Page 1

Міністерство освіти і науки України Національний університет «Києво-Могилянська академія» Факультет соціальних наук і соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Магістерська робота освітньо-кваліфікаційний рівень - магістр на тему «СОЦІАЛЬНЕ ТОК-ШОУ «ПРО ЖИТТЯ»: МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ» Виконала: студентка 2-го року навчання, спеціальності 8.03030101 Журналістика Бенько Катерина Володимирівна

Керівник Гринько А.М., старший викладач, PhD Рецензент Довженко О.О. Магістерська робота захищена з оцінкою «_____________________» Секретар ДЕК ___________ «____» ___________________2013 р.

Київ 2013


2

ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………..4 Розділ 1. Огляд літератури……………………………………………………….9 1.1.

Ток-шоу: визначення терміну та жанрові характеристики.......................9

1.1.1.Інфотейнмент як основний компонент ток-шоу……………………...9 1.1.2. Жанрові різновиди ток-шоу та причини їхньої популярності……..11 1.2. Історія жанру телевізійного ток-шоу в світі………………………………13 1.2.1. Поява ток-шоу на американському телебаченні……………………13 1.2.2. Розвиток жанру ток-шоу в СРСР…………………………………….15 1.2.3. Ток-шоу на пострадянському просторі……………………………...17

1.3.

Морально-етичні стандарти журналістики ……………………………19

1.3.1. Етичні кодекси та професійні стандарти діяльності журналіста в Україні та світі……………………………………………………………19 1.3.2. Етичні стандарти телевізійної журналістики в Україні………………..23 1.3.3. Етичні стандарти діяльності журналіста в міжнародних телевізійних кодексах…………………………………………………………………...27 Розділ 2. Методологія дослідження…………………………………………...32 2.1. Метод контент-аналізу……………………………………………….32 2.1.1. Історія методу……………………………………………………32 2.1.2. Застосування методу…………………………………………….35 2.1.3.Типи контент-аналізу…………………………………………….37 2.1.4. Переваги та недоліки контент-аналізу…………………………38 2.1.5. Застосування методу в дослідженні……………………………40 2.2. Метод фокус-груп…………………………………………………..43 2.2.1. Визначення та еволюція методу фокус-груп…………………..43 2.2.2. Переваги та недоліки фокус-груп………………………………44 2.2.3. Алгоритм проведення фокус-груп……………………………..45


3

2.2.4. Застосування методу у дослідженні……………………………46 Розділ 3 Результати дослідження……………………………………….51 3.1. Аналіз даних контент-аналізу……………………………………..51 3.1.1. Рівень етичності поведінки ведучого в програмі……………..51 3.1.2. Дотримання балансу в ток-шоу «Про Життя»………………..55 3.1.3. Зображення та участь в програмі неповнолітніх……………..57 3.1.4. Фігуранти ток-шоу……………………………………………...58 3.1.5. Елементи, які дають можливість говорити про освітній характер ток-шоу……………………………………………………………..60 3.1.6. Сценарій програми……………………………………………..62 3.1.7. Фінальні меседжі програми……………………………………63 3.1.8. Другий сезон ток-шоу «Про Життя». Аналіз заставки, музики та закадрових слів ведучого ……………………………………………………66 3.1.9. Порівняння першого та другого сезону «Про Життя»……….68 3.2. Аналіз даних фокус-груп…………………………………………...69 3.2.1. Сприйняття формату ток-шоу на українському телебаченні..69 3.2.2. Аналоги програми «Про Життя» та відповідність її назви змісту ток-шоу ……………………………………………………………………….70 3.2.3. Сприйняття поведінки ведучого в кадрі та відгуки щодо її етичності…………………………………………………………………….71 3.2.4. Оцінка вікових обмежень щодо перегляду ток-шоу………….73 3.2.5. Аналіз заставки програми, музики і додаткових елементів….74 3.2.6. Ставлення учасників до назв і тем програм…………………...75 ВИСНОВКИ……………………………………………………………..77 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………..79 ДОДАТКИ……………………………………………………………….84


4

Вступ Українське телебачення наповнене різноманітними новими формами та жанрами

телевиробництва.

експериментують

з

Власники

форматами

та

вітчизняних обирають

телеканалів

найуспішніші

та

найрейтинговіші зразки західної телеіндустрії. Саме так в Україні з‘являються ток- шоу. Їх популярність, принципи проведення мало відрізняються від моделі американської, зазвичай ця модель просто копіюється, без урахування ментальних і національних особливостей. На екрані постійно з'являються нові ток-шоу, які, попри свою одноманітність, як правило, займають провідні позиції у рейтингах. Одним з найпопулярніших різновидів ток-шоу в Україні є формат соціального ток-шоу. Він несе в собі суспільну та просвітницьку функцію та водночас є індикатором гострих соціальних проблем. Висвітлюючи ці проблеми, такі програми викликають резонанс у суспільстві та стають арбітрами у справі вирішення конфліктих ситуацій. Конфліктність таких програм і глибина тематичного дослідження сприяють зростанню рейтингу цього формату. Але саме формат соціального ток-шоу в сфері телевиробництва є і разом з тим найбільш чутливим. Чутливість жанру ток-шоу пов`язана з тим, що цей формат є порівняно легким для сприйняття і характеризує мовну політику телеканалів, що направлена на масового глядача, через що виникають етичні проблеми жанру ток-шоу: - переступаються моральні обмежувальні рамки, таким чином формується гасло – «все дозволено» - допускаються вульгарність, ненормативна лексика, низькопробний стиль; - зникає уявлення про правила пристойності;


5

Часто автори ток-шоу надають програмам певної скандальності, за рахунок чого у глядачів формуються не кращі людські чесноти, зокрема цинізм, дволикість, лукавість і тим самим жанр ток-шоу легалізує, виправдовує їх існування в повсякденності. В Україні питання професійної етики, особливо в сфері телевізійної журналістики, набули особливої актуальності, коли держава відмовилася від необхідності всесторонньо контролювати життя суспільства. Перейшовши у власність комерційних структур, телеканали були не тільки позбавлені цензури з боку держави, але й втратили чіткі моральні орієнтири, в результаті чого невиконання журналістами етичних норм стало звичайним явищем для тележурналістики. Загалом морально-етичні стандарти в журналістиці є об`єктом наукових досліджень багатьох вчених, зокрема В. Іванова [28], М. Доманської [26], О.Федотової [47]. Частково характеристику інфотейнменту як поєднання інформативної та розважальної журналістики презентовано в науковому доробку М. Свалової [56] та М.Назарова [39]. Актуальність

теми

зумовлена

передусім

недостатньою

дослідженістю специфіки висвітлення соціальної тематики в рамках формату ток-шоу. І разом з тим в українських етичних кодексах відсутні ґрунтовні положення щодо морально-етичних норм в телевізійній журналістиці і зокрема в ток-шоу. Соціальне ток-шоу - це досить молодий і разом з тим недосліджений жанр українського телевиробництва, який проте набуває все більшої популярності серед української телеаудиторії. Це можна пояснити поступовим згасанням інтересу телеглядачів до розважальних форматів (хоча впродовж року вони міцно утримували позиції там, де на них робили ставку), й про усвідомлення власниками телеканалів актуальних побажань цільової аудиторії. Остання, вочевидь, прагне отримати


6

надію на соціальну справедливість, покладаючись часто на ТБ як на «останню інстанцію». У цьому сенсі найбільш вдячний саме формат соціального ток-шоу, але за однієї умови: якщо поряд із усталеною вже скандальністю як неодмінною умовою «малаховщини» (бо взірцем для більшості соціальних ток-шоу були проекти російської телезірки Андрія Малахова), учасники соціального токшоу разом із глядачем отримують іще й натяк на розв'язання кричущих власних соціальних проблем. Однак якість цих проектів не завжди відповідає тій місії, яку вони на себе беруть; зокрема, трапляються постановочні сюжети, навмисний добір дражливих тем, зловживання емоціями телеглядачів, штучне роздмухування скандалів тощо. Тож оцінка однієї з найбільш показових із ряду подібних програм – «Про життя» з Андрієм Пальчевським (телеканал «Інтер», віднедавна – Перший національний) із погляду загальнолюдських моральноетичних норм є актуальною в контексті українських медіа досліджень Тому

можна

говорити

про

доцільність

продукування

якісних

соціальних ток-шоу на українському телебаченні. Об`єктом дослідження є українське телевізійне соціальне ток-шоу «Про Життя» з Андрієм Пальчевським. Для аналізу вибрано вісім випусків телепрограми (п`ять випусків першого сезону на телеканалі «Інтер» та три випуски другого сезону, які на разі вийшли в ефір на «Першому Національному»). Період появи в ефірі – 28 травня 2011 року – і до цього часу. Цільова аудиторія проекту – люди віком від 35 років Предметом дослідження є специфіка зображення соціальної тематики в токщоу ―Про життя‖. Головна мета даного дослідження полягає в вивченні особливостей висвітлення

соціальної

тематики

на прикладі

ток-шоу українського


7

виробництва «Про Життя» з Андрієм Пальчевським та характеристиці основних тенденцій подачі інформації відповідно до морально-етичних норм журналістики. Дана робота передбачає виконання наступних завдань: - окреслення елементів, які дають підстави зарахувати телевізійні соціальні ток-шоу до зразків інфотейнменту - виявлення відповідності чи невідповідності характеру висвітлення соціальної тематики загальноприйнятим морально-етичним принципам - з`ясування основних недоліків та помилок, яких допускаються ведучий та журналісти при зйомках телепродукту соціальної тематики - характеристика особливостей висвітлення специфічних з моральноетичного погляду елементів - визначення якості зображення соціальних проблем в телевізійних масмедіа Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що соціальне ток-шоу «Про Життя» є продуктом інфотейнменту, який проте не повністю відповідає журналістським стандартам. Практичне значення даної роботи полягає в дослідженні недоліків висвітлення соціальної тематики в ток-шоу з морально-етичного боку та окресленні рекомендацій щодо того, як їх уникати. Кваліфікаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У першому розділі представлені жанрові характеристики ток-шоу, розглянуто явище інфотейнменту як основного компоненту ток-шоу,

представлені основні морально-етичні норми в

журналістиці, а також подається опис західного досвіду у продукуванні соціальних ток-шоу. Другий розділ присвячений методології дослідження. У роботі застосовується метод контент-аналізу та фокус-груп. Подається аргументація вибору саме цих методів дослідження, їхня характеристика та детальна процедура застосування саме в даному дослідженні.


8

Розділ «Результати дослідження» містить детальний аналіз результатів контент-аналізу та фокус-груп. Спочатку наведено особливості висвітлення соціальної тематики українським телевізійним ток-шоу «Про Життя» з огляду на морально-етичні журналістські норми, акцентовано на найбільш суперечливих моментах такого висвітлення. Розділ завершується розглядом висновків фокус-груп, які пояснюють і доповнюють результати контентаналізу, більш детально характеризують суперечливі моменти висвітлення соціальної тематики відповідно до окремих категорій аналізу. У висновках надано відповіді на поставлені дослідницькі питання, зазначено основні результати аналізу, подано практичні рекомендації щодо висвітлення соціальної тематики та окреслено перспективи для майбутнього розвитку теми.


9

Розділ 1. Огляд літератури 1.1.

Визначення терміну та жанрові характеристики ток-шоу 1.1.1. Інфотейнмент як основний компонент ток-шоу

Сучасний медіаринок України наповнений проектами різновекторного спрямування: від соціально важливих програм до легких для сприйняття розважальних телепередач. Одним із найбільш вагомих за ступенем популярності серед глядацької аудиторії є вже досить освоєний вітчизняними медійниками жанр телевізійної журналістики – ток-шоу. Дослідниця М. Доманська дає визначення «ток-шоу» як нового розмовного жанру у тележурналістиці, який виник у 60-х роках ХХ ст., має американське походження і містить у своїй структурі універсальний основний компонент – «інфотейнмент» (INFOrmation – інформація + enterTAINMENT – розвага), що означає розвага та інформування [26]. Такої ж думки і М. Томак, яка називає ток-шоу „дитям американського ефірного простору, що стало майже рідним і для наших телеканалів». Це лідер за своєю природою і програма, яка повинна бити рекорди, що вона і робить, її високий рейтинг із самого початку закладений у законах жанру‖ [57]. Українська дослідниця М.Свалова в продовження тези М.Доманської розглядає інфотейнмент як новий жанр, своєрідний підвид ток-шоу, що поглинув усі інші жанри, передусім ті, які вимагали від глядача розумових зусиль [56]. Це своєрідна змінена та удосконалена форма ток-шоу, яке від самого початку спрямоване на те, щоб зацікавити і розважити. Таким чином, можна зробити висновок, що, окрім власне ток-шоу, в інформаційному просторі ми спостерігаємо виникнення його різноманітних жанрових відгалужень.


10

Як

зазначає

російський

дослідник

А.Вартанов,

характерним

видовищем кінця ХХ – початку ХХІ століття є різноманітні шоу (зазвичай їх називають «ток шоу»), якими насичені усі телеканали [23]. Привабливість ток-шоу як видовища, його яскравість і барвистість, зовнішня ефективність роблять його дуже важливим знаряддям у боротьбі за масову свідомість. За допомогою ефективного видовища можна прищепити стереотипні

переконання,

маніпулювати

поглядами,

переконаннями,

нав‘язувати певний тип поведінки тощо. Згідно з російським медіа дослідником М.Назаровим, під терміном «інфотейнмент» слід розуміти залучення елементів візуальної яскравості до ток-шоу, в якому йдеться про актуальні події сьогодення, і яке орієнтується на видовищність. Телеглядача слід будь-яким чином втримати біля екрану, і йому не повинно бути нудно, тому елемент «цікавості» стає одним із основних критеріїв ток-шоу [39]. Але як зазначає М.Назаров, «таке визначення головного завдання жанру інфотейнмент» викликає дискусії про межі жанрів на телебаченні, про завдання ток-шоу, професійну етику журналістів та соціальну відповідальність телебачення.» [39, 110]. В умовах втоми людини від натиску інформації особливе значення для журналістики набувають нові методи донесення інформації за допомогою методу інфотейнменту, що дозволяють подолати стан тривожності глядача перед новими відомостями. В зв`язку з цим все більше глядачі цікавляться ігровим елементом в ток-шоу, яке дозволяє подолати бар`єр між журналістом та аудиторією.


11

1.1.2. Жанрові різновиди ток-шоу та причини їхньої популярності Формат ток-шоу настільки популярний, що з часом він еволюціонував, і розвинувся у нові жанрові підвиди. М. Доманська подає свою класифікацію жанрових підвидів ток-шоу:  політичне,

соціальне,

розважальне;

(„Свобода

слова‖,

„Пазли‖,

„Танцюю для тебе‖, „П‘ять копійок‖, „Шустер live‖, „Без Табу‖);  реаліті-шоу: телегра, телевікторина, реальне шоу, еротичні шоу („Шанс‖, „Караоке на майдані‖, „Дім-2‖, „Фабрика зірок‖, „Любов і музика‖); розмовне шоу („Поза очі‖ , „В гостях у Гордона‖, „Дивись хто прийшов‖, „Культурний фронт‖) [26]. М. Недопитанський пропонує дещо спрощену класифікацію. На думку дослідника, сучасний авторитетний телеканал виробляє по кілька ток-шоу, охоплюючи провідні сфери суспільного життя. Їх диференціюють відповідно до видів аудиторії, ідеологічних цілей, а також маркетингових завдань. Так, у денному ефірі переважають ток-шоу для домогосподарок, шкільної та студентської молоді. Опівночі – для інтелектуалів [53]. Секрети популярності ток-шоу, як вважає російська медіа дослідниця Н. Кондратьєва, полягають у тому, що цей жанр допомагає глядачеві, який зіштовхнувся із життєвими труднощами, зрозуміти, що його ситуація не унікальна, що він не самотній: є ще люди, яких хвилюють ті ж питання, і ті, які готові поділитися з ними своїм життєвим досвідом [51]. На думку дослідниці Л. Мордовіної моделювати

ситуацію,

спільно

переживати

саме ток-шоу дозволяє її,

опосередковуючись

підтримкою віртуального колективу, і припускати допустимі варіанти поведінки, що заповнюють нестачу авторитетних суджень та вказівок. Ситуації, які моделюються у програмі, призначені відчиняти „завісу таємниці‖ над способом роздумів іншої людини і допомогти у пошуках компромісу. Це своєрідні ―думки вголос‖ [52]. Такої ж думки і дослідник М. Недопитанський,

який вважає, що

розгадка популярності ток-щоу лежить в його принадності, зумовленою


12

ілюзією

причетності

до

обговорення

актуальної

проблеми,

адже

спостерігаючи за дійством, глядач підсвідомо асоціює себе з учасниками діалогу: «я теж міг би так висловитися», «ні, не згоден з такою думкою» [53]. Російська дослідниця Е. Могилевська вважає, що невід‘ємним компонентом ток-шоу є відповідна аудиторія. Глядачі в студії створюють атмосферу публічності, допомагають емоційно орієнтуватись в ситуації дискусії. В будь-якому разі, це є найщирішим відображенням ефектності самого телепроекту [52]. Г. Кузнєцов зазначає, що ток-шоу означає «розмовне подання». З'явився термін відносно до естрадного жанру, де один конферансьє-витівник розважає публіку балачками, іноді залучаючи до спілкування глядачів із залу. І на телебаченні першими ознаками жанру вважаються, зокрема, легкість розмови, артистизм ведучого, обов'язкова присутність аудиторії». Серед специфічних ознак ток-шоу вчений виділяє наявність «залізного» сценарію і «підготовленість» імпровізацій. Особа-модератор, на думку дослідника, перетворює дебати у динамічне видовище, хоча виконує, начебто, лише диспетчерські функції [33]. В свою чергу, Е.Могилевська вносить ідею, що з появою ток-шоу на вітчизняних каналах виникла нова посада – модератор. Це людина, яка займається „розігрівом‖ публіки. Модератор розповідає про хід програми, про роль глядачів, намагається спонукати аудиторію до діалогу, запитує, хто з присутніх бажає висловити свою думку стосовно відповідної теми програми. Він слідкує за ходом ток-шоу і першим розпочинає аплодувати у місцях найбільшого емоційного підйому бесіди, він допомагає сформувати думки охочих розповісти свою історію [52]. На думку Т. Салюка, якщо подивитися на ток-шоу крізь призму розважальності, то неозброєним оком видно, що такі медіадійства, є сучасними інтерпретаціями „дитячої гри‖ у доросле життя. Вони виконують дві основні функції - пізнавальну та релаксаційну [55].


