Голосы Русинського Марамороша

Page 1

Голосы Русинського Марамороша Літературноє творчество трьох Карпаторусинськых поетов Мараморощины три по пядисят 2022 2

Творчество Ивана Бинячовського Не знаю як одміряно ми Богом! И кулько ще прожити маю літ? Але гордитися я фурт буду од того… Што из Русинії м узрів ушиткый світ. 3

*** Про мене бисіда русинська, Гі лілея… До ниї радуєся прич моя душа, Рождена из русинського єлея! Из нив и в гори и в радости, Не спіша. У барвах чистых, Я її Сохташплекаю!навхтема ношу из собов. Май родної у світі бурш не маю, Про мене бисіда русинська, Моя кров! *** Овто євство што Бог ми дав, И слово вто якым владію, Яку дорогу вби'м не мав, Про нього маю фурт надію. Бывало так, куй з рана встану, Куй им ще мало году мав, У безберегых океяну, Я хліб насущный смаковав. Про каждього житє є своє, И хрест несе свуй каждьый сам, Багатоє а вадь простоє, Сятоє небо дарит нам. Просити злата нам не треба, Сповна ся даст тубі й мині. 4

Бог знає добре в чум потреба, Бо вун на небі й на землі. *** Вам видится ош фурт за вас я пишу, Не буйтеся я пишу не за вас. Хоть и подаколи до вас не руно й дышу, В очох у мойых не упали сьте не раз. Вам на земнуй орбіті міста мало, Хворота звіздяна розперать вас, Ни совести ни чести ся не впстало, Из небесі ся дивите на нас. Вам кажеся — вы тому не довольні, Ош в шориках у мойых є подлог, Од пришлого видать не є сьте вольні, Глядаючи конечный епілог. Дивітся в небо як звізда упала, Як политів из главы юй віниць, Видать юй было й тамкы міста мало, Забывшы за зачаток и кониць. Живіт и диште Бог сятый на небі! Я знаю точно час розсудит нас. И злость овту што держите у жибі, Повірь'те ми не чим не красит вас. Аж вам ся видит най ся вам не видит, Аж кажеся моліться «Отче Наш»… Світ Господа гордыню не навидит, 5

Картина маслом вто вам не гуаш. *** Мы пиловалися усі у взрослый світ, И про тото тирпіня сьме не мали, Як из дерев на зимлю білый цвіт, У світ гріха якого сьме не знали. Типирь бы убернутися назад, И у дітинстві як колись ся май проснути, Де быв про каждього у барвах маскарад, Але не сужено нам ніґда вто вернути. *** Муй краю Подкарпатськый, Земле Опавшыммоя.листьом осінь золота, Оспівує тебе природа твоя, В безмежных далях велич и краса. Муй краю родный! Берегы долин. Де по хащах ще вікові готары, Пуд сводом необ'ятных полонин, Женут за плай вучарикы отары. Де рікы заранками, Білым молоком. В сідых туманах оповиті густо, Я полюбив тя, ще куй быв им дітваком, И Богу дякую… Што нись жию не пусто. 6

*** Не фийкуй неборе брате, Не фийкуй. Сядь бери неборе, Вадь по стуй. Не хосенно буде з того, Што спішиш, Спіхом лишинь… Чилядь розсмішиш. *** У своюй мірі як у своюй вірі, Ступаєш ныні туй а завтра там, И дны ся видят ош летят, За хмары сірі, З якыма остаєшся сам на сам. Не каждьомуприходит час тот явный, Не каждьый видит, Врата мудрости сповна. Не каждьый здубен, Чути ныні Глас тот славный, Глас што Удопертиваловшный,небеса. Фіґлярська імпровізація на стих «Три Богатыря» Зобралися фатьовы три, Бери хуть смолі пудотри, Добрыня пак за ним Илля, Й друбный Альоша гій сопля. Фатьовы йсі не на показ, Им царськый удали приказ, 7

Русь од напасти боронити! Пийсєголовцю молотити. Илько лиґінь не з простяку, Бирує упити и йзісти, Господь му муць надав таку, Што годен цілый динь й не сісти. Вун вирьхы їст і вирьхы п'є, Быває спит а пак встає, З чікова ходит по нужді, Видать у файті му вожді. Добрыня тож не є слабак, Хуть до роботы й не валовшный, Коло обыстя вун бабрак, На світ го дав такым Всевышный. Альошка из Поповичу, Не відаю ций з нашых буде? Ци йся му новша по плечу? Сидів бись коло хыжи блуде. До днины стали у ракаш, Русь Православну боронити, Давно розпитыйалдомаш, Мусайно хлопе удробити. Никитич білого орла, Хамы челлині в чінґітьовах, Забрав из барського двора, Вбы не блудив по вендиґловах. Чорный чіковик у Илькы, Што з Мурома - так зве ся варош. Од нього мліют всі дівкы, Йсю новту просвітив новтарош, Єден Альошка не подстать, Упала коцка му на полю, 8

Вун з нима мусит (твою мать)... Казити ще дітвацьку долю. У ракаши йсі три фатьовы, Пурвали не єдні дяпловы, Ачий уповісте ану... Тко тямит сих сирохману?... Які ся никали у вдаль, Точила їх за Русь печаль, Дись ждала рудна їх фазенда, Сяк й появилася леґенда. Леґенда за багатырю... Які трощили упырю. За муцных за фатьову трьох, Якых Руси послав сам Бог! *** Коло вина челленого, Сиділи сьме до пуночи, Я пуд гітару співанкы співав. За лиґіня печеного… Тайком на тебе дивлячи, Я образ твуй зажуреный имняв. Я не дарив косиць тубі, Не сыпав комплиментами, Але я твердо тя голубонько любив. Ци віща вбысь сама собі, Тиряя річ моментами, Як я тобов тым часом дорожив. Я посящав стихы тубі, Баладами романсами, Дурманив'им ти голову не раз. Коло вина челленого, 9

Пуд звук гітары струнної, Де ґрадовала молодость про нас. *** Май до днины завтра з Богом, В хащу за дарами, На біціґльох вдоль канала, Пуйду за грибами. Ткось иде обы ити лиш, Я ся з тым не зайду, Крехты так хуть відерцятко, З пуд земли а найду. Кажут ош я у дітинстві, Їв тої ґалибы, За овто й на голум місті, Ськают ся ми грибы. Но біда якраз не втому, Што клянут ня рясно, Обы грибикы ся йськали, Намастіт ся масно. Тко не їв того причастя, Ще не пузно й зараз, И тогды грибноє щастя, Вд'крыєся вам нараз. *** Не знаю як одміряно ми Богом! И кулько ще прожити маю літ? 10

Але гордитися - я фурт буду од того... Што из Русинії м узрів ушиткый світ. Не из вУкрайины, а вать дись из Росії, А из вутцьовської - карпатської земли, Я не чекав знамения Месії... Увсі дорогы ня в Русинію вегли. Не є май краше рудного сятого! Не є май милого - куды бим не пушов. Мині нигія золота чужого... Я своє у Русинії найшов. *** Беру боту із бамбука, Дохторы кричат про вред, Я іду май до фейс-бука, Бо фейс бук про мене мед. З рана очи лиш пролуплю, Нараз тычу ся туды, Вбы читати дулу лєнтов, Што задумали жиды. Не одна жона на світі, Не вузьме ня пуд каблук, Куй іду до Цукер... берга, Обзерати у фейс-бук. 11

Вун мене як паплан гріє, Крывльов в серци ань бурлит, Гі дітвак малый радію, Куй в фейс-букови кыпит. Туй усього повно доста, Правда - фіґлі - новинкы, Переслухаю быває, Й рудні сирцю співанкы. Вірус корчит перше місто, Сяк волают нам в ООС, Не корела не короста, Не задуха й не понос. Всий народ домак зазнався, Ґаджет - телефон - ноутбук, Аж бы з голодуй пуср@вся, Першым ділом у фейс бук. *** За чесность не чекай награды, Што толку з злата й серебра, Куй не береш мудрой порады, Не будеш видіти й добра. *** Над всим земным стойыт из неба, Без неба нич не є земным, 12

Од того й жити так нам треба, Обы живот не быв пустым... *** У перепльоті новых технолоґій, Слово за словом стелится в ракаш, Я не сторонник до идеолоґій, Не лакомит ня іхньый антураш. *** Любіт Отцюзнину !!! Всим сирцьом ї любіт. И сокотіт сохташ свого народа... Най знают вшыткі !!! Што русинськый світ, Хранит исторію і віру свого рода. *** Не знаю як уд дячити ся світу, Не панькаюся шуга у житю, Жию і мовчкы радуюся літу, Хуть літо вже такой такой тю-тю. *** Слався землице карпаторусинська, слався! Боже всесущый у мирі храни свуй народ. Убы у здравії вічномудоброму мав ся, Свуй сохраняя уд напасти пошлої род. Слався землице отцювсько русинська, слався! Туй нам є дух туй русинського всесвіта код. 13

Туй пуд Бескидами русин русином упстався, Туй му ут прадіда діда русинськый живот. *** На правду хочу ї і хочу, Што аж у килюхах млойит, Сам из собов за ню моркочу, Коли печеся і шкварчит. Сякый кильчих про мене й точка, От хвори всякой ийсе лік, Од пота мокра ми сорочка, Коли в полудне камай пік. Овна ся снит ми дньом і ночов, Без ниї сон ня не бере, Так гій жону її сокочу, Коли лиш дым на ню паде. Авадь коли ще тепла - сочна, Посолю крехты і вперед, Дохторы брешут ми нарочно, Што буду мати вд ниї вред. Ткось любит мнясо а ткось рыбу, Ткось ковбасы усякый филь, Я в фрыштикуне вижу хыбу, Заїм тай упью без фіґиль. Ай солонину обажаю! Овна про мене цілый світ. 14

Я фурт ї люблю і жадаю, Ище з дітвацькых юных літ. Овна зо мнов по всьомусвіту, У чумайдані й туй і там, Из нив пруйшов бим всю орбіту, Коли в гыртанці ще сто грам. Житє из нив ниє пропаще, Из нив ся маю лиґіньом, Ци з ріпов смаженов ци наще, З пасульов авать з токаном. Подаколи тече унь слина, Тогды м такый гій дітинча, Де солонина там гостина, На ниї в мене серинча. На правду чесно вам укажу, Вна ми смакує хуть из чим, Пак ся по черевови глажу… Бо з нив пруйшли сьме Крим і Рим. *** Пийте люде молоко, Бо житя коротке, З кандлика ций з погара, Квасне вадь солодке. 15

Пийте люде молоко, Тко не чув най чує, Ций з канчова ций з відра, Добре ся смакує. Молоко про наш живот, Не якась там тровля, З молоком ниє забот... Пийте на Здоровля! Молоко усьому лік, Чесну мою душу, Ой сятило быся в вік, Упити го мушу. З сим і завершаю стих, Най біда минає, Молоко овто кильчих… Тко не знав най знає. *** Без сна ми днина настає, Якесь заклятя вічна тема, Житє ми покуй не дає, Гі недописанапоема. Ниє ми супукуй души, Чогось надіюся чекаю, Вбы мися шорикы найшли, Якых так мысленно жадаю. 16

Летит ми муза не спіша, То жаром лічит ня - то ледом, От того й рве мися душа... Хуть і мащена Божым медом. Не стелится всьо раз за раз, Вбы зрифмовалосями в тему, Видать ще не дуйшов муй час, За недописану поему. Пув жизни прожито увже, Ще кулько маю Бог го знає, Йому лиш дякую увсе !!! Што музу в мині надыхає. Звізда загасне дись колись, Живот прожити не лупина, Но я єсьм туй і пишу ннись... На вто ми й світит Божа днина. *** Не босоркун им і не Кашпировськый, Но куй ми чуєся што туй є близько львовськый, У сьому м си валовшен дати раду, Коли приляжу на ціфровануна ладу. Мині ся видит ош погодкафайна буде, Аж не удопре ся на небі Божый флудер, Но попророчувам што нучка буде темна, А днинка завтришня світлинька і приємна. 17

Казали сяк от давна наші люде, Аж поїзд чути дождь бизувно буде, Аж є далеко стане днина красна, З небес от Господа про всіх про нас прекрасна. *** Христово Воскресениє Прилесне! Дано нам грішным чадам из Небес! И человік у Динь Новый Воскресне! Христос Воскрес Воистинно Воскрес! *** Я йшов на выборы пішком, Не мав им мотора крутого, Серед гыртанкы став ми ком, Йой пана думаю вам того! До тої залы з прапорами, Поруг им тихо перийшов, Столы стояли вздовж шорами, Й имило тиліпати мнов. Туй кандидаты в депутаты, Занесли в ящиках питя, Но йсе оно - но йсе дебаты, Вже й повбералися шутя. У каждюй фіґлі доля правды, Порозумівим сийсь момент, Май бурш на выборах неправды... Свистав на ваш я реґемент. Доникав им што вто не моє, Што'м глядав тамкы'м не найшов, Де ділят злодії не своє, Я мовчкы плюнув и пушов. 18

За выборы не хочу й чути, Я сам субі усе керон... Типирь ня там й не затягнути, Аж бы ми дали й милийон! Шкода што так у нас ся склало, За гроші мож любый мандат, Учора быв ище міняло, А ныні никаш депутат! *** Вставай Народе муй Вставай! Вже доста было спати. Бо супостат желає нас, Брехньов свойов приспати. Най серинча помежи нас, И предкув наших доля, Вставай з колін народе раз, Бо в тому Божа воля. Не допусти нам Господи, Од напасти упасти, Не дай Народу нашому, Русинському пропасти. Мы твоя чилядь на віка, Мы горді свому роду, Всевышный Боже прошу тя, Подай житє Народу. Спокун віков Русины мы! Исе нам треба знати. Що завіщали пра-отцы, Ни гудно забывати. Єсьме сыны и дочери, Русинського Народу, 19

