Історична географія рослин https://www.youtube.com/watch?v=lQH o7nlqjsg
Фітогеографія палеоботаніка геологія філогенетична систематика кладистична фітогеографія
• К.Лінней, Ч.Дарвін, Джозеф Гоокер (J.Hooker), Ейса Ґрей (A.Gray)
• Engler A. Versuch einer Entwicklungsgeschichte der Pflanzenwelt, insbesondere der Florengebiete seit der Tertiärperiode. Bd. 1–2. –
Leipzig, 1879–1882. – Bd. 1. – 202 S., Bd.2. – 386 S.
• American Phytogeographical Relationships - A History From The Time of Linnaeus To The Twentieth Century / ANN. MISSOURI
BOT. GARD. 70: 423-439. 1983.
Методи історичної фітогеографії
Фундаментальним правилом історичної
фітогеографії є правило актуалізму :
фактори, які в минулому впливали на
розташування рослин на Землі були
наближені до сучасних і спричиняли подібні
наслідки. Кардинально змінювались їх
системи, викликаючи глибокі зміни в рослинному покриві. Зміни географічного середовища на планеті: розташування суші і моря, гірських ланцюгів, хім. складу атмосфери і океанічних вод, кліматичних
•
умов
світу:
і пов”язаного з ними грунтотворення, а також еволюції органічного
палеогеогенні, палеокліматогенні, палеоедафогенні,
Прямі методи:
- аналіз макроскопічних викопних решток (фосилій, лат. fossilia) : насіння, листки, деревина тощо – скам'янілі, муміфіковані, заморожені, обвуглені; відбитки організмів або їх частин
•
•
Скам'янілості, утворені колоніями
мільярдів мікроскопічних синьо-зелених
водоростей, яким 3,48 мільярда років, виявили біля гарячих джерел в регіоні
Пілбара (Австралія).
Палінологічний аналіз.
Lennart von Post (1884-1951) у 1916 р.
Пилок і спори (їх наз. спороморфи або паліноморфи) мають зовнішній шар клітинної
стінки утворений спорополенінами, які стійкі до розкладу настільки, що були виявлені
навіть у спорах силурійського віку.
•
•
•
-
Норвезька Арктика (пізній тріас - 237 млн.р. – and 201.3 млн.р.)
Ізопольна карта для бука (Fagus sylvatica L.)
Діатомовий аналіз (Desmidiaceae):
х-тер давніх водойм, хімізм води, евтрофізація, засолення (дозволяє
відрізняти прісні водойми від солоних).
• -
•
Датування викопних решток:
1) відносна стратиграфія;
2) абсолютні методи – для голоцену і
плейстоцену – відлік від 1950 р. (нульовий
пункт) і дати позначаються В.Р. (before present);
3) дендрохронологічний метод;
4) метод ліхенометрії;
•
•
•
•
•
5) Радіометричний метод - радіовуглецевий метод (radiocarbon dating) –найуніверсальніший: заснований на визначенні відносного
вмісту ізотопу 14С в природних об'єктах. Коли рослинний
організм живе, співвідношення 14C /12C у біомасі
постійним 10-12 (рослини поглинають вуглекислий
газ з повітря з радіоактивним 14С й зберігають його у своїх тканинах), коли ж він вмирає, то відносна частка
нестабільного ізотопу зменшується з часом, що і дозволяє визначити час, який пройшов від дати смерті.
• Оскільки період напіврозпаду 14С ~5730 років, відповідно, час з моменту загибелі рослини можна встановити в
лабораторії.
• Метод дозволяє датувати рештки до 70 тис р. – до початків останнього зледеніння.
•
є
- Використання ізотопу 36Cl дозволяє датувати відклади до 500 000 р. – 3 млн.р. - Якщо у відкладах є вулканічний попіл, використовується калієво-арґоновий метод (40 К/40Ar). 6) Палеомагнітний метод
2. Непрямі методи (ретроспективні)
Географо-морфологічний – (Веттштейн, 1898); –
–
Каріологічний : серед споріднених таксонів –
найстарші – з найнижчим рівнем плоїдності
(диплоїди – старші від поліплоїдів, серед
поліплоїдів –
наймолодші мають найбільші
хромосомні числа).
•
1- sect. Regelia (n=10),
2 - sect. Oncocyclus (n=11, 12),
3 - sect. Evansia (n= 12, 13, 14, 18),
4 - sect. Pogoniris (n= 8, 12, 18, 20, 24),
5 - sect. Apogon (n=12, 14, 16, 17, 19, 21, 22, 36, 42, 44, 56)
Географічне поширенні і числа хромосом п”яти секцій роду Iris
