Світ-інфо, № 169 за 2020 рік

Усім — про все http://svit11.wordpress.com

Найцікавіша газета для кожного з вас Чернігівщина. Україна. Світ

Чернігівська обласна газета

Виходить з лютого 2012 року

№169 20 лютого 2020 року

6 років перемоги (?) Майдану І День пам'яті Небесної Сотні

Перш ніж з’ясувати, наскільки правомірний у заголовку знак запитання, згадаймо про кривавий фініш другого Майдану: вбивство в центрі столиці нашої держави десятків людей. Вперше в нашій новітній історії і важко пошукати прецеденти в новій історії європейській. І це не єдина трагедія, пов'язана з Майданом, що сталася у нас вперше. Є ще дві, про які можна дискутувати, чи це все через Майдан, внаслідок його, чи просто після нього? Перше — в країні війна, шостий рік, єдина в Європі, і кінця війні поки що не видно. Друге — Україна втратила території: Крим і частину Донбасу. Наскільки — цього поки що теж не видно. Без сенсу зараз запитувати учасникам Майдану самим у себе, чи вийшли б вони на нього, якби могли передбачити все це? В історії нема «умовної» форми, було так, як було. Але ми можемо і маємо аналізувати, чому саме так сталося? То ж почнімо по порядку. Точніше, щодо Майдану — спершу з цього кривавого фіналу Революції гідності, як цей протест назвали пізніше.

20 лютого настав апогей жорсткого протистояння режиму регі-

оналів, очолюваного президентом Януковичем, з Майданом, учасниками протестів, повстанцями, вживемо й цей термін. Силовики на Майдані вбили десятки протестуючих. Взагалі-то, перше масове вбивство людей у центрі столиці відбулося за два дні до цього, 18 лютого (перші вбиті були ще в січні). В цей день, 18-го, колони протестуючих пішли із «території свободи», тобто із захопленого повстанцями центру Києва, вгору, в урядовий квартал, по вулиці Інститутській. Прямий вихід до парламенту і Кабміну з сусідньої Європейської площі, по вулиці Грушевського, був з початку протестів заблокований силовиками. А по Інститутській колони дійшли до самої Верховної Ради, яку й планували оточити та поставити вимогу до парламенту ухвалити ряд законів. Рада вже була оточена силовиками. Тут і почалися жорсткі сутички. І тут силовики, в тому числі снайпери з дахів будівель, вперше відкрито застосували зброю, потіснили людей вниз, на Майдан. Далі був найбільш масштабний штурм Майдану силовиками, після попередніх, які повстанці відбили. Була жахлива ніч бою на самому Майдані, посеред якого горів запа-

лений повстанцями бар`єр з шин, як останній кордон, шин, що стали потім одним з символів революції. Був штурм силовиками Будинку профспілок, що всі місяці був штабом повстання. Була пожежа будівлі, під час якої загинули люди. По сьогодні, за всі ці роки, точно не встановлено, скільки ж людей там згоріли живцем. Так само, скільки загинуло після денного відстрілу. І досі не встановлена точна цифра жертв обох кривавих днів. Після нічного штурму супротивники 19 лютого стояли на умовному кордоні влади і повстання — посередині Майдану. Але коли на ранок 20-го силовики раптом почали відступати по Інститутській вгору, в урядовий квартал, а повстанці пішли в наступ, почався найбільш масовий відстріл людей. Вбивства по сьогодні навіть «не обліковані». За даними міністерства охорони здоров`я, у ті два трагічні дні загинули 82 людини, кілька сотень отримали поранення. Але ці цифри явно неповні: за даними місії ООН в Україні загинули 98 людей, в тому числі 84 протестуючі, 13 силовиків і одна людина з випадкових перехожих. На сайті Небесної Сотні лише загиблих протестуючих, яких згодом і назвали цим терміном, значиться 107 чоловік. Після жахливої бійні в центрі столиці, центрі держави, 21 лютого настала тяжка пауза. Йшли гарячкові перемовини влади і повстанців, за активної участі нарешті таки стурбованих європейських держав. Перемовини зайшли в глухий кут. Відтак того ж дня президент Янукович, очевидно, зрозумівши, що владу програно і йдеться вже про власну безпеку і життя, втік з країни в Росію. Разом з ним — вище керівництво держави, в тому числі прем’єр і голова парламенту.

5

Події і коментарі

Так хто ж розкрадав армію?

Всі пам’ятають, як рік тому, в розпал президентської виборчої кампанії, та й дещо раніше, як артпідготовка, в медіа-простір викидався так званий компромат про розкрадання української армії попередніми міністрами оборони. Звісно ж, про це треба було писати, тим паче, при регіоналах і при мовчанці і потуранні опозиції, яка невдовзі допалася до влади, ми докотилися до того, що вищі посади навіть у відомствах, пов’язаних з обороною держави, займали громадяни Росії!

Але чомусь серед цих попередніх міністрів особливо часто фігурував Анатолій Гриценко. Пояснення цього «чомусь» просте: він був досить серйозним конкурентом Порошенка на виборах. Чогось конкретного «копачі» компроматів так і не накопали, хоч придворна Феміда команди Порошенка могла б накопати й «зі стелі». А от тепер випливли вкрай серйозні факти дійсного розграбування української армії, загалом оборонної сфери держави, які вже розслі-

дуються правоохоронними органами. Мова не лише про сумно відомий «свинарчукгейт», корупційний скандал, пов'язаний із високопосадовцем попередньої влади Свинарчуком, водночас давнім бізнес партнером Порошенка. Мова і про дерибан державних, народних коштів на такій потрібній справі, як будівництво житла для військових. Якраз в останні роки попередньої влади. Докладніше — в публікації «Золоті» казарми» на 6 сторінці газети.

Ціна 5 гривень

Триває передплата на нашу газету на 2020 рік

Передплатна ціна найнижча і незмінна:

10 гривень на місяць. Усі поштові відділення й листоноші області ведуть передплату на «Світ-інфо» на будьякий термін і на будь-яку адресу в області. Передплатний індекс «Світ-інфо» — Основні теми газети:

` 865 14

Події в області, Україні і світі. Політика, соціальні проблеми, екологія. Публікації раніше невідомої нам історії України, СРСР. Проза і поезія відомих письменників світу. Культура, мистецтво, спорт. У світі цікавого.

«Світ-інфо» — газета для кожного з вас!

Долучайте нових читачів

Прочитавши нашу газету, покажіть її друзям, знайомим, колегам, запропонуйте також передплатити.

Тільки факти Україна на Мюнхенській безпековій конференції

Президент України 15 лютого виступив від імені держави на щорічний всесвітній безпековій конференції у Мюнхені. Він заявив, що вважає некоректним вживання терміну «війна в Україні», бо треба говорити, що ця війна йде в Європі. Також він виключив можливість того, що Україна вестиме «прямий діалог» із ватажками самопроголошених «республік» на Донбасі. І чітко заявив, що місцеві вибори на поки що окупованій території Донбасу у жовтні цього року можуть бути проведені винятково при дотриманні безпекових і політичних умов і за законами й Конституцією України. Українська сторона пропонує проводити розведення сил і засобів на Донбасі по секторах, але лише в тому разі, коли в цих зонах розведення не буде жодних збройних формувань. У промові президент повідомив, що українська влада веде переговори про повернення ще 200 ув'язнених Росією українців. Президент Володимир Зеленський у Мюнхені також зустрівся з делегацією Конгресу США, де висловив сподівання на збільшення обсягів і розширення напрямів військової та безпекової допомоги Україні від США.

Польща — за розширення Нормандського формату

Польща виступає за залучення до переговорів щодо завершення російської агресії в Україні Євросоюз та США. Про це під час Українського ланчу в рамках Мюнхенської безпекової конференції заявив глава Міністерства закордонних справ Польщі Яцек Чапутович. Як відомо, в цьому форматі з самого початку війни на Донбасі у 2014 році ведуть переговори Україна, Німеччина, Франція та Росія. Чапутович повідомив, що Польща намагається залучати до обговорення питання України якомога більше міжнародних гравців, зокрема ЄС, США, можливо Велику Британію.

2

Бліц-інформ Промисловість області у 2019 році

Підприємства області за рік реалізували промислової продукції (товарів, послуг) на 34 млрд 122 млн.грн. 70% припадає на продукцію переробної промисловості, 19% – підприємств із постачання електроенергії, газу, пари, 10% – добувної промисловості, 1% – водопостачання, каналізації та поводження з відходами. У структурі реалізації переробної промисловості 41% займають харчові продукти, напої та тютюнові вироби, 9% – вироби із деревини, паперу та поліграфічна діяльність, 7% – машинобудування, крім ремонту і монтажу машин і устаткування.

Еко-ферма планує випуск овечого масла

У ТОВ «Еко-ферма «Диво» з села Сираї Козелецького району виробляють натуральну молочну продукцію без хімії: м’який сир, масло, ряжанка, молоко, йогурти, сметана, кефір, десерти. Для виробництва йогуртів у господарстві вирощують полуницю, інші ягоди купують переважно у невеликих господарств, які не використовують хімію. Терміни зберігання продукції ТОВ «Еко-ферма «Диво» обмежені, бо все натуральне: молоко можна зберігати не більше 5-ти днів, сметану, йогурти, кефіри — до тижня. До якості сировини на підприємстві ставляться дуже ретельно. Купують лише молоко екстракласу по 12 гривень за літр. У перспективі хочуть завести власне молочне стадо і облаштувати доїльну залу. На підприємстві встановлене сучасне обладнання. У сироварні — напівавтоматична лінія, нагрівом та охолодженням керують за допомогою комп’ютера. У найближчих планах підприємства — випуск ще й овечого масла. Воно білого кольору, жирність складає 86-88%. Молоко вівці є дуже корисним, добре засвоюється. Виробництво овечого масла в Україні ще мало освоєне. Вівці на підприємстві в Сираях вже є.

Аптека-музей: ліки й історія фармацевтики

«Здоров’я людям!», — саме під таким гаслом вже більше року працює колектив оновленої аптеки-музею № 25 в м. Чернігів, що належить ТОВ «Ліки України». Ця аптека з моменту створення в 1949 році набула неабиякої популярності серед населення. По-перше — унікальне розташування поряд з головною площею міста, по-друге — кваліфікований персонал і якісне обслуговування, по-третє — наявність практично всіх необхідних медичних препаратів та можливість замовити ліки на сайті https://tabletki.ua/, а також лікарські засоби, які виготовляються в аптеці № 206, а потім люди отримують ліки тут. І звісно ж те, що разом зі звичайною аптекою в одному приміщенні розташовані музейні експонати з усіх куточків області. Тут проводять екскурсії для всіх бажаючих у світ фармацевтики. В музейній експозиції — справжній аптечний посуд, рецепти, література та приладдя давніх часів, антикварні аптекарські шафи. Всім цікаво дізнатися, як колись створювались та зберігались різні порошки, мікстури, каплі та настоянки. Але особлива увага в аптеці №25, як і в інших аптеках ТОВ «Ліки України», приділяється саме обслуговуванню населення. Також в аптеці можна отримати консультацію фахівця-ендокринолога. Прес-служба ТОВ «Ліки України»

Долучайтеся до благодійного фонду «Захистимо Україну!»

Просимо надати допомогу пальним або коштами на підтримку діяльності Чернігівського благодійного фонду «Захистимо Україну!», який, у свою чергу, допомагає українській армії, родинам воїнів АТО. Кошти можна перераховувати за такими реквізитами: на картку «Приватбанку» на ім'я Ясенчука Олександра: 5168 7456 0409 2962.

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Чернігівці на економічному форумі «Україна – Європа» 4 – 5 лютого делегація органів місцевого самоврядування Чернігівщини взяла участь у роботі ХІІІ Економічного форуму «Україна – Європа», який проводив Інститут східноєвропейських досліджень спільно з Підкарпатським воєводством у Жешуві (Польща). Вперше в її складі перебували представники відразу п`яти ОТГ області: Батуринської, Менської, Плисківської, Сосницької, Сновської. Це стало можливим завдяки їх ініціативі, а також співпраці з Асоціацією гмін басейну річки Віслока (голова – Анжей Чарнецький), войтами та бурмістрами гмін, що до неї належать. Адже участь у візиті взяли територіальні громади, які або вже уклали договори про співпрацю, або проводили з польськими колегами спільні акції. Під час роботу Форуму чернігівці зустрілися та поспілкували-

ся на предмет розвитку відносин із маршалком Підкарпатського воєводства Владиславом Ортилем, віце-маршалком Евою Драуш. Польських посадовців цікавили просування реформи місцевого самоврядування на Чернігівщині та можливі напрями взаємодії. Представники Чернігівщини також зустрілися з багатьма

українськими та закордонними фахівцями: Яцеком Ключковські (координатор форуму з питань України), Анджеєм Дец (голова ради міста Жешув), Малгожатою Гошевською (депутатка польського Сейму), Анатолієм Ткачуком (керівник Інституту громадянського суспільства). Робота Форуму складала-

ся з низки панельних дискусій, серед яких: «Інвестиційний клімат в Україні: нові можливості чи старі проблеми?», «Інновації в центральній Європі – можливості кооперації», «Як боротися з корупцією?», «Міжнародна економічна кооперація: від торгівлі до інвестицій», «Інвестиції до регіону – ключ до національного розвитку», «Освіта майбутнього», «Роль регіонів та міст у побудові спільних взаємин», «Енергетична безпека: ринки, політика, технології», «Українське сільське господарство – шанс для Європи?», «Незавершена реформа. Дебати про українське місцеве самоврядування». Також чернігівці узгодили наступну діяльність зі своїми партнерами – польськими гмінами. Організаційне сприяння візиту надав Чернігівський регіональний центр підвищення кваліфікації.

Спортивна панорама

«Десна»: старт великого футболу 2020 року Отже, післязавтра, в суботу, стартує великий футбол 2020-го. Хоча, власне, це продовження сезону 2019—2020 років, адже в Україні, як і в більшості країн Європи, головний турнір — чемпіонат розігрується за формулою «осінь — весна». До зимової перерви у прем`єр-лізі, де другий чемпіонат поспіль виступає чернігівська «Десна», було зіграно 18 турів: перше коло і 7 турів другого. В найближчі тижні пройде ще 4 тури. Але це лише перший етап нашого ускладненого останні роки чемпіонату, де всього 12 клубів, натомість існує два етапи. Уже наступний чемпіонат гратимуть 14 команд, а там збільшиться і до нормального турніру 16-ти і просто у два кола. Поки що ж за підсумками першого етапу команди на другий етап поділяться на дві шістки. Перша розіграє медалі і путівки у єврокубки, в другій боротимуться за вживання в еліті. «Десна», на відміну від дебютного чемпіонату, достроково забезпечила вихід у першу шістку. Зараз займає 4 місце в турнірі. Але не можна розслаблятися на ці 4 тури, адже всі очки, набрані на першому етапі, переходять командам у другий етап. У шістки, де вони знову зіграють турнір у два кола, тобто буде ще 10 турів. Отже, в суботу 22-го грають «Маріуполь» — «Зоря», «Динамо» — «Ворскла». У неділю: «Олександрія» — «Колос», «Карпати» — «Дніпро», «Олімпік» — «Львів». Ну і головний для нас недільним матч 23 лютого: «Шахтар» — «Десна». Початок о 17.00, так що дивимося трансляцію. Старт одразу з діючим чемпіоном України, впевненим лідером турніру. Втім, у першому колі в Чернігові наші дали бій грізному супернику, і гості ледве вирвали перемогу, й то мінімально 1: 0. Нагадаємо турнірну таблицю чемпіонату після 18-ти турів (різниця забитих і пропущених м’ячів, набрано очок).

«Шахтар» «Динамо»

50-9 36-12

50 36

«Зоря» «Десна» «Олександрія» «Маріуполь» «Колос» «Дніпро-1» «Олімпік» «Львів» «Ворскла» «Карпати»

34-16 29-13 23-17 17-26 18-31 18-28 16-32 14-32 12-33 15-33

34 33 33 22 20 18 18 15 14 11

А ось календар останніх трьох турів першого етапу. В суботу 29 лютого «Десна» вдома приймає «Маріуполь». Початок матчу на стадіоні ім. Гагаріна о 14.00. І це у команди перший домашній матч року. А два заключні тури пройдуть «прискорено». Уже в середу 4 березня, о 17.00, «Десна» грає в гостях з «Олімпіком». І буквально за 3 дні, в суботу 7 березня, принциповий матч вдома із «Зорею», о 14. 00. Крім того, «Десна» вже пробилася у чвертьфінал Кубка України. Він запланований на 11 березня, суперники зіграють по одному матчу. «Десна» приймає в Чернігові полтавську «Ворсклу», яку вже двічі перемогла в чемпіонаті. Є можливості вперше в історії поборотися й за Кубок. Завдання серйозні. То ж чернігівці підсилюють свій склад. У зимове міжсезоння втрат небагато, особливо серед гравців основного складу. У клуб Угорщини перейшов Артем Фаворов, і це перший закордонний трансфер деснянців. Перейшов у «Колос» Андрій Богданов. А підсилення значне. Талановиті футболісти охоче виявляють бажання грати в «Десні» і поборотися за медалі і єврокубки. З луганської «Зорі» повернувся добре відомий чернігівцям півзахисник Леван Арвеладзе, котрий вже грав у нас. Також із «Зорі» прийшов форвард Пилип Будківський, котрий грав і за збірну України. З «Шахтаря» перейшов півзахисник Андрій Тотовицький, з «Карпат» півзахисник Олексій Гоцуляк, котрий, попри свої лише 22 роки, вже зігрів за львів’ян аж 100 матчів. І у «Десни» з'явився перший легіонер, бо досі клуб був єдиним у чемпіонаті, що грав без них. Контракт підписав з клубом 27-річний захисник збірної Естонії Йонас Тамм, котрий зіграв 31 матч за національну збірну. Він грав у ряді європейських клубів, а до нас перейшов з норвезького «Ліллестрема». Усі новачки вже приєдналися до «Десни», яка провела два тренувальні збори у Туреччині, загравши на кожному по кілька матчів із зарубіжними клубами. Результати їх не так важливі, втім, деснянці більшість матчів виграли. Головний тренер Олександр Рябоконь випробовував новачків, щоб вони органічно влилися в нашу команду, кістяк якої зберігається вже кілька сезонів.

Дві перемоги «Буревісника» Нечасто ними радує волейбольний клуб Чернігівського педуніверситету, адже виступає в еліті українського волейболу — чемпіонаті Суперліги. Після 11 туру команда на 6 місці в турнірній таблиці, після перемоги в турі вдома над «Новатором» з Хмельницька. Обидва матчі, минулої п`ятниці і другого дня в суботу, чернігівці виграли з сухим рахунком 3:0. Граючий тренер і капітан команди Володимир Борисенко так це прокоментував: «Хлопці зіграли добре, установку на гру виконали, не розслабилися. Готуємось до наступного туру і до фіналу Кубку України.» Наступний тур чернігівці грають на виїзді із львівською командою «Барком-Кажани» 21-го та 22-го лютого. А 29-го лютого та 1-го березня «Буревісник» змагатиметься за Кубок України у «Фіналі чотирьох».

Ігор Рептюх виборов п’яту нагороду 8 лютого в німецькому Фінстерау завершився третій етап кубку світу з лижних перегонів та біатлону. В складі Національної паралімпійської збірної України із зимових видів спорту, спортсменів з ураженням опорно-рухового аппарату, чернігівець Ігор Рептюх виборов п’яту нагороду змагань — бронзу у лижних гонках на 15 кілометрів. Ігор — чемпіон зимових Паралімпійських ігор 2018 у Пхьончхані, Південна Корея з лижних перегонів. Також став срібним та бронзовим призером цієї Паралімпіади з біатлону.

Кубок Полісся: спортсмени 12-ти областей України та Республіки Білорусь 7 і 8 лютого у Чернігові пройшов цей міжнародний турнір з тхеквондо. До фізкультурно-оздоровчого комплексу технологічного університету завітало понад 250 спортсменів. Тхеквондо, корейське бойове мистецтво, з 2000 року є олімпійським видом спорту. У Чернігові воно стає все популярнішим, його викладають 8 тренерів, у кожного з них по 100-150 учнів.

Чергова книга «Спортивне сузір’я Чернігівщини» У обласній бібліотеці ім. В. Короленка відомий чернігівський журналіст, член Асоціації спортивних журналістів України Віктор Береговий представив п'ятий випуск своєї книги «Спортивне сузір'я Чернігівщини». Автор зазначив, що створення цієї серії почалося 2014 року. У випусках — публікації про 75 спортсменів. На заході виступили і герої нової книги. Зокрема, легендарний штангіст Валерій Іванович Куц, який 28 разів ставав чемпіоном України, неодноразово чемпіоном Європи і світу, був учасником кількох Олімпійських ігор, має 97 медалей. Багато років працює тренером з важкої атлетики. Нині займається дуже благородною справою, тренує дітей з обмеженими можливостями.

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Світ Чернігівщини

Літературно-мистецька панорама

В бібліотеці ім. Коцюбинського — вечір поезії у День закоханих

Почали шевченківські дні Обласний художній музей імені Григорія Галагана 6 лютого відкриттям виставки з музейної колекції «Шевченкіана художнього музею» почав заходи до шевченківських днів. На виставці понад 70 творів живопису, графіки та декоративно-ужиткового мистецтва з колекції музею, зокрема роботи В. Лопати, М. Мікешина, М. Попова, М. Дерегуса, В. Касіяна, А. Шкурка, В. Ємця, О. Какала. Роботи переважно висвітлюють сюжети з творчості Тараса Шевченка,також це його портрети. Є в експозиції і роботи самого Шевченка.

Обласний філармонійний центр

На запрошення Безкоштовних курсів української мови, які тепер діють при Чернігівській міській центральній бібліотеці ім. Коцюбинського, 14 лютого тут провели вечір ліричної поезії гості з Києва — поети Сергій Пантюк і Тетяна Шептицька. Вони читали свої твори про кохання і закоханих.

«Слово, обірване в Биківні» Наступного дня, в суботу 15 лютого, тут же, в бібліотеці, теж у рамках роботи Безкоштовних курсів української мови, Тетяна Шептицька прочитала лекцію «Слово, обірване в Биківні», про репресії комуністичного режиму у 1935—1941 роках проти українських письменників. Адже пані Тетяна не лише поетеса, а й науковець: кандидатка філологічних наук, заступник генерального директора з наукової роботи Національного історикомеморіального заповідника «Биківнянські могили». А саме в Биківні, на околиці Києва, у ті роки Великого терору було розстріляно багато українських митців, письменників.

«Алея майстрів Чернігова» П’ята виставка мистецьких робіт учасників цього громадського об`єднання відкрилася 14 лютого у літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського. Тут барвиста вишивка, живопис, кераміка, точковий розпис, традиційні народні та інтер’єрні ляльки, прикраси, чарівні предмети декору та стильні аксесуари.

