Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації/Paraska Plytka-Horytsvit. Overcoming Gravity

ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Видання з нагоди виставки «Параска Плитка-Горицвiт. Подолання гравітації» 17 жовтня 2019 –19 січня 2020 ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

This book is published on the occasion of the exhibition Paraska Plytka-Horytsvit.

Overcoming Gravity October 17, 2019–January 19, 2020 ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

fffάА1ϲНfff ~8~

Олеся Островська-Люта. Передмова ~ 12 ~

Катерина Радченко. Подолання гравітації ~ 18 ~

Інга Леві. Параска Плитка-Горицвіт. Життєпис ~ 38 ~

Інга Леві. Епістолярій Параски Плитки-Горицвіт ~ 74 ~

Наталія Шевченко. Поетика вдячності. Письменницька спадщина Параски Плитки-Горицвіт ~ 86 ~

Інга Леві. Витинанки Параски Плитки-Горицвіт ᔓ 4 ᔓ

~ 94~

Катерина Бучацька. Параска Плитка-Горицвіт. Образотворчість ~ 146 ~

Катерина Радченко. Фотографічний архів Параски Плитки-Горицвіт. Коли фотографія розповідає історію ~ 194 ~

Каталог ~ 216 ~

Бібліографія ~ 218 ~

Фільмографія та виставкові проекти ~ 220~

Impressum

~~~CONTENTS~~~ ~9~

Olesia Ostrovska-Liuta. Foreword ~ 14 ~

Kateryna Radchenko. Overcoming Gravity ~ 28 ~

Inga Levi. Paraska Plytka-Horytsvit. Biography ~ 47 ~

Inga Levi. Paraska Plytka-Horytsvit’s Collection of Letters ~ 80 ~

Natalia Shevchenko. Poetics of Gratitude.

Paraska Plytka-Horytsvit’s Literary Legacy ~ 89 ~

Inga Levi.

Paraska Plytka-Horytsvit’s Vytynankas ~ 120~

Kateryna Buchatska.

Paraska Plytka-Horytsvit. Pictorial Legacy ~ 154 ~

Kateryna Radchenko. Paraska Plytka-Horytsvit’s Photographic Archive.

When a Photograph Tells a Story ~ 205 ~

Catalog ~ 217 ~

Bibliography ~ 219 ~

Filmography and exhibitions ~ 222~

Impressum

ᔓ 5 ᔓ

fffΰЂЙЂΪАЗϯϭfff

Виставка «Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації» — це ще один етап у розмові про природу наївного мистецтва, який Мистецький арсенал розпочав виставками «Вікна» (2015), «Катерина Білокур. Хочу бути художником» (2015), «Марія Примаченко. Неосяжне» (2016), «Чисте мистецтво» (2017). Водночас, це спроба оприявнити й актуалізувати проблему збереження культурної спадщини.

ᔓ 8 ᔓ

Досі творчість Параски Плитки-Горицвіт не стала предметом музейного дослідження, попри консенсус в культурній та експертній спільнотах про її неординарність, багатоманітність і вагомість щонайменше для свого регіону. Спадок художниці досі не музеєфіковано, ба більше, її твори досі не мають статусу об’єктів музейного фонду України. На момент проведення виставки твори Параски Плитки-Горицвіт юридично є власністю громади села Криворівня. Важливо, що громада опікується зберіганням творів мисткині (Плитку-Горицвіт неймовірно важко категоризувати як певний тип творця, тому слово «мисткиня», мабуть, найповніше описує її творче функціонування), однак цього недостатньо для їх вивчення, належного збереження і передачі наступним поколінням. Знаково, що сама авторка заповіла зберігати свій творчий спадок у її рідному селі — Криворівні, дбаючи, зокрема, і про утривалення пам’яті своєї громади. Ось у розмовах про фотоархів Плитки-Горицвіт часто й доходять висновку, що Криворівня — її люди, громадське життя, побутові звички, радості й печалі — найкраще задокументована місцева громада в Україні. Проєкт «Подолання гравітації» є великим кроком у напрямку музеєфікації спадщини Параски Плитки-Горицвіт. Віримо, що розкриття феномену цієї мисткині на рівні національної інституції культури сприятиме інтересу багатьох аудиторій та підживить почуття відповідальності за збереження культурної спадщини. Команда Мистецького арсеналу має за честь якнайширше розповісти про феномен Параски Плитки-Горицвіт і висловлює сподівання, що ця виставка стане початком важливої історії.

Олеся Островська-Люта, генеральна директорка Мистецького арсеналу

~~~FOREWORD~~~

The exhibition Paraska Plytka-Horytsvit. Overcoming Gravity is another stage in a discussion about the nature of naïve art that the Mystetskyi Arsenal began with the exhibitions Vikna (2015), Kateryna Bilokur. I Want to Be An Artist! (2015), Mariya Prymachenko. Boundless (2016), Pure Art (2017). At the same time, it is an attempt to unveil the problem of preserving the cultural heritage and make it topical.

Paraska Plytka-Horytsvit’s art has not yet become a subject of museum research in spite of consensus in the cultural and expert communities on the fact that it is original, multifaceted and significant at least for its region. The artist’s legacy has not been museumified yet. Moreover, her works still do not have the status of objects of the Ukrainian museum fund. At the time of the exhibition, Paraska Plytka-Horytsvit’s oeuvre is legally the property of Kryvorivnia village community. It is important that the community is concerned to save the artist’s works (it is extremely hard to categorize Plytka-Horytsvit as a certain type of a creator, that is why the word artist best of all describes her creative functioning), but it is not enough to study them, properly preserve and pass down to future generations. It is worth noting that the author herself wanted her creative heritage to be kept in her native village—Kryvorivnia, so that its community would remember. Thus, when talking about Paraska Plytka-Horytsvit’s photographic archive, most people conclude that Kryvorivnia—its people, public life, everyday customs, joys and sorrows—is the best documented local community in Ukraine.

The project Overcoming Gravity is a big step towards the museumification of Paraska Plytka-Horytsvit’s legacy. We believe that raising awareness of this artist’s phenomenon at the level of a national cultural institution will promote interest of many audiences and enhance the feeling of responsibility for preserving the cultural heritage. The Mystetskyi Arsenal team is honored to highlight as broadly as possible the phenomenon of Paraska Plytka-Horytsvit and hopes that this exhibition will become the beginning of important history.

Olesia Ostrovska-Liuta, Director general of Mystetskyi Arsenal

ᔓ 9 ᔓ

fffΰЗΪЗίϭЇЇλ ΩЙϭϯЍНϭγЍЋfff Хто нічого не творить ні словом, ні ділом — мертвий і в житті. Параска Плитка-Горицвіт, «Скажи поет…», 1988

Параска Плитка-Горицвіт — гуцульська художниця, фольклористка, етнографка, філософиня та фотографка. Вона жила усамітнено в карпатському селі Криворівня, і стала одним із культурних символів цього місця, та й усієї Гуцульщини. Однак широкому загалові мисткиня й досі мало відома. Параска створила власний мікрокосм, що існує на межі правди й вигадки, де реальне так тісно переплелося з містичним, що годі їх розділити. Її життя — тяжкий шлях випробувань, на якому Парасці вдалося не зрадити віри в людей, сповідувати філософію любові й завдяки творчості навчитися мандрувати, не виїжджаючи із села.

ᔓ 12 ᔓ

Подолання гравітації — процес, що суперечить законам природи, ламає наявні правила. Це пошук альтернативних способів буття поза межами звичного кола та соціальних стереотипів. Виставка має на меті показати життєвий шлях Параски Плитки-Горицвіт, її формування як мисткині, творчу багатогранність, обстоювання власної ідентичності за умов соціально-політичного тиску. Коли Параска повернулася з табору, чимало місцевих мешканців уникали контактів із нею, щоб не наражатись на реакцію радянської системи. Та попри те, що життя в селі диктувало власні правила й норми поведінки, мисткиня обрала шлях самореалізації, пізнання, віри та просвітництва. Набутий життєвий досвід вона втілювала у своїх рукотворних книжках та малюнках. А знання та контакти, отримані в таборі, сформували Парасчине сприйняття реальності та широке коло спілкування, що виходило далеко за межі села. Вивчаючи матеріали з її архіву, простежуємо шлях випробувань: спомини про примусові роботи в Німеччині, згадка про допомогу УПА, а відтак — арешт і майже

10 років ув’язнення; після повернення — адаптація до нових радянських реалій, пошук однодумців і спілкування з односельцями через посередництво фотографії, створення власного каналу інформації та натхнення — листування з інтелігенцією з різних міст та знайомими з табору. Її побутове життя було невіддільним від щоденної творчості, ідеї народжувались у вирі всеохопної цікавості під упливом прочитаних книжок, почутих та прочитаних з листів і газетних новин історій. Параска знала ціну часу, тож збереження та передача знань через мистецтво мали для неї особливе значення. У своїй творчості Параска Плитка-Горицвіт вдало поєднувала різні форми та підходи до фіксування реальності й навколишнього світу: від традиційного книговидання до новітніх медій — фотографії та експериментів із друком та оформленням творів. В її роботах поєднано регіональні традиції та нові актуальні знання про космос, політику, далекі країни. Уже по смерті Параски її творчість набуває самостійного життя. Сприйняття її доробку трансформується в контексті сучасних змін, відкриваються нові грані прочитання текстів та візуальних образів, набувають цінності забуті твори. Сучасне осмислення творчості Параски ПлиткиГорицвіт дає зрозуміти, що її творчість у сьогоднішньому контексті стає усе актуальнішою, а надто — у нинішньому урбанізованому суспільстві. Виставка «Подолання гравітації» в Мистецькому арсеналі — це подорож світом духовних образів, казкових текстів, етнографічних записів, вигаданих ландшафтів і документальних фотографій. Катерина Радченко

ᔓ 13 ᔓ

fff7>-:+7516/ /:)>1<Afff He who creates neither with words nor deeds is dead while still alive.

Paraska Plytka-Horytsvit, Say It, Poet…, 1988

Paraska Plytka-Horytsvit was a Hutsul painter, folklorist, ethnographer, philosopher and photographer. She lived a solitary life in the Carpathian village Kryvorivnia and has become one of the cultural symbols of this place and the whole Hutsul region. However, the artist is still little known to the general public. Paraska created her own microcosm existing on the verge of truth and fiction, where reality intertwines with the mystical so closely that they can’t be separated. Her life was a difficult path of trials where Paraska managed to keep trust in people, embrace the philosophy of love, and learn to travel without leaving the village thanks to art.

ᔓ 14 ᔓ

Overcoming gravity is a process that contradicts the laws of nature and breaks existing rules. It is the search for alternative ways of being, beyond the usual circle and social stereotypes. The exhibition seeks to show Paraska PlytkaHorytsvit’s life journey, her formation as an artist, creative diversity and how she stood by her own identity under social and political pressure.

After Paraska returned from the labor camp, many locals avoided her so as not to provoke the reaction of the Soviet system. But despite the fact that life in the village dictated its own rules and norms of behavior, the artist chose the path of self-fulfillment, cognition, faith and enlightenment. She embodied her life experience in hand-made books and pictures. The knowledge she gained and the people she met in the camp formed Paraska’s perception of reality and a wide circle of contacts that went far beyond her home village.

When studying the materials from Paraska Plytka-Horytsvit’s archive, we follow the path of trials: memories of forced labor in Germany, mentions of assistance Ukrainian Insurgent Army, and afterwards—arrest and almost a decade of imprisonment; after coming back

home—adapting to the new Soviet lifestyle, searching for like-minded people and communicating with fellow villagers through photography, creating her own channel of information and inspiration, correspondence with intellectuals from different cities and acquaintances from the camp. Her everyday life was inseparable from creative work, ideas were born in the whirl of all-encompassing curiosity, under the influence of the stories she heard and the books, newspapers and letters she read. Paraska knew the value of time, that is why preserving and passing down knowledge through art was of such special importance to her.

In her art, Paraska Plytka-Horytsvit successfully combined different forms and approaches to fixating reality and the world around her, from traditional book publishing to modern media—photography and experiments with printing and design. Her works incorporate regional traditions and the latest, at the time, knowledge about space, politics and distant countries.

Since Paraska’s death, her art has started living a life of its own. The perception of her oeuvre transforms in the context of today’s changes, there are new facets to interpreting her texts and visual images, forgotten works become valuable. Owing to the modern comprehension of Paraska Plytka-Horytsvit’s figure, her artworks are now of great topicality for the present time, especially for our urbanized society.

The exhibition Overcoming Gravity at the Mystetskyi Arsenal is a journey through the world of spiritual images, fairy-tale texts, ethnographic notes, fictional landscapes and documentary photographs.

Kateryna Radchenko

ᔓ 15 ᔓ

ᔓ 16 ᔓ

ᔓ 17 ᔓ

fffΰϭЙϭϲήϭ ΰίέНήϭ̆ΩЗЙέγϯЍН ΫέННΣΰέϲfff

ᔓ 18 ᔓ

Параска Плитка-Горицвіт народилася 1 березня 1927 року в селі Бистрець (на той час Польська республіка, нині — Верховинський район Івано-Франківської області) в сім’ї Штефана й Анни Плиток. Батько був відомим на Косівщині ковалем, мати — талановитою ткалею та вишивальницею. Подружжя мало ще одну доньку Василину, старшу за Параску. Окрім польської мови, яку викладали у школі, Штефан навчав дочок німецької, яку знав від часів служби в австрійському війську. За словами криворівнянського дослідника Василя Зеленчука, коли Параска й Василина були ще малими, родина перебралася з Бистреця до Криворівні. Важливим джерелом інформації про родину Плиток є спогади Теодозії Плитки-Сорохан, родички і найближчої товаришки Параски. Знаходимо в неї, зокрема, і свідчення про одруження Парасчиних батьків і їхній переїзд до Криворівні: «Оженивси Штефан на бистрецкій дівці Павліївскій Анні (у дівоцтві — Словак — прим. ред.), якій дали на двоє сін грунту. Штефан був дуже здібним ковалем. Понад нього не було коваля на Верховинщині. До нього приходили навіть із Космача заказувати свердла. Побудував Штефан собі у Бистрици гимбльовану на два боки, побіч хати кузню. У Бистрици Андрій (батько Штефана — прим. ред.) не хотів Штефана повінувати1, а посилав у Криворівню. [...] (Так) Штефан з родинов і з маржинов2 зійшли у Криворівню [...]. Коли я прийшла знайомитиси з своїми, хоч і далекими, але родичами, то пам’ятаю, шо Парасочка у білій сорочечці ходила на лавиці, а Василинка сиділа на маленькому стільчику»3.

Параска Плитка. Криворівня. Друга половина 1930-х років ⁕ Paraska Plytka.

Kryvorivnia.

The late 1930s

Параска Плитка (вгорі ліворуч) із сестрою Василиною і батьками Штефаном та Анною. Криворівня. Початок 1970-х років ⁕ Paraska Plytka (top left) with her sister Vasylyna and parents Stefan and Anna. Kryvorivnia.

The early 1970s

Маємо й спогади самої Параски про своє дитинство. Майбутня мисткиня змалку любила працювати з папером: малювати та вирізати. Через це захоплення в сім’ї дівчинку називали «паперовою фабрикою»: «Такі тото рокє дорогі та мудрі, коли ходиш в школу, тай єкшо любиш тоту навуку. Маласми до неї велику охоту. Тими паперями нираз так лавиці загараздю, шо нима де вернутиси. Аж гнівалиси на мене домашні. Бо потрібен був порєдок. То я вже виберала собі один кут: або на печі попри стіну на запічьковій лодві, або в хатчіні малій. Бо там було на всі штири світи вольно. Лиш такє моя папірня. Єк ни раз говорили сусіде тай домашні жертом, “паперова фабрика”. Тай так я собі з тов паперовов фабриков ни розлучєласи, доків могла»4. Також дівчинка полюбляла бавитися в школу, бо любила вчитися. Стайня була за класну кімнату. Замість таблиці їй служила стіна, замість крейди — суха глина. Коли до хати завітали гості, Параска просила їх перетворитись на учнів, а з себе вдавала вчительку5. Параска закінчила лише чоторикласну початкову сільську школу. Під час нацистської окупації дівчинці стало в пригоді знання німецької: вона допомагала перекладати у сільській канцелярії. Подальший перебіг подій відомий нам лише у переказах, які можна вважати новоствореними криворівнянськими апокрифами, де вигадку складно відрізнити від реальних фактів.

1943 року шістнадцятирічна Параска разом із молодшим односельцем самотужки дісталася Німеччини, аби вступити до університету. Ймовірно, на Параску подіяла окупаційна пропаганда, що підживлювала її прагнення до навчання. Але стала вона не студенткою, а служницею в німецькій родині. Імовірно, 1944 року дівчина повернулася до Криворівні, де долучилася до Української повстанської армії (принаймні у карній справі НКВС йдеться про її членство в Організації українських націоналістів, участь у нелегальних зборах та військовому вишколі). Її нібито було призначено секретаркою Криворівнянської ланки ОУН. Також у цій справі докладно перераховано, що дівчина передала бійцям УПА 4 светра, 4 пари шкарпеток, 3 пари рукавичок, 50 кг картоплі, 2 кг вершкового масла, 2 кг вовни, 1 кг сала6. Знаючи майстерність органів держбезпеки у фальшуванні карних справ, які часом написані ніби під копірку, неможливо достеменно з’ясувати, наскільки активною була участь Параски 1___ Повінувати — давати придане, спадок. — Прим. ред. ᔓᔓᔓᔓᔓ 2___ Маржина — худоба. — Прим. ред. ᔓᔓᔓᔓᔓ 3___ Теодозія Плитка-Сорохан. Нескорена духом лілея. — Косів: Писаний Камінь, 2015. — С. 26–27. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

4___

Параска Плитка-Горицвіт. У школі // Мила книжечка... ( з наймолодших років моїх). — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2005. — С. 27. ᔓᔓᔓᔓᔓ 5___ Параска Плитка-Горицвіт. У стайни школа тай склеп // Там само. — С. 29. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

6___

Архів Управління Служби безпеки України в Івано-Франківській обл. — Спр. 8717П. — Арк. 75. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 19 ᔓ

ᔓ 20 ᔓ

у визвольному русі. Проте на той час навіть просте співчуття до УПА могло стати підставою для репресій.

15 березня 1945 року Параска була заарештована органами НКВС. Після кількамісячного ув’язнення у Жаб’єму та Станіславові, її було засуджено Воєнним трибуналом МВС Станіславівської області «за участие в банде ОУН» до 10 років виправно-трудових таборів7. У 1946 році почались її невольницькі поневіряння. Спочатку вона відбувала «покарання» у так званих «табірних пунктах», що в селищах поблизу Пермі на Уралі, а зрештою опинилась у тюремному шпиталі у Пермському краї: під час етапування відморозила собі ноги (і далі впродовж п’яти років пересувалася на милицях). З 1950-го відбувала термін у спецтаборі для інвалідів у Спаську (Казахстан). Ніби підсумовуючи цей жахливий досвід, Параска занотувала: «9 літ і 4 місяці залишилися серед тривожних сигналів, без вільної воленьки, любові і пестощів справжнього друга. Така наша доля… Час від часу утішали одні других. Стратегія війни — недоля людини»8. Надалі Параска уникала спогадів про в’язницю і табори, вважала їх джерелом зневіри й ненависті. Попри те, що їй довелося пережити, вона, здається, пробачила своїх катів. У 1954 році, після смерті Сталіна, Параска повернулася до Криворівні, проте її реабілітували лише у квітні 1992-го9. Своє повернення додому мисткиня згадує так: «Останні повороти і наша машина зупиняється. [...] Я повертаюся вдолину, до того збічьного проходу, який поведе мене в верх доріжкою аж до дому. [...] ... зайшла в ганок (сільради — прим. ред.), щоб від дощу запрятатись. Та може хтось ще появиться, з знайомих, хоч розпитати як вдома. Бо давно не маю листів і не знаю нічого… На мою цікавість вийшли дижурні, та молода жінка в гуцульському вбранні, яка звернула на мене увагу і ми вскорім ознайомилися. [...] І почала посилати якогось хлопчика по Васюту. Біжи за Васютов, най зийде в сільраду, бо тут є Параска, але не баріться. [...] Вскорім, вона мене заспокоїла, що у вас дома всі живі-здорові. [...] Чуємо, а то дубонить за стіною. Та щось так гугнит. Кажуть дижурні “біжит Васюта, та голосить…” Аж на порозі з-за стіни в заплаканому вигляді появилась Васюта, та втираючи сльози підбігла до мене. Де ми обнялися, та розцілувались і почали плакати від щастя, та дивитися подовго одна на другу, впізнаючи кожну перемінену рисочку на нашому лиці — адже 9 літ — це не хвилини і не години, які нас розлучали. [...] Ми дві з Васютою пішли 7___

Архів Управління Служби безпеки України в ІваноФранківській обл. — Спр. 8717П. — Арк. 77. ᔓᔓᔓᔓᔓ 8___ Параска Плитка-Горицвіт. Останній рейс. — Рукопис, 1962 ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

9___

Архів Управління Служби безпеки України в ІваноФранківській обл. — Спр. 8717П. — Арк. 93 зв. ᔓᔓᔓᔓᔓ 10___ Параска Плитка-Горицвіт. Повернення. — Рукопис. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

11___

Параска Плитка-Горицвіт. Отсими молитвами помолітесь живущії. — Рукопис. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Колаж із фотографією Параски Плитки та віршем періоду ув’язнення ⁕ Collage with a photo of Paraska Plytka and a poem from the time of imprisonment

Карна справа Параски Боцвінок і Параски Плитки.