И предкув дух из нами фурт, Из малечку уд роду. Сяту Карпатську нашу Русь! Кому ще прославляти? Што давньый Руськый наш Народ, Й онукы мают знати. Обычаї наші хранім, Як співанку любовну, И бисіду усокотім, Всім ракашом шіковно. Я вірю твердо прийде час, И тым лише горжусь, Вставай народе муй Вставай! Вставай святая Русь. *** Як казав колись муй Фатер, Йди неборе в Альма матер, Раз ты в мене супермен, Бы ти было на хосен. Вошколуйся як подабат, Каминь мудрости грызи, Я ти куплю в бовті кабат, Лиш вучися не бузи. Шкода што м вутця не слухав, Я курящый быв спортцмен, Фурт директор ня за вуха, Тігав там де грубый клен. Не тягло на в Альма матер, Я май скоро десь у бар, Докы Фатер на роботі, 20

Пив им з норончу узвар. Тройкы двойкы одиниці, По заслуженуй вині, З табеля што нюсим д хыжи, Ушкірялися мині. Обы м тямив Альма матер, Вбым із тым не фіґльовав, Реминьом хрестив ня Фатер, Як онуча м ся валяв. Добре з розумомдружити, Десь бым паном може й сів, Гія было ся вучити, Я типирь порозумів. Тямню як казав Отиць ми, З дєтства розуму ся вчи, Вбы не было дале пузно, Вошколуйся не бузи. *** У каждього своя Голгофа! И каждьому свуй хрест дано... Житя прожити перед Богом, Якым не было бы оно. Живот даєся лишинь раз, И як бы нам не было трудно, Най буде Бог посеред нас... Бо нам без нього гет нигудно. *** Не глумися не топчи, Слово материнське, 21

Віру в серци сокоти, Не хапли чужинське. Тям што час не за горами, Спопелится мода, Й Бог сятый зазвідує тя… Чийого ты рода. *** Для неприятеля я фурт инонародный, И вже м до того видит мися звык, Но Божый суд є май великый гій народный, Де каждьому ся всудит за язык. Я не тікав по сперед батька ніґда в пекло, Не выділявимся, ош я єм идіял, Но знаю што вто Альфа и Омеґа, Усьому є зачаток и фінал. Я не писака й не стремлюся быти ним, Кому м што довжен най ми перебачит, За свойым я не хожу у калим, Й написане ся не переиначит. Най неприятель прумкне спудтішка, И най не мучат го злі помыслы у снови, За каждьый шорик мойого стишка, Што пише ми душа на папірьови. Горжуся я навхтема лиш одным! Родинов свойов няньом свойым з мамов, Русинськым крайом, сирцьови родным!... Уд Господа сятого мині даным. 22

В молитві дякую НебесномуОтцю, За подых музы што вдкрыває мир словесный, З усіх Великых май Великому Творцю… Што дав ми живот животов у світ чудесный. Всьо што я пишу пишу от души, Коли ся в мині назбирає того доста, У одинокуй супукуйнуй ми тиши, Слово для шорика таке гі брытва остре. И не на публіку мині вто не почом, Бо знаю правду истинного рода, Друге лупина, и она туй не причом... Усьо што пишу пишу для Народа! Мині не треба гонорства й хвальбы, Авадь летіти пуд овації до неба, Я єм з народа, бы сьте знали й Вы!… Май буршого мині бурш и ни треба. *** Каждьый динь у поле з рана, Йшла коровка Богом дана, Ипно кохана дуйниця, Нашой файты коровиця. Цілу днину на стернянці, Добре было ся Зорянці, За подолкомв ганьдяши, З чередов у ракаши. Прийде час пак гет ид хыжи, Їх пастырь уберне рыжый, 23

Батугом дає сіґнал, Ош жене їх на привал. Мамка сперед ниї кличе, Радуєся дітвора, А она до мамкы рыче, Я ни видів май добра. Йде сарака ледве дыше, З вуймня стрикат молоко, Хвостом поззадуколыше, Ко покликав ї ба ко? Мамка даст юй хліба грінку, Ай бігом давай у хлів, Имнят ся пак до роботы, Докы сілос не запрів. Яслі повні ждут Зорянку, Нам з Зорянков повезло, Даст нам наша сирохманка, Молочка вершне відро. На столови повна банка, Ни вбернути того нись, Молочко теплиньке з шумом, Тямню ныні як колись. Каждьый динь маржина в поле, Попуд хащу деся оре, Йшла на пашу милована, Коровчинка нам Зоряна. Час минув ся годы втікли, Люде на черство посліпли, Ни города ни кола, Ни ґаздувства ни двора. Молока у бовті повно, Чилядь тратится шіковно, 24

На души якась туга, Жизня ныні дорога. Коли сяду дись на ґанку, Споминаю фурт Зорянку, Коровчинку мудру нашу, Як ишла субі на пашу. Пак зареву сам ид собі, Серце рве душевна дрож, Як ся файті нашуй жило, Стерти з памняти не мож. Добре было файно было, Як казав муй дідо Гриць… Прийде час такый дітваче, Й усьому буде кониць! *** Васька Штаєр рятувальник, Сам субі видав начальник, Й правду має лиґінище, Што на вту роботу свище. Васька Штаєр у Панькы, Ремонтує машинкы. Гайкы крутит унь рыплят, За ото у нього й блат. Шеф ся никат на нас криво, Куй п'єме студене пиво, Айбо пораз му й нигоже, Сяде вд нам тихинько тоже, Но тогды вже курагов... Розбавляєме прич кров! Мало сього мало того, Й Бог нам до здоровля свого, 25

Фурт гостина туй про нас, Гуслі бубен контробас. Півічко і палиночка, І нико нам не указ. Васька Штаєр у Панькы, Не бере пусті склянкы, Бо Панько наш чарувальник, Носит з бовта фурт "Куяльник", І як кажут по утрам... Нагле силує сто грам. Айбо Васька рятувальник, Ун си втому сам начальник, Хоть най курит лячно шпор, Не страшный му перебор!!! *** Добрый рано авадь вичур, Мамко моя мамко, Шле вам йсе письмо з далека, Ваш сынок Иванко. Як ся маєте в домувстві? Як здоровлє ваше? Як туды онукы ваші? Як сімейство наше? Ныні Прощена Ниділя, Я ревати буду, Ласку вашу материнську, Ніґда не забуду. 26

Перебачте мамко моя, Перебачте люба, Штом вас фурт нервозив мамко, Б'ю копоньов дуба. Вас не слухав шуга мамко, Біг им перед світа, Перебачте золотинька, Што ваш сын планіта. Всьо чинив им як им хотів, Горе мині горе, Ций типирькы перереву, Йсе гріховне море. Перебачте мамко моя, Сына си планіту, Што пушов им серинчу си, Глядати по світу. Через горы через долы, Світа всього зверну, Ай до вас сріберна моя, Мамочко ся вберну. Ныні Прощена Ниділя, Перебачте мамко, Майтеся фурт здоровинькі... Ваш сынок Иванко. 27

*** Саракый пес из блюда хлепче, Масный запах з города гнуй, У двирі ми бацілус скрепче, Но я му кажу мекґолд стуй. Корелавірус се не фіґля, У масці м нись гі фантамас, Пуд парнов бабчина ми біґля, Иди на фраса ґандурас. Задрымбала ввись світ корела, Зыйшов на зимлю пан Иний, На тімньови в нього амбрела, Прийшов скіпити нас людий. Баци кониць... Баци "ОMEGA"?! Я дись сякоє вже'к читав. Што будут всіх нас бийковати, Но я на вто лиш на свистав. Корелабитюх віссонь латош! Шуруй на грома филийом. Бо я на тя поклав пілатош, Не по путеви нам в двойом. Не буду много говорити, Махну си палинкы погар, Бо ще бы й жун чужых любити… Які не люблят перегар. 28

*** Ни падай духом, Смолі Нибайпудтягни,штоживот простякаподолу. Ще прийде час, Навпередне скули, Заїш та упий паликы посполу. Подякуй Богу просто што жиєш, Бо ныні'сь туй, А завтра Бог го знає? Ты не п'яниця... Айбо пораз п'єш, Што на души у тя, Нико того ни знає. *** Мині мова не почом, Свою бисіду сокочу, Хуть убий ня клепачом, Говорити нив не хочу. Не стає овна у шор, З мойов руднов материнськов, Свищу я на прийшлый хор, Я приказую русинськов! *** Я пудбивану пасулю, Уважаю дуже, 29

Межи страв смачных заморськых, Овна ниє хуже. На пудбивануй пасульці, В ростови′м змагався, Куй пасулька в горницьови, Білій динь увдався. Ребра свінські буженина, Туй ти є й парада, За столом кыпит гостина, Файта тому рада. Ций із мняском ций з грибами, Вна смакує красно, Куй наїмся пасульок, Всьо кругом прекрасно. Гріх не увпити з пасульков, Бляшку сливовиці, Куй чилядник справно сытый, Всьо му у гузиці. На пудбивануй пасульці, Живот про нас сытый, А заморськоє вто їдло… Най їст чорт не мытый. *** Смажит мися бундаш кенєр, У Щепалачінтовці,нифертику канчові, Вуп′ю по половці. Бундаш кенєр пахне смачно!... Фырґалує з краю, Я за бундаш кенєр здавна, Вд куй ся тямню знаю. 30

Што такоє бундаш кенєр? Знают многі люде, Бундаш кенєр вто є сила, Каждьый динь най буде. Цись ты грубый ци серидньый, Ци мала дітина… Бундаш кенєр полюбляє, Всяка чилядина. *** Нам ся казало… Што нам быти в ракаши… Серця горіли пламиньом на тулько. Типирькы хоть пиши хоть не пиши, Серинчи бурш ни маєме ни кулько. Не долюбив им вас видать і не догрів, Двирі м закрыв… І просто м не вернувся. По што май пишу?... Бо бизувно′м постарів… Типирь им лиш присів і убернувся. Мы в молодости тічеме кудысь, Й самі не знаєме Чого вбы нам май треба? Ошибкы свої признавая тулько дись, Нам чуда подавай з самого неба. Я завгоді овто лиш осознав, Што была нам любов по межи нами! По што май пишу?... Я ж того не знав… Коли м пушов уд вас Не попрощавшысьз вами. 31

*** Не вішайте на ня ярлык, Я дома туй… Я не турішта. За материнськый свуй язык, Ачый им став сепаратішта? Я знаю мову на перфект, Мене в ошколі мордовали, Овто для мене діялект… Ним прийшлякы в нас «розмовляли». Я маю бисіду як мед !!! Яков з дітвацва фурт говорю. Й свистав я на сякый запрет, И такой нич ся тым не творю. Я знаю мову і язык, Айбо й за своє не забуду! Не вішайте на ня ярлык… Бо я русином быв тай буду! *** Пилуєся планета в ад! Коронавірус косит стадо. Нись супостат лиш тому рад, Владыка істребляє чадо. Померкли звізды в небесах, И чистый воздух не желанный, 32

Видать мы грішні дали мах… И жде нас суд типирь гуманный. *** Куды поділася зима, Баци'й забыла за нас може, Ійзіла білый сніг біда, Й зима на зиму не похожа. Не дарит дітворі чудес, Гій бы выходит гет із моды, Ийсе нам знак видав з небес, Што ся збыткуєме з природы. *** З небесі гій бы з відра, Льє ся потоком вода, Ни дождьит а онь льопоче, Но йсе айно но йсе да. Гримкат блискат всьо трясе ся, Што сь ся врвало што сь бере ся. Катастрофа твою мать... Скоро нам хана видать. Матінка ще нас накаже, Од природы лячна месть, Добре нам ся не покаже, Мы забыли ко мы єсть. 33

*** Прубралася днина, Над горами сідат, В няри Сердитогопробудила,діда. Пилує на кошиня, Дідико Йван, Бо гет надоів му, Хыжный галаман. Коса вже наклепана, Обруся КаміницьВодичкыипне,нальляв,неприлипне. Хуть мало й покривленный, Вд старости дідо, На кошиня в нього, Особе лібідо. Гаткуйся звірото, Бо дідико Йван, З піціцького рубат, Из брынзов токан. Ко з дідом косив, Гій у сауні пріли, Куй дідо говорит, Усі поніміли, Бо знают го добре, Косарь ище тот, По людськы старає, А не на вборот. На діда в роботі, У сюй не нагли, 34

Вбы склав на ракаш, Уйде дись пув земли, Тулько скосив, По хащах буйных трав, Фрас унь потерп… Айбо діда ни взяв. Типирь до РоботаНидуйдавероботы,чадо,гіґумія, Йде ім не радо, Як каже бывалый, Довкола всі модні, Но прийде тот час… Будут й хліба голодні. *** Казав мині Петро лихач, Ни кывай дяволе клепач, Но я ни слухав лихача, Й дуставим фест од клепача. Я звізды видів перебач, Куй по перстах ми врвав клепач. Сполна м вод нього получив, Онь нагавиці м намочив. Прибіг на воплі вты лихач, Фысит надувся гій боґач, Но што м ти дяволе казав, Обісь клепач до рук ни брав. Принюс из потука воды, Дись мийтру сто было ходы, Ану бігом давай сюды, Куй пхаєш персты у блуды. 35