Балет і симфонія. «Пульчинелла» — один з найбільш яскравих творів Ігоря Стравінського. Написаний як балет зі співом, він є творчим переосмисленням композитором музики XVIII сторіччя. Симфонія № 4 Петра Чайковського вважається справжньою психологічною драмою. Два такі різні твори 8 лютого поєднались на сцені центру у програмі симфонічного оркестру «Філармонія», яким цього вечора диригував Дайске Нагаміне — японський диригент, лауреат міжнародних конкурсів. Вокальні партії у «Пульчинеллі» виконали відомі вітчизняні співаки, заслужені артисти України Олена Нагорна, Сергій Бортник, Ігор Воронка. Інструментальні сольні партії у цьому творі прозвучали у виконанні артистів оркестру Михайла Скидана, Ольги Стовбур, Миколи Величка, Олени Арзуманян, В’ячеслава Удовиченка.

Програма «П’яццолла і танго». 9 лютого на сцені центру виступили добре знайомі чернігівцям солісти Національної філармонії України - народний артист України, композитор і диригент В’ячеслав Самофалов (баян) та лауреатка міжнародного конкурсу Марія Віхляєва (фортепіано). Творчий дует представив чернігівцям програму «П’яццолла і танго» (в аранжуванні В. Самофалова). Ім’я аргентинського композитора Астора П’яццолли не просто так винесене в назву концерту. Адже, попри виконання творів інших композиторів, саме музиці П’яццолли було присвячено більшу частину концерту. Ще за життя композитора його було визнано класиком, він написав понад триста танго та музику для півсотні кінострічок. В концерті прозвучали легендарні твори П’яццолли «Adios Nonino», «Novitango», «Violentango», «Libertango». Крім того, прозвучали «El Choclo» Анхеля Вільйольдо, «To ostatnia niedziela» Єжи Петерсбурського, «La Cumparsita» Герардо Родрігеса, «Por una cabeza» Карлоса Гарделя.

«Шалений радіоефір» про кохання. 13 лютого, до Дня закоханих, глядачі вперше побачили мюзикл «Шалений радіоефір», у постановці Дмитра Обєднікова. Усі хіти в одній програмі у шаленому темпі, море гумору...

Звітують фотохудожники В читальній залі обласної бібліотеки ім. В. Короленка відкрита звітна виставка обласної організації Національної Спілки фотохудожників України. Представлено 45 світлин 16-ти членів та кандидатів у члени НСФХУ: портрети, сюжетні фото, пейзажі. Голова організації Інна Буглак розповіла про досягнення фотохудожників за минулий рік. Вони організували кілька власних виставок, виступили співорганізаторами міжнародних виставок. Є численні творчі здобутки: дипломи міжнародного фотоконкурсу «4383 дня дитинства» (Мінськ) отримали Роман Віленський, Юрій Хромушин, Сергій Тарабара; диплом міжнародного фотоконкурсу газети «День» (Київ) – Роман Віленський; диплом міжнародної виставки «Світ очима жінок» (Ізраїль) та диплом Всеукраїнської художньої фотовиставки «Погляд» (Кропивницький) – Інна Буглак. Виставка діє до 22 березня.

У постановці взяли участь заслужений артист України Сергій Сулімовський, артисти центру Дмитро Обєдніков, Ольга Печко, Інна Василенко, Максим Пузан, Марина Маккей, Марина Коваленко, Марина Юрченко, Анна та Дар’я Михневич, Олександр Лузан, Яна Корольова, Іванна Коцур-Подольська, Катерина Іващенко, Світлана Києвицька, Лариса Войникова, Тетяна Олійник, Віктор Войников, Оксана Османова, шоу-балет «Екватор». Романтичну атмосферу у студії створювали інструменталісти: Олександр Воробйов — клавішні, Володимир Балаба — труба, В’ячеслав Кусливий — гітара. Прес-центр обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм

У чернігівців з інвалідністю тепер є спецтранспорт Підопічні і партнери чернігівського міського об’єднання інвалідів «Шанс» нарешті дочекалися. Мікроавтобус європейського виробництва з підйомником у Чернігові. Спеціальний транспорт був дуже потрібен. Молоді люди з інвалідністю активно беруть

участь у фестивалях, що проводяться у місті, займаються творчістю. Їм вкрай важко дістатися до будь-якої точки в місті. Адже міські маршрутки здебільшого не призначені для візочників. Такий транспорт дуже допоможе людям з інвалідністю, каже керівниця організації

«Шанс» Світлана Федорова (на фото). Три роки тому почали збір коштів на придбання автомобіля. До соціальної акції «Творчість дарує шанс» приєдналося багато небайдужих чернігівців. За кілька днів всім миром назбирали понад 50 тисяч гривень, але грошей було недостатньо, і активісти «Шансу» звернулися через соціальні мережі до всіх небайдужих українців. На заклик відгукнулися представники україно-німецької спілки «Файна Україна». Протягом року благодійники збирали гроші і в Німеччині. І ось нарешті автомобіль тут. Вадим Теремов, благодійник: «Складнощі були з оформленням документів, пошуком саме такого класу авто». Валентина Ладирда понад

20 років в організації.Її чоловік Олександр теж. Тут їм допомагають і розраджують. Подружжя говорить, як потрібен такий автомобіль. Цей автомобіль — результат 3 етапу соціальної акції, каже директорка Чернігівського навчально-реабілітаційного центру №2 Регіна Гусак. Адже таких спеціалізованих машин, які є в територіальних центрах і громадських організаціях, що опікуються людьми з інвалідністю, у місті замало. Регіна Гусак: «У нашому навчальному закладі навчається 206 учнів, 68 з яких не можуть самостійно пересуватися без такого автомобіля. Ми сподіваємося, що наш навчальний заклад теж буде мати змогу користуватися такими транспортними послугами.»

3

Бліц-інформ Допомога від доброчинців

Скрутні часи вимагають рішучих дій. Тож від Культурно-мистецького центру «Інтермеццо» передав для Першого добровольчого медичного шпиталю ім. М. Пирогова велику сумку, вщерть наповнену медичним приладдям та ліками. Дякую Сестринству св. кн. Ольги при парафії св. Андрія у Вашингтоні, США, Менській спілці учасників АТО, знаному історику Тамарі Павлівні Демченко, іншим небайдужим чернігівцям. Олександр ЯСЕНЧУК.

Від Кіптів до Шанхаю — 9493 кілометри

Біля села Кіпті Козелецького району на міжнародній трасі в бік Москви новий вказівник відстаней: Глухів — 207 кілометрів (райцентр на Сумщині), Нур-Султан — 3445 км (столиця Казахстану), Шанхай — 9493 км (одне з найбільших міст Китаю, населення близько 24 мільйонів). А по київській трасі в бік Чернігова написи: Чернігів — 50, Гомель —165, Гельсінкі — 1535 (столиця Фінляндії).. Траси обслуговує Служба автомобільних доріг у Чернігівській області. Знаки встановили у грудні 2019 року. Мета — інформація про рух по міжнародних транспортних коридорах, підвищення інвестиційної привабливості області.

За останні роки соціальний захист чорнобильців різко скорочено

Проблеми соціального захисту учасників ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції обговорили делегати звітно-виборчої конференції обласної організації «Союз Чорнобиль України» (голова — Анатолій Лігун). Сергій Романченко ліквідатор І категорії на ЧАЕС, евакуйований з міста Прип’ять, найгострішою проблемою називає фінансування медичних закладів для постраждалих: «Ліквідатори, які лягають в лікарню, купують ліки за свої кошти». Обурює чоловіка і ситуація з путівками на оздоровлення. «В цьому році фінансування нам урізали. І люди, які потребують оздоровлення, не отримають нічого». Володимир Яценко, віце-президент організації «Союз Чорнобиль України»: «У 2013 році на захист чорнобильців було спрямовано 2,6 мільярда гривень, в 2019 році – 1,9 мільярда. Були скорочені витрати на соціальний захист чорнобильців більше ніж на 20%. За останні 6 років витрати на соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, скоротилися як мінімум у три рази».

Придбано житло для дитячого будинку сімейного типу

В області створено ще один дитячий будинок сімейного типу. У Чернігові, де і придбали для цього торік двоповерхове помешкання за рахунок державної субвенції — більше 4,6 мільйона гривень. До нового будинку переїде родина Андрія та Оксани Тимофеєвих. Подружжя виховує чотирьох власних дітей, одну прийомну дитину та ще п’ятьох, позбавлених батьківського піклування. Чернігівська область упродовж останніх трьох років з державного бюджету отримала понад 47,7 мільйона гривень на придбання житла для розвитку сімейних форм виховання, а також забезпечення житлом дітей-сиріт та осіб з їх числа. За ці роки в області створені п’ять дитячих будинків сімейного типу, три — у Чернігові, по одному — у Новгороді-Сіверському та селі Рудка Чернігівського району. У нові родини влаштовано 36 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Всього ж на Чернігівщині діють 28 дитячих будинків сімейного типу. Поступово збільшується і кількість прийомних сімей. Нині їх в області 198. Дитячий будинок сімейного типу створюється за бажанням подружжя або окремої особи, котра не перебуває у шлюбі. У таку родину беруть на виховання та спільне проживання не менше 5 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у дитбудинку не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних. Охочі створити дитячий будинок сімейного типу можуть звернутися до служби у справах дітей або центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у своєму районі чи об’єднаній громаді. Контакти Служби у справах дітей Чернігівської ОДА: просп. Миру, 19, тел. 651-764, Чернігівського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: вул. Шевченка, 21, тел. 775-078.

4 Бліц-інформ СБУ затримала головного інспектора митниці на систематичному вимаганні хабарів Співробітники Служби безпеки України викрили на систематичному отриманні хабарів посадовця посту «Нові Яриловичі» Північної митниці ДМС України. Оперативники спецслужби встановили, що головний державний інспектор налагодив систематичне вимагання неправомірної вигоди з громадян за безперешкодне митне оформлення транспортних засобів у режимі так званого «тимчасового ввезення». Правоохоронці затримали інспектора на робочому місці під час чергового отримання хабара у розмірі шість тисяч гривень. Раніше співробітники СБУ задокументували одержання митником ще чотирьох тисяч гривень неправомірної вигоди. Під час обшуків за місцем проживання фігуранта справи виявлено понад 10 тисяч доларів США та більш ніж 60 тисяч гривень. У межах кримінального провадження, розпочатого за ч. 3 ст.

368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) Кримінального кодексу України, тривають слідчі дії для встановлення інших посадових осіб митниці, можливо причетних до протиправної діяльності. Операція з викриття зловмисника проводилася під процесуальним керівництвом прокуратури. Прес-центр Служби безпеки України.

Засторога любителям виписувати самим собі премії За процесуального керівництва прокурорів Ніжинської місцевої прокуратури колишньому голові однієї із сільських рад Ніжинського району повідомлено про підозру у заволодінні бюджетними коштами (ч. 2 ст. 191 КК України) та службовому підробленні (ч. 1 ст. 366 КК України). Досудовим розслідуванням встановлено, що підозрювана видала завідомо неправдивий документ – рішення сесії сільської ради про преміювання сільського голови, тобто себе, у розмірі 50% посадового окладу кожного місяця упродовж терміну здійснення повноважень. При цьому на сесії таке питання взагалі не розглядалося. Таким чином, на підставі підробленого рішення сільський голова одержала незаконно нараховані в якості премії кошти.

Школи Чернігова два тижні на карантині через грип Спершу навчання в усіх школах міста було припинено з понеділка 10 лютого, а на минулому тижні карантин продовжено і до кінця цього тижня, тобто включно по 21 лютого. Це зроблено, щоб попередити подальше поширення гострих респіраторних хвороб, насамперед грипу. Чи відновиться навчання з наступного тижня, залежатиме від епідемічної ситуації в місті, зокрема, серед учнів шкіл.

Світ Чернігівщини

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Берегти багатющу історію краю Мешканці села Слабин долучилися до проєкту «Центр поліської автентики», який започаткувала Чернігівська центральна міська бібліотека ім. М. Коцюбинського У грудні 2019 року в бібліотеці організували постійно діючу виставку українського народного вбрання та предметів побуту Чернігівського Полісся. Також співробітники бібліотеки відтворили інтер’єр традиційної української хати. І тепер в цих декораціях проходять театральні дійства – реконструкція народних обрядів у традиційних костюмах та автентичних декораціях. Перші «апробації» відбулися 12 грудня («Андріївські вечорниці») та 13 січня («Щедрий вечір, добрий вечір»). Співробітники сподіваються, що при бібліотеці вдасться відкрити «Центр поліської автентики», який займатиметься дослідженням, популяризацією традиційної культури Чернігівщини. «Ми мріємо про створення такого Центру. Він міг би не лише

Експозиція традиційного вбрання Чернігівщини в бібліотеці

стати привабливим туристичним об’єктом, але й допомогти зберегти унікальні зразки традиційної матеріальної та духовної культури Чернігівщини. Бо носії цієї культури, люди старшого покоління, вже відходять у вічність. Тому треба встигнути записати те, що ще збереглося. Ідею створення Центру із захватом сприйняли пересічні черні-

Андріївські вечорниці в бібліотеці

гівці. Наприклад, одна з наших читачок уже подарувала прядку та старовинну вишиванку й сарафан, – розповідає директор Чернігівської міської Центральної бібліотечної системи Людмила Зіневич (на фото). – Ми раді, що до збору зразків місцевого фольклору долучилися й представники Слабинської територіальної громади». Ініціативні представники Слабинської об'єднаної територіальної громади, небайдужі до минуло-

Старожили села Слабин Ольга Шедловська та Ольга Остроух

го рідного села, зацікавилися ідеєю бібліотекарів і активно долучилися до збору зразків фольклору. Вони поспілкувалися із найстарішими мешканцями села і зробили відеозаписи народних пісень (побутових, обрядових тощо), зібрали інформацію про обряди, зразки місцевих діалектів. Записали народні пісні та легенди від старожилок села Ольги Горбик, Ольги Остроух, Ольги Шедловської, Любові Жевнярової. Ольги Малецької та інших. «Для нас надзвичайно важлива така ініціатива від місцевих громад, – говорить Людмила Зіневич. – Спільними зусиллями робимо важливу справу збереження унікальної культури Чернігівського Полісся». У перспективі співробітники бібліотеки мріють про створення інтернет-бази, де були б представлені відео- та аудіо записи пісень та інших зразків духовної культури, а також фотокаталогу предметів побуту та елементів народного костюму Чернігівського Полісся. Ніна БУРЕНОК (с. Слабин) Олена ТЕРЕЩЕНКО (Чернігівська міська ЦБС) Фото Ніни Буренок та Олени Куннової

Прилуцька міська центральна бібліотека імені Любові Забашти

Підсумки літературно-мистецької премії імені Любові Забашти «Квіт папороті» 2019 року. За перемогу змагались митці рідного краю, як відомі майстри пензля, так і початківці. Дипломантом третього ступеня стала Катерина Нестеренко, вихованка Центру творчості дітей та юнацтва, студії мистецтва «Палітра» (керівник Л. Сидоренко). Дипломант другого ступеня — арт-студія Олени Чайки. Дипломант першого ступеня — творча майстерня «Чарівниця» ЦТДЮ (кер. І. Тимченко). Переможцем і лауреатом премії визнаний прилуцький художник Степан Вербещук. Лілія Черненко-Бондаревич дарує свої книжки. Бібліотека запрошує до читання нових книг улюбленої письменниці багатьох прилучан Лілії Черненко-Бондаревич, які вона днями щедро подарувала книгозбірні.

Археологічні знахідки Чернігова

Успішно діє цільова Програма археологічних досліджень в Чернігівській області на 2013-2020 роки, затверджена рішенням сесії обласної ради 29 березня 2013 року.

12 лютого у приміщенні Борисоглібського собору Національного заповідника «Чернігів стародавній» відкрилася виставка археологічних знахідок 2019 року. Роботи проведено за кошти обласного бюджету за згаданою програмою. На стендах виставки світлини з проведення розкопок у центральній частині Чернігова, а у вітринах – віднайдені артефакти. Роботи проводились у 2018-2019 роках на території стародавнього Дитинця, Окольного міста та Передгороддя. Були виявлені та досліджені залишки стародавньої забудови Чернігова Х-ХІІІ ст. та XVII-XVIII ст.: житлові, господарчі та оборонні споруди, виробничі комплекси, сліди вулиць та садибної забудови. Зібраний матеріал свідчить про матеріальну культуру наших предків, їх побут, майстерність у виготовленні речей, вподобання в одязі та прикрасах. Розкопки проводились археологічною експедицією Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Шевченка та Лівобережною археологічною експедицією Інституту археології Національної академії наук України спільно із заповідником «Чернігів стародавній»

«Янгол на порозі», «За годину до раю», «Єва в пошуках Адама», «Фрески» - це книги нашої прилучанки, членкині Національних Спілок письменників України та Білорусії, лауреатки багатьох престижних міжнародних та всеукраїнських літе-

Лілія Черненко-Бондаревич і Людмила Зубко

ратурних премій, які поповнили творчий доробок авторки у 2019 році. Рік для неї був ювілейним не тільки в біографії, а й на творчій ниві - 20 років, як побачила світ перша її книга «Зона грає блюз». На сторінках книг письменниці поселилось стільки цікавих думок і роздумів! Ось деякі. «Хочеться вірити, що весь світ у руках чоловіка, а чоловік – у руках жінки.» «У кожної Єви є своє яблуко про запас…» «Працювати зі словом – один із найшляхетніших послухів на землі, даних Всевишнім.» «Старість – планета печалі. Хоч, мабуть, не завжди.» «Діти – ангели в домі. Вони не навчились відкладати радощі на потім. У цьому їх чарівне і чаруюче існування.» Людмила ЗУБКО, директорка бібліотеки

У Мені виявили надмогильні плити кінця 19-го століття Дворянське поховання Якова Москальського та Меланії Сахновської знайшли працівники підприємства «Менакомунпослуга». Вони розчищали Чугуївський цвинтар і в чагарниках наштовхнулися на мармурові плити кінця 19-го століття. Говорить директор Менського краєзнавчого музею Віталій Крутий: «Це дворянин Яків Петрович Москальський, про нього мало що відомо. Він працював спочатку вчителем у Азейбаржані, у місті Шемаханськ, інспектором народних училищ. Зазвичай таких людей за заповітом ховали на своїй батьківщині, на своєму родовому кладовищі». Про Меланію Сахновську, каже Віталій Крутий, відомо ще менше. «Згадується тільки в малоросійськокому родословнику Мовзалевського. Говориться, що така Меланія Іванівна Сахновська у 1846 році існувала, але оскільки немає більше даних, ми робимо припущення, що вона так і залишилась, не вийшла заміж і рід на ній завершився». Віталій Крутий каже, нині вирішують, що робити зі знахідками. «Зовсім недавно була встановлена плита Якова Омелюти, який був похований біля менських церков. І можливо, на тому місці, варто перепоховати і зробити цвинтар для осіб, які були дворянського походження. Є ще ідея залишити їх тут, де вони були більш історично».

Живуть нащадки цих дворян. Ніні Москальській 89 років, її покійний чоловік з дворянського роду. «Це родичі мого чоловіка, який помер 5 років тому. Знаю про його діда, те, що мені розповідала моя мама, що це нащадки дворян, тут знаходився їх будинок, де зараз знаходиться райавтодор», розповідає Ніна Москальська. Маєток дворянської сім’ї Москальких, де зараз райавтодор, у первинному вигляді не зберігся. Зберігся маєток Сахновських, зараз тут дитяча академія, каже Віталій Крутий. «Тут збереглися дві автентичних будівлі, які належать до панських будинків. Решта будівель вже були пізніше, або були господарськими приміщеннями. Зараз позаду нас заходиться найбільший будинок - це маєток родини Сахновських, кінця 19 - початку 20-го століття будівля». Камін кінця 19 століття – в ігровій кімнаті дитсадка, працівники доглядають за ним та час від часу фарбують. Раніше тут була панська спальня, зараз ігрова кімната, каже директор дитячої академії Юлія Верік. «Заклад дошкільної освіти тут розмістився у 1975-му році. Збереглися кімнати, збереглася ось стеля, камін, збереглися насадження, які ще садили господарі».

