Issuu on Google+

відповіді на питання та завдання ДО ПІДРУЧНИКА М. І. Глазової та ін. «рідна мова» 2. 1. Наші пращури залишили нам ціле поле українських слів, це народна мова. 2. Не забувай своєї рідної мови. Мова — це тисячи ниток, які пов’язують мільйони людей в єдине ціле, в народ! 3. І зберігає мова калинова на гронах дивних свіжості красу, щоб у майбутнє музикою Слова нести душі народної красу. 4. І тільки слово береже в основі безсмертя української душі. 7. 1. Допоки мова є — народ не гине, а воскресає, наче фенікс-птах. 2. Правнуки прадідів чули чудово, бо шанували слово і мову. 3. Збирай, як діаманти ті слова. Твого народу в них душа жива. 4. Кожен народ, що дбає про сьогоднішнє майбутнє, знає, до чого веде руйнування чи зрікання рідної мови. 5. Бездухі мають рабську душу, покірну, зрадницьку, байдужу. 16. Осінній клен мені осяяв шлях.

18. І. 1. Згадався свіжий, але ніжний ранок. 2. Рано сонечко схопилось, у росі перлистій вмилось. 3. Кличе, манить над сонечком рідна земля і вклоняється віттям і квітом. 4. А сонце велично, розкішно пливло собі. 5. Вечірнє сонечко гай золотило, Дніпро і поле золотом крило… 6. І долини, і левади мерехтять, переливаються. ІІ. Гумор не викриває, а висміює щось або когось весело й незлобливо. Ніколи не жартуй із прізвища, національності, фізичної вади, ходи, кольору волосся. Люди люблять жарт легкий веселий, а не образливий. Якщо пожартували з тебе, смійся з усіма. Цим ти доведеш і переконаєш, що і в тебе є почуття гумору. Лев посміхається замку, парку, відвідувачам. Красива, витончена, ефектна альтанка розташувалась на горі.

РІДНА МОВА

17. Сонцем просвічувались жовтолисті берези, червоно-жовті клени, темнокоричневі дуби.

20. 1. Біля хати росли vквіти : мальви та жоржини. 2. По ногах, по руках, по обличчю сікли височенні Vтрави : курай, буркун, ковила, катран і чорнобиль. 3. І пісні, і приказки, і прислів’я — Vнародна творчість  вражала багатством поезії, жарту, гумору, практичного розуму. Весною прилітають птахи: шпаки, жайворонки, ластівки. Миші, ховрахи, бабаки — гризуни, що живуть на полях. 21. Все навкруги жовто-червоне: і сади, і парки, і ліси. 22. 1. Неси до людей всі думки, почуття і слова. І серце твоє не згорить, не замовкне, не знасне. 2. Душа і трудиться, і мріє. 3. Добра, любові, честі, шани, ще квітнуть квіти і не в’януть. 4. Любов і віра, а не каламуть хай осіняють нашу путь. 5. Щастя — це трикутник, а в нім три боки: віра, надія, любов. 6. На нашій землі родиться щедро правда, добро, мудрість, розум, честь і відвага. 7. І як звучать улюблені слова: Держава, Тризуб, Булава! Золотисті, червоні берези і клени стоять восени. Корали, риби, медузи живуть, плавають в океані.

703


24. 1. Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі! Пречудесно, предучово розцвітай же, слово! 2. Я без тебе, мово, — без зерна полова, соняшник без сонця, без птахів діброва. 3. Розвивайся й далі, мово наша рідна. 5. В комп’ютер не закласти доброти. Це все набуток древній твій, людино! 25. 1. Дай Боже, воювати, щоб шабель не виймати. 2. Терпи, козаче, горе, то перепливеш море. 3. Щоб з тобою, любий хлопче? 4. Щануй, юначе, батьківські шляхи. 5. Як прийшла Покрова, сиди, чумаче, вдома. 6. Не зупиняйся, друже, в хуртовині. 7. Мисливцю юний, уже пора на лови. 8. Не тобі, вовче, кози пасти. Солдати! Не осоромимо своєї Батьківщини. Вітаю вас з початком навчального року, діти. Мамо, відпочинь сьогодні ввечері. Коли ж ти, дощику, умиєш ліс?

РІДНА МОВА

26. 1. Усміхніться, чорнобривці, карими очима. 2. Осінь, запали смолоскипи хризантем. 3. Вітер, із листя у парку виклади рожеву мозаїку. 4. Вітер, повій. Листя злети, як пташенята дрібні. 5Чорнобрив цz 5 a і , &п 5 ташен s ятzа . s 29. 1. Може, десь здалеку землетруси нам наслали вітру і дощів? 2. Заблудилися, напевно, в цьому лісі ми з тобою. 3. Мабуть, справді іноді й природі треба всеочисної грози? 4. Чого б, здавалося, журитись, коли правда на твоєму боці? 5. Бува, тікаєш сам від себе. На щастя, п’ятсот років вже росте велетень-дуб на острові Хортиця. Дніпрогес був зруйнований під час війни і відбудований заново, зверніть увагу. Пам’ятник сантехніку, на диво, став улюбленим в місті. 30. Може, прийде звістка радісна мені. Буває словом обізвешся і клопоту потім не оберешся. Кажуть, пізнаються у житті люди за дрібницями і вчинками. 31. 1. Україно, під небом твоїм калинові пливуть острови. 2. Не любити цю землю, їй-Богу, не можна. 3. Мій друже, я красу люблю! 4. Краса, можливо, нас таки врятує. 5. Душе моя, чого бажаєш ти? 6. Уважно, прошу, слухайте мене. 7. Будь ласка, не дивуйтесь тому диву. 8. Куди ж ми, люди добрі, ідемо? 9. Справді, сонця тут немає. 10. Ліс був осінній, отже, прозорий. 36. І. Великі хмари холодом нагусли, червоне листя падає в гаю. 2. Там, де ще недавно жнивували, рання осінь ходить по стерні. 3. Чи, може, я змалку привик, що осінь туманами плаче? 4. Цокають ходики, радіо грає, ще одна осінь повільно минає. ІІ. 1. Збереглася наша мова, не погас козацький дух. 2. Горить мені вікно у рідній стороні, щоб я не заблукав між вікнами чужими. 3. Материнське серце спокою не знає, а любов ніколи в ньому не згасає. 4. Честь людини полягає в тому, щоб у задоволенні своїх потреб вона залежала тільки від свого працелюбства, своєї поведінки і свого розуму.

704

37. 1. Я дивлюсь, як небо вкрили хмари, захопили всесвіт хмар отари. 2. Хризантема тайну знає і під осінь зацвітає, щоб її красою ми


милувались до зими. 3. Я упав, я втопився у хвилях ниви. Високо в небі стояло колосся, плавали угорі рибинками птахи, пропливали наді мною човнами хмарки. Зранку світило сонце, але незабаром розпочався дощ. Ми переможемо, щоб нами пишалася країна! В садку цвіте вишня, коло ганку розпускається бузок. 39. І. 1. Я привітаюсь: «Добрий ранок». 2. «Сідай біля мене, синку», — каже батько. 3. Улас кивнув головою і тихо сказав: «Згоден». 4. «Яринко! Це ти?» — весело гукнула жінка. 5. Від мами любої в дитинстві почув я вперше ці слова: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива». 4. «Стоїть гора високая», — раптом заспівала мама. ІІ. 1. З трибуни присягалася Лисиця: «Нехай з курей ніхто більш не боїться». 2. «Двічі в одну ріку не увійдеш», — проплямкав Крокодил своїй жертві. 3. «Одні кидаються вліво, інші — вправо. А я люблю середину», — сказав Черв’як і визирнув з яблука.

41. Бабуся мені кажуть: — Їдеш уже, онучку, скоро? — Їду, — кажу я. — Знову до Києва? — питають бабуся. — До Києва, — відповідаю я. Замислились моя бабуся, а потім кажуть: — А я ж у Києві так і не була. Усе життя збиралася, та так і не зібралася. — Поїдемо, бабусю. І мені буде веселіше. — А назад як я без тебе? — питають бабуся. — Посаджу вас на поїзд, попрошу кондуктора попередити, де вам виходити. Тато виїдуть на станцію й заберуть вас.

РІДНА МОВА

40. «З’їдять його, й моя погасне зірка» , — за Бублика переживала Дірка.

43. Осінні хмари; пустотливий вітер; холодні промені; сумне сонечко. Небо осені. Пливуть високо; налетів несподівано; злякано затремтіли. 45. 1. І (спол.) пісню (імен.) кожної (займен.) пташини (імен.) напам’ять (прислів.) вивчила (дієсл.) луна (імен.). 2. Свята (прикм.) душа (імен.) Марусі Чураївни (імен.) крізь (приймен.) пісню (імен.) чебрецями (імен.) пророста (дієсл.). 3. Бринить (дієсл.) і (спол.) проміниться (дієсл.) лагідна (прикм.) синь (імен.), і (спол.) світиться (дієсл.) Світязь (імен.) на (приймен.) цілу (займен.) Волинь (імен.). 4. Трави (імен.) найвищі (прикмет.) у (приймен.) світі (імен.) на (приймен.) схилах (імен.) Говерли (імен.). 5. Дев’яносто (числівн.) відсотків (імен.) інформації (імен.) про (приймен.) навколишній (прикм.) світ (імен.) доносять (дієсл.) очі (імен.). 47. 1. Три геніальних скрипаля сиділи на одному стеблі. 2. Та від ваги стебло зламалося, і джмілі розлетілися. 51. Блідо-рожевий, пів’яблука, білосніжний, сніжно-білий, Валер’ян, книгозбірня, В’ячеслав, літопис, незграбний, невисокий, сім’я, зорепад, Мар’яна.

705


52. Колосся-волосся, різноголосся. Біло-жовтий — синьо-голубий, жовто-зелений. Патріот — аксіома, тріумф. Волелюбний — деревообробний, карколомний. Причарувати — присісти, прибігати. Динозавр — велотрек, геодезія. Жалюзі — хакі, папараці. Столичний — вуличний, дільничний. Оксамитовий — святковий, казковий. Ясно-синій — блідо-рожевий, яскраво-червоний. П’ятий — ім’я, п’є. Сімдесяти — п’ятдесяти, шістдесяти. Будь-хто — хто-небудь, будь-що. Ні до кого — ні з ким, ні до чого.  поняття, одинадцять, 53. Вимова, виразний, предмет, випадок, дефіс, приятель, черговий, кілометр, навчання, видання, зібрання, подолання, пом’якшення, заслання, завдання.

РІДНА МОВА

54. 1. Материньске серце щастя приверта. 2. Пречиста рідна мова з непам’ятних глибин! 3. Ти власним прізвищем Вітчизні, мов кров’ю, маєш присягти. 4. Запорозька Січ — військово політична організація українського козацтва. 5. У спомини тополею високою з-за обрію приходить рідна пісня. 6. Ще дідусь мій примостив колесо на хаті, і лелеки з тих часів стали прилітати. 7. І кожен слухати радий ту казку дідову придивну. 63. І. wЗапрягати — розпрягати; відступати — наступати; скрутити — розкруe e w q e тити; eвідійти — eпідійти; wзарядити — eрозрядити; eроз’єднати — qз’єднати; заплющити — розплющити. w e 69. 1. Підіймається місяць над містом, заглядає до мене в вікно. 2. І віє вітер у лице, в гілках полощеться. І геть промокле деревце в світлицю проситься. 3. І ніжно горнеться до мене крило вербиченьки зелене. 4. У криниці голуба вода світиться глибинними вогнями. 71. 1. Базіка з мухи слона зробить (особ. дієсл.). 2. Ви говоріть, а ми будемо підтакувати (особ. дієсл.). 3. Два брехуни однієї правди не скажуть (особ. дієсл.). 4. Брехню слухаючи (дієприсл.), брехунів б’ють. Аж до діброви чути (неозн.ф.) наші розмови. 6. У закритий (дієприкм.) рот муха не влетить. 7. До чужого рота не приставим (особ. дієсл.) ворота. 8. За що куплено, за те продано (безособ. ф.). 72. Людство поділяється (тепер.ч., III особ., одн., с.р.) на дві частини. Перша дивиться (тепер.ч., III особ., одн., с.р.) телевізор; друга не дивиться або майже не дивиться його. Я належу (тепер.ч., I особ., одн.,) до другої, тому що вважаю (тепер.ч., I особ., одн.,) телевізор хронофагом. Із жалем думаю (тепер.ч., I особ., одн.,) про тих, хто всі свої уявлення та знання про світ черпає (тепер. ч., III особ., одн.,) з «ящика». Вони йдуть (тепер.ч., III особ., мн.,) крізь життя й тягнуть (тепер.ч., III особ., мн.,) за собою, мовби свою тінь, невиліковну телезалежність. Вони все знають (тепер.ч., III особ., мн.,), усіх упізнають (тепер.ч., III особ., мн.,), носять (тепер.ч., III особ., мн.,) у голові нав’язані кимось думки та погляди. Усе, чого не було (мин.ч., III особ., одн., с.р.) в «ящику», для них не становить (тепер.ч., III особ., одн., с.р.) жодної цінності. Поділяється [поділайец:а]

706

76. Завчити, використовувати, бути, поважати, оберігати, робити, говорити, вибрати, промовчати, забути, привітати.


77. Розуміє — &р e озwумaіsти, цікавлять — &ц 4 ікdавиsти, заквітчала — &зw а5квітsчаsти, вив^ чатиме — &в и вч а ти, пишеш — п ис а перечитали — &п а w 3 a s 4 a ти, s r еречит 4 a ти. s 78. Байдики бити. П’ятами накивати. Мало каші з’істи. Як у воду дивитися. Зуби покласти на полицю. І у вус не дути. Ніде голці впасти. 79. 1. Як почав орать, на сопілку не грать. 2. Чужими руками добре вогонь загрібати. 3. Треба розумом працювати, де сила не візьме. 4. Понюхав пирога, та не вдалось покуштувати. 5. Вола звуть у гості не мед пити, а воду возити.

81. 1. Життя прожити — не зливу перестояти. 2. Ішов кобзар до Києва та сів спочивати. 3. Найвище уміння — почати спочатку життя, розуміння, дорогу, себе. 4. Прийшов я сповідатися калині. 5. Скоро він пішов спочити, а чи, може, ґав ловити. 6. Боюсь я словом тишу сполошити. 82. 1. Лихі приятелі можуть призвести до згуби. Розважливість має прикрасити життя твоєї дущі. 2. Люди перестають думати, коли вони перестають читати. 3. Ніхто не стане дорікати глухим, що вони не Бетховени. 4. Я знов і знову йду до тебе, тату, питать поради, як на світі жить. Розважливісь — легковажність; прикрасити — спотворити, розбещити. Легковажність не прикрашає дівчину. Ледарство розбещує людину.

РІДНА МОВА

80. 1. Ми в світ прийшли (що зробити?) успадкувати славу, діла і дума, й чесні мозолі… 2. Вчить мене Тарас (що робити?) вростати в землю жилавим корінням. 3. Дерево злізло на скелю (що зробити?) погрітись. 4. Мав кухоль звичку (яку?) по воду ходити, аж поки йому вуха не відбили. 5. Дурний любить (що робити?) вчити, а розумний любить (що робити?) вчитися.

92. Совість на дорозі не валяється. В нашому магазині немає відбою від покупців. 93. 1. Немає приповідки без правди. 3. Немає краю без звичаю. 4. Немає тіні без світла. 6. Немає людини без вад. 94. 1. Щось, здається мені, ви ніби нездужаєте? (М. Стельмах). 2. Рук не здужаю підняти, бо не їла й не пила (П. Тичина). 3. Глухо зітхали хвилі, чайки непокоїлись над озером (Олесь Гончар). 4. Сумно усвідомлювати, що не покоїться видатний українській кінорежисер Олександр Довженко в рідній землі. 5. Неславити треба ледарів, а не чесних людей. 6. Працюють люди чесно, і як не славити їх за це? (З газети). 95. 1. Примушувати робити щось проти бажання, волі.— Неволити. 2. Утрачати самовладнання від сильного хвилювання, не пам’ятати себе.— Нестямитися. 3. Ставитися презирливо, зарозуміло, зневажливо до кого-небудь або до чогось.— Нехтувати. 4. Мати поганий зір, погано бачити.— Недобачати. 5. Допустити помилку, зробити недогляд через неуважність, недосвідченість, недбалість.— Недогледіти. 6. Відчувати велику неприхильність, ворожість, нелюбов до когось або чогось.— Ненавидіти. 7. Порушувати чийсь спокій, завдавати турботи, клопоту, бентежити.— Непокоїти.

