Issuu on Google+

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет соціальних наук і соціальних технологій   Кафедра Могилянська школа журналістики

Напрям підготовки 0303 Журналістика

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА на тему: Образ України у журналі “National Geographic” Виконав(ла)

_____________________ Шевченко Наталія Миколаївна (підпис)

(прізвище, ім я, по-батькові)

Науковий керівник Дейниченко Р. А.,

старший викладач

(науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ініціали)

Робота допущена до захисту 14.05.2012р. ______________ Є.М.Федченко

Київ – 2012


2

ЗМІСТ ВСТУП..................................................................................................................... 3 РОЗДІЛ І. NATIONAL GEOGRAPHIC ТА ОБРАЗ «ІНШОГО» ................. 7 1.1.Загальні відомості про National Geographic Society ................................... 7 1.1.1. Історія National Geographic Society....................................................... 8 1.1.2. Сучасність National Geographic Society ............................................... 9 1.1.3. National Geographic в Україні.............................................................. 10 1.2. Образ «іншого» та медії ............................................................................. 11 1.3. Образ іншого у National Geographic Society ............................................ 20 1.3.1. Конструювання образу іншого у National Geographic Society......... 20 1.3.2. Образ України створений National Geographic ................................. 25 Розділ ІІ. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ............................................... 26 2.1. Перший етап дослідження: контент-аналіз.............................................. 26 2.1.1. Основні поняття контент-аналізу ....................................................... 26 2.1.2. Історія контент-аналізу........................................................................ 27 2.1.3. Метод контент-аналізу ............................................................................ 29 2.2. Другий етап дослідження: візуальний метод........................................... 33 2.2.1. Візуальний метод як метод дослідження фотографій ...................... 33 2.2.2. Фотографія як документ ...................................................................... 34 2.2.3. Кількісно-якісний візуальній метод ................................................... 36 РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ................................................. 42 3.1. Якісно-кількісний контент-аналіз статтей про Україну журналу National Geographic ............................................................................................ 42 3.1.1. Російсько-українські відносини у Криму .......................................... 42 3.1.2. Катастрофа на Чорнобилі .................................................................... 48 3.1.3. Україна, що розвивається .................................................................... 52 3.2. Якісно-кількісний візуальний метод аналізу фотографій. ..................... 60 3.2.1. Фотографії як окремий наратив.......................................................... 60 3.2.2.Динаміка появи різних образів відповідно до років виходу матеріалів ........................................................................................................ 61 ВИСНОВКИ ......................................................................................................... 65 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................................. 69


3

ВСТУП Журнал National Geographic у багатьох асоціюється красивими фотографіями природи, цікавими розповідями про різні народи та правдивістю й добротністю даних. Якщо щось написано у цьому журналі, то це беззаперечна правда, яка не підлягає критиці. Проте, медіа дослідники ставлять під питання таке некритичне ставлення до матеріалів цього журналу. Вони стверджують, що це потужна машина пропаганди США, яка завдяки своїй впливовості та загальносвітовому поширенню успішно створює образ «іншого» в американців, сприяє формуванню їхньої ідентичності й патріотизму та поширює американський погляд на речі по всьому світу. Роль медій у пропаганді та формуванні ідентичності й образу «іншого» не можна недооцінювати. Не даремно ЗМК називають четвертою владою. За час свого існування в людській історії медії встигли здобути славу авторитетних джерел інформації, на які можна покластись. Якщо чогось немає в ЗМК, значить його не існує. Прикладом для цього може слугувати історія восьмирічної дівчинки, яка написала редактору впливової на той час газети “New York's Sun”. Вона питала, чи існує Санта Клаус, бо їй тато сказав, що якщо про нього написано у газеті, то він існує. Звичайно, таке сприйняття ЗМК споживачами завжди намагались використати на свою користь влада й впливові люди. Існує чимало теорій як ліберальних, так і марксистських, які називають ті чи інші причини, чому та чи інша інформація потрапляє чи не потрапляє до медій. Крім того дослідники вивчають як та чи інша інформація представлена у ЗМК й який вплив вона має на аудиторію. Дослідження медій тривають вже більше ста років, протягом цього періоду одні теорії розвивались, інші критикувались й не підтверджувались, але попри це, факт залишається фактом – ЗМК мають значний вплив на людську свідомість й сприйняття світу. National Geographic у цьому не виключення, а скоріше яскравий приклад.


4

Метою нашого дослідження є вивчення образу України у західних ЗМК на прикладі журналу National Geographic. Відповідно до мети ми поставили собі такі завдання: 1.

визначити, які присвячені Україні теми з’являються на сторінках журналу National Geographic,

2.

на що звертають увагу журналісти й фотографи журналу National Geographic під час написання матеріалів про Україну,

3.

визначити, який образ України вони формують на сторінках журналу,

4.

вивчити, чи використовують вони антирадянську риторику під час підготовки матеріалів,

5.

визначити, чи змальовують журналісти й фотографи Україну як країну Третього світу, яка йде від радянського минулого до модернізованого майбутнього. Наразі National Geographic – це велика медіа імперія, яка виробляє не

тільки журнал National Geographic, а й має низку різних додаткових проектів як то National Geographic Travel та ін. Крім того, Національне географічне товариство має свій канал та видає книжки й іншу супутню медіа продукцію. Проте ми обмежились лише дослідженням лише журналу National Geographic як найбільш тривалого проекту, який видається з 1888 року, оскільки це дає можливість дослідити динаміку зміни ставлення іноземних ЗМК й влади США до України. Оскільки перша велика стаття присвячена Україні з’являється у журналі у 1979 році, а найновіший на сьогодні матеріал датується 2011 роком, то хронологічні рамки нашого дослідження охоплюють матеріали, опубліковані з 1979 по 2011 роки. Об’єктом даного дослідження є тексти й фотографії англомовного журналу National Geographic, а предметом – те, який образ України формують журналісти й фотографи National Geographic на сторінках журналу. Методологія. Оскільки одним з об’єктів даного дослідження є медіа текст, то для його аналізу ми використовували найбільш ефективний з практичних методів – кількісно-якісний контент-аналіз. Використовуючи цей


5

метод нам вдалось визначити який образ України формується на сторінках журналу National Geographic. За допомогою ще одного методу, подібного до контент-аналізу, але вже візуальних об’єктів – візуального методу, ми вивчали фотографії, що ілюстрували статті журналу. Завдяки цьому методу ми визначили зв’язок візуальних зображень з текстом, а також їхній вклад на формування образу України на сторінках журналу. Актуальність теми. Актуальність теми полягає в декількох аспектах. По-перше, враховуючи те, що американська версія National Geographic має тираж 8,5 мільйонів екземплярів, й що 40% англомовні екземпляри читають іноземні споживачі (не американці), можна визначити, який образ України сформувався

у

половини

освіченого

населення

світу,

яке

вважає

досліджуваний журнал дуже надійним джерелом інформації. По-друге, не можна не враховувати той аспект, що вивчаючи образ нашої держави, можна зрозуміти які прогалини існують у презентуванні Україною себе на міжнародній арені. Зокрема, як туристичної держави. Адже, в епоху глобального переміщення туризм стає значною часткою бюджету багатьох країн. Україна також повинна подивитись на себе зі сторони й визначити потрібні кроки для створення позитивного образу себе в очах іноземців. Аналіз статтей журналу National Geographic буде в цьому незамінним. Ступінь наукової розробки теми. Аналізу образу України в іноземних ЗМК майже немає. А ті, що є в основному стосуються досліджень такого в російських медіах. Сприйняттю України на Заході присвячені в більшості історичні та культурологічні праці. Серед них можна назвати ґрунтовну роботу Федорченка В. К., Дьорової Т.А. «Історія туризму в Україні», які в першому розділі досліджують як описували Україну іноземні мандрівники [73]. Деякі українські дипломати вивчали процес формування іміджу України

в

конкретній

країні.

Зокрема,

член-кореспондент

НАНУ,


6

Надзвичайний і Повноважний посол України в Італійській Республіці В.Євтух та другий секретар Посольства України в Італії В.Саблук у 1999 р. проаналізували принципи висвітлення української тематики у ЗМК Італії [61]. Найбільш ґрунтовне на даний момент дослідження іміджу України у західних ЗМК, зокрема, у друкованій пресі Великої Британії та США провела Бойко О. В. Вона зробила висновок, що Україна в іноземних медіах представлена здебільшого негативно, а позитивні сторони українського життя представлені поодиноко або просто замовчуються [61]. Проте, до вибірки цього дослідження не входив журнал National Geographic. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків, у яких представлені таблиці та графіки, отримані в результаті застосування контент-аналізу та візуального методу. У першому розділі представлена історія створення та фо��мування об’єкту дослідження – журналу National Geographic, розглядається саме поняття образу «іншого» та створення його на сторінках досліджуваного журналу. У другому розділі розглядається теоретична основа методів дослідження – контент-аналізу та візуального методу. У третьому розділі ми представили аналіз результатів нашого дослідження.


7

РОЗДІЛ І. NATIONAL GEOGRAPHIC ТА ОБРАЗ «ІНШОГО» 1.1.Загальні відомості про National Geographic Society National Geographic Society (Національне географічне товариство) – це найбільша неприбуткова наукова та освітня організація у світі.

Штаб-

квартира National Geographic Society розміщена у Вашингтоні. Інтереси товариства поширюються на географію, археологію, природничі науки, сприяння збереженню довкілля та історії та вивчення культури та історії . Історична місія географічного товариства полягає у підвищені й поширені знань з географії за допомогою сприяння збереженню світових культурних, історичних та природних ресурсів [36]. Аудиторія National Geographic Society сягає 280 мільйонів людей щомісяця. Це споживачі п’яти журналів товариства, каналу National Geographic, телевізійних документальних фільмів, радіопрограм, книжок, відео і DVD, карт та інтерактивних медій. Товариство фінансувало і фінансує 7500 науково-розвідувальних проектів і підтримує навчальну програму, що бореться з неосвіченістю у географії [37]. Серед дослідників, які проводили свої експедиції під егідою National Geographic Society є загальновідомі особистості. Географічне товариство допомогло Пірі досягти Північного полюсу, Берду пролетіти над Південним полюсом, Кусто досліджувати моря, Лікі знайти сліди нашого минулого у Африці та Джейн Гудолл вивчати життя шимпанзе [26]. Товариством керують 23 члени опікунської ради, що складається з групи

видатних

освітян,

провідних

бізнес

керівників,

колишніх

представників уряду та природоохоронців. Починаючи з березня 1998 року президентом і генеральним директором географічного товариства є Джон Фейні, з 1987 віце-президент та редактор Гілберт Мелвіл Гросвенор [26,36].


8

1.1.1. Історія National Geographic Society National Geographic Society було створене 27 січня 1888 року 33-ма провідними суспільними лідерами США. Першим президентом товариства став Гардінер Грін Губард, прийомний тато та фінансовий опікун Олександра Грехема Белла і перший президент телефонної компанії Белла [26,36]. Перший журнал був виданий у жовтні 1988 року. Спершу він публікувався волонтерами, що працювали на пів ставки. Номери видавались нерегулярно, поки 1896 році не почали публікуватись щорічно [26]. Перші випуски були короткі, технічні та нецікаві з простими червоно-коричневими обкладинками. Типовими ранніми темами, що висвітлювались на сторінках журналу, були геологія, метереологія, океанологія та історія досліджень. Продажі були мінімальними [26]. У 1897 році зі смертю Губарда президентом National Geographic Society обирають Олесандра Грехем Белла [52]. Йому перейшло у спадок товариство з

1000

членами

(для

порівняння,

наразі

членство

Національного

географічного товариства мають 8,5 мільйонів людей по всьому світу [37]) та порожньою скарбницею. Найбільшим досягненням Белла була ставка на членство у товаристві аніж на продаж і підписку та винаймання на позицію головного редактора 23-х річного шкільного вчителя Гілберта Гросвенора [26]. За рік кількість членів Національного географічного товариства зросло до 2000 осіб. Статті почали писатись у цікавій для читача манері та на загальні теми. У 1905 році Гросвенор робить безпрецедентний крок. Він заповнює 11 сторінок випуску фотографіями. Це був репортаж про Тібет з експедиції російських сходознавців Гомбожаба Цибікова та Овше Норзунова [37]. У наступні роки 50 відсотків журналу займають світлини. У 1910 році на 24 сторінках з’являються перші кольорові серії фото (зроблені за допомогою кольорових пластин) про Корею та Китай. Це була найбільша колекція кольорових фотографій, що до того коли-небудь публікувались в


9

одному випуску. У 1916 році

товариство

стало піонером у кольоровій

фотографії з природніми кольорами, започатковуючи традицію бути «першовідкривачами» фотографії, куди входять перші кольорові фото життя Арктики, підводного світу та стратосфери [26]. У 1920 році тираж National Geographic Magazine досяг 750 тисяч екземплярів [43]. 1.1.2. Сучасність National Geographic Society Новим етапом розвитку National Geographic Society став прихід на посаду президента товариства у 1998 році Джона Фейні колишнього генерального директора Time Life Inc – мультимедійної компанії, що займається продукуванням та продажем книжок, музики, відео та програм телебачення [26,49]. У 2004 році Джон Фейні змінює місію зі зазначеної вище «Підвищувати й поширювати знання з географії за допомогою сприяння збереженню світових культурних, історичних та природних ресурсів» на «Надихати людей піклуватись про планету» [38]. Він також запроваджує нову посаду з Інтернет маркетингу, покликану координувати Інтернет пропозиції, поширюючись на різні підрозділи товариства, об’єднати розрізненні

спроби

розсилок

у

згуртовану

Інтернет

стратегію,

використовуючи стосунки географічного товариства з передплатниками [49]. У 2007 році Національне географічне товариство організувало Global Media group (Глобальну медіа групу), в яку ввійшли журнали, видавництво книжок, цифрові медіа, карти та фільмовий, телевізійний, музичний, радіо відділи [37,49]. Наразі товариство робить ставку на Інтернет, фільми, телебачення, кабельне програмування. В той же час, прибутки від передплати журналів значно спадають. За десять років вони знизились від 284 мільйонів у 1999 до 211 мільйонів доларів 2009 році. Зміни зачепили й ту частину National Geographic Society, завдяки якій товариство стало найбільш відомим. Мова йде про фотографів. Тепер журнал Національного географічного товариства


10

не має штатних фотографів. Керівництво журналу працює з ними як з фрілансерами на основі контракту [39]. 1.1.3. National Geographic в Україні Журнал National Geographic видається тридцять однією мовою [36], проте, україномовної версії серед них немає. Після Помаранчевої революції, компанія «Національний книжковий проект» купила ліцензію на видання National Geographic Україна. Проте, як повідомляється, власної редакції у цього проекту не було, і він фактично дублював російськомовну версію. Тому, через малі рекламні надходження, журнал закрили [45]. У 2008 році була спроба відновити випуск журналу. Тоді власником ліцензії стала агенція Sanoma Magazines Ukraine, а про плани відновлення видання журналу говорилось під час зустрічі тодішнього міністра закордонних справ України Володимира Огризка Інституту

археологічної

(США) Робертом географічного

океанографії

Баллардом та товариства

[62].

Університету

представниками Планувалось,

з директором Род

Айленду

Національного що

головним

редактором української версії стане Ольга Крижановська, яка до того очолювала суспільно-політичний вісник «Новинар» [67]. Проте, як стверджувала, гендиректор Sanoma Magazines Ukraine Юлія Стефанишина, рекламодавці не були готові платити за рекламу у National Geographic Україна такі суми, щоб можна було видавати журнал. У 2010 Sanoma Magazines Ukraine остаточно відмовилось від видання української версії National Geographic [45].


