новини і оголошення
№41(493) 9 жовтня 2014 року Ще навесні 95-річний Іван Сенько з села Чудівка тримав двох кіз, яких сам доїв та власноруч заготовляв для них сіно. Будучи членом партії з 1941 року, він вважає, що найкраще життя було не за Сталіна чи Брежнєва, а ще з рік тому. Адже і в магазинах було повно товарів, і війни ще не було. Село Чудівка (Грабівської сільради в Ріпкинському районі) розташоване за півкілометра від автошляху Ріпки – Радуль. Зараз у Чудівці півтора десятки жилих дворів. Село почало вимирати так давно, що між кількома його кутками вже встиг вирости ліс. Скажімо, нинішня лісова дорога була колись сільською вулицею. На її початку селяни ховали померлих родичів, про що свідчить невеличке кладовище зі старими дерев’яними хрестами.
Син віруючої та чаклуна Корінний чудівець Іван Сенько народився ще у часи Громадянської війни, у 1919 році. Його батьки – неграмотні селяни з Грабова, що за 10 км від Чудівки. Побравшись, вони почали жити власною родиною на новому місці. Спочатку в них народилися три доньки, а останнім на світ з’явився син Іван. – Моя мати була дуже божественна, – говорить дід Іван про набожність матері, сидячи під променями теплого осіннього сонця біля власної хати. – Вона знала про всі свята і неухильно виконувала всі обряди. Змушувала це робити і дітей. Якщо ж уночі був грім, вона будила всіх дітей, змушувала ставати на коліна перед іконою та молитися.
(Продовження на 9-й стор.)
«Чудны дела Твои…» І при живих батьках народжуються діти-сироти
с.2
Бідні люди щедріші за багатіїв. Але й серед останніх є справжні благодійники
с.4
Не валити до основи, а зробити цікавішим
Удар з тилу
с.4
с.9 Інваліда били, а всі стояли і дивилися
с.7
с.8