707


96. 1. Життя не має ціни, а воля дорожча за життя (Античний вислів). 2. Безбатченку, ти не збагнеш, чим дише слово «Батьківщина» (Є. Маланюк). 3. Ненавиджу душі дволикі (П. Тичина). 4. Вітерець із берега непокоїв море (О. Донченко). 5. Кличу тебе серденятком  — ти недочуваєш (П. Куліш). 6. Вона багато дечого недобачала (Марко Вовчок). 7. Ті слова, що я знайду, більш ніхто знайти не зможе (І. Коваленко).

РІДНА МОВА

97. I. 1. Хуртовина гуде, замітає стежину людини, а людина торує свій слід, не зважає на сніг (П. Воронько). 2. Ми й незчулись, друзі, як подвір’ям ніч пройшла босоніж по траві (Н. Тихий). 3. Я ненавиджу рабства кайдани (П. Грабовський). 4. Не поміча хвилин людина, а час прудкий свій килим тче (Д. Луценко). 5. Плине час, і немає зворотних стежин (І. Чумак). 6. Незчулася Орися, як заспівала своїм хорошим дівочим голосом (Олена Пчілка). II. 1. Не зітхай, а працюй, марно часу не гай! Праці щирої жде вже давно рідний край (Б. Грінченко). 2. Щедрість материнських добрих рук ми ще у житті не оцінили (Д. Луценко). 3. Рідна мати моя, ти ночей недоспала (А. Малишко). 4. Старому було вже за вісімдесят, він недобачав і недочував (В. Земляк). 5. Немає науки без муки. 6. У чужім оці скабку бачить, а в своїм і дрючка недобачає. 7. Не здужаю й третього хліба з’їсти. (Народна творчість). 98. 1. Чесної праці вітер не розвіє. 2. Уміння в рюкзаку не носити. 3. Не піймав карася, то й коропа не виглядай. 4. Без праці на калач не заробиш. 5. За один раз не зітнеш дерева враз. 6. Уміла рука не схибить. 7. Хто береже своє, той не заздрить на чуже. 102. Доконаний вид переказати вивчили запам’ятаю запросила домовлюся

Недоконаний вид читати переконують виконуватиму будеш старатися розповідатиму

103. Ч 4 ита чит а 3 ія a ти s (недок. в.)  —про e 4 2 ти s (док. в.). С a ти s (недок. в.)  — за w сі 3 я a ти s (док. в.). и смаж ува ти и eПідсмаж 5 a ти s (док. в.)  — під e 5 d s (недок. в.). wЗаман 4 a ти s (док. в.)  — за юва ти (недок. в.). В ти (док. в.)  — ви а (недок. в.). w w итер w ман 4 d s 4 s w тир 4 a ти s В w и4рядaиsти (док. в.)  — wви5ряджaаsти (недок. в.). qС5кликaаsти (докон. в.)  — склик 6 a ати s (недок. в.). 104. Бачити  — побачити, розуміти  — зрозуміти, перевезти  — везти, w q r передати  — давати, перемагати  — перемогти, здобути  — здобувати, пеr a a d ревірити  — перевірaяти, припинити  — припинaяти, рятувати  — qврятувати, розкрити  — розкривати. a

708

106. Вітер калину гне (ІІІ ос., теп. ч., недок. в. ), цвіт обриває (ІІІ ос., теп. ч., недок. в.) геть. Хто б не топтав (ІІІ ос., мин. ч., ч.р., недок. в.) твій шлях, втоптував (ІІІ ос., мин. ч., ч. р., недок. в.) кущ у глину. Ніч упаде (ІІІ ос., майб. ч., док. в.) в моря, зійде (ІІІ ос., майб. ч., док. в.) рясна зоря, а посеред степів знов зацвіте (ІІІ ос., майб. ч., док. в.) калина. Чуєш (недок. в.) козацький спів, пісню її синів? Встане (ІІІ ос., майб. ч., док. в.) із вічних снів Україна! (В. Шовкошитний).


107. 1. П’є (що?) росу; ллє (що?) сльози. 2. Озолочує (кого?) нас. 3. Рубають (що?) дрова. 4. Хапає (кого?) курей. 5. Виведеш (кого?) лиса. 6. Хвали (кого?) мене. 108. Шанувати (що?) хліб; роздивлятися (що?) квітку; вдивлятися в (що?) небо; збирати (що?) гриби; побачити (що?) жолудь; набратися (чого?) здоров’я; не чути (кого?) птахів; любити (що?) природу.

110. Певно, ти маєш знайомих, які стежать за модними тенденціями в музиці, одязі. Їхні захоплення та смаки повністю підпорядковуються моді. Звідки вони беруть інформацію? Передовсім з телереклами. Реклама змальовує безтурботне й безпроблемне життя та викликає потребу у безлічі гарних речень. Без записів популярних пісень і нового одягу раби моди не уявляють собі повноцінного існування. Знаєш, що може спричинити бездумне накопичення речей? Манію споживання. Жодні доходи не витримають гонитви за рекламою. Спокуси реклами, на жаль, позбавляють почуття міри. За А. Єланською. 111. 1. Ми подякували учителю за екскурсію до музею. 2. Багато цікавого дізналися ми з творів українських художників. 3. Довго милувалися їхніми картинами і щиро захоплювалися їх талантом. 4. Товариш докоряв мені за загублений музейний каталог.

РІДНА МОВА

109. 1. Без кінця воду варить. 2. Не дасть собі в кашу наплювати. 3. Кашу маслом не зіпсуєш. 4. Йому хоч кілок на голові теши. 5. Головою стіну не проб’єш. 6. І стіни мають вуха. 7. З краси не пити роси. 8. Не рівняй солов’я до зозулі.

116. 1. Я знаZю  (I особ., одн., тепер. ч.): світ ростzе  (III особ., одн., тепер. ч.) із доброти. І життєлюбство з людяності сходXить  (III особ., одн., тепер. ч.) (О. Довгий). 2. Зберxеш  (II особ., одн., майб. ч.) пилюку в хаті пилососом, а як же бути з пилюкою в душі? (Р. Качурівський). 3. Чоловіки не прагнXуть  (III особ., множ., тепер. ч.) бійки; чоловіки стаcють  (III особ., множ., тепер. ч.) до бою, коли боронXять  (III особ., множ., тепер. ч.) найдорожче (О. Маландій). &5Життє4любdствzо , 4&пило4сосxом . 117. Тече (III особ., одн., тепер. ч.) вода з-під явора яром на долину. Пишається (III особ., одн., тепер. ч.) над водою червона калина (Т. Шевченко). 2. Посаджу (I особ., одн., майб. ч.) біля криниці червону калину (С. Мордач). 3. Зацвіла (III особ., одн., мин. ч.) калина біля круч Дніпра (А. Камінчук). 4. А ми тую червону калину підіймемо (I особ., множ., майб. ч.). А ми нашу славну Україну розвеселимо (I особ., множ., майб. ч.)! (С. Чорнецький). 119. 1. Сутеніло помалу (Є. Плужни��). 2. Смеркає в селі, у полі і в душі моїй (Є. Гуцало). 3. Стежку в поле листям замело (Ю. Бартош-Кум’ятський). 4. З лісу повіяло прохолодою (М. Стельмах). 5. Запаморочливо пахло в’янучим листям, хмелем і калиною (П. Загребельний). 6. І чого мене понесло сюди? (С. Васильченко). 7. Від жаху похолонуло в душі (Б. Олійник). 8. І як сльозами застилало очі! (М. Луків). 9. Уже на осінь

709


повертає (Д. Луценко). 10. Уночі ллється, а вдень плющить (Народна творчість). 120. 1. Добиралося до полудня. 2. Радісним почуванням охопило душу (Панас Мирний). 3. Забіліло знову, забіліло. Холодом од яру потягло (Б. Мельничук). 4. Уста мої заціпило морозом (І. Франко). 5. Замело, затихло, вечором запахло (М. Шостак). 6. Сьогодні так мені засумувалось (Т. Щегельська). 7. Наталочці ані їлося, ані пилося (Зірка Мензатюк). 8. Десь блукалося, бродилось, тільки спати не хотілось (В. Бубир). 9. Під човном клекотіло, кипіло, шумувало (М. Коцюбинський). Наталочці [наталоц′:і] 121. Від грохоту фейєверка позакладало вуха. Аж похололо на душі від страху. Їсти хотілось так, що аж животи попідтягало.

РІДНА МОВА

122. 1. Благословляється на день (М. Єркін). 2. Снігів холодних намело (Г. Чубач). 3. Мрячило. Мжичилося (Зірка Мензатюк). 4. Надворі блискало, гриміло, тріщало й лило (М. Павленко). 5. Віє туманами з лугу. Пахне барвінком нічним (А. Михайловський). 123. 1. Я не можу всидіти.— Мені не сидиться. 2. Я не можу читати.  — Мені не читається. 3. Я цього не хочу.— Мені цього не хочеться. 4. У мене лихоманка.  — Мене лихоманить. 5. Я не маю везіння.— Мені не таланить. 6. Я маю щастя.— Мені щастить. 124. Чи їздили ви по Україні? Чи міряли ви її безмірні шляхи і зелені та рівні степи, де ніщо не забороняє вашим очам виміряти їх? Чи бачили, як синє небо розгортає над землею своє блакитне і безмірно високе шатро? Настав ясний та погожий ранок після короткої ночі. Шугонуло світлом. Сизе полум’я віхтем знялося угору серед червоного жару. Ще наддало світла, ще раз кинуло рожевим огнем. Крайнебо мегоче, пашить, мов личенько сором’язливої дівчини. За Панасом Мирним. 128. Старі люди розповідають (тепер. ч.) таку легенду. Барвінком став (мин. ч.) чужинець, якому припала (мин. ч.) до душі українка. Увивався (мин. ч.) за нею хлопець, землю заради неї покинув (мин. ч.), а тоді помер (мин. ч.) від журби. Стоїть (тепер. ч.) перед Господом і просить (тепер. ч.): «Хочу (тепер. ч.) бути там, Господи, де вона лишилася (мин. ч.)». Бог милосердний пустив (мин. ч.) його квітом, що вічно дивиться (тепер. ч.) услід кожному з нас голубими очима. Завжди буде (майб. ч.) барвінок милувати (майб. ч.) око, але і ятритиме (майб. ч.) душу, бо саджають (тепер. ч.) його на могилах. (За Г. Маковій.) 129. Теперешній час несе (недок. в.) гнеться (недок. в.) в’ється (недок. в.)

710

Минулий час виходили (недок. в.) витоптали (док. в) зробили (док. в.)

Майбутній час сплетемо (док. в.)

130. Барвінок  — вічнозелена трав’яниста рослина. Її листя зберігає (недок. в.) зелений колір навіть під снігом. Живучість і витривалість барвінку, його красу люди оспівують (недок. в.) у багатьох народних піснях. З давніх-давен барвінок уособлює (недок. в.) молодість, кохання та шлюб.


Разом з ягодами калини, васильками й колосками жита барвінок прикрашає (недок. в.) весільне деревце, яке називають (недок. в.) гільцем. Рослину досі використовують (недок. в.) у весільних обрядах. З довідника. 131. Діставались (недок. в.), відбивала (недок. в.), прославляли (недок. в.), воювали (недок. в.).

136. 1. Мова об’єднуzє  (тепер. ч., III особ., одн.), згуртовуzє  (тепер. ч., III особ., одн.) людей у націю, засвідчуzє  (тепер. ч., III особ., одн.) духовне буття народу. Без мови ми є (тепер. ч., I особ., множ.) не народом, а отарою без пастуха. Без народних пісень, прислів’їв, приказок ми прирікаcємо  (тепер. ч., I особ., множ.) себе на виродження. Народні твори несXуть  (тепер. ч., III особ., множ.) у собі невичерпний оптимізм (за Олесем Гончаром). 2. Мово рідна! Ти завжди вабXиш , чаруxєш , кличxеш  (всі три  — тепер. ч., II особ., одн.) на теплі й могутні хвилі свої (С. Плачинда). 137. Можеш [мо′жиеш] (II особ., одн.). Любиш (ІІ особ. одн.) [л′убиш]. Читаєш (II особ., одн.) [читайеш]. Живемо (I особ., множ.) [живиемо]. Сидимо (I особ., множ.) [сидимо′]. Борються (III особ., множ.) [б′ор′ут′с′а].

РІДНА МОВА

134. 1. Народ свою минувшину повік не забуде (майб. ч.). Ми були (мин.ч), ми є (теп. ч.) під небом, і ми далі будем (майб. ч.) (Б. Колодій). 2. У самісінькім центрі Європи ми жили (мин. ч.), живемо (тепер. ч.) й будем (майб. ч.) жить (В. Мордань). 3. Я малюю (тепер. ч.) те все, що зникало (мин. ч.), зникає (тепер. ч.) і зникне (майб. ч.) (О. Забужко). 4. Дніпро реве (тепер. ч.) й ревтиме (майб. ч.), поки віку і плакати (майб. ч) він буде і квилити (майб. ч.) (Б. Грінченко). 5. Що без нас було (мин. ч.), ми чули (мин. ч.), а що при нас буде (майб. ч.), побачимо (майб. ч.) (Народна творчість). 6. Все, що буде (майб. ч.), вже було (мин. ч) колись, що минулося (мин. ч.), усе те верне (майб. ч.) знов (Т. Севернюк).

138. I. 1. Любимо Вкраїну щирим серцем (В. Сосюра). 2. Україно, рідна мати, все всміхаєшся мені (М. Левицька). 3. Нащо слова? Ми діло несемо (Олег Ольжич). 4. Коли говориш з усіма, то значить ні до кого (Г. Чубач). 5. Може, щастя дитинства в тому, що знаєш межі добра і зла, що не судиш? Просто живеш, вдивляєшся в світ і сприймаєш його таким, яким він є (П. Сорока). II. 1. Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо. 2. Ми прагнемо до того, чого немає, а нехтуємо тим, що маємо. 3. Ти робиш найкраще, коли твердо ступаєш шляхом доброго глузду. 4. Коли ти не озброєшся проти нудьги, то стережись, аби ця тварюка не зіпхнула тебе з чесноти на моральне зло. (З творів Г. Сковороди). 5. Працею пишаємося, руками гордимося. 6. Доки ти живеш, доти вмієш і робиш (Народна творчість). 139. Возити  — возиш. Пустити  — пустиш. Мріяти  — мрієш. Крутити  — крутиш. Читати  — читаєш. 140. I. Говорити  — говорZю , говорcимо , говорXиш , говорXите , говорXить , говорXять . Шанувати  — шануZю , шануcємо , шануxєш , шануXєте , шануzє , шануcють . Зберігати  — зберігаZю , зберігаcємо , зберігаxєш , зберігаXєте , зберігаzє , зберігаcють .

711


Дзвонити  — дзвонZю , дзвонcимо , дзвонXиш , дзвонXите , дзвонXить , дзвонXять . II. Знати  — знаZю , знаcємо , знаxєш , знаXєте , знаzє , знаcють . Балакати  — балакаZю , балакаcємо , балакаxєш , балакаXєте , балакаzє , балакаcють . Стежити  — стежzу , стежcимо , стежXиш , стежXите , стежXить , стежXать . Любити  — люблZю , любcимо , любXиш ., любXите , любXить , люблXять . 141. 1. Зорі з неба сиплються, мов горох (Г. Коваль). 2. Тут росяні дощі цілують душу і шлях шовково стелять (Т. Севернюк). Життєва нива колеться стернею (О. Довгоп’ят). 4. Життя і мрія в згоді не бувають і вічно борються, хоч миру прагнуть (Леся Українка). 5. Ми весь час стоїмо на грані невідомих шляхів майбутніх (О. Теліга).