13

Як своєрідну медіа-гру розглядає ток-шоу і російська дослідниця Ю. Голоднікова. Серед жанрових ознак ток-шоу дослідниця виділяє мотив змагальності, атрактивність і динамічність - те, що притаманне феномену гри. [25]. У людській практиці ігрова діяльність має розважальну, комунікативну

та діагностичну функції; функцію самореалізації - в грі як на сцені життя; функцію соціалізації та корекції. Медійне середовище активно використовує вищеперелічені можливості гри, складаючи з них «мозаїку» залежно від цілей впливу медіапродукту на аудиторію. 1.2. Історія жанру. Поява та розвиток ток-шоу на американському телебаченні Як зазначає дослідниця М.Доманська, жанр ток-шоу виник в американському телебаченні в 60-их роках 20 століття, а його творцем, був відомий американський журналіст Філ Донах`ю. Існує легенда: беручи інтерв‘ю у гостя програми в прямому ефірі, Донах‘ю зрозумів у певний момент, що в нього закінчились запитання. Тоді він підбіг до одного з глядачів у студії і запитав: „Ви маєте питання до нашого гостя?‖ Глядач не розгубився і виявив зацікавлення і саме таким чином Донах`ю винайшов жанр ток-шоу. Дебют The Phil Donahue Show (саме таку назву мало його токшоу) відбувся у Дейтоні (штат Огайо) [26]. Згідно з американським дослідником М. Бірбом, вперше програма Донах`ю з`явилася на телеканалі WHIO-TV, там в 1963-1967-их роках він працював ведучим ранкового ток-шоу в прямому ефірі з участю запрошених в студію гостей. [20]. Це була провінційна телестанція с мізерним бюджетом і запросити до передачі зіркових гостей було важко. Щоб залучити аудиторію, а разом з нею і зірок шоубізнеcу, Донах`ю наважився на принципову новизну. Він зосередив увагу свого ток-шоу не на відомих особистостях, а на скандальних проблемах, які відкрито обговорювали в прямому ефірі. Першим гостем на «Phil Donahue Show» стала Меделін О`Хейр, атеїстка, з якою ведучий обговорював релігійні конфлікти між учнями в коледжах.


14

«Впродовж тижня в листопаді 1967-го року ведучий видав до ефіру фоторепортаж із пологового будинку з усіма деталями і обговорив процес пологів з глядачами, які зібралися в студії» [20, 14]. Таким чином, жанр токшоу отримав певний статус, що наближував його з рисами сучасного токшоу. В кінці 80-их років, завдяки Філу Донах`ю, жанр ток-шоу став настільки популярним, що практично на всіх телеканалах США – від крупних, каналів загальнонаціонального значення до дрібних провінційних з`явилися свої ток-шоу. В ситуації жорсткої конкуренції ток-шоу приділяли все менше і менше уваги соціальним та політичним питанням і набували все більш скандального характеру [ 20, 13]. Як

зазначає

російський

дослідник В. Цвік, глядачі

з СРСР

познайомилися з ток-шоу Донахю в 1986-му році. З ім`ям ведучого пов‘язані телемости, що в прямому ефірі поєднали телеглядачів з США та СРСР. Тоді ці передачі були унікальними в тележурналістиці. Донахю вів свої телепрограми з в‘язниці штату Огайо, з луна-парку Волта Діснею, з пароплаву ―Місісіпі Квін» та з п`ятитисячної аудиторії, що обговорюють проблему рівності чоловіків та жінок [44]. «Гостями студії, як правило, є провідні спеціалісти, герої дня та знаменитості, а безпосередніми учасниками полеміки стають глядачі – як в телестудії, так і глядачі перед телевізорами. Глядачі прямо з місць у студії або по телефону ставлять свої запитання гостям студії, коментують їх думки, озвучують власні переконання та сперечаються одне з одним, що надає програмі спонтанного характеру і робить її більш різноманітною». На думку В. Цвіка, в телепрограмах Донахю був синтез психологічної драми, вуличного театру та сеансу колективної терапії [44, 112]. Далі на американському телебаченні почали з`являтися такі соціальні ток-шоу як «Поліцейські‖, яке вперше почали транслювати у 1989 році, розповідало про офіцерів поліції, які виконують службові обов‘язки. Ток-шоу ―Справжній світ‖ (MTV) започатковано у 1992 році. У ньому незнайомці


15

спілкувалися у навколишньому середовищі, долали драматичні ситуації. У цьому ток-шоу було використано багато стилістичних засобів, які згодом стали стандартними для соціальних ток-шоу (музика, саундтреки і чергування подій із ―сповідями‖ учасників шоу) [48]. Наступне американське ток-шоу ―Примірювальні‖ вийшло на екрани у 1996 році, воно показувало воно сімейні пари, які ремонтують будинки одне одного, це було перше реальне шоу з самовдосконаленою чи вигаданою темою [48]. Деякі ток-шоу, наприклад ―Шоу Джері Спрінгера‖, яке глядач побачив у 1991 році, намагаються показати реальну драму у форматі ток-шоу, зводячи у студії людей, які відчувають неприязнь одне до одного, яким важко контролювати свої негативні емоції [48 ]. Таким, чином іноземний формат ток-шоу, завдяки своїй трансформації та наближеності до вітчизняної аудиторії став популярним на теренах колишнього СРСР.

1.2.1. Розвиток ток-шоу в СРСР Згідно з російським дослідником А.Вартановим, історію ток-шоу на радянському телебаченні умовно можна розділити два етапи. Перший – з середини 1980-их по 1991 рік, коли ток-шоу ще мало національну самобутність, було ареною обговорення актуальних питань сьогодення. Другий період – з 1991 по теперішній час. Це період експансії зарубіжних жанрів на вітчизняні телеекрани. [23]. Ток-шоу

стали

просто

«кальками»

західних

телепрограм,

що

скопіювали не лише їхні основні ознаки (легкість ведення бесіди, артистизм ведучого, обов`язкова присутність аудиторії), але й розважальність, як основний елемент комерційного успіху. Враховуючи досить тривалий час існування телебачення, як такого, вік такого жанру як ток-шоу важко назвати


16

молодим, але при цьому визначення жанру являє собою певну проблему для теорії журналістики, особливо в її вітчизняному варіанті [23]. Згідно з російською дослідницею М. Головановою, зародження токшоу на радянському телебаченні пов`язано з ім`ям Володимира Познера. Він став відомим телеглядачам як партнер Філа Донахью по телемостам (з радянського боку) [24]. Як пише М. Голованова, після цих передач В. Познер провів ще десятки різноманітних ток-шоу з участю людей різних національностей, професій та віку. Кожного разу ці телепередачі вражали широтою можливостей ведучого – його ерудиція, такт, доброзичливість в поєднанні з сильною волею та ясним розумінням цілі ток-шоу привели до того, що насправді напружений колективний пошук істини через діалоги Познера з людьми, які зібралися в студії, викликав великий та навіть духовний вплив на телеглядачів [24]. Та як зазначає медіа дослідниця Н. Вакурова, не лише ім`я Володимира Познера пов`язано із розвитком ток-шоу на радянському телебаченні. «Ще не існувало в нашому лексиконі яскравого англомовного терміну «ток-шоу», а натомість явище, яке включає в себе телепрограму, де в студії присутні глядачі, які запекло обговорюють запропоновану проблему, вже існували». Це були «12 поверх» Є. Сагалаєва, «Музичний ринг» Максимової, перебудований «Взгляд» Лістьєва, Любімова і т.д [22]. Таким чином, жанр ток-шоу в радянській площині мав національну самобутність, був ареною для обговорення насправді актуальних питань сучасності. Разом з тим у глядача виникало таке відчуття, що його голос може бути почутий. Як говорив Володимир Познер, людина, яка вважається засновником ток-шоу в Росії, «ток-шоу – одна з найдемократичніших форм телепрограми, яка дозволяє звичайним людям брати в ньому безпосередню участь. І цього не замінить навіть інтерактивне телебачення» [23].


17

1.2.2. Ток-шоу на пострадянському просторі Як зазначає російська дослідниця Є.Іванова, з серпня 1991 року й до сьогодні у Росії (та й в інших пострадянських державах, в тому числі і в Україні) з`являються ток-шоу, телешоу, реаліті-шоу, телевікторини, телеігри і т.д. Для ток-шоу в їхньому зарубіжному форматі цей період став напрочуд плідним в контексті завоювання ефірного простору та телеглядачів. Поява програм західного зразку було викликано певними об`єктивними та суб`єктивними причинами. Це і зміна панівної ідеології і процеси перебудови, що за торкнули всі грані суспільного життя, в тому числі і систему телемовлення. Після 1991 року в країнах пострадянського простору відкриваються нові політичні, економічні та творчі можливості розвитку всієї системи медіа [29]. На думку Є. Іванової, саме в цей час телебачення починає буквально з нуля, відкриваючи та усвідомлюючи для себе закони телевізійних жанрів, драматургії

та

телевізійної

діяльності

в

цілому.

Для

наслідування

використовувалися будь-які зразки ток-шоу, що вже отримали комерційний успіх на заході. Так на пострадянські екрани потрапляють ток-шоу «Колесо Фортуни» (в російському варіанті «Поле чудес»), «Жіноче питання» («Я сама») та ін.. Одні з ток-шоу – близнюків прижилися на російськоукраїнських екранах та задовольнили комерційні інтереси їхніх авторів, а інші дали набагато нижчі рейтинги, ніж їх іноземні аналоги [29]. Як зазначає медіа дослідник Є. Багіров, в перший рік появи на телеекранах передачі в жанрі ток-шоу транслювалися виключно в вечірній час. В другій половині 90-их років минулого століття за даними соціологічних досліджень аудиторії, ні одне ток-шоу не входило в двадцятку лідерів телепрограм, а той час як цей жанр – лідер за своєю природою, програма-чемпіон, що ставить рекорди. У всьому світі поширена тенденція заміни одного ток-шоу на інше, як тільки воно почне втрачати свої рейтинги.


18

Тому скоро і денний ефір російських та українських телеканалів стали заповнювати різноманітними ток-шоу [19]. На думку Є. Багірова, через комерційні причини денні ток-шоу перетворилися

в

своєрідні

«посередьки

посеред

дня,

під

зав`язку

нашпиговані різноманітною рекламою». «І насправді, є студія з диванами по периметру, куди запрошуються глядачі та знаменитості (в основному зі сфери шоу-бізнесу), і для приманки рекламодавців вигідно, щоб і ведучі теж були знаменитостями» [19]. Саме завдяки такому розумінні ток-шоу і виникли другосортні ток-шоу «Місто жінок» і «Велика Прання» (Перший російський канал), «Країна порад» і «Принцип доміно» (НТВ), «Чого хоче жінка» і «Коротке замикання» [19]. На думку медіа дослідниці М. Голованової, для сучасного етапу існування жанру схожа теза є занадто оптимістичною. Адже, по-перше, вітчизняні ток-шоу вже не мають того того місцевого колориту та суспільної значимості, а по-друге, вони стали звичайними рекламними проспектами [24]. Цей процес, як зазначає М. Голованова, «розпочався в період з 1991-го по 1993-ий роки, адже саме в цей час виникла проблема експансії іноземних (в тому числі, американських) жанрів на російських телеканалах» [24, 32]. Як пише російський медіа дослідник Є. Багіров, в телекомпанії НТВ з 1999 року існує спеціальний відділ по роботі з публікою, він виник, коли на каналі з`явилися перша програма жанру ток-шоу. В цьому відділі працює штат редакторів та модераторів, за кожним з яких закріплена своя програма. Саме вони і запрошують глядачів до студії. Але навіть більше значення для організації роботи має комп`ютерна та друкована база даних, яка дозволяє підібрати глядачів за певними критеріями для кожної програми [19]. Таким чином, глядачами в студії стають люди, зацікавлені в обговоренні тих чи інших тем ток-шоу. Однак стати учасником програми можна, просто подзвонивши в редакцію. В деяких ток-шоу, які йдуть в


19

прямому

ефірі,

беруть

активну

участь

телеглядачі,

які

можуть

додзвонитися в студію по телефону і висловити свою думку. Таким чином, нові технології полегшують вихід ток-шоу до масової аудиторії, за рахунок чого зростає рейтинг ток-шоу та їх соціальна значимість.

1.3.

Морально-етичні стандарти в журналістиці

1.3.1. Етичні кодекси та професійні стандарти діяльності журналіста в Україні та світі У сучасній українській журналістиці дуже гостро стоїть питання етики та моральних цінностей. Етичні основи професійної журналістики базуються на принципах загальної етики. На думку медіа дослідниці К. Покляцької, першим визнаним етичним нормативним документом журналістів вважають «Хартію професійних обов'язків французьких журналістів», ухвалену французьким Національним синдикатом журналістів у 1918 р. [40]. 3-поміж багатьох міжнародних кодексів професійної етики журналіст Д. Корню виділяє два документи, які синтезують загальні риси професії та вимоги до неї, – «Декларацію обов‘язків журналістів» (Бо р до, 1954) та «Декларацію обов‘язків і прав журналістів» (Мюнхен, 1971). Як зазначає медіа дослідниця М.Свалова, в Україні діють два етичні кодекси: «Кодекс честі українського журналіста», ухвалений на з‘їзді Спілки журналістів та «Етичний кодекс українського журналіста», прийнятий і відкритий для підписання, за дотриманням норм якого стежить спеціальна Комісія зжурналістської етики, обрана на щорічному з‘їзді тих хто підписав кодекс [56].


20

На думку медіа дослідниці О.Кузнецової, неабияку роль у здійсненні контролю в сфері захисту суспільної моралі відіграє Національна експертна комісія України з питань суспільної моралі. Вона є постійним державним позавідомчим експертним і контролюючим органом, який діє відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі» та Положення про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1550 від 17 листопада 2004 р. [35]. Діяльність Національної експертної комісії спрямована на: піднесення культури та духовності українського народу і всіх національностей, які проживають в Україні; • утвердження здорового способу життя та належного стану моральності в суспільстві; • виховання майбутніх поколінь українців на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадянський обов‘язок,

совість,

справедливість,

на

засадах

народних

традицій,

українських звичаїв, етичних норм і правил поведінки, що склалися в суспільстві [34]. На думку української медіа дослідниці В. Карпенко, журналіст повинен уміло і вдало узгоджувати та поєднувати свої професійні й особисті інтереси, не завдаючи при цьому шкоди суспільству. Будь-яка газета, канал чи радіостанція, дбаючи про свій рейтинг, наприклад, прибутки тощо, не повинні забувати про суспільну мораль, оскільки моральні цінності мають бути важливішими за грошові [50]. Дотримуючись певних норм і принципів етики, журналіст повинен: • забезпечувати право громадян на інформацію; • нести відповідальність перед громадянами й суспільством за зміст власних матеріалів; • правдиво та об‘єктивно відображати дійсність;


21

• поважати честь і гідність людей, які є об‘єктами його професійної діяльності; • дотримуватися професійної солідарності. Медіа дослідник М. Лапін поділяє етичні цінності на такі категорії: • загальнолюдські: людина, світ, життя, злагода, мир, справедливість, доброчинність; • національні: нація, мова, національна культура, національна політика, національна держава; • етнічні: етнос, етнічна культура, історія етносу; • професійні: свобода слова, правдивість, чесність, справедливість, відповідальність, професійна солідарність, неупередженість, порядність; • індивідуальні: самовдосконалення, самозбереження, самовідданість, лицарство, шляхетність, відвага, співчуття, доброта, любов до ближнього, совість, пошана, щирість [27]. Як зазначає дослідниця О.Кузнецова, значущість кожної із цих категорій полягає в тому, що морально-етичні цінності виступають засобом регуляції

й

гармонізації

суспільних

відносин,

а

також

засобом

самоствердження людини та розкриття потенційних здібностей для її всебічного розвитку [34]. Дослідниця Г. Лазутіна виокремлює три журналістські процеси: самоорганізацію, самоконтроль і саморегуляцію, в яких журналіст здійснює свій моральний вибір [36]. Журналіст завжди стоїть перед вибором, як виконати свій обов'язок перед народом, редакцією, зважує, чи люди потребують тієї інформації, яку має на мсті висвітлити редакція, чи пі, що вона їм дасть інтелектуально, практично й емоційно. В умовах конфлікту інтересів журналіст самостійно робить вибір. "З морального погляду вибір буде правильним, якщо журналіст критерієм оцінки вибере гуманістичну природу моралі" [49]. Якщо вибором журналіста керують лише індивідуальні інтереси, тоді він, можливо, порушить моральні норми. Професійна мораль, що стає


22

часткою свідомості журналіста, повинна поєднати, узгодити, гармонізувати його суспільні, професійні й особисті інтереси. Адже суспільне благо — не самоціль, воно підпорядковане благу особистості як своїй кінцевій меті. Пріоритет залишається за загальним благом, воно є вищою метою, тому що в ньому — перша умова благополуччя особи, розвиток й існування якої неможливі без суспільства. Перевага має бути за правдивим словом, зображенням і мовленням, щоб допомагати людям зорієнтуватись у подіях, осмислити явища. Під час зміни політичної кон'юнктури, у періоди соціальних потрясінь професійний моральний обов'язок журналіста — уникнути розгубленості, зберегти професійну гідність, не зрадити людей, які чекають правди. Тому ситуацію на початку XXI ст. в Україні можна охарактеризувати, м'яко кажучи, як кризу. Кризу не лише самих ЗМІ, а й усього суспільства, яке вже не пам'ятає, що газети та телебачення — це не засіб оспівування дій одних і приниження та дискредитації інших. "При цьому нікого не засмучує навіть той факт, що ті засоби масової інформації, які ще вчора писали, чи то говорили: "цей політик (партія, структура тощо) — найкращий взірець та володар усіх чеснот", сьогодні з аналогічним натхненням виливають на нього кубометри бруду... Головний парадокс полягає в тому, що ті, хто сьогодні використовує ЗМІ для морального знищення опонентів, завтра можуть опинитися па їх місці," — доповів журналіст Георгій Гонгадзе у Бюро Українського конгресового комітету Америки (УККА) в Нью-Йорку 17 грудня 1999 р [49]. О. Кузнецова виокремлює таку ієрархію етичних вимог до журналістів: — етичні цінності журналіста; — етичні норми журналіста; — службові етичні обов'язки і заборони; — етикетні правила поведінки [35].


