кожного пікселя приділяється звичайно 24 біти. Розглянемо докладніше цю колірну модель. На екрані електронно-променевої трубки кольори створюються в результаті бомбардування люмінофора трьома електронними променями. Кожна крапка зображення складається з трьох кольорових крапок: червоної, синьої та зеленої.. Електронні промені різної інтенсивності висвітлюють різні крапки і "картинка" отримує колір у результаті додавання трьох складових. Змішування червоного та зеленого кольорів дає жовтий, зеленого і синього – блакитний, червоного і синього – пурпурний колір. Чорний колір виходить, коли інтенсивність усіх трьох складових дорівнює нулю, білий – при додаванні всіх трьох кольорів максимальної інтенсивності. Це називається адитивною (підсумовуючою) моделлю RGB ( Red – червоний, Green – зелений, Blue – блакитний). У сучасних комп'ютерах відтворюється 256 (від 0 до 255) значень кожного з трьох кольорів, отже, загальна кількість можливих кольорів на моніторі – порядку 16.7 млн. Колір залежить від того, яка кількість кожного з колірних компонентів присутня на зображенні. Наприклад, для одержання одного з відтінків жовтого кольору необхідна наступна комбінація: R = 255, G = 236, B = 103. Білий колір ми отримаємо, якщо значення кожного з трьох компонентів дорівнює 255.

Рис. 15. Колірна модель RGB


16

Теорія кольору

Колірне тіло моделі RGB має форму куба, розташованого в тривимірній системі координат. Увесь колірний простір знаходиться всередині цього куба. У місці перетинання координатних осей усі складові дорівнюють нулю, випромінювання відсутнє, отже, це крапка чорного. Три вершини куба, що лежать на осях, являють собою чисті основні кольори. Кожна з трьох вершин, що лежить у площинах осей координат, визначає колір, отриманий при змішуванні двох складових. Ці вершини (у теорії) відповідають жовтому, блакитному і пурпурному кольорам. Остання вершина куба, що не лежить в жодній із площин і відповідна координаті з максимальним значенням кожного основного кольору, є крапкою білого. На діагоналі, що розташована між вершинами білого та чорного кольорів, розташовані всі відтінки сірого. Отже, кожен колір, переданий монітором, можна описати за допомогою набору цифр. Звичайно, технічні труднощі існують. Наприклад, передача кольору в значній мірі залежить від якості і налаштування монітора, важко одержати чистий блакитний колір тощо. Для досягнення оптимального результату застосовується кольорокорекція – зміна параметрів зображення: яскравості, контрастності, колірного тону, насиченості. Основні кольори (червоний, синій, зелений (RGB) при суміші утворюють додаткові: зелений + синій = блакитний, синій + червоний = пурпурний, червоний + зелений = жовтий (CMYK). Суміш трьох основних утворює білий, суміш трьох субтративних – чорний. CMYK (Рис. 16) – синій (cyan), червоний (magenta), жовтий (yellow) і чорний (black) – чотирифарбний процес, що застосовується для друку. Комбінація цих чотирьох кольорів із використанням нашарувань теоретично дозволяє відтворити на папері будь-який колір. Під час друкування можуть бути задіяні всі чи деякі з цих кольорів. Вартість друку багато в чому залежить від кількості кольорів. При переносі кольорового зображення на папір використовується зовсім інша колірна модель— субтрактивна. Під час друку на папір наноситься фарба – матеріал, що поглинає і відбиває світлові хвилі різної довжини; іншими словами, фарбу можна розглядати як фільтр, що пропускає строго визначені промені відбитого світла, віднімаючи всі інші. У поліграфії для отримання повноколірного зображення застосовується технологія чотирьохколірного друку з використанням блакитної, пурпурної, жовтої та чорної фарб. Ці фарби в поліграфії називаються тріа-


Кольорові моделі

17

дними. Субтрактивний синтез кольорів для тріадних фарб описує колірна модель CMYK (Cyan – блакитний, Magenta – пурпурний, Yellow – жовтий, К – чорний). Блакитний, пурпурний і жовтий – основні субтрактивні кольори. Півтону в поліграфії досягаються просторовим змішуванням цих фарб. В ідеальному випадку комбінація 100 % блакитного, 100 % пурпурного і 100 % жовтого повинна дати чорний колір. Але в природі не існує ідеально чистих фарб, сполучення субтрактивних кольорів дає бруднокоричневий колір, тому для одержання чорного кольору та відтінків сірого використовується чорна фарба. Колірне тіло моделі CMYK також має вигляд куба в декартових координатах CMY (чорна фарба в колірне тіло не входить і обчислюється окремо за тими чи іншими формулами). Нульовій крапці системи координат відповідає білий колір. Для того щоб підсилити на зображенні який-небудь колір, потрібно послабити його додатковий, розташований у колірному колі навпроти. Наприклад, для посиленнясиньоготонузнижуютьзмістжовтого

Рис.16.Колірна модельCMYK Отже, фізична природа кольору на моніторі та на папері різна. Це призводить до того, що діапазон кольорів у кожному ви-