11

1.2. Образ «іншого» та медії Однією з найбільш впливових і живучих тем у культурологічних дослідженнях є тема репрезентації «іншого». Це стосується цілої плеяди теоретичних досліджень та статей стосовно того як «наша» ідентичність визначена

дистанціюванням

нас

самих

від

деякого

іншого,

який

сприймається й передбачається, який відрізняється від нас етнічно, расово, класово і національно [17]. Братлінгер [6:3], наприклад, назвав це основним «уроком», який мають запропонувати культурологічні дослідження: «Для розуміння нас самих, дискурси про «іншого» – всіх інших – це те, про що нам найбільше треба почути». Холл [21:18] звертається до культурологічної науки з проханням «мобілізувати все, що можна знайти з точки зору інтелектуальних ресурсів, щоб зрозуміти, що робить наші життя і суспільства такими серйозно й глибоко негуманними у намаганні жити з різноманіттям». Представлення

іншого

стосуються

різних

аспектів

нашого

повсякденного життя. В цій роботі ми будемо досліджувати представлення української нації американськими ЗМК, конкретніше, журналом National Geographic. Проте, спочатку треба розібратись з такими поняттями як нація й національна ідентичність. Відповідно до Баірнера

[3:2],

«нація сама по собі найбільш

дискутований концепт у сучасній соціальній й політичній думці». Теоретично немає чіткого консенсусу стосовно розуміння «нації» чи «національності». Чи може національність бути досягнута за допомогою адоптації місцевих звичаїв, соціальних характеристик й правового становища чи її можна отримати тільки при народжені? Існують дві основні теоретичні школи, які представляють дискурси про національні ідентичності, їхню стабільність та розриви, ресурси для конструювання та їхній вплив на політичну поведінку як основний поштовх для їхніх дослідницьких питань. Проте, ці школи досліджують дискурси


12

ідентичності по-різному. Одна школа ставить під питання етику і національну ідентичність у порівняльній політиці, в той час як інша використовує конструктивістський метод у сфері міжнародних віднос��н [34]. Література з етнічної ідентичності привертає нашу увагу до стабільних елементів дискурсів та наративів стосовно національної та етнічної ідентичності. Не зважаючи на те, що на практиці етнічність може бути гнучкою та ситуативною, етикетування та опис визначених груп у медіа чи літературі прямує до продукування стабільних історичних репрезентацій і увічнення старих стереотипів. Для прикладу, етичні маркери Барта [4] чи культурні характеристика роз’єднують дискретні етнічні та національні групи та підсилюють їхні відмінності від інших. Ця тема підсилена численними подальшими дослідженнями стосовно конструювання етнічної ідентичності. Звичайно, створення фіксованих кордонів між етнічними групами є результатом трансформації цих відмінностей з нестабільних та текучих у стабільні, повторювані та навіть жорсткі репрезентації [34]. Проте, публічний дискурс стосовно етнічності та етнічних маркерів не тільки важливі самі по собі. Конструктивісти, які зацікавлені у «соціальних механізмах, завдяки яким конкретний агент набуває ідентичності й інтересів» аналізують публічні дискурси, тому що останні «формують людські думки, погляди на світ та цілі на більш чи менш несвідомому рівні,… впливаючи на їхній більш свідомий вибір» [31:47]. Хоф [27:3] повторює цей пункт, коли «концентрується на рутині, повторюваності, звичці, споживанні та щоденності». Іншими словами, «корпоративна» ідентичність за термінологією Вендта [55:50–51] складає ресурс для державних, національних інтересів та відповідно, їхню зовнішню політику. І поки створювачі політики використовують образи інших міжнародних акторів, міжнародних (білатеральних) відносин і роль їхньої рідної країни у цих відносинах, у прибуваючих міжнародних рішеннях, масова публіка також покладається на них, формуючи міжнародні ставлення та преваги [34].


13

Проникнення масмедій у щоденне життя у двадцятому сторіччі підштовхнуло наукові дослідження в різних сферах й дослідників спробувати відповісти чи феномен масмедій змінив форму знань, культури й соціального життя. Масмедії тривалий час вважалися достовірними передавачами реальності (концепція медіа об’єктивності) і від цієї достовірності, особливо у телевізійному просторі йде суспільна впевненість у медіах. Маршал Маклюен, канадський дослідник впливу медій у своїй праці “Understanding Media: The Extensions of Man” [35] висловлює думку, що медіа чинять сильний соціальний і культурний вплив на суспільство. Це визначається їхньою здатністю досягати широкої аудиторії сильним і впливовим повідомленням. Форма, яка втілює медіа, створює симбіотичні відносини за допомогою яких впливає на те, як повідомлення сприймається [12]. Проте, процес створення медіа образів дуже складний. Він включає організацію, вибірку, акцентування та видаляння конкретних аспектів реальності через визначення, репрезентацію та використання стереотипів і також завдяки великому впливу економіки, соціальних та ідеологічних факторів. Герман і Чомський, зокрема, називають п’ять новинних фільтрів (останній ми взяли як теоретичне підґрунтя для нашого дослідження): 1. концентрація власності медіа компаній, багатство власників та орієнтація на прибуток; 2. реклама як головне джерело прибутку ЗМК; 3. те, на скільки ЗМІ покладаються на урядові джерела, а також на джерела від бізнесу та експертів, підгодовуваних агентами влади; 4. медіа критика, як спосіб дисциплінувати ЗМІ; 5. «антикомунізм» як національна релігія та механізм контролю [24]. Медіа нав’язали себе як одні з ключових агентів практично всіх політичних й культурних змін. Медіа говорять по сусідству, створюючи враження, що звертаються до когось тісно пов’язаного, що створює ілюзію близького контакту.


14

Наташа Сіменовіч говорить, що питання ролі медіа у формуванні загальної європейської ідентичності, наприклад, виступає вирішальним для розуміння процесу, який пояснює формування ідентичності [50]. Вже на початку дев’ятнадцятого сторіччя було показано, що масмедії були сильними, бо вони представляли новий уряд, тих, хто приймає рішення, хто структурував світові події і формував засадничі образи реальності [18]. Медії пропонують багато форм ідентичності. Однією з характеристик європейської ідентичності – це те, що європейська ідентичність продовжує змінюватись і медії мають сильні аргументи для цього процесу [50]. Маклюеєн підміняє слово “message” (повідомлення) на “massage” (Mass Age), яке можна розшифрувати як еру масових комунікацій. «Стикаючись з інформаційними перенавантаженнями, ми не маємо іншої альтернативи окрім сприйняття за зразками – стереотипами» [35:249]. Стереотип (від дав.-грець. στερεός – твердий, об'ємний і τύπος – «відбиток») – усталене ставлення до подій чи явищ, вироблене на основі порівняння їх з внутрішніми ідеалами. Таким чином, якщо медії формують внутрішні ідеали, значить вони ж

і формують те, як саме суспільство

сприйматиме реальність. Вони ж і створюють поділ цієї реальності на певні категорії, образи, групи [72]. Соціальна група – це сукупність індивідів, що взаємодіють певним чином на основі сподівань кожного члена групи, що розділяються, відносно інших. Відносини між цими соціальними групами – важливa формa вияву соціальних тривалих, сталих, системних, оновлюваних, різноманітних за змістом зв'язків. Вони є відносинами схожості й відмінності, рівності й нерівності між окремими людьми та їх групами та розкривають взаємини між людьми, які перебувають на різних соціальних позиціях. Основою соціальних відносин є соціальні зв'язки, які об'єднують індивідів, групи та інші елементи суспільства у функціональне ціле. Відносини абсолютної рівності неможливі, провідними виступають відносини соціальної нерівності. Тому тут йдеться про складну діалектику


15

рівності й нерівності між людьми у межах соціальної структури суспільства [72]. Стюарт Холл стверджує, що стереотипізація – це частина підтримання соціального та символічного порядку. Це інструмент для створення символічного кордону між нормальним і девіантним, нормальним й патологічним, прийнятним й неприйнятним, тим, що належить й тим, що не належить, тобто, «іншим». Стереотипізація – це редукція до декількох очевидних ознак, затверджених у природі (наприклад, афро, плаский ніс, великі губи для чорних у коміксах) [21]. Стереотипізація полегшує процес зв’язування, пов’язування разом всіх, хто є «нормальними» в уявну групу й надсилає символічне виселення усім «іншим», хто хоч якось відрізняється [21]. Хто встановлює стандарти й хто відповідальний за ці стереотипи? Відповідно до Грамші стереотип – це прагнення до гегемонії. Гегемонія – це політична, економічна, ідеологічна або культурна влада, яку провадять домінантні групи над іншими групами без явної згоди останніх. Відповідно, бажання керуючої групи – створити нормальність. Керуюча група фактично має владу (не фізично владу), але в основному владу представляти когось або щось на відповідний манер, який збігається з режимом репрезентації. Наприклад, ми зараз живемо у світі Західної гегемонії, де західники мають силу стеретипізувати Схід (араби їздять на верблюдах, терористи, живуть у пустелі…) [19]. Загалом, «інший» – це хтось інакший, і різниця доволі переконлива тема в області репрезентації. Стюарт Холл пише, що раса фактично визнається найбільш значимою темою у американському житті й часі й це має корені у різних способах репрезентації: рекламі, яка використовує чорношкірих моделей, газети пишуть про імміграцію, расистські атаки чи міську злочинність, фільми й журнали, які мають справу з «расою» та етнікою як визначальні теми [21].


16

Англійський соціолог Кейт Фокс стверджує, що у поділі соціальних груп є маркери ідентичності. Це вид вираження того, ким є певний індивід, його приналежності до певної групи [56]. Маркери ідентичності можуть проявлятися в одязі, поведінці, мові індивіда. Автор «Британської моди очима соціолога», пише, що маркери в одязі можуть допомогти виявити соціальний статус людини, при чому часто соціальний статус і клас можуть ніяк не поєднуватись із її фінансовими можливостями [16]. Поділ на суспільні групи не обходиться без участі медій. Але і цілком їм не належить. Нік Коулдрі, дослідник медіа культури, стверджує, що в медійному суспільстві сила давання окремих імен (naming) соціальній реальності розподілена між засобами масової інформації і споживачами їх продукту. Це створює символічну ієрархію, в якій символічна ж влада зосереджена в медіах. Коулдрі вважає, що ця символічна влада є «влада конструювання реальності», така, що присвоює назви соціальному світу, систематизує його, ділить на категорії. В тому ж числі – на соціальні групи. Цей же дослідник ввів і поняття «віншування» – підкреслення відмінності, інакшості певної групи індивідів [8]. Це може базуватися на відмінностями між людьми, закладених природою, притаманні їм від народження: етнічна належність,

статеві

й

вікові

особливості,

фізичні

можливості,

інтелектуальні здібності та ін.; відмінності між людьми, що виникають у зв'язку з професійними ролями; відмінності між людьми, що зумовлені володінням (власністю, товарами, привілеями та ін.). Ці самі зв’язки можуть як зблизити самих членів групи, так і відділити їх від решти [5]. Тен Ван Дайк теж згадував про символічну владу, яка належить еліті. Під елітою він розумів політиків, журналістів, вчених, письменників. Те, яким чином висвітлюються події може прямо змінити уявлення аудиторії про подію та її дієвців. Зокрема Ван Дайк підкреслює таку владу ЗМК у формуванні «зображення» груп етнічних меншин [9]. В медіах іншування може здійснюватись, наприклад, за допомогою фреймінгу. Роберт Ентман визначає фреймінг як «вибір певних аспектів


17

реальності, акцентування їх у комунікованому тексті, популяризація її таким чином, що підштовхує до певного визначення проблеми, до інтерпретації її причин, до моральної оцінки та можливого її розв’язання» [14]. Фреймінг може здійснюватись за допомогою «новинних рамок» (або первинних рамок - втілюються у ключових словах, метафорах, концепціях, символах та візуальних образах, які підкреслюються у тексті новин), «медіа

пакування»

(центральна

організаційна

ідея

для

розуміння

відповідних подій), «форматування» (перебільшення або применшення елементів зображуваної реальності для більшої чи меншої «видимості»). Тобто це може бути і підбір героїв для медіа повідомлень, і вибір та обсяг коментарів, квотування часу чи площі, тощо. Наприклад, після теракту 11 вересня в американських новинах було присутнє очевидне «іншування» арабської та мусульманської груп [11]. Іншування ісламського світу Едвард Саід називає орієнталізмом. «Орієнталізм – це конструювання ідеального іншого для Європейців» [44]. Саід вирізняє різні типи орієнталізму, які, на його думку, залежать від різних досвідів спілкування зі Сходом. Він говорить, що різниця між англійський й французьким орієнталізмом від американського полягає в тому, що перші дві держави мали колонії на Сході. Натомість американський орієнталізм більш абстрактний й політизований. Саід стверджує, що східний світ демонізуть, при чому показують його наче поза історичних процесів, тобто, наче Схід є чимось сталим, незмінним, а всі народи однаковими. За словами дослідника західні медії на стільки ліниві й залежні від різних економічних чинників, що вони в основному повторюють позицію влади й впливових осіб, для яких Іслам вигідний інструмент для відведення уваги від потреб і проблем у власному суспільстві. Як результат людське обличчя ісламського світу рідко можна знайти . В інтерв’ю Едвард Саід розповідає історію про бомбу в Оклахомі, яку всі американські ЗМК охарактеризували як історію, до якої причетні терористи з Середнього Сходу, хоча виявилось потім, що організатором був


18

місцевий хлопець Маквей [45]. Після написання ряду праць про орієнталізм Едвард Саід стверджує, що наразі ситуація стосовно стереотипізації ісламського світу стала ще гіршою. Стюарт Хол досліджував образ афроамериканців у медіах. Він зробив висновок, що білі люди виявляють себе вищими за рахунок інфантилізації чорношкірого населення. До недавнього часу найбільш поширеним звертанням до афроамериканця було «хлопець» (яке таким і лишилось у ПАР), не залежно від віку адресата. Крім того, дослідник стверджує, що приписування девіантної поведінки чорношкірим людям є підсвідомим намаганням принизити їх через таке саме підсвідоме розуміння фізичної вищості (більша витривалість тіла, сильніша сексуальність) представників цієї раси. Цим дослідник перегукується з деякими феміністичними твердженнями, що приниження жінки було підсвідомим прагненням захиститись від більш розвинених істот (жінок) [21]. Він також пояснює походження та історію домінантного способу сприймання чорних і їхньої репрезентації. Не зважаючи на те, що наразі у штатах намагається це приховати, репертуар стереотипних фігур походить з часів рабства й він, по-суті, нікуди не зник. Американці заявляють, що сприймають чорних як таких, хто нічим не відрізняється від білих. Проте, кожного разу, коли чорну людину репрезентується, його наданалізуть однаково як зі сторони білих, так і зі сторони чорних спільнот. Ми досі сприймаємо чорну мужність й сексуальність як щось повністю відмінне [21]. Проте, конструювання «іншого» відбувається не лише за кольором шкіри. В деяких випадках мова може йти про політичних опонентів, наприклад дві наддержави Радянський Союз та США самостверджувались за рахунок одне одного. Джоан Шарп, наприклад, аналізувала статті у журналі “Reader's Digest”, присвячені СССР. Вона виявила, що через конструювання зовнішнього іншого, Радянського Союз, журнал представляв нормативну картину, яка ідеалізувала та стверджувала американське суспільство [48]. Луіз Апплетон


19

під час аналізу “Saturday Evening Post” виявила, що газета докладалась до конструювання

американської

національної

ідентичності

через

репрезентацію місцевих [1]. Створення

образу

іншого

для

ствердження

самоідентичності

характерне не лише для домінуючих культур. Санг Бай аналізував пресу корейської діаспори в США з метою виявити конструювання власної етнічної ідентичності й створення образу інших культур. Він виявив, що медіа діаспори компенсувала негативні образи своєї етнічної групи у головних медіах

за

рахунок

представлення

власних

груп

як

жертв

інших

расових/етнічних груп. Дослідження медій корейської діаспори показує, що корейці були зазвичай показані як жертви злочинів (переважно вчинені чорними), расової дискримінації (з боку білих), поганих чорноробочих (в основному латиносів) та суперників з бізнесу (в основному стосовно інших азійських американців) [2]. Як висновок «інший» – це захоплююча тема і тому ми використовуємо її в домінантному режимі репрезентації з метою створити бажані й небажані значення. «Інший» досі звертає на себе вашу увагу не залежно від того, чи ви расист, чи ні, тому що «інший» банально відрізняється. Відрізняється від кого? Відрізняється від норм, що керуюча група створила. Це змушує нас замислитись над тим як ми сприймаємо «іншого» на особистому рівні, чи що нас змусили сприймати за норму або відмінність.


20

1.3. Образ іншого у National Geographic Society 1.3.1. Конструювання образу іншого у National Geographic Society Попри свою високу популярність та поважний статус освітнього видання National Geographic не уникнув конструювання образу іншого у своїх матеріалах. Лінда Стіт стверджує, що «National Geographic – це популярна американська культурна ікона і дослідницький журнал, який, з часів свого заснування у 1888 році, не припиняє класифікувати людей світу знову й знову»[51:2]. Журнал географічного товариства досі є базовою складовою домашніх, шкільних та громадських бібліотек американців [51]. Головний редактор журналу Гілберт Гросвенор (з 1899 по 1954) у 1936 році спитав: «Хто зможе визначити культурний вплив від поширення цього впливового, простого для розуміння, гуманізованого та ілюстрованого знання серед мільйона людей … декада за декадою?»[20:123]. Через декілька декад потому науковці прийняли виклик. Більшість дослідників National Geographic переконані, що попри свою вдавану

аполітичність,

товариство

сприяє

поширенню

північноамериканського імперіалізму [28,29,30,43,59]. Національне географічне товариство було створено якраз у період вступу США у Західноєвропейський імперіалістичний дискурс. Він визначався політикою невинуватості та появою антизагарбницької ідеології, що в свою чергу не скасовувало самого загарбання. Цей дискурс також підтримувався пануванням наукової думки. Це проявлялось у науковців початку ХІХ сторіччя. Вони були захоплені систематичними принципами Ліннея і прагнули зробити глобальну класифікацію всього світу. Через століття цими ідеями почне послуговуватись National Geographic Society [43]. Видання Національного географічного товариства мав і має великий вплив на формування американської ідентичності [ 28,29,51,43,59].


21

Це відображено навіть у кінематографі. У фільмі, датованим 1946 роком “It’s a Wonderful Life” (Життя прекрасне) головний герой пишається тим, що скоро вступить до Національного географічного товариства. Цим він компенсує свою неможливість подорожувати. У тому ж таки фільмі показаний основний передплатник National Geographic Magazine – білий чоловік, що належить до середнього класу й живе у маленькому місті. Цікаво, що головний герой, якого пов’язують з образом вдячного читача журналу, виявляє свою повну неповагу до жіночої статі й мріє про гареми (про які він скоріш

за

все

читав

у

географічному

журналі).