23

Як зазначає дослідниця В. Карпенко, універсальними етичними вимогами є етичні цінності, що допомагають журналістам зайняти певну позицію, висловити думку, дати оцінку. Вони є мотивами поведінки, вибору журналіста. До моральних цінностей журналістів, зокрема, належать: правдивість, об'єктивність, чесність, соціальна відповідальність і порядність [50]. А от на думку дослідниціці Г. Лазутіної, етична цінність для журналіста

позитивна

властивість,

еталон,

що

викопує

роль

повсякденного орієнтира в оцінці людей, колективів, груп, організацій, фактів, подій, явищ, країн, націй. Журналіст постійно перебуває в цінніснооцінних відношеннях до предмета пізнання й відтворення на всіх етапах творчості, використовуючи будь-який загальний чи фаховий метод. Ці відношення — індивідуальні, хоча мають в основі ціннісні принципи, зафіксовані в міжнародних, національних документах з журналістської етики. [36]. Таким чином, не зважаючи на те, що в Україні є професійні етичні кодекси для журналістів, питання етики та моралі в журналістській діяльності досі залишаються відкритими, адже частіше за все журналісти керуються власними етичними цінностями та службовими етичними обов`зками.

1.3.2. Етичні стандарти телевізійної журналістики в Україні та світі Журналістська етика в сфері ток-шоу дуже суб`єктивна, адже не існує загального морально - етичного кодексу для телевізійників. В кожного телеканалу є власний неписаний етичний кодекс.


24

Українська журналістика, разом з усім українським суспільством за двадцять років історії незалежної України, виборола собі право на вільний розвиток двічі – у 1991-му та у 2004-му роках. Після того, як Україна стала незалежною державою, українські ЗМІ проходили непростий період трансформації. Медіазнавець Валерій Іванов так характеризує той період: “Процес змін був доволі болісним. Поглиблювали його економічна та ідеологічна кризи, злам моральних настанов журналістів, притаманний соціуму

загалом

в

умовах

трансформації

суспільного

ладу.

Повна

самостійність, боротьба за виживання і комерціалізація роботи медіа в багатьох випадках витіснили етичні норми журналістської діяльності на другий план”. [ 28]. Закон України ―Про телебачення та радіомовлення‖ у Статті 2 – ―Основні

принципи

діяльності

телеорганізацій‖,

гласить:

―Телерадіоорганізації України у своїй діяльності реалізують принципи об‘єктивності, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформації, вільне висловлювання своїх поглядів та думок, забезпечення ідеологічного та політичного плюралізму, дотримання телерадіопрацівниками професійної етики та загальнолюдських норм моралі‖ [49]. Cтаття 2 ―Етичного кодексу українського журналіста‖ теж підкреслює: ‖Служіння інтересам влади, а не суспільства є порушенням етики журналіста‖ Про це ж говорили практично всі моральні авторитети в Україні і за її межами. Як приклад можна привести і звернення до працівників ЗМІ попереднього Папи Римського Івана-Павла Другого, в якому зокрема говориться: ―На репортерах і комментаторах лежить важливий обов‘язок іти за голосом свого морального сумління й опиратися потужному тискові, що спонукає ―коригувати‖ правду на догоду тим, хто володіє політичною владою чи економічним багатством‖ Однак, незважаючи на все це, значна частина редакторів і журналістів українських телеканалів (принаймні ті з них,


25

хто приймає важливі рішення) під професійною етикою воліють розуміти лояльність до власників ЗМІ. Прикладів цього є, на жаль, чимало. Упродовж останніх кількох років українська тележурналістика щораз частіше веде діяльність на межі ―морального фолу‖, а інколи й переступає цю межу. Та є й більш драматичні приклади. Один з них пов‘язаний з так званим ―педофільським скандалом‖, коли українські ЗМІ, в тім числі і телеканали, оприлюднили не тільки прізвище, але й зображення дітей, що стали жертвами імовірного сексуального насильства. Другий – пов‘язаний зі смертю людини. Мова йде про вбивство київського еколога Гончарова, імовірно внаслідок ініціювання ним відео-сюжетів на телеканалі ICTV про незаконне намивання піску на Жуковому острові у столиці. Ця справа була піддана подвійному моральному осудові професійної спільноти. Спочатку головний редактор телеканалу Оксана Соколова звільнила автора сюжетів Олексія Кутєпова з обґрунтуванням ―за порушення професійних та етичних норм‖. Потім українська Комісія з журналістської етики стала на захист Кутєпова, чим дала зрозуміти, на редакції новин даного телеканалу лежить не менша моральна відповідальність за смерть героя сюжетів [49, 10]. В. Здоровега у книзі ―Теорія і методика журналістської творчості‖ пише про це так: ―Журналістська праця – це не просто вміння вправно написати замітку чи статтю…, а своєрідний спосіб сприйняття світу, спосіб бачення реальності, спосіб мислення і світовідчуття, спосіб існування й усвідомлення себе у неспокійному житті‖ [27, 119]. Тому свобода слова для журналіста – це постійна потреба відповідати на непрості виклики світу, що його оточує. Або, як твердить професор Іванов: ―Журналіст не може ігнорувати той факт, що його діяльність так чи інакше може послаблювати або посилювати напруженість у суспільстві‖ [28, 10].


26

На думку української медіа дослідниці В. Карпенко, серед чималої кількості каналів, які транслюються в Україні, етичні цінності пропагуються в різних шоу, програмах і передачах. Наприклад, на каналі «1+1» щовівторка о 20:00 у шоу «Міняю жінку» двом сім‘ям, які виявили бажання взяти участь у проекті, пропонувалося на тиждень помінятися дружинами. Не багатьом жінкам вдалося за такий невеликий термін створити атмосферу злагоди в новій сім‘ї та справедливо оцінити її специфічні особливості.При перегляді цього документального реаліті-шоу глядач починає проводити паралель із власною сім‘єю та усвідомлювати свої помилки, які часто трапляються в сімейному житті. Певні ситуації, які ми спостерігаємо на екрані (не кожен чоловік здатний завжди витримувати примхи своєї дружини, вже не кажучи про чужу), викликаючи захват або співчуття, сприяють вихованню у глядачів почуття

гідності,

справедливості,любові

до

ближнього,

впевненості,

витримки, чуйності та жалю [50]. Тому, як зазначає дослідниця І. Карпенко, ток-шоу «Міняю жінку» певною мірою пропагує загальнолюдські та індивідуальні цінності. Це можна простежити, коли зовсім не знайомі люди прагнуть знайти спільну мову, допомогти чужим дітям, намагаються пристосуватися до умов проживання тієї родини, в яку вони потрапили. Особливості взаємовідносин у чужих родинах змушують учасників шоу знаходити нові способи комунікації, відкривати в собі приховані можливості та здійснювати шляхетні вчинки [50]. Таким чином, можна підсумувати той факт, що на українському телебаченні ще існують позитивні етичні приклади ток-шоу, хоча вистачає прикладів недотримання морально-етичних стандартів.


27

1.3.4. Етичні

стандарти

діяльності

журналіста

в

міжнародних

телевізійних кодексах Дуже розгалуженою представницькою журналістською організацією у світі є Тhе Society оf Ргоfеssiопа1 Journalists— Спілка професійних журналістів. Її було засновано у 1909 році. Цілі спілки такі: формування середовища, в якому журналістська діяльність може здійснюватися найбільш вільно й повноцінно, стимулювання діяльності журналістів відповідно до високих професійних стандартів і дотримання етичних норм поведінки, розвиток свободи преси. У цієї організації є власний кодекс професійних етичних стандартів. [14]. Як пише медіа дослідник Мюллер, у преамбулі Кодексу визначається, що наріжним каменем довіри до журналіста вважається професійна чесність, яка виявляється у відданості етичним принципам професійної поведінки, описаним у Кодексі. Принципи Кодексу умовно можна поділити на чотири групи вимог, які коротко формулюються так: істинність, мінімум шкоди, незалежність, підзвітність [15]. За Кодексом, завдання журналіста— підтримувати вільний обмін думками, навіть у випадках, коли ці думки, на його погляд, є неприйнятними. Журналіст повинен надавати можливість виступити тим, хто зазвичай не має нагоди публічно висловитися. [7]. Неоднозначною є вимога не розрізняти офіційні та неофіційні джерела інформації. Адже офіційні джерела несуть більшу відповідальність за свої висловлювання, окрім моральної, ще й офіційно усталену. Крім того, інформацію з неофіційних джерел слід додатково перевіряти. Отже, журналіст повинен дотримуватися рівності до джерел інформації в аспекті надання їм права голосу, серйозного ставлення до повідомлюваного. Але аналіз інформації, наданої офіційним або неофіційним джерелом, має свої відмінності, які журналіст повинен враховувати при підготовці матеріалу до публікації.


28

Як

зазначає

медіа

дослідник

Мюллер

[49],вимога

Кодексу

професійної етики преси — розмежовувати у публікаціях і репортажах захист певних поглядів і повідомлення новин. Аналіз і коментарі мають бути чітко визначеними й не повинні викривлювати факти або контекст. Інформація повинна бути чітко відділена від реклами; слід уникати гібридних публікацій. Ці вимоги, як і попередні, слугують для того, щоб матеріали не вводили в оману аудиторію, прозоро повідомляли істинну інформацію, яку адресат міг би легко відрізнити від особистої думки автора публікації. Основні принципи цього кодексу, за Мюллером [ 49],такі: 1.

Журналіст

повинен

прагнути,

щоб

матеріали

публікації,

починаючи від заголовків і закінчуючи цитатами, не були викривленими, відповідали дійсності, не спрощували події й не висвітлювали їх зовні контексту, має уникати таємних та прихованих методів збору інформації, за винятком тих випадків, коли традиційні відкриті методи не дають можливість отримати інформацію,

життєво

важливу

для

суспільства.

Плагіат

засуджується у Кодексі. 2.

Журналіст повинен зводити шкідливий вплив публікацій до мінімуму, вбачаючи в джерелах інформації, героях своїх репортажів та колегах людей, що заслуговують на повагу. Журналіст повинен пам'ятати, що збір інформації та її оприлюднення можуть зашкодити цим людям, завдати їм неприємності. Особливу тактовність слід виявляти до дітей та неповнолітніх осіб, які є джерелами інформації або героями репортажів.

3.

Незалежність журналіста від будь-яких інтересів, за єдиним винятком — право спільноти бути інформованою. Журналісти повинні уникати особистої зацікавленості, не вступати в організації

та

відмовлятися

від

діяльності,

яка

може


29

скомпрометувати їх професійну чесність і зашкодити репутації, відмовлятися від подарунків та послуг, грошових винагород, безкоштовних поїздок, особливого ставлення, уникати роботи за сумісництвом, політичної діяльності, урядових посад, роботи в органах місцевого самоврядування, якщо це може заперечити їх непідкупність. ідзвітність аудиторії та колегам. Журналісти повинні пояснювати і коментувати інформацію, заохочувати спільноту до висловлювань критичних зауважень на адресу ЗМІ, визнавати свої помилки і бути готовими до їх виправлення.

Питання

професійної

етики

журналіста

також

мають

обговорюватися широкою аудиторією. Журналісти повинні бути готовими до діалогу зі спільнотою з приводу журналістської етики, публічно розкривати порушення етики у пресі та інших ЗМІ, дотримуватися тих високих етичних стандартів, яких вимагають від інших. На думку Мюллера, не можна назвати Кодекс професійної етики, прийнятий Тhе Society оf Ргоfеssiоnal Journalists, однозначно довершеним, але його дух та ідеї своєрідним чином перегукуються з кодексами етики преси у різних демократичних країнах, що доводить до-цільність етичних вимог та їх універсальність для демократичної преси в цілому [ 49]. Ще одним етичним кодексом, що регулює діяльність журналіста в телепросторі, є ―Редакційні настанови BBC для продюсерів 2000-го року‖. Згідно з медіа дослідником В.Челишовим, намагаючись бути найбільш творчою і правдивою телекомпанією у світі, творці програми Бі-Бі-Сі шукають різноманітні способи задоволення смаків всіх груп телеглядачів, збагачуючи їхнє життя тими телепродуктами, яких немає на жодному іншому пелеринку [ 28]. Своїми редакційними настановами Бі-Бі-Сі намагаються відповідати громадським цілям, діяти незалежно від будь-яких інтересів і відповідати найвищим етичним стандартам. Ці стандарти закріплені як: 1. Неупередженість;


30

2. Точність; 3. Справедливість; 4. Подання повного та справедливого погляду на людей і культуру у Великобританії і в світі; 5. Редакційна об'єктивність та незалежність; 6. Повага закритості до приватного життя; 7. Повага до стандартів смаків і пристойності; 8. Відхід від імітації антисоціальної та злочинної поведінки; 9. Охорона благополуччя дітей; 10. Справедливість у ставленні до інтерв`юйованого; 11. Повага до всього спектру глядачів у Великобританії; 12. Незалежність від комерційних інтересів. Але,

як

зазначає

медіа-дослідник

В.Челишев,

рекомендації

продюсерам Бі-Бі-Сі насправді діючі, окрім тези про неупередженість, адже точка зору уряду через виступи телекоментаторів за допомогою рерайтерів, все-таки присутня на Бі-Бі-Сі у вигляді прихованої пропаганди; однак телекорпорація, безумовно, піклується про точність, права авторів та збалансований погляд на людей та культуру Великобританії. [ 28]. Отже, за В. Челишевим, корпоративний кодекс Бі-Бі-Сі перш за все охороняє громадські інтереси, і навіть захищаючи себе від політичного та комерційного впливу, журналісти роблять це для того, щоби громадськість не була ущемлена в інформаційних правах. [ 28]. Таким чином, проаналізувавши всю наведену літературу по темі, можна зробити висновки, що жанр ток-шоу сьогодні є обличчям, своєрідним ноу-хау нової журналістики, і водночас проблемою медіаіндустрії. За всі п‘ятдесят років існування цей жанр не вважають зреалізованим, навпаки він є рушійним важелем телеканалів, які його транслюють. Коли мова йде про рейтинг каналу, то його пріоритетом є інформаційний випуск новин та ток-шоу. Саме ці два компоненти мають найпотужніший вплив на масового глядача. З розвитком технологій ми маємо можливість дізнаватись


31

відсоток глядацької симпатії до того чи іншого телеканалу, створено навіть цілу систему рейтингових досліджень та цільові групи глядачів, такі як: „50 тис.+‖, „50 тис.-„, „4+‖, „14-49‖ тощо [28]/ Однак найвищий рейтинг програм (зокрема ток-шоу) говорить лише про їх споживаність, але не про користь. Так, масовий глядач несвідомо стає залежним від медіа, де ток-шоу є водночас інформаційним джерелом і великою розважальною приманкою. Оскільки телебачення є реальним соціальним фактором, що активно впливає на всі сфери суспільного життя, що визначає і формує погляди, смаки та ціннісні пріоритети величезної телеаудиторії, виконання норм професійної етики має велике значення для журналістів, що працюють на телебаченні. Часто автори ток-шоу надають програмам певної скандальності, за рахунок чого у глядачів формуються не кращі людські чесноти, зокрема цинізм, дволикість, лукавість і тим самим жанр ток-шоу легалізує, виправдовує їх існування в повсякденності. Тому застосування етичних норм в сфері жанру інфотейнменту, в якому розвивається формат ток-шоу, стоїть наразі дуже гостро проте в Україні, на жаль, бракує наукових досліджень з даної тематики.


32

Розділ 2. Методологія дослідження 2.1. Контент-аналіз Історія методу. Контент-аналіз, як один із методів дослідження масових інформаційних потоків, зародився і розвивався разом із зростанням феномена масової інформації. Перші приклади використання контент-аналізу датують іще 17 століттям, коли, аби визнати книгу єретичною, у Швеції підраховували частоту появи тем, пов‘язаних із Христом. Так, у Швеції 1640 року теологи порівнювали апокрифічну збірку релігійних гімнів «Пісні Сіону» з гімнами офіційної церкви. Дослідники рахували кількість основних релігійних ідей та порівнювали характер їх висвітлення – позитивний, нейтральний чи негативний [10]. Лідерами

контент-аналізу

вважають

американських

дослідників.