Петро лахматый пелехач, Лишинь сміяв ся на муй плач. Май бурш ся каже ни дурач, Бо вто не бавка, вто клепач. *** Мині вадаска тиха вдана, И ни бере ня в хащи страх, Штимую сяк до днины з рана, Пробічи по грибных містах. Кортит ня пораз в літню днину, В дубраві увпити вина, Спечи на вгньови солонины, Што наладила ми жона. Парадичок цибулі ридькы, Поприґы й огурку на спул, Пуд дубом сяду на травичку, Й забештилую субі стул. Як кажут всячины помале, Обі`м ни глядав пятый кут, Та ськаю ся усе май дале, Вд сидячым грибы не идут. Про мене інтерес великый, До днины встану не спроста, Й по через поле в хащу дику, Туды де лакомні міста. Кошарка довирьхы набита, Ай ще ми хочеся май май, Вбы вершнов была й ташка шита, В дубовуй хащи ныні рай. Ни бай што`м мокрый на ґалибу, Пруйтися з рана добрый лік, 36

Завто принесу д хыжи грибу, Я ныні ипный чулувік. Жона ми тому дуже рада, Юй грибу аж бы вден ваґон… Про ниї вто є фест парада, Ни вден ни уверже ся вон. *** У вызорі мойомугур синева! Ґутинська ґрунь небеса пудпирає… Сяке ни зашто ни міняю овва, Туй моя душа вд веселости співає. *** Земля РусинВандруєНеНародОтцювзниныПодкарпатська,край,нашодБога,знависьтакзнай.издавна,посвітам, Куды ни поникаш, Вун туйкы і там. Нас бисідов бавили, Наші діды, Што жили навхтема, Туй вічні годы. Земля РусиніїПодкарпатська,край, Сам Бог сотворив туй, Карпат вічных рай. 37

*** Душа пожмнякана, Довкола ПудкарпатськымЗбыткуютпустота.сянадродом. Всесилный Боже, Де єсть доброта? Што даст нам зватися, Воистину народом. Ты знаєш Боже, Нам без того світ не мил, Ни поплетут нас Чуждородні ніґда скнины. Подай нам Господи, По волі твоюй сил, Мы твої чада єсть, Мы з Пудкарпат русины. *** Коли заблискали фанфары, Пуд ока кліп гій бы за мах, Я ни летів дись межи хмары, Мині май любо на ногах. Ни мало стало мися в жизни, Потугы м журі ни давав, Всьо м принимав без укоризны, Што м заслужив овто м и мав. Ткось має всьо ткось нич не має, В когось дорога в когось путь, Жизня нас лічит і ламає, Указуючи свою суть. 38

ПРО АВТОРА Бузаш Иван Иванович — псевдоним «Иван Бинячовськый»Карпаторусинськый поет, публіцист патрійот, уродив ся 2- юнія 1969 года в селищи Буштино на Мараморощині,образованиє серидньоє. У 2012 годі вступає в Тячовськоє Районноє Общество Подкарпатськыхрусинов. У 2014 годі на Зїзді русинськых писателюв што проходив у Тячові быв принятый у Союз русинськых писателюв Закарпатя. У тому же годі выходит у світ його першый зборник душевної русинської поезії пуд названиєм Русинська Тайстра пак згодом выдаєся Русинська Тайстра-2. 30 юнія 2015 года избирают го членом Правліня Союза русинськыхписателюв Закарпатя. Выдав такі зборникы: Русинська Тайстра-3, Поезія Мойого Серця, Авторські Фіґлі,Крик Душі, ГомбаГоломба, Фіґлі на Пристанку, Міш маш та в Ракаш, Плетена кошарка, По закутках родимої Земли, зборник любовно фіґлярськой лірикыШорик за шориком, и зборник україно руськых стихов пуд названиєм«Сиво Край». Трычи Лауреат Межинародної Независимої Літературної Премії, за пропогованя и розвой карпаторусинськоїпоезії и літературы. 7 мая 2016 года стає першым Лауреатом на ЗакарпатюПремії имени И. Петровція. Митець Тячовщины. Публиковав ся у журналі «Отцюзнина», русиньскых алманахах, ґазетах и тд. Занимає ся громадськовроботов у плані исторії и возрождения карпаторусинської етнокультуры, член Президії НРРЗ. 39

Творчество Сергія Тудовші Русинська Отцюзнино, Сриберный муй краю! З усіх май прекрасна ты гур і долин. Тобі моя рудна я ныні співаю, Честованый, гордый за тебе - Русин! 40

*** Кой ся розпав союз силитва, Тай грум убив у наш калгоз, Тогды уд батюшкы молитва, Лунала замість " ПЛАН ДАЁШЬ". Велика суєта настала, Кум зажуреный, я ще май, Корела нам сберкнижку взяла, Ходь юй кляни, а ходь юй лай. Та што чекати щастя з моря? Мы люде, мы не дітвакы! Кой пысок спрятала вд нас доля, Пакуєме гатижакы. У білокаміннуй столици, Казали є роботы тмы, Я вже в парадных ногавицьох, Кум удклонився уд кумы... Везе нас поїзд на роботу, Поскрипує старый ваґон, Завгурює тяжку грызоту, Твердый із грезна самогон. Прийшли сьме в сись великый варош, За серенч`ов, за животом, Обы порожньыйбоділарош, Не бив по тімню клепачом. Та так ги все, у нас невдача, Там де вбіцяли нам калим, Якомусь пану грубу дачу, Майструют другі, чорт бы з ним. Йдеме із кумом зажурині, Но што типир, куды тягти? Вже сьме поїли й шитимині, 41

Й не знати де на нуч лягти. Йдеме коло воды, не Тиса. Видав ото Москва ріка, Вже черева нам затягли ся, Што й красти не буде гріха. Помалы шмонтаєме з кумом, Долу ріков, долу водов, Пустоє черево з розумом, Сважают ся меже собов. Тай раз, лиш кум муй ги бітанґа, Кой гойкне : "Никайте ся туй !" На березі лежит з фірганґа, Старый ги зомк, подертый тюль. Не раз мы в Тисі рыбу ймняли, Типирька рады си даме. Мы тюль врокаш якось зязали , А може што сь засачиме. Заверли кум айбо лиш штрімфлі, Старі зачерлися у тюль, Ще раз завер та із біціґлі, Потяг старый, ержавый руль. А голод очи нам завиват, У черевах гусляє марш, У "зомк" ся ныні нич не имнят, Гурькый ты світе білый наш. Та провба гроши не коштує, Ану ще куме, вирьзьме раз! Аж сись нам зомк не зафунґує, Бери го бі'до, а ще й фрас. Заверли, тягнеме. О Боже! Што сь там ги зирькало блистит. На рыбу читаво похоже, 42

А щей по людськы говорит. Мы з кумом очи розлупили, Сисе ся ,куме, чудо стало! Мы рыбу золоту имили, Типирь запросиме не мало. А рыба вд нам заговорила: -"Пустіт ня в воду, гет пустіт! У мене є велика сила, Типирь што хочете просіт." Пак мыся довго не токмили, Не треба нам такого нич. Мы й до типирь не пудло жили, Лиш бы роботы было прич. Та просиме тя, рыбо рыжа, Обы сьме бурш не вандровали, Най буде туй велика хыжа, А мы ї з кумом ваковали. *** Зимонька біла, зима студенинька, Зимню закрыла пухнастым сніжком, Хотів бим на'зад быти малинькым, Летіти на саньох малым дітваком. Кой бы зима не лиш зимню закрыла, Закрыла бы всьо, што м не доброє мав, Кой бы` даровала ми ангельські крыла, Летів бим туды де-м давно не бывав. Летів бим туды де м нічим не журеный, Де мамка ня кличе, ану подь дому! А дома вичиря, колач испеченый, Світлоє сято, в души не є тму. 43

Із рана ще заспаный з прутом лісковым, До стрыя побіжу на Вичур Сятый, Серенчу принести пилую май скоро, Боже Сятый, де типир є муй стрый? Летів би м туды, де не гроші ай люди, Де мої малі, ги кой я цімборы, Туды де вже шуга такого не буде, Навхтема удкрыті сусідські дворы. Йой, зимонько-зимо сриберна Царице, Вповий білым снігом муй смуток тай жаль, Узьми, та скіти зимовы`в рукавицьов, За давньыми зимами мою печаль. *** Ид минi ангел сночи прилетiв, Та звiдат як живеш неборе? Куды ся дiв веселый смiх тай спiв, Што-сь зажуреный, ци якоєсь горе. Не маю горя, маю тирьх тяжкый, Душа болит мене не по дiтинськы, За народ наш и грiшный и сятый, Болит ня за Отцюзнину русинську. *** Закрутила листом золотинькым осінь, Загусляла струнами душi, Ты мене вже забываєш зовсiм, Не читаєш буш мої вiршi. 44

Галадило лiто красной лiто, Iзгорiло як огинь домак, I не видко восени пусвiта, А пусвiта ми не любо й так. Де ты Ве'сно моя, десь ся дiла? В косичатум платячку дiвча, Зашто ты мене забыти смiла? Своє нелюбленой дiтвача. *** Я вірю в люди, ходь они мені брешут. У Бога сятого, ходь я го не відів, У заповідь вірю десяту і першу, Я вірю у брата, я вірю в сусіда, Я вірю у няня, у маму я вірю, Для мене на зе`мли - они май сятоє! Не вірю у злато, за сріблом не млію, Не радуют гроші - папірє пустоє. Не раз у души моюй вітер завіяв, Сушив ми нутро, быв им ним ізгиримый, Та є ще одна вня велика надія, Што Бог не забуде за мене русина! *** Снилими ся круглиці - муй няню! Чуйеш? Я іх їв у сні. Скіпив им тай обыїмав им, Были ми ги рудні діти всі. Круглиці солодкі! Так ги діти… Снят ми ся вночи, на рано ґоз. 45

Позад них на рано можу впріти, Позад них изтраченый калгоз. Снят ми ся! Богдай бы ся не снили! Тых широт ширенннашириня. Сливы! Што в сектемброви изгнили, Леквару в новемброви горня. Того грезна чуєте ня няню? Нашайтуєме гордовы? Ба ци ньит? Аж не тямите, тай я го не затямню! Най нашоє вино ня не "винит". Ще ми няню, мусай розказати, Де ми корінь? Де ми є єство? Тко отиць муй? Тко є моя мати? Тай коли нам наше Рождество? Пак за йсе усьо кой взнаю, Кой порозумію тко я єм. Та тогды ци чуєш ня муй няню? Инак муй засвітит Віфлеєм. *** Аккордеон загуслят моє танго, Я заспіваю давні співанкы, Я, не поет, давнішньый я бітанґа! У душу вам співаю, не в склянкы. Воскресніт духом! Не губіт си файту! Корінє своє - прошу- не губіт! Тот тко не тямит "Вчора", де му "Завтра"… Не тягне вд собі, ги магніт. 46

*** Вирблє, пустило весну, Меже стовплє, меже люди, З того вирбля й мак хосну, У черствуй души не буде. Ходь сятіт, ходь так ходіт, Коло церкви, з копачульом, Кой вд благому не магніт, Заросла душа корчульом. *** Закусило дождьом осінньым, Біціґиль мойых цуравых ланц. Не болят ня лукті, коліна Тай не стогну аж каляный шанц. Бо у тому шанцови узрівим, Правду матку себе м там узрів ! Гасну тихо, а ще й не горів им, Кулько много ще м вам не вповів... Осінь, осінь, вдопират ми очи, Як я жив, што м чинив, тко я быв, На до мнов ся сміє кулько хоче, В тум шанцу де муй мозок "затыв". Може ткось врозуміє, учує? Меже сими рядками узрит, Як красно вам усім ґратулую, А про "Осінь" душа ня болит... Най не буде в души вашуй темно! Сонце лащит, а нучка не пужат, Сопукуйно ся вє веретено, Доки вовнов удмотаный кужиль. 47

Потук щастя най ніґда не усхне, Най кырничит , норит , ги боркут, Цвітом білым пахливым най густо, Ваші Весны сирця поснуют. *** Пристигат грезно... Осінь, осінь, Позавтрю буде пак зима. Сяк каждый гуд, ба што йсе? Што йсе! Де была моя голова? Бізуно розум быв муй `усох, Кой Ве`сну, ймив та полюбив, Ні раз! Не хвалив ся на людьох, Уд чого так красно` я "Цвив". А сонце моє фурт май низько, Не чує шуга вно мене, Бо осінь дуже-дуже близько, Йся суєта ня не мине... Загуслят струнами " Квасными" Збайлує лакомити Осінь, Дождьом, туманами густими, В калоші вбути ногы босі. Ты, дівко! Стрілами Амура. Мене не годна зчаловати. Тебе я не полюблю шуга, Бо - Осінь - серенча ревати. 48

*** Най слово русинськоє кріпне по світу, Най знают по світу - мы гордый нар`од, На руднуй земли, мы на многії літа, Вд небес заслужили блаженный живот. Русинська Отцюзнино, Сриберный муй Краю! З усіх май прекрасна ты гур і долин. Тобі моя рудна я ныні співаю, Честованый, гордый за тебе - Русин! Наш на`род русинськый, а фурт мозолястый, По світови чисть і хвалу заслужив, Завто му даровано радость тай щастя, Вбы в мирі з народами другыми жив. Русинська Отцюзнино, Сриберный муй краю! З усіх май прекрасна ты гур і долин. Тобі моя рудна я ныні співаю, Честованый, гордый за тебе - Русин! На своюй земли нам вовік ґаздовати, Трудити на благо рудної земли, Та так ги вучили отиць наш тай мати, Достойно прожитипомеже людьми. Русинська Отцюзнино, Сриберный муй краю! З усіх май прекрасна ты гур і долин. Тобі моя рудна я ныні співаю, Честованый, гордый за тебе - Русин! 49