UA: Чернігів

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Світ України

5

6 років перемоги (?) Майдану 1

І День пам'яті Небесної Сотні

Долю країни взяла у свої руки Верховна Рада, єдиний легітимний орган вищої влади на той момент. На екстреному засідання парламенту увечері 22 лютого було ухвалено кардинальні рішення: негайне припинення протистояння, постанова, що президент Янукович своєю втечею фактично пішов з посади, обрання головою Ради Олександра Турчинова, і відтак згідно Конституції він стає виконуючим обов’язки глави держави, до обрання нового президента. Рада призначила президентські вибори на травень, сформувала новий Уряд. Тобто в цей і наступні дні відбулося формування нової влади, а не державний переворот, про що всі ці роки торочать регіонали — втікачі і замасковані тутешні. Це дуже суттєвий момент: не переворот, бо нова влада була сформована абсолютно легітимно парламентом держави. Отже, вшановуючи сьогодні пам'ять Небесної Сотні, ми мали б говорити про чергову річницю перемоги Майдану. Але чому такий гіркий присмак в цих чергових річницях? Повернімося до початку Майдану. Початком вважається акція протесту молоді, в основному, студенів, у центрі Києва, на Майдані Незалежності, 21 листопада 2013 року. Так уже співпало, може, й не випадково, що в річницю, вже 9-ту, початку першого Майдану, Помаранчевої революції 2004 року. Відтоді і поняття «Майдан» стало не просто топонімічним, позначенням центральної площі столиці — Майдану Незалежності, а позначенням протесту громадян проти антинародної влади, і умовно Майданами в ті дві революції називали протести по всій країні. Молодь вийшла на Майдан, протестуючи проти несподіваного рішення влади відмовитися від підписання у Вільнюсі 28 листопада, на саміті «Україна — ЄС» запланованої Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Широко рекламованої, в тому числі і владою, і раптом — така пауза. Як по сьогодні пояснюють верховоди режиму регіоналів, той же Азаров, котрий тоді як прем’єр-міністр і оголосив про скасування підписання Угоди, вона була, мовляв, невигідна для України в тому варіанті. У патріотів, котрі вийшли на протести, було інше пояснення: прямий тиск Росії, яка побачила, куди все йде, пряма вимога не підписувати Угоду. Це й стало детонатором повстання. Хоч всі попередні роки все було нібито ж тихо-мирно і котилося до чергових президентських виборів 2015-го року. Позаду був реванш регіоналів, начебто розгромлених першим Майданом, реванш у вигляді перемоги Януковича на виборах 2010 року. Реванш, зумовлений попередніми ганебними 5-річними чварами переможців першого Майдану — Блоку «Наша Україна», очолюваного президентом Віктором Ющенком, і Блоку Юлії Тимошенко, двічі прем’єр-міністра в ці роки. Процвітала корупція, про масштаби якої ми тільки здогадувалися. Тривала здача держави Росії, коли дійшло до того, що на міністерські та інші надважливі посади були призначені громадяни (!) Російської Федерації. Відтак, йшла руйнація армії, загалом оборонних можливостей держави. Про це гучно заявила наступна, пост майданна влада, пояснюючи втрату Криму, частини Донбасу і тяжкі поразки початку війни. Але чомусь всі мовчали про це попередні 4 роки. Хоч та наступна, постмайданна влада й була тоді в опозиції, але потужно була

представлена в парламенті: фракції «Батьківщини», «Свободи», партії УДАР. Очолювали їх відповідно Яценюк (Юлія Тимошенко була тоді в ув’язненні), Тягнибок, Кличко. Ці парламентські фракції і партії з цими лідерами і стали одною з трьох рушійних сил Майдану. Другою був український бізнес, і не лише дрібний і середній, який безпосередньо фінансував Майдан, а й великий бізнес, який ми називаємо олігархами, кого «дістали» дикі «наїзди» олігархів від регіоналів і який хотів змінити ситуацію. Третя рушійна сила — громадянське суспільство, самі громадяни. Яка з цих рушійних сил який мала внесок у революцію, яку кожна мала мету, — можете подискутувати самі. Отож, всі мовчали, понуро спостерігаючи за розвалом держави, і великий політикум, і нещасне громадянське суспільство. Не кажучи вже про старі національно-демократичні сили, яким де там уже щось було говорити, будучи вже тоді розвареними і деградованими. І все ж, накипіло, все співпало — парламентська опозиція, бізнес, небайдуже громадянство, відтак — суспільний вибух. Згадана акція молоді перші дні стояла спокійно, в тому числі й «відстоявши» ганебне для країни не підписання на саміті Угоди про асоціацію з ЄС. Все змінилося в ніч на 30 листопада, коли відбувся жорсткий силовий розгін протестуючих прямо під Монументом Незалежності, з побиттям студентів. Це була перша кров на Майдані. Між іншим, злочин, толком не розслідуваний за всі наступні роки. У відповідь 1 грудня в центр столиці вийшов приблизно мільйон протестуючих, від самого Майдану і по прилеглих площах і вулицях. Почався другий Майдан. Далі три місяці протистояння, епіцентром якого став Майдан Незалежності, а периферією — вся країна. Силове захоплення центру столиці. В цьому сенсі можна говорити про також першу в нашій історії силову зміну влади. Перший Майдан стояв усього три тижні, був мирним, там не загинула жодна людина, а акції протесту тягли щонайбільше на невеликі

кримінальні правопорушення — блокування громадських місць, зокрема, вулиць. Другий Майдан — це не просто три місяці захоплення центру столиці, це силове захоплення органів влади — деяких міністерств, Київради, штурм, тобто напади і спроби захоплення вищих органів влади — парламенту. Уряду, Адміністрації президента, просто до їх захоплення не дійшло. Це вже було повстання, революція, з боями, збройним опором владі в особі силових структур. Було ухвалення парламентом16 січня драконівських законів, причому, в доволі незаконний спосіб, які різко обмежували конституційні права громадян. До речі, потім найперше — їх скасування вимагав отой похід на Раду 18 лютого, що завершився розстрілом повстанців. Були до цього перші вбивства повстанців на Європейській площі, в День Соборності України 22 січня. І далі кривавий фініш повстання, про що вже сказано. Отже, врешті перемога Майдану. Але чому такий гіркий присмак? І чомусь мимоволі згадується давня цинічна формула повстань: «Революції задумують ідеалісти, здійснюють

фанатики, а плодами їх користуються негідними». Може, тому цей присмак, що народ спіткало вже друге підряд розчарування, уже в другому Майдані. Тому, що владою, яка прийшла з цього другого Майдану, на його крові, було скомпрометовано ідеї та ідеали Майдану. Почнімо з першого, може, головного, про що треба сказати саме в цей День пам’яті Небесної Сотні. Розслідування злочинів проти Майдану, учасників повстання, вбивства повстанців. Воно так і не було завершене за всі 5 років попередньої влади і перейшло, як і багато що, у спадок новій владі. І це розслідування стократ важче всіх інших розслідувань — корупційних діянь, навіть здачі Криму і частини Донбасу. Днями була заява президента України Володимира Зеленського, який зазначив, що розслідування і доведення до кінця справ про трагічні події на Майдані, під час Революції гідності є найскладнішим у країні. Пряма мова. «Втрачені докази, документи. Немає людей, немає свідків. Дехто каже, що в цілому на місцях після цієї трагедії, всіх цих подій багато прибрали. Найскладніша справа, яка є у нас у країні, – це Майдан. Цими справами займаються всі. Знаю точно, що займаються швидше, ніж це було кілька років до цього. Коли вони знайдуть замовників, адже з убивцями більш зрозуміло, – не можу сказати. До цих справ залучені всі сили, й ми робимо все можливе.» За злочини проти Майдану покарано лише декількох виконавців. За майже 6 років розслідування ініціаторів і організаторів розстрілів не встановлено. Днями представники родин героїв «Небесної сотні» звернулися до президента Володимира Зеленського, голови Верховної Ради Дмитра Разумкова та генпрокурора Руслана Рябошапки щодо того, що діячі режиму Януковича хизуються безкарністю, погрожують «майданівцям», вимагають перегляду законодавства і розслідування проти учасників Революції гідності. Можна, звісно, говорити, що за такими зверненнями — політичні сили, які опонують нинішній владі. Можна критично поставитися до невгаваючих всі ці роки заяв колишніх, регіоналів, про «переворот», про те, що повстанці теж стріляли на Майдані, інколи й першими, і це саме проти них регіонали пропонують вести кримінальні розслідування, що

одні олігархи, скориставшись, Майданом, посунули від влади інших. Але де ж воно, справжнє розслідування по Майдану? Враження, що всі ми, суспільство, боїмося дізнатися справжню правду про Майдан. Цікаво, що в тому зверненні родин загиблих і про нинішню владу говориться, що вона «прийшла з Майдану». Виходить, не лише попередня? Але ж нова влада прийшла як абсолютний опонент попередньої. І приголомшливі підсумки двох торішніх виборів зайве свідчать, наскільки та попередня постмайданна влада скомпрометувала ідеали революції. Вибори підтвердили ступінь не сприйняття людьми попередньої влади, якщо не сказати більш різко — ненависті до неї. Можна на це торочити, що це не сприйняття легко формується через продажні засоби інформації, а власниками більшості їх є олігархи, що це вони вирішили поміняти одну владу (команду Порошенка) на іншу (команду Зеленського). Та все ж народ, який то зліва, то справа, називають «натовпом, бидлом», таки має якесь внутрішнє чуття правди. Як бути далі, зокрема, з оцінкою того, чим був Майдан, чим були наступні 5 років постмайданної влади? Тут у нинішньої влади є небезпека примітивної стежечки. За хибною формулою «Ворог мого ворога — мій друг». Історія підтверджує, що це далеко не завжди так. Тому не можна докочуватися до варіанту, що «Ворог (Янукович) мого ворога (Порошенка) — мій (Зеленського) друг». А саме до нинішньої влади настирливо апелюють регіонали, закликаючи встановити «істину про Майдан». Нам не потрібна істина ні від тих, хто призвів до крові на Майдані, ні від тих, хто прийшов на цій крові до влади і жирував на ній всі останні роки. Є правда правди, і вимагаймо саме її від нинішньої влади. І не лише в сенсі встановлення істини про Майдан і цим — справжнього, не декоративного вшанування його жертв, а не повторення того, що призводить до революцій. Тобто побудови суспільства соціальної справедливості, без корупції, адже й за це, не лише за існування держави, стояв Майдан, такими були його ідеї та ідеали. Побудови нарешті сильної демократичної держави України. Петро АНТОНЕНКО Фото з Майдану — автора

Україна і світ

6

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

«Золоті» казарми

Міноборони розбирається із корупційними схемами на кількарічному будівництві вартістю майже 3 млрд грн У жовтні 2019 за рішенням Міністра оборони Андрія Загороднюка була запущена велика перевірка по будівництву казарм поліпшеного планування – масштабного проекту вартістю близько 3 млрд грн, який розпочався у 2017 і з тих пір перетворився в клубок корупційних схем. За ці кілька місяців низку матеріалів Міноборони вже направило в правоохоронні органи. Недавно ДБР повідомило про підозру директору підприємства, яке виконувало будівельні роботи з будівництва казарм, бо той «вносив недостовірні відомості до актів приймання виконаних будівельних робіт та заволодів бюджетними коштами в особливо великих розмірах на загальну суму в понад понад 6,2 мільйони гривень». І це ще – квіточки. Загалом відомо про щонайменше три десятки проваджень, а масштаби зловживань у попередні роки вражають. Про що йдеться? У 2017-2019 планувалось побудувати та ввести в експлуа-

тацію 184 казарми поліпшеного планування для військовослужбовців-контрактників: у 2018 році – 91 та у 2019 році – 93 об'єкти. Втім на кінець 2019 було побудовано та введено в експлуатацію лише половину. При цьому більшість коштів, ясна річ, вже були витрачені. За попередніми результатами перевірки (яка охоплює всі 184 об'єкти, всіх підрядників і відновлює по суті весь хід проекту протягом кількох років) на цьому будівництві діяла низка корупційних схем та зловживань з боку посадових осіб Міноборони. Тут і визначення переможцями торгів організацій, чиї цінові пропозиції не відповідали вимогам та мали бути відхилені. І штучне створення передумов до укладання договорів з підрядниками, які не були достатньо забезпечені технікою та персоналом, а відтак взагалі не мали можливості здійснювати будівництво. І необґрунтоване збільшення очікуваної вартості закупівель та будівництва, і безпідставне розірван-

ня договорів (або ж не прийняття рішень щодо припинення їх дії), і перенесення строків виконання робіт, що призводило до збільшення вартості виконаних будівельних робіт. Протягом 2017 – 2019 років вартість однієї казарми неодноразово і необґрунтовано збільшувалась, фактично – вдвічі перевищуючи первинну встановлену вартість. При цьому з укладених у 2018 – 2019 роках 230 договорів станом на кінець грудня 2019 року було розірвано 77. У більшості випадків через дві причини: відставання від графіків і ненадання документів про відпрацювання попередньої оплати (авансу). Як показують попередні результати перевірки, іноді – лише для того, щоб витратити ще більше грошей. Фактично ми говоримо про завищення витрат бюджетних коштів з подальшим перерахуванням на рахунки підрядників у вигляді сплати за роботи, які не виконувались чи виконувались не в повному обсязі. При

цьому відповідальні за прийняття рішень, вочевидь, достеменно знали про неспроможність підрядників належно виконати умови договорів. Міноборони надзвичайно активно співпрацює з правоохоронними органами – це принципова позиція. За багатьма об'єктами вже тривають досудові розслідування (загалом відомо про щонайменше 30) за фактами укладення договорів за завищеними цінами, службового підроблення офіційних документів (актів прийому робіт), проведення процедур публічних закупівель із порушенням законодавства, розтрати державного майна та заволодіння грошовими коштами шляхом зловживання службовим становищем. Де можна одразу прийняти кадрові рішення – такі рішення приймаються, де зібрані факти порушень для правоохоронних органів – матеріали направляються. Безумовно, всі винні мають нести відповідальність. Невідворотність відповідальності –

Події і коментарі

Не плутати свободу слова з кримінальними злочинами Нещодавні обшуки на телеканалі «1+1» викликали хвилю начебто ж праведного гніву, насамперед серед самих представників засобів інформації. Ґвалт, цензура, утиски свободи слова. Гнівною заявою відгукнулася і наша Спілка журналістів, давно вже ніяка, беззуба щодо дійсного захисту колег і свободи слова. Але як журналіст, що постійно веду цю тему і всі роки виступаю якраз за свободу слова, мушу зазначити, що не варто змішувати грішне з праведним. Про що мова? 15 січня в Інтернеті з`явилися аудіозаписи із засідання Уряду України, які охрестили «плівками Гончарука», за прізвищем прем’єра. Не буду зараз про зміст записів, насамперед висловів глави Уряду. На цю тему вже достатньо було єхидства і сичання в тому ж Інтернеті. Мова про інше. Про таємний, абсолютно незаконний запис вищих органів державної влади. За аналогією, тут же згадуються пресловуті плівки Мельниченка. Про них, і про хвацького майора з його записами начебто з-під дивана президента Кучми вже якось трохи призабули. Але той касетний скандал стосувався надзвичайно резонансної трагедії з убивством журналіста Георгія Гонгадзе. Цьому восени буде вже 20 років, трагедія не до кінця розслідувана досі. А ті плівки були частиною якоїсь великої сатанинської гри. Таємний запис, ще й вищих органів влади, є кримінальним злочином. За дорученням президента, правоохоронні органи порушили за цим злочином кримінальну справу. Служба безпеки України встановила, що записи з кабінету прем’єрміністра були завантажені в Інтернет з техніки в редакції телеканалу «1+1», конкретно — програми «Гро-

ші» цього каналу. Цілком природно, і законно, СБУ провела обшуки на каналі, в цій програмі, також і у деяких журналістів, адже йде розслідування злочину проти держави. І треба встановити, починаючи з тих, хто це виставив в Інтернет, хто ж саме робив ці записи? Все логічно. Чому ж такий ґвалт? Чергова і доволі популярна програма цього ж каналу «Право на владу» була присвячена цьому скандалу, тобто цим обшукам. Представники каналу, програми «Гроші» спокійно погоджувалися, що записи вкинуто в ефір з їхньої техніки. Але віднікувалися, що не записували прем’єра і навіть не давали це в Інтернет їхні працівники. Хоч їх ще ніхто в цьому й не звинувачує. Цікаво, що нерядовий посадовець каналу водночас праведно обурювався, чому це Служба безпеки, інші наші органи не можуть забезпечити державних таємниць. Тобто конкретніше — унеможливити записи в органах влади. Ну, от не змогли. Але унеможливлення ж передбачає також виявлення і покарання злочинців, як засторогу охочим до злочинів. Ще один цікавий аспект. Це канал, який належить одному з на-

ших найбагатших бізнесменів Ігорю Коломойському. Якраз тому, якого опоненти нинішньої влади називають тим, що «привів до влади» Зеленського і його команду. Ну, щодо цього, то в нашій газеті за 6 червня 2019 року я надрукував публікацію під заголовком, що говорить сам за себе: «Та всіх наших Президентів нам обрали олігархи». Ще більш цікаво, що це не просто той самий канал, а та сама одна з програм, які рік тому так активно «мочили» Порошенка, відтак значною мірою сприяли його поразці і перемозі нової команди. Тепер ось критичний обстріл, аж до порушення Конституції і законів, у бік нинішньої влади. Це що — тріумф свободи слова, незалежної журналістики? Чи, може, просто ті, хто приводили нову владу, показують, що тримають її « в струні»? Приводили законно, через вибори, але на виборах люди голосують так, як їм скажуть у засобах інформації, а засоби інформації, в більшості, є власністю олігархів. Ось такий ланцюжок. Бідна країна з немічним громадянським суспільством, де плутають свободу слова і кримінальні злочини.

один із ключових принципів подолання корупції і записана окремим пунктом в плані дій Міноборони на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів. Втім не менше нас зараз цікавить – як виконати всі зобов'язання Міноборони і при цьому попередити подібні порушення в майбутньому. Раніше писала, що для цього Міноборони будує систему внурішнього контролю і управління ризиками, окрім того, будівництво об'єктів інфраструктури і житлове забезпечення визначено окремим пріоритетом для усунення умов корупції – про це детальніше трохи згодом. Але толерувати корупцію тут точно ніхто не буде. Обов'язково повідомляйте про всі відомі факти! Саша ДРІК, радник Міністра оборони України «Українська правда», 09. 02.

2020 Pravda.com.ua

Омана Оману А ось приклад невдалих стосунків команди президента із засобами інформації. Слабеньким поясненням тут можуть слугувати хіба що ненормальні стосунки загалом у нашому громадянському суспільстві. Офіс президента подав позов у суд на програму «Схеми: корупція в деталях», це вже на каналі UAУкраїна, цебто на так званому Суспільному мовленні Національної телерадіокомпанії України. Позов з вимогою спростування недостовірної інформації, яка, як заявили в ОП, є «маніпуляцією громадською думкою». Ну, по-перше, подібні позови має подавати не якась установа, організація, а конкретна людина, про яку йдеться в матеріалі медіа. В даному разі президент, навіть просто як громадянин України Зеленський Володимир Олександрович. Але головне — що таке сказала та програма? В сюжеті розповіли, що Зеленський повернувся з Оману в Київ тим же чартерним літаком і в той же день, коли тим же бортом в Оман прилетів секретар Ради безпеки Російської Федерації Микола Патрушев. Ах, який злочин! Давайте будемо відверті: щодо кількаденної поїздки президента Зеленського в Оман наплетено вже стільки! Що за поїздка в цю невелику арабську країну (між іншим, вона є активним гравцем щодо примирення країн в цьому гарячому регіоні)? Чи це діловий визіт чи просто відпочинок у Новорічній відпустці?

Затяті опоненти влади стали відвертіші: Зеленському інкримінували як тяжкий злочин контакти в Омані з представниками російської влади. Спершу «пришивали» помічника президента Росії Суркова. Після чіткого спростування Офісу президента тепер перемкнулися на Патрушева. Ось один чоловік гнівно пише у Фейсбуці, спираючись лише на «одночасність» перебування в Омані, що за таке «у воюючій країні» — імпічмент або й трибунал. Інший уже з певністю, взятою звідкись, торочить, що «зустрічалися». А давайте спокійно. А якщо й зустрічалися? І навіть не з помічниками й секретарями, а з президентом Росії. Як можна не зустрічатися главам двох держав? України теж, яка, до речі, ніколи не була, не оголошувала себе офіційно «в стані війни» з Росією. Порошенко, за президентства, кілька разів зустрічався з Путіним у Нормандському форматі. Але, схоже, у опонентів Зеленського до нього чомусь інші мірки, ніж до його попередника. І все ж, не вважаю, що Офісу президента треба подавати такий позов до суду. Досить уже даного чіткого спростування: не зустрічалися Зеленський і Патрушев в Омані. А формат «натяків» у телепрограмах, з яких гарячі опоненти роблять довгі висновки, нехай буде на совісті журналістів і самих цих гарячих опонентів. Петро АНТОНЕНКО

Світ закордонного українства

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

7

Закарпатському cічовикові — 102 роки

Ґенерація, яка брала активну участь у боротьбі з комуністичним режимом, нацистською окупацією й опинилася на Заході, є доказом великої моральної сили, патріотизму, відповідальности. Ця ґенерація зуміла не тільки «стати на ноги», але й постійно дбати про Батьківщину. Саме любов до України стала рушійною силою, яка змушувала їх працювати, студіювати, організувати українські громади навколо своїх церков.. Юрій Шанта, завзятий січовик Карпатської України, стовідсотковий патріот Закарпаття й усієї України, активний член української громади в Торонто, є найкращим прикладом того, що любов і віра є джерелом довголіття. Незважаючи на важкі життєві випробовування, він дожив до 102 літ. Закарпаття було найдовше з-поміж українських земель під окупацією різних загарбників. Його люд піддавали не лише фізичній експлуатації та нищенню, а й духовному, релігійному та мовному руйнуванню. Власну літературну мову закарпатцям вдалося отримати щойно у другій половині ХХ ст. А більшість населення цього гірського краю завжди почувалися русинами, котрі вважали себе пов’язаними з русинами решти колишньої Русі з центром у Києві, або Галичі. Після Першої світової війни, коли переможці ділили «здобич», українська нація перебувала в процесі відродження, а Закарпаття СенЖерменська мирна конференція 1919-го віддала до новоутвореній Чехо-Словаччині. І саме у році заснування нової центральноєвропейської держави на чолі з відомим президентом Томашом Масариком народився 29 січня 1918го Юрій Шанта, майбутній боєць Карпатської Січі. Він прийшов у світ у с. Люта Великоберезнянського району на Закарпатті. Був шостою дитиною

Людмила, Олександра і Юрій Шанти Петра та Марії Шантів (дівоче прізвище — Лошак) з-поміж 11 дітей. Доля розкидала їх по всьому світу — Росія, США, Канада, Італія та деінде. А еміґрантська доля Юрія склалася не через соціальне становище на Закарпатті, а через його мрію збудувати маленьку Карпатську українську державу, в якій би панували русини-українці і не працювали б на різних зайд, котрі забороняли б церкву мову та самостійний розвиток. Середню освіту Юрко здобував у Мукачеві, де 1938 року закінчив Торговельну академію, в якій директором був Авґустин Штефан, майбутній голова Сойму Карпатської України. Після закінчення навчання він почав працювати в Ужгороді в Підкарпатському банку. Згодом, через угорську окупацію покидає Ужгород і переїжджає у Севлюш (тепер — Виноградове). Окупація Чехо-Словаччини фашистською Німеччиною 15 березня 1939-го та проголошення Словацької фашистської держави зіграло на руку мадярам, котрі давно зазіхали на Закарпаття. Ці союзники фашистської Німеччини знали, що чехи мають свої проблеми з існуванням — як німецький протекторат, українців «не існува-

ло», бо вони були «совєтський народ», а кілька тисяч Карпатських січових стрільців не були в стані стримати десятки тисяч солдатів угорської озброєної армії. Незважаючи на те, що закарпатські українці на початку березня провели демократичний з’їзд й обрали Сойм, який 15 березня 1939 року проголосив незалежність Карпатської України, зброя аґресора виявилася дужчою. Фашистська Угорщина не дала можливості існувати молодій державі — 16 березня на Красному полі, біля Хусту, відбувся вирішальний бій між захисниками Карпатської України й угорським військом, яке захопило більшість території молодої країни. Опір окупантам бійці Карпатської Січі чинили до кінця травня 1939-го, але на Красному полі полягло від 500 до 600 бійців Карпатської Січі. Юрію Шанті вдалося врятуватися. Залишатись на Закарпатті він не міг, то й подався на Захід. Спершу опинився в Берліні, де довелося вивчати німецьку мову та заробляти на хліб, 1941 року записався на економічний факультет, але 1944-го покинув столицю Німеччини і переїхав до Чехії, де