Типовий

образ

патріархального чоловіка [43]. Дослідники стверджують, що National Geographic доклався до підтримання чоловічого світу й панування білої раси над іншими. Навіть наприкінці двадцятого сторіччя у журналі працювали тільки білі фотографи, переважно чоловіки [29]. В той час як інші раси й народи показані відверто й сексуально. Комедіант Річард Прайор називає National Geographic плейбоєм для чорних [3]. National Geographic використовує містику як наративний інструмент для посилення

екзотичності,

звідси,

бажаність

культурних

«інших»

для

споживачів. Це можна побачити на прикладі культури Мая, яка зацікавлює лише своє автентичністю й екзотичністю, проте сучасне життя нащадків цих народів проходить поза увагою дослідників.[25] Кетрін Лутз і Джейн Колінз, що досліджували видання географічного журналу з 1950 по 1986 – час позбавлення Європи її колоній і розквіту американського

імперіалізму,

відзначають

випадки

маніпуляції

з

фотографією. Так, шкіру жінки з оголеними грудьми було навмисно затемнено, оскільки для білої це неприйнятно. Крім того, під час знімання віддаленого селища у Південній Америці, фотограф попросив учнів переодягтись для фотографії в журнал, оскільки вбрання дітей здалось йому занадто тьмяним. Проте, поки учні перевдягались, світло пішло й фотограф не зробив жодного кадру [29].


22

Деякі

дослідження

статтей

журналу

National

Geographic

сконцентрувались на легендарних фотографіях [40,47,54]. Звичайно, журнал загальновідомий

завдяки

своїм

ілюстраціям.

Фотографії

далекі

від

нейтральності, стверджує Рей Лін Шварц-Дюпре. Натомість, вони складають собою дискурс, який циркулює з ними. Їхні знаки, місця розташування та стосунки зі світом показують шляхи аудиторії як їх сприймати. Це сприйняття дуже часто приймається за знання завдяки своїй явній кореляції з політикою. Дослідник вивчав найвідомішу обкладинку National Geographic, на якій зображена симпатична афганська дівчина з виразними очима. Номер з цим фото вийшов у 1985 році якраз перед кампанією з гуманітарної допомоги США Афганістану. Рей Шварц-Дюпре доводить, що обкладинка була потужним рушієм кампанії, оскільки дівчина на фото закликала її врятувати [47]. За словами Харрімана «як результат фотографії спроможні на естетичне посередництво в політичній ідентифікації, що включає й так само розширює ідеологічний контроль» [23:38]. Проте, супроводжувальні тексти не менш важливі й показові. Вони також істотні. Зазвичай щонайменше 6-7 тисяч слів використовується для розкриття перспективи теми у журналі [28]. Редакційні обмеження, які традиційно накладаються на журнальних авторів пропонують, щоб текст статей відбивав домінуюче національне сприйняття. Редактори National Geographic визначили чималу довжину тексту, щоб бути впевненими, що він відповідає їхньому баченню [22:156-160]. Журнал

географічного

товариства

докладає

всіх

зусиль

для

утвердження поняття «Третій світ». Перед тим як відправити фотографа робити фотоісторію, редактори «продають» історію правлінню. Воно вирішує тематику історії, потім редактори вибирають фотографа і журналіста, які працюють окремо й практично не бачаться у полі. Відбір фотографій триває довго, поки не знайдуться кадри, які пасують до обраної тематики (не зважаючи на реальну ситуацію). Працівники National Geographic Society порівнюють свою роботу з військовою службою [29].


23

Журнал пишеться для американців, про американців, розрізаючи світ на домашній й закордонний. Він непрямим чином підтримує політику держави, споживацьку культуру та ідеологію США. Кредо журналу є відсутність фото, яке показує бідність та неорганізованість світу «інших». Інші культури показані як цікавинка, що добре організована – це доводить вплив освіченого заходу, який все систематизує [28,43,59]. На нашу думку, пряма апеляція до захоплення систематикою Ліннея. Цікаво,

що

висвітлення

регіонів

у

журналі

виявляє

змінну

американську заціквленість окремими територіями. Надмірно репрезентована Японія екзотична, але як і Америка розвинена. Історії з Південно-Східної Азії та Середнього Сходу також резонують з метою і прагненнями американців. Мікронезія пропонує спрощену версію американців з м’яким примітивізмом – сентиментальність, чуттєвість, прекрасна природа і найбільший рівень жінок з оголеними грудьми. В той же час як Меланезія представлена

як

дикунський

примітивізм

[59].

Африка

натомість

недопредставлена. Природа і тварини більш важливі, ніж історії людей, і читачі найменше люблять історії з чорного континенту. Африка показується як континент, непридатний для життя людей [54]. Протягом холодної війни

National Geographic відкрив двері й свої

файли уряду. У більш ніж декількох випадках журнал інформував чиновників та утримував членів редакції на оплачуваній основі секретно відправляючи їх до Центральної розвідувальної агенції США для тривалих шпигунських місій через Азію [41]. Шпигуни від географічного товариства були секретно наділені повноваженнями встановлювати фіксувальні прибори у Гімалаях для виявлення комуністів у регіоні. Більше

того,

стратегічне

розташування

штаб-квартири

National

Geographic в полі зору посольства Радянського Союзу мале практичне застосування. Протягом всієї холодної війни товариство буквально віддало свій Південно-Східний кут Федеральному бюро розслідувань. Деякі


24

дослідники

називають

National

Geographic

середини

80-х

дружнім

продовженням уряду [41]. Патріотичні зобов’язання журналу можна прослідкувати однаково як у діях редакції, так і у наповненні журналу. Протягом більше ніж сорока років National Geographic публікував дуже мало матеріалів про Радянський Союз. Проте, після розвалу східної імперії, відзначають більше тридцяти публікацій приурочених до цієї події [47]. Оієнталізм Саіда у представленні зовнішнього «іншого» так само проявляється у представлені внутрішнього «іншого». Мова йде про американський Південь. Лютс і Колінз стверджують, що люди третього світу представлені як ті, що відрізані від потоку світу чи залучені у єдиний потік прогресу від традицій до модерності. Джансон Девід стверджує, що Південь представлений такій же самій формі.

У цьому випадку Старий Південь

відірваний від світу, в той час як Новий Південь рухається від традицій Старого Півдня до американської модерності. Філіп Поул стверджує, що у журналі Америка – це майбутнє, весь інший світ – минуле. Девід Дженсон говорить, що відповідно Старий Південь, який більше належить світу, ніж Америці – це минуле. Разом з цим в минуле для американської свідомості йде расизм, класова сегрегація та нерівність, які були притаманні всі теперішній території США. Таке собі вичищення історичної пам’яті [28]. Не журналом єдиним. Інші мультимедійні продукти також додають до конструювання панамериканської ідентичності. Ішіта Сінха Роу аналізуючи програму телепередач “Worlds apart” (На відстані декількох світів), що виходила на National Geographic Chanel у 2003 році, доводить, що серії цієї передачі слугують затвердженню ієрархії націй у глобальному світі. Туристична

етнографія

американських

родин

візуально

фетишизує

«відсталість» Третього світу як доказ вищості Американської «раси». Вона називає це «спекулятивною географією» [30]. Якщо узагальнити, то від самого Гілберта Гросвенора, Geographic рекламує себе як альтруїстичну освітню організацію, яка розкриває реальну


25

картину світу без нав’язливої політики. Та проте, журнал виявив дуже визначену політику й одягнув свої факти у фантазії про пригоди, подорожі, сексуальну доступність, Англо-Саксонську вищість, націоналізм та навіть наукове керування [43].

1.3.2. Образ України створений National Geographic Образ України в National Geographic Magazine ніхто не досліджував. Проте, зрозуміти як нас сприймає Західний світ та зокрема американці без аналізу журналу Національного географічного товариства майже неможливо. За словами Лінди Стіт «протягом більше ніж сторіччя американці вивчали себе й інших через світобачення редакторів журналу. Тому життєво необхідним є визнання журналу National Geographic потужним рушієм самоідентифікації та створення ієрархії «іншого» [51:3]. Зрештою, в порівнянні з іншими країнами та регіонами, якими зацікавлені США, наша країна пасе задніх. Тому, не дивно, що у виданні Національного географічного товариства України мало. Проте, National Geographic писав і пише про нашу країну й нехтувати матеріалами такого впливового видання для розуміння позиції України на міжнародній арені на нашу думку неприпустимо.


26

Розділ ІІ. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Метою дослідження є вивчити образ України у журналі National Geographic для цього ми використовуємо метод контент-аналізу та візуальний метод. 2.1. Перший етап дослідження: контент-аналіз 2.1.1. Основні поняття контент-аналізу Класичне визначення контент-аналізу за Берельсоном «Контент-аналіз — це дослідницька техніка для об'єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника»[32]. Проте, український дослідник Іванов вважає, що таке визначення застаріле. На його думку «Контент-аналіз розвинувся у соціологічний метод вивчення документів, він може розкривати не тільки експліцитний, але імпліцитний зміст інформації, а об'єктивність, системність та кількісність не вичерпують усіх принципів й умов контент-аналізу» [69]. Зараз уже багатьом дослідникам зрозуміло, що контент-аналіз можна здійснювати не лише на текстових, а й на будь-яких інших документальних джерелах [7,57,58,60,69,70]. Предметом дослідження може бути будь-яка проблема, яку висвітлює чи навпаки оминає увагою документ, і через те з допомогою контент-аналізу можна досліджувати соціальну дійсність. Але це не вичерпує можливостей контент-аналізу. З його допомогою також можна з успіхом вивчати внутрішню структуру самого документа, вирішувати проблему його авторства, досліджувати закономірності його побудови [69]. Український дослідни�� О.Т. Баришполець називає контент-аналіз соціологічним способом вивчення кількісних і якісних елементів змісту, в ході якого текст оцінюється за заданими показниками, а в сумі вони дають можливість точно визначити тенденції розвитку газети [60].


27

Інший український дослідник, В.В. Лизанчук вивчав те, як контентаналіз може допомогти журналісту. Він вважав, що контент-аналіз — це аналіз змісту, який дає можливість комплексно досліджувати документи [70]. Іванов зазначає, що контент-аналіз не зводиться до звичайного уважного читання матеріалів і зіставлення різних їх частин. На його думку, він полягає у тому, що кореспондент з великої кількості документів вибирає потрібні дані, аналізує їх, порівнює, підраховує і робить певні висновки [70]. Іванов визначає контент-аналіз як якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми

соціальної

дійсності,

котрі

висловлюються

чи

навпаки

приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження [69]. В свою чергу, швецький дослідник Клаус Крріпендорф стверджує, що контент-аналіз тягне за собою прочитання тіла тексту, зображень та символічного матеріалу не обов’язково з авторської або споживацької перспективи. За ним контент-аналіз – це дослідницький метод для створення відтворюваних та валідних висновків від тексту (або іншого значущого матеріалу) до контексту їхнього застосування [32]. 2.1.2. Історія контент-аналізу Історія контент-аналізу на думку Клауса Крріпендорфа починається з періоду церковної інквізиції. Перші дисертації про газети були захищені у 1690, 1695 та 1699 роках особами, які здобували ступінь у теології. Після виникнення друкованої преси церква переймалась поширенням друкованого матеріалу нерелігійного змісту, тому вона працювала з текстами на моралізаторських засадах. Проте, науковці ХVII ст. зробили маленький внесок у розвиток контент-аналізу [32].


28

Карін Дорвінг вважає, що перший контент-аналіз був зроблений завдяки публікації у 1743 у Швеції дев’яноста «Гімнів Сіона». Вона стверджує, що в рамках дискусії, яка розгорнулась довкола цієї праці, її учасники вперше переймались проблемами, які досконало розвинулись й систематизувались лише у другій половині ХХ ст. А саме: визначення ключового символу; розподіл змісту на бажаний, небажаний та нейтральні категорії; кодування цінностей та інші відповідні проблеми. Дискусія розгорілась через те, що «Гімни Сіону», які спочатку дозволили опублікувати, згодом у 1774 році визнали як такі, що підривають державну церкву Швеції (Лютеранську). В той час, «Гімни Сіону» належали до впливової тоді німецької течії пієтистів [10]. У 1903 році німецький дослідник Еуген Льоб опублікував детальну схему для аналізу «внутрішньої структури контенту» відповідно до соціальних функцій, які представляють газети. Його книжка, яка стала відомою у журналістських колах доклалась до ідеї публіцистичної або газетної науки і передувала функціоналізму, але його робота не стимулювала емпіричних досліджень [32]. У 1911 та 1913 роках дослідники Макс Вебер та Андрєй Марков (відповідно) опосередковано доклались до розвитку контент-аналізу. На першому засіданні Німецького соціологічного товариства у 1910 році відомий соціолог Макс Вебер запропонував розгорнутий контент-аналіз друкованої преси, але через ряд причин робота так і не розпочалась. У 1913 році Андрєй Марков опублікував статистичний аналіз фрагменту «Євгєнія Онєгіна» Пушкіна. Проте, про ці роботи стало відомо лише відносно недавно [32]. Іванов вважає, що першість у дослідженні використання методу контент-аналізу попри історію з «Піснями Сіона» у Швеції належить все ж таки американцям. Перший формалізований аналіз тексту на американському континенті був зроблений Джорджем Спідом у праці «Чи дають тепер газети новини?» у 1893 році. Він виміряв у дюймах матеріали газети “New York


29

Times” за період з 1881 по 1893 роки. Завдяки цьому дослідженню він виявив, що ця газета обрізала релігійні, наукові та літературні тематики на користь пліткам, спорту та скандалам [32,68]. По-великому рахунку, це був приклад кількісного газетного аналізу, який почав активно розвиватись на початку ХХ ст. разом зі зростанням кількості друкованих видань. Цей метод призвів до розвитку багатьох цінних ідей. Своєрідну кульмінацію цей метод досяг завдяки соціологу Малькольму Віллі, а саме його книжці “The Country Newspaper”. У цьому дослідженні Віллі аналізує сільські газети Конектикуту, аналізуючи графіки поширення, зміни у тематиці матеріалів та і соціальну роль цих газет, що втягнені у конкуренцію з великими міськими щоденними виданнями [32]. Коли

почали

розвиватись

інші

медіа,

дослідники

почали

використовувати цей метод для аналізу радіо і телебачення [9]. Перша чітка презентація концептуального та методологічного розвитку контент-аналізу у 1948 році у надрукованому на міміографі тексті під назвою «Аналіз комунікаційного контенту», авторами якого були Берелсон і Лазарфельд. Пізніше, це було опубліковано у книзі Берелсона «Контентаналіз і комунікативне дослідження» у 1952 році. Це перша систематична робота визначило поле досліджень для усіх подальших років [32]. 2.1.3. Метод контент-аналізу Різновиди контент-аналізу Іванов зазначає, що найбільш простим поділом контент-аналізу є розділення на якісний та кількісний. Він наводить думку А. Джорджа, який стверджує, що якісний і кількісний види контент-аналізу розрізняються, тим, що у першому фіксується присутність чи відсутність елементів змісту, тоді як у другому випадку розглядається тільки частота присутності цих елементів. Але будь-який якісний чи кількісний аналіз повинен бути спрямованим, тобто мати чітку мету і ґрунтовну наукову гіпотезу [69].