*** Дворится потук водичков на камени, Цвіт акацвовый паде, ги-кой сніг, Павук засновав собі постіль на рамині, В "шкатулю" завився лісковій оріх. Ягоды пахнут по хащи, так солодко! Цвірінчик цвірінькат у своюй норі. Сонце до хыжі кукат крузь оболок, Смієся тай тіче фурт май горі. Пчолы зузнят у косицях - мукалоші, Вітрик ги вуці, кірят хмаркы. Потятка новту співают новтароші, Літнього дійства блажинні рядкы. Серце ся радує, душа удопират ся Нотами райськыми співат зимля, Знаєш муй цімборо, як йсе называт ся? Літечко красноє! Сьому імня. *** Запалю свічечку малиньку, без прикрас , Най лиш мині нутро із середины гріє. Помолюся за себе, тай за вас, Най Бог сятый простит ня за "говінє". Смиренно складу рукы у рокаш, Та кулько знаю, буду ся молити, Тай слызно тя попрошу Отче наш, Не дай ми віру истину згубити. 50

Господньый сын розпятый на хресті, За нас із вами, кара із небес, На зе`мли быв, типирь на небесі... Христос воскрес, Воистину воскрес! *** А я бим хотів хыжу, ги у бабкы, В шаранцы складена, а вирьх из драничок. У нижнюм боці - ипну грядку, У вирхньому, городиць косичок. "Горішня хыжа", тай " Долушня" - " Сіни", Торназ, пуд ним "Ослун" прикрытый джєргов. Фундамент насухо, з каміня, А на подови;нічилніці, бердо. Косиць пахливых, "Когуткы" вбы цвили, Тай рута коло плота вбы росла. Пуд плотом, малинько жаливы, Рані'шня фрішна из небес роса. А кой ухляне літо, прийде осінь, Обы довгосливы ся родили, ай бороцква, А солможак вбы быв на постіль, У сіньох глина вбы маска. Ище би м хотів кой пуд зиму, Пуд зиму! Божичку Сятый! Гриміли, рипкали дверима, А на Миколы Митро стрый. 51

Бокончі мої за фірганґом, В бокончах радость дітвакові, Я хочу хыжу крыту дранков! Обы серенча на дворови. Дрыва в фітови трісконіли, А через двирцятка огньом, На падаментовисвітили, Языци теплым біґарьом. Я вижу, тямню всьо сятоє, На очох крутят ся слызы, Я хочу хыжу вбы сякоє: Огинь, фітув, тай образы. *** Всьо. Кониць. Кіна не буде! Де ся стратила зима? Вовци йзіли, кажут люди, Вадь згірилася сама. Задарь нас обчаловала, У новембрі морозць'ом, Гутта бы сисе забрала, Што робити з кляґанцьом? Корінь сюй біді бітанґа, Не на фіґлі, у серйоз, Тот, што фурт му схне гыртанка, Невояшный Дід Мороз. Пролынґ`арив си роботу, Фурт лиш у склянкы гримів, Має ныні ун грызоту. На огни бы не згорів. Наробив якоїсь шкоды, 52

У темницю загримів, Та завто не є погоды, Позад нього вблуг "зацвів". Айбо люди, не журітся ! Што " Мороз " пушов у тмы, По моліт ся , по гостіт ся Та біда вам до зимы. *** Завболкло туманом, гет помирькло, Ото што вчора так красно цвило. Ба зашто-сь перст у перст не дирькнув? Не вборонив што ти співало тай гуло. Усьо ся зчокло, а могло сіяти, Ай галадило, слово наше гет! Не всокотив! Ото што дала мати, Якый у фраса?!! Ты типирь поет. *** Верла ты мене через плече, Серенча, не легка, хрома. Моє житиє тече… Житиє сякоє лиш до грома! Бєш ня фурт, а я ся не даю, Гнеш ня, а я ся направляю, Видит мися я водян в раю, А што в раю робити??? Я не знаю… *** Дождь ги дождь, паде си, най паде, У сюм дождьови ласку я узрію, 53

Цятками теплыми, ты, дождьику мене, Так файно лащиш, тішиш, грієш. Ногами босыми ізопру сірі хмары, Плывут, ги в зирькало з воды ся дивлят, Най не біжат так читаво, помалы, З воды їм образ муй най ся "укривлят". Пади муй дождьику, а польочи! Усьо недоброє най галадит уд мене. Не тіло, душу ми поскомычи, Най радость моя ся завберне. *** Бетяре нынішні - штимуйте! Наш рудный край усокотити. Из чужаками не "мудруйте", Не дайте ся в кровли втопити. Держіт ся свого, не продайте, Што Бог Сятый нам даровав. Кой буде час, та споминайте, Як Пинтя край убороняв. *** Де є тота білявина што ня зчаловала, Тота з котров казковав бим звечера до рана. Тота што ми кучерикы чесала на днині, Котра личко цюловала ги малуй дітині. Тота што ня цюловала, вбіцяла любити, Мене взяла полишила, што типирь чинити? 54

Хожу я си зажуреный - де ты моя мила? Ты ся з мене збытковала, ци справді любила? *** Тко так любив? Гi я тя люблю... Из "каламутнов" головов. Я знаю, нігда не загублю, Сере'нчу мою тай любов. Менi без тебе было пудло, Я быв пустоцвiт, а не цвіт, Без тебе жити ми не гудно, Без тебе ми не милый свiт. Живи! Ци чуйеш? Я тя прошу. Повiрь у себе, та живи. Зберуєш нести свою ношу, Дыхнеш пак повными грудьми. Живи i крехту не творися, На вто як твуй живот псуют, Спiвай душов тай веселися, Щаслива будь! Навхтема! Фурт! Мине ся зло ги нуч на днинi, А мы ся встанеме з тобов, Любов што є у тобi, в минi, Ото про нас лишинь любов. Нам в рокаши навхтема жити, Ходь то не любится комусь. I так як я, тебе любити, Прекрасну Подкарпатську Русь! 55

*** Фукат осінь фрішным вітром, фукат, Май кропит студенинькым дождьом, Йсе видав не сято - сисе мука, Крыти ся уд осени плащом. Сонічком ласкавым пораз світит, Лиш не гріє, бавится, а фурт, Йой не знати, ба куды ся діти, Може впасти пяный гет пуд плут? Забыти ся, не тямити, ба зашто? Из середины осінь ня грызе, Осінь мука, вна гнітит ня страшно, Ержавоє юй листє зилізє. Умерло всьо живоє гет навхтема, Ги арматура: осінь, копачулє... Вино, тай грезно навхтемішня тема, А співаночкы мої ткось учує ? *** Далеко вд сиї суєты мирської, За горизонтом безконечных тму, Приходит осiнь у Карпаты мої, Лиш я нiяк не прийду вд нюй дому. Багряным листом пофарбує всьоє, Солодкым грезном, молодым вином, Зчалує гикой дiвка серце моє, Допитым гет до цяткы погаром. 56

Над гомбаром из дынями мазурку, Угрiват сонiчко ще мало серед дня, Як прийде нуч, над мойов Острогурков, Смiє ся мiсячик, малоє дiтиня. Йсе моя осiнь, мої йсе Карпаты! Та ходь далеко я типир на чужині. Я вд тобi пишу, я даю ти знати, Сяка ты дуже любиш ся минi. *** Щасливі, пораз зажурені очи, Похожа дуже, на малу дітинку. Ніко не знає, де вна была сночи, Ніко не видит, де проводит днинку. Така ги всі, хоть і не дуже, Уд сірых дну її "не пре", Тай многых називає друже, Ходь тоті друзі лиш в "ФБ". Така прекрасна, файна, сильна, Як буря майська, тай весна. Як весняна` бурхлива злива, Од котрої пак не до сна. Таку любити, юй писати! Принести щастя на "вовтарь", Узяти в жмені й колысати весну, Як юный місяць май. *** Я бим хотів дому ходь на мало, Лишинь крехту, в ранішню росу. По хребту вбы товкли-вбыїмали, А пак звідали : тямиш сисю? 57

Тямню брате сисю! Й тоту тямню! Позад ниї м май буш і прийшов. Из далекого світа, уд мамі !!! Не згубивим чопаш, а найшов. Мамко моя, гурькыми слызами, Не казіт собі душу, не рвіт, Не бануйте за тыми годами, Кой из домупустили ня в світ... *** Мені бы ся тобов, напити до безз`абыти, Втопити ся в души твоюй глубокуй. Ні раз, ні перед кым ся не похвалити! Най за`видит ми білый світ увокул. Із слов, прекрасні віночкы сплітати, Тобі однуй! Гі "Марот " уворочливуй, Май файных співанок, тобі співати Для тебе садом цвисти, а не корчами. З тобов ся радовати - сонічку ранішньому, Ги човен по воді, з тобов проплыти. Май щастя вже не треба мині грішному, Лиш бы з тобов, а фурт, навхтема быти. *** Я любив патикарошку, (тайно), Файні груди завиті в халат, А кой зайду в патику, та ... - айно! Ллє ся Тиса, а може Євфрат. 58

Надо мнов анеглы` пролітают, Кой ми читат дохто`рськый папірь, Ходь дохторе сисе і не знают, Патикарошка! Туй є муй хміль. Де бы, што бы мене не кололо, Най боліла бы подрубнина. Ныні упю я не за дохторы! За патику я упю до дна! *** Пред тобов, я далеко, тай близько, Так ги в небови місяць - новак. Ні восоко, ні крехту ми низько, Пред тобов я малинькый дітвак. Кулько хочу тобі розказати, Ты мене лишинь прошу учуй! Кой душа моя хоче співати, Ты послухай її, не пилуй. *** Моє вино бурш не дрішноє, В винови бурш не топлю свою душу, Мені ся віділо вино щасливоє, смішноє, Думавим, чисть! Винови вддати мушу. Згоріла бы богдай ище й вта днина, Котра ня "причастила" тым вином, Я не достиглый, я, мала дітина, Котрася называла СЕРГІЙОМ! Погар державим твердо, по лиґінськы! А за плечима ...Море тых корчаг, Што з цімборами я не по дітинськы, 59

Не раз погарчикдоброго потяг. Типирь не знаю, што чинити, Айбо кой грезно-м посадив, Та як тото вино не пити? Вадь як бим пити ся лишив? *** Слово, моє русинськоє слово, Згірити не дам тя! Всокочу тебе. Ты, не "Язык", тай шуга не "Мова", Бисідо рудна - нуч ся мине. Будут тебе хосновати ги да'вно, Слобудно жити буде'ш тай цвисти, Гиииий! Зацвитеш, ты косицив префайнов, Бисідо рудна меже людьми. Діти навучатся грамоті руднуй, Слово з вандрукы ся верне дому, Буде пак на'гордо й крехту не чудно, Так казковати ги шор бы тому. *** Пушов. Забыв, про бездну світа, Ай галадив, рудни`нькый Наш. Не баламута, не планіта, Од Бога даный нам бубнаш. Сякі! В сто году ся лиш родят. Сякі! Животворяща жила. Кой у далекый "світ" удходят, Черствых, зелізных, лишат "сила". Чорнявый наш русинськый Юра, Навхтема рудный нам бубнаш. 60

Твоя душа сята капура, Што заслужила алдомаш. *** Біда гурька, кой я ся журю, Сплячи на тайстрі міхом крытый, Кой серце своє не завгурю, Серед чужых світу побитый. Біда гурька, не серенчливый! Весна не гріє ня, не лащит, Не похопный, ай не лінивый, Лиш зажуреный хожу наще. Біда гурька, што в білум світі, Не чуєш мої співанкы, Не віруєш мені планіті, Што не цоркочуу склянкы, Біда гурька , што ты любити, Мене не будеш "дітвака". А инак мож бы файно жити, Кой бы не йся - біда гурька. *** Давно зазвідати вже хочу лиш ганьблюся, Не про начало тай кониць рікы, Не про мелайчик што ся любит гусьом, Ньит, не про небо тай озонові діркы. 61

Не про тото свербит муй мозок знати, Ож зашто літо кірят гет весну, Й ци мож бы мало літо придержати, Обы не было з осени хосну. Не кыват ня, нікулько не колыше, Забита голова зовсім не тым, Ба зашто по`ночи народ так тяжко дыше, Не інтересно ми, тко як, тай тко із кым. Не знаю што типир в столици, в Раді, Што в моді што вчорашньый динь. На жун не творюся: ні спереді, ні ззаді, Небай, най думают што я трухлявый пинь. Я зовсім не баную што не знаю, Нич про сузірья тай самі зіркы, Не першый гуд я хожу тай гадаю... Ба як ся розмножают їжакы ??? *** Дівочка файна, красна ги лялька, Май файноє вд мамкы, май мудроэ вд нянька. Живе собі, радує довкола всіх, Она ги кой сонічко, и крехту не гріх. Заспіват, закрутит, таниць поведе, Айбо ко тото знає? Душа юй, ба де? Што мучит? Тко гріє? Її з середины, Пораз реве ги малинька дітина. 62

