чає склад земель фермерського господарства, до яких відносить: 1) земельну ділянку, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; 2) земельні ділянки, що належать громадянам – членам фермерського господарства на праві приватної власності; 3) земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди. При цьому Закон передбачає, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, фермерське господарство здійснює в силу закону – без укладення договору оренди чи іншого правочину. Стаття 13 Закону гласить, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Крім того, членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. При цьому земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю). Проте такого права не мають ті члени фермерського господарства, які раніше набули право на земельну частку (пай).
92
мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса, а громадянину-фермеру – право реєстрації місця постійного проживання. Відокремленою фермерською садибою є та частина наданої громадянину за межами населеного пункту для ведення фермерського господарства земельної ділянки, на якій громадяни, що ведуть фермерське господарство, розміщують житловий будинок, господарсько-побутові будівлі, наземні і підземні комунікації, багаторічні насадження (сад чи виноградник). Для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству може бути надана за рахунок бюджету допомога на будівництво під’їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем.
40. ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 10 ГРУДНЯ 2003 РОКУ № 1908 «ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ МІНІМАЛЬНИХ РОЗМІРІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК, ЯКІ УТВОРЮЮТЬСЯ В РЕЗУЛЬТАТІ ПОДІЛУ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ФЕРМЕРСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА, ЩО УСПАДКОВУЄТЬСЯ»
Нарешті, стаття 13 Закону надає громадянам України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.
Прийнята на виконання статті 23 Закону України «Про фермерське господарство». Набрала чинності 10 грудня 2003 року.
Стаття 5 Закону надає громадянам, які створили фермерське господарство, право облаштувати житло в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Однак у ряді випадків фермерське господарство може використовувати земельні ділянки, які розташовані далеко за межами населеного пункту – місця проживання його голови (членів). Тому якщо житло членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони
Метою Постанови є затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які можуть утворюватися в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується двома чи більше спадкоємцями глави (члена) фермерського господарства. Зазначені мінімальні розміри визначені з урахуванням землезабезпеченості різних регіонів (областей) України і становлять: Автономна Республіка Крим – 5 га, Вінницька область – 3 га, Волинська область – 3 га, Дніпропетровська область – 6 га, Донецька область – 6 га, Житомирська область – 4
Становлення і розвиток земельного законодавства України у ХХ – на початку ХХІ століття
Науково-практичний посібник для суддів та кандидатів на посаду судді
93