Pressja Poetic@

Wydanie Specjalne ISSN 1644-9711

POETIC @ p o ezja na jez yka ch Rok akade micki 2 015/2 016 WSIiZ ws z el kie i nfo r ma cje na pre s sja.wsiz.pl

Wieczór ze współczesną poezją w trzech językach oraz konkurs poetycki

ORGA NIZATORZY

Drodzy Czytelnicy, trzymacie w rękach niezwykły numer Magazynu studenckiego Pressja.

Nie znajdziecie tu reportaży, felietonów czy sprawozdań z licznych wydarzeń organizowanych na naszej uczelni. Tym razem przygotowaliśmy dla Was specjalne wydanie, którego tematem jest poezja.

Do tej publikacji zainspirowały nas wiersze studentów z Ukrainy, którzy wzięli udział w konkursie artystycznym pod tytułem Poetic@. W marcu 2015 roku Dziennikarskie Koło Naukowe Żurnal wraz z Klubem Miłośników Książek Niepoczytalni po raz pierwszy zorganizowały konkurs poetycki wśród studentów naszej uczelni. Konkurs cieszył się popularnością, komisja oceniająca wiersze dostała ponad 70 prób poetyckich, od studentów różnych roczników i specjalizacji.

Zawartość tego wydania tworzą same wiersze. Trudnym i jednocześnie ważnym tematem, który poruszali młodzi poeci, stała się z oczywistych powodów wojna na wschodzie Ukrainy, nie zdziwcie się więc, że na kolejnych stronach przeczytacie o bólu związanym z utratą bliskich i nadzieją na pokojową przyszłość niespokojnego regionu.

Spora część wierszy poświęcona jest także tematom miłosnym i magicznym emocjom, które towarzyszą każdemu, kto po raz pierwszy zakochał się albo doświadczył miłości nieodwzajemnionej. Na ostatnich stronach zebraliśmy wiersze ponadczasowe: o szczerości, uprzejmości, delikatności i sile ducha.

Życzymy miłej lektury, niech ten numer towarzyszy Wam w podróży, przy kawie i na zajęciach. Redakcja Magazynu studenckiego Pressja.

P.S. Naszym kolegom z Dziennikarskiego Koła Naukowego Żurnal i Klubu Miłośników Książek Niepoczytalni życzymy sukcesów i kolejnych wieczorów poetyckich, abyście mogli trzymać w rękach kolejne poetyckie wydanie „Pressji”.

REDAKCJA Opiekunowie wydania: Iwona Leonowicz Bukała, Inessa Tkachenko, Oksana Banias

Korekta PL: Kamil Olechowski,

Korekta UA: Yaryna Onischenko

Grafika: Kateryna Oliynyk

Skład: Krzysztof Klimek

Шум моря Я слышу шум моря, Я слышу шум ветра, Я слышу как дети кричат безответно, Я слышу, как пули вонзаются в тело, Я знаю, как будет, я знаю, в чём дело. Ничем не могу я помочь этим детям, Они невиновны, я знаю про это, Но это всё власти во всём виноваты. Убитых детей заносят в палаты. И мама бежит спасая ребёнка, Слезами покрыта под ногами щебёнка. Бездушный солдат поднимает атаку И в поисках жертвы бросает гранату. В руках только камень у мамы ребёнка. Солдат с автоматом бежит спотыкаясь, Нажав на курок, и не понимая, что сделал убийство, Уныло смеётся. И падает мама в слезах на щебёнку... Не зная, что делать подбегает к ребёнку, Прижав его руку сидит и страдает, Бездушный солдат и её убивает! Как хочется жить без войны в этом мире. Цените же жизнь, и не лезьте в другие! И знайте, что жизнь нам дана лишь одна, И это не сказка - это судьба!

Bibik Svietlana

*** (И взрывов не слышно) И взрывов не слышно, И раненых нет. Там нет поражений, Там нет и побед. Вечная битва Тиха, неприметна, Мало кому она будет заметна, И всё же... И всё же ты в центре событий, Ты в поиске вечном Надёжных укрытий. Виновному - смерть! Только кто виноват? Ты - зло, Ты - добро, Ты - последний солдат. За руку, увы, Не схватить подлеца, Не глянуть в глаза, Не увидеть лица. Все тщетны попытки, Как ты не искал, Покуда поблизости нету Зеркал. Ты сам себе правда И сам себе ложь, А если не веришь Цена тебе - грош. Никто не найдёт Первозданного зла, Покуда отвёрнуты все Зеркала.