й провів наступних шість років. Оскільки совєтстькі аґенти в Чехо-Словаччині виловлювали всіх, хто походив із території СРСР в кордонах після 1945 року, Шанта вирішив не потрапляти їх у руки й у жовтні 1950го втікає до Західної Німеччини, звідки 1951 року еміґрує в Канаду. Там бере активну участь в українській громаді. Вивчає англійську, здобуває ступінь маґістра славістики в Університеті Торонто та влаштовується працювати бухгалтером. 1983-го стає головою Кредитової спілки Св. Марії, на цій посаді пропрацював 16 літ до свого відходу на пенсію у 86 років. Ніколи чоловік не забував про патріотичні почуття, як він і його ровесники вели нерівну боротьбу з ворогом за право закарпатців бути вільними, мати свою мову й державу. Юрій Шанта почувався зобов’язаним перед краянами, котрі полягли у боротьбі з угорським окупантом на Красному полі. Тому брав активну участь у заснуванні в Канаді братства «Карпатська Січ», до якого входили не лише борці з мадярами, а й політичні втікачі-закарпатці, котрим вдалося еміґрувати до Канади та США. Серед них були й добре відомі знайомі ще з рідного краю Юрій Гвоздулич, Теодор Сидор, Олекса Палаташ, Володимир Росоха й інші. До Центральної управи братства входили також Петро Баєр, Василь Тимка, Іван Дувалка, Роман Голіянт. Юрія Шанту не покидало бажання донести правду про своїх побратимів та саму ідею Карпатської України і причини поразки до прийдешніх поколінь. Він збирає документи, пов’язані з мадярською окупацією Закарпаття, про польські терористичні акції проти українського визвольного руху на Закарпатті, документи про бездіяльність чеського командування, яке не підтримало бо-

ротьбу Карпатських січовиків проти угорської армії. Він був серед перших, хто на основі зібраних документів заговорив про бої Карпатської Січі на сторінках літопису «Червона калина». Статті п. Шанти були доповненням до споминів Авґустина Штефана. Тема історії боротьби закарпатців за свою незалежність стала предметом не одного історика не тільки Закарпаття, але й України. Серед авторів літопису можна побачити й М. Вегеша, В. Смолія, В. Чеховича, Ю. Левенця, І. Дзюбу, Ю. Шаповала, В. Зілгалова, М. Токара, М. Басараба та багатьох інших. Пов’язаність із рідним краєм та активна участь у братстві «Карпатська Січ» додавали чоловікові сил. В його намаганнях досліджувати історію рідного краю великою підтримкою йому була також Олександра Бризгун, членкиня братства, котра стала не лише його дружиною, але однодумцем. Донька, відома дитяча письменниця Леся Бризгун-Шанта — лавреат кількох літературних премій у Канаді та в Україні. Після проголошення Незалежности її книжки видавали й українські видавництва. Донька Людмила, знана мисткиня, була й залишилася надійною опорою батьків. Вона знаходить час, аби взяти пензель, творити мистецькі твори і тим примножити здобутки батьків, які прожили на чужині три чверті свого життя, але невидима пов’язаність із рідним краєм була тою енергією, яку вони вселяли у віру, що доживуть не тільки до вільного від окупантів Закарпаття, але й усієї України. Вони дожили й переконалися, що варто не тільки вірити, але й передусім своїми вчинками втілювати цю віру у своє щоденне життя, що родина Юрія Шанти й робила усе життя. Йосиф СІРКА

Союзу Українок Америки рятує немовлят в Україні, допомагає хворим Союз Українок Америки, відділ № 140 з Чикаго, придбав і передав у подарунок Тернопільській обласній дитячій лікарні кювез – інкубатор для недоношених діток. На цей життєво необхідний пристрій з автоматичною подачею кисню, підтриманням оптимальної температури та вологості, моніторингом серцебиття, температури і дихання дівчата відділу СУА №140 зібрали 16200 доларів. Керівник цієї діаспорівської організації, Оксана Таратула, сказала: «Якщо ми врятуємо життя бодай однієї дитини – буду вважати свою місію в житті виконаною. А їх буде набагато більше, врятованих дітей.» А почалося з того, що лікар Тернопільської лікарні Оксана Боярчук звернулася до представниць Союзу Українок Америки з великим проханням – в обласній дитячій лікарні нема кювезу для діток, народжених з критично малою вагою. Як виявилося, пристрій, обладнаний за останніми вимогами, коштував понад 16 тисяч доларів, тому довелося шукати благодійників за кордоном. Саме такими доброчинницями стали дівчата з відділу СУА №140 з Чикаго, які півроку збирали кошти на подарунок. Нині кювез вже встановлено в Тернопільську лікарню і він допомагає рятувати життя діткам.

Другою важливою акцією цього відділу СУА став збір коштів на електрокоагулятор для Чернівецької міської дитячої лікарні. За словами завідувача хірургічного відділу пана Миколи Хоми, який звернувся до дівчат за допомогою, електрокоагулятор, розроблений дослідним конструкторсько-технологічним бюро інституту електозварювання ім. Є. О. Патона, чудово зупиняє кровотечі під час операцій. Союзянки відділу №140 відгукнулися й цього разу. Під час різдвяних базарів і коляди було зібрано кошти і передано лікарні електрокоагулятор вартістю 4700 доларів. Відділ № 140 СУА імені Лесі Українки було створено у 2017 році за ініціативи молодих дівчат, які мали палке бажання допомагати Україні. Він голосно заявив про себе в Чикаго чисельними добрими справами. За перший рік дівчатам вдалося зібрати кошти і закупити обладнання для інтенсивної терапії немовлят, народжених завчасно і з критично малою вагою (наприклад, для лікарні в Чорткові на Тернопільщині) та зібрати потрібну суму для придбання двох кардіотокографів для пологового відділення Богородчанської центральної районної лікарні (Івано-Франківщина). У 2018 році Відділ СУА № 140 звітував про виконання кількох благодійних проєктів. Організовано забезпечення Чортківської районної лікарні таким медичним обладнанням: фетальний кардіомонітор, пристрій обігріву новонародженого, відсмоктувач медичний, насос інфузійний, столики анестезіолога. Придбано два кардіофетальні монітори для пологового відділення Богородчанської центральної районної лікарні. Закуплено медичне обладнання для пологового відділу Зборівської районної лікарні. Організовано пересилання одягу, засобів гігієни та інших речей повсякденного вжитку для матерів та дітей в Центр Доброти Марти Левченко «Мрія Марти» (Чернівці). Надіслано подарунки тридцятьом дітям з інвалідністю в Тернопільську дитячу обласну лікарню.

Надано одноразову допомогу на загальну суму 3140 доларів хворим дітям. В 2019 році СУА №140 продовжив благодійну діяльність. У березні союзянки придбали цистоуретроскоп для Тернопільської обласної дитячої лікарні. Цей прилад вартістю 3100 доларів був життєво необхідним для медичного закладу. Тепер операції можуть робити з мінімальним ризиком занесення інфекції та зможуть оперувати діток до трьох років. Із зібраних коштів дівчата змогли виділити фінансову допомогу двом сім’ям загиблих воїнів АТО ($2000), родинам з онко- та ДЦП-хворими дітками на Івано-Франківщині, особам похилого віку з хоспісу в Журавно (Жидачівщина, Львівська обл.). Також долучились до екопроєкту відбудови школи в Бориславі. Збір коштів на чисельні благодійні проєкти організовується при українських церквах, культурних центрах, школах українознавства та фестивалях діаспори. Відділ № 140 СУА проводить благочинні акції, залучаючи духовні, молодіжні й патріотичні організації діаспори, фінансові установи, українські й американські

бізнеси, дизайнерів, митців. Як-от художниць Христину Козюк і Анну Віхтюк, які пожертвували для фестивалів свої картини, та мисткиню Оксану Лов’як – вонa створила для доброчинних аукціонів неймовірно красиві предмети й сувеніри ручної роботи, а також стала дизайнером і пошила костюми для вертепу. Звичайно, долучаються також рідні, близькі та друзі, які виготовляють сувеніри та печуть печиво для різдвяних базарів. Дівчата з СУА щиро вдячні парохам УГКЦ святих Володимира і Ольги (о. Олег Кривокульський) та святого Йосифа Обручника (о. Микола Бурядник) за постійну підтримку і сприяння в організації різдвяних базарів, а також усім помічникам, організаціям та окремим діаспорянам, хто своїми внесками долучилися до благодійної справи. Відділу №140 Союзу Українок Америки в Чикаго можна допомогти: ставши волонтером благодійних заходів; надавши грошовий внесок на їх рахунок в кредитівці «Самопоміч» (Selfreliance № 170015); перерахувавши благодійний внесок на рахунок через PayPal: unwlachi140@gmail.com; розповівши у медіа про діяльність або в соціальних мережах. Про відділ СУА можна знайти більше інформації на фейсбук-сторінці unwlabranch140 або в інстаграмі – unwla140. Редакція часопису Ukrainian People щиро дякує СУА № 140 з Чикаго за їхню жертовну працю для процвітання України. Нагадаємо імена союзянок цього відділу: Абасова Юлія, Атаманюк Діана, Будз Вікторія, Віхтюк Анна, Гаврилів Марина, Жевчук Марта, Герба Ольга, Кміть Світлана, Козюк Христина, Кульчицька Катерина, Квет Світлана, Лабецька Марія, Лов‘як Оксана, Назар Ірина, Радюшина Анастасія, Садова Христина, Савин Тетяна, Середа Божена, Щербан Галина, Шишкіна-Кравець Світлана, Стефінко Роксолана, Таратула Оксана, Зебелюк Софія, Юркевич Віра. Часопис Ukrainian People

8 Бліц-інформ Макрон і його міністри пересядуть на екологічні авто

Влада Франції запроваджує заходи зі скорочення викидів вуглецю, серед яких – «пересадка» президента Макрона на авто з таким двигуном. У броньованого автомобіля Макрона з гтаким двигуном буде й акумулятор. З липня державним службовцям, які перейдуть на велосипеди чи спільне використання авто, обіцяють виплачувати щорічну премію обсягом у 200 євро. Увесь уряд пересяде на транспортні засоби з електричним або гібридним двигуном. Міністрам також буде запропоновано користуватись потягами, а не літаками, для робочих поїздок тривалістю не довше за 8 годин.

Населення Єгипту досягло 100 мільйонів чоловік

11 лютого народився 100-мільйонний єгиптянин. Стрімке зростання населення створює проблеми для багатьох арабських та африканських країн. Їх економічні можливості не дозволяють забезпечити всіх громадян школами, лікарнями та житлом.

Літак поставив рекорд швидкості через попутний шторм

Літак британської компанії British Airways поставив новий рекорд перетину відстані від Нью-Йорка до Лондона після досягнення швидкості понад 1287 км/год.

8 і 9 лютого рекорди над Атлантикою кілька разів оновлювалися через шторм Кьяра, який разом з літаками рухався в напрямку Британії. Цей літак Boeing 747 компанії, що вилетів 8 лютого з Нью-Йорка, досяг лондонського аеропорту Хітроу через 4 години 56 хвилин, незабаром після 23.20. І це виявилося всього на хвилину швидше, ніж рейс, який приземлився в Хітроу кількома хвилинами пізніше, і на три хвилини швидше, ніж літак, який прибув о 5.12 вранці. Польоти у зворотному напрямку тривали на 2,5 години довше. Літаки побили попередній рекорд на лінії Нью-Йорк-Лондон, який належав компанії Norwegian, літак якої дістався до Лондона за 5 годин 13 хвилин в січні 2018 року. Середній час у дорозі між Нью-Йорком і Лондоном становить близько 6 годин 13 хвилин. Незважаючи на прискорення польотів через Атлантику, шторм Кьяра став причиною скасування сотні авіарейсів, поїздів і поромних сполучень.

5-річний хлопчик врятував родину від пожежі

В американському штаті Джорджия 5-річний хлопчик посеред ночі прокинувся від запаху диму та зумів врятувати з пожежі усю свою родину. Ной Вудс першим із восьми членів родини прокинувся від запаху диму. У кімнаті разом із ним спала 2-річна сестра. Він не запанікував, а взяв на руки дівчинку та виніс її на вулицю через вікно. А тоді побіг до сусіднього будинку та розбудив свого дядька. Разом їм вдалося попередити про пожежу інших членів родини. Коли рятувальники приїхали на місце виклику, то побачили, що усі мешканці палаючого будинку встигли вийти на вулицю. Хлопчика та чотирьох інших членів родини шпиталізували із незначними опіками та легким отруєнням чадним газом. Пожежа зайнялася через перевантажену електричну розетку в спальні Ноя. Місцеві мешканці збирають одяг та інші предмети першої необхідності для постраждалої сім'ї. У рятувальній службі 5-річного Вудса назвали справжнім героєм і вручили йому винагороду за порятунок родини

Світ планети

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Україна і Польща спільно відзначать 100-річчя перемоги над більшовиками у Варшавській битві Про це в інтерв’ю Укрінформу розповів голова Інституту Національної пам’яті Антон Дробович. «У цьому році – століття Варшавської битви, коли поляки й українці разом відбили більшовицький наступ на Варшаву. Прекрасна нагода про це розповісти. Ми будемо брати участь у заходах, присвячених вшануванню цього, вже з послом Польщі обговорювали, як це правильно зробити, тому що і поляки мало знають про це, й українці мало знають, що Марко Безручко захищав Замосцьє від наступу більшовиків, що завдяки тому, що ми консолідувалися, червоні не змогли взяти Варшаву. І Польща хоча б протрималась у своїй державності до 1939-го, коли ці дві імперії – більшовицька і нацистська – готувалися до наступу», наголосив Дробович. У цьому зв'язку він висловився за підсилення спільних перемог і, водночас, за чесний діалог зі складних історичних питань у двосторонніх відносинах.

«Дійсно, бували випадки, коли українці – в силу того, що вони відчували той чи інший тиск з боку польської влади, – вчиняли якісь злочини, у тому числі військові, коли озброєні люди приходили і вчиняли злочини проти місцевого населення. Але ми не будемо забувати, що з польського боку теж були такі випадки, коли польські військові зі зброєю приходили і вбивали українських цивільних. Ми будемо про це чесно говорити. Ми вважаємо, це єдиний шлях, яким можна йти. Інакше ми просто опинимося в черговому гирлі брехні», заявив керівник УІНП. Під час візиту Президента України Володимира Зеленського до Польщі 27 січня лідер Польської держави Анджей Дуда запропонував йому спільно відзначити у серпні 100-річчя Варшавської битви, коли війська Юзефа Пілсудського і Симона Петлюри перемогли більшовиків.

Великі інвестиції з Євросоюзу в економіку Польщі Кількість укладених договорів на часткове фінансування інвестицій з євросоюзних фондів становить 58400. До кінця минулого року інвестиції з євросоюзних фондів за програмою 2014-2020 років склали 450 млрд злотих (106 млрд євро). Польща вже вклала 83% доступних засобів, а по більш ніж 40% відзвітувала перед Європейською комісією. Капіталовкладення робляться в транспортний сектор, в дослідні роботи і проекти з розвитку, в програми з охорони навколишнього середовища, а також на підтримку підприємництва.

«Оскар-2020»: історична перемога Південної Кореї з фільмом «Паразити» Південнокорейський фільм «Паразити» отримав «Оскара» у номінації «Найкращий фільм», ставши першим не англомовним переможцем у цій категорії за всі роки існування нагороди.

92-а церемонія вручення премії «Оскар» Американської кіно академії відбулась у ніч на 10 лютого в Лос-Анджелесі. Хоакін Фенікс отримав «Оскар» за кращу чоловічу роль у фільмі «Джокер», Рене Зеллвегер виграла нагороду як краща акторка за роботу у фільмі «Джуді». Бред Пітт отримав свого другого в житті «Оскара», Його номінація - за кращу чоловічу роль другого плану, у стрічці Квентіна Тарантіно «Одного разу в... Голлівуді». Кращою акторкою другого плану стала Лора Дерн,фільм «Шлюбна історія». Фільм «Паразити», який переміг і на минулому Каннському кінофестивалі, розповідає іс-

торію бідної південнокорейської родини, яка мешкає у крихітному темному напівпідвальному

50-річний режисер Пон Джун Хо з Південної Кореї отримав чотири статуетки «Оскар» — за кращий фільм, як кращий режисер, автор кращого сценарію, а також за кращий неангломовний фільм.

В Росію — лише із закордонним паспортом В Міністерстві внутрішніх справ України нагадують, що з 1 березня українці зможуть поїхати до Росії лише із закордонним паспортом. Це стосується і дорослих, і дітей. «З 1 березня 2020 року українці не зможуть перетинати державний кордон з України в Російську Федерацію на підставі паспорта громадянина України (так званого внутрішнього паспорта), або свідоцтва про народження. Зменшиться ймовірність незаконного вивезення неповнолітніх українців за кордон, адже відсутність фото на свідоцтвах про народження не дає можливості встановити приналежність документа конкретній дитині», йдеться в повідомленні. У відомстві уточнють, що українці які вже виїхали до РФ з внутрішніми паспортами та свідоцтвами про народження, зможуть без перешкод повернутись додому. За новини правилами проходити кордон буде швидше. В середньому перевірка людини за внутрішнім паспортом тривала від 6 до 10 хвилин. Тепер цей час зменшиться до кількох секунд.

Найстарішим чоловіком світу визнано 112-річного японця Японець Чітцуцу Ватанабе офіційно був визнаний, як найстаріший чоловік планети — віком 112 років 344 дні, станом на 12 лютого 2020 року. Йому вручили офіційне підтвердження в будинку престарілих у Нігаті, де він зараз проживає. Він народився в Нігаті і був першим із восьми дітей у батьків. Після закінчення сільськогосподарської школи Чітцуцу переїхав до Тайваню, укладав контракти на плантації цукрової тростини. У 18 років Чітцуцу одружився з Мітсуе на Тайвані, там народилися четверо з п’яти їхніх дітей. Він також був військовослужбовцем до кінця Тихоокеанської війни в 1944 році. Після війни Чітцуцу повернувся в рідне місто Нігата. Там він до пенсії працював у сільськогосподарському офісі, філіалі префектури Нігати. Після виходу на пенсію Чітцуцу залишився активним, і у 1974 році побудував з сином новий будинок для родини. Вони мали більше гектара землі, на якій вели господарство біля будинку. Там він вирощував фрукти та овочі до 104 років. Чітцуцу заявив в інтерв’ю місцевій газеті, що секрет його довголіття полягає в тому, щоб не гніватися і тримати усмішку на обличчі. В будинку престарілих Чітцуцу продовжує виконувати вправи, складає орігамі, вправляється з математики та каліграфії. Найстарішій жінці планети Кейн Танакі, теж японці, 117 років, вона відсвяткувала день народження в січні.

Хоакін Фенікс, Рене Зеллвегер, Бред Пітт приміщенні, та заможної сім'ї, яка живе у гламурному будинку в Сеулі. Найбільше «Оскарів» отри-

мали такі фільми: «Паразити» - 4.

«1917» - 3. «Аутсайдери» - 2. «Джокер» і «Одного разу в... Голлівуді» - по 2.

Щохвилини у світі зникають тропічні ліси розміром у 30 футбольних полів Про це було заявлено на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. 2019 рік став другим найбільш спекотним за всю історію спостережень з екстремальними погодними умовами та катастрофічними пожежами у всьому світі. Директор з досліджень в Бразильської академії наук Карлос Афонсо Нобре сказав, що тропічні ліси «необхідні для стійкості нашої планети», але вони зникають в результаті збезлісення, товарного виробництва і пожеж. Амазонка є найбільшим з наявним тропічних лісів, тут 50% їх знаходяться під контролем корінних народів. У Південно-Східній Азії тропічні ліси, особливо в Індонезії, скорочуються дуже швидко із-за виробництва пальмової олії. Кардинал Петер Турксон сказав, що зловживання навколишнім середовищем – це також крик бідних, корінних жителів, які живуть у тропічних лісах. Президент Асоціації корінних жінок і народів Чада Індо Умару Ібрагім сказав, що пожежі пов’язані не тільки з сировинними товарами та економікою, але і з життям людей, що живуть в лісах, які мають потребу в них для харчування, медицини й жител.

Кращі країни для життя на пенсії В рейтинг увійшли всього три країни заможної Європи, а більшість — це зовсім небагаті держави. Та й очолила рейтинг Португалія, одна з найбідніших країн Євросоюзу. Річ у тім, що в рейтингу йдеться саме про ставлення до пенсіонерів, рівень їх життя, і тут навіть небагатим країнам є чим похвалитися такою увагою до літніх людей. Всього експерти рейтингу Annual Global Retirement Index 2020 вивчили 24 країни. Сім з них - члени Євросоюзу: Португалія, Іспанія, Франція, Мальта, Ірландія, Італія і Хорватія. Україна до цього списку не увійшла. Топ-10 кращих країн для життя на пенсії: Португалія, Панама, Коста-Ріка, Мексика, Колумбія, Еквадор, Малайзія, Іспанія, Франція, В'єтнам. Критерії для визначення кращої країни для проживання на пенсії: вартість житла (оренда або купівля); знижки для пенсіонерів (на електрику, проїзд в транспорті і т. д.); простота отримання візи і посвідки на проживання; ціни на продукти харчування; розваги; медичні послуги; розвиток (якісні дороги, доглянуті громадські місця та інше); клімат; безпека; можливості для реалізації бізнес-проектів, включаючи малий бізнес.

Cвіт історії

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

9

Коли Україна правила Росією:

регіоналізм і пост-сталінська партійна політика партійного керма. Такий підхід до Дніпропетровського феномена недостатньо висвітлений в історіографії.

Регіоналізм і політика виробництва зброї

Й. Сталін та М. Хрущов у президії під час сесії ЦВК СРСР, січень 1936 р. Коли я вперше замислилась над тим, які регіони обрати для свого дисертаційного дослідження, я хотіла вийти за межі звичних шаблонів та думала про Івано-Франківськ і Донецьк. Та якось, обідаючи з моїм добрим приятелем Олегом Юзефовичем, я запитала його, як чудового аналітика з металу і гірничодобувної промисловості: який регіон, на його думку, був би цікавішим для мого проекту про регіональні економічні еліти: Донецьк чи Дніпропетровськ? Він усміхнувся і спитав: «Орисю, а на які великі епохи ділиться російська історія, як думаєш? Отож, це – «допетровська доба, петровська і дніпропетровська»[1]. Цей анекдот - не лише осмислена гра слів. Він вказує на явище, яке навіть у радянські часи було загадкою. Як могло статися, що у 1960-1970-х роках у Кремлі домінуючою групою були представники провінції – Південного Сходу України? У наукових і популярних джерелах поширене пояснення, що так було через покровительство та тісні особисті зв’язки, адже «чіпляння за полу» було характерною рисою процесу управління як в імперській Росії, так і в Радянському Союзі. Як писав Мерле Файнсод у 1953 році у своїй книзі «Як правлять у Росії», феномен особистої участі у кланах є невід’ємною складовою неформального життя партії. «Згідно свідчень політичних емігрантів, кар’єрне зростання в радянських реаліях відбувається тоді, коли хтось міцно чіпляється за поділ костюма відомого комуністичного діяча, творячи клан, що виходить на найвищий щабель або ж падає на найнижчий в радянській ієрархії, залежно від фортуни його покровителів».