1945 ⁕ Criminal case of Paraska Botsvinok and Paraska Plytka.

1945

д горі — додому. З заспокоєними серцями ми піднялися крутими доріжками, все вище і вище. [...] Я ішла вперто. З насолодою і великим задушевним натхненням. Але час від часу держалась руками за травичку, бо відчувала як мене хилить в долину, якась надмірна перевтома, одне з другим. Виснаженність, та відвичка, яка опанувала мою вдачу за цих 9 років. [...] З Васютою ми опинилися на перелазі до нашої царинки. Коли нас помітила домашня собака, вистроївшись на своєму посту, Жулька почала давати знати про гостей, бажаних — бо свої, довгожданні. На зустріч до нас ішла мама, бідкаючись і не вірячи в подію, яка дозволила впізнати з підсіння мене, що вже так довго не бачили і, навіть, можна було забути вигляд лиця мого. Зближуючися ми плакали всі три і хлипали від несподіванки. І в прекрасну хвилину зійшлися на доріжці і обнялися з новим щастям. Розціловуючися, задивлялись одні на других, та упевнялись в цій дійсності, яка обновила і заспокоїла наші серця. Час від часу повторяли: Слава Тобі Господи, шо ми-си вздріли… З цими словами по доріжці прямували щасливо, та помаленьки до домашних стріх та порогів, за якими ждало домашнє, нове, і вільне щастя. Встрічя біла недалеко, коло перелазка. Від радості всі плакали, бо прийшла Параска»10. Спершу Параска активно включилася у громадське життя: брала участь у толоках і працювала художницею у Красноїльському лісгоспі (1955–1974). Але згодом почала віддалятися від громади. Ще перебуваючи в таборі, Параска дала обітницю: якщо повернеться живою, буде славити світ Божий: «В Пресв’ятій Трійці Нероздільний Господи Св’ятий! Як ще порятуєш мене, з тяжкої недуги (Урал, 1945–48 рр.), то прославлятиму от…»11. Вона дедалі більше «заховується» від світу, прагне усамітнення, аби мати більше часу на вико-

ᔓ 21 ᔓ

ᔓ 22 ᔓ

нання обітниці й для творчості. У фотоархіві Параски Плитки-Горицвіт знайдено щонайменше триста світлин, на яких зображено членів її родини. Попри те, що Штефан Плитка був ковалем, немає жодної його фотографії біля ковадла. Можна припустити, що кузня була темним для фотозйомки місцем. Штефан постає на фотографіях із родиною, серед сусідів, часто — за різноманітною роботою, із тваринами, а ще частіше — із рушницею і здобиччю. Батько любив полювати, та й сусіди мали пристрасть до цього заняття, тож він мав додаткову заохоту. Хоча Штефан був не єдиним ковалем у районі, саме до нього люди ходили по складну роботу. Ось що писала про батька Параска: «А шо вже дивенне було, це то, шо Штефан-Кузнєрь був КОВАЛЕМ-САМОВУКОМ… Ніхто ‘Го не вчів, єк шо робити. А саме важне у кузнєрстві то є гартованє. Від гартованя залежить тривкота відповідности у ни ломаницьох. То вже тото гартованє сталевої печі: сокєри, сверла, ножя, фуґа, зелізка гимблярського і т.п. […] прослав’єло Штефана у кузнєрстві»12. Як бачимо з ліричних та щоденникових записів Параски, матір була для неї дуже близькою й важливою людиною. Про це свідчить і величезна кількість фотопортретів матері. Навіть коли Параску відвідували студенти13, вона часто робила їхні портрети або групові знімки зі своєю матір’ю. Про мамине вишивання згадує Параска в одній з повістей щоденника «Мила книжечка. З наймолодших років моїх»: «… файно вишивати навчіласи уже молодицев. [...] Тай так тото вишиванє на полотні [...] ни давало супокою цілий чєс. [...] Я, єк звикло, и в Криворівни займала цілий кут на печі та на комени. З ріжними придабашками. Але тут вже бірше було паперів, скрипки з нитковими струнами, воринєчько з кілем, тай коровке фасулеві. [...] Я бавиласи на печі, Васюта вчіласи прєсти ку-

Параска Плитка під час роботи в Красноїльському лісництві.

1960-ті роки ⁕ Paraska Plytka during her work in Krasnoyilsk forestry.

1960s

Параска Плитка-Горицвіт. Плитка Штефан Андрійович. 1956. Папір, гуаш ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

Plytka Stefan Andriyovych. 1956.

Gouache on paper

жіль. [...] Мама сиділа на стільчику коло вікна тай тримала в колінех один конец вуставки, а другий — в руці, тай вишивала. Вишивала тай наспівувала співанкє, єк таке шитє приходит, шо нитраба ниткє рахувати»14. Свою старшу сестру Василину Параска фотографувала найчастіше. Її зображено на понад 140 світлинах. Долі сестер склалися по-різному. Ще змалку Василина надавала перевагу домашньому господарству: «Вічьно треба було крунцувати собов змалку. Тай шшє до того ни дуже кортіло її в школу. Бо заветила приємність до домашної господарькє. В тот чєс уна вже знала боришіник спечі»15. А все ж на багатьох світлинах двоє сестер, таких несхожих між собою, єднаються в радості і спогляданні, роботі і веселощах. Після розлучення зі своїм першим чоловіком Василем Потяком Василина вийшла заміж за Петра Галамасюка, що з ним її часто разом зображено на світлинах. Петро був людиною веселої вдачі, але подейкують, що не найкраще впливав на дружину, а це породжувало неспокій у родині Плиток. Підтверджує це і Теодозія Сорохан: «Василина виддаласи за гонорового багатого парубка Василя Потяка і пішла жити до чоловіка. Перші роки зажили вони щасливо. Але, як кажуть у народі, гаразд грубий, але короткий. А буває й таке, що гараздови годі терпіти, а біді мусиш. Василь дуже гарно грав на сопілці і вмів дуже дотепно жартувати. Жінки липли до Василя, як мухи до меду. Правда, він свою жінку дуже поважав і любив. І Штефан дуже поважав зятя, дужче, ніж власних доньок. Але Василина нікого не слухала, крім подружок, які нашіптували Василині видиме-невидиме, а поза очі сміялися і тішилися чужому роздору. Скінчилося тим, шо Василина розійшлася з чоловіком і повернуласи у батькова гніздо. Нездовго вона побралася із Петром Галамасюком із Бережниці, у якого жінка померла. Жили вони у Штефана і головою дому був Штефан. Петро подружився із сусідами, і Василина повеселішала. Лиш Петро все дорікав Васюті, шо вона не така ґаздиня, як його перша жінка. У Штефана на нозі ні з того ні з сього заболів палець. Пішов він у лікарню і ампутували йому ногу вище коліна. Дуже зажурився Штефан, бо залишився уже калікою. Але у нього жевріла остання надія на авторитетного зятя Петра. Петро відносися до них дуже добре ніби і з повагою. Все звертавси до них “дєдику”, “мамочко”. Тож вирішили вони з жінкою на старості лін переписати свою господарку на зятя з дочкою. А коли одного разу

14___

13___

12___

Параска Плитка-Горицвіт. Старовіцькі повісторькє. — Косів: Писаний Камінь, 2008. — С. 64. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Параска досліджувала Гуцульщину і фольклор, тому до неї приїжджали студенти за етнографічними записами й бесідами. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Параска Плитка-Горицвіт. Вишивані вуставки // Мила книжечка... — С. 15–16. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓ 15___ Параска Плитка-Горицвіт. У школі // Там само. — С. 27. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 23 ᔓ

ᔓ 24 ᔓ

Анна попросила Петра допомогти Штефанови дійти до вікна, то він уже відповів: “Я вам не нянька з каліками возитиси”. Для Анни з Штефаном життя стало нестерпним. Я часто виходила до них і зимовими довгими вечорами ми довго сиділи і говорили про все. “Я так старавси для діточок, а тепер і донька Параска тижнями не входить до хати, — каже Штефан. — І Василина, якби не кутанє, то би ни прийшла поговорити і спитати, може, шо треба”. У середу перед Великоднем Штефан відійшов у вічність. Всі казали, шоб хоронити у понеділок. Але усім керував Петро. Васюта-дочка на цвинтар не пішла, казала, шо нема з ким хату лишити»16. Смерті Штефана у 1977 році Параска Плитка-Горицвіт присвятила книжку «На спомин усопшим», втім, можливо, твір було написано пізніше. Ця книжка — єдина в своєму роді серед її письменницького спадку. Це вірші-роздуми про смерть і втрату, про самотність живих і мертвих, про земну долю померлого та про його долю посмертну, про плач і про людські слабкості й розбрат, а також про сподівання на прощення й милість. Сама авторка назвала їх «вірші-присвяти». На кожній сторінці вклеєно фото з похорону батька. Коли гортаєш книжку, виникає відчуття, ніби дивишся змонтовану кінохроніку. Традиційній культурі не властиво боятися смерті чи уникати її, тож не дивно, що ця тема знайшла своє відображення і в творах Параски Плитки-Горицвіт. Невдовзі померла й Анна Плитка, яка тяжко пережила смерть чоловіка і не знайшла підтримки від зятя. «1984 року 13 червня померла Мама Анна» — так написала Параска на годиннику з гирьками в своїй кімнаті. За традицією, тієї миті, коли не стало Анни Плитки, цей годинник зупинили — в пам’ять про час відходу у вічність. Гирьки від нього зберігаються в хаті й досі. У своїх щоденниках Параска часто згадує матір як найдорожчу людину, за якою щодня сумує: «Я знаю, що Мати більше не порадить і не запитає, чого тобі, Парасочко, ще не вдосталь?.. Серце сповнюється до слізного жалю»17. Як оповідає Теодозія Сорохан, після смерті батьків уся відповідальність за господарство лягла на Василину. Виснажена тяжкою роботою, вона захворіла і без належного лікування померла: «... всю господарку на своїх плечах тримала Васюта, а Петро лиш командував і казав, шо він ни годен. Заслабла і Василина не на жарт. Заболіли груди, закололо у плечі і спухли ноги. Ми всі почали вговорювати Васюту іти у лікарню, але Петро не пустив, сказав, шо най лікуїси дома, “бо нема кому кутатиси, бо видите, який я немічний”»18.

18___

16___

Теодозія Плитка-Сорохан. Нескорена духом лілея. — С. 28–29. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

17___

Параска Плитка-Горицвіт. Щоденник. 4 січня, 1990 р. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Теодозія Плитка-Сорохан. Нескорена духом лілея. — С. 29. ᔓᔓᔓᔓᔓ 19___ Там само. — С. 27. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Параска Плитка (крайня праворуч) із сестрою Василиною. Криворівня.

1960-ті роки ⁕ Paraska Plytka (right) with her sister Vasylyna.

Kryvorivnia.

1960s

Після повернення із заслання Параска вирішила жити окремо від родини. Її хата стояла за кількадесят метрів од батьківської. Це давало змогу жити й творити усамітнено, але водночас бути поруч із родиною. Хата Параски — білена, глиняна, не характерна для Гуцульщини. Вона складається з двох кімнат, стріхи й комори. Зі спогадів Теодозії Сорохан дізнаємося про побудову домівки: «...Парасочці більше пощастило, бо вона добре малювала і пішла у лісництво працювати. Там і заробіток був більший. А у вільний від роботи час вона усамітнювалася в батьківській хаті і все малювала. Заробивши пару рублів, вона почала будувати собі хатину на пра-прадідовому Гуриному місці, бо не мириласи жити у батьківській. Правда, дєдя Штефан помагав їй, бо був і майстер, і столяр, і коваль. Багато ми з Парасочков удвох майстрували. Біда всього навчить. І так поволі Параска перейшла жити до своєї хати»19. Хату Параски наприкінці 1960-х називали «хатою під лелекою», бо над нею було лелече гніздо. Письменнику Лесеві Герасимчукові, який, почувши про Параску, поїхав у Криворівню, дорогу вказали саме так: «Через місток ліворуч по стежці — хата під лелекою». Хата схожа на музей: тут можна побачити багато власноруч виготовлених побутових речей (посуд, полиці, футляри, абажур для лампи, вишитий одяг, музичні інструменти, скульптурні глиняні фігурки), усюди розкладено книжки, зошити, папки й альбоми з газетними вирізками. Імовірно, самостійно виготовляти побутові речі з найпростіших підручних матеріалів Параска призвичаїлася в засланні. У бібліотеці мисткині є чимало книжок про Індію, часописи, журнали, на столі — друкарська машинка, кілька фотоапаратів, фотообладнання. Усюди на стінах — полиці з рукотворними книжками, малюнки й

ᔓ 25 ᔓ

ᔓ 26 ᔓ

ікони, написані Параскою. Кожен предмет побуту, як-от шафи чи полички, має елементи авторського «допрацювання»: мальовані сюжети, таблички з написаними від руки цитатами духовних авторитетів та філософськими сентенціями. В одній із кімнат стояла наперед приготована труна, де теж зберігалися книги. Однак, за свідченням дослідниці й поетки Оксани Рибарук, під час Великого Посту, подібно до того, як ховають церковне убранство, Параска прибирала зі стін усі малюнки, витинанки та інші прикраси, і хата перетворювалася з музею на келію. Параску часто навідували гості: поштар, односельці, діти. До її хати діти ходили по науку, тут вони навчалися багатьох речей — від читання і письма до розуміння поезії та освоєння фотопроцесу. До мисткині також приїздили етнографи, фольклористи, студенти, літератори з різних міст України й з-поза її меж. Кожного гостя господиня неодмінно фотографувала: коло своєї хати на тлі пейзажу, що відкривається біля неї, у товаристві членів своєї сім’ї. Часто й сама, встановивши фотоапарат під правильним кутом і завівши таймер автоспуску, ставала разом із гостями на групове фото. Сусіди часом приходили до Параски спеціально задля задля того, щоби сфотографуватися: весільні пари та їхні дружби, діти у святковій першовересневій формі, юнаки у нових військових строях, готові до армійської служби. Усі ці важливі миті залишилися на світлинах, зроблених коло Парасчиної хати. У хаті Параски є піч (нещодавно її наново переклав Василь Кузьмович Прокоп’юк), на якій господиня готувала прості страви. Але частіше вона харчувалася лише сухарями й чаєм із карпатських трав. Про ті чаї та сухарики часто згадують, адже Параска завжди пригощала ними гостей. Оксана Рибарук, яка змалку знала Параску, згадує: «Були такі

Біля «хати під лелекою» в Криворівні.

1970-ті роки ⁕ By the “house under the stork” in Kryvorivnia.

1970s

дні — вівторок і четвер. Догори в торбині хлібина, а вниз — мереживо думок, домашнє завдання на половинці аркуша, безпричинна радість: все навколо живе! І в кишені двійко сухариків. Запашних і найсмачніших у світі!»20 Спогад Параски Горицвіт про один зі своїх звичних вечорів дає уявлення не лише про її побут, але й про спілкування з Богом, яке було для мисткині постійною практикою: «Виклала ватру, підігріла чаю власної суміші, як ліків: липи цвіт, глоду цвіт, кропива — нежалючка, шипшина, м’ята — аромат. І знову ж, сухариком апетитно повечеряла. — Слава Богу, подумала, що Він у своїх чотирьох стінах без докору й непогоди, і водиченька накормила... І я кличу в цей вечір щиро і боговдячно: дякую Тобі, наш Живодавче, Отче людинолюбний, многопрощаючий, що даєш у душу і серце моє покорму одухотворену, і я заспокоююсь і на малому, як і на великому, достатку…»21 Із другої половини 1970-х років Параска дедалі більше усамітнювалася. Аби її не турбували у години творчості, вона виставляла у вікні спеціально виготовлену табличку «Постороннім вхід заборонено». На лаві під вікнами були розставлені трикутні камені, що символізували всевидюще око Господнє та Святу Трійцю. Параска Плитка-Горицвіт померла 16 квітня 1998 року, її поховано в Криворівні. Табличка і камені й досі на своєму місці поряд із хатою. Інга Леві

20___

Образи Параски Плитки-Горицвіт. До 10 роковин пам'яті П. Плитки-Горицвіт. Альбом репродукцій. — Львів, 2009. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

21___ Параска Плитка-Горицвіт. Щоденник. 5 червня 1991 року. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 27 ᔓ

fff8):);3) 84A<3)̆07:A<;>1< *17/:)80Afff

ᔓ 28 ᔓ

Paraska Plytka-Horytsvit was born on March 1, 1927 in the village of Bystrets (the then Polish Republic, today's Verkhovyna district of Ivano-Frankivsk region) to the family of Stefan and Anna Plytka. Her father was a famous blacksmith in Kosiv district, and her mother was a talented weaver and embroiderer. The couple had one more daughter, Vasylyna, who was older than Paraska. In addition to Polish taught at school, Stefan taught his daughters German, which he had learned during his service in the Austrian Army. According to Vasyl Zelenchuk, a Kryvorivnia researcher, the family moved from Bystrets to Kryvorivnia when Paraska and Vasylyna were at a young age.

An important source of information about the Plytka family is the memoirs of Teodoziya Plytka-Sorokhan, Paraska’s relative and close friend. In there we find the testimony of the marriage of Paraska’s parents and their move to Kryvorivnia: “Stefan married Anna Pavliyivska (née Slovak), a girl from Bystrets, who was given land to build a house. Stefan was a very talented blacksmith. There was no better blacksmith in Verkhovyna district.

Even people from Kosmach came to him to order drills. In Bystrets, Stefan built a forge planed on two sides near his house.

Andriy (Stefan’s father) did not want to give Stefan an inheritance in Bystrets and sent him to Kryvorivnia. [...] (That’s how) Stefan, along with his family and livestock, settled down in Kryvorivnia [...] When I came to get acquainted with my relatives, albeit distant ones, I remember that little Paraska was walking on a bench, wearing a white shirt, and Vasylyna was sitting on a small chair.”1

Василина (ліворуч) та Параска Плитки. Криворівня.

1941–1942 ⁕ Vasylyna (left) and Paraska Plytka.

Kryvorivnia.

1941–1942

We also have Paraska’s memories of her childhood. The future artist used to work with paper, drawing and cutting it. This gave her the nickname ‘paper maker’ in the family: “These years are so valuable and wise: when you go to school and love to study. I had a great desire for that. I often strewed benches with papers that there was no room to sit. My family became angry with me about that, because everything had to be tidily arranged. So, I chose some corner, either on the panel behind the stove, or in the small room. Because there was empty space, just for my papers. As my neighbors and family members often jokingly said, it was the ‘paper maker’. Thus, I ‘lived’ as that paper maker, while I could.2 The girl also liked to go to school because she loved to study.

The stable was used as a classroom. She used a wall instead of a table and dry clay instead of chalk. When guests came for a visit, Paraska asked them to become students, and she played the part of teacher.3 Paraska finished only a four-year village elementary school. During the Nazi occupation, her knowledge of German came in useful. She helped to translate at the Village Administrative Office. The further course of her biographical events is known to us only from stories, which can be considered as newly created Kryvorivnia apocryphas, where the fiction is difficult to distinguish from the real facts.

In 1943, sixteen-year-old Paraska and another young villager went to Germany to enter university. Paraska was likely influenced by the occupational propaganda, which inspired her to study. But, instead of becoming a student, she worked as a servant in a German household.