Впозірує твердо перед финкийпом, Сяк треба, сяк мусай, сяк видится ипно. В души в ниї, Боже! - Ото на потум ... Там буря! Там блискат! Небесный там грум. А ныні на публіку, личко в сере'нчи, Змагатся читаво, бісер не мече. Нутро юй кричит, она не бирує, Співати уд тым тко юй голос не чує. *** Василию Великый, прости за погары! Твуй руд из Каппадокиї забыли майже мы. Вучивись-ся тай грыз граніт в вошколі, у Афінах, А ныні мы, а ныні мы. Пєме вино з графіна. *** Муй мозок зачинає "пріти", Не знаю де сут небеса, зимля, У голові горячый вітер, Не тямню тко я, як ми ймня. Лиш доти живу, доки літо, Йсе наше літо ще горит, А тож не знаю де ся діти, Завто душа ня май болит. З тобов, я живу тай співаю, Я май щасливый уд усіх! Без тебе, лишинь пю тай лаю, Без тебе я ходячый гріх. Кой бим валовшен час ізперти, Ходь мало, лиш для нас з тобов. А што без тебе, гет изтерти, Обы ся встала лиш любов. 63

*** Восоко звіздочкы мереконят, Пяніют тай губляются на небі, Хмаркы похожі на малых ягнят, Душа ся моя спрятала у "жебі". За голицями, рогы ги в быка, Изперлися на ялинкы зелині, З пуд берега поточина-ріка, Тече крузь мої персты жмині. За крайом неба, неба край, Без тебе нич мені не треба. Новак на ялинках, тай Май, Не треба ми сякого неба. Я НЕ УНИЖУСЬ ПРЕД ТОБОЙ (Русинська версія) Я пред тобов ся не понижу; Ні твуй привіт, ні в серце бирь, Не мают власти, я вто вижу, Знай: мы чужі з тобов типирь. Забыла ты, што я свободу, Так просто опуста не дам, На тебе стратив много году. Лиш твойым радый быв очам, І так я дуже довго відів, В тобі надію юных дну. Тай цілый світ возненавідів, Бо лиш тебе любив одну, Ба ко бы збаг, часы затміння, 64

Кой коло твойых быв колін, Я забирав у вдохновління. А што давала ты взамін? Ци може гадков тов небеснов, Тай силов духа як оплот. Я дав бим світу дар чудесный, А ун ми вічный пак живот? Та нашто ніжно обіцяла. Ты замінити тот віниць, Зашто не была уд начала, Таков ги стала пуд кониць! Я гордый! Перебач! Люби другого, Байлуй найти любов у другум; Што бы не было там земного, Рабом не стану нігда, шуга. Вд чужым горам пуд небо юга, Я галажу, так годно быти; Не даст нам злодійка подруга, Судьба вден одного забыти. Стану ся вд ныні наслаждати, У страсти ся клянути всім; З усіми буду ся сміяти, А не ревати буш, зовсі'м; Начну брехати всім безбожно, Вбы не любити ги любив, Жун уважати, вто возможно, Кой мені ангел ізмінив? Готовый быв на смирть тай муку, На битку кликав цілый світ, Обы лиш твою юну руку, Дурный! Поцюловав та всліп! Не ждав я вд тебе пудлу зміну, 65

Тобі я душу уддавав; Души такої зналась ці'ну? Ты знала - я тебе не знав! *** Мамко моя, я з сього дурный! Не казавим Вам шуга як тяжко. Я нереву, бо вже м не малый, Аж зареву, та "спрячте ня в ташку". Галадивим давно в білый світ, По чужых орсаґах стер топанкы. Ци зима, ци цвите білый цвіт, А на очох ми ваші трушпанкы. Я давно на чужуй стороні, Та по нашому, молюся й лаю, Кой не добре на сирцю мені, Трушпанкы фурт споминаю. Прийде час, я ся верну дому! Де красно, ги в рай`ови, у мамкы. Ба кому ще добро сяк, кому? На дворови де Ваші трушпанкы . *** Оболок ныні не радує, Скло майже бреше мині, Я загасив свою радию, Образ сятый на скіні. Вон, ги на псарни, студено, Листьом ся вітер звітряв, 66

Чуєш? Наллий ми Олено, Вина вбы м си душу залляв. Видиш? Помалинькы плісніє, Всьо што написано мнов. Нікому не треба вту истину: Де правда, де юность, любов... Йся осінь казит, перевертат, тай душит, Тото што ще вчора цвило. Филозофамплюне у душу, Ба зашто ся сяк повело? Сяк треба? Сяк буде? Сяк мусай? Осінь си любит сохташ? Украсти Весну, а пак гуслят, Мині за мняткый алдомаш. Не мусиш! Не треба, ци чуєш? Не вгодиш ты нігда мині, На гвоздови цуравый вуйош... Образ сятый на скіні. *** Муй погарчик на`полы повен, Ун наспул, ні до края, ні дно. Ун муй цуравый з веслами човен, Намащеноє медом "ярмо". Ги кой юна Весна, што не зовсім, Розуміє де пекло, де рай, 67

Понадгниваных яблочок осінь, Де най буде усьо, де небай. Муй погарчик на`полы повен, Душу молит тай дале грішити, Я безе тебе вже ныні не годен: Ні співати, ні вмерти, ні жити. *** Спи дітинко спи, Нич ся не жури, Най ся журят чорні хмари, Што їх вітер розганяє, Спи дітинко спи. Спи дітинко спи, Нич ся не жури, Я тя буду колысати, Божа Мати вбороняти, Спи дітинко спи. Закрывай ты свої очка, Люба моя дітин`очко, Спи дітинко спи. Люляй, чучай, ай ще белай, Коло тебе всі анге`лы. Спи дітинко спи. Спи дітинко спи, Нич ся нежури. Коло тебе твоя мати, Што буде тя колысати, Спи дітинко, спи. 68

*** Крутит ся лобда небесна, На тинґльови не помащеному, Риплят юй ержаві чресла, На`полы світа згиренному. Світ здешевів та не чує, Матери своюй имня, Народ здурів та торгує Чашу! Дає за горня. Чисть галадила сараку, Правді, учора звонило, Лобда ты моя дітваку, Богдай ти сисе ся не снило. *** Мені на вушко ангел наспівав, Такоє! Вам ся туй не снило. Я бим пак тож писав, співав На білум мальовав синилом. Такі потокы, тай росу, Же лиш у нашому сут крайи. Муй ангел ранішню росу, У відра складує збирає. А пак кой прийде час, та льлє! Ги Богочко Сятый из неба, Польоче у сирцях смітє, Видав комусь ото так треба. *** Світе ты муй, солодкый світе, Люблю ти каждоє рано тай днинку, 69

Хмары з дождьом, теплый вітер, Руж пахливых колячу тернинку. Радый им сьому, чуду земному, Вставим із рана, та вже хвала Богу, Сонце смієся уд мині самому, На`зад чопаш муй веде ня в дорогу. Дышу й сміюся, никаю в небо, Живый им здоровый, нич не хыбит. Сери`нчі другої не хочу, не треба, На сирцю ми покуй, душа не болит. *** У Илькы быв кут, розумный доста, За житє не ймив ані вдну мыш. Пруйдеся по вон, покрутит хвостом, А пак по тяжкому йде до хыж. *** Не губи вино, кедь не валовшен пити. Не дери гыртанку, кедь ись не співак. Не байлуй дурного, розума вучити. Не хапли за цицьку кедь ись не є*ак. *** Нас заставляют пасти, Убити обы прожити, Мож бы пуйти красти, Та ждут, ба кого бы імити. Розум свуй деру на части, Дума`ючи, як дале жити. 70

Силуют нас забыти, За истино нам сятоє, Ги дикому звірьови выти, Забыти коріня живоє. "Батуг" налаженый на ровту! Лиш най ся сіпне` ходь оден! Історія знає йсю новту, Правитилі, мают хосен. Политика! Курва юй мати! Рабам пудписала "папірус", Рабы, ги кой стадо барану, Боятся же трахне їх "вірус". *** Дись там далеко, рудный край, Весна! Як дівка молодинька. Буяє рясно й пахне "Май", Теплом зогріта Божа днинка. В пото`ках воды ги кришталь, Ай пчолы роблят в білум цвіті. Хмаркы на небі ги вуаль, И солодко сміют ся діти. Сады цвитут, хащі зилині, Ци йсе не казка, йсе не рай ? Косиці білі у долині, Там де далеко рудный край. 71

ПРО АВТОРА Сергій Тудовші, карпаторусинськый поет, публіцист патрійот. Уродив ся у селі Велятино Хустськогор н на Мараморощині 24 августа 1976 года. У 1992 годі закончив Велятинську серидню ошколу, послє чого подався у світ на заробуткы. Из 1994 по 1996 года служив у войську, женатый має доньку. Свої творы пише на русинськомуи руському языках. Член Союза русинськых писателюв Закарпатя. У 2018 годі выдав зборник русинської душевної поезії, пуд названиєм «Моя чаша», де зайшло много и патриотичеськых стихов, а так же стихов за родну отцюзнину и природу нашой милой карпаторусинськой земли. Думаєме и надіємеся што Сергій ище порадує нас свойыма прекрасныма стихами и свойыма новыма зборниками,дай Бог! Тричи Лауреат Межинародної Независимої Літературної Премії за пропогованя и розвой карпаторусинської поезії и літературы. Не раз публиковав ся у журналі «Отцюзнина» и нашых русиньскых альманахах. 72

Творчество Мигаля Чикивді Горжу ся тым, ож я русин! И ниґда шуга ся не буду тым ганьбити… За свою віру, за културу, за народ. Фурт по-русинськы буду говорити! 73

*** Боже милостивый, сокоти народ! Што мусит пō світу ходити. Ты дав нам рай на сїй земли, Но раз ни гōднї сме зажити. Прости, ож што нам ся дало, Мы ни привыкли сокотити, А все нам гия коли што, И пак штось смієме просити? Мы забываєме за Тебе, А спомниме лиш кōй біда. Прости нас, Боже, час утїкат, Ги кōй з рікы гӯрська вода... Но сокоти Ты тот народ, Што рано йде поранковати, А увичирі Рождество, В колядках Твоє прославяти. Тко на Великдинь из пасками, ПрославятТвоє Воскресїння, Помилуй чилядь подкарпатську, Пошли нам благодать, спасїння. Помилуй нас, простых руснакӯв, Направ нас всїх на вірну путь, За нашу землю, Русь Карпатську, Ісусе Христе, ни забудь. 74

*** Такый типирькы світ настав, Куды ся лиш ни убиртати, Туй каждый свӯй, авадь чужый, За тебе вшитко хоче знати. И дїточкы ни йдут до бабы, Бо намастит на скыбку масть, Ай адде пінзїя їй была, Та точно хōть по двіста дасть. Типирькы муры тай цубатя, Иржавый тот пустый капот, Май цїнят ся, ги кōй чилядня, Май цїнят ся, ги кōй живот. Єден си думат, ож рōзумный, А пиля нього всї дурнї. А другый гамішный, противный, Як надōїли вы минї. Я сьому трывати ни годен, И пораз в голос забōгув. Кобы ня грішногоиз Неба, Тоды лише Господь ни чув. *** Шкода тых, тко в Африцї живе, Ōни вина си ниґда ни давили. Капусты сōчнōй у малый гōрдӯв, Ōни си шуга, ниґда ни солили. 75

Ни треба їм, бо в них ни є зимы, З дрывами їм ни треба нарабляти, Айбо итак я дуже їх шкōдувВни сиґінята ни йдут колядовати. А дакōтрі лише ся там хвалят: У нас тепло, ни треба нам ся гріти! Ни знавут ōни, кōй на двōрі мороз, Як пиля шпора файно си сидїти. Дровиць дӯкласти - буль си напечи, На стӯл усьо си красно розокласти: Поприґы, соле, хлібця тай шкварок, Фріґу 'д бульом на свиначӯй масти. Ōни в мороз ни ріжут поросята, Видав й ни чули за дōбру свіжанину. Ни чинят гурку, ни варят шкваркы, Ни будят пікницю, шōйт а солонину. И много раз вни гōднї нам казати: За ґаз вобще нам цидолы ни йдут! Сиґінь негритята, перед Миколайом, На пӯдоконник чōбӯт ни кладут. Я їх шкōдув, кобы'м лиш мочи мав, На пару днӯв їх, у зимі, забрати. На шпōрі буль бы'м читаво напік, Принїс из пōду струча нам сукати. *** Задощило, хмуро дōвкола, 76

Листочкы на зимлю падут. Зворинкы каламутнї путями, Русло си чинят, течут. Фарбы з гранок ся изтерли, Но злáто ся впстало беріз, Далеко дись зелінь смерекы, Но я бы ид нїй ни пōліз. Кажут, ож грибы йщи будут, Кобы лиш хōть мало тепло. Но, може, мороз ся зажене, Де пӯде - убпастане ся скло. Убпстане ся скло по бōлōту, Прийде студїнь, йōй зацїпит! Тоды в нас буде свіжанина, Нагулят нам фест апетит. Сонце уклало ся спати, Лиш дощик потихы сыпит, Як добре тōму пиля шпора, Тко в хыжи си типлӯй сидит. *** Усе'м любив печену булю їсти, За потоком ходити тай на Путь, На біціґльох Штрекōв ся возити, Сякі моменты шуга ни забуть! Фурт говорив исе я сам сōбі, Убы пак было што поспоминати. Я ташку брав, и номай в Мидовый, 77