Першим, хто застосував формалізований аналіз змісту в США, був Дж. Спід, який 1893 року оприлюднив статтю на тему «Чи дають тепер газети новини?» В основі дослідження лежала класифікація недільних випусків нью-йоркських газет 1881 – 1883 років за темами та обсягом матеріалів, який Спід вимірював у дюймах. У результаті дослідник дійшов висновку, що за 12 років увага нью-йоркських газет змістилася з політичних та релігійних тем до різних пліток та скандалів. Іншим значущим дослідженням у галузі контентаналізу вважають працю Д. Уілкокса, в якій також було проаналізовано зміст щоденних американських газет і класифіковано тематику видань за окремими

пунктами,

як-то:

новини,

ілюстрації,

література,

думки,

реклама [9]. Окремим етапом в історії становлення контент-аналізу як методу можна вважати період Другої світової війни. Тоді редактори низки американських газет були звинувачені у зв‘язках із нацистами на підставі того, що було виявлено подібність у повторенні тих чи інших тем на сторінках їхніх видань [8]. Крім того, контент-аналіз застосовували певні


33

державні установи США та Англії з метою вивчення ефективності пропаганди у різних країнах, а також у розвідницьких цілях. Як і будь-яка наукова методика, контент-аналіз склався не відразу, а розвивався

поступово.

На

думку

зарубіжних

дослідників,

зокрема

Т.Ф.Карнея [2], О.Олсті [5], К.Кріпендорфа [8], Е.Розенгрена [9] виділяють три стадії розвитку контент-аналізу: газетний, класичний і сучасний аналіз. Ранній контент-аналіз розпочинався, як систематизований підхід до вивчення текстів. Зокрема американські дослідники О. Олсті та К. Розенгрен та Т. Карней одностайно погоджуються з тим, що першим задокументованим випадком контент-аналізу був проведений у Швеції в 1640 р. аналіз змісту апокрифічного

видання

розповсюдження

90

церковних

пов'язувалося

з

гімнів

"Пісні

поширеними

Сіону".

Їхнє

тенденціями

недоброзичливого ставлення населення до офіційного лютеранства. Гімни хоч і пройшли державну цензуру і набули великої популярності, однак були звинувачені у невідповідності релігійним канонам. Ураховувалася також і якість подачі символів – позитивна, негативна, нейтральна складність стилю і контекст, у якому з'являлися ідеї. Було визнано, що образи Христа, а також його символіка як люблячого спасителя з'являлася частіше за інші християнські цінності ортодоксального лютеранства. Безпосередньо сам контент-аналіз зародився з потреб масових комунікацій і розпочався як кількісно-орієнтований метод аналізу преси. Наприкінці ХІХ ст. – початку ХХ ст. у США з'явилися перші контент-аналітичні дослідження текстів газет, виробництво яких перетворилося в масове. Мотивація авторів досліджень виглядає на диво знайомою: вони задавалися ціллю продемонструвати сумне "пожовтіння" тодішньої нью-йоркської преси. Спостерігався інтерес до громадської думки і таких етичних проблем, як відповідальність тих, хто повідомляєновини. об‘єктивного

та

Розроблені кількісного

аналітичні опису

методи

матеріалів

преси,

систематичного, які

вийшлиз

американської школи журналістики, отримали назву кількісного газетного аналізу [9].


34

У

соціальних

науках

контент-аналіз

почали

використовувати

починаючи з 30-х років 20 ст. у США. Уперше метод був застосований у журналістиці та літературознавстві, основі процедурні моменти були розроблені американськими соціологами Г. Лассуеллом та Б. Берельсоном [1]. Зокрема, Г. Ласссуелл [11] використовував контент-аналіз наприкінці 1930-х років під час досліджень в області політики та пропаганди, він модернізував контент-аналіз, увів нові категорії та процедури, особливого значення надавав квантифікації даних. Результати своїх досліджень було зведено в праці «Пропагандистська техніка у світовій війні». Накопичений досвід контент-аналітичних досліджень підсумував у своїй праці Б. Берельсон «Контент-аналіз у комунікаційних дослідженнях» (50-ті роки 20 ст.) Автор визначив сам метод проведення контент-аналізу, а також виокремив його різновиди, критерії та одиниці для кількісного дослідження. Книга Берельсона дотепер є фундаментальним описом, який дає розуміння основних положень методу, а визначення, яке дав контентаналізу Б.Берельсон, вважається

класичним: «Контент-аналіз — це

дослідницька техніка для об‘єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника» [1]. Після узагальнень, які зробив Б. Берельсон, у США з‘явилося чимало досліджень, в яких контент-аналіз застосовують різними науковими напрямками. Найбільш цікавою методичною новацією була методика «пов‘язаності символів» Ч. Осгуда (1959), яка дозволяла виявити невипадково пов‘язані елементи змісту [5]. Західноєвропейські

дослідники,

застосовуючи

контент-аналіз,

спиралися в основному на американський досвід. Однак власну оригінальну методику якісно-кількісного аналізу змісту запропонував Ж. Кейзер: він досліджував паризькі газети, які і були одиницею спостереження, а головним принципом аналізу – об‘єктивність. Серед категорій аналізу, які виокремив Кейзер, - географія видань, тривалість виходу газети тощо. Головним


35

досягненням дослідника вважають те, що він запропонував запровадити систему статистичної обробки французької преси [6]. Згідно з дослідженнями Л. Федотової, з появою нових медіа – радіо та кіно – контент-аналіз намагається охопити і їх. Типовими прикладами досліджень радіо тих років можна вважати роботи Дж.Ландберга (1927 р.) і В.Албіга (1937 р.), у яких аналізувалися програми радіопередач. У першому випадку досліджувалися на основі щоденних газетних оголошень усі ньюйоркські радіостанції за місяць, у другому – програми 9 американських і 1 англійської станції мовлення в період з 1925 по 1935 рр. Передачі класифікувалися за характеристиками в програмах (музика, програми для жінок, нариси, освітні передачі, спорт, новини, погода, церковні служби, реклама, політичні програми тощо) [47]. У пострадянських країнах та в Україні, зокрема, розвиток контентаналізу розпочався значно пізніше, ніж у західних країнах. Лише наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років контент-аналіз набув популярності серед вітчизняних науковців і аналітиків, з‘явилися вагомі теоретичні і практичні доробки з даної проблематики (О. Чекмишева, М. Костенко, В Іванов) [31]. Визначення контент-анлізу як процесу дали українські дослідники А.Алєксєєв та В.Дудченко, зазначивши, що це «комплекс дослідницьких дій, який включає в себе ланцюжок від формування об`єкта і формулювання завдань до інтерпретації результатів формалізованого спостереження та статистичних операцій» [18, 47]. Н.Костенко та В.Іванов так визначають цей метод: «Контент-аналіз – це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об`активністю

висновків

і

строгістю

процедури

та

полягає

в

квантифікаційній обробці тексту з подальшею інтерпретацією результатів. [31]. Застосування методу. Контент-аналіз застосовують у таких галузях досліджень, як вивчення соціальних оцінок тих чи тих подій, аналіз


36

пропаганди, методів журналістики, вивчення арсеналу засобів масової інформації,

психологічні

та

психоаналітичні

дослідження

тощо.

У

вербальному потоці можна порахувати, зокрема, частоту та наявність або відсутність певних тем, зв‘язок між темами, основні теми загалом [10]. Об‘єктом контент-аналізу може бути зміст різних друкованих видань, радіо- та телепрограм, кінофільмів, рекламних повідомлень, документів, публічних виступів, матеріалів анкет [5]. До основних процедурних елементів контент-аналізу належать: 1. Виявлення смислових одиниць контент-аналізу, якими можуть бути поняття, теми, імена, події, факти тощо і які виокремлюють залежно від змісту, мети, завдань та гіпотез конкретного дослідження. 2. Виокремлення одиниць рахунку, які можуть збігатися або не збігатися з одиницями аналізу (розмір текстів, їхня площа, кількість рядків, тривалість трансляції по радіо чи телебаченню, кількість ілюстрацій). 3. Процедура підрахунку в цілому тотожна стандартним прийомам класифікації

за

зазначеними

критеріями.

Застосовують

створення

спеціальних таблиць, використання комп‘ютерних програм, спеціальних формул тощо [5]. Контент-аналіз не зводиться до звичайного уважного читання матеріалів і зіставлення різних їх частин. Він полягає у тому, що дослідник із великої кількості документів вибирає потрібні дані, аналізує їх, порівнює, підраховує і робить певні висновки. При застосуванні цього методу важливо встановити одиницю дослідження, певний факт чи сукупність фактів. У результаті журналіст створює модель, яку подумки накладає на документ, і стежить, що збігається, а що ні [9]. Один із засновників і головний теоретик контент-аналізу Г. Лассуелл вважав, що головний принцип контент-аналізу – розчленувати, певним чином анатомувати суцільний масив тексту так, щоб найдрібніша одиниця аналізу несла у собі якості цілого, і на підставі переваги тих чи інших стверджень виявити тенденції розвитку [11].


37

Процедура контент-аналізу складається із точно визначених дій, яким без будь-яких змін підлягають усі об‘єкти даного дослідження (це забезпечує можливість перевірки результатів контент-аналізу іншими дослідниками). Одиниці спостереження мають бути ясними і недвозначними з тим, щоб не допускати тлумачення їх кодувальниками і звести до мінімуму вплив суб‘єктивних думок кодувальників на процес обробки. Інтерпретація результатів дослідження повинна охоплювати всі здобуті дані, висновки мають спиратися не на певну частину результатів, а враховувати їх усі без винятку [9]. Валідність

висновків

дослідження

також

залежить

від

репрезентованості вибірки. Обрані для аналізу тексти повинні достатньо повно репрезентувати усю сукупність. Для досягнення високої валідності велике значення має правильний підбір одиниць дослідження. Вони повинні бути обрані так, щоб у результаті квантифікаційних процедур висновки являли собою повний зріз змісту на дану тему [8]. Кількісний

та

якісний

контент-аналіз.

Категорії

слів,

які

використовують для контент-аналізу текстів, можна розділити на два класи: клас проективних категорій та клас семантичних категорій. При цьому одні й ті ж слова можуть траплятися як в одних, так і в інших категоріях, приміром, слово створювати як елемент категорії Досягення є маркером мотиву Досягнення. У цьому випадку дослідника не цікавить, про що йде мова в тексті, а важливою є лише частота появи слів-маркерів у тексті, що свідчить про наявність чи відсутність певних прихованих характеристиках джерела інформації. Це і називають проекцією. З іншого боку, те ж саме слово «створювати» означає конкретну діяльність зі створення чогось, коли акцентують саме на смислі слова, його семантичному значенні [6]. Кількісний (змістовий) контент-аналіз може використовувати як проективні, так і семантичні категорії, єдина вимога полягає в тому, що частота наявності слів, які відповідають потрібним категоріям, у тексті має


38

бути достатньою для подальшого застосування методів математичної статистики. В основі кількісного контент-аналізу – дослідження слів, тем та повідомлень, а також зосередження уваги дослідника на змісті повідомлення. Якісний контент-аналіз є більш доцільним при проведенні дослідження, в якому потрібно дати відповідь на конкретне дослідницьке питання [7]. Переваги та недоліки контент-аналізу. На думку української медіадослідниці Н. Герасимчук, незалежність, строгість, системний підхід, квантифікація відрізняють цей метод від інших методів дослідження, що і є його основними перевагами [41]. Дослідники виокремлюють такі основні переваги контент-аналізу перед іншими методами: -

Контент-аналіз уперше в якості свого основного методу почав

застосовувати кількісну оцінку значущості смислу, відкривши цим нову сходинку в тривалій історії пошуків методу розуміння смислу тексту та спричинивши справжню революцію в системі аналізу тексту. -

Контент-аналіз – єдиний із методів, який дозволяє наблизитися

до того стану, коли аналіз тексту може мати нескінченну кількість варіантів, аби знайти в ньому те істинне і приховане знання, яке й було закладене природою. -

Завдяки контент-аналізу будь-явище, зафіксоване в текстах,

можна опрацювати відповідно до поставленого завдання, причому повно і об‘єктивно. -

Контент-аналіз дає можливість уникнути впливу дослідника на

об‘єкт вивчення і досягти порівняно високого рівня надійності отримуваних даних: ніхто не бере участь в інтерв‘юванні, анкетуванні чи експерименті. -

Під час проведення контент-аналізу відсутній ризик зіткнення зі

складнощами та специфічними етичними проблемами. -

Матеріали для контент-аналізу доступні: у бібліотеках можна

знайти архіви як суспільних (газети, журнали), так і приватних (листи,


39

щоденники) документів. Записувальні відео- та аудіоприлади значно полегшують контент-аналіз аудіовізуальних засобів масової інформації. -

Контент-аналіз

дає

змогу

дослідникові

вивчати

будь-яку

спільноту чи соціальні групи безконтактно, не спостерігаючи безпосередньо за ними, а лише використовуючи документи. -

Відносно недорогий метод.

-

Метод дозволяє отримувати інформацію, яку не вдається виявити

шляхом інших методів [41]. Утім, виокремлюють і певні недоліки контент-аналізу: -

Контент-аналіз вимагає від дослідника особливої уважності,

оскільки тексти завжди публікують із певною метою. Дослідник повинен ураховувати ймовірні цілі і намагатися інтерпретувати зміст текстів не інакше, ніж у контексті їх очевидних цілей. -

Дослідник

може

стикнутися

з

проблемою

узагальнення

результатів: питання в тому, наскільки репрезентативною є досліджувана сукупність

повідомлень

чи

вибірки.

Якщо

сукупність

не

є

репрезентабельною, дослідник може помилитися або стати об‘єктом свідомої маніпуляції. -

Контент-аналіз повністю спирається на судження окремої

людини про зміст повідомлення, оскільки інформацію вивчає, опрацьовує, перераховує та класифікує конкретний дослідник. При цьому думки різних дослідників стосовно тих чи інших повідомлень можуть розходитися. -

Контент-аналіз більше, ніж будь-який інший метод, потребує

ретельної операціоналізації усіх змінних і постійного моніторингу процесу спостереження. -

Застосовуючи

контент-аналіз,

можна

отримати

високоінформативні результати, які, втім, мають бути інтерпретовані лише в контексті, зрозуміти який можна лише додатково застосовуючи інші методи збору даних.


40

-

Обмеженість повідомлень, які стосуються проблеми, яку

вивчають. Певні теми достатньо рідко з‘являються в доступних засобах масової інформації. Іще складніше знайти в одній і тій самій вибірці комбінацію з двох чи більше варіантів, які дозволили б перевірити гіпотезу про їхнє співвідношення [42]. Таким чином, переваги та недоліки контент-аналізу обумовлюють можливості його вибору з-поміж інших методів залежно від поставлених дослідником завдань та особливостей проблеми, яку вивчають. Аналіз даних. Технологія проведення контент-аналізу будується за стандартною схемою, складовими якої є: концептуалізація дослідження, планування та розробка його дизайну, збір даних із метою подальшого їх аналізу. Концептуалізація являє собою окреслення теми та проблеми дослідження, огляд уже наявних досліджень з цієї теми та формулювання гіпотези подальшого наукового пошуку. Розробка дизайну дослідження полягає у виборі типу контент-аналізу та розробці структури самого дослідження: визначення вибірки, процедури дослідження, виокремлення категорій дослідження та створення кодувальних таблиць. Останній етап контент-аналізу передбачає аналіз отриманих відомостей та їх інтерпретацію відповідно до виокремлених категорій. На основі результатів дослідження формулюють висновки [7]. Застосування методу в дослідженні Дане

дослідження

мало

на

меті

охарактеризувати

специфіку

висвітлення соціальної тематики на телебаченні відповідно до чинних морально-етичних наявність

та

журналістських характеристика

принципів.

Зокрема,

елементів

змістового

нас

цікавила

наповнення

досліджуваного телешоу ―Про життя‖ [54] , які дозволяють зарахувати його до зразків соціального ток-шоу –пізнавальної програми з просвітницькою


41

метою. За форматом ток-шоу близьке до ток-шоу Андрія Малахова «Пусть говорят», що виходить на російському «Первом канале». У дослідженні аналізуємо соціальне телевізійне шоу «Про Життя» – 8 випусків як одне з найбільш рейтингових, популярних та найбільш суперечливих ток-шоу в сучасному українському медіапросторі. Нами

були

проаналізовані

найпопулярніші

програми

згідно

з

рейтингом телеканалу «Інтер». Ток-шоу "Про життя" - це телевізійний дискусійний майданчик на головному каналі країни, створений для публічного обговорення невигаданих історій з життя за участю їх реальних героїв, а також експертів, очевидців та людей, які мають власну обгрунтовану й авторитетну думку на ту чи іншу проблему: зірок шоу-бізнесу, акторів театру й кіно, спортсменів, соціологів, політиків і простих глядачів [54]. «Мета шоу не міркування на загальні теми, це дослідження конкретних історій, часто дуже емоційне і хвилююче. Андрій Пальчевський та Андрій Малахов разом з гостями студії будуть аналізувати кожен прецедент, щоб розібратися - як же слід себе поводити в подібних ситуаціях, як добитися правди і правомірних дій. Підсумок кожної програми - це пошук рішень та компромісів, здатних примирити сім'ю, друзів, партнерів у бізнесі», - йдеться у повідомленні прес-служби телеканалу Інтер. Програма почала виходити з 28 травня 2012 року в будні о 19:00. І таким чином «Про життя» дещо перетиналася в часі з іншим соціальним токшоу схожого формату - «Говорить Україна» на телеканалі «Україна», яке транслюється з понеділка по п'ятницю о 19:20. Спершу його вели Андрій Пальчевський та Андрій Малахов, однак згодом останній залишив проект. У 2013 році програма зникла з сітки. З 1 квітня

2013

року

соціальне

ток-шоу

«Про

життя»

з Андрієм

Пальчевським почало виходити на Першому національному. Програма транслювалася з понеділка по четвер у вечірньому праймі: у перші три дні о 19.50, а у четвер - о 19.20. Тривалість - одна година.


42

«Ми бачимо, що це буде високоякісне цікаве шоу з добре відомим вже сьогодні українській аудиторії ведучим - Андрієм Пальчевським. Ми бачили, що програма мала високі показники перегляду на «Інтері», і для себе розуміємо, що аудиторія Першого та «Інтера» дуже схожі», - сказав Олександр Пантелеймонов. «Програма "на розрив" для жінок і чоловіків, високих і низьких, товстих і худих - загалом про нас із вами. Учасники - народ України із залученням іноземців, які будуть цікавими цьому народу», - сказав Андрій Пальчевський. Критерії нашого відбору будуються ще й на високих рейтингових показниках програми [54]. Медіапоказники,

Перший сезон 2012 р.

Другий сезон 2013 р.

Рейтинг

4,22%

3,38%

Частка

14,76%

7,96%

18+, міста 50 тис. +

Категорії та змінні дослідження. Зважаючи на тему та завдання роботи, дослідницьким методом було обрано якісний контент-аналіз. Даний метод є прийнятним, оскільки ми досліджуємо наявність та характер висвітлення певних тем у програмі «Про Життя» і їхній морально-етичний аспект, а також методи доведення достовірності інформації та привернення уваги глядача. За форматом ток-шоу близьке до ток-шоу Андрія Малахова «Пусть говорят», що виходить на російському «Первом канале». Категорії та змінні, які нас цікавили: - рівень етичності поведінки ведучого в кадрі - зображення та участь неповнолітніх у програмі; - спосіб представлення соціальної тематики; - наявність в програмі елементів жорстокості чи насильства; - наявність героя – олюднення матеріалу;


43

- наявність експертів; - наявність додаткових засобів привернення уваги до матеріалу; - наявність елементів неетичності, образливих епітетів та метафор, а також елементів мови ворожнечі. Результати дослідження представлені у третьому розділі. 2.2. Фокус групи 2.2.1. Визначення та еволюція методу фокус-групи Фокус-група є груповим інтерв'ю, що проводиться модератором у формі групової дискусії за заздалегідь розробленим сценарієм з невеликою групою "типових" представників частини населення, що вивчається, схожих за основними соціальними характеристиками[8]. Метод фокус - груп (метод групового фокусування інтерв'ю, або метод фокусування в групі) полягає в опитуванні 8 - 12 респондентів в певному тимчасовому

інтервалі

(від

1

до

2,5

годин)

під

модератора.Опитування проводитися в спеціальній фокус

управлінням - кімнаті,

оснащеною відеокамерою і звукозаписними пристроями. Метод фокус-груп, або групове глибоке інтерв'ю, належить до так званих "гнучких" або "якісних" методів соціологічного дослідження. Нині в розвинених країнах "гнучкі" методи опитувань (індивідуальне і групове інтерв'ю) зробилися не просто різновидом дослідницьких методик в маркетингу. Але і галуззю індустрії, обслуговуючої функціонування інститутів ринку (маркетинг)[ 7]. Американський дослідник Голдман визначав «фокус-групи» як групові глибинні інтерв`ю. За Голдманом, окремі складові цього визначення ілюструють підхід, який використовують фокус-групи, адже це певна сукупність людей різного віку та соціального стану, які взаємодіють між собою та мають спільні інтереси. Але, як вважає американський дослідник, глибина методу фокус-групи полягає в ключовій інформації, що збирається під час фокус-групи, а не в самих індивідуальних інтерв`ю, оскільки для


44

останніх необхідна особа модератора, а «фокус» означає певна кількість питань, які обговорюються в межах фокус-групи [4]. На думку медіа дослідника Гемдона, метод фокус-групи спирається більше на взаємодію її учасників між собою, що стимулюють певні ідеї, ніж на звичайні інтерв`ю у форматі «питання-відповідь». В продовження цієї тези Гемдона, медіа дослідники Ледерман і Морган висловили думку про те, що так званий синергетичний ефект, породжений фокус-групами, може бути сильнішим ніж просто сума індивідуальних інтерв`ю. Ця взаємодія, яка відбувається між членами фокус-групи створює динамічний обмін інформацією, який збоку може виглядати хаотичним [ 12]. Як стверджує медіа дослідник Гемдон, саме модератор фокус-групи забезпечує основоположну структуру, в межах якої відбувається взаємодія учасників фокус-групи. Переваги та недоліки фокус-груп На думку американського медіа дослідника МакКрекена, безпека методу фокус-групи полягає в тому, що учасники фокус-групи часто поширюють інформацію та свої певні переконання, якими ніколи не поділяться в іншому оточенні [8]. Згідно з медіа дослідником Ледерманом, існує п`ять фундаментальних принципів методу фокус-групи: 1. люди – цінне джерело інформації 2. учасники фокус-групи вільні виражати свої думки, почуття та поведінку 3. модератор може допомогти учасникам фокус-групи інтерпретувати інформацію 4. динаміка всередині фокус-групи може допомогти створити 5. інтерв`ю в межах фокус-групи може бути більш ефективним, ніж індивідуальне інтерв`ю в конкретних дослідницьких обставинах [12].


45

Медіадослідник Зеллер у свою чергу стверджував, що фокус-група може бути ідеальним підходом тоді, коли цілі дослідження більш загальні і тоді, коли у дослідника є мінімальний рівень знань про конкретну проблему [ 13]. Серед недоліків методу фокус-груп можна відзначити те, що велика відповідальність за проведення фокус-групи лежить на модераторові, відбуваються складні психологічні процеси в груповій динаміці, такі як рольові розподіли (конфліктери, експерти, всезнайки, жертви, мовчуни, клоуни, аутсайдери). Крім того, як відзначає медіа дослідниця Н.Герасимчук, під час фокус груп часто створюються коаліції та конфлікти і крім того фокус-групи – це досить незначна репрезентативність [5]. Алгоритм проведення фокус-групи Перед тим, як проводити фокус-групу, потрібно визначити для себе конкретну ціль. Як пише американський медіа дослідник Маєрс, потрібно розуміти, що конкретно ми хочемо дослідити [ 6]. Наступний крок – визначення межі учасників фокус-групи, на основі яких ми будемо збирати дані для свого дослідження. Учасники дослідження, на думку Маєрса, повинні бути готові ділитися з модератором та між собою інформацією щодо досліджуваного питання [ 8]. Третій крок – це складання списку орієнтованих запитань та плану проведення фокус-групи. Запитання мають бути структурованими та розподіленими на блоки, починаючи з найлегших і закінчуючи глибинними запитаннями. Як пише Маєрс, найлегші запитання на початку мають бути максимально відкритими для того, щоб учасники фокус-групи могли психологічно розкритися.


46

Четвертий крок – це безпосереднє проведення фокус-групи. Фокусгрупа повинна проводитися у спеціально обладнаному приміщенні, яке перед цим повинно бути технічно підготовленим [ 9]. Крім того, на думку американських дослідників Крюгера та Кесі [6], успіх чи неуспіх фокус-групи цілком залежить від модератора, функція якого – не просто ставити питання, а й бути включеним в дискусію, вносити свої коментарі. Успішні модератори включають в дискусію всіх учасників фокусгрупи, пожвавлюючи її закритих учасників та дещо стримуючи домінантних учасників фокус-групи.

Застосування методу в дослідженні Метод фокус-груп був обраний для даного дослідження, оскільки саме в форматі групового інтерв`ю та активної дискусії, які передбачає фокусгрупа, можна отримати найрізноманітніші точки зору цільової аудиторії «Про Життя» щодо того, наскільки етичними є ті чи інші аспекти даного токшоу, а також стимулювати активне обговорення даної проблеми дослідження. Завдяки тому, що в межах фокус-групи відбувається активне обговорення її учасниками запитань, які ставляться модератором, метод фокус-груп є найбільш доречним для дослідження морально-етичних аспектів ток-шоу «Про Життя», адже він дає можливість виявити основні очікування цільової аудиторії від програми, а також зрозуміти, наскільки учасники фокус-групи зацікавлені в етичній складовій контенту в ток-шоу. Завдяки

швидкості

збирання

даних,

вільному

спілкуванню

з

модератором та між членами групи, активізації респондентів в процесі дискусії, спонтанності реакцій та висловлень респондентів, стимуляції свіжих ідей та думок завдяки груповим процесам, фокус-група як якісний метод дослідження є найбільш ефективним методом.


47

Для чистоти та незаангажованості дослідження, для початку для участі у фокус-групах, ми запросили представників цільової аудиторії токшоу «Про життя», які раніше регулярно не дивилися програму «Про життя». Як

стверджують

редактори

та

продюсери

проекту,

цільовою

аудиторією ток-шоу «Про життя» є люди віком від 35 до 60 років, які отримують середній прибуток (або вище середнього). Ми проводили дві фокус-групи, участь у яких брали особи обох статей. Кожна фокус-група складалася з восьми осіб. Таку кількість учасників ми вважаємо оптимальною для модератора-непрофесіонала. Кожна фокус-група тривала півтори години. Вони були проведені в Києво-Могилянській Академії, у спеціальній аудиторії, призначеній для фокус-груп. Дискусія була записана на відеокамеру для того, щоб потім модератор зміг транскрибувати (розшифрувати) запис та проаналізувати його відповідно до поставлених завдань дослідження. Крім того, запис дискусії фокус-групи саме на камеру дозволив проаналізувати не лише, про що висловлювалися учасники фокус-групи, а також проаналізувати їхню поведінку, міміку, інтонацію голосу, за допомогою яких вони висловлювали свою

позицію.

Транскрипти

аналізувалися

відповідно

до

тем,

запропонованих учасникам фокус-групи для дискусії. Роль модератора полягала в керуванні дискусією, направленні її в потрібне русло. Також в обов`язки модератора входило задання необхідного ритму дискусії. В процесі проведення фокус-групи запитання її учасникам були розділені на 3 основні блоки: 1. Смаки та мотиви щодо перегляду українських телепрограм 2. Сприйняття формату ток-шоу на українському ТБ


48

3. Сприйняття ток-шоу «Про Життя»: ведучого, героїв ток-шоу та тем токшоу 4. Асоціативні методики, показ фрагментів програми «Про Життя» та дискусія Основні теми обговорення під час фокус-груп: 1) мотиви перегляду українських ток-шоу та основні уподобання глядачів 2) сприйняття телеглядачами контенту ток-шоу «Про Життя» 3) ставлення телеглядачів до поведінки ведучого в кадрі 4) сприйняття телеглядачами тем випусків ток-шоу «Про Життя» 5) порівняння ток-шоу «Про Життя» з іншими ток-шоу аналогічного формату 6) асоціації щодо ідеї ток-шоу «Про Життя» 7) дискусія про те, як зробити ток-шоу «Про Життя» досконалішим На

початку

фокус-груп

модератором

ставилися

узагальнюючі

запитання: - Що ви дивитися по ТБ? Які програми? Як часто? - Чим саме вони вам подобаються? -

Чому ви їх дивитися? Розкажіть про найцікавіші програми, яки

бачили нещодавно. Що саме запам'яталося? Далі ми перейшли до більш конкретних запитань, зосереджуючи увагу учасників фокус-групи на форматі ток-шоу на українському телебаченні. - які

ток-шоу

на

українських

телеканалах

передивляєтеся? Чому? Чим вони цікаві? - Що додає цікавості ток-шоу саме для вас?

ви

найчастіше


49

- Згадайте останнє ток-шоу, яке ви передивлялися і яке вас вразило. Про що воно було і чому воно цікаве? Третя частина фокус-груп стосувалася обговорення власне самого ток-шоу «Про Життя», сприйняття його телеглядачами – учасниками фокусгрупи. В цій частині показувалися фрагменти програми «Про Життя» і велася дискусія, про те, як глядачі сприймають той чи інший фрагмент програми з точки зору етичних переконань кожного з учасників фокус-групи. В цій частині обговорення модератором були поставлені такі основні запитання: - Які асоціації у вас викликає програма «Про Життя»? - Яка, на вашу думку, основна ідея програми? До чого вона спонукає? - Яка тема ток-шоу «Про Життя» вас найбільше вразила і чому? - Як ви сприймаєте особистість ведучого програми «Про Життя»? - Яку користь Ви отримуєте від перегляду програми «Про Життя»? - Що Ви думаєте про те, що часом в програмі беруть участь діти? Остання (заключна) частина фокус-груп складалася з тренінгових вправ, де були використані такі основні техніки: - майнд мепінг (mind mapping): теми ток-шоу «Про Життя» писалися модератором посередині сторінки, а від них учасники фокус-групи малювалися лінії до асоціацій, пов`язаних з темою. - Асоціативні методики: за ланцюжком по колу кожен учасник фокус-груп закінчує фразу Ток-шоу «Про життя» це програма, яка показує, що..... або ―дає зрозуміти що....‖ - учасникам фокус-груп пропонувалося написати на папірцях свої спонтанні асоціації, що стосуються образу ведучого програми «Про Життя», а також запропоновано варіанти характеристики


50

ведучого від модератора (―цинічний‖, ―мудрий‖, «хитрий», «скептичний», «агресивний», «з почуттям гумору»), потім колективно в групі було проведено обговорення та вибрано ті варіанти, що характеризували ведучого. - Складання рейтингу тем програм, які викликають в учасників фокус-груп

негативні

емоції

порядку

зростання)

від

позитивних емоцій до нейтральних і закінчуючи позитивними. - Використання уяви – учасникам фокус-груп пропонувалуся уявити себе режисерами або редакторами програми «Про Життя» та

запропонувати

щось

змінити

в

ток-шоу,

знайти

альтернативний підхід до висвітлення тих чи інших тем Такі тренінгові вправи були використані модератором для того, щоб зробити дискусію активнішою і цікавішою, розслабити учасників фокусгрупи. Тренінгова частина тривала не більше 20 хвилин (приблизно 4 хв. на кожну з 5-ти вправ). Під

час

проведення

фокус-груп

нами

було

зафіксовано

такі

спостереження: - учасники фокус-груп активніше висловлювали свою позицію, беручи участь в тренінгах, ніж в звичайній дискусії - учасники фокус-груп пожвавилися, коли їм запропонували пофантазувати та використати техніку «майнд мепінг» Таким чином, із фокус-групами ми визначили ставлення аудиторії до морально-етичних стандартів ток-шоу «Про Життя», до їхніх соціальних стандартів.


51

Розділ 3. Результати дослідження 3.1. Результати контент-аналізу 3.1.1. Етичність поведінки ведучого в програмі В 5 з 8 проаналізованих випусків ток-шоу «Про Життя» нами було зафіксовано наступні неетичні висловлювання з боку ведучого ток-шоу Андрія Пальчевського: 1) Ведучий робить некоректні узагальнення щодо певної спільноти людей, виходячи з оціночного судження стосовно окремо взятих негативних персонажів. Наприклад, такий випадок ми помічаємо у випуску програми під назвою «Село Великі Збоченці», де розглядається випадок зґвалтування 20-річного хлопця із українського села. Програма починається з таких закадрових слів ведучого: «Тема сегодняшней программы «Село Великі Збоченці», а почему программа называется так, как она называется мы узнаем сегодня» - (ці слова сказані зі зростаючою інтонацією та логічним наголосом на словах «Великі» та «Збоченці»). Всередині програми ведучий вживає таку репліку, що спрямована у бік гостей студії: «Вот посмотрите на этих людей. Мы сейчас сидим в студии. Вот мы говорим, что страна живет до тех пор пока живет ее деревня. Если такие, как Вы живут в наших деревнях, великі збоченці, то будущее у нас небольшое». Таким чином, ведучий програми Андрій Пальчевський концентрує увагу глядачів на негативних аспектах, які надається відразу усьому селу, ба навіть на більш глобальному рівні – всьому суспільству, в той час як до обговорення був взятий лише один локальний випадок. 2) Ведучий вживає образливі слова та епітети, які принижують людську гідність, в бік героїв програми ( «вы неполноценные люди», «ви – великі збоченці» в програмі «Село Великі Збоченці» (14:15 хв), «как вообще


52

можно быть такими нелюдями» - в програмі «Коршун-педофіл»(22:15), «да Вы сексуальные извращенцы в програмі «Секс для маленьких»(31:45). «Это что вовкулаки, это люди, с кем мы вообще имеем дело?» в програмі «Моя милиция меня…» (22:13). Також ведучий вживає наступні образливі репліки, що стосуються героїв ток-шоу: «У меня каждая программа с такими, как вы, отнимает годы жизни, потому что, во-первых, вы все врете, во-вторых вы считаете, что мы все идиоты, а в третьих, вы сами неполноценные» - образа в бік запрошених гостей студії, з села де стався нещасний випадок (випуск програми «Село Великі Збоченці» 35:13 хв.) «Это что вовкулаки, это люди, с кем мы вообще имеем дело?»- у бік міліціонерів (у випуску програми «Моя милиция меня…» 13:25 хв.) У наступному випуску програми «Мальчик-потрошитель» на 13 хвилині програми ведучий вживає таку фразу, що стосується хлопця, який буцімто наніс смертельні ножові поранення жінці….. «По закону такого выродка даже судить нельзя, его расстрелять можно. А в данном случае нужно, как превентивная мера, чтоб другим неповадно было...». На нащу думку така відкрита образа героя програми, навіть якщо він насправді здійснив вбивство, є порушенням морально-етичних норм, оскільки ведучий не має права оперувати оціночними судженнями, він повинен вдаватися до фактів. 3) Ведучий часто вдається до елементів провокації щодо героїв програми та гостей в студії (у випусках програми «Секс для маленьких» 35:12 хв) та «Село Великі Збоченці» 12:31 хв.) У випуску програми «Секс для маленьких», присвяченому виданню скандального підручника з сексуального виховання дітей, в той час як до студії прийшла вчителька біології і почала розповідати про статеве


53

виховання дітей у школі, ведучий різко перебив її і спитав: «Ви говорите «статеве виховання», бо боїтеся сказати слово «сексуальне»?. Ведучий маніпулює одним і тим самим лексичним значенням. Таким чином, він провокує героїню програми до вживання більш відвертої, розкутої лексики, яка може бути неприйнятна для представників певного покоління. Таку саму тенденцію до провокації ми спостерігаємо у випуску програми «Село Великі Збоченці». Це очевидний приклад провокації, адже наступна репліка стосується хлопця, що є сусідом постраждалого від зґвалтування і не є причетним до конкретного випадку. «Ну что ты молчишь? Или ты ждешь, чтобы тебя тоже изнасиловали?» (вжито на 23 хвилині). 4) Ведучий вживає оціночні судження, які є частиною його суб`єктивної позиції У випуску програми «Село Великі Збоченці», коли ведучий викликав до студії наступну героїню програми, він представляє її як «мать человека, который изнасиловал Ваню Лучко», хоча в титрах з`являється ―мати обвинуваченого». Проте робити остаточних висновків ведучий не має права, оскільки герой програми Лучко на той момент був не визнаний винним судом. Тому вживати репліку «человек, который изнасиловал Ваню Лучко» є як мінімум некоректним з боку ведучого, адже це порушує презумпцію невинності. «Сегодня здесь мы рассматриваем случай на Кировоградщине, когда молодые парни, которых всего десять человек, в селе на Кировоградщине насилуют друг друга». Назва села не вживається з етичних міркувань, щоб такий негативний випадок не кинув тінь зневаги на все село.