цях. Деякі дослідники, які вивчають радянську бюрократію (до прикладу, Мерл Файснод, а згодом і його співавтор Джеррі Хоф), визнають, що ця ситуація насправді вказує на щось глибше, є немовби фасадом, який приховує «замасковані процеси бюрократизму і маніпуляції». Ця бюрократична гра є формою вираження радянської внутрішньої політики: назовні присутнє однопартійне керівництво державою, а всередині – доволі динамічна система з фракціями, які протирічать цій однопартійності, бо кожна з них намагається впливати на соціальну та економічну політику, розподіл ресурсів, формувати культуру, мати вплив на питання автономії та федералізації, вони теж сперечаються про багатозначне минуле, тощо. З такої перспективи можна побачити радянську систему в іншому світлі. У своєму дослідженні я стверджую: щоб зрозуміти підйом Дніпропетровська в 1960-1970-х роках, треба сягати поза межі патронажу, клієнталізму, і зауважувати, що змінилося через десятиліття після смерті Сталіна в 1953 році. Розширення оборонного виробництва та економічних реформ вплинуло на регіональну економіку, а потім також формувало радянську політику. Ширший погляд та знання про регіональні зв’язки в Радянському Союзі, і, звичайно, в Дніпропетровську, дозволяють зрозуміти, що не можна пов’язувати переломні події 1964 року лише з відставкою Хрущова. Насправді те, що відбувалося в Україні частіше під час хрущовського періоду, а потім як складова пост-хрущовського перехідного етапу, є ключем до розуміння, чому саме був обраний Дніпропетровськ, а не інший регіон України чи

Фото з похорону Й. Сталіна,яке зробив помічник американського військового аташе Мартін Мангоф з балкона посольства. Москва, 9 березня 1953 р.

Радянська еліта в історіографії

Цей факт, на мою думку, значною мірою підсумовує спосіб мислення людей щодо функціонування регіональних еліт в Радянському Союзі і в його сучасних державах-наступни-

Союзу загалом. Вивищення «Дніпропетровського клану/мафії» під керівництвом Брєжнєва насправді не є аж таким інтуїтивно зрозумілим, якщо розглядати обставини більш детально і враховувати тенденцію ділити дослідження радянської бюрократії на окремі періоди, що формувалися в залежності від того, хто стоїть біля

Радянська спадщина — геополітична... економічна

Коли я писала дисертацію, минуле і сьогодення зійшлися разом, і це позначилося на кінцевому продукті. Війна на Донбасі та різний вибір олігархів значно вплинули на спосіб мого мислення. Вони прояснили мої дослідницькі питання і спосіб аргументації. Насамперед, регіональні мережі і зв’язки, які я описую, постали у той час, коли Україна була потужною складовою централізованої радянської держави, а історія, яку я намагаюся розповісти, хронологічно пов’язана з радянським періодом. Незважаючи на очевидну тяглість до і після 1991 року, більшість моїх героїв діяли як радянські бюрократи кінця 1930-х – середини 1980-х років. Те, що сталося з регіональними мережами еліт внаслідок розпаду Союзу, на мою думку, заслуговує окремого дослідження. Беручи до уваги центральну роль Дніпропетровська в українській політиці, зовсім не дивно, що під час доленосних подій 2014 року регіон швидко зреагував на усунення Віктора Януковича, призначення позачергових виборів Президента Укра-

В цій статті я зосереджуся, в основному, на регіоналізмі, на політиці виробництва зброї в Радянському Союзі і тому, як ці елементи змінили правила гри серед радянських бюрократів. Крім цього, я намагатимусь розповісти, як саме географічне розташування України вплинуло на формування цієї радянської системи, адже Київ і Дніпропетровськ не були єдиними радянськими містами, де розташовані підприємства оборонної галузі. Проте Україна досить чітко визначала лінію поведінки і політику у Кремлі від середини 1950-х до середини 1980-х років. Мій висновок може видаватися занадто сміливим. Та працюючи в архівах на кількох рівнях бюрократичної ієрархії у Москві, Києві, Дніпропетровську, я зосереджувалась не лише на особистостях, але й на трансформаційних процесах. Я використовувала здобуті матеріали для того, щоб спробувати зрозуміти, як чиновники різних рівнів взаємодіяли між собою. Отже, уникаючи надмірних узагальнень та зайвої деталізації, я намагаюсь триматися середини у всіх відношеннях, бо переконана, що саме на проміжному рівні історія віднаходить свій баланс. Особливо важливо спостерігати за змінами у побудованому середовищі 1950-х і 1960-х років, коли такі міста, як Дніпропетровськ, Київ і навіть Львів, були залучені до пріоритетного військово-промислового виробництва. Це призвело до створення великої галузі підприємств, конструкторських бюро, науково-дослідницьких інститутів та оборонних заводів не лише в Україні, але й у багатьох інших колиш- Зруйнований Дніпрогес. 1 січня 1943 р. ніх радянських республіках. З точїни, на розмови про створення авки зору пострадянського перехідного тономної республіку на південному періоду ці об’єкти стали важкою носході України та анексію Криму. Душею для України. З історичної точки маю, що людей серйозно непокоїло, зору, вони започатковували важлиякий вектор оберуть Дніпро, Харків і ві економічні зміни, які реалізовуваОдеса у цій ситуації. І остаточна відлись у хрущовський і брежнєвський повідь Дніпропетровська здивувала періоди, і саме вони кардинально багатьох, а переді мною ця несподізмінили політичний ландшафт Радянванка поставила нове дослідницьського Союзу. Щоб це обгрунтувати ке завдання: ще раз проаналізувати, необхідно розглянути весь цей періяк Москва, Київ і Дніпропетровськ од, почавши з середини 1950-х і завзаємодіяли протягом трьох десятивершивши серединою 1980-х років. літь, які передували ліквідації Союзу Я зосереджуся на двох містах в 1991 році.

– Дніпропетровську та Києві та їхІнтенсивний розвиток відносин

Працівники та керівники оборонної промисловості СРСР в редакції газети «Правда». Жовтень 1942 р. ніх місцевих чиновниках, оскільки ті були зорієнтовані на втілення безлічі реформ (часто суперечливих) після сталінського періоду. Я розгляну еволюцію (або реконфігурацію) регіональних зв’язків еліти, представлю вплив роботи т.зв. «совнархозів», децентралізацію, а також зупинюся на трансформації міст і регіонів, залучених до роботи на оборонну галузь в СРСР.

спричинили важливі економічні зміни, що відбулися в Радянському Союзі після Другої світової війни, а особливо після смерті Сталіна в 1953 році. Ці зміни передбачали, з одного боку, паралельну ремілітаризацію радянської економіки, а з іншого – децентралізацію у прийнятті економічних рішень та створення «совнархозів» у 1957 році. Ці дві реформи

в певному сенсі суперечили одна одній, а напруження, яке вони викликали, значною мірою сприяло переформатуванню політичного ландшафту Радянського Союзу, роблячи регіональні еліти з південно-західної периферії значно впливовішими, ніж раніше. Крім того, Україна була важливим джерелом впливу для членів Політбюро, що змагалися за контроль у боротьбі за правонаступництво після 1953 року, особливо це стосується Лаврентія Берії та Микити Хрущова. Хрущов та його союзники через покровительство сприяли кар’єрі українців з ключових регіонів (Харків, Київ, Дніпропетровськ) через призначення їх на керівні посади в російській столиці. Таке переміщення українських чиновників до Кремля є класичним проявом патронажу. Але це також щось більше, бо йдеться не лише про сам факт патронажу, а про співставлення регіональної приналежності, елітних зв’язків з основними галузями промисловості, що формували відносини України з Москвою. Орися КУЛИК «Україна Модерна», 28.12.2019 Міжнародний інтелектуальний часопис. Журнал присвячено історії України та ЦентральноСхідної Європи кінця XVIII – XX століть. Заснований у 1996 році, часопис видається українською мовою з англомовними резюме один раз на рік. Далі буде. Статтю підготовано на основі дисертаційного дослідження Авторки «Коли Україна правила Росією: регіоналізм і номенклатурна політика після Сталіна, 1944-1990». Цей текст частково було опубліковано англійською мовою: Kulick, Orysia.

Global Arms Productionand Ukraine’s Unpredictable Soviet Inheritance.

Jahrbuch fur Wirtschaftsgeschichte / Economic History Yearbook.Vol. 60(2), 2019. Переклала з англійської Ольга Зброжко. У публікації використано світлини, надані Авторкою. Частину світлин, використаних у цій статті, запозичено з Архіву РІА «Новости», окремі фото походять з Bundesarchiv, а також з інтернет-ресурсів Creative Commons та Wikimedia Commons, де можна знайти повнішу інформацію про кожне зображення. Про авторку. Орися Кулик – історикиня, директорка наукових досліджень в Українському музеї-архіві Клівленда (США), де працює зі спеціальними колекціями документів з історії таборів DP та обох світових воєн. Здобула науковий ступнь Ph.D. з історії у 2017 р. у Стенфордському університеті, успішно захистивши дисертацію на тему «Коли Україна правила Росією: регіоналізм і номенклатурна політика після Сталіна, 1944-1990.» Після цього обіймала посаду постдокторантки у Трініті Коледжі у Дубліні, де працювала у проекті «COURAGE» у рамках програми «Горизонт 2020» та досліджувала культурну спадщину непокори у колишніх соціалістичних державах.У 2018-2019 роках була постдокторанткою стипендії Петра Яцика в Університеті Торонто. Водночас розвиває другий проект — мікроісторію табору Дора-Міттельбау, з акцентом на групу рядових членів ОУН, які закінчили свій шлях у цьому таборі по обидва боки фронту.

Світ історії

10

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

«Куркулі і покидьки». Червоний терор проти українських професійних партизан

22 січня 1920 року пунктом п'ятим Декларації Всеукраїнського Революційного комітету «Про військову політику на Україні» ліквідація професійного українського партизанства була названа «питанням життя та смерти України». У листопаді 1919-го, напередодні нового захоплення України, у різного роду обговореннях українського питання серед більшовицьких керманичів неодноразово лунало попередження про потенційну небезпеку українських повстанців (партизанів), які на той час воювали проти денікінців. Партизанство міцно утвердилося в Україні, виявляючи себе в різних формах, під різними прапорами та гаслами від «петлюрівщини» до «махновщини». «Професійне українське партизанство», насамперед, спадкова «отаманщина» та «батьківщина», створювало російським більшовикам значні проблеми з моменту їхніх перших спроб встановити свою владу в Україні. Юрій Липа — письменник, учасник визвольних змагань, писав про розмах українського повстанського руху: «На півнеба залопотіли прапори, прапори зелені, прапори жовто-блакитні, пра-

Юрій Липа

пори армій селянських. Всі теє лопотіння почули – і міста, і містечка, і хутори... Ідуть ліси Переяславські, ліси Свининиські... Ідуть люди з обрізами з Холодного Яру, чути голоси з Чорного лісу: «Ану, брате, ходім із червоних флагів онучі драти!» Це були ті «українські уроки», які ще взимку 1918-го відчув на собі Михайло Муравйов, який здобув Київ, але на Звенигородщині зазнав поразки і мало не був схоплений. В інтерв'ю він згадував: «на Україні натрапив на оригінальну організацію буржуазної самооборони, де український шовіністичний націоналізм збудував собі фортецю у формі так званого Вільного Козацтва. Ця організація не тільки не допустила нашої влади в повіт, а навпаки сама перейшла до наступу, чим зробила чималу шкоду нашим військам». Про «українські уроки» Лев Троцький говорив та писав ще в травні-червні 1919-го, в часи григор'євського повстання та конфлікту з махновцями. Можливо, саме під їхнім впливом він перестав ігнорувати українське питання та став прихильником незалежності України в радянській формі.

22 січня 1920-го відновленою в Україні більшовицькою владою,

можна вважати наслідком наказу ців аби надати Україні можливість Троцького. обрати ту владу, яку захоче сам наОтже, український повстанрод. «Ось на підставі цієї відозви, – ський рух знову поділився на тих, пояснив Гулий-Гуленко, – ми діємо хто співпрацював з більшовиками спільно з червоними військами». на платформі «радянської України», «Дідусь» (М. Омелянович-Павй тих, хто врахував уроки 1919-го. ленко) згадував, що в січні 1920Юрко Тютюнник, на відміну від го радянська платформа була дуже першої половини 1919-го, коли популярною серед українського був союзником більшовиків, тепер повстанства, тому керманичі арбув їхнім непримиренним протимії Першого зимового походу повником. Намагаючись протидіяти боювалися поширення раінформаційній кампанії червоних, дянофільства серед козаків. керманичі Першого зимового поАле завдяки твердій позиції ходу випустили кілька відозв, які командного складу війська, розвінчували наказ Троцького, назокрема Михайла Омелянотомість закликали підтримувати вича-Павленка та Юрка ТюУНР та продовжувати боротьбу з тюнника, симпатії до більшобільшовиками: виків оминули вояків армії «Отже «гості» московські комуПершого зимового походу. Михайло Омелянович-Павністи большовики на цей раз приленко підсумував: «На нараді 18 січня 1920 р. промова отамана Тютюнника, а потім моє слово – остаточно виявили і зафіксували тогочасну ідеологію війська – воно було за національну суверенність на грунті демократичному. Так була поставлена крапка над «і». До самого кінця походу, ні при яких обставинах, які б вони не були важкі, питань про орієнтацію у війську ніхто не підносив». «Гулівці». Андрій Гулий-Гуленко в центрі Союз Андрія Гулого-ГуЛев Троцький ленка з більшовиками теж тривав недовго. Він відмовився тів. Зокрема, голова Всеукрревковиконувати намагання комунісму Григорій Петровський та члени йшли на Україну, научені поперетів долучити його загін до Черворевкому: Володимир Затонський, днім повстанням. На цей раз вони ної армії та приєднався до війська Дмитро Мануїльський (більшовиприйшли під новою вивіскою тобОмеляновича-Павленка. ки), Григорій Гринько (боротьбист), то: що вони не комуністи, а тільЄвген Терлецький (борбист). ко большовики, маючи наказ Декларацію 22 січня 1920-го Лейби Троцького (Бронштейможна вважати продовженням на), в якому говориться: «Украстратегії, обґрунтованої пошиїна є земля Українського нарореним 2 грудня «Наказом Голоду: червона армія перебуває на ви Реввійськради тов. Троцького Україні тілько до того часу, поки червоним військам, що вступазнищить денікінську армію, а поють у межі України». Що вплинутім залишає Україну; червоноло на появу нового наказу? армійці є на Україні тілько гості: Наказ Троцького, яким украгоре тому хто буде насилувати їнців намагалися переконати, волю Українського народу». «що великороси не йдуть завойоНо на ділі ми бачимо вувати Україн», а лише допомагаінше:грабунки продовжуються, ють звільняти її від Денікіна, мав наш хліб, наш цукор, наші коні і істотний вплив на українських все наше добро вивозиться до повстанців. Михайло ОмеляноМосковщини, а взамін дають вич-Павленко писав: «москвини нашому народу совітські гроші, (цим разом червоні) скрізь маніякі нічого не стоять. Та мало цих фестували, що мовляв Червона грабунків. Засновують комуну армія йде на Україну для визвоБрати Коцури. Свирид у центрі. Фото та чрезвичайку, і видно по всьолення... Був поширений наказ з приватної колекції Олександра Солодара му, що наказ ЛейбиТроцькоТроцького про те, що Червона го (Бронштейна) був тілько для Однак частина українських поармія йде на Україну як визвольтого, аби замастити очі...» встанців, яка не брала участи в ниця, що Вкраїна має сама встаноПеремогти «українське прорейді, таки перейшла на бік більвити свої відносини до Росії; наказ фесійне партизанство» або осташовиків. Серед них були навіть такі цей зупинив, правда, тимчасово, точно схилити його на свій бік ододіозні ватажки як Іван Семесенповстанців, й вони були на роздоним лише наказом Троцького ко, Йосип Біденко, повстанський ріжжі». більшовикам не вдалося. Антиватажок Свирид Коцур – отаман Грудень 1919-го мав чимабільшовицький повстанський рух Чигиринської республіки зі столило прикладів, коли українські побув доволі чисельним, населення цею в Суботові. встанці спільно з радянськими поУкраїни підтримувало армію УНР Мрія про те, що більшовики довстанськими загонами вдало воюПершого зимового походу, а парзволять створити Українську Червали проти білих. Серед таких був тизанство продовжувало бути для вону армію на партизанській оснонавіть Андрій Гулий-Гуленко. більшовиків серйозною проблеві, була ілюзією багатьох повстанНаведемо уривок зі спогадів мою. ських ватажків наприкінці 1919 єлисаветградських більшовиків, Контроль над великими міста- на початку 1920-го. Тільки цим які спільно з «гулівцями» намагами України, який «червоні» здобули можна пояснити несподіване ралися відбити в білих Єлисаветград на початку 1920-го, ще не гарантудянофільство Юхима Божка, запенаприкінці 1919-го: вав перемоги. Вони як вогню боклого борця з більшовиками про«Мене зустрів чоловік середніх ялися повторення подій 1919-го, тягом всього 1919-го, яке підштовроків й, розпитавши мене хто я, наколи українське сите селянство, «в хнуло його до союзу з Омеляном звав себе Гулий-Гуленко. Я спитав якому прокинувся дух запорізькоВолохом. Останній мріяв посісти в його про їхню політичну програму. го козацтва та гайдамаків», змусимайбутній Українській червоній арГулий-Гуленко відвів мене в іншу ло більшовиків залишити українмії провідні посади й вів про це пекімнату, взяв у свого секретаря віські терени. реговори з більшовиками. дозву Троцького і дав мені її прочиУкраїнські реалії змушували Перетворення УГА (Української тати. Там було написано, що велибільшовиків вигадувати нові споГалицької Армії) в ЧУГА (Червону короси не йдуть підкорювати Украсоби для боротьби з українським Українську Галицьку Армію) теж їну, а йдуть звільняти її від денікінповстанством. Окрім публічного вищий щабель якої формально уособлював Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком), було затверджено новий документ для боротьби з «українським професійним партизанством». Він мав назву «Про військову політику на Україні. Деклярація». Документ підписали керівники Всеукрревкому — провідні більшовики та представники борбистів і боротьбис-

медяника у вигляді солодких обіцянок українцям, було вирішено використати і публічний батіг, тобто таке ж публічне засудження партизанства. Нагадаємо, що формальний старт боротьбі з партизанством було дано ще таємним наказом Троцького від 11 грудня 1919-го. Тоді то був наказ Реввійськради за підписом Троцького від 11 грудня №2079/448 «Про ставлення до партизанства і добровольчества на Украйні», а сучасним історикам він відомий переважно як «Наказ Реввійськради республіки про міри боротьби з партизанщиною в Червоній Армії». Саме тому в ухваленій Всеукрревкомом 22 січня 1920-го декларації «Про військову політику на Україні» зазначалося, що вагомою перепоною на шляху до створення міцної дисциплінованої регулярної української Червоної Армії є «роз'їдаюча Україну болячка партізанства, махновщини, бандитизму». Причинами існування такої перепони називалася економічна відсталість та безперервні зміни влади. Наголошувалося, що без попередньої організаційної роботи не можна цілком покладатися на створення боєздатного та дисциплінованого війська: «без попередньої організаційної виховуючої і карної роботи кращих трудових елементів, утворення на Україні Української армії принесло б не позітивні, а негативні настрої, лишень збільшивши безладдя в країні». У Декларації згадуються деякі заходи з числа тих, про які йшлося в таємному наказі №2079/448 від 11 грудня. Зокрема, для пропаганди переваг регулярної армії пропонувалося утворити кілька зразкових червоноармійських полків. Кадрами для них мали стати дисципліновані бійці з міцним ядром комуністичного осередку. Для прискорення формування зразкових українських полків Реввійськрада Республіки створювала радянські курси командного складу виключно для українських частин. Учасниками курсів мали стати найкращі червоноармійці-українці, які після ретельної підготовки призначалися б червоними командирами елітних українських військових частин. Проте документ від 22 січня містив низку власних положень, спрямованих на ліквідацію партизанщини та мав чіткі поради як приборкати повстанський рух: «В місцевостях занятих частинами Червоної Армії, не повинно залишатися жодної нерегулярної частини[...]Неодмінною умовою здійснення цієї мети є витривалість упертість і безщадне усунення всіх компромісів та угод з партизанами та партізанщиною. Вселякі спроби будь-якої політичної групи на Україні опертися на повстанські загони як такі, покласти їх в основу формування особливої армії, мусять вважатися за зраду справі Соціялістичної Української Республіки».

11

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Cвіт історії

Сторінки історії України в особах Степан Смаль-Стоцький, мовознавець, літературознавець

9 січня 1859 року на Львівщині народився Степан Смаль-Стоцький, мовознавець, літературознавець, один із фундаторів Української академії наук у 1918 році. Походив із багатодітної селянської родини. Навчався в гімназіях Львова, Чернівецькому і Віденському університетах, здобув ступінь доктора слов’янської філології. У 1885-1918 роках – професор Чер-

нівецького університету, викладав українську та російську мови. Один із провідних діячів національно-культурного відродження Буковини, опонент москвофілів. Добивався рівноправності українців в адміністрації й політичному житті Буковини. Співзасновник товариств «Народний дім», «Буковинський Боян», «Руська школа», активний діяч «Руської бесіди», дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка (з 1899-го). Депутат Буковинського крайового сейму і австрійського парламенту. Автор монографій «Руська правопись» (1891), «Руська граматика» (1893, витримала 4 видання), «Буковинська Русь. Культурно-історичний образок» (1897), «Шкільна граматика», «Ідеї Шевченкової творчості» (1914) та багатьох інших. Заперечував існування спільної давньоруської мови, вважаючи, що фонетично українська мова ближче до сербської, ніж до російської. Різко критикував теорії «центрів» чи «колисок» розселення східних слов’ян: «Словіни новгородські, Радимичі і В’ятичі, Кривичі

та й Дреговичі середнього Дніпра ані не бачили й в тій колисці ніколи не лежали і звідти ніколи в свої нові оселі не розходилися…Так само і Бужани, і Волиняни, і Дуліби, і Тиверці не вилігувалися в колисці над Дніпром. Якоїсь єдності і спільности східних Слов’ян з одним якимсь центром не бачимо навіть ще далеко пізніше, а не то в цих давніх часах». Під час Першої світової війни – офіцер австрійської армії при штабі Чернівецької бригади, проводив культурну працю в таборах українських військовополонених. Голова Управи Українських Січових Стрільців (1917-1918), співзасновник Української академії наук, посол ЗУНР у Празі (1919-1921). У подальшому залишився в Празі, викладав в Українському вільному університеті. Вважався одним із найкращих шевченкознавців. Багато зусиль присвятив організації товариства «Музей визвольної боротьби», яке очолював у 1935-1938 роках. Помер 17 серпня 1938-го у Празі. За заповітом, похований на Раковицькому кладовищі у Кракові (Польща), біля дружини.