18

Теорія кольору

падку різний. Найбільший спектр кольорів у природі. Він обмежений тільки можливостями зору людини (наприклад, ми не сприймаємо без спеціальних пристроїв інфрачервоне випромінювання). Сучасні монітори можуть передавати досить багато кольорів, але деякі кольори, наприклад, чисті блакитний і жовтий, на екрані відтворити не можна. Частина з того, що відтворює монітор можна надрукувати, але технічні можливості накладають додаткові обмеження на колір. Таким чином, відтворення кольорів (колірне охоплення) RGB і CMYK моделей різні. Охоплення моделі RGB менше видимого спектра, але повніше охоплення моделі CMYK. При роботі за комп'ютером доступні кольори, що неможливо відтворити під час друку, і колір на екрані ніколи не буде точно збігатися з кольором на папері. До речі, у реальних пристроях колірне охоплення менше, ніж запропоноване їм відповідною колірною моделлю. На відображуваний монітором колір впливають якість люмінофора, освітлення приміщення і наявність захисного екрана. Відтворення ж кольору на папері залежить від зовсім інших факторів: від кольору і фактури папера, хімічного складу і якості фарб. Точне відтворення кольору – одна з основних проблем комп'ютерної графіки та поліграфії. Цифрові зображення надходять із різних джерел (з мережі Інтернет, сканерів, цифрових фотокамер). Після обробки "картинка" передається для перегляду чи редагування. У цьому процесі однією з головних проблем є забезпечення колірної відповідності. Кожен сканер, цифрова фотокамера, монітор чи принтер відображає колір по-своєму, тобто точність відтворення кольору багато в чому залежить від технічних характеристик пристрою. Pantone використовується, коли потрібне точне відтворення кольорів (Рис. 17). Пантони використовують при дизайні логотипів і корпоративної айдентики. Якщо при друкуванні задати визначений пантон, тоді колір буде точно таким, як ви хочете, від сторінки до сторінки. Тому, якщо ви домагаєтеся ідентичності кольорів, найкраще задати пантон. Комп'ютер дозволяє змішувати кольори, щоправда, при цьому виникають свої специфічні проблеми. Для визначення кількості можливих відтінків кольору на комп'ютері існує такий параметр як глибина кольору. Глибина кольору - кількість біт, що кодується. Якщо для передачі зображення використовується тільки два кольори, чорний і білий, на


Кольорові моделі

19

кожен піксель такого зображення приділяється один біт, за допомогою якого можна закодувати тільки два стани: чорний і білий, штрих і проміжок. Штрихові зображення дуже графічні. Майстерно виконані, вони красиві, лаконічні та виразні. Кожен колір описується фізичними властивостями, які не залежать одна від одної. Для наукового опису кольору потрібне визначення цих властивостей у системі суб’єктивних та об’єктивних вимірів.

Рис.17.Pantone Теоретик кольору Вільгельм Оствальд побудував кольорову модель HSB (Рис. 18), в якій основними характеристиками хроматичного кольору є колірний тон, світлість і насиченість. Хроматичні (складові колірного кола) характеризуються в першу чергу колірним тоном (червоний, синій, жовтий тощо) – місцем кольору у спектрі. Щоб отримати чистий колір (без домішок інших тонів), наприклад, червоний, у моделі RGB йому необхідно присвоїти значення 255, а синьому і зеленому – нуль.

Рис. 18. Представлення моделі HSB засобами редактора Photoshop


20

Теорія кольору

Кольоровий тон відноситься до основних властивостей кольору і асоціюється з назвою кольору, яка вказує на розміщення кольору у видимому спектрі. Кольоровий тон характеризується конкретною довжиною хвилі світла. Ахроматичні кольори не мають тону і розрізняються тільки за світлістю (білий - найясніший, чорний - найтемніший) (Рис.19).

Рис. 19. Кольоровий тон Насиченість – інтенсивність, сила, чистота або хроматизм (відсутність чорного, білого, сірого) в кольорі, ступінь відмінності хроматичного кольору від рівного йому по світлості ахроматичного. Яскравий колір характеризується високою або повною ступінню насиченості, а тьмяний – зменшеною насиченістю. Насиченість характеризує яскравість кольору. У спектральних кольорів, що виходять у результаті розкладання білого світла, колірний тон виражений дуже яскраво. Такі кольори називають насиченими. Наприклад, синювато-сірий є ненасиченим, а темно-синій – насичений не зважаючи на освітленість (Рис. 20)

Рис. 20. Насиченість кольорів


Кольорові моделі

21

Світлість (яскравість) – сполучення світла та тіні – відносна ступінь освітленості або затемненості кольору, положення кольору на шкалі від білого до кольорового тону і до чорного, або його властивість відображатися; наявність у тоні тієї чи іншої кількості білого чи чорного пігменту. Колір може бути світлим або темним. Яскравість змінюється при змішуванні з білим (для створення тону) чи чорним (для утворення тіні). Колір освітлюється одночасним збільшенням двох складових при постійному значенні 255 основного тону, і затемнюється зменшенням його числових значень при нульових значеннях інших тонів. Від освітленості залежить контрастність (Рис. 21).

Рис. 21. Світлість кольорів Кольоровий тон змінюється за щільністю (освітлення зверху вниз) та за насиченістю (віддалення від центру). Тривимірну модель колірного режиму можна представити у вигляді двох конусів із спільною основою, перевернутих на 180° один відносно одного. По спільній осі обох конусів розташовані кольори ахроматичного ряду від білого до чорного. По периметру основи розташовані хроматичні кольори максимальної насиченості, рух по радіусу основи змінює насиченість тону: до центра вона убуває, переходячи в середньо-сірий колір. При переміщенні по вертикалі зверху вниз для визначеного кольору задаються різні значення світлоти. Якщо побудувати перетин, перпендикулярний осі конусів, у колі площини перетину будуть розташовуватися всі хроматичні кольори визначеної яскравості. Якщо провести перетин конусів по висоті, у площині отриманого трикутника будуть знаходитися усі відтінки тільки одного колірного тону. Вони будуть затемнюватися до чорного чи освітляться до білого при переміщенні по вертикалі. При горизонтальному русі обраний хроматичний колір буде втрачати насиченість до відповідного сірого. Усі кольори, що мають один тон і відрізняються один від іншого тільки світлістю та насиченістю, називаються тіньовим рядом відповідного кольору. Така модель колірного простору була запропонована Оствальдом і названа замкнутим колірним тілом. Кожен з чистих спектральних кольорів має свою картину переходу від світлого до темного. Варто помітити, що при затемненні хроматичного кольору насиченості убуває значно менше, ніж при його освітленні.