In 1944, the girl probably returned to Kryvorivnia where she joined the Ukrainian Insurgent Army. At least, the criminal case of the NKVD refers to her membership in the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), participation in illegal meetings, and military training. She was supposed to be appointed as a secretary of the Kryvorivnia Department of the OUN. It also states in detail that the girl supplied the soldiers of the Ukrainian Insurgent Army with 4 sweaters, 4 pairs of socks, 3 pairs of gloves, 50 kg of potatoes, 2 kg of butter, 2 kg of wool, and 1 kg of bacon.4 Knowing the state security apparatus’s ability to skillfully falsify criminal cases, which sometimes looked as if they were carbon copies, it is impossible to ascertain how active Paraska was in the liberation movement. At the time, however, simply being sympathetic towards the Ukrainian Insurgent Army could be the basis for repression.

3___

2___

1___

Theodosia Plytka-Sorokhan.

Lyli with Unsubdued Spirit.— Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 2015.—p. 26–27. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Paraska Plytka-Horytsvit.

Pretty Little Book.

From My Youngest Age.— Ivano-Frankivsk: Misto NV Press, 2005.—p. 27. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Ibid.—p. 29. ᔓᔓᔓᔓᔓ 4___ Archive of the Department of Security Service of Ukraine in Ivano-Frankivsk Region.

Case 8717П.—p. 75. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 29 ᔓ

ᔓ 30 ᔓ

On March 15, 1945 Paraska was arrested by the NKVD. After several months of imprisonment in Zhabye and Stanislaviv, she was sentenced by the Military Tribunal of the Ministry of Internal Affairs of the Stanislaviv region to 10 years in labor camps for “participation in the OUN.”5 In 1946, her enslavement began. Initially, she served her ‘sentence’ at the so-called ‘detention camps,’ in the villages near Perm in the Urals.

She ended up at the prison hospital in the Perm region: because she had gotten her legs frostbitten during the prison transfer she walked on crutches for five years. From 1950, she served her sentence in the special camp for the disabled in Spassk (Kazakhstan).

As if summarizing that horrific experience, Paraska noted: “9 years and 4 months I remained among alarm signals, without freedom and a true friend’s love and caress. This is our destiny... From time to time we comforted one another. The strategy of war is to give no chance for man.” In the future, Paraska would avoid the memories of prison and camps, considering them a source of despair and hatred. Despite what she had to endure, she seemed to forgive her torturers.

In 1954, after Stalin’s death, Paraska returned to Kryvorivnia, though she was rehabilitated only in April 1992.6 The artist recalls her return home as follows: “We passed the last turns and our car stopped. [...]

I go down to the valley, to the bypath that will lead me to my house. [...] ...I stepped onto the porch (of the Village Council—editor’s note) to hide from the rain. Perhaps, someone I know will appear so that I could ask them about my family. For I haven’t gotten any letters and known anything for a long time... In return for my curiosity, there appeared duty men and a young woman in a Hutsul dress who paid attention to me, and then we became acquainted. [...] Then she sent some boy to Vasyuta (the diminutive for Vasylyna). Run for Vasyuta, tell her to go to the Village Council, Paraska arrived. But make no delay. [...] Shortly after that, she reassured me that all my family members are in perfect health. [...]

Suddenly, from behind the wall, we heard somebody tramping and gabbling. The duty men say, ‘Vasyuta is running, crying out…’ And the next moment, tear-stained Vasyuta appeared on the threshold, and, wiping tears from her face, she came running up to me. And then we embraced each other, and kissed, and started crying with happiness and looking at each other for a while, recognizing every changed line on our faces—for it wasn’t just minutes and hours that separated us. We were apart for 9 years. [...] Vasyuta and I went up the mountain to get home.

5___

Ibid.—p. 77. ᔓᔓᔓᔓᔓ 6___ Ibid.—p. 93. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

8___

7___

Paraska Plytka-Horytsvit.

Returning. Manuscript. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Paraska Plytka-Horytsvit.

With These Prayers Pray for the Living. Manuscript. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Карна справа Параски Боцвінок і Параски Плитки.

1945 ⁕ Criminal case of Paraska Botsvinok and Paraska Plytka.

1945

Марія Петрійчук та Параска Плитка (стоять) після повернення з Німеччини. Львів.

1944 ⁕ Mariia Petriichuk and Paraska Plytka (standing) after returning from Germany.

Lviv.

1944

With our hearts comforted, we climbed steep paths up and up. [...] I was climbing hard, with pleasure and great heartwarming inspiration. And from time to time, I grabbed hold of grass, as I felt like I was being drawn into the valley by some excessive weariness. Both exhaustion and dishabituation have affected my character over these 9 years. [...] Vasyuta and I found ourselves near the fence in front of our meadow. When our pet dog Zhulka spotted us, straightening her back, she started signaling that the guests were welcome, as we were her ‘own’ people, long-awaited ones.

Our mother was heading towards us, wondering and not believing in the event that allowed her to recognize me out from the porch, and that she had not seen me for so long that she could even forget the look of my face. Approaching each other, all three of us cried and sobbed in surprise. And in a wonderful moment, we came together on the path and hugged each other with new happiness. We looked at each other, trying to convince ourselves of the reality, which renewed and comforted our hearts. From time to time, we repeatedly said, ‘Thank You Lord, we’ve met again…’ With these words, we walked happily on the path, approaching little by little our house’s eaves and doorsteps, behind which we would meet new, homey and free happiness. The meeting happened not far away, near the fence. Everyone was crying with joy because Paraska arrived.”7 At first, Paraska became actively involved in public life: she participated in voluntary works, worked as an artist at the Krasnoyilsk forestry (1955–1974). But over time, she started distancing herself from the community. Back then, in the prison camp, Paraska made a promise: if she came back alive, she would glorify the world of God, “O Lord! You are inseparable in the Holy Trinity! If you save me from a severe illness (the Urals, 1945-48), I will glorify you…”8 She increasingly ‘hid’ from

ᔓ 31 ᔓ

ᔓ 32 ᔓ

the world, seeking solitude in order to have more time to fulfill her promise and to create.

No less than three hundred photos of her family have been found in Paraska Plytka-Horytsvit’s photo archive. Despite the fact that Stefan Plytka was a blacksmith, there is no photo of him near a forge. We assume that the forge was a dark place to take a photo. In the photographs, Stefan appears with his family, among neighbors; he is often captured doing various works, with animals, and more often with guns and hunted animals. Her father loved hunting, and the neighbors liked to as well, and this fact encouraged him. Although Stefan was not the only blacksmith in the district, people came to him for highly custom orders. Here is what Paraska wrote about her father: “And what is most interesting is that Stefan the Smith was a self-trained blacksmith… Nobody taught him what to do and how. And the most important thing in blacksmithing is hardening. The firmness of the instrument depends on hardening. And the very steel hardening—axes, drills, knives, planing instruments, etc.... made Stefan famous as a blacksmith.”9 As we can see from Paraska’s lyric and diary notes, her mother was a very close and important person to her. This is evidenced by the huge number of portrait photographs of her mother. Even when Paraska was visited by her students,10 she often took their portraits and group shots with her mother. In one of the stories from the diary Pretty Little Book. From my Youngest Years, Paraska recalls of her mother’s embroidery: “…learned to embroider well when she was a maiden. [...] And all that embroidery on the cloth [...] made her restless all the time. [...] In Kryvorivnia, I used to occupy a place on the stove and near the chimney, putting different stuff there. But this time, there were more papers, a violin with cotton threads instead

Штефан Плитка. Криворівня.

1960-ті роки ⁕ Stefan Plytka.

Kryvorivnia.

1960s

Параска Плитка. Криворівня.

1960-і роки ⁕ Paraska Plytka.

Kryvorivnia.

1960s

of the usual strings, and other things. [...] I played on the stove, and Vasyuta learned to spin fibers. [...] Mom sat on a stool near the window and kept embroidering, having one end of the embroidered inset on her lap and the other in her hand. She embroidered and sang songs.”11 Paraska took pictures of her older sister Vasylyna most often. She is depicted on more than 140 photos. The fates of the sisters were different. From a very young age, Vasylyna preferred doing housework: “She was her own master from the very beginning. In addition, she didn’t really want to go to school, as she liked to look after the house. At that time, she already knew how to cook boryshinyk (potato cake).”12 Yet, on many photos, the two sisters, who are unlike each other, unite in joy, looking, work, and fun.

After divorcing her first husband, Vasyl Potyak, Vasylyna married Petro Halamasyuk, with whom she is often captured on the photos. Petro was of a cheerful disposition, but it is rumored that he had a bad influence on his wife, causing anxiety in the Plytka family. Teodoziya Sorokhan confirms this: “Vasylyna married Vasyl Potyak, a dignified rich guy, and went to live with her husband. The first years they lived happily. But, as they say, the happiness didn't last for long. Vasyl played the pipe very well and was skillful in making jokes. Vasyl attracted women like flies to honey. However, he greatly respected and loved his wife.

And Stefan respected his son-in-law even more than his daughters. But Vasylyna did not listen to anyone except her friends, who whispered to Vasylyna false stories and laughed and gloated over her misfortune behind her back. As a result, Vasylyna broke up with her husband and returned to her father’s home. Not long after, she married Petro Halamasyuk from Berezhnytsya, who was a widower. They lived with Stefan, and Stefan ran the house. Petro made friends with their neighbors, and Vasylyna became happy. The only thing that Petro complained to Vasyuta was that she was not as good a hostess as his first wife. Unexpectedly, Stefan got a pain in his toe. He went to the hospital, and his leg was amputated above the knee. Stefan lost heart because he was now disabled. But he kept out hope for the respected son-in-law Petro.

Petro seemed to treat them very well and with respect. He always addressed them as ‘dad’ and ‘mom.’ So, in their old age, they decided to sign their house over to their daughter and son-in-law. And once, when Anna asked Petro to help Stefan to come to the window, he replied, ‘I am not your nanny to bother with cripples.’” Anna and Stefan’s life be9___

Paraska Plytka-Horytsvit.

Old-World Narratives.—Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 2008.— p. 64. ᔓᔓᔓᔓᔓ 10___ Paraska researched the Hutsul region and folklore, and so student came to her for ethnographic records

and discussions. ᔓᔓᔓᔓᔓ 11___ Paraska Plytka-Horytsvit.

Embroidered insets. // Pretty Little Book. From My Youngest Age.— Ivano-Frankivsk: Misto NV Press, 2005.—p. 15–16. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

12___

Paraska Plytka-Horytsvit.

At school // Pretty Little Book.

From My Youngest Age.— Ivano-Frankivsk: Misto NV Press, 2005.—p. 27. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 33 ᔓ

ᔓ 34 ᔓ

came unbearable. I often visited them, and in the long winter evenings we sat and talked about everything. “I’ve gone all out for my kids, and now, even Paraska hasn’t visited us for weeks,” Stefan said. “Vasylyna as well. If it was not for caregiving, she would not have come to talk or ask what we need.” On Wednesday, before Easter, Stefan passed. Everyone said to bury him on Monday, but Petro was in charge of everything.

Vasyuta did not go to the cemetery, saying that there was no one to leave the house with.”13 Paraska Plytka-Horytsvit devoted the book Commemorating the Departed to her father, Stefan, who died in 1977, however it was probably written later. This book is one-of-a-kind in Paraska’s literary legacy.

It contains verses-reflections about death and loss, about loneliness of the alive and the dead, about earthy fate of the deceased and what is waiting for them after death, laments about human weaknesses and discord, as well as hopes for forgiveness and mercy. The author herself called them “dedication verses.” Each page has a photograph from her father’s funeral. When leafing through it, it feels like you are watching a well-directed newsreel. The fear of death or avoidance of this topic is not characteristic of the traditional culture, so it is no surprise that the subject of death is also reflected in Paraska Plytka-Horytsvit’s works.

Anna Plytka, who had taken her husband’s death hard and did not find support from her son-in-law, died soon after. “Mother Anna died on June 13, 1984,” Paraska wrote on the clock in her room. According to the tradition, this clock was stopped at the moment when Anna Plytka was gone—in memory of the time of her passing. In her diaries, Paraska often mentions her mother as the most precious person, for whom she grieves daily: “I know that my Mother will no longer advise and never ask: What else, Paraska, could you ask for?.. My heart is full of lamenting pity.”14 According to Teodoziya Sorokhan, after the death of Vasylyna’s parents, all responsibility for the house rested with her. Exhausted by hard work, Vasylyna fell ill and died without getting proper treatment:“…Vasyuta ran the house herself, and Petro only commanded and said that he was not able to do this or that. Then Vasylyna became seriously ill. She had pain in her chest, shoulders, and her feet were swollen. We all started persuading Vasyuta to go to the hospital, but Petro did not let her go, saying that she could take medication at home, “because there is no one to give me some care, you see, I am weak.”15

13___

Theodosia Plytka-Sorokhan.

Lyli with Unsubdued Spirit.— Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 2015.—p. 28–29. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

14___

Paraska Plytka-Horytsvit.

Diary. January 4, 1990. ᔓᔓᔓᔓᔓ 15___ Theodosia Plytka-Sorokhan.

Lyli with Unsubdued Spirit.—

Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 2015.—p. 29. ᔓᔓᔓᔓᔓ 16___ Ibid.—p. 27. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Анна Плитка. Криворівня. Кінець 1970-х років ⁕ Anna Plytka.

Kryvorivnia.

The late 1970s

Параска Плитка з сестрою Василиною. Криворівня.

1960-ті роки ⁕ Paraska Plytka with her sister Vasylyna.

Kryvorivnia.

1960s

After returning from exile, Paraska decided to live separately from her family.

Her house was a few tens of meters away from her parents’ house. It made it possible to live and create in isolation, but at the same time to be close to her family. Paraska’s house was bleached, earthen, not typical for the Hutsul region. It consists of two rooms, a roof and a pantry. From Teodoziya Sorokhan’s memoirs, we know about the construction of the house: “...Paraska was more fortunate, as she painted well and went to the forestry to work. In addition, the earnings were higher there. And in her spare time, Paraska retired to her parents’ house and started painting. After earning some money, she started building a house on the place where her great-great-grandfather’s house was situated, because she didn't like living in her parents’ house.

Uncle Stefan helped her, as he was both a carpenter and a blacksmith. Paraska and I also worked much together. Adversity is a great schoolmaster. And over time, Paraska moved to live in her house.”16 In the late 1960s, Paraska’s house was called the ‘house under the stork,’ because there was a stork’s nest above the house. Les Herasymchuk, who, having heard about Paraska, went to Kryvorivnia, was told the directions as follows: “across the bridge, on the left along the path, the house under the stork.”

The house is like a museum: here you can see many handmade household items (tableware, shelves, cases, lamp shades, embroidered clothes, musical instruments, sculptured clay figurines), books, notebooks, folders and albums with newspaper clippings are laid out everywhere.

Perhaps, Paraska used to make household items from the simplest materials while she was in exile. The artist’s library has many books about India, magazines, a typewriter, several cameras and photographic equipment. Bookshelves with handmade books, drawings and icons

ᔓ 35 ᔓ

ᔓ 36 ᔓ

created by Paraska are everywhere on the walls. Every household item, such as a closet or shelf, has elements of the creator’s ‘improvement’: hand-drawn plots, tablets with handwritten quotes of spiritual leaders and philosophical epigrams.

In one of the rooms there was a prepared coffin where books were also stored. However, according to Oksana Rybaruk, a researcher and poetess, during Lent Paraska removed all drawings, clippings and other decorations from the walls, and the house transformed from a museum into a cell.

Paraska was often visited by guests, such as the mailman, fellow villagers, and children. Children went to her to study; here they learned many things: from reading and writing to understanding poetry and mastering the photo process. The artist was also visited by ethnographers, folklorists, students, writers from different cities of Ukraine and from abroad.

The hostess always took photos of each guest: near her house, against the backdrop of the landscape, and in the company of her family members. Often, placing the camera at the right angle and setting the self-timer, she joined her guests to take a group photo. Neighbors sometimes came to Paraska to take photos: wedding couples and their witnesses, children wearing their new school uniform, and young men wearing new military attire, ready for military service. All these important moments remained on the photos taken near Paraska’s house.

There is a stove in Paraska’s house (Vasyl Kuzmovych Prokopyuk recently restored it), in which simple meals were cooked. But mostly she ate only dried bread and drank Carpathian herbal tea.

This tea and dried bread are often mentioned, because Paraska always treated guests with them. Knowing Paraska from her childhood, Oksana Rybaruk recalls: “It was on Tuesdays and on Thursdays. I was carrying some bread on the way to her

В хаті Параски Плитки-Горицвіт. Криворівня.

1970-ті роки ⁕ At Paraska Plytka-Horytsvit’s house.

Kryvorivnia.

1970s

fffЗϲНϭЇЇ1ў ЙЂўϲ fff 1

Посьолок Гайва невеликий і зовсім молодий робочий городок. Сотні світел електричних освітлюють снігом припорошені фінські складні доміки. В цьому посьолку розміщені заключьонних зони. Поруч жіноча і мущинська. Ходимо на роботу як звичайно всюди і всі ті що назначають на роботу. Предовгими зборищами в колонах проходимо в досвідках і приходимо тільки вечіром до зони. На посьолку будуємо дім. Зпершу на готовому ціментовому фундаменті почали розтягати вздовж і кргом на всі чотири кінці дому, по гудрону залитому, якого самі розтоплюємо в кітлах, розтягаємо листти толі, щоб було тривкіжче для цегляних стін. В біді і труднощах до всього люди приспособляються. Знайшлися між жінками і свої власні мулярі, тай допоміжні майстри. Ну, й почалися дні забавні, як в казці, але лиха не обійдеш, бо воно за нами вслід ходило. І ми знами що без нього життя не зжити. Робота подвигалася, бо мусіла. Не зробимо її, так їсти не будемо… Адже — не на волі. Гірше що холодно так дуже, що не втримаєшся на тій поверхні будинку. А як вітер завіє, то вже від золи, яку сипали в стіни, яка була будована із продиравлених саманів, так вже очам — одно горе. [...] Кому жалко заключьонного? Коли він вкинутий на таку з’їденину? [...] Кожне злиться і проклинає ту війну, що принесла в жертву цього знедолення. [...] Заледве зібралися по пятьорках і стоїмо при виході, ждемо коли вже коменду подадуть на вихід. [...] Нарешті рушили. Ішли, ішли. А ніч Уральська із своїми сріблистими зірничьками так гарно споглядала нам у вічі… Ніби хотіла заспокоїти наше неполаддя, котре гризлося з нами. Підійшовши до вахти, не скоро вона відкривалась. А хоч і відкриється, та не скоро впускають. Бо по закону режіму треба всіх обшукати, чи не несуть якісь желізяки, чи спиртні напитки із волі в зону з/к. Бо трапляються випадки, що пронесуть випадково такі речі, і витворяють всякі хулеганства — до крайніх убивств. Адже, зло на зло іде і пімстою віддячуються. Тут про взаємність спільної уваги в любові не почуєш. І ждати нема що… В бараках заповнено. На 1___

Фрагменти рукописної книги спогадів Параски Плитки-Горицвіт «Останній рейс» (1962). Набрала Оксана Рибарук.