30

Також у своєму дослідженні історії та розвитку контент-аналізу, Іванов зазначає, що «вчені підходять до поділу контент-аналізу на якісь частини перш за все виходячи з завдань, що перед ними стоять. Щодо методик контент-аналізу, то їх дуже багато і, звичайно, з розвитком цього методу буде ще більше. Усі ці методики мають спільні риси: об'єктом дослідження у будьякому випадку є документ, і процедура дослідження включає у себе як якісні, так і кількісні моменти» [69]. В нашому дослідженні ми використовуватимемо якісний та кількісний контент-аналіз для отримання більш об’єктивних даних. Переваги та недоліки методу контент аналізу Як і будь-якого методу, в контент-аналізу є свої переваги та недоліки. Дослідники Буша і Хартер визначили такі: Переваги контент-аналізу: дивиться прямо на комунікацію через текст чи розшифровки і відповідно досягає центрального аспекту соціально взаємодії; можливість використання якісного і кількісного методів; може надати цінні історичні та культурні дані через аналіз тексту; дозволяє наближення до тексту, яке може варіювати між специфічними категоріями та стосунками і також статистичного аналізу закодованої форми тексту; ненав’язливий засіб для аналізу взаємодій; дає

адекватну

оцінку

складним

моделям

людського

мислення

та

використання мови; коли

зроблений

добре,

вважається

відносно

конкретним

(заснованим на фактах, на противагу дискурс-аналізу). Недоліки контент-аналізу: займає багато часу; є складнощі для автоматизації та комп’ютерізації методу; часто складається лише з перерахунку слів;

методом


31

за визначенням все редукує, особливо, коли стосується аналізу складних текстів; зазвичай позбавлений теоретичної бази, чи намагається занадто ліберально зробити значущі висновки про стосунки та впливи, які мались на увазі у дослідженні; зазвичай не враховує контекст, в якому був зроблений текст так само як і стан речей після продукування тексту [7]. Межі дослідження та вибірка За Мангеймом та Річем під час підготовки до контент-аналізу для початку треба визначитись з тою вибіркою, яку вивчатимуть. Звичайно, що оптимальна вибірка залежатиме від дослідницького питання [71]. В нашому випадку вибірка складатиметься з номерів National Geographic починаючи з 1979 року до 2011. Обмеженість вибірки визначається наявність в Україні цих примірників та першими значними згадками про Україну. Характеристика об’єкту дослідження Об’єктом нашого дослідження є номери журналу National Geographic. Характеристика об’єкту детально описана у першому розділі нашої кваліфікаційної роботи. З огляду на це, ми не бачимо потреби у повторному згадувані цієї інформації тут. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодування За Григор’євим формалізованість, систематизованість і суворість контент-аналізу проявляється так. Перш, ніж безпосередньо аналізувати текст документа, треба визначити одиниці аналізу, тобто ключові поняття (смислові одиниці), які є в тексті і відповідають тим дефініція і їхнім емпіричним індикаторам, які зафіксовані в програмі дослідження. Григор’єв, застерігає, що при цьому бажано уникнути крайнощів, щоб одиниці аналізу не були занадто загальними або занадто конкретними, для цього потрібно знайти золоту середину. Також одиниці аналізу мають відповідати певним вимогам й бути:


32

а)доречними,

тобто відповідали

рішенням

дослідницьких

завдань;

б)вичерпними, тобто досить повно відбивали сенс основних понять дослідження; в) взаємовиключними (той самий зміст не повинен входити в різні категорії в однаковому г)надійними,

обсязі); тобто такими,

які

не

викликали

б

розбіжностей

між

дослідниками з приводу того, що слід відносити до тієї чи іншої категорії в процесі аналізу документа [63]. В нашому дослідженні одиницею аналізу є авторська аналітична стаття у англомовному американському варіанті журналу National Geographic, яка стосується теми України, її культури, історії, подій, життя українців та ін. Спочатку передбачалось, що Україна у журналі National Geographic буде представлена як країна Третього світу, загалом як країна того світу, який відмінний від американського. Відповідно, автор вважав, що основною тематикою статей у журналі буде відмінність та екзотичність. Проте, Україна має специфічний статус пострадянської держави, тобто такої, що має у спадку комуністичну ідеологію. З огляду на результати й висновки попередніх дослідників ми вирішили відштовхуватись від теорії Германа і Чомського про 5 фільтрів новин [24]. Крім того, як зазначали деякі дослідники [59], у показі країн Третього світу National Geographic використовує риторику розвитку від традицій до модерності, тобто, як в теорії модернізації, яка була популярна у післявоєнний час [42]. Відповідно, для визначення критеріїв дослідження ми також послуговувались цією теорією. Як зазначав Янсон Девід, у своїх статтях про Південь США автори National Geographic намагались очорнити й відокремити історично Старий Південь й показати як модернізується Новий Південь [28]. З огляду на це й на зазначені вище теорії, ми припускаємо, що у статтях про Україну журналісти й фотографи National Geographic намагатимуться очорнити радянське минуле й показати як розвивається сучасна Україна (або вказати як їй розвиватись) в сторону модернізації суспільства (не без опосередкованої допомоги США).


33

Відповідно до зазначених вище теорій і результатів досліджень інших науковців, які вивчали вміст статтей National Geographic, ми склали кодувальний листок. До її переліку увійшли: Кодувальний листок: 1. Дата виходу публікації. 2. Заголовок. 3. Короткий зміст. 4. Наявність або відсутність антикомуністичної (антирадянської) риторики

(чи

вокристовуються

негативні

епітети

стосовно

радянських функціонерів, чи висвітлюються злочини проти людства, чи прорадянсько налаштовані герої висвітлюються в негативному ключі та ін.). 5. Протиставлення

радянського

минулого

модернізованому

майбутньому (чи протиставляється молоде й старе покоління, чи показується як розвинулась держава після розвалу СССР та ін.). 6. Згадки про США та поради стосовно майбутнього (в якому ключі автор згадує про США, чи дає якість настанови на майбутнє українцям та ін.). Таким чином у цьому підрозділі ми визначили, що таке контент-аналіз, описали коротку історію цього методу, дали різні точки зору стосовно цього методу та показали кодувальну таблицю, яку було зроблено для застосування кількісно-якісного контент-аналізу. Тепер перейдемо до наступного методу – візуального, який ми використовуватимемо для аналізу фотографій.

2.2. Другий етап дослідження: візуальний метод 2.2.1. Візуальний метод як метод дослідження фотографій Сучасний світ наповнений візуальними образами. Тому візуально доступні для сприйняття аспекти соціального світу є предметом вивчення


34

багатьох соціально-гуманітарних і суспільних наук. Особливе місце серед них займає візуальна соціологія, у фокусі якої візуальний образ являє собою не тільки самостійний об'єкт пізнання, а й засіб пізнання суспільного життя. На думку Дягілєвої, метод аналізу фотографій (візуальний метод), отримавши відносну самостійність в силу своєї специфіки, виділився з соціологічного методу аналізу документів [66]. У соціології документальною називають будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому або рукописному тексті, на магнітній стрічці, на фото- або кіноплівці [75]. Широке визначення поняття «документ» припускає, що мова йде про засіб закріплення різним способом на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності і розумової діяльності людини [64]. В соціологічних дослідженнях виділяються письмові, образотворчі, звукові й комплексні документи. Отже, можна сказати, що візуальний метод – це метод в соціології, вид методу аналізу документів, в якому джерелом аналізу є фотографічний документ [66].

2.2.2. Фотографія як документ Дягілєва зі співавторами розробила класифікацію фотографії як документу. Відповідно до їхніх досліджень фотографію як документ можна охарактеризувати так [66]. За формою вираження фото відноситься до візуальних документів. Джерелом фотографічних документів можуть бути друковані засоби масової інформації, електронні джерела (сайти, соціальні мережі, електронні щоденники, блоги), особисті архіви (як друковані, так і електронні сімейні альбоми), книги, наукові архіви (зібрані для вивчення певної теми колекції фотографій) [66]. За

способом

зберігання

фотографія

може

бути

друкованою

(роздрукованою в сімейному альбомі або надрукованою на сторінках


35

журналів і газет) або електронною (існувати в електронному вигляді і бути розміщеною в Інтернеті) [66]. За характером джерела більшість видів фотографії (особисті фотографії, фотографії в ЗМІ, фотографії, зроблені в ході соціологічного дослідження) можна віднести до неофіційних документів. До офіційних документів належать фотографії, створені з дотриманням певних правил і стандартів (наприклад, фотографії для паспорта або інших документів), а також фотографії, які виходять не від однієї конкретної особи, а від організації (фотографія керівника організації, розміщена на сайті організації) [66]. За критерієм змісту документа фото відрізняється різноманіттям, стверджує Дягілєва. На фотографіях можуть бути зображені людина або група, їхня трудова або

діяльність на відпочинку, особисті чи ділові

стосунки. На фотографіях може бути представлена інформація про міську чи сільську інфраструктуру (архітектура будівель, мости і дороги, вулиці та парки, реклама і вивіски і багато іншого). Зі змісту фотографії можна отримати інформацію про хід якої-небудь події (демонстрації, страйки, сімейні свята). Проаналізувавши фотографію, можна вивчити інформацію про учасників сфотографованого події (статево-віковий склад, національність, раса і т. д.), про їх невербальну поведінку (міміка, пози, жести), їхні дії і взаємодії один з одним [66]. Крім того, за змістом фотографії можна розділити на статичні та динамічні: у першому випадку сфотографований суб'єкт статичний або позує (наприклад, малюнок на паспорт), у другому випадку на фотографії зображена дія людини або групи людей, динаміка (танець, розмова, біг і т.д.) [66]. За метою фотографування фотографії можуть бути постановочними спеціально створеними для ілюстрації будь-якої інформації (наприклад, фото директора організації для ілюстрації статті, присвяченій діяльності цієї організації), трансляції певної ідеї (наприклад, рекламні фотографії, на яких


36

зображений процес використання рекламованого продукту) або інших цілей, і репортажними – фіксують перебіг подій [66]. За ступенем персоніфікації фотографії поділяються на особисті і безособові. Особисті фотографії присвячені фіксації інформації про певний людину та її найближчому оточенні (друзі, родичі), а також про події, що відбувається з ними (весілля, ювілей, відпустка). Безособовими вважаються фотографії масових заходів (концерт, день міста і т. д.) і фотографії, що не зображують людини (фотографії міського середовища) [66]. 2.2.3. Кількісно-якісний візуальній метод В медіа дослідженнях прийнято розрізняти два головних види аналізу документів – якісний і кількісний (контент-аналіз). Метод аналізу фотографій, будучи видом методу аналізу документів, також має якісний і кількісний підходи [74]. Якісний аналіз дозволяє охоплювати глибинні, приховані сторони змісту документа. Головне обмеження використання даного метод – можливість суб'єктивних зміщень інформації, обумовлена впливом установок і переваг дослідника, що склалися до початку аналізу [65]. Інтерпретуючи фотографічні матеріали, дослідник отримує візуальні дані. Візуальні дані в широкому сенсі «потенційно охоплюють всякі предмети, людей, місця, події або ситуації, які може спостерігати людське око» [13:4]. Класик документальної фотографії Доротея Ланге, характеризуючи мету своєї діяльності, описала суть візуальних соціологічних даних: «Фокусом інтересу фотографії є людина. Вона реєструє її повсякденне життя на роботі, на війні, в розвагах або її діяльність протягом доби, наступних пір року або фаз життя. Фотографія відображає інститути людини - сім'ю, церкву, уряд, політичні організації, клуби, професійні спілки. Вона не тільки показує їхню зовнішню сторону, а й намагається відкрити спосіб їхнього функціонування, впливу на особистість, лояльність і поведінку »[33:124].


37

Якісний аналіз Шмотка в своїй роботі «Візуальна соціологія» наводить перелік візуально доступних об'єктів і явищ, які надають найбільшу можливість для соціологічного аналізу [74]. Дягілєва стверджує, що по-перше, це контекст [65]. Контекст - це типові сфери суспільного життя, в які люди якось входять і з яких виходять протягом свого повсякденного функціонування, а також протягом свого життя [74]. Дягілєва визначає 15 найважливіших суспільних контекстів: будинок, робота, споживання, подорожі (переміщення в просторі), хвороба, смерть, освіта (виховання), релігія, політика, наука (пізнання), мистецтво, відпочинок (розвага), спорт, війна і природні катастрофи [65]. По-друге, це люди. Піддаючи аналізу людини на фотографії, можна отримати інформацію про її індивідуальні характеристики (стать, вік, раса), тілесні характеристики (зріст, статура, постать, рослинність на обличчі), соціокультурні

характеристики

(одяг,

зачіска,

орнаментація

тіла),

характеристики невербальної комунікації (положення тіла, постава, поза, вираз обличчя, міміка, жести), визначені символи (символи суспільного статусу і престижу – костюм, краватка, годинники; символах визнання – медалі, ордени), характеристиках особистої гігієни (чистота, охайність, недбалість),

загальній

характеристиці

зовнішнього

вигляду

(брудний

зовнішній вигляд, стан алкогольного сп'яніння) [65]. По-третє, це дії. Ще одним аспектом суспільного життя є людські дії. Поведінка може бути рутинним (звичайне, нормальне поведінку для конкретної ситуації), типовим (аналогічним для багатьох особистостей), девіантною (що відхиляється від стандартного поведінки більшості), ритуальним

(повторюваним

відповідно

до

відомої

послідовністю),

церемоніальним (незвичайним через свою урочистості, рідкості, важливості). По-четверте, соціальне взаємодія, інтеракція, взаємно зорієнтовані дії принаймні двох людей. Прикладом найпростішого виду інтеракції є розмова.


38

Для аналізу інтеракції дуже важливо просторове положення партнерів, а також дистанція між ними. «Дослідження інтеракцій може виявитися дослідженням людей як носіїв символів, що показують їх ідентичність, статус чи громадську компетенцію» [13:190]. По-п'яте, соціальні групи і колективні дії. Аналізуючи групові фотографії, можна охарактеризувати такі параметри: формальні показники (чисельність, вік учасників, гендерні характеристики), вид і форма (малі групи – діади, тріади і мікрогрупи, умовні і реальні групи, формальні і неформальні групи, первинні та вторинні групи, дифузні групи, асоціації, корпорації та колективи; великі групи – маса, публіка, натовп), просторова структура групи (лад, черга, натовп тощо), структура ієрархії або нерівності, «змістовна» характеристика дії групи (мета і характер дій), змінюється ритм колективної активності (наприклад, посилення вуличного руху в різний час дня), типовість або нетиповість колективної поведінки в певних ситуаціях (вулична маніфестація, церковна служба, рок-концерт і т. д.) [65]. По-шосте, це культура. Спостереженню і вивченню дослідника піддається все те, що входить в поняття матеріальної культури - знаряддя праці, предмети домашнього господарства, оформлення будинків, одяг. Але потенційно всі предмети «являють собою запис людської активності і можуть служити як показників більш суспільно-культурних процесів, стаючи інструментом теоретично поглибленої розробки суспільного життя» [13:109] . Сьомий аспект суспільного життя – це оточення. Соціологічну інформацію можна отримати, аналізуючи довкілля людини, як природне (тип природного ландшафту, погодні умови), так і створену людиною цивілізацію та інфраструктуру (тип поселення, розташування вулиць, структура населених пунктів, транспортні засоби). Крім того, важливим джерелом соціологічних даних є організація житлового та виробничого простору: меблювання будинку (книги, картини, дипломи, трофеї, сувеніри), технічне обладнання жител (використовувані прилади, посуд), виробнича середу і організація місця праці. Спостереженню і дослідженню підлягають такі


39

області, що займають в сучасному суспільстві значну частину людської активності, як споживання (супермаркети, торгові центри ресторани, бари, рекламні білборди і т. д.), розвага (розважальні центри, кінотеатри, парки), спорт (бігові доріжки , стадіони, тенісні корти) [65]. Отже, якісний аналіз фотографічних документів включає в себе аналіз та інтерпретацію контексту і різних аспектів представленої на фотографії суспільного життя (людей, їх дій, взаємодій між ними, навколишнього середовища людини) [65]. Кількісній аналіз «Фотографія є квазітекст» [74:57], який може бути підданий контентаналізу, що ґрунтується на виділенні візуальних елементів, істотних з точки зору поставленої мети і завдань дослідження, частоти їх появи у вибірковій сукупності (відібраної колекції фотознімків), а потім виконанні аналізу кількісних результатів . При проведенні візуального контент-аналіз необхідне дотримання таких етапів. Першим етапом є вибір об'єкта дослідження, який представить фотографічний матеріал для аналізу певної проблеми. Об'єктом контентаналізу можуть бути екземпляри книг, номери газет і журналів, рекламні плакати, Інтернет сайт, особисті фотоальбоми та ін. Вони становлять вибірку дослідження – ту частину фотоматеріалів, які підлягають вивченню, достатню для аналізу всієї проблеми і забезпечують репрезентативність даних. Другий етап – визначення системи категорій аналізу та одиниць аналізу. В ролі одиниць аналізу можуть виступати: теми, яким присвячені фотографії (наприклад, теми праці чи дозвілля); певні образи (наприклад, пенсіонер або образ матері і дитини); образи відомих особистостей (політиків, видатних учених і діячів мистецтва і т. д.); цілісні події. Крім того, одиницями аналізу можуть бути соціально-демографічні та особистісні характеристики (стать, вік, колір шкіри та ін), а також будь-які інші характеристики, що мають значення в рамках даного дослідження


40

(наприклад, стиль одягу, оточення, знаряддя праці тощо д.). Крім одиниць аналізу, підлягають вивченню понятійні категорії, що об’єднують безліч розрізнених образів у тематичне ціле. Дослідник, який цікавиться тим, яке місце в засобах масової інформації займає, наприклад, проблема бідності населення, повинен брати до уваги не тільки присутність в аналізованому масиві образів бідно одягнених людей, а й образи, що вимагають ремонту квартир та під'їздів, напівзруйнованих будинків і т. д. [66]. Потім йде третій етап – кодування фотознімків і кількісний аналіз. Кодування знімків грунтується на присвоєння встановлених категорій і одиниць аналізу кожному знімку. Кількісний аналіз може полягати в: 1) частоті появи ознаки категорії аналізу. Найпростішим є бінарний аналіз: чи є на фотографії даний елемент чи ні. Більш складна процедура – підрахунок частоти появи даного елемента в межах фотографії. Інша форма аналізу має дихотомічний характер – встановлюється поява певної риси чи її протилежності; 2) обсязі уваги, що приділяється категорії аналізу у змісті фотографії. Слід виміряти простір, що займає аналізована одиниця (наприклад, окрема людина або група). Крім того, можна вимірювати ступінь інтенсивності, виразності, вичленування одиниці аналізу з фону (фокусування на даному об'єкті). Для встановлення обсягу уваги може бути враховано також розміри фотографії і площа, займана нею на сторінці друкованого видання; 3) встановлення спільної зустрічальності різних категорій. Цей метод дозволяє визначити силу зв'язку між категоріями і знак цього зв'язку [66]. Для підтвердження наведених у першому підрозділі теорій й відповідно до методології якісно-кількісного візуального методу ми склали такий кодувальний листок: 1. Наявність або відсутність людей на фото. 2. Прив’язаність або відсутність прив’язки до тексту. 3. Наявність негативних образів (девіантна поведінка, образи нещасних людей, необлаштованість).