Валер’ян Підмогильний, письменник Розстріляного відродження 2 лютого 1901 року на Січеславщині народився прозаїк Валер’ян Підмогильний, прозаїк доби Розстріляного відродження . Свої перші пригодницькі твори видавав під псевдонімом Лорд Лістер. Походив з бідної селянської родини. Батько Валер’яна Підмогильного завідував маєтком місцевого поміщика, помер рано. «Так мало батьківських пестощів випало на мою долю», писав Валер’ян Підмогильний. Його односельці згадують переважно про матір письменника. Вона була звичайною селянкою, без освіти, яка працювала в економії графа Воронцова-Дашкова і виділялася надзвичайною природною інтелігентністю. Навчався юнак спочатку в церковно-приходській школі. Згодом, до 1918го року у Катеринославському реальному училищі. «Валеріан був надзвичайно здібним хлопцем. – згадувала мешканка села Чаплі Ярушевська, – Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів

і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра». Він вивчав іноземні мови й переклав на українську твори Дені Дідро, Клода Гельвеція, Оноре де Бальзака, Анатоля Франса. Став одним із організаторів літературного угруповання «Ланка», яке 1926го було переіменоване в «Марс».

8 грудня 1934-го НКВД заарештувало письменника за начебто «участь у терористичній організації, яка мала на меті терор проти керівників партії». Слідство сфабрикувало приналежність до «організації» Євгена Плужника, Миколи Куліша, Валер’яна Поліщука, Григорія Епіка, Миколи Любченка — загалом 18 людей. На допитах Підмогильний не визнавав себе винним. Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у березні 1935-го його засудили на десять років позбавлення волі. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призна-

чення, продовжував писати. 3 листопада 1937-го Валер’яна Підмогильного разом з понад тисячею інших українських політичних в’язнів розстріляли в урочищі Сандармох. Так радянська влада відсвяткувала 20-річчя Жовтневого перевороту. Український інститут національної пам`яті

«Куркулі і покидьки». Червоний терор проти українських професійних партизан

10

Ця умова мала вигляд попередження своїм політичним союзникам-боротьбистам, аби ті уникнули спокуси політичного впливу на повстанські загони, який вони мали й здійснювали в буремному 1919-му. Винні в таких намірах та спробах мали бути віддані під трибунал та засуджені за законом воєнного часу, незалежно від попередніх заслуг. Доля «червоних отаманів» була подібною: їх використовували та знищували. Перелік цих прізвищ довгий: Василь Боженко, Тимофій Черняк, Микола Щорс, Свирид Коцур, Петро Ткаченко. Омеляна Волоха репресували пізніше, в 1937-му. Цікавим є четвертий пункт «Деклярації» від 22 січня 1920-го, який демонструє непогану обізнаність з українськими революційними реаліями. Юрій Липа, характеризуюОмелян Волох чи становище в Україні в 1919-му, писав, що «села тоді були як фортеці». У «Деклярації» ж наголошувалося, що «знахабніле українське

куркульство»,»»незалежного від того, чи виступає воно як петлюрівці, махновці чи під иншою назвою», вже «звикло поводитися зі зброєю». Тому поголовне роззброєння куркульського населення означалося головним інструментом до знищення українського повстанського руху. Зазначимо, що зневажливі стосовно українців погляди були властиві компартійному керівництву і раніше. Приміром, Петров-

ський у 1919-му писав, «що українство підтримується куркулями та покидьками». Якою ж була мета Декларації? Вона не приховувалася - розбудова та зміцнення «Федеративної Робітниче-Селянської Армії», до якої мали увійти «першорядні українські полк». А про окрему радянську українську армію, яка згадувалася на початку документа, після всіх втілених в життя заходів можна було забути. По суті йшлося про об'єднання військових сил України та Росії, потреба якого була проголошена ще в травні – червні 1919-го. Отже, затверджена 22 січня 1920-го Всеукрревкомом декларація «Про військову політику» була важливим документом нової більшовицької влади в Україні. Поєднання ідеологічних, організаційних та репресивних заходів, твердість та чітка взаємодія влади у цьому питанні, визначення єдиної лінії стосунків з повстанцями зіграли свою роль у боротьбі з повстанством в Україні та в майбутній перемозі більшовизму.

Радянський агітаційний плакат 1920- го

Юрій МИТРОФАНЕНКО, кандидат історичних наук м. Кропивницький Сайт dsnews/ua «Деловая столица», 22. 01. 2020

11

Календар всесвітньої історії 20 лютого Народилися: 1887 — Олександр Удовиченко, генерал Армії УНР, віце-президент УНР в екзилі (1954 – 1961); 1889 — Лев Ревуцький, композитор, 1905 — Улас Самчук, письменник.

22 лютого Народилися: 1732 — Джордж Вашингтон, один з батьків-засновників США, перший президент Сполучених Штатів у 1789 – 1797 рр.; 1810 — Фредерік Шопен, видатний польський композитор і піаніст.

1942 — нацисти розстріляли в Бабиному Яру Олену Телігу, українську поетесу, політичну і громадську діячку, члена ОУН.

25 лютого Народилися: 1850 — Володимир Барвінський, історик, соціолог, письменник, літературний критик, публіцист і перекладач; 1871 — Леся Українка (Лариса Косач-Квітка), видатна українська письменниця; 1887 — Лесь Курбас, режисер, реформатор українського театру.

1956 — на закритому засіданні XX з’їзду КПРС Микита Хрущов виступив із доповіддю про викриття культу особи Сталіна. У виступі також ішлося про масовий терор і злочини другої половини 1930-их – початку 1950-их рр. Доповідь стала початком «хрущовської відлиги».

26 лютого 1802 — народився Віктор Ґюґо, французький письменник.

27 лютого Народилися: 1831 — Микола Ге, російський художник; 1887 - Петро Нестеров, основоположник вищого пілотажу; 1902 — Джон Стейнбек, американський письменник.

1922 — Верховний Суд США підтримав 19-ту поправку до Конституції, що гарантувала жінкам право брати участь у виборах 1942 — масові розстріли в Бабиному Яру німецькими окупантами членів українського націоналістичного підпілля 1954 — надруковано указ Президії Верховної Ради СРСР про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР 28 лютого 1921 — у Кронштадті почалося збройне повстання гарнізону воєнних моря-

ків, які вимагали ліквідації більшовицької диктатури та відновлення основних демократичних свобод 1988 — у Сумгаїті (Азербайджан) вчинено погром вірменського населення, в результаті якого, за неофіційними даними, загинуло кілька десятків людей 29 лютого Народилися: 1792 — Джоаккіно Антоніо Россіні, італійський композитор; 1940 — Йожеф Сабо, український футболіст, тренер.

1 березня 1912 — у Сент-Луїсі Альберт Беррі здійснив перший стрибок із парашутом з літака, що летить (висота 460 м).

1967 — запорізький завод «Комунар» почав серійний випуск малолітражного автомобіля моделі ЗАЗ-966 — «вухатого» «Запорожця».

2 березня Народилися: 1859 — Шолом-Алейхем (Шолом Рабинович), єврейський письменник, уродженець Переяслава, класик літератури мовою ідиш; 1882 — Архип Тесленко, український письменник.

3 березня 1861 — російський імператор Олександр II підписав маніфест про скасування кріпацтва в країні.

4 березня 1750 — Кирило Розумовський обраний гетьманом України.

1815 — народився Михайло Вербицький, композитор, хоровий диригент, священик. Автор музики гімну України «Ще не вмерла Україна».

1852 — у Москві помер Микола Гоголь.

1917 — у Києві з ініціативи Товариства українських поступовців постала Українська Центральна Рада (УЦР), що об’єднала представників головних українських політичних партій, військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій.

1990 — у СРСР відбулися перші вибори народних депутатів на альтернативній основі.

5 березня 1827 — народився Леонід Глібов, український поет.

1950 — у бою із силами радянської держбезпеки в с. Білогорща біля Львова загинув Роман Шухевич (псевдо — Тарас Чупринка) — командир УПА, крайовий провідник ОУН (р), голова секретаріату УГВР.

1953 — помер Йосип Сталін (Джугашвілі), керівник СРСР.

12

Світ історії Чернігівщини

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Íàø äðåâí³é ×åðí³ã³â

За матеріалами Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Продовжуємо нашу подорож крізь віки й тисячоліття, почавши її з Чернігівського Валу — Княжого Дитинця, де розташовані найдревніші об’єкти Заповідника, історичні пам’ятки міста.

Борисоглібський собор

У стародавньму центрі Чернігова поряд зі Спаським собором височить ще один свідок князівськой доби —Борисоглібський собор (1120-1123 рр.) — усипальниця князів роду Давидовичів, пізніше головний храм кафедрального монастиря. Собор є характерним зразком чернігівської архітектурної школи ХІІ ст. Хрестовокупольний, шестистовпний, увінчаний одні-

єю банею (висота 25 м). Собор справляє враження міці, нерухомості та спокою. Йому притаманні надзвичайна досконалість цегляного мурування, висока якість цегли-плінфи, витончене і цікаве різьблення білокам’яних капітелей на півколонах фасадів. Дослідженнями встановлено, що собор побудований на місці більш давньої споруди ХІ сторіччя, від якої виявлено залишки нижньої частини стін та фундаменти. То міг бути двокамерний князівський терем або ж більш давній храм. Собор будувався як храм-усипальниця.На початку ХVІІ ст., за польського владарювання, він був перебудований у домініканський костел. Новим етапом життя став період, коли в 1952-1958 рр. за проектом архітектора М. В. Холостенка його відновлено у гаданому первісному вигляді. Окрасою експозиції храму є срібні з позолотою царські врата. Вони були виготовлені на початку ХVІІІ ст. за наказом гетьмана І. С Мазепи, у майстерні Пилипа Якоба Дрентветта з міста Аусбурга. У храмі відновлена давня підлога з шиферних плит. У північній наві можна побачити розкопані підмурки споруди ХІ ст. У ХVІІ ст. у соборі були поховані видатні православні ієрархи: Лазар Баранович, св. Феодосій Углицький, Амвросій Дубневич та Феофіл Ігнатович. У соборі розміщені дві постійні виставки: «Фреска чернігівських храмів», «Архітектура і ремесло Чернігова ХІ—ХІІІ ст.».

Колегіум

Колись ця будівля входила до складу кафедрального Борисоглібського монастиря — резиденції чернігівських архієпископів. Вона складається з довгого двоповерхового корпусу монастирської трапезної та дзвіниці, що безпосередньо прилягає до неї. Розбудовувати кафедру почав чернігівський архієпископ Лазар Баранович, який 1672 р. переїхав до Чернігова.

У 1700-1702 рр. чернігівський архієпископ Іоан Максимович за підтримки та фінансування гетьмана Івана Мазепи прибудував до неї впритул дзвіницю, зв’язавши її з другим поверхом трапезної, яка в східній частині мала церкву Всіх Святих. Дзві-

ниця мала церкву названу на честь патронального святого гетьмана — Іоана Предтечі. Відомий описувач краю XVIII ст. Опанас Шафонський повідомляв, що коли копали фундамент під цю дзвіницю, то був знайдений срібний ідол. З нього була виготовлена срібна царська брама для іконостасу кафедрального собору. У кінці XIX ст. із заходу дзвіниці був прибудований ганок у стилі московської архітектури. За браком приміщень у Борисоглібському кафедральному монастирі з 1749 року в трапезній відбувалися заняття класу філософії Чернігівського колегіуму, який розташовувся на території цього монастиря в 1700-1776 рр. Колегіум — перший навчальний заклад вищого рівня в Лівобережній Україні, що діяв з 1700 по 1786 рр., заснований з ініціативи церковних і політичних діячів, видатних письменників другої половини XVII — початку XVIII ст. Лазаря Барановича та Іоана Максимовича. Колегіум створювався за зразком Києво-Могилянської академії. У 1786 р. колегіум був реорганізований в духовну семінарію. Нині тут постійні виставки українського іконопису, виставка «Чернігів та чернігівці 100 років тому». Поч. в № 168. Далі буде Фото Петра Антоненка

Дослідник рідного краю

Олександр Володимирович Шекун народився у Чернігові 19 січня 1935 року. Його дитинство пройшло в садибі в районі П’яти кутів. Закінчивши СШ № 1, він вступив до Ленінградської лісотехнічної академії; після військової служби у 1959 році – до Київського технікуму легкої промисловості. У 1962 році Олександр Шекун отримав диплом техніка-технолога і наступні 16 років працював майстром, начальником зміни на Чернігівському комбінаті синтетичного волокна. Саме тоді він зацікавився археологією, став активним членом спелео-археологічної секції обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, а у 1977 році очолив її. Захоплення історією рідного краю та археологією стало покликанням. З моменту створення у 1980 році у Чернігівському історичному музеї сектору археології Шекун працював у ньому науковим співробітником, згодом – завідувачем сектору. Після організації у 1998 році Чернігівської обласної інспекції з охорони пам’яток, куди увійшов і сектор археології музею, Олександр Володимирович до 2003 року обіймав у ній посаду старшого наукового співробітника. Олександр Шекун об’їздив з археологічними розвідками майже усі райони Чернігівської області, обстежив та відкрив понад 500 археологічних пам’яток, досліджував пам’ятки епохи бронзи, раннього залізного віку, ранніх слов’ян, Давньої Русі та післямонгольського часу. Він займався розкопками селищ, городищ, курганних та ґрунтових могильників, вивчав топо-

графію стародавнього Чернігова, започаткував дослідження давньоруського міського ґрунтового некрополя. Олександр Володимирович проводив дослідження забудови в різних частинах Чернігова: на Дитинці, Подолі, Третяку, Передгородді. Матеріали розкопок по вул. Коцюбинського дають можливість скласти уявлення про забудову цієї вулиці в давньоруський час. У 1981 і 1983 роках вивчав територію навколо Успенського собору Єлецького монастиря. У 1984 році в урочищі Млиновище були розкопані п’ять печей ХІІ ст. для випалу плінфи. Практично всі матеріали археологічних розвідок і розкопок, а також ті, що їх приносили до археолога школярі та місцеві жителі, згодом були передані до музею. На деяких хотілося зупинитися окремо. Старожитності раннього залізного віку на північному заході Чернігівщини представлені пам’ятками милоградської культури. Шекун у 1981– 1982 роках дослідив курганний могильник V ст. до н. е. біля с. Деснянка

Дзеркало та намистини. V ст до н.е. Курганний могильник біля с. Деснянка

Чернігівського району. Було розкопано 7 із 8 курганів і здобуто цікавий речовий матеріал. Найбільш масовою знахідкою були скляні намистини (197 од.). Переважна більшість – це намистини із напівпрозорого скла червоно-коричневого кольору схожого на бурштин, інші виготовлені із непрозорого скла – білі з мозаїчними кольоровими вкрапленнями, жовті, сині та бірюзові. Виявлені також намистини та підвіски зі шматочків бурштину різних форм. В одному з курганів знайдене бронзове дзеркало з пласкою залізною ручкою, в чотирьох похованнях – цвяхоподібні залізні шпильки. Кераміка представлена 5 мініатюрними посудинами. Ранньослов’янське поселення Олександрівка І розташоване на північно-східній околиці Чернігова. Експедицією під керівництвом О. Шекуна протягом восьми польових сезонів проводилися охоронні розкопки на території пам’ятки. Були виявлені залишки колодязя, що взагалі вперше трапилися на ранньослов’янському селищі. Простежено 3 горизонти існування поселення: київська культура, кінець IV – перша половина V ст.; колочинська культура, VI–VII ст.; сахнівсько-волинцевський тип, перша половина VIII ст. Свідченням контактів з черняхівським населенням є майстерня, в якій виготовлялися напівфабрикати гребенів із рогу, а також знахідки гончарного посуду, туфових жорен, прикрас, стрижнеподібних кресал та гребеня з трапецієвидною спинкою. Найбільш репрезентативною і за кількістю досліджених пам’яток і за обсягом здобутих матеріалів є доба Давньої Русі. Передусім слід згадати давньоруське поселення в урочищі Ліскове, що знаходиться на північ від Чернігова біля с. Малий Листвен Ріпкинського району. Селище другої половини ІХ – першої половини ХІІІ ст. розташоване у верхів’ях р. Білоус, на обох її берегах. Відкрите О. Шекуном у 1976 році, поселення досліджувалося протягом шістнадцяти польових сезонів з 1977 по 1992 рік експедицією Чернігівського історичного музею під незмінним

керівництвом Олександра Володимировича. Матеріали розкопок свідчать про досить складне багатогалузеве господарство. Наймасовішими знахідками є керамічні вироби, які представлені не тільки різноманітними

Енколпіон. ХІ ст. Поселення Ланок біля с. Хмільниця.

Замок та ключі. Поселення Ліскове біля с. Малий Листвен. горщиками, а також мисками, глеками, сковорідками, корчагами, амфорами, тиглями, соплами, пряслицями та іграшками. Про заняття і побут жителів давньоруського села розповідають сільськогосподарські знаряддя праці, різноманітні знаряддя й інструменти для мисливства, рибальства та бортництва, для обробки чорних металів, ковальства та ювелірної справи, побутові та культові речі, прикраси, виготовлені із різних матеріалів. Результати цих робіт змінили погляди науковців на середньовічне село. Але не тільки розкопки, а й археологічні розвідки давньоруських пам’яток давали цікаві й навіть унікальні знахідки. Так, на поселенні Ланок біля с. Хмільниця Чернігівського району у 1980 році був знайдений візантійський хрест-енколпіон. На лицевій стулці розміщене рельєфне зображення розіп’ятого Христа з хрещатим німбом, з боків – фігури предстоячих Богоматері та Іоанна Богослова, під руками Христа заглиблений напис грецькою мовою. На зворотній стулці рельєфне центральне зображення Богоматері Оранти, доповнене чотирма погрудними зображеннями євангелістів на кінцях.

Значне місце у діяльності О. Шекуна займають дослідження стародавнього Чернігова, в тому числі ґрунтового некрополя по вул. Куйбишева, 13 (нині вул. Магістратська). Були розкриті 219 поховань кінця Х – початку ХІІІ ст. Серед знахідок слід відзначити залізний стрижень з бронзовим навершям у вигляді голови дракончика. Подібні навершя відомі серед матеріалів Готланду, «Чорної землі» Бірки, Упланду. Функціональне призначення знахідки не до кінця зрозуміле, може бути інтерпретована як булавка або шило. До цієї ж колекції відноситься орнаментована чаша, виготовлена із тонкої листової бронзи. Знахідки аналогічних виробів локалізуються на узбережжі Прибалтики: в могильнику Ірзекапініс. Завдяки Олександру Володимировичу зібрання Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського поповнилось 16 626 предметами, 2 726 артефактів належать до основного фонду музею, серед них – не просто цікаві, а й унікальні знахідки, частина з яких представлена в експозиції музею. Ціле покоління чернігівської археологічної школи вважають Олександра Володимировича своїм вчителем: Олена Веремейчик, Валентина Мултанен, Сергій Лаєвський, Геннадій Жаров, Юрій Ситий, Людмила Сита, Сергій Сорокін та інші. Внесок О. В. Шекуна в археологічне вивчення Чернігівщини важко переоцінити. Вікторія МУДРИЦЬКА, завідувачка відділу Чернігівського історичного музею Людмила СИТА, старший науковий співробітник музею

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Світ історії Чернігівщини

Батурин — гетьманська столиця

Скарбниця гетьмана Івана Самойловича Під час урочистого обрання на гетьманство 17 червня 1672 р. гетьману Івану Самойловичу було вручено владні знаки його попередника Дем’яна Ігнатовича – булаву та прапор. Це були перші зразки його зібрання гетьманських клейнодів. Через два роки, у 1674-му, для Самойло-

вича з Оружейної палати Москви було відпущено ще одну булаву та прапор. При цьому жоден з цих предметів не виготовлявся спеціально для нього й не розглядався як особлива відзнака саме для козацького війська. Булава, «пожалованная Самойловичу была: серебряная золочёная с чернью, и с каменьи, и с бирюзы; цена 15 рублёв, которую Великому Государю челом ударил Грузинского царевича Николая Давыдовича митрополит Епифаний во 170 (1661) году». Окрім царського пожалування, Іван Самойлович отримував булави як владні трофеї від своїх політичних правобережних опонентів. Нагадаємо, що в 1674 р. всі свої клейноди Са-

мойловичу передав гетьман Михайло Ханенко, а в 1676 році Самойлович здобув частину відзнак Петра Дорошенка. Можемо припустити, що гетьман, як і цар, отримував булави у вигляді багатих презентів. Ось таким чином за 15 років правління Самойловича (1672–1687) сформувалася його збірка атрибутів гетьманської влади. Та після Коломацького перевороту 1687 р. скарб гетьмана конфіскували. Із складеного тоді Опису майна Самойловича відомо, якими були ці речі, як і де він їх зберігав. Для гетьманських клейнодів не існувало окремої будівлі: скарбниця знаходилася в житловому будинку гетьмана на Цитаделі. Це була особлива комора, вхід у яку вів із сіней. В коморі стояла липова скриня 86,7x69,7x51 см, в якій зберігалися 4 срібні булави з дерев’яними руків`ями, окованими сріблом, суцільно золочені, оздоблені яшмою і бірюзою, вагою 1,64 кг, 1,63 кг, 1,33 кг та 1,23 кг; срібна булава з дерев’яним руків`ям, окованим сріблом, місцями визолочена, з черню і бірюзою, вагою 0,84 кг; три срібні булави з дерев’яними руків`ями, окованими сріблом, не золочені, вагою: перша – 0,72 кг, дві інші – по 0,61 кг; срібна булава з дерев’яним, окованим сріблом руків`ям, з черню і бірюзою, в двох місцях руків`я обшите оксамитом дикого (сріблястий відтінок сірого) кольору, вага – 0,51 кг. Ще у скрині знаходилося 10 буздуганів – різновидів булав, голівки яких були покриті рублячими кромками – шипами чи пластинами. Інша їх назва – перначі. У козацькому військовому церемоніалі перначі були відзнакою полковників і курінних отаманів. Три срібні перначі з дерев’яними

руків`ями, окованими сріблом, місцями визолочені. Пернач срібний, пера прорізні, руків`я дерев’яне, кінець окований сріблом, на середині обклеєно хозом (вичиненою шкірою, сап’яном) чорним, перевитий сріблом, вага – пів третини фунта. Пернач срібний, без одного пера, руків`я дерев’яне, на кінці оковане сріблом, на середині обклеєно хозом чорним, вагою 0,61 кг. Чотири срібні перначі з дерев’яними руків`ями, окованими на кінцях сріблом, посередині обклеєні хозом чорним, вагою 0,92 кг, 0,82 кг, двоє – по 0,61 кг. Пернач залізний, місцями золочений. У скрині знаходилися ще «булава да чекан костяніе рыбіи», можливо, це були вироби із моржевої кістки. Із інших козацьких клейнодів у скарбниці знаходилося 9 бунчуків, обшитих тофами (різновид тканини) різних кольорів. Була там і пара пістолетів, оправлених сріблом і визолочених фініфтю, шкоцькими (шотландськими) замками, суцільно золоченими стволами, обшитими червоним сукном ольстрами (кобурами), каптури оксамитові червоні, обкладені крижовим сріблом. Ці пістолі були військово-парадною зброєю гетьмана, мали високу мистецьку вартість та, найвірогідніше, імпортне походження. В скарбниці знаходилася й інша зброя: став (футляр) з 12-ма ножами із кістяними руків`ями. Поміж клейнодів зберігалося срібне яблуко від древка прапора вагою 36 золотників (0,15 кг) та точені кістяні шахи. Стояла в коморі й скриня зі срібним посудом, що, за свідченням старшини, належала колишньому київському митрополиту Йоасафу Тукальському. З дозволу царів цю скриню передали Київському монастирю Святої Софії.