тих нарах ні одного місця слобідного немає. Шум, крик і гамір зганяє повністю зимовий холодний вечір. Як то тяжко приспособитись до такого безталанного життя. В якому не почуєш ні дрібочки якоїсь прихильності, щоб послужило увагою до ближнього. Якось-то сиджу на своїх нижніх нарах і думу думаю… [...] Наскільки була безжурною в своєму зібранню тих щирих людей.[...] На стільки сьогодні я відірвана від усього того заспокоєння. І ніколи немає надії що вони можуть ще запитатися власно, що з тобою, людино? Чи не допомогти Тобі в чому? Чи не хвора Ти?.. Чого так задумуєшся? Ходи до нас! Защеміло моє серце від болю. І я прилягла на свою постіль. Де неодна вже людина розстелялася своїми плечима і разом із своїми пережитками заспокоювалась. Напроти нашої постелі блимало світло електричне. А поруч гомонів репродуктор-радіо. І так якось ласкаво пролунала пісня [...] «Что ти жадно глядіш на дорогу…» Мені спімнулися такі ласкаві дні в тій амбулаторії, де одного разу моя лікарка, так гарно проспівувала цю пісню. І ми її записали. Так, то пам’ятка про людину, яка була так люб’язно сповнена задушевної Романтики… Я піднялась із постелі і з сльозами на очах пройшлась по бараку, який був досить довгий. Мені хотілося дещо багато сказати, послухати від співчутливої людини. До якої хотілось в ту мить притінитись всим серцем і душею… Та заспокоїти своє власне горе. Але де ж вона, де?.. На порозі появилась дівчина, якої мені обличчя навіть дуже знайоме — ще з Березників. Але вона якось так одіта грубо по-зимовому, що тільки ніс видніє, та очі з-під покривала хустки. Вона мене впізнала, привіталась. І остановилась на ходу. [...] А потім каже, а Ви знаєте, Парасю, що в сусідній зоні — поруч з нами находиться наш врач М. І. Кучешвілі? Можете привіт передати! М.І. ходить на общі роботи — на камінний карєр. Я довго не могла зрівноважитись в цій думці, яку мені висловила ця несподівана зустрінута дівчина?.. Я тільки успіла її на вздогін сказати «Якщо можеш — передай привіт від мене!» Хотілось ще більше запитати, головне в якому вона бараці находиться? Я могла прийти до неї. Бо це було в моєму інтересі. Дівчина скрилася в юрбі людей і нарешті зникла з моїх очей. [...] Не можу відірватись від цієї вістки, яку дізналась — про врача, який завжди був турботливий за моє виздоровлення… Та взагалі як він любив своїх хворих, і

завжди за них горою стояв. А сьогодні що я чую? М.І. врач-хірург виконує такі ніякові роботи на общих умовинах камінного карєра? Та все це рядом — тут. (...) Приходжу до своїх нарий блище, одіваю на себе тепліще вбрання і з тої нудьги і самотини виходжу на двір, та прямую до сусідніх бараків. [...] Набрела я на якусь хатину таку круглу, що ніяких немає вуглів. Тільки вкруговую як в горщику. Заходжу туда, а там переважно одні інваліди. Дивлюсь, придивляюсь. І впізнаю ще Єранічеських жінок — бувшу днєвальну — тьотю Катю Мітрофанову. [...] Обнялися, розцілувалися. [...] Плачу я і тьотя Катя плаче. Пестить мене, як свою дитину і ненатішиться моєю ходою. «Ой, Паранічка, Паранічка… говорить, не думали ми, что ти будешь ходить… Слава Господи, слава Тебе…» [...] Чую якийсь знайомий кашель в задусі. Як почала очима бродити і дійсно ще одна несподіванка — знову людина знайома по Єранічах — фельдшер — Анна Николаївна Ромушкевич. [...] До цих тьоть в круглу юрту заходила в кожний вільний час і заспокоювалися в розмовах. Ще одну дівчну знайшла чи радше вона мене розшукувала, бо дістала листа з Березників, та Федько запитував чи немає Параски Плитки в Гайві? Бо довідалися з Йосипом що її туди відправили — привіт від нас передай! Отже вона з тим привітом і нишпорила мене на кожних нарах, доки що не побачилися. В один прекрасний вечір. Знову не дають супокою. Приходить дівчина з папірцем на якому записана моя фамілія, і вичитує мене по записі і запрошує в Урч. де завідують ділами провин арештованих. Одіваюся і з дівчиною іду до того кабінета. Де ждав якийсь мущина — молодий з фотоапаратом в руках, щоб зробити знимки — для оформлення документів. Приходжу, поздоровкалась і стою при стіні. Жду що прикажуть діяти. На стіні розкинуте біле покривало. Проти якого приказали стати, щоб сфотографували. Виконую наказ, як кажуть. А в самої так на серці якось жалить, що аж страх. Віщую, що напевно готують далекий етап. І в цьому списку я є. Дійсно вгадала. Рано вже й приказали на ро-

боту не йти. Одну мене-однісіньку випроваджають. Ніби за всі гріхи цих тут що остаються?.. — Чи як?.. Думаю, хочби листа з дому дістати, то вже було би якось лекше їхати, знаючи про те, як то є вдома. Але то так не діється, якби серцю хотілося. Зясовуючи всі ці бажання пішла на другий кінець барака і думаю хоч помиюся на відході. Бо ходячи за зону ранками не мили обличчя. Тому, що мокре тріскалося від морозу та вітру. Миюся і оглядаюся навкруги, хоч на відході ще запамятати який барак?.. До мого умивальника підходить жінка з ковшиком горячої води, і наливає. Я оглянулась. І аж усміхнулась. Бо пізнала знову людину знайому по Березниках — тьотя Шура Фількіна. Аж заплакала бідна. [...] Так, кажу їй: Готуюся в дорогу. Мабуть, на далекий етап, бо фотографували вечером. [...] В кишеньку сунула руку і вийняла 2 крб. і подає мені. Каже візьми Парася, в гіркий час хоч пайку хліба купиш. Знаю, що грошей не маєш. Вона вгадала моє богатство. Дійсно в мене нічого не було. Але ми всі звикалися з тим, що немає нічого. Душею не уболівали за свої маєтки. Взяла я тих 2 крб. подякувала. І повертаючись до своєї постелі міркую в своїй голові, що буде про лиху годину, бо доброї мабуть не засвітиться. [...] На вечір я вже була в Молотові на п/пункті. З жінок одна я. і декілька мущин набрали з мужеської зони. На пересилці довго не тримали, а набрали нас більше, та в далеку доріженьку — аж в Казахстан. [...] Але відчуваю в душі, що мені взагалі там не було чого їхати, чого така кара на мене наложилась? Хто не може жити без мене в такий час неприємний і в таких стінах похиленого життя? [...] Необійшли Петропавловську пересилку. Там трохи відпочили. І при нагоді прогулки в парочку, використала 2 крб. — подарені від тьоті Фількіної. Купила записний зошит. Щоб було на чому душу облегшити — пишучи листи. Бо хто його знає куда судьба закине? І чи можна буде дістати хоч паперу чистого?.. Через деякий час опинилися в Караганді, піщаний лагер. Нас 5 жінок через пургу, що гарцювала в казахських степах, виладували в мужеську зону. Де нас подіти? Коли тут мущине всюди? Повели нас в карцер — обснований дротами. І тут нас

під замком тримали. [...] Сидимо, лежимо і ждемо кожний зарань—вечір що істи принесуть, покормлять і знову двері на замок. Кукайте баби в карцері. Аж в оден раз чуємо, а в коридорчику загомоніли мужські голоси і наш сторож вартовий солдат, відкриває маленьке віконце і просить нас, щоб ми постояли, так щоб хлопці побачили жіночі постаті. Тут мущине почали просити так-само, щоб побачити як жінки виглядають. Бо вони вже 7–8 років відбували на півночі, та за той час жінок не бачили. Забули як вони виглядають. Ми щось слухали, тай не дуже. Бо нам не до їх витребеньків. Все підказували на їх вимоги. А ми хоч би й десять років не бачили мущин, то було б байдуже. Надивившись на нас, вони повертали назад до своїх бараків-землянок. Аж одного разу, приносить повар — Іван їсти нам. Йому найбільше роскоші між жінками, бо він заходить за поріг аж до нас. А ці хлопці що несуть бачки, лише до коридора, і вартовий жовнір повертає на вулицю. Іван так гарно обслуговує нас усіх 5-х, що готовий годувати з ложки, лише щоб довше побувати з нами. Але так культурно себе поводить, як артист в ролі вихованого хлопця, який вміє багато говорити культурно. Не всі наші беруть їжу кожний раз. Як щось особисте — хочби картопля товчена на солонині чи маслі, то брали б. Або якась каша добра. Окрім вівсянки. А на зупу й не дивляться. Не звертаю на них уваги. А кожний раз беру мисочку зупи, і кашу. З тим уговором, що треба їсти — мені ще 4 роки. [...] І якось то, одного разу приносять знову істи, та відкрили двері, а хлопці почали заглядати на жінок. Вже і ці що бочки принесли, не втікають на задвіря. А стоять в коридорі і любуються нами. Дальше пройти до нас не можна, бо солдат стоїть на порозі і ключами вертить в руках то сюди то туди. Аж один хлопець насмілився і каже: «Я хочу щось подарити отій дівчині в чорному платті». І показує на мене, підходячи блище до порога, протягає руку з новими пошитими з зеленого сукна рукавицями. Щож? Думаю, солдат вартовий нічого не каже. Я приблизилась на один крок до порога і до того жовняра і хлопця, тай хіп-хоп тоти рукавиці. Думаю, як дарунок — так безгрішний! Пригодиться таке добро, бо не знаю куда везуть. Каже хлопець: «Це — від Володимира.» Застановилась на один час, міркуючи що ж би йому подарити взаємно?.. Під руками була книжка в гарній коричневій обложці — золотими буквами відпечатані надписі — Вибрані твори Лесі Українки. Подаю йому в подарок, думаючи про те, що від Володими-

ра мені була подарена, нехай знову іде до Володимира. «Це від Парасі», — кажу. Подякував хлопець. І всі почли виходити на задвір’я. В скорім часі, нас відправили вже на означене місце в Спасськ п/я 50. От і така несподіванка відбулась в Піщаному лаг-пункті. І не снила, а рукавиці хтось ушив, та пожалів моїх рук, щоб не морозилася на холоді, передали в презент. [...] Лежу в кутку одна, під стіною і дивлюсь на те, що твоиться навкруги. Та нераз заслухаюсь оповіданням Антоніни Василівної Васільєвої, як то вони важко переживали в Ленінграді під час війни в блокаду. Який страшний голод нищив і катував людей, які згодом переїли всі животні істоти, торкаючись голодною виснагою навіть щурів, котів та собак. [...] Мимоволі відходиш від свого горя, коли почуєш людське, не менше. Настав ранок, коли ми вже готувалися до відїзду в той Спасськ, звідки вже нікуди нас більше не повезуть. Так твердили нам тут. [...] На дворі Березень місяць. Вже чується інколи як ласкаво дихає хороша весна. Вона була мені першою в цих степах — де вітер на безлюддю тільки міг вільно гуляти. Та розносити ті блаженні думки і бажання, що виносив їх пил — душі з грудей многих обездолених… [...] До Спасська набралося на кільканайцять осіб. На вантажну машину набралось вдовіль. Іхали ми кілька годин, хоч навіть віддаль між Карагандою і Спасськом не більше 40-ка км. Але буря вітряна позамітала дорогу, що по тих заметах заледво тягнуться дві машині. Вперед нас, на швидку, пробігли вершники на своїх метких конях, то були казахи в яких лише видніли носи з-під кожухових ковнірів і патлатих зимових шапок. Кажуть, це вони охороняють табуни колгоспних коней, що по степу прогулюються. Аж нарешті ми вгляділи димок, який курився з-помежи коменів, сніговійних. Це була домівка — юрта, яка ще одиноко виднілась в безлюдному степу. Неподалеку видніли табуни коней, які розбігувались по степу, іржучи та стаючи на задні ноги один перед другим. Буран трохи ощух. Небо почало прояснюватись і появились сині чистоти неба, та по ньому бороздило своїми променями ласкаве сонечко. [...] І той степ безкрайний наче улискався від потішного сонечка.

[...] Сніг топився, та зтікали потічки в низовину до плотини, яка синілась в далині, як озеро. В поблизости нашого городка, якось так зніяковіло на душі, коли знову побачили вишкірені дроти, які межували волю від людини і знову вишки — як голубятники, на кожному вуглі дротяної обгороди. [...] Машини остановилися. Ми почали всі вивантажуватись блище до вахти і до брами. Бо вже знали свій порядок. Мущин відразу скерували кругом зони до входу мужеського лагера. До нас вийшли надзирателі і завели у вічну безнадію життя… де ми відчули таке алярмове падіння, що заледви держалися на ногах… І почали перекидуватись якимись такими гіркими словами: як тут люди живуть?.. Тут напевно тільки вмерають. Степ широкий, віддалення велике від центрального обеспечення, тут ніхто й не заглядає з вищих начальників. Що хотять, то і роблять всі. [...] Катя [Муртазаєва] підсміхаючись починає споминати як то нам говорили начальники, [...]: «Вы строк почти отбыли, но еще не почувствовали. Ох!.. девочки… женщины, действительно прийдется почувствовать и перечувствовать». [...] Завели нас в баню, там пред’явили покупатися. Але, яке купання? По ковшинкови води якоїсь затхлої, що витікає з мущинської зони по жолобницях і це в якісь шафлички, як хочеш купайся, пий чи дивися на те… Коли ми побачили таку виміреність води почали запобігати, що ми купалися вчера у Піщаному лагері. І дійсно так було, ми як гуси у воді плескотіли, якби віщували сьогоднішній час. Залишаємося один час в бані, у тому приміщенні де роздіваються. Відбуваємо карантин, холодно нам і голодно. Вночи тінимося на одних дошках одна до другої, та гріємося щоб заснути спокійніжче. З кухні приносять якоїсь бідної їжі, та хліба по кавалкови. Потрохи їмо, а потрохи відкладаємо. Та дивимося які то навкруги комедії творяться. На роботу ще не беруть нас. Бо карантін відбуваємо — новий етап. Але, в скорім часі нас тоже ввели в дію, включились і ми в гамірний коловорот. Перейшли мед-осмотр. І — хто куди?.. [...] Я попадаю в інвалідну бригаду, але з виводом за зону на польові роботи. Так, як інваліди виходили всі, котрі ще могли дещо порпатись в городах. [...]

Починаються нові дні весни і життя в необжитих ще умовинах нового лаг/пункту. [...] В поле ще не виходимо. Бо ще роботи такої підходящої нема. Занимаємося в зоні, порядки робимо. Адже, 1-ше Травня, свято за плечима? Знаємо добре, що перед цим святом, так багато турбот і недовірних обшуків. Але і це минається. Втихає все, як та буря вітряна. Настають затишні дні. Аж розноситься чутка, що в спец. лагері не можна ходити в одежі без номерів. Повинні бути номера на спині і на спідницях і платтях — по полах одежі. Одні беруть номера, другі ще супротивлюються [...] По всьому можна було догадуватись, що тут всякі комедійні видовища. Іменно в цьому Спасську. Люде зібрані з усякими настроями та планами. Попривозили їх на остаточний бій — гризоти. [...] Задумуюсь над тим… та міркую собі, якби хотя щоденничок вести, щоб трохи звільнюватися від таких наглостей, які збивають майже з ніг людину. Нервове і психічне явління завжди мені надокучували… І я завжди чогось шукала нового і нового щоб заспокоїтися. Щоб знайти якийсь вірний кругозір майбутнього. Бо з того, що окружало, то брати примір заспокоєння, дуже безкорисно було. А навпаки треба обмежуватись, щоби не впасти остаточно. Впасти і пропасти дуже зручно. Якось-то обмежений час находжу. Готую записну книжечку. Окладинки обшиваю якимись чорними матеріальчиком, на якому вишиваю галузку з ягідками, щоб трошки обновити, та починаю потрохи душу облегшувати. Ніби шукаю співчуття — без язичного. І так кожний день майже записую свої натхнення. Якій перейшли в таку чутливу і ніжну лірику, що дійсно вона почала в моєму серденьку гомоніти разом із тим весняним сяєвом і піснею жайворонків. [...] Не багато вже ми так пробули. Але ще деякий час, коли приходжу з поля дуже вимучена… аж на ногах неможу встояти. Гірше що від сонця пекучого,так сильно опарювалися плечі, що рани робилися, коли шкіра тріскала. Віра Оттівна полегонько розтирала їх своїми ніжними рукам [...] «Только уважайте на себя. Больше на такой обжег не давайтесь». І справді, намащені плечі вазеліною, якось трохи заспокоювалися.

[...] Я могла заснути потрохи вночи, з тим попередженням від В. Оттівни «подвигайтесь поближе ко мне, чтоби плечи не задели в проходе». [...] Весна облечалася в прекрасні шати літньої пори. Степи томливо дихали від пекучого сонця, на якому ми теж пеклися майже безперестанно. [...] Одного разу в свобідний час, коли не виходили в поле на роботу, заманили мене під свої заколисуючі віти тополі, що були насаджені під берегом, на якому розкинулись дроти запретної зони. [...] То були страхітні тенета, в які попасти можна було легко. Бо в тих умовинах людина настільки була розбита в кращі сподівання, що легко було схибнути на пропасть. [...] Ми завжди старалися бути акуратними, як муштровані солдати. Хоч і з трудом все те давалося, бо в животі пусто, а в душі сумно, та на серці горе як гадюка звивається та кусає тривожним словом. Але якось то наладжувалось. Все заспокоювались тими піджартами: Зима, літо і строку нема. Останні мої записі в щоденнику, лише тому, що його в один прекрасний день дижурний забрав з моїх рук. Коли сиділи ми в гурточку із жінками на бережечку, гомоніли і дещо розказували одні другим. І в той час підійшов дижурний надзиратель і зеленому військовом мундурі, та пред’явив відддати записаний блокнот. Не хотілось його віддавати, і жінки дуже на це схвилювались, іменно щоб не заберати. Але дижурний з похмурим обличчям, багато не розмовляв з нами. Лиш ще спитав: «А сколько строку у Вас? Ви еще хочете чтоби Вам 10 добавили?» І, стиснувши книжечку під плечем, попрямував до комендатури. [...] Колись та все одно йому там побувати. Бо обшукують часто по-режимному порядку, інколи й листи і конверт заберають, а щож може бути із такою книжечкою — та ще головне з галузкою вишитих ягідочок? Баную що паперу багато незаписаного взяли в книжечці. А тепер хоч гинь, та ні з ким душі розділити. Нема щоденничка, нема… Жду коли вже покличуть в справі тих записів. Хочби насварили, та не дозволили взагалі нічого писати ні думати. А так уже дубцем сидіти. Ні сюди, ні туди. Але ж, сидіти ні сюди, ні туди не можна?.. Нагадала

свою любязну сусідочку по ліжку В.Оттовну як то вона мене радила, щоб не обмежуватись від лірики, що вона кожний раз облегшить мою душу. Знову рішила не падати духом… Гуртую думки, та гуртую. Тільки що паперу не маю на цей раз і вишивати ягідки нема часу, щоб прикрасить книжечку. За зону ходимо часто. [...] Ідучи тими степами, на яких розорані безкраї лани, якось напів на волі почувається людина. Кожна травичка така запашна і приємна, що аж любо її дотикнутися рукою. І квітки поміж неї видніють. Одна другої краща і запашніща. А той караганник колючий, час від часу лиш похитується від тягару пташок, які знаходять собі приміщення на ньому, бо більших дерев немає. Жайворонки допомогають зустрічати ранки і так прекрасно повисають у воздусі, наче бавляться на втіху ласкавому сонцю. [...] Нема на чому записати тую красу… [...] Мої спогади відлітають туди, де їм було б гостинно і привітно. [...] Якби можна писати чаще? Хіба ж не написала би листа? Так, написалаб і не одного. Але в цьому таке велике обмеження, що я можу лиш один раз в рік написати листа — лише додому. [...] На відпочинку який дозволявся по 10–15 хвилин на годину, хто чим займається? Особисто, курящі закурюють свої газетові цигарки і вцьому забувають свої затруднення. Нераз придивляюся до їх приспособлення огня. Що видобували при помочи вати збитої та очка з батерейки, чи радше поверхності лампочної. Яке пригрівається від сонця, а воно дуже вціляє в серединку випуклости і до вати скоро доходить жар, вата загорається в такий спосіб. Було сидимо на відпочинку та бригадницям вогню крешу від сонячних променів. Тай це услуга! Найбільше до цього запрошувала мене Ремпель. Пекучі піски, нераз такі неприступні, що босої ноги не встромиш, тільки мусить бути обвинута в якесь дрантячко чи панчохи. Бо резинові взуття приходилося скидати, дуже пекуче від жари. Докищо не настрашували нас сірі гадюки. [...] Нераз собі міркуємо… що тільки не донимає цій невільній людині?.. І так вже

один рік пройшов в цих умовинах Спасського спец-режиму. Помаленьки вже й листів діждалася. Але, що ж? писати лиш один раз можу, так що лише журюсь, та в собі стискаю всі неполадки. Бо, хто повірить? Коли всі одним страдають, та неможуть заспокоїтися. Погано почуваю себе на здоровю… Але ж це не новина. Це давна історія… Вона ж була моя смертельна, а тут куда ж ти моє життя віддала?.. Чи то один раз так поміркувала? Починаються приступи апендиціта. Болить в боці, аж живіт скорчило. Так перший приступ відбувся ще при моїй сусідочці В. Оттовні, яка спрямувала мене в лікарню. Де трохи пролежела і, з тим що в нашій зоні не було операційної палати, знову відправили в барак і на роботу. Живу на цьому світі та мучуся… [...] Але чутки розійшлися, що хотять будувати новий барак, нової форми. З викладеною плиточками долівкою. Набір є в «строительну бригаду». В цьому числі і я записана. [...] А нарешті вже й чую як фамілії викликають. Збирають всіх докупи. Не маю що діяти збираю свої речі і — в другу секцію. На снилось мені таке «повишеніє», й не думалось про те. А (наша одна бригадниця) Марфа лиш підсміхається, тай виряджає мене, несучи мої торбини, підговорює: «тепер будете робити з Євгенією Іванівною — інженер». І так дійсно. У нас утворилася нова набрана строїтельна бригада. Гарні молоді дівчата як зозульки, звихаються, та співуні такі, що без пісні до роботи не приступають. [...] Так все поступово. Я підсобником з другими дівчатами, але з цього думаю скоро вилізу, бо берусь за штукатурку. Так і з тих пір вже знали дівчата, що канти маю терпіння витягати. Багато оступають мені цеї пристійної роботи. Наша інженер Євгенія Іванівна дуже хороша жінка. [...] Ніколи не було такої роботи щоб вона в ній не знайшла дрібку справедливості і в нашу сторону. [...] Тільки з одною Ольгою Тимків, якось завжди мусіла настрій свій збавляти. Бо Ольга животину виставить вперед, а сама коротенька, ну, й почне ту стіну мурувати, а вона така крива та черевата, що ніяк рейкою не зрівняти кінців. А їй до цього меншого інтересу нема.