Там, пӯд ліщаньом, грибикы збирати. Но а типирь ба де тота дїтина? Така йщи чесна, скромна а блага. Што фурт сама, тай читаво ганьблива, Тай ни говорит паскуднї нич слова. Ни знати де. Видав ї пӯдмінили! Бо туйкы инак нїщо ми пувісти. И лиш єдно навхтема ся упсталоУсе'м любив печену булю їсти! *** Ты патріот, бо прапор носиш, Брылок из гербом тай браслет, А я паскуда - инак кажу, Сякых, ги я, женеш ты гет? Та знай - я тоже патріот! И сим ни лажу ся ганьбити. Ты годен з сього ся засмяти, Авадь усяко ня ґанити. Но знай - я тоже патріот! И хōть ни красив'им перила. Айбо сōкōчу бисїду ōту, Кōтру йщи мама ня навчила. И я туй тоже патріот! Но ни ячу, ни бю ся в груди. Душа болит за рӯдну землю, Ож йдут пō світу наші люди. 78

Тями я тоже патріот! Честув руснацькый си сохтáш. Котрыйвто край ты дуже любиш? Говориш точно ни за наш! Чужоє взяв - забыв'ись своє. Якый ты в фраса патріот? Ищи увидиме, ож тко сьме, Пак сам укаже нам живот. *** Печут жоны керечун Вто, ги друга паска. Буде в хыжи доброта, Благодать, и ласка. Гет выд рана дo пōлудне, З ним бы нарабляти, Зирнятка у середину, Крайку - украшати. Даґде пхали в середину, Вмісто зирнят меду. А кōй клали го печи, Всї были спереду. Вшиткі были, вбы тоды, Дашто загадати, Межи чилядьов, навхтема, У пōчōті стати. 79

И коли уже готовый, Тямлю й добре знаву, На стōлі, кладут пӯд нього, Из чуре отаву. Увичирі пак палят, Из Стрітення свічку, Та прōбуде керечун, Сяк ни єдну нучку. Кōй настанут Вōдōщі, Пōріжут го й їсти, Што ищи за керечун, Треба бы пувісти? И худōбі го давут, Тай фурт честовали. Много звыкӯв, у зимі, Наші люди мали. *** Ни рōзумів я наш народ, Як годно так тото ся стати? Ож зычиме усьо выд другых, А своє стали забывати. На Рождество быв керечун, Тай бобалькы усьо житя, Но а типирь, низнати выдкі, Вже вмісто того в нас кутя. Давно у прōруб ни скакали, А лиш сятила ся вода. Привыкли были сме робити, Бо нич ни было без труда. 80

Ни староста проводит свальбу, Вже чинит кōнкурс тамада, И чим май дале мало гуслӯв, А трыцконит якась біда. А на Великдинь, вмісто паскы, Вже датко хōтїв бы куліч. Закручованцї тай бабōвку, Давно забыла в хыжи піч. И Хелувін из Гамерикы, З за океану уже прийшōв, Тоды, коли руснак з родинōв, Палити свічку в тын пӯшōв. Тай босорканьзабраковали, Тото, ги кажут, прoшлый вік, У нашӯм краю вже мольфаркы, Сяк їх называт чōлōвік. Туй фіґлі фіґлями, но кажу, Цїнити треба си сохташ. Бо кидь забудеме мы своє, Та гет пропаде нарӯд наш. *** Як файно жити туй, у нас, В селі боржáвськōї долины, Так добре видко ми из пōля. В снїгу, білинькі полонины. Хыжі з опшáрямитуй в ряд, Сяк уличкáми пōлігáли, А по крайках дись по єдна, Ги бы намиста розмитáли. Шумлят, гудят малі поточкы, 81

Тай чути матїрь їм, Боржáву, У храмі, в сято тай нидїлю, Молитвычути в Бōжу славу. А по крайкáх гранкыз хащáми, А дись и людські сут кӯсницї, Коли идеш туды на грибы, Натрáпиш пораз й на копицї. И нараз добре, ліпше стане, Лиш сього вōздуха вдōхнути, А як шумит вода у звōрі, Тото бы треба вшиткым чути. Я туйкы вырӯс й ни ганьблю ся, И най сокотит Гōспōдь Бӯг, А нашым людьом, тко далеко, В тяжкуминуту вбы пōмӯг. *** Нам нитко біду ни робит, А лиш чиниме самі. Тко по хащи другый ходит? Живеме мы туй єднї. Пораз хōдят и туристы, Шкоды чинят вни исе? Вто тоды вже терористы, Видьте, што ріка несе. А коли йдеме на грибы, Менше грибӯв, ги склянок! Смітя в стурша й пӯд колибы, Ачий доста тых гранок. 82

Вже бы треба ся учити, Честовати, што в нас є. Не дись пō світу ходити, Та казати як там є. Ож як файно за границьов, А у нас лише бардак. Сам на...кладеш пӯд копицьов, А пак ткō сь ти виден пак. *** Но пувіште, чиляде, выдколи, Батончикы тай кексы у бōвтах, Май парувт на сято, на столови, Кидь сут и фанкы, й кісто у типшах. Кіста усякі, тко лиш які любит, Такі сōлōдкі, хōть радуй ся и скач. Най ся торт тот, київськый, выдцуне, Кōй на стōлі ся вказує колач. А свіжинькї закручованцї з маком! Вадь, вмісто маку, змеленых ōріх. Ищи й бабōвка запахом тя манит, Сякоє ни любити, рахуй уже ти гріх. Тай булочкы из лекварьом, домашнї, В моминтї кōпнут гет тот круасан! Печут ся кіфликы, напаче ся й сухоє. Сякоє тото дїло! Сякоє їв бы й пан! *** Цуря - п`ōвнї шіфон`ы, Ōбув сме купили. 83

А давно наші бабк`ы, Всьо в ручн`у робили. Бо ни были дубльонк`ы, Даже хōть и т`унї. Завто чилядь до зимы, Паровала г`унї. Так ми ч`унно, ож тоды, В постол`ах ходили, Из кол`ōпняныхниток, Сорочечкышили. Всї кол`ōпнї на терл`ицю, Пак дїлили кл`оча, Тоды щіть й пряди рукамиЦїла нӯч робоча. Убы было полотно, Ґазда справит кр`осна. И сор`очкы, и вер`етыВсього было доста. Жоны дома й ст`упы мали, Чинили хōл`ōшнї, Могли гунї, г`уйōші, Бо были вал`ōвшнї. Мали п`ōлькы, віґан`ы, А люди бачм`аґы. На нидїлю сорочкы, И файні надр`аґы. Ой таланту наші жоны, Кӯлько пōвно мали, Бо тоды ōни ушитку… Файту убирали! *** Ни кличте ня на дискотеку, 84

Ни хōчуя туды ити. А напаруйме си торбинку, Та даґде в хащу ся прӯйти. Бо там ни треба кōвід-тесты, Ни гия тот сертифікат. Там на рӯжнови солонинка, Тай буль печеных аромат! *** Йой промок бы слину й пан, Як запах бы му токан, Айбо мы му ни даме, А самі го изїме! Сяк ми баба говорила, Кōй ми ідїня варила. Годна была мало й буль, Авадь сербати пасуль. Все, прощенабы, казала, Як давно ōна ся мала. Як из дїдом їй ся жило, Як садило ся, косило. Тото были зимнї днї, Пряла штрімфлі вōвнянї. Но ни хōтїв я їх брати, Яли в ногы ня кусати. Фурт говорит тай пряде, У котильню пак иде. Пӯдокладе там огинь, Сяк помалы прӯйде динь. Была шустра вна, ги туча, Тай фест дуже гōвōрюча. Дуже хōтїла всьо знати, Тай сама щōсь розказати. 85

Суд усе си уключала, Лиш тото и позирала. Адвокат йсе, вадь суддя, Сяка баба была в ня. В двōрі сяде, ги копиця, Што у тя за молодиця? Йой як хōтїла всьо знати, Й свого доста розказати. Сяка прабаба Янова, Были вӯцї в ний, корова. Й я за ний ни забывав, Дуже часто споминав. *** Я люблю їсти пікницю у смак, Типирькы, зараз и май пак. У будївлцї файно прōбужену, Смажену, авадь сыру, солену. Но як минї ї, люди, ни любити? Ōна ми пораз годна ся й приснити. Ож пōй, узьми ня, та изїш дараб, Та так ї ім, ги кōй французы жаб. У всякі стравы ōна ся фест парує, Чудесный аромат, чиляде, дарує. Но я май люблю бужену си, сыру, Ріжу на дарабчикы, ги сяту дōру. Топит ся у рōтї так, ги чōколада, Й кидь бы была пікницї в ня лада, Убы'м хōть нарас приступ си дӯстав… Но я бы скоро всю ї схосновав! *** Мы днись дōвго ни гадали, 86

Увичирі ся зобрали. У смутный час карантину, Испичи бы солонину. Тайстру дома наладили, И блок пива си купили, А до вшидкого воды, Мож ити, ни є біды. Мы шікōвно всї идгōрі, Кобы вшидкі сме здōрōві, Убы все щōсь плановати, Тай фурт даґде ся зобрати. Мы прийшли, но слава Бōгу, Мали красну сме дōрōгу, Туй, дōвкола, лиш гранкы, Чути з хащі спӯванкы. Напаруйме си трісок, Ни, тко хоче, пийте сок. Имив ся огинь, ги треба, Мало й дóсягнедо неба. Треба вытяти рожен, Буде нам лиш на хосен. Солонинуми паруй, Будеш істи, ги куркуль. Бо вна файно ся испече, На скыбкы лиш масть потече. По дарабчику биріт, Туй гōлōднї ни сидїт. Читаво туй грани є, Датко вже варенку пьє. Ану, хлōпцї, ни сидїт, Биріт булі, пōмужіт. Най помалы ся пичут, 87

Мечте вшиткі, што туй сут. Дале фанклик треба класти, Натопити мало масти. Над сим треба позирати, Сыра додастиид масти, Кōй допечут ся нам булі. В фанклик різати цибулі. Фріґу из бульми змішати, Мож на стӯл уже подати. Та сяка у нас гостина, Привет всїм из карантина! *** На стулі, убы штōсь мати, Треба доста бідовати, Ни лише сōбі присїсти, Мняса сытно ся наїсти. Треба свинї си купити, Рано вичӯр іх поити. Наварити фурт токан, Ни робив из сим бы пан. Треба яриць, кіндирицю, Сіна ни єдну копицю. В стайни быти каждый динь, А ни здріти на огинь. На гōрōдї всьо садити, Пак полоти, убробити, Тай ходити пō пōлях, У робочых быти днях. Молока бы каждый пив, Но ни каждый бы косив. Кажут ліпше всьо купити, З сим ни выгодно робити. 88

Но туй діло є єдно, Грōші будут на усьо? Лиш ни знав, што Вам казати, Самым треба позирати. *** По-нашōмуговорити ни ганьба, Грубый про чилядь є гріх, Кидь бисїда рӯдна, дїдӯвська, У них вызыват лиш смїх. Слова звучат для них смїшно, Привыкли вни фіґлі чинити, И ім ни модно типирькы, Русинськōв хōть-де говорити. Тадь ганьба велика за вас, Бо мож чужі бисїды знати, Айбо ни значат, ож рӯдну, Типирь, ги на зло, забывати. *** Я зась изїв бы солонины, Вадь скыбку хліба, ги давно, Сливовым лекварьом мащену, Ид тōму яблыко єдно. Тоды я йщи мала дїтина, У світї ся ни рōзумів, Ай коли были дны морōзнї, Та пиля шпора'м фурт сидїв. 89

Ни думав им, што дале чекат, Но так ся дуже пиловав, Ōбы уже'м май скоро вырӯс, Тоды бы я ся файно мав. Типир мінї лиш двадцїть рōкӯв, Но читаво'м вже пōсїдів. Ой ліпше было пиля шпора, Коли'м печену булю ів. *** Слово русинськоє, Треба тямити. Материнськōв бисїдōв Усе ЇїКидь,говорити.нидайБоже,язабуду, Кым пак тоды, Ци чим тоды буду? Рӯдна є бисїда, Другу ни треба. Красна выд яре, Й сининькогонеба. Май мила ōна, Ги пōтячый спӯв. Май грубе богатство, Усїх русинӯв! *** Житя навхтема ся кыват, Усе, навхтемешно нас учит. Часто чилядня розрыват, Сись світ ни єдного замучит. 90

Туй каждый поразси думав, Ож нашто дає ся живот. Што Госпōдь Бог там надумав? Яка нōвта русинськых нам нот? Котрый чōлōвік май рōзумный, За йсе си й ни буде гадати. Ни любит диспут тот шумный, Тай гōлōву тяжкым забивати. Бо є в тя живот, та живи го! Кидь треба, крути ся, ги гыд. Ни біда, ож ни часто щасливо, Впустити рукы тото уже стыд. Ож нашто дано нам туй жити, Ни найдеш ты нараз отвіта. Ни ōтвітят й тоты, што ходити, Дав Гōспōдь їм мнōгії літа. Живот самый всьо розкаже, Из знань ти тай опыта зліпит. З роками усьо ти ся вкаже, Чōлōвік сам сōбі и ōтвітит. А датко фурт буде в рōб`ōтї, За смысл й навікы забуде. Кобы было му їдіня в рōтї, Тай сяк си літа перибуде. 91

*** Сōкōтїм тоты давнї слова, Што з літ ся дїточых навчили, Йся бисїда про всьо голова, Сяк нам прадїды ищи говорили. Гōвōрім й ни давайме згубити, Манкуртам тым вшиткым на зло. Дай нам, Боже, сил всокотити, Вбы слово нам рӯдне цвіло! *** Ни л`юблю село, коли вичиріє, И у потемку уже што сь ся діє: Єднї на ґатар идит ся збирати, Другі у стайню - молоко забирати. Усяды, по хащи, іх ōлинї нōсят, Понад село на хмарах ся вōзят. А по гранк`ах лиш бубнавт, гудут, У вōрōсï вшиткі свальбовати идут. На перехрьостках тай пӯд мостами, Кӯлько усякых є межи нами! И туйкы ты мусиш, хло, гадковати, Убы ся такым ни дати збытковати. Ни люблю село, кōй у ночи, Што сь тя кыне, на пути, по плечи. Но м`очи такі ни будут вже мати, Кидь ся чил`ядьня буде причащати. 92

Ни люблю село, и ганьба за вто, Ож много ся н`ечисти у нас розвело. Сякых бы взяти и доста сятити, Убы ни могли никуды ходити. *** Што бы радый быв руснак, Кидь типирькы и май пак, Палинка усе ся лляла, Рыба ся в ріцї имала. Файна днина про русина, Кидь парує ся гостина. В сїнокосы фурт година, Тай спикла ся солонина. Огинь в шпōрі тріскотит, Мороз ипен ни цїпит. Та напік си файно буль, Ид ним сербати пасуль. У ночи си файно спати, Пак ити колядовати. Вінчовати, казковати, Што ищи ми туй казати? Ни дись пō світу ходити, Файно й дома си зажити. На Великдинь істи паску, Тай ходити на вадаску. Убы грибӯв было много, Ягӯдок йщи коло того. Хаща файно зеленїла, Восени пак пōжōвтіла. Цілый динь талантовати, Вечером си выддыхати. 93

Кавиль пити, авадь чай, Кōму што ся любит май. Вбы ся слина лляла пак, Кōй у хыжи є свіжак. Гурка, шōйт тай солонина, Пікниця тай цибулина. Вбы вино си фест бродило, Дощик лляв, но ни топило. Дївка мозґы ни трипала, А кōй треба та давала. Но та йсе бы было файно. Ей на мōю правду! Айно! Онь за голову'м ся ймив, Кобы каждый сяк зажив! *** Березникы - горы-зворы, А гурі - полонина. Грезно в каждомудвӯрцьови, Буде читаво вина! Березникы вто Боржава, Тай поточкы май малі. Тко си хоче припочити, Пӯде в хащу си, гурі. В Березниках пōвно грибӯв, Бери тōрбу та збирай. Мы до сий красы привыкли, А про кого сь исе рай. Ягӯд в жминю си лісковых, Чорных яфӯн тай черниць. 94

По гранках, пиля дорогы, Видко читаво копиць. Березникы на долинї, Туйкы поле й рунина. Люди читаво в талантах, В них журба лише єдна. В Березниках я ся вродив, Туйкы вырус тай живу. Дуже люблю наші горы, Давню їх красу живу! *** А папōрōть сōбі росте, Ги бы спіцяльно тко сь ї сїяв, Тать даґде выгучала 'д гōрі, Што й чōлōвік бы ни пōміряв. Ōна росте си, де бывало, Худōбу гнали на толокы. Туды ї гнали й дїточкы, Гет призабыли за урокы. Ōна росте, рясна росте, Де были в чиляди кӯсницї. Ни вірит ся, ож коли сь туй, Росла трава, цвіли косицї. Давно ї жали, мусай было, Убы пак свинї убпалити. Типирь й по пōлю доста трав, Но нікōму їх вже косити. И де вта папороть росте, Вже там нияк ся ни прӯпхати. 95

Хыба ся вдїнут босорканї, Кōй хотят цвіт выд ний забрати. А папōрōть сōбі росте, Мракы над нив, бо дощ испадав. За ниї'м пару слӯв изклав, Коли'м у хащи грибы глядав... *** Пōйме, цімборе, у хащу, Паруйме торбину, Треба веричи бульок, Вріжме солонину. Банку сыра и цибулю, Хліба, Жминькупарадичку.соленизабыти, У склянку водичку. Пак у бōвті докупити, Што ищи нам треба. Ни чикати, кōй потемок, Имит ся до неба. Убы завидкадӯйти, Огне си накласти, Ни в пилованю, потихы, Вшидко розокласти. Пōйме, цімборе, у хащу, Мало выддыхнути, Дуже красно, віє вітер, Никого ни чути. Зелинїє всьо дōвкола, Сонце лиш позират, Айбо скоро ся испряче, Вже в гранкы упират. 96

Пак ся місячик укаже... А у нас гостина! Испикла ся на рӯжнови, Пышна солонина. Фріґу треба изробити, Булькы дōпікати. Пораз треба сяк у хащу, Мало утікати. Та спӯвати спӯванкы, Мало фіґльовати. Долиш туй у супокōю, Мож ся файно мати. По-простōму, по-руснацькы, Нам бы выддыхнути. Дащо выпити, заісти, Й дōмӯв ся вернути. *** Паллаґ зеленый пиля хыжі, Чічкы білинькі вже цвітут, А пчолы так, ги в чардашови, Туй виртят, крутят ся, гудут. Дараб зеленый при потōчку, Што лиш тече субі, шумит. Я туйкы си огне накладу, Та най потихы си дымит. На кōвбицю си адде сяду, А пак бы вытяти рожен. Булькы испечу, солонину, Шумит лиш пōтӯк й я єден. 97

И ги давно, гудут ми пчолы, Чиришня й сливы зась цвітут. Хōть нич ся туй ни пōміняло, Айбо рокы плынут, плынут. *** Мурує хыжу фест велику, Біда, ци буде в нїй тепло? Айбо, кидь буде нивеличка, Та смїх буде на всьо село. Идеш робити на чужбину, Долиш утираш си чоло. А кӯлько тамкы заробивись, Давно вже "знає" всьо село. Зобрала днись ся вся родина, Бо сято в вороха звело. Про што вни тамкы говорили? Пӯдслухало усьо село! Лиш трапив ся якыйсь трафунок, Усьо ся нарас рознесло, Хōть нарас там погыбат правда, Но тым ни журит ся село. И я живу, дись добре рōблю, А пораз пӯдло, ллє ся зло. Но най ни кажу, де ōто ми, Ож што за ня пувість село! *** Я люблю ся прӯйти у хащу, Взяти си хліба, ни колач. И коли буду йти арсаком, Найти си палицю-копач. 98

А дале мало роззирати, Бо, може, грибы туйкы сут. Листочкы у хамничках жōвтїют, Помалы из дерев падут. А туй й свербиузка червена, Ōрішкы сут пō ліщанках. Лиш паутины дуже много, Ушитко рӯща у нитках. Но я найшōв пак и малины, У жминю си нарвав черниць, И вижу камянкы червинї, Указвут ся межи косиць. Но віє вітер, вичиріє, На пличі тōрбу, иду гет. Исе для мене ліпшый ōтдых, И йсе, по правдї, ни секрет. *** Будь гордый тым, што ты русин, Вӯтчизно, славна будь во вік! Земля долин и гур высокых, Потōчкӯв и карпатськых рік. Я гордый тым, ож я Русин! И коли ня мама колысала, Та фурт надомнōв малым, Русинську пісню ми спӯвала. Та ни ганьбі м ся за свӯй род, Бисіду, културу и родину. 99

Кажім ушидкі: Я Русин! У паскудну, злу про нас годину. *** З тобōв я хōчу быти ниждо, И быв ōто майліпшый час, Кōй, ги жилізными ланцами, Любōв навік звязала нас. Кобы навік, кобы на все.. Ōбы йсі чуства, так ги лід, Ни покрышили ся, пропали, И пак ни лишили и слід. Кидь є любōв, та наōхтема! У мойих мыслях долиш ты, Бо лиш у тōбі море ласкы, Красы бизмежнōй, доброты. Ги вта водичка у потōчку, З тобōв мінї проплыват час, Я вірю, хōть ни ідеально, Но вшидко добре буде в нас… *** Я пōлюбив тебе за очи, За вту безмежну їх красу, Вни мавут чистиї слызинкы, Ги поле фрішную рōсу. Я пōлюбив тебе за ласку, За скрōмнōсть твōю, дōбрōту… 100

И нарас вяне, бє ся сердце, Кōй вижу я красу тōту. И другу точно ми не треба, Забыв типирькы я за всіх. Выдколи ввідів синї очи, Та фурт тямлю си образ їх. Такі прикраснї вни, ги море, Авадь безмижнї небеса, Ги у пленови мене держит, Ōта чарівна їх краса. И най ми кажут: што ти з сього? Но я невчув ничій слова, Я слухав. што ми каже сердце, И думав - є в ня голова. *** Тōбі ни зробит ся дорога, И задер нич ни змеле млин, Кидь будеш ты усїм казати, Ож подкарпатськый єсь русин. Усе ячиш, ож што ти з сього, Тōбі итак вто нич не дасть, Ци за русинӯв деца буде, Ікра замōрська, мнясо, масть? Я нарас кажу, нич не буде! И ги бы в душу наплював, Так мамі, вєдно и вӯтцьови, Забыв ись, тко тя колысав? Національнōсти зректи ся, Ги забывати файту, род, 101

Ги матери си ся ганьбити, Но що исе в нас за народ? Сякый при мадярах є мадяр, При чехах чех, А кōй Совет, Та быв вӯн вірный комсомōлиць, О Ленін, партія, привет! Уже часы ся пōміняли, Типирькы щирый вӯн козак, И сиґінь даже нь споминат, Ош його дідо быв руснак. А кидь ся чудом дащо стане, Й при власти буде папуас, Та буде, ги в Новӯй Ґвіниї, Скакати з списом так, ги фрас. *** Горы мōї, горы, Бідная землиця, Ни забуду шуга, Де моя улиц`я. Ни забуду вті міста, Де'м ходив малинькый, Дичку у Пōтӯчоксадочку,тихинькый. Ни забуду, як до дїда, Йшōв'им давно спати, Из ним бульку испичи, Ягоды збирати. Ни забуду, як ня баба, До школы водила, Убира ла ня малого, Й ташку ми носила. 102

И тямити усе буду, Што мама спӯвала, Коли мене у колысці, Дōвго колысала. Дуже хōчу пō містах, Рӯднинькых прӯйти ся. Пане Боже упаси, Рӯдного зректи ся. *** Є в нас файна буква Ы, Ипна молодиця! мЫє фурт уна мЫлом, Свōї милі лиця. Натягнуласи надрагЫ, Играт, бігат хōть‐кудЫ! Вже ся змучила небога, И написла ся водЫ. Ни напудит її мЫш, Вна ни боит ся совЫ, Ість у хЫжи пишнЫй сЫр, И ни глядат си бідЫ. Дале взьме ōна сокЫру, ДрЫва їй ни похЫблят, Бо як файно вни у шпōрі, Так горят, аж тріскотят. мЫндра їй ни цімборашка, А тать де, уто біда! Ліпше вріже мало сЫра, вЫпє білого вина. Ы дівиця ни проста, Читава ґаздЫня! На горōдів ний булькЫ 103

Й груба жōвта дЫня! Вна си нЫні, увичирі, ПоливкЫ варила, А кōй файно ся наїла, Тай заговорила: Будьте вшидкі вЫ здорōві, Ги водиця из рікЫ, А тото, ож существув, Ни забудьте, панікЫ! И ни треба букву «И»… Фурт усядЫ пхати, Ліпше вшиткі ся навчіт, Де мене писати. А вЫ, люди, чōму сяк? Лиш за "И" в вас гадкы. Низабудьте, ож вто мнōв, Кӯнчавут ся "блядкЫ"! *** Чим Мы хужі выд словака, Ци француза, вадь грузина? Свōя бисїда й култура, Є в Карпатського Русина. Свōї горы й полонины, И ширōкії пōля. Наше рўдне ПодкарпатяВто русинская зимля! А Русины дōбрі люди, Ни паскуды, ци скоты. Тōму в рокаши народы, И мы вшиткі си браты. Хōть жиє ся нам ни легко, Но ціннї наші труды, 104

Айбо в нас сперед очима, Бӯльше нич лиш роботы. Тōму хыжка у нас тепла, На стулі є фурт їда, Всьо вдає ся перебыти, Даже и коли біда. Нам признанїя ни треба, Бо всї знавут, ож МЫ є, И дух славный, прадїдӯвськый, У нас в каждōму жиє! *** О слово рӯдне, слово матиринське, Ги Прометей, закуто у ланцы. Забыли люди, што поле йсе русинське, А по хащах давно чужі дворцы. Орел ни перистав тебе клювати, А ци видят наші русины, Што в рокаши идут тя добивати, Усі їх діти: дōнькы и сыны. Засвітит сонце, пропадут з гӯр туманы, Ни згасне шуга божественный огинь. Заживут твōї глубокі раны, Пропаде тьма, настане світлый динь! *** Сонце зимлю вже ни гріє, Долиш сыпле прōмінцї. З полонины вітер віє, Вода мерзне у ріці. 105

Файных дрōв до хыж наношу, У студеный, зимный динь; Трісочкы й листкы позношу, Вбы накласти си огинь. Огинь скоро загōрів, Дав у хыжку ми тепло; Выд жары уже'м упрів, Утирав сōбі чоло. Сплят прōстуженї Карпаты, Дрӯбнї сніжинкы литят; Чути так, як из гарматы, Дрыва в шпōрі тріскотят. Пӯду я бульок наріжу, Розокладу їх на шпор; Ид ним солонинкусвіжу, В фінджу наллю си "Кагор". Уже м сытый спати ліг, Бряжчит світлом ватра; Віхор віє, паде сніг, Сон исе, ци правда? *** Подкарпаття - як огинь, розпечена ватра, Жило ōно до типирь й буде жити и завтра. Наша Отцюзнина высокі полонины, Многоводнірічкы й широкі долины. 106

Мальовничі села, розкōшнї города, Любиме Отцюзнину ōна в нас єдна. Сокотиме Отцюзнинувыд всякōї біды, Бо з її потōчкӯв фурт пєме воды. Славиме Отцюзнину, мы її сыны, Кличеме ся гордо Карпатські Русины! 107 (Прабабі Мынькōвӯй) Малинькый ищи 'м быв, до школы'м ни ходив, Тоды я каждый рано до бабкы приходив. Теплу шапку натігави'м й кожану дубльōнку, Щим при сōбі мав малиньку ікōнку. Іду си израна, снїг пӯд мнōв рипит, А в бабы, на шпорі, уже борщ кыпит. На улицим ся сував, но лишиви'м сани, Бо вже булї допекли ся на червинӯй грани. Позираву через вōзӯр, як падут снїжинкы, Прислухав ся, як у шпорі, тріскотят іскринкы. Пряче ся снїгур выд снїгу, у курмушку сїв, А я ся у типлӯй хыжи пиля шпора грів. Баба в блюдо и тарілкы бульок намитала, Яблок, соле, скыбок з мастьов, на стӯл розоклала.

Нитко іщи ни видїв сякōї гостины, Наїлисме ся й пили чаю из калины. Вбуви'м ся у чоботы, взяви'м рукавицї, Падут снїжикы грубі, такі ги тилицї. Бігав всяды по дворови лиш за мнōв сліды, Кажут ми: « Ни простудися, йщи до тōй біды!" Увичирі йду дōмӯв, укладався спати, Скоро хōчу я уже новый динь начати. Біжу зрана з ташичкōв, всї думавт у шкōлу, А я біжу 'д бабі, в стайню, дойити кōрōву! *** Мож вічно здріти як тече вода, Мыє у нїй личко дївка молода. Як падут ввичирі літнії зливы, Щедро напōятширōкії нивы. Тріскотят дрыва и дубовый пинь, Як вто дуже красно, кōй горит огинь. А кидь фрішно стане - вержу йщи дрыво, Розгоритсяватра, буде ми тепло. Припадат на душу минї лиш єндо, Кōй у погар ллє ся вино. Вино прикрашатґаздӯвськоє майно, Пют го типир, и пили давно. Ни єден погар винця выпиваву, И файно закуску ид ньому выбираву. Гріє ōно душу, кыплятит ми крōв, Дале ня щось дуже, тягне на любōв... 108

*** Я дуже люблю, кōй в огньови, Дрыва игриво тріскотят, Тепло у хыжи, кōй морозы, Из неба снїжинкы литят. Я люблю, кōй шумит поточок, Якый ōто прикрасный звук! Коли оживат густа хаща, И зелинїє грубый бук. Коли цвітут пахнячі ружі, И комыниця у рōсї. У восени гранкы и долы, Усе ми видко у красї. Коли цвітут усяды вишнї, Достигли пирві ягӯдкы, Кōй помащена мастьōв скыбка, Тай дōпікают ся булькы. Коли в саду рясна малина, Дрӯбнинькый дощик поросит, Кōй пōтята в гнїзді щибечут, Їх мати з їдіньом литит. Як пахнут травы в сінокосы, Кōй лиш изкосит іх коса. Миринявкы плывут в пōтōчку, На чічкусяде си оса. 109

Мы, видав, пусліднї што застали, Бабок старых ищи у ширинках. Як у нидїлю, ōни идут до церкви, А пак сидят, на лавици, в платках. Ōни пусліднї, що так ся мōлят Бōгу, Тай фурт розкажут, штōсь за давнину. Айбо банувт, усе сут зажуринї, Як туй прожити за пінзїю єдну? Котра бирує, у тōй ищи є кōвпӯт, Кидь штōсь кōрōві, точно сїна дасть, Ги за мōлōду, не гōднї так ходити, Усе на ногы треба брати масть. Израна курьом усе понесут зерна, У потач здрят, ци яйця які сут, Убы у шпōрі огне си розокласти, Трісок у рукы пару си узьмут. И пак сидят, грівут ся помалы, Ōнукӯв свойих силувт фурт їдōв. А радувт ся май читаво на світї, Коли у гōсті датко днись зайшōв. И коли што: то пораз струча сучат, Авать сидят и дашто си плитут. Сякых бабӯв застав'им до типирькы, Які пак в мōїй старости будут? 110

*** Давно самōтяжкы чинили, Ōбы пак брати у зимі. Из хащі тыча притягнути, У зимный час, субі дōмі. Ни треба вӯз, авадь машину, Ай вычикати, най цїпит. Тоды лиш мож йсі сани брати, Коли вже файно засудит. Бо инак з них хӯсна ни буде, Кидь в слякōть іх путьом тягти. А рас си дрōв напаровати, И вже чикати тай пӯти. Сяк байловали брати сїна, Авадь митрōвкы, файных дрōв, Ōбы пак пиля хыжі скласти, И нипилувчи ся, кōлōв. Авадь муку з села бы треба? И йсе мож тоже без біды. Ōбы тягти вто бировати, Та бӯльше іж мняснōй їды. *** Иду гōрі гранкōв, Болят ня кōліна. Мракыси плынут, Ги з кавиля піна. 111

В хамнича ся вперли, Лягли си у зворы. А я на них здрю, Всьо вижу из горы. Ги дым тот из піпы, Як білисинька вата, Хаща у білый, Віґан вже убрата. Выд них прохолода, Тото люблят грибы, Видав туй пōблудиш, Тать де до ґалибы! У стурша за грибом, Так взьме тя манити, Сяк доста в мракови, Будеш туй блудити. Хōть гриб є за грибом, Ни видко дорогы. В кoшар ся натїгашСамі мухоморы! Роса на чолови, Тай студїнь ударит. А мрак зась закличе, Ōпять 'д сōбі манит... *** Та кōй будеш на чужинї, Милый брате, в пана, 112

Ни ганьби ся говорити, Ож ты сын Ивана. Храни віру си вӯтця, Ни стыди ся родом, Будь навхтема до кӯнця, Из своим народом! Ни ганьби ся своим родом, Бо ты сын русина. Ни чистуй ся з лихым збродом, Й буде красна днина. Поклади руку на сердце, Слухай спӯв пестливый. "Я русин был, єсмь и буду", Ходи фурт щасливый! *** Е як тото было давно! Як люди тоды зимовали. Хōть было и фест студино, Без роботы си пōкӯв ни знали. Бо не лише кōвпӯт выд рана, Ай читаво иншōй роботы. Ни было ушитко, ги в пана, Таланты, и так дō суботы. Фурт ґазды тоды си чикали, Лиш снїгу и най зацїпит. 113

Самōтяжкы у хащу си брали, Тай сїно в долину литит. Все тыча в зимі паровали, Тягнули из хащі дрыва. Из кланнї вже быля забрали, Косили бы...Кобылиш трава! Изранинькагнали худōбу, У гранку, на тōлōку, маржину, Палицьов снїг уббивали, Вбы їли коровы ожину. *** Слава Бōгу, вшитко добре, Точно Божа благодать, У пӯвници пōвно всього, Тай у шіфонови плать. Є у што ся убирати, Тай у хыжи фурт тепло, А кидь треба щōсь купити, Зась пӯдеме на село. Но а дома, фурт таланты, Выріхтаный туй двориць, Тай пиля любōй капуры, Много зацвіте косиць. Айбо що є за капурōв, В каждого из вшидкых нас? 114

Ōто нам ни интересно, На ōто ни прийде час. Но ни треба сяк робити, Уже файно затямім: Што дало ся нам выд Бога, Ōто дуже сōкутїм! Выд смітя ся удавили, Давно пōтӯк тай ріка. И у гранцї, дись далеко, Доста вымитано скла. А кидь дале сяк робити, Ōто буде на хосен? Што мінї туй власть винити, Кидь туй виден я єден. Я єден и каждый другый, Самі робиме бардак. А выд того буде пӯлло, Вже природадала знак... 115

ПРО АВТОРА Мигаль Чикивдя карпаторусинскый поет, публіцист патрійот, зберач народного фольклора. Член Союза русиньскых писатилӯв Закарпатя (2017), Національной спілкы журналістов Украйины з (2020р). Уродив ся 2 юнія 2000 рōку в селі Березникы на Свалявщині. У 2021 рōці дӯстав ступень бакалавра еколоґії в Дрогобицькум ДПУ им. Івана Франка. На даныйчас выдав 11 прекрасныхинтересных книжок:пять зберьок поезії, три историчні роботы, дві зберькыдавных спӯванок тай колядок, єдну зберьку акростихӯв.Публиковав ся в журналі «Отцюзнина», русиньскых алманахах и тд. На типирь активнося занимат поезійōв, пише историчні тай етноґрафічні начеркы, головно про рӯдну Боржавськудолину. Изглядує народнї назывкыРусинӯв Пōдкарпатя и переписы людности Карпатськой Руси. Двычи Лауреат Независомої Межинародної Літературної Премії за розвой и пропогованя карпаторусинської поезії и літературы. 116

ПОСЛЕСЛОВО Честованыйчитателю, сийсь зборник карпаторусинської поезії быв нами задуманый, такымвидиньом: Як даякановизна у нынішнюй карпаторусинськуй транслітерації — транслітерації нашого русинського живого поетичного слова. Давно сьме мірьковалинад тым, обы создати даякоєподобноє собраниє нісколькых поетов у ракаши, у єден общый «Зборник», ай так обы сохранити, камай бурш, именно фонетичный принцып овту изначальнуфонетичну форму словесности, форму нашої говорової народної бисіды. Знаєме ош у нас присудствуют языковіготары, які про нас не є, тай не были ниґда сложныма,бо мы и так прекрасно файно ся вшиткі межи собов розуміли тай розумієме, ци овто русин из Верховины ци из Ужанщины, ци из Марамороша,вадь сіверной ци южной, западной ци восточной части нашого края, края якый є нашов дорогов про каждього из нас отцюзнинов! Нам овто ниґда не было тай не буде проблемов, завто, што мы любиме свуй край, и свою рудну материнськубисіду. Як рифма так и фонетика, значат читаво много у любуй поетиці, играючы велику роль именно у тому як ся подає тото ци иньшоє написаноє произвидениє, так ипен и у нашуй карпаторусинськуй формі є тота Божа пудпора, своє гі каже ся, все май близькоє,было, є тай буде! Чим хотіли сьме вам передати и указати,овту красоту — самої словесної суті и многоґранностиу нашых стихах, тым самым сохраняючи фонетичну ґенетику рудної бисіды. Бо лиш фонетика валовшна усокотити ясность и колорит говора якый не може не радовати, и серце и душу, истинного цінителя карпаторусинськоїЗпоезії…честованьомИван Бинячовськый. 117

БИСІДУ РУСИНЕ СОКОТИ! Бисіду свою, руcине, Честуй, не забудь, не скіти, Як мати піціцьку дітину, Рудні слова сокоти! Дітьом наказуй, бы знали, Тко вни, тай чії сыны, Были діді русинами, Й онукы будут русины! Бисідов нашов русинськов, Молися, казкуй тай співай, Грамоті вчися чужинськуй, Ай рудноє не забывай. Слово русинського краю, Вбысь брате забыти не смів, Як Бог тя закличе до раю, Та вбысь ся тогды розумів. 118 З честованьомСергій Тудовші.

Честуємый читатилю! Так ся стало, ож мы, карпаторусинські поеты из Марамороша,ищи сме ся ни збирали до вороха. Ищи ни было такōй стрічі, убы я годен быв посидїти, побисїдоватииз дуже порядными, честоваными мнōв людьми, Иваном Бузашом (Бинячовськым)тай Сергійом Тудōвшійом. Айбо так дав Бог, ож наші стихы зобрали ся до вороха! В ракаш у книжцї «Голосы русинського Марамороша». Мы, три поеты, вродили сме ся у воістину прекраснōму реґіōнї рӯднōй земли Мараморош. Мараморошфест великый, дїлят го й гōвōрнї лінії русинськōйбисїды. Приміром, я пишу на сіверомараморōшськōмуговōрі, а Сергій тай Иван уже ипен мало на инакōму. Айбо тото ни мішат рōзуміти, читати тай насладити ся рӯдным словом. В сьому є унїкальнōсть тай богатствонашōй материнськōй бисїды. Ги гōднї сте были увидїти, у книжцї мы ни дїлиме свōю поезію по ōпридїленых рōздїлах, а подаєме стихы, з усякōв тематикōв, до вороха, так, убы мож из фіґлярного перийти на патріотичный,приміром. Видит ми ся, ож діля читатиля,тото добре, бо ни надōїдат фурт єднака тема стихӯв. На останок напишу, ож усьо, што у нас трьох было на души, передали сме на листкы сьої книжечкы.Радув ся, ож дав нам Бог, довести дїло до кӯнця. Ни ганьбітся, тяміт прадїдӯвськубисїду, хосенного Вам читаня! З честованьомМигаль Чикивдя! 119

СОДЕРЖАНИЄ Творчество Ивана Бинячовського Ст, 3 по..................................................................ст 39. Творчество Сергія Тудовші Ст, 39 по………………………………….….…...ст 72. Творчество Мигаля Чикивді Ст, 73 по……………………………………..….ст 116. 120

121 Формат А 4 Верстка проста типографічна Авторськоє право © Иван Бинячовськый ©Сергій Тудовші ©Мигаль Чикивдя Тираж 150 шт.

Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.