В окремій липовій скрині гетьман зберігав різні листи. В окованій залізом скриньці – 12 скляних посудин, деякі – з горілкою. Ще три скриньки стояли порожніми. Швидше за все, в цій коморі зберігався й дорогоцінний посуд, який поданий в Описі окремо. Окрім відзнак влади і цінних виробів, у скарбниці знаходилося три мішки грошей та інші військові припаси: 100 великих і маленьких грецьких мил, 11 турецьких черевиків із сап’яну жовтого кольору. Гетьман тримав у коморі-скарбниці й особисті речі: 5 пишно оздоблених каптанів червоного, жовтого, бірюзового, зеленого та вишневого кольорів. Це наштовхує на думку, що Івану Самойловичу було зручно на виході з будинку перевтілитися у гетьмана, взявши до рук символ влади та накинувши каптан. Прапори, що згадуються в Описі майна Самойловича, зберігалися не в скарбниці, а в житлових кімнатах його будинку, у скринях разом з хутром і одягом. Так само поза скарбницею знаходилися деякі шестопери і перначі. Виступаючи на чолі війська в Кримський похід, Іван Самойлович, безперечно, мав при собі гетьманські відзнаки. Тому описане в Батурині – це не повний перелік його клейнодів. Майно гетьмана було розділене між царською скарбницею та військовим скарбом. Гроші й посуд розділили навпіл. Решта відійшла «во войсковой скарб войска запорозского обох сторон Днепра гетману Івану Степановичу и генеральной старшине и всему войску запорозкому на жалование их же царського величества малороссийских городов ратным людям». Наталія САЄНКО

Туристичні здобутки 2019-го Туристичний сезон 2019 року для Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» виявився напрочуд насиченим. Сьогодні поведемо мову про туристичні здобутки відділу історії Гетьманства нашого заповідника. На початку сезону науковими співробітниками було оновлено екскурсійний матеріал та доповнено виставки. Введено платіжні термінали для безготівкових розрахунків. У березні - квітні було проведено історично-патріотичні квести «Батурин - це МИ» та «Батурин - серце Гетьманщини». За рік Цитадель Батуринської фортеці відвідало 68 326 осіб, що майже на 20% більше, ніж в 2018 році. Це складає 34% від кількості відвідувачів заповідника за рік. Цьому сприяли і якісні зміни в інфраструктурі міста: збільшилася кількість закладів харчування, удосконалилися готелі та рекреаційні зони. Насиченими стали літні місяці. Активізації відвідування посприяли організовані заповідником щорічний Батуринфест «Шабля» та патріотичний концерт «Viva Батурин», прове-

Акція «Yiva Батурин». Відзначення торік 350-річчя проголошення міста гетьманською столицею України. В гостях — Віктор Ющенко, котрий, будучи президентом України, дуже багато зробив для відродження Батурина. дений 23 серпня до Дня Державного прапора. У 2019 році відділом було проведено рекордну кількість екскурсійних обслуговувань 3 068 одиниць, для прикладу в 2018 році - 2596, в 2017 — 2933. Тішить, що туристи бажають не лише оглянути територію та історичні пам'ятки, а й дізнатися якомога більше про історію міста, про його роль у становленні Української держави. Особливою популярністю користувалась тимчасова виставка «Ясновель-

Молодіжний Квест «Батурин — серце Гетьманщини»

можні гетьмани. Життя для України». Для учнів незамінною залишається екскурсія-квест «Таємниці Цитаделі», в якій торік взяли участь 975 дітей. З кожним роком географія відвідування розширюється. В минулі роки групи зі Львова та Харкова були більш винятком, але в 2019 році таких організованих груп значно побільшало. Звісно, основний потік туристів багато років поспіль є незмінним - це Київська, Чернігівська та Сумська області. Та цього року до них впевнено

доєдналися групи з Полтави, Дніпра, Житомира, Вінниці, Хмельницька, Запоріжжя, Кропивницького, Одеси та Миколаєва. Не оминули увагою Цитадель іноземні туристи, переважно з Польщі, Білорусі, Росії та поодинокі відвідувачі з Франції, Китаю, Японії, Великої Британії, Німеччини та Італії. Багаторічними туристичними партнерами для відділу залишаються туристичні фірми «Країна ЮА», «Відпочинок на всі сто», «Драйвовий равлик», «Амур-Тур» ( всі — Київ), «Рожева чайка» (Суми), «Чернігів-Тур». До них торік приєдналися «Мій улюблений Київ», «Нью-Тур» (Харків), «Клуб мандрівників та круїзів «Компас» (Дніпро), «Партнер Тур груп» (Хмельницький). Відділ історії Гетьманства вступив у новий 2020 рік з новими планами, ідеями. Наталія ПІСКУН Відділ історії Гетьманства Автори — наукові співробітники Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»

Патріотичне виховання — з дитинства. Акція «Музейні історії — для найменших».

13 Календар березня

Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В. Короленка видала щорічний календар «Знаменні і пам’ятні дати Чернігівської області» — на 2020 рік. Друкуємо березневу частину календаря.

30 років тому (1990) створено Чернігівське відділення Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль».

3 – У с. Нова Басань Бобровицького р-ну народився Максим Федотович Гулий (1905–2007) – український біохімік, доктор біологічних наук, професор, академік АН УРСР, лауреат Державних премій СРСР та України у галузі науки і техніки, Герой України.

4 – У с. Виповзів Козелецького р-ну народився Марко Сергійович Василенко (1895–1937) – нарком фінансів УСРР і керуючий справами Ради народних комісарів, делегат ХVІІ з’їзду ВКП(б), член комісії із складання Конституції СРСР. Ув’язнений і розстріляний.

9 – У c. Олешня Ріпкинського р-ну народився Григорій Павлович Денисенко (1925–2002) – художниккераміст, заслужений майстер народної творчості України. У фондах Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського зберігається понад 70 оригінальних творів майстра та виробів Олешнянського гончарного цеху, виготовлених за його ескізами.

21 – 140 років тому (1880) збори правління Чернігівської громадської бібліотеки (нині обласна бібліотека ім. В. Короленка) ухвалили рішення просити міську думу про виділення місця для будівництва приміщення для бібліотеки.

24 – Народився Станіслав Геннадійович Рибалкін (1935–1995) – чернігівський актор, співак, письменник. Після його смерті вийшли збірки віршів «В плену совдеповских пространств» (1995), «О, жизнь моя!» (1998). Твори поета вміщено до антології «Русская поэзия Чернигова» (2009).

30 – Народився Леонід Миколайович Пашин (1925–2004) – диригент, засновник заслуженого народного хору «Десна» у Чернігові та незмінний його керівник. Викладач музичного училища імені Л. Ревуцького, заслужений артист України. Одна з вулиць Чернігова носить його ім’я.

14

Світ історії Чернігівщини

Родина Корнієнків з Авдіївки — відображена історія України Один із чернігівців, що були учасниками Української Революції, був старшиною козацько-стрілецької Сірожупанної дивізії війська Української Держави –Гаврило Титович Корнієнко (01. 12.

1891, с. Авдіївка, що на Сосниччині – 09. 04. 1945 м. Ноймаркт, Верхній Пфальц, Баварія). З давнього козацького роду. За спогадами його сина, Гаврило Титович, деякий час перебував в охороні Російського імператора Миколи ІІ. Одружений був на козачці — Корнієнко (Бугровій) Катерині (1902-1978). Під час І Світової війни потрапив у полон до німців. У таборі для військовополонених вступив до Дивізії Сірожупанників, пізніше потрапив у полон до російських більшовиків. Разом з дружиною був арештований, майно конфісковане. Його рідний брат Корнієнко Василь Титович (1886 р.н.) був засуджений до 10 років позбавлення волі 14 грудня 1937 р., перебував у таборах республіки Башкортостан за ст. 58-8, 58-11, про що свдчить «Книга памяти Республики Башкортостан». Син Гаврила Корнієнка — Дмитро Гаврилович (05. 11. 1918, с. Авдіївка – 22. 08. 1995, м. Сомерсет, Нью-Джерсі, США), змалечку зазнав горя від більшовицько-московської влади: жив без власної хати, внаслідок арешту батьків поневірявся по сиротинцях, терпів голод. Коли розпочалася Друга світова війна, сталінський режим погнав його на фронт командиром танка. Потрапив у полон до німців, перебував у концтаборі. Після закінчення Другої Світової війни уник повернення до СССР – вирушив до США, де займався активною громадською роботою. Друкуємо свідчення уродженця Авдіївки Дмитра Гавриловича Корнієнка комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні. Надав його онук Олег Корнієнко, що мешкає у м. Суми, учасник російсько-української війни.

Дмитро Гаврилович Корнієнко

— Будь ласка, подайте Ваше ім’я і прізвище.

— Я називаюся Дмитро Корнієнко.

— Коли Ви народилися?

— Я народився в 1918-му році на Чернігівщині, то північна частина нашої країни або, як у нас говорили, Задеснення, ізза Десни. У 1933-му році наше господарство вже було розвалене, розвалили його ще в 1928-му році й грабувати там вже не було що. Стояли вже тільки голі стіни й всякі там голі склади чи амба-

ри ще стояли. Худоби вже не було. Все позабирали. У нас склалась ситуація така, що батько був заочно суджений за вбивство місцевих комуністів, яких він не доконував. То була фальшивка. Але так складалося. Маму нашу судили на початку 33-то року на вісім років в’язниці, її арештували. Сестра моя [Ганна – О.К] 27-го року народження і ми осталися, але ще ніби в своїх стінах, і тому покійна бабця вирішила нами заопікуватися, бо не було кому. Я пригадую такий епізод. Зайшла бригада, яка так називалася – по викотці хлібозаготівлі. До нас та вже заготівля не торкалася, бо ми не мали вже нічого, абсолютно нічого не мали. Ну й покійна бабця принесла нам, можливо, вона позичила в своїх синів, пів стакана пшона зварити нам кашу на вечір. То була пообідня пора. І вони найшли ту шклянку з тим пшоном, їх було десь може п’ятеро, переважно були чужинці, зауважив тільки два наших у тій бригаді. То один тільки як найшов: – Ага, пшоно. – І питався до решти: – Хто мав торбу з пшоном, щоб висипати то з стакана. І оставили нам той стакан пустий. Коли вони оставили наше помешкання, то ми були абсолютно без жадної їжі. Не на завтра, а навіть в той час. Все було забране. І покійна знайшла кусок макухи, який вона нам зварил, але в неї страшно живіт болів, я не думаю, щоб там ще щось було в тій макусі, але, можливо, було. І так ми дочекалися весни. То був найтяжчий час. Наша бабця померла, і ми осталися вдвох. Ми вирішили тікати в ліс. У лісі в нас був оставлений хутір, там колись була й пасіка, і там властиво протягом літа було життя. Але коли комуністи то все забрали, то там вже нічого не було. Ну, ми вирішили податися туди, бо я їй пригадав, як я там качок диких капушив і шукав яйця і так далі. Однаково в селі нам вже не було чого робити. Одна була проблема – річка перед лісом і на мосту стояла охорона й нікого не пускала, а перейти вбрід – вода була холодна. То була рання весна. І ми сиділи майже чуть не добу, доки та охрана десь, може на обід, чи де, поїхала і ми таки міст перебігли. Нам майже п’ять кілометрів поза той міст іти до хутора. Але ми вже добралися туди. Прийшли ми в хутір. Ясно, хутір вже був пустий. І він був від головної дороги, але то вже був наш ліс, яких може три і четверть кілометра. За три роки все те заросло, бо там вже ніхто не їздив. І ми опинилися там, в тому хуторі пустому, їсти там не було нічого. Абсолютно. Але ми мали вихід до річки, де могли зловити собі, чи якихось там жабок, чи щось, у всякому разі ми вже живилися. І ховалися від людей, бо тоді ловили таких, як ми, і ми не знали, де їх вивозили, але вони вивозили. Ми дочекалися аж до жнив і в жнива нас половили таки. Половили, але то вже в той час, можна сказати, люди почали відживлятися, бо вже ніхто не крав у той час. Досить того, що ми були привезені в сільраду і нас уже там накормили. Я ніколи не забуду, як я жменю солі з’їв нараз, бо ми ж не

мали солі. Я взяв жменю солі і запакував собі. Нас взяли в район, із району відпровадили в Глухів. Ми повтікали. Але за той час ми вже були досить відживлені, хоч ще були голодні, але вже могли бігти щопринаймні. Із Глухова я добрався таким чином під Київ до родичів, із сестрою, які нас, звичайно, приютили і вкоротці оформили, бо так само шукали, як прийнятих дітей. А вже в 1934-му році моїй сестрі вдалося зв’язатися з покійною мамою [Катерина Корнієнко/Бугрова – О.К], яка втікла з в’язниці, так їй вісім років не вдалося сидіти. То сестра доживала з мамою, а я доживав там під Києвом, де я вчився і закінчив школу. Отже, можна сказати, що той голод, який був тоді, наше село він мало зруйнував. Чому? Бо, на мою думку, там поміг ліс. Як вони не старалися не пускати в ліс, але люди таки йшли. Кора, листя, торішні оріхи, які зимували під снігом, і то все робило свій ефект. Риба в річці, якої там не бракувало, то що я можу сказати. Можливо, як я пригадую, в нашому селі, з наших селян може вмерло яких два десятки. Але чужинців, які йшли з півдня на північ, тобто в сторону Росії, в нас у селі закопали найменше яких дві тисячі. Чужинців. Я сам очевидець як діти сиділи отак, але не наші, й просили: –Дайте кусочок хліба. Але хто тобі дасть, як ніхто не має. Вертаюсь назад, а воно вже померло.

— А в якому це було районі?

— Це був Понорницький район, Чернігівська область.

— А чи карали, якщо, скажімо, зловили, що хтось рибу ловить?

— Безперечно, карали. Так. Властиво не карали, вони не пускали туди. Вони поставили охорону й не пускали, щоб туди хтобудь ішов. Наприклад, як ми пробивалися з сестрою, то була рання весна, навіть трави ще не було, то вони поставили охорону на мосту, а воду шкода було перейти, бо було дуже холодно. А човнів жадних, чи якогось другого способу переплисти річку, не було. Отже, це доказує, що їх цікавило, розумієте, людей мордувати голодом, бо ліс мав їм щось дати, мав, немає мови. Там були горіхи, і навіть таке як дубові жолуді, яких там було – тоннами лежало під дубами. Люди могли їх вживати, але ж вони не пускали.

— А сильна охорона була.

— Я б не сказав, що сильна, але на той час, коли людина боялася навіть погляду, що той ходить з якоюсь мисливською рушницею, то вона була сильна, бо вони були озброєні. І стріляли. Стріляли, вбивали. Наприклад, ми довідалися пізніше, там, де ми переховувалися, там були посіяні жита, й як ці жита почали підспівати і люди ходили туди красти, то їх там вбивали. Вбивали.

— Ті, що вбивали, були місцеві активісти?

— Вони в той час були перемішані. Були місцеві і були чужі. Я думаю, що то з політичного мотиву було зроблено, щоб не було співконтакту з населенням. Бо як до нас були прийшли забирати тієї півшклянки, то там було два наших, а чотири були чужинців.

— А видно було звідки вони, чи якої національності?

— Ні, в тому було тяжко розібратися. В добавок ми, розумієте, були перелякані, ми не знали, чого вони прийшли. Чи вони прийшли нас забирати, чи вони прийшли забрати якраз півшклянки того пшона.

— Чи це вже була весна 33го року, як вони прийшли?

— Як вони прийшли, то це був приблизно березень місяць. А в квітні вже покійна наша бабця померла, й ми вирішили тікати, бо ми не мали жадної підпори, і ми крім пустих стін не мали нічого для існування.

— І це забрали від дітей і старої жінки пів стакана?

— Так, так, забрали. Вона нам принесла суп зварити, забрали. Сьогодні дехто каже і напрошується питання: чи то був організований голод? Ясно, що був. Чого ж у них, їх було п’ятеро, не постало питання: а що ж вони вечерятимуть? Я вже не кажу за завтрішній день. У добавок другі селяни, в яких майно не було сконфісковане, може вони мали щось поховане, я не вірю в те, але припускаю, в нас уже три роки ми не мали ні поля, ні садиби, ні худоби, то що ж у нас могло бути поховане, що ми могли, якби сказати, вкрити від влади. Нічого, абсолютно. Вдобавок нас двоє малих. Мені був 15ий рік, а сестрі сьомий.

— А коли в Вас з’явилися ці, що йшли з півдня? Ви казали, що українці переходили через Ваше село.

— У нас ці переходячі появилися на початку 33-го року. Зимою. Найбільше їх появлялося зимою. І, безперечно, було вони голодні, виснажені й шукали за кавалком хлібу. Вони всі йшли з півдня на північ. І тому в нас їх було дуже багато поховано. Не наших. Наших, я ще раз кажу, може 20 таких, може більше, але чужих кожного дня збирали і закопували, збирали і закопували.

— Як довго це тривало?

— Аж до восени 33-го року. Аж поки, і ще в добавок, по жнивах зразу багато цих зголоднілих наповняли свою шлунки в першу чергу чим? Десь там на полі добиралися до колосся, натирали його й їли. І пізніше то набрякало й вони вмирали. Також великий відсоток помер. І ще характерний добавок. Ніхто тим не цікавився. Абсолютно ніхто. Для місцевої влади це було, як казали росіяни, «В порядке вещей». Ні більш, ні менш. Ніхто тим не цікавився. Якщо хтось викопував картоплю, посаджену на полі, його вбивали. Якщо застали його в житі, що він зривав колоски, теж вбивали. Його провина була тільки та, що він голодний. І за те був вбитий. Отже, назвати то стихією? Ніяк то не кипує до того. Оце, що я Вам міг із мого епізоду пережиття розповісти. З книги: Олексій Мороз, «Авдіївка та її околиці: історичні нариси», Мена, 2019 р. Фото: приватний архів Олександра Корнієнка Портал «Північний Вектор», 02.01.2020 Далі буде

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Книга «Військо Карла ХІІ на півночі України» вже в Інтернеті

Це чергове видання відомого чернігівського журналіста й історика, редактора журналу «Сіверянський літопис» Сергія Павленка, автора найбільшої в Україні кількості книг про гетьмана України Івана Мазепу. В книзі йдеться про події 1708 року, союз гетьмана з королівською Швецією. Книгу тепер можна можна прочитати і в електронному вигляді за такою адресою: https://independent. academia.edu.

На конференції у Крутах досліджували проблеми державотворення У ІІІ Всеукраїнській науковій конференції «Крути: проблеми державотворення від доби Української революції (1917-1921 рр.) до сьогодення» взяли участь дослідники з Києва, Чернігівщини, Львівщини, Хмельниччини та ІваноФранківщини. Вона проходила у приміщенні сільської ради, тож сюди завітали і представники місцевих органів влади та місцеві школярі. З вітальним словом виступали Олександр Самойленко, доктор історичних наук, ректор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, та Олег Бузун, голова Ніжинської районної ради. Головним модератором конференції була Валентина Піскун, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу джерелознавства новітньої історії України інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України. Науковці розповідали про військових діячів часів УНР та говорили про регіональний вимір новітнього українського державотворення. За підсумками наукової конференції планується видати збірник статей. До сторіччя легендарного бою під Крутами у січні 2018 року також проходила наукова конференція. Як і обіцяли її організатори, надруковано збірник наукових доповідей «Українська військова звитяга. Крути – 100 років потому: міфи й історичні уроки». До його видання долучилися: Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Ніжинська районна рада, Благодійний фонд «Ніжен». Учасники конференції відвідали Крутівську загальноосвітню школу, могилу українського поета та літературознавця Ігоря Качуровського, взяли участь в урочистостях на Меморіалі пам’яті Героїв Крут. Наукова конференція, присвячена проблематиці бою під Крутами, стає вже традиційною. До її проведення долучаються дослідники з різних регіонів України і вони обговорюють питання державотворчих подій минулого та сьогодення Сергій ЧЕРНЯКОВ, учений секретар Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

15 Світ літератури і мистецтва Нотатки про виставу «Маzепа» Нові книги у книгарні Чернігівський Молодіжний театр розіп’яв… Мазепу КМЦ «Інтермеццо». Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

З Черніговом пов’язані не тільки меценатські проекти гетьмана Івана Мазепи (Троїцький собор, колегіум). У ХІХ столітті на відому монографію «Мазепа» Миколи Костомарова, який писав у 1874-1884 рр. історичні праці у Дідівцях на Прилуччині, відповів книгою-спростуванням «Гетман Мазепа» (1897 р.) голова Чернігівської губернської земської управи Федір Уманець. Скажемо так, це лише була зав’язка для подальших студій-роздумів про володаря булави чернігівцями у ХХ (Роман Бжеський), ХХІ століттях (Ігор Ситий, Ольга Травкіна та ін.). Схоже, Молодіжний театр у Чернігові вирішив теж долучитися до осмислення цієї неординарної постаті, пам’ятник якій височіє метрів за 300 від приміщення видовищного закладу, і внести свій вклад. Автори цієї ідеї задумали не засмічувати свої уявлення про гетьмана напрацюваннями істориків. Адже вистава – це не науковий, а художній проект зі своїми прибамбасами. Що з того вийшло? ПОЗИТИВИ Йдучи на виставу, нам з дружиною дуже не хотілося побачити щось пафосне, ура-патріотичне, плакатне, парадне, правильне, традиційне. І у цьому плані Молодіжний театр справді продемонстрував свою експериментальність, уміння заінтригувати глядача. Вистава почалася з перегляду по телевізору інтерв’ю історика Людмили Шендрик полтавському телеканалу про Перший Кримський похід (згодом цей сюжет ще двічі-тричі «продивлялися» герої, а разом і глядачі). Потім сцена поступово заповнювалася акторами у сучасному одязі. Ця умовність спочатку шокувала, та зрештою була прийнята як належне: ми ж не прийшли оцінювати вбрання персонажів, а їхні вчинки, слова… Меншиков у смартфоні читає Петру І підписаний між Мазепою та Карлом ХІІ договір? А що? Оригінально! П’ятикласнику це буде зрозуміло! Мазепу ховають у цирковий ящик, який протинають з усіх сторін гострими рапірами. Метафорично? Так! Б’ють барабани. Надривно співає Висоцький. Плюс модні сучасні і не дуже мелодії. Кохана хрещениця Мазепи дудлить з пляшки вино. Крута дівчина! Бігають молодиці та молодики з крильцями. Ангели? Мабуть. Бортпровідниця. Чоловік у німецькій касці товчеться на скрині з написом «Мазепа». Чому? Такий, певно, задум! Усе це динамічно змінюється. Не встигнеш зосередитися на Мазепі, як з’являться Князь тьми, чи Вічний Ж..д (єврей. – Авт.), Антифауст, козак Вус, старшина Ніс (більше 20 героїв!). Одне слово, важко зробити якесь зауваження до форми подачі вистави. Вона допустима! Актори старалися, грали переконливо. Пронизливі волання. Грюкання. Брязкання. Рясні прокляття на всі боки. Роздягання жінок до білизни. Але… якось не піднімалася рука їм плескати у долоні у кінці вистави. НЕГАТИВ-1 Попри сценічні новації«викрутаси», які загалом зрозумілі сучасному глядачу, викликає подив драматургічний зміст твору. У мазепинському Чернігові, у якому недав-

но з’явилася велика вулиця Мазепи, автор Клім (російський режисер і драматург Володимир Кліменко) намагається пофілософствувати: гетьман був Іудою чи ні? Він – грішник чи святий? Його місце з Богом чи Дияволом? Постановка цих питань сама по собі не страшна. Ми прийшли на виставу подумати. Але… схоже, за нас вже подумали!

Головний мотив, який проходить через усю виставу, – Мазепа ЗРАДИВ. Спочатку свою першу кохану (???), потім Василя Кочубея (виявляється, дружина останнього Любов подається як старша коханка володаря булави!), згодом Петра І (який каже: так він же і Карла ХІІ зрадить!). Російський цар у виконанні Олексія Биша просто викликає симпатію (!) зі своїми щирими спогадами про дитинство, страхами за життя, як він боявся у 1689 р. приїзду в Москву Мазепи, який, виявляється, замість того, аби приєднатися до заколотників, упав перед юним государем на коліна і цілував (!??) його взуття, сказав улесливо: «Я б хотів мати такого сина!»(???), назвав уперше імператором (!??). Як і Петро І, позитивно виглядає у творчому баченні автора Василь Кочубей (актор Володимир Банюк). Він довго просторікує-філософствує про життя, буття, цінності. Важко сказати, що він щось неправильно мислить. Розумний чоловік! Саме у такому дусі донощика й подає як «верного русского патриота» проімперська історіографія… А ось Мазепа у виконанні Валентина Макара – швидше зацькований звинуваченнями аж з 1687 р. (вибори на Коломаку!) діяч, який прибитий своїми гріхами (посилав, виявляється, на канальні роботи для будівництва Петербурга тисячі козаків! Нічого, що це відбувалося у пізніші часи?). Постійно засмучений, якийсь затурканий, знічений… У розпачі гетьман уважно вислуховує монологи різноманітних персонажів, витворених уявою автора. Вони в основному сумніваються у його доброчесності, добрих намірах. Дружина В. Кочубея Любов Федорівна, мати сімох їхніх дітей (акторка Мирослава Витриховська), ніде в історичних студіях не зафіксована як коханка гетьмана. Але у п’єсі вона навіть після смерті чоловіка не дає спокою Мазепі, кидається, як навіжена, на нього і жадає ласки, утіхи. Красномовна її фраза: «Тільки не кажи мені про любов до України!» (?!!!). Одне слово, виходить, що на Коломаку у 1687 р. Мазепу козаки страшенно не любили, але були підкуплені і проголосували! Ось такий місток з минулого до сучасного, мовляв, як нам усе це зрозуміло!

Автор обмежив Мазепу куцими репліками, монологами, ще й запхнув насамкінець у цирковий ящик. Фактично гетьман потрапив у витворену Молодіжним театром театральну клітку без права голосу, без права прочитати свою знамениту «Думу» та те, що він насправді говорив у колі друзів, старшин… Він практично нічого не заперечив із того, що на нього навішали «нападники». Тобто відомий у Московії ще з часів гетьмана І. Самойловича енергійний, вдумливий, розсудливий віртуозний дипломат, який майже щороку спеціально посилався Батурином до російської столиці, щоб добитися на користь Гетьманщини певних важливих справ, виглядає як мимра-маріонетка у руках В. Кочубея, В. Голіцина, Петра І. НЕГАТИВ 2 Ми розуміємо, що світ сповнений графоманних творів. «Маzепа» Кліма – чудове тому підтвердження. Автор, крім «Полтави» О. Пушкіна, навряд чи й осилив іншу книгу якого-небудь історика. Пишемо так упевнено, бо у «Маzепі» Мотря Кочубей фігурує як Марія… А звідки взялася Людмила замість її матері Любові, взагалі незрозуміло. Тобто це фіксує просто вбивче незнання літератором тієї доби, елементарних відомостей про головних історичних персонажів, про яких він націлився писати. Зрозуміло, автор ще додав своєї фантазії, проімперських оцінок, філософії. Вийшов такий собі опус про «изменника Ивашку» у ляпуватій упаковці. Ну, як мовиться, хай буде і така версія. Аматорами, блогерами, які вперто не вважають за потрібне хоча б ознайомитися з історичними монографіями (навіть у Російській Федерації Т.Таїрова-Яковлева опублікувала у серії «Жизнь замечательных людей» (!!!) у 2007 р. непогану книгу «Мазепа»), подібних уже створена маса. Але… виникає питання до Молодіжного театру. Як чином усе це «інтелектуальне» безглуздя зацікавило творчий колектив? Чому такий наскрізь негативний стосовно І. Мазепи твір вони взялися ставити у Чернігові? Невже жоден з акторів не запідозрив у тезах автора грубу і неприховану фальсифікацію історичних відомостей? Хочеться спитати керівництво театру: що ви, так би мовити, «курите», які книги читаєте? Ви хоч знаєте, що поряд з вами є Національний заповідник «Чернігів стародавній», Чернігівський музей ім. В.Тарновського, Інститут ім. О. Лазаревського, історикам яких ви просто зробили виклик? *** Вистава «Мазепа» справді продемонструвала, що гетьман – невичерпне джерело для міркувань, філософських роздумів…Проте кавалерійські наїзди на цю особу приречені на провал. Сергій ПАВЛЕНКО

Про автора. Заслужений журналіст України, відомий історик, автор найбільшої в Україні кількості виданих книг про Мазепу. Творець і незмінний протягом 25-ти років редактор Чернігівського історико-краєзнавчого журналу «Сіверянський літопис».

Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» (вул. Шевченка, 9).

«Подєбрадський полк армії УНР» Том 3. Черговий доробок українських істориків Романа Коваля, Віктора Моренця та Юрія Юзича. У книгарні в наявності і попередні томи. У цьому томі 320 біографій і світлин вояків регулярних і іррегулярних українських збройних формацій 1-ї половини ХХ століття — студентів та викладачів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина, 1922 — 1935), і тих воїнів, які прагнули навчатися в подєбрадській академії, уродженців Чернігівщини і всієї України. Серед них було чимало творців української культури — письменники, художники, композитори, музиканти, актори, журналісти, священики, кооператори, спортсмени. Випускники академії стали не тільки спеціалістами, а й фахівцями-патріотами, які несли українське світло на Пряшівщину, Лемківщину, Карпатську Україну, Волинь, Галичину, а в чужих світах — у Франції, Бельгії, ЧСР, Польщі, Німеччині, Африці, Китаї, США, Канаді, Південній Америці та Австралії — гідно тримали марку українського інженера. Кількість сторінок: 504. Рік видання: 2020. Вартість: 400 грн.

«Скарб Нетлінний», Іван Просяник Глибинне продовження попередніх книг мудрого волхва Сіверщини Івана Просяника. Ця оповість – дивовижний світ цілющого раю рослин, що духм’яніє прадавніми мітами, билицями, кощунами, куди вітець Горасим, останій волхов Сіверщини, вводив малого Ивася – розкривається не через небокрай дитинства, а осмислюється вже очима зрілого мужа. І син, попри многотруддя останніх десятиліть дикого часу Калі-юги, знайшов у собі сили йти батьківською стезею знахаря-зелейника, досліджуючи найдревніший на землі пласт арійської астро-фітотерапевтичної науки, де приРОДа є найдорогоціннішою частинкою Бога. Це й дало можливість самописцю черпати древні знання не лише з прадідівської РОДової криниці, а й з цілющих ключів, які ще животочать в кожному українському селі. Ці ключі стали вашими. І саме вони додадуть Вам снаги, сили й мужжя, відчути себе незнищенним на своїй, Богами дарованій нам землі. Дай, Боже – Всемогущий Свароже, здоров’я всім. Кількість сторінок: 676. Рік видання: 2019. Вартість: 300 грн.

Словник говіркових, розмовних, рідковживаних та застарілих слів української мови Укладач — Микола Ткач, український поет і етнолог, кандидат історичних наук, професор Київського національного університету культури і мистецтв, член НСПУ. Унікальний словник містить більш ніж п'ятдесят тисяч слів, має об'єм тисячу сторінок. У ньому на основі опрацьованих діалектних словників, зібрань регіональних говірок, фольклорних збірників, окремих літературних творів, власних записів, упорядковано перший в Україні такий Словник українських діалектів, який вміщує в собі говірки всіх етнічних груп та ареалів розселення українців. Він засвідчує автохтонність живої української мови в її розмаїтті, еволюційних та історичних змінах. Відомий етнолог, мовознавець Микола Ткач завершив свою унікальну працю за три дні до смерті. Видав братову книгу письменник Михась Ткач, проте маленький наклад зумовив високу собівартість... Кількість сторінок: 1 000. Рік видання: 2020. Вартість: 1100 грн. Придбати книги можна також, написавши на e-mail: kmc. intermezzo@gmail.com або за телефоном: (063) 236-18-03 (Олександр).

Перевидамо книгу

Виховання патріотизму має відбуватися на прикладах земляків. Саме тому час перевидати книгу Павла Дубрівного (14. 01.1894, с. Синявка Сосницького повіту — 10. 07. 1975, Віппані, Нью-Джерсі, США) — старшини 1-ї козацько-стрілецької дивізії — «Сірожупанники. Перша Українська Стрілецько-Козацька дивізія». Книга оповідає про створення українського війська, про те, як і чому звичайний селянин з Менщини став затятим націоналістом, книга про зростання духу. У планах видати щонайменше 200 примірників, половину з яких передати бібліотекам. Прохання допомоги в реалізації цього задуму. Ви можете замовити книгу для себе, рідних шкіл. З питань допомоги у виданні та поширенні книги звертатися: Олександр Ясенчук, тел. 063 236 18 03.

Світ домашнього читання

16 Несподівані думки Як тільки в житті зачиняються одні двері, відчиняються інші. Але ми дивимося на зачинені двері і не звертаємо уваги на відчинені. (Олександр Грем Белл). Хто не розуміє ваших слів, не зрозуміє і вашого мовчання. (Елберт Грін Хаббард). Перша людина, яка кинула лайку замість каменя, була творцем цивілізації. (Зігмунд Фрейд). Дуже небезпечно зустріти жінку, яка повністю тебе розуміє: це зазвичай закінчується одруженням. (Оскар Уайльд).

Було колись...

Журнал «Літературний Чернігів» Вийшов друком загалом уже 88-й номер цього щоквартального журналу, видання Літературної спілки «Чернігів». Журнал виходить майже 27 років. Понад чверть століття його головним редактором є відомий чернігівський письменник Михась Ткач. В журналі свої поезії друкують Сергій Ткаченко, Михайло Василенко, Лариса Душак, Ганна Демиденко, Олег Гончаренко. Друкуються оповідання Валентини Мастєрової, Владислава Савенка, Віктора Татарина. Олександр Забарний публікує одноактну ліричну драму «Історія однієї любові…», в якій фігурують Пантелеймон Куліш, Василь Тарновський, Григорій Глаган, Віктор Забіла. В журналі огляд Віктора Татарина про Фестиваль «LYTAVRY» - інтеграція слова і не тільки»,

Захоплення математикою

Калейдоскоп планети В Єгипті заборонили залазити на піраміди та будуть карати за неповагу до старовини

Наполеон Бонапарт писав математичні роботи, і один геометричний факт називається «Задача Наполеона»? Поет Михайло Лєрмонтов цікавився математикою і міг до пізньої ночі розв'язувати яку-небудь задачку? Лев Толстой писав підручники для початкової школи і, зокрема, підручник арифметики? У 1940 році було надруковано книгу, в якій є 370 різних способів доведення теореми Піфагора, і серед них є доведення, яке запропонував 20-й президент США Джеймс Гарфілд (1831—1881).

Куточок гумору

У ресторані: — Пані, чому ваш чоловік заліз під стіл?

— Мій чоловік саме зайшов, стоїть у дверях!

☺

☺

☺

— Любий, у нас річниця весілля — може заколемо свиню?

— А свиня в чому винна? Нас же Вітька познайомив!

☺

☺

☺

— Прокинувся зранку, весь обкладений квітами. Думаю, все, капець, поховали живцем. Піднімаю голову — аж ні, клумба, все добре

☺

☺

☺

— Вчора у нашу квартиру заліз злодій.

— І що? Взяв щось?

— Де там! Лежить у лікарні. Дружина подумала, що це я повернувся так пізно.

☺

☺

☺

— Ну, можеш, якщо захочеш,— сказала дружина чоловіку, «застукавши» його на сусідці.

з географією міст і містечок Чернігівщини, де побував фестиваль, а також поезії гостей - його учасників: Ірини Цілик, Анатолія Кичинського, Мар’яни Савки, Роберта Месхі, Адама Семенчика та фундатора цього проекту Тетяни Винник. Вміщено розділ із книги краєзнавиці Людмили Студьонової «Чернігівський beau monde, або Записки бібліографа». Тут згадуються Пантелеймон Куліш, Ганна Барвінок, Марко Вовчок , Опанас Маркович. Михась Ткач друкує спогади про талановитого поета Петра Сороку. Вміщено ряд рецензій на нові книги літераторів області. На сторінках для дітей — вірші Лариси Ткач, казка Людмили Шутько . На першій сторінці обкладинки – Вознесенська церква в Коропі.

Влада посилила покарання за непристойну поведінку в музеях та зневажливе ставлення до пам'яток старовини. Тим, хто залізе на об'єкти культурної спадщини (наприклад, піраміду) або вчинить інші хуліганські дії стосовно них, загрожує грошовий штраф до 100 тисяч єгипетських фунтів (приблизно 6,3 тисячі доларів). За продаж історичних експонатів і предметів без надання офіційних документів сума штрафу збільшиться до 10 мільйонів фунтів (приблизно 630 тисяч доларів). В окремих випадках можна опинитися у в'язниці. За незаконні археологічні розкопки, крадіжку і торгівлю пам'ятками старовини правопорушникам загрожує тюремний термін аж до довічного. Крім того, в Єгипті настирливих торговців сувенірами, які чіпляються до туристів, будуть штрафувати.

В Німеччині видають їстівні чеки З цього року в країні вступив у дію закон про те, що всі підприємства роздрібної торгівлі (магазини, кафе і ресторани) зобов'язані друкувати касові чеки при кожній покупці на суму понад 20 євроцентів, незалежно від того, потрібні чеки клієнту чи ні. Німецькі екологічні активісти підрахували, що загальна протяжність непотрібних касових чеків за рік може скласти аж 2 мільйони кілометрів, що дорівнює більш як п’ятьом відстаням від Землі до Місяця. До того ж, чеки друкуються на спеціальному папері, який обробляється шкідливим хімічним шаром, що робить утилізацію чека неможливою. І ось на пропозицію екологів, у знак протесту деякі кмітливі кондитери почали прикрашати свої солодощі їстівними чеками. Не шкодить природі і додатковий смаколик.

Отримала водійське посвідчення зише з 960-го разу Мешканка Південної Кореї завзята 69-річна Чха Са Сун здавала на права, починаючи з 2005 року, — загалом 960 разів. І нарешті отримала їх. Вона майже 950 раз «завалювала» теоретичну частину і 10 разів практичну частину іспиту. Машина для кореянки потрібна для роботи — Чха займається продажем продуктів харчування і товарів для дому. І раніше використовувала ручний візок. Крім того, жінка сподівається, що з купівлею автомобіля буде частіше відвідувати своїх дітей.

В зоопарку пропонують назвати тарганів іменем колишніх чоловіка чи дружини Якщо ви не по-доброму розлучилися з чоловіком чи дружиною і зачаїли зло на них, можете цікаво помститися. Зоопарк американського міста Сан-Антоніо запропонував оригінально відсвяткувати день закоханих. Всі охочі 14 лютого могли придбати таргана, назвати ім'ям колишнього чи колишньої, а працівники на ваших очах згодують його тваринам. На сайті зоопарку зазначили, що це гарна можливість, вилікувати розбите серце.

Жартома і всерйоз Олександр Перлюк

Перлюкізми • Істина — у її недосяжності.

• Народ у нас хороший, еліта - гірша.

• Наше керівництво не всесильне, щоб так швидко впоратися зі своїм народом.

• Якщо життя стане ще кращим, народ цього вже точно не переживе.

• Диктатуру не обирають!

• Перш ніж почати служіння батьківщині й народу, відкрий рахунок у швейцарському банку.

• Хто не став власником, той став власністю.

• Дорожче за все виборцям обходяться безплатні пакети з гречкою.

• Гроші платять за працю, а за що платять великі гроші?

• Назад дороги немає, та чи нам боятися бездоріжжя?

Світ- інфо

Чернігівська обласна інформаційноаналітична газета.

Єврейська мудрість • Якщо гроші пропали, загублені або вкрадені, скажи: «Спасибі, Господи, що взяв грошима!»

• Не знаєш — мовчи, знаєш — помовч.

• Мізків не видно, але коли їх не вистачає, то помітно.

• Якщо чоловікові набридли гучні скандали, бийте йому морду мовчки.

• Доля — це коли ви йдете по вулиці і вам на голову падає цеглина. А якщо пролітає мимо, значить, не доля.

• Одна справа — коли гроші не пахнуть, а інша — коли й не пахне грішми.

• Справжні друзі завжди прийдуть до тебе на виручку. І чим більша виручка, тим швидше прийдуть.

Зареєстрована у Головному управлінні юстиції Чернігівської області. Свідоцтво про державну реєстрацію: серія ЧГ № 501-150 Р від 26 жовтня 2011 року.

Світ- інфо №169 20 лютого 2020 року

Прем'єра у театрі ім. Т. Шевченка

Чернігівський академічний музично-драматичний театр ім. Т. Шевченка запрошує 27 і 28 лютого, на 18.30, на прем’єру вистави «Мати все», поставленої за романом Люко Дашвар. Це літературний псевдонім сучасної української письменниці Ірини Чернової. Інсценізацію інтригуючої сучасної історії з роману та постановку здійснив відомий український режисер Антон Меженін, лауреат міжнародних театральних фестивалів.

Безкоштовні курси української мови

Чернігівська центральна міська бібліотека ім. М. Коцюбинського (вул. Кирпоноса. 22). Середа, «Розмовник», 17.30 — 19. 30. Четвер, 17. 30 — 19. 00; субота. 10. 00 — 12. 00 — Мовні курси. Телефони для довідок і запису: 675-043 і 775-156.

Книгам — друге життя

Розгляну пропозицію взяти під реалізацію/придбати букіністичну літературу: книги з історії, філософії, класику зарубіжну та українську (розстріляне відродження, діаспорних письменників), сучасну українську літературу, фентезі, фантастику. Російську класику та соцреалізм не пропонувати. Тел. 063-236-18-03 (Олександр), pivnich.info@gmail.com

Школа української мови Неправильно

Правильно

На виду у всіх

Привселюдно

На відкритому місці

На видноті

На даний час

На сьогодні

Надати перевагу

Віддавати перевагу

На днях відбулася

Днями відбулася

Надоїдати

Набридати

У світі цікавого

Дещо про коней

Радіус огляду кінських очей становить майже повне коло. Кінь може бачити й те, що відбувається позаду нього. Іноді можна побачити, як кінь із задоволенням качається по землі. Це один із способів, яким тварина відновлює сили: таке перекочування стимулює кровообіг. Найбільш грізний прийом, який кінь може застосувати проти ворога, — удар копитом. Якщо сильно розлютити тварину, вона може завдати кривдникові смертельну травму. Циркова арена «підлаштована» саме під коня. Діаметр її кола в 13 метрів вважається найбільш зручним для бігу тварини. Для коней доволі небезпечні бджоли. Бджолиний рій, який напав на повного сил молодого коня, здатний вбити його.

Корисні поради

Не обов’язково для очищення ванної використовувати хімікати, часто жорсткі і дорогі, використовуйте більш органічний спосіб. Спершу намочіть ванну. Потім розріжте навпіл грейпфрут, посипте половинки великою кількістю солі і починайте чистити. З'єднання цитрусів і солі видаляє мильні плями та інші забруднення, залишаючи при цьому приємний запах. Так само можна чистити раковини, крани та інше у ванній кімнаті.

Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо» 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, тел. (063) 236-18-03 http://intermezzo.org.ua. e-mail:kmc. intermezzo@gmail.com ІCQ: 605-110-856 Послуги: в продажу книги, музика, мистецтво, сувеніри, канцтовари, а також туризм, екскурсії, проведення презентацій, прес-конференцій, творчі зустрічі, кава, зручності.

Чернігівська міська організація Суспільної служби України Види послуг: соціальний патронаж, видавнича діяльність, сприяння вихованню дітей, відродженню духовних і національних традицій. Вул. Шевченка, 9. Тел. (063) 236-18-03.

Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Автори публікацій несуть відповідальність за їх достовірність. Видрукувано у ПАТ «ПВК «Десна» (м. Чернігів, проспект Перемоги, 62). Тираж — 1000.

Засновник і редактор — Петро АНТОНЕНКО. Поштова адреса газети: 14000, Чернігів, вул. Шевченка, 9, КМЦ «Інтермеццо». Ел. адреса: antonpetro@meta.ua і antonpetro@ukr.net Сайт газети: http://svit11.wordpress.com