РІДНА МОВА

142. Берегти  — бережу. Текти  — течу. Пекти  — печу. Котити  — кочу. Трусити  — трушу. Мастити  — мащу. Виходити  — виходжу. Їздити  — їзджу. 143. 1. Розумний не все каже, що знає. 2. Не сокира теше, а чоловік. 3. Кожна корова своє телятко лиже. 4. Кіт мурличе, бо дітей кличе. 5. Швидко тільки млинці печуть. 6. Щастя лежить, а горе біжить. 7. Остерігайся не того пса, що бреше, а того, що лащиться. Печуть (тепер. ч., III особ., множ.), інші дієслова (тепер. ч., III особ., одн.). 144. 1. Старий годинник тишу колише (Б. Костиря). Чужа гітара ріже вухо (К. Туз). 3. А серце голубом воркоче (Г. Соколенко). 4. Я сиджу на кленовім порозі, а птахи все летять і летять (Є. Гуцало). 5. Радію я, коли знаходжу слово із пахощами й кольором (А. Малишко). 6. Слухає Немирів, як тенор пісню вивів: «По садочку ходжу, кониченька воджу» (А. Подолинний). 145. Чуxєш  (тепер. ч., II особ., одн.) народну мелодію і ніби бачXиш  (тепер. ч., II особ., одн.), як сонце сідаzє  (тепер. ч., III особ., одн.) десь у селі на Україні. Неділя. Весняне сонце ллzє  (тепер. ч., III особ., одн.) світло на садки. Десь за ставком у садку збираcють ся (тепер. ч., III особ., множ.) хлопці та дівчата. Музики граcють  (тепер. ч., III особ., множ.). Золоте сонце ллXєть ся (тепер. ч., III особ., одн.) крізь білий цвіт вишень та черешень. Услухаxєш ся (тепер. ч., II особ., одн.) в чудову пісню і уявляxєш  (тепер. ч., II особ., одн.) собі все це. (За І. Нечуєм-Левицьким). 150. 1. Повітря нічне до рання з неба текло a (с. р., одн.) і ряхтіло a (с. р., одн.) (Д. Павличко). 2. Закипіaло (с. р., одн.) молоко світанку. Сонце здуaло (с. р., одн.) пінку туману (О. Остапчук). 3. Там я слухав a (ч. р., одн.) з болем, як вітри гули (множ.) (В. Сосюра). 4. Крутнуaвся (ч. р., одн.) вихор чорним веретеном (П. Перебийніс). 5. Світило a (с. р., одн.) сонце, повівав a (ч. р., одн.) вітер, від чого вербове листя прикро потріскувало a (с. р., одн.) (Зірка Мензатюк).

712

151. Прагнути  — прагнуaв, прагнуaлzа , прагнуsлzо , прагнуaлzи . Намагатися  — намагався, намагалzа ся, намагалzо ся, намагалzи ся. Перемогти  — пеa a a a реміг, перемоглzа , перемоглzо , перемоглzи . Складати  — склав, a a a a склалzа , a


склаaлzо , склаaлzи . Розмовляти  — розмовляaв, розмовляaлzа , розмовляaлzо , розмовлялzи . Розказати  — розказав, розказалzо , розказалzи . a a розказалzа , a a s

162. 1. Якщо ти прагнутимеш вершини, ти матимеш середину (Г. Сковорода) 2. За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата (В. Симоненко). 3. Я рідним полем завжди буду йти (Д. Павличко). 4. Буду матері слово у серці носити (С. Литвин). 5. Ти нічого не боятимешся, з тобою всі дружитимуть, усі тебе любитимуть, якщо ти виявлятимеш сміливість (О. Іваненко). 6. Будуть люди казати хороші слова (Г. Чубач). 7. Хоч ти на півпальця збрешеш, а лиха наробиш на весь вік (Г. Квітка-Основ’яненко). 8. А руки завжди матимуть роботу (А. Малишко).

РІДНА МОВА

153. Це було (недок. в., неперехід., одн., с. р.) темного зимового вечора. Сонце сховалося (док. в., перехід., одн., с. р.) за обрій. Зарожевів (док. в., неперехід., одн., ч. р.) сніговий килим. Посипалися (док. в., неперехід., множ.) сніжинки. Тихо лягали (недок. в., перехідн. множ.) вони на поле, ліс, дорогу. Я прислухався (недок. в., неперехід., одн., ч. р.) до тихого снігопаду і чув (недок. в., перехід., одн., ч. р.) ніжний дзвін. Немов десь далеко бриніла (недок. в., неперехід., одн., ж. р.) велика кришталева чаша, до якої доторкався (недок. в., неперехід., одн., ч. р.) срібний молоточок. Що воно дзвенить? Іду прислухаюся. Дзвін линув (недок. в., неперехід., одн., ч. р.) від маленької ялинки, що росте на шкільному подвір’ї. То дзвеніли (недок. в., неперехід., множ.) маленьки сніжинки. Висіли (недок. в., неперехід., множ.) на ялинкових гілочках, доторкалися (недок. в., неперехід., множ.) одна до одної, немов срібні дзвіночки. І дзвеніли, дзвеніли (недок. в. неперехідн., множ.)... Аж місяць прислухався (недок. в., неперехід., одн., ч. р.). За В. Сухомлинським.

163. 1. З води обіду не звариш. 2. Тримайся праці, то й хліб матимеш. 3. Хто землю доглядатиме, ніколи не голодуватиме. 4. З бика не надоїш молока. 5. Перлина на землі не буде лежати, а робота буде чекати. 6. Як підеш навпростець, дома не ночуватимеш. 164. Мине небагато часу, і Україна перетвориться на політичну стабільну державу. Вона плекатиме Людину, захищатиме і обстоюватиме Закон. Утвердяться демократичні свободи, до українців прийде глибше розуміння тих духовних скарбів, які вони мають. Цінуватиметься праця, інтелект і талант. Люди не шукатимуть кращої долі за кордоном. Народ виявить працьовитість і мудрість. Його об’єднає глибока духовність. Україна міцнітиме і розвиватиметься. За А. Чебикіним. 165. 1. У лісі папороть цвістиме (скл. ф.), квітку ти зірвеш (пр. ф.) із неї (Б. Грінченко). 2. Я принесу (пр. ф.) із саду пізні квіти і дощ до ранку буде шепотіти (складен. ф.) (М. Луків). 3. Коли все затихне (пр. ф.) сном, спать у полі ляже (пр. ф.) вітер. А у тебе під вікном завжди будуть (складен. ф.) квітнуть квіти (І. Коваленко). 4. Усміхнеться (пр. ф.) у лузі калина. Віща птаха в гаю закує (пр. ф.). І до вічного неба Вкраїни променітиме (скл. ф.) серце моє (І. Прокоф’єв). 5. Ти с Правдою усе на світі зможеш (пр. ф.). Зустрінеш (пр. ф.) Кривду, то стіною будеш (пр. ф.). І ти її, напевне, переможеш (пр. ф.), а Правда знов тобі покаже (пр. ф.) путь (В. Мартинов).

713


171.

Дійсний спосіб зацікавився розуміємо переклали хвилюємося

Умовний спосіб прочитали сказала б почув би ходімо

Наказовий спосіб обміркуйте послухайте запиши

174. 1. Відкрий (нак. с.) для себе Україну! Ти ще не знаєш (дійс. с.) всю її (Г. Бідняк). 2. Шукаймо (нак. с.) в людях доброти! Добро відкриє (дійс. с.) нам світи (М. Сінгаївський). 3. Якби оті проміння золоті у струни якось обернулись (дійс. с.), я б з них зробила (умов. с.) золотую арфу (Леся Українка). 4. Я б назбирала (умов. с.) срібної роси, якби стежки усі не заросли (дійс. с.) (Г. Чубач). 5. Тож ходімо (нак. с.) в гай осінній! Там спадає (дійс. с.) тихо листя. Там воно в яснім промінні щирим золотом іскриться (дійс. с.) (І. Коваленко).

РІДНА МОВА

176. Не могла б, не було б, сприймав би, завелася б. 178. Міркувати — міркував би, міркувала б, міркувало б, міркували б. Вирішити — вирішив би, вирішила б, вирішило б, вирішили б. Запропонувати — запропонував би, запропонувала б, запропонувало б, запропонували б. Любити — любив би, любила б, любило б, любили б. 179. 1. Якби знав, де впадеш, то соломки підстелив би. 2. Якби знав, де знайду, то туди пішов би. 3. Якби на кропиву не мороз, вона б усіх людей пожалила. 4. Якби все вовк лежав, то вже досі здох би. 5. Коли б кізка не скакала, то б і ніжки не зламала. 6. Якби свині крила, вона б небо зрила. 180. Якби я був скульптором, виліпив би або висік би з граніту зображення моєї України. Якби я міг, зобразив би в гіпсі чи камені її струнку поставу, тендітні дівочі плечі й тонкий стан. Бо держава наша ще юна й прекрасна. Якби я був художником, намалював би рутвяний віночок на її високому чолі, золотаві коси й великі сині очі. Бо наша Україна надзвичайно вродлива. А вона усміхнулася б нам усім лагідно. І були б ми щасливі. З газети. 181. 1. Якби тут був рояль, я б зіграла цю тему (О. Забужко). 2. Люди чогось не так швидко ростуть, як би їм хотілося (М. Стельмах). 3. Нині з-за хмари дістав би вам сонце, грів би долоні вам, нене (В. Юхимович). 4. Коли б були сир та масло, я солі позичила б, води б принесла і пирогів напекла (Народна творчість). 5. Свиня говорила: «Коли б мені крила, то я б полетіла в блакить!» (Г. Бойко).

714

184. Любіть (II ос., множ.) Україну у сні й наяву (В. Сосюра ). 2. Україно, виполи (II ос., одн.) свою ниву, випрям (II ос., одн.) росточки пшениці... (А. Пашко). 3. Чесним словом лікуйся (II ос., одн.), живи Україною! (В. Кочевський). 4. Не валіться (II ос., множ.) у ноги, не схиляйте (II ос., множ.) шлики. Ви ж у Бога не вбогі — ви ж таки козаки! (Г. Половинко). 5. Розбудуймо (I ос., множ.) соборну державу! (А. Бортняк). 6. Не зітхай (II ос., одн.), а працюй (II ос., одн.), марно часу не гай (II ос., одн.)! Праці щирої жде (III ос., одн.) вже давно рідний край! (Т. Романченко).


7. Тільки на правду складаймо (I ос., множ.) надії! (Б. Грінченко). 8. Усе непутяще полімо (I ос., множ.), а добрі рослини викохуймо (I ос., множ.) і плекаймо (I ос., множ.) квітку святу чистоти (Г. Сковорода). 9. Високої істини хай не торкнеться (наказ. сп, III ос., одн.) іржа! (Б. Олійник).

Любіть свою родину, друзів та все довкола. Нехай розкаже рідна земля, які скарби вона хова. 186. I. 1. Облиш забобони, обмий совість, а потім одежу, залиш усі хиби і підіймайся! (Г. Сковорода). 2. Ви ідіть, все далі і далі глядіть пряму дорогу (Я. Щоголів). 3. Ступай упевнено, не бійся, відважним будь, несхитним будь (О. Лупій). 4. Нехай гнеться лоза, а ти, дубе, кріпись, ти рости та рости, не хились, не кривись! (С. Руданський). 5. Кажу йому: «Заходь мерщій!» (М. Луків). 6.Кажу собі: «Не вір неправді!» (Г. Чубач). 7. Попри хмари-чвари, попри сірі будні, ти кладеш на душу гарне слово «Будьмо!» (М. Сом).

РІДНА МОВА

185. Любити — любімо, люби, любіть, нехай любить, хай люблять. Розказувати — розказуємо, розказуй, розказуйте, хай розказує, нехай розказують. Розказати — розкажімо, розкажи, розкажіть, хай розкаже, нехай розкажуть. Провітрити — провітримо, провітрити, провітріть, нехай провітре, хай провітрять. Їсти — їжмо, їж, їжте, хай їсть, нехай їдять. Сісти — сядьмо, сядь, сядьте, нехай сяде, хай сядуть. Лягти — ляжемо, ляж, ляжте, хай ляже, нехай ляжуть. Перевірити — перевірмо, перевір, перевірте, хай перевіре, нехай перевірять.

II. 1. У чужий черевик ноги не сунь! 2. Не лізь, куди твоя голова не лізе. 3. За грубе слово не сердься, на ласкаве не задавайся. 4. Од ледачого поли вріж та тікай. 5. Не милься, бо голитися не будеш. 6. Посидь, Уляно, бо ще рано. 7. Їж, Мартине, мати ще підкине. 8. Коли не коваль, то й рук не погань. 9. Ріж мене до подушки вареником! 10. Вір своїм очам, а не чужим речам. 11. Бабиних груш не руш! 12. Удар лихом об землю! (Народна творчість). 187. 1. І де б я не був (ум. с., I ос., одн.), я всім серцем з тобою, земле прекрасна моя! (В. Сосюра). 2. Повір, що кращих місць нема. Повір (наказ. с., II ос., одн.), прилинь, побач (наказ. с., II ос., одн.) сама! (І. Коваленко). 3. Говорять люди: «Не зітхай (наказ. с., II ос., одн.)! Чого нема, то й так нехай!» А я говорю:«Не зітхай! Коли нема, борись (наказ. с., II ос., одн.), придбай!» (Б. Грінченко). 4. Не вір облесним, стережися злюк(І. Франко). 5. Думки очисти (наказ. с., II ос., одн.) від шкаралущі, чіпке лушпиння обдери (наказ. с., II ос., одн.) і словом-зерном говори з людьми про суще і грядуще. 6. У кожній людині шукайте (наказ. с., II ос., множ.) не ворога, у кожній людині дошукуйтесь (наказ. с., II ос., множ.) друга (О. Довгий). 7. До отчої, до маминої хати на стежці хай не виросте (наказ. с., III ос., одн.) трава (Д. Кремінь). 8. Збирайтеся, збирайтеся (наказ. с., ІІ ос. множ.) та й поговорімо (наказ. с., II ос., множ.)! На чужую сторононьку журбу рознесімо! (Народна творчість).

715


191. Повірив — дієсл., що зробив?; повірити; док. в., неперехідн., II дієвідм., дійсн. сп., минул. ч., II особ., одн.; присудок. Вір — дієсл., що роби?; вірити; недок. в., перехідн., II дієвідм., наказ. сп., тепер. ч., II особ., одн.; присудок. Переможеш — дієсл., що зробиш?; перемогти; док. в., перехідн., I дієвідм., дійсн. сп., минул. ч., II особ., одн.; присудок. Не забудуть — дієсл., що зроблять?; забувати; док. в., неперехідн., I дієвідм., дійсн. сп., минул. ч., III особ., множ.; присудок. 193. Творити — створити, створ ювати. Яскравий — яскравіa ти. Гарний — гарq q d s нsішaаsти, wпогарнsішaаsти. Світло — світaиsти, wпосвітaиsти. Людина — qоeприлюдни a ти. s

РІДНА МОВА

195. 1. eПрибуває здоров’я, натхнення, краси. Мир вам, отчі простори, з води (В. Стороі роси! (А. Камінчук) 2. Усмішка материнська світ розвеснює e жук). 3. Зламати, eрозтоптати, wзібгати всі застороги і табу. О, як мене в мені багато, неначе неба у степу! (А. Перерва). 4. Сніг підійшов м’який, ласкавий і непомітно все прикрив! (Л. Череватенко). e 200. 1. Цвіла приморожена (ж. р., одн., Н. в.) осінь (П. Перебийніс). 3. Повітря насичене несказанною (ж. р., одн., Ор. в.) ніжністю (І. Сенченко). 4. Стомлене (ср. р., одн., Н. в.) сонце сіло спочити (О. Довгоп’ят). 5. Сонце схоже на згасаюче (ср. р., одн., Зн. в.) багаття (М. Ст��льмах). 6. Тут руками прадідів зігріта кожна грудка рідної землі (О. Лупій). 202. 1. І стоїть на порозі усміхнена (ж. р., одн., Н. в.) мати (М. Луків). 2. За столом я знову бачу схилене (с. р., одн., Зн. в.) обличчя мами (М. Стельмах). 3. Щоб рід смаглявий наш не одгорів, чатує мати втоптану (ж. р., одн., Зн. в.) стежину (П. Перебийніс). 4. А мама вже своїй вихованій (ж. р., одн., Д. в.) доні слова промовить ніжні й зрозумілі (множ., Зн. в.) (О. Грош). 5. Совість порівнюють з порохом. Як підмочиш її, то вже ти обеззброєний (В. Захарченко). 209. 1. Ще спить земля, укутана снігами (Д. Луценко). 2. Стоїть налитий синню день (М. Палієнко). 3. Мені ще й досі сниться берег, залитий сонячним огнем (В. Сосюра). 4. З золота зіткане сяєво ллється (М. Рильський). 5. Сяйвом переповнені плоди мерехтять, палають, не згасають (Є. Гуцало). 210. 1. Дня, марно втраченого, не повернеш. 2. Троянда, насильно розкрита, втрачає аромат. 3. Квіти, намальовані фарбою, живуть найдовше. 4. І тисяча мудреців не дістане камінь, кинутий дурнем у криницю. 211. 1. Хліб, зароблений працею, м’якший від краденого бублика. 2. Чужим ножем краяний хліб не смакує. 3. Наука — як криниця, викопана голкою. 4. Убиті в голову знання схожі на полову. 5. Робота, відкладена на завтра, рідко вдається. 6. Сорочка, викроєна за чужими порадами, не буде носитися. 7. Добре зшиті чоботи добре й носяться.

716

213. 1. Раз добром зігріте серце вік не прохолоне (Т. Шевченко). 2. А думи, в слово перелиті, і після тебе будуть жить (М. Луків). 3. Запам’ятати хочу кожне слово, почуте десь зненацька, випадково (Д. Луценко). 4. Народжене у муках слово запам’ятається чи ні? (Л. Дмитерко). 5. Існують прекрасні дороги, націлені на перемоги (П. Осадчук).


214. Я йшов лісом, збуженим щебетом птахів. Дівчина, радіюча сонцю, стояла коло тину. Качок, плаваючих у ставку, бабуся заганя додому. Прийшла весна, даруюча тепло, до міста. 215. Троянда усміхається сонцю шовковими пелюстками, розтуленими назустріч теплу та світлу. Хмарини, розмлоєні останнім теплом осені, розкошують у блакитному небі. Яблуні посхиляли гілля, обтяжене запашними плодами, до землі. 216. 1. Вгорі цвіте блакить, усіяна хмарками (В. Сосюра). 2. Ткану зорями теплу хустину ніч на тихе село одягла (Т. Масенко). 3. Бриніла тиша, плетена зірками (І. Драч). 4. Давно вже море ночі залило натомлене денним трудом село (М. Рильський). 5. Сплять сивиною закутані гори (Б. Дегтярьов).

223. 1. Світ здається повним хвилюючxих  (Р.в., множ.) обіцянок (В. Вінниченко). 2. Завмираючxим  (Ор.в., одн.) гулом долетав ледь уловимий грім (І. Цюпа). 3. Заплакали дощі над світом посивілxим  (Ор.в., одн.) (Ю. Стадниченко). 4. Хрумтить, як скло, під кроком знову води замерзлZої  (Р.в., одн.) слюда (В. Сосюра). 5. Повіває прохолода в обважнілZім  (М.в., одн.) саду (Д. Луценко). 6. Над садком осиротілxим  (Ор.в., одн.) звис мороз серпанком білим (М. Старицький). 7. На вітах похиленxих  іній сріблиться (П. Воронько). 8. У закучерявленzу  (Зн.в., одн.) мідь дубів украпляється золото передвечір’я (М. Стельмах).

РІДНА МОВА

217. 1. Зневажена тобою рідна мова — немов діброва, знищена вогнем. 2. Поет стає корінням лісу, названого народ. 3. В історії є постаті, людьми забуті. 4. Вірте кожному слову, почутому від мене!

224. Н. пожовклий сад; зцілююча сила; Р. пожовклого саду; зцілюючої сили; Д. пожовклому саду; зцілюючій силі; Зн. пожовклий сад; зцілюючу силу; Ор. пожовклим садом; зцілюючею силою; М. (на) пожовклім саду; зцілюючій силі. Н. посивіле гілля; сяючі сніги; Р. посивілого гілля; сяючих снігів; Д. посивілому гіллю; сяючим снігом; Зн. посивіле гілля; сяючі сніги; Ор. посивілим гіллям; сяючими снігами; М. (на) посивілим гіллі; сяючих снігах. 225. Чудове, пишне українське село! Чудовий, Богом благословеннxий  (Н. в., одн.) і Богом забутxий  (Н. в., одн.) край! Увечері на вулиці до півночі співали. Долітали слова пісень, сповненzі  (Н. в., множ.) високої, простої й пахучої, як квітки зеленого степу, поезії. Обвіянxий  (Н. в., одн.) духом пісень, неба, тепла, кожен неначе бачив душею свою Україну. Вона була засадженzа  (Н. в., одн.) садками, виноградом і лісами, вся облита (Н. в., одн.) ріками. Україна поставала зі своїм гордим, поетичним і добрим народом, з народом освіченxим  (Ор. в., одн.), вільним, без усякого ярма на шиї, зі своєю мовою, наукою й поезією. І кожен почував душею, що все те мусить сходити й рости, политzе  (Н. в., одн.) водою і росою. За І. Нечуєм-Левицьким

717


226. Дієприкметник + іменник прокладеними тунелями привезені вантажі нагнаного повітря обточених дошках просвердленими коридорами замотаних коробок затемненому пневмотунелі

Ознаки дієслова Час Вид мин. док. мин. док. мин. док. мин. док. мин. док. мин. док. мин. док.

Ознаки прикметника Число Рід Відм. множ. — Ор. в. множ. — Зн. в. одн. с. р. Р. в. множ. — М. в. множ. — Ор. в. множ. — Р. в. одн. ч. р. М. в.

230.

РІДНА МОВА

З активними опале листя крокуючий екскаватор завмираючий звук застиглий погляд a сяsюча усмішка

З пасивними омріяна подорож проспівdана пісня загублений олівець

231. Червоніють — червоніючий; жевріють — жевріючий; зростають — s s зростаsючий; плачуть — плачsучий; читають — читаsючий; сплять — сплячий; бовваніють — бовваніючий; дрижать — дрижачий; ваблять — s s s ваблячий. s 234. 1. Недільної днини алеями парку прогулюються кияни, які відпочивають. 2. Люди, що сидять на лавках, спілкуються між собою або читають газети. 2. На молодь, яка любить розваги, чекають кінотеатри та концертні майданчики. 4. Під вечір парк сповнюється людьми, які поспішають додому. 236. Побіліти — побіліaлий; зжовкнути — зжовкaлий; дозріти — дозріaлий; попостаріти — постарілий; просвітліти — просвітчорніти — почорнілий; a a лілий; засохнути — засохлий; змокріти — змокрілий; загуснути — заa a a гусaлий. 237. 1. Ми вийдем з тобою на листя опале, де сяє повітря, як сиві опали (Д. Павличко). 2. І листя прижухле роняють дуби (М. Луків). 3. Цвітуть промерзлі квіти після снігу (О. Слоньовська). 4. Виорює плуг поржавілі набої (М. Стельмах). 5. Тихі сутінки поволі спускалися з поблідлого неба (М. Старицький). 238.

&о н з&q див ова нxий , w^Зали 3 тxий , a q гор 4 a у a тxий , a 4 d a &в &e н під син енxий . w итяг 4 a енxим , s 4 s

ціл ова нxий , 4 d a

за от w лоск 5 s а a нxий , a

239. Сказати — сказаний; принести — принесений; закрити — закритий; почати — початий; перетерти — перетертий; сформулювати — сформульований; перебити — перебитий; вимовити – вимовлений; забути — забутий; здути — здутий.

718

240. I. 1. На мить з’явився пісні згублений мотив (Л. Дмитерко). 2. Так хочеться, щоб пісня задзвеніла, як зварена майстрами гарна сталь (Д. Луценко). 3. Гримлять пісні, виспівувані різно (М. Бажан). 4. У дитинстві я бігав стежками між напоєних сонцем хлібів (Є. Бандуренко). 5. На


освітленому екрані комп’ютера виникає заставка із зображенням засніженого парку (І. Роздобудько). II. 1. Чужа сторона тугою зорана, сльозами засіяна. 2. Поділене горе  — то півгоря. 3. Зароблений сухар кращий за краденого бублика. 4. Розворушене багаття краще палає. 5. Лише капуста підігріта добра. 6. Підстреленого сокола і ворона клює. 7. Забажалося пекченого льоду. 8. Це такий, що з вареного яйця висидить горобця. (Народна творчість.) 241. 1. Мати поклала на коліна натруджені руки (А. Пашкевич). 2. Я іду по землі запашній навпростець до покошених нив (І. Баклицький). 3. Тут до міста наїзджений путь (В. Сосюра). 4. Розкішні одцвітають чорнобривці, посаджені тобою на балконі (О. Максимейко).

243. 1. Київ закаштанений, Київ  — омузичений, у піснях омріяний, у боях посічений. Київ  — засофієний, золотоворічений (А. Камінчук). 2. Ліс нашорошений, весь наїжачений, ліс насторожений, ліс покозачений, покармелючений, подовбушачений, украй розлючений, вогнем позначений, непередбачено для зайди втрачений (О. Різниченко). 3. Засуничені галяви, заожинені кущі, на кущах, від спеки мляві, де-не-де висять хрущі (І. Коваленко). 244. 1. Ранок народжується в рясному щебеті, вібруючому (акт., ч. р., одн., s Ор. в.) шумі крил птаства (В. Захарченко). 2. А притомлsений (пас., ч. р., одн., Н. в.) день примостився спочить (Ф. Руденко). 3. А за Дніпром пов’яaлі (пас., множ., Н. в.) трави і верби хиляться сумні (В. Сосюра). (пас., ж. р., Н. в., одн.) густим споришем 4. Земля на подвір’ї встелена s (В. Винниченко). 5. А сонце розімлілу (акт., ж. р., Зн. в., одн.) землю гріє (А. Содомора). 6. Тріпоче сокір сріблом потемніaлим (акт., с. р., Ор. в., одн.) (М. Рильський). 7. Не зацвітуть пожовклі (акт., множ., Н. в.) луки (Олександр Олесь). 8. Отут я стою під замислsеним (пас., с. р., одн., Ор. в.) небом (Л. Костенко).

РІДНА МОВА

242. Знижений ← знизити; приречений ← приректи; замішаний ← замісити; повержений ← повергнути; розбуджений ← розбудити; попереджений ← попередити; уміщений ← умістити; спрощений ← спростити.

245. 1. Бажаючі вийти на наступній зупинці, своєчасно попереджайте водія! 2. Хто цікавиться захопливими екскурсіями по вулицям Києва, підійдіть до екскурсовода на привокзальній площі. 3. Підготовкою випускників до вступу у вузи займається досвідчений викладач з математики. 4. Приєднуюся до думки попередніх промовців. 5. Працівник, який переживає за престиж фірми, має все виконувати якісно. 246. Клекочучий (Дніпре)  — дієприкм.; який?; поч. ф.  — клекочучий; акт.; недок. в., тепер. ч., одн., ч. р., Н. в.; означення. Потоплені (пороги)  — дієприкм.; які?; поч. ф.  — потоплений; пас.; док. в., мин. ч., множ., Н. в.; присудок. Затонулі (пороги)  — дієприкм.; які?; поч. ф.  — затонулий; акт.; док. в., мин. ч., множ., Н. в.; означення. Нанизані (землі)  — дієприкм.; які?; поч. ф.  — нанизаний; пас.; док. в., мин. ч., множ., Н. в.; присудок.

719


Шиті (вітрила)  — дієприкм.; які?; поч. ф.  — шитий; пас.; док. в., мин. ч., множ., Н. в.; присудок. 250. 1. Усе на світі зроблено мозолями. 2. Як набуто, так і збуто. 3. Створено абияк, то і вийшов кривуляк. 4. За наше жито ще нас і бито. 5. За планом посіяно, а в полі не орано. 6. Де зшито на живу нитку, там чекай дірку. 251. Підписати  — підписано; перекласти  — перекладено; прийняти  — прийнято; вишити  — вишито; вивчити  — вивчено; збити  — збито.

РІДНА МОВА

252. 1. Ніде не переступлено закону. Нікому не перейдено путі (Б. Олійник). 2. Не розмежовано душу і розум. Душу осяяно рузому світлом, розум осяяно світлом душі (М. Самійленко). 3. Дух не закуто. Хочеться жить! (М. Вороний). 4. Ніколи серце не проща того, що розумом безжально вбито (Д. Павличко). 5. Вперше вчуто силу добрих слів. Вчуто порух людяності в душах (В. Самійленко). 6. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ми народжені тоді? (В. Симоненко). 7. Недоговорено багато і недоспівано, на жаль (П. Воронько). 8. Не добудовано світ. Був він і є крихким (М. Самійленко). 253. Рушник вишитий розкішним рослинним орнаментом. Калинові кетяги розташовані по краях, вінки з барвінку розміщені вище, а виноградними гронами прикрашена середина білого полотнища. Мереживо на рушнику виконано вручну, його візерунок тематично пов’язаний з орнаментом вишивки. З довідника. 254. Україно! Земле кохана! Скільки поту гіркого вилито (вилитий) на твої ниви. Скільки крові пролито (пролитий) на роси чистії. Скільки жита витоптано (витоптаний) ворожими кіньми. Скільки могил високих самотньо (самотній) в степу бовваніє. Лежать у тих могилах лицарі славні, що боронили волю рідного краю. То предки твої, читачу. Хіба не тобі заповідано (заповітний) ними в піснях стати за правду, за землю рідну? За Ю. Мушкетиком. 255. У кого на роду написано вмерти від старості, той у болоті не потоне. Відносини розірвано, бо всі мости спалено. 256. 1. Вже заволочено серпанком сіреньке небо (Леся Українка). 2. Дивне місто проти сонця! Всі взолочено віконця! (П. Тичина). 3. Небо незміряне всипано зорями (М. Старицький). 4. Вечерню сизу даль узором срібним куто (Є. Маланюк). 5. Усе повито голубим і пересновано сріблястим (М. Луків). 6. Багато зірочок блискучих розсипано по небесах (Л. Глібов). 266. З дієприкметниками солені огірки палаюче вугілля випечений хліб забуті слова 720

З прикметниками солоні огірки палюче сонце печений корж незабутні зустрічі

271. 1. І ми всім серцем розуміли, що нездоланні наші сили (М. Рильський). 2. Вже наші серця навіки з’єднала незбагнена сила (Л. Первомайський).


3. Ось і осінь минула уже дощова і така не збагненна і вічна (П. Гірник). 4. У байки про незліченні князівські скарби, на горах закопані, вже давно вірити перестали (Н. Конотопець). 5. Ми тихо стояли, дивились, як ясно на темному морі незлічені світла сіяли (Леся Українка). 6. А вже у вікні воскресає світання, несказаних слів залишилось без ліку (М. Пригара). Краса есказанна була та цариця! (Панас Мирний). Нескінчений роман лежав на столі. По автостраді рухався нескінченний потік машин. Цей план так і залишився нездійсненим. Нездійсненне бажання кожної жінки  — зустріти принца. %3 а ^ш 273. 5%Довгожд н a нz a е , #с4 амо&в q пев 4 a енzа , s 4 аленZа.  d

II. 1. Калина незащищенна лиш тому, що має в глибині немрущий корінь (В. Забаштанський). 2. Осріблені місяцем, гори блищать (Олександр Олесь). 3. Хвиля піною коронована, думка зміною зачарована (О. Грош). 4. Мов нескінченний сон, тягнуться виткані на тумані дерева (М. Стельмах). 5. А вітер скуйовджені хмари стриже під косий гребінець (О. Грош). 6. Над минулим не плакав, не плачу, бо я маю нескорену вдачу (А. Патрус-Карпатський).

РІДНА МОВА

274. I. 1. Дивлюся кругом, оглядаюсь, але невблаганна зима! (Є. Гуцало). 2. У природі діється щось не збагненне! (Б. Остапенко). 3. Міркуєш над причиною причин, вдивляєшся в незбагнене майбутнє (Є. Маланюк). 4. На зажурені віти лягали сніжинки, навіть зір од морозу холов (В. Сосюра). 5. У вікна заплакані лине холодний туман (М. Старицький). 6. До світла нескінченний шлях (Л. Дмитерко). 7. Мов злочинна рука, невблаганна, важка впала раптом розбурхана злива (М. Вороний).

277. Незавершена робота  — не завершена вчасно робота. Невиконане завдання  — не виконане учнями завдання. Непомічена помилка  — не помічена редактором помилка. Неприкрашена ялинка  — не прикрашена вдома ялинка. 278. 1. Багато в світі є стежок для тебе, мій герою. Багато є іще книжок, не читаних тобою! (М. Познанська). 2. Нечитані книги! З яким ви докором націлились в мене своїм коленкором! (Л. Первомайський). 3. На важких томах, не оправлених у темну шкіру, виднілися напівстерті назви (Г. Пагутяк). 4. Любили ми поля безмірні і книг незміряні глибини (М. Стельмах). 5. О, непромовлені слова, в яких душа і тоне, й тане! (М. Рильський). 6. Слова, не промовлені серцем раніше, в коштовний не вписані том (М. Бажан). 279. Ми визирнули у вікно, не затулене фіранками, і побачили старезний досі не спиляний дуб. Дерево розкинуло сухе гілля, не вкрите листям. Але могутній стовбур ніби промовляв: «Не нищіть мене! Відродиться навесні моя сила, не знищена суховіями й завірюхами». Із журналу «Паросток». 280. I. 1. До нічного пейзажу тулився невиспаний вітер (Ю. Андрухович). 2. Неспілі плоди низько понагинали гілля (Панас Мирний). 3. Є на світі плоди і дерева незнані: помаранчі, цитрини, кокоси, банани (І. Коваленко). 4. А що, як загуркоче нежданий ураган? (П. Перебийніс). 5. У мого серця жар багатий, у житті не ділений ні з ким (А. Малишко). 6. Спа-

721


сибі Вам, мамо, за вічну любов і щедру, незміряну ласку (Д. Луценко). 7. Поля душі ніким не міряні (Г. Лютий). II. 1. Пісня несла з собою невиплакану журбу (В. Винниченко). 2. Навіщо ж пісня? А на те, щоб легше брать усе круте і неприступне у житті на ще незвіданій путі (П. Воронько). 3. Усі обернулися лицем до тієї давно вже нечутої пісні (Олесь Гончар). 4. Співа трава, ніким ще не зім’ята, і вабить сном солодких таємниць (Є. Маланюк). 5. Я незалежний і залежний від тебе, світе мій бентежний (А. Кравченко). 6. Не хиліться! Дивіться далеко у новий, ще незвіданий світ (П. Воронько).