[...] Тоді Ольга починає затягувати старовинну російську пісню: «Ой тумани мої, ростумани…» Так, що цілий театр можна було розглядати на нашій роботі з тими череватими стінами. [...] Моє місце знову на верхніх нарах. Та воно і недокучувало, більше завжди акуратности, щоб на нижніх не натерюшувати, або не розлити на голову чогось. Так вже якось обходились, що думали одні про других. А одного разу щось записувала в зошитець, десь роздобула між дівчатами і тішусь що маю на чому вже не денник записую, а віршую. Тільки так тихо, тихо… а то ще скажуть: От, кожна блоха лізе в поети. Адже, піджартовують всяко… всяко… Якимось чудом, один відривочок папірця випав вниз на постіль Анни Андріївни Коваленко. До якої заходила часто наша інженер Євгенія Іванівна. Отже, на той раз папірець скіц туди. Вони крутились-вертілись і найшли його під руками своїми. Чую, розглядає Євгенія Іванівна, читають так пристійно, а там якісь уривочки з вірша — та прізвище Шевченко, Шевченко. Адже, я випробовувала пером як то писати на тому папері, чи не буде розходитися чорнило? і повторяла записувати уривки з віршів і прізвище Шевченко і т.д. Читала, читала Євгенія Іванівна і знову до почерка уділяє увагу. «Ну, й почерк! Ну, й характер... Настойчивый, сколько можна выдерживать с таким характером... ужас! Кто ето пишет? Откуда етот урывок здесь попал?» Толковали, толковали до каких пор, незнаю. я отстранилась в другой угол, а они разошлись. Я так тихо молчала...молчала... Даже и незнаю чего? Ніби-то що на суд за такі речі віддають..? [...] Мучусь з тим апендицитом. Знову приступ, і на роботі. Видно щось взяла важке нести і нарушила його. Знову зігнуло в десятеро. Лягла на землю і лежу, болить, аж очі вилазять. Але кому-що до цього?.. Всі працюють, аж гай гуде. [...] Аж, здогадались, що мене немає десь. Роздивилися, а я корчуся на землі. Підійшли до мене інженер, прораб і дівчата та починають в лікарню піднимати. Я аж посиніла від напруження. Заледво дійшла до амбулаторії, де Антоніна Василівна дала звільнення від важкої роботи, а згодом каже «направимо в лікарню на операцію. Тільки, хай докінчать ремонт операційної кімнати». Прийшлось мені, то лежати в бараку, то виходити потрохи між дівчат, хоч послухати що там Ольга з своїми «розтуманами» чудесує.

[...] І так якось дотяглося до 52 року на початку зими, нас декількох направили в лікарню, палата була готова. [...] Направили нам з мужеської зони старенького лікаря — Лєвшина, і під його руками пропадали наші апендицити, грижі та кисти і інші недостатки захворювань, які потребували операції. День операційний почався. Вперше кличуть мою знайому що поруч лежить — Зосю Коровчук, кажуть операція чистіжча і легша, на перший раз хай на стіл іде. [...] Через яких 20 хвилин уносять санітарки Зосю, така бліденька, та мовчача. Щось розпитуємо, а Зося лиш ойкає. [...] як вже кличуть мене санітарки. Душа моя в пятах, але форс тримаю, одним бігом побігла, лиш на пальцях. [...] Появляюсь в операційній палаті, на порозі стала. І роздивилась всюди, як то виглядає. Бачу стіл на якому маю лежати, тай кілька осіб медиків. Але не впізнаю, бо всі замасковані. Тільки очі, та носи видніють. Дійсно, так якби з снігу білого наліпив, або з вати. Стоють всі та ждуть нового клопоту. Антоніна Василівна приблизилась до мене і почала умовляти щоб я не боялась. Та приказує зняти з мене вбрання. Лишилась я в одній сорочині. Лізу на той стіл, трохи підсадили, а нарешті вже й лежу та в стелю задивилась так люто, люто. І теж жду клопоту. Заслухуюсь як то все рухається на швидку руку. Одні накривають простиралом мій живіт, шепчуться та на мігах показують одні другим що робити. Лікар лиш по слову коменду подає. Відкривають розріз простирала. Починають живіт йодикувати, і тут вже без задержок уколчик за уколчиком. Перший, другий і третого укола трохи лиш почула, а більше вже лиш бодькали як в порожнину. Нічого не чула хоть умри. Аж доки що не добралися в саму середину, і дещо рієнтувалась що розрізали черевину, як до спини ніби-то кров пробігла поверхністю. Але може то й такі здригання нервів, хто знає. Нема часу розпитуватись… куди-там. Чую як Лілька лиш скригинцає в подаванні інструментів. А лікар діє своє. Тай чую що вже дійшов до болючого. Бо починає світ кружитися, очі наверх вилазять, і язик щось плутається, як Антоніна Василівна починає запитувати в мене щось. Держить за руку і наблюдає пульс. Я говорю про бабу Коробку,

та Чічікова як мертві душі закуповував. Бо Ан. Василівна запитує що читала я перед тим, ну, тай мушу розказувати. Тай сміємося всі по черзі. Аж нараз все почало кінчатися моє зізнання. Бо апендиціт приріс до других кишок, що ледви знайшли і відриваючи його, щоб добре було відрізати, так дуже заболіла всі внутренність, що серце перестало діяти нормально, пульс затих. Тоді скоро для підтримки опум і ще якісь пяніючі піддержки. Але тут все ускладнювалось, бо анестезія відморожувалась. І появлялась чутливість у всьому тілі. Час [...] перестрочився, із-за спайок до других кишок. Якраз в цей час, коли замороження відходило, повинні були останні шви накладати, а тут що? Лише відрізали апендицит. І заспокоює Васильєва, що «вже все, тепер легше будет тебе, Паранечка. Потерпи немножко». Вже зашивають, чую як тикають аж за серце бере. Шкіра на мені тверда, виголоджена — дістрофік, от маєш, ще одну неприємність — ігла вломилась, зашиваючи мою черевину. Докищо, упоралисяя зі мною, то всім нам надокучило, думаю що всіх нас за серця щипкала перевтома. Накінець вже взяли мене з того стола, занесли на руках до палати. А ще на відході з операційної палати, Васильєва каже: «Пашенька, хочь я покажу твой апендицит? Какой длинний і красний — воспалялся. В сердине нашли горох». Я вже тільки охкала та ойкала. Махнула рукою, що мені не до нього. [...] Очутилася я вже в пяному виді на своїй вугловій постелі. [...] Підійшли до мене декотрі хворі. Бачать, що така бліденька і неможу слів вимовити, якось всім було ніяково від усього цього. [...] Ще дали укол для підтримки серця. А на живіт, де була рана розрізана із пятьма швами, положили подушечку піском. Та приказали одній дівчині з наших хворих, Настуні, держати рукою, докищо заспокоюся. Я починаю засипати потрохи і як увісні лиш чую як Настуся коло мене порається, та стогне від страху, та повторює «Паранечко, що з тобою? Заспокійся… Ой, Паранечко, як страшно…» І починає плакати. Я гину пити, але не можу рота відкрити, бо майже сню все. І так заснула аж до раня. Не повертаючися ні на який бік. [...] Наставав ранок.

[...] До нас із Зоською підійшла старенька бабуся — яка обслуговувала операціонних хворих і відмочила наші уста чаєм. Замість води. В скорім підійшла знову з мокрим ручничком і повитерала наші лиця на місці, щоб ми не рухалися. Важко було лежати на спині і нікуда не ворохнутися. [...] Живіт пече від ранки, а голова болить від тих мучених споминів. Які напоминали дні мої, коли лежала не одного в такому не поворухливому становищі. [...] Постогнуємо собі потрохи — так щоб наші в палаті не забули, що ми хворі. Почався обход. Знову лікар і медсестра Лілька [...] Прочищували зайодиновані куточки «Ефіром». Який так гарно розносився в своєму запасі — по всій палаті. Не знаю як для кого. А для мене такий приємний цей запах був, що можна було з його легкою ароматністю винести свою тугу, кудись навіть в рідні сторони, де така люба і запашна мрійлива весна. [...] Дні пройшли швидко, швидко. Всі ми почали виздоровлювати, бо всі ще молоді. [...] Нас умістили на нижних нарах, і ми так один час не могли ходити, щоб не держатися за животини. Находилися на амбулаторному наблюденії. Антоніна Васильєва потрохи звільнює нас, але ж і цьому кінець прийшов. Бо ж не вона там сама старша?.. [...] Уважають на нас. Але й ми мусимо рухатися. Бо знаємо що пайки хліба траба якось заробити. Адже, всім роботи до ух вистачає. Так бідували, бідували всі, ділячись тим недомаганням, аж доки що вже не було легше. [...] Одні стіни дряпаємо, а другі штрамуємо, бо кокомінки формуємо щоб були всі побілені акуратно. Нераз так набідуємось, доки що приспособимось на тих дахах. Що були бляхою покриті. Держали нас на тій блясі іржавій, резинові піддошки. І ми так лиш просувалися від сточуваних кінців бляхи, до сточуваних. [...] А ще гірше із-за цього, що понаговорюють начальникам, що бригадники із штукатурів, що побілку робили на окомінках, до хлопців махали в зону — за за-

претку. Ну, й починаються тяганини. Пусто-пустісько б’єш пороги по дрожачих кабінетах. Тут жити на світі не хочеться, а не ще кавалеркою заниматись. Правдо-подібно не всім. Але, тих не тягнуть, бо вони спосібні на всяку оправданність. Відзубанить на кожному кроці. Хоч і винна. Якось-то ми повипрошувались за зону на общі роботи. Сапати та ячмінь полоти. Одних пускають по днині, а декотрих не відпускають. [...] Переодівались в чуже плаття, та хустини натягали на очі, і так хитрували перед своїми начальниками. [...] Я ще придумала один раз так зробити, але потім розрадилась, щоб не накликати неприємність, можна обійтися і без цього.Бувало, ляжеш на ті нари, щоб загрітися, або відпочиваючи. І почнеш збирати ті думки і події. Як то говориться, з піджартом, від допотопної ери. Але, допотопна ера — то була своя, власна, іменно в цьому Спасську. Справжня була жива історія, яка в знедоленні передавалась спадщиною від одних до других невільників. Посьолок Спасськ — це було колись використанням Англійського фабриканта, який видобував мідну руду. Коли ввійшла в силу радянська влада, тоді вже концесія кінчилась. Англійці виїхали в Англію і за собою позакривали всі підземні ходи, якими користувалися підчас видобування міді. Так все заховали, якби і не було нічого. На тому ж місці поміщався монастир Казахський, як то говорять по казахськи мечет — а по російськи — церква. Залишки «мечета» можна було спостерігати на деяких будиночках, в яких ще були вип’яченності купольцями, як брами. В війну, коли з Японією воювали, сюди в Спасськ напривозили полонених японців, які і для нас залишили в спадщину будинки, в яких жили самі і використували для стайнів в яких поміщалися їхні коні. На підпорах, які підтримували верх стелини, можна було видіти недогризки японських коней. [...] Отже, останні поселенці цієї полоненої зони, то були ми — арештанти, жертводавці війни. Все це із розповіді людей, снувалося невідривною думкою, яка охоплювала подією весь кругозір того життя і його пригод. Зясовуючи вже ці кінці, почнеш засинати в загрітому кублочку. Аж до раня, докищо не вдарять сигнали — в рельс біля комендатури — «Підйом!» [...] Коли кінчалися полеві роботи, на зиму бригади оставалися в зоні камінь доби-

рати та воду розвозити в лікарню і по бараках, де були хворі-туберкульозники. А то було, що й ходили за зону в сад, в сад на снігозадержання. Марія Антонівна Сіманенко Звітнєвєвня вистроїть нас як діток, і ми всі за зону цілою бригадою, як одна на заробітки до садівника — Бориса Карловича. Борис Карлович докищо розверенться в своїх ділах, та познаходить рискалі кожному з бригадниць наших, то є часу наждатися десь під наметом снігу. Щоб не замерзли кидаємося в сніг, та заводимо всякі ігрища, підскокування, щоб час швидше проходив. Ми знали, що садівник нас не окривдить. Тільки й ждемо, коли появиться між нас з записною карткою, щоби записати скільки нас було на роботі, щоб на слідуючий день хліб видали всім. [...] А бригадирка лиш повторяє: «Ой, діти ви, діти… весело з вами та кумедно». Нераз, одобрюючи наші веселі вдачі, задивлялась на нас подовго. А нераз, відвернеться в другий бік і так довго задумувалась в самотині… дивлячись десь вдалину, на підгірки і в то одзеро плотини, та в засніжений садок. [...] Якесь було надзвичайно загадкове зверенння, в якому звучало так часто… «Ой, Параня, Параня… Параня…»[...] А, в очах так багато накоплялося сліз. [...] Часто ми ходили в школу — за зону на посьолок. Нашу бригаду посилали на поломойство. Як то щиро Марія Антонівна обясняла нам всі новини і розпорядки навчання. Якось вона себе почувала так свобідно тоді, і наче на свойому місці. Бувало, докищо не обійдемо всі класи і не поцікавимося всим у школі, то й не починаємо роботу. А тоді вже всі як одна спішимо уберати класи, щоб ще зекономити трохи вільного часу для своїх особистих потреб. Бо коли приходили в зону заключенних, то нас не ганяли на жодну роботу. Посідаємо як зозульки на свої місця і ждемо наче в морі підчас бурі погоди. [...] Думали нераз в таку неспішність життєву як то люди серед вільного щастя не можуть час укоротати, бо так бажано їм. Лише, тимуй, що в щастю та любові жилося. [...] Пішла наша М. Антонівна на рознарядку. Відти приходить така невдоволена, бо нашу бригаду посилають на камінний карєр, на горку. Де, не так зручно буде всім нам, лише тиму що холодний вітер дошкулить, бо не всі по зимовому одіті.

Ми відчували, що вона нас розуміла і співчувала. То, в такому випадку, завжди змирялись з неможливостями. Аж так, щоб виявити себе зовсім перемагаючими в труднощах. Кріпилися навіть і в цю хвилину, коли загрожувала всім обмороженням. Як тільки вечір починався, докищо виднілось в бараку, почали визичувати в сусідів — іншої бригади — одежі на завтрашній день. Люди одним миром мазані — завжди старалися допомогти одні другим. А в таку немилуючу хвилину — особливо. Повизичували куфайки, ватяних штанів, та шапок-вухнарьок, а дехто, навіть, валянків і тих, що майже розпадалися. [...] Вийняла свої подарені рукавиці з зеленою обшивкою [...] За невеликий час все затихло, ніхто не скаржився на якусь неможливість. Ніч діяла по-своєму. Кожного укладала в колисочку і заворожувала навіть тими мученичими бездушними снами. Яких було найбільше серед такого хмарно настроєного згуртування людей. На другий день, як тільки кінчилися ранішні процедури, шніданки та розводи на роботу, ми всі вийшли на свій обєкт роботи — на горку, розбивати поверхню землі, що така була замерзла, як кістка. Коли розкайлували землю, почали добератися до дрібного каміння, що називали «щебьонкою», а тоді вже брили каміння могли добувати. Але, як добувати? Коли, як навмисно на нашу гризоту виділили керуючі такий тупий інструмент забійний — клини зелізні, що заледви розбили закостенілу землю. А до каменя навіть шкода зусиль прикладати. Щоб трохи забутись від затруднення, яке загрожувало зеншенням хлібного пайка — якщо не буде виконана норма. Дівчата повсідалися поруч одна з другою й від того лиха заспівали собі на всі чотири світи прегарну українську пісню… Копав, копав криниченьку, неділеньку-дві, Любив козак дівчиноньку, людям… не собі. [...] Аби тільки не сердитися. Бо пісенним голосам було так обширно. Від наших уст, немов краса весняна, що вже відвесніла, знову оживала і линула в широкий зимою опоясаний степ. [...] Наша пісня насправді була чарівною, бо, навіть, дівчата з майстерні прибігли й Катерина Процайло каже: «Я гадала, шо у Вас тут весілля. Жартуючи каже: Прийшла дров утяти для варіння голубців. Сміючись дівчата кажуть: Весілля, так, так, сваху віддаємо. Одні доспівували пісню, а інші вже вибивали молотами

по клиню, аби рух роботи не затихав. [...] Якось-то одної суботи був Воскресник, і ми наношували каміння на будинок якийсь. Я ношу одна на плечу, покаменеви тай до купи де і всі. Вийшли на горку, де каторжниці наші наготували штабелі каміння і ми почали розберати те каміння. Віра Іванівна на носилках несуть, ще з якоюсь дамою, каміння [...]. Під горкою, усміхнувшись до мене, почала запитувати: «Параничка! У тебя наверно здесь миленочок есть рядом, в зоне, что ти так високо на горку ходишь?» Подивилась на мене так дружелюбно і пішли в долину з носилками навантаженими повними каміння. Я стала і стою. Не можу зясувати в чому справа? Людина мене з усієї громади навіть по імю назвала. Коли ми вперше так зблизька проходимо. Звідки вона моє імя взяла?.. Москвичка, гонорова дама… З цієї думки я остановилась на других зібраннях. Котрі зраховували тих людей, які запитували про мене і двали знати про себе. Іменно в цей горячий час, коли взагалі було не до розваг парубочих. Я знала що Іван Нуців є в поблизості зі мною. Думаю, може це — мільонок?.. І розсміялась на всю душу, від цього порівнення. Бо це був повний піджарт, мій власний. Тоді знову броджу думками. Дійшла до Штудерового Василя. Мій краянин, але зовсім не знаю. Знову Віктор впав на думку з його прекрасним почерком… Котрий на мене справив таку чудову заввагу… Можна було любити хлопця лиш за один перкрасний художній почерк. А він бажав стати моїм другом… відмовилась. Ніяк не могла собі цого сприйняти в свою пошматовану і роздріблену душу, які кінцівочки людина хотіла звязати. Мені було так важко в моєму існуванні… Але, цей почерк такий був заспокоюючий, що в цій особі не Віктор існував, не зона поруч мущинська, але далека Колима і Андрій, поклявшийся в любові… Шевченко… ах! Доля наша, доля… [...] І в таку любу годиноньку на яких 30–40 метрів віддалі між нашою колонкою дівчат і камінним кар’єром, почулися звуки з карієра. Це були два молоді мущине, білявий і чорнявий, стояли вище від своєї бригади на обриві скали і запитували в дівчат на повний і вільний голос: «Між вами є Плитка Парася?» Декілька разів так повторили, бо від звуку камяних провалів які спадали вниз по скалі, трудно було щось уловити зі слів. Я нічого не відповідала. Одне те, що було мені не до знайомств. І добре знала, що за такі розмови, карали строго. А мені ще попасти в якийсь каземат на холодівку і голодівку, то вже більше й нічого не