22

Теорія кольору

Тон – поступовий перехід від світлого до темного (Рис. 22): Рис. 22. Замкнуте колірне тіло Якщо тло біле – тоді робоча шкала буде спрямована у бік темного, і навпаки, на чорному тлі вся робоча шкала спрямована убік світлого. Але на сірому тлі робоча шкала буде спрямована в обидва боки (Рис. 23).

Рис. 23. Замкнуте колірне тіло Якщо змінити рівень сірого (тло) у той чи інший бік – змінюються можливості по співвідношенню відтінків застосовуваного світлого чи темного, тобто зміниться тональна будова сторінки. У таких випадках тло стає камертоном, базою для відліку (Рис. 22).

Рис. 24. Замкнуте колірне тіло На рис. 25 показано, що відбувається, якщо змінити тло після того, як сторінка вже зроблена. На прикладах відбулася зміна акцентів. Тон працює не сам по собі, а у співвідношенні. Щоб підсилити акцент, можна висвітлити об'єкт або ж «затемнити» його оточення (накладні тіні й ефект Glow).


Кольорові моделі

23

Рис. 25. Зміна акцентів На рис. 26 яскравий червоний заголовок губиться на сторінці через свій темний тон і темне тло.

Рис. 26. Співвідношення тонів Модель CIE Lab (Рис. 27) створена Міжнародною комісією з висвітлення. Вона апаратно-незалежна, її можна застосовувати як для перегляду на екрані, так і для друку на принтері будьякого типу. У моделі використовуються яскравість (Luminance) та два колірні показники, а і Ь. Параметр а змінюється в діапазоні від зеленого до пурпурного, параметр Ъ – від синього до жовтого. У цій моделі кольоровість можна змінювати, не торкаючись значення світлості, а світлість – не змінюючи хроматичного кольору.

Рис. 27. Модель CIE Lab


24

Теорія кольору

Іноді в поліграфії використовуються плашечні кольори. Так називають кольори, що відтворюються не триадними фарбами, а смесовими. Для них створюється окрема друкована форма. Смесові фарби застосовують звичайно у випадку, коли потрібно точне відтворення кольору (наприклад, фірмовий колір на бланках, візитках, запрошеннях тощо). Деякі плашечні кольори входять у колірне охоплення CMYK. А деякі, наприклад, металізовані чи флуоресцентні фарби, у принципі не відтворюються в комп'ютерних колірних моделях. Смесові фарби зібрані в колірні бібліотеки DIG, DuPoint, FOCOLTONE, PANTONE, TOYO, TRUMATCH.

4. КОЛОРИМЕТРИЧНІ КОЛА Теорія кольору – сукупність принципів, які застосовуються для створення гармонійних кольорових сполучень. Ці принципи представляються у вигляді кольорових кіл, трикутників та схем, які дають змогу дизайнерам зрозуміти взаємодію кольорів, вибрати та скомбінувати кольори, а також створити привабливу та ефективну кольорову гаму. Кольорове коло, в якому показаний чистий кольоровий тон, відтінок та тінь, виконує довідкову функцію для тих, хто займається кольором та підбирає кольорові сполучення (Рис.28)

. Рис. 28. Чистий кольоровий тон, відтінок та тінь


Колориметричні кола

25

Коли людина говорить про гармонічне сполучення кольорів, найчастіше вона має на увазі категорії "приємно – неприємно". Люди піклуються про узгодження кольору, гармонії колориту, прагнуть до створення колірних акордів, гармонійних співзвуч, де кожен колір повинен підтримувати сусідні, збільшувати їхню насиченість, яскравість чи затемненість. Як правило, узгодження кольорів засноване на інтуїтивних відчуттях. Ще в 1797 році фізик Румфорд припустив, що кольори є гармонічними в тому випадку, якщо їхня суміш дає білий колір. За законами фізики, колір, змішаний зі своїм додатковим кольором, повинний дати загальну суму всіх кольорів, тобто білий. Фізіологи, зокрема, Евальд Геринг, у результаті досліджень дійшли висновку, що середньо-сірий колір сприймається як психофізичний стан рівноваги: два чи більш кольори є гармонічними, якщо змішування відповідних фарб дає нейтральний сірий колір. Ґете, займаючись теорією кольору, теж зробив аналогічний висновок про сутність колірної гармонії. Інші колірні сполучення, що не дають сірого кольору, мають дисгармонійний, експресивний характер. Багато творів мистецтва побудовані саме в таких колірних гамах. Часто саме в цьому полягає їхній естетичний зміст. Суворих законів колірної гармонії не існує: сполучення призводять до різних ефектів у залежності від співвідношення в композиції кольорів, порядку їхнього чергування, а також від розмірів і форми колірних плям. Наприклад, невеликий по розмірові елемент повинний бути пофарбований більш яскраво, інакше його колір "пропаде". Складні неяскраві кольори вимагають більшої площі, інакше вони будуть здаватися брудними і тьмяними. Техніка кольору – це вища математика для художника й у кожного майстра свої методи вирішення задач, але без "арифметики", тобто без знань закономірностей теорії кольору досконалості не досягти. Для визначення гармонічного сполучення різних кольорів можна користатися колірними (колориметричними) колами. Різні дослідники теорії кольору пропонували свої варіанти таких кіл. Німецький драматург Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832) розділив кольори на 2 групи: позитивні - теплі (червоний, помаранчевий, жовтий), негативні – холодні (синый, зелений, фіолетовий). Теплі кольори викликали у людей душевний підйом, холодні – невдоволеність життям (Рис. 29). У 1810 р. Гете опублі-


26

Теорія кольору

кував працю «Теорія кольору», в якій стверджував, що неможливо використовувати лише науковий підхід для розуміння кольору. Спостереження за тим, як люди сприймають саме колір, а не фізичну сутність кольору, дозволили йому відкрити важливі аспекти теорії кольору, включаючи емоції, що викликаються одночасним впливом контрастності та кольору. Кольоровий трикутник Гете – рівносторонній трикутник, розділений всередині на 9 трикутників. Три основний кольори (СЧЖ) розміщені на зовнішніх кутах, вторинні та третинні – всередині. Трикутник показує взаємозв’язок між кольорами, емоційне сприйняття. Наприклад Іс, ІІс, ІІІс, ІІа – морський спокій.

Рис. 29. Трикутник Гете Коло природних кольорів за Гете містить кольори: Ч– червоний; ЧЖ – червоно-жовтогарячий; Ж – жовтогарячий; Ж – жовтий; ЖЗ – жовто-зелений; З – зелений; СЗ – синьо-зелений; С – синій; СФ – синьо-фіолетовий; Ф – фіолетовий; ЧФ – червонофіолетовий (Рис. 30).


Колориметричні кола

27

Рис.30. Коло природних кольорів за Гете Усі доступні художнику кольори утворюються шляхом механічного змішування всіляких колористичних і кількісних сполучень трьох основних фарб – червоної, синьої та жовтої. Виходячи з цього, у колі представлені первинні кольори трикутником червоний, синій, жовтий; змішані кольори першого порядку – переверненим трикутником ФОЗ, змішані кольори другого порядку – крапками на окружності СЗ, СФ, КФ. У 1936 р. американський художник Альберт Менселл (18581918 рр.) створив кольорове дерево, в якому відтінки розміщуються уздовж гілок різної довжини у порядку їхньої насиченості (Рис. 31). Його розробка була прийнята за стандарт найменувань кольорів в американській промисловості, а також в роботі Міжнародної комісії з освітлення (СІЕ). Кольорове дерево розподіляється на 5 основних тонів (ЧЖЗБФ), між якими розміщені 5 проміжні кольори. Покроковий поділ кола нумерується від 5 до 100. Найбільш важливим у його праці є те, що у чистому вигляді одні відтінки мають більшу насиченість, ніж інші, через що порушується гармонія при поміщенні у коло. Менселл виділив три типи гармонійних сполучень кольорових тонів: однотонні гармонії (один кольоровий тон різної світлості), гармонії двох сусідніх кольорів кола (рідство кольорів), гармонії контрасту протилежних кольорів (за колом).


28

Теорія кольору

Рис. 31. Кольорове дерево Менселла Швейцарець Йоганс Іттен (1888-1967), член Вищої німецької школи дизайну Баухауз (1913-1933), яка інтегрувала мистецтво та індустрію (філософія функціонального проектування), розробив кольорові гами та модифікував кольорове коло (Рис.32). Його коло містить 3 основних кольори (ЧЖС) та 12 відтінків. Він вивчав колір з точки зору дизайну та науки, досліджував зв’язок між кольором та візуальними ефектами. Наслідуючи вченню Гете, Іттен особливу увагу приділяв психологічним та духовним аспектам кольору. Хоча кольорова гармонія носить суб’єктивний характер, він побудував схеми з 3 та 4 кольорів у 12-мірному колі. Ці групи тонів гармонійно взаємодіють при обертанні трикутників та чотирикутників й утворюють нові сполучення. Йоганс Іттен досліджував природу кольору не одне десятиріччя, написав кілька вагомих праць. Він запропонував перенести поняття колірної гармонії з галузі суб'єктивних почуттів у галузь об'єктивних закономірностей. Гармонія – це рівновага, симетрія сил.


Колориметричні кола

29

Рис. 32. Кольорове коло Іттена Теоретик кольору Вільгельм Оствальд запропонував Велике колірне коло, що містить двадцять чотири кольори: лимонно-жовтий, жовтий, золотаво-жовтий, жовто-жовтогарячий, червоно-жовтогарячий, кіноварно-червоний, червоний, кармінночервоний, пурпурно-червоний, пурпурно-фіолетовий, фіолетовий, синьо-фіолетовий, синювато-фіолетовий, ультрамариновий, середньо-синій, синій, волошково-синий, бірюзовий, колір морської хвилі, смарагдово-жовтий, синьо-зелений, середньо-зелений, хлорофіловий, жовто-зелений. Гармонічні сполучення дають два кольори, що лежать навпроти один одного, чи три кольори, розташовані під кутом 60° (Рис. 33).

Рис. 33. Велике колірне коло Оствальда


30

Теорія кольору

Кольорове колесо Ісака Ньютона (1642-1727) було першим, але воно може бути модифіковано – складатися як з кількох кольорів, так і з великої кількості кольорів та відтінків. Найбільш вдалим є коло з 12 рівновіддалених кольорів. Якщо сонячний промінь або білий колір пропустити через призму, то можна побачити різнокольорові промені. Це відбувається внаслідок розкладання білого кольору на складові. Кожен має можливість спостерігати це явище у вигляді веселки після дощу, коли сонячний промінь, проходячи крізь водяну краплю, являв собою на небі спектр хроматичних кольорів. Відомий фізик Ньютон представив його у вигляді колеса, що містить 12 відтінків (Рис. 34). Причому всі вони можуть бути отримані з трьох основних: червоного, жовтого і синього. На колірному колесі вони утворюють рівносторонній трикутник. Ці кольори отримали назву первинних. Їх не можна отримати шляхом змішування будь-яких інших кольорів, тому відпадає необхідність мати в арсеналі велику кількість різнокольорових фарб. Маючи первинні кольори, а також білий і чорний, можна отримати весь спектр необхідних відтінків. Дійсно, нові кольори (помаранчевий, зелений та фіолетовий) виникають у результаті з'єднання червоного з жовтим, жовтого з синім і синього з червоним. Кольорові відтінки розташовані точно на протилежній стороні колеса відносно третього, не задіяного в композиції кольору (Рис. 35).


Колориметричні кола

Рис. 34. Кольорове колесо Ньютона

Рис. 35. Кольорове колесо Ньютона

31


32

Теорія кольору 5. КОЛЬОРОВА ГАРМОНІЯ

Наука про гармонію кольору передбачає класифікацію та визначення динамічної симетрії у кольорових групах. Наука про колір переходить у мистецтво, якщо дизайнер знає, як використовувати колір, у якому відношенні і з якою метою, а також знає, як досягти результату. Коли люди говорять про кольорову гармонію, вони оцінюють враження від взаємодії двох або більше кольорів. При цьому у кожної людини свої власні суб'єктивні переваги про гармонію і дисгармонії. Для більшості колірні поєднання, звані в просторіччі «гармонійними», зазвичай складаються з близьких один до одного тонів або ж з різних кольорів, що мають однакову світлість. Поняття колірної гармонії має перенестися з області суб'єктивних почуттів у галузь об'єктивних закономірностей. Око отримує відчуття рівноваги тільки на основі закону про додаткові кольори. Стану рівноваги відповідає середньо-сірий колір. Один і той же сірий колір можна отримати з чорного і білого або з двох додаткових кольорів, якщо до їх складу входять 3 основні кольори жовтий, червоний і синій в потрібній пропорції, всі колірні поєднання, які не дають нам сірого кольору, за своїм характером стають експресивними або дисгармонійними. Більше того, саме сприйняття кольорів відповідає суб'єктивному смаку. Так, люди, особливо чутливі до синього кольору, будуть розрізняти безліч його відтінків у той час як відтінки червоного, можливо, будуть їм малодоступні. У 1797 р. фізик Румфорд припустив, що кольори є гармонічними в тому випадку, якщо їхня суміш дає білий колір. За законами фізики, колір, змішаний зі своїм додатковим кольором, повинний дати загальну суму всіх кольорів, тобто білий. Фізіологи, зокрема, Евальд Геринг, у результаті досліджень дійшли висновку, що середньо-сірий колір сприймається як психофізичний стан рівноваги: два чи більш кольори є гармонічними, якщо змішування відповідних фарб дає нейтральний сірий колір. Ґете, займаючись теорією кольору, теж зробив аналогічний висновок про сутність колірної гармонії. Інші колірні сполучення, що не дають сірого кольору, мають дисгармонічний, експресивний характер. Багато творів мистецтва побудовані саме в таких колірних гамах. Часто саме в цьому полягає їхній естетичний зміст.


Кольорова гармонія

33

Наявність колірного кола Гете дає наступні рекомендації (Рис. 36): контрастні сполучення дають кольори, розташовані один навпроти іншого (наприклад, Ф и Ж). Розташовані поруч, вони взаємно підсилюють один одного, їхнє сполучення гармонічне; сполучення кольорів, розташованих по кутах основного чи перевернутого трикутника (наприклад, С и Ж), менш гармонійно; сполучення кольорів, розташованих у квадратурі, доцільно для підбора "колірних акордів" у два, три чи чотири кольори (наприклад, СФ і 3, чи ЖО і 3, чи всі разом, чи три з них).

Рис. 36. Колірне коло Гете


34

Теорія кольору

Для створення колірної гармонії важливе кількісне відношення кольорів. Оптимальне кількісне співвідношення Гете вивів на основі світлості основних кольорів. Формула гармонічного співвідношення розмірів колірних плям виглядає так: жовтий : червоний : синій = 3:6:8 Поет та дослідник кольору Вольфганг Гете вивів числові відношення рівноваги кольорів: • Жовтий - 9 • Помаранчевий - 8 • Червоний - 6 • Фіолетовий - 3 • Синій - 4 • Зелений - 6 Звичайно, ці співвідношення приблизні. У колориметричному колі Іттена кольори розташовані так, що діаметрально протилежні кольори дають при змішенні сірий колір, тобто, додаткові кольори. Для двох кольорів колориметричне коло Іттена дозволяє виділити контрастні гармонічні сполучення з пар додаткових кольорів, розташованих один навпроти іншого: синій – жовтогарячий, червоний – зелений, жовтий – фіолетовий (Рис. 37).

Рис. 37. Коло Іттена Якщо розглядати пари кольорів різної світлості, потрібно брати додаткові кольори, один із яких світліше, а інший – темніше спектрального кольору. Наприклад, якщо використовується світлий червоний колір, то для нього підбирається зелений, затемнений у тому ж ступені, як освітлений червоний. У суміжних чвертях колірного кола розташовуються родин-


Кольорова гармонія

35

ні-контрастні кольори. Усього існує чотири групи таких кольорів: жовто-червоний і жовто-зелений (загальний жовтий і додаткові: червоний і зелений); жовто-зелені і синьо-зелені; синьо-зелені і синьо-червоні; синьо-червоні і жовто-червоні. У цих сполученнях один загальний колір і два додаткових. Такі сполучення відрізняються активністю й емоційною складністю. Крім того, гармонічними є сполучення трьох кольорів, зв'язаних рівносторонніми чи рівнобедреними трикутниками (Рис. 38.). Найсильніше гармонічне співзвуччя – жовтий, червоний, синій. Його можна вважати основним. Будь-який рівносторонній трикутник, що з'єднує кольори в колі Іттена, дозволяє вибрати гармонічне колірне сполучення, наприклад: жовтожовтогарячий, червоно-фіолетовий, синьо-зелений.

Рис. 38. Коло Іттена Крім рівностороннього трикутника для вибору гармонічних сполучень можна використовувати рівнобедрений трикутник, основа якого з'єднує кольори, розташовані через один. Це правило легко запам'ятати, якщо виходити з того, що в основі співзвуччя лежать додаткові кольори, тобто, підбираючи гармонічні кольори до жовтого, потрібно знайти його додатковий колір, але замість одного фіолетового варто взяти два кольори, що лежать поруч з ним на колірному колі: синьо-фіолетовий і червоно-фіолетовий..


36

Теорія кольору

Чотири кольори гармоніюють, якщо зв'язані квадратом (жовтий, червоно-жовтогарячий, фіолетовий, синьо-зелений). У цьому випадку в співзвуччі беруть участь дві пари додаткових кольорів, розташованих під кутом 90°. Усього по колу можна вибрати три таких "акорди". Можна взяти дві пари додаткових кольорів, з'єднаних прямокутником. Наприклад, жовтогарячий, червоно-фіолетовий, синьо-фіолетовий, жовто-зелений (Рис. 39).

Рис. 39. Схема вибору співзвуччя чотирьох кольорів за допомогою прямокутників Гармонічно сполучаються кольори, з’єднані трапецією: 2 кольори розташовані поруч, а 2 протилежних – ліворуч і праворуч від їх додаткових кольорів. Наприклад: жовтий, жовтогарячий, синій, червоно-фіолетовий. При такому сполученні кольори прагнуть до симультанної зміни, але сполучення кольорів гармонічне (Рис. 40).

Рис. 40. Схема вибору співзвуччя чотирьох кольорів за допомогою трапеції


Кольорова гармонія

37

Для гармонічного сполучення шести кольорів використовується правильний шестикутник: сполучення основних кольорів (жовтого, фіолетового, жовтогарячого, синього, червоного, зеленого), або змішаних кольорів (жовто-жовтогарячого, синьофіолетового, червоно-жовтогарячого, червоно-фіолетового, жовто-зеленого, синьо-зеленого). Обрані кольори можна освітлювати чи затемнювати, отримуючи нові комбінації. До сполучень із трьох і чотирьох кольорів можна додавати білий і чорний. У цьому випадку будуть створюватися нові 5-ти і 6-ти колірні гармонічні сполучення. Крім викладених правил, при доборі колірних сполучень потрібно використовувати можливості кольорових контрастів (Рис. 41). Можна брати кольори різної світлості і насиченості, холодні і теплі тони, підбирати співвідношення розмірів колірних плям і домогтися найбільш сильного впливу кольору. При цьому розмаїтість варіантів обмежується тільки уявою художника.

Рис.41. Кольорові контрасти Іттен вважав, що суб'єктивні колірні переваги відкривають шлях до пізнання індивідуальних особливостей мислення, почуттів, поведінки. Кожен художник повинний відкрити самого себе, тобто знайти властиве тільки йому тяжіння до певного кольору. Вивчення загальних об'єктивних законів роботи над формою і ко-


38

Теорія кольору

льором повинне йти паралельно з розвитком і зміцненням індивідуальних творчих здібностей. Для визначення гармонічного сполучення різних кольорів можна користуватися колірними (колориметричними) колами, які пропонують різні дослідники теорії кольору. Кольоросприйняття змінюється при сполученні з іншими кольорами і дизайнери користуються цим для впливу на глядача. Якщо звести всі кольорові схеми, можна вивести 6 правил кольорової гармонії, яка базується на первинних та вторинних художніх кольорах: 1. Монохроматичні кольори – відтінки одного кольору. Найбільш спокійна композиція, без акцентів; 2. Близькі кольори – комбінація двох чи більше кольорів, які розміщені по сусідству на кольоровому колі. Ці кольори мають подібну довжину хвилі і це робить композицію легкою для сприйняття; 3. Тріадні кольори – рівномірно віддалені на колі один від одного кольори. Первісні ко��ьори тріади сприймаються різко, вторинні більш м’яко. Тріади, у яких два кольори відносяться до однієї групи, сприймаються легше (ФОЧ); 4. Компліментарні кольори. Кольори розміщені навпроти у кольоровому колі дають найбільш контрастне сполучення. Використання двох протилежних кольорів викликає збудження й активність; 5. Розщеплена схема з трьох кольорів – близька та компліментарна. Використання трьох кольорів (один контрастний супроводжується двома сусідніми за тоном). Це дає пом’якшення контрастності та виникнення цікавих сполучень; 6. Чотири кольори – подвоєні компліментарні. В парі близькі кольори підсилюють дію один одного. Дві пари компліментарних кольорів можуть створювати дуже різкі композиції і дратувати. Головне правило – кольорові плями не можуть бути однакових розмірів. Ефективність застосування теорії кольору при створенні кольорових сполучень у дотриманні тріадних, додаткових, монохромних та інших схем. Дизайнери знають, що контраст посилює колір. Насичені кольори створюють живе враження, білий та чорний змінюють сприйняття інших кольорів. Різні кольорові схеми мають позитивний і негативний аспекти. Наприклад, схеми з близьких кольорів діють заспокійливо, і їх легко скласти, але їм не вистачає акценту