41

4. Наявність позитивних образів (образи щасливих людей, добробут). 5. Наявність образів технічного прогресу. 6. Наявність сільських пейзажів та образів красивої природи. 7. Наявність образів релігійності (люди, які відвідують релігійні споруди, самі споруди, участь людей у релігійних обрядах). У цьому підрозділі ми обґрунтували доцільність використання візуального методу в нашій роботі та склали кодувальний листок.


42

РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ 3.1. Якісно-кількісний контент-аналіз статтей про Україну журналу National Geographic Ми дослідили 9 авторських статтей про Україну у журналі National Geographic. Це щомісячний журнал, який виходить 1888 року. Ми розглядали статті починаючи з 1979, оскільки перша ґрунтовна згадка про Україну датується цим роком. Обсяг статтей, які ми досліджували варіює від 25 до 30 тисяч знаків. Ми не брали до уваги маленькі повідомлення, новини, згадки, есе й усі інші малі форми або матеріали, в яких Україні присвячували менше ніж половину обсягу. Такий відбір був зроблений для того, щоб серед усього зрозуміти, що змушує журналістів National Geographic глибоко досліджувати окремі теми й писати великі матеріали про нашу державу. Відповідно до тематики статтей ми поділили всі матеріали на три групи. Перша – російськоукраїнські відносини у Криму; друга – катастрофа на Чорнобилі; третя – Україна як країна, що розвивається.

3.1.1. Російсько-українські відносини у Криму Темі Криму у National Geographic присвячено дві статті з майже десятирічною різницею, це складає 22% від всіх досліджуваних статтей про Україну (див. додаток А.). Ми проаналізували всі згадки про Крим у 6-ти досліджуваних статтях (в даному випадку ми не брали статті про Чорнобиль, бо там апріорі немає жодних згадок про Крим). Відповідно до наших результатів виявилось, що у 50% досліджуваних матеріалів говориться про зрусифікованість АР Криму. Також, про прорадянські настрої цієї території говориться у 50% матеріалів. Не оминули автори теми татар, зокрема, їхнє бідування через виселення (83%). Також у статтях говорилось, що в Криму гарна природа (50%), проте, попри це, в цьому регіоні проблеми з туризмом через низку причин: відсутність культури обслуговування, збідніння


43

населення (стаття 1994 р.). Про проблеми з туризмом і туристами розповідалось у 33% статтей. Також, у 50% матеріалів при згадці про Крим йшла мова про проблеми флоту та російсько-українські відносини на цьому тлі. Ностальгічні згадки героїв про радянське минуле Криму наводились у 33% статтях. Перейдімо до двох статтей, які безпосередньо присвячені Криму Ці статті характеризуються відносно різним характером опису цього регіону, його історичної спадщини і проблем. Якщо більш ранній матеріал можна охарактеризувати як етнографічний опис з гумористичними замальовками вражень автора й охоплює весь півострів, то друга, що вийшла у 2011 році, більш емоційна, сконцентрована лише на одному місті (Севастополі) й явно антирадянська й антиросійська. Проте, ці дві статті об’єднує концентрація на тому, що за Крим боряться дві держави, це проглядається вже у назвах й проходить червоною ниткою крізь весь текст. Далі ми розглянемо ці статті більш детально у хронологічному порядку. Назва статті: Crimea: Pearle of Fallen Empire Час виходу: вересень, 1994 рік Журналіст: Пітер Уайт (Peter T. White) Фотограф: Ед Каші (Ed Kashi) Короткий зміст статті: стаття є такою собі етнографічною розвідкою, точніше, туристичною замальовкою іноземця (американця) про Крим. Автор охоплює всю територію півострова. При цьому він звертає увагу й на природу й на людей (місцевих й туристів), також Пітер Уайт розповідає читачам про визначні історичні події в Криму. Наприклад, він намагається стисло перелічити, кому належав півострів від таврів до Російської імперії або розповісти про основні події Кримської війни. Крім того, автор робить етнографічні замальовки, наприклад про готелі: «Пташки співають о 4:15 ранку так само голосно як пиятики трьома годинами раніше у сусідній до мене кімнаті у готелі з 2500-ста ліжками в Ялті.» [ст.100].


44

Антирадянська риторика: явної антирадянської риторики в статті немає. Проте, на фоні описів про страшну інфляцію й бідкання місцевих, контрастують

детальні

описи

політбюровських

дач

з

басейнами

й

ескалаторами до моря. Також, автор детально розповів про виселення татар й їхнє повернення і життя у сквотах. Проте, ці розповіді не забарвлені емоційно, а виглядають як викладення фактів. Автор не забуває також згадати й про мафію 90-х, яка за його словами бачила Крим територією для розвитку свого бізнесу, зокрема й чорної археології: «Це не дивно, що обкрадачі могил приїжджають теж на мерседесах з автоматичними рушницями, коли одна монета, що знайдена тут [в Керчі] може коштувати $25,000?» [ст. 118]. Протиставлення

радянського

минулого

модернізованому

майбутньому: явного протиставлення нема, проте, автор показує Крим як золоту землю для розвитку туризму. Він показує, що радянська система розвалилась й люди намагаються якось вижити. Такий собі міні апокаліпсис. Крім того, як ми побачимо далі, авторські згадки про США показують, що люди прагнуть допомоги від цієї країни. Згадки про США та поради стосовно майбутнього: У статті згадується США декілька разів. Перший раз, коли автор розповідає про вітряні млини біля Сак (захід Криму), будівництво яких є проектом американців. Автор говорить, що це має бути найбільше поле вітряних млинів у світі, проте, він не впевнений, чи цей проект колись закінчать. «На пологому схилі у Новоозерному я бачу стрункі металеві ноги висотою 18 м з 8,5-метровими лопатями, що обертаються на вершині – три вітряні млини. «Захищено патентом США 4,426,192» говориться у написі. Це пілотний проект спільного підприємства: оснащення робиться в Україні, технологія від фірми у Сан Франциско, яка створювала ефективну вітрову енергетичну систему

у

центральній

Каліфорнії…

Це

буде

найбільша

вітрова

електростанція у світі. Та чи буде вона колись закінчена?» [ст. 112-113].


45

Другий раз про США автор говорить словами героя, голови рибальського колективу «Таврида», який намагаючись вижити у нових умовах, надсилав олію лаванди (яку колектив почав вирощувати під час незалежності) американській фірмі у Техасі й не отримав відповіді. Третій раз, коли розповідає про керченський порт, кораблі якого зараз ловлять рибу в Атлантичному й Індійському океанах, а перше радянське вантажне судно для перевезення ядерного палива

зараз перетворився на

танкер для Pepsi-Cola, а в майбутньому його може використовувати фірма напівфабрикатів Pizza Huts. Четвертий раз автор згадує про свою рідну країну, коли веде мову про нерозвідані кургани в Керчі, зазначаючи, що там чекають науковців археологів з Young University in Utah та Монреалю. Загалом, якщо подивитись на ці приклади згадок про Америку, читач може зробити висновок, що населення Криму покладає надії на США, довіряючи штатам своє майбутнє. Більше того, колись образ військової потуги «Імперії зла» тепер обслуговує найбільші корпорації Америки. На нашу думку, це опосередкований іронічній гімн перемозі капіталізму над комуністичною ідеологією. Крім того автор у кінці статті підсумовує, що майбутнє Криму видається не дуже райдужним з огляду на економічну ситуацію, але населенню півострова треба робити ставку на природу. Назва статті: A Jewel of two crowns Час виходу: квітень, 2011 рік Журналіст: Кеті Ньюман (Cathy Newman) Фотограф: Герд Людвін (Gerd Ludwig) Короткий зміст статті: в статті говориться про непросту ситуацію в Криму. Зокрема, розглядається конфлікт російсько-українських інтересів на цій території. Авторка веде свій дуже емоційно забарвлений наратив з найбільш проросійського міста в усій Автономній Республіці – з Севастополя.


46

Автор досліджує як сприймає ситуацію в Криму українські та російські чиновники, зокрема з російської сторони автор розпитує колишню персону нон грата, представника Держдуми Константина Затуліна. Також, автор визначає, чим для українців є Україна. Героєм статті Кеті Ньюман обирає сімдесятирічну пенсіонерку Галину, яка є активною поборницею повернення Севастополя до Росії та Радянських реалій. Антирадянська риторика: у статті автор не гребує використовувати такі епітети стосовно радянських чиновників як «жирні коти Політбюро» (Politburo fat cats) [ст. 66]. Також, авторка називає Крим атавізмом Радянського Союзу. Вона відзначає, що там переважає «ранній конкретний бункерний стиль», символіка серпа й молота. У ставленні до оточення переважають «найгірші ознаки радянського похмілля: безцеремонність, жорсткість та відсутність гумору». Кеті Ньюман стверджує, що можна забрати Крим від Радянського Союзу, але вийняти Радянський Союз з Криму неможливо (“Crimea is practically a throwback to the old Soviet Union: the Early Concrete Bunker style of architecture, the rusting hulks of Russian warships in the harbor, the hammer-and-sickle medallions on the iron gates of Primorsky Park. It's also attitude. Brusque, rigid, humorless: the worst kind of Soviet hangover. You can take Crimea out of the Soviet Union; to pry the Soviet Union out of Crimea is something else. When I asked Yelena Nikolayevna Bazhenova, director of a Sevastopol-based tour company, why Crimea with its lovely seaside didn't attract more tourists, she hesitated. "We are not accustomed to greeting people with a smile," she finally said.”) [ст.67]. Авторка на сторінках статті вступає в суперечку зі своєю героїнею. Вона доводить, що борщ, який героїня називає російською стравою є українським. Також вона опосередковано критикує Галину за те, що та витрачає 100 гривень зі своєї пенсії на радянський прапор, хоча має заборгованість у 1500 грн. за комунальні послуги. Крім того, статті проглядається намагання пов’язати Росію з Радянською спадщиною й відповідне «очернення» її й її сучасних діячів,


47

зокрема Констянтина Затуліна: «Затулін, товстий, з бородою й червоним обличчям.» [ст. 79]. Протиставлення

радянського

минулого

модернізованому

майбутньому: як вже було сказано, радянське минуле автор прямо пов’язує з Росією. У статті присутні заворожуючі описи природи й клімату Криму. Наприклад, автор пише, що якщо в Москві у лютому може бути -10 оС, то в Ялті всі 6 градусів тепла. Також вона проводить дуже явні чорно-білі паралелі між фанатично проросійсько налаштованою героїнею, разом з таким самим фанатичним представником так званих кримських козаків, які б’ють татар

і

червонолицим

Константином

Затуліним

з

українцями,

які

розповідають, що бути українцем – це як дихати, це любити свою мову, й які стверджують,

що

завжди

повертатимуться

додому,

Україна

їхня

Батьківщина: «Бути українцем це я дихати… Бути українцем – це вишні, що квітують, пшениця, що дозріває, наші непохитні люди, які тяжко працюють і мова, яку я люблю»[ст.72]. Тобто, Україна – це для автора майбутнє, куди ми маємо рухатись, а Росія (читайте Радянський Союз) минуле. Згадки про США та поради стосовно майбутнього: прямих згадок про вплив США на цю територію немає. Проте автор порівнює ситуацію в Україні, точніше, загарбання української території Російською імперією з такими ж діями європейців в Америці й на Сході: «Майже кожна європейська влада нарізала шматки Африки, Азії та Арик для своїх імперських тарілок; Росія нічим не відрізнялась у своїх апетитах до розширення» [ст. 70]. Наприкінці статті автор, описуючи закинутий

і «вицвілий» побут своєї

героїні-пенсіонерки, говорить, що радянське минуле знищене, залізна завіса знята й нація торує свій шлях у майбутнє. «Меч на стіні потьмянів. Сепія фотографії вицвіли. Минула політична казка про 78 копійок за кіло цукру і відпочинок, організований державою знищена. Залізна завіса зірвана і нація прокладає свій шлях у майбутнє» [cт.81].


48

3.1.2. Катастрофа на Чорнобилі Темі Чорнобиля присвячено 3 статті, які писались майже з 10-ти річною різницею кожна. Це складає 33% всіх аналізованих матеріалів. Перша згадка про Чорнобильску катастрофу була за рік після самої трагедії у 1987 р. У ній і ще в одній статті говорилось про недоступність даних про катастрофу, загалом ці згадки були у 22% статтей. Також, при згадці про Чорнобиль у 44% статтей (з 9-ти проаналізованих) говорилось про хвороби, які стали наслідком катастрофи. Також у 11% матеріалів розповідалось про вчених«стакерів», які ризикуючи життям працюють у зоні відчуження. У 33% статтей стверджується, що Чорнобиль – найгірша ядерна катастрофа у світі, й що викид радіації у 400 раз сильніший за такий у Хірасімі. У 55% статтей автори наполягали, що Чорнобиль – це радянська спадщина, яка характеризує всю політику колишньої імперії. Також, у 33% статтей автори концентрувались на історіях виселених людей, а у 22% згадували про людей, які повернулись до своїх колишніх домівок. Під час аналізу статтей про чорнобильську катастрофу, ми вирішили перевірити, на чиї дані переважно посилаються автори у матеріалах – на західні чи на науковців з пострадянських країн? Відповідно до наших дослідження з’ясувалось, що у 1987 році автор посилався більше на західних експертів (53% проти 47%), проте у наступних матеріалах співвідношення вирівнюється з невеликим переважанням пострадянських експертів (у 1994р. 62/38%, 2006 55/45%). Це, на нашу думку, можна пояснити тим, що у 1987 році був гірший доступ до науковців й даних на території Радянського Союзу, ніж на Заході. Перейдімо до статтей, які безпосередньо присвячені Чорнобилю. Якщо перша концентрувалась більше на фактах, ніж на емоціях й переживаннях автора й героїв, то дві останні якраз навпаки. В останніх відбувається смакування негативного впливу на людей, які постраждали від катастрофи. При чому впливу як фізичного, так і психологічного. На нашу думку, статті про Чорнобиль показали, що в критичних ситуаціях автори радше


49

посилаються на дані західних дослідників. Далі детальніше розглянемо кожну статтю у хронологічному порядку. Назва статті: Chernobyl – One Year After Час виходу: травень, 1987 рік Журналіст: Майк Едвардс (Mike Edwards) Фотографи: Стів Раймер (Steve Raymer) Короткий зміст статті: автор розповідає про катастрофу на Чорнобилі, наводить припущення, чому стався вибух. При цьому він детально описує сам процес вибуху й як з ним намагались впоратись. Він висловлює шану тисячам ліквідаторам, які ризикували життям заради подолання наслідків трагедії. Розповідає Майк Едвардс також про людей, яких виселили з зони відчуження. Ця стаття – в основному викладення фактів, статистики й мала кількість власних вражень автора. Антирадянська риторика: явної антирадянської критики в статті немає, але між іншим автор зазначає, що людей не одразу поінформували й евакували, що призвело до сильного зараження радіацією. Також автор згадує, що інформацію про катастрофу важко дістати й нехтує висновками радянських вчених на користь західних. Протиставлення майбутньому:

скоріше

радянського й

де

минулого

протиставлення

модернізованому радянських

реалій

американським. В кінці статті автор наводить слова доктора Гейла, американського спеціаліста з кісного мозку, який працював в Україні після катастрофи: «Ми живемо у суспільстві, де мешканці вирішать, чи хочуть вони атомну енергетику. Радянські люди наразі не мають такої можливості.» [ст. 653]. Також автор цинічно заявляє, що попри високу ціну Чорнобиль дав цінну інформацію для ядерних фізиків та онкологів. Оскільки перші до Чорнобиля про подібні катастрофи лише теоретизували, а останні можуть вивчати вплив радіації на рак. Так страшне радянське минуле слугує щасливому модернізованому майбутньому.


50

Згадки про США та поради стосовно майбутнього: автор брав коментарі про те, що сталось переважно у американських спеціалістів і навіть якщо коментар давав радянський вчений, він намагався його підтвердити у західного колеги. У кінці статті згаданий вже доктор Гейл сподівається, що радянські люди не забудуть того, що для них зробили західні лікарі: «Колись це спрацює нам на користь...»[ст. 653]. Назва статті: Living with the monster: Chornobyl Час виходу: серпень, 1994 рік Журналіст: Майк Едвардс (Mike Edwards) Фотографи: Герд Людвіг (Gerd Ludwig) Короткий

зміст

статті:

стаття

розповідає

про

життя

на

Чорнобильській АС після восьми років. Автор розповідає про те, як зараз функціонують інші енергоблоки, з якими проблемами зі здоров’ям стикаються мешканці України та прилеглих держав. Також автор повідомляє, що попри переселення у зону відчуження таки повертаються люди. Антирадянська риторика: автор критикує штучне роздування штату, популярне у радянський час. Він говорить, що по-перше це стало тепер проблемою для бюджету новоствореної України, а по-друге, культивує працівників, які користуються зі загального розгільдяйства й полюють та їдять м’ясо диких тварин у зоні. Протиставлення

радянського

минулого

модернізованому

майбутньому: автор представляє читачам Валентина Купнія, заступника керівна зони, який каже, що це дурість, що реактори ЧАЕС досі працюють. За словами автора Купій намагається щось з цим зробити. Також автор представляє

думки

західних

дослідників

стосовно

того,

як

краще

організувати накриття та протистояти витіканню. Згадки про США та поради стосовно майбутнього: прямих згадок США немає, як і порад на майбутнє.