треба… Сама собі біди придбаю, а спасати і жаліти немає кому. Бо тут не до цього… Хлопці ждали відповіді. Хоч вартові були проти розмов між жінками і мущинами. [...] На повні груди Аня Уханська як закричала і руками показала тихо і спокійно на мою постать. І потягнула мене край своєї пятьорки. Щоб було видно мене. Хлопці почали тішитися, махаючи своїми руками, від задоволення пестили свої груди і задержували на грудех свої руки з розп’ятими долонями. Навздогін передавали привіт. Від кого ці привіти доносились, трудно було дізнатись, бо вітер віяв в іншу сторону, і ми скоро опинилися за невеличким горбиком. Який згодом затінив всі видовища на камінний кар’єр. І г о л о с р а д о с т і з г у б и в с я в д а л и н і. [...] Тим часом все затихло навкруги, докищо я задумувалась на підгорках, Воскресник закінчився. [...] Ще декілька слів про той видобуток каміння. Наша бригада не підкорилась свасі. І вона час від часу переставала до нас заглядати. [...] Аж, в один несподіваний ранок, нас випустили крізь вахту на дорогу, якою ми прямували до школи і до клубу. Марія Антонівна впереді і я поруч, іду, та сплескую в свої зелені загадкові рукавиці і піджартовую, що вони в мене найкращі. [...] Підходимо до клубу наша бригада чудових поломоїв. А там такий рух. І на нас махають щоб поверталися з місця. Радіо такі мітинги передаєю. Але ми не можемо ніяк зловити щось нового в чому справа? Чорний флаг маячить над клубом, вітер лопотить, час від часу, і закидає то в оден, то в другий бік полотнищем, аж на дах вішає кінці. Бачимо що якийсь траур є. бо чорний флаг. Але хто помер, ніяк не уловимо. Аж нарешті по радіо уловили, що «5 марта скончился наш вождь И.В. Сталин». Тоді ми вже без задержок повернулись до зони і сповіщали про те, що чули. Одні знали вже, другі допитували, та розшукували про те в газетах — як хворів Сталін. Щось півтора дня на роботу не виводили нас. Приходили з культурно-воспитательної частини начальство, і зачитували траурно обрамлені листівки, в яких друкувалося про втрату великого вождя радянської держави. Як звичайно в народі. Хто як на те звертає уваги: Одні плачуть — аж

приповіднями. А другі сваряться з тими що плачуть: «Что? Жалко тебе что мало сроку дал?» [...] Хто що може, то й витворяє. Жартівливі та сатиричні характери, добувають десь часнику і капусти, обліплюють свої глови, та завивають в простирадла і так ходять з розпачі як в ролі з одного кінця барака в другий. Та не можуть сміху обібратися. Поважні люди, із історичним розсудком дивляться на цю подію іншими очима. Дійсно, кажуть був вождь. [...] І так розмова переходила з уст в уста. Та кожне ждало якоїсь обнови. Інтересно, хто на місце Сталіна буде вибраний? Всі твердять на тов. Василєвського. знову люди згурмилися… слухають приказ як приготуватися до похорону вождя. Коли почуються звуки сирен, які будуть пристроєні в мужських зонах, щоб ніхто нікуди не рухався в той час. Тому, що це будуть тоді заносити тіло вождя і кремль. Де поруч поставлять з В. І. Леніном. Все те відбулося скоро. На третий день вже кінчились всі похорони, і ми вже були заспокоєні. Ждали чогось і ждали. Я думаю, чи не спімнулись ті 75-ті роковини, як то гірко і нетерпеливо ждали тої амністії? Аж нари розломили крутячись від несподіванки. Але її на жаль не було… Отже, а як можна було сьогодні про те все твердити, чи залишилась воля для забутих і знедолених, чи Сталін забрав її з собою, щоб вмерла навіки для нас арештантів?.. [...] В умовинах лагера наставали зміни. Ми могли ходити в своїх одежах побільше. Яку дозволялось одержувати в посилках і забирати з капйорок. Режим комендатури облегшився. Менше звертали зауважень на такі дрібниці з-за яких вперед дуже карали. Правдо-подібно ще мали ми кілька неприємностей. Із-за мущин, які вривались до своїх возлюбленних в нашу зону. [...] Як в один прекрасний надвечірок, ще провірки не було. [...] Аж тут, нараз, кілька шумних кроків пробігло по бараку. З одного кінця в другий. За собою двері позаперали і почали затягувати нарами, щитами і бачками, та ящиками від хліба. [...] Такий рух почався що страх. Всі загуділи: «Мущине, мущине урвались в нашу

зону і в нашому бараку є». Дивимося, а вони повилазили на столи в столовій нашій і почали викручувати електричні лампочки. [...] Правдо-подібно мущине вже розстановилися в кутку із своїми дамами сидять, балакають — ну, тай цілуються. Тільки один якийсь молодяк ходить по проходу і майже до кожних нар підходить в заклепаній вушанці, та просить кожну щоб вийшли поцілуватись. Дівчата взагалі котрі розуміли і цінили справжнє кохання, а не таку зустрічну вигоду, на яку надіялись мущине ті, вони позавивалися в хустини з-під яких лише носи видніли, і постогнуючи від головної і зубної болі тінилися в кутках. І відмовляли мущині, який шукав щастя з попередженим поцілунком. [...] дівчата тіснились біля старости бараку — Анни Андріївни Коваленко. І в куточку сиділи одна на другій. [...] Мені іменно так важковато, бо я в самому низу, та ще така маленька — худенька, а вони на мене понавалювалися, та регочуться в завитих хустках. Та стогнуть, бо зуби болять. І тільки підказують мені. Сиди тихо, малишка, як хочеш бути жива. Жених приходив, а ми місця позанимали. Ти не бачила, як вушанкою клепав коло нас?.. Такі комедії виводять наді мною, що страх! Сміємося всі до крайности. А як довідались що мущине мають своє особисте приймання, що до чужих не чіпляються, ми трошки позвільнювались від натиску. [...] Але прийшли начальники і повиводили тих гостей, коханців нічних. А нас так трясли всюди, що всю ніч лиш на двір і з надвору. Мороз такий лютий, здавалось зірочки от-от і впадуть пляшучи. [...] Незадовгий час визнались і ці дами, що вечіркували по кутках і відтягали по місяцеви буру. Під замком із строгим режимом. Ще такий варіант відбувся в центрі зони, де в гості приходили хлопці, — з тим, що були програні жінки в карти. [...] Тільки тоді закінчилися всякі вилазки до жінок, коли обгородили кругом електричним проводом. Хто хотів загинути на дротах електричних, то міг сам смерти діждатися і пошукати легко. З тих пір, бараки не замикали, до отбою вечірної 10 год. Ми всі могли прогулювати вільно в зоні. Зустрічаючись з Лідою Михай-

лівною Мірцевою, ми могли поговорити досхочу, про всякі заспокоюючі події. Часом я забувалась, і так протяжно задумувалась опустивше голову вниз. Бродячи в своїх гірких пережитках. [...] Лідія Михайлівна завжди завважувала цей задум. Ввічливо підходячи до мене блище, брала своєю ніжною ручкою за мій підбородок. [...] «Паранічка, я тронута Вами… Не надто так задумиваться. Надо голову держать вверх. Сейчас унивать не надо, бодритесь!.. Ви так тяжело болели… Вспомните ето и неубивайте себя лишностью. От которой Вам нужно устранятся. І поступово підносила мою голову вверх. [...] В серці я зясовувала, що значить людина культурно-образована. Які в неї щирі і необмежені понятія до людини? І згадалось мені, як Лідія Михайлівна часто напоминала про те, когда у нас с вами будет больше возможности, чтоби достать коптилочку для ночного света, я смогу с вами понемножко заниматься французким язиком… У вас будет больше развлечения. [...] Вскорім часі, було відомо що на престіл керівника радянської держави був обраний Маленков. З новим керівником, вскорім умовини наші зовсім помякшилися. Дозволили писати чаще листи — без обмеження. Зняли режим спецлагера. Перетворились всі строгости в омякшений і. т. л. (истравительна трудова колонія) А в 1954 році, вийшов новий указ для відпущення тих на волю, що проступок зробили до 18 років. — Ці люди незалежно статті 54, чи 58 політичних, відпускаються по малолітству, із зняттям судимості, в повному дозволенні користівання громадянськими правами по всіх великих містах можна жити і почувати себе рівним громадянами радянського союзу. Починаюься золоті дні — до сонця… Готують списки, в яких і моє прізвище зайняло шановане місце — на освободження дочасне. 17 червня 1954 року, приїхали по-новому на пересуд. Судді і засідателі побалаками з нами при громаді наших спільників і кожному зокрема начитали нотації. [...] Що тривожні дні минулися, допускатися до помилок нових — непробачністю буде. Звільнюючи нас з лавки підсудності, дозволяли вийти на двір, і почувати себе вільними громадянами — навіть тут, в зоні заключених.

[...] З часом приготували нам усім документи, зібравше групу — приблизно 30–40 осіб, молодіжі, відправили за зону на посьолок на нічліг, а рано на машини 2 і в Караганду на станції — проводжаючим був Новоселов. На відході прощались усі. Хто як міг, бо то діялось на швидкість. Зіна Бохова на дорогу жертвувала кілька рублів, Катя Процайло теж кілька карбованців і скринечку під написані вірші (в чотирьох блокнотиках) Рузя Бурдинська теж кілька рублів пожертвувала. А бабуся Марія Миколаївна Шишкіна [...] на дорогу проводила внучіньку бубличком хліба, сіллю і заплаканими очима та з тими словами: «Що, уходиш внучинька в новий мир жизни, будь счастливая! Пиши и не забывай старенький утесик — Марию Николаевну Шишкину». [...] Для нас вахта відкрилась і нове життя почалося. [...] Довго ми не могли про те уявити і зміркувати в своїх думках, щоб заспокоїтись?.. Ідучи оглядалися, бо жалували за тими горемиками, що залишилися на попечіння судьби, від якої ми якимсь чудом вирвалися. Ще довго за нами услід люди махали в знак пошани нам і щоб скоро побачити таку ж саму волю життя, до якої ми привернули обличчя виснажене і порите життєвими ударами пригод. За моєю спиною залишалося в той час не 18 літ, а 26 повних, і переповнених всякими пригодами. Від яких наповнилися цих три книжечки, «Від щастя до біди», «В руках судьби» та «Останній рейс». 9 літ і 4-ри місяці залишилися серед тривожних сигналів, без вільної воленьки, любові і пестощів справжнього друга. Така наша доля… Час від часу утішали одні других. Стратегія війни — недоля людини. Записано в Криворівні. 1962 р. Автором Л. Горицвіт (Плитка П.)

house, and on the way back, I was full of thoughts and unreasonable joy—everything is alive!—carrying some homework on a half sheet and dried bread in my pocket, the most sweet-smelling and delicious dried bread in the world!”17 Paraska Horytsvit’s memories about one of her usual evenings gives us an idea not only of her daily life, but also of her communion with God, which was a constant practice for the artist: “Set the fire, made the tea from my recipe: linden blossom, hawthorn blossom, nettle (not stinging), wild rose, and mint. What a flavor. And again, I’ve had dried bread for dinner. And this evening, I am saying sincerely and thankfully: thank You, our loving and forgiving Father, for soothing my heart and soul, and I’m calming myself both with small and great things, welfare…”18 From the second half of the 1970s, Paraska became more and more isolated. In order not to be disturbed in the hours of her creative work, she put a specially made sign “No unauthorized entry” in the window.

There were triangular stones placed on the bench beneath the windows, symbolizing the all-seeing eye of the Lord and the Holy Trinity.

Paraska Plytka-Horytsvit died on April 16, 1998 and was buried in Kryvorivnia. The sign and the stones are still in place near the house.

Inga Levi ᔓ 37 ᔓ

17___ Paraska Plytka-Horytsvit’s Images. On 10th anniversary of Paraska Plytka-Horytsvit’s death.

Album.—Lviv: Modern Press, 2009.—84 p. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

18___

Paraska Plytka-Horytsvit.

Diary. June 5, 1991. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

fffЂΰ1ϲНЗίλЙ1ў ΰϭЙϭϲήέ ΰίέНήέ̆ΩЗЙέγϯ1Нfff

~~~ Лети, лети мій листочку Понад лісом й дебри! Зо мнов лиши в запертині Хоч трошки відрадні. Залиши мені надії Абих завше ждала. Віданячка з того краю Де смих втіху мала?! ~~~ Параска Плитка-Горицвіт «Невольничі думи», 1980-ті

ᔓ 38 ᔓ

У нинішньому сприйнятті доінтернетна доба з її традицією паперового листування є, сказати б, архаїкою. У карпатській Криворівні перекази про листоношу Івана Паращука вже стали сюжетом місцевого фольклору. А колись Параска Плитка-Горицвіт намалювала поштаря привітно усміхненим, у небесно-блакитній уніформі. Він — найбажаніший гість у її обійсті, «провайдер», який несе звістки з великого світу. Не раз Параска фотографувала цього характерного чоловіка, і ці світлини позначені напруженням і бентегою. Поштар також був творчою людиною — знаний різьбяр і писанкар, він грав на різних музичних інструментах. На два роки молодший за Параску, Іван мав інакший, але так само драматичний життєвий досвід: служба в радянському війську, сім років на шахтах Донбасу, лояльність до нової радянської влади, необхідність забезпечувати добробут великої родини; і зрештою — подія, що підкосила Івана Паращука в останні роки — пожежа, яка знищила велику родинну хату «з галеріями» та весь його творчий доробок. Параска мала добросусідські стосунки з листоношею. Вона не впускала нагоди сфотографувати поштаревих дітей — Ярослава, Богдана, Володимира та Галину, — які приходили навчатись нових колядок. Коли Володимир сам почав фотографувати, вона допомагала йому освоїти цю премудрість. Упродовж багатьох років Іван Паращук був для мисткині уособленням її контактів із зовнішнім світом. З доправлених ним листів вона обережно знімала марки. Утім, годі стверджувати, що це було системне колекціонування. За виявленими в архіві Параски марками можна приблизно уявити

Подружжя Марія (у дівоцтві — Петрійчук) та Андрій Шевченки. Сідней.

1960-тi роки ⁕ Married couple of Mariia (née Petriichuk) and Andrii Shevchenko.

Sidney.

1960s

Іван Паращук (праворуч) біля Криворівнянської пошти.

1960-ті роки ⁕ Ivan Parashchuk (right) near the post office of Kryvorivnia.

1960s

географію її листування: Великобританія, Канада, США, ФРН, НДР, Австралія, Польща, Аргентина, Румунія, Болгарія, Угорщина. Цілком можливо, лише частина їх належала до отриманих листів, решту ж їй передали як колекційні екземпляри. Так Лесь Герасимчук, який добре знав про зацікавленість Параски філателією, до кожного листа вкладав щось цікаве. Часто марки надсилали, аби вона скористалась ними для відповіді. На початку 1980-х листи з марками із портретом королеви Єлизавети надходили з Ноттінгема від Василя Потяка. Уродженець Криворівні, він 19-річним вступив до дивізії «Галичина», потім емігрував, а з 1968 року очолював Гуцульське товариство у Великобританії. Можливо, Василь був знайомий із Параскою замолоду, а пізніше їх поєднувала спільна зацікавленість розвитком народного мистецтва й традицій. У 1991 році Василь Потяк відвідав Криворівню (певно, зустрічався зі своєю товаришкою по листуванню) і зробив щедрі внески в розвиток місцевої громади. Найбільш інтенсивне закордонне листування Параска вела з подружжям Шевченків з Австралії. Марія Шевченко (в дівоцтві — Петрійчук) із чоловіком, починаючи з 1958 року, надсилали листівки з екзотичними краєвидами та сімейні світлини. Більшість закордонних (вибірково також і «внутрішньосоюзних») листів, що надходили до Параски, зазнали перлюстрації, про що свідчить штемпель на конвертах. Узаконена практика за умов тоталітарного режиму, коли таємниці приватного листування не існувало, — будь-який лист могли вилучити і прочитати органи безпеки. Особливо уважно стежили за політично неблагонадійними, до яких належала й сама Плитка-Горицвіт, колись засуджена за антирадянську діяльність. Це не було таємницею

ᔓ 39 ᔓ

ᔓ 40 ᔓ

для Парасчиних кореспондентів, які свідомо обмежували тематику спілкування побутовими сюжетами. Колишні товариші по ув’язненню уникали прямих визначень, послуговуючись натяками. На звороті світлини Василя Савчука, яку Параска отримала у 1958 році, зазначено: «Від друга сумних днів пережиття із Спаська в Казахстані». Іншу анотовано так: «Г[ород] Караганда, Бувши тобі знакомий. Парасці від Василя Савчука 17.11.58». Схоже, що у перші роки після звільнення Параска мала досить активні контакти з колишніми «зеками», пізніше ж кількість таких кореспонденцій скорочується. Тривале, практично упродовж всього життя, листування вона вела лише з Євдокією Соловйовою, яка мешкала у Тихвіні Ленінградської області. В одному з листів на початку 1990-х Соловйова згадувала, як вони святкували Великдень у часи заслання, а замість крашанки мали картоплину. На початку 1960-х років Параска намагалась розшукати людей, з якими її пов’язала табірна доля. Уже готуючи виставку «Подолання гравітації», ми виявили цікавий документ — відповідь Президії Верховної ради СРСР від 19 березня 1963 року на запит Параски Плитки щодо встановлення місця проживання медсестри Феоктистової Віри Захаріївни, лікаря Кучешвілі Михаїла Ілліча і Манутіної Анастасії Георгіївни, яка згадана як інвалід 1 групи. Імовірно, йдеться про її знайомих із тюремного шпиталю. Офіційним органам визначити їхнє місце проживання не вдалось. Напевно, це були особливі для Параски люди, оскільки лист із Москви вона поклала до саморобного конверта за почесною грамотою, яка прикрашала стіну в хаті (ніби біля себе, але подалі від людських очей). Документ також підтверджує перекази про лікаря-грузина, який урятував

Параска Плитка-Горицвіт. Колаж ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

Collage Лист від Василя Романюка 1980 ⁕ Letter from Vasyl Romaniuk 1980

обморожені ноги Параски і в якого вона нібито була закохана. Окрему групу епістолярію Параски Плитки-Горицвіт складають листи політв’язнів — учасників руху опору в Україні 1960–1980-х років. Кількість таких кореспонденцій є незначною, оскільки пенітенціарна система обмежувала засудженим листування. Параска, яка зазнала табірних поневірянь, мала жагучу духовну потребу підтримувати в’язнів сумління і вважала таку підтримку здійсненням християнської обітниці. Уродженець Косівщини Василь Романюк, більш відомий як Патріарх Володимир (цей сан він отримав 1993 року), мав багато спільного із Параскою. Він уперше зазнав репресій у 1944 році за те, що належав до ОУН, а повернувшись з ув’язнення, присвятив себе служінню Богові. У 1959 році, ще навчаючись на богословських курсах, Василя Романюка висвятили у сан диякона. Його дияконське служіння проходило зокрема й у криворівнянській церкві Різдва Богородиці. Немає сумніву, що Василь Романюк знав Параску. Про це свідчить довірливий тон листа до неї від 18 квітня 1980 року із селища Санґар в Якутії, де Романюк перебував на засланні за новим вироком, що отримав 1972 року: «Новин коло мене особливих нема. Найгірше те, що у відпустку не пускають, кажуть, що належу до такої категорії засуджених, що відпустка не дається до кінця заслання. Пишіть, Параско, не забувайте, бо весело і приємно отримати листа з рідних країв! Коли буваєте в Косові, навідуйтесь до моєї дружини. Передавайте вітання Одосії1! Хай ласка Божа не покидає Вас. Священник В. Романюк». Разом із Романюком в Якутії перебував його син Тарас. Виключений через батькову діяльність із Львівського університету, він добровільно приєднався до засланця, аби його підтримати. Збереглося два Тарасових листи до Параски: від листопада 1979 року та від квітня 1980 року. «В таких листах багато не скажеш, що дуже жаль. Усно ми сказали б одне одному набагато більше» — вичерпна характеристика, яку він дає листуванню в тоталітарній країні. Ще однією формою ізоляції за радянських часів була строкова служба в армії, яка формувалась за екстериторіальним принципом. Десятки юнаків із національних республік опинялися далеко від дому в незвичному культурному середовищі. Аби підтримати своїх земляків, Параска почала листуватися з ними. Найчисленнішу епістолярну групу (понад 60) в архіві мисткині складають солдатські листи-відповіді: часто в однотипних конвертах, але з різними штемпелями з різних кутків величезної імперії — від Курильських островів до Середньої Азії. Параска заохочувала юнаків писати листи, так рефлексуючи над своїм життям, аби не загрузнути в армійській рутині. Перші листи датовано 1954 роком.

1___

Теодозія Плитка-Сорохан. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 41 ᔓ

ᔓ 42 ᔓ

У 1960-ті молоді українські інтелектуали, які надихались переказами про Довбуша та «Тінями забутих предків» Михайла Коцюбинського, створили міф про Карпати як про «своєрідний, сповнений небувалої духовної енергетики, материк»2. Крім того, було добре відомо, що донедавна тут точилася відчайдушна боротьба українських повстанців із радянською владою. Криворівню на цьому материку уявляли особливим місцем, де перетиналися шляхи трьох поколінь — українських інтелектуалів початку ХХ століття, які називали село «гуцульськими Атенами», повстанців середини ХХ століття і молодих романтиків-нонконформістів доби «відлиги». На цьому тлі надзвичайної популярності серед молоді набули різноманітні етнографічні експедиції до Карпат. У Львові й Івано-Франківську радили обов’язково відвідати Криворівню та завітати до Параски. Вона й сама прагнула спілкування з молодими людьми, часто ставала їхньою провідницею у карпатських подорожах. Також вона дуже активно листувалася з молодими дослідниками й надавала їм матеріали з місцевого фольклору. Микола Плахотнюк відвідав мисткиню 1968 року. «Ми застали Параску в глиняній хатинці, не характерній для Гуцульщини, — згадував він. — Вона нас дуже привітно зустріла і зразу ж перейшла до діла: грала на різних музичних інструментах (здогадуюся, що робила їх власноруч). Потім співала й читала нам легенди гуцульського краю, які збирала й записувала, а також творила свої власні гуцульським діалектом. Ми сиділи з ранку до вечора, слухали Параску»3. Не відомо, чи обговорювали вони громадське життя, активну участь в якому на той час уже брав молодий лікар. Проте сюжети саморобних фотолистівок, які в майбутньому Плитка-Горицвіт надсилатиме до Києва, є своєрідним маркером їхньої спільної ідентичності. Парасчине вітання з нагоди березневих Шевченкових днів «Над Аралом. Кобзареві» є рефреном до акцій біля пам’ятника поетові в Києві, одним з учасників яких був Плахотнюк. Ще один сюжет «Зоря з привітом, ми з колядою», який створила мисткиня, відсилає до відродження традиції колядування, що її ініціював Микола Плахотнюк серед київських студентів ще 1963 року. Напередодні 1972-го Параска надіслала побажання «успіхів на ниві лікуючій та в

2___ Михайлина Коцюбинська. Книга споминів. — Київ: АКТА, 2006. — С. 43. ᔓᔓᔓᔓᔓ 3___ Ярослава Музиченко. Жінка-горицвіт // Україна молода. — 15.05.2009. — Доступно онлайн на: www.umoloda.kiev.ua/number/1406/163/49533/ ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

4___ У фондовому зібранні Музею шістдесятництва в Києві зберігаються групові фотографії з подорожі Плахотнюка до Криворівні, а також 13 кореспонденцій Плитки-Горицвіт за 1969–1972 роки. Це карпатські краєвиди та репродукції творів мисткині з текстом на звороті, а також рукописна збірка віршів

«Дівоче серце» 1970 року. Ці матеріали надійшли до Музею від Плахотнюка, одного з ініціаторів утворення та першим директором цієї інституції. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Микола Плахотнюк (праворуч) і Параска Плитка. Криворівня.

1968 ⁕ Mykola Plakhotniuk (right) and Paraska Plytka.

Kryvorivnia.

1968

Параска Плитка (праворуч) і Галина Комічева. Криворівня.

1970-ті роки ⁕ Paraska Plytka (right) and Halyna Komicheva.

Kryvorivnia.

1970s

щоденному обжитку»4. Проте новий рік став трагічним: 12 січня 1972 року Плахотнюка було заарештовано, й у листопаді Київський обласний суд застосував до нього методи каральної психіатрії. «Радуйся, ой радуйся, Земле!» — вітав Микола Плахотнюк Параску Плитку-Горицвіт у переддень Різдва 1985 року з Лисичанська, де працював після умовно-дострокового звільнення. Листи поета Леся Герасимчука, який, починаючи з 1969 року, кілька разів навідував Параску в Криворівні, містять багато цікавих подробиць щодо організації творчого процесу мисткині. Він привозив та надсилав Парасці власноруч сенсибілізовані (з підвищеною чутливістю для зйомки в неосвітлених хатах) мотки плівки по 60 метрів. Один із листів свідчить про те, що деякі фотоплівки Герасимчук проявляв та друкував для Параски в Києві, адже до початку 1970-х років село ще не було повністю електрифіковане. У 1971-му він надіслав до Криворівні цілу інструкцію з проявлення плівки ISO130. У численних (понад 100) листах поетки Галини Комічевої змальовано атмосферу київського літературного середовища 1980-х років. Не маючи бажання стати чиновницею від літератури, Комічева звільнилася з посади редакторки «Української радянської енциклопедії» і стала працювати нічною сторожкою, аби мати можливості для творчості. Цікавий епізод, що передає настрої в мистецьких колах, зафіксовано в листі монументаліста Олександра Мельника від 13 квітня 1984 року. Художник пише Парасці з м. Солнечногорська Московської області, куди його відрядили як представника УРСР до Всесоюзного будинку творчості. У відповідь на прохання Параски надіслати листівки з місцевими церквами, щоб вона могла намалювати картини до тисячоліття християнства, відповідає: «Вибачте, але нехай їх малю-

ᔓ 43 ᔓ

ᔓ 44 ᔓ

ють росіяни», а художниці радить намалювати серію з гуцульськими церквами. Більшу частину епістолярного архіву Параски складають листи її кореспондентів. Пошук автентичних листів авторки залишається завданням майбутнього дослідження, насамперед цей пошук варто вести у родинних архівах уже виявлених її адресатів. Проте деякі зі своїх відповідей Параска писала під копірку, акуратно зазначала адресата, датувала. Всі такі копії складала до спеціально зробленої коробки, де вони збереглися до нашого часу. Серед них — листи до офіційних інституцій, зокрема до видавництв, що свідчить про її спроби видати друком свої твори або бодай оприлюднити їх у періодиці. У листах-відповідях видавці та редактори зазвичай висловлюють стриману надію щодо публікацій того чи іншого тексту, описують свої дії в цьому напрямку, просять надіслати нові твори із циклів, які їх зацікавили. Треба зазначити, що на початку 1990-х років періодичні видання дотримували обіцянки і вміщували вірші Плитки-Горицвіт, але окремої книжки за її життя видано не було. Збереглася копія надзвичайно цікавого листа Параски до співробітниці Одеської обсерваторії Людмили Орлової, який характеризує широке коло зацікавлень мисткині, сформоване під упливом доступних їй медійних джерел. У листі йдеться про комету Когоутека, яка була виявлена у березні 1973 року. Вона мала зіткнутися із Землею, що ви́кликало значний ажіотаж у ЗМІ. Зрештою апокаліпсису не сталося, але Параска звернулася за роз’ясненнями до фахівців: «Що сталось в остаточнім з цією Кометою? Чи Вона розтопилася від сонячної горячности? — чи одійшла по своєму направленні в незвідані небесні простори? І чи можна ще й тепер побачити Небесну Гостю при допомозі Телескопічного рефлектора? Хоч я і не

астроном, але коли лину лишень пісенною насолодою в написанні до зірок — навіть без назви, то чуюсь духовною величчю щасливо. Тож Ваші спостереження за Небесними Тілами з озброєними очима уважаю подвійним щастям. Щастя від побаченого тай щастя від відчутого в серці і в душі за незбагненність — в збагненнім». Серед матеріалів архіву Плитки-Горицвіт привертають увагу так звані листи без відправки. Це своєрідна форма, винайдена авторкою, де епістолярний жанр перетворюється на літературно-побутовий. Листи вміщено у два саморобні зшитки під назвою «Якби Ви знали? Листи без відправки». Перший альбом (1987–1988) складається із 386 аркушів, другий (1990) — із 397 аркушів, обидва мають переліки адресатів кожного тексту. У 1992–1993 роках з’явилася книжка «Листування приятельське». Найімовірніше, поява таких листів була зумовлена подорожчанням поштових марок і конвертів, на що Параска жаліється чи не в кожному листі з другого зшитка. Десь наприкінці 1970-х у СРСР почали з’являтися поштові набори, що складалися з конверта й аркушів формату А5, які часом було оздоблено друкованим кутовим штампом із сюжетним зображенням або краєвидом. Можна припустити, що Параска запозичила такий прийом, що урізноманітнював естетичний бік листування. Вона власноруч змайструвала штамп із дерев’яної основи та матриці-лінориту. Ним вона робила відтиски на аркушах для листів, прикрашаючи їх, і надсилала разом із текстом невеликий подарунок своєму кореспондентові. Один такий штам зберігся до нашого часу. На багатьох листах, які отримувала Параска Плитка-Горицвіт, були відтиснуті нею зображення. Річ у тім, що чисті аркуші з відбитком вона вкладала в конверт разом зі своїм листом для відповіді. Таких штампів було кілька з різними сюжетами: голуб миру, квіти, гори, вітання з Карпат, індійська жінка, профіль Кобзаря, книга, корабель, схід сонця, орнаменти. Епістолярна спадщина Параски Плитки-Горицвіт донедавна залишалась поза увагою дослідників, яких більше приваблював її візуальний доробок. Проте листування приховує великий інформаційний потенціал щодо біографічного фактажу. Окрім того, епістолярій дозволяє скласти просопографічний портрет мисткині, що дозволить поглибити розуміння її постаті в нашій культурі. Інга Леві

ᔓ 45 ᔓ

Перелік кореспондентів Параски

Арсенич Петро — історик, керівник науково-редакційного відділу «Звід пам’яток історії та культури України», доцент кафедри народознавства Прикарпатського університету ім. В. Стефаника Ватаманюк Калина — журналістка, редакторка альманаху «Гуцульщина» Гаврилюк Михайло — односелець, солдат строкової служби Герасимчук Лесь — літератор, філолог, перекладач, культуролог Горбовий Володимир — журналіст, видавець

ᔓ 46 ᔓ

Дем’ян Григорій — історик, фольклорист, етнограф, літературознавець, археолог, краєзнавець, мистецтвознавець, педагог, народний депутат України Джурак Петро — односелець, солдат строкової служби Зубченко Галина — художниця-монументалістка, шістдесятниця, одна із засновників Клубу творчої молоді «Сучасник» Іваницька Марта — львівська художниця в галузі прикладного мистецтва та живопису Комічева Галина — поетка, художниця, перекладачка, етнографка, редакторка видавництва «Українська радянська енциклопедія» Коцюбинська Михайлина — філологиня, літературознавиця, активна учасниця руху шістдесятників, небога Михайла Коцюбинського Кошарський Валентин — працівник Канівського музею Тараса Шевченка М[…] Влас — син Г. Комічевої, солдат строкової служби Малкович Іван — поет, редактор, видавець

Марусяк Петро — односелець, солдат строкової служби Марченко Сергій — режисер, сценарист, фотохудожник, кінознавець Мельник Олександр — художник-монументаліст Мінтенко Мірча — краєзнавець із Буковини Могорук Василь — односелець, солдат строкової служби Нечаєва Параска — тележурналістка Орлова Людмила — співробітниця Одеської обсерваторії Паращук Володимир — односелець, солдат строкової служби Паращук Ярослав — односелець, солдат строкової служби Плахотнюк Микола — лікар, активний учасник руху шістдесятників, правозахисник Поклад Наталка — поетка, публіцистка, педагогиня, громадська діячка

Потяк Василь — голова Гуцульського Товариства у Великобританії Романюк Василь — священник, учасник національновизвольного руху, політв’язень Романюк Тарас — священник, дисидент, публіцист Савчук Василь — товариш табірних часів Світлична Надія — філологиня, учасниця руху шістдесятників, публіцистка, правозахисниця, політув’язнена Марія (в дівоцтві Петрійчук) та Андрій Шевченки Соловйова Євдокія — товаришка табірних часів Флейчук Василь — громадський діяч, економіст, етнограф, філолог Хоткевич Галина — писанкарка, молодша донька Гната Хоткевича Шарабуряк Іван — односелець, солдат строкової служби Шевченко Сергій — односелець, солдат строкової служби

fff8):);3) 84A<3)̆07:A<;>1< ; +744-+<176 7. 4-<<-:;fff

~~~ Fly, fly my letter Over thick and dense forests!

Give me at least some delight, While I’m locked away.

Give me some hope So that I could always wait For the news from the land To which I’ve been once?! ~~~ Paraska Plytka-Horytsvit.

Slavery Thoughts, 1980s

Сторінка з альбому Параски Плитки-Горицвіт ⁕ Page from Paraska Plytka-Horytsvit’s album

In today’s perception, the pre-internet age with its tradition of paper correspondence seems somewhat archaic. In Carpathian Kryvorivnia, stories about a mailman have already become a subject of local folklore. Paraska Plytka-Horytsvit once drew a friendly smiling postman in a sky-blue uniform. He is the most desired guest in her house, the “provider” who brings news from the big world. Paraska took many pictures of this typical man, and these photos are marked by tension and agitation. The postman was also a creative person—a known woodcutter and pysanka [a decorated Easter egg] maker who also played different musical instruments. Two years younger than Paraska, Ivan had a rich and equally dramatic life experience: he served in the Soviet army, worked in Donbas mines for seven years, was loyal to the new Soviet authorities, had to provide for a big family; and finally—the event that knocked Ivan Parashchuk down in his last years—the fire that destroyed his big family house with the “galleries” of all his works. Paraska had good-neighborly relations with the postman. She did not miss an opportunity to photograph his children—Yaroslav, Bohdan, Volodymyr and Halyna, whom she taught koliadkas [traditional Christmas songs]. When Volodymyr began to photograph she helped him master this mysterious craft. Ivan Parashchuk had been Paraska’s personification of her contacts with the outside world for many years.

She carefully removed stamps from the letters he brought her, although we can’t say she was a systemic collector. By the stamps found in Paraska’s archive we

ᔓ 47 ᔓ

ᔓ 48 ᔓ

can approximate the geography of her correspondence: Great Britain, Canada, the USA, East Germany, West Germany, Australia, Poland, Argentina, Romania, Bulgaria, Hungary. Perhaps, only a part of them belonged to letters she received, the rest were nothing but collectibles.

Les Herasymchuk, who was well aware of Paraska’s philately, added something interesting to each letter for her. Stamps were often sent to her so that she could use them to respond.

In the early 1980s, letters with stamps featuring Queen Elizabeth’s portrait were mailed by Vasyl Potiak who lived in Nottingham.

Kryvorivnia-born, he joined the Galicia Division when he was 19 years old, then he emigrated and headed the Hutsul Society in Great Britain since 1968. He probably knew Paraska when he was young, and later they were both interested in the development of folk art and traditions.

Vasyl Potiak visited Kryvorivnia in 1991 (he probably came to see his penfriend) and made generous contributions to the growth of the local community.

Paraska’s most intensive foreign correspondence was with the Shevchenkos from Australia. Starting from 1958, Mariia Shevchenko (née Petriichuk) and her husband sent Paraska family photographs and postcards with exotic landscapes.

All foreign (and selectively domestic ones as well) letters that Paraska received were subject to perlustration, which is evidenced by the seal on the envelopes. It was an institutionalized practice of the totalitarian regime; there was no privacy of correspondence—any letter could be seized and read by the security authorities. They watched political suspects especially closely, and Plytka-Horytsvit, once convicted for anti-Soviet activity, was one of them. Paraska’s correspondents knew this, so they deliberately limited their discussions to general topics. Former fellow prisoners avoided direct definitions and used only hints. The back side of Vasyl Savchuk’s photograph that Paraska received in 1958 says: “From a friend of the sorrowful past in Spassk, Kazakhstan.” Another one says: “Karaganda city, an acquaintance of yours. To Paraska from Vasyl Savchuk, 11/17/1958.”

It seems that Paraska communicated with former “convicts” rather often in the first years after her release. The number of such letters declined later on. She maintained a continuous (for almost all her life) correspondence only with Yevdokiia Soloviova who lived in Tikhvin, Leningrad Oblast. In the early 1990s, Soloviova, in one of her letters, recollected how they celebrated Easter in exile and had potatoes instead of Easter eggs.

In the early 1960s, Paraska tried to find people she was in the camp with. While preparing the exposition of the Overcoming Gravity exhibition, we found an interesting document—the response of the Presidium of the Supreme Soviet dated March 19, 1963 to Paraska Plytka’s request concerning the location of nurse Vira Zakhariivna Feoktysova, doctor Mykhail Illich Kucheshvili and Anastasiia Heorhiivna Manutina,

Подружжя Марія (у дівоцтві — Петрійчук) та Андрій Шевченки з дітьми. Сідней.

1958 ⁕ Married couple of Mariia (née Petriichuk) and Andrii Shevchenko with their children.

Sidney.

Василь Савчук (ліворуч). Караганда.

1958 ⁕ Vasyl Savchuk (left). Karaganda.

1958

mentioned as a first-degree disabled person. They were likely her acquaintances from the prison hospital. The authorities did not establish their place of residence.

They were probably special people for Paraska, because she put the letter from Moscow in a handcrafted envelope behind the honorary diploma that adorned one of her walls—as if for herself yet away from prying eyes. The document also confirms the stories about the Georgian doctor who saved Paraska’s frostbitten feet and whom she was allegedly in love with.

Letters by political prisoners who participated in the resistance movement in Ukraine in the 1960s-1980s are another group in Paraska Plytka-Horytsvit’s epistolary collection. There is a small number of such letters since the penal system limited the convicts’ correspondence. Paraska, who experienced camp distress herself, had a burning desire to support prisoners of conscience, and considered it to be the fulfillment of the Christian commitment.

Kosiv region native Vasyl Romaniuk, better known as Patriarch Volodymyr (elected in 1993), had a lot in common with Paraska. He was repressed in 1944 for being a member of the Organization of Ukrainian Nationalists, and devoted himself to serving God after release from confinement. Vasyl Romaniuk was ordained a deacon while still studying theology in 1959. He also served as a deacon at the Kryvorivnia Church of the Nativity of the Blessed Virgin Mary. There is no doubt that Vasyl Romaniuk knew Paraska. We can see it in the trusting tone of the letter he sent her on April 18, 1980 from Sangar, Yakutiya, where Romaniuk served another sentence he received in 1972: “I don’t have any interesting news. The worst thing is that I can’t get a leave. They say I belong to the category of convicts who have no right to a leave until my exile is over.

Write to me, Paraska, don’t forget about me, because it’s always a pleasure to get

ᔓ 49 ᔓ

ᔓ 50 ᔓ

a letter from the homeland! Visit my wife if you happen to be in Kosiv. Give my best regards to Odosiia!1 May the Lord be with you. Reverend V. Romaniuk.”

Romaniuk’s son Taras stayed in Yakutiya together with his father. He was expelled from Lviv University because of his father’s activity and volunteered to join him in exile to support him. There are two letters from Taras to Paraska dated November 1979 and April 1980. “You can’t say too much in these letters, which is very unfortunate. We would tell each other so much more if we met”—a rather accurate description of the status of correspondence in the totalitarian country.

Compulsory military service was another form of isolation in the Soviet era.

The army was formed by the exterritorial principle, and dozens of young men from national republics found themselves far away from home, in an unusual cultural environment. To support her fellow countrymen, Paraska started exchanging letters with them. The most numerous epistolary group (over 60) in the artist’s archive is represented by soldiers’ replies: often in similar envelopes but with different stamps, from different corners of the large empire—from the Kuril Islands to Central Asia. Paraska encouraged young men to write letters and, by doing so, reflect on their life and not to get stuck in the military humdrum. The first letters are dated 1954.