РІДНА МОВА

282. Шляхи мої не міряні, гори мої не важені, звірі мої не наджені, води мої не ношені, риба в них не ціджена, птахи мої не лякані, діти мої не лічені, щастя моє не злежане… Оце така я в тебе матінка, в руці Господній Україна синьонебая! (Т. Осьмачка). 2. І лежать по всьому світі вздовж і вшир дороги биті, і неїжджені шляхи, і неходжені стежки (Н. Забіла). 3. Біла пляма  — невивчений, непізнаний район, край, необжита місцевість (Зі словника). 4. Якщо земля любов’ю не зігріта, то де ж у світі візьметься тепло? (І. Гнатюк). 283. 1. Не рвись в недобачені сни (П. Воронько). 2. Срібна тінь недопитого сну тихо ляже на трави (О. Грош). 3. Степ мовчить, нема одвіту, мов козак той недобитий, він од рани знемагає (І. Манжура). 4. А осока шумить про недовершені походи (В. Кордун). 5. Колише вітер сорочку, що лишилася недошита (В. Беля). &wНеwдо4бачsенzі , &н w еwдо4питXого , wнеwдо4битxий , &н w еwдо5вершsенzі , wнеwдо4шитzа . 284. 1. І брели безпорадно, незримо з людською юрбою, мов покинуті діти, іще недописані вірші (Д. Луценко). 2. Сльозами акварель розмита на недовершеній картині (Р. Братунь). 3. Бережи здоров’я від хліба недопеченого і лікаря недовченого (Народна творчість). 285. 1. Я  — українець, і моя душа ні з ким не розмежована довіку (В. Кочевський). 2. Ще ніким не спіймані у світі українські сизі солов’ї (А. Малишко). 3. Он стоїть сторожова гора, а під нею грають бандуристи. Дівчинка читає «Кобзаря» про шляхи несходжені, тернисті (М. Палієнко). 4. Захочеш і будеш. В людині, затям, лежить невідгадана сила (Олег Ольжич). 5. Душа пливе в незмірянім просторі і творить знов легенди і казки (С. Черкасенко). 6. І пала живущо в Парку Слави вічний незгасаючий вогонь (Д. Луценко). 289. Переживаючи, виконавши, виграючи, підсумовуючи, перемістившись, танучи. 290.

722

Доконаний вид підтримавши знявши подавши знітившись зловивши навчившись

Недоконаний вид допомагаючи перемагаючи переносячи шаріючись змагаючись уміючи


293. 1. Знаючи (тепер. ч., недок. в.) серце змії, Бог позбавив її ніг. 2. Тигра за хвіст не хапай, а вхопивши (мин. ч., док. в.), не відпускай. 3. Не їсть соловей калину, пропустивши (мин. ч., док. в.) малину. 4. Кравцем, тешучи (тепер. ч., недок. в.) дерево, не станеш. 5. Обточуючи (тепер. ч., недок. в.) залізничну рейку, зрештою виточиш голку. 6. Подорожуючи (тепер. ч., недок. в.), не пускай коня галопом. &qВхоп &т и 4 a вши, d 4 ешучи. d

300. Козаки, припавши до коней, зникли в траві. Сонце теплодайним світлом залляло степ. Усе смутне в козацьких душах миттю щезло. Серця козаків стрепенулися, як птиці. Нічого в природі не могло бути кращого за степ. По зелено-золотому океану бризнули мільйони різнобарвних квіток. У траві, повитягавши шийки, нишпорили куріпки. У небі нерухомо стояли шуліки, розгорнувши свої крила. З трави рівним помахом крил підіймалася чайка і, розкошуючи в небі, купалась у синіх повітряних хвилях. Ось вона перекинулася на крилах, блиснувши на сонці. Степи, степи! Які ж ви безкрайні, вільні, прекрасні! За М. Гоголем.

РІДНА МОВА

296. 1. Червоне крило простерши, (мин. ч., док. в.) крайнебо вгорі цвіло (О. Довгий). 2. Сонце, примкнувши (мин. ч., док. в.) вії, уже спускалося на землю (М. Стельмах). 3. Сонце заходить, цілуючи (тепер. ч., недок. в.) гай (М. Вороний). 4. Насвиставшись (мин. ч., док. в.) між неба синіми берегами, вітер спати приліг (М. Самійленко). 5. Вже гасне день! Кривавить дальній обрій, втопаючи (тепер. ч., недок. в.) в обіймах срібних мли (О. Чернетко). 6. Шатро небес розкинувши (мин. ч., док. в.) над світом, стояла ніч (Є. Гуцало). 7. Дзвенить і місяць, срібно сяючи (тепер. ч., недок. в.) (П. Тичина). 8. Ясний місяць зблід, засоромившися (мин. ч., док. в.) зірки та червоного ранку (І. Нечуй-Левицький).

301. 1. Річка плине, берег рвучи (Леся Українка). 2. Простягшись до моря стягою, Дніпро підмива береги (Б. Грінченко). 3. Там б’ють і клекочуть пороги, здіймаючи піну до дна (М. Старицький). 4. Шумить ріка, хвилюється ріка, схопивши сонце в голубі долоні (І. Москаленко). 5. Здавалось ворушаться скелі, з очей своїх сльози ллючи (Олександр Олесь). 6. Гривасту хвилю розметав Дністер, хитнувши кручами (А. Малишко). 7. Летить, напнувши срібні паруси, на обрії моя чарівна яхта (Д. Луценко). 8. Не раз я з кораблем на дно піду, шукаючи нової Атлантиди (Леся Українка). 302. 1. Падав перший сніг, граційно кружляючи сніжинками у блакитному небі. 2. Налетів вітерець, підхопивши рій білих пухнастих зірочок. 3. Шпурляючи сніг в обличчя перехожих, почалася завірюха. 303. Пізня весна прийшла, проженаючи зиму до наступного року. Закінчивши заняття, йшли разом, компанією. Матуся приготувала, очикуючи гостей, м’ясо, картоплю, салати. 304. 1. Треба зранку до праці вставати, зневажаючи втому і лінь, і долати, долати, долати бездуховність усіх поколінь! (Г. Чубач). 2. І хто такий отой козак Мамай? Він, списа увіткнувши в небокрай, перебирає пальцями бандуру (А. Бортняк). 3. Забувши сміх, примовки й жарти, ми слухали, схилившися на парти (А. Малишко).

723


Дієприслівниковий зворот,

, дієприслівниковий зворот.

305. 1. Умившись в гірському потоці, простягшись в пахучій долині, під голову гору поклавши, спочину в краю буковинськім (М. Нагнибіда). 2. У дитинстві бігли до криниці. Крутячи старий коловорот і в криницю нахиливши лиця, опускали цинкове відро. Так було в дитинстві добре жити. Міряли в селі усі стежки, замочивши сорочки блакиттю, замочивши в небо сорочки (Є. Гуцало). 306. 1. Сонце в хмари сіда над морем, провістивши на завтра шторм (М. Луків). 2. І натомивши у мандрівці ноги, лягає день спочити за горбом (Є. Гуцало). 3. Люблю я, заблудившись у полях, послухати, як розмовля земля (Г. Коваль). 4. Навшпиньках підійшов вечір, засвітив зорі, прослав на травах тумани і на вуста, поклавши палець, ліг (П. Тичина).

РІДНА МОВА

308. Стид всім стоять згорнувши руки, дать шиї в кайдани ковать (І. Котляревський). Сиділи руки поскладавши, для них все празники були (І. Котляревський). 309. Альпіністи підіймалися на гору зціпивши зуби. Олексій біг до школи висолопивши язика. Не при хаті згадуючи, все ж розкажу. 310. 1. Давши слово, будь йому паном. 2. Утікаючи від дощу, остерігайся граду. 3. Голки шукаючи, не спали свічки. 312. 1. Земля, світаючи, всміхалась (Є. Гуцало). 2. Чи то степ бринить, нагріваючись? (Олесь Гончар). 3. Ліси стоять замислившись (Ю. Яновський). 4. Ліс на хвилину примовк, ані шелесне завмерши (М. Луків). 5. Зима, скрадаючись, повіяла крилом (Є. Маланюк). 6. А я дивлюсь зітхаючи і мчуся, сніг збиваючи (Г. Коваль). 7. Грім, бухикаючи, так і зависав між небом і землею (М. Стельмах). 313. 1. Співають ідучи дівчата (Т. Шевченко). 2. Співають, ідучи в вечірній млі, дівчата (Л. Вишеславський). 3. По вулиці ідуть співаючи дівчата (В. Сосюра). 4. А ще ж так недавно я, співаючи, ходив лугом (М. Стельмах). 5. До мети, співаючи, я ладен в вами йти (Д. Павличко). 6. Медом лине повітря у груди, любо пісню співать ідучи (В. Сосюра). 8. Йдучи, наша казка стомилась (М. Вінграновський). Ніхто не спиниться йдучи (Олександр Олесь). 314. 1. Краще померти стоячи, ніж жити на колінах (Античний вислів). 2. Краще вмерти, біжачи, аніж жити, гниючи (І. Багряний). 3. Раділи люди, встаючи (Т. Шевченко). 4. Люд похнюпивсь, зажурившись (Б. Грінченко). 5. І никла, щулячись, біда (М. Самійленко). 6. Навчаючись не дай думкам заснути (Фірдоусі).

724

315. 1. Як ви гарно співали, йдучи із далекого поля! (Б. Олійник). 2. Повагом чвалає студент, щось намугикує, йдучи (Олесь Гончар). 3. Чого ж я, йдучи додому, шелещу у чужій соломі? (М. Василенко). 4. Юрко ще співав, ідучи сам улицями додому (П. Куліш). 5. Співають хлопці, їдучи в кіно (Д. Павличко). 6. «Що робиться? Стовпотворіння вавилонське»,  — повторювала чергова, перевіряючи вхідні квитки (Зірка Мензатюк).


317. &4Пишaаdючиsсь, &у q 4тішaаdючиsсь, &р e оз4говsорaиdвшиsсь, &р e оз4криdвшиsсь &зw а3буdвши, ^3 учи. йд d 319. Мають  — маючи; належать  — належачи; віддають  — віддаючи; борються  — борючись; терплять  — терплячи; розуміють  — розуміючи; сміються  — сміючись; миють  — миючи; ненавидять  — ненавидячи; хочуть  — хочучи.

321. 1. Не любить серце, не бачачи краси (Г. Сковорода). 2. Та не молися мовою чужою, бо, на колінах стоячи, умреш (Д. Павличко). 3. Біжучи крізь ніч, плакав я тихцем (Д. Павличко). 4. Тротуари блищали, ловлячи в себе вечірні тіні дерев (М. Коцюбинський). 5. Тремтить жайворонок, сиплячи свої пісні на землю (Панас Мирний). 6. Листок, як ранений метелик, зліта, тріпочучи крилом (І. Коваленко). 7. Жартувала баба з колесом, кричачи не своїм голосом (Народна творчість). 322. 1. Ідучи (недок. в.) в гостину, бери хліб у торбину. 2. Даючи (недок. в.) малу нитку, дере на цілу свитку. 3. Надувшись (док. в.) як сич, гостей не клич. 4. Добре чортові в дудку грати, сидячи (недок. в.) в очереті. 323. Зазнати  — зазнаdвши; виконати  — виконаdвши; перемогти  — перемігsши; передати  — передавши; посковзнутись  — загорнути  — загорнувши; d d посковзнуdвшись; умитись  — умиdвшись; підійняти  — підійняdвши; перестати  — переставши. d

РІДНА МОВА

320. 1. Йди вперед, підставляючи груди вітрам (П. Велесик). 2. Я йшов незнайомою дорогою, не бачачи її, навмання ішов (Григір Тютюнник). 3. Наше військо сміється б’ючи (Олександр Олесь). 4. Десь далеко тремтячи в повітрі, завмирали останні одголоси пісні (С. Васильченко). 5. Ви обминали боячись мене (Т. Осьмачка). 6. На мармурових сходах увесь день лежачи, хмуриться лев (К. Бібл).

324. Опанувавши мову; подякувавши вчителю; виконавши завдання; навчивши читанню; завершивши навчання; досягнувши успіхів. Опанувавши англійську мову, я зміг вільно спілкуватися по Інтернету з хлопцем із Вашингтона. Подякувавши вчителю, наш клас пішов на канікули. Я зможу відпочити, виконавши завдання. Максим був дуже задоволений, навчивши читанню молодшу сестру. Студенти, завершивши навчання, роз’їхалися по домах. Досягнувши успіхів, не зупиняйся. 325. 1. Тихо. Повітря стоїть нерухоме, як води стоячі (Леся Українка). 2. Як читав автор вірш в університеті, йому аплодували стоячи (А. Мороз). 3. Не побачиш, як очі незрячі, не напишеш, як руки тремтячі (П. Осадчук). 4. Промчали коні, сталлю тремтячи (М. Бажан). 5. Немічні й ледачі завжди сидячі. 6. Сидячи на коні, не ховайся за вівцю. (Народна творчість). 326. I. 1. Прокинувшись уранці, я побачив, що на вулиці йде сніг. 2. Зайшовши в парк, я побачив перед очима красуні ялинки. 3. Ідучи з першими променями сонця на роботу, він наразився на напад вовка. 4. Прочитавши оті рядочки, я був огорнутий особливим настроєм. 5. Випивши таб-

725


летку, я відчув, що перестала боліти голова. 6. На спустілій платформі залишилися голуби та горобці. II. 1. Позагорявши на сонці, я захотів пити. 2. Граючи в шахи, ми несподівано попали під дощ. 3. Побачивши матір, я відчув, як радісно забилося серце. 4. Депутати, що прибули на сесію, розпочали роботу у вівторок. 5. Він поїздив по багатьох розвиваючимся країнам. 6. Він цю корову купив, коли та була телям. 330. 1. Не піднявшись (док. в.) на гору, обширу не побачиш. 2. Нічого не роблячи (недок. в.), навчаються дурощам. 3. Не берися об’їжджати коня, не знаючи (недок. в.) його норову. 4. Не пізнавши (док. в.) отрути бджоли, не скуштуєш меду. 5. Краще зрозуміти не побачивши (док. в.), ніж побачити і не збагнути.

РІДНА МОВА

331. 1. Щоліта ми їздили на Чернечу гору, не кажучи про березневі Шевченківські дні, коли біля могили збиралося пів-України (Д. Петриненко). 2. Приклад Шевченка вчить нас мужніти духом і йти, не забуваючи, що ми діти великого й незборимого народу (В. Косовський). 3. Так і піду, нічого не сказавши. Так і піду, нічого не почувши (Т. Яков’юк). 333. 1. Мати сиділа в головах своїх любих синів, не зводячи з них очей і не думаючи про сон. Вона пересиділа так до самого світанку, не почуваючи ніякої втоми і в думках бажаючи, щоб ця ніч тяглася якомога довше (за М. Гоголем). 2. Вона по десять раз бралася за одну справу і, не доробивши, кидала її (Панас Мирний). 3. Зосталася я сама-самісенька недугуючи (Марко Вовчок). 334. 1. Мистецтво удосконалює людей, даючи задоволення духу людському, а не проповідуючи, звертаючись до розуму (Е. Золя). 2. А люд не знаючи все знає (Г. Чубач). 3. Життя  — така велика ковзаниця. Кому вдалось не падавши пройти? (Л. Костенко). 4. Хто моря переплив і спалив кораблі за собою, той не вмре, не здобувши нового добра (Леся Українка). 5. Цілу ніч стояла біля багаття, розглядаючись пильно на всі боки й очей не стуляючи козацька варта (М. Гоголь). 335. Я дім збудував (дієсл.) у краю лісовім, та людям охоче віддав (дієсл.) я свій дім. Як вітер, мій кінь у діброві скакав (дієсл.). Та хворого стрівши (дієприсл.), коня я віддав (дієсл.). По тій же дорозі у вранішній час пішов (дієсл.) я, зодягнутий (дієприкм.) в шовк і атлас. Та ось мені старець в дорозі зустрівсь (дієсл.). Віддав (дієсл.) я одежу і голим лишивсь (дієсл.). Я пісню про вогник, що ніч подолав (дієсл.), співав (дієсл.), щоб натомленим (дієприкм.) дати тепла. Поглянув (дієсл.) на небо. Таке голубе! І, все загубивши (дієприсл.), знайшов (дієсл.) я себе. За Л. Забаштою. 343. 1. Жовту (в якій мірі?) навдивовижу. 2. Снував (куди?) туди й сюди. 3. Січе (як?) безперестанку; трудиться (відколи?) ізранку. 4. Чоловік (звідки?) здалеку; розповідав (як?) найцікавіше.