Кольорова гармонія

39

та дії. Розщеплені кольорові схеми (тон та 2 тони поряд із компліментарним) більш складні схеми і здійснюють сильний зоровий вплив, але їх важко збалансувати. Тріадні кольорові схеми (3 рівновіддалені тони) мають менший контраст, ніж компліментарні. Тетрадичні або подвійні додаткові схеми є найбільш різноманітними за своїми властивостями, але і найбільш складними для збалансування. Монохроматичні (набір відтінків одного тону) схеми витончені, але не мають контрасту і маловиразні. Таблиця кольорової гармоніі складається з 12 схем – для кожного кольору кольорового кола. До кожного кольору підібрані монохроматичні, близькі, тріадні та компліментарні. Цю схему можна розширити розщепленою схемою з трьох кольорів та подвоєних компліментарних. Ці зразки можна використовувати як довідковий матеріал у підборі кольорових схем. Нерідко кольорова гармонія є сумішшю основних принципів фізики кольору і естетичних норм і поглядів. Колір. залежно від конкретного сполучення, може осліпити, заспокоїти, привернути увагу, викликати невдоволення, радість, ніжність, агресію. Найбільш поширені такі типи колірних гармоній: двоколірна однотонна; двоколірна контрастна; триколірна однотонна; триколірна однотонно-контрастна; чотириколірна. У більш багатобарвних композиціях випадкові кольори найчастіше викликають строкатість, відчуття тривоги і порушують єдність композиції. З трьох основних кольорів можна отримати будь-який: жовтогарячий шляхом змішування червоного і жовтого, фіолетовий синього з червоним, зеленого - жовтого із синім (у колі вони знаходяться між трьома основними кольорами). У парі основного кольору з додатковим (протилежним у колі), який підсилює його, більш теплий колір визначає перший план, а більш холодний – другий, тобто жовтогарячий на синьо-


40

Теорія кольору

му чудово виділяється, але синій на жовтогарячому виглядає діркою (Рис. 42).

Рис. 42. Поєднання кольорів Якщо довго дивитися на червоний колір, а потім закрити очі, можна побачити зелений колір. Ці досліди проводили з усіма кольорами, і завжди перед закритими очима виникає колір, додатковий до реально побаченого. Свідомість намагається досягти рівноваги колірних образів. Це явище Іттен назвав послідовним контрастом. Якщо взяти кольорові квадрати (наприклад, жовтий, жовтогарячий і червоний) і послідовно накладати на них квадрат меншого розміру ясно-сірого кольору, тоді сірий колір постійно буде змінюватися. На жовтому тлі сірий колір здаватиметься світло-фіолетовим, на жовтогарячому – блакитнуватим, на червоному – зеленим. Це явище називається одночасним (симультанним) контрастом. Іттен робить висновок, що підсвідомо зоровий апарат прагне досягти гармонії, рівноваги, тому в мозку виникають образи додаткових кольорів. Орієнтуючись на 12 щаблів світлості, Гете зіставляє кожному кольору свій коефіцієнт світлості. Для наочності колірна шкала показана поруч із чорно-білою (Рис. 43). Найбільш світлий колір - жовтий, його коефіцієнт - 9. Найтемніший у шкалі Гете фіолетовий, його коефіцієнт - 3. На рівній площі світлі плями виокремлюються більше, ніж темні. Звідси випливає просте правило гармонії: чим світліше колір, тим меншу площу він повинен займати. Іттен пропонує брати колір у пропорції, що обернена його світлості. .Наприклад, світлість жовтого до фіолетового відноситься як 9 до 3. Отже, їх площі мають співвідноситься як 3 до 9. Скорочуючи цей дріб за правилами математики, отримаємо


Кольорова гармонія

41

співвідношення - 1 до 3. Тобто, на одну частину жовтого для створення рівноваги потрібно три частини фіолетового (1 +3 = 4 частини всього). Іншими словами, в площах це співвідношення буде виглядати так: жовтий: фіолетовий = 1 / 4: 3 / 4. Прийнято вважати, що сума додаткових кольорів дає білий колір. Таким чином, якщо скласти додаткові кольори (помаранчевий + синій = 8 +4, жовтий + Фіолетовий = 3 +9, зелений + червоний = 6 +6), ми завжди отримаємо максимум світлості за Гете цифру 12.

Рис.43. Світлість кольорів за Гете На підставі отриманих співвідношень у площах можна побудувати колірне коло. Випадково чи закономірно, але сума всіх коефіцієнтів з системи Гете дає число 36. Оскільки коло - це 360 градусів, то я пропоную помножити кожен коефіцієнт на 10 градусів і отримати кут сектора. Вийде, що жовтий займає сектор у 30 градусів, оранжевий - 40, червоний - 60, фіолетовий - 90, синій - 80 і зелений - 60. Усе в сумі - 360 градусів. Якщо ж перевірити співвідношення Гете на комп'ютері, то вийдуть трохи інші пропорції. За дванадцятибальною шкалою світлості, де 12 - білий, а 0 - чорний, вийдуть наступні пропорції: жовтий - 10, помаранчевий - 6,5, червоний - 4,5, фіолетовий - 3,5, синій - 3, зелений - 5. Результати дуже близькі до досліджень Гете, хоч і з помітною розбіжністю. Але оскільки невідомо, які


42

Теорія кольору

саме кольори служили для Гете еталонами, не варто оскаржувати його правоту.

Щоб отримати площі квітів кольорів, обернену їх світлості, можна просто відняти їх світлість від максимуму. Так ми отримаємо наступні коефіцієнти для площі квітів: • Жовтий: 12-9 =3 • Оранжевий: 12-8 =4 • Червоний: 12-6 =6 • Фіолетовий: 12-3 =9 • Синій: 12-4 =8 • Зелений: 12-6 =6 Ці коефіцієнти дають нам співмірні зв’язки між квітами. • Жовтий: фіолетовий = 3:9 • Червоний: фіолетовий = 6:9 • Синій: зелений = 8:6 • Зелений: червоний = 6:6 (тобто, площа обох колірних плям однакова в силу рівній світлості обох кольорів)

Іттен. Гармонічне колірне коло

Виведені співвідношення між квітами справедливі лише в разі чистих насичених кольорів. Зміниться колір (за відтінком або за насиченістю) - зміниться і його пропорція в рівноважній композиції.


Кольорова гармонія

43

Рис. 44. Рівновага кольорів за Іттеном Відношення між первинними та вторинними кольорами на площині: • • •

1/4 жовтого - 3/4 фіолетового, 1/3 помаранчевого - 2/3 синього, 1/2 червоного - 1/2 зеленого.


44

Теорія кольору Завдання:

• Підготувати презентацію «Вчення про колір Й. Іттена». • Підготувати презентацію «Німецька школа дизайну Баухауз». • Підготувати презентацію «Характеристики кольору відповідно до вчення про колір Й. Ґете». • Дібрати приклади на всі положення кольорової гармонії. • Провести дослідження журналу на задану тему — основний колір і його сполучення. Пояснити вплив кольорових сполучень на цільову аудиторію. • Створити кілька реклам, щоб продемонструвати зв’язок: мода, стиль, культура, колір. Врахувати: культурні та національні фактори, музику, економіку, сучасну політику, комерційні потреби, природу та екологію, психологічний вплив кольору. • Підібрати приклади реклами всіх основних кольорів та їх відтінків (по 10-15 кожного кольору) • Підібрати приклади застосування протилежних кольорів Додаткові роботи 1. Завдання: підібрати приклади застосування засобів і принципів дизайну через колір (8 правило) 2. Колір в історичному контексті 3. Колір як бренд 4. Вплив ... кольору на людину – вигляді презентації -100200 слайдів 5. Фірмовий стиль та дизайн продукції – презентація на 100-200 слайдів 6. Кольори за гендерними та віковими ознаками – чоловіки, жінки, діти. молодь, похилого віку 7. Підібрати композиції за тематикою – колір та тематика 8. Колір як культурний символ (для певної країни) 9. Колір і політика 10. Як виникає мода на колір 11. Колір і форма об’єктів Контрольна робота: створити рекламу взуття, наукового тренінгу, політичної партії використовуючи 2 кольори (однакових), наприклад, чорний та зелений


Рекомендована література Основна: 1. Гармония цвета. Справочник / Сборник упражнений по созданию цветовых комбинаций. – М.: Астрель-Аст, 2003. – 120 с. 2. Мориока А., Стоун Т. Дизайн цвета: практикум / Практическое руководство по применению цвета в графическом дизайне. – М.: РИП-холдинг, 2006. – 240 с. 3. Самара Т. Типографика цвета. Практикум. – М.: Rockport, – 256 с. 4. Шевченко В. Е. Видавнича марка (логотип) як показник стилю друкованого видання: Текст лекції для студентів Інституту журналістики. – К.: Інститут журналістики, 2003. – 32 с. 5. Шевченко В. Е. Роль інтерпретації інформації графічними засобами в періодичних виданнях // Культура народов причерноморья. – 2004. – № 49. – Том 2. – С. 98-100. Додаткова: 6. Агазаде Н.В., Кульгавин Л.М. Опыт использования цветового теста Люшера при исследовании психических больных //Психопатии и психопатоподобные состояния в судебнопсихиатрической практике. - М., 1982. - с. 146-150. 7. Адамов Е. Б. Рукопись – художественный редактор – книга: Опыт художественного редактирования изданий. – М.: Книга, 1985. – 295 с. 8. Базыма Борис Алексеевич. Цвет и психика. - Харьков, 2001. 9. Буковецкая О. А. Дизайн текста: Шрифт, эффекты, цвет. – 2-е изд., испр. – М.: ДМК, 2000. – 304 с. 10. В’юник А. Мистецтво оформлення видань КиєвоПечерської лаври XVII – XVIII ст. // Друкарство. – 2000. – № 2. – С. 16-19. 11. Валуєнко Б. В. Специфіка оформлення книжкових оправ. – К.: Час, 1990. – 48 с. 12. Глазычев В. Л. О дизайне. Очерки по теории и практике дизайна на Западе. – М., 1970. 13. Гончарова Н. А. Композиция и архитектоника книги // Книга как художественный предмет. – М., 1990. – Ч. 2: Формат. Цвет. Конструкция. Композиция.


14. Юрьев Ф. И. Цвет в искусстве книги. – К.: Вища школа. Вид-во при Київ. ун-ті; 1987. – 246 с. 15. Яцюк О. Г., Романычева Э. Т. Компьютерные технологии в дизайне. Эффективная реклама. – СПб.: БХВ-Петербург, 2001. – 432 с., ил.


Колористика