роман ХІ Х століття
це не тільки заперечення зв’язків мистецтва з моральними принципами, як доводив естетизм, а й доказ основної ідеї письменника про розвиток мистецтва за власними законами, які не збігаються із законами життя. Ідеолог Генрі Воттон не робить нічого аморального, власне, естетизм — це не шлях до злочину. Фантастичний поворот сюжету доводить хибність позиції Доріана Ґрея, який естетичними ідеями виправдовує власні злочини. О. Уайльд збагатив світову романну традицію не тільки новими проблемами, а й незвичайними шляхами їхнього вирішення. Парадоксальність мислення письменника поширилася на зображення естетичних проблем та їхнє етичне осмислення. Балансування на межі звичайного й незвичайного, усталеного та зухвалого дало змогу авторові привернути увагу публіки до таких питань, які здавалися давно вирішеними. Окрім інтелектуалізму, роман О. Уайльда виокремлюється нетрадиційною поетикою, що свідчить про появу модернізму — нового художнього напряму, що відрізнявся від реалізму. У романі О. Уайльда порушено межу між дійсним і фантастичним, об’єктивним і суб’єктивним, свідомим і несвідомим. Зміни на портреті відтворюють духовний стан героя, а не його зовнішність. У зображенні автора світ почуттів, вражень, насолод виявляється більш значущим, аніж реальний світ. Нерідко читач втрачає відчуття того, де герой мислить, а де марить, занурюється в химерні мрії. Існування Доріана Ґрея перетворюється на вигадане уявою життя, жахливість якого доводять ганебні вчинки героя. У центрі роману постає особистість. Дослідження її психології становить основну мету автора. О. Уайльд використовує імпресіоністичний стиль, фіксуючи непомітні, на перший погляд, порухи людського серця. У процесі становлення Доріана Ґрея важливе все: не тільки те, що він побачив і почув, а навіть натяки, окремі враження, настрої та асоціації. Героя поступово захоплює стихія власних почуттів, з яких він робить культ. Письменник майстерно відтворює моральну деградацію героя. Урешті-решт, він не може вже дивитися на портрет — свою грішну душу. Ранній модернізм був тісно пов’язаний із романтизмом. У романі О. Уайльда відчувається відгомін романтичних традицій, але в парадоксальній інтерпретації. Герої шукають для себе нові ідеали, протиставлені реальній дійсності. Доріан Ґрей знаходить свій ідеал у насолоді, Безіл — у творенні прекрасного, лорд Генрі — у вільному самовиявленні, Сібіл Вейн — у коханні. Усі вони так чи інакше прагнуть утекти у світ своїх уподобань. Однак якщо в романтичній літературі світ — жахливий, а романтичний ідеал — прекрасний, то в любителя парадоксів О. Уайльда немає певної визначеності. Особистість постає в нього в складному сплетінні протиріч, вирішити які не в змозі навіть саме життя. Роман О. Уайльда насичений різними, іноді суперечливими думками, образами, ідеями, які викликають у кожної людини власні асоціації, роздуми й настрої. Це створює ефекти плину свідомості «як вона є», що, за словами автора, «має полонити всю увагу».
Портрет Доріана Ґрея (1891) Роман (Скорочено) Передмова
122
Митець — творець прекрасного. Ті, що в прекрасному вбачають бридке, — люди зіпсуті, які, однак, не стали через те при вабливі. Це вада. Ті, що в прекрасному здатні побачити прекрасне, — люди культурні. На них є надія. Але обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне — Красу. Немає книжок моральних або неморальних. Є книжки добре написані або погано написані. От і все.