51

Назва статті: The long shadow of Chernobyl Час виходу: квітень, 2006 рік Журналіст: Річард Стоун (Richard Stone) Фотографи: Герд Людвіг (Gerd Ludwig) Короткий зміст статті: у статті автор стисло розповідає про події двадцятирічної давнини на ЧАЕС. Потім переходить до сучасності й наслідків цієї трагедії. Автор говорить, що найбільш підступними наслідками катастрофи на Чорнобилі є психологічні травми тих, хто пережив руйнування власного дому й тих декількох мільйонів, хто досі живе на забруднених територіях. Також автор розповідає історію однієї родини, якій дали квартиру в Києві, й яких недолюблювали сусіди, бо вважали, що першим держава занадто допомагає. Також автор розповідає про людей, які повернулись у місця відчуження, про нестабільний захист 4-го реактору й науковців-«сталкерів», які працюють у саркофагу, опромінюючи себе великими дозами радіації. Антирадянська риторика: антирадянська риторика присутня в усій статті, бо про наслідки катастрофи, яких можна було уникнути, якби не гра влади у конспірацію. Автор розповідає про, що попри те, що радіація з 4-го реактора забруднила чверть Білорусі, влада тримала людей в темряві незнання. «В той час як діти у Прип’яті приймали йодовані таблетки за годину після вибуху, влада Білорусі не почала поширювати таблетки й через тиждень, та навіть більше. Весь цей час діти пили молоко, збагачене 131-м ізотопом йоду від корів, які споживали забруднену траву.»[ст.44]. Протиставлення

радянського

минулого

модернізованому

майбутньому: розмови про майбутнє невизначені, бо саме майбутнє таке. Скоріше у статті є згадки про радянське минуле, яке у героїв асоціюється з щасливим дитинством до вибуху. Згадки про США та поради стосовно майбутнього: Америка згадується у образі Бателльського меморіального інституту, який допомагав створювати Новий Безпечний Саркофаг (New Safe Confinement).


52

Тобто, якщо узагальнити, то у темі про Чорнобиль Україна виступає у образі - відчайдушних вчених-сталкерів, корупційної влади, працівниківрозгільдяїв, які самі себе заражають радіацією та людей, що страждають від техногенної катастрофи, в той час як Захід – це розробки вчених, нові технології й дослідження.

3.1.3. Україна, що розвивається До цієї групи потрапило чотири статті зі загальної вибірки, що складає 44% від усіх проаналізованих матеріалів. У більшості матеріалів говориться, що в Україні гарна природа (78%). Разом з тим у майже усіх статтях (89%) згадується нестабільна економічна ситуація у нашій державі. Проте, досить часто у матеріалах звучить, що Україна – це житниця СССР (44%). Стосовно українців автори говорять, що вони щирі люди (33%), дуже релігійні (33%), люблять поетів (11%), співочі та з гумором (11%). Говорячи про проблеми України, автори згадують про боротьбу українців за незалежність (33%), при цьому у 55% статтей називають Росію окупантом і асоціюють цю державу з СССР (22). Також, автори закидають росіянам утиски української мови (33%) та церкви (22%). На фоні цього у 33% матеріалів негативні герої налаштовані проросійсько та прорадянсько, а позитивні – проукраїнсько. В деяких матеріалах автори говорять, що українці й росіяни споріднені (11%), але при порівнянні мов стверджують, що українська м’якіша (11%). В статтях про Україну також формується образ Радянського Союзу. Розповідаючи про комуністичну імперію автори говорять про бюрократію (22%), вживають негативні епітети стосовно радянських функціонерів (11%). Під час розповіді про історичні події в Україні автори звинувачують радянських чиновників у штучному голодоморі (33%), надто великих кількостях жертв війни (22%) та виселення татар (55%). Автори часто вставляють у текст статтей ностальгічні згадки про радянське минуле на фоні нестабільності 90-х й двотисячних.


53

Перейдімо до матеріалів, які безпосередньо присвячені Україні, що розвивається. Навіть з такої незначної вибірки (4 статті) можна побачити динаміку ідентифікування українців як окремої нації. У статті 1979 року автор не розрізняє ні росіян, ні білорусів, ні українців. Він їх всіх називає або росіянами або радянськими людьми. В той же час, починаючи з 1987 року Україну не тільки розпізнають, а й говорять про українців як про стару націю, в якої сумна історія, просякнута боротьбою за державу й мову, й яка намагається вирішити свої економічні проблеми як спадок радянської окупації. При цьому, Росія показується як загарбник й часто ідентифікується як головний ворогом України (чи то в образі Російської імперії, чи Радянського Союзу). Окремими сентиментами стосовно долі українського народу перейнявся Майк Едвардс, який написав 4 матеріали, пов’язаних з Україною (2 загальних про нашу державу й 2 про Чорнобиль). В своїх статтях про Україну автор відверто захоплюється традиціями й культурним надбанням українців, він цитує в епіграфах то Шевченка, то повстанську пісню «Лента за лентою». Проте, стаття про Помаранчеву революцію також виявляє щиру зацікавленість автора в ситуації з Україною й пафосно описує події грудня 2004 року. Загалом можна сказати, що три останні статті є відверто проукраїнськими й антирадянськими (також антиросійськими). Проте, Україною серйозно зацікавились тільки після катастрофи на Чорнобилі. Далі детальніше розглянемо кожну статтю у хронологічному порядку. Назва статті: Down on the Farm, Soviet Style Час виходу: червень, 1979 рік Журналіст: Джон Гаравента (John Garaventa) Фотографи: Джеймс Тобін, Керол Шмідт (James Tobin, Carol Schmidt) Короткий зміст статті: у статті автор описує свої враження від перебування на радянських фермах протягом літа в рамках програми обміну Національно ради 4-Н. В цій програмі взяло участь 12 молодих аграрників зі


54

штатів. Вони працювали на фермах Білорусі й України (на території України в Криму). Перед поїздкою до СССР відібраних учасників готували – навчали російській мові. Автор взагалі не називає усіх росіянами, не розрізняючи, що українці, росіяни й білоруси – це різні народи. Антирадянська риторика: стаття просякнута антикомуністичною риторикою. Чи не з першої сторінки автор пише, що «досвід був часто неприємним. Нас дратувало, що люди ставились до нас з підозрою й нав’язливо намагались привити нам радянський світогляд.» [ст. 771]. Також автор пише, що мав проблеми з фотографуванням у колгоспах й на вулицях й називав дії міліції й дирекції колгоспу залякуванням. Протиставлення майбутньому:

радянського

скоріше,

це

минулого

протиставлення

модернізованому радянських

реалій

американським. Він показує, що іноземець для радянських людей екзотика, як і вони екзотика для нього. Згадки про США та поради стосовно майбутнього: Автор згадує про США, порівнюючи Радянський Союз зі штатами. Порад на майбутнє він не дає. Назва статті: Ukraine Час виходу: травень, 1987 рік Журналіст: Майк Едвардс (Mike Edwards) Фотограф: Стів Раймер (Steve Raymer) Короткий зміст статті: у статті автор пише про Україну як на той час радянську республіку, народ якої весь час боровся за свою незалежність. Автор починає з уривка поеми Тараса Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим»: «Чого ж ви чванитеся, ви!Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучче, як батьки ходили» [cт. 595]. Далі він веде розмову з відомим поетом. Він задає йому незручне на той час питання: «Чи ти плачеш, Тарасе, що Україна досі не незалежна?» [cт. 595]. Це питання задає тон всій статті. Далі Майк Едвардс веде мову про релігійність українців,


55

що єднає і Схід і Захід (так само як і розписування яєць на Великдень) й захоплення молодих баптизмом. Автор вдається до історичних екскурсів у давні події на наших землях. Згадує князів, козаків та навіть операцію Вісла. Він пише, що Україна житниця Радянського Союзу Крім того автор описує свої враження про сучасну (на той час) Україну, стан поїздів та навіть відсутність нормальних кафе у Києві. Антирадянська риторика: Антирадянська риторика проглядається вже навіть з питання до Шевченка, яке я наводила раніше: «Чи ти плачеш, Тарасе, що Україна досі не незалежна?». Автор також критикує радянську системну бюрократію, яку його герой називає головним ворогом СССР: «Найбільший ворог Радянського Союзу не США – це бюрократизм» [ст. 608]. Також автор звинувачує Сталіна в тому. Що він організував голодомор й винищив інтелігенцію («... Шевченко б не видив...»[ст.610]) в Україні, щоб побороти український сепаратизм. Автор наводить слова одного з героїв (уродженця Західної України), який казав, що «прийшли росіяни і забрали землю. Вони казали, що збирались забрати лише у великих землевласників, але забрали й маленькі ферми» [ст. 627]. Також, вин пише про страшні втрати українців під час Великої Вітчизняної війни, яку він називає жахливою. Також він згадує про виселення татар й про неможливість їхнього повернення додому у Радянському Союзі. Протиставлення

радянського

минулого

модернізованому

майбутньому: автор протиставляє політику Горбачова радянським реаліям. Він пише про те, що Михайло Горбачов рішуче атакує неефективність та бюрократію радянської індустрії. «Дивно, я не часто чую похвалу його кампанії», – дивується автор [ст. 607]. Він пише також, що за влади Горбачова починають змінювати технічне обладнання на заводах. «Але я таки бачу ознаки прогресу: наприклад, переобладнання заводів так, що лазери і сверла тепер керуються комп’ютерами, а студенти працюють за клавіатурами комп’ютерів, хоча й примітивних моделей.» [ст. 607].


56

Згадки про США та поради стосовно майбутнього: автор згадує США, коли порівнює Київ з Сан-Франциско, а Москву з Нью-Йорком. Крім того, автор через героя зазначає, що США не найбільший ворог СССР. В кінці автор скоріше задає питання, ніж дає прямі настанови. Проте цими питаннями Майк Едвардс на нашу думку визначає, куди як він бачить має рухатись українська національна свідомість: «Чи подивляться українці на свою історію глибше? Чи буде їхня мова закріплена як культурний монумент, як запитує Олесь Гончар? Побачимо Тарасе, побачимо.» [ст. 631]. Назва статті: Україна: Ukraine: Running on Empty Час виходу: березень, 1993 рік Журналіст: Майк Едвардс (Mike Edwards) Фотограф: Герд Людвіг (Gerd Ludwig) Короткий зміст статті: стаття про Україну 90-х. У ній автор не боїться явно критикувати політику Кучми, тоді ще Прем’єр-міністра новоствореної держави. Він також захоплює пост-Чорнобиль й ситуацію в Криму. Під час свого опису України Майк Едвардс доїжджає до Карпатських гір й потрапляє на гуцульський фестиваль, принагідно досліджуючи УПА й розкуркулення західних земель. Антирадянська риторика: як і у найостаннішій статті про Крим, Радянський Союз автор асоціює безпосередньо з Росією. Він розповідає як була поневолена церква на західних землях України й віддана під Російський патріархат. Автор стверджує, що Російська православна церква була заплямована зв’язком з радянською владою: «Російська церква, заплямована зв’язком з радянською владою…» [ст.52]. Також автор згадує радянській владі виселення татар та недбале виділення заражених й незаражених зон після аварії на Чорнобилі. Протиставлення

радянського

минулого

модернізованому

майбутньому: скоріше, автор порівнює радянське панування та повернення до традицій, як повернення церквам західних земель греко-католицької віри,


57

татар додому в Крим та політв’язнів додому на Україну. Автор також порівнює українську й російську мову – остання здається йому більш м’якою. Так само він порівнює Київ з Москвою, симпатизуючи першому за ту ж саму м’якість. Згадки про США та поради стосовно майбутнього: у тексті згадка про США лише одна. Вона стосується Чорноморського флоту. У матеріалі автор вивчає, яка країна скільки контролює кораблів (Росія й Україна). При цьому він наводить слова одного з російських офіцерів, який пояснює небажання Росії ділитись з Україною військовою потугою: «Це погіршить баланс сил». При чому автор пояснює, що його герой мав на увазі не баланс сил мі�� США та СССР, а Росією та ісламськими державами. Стосовно порад для українців на майбутнє, автор, надихнувшись гуртом «Горді гуцули» на фестивалі робить висновки, що гордість – ось, що допоможе Українцям побудувати своє майбутнє: «Гордість. Можливо це допоможе українцям пройти довгий шлях розбудови нації, який лежить попереду» [ст.53]. Назва статті: Endangered revolution Час виходу: березень, 2006 рік Журналіст: Ендрю Мейєр (Andrew Meier) Фотограф: Ентоні Сво (Anthony Suau) Короткий зміст статті: Стаття розповідає про Україну після Помаранчевої революції. Автор починає матеріал з подій на Майдані й переходить до того, що відбулось потім й перед якими проблемами стоїть Україна зараз (мається на увазі у 2006 році). Він показує, що вона розділена на два табори (проросійський Схід й про європейський Захід), що корупція процвітає попри революційні гасла, що у владі теж неспокійно, що люди не впевнені у майбутньому. Попри це Україна таки розвивається й майдан у молодих українців у серці.


58

Антирадянська риторика: автор наприкінці статті розповідає читачеві, що радянська влада створила два голодомори та зрусифікувала українські землі, остаточно зламала спину селянам й «закопала» спадок предків, а також «подарувала» Чорнобиль: «Двадцяте сторіччя було найбільш брутальним з усіх з двома голодоморами, які вбили більше 8-ми мільйонів українців та двома Світовими війнами, у яких померло від семи до восьми мільйонів. До 50-х років радянська влада зламала спину селянам, зрусифікувала українську культуру і поховала спадок предків. Останнім радянським нападом була катастрофа на Чорнобилі, втрачені життя після якої досі встановлюються.» [ст. 58]. Протиставлення

радянського

минулого

модернізованому

майбутньому: скоріше, іде протиставлення минулого режиму Кучми помаранчевій владі. Автор розповідає як прокучмівські очільники були викриті й засуджені, як просувається справа з розслідуванням вбивства Георгія Гонгадзе, як було застрелено деяких міністрів після утвердження помаранчевої влади. Автор розбирає головні обіцянки Ющенка й розповідає про їхнє виконання. Крім того, він робить протиставлення (як і у статті про Крим 2011 року) між героїнями-пенсіонерками, які мріють про минуле й 19ти річним учасником революції, який говорить, що Майдан завжди буде в наших серцях. На нашу думку, це пряме використання символів радянського минулого й модернізованого майбутнього. Згадки про США та поради стосовно майбутнього: автор згадує про США у статті лише раз, коли порівнює завод з виробництва одягу Ярослава Рудчишина (одного зі своїх героїв) з такими в Америці 100-річної давнини, де страждали від важкої роботи жінки й діти. «Ззовны завод Рудчишина нагадав мені похмурі текстильні фабрики, які сотні років тому займали індустріальний

північно-східний

коридор

Америки,

майстерні

для

чорноробів, де жінки й діти працювали у жахливих умовах.» [ст. 45]. Проте, зсередини автор стверджує, що все організовано відповідно до сучасних західних стандартів охорони праці.


59

Порад стосовно майбутнього автор цієї статті уникнув, закінчивши надихаючою фразою 19-ти річного Андрія Шевціва: «Не хвилюйтесь. Майдан залишається в наших серцях.»[ст. 58]. Загалом можна сказати, що антикомуністичний фільтр Германа і Чомського працює як і у виборі тем, на які писались статті, так і в побудові самого матеріалу,оскільки антирадянська риторика була присутня в усіх статтях, що стосувались України. На нашу думку авторів й редакцію журналу цікавило лише радянське минуле (або сьогодення) й наслідки перебування в складі цієї держави. В той же час, хоча згадки про традиції українців, різні народності й народи, які живуть на території України (гуцули, татари), українську природу були, цим тема не приділяли достатньої уваги, щоб розвинути на рівень розгорнутої аналітичної статті. Тобто, одна зі схем показу країн Третього світу (концентрація на екзотичності малорозвинених народів), виведені Лютз і Колінз не працюють на прикладі України. В той же час, для аналізу матеріалів ми також використовували теорію модернізації, зважаючи на другий пункт схеми згаданих вище дослідників, в якому говориться про те, що країни Третього світу показані як традиційні суспільства, що модернізуються. У випадку з Україною традиційним суспільством ми вважали радянське (з огляду на комуністичний фільтр). Й у дослідженні ми намагались з’ясувати, чи концентруються автори статтей на переході України від минулого до майбутнього й чи порівнюють при цьому з модернізованими Європою й США. Відповідно до нашого дослідження ми з’ясували, що згадки про модернізований Захід відносно незначні від 22 до 33 відсотків. Також, автори скоріше концентруються на негативних наслідках радянського минулого (корупції, ностальгії, розваленій інфраструктурі, невпевненості у майбутньому), ніж на тому як українці намагаються розвиватись й модернізовуватись. З цього ми можемо зробити висновок, що хоча теорія модернізації має місце у статтях про Україну у National Geographic, найбільш активно підчас вибору тем й створення матеріалів працює антикомуністичний фільтр.


60

3.2. Якісно-кількісний візуальний метод аналізу фотографій. Ми проаналізували 141 фотографію, що були розміщені у статтях про Україну у журналі National Geographic. Ми не брали до уваги малюнки або схеми, оскільки вони не складали значної вибірки й не мали визначальної ролі в матеріалі серед зображальних засобів. Серед проаналізованих нами фотографій 10,6 % без людей, а 89,4% мають у своїх сюжетах людські образи. При чому більшість фотографій без людей – це фото зроблені у Прип’яті після чорнобильської катастрофи. 3.2.1. Фотографії як окремий наратив Переглядаючи матеріали, у нас склалось враження, що фотографії й текст розповідають різні історії, доповнюючи одне. Ми вирішили визначити, на скільки наше перше враження відповідає дійсності. Відповідно до результатів нашого дослідження лише 7,8% фотографій безпосередньо прив’язані до тексту й з’являються одразу після згадки про ситуацію, показану на фото. В той же час, 46,8% фотографій мають пов’язані з текстом статті сюжети, проте розміщені вони без безпосередньої прив’язки до тексту. Також, нами було виявлено, що майже такий самий відсоток фотографій (45,4%) мають сюжети, про які не говорилось у тексті (проте тематика, звичайно, пов’язана з тематикою статтей). На нашу думку, це може пояснюватись політикою журналу, в якій визначено, що журналіст й фотограф роблять повноцінні матеріали, не залежачи один від одного. Це підтверджують Лютз і Колінз, які говорять, що фотографи і журналісти National Geographic під час підготовки одного матеріалу працюють окремо [59].


61

3.2.2.Динаміка появи різних образів відповідно до років виходу матеріалів У нашій роботі ми також намагались визначити динаміку появи тих чи інших образів протягом усіх років публікацій про Україну в National Geographic. Перейдімо до результатів. Спершу ми розглянули як часто з’являються образи девіантної поведінки. Девіантна поведінка – це поведінка, пов’язана з невідповідністю людських вчинків і дій поширеним у суспільстві чи соціальних групах нормам, правилам поведінки, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям [72]. Для аналізу появи цього образу ми вибирали фотографії, де показана поведінка, що може нашкодити здоров’ю (куріння, алкоголізм, вживання наркотиків), де людина поводиться агресивно або неадекватно. Відповідно до нашого дослідження з’ясувалось, що найбільша кількість зображень з такими образами була у 1994-му та 2006 роках, проте їх було небагато всього по два у кожен рік, також, одне фото з подібним образом було у 1987 році. Тобто, автори не концентрувались на таких образах поведінки українців у свої матеріалах, відсоток таких фотографій складає 3,5 від загальної кількості (див. додаток Б). Продовжуючи

досліджувати

на

скільки

дієвий

антикомуністичний фільтр, ми визначили динаміку появи образів нещасних людей. До аналізу ми брали фото людей з похмурими обличчями, людей у розпачі, що страждають (наприклад, від хвороб після катастрофи на Чорнобилі) та ін. Відповідно до наших досліджень виявилось, що найбільше таких образів з’являлось у 1994-му та 2006-му роках. В той час як наприклад у 1979 році взагалі немає образів нещасних людей. Проте, це не свідчить, що люди тоді жили набагато щасливіше. Автор матеріалу про обмін молодими аграрниками США й СССР (див підрозділ 3.1.3.) й безпосередній учасник обміну стверджує, що під час фотографування реалій колгоспів у Білорусі та Україні, за ними слідкували, що вони не зняли нічого зайвого або того, що


62

може негативно вплинути на імідж СССР. Загалом образи нещасних людей займають 10% від вибірки. Ми також проаналізували частоту появи образів необлаштованості й їхню динаміку по роках. Під час аналізу цих фотографій ми брали до уваги знімки як з людьми, так і без них. Ми вивчали фотографії, на яких показувався бруд, закинутість (стосовно довкілля й архітектури), люди в поганому одязі (вицвілий, старий, старомодний і т.д.), погана інфраструктура або її відсутність, використання старих або старовинних засобів праці та ін. Відповідно до нашого дослідження ми визначили, що цих образів найбільше з усієї вибірки фотографій 33%. Ці образи присутні в усіх статтях й їхня кількість зростає з кожним роком (з невеликим спадом у 2011). Найбільше цих образів з’являється у 2006 році – 15 фотографій і вони складають 52% від фотографій, зроблених у цьому році. На противагу фотографіям, які створюють негативний образи, ми вивчали також зображення, до показані щасливі люди. До цієї вибірки ввійшли фотографії з людьми, що посміхаються, відпочивають, веселяться, насолоджуються життям. Відповідно до нашого дослідження найбільше таких зображень було у 1979 році, вище ми пояснили можливу причину їхньої великої кількості. В наступні роки кількість фотографій з такими образами значно менша, при чому динаміка нерівномірна від повного спаду до нуля у 1993 році й підйому до рівня 1987 року у 2011-му. Загалом фото з щасливими людьми складають 23% з рахунок знімків зроблених у 1979 році. Відсоток цих фотографій за всі інші роки крім 1979 складає 19%. Вивчаючи схему показу країн Третього світу у журналі National Geographic, озвучену Лютз і Колінз [29], ми вирішили вивчити, динаміку появи образів технічного прогресу. До нашої вибірки ввійшли фотографії, на яких зображені люди, які зайняті роботою за високотехнічними установками, засобами праці, або науковці, які зайняті дослідницькою діяльність із застосування високих технологій. Відповідно до нашого дослідження найбільше образів технічного прогресу з’явилось у 1987 році, у статтях того


63

часу розповідалось про те, що Горбачов намагається впровадити високі технології того часу у радянське виробництво. Потім кількість образів прогресу падають у 1993 році, зростають у 1994 році, щоб знову остаточно впасти до нуля у 2011. Загалом фото з образами прогресу склали 11% від усієї вибірки. Найбільше таких фотографій було як ми вже зазначали у матеріалі, де розповідалось про прогресивні реформи влади, а також у статтях, що стосуються катастрофи на ЧАЕС. Майже в усіх статтях, що були присвячені Україні, що розвивається говорилось про те, що українці дуже релігійна нація (див підрозділ 3.1.3). Ми вирішили перевірити як тема релігійності представлена у фотографіях. Ми проаналізували знімки, на яких показані люди, які проходять релігійні обряди, а також фото самих релігійних об’єктів. Динаміка показу релігійності йде на спад після скачку в 1987 році. Звичайно, у 1979 році про релігійність українців взагалі не говорилось, тоді автор взагалі не розрізняв українців, росіян і білорусів (див. підрозділ 3.1.3). Стаття 1987 року є найпершим масштабним матеріалом, де почали говорити про Україну, про її проблеми й радості. Зокрема, автор приділяв багато уваги утискам мови й церкви й релігійності. Останнє відобразилось на фотографіях. Образи релігійності складають 8% від всього масиву досліджуваних фотографій. Україну в статтях називають житницею СССР й вже після розвалу Радянського Союзу, образ селян йде за українцями. З огляду на це ми проаналізували частоту появи сільських пейзажів у статтях відповідно до років. Найбільше, як і очікувалось образів села було у 1979 році. Потім частота появи падає, щоб знов піднятись у 2006-му й знов впасти. Загалом сільські пейзажі складають 23% від загальної вибірки. Попри те, що в статтях про Україну розповідається яка красива природа (78%), на фотографіях вона представлена лише у 3% випадків. При чому найбільше було у статті про Крим 1994 року – 2 фотографії. Також ми хотіли з’ясувати, яким чином показаний добробут українців в якій кількості й з якою частотою. Виявилось, що фото, на яких є образи


64

добробуту складають 15% від загальної вибірки. Найбільше їх у статті 1979 року, проте потім частота знижується. Підйом добробуту українців на фотографіях відбувається у 2006 році в статті про Помаранчеву революцію, щоб потім попрямувати до нуля у статті про Крим 2011 року. Загалом, як ми бачимо, що хоча фотограф і журналіст створюють свій власний незалежний продукт, фотографії й текст збігаються по духу й тематиці, окрім статті 1979 року, в якій йде різка критика радянського побуту, але фото відображають зовсім протилежну ситуацію. Як ми вже казали, це можна пояснити тим, над авторами під час фотографування був жорсткий контроль з боку радянських очільників.


65

ВИСНОВКИ Образ України у журналі National Geographic 1.

Теми, яким присвячені великі розгорнуті статті про Україну у

журналі – це Крим як територія російсько-українського конфлікту, катастрофа на ЧАЕС та її наслідки та Україна, що розвивається. 2.

Журналісти й фотографи National Geographic в першу чергу

звертають увагу на радянський спадок в Україні й до чого він призвів. При чому вони говорять як про матеріальні залишки, так і про ментальні. 3.

Образ України у журналі National Geographic сформований як

пострадянської держави, народ якої весь час боровся за незалежність, яка не має єдності всередині, в якої є проблемна територія Крим й страшний радянський спадок у вигляді Чорнобиля. Також, автори показують, що старе покоління зазвичай ностальгує за радянським минулим, а молоде покоління намагається наслідувати європейські цінності. Також, автори вказують на такі

пострадянські

синдроми

як

корупцію,

маленькі

зарплати

та

невпевненість у майбутньому. У текстах статтей журналісти розповідають про красу природи, проте це не підтримується візуально. Також, Україна показана як держава з родючими землями, але де селянам «зламали спину». 4.

У

статтях

про

Україну

присутня

антикомуністична

(антирадянська) риторика. При чому, антикомуністичний фільтр працює вже при підборі тем, для написання про Україну. Судячи з нашої вибірки автори шукають таку тематику, де можна було б показати Радянський Союз з негативного боку, де є конфлікт минулого й сьогодення або негативні наслідки для людей і держави як наслідок існування України у складі «Імперії зла». Також, автори використовують негативно забарвлені епітети, коли говорять про радянських очільників. Крім того, під час опису героїв, автори показують з негативного боку старих або людей середнього віку, які ностальгують за минулим й в позитивному світлі молодих героїв, які прагнуть наслідувати європейські цінності.


66

5.

У своїх статтях про Україну автори приділяють мало уваги тому

як Україна намагається модернізуватись, лише в окремих матеріалах можна побачити інформацію про зміни на краще. Це були матеріали про Помаранчеву революцію та стаття 1987-го року, де автор між іншим розповідав про позитивні на його думку реформи Горбачова. Автори радше концентруються на проблемах України, ніж на способах їх вирішення в нашій державі.

Образи окремих українських територій у журналі National Geographic Образ Криму 1. Крим показується як конфліктна зона між Україною й Росією. При чому, автори показують, що півострів – це значна втрата для РФ, бо там і природа гарна, й вихід до моря, й люди звикли туди їздити відпочивати. Проте, через негативне висвітлення проросійсько й прорадянсько налаштованих героїв, автори критикують апетити Росії стосовно Автономної Республіки. Також, автори наголошують, що вся мафія в Криму переважно російська. 2. Крим показується як рудимент радянської свідомості з матеріальними й ментальними залишками цієї епохи. Це поганий сервіс, грубощі персоналу, старі люди, які використовують останні 100 гривень на червоний прапор, символіка серпа й молота на будівлях. 3. В статтях постійно наголошується про гарну природу Криму, про його туристичний потенціал, який не реалізовується. 4. Жодна згадка про Крим не обходиться без розповіді про виселення татар та їхнє бідування після повернення. Автори наголошують на тому, що татари історично мають більше прав на цю територію, але зараз вони вимушені жити у сквотах.


67

Образ Чорнобиля 1. Чорнобиль показується як найбільша ядерна катастрофа у світі (остання стаття про Чорнобиль була до аварії на Фукусімі). При чому силу радіаційного забруднення постійно порівнюють з такою у Хіросімі. 2. На прикладі Чорнобилю автори показують, що Радянський Союз не спроможний був вирішити велику проблему, перед якою він став. Деякі журналісти припускають, що Чорнобиль наблизив розвал великої імперії. 3. Також, автори показують, що всі значні дослідження й розробки робляться за допомогою заходу або лише заходом. Це проглядається як у фактах, які наводить автор, так і у тому на скільки важливу інформацію говорять західні й пострадянські експерти. 4. Також,

автори

концентруються

на

стражданнях

людей,

яких

переселили, ліквідаторів та їхніх нащадків. Образ Росії в статтях про Україну в журналі National Geographic 1. Росія в статтях про Україну показана як агресор, окупант, який за весь час спільного існування в Російській імперії пресував українську культуру, мову й церкву. 2. Росію ототожнюють з Радянським Союзом й приписують їй всі злочини проти людства, які були зроблені за 70 років (голодомор, виселення татар). Образ Радянського Союзу в статтях про Україну в журналі National Geographic 1. Радянський Союз показаний як бюрократична держава, в якій утискають й контролюють людей, при чому не тільки місцевих, а й туристів.


68

2. Все, що пов’язано з Радянським Союзом авторами висвітлюється як негативне (чи то образи героїв, прорадянсько налаштованих, ч�� то архітектура, чи проблеми, які лишились державі після розвалу). Загалом, на нашу думку, Україна розглядається авторами National Geographic як хороший приклад того, як страждають люди від комуністичної влади. Це для США хороший приклад того як жили підлеглі території за комуністичної імперії, й що з ними відбувається, коли велика держава зникає. Також, на нашу думку, відбувається війна за панування прозахідної або проросійської ідеології в Україні, оскільки це буферна зона між двома світами. У National Geographic це проявляється в тому, що автори намагаються засоціювати у своїх читачів Росію і Радянський Союз, при цьому показуючи її як ненаситну імперську державу, яка відповідальна за всі біди українців та тих народів, які живуть на території України.


69

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Appleton, L. Distillations of Something Larger: The Local Scale and American National Identity// Cultural Geographies. – 2002, Vol. 9, No. 4, pp. 421-447. 2. Bai S. Y. Constructing Racial Groups’ Identities in the Diasporic Press: Internalization, Resonance, Transparency, and Offset// Mass Comunication and Society. – 2010, No. 13, pp. 385-411. 3. Bairner A. Sport, nationalism and globalization: European and North American perspectives, Albany. – SUNY Press, 2001. – 207 p. 4. Barth F. Ethnic Groups and Boundaries: The Social Organization of Culture Differences – Boston: Waveland Press, 1998. – 153 p. 5. Bourdieu P., Thompson B. J. Language and symbolic power. – Harvard University Press , 1991. – 302 p. 6. Brantlinger P. Crusoe’s Footprints: Cultural Studies in Britain and America. – London: Routledge, 1990. – 224p. 7. Content analysis// Busha and Harter: Research methods in Librarianship – Techniques and interpretation. New York: Academic Press, 1980 Електронний

документ]

Режим

доступу:

http://www.ischool.utexas.edu/~palmquis/courses/content.html 8. Couldry N., McCarthy A. MediaSpace: Place, Scale, and Culture in a 9. Dijk T. A. Racism and the press. – Taylor & Francis, 1991. – 276 p. 10. Dorving K. Quantitative semantics in 18th century Sweden// Public Opinion Quarterly – 1954-1955, Vol. 18, No. 4, pp. 389-394. 11. Dreher T. Speaking up and talking back: News media interventions in Sydney's

'othered'

communities//

Media

International

Australia

Incorporating Culture and Policy: quarterly journal of media research and resources. – 2003, No. 109, pp. 121-137.


70

12. Durham M. G., Kellner D. Media and cultural studies. – Wiley-Blackwell, 2006. – 755 p. 13. Emmison, M. Researching the visual / ММ. Emmison, Ph. Smith. L. : Sage, 2000. – 256 p. 14. Entman R. M. Projections of power: framing news, public opinion, and U.S. foreign policy, University of Chicago Press, 2004. 15. Fearon, J. & Wendt, A. Rationalism v. Constructivism: A Skeptical View// Carlsnaes, W., Risse, T., Simmons, B. A. (eds) Handbook of International Relations. – London: Sage Publications, 2001. – pp. 52-72 16. Fox K. Watching the English: the hidden rules of English behaviour – Hodder & Stoughton, 2004. - 424 p. 17. Fursich E. How can global journalists represent the ‘Other’?: A critical assessment on the cultural study concept of the media practice//Journalism – 2002, Vol. 3, No. 1, pp. 57-84. 18. Gerbner G. Toward 'Cultural Indicators': The Analysis of Mass Mediated Message. Systems. AV//Communication Review. – 1996, Vol.17, No. 2, pp. 137-148. 19. Gramsci A. Selections from the prison notebooks – ElecBook, London, 1999. – 846 p. 20. Grosvenor

H.

G.