726

347. 1. Я рідко стрічався тоді зі скарбами людського духу, та вони були посвоєму прекрасні (М. Стельмах). 2. Так хороше, так радісно, так весело мені (І. Муратов). 3. Лине думка думці навздогін, несучи і радощі, й


жалі (В. Швець). 4. У хаті чисто й ясно від сонця, веселих вишиваних рушників, від червоних калачиків (Григір Тютюнник). 348. 1. Я на тебе дивлюся щовечора (час дії), Києве мій (Д. Луценко). 2. Таким я знав тебе ще змала (час дії), високе місто над Дніпром (М. Рильський). 3. Надворі (час дії) вечір настає (Олександр Олесь). 4. Удалині (місце дії) м’яко (якісний) блимнули вікна (М. Коцюбинський). 5. Поволі (якісний) ніч підносить темні вії, відкриті навстіж сяють небеса (О. Черненко). 6. І мене один лиш місяць розуміє на півслові (спосіб дії) (Л. Тендюк). 7. Навколо (місце дії) усе спочиває, а пісня не хоче спочить (В. Сосюра). 355. Швидше, найшвид ше, вище, найвірні ше, найсильні ше, найкра ще, a e a a e a e a e a wщоeнайважче, wщоeнайдужче, найбільш повно.

Вищий ступінь веселіше дотепніше більш чітко менш потужно нижче

Найвищий ступінь найдосконаліше щонайрішуче якнайменше якнайпривабливіше найбільш докладно

358. Обережно  — обережніше, більш обережно, менш обережно, найобережніше, якнайобережніше, найбільш обережно, найменш обережно. Тактовно  — тактовніше, більш тактовно, менш тактовно, найтактовніше, якнайтактовніше, найбільш тактовно, найменш тактовно. Делікатно  — делікатніше, більш делікатно, менш делікатно, найделікатніше, якнайделікатніше, найбільш делікатно, найменш делі-катно.

РІДНА МОВА

356.

359. 1. Під великим деревом і грибу просторіше. 2. Цвях витягнути важче, ніж забити. 3. Завжди говорити легше, ніж робити. 4. Що швидше зловиш вовка, то менше шкоди він завдасть. 5. Добру вість чути далеко, але лиху  — далі. 360. 1. Свій хліб годує певно. 2. Швидко висихає сльоза. 3. Перші кроки даються важко. 4. Доброго навчитися тяжко. 5. Неук багато трісок робить. 362. 1. Білі хвилі здіймались високо і знялися од вітру ще вище (Леся Українка). 2. Рипить корабель, стогне тяжко, здригається, наче конає, угору здіймається важко, ще важче уділ поринає (Леся Українка). 3. Я тяжко співаю, ще тяжче пишу (Д. Павличко). 4. Роботу цінують дорого, а роботу професіонала  — найдорожче (з газети). Вище [вишче], найдорожче [найдорожчий]. 363. 1. Лети все вище і вперед! (О. Лупій). 2. Коли сильний вітер у груди, бігти не треба, у землю треба дужче впиратися (Григір Тютюнник). 3. Приступила я до квітів ближче, всі лелії раптом затемніли, почали хилитись нижче, нижче (Леся Українка). 364. 1. Рідна мова в рідній школі! Що бринить нам чарівніш? (Олександр Олесь). 2. Наша мова сія щогодини ясніш! (В. Самійленко). 3. Найдужче

727


цінував я хліб в житті (М. Сіренко). 4. Нам велить наш дух розкутий з глибини тисячоліть найсильніше спалахнути, найяскравіше горіть (І. Коваленко). 5. Найогидніші очі порожні, найгрізніше мовчить гроза…. На світі той наймудріший, хто найбільше любить життя (В. Симоненко). 6. Щасливі раби найбільше ненавидять свободу (Народна творчість). &wЩогодинzи , &н ч 6 e айдуж 4 a е. a 368. 1. «Чи правильно ти виконав тестові завдання?»  — запитав мене учень з сусіднього класу. 2. Я порадив йому наполегливіше готуватися до контрольної роботи. 3. Коли в мене напохваті підручник, я почуваюся впевненіше. 4. Де можна попрацювати над словниками? У читальній залі бібліотеки.

РІДНА МОВА

369. 1. Що більше спиш, то менше живеш. 2. Легше впасти, важче вставати. 3. Що вище злетиш, то нижче впадеш. 4. Найбільше знати, означає найменше відпочивати. 5. Орел літає найвище, а хрін росте найглибше. 372. 1. Богдан грізніше грому впав на загарбницькі полки (І. Драч). 2. Найбільше я люблю вас, найвірніші друзі (В. Швець). 3. Що є братерства гідніше на цій крутоплечій планеті? (І. Драч). 4. Серця купина неопалима все горить із кожним днем щедріш (Є. Гуцало). 5. «Швидше, вище, сильніше!»  — ці слова вирізьблені на олімпійській медалі (з газети). 6. Не нарікай на тьму злостиво, а краще засвіти свічу (Д. Павличко). 376. 1. І зимове сонце весняно усміхається з неба мені (В. Сосюра). 2. Нам сніг святково й урочисто світить (М. Різун). 3. Під стелею рідної хати я так зрозуміла багато (Г. Чубач). 4. Я зрозумів це насправді, не вжарт (Л. Первомайський). 5. Попереду з прозорої імли виступило містечко (Григір Тютюнник). 6. Навколо усе спочиває, а пісня не хоче спочить (В. Сосюра). 379. 1. Удосвіта дві хмароньки зустрілися вгорі (Олександр Олесь). 2. І уже беруть в роботу і морозці, і вітри і назустріч, і навпроти, і спіднизу, і згори (П. Усенко). 3. Сніги ж ішли навскіс, ішла зима (М. Стельмах). 4. Блакитне озеро барвінку захвилювалося внизу (А. Швець). 381. 1. На пам’ять усі скаржаться, а на розум ніхто. 2. Напам’ять знаю, що склерозу не маю. 3. Зуби з язиком ворогують, а живуть укупі. 4. Кожна курка у купі своїй господиня. 5. Поглянь на двір, то знатимеш, який хазяїн. 6. Хвалений борщ надвір виливають. 7. В голову вітер свище, а в бік колька коле. 8. Часу не повернеш не назад, ні вбік. 382. I. Після реставрації старі меблі виглядають по-новому.  — Тепер до міста можна проїхати по новому мосту. Мама нашвидку приготувала обід і пішла на роботу.  — Постраждалі розраховують на швидку допомогу. Удруге повторювати не буду.  — Багато хворих надійшло у друге відділення лікарні.

728

II. Пішоходи рухалися назустріч один одному.  — Весь клас пішов на зустріч з відомим письменником. Востаннє я бачив цей фільм два роки тому.  — Корабель вирушає в останнє своє плавання. Утрьох ми пішли на концерт.  — Мандрівник побував у трьох частинах світу.


383. 1. Дружба з вовком виходить боком. 2. В очі співає, а позаочі лає. 3. Беззубий собака голосно гавка. 4. Зробив курям насміх. 5. Тим рак страшний, що ззаду очі. 6. Узимку бійся вовка, а літом мухи. 384. 1. Учора вже минуло. Завтра ще не настало. Є лише сьогодні. Розпочинаймо! (Мати Тереза). 2. Колись і десь є тут і зараз! (М. Доленго). 3. Учора не доженеш, а від сьогодні не втечеш. 4. Одне сьогодні краще від двох завтра (Народна творчість). 389. 1. Коли по-доброму, сусіде, живи по-своєму і розцвітай (М. Самійленко). 2. Проти лютої навали виступали віч-на-віч. За сто літ сто раз повстала наша Запорозька Січ (О. Ющенко). 3. Невдовзі далеко-далеко розтягся козацький табір по всьому полі (М. Гоголь). 4. По-предківському грію кров гарячу при слові, шаблі і святій землі. 5. Я думкою літаю бозна-де (М. Самійленко). 6. А може, й я коли-небудь своє щастя стріну (О. Афанасьєв-Чужбинський).

391. По зимовому місту приємно погуляти сонячним днем.  — По-зимовому холодно було в березні цього року. По третє грудня включно наш директор перебуватиме у відпустці.  — По-третє, я вирішив звільнитися з роботи. 392. 1. Він за плугом ходив по батьківському полю (Д. Павличко). 2. По-братерськи ми ділилися з тобою (Б. Олійник). 3. Низько по осінньому небу сунули хмари (Григір Тютюнник). 4. Вже по-осінньому шепочуть між собою й кивають вітами в тривозі дерева (В. Сосюра). 5. Про розум людини судять по зробленому (Народна творчість). 6. Що таке, по-вашому, життя? (М. Стельмах).

РІДНА МОВА

390. 1. У Луцьку все по-людськи. 2. Щоб жити по-дворянськи, треба працювати по-селянськи. 3. Ходить мовчки, а кусає по-вовчи. 4. Панський собака по-панському й гавка. 5. Кожна мітла починає мести по-своєму.

393. Як давні греки розуміли суть історичної науки? По-перше, історичні знання мають підтверджуватися доказами. По-друге, історичні знання обмежуються не однією подією, а багатьма. По-третє, усе повинно бути перевірено на наявність помилок. З підручника. 394. Будь-коли, хтозна-як, абияк, як-небудь, дедалі, щодуху, абикуди, будьде, куди-небудь, деінде, хтозна-як, так-то. 395.

Через дефіс будь-як коли-небудь хтозна-куди куди-небудь де-таки якось-то

Разом десь колись абикуди кудись абиде абияк

396. 1. Закувала зозуленька в лузі на калині, тяжко-важко проживати на чужій чужині (Народна творчість). 2. На мій балкон голубка сіла і журно-журно загула (Д. Павличко). 3. Вранці-рано на світанку я співав собі

729


веснянку. 4. Все вщухло враз, і стало тихо-тихо навкруги (М. Вороний). 5. І довго-довго золоте вікно світилося за мною у тумані (М. Луків). 397. 1. Кущ калини, до пояса потонувши в заметах, де-не-де червоніє ягіддям (Олесь Гончар). 2. Калина у гаптованій сорочці із солов’єм зустрілась віч-на-віч (Є. Гуцало). 3. Солов’їною левада з давніх-давен зветься: безліч там понад водою солов’їв ведеться (П. Куліш). 4. Так тихо-тихо скрізь, що ледве чути відгомони (П. Тичина). 5. Придесенський день в долині гасне, в хвилях низько-низько йдуть човни (М. Стельмах). 6. Виселок складався всього-навсього з трьох хаток (М. Коцюбинський). 7. Жар-птицею сонце за обрій ось-ось полетить (Є. Гуцало).

РІДНА МОВА

398. 1. Співуча душа виливалася піснею по-солов’їному (І. Нечуй-Левицький). 2. Кожна пісня, що давно відома, по-новому може зазвучати (Л. Дмитерко). 3. Ці солов’ї співають по-французьки (М. Рильський). 4. І птаха нам по-нашому співала, і вітер нам по-змовницьки шумів (М. Шевченко). 5. Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш (Олександр Олесь). 6. Те, що позначилося на духові, по-справжньому безсмертне й переходить у спадщину, як і блакитна кров (А. Мороз). 7. Здалеку-предалеку, погуркуючи та поблискуючи, накочувалася гроза (Григір Тютюнник). 407. На довгих худих ногах, захованих у джинсах, стримів довгий худий тулуб. З нього тяглася по-чудернацькому довга шия, увінчана видовженою головою. Говорячи, чоловік показував зуби, позичені, напевно, в крокодила. Над верхньою губою рідко-рідко росли вусики, нагадуючи м’якеньке й лискуче хутро крота, знебарвлене у водні. Будучи альбіносом, чоловік мав білі вії над очима ангорського кролика й біляве волосся. Портрет його зостанеться незавершеним, коли не розповісти про вуха. Невеличкі, мов дисточки конюшини, вони здавалися по-вмілому прикріпленими протезами. За Є. Гуцалом. 408. 1. М’яка ямка весело-весело тремтіла на вареникоподібному підборідді (М. Стельмах). 2. Старість вдало ховав, голячи голову, але часом лисина по-зрадницькому блищала на голеному тім’ї (Ю. Яновський). 3. Посмішка у нього по-справжньому сонячна. 4. Очі будь-коли проміняться внутрішньою радістю, що розбігається безліччю малесеньких зморщок навколо очей (І. Багряний). 5. Решта рис в обличчі була несуттєва, мов зроблена наспіх, абияк (В. Захарченко). 410. Прислівники удосвіта тимчасово щотижня уплав стрімголова повсюди утричі

730

Прислівникові сполуки до речі без наміру раз у раз з дня на день рік у рік з розгону на диво на самоті по суті час від часу від ранку до вечора через силу за рахунок з давніх-давен


411. 1. Я рибу на річці ловлю день при дні (Є. Гуцало). 2. Серденьком б’ється джерельце цілюще, з ним розмовляю один на один (М. Осадчий). 3. Я був самотній, сам-на-сам з своєю самотою (Ю. Рибчинський). 4. А дід мою дослухав казку і виявив сердечну ласку: «За те, що гарна казка ця, на вибір вирвіть кавунця» (Д. Білоус). 5. Глечик день у день не надщерблюється, а розбивається одразу (Народна творчість). 413. 1. Гордість виїжджає верхи, а повертається пішки. 2. Уночі усі коти сірі. 3. Бережена річ двічі живе. 4. Наодинці з кашею воює. 5. Проковтнути хочеться, а продовжувати ліньки. 6. Тричі пришите тримається найнадійніше. 414. 1. Книжка мовчки все розкаже. 2. Хто рано встає, той двічі живе. 3. Зуби з язиком ворогують, а живуть укупі. 4. Восени і буряк  — м’ясо. 5. Ніби бджола, а насправді  — шершень. 6. Сніг випадає один раз, а з тополі він опадає тричі. 7. Хвали день увечері.

завдовжки трішки по-вовчи навіки по-панськи

З «і» напоготові опівдні безвісті

416. По-молодецьки; восени; вночі; безвісті; по-польски. 417. 1. Мамай і Байда вкупі з Морозенком дають навприсядки над яром гопака! (Г. Половинко). 2. Побачили вороги, що вже непереливки, відступили й перебігли поле (М. Гоголь). 3. Як подумав, як помчав навпрошки, без тями! (Д. Павличко). 4. Іду по самім краю безодні помацки в пітьмі (М. Самійленко). 5. Хтось ходить назирці за мною (Д. Павличко). 6. Степ навкруги. У траві стежина біла (Д. Павличко). 7. Мовчки струни на бандурі я перебираю (П. Куліш). 8. Звичайно, спогади почасти й фантастичні (М. Рильський).

РІДНА МОВА

415. З «и»

418. 1. Сидимо навпочіпки довкола вогню, дмухаємо в жар, наставляємо на нього долоні. 2. Помацки прошкуючи, натрапив я на дядькову сторожку. 3. «Цюцю!»  — сказав я ніжно, підлабузницьки і, терпнучи зі страху, простягнув до вовка долоню. З творів Григора Тютюнника. 419. 1. Не знати мови, все одно що блукати потемки. 2. Страшно було, аж волосся дибки стало. 3. Мотоцикліст мчав з вітром навзводи. 420. 1. Я залюбки скидаю капелюх перед твоєю мудрістю, Людино (Д. Луценко). 2. Дружба подвоює радість і вдвічі зменшує горе (Ф. Бекон). 3. Уміють мовчки любити друзі (А. Малишко). 4. Йду по саду я навзгинці, зупиняюсь мимохіть: на брунатній мокрій гілці крапля сонячно горить (І. Білий). 5. Треба стати навколішки, ще й нахилитись в поклоні, щою живою водою омити і душу, й лице (Г. Пастушенко). 6. На блакитних заплавах широких жовті глечики рясно цвітуть. Молоко із тих глечиків жовтих вранці окуні нахильці п’ють (В. Лучук). 7. А навкруги така краса, аж серце завмирає (М. Луків). 8. Навшпиньки виглядають жоржини через тин (Л. Костенко).

731


423. 1. Море так невинно голубіє під стінами скель (М. Коцюбинський). 2. Душа була печальна, ніби море, важка страшенно від чужих секретів (Ю. Шешуряк). 3. Органно гуде комиш (В. Коротич). 4. Олесь старанно скрипів олівцем і натхненно прицмакував (Григір Тютюнник). 424. З -н- поважно пригнічено засоромлено назрівняно наполохано

З -ннщоденно стражденно несказанно незмінно

РІДНА МОВА

425. 1. О Україна, Україна! Єднаються душа і пісня в ній вільно так і так глибинно (Б. Маріан). 2. Струни рідного краю у серці щоденно звучать (М. Дорош). 3. Моя пречиста Україно, озвись до мене тополино (Л. Павлів). 4. І серце рветься так дитинно! (В. Заєць). 5. Різдвяно стелиться дорога у рідні батьківські краї (С. Лепех). 6. Сніг падав безшелесно й рівно, туманно танули вогні (М. Рильський). 7. Коні шалено бігли по полю, шукаючи волю (Б. Костиря). 429. 1. Стежка була страшенно балакучою, щодня сто разів казала: «Доброго дня! Як ся маєш? Будь здоров! Щасти!» (Д. Павличко). 2. Скорпіоном язик твій був нам, він труїв нас і жалив невпинно (Леся Українка). 3. Весь час я страшенно напружений, зморений і розстроєний (М. Коцюбинський). 431. Недалеко  — близько, несильно  — слабо, невисоко  — низько, негарно  — погано, нехитро  — просто, непомітно  — невидно, недовго  — швидко, нешироко  — вузько. 432. I. 1. На гору доступитися нелегко (важко), зате з гори зручніше боронитись (Леся Українка). 2. А нелукаво (щиро) й чесно жити повинні прагнуть всі на світі (С. Брант). 3. Серед скель і долин бачив чистих джерел я немало (багато) (Д. Луценко). 4. Скоро казку повідати, та нескоро (повільно) путь верстати (Леся Українка). 5. Непросто (складно)  — просто жити на землі (Т. Севернюк). II. 1. А вчитель круг осі нам глобус крутить, близькі й далекі відкрива світи, і нам неважко (легко) вчителя збагнути (М. Луків). 2. Живописець вмілою рукою у годину теплу й ясну переніс на аркуші весну із недавно (нещодавно) скреслою рікою (П. Воронько). 3. Добро і щастя завжди від напасті нелегко (важко) відвойовувать мені (Д. Луценко). 4. У борінні небезпечно (ризиковано) припиняти рух (П. Воронько). 433. 1. Кошовий тихо роздавав накази, не викрикуючи й не спішно, а спокійно, розважливо (М. Гоголь). 2. Не легко, але потрібно і жити, і вмерти гідно (М. Луків). 3. Козаки йшли не боязко, не понуро, а з якоюсь тихою гордістю (М. Гоголь). 4. Не завтра добрим словом, а сьогодні озватися б хоч пошепки до вас! Не завтра, а сьогодні насінину посіяти в душі і засвітить! (М. Самійленко).

732

434. 1. Без рідної матки не солодко дитятку. 2. Не холодно дитині в батьковій свитині. 3. Дурному не нудно й самому. 4. Без солі не смачно. Без хліба не ситно.


435. 1. Неквапно крутиться земля, життя хутчіше кружеля (В. Базилевський). 2. А найближчі друзі ненароком заглянуть у душу добрим оком (Д. Павличко). 3. Незабаром я вискочив із покоїв з «Тарасом Бульбою» в руках (М. Стельмах). 4. Дзвін був невимовно ласкавий (П. Воронько). 5. Криниця в зимових полях несхибно дивиться на шлях (І. Драч). 6. Несамовито шугає то вгору, то вниз птаство, черкаючи крильми, не розпізнаючи одне одного (М. Гоголь). 437. 1. Лінивому все ніколи. 2. Дайте води, бо так їсти хочеться, що переночувати ніде. 3. Комусь ніяково, а йому однаково. 4. Робити є де, а заробити ніде.

439. 1. Не забувайте, виродки, ніде  — народ мій є! В його гарячих жилах козацька кров пульсує і гуде! (В. Симоненко). 2. Прийдешні покоління не даремно усіх нас разом зватимуть «народ» (Т. Майданович). 3. Народ ніяк не стане няньчитись з таким, який йому чужий (П. Тичина). 4. Душе моя! Мов гілка з пнем предивно, так ти зрослась зі мною нерозривно (І. Франко). 5. Галасливим ніколи не вірю (Г. Чубач). 6. Змінились ми, змінились невпізнанно (О. Грош). 7. Виглядай мене в віконечко! Незабаром я прийду (Олександр Олесь). 443. 1. Од діброви до степів нечуйвітер зашумів (В. Лучук). 2. Люблю я вулицю свою, від неї кращої не знаю (П. Перебийніс). 3. Йде за нами нічка пізня, перед нами тиха пісня в рідній стороні (П. Воронько). 4. Пронеси крізь роки і негоду в серці віру нескорену й горду (В. Забаштанський). 5. Долю кожного з нас визначає доля Вкраїни (М. Самійленко).

РІДНА МОВА

438. Вінні-Пух застряв у норі так, що ні взад ні вперед. Роботи стільки, що ніколи вгору глянути.

444. На горі, що зветься Лиса, є нора старого лиса (А. Качан). 2. А нагорі, внизу, в глибинах весь світ живе й пульсує (Д. Павличко). 3. За мною вслід плили б мої пісні, хвилюючи (Леся Українка). 4. Ми йшли один за одним слід у слід (В. Винниченко). 446. 1. Батько наставив сина на путь істини. 2. Час ставати дорослим і злізти з шиї батьків. 3. Мій напарник вийшов із гри, і я закінчував справу сам. 4. Запала мені в душу одна чорнява дівчина. 447. 1. Після дощу (Р. в.) сонце засяє. 2. Біжать роки, як вода по камінню (М. в.). 3. Коло води (Р. в.) ходячи, намокнеш. 4. Працює за одного (Р. в.), а їсть за трьох (Р. в.). 5. З вогнем (Ор. в.) не жартуй, а воді не вір. 6. На долоні (М. в.) волос не виросте. 7. Не знаючи броду, не скачи у воду (З. в.). 8. Бережи час, бо його за гроші (З. в.) не купиш. 9. Не позичай розуму в сусіда (Р. в.). 10. З піснею (Ор. в.) дружити  — ніколи не тужити. 448. 1. Ніжно пахнув бузок біля хати (Р. в.), черемшина за тином (Ор. в.) цвіла (Г. Чубач). 2. Через воду (З. в.) перекинувся місточок (Я. Щоголів). 3. Між вербами (Ор. в.) тихі левади (Н. Поклад). 4. Розвіються, либонь, ці тучі, як гримне грім серед зими (Р. в.) (М. Пасічник). 5. Українське слово проситься до тебе (Р. в.). Хто його настояв на цих травах (М. в.) неба? (М. Шостак). 6. Для людей (Р. в.) Вітчизна над усе (Ю. Боярунець).

733


450. 1. Задля життя сміливий Прометей зумів од грому факел запалити (Г. Чубач). 2. Поміж людьми я жив і ріс, поміж людьми шукав я щастя (М. Стельмах). 3. Там тополі у полі на волі (П. Тичина). 4. Знов тумани густі понад морем пливуть (Г. Чубач). 5. Незважаючи на дощик, зустрічаємось на площі (О. Кононенко). 452. Разом посеред поміж поза понад

Через дефіс з-понад із-за з-поміж з-над з-перед

РІДНА МОВА

453. 1. З-під старої сторінки життя визирає нова і чиста (М. Коцюбинський). 2. Із-за церковних білих стін луна високий чистий дзвін (А. Івченко). 3. І промінь з-над гори Батия підводить ранку прапори (А. Камінчук). 4. Далина дивилася з-поміж дерев помутнілим оком (М. Коцюбинський). 5. Геть видива осінні з-перед ока! (Р. Лубківський). 6. Сонце тікає з-над Азії, зорі летять на Захід (В. Квітневий). 454. 1. Лунає мужня дума з-під Дніпра, лунає слово й слава України (М. Рильський). 2. А сонце саме сходить з-за Дніпрової кручі (Марко Вовчок). 3. Ось промінь впав з-посеред верховіть (Олег Ольжич). 4. Із-за гори місяць ясний на луг поглядає (Л. Глібов). 5. Світив місяць, світив з-поза хмари (А. Метлинський). 6. Сходить місяць, гаснуть зорі, з-за гаю спів несе луна (М. Старицький). 7. У ту ніч чиєсь ридання з-понад озера неслось (Олександр Олесь). 8. Повій же, вітре, з-за лиману, мені на серце спокій принеси! (А. Малишко). 456. 1. Зі снігу каші не звариш. 2. У вовки з кобилячим хвостом не сунься. 3. Й зі зміїної отрути збирають ліки. 4. Спав мені камінь із серця. 5. Носиться, як баба зі ступою. 6. Птах зі своїх крил податку не вимагає. 7. Розкіш приходить зі смаком, а виходить із болем. 8. Поруч зі справжнім майстром тремтять халтурники. 9. Ми до них із серцем, а вони до нас із перцем. 459. Річка знаходилася близько, і діти купалися щодня.  — Близько проходить шосейна дорога. Брат біг услід за мною.  — Мати довго дивилася услід від’їжджаючому поїзду. 461. На мої вихвати мати дивиться крізь пальці. Всі зауваження учителя учень пропустить мимо вух. В бізнесі батько міцно тримається на ногах. Образити друга  — все одно що плюнути проти вітру. Будь обережним, щоб не поставити під удар товаришів.

734

464. 1. Уроки розпочинаються о восьмій тридцять. 2. Через зіпсований будильник школяр спізнився на урок з математики. 3. Педради відбуваються по п’ятницях. 4. Учителі обговорюють наші оцінки за тестові завдання. 5. Директор запитав учня: «Хто твій брат за фахом?» 6. Потім вони поговорили про завтрашню погоду. 7. Термінове повідомлення краще надсилати не поштою, а телеграфом.


465. 1. Спортсмен був за два кроки від перемоги. 2. Через хвилювання хлопчик забув слова пісні. 3. На ринку часто зустрічається оплата за домовленістю. 4. Зустріч відбудеться о дванадцятій годині. 467. 1. Землю й небо пташки славословлять піснями дзвінкими (Олександр Олесь). 2. А соловейко на калині то затихав, то щебетав (Т. Шевченко). 3. Пісня серце тисне і хвилює кров (В. Сосюра). 4. З птахами та звірами у мене особливі стосунки. Я розумію їхню мову і подовгу з ними розмовляю (В. Корнійчук). 468. 1. Добра, любові, честі, шани ще квітнуть квіти і не в’януть (І. Коваленко). 2. Мудрість, а не каламуть хай осіняє нашу путь (В. Чуйко). 3. Я з Вітчизни зростав, із роси і води (П. Перебийніс). 4. Між усмішкою і плачем дух протискається плечем (М. Клец). 5. Щире слово та добре діло душу й серце обігріло (Народна творчість).

471. Сурядні але та і однак то … то

Підрядні щоб немов незважаючи на те що аби дарма що так що тому що

РІДНА МОВА

470. 1. Ластівка день починає, а соловей його кінчає. 2. Ворона за море літає, та ніхто її там не чекає. 3. Соловейко не співає, якщо їжі він не має. 4. Сова каже, що її діти найкращі. Народна творчість.

473. Лютий і березень; понеділок і вівторок; субота й неділя; новий і старий; синя й жовта; Олег і Сергій; Оксана й Олена; тут і там; Дмитро і Ярина. Весна та літо  — мої улюблені пори року. 475. 1. Невдаха до моря добереться, коли воно вже висохло. 2. Він ішов через ліс та дров не бачив. 3. Як ліс рубають, тріски летять. 4. Не клич вовка з лісу, бо він і сам прийде. 5. Щоб усе мати, треба працювати. 6. Як ми людям, так люди нам. 7. Іван і Дем’ян посварились за бур’ян. 476. 1. Він так працює, як мерзле горить. 2. Не тоді коней сідлають, коли верхи сідають. 3. Уміє так зробить, що вовки ситі, а кози цілі. 4. Треба рано вставати, щоб лиха не знати. 5. Видно, що кума пироги пекла, бо ворота в тісті. 477. Проблема вирішилась  — як гора з плечей звалилася. Сусід живе за принципом: мені добре, а там хоч трава не рости. Дівчинка дивиться наче баран на нові ворота, не розуміючи, чого від неї хочуть. 480. 1. Світ широкий та розлогий, і скрізь ведуть шляхи й дороги (Н. Забіла). 2. Вдень і вночі ми по вулиці йшли, весело ловлячи звуки. 3. Грім той шалений стогнав і ревів. Весь небозвід то палав, то чорнів (Олександр

735


Олесь). 4. Не вірю я громовідводу, коли у вічі б’є гроза. Він чи у небо пнеться гордо, чи низько гнеться, мов лоза (П. Перебийніс). 483. 1. Не думай про страх, та й не буде його. 2. Цей заспіває, так що й волос зів’яне. 3. Дарма що він малий, а й старого навчить. 4. Він так робить, мов би мокре горить. 5. Не клади йому пальця в рот, тому що одкусить. 6. Жаба  — риба, тому що у воді сидить! 7. Пожалів, як вовк порося: від’їв ніжки та й усе. 8. Якщо не я і не попова свиня, то хто ж іще? 9. Така ладна: після того як на двір вийде, усі пси виють. 10. Для того щоб рибку впіймати, маєш рано встати. 11. Раз на віку спіткнешся, та й те люди бачать.

РІДНА МОВА

485. 1. Веди стежину на батьківщину, не зрадь дороги, що мати стеле (О. Довгий). 2. Є в людини стежка чи дорога, сто разів вертає до порога (А. Малишко). 3. Мій дідусь не відкривав америк, та належить він усій землі (П. Перебийніс). 4. Духовність наче озонова пелюстка, що так бережно огортає планету і не дає зруйнувати життя (Олесь Гончар). 488. 1. Спасибі, вулице, тобі за те, що ти в життя моє вростала смугою для злету (П. Перебийніс). 2. Вікна блідли, зате димарі золотило вже сонце (М. Коцюбинський). 3. Я завжди за те, щоб поіменно кожен за свій вчинок відповідав (В. Черепков). 4. Я думаю про те, що в мене є, і не лічу того, чого нема (В. Крищенко). 490. 1. Як би твої очі не манили зваби, не чини ніколи Батьківщині зради (Л. Диркавець). 2. І як би я людство своє не любив  — повторюю з гордістю сина: «Для мене лишається дивом із див моя Україна» (М. Луків). 3. Якщо земля любов’ю не зігріта, то де ж у світі візьметься тепло? (І. Гнатюк). 4. Якщо розумного скажете, то й ми послухаємо (Народна творчість). 491. Для того коваль обценьки бере, щоб рук не пекло. Знала кобила, нащо воза побила  — щоб новий був! 492. 1. Щоб руки вміли, треба працювати головою. 2. Що б вода не принесла, вона ж і забере. 3. Товче воду, щоб збити масло. 4. Що б у серці не таїлось, на лиці усе б відбилось. 5. Якби Ганна діло робила, то взута б ходила. 6. Як би не замазав лаком, брак залишиться браком. 7. Якби ковбасі крила, кращої птиці не було б. (Народна творчість). 493. 1. Козаки голили бороди, проте обов’язково носили вуса (З підручника). 2. І, певно, забути давно уже треба про те, що хотілось багато сказати (В. Раєвський). 3. Якби прожить мені сто літ, пішов би в мандри в білий світ (А. Малишко). 4. Якби я не зголоднів, а печеної ріпи б не їв. (Народна творчість).

736

494. 1. Ніч колихала так ласкаво, проте не спалося ніяк (М. Рильський). 2. Дівча стояло і співало про те, що радості замало (А. Малишко). 3. Якби не ви, джерела поміж трав, я б від черствої спраги умирав (М. Сингаївський). 4. Якби знав я чари, що спиняють хмари! (І. Франко). 5. Як би я тепер хотіла у мале човенце сісти! (Леся Українка). 6. Хочеш ти, щоб пісню я для тебе склав? (Олександр Олесь). 7. Слово дала  — не порушу, що б там в житті не було (О. Лозова).


501. Формотворчі нехай би хай

ні не ані

Заперечні

Модальні лише вже оце навіть

505. У народній моралі особливо плекалися такі ось (мод.) чесноти: честь і гідність. Чи (пит.) не (зап.) найбільше шанувалося почуття національної гідності, відраза до фізичного і духовного рабства. Ще більшим безчестям вважалася національна зрада й зречення рідної мови. Відцуратися рідної мови означало позбутися закодованих у ній добра, правди, честі, щирості. Зрікшись цих якостей, людина втратила б (фор.) не (зап.) лише (мод.) кровні зв’язки з народом, але й власний моральний корінь. З підручника народознавства. 507. 1. Коли Вкраїну люди покидають, хіба вони не відають, не знають, що за морями відшукати щастя, лишивши рідну вотчину, не вдасться? (М. Луків). 2. То як же нам жити на рідній землі, щоб люди довіку щасливі були, щоб мова народу в повазі була, від роду до роду між нами жила? (Ф. Тишко). 3. Коли б ми здружені були, як мати і слухняні діти, жили б ми вільні, наче вітер, і не було б на нас хули (М. Кондратенко). Хіба  — част., питал., із займ. пиш. окремо. Не  — част., запереч., з дієсл. пиш. окремо. Як  — част., модал., підсилюв., з част. пиш. окремо. Же  — част., модал., видільн., з част. пиш. окремо. Б  — част., формотв., зі сполучн. пиш. окремо.

РІДНА МОВА

502. 1. Хай тішать серце рідний степ, зелена стежка (��. Перебийніс). 2. А як я легко б полетів над рідною землею! (Олександр Олесь). 3. Сонце таке прозоре, що його не помітять навіть (М. Бажан). 4. Хіба не бачите, як небо голубіє? (Олександр Олесь). 5. То не вогнем палає кущ калини, то на вітрах душа моя горить (М. Гурець).

511. 1. Який-бо ти, дідусю, став суворий! (Леся Українка). 2. Якби-то я міг повернути неповторную юність мою! (В. Сосюра). 3. Діду, ви старомодні. А розправте-но плечі. Де ж це видано, діду, так-бо діло не піде! (П. Перебийніс). 4. Якби, якби-то юність знала, а старість мудрая могла! (В. Сосюра). 5. Отак-бо, друже мій великий, усе минуле ожива (А. Малишко). 6. Правда-бо чиста, й добро із красою з’єдналися щільно (Б. Грінченко). 7. Гори! Які ж бо ви високі! (В. Касіян). 512. 1. До торби грамоти додай-бо мішок розуму. 2. Не так-то він діє, як словами сіє. 3. Сиди-но, Тетяно, ще зовсім рано! 4. Улита їде  — колись-то буде. 513. 1. Ну-бо, дощику, полий, вербенятам личка вмий! (О. Пархоменко). 2. Синичка малесенька, наче колібрі, якось-то існує в своєму калібрі (І. Драч). 3. А ти б, метелику, не дуже-то гордився, бо ти недавно сам із гусениці вродився (Л. Боровиковський). 514. 1. Пригадую Мадонну Рафаеля. Мистецтво вічне, вічне бо життя (Д. Павличко). 2. Я не люблю людей двомовних, в людини ж бо  — один язик

737


(В. Сосюра). 3. Дай-бо, вечоре, на вечерю хліба чорного окраєць (М. Нагнибіда). 4. Я ж бо не дуже, а я собі збоку, тільки трішки поп’ю я весняного соку (А. Малишко). 515. 1. Ти не лякайся-бо, що свої ніженьки вмочиш в холодну росу (М. Старицький). 2. Уже ж бо весна, Андрію, ходім джерело копати! (А. Малишко). 3. Дівчино, дівчино, що робити, скажи-но (О. Маковей). 4. Я спитавтаки сусіду про Ганнусю (Т. Шевченко). 5. Галя забулася коротеньким сном до ранку, тут-таки коло віконечка (Марко Вовчок). 521. &Н w еwщо4давaнaо, wне4мовaлaя, ^н w е4мічaнxий , %н w е4від, &н w еwза4барsом, ^н w е5стачzа .

РІДНА МОВА

522. 1. Я до нестями люблю Україну, вишивку гарну, червону калину (Я. Ковальова). 2. Художник має бути невмирущим (В. Сторожук). 3. Мене, як немовлятко, сповиває і тісно в’яже музика сумна (Д. Павличко). 4. Нам був ненависний злодійський лад (М. Тарновський). 5. Неквапом плуганиться вечір (Є. Гуцало). 524. 1. Найкращих літ бажаю другу, не лаю недругів за зло (П. Засенко). 2. Як же недобрим бути, коли небо таке голубе! (В. Свідзинський). 3. Недовго буде та зима, що почалася в квітні (Д. Павличко). 525. 1. Де незгода, там часто шкода. 2. Не велика біда, що минула середа. 3. Нерідко смішний початок завершується слізьми. 4. Вмить нічого не буває, все нелегкої праці чекає. 5. То не щастя, як дощ у жнива вдасться. 526. 1. Будь не упертим, а відвертим. 2. Хата славна не убранням, а частуванням. 3. Міста тримають не стіни, а люди. 4. І тварина любить не тряску, а ласку. 5. Годують не сокира, не вила, не таця, а праця. 527. 1. Не гнів, а ніжність  — наша вічна сила (О. Теліга). 2. Ми на покуті в серці садовим не зло, а добро (Є. Гуцало). 3. Людині для польоту потрібна сила духу, а не пір’я (О. Ільченко). 4. Поезія  — це не дорога, а прірва почуття (Г. Чубач). 5. Не сум, а жаль мене бере великий (П. Куліш). 528. 1. Не збирається бандура помирати, їй ніякі примхи моди не страшні (П. Перебийніс). 2. Я не одинокий, бо зі мною спів (В. Сосюра). 3. Брехня не солодка, а правда гірка (Г. Чубач). 4. Село моє не знамените, та вдача горда у села (П. Перебийніс). 5. Ми не бездольні на отчій землі (В. Гей). 6. У великому світі я дуже маленька. Але без краплини не повна ріка (Г. Чубач). 530. Незакінчену роботу дощі та сніги закінчують. За несказане слово не буває соромно. Необдумане діло взяло й згоріло. 531. 1. Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий. 2. Не висіяне насіння і на той рік не пропаде. 3. Хліб не тільки не молочений, а й на тік не волочений.

738

532. 1. Сніги зійшли, немов навіки, вже сліду не лишивши нам. Земля розплющила повіки, своїм не вірячи очам (Л. Дмитренко). 2. А за березами важніли хмари, не знаючи куди занести дощ (М. Стельмах). 3. І в’януть трави смарагдові, з квіток не зводячи очей (Олександр Олесь).


534. Українська держава зможе по-справжньому утвердитися в світі передовсім духовністю, що не схожа на інші, а тому й цікава. Адже матеріальним достатком Європу нині не здивуєш. Культура  — то єдина неординарна, виняткова сила нашого народу, яка зараз перебуває у стані стислої пружини перед вивільненням. Я стверджую: немає кращого засобу для оздоровлення нації, як її уподібнення красі природи, що витворилась на нашій землі для вічного життя в слові… За Р. Іваничуком.

537. 1. Величі справжній не треба спиратись на плечі нікчем (В. Симоненко). 2. Отам лиш, де Господь тебе посіяв, розквітнуть мусиш, більше аніде (Л. Степовичка). 3. Не зможу ані кроку я по чужій землі  — не виживе душа (Ю. Каплан). 4. Ніщо ніколи не минає марно (Б. Олійник). 5. Ніде не видно було ні живої душі (І. Нечуй-Левицький). 6. Хто хоче жить, ніколи не помре (В. Симоненко). 7. Не хочу я ні вічності, ні слави (Л. Костенко). 538. В техніці моя сестра ні аза не знає. Дідусь ані з місця доки не поснідає. Миколу образили ні за що ні про що.

РІДНА МОВА

535. 1. Запорожжя споконвіку було серцем українським, а воля на Запорожжі ніколи не вмирала, та й давні звичаї ніколи не забувались, і козацькі предковічні пісні не замовкали (П. Куліш). 2. На світі більше, ніж зірок у неба, не кволих душ, а пристрасних, хоробрих (П. Воронько). 3. Моя правда завжди насторожі, не впускає брехню у мій дім (В. Білас). 4. Якого б хліба у житті не їв, смачніша дома спечена хлібина (К. ЛесьєвЛесь). 5. Один згоряє у труді, незнаючи спочину, а другий сили молоді марнує без упину (М. Луків). 6. Життя карає неодмінно за кожен гріх, за хибний крок, поки збагнеш, що не година, а все життя  — один урок (В. Черепков).

544. 1. Ой-ой, біда! Рятуйте мене, люди! (В. Симоненко). 2. Яке б життя було, гей-гей, якби не люди (Ю. Рибчинський). 3. Гай-гай, як же багато води збігло! (С. Скляренко). 4. Сива осене, ти, будь ласка, нагадай мені присмак весни (І. Войтюк). 5. Шапку узяв і почав її м’яти: «Що ж, на добраніч, пора вирушати…» (Л. Костенко). 546. 1. Довбуша й Лук’яна Кобилиці, гей, дзвеніли месницькі шаблі! (Т. Масенко). 2. А здолати нас, ох, непросто! Кров козацька в серцях кипить! (В. Шукайло). 3. Ой, у полі гне тополі вітер та на вольній волі (В. Сосюра). 4. Летімо, друзі, вдалеч навмання. Ану, подайте білого коня! (П. Перебийніс). 5. О слово! Будь мечем моїм (Олександр Олесь). 548. 1. Гай-гай, до травня зачекаймо (М. Бажан). 2. О, як цвітуть покинуті сади! О, як в долині солов’ї дуріють! (Г. Чубач). 3. Ой, не висни, чорна хмаро, над смерекою (В. Сосюра). 4. Вже з уст зірвалися слова: «Гей-гей, чи є хто в лузі, озовися?» (М. Вороний). 5. Гай-гай, та й не вдома, де не сядеш  — не солома (Народна творчість). 6. Ох-го, десь у лісі оддало (П. Тичина). 554. 1. Чується чи сниться голос із дзвіниці: «Бов-ді-бов!» (Д. Білоус). 2. «Бімбам! Бім-бам!»  — несеться всюди (М. Тарновський). 3. Яка висока й горда свічка, що хлюпа полум’ям: хлюп-хлюп… (Є. Гуцало). 4. Ех! І вдарило

739


кляте життя. Тільки струни у серці: «Дзінь… Дзін…» (Д. Фальківський). 5. «Хррумк-хррумк-хррумк»,— прохрумкали кроки. «Крра-а»,— зронила ворона з дерева. «И-ирруп»,— привіталася кватирка і зловила сніжинку. Дорогою біг зимовий ранок, а в його дірявій кишеньці висвистував вітер (Р. Скачко). 555. 1. Спішать бджілки одна по одній. «Бзум-бзум»,— вдаряє кожна вилітаючи з очка у котру-небудь із невидимих струн, перетягнених од неба до землі (В. Поліщук). 2. Тихо всюди, хоч сій мак. Лиш годинник б’є: «Так-так» (О. Маковей). 3. Завірюха мете, завірюха гуде: «Гу-гу-гу! Гугу-гу!». І хатини стоять аж по вікна в снігу (Л. Компанієць). 4. У повітці вжикає рубанок: «Жик-вжик, жик-вжик…» (Ю. Олійник). 5. «Цок-цок, цок-цок!»  — цокав майстер Молоток (А. Качан).

РІДНА МОВА

557. Ходити  — ходиш, допомагати  — допомагаєш, любити  — любиш, боротися  — борешся, колоти  — колеш, змагатися  — змагаєшся, клеїти  — клеїш, милити  — милиш. 558. 1. Тримайся ниви, то хліб матимеш. 2. Шити не навчатимешся  — кравцем не станеш. 3. Згаєш хвилину  — каятимешся годину. 4. Піску в снопи не в’язатимеш, з пір’я фортеці не будуватимеш. 5. Хто не садив дерева, у затінку не лежатиме. 559. 1. У життя дороги стеляться мені (В. Симоненко). 2. Мовчиш, мій друже ясний, і зітхаєш (Леся Українка). 3. Кому на чужині промовиш слово? З ким ти поділиш вірну розмову? (Л. Боровиковський). 4. Маленький гурток подорожніх притих, не почуєш і слова (Леся Українка). 5. І сиплються слова, немов картеч (М. Малахута). 6. Ми весь час стоїмо на грані невідомих шляхів майбутніх (О. Теліга). 560. ^Ж 3 дdучи, &н w а4рядaиdвшиsсь. 562. Приречений ← приректи, знеможений ← знемогти, повержений ← повергнути, уміщений ← умістити. 563. 1. Слова прилітають і стеляться на папері, плачучи, сміючись (Т. Шевченко). 2. Ми повинні дбати про збагачення нашої лексики, не лише заглядаючи у словник, а й прислухаючись до народу (М. Рильський). 3. Усі поспішають, шукаючи щастя (Г. Чубач). 4. Тільки щастям людей я життя, не вагаючись, міряв (М. Сингаївський). 564. 1. Обріс мохом сірий камінь в полі лежачи, зажурились козаченьки вдома сидячи (Л. Боровиковський). 2. Як заржав кінь вороненький, стоячи на мості (Народна творчість). 3. Летячи, втомився сокіл, стерла чайка крила (М. Стельмах). 4. Орючи, він чув того плуга, як чув своє серце (Є. Гуцало). 565. 1. Звіривши на море, ти перестаєш належати собі (Г. Сковорода). 2. І раптом розхвилюєшся в тривозі, відчуєш теплий подих вітерця (Д. Луценко). 3. Піднявши на щоглі вітрило нове, до син��ого моря хмарина пливе (А. Качан). 4. І світилися хмари, здійнявшись наметами (А. Малишко). 740


567. Навіки, трішки, верхи, насторожі, нарешті, опівночі, взнаки, навсидячки, завдовжки, тричі, восени, уранці, увечері. 568. надвоє удосвіта нашвидкуруч навперейми босоніж

Разом

Через дефіс по-християнському пліч-о-пліч всього-на-всього куди-небудь по-козацьки далеко-далеко як-не-як хоч-не-хоч

570. 1. Любімо Україну, українці! Без України в світі ми ніхто (О. Лупій). 2. Гей, ізгадайте, браття-вкраїнці, чим ми на світі бували! (Б. Грінченко). 3. Скажіть, кого з нас Шевченко не хапає за серце? (Панас Мирний). 4. Гей, над дорогою стоїть верба, дзвінкі дощові струни ловить. О, дайте грому, о, дайте зливи! (П. Тичина). 571. Разом поза заради навпроти посеред упродовж

Через дефіс з-під з-понад з-посеред з-проміж

РІДНА МОВА

569. Чітко  — більш чітко, найбільш чітко. Терпляче  — менш терпляче, найменш терпляче. Рішуче  — більш рішуче, найменш рішуче. Погано  — гірше, найгірше. Добре  — краще, якнайкраще.

572. Щоб  — спол., підрядн., мети, складн. 573. 1. Скільки голів, стільки ж умів. 2. До торби грамоти додай-но, мішок розуму. 3. Щастя не шукають, а таки здобувають. 4. І риба співала б, якби голос мала. Ж  — част., модальн., видільн., з прислівн. пиш. окремо. 574. Двадцять перше (числ.) століття (ім.)  — то (спол.) надзвичайно (присл.) бурхливий (прикм.) час (ім.).Нещадиме (прикм.) колесо (ім.) історії (ім.) крутиться (дієсл.) невпинно (присл.). Головне, щоб (спол.) у (прийм.) цій (займ.) круговерті (ім.) людина (ім.) не (част.) втратила (дієсл.) себе (займ.), своїх (займ.) честі (ім.) й (спол.) сумління (ім.), відчуття (ім.) справедливості (імен.). Найдорожчим (прикм.) для (прийм.) кожного (займ.) з (прийм.) нас (займ.) є (дієсл.) любов (ім.) до (прийм.) рідних (ім.), до (прийм.) своєї (займ.) землі (ім.). Загальнолюдські (прикм.) цінності (ім.) завжди (присл.) об’єднували (дієсл.) і (спол.) сім’ї (ім.), і (спол.) нації (ім.), і (спол.) держави (ім.). Усім (займ.) нам (займ.) треба плекати (дієсл.) у (прийм.) серці (ім.) любов (ім.) до (прийм.) села (ім.) або (спол.) міста (ім.), де (спол.) живемо (дієсл.), до (прийм.) людей (ім.), що (спол.) живуть (дієсл.) поруч (присл.) із (прийм.) нами (займ.). Оце (займ.), мабуть, і (спол.) об’єднає (дієсл.) Україну (ім.). За В. Шелестюк.

741


7 ridna