ВИПУСК № 149 (2019) Пам’ятаю дискотеку, навколо п’яних друзів. Мені було років 15. Уже тоді у своєму серці я відчувала порожнечу, і ніякі розваги не могли її заповнити. Я любила танцювати так, що аж пилюка піднімалась, але, коли дивилась на все, що було навколо, мені ставало гидко, здавалось, що ця порожнеча підступала «до горла». Одного разу опівночі я вийшла на вулицю, підняла голову до неба і голосно сказала: «І це все? Хіба більше нічого немає? Невже так і буду жити на цій землі?» Думаєте, що у дітей не виникають такі питання в 15 років? Виникають, а часом навіть раніше і не тільки у дітей. Дивилася в небо, а в серці було безмежне розчарування: «Хіба небо порожнє? Невже там так само порожньо, як на цій землі? Невже все наше життя зводиться лише до того, щоб пити, палити, танцювати, бути «крутими»? А потім піти на роботу і день в день доводити всім, що ти щось можеш… заради грошей». Гроші ніколи не були для мене чимось важливим, ніколи б заради них я не здійснила героїчного вчинку. Думки про безцільність існування почали переслідувати мене, через що почала думати про самогубство, потім про помсту, навіть гострила ніж, бажаючи помститися… Слава Богу, вистачило розуму вчасно зупинитися, бо після чергової дискотеки ішла до річки з думками про суїцид… Глянувши убік, побачила церкву і подумала: «А раптом Бог є, раптом небо не порожнє? Ось помру зараз, а потім вже ніколи і не дізнаюсь про
це». І пішла додому. Довго не могла заснути. З того моменту якось все пішло по-іншому. Я не розуміла, що відбувається, але одного разу мені захотілося піти в ту єдину в нашому місті церкву. Там я прийняла все, що від мене вимагалось, потім сама ходила в недільну школу, сама пішла приймати із свічкою в руках перше причастя… Друзі залишились у минулому, а на душі стало світліше. З часом поїхала в інше місто навчатись на перукаря і там у всіх знайомих запитувала: «Можливо, ви знаєте людей, які вірять в Бога?» Хтось із подруг приніс мені маленьку книжечку під назвою «Хочеш знати
Бога?». Я зателефонувала на номер, який був у цій книжці, і пішла до тих людей, які знають щось про Нього. А вони знали про Бога! Потім прочитала Новий Завіт разів 10 і плакала, плакала… Плакала через те, що зустрілась з Ним, з Христом. Прочитала у Біблії про те, що Ісус – Світло життя, що мої гріхи прощено, що можна просити у Бога і буде дано. Прочитала про смерть і воскресіння Христа, і це стало благою звісткою саме для мене! Розумієте, там, на небі, не порожньо, зовсім не порожньо. Зустріла Тебе, Христос, чи Ти мене зустрів, не знаю, але головне, що ми зустрілись! Можу розповісти,
що трапилося після тієї зустрічі. Порожнеча, яку я відчувала протягом багатьох років, наповнилась життям. Пелена, через яку я дивилась на непривітний світ, спала з очей і я побачила, як гарно навколо! Навіть будинки і природа стали іншими, не похмурими, ніби всі кольори стали яскравішими. Я звільнилась від багатьох страхів, а головне – полюбила людей! До цього я ненавиділа всіх, у кожному бачила зрадника, підлого егоїста. А тепер люблю людей, і це – найбільше свідоцтво в моєму житті: Христос змінив у мені те, що людині самій нереально зробити. Часто я чую: «Дове2 стор.