Valeriia Chernyshova

str. 4

*** (Czy wiesz, że człowiek może nie powrócić?)

Czy wiesz, że człowiek może nie powrócić? Ściskając wolę w ręce, pozwoli Tobie pójść?

I kiedyś rano nie o tobie już pomyśli.

I już nie będzie czekać, krzyczeć „wróć”.

Czy wiesz, że człowiek może nie powrócić?

Twój świat rozbić i tak cicho odejść?

I możesz ile chcesz o to się kłócić, Przez życie nie da się z tym lekko przejść.

Czy wiesz, że człowiek może nie powrócić?

Czy wiesz, że możesz w życiu zostać sam?

I łzy w oczach nie pomogą bólu skrócić, I nie usuniesz wspomnień, jak z pamięci RAM. Przypomni o sobie tym, w chwilę wolną od myślenia, Jak nagle ktoś rujnuje życie twe, I tylko zdjęcia ci zostawia dla wspomnienia, I co ty mówisz? Miłość? Proszę cię...

Anastasiia Kolesnikova

str. 5

*** (Земля укуталась природными слезами) Земля укуталась природными слезами, Под яркий блеск луны, святящий сквозь туман. Где каплями дождя, все повторяется опять и снова. Где грусть прошедших дней соединяется в роман. Горячий кофе сдерживает жажду спать И бешеным темпом о чем-то глаголит перо, В подвалах рассудка, где дождь учинил балаган, О чем-то красивом. Рифмуются строки враньем. Быть может, о том, что забудется завтра, О том, что исчезнет бесследно, вместе с дождем, Наутро воскреснет, с девятым ударом куранта, Воскреснет, и к счастью, окажется сном. Последняя капля дождя на стекле. И память напомнит про тот балаган. Вчерашняя чашка, пустая стоит на столе. Предательски пахнет тоскою, дописанный снова роман.

Volodymyr Strelkowski

*** (Ми були захоплені у мирі) Ми були захоплені у мирі, Ми були засліплені собою. Бачили потребу в командирі, І пливли беззвучно за юрбою. Ми жили в тумані із ілюзій, Думали про те, що неважливе. І тепер проснутись маєм, друзі! Далі жити в сплячці неможливо. Зрозуміти наслідки і дії, Душу від байдужості протерти. Можна стерти з пам’яті події, Та людей із пам’яті не стерти... Ми не цінували час і волю, І любить не вміли, і дружити. Треба написати власну долю, І свідомо треба її прожити.

Veronika Krynychna str. 6

*** (Ми не знаємо, що буде із нами) Ми не знаємо, що буде із нами, Вірим в життя? Чи обожнюєм смерть? Маримо дивними позаземними богами В космічну безодню затягує нас круговерть. Комети відблиск у очах застиг, А кров немов та вулканічна лава... Сказати міг би я, що переміг, Та все ще є незавершена справа. Моє життя належить не мені, Та і часи змінилися давно вже.. Залишились в минулому житті Наші тіла, мій невідомий друже. А в голові галактики думок Рояться, не дають спокою... Виходять вже за межі тих рамок, Летять, як астероїд наді мною.

Max Petrashchuk

Борись! У кожного – своє життя, У кожного – своє кохання, У когось – в серці почуття, У когось – біль-переживання. Життя – не казка і не цирк, Життя – не парк атракціонів, Життя – це радощі і гнів, Життя – це страх і біль мільйонів. Ти, як бродяга у світах, Шукатимеш своєї долі, Та прийде час і ти, як птах, Здіймешся в небо у пориві волі. І зрозумієш, що життя – це гра, І програші теж допустимі в ньому, Зіграй в цю гру, відчуй її на смак, І ти відчуєш і азарт, і втому. І в грі цій здатися не смій, Бо це занадто по-простому. Дограй її, дограй або програй, Бо програш – не кінець усьому. Кінець, коли зневірився у всіх, Кінець, коли ти руки опустив додолу. Устань, зірвися із колін, І не здавайсь, ніколи і нікому!

Max Petrashchuk

str. 7

*** (Мой друг, я знаю, в подлости нет чести) Мой друг, я знаю, в подлости нет чести, Как нет ни капли чести во вранье. Из уст красивыми словами прозвучит отрада, Лжеца спасая на божественном суде. Как глупо вечно молвить в пустоту. И говорить, враньем скрывая правду, Боясь за жизнь, таить вину свою. а после извиняться по напрасну. Предавши друга, мучаться в подобие стыда. И злиться на себя, однажды вспомнив, О том, что твой поступок – дело подлеца. Но есть еще решение одно, запомни! Достань из раненной спины кинжал, И смело им проткни кому-то сердце Пусть будет честным твой финал Хоть жизнь твоя была бесчестной.

Volodymyr Strelkowski

*** (По что ты грусть пытаешься найти) По что ты грусть пытаешься найти Средь глубины души неотстрадавшей? Ты - пороху не нюхавший юнец И на своём пути не повидавший. Покуда негде боли почерпнуть, Ты собираешь отовсюду лишь крупицы И молишь всех богов дать хоть чуть-чуть Чтобы писать стихи, а позже - спиться. Да ты и в горе рифмы не найдёшь, Талант твой затаился не в страданьях. Ох, сколько будет слёз, когда поймёшь, И сколько будет разочарованья! Чтобы писателю писать - не нужно бед, Но лишь когда писать - не цель, а данность. Страдая, ты ни разу не поэт, Ты - вынужденно грустная бездарность. str. 8

Valeriia Chernyshova

Бывают дни Бывают дни, когда душа Переполняется печалью И время льется не спеша, И завораживает далью. Лишь тех мгновений, где любовь Взрывает сердце, сносит крышу. Тела трепещут вновь и вновь, Сквозь сон лишь сердца стук твой слышу Не отпускай моей руки, Твое тепло ее согреет, Ведь души стали так близки, Но сердце все глупеет. Слепым становится оно, Не видит скорого ненастья. Любовь пьянит нас как вино, Но все же больше дарит счастье Tetiana Shataieva

str. 9

*** (У світі доріг невловима розбіжність) У світі доріг невловима розбіжність, У кожного з нас неповторний є шлях. І хто зна звідки береться та ніжність, Теплом на світанку, вінком на полях. Ми просто пройдем, залишивши у веснах, Любов до людей, несказанну, нажаль... А вишня у цвіті блаженно воскресла, У мріях долаючи ще одну даль.

*** (Прости меня, мой милый добрый друг) Прости меня, мой милый добрый друг, Виню, грешу и обижаюсь, И вдруг… уже в который раз молюсь и каюсь, И снова зло мое вокруг- все не прощаюсь Сам знаешь, как не просто иногда, Порой я думаю, зачем же послан был сюда?! Грызут, кусают, принуждают и выводят, Я сдам экзамен! Его ведь только верные проходят Согласен я, пускай встречается тернистый путь, Мой крест со мною…тут минуты! Здесь даже Солнце может быть, как ртуть И чьи-то души могут быть обуты. Конечно, мне слабости своей не скрыть, И я, как многие, прошу о материальном Не ведав, что истину добыть, Бумагой – нереально. Моя душа– как кокон – ждет весны На крыльях бабочки рисуя все свои надежды Без пристрастия… Еще совсем чуть-чуть до той поры Когда вспорхнет она на встречу счастью!

Ivan Synyshyn

str. 10

Навколо, як сніг, кілометри розлуки, Не ті, що в дорозі, а ті, що в душі. Тримає однаково час всіх за руки, Слова відізвуться лише у вірші. Ми всі летимо, спішимо без упину, Забувши сказати банальне „привіт”. Хтось бачить навпроти звичайну людину, А хтось у тобі відкриває весь світ.

Veronika Krynyczna

*** (Душа твоя для когось буде світлом) Душа твоя для когось буде світлом, Спасінням навіть в найтемніший час. Комусь вона здаватиметься вітром, Чи безкрайнім морем дивних фраз. Хтось в ній побачить всі картини світу, А хтось почує пісню невідому. І будуть ті, хто не знайдуть просвіту, І ті, хто відшукають шлях додому. Твоя душа пустеля із ілюзій, Хтось в ній потоне, хтось знайде прозріння. І будуть ті, хто зватимуться „друзі”, Котрі залишать взлети і падіння. Хтось зможе зрозуміти всі моменти, І кожну ноту правильно зіграти. Душа не любить крики, компліменти, Бо їй достатньо просто відчувати.

*** (Из глубины души, где вовсе нет покоя)

Для когось буде сіра і таємна, А хтось побачить усмішку відкриту. Вона ж направду вічна, необ’ємна, Душа твоя - це дзеркало для світу.

Из глубины души, где вовсе нет покоя, Где кровь давно смешалась с каплями вина, Пусть пронесутся эхом под луной слова изгоя: «Ты ослепительно прекрасна и слегка мила».

І, навіть, якщо хтось не зрозуміє, Мороз раптово вдарить теплим літом. Когось вона врятує і зігріє, Душа твоя для когось буде світлом.

Прохладный ветерок слегка ласкает кожу И каплями дождя рисует на окне, И звездное сияние, так на мечту похоже, Как в сказке, приютит, и растворится в темноте.

Veronika Krynychna

Мерцает лунный свет на берегах прибоя, И где-то очень далеко, сквозь плач и смех, Пусть легкий бриз, тебе нашептывает снова: «Твой кроткий нрав, пожалуй, лучше всех» Volodymyr Strelkowski str. 11

Одиночество в сети ОН: Как ты могла поступить так со мною? Как ты могла не услышать зов? Ты стала подругой моею немою, Забравши у сердца последний кров А я ведь молил: „Спаси. Все, что осталось” Так мало надежды теплилось во мне. Ты просто ошиблась на самую малость, Забыв, что слеза течет по щеке. Ты думала верно тогда поступаешь, Ты думала и с ним счастье найдешь, Но ты ошибалась, разве не знаешь? Знаешь, но время уже не вернешь. Сына ты именем моим назвала, Ты упала в вечную муку И смотря на него, мечтала стиха, Что сжимаешь уже знакомую руку. Простил я тебя, но не имеет значения, Ведь сердце уже не забудет. Больше не выдержать мне такого мучения И не важно, если кто-то осудит. Я стою на перроне на последнем пути И слышу гудок машиниста. Остался лишь шаг на рельсы сойти И в душе станет все чисто. Надеюсь, об этом ты никогда не узнаешь, Никогда не почувствуешь страшную боль. Уверен, ты часто меня вспоминаешь, Так пусть лишь светлая память остается с тобой. Просто люби, люби сына безумно, Собирай с ним летом цветы, Надеюсь, мы поступили разумно И ты не найдешь в нем мои черты Tetiana Shataieva str. 12

Мара Сьогодні знову сам Прокинуся я зранку І знову не всміхнуся До сонця на світанку. І знов гаряча кава Пробудить моє тіло, І знов тебе покличу В своїх думках несміло. І знов вночі прийдеш, Моя солодка згубо, Мене ти знову знайдеш, І поцілуєш в губи Та із приходом ранку Ілюзія з поста зійде, І правда, наче лихоманка, Мене собою огорне. І знову цю ману Я буду проклинати Та все ж я завжди буду Тебе в світах шукати!

Max Petrashchuk

str. 13

Одиночество в сети ждать от меня – тщетно, верить в меня – ложно, а ты всё стоишь да смотришь, мне за тебя тревожно. все обещания – воздух: замки - песок, да и только. я умоляю – беги, как бы то ни было горько. я напишу тебе, милый, только вот ждать хватит, ждать от меня – тщетно. ты это знаешь, кстати. всё у нас будет славно, я тебе обещаю. все обещания – воздух (просто напоминаю). милый, беги без оглядки и не ищи вестей, кроме печальной сводки утренних новостей.

Valeriia Chernyshova

str. 14

Одиночество в сети у вікні, на холодному мертвому склі. Меніличатьвогні у зіницях – тихівуличніліхтарі, Щовідбилисьцілкомвипадково В моїх матово-темних очах. Відображення у вікні, тихівуличніліхтарі, Все ж відбилисяневипадково, Я відбилаїх на собі, Запалила цесвітлоізвулиць Крізьвікно у своїйголові.

Darya Kondrashova

*** (Застиг вітрильник. Зблиснувхижолід) Застиг вітрильник. Зблиснувхижолід. Мійкорабель не рушить у дорогу? Танині вітер, нібивправнийгід, І я таки надіюсь на підмогу! Хочзмерзли руки, та в душітепліш, Хоччервоніютьвід морозу очі, Я подумкидописую той вірш Про подвиги, щоснилисящоночі. Що ж я не врахував, недооцінив? Це кляте море все ж сильніш за мене? Але ж прекрасне, просто диво з див, Це любе море, вільне та шалене. Воно – моє! До біса песимізм! Крижинитануть, я рушаюзнову. В меніозвавсяпредківгероїзм, І морю ставлю я свою умову! Всігаванімійловлятькорабель, Усі порти застигли у чеканні. Я не піддамсяпідлимпасткамскель І приведу вітрильник на світанні.

Darya Kondrashova str. 15

Scena klubu akademickiego IQ

nie zamiera nigdy!

Impreza goni imprezę, a koncertujący muzycy depczą sobie po piętach.

Przyjdź i sprawdź!

Klub IQ czeka na Wasze pomysły! Scena i parkiet są do dyspozycji studentów przez cały rok! Jeśli masz ciekawy pomysł, pisz na: facebook.com/klubiq

Szukaj nas w sieciach społecznościowych: