Тетяна та Сергій Дзюби. «Вірші ста мовами світу». 5 том, 3 частина книги.

Page 1

929 Македонці в національному одязі. У гостинному місті Прилеп.

Вірші відомого поета Ігоря Ремса (Чорногорія) в українських перекладах Тетяни і Сергія Дзюби

Ігор Ремс (Чорногорія): «Оленко, а тобі пасує вітер!» Ігор Ремс – відомий чорногорський поет і художник. Народився в місті Бар (Чорногорія). Автор книжок: «Біля воріт Царства Небесного», «Дика ріка», «Міста», «Паломництво», «Засліплені світлом», «У полум’ї сплять фарби», «Таємниця етруського безгоміння», «Нереальна жінка», «Поезія та її значення», «Мій художник», а також поетичної збірки «Водяне коло», яка побачила світ у 2016 році. Лауреат премій імені Растко Петровича (Сербія), Наджи Наамана (Ліван), «Кошичеве Перо» (Боснія і Герцеговина), «Ірін Пірін» (Болгарія), «Menzionati Straodinari» (міжнародна премія лірики «Носіди», Італія), олімпійська поетична премія Гермеса (Греція) та ін. Член спілок письменників Чорногорії, Сербії та Німеччини, Міжнародної

930
літературно-мистецької Академії України. Також Ігор Ремс мав персональні мистецькі виставки в Чорногорії та за кордоном. Мешкає в Барі і Кельні (в Чорногорії та Німеччині), як вільний художник. З укранцями Тетяною та Сергієм Дзюбами поет Ігор Ремс познайомився на міжнародному фестивалі верхньолужицької культури в Баутцені / Будишині (Німеччина).

Святий Василю, змилуйся, важку Прийми сльозу у зболеній країні, –Дозволь мені поринути в ріку, Що з пагорба до Тебе тихо лине...

Немає в мене іншого зерня, Як білокрила літера кирилиці У шкірі слова, що, мов кров, спиня Роки й віки, які летять на милицях.

Та є цей сад, в якому заплелось Тисячолітнє нації коріння! Пронизливо гірчить космічна брость Сузір’ям доль крізь наші покоління.

Чи бачиш Ти розкол цей на межі? Сліпців, що, наче привиди, блукають? Нові життя, благаю, збережи І мову зі зневаженого раю...

Над прірвою – смачніше, ніж у хаті! –Василечку, врятуй хоч хліба крихту... Мій брате, покажи, куди ступати, –Як стати світлом і до Тебе бігти? НА СВІТАНКУ

Розплющую очі: Трояндово-блідий світанок висить за вікном –Схоплений кадр. Вже два дні вітер б’є, мов гармата, Над Вуковаром – і я не знаю, чи долетіли до Тебе Звуки і пахощі неіснуючого літа. Сьогодні я готовий – і мої руки нестримним натиском відкривають двері Неба. Колись ми усі там будемо! Рідні сині береги сміються в обличчя, Оточують, як жеребець не спесиву кобилу.

Я й не здогадувався, як болісно

може тужити тіло за твоїми пестощами. Клекіт журби і невизначеності –Облюбую білі горлянки паперу. І це щось! Сьогодні я мав намір зібрати виноград,

931
МОЛИТВА

Але у мене немає часу, щоб залишитися і скуштувати молоде вино. Відкладу частування на потім. Пити без Тебе –безглуздо образити свою коханку-печаль. Незабаром моя подоба перетне інші кордони і країни, позбавлені пахощів. Проте моя могила тут! У мене немає іншого кладовища! Із сербської мови переклала Тетяна Дзюба

ВІНСЕНТ ВАН ГОГ

Низьке фіалкове небо Ногами прим’яло жито… Душа, мов планета, в тебе –Невичовгана, невідкрита.

Сяє вона зелен-листом, Пахне веселки косами… І не зужитому хисту В засвітах – росяно.

Де язики всяк не плещуть, Не страчують в муках диво… Ти лиш передчуй прийдешнє, Мов пагорб – хмари мінливі.

Колесо часу та ґрати, Кулю, що крає мій мозок… –Знову спиняєш, брате, Наче Всевишній – сльози.

932

МОСТИ

Ці мости – мов вродливі жінки, –Граціозні, п’янкі, досконалі... Їхні очі – яскраво зухвалі, Таємничі, як скерцо ріки. Неприручено, легко летять У минуле й прийдешнє вразливе, –Веселковим, вигадливим дивом, –Незбагненно манливі, як тать… Пустотливі – немов фартушки Прудконогих, чарівних дівчаток; Як русалки, що завжди – на чатах, Ніби пси, що гордують з руки…

Шарф туману їм теж – до лиця, І беззахисно вітряна злива, –Їм – так вербно, плакуче грайливо, І самотньо, як серцю Отця.

Ніби чаплі, ростуть кораблі, І весілля – на палубі знову…

А мости, мов щасливі підкови, Бережуть молодят на Землі!

Хай у Рейна вже настрій пропав, І ятрить, наче бранцю – в неволі, –Безтурботно мандрує, мов доля, Мій далекий, як сон, пароплав. Повз обмани і гострі кути, Крізь пекельно міцні каземати… Посміхаються – річка, мов матір, І оголені душі мостів. ОЛЕНЦІ

Оленко, а тобі пасує вітер! Ім’я – мов виноградинка в устах… Вірш віддзеркалився – дволикий птах –В очах, що не зумів приворожити. «Оленко», – промовляю залюбки! Колосишся, немов пшениця в полі;

933

І відчуває роги мимоволі Зухвалий місяць поблизу ріки…

Босоніж – в сукні з дивних білих снів, Небачених, неторканих поетом; «Оленко!» – і не хочеться до Лети, Яку собі на голову творив. Така от пісня – про земну красу… Що буде після? Голуби на ґанку? Хай зорі поховались за фіранку –Оленко, ти скажи, я принесу! Бо всесвіт – тільки в серці, це – близенько, –Всміхається, народжений Отцем; І моляться метелики тихцем: «Оленочко, Оленочко, Оленко…» Із сербської мови переклав Сергій Дзюба

934
935
Красуня Чорногорія, батьківщина Ігоря Ремса. Црно-Езеро.
936 Свєті-
Стефан (Чорногорія). Тунель на гірській дорозі. Мечеть.

Мілена Фуціманова (Чехія, м. Брно)

Оповідання «Есташ» публікується українською в перекладі з чеської мови Тетяни Дзюби та Мілени Фуціманової.

Есташ Ярославу Кучері присвячую Середина червня і ми, з обпаленою свідомістю, вписані до сюрреалістичної картини, вщерть заповненої полуницею, кліщами та пігментними плямами, які завше з’являються підступно й зловісно. Кліща не відрізниш від цятки, цятку від полуниці. Якщо тобі не хочеться. Не хочеться знати нічого. Іноді здається, що у височині пливе цукрова вата для діабетиків. Адвокат диявола нашіптує: вона ж і пожива для астенічних ангелів. Але, може, по небу повільно рухаються роздуті поліетиленові пакети, які заборонено використовувати вдруге? Едуарду Мане не вдасться їх відтворити, тому що він не розуміє їхньої природи. Він ніколи у жодний з цих пакунків не загортав свій обід. Едуард Мане малює Есташа. Він зображує його з примруженими очицями. Вони обидва: Есташ і художник, поперемінно то щуряться, то широко розплющують очі. Есташ лежить у впадинці біля тину, в заповітній заглибині між двома тюльпанами. Ох, ця загорожа зі штахет! Німотні дерев’яні цимбали. Червоні й жовті тюльпани з’явилися тут у якийсь чудесний спосіб – одного разу вони вибігли сюди просто з дитячого малюнка. Стебло, два листки і корона. Кіт Есташ спостерігає за блискучим жуком. Кожен по-своєму прекрасний і кожен смертний. Частокіл, мов безгласі дерев’яні цимбали. Його початок, той, що виходить на вулицю, увінчується високим гнучким бузком, який уже відцвів. Кінець огорожі, у дворі, вперся в купу гною. Це не компост, а звичайний послід – сусід тримає корову. Ми не будемо лицемірити і вважати, що обірники – виворотній бік життя. Палісадник складається з тридцяти двох штахетин. Поміж двадцятою і двадцять першою вклинилася молода слива. Це дуже дивно, ми не знаємо, кому із сусідів вона належить. Дерево без господаря. Вільно розташувалося, наче жива душа. Можливо, сусіди посадили його як послання нащадкам про те, що іноді люди можуть домовитися мирним шляхом. Вони разом висадять саджанці, разом зберуть плоди і разом скуштують хмільного напою. Хтозна, чи не була в минулому житті ця слива старим мудрецем-горянином. Есташ хижо стежить за небесними пташками. Їхнього співу він не розуміє, але достоту розпізнає два тони голубиної партитури. Про мишей та людей у нього також є своя думка.

937

За тином путівець. Есташ встає і шерсть у нього підіймається дибом. Чому? Адже дорогою ніхто не проходить. Ніде нікого. Люди знають, що слово «ніхто» означає «жодна істота». Або: «немає нікого». Інстинкт Есташа передчуває й інші значення цього слова. «Ніхто» –це порожнеча. Пензель вислизнув із руки Едуарда Мане – і він помер. Порожнеча залишилася не змальованою.

– Не крутися, – сказала Франтішка Ц. Завтрашній нареченій. – Мені тут доведеться розширити. – Завтрашня наречена на мить ціпеніє. – Знову? – Знову. Трішки. У тебе живіт росте, мабуть, щопівгодини. – Франтішка Ц. намагається говорити спокійно і триматися незворушно, проте це не так. На весільну сукню вона витратила чимало зусиль, адже конкуренція величезна. Ми маємо на увазі тут не місто, де повнісінько кравчинь, а салони прокату одягу. Весільні сукні в них не за божою ціною, дорогі; проте весілля, схоже, позбавляє людей останнього глузду – і метикують вони не краще, ніж трава. Добре ще, що у Завтрашньої нареченої немає грошей на цю модну примху. Франтішка Ц. візьме за пошиття наполовину менше, чим ці здирці. Та й, окрім того, плаття залишиться у Завтрашньої нареченої, хоча вона давно вже не буде Завтрашньою нареченою. А втім, хто його знає. Тепер до шлюбу в білому йдуть і вдруге, і втретє... і лише, коли «п’ятдесятка» стукне, наречена на весілля, можливо, надягне щось не таке цнотливе. Ось тільки пузце молодої псує вигадливий фасон цієї ефірної пишноти. Спереду плаття помітно піднімається. – Потрібно мені було заміж виходити ще минулого місяця, – бідкається Завтрашня наречена і з рота в неї вискакує велика булька з жувальної гуми. –Вам і невтямки, тітонько, скільки паперів довелося заповнити. Та навіть, якби ми встигли, я б не зраділа. Адже це був травень. А в травні одружуватися не слід – щастя обмине. – Забобони, – кидає Франтішка Ц. – Якби травень був живою істотою, він би вам усім надавав копняків. Так його обмовляти. Я ось виходила заміж тринадцятого. Тринадцятого лютого. – Серйозно? – Завтрашня наречена мало не впала на підлогу. –Серйозно? – повторила вона з переляком у голосі й ледве втрималася, щоб не додати: ну і чим усе це скінчилося? Але вчасно згадала, що дядя Йозеф Ц., чоловік тітки, вранці вирушив на вокзал. Зустрічати доньку Божену, Завтрашню дружку. Божена! Подружка з першого класу. Гарна, тендітна, не така, як місцеві дівчата. У першому класі вона була дуже худенькою. Тож тьотя Франтішка турботливо складала їй сніданок, який Божа на перерві охоче роздавала вічно голодним ровесникам. Божена – остання незаміжня товаришка. – Скажи, щоб тебе порадувало? – запитала вона у Завтрашньої нареченої. – Кахельна піч. Така ж, як у вашій вітальні. – Одна і друга засміялися. Печі не буде, та Божа, напевно, вигадає щось незвичайне. Ніяких рушників, простирадл. Цього добра у Завтрашньої нареченої вистачає.

938

Кахельна піч і не здогадується, що йдеться про неї. Їй байдуже, що вона настільки рідкісна, що може кого-небудь спокусити згрішити. Чи є безумці, котрі заради неї кидали б жереб? Зараз, улітку, вона спочиває. Справді, саме час. Вона – стара, старша за всіх сьогоднішніх мешканців будинку. Вишукана кахляна піч, не камін, як вимагає нинішня мода. Кахлі вісім на вісім, оздоблені орнаментом: спіраль закручена всередину. Тьотя Франтішка іноді ремствує, бо груба обсідає пилом. Проте, коли господиня витре її вологою ганчіркою, кахлі розказують історію незнайомою мовою. Можливо, колись давно такі оповіді поширювали хакаваті – мандрівні казкарі з Дамаска. Казки, в котрих любов перемагає правду. Піч – предмет гордості чоловіка тьоті. Тітчин чоловік – сумирна, порядна людина. Він родом з Живаніце, що біля Богданеча; коли говорить розтягує слова. Ця повільна говірка зачарувала Есташа. До лексикону господаря входить єдиний лайливий вислів: «Йди вже, Бевзь Бевзевич!». – Тринадцятого лютого, – веде далі тьотя Франтішка. – І уяви собі де? У Празі, в соборі святого Вітта. – Серйозно? – знову чудується Завтрашня наречена. Помітно, що їй бракує слів, для того, щоб висловити подив. – І додає: – А чому? Відтак вже заскочена зненацька тьотя Франтішка. – Чому? – Дивне запитання, коли хвалишся тим, де ви повінчалися. Буцімто шлюб у такому архімісці може бути підозрілим чи недоречним. Хоча Завтрашня наречена ні про що, власне, й не питала. Вона слухає краєм вуха. – Ти вже знаєш, хто буде? – змінює тему тьотя Франтішка. – Хлопчик, – відказує Завтрашня наречена. Назвемо його Едуард. – Як президента Бенеша, – схвально підтакує тьотя Франтішка. – Ой, – вигукує Завтрашня наречена. – Тьотю, ви десь залишили шпильку. Дорогою від вокзалу рухається вервечка, тільки тих, кого дожидаємося, у ній не видно. Очікування розливається, як вода, яка тече тут інкогніто, якщо ви мене розумієте. У глибині саду зморщена тета Маржена, юродива сестра Франтішки, зіпершись на стовбур горіха, збирає з пелени невидимі крихти. Від неї йде нестерпний сморід – відгонить усім, чим тільки може тхнути людське тіло. Есташ наблизився до неї й по-приятельськи обнюхує край спідниці. Тоді він протяжно і

939
низько мурчить. Хтось би занепокоївся і поцікавився: «Що це з котом? Чи не захворів?». Тета Маржена не запитує. Вона могла б відповісти Есташу, не вимовши жодного слова, – вона теж німе створіння, та й до чого тут слова... Завтрашня наречена обережно вивільняється з весільної сукні. – Я думаю, тьотю, що дядя з вами щасливий. – Спробував би він не
відповідає
кумедну
неприродно
бути щасливим, –
тьотя Франтішка і корчить
міну. Така передшлюбна розмова може стати солодкосентиментальною, а їй це не до вподоби. Франтішка старанно загортає сукню у гладенький папір і складену таким чином обережно прилаштовує у

прозорий пакет. Начебто все гаразд, і ту залишену кравецьку шпильку витягнули. Довга фата замотана окремо. Завтрашня наречена радо б дочекалася Божену, та не випадає. Їй ще потрібно дещо доробити. – Нехай Божа неодмінно прийде на дівич-вечір, тітонько. Передайте їй, що подружок запрошено дванадцять. Я не хочу, щоб було непарне число. – Ой, леле, скільки марновірства, – жартома залементувала тьотя Франтішка. Але враз примовкла. Завтрашню наречену огорнув страх невідомості, до дрижаків. Справа не в шлюбній ночі, як-не-як двадцять перше століття, дівчата необізнаними під вінець не стають; навіть більше, віддаються вагітними. І ця тенденція набула масштабів епідемії. Але заміжжя ще та рулетка. Кожного охоплює острах перед чимось новим. У Завтрашньої нареченої для побоювань однією підставою більше: вона некохана. Вона необачно завагітніла, «залетіла». Паскудство цього слова можна передати точніше: воно таке, ніби ви ненароком наступили на жабу, вам її шкода, але взяти до рук огидно. Переляк. Так. Переляк. Скажи мені, чого ти боїшся, і я скажу тобі, хто ти. Але ніколи не кину: боягуз. Франтішка варить манку і розтоплює на її поверхні грудочку масла. Це обід для юродивої. Маржена все ще сидить під горіхом і розрівнює приношену спідницю. Новісінька, така ж гладенька, сталево-вороного кольору відринута і припадає пилом у давній скрині. Там же упокоїлися сім святкових хусток. Чорна вовна прикрашена скромними й спокійними тонами: ось вони, ти їх бачиш, але вони не промовляють. Поруч тихо примостилися дві грубого сукна вовняні шалі. Одна оздоблена довгими китицями, інша – з рівними краями. Чорна й темно-сіра. Перша без візерунка, друга з темнішими за основу широкими діагональними смугами. Відверто кажучи, вони –негарні, скоріш характерні – розповідають про світ, який уже зник. Франтішка знайшла і шаль зі складним плетеним малюнком. Вона в’язала її трьома шпицями. Але ця річ не Маржени. Бозна, як вона опинилася з-поміж її хустя. Завтрашня наречена якось побачила і захоплено видихнула: «Тьотю, яке пончо! Можна приміряти?». – Не можна, дівчинко, Маржена, як вовченя, – відчує чужий людський запах, і вже більше ніколи не вдягне цю хустину. Та й ніяке це не пончо, вовняну хустку ніколи так не носять, – мала б знати, якщо вже ти така модна пані. Шаль накидають на плечі. Все це дуже старосвітське, майже смішне, проте Маржена дала обітницю вірно зберігати кожну деталь свого гардеробу. До самої кончини. Амінь. Франтішка пересувається важко й нерішуче. Їй потрібно обережно відколупнути Маржену від дерева. Повільно відвести її за руку. Кілька разів зупинитися, бо Маржена оглядається, посилаючи горіху мовчазне полуденне вітання.

940

Лівіше вже тягнуться до сонця дрібні кущі томатів. Минулого року був рідкісний врожай. Торік помідори басили, як віола да гамба. А тоді в них, наче серп, уп’явся постріл. Есташ пробіг поміж високих корчів помідорів. Він нявчав від болю, з пораненої лапи цівкою цебеніла кров. Кіт ще зумів видертися на горіх. Проте йому не вдавалося замаскуватися, адже не був хамелеоном. Франтішка з Йозефом стояли під деревом, немов двоє вигнанців із раю. Маржена налякано притулилася спиною до стовбура. А рудий Есташ вгніздився якраз над її головою, ніби волаючий німб. У той час, коли Маржена перевтілювалася на порепане дерево, Есташ ставав його перестрашеною душею. Коти не позбавлені душі. Горіх перебував у своєму світі, куди людям шлях заказаний. Кіт просидів на верхівці всю ніч. Жінки зморилися й пішли відпочивати, а Йозеф залишився на чатах. Він сидів у заглибленні, яке за всі ці роки вичовгала Маржена, і її запах змішався з його. Есташа вдалося спіймати лише наступного дня зранку, коли він уже втратив пильність. Власне, кіт упав Йозефу на коліна – і з його рани знову засочилася кров. До ушкодженої лапи кіт не дозволяв торкатися навіть Йозефу. Чоловік відніс його до кімнати, наповнив тарілочку кормом, однак Есташ відмовився від трапези. Пив лише воду і скидався на хвору людину, котра у важку хвилину пітніє. Відтак Йозеф поніс його до ветеринара. Вимивши перед цим руки, які позеленив у високій віолі да гамба. – Есташе, – примовляв він дорогою, – хлопчику мій, я не можу вчинити інакше. Вони вб’ють тебе. Адже хоча Есташ був палким і статним коханцем, чимало кішок не витримувало доказів його прихильності. За останній час назбиралося багато скарг, що після племінних набігів Есташа кітки підпливають кров’ю, дві згасають і, гляди, зовсім віддадуть Богові душу. А якщо й народжуються від нього малюки, то такі великі, що їх важко привести на світ. Траплялися випадки, коли все завершувалося нещасливо. Есташа, справді, важко

941
стрибав за якоюсь кицею на балкон, перепрошую, на тин чи дах хліва або ж гаража. Тому доведеться йому лягати під ніж, бо інакше розлючені господарі кішок його пристрелять, – ми вже пересвідчилися в серйозності їхніх намірів. – Ти помреш, Есташе, – відлунювало вулицею. Однак Есташ не зважав, у ньому благовістив другий дзвін. Йозеф із Живаніце з гірким почуттям вини
назвати перечуленим Ромео. Він неодноразово
передав кота ветеринару. Серце чоловіка розривалося від усвідомлення того, що він чинить. Можливо, через те, його руки залишили на хутрі Есташа сумну і шалену мелодію віоли да гамба, а страх воркота зазвучав, мов оркестр, що прощається зі своїм диригентом.

Пригода ця трапилася торік. Есташ не нагадує про прикру подію, не скаржиться, не докоряє. Він – гордий і мужній. Щоправда, трохи розповнів, до кішок втратив інтерес, а в усьому іншому не змінився – такий же проникливий і меткий котячий хижак. Щоправда, що у нього на думці – не розбереш. Як і колись, їжу він бере лише від Йозефа, тільки Йозеф із Живаніце може його погладити і почухати за вухами. Мабуть, довіра Есташа найбільше гнітить Йозефа. – Я почуваюся Юдою, – іноді зізнається він Франтішці. Вона дратується. Звісно, не через кота, а через свого чоловіка. Як на неї, Йозеф несе тягар у серці даремне. Есташ насолоджується життям по-своєму, – вдень він дрімає або гасає за птахами. Йозефу вже довелося визнати, що Есташ – харцизяка. Хто знає, скільки життів на його совісті. – Перестань, – виправдовує кота господар. – Есташ – не іграшка з плюшу. Він народжений для полювання. – Есташ у вигіднішому становищі, міркує Франтішка Ц. – Він позбавлений сумління, тому впіймані пташки жодним чином не заважають йому спокійно спати. Та при чоловікові цю тираду вона не виголошує, навіщо терзати його розмовами про совість, коли він і без того мучиться відчуттям вигаданої провини? Потерпає від постійних сумнівів: чи мав я право знепліднювати його? Чи всі ми вповноважені втручатися у долю тварин? – Годі, це вже занадто! – буває зривається Франтішка. – Це вже переходить будь-які межі. Сталося щось жахливе? З котом усе гаразд, в усякому випадку зникла загроза, що його хто-небудь зажене на той світ. Згадай лишень, усі його ненавиділи. – Інколи мені хочеться, щоб кіт якось відплатив, – зронить у відповідь Йозеф із Живаніце. – Це було б справедливо. – Як, ну як він помститься? – Не знаю. Хоча б ігнорував мене. – Франтішка лише зітне плечима, вона не любить зізнаватися, що Есташ створює між нею і чоловіком бар’єр. Він такий рухливий пухнастий рів-перепона, який часом перетворює їх обох на ворожі рубежі. А сам спокійненько муркотить. Либонь, зараз десь примостився біля тину – і відсипається за пробігану ніч. Франтішка виходить на двір, але кота на вподобаному місці не бачить. Очевидно, він біля горіха Маржени. У нього там також є свій куток: нерідко він

Йозеф помітив, що у цій місцині росте трава, якою ласують коти, – сить. Маржена з апетитом доїла кашу, Франтішка Ц. уже вимила на кухні тарілку, ось ще прибере швейну машинку. Тоді в неї випаде хвилька, щоб перевести подих, але вона все одно не відпочиватиме. Франтішка Ц. боїться спочинку. І криється з цим, як і з давнім гріхом або панічним страхом смерті. Жінка береться куховарити – хоче напекти мармурових тістечок, які полюбляє Божена, – як же вона могла про це забути.

942
дрімає під оштукатуреною й побіленою вапном стіною, – десять метрів у довжину, два у висоту, завширшки в дві цеглини.

І Маржена погодилася скуштувати шматочок, вона ретельно його пережовує і збирає крихти; бо одержима ними. – Цього я не збагну, не збагну... О п’ятій пополудні вже не так спекотно. Маржена знову сидить під горіхом, кидає окрушини уявним птахам, а Франтішка набирає в стару побиту металеву лійку воду для поливу. Сад – це її задушевна сестра. Невеличка діляночка з пологим підйомом, яку вгорі оперізує стара грубооштукатурена стіна. В кутку поруч із нею росте горіх Маржени. Спочатку тут планувалося встановити лише паркан, але сусідські кури знайшли в ньому лаз, влаштували підкоп і шурхали на засіяні грядки. Довелося відгородитися муром. Це не те, що домашній, смиренний тин, який усе розуміє і довкола якого росте лише кропива, китник, яснотка і сить. Скраю – жимолодь. Кропиви справді тут багато. Якби стіну обплели в’юнкі плющ чи самшит, то перетворили б цю місцину в мальовничий куточок. Але ця стіна зовсім не закуток. То лишень на перший позір вона скам’яніла, насправді ж – дихає, бачить і стежить. Була пора, коли мала Франтішка її боялася. Дівча подумки домальовувало три сходинки, прагнучи олюднити стіну. Ні, не задля того, щоб на неї було простіше залізти, адже вона споруджена з іншою метою, через неї не заглядають у чужий садок. Ці сходи просто б лежали, згорнувшись, біля її підніжжя, як діти. Стіна стала б матір’ю для трьох сходинок. Але не склалося. Зате сама Франтішка народила доньку, за чотири роки до весілля. Тоді вона ще не була знайомою з Йозефом із Живаніце. Вони випадково зустрілися згодом, і коли запізналися ближче, то Йозеф вирушив разом із Франтішкою далеко від рідного дому. Він покинув своїх, котрі тільки хитали головами: що він угледів у цій звичайній кравчині з дитиною? Наївне запитання. Мала Боженка відразу стала його любою донечкою. Більше дітей у подружжя не було. Єдиним багажем, який чоловік узяв із собою, був величезний, важкий, темний рундук, заповнений теслярським і столярним інструментом. Йозеф колись учився на теслю. Він мав характерні риси: невелику майже синю цятку на нижній губі, схожу на ягоду чорної смородини; викривлений закляклий мізинець на правій руці й нездатність зрубати живе деревце. Хоча із заготовленої

943
деревини йому доводилося класти шпали, оскільки працював залізничником. Йозеф уподобав затишний Брумовський вокзал і знав його ще з тих пір, коли дерев’яна будівля нагадувала горіхову шкаралущу. Тепер приміщення модернізували – і воно втратило свою неповторність. За залізничними коліями – косогір. На ньому випасалися Дітріхові
кози. Пасовище – похила площина, вгорі обрамлена заростями глоду. Суцвіття глоду недобре пахнуть, їх не варто приносити додому. Адже згідно з повір’ям, ці квіти –призвістники нещастя. А ось дозрілі дрібненькі корали мають цілющі властивості.

За фасадом нового двірця довго лежали старі колоди, які залишилися від старого горіхового вокзальчика. Їх викинули, ніби ребра, з яких зрізали м'ясо, – ганебна і сумна картина. А довкола буяла висока, вкрита пилюкою, всюдисуща кропива. Згодом хтось дав шанс давнім опорам, їх вивезли, щоб використати на якусь іншу потребу. Кропива тут воскресає з мертвих щороку. Вона – люта й жалка, та Йозеф із Живаніце зміг би впоратися з нею голіруч. Але він здебільшого нічого не рвав. Хіба що восени збирав яблука й приносив опеньки з лісу. Місцевий художник зобразив, як рейками котиться великий, відлитий із мосяжу свічник. Щоправда, те полотно давно вже перемальоване – і Вам довелося б шукати згаданий підсвічник за допомогою рентгену. Зараз вогонь пантрує червень. Він владарює і неймовірно зримий. Обпалює приском – не наближайтеся. І не налаштовуйте фотооб’єктив, адже сьогодні у нього обличчя Медузи Горгони. На Франтішчиній кухні старий дзигарок відбиває п’яту. Через два будинки, в оселі Завтрашньої нареченої, хтось бренькає на гітарі – яка вже там скрипка, тут обраниця не заснула у Стражницькій долині. Музика добуває перші акорди. Він намагається грати пісні Ногавіци, які дещо дисонують з ситуацією; однак виконавець, напевно, саме їх вміє грати і прагне продемонструвати своє уміння. Струн торкається він дещо недбало. Акорди переплітаються зі сміхом. Навряд чи молодої. Бо місцеві бабські заповіді переконують, що нареченій негоже сміятися на своєму весіллі. Їй належить плакати, адже розлучається з родиною, рідною домівкою. Правду кажучи, Завтрашню наречену нікуди не забирають, навпаки вона приведе додому чоловіка: трохи молодшого від себе, трохи нижчого на зріст, але без сумніву темпераментнішого. На весіллі ви можете кричати, співати, впитися до безтями, але ви не повинні цікавитися, чому наречений обрав саме цю дівчину. Ви, можливо, заперечите: тому, що вона при надії. Проте всі присутні тут знають, що від нареченого завагітніли дві молоді особи. Та друга – така дрібнота з Каштилу. Один Бог знає, на чому ґрунтувався його вибір. Можливо, він кинув монету... можливо. Завтрашній наречений – наречений поганий. Скрипнула хвіртка. Нарешті Йозеф із Живаніце й Божена вдома. Йозеф – блідий, ступає повільно, схиливши голову. Коли він так зсутулений, Божена трохи вища від нього. Духота. Хоча полудень уже минув, щільне гаряче повітря не ворухнеться. – Щось не дуже ви поспішали, – гукає Франтішка з дверей, направляючись у бік кухні. – Тобі каву чи чай? – І не гаючись, умикає електричний чайник. – Краще холодної води, – хрипко відказує Йозеф. – Чай перегодом. – Із меліси чи м’яти? – А кропива ще залишилася? Еге ж, кропива. Не та, що поруч із вокзалом, а ця, що біля старої стіни в саду, її нарвала юродива Маржена. Жалива пробилася у затінку: молода,

944

ніжно-зелена, з заледве гоструватим пахом. Не встигне вона прорости із землі, як Маржена вже знає. Хоча живе без календаря, кропиву щоразу рве до п’ятнадцятого травня. Пізніше зілля втрачає силу. Бере його голими руками.

– Звичайно ж, кропива є. – Я теж лише води нап’юся, – додає Божена, і негайно втілює свої наміри. П’є жадібно, нахильцем, проте жодної краплі не розплескавши. – Така спекота у червні! Я їхала в купе з жінкою, в якої був пацюк. Дуже ніжне звірятко, мамо. Не розумію, чому люди мають до них відразу. Франтішка змовчала. Не захотіла зізнаватися, що деякі тварини і їй огидні. Особливо в присутності Йозефа, котрий любив усе живе. І схоже, уся ця живність відповідала йому взаємністю. Якось Франтішка зауважила: – Мені здається, що коли б ти засунув голову в пащу лева, то він тебе й за вухо не вкусив би. – Звичайно, – спокійно відповів Йозеф із Живаніце. – Тебе чекають на вечірці, – нагадує Франтішка доньці. – Я знаю, мамо. Але ще рано. Не хвилюйся, я навідаюся туди, ось тільки трохи передихну. Поглянь, який у мене весільний подарунок для нареченої. Божена обережно відкриває подарункову коробку. У ній – білий кавовий сервіз на дві персони. Порцеляна декорована темно-сірими сніжинками. Кав’яник і молочник неймовірно виточені й видаються крихкими. Франтішка обережно бере кружку до рук. Божена має смак, – думає вона. – Не знати лише чи сподобається таке нареченій. – Гарно, мам? – Божена розглядає маленький молочник навпроти світла і запитує вже у батька: – Тату, тобі до вподоби? Йозеф із Живаніце згідно киває. Хоча він не дуже тямиться на фарфорі. Божена охайно все знову впаковує, поверх зав’язує стрічку. – Піду подивлюся на тету, вона ж у садку? Я думала про неї цілу дорогу. –І сліду не залишила, навіть двері не причинила. – Чи це мені тільки видається, чи Божена дійсно не хоче йти на прощальну вечірку? – Франтішка чує невисловлене. Голос напівтону тихіший – і вона відразу вловлює: щось не так. Але запитувати не хоче. Якщо Божена надумає, розкаже сама. Проте, мабуть, не розповість. Дочка навіть не поцікавилася, яку сукню їй, як старшій дружці на весіллі, підготувала Франтішка. Не поглянула на плаття з ясно-жовтого шовку оригінальної моделі – фасон Франтішка придумала сама. Через прочинені двері в оселю пливом пливе розпечене повітря. До Франтішки долинає, як Божена гукає тітку: «Тьотю-ю-ю, я вже тут». На що Маржена відповість: «Гм-гм-гм». Ясно, що Божена не має палкого бажання бути на прощанні з дівуванням зарученої. Відтоді, як навчається у Празі, вона занедбала стосунки з шкільними товаришками. Ті ж повіддавалися заміж, і спосіб життя, інтереси Божени, її спрага нового, запал, піднесення – для них

945

незрозумілі й чужі. А нових, молодших, дружок нареченої Божена майже не знає. Хоча з молодою вони приятелюють, як і раніше. Чому ж тоді не поспішає до неї? Чи не трапилося щось між ними? Чи, може, заздрить донька подрузі? Але на що? Хіба візьмуть завидки на нерішучого, а точніше, здобутого під тиском обставин чоловіка? Або через те, що наречена піддасться спокусливому торжеству, яке охоплює будь-яку княгиню на святі: саме я – обрана, а не інша, хоча б ось та. Ні-ні, на Божену це не схоже. Адже поки що вона не планує заміжжя. Франтішка знає наміри своєї доньки. Ні шлюбу, ні материнства в них найближчим часом немає. Можливо, це й добре. Сад. Сад – це такий таємний код. І перш за все, це та багатоока стіна. Франтішка вже давно помітила, що й доньку стіна притягує. Туди Божена квапиться, коли потрібно виговоритися. Вона розповідає теті Маржені про все, що її пригнічує. Маржена відгукується до неї своїм розсудливим: «Гм, гм, гм». Так надійніше, чим сповідатися. Звичайно, якщо ніхто не намагається підслухати за муром. Франтішка вже неодноразово збиралася якось, між іншим, попередити Божену про ймовірну небезпеку, але все не траплялася слушна нагода. Окрім того, їй довелося б відкритися, що вона в курсі, кому звіряє таємниці донька, а також зізнатися, як сильно вона боїться цю стіну, страхається її з дитинства. Бо стіна завжди відламувала від неї по куснику – за все брала данину, за кожне слово, така ось ця стіна, справді, така. Стіна все бачить і чує, а сама не зронить жодного звуку. Вона не поворухнулася і не застерегла навіть тоді, коли на оголене тіло Франтішки посипалися сухі плоди горіхового дерева, а той, кого вона кохала, пообіцяв, що в одному з горішків вона, як і Попелюшка, неодмінно знайде весільну сукню. Тільки не можна розповідати від кого вона, інакше чари розвіються. Він увесь час казав про диво і про те, що не варто боятися незвіданого... Франтішка Ц. здригнулася, немов стіна, посвячена в усі її таємниці, простягнула до неї руку. То-то й воно. Кожному для збереження секретів потрібна своя горішина. Франтішка Ц. з власного досвіду знає, що найбільші таїни від матерів приховують. В усякому випадку, розкривають не відразу. Для цього є подруга, тітка, хресна. І лише з плином часу, коли новина стане схожою на потьмянілу світлину, де важко себе впізнати, ви, не виключено, прохопитеся словом. Хіба Франтішка Ц. не така? Адже вона і через багато років не зізналася матері, хто рідний батько Божени. Бо він помер. Помер раніше, ніж народилася дівчинка. Однак все залишилося в силі: ти нікому не смієш розповідати, звідки в тебе весільна сукня. Правду сказати, її перше весільне вбрання було з тих гірких листків і шорсткої серцевини волоських горіхів, серцевини подібної на зачаровані, закляклі тільця метеликів... Франтішку теж хтось навіки зачаклував.

946

Йозеф із Живаніце сів за стіл, він уже відсвіжився водою, та руки в нього все одно зрадливо тремтять. Обличчя посіріло, ягода на губі чомусь збільшується і стає, як здається Франтішці, лиховісною. Все-таки належало її видалити. Проте Франтішка не хоче зайвий раз непокоїти чоловіка. Він –сердечник, минулого року три тижні підліковувався в санаторії у Подєбрадах, цьогоріч його також направляють до оздоровниці. Франтішка вже придбала йому нову білизну, сорочки і навіть халат. Щодо останнього Йозеф противився. Адже мужики цю халамиду не носять, хіба що в лікарні. Халат йому відгонить лічницею, потворна уніформа для заслаблих. – Не треба мені ніякого халата. – Йозеф відмовляється й від капців. – В номері ходитиму в сандалях. – Гаразд. Будеш взувати сандалі, упертюх. Навіщо я, взагалі, тобі щось купувала. Франтішка Ц. заварила чай з кропивою. Жінку огорнув неспокій: чи не отримав Йозеф сонячний удар? Вона допомагає чоловіку лягти на канапу. Торкається його чола, ні, воно – не гаряче, а навпаки холодне й спітніле. – Може, варто викликати лікаря! – Навіщо він! Я трохи переходив. Ще зранку почувався поганувато. – То хоча б ліки свої випий. Йозеф киває. Ліки – можна. Франтішка розтовкла таблетку в ложці, додала кілька крапель води й піднесла ковтнути чоловіку. – І запий, щоб не діймала гіркота в роті. На столі пахнуть мармурові тістечка. Дивно, Божена їх навіть не зауважила. Франтішка обережно накриває випічку кухонним полотенцем –так вона не зачерствіє, і кіт свого писка до неї не встромить. Де ж вештається це створіння? Саме зараз Есташ золотою тінню прошмигнув у двері, – нарешті його любий господар вдома. Застрибнув на постіль і зручно вмостився в Йозефа біля серця. – А-а, Есташ, – мовить Йозеф, розтуляючи повіки. Він бачить цей товстий золотавий клубок, широко розплющені зелені очі-блюдця. Йозеф намагається в них розгледіти власне обличчя, яке чомусь нагадує фотографію із зображенням затемнення сонця. Йозефу не по собі. Наче не рідне віддзеркалення спостерігає, а дивиться крізь відчинені двері в темний коридор. Есташ

Паща кота напіврозкрита, здається, він схожий на мавпочку, карпа, чи все ж таки кізоньку... Картинки миготять перед поглядом Йозефа, змішуються. Йому зле, і мало не вивернуло на воркота. Есташ врешті-решт зсувається, влаштовується у Йозефа під лівою рукою – і кладе ліву лапу на його шийну западину. Збоку скидається на ідилію. Побачивши її, Франтішка посмутніла. Сама вона ніколи так не могла. Не вміла пригорнутися до чоловіка навіть після його обіймів. Вони засинали спиною один до одного. Завжди? Так. Завжди.

947
м’яким муркотінням повертає його до дійсності. Йозеф із Живаніце стер прикре видіння і ковзає поглядом нижче.

Котяча лапка повільно піднімається і лягає на вуста Йозефа. Франтішка усвідомлює, що потрібно б прогнати тварину, проте не наважується. Есташ повагом облизує лапу, тоді знову кладе її Йозефу на губи, – він повторює це, як ритуал. Потім неспішно злизує піт з лоба господаря. Франтішка все ще не може навіть ворухнутися. Видовище – неприємне і таємниче водночас. Есташ лагідно закриває Йозефу очі й висушує язиком мокрі повіки. Після цього починає тихесенько жалібно нявкотіти. Якщо ви не обділені фантазією, то розпізнаєте в цих звуках мелодію на два тони. Єдиний рух, який вдається здійснити Франтішці Ц., три кроки до вікна. Вона машинально зачиняє його і поправляє фіранку. До кімнати залетіла муха, котра самовбивчо звертає на себе увагу золотим дзижчанням. Окрім неї, ніхто не посягає на тишу. Есташ ледь-ледь піднімає підборіддя Йозефа. Знизу догори проводить по ньому язиком. Так Йозеф щоранку голиться: знизу-доверху, обережно, до синяви. Йозеф із Живаніце лежить у розстебнутій сорочці, у розрізі якої видно припорошене сивиною волосся на грудях. Кіт легенько кладе на нього лапку і вперше за увесь час оглядається на Франтішку Ц., яка скам’яніло спостерігає за ним. У Йозефа вже оголилося праве рамено з доволі великою родимою плямою. Есташ зосереджений. Вичікує. Тіло його напружене й наелектризоване. Невдовзі він заспокоюється. І без поспіху починає крутитися на грудях у Йозефа так, наче вибирає місце, де міг би зручніше примоститися. Франтішці знайоме це котяче обмацування. Подумки вона чує і спокійний голос Йозефа: «Есташе, вгамуйся нарешті». А тоді він щасливий звертався до Франтішки: «Ти лишень поглянь на нього – простукує мене, немов лікар». Муха пролітає над головою Есташа. Він напинається, щоб стрибнути, але натомість завмирає. Згортається калачиком. Ні, не для сну. Помалу, потроху, дбайливо, з любов’ю... він починає вилизувати тіло Йозефа – від лівого соска до серця, тоді з правого боку. Есташ уже не нявкотить, він протяжно, низько мурчить. Немов до вас долинають гудки корабля, що відпливає. Осучасненого човна Харона. Франтішка збагнула: Йозеф, її Йозеф із Живаніце, помер. Їй спадає на думку, що потрібно б викликати лікаря. Гукнути Божену. Але Франтішка не в змозі зрушити з місця. Вона, очевидно, не зуміє описати свої відчуття цієї митті. Ви очікуєте зізнання: біль, горе. Справді, біль, горе. Франтішка знає, що цей вислів має своє втілення. Якось Йозеф необачно наступив на гусеня, яке щойно вилупилося, – і розчавив його. Ця смерть милосердніша від того, що тоді підкосило її чоловіка. Франтішка сприймає реальність. У неї немає відчуття, що час зупинився. Вона навіть примушує себе вимовити вголос: помер. І проковтнути комок, що підступив до горла. І знову: помер. Тільки дещо

948

перегодом їй вдається прошепотіти: Йозеф. Вона здригається. Озвучене ім’я чоловіка її лякає. Це такий тваринний страх. Біль-горе-жах. Вона не здатна розмовляти з померлим. Для цього ще надто рано. Франтішка пильно вдивляється в риси обличчя Йозефа. Що вона прагне угледіти? Кивок, порух вій? Але обличчя чоловіка цілковито непорушне. Хвалити Бога, на ньому не закарбувався ляк. Есташ делікатно закрив йому очі. Треба ще підв’язати підборіддя, так заведено. Франтішка прагне зробити ступінь, щоб знайти якусь пілку тканини, пелюшку – проте вони давно вивелися в домі, так само, як і носовички. Окрім того, їй лячно повернутися спиною до Йозефа. Уявити, що він, мертвий, спостерігає за нею, коли вона цього не бачить, не повинна бачити. Моторошно і у той самий час абсолютно ірраціонально. Есташ з тихим воркотінням просувається під сорочку, під пахви Йозефа. Нарешті й Франтішка береться до обмивання чоловіка. Вона приносить емальований таз і чисту мачулку. Повільно миє Йозефу живіт, встигаючи при цьому стежити за котом. Затим дістає з комоду велике простирадло й накриває ним нижню половину тіла Йозефа. Під простирадлом вона знімає з нього штани й спідню білизну. Не відкидаючи запони, обережно обмиває його потаємні місця. Франтішка прожила з Йозефом багато років і упевнилася, що він був надзвичайно цнотливим. Вона ніколи про це ні з ким не говорила, адже передбачала, що хтось міг би вигукнути: «Господи, він мав стільки табу? І коли кохався?» Не кажіть про заборони. Краще взагалі нічого не говоріть. Кіт затулив від Франтішки обличчя Йозефа. Але їй здається, що десь над нею рухаються його очі. Вона делікатно зсуває полотнище, відкриваючи лише ноги. Коли торкається ступнів, відчуває їхню шкарубку шкіру. Вона ніколи до цього не намагалася пізнати їх на дотик. Напевне, мужчини й не очікують від жінок чогось такого. Есташ тим часом мордочкою розкриває лівий п’ястук Йозефа. Випростує пальці. Йозеф не противиться, а навпаки кориться рухам кота. А той так само добросовісно упадає й біля правої кисті. Скалічений мізинок господаря змушує Есташа зупинитися, скидається на те, що він хоче його вирівняти, але невдовзі відмовляється від попереднього наміру. Є речі нам не підвладні.

Сорочка, штани й білизна – нові, купувалися

санаторію. Без поспіху одягає Йозефа. Есташу довелося посунутися, проте своїх позицій остаточно він не залишає. Франтішка причепурює мертвого чоловіка, відчуваючи в голові протяжне гудіння, перед очима у неї все йде обертом. Зі стіни зникає велике дзеркало в латунній рамі, шафа западає в стіну, кахляна піч обвалюється, доки не перетворюється на купку уламків. Франтішка не відразу помічає, що кіт поривчасто смикається. Він ошаліло, люто скубе на собі шерсть, за кілька

949
Франтішка Ц. приносить чистий одяг.
для

хвилин черево тварини й внутрішня поверхня задніх лап стають облізлими. Йозеф із Живаніце, наче ковдрою, вкритий золотим м’яким руном. Франтішка знову, вже навпомацки, відчиняє скриню, – їй не вдається зробити це одним рипом, – речі розступаються перед нею. Вона дістає невеличку вишиту подушечку, надягає поверх жовтогарячої скорбної краси пошивку. Тоді кладе подушку Йозефу під голову. Лише після цього всі предмети в кімнаті з нею погоджуються і повертаються на звичні місця. Кахляна піч відновлюється з руїни і майже сягає стелі. Тоді, як Йозеф обмитий, прибраний і навіть причесаний, Франтішка Ц. роздобуває у своїх записниках номер місцевого лікаря – і викликає його. Тепер у садок – за донькою. Мимохідь вона встигає відчинити вікно в кімнаті. Муха із дзумкотінням виривається на волю. – Спасибі, – каже Йозеф із Живаніце. – Спасибі, – каже Йозеф здалеку і нізвідкіля... Франтішці сьогодні доводиться вдруге навідуватися до горіха, що біля стіни. Божена спілкується з Марженою, котра годує крихтами небесних птахів. Щоправда, в дійсності жодна пташка до неї так близько не підлетить. Голуби, звісно, наблизилися б, проте, не знати чому, вони у сад не прилітають. – Божа, – мовить Франтішка. – Йди додому. Тато помер. Божена з недовірою дивиться на матір. Адже вона тільки що розмовляла з батьком. Людина ж не може ось так взяти й померти. І Маржена злякано піднімає голову – руки її важко падають на коліна. Вона також не розуміє... Божена здає собі справу, що їй належало б підійти, обійняти матір, але її тіло зрадливо заціпеніло, так само, як у Франтішки якусь хвилю тому. Їй бувало снилося: тато чи мама померли. У тих сновидіннях вона ридала так, як ніколи наяву. Навіть у дитинстві. У нічних жахіттях вона раз-у-раз повторювала: «Це лише сон. Ось я прокинуся». І завжди прокидалася. А тоді цілий день була ледь притомна. Вона знала, що надійде момент, коли сон справдиться. Коли сповна доведеться відчути гіркоту і біль втрати. За кілька секунд Божена опиняється в обіймах у Франтішки. – Мамо, матусю... Маржена нервово розгладжує спідницю, рухи її пришвидшуються, немов вона хоче щось зірвати з себе. Щось із себе вирвати... Мати й донька зараз забули про неї. Далі все

за секунду, він не карався. Милостива смерть, пані; так упокоїтися прагнуть усі. – Це спосіб заспокоювати сім’ю спочилого, бо сухих очей дружини і доньки лікар боїться більше, ніж голосінь. – Я міг би залишити вам деякі заспокійливі пігулки, а ще – снодійне, –ескулап порпається у своїй сумці. На столі лежить його мобільний: він уже повідомив у похоронне бюро.

950
було прозаїчно. З’явився за викликом лікар і констатував смерть, – миттєву, внаслідок
відійшов
інсульту. – Ваш чоловік

– Дякую, – витискує з себе Франтішка. У неї страшенно пересохло в роті, важко ковтати. Лікар оформлює свідоцтво про смерть і, коли передає його Франтішці, докидає з огидою: – Я бачив кішку, яка лежала на тілі покійника, це небезпечно, пані. Викиньте цю тварину, їй тут не місце. Вона ще ... ну, – він прокашлюється, бо не наважується бездушно завершити фразу. – Вона може покусати небіжчика. Найліпше, пані, цю кицьку вмертвити. Вона облізла, я гадаю, в неї парші. І не дочекавшись реакції Франтішки, сам хапає за зашийок кота з наміром витурити його з кімнати. Есташ не чинить спротиву, в п’ятірні лікаря він схожий на зношену русяву перуку. Франтішка інстинктивно простягає руку і тисне до себе лисавого котика. – Ні, він – не шолудивий, пане докторе, але само собою тут не залишиться. Коли лікар із виразом незгоди на обличчі вийшов, Франтішка усвідомила, що це вперше Есташ притулився до неї. Дозволив узяти на руки, навіть підняв до неї голову та намагався лизнути в щоку. Але цієї ж миті її пройняла й інша думка – про те, що так само він торкався язиком неживого. Гидливість узяла верх. Франтішка зойкнула – і скинула кота додолу. Той тягуче замурчав і вибіг геть. Надвечір прибули з похоронного бюро, поклали Йозефа в домовину, Франтішка підмостила йому під голову ту ж м’яку подушечку: мовчазний невідкличний договір. Вже завтра її чоловіка розмістять у траурній залі. Виставлять на людський огляд заснулим, беззахисним – таку ролю сам собі він однозначно не вибрав би. Однак традиція сувора і безкомпромісна. – Я буду поряд, Йозефе. Ми з Боженою сидітимемо біля тебе по черзі. У Франтішки залишилася ще одна непроста місія: обережно повідомити новину юродивій Маржені. Маржена зрозуміє; власне вже в саду під горіхом вона про все здогадалася. Тепер силкується вимовити своє «гмгм-гм», але голос підводить. Каліка безгучно плаче, витираючи очі брудними долонями. Франтішці кортить усамітнитися, проте, може й на краще, що вона немає змоги залишитися наодинці зі своїм горем. Передусім треба підготувати Маржену до сну, вмити її. Ніч підкрадається, немов куниця

та ні Франтішку,

через дві оселі, впівока спить Завтрашня наречена. Вона вже знає, що Божена не буде за старшу дружку. Навіть не погомоніли вдвох, весільний подарунок Божена віддала на порозі. У Завтрашньої нареченої поменшало на одну дружку. Відповідно й якийсь боярин залишиться без пари. Саме двоюрідний брат нареченого. Вона попередила його, щоб знав заздалегідь... А той, розлючений, розчарований, добряче заливши очі, з’явився повідомити їй, що не все пропало, життя не

951
до вподобаної курки;
ні Божену сон не бере. Неподалік,

закінчилося (так і сказав «že není všem dnům konec») – він ще стане свідком і повеселиться з гарненькою дружкою, коли наречений одружуватиметься вдруге.

Скільки поганих прикмет і злих слів одночасно. Завтрашня наречена не знайшла в собі сили дошкульно відрубати йому прямо в очу. У неї й на інше не стачить сили. Її безнастанно нудить.

Склепивши очі лише під ранок, молода побачила тривожний сон. Наснилося, що її нерішучий наречений вирушив до Каштилу за тією вавилонською дівкою, котра від нього також увійшла в тяж, щоправда, пізніше.

А ще наверзлося, що наречений звалився у гноївку, у вигрібну яму, котра в Каштилі необгороджена, і лише після цього докумекав, хто справжня, єдина з усіх претенденток. Звісно, вона, бо у неї завжди подвір’я заметене як слід. Ніч пропливає крізь зоряний очерет, погойдуючись, наче човен. Зненацька спалахнула блискавиця, опісля загуркотів грім. Крізь відкрите вікно до кімнати стрімко увірвався дощик. Франтішка підвелася зачинити, але в останню мить спохопилася. Раптом там надворі... – Ти не чула, кіт не озивався? – звертається вона до доньки. Нехай вікно залишається, як є; вона не наважилася б хряснути його стулками саме зараз. Божена лежить із заплющеними очима, та вона не спить. – Сині яблука, – промовляє стиха. Франтішка чудується. – Які сині яблука? – Він розповідав мені казку про них, мамо. Коли шаленіла гроза, і я лякалася, тато розповідав мені, що це на небі зрубують старі яблуні, на котрих дозрівають сині яблука. І відразу висаджують нові з іще синішими яблучками. – Божена схлипує, але виплакатися все ще не може. Франтішка не знає, що їй відповісти. Сині яблука – Йозеф справді так говорив? Адже його світи – видимий і прихований у думках – завжди здавалися їй такими простими і приземленими. Його довкілля, заселене живим, не скидалося на казкове царство, де звірі вміють говорити людським голосом, добувають живу і мертву воду. Кішки, котрі до нього ластилися, –воркотіли, собаки – дзявкали, корови – мукали... він впізнавав дроздів чи вівсянок за оперенням або співом, але не знав Жар-птиці, що й казати про Фенікса. Так, він оповідав із захватом і тихим подивом про суягну самочку, кізоньку, чию шию маленька Божена намагалася прикрасити милим дзвіночком. Але козі ця затія не сподобалася. – Сині яблука! Я ніколи не бувала в садах Йозефа, в його потаємному Едемі, де також кладуть під сокиру старі дерева. Як він жив із оцими фантазіями?

952

Франтішка боїться вкладатися спати. Страшиться безпорадності, незахищеності сплячого. У такому разі вона хоча б насипле в миску корм для Есташа. Жінка залишає не затуленою шибу в комірчині, деколи через неї кіт прокрадався до оселі після прогулянок. Ну ось, не потривожить, коли повернеться на світанку. Франтішка геть-чисто забула, що кіт брав їжу тільки від Йозефа.

А втім, Есташ нікого не розбудив зранку. До сніданку він не приступав. Франтішка ж виявилася надто заклопотаною, щоб помічати такі нюанси. Проте від голоду кіт не здохне. Либонь, затесався десь серед гостей на весіллі, й спокушений незвичними пахощами порушив власні принципи: поласував печенею, – зухвалості у нього вистачить. Франтішка лагодить жалобну сукню для Божени. Шиє, щоб не захлинутися сухим, краючим серце горем. Її туга упереміш з тривогою: Божена схудла. Вона ніколи багато не їла, а зараз у Празі, залишившись без нагляду, мабуть, харчується абияк. У Франтішки печуть очі, тканина не слухається. У талії доведеться звузити, ой, лишенько, а ще вчора вона в цьому місці інше плаття розточувала. Від нічного неспання беруть памороки, докучає неміч. Вона стомлена. Знесилена. І підтята усвідомленням непоправного... Незважаючи на це, з шиттям варто поквапитися. На Божену й на неї чекає серйозне випробування – вдень у траурній залі. Своєрідна сучасна варта біля небіжчика. Йозеф і вона з донькою перед прискіпливими людськими поглядами. Йозеф із Живаніце за скляною стіною. Його голова на гаптованій подушечці. – Богородице, Діво, Діво, радуйся, радуйся... таке золотаве слово, золотаве слово... золотаве слово миготить у Франтішки перед очима, хтось прочиняє двері, впустіть сюди повітря, до неї долинають голоси... Богородице, радуйся, золоте радуйся... Франтішка бачить, як золотаве слово проходить крізь прозоре скло і вмощується у Йозефа під серцем. Радуйся затихає. – Мамо, мамо, – шепоче Божена. – Мамонько! Що з тобою? Ходімо звідси. Лишень вони виходять, немов на гумову стіну, наштовхуються на перегріте повітря. Стіна – пружна, але щільна. Обидві обливаються потом, сукні тісно облягають їхні тіла. Божена непокоїться, щоб мати не знепритомніла, вона стежить за її змарнілим обличчям. Такою донька її ще не бачила. Чи просто раніше не приглядалася? Кожна відчуває, що залишила за плечима пильні погляди й запитання, на

953
які доведеться незабаром відповісти. На церковній дзвіниці якраз бемкає годинник.
дзвонів
довгий гудок
Три важких удари. У мелодію
вплітається
потяга, який відійшов з Брумівського вокзалу і саме втягується в тунель.

Коли Франтішка з Боженою наближаються до обійстя, де відбувається весільне гульбище, то чують дзенькіт посуду і сміх. Святковий бенкет справляють на прибраному подвір’ї, адже гості не вмістилися б у приміщенні. Запах смажених курчат та обрядової випічки – промовистий і нав’язливий. Він пливе над головами обох жінок. У цих клубах погойдується безформний п’яний гомін. Голоси просочуються один у другий, утворюючи звукову акварель. Наречена, скоріш за все, вже зняла фату – і зітхнула з полегшенням. Вона – заміжня. – Сьогодні я також мала тут бути, – промайнула думка в голові у Божени. Втім вона не шкодує, що не склалося, це усвідомлення настільки приглушене, ніби надійшло в сталактитовій печері.

Несподівано на обох перехожих падають важкі краплі дощу, хоча небо ще повністю не встелилося хмарами. У сьогоднішньому пеклі дощик був би доречним. Але натомість обрушується справжня злива. Небо потемніло і перетворилося на гігантський порожній пивний кухоль. Краплі різко затарабанили по накритих весільних столах. Вони падають у келешки з вином, розбавляючи його дощовою водою. Куряча зупа з локшиною помутніла – і враз стала неїстівною. Потоки води періщать по весільних тортах – хлюща знищує їхню ванільну білизну. Зблиснула громовиця. Навіть звіддалік – з вулиці – Франтішці з Боженою чутно зойки та грюкіт повалених стільців. Врешті-решт сильний порив вітру зриває зі столу скатертину разом з усіма наїдками. Гостро дзвенить розбите скло. Скиглять налякані собаки, які причаїлися під столами, щоб поласувати м’ясом. Тонко повискують жінки через зіпсоване вбрання. Виляскує лайка. Франтішка з Боженою за мить змокли до нитки, в їхніх черевичках хлюпає вода. Хутчій у сховок! Коли Франтішка Ц. давнім важким ключем відмикає вхідні двері, небо знову прошиває вогняна стріла. Вона залишає конвульсивний слід – і зникає. Грім не бариться. Франтішка випускає з рук металеву відмикачку, і від жаху повертається так різко, що Божена, котра стоїть сходинкою нижче, мало не падає. – Маржена! Під деревом! Франтішка, звісно, воліла б, щоб Божена

доводиться по пам’яті. Про те, що коїться навколо, обидві здогадуються переважно зі звуків. Ось у сусідів вітрисько зруйнував голубник. Маржена стоїть під горіхом, немов тільки но вийшла з його лона. Вона здавлено, жаско лементує. Ці згуки шматують душу. До себе юродива притискає відламану гілку, яка росла так близько до стіни, що завжди мала вибілений вапном, обтріпаний «рукав». Тепер під нищівним повівом вітру віть разом з численними друзками відчахнулася. Маржена не дала їй упасти –

954
Вони
на вузьку стежину, що тягнеться вздовж зламаних кущиків помідорів. Стемніло настільки, що орієнтуватися
поки що обсушилася в домі, та хіба вона може залишити матір саму посеред цього апокаліпсису?
одночасно вибігають

піймала, як підхоплюють на руки дитину. Вона колише гілку на зігнутих руках, схиляється до неї, обдираючи собі обличчя, й завиває, ніби води підземної річки Пункви. Немилосердний вітер боляче штовхає причинну в лівий бік, однак вона ще більше спирається на свій пронизливий крик і оберігає галузку від чергових ударів. Простий і природній жест. Правічний біль, як і правічну любов, не можна послабити жалісливістю. Просякнута страхом Франтішка, не вагаючись, кидається до сестри – і відтягує її від високого стовбура. Невже ця розгублена душа не знає, що під час грози небезпечно шукати прихистку під деревами? Маржена пручається. Вона не укривається тут, вона не спроможна залишити у скруті те, що любить. Франтішка намагається відтягти її силоміць. Проте Маржена не відпускає пагін дерева, втримуючи його під пахвою; впирається ногами в землю, яка розмокла й вислизає з-під ступнів. Гілка схожа водночас на мітлу і понівечений побляклий хвіст павича. А сама Маржена переконливо втілює химерну лісову істоту. Скуйовджені, давно не миті пасма волосся зміяться по її щоках. Вона зіпає широко відкритим ротом, породжуючи здушені, горлові звуки. Увесь вид її –потворний, але це ревище – освідчення у всеосяжній любові; краса тут ні до чого. Маржена кричить голосом скаліченої горішини. Її розлучають зі створінням, яке стало часткою її життя. Між ними панує цілковита довіра. Хіба Франтішка чи Божена зуміють осягти відчуття одержимої? Вони із посейбіччя, їхній мозок складається з правої та лівої півкуль, почуття вивіряються розумом, безжальною, опертою на досвід логікою. Розсудливість неодмінно перемагає, і посеред лихої негоди вони радять їй зберегти власне життя, адже те, що померло, ми все одно не зможемо оживити – ні проханнями, ні погрозами. Горе важко втамувати, одначе у неї є своє бачення. Вона – володарка інших передпокоїв, таємних підвалів і гарячих горішніх сховків. Людська скорбота минуща. Розпука Маржени –безмежна, поза людськими вимірами, так само вічна її любов. Споночілим небом промчали рубачі, й довкола трьох жінок лунко падають повалені сині яблуні. Трава щедро встелена синіми райськими яблуками,

від негоди. Спішно вибудувати між собою й загрозою смерті міцну перепону з природніх інстинктів. Та навіть у сильних обіймах Франтішки Маржена не перестає волати у пітьму. В її голосі немає мелодії, це безпорадна несамовита какофонія, у якій

955
і Маржена раз-по-раз підсковзується на них. Франтішка скористалася цим і зуміла перевести Маржену в безпечніше
про ближнього. Божена – спільниця матері. Небо прокреслюють блискавки. Заручницям саду потрібно мерщій заховатися
місце. Вона ніколи не пробачила б собі, якби зараз з тією скоїлося щось лихе. Це також вияв любові та турботи

злилися воєдино моторошне ухкання пугача, зловісне каркання крука, жаский крик павича і ревище віслюка; і за цим лементом годі почути переляканий нявкіт кота. Звісно, це Есташ! Він, як усі його одноплемінники, вміє передчувати біду, розуміє неартикульовані знаки. У верховітті горіха кіт чуло всотує у себе тривожне, самотнє вмирання пораненого дерева. Наїжаченим хребтом реагує на цинічний цегляний вишкір глухої білої стіни. У мерехтінні блискавиць вона здається увінчаною зверху діадемою з уламків скла. Лжекоролева! Знущальний, загрозливий, самозакоханий витвір людини: не наближайся, бо загинеш! Знову вдарила блискавка, вималювавши на небі сваргу, – різке світло, немов прожектор, на мить засліпило сад. Крізь репет Маржени продирається наполохане нявчання Есташа і хрипкий чоловічий голос: – Ось ця бестія, що обгризає мертвяків! Але тепер він більше ні до кого не підійде! Розкочується постріл. Скрикнувши, факелом падає на землю

навчання заснувала студентський театр «Агадір». Згодом працювала викладачем історії, чеської та російської мов у гімназіях і ліцеях: спочатку в невеличкому населеному пункті Валашське-Клобоуки, а

956
Есташ,
у розсипи
Переклад із чеської Тетяни Дзюби
Мілени Фуціманової Про
Мілена Фуціманова народилася 1944 року в Празі. Її дитинство, юність і початок дорослого життя проминули у моравському містечку Брумов. У 1966 році закінчила філософський факультет університету імені Томаша Масарика. Під час
повержений
падає
синіх яблук.
та
автора:

після переїзду в 1992 році до Брно, у брненській Єпископській богословській гімназії. 2001 року Мілена Фуціманова повернулася як драматург і сценарист до оновленого Театру музики та поезії «Агадір». Мілена Фуціманова пише поезію, прозу, а також лінгвістичні розвідки. Вона – членкиня Чеського центру Міжнародного ПЕН-клубу в Празі.

Карлів-міст та Національний театр у Празі.

957
958
Собор святого Віта і Вацлавська площа.
959
Празький Град на пагорбі та Старомістська площа.
960 Обкладинки книжок Людмили Шутько (Італія) Перекладачі українською мовою та упорядники Сергій Дзюба та Ганна Маджуга (Україна)
961
962
963
964
965
966
967
968

Леонардо да Вінчі

З італійської мови переклали письменники Сергій Дзюба і Людмила Шутько

Мурашка та пшеничне зернятко

Після жнив на полі залишилося пшеничне зерня. Воно з нетерпінням чекало дощу, щоб глибше заритися в сиру землю і врятуватись від майбутніх холодів… Неподалік пробігала мурашка і помітила його. Зраділа знахідці, й, не довго думаючи, звалила на спину важкий вантаж та поповзла із зернятком до свого мурашника. Щоб устигнути додому до сутінок, мурашка повзла без зупинок та відпочинку, а зернятко все ніби важчало й тиснуло на натруджену спину. – Ти чого надриваєшся? Скинь мене тут, – благало зернятко. – Якщо я тебе скину, – відповіла мураха, засапано дихаючи, – ми залишимося на зиму без їжі. Нас – багато, і кожен повинен трудитися, щоб примножити запаси в мурашнику. Тоді зернятко подумало і сказало: – Я розумію твої турботи чесного трудівника, але й ти зрозумій мене. Послухай мене уважно, розумна мурашко! Задоволена тим, що може трохи перевести дух, мураха скинула зі своєї спини нелегку ношу й присіла відпочити.

– Отож знай, друже, – промовило зерня, що наразі в мені міститься велика животворна сила, й моє призначення – народити нове життя. Давай складемо з тобою взаємовигідну угоду! – Яку ще угоду? – А ось таку: якщо ти не потягнеш мене в мурашник і залишиш тут, на рідному полі, – пояснило зерня, – через рік я віддячу за таке терпіння, й твій мурашник буде задоволений. Бо замість однієї зернини ви отримаєте аж сто! Здивована мурашка недовірливо похитала головою. – Повір мені, дорогенька мурахо. Я кажу

969
правду! Адже, якщо ти зараз відмовишся від мене і почекаєш, я потім сторицею нагороджу твоє терпіння. Взамін одержите сто таких же зернят! Мурашка задумалася й почухала потилицю: «Сто зернят – в обмін на одне? Та такі дива лише в казках бувають!» – А як це ти зробиш? – запитала вона збентежено. – Ти просто повір мені, – попросило зернятко. – Це – велика таємниця життя! А зараз, будь ласка, вирий маленьку ямку і закопай мене, а влітку знову повертайся сюди… У призначений час мурашка повернулася на поле – пшеничне зернятко дотримало свою обіцянку.

Синівська вдячність

Одного ранку двоє старих одудів, самець і самка, відчули, що цього разу їм не вилетіти з гнізда. Густа пелена застилала їм очі. Хоча небо й було безхмарним, і день обіцяв бути сонячним, однак вони бачили лише серпанок і нічого вже не могли розрізнити навкруги. Птахи були старі й немічні. Пір’я на крилах і на хвостах потускніло й ламалося, наче старі сучки. Сили покидали їх. Старі одуди вже вирішили не покидати більше гнізда і разом чекати на останню хвилину, котра незабаром настане. Але вони помилились – з’явилися їхні діти! Спочатку навідався один із синів, який випадково пролітав неподалік. Він звернув увагу, що старим батькам нездоровиться й важко їм одним, тож полетів сповістити своїх братів. Коли всі молоді одуди зібралися біля батьківського гнізда, один із них промовив: – Від наших батьків ми одержали великий і безцінний дар – життя. Вони нас виростили, вигодували, не жаліли сил і любові. А тепер, коли вони обоє – сліпі й хворі і не можуть себе прогодувати – наш святий обов’язок –вилікувати та доглянути їх. Після цих слів усі дружно взялися за справу. Одні негайно стали облаштовувати тепле затишне гніздечко, інші – полетіли ловити комашок та збирати черв’ячків. Незабаром було готове гніздо. Діти обережно перенесли старих батьків. Щоб зігріти, вони накрили стареньких крилами, як квочка зігріває своїм теплом ще не вилуплених курчаток. Потім напоїли водою із струмка, нагодували й обережно обібрали старе та ламке пір’я. З лісу повернулися останні одуди, принесли в дзьобах цілющу травичку від сліпоти. Видужували старенькі батьки повільно – довелося їх дітям запастися терпінням. Вони підміняли одне одного, не залишаючи батьків без догляду ні на хвилину… І ось нарешті настав той радісний день, коли батько і мати розплющили очі, розгледіли все навколо й упізнали своїх дітей. Так синівська

970
вдячність та любов зцілили батьків: повернулися до них сили і зір! Справедливість – Немає на світі справедливості!.. – жалібно пропищала миша, дивом вирвавшись із пазурів ласки. – Доки ж неправду терпіти?! – розгнівано крикнула ласка і встигла сховатися від кота у вузенькому дуплі. – Немає ніякого життя від такого свавілля, – пронявчав кіт і стрибнув на високий паркан, з побоюванням поглядаючи на собаку, що гавкав унизу в дворі…

– Заспокойтеся, друзі! – промовила мудра сова, яка сиділа в клітці у селянському дворі. – Так, у ваших міркуваннях є дещиця правди. Але хіба ця правда належить лише одному з вас?! При цих словах миша виглянула з нори, ласка висунула носик із дупла, кіт вмостився зручніше на паркані, а пес присів на задні лапи. – Справедливість, – продовжила сова, – це – вищий закон Природи, за яким між усіма, хто живе на нашій Землі, налагоджується порозуміння. Тож за цим мудрим законом живуть усі звірі, птахи, риби і навіть комахи. Авжеж, погляньте, як дружно живе й трудиться бджолиний рій! Сова справді права. Бо, якщо комусь хоч раз довелося бачити рій, той знає, що там неподільно розпоряджається усіма бджолина матка. Вона дуже розумно та справедливо розподіляє обов’язки між членами такої великої бджолиної сім’ї. У одних бджіл основне завдання – збір нектару з квітів, у інших –робота в сотках, хтось оберігає вулик – відганяє ос та джмелів, а хтось дбає про дотримання чистоти. Також є бджоли, які старанно доглядають за своєю маткою – буквально не відходять від неї ні на крок. А потім, коли володарка зістариться, найсильніші бджоли обережно й турботливо носять її на собі, а найдосвідченіші лікують усіляким зіллям. А якщо хоча б одна бджола порушить свій обов’язок, то на неї чекає неминуча кара! І в цій мудрості – вища справедливість буття. У природі все продумано мудро – кожен повинен знати своє призначення в житті.

Інжир і в’яз

Інжир гордо хитав гілками, густо усипаними ще недозрілими плодами. Піднявши очі, він здивувався, побачивши поряд із собою дерево, на гілках якого, крім листя, нічого не було. – Хто ж це тобі дав право закривати сонце? – грізно запитав інжир у незнайомця. Хто ти взагалі такий? Відповідай! – Я – в’яз, – несміло й ввічливо відповів сусід. – А, ти в’яз, у листах по вуха зав’яз! – передражнив його невдоволений інжир. – А де твої плоди? Посоромився б рости без користі й заважати іншим! Ось зачекай, скоро мої плоди дозріють, попадають у сиру землю і проростуть. Тоді ми тебе разом зі світу зживемо! І справді, плоди інжиру дозріли чудово – всі, як на підбір. Та одного дня

971
смакоту, позривали плоди й обламали гілки. Жалісливій в’яз зі співчуттям подивився на пригніченого сусіда. – Бідолашний
повз нього проходили солдати. Побачивши інжир, вони з жадібністю накинулися на
інжире! Даремно ти мені пророчив загибель, – не знав, що на тебе самого чекає сумна доля. Мені тебе дуже шкода, бо ти постраждав через свої плоди. Інжир ще довго журився, лікуючи рани, а добрий в’яз продовжував розростатися, нікому не заздрив і не бажав нічого поганого.

Мавпа та пташеня

Стрибала з гілки на гілку маленька мавпочка і знайшла гніздо з пташенятами. Вона одразу запустила в нього лапу, однак пташенята враз випурхнули в різні сторони. Не повезло найслабкішому з них, який ще не міг поки що літати… Задоволена мавпочка повернулася до свого дому з пташеням. Воно так зачарувало її, що мавпочка почала пташку пестити, чмокати, облизувати, колисати в лапах і міцно притискувати до грудей. Мати зворушливо дивилася на дочку і не журила її за пустощі. – Ти тільки поглянь, матусю, яке воно крихітне й кумедне! – захоплено кричало мавпеня. – Ой, як я його люблю! І мавпочка знову продовжувала цілувати й пестити пташеня, аж доки те не задушилося в її палких обіймах… Нехай задумаються деякі батьки, що не можуть вчасно стримати своїх дітей від небезпечних забав, які ніколи не закінчуються добром.

Великодушність

Висунувши голову з гнізда, мале орленя побачило багато птахів, які літали внизу серед скель. – Мамо, що то за птахи? – запитало воно. – Наші друзі, – відповіла орлиця сину. – Орел живе в самотині – така його доля. Але він інколи має потребу в оточені, інакше який же він цар птахів? Всі, кого ти бачиш унизу – наші вірні друзі. Задоволене маминим поясненням, Орленя продовжувало з цікавістю слідкувати за польотом птахів, вважаючи їх друзями. Раптом малий закричав: – Ой, вони поцупили у нас їжу! – Заспокойся, сину. Вони нічого у нас не вкрали. Я сама їх пригостила. Запам’ятай раз і назавжди істину: яким би птах не був голодним, він обов’язково повинен поділитися частиною своєї здобичі з пташками, які живуть по-сусідству. А на такій висоті вони неспроможні знайти собі їжу, тож їм необхідно допомагати. Кожен, хто хоче мати вірних друзів, повинен бути добрим і терплячим та виявляти

972
повагу до чужої біди. Адже пошана і повага добуваються не силою, а великодушністю та готовністю поділитися з нужденним останнім шматком. Ліщина У великому садку за огорожею росли в добрій злагоді і мирі фруктові дерева. Навесні вони тонули в молочно-рожевому вирі, а наприкінці літа гнулися під тягарем стиглих плодів. Випадково в цю дружну трудову сім’ю пролізла ліщина, яка швидко й буйно розрослася і запишалася собою.

– Чому це я повинна стирчати в садку за огорожею, – невдоволено бурчала вона. – Я не збираюся жити тут у самотині. Нехай мої гілки перекинуться через огорожу на вулицю, щоб усі невдовзі дізналися, які в мене чудові горіхи! Ліщина наполегливо взялася долати високу огорожу, щоб здивувати перехожих своєю красою. Однак, коли надійшла пора, і на її гілках з’явилися горіхи, кожен, кому не лінь, став їх обривати. А коли руки не діставали, в хід ішли палки і каміння… Скоро побита й обламана ліщина розгубила не тільки плоди, а й листя. Її покалічені гілки, мов огудиння, звисали через пліт. А в густій зелені саду красувалися налиті соком яблука, груші та персики.

Гусениця

Гусінь притислася до листочка і з цікавістю спостерігала за комахами, які співали, стрибали, бігали наввипередки та літали. Все навколо було в постійному русі. І лише одна вона, бідолаха, не могла ні з ким поговорити, ні побігати, ані політати. З великим зусиллям гусениця могла тільки повзати. І доки незграбно перебиралася з одного листка на інший, їй здавалося, що вона здійснює навколосвітню мандрівку. І все-таки мала не нарікала на свою долю, нікому не заздрила й усвідомлювала, що кожний повинен займатися своєю справою. Ось і їй належало навчитися ткати тонкі шовкові нитки, щоб із них звити для себе міцний будиночок-кокон. Без зайвих міркувань гусениця старанно взялася за роботу і в належний час виявилося, що вона вже з ніг до голови закуталася в теплий кокон. – А далі що? – спитала вона, відрізана в своєму укритті від світу. – Всьому своя черга! – почулося у відповідь. Наберись трохи терпіння і тоді побачиш. Коли настала пора й вона прокинулася, то вже не була колишньою, непривабливою гусінню. Спритно звільнившись від кокона, вона з подивом помітила, що у неї відросли легенькі крильця, щедро розмальовані в яскраві кольори. Весело змахнувши ними, вона, немов пушинка, знялася з листка і полетіла, розчинившись у блакитному серпанку. Кажан і ластівка Прилетівши до стін сараю під

крила й обережно озирнувся навкруги. – Нарешті погасло це препогане світло, – сказав він. – Ой, як затекли мої бідні лапки! Ось тепер я вже розімну і вдосталь політаю в нічному просторі!..

973
навісом, кажан укрився з головою перетинковими крилами, щоб не бачити сонячного світла, і спокійно заснув. Тут він провів увесь день до заходу сонця. Коли сонечко зайшло за обрій і небо потемніло, він висунув голову з-під

Якраз у цей час поверталася додому із запізненням ластівка, стомлена після денних клопотів. Вона ледь не зіткнулася з кажаном, який непомітно, ніби злодій, вилетів зі свого сховища під навісом. – От уже похмура і потаємна примара, – промовила ластівка. – Не може жити відкрито й чесно! Ластівка права. Добру нічого ховатися і всього боятися, бо воно дарує всім тепло та радість, як сонячний день. А кажан боїться осліпнути, тому сторониться й біжить від світла геть, як брехня від правди. Устриця та мишка Якось устриця потрапила в сітку і разом із багатим уловом опинилася в оселі рибаків. – Тут нас усіх чекає неминуча загибель, – сумно подумала вона, дивлячись, як задихаються без води і б’ються в передсмертних муках її брати по нещастю. Раптом звідкілясь з’явилася миша. – Послухай, добра мишко! – благала устриця. – Зроби милість, віднеси мене до моря! Миша хитро поглянула на неї: устриця була досить величенькою та гарною, тож і м’ясо її – мабуть, соковите й смачне! – Що ж, гаразд, – відповіла мишка, адже захотіла поживитися легкою здобиччю, яка сама буквально йшла в лапки. – Але, перш за все, ти повинна розкрити стулки своєї раковини, щоб мені зручно було нести тебе до моря. Інакше ніяк не впораюся з тобою… Шахрайка говорила так переконливо і зворушливо, що устриця зраділа її пропозиції, не відчула жодного підступу й довірливо розкрилася. Вузенькою мордочкою мишка одразу ж сунулася всередину раковини, щоб міцніше вчепитися зубами в м’ясо. Проте, поспішаючи, вона забула про обережність. А устриця відчула загрозу й встигла закрити стулки – стиснула міцно, ніби капканом, голову гризуна. Мишка голосно запищала від болю, а кішка, що сиділа неподалік, почула писк і одним стрибком спіймала та з’їла брехуху.

974
але хвіст бережи! Кремінь і кресало Одержавши від кресала сильний удар, кремінь обурено запитав у кривдника: – Чому ти так накинувся на мене? Я тебе знати не знаю. Ти
мабуть, із кимось плутаєш? Облиш мене в спокої, я нікому не роблю
Недаремно кажуть: хитруй,
мене,
зла.

– Не гнівайся даремно, сусіде, – з усмішкою промовило кресало у відповідь. Якщо ти наберешся трохи терпіння, то скоро побачиш, яке диво я добуду із тебе. Від цих слів кремінь заспокоївся й став терпляче витримувати удари кресала. І невдовзі з нього був викресаний вогонь, здатний творити справжні дива. Так терпіння кременя здобуло заслужену винагороду. Ця казка для тих, хто невпевнений у навчанні. Адже, якщо набратися терпіння та справді постаратися, то посіяне насіння знань дасть добру паросль.

Черемшина та дрізд

У черемшини лопнуло усіляке терпіння. Бо відколи достигли її терпкі ягоди, життя не стало від нахабних, упертих дроздів. З ранку до вечора вони кружляли зграями над нею, безжалісно обдирали дзьобами і пазурами гілки. – Будь ласка, прошу тебе! – благала вона, звертаючись до найбільш нахабного дрозда. – Знаю, що мої ягоди – твої улюблені ласощі. Їж їх на здоров’я, мені не шкода. Однак залиши в спокої моє листя, не зривай! Бо саме під його тінню я рятуюся від палючого сонця! І не муч мене гострими кігтями, не здирай шкіру! Дрізд вважався першим забіякою в зграї, тож слова черемшини йому не сподобалися. – Ану ж помовчи, коли тебе не питають! – відповів пихато. – Бо самою природою так заведено, щоб ти плодоносила заради мого задоволення. Та що з тобою говорити? Взимку підеш на дрова! Почувши таку відповідь, черемшина ще більше засмутилася й мовчки заплакала. Проте дрізд, що передрікав їй загибель, сам потрапив у сітку, яку поставив селянин. Аби зробити клітку, той зламав декілька гнучких гілок черемшини. Таким чином, вона знову побачилася зі своїм кривдником, який тепер сидів із похнюпленою головою в клітці і був, як то кажуть, тихіше води й нижче трави. Але вона промовчала, згадавши слова, почуті ще в молодості: «Як

простір! Скільки незнайомих запахів! Не те, що в тісному барлозі! Від радощів ведмежа почало ганятися за бджолами, метеликами, доки не натрапило на велике дупло, звідки так сильно пахло чимось смачним, що аж у носі засвербіло. Придивившись, малюк побачив, що бджіл тут видимоневидимо. Одні з грізним гудінням пильнували навколо дупла, немов вартові,

975
тебе не торкнеться». Ведмежатко і бджоли Не встигла ведмедиця відійти кудись у справах, як її непосидючий синок, забувши про мамин наказ – сидіти вдома, прожогом кинувся з барлогу в ліс. Який
теплий одяг рятує від холоду, так витримка захищає від образи. Примножуй терпіння та спокій духу, й образа, якою б гіркою не була,

інші з’являлися, жваво влітали всередину й потім знову поверталися до лісу. Заворожений цим видовищем, ведмедик не міг утриматися від спокуси. Йому не терпілося швидше дізнатися, що робиться всередині дупла. Спочатку він просунув туди свій вологий ніс, понюхав, а потім устромив лапу і відчув на ній щось таке тепле й липке. Коли він витяг лапу – вона вся була вкрита медом. Та не встиг він лизнути солодку лапу і зажмуритися від задоволення, як на нього налетіла хмара бджіл, котра впилася йому в ніс, рот, вуха. Від нестерпного болю ведмедик завив і став відчайдушно захищатися і давити бджілок. Але ті ще більше жалили. Тоді він став качатися по землі, намагаючись заглушити нестерпний біль, але це не допомагало. Не тямлячи себе від страху, малюк кинувся навтьоки додому. Увесь покусаний, прибіг він у сльозах до своєї мами. Ведмедиця покартала його для порядку за шкоду, а потім промила покусані місця холодною джерельною водою. Відтоді ведмежатко твердо знадо, що за солодощі, взяті без дозволу батьків, доведеться гірко розплачуватися.

Персикове дерево

Поруч із ліщиною росло персикове дерево, яке заздрісно поглядало на гілки сусіда, щедро всипані горішками. – Чому в нього так багато плодів, а в мене так мало? – не переставало буркотіти нерозумне дерево. – Хіба це справедливо? Хочу, щоб і в мене було стільки ж персиків! Чим я гірше за ту ліщину? – Не зазіхай на чуже! – сказала якось йому стара слива, що росла поблизу. – Невже ти не бачиш, який міцний стовбур і еластичні гілки у ліщини? Краще замість того, щоб бурчати даремно та заздрити, постарайся виростити добротні соковиті персики. Проте, засліплене чорною заздрістю, персикове дерево не захотіло прислухатися до доброї поради сливи, й ніякі інші поради на нього не діяли. Бо воно враз наказало своєму корінню глибше вгризатися в землю і побільше брати живучих соків та вологи. А гілкам наказало не скупитися на зав’язь, а квітам

Тож одного разу дерево застогнало від натуги, стовбур із тріском надломився, й стиглі персики попадали на землю, де швидко згнили біля незворушної ліщини.

976
– перетворюватися в плоди… Коли настала пора цвітіння, дерево покрилося до самої верхівки стиглими плодами. Наливаючись соком, щодня персики ставали важчими, і гілкам було не під силу утримувати їх.
Язик і зуби Жив-був на світі хлопчик, який страждав серйозною недугою, до якої іноді бувають схильні й дорослі: він був занадто балакучим.

– І за що ж нам така кара – цей язик? – бурчали зуби. – Коли вже він заспокоїться й замовкне хоч ненадовго? – А вам що до цього? – зухвало озвався язик. – Жуйте собі на здоров’я та мовчіть! Ось і вся моя відповідь. Поміж нами нічого спільного немає. Нікому не дозволю втручатися в мої справи, а тим більше лізти зі своїми дурними порадами! І хлопчик продовжував безперервно теревенити. А його пихатий язик усе промовляв нові «мудрі» слова, хоча й не встигав бодай вникнути у їхнє значення… Одного разу він так захопився своєю балаканиною, що сам не помітив, як потрапив у халепу, – почав верзти дурниці! І, щоб якось виплутатися з цієї ситуації, навіть дозволив язику брехати. Тоді зуби не витримали, бо лопнуло їхнє терпіння. Вони разом зімкнулися і прикусили брехуна. Язик почервонів від крові, а хлопчик заплакав від сорому та болю! Відтоді

977
Українською
Шутько і Сергій Дзюба Письменниця з Італії Людмила Шутько вітає свого друга та колегу Сергія Дзюбу на його ювілейному творчому вечорі в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В. Короленка з нагоди 50-ліття.
язик поводить себе обережно, та й хлопчик, перш ніж сказати –сім разів подумає.
переклали Людмила

Собор святого Петра у Римі та панорама Мілана.

978
979 Прекрасна Італія: ранковий Неаполь і вечірній Турин.
980 Храм згоди у Долині храмів. Ось вона – неповторна Венеція!
981 Обкладинки романів видатного казахського письменника Роллана Сейсенбаєва «Нічні голоси» (переклали Олег Гончаренко і Сергій Дзюба, 384 с.) та «Мертві блукають пісками» (переклали Тетяна Сидоренко,
Олег Гончаренко, Сергій Дзюба і Ярослав Савчин, 720 с.).

Від перекладача Геніальний роман Роллана Сейсенбаєва

Мені пощастило стати одним із перекладачів знаменитого роману Роллана Сейсенбаєва «Мертві блукають пісками», який став класикою світової літератури. Цю книгу обсягом близько 800 сторінок недаремно називають народним епосом казахського народу та порівнюють із легендарним біблійським «Одкровенням» («Апокаліпсисом») Іоанна Богослова, дійсно геніальними творами Абая, Мухтара Ауезова, Тараса Шевченка, Івана Франка, Томаса Манна, Віктора Гюго, Альбера Камю, Чингіза Айтматова… Цю неймовірну книжку Сейсенбаєва високо оцінили Президент Республіки Казахстан Нурсултан Назарбаєв, перекладач, вчений Мурат Ауезов (син Мухтара Ауезова), ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі, віце-президент Національної Академії наук Республіки Казахстан, професор, академік, поет Галимкаір Мутанов та багато видатних державних діячів, письменників і науковців в усьому світі. «Мертві блукають пісками» – роман-передбачення, роман-катастрофа, роман-трагедія; відчайдушна спроба великого письменника, попри увесь біль та відчай, нарешті докричатися, попередити нашу «розквітлу» і «прогресивну» цивілізацію, котра невпинно, невблаганно, приречено, сліпо (немов із картини Пітера Брейгеля Старшого «Притча про сліпих») наближається до моторошної й бездонної прірви та своєї неминучої загибелі. Людина самовпевнено кинула виклик природі та Богу і жорстоко поплатилася за це. «Ця книга про те, як росіяни з Півночі прийшли до кочівників, принесли їм світло наукових знань, стабільність осілого життя, писемну літературу замість фольклору, романну форму замість поетично-епічної, письменника замість жирау, – і з усім цим принесли в життя вільних синів Поля, що цілорічно ходять услід за сонцем зі своїми отарами, багато непоправної біди. Північна російська цивілізація збила з путі істинного, історичного, продиктованого Небом, казахський народ номадів, кінних вершників і привела їх до межі духовної загибелі, а Степ і Синьомор’я (Арал) – до екологічної катастрофи, – пише письменник Анатолій Кім – Роман

– дуже небагато спроб створення товстих, епічних романів, які б справді мали суспільний резонанс. Можна згадати роман «Листя землі» Володимира Дрозда, книжку «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко, твори Юрія Мушкетика, Павла Загребельного, Олеся Гончара, Валерія Шевчука, Романа Іваничука, Василя Слапчука, Ігоря Павлюка… Втім, парадоксальний, філософський роман Роллана Сейсенбаєва просто не має аналогів, настільки він – неосяжний, оригінальний, неповторно

982
переконливий, потужний, безстрашний, безжальний, відчайдушний, бунтарський». У сучасній українській літературі

глибокий та притчовий, з величезною кількістю дійових осіб, де водночас немає жодного (!) зайвого, непотрібного персонажа. Навіть не уявляю, як це взагалі вдалося автору, звідки у нього взялося стільки душевних і фізичних сил, щоб завершити отаку грандіозну епопею людського життя, де тисячоліття, починаючи з сивої давнини, переплетені з долями мільйонів людей. «Роман «Мертві блукають пісками» – це народна сага, – наголошує Герольд Бельгер. – Адже епік Роллан Сейсенбаєв вчасно вдарив потужно у дзвін тривоги, оголив увесь біль народу, вражений його трагедією. Піклуйтеся постійно про колиску свою – Матір-Природу. Надто відірвані ми від неї, зрадили її, навіжено й бездумно розікрали її блага. Отямтеся, інакше неминуче загинете, залишивши за собою випалений степ, трясовину боліт, безкраї піски-бархани, якими бредуть мертві». У романі дивовижно поєдналися унікальний народний епос (традиції, міфи, легенди, казки, притчі, пісні та поетична творчість), досвід історії та реалії нашого нелегкого повсякденного життя. Казахський фольклор – це цілий всесвіт, окремий, магнетично привабливий, дивовижний, чарівний, таємничий, безкінечний материк, населений легендарними персонажами. Ось – наприклад, неповторна притча про Коркута-бабу, котрий натхненно грав на чорному кобизі (народному музичному інструменті) й настільки полюбив сонячний та манливий світ, що його постійно пригнічував і лякав острах смерті. Отож Коркут навіть уявити не міг, що й за ним колинебудь прийде янгол смерті Азраїл і скаже: «Збирайся, друже сердечний, бери свої скромні пожитки та йди за мною…». Йому здавалося, що земля лише для того й існує, щоб копати в ній ями, аби там ховати померлих. І він настільки страшенно боявся залишити цей світ, що про цей його панічний та шалений страх дізналося надзвичайно багато людей. Тому, коли Коркут-баба запитував у чергових зустрічних копачів, для кого вони риють могилу, йому щоразу відповідали: «Є на світі музикант із кобизом, для нього ми й копаємо». Звісно, все це говорилося жартома, однак Коркуту було не до сміху… Адже бідолашний навіть спати перестав із того жахливого розпачу. Вирішив, що тільки-но заплющить повіки, як Всевишній одразу викраде його душу й понесе в небеса. Тоді, ошелешений, скинув свій килим у річку Сирдар’ю й поплив униз течією. Отак він удень та вночі грав на своєму кобизі чарівні мелодії про життя, любов і щастя. І заслуховувалися люди на обох берегах та печально махали йому вслід.

цей килим винесло у море… Дивовижні, світлі та проникливі пісні щиро полюбили і риби, й чайки; і навіть сам Ата-Балик (батько всіх риб) нерідко заслуховувався й одного разу запитав: «Чому ж так багато смутку в твоєму голосі, Коркуте? Звідки ця печаль? Що пригнічує тебе?». «Ох, Ата-Балик, – відповів той. – Життя – це вічний смуток. Як мені веселитися, коли я знаю, що так чи інакше доведеться вмерти».

983
Нарешті

«По-твоєму, немає в житті радощів?..» – здивувався батько всіх риб. «Мало радощів, зате багато страждань», – зітхнув Коркут. «То чому ж ти боїшся смерті? Хіба вона не позбавить тебе страждань?» – зачудувався АтаБалик. «Які б не були гіркі страждання, – відповідав Коркут, – а вмирати страшно…». «Тоді не вмирай, адже твоя музика потрібна тут, у цьому світі, хоча в ньому й багато страждань», – запевнив батько всіх риб. Отож Коркут-баба мандрував-плавав на своєму килимі, грав на кобизі; й янгол смерті Азраїл, насолоджуючись чарівною майстерністю музиканта, ніяк не наважувався забрати його душу і відправити до Всевишнього. Та одного разу Коркут побачив дуже незвичайне світло, котре струмувало з небес, і не одразу збагнув, що це – не вогонь, запалений людиною, а лик сонця, яке сходило з-за горизонту. То здригнувся він і подумав: «Сьогодні, коли небесне світило, ховаючись, торкнеться води, я стану небіжчиком». Однак дивна річ – чим більше тужив кобиз, тим світлішало обличчя старця; враз потеплішало у нього на душі, яка вже сама з нетерпінням рвалася в небо. І долинув до музиканта голос: «Не печалься, Коркуте, коли настане смерть, ти народишся знову – для нового життя». І тоді зачудований митець здійняв руки вгору, прошепотів крізь щасливі сльози: «Смерть, іди до мене!». І в цю мить змія, надіслана Азраїлом, заповзла музикантові на груди, й отрута миттєво проникла у кров людини… З печаллю вітав його янгол: «Ласкаво просимо, святий Коркуте! Хай твоя душа знайде спокій у раю». Ось такий дивовижний, чудовий міфотворчий сюжет – про нелегкий пошук Бога в собі! І таких проникливих, незвичайних та зворушливих притч у цій книзі – немало. «Роман Роллана Сейсенбаєва – дуже суворий і вимогливий, звернений до наших гріхів та вад», – наголошує Володимир Личутін. «О, це універсум –отакий роман! Народний епос. Панорама буття. І головний персонаж тут не особистість, а народ», – переконаний літературознавець Георгій Гачев. «Роман-епопея «Мертві блукають пісками» – трагедія, адже Сейсенбаєв пише про світову катастрофу, про сумну долю всього людства! Це – книга про загибель цивілізації осілих «мурах». І автор, попри все, примудряється вказати, здавалося б, приреченим мешканцям Землі, шлях до порятунку. Дорогу повернення до своїх витоків», – справедливо вважає знаний казахський та український учений, доктор філософських наук Рустем Джангужин (Жангожа). Неймовірно, проте така смілива та чесна книжка створювалася

з багатьма людьми; на власні очі бачив загибель Аралу; бив на сполох, попереджав, розповідав правду, як і герой його роману Кахарман, котрий закликав: «Синку! Хочу тобі сказати одне: не смій стомлюватися! Не буде шляху – йди по бездоріжжю! З останніх сил – але йди!». Вражають й інші дивовижні персонажі роману: батько Кахармана –мудрий Насир-ага, фронтовик, котрий став муллою; самовідданий онук

984
в
1989 роках, тобто за радянських часів. І Роллан Сейсенбаєв за цей час проїхав тисячі кілометрів; спілкувався
1983-

Беріш; народний співак Акбалак; мисливець, коваль та ювелір Муса, вчений Матвій Славіков, який присвятив своє життя порятунку природи Казахстану… Причому, незважаючи на всі біди, в романі багато справжньої, прекрасною Любові – жіночі образи книжки не менш переконливі та неповторні. Безперечно, Роллан Сейсенбаєв – гідний нащадок великих класиків –Абая та Шакарима (вони з одного роду – Тобикти), а його геніальний роман «Мертві блукають пісками» вже увійшов до скарбниці світової літератури! Раніше ми з Олегом Гончаренком переклали рідною мовою і видали книжку Роллана Сейсенбаєва «Нічні голоси. День, коли обвалився світ», до якої увійшли ще один його популярний роман і оповідання-протест проти ядерних випробувань на Семипалатинському полігоні. Книга отримала значний резонанс в Україні та за кордоном. Тож не маємо жодного сумніву, що й роман-епопея видатного автора «Мертві бродять пісками» знайде своїх вдумливих читачів у нашій державі. І завершити свій відгук про книжку, яку ще не раз перечитуватиму протягом життя, хочу словами її автора Роллана Сейсенбаєва: «Письменники ХХI століття повинні пропонувати читачеві високоморальний ідеал, необхідний кожному з нас – без нього неможливий духовний прогрес. Ми не можемо нехтувати народними традиціями та рідною мовою. Отже, маємо з любов’ю та пристрастю розвивати свої літературу й культуру. А водночас уважно вивчати традиції народів світу. «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», як закликав великий Тарас Шевченко. Необхідно присвятити себе служінню Вітчизні. Це – обов’язок кожного казаха. І тоді дух великого степу знову відродиться». Золоті слова! Сергій Дзюба, письменник, перекладач, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України

Роллан Сейсенбаєв (Казахстан, м. Алмати).

985
986 Тетяна і Сергій Дзюби – з видатним казахським письменником Ролланом Сейсенбаєвим і науковцем Гюльнар Мукановою в Алмати. Тетяна Дзюба – на святі в Казахському національному університеті імені аль-Фарабі.
987 Нагородження ректора КазНУ імені аль-Фарабі Галимкаіра Мутанова. Сергій Дзюба – в Алмати.
988 На кафедрі зарубіжної філології КазНУ імені аль-Фарабі. Нагородження видатного казахського письменника Олжаса Сулейменова в Києві, у Національній спілці письменників України.
989 Тетяна Дзюба в бібліотеці університету імені аль-Фарабі. У парку Першого Президента в Алмати з поетом Дюсенбеком Накіповим та науковцем Алуа Темірболат.
990 Біля Національного історичного музею в Алмати. На кафедрі казахської літератури і теорії літератури КазНУ імені аль-Фарабі – з професором Алуа Темірболат та її чудовими колегами.
991 Майстер-клас від Сергія Дзюби в кращому університеті Алмати. Гірський пейзаж у столиці Казахстану – здається, зовсім поруч!

Шедеври світової класики в перекладах Сергія Дзюби

Гріхи молодості

Тепер я перекладаю, в основному, твори відомих сучасних зарубіжних поетів і прозаїків, з якими особисто знайомий та активно співробітничаю. І ці вірші, оповідання та романи друкуються українською вперше. Втім, замолоду я залюбки перекладав рідною мовою твори класиків, які сподобалися та запам’яталися. Власне, завдяки цьому я й став письменником. Досі ці переклади не були оприлюднені, та нещодавно, переглядаючи архіви, я все-таки відібрав дещицю написаного й вирішив запропонувати читачам.

усіх часів. Його вважають національним героєм і одним із символів Англії. Його твори перекладені багатьма мовами світу та з’являються на сцені частіше, ніж п’єси будь-якого драматурга, який колинебудь жив і творив.

992
Вільям Шекспір (Англія) Вільям Шекспір (1564-1616) – геніальний англійський драматург, поет і актор. Він – один із найвідоміших драматургів світу. Автор 17 комедій, 11 трагедій, 10 хронік, 5 поем і циклу зі 154 сонетів. Визнаний найвидатнішим англійським драматургом
Сергій Дзюба

Сонет 78

Я Музу дивом вимріяв-створив: З’явилася – така легка, стокрила; І душі, небайдужі до віршів, Її до сокровенних мрій впустили. І вже німий заговорив вві сні, Безкрилий раптом закружляв, як рима; Хто ж ледь літав – парить у вишині, Так граціозно, пристрасно, незримо…

Пишайся, Музо, тільки пам’ятай, Що створена з мого ребра, як свято; Така вразлива, неземна, мов рай, В поезіях – щаслива та багата.

Живеш проникливим, нестримним світлом, В якому я, невіглас, враз розквітнув!

Сонет 92

Від мене ти не випурхнеш, душа, Моєю будеш до останніх днів; Я все життя кохав, як падишах, Та досі до кінця не долюбив. Бо смерть – природна, як прихід дощу, Кохання скарб, найбільший на землі; Капризи та образи всі прощу –Забуду і розтануть у імлі.

Ти поруч – серцем, личком осяйним, Як найдорожчий, досконалий вірш; Розвіється пліток примарний дим –Нехай не крають сумніви, як ніж.

Бо плями і на сонці, справді, є, –Чи вірна ти, любов, життя моє?

993

Сонет 98

Нас розлучив бурхливий квітень… Все оживало навкруги, Зірки всміхалися привітно І танцювали, мов боги.

Та чарівні природи ласки, Пташиний гомін, барв політ Не вберегли прекрасну казку –Наш трепетний, душевний світ.

Найкращі, найніжніші квіти, Сади розкішні та гаї Не зможуть так мене зігріти, Як очі радісні твої.

Зима – в мені, а блиск весняний –Лиш тінь твоєї тіні, панно! З англійської переклав Сергій Дзюба

994

Артюр Рембо (Франція)

Жан Нікола Артюр Рембо (1854-1891) – французький поет-символіст, творчість якого істотно вплинула на світову літературу і мистецтво. Рембо вважається попередником сюрреалізму. Наразі всі вірші майбутній класик створив у юності, закінчивши літературну діяльність у 21-літньому віці.

Зимова мрія

В вагонах голубих, рожевих і червоних Помчати від зими! І цілувати світ – так сонячно, мов сонях, Бо там – удома ми.

Заплющиш очі враз – і солодко забудеш Про вітер – за вікном. Довкола – не чорти і не вовки, а люди, Що гріють душі сном.

Неначе павучок, я до щоки невинно, Чарівно доторкнусь. Всміхнешся уві сні – щасливо, як дитина, –Заколисав татусь.

«Спіймай!» – шепнеш умить, і ми про все забудем: Не стомиться рука…

На грудях (цілу ніч!), на шиї, личку, – всюди

Шукаю павучка.

З французької переклав Сергій Дзюба

995
996 Роберт Бернс (Шотландія) Роберт Бернс (1759-1796) – видатний шотландський поет-романтик. * * * Була б любов моя бузком З ліловим цвітом навесні; Я ж – птахом, під її крилом, У неосяжній глибині. Мов кригою закутим став, Журюся без бузку принад; Та враз щасливо б заспівав, Лиш травень одягне наряд! Росло б кохання в небеса Трояндою у замку вдень, –Я б молитовно, мов роса,

Припав би до її грудей.

Не описати почуттів, Шовково-ніжних, чарівних, Коли б із нею ніч провів… А вранці б, наче місяць, зник.

* * *

Любов і бідність назавжди Мене спіймали в сіті.

Та в бідності не жду біди, Бо є любов на світі!

Та доля – кручена, як вірш, Свою копає грядку… Невже любов – рабиня лиш Успішного достатку?

Багатства й розкоші вершки

Тут щастю не зарадять. І шкода телепня, який Скоряється їх владі.

В твоїх очах любов сія, Та розум лиш втрачаю, Як чую: «Я – ще не твоя, Не поспішай із раєм».

Та як же спокій зберегти, Коли з тобою – поруч, І поглядів – палкі мости, І мрій жаданих – обруч?

Щасливий тільки той бідняк, Який кохає гарно, І не засмучують ніяк Його скарби примарні. – Хай серце – тричі золоте, –Велика душить жаба. –Любові квітка не цвіте Без успіху та слави? З шотландської переклав Сергій Дзюба

997

Вільям Блейк (Англія)

Вільям Блейк (1757-1827) – славетний англійський поет, художник та гравер.

* * *

Я чую клич, нечутний вами, Що мовить: «В путь!» – мені; Я бачу перст, не знаний вами, –Палає вдалині.

Ранок

Шукаю стежку в мудрий храм, У тісняві Сердитих Брам Пролажу, наче вуж. Сміюсь, журюся повсякчас, Втрачаю та знаходжу час І каюся чимдуж.

Живу, бо знаю, що пітьма Відступить, як мара німа; Шлях розпросторю знов. І сонце, в радісних сльозах, Здолавши свій нелегкий страх, Засяє, як любов!

З англійської переклав Сергій Дзюба

998

Йоганн Гете (Німеччина) Йоганн Вольфганг фон Гете (1749-1832) – знаменитий німецький поет, прозаїк та драматург. Зміна Лежу серед річки у лісі, щасливий, Обійми розкрив свої хвилі пестливій, –Вона пригорнулася, наче дитя, І враз розсміялась, втекла, наймиліша; Та миттю з’явилася й ластиться інша,

зміною радощів гарне життя! Коли, мов потвора, ти – злий і нещасний, Буття молодече марнуєш завчасно,

999
Бо панна втекла до якогось цабе, –Ти радісні миті вертай до оселі, Хай інша пригорне – солодка, весела, Як перша ще не цілувала тебе. З німецької переклав Сергій Дзюба
І

Емілі Дікінсон (США)

Емілі Елізабет Дікінсон (1830-1886) – американська поетеса. Нині вважається однією з найважливіших фігур американської і світової поезії. Вона – найбільш читана і популярна американська поетеса в своїй країні та за кордоном.

* * *

Той, хто не знає небо унизу, Його, напевне, не побачить вище… Лиш янгол задивився на сльозу –Житло знімає над моїм горищем. * * *

Пишайся цим серцем, яке ти зламав, Пишайся цим болем, незнаним раніше. Пишайся, що місяцем ніч розтерзав, Пишайся моїм закатованим віршем.

Ще – повною чашею сліз і страждань, Сум’яттям і соромом, жахом дівочим… Хвалися, п’яненьким Ісусиком стань, –Розп’яття твоє украду серед ночі.

1000

книгу, наче німб,

1001 * * * Він
Він
Тримали
І
З англійської
Генріх
Генріх
(1797-1856) – один із найвизначніших німецьких поетів, твори якого перекладені багатьма мовами світу. Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи» та її очільником. Саме він надав німецькій мові раніше непритаманну їй легкість і елегантність. Крім того, він був чудовим журналістом, котрий підніс жанри фейлетону та подорожніх нотаток до рівня високого мистецтва.
пив жаданий передзвін, І дух його покинув страх; Забув, що сам – лише бідняк, А плоть його – лиш тлін.
їв чарівних літер хліб, І два його крила
в світ душа росла!
переклав Сергій Дзюба
Гейне (Німеччина)
Гейне

Поезія жіночого тіла

Жіноче тіло – ті ж вірші, Прекрасні, неозорі… Створив Господь наш від душі Поему, наче зорі!

Був у Творця великий час Для рідкісного дива –Задумав і здійснив ураз Яскраво та сміливо.

Це тіло – Пісня всіх пісень, Палке, дзвінке, принадне; Божественне вночі та вдень, Чарівне, мов троянда.

Лиш Бог так виплекати зміг Це неймовірне личко І всесвіти очей ясних, Волосся звабну річку.

Ці теплі, сонячні вуста –Найкращі в світі рими! Злітає посмішка, мов птах, Жадано невловима.

А шиї граціозний вірш, Манливо лебединий… За будь-які скарби миліш Ці руки легкокрилі.

Грудей метафори круті, Розквітлі, мов бутони, –В солодких мріях і в житті, Магічно неповторні!

Чутливих стегон благодать, П’янких, святих і грішних… Їх просто ні з чим порівнять, Так виліпив Всевишній!

Акорди ніжок, чари чаш, Шал ямбів і хореїв… Вірш – геніальний, Отче наш,

1002

Як щастя – в апогеї!

Поезія – в усьому тут (У кожнім милім русі), Позбавлена банальних пут, –Кохаю, не боюся.

Щоночі я вивчаю знов, Читаю тіло жінки, Гаряче, справжнє, як любов, –Гортаю всі сторінки.

І жодної не пропущу, Коли настане гірше… Аж доки краплями дощу Не розчинюсь у віршах. З німецької переклав Сергій Дзюба

«Кім» та фантастичних оповідань «Книга джунглів». У 1907 році став лауреатом Нобелівської премії з літератури – «за спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей і видатний талант оповідача».

1003
Редьярд Кіплінг
Редьярд
і прозаїк.
переважно в Індії,
тлом
(Англія)
Кіплінг (1865-1936) – англійський поет
Юність провів
що стала екзотичним
для його найвідоміших творів: роману

Прохання

Якщо комусь мої труди –До серця, не німі, Хай, як людина, назавжди Лишуся у пітьмі.

Немов огорнутий плащем, Мандрую між зірок… Про мене дізнавайтесь ще Лише з моїх книжок.

* * *

Сірі очі – це світанки І сирена пароплава, Дощ, розлука, слід на ґанку, Аромат роси та кави.

Чорні очі – крізь фіранки Місяць чарівним дарунком, А на обрії – до ранку Відображення цілунків.

Сині очі – ніжні квіти, Вальсу дивовижні зорі; Тепле небо, юний вітер, Трепетні обійми моря.

Карі очі – берег, тиша, Золотий пісок, як мрія… Коні в яблуках і вірші, Наче жито, променіють.

Ні, я – не суддя для них, Та без теревенів, щиро: Я – учетверо боржник Синіх, карих, чорних, сірих.

Як чотири сторони Світу одного, земного, Я люблю – нема вини –Всі ці кольори чудові!

З англійської переклав Сергій Дзюба

1004

Фрідріх Шиллер (Німеччина)

Фрідріх Шиллер (1759-1805) – німецький поет, філософ, професор історії, теоретик мистецтва та драматургії. Автор «Оди до радості», змінена версія якої стала текстом гімну «Європейського Союзу».

Пегас у ярмі На ярмарок у Хаймаркет, Де і жінок купують ласо, Голодний, змучений поет, Привів продати тут Пегаса.

Крилатому коню сюди, В ярмо, не хочеться страшенно… І роззявляє люд роти –Пручається, мов навіжений,

Предивний кінь, – яка краса, –Стрімкий і дужий, пречудовий! Лиш крила б зняти – в небеса Йому вже не злетіти знову.

А так лишити – боже, збав, –Ще занесе до хмар карету! Нікому не кортить забав, Тож і притримують монети…

1005

Однак знайшовся чоловік: – Хоч крила заважають ділу, Але вони тут – не навік, Їх коновал відріже вміло.

Бо я – господар, не жебрак, П’ять золотих даю за нього… – О, Боже, звісно, по руках, Бери, щасливої дороги!

Веде коня додому Ганс, Впрягає радісно у воза… Й перекидається ураз! А на очах Пегаса – сльози.

«Нічого, конику мій, мир, Поштову повезеш карету? Бо ти ж у мене – богатир, Дотримуйся лиш етикету».

Спочатку кінь помчав мерщій, Та став, як вкопаний, ні звуку, –Пегасу краще на забій, Аніж місити десь пилюку…

Ганс голодом його морив, Щоб дивний кінь облишив норов; Проте не відбулося див, Змарніла, схудла лиш «потвора».

Тоді Пегаса – в плуг, з биком, У парі, працювати в полі… Та прагне вирватись з оков –Злетіти б до небес, на волю!

А не виходить – впав, як мрець, Лежить, не рухається, тихо… «Проклятий звір, невже кінець? Пропали гроші, от же лихо».

Аж ось спускається із гір Добродій, сонячний, як груша, І бачить: помирає звір, Що людяну плекає душу.

1006

– Не злися, друже, не журись, Продай мені створіння миле... Гриць втішився. Й злетів увись Прибулець на Пегасі вміло.

Відчув цю руку майстра кінь. Де жалюгідний полонений?

Могутній дух, що звівсь з колін, І бог, свободою натхненний!

Завмер, як очманілий, Ганс, Тер очі, начебто від бурі… А вершник на Пегасі враз, Мов янгол, зникнув у лазурі. З німецької переклав Сергій Дзюба Джордж Байрон (Англія) Джордж Байрон (1788-1824) – англійський поет, який став символом романтизму. Тож мода на байронізм тривала і після його відходу у вічність.

1007

Перший поцілунок

Солодких пут не прагну вже, панове, Геть вигадки облудливих «чарунок». Лиш дайте промінь ніжної любові –Сором’язливий перший поцілунок!

Оспівуй, друже, гай, садок і поле, Збирай слова, мов ягідки, у клунок; Але натхнення лиш окрилить долю, Коли пізнаєш перший поцілунок.

Закохуйся у музу чи богиню, Земну красу – фортуни подарунок; Та пам’ятай, не забувай до згину Той неймовірний перший поцілунок.

І хай ураз терзають душу зміни, Не думай про якийсь «спасенний» трунок, –Бо, попри все, ти – вже не безнадійний, І маєш перший, справжній поцілунок!

Мрій про пастушок у цвітінні вишень –Веселих, добрих і красивих юнок; Та найдорожчий, досі наймиліший Невинний, чистий перший поцілунок. Хто каже, що літа, мов день, минають, Не маєш вже до любощів стосунок? Ні, він існує – той куточок раю, Там, де чарівний перший поцілунок. Хай старість підкрадається змією, І грузнуть ноги між незримих лунок, –Усе життя осяює зорею Твій незрадливий, перший поцілунок! З англійської переклав Сергій Дзюба

1008

Едгар Аллан По (США)

Едгар Аллан По (1809-1849) – американський прозаїк, поет, драматург, есеїст, літературний редактор та критик, один із яскравих представників американського романтизму.

Ельдорадо

У горах, між долин Їде лицар один, Небезпечній пригоді він радий. Все прямує вперед Мужній воїн-поет, Що задумав знайти Ельдорадо.

… Досі в мандрах – один, Вже дожив до сивин, Не надбавши ні замку, ні стада… Світ об’їздив увесь, Лиш дізнався, що десь Все ж існує оте Ельдорадо.

Вже і ноги не йшли… Та з’явився з імли

Дивний привид: «Чого тобі, брате?» Лицар мовить йому: «Розкажи, не збагну, Де країна така – Ельдорадо?»

Тінь: «Існує, авжеж, Поза часом, без меж,

1009
1010 Як нездійснена мрія-принада… Через пекло і рай Уперед проїжджай, Якщо хочеш знайти Ельдорадо!» З англійської переклав Сергій Дзюба Рабіндранат Тагор Рабіндранат Тагор (1861-1941) – бенгальський та індійський прозаїк, поет, драматург, композитор, автор гімнів Індії і Бангладеш, Нобелівський лауреат. Та дівчина, яку кохав (переспів)

Та дівчина, яку кохав, Чарівна, незвичайна, мила, Жила серед розкішних трав, І їхню мову розуміла.

Лиш знали мешканці одні, Як звали хутірець в глибинці. І осявають пам’ять дні: Ми – вдвох, щасливі, наодинці…

Хай вітер – у похмурий час Гойдав беззахисні дерева, Та берегла природа нас, Оте дівча, мов королеву!

Коли б не посмішка її Та оченят ясні озерця, Я б чари не пізнав гаїв, Краси не розуміло б серце.

В благословенні лісовім

Не бачив би ніколи храму, Не став би людяним, простим, І квітів не торкавсь вустами.

Не переплив би ту ріку, Хмаринок не збагнув таїни, Не пам’ятав би на піску, Мов скарб, її сліди донині. Не уявляв привітність нив, Свободу й затишок просторів; Не відчував, не дорожив Чудовим, справжнім, неозорим!

Як мало сталося тут змін… (Вона жила, мов сонце, щиро) Ось – неквапливо вічний млин, Так само – човників вітрила.

Паром – старенький «пароплав»… До болю рідне все, жадане!

Ніколи б тут не побував, Коли б не дівчина кохана. З бенгальської переклав Сергій Дзюба

1011

Федеріко Гарсія Лорка (Іспанія)

Федеріко Гарсія Лорка (1898-1936) – прекрасний іспанський поет, драматург, музикант і художник.

Турійський голуб

Турійський голуб (ніжність у зіницях)

летить до тебе, мій далекий раю, як дим багаття, на якім згораю і заклинаю полум’я, мов крицю.

Пуховий сніг над жаркими крилами скипає, наче піна на озерах, й холоне візерунком диво-сфери в саду, де наші губи відпалали. Погладь пір’їнку, будь-яку, рукою –і снігова мелодія крилато весь світ запорошить перед тобою. Так серця неспокійний, щирий атом боїться, окільцьований любов’ю, не вимолить тебе, кохана втрата. З іспанської переклав Сергій Дзюба

1012

Джон Донн (Англія)

Джон Донн (1572-1631) – англійський поет і проповідник, настоятель лондонського собору святого Павла, визначний представник літератури англійського бароко («метафізична школа»). Автор інтимної лірики, елегій, сонетів, епіграм та релігійних проповідей.

У боротьбі

Весь в боротьбі я – на свою біду! Постійною моя мінливість стала: Не раз душа від віри відступала; Хоч клявся, був зі зрадою в ладу.

То зраджував усім, кого любив, То знов грішив, хоч каявся спочатку; То помоливсь, то душу запечатав,

То – все, то – нічогісінько. Терпів

То жар, то холод… Глянути увись

Не смів, а нині догоджаю Богу;

Та завтра вже тремчу, бо доля – строга!

То є побожність, то зника кудись.

1013

Господь створив мене, то він всього лише створив мене

коли Господь створив мавпу, я це проспав

коли Господь створив жирафу, я взагалі не помітив, бо смакував вином коли Господь створив наркотики, я надто неправильно його зрозумів коли Господь створив смерть, я начебто стомився від вічності

1014
Чарлз
Чарлз
Автор 6 романів, понад 30 збірок віршів, 16 книг оповідань і одного кіносценарію. Авжеж (переспів) коли Господь створив любов, не всі навчилися кохати коли Господь створив собак, він довірив їх нам, не завжди хорошим коли
Як в лихоманці – мучать бідолаху, Тривожать мозок сумніви рясні… І все-таки мої найкращі дні –Отут, з благоговійним Божим страхом. З англійської переклав Сергій Дзюба
Буковскі (США)
Буковскі (1920-1994) – відомий американський поет і прозаїк польсько-німецького походження.
Господь створив рослини, це було принаймні добре коли Господь створив ненависть, ми думаємо, що нам це допомогло коли

коли Він створив тебе, неймовірно прекрасну просто божественну, жадану в ліжку, то знав, що зробив Він став справжнім, натхненним, людяним і зумів створити водночас гори, моря та вогонь авжеж, Він інколи помилявся та, створивши тебе, перевершив себе і увесь благословенний Всесвіт З англійської переклав Сергій Дзюба

1015
Мартін Опіц (Німеччина) Мартін Опіц (1597-1639) – німецький поет-реформатор, який стояв біля витоків створення національної поезії в епоху класицизму.

Свобода в коханні

Випробувань нам випало доволі. Як можна жити у такій неволі?

Співає гарно птах на гілочці простій, А в клітці – зась, хай навіть золотій.

Я хочу і люблю. Кохаю, кого хочу!

Ніч стане днем, а день – дарунком ночі, І дриґом догори переверну добу… Коли душа співа, навіщо їй табу?

Геть лицемірства, фарисейства моду: Не у стражданні щастя – в насолоді. Немає пів вогню, ані пів слова, –Як і не може бути пів любові!

Працюй на радість, не нудьгуй від ліні, Живи, твори, неначе ти – нетлінний. І у обіймах дівчиноньки-лютні Відчуй свободу, радість всемогутню! З німецької переклав Сергій Дзюба

1016

Расул Гамзатов (Дагестан)

Расул Гамзатов (1923-2003) – знаменитий аварський письменник, один із найпопулярніших кавказьких поетів. Народний поет і Герой Дагестану.

Журавлі

Мені здається, на війні хлопчиська, Які з кривавих не прийшли полів, Не в землю нашу полягли, як близькі, –Перетворились в білих журавлів.

З років далеких, юні, незрадливі, Знов озиваються, летять кудись… Чи не тому так часто і тужливо Вдивляємося в неозору вись?

Сьогодні в надвечір’ї чую пісню І бачу, як в тумані журавлі Клекочуть, залишаючи Вітчизну, Мов люди, що страждали на землі. Летять, долають гори та рівнини І промовляють наші імена… Чи не тому із кличем журавлиним Аварська мова схожа чарівна? Ключем красивим линуть, наче в гості,

1017

У високості відведуть біду… У тім строю є невеличкий простір –Можливо, місце там собі знайду?

Настане день і в журавлинім клині Я попливу в такій же сизій млі, –Із-під небес гукатиме пташина Всіх вас, кого залишив на землі. З аварської переклав Сергій Дзюба

Константінос Кавафіс (Греція)

Константінос Кавафіс (1863-1933) – великий поет новогрецької мови, визнаний лише після своєї смерті. Ода і елегія вулиць (переспів) Лунають кроки перших перехожих, мов голуби, туркочуть продавці, і вікна відчиняються,

1018
як подих, і зайчик скаче сонячно в руці. А на душі – так легко, невагомо, красиво, світло, затишно умить; і хочеться до світу вийти з дому –з добром, відкрито, наче першоцвіт!

Тож наша ода – першим щирим дверям, що кличуть вже господаря надвір, і вулицям – гостинним та веселим, хмаринам, що над ними – набакир. … Останні перехожі, мов лелеки, до теплих вже вертаються осель; і снів солодких продавець далекий бажає нам за тридев’ять земель.

Стихає гомін клопотів робочих, і лиш лоскочуть небо димарі; вже й місяця підкова на гвіздочку дбайливо прилаштована вгорі. Ось двері зачиняються останні, і світло квіт розпустить у вікні… у тихому вечірньому смерканні до вулиць прийдуть елегійні

1019
З новогрецької переклав
Бертольт Брехт (Німеччина) Бертольт Брехт (1898
– німецький драматург, поет,
теоретик мистецтва,
сни.
Сергій Дзюба
-1956)
прозаїк і
засновник «політичного театру».

Хліб народу

Справедливість – це хліб народу.

Іноді його не вистачає, а іноді його мало.

Іноді він смачний, іноді до рота не візьмеш.

Якщо хліба мало, править голод.

Якщо хліб поганий, спалахує невдоволення:

Геть непридатну справедливість!

Вона випечена невміло, вона замішана бездарно. Вона без прянощів, із чорною кіркою. Зачерствіла справедливість, пізно вона до нас прийшла!

Якщо хліб хороший і його вдосталь, Можна жити єдиним хлібом. Якщо немає достатку, Але зате є справедливість, Їж цей хліб і працюй так, Щоб домогтися достатку!

Якщо потрібен щоденний хліб, Ще потрібніша щоденна справедливість, Вона потрібна не лише раз на день.

Від світанку і до заходу, в радості та праці, У спільній нашій роботі, У важку годину чи веселу, Щодня і в достатку Цей хліб необхідний народу, Справедливість – це хліб народу. Хто ж повинен пекти цей хліб? Той, хто завжди пече хліб. Той, хто пік його здавна. І точно так само хліб справедливості Повинен випікати народ! Хліб щоденний, хороший хліб! З німецької переклав Сергій Дзюба

1020

Шарль Бодлер (Франція)

Шарль Бодлер (1821-1867) – всесвітньо відомий французький поет, літературний критик та перекладач, завдяки якому почали розвиватися декаданс і символізм.

Альбатрос

Коли у морі вже знудьгуються матроси, То для розваги враз, мов дітлахи малі, Птахів спіймають знов – наївних альбатросів, Що проводжати тут так люблять кораблі.

І ось, коли царя, безпечного в лазурі, На палубу кладуть, – два снігових крила, Що вміють спритно так кружляти серед бурі, Ледь тягне красень-птах, як два ламких весла. Найшвидший із гінців в просторах цих безкраїх, Великий, гордий птах незграбним став, смішним, –Дратуючи, хтось в дзьоб дим тютюну пускає Чи веселить юрбу, кульгаючи, за ним… Поете, образ – твій! Бо у небеснім раї Ти вільний, наче бог, злітаєш вище хмар; Та крила диваку безбожно заважають Ходити в натовпі – між дурнів і нездар. З французької переклав Сергій Дзюба

1021

Олжас Сулейменов (Казахстан)

Олжас Сулейменов – всесвітньо відомий казахський поет, прозаїк та літературознавець. Герой Казахстану. Народний письменник. Громадський діяч і дипломат. Дослідник «Слова о полку Ігоревім». Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2018).

* * * (переспів)

Над білими ріками гуси летять У вирій, мов душі, з відбутого літа, –Зажурена, тиха, натомлена рать Гойдає світи, заколисує вітер. Хоч боляче крилам і важко серцям Щоразу, неначе навіки, лишати Стражденну Вітчизну, що молить Отця Знов крихтами віри в безчассі із ґратів. Пір’їна ураз до землі припаде З високої, чистої, рідної висі; І хочеться бути – живим, ніби день, Спокійним, як ніч, мов гніздечко у стрісі.

1022
Я
З
Немов
їх дочекаюсь – малих, мов літа,
потертими крилами, справжніх, як діти…
повернуся – нечутно, як птах, Щоб тут, наче бог, до кінця долюбити. Українською переклав Сергій Дзюба
1023
* * * Ти вчиш,
Пізнають ласки
і
Який же гріх в любові та бенкетах, Якщо до райського йдемо
* Гурії – райські діви (в Корані), які стануть дружинами праведників у раю. * * * Завітавши у світ тимчасово сюди, Кожен плаче, що має піти назавжди… Тільки щастя на мить можна справді пізнати –Той спокійний, кого ще творець не родив.
Омар Хаям Омар Хаям (1048-1131) – всесвітньо відомий перський поет (писав у жанрі рубаї), математик і астроном.
що вірні у раю сповна
гурій*
вина.
здавна?

* * *

Ти сьогодні не владний над завтрашнім днем, І розвіється сном твоїх замислів щем!

Тож сьогодні живи, якщо ти – не безумець; Ти – не вічний, ми всі в цьому світі – плющем.

* * *

Коли тремтить аж від роси тюльпан, І низько, до землі, фіалка хилить стан, –Милуюся трояндою: чарівно Її бутон розпуститься, мов пан!

* * *

Що значать храми кам’яні, Де холодно тобі й мені? Найкращий храм плекай у серці, Мов зірку – у похмурі дні.

* * *

«Пекло й рай – в небесах», – все ханжа запевняв. Зазираю у себе і знаю – брехня: Пекло й рай – не круги у небеснім палаці, –Половинки душі – найдорожча рідня!

* * *

Краще пити в обіймах красунь – справді, свято, Ніж в постах і молитвах спасіння шукати. Для закоханих – пекло? Веселих гульвіс? То кого взагалі тут до раю пускати?! * * *

Балачки з дурнем – безнадійна яма, Тому пораду вислухай Хаяма: Отруту ти від мудреця прийми, З

1024
рук
* * * Я для знань збудував сокровенний палац, І мізки таїну
Тільки
Ось
* * * Коли
Допоможи,
дурня не бери бальзаму!
пізнавали не раз.
знаю одне: я нічого не знаю!
таким тепер вийшов останній абзац.
опору у житті вже втратив,
Всевишній, пригадати,

Що любиш більше, ніж благав я знову, І все прощаєш мрійнику, як мати.

Зелень, квіти, вино мені Богом дані, Та немає тебе в цьому блиску весни. А без тебе ні в чому не маю я втіхи –Там, де ти, всі дари не потрібні мені!

1025
Хоч щоднини
чорний хліб в
Та душа не чорна
головне! З перської переклав Сергій Дзюба П’єр-Жан де Беранже (Франція) П’єр-Жан де Беранже (1780-1857) – знаменитий французький поет-демократ, автор пісень і сатирик. Ямщик Знов дивне плем’я невгамовно Гуляє стежками війни… Візник наш – Час, про нього мова,
* * *
* * * Вітер долі іноді шарпне, Та життя – насправді, чарівне.
оселі,

Я змушений дружити з ним. Як не живеться тут поету, Жене нещадно старина. Прошу його: «Спини карету, Хильнемо доброго вина!».

Та що йому якась хвилинка –Періщить батогом давно; Лякає нас, регоче дзвінко, Аж доки виверне в багно. Йому б на цурки – всю планету Дзвінким копитом скакуна…

Молю: «Старий, спини карету, Хильнемо доброго вина!»

Розгнузданих людинок зграя Жбурля каміння в візника. Мчимо, на дурнів не зважаєм, Авжеж, мандрівка – нелегка…

Яке прийдешнє у поета І що спокутує до дна? Гей, ямщику, спини карету, Хильнемо доброго вина!

Хоч інколи думки журливі, Мов злива, набігають вмить; Та сонце підморгне, щасливе, –І потойбіччя не страшить. Почув прекрасну канцонету, Всміхнулась квітка чарівна, –Будь другом, зупини карету, Хильнемо доброго вина!

Сивіє час, і я – не мачо… Які незгоди ждуть мене? Ямщик – все той же, та навряд чи Невідворотне віджене. Утім, іще не час до Лети –Навіщо ж мучить скакуна? Не поспішай, спини карету, Хильнемо доброго вина!

І хай удача допоможе Повік не збитися з путі, Бо шпора часу не спроможна

1026

Нас розлучити назавжди. Тому вперед, легкого лету… А щоб збулося все сповна, Мій янголе, спини карету, Хильнемо доброго вина! З французької переклав Сергій Дзюба Габріела Містраль (Чилі) Габріела Містраль (1889-1957) – відома чилійська поетеса і дипломат, лауреат Нобелівської премії.

1027
Любов Б’є на вітрі крилом, вільно стелить дорогу земну І тріпоче на сонці та любить яскраві гаї. І не прагни її відігнати, як думу чумну, –Ні, бо визнати все ж доведеться її! Знає мову вогню, розуміє благання пташині, Владний говір морів і негоди примхливі бої. Замахнутись на неї не думай, не гнівайся нині, –

Ні, бо все ж доведеться прийняти її!

В неї хист не раби – повновладної тут господині, Ходить лезом босоніж, топче враз найгостріші краї. Та не варто жалітися, не відмовляй у гостині, –Ні, бо все ж доведеться впустити її!

Мовить, як ясновидиця та шаленіє від вроди, Мов богиня, втручається владно у мрії твої. І осяює світ, і рятує держави й народи, –І повіриш словам дивовижним її!

Ніжно очі зав’яже бентежним, розбурханим цвітом,

протягне долоню, немов чарівний корабель.

підеш, неначе за сонцем,

1028
Бо без неї ніколи
З іспанської переклав
Франческо Петрарка (Італія) Франческо Петрарка (1304-1374) – великий італійський поет
літописець, якого називають «батьком гуманізму».
І
І ти
хоча б на край світу,
не буде тебе!
Сергій Дзюба
і

Закоханий (переспів)

У збірці, де палає жар любові, Ніколи не згасають почуття.

Я, звісно, помилявся, як дитя, Однак на поклик серця линув знову!

Летів, немов метелик, на вогонь, Зривав свій голос, ранив ноги босі… За що прошу пробачення і досі, Хоча дожив до посивілих скронь.

Не смійтесь наді мною, милі друзі, Судіть не так суворо дивака, Який живе з душею в унісон.

Бо пригадаю любощі на лузі Й ховаю тихо сльози у рукав…

Так, радощі земні – короткий сон. З італійської переклав Сергій Дзюба Еріх

1029
Марія
Ремарк (Німеччина) Еріх Марія Ремарк (1898-1970) – видатний німецький письменник, представник «втраченого покоління».

Прощання

Я йду. Тепер шукаю забуття… Світ – немалий, отож пройду до краю. І зайві тут образи, каяття, –Тобі я з іншим щастя побажаю! Та знаю: коли раптом, серед ночі, Твоя подушка – у сльозах німих; Не зрозумієш, серце чом тріпоче, І дивно та незвично – у пітьмі; І дивишся журливо, мов крізь скло, І не заснеш – самотня, нічия; Чогось чекаєш, що давно пройшло, –То ти – моя! З німецької переклав Сергій Дзюба Мацуо Басьо (Японія) Мацуо Басьо (1644-1694) – найвідоміший японський поет і теоретик поезії, майстер коротких віршів хайку (хокку).

1030

* * *

Сніг зігнув бамбук, Немов світ довкола нього –Догори дриґом.

* * *

Свіжа стерня, Полем чапля чимчикує, Пізня осінь.

* * *

Нудні дощі, Сосни розігнали вас. Перший сніг у лісі.

* * *

Порожнє гніздо. Так і покинутий будинок –Виїхав сусід.

* * *

Пальму посадив І вперше засмучений, Що зійшов очерет.

* * *

Простягнув ірис Листя до брата свого. Дзеркало річки.

* * *

Зовсім схуд, І волосся відросло. Довгі дощі.

* * *

Сніг кружляє, але ж Цього року останній День повного місяця.

* * *

Світлий день, та раптом –Маленька хмаринка, і Дощик замрячив.

1031

* * *

Свіжий сніг зранку. Лише стрілки цибулі в саду Прикували погляд.

* * *

Розлилася річка. Навіть у чаплі в воді –Короткі ноги.

* * *

Прямо на ногу Раптом вискочив спритний краб. Прозорий струмок.

* * *

Прощайте, вишні! Цвітіння ваше мій шлях Теплом зігріє.

* * *

Польова квітка У променях заходу мене Полонила на мить.

* * *

Притихли трави, Нікому більше слухати Шелест ковили.

* * *

Свята пройшли. Цикади на світанку Все тихіше співають.

* * *

Пам’ятай, друже, Ховається в лісовій глушині Сливова квітка.

* * *

Після пожежі Лише я не змінився І дуб столітній.

1032

* * *

Бенкетують у свято, Але мутне моє вино І чорний мій рис.

* * *

Персики цвітуть, А я чекаю – не дочекаюся Вишні цвітіння.

* * *

Невагомі сніжинки –Густою пеленою. Зимовий орнамент.

* * *

Відпочинь, корабель! Персики на березі. Весняний притулок.

* * *

Одяг – у землі, Хоч і святковий день у Ловців равликів.

* * *

Новорічні ялинки, Мов короткий сон –Тридцять років минуло.

* * *

Над розквітлою вишнею Сховався за хмарини Скромний місяць.

* * *

На чорній гілці Ворон примостився. Осінній вечір.

* * * Зозулі пісня! Даремно перевелися Поети в наші дні. З японської переклав Сергій Дзюба

1033

Аттила Йожеф (Угорщина)

Аттила Йожеф (1905-1937) – один із найвідоміших угорських поетів. Тож статті літературознавців про нього в сотні разів перевищують обсяг творів цього неймовірно чарівного автора. Незвичайна допомога

Я Землю в мандрах обійшов не раз, Всевишній за спиною був ввесь час… Я повзав навкарачки, як умів, –Бог не подумав простягнути руку. Я зрозумів, що вільний, і посмів Звестися сам, – спасибі за науку!

Він допоміг, коли не допоміг... Він був вогнем, тому не став золою; Всі люблять, як уміють. Наче сніг, Мене лишив – водночас був зі мною. Загартував – я ж витримав біду, Тож дякую незмінно, кожен вечір… Усміхнений, сюрпризи долі жду На кулі – у всесвітній порожнечі!

1034

Стомлений

З полів ідуть селяни величаво… Ми ж лежимо, ріка і я, не спим. І солодко дрімають ніжні трави Під серцем зачарованим моїм.

Натхненна річка спокоєм великим, А я турботи розгубив в траві… Приліг, як бог, так безтурботно, тихо, –Натомлений, вразливий чоловік.

І коровай безмовності так треба По-братськи поділити, наче свічі… А зорі чинно повсідались в небі, На водах Мароша і на моїм обличчі. З угорської переклав Сергій Дзюба

Оскар Вайлд (Ірландія)

Оскар Вайлд (1854-1900) – видатний ірландський англомовний поет, драматург, прозаїк та есеїст.

1035

Декоративні фантазії

В тіні троянд, прихована від світу, Чарівна дівчина (прозорий лик) Тут обриває пелюстки гвоздик Гладкими нігтиками, як з нефриту.

Садок довкола, мов рожевий сон, (Кружляють, пританцьовують яскраво…) В промінні сонячнім дівча – неначе пава, Як створений із золота дракон.

Пелюстки обіймають ноги босі, (Червоні, білі пурхають униз) То припадають враз до жовтих риз, Вплітаються в густі дівочі коси.

Дівча наспівує, як мавка в споришах, (І все довкола – неймовірним раєм) Аж птах заслухався, немов на лютні грає, Розчулений, розквітлий, як душа.

Закоханий юнак (як невидимка)

Спостерігає ніжно віддалік І уявляє очі-мигдалі, Проникливі, мов янголи на нивках.

Та ось здригнувся голосок умить, (Сльоза-перлина зблиснула пречиста) Поранилась об скалку ненавмисне, І дівчині, як уві сні, болить. І от вже знову весело сміється… (А з нею посміхається весь сад) Пасує як до пелюсток наряд –Палкий і променистий, наче серце!

Гладкими нігтиками, як з нефриту, Тут обриває пелюстки гвоздик Чарівна дівчина (прозорий лик) В тіні троянд, прихована від світу. З англійської переклав Сергій Дзюба

1036

Наїм Фрашері (Албанія)

Наїм Фрашері (1846-1900) – класик албанської літератури, визнаний національним поетом, а також – прозаїк, перекладач, історик і журналіст, видатний діяч албанського національного відродження.

Чому?

Твій подих – гілки злет легкий, Тріпоче в листі персик стиглий, –Візьми в долоню – і у ній Заб’ється сік литого тіла… …Чому ж не гріє твій вогонь, Який палав, мов цвіт чудовий? Чом, замість маку, в жар долонь Кладеш жасмин байдужим словом?!

Чом очі – сумно-крижані, Засніжені, замерзлі кроки? В моїй душі – ріка весни, Бурхливі повені потоки! Тож найлютішої зими Не вистигну, як світ і хата, Бо я – щасливий, що в пітьмі Навчилось серце усміхатись. З албанської переклав Сергій Дзюба

1037

Міжнародне співробітництво Побачив світ 5 том віршів українців Тетяни і Сергія Дзюби 80-ма мовами світу!

Ошатна книжка вийшла в Канаді, і це – спільний проект Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує знаних письменників, перекладачів та науковців із 60 держав, та популярного канадського журналу «Нове світло». Тож до п’ятого тому увійшли нові переклади віршів народних поетів України Сергія і Тетяни Дзюби різними мовами світу, а також їхні переклади закордонних авторів. «Як ми співробітничаємо? Та дуже просто. Відомий закордонний автор перекладає наші твори, а ми перекладаємо його поезію чи прозу. Потім наші вірші друкуються в популярних газетах і журналах – у державі, де живе наш перекладач. І ми публікуємо твори цього зарубіжного письменника в Україні, у провідних вітчизняних часописах. Далі нам видають книжку за кордоном, і ми навзаєм друкуємо збірку нашого друга, талановитого закордонного автора в Україні. Нам влаштовують презентації в різних країнах, запрошують нас на великі міжнародні літературно-мистецькі свята та наукові конференції, і ми теж організовуємо цікаві поїздки зарубіжних письменників до України, тому завжди гостинно приймаємо наших закордонних друзів і партнерів удома – в Києві, Чернігові, Львові, Одесі... Там, де вони хочуть побувати, – розповідає президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, відомий письменник Сергій Дзюба. – І така співпраця – дуже дієва, успішна, бо вона –взаємовигідна. Звісно, коли нас нагороджують за книги, які вийшли в США, Німеччині, Великобританії, Іспанії, Італії, Канаді, Швеції, Норвегії, Болгарії, Румунії, Чехії, Сербії, Польщі, Білорусі, Вірменії, Казахстані, Киргизстані, Туркменістані, В’єтнамі, Болівії та інших державах, то ми також висуваємо видатних письменників з усього світу на отримання українських відзнак. Я кажу «ми», адже Академія – це не одна людина, а 160 письменників з усього світу, серед яких немало українців, котрі досягають успіху та міжнародного визнання. І сьогодні нам є чим пишатися! Причому ми співробітничаємо на всіх континентах, бо світ – великий, яскравий, неймовірний, прекрасний, тож не варто зациклюватися лише на якійсь одній країні чи навіть кількох». Нещодавно вийшла книга мандрів

та чарівний роман-серіал «Потягуськи», створений разом з Іриною Кулаковською; дуже незвичайна, пригодницька книжка «Справи детектива Самарцева. Ідеальний злочин. Пані кілер»; книга фантастики «Моя Шахерезада»… Видана книжка і листів до Сергія Дзюби «До світла», де вміщено багато листів від відомих

1038
Сергія Дзюби «Замість щоденника», з сотнями чудових світлин, присвячена міжнародному співробітництву. Це –понад 700 сторінок, читати які надзвичайно цікаво! Вже перекладені, видані та отримали міжнародне визнання й романи Сергія Дзюби – казкова трилогія «Душа на обличчі» (три романи про пригоди кленового бога Кракатунчика та його друзів, тож недаремно головного героя називають «українським Гаррі Поттером» чи «українським Карлсоном»); веселий, захоплюючий

письменників з усього світу та їхніх чудових відгуків про творчість Сергія та його коханої дружини – Тетяни Дзюби, письменниці, перекладача, критика, журналістки, літературознавця, автора пісень, доктора наук із соціальних комунікацій, професора, академіка… І ось тепер – величезний (понад 900 сторінок!) п’ятий том, який суттєво доповнює творчий доробок зіркового подружжя. Причому всі книжки Сергія, а їх уже більше ста, присвячені його Музі Тетяні. Взагалі, на думку фахівців, це – єдиний такий випадок в історії світової літератури. Тим більше, книжки – різних жанрів і зазвичай великого обсягу – по 400-700 сторінок. Але варто відзначити й надзвичайно подвижницьку, титанічну роботу Сергія і Тетяни як перекладачів. Зокрема, перекладено твори понад 50-ти видатних та відомих авторів, багато з яких видані окремими книжками. Так, зусиллями Сергія Дзюби, в Україні вийшли два славетні романи знаменитого казахського письменника Роллана Сейсенбаєва – «Мертві блукають пісками» (блискуче перекладений спільно з Олегом Гончаренком, Тетяною Сидоренко та Ярославом Савчиним) і «Нічні голоси» (разом з Олегом Гончаренком); дві книжки чарівної прози шведсько-туркменського письменника Ак Вельсапара – «Смарагдовий берег» та «Помста роду Лисиці»; прекрасні збірки віршів видатних авторів – сербсько-македонського поета Рісто Василевскі («Серце кола», з Оленою Дзюбою-Погребняк), білоруса Михася Пазнякова («Тепло ромашкової завії», з О. Гончаренком та Я. Савчиним), казаха Галимкаіра Мутанова («У ковчезі часу»), іранської поетеси зі Швеції Азіти Кагреман («Легше, ніж повітря», спільно з Надією Вишневською); перекладено вісім книжок письменниці з Італії Людмили Шутько, також С. Дзюба та Л. Шутько переклали і видали ошатну збірку казок Леонардо да Вінчі «Справедливість»; вийшла в Україні і книжка прози класика киргизької літератури Айдарбека Сарманбетова «Людина без Батьківщини», перекладена Сергієм Дзюбою та Володимиром Віхляєвим... Можете собі уявити?! Тобто світова слава Сергія і Тетяни Дзюби не впала з неба за помахом чарівної палички, а стала результатом їхньої величезної роботи, діяльності, яка нині об’єднує народи. «Попри гучні слова про важливість національної літератури в Україні, рідна держава нічим нашим письменникам, по суті, не допомагає. Хоча в тій же Естонії поети мають змогу жити в сприятливих умовах, отримуючи тисячі євро за важливу працю на благо країни. Проте наші

несприятливих умов, ми не можемо сидіти, склавши руки, марнуючи час. Навпаки, ми мусимо працювати значно більше та потужніше, ніж наші зарубіжні колеги». У 2020 році у Сергія Дзюби вийшло дванадцять книжок. Крім того, він написав десятки рецензій на книги українських авторів, створив пісні, котрі

1039
можновладці, на жаль, не розуміють, що в рідну літературу потрібно щороку вкладати значні кошти –принаймні не менші, ніж у розвиток спорту, – наголошує Сергій Дзюба. – Бо це – популяризація нашої мови, історії, культури, національних традицій, це – висока духовність та авторитет держави. За кордоном це усвідомлюють, у нас – ні… Наші чиновники зазвичай книжок взагалі не читають, тому вони й такі недолугі. Втім, навіть за таких вкрай

вже стали популярними, а ще багато працює, як журналіст та редактор. Тому, безперечно, все це варте великої поваги суспільства. Ось тільки, як відомо, немає пророків у своїй Вітчизні… Втім, Сергій і Тетяна, як завжди, налаштовані на позитив. І, дай Боже, що в Україні є такі потужні та яскраві творчі особистості, талант яких високо і достойно оцінений у багатьох державах. Врешті-решт, особисто у мене та у багатьох наших закордонних колег українське місто Чернігів, у першу чергу, асоціюється саме з Сергієм

1040
Ярослав
Івано
Тетяна Дзюба на міжнародному фестивалі в Хорватії з Н. Воробйовою-Хржич та Б. Волковою.
і Тетяною Дзюбами. Адже це – гордість України!
Савчин, письменник, перекладач, художник, журналіст, народний поет України,
-Франківська обл.

Найновіші переклади 2022 року

Міжнародне співробітництво Вірші Тетяни та Сергія Дзюби переклали в Гані чарівною мовою акан (мфанце) Зовсім нещодавно у Канаді вийшов суттєво доповнений п’ятитомник Тетяни та Сергія Дзюби «Вірші 80-ма мовами світу». А вже не забарилися й нові переклади. Спочатку – лезгинською в Дагестані. Своєю рідною мовою вірші українців нині переклав відомий лезгинський поет, прозаїк, драматург, журналіст, педагог, громадський діяч, почесний член Товариства дагестанців у Києві Сажидін Саідгасанов. Потім з’явилися чудові переклади африканською мовою ефік у Нігерії. Твори Сергія і Тетяни нещодавно переклала поетеса, прозаїк, педагог, еколог та міжнародна громадська діячка, Принцеса Ловелін Ейо. А Сергій Дзюба також блискуче, римовано переклав вірші талановитих зарубіжних колег українською мовою – з лезгинської й ефік. Наразі відомий український композитор Петро Лойтра одразу дві нові пісні на вірші Ловелін Ейо та Сергія Дзюби створив. Втім, співробітництво з нігерійською принцесою продовжилося. І саме за її сприяння, вірші народних поетів України перекладені в Гані – мовою акан (мфанце). Переклав відомий африканський поет, перекладач, педагог і міжнародний громадський діяч Фелікс Атта Амоако (Felix Atta Amoakoh) з Гани. Це – 83 переклад творів Тетяни та Сергія Дзюби мовами народів світу. Натомість добродій Сергій переклав вірші пана Фелікса українською. Гана – держава в Західній Африці, відома раніше під назвою Золотий Берег. На півночі вона межує з Буркіна-Фасо, на заході – з Кот-д’Івуаром, на сході з Того, а з півдня омивається водами Гвінейської затоки Атлантичного океану. У країні є поклади золота, алмазів, бокситів, марганцю та нафти. Більша частина Гани – савана, а на південному заході – вологі тропічні ліси. До 1957 року Гана була колонією Великобританії. Нині – незалежна країна. Форма правління – президентська республіка. Це – аграрна держава, головні галузі промисловості – гірнича, металургія, текстильна та харчова. Основні торгівельні партнери – Нідерланди, Нігерія, Великобританія США та Китай. Населення – близько 23 мільйонів людей. Головні етноси, котрі складають ганську націю – акан (53 відсотки), мосі та еве. Основні релігії – християнство (64 відсотки), анімізм й іслам. Футбольна збірна Гани – одна з найсильніших команд Африки. Вона досить успішно виступала на чемпіонатах світу, грала в фіналі чемпіонату Африки. А зараз – пропонуємо вашій увазі вірші українців у перекладі мовою акан (мфанце) – Akan, Mfantse. Це – чарівна, неповторна мова африканського народу акан.

1041

Публікуємо ці ж вірші українців і в чудовому перекладі англійською мовою. Перекладачка – Принцеса Ловелін Ейо з Нігерії.

* * *

On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror

where her glance is with the wrinkles of an unknown woman.

* * *

On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman.

* * * Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins.

* * *

Crying beauty: her eye –lashes in tears

1046

attract a rainbow.

* * *

Folks, please, be quiet –I cannot hear the sea.

* * *

Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.

* * *

The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn.

* * *

There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy.

* * *

The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance.

Unfortunately not for long,

1047

because people are land creatures, and the sea is of salt.

Princesses always fell for fools, says folk wisdom. * * * I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear.

Translated by Lovelyn Eyo

1048
* * *
Сергій Дзюба також переклав українською вірші африканського поета Фелікса Атта Амоако з мови акан (мфанце).

Фелікс Атта Амоако (Felix Atta Amoakoh, Гана) «Добро – не кишеня, воно не буває малим!»

Народився 11 травня 1975 р. в Гані. Відомий поет, перекладач, педагог, міжнародний громадський діяч. Вірші надруковані в поетичних антологіях у багатьох країнах. Лауреат міжнародних літературних премій. Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в світі.

Душевне тепло Мандрівка життям, наче потяг швидкий, промайне, А згодом забудуться очі, вуста та обличчя…

І весни барвисті уже не застануть мене, А вірші, мов листя, загубляться в часі навічно. І лиш милосердя та щире, душевне тепло Не вичахнуть в світі, не змиються зливами в Лету; А ті, що любитимуть потім, згадають: було… Помоляться тихо за царство небесне поета,

Що жив добротою та вірив у справжні дива, І мріяв тоді, коли навіть нестерпно жилося. Складалися літери звичні в чарівні слова, А лезо кривавило п’яти, беззахисно босі… Добро – не кишеня, воно не буває малим, І створене серцем не варто звіряти з достатком. Розтануть скарби, мов сніги чи оманливий дим, Та людяні справи залишаться в душах нащадків! * * * Зі сходу тінь крадеться у вікно…

1049
І хто з нас,
Навідайтеся
Зігрійте
людяним
Лиш не
Себе
Вже
Боже, винен без вини?
у порожні сни,
серце
крилом.
мовчіть і не судіть оту, Яка пройшла крізь лихоліття втрат;
губила – довго, наче кат, Пірнувши в безнадійну самоту.
й не підняти гирю голови,

Яку байдужість стомлює – не злість…

Крадеться тінь, немов останній гість, –Людинозвіром, – у вікно вдови.

Одружений із самотою

Під місяченьком молодим, щасливі, Ми пристрасно, окрилено жили; Ділилися словами, серцем, дивом, –Немов боги, не бачили імли!

Сміялися так легко і нестримно, Не розрізняли будні та свята… Тепер завмер – весь безпорадний, зимний, Бо вже в крові – печальна самота.

Ти зникла, наче птаха перелітна, –Немає вдома сонечка мого! Невже ніколи не побачу літа?! Душа – бездушна: попіл, не вогонь…

Так тужно висну між землею й небом, Ножем у тілі – невигойний біль!

Дружино, я без тебе – як амеба, І навіть тиша – лячна заметіль…

Одненьке світло – милі оченята Всміхаються з портрета на стіні… Благаю – поверни жадане свято, Тебе чекаю ночі всі та дні!

Я зараз – лиш розтята половина, Бездомний кіт, а не колишній лев… Прилинь, дитинна, сонячна, єдина, Найкраща із принцес і королев!

©® Фелікс Атта Амоако (Felix Atta Amoakoh), Гана © Українською з мови акан (мфанце) переклав Сергій Дзюба

1050
1051 Африканська країна Гана: житлові будинки; жінки на ринку.
1052
1053
1054
Гана: ось такі незвичайні мости…
1055 Яка чарівна, неймовірна, дивовижна краса!
1056 Гана: національне свято на ходулях; мальовниче африканське узбережжя – друзі, поплаваємо? 
1057

Ось така вона, справжня Африка! Ласкаво просимо, друзі! 

1058
1059

На всіх континентах! Вірші українців перекладені в Нігерії мовою ефік

Нігерія – держава в Західній Африці, яка має найбільше за чисельністю населення (понад 206 мільйонів людей, сьома за населенням на планеті) та найпотужнішу економіку на континенті. Ефік – народ на півдні Нігерії. І ось цікава новина – відома нігерійська поетеса, прозаїк, автор пісень, співачка, актриса, міжнародна громадська діячка, педагог і еколог, Принцеса Ловелін Ейо (Princess Lovelyn Eyo) переклала щойно вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби мовою свого народу ефік. А Сергій Дзюба переклав поезії африканської принцеси українською. І Ловелін Ейо прийнято до Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка нині об’єднує відомих письменників, перекладачів, вчених, журналістів, митців, державних та громадських діячів із 70 країн.

1060
1061
1062

* * *

On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror

where her glance is with the wrinkles of an unknown woman.

* * *

On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman.

* * * Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins.

* * *

Crying beauty: her eye –lashes in tears attract a rainbow.

1064
Ці ж вірші Принцеса Ловелін Ейо переклала й англійською мовою.

* * *

Folks, please, be quiet –I cannot hear the sea.

*

* *

Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.

* * *

The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn.

* * *

There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy.

* * *

The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance.

Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt.

1065

* * *

Princesses always fell for fools, says folk wisdom.

* * *

I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear.

Translated by Lovelyn Eyo А зараз – вірші Принцеси Ловелін Ейо в перекладі Сергія Дзюби. Поети світу Принцеса Ловелін Ейо (Princess Lovelyn Eyo) Мешкає в африканській країні Нігерія. Принцеса. Поетеса, прозаїк, автор пісень, співачка, актриса, міжнародна громадська діячка, педагог та еколог. Посол миру. Одна з керівників відомих світових миротворчих, літературних, мистецьких, природоохоронних громадських організацій, учасниця багатьох успішних міжнародних проектів у країнах Африки, Америки, Європи та Азії. Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. «Золотий письменник світу» (нагорода 10 держав). Лауреат Міжнародної літературної премії миру (Німеччина-США), почесних нагород ім. Джека Лондона і Марка Твена (США), Роберта Бернса (Шотландія), Мацуо Басьо (Японія), Архипа Куїнджі (Україна), міжнародних літературних премій у державах Африки та Південної Америки, Близького Сходу і Китаю, Іспанії, Італії, Франції та ін. Її твори перекладені різними мовами та надруковані в провідних часописах багатьох держав. Переконана, що тільки мир може забезпечити стабільний розвиток і процвітання країн, а справжня, високодуховна

1066
література об’єднує народи. Оновлення В обіймах сивої зими Себе втрачаю поступово… Та мрію відродитись знову, Коли зійдуть сніги німі. Проміння тепле, осяйне,

Тут до життя поверне спрагу; І крила волі та відваги Покличуть у політ мене.

Розтануть враз холодні сни, Порину в росяні світанки; І закружляю так на ґанку, Мов наречена, навесні.

Розквітну ніжно між надій, До світу пригорнусь, як мати; Зима – це вже весни початок, А іній – також чарівний!

Не втратити себе

Достаток на високих каблуках

Зламавсь, як полудень на пагорб звівся; Мене носило щастя на руках, Та вже печаль панує на обійсті…

І от здається, що всьому кінець, Бо навіть тінь моя – якась несправжня; Та й вітер, збайдужілий, наче мрець, Не освіжає, а підступно дражнить.

Але рятують голоси батьків, Тонесенькою ниткою спасіння… І ніби не рахуються роки, Бо хочеться аж вистрибнути з тіні!

Хай продано надію за безцінь, І я – мов голка у копиці сіна; Не нарікаю на гріхи та лінь, –Себе шукаю, наче я – нетлінна.

Хай вислизає час, немов змія, Та вчуся світ по-доброму любити; Бо лиш тоді росте душа моя, Тріпочуть руки крилами на вітрі.

Тож не здаюся на поталу тій, Що точить серце, мов іржа, щомиті; Бо я повинна виграти цей бій –Над прірвою у золотому житі.

1067

Нотатки життя

Життя – це музика: чарівна та незвична, Бурхлива, лагідна, божественна та… різна;

Це – таїна природи, дивна й вічна, –Батьки, синочок, донечка, Вітчизна!

Це – Всесвіт, що бринить, немов орган, А ритми змінюються, мерехтять, як зорі; То ніжний вітерець, то вітрюган, –І слухають, танцюють люди-долі…

Я з ним зріднилась – до останніх нот, Бо іншого не маю ні краплини, –Обожнюю твій трепетний акорд Душею неповторної людини!

Для кращого світу

Зникають нації, країни, мови… Все більше пекла в душах на землі! Наш милий світ, народжений в любові, Розтерзують тривоги та жалі. Вчимося ненавидіти завзято, Аж попелом вкриваються серця; І навіжено «Гради» та гармати Знов розпинають віру і Отця.

Чи схаменемось, грішні, на розпутті, –Згадаємо, що названі людьми?

Чи вимремо, мов динозаври, – люті, Не прощені, – уже навіки ми?!

Приборкаємо божевільний атом, Врятуємо планету від гниття; Пробачимо себе і «супостатів», Всміхнемось не облудно, як дитя?..

Чи будем далі падати в безодню Жахливої, дикунської війни, Що болем рано припорошить скроні, А матері ховатимуть синів…

1068

О, мир – найбільший скарб, жадане диво!

Як же здобути, дорогий, тебе?

Щоб квітнув світ – незайманий, щасливий, Потрібно нам перемогти… себе.

Час – не загадка

Я намагаюся втримати час –Граємо з ним у квача, наче діти; Наздоганяю, а він, ніби вітер, Так невловимо зникає ураз!

Інколи навіть хвилина – мов гума: Тягнеться вічність, не видно кінця; Гирями тисне в тендітні серця, Всяк набридає, лякає, як пума.

Щастям раптово умить обійма, Лаврами щедро встеляє дорогу… Трохи відстанеш, хоча б на пів кроку, А вже довкола – омани туман!

Наче, здається, ще жити та жити, Все ще попереду, – зорі й роки… Та озираєшся – що навкруги? Старість тихцем підкрадається в житі!

Все пролітає разюче, як день, Ніби в тунелі, де мариться світло… Тільки душа – молода, хоче квітнуть, Їй би – ще літа, веселок, пісень!

Час – наче кіт, просто сам по собі, Він нам – не сторож, не сон, не загадка; Хто дорожить ним, той буде в порядку, –Інколи й груші ростуть на вербі…

Тож посміхаюсь, тамуючи щем, Час обіймаю, мов татка та мрію, –Дивно, дитинно, люблю і лелію, І відчуваю, що це – навзаєм!

1069

Оманлива тиша

Буває тиша – гірша, ніж гроза, Очікуванням лиха у тривозі; Коли страхи приборкати не в змозі, І набіга непрохано сльоза.

А ти – суцільна рана та печаль, І вже здається – ліпшого не буде… Лиш нещодавно обіцяли чудо –Та де воно, в яку пропало даль?

Ще молишся – агов, примарний шанс!

З останніх сил, хай пальці неслухняні; Німі вуста видушують благання, Допоки каганець іще не згас…

Та раптом – грім, кувалдою, в імлі, Немов всесвітня сила всюдисуща, Що все довкола, мов горіхи лущить; І злива припадає до землі!

Здавалося б, якісь нові жахи Чи демони злетілися, мов круки… А ти себе береш, як бог, у руки –Кінчається омана навпаки.

І те, що в тиші, як мільйон гризот, Тебе терзало неймовірним болем, Тепер, у бурі, виявилось кволим, А ти – міцніший, ніж ворожий дзот. Заціпеніння сходить із душі, І всесвіт вже готовий боронити!.. Та головне – не схибнутись від миті, Коли за бурею настане штиль.

1070

Доторкнутися трояндою

Ця квітка – полум’яна, як жага, Вогненна й ніжна, горда та чутлива; І хочеться кохати без вагань, Побачивши таке жадане диво!

Трояндовий вдихаю аромат І лагідно торкаюся вустами; І вкотре зачаровуюсь стократ, До серця пригортаю, наче мама.

Від чашолистків – і до пелюсток Енергія її благословенна; Вона мене підносить до зірок, Відлунює в артеріях і венах.

Вродлива, мила, як сама весна, Мов дівчина, незаймано зваблива; Божественна, незаздрісна, одна, Бентежних почуттів шалена злива!

Що може бути кращим на землі, Ніж королева пристрасті, ця фея? Відмолює усі мої жалі Троянда під сріблястою зорею. Знову В благословенній, урочистій миті Відроджуються небо і земля; І дихається легше вже полям, Та людям, що живуть тисячоліття. А смуток враз зникає із душі, Як пух кульбаби, тихо відлітає… І вже земля здається милим раєм, Де зцілюють не ліки, а вірші. І щирий мир зворушує серця, Які чекають нового світанку; А гості – тут, окрилені, на ґанку, Знов просять див у доброго Отця.

1071

Бере мене в долоні ніжно час, Свою принцесу у танку кружляє… Ось чимчикує Новий рік з-за гаю –Безмежна радість, людоньки, у нас! А лісовій красуні звіддаля Тут затишно, мов келихам та квітам; І світ увесь так хочеться любити, Як трепетне, невинне немовля! © Ловелін П. Ейо © З мови ефік переклав Сергій Дзюба Водоспад Гурара Нігер (Нігерія)

1072

Громадський центр Лагоса. Екзотичне плато Обуду.

1073
1074 Дівчата народу ефік. Національний художній театр.

Вірші українців перекладені тепер африканською мовою ігбо, а Сергій Дзюба переклав українською прозу

популярної письменниці з Нігерії

Народні поети України Тетяна та Сергій Дзюби продовжують свою активну діяльність в усьому світі, зокрема на африканському континенті. Нині їхні вірші перекладені мовою ігбо, розповсюдженою на південному сході Нігерії. Цією гарною мовою спілкуються понад 35 мільйонів людей. Взагалі, назва народу ігбо перекладається як «лісові мешканці». Вони також розмовляють і англійською мовою. Поезію Сергія і Тетяни переклала мовою ігбо відома письменниця та громадська діячка д-р Синтія Огбеньялу Ечеме (Amb. Dr. Cynthia Ogbenyealu Echeme) А Сергій Дзюба та Сантош Кумар Покхарел переклали її прозу українською.

1075
1076
1077

Ось – також переклад цих віршів подружжя українців англійською мовою (переклала відома нігерійська письменниця, міжнародна діячка, педагог, еколог, популярна співачка, Посол миру, Принцеса Ловелін Ейо).

* * *

On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman. * * * On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman.

* * * Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins.

* * *

Crying beauty: her eye –lashes in tears

1078

attract a rainbow.

* * *

Folks, please, be quiet –I cannot hear the sea.

* * *

Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.

* * *

The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn.

* * *

There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy.

* * *

The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance.

Unfortunately not for long,

1079

because people are land creatures, and the sea is of salt.

* * *

Princesses always fell for fools, says folk wisdom.

* * * I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear.

Translated by Lovelyn Eyo А зараз пропонуємо вашій увазі фрагмент повісті Синтії Огбеньялу Ечеме українською мовою. Д-р Синтія Огбеньялу Ечеме

(Amb. Dr. Cynthia Ogbenyealu Echeme)

Відома письменниця. Популярна ведуча теленовин. Мешкає та працює в Нігерії. Магістр лінгвістики. Міжнародна діячка, перекладачка мовою ігбо. Автор книжок англійською та ігбо. Популяризує літературу і культуру світу. Посол миру. Науковець, почесний доктор університету (соціальна робота). Отримала престижні нагороди, зокрема в США та Німеччині. Нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературномистецької Академії України (2022).

у різних ментальних частотах та світах, які вони чудово уявили та сформували, щоб пом’якшити свої по-філософському короткозорі чи широкі погляди на світ. Елізабет Отта-Отта – добрий приклад, але це – африканська порода. Вона – з тих, хто, як і багато інших, давно має апетит до порції західної мови з її колоритністю. Однак у неї – цілком безневинна і порядна вдача. Елізабет отримала прізвисько «домашня пивоварня» від сусідів та друзів за те, що постійно виконувала домашні справи, скромно заповнюючи

1080
Не
Якби
освіта була плодом, Елізабет зірвала б її… Такі ось клаптики правди – точніше те, що люди живуть і модулюють
моя провина (Фрагмент повісті)
бажання були кіньми, жебраки їхали б верхи… Якби

вакуум своєї матері – керуючої банком. Матінка також заслуговує на любов і захоплення. Друзі почали класифікувати місіс Каларію Отта-Отта як дуже щасливу, адже у неї – така розумна і хазяйновита дочка, по вуха у справах! Робота Каларії Отта-Отта у банку залишає їй мало часу на все інше. Тому вона менше турбується, коли Елізабет – удома. Хоча у вільний від школи час ноги Елізабет швидко і по-діловому крутили педалі велосипеда –подарунок батька на честь її вісімнадцятиліття. У ті дні, коли тато, добродій Отта-Отта, їв улюблений бобовий пудинг, Елізабет не шкодувала свого заплетеного волосся, щоб віднести миску очищених бобів до найближчого млина, а потім спритно спускалася на велосипеді. Щедра природа дарувала їй красу, однак Елізабет залишається скромною, тихою та спокійною Натомість вона щиросердно ненавидить «павичеву пиху» всіх тих, кого називає «порожніми банками», та схвалює усіх тих, кого називає «повними банками». Для неї лише освіта знімає з дівчини всі можливі звинувачення; а відсутність ґрунтовних знань автоматично робить її занадто вразливою. Тому гасло Елізабет таке: «Пишайся, якщо в тебе є щось у мозку; і сиди, як миша, якщо в тебе немає нічого, крім порожньої голови». Ось такий менталітет, згідно з яким тільки освічені та розумні можуть мати право на егоїзм і гордість, адже у них є найцінніший скарб людини –освіта, – Елізабет несвідомо встановлює стандарт для себе та однолітків. У її системі цінностей саме якісна освіта – необхідний стандарт, виходячи з якого досягаються або найвищі результати, або взагалі нічого… Керуючись цим принципом, міс Отта-Отта має намір здобути освіту завдяки силі волі та наполегливості. Розвинувши вражаючу пристрасть до розмовної форми англійської, Елізабет стає відданою аудиторією освітніх телеканалів. Хоча всі підлітки в її віці відмахуються від подібних зовсім не розважальних, «нудних», дорослих програм і телевізійних новин. Тому в 10 років її надихало… прослуховування витонченої артикуляції звуків англійської мови відомими телезірками. Отож, піднімаючись підлітковими сходами, вона пристрасно прагнула всюди розмовляти бездоганною англійською, наче якась маніячка!.. Ось така пекуча, всепоглинаюча мрія, яка досягається за допомогою чималих засобів університетської освіти.

науковцем у будь-якій сфері – на її вибір. Тому вони не роблять проблему з майбутньої професії Елізабет, бо для них щирий ентузіазм доньки та її прихильність до навчання – понад усе! Крім того, їхні серця тішить дуже старанна поведінка Елізабет, незважаючи на Інтернет – цей «вірус», широко поширений серед

1081
Таке неймовірне прагнення невдовзі робить її студенткою факультету журналістики Лагоського університету Нігерії. Від цього досягнення радість Елізабет не має меж! У захваті і її батьки: тепер вони можуть похвалитися своєю дочкою-студенткою на сільських зборах. Це підсолодило їхні серця, як справжній мед. Незважаючи на те, що донечка прагне кар’єри популярної ведучої теленовин. Батьки Елізабет припускають, що вона стане професійним

однолітків у нинішньому «комп’ютерному» столітті… Та й у мами з татом скромна донечка нічого не просить. Однак незабаром батьки Елізабет, самі того не усвідомлюючи, зовсім не помічають емоційний стан «академічної» дівчини, яка подає надії. Вони поки що радіють успіху своєї єдиної дитини. Втім, тепер навіть її заплановані та імпровізовані візити додому не можуть приховати дивну похмурість і навіть розгубленість… Що ж сталося з Елізабет? Її навчання поступово перетворюється на акторське ремесло, котре використовується лише для того, щоб хоч якось підтримувати непохитну впевненість та солодкі мрії матінки й батька, котрі виявляють до неї буквально кристальну довіру. Вони перебувають у доброму невіданні, поки їхня чудова донечка нарешті вирішується сказати гірку правду: журналістика та наука – не її покликання. Елізабет надто розчарована у своїй майбутній професії. Втім, її пристрасно приваблює висока мода, чарівна магія неймовірного вбрання! Дивно, але батьки з розумінням поставилися до нової мрії невгамовної дочки. Вони знову надали їй велику підтримку, і їхнє прекрасне чадо, рішуче залишивши набридливий факультет журналістики, наступного року вступає до університету моди. Тепер Елізабет мріє про вишукані сукні та костюми, знайомство зі знаменитими, високоосвіченими й чарівними модельєрами –справжньою світовою елітою… З мови ігбо переклали Сантош Кумар Покхарел та Сергій Дзюба

1082
1083

Нігерія – одна з найрозвиненіших держав Африки.

1084
1085
Нігерійські чарівниці. Матуся з немовлям за роботою.

Вірші українців Тетяни і Сергія Дзюби перекладені лезгинською

Приємна новина надійшла з Дагестану. Вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби переклав своєю рідною мовою відомий лезгинський поет, прозаїк, драматург, журналіст, педагог та громадський діяч Сажидін Саідгасанов. Лезгинська мова розповсюджена в південно-східному Дагестані та на півночі Азербайджану. Тепер лезгинська має статус однієї з державних мов Дагестану. Це – 81 переклад творів українців Сергія і Тетяни мовами народів світу.

Сергей Дзюба

* * *

Гимишдинни эдебидин гъилерал ГъвечIи руша, вацран лацу рекъинал ЧIарар эвягъзавай чIавуз, чIуриз чин, Аквазвачир а гуьзгуьдай, чин, вичин. Анай чин тир, аквазвайди биришрин, Суфат чIуру, течир папан нехишрин.

* * *

Гьуьлуьн юкьва авай, яргъа накьварин, Къужахдавай Евадин хьиз накъварин; Кьаз жедай тир, чархаривай, цавун кIан, Гьуьлуьз катна, хвеначиртIа, вичин чан, Дишегьлини Эркек гъидай арадал, Ял яз, дуьшуьш хьана, къулай кьарадал.

* * * ТIимил кхьиз: яшамиш хьухь яргъалди, Цав, тахсирмир, ви гунагьрин паталди. * * * Шехьай гуьрчег дишегьлидин накъварал, Суьгьуьрда тван, Яргъируш и мукьварал. * * *

Инсанар, квез минет я, са тIимил кис, –Заз гьуьлуьн ван, къвезвач сакIан, вилик хьиз!

1086

ПипIе авай Гитарадиз, куьгьне тир, Аялдиз хьиз, зегьмет жезва, Акъвазиз.

Татьяна Дзюба

Югъ акъатна, вокзалдик квай рахунрал, Рельсер хьтин яргъи хьана хъенарни. Рекье твазвай йифен гуьтIуь даркалдиз. Дишегьлияр абурулай алучIиз. Анна Каренинаяр тир куьлуь тир, Дердийрикай азад хьунухь паталди, Замин гузвай, экв жедалди пакаман.

* * *

Секинвални жеда, умуд цуькверин, Бахтлувални жеда шумуд, цуькверин, Зарб аватна, кьве пай хьайи, ич хьтин, Неда абур, ашукьбуру, бахтлу тир, Евад накьвар, акван тийиз, вилериз, Витаминар квачиз, кьин кьур, гьахълу тир.

* * *

Вахт кIвахьзава, кьел хьтин, Къум хьиз, куьгьне сятерай.

Куз, куькIуьнна, ахпамаз, ЦIраз-цIраз, гьуьл жела. Алатай вахт, лепед винел аламаз, РикIел хквез, вил жеда.

Амма, гьайиф – яргъалди ваъ, Къураматдал, аламазма инсанар, Гьуьл гьинава – а кьел квай…

Лугьудайвал, гуьрчег рушар пачагьрин, Кьисмет хьана, сусар жеда, алчахрин.

1087
* * *
* * *
* * *

Телефондай зенг авуна, номердай, Фадлай кьулухъ, хъсан чизвай, хуралай. Хкаж тавур, хкаж авун, кIан хьана, Гьа арада, чир жеда ваз, куьрелай, КIанзавайди, вуч тиртIа, ваз ван хьана.

Чайгъунди тух авур живед пелтеяр, Дуьньяд винел аламатрин диде тир. Чун лацу тир апостолдин аялар, Лув гуз фена, глобусдин винелай.

ГурцIул галаз, хкадариз ракъинал, ПIузаррай ви къвез эгечIна, хъуьрейла. Къаю, цавун кIан хкизвай мукьувди. Чара ийиз, чими Кубад шикил хьиз.

Туриствилин журналда гъетер хьиз, Суварик квай хьиз, рехи тир шинелра. Сармат жуьре папар хьтин зирек яз, Космосда, чун компосни гваз къугъвазвай.

Чайгъунди тух авур живед пелтеяр, Дуьньяд винел аламатрин диде тир. Чун лацу тир апостолдин аялар, Лув гуз фена, глобусдин винелай.

* * *

Вун хтанва къе иниз лап пиян яз, Иблисдин хьиз, экъис хьана дамарар. Хъвана, къекъвез сурарани зиян яз, Алат хьана, виш йисарин суварар.

Хкаж хьанвай лап кьакьан тир цавариз, Хурудихъди ярх жезва вун пехъерал. Агь, Виктория, алахъ ая ялвариз, Тапаррикай чуьнуьхнавай гъилерал.

Тапаррикай, кукIвар хьана, пекер яз, Акьалт жеда, ракъиналлай тIехвериз. Муьрхъуь кьунвай тIунутIравай тIеквер яз, Кьил агъуз тир, ухшар ракъин цуьквериз.

КIел тукIвадай чIавуз хци чукIулдал,

1088
* * *
* * *

Кьве рикIин хьун, пис я душманвилелай. Вилерал хьиз, цуьквер хьунухь эсердал, ПIузар-иви, рази хьухь Худадилай, Ракъинцуькуьн ви жедалди хилерал. Гъалибвал я, са патахъди цIуьдгъуьнай. Лишан къачур аял хьтин, жирерал, Ягъун патал Аллагь, пичин патав гвай, Вун хтанва къе иниз лап пиян яз…

Украин чIалай элкъуьрайди – Сажидин

А ось вірші Сергія і Тетяни Дзюби в оригіналі – українською мовою: Сергій Дзюба

* * *

На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя:

Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки.

* * * На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика –щоб народити Чоловіка і Жінку.

1089

* * *

Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах.

* * *

Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку.

* * *

Люди, будь ласка, тихіше, –не чути моря.

* * * В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Тетяна Дзюба

* * * День відступив вокзальним гармидером –І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку.

* * * І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз.

1090

* * *

Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника,

Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, –І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів.

Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль...

* * *

Королівни завше діставались дурням, –переконує народна мудрість.

* * *

Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно.

* * * Сніг лапатий – син слухняний віхоли. Полозки санчат – півусмішки. Ми з планети круглої в небо їхали. Звісно, білі ангели – діти трішки. І кидалось сонце вслід цуценям рудим, І від сміху в кров розсікались губи. Як розтане швидко цей зимовий дим –Хтось у ньому лиш рукавичку згубить…

Чи зоріла доля нам, чи звізда вертепу Крізь шинельних буднів непохитний стрій? … Не сахайсь закляклих серед степу Кам’яних бабів – невідбулих мрій.

Сніг лапатий – син слухняний віхоли. Полозки санчат – півусмішки.

1091

Ми з планети круглої в небо їхали. Звісно, білі ангели – діти трішки.

* * *

Ти сьогодні прийшла з похмілля У зів'ялих пожухлих вінках. Віддавало цвинтарем й цвіллю, А не славою у віках.

У розкопану свіжо вись Груддям падає вороння. Ох, Вікторіє, помолись Й затулись рукавом від щодня.

Тут, на стеблах жовтавих, сонячних, Проростає у небо олжа. Підіймають голови соняхи, Як жертовне ягня до ножа. А вагання – жахніші зради, А деталі затруть сюжет. Цей кривавий відбиток помади –І порожній рукав до манжет. П’яні схлипи за переможеними І за тими, хто переміг… Хлопчик «цілиться» заворожено У знайомий сусідський сміх. Ти сьогодні прийшла з похмілля…

1092

артисти Дагестану. Почесний член Товариства дагестанців у Києві. Голова просвітницького фонду імені Сулеймана Стальського. Член Спілок письменників і журналістів. Нагороджений орденами, медалями та Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

1093 Сергій Дзюба блискуче переклав вірші відомого лезгинського поета, Почесного члена Товариства дагестанців у Києві Сажидіна Саідгасанова українською мовою. Сажидін Саідгасанов «Будьте горді, як Кавказ, і міцні, мов криця!» Відомий лезгинський поет, прозаїк, драматург та громадський діяч. Народився 2 травня 1931 року в Дагестані. Служив в армії. Потім трудився екскаваторником, мотористом, електромеханіком, літературним працівником у газеті. Закінчив Дагестанський державний університет. Відтоді працював педагогом і журналістом. Автор багатьох книжок. Вистави за його творами гарно поставлені на сцені Лезгинського музично-драматичного театру імені Сулеймана Стальського. Створив понад 30 популярних пісень, які співають зіркові

Розмова про лезгинів

Як піде розмова враз Про лезгинів лиця, –Будьте горді, як Кавказ, І міцні, мов криця!

Доторкніться, прошу вас, До джерел прадавніх, Щоб не зранили слова Мимохідь, безславно.

Тут шанують час звитяг Та героїв свято, І пульсує кров в серцях Легенів завзятих.

З вірою в свого Отця, Матінку-Вітчизну, –Бились мужньо, до кінця, Наче леви, грізні.

Мудрі, ніби королі, Лицарі стосилі, –Скільки тут, на цій землі, Ворогів громили!

Шах персидський, сам Надир, Йшов з ордою люто; Та пихатий той емір, Ледь утік, мов трутень.

А раніше брат умить Шаха згинув марно, Бо не можна підкорить Наш народ безкарно!

«Якщо дурень ти, то йди На лезгин війною», –Мовив в розпачі Надир, Вражений бідою.

Розбивали тут ущент Турків і арабів, –Думав хтось: впаде Дербент,

1094

Стане Баб-Абвабом.

Що від зайд лишилось тих?

Лиш порожнє місце… Нам же каятися гріх, Вільним, наче пісня.

Хто з добром до нас у путь –Хліб і сіль гостинні; А якщо з мечем прийдуть –Від меча й загинуть!

Про лезгинів говоріть Щиро, нелукаво, –І відкриєте наш світ Доблесті та слави.

* Шах Надир (1698-1747) – шах Ірану, відомий успішними військовими походами проти сусідніх держав, за що отримав у європейських істориків прізвисько «перського Наполеона» та «другого Олександра Великого». Роман прозаїка Шапі Казієва «Крах тирана» розповідає про розгром армії Надиршаха в Дагестані.

Амазонки та Геракл

Бог створив Кавказ, як центр Землі, Рай – земний, реальний, чорнобровий; Щоб народи обрані жили В мирі, дружбі, щасті та любові.

Розпростерлись гори до небес, І розквітла чарівна природа; Бо дива найкращі – тут, не десь, Горді, мужні, пристрасні народи! Заздрісні, підступні вороги Намагались підкорити горців; Тільки їм свобода – до снаги, Бо в неволі не зігріє й сонце. Так жили, нескорені та славні, На землі трудилися невтомно…

1095

Амазонок тут була держава –Войовничих дівок невгамовних.

Ті мужчинам не корились зроду, Шлюб вважали всі найбільшим з бід. Мали лиш з лезгинами угоду –Просто, щоб продовжувати рід. Інколи запрошували в гості –Віддавались легеням між скель… Потім не вбивали – з миром гордих Відпускали зі своїх земель.

Не давали спокою чутки ці Іншим чоловіченькам однак, То також ішли по молодицю –Для отих нестриманих розваг. Та, не побувавши навіть в лоні, Не зазнавши втіх і насолод, Потрапляли зайди до полону –Згинув так безслідно полк заброд…

А одного разу сам Геракл, Грек, силач, доволі знаменитий, В пошуку своїх нових звитяг Теж туди навідався, як вітер.

Узяли також його в полон –Що дівки з ним тільки не робили! Бо вродливий – наче Аполлон, Тож і обійшлося без могили…

В Греції історики прудкі, Мастаки вигадувати міфи, –Заскрипіли пера залюбки, З кошеняти лев постав навіки.

1096
А насправді все було не так –Амазонки впоралися легко… У яких, скажіть, предивних снах Дійство це привиділося грекам? Облизня отримав той «герой», Зась йому – до жіночок Кавказу!

Нащо «літописцям» геморой? Правдоньку відкинули одразу…

Ну, гарненький, може, богатир, Та куди йому до дів прекрасних, –Бідолашний, він благав про мир, Не зазнавши на Кавказі щастя, І радів, що, попри все, живий, Не потрапив, зганьблений, до Лети… Тож забув про подвиги і бій, Хоч не став ченцем, ані поетом. … Та зізнався якось, крізь літа, В присмерку сивин і зморщок тихо, –Сниться амазонка молода, Наче янгольська, чарівна втіха!

Закохався, досі не забув, У душі плекав жадану мрію… «Літописець» знову не почув –Лиш свою вискрипував затію.

Що насправді трапилося в Трої? Як товкли Геракла молодиці? Творять тут історію герої, Тільки ретушують «літописці».

* Дев’ятий подвиг Геракла за давньогрецькою міфологією – здобуття золотого поясу цариці амазонок Іполліти. Вражена красою, хоробрістю та силою Геракла, Іполліта начебто сама хотіла віддати пояс. Але богиня Гера, щоб зашкодити богатиреві, набула вигляду амазонки й почала поширювати чутки, ніби царицю хочуть викрасти. Тому підбурені богинею амазонки враз кинулися на Геракла та його супутників. Легенда стверджує, що прибульцігреки перемогли, богатир убив Іполліту і заволодів її поясом та обладунками. За іншою версією,

1097
цариця потрапила в полон, не могла змиритися з ганебною поразкою, тож вчинила самогубство. Натомість відомий лезгинський поет зовсім інакше, однак не менш цікаво, дотепно й іронічно описує давні події... З лезгинської переклав Сергій Дзюба

Гірське село Ахти. Василь Верещагін «Лезгинка» (1867).

1098

Григорій Гагарін «Мечеть в Яраге» (1847). Молитва (1929).

1099

Полідор Бабаєв. Штурм фортеці Ахти військами імама Шаміля (1848). Скульптура А. Лансере. «Джигітовка лезгин» (1874).

1100
1101
Видатний лезгинський поет-ашуг Сулейман Стальський. Смачний лезгинський національний пиріг – афарар.

Переклади Вірші українців чудово переклали мовою майтхілі

Народні поети України Тетяна і Сергій Дзюби невтомно мандрують світом. Нині їх вірші переклали чарівною мовою майтхілі. Ця мова поширена на сході Індії та в Непалі, й нею розмовляють 42 мільйони жителів. Тож ця чудова мова має офіційний статус. У майтхілі – дуже багата культурна та літературна спадщина. Нею створювали поезію та прозу багато визначних індійських письменників. Та й сучасна література на майтхілі – популярна. Тепер цією давньою і милозвучною мовою водночас у Індії та Непалі вперше зазвучали поезії українців. Вірші Сергія Дзюби переклав відомий поет із Непалу Айодхьянатх Чоудхарі (Ayodhyanath Choudhary). А вірші Тетяни Дзюби прекрасно пролунали мовою майтхілі у перекладі «Золотого письменника світу», визначного непальського поета та міжнародного діяча Сантоша Кумара Покхарела. Натомість Сергій Дзюба майстерно переклав вірші друзів із Непалу українською. Це – 84 переклад творів Тетяни та Сергія мовами народів світу. В Індії їх щиро полюбили, і тут у них – буквально мільйони шанувальників! Поезії українців перекладені шести офіційними мовами цієї країни, вони отримали тут сім почесних нагород! Наразі українці стали «Золотими письменниками світу» й завдяки дуже активній підтримці в Індії. Тож пропонуємо вірші Сергія Дзюби в перекладі мовою майтхілі, який здійснив непальський поет Айодхьянатх Чоудхарі.

1102
Serhii Dziuba सगइ द्ज्यब क कववत * अनन्द्तक मलक च नीसन चमकैत तरह्िीपर एकि र्छोि बच्ची अपन केशमे चन्द्रप्रक श सन ककब चलबैत अतर्छ आ अच नक बिलैत ऐन मे अपन र्छवव नदह िेखैत अतर्छ ओकर नजरर एकि अज्ञ त बदढय क चोकिल चमिी पर जे चमल गेल रहैर्छ । * एकि प्र यद्जवीप पर िरस्ि, इभक नोर कस्सल आमलंगनबि
1103
र खल र्छक एकि कोनमे जेन कोनो बच्च हो । * सगइ द्ज्यब क अग्रजी कववत क मचिली अनव ि ( 6 फरबरी , 2022 ) @ अयोध्य न ि चौधरी जनकपरध म, नेप ल इमेल:- anchy jnp@gmail com На майтхілі переклав Айодхьянатх Чоудхарі (Ayodhyanath Choudhary)
चकचोन्द्ही लगबयबल उ्जर चमकत चट्ट नस जतय क्षिततज िेखल ज इर्छ सकैत र्छल जओं ओ स गरमे नदह सम ज इत। संगीत आश्रय पओलक एकि परूष आ एकि न रीक जन्द्म िेब क हत। * िीघजीवन जीब कम मलख आ अपन प प हत स्वगक िोष रोवपत न करू। * रोिनक लक सौन्द्ियछ ओकर आाँखखक भीजल वपपनीसब इन्द्रधनषक आकवषछत करैर्छ। * आह लोक सब श न्द्त रहल ज ऊहमर , समन्द्र सन ई न ित अतर्छ। * एकि पर न, बहत पर न चगि र ठ ढ़ कल सदृढ
1104 А зараз пропонуємо увазі читачів прекрасні та глибокі вірші Тетяни Дзюби в оригінальному перекладі мовою майтхілі. Tetiana Dziuba त ततय न द्ज्यब क कववत * * * स्िेशनक शोरगलक स ि दिन तनकमल गेल और परर्छ इ रेल सन नमहर भ' गॆल जे र तक अंत तक ल' ज इत अतर्छ जकर जतनज इत प र करैत र्छचिन पििमलत अनेकों अन्द्न करेतनन हनक लेल समस्य स र्छिक र क ग रंिी र्छै केवल भोर होयब तक । * * * और आश के रंगक सन्द्न ि हेतै और खशी के रंगक श ंतत हेतै और सेब खमस पड़तै , ि भ गमे बबखैर जेतै, ख़शदिल प्रेमी एकर िन दहस्स के ख जेतै और ओ सब ि दढक प र्छ कनैत इभके िेख नै पौतै , जे बहत पदहनस पर न कपोषणस पीडड़त र्छै । * * * तनमकक स ि समय तनकैल ज इत अतर्छ सबसे प्र चीन क लक घड़ीक रेत जक ई जलैत अतर्छ, िख इत अतर्छ और ििछ िैत अतर्छ और सम ज इत अतर्छ समरम जैमे झल'मे आनन्द्ि लगैत अतर्छ स्मततक लहरर पर । ई अफ़सोसक ब त र्छै कक िुःख बहत क ल तक नै रहैत अतर्छ आखखर, लोक जमीनेपर रहैत अतर्छ और समर त' तनमकस बनल अतर्छ ।
1105 * * * र जकम रीलोकतन क हमेश मखलोकतन क सौंपल ज इत र्छलैक, आश्वस्त करैत अतर्छ लोक ज्ञ न। * * * िेलीफोन करैत र्छी नंबर हमर कंठ नै अतर्छ एखन एहन समयमे जखन केओ फोन नै उठ वैत अतर्छ तखन म त्र सनल ज सकैत अतर्छ ओ संिेश जकर सनब क च हन रहैत अतर्छ बहत पदहनस । अनव ि: कवव सन्द्तोष कम र पोखरेल (रूसी भ ष स मैचिलीमे ) फरबरी ०५ २०२२ । भक्तपर नेप ल © pokharel.santosh@gmail.com На майтхілі вірші Тетяни Дзюби переклав Сантош Кумар Покхарел із Непалу. Сантош Кумар Покхарeл (Непал) Сантош Кумар Покхарел – відомий поет та перекладач із Непалу. За спеціальністю – інженер-будівельник гідроенергетики (магістр). Автор п’яти книг. Знає рідну непальську, хінді, англійську, російську та французьку мови.

Публікувався також бенгальською та угорською мовами. Його нова книжка «Казки Ельдара Ахадова» була представлена на Міжнародному книжковому ярмарку в Німеччині, у Франкфурті. Вірші опубліковані в антологіях та на багатьох популярних порталах. На Всесвітньому конгресі поетів у 2019 році в Бхуванешварі єдиний представляв державу Непал. Упорядник Всесвітньої антології поезії «Міжнародний літературний форум. Випуск перший» (2021). Переклав вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби непальською мовою. Лауреат Міжнародної літературної премії «Eternity» (Бхуванешвар, Індія, 2018), відзнак Всесвітнього конгресу поетів (2019), Міжнародної премії за творчість від Освітнього фонду Махатми Ганді (Махараштра, Індія, 2019), Міжнародної літературної премії «LIFFT Євразія» (поезія, срібна медаль, 2020). Посол миру (2020). Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України (К.-Чернігів, 2021) і Міжнародною літературною премією імені Миколи Гоголя (Україна, Київ-Чернігів, 2021). «Золотий письменник світу» (2022). Має двох чарівних донечок. Вірші Сантоша Кумара Покхарела широко друкувалися в Україні у перекладі Сергія Дзюби. Також Сантош і Сергій створили разом пісню «Будь моєю!», яку прекрасно співає українською мовою популярний дует «Крила» (лауреати міжнародних і всеукраїнських премій та конкурсів Валентина та Володимир Олійники). А тепер – читайте поезії Айодхьянатха Чоудхарі в перекладі Сергія Дзюби.

1106
Айодхьянатх
англійською, майтхілі, хінді та непальською. Публікується з 1968 року. Взагалі, цікавиться різними жанрами літератури, однак найбільше знаний поетичною творчістю.
Чоудхарі (Ayodhyanath Choudhary) Відомий поет, перекладач, магістр із Непалу. Вірші пише

Також його статті часто друкуються в національних і міжнародних журналах. Він переклав, зокрема, «Мелодію кохання» всесвітньо відомого письменника Джйотірмайя Тхакура (Jyotirmaya Thakur’s) на майтхілі та хінді. Переклав на майтхілі вірші народного поета України Сергія Дзюби. Його нагороджено Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

В очікуванні

Я бачив їхні сонячні обійми, Вони були зворушливо прекрасні. Такими їх Господь із серця вийняв –Для віри, сліз, любові, горя, щастя!

Створив одне для одного, навіки… І ось вони удвох завмерли в морі –Її вуста шепочуть чоловіку, І оченята сяють неозорі. Їх хвилі заціловують звабливо, Усміхнено, грайливо, наче діти. А дві душі зливаються у диві, Як сонечко – у водах, самоцвітом…

Стрибають хвилі вище та жвавіше, Немов до хмар вже хочеться дістати! Вродився вітер – розтинає тишу Владика невгамовний і затятий. А люди – ані кроку, мов безсмертні! І раптом – гаснуть, як пречисті зорі… Лиш кралечки волосся на поверхні Хвилюється у золотавім морі.

Любов

Любов – це дар, як сонечко ранкове, Що у вікні вітається привітно; Найкращі в світі, милі, рідні діти; Чарівне, неймовірне, ніжне слово! Любов – це Бог, роса зеленолиста, Незаймані, ясні, прекрасні квіти; Це – вітерець, що пестить коси й віти; Пречисті зорі в сяйві урочистім.

1107

Це – очі найдорожчої людини, Усміхнені, глибокі, найсвятіші; Це – музика зворушливої тиші; Щаслива, тиха, лагідна хвилина.

Душа, яка танцює на світанку, Легка, святкова, наче наречена; Це – матінка, турботлива, натхненна; Батьківський дім, що зігріва на ґанку.

Це – золотий, неначе сонях, тато; Сади Вітчизни у жаданім цвіті; Казки та мрії – теплі, не зужиті, І сни, в яких так солодко блукати! Українською з мови майтхілі переклав Сергій Дзюба Прекрасна дівчина з Індії.

1108

Міжнародне співробітництво Вірші українців перекладені мовою маратхі, а Сергій Дзюба переклав твори поета з Індії

Народні поети України Тетяна та Сергій Дзюби продовжують активне співробітництво з відомими письменниками та перекладачами в Індії. Нині поезії подружжя з Чернігова перекладені чудової мовою маратхі. Це – мова народу маратхі. Нею говорять понад 83 мільйонів людей переважно в Індії та на острові Маврикій (держава в Індійському океані на схід від Мадагаскару), також нею спілкується численна діаспора – в США, ОАЕ, Англії, Австралії, Сінгапурі, Ізраїлі та ін. Маратхі – індоарійська мова, одна з 22 офіційних мов Індії, належить до 20-ти найпоширеніших мов світу. Це – головна мова штату Махараштра в Індії. Мова народу маратхі має давні літературні традиції. Перша писемна пам’ятка, котра збереглася до наших днів, – це надпис на гігантській статуї в місті Шраванабелагола на півдні Індії (їй понад тисячу років). Найвідоміший середньовічний письменник мовою маратхі – Днянешвар, якого надзвичайно шанують в Індії. Основне заняття народу маратхі – землеробство. Перекладач віршів українців чарівною мовою маратхі – відомий поет з Індії Судхакар Гайдані ( u hakar Gai hani). Сергій Дзюба також переклав його вірші українською. Це – 86 переклад творів Сергія і Тетяни Дзюби мовами народів світу.

1109
1110
1111 А тепер – антивоєнні вірші відомого індійського поета Судхакара Гайдані у перекладі українця Сергія Дзюби.

Судхакар Гайдані ( u hakar Gai hani) «Немає більшої милості в світі, ніж ненасильство!»

Відомий поет з Індії. Закінчив Університет Нагпура (Махараштра). Магістр. Рідна мова – маратхі, а його вірші перекладені кількома мовами. Лауреат багатьох державних, національних та міжнародних нагород, зокрема має Всесвітню медаль у галузі культури «Срібний хрест» від Всесвітньої спілки поетів (Італія), міжнародну відзнаку «Willium Blake» від «Contact International Journal» (Румунія, цей журнал присвятив номер за жовтень-грудень 2021 року його поезії). Муніципалітет Хапа-Сіті, де народився Судхакар Гайдані, відкрив прекрасний сад площею два гектари на його честь, коли Всесвітня академія мистецтв і культури (США) вшанувала поета з Індії Почесним ступенем доктора літератури в галузі літературознавства. Його твори знаходяться в світових бібліотеках, зокрема в Бібліотеці Конгресу (США, м. Вашингтон). За поданням президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби та відомої письменниці, громадської діячки, академіка, Принцеси Ловелін Ейо з Нігерії, Судхакар Гайдані отримав Міжнародну літературну премію імені Генріха Бьолля (Німеччина, 2022). Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературномистецької Академії України за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в Індії.

* * *

О, королівський птаху, ти владарюєш, пурхаєш політичними вітрами, але чи усвідомлюєш свою скороминучість?

О, королівський птаху, авжеж, можна передбачити бурю,але як же дізнатися, кого саме вона тепер тут спустошить?

О, королівський птаху, роками ти сидиш на своєму звичному троні; та чи це означає, що ти володієш мистецтвом управління?

1112

О, королівський птаху, легко керувати терором, коли хижо виснуть мечі над міськими вулицями та скверами.

Це діє, доки народ не вийде з покори.

* * *

Здавалося б, стільки вогню в печі їхніх очей; та це – лише омана, адже гнобителі народів самі стають попелом.

* * *

Війни починає не народ, а божевільний правитель, у якого замість душі –лише дірка від бублика, хоча він уявляє себе месією.

Він не вміє страждати, хоча йому дошкуляє постійний біль власного тіла; саме тому йому подобається смак «гарматного м’яса» Його солдати не думають –вони виконують наказ і лізуть, немов таргани, –не випрошуйте у них життя та не показуйте їм спини!

Не чекайте, доки кравець, який чомусь запізнюється, пошиє вам зручну військову форму, – завжди бороніть найцінніше – свою свободу.

Навіть якщо вас менше, хоробрий лев – могутніший за войовничу сороканіжку; божевільний правитель ще

1113

не знає, що він – мертвий.

* * *

Коли нація повстане, щоб врятувати свою честь, немало чоловіків втечуть, мов полохливі щури.

Найбільшими боягузами зазвичай стають хвальки, які накивають п’ятами, лише запахне смаленим.

Легко бути патріотом на віддалі: сидіти у мушлі й думати: «Хай за мене воюють інші».

Авжеж, є такі чолов’яги –нікчемні слимаки; тому жалійте відважних, за яких не соромно.

* * *

Поспішайте, промийте рани на серці нашої доброї Землі, щоб воно враз не розірвалося

від усіх пекельних страждань; бо одненька планета – це все, що ми, смертні, взагалі маємо.

* * * Земля вже наразі не рухається, вона

1114
просто залишається на місці, здригається від жахливого болю; а люди сперечаються – гарматами: «Це – моя земля до того живоплоту», «А моя – починається з каменю»… Отак вони позначають свою землю, якою поки що володіють. Подумайте про ліву і праву руки, раптовий поділ тіла на шматки… Авжеж, панове, всі війни на світі –

такі ж потворно недолугі та марні.

* * *

Дитино, дерево не лічить свої отримані рани, – його розтерзана душа прощає сокиру, яка безжально б’є.

Дерево знає: воно – не вічне, а та сокира – всього лише знаряддя праці, яке виконує звичну роботу.

Дитино, немає більшої милості в світі, ніж ненасильство!

Судхакар Гайдані ( u hakar Gai hani)

З маратхі українською переклав Сергій Дзюба

Актриса з Індії Мадхурі Дікшит

1115

Міжнародне співробітництво Вірші українців перекладені давньою, легендарною мовою бунделханді в Індії

Це сталося – вірші народних поетів України, дійсно всесвітньо відомих письменників, журналістів, публіцистів, літературознавців, перекладачів та авторів популярних пісень, професорів Тетяни та Сергія Дзюби перекладені однією з найдавніших мов світу – бунделханді. В Індії наразі запевняють, що ця мова – унікальна, магічна, бо така ж старовинна, як і сам наш земний світ. Тому для найвидатніших письменників світу, твори яких перекладені на мову бунделханді, – це дуже велика честь! А тепер такої честі вперше удостоїлися й українці. І нічого дивного в цьому немає – подружжя з Чернігова вже добре відоме в Індії, вірші Сергія і Тетяни Дзюби перекладені мовами хінді, орія, каннада, майтхілі, маратхі, бенгальською, непальською… Тому українці нагороджені за видатну творчу діяльність найпрестижнішими преміями в Індії. Вони стали тут, зокрема «Жінкою року» та «Чоловіком року», а пані Тетяна Дзюба – ще й найбільш натхненною жінкою Землі, бо чоловік Сергій присвятив їй усі свої 115 книг, 130 пісень і близько 40 радіоп’єс та популярних серіалів. Отож наші українці вперше потрапили до «Золотої книги світових рекордів» в Індії. Поезії Сергія і Тетяни переклав мовою бунделханді відомий індійський поет і вчений Д-р Браджеш Кумар Гупта «Мевадев» (Dr. Brajesh Kumar Gupta « ewa ev»). А Сергій Дзюба переклав його вірші українською. Отже, пропонуємо Вашій увазі поезії подружжя з Чернігова давньою мовою бунделханді. До речі, на відміну від латини та давньогрецької, ця мова – не мертва, адже нею й зараз спілкуються мільйони людей. А головне, нею

1116
створені
до наших
Сергій Дзюба (Україна) सर्गइ ज्यबा के कविता अमरत के च ंिी से ह िन म र्छोि से बबिय न ब र ब ंधत है चंरम के कंतघयन से चमकत भय शीश म आपन चेहर द्जय खत है चमक होत है
знамениті літературні твори – з найдавніших часів
днів.
1117 और द्जय खत है मशकन एक ठो अंज न मेहररय की -----घ ि म िर, एभ की िस आमलंगन म लपित जैसे चक चध करै व ल क्षितीज समंिर के कैते न ब ढ़त तो नीक होत आसर ममल ज त संगीत एक मनसव और मेहररय के रचै के खीततर खब म्जय ि उं के मलख आसम न को िोष न द्जय आपन पीर के खीततर रूव वत सिरी पलकन म दिसअन के मोती इरधनष क ललच वत है मिइव सन , िोई तो श ंतत बन व य कनफोर समंिर क न सन ई िेव ------पर न ब ज के प स लरकन के स ंही
1118 मम्श्कल है उठ प उब। अनव ि - रूशी भ ष से दहन्द्िी म कवव संतोष कम र पोख रेल द्जव र दहन्द्िी से बन्द्िलखण्िी भ ष म ि बजष कम र गप्त ‘मेव िेव’ द्जव र Тетяна Дзюба (Україна) त ततय न द्ज्यब के कववत िेशन के शोर म दिन तनकर ग और परर्छ इय रेल स हीं लकबी हई गईं जौन र त क अंत तक लै ज ती ह जेदह मेहररय प र करत है, कचरत मई अन्द्न करेतनन जेदह परेश तनयों से र्छिक र के ग रंिी केवल भोर लगे की। और आश के रंगन क सन्द्न ि भ और खशी के रंगन के श ंतत भ और सेब चगरर, िई फ ंकन म बबखर जई, खशदिल जोड़ इदहके फ कन क ख जइह औरछ उइं पेड़न के प र्छे रुव वत एभ क न िेखे पइहे, जो कबे से पर न कपोषण से बीम र ह। -----नोन के स ि समय तनकरत ह सबसे पर न क ल से ब रू स हीं यह बरत है, जर वत है, पीर िेत है। और कफर िरी चल ज त है और संमिर म सम ज त है जेदहम झलब नीक होत है य िन के लहरन म यह खर ब ब त आये, बहत समय के खखततर न हीं आखखरक र, मड़छइ जमीन म रहत है ह्य समंिर नोन है .......

Serhij Dziuba

On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman. * * *

On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea,

1119 र जकम ररय बवकफन क िीन्द्हीं ज त रही ह बत वत ह यह लोक के हमशय री। -----फोन करत ह नंबर मही य ि हवै व समय म जय कौनो फोन नहीं उठ वत है। तबै सन सकत ह जौन च हत है सन के खखततर बहत पहले से। अनव ि - रूसी भ ष से दहन्द्िी म कवव संतोष कम र पोख रेल द्जव र दहन्द्िी से बन्द्िलखण्िी भ ष म िॉ0 बजश कम र गप्त ‘मेव िेव’ द्जव र А тепер ми наводимо вірші Тетяни та Сергія Дзюби англійською в перекладі видатного українського і американського письменника Богдана Бойчука (США, м. Нью-Йорк).
* * *

the music found a shelter to give birth to a Man and Woman.

* * *

Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins.

* * *

Crying beauty: her eye –lashes in tears attract a rainbow.

* * * Folks, please, be quiet –I cannot hear the sea.

* * *

Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.

Tetiana Dziuba

* * *

The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn.

* * *

There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness,

1120

and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy.

* * *

The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance.

Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt.

* * *

Princesses always fell for fools, says folk wisdom. * * *

I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear.

1121
Пропонуємо вашій вазі вірші знаного індійського поета в перекладі народного поета України Сергія Дзюби
Translated by Bohdan Boychuk, New-York

Д-р Браджеш Кумар Гупта «Мевадев» ( r. Bra esh Kumar Gupta « ewa ev»)

«Свобода – це все, чого я прагну!»

Відомий поет і вчений з Індії. Лауреат багатьох престижних нагород у різних державах. Зокрема, отримав Міжнародну премію «De Finibus Terrae» ім. Марії Монтедуро (Італія). Почесний доктор літератури Інституту Європи та міжнародного права, злочинів проти людства (Сербія). А зараз він виконує обов’язки генерального секретаря Всесвітньої Спілки поетів. Нагороджений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за власний творчий доробок і популяризацію української літератури в Непалі, Індії та Бангладеш. Автор восьми резонансних книжок, професор. Д-р Браджеш Кумар Гупта «Мевадев» чудово переклав вірші народних поетів України Тетяни

Індії.

1122
Мрія про свободу Не зрозумійте мене неправильно, все добре! Ваші турботливі дні та ночі, Якщо це несправедливий закон, Ви б скасували, не переймаючись, Як комусь догодити. Невимушено на волі лине перо, Вгорі – чарівні ранкові звуки І, як свобода в цьому світі, –Проникливе світло; бо ми – оазис, За винятком проявів занепалої благодаті
та Сергія Дзюби давньою мовою бунделханді в

Звідси ми піднімемося Заради нашої любові до життя! Для всіх, кому влада дана, Свобода – лише жалюгідна краса, Потворна, як гріх, і правильна, мов дощ.

Її основа побудована на жертовності, Але така вона – свобода!

Ми всі неначе щось втрачаємо У душевному пориві захвату; Та свобода ніколи не буває безкоштовною

Авжеж, за все доводиться платити: За свої кохання, щастя, радість, Ніжність, доброту, справедливість, Людяність, віру, надію, шляхетність, –Однак це того варте!

Бо що може бути гірше Від безпросвітного мороку Та безпорадної самотності?

Хочеться летіти вільно, Мов чуйна, зворушлива пісня.

Свобода – це все, чого я прагну! Вічна співпраця

Один міцний зв’язок утворюється з багатьох: Гостинність, мир і взаємоповага, –Душа невпинно співпрацює з тілом, І дружні функції щоразу відновлюються.

Так тут усе влаштоване: ми – не безнадійні, Бо відчуваємо душу, навіть не знаючи Достеменно, в якій саме частині тіла Вона тепер знаходиться…

Взагалі, ми прагнемо бути успішними. Але що таке – справжній успіх? Брехлива влада та примарна слава? Чи щирі інвестиції у власне здоров’я? Громадяни, реалізуйте право духовності: Хай ваші тіло та душа поєднаються,

1123

Як одне ціле, – у вічній, чудовій співпраці, –Така досконала любов спокутує нас.

Не хвилюйтеся, зробіть себе вищими, –Настає нова ера співпраці заради змін, Коли ваше тіло аж танцює – таке легке, Невразливе і справді вільне, як душа!

© r. Bra esh Kumar Gupta «Mewadev» (India)

© З мови бунделханді українською переклав Сергій Дзюба

Храм Лакшмі (Індія)

1124
1125 Палац в князівстві Орчха. Мавзолей правителів Бунделкханда.

Відомі індійські кінозірки Дів’я Бхарті, Таманна Бхатія, Айшварія Рай та Менакші Шешадрі.

1126

Міжнародне співробітництво

Поезії відомого творчого подружжя з Чернігова прекрасно перекладені філіппінською мовою

Вірші народних поетів України Тетяни і Сергія Дзюби перекладені філіппінською. Цю чудову мову називають ще філіпіно. Це – національна та офіційна (разом з англійською) мова держави Філіппіни. Відноситься до сім’ї австронезійських мов та базується на існуючих місцевих мовах, насамперед тагальській. Нею спілкуються понад 60 мільйонів людей. Назва цієї чарівної, мальовничої острівної держави у Південно-Східній Азії недаремно перекладається, як «країна семи тисяч можливостей». Вірші українців переклала відома філіппінська письменниця Елізабет Есгуерра Кастільо (Elizabeth Esguerra Castillo). А Сергій Дзюба переклав її поезії українською мовою. Пропонуємо вашій увазі вірші Сергія та Тетяни Дзюби філіппінською. Це – наразі 88 переклад творів відомого подружжя з Чернігова мовами народів світу.

Ni Serhij Dziuba

* * *

Sa tanikalang palad ng walang hanggan Isang batang babae Ay nagsusuklay ng kanyang buhok Gamit ang suklay ng buwang marilag At di nya maaninag ang sariling mukha Sa isang mamahaling salamin.

Ang kanyang tingin Ay nakatutok sa kulubot na balat Ng isang babaeng di nya kilala.

* * *

Sa isang isla Kasing layo ng mga luha ni Eba Mahigpit na niyakap Ng mga nakakabulag na mga puting bato, Kung saan ang kalawakan Ay maaaninag Kung ito'y di tumakbo sa karagatan, Ang musika ay nakatagpo

1127

Ng isang kanlungan Kung san ipapanganak ang isang lalake At isang babae.

* * *

Mabuhay ka ng matagal At sumulat lamang sandali Huwag mong sisihin ang Langit Sa pagkakaroon mo ng mga kasalanan. * * *

Umiiyak na marilag; Ang kanyang mga mataAy lumuluha nang maigting Nabibighani Ang bahaghari.

Kayong mga tao, Sana ay manahimikPagka't di ko marinig ang himig ng dagat. * * *

Isang napakalumang gitara Ay nasa isang sulok, Na parang isang bata.

Salin sa Wikang Filipino ni Elizabeth Esguerra Castillo ***********************************************

Ni Tetiana Dziuba

Ang araw ay nagpaalam Sa isang daan ng tren na may pagkagalak, At ang mga anino ay kasing haba ng daan Patungo sa isang madilim na lagusan. Ito ay dinadaanan ng mga kababaihan, Mga lipas nang Anna Karenina, Na kinupkop nang magdamag Upang makinig sa kanilang mga hinaing Hanggang takipsilim.

1128
* * *
* * *

Darating ang katahimikang may dalang kulay ng pag-asa, Magkakaron ng kapayapaan na kulay ng kaligayahan, At ang mansanas ay mahuhulog at mahahati sa dalawa; Ang bawat kalahati ay pagsasaluhan ng mga magkasintahan, Na hindi alintana ang umiiyak na Eba Sa likod ng mga sanga Sinusumpa ang kanyang lahi. *

Ang alat ng panahon na simisiksik Na parang buhangin ng isang matandang orasan, Ito ay masusunog, masasaktan, maiirita

At sa huli'y Magiging dagat, Kung saan kaaya-ayang umindayog Sa sayaw ng mga alon ng mga alaala.

Ngunit sa kasamaang palad ay di magtatagal, Sapagkat ang tao'y naninirahan lamang sa lupa, At ang karagatan ay asin.

Ang mga prinsesa ay laging naghahanap ng mga mangmang, Isang matandang kasabihan.

Tinawagan ko ang mga numero na Hindi ko saulo ng mga oras na iyon Kung walang sasagot ng aking tawag. At iyon ang sandaling maririnig ko Ang mga salitang nais ko lamang marinig.

1129
* * *
* *
* * *
* *
*
Salin sa Wikang Filipino ni Elizabeth Esguerra Castillo А тепер – ці ж вірші мовою оригіналу, рідною українською. Сергій Дзюба * * * На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем

і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя:

Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки.

* * *

На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море, знайшла прихисток музика –щоб народити Чоловіка і Жінку.

* * *

Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах.

* * *

Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку.

* * *

Люди, будь ласка, тихіше, –не чути моря.

* * *

В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

1130

Тетяна Дзюба

День відступив вокзальним гармидером –І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. * * * І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз.

* * *

Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, –І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів.

Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль... * * *

Королівни завше діставались дурням, –переконує народна мудрість.

* * *

Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно.

1131
* * *
1132 А зараз – вірші відомої філіппінської письменниці Елізабет Есгуерра Кастільо (Elizabeth Esguerra Castillo) – в перекладі Сергія Дзюби Переклади Елізабет Есгуерра Кастільо (Elizabeth Esguerra Castillo, Філіппіни) «Щасливим зовсім не треба маскуватися» Відома поетеса, прозаїк та художниця з Філіппін, яка отримала багато зарубіжних нагород. Автор книжок «Пори емоцій» (Англія) та «Внутрішні роздуми музи» (США), котрі викликали значний резонанс у Філіппінах і за кордоном, а також співавтор понад ста міжнародних антологій. Її твори вже перекладено 16 мовами. Пані Елізабет – доктор літератури, почесний доктор з латиноамериканської літератури. Лауреат премії імені Мігеля Сервантеса. Переклала філіппінською мовою вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби. Нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературномистецької Академії України за власний творчий доробок та популяризацію української літератури на Філіппінах.

Сміливість правди

Чи потрібно приховувати своє справжнє «я», Висловлювати претензії або маскуватися?

Чи треба брехати, щоб вас помітили інші? Погляньте в дзеркало і запитайте себе: чому?.. Невже світ зробив із вас раба, який змирився З утратою свободи та національної ідентичності?!

Насправді, ті, хто щодня одягає такі маски, Не знають справжньої любові та чарівного щастя; Лише женуться за якимось примарним багатством, Жадібно метушаться, переймаються другорядним; Однак лише гірко існують – ниці, вбогі духом, Безнадійно втрачені для себе та світу. Їхні загублені душі вже навіть не страждають, Не мріють звільнитися з пекельних ланцюгів І взагалі не вірять у добро та справедливість… Авжеж, клоунів посилають розважати натовп, Проте хіба їх вимушені посмішки – щиросердні Під товстим шаром того лицемірного гриму?

Смішний комік – у кінострічках, які ми дивимося, Та в реальному житті його гнітить самотність; Але, за сміхом та веселощами, ми не бачимо Його справжнього «я» і прихованого страху… Так, щасливим зовсім не треба маскуватися, Адже вони живуть не для себе, а для людей! Щасливі особистості – відкриті для всього світу, А тому – справді, вільні та натхненні, як птахи, Що линуть у високості та прославляють небеса. Вони не плетуть інтриги, не проклинають нас, А живуть, як чудове сонечко, що світить і гріє, –Чесні, чуйні, людяні, зворушливі, дивовижні! Тінь фантому Крізь чорну ніч, у беззоряному і блідому місячному сяйві, Він скрадається й нишкне, мов привид, – нікуди подітися... Стомлено блукає вулицями, ховаючись від натовпу Його похмуре обличчя – геть замасковане, Бо за цим лицем у шрамах – темне минуле,

1133

Яке продовжує невпинно переслідувати його. Він уже втратив надію порозумітися зі світом Надто жорстоких, нерозумних і байдужих істот, Які ще чомусь називають себе людьми; В глибині душі у нього – ніжне та проникливе серце, Однак він, загартований підступними ударами Невблаганної долі, про це наразі просто забув.

У кожному з нас живе дивовижна тінь фантома! Адже прагнемо не лише співчуття, вперто виборюємо Власну нішу в цьому незатишному та суворому світі; Хочемо, щоб нас обіймали, попри всі наші слабкості Чому світ не може просто залишити його в спокої, Стерти клеймо вигнанця, відмінного від інших; Надати йому життєвий простір, місце під сонцем, Щоб міг вільно дихати, мирно та спокійно жити Й натхненно працювати на благо суспільства, Відчуваючи свою неповторність та цінність?! Але, нічого не відбувається, тож наш привид Лише зацьковано, самотньо озирається навкруги…

Придивіться – він і зараз тут, у темних провулках, Змучений, нещасний, майже безтілесний, як тінь, Фантом у людській подобі, який тиняється поруч. Втім, звісно, легше всього вдавати, що його немає, Бо навіщо він нам здався, той невдаха і безхатько, Який вештається зі своїми невидимими кайданами? Його ж навіть приблудні кошенята не бояться, Бо він ділиться з ними останнім, просто не може інакше. Ходить, наче навшпиньках, непомічений, чужий, Провулками, порожніми для нього, ніби гігантські Космічні чорні дірки, котрі поглинають енергію; Неначе прибулець з іншої невідомої галактики…

На що він сподівається?

якими ми насправді є, чи навіть кращими. Тому ми вписуємося в безрозмірний натовп, Мов у посудину будь-якої форми, неначе вода; Пристосовуємося до незручного, гамірного світу, Звично виправдовуємося перед ним і живемо собі; Проростаємо мимоволі травою крізь асфальт

1134
На диво? На чиюсь поміч? Чи нарешті настане день, який звільнить від
Чи молиться він Всевишньому,
просить для себе Бодай краплиночку щастя та дещицю доброти?! Кожен із нас прагне, щоб нас сприймали довкола Такими,
лабет?
чи
1135 І залишаємося
©
©
Базиліка Святого Лоренцо Руїса
герб
осторонь від незбагненних диваків. Добре хоч, що ми – занадто сучасні та шляхетні, Аби, як раніше, тисячоліттями, жбурляти в нього Камінням…
Елізабет Есгуерра Кастільо (Elizabeth Esguerra Castillo), Філіппіни
З філіппінської переклав Сергій Дзюба, Україна
(м. Маніла), прапор і
Філіппін.
1136 Манільський собор, Національний музей образотворчих мистецтв.
1137
Мерія Маніли – столиці Філіппін, діловий район.
1138 Національний музей природознавства, парк Хосе Рісаля.
1139
Університет Ла Салль, традиційне свято у Філіппінах.
1140 Ласкаво запрошуємо до чарівної острівної держави Філіппіни!
1141 На затишній вулиці Маніли.
Неповторна філіппінська краса.
1142 Помандруємо, друзі, це – круто! Філіппінські красуні.

Переклади

Юний вундеркінд Абдуллох Абдумомінов із сонячного Узбекистану Юному вундеркінду (обдарованому письменнику та художнику) із сонячного Узбекистану – лише 13 років. Він мешкає з сім’єю в Ташкенті, навчається у 7 класі школи № 102. Абдуллох – відомий міжнародний діяч, організатор літературно-мистецьких фестивалів та конкурсів для дітей, перекладач узбецькою. Втім, і його дійсно талановиті, неординарні твори перекладені аж дев’ятьма мовами: українською, англійською, іспанською, арабською, турецькою та ін. Зараз юнак має понад 30 справді престижних міжнародних нагород – в Україні, США, Англії, Франції,

1143
Німеччині, Італії, Бельгії, Туреччині, Румунії, Норвегії, Індії й інших державах. Зокрема, тепер його відзначено і Почесним дипломом нашої відомої Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує творчих людей із 70-ти країн) – за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в Узбекистані й світі. Тож пропоную увазі читачів оповідання Абдуллоха Абдумомінова в своєму перекладі українською мовою. Сергій Дзюба, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України, письменник, перекладач, літературознавець, редактор, журналіст

Викрадачі часу

Абдулла, який живе по сусідству, і я – дуже близькі друзі. Ми не лише сусіди, а й навчаємось разом… Якось увечері ми не знали, чим зайнятися, і почали щось робити з великого шматка дерева. Батько мій прокинувся від раптового шуму і, сидячи з ще напіврозплющеними очима, промовив: – Та ви – викрадачі часу, дарма марнуєте його! Тоді я зовсім не збагнув значення вислову «викрадачі часу». Коли хотів поцікавитися про це у тата, той пішов спати… – Ми, мабуть, злодії, – тремтячи від страху, сказав мій друг Абдулла і схвильовано почимчикував до себе додому. Увечері я довго не міг заснути –все розмірковував над дивовижним висловом батька. Однак тато раненько поквапився на роботу, і я знову не встиг його розпитати. Коли зійшло сонце, я згадав, що треба поспішати до школи. Швиденько вимив обличчя та руки і поспішно випив чай. Я боявся запізнитися до школи, але виявилося, що урок ще не розпочався Щойно я сів на місце, увійшла вчителька: – Дорогі учні, я рада вас бачити. І моя радість – безмежна! Коли наша вчителька пояснювала нову тему уроку, з’явився мій другоднокласник: – Вчителю, мені дуже шкода, що я сьогодні спізнився… – Даніаре, не запізнюйся. Цього разу я прощаю тебе, проте наступного – покараю. Шановні учні, ви маєте побудувати новий Узбекистан і водночас виправдати довіру своїх любих батьків, готових пожертвувати навіть своїм життям заради вас. Якщо хтось із вас стане знаменитим, я з гордістю скажу, що навчала цього учня, – промовила вчителька. Ці мудрі слова справили на мене особливе враження та підвищили мою впевненість у собі. Якоїсь миті в класі почалися всілякі перешіптування: «Ти прийдеш завтра на мій день народження?..» Було очевидно: наша вчителька почула ці слова. – Ох, ви – викрадачі часу! – скрушно зітхнула вона. І її гострий погляд на учнів був сповнений жалю. «Викрадачі часу»... Я чув учора ці слова від батька, коли грався зі своїм приятелем. Тому вже й не надто здивувався, знову почувши їх. Натомість мої однокласники

1144
були приголомшені. Даніор аж тремтів від страху, як і мій друг Абдулла. – Даніоре, чому ти тремтиш? – запитала
– Ви
вчителька.
назвали нас злодіями, чи не так? Хіба за крадіжку винуватців не карають?
Ви завдаєте собі шкоди – час покарає злодіїв – Вчителю, я не розумію сенсу цього вислову, отож поясніть нам, будь ласка, про крадіжку часу. – Зазвичай тих, хто краде, карають. Злодії часу – виняток... Адже наразі такий викрадач не зазнає покарання. Бо він – невинний перед законом. Втім,

даремно гаяти час зараз – це все одно, що просто… поцупити його в себе, у вашого майбутнього! Тож, якщо ви проводитимете увесь свій час у навчанні, – безперечно, заощадите його й станете кращими в майбутньому.

Слова вчительки надихнули Даніора. У цю мить він зрозумів, що таке –викрадач часу. Навіть додому тепер поспішав. – Анваре, відтепер я розумію ціну часу! – запевнив приятель. – Авжеж, друже, ти збагнув, що ми недаремно витрачаємо тут час, адже старанно вчимося – це головне наше завдання. Сподіваюся, в майбутньому ми станемо кращими, і наша шановна вчителька щиро пишатиметься своїми учнями. Я, Абдуллох Абдумомінов, учень сьомого класу школи № 102 міста Ташкента, згоден із цим. Не витрачайте час даремно! Я завжди пам’ятатиму, що він – безцінний! Абдуллох Абдумомінов, м. Ташкент, Узбекистан З узбецької переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна

1145
1146 Олій Мажліс Узбекистану, Медресе Кукельдаш (м. Ташкент).
1147
Будинок друку та державний історичний музей, Ташкентський Вестмінстерський університет.

Театр опери та балету імені Навої, центральний Парк Навої.

1148
1149 Знамениті узбецькі святині в Самарканді (вгорі) та Бухарі.
1150
На фестивалі шовку та прянощів у Бухарі, узбецький килим.

Знай наших!

Вірші відомого подружжя з Чернігова перекладені мовою хауса, якою говорять 100 мільйонів африканців

Народні поети України Тетяна і Сергій Дзюби продовжують активно розвивати свій успіх в африканських державах. Нині їхні поезії переклали мовою хауса, котра дуже популярна в Західній Африці. Нею спілкуються в Нігерії, Нігері, Судані, Камеруні, Беніні, Буркіна Фасо та Гані… Загалом там розмовляють цією чарівною мовою понад сто тисяч мешканців Африки! Вірші українців чудово переклав рідною мовою видатний нігерійський поет, прозаїк і драматург; автор популярних пісень, кінофільмів та музичних творів; блогер; практикуючий юрист і правозахисник; відомий міжнародний громадський діяч Вільям Варігон (William . Warigon). А Сергій Дзюба майстерно переклав його цікаві, колоритні поезії українською. Отже, пропонуємо увазі читачів вірші Тетяни та Сергія мовою хауса.

* * *

Rana ya tafi da kame-kame a tashar jirgin kasa. Ga inuwa ya yi tsowo kamar hanyar jirgin Wanda ke karatowa cilkin hanya a dare marasa ido Inda mata ke ketarewa Da mutuwar Anna Kareninas Da aka kebe daga matsala har wayewar gari.

* * *

Akwai shiru mai kalar fatan alkhairi Akwai kwanchiyar rai kalar farin ciki Har yalon aful sai ya fadi ya rabu biyu Kowane rabi masoya za su ci Ba za su yi hattara da hawayen Hawa'u ba Da take boyuwa a bayan itcen kyautatawa.

* * *

Ga gishirin lokaci yana zamewa Kamar yashi daga agogon shekarun baya Yana kuna, yana zafi mai radadi Har sai sun rikida sun zama ruwar teku Mai sa farantaka mai dorewa A shafin tunawa

1151

Hazaka kuma dai bada jimawa ba, Domin mutane halitar kasa ne Da gishirin ruwar tekun.

* * *

'Yar Sarki, a kulum sai soyyaya Da wadanda basu da wayo, Marasa imani.

* * *

Na buga lambobin waya Da ban fiye saninsu ba Babu wani da ya ansa Amma na ji sakon da zuchita Ke son ji.

* * *

Har abada 'Yar yarinya Tana taje gashinta Ta hasken watar abin taje gashi Bata ganin fustanta a madubi mai sauya hali kwasam

Inda kallon ta Yake da lakwasan jiki Na abin da baya da saniyyar ta mace

* * *

A jan tsibirin, Mai nisa kamar haweyen Hawa'u, Cikin rungumar tam Wajen hasken fararen duwatsu A wajen da tsararin sama Zai iya kamuwa cikin ruwar teku.

An samo kida A wani tsari Ta haihuwar miji Da ta mace.

1152

* * *

Cikin tsawan rayuwa, A yi rubutu Kar a zargi can Samaniya Domin zunubai.

* * *

Kyakyawar yarinya: Idanunta –Gashin idanunta Sun jawo hankalin Bakan gizo

* * *

Yan'uwa, Don Allah, ku yi shiru Domin na daina jin muryar teku.

* * * Tsoho, tsohon Wata nau'in garaya Da aka kebe a gefe Kamar yaro.

1153
Hausa translation by William Warigon, Esq

А зараз вірші українців – у перекладі англійською. Перекладачка –письменниця, педагог, еколог, міжнародна громадська діячка Принцеса Ловелін Ейо з Нігерії.

* * *

On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman.

* * *

On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman.

* * * Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins.

* * *

Crying beauty: her eye –lashes in tears

1154

attract a rainbow.

* * *

Folks, please, be quiet –I cannot hear the sea.

* * *

Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.

* * *

The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn.

* * *

There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy.

* * *

The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance.

Unfortunately not for long,

1155

because people are land creatures, and the sea is of salt.

Princesses always fell for fools, says folk wisdom.

I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear.

Translated by Lovelyn Eyo

1156
* * *
*
* *
А тепер – гарні вірші нігерійського письменника Вільяма Варігона в перекладі народного поета України Сергія Дзюби з Чернігова.

Вільям Варігон, есквайр (William D. Warigon Esq.), м. Абуджа, Нігерія

«Найбільша в світі насолода –завжди дивитися на тебе!»

Видатний нігерійський поет, прозаїк, драматург, блогер, автор пісень, авторитетний практикуючий юрист, правозахисник та міжнародний діяч. Автор відомих кінофільмів: «Дельта Нігеру: закохані», «Еклектичний поет» і «Вічна рапсодія» та співавтор багатьох міжнародних літературних антологій-бестселерів, зокрема книжок «Мотиви для барда: Натхненні цитати багатьох кольорів» і «Відлуння африканських барабанів». Колумніст популярного журналу «Phenomenal People». Коли захопився музикою, випустив 3 студійні компакт-диски: «Dew Drops», «Heavenly Dew», «Adew Lation». Також керує освітніми службами, котрі надають допомогу неосвіченим і знедоленим. Представлений у багатьох міжнародних антологіях і спільних проектах, наприклад, у нещодавній книзі-бестселері «Осінній апельсин» (за редакцією Ієна Вілкокса) та резонансному збірнику «Мир починається з нас» (редакція Бренди Мохаммед).

і Тетяни Дзюби африканською мовою хауса, котрою розмовляють понад 100 мільйонів мешканців Західної Африки. Нагороджений у багатьох державах. А зараз його відзначено Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за видатну творчу діяльність і популяризацію української літератури в Африці.

1157
Багато подорожував. Зараз мешкає в Нігерії, у чарівному місті Абуджа. Спілкується мовами: хауса, мбула, бачама, фулані, а також – французькою. Толерантно ставиться до переконань та орієнтації інших людей. Його кредо: «Ми – всі красиві, як пальці однієї руки». Вільям Варігон гарно переклав вірші народних поетів України Сергія

Аромат твоєї пісні

Я був пригніченим, в зажурі: Чекав чарівних, чуйних змін, –Тепла, удачі – замість бурі, Та світла й щастя передзвін.

Вже й на столі паперу стосик –В солодкому передчутті… Ввімкнув танок – і ноги босі, Аж заясніли, мов святі!

Ця пісня ніжно зворушила, Піднесла до палких небес; Розквітлих слів жадана сила Окрилила – і я воскрес!

Той аромат поезій зрання, Мелодії прекрасний лет… І я, наснажений коханням, Готую авторці бенкет!

1158

Шановному курцеві

Ти куриш – гаряче шкварчить Ота подруга-сигарета!

А в мене – знов душа умить Спалахує сумним сонетом.

Авжеж – поет, тож не святий, До слова ласий та до слави, –Здається, наче на забій, Готують демони лукаві…

Та вірші – це солодкий гріх: Ятрять – водночас гоять душі. Періщить, трощить, мов батіг, Нас сигаретка невмируща!

Комусь той сморід – фіміам, Хоча до пекла наближає Мужів та їх шляхетних дам, Бо вже курцям не бачить раю.

Неначе немічне дитя, Ти смокчеш куриво звабливо: Жовтіють зуби чи життя, І ніс росте, неначе слива!

Ще нібито в розвої літ, А хекаєш, неначе шкапа; До личка дістає живіт, Сльоза смолою раптом крапа…

Цілуєш, жмакаєш її Та кланяєшся, мов богині! Мчи навпростець – мо’ солов’ї Ще заспівають на могилі…

Кури хоча й до ста років, Хай щедро тануть грошей жмені… Бо ти живеш, як захотів, Лише кортить ввесь час страшенно!

1159

Дивлюся на тебе

Найбільша в світі насолода –Дивитися завжди на тебе; Це – найважливіша потреба, Мов дихати погідним небом, Як сонечком зігріти душу, Веселкою чимчикувати, І світ натхненно обіймати, Мов навесні розквітлу грушу!

Щоразу лиш про це і мрію: У нашім ліжку, на світанку, Удень – на сонячному ґанку, В зірково-місячній завії. В твоїх очах – безмежний космос І ласки, ніжності чарунки, –Назустріч лину поцілунку, Мандрую у шовкових косах!

Ясне і неповторне диво –Розкішна, зваблива богиня, –Осяяний твоїм промінням, Сто літ кохатиму вродливу!

© Вільям Варігон, есквайр (William D. Warigon Esq.), м. Абуджа, Нігерія © З мови хауса переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна

1160
1161
Національна асамблея Нігерії, Національна мечеть (м. Абуджа).
1162 Нічне африканське місто Абужа – столиця Нігерії.
Гора Нума.

Міжнародна співпраця Поезії відомого подружжя з Чернігова перекладені тагальською та ілоканською мовами на Філіппінах

Вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби перекладені вже тагальською та ілоканською мовами на Філіпінах. Тагальська (Wikang Tagalog) – це офіційна, разом з англійською, мова Республіки Філіппіни й одна з найпоширеніших на островах і в філіппінській діаспорі. Зараз нею спілкуються понад 60 мільйонів жителів. Назва мови походить від слів «мешканець» та «річка». Таким чином, первісне значення – «мешканець річки». Перша відома книжка тагальською «Християнська доктрина» датована 1593 роком. А один із найвидатніших поетів, які створили вірші тагальською, – Франсіско Бальтасар (1788-1862). Його найвідоміший твір, написаний у XIX ст., – поема «Флоранта і Лаура», це – дійсно найкращий зразок тагальської класичної мови. Ілоканська (також ілокано, ілоко) – одна з популярних філіппінських мов, мова ілоків; основна мова міжетнічного спілкування для народів, котрі мешкають у північній частині Лусону – найбільшого острову Філіппінського архіпелагу. Всього на Філіппінах нею тепер розмовляють понад 10 мільйонів жителів. Також ілоканською спілкується доволі численна діаспора в США. Тагальською та ілоканською мовами вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби переклала відома філіппінська поетеса Вен-Лін А. Вальдес (Ven-Lyn A. Valdez). Це – президент популярного літературного форуму «Ритм серця письменників», перший керівник Всесвітньої спілки поетів (Італія). Таким чином, твори відомого подружжя з Чернігова перекладені вже 90 мовами світу та надруковані в провідних часописах 70 країн, за кордоном вийшло близько 50 їхніх книг. А Сергій Дзюба має переклади українською з 70 мов. Пропонуємо вашій увазі поезії Сергія та Тетяни Дзюби тагальською мовою.

* * *

Sa pilak na palad ng kawalang-hanggan isang musmos na babae sinusuklay ang kanyang buhok sa suklay na naliliwanagan ng buwan at hindi makita ang kanyang mukha sa pabago-bagong salamin kung saan ang kanyang tingin

1163

ay sa kulubot ng misteryosang babae.

* * *

Sa isang islang kasing layo ng mga luha ni Eva, na niyayakap ng mahigpit sa pamamagitan ng nakatagong mga puting bato, kung saan maaring abot-tanaw kung hindi ito inaabot ng alon ng dagat, natagpuan ng musika ang isang kanlungan sa pagsilang ng Lalaki at Babae.

* * * Mabuhay ng matagal, magsulat ng kaunti at huwag sisihin ang langit sa iyong mga kasalanan.

* * *

Namumungay sa kagandahan: ang kanyang matapilikmatang may luha umaakit sa bahaghari.

* * * Kamag-anak Pakiusap,kumalma Hindi ko marinig ang dagat.

* * *

Antigo,antigo gitara na nakatayo sa tabi na parang bata.

1164

* * *

Lumipas ang araw na may hiyawan sa istasyon ng tren, at ang mga anino ay naging kasing haba ng riles na humahantong sa madilim na eskinita sa gabi. Tinatawid sila ng mga babae, na lumulukob sa anna kareninas, na protektado sa mga problema hanggang madaling araw.

* * *

Magkakaroon ng katahimikan ang kulay ng pag-asa, magkakaroon ng kapayapaan ang kulay ng kaligayahan, at ang mansanas ay mahuhulog, na nahahati sa dalawa; ang kalahati nito ay kakainin ng masayang magkasintahan, na hindi mapapansin ang umiiyak na si Eba sa likod ng mga sanga sa kadusta dustang sinaunang pagkakapahamak.

* * *

Ang asin ng panahon ay tumatagos parang buhangin mula sa sinaunang orasan, ito ay nasusunog, nananakit, nakakairita at pagkatapos ay matutunaw nagiging dagat, kung saan masarap ibato sa mga alon ng alaala. Sa kasamaang palad, hindi nagtagal, dahil ang mga tao ay nilalang sa lupa, at ang dagat ay asin.

* * *

Palaging nahuhulog ang mga prinsesa sa mga mangmang, sabi ng madla karunungan.

* * *

Pinindot ko ang mga numero, na Hindi ko alam sa puso, sa oras na iyon Nang walang sumasagot sa telepono. Saka ko lang narinig ang mensahe Gusto kong laging marinig.

Tagalog translation by Ven-Lyn A. Valdez

1165

* * *

Nagrubbuat ti aldaw buyogen ti panagariwawa ti estasion ti tren, ket dagiti anniniwan nagbalinda a kas kaatiddog ti riles nga agturong iti nasipnget nga eskinita Daldalyasaten ida dagiti babbai, a nanglakub ti anna kareninas, ket nangsalinong kadagiti parikut agingga laeng iti parbangon.

* * *

Addanto kinaulimek ti kolor ti namnama, addanto talna ti kolor ti kinaragsak, ket matnagto ti mansanas, a mabingay iti dua; ti guduana kanento dagiti naragsak nga agayan-ayat, a dida madlaw ti agsangsangit nga Eva iti likudan dagiti sanga a nakailunodanna ti nagkauna nga pannakasulisog.

* * *

Agsepsep ti asin ti panawen kas iti darat a naggapu iti nagkauna a relo, agpuor, agsakit, makapadismaya ket kalpasanna marunaw agbalin a baybay, nga iti dayta makaay-ayo a mailili kadagiti dalluyon ti pananglagip.

Daksanggasat ta saan nga agpaut, gapu ta dagiti tattao ket parsua iti daga, ken ti baybay ket asin.

* * *

Kanayon a matnag dagiti prinsesa kadagiti maag, kuna ti tattao kapanunotan.

* * *

Tinalmegak dagiti numero, a Diak ammo a naimpapusuan, iti dayta a tiempo idi awan nangsungbat ti i telepono.

1166 А зараз
– вірші всесвітньо відомого творчого подружжя з Чернігова ілоканською мовою.

Kalpasanna mangngegko ti mensahe A kanayon a kayatko a mangegan.

* * *

Iti agnanayon a nabaknang a dakulap maysa a bassit a balasitang sukogenna ti buokna nga addaan iti sukog a nasilawan iti bulan ket dina makita ti rupana iti addaan mahika a sarming ket sipsiputanna dagiti kuribetbet ti maysa a di ammo babai.

* * *

Iti maysa nga isla kas iti kaadayo dagiti lua ni Eva, . inarakup a siiirut babaen ti pananglinged kadagiti puraw a bato, . banag a nawada ti kalawaan a mabalin a mabuya no saan a madram- usan allon iti baybay, ti musika a nasarakan a nagkamangan a nakaipasngayan iti Lalaki ken Babai.

* * * Agbiag iti napaut, bassit laeng ti isurat ket dikay’ pabasolen ti Langit gapu kadagiti basol nga naaramid.

* * *

Makapalua a kinapintas: ti matana –kurimatmat nga aglulua awisenna

1167

ti bullalayaw

* * * Kaputotan, Pangngaasiyo,agulimek kayo –Ta diak mangeg ti baybay.

* * * Daan,daan gitara a nakatakder diay igid a kasla ubing

Translated by Ven-Lyn A. Valdez into Ilocano, Philippines А тепер – вірші філіппінської поетеси Вен-Лін А. Вальдес (Ven-Lyn A. Valdez) в перекладі народного поета України Сергія Дзюби. Вен-Лін А.Вальдес (Ven-Lyn A.Valdez), Філіппіни: «Я буду світлом, якщо ти хочеш…»

1168

Відома філіппінська поетеса, упорядник багатьох поетичних антологій. Родом із міста Санчес Міра, долина Кагаян, Філіппіни. Пише тагальською, ілоканською та філіппінською мовами. Творчі псевдоніми: Jaguar Ti Tambuli та Jaguar Crystal Line. Багато публікується на Філіппінах і за кордоном – у міжнародних поетичних антологіях та часописах. Автор книжок: «Ритм серця» та «Перипетія життя»; у співпраці з Engr. Albert, Canvas Of Bliss та Kiss Of Meadows – «Запашні роси»; спільно з близнятами Адейемі Кехінде і Тайво – «Лабіринти життя» та ін. Президент літературного форуму «Ритм серця письменників». Перший керівник Всесвітньої спілки поетів (Італія), членкиня різних поетичних груп, авторка радіо «Karruba Daniw ken Samiweng».

Лауреат премії «Golden Pen» (Малайзія, 2020). «Поет року» (Нігерія, 2019). Лауреат платинової премії в Асоціації любителів літератури (Індія), Почесний лауреат нагороди «Незалежність» (Тринідад і Тобаго). Почесний лауреат Школи мистецтв і поезії (Нігерія). Нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яка об’єднує відомих письменників, перекладачів, науковців, митців та міжнародних громадських діячів із 70 країн, – за власний творчий доробок і популяризацію української літератури на Філіппінах (2022).

Цілющі слова

Хай розум говорить ясними словами –Зціліть, обійміть наш натомлений світ; Щоб кожне словечко росло разом з вами –У зернах надії на тисячі літ. Хай линуть проникливі, щирі розмови Повсюди, неначе джерельна вода; Хай більшає в світі добра та любові, І меншає лиха, скорботних страждань!

Цінуйте Людину – збагніть, зрозумійте, Шануйте всі мови – мов скарб, бережіть; Дивуйтесь веселці, незайманим квітам, Впускайте у душу небесну блакить.

Плекайте думки про хороше, красиве, Помрійте, як діти, невинні, святі; Погляньте на справжнє, небачене диво, Що просто за рогом – в чарівнім житті!

1169

* * *

Я буду світлом, якщо ти хочеш, Розвію смутну твою пітьму; А стане мало чарунків ночі –Удень, мов янгол, знов обійму.

Якщо потрібна – з тобою буду, Як річка, тиша, бузок, роса… Я за тобою піду повсюди: В краєчок світу, на небеса.

Я буду вірна, як вічне сонце, Завжди зігрію від всіх завій; А сон захмарить твоє віконце, Вві сні прилину – візьму твій біль.

Я буду полем, горою, гаєм… І другим серцем – якщо приймеш; Біда настане – не відцураюсь, Кохання справжнє не має меж.

Нехай нам буде так палко, хмільно, Прекрасно, щедро у цім житті! А потім підем – обоє, вільні, До дивовижних, нових світів.

© Вен-Лін А. Вальдес (Ven-Lyn A.Valdez), Філіппіни, 2022 © З тагальської переклав Сергій Дзюба, Україна, 2022

1170

Прощати, знову бути прощеним У неймовірнім водоспаді літ; Нічого в бога не випрошувать, Окрім здоров’я. Просто мати світ І космос найдорожчої землі, Де спочивають найрідніші люди… Любити, попри болі та жалі, Жаліти, незважаючи на скруту. Кохати: спрагло, віддано – одну, Єдину, неповторну на планеті; І бути любим – навіть у війну, Неначе вічний, не спиняти лету.

Встигати: жити, мріяти… У снах Літати стрімко, солодко та юно; І стати вільним, справжнім, наче птах. Хай забринять душі найкращі струни! Не заблукати привидом в путі, Не втратити ні мову, ні державу; І вчасно, тихо, мудро відійти, Вклонившись вдячно людям нелукавим.

© Вен-Лін А. Вальдес (Ven-Lyn A.Valdez), Філіппіни, 2022 © З ілоканської переклав Сергій Дзюба, Україна, 2022

1171
* * *
1172 Неймовірні Філіппіни – близько семи тисяч чудових островів!

Рисові тераси – Північний Лузон. Школадні пагорби – Бохоль.

1173

Серфінг – Сіаргао. Дикі джунглі – Камігін.

1174

Шаман – Сікіхор. Свіжі луги – Батанес.

1175
1176
Дайвінг – Міндоро. До вулкану – Мінданао.
1177 Романтичний відпочинок – Боракай. Хмарочоси столиці Маніли.
1178 Кафедральний собор Маніли в районі Інтрамурос. Острів Палаван.
1179 Мальовничий пляж із пальмами та Білий пляж – Боракай.
1180
Історичне місто Віган. Вулкан Тааль.

(Японія),

нагорода десяти держав: США, Англії, Німеччини, Франції, Італії, Іспанії, України, Китаю, Індії та Японії) та ін. Нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературномистецької Академії України за визначний власний доробок і популяризацію української літератури в світі.

1181 Переклади Лілі Бейлон Іглесіас (Lily Baylon Iglesias), Іспанія, Перу «Ці хвилини – дитинно-щасливі, Лиш наважимось стати собою» Відома перуансько-іспанська поетеса, прозаїк, міжнародна громадська діячка, Посол миру, президент Міжнародної Палати письменників та митців Іспанії «Ciesart». Почесний член впливових світових культурних організацій Америки та Європи, ведуча європейської теле- та радіопрограми «Letras con Sentimiento» («Листи з Почуттям»). Працювала на відповідальних державних посадах у Перу. Лауреат багатьох престижних міжнародних літературно-мистецьких нагород у різних країнах, зокрема премій імені Джека Лондона і Марка Твена (США),
де Сервантеса
– США – Німеччина),
Мігеля
(Іспанія
Мацуо Басьо
«Золотий письменник світу» (міжнародна

Свята

Я можу бути інколи нудною, Рутинною, банальною чи злою… І стати найчарівнішою в світі

Та дивувати, мов розквітлі віти!

Я можу бути тут близькою тінню, Безмовною, нечутною, як стіни… А можу обійняти крізь віконце –Далека, недосяжна, наче сонце!

Я можу лінуватися, мов кішка, Погрожувати кігтиками трішки…

І раптом засміятися, як сонях, І танцювати на даху босоніж!

Я можу бути крижаною пані, Проте сувора вдача – то омана… Бо хочеться лиш одного – любові: Пізнати всі таїни диво-слова!

Та лицарі мовчать і генерали, Немов води в роти понабирали… Тож чимчикую, у броню закута, –Незаймано-свята на перепутті.

Королівський палац у Мадриді (Іспанія).

1182

Я – диво…

Ці хвилини – дитинно-щасливі, Лиш наважимось стати собою. Візьмем більше, ніж завжди: я – диво, Тож довірся принцесі, герою!

Закохаємо зорі, дерева, Роси зцілимо всі на світанні; І в костюмах Адама та Єви Двічі зайдемо в річку кохання… Яр глибокий? Перейдемо, милий, –По веселці, ступаючи дзвінко. А поглянь лиш, які у нас крила, Що пригорнуть гаї та барвінки!

Це – не сон, тільки пригоршня неба, Просто долі – немов на долоні… І нічого вже більше не треба, Лиш душа ворухнеться у лоні!

Погойдаємо місяць за ріжки, Заколишемо мирно планету… Ми про себе дізнаємось трішки, І забудем, як вірші поетів.

Ворота Алкала на площі Незалежності (м. Мадрид).

1183

Чиї це очі?

– Мила, чиї це очі –Ніжні, палкі, чарівні? – Дивні, темніші ночі, –Дві великі оливи?!

– Спраглі, жагучі, вірні, Чесні, шляхетні, щирі?

– Зваблені, тож сумирні… З вирію чи із мрії?

– Гарні, найліпші в світі, Янгольські, наче з раю! – Досі ще не зужиті –Бісиків ось пускають…

– Трепетні, незвичайні, Чуйні, мов подорожник! – Інших, авжеж, не знаю… Надто виразні, може?

– Що ж за скарби – ці очі, Кохана, вони – чиї?

– Любий, вони водночас Наші – твої й мої!

Музей Прадо (м. Мадрид, Іспанія).

1184

Сокровенне бажання

Ти – моє бажання заповітне, Найсолодше, найпалкіше вже! Мов жаданий первоцвіт у квітні; Той, хто нас дочасно береже.

Делікатний, не високочолий, Просто поруч, ніби оберіг, –Я з тобою не страшуся долі, Вчасно завертаючи за ріг.

Ти – мій спільник, вірний і надійний, Мужній, щирий, незвичайний бог; Я з тобою – добродушно вільна В цьому світі розпачу й тривог.

Бо мені цікаво просто жити, Відкриваючи нову себе; Я – це ти, готовий захистити, Ти – це я, щаслива дотепер!

Неймовірно добрий, благородний, Любиш мовчки, чуйно, без повчань; Отакий шляхетно старомодний, –Справжній лицар, хоч і без меча. Безсоромно враз знімаю лати –Хочу, найдорожчий із усіх,

твоїх обіймах засинати

1185
Й
@ Лілі Бейлон Іглесіас (
Iglesias) @ З іспанської переклав Сергій Дзюба
У
вранці прокидатися у них!
Lily Baylon

Корида (Іспанія). Площа Пласа-Майор (м. Мадрид).

1186

Уаскаран, Анкаш. Мачу-Пікчу, Куско(Перу).

1187
1188
Паракас, Іка. Ману, Мадре-де-Дьос (Перу).
1189
Місто Ліма – столиця Перу. Мерія вночі.
1190 Монастир святого Франциска. Культурний центр Національного університету Сан-Маркос (м. Ліма, Перу).

Чернігівський феномен

Вірші народних поетів України перекладені мовою кумаоні

Приємна новина надійшла з Індії – поезії відомого творчого подружжя з Чернігова Тетяни та Сергія Дзюби перекладені нині мовою кумаоні. Це –індоарійська мова, розповсюджена в регіоні Кумаон індійського штату Уттаракханд, а також – на заході Непалу. Належить до центральної групи мов пахарі. Цією мовою нині спілкуються два мільйони 360 тисяч мешканців. Вірші українців мовою кумаоні переклала доктор Мега Бхараті Мегалл (Dr. Megha Bharati Meghall) (Мумбаї, Індія), натомість Сергій Дзюба переклав її вірші українською. Це – 92 переклад творів всесвітньо відомих українських письменників мовами народів світу. Сергій і Тетяна отримали вже багато почесних нагород в Індії, зокрема мають сертифікат «Золотої книги світових рекордів». Адже добродій Сергій присвятив коханій дружині – пані Тетяні – всі свої 115 книг, понад 130 пісень і близько сорока радіоп’єс та серіалів… Таким чином, вона стала «Найбільш натхненною жінкою Землі». Наразі рекорд зареєстрований офіційно і визнаний міжнародними творчими спілками та академіями різних держав. Тож пропонуємо увазі читачів поезії Тетяни та Сергія Дзюби мовою кумаоні.

1191
Tetiana Dziuba (Тетяна Дзюба) * * * स्िेशनक हल्ल-गल्लक बीचम पर दिन तनकल गौ –और सबै परर्छ रेलक उन पिररयोंक च र लंबी ह गईं, जो र तक अतनय रपट्ट अंध गमलयोंक अंतैक प स मलजनी। ऊ लकबी गमलय म्जनक सबै सणी प र करणी, ज , जण कतक एन करेतनन घिी गईं, और म्जनक बस र तत य न तकके मलजी अपण िुःख ह मकत हनक आसर ममल रौ।
1192 * * * व सन्द्न ि हौल, उकमीिक रंग जस व श म्न्द्त हौल, खशीक रंग जस और सेब चगर बेर, द्जवव िकड़ों म बबखर ज ल और यौ द्जवव िकड़ खे बेर, खश प्रेमी, ि लोंक पतर्छल ि ढ़ म रनेर ह व क आस लै नी िेखल, जो न ज ण कब बिी कपोवषत र्छ । * * * बखत क नमक रेत क च र पर ण घड़ी बिी कफसलते रूं। ऊ जल बेर, पीड़ सह बेर, चचड़चचड़े बेर कफर समन्द्िर म समै ज ं। और ऊ समन्द्िर बण ज , जीमे य िों क लहरों ह िकर ण भोतै भल ल ग । मगर, िुःख यौ र्छ कक यौ सब भौत िेर तक नी रेय सकण, ककलै की आदिम धरतीक प्र णी र्छ और समन्द्िर लणक र्छ। * * * र जकम ररयों क मखों ह प्रेम ह जकनी हमर व ाँक सब सय ण। * * * म ऊन नंबरों को ममलनी, जो नंबर मकै य ि न हिन,
1193 यस बखत म जब कोई लै फोन नी उठ, तबै मकै ऊ संिेश सनणक मलजी ममल, जो म सि सनणक मलजी तरसनी। अनव िक: िॉ मेघ भ रती मेघल, मकबई, इंडिय {अंग्रेज़ी भ ष से कम ऊनी भ ष म अनव ि} Translator: Dr. Megha Bharati Meghall, Mumbai, India Serhii Dziuba (Сергій Дзюба) * * * अमरत क च ंिी जस हिेमलयों म ऊ न नन न चेली, च ंि क रौशनी है बणी कंतघल, अपण ब ल बने बेर, एक चमककल मशश म अपण, म ख िेखेनेक कोमशश कर, मगर नी िेख सक। कफर वीक नजर पड़ एक अंज न सणीक झररयों पर। * * * ह व क आसओ क िरी जस िर एक ि प, ज , सफेि रंगक पत्िर वीके मलपिी रूनी,
1194 ज
क्षिततज क लेँ ब
ह जनम
* * * जग
* * * ि
* * * लोग ब गों है प्र िछन
, जर श
शोर सन ई नी
* * * पर ण, पर ण
र इक ककन र म
, समिर
िबण ह पैली
ंध सकनी।
, संगीतल आसर ढढ ह ली, एक आदिम एक सणी
दिनेक मलजी।
जग म्जय , कम कम मलखय , और स्वगछ क िोष झन दिय अपण िुःख ििक मलजी ।
ढ़ म रने ब नवीक आाँखोंक आस, इन्द्रधनष क लैं आकवषछत करणी।
र्छ
ंतत बन य , समिरक
दिनौ।
चगि
िि बेर

न म्न्द्तन क च र ठ ड़ र्छ।

अनव िक: िॉ. मेघ भ रती मेघल, मकबई, इंडिय {अंग्रेज़ी भ ष से कम ऊनी भ ष म अनव ि}

Translator: Dr. Megha Bharati Meghall, Mumbai, India А зараз – ці ж вірші Сергія і Тетяни Дзюби українською мовою.

Сергій Дзюба

* * *

На сріблястій долоні вічності маленька дівчинка розчісує коси місячним гребінцем і в примхливому люстерку не бачить свого обличчя:

Там її погляд і зморшки незнайомої Жінки.

* * *

На острові, далекому, мов сльози Єви, стиснутому обіймами сліпучо-білих скель так, що можна спіймати горизонт, якщо він не втікає у море,

знайшла прихисток музика –щоб народити Чоловіка і Жінку.

1195

* * *

Живіть довго, пишіть мало і не звинувачуйте Небо у гріхах.

* * *

Заплакана красуня: вії намистинками сліз прихилили веселку.

* * *

Люди, будь ласка, тихіше –не чути моря.

* * *

В кутку гітара, старенька-старенька, як дитина, стоїть важко.

Тетяна Дзюба

* * *

День відступив вокзальним гармидером –І тіні стали довгими, як колії, Що ведуть у тупик ночі. Їх перетинають жінки, Здрібнілі анни кареніни, Котрим вибавлення від проблем Гарантоване лише до ранку. * * * І буде тиша кольору надії, І буде спокій кольору щастя, І впаде яблуко, розлетівшись надвоє, Його половинки з’їдять щасливі закохані, І не помітять за гіллям заплаканої Єви, Яка прокляла свій давній авітаміноз.

1196

Час просочується сіллю, Як пісок із найдавнішого годинника, Пече, випікає, ятрить. А потім даленіє, розчиняється, –І стає морем, У якому добре гойдатися На хвилях спогадів.

Шкода тільки – недовго, Бо люди мешкають на суходолі, Де море – сіль...

Королівни завше діставались дурням, –переконує народна мудрість.

* * *

Дзвоню по телефонах, Номери яких знаю напам’ять, У час, коли ніхто не підніме трубки. Тоді тільки можна у них почути те, Що хочеш почути так давно.

А тепер – про відому індійську поетесу Dr. Megha Bharati Meghall та її вірші українською в перекладі Сергія Дзюби.

1197
* * *
* * *

Доктор Мега Бхараті Мегалл (Dr. Megha Bharati Meghall):

«Жінка може виплакати океани!»

Мешкає в м. Мумбаї (Індія). Творчий псевдонім – «Королева Кумаона». Працює в галузі образотворчого мистецтва, музики та літератури. Вона –одна з найпопулярніших художників, поетів і співаків країни. Авторка гарної, проникливої лірики. Доктор англійської літератури. Працювала професором університету. Академік. Удостоєна престижних міжнародних нагород. Зокрема, нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературномистецької Академії України за визначний творчий доробок і популяризацію української літератури в Індії (2022). Займає особливе місце в індійській кіно- та телевізійній індустрії – як поетеса, співачка, акторка та ведуча телевізійних шоу. Має музичні альбоми, фільми і книжки. Друкується в міжнародних журналах і газетах – як редакторка, критик, журналістка і поетеса. Пише англійською, хінді та кумаоні. Значна частина її творів перекладена різними мовами. Відома міжнародна громадська діячка, котра бере участь у соціальних проектах для допомоги малозабезпеченим жінкам та дітям. Доктор Мега Бхараті Мегалл переклала вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби мовою кумаоні, а добродій Сергій переклав її вірші українською. Земляни «Чоловіки – з Марсу, жінки – з Венери…» –дорослішаючи, не раз чула подібні жарти.

Але, доки виросла, збагнула: це – мій дім; іншого просто не буде, бо народилася на Землі.

Тут я була вільною: сміялася та плакала, і танцювала босоніж під чарівним дощем… Звідки ж ці ланцюги?

1198

нащо ховаюся в кокони: тільки б якось вижити та відмовитися від бажань?!

Авжеж, хочеться жити

по-людському, не зважати на колір шкіри, рожеві та блакитні «теорії»…

Обожнювати і любити людей, цінувати добро, зневажати зло, спрагло мріяти та літати вночі!

Але свободу потрібно

захищати: щоб жити та любити, дивитися в очі і говорити: «так» чи «ні».

Для закоханого серця –всесвіту мало; та й чи є милиці від мудрості або ліки від справедливості?

Якщо всі матимуть місце під сонцем, без обмежень, –житимемо вічно і щасливо: мов квіти, дерева, янголи… І нехай ще ніхто не довів, що ми – земляни (може, й дійсно: чоловіки – з Марсу, а жінки – з Венери?), то що?

Такої мене більше ніде та ніколи не існуватиме; тож варто вдосталь надихатися цим небом, намилуватися.

Намріятись, налітатися, налюбитись, накохатися, народити вільних землян і розпросторитися душею!

1199

Душа жінки

У ніч, сповнену добрих снів, жінка не раз прокидається, –просто усвідомити, як це важливо –навчитися мріяти: дитинно, крилато, неповторно, –авжеж, по-справжньому. Це нелегко – повернутися в своє чарівне дитинство, наче двічі увійти в одну й ту ж вередливу річку, –є небезпека від захвату… забути власне ім’я!

Земля втікає з-під ніг, у голові паморочиться; нігті, незважаючи на фарбу, здаються надто блідими… але пані – натхненна, бо створює власну ідентичність.

Це – щось неймовірне, вражаюче, магічне, –раптом, нарешті відчути, що у неї, виявляється, є божественна душа, – так, неначе коронувати себе! Найліпше люстерко віддзеркалює лише личко, хай навіть дуже вродливе; однак воно не показує найголовнішого – як душа виходить на обличчя. Коли душа замріяна –це красиво: як веселка, роса, цвіт дерева чи іній; тоді не треба й люстерка, щоб побачити щасливу жінку, сила якої – в душі!

1200

Все привабливе!

Кохання – це нелегке мистецтво, Романтика – складна теорія…

Світ жінки – тендітно вразливий, Навіть коли вона – незаймана.

Що відображується в її очах?

Мальовничо дивовижні краєвиди? Бурхливо хвилюючі водоспади? Гарячі піски золотих пустель?

Чари жар-птиці? Небесні води? Тихий подих невловимої душі? Ніжна планета? Усміх сонечка?

Недосяжні зорі? Ціла галактика?

Всесвіт?.. Хто ж вона? Людина? Прибулець? Янгол? Всевишній?!

Її сльози – кришталеві, мов роса, Джерельні, чисті, прозорі, цілющі. І в цьому – її неймовірне спасіння. Чому чоловіки живуть так мало? Вони просто не вміють плакати… А жінка може виплакати океани! Її голос – божественний, у ньому –Церковні дзвони та чудо-спів вітру. Власне, кожна жінка – неповторна, Унікальна, мов справжня королева.

Її настрій може змінюватися вмить, Емоції зашкалюють, вона – вільна, Неприручена, як дикунка, спритна… Її сила – в слабкості, а слабкість – у силі.

Насправді, у неї – все привабливе!

Це – таке поєднання непоєднуваного. Вічне пізнання непізнаного. Дзвінкий

Дитячий сміх. Шалена пристрасть.

Втім, жодна пані ніколи не втратить

Голову, через гарні ноги чоловіка… То чи легко бути жінкою? Авжеж, це –

1201

Наче зручно сидіти на пороховій бочці.

© Мега Бхараті Мегалл м. Мумбаї, Індія

1202
© З кумаоні переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна Вокзал Чхатрапаті-Шиваджі в місті Мумбаї (Індія).

Ворота в Індію. Одне з найбільших міст світу – Мумбаї.

1203
1204
Найстаріша мечеть Джама-Масджид. Вуличний рух у Мумбаї.
1205
Узбережжя Мумбаї. Морський міст Бандра-Ворлі.

Міжнародне співробітництво

Вірші українців перекладено мовою тхару баззіка, якою в Індії та Непалі говорять 20 мільйонів жителів

Буквально щойно в Канаді, у Торонто, вийшов п’ятитомник народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби «Вірші 90 мовами світу», а вони вже успішно продовжують цей резонансний міжнародний проект. Тепер їх поезії перекладені мовою тхару баззіка, популярною в північній Індії та рівнинах Непалу, адже нею там спілкуються понад 20 мільйонів мешканців. А здійснив переклад відомий поет із Непалу Сантош Кумар Покхарел, який раніше блискуче переклав вірші своїх українських друзів непальською мовою. Натомість Сергій Дзюба переклав вірші Сантоша українською. А їхня спільна поезія «Будь моєю» стала піснею, яку прекрасно виконує популярний дует «Крила» (це лауреати міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів Валентина та Володимир Олійники). Таким чином, поет Сантош Кумар Покхарел став цього року лауреатом престижної Міжнародної премії української пісні імені Василя Симоненка –за пісню «Будь моєю» та активну популяризацію українського мистецтва в світі, зокрема в Індії, Непалі й Бангладеш. Це – вже 93 переклад творів відомого подружжя з Чернігова мовами народів світу. Пропонуємо увазі читачів вірші Сергія і Тетяни Дзюби в перекладі чарівною мовою тхару баззіка.

1206
Сергій Дзюба सेर्गेई द््यबा के कविता * * * अमरता के चानीसन हाथमे छोटकी छौंडी केस सोोँटै है, चानक कघी से चमकदार ऐना में अपन मह तकै छै देखै छै ससकटन कोनो अनसचनाहार जसनजाइत के I
1207 * * *
* * *
उपर वला के दोष नैं दह अपन
* * * कानल
इद्रधनष के मोहनी लगवैय I * * * लोक सब, अनरोध करैछी, कसन शान्त भ जाउ समन्दर के अवाज सनाई नै देल I * * * परान सगतारक काते में बच्चा जखा कठीन भेलै खडा रहैला I जन १९, २०२२ भक्तपर, नेपाल I
चोटी में दरा में एभा के आस भैर पाोँज मे ससकटल जखा आइख नै देखे तेहेना चकाचौध सिसतज समन्दर के तरफ नैं जेसतएइ त बसियाोँ हेसतएइ आसरा समल गेलै सगीत –बनावक लेल एक गो मदााना आ एक गो जसनजाइत I
नमहर औरदा बाइच लह कमे सलसखह
पीडा के लेल I
सनरी पलकक पपनी आउोँसक मोती

Translated

Santosh Kumar Pokharel from Russian into Tharu Bajjika.

1208
के साथे
जकरा जसनजाइत पार करै
अन्ना
पाछ कनैत इभके देख नै पाउतै, जे बहत पसहने से परान कपोषण से पीसड़त छै । * * * सनमक के साथे समय सनकैल जाइ छै सबसे परान घड़ी के रेत जखा ई जलै छै , दखछ और ददा दै छै और सबला जाइ छै समन्दर में जैमे झल'मे आनन्द लगै छै याद के लहरी पर । ई अफ़सोस के बात छै सक दुःख बहत काल तक नै रहै छै आसखर, लोक त जमीनेपर रहै छै न और समद्र त' सनमके से जे बनल छै ।
by poet
अनवाद कसव सन्तोष कमार पोखरेल, नेपाल ।(रुसी भाषा से थारु बसजजका में अनवाद। Тетяна Дзюба तासतयाना दजयबा के कसवता * * * स्टेशनक शोरगल
सदन सनकैल गेलै परछाइ रेल सन नमहर भ' गॆलै जे राइत के अत तक ल' जाइछै
छै अनेकों
करेसनना के कचल गेलै ओकरा लेल समस्या से छटकाराक गारटी छै केवल भोरे तक । * * * और आशा के रगक सन्नाटा हेतै और खशी के रगक शासत हेतै और सेब खैस पड़तै , द भागमे सबखैर जेतै, ख़शसदल प्रेमी एकरा दन सहस्सा से खा जेतै और ओ सब डासि के

Translated by poet Santosh Kumar Pokharel (From Russian into Tharu Bajjika).

: कसव सन्तोष कमार पोखरेल (रूसी भाषा से थारु बसजजका मे ) फरबरी ०५. २०२२ । भक्तपर नेपाल А зараз – ці ж вірші Тетяни та Сергія Дзюби – англійською мовою в оригінальному перекладі видатного українського і американського поета, прозаїка, драматурга, перекладача, літературознавця та співзасновника легендарної Нью-йоркської групи Богдана Бойчука (США). Як відомо, у Сергія і Тетяни вийшла в Америці книга «Вибрані вірші», яку переклали англійською Богдан Бойчук і Люба Ґавур. Ця книжка витримала вже вісім перевидань, тож її загальний наклад тепер становить понад 50 тисяч примірників.

Serhii Dziuba

* * *

On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman.

1209 * * * राजकमारी सब के जसहयो मख लोग के सौंपल जाइ छ्लै, आश्वस्त करै छै लोक ज्ञान। * * * टेलीफोन करै सछयै नबर हमरा कठ नै छै अखन एहन समय में जखन कोनो फोन नै उठावै छै तखन मात्र सनल जा सकै छै उ सदश जकरा सनै के मन छै बहत पसहने से
अनवाद

* * *

On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman.

* * * Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins.

* * * Crying beauty: her eye –lashes in tears attract a rainbow.

* * * Folks, please, be quiet –I cannot hear the sea.

* * *

Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.

1210

Tetiana Dziuba

* * *

The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn.

* * *

There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy.

* * *

The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance.

Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt.

* * *

Princesses always fell for fools, says folk wisdom.

* * *

I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear.

1211
1212
А тепер – цікаві вірші Сантоша Кумара Покхарела українською в нових перекладах Сергія Дзюби з мови тхару баззіка. Сантош Кумар Покхарeл (м. Катманду, Непал) «Життя до тебе ніби й не було…»
Translated by Bohdan Boychuk, New-York

Відомий непальський поет та перекладач. За спеціальністю – інженербудівельник гідроенергетики (магістр). Автор п’яти популярних книжок. Знає його рідні непальську, майтхілі, тхару баззіка та хінді, а також –англійську, російську, французьку мови. Публікувався також бенгальською й угорською. Його нова книжка «Казки Ельдара Ахадова» успішно представлена на Міжнародному книжковому ярмарку в Німеччині, у Франкфурті. Вірші Сантоша опубліковані в антологіях та на багатьох популярних порталах. На Всесвітньому конгресі поетів у 2019 році в Бхуванешварі єдиний представляв Непал. Упорядник Всесвітньої антології поезії «Міжнародний літературний форум. Випуск перший» (2021). Переклав вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби непальською, хінді, майтхілі та мовою тхару баззіка. Лауреат Міжнародної літературної премії «Eternity» (м. Бхуванешвар, Індія, 2018), відзнак Всесвітнього конгресу поетів (2019), Міжнародної премії за творчість від Освітнього фонду Махатми Ганді (Махараштра, Індія, 2019), Міжнародної літературної премії «LIFFT Євразія» (поезія – срібна медаль, 2020). Посол миру (2020). Лауреат міжнародних премій імені Лесі Українки і Миколи Гоголя (Україна, 2021), Антуана де Сент-Екзюпері» (Франція, 2021), Франческо Петрарки (Італія-Німеччина, 2021), Мігеля де Сервантеса (Іспанія, та США, 2022), Франца Кафки (Німеччина – Австрія – Чехія, 2022), «Золотий письменник світу» (почесна премія десяти держав, 2022), Василя Симоненка (Україна, 2022) та ін. Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Має двох чарівних доньок. Моїй донечці Ці очі – неповторні та ясні: В них – всесвіти, глибокі і безкраї, І барви всі природи навесні, –Як ти не поряд, завжди уявляю! Ти – сонечко, що світить навкруги І гріє душу в будь-які морози. Та серце аж виходить з берегів, Як в оченятах цих – пречисті сльози… О, донечко, люблю понад усе, Ці симпатичні ямочки на щічках. Хай доля найріднішій принесе Найкращі квіти в росяній травичці!

1213

Ці вишукані руки дорогі, І німб волосся, чарівний, розкішний… Ти осяваєш простір навкруги, Усе життя, немов розквітла вишня!

Твій голос – мов цілюще джерело, Благословенне, ніжне, миле диво. Життя до тебе ніби й не було, А нині бачу – і, як бог, щасливий!

Матусі

Матусенько, чи передати зміг Всю ту любов із вдячністю до тебе? Ти – мій найкращий, щирий оберіг, У серці і в душі – твій лик, як небо!

Турботливо, крізь водоспади літ, Себе ти присвятила найріднішим. Коли пішла, журився цілий світ… Тепер живеш – у дітях, внуках, віршах. За клопотами, суєтою днів, Не всі слова промовив найдорожчій. Пробач, матусю, правда, я хотів, Та відкладав чомусь – щодня, щоночі…

Тепер жалкую, що не доказав, Не висловив, що ти насправді значиш. І нині вистачає в мене справ, Та поряд наймилішої не бачу! Так непомітно, тихо за межу Враз янголом злетіла, добра й вічна… Мов скарб найбільший, ніжно бережу У пам’яті просвітлене обличчя.

1214

Стати землею

Я не шукав своєї держави, бо просто народився в ній, легко і затишно, як вірш… Мене вчили, що країна – це земля; дитинчам я брав у пригоршню дещицю землі і відчував її тепло та аромат.

Тепер, через багато років, я виплекав у серці щиру любов до своєї країни. Та, коли на серці стає журно, тримаю на долоні дрібку рідної землі і відчуваю полегшення.

Здавалося б, це – лише ґрунт, глевка грудка чорної землі, нічого особливого… Тільки я знову уявляю натруджені руки батьків та їхні тихі, людяні голоси, і хочу стати землею.

Сонечко

Краса жінки – це жадане сонце, що з’являється золотим яблуком, наче благодатний, святковий пиріг; вона – така свіжа, запашна, справжня, спокуслива, первозданна!

Осяває своєю ніжною пристрастю найгустішу пітьму зимової ночі, зігріває в найбільшу холоднечу; а вранці її промені лоскочуть, немов чарівні сонячні зайчики.

Кохана, ти – моє сонечко, лагідне, миле, спрагле, палке, гаряче, невтомне, неймовірне, чарівне, як цілий світ і всесвіт, –

1215

без тебе мене просто поглине морок!

Про дівчат

Вони здаються простими, як апельсин, груша чи персик, ніжними на дотик, приємно ароматними; але це – щось неймовірне та незбагненне, мов золоте руно!

Хочеться ласувати ними великою ложкою, як торт, –здається, ніколи не можна втамувати пристрасне бажання… і навіть їхні трояндові колючки нас також надихають!

Вона Вона – невловима, мов чарівна, недосяжна пташка, жар-птиця, яку неможливо тримати в клітці, навіть найкоштовнішій, золотій.

Але як жити без її променистої, загадкової посмішки, котра мене полонить і водночас окрилює, зцілює, осяює, надихає та робить кращим?!

Вона – природна, спритна, вправна, як левиця; ступає, кохає та мріє, немов справжня, велична королева чи богиня, яка дивом потрапила сюди. Авжеж, вона – майстриня стилю, Єва, котра спокусила навіть не Адама, а самого Всевишнього чи, може, й змія, який раптом став підкаблучником… Вона знову хитро посміхається, ніби жартома, мило співає й танцює босоніж; і я вже вкотре потрапляю мимоволі в її трепетні, жадані тенета!

1216

Вона – вродлива, тендітна, чуйна; яскрава, мов тисячі небесних світил, та її світла ніколи не буває занадто… і так – із давніх-давен, зі створення світу. Власне, я не впевнений, хто кого тут насправді створив?.. А що, коли все затіяла ця зовні земна жінка, яка враз заволоділа світом і моїм серцем?!

© Сантош Кумар Покхарел, м. Катманду, Непал

© З мови тхару баззіка переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна Храм Таледжі Вхавані (м. Катманду, Непал)

1217
1218
Кастамандап (Катманду). Канатна дорога на пагорбах Чандрагірі.

Столиця Непалу – Катманду. Манджушрі. Статуя Будди.

1219

Чернігівський феномен Вірші народних поетів України перекладені мовою індіанців Південної Америки – гуарані

Цікава новина надійшла нещодавно з Південної Америки, з Парагваю, – вірші Тетяни та Сергія Дзюби, відомого творчого подружжя з Чернігова, чудово переклали мовою гуарані. Взагалі, це була мрія Сергія, який активно цікавиться південноамериканськими країнами. Гуарані – це південноамериканська група індіанських мов, поширених у Парагваї, Бразилії, Аргентині і Болівії. Парагвайською гуарані спілкуються понад трьох мільйонів мешканців. У Парагваї гуарані – це національна мова (разом з іспанською). Нею володіють 90 відсотків жителів. Власне, в побуті люди зазвичай між собою розмовляють гуарані, а до іноземців звертаються іспанською. Парагвайська гуарані вивчається з XVII століття, у наш час мова розвивається. Зараз її викладають у школах – на рівні з іспанською. Перекладач віршів українців – письменниця, ведуча та педагог Емільсі Енсіна (Emilce Encina), яка мешкає в Парагваї. А Сергій Дзюба переклав її поезію в прозі українською. Це – 95 переклад творів Сергія і Тетяни Дзюби мовами народів світу.

Tetiana Dziuba

* * *

Árape ahasa tren renda asy trenrnda pytû ipukuve ha kuarahy'a ypukuve ojepo umi trenrape orahava tapepukýpe no seiva moõve ajerepa hikua kuñakuerare, umi hekovaiva oñemo'a hağua pyhareayante.

* * *

Oîjeyta kyryry ha aujeyta ta'aro poty, oîta pyaguapy, sa'y vy'apajey ha pe guavirana'a ho'ata a oñemboja'o mokõipe; y mbytekuera oje'uta umi ajo'ayhuva vy'apy ha no ñeme'emo'i hikuei Eva haseha yvyra raka oiva ikupepekuera ombyasy jembiapo vaikue.

* * *

Pe juky ymaguare ojehe'a yvy araome'ehaicha, ojapy, hasy, otytyi ha upei ajehe'a oikohağua chgui y guasu ikatuhape jayta ñanemandua hağua y yrembe'yre. Anğa ndahetai ara peina umi acá ha'e yvypegua ha jukykatu ha'e y pegua.

* * *

Princesakuera oha'umante'arã

1220

umi añembotavyvevare.

* * *

Ajenoi papapype, ndopytai che anğape upejave noñantendei avave pumbyryre. Upecharomante ikatu ajendu pe ñê'emondo ymaintema ajenduseva.

Serhii Dziuba

* * *

Yvyrapepo yvyra pe rekome'ēha pete'i mitakuña'i oika'rãi iñakarague pete'i kygua jasy rendývaycha ndo hechai hova ra'anga pe rovara'anga yaye'chajape hova'atagui pe ta'angape je ojehecha kuna ndojaku'aiva.

* * *

Y mytepe oyerepava y pe Eva resaycha, oñekarama hata tesambotyja ita morõti ndoyotopa'irõ otomana a ykatu omokañy ndojotopairõ yguasu ja yvaganive puede ojeku oñemohahagua ikatuhaguaicha hijos mokoî mírame: peteî kumaê ha peteî kuña.

* * * Eikove heta ha ehai sapy'ave ha ani emboja Yvágare ne rembiapo vaikue.

Mba'eporã haseva: esa – umi tyvytakuera tasême ojapo jýi.

Che angyrukuera ayuerure pe'ême ikatupa pe kiririmi, ndoikatuko ahendu yguazu ryapu.

* guaygui, guiygui mbaraka oî ypojy'ape, eskinape mita'îcha.

вийшла книжка віршів «Голоси двох поетів» у чудовому перекладі іспанською мовою Галини Шитікової де Ескобар (Галини Ес), яка отримала великий резонанс в Іспанії та Південній і Центральній Америці. Отож Тетяна та Сергій Дзюби одержали престижні нагороди в Іспанії, Перу, Аргентині, Еквадорі, Коста-Ріці…

1221
* * *
* * *
*
Translated
А зараз – вірші Тетяни та Сергія Дзюби іспанською мовою в перекладі знаного поета Сергія Борщевського.
з
*
into Paraguayan Guarani by Emilce Encina
Взагалі, у всесвітньо відомого творчого подружжя українців
Чернігова в Іспанії (Мадриді) та Болівії

Tetiana Dziuba

* * *

El día ha retrocedido con el tumulto de una estación de trenes, Y las sombras están alargándose como carriles Que llevan a la vía muerta de la noche. Unas mujeres atraviesan los carriles: Son unas tales Anas Karéninas Cuya liberación de problemas Está garantizada solamente hasta la madrugada.

* * *

Y habrá el silencio de color de la esperanza, Y habrá el reposo de color de la dicha, Y la manzana caerá dividiéndose en dos partes, Los enamorados felices las comerán Sin advertir detrás de las ramas a Eva llorosa Que ha maldecido su vieja avitaminosis.

* * *

El Tiempo se rezuma con la sal Como la arena de la clepsidra antigua.

* * *

Quema, pica, escuece por dentro. Y luego se aleja, se esfuma –Y se convierte en el mar Donde es agradable bambolearse Sobre las olas de recuerdos. Es lástima que esto no dura mucho, Pues la gente vive en tierra firme, Donde el mar es la sal...

* * *

La sabiduría popular convence De que a las princesas siempre les toca la suerte De ser presas de los tontos.

*

* *

Marco los números de teléfonos Que sé de memoria En las horas cuando nadie toma el auricular. Solamente entonces se oye en ellos Lo que uno desea oír desde hace tiempo.

1222

Serhii Dziuba

* * *

En la palma plateada de la eternidad una niña peina sus trenzas con el peine de luna, y no ve su rostro en el espejito caprichoso:

Allí se distinguen su mirada y arrugas de una Mujer desconocida.

* * *

En una isla tan lejana como las lágrimas de Eva, estrechada entre los brazos de unas rocas blancas deslumbradoras de tal manera que se puede coger con las manos al horizonte, si éste no huye a la alta mar, la música encontró un refugio para dar a luz al Hombre y a la Mujer.

* * *

Vivan largo tiempo, escriban poco y no acusen al Cielo de pecados.

* * *

La bella llorosa: las pestañas han atraído el arco iris con abalorios de lágrimas.

* * * Gentes, no hagan tanto ruido, por favor:

1223

no se oye el mar.

1224
поетеса, радіоведуча та педагог. Мешкає в Парагваї. Вона любить писати вірші в прозі, якими ділиться у своїй поетичній групі та в кількох інших онлайн-групах у соціальних мережах. Засновниця та ведуча радіо «SINFONÍAS
поширює любов
прекрасні
підтримує талановитих авторів, які не мають змоги видавати власні книжки для широкого загалу читачів. Все це
* * * En el rincón está la guitarra tan vieja que le cuesta mucho permanecer de pie, como a un niño. Іспанською переклав Сергій Борщевський А тепер пропонуємо увазі читачів твори парагвайської письменниці Емільсі Енсіни у перекладі народного поета України Сергія Дзюби. Емільсі Крістіна Енсіна Кабальєро (Emilce Encina), Парагвай Відома прозаїк,
DEL CORAZÓN», а також «PERFORMANCE RADIO», де вона
та доброту, пропагуючи
твори інших поетів і прозаїків;
вона робить некомерційно, але з душею, щиро та з любов’ю до літератури. Допомагає й авторам-початківцям отримати належне визнання. Емільсі Енсіна – лауреат престижних нагород, зокрема міжнародної премії «Мачу-Пікчу» (Перу). Відзначена Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України – за власний творчий доробок та популяризацію української літератури в Південній Америці (2022).

Вона переклала вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби мовою індіанців Південної Америки – гуарані. А Сергій Дзюба переклав її поезію в прозі українською. Над прірвою

Ми ходили по землі з думкою, що з чоловіками все буде гаразд. Бог дав нам багато чого, аби жити добре. До того ж, у нас були ще й дуже красиві та прозорі водойми. Втім, ми не цінували те, що мали. Забули, що до природи потрібно ставитися з любов’ю, турботливо та шляхетно. Щоб на цій землі також щасливо жили наші діти, онуки та правнуки. Взагалі ж, ми забули, що людині насправді треба небагато – здоров’я, любові та доброти. Сподівалися, що житимемо вічно й марнували час, котрий втікав, мов пісок між пальцями. Зараз ми шкодуємо про скоєне – забруднені річки й озера, отруєні небеса та землю, просякнуту кров’ю. Однак поки що ми – небезнадійні, бо Бог дав нам ще один шанс, мабуть, останній. Ми маємо нарешті схаменутися і припинити жахливі війни, котрими буквально розпинаємо та вбиваємо нашу бідолашну планету. Необхідно очистити водойми та більше не отруювати їх, щоби вони ожили і ще довго радувати людей. Пам’ятаймо, що Господь знову пожалів нас, недолугих, проте в нього може одного разу просто увірватися терпець і тоді невиправному людству доведеться за все розплачуватися сповна. Але чи готові ми до цього: навіки згубити себе – зникнути в бездонному, жахливому мороку, байдуже пекельній прірві?!

Потік Пам’ятаю, коли я була маленькою, немов пташеня, то гралася на березі дуже чарівного прозорого потічку. Довкола росли квіти, наповнюючи повітря чудовим, цілющим ароматом. А барвисті метелики пурхали між ними, ніби сміючись. Я стрибала у цю благословенно чисту воду, безтурботно плавала, неначе рибина, і кожен мій рух приносив неймовірну насолоду!.. Зараз, через багато років, уже в похилому віці, я згадую оті дивовижні миті щастя. Звісно, я пам’ятаю дорогу, котрою чимчикувала в дитинстві до «свого» улюбленого струмка. Ось тільки він давно вже зник, неначе пустельний міраж, розіп’ятий якимись байдужими та забудькуватими істотами… Будь ласка, не дозволяйте прозорим

1225
і прекрасним водам, котрі, попри все, ще лишилися в нашому світі, закінчитися чи бути сплюндрованими. У воді та біля неї відбувається багато прекрасних речей, якими досі насолоджуються люди на планеті. І може хтось двічі зайде в одну й ту ж річку, повернувшись у своє босоноге дитинство! © Емільсі Енсіна ( milce ncina), Парагвай © З гуарані переклав українською Сергій Дзюба, Україна, місто-герой Чернігів
1226 Палац
Лопес – резиденція уряду та президента Парагваю. Кафедральний собор столиці Асунсьйона.
1227
Асунсьйон –
Столиця Парагваю
вдень і вночі.
1228 Чарівний Асунсьйон – є на що подивитися! Парагвайські красуні: Elicena Andrada Orrego та Cecilia Romero.
1229 Готель «Гуарані» в Асунсьйоні, названий на честь мови індіанців Південної Америки – гуарані. Нею перекладені вірші С. і Т. Дзюби.
1230
Муніципальний театр Асунсьйона. Площа Демократії.
1231 Американський університет в Асунсьйоні. Парагвайські красуні: Angelica Pena Testa та Katherine Masi.
1232 Парагвайські красуні:
та Lourdes
Дивовижно чудові квіти клематиси.
Stephania Stegman, Liz Valdovinos
Motta.

Міжнародне співробітництво Вірші українців вперше перекладені чудовою мовою телугу в Індії, якою говорять 84 мільйони людей

Прекрасна новина надійшла з Індії – вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби перекладені прекрасною мовою телугу. Це – давня дравідійська мова, одна з найпоширеніших та офіційних мов в Індії. Адже нею розмовляють 84 мільйонів мешканців – в Індії, а також – у державах Південно-Східної Азії, деяких країнах Африки, Близького Сходу, на островах Фіджі й Маврикії. Твори українців переклав знаний індійський поет, адвокат Сайпракаш Кунтамуккала ( aiprakash Kuntamukkala). А Сергій Дзюба переклав вірші добродія Сайпракаша українською. Це – 96 переклад творів Тетяни та Сергія Дзюби мовами народів світу.

(Serhii Dziuba)

1233
************ ఒక క త క త క త క క క త త క క క త త క త క క
1234 క క క త ఒక (Tetiana Dziuba) *************** త క క క క త క క త త క క క
1235 త త త క త ఒత త త క త ************ А зараз пропонуємо увазі читачів вірші індійського поета в перекладі українця Сергія Дзюби Сайпракаш Кунтамуккала ( aiprakash Kuntamukkala) Відомий індійський поет. Знаний адвокат – за спеціальністю та поет –за покликанням. Він створив більше трьох тисяч віршів, які перекладені 30 мовами світу. Його поезії увійшли до 15 міжнародних антологій. Має багато престижних міжнародних нагород в рідній Індії та за кордоном. Відзначений Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Мешкає в місті Гайдарабад.

Стихніть, гармати!

Ці холодні металеві труби, кулі з латунним покриттям, невблаганно отруйні, гострі, мов бритва, – також вразливі; і наші небайдужі серця та руки наразі здатні заглушити їх усіх!

І в священних писаннях та гімнах не знайдеш плодів ненависті; адже насіння, яке ми повинні виростити у кожній розумній людині планети, це дійсно велика, прониклива любов і щире, людяне, благородне співчуття. Тож боріться за порятунок стражденних та забуття людиноненависницьких теорій; моліться за гармонію нашого світу-всесвіту, за благополуччя всіх знедолених вигнанців… багато разів повторюємо наші святі піснеспіви, однак руки нашої допомоги – набагато святіші!

Людина має вчитися на своїх минулих помилках –знов мільйони загинули від укусів підступних куль; і потрапивши під перехресний вогонь, не маєш змоги нікуди втекти; хоча все – відносне, й безжальні стрільці також невдовзі згинуть у калюжах крові, підуть у небуття. Лиш уявімо разом, яким прекрасно чарівним місцем стане наша красуня Земля без крилатих ракет, авіабомб вагою по пів тонни кожна, «Градів» та «Ураганів», мінометів і танків, холодних чорних труб проклятих гармат, навіжених снарядів, таких невблаганних, безсовісних і отруйно смертельних куль… заживемо, мов у раю, і обмінюватимемося тільки букетами квітів! Квіткове Як чудово – троянди, які ми раптом побачили серед тої дикої природи, чимчикуючи в нетрях, зараз – у повному розквіті, мов найвродливіші жінки, котрим пасують найчарівніші прикраси! Вони – неначе наше палке, вірне та вічне кохання,

1236

яке не стихає з роками, а навпаки завжди нагадує повноводну, життєдайну, трепетну, жадану річку, незбагненну в своїй щоденній свіжій вишуканості.

Чиста, неймовірна, романтична любов з ароматом рожевих квітів; дивовижні, спраглі доторки щоранку і найсолодші, пристрасні поцілунки-обійми щовечора: ця наша захоплююча таємниця – не секрет для троянд! О, дорога, яке ж це божественно гармонійне видовище, що наповнює наші очі первозданною красою та радістю; причому в кожної квітки – своя, неповторно прониклива, дивовижна історія, яку хочеться слухати до самого ранку. Які ж вони цікаві у своїй розкішно загадковій невинності, гармонійні в бентежних краплях ясної, кришталевої роси, незаймано довершені – як Всевишній, сама свята природа! І ми все кружляємо коло них – наївно барвисті метелики… © Сайпракаш Кунтамуккала © Українською з мови телугу переклав Сергій Дзюба Палац Фалакнума (Гайдарабад)

1237
1238 Чарівне місто Гайдарабад (Індія)
1239
Університет Османія та ХайТек-Сіті

Лікарня Унані та Асамблея штату Андхра-Прадеш

1240

Міжнародне співробітництво

Вірші українців перекладені пенджабською мовою

Чудова новина надійшла з Індії – вірші народних поетів України Сергія і Тетяни Дзюби перекладені пенджабською мовою (пенджабі). Чарівна мова пенджабі належить до індоарійських мов індоєвропейської мовної родини. Нею розмовляють близько 60 мільйонів мешканців Пакистану та більше 25 мільйонів жителів Індії (загалом – 85 мільйонів людей). Мова розповсюджена в східній частині Пакистану (хоч офіційна мова цієї країни – урду), а також у північно-західних районах Індії – в основному, у штаті Пенджаб. Взагалі ж, пенджабі

1241
Поезії всесвітньо
перекладачка Харіндер Чима (Harinder Cheema). А Сергій Дзюба також переклав її проникливі, цікаві вірші українською мовою. Крамниця тканин у Пакистані Тож пропоную читачам вірші Тетяни і Сергія Дзюби пенджабською мовою.
– офіційна мова штату.
відомих українців переклала знана індійська поетеса та

* * *

On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman.

* * *

On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman.

* * * Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins.

* * *

Crying beauty: her eye –lashes in tears attract

1245
ось як
вірші звучать англійською в перекладі Принцеси
А
ці
Ловелін Ейо з Нігерії.

a rainbow.

*

* *

Folks, please, be quiet –I cannot hear the sea.

*

* *

Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child.

*

* *

The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn.

* * *

There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy.

* * *

The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance.

Unfortunately not for long, because people are land creatures, and the sea is of salt.

1246

Princesses always fell for fools, says folk wisdom.

* * * I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear.

Translated by Lovelyn Eyo

Harinder Cheema

1247
* * *
А зараз – вірші
в чудовому перекладі Сергія Дзюби українською мовою. Харіндер Чима (Індія) Харіндер Чима (Harinder Cheema) – всесвітньо відома багатогранна поетеса та прозаїк. Вона – наразі єдина індіанка, котра отримала Міжнародну почесну премію імені Наджі Наамана за визначну творчу діяльність у 2022 році.

Просто йдіть далі

Просто йдіть шляхом істини –ваша старість віддячить вашій молодості; пильнуйте, щоб ніщо не могло звести вас на манівці з обраного праведного шляху; так, варто обирати добро і справедливість, а не гнів, хоча доводиться від зорі до зорі важко працювати, – просто йдіть собі далі. Авжеж, усілякі спокуси щоразу манитимуть, одноманітність і суєта вам дуже набриднуть, а деякі «вірні» друзі зрадять та покинуть вас; однак не втрачайте надії: дехто вам повірить –заради Бога, адже світ – не без добрих людей; пам’ятайте, що ви народжені для певної мети, тому просто не зупиняйтеся і чимчикуйте далі. Увесь час здаватиметься, що вас не розуміють, над вами часто сміятимуться та глузуватимуть; іноді попереду та навкруги все – наче в тумані: якесь непевне, неоднозначне, аморфне і нечітке; не бійтеся та не переймайтеся – як Всевишньому довіритеся, неодмінно розвидниться; матеріалізм поступиться, коли ви засурмите в духовний ріг, –просто не озирайтеся, не вагайтеся, прямуйте далі. У світі – все минуще, тож і ваші біди минатимуть; не зважайте на розкішніші палаци, дорогі автівки, адже все це – лише ілюзія, радійте тому, що маєте; головне, щоб хтось, попри все, йшов поруч із вами, щоб потім вам було кого оплакувати; беріть приклад із сонця – поширюйте довкола світло; й сама подорож стане пунктом призначення, – та живіть вічно, ховаючи «смерть» під могильним каменем, лиш просто йдіть далі. І навіть якщо ви необачно вчинили якісь лихі гріхи –все одно ще є шанси виправити та налагодити життя; авжеж, ви повинні почати заново, назавжди залишити диявольський шинок; дорога Людино, ніколи не пізно відремонтувати душу, яка порвалася; тому, мій друже, перевірте, чи ввімкнений тепер перемикач вашої совісті, і, незважаючи на все, просто йдіть далі, вперед, до світла. Спочатку шлях здасться надто безлюдним і примарним,

1248

іноді ви відчуватимете, що крокуєте зовсім один; власне, не завжди треба юрмитися в гамірному, суєтному натовпі; завжди живіть із Богом у серці, пишайтеся Творцем, і бережіть чисту душу від занадто оманливої пітьми; й коли в дорозі вас щиросердно вітатимуть янголи, –тоді ви збагнете, що недаремно рішуче прямували далі.

Ганчірник і я Одного разу я усамітнилася вдома та медитувала –знаєте, як це іноді несподівано трапляється? авжеж, заплющені очі, освітлене сонячним промінням обличчя… і відчувала суцільну темряву всередині себе – нічого собі! Але потім я раптом побачила ганчірника зі смолоскипом –він зібрав усі мерзенні та недолугі думки з мого розуму і спокійно поклав їх у мішок – просто на свої плечі, ззаду; а потім я наразі сильно заплакала й не могла зупинитися: сльози котилися щоками, відлунюючи в серці, мов кроки. Тоді він вирушив… прямо до серця, однак я не злякалася, –мені стало так неймовірно затишно та спокійно, мов у казці! зібравши увесь мій негатив, він уже хотів чимчикувати далі; коли я розплющила очі, довкола було чудове, яскраве світло, а ганчірник приязно посміхнувся мені і, не прощаючись, зник. Щоразу, коли я медитую, знову бачу турботливого ганчірника, спокійного та зосередженого, який нечутно ступає поруч, – ніби звичайний чоловік зі своїм зовні простим і невибагливим мішком, дивовижний добродій, який очищає мою душу та повертається назад.

1249
Папуга в клітці Купила папугу в клітці, щоб випустити на волю: побачивши птаха за ґратами, у крамниці, я розлютилася, –схопила ненависну клітку та засунула руку всередину, аби нарешті визволити бідолашного. Однак папуга
лагідно заспокоїти словами, але куди там! ну, як же так – я намагаюся його звільнити, а він протестує? І мені, людині, наразі спало на думку, що залишити вже звичне життя – нелегко:
не зрадів, а навпаки страшенно налякався –зіщулився глибоко всередині клітки й щосили заверещав… спробувала його

клітка була в’язницею, проте птах двічі клюнув мою руку, яка відчинила недолугу клітку… Душа теж не хоче покидати тіло, якщо у неї є вибір; але, якщо ви довіряєте руці, яка вас раптом звільняє, то «смерть» сприйматиметься, як «нове народження»; ось так – один випадок може зробити з вас мудреця! Авжеж, душа – це просто «папуга в клітці». З пенджабської мови українською переклав Сергій Дзюба

1250
Мешканець Пенджабу (Індія)
1251
Хармандир-Сахиб (Пенджаб, Індія). Мечеть Бадшахі (Пакистан)
1252 Чогорі (Пакистан) – друга за висотою гора в світі (8611 метрів) Пешавар – місто в Пакистані
1253
Манговий сад біля Мултана. Калаші (Пакистан)

Вірші українців переклали мовою сетсвана в Південній Африці

Приємна новина надійшла з Африки – віші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби з міста-героя Чернігова перекладені прекрасною мовою сетсвана (setswana). Сетсвана (тсвана) – мова групи банту, розповсюджена в Південній Африці. Отож представники народу тсвана мешкають не тільки в Ботсвані, але і в сусідніх державах – ПАР, Намібія, Зімбабве. Причому в ПАР їх навіть більше, ніж у самій Ботсвані. Писемність цієї мови заснована латиниці. Як і в деяких мовах групи банту, в сетсвані присутні клацаючі звуки («кліки»). А на письмі вони наразі позначаються літерами латинського алфавіту. Цією мовою спілкується близько п’яти мільйонів людей. Мовою сетсвана в 1857 році перекладена Біблія (це майстерно зробив Роберт Моффет). А першим перекладом у 1827-му став катехізис для дітей.

1254
Також Моффет надрукував немало книг у перекладі з англійської мовою сетсвана, популяризуючи християнство
котру редагував Соломон Плаакі – один із перших просвітителів і журналістів серед тсвана. Вірші українців Сергія і Тетяни чудово переклав мовою сетсвана відомий африканський поет, доктор Кеннет Масвабі (Kenneth Maswabi) з Ботсвани. А Сергій Дзюба натомість переклав його вірші українською.
та європейську культуру. Першою дійсно незалежною африканською газетою мовою сетсвана стала «Коранта я Бекоана»,

Це 98 переклад творів всесвітньо відомих українських письменників мовами народів світу. Нині в Канаді, у Торонто, готується до друку п’ятитомник Тетяни та Сергія Дзюби «Вірші ста мовами світу», після видання якого в «Золотій книзі рекордів світу», в Індії, буде офіційно зафіксовано ще кілька світових рекордів українського подружжя з Чернігова. Світлини з Болівії в Південній Африці

1255

Отже, пропонуємо увазі читачів поезії Тетяни та Сергія в перекладах англійською та мовою сетсвана.

* * *

On eternity’s silver palm a little girl combs her hair with moonlit comb and doesn’t see her face in the capricious mirror where her glance is with the wrinkles of an unknown woman.

* * *

On an island as distant as Eve’s tears, hugged tightly by blinding white rocks, where the horizon could be captured if it didn’t run into the sea, the music found a shelter to give birth to a Man and Woman.

* * * Live long, write little and don’t blame Heaven for your sins.

* * *

Crying beauty: her eye –lashes in tears attract

1256

a rainbow.

* * *

Folks, please, be quiet –I cannot hear the sea.

* * *

Old, old guitar stands heavily in the corner, like a child. ******** ********

* * *

Mo seatleng sa silefera sa bosakhutleng Mosetsanyana

O kama moreri wa gagwe Ke kamo ee phatsimiswang ke lesedi la ngwedi Ga a bone sefatlhego sa gagwe Mo seiponeng sese sa iketlang

Moteng ditebego tsa gagwe Di supa bogodi jwa mosadi yoo saitsiweng

* * *

Mo setlhakatlhakeng Sese kgakala jaaka dikeledi tsa ga Efa, E atlilwe thata ke mantswe a masweu aa fatlhang, Le bofelelo jwa lobopo Bo ka bo botshwarega Fa ene e sa wele molewatleng, Mmino o fitlhetse bodulo Gore o tsalele moteng Monna le Mosadi

* * *

Tshela lobaka O kwale go sekahe Mme, o seka wa pateletsa legodimo Dibe tsa gago

* * * Selelo sa Mmabontle:

1257
********* ********* ********

Dintshi tsa Matlho a gagwe Ditletse dikeledi Di bitsa motshewabadomo

* * *

Batsadi bame, Didimalang, Ga ke kgone go utlwa lewatle

* * *

Katara e kgologolo thata E eme ka bokete mokhoneng, Jaaka ngwana

* * *

The day departed with the railroad station’s clamor, and the shadows became as long as the tracks which lead into night’s blind alley. They are crossed by women, diminished anna kareninas, who are sheltered from problems only till dawn.

* * *

There will be silence the color of hope, there will be peace the color of happiness, and the apple will fall, splitting in two; its halves will be eaten by happy lovers, who won’t notice the crying Eve behind the branches cursing her ancient scurvy.

* * *

The salt of time seeps like sand from an ancient clock, it burns, aches, irritates and then dissolves becoming sea, in which it’s pleasant to rock on waves of remembrance.

Unfortunately not for long, because people are land creatures,

1258

and the sea is of salt.

* * *

Princesses always fell for fools, says folk wisdom.

* * *

I ring the numbers, which I don’t know by heart, at the time when nobody picks up the phone. Only then I can hear the message I always wanted to hear.

* * *

Letsatsi le, le emeletse le modumo wa seporo sa terena, Le meriti ya nna meleele jaaka tsela e ya terena Ee yang motselenyaneng ee kitlanyeng ya bosigo E tlolaganngwa ke basadi Bo Anna Kareninas baba hedileng Baba sireleditsweng mo mathateng Gofitlhela mo mosong

* * *

Gotla nna le tidimalo, mmala wa tsholofelo Gotla nna kagiso, mmala wa boitumelo, Mme apole etla wa mo setlhareng, e thubagana ka bogare, Mme bontlha bongwe le bongwe jwa yone botla jewa ke baratani baba itumetseng, Mme ga bana go lemoga go lela gaga Efa Fa morago ga dikala A hutsa bolwetse jwa gagwe jwa bogologolo

* * *

Letswai la nako le a elela Jaaka motlhaba oo tswang mo tlolokong ya bogologolo thata, Le a hisa, le utlwisa botlhoko, le go baba Go tsweng foo, le a nyera, le nna lewatle Mogo monate go itumela Mo makgapheng a dikakanyo

Mme hela, e seng molobakeng le letelele, Kagore batho ke ditshidi tsa lehatshe, Mme lewatle ke selo sa Letswai

1259
************* ************** ************* *******

Barwadiakgosi bana le go ratana le dimatla Go bua matlhaletlhale a maloba

* * * Ke leletsa dinumbara, mme Gake diitse ka tlhogo, ka nako e go senang yoo arabang mogala Ke gone fela Foo, ha ketla utlwang melaetsa E kesa bolong go eletsa go e utlwa

Translation by Kenneth Maswabi. Language: Setswana Мовою сетсвана переклав Кеннет Масвабі (Ботсвана, Африка) А зараз пропонуємо вашій увазі вірші Кеннета Масвабі в перекладі Сергія Дзюби. Д-р Кеннет Масвабі (Dr. Kenneth Maswabi), Ботсвана, Африка

в Австралії. Його поезія

Спокоєм розуму, тіла і душі. Він вважає себе духовним поетом і пише здебільшого про духовність любові, свідомості та людства. Нещодавно вийшла прекрасна книжка віршів під промовистою назвою «Любов, свідомість і людяність: безтіньовий мрійник… Освітлений шлях тиші». Це – збірка духовних віршів, натхненних Тишею. Поет мешкає в південноафриканській країні Ботсвана.

1260
* * *
Вивчав медицину в Мельбурнському університеті,
натхненна Тишею,

Яка моя гра?

Любов, Свідомість і Людяність, –Я граю у захисті в серці людства; І образа – поза межами логіки. Я – субстанція безумовної Любові, Тканина Свідомості – мій одяг. У моєму серці немає темряви –Просто яскраві вогні та вази, Сповнені щирого співчуття. Я – посудина чарівних почуттів І людяна ріка Живої Води. Приношу знання, розуміння та мудрість у дім людства, Але я – не Мудрець: Просто суміш тиші, Надії, Віри та Любові.

Яке моє улюблене хобі?

Мені подобається околиця життя, Тому що немає барвників, –Просто прекрасний, глибокий

Та проникливий смак… Вам не потрібні ані високий IQ, Ані п’ять відомих почуттів, Щоб відчути себе живим. Власне, не обов’язково бути генієм, Щоб доторкнутися до посудини Таємниці. Адже коли п’янить Тишею –Це моя улюблена мить; Коли усілякі суєта та гамір, і всі Досягнення раптом відпускають,

1261
Присутня лиш субстанція буття. І я занурений у безумовну Любов, Це моє улюблене хобі –Бути оголеним у царстві Духа. © Кеннет Масвабі (
© З мови сетсвана українською переклав Сергій Дзюба,
Kenneth Maswabi)
15.12.2022
1262 Доброзичливі леви. Матуся з дітлахами
(Болівія)
1263 Болівія – одна з найбезпечніших країн Африки. Притока Лімпопо                
1264 Пустеля Калахарі. Риба тайгер – справжнє випробування для рибалок! (Болівія, Центральна Африка)
1265 У дельті річки Окаванго популярна рибалка на сомиків                                      
1266 Спійманий тайгерфіш. Габороне – столиця Болівії

Міжнародне співробітництво Вірші українців переклали чудовою мовою урду

Народні поети України Тетяна та Сергій Дзюби успішно втілюють свій міжнародний проект «Твори ста мовами світу». Тепер їх вірші перекладено мовою урду, якою розмовляють понад 50 мільйонів мешканців Пакистану та Індії, і ще більше мільйона людей за межами Азії. В урду використовуються арабські літери. Початки мови датовані 12-13 століттями. Сприяли перетворенню урду на літературну мову знамениті поети Хашимі, Нусраті, Мулла Ваджахі, Валі Ауранґабаді.

У 1803 році побачила світ перша друкована книга мовою урду «Ахлаке-Гінді». Мовою урду творили видатні поети 19 століття Назір Акбарабаді та Мірза Галіб. Їх справу продовжили Назір Ахмад, Ратаннатх Саршар та Алтаф Халі. Заклали основи традиції історичного та соціального романів Абдул Халім Шарар (1860-1926) і Мірза Махаммад Хаді Русва (1858-1931). Після проголошення незалежності Пакистану в 1947 році урду стала офіційною мовою країни (до речі, слово «Пакистан» походить саме з урду і означає «край чистоти»). Крім того, урду – одна з 27 офіційних мов Індії (в штаті Джамму і Кашмір). Вірші українців чудовою мовою урду переклала відома поетеса Аніла Таліб (Anila Talib), а Сергій Дзюба переклав її вірші українською. Це – наразі 99 переклад творів всесвітньо відомого подружжя українців із міста-героя Чернігова мовами народів світу.

1267
1268 Отже, пропонуємо вашій увазі вірші Сергія і Тетяни в перекладі мовою урду.
ت ید با ی ک ید ناچ ی ک یل ی ھت ہ ر پ ک یا ی ٹوھچ ی کڑ ل ےن پا ںو لا بے ںی م یھگ ن ک ر ک یہر ےہ ی ند ناچ ںی م سا ا ک ہرہچ ںی ہ ن ات ھک ید یجوم ےن ی ئآ ںی م ںاہج سا ی ک رظ ن ےہ ںو یرھج ے ک ھ تاس ںاہو ک یا مول عما ن تروع ےہ * * * ک یا ےر یزج ر پ اوح ے ک ںؤوس نآ ی ک حرط ،رود یطوب ضم ےس ےل گ ا یاگ ل دی ف س ںورھت پ و ک اھد نا ر ک ے ک ںاہج ق فا اڑک پ اج ات ک س ۔ےہ ر گا ہ ی ردن مس ںی م ہ ن ای گ و ت ؟ یق ی س وم یل م ہان پ ہا گ من ج ےن ید ے ک ےئ ل ک یا یمدآ روا تروع و ک * * * یب م ل ی گد نز ،وی ج اڑوھ ت ںی ھک ل روا تن ج ر پ ماز لا ہ ن ںی ئاگ ل ےن پا ںوہان گ ے ک ےی ل * * * ے نور ی لاو ی تروص بوخ سا ی ک ھک نآ ںؤوس نآ ںی م ےڑو ک ین پا فرط ہجوت م ک یا شخدرد نا
1269 * * * و گو ل ہار ب مر ک شوماخ وہر ںی م ردن مس ی ک زاوآ ںی ہ ن نس ۔ات ک س * * * ،ا نار پ ا نار پ راٹ گ یراھ ب اڑھ ک ےہ ے نو ک ،ںی م ےچ ب ی ک حرط. TETIANA DZIUBA ا نا ی ا بو یز یڈ ے ک ےع یرذ * * * ند ےول یر نش ی ٹ س ا ے ک روش ے ک ھ تاس ہ ناور ،اوہ روا ے ئاس ںو یرٹ پ ی ک حرط ےب م ل وہ ۔ےئ گ وج تار ی ک نایھد یل گ ںی م ے ل ا تاج ےہ ںی ہ نا ںو تروع ے ن روب ع ای ک ،ےہ م ک ی ئوہ ا نا ی ک گآ وج ل ئاس م ےس ظوف حم ںی ہ رگ م فرص رج ف ک ت . * * * یش وماخ ی گوہ دی ما ا ک گنر نوک س وہ ا گ یش وخ ا ک گنر روا بی س ر گ ے ئاج ،ا گ ود ںوص ح ںی م می س ق ت وہ ے ئاج ؛ا گ سا ے ک ےھدآ ےص ح شوخ جازم گو ل ںی ئاھ ک ،ے گ وج شںوخا ے ک ےھچی پ ی تور ی ئوہ اوح و ک سوس حم ںی ہ ن ےر ک ا گ سا ی ک م ید ق یورک س ا و ک تن ع ل وہ * * * ت قو ا ک کم ن ات ک ل ھچ ےہ م ید ق یڑھ گ ی ک ت یر ی ک حرط ہ ی ات ل ج ،ےہ درد ا توہ ،ےہ نل ج ی توہ ےہ روا رھ پ لی ل ح ت ردن مس ان ن ب سج ںی م ہ ب ا نڑ پ راوگ ش وخ ۔ےہ دا ی ی ک ںورہ ل ر پ یت مس قد ب ےس ہدا یز ر ید ک ت ،ںی ہ ن ہک نوی ک گو ل ین ی مز قول خم ںی ہ روا ردن مس کم ن ا ک ےہ
1270 * * * ںا یدازہش ہش ی مہ ے ب ںو فو قو ی ک رذ ن ی توہ ںی ہ گو ل یہ ی ےت ہ ک ںی ہ * * * ںی م رب م ن ا تاج ب ،ںوہ وج ںی م سا ت قو لد ےس ںی ہ ن ات ناج بج ی ئو ک نو ف ںی ہ ن ا تاھ ٹا ب ت یہ ںی م ماغی پ نس ات ک س ۔ںوہ ںی م ہش ی مہ ان ن س ہاچا ت ۔اھ ت Translated into Urdu by Anila Talib Світлини – зі штату Джамму і Кашмір в Індії, де мова урду – офіційна. А зараз пропонуємо увазі шановних читачів прекрасні вірші відомої поетеси з Пакистану Аніли Таліб у перекладі народного поета України Сергія Дзюби.

поетів України Тетяни та Сергія Дзюби. Пані Аніла відзначена Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Сергій Дзюба також переклав її чудові поезії українською.

1271 Аніла Таліб (Пакистан) «Коханий, я – ніщо без тебе!» Сієда Аніла Таліб – це перша в світі поетеса, котра написала 99 хамад мовою урду. І вона стала першою пакистанкою, чиї вірші та біографія були виставлені в галереї мистецтв «Fiero» в Медельїні (Колумбія). Сієда Аніла Таліб – автор десяти резонансних, успішних книг. Володар багатьох міжнародних нагород. Переклала мовою урду вірші народних

Невідправлений лист

Я хочу торкнутися твого волосся, Але ти – на іншому боці всесвіту, Недосяжний, мов невідома планета. Однак ти забрав моє серце, як дім, І тепер ти один мешкаєш у ньому, Тільки чомусь досі без мене…

Це – дивно, бо як же людина Може жити без серця, котре Хвилюється, кохає і болить? Ні, жити без серця навіть важче, Ніж без своєї тіні, яку зовсім не помічаєш, доки вона ще є.

Втім, я відчуваю серце, котрого Начебто не маю, бо воно часто Озивається дошкульним болем, Як ампутована рука чи нога. А ти, юначе, відчуваєш серце, Яке колись мимоволі поцупив?

Скоро я знову тут народжуся, І цього дня мені так потрібні твої квіти, Міцні обійми, спраглі поцілунки… Мрію почути, як б’ється у твоїх грудях Моє ніжне, недолюблене серце. Невже я хочу надто забагато?!

О, я знаю, який ти вічно зайнятий, Заклопотаний, вразливо змучений, Бо вкотре переймаєшся проблемами Такого не зовсім вдячного людства! То що тобі якесь серце, котре тихо Живе поруч, непомітне, як сонечко…

Що ж, буде ще один день народження Без тебе, довгий, як пісня приблудного Собаки, котрий, попри все, живе надією. А може, одного зимного дня ти ненавмисно Наступиш на моє серце, і воно заболить так, Що ти враз опинишся зовсім поряд зі мною?..

1272

Будь ласка, якщо це вихід із ситуації, То я витримаю будь-який фантомний біль, Котрий враз притлумить самотню печаль. Увірвися в моє звичне, одноманітне життя, Як теплий, благодатний, жаданий вітер. Коханий, я – ніщо без тебе!

Невинна Я – надто невинна дівчина, Хоча в моїх очах – мрії.

Торкнувшись небес, Маю звичку сміятися; Однак також плачу, Коли самотність – мій партнер. Тоді сльози щедро зволожують Мою бідолашну подушку…

Думаю, час, проведений зі мною, Не зовсім змарнований, друзі. Уявіть собі, я – багата, Адже маю безцінний скарб, Який, за будь-яких обставин, Ніяк не можу втратити: Це – моє одненьке серце… О, мої мрії, розпросторюйте ся, Станьте легкими і невагомими, Як безтілесна душа! © Аніла Таліб © З мови урду українською переклав Сергій Дзюба

1273
1274 Світлини – зі штату Джамму і Кашмір в Індії, де мова урду – офіційна. Мальовнича, чарівна природа. Мечеть в Срінагарі
1275 Озеро та місцевість Цоморарі в чудовому Ладаку
1276 Статуя Будди в монастирі Лікір
1277 Фрагмент статуї Майтреї з монастиря Тхіксе в Ладаку.

Шикари часто зустрічаються на річках і озерах Кашміру. Сплав річкою.

1278
1279 Шилімарські сади. Лотос – національна квітка Індії.

Вірші українців переклали курдською і сирійською

Неймовірна новина – вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби вже перекладені курдською та сирійською мовами. Курдська мова належить до іранської групи індоєвропейської сім’ї мов. Нею розмовляють більшість мешканців Курдистану. Ця мова – офіційна в Курдській автономній області Іраку. Курдистан – це історико-географічне поняття і така етнічна територія на Близькому Сході, у межах котрої курди становлять більшість населення. Територія поділена між чотирма державами: Туреччиною, Іраном, Іраком і Сирією. В Турецькому Курдистані мешкає до 20 мільйонів курдів, в Іранському Курдистані – близько 8 мільйонів, в Іракському Курдистані – понад 6,5 млн. курдів, а в Сирійському Курдистані – до 2,5 млн. Чимало курдів живуть і поза межами цієї території. Кілька сотень тисяч мешкають у східноіранській провінції Хорасан, до одного мільйона курдів –у країнах колишнього СРСР, більше 150 тисяч – в Ізраїлі, та ще до одного мільйона знаходяться в еміграції – переважно в Західній Європі. Причому найсильніша курдська діаспора – в Німеччині. Також курдські діаспори є в Австралії, США та інших державах Америки. Сирійська мова – це літературна мова арамейськомовних християн Східного Середземномор’я. В основі сирійської мови – арамейський діалект Едеси, міста, яке було важливим торговим і політичним центром, починаючи з кінця II ст. до н. е. до середини III ст. н. е. Найбільше поширення і розквіт сирійська мова отримала, починаючи з II століття, коли нею було перекладено Біблію – це переклад «пешита», що став канонічним у християн-сирійців. Сирійська мова від Середземного моря до Персії була мовою писемності протягом кількох століть. У Візантійській імперії вона була найважливішою мовою після грецької, а в перській державі Сасанідів ця мова займала чільне місце як писемна. А торговці-сирійці завезли цю мову далеко на схід, до самого Китаю та Монголії. У III-VII ст. сирійською мовою була створена багата література, головним чином церковна, – як оригінальна, так і перекладна з грецької, а також із пехлевійської мови. Пізніше, з утворенням арабського халіфату, сирійська мова виконала роль посередника

1280
між античною грецькою наукою і арабською, позаяк твори грецьких авторів спочатку перекладалися на арабську не з оригіналу, а саме з сирійської. Вірші українців прекрасно переклала курдською та сирійською мовами відома поетеса з Сирії, доктор Гада Бадран ( r. Gha a Ba ran). Отже, пропонуємо увазі наших читачів вірші Тетяни та Сергія Дзюби курдською мовою.

ابويزد جيهريس ملقب

* * *

ةدلاخلا ةضفلا فك ىلع ةريغص ةاتف اهرعش طشمت رمقلا ءوض طشم عم اههجو ىرت لاو ةبلقتملا ةآرملا يف

ةحمل لك ثيح ديعاجتلا عم لوهجملا نم ءاسنلا * * * ةريزج ىلع ، ءاوح عومد دعب ىلع ماكحإب قناع نع ، ءاضيبلا روخصلا ةيمعت قيرط قفلأا ثيح هرسأ نكمي ، رحبلاب مدطصي مل اذإ

ىقيسوملا تدجو أجلم دلتل لجر ىلإ ةأرماو. * * * ،لايوط شع لايلق بتكا ةنجلا مولت لاو كاياطخ نع. * * *

ءاكبلا لامج: نيع لك يكبت شومرلا بذج حزق سوق.

1281

* * * ،موق اي ءودهلا ءاجرلا يطتسأ لا رحبلا توص عامس ع * * * ميدقلا ميدقلا ريبك لكشب راتيغلا فقي نكرلا ىف لفطلا لثم

BY

ابويزد انايتيت ملقب * * * ، ديدحلا ةكسلا ةطحم جيجض عم مويلا لحر تاراسملا لوط ىلع للاظلا تحبصأو دودسملا ليللا قاقز ىلإ يدؤي امم. ، ءاسنلا لبق نم مهروبع متي ، سانينيراك انآ لءاضتي لكاشملا نم اومحت نيذلا رجفلا ىتح طقف * * * ، لملأا نول تمص كانه نوكيس ، ةداعسلا نول ملاسلا نوكي نيمسق ىلإ مسقنتو ةحافتلا طقستو ، ءادعسلا قاشعلا اهلكأيس اهيفصن ناصغلأا فلخ ءاكب ءاوح ظحلاي نل يذلا ةميدقلا طوبرقسلاا اهمتش

1282
. * * * حلم برستي تقولا ، ةميدق ةعاس نم لمرلا لثم جيهيو ، عاجوأ ، قرتحي بوذي مث رحبلا حبصي اهيف كورلا ىقيسوم ديجلا نم يتلا راكذا تاجوم ىلع. ، ليوط تقول سيل ظحلا ءوسل ، ةيرب تاقولخم سانلا نلأ حلم رحبلاو
1283 * * * ، ىقمحلا بح يف نعقي امئاد تاريملأا موق لوقي ةمكح * * * أ يتلا ماقرلأا نرأ ان تقولا كلذ يف بلق رهظ نع يردأ لا فتاهلا دحأ طقتلي لا امدنع. ةلاسرلا عامس يننكمي طقف اهدنع عمسأ نأ تدرأ املاطل Translated
А тепер – вірші Тетяни та Сергія Дзюби в перекладі сирійською.
into Kurdish by Dr. Ghada Badran
1284
1285
1286
1287
1288 Велика мечеть Дамаска (Сирія) А зараз – вірші відомої сирійської поетеси в перекладі Сергія Дзюби

Доктор Ґада Бадран (Dr. Ghada Badran): «Блаженні, чиї вірші осяюють шлях, як смолоскип!» Сирійська поетеса та прозаїк, президент Сирійської академії культури та медіа «Sada Syria», головний редактор журналу «Sada Syria». Її чудові вірші, перекладені багатьма мовами, опубліковані в арабських та міжнародних газетах. Посол миру. Нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України.

1289
* * * Ніжні сльози бринять на моїх устах і в твоїй далечіні... Ти відчуваєш їх, мій єдиний? Зцілюється земля, зрошена цими сльозами, І в грудях палає чарівний вогонь, щоб ти зігрівся. Світло моїх очей надійно долає непроглядну пітьму, Тільки б ти щасливо повернувся. Я борюся зі смутком, розпачем та гіркими ілюзіями –

Заради нашого майбутнього.

Хочеться весни, коли дерева всміхаються, мов наречені, І серце тьохкає від насолоди, як соловейко.

Моє тіло промениться до тебе крізь найвищі мури, Озивається кумедними сонячними зайчиками.

Мої сльози – справжні, немов жива вода, А мої мрії – вічні, як мальовничий горизонт. Кажуть, що радість – коротка, а печаль – довга, Однак, що може бути кращим за спільне серцебиття?! Скарги нікому не потрібні, тому вони губляться, Натомість ліпше впустити всесвіт і повірити в диво. Я знаю, що сни здійснюються, а душі розпросторяться Неймовірною веселкою, обціловуючи світ навесні. * * * Ніч любить чарівників і поетів.

Уночі так легко мережити рядки, осяваючи тишу, Насолоджуючись ароматами дивовижних образів.

Літери з’являються, ніби самі по собі, І створюють трояндові візерунки.

Проходиш повз квітку смислів, як бджола, Яка збирає нектар і солодко повертається.

Вірші переповнюють серце поета, Провіщають сонечко, дощ, іній, росу…

Думки мрійника спалахують блискітками, Обнадіюють, вражають, спокушують!

Поезія збирається з плодів споглядання, І оберігає нас, наче рятівна оаза.

Вірші променяться світлом, і ти – щасливий, Мов людина, яка не має годинника. Огортаєшся ніжністю, немов ковдрою,

1290

І тобі тепло в найхолоднішу ніч. Ти – неначе меч, вихоплений із піхов, Тільки створений для краси та любові.

Вірші, як хмаринки, линуть угору, в піднебесся, І тоді раптом ти відчуваєш крила за спиною.

Хтось цілує тебе просто в душу, І ти сам злітаєш над світом, як бог. Бо

1291
Блаженні,
©
© З курдської
тобі потрібна не слава, а ця невагомість свободи.
чиї вірші осяюють шлях, як смолоскип!
r. Ґада Бадран (Dr. Ghada Badran), Сирія
та сирійської українською переклав Сергій Дзюба
1292
Курдські жінки. Каньйон біля м. Равандуз (Іракський Курдистан).
1293 Місто Діярбакир – неофіційна столиця Турецького Курдистану
1294 Місто Хасеке (Сирійський Курдистан)
1295 Майдан
Річка
свободи (Сенендедж, Іранський Курдистан).
Великий Заб в Іракському Курдистані).
1296
Місто Алеппо (Сирія). Діти Алеппо.

Мечеть Омеядів. Дорожній рух в Дамаску.

1297
1298
Римський театр у Босрі Давня Пальміра (Сирія)
1299 Храм Юпітера (Сирія) Фортеця в місті Алеппо
1300 Сирійські чоловіки в традиційному одязі. Міс арабського світу.

Зміст

Слапчук Василь. Сергій Дзюба: «Я – звичайна людина, тому зовсім не переймаюся Книгою Гіннесса»..…………………………………………………

Нові переклади віршів українців Тетяни та Сергія Дзюби мовами народів світу: Аварська та каратинська….…………………………………………….12 Азербайджанська…………………………………………………………28 Алтайська..……………………………………………………………….52 Амхара……………………………………………………………………66 Андійська..………………………………………………………………..72 Ерзянська…………………………………………………………………81 Ірландська………………………………………………………………...91 Каннада………………………………………………………………….102 Карачаєво-балкарська…………………………………………………..111 Киргизька……………………………………………………………….121 Кхмерська………………………………………………………………...273 Кумицька…………………………………………………………………282 Непальська………………………………………………………………293 Орія………………………………………………………………………309 Тиндинська……………………………………………………………….319 Уйгурська………………………………………………………………...331 Фула………………………………………………………………………344 Хінді……………………………………………………………………..350 Чеченська………………………………………………………………...374 З

1301
4
за кордоном: Сербська………………………………………………………………….379 Білоруська……………………………………………………………….499 Німецька…………………………………………………………………663 Румунська……………………………………………………………….692 В’єтнамська……………………………………………………………..769 Іспанська………………………………………………………………….829 Польська………………………………………………………………….886 Македонська…………………………………………………………….891 Нові переклади Тетяни та Сергія Дзюби українською: З чорногорської…………………………………………………………..929 З чеської…………………………………………………………………..937 З італійської……………………………………………………………...960
нових книжок, виданих

З казахської………………………………………………………………981 Переклади Сергія Дзюби світової класики…………………………..992 Савчин Ярослав. Побачив світ 5 том віршів українців Тетяни і Сергія Дзюби 80-ма мовами світу!...................................................................1038 Найновіші переклади 2022 року:

Акан (мфанце)…………………………………………………………1041 Ефік…………………………………………………………………….1060 Ігбо……………………………………………………………………..1075 Лезгинська……………………………………………………………..1086 Майтхілі……………………………………………………… 1102 Маратхі……………………………………………………………… 1109 Бунделханді……………………………………………………………1116 Філіппінська…………………………………………………………...1127 Узбецька……………………………………………………………….1143 Хауса……………………………………………………………………1151 Тагальська та ілоканська……………………………………………..1163 Іспанська……………………………………………………………….1181 Кумаоні…………………………………………………………………1191 Тхару баззіка………………………………………………………….1206 Гуарані…………………………………………………………………1220 Телугу………………………………………………………………….1233 Пенджабська…………………………………………………………...1240 Сетсвана………………………………………………………………..1254 Урду…………………………………………………………………….1267 Курдська та сирійська………………………………………………..1280

1302

1303
Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.