54

Незважаючи на наведені нами негативні приклади некоректних висловлювань ведучого з етичної точки зору, нами виявлено також певні позитивні аспекти в роботі ведучого: 1) Назва села, в якому відбулося зґвалтування молодого хлопця, не вживається з етичних міркувань, щоб такий негативний випадок не кинув тінь зневаги на все село, замість неї вжита інша назва, в якій проте є елементи неетичності. «Сегодня здесь мы рассматриваем случай на Кировоградщине, когда молодые парни, которых всего десять человек, в селе на Кировоградщине насилуют друг друга». (випуск програми «Село Великі Збоченці»). 2) Завершення випуску програми «Село Великі Збоченці» закликає до соціальної відповідальності, зокрема в наступній репліці ведучого. « Если мы с вами не будем единым фронтом бороться со злом, если мы будем лицемерить, делать вид, что мы не знаем, что значит изнасилование мужчины мужчиной….Наша святая обязанность – проливать свет на это темное царство. Именно так можно победить». Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на всі етичні порушення, яких допустився ведучий ток-шоу протягом всього випуску програми, наприкінці він намагається позитивно налаштованим закликом підкреслити соціальну важливість ток-шоу «Про Життя».


55

3.1.2. Дотримання балансу в ток-шоу «Про Життя» В більшості випусків програм «Про Життя», проаналізованих нами (Село «Великі Збоченці», «Коршун-педофіл», «Мальчик-потрошитель», «Оксана Гайвась: драма в пустелі») конфліктуючих

сторін.

Кожен

представлені майже всі точки зору

випуск

програми

розпочинається

зі

спілкування ведучого з героєм програми, згодом у програмі виступають експерти з тієї чи іншої теми. Проте нами виявлені приклади незбалансованості в ток-шоу в наступних аспектах: 1) нерівномірність представлених точок зору «за» і «проти» певної позиції В першому випуску другого сезону ток-шоу «Про Життя» «Оксана Гайвась: драма в пустелі» (про смерть української актриси і художниці, яка загинула під час сафарі-туру через начебто недбалість туристичних і страхових фірм) представлені точки зору матері постраждалої, з розмови з якою і починалася програма, експертів (з боку Асоціації страховщиков України), різних

влади (позиція депутата Миколи Катеринчука), представників туристичних

компанії,

захисника

постраждалої

Богдана

Хмельницького. Але разом з тим не були представлені точки зору представників туристичної компанії Анекс Тур, туристичними послугами якої користувалася загибла Оксана Гайвась. Також на програму не з`явилися представники страхової компанії «Провідна», яка надавала страхові послуги Оксані. Таким чином, програма вийшла не зовсім збалансованою, хоча обидві сторони, яких не вистачало – представників компанії «Провідна» та «Анекс Тур» запрошували на програму, проте вони самі не з`явилися. Таку саму тенденцію спостерігаємо ще у двох проаналізованих випусках «Секс для маленьких» (частина перша та друга). Щоправда, тут


56

незбалансованість проявлена через нерівномірне представлення позицій «за» і «проти» існування нового підручника про сексуальне виховання школярів. У цьому випуску програми на підтримку позиції «за» були представлені думки автора книги «Секс для маленьких», її матері, лікарясексопатолога, експертів в студії (громадського діяча Сергія Пояркова, світської левиці Світлана Вольнової і ще 3 з 5 запрошених експертів), а позицію «проти» запровадження в шкільних установах підручника про сексуальне виховання дітей представляли двоє вчителів загальноосвітніх шкіл та психолог. 2) Незбалансованість проявлена через нерівномірну кількість часу, що надається героям та експертам програми для того, щоб висловити свою думку, а деякі експерти та запрошені гості програми просто ігноруються ведучим через його упередженість та суб`єктивні уподобання. Часто ведучий надає більше слова одним учасникам програми, позбавляючи слова інших. Наприклад, у випуску програми «Кінець світу» Андрій Пальчевський надає слово одній стороні конфлікту, при цьому ігноруючи іншу. В такому випадку виявляється відкрита суб`єктивність Пальчевського, яку він навіть не приховує – він підтримує противників позиції про кінець світу, не надаючи слова тим, хто захищає протилежну версію конфлікту. Наприклад, Костянтин Орєхов, представник Української Академії Універсології, прихильник теорії про кінець світу під час випуску програми «Кінець світу» півгодини намагався отримати слово і коли ведучий нарешті дав йому можливість висловитися, то так і не дослухав до кінця, перебивши і сказавши досить іронічно тоном «Да Вы батюшка философ, что вас слушать», після чого надав слово іншому експерту в студії. У цьому конкретному випадку ведучий відкрито показує свої симпатії чи антипатії тим чи іншим учасникам програми, надаючи їм неоднакову можливість висловитися через власну упередженість або певні технічні причини. Таким чином, програма виходить не зовсім збалансованою: хоча всі


57

позиції представлені, проте не кожному надається однакова кількість часу, щоб висловити свою думку. 3.1.3.Зображення та участь неповнолітніх у програмі Теми 3 з 8 проаналізованих програм були присвячені проблемам, з якими стикалися неповнолітні. Найгострішою з таких була програма за 10 грудня 2012 року з промовистою назвою «Коршун-педофіл», в якій на нашу думку, були закладені елементи неетичності. Дівчинку, що буцімто постраждала від сексуальної експлуатації від свого вітчима, не запросили на програму, щоб не травмувати дитячу психіку, як пояснив ведучий ток-шоу Андрій Пальчевський. Дівчинку показали лише один раз, але не в студії програми, а в сюжеті, коли вона давала коментар про те, якими насправді в неї були стосунки зі своїм вітчимом. На нашу думку, це не є етично правильним, оскільки дівчинку показували крупним планом, було чітко видно її обличчя. Ще одною досить суперечливою та неоднозначною виявилася програма під назвою «Аборти: бути чи не бути», в якій героїнею була неповнолітня 16річна дівчина, яку жорстоко зґвалтували і в результаті вона завагітніла. Обличчя дівчини не закривалося, вона сиділа в студії в звичайному вигляді, хоча враховуючи її делікатну ситуацію, це могло бути для неї навіть небезпечним. Тому участь неповнолітніх в якості героїв програми, коли ті висловлюють свої інтимні переживання, є, на нашу думку, часто суперечливим з етичних міркувань, оскільки неможливо з`ясувати, що думатимуть герої програми і чи не пожалкують вони про свої відверті зізнання. Ще одним етичним порушенням, на нашу думку, якого припускаються редактори «Про Життя» є трансляція випусків програм, що стосуються дітей та неповнолітніх в час, коли вони можуть знаходитися біля екранів


58

телевізорів (трансляція першого сезону «Про Життя» на «Інтері» в 19:00 і другого сезону на «Першому Національному» в 19:45). 3.1.4.Фігуранти ток-шоу У кожному з випусків серед 8 проаналізованих кількість експертів становить 7-8. Залежно від теми програми у студії ток-шоу «Про Життя» поряд із звичайними гостями студії часто з`являються експерти дуже специфічного профілю (наприклад, у програмі «Кінець світу») – провидці, ведичні астрологи, спеціалісти з психології мас, філософи, нумерологи, мольфари, сарматські оракули. Діапазон представлених спеціалістів свідчить про журналістську роботу при підготовці ток-шоу до ефіру. Оскільки ток-шоу «Про Життя» є соціальним, його учасниками стають реальні прості люди зі справжніми невигаданими історіями. Кожна програма починається з центральної історії героя, який розповідає про свою проблему, відповідаючи на питання ведучого. Подекуди вибір героїв є не зовсім правильним та етичним, на нашу думку. Часто герої, яких запрошують на програму, вживають нецензурні вислови, а подекуди можуть навіть битися одне з одним, що, наприклад, трапилося під час програми «Село Великі Збоченці», коли сестра хлопця, якого зґвалтували, кинулася з кулаками на його друга, який звинувачував її в інтимних стосунках з братом, а ведучий просто спостерігав за цим епізодом, не намагаючись зупинити бійку. Аналогічна ситуація відбулася на програмі «Коршун-педофіл», де бабуся дитини з боку матері, що постраждала від сексуальної експлуатації свого вітчима вчиняє бійку з бабусею дитини з боку матері і ведучий не намагається зупинити цей конфлікт. Згодом в студію запрошуються герої, історії яких є схожими на історії головного героя. У середньому в кожному випуску розповідають 3-4 історії


59

реальних героїв. В процесі цієї розповіді до дискусії приєднуються експерти з різних галузей суспільного життя. Це політики, економісти, медики, суспільні діячі, вчені, журналісти і навіть зірки шоу-бізнесу. Наприклад, в одній з проаналізованих програм про смерть колишнього прем`єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер, в студії серед гостей та експертів були присутні такі відомі особистості як письменник та історик Едвард Родзинський, політик Анна Герман, політик від опозиції Тетяна Донець, ведучий Ілля Ноябрьов, головний редактор жіночого журналу Тетяна Петкова, консультант з бізнес-стратегій Ольга Зайченко, перший посол України в Великобританії Сергій Комісаренко, який особисто спілкувався з Маргарет Тетчер, екс-міністр економіки Роман Шпек, лікар Ольга Богомолець, продюсер Інна Шолуденко та інші. Існують також так звані постійні експерти та гості в студії, яких неодноразово запрошують на програму. Це, наприклад, харизматичний громадський діяч та художник Сергій Поярков, який з`являється як запрошений гість в студії в 5 з 8 проаналізованих програм («Кінець світу», «Секс для маленьких» (частина 1 та 2), «Порно мати», «Екстремальне кохання»), а також скандальний ведучий Отар Кушанашвілі. Сергій Поярков часто дозволяє собі вживати нецензурні вислови щодо героїв програми, як наприклад, в програмі «Кінець світу», де він відкрито ображає знавця календаря майя: «Такое впечатление, что Вы хотите, чтобы нам всем было хреново, чтобы наступил конец света. А на самом деле вы все тупые шарлатаны и этот конец света вас самих греет». Так само поводить себе в якості гостя в студії скандальний ведучий Отар Кушанашвілі. Він часто перебиває героїв програми, нав`язує їм свою думку, вживає неетичні висловлювання та навіть ображає героїв програми (у випуску програми «Секс для маленьких» висловлює щодо героїв програми такі репліки: («Ну что Вы себе воображаете? Вы что, думаете, секса без любви не бывает? А может быть, вы просто неполноценная ханжа»). На нашу думку, в цьому


60

епізоді, образ Кушанашвілі в якості експерта був використаний свідомо для наданню програми ще більшої скандальності, динамічності. Але висловлені ним образливі епітети та оціночні судження можуть бути свідомо використані як елемент негативної конотації, що на нашу думку, може бути використаним як свідома провокація. Більше того, ведучий не перебиває постійних експертів Кушанашвілі та Пояркова навіть в ті моменти, коли вони відкрито ображають героїв програми. Таким чином, запрошуючи до студії таких скандальних особистостей в якості

постійних експертів, на нашу думку, редакторська група прагне

підняти рейтинг ток-шоу, але разом із тим такі постійні експерти (Отар Кушанашвілі, Сергій Поярков) понижують планку морально-етичних стандартів ток-шоу.

Хоча в якості експертів також виступають менш

скандальні та більш авторитетні особистості, такі як правозахисник Богдан Хмельницький, лікар Ольга Богомолець та інші. Таким чином, у ток-шоу «Про Життя», окрім ведучого, представлений широкий спектр яскравих учасників, які сприяють тому, щоб програма була динамічною, наочною та переконливою. Проте варто відзначити, що при виборі експертів та героїв програми редакторська група переважно зупиняє свою увагу на скандальних особистостях та зірках шоу-бізнесу, які часто використовують провокацію, вживають нецензурні висловлювання та образливі епітети, що стосуються героїв програми. 3.1.5.Елементи, які дають підстави говорити про освітній характер токшоу Якщо розглядати ток-шоу «Про Життя» з точки зору показаних в ньому зразків інфотейменту та телеедьютейменту, то необхідно звернути увагу на навчально-освітні елементи програми, які не лише є цікавими та пізнавальними, але мають превентивну мету. Наявність просвітницьких меседжів зафіксовано нами в 5 з 8 проаналізованих випусків ток-шоу. Так


61

зокрема

редактори

програми

«Про

Життя»

порушують

проблему

поширення онкозахворювань молочної залози, висвітлюючи такі основні запитання: - Чи можуть бути небезпечними щеплення для маленьких дітей? - Що потрібно знати кожній жінці для того, щоб уникнути проблем з пухлинами в молочних залозах? - Чи буває рак грудей у чоловіків? - Чи можуть онкохворі завести здорове потомство? - Як проводити профілактику захворювання? Достовірність поданої інформації підтверджує участь у програмі фахівців – мамолог, онколог, терапевт, хірург, які коментують ситуацію з медичного погляду. Серед інших просвітницьких тем, про які розповідають в програмі «Про Життя» і які є напрочуд різноманітними, можна виокремити такі: - Чи корисні щеплення і чи існує альтернатива імунізації - Як правильно сидіти на дієтах і яку вони можуть принести шкоду - як правильно розказати дитині про секс і в якому віці краще це робити (в програмі «Секс для маленьких», де обговорювався скандальний шкільний підручник про сексуальне виховання дітей) - небезпеки

екстремального

сексу

(на

прикладі

програми

«Екстремальна любов», героєм якої стає Едуард Езотов, який займається сексом в публічних місцях) Слід виокремити випуски програми (наприклад, випуск програми «Продам цноту», «Екстремальна любов»), де її герої в студії прилюдно демонстрували елементи тантричного сексу, цілувалися. Така відвертість, на


62

нашу думку, не зовсім виправдана освітньою метою ток-шоу, складається враження, що автори більшою мірою хотіли шокувати, аніж навчити глядача.

3.1.6. Сценарій програми, як вона розгортається

В кожному випуску програми «Про Життя» є стандартні елементи, що залишаються незмінними з програми в програму. Це заставка, підводка ведучого, привітання (слова, якими ведучий розпочинає програму), які звучать так «А на первом как всегда в это время «Про Життя», программа в которой слышны голоса тех, чьи голоса обычно не слышны. Я Андрей Пальчевский, Добрый Вечер». Далі – розмова з головним героєм програми, який розповідає свою історію, ведучий ставить запитання уточнюючі, які розкривають розвиток подій. Далі ведучий від героя програми переходить до експертів, які висловлюються з різних точок зору. Залежно від теми програми, експертами стають юристи, психологи, громадські діячі і т.д. Створюється дискусія. У програмі також обов`язково присутні герої, чиї історії схожі на історію головного героя. Отже, послідовність подій в програмі приблизно така: 1. Розмова ведучого з головним героєм, з постраждалим 2. Експерти 3. Герої, чиї історії схожі на історії головного героя 4. Конфліктуючі сторони 5. Глядачі на програмі Розглянемо детально як розвивається програма на прикладі першого випуску другого сезону ток-шоу «Оксана Гайвась: драма в пустелі»:


63

Спочатку ведучий ставить питання матері загиблої, розмовляє з героєм програми, ставить їй уточнюючі запитання про те, як все сталося, за яких умов. Питання дуже часто повторюються, вони уточнюючі, він хоче з`ясувати для аудиторії деталі подій, які сталися, кожне своє питання він деталізує, хоче дізнатися ще більше, а потім вже переходить до більш особистих питань, запитує матір про те, якою була її дочка за характером. В цьому епізоді ведучий поводить себе етично та стримано, проявляє співчуття до матері загиблої, даючи їй висловити свою думку і не перебиваючи її. Потім ведучий робить висновок щодо ситуації з головною героїнею (він підсумовує те, що сталося) і таким чином намагається знайти вихід з ситуації, переходить з локального рівня на більш загальний рівень, звертаючись до експертів – «кто подскажет»? Потім він переходить від героя до експертів. Вони висловлюються по черзі. При чому експерти або захищають позицію героя або виступають проти неї. Протягом всієї програми також висловлюються глядачі в студії. Вони можуть ставити питання герою програми або просто висловлювати свою позицію. Проте при режисурі ток-шоу були проявлені такі негативні елементи як малахівський підхід до масовки у студії: глядачі починають кричати з місця, перебивати гостей в студії, за рахунок чого створюється додаткове нервове напруження в програмі.