In the 1960s, young Ukrainian intellectuals inspired by the stories about Oleksa Dovbush and Mykhailo Kotsiubynskyi's Shadows of Forgotten Ancestors created a myth of the Carpathians as “a continent filled with unparalleled spiritual energy.”2 Furthermore, everybody knew that Ukrainian insurgents had been desperately fighting the Soviet power in this region until quite recently. Kryvorivnia in this continent seemed to be a special place where the paths of three gene-

Поштівки від Леся Гарасимчука та Галини Хоткевич ⁕ Postcards from Les Herasymchuk and Halyna Khotkevych

rations crossed—Ukrainian intellectuals of the early 20th century who called the village “Hutsul Athens,” insurgents of the middle 20th century and young nonconformist romanticists of the “thaw” era. Thus, various ethnographic expeditions to the Carpathians became very popular with the youth. People in Lviv and Ivano-Frankivsk would tell you to go visit Kryvorivnia and Paraska in particular. She sought communication with youngsters herself and often was their guide on their trips to the Carpathians. She also corresponded actively with young researchers and provided them with local folklore materials.

Mykola Plakhotniuk visited the artist in 1968. “We found Paraska in a small earthen house untypical of the Hutsul region,” he recollected.

“She was very glad to see us and cut to the chase at once: she played different musical instruments (I guess they were self-made). Then she sang and read to us the Hutsul legends that she collected and recorded, as well as those that she wrote herself in the Hutsul dialect. We sat there day and night listening to Paraska.”3 We do not know whether they discussed with Paraska the young doctor’s active public life at the time, but the topics of hand-made photo postcards that Plytka-Horytsvit would send in the future to Kyiv are an indication of their common identity. Paraska’s greetings on occasion of March Shevchenko Days Over the Aral Sea. To the Kobzar is the refrain to the events that took place by the poet’s monument in Kyiv, in which Plakhotniuk participated. Another story created by the artist The Star with Greetings, We with Koliada refers to the revival of Christmas caroling initiated by Mykola Plakhotniuk among Kyiv students in 1963. Just before New Year’s Eve 1972, Paraska sent Mykola a letter wishing “good luck in creative endeavors and everyday life.”4 Unfortunately, the new year turned out to be tragic: Plakhotniuk was arrested on January 12, 1972 and sentenced to punitive psychiatry by the Kyiv Oblast Court in November. “Rejoice, Oh Rejoice, Earth!” he greeted Paraska Plytka-Horytsvit on Christmas Eve in 1985 from Lysychansk, where he worked after being released on parole.

The letters by poet Les Herasymchuk who, starting from 1969, visited Paraska in Kryvorivnia several times, contain a lot of interesting de-

1___

Theodosia Plytka-Sorokhan. ᔓᔓᔓᔓᔓ 2___ Mykhailyna Kotsiubynska.

Book of Reminiscences.— Kyiv: AKTA.—p. 43. ᔓᔓᔓᔓᔓ 3___ Yaroslava Muzychenko.

Adonis Woman // Ukraina Moloda newspaper.—15/05/2009.

Available at: umoloda.kiev.ua/ number/1406/163/49533/ ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

4___

The holdings of the Museum of Shistdesiatnytstvo in Kyiv have group photos from Mykola Plakhotniuk’s trip to Kryvorivnia, as well as Paraska Plytka-Horytsvit’s 13 correspondences during 1969–1972. These are Carpathian landscapes and reproductions of the artist’s works with text on the back. There is also a hand-written 1970 collection of poems titled Girl’s Heart.

These materials were sent

to the Museum by Mykola Plakhotniuk, who was one of the initiators of its establishment and the first director of this institution. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 51 ᔓ

ᔓ 52 ᔓ

tails about the organization of the artist’s creative process. He brought and sent Paraska 60-meter-long rolls of self-sensitized film (with heightened sensibility for shooting in poor lighting). One of the letters points to the fact that Herasymchuk developed and printed some films for Paraska himself in Kyiv, because the village had not been completely electrified until the early 1970s. In 1971, he sent to Kryvorivnia a whole manual on how to develop ISO130 film.

Poetess Halyna Komicheva’s numerous (over 100) letters depict the atmosphere of the Kyiv literary environment in the 1980s. Having no desire to be a literary bureaucrat, Komicheva quit her job as an editor of the Ukrainian Soviet Encyclopedia and became a night watchman to have time for art. There is an interesting episode that conveys the mood of art circles in monumentalist Oleksandr Melnyk’s letter dated April 13, 1984. The artist writes to Paraska from Solnechnogorsk city, Moscow Oblast, where he was sent as a representative of the Ukrainian Soviet Socialist Republic to the All-Union Art Center. Replying to Paraksa’s request to send her postcards with local churches so that she could paint them on occasion of the millennium of Christianity, he said: “I’m sorry, but let the Russians paint them,” and suggested creating a series of Hutsul churches.

Paraska’s epistolary archive mostly consists of her correspondents’ letters. The search for the author’s original letters is left for future research, primarily in the family archives of her addressees. However, Paraska wrote some of her responses on carbon paper, neatly addressed and dated. She put all such copies into a special box where they have been preserved to this day. They include letters to official institutions, in particular publishers, which tells us that she was trying to have her works printed or at least published in periodicals. The publishers and editors usually expressed a moderate hope about publishing a mentioned work of art, described what they were doing to make it happen and asked her to send them new works from the cycle that got them interested. It should be noted that, in the early 1990s, periodicals kept their promises and published Plytka-Horytsvit’s poems. However, a separate book was not printed in Paraska’s lifetime.

There is a copy of Paraska’s very interesting letter to Liudmyla Orlova, an employee of the Odesa Astronomical Observatory, which points to the artist’s wide circle of interests formed under the influence of the media sources she had access to. The letter is about Comet Kohoutek that was discovered in March 1973. It was supposed to hit Earth, which made a stir in the media. There was no apocalypse after all, but Parska turned to specialists for explanations: “What eventually happened to this Comet? Did it melt from the solar heat or just change direction to some unknown spaces? Can we still see the Celestial Guest through a telescope? I’m not an astronomer, but even when I write about stars in my songs, even not specific ones, I feel very happy and spiritually elevated. So I think you must be double-happy observing the Heavenly Bodies with the aided eye. Happiness from what you’ve seen and

what you’ve felt in your heart and soul for incomprehensibility is in what you have comprehended.”

The so-called unsent letters stand out among the other materials in Plytka-Horytsvit’s archive. It is an original form invented by the author where the epistolary genre turns into a literary and everyday genre. Letters are contained in two self-made books under the title If You Only Knew? Unsent Letters. One of them (1987–1988) consists of 386 pages, the other one (1990)—397 pages, both have the lists of addressees of each text. She also created the book Correspondence with Friends in 1992–1993. She was most likely writing such letters because stamps and envelopes were getting more expensive, which she complained of in almost every letter from the second edition.

Somewhere in the late 1970s, the USSR started producing mail packs which consisted of an envelope and A5 sheets that sometimes were decorated with a printed corner seal with an anecdotal picture or landscape. It may be presumed that Paraska borrowed this technique to diversify the esthetic side of correspondence. She handcrafted a seal out of wood and linocut.

She made impressions on sheets that were used for letters to decorate them and sent a small present together with the text to her correspondent. One such seal remains to this day. Many letters received by Paraska Plytka-Horytsvit had her impressed pictures. She put blank sheets with an impression into the envelope together with her letter to be used for the reply. There were several such seals with different plots—dove of peace, flowers, mountains, greetings from the Carpathians, Indian woman, Kobzar’s profile, book, ship, sunrise, ornamental patterns.

Until recently, Paraska Plytka-Horytsvit’s epistolary legacy has remained unnoticed by researchers who were more interested in her visual artwork. However,

ᔓ 53 ᔓ

the correspondence conceals a large biographical potential. Moreover, the collection of letters makes it possible to build the artist’s prosopographic profile, which will allow us to better understand her figure in our culture.

Inga Levi

ᔓ 54 ᔓ

List of Paraska Plytka-Horytsvit’s Correspondents

Petro Arsenych—historian, head of the scientific and editorial department Corpus of Historical and Cultural Property of Ukraine, assistant professor of the ethnology department of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University Kalyna Vatamaniuk—journalist, editor of Hutsulshchyna almanac

Petro Marusiak—fellow villager, conscript Serhii Marchenko—director, scriptwriter, art photographer, film critic Oleksandr Melnyk—monumentalist painter Mircha Mintenko—regional ethnographer from Bukovina

Mykhailo Havryliuk—fellow villager, conscript

Vasyl Mohoruk—fellow villager, conscript

Les Herasymchuk—writer, philologist, translator, culture researcher

Paraska Nechaieva—television reporter

Volodymyr Horbovyi—journalist, publisher Hryhorii Demian—historian, folklorist, ethnographer, literary critic, archeologist, regional ethnographer, art critic, educational specialist, People’s Deputy of Ukraine Petro Dzhurak—fellow villager, conscript Halyna Zubchenko—monumentalist painter, Sixtier, one of the founders of Suchasnyk Creative Youth Club Marta Ivanytska—Lviv artist in the field of applied arts and painting Halyna Komicheva—poetess, painter, translator, ethnographer, editor of Ukrainian Soviet Encyclopedia publishing house Mykhailyna Kotsiubynska—philologist, literary critic, active participant of the Sixtiers movement, Mykhailo Kotsiubynskyi's niece Valentyn Kosharskyi—employee of the Taras Shevchenko Museum in Kaniv M[…] Vlas—Halyna Komicheva’s son, conscript Ivan Malkovych—poet, editor, publisher

Vasyl Fleichuk—public activist, economist, ethnographer, philologist Halyna Khotkevych—pysanka maker, Hnat Khotkevych’s younger daughter Ivan Sharaburiak—fellow villager, conscript Serhii Shevchenko—fellow villager, conscript

Liudmyla Orlova—employee of the Odesa Astronomical Observatory Volodymyr Parashchuk—fellow villager, conscript Yaroslav Parashchuk—fellow villager, conscript Mykola Plakhotniuk—doctor, active participant of the Sixtiers movement, human rights advocate Natalka Poklad—poetess, publicist, teacher, public activist Vasyl Potiak—head of the Hutsul Society in Great Britain Vasyl Romaniuk—reverend, participant of the national liberation movement, political prisoner Taras Romaniuk—reverend, dissident, publicist Vasyl Savchuk—friend from the camp era Nadiia Svitlychna—philologist, participant of the Sixtiers movement, publicist, human rights advocate, political prisoner Mariia (née Petriichuk) and Andrii Shevchenko Yevdokiia Soloviova—friend from the camp era

ᔓ 55 ᔓ

ᔓ 57 ᔓ

Родинні світлини з архіву Параски Плитки-Горицвіт

Family photos from Paraska Plytka-Horytsvit’s archive

ᔓ 58 ᔓ

ᔓ 59 ᔓ

ᔓ 60 ᔓ

ᔓ 61 ᔓ

ᔓ 62 ᔓ

ᔓ 63 ᔓ

ᔓ 64 ᔓ

ᔓ 65 ᔓ

ᔓ 66 ᔓ

ᔓ 67 ᔓ

ᔓ 68 ᔓ

ᔓ 69 ᔓ

ᔓ 70 ᔓ

ᔓ 71 ᔓ

ᔓ 72 ᔓ

fffΰЗЂНέήϭ ϯΪλδЇЗϲНЍ ΰέϲθАЂЇЇέγθήϭ ϲΰϭΪζέЇϭ ΰϭЙϭϲήέ ΰίέНήέ̆ΩЗЙέγϯЍНfff До вас, листочки, у моєму серці завжди шана не зникає. Я з вами погомоню мисленно, так щиро, що й забудусь о тім, що біля мене — пустеля... Як добре, що знаходиться мова з папірцями... Дорогий друг — папірець... Ніколи не скаржиться, що йому гірко і невидержано від написаного. То є друг понад друзі! О, Боже Ласкавий і Добрий! Як Ти мене оберігаєш від найстрашнішого... Книги за книгами пишуться неустаючо... Я тішусь цим, що можу знаходити в душі і серці своїм Богохвалительність молитовну. Параска Горицвіт, Щоденник 1989–1993

ᔓ 74 ᔓ

У письменницькому доробку Параски Плитки-Горицвіт центральною є тема вдячності. Тяжкі випробування, що випали на долю мисткині, сформували її життєву настанову: ми не завжди можемо обирати долю, але самі визначаємо, яким буде наш світ. Якщо написання книги, в суті своїй, — це процес осмислення життя, розмова людини з долею, то світ книжки Параски Плитки-Горицвіт можна назвати «прирученням» своєї долі. Адже книжки вона не лише писала, а й робила вручну, безпосередньо вкладаючи енергію подяки в матеріальний артефакт. Параска Плитка-Горицвіт залишила після себе 46 великих рукописних книжок, обсягом біля 500 сторінок кожна, об’єднаних під загальною назвою «Подарунок рідному краєві». Також існують сотні маленьких книжок і книжечок, рукописних і друкованих на машинці, багато з яких є копіями великих рукописних. Творчість Параски стала її життям, перебудувала його за законами мистецтва, зробила її літописцем краю. Письменницька спадщина Параски Плитки-Горицвіт має три основних пласти: книги духовної тематики (авторські молитви, переспіви житій святих, духовні роздуми), фольклорні записи й художні тексти (власні співанки, поезія, казки, проза). Окреме

Рукотворні книжки Параски ПлиткиГорицвіт: «Варто мислити та поезія лірична», «Не в’ялися поетичний вінче» ⁕ Self-made books

by Paraska Plytka-Horytsvit: We Should Think and Lyric Poetry, Don’t Fade, Poetic Crown

місце посідає фантастико-пригодницький роман «Індійські заграви», щоденникові записи і спогади (зокрема «Останній рейс» і записи 1989–1993 років), листи та словник гуцульської говірки. Увесь процес виготовлення книжки Параскою Плиткою-Горицвіт — від задуму до створення вручну — можна порівняти з давньою монастирською, чернечою практикою переписування священних текстів. Ручну роботу в духовних традиціях сприймають як спосіб концентрації енергії, і водночас вона має терапевтичний ефект. До того ж самим гуцулам притаманна любов до кропіткого ручного ремесла. Авторка писала тексти каліграфічним почерком на окремих аркушах, використовувала різні кольори пасти чи фломастера, кожен листок оздоблювала орнаментами, великі книжки — прикрашала власними малюнками, фотографіями та іконами, а менші — витинанками. Обкладинки виготовляла з паперу, полотна й саморобного мучного клею, скріплювала їх меблевими цвяшками, клала книжку під прес із відер з водою. Завершувала процес тим, що писала титул і лакувала обкладинку, а крім того, до багатьох книжок робила футляри, які так само декорувала. Такий виробничо-художній цикл упорядковував її життя, як зміна сезонів — життя селянина. Її манускрипти, створені за доби друкарських машинок, — не від браку засобів, а від повноти любові до світу. Так чи так, але у Парасчиному виготовленні книжок — за всієї унікальності такого рішення (бо в історії українського примітивного мистецтва така саморобна бібліотека є унікальним випадком) — є щось закономірне. Свої книжки (на відміну від ікон) майстриня майже не виносила з хати; вона створила цілісну «колекцію», духовний доробок для рідного краю, який хотіла залишити після себе. Серед релігійно-філософських творів: «Молитва — дар Божий», «Помолімося за мир Благости», «Небесному престолу від Підніжжя землі», «Молитви во славу святого Хрещення Руси-України», «На Помин Усопших…», «Молитовний здвиг душі Християнина» та інші. Цим текстам притаманний стильовий сплав канонічної поетики православного молитвослова й особливої авторської інтонації, яка надає богословській риториці звучання живого людського голосу. Ці тексти мають псалмову тональність, мелодійність усного мовлення, зафіксованого для відчитування вголос. Вони медитативні й повнозвучні. Так молилися анахорети у своїх пустелях. Параска Плитка-Горицвіт записувала співанки рідного краю, переказувала народні звичаї Гуцульщини (зокрема прадавні ігрища на Андрея та на вечорницях), військові співанки-хроніки тощо. Серед великих книг народного циклу можна назвати етнографічні записи «З народних повістор», «До народних побутів» (зокрема «Старовіцькі повісторькє»), «Співанке Гуцулсков говірков», книга-альбом зі співанками й малюнками «Доля гуцулки» та інші. Усі ці твори, написані гуцульським говором, є своєрідною енциклопедію гуцульського життя, переданого не тільки в факті, але й через

ᔓ 75 ᔓ

ᔓ 76 ᔓ

галерею психологічних портретів і точні побутові деталі. Це простір гіркої й дотепної народної мудрості, живої культури, де реальність переплітається з легендами, час циклічний, а минуле перебуває в постійному діалозі зі сьогоденням. Параска Плитка-Горицвіт працювала і над окремим словником гуцульської говірки. Наприклад, до дієслова «йти» було підібрано понад 80 гуцульських відповідників. Численні художні тексти письменниці лише приблизно можна класифікувати, адже всім їм притаманна жанрова та стилістична синкретичність. Ось деякі назви окремих книжок: «Варто мислити», «Так серце підказало», «Вірші славограї», «Докірні пожєрти», «Пелюсточки мого серця», «Казематні поезії», «Письма-листи — звідти, де Господа Св. звуть Аллахом», «Мелодії пустині», «Шимбалкизагадки», «Казки-сміхівниці», «Докище непізно. Прощання», «Життя в обсязі» тощо. За всієї різноманітності всі тексти Параски об’єднує глибинний пульс гуцульського ритму, притаманний співанкам, замовлянням. Письменницький талант Параски Плитки-Горицвіт не має школи в класичному розумінні — але тут є природне відчуття розміру, міри, гармонії. Часто поетка обирала форму співанки, щоб співати власні тексти. Багато слів письменниця пише з великої літери: Небопрестолля, Творча Окраса, Поезія, Лескотний Вітре, Снага Творча тощо. Від пошани, не від пафосу, адже вони — суб’єкти її художнього світу, в якому все є живим: від Бога до ужиткового предмета. В її письменницькому словнику чимало специфічних мовних новотворів, які передають настрій, стан споглядання: відкличність, уприємнюватися, уласкавлення, сонячніти, ужурблення, унамистення, задощівлення, духочерп’я, дармотратність, упересольности, провікнути, вколенично тощо. Одна з провідних тем у поезії Параски Плитки-Горицвіт — доля рідного краю, гори, природа Карпат. Письменниця ніби оточила буденний світ нелегкого гірського життя реальністю своєї творчої уяви. Вона — вишукана майстриня милування красою й гідністю довколишнього світу. Назагал, лірика поетки тужлива, проте філософський лейтмотив удячності за життя, хоч яким воно є, перетворює сумну тональність на молитву блаженних. Ненав’язлива, але сугестивна мелодія ліричного світу Параски поволі впускає в себе, дозволяє відчувати й виразно бачити його немовби очима самої авторки. Споглядальність й епічність притаманні щоденниковим записам Параски. Тут вона постає не лише нараторкою, але й своєрідною персонажкою свого «життя в обсязі», де й дрібниця, наприклад цукерка-льодяник («пітушок») з храмового свята, знаходить своє погідне місце серед життя людей і явищ природи. Межа між щоденником, спогадами чи поезією в її текстах неочевидна. Наприклад, спогади про часи заслання (написані через вісім років після повернення до Криворівні) викладені так, ніби події

Саморобні зошити з віршами, які створені Параскою Плиткою під час заслання. Казахстан.

1952–1954 ⁕ Self-made notebooks with poems written by Paraska Plytka during the time of her exile.

Kazakhstan.

1952–1954

відбувались учора. Вона пише з точки внутрішньої цілісності, яка охоплює і примирює минуле й майбутнє, гіркий досвід табору й безумовну любов до людей, її персональну самотність і бароковий надмір творчого натхнення, природу і слово Боже. Частину свої щоденників авторка створила у формі поезії в прозі, а також в епістолярній формі. Наприклад, Горицвіт писала листи без того, аби надсилати їх адресатові (хоч вони й адресовані конкретним людям), залишивши два томи цього своєрідного епістолярного жанру. Повна назва книги з підзаголовками така: «Якби Ви знали? Листування. Час мовчить… Серце не мовчить… Листи без відправки… З Вами ділюся…» Поетична книжка «Чуєш, брате мій. Поезія болюча. 1944–54 рр.», названа поетичним щоденником, є радше спогадами в поетичній формі, адже була написана в 1969–1972 роках. Збереглися три саморобні книжечки-блокноти, створені під час заслання. Ці вірші написано синім чорнилом і датовано 1952–1954 роками. Про винесення цих книжечок із табору Параска згадує у книжці-зошиті про роки в засланні «Бувальщина. 1945–1953 рр.». Фантастично-пригодницