Dialnist OUN na Shodi Ukrainy

В.Труш. Діяльність ОУН (б) на Харківщині що «усі найсвідоміші люди гуртуються навколо самостійницької революційної програми ОУН…» [26, с. 49]. Тут же згадується про завзяту боротьбу із монархістами інтелігенцією проросійського напрямку. У Харкові вони діяли активно, утворивши окрему дворянську організацію: «вони тут добре організовані й ведуть завзяту боротьбу з українцями за кожну установу й кожне місце, боротьба з ними дуже важка, бо вони часто мають підтримку офіційних установ» [26, с. 48]. Дуже важливим є наступний вислів – «ці монархісти запропонували нам на початку минулого місяця співпрацю з ними в протинімецькому дусі» [там же]. Можна зробити висновок, що впливова російська течія не рахувалася б із підпільною маловідомою групою. Напевно, що таке звернення було до бандерівців – працівників міського самоврядування. Зокрема із бандерівцями були пов’язані бургомістр одного з районів міста Світличний та директор Господарського банку Тодось Недужий (мельниківець) [4, с. 104]. Можливо, не без впливу бандерівців в управлінському апараті міста, Харківська міська управа ухвалила постанову від 22 листопада 1941 року «Про надання українського лиця Міській Управі»: «а) Офіційна мова в Управі – українська. Всі розмови та листування проводяться лише українською мовою. б) Приймати на роботу лише осіб, що досконально знають українську мову. в) Весь наявний апарат перевірити щодо знання української мови» [26. с. 14]. Один із арештованих радянськими спецслужбами націоналістів, Павло Байда, повідомив цікаву річ про фінансування ОУН: «Мені відомо, що мельниківці цілком фінансувалися німецьким командуванням. Бандерівці грошей від німців не отримували. Фінансова база бандерівців утворилася на основі експропріацій – конкретні випадки мені не відомі. Обидві фракції володіли валютними фондами, що утворилися внаслідок вивезення за кордон золота та коштовностей, картин, антикварних речей і т. п., котрі попали до рук «ОУН» за час війни шляхом експропріацій та скупівлі на ринку» [4, с. 27]. В кінці 1941 року до Харкова докочується хвиля антибандерівських репресій. В кінці 1941 – на початку 1942 років німці вислали з Харкова 200 націоналістів-галичан, котрі осіли на Сумщині, Полтавщині тощо [4, с. 104]. Проте починають приїжджати нові емісари ОУН. Відомо, що в 1942 році до Харкова приїхали 4 бандерівці. Один з них, Іван Кліщ (помилково названий Кліш та Книш), служив в одному з районних бургомістратів 111