Litkom 5 2 40 1 8

5 Ad fontes liturgicos

ЛІТУРГІЙНІ КОМЕНТАРІ ЯК ДЖЕРЕЛО ЛІТУРГІОЛОГІЇ

Видавництво Українського католицького університету Львів 2015

УДК 27-528-27(082) ББК 86.37:86.2я43 Л 64

Літургійні коментарі як джерело літургіології: збірник статей (Ad fontes litur­gi­cos, 5/1-2). Львів: Видавництво Українського ка­то­ лиць­кого університету 2015, 152+40 с.

Матеріали Міжнародного симпозіуму Ad fontes liturgicos, Львів, Український католицький університет, 23-24 жовтня 2014 року

Упорядник свящ. д-р Василь Рудейко

© Український католицький університет, 2015 © Видавництво УКУ, 2015

Зміст 5/1 Передмова.................................................................................................. 5 Тарас Шманько Передмови кириличних служебників XVI-XVIIІ століть ............. 9 Alicja Z. Nowak Artykuły wstępne w księgach liturgicznych, jako źródło wiedzy dla celebransów w metropolii kijowskiej w XVI-XVII w. ................ 26 Ігор Василишин Коментарі у Типику о. Дольницького та їх джерела ................... 43 Andrew Quinlan The Synaxarion of the Triodion. Nikephoros Xanthopoulos – Between ­Commentary and Controversy ............................................ 50 Януш Мечковський Польські Малі месали міжвоєнного періоду як приклад літургійних коментарів для вірних ........................... 58 Przemysław Nowakowski CM Bizantyjskie źródła Nowej Skriżali biskupa Beniamina..................... 85

iv

Michal Glevaňák Liturgický katechizmus Alexandra Duchnoviča z roku 1851 – prvé liturgicko-katechetické dielo Prešovskej eparchie v Uhorsku ............................................................ 99 Василь Рудейко «Тихі» молитви як джерело для ­коментування літургійної традиції .......................................112 Vojtech Boháč Aktuálnosť liturgického diela Mikuláša Russnáka pre súčasnosť ....123 Stefan Koperek CR „Rok liturgiczny” Prospera Guérangera OSB – komentarzem wprowadzającym w liturgię i życie chrześcijańskie ............................................................................ 138

5/2 Августин Соланський Явище нечастого приймання Святого Причастя як вияв повного нерозуміння літургійних текстів Божественної Літургії......................................................................... 151 Štefan Šak Filokalické hnutie 18 storočia a jeho prínos v liturgickom živote Cirkvi Kolivádovci.............................................161 Marcel Mojzeš Reflexia nad spoločnými princípmi interpretácie Biblie a interpretácie liturgie............................................................................ 169 Автори збірника.................................................................................. 179

v

Передмова Літургійне благочестя Церкви – джерело і водночас звершення всього різноманіття вимірів її життя. Із літургії, яка є віч­ ним спілкуванням Осіб Пресвятої Тройці, Церква черпає сили для про­повіді життя вічного і харитативної діяльності. Завдяки Вопло­ченню Господа нашого Ісуса Христа кожна людина отри­ мала доступ і запрошення до такого спілкування. У богослужіннях Христос являє світові відкритість Отцевих обійм та Його гото­вість знову прийняти всіх блудних дітей у створену Ним святу родину любові. Через літургійне благочестя Церква нама­ га­ється уможливити вірним причастя таїнства Христа: відповідно до багатства кожної окремої культури, Церкви і східних, і захід­них традицій подають це таїнство у символах, що являють іншу, божественну, реальність. Літургія, як і Святе Письмо, – це частина передання Церкви і – так само, як Святе Письмо – оперує мовою символів, яка не є авто­матично зрозуміла для всіх. Кожен, хто хоче стати учасником таїнства проповіді чи таїнства літургії, мусить мати «вуха, щоб слухати», тобто мусить бути впровадженим вірою у те, що проповідується чи звершується. Символи не діють на людей ні автоматично, ані магічно. Мова символів, щоб бути сприйнятою, потребує і відкритого серця, і відкритого розуму. Ті, які не намагаються сприйняти проповідь чи звершуване таїнство розумом,

vi

Передмова

не можуть повірити і серцем. Саме тому Церква від самих початків практикувала різноманітні впровадження в літургійне благочестя. Розумовий і сердечний досвід літургійного таїнства ставав таким чином переданням, традицією. Зокрема, один із перших коментаторів літургійної традиції Теодор з Мопсвестії (350-427) писав: Будь-яке таїнство знаками та символами вказує на речі не­ви­димі й невимовні. А щоб присутні могли спізнати силу та­їнств, їм треба показати й пояснити ці знаки та сим­воли. Якби не відбувалося нічого іншого, окрім самих цих дій, усяке пояснення було б зайве. Кожному з нас було б до­сить тільки глянути на ці дії, щоб з’ясувати, що від­бу­ва­єть­ся. Та оскільки таїнство містить знаки того, що ста­ло­ся раніше або станеться в майбутньому, потрібна роз­мо­ва, яка пояснила б значеннях знаків і таїнств.1 Тим, хто виявляв бажання прийняти Христа у таїнстві хрещення, від початків християнства пропонували передхрещальні катехизи; а часто катехиза продовжувалась і після таїнства хрещення. Регулярне причастя Христа у таїнстві Євхаристії теж вимагало постійного поглиблення досвіду як на рівні серця, так і на рівні розуму, а щоденна молитва Церкви – особливих пояснень про те, як Христос тут і тепер діє у молитовному зібранні Церкви. Все це відображено у численних повчаннях святих отців. Церковні, політичні, а інколи й природні катастрофи нерідко переривали передання літургійної традиції на десятки років (напр. іконоборство) і, бувало, призводили до того, що літур­гійні пам’ятки просто фізично знищувалися (напр., не збереглось доку­ментів константинопольської традиції з передіконоборчого періоду). Так виникали певні лакуни в розумінні історії розвитку бого­слу­жіння – як з погляду вірних, так і з погляду духовенства. Теодор Мопсвестійський. Гомілія 12, 2. Цит. за вид.: Commentary of Theodore of Mopsuestia on the Lord’s Prayer and on the Sacraments of Baptism and the Eucharist / ред. A. Mingana. Cambridge 1933.

1

Передмова

Все це спонукало провідників Церкви, та й просто шанувальників церковного благочестя, до праці над описом, тлумаченням, розкриттям та поглибленням розуміння літургійної традиції. Серед основних, «класичних» прикладів таких праць можна назвати святоотцівські коментарі до християнської молитви par excel­lence – «Отче наш». Це, правдоподібно, найдавніші спроби тлу­ма­чення певної молитовної традиції. Одне з найважливі­ ших місць у цьому процесі займають т. зв. містагогійні катехизи, які пройшли трансформацію від трактування символів через літур­гійну алегорезу аж до історичної літургіки, методи якої від XVII ст. стали панівними у царині коментування молитви Церкви. Особливої уваги заслуговують спроби осмислення літур­гійного благочестя, ініційовані літургійним рухом західної та схід­ної Церков у XVIII та наступних століттях. Учасники чергового міжнародного симпозіуму Ad fontes litur­ gicos у Львові ставили перед собою завдання не з найлегших. Майже кожен доповідач намагався вказати на доволі «нетра­ ди­ційні» спроби коментування літургійної традиції. Що – поза свято­отцівськими «класичними» поясненнями – можна назвати трак­т уванням літургійного благочестя? Чи можна вважати самі літур­гійні тексти коментарями до того, що відбувається під час літур­гійного таїнства, а якщо так, то якою мірою? Що хотіли пере­дати благоговійним читачам літургійних текстів видавці, дода­ючи короткі чи більш розлогі передмови до літургійних книг або видаючи їх у такому форматі, який заохочував би до читання і поглиб­леного розуміння таїнства не лише під час богослужіння, а й поза ним? Наскільки можна вважати коментуванням літур­ гій­ного тексту його переклад мовою, якою розмовляє середньо­ статис­тичний учасник молитви у побуті? Формат симпозіуму не дає можливості розглянути все різноманіття способів поглиблення літургійного благочестя, що ними користувалися «ті, які люблять красу» Дому Божого, та це і не було нашою метою. Важливість нинішньої зустрічі східних

vii

viii

Передмова

і західних науковців полягає в усвідомленні цього різноманіття та необхідності подальшого пошуку й поглиблення наукових дослі­джень тих аспектів літургійного благочестя, які часто були недо­оцінені й розуміння яких було затьмарене, здавалось би, вже усталеним трактуванням «класичних» джерел. Свящ. Василь Рудейко