3.1.7. Фінальний меседж програми В 5 з 8 проаналізованих нами випусків ток-шоу «Про Життя», а саме «Оксана Гайвась: драма в пустелі», «Село Великі Збоченці», «Коршунпедофіл», «Секс для маленьких: частина 1», «Секс для маленьких: частина 2», «Мальчик потрошитель», «Продам невинність» зафіксовані елементи


64

неетичності, що полягають в образливих епітетах та метафорах, оціночних судженнях, які вживаються ведучим наприкінці програми («это чудовище» в програмі «Мальчик- потрошитель» на 40 хвилині, «завтра будет тот же самый секс для маленьких» и даже лучше» в програмі «Секс для маленьких» на 45 хвилині). «Секс для маленьких» частина 1 - «А завтра в это же время будет тот же секс для маленьких. И даже лучше. Я Андрей Пальчевський» провокаційне неоднозначне закінчення, яке викликає дивні асоціації. З точки зору моралі та етики такий фінальний меседж програми, на нашу думку, є неприйнятним, хоча він інтригує. Використовуючи таку метафору, ведучий прагне, з одного боку зацікавити глядачів. «Секс для маленьких», частина 2 «Я благодарен нашому автору за то, что тема поднята, за то, что вы понимаете, мы реально затронули самые важные вопросы жизни, смерти, продолжения рода, как здесь было правильно сказано, ухаживания, любви, родов и болезней, поэтому несмотря на все тернии сегодняшней передачи, она будет звездной. Я Андрей Пальчевский, увидимся». Це закінчення програми, на нашу думку, є більш прийнятним, ніж попереднє, оскільки воно не провокує, а закликає до роздумів. «Мальчик-потрошитель» (програма про 13-річного хлопця, якого звинувачують у звірських вбивствах односельчан від численних ножових поранень, проте в кінці програми виявляється, що вина хлопця недоведена) «Даже если, хотя это невероятно, случится так, что Вашу сестру, Марию, убил не он, уже за то, что он пытался убить Вашу бабушку, это чудовище,

подчеркиваю, никогда не должно покидать

камеры, места заключения и так далее, потому что будут убиты ваши бабушки, ваши сестры и ваши деты.». Таким фінальним меседжем, вимовленим з підвищеною інтонацією зневаги, ведучий, на нашу думку,


65

прагне стати своєрідним суддею у конфлікті, тим самим порушує професійні стандарти ведучого, не дотримується нейтральності. Назва програми: «Оксана Гайвась. Драма в пустелі»: «Мы выражаем вам наше глубокое сочувствие. Ну что сказать, Таня, крепитесь, только время вам может помочь, если поможет вообще. А я думаю, что не только мы здесь, а те, кто нас видел, будет помнить об Оксане долгодолго, может быть, всегда» - висловлює співчуття і своє особисте ставлення до тих подій, що сталися, разом з тим ведучий висловлює сподівання в тому, що ця ситуація чомусь навчить. «Село Великі Збоченці» - «Самое страшное, что я услышал здесь, дорогие мои, это то, что сидящие здесь говорили все время «у них там», «они там», «они – это норма», «они извращенцы», я хочу сказать, что это не они, это у нас. Если мы с вами не будем единым фронтом бороться со злом, если мы будем лицемерить, делать вид, что мы не знаем, что значит изнасилование мужчины мужчиной, что мы не можем по телевизору сказать видите ли, что 20-летнему парню засунули початок кукурузы сами знаете куда, их будут засовывать. Наша святая обязанность – проливать свет на это темное царство. Именно так можно победить» - інтонація ведучого в цей час набирає кульмінації, різкості, впевненості, дещо пафосності. Пальчевський проводить аналогію між «нами» і «ними» і підкреслює необхідність єднання суспільства в категоріях «боротися проти зла». Цей фінальний меседж найбільш яскравий, він спонукає до соціальної відповідальності, як ведучий підкреслює важливість функції телебачення і його програми в цілому. «Діти в заставі» (про дітей, які опинилися в заставі через те, що їхня мати не виплатила кредит за квартиру) «Восемь человек специалостов высокого уровня, неглупые люди, я подчеркиваю, но тут черт ногу сломит. Поэтому тут ясно лишь одно: если вы хотите использовать детей

в

качестве

живого

счета,

Вас

Господь

за

это


66

покарает.(саркастична інтонація). Поэтому берите аккуратно. Это Андрей Пальчевский» Тут Андрій Пальчевський виступає у ролі моралізатора, який прагне цим закінченням програми звинуватити героїню ток-шоу (матір двох дітей, які стали учасниками програми) в злочині (фінансовій афері), хоча вина її недоведена. Таким чином ведучий для звинувачення героїні даного випуску програми використовує оціночні судження, які є його особистими упередженнями, що на нашу думку, є некоректним. Програму «Коршун-педофил» Пальчевський закінчує риторичним запитанням. Таким чином, ведучий ніби хоче заінтригувати глядача, спонукати його до роздумів. На відміну від попередньої програми, тут немає конкретного висновку, тут в кінці програми ведучий ніби ставить три крапки, замість того, щоб поставити крапку над «і». - «А я хочу закончить программу одним вопросом – Внимание, как говорят в вікторинах, это было «Про Життя» и я Андрей Пальчевский. Как Вы думаете, Денис после этой программы убежит или пойдет сдаваться властям? Таким чином, проаналізувавши фінальні меседжі програми «Про Життя», ми дійшли до висновку, що вони є в основному досить лаконічними, намагаються заінтригувати глядача, але разом з тим часто є елементом провокації.

3.1.8.Другий сезон ток-шоу «Про Життя». Аналіз заставки, музики та закадрових слів ведучого Проаналізувавши такі випуски програми «Про Життя» перщого сезону, як «Мати за чудовисько», «Порно-мати», «Коршун-педофіл», «Секс для маленьких», «Хлопчик-потрошитель» та «Село Великі Збоченці», ми


67

дійшли до висновку, що вже в самих назвах випусків програм закладені елементи неетичності, тобто образи, жорстокості та негативу. Вже в самій заставці програми ми бачимо такі негативно конотовані слова як «жорстокість», «зрада», «агресія», «терор», «сусідська війна», «секс без зобов‘язань», що відразу наштовхують глядача на негативні асоціації. Такі негативно конотовані вислови в першому сезоні ток-шоу «Про Життя» з`являються на заставці у вигляді реплік людей, що їх промовляють і таким чином ці вислови асоціюються з цими людьми. З переходом ток-шоу «Про Життя» з телеканалу Інтер на Перший національний ми відмітили деякі зміни в заставці програми, музиці та манери ведення програми її ведучим Андрієм Пальчевським. Заставка стала коротшою, якщо на «Інтері» вона тривала 12 с., то на Першому Національному – 6, музика стала повільнішою та плавнішою. Зникли багато візуальних елементів такі як люди на дорозі, які були на заставці на Інтері, а також, якщо на Інтері на заставці з`являлися такі негативно конотовані слова як «жорстокість», «секс без забов`язань», «сусідські війни» і т.д., які стосувалися пари на дорозі, то на заставці «Про Життя» на Першому Національному немає людей, а з образу знаку оклику починають просто з`являютися минулі теми найбільш рейтингових випусків програм: ―Королівство глухих», «Діти у заставі», «Порно мати», «Мати за чудовисько» та інші. Це, на нашу думку, робить заставку менш негативно

конотованою,

більш

нейтральною

та

збалансованою,

відбувається пом`якшення в бік більш позитивного сприйняття програми. Хоча привітання ведучого «А на первом как всегда в это время «Про Життя», программа в которой слышны голоса тех, чьи голоса обычно не слышны. Я Андрей Пальчевский, Добрый Вечер» залишилося незмінним, як під час першого, так і під час другого сезону програми.


68

3.1.9. Порівняння тем першого та другого випусків програми «Про Життя» Назви випусків програм стали менш провокаційними. Більше того, назва першої програми другого сезону «Оксана Гайвась:Драма в пустелі», з якої і починається другий сезон ток-шоу «Про Життя», звучить абсолютно етично, в ній немає образливих епітетів, які були використані в першому сезоні ток-шоу «Про Життя». В першому сезоні теми програм були більш провокаційними, в них був закладений конфлікт, їх можна було трактувати неоднозначно, наприклад «Секс для маленьких», «Порно-мати», «Давай по 150», «Коршунпедофіл», «Село Великі Збоченці"таким чином в темах був елемент інтриги, хоча в більшості випадків вони не відповідали змісту програми. А теми випусків програм в другому сезоні почали набувати більш інформаційного характеру, вони стали відповідати змісту програми. Перші 5 тем випусків другого сезону «Про життя» мали таку назву: 1. Оксана Гайвась: Драма в пустелі 2. Аборти: бути чи не бути 3. Колишній друг людини 4. Продам невинність 5. «Закрасить или отскрести» Лише остання з 5-ти тем, що має назву «Закрасить или отскрести» є незрозумілою. Інші – абсолютно виправдані, адже вони відповідають змісту програми і звучать досить коректно. Таким чином, під час контент-аналізу ми виявили порушення з точки зору морально-етичних норм,

що

стосуються поведінки ведучого в кадрі, балансу точок зору в ток-шоу та інших додаткових елементів, таких як музика та заставка програми.


69

3.2. Аналіз даних фокус-груп «Про Життя» 3.2.1. Сприйняття ток-шоу на українському телебаченні Під час проведення фокус-групи виявилося, що більшість учасників не дивиться ток-шоу регулярно, проте інколи переглядають деякі ток-шоу. Найулюбленішими вітчизняними ток-шоу більшість учасників фокус-групи назвали «Все буде добре» на телеканалі СТБ, «Говорить Україна» на телеканалі «Україна», а деякі навіть назвали ток-шоу «Про Життя». «Я дивлюся ток-шоу «Про Життя» та «Говорить Україна, при чому перемикаюся між цими двома каналами. Ці ток-шоу схожі між собою і мені в них найбільше подобається соціальні теми, які піднімають ведучі». На запитання модератора, що найбільше впливає на вибір програми, одна учасниця фокус-групи сказала таке: «Для мене в першу чергу відіграє значення тема ток-шоу. Якщо тема буде нецікава, щоб там ведучий не витворяв і який би він талановитий не був, я все одно такої програми дивитися не буду. Тема має бути в сфері моїх інтересів і корисна для мене. Дуже цікаві теми ток-шоу «Все буде добре» та «Говорить Україна». Інша учасниця заявила, що для неї головне в ток-шоу – гості програми. «Мене в першу чергу цікавлять герої ток-шоу, ті, кого запрошують до студії, вони додають ток-шоу родзинки. Наприклад, мені не дуже подобається як веде своє «Велике прання» Андрій Малахов, але він запрошує до студії дуже цікавих та яскравих гостей, які і роблять «погоду» в студії. Наприклад, недавно була відома Дана Борисова, мені вона подобається, тому я не переключала ток-шоу і дивилася його до кінця.». А от деякі учасники фокус-групи висловили думку про те, що вирішальне значення у виборі програми, яку вони будуть дивитися на телебаченні, для них відіграють поєднання усіх факторів – цікавих гостей програми, корисних тем, а також харизматичного ведучого.


70

«Якщо мені подобається ток-шоу, то мені подобається в ньому майже все. Ну за виключенням деяких деталей. Наприклад, дуже цікаві токшоу з Андрієм Малаховим, останнє він навіть колись вів на «Інтері», називається «Про життя» в парі з Пальчевським, якщо не помиляюся. Мені сподобалося, як ці ведучі співпрацювали в парі, які теми вони порушували, яких гостей запрошували (і зірок і просто цікавих людей) і антураж студії, тому я й дивився це ток-шоу.» На запитання модератора, чи має значення для глядачів програми «Про Життя» етичність ток-шоу, більшість учасників фокус-групи погодилися з тим, що в ток-шоу їм приємніше дивитися на культурних та освічених гостей студії, ніж спостерігати за скандалами та з`ясуваннями стосунків учасників ток-шоу.

3.2.2. Аналоги програми «Про Життя» та відповідність її назви змісту ток-шоу Учасникам фокус-групи було важко пригадати телевізійні програми, що так чи інакше подібні на ток-шоу «Про Життя». Лише третина учасників фокус-групи змогли знайти програму-відповідник ток-шоу «Про Життя». Одна з учасниць зазначила, що програма схожа на російський відповідник «Російські сенсації». «Голос ведучого, його поведінка в кадрі, підбір тем – це все нагадує мені програму «Про Життя». Для обговорення вибирають скандальні, «гарячі» теми. У «Російських сенсаціях» за таким же сценарієм розгортаються події, навіть студія «Сенсацій» схожа на студію «Про Життя». Іншим двом учасникам ток-шоу «Про Життя» так чи інакше нагадало «Велике прання» («Большая стирка»), «Пусть говорять» з Андрієм Малаховим, а також ток-шоу «Все буде добре». Але разом з тим вони


71

зазначили, що ці програми, на відміну від ток-шоу «Про Життя» є менш жорсткими та агресивними, «а Малахов набагато стриманіший ніж Пальчевський». Що ж до назви ток-шоу, то на думку майже всіх учасників, назва «Про життя» для соціального ток-шоу цілком вдала та відповідає його змісту. Для них ця назва відображає такі аспекти як: «проблеми, з якими люди стикаються кожного дня», «життєві ситуації», «поточні події», «життя унікальних людей». Одна з учасниць зазначила, що назва програми дуже проста і разом з тим влучна, до того ж легко запам`ятовується. «Навіть коли рекламували це ток-шоу по телебаченню, я відразу зацікавилася, оскільки назва проста і в мене відразу виникли асоціації тих життєвих ситуацій, з якими люди стикаються кожного дня.»

3.2.3. Сприйняття поведінки ведучого в кадрі та відгуки щодо її етичності Половина учасників фокус-групи (5 із 10) висловили думку, що ведучий

ток-шоу

«Про

життя»

Андрій

Пальчевський

досить

харизматичний, є чудовим модератором та вміло керує дискусією. Один з учасників зазначив: «Пальчевський виглядає для героїв програми як «свій», він говорить доступною для них мовою. І незважаючи на те, що мова програми російська, ведучий легко переходить на українську, коли герої ток-шоу говорять українською» Серед інших позитивних аспектів ведучого Андрія Пальчевського учасники зазначили його емоційність, впевненість, що, на їхню думку, виражається в тоні його голосу, який є досить динамічним та виразним. «Основний плюс Пальчевського в тому, що при всій своїй скандальності та епатажності, він небайдужий до тем випусків програми, про що


72

свідчить те, що він постійно жестикулює, то підвищує, то понижує тон голосу. Помітно, що кожна тема хвилює його особисто. Він вільно пересувається по студії, часто сідає на сходинки, потім знову встає, сідає на диван до героїв програми, коли хоче їх підбадьорити». Але разом із тим, інша половина учасників фокус-груп зазначила, що часто ведучий переходить тонку межу між емоційністю та епатажем і морально-етичними нормами. Одна з учасниць фокус-групи зазначила: «Часто Пальчевський поводить себе в кадрі досить грубо і непрофесійно. Він перебиває героїв програми, провокує їх, як от в програмі «Секс для маленьких, коли він запитав героїню програми в студії про статеве виховання, вона почала відповідати, а Пальчевський на вислухавши і 10 секунд відповіді, на півслові перебиває жінку, запитуючи її «Ви говорите «статеве виховання», бо вам страшно сказати «сексуальне»?. Таким чином ведучий поводить себе некоректно, перебиваючи гостю студії і не даючи їй закінчити свою думку. «Мені, наприклад, здається, що Пальчевський вважає себе головним знавцем та експертом у студії, причому знавцем з усіх тем, тому коли висловлюються навіть поважні експерти, він перебиває їх на півслові, і намагається «умнічати» про те, чого він сам не розуміє і до чого не має абсолютного відношення.» - висловилася одна з учасниць фокус-групи. Проте інші двоє учасників з нею не погодилися і пояснили таку поведінку ведучого в кадрі швидким темпом програми. На їхню думку, у ток-шоу «Про Життя» існує свій усталений внутрішній ритм, динаміка подій, що відбуваються в кадрі. Один з учасників фокус-групи порівняв ведучого ток-шоу Андрія Пальчевського з прокурором в суді. «Він часто веде програму так ніби читає звинувачувальний вирок. Коли тема ток-шоу резонансна і до студії запрошується звинувачена у злочині людина, часто Пальчевський


73

дозволяє собі вживати вислів «злочинець», і таким чином він порушує презумпцію невинності. Таке було у декількох програмах». В процесі обговорення з ним погодилися ще четверо учасників фокусгруп. Щоправда одна з учасниць зазначила, що ведучий просто прагне викликати дискусію, зробити програму більш скандальною, а значить високо рейтинговою.

3.2.4. Оцінка учасниками вікових обмежень щодо перегляду токшоу Більшість учасників фокус-груп висловили таку думку, що ток-шоу «Про Життя» прийнятні не для всіх категорій телеглядачів, адже в цій програмі розглядаються суперечливі та дражливі аспекти. Тому 5 із 8 учасників фокус-груп відповіли, що не давали б дивитися це ток-шоу своїм дітям, оскільки більшість тем ток-шоу розглядають чутливі моменти, які можуть бути небезпечними та нести загрозу для дітей. «Я би не давала дивитися цю програму своїй дитині взагалі, адже теми, які здавалось би, є нейтральними… там все одно стільки негативу, всі одне одного перебивають, кричать, а дитина як губка все в себе всотує, і ці програми просто дратують» - відповіла одна з учасниць фокус-груп. А інша учасниця фокус-груп висловила трохи іншу думку: «Я взагалі вважаю, що дитяча психіка є досить вразливою, тому теми, пов`язані з сексом, з вихованням я б все-таки давала дивитися своїй дитині, але все таки лише зі мною для того, щоб пом`якшити їхній ефект на дитячу психіку». Крім того, учасники фокус-груп відмітили, що загалом в ток-шоу «Про Життя»

існує

багато

дражливих

негативних

тем,

які

є

часто


74

неприйнятними для особливо чутливих вікових груп як діти та неповнолітні. 3.2.5. Аналіз заставки програми, музики і додаткових елементів Половина учасників фокус-групи заявила, що заставка програми та музика викликають у них неприємні емоції, а двох учасників програми взагалі дратує. «Коли тільки починає йти заставка, я відчуваю якесь напруження. А коли на ній починають з`являтися слова «жорстокість», «сусідські війни», «зрада», «агресія», які немов промовляють люди, бо в заставці це оформлено як їхні репліки, мені стає якось не по собі. Це викликає неприємні емоції, відразу налаштовує на якийсь негатив» - також зазначив один з учасників фокус-групи. Двоє з учасників фокус-груп заявили про те, що вони взагалі зменшують гучність свого телевізору, коли звучить музика до заставки «Про Життя». «Мене ця музика відкрито дратує, вона дуже різка, неприємна. Вона повністю відповідає заставці, проте якоюсь мірою навіває відчуття страху і мені це не подобається» - сказала ще одна учасниця фокусгрупи. А інша учасниця навіть згадала про вплив закадрового голосу ведучого на її сприйняття програми. «Заставка темна, пригнічена, ця програма відразу настроює глядача на те, що тут будуть вирішуватися проблеми. А якщо до цього додати ще неприємний низький закадровий голос ведучого, то мене це починає абсолютно пригнічувати» - заявила вона.


75

Проте інша половина учасників фокус-груп заявила про те, що для них заставка, музика та закадровий голос ведучого є абсолютно нейтральними. «В мене музика, заставка та голос ведучого за кадром не викликають ніяких емоцій. Я просто не звертаю на це уваги.» - зазначив один з учасників фокус-групи. Таким чином, ми виявили, що такі додаткові елементи програми «Про Життя», як заставка, музика та закадровий голос ведучого впливають на сприйняття програми її глядачами. І разом з тим всі перелічені елементи не викликали в жодного з учасників фокус-групи позитивних емоцій – загалом негативні та нейтральні. 3.2.6. Ставлення учасників до тем і назв програм Більшу половину тем випусків програм ток-шоу «Про життя», такі як «Мати за чудовисько», «Порно-мати», «Коршун-педофіл»,

«Секс для

маленьких», «Мальчик-потрошитель», «Село Великі Збоченці» та «Собаче життя» більшість учасників фокус-груп (7 із 10) назвали некоректно сформульованими та такими, що звучать неетично. До того ж, такі назви тем в них викликають негативні асоціації і часто не відповідають основному змісту програм. Один з учасників фокус-групи висловив таку думку щодо назви програми «Секс для маленьких»: «Першопочатково програма була про книгу, яка називалася «Секс для маленьких». А я подумала, що це в буквальному розумінні». Більше того, коли ми роздали кожному з учасників фокус-групи список назв випусків програми (10 випусків) першого сезону «Про Життя» і попросили відмітити галочками назви тих випусків, які викликають в них негативні емоції знаком «мінус», а позитивні – знаком «плюс», вийшло так, що майже всі учасники фокус-групи поставили мінуси біля 5 з 10 назв програм.


76

Назви програм, що пропонувалися учасникам: 1. Давай по 150 2. Недоступное жилье 3. Мать за чудовище 4. Порно-мать 5. Общага 6. Секс для маленьких 7. Мальчик-потрошитель 8. Село «Великі Збоченці» 9. Собаче Життя 10.Коршун-педофил А коли ми попросили учасників фокус-груп відзначити тему програми, яка викликала в них найбільш негативні емоції, більшість назвали такі теми як «Село Великі Збоченці», «Секс для маленьких». Таким чином, при контент-аналізі та аналізі фокус-груп, ми прийшли до висновку, що в цілому в ток-шоу «Про Життя» є багато неетичних елементів і вони стосуються перш за все поведінки ведучого в кадрі, а також таких додаткових елементів як підбір експертів до програми, заставка програми, музика і закадровий голос ведучого. Хоч з другого сезону «Про Життя» всі ці елементи стають коректнішими.


77

ВИСНОВКИ

Теоретичне та практичне осмислення особливостей висвітлення соціальної тематики в мас-медіа підтвердило актуальність нашого наукового дослідження. Унаслідок наукового пошуку представлено аналітичний огляд наукової літератури з даної проблематики, що дало можливість сформувати міцне теоретичне підґрунтя для дослідження. У ході дослідження схарактеризовано особливості висвітлення специфічних

з

морально-етичного

боку

аспектів,

як

наприклад,

використання ведучим ток-шоу «Про Життя» та гостями студії елементів неетичності, а також наявність таких елементів в назвах деяких програм, використання образливих епітетів та метафор, рівень етичності поведінки ведучого в кадрі тощо. На нашу думку, назви деяких тем програм містили елементи неетичності, проте вже в другому сезоні ток-шоу частково змінило свою концепцію та почало дотримуватися вищих моральних стандартів в процесі вибору тем, героїв програми та експертів. Унаслідок наукового пошуку виявлено окремі випадки відповідності та невідповідності

висвітлення

соціальної

тематики

загальноприйнятим

морально-етичним нормам. Так, зображення та участь неповнолітніх у токшоу визнано юридично грамотним, однак є часто суперечливим з етичних міркувань, оскільки не можливо з`ясувати, що думатимуть герої програми і чи не пожалкують вони про свої відверті зізнання. В іншому змістове наповнення програми, на нашу думку, є етично правомірним. Дана робота є також спробою окреслити елементи, які дають підстави зарахувати соціальне ток-шоу «Про Життя» до зразків інфотейнменту . З метою покращення якості висвітлення соціальної тематики в українських медіа пропонуємо взяти до уваги практичні рекомендації та приділяти більше уваги наступним аспектам:


78

- дотримуватися загальноприйнятих морально-етичних норм, адаптуючи їх відповідно до формату соціального ток-шоу - Дотримуватися балансу при

висвітленні соціальних тем, що можуть

видаватися суперечливими з огляду на сексуальну орієнтацію, расову, етнічну чи релігійну приналежність, належність до певного соціального класу потенційних глядачів. - слідкувати за балансом, представлених в ток-шоу експертів та героїв програми - слідкувати за використанням ведучим тих чи інших реплік, які можуть виявитися образливими та некоректними відносно героїв програми - намагатися підвищити соціальну значимість піднятих на ток-шоу тем - уникати навмисного добору дражливих тем, зловживання емоціями телеглядачів, штучного роздмухування скандалів в ток-шоу - уникати надмірної експлуатації зображень, які можуть шокувати глядача і не завжди є виправданими просвітницькою метою - враховувати попередній міжнародний досвід створення інфотейнмент-шоу, проте

більше

орієнтуватися

на

ментальні

особливості

вітчизняного

суспільства Порушені у представленій роботі питання можуть

стати об`єктом

подальших наукових досліджень, зокрема дозволяють деталізувати критерії та особливості висвітлення соціальної тематики у телевізійному просторі, а також поглибити окреслення шляхів продукування якісних інфотейнментпроектів на українському телебаченні загалом.


79

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1.

Berelson B. Content Analysis in Communication Research. – Glencoe, Illinois: Free Press, 1952. – 220 p.

2.

Carney T.F. Content analysis: Techniques for systematic inference from communications. – Winnipeg: University of Manitoba Press, 1972.

3.

Dovring К. Quantitative Semantics in 18-th Century Sweden // Public Opinion Quarterly. – 1954-1955. – Vol.18. No.4.

4.

Goldman, A.E., and McDonald, S.S. The Group Depth Interview: Principles and Practice. Englewood Cliffs, NJ: Prentice Hall. – 1987.

5.

Holsti O.R. Content Analysis for the Social Sciences and Humanities. – MA: Addison-Wesley - 1969.

6.

Kangur K. Focus Groups and citizens‘ juries. River Dialogue Experiences in enhancing public participation in water management. - Peipse CTC: Tartu, Estonia.

7.

Kasemir, B; Dahinden, U., Gerger Swartling, Å., Schuele, R., Tabara, D., Jäger, C. 'Citizens‘ Visions of the Future: Collage processes in the first part of IA−Focus Groups'. In ULYSSES Final Summary Report. Darmstadt University of Technology, Darmstadt, pp. 39−59. – 1999.

8.

Krippendorff K. Content analysis: An introduction to its methodology / Vol. 5. The Sage Communication Text Series. – Beverly Hills: Sage Publications, - 1980.

9.

Rosengren K.E. Advances in Content Analysis / Vol. 9, Sage annual reviews of communication research. – Beverly Hills: Sage Publications, - 1981.

10. Krueger, R.A. Focus Groups: A Practical Guide for Applied Research. Thousand Oaks: Sage. – 1994. 11. Lasswell H.D., Lerner D., Pool I.D. The Comparative Study of Symbols // Hoover Institute Studies.– Series C: Symbols.–No 1.– Stanford, CA: Stanford University Press, - 1952.


80

12. Lederman, L.

High Apprehensives talk about communication

apprehension and its effects on their behaviour. Communication Quarterly, 31, 233-7. – 1983. 13. Morgan D. Focus Groups as Qualitative Research. - Newbury Park, CA: Sage Publications. – 1988. 14. Merton, R.K., Fiske, M. and Kendall, P.L. The Focused Interview: a Manual of Problems and Procedures. Glencoe, IL: Free Press. – 1956. 15. Powell R.A. and Single H.M. 'Focus Groups'. In International Journal of Quality in Health Care, Vol.8, No. 5: 499−504. – 1996. 16. Rotmans, J and Van Asselt, M.B.A. ‗Integrated Assessment: Current Practices and Challenges for the Future‘. In Abaza and Barannzini (eds) Implementing Sustainable Development: Integrated Assessment and Participatory Decision−Making Processes. United Nations Environment Programme, Cheltenham: Edward Elgar Publishing Ltd: 78−116. – 2002. 17. Wilkinson, S. Focus group methodology: a review. In International Journal of Social Research Methodology. Vol. 1 (3). pp. 181−203. – 1998. 18. Алексеев А. О специфике контент-анализа как социологического метода/ А. Алексеев, В. Дудченко // Социальные проблемы семьи и молодежи: сб.ст. / под ред. И.И.Леймана. – Л., 1972. 19. Багиров Э. Г. Очерки теории телевидения. М., 1978. С. 95-118. 20. Бирбом М. Хозяин ток-шоу //Спутник-ТВ. 2005. №7 21. Бурмака М. В. Технологія створення контактної телевізійної програми в контексті українського телебачення: автореф. дис. На здобуття наук. Ступеня канд. філол. Наук : спец. 10.01.08 / М. В. Бурмака. – Київ, 2003. – 17с. 22. Вакурова Н.В., Московкин Л.И. Типология жанров современной экранной продукции. М., 1998. С.36 23. Вартанов А. С. Актуальные проблемы телевизионного творчества на телевизионных подмостках. Учебное пособие. – М., 2003. – 320 с.


81

24. Голованова М.Г. Фестиваль, объединяющий регионы.//Техника кино и телевидения.1997. №6. 25. Голодникова медиаигра//

Ю.А.

Политическое

Ученые

записки

ток-шоу

как

Таврического

всеукраинская национального

университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация».- Том 21 (60).- 2008 г. -№1. - С.268-276. 26. Доманська

М.

Типові

та

жанрові

особливості

інформаційної

телепрограми / М. Доманська. – Київ: В-цтво КНУ ім. Тараса Шевченка, 2001. – С.52. 27. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості : [підручник] / Володимир Здоровега. – Л. : ПАІС, 2004. – 268 с. 28. Іванов В. Журналістська етика [2-ге видання] / В. Іванов, В. Сердюк. – К. : Вища школа, 2007. – 389 с. 29. Иванова Е.А. Влияние федерального телевидения на региональные телевизионные каналы (на примере Ростовской области). Ростов н/Д., 2003. 30. Кісін В. Режисура як мистецтво та професія / В. Кісін. – Київ: НО Центр "АЕЛС-технологія", 1998. – 103с. 31. Костенко Н. Досвід контент-аналізу: моделі та практики: монографія / Н.Костенко, В. Іванов, - К., 2003 32. Косюк О.М. Розважальна функція електронних ЗМІ: світовий контекст та національні особливості: дис. Кандидата філологічних наук : 10.01.08 / Косюк Оксана Михайлівна. – К., 2006. – 178 с. 33. Кузнецов Г.В. Ток-шоу: неизвестный жанр? //Журналист. 1998. №11. С.59. 34. Кузнецова О. A. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень : монографія / О. Д. Кузнецова. – Львів : Світ, 1998.


82

35. Кузнецова О. A. Професійна етика журналістів : навч. посіб. О. Д. Кузнецова. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Львів : ПАІС, 2007. – 246 с. 36. Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста. М., 2000. 37. Матвеева

Л.В.,

Аникеева

Т.Я.,

Мочалова

Ю.В.

Психология

телевизионной коммуникации. М., 2000. 38. Моріра-Буке М. Смак до життя / М. Моріра-Буке // Кур‘єр ЮНЕСКО. – 1991. – № 7. – С.13 39. Назаров

М.М.

Массовая

коммуникация

в

современном

мире:

методология анализа и практика исследований. М., 2000. 40. Покляцкая Л.С., Васильева Н.Ф. Информационная культура в современном обществе// Механізм регулювання економіки.- 2009 р.- № 2.- с.80-90 41. Семенова В.В. Качественные методы: введение в гуманистическую социологию / Ин-т социологии РАН.– М.:Добросвет, 1998.– 289 с. 42. Страусс А., Корбин Дж. Основы качественного исследования: обоснованная теория, процедуры и техники / Пер. с англ.– М.: Эдиториал УРСС, 2001 43. Сучасний словник-мінімум іншомовних слів: близько 6000 сл. – 2-е вид., випр. і допов. – К.: Довіра, 2002. – 444с. 44. Телевизионная журналистика. Учебник. Под ред. Кузнецова Г.В., Цвик В.Л, Юровского А.Я. М., 2002. 45. Терин

В.П.

Основные

направления

исследований

массовой

коммуникации // Социологические исследования. –1997. – №11. – С.2531. 46. Федотова Л.Н. Анализ содержания –социологический метод изучения средств массовой коммуникации.– М.: Институт социологии РАН, 2001. 47. Федотова Л.Н. Контент-аналитические исследования средств массовой информации и пропаганды. Учебно-методическое пособие. – М.: МГУ, 1988. – 77 с.


83

48. [Електронний ресурс]:

Department of Journalism Studies, The

University of Sheffield, 2002. http://doj.shef.ac.uk/ResearchMethodsLecture%20Eight.doc 49. [Електронний ресурс]: Загальні відомості / Національна експертна комісія

України

з

питань

захисту

суспільної

моралі,

http://www.moral.gov.ua/pages/2/ 50. [Електронний ресурс] Карпенко В. О. До питання про етичні засади в роботі журналіста // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act= article &article=1292 51. [Електронний ресурс] Кондратьєва Н.Е., Мордовина Л.В. Ток-шоу как жанр современной массовой культуры, -http://www.analiculturolog.ru 52. [Електронний ресурс] Могилевская Э. Ток-шоу как жанр ТВ: происхождение,

разновидности,

приемы

манипулирования,

http://www.relga.ru 53. [Електронний ресурс]: Недопитанський М.І. Телевізійне ток-шоу: секрети популярності та виробництва, http://www.journ.univ.kiev.ua 54. [Електронний

ресурс]:

«Про

життя»

стартувало

із

середніми

показниками, але його дивились краще за «Говорить Україна», http://www.telekritika.ua/news/2012-05-29/72248 55. [Електронний ресурс]: Салюк Т. Готовимся проводить ток-шоу, http://www.adic.org.ua 56. [Електронний ресурс]: Свалова М. І. Реалізація професійних етичних принципів

у публіцистиці

Б.

Олійника

/

М.

І. Свалова //,

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2331 57. [Електронний ресурс]: Томак М. «Барьер» для ток-шоу. Особенности украинской адаптации американских форматов, http://www.day.kiev.ua 58. [Електронний ресурс]. Цибулько К. Ток-шоу як об‘єкт телекритики, http://www.franko.lviv.ua


84

Катерина Бенько - диплом, 2013  

Метою роботи є окреслення специфіки висвітлення соціальної тематики на прикладі соціального ток-шоу українського виробництва «Про Життя» –...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you