The

National

Geographic

Society

and

its

Magazine//National Geographic. – 1936, Vol. 9, No. 1, pp. 123-125. 21. Hall S. Race, Culture, and Communications: Looking Backward and Forward at Cultural Studies// Rethinking maxims: A Journal of Economics, Culture & Society – 1992, Vol. 5, No. 1, pp. 10-18. 22. Haraway, D. Primate Visions: Gender, Race, and Nature in the World of Modern Science. – New York: Routledge, 1989. – 496 p. 23. Hariman, R., & Lucaites, J.L. Public identity and collective memory in U.S. iconic photography: The image of ‘‘accidental napalm’’//Critical Studies In Media Communication – 2003, Vol. 20, No.1, pp.35-66.


71

24. Herman S. E., Chomsky N. Manufacturing Consent: The Political Economy of The Mass Media. – Pantheon Books, 2011. – 480 p. 25. Hervik P. The Mysterious Maya of National Geographic// Journal of Latin American Anthropology. – 1998, Vol. 4, No. 1, pp. 166-197 26. History of National Geographic Magazine. [Електронний ресурс].– Режим доступу:

http://www.trivia-library.com/b/history-of-national-geographic-

magazine-part-1.htm 27. Hopf T. Social Construction of International Politics: Identities and Foreign Policy, Moscow 1955 and 1999. – Ithaca, NY & London: Cornell University Press, 2002. – 299 p. 28. Jansson, D. R. Аmerican national identity and the progress of the New South in National Georaphic//Geographical Review – 2003, Vol. 93, No. 3, pp. 350-369. 29. Iezza C Mc Reading Reading National Geographic: a book review, 1997 [Електронний

ресурс].

Режим

доступу:

http://web.archive.org/web/20060720035500/http://www2.hawaii.edu/~iezz a/rng.html 30. Ishita S. R. Worlds Apart: nation-branding on the National Geographic Channel// Media Culture Society. – 2007, Vol. 29, No. 4, pp. 569-592 31. Klotz A., Lynch C. Strategies for Research in Constructivist International Relations. – New York: M.E. Sharpe, 2007. – 135 p. 32. Krippendorff K. Content analysis: an introduction to its methodology – SAGE , 2004. - 413 p. 33. Lange, D. Photographs of a Lifetime. N. Y. : Aperture, 1982. – 124 p. 34. Levintova E. Good Neighbours?: Dominant Narratives about the ‘Other’ in Conteporery Polish and Russian Newspapers// EUROPE-ASIA STUDIES – 2010, Vol. 62, No. 8, pp. 1339-1361 35. McLuhan M. Understanding Media: The Extensions of Man. – Routledge, 2001 – 400 p.


72

36. National Geographic (журнал) [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/National_Geographic_(%D0%B6%D1%83%D1 %80%D0%BD%D0%B0%D0%BB) 37. National Geographic Society [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://en.wikipedia.org/wiki/National_Geographic_Society#cite_note-7 38. National Geographic Society. US Department of State: diplomacy in action [Електронний

ресурс]

Режим

доступу:

http://www.state.gov/p/io/unesco/members/48805.htm 39. Nichols M. How much money does a geographic photographer make [Електронний

ресурс]

Режим

доступу:

http://michaelnicknichols.com/nickstake/index.html 40. Nordstrom, A. D. Wood Nymphs and Patriots: Depictions of Samoans in The National Geographic Magazine// Visual Sociology. – 1992, Vol. 7, No.2, pp. 49-59. 41. Poole, R. M. Explorer’s house: National Geographic and the world it made. New York: Penguin Press – 2004, 368p. 42. Przeworski A., Limongi F. Modernisation: Theories and Facts// World Politics. – 1997, Vol. 49, No. 2, pp. 155-183. 43. Rothenberg T. Y. Presenting America's world: strategies of innocence in National geographic magazine, 1888-1945// Ashgate Publishing, Ltd., 2007. – 190 p. 44. Said E.W. Orientalism. – New York: Vintage Books, 1979 – 368 p. 45. Said E. W. Orientalism as a Tool of Colonialism [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://joanabellydance.blogspot.com/2012/03/orientalismas-tool-of-colonialism-14.html 46. Sanoma Magazines окончательно отказалась от National Geographic Украина

[Електронний

ресурс].

Режим

доступу:

http://www.uapp.org/index.php?lang=uk&theme=news_media_ua&item_id =10091


73

47. Schwartz-DuPre R. L. Portraying the Political: National Geographic’s 1985 Afghan Girl and a US Alibi for Aid // Critical Studies in Media Communication. – 2010, Vol. 27, No. 4, pp. 336-356. 48. Sharp, J.P. Condensing the Cold War: Reader's Digest and American Identity. – Minneapolis: University of Minnesota Press, 2000. – 207 p. 49. Silverthorne S. HBS Cases: National geographic Society// Working knowledge: lessons from the classroom. – Harvard business school, 2011. – 2 p. 50. Simeunovich N. The role of media in European identity formation: understanding the complexity of today’s European media landscape// CEU Political Science Journal. – 2009, Vol. 4, No. 4, pp. 501-520. 51. Steet L. Veils and daggers: a century of National geographic's representation of the Arab World - Philadelphia : Temple Univ. Press, 2000. – 194 р. 52. The Alexander Graham Bell Family Papers: Time Line of Alexander Graham Bell, 1900-1922 [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://memory.loc.gov/ammem/bellhtml/1900.html 53. Time

Life,

Inc.

[Електронний

ресурс].

Режим

доступу:

http://hbr.org/product/time-life-inc-a/an/395012-PDF ENG?Ntt=time+life+inc. 54. Todd A. M. Anthropocentric Distance in National Geographic’s Environmental Aesthetic// Environmental Comunication. – 2010, Vol. 4, No. 2, pp. 206-224. 55. Wendt A. Identity and Structural Change in International Politics// Kratochvil, F. & Lapid, Y. (eds) The Return of Culture and Identity in IR Theory. – London: Lynn Rienner, 1996 – pp. 50-70. 56. West R., Turner L. H. Understanding Interpersonal Communication: Making Choices in Changing Times. – Cengage Learning, 2010. – 259 p. 57. White M. D. Marsh E. E. Content Analysis: a flexible methodology// Library Trends – 2006, Vol. 55, No. 1, pp. 22-45.


74

58. Wimmer R. D.,Dominick J.R. Mass Media Research: An Introduction – Cengage Learning, 2010. - 464 р. 59. Wood J. S. Reading National Geographic: book review// Annals of the Association of American Geographers. – 1995, Vol. 5, No 4, pp. 755-757. 60. Баришполец А.Т. Методические рекомендации к изучению темы: Социологические исследования в области журналистики – Чернигов: Б.и., 1987 61. Бойко О. В. Зовнішньополітичний образ України та чинники його формування в друкованих англомовних ЗМІ в умовах трансформації суспільства// Автореф. дис. канд. політ. наук — К., 2001. — 22 с. 62. В

Україні

планують

[Електронний

видавати

ресурс].

National –

Geographic Pежим

УНІАН доступу:

http://www.mediabusiness.com.ua/content/view/11576/118/lang,ru/ 63. Григорьев С.И. Проведение контент-анализа [Електронний документ] – Режим доступу: http://psyfactor.org/lib/k-a2.htm 64. Добреньков, В. И. Методы социологического исследования // В. И. Добреньков, А. И. Кравченко. М. : ИНФРА-М, 2004. с. 557. 65. Дягилева

Н.

С.

Анализ

фотографи

как

метод

качественного

социологического исследования// Материалы международно заочной научно-практичной

конференции

«Современные

тенденции

общественных наук: политология, социология, философия» - 2011 [Електронний

документ]

Режим

доступу:

sibac.info/files/2011_04_25.../Dyagileva.doc 66. Дягилева Н.С. Журавлева Н.А. Методологические основы применения визуального метода в социологических исследованиях// Вестник Челябинского государственного университета – 2012, №4 (258) – Вып. 23, С. 75-79. 67. Запуск «National Geographic Україна» зірвався – «МедіаБізнес» [Електронний

ресурс].

Режим

http://www.mediabusiness.com.ua/content/view/13560/lang,ru/

доступу:


75

68. Іванов В.Ф. Історія розвитку контент-аналізу// Магістеріум, Вип. 22 «Журналістика» – С. 41-48. 69. Іванов В.Ф. Формалізовані методи вивчення мас-медіа//Електронна бібліотека інституту журналістики [Електронний документ] – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1283 70. Лизанчук В.В., Кузнецова О.Д. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці: Навч. посібник. - К.: НМК ВО при Мінвузі УРСР, 1991. – 44 с. 71. Мангейм Дж. Ричард Р. Политология. Методы исследования – М.: Издательство «Весь мир», 1997. – 280 с. 72. Радугин А. А., К. А. Радугин. Социология: Курс лекций. М.: Владос, 1995. 73. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. К.: Вища школа, 2002. – 195 с. 74. Штомпка,

П.

Визуальная

социология.

Фотография

как

метод

исследования: учебник. М. : Логос, 2010. – 32 с. 75. Ядов,

В.

А.

Стратегия

социологического

Академкнига ИКЦ, 2003. – 105 с.

исследования.

М.:


76

ДОДАТОК А Якісно-кількісний аналіз статтей про Україну у журналі National Geographic Таблиця А.1. Співвідношення тем статтей про Україну у National Geographic Кількість статтей

Відсоток від загальної кількості матеріалів (%)

Російсько-українські

2

22

4

44

3

33

відносини у Криму Україна, що розвивається Катастрофа на Чорнобилі Таблиця А.2. Образ України Кількість статтей

Відсоток від загальної кількості матеріалів (%)

Згадки про щирих

3

33

3

33

4

44

4

44

Згадки про релігійнсть

3

33

Згадки про корупцію

4

44

Згадки про нестабільну

8

89

людей Згадки про боротьбу за незалежність Україна – житниця СССР Негативні згадки про режим Кучми


77

економічну ситуацію Позитивні герої –

3

33

3

33

Згадки про писанки

2

22

Згадки про поетів

1

11

Згадки про гумор

1

11

Згадки про співочість

1

11

Згадки про гарну

7

78

4

44

проукраїнсько налаштовані Згадки про різницю між Заходом і Сходом України

природу Згадки про забруднення природи Таблиця А.3. Образ Росії Кількість статтей

Відсоток від загальної кількості матеріалів (%)

Згадки про Росію

6

67

Згадки про Росію як

5

55

Асоціація Росії з СССР

2

22

Згадки про утиски укр.

3

33

2

22

3

33

окупанта

мови Згадки про утиски церкви Негативні герої – проросійсько


78

налаштовані Згадки про

1

11

1

11

спорідненість України з Росією Порівняння м’якості мов на користь української Таблиця А.4. Образ Радянського Союзу Кількість статтей

Відсоток від загальної кількості матеріалів (%)

Негативні епітети про

1

11

Згадки про голодомор

3

33

Згадки про жертв війни

2

22

Згадки про виселення

5

55

Згадки про бюрократію

2

22

Негативні герої –

3

33

7

78%

2

22

радянських функціонерів

татар

прорадянсько налаштовані Ностальгічні згадки героїв на фоні розрухи Згадки про недостатню оснащеність індустрії


79

Таблиця А.5. Образ Криму Кількість статтей

Відсоток від загальної кількості матеріалів (без статтей про Чорнобиль) (%)

Згадки про

3

50

3

50

5

83

3

50

3

50

2

33

2

33

зрусифікованість Згадки про прорадянськість (російськість) Згадки про бідування татар Згадки про проблеми флоту Згадки про красу природи Згадки про проблеми з туризмом (нестача туристів, неефективний менеджмент) Ностальгічні згадки героїв про радянське минуле

Таблиця А.6. Образ катастрофи на Чорнобилі Кількість статтей

Відсоток від загальної кількості матеріалів (%)

Згадки про закритість

2

22


80

даних Згадка про хвороби як

4

44

1

11

Історії виселених людей

3

33

Історії виселених

2

22

3

33

5

55

2

22

1

11

наслідок Чорнобиля Згадки про вчених«сталкерів»

людей, що повернулись Згадки про те, що Чорнобиль – найгірша ядерна катастрофа у світі Чорнобиль – радянська спадщина Згадки про ненадійність саркофага Згадки про неефективний менеджмент на станції Таблиця А.7. Образ США та модернізованого Заходу Кількість статтей

Відсоток від загальної кількості матеріалів (%)

Згадки про спільні

1

11

2

22

українсько-західні наукові проекти Згадки про західні інженерні розробки для України


81

Посилання на західних

3

33

2

22

експертів й науковців Порівняння оснащеності індустрії на користь Заходу Посилання на джерела у статтях про Чорнобиль. Оскільки в кожні статті експерти різні, то ми підрахували кількість посилань в одній статті. Західні науковці (50%): Рональд Чезер, еколог з Техаського технічного університету – 2 Експерти з Міжнародної агенції з атомної енергетики, Світової організації з охорони здоров’я та ін. агенції Об’єднаних націй (Чорнобильський Форум) – 2 Фабьен Соведе, інженер проекту Нового Безпечного Саркофагу – 1 Роберт Гале, спеціаліст з кісного мозку – 7 Браян Шерон, експерт з безпеки у Ядерному регуляторному комітеті США – 2 Західні експерти – 3 Морріс Розен, американський експерт з безпекиу МАГАТЕ – 5 Ганс Блікс, генеральний директор МАГАТЕ – 1 Річард Вебб, ядерний інженер – 1 Світова організація з охорони здоров’я – 1 Армір Веінберг з Байлорського медичного коледжу – 1 Українські, білоруські, російські науковці (52%): Олексій Океанов з Міжнародного природничого університету ім. Сахарова (Мінськ) – 3 Яков Кенігсберг, голова Національної комісії з захисту від радіації Білорусі – 1


82

Юлія Марусич з інформаційного департаменту ЧАЕС – 2 Радянські експерти – 4 Валерій Лєгасов, перший заступник директора Інститута з атомної енергетика (Москва) – 6 Українські науковці – 2 Вадим Гріщенко, фізик – 1 Валентин Купній, заступник начальника зони відчуження – 1 Євгенія Степанова, головний педіатр – 1 Марія Філінская, науковець (досліджувала хромосоми дітей після катастрофи на ЧАЕС) – 2 Ілля Ліхтарів, експерт з дозиметрії – 3 Володимир Тасенко, начальник зміни на Чорнобильській АЕС – 2 Таблиця А.8. Посилання на науковців з пострадянського світу та західних у статтях про катастрофу на Чорнобилі Назва статті та

Кількість

Кількість

Відсоткове

рік видання

посилань на

посилань на

співвідношення

пострадянських

західних

пострадянські/західні

науковців

науковців

науковці (%)

Chernobyl

14

16

47/53

8

5

62/38

6

5

55/45

– One Year After, 1987 Living with the monster: Chornobyl, 1994 The long shadow of Chernobyl, 2006


83

ДОДАТОК Б Якісно-кількісний аналіз фотографій Таблиця Б.1. Співвідношення фотографій з людьми й без Кількість фотографій

Відсоток від загальної кількості (%)

Фотографії з людьми

126

89,4

Фотографії без людей

15

10,6

Таблиця Б.2. Рівень зв’язку фотографій з текстом Кількість фотографій

Відсоток від загальної кількості (%)

Фотографії, що

11

7,8

66

46,8

64

45,4

безпосередньо пов’язані з текстом Фотографії, що пов’язані з текстом, але розміщенні окремо Фото того, про що в тексті не говорилось


84

Таблиця Б.3. Співвідношення образів на фотографіях Кількість фотографій

Відсоток від загальної кількості (%)

Девіантна поведінка

5

3,5

Образи нещасних людей

14

10

Образи

46

33

Образи щасливих людей

32

23

Образ технічного

15

11

Образи релігійності

11

8

Сільські пейзажі

33

23

Образи краси природи

4

3

Образи добробуту

21

15

необлаштованості

прогресу

Графік Б.1. Динаміка появи образів девіантної поведінки

2,5 2 Динаміка появи образів

1,5 1 0,5 0 1979

1987

1993

1994

2006

2011


85

Графік Б.2. Динаміка появи образів нещасних людей

4,5 4 3,5 3 2,5 2 1,5 1 0,5 0

Динаміка появи образів

1979

1987

1993

1994

2006

2011

Графік Б.3. Динаміка появи образів необлаштованості

16 14 12 10 Динаміка появи образів

8 6 4 2 0 1979

1987

1993

1994

2006

2011

Графік Б.4. Динаміка появи образів щасливих людей

14 12 10 8

Динамміка появи образів

6 4 2 0 1979

1987

1993

1994

2006

2011


86

Графік Б.5. Динаміка появи образів технічного прогресу

9 8 7 6 5 4 3 2 1 0

Динаміка появи образів

1979

1987

1993

1994

2006

2011

Графік Б.6. Динаміка поява образів релігійності

6 5 4 Динаміка появи образів

3 2 1 0 1979

1987

1993

1994

2006

2011

Графік Б.7. Динаміка появи сільських пейзажів

12 10 8 Динаміка появи образів

6 4 2 0 1979

1987

1993

1994

2006

2011


87

Графік Б.8 Динаміка появи образів краси природи

2,5 2 1,5

Динаміка появи образів

1 0,5 0 1979

1987

1993

1994

2006

2011

Графік Б.9. Динаміка появи образів добробуту

8 7 6 5 4 3 2 1 0

Динаміка появи образів

1979

1987

1993

1994

2006

2011


Шевченко Наталія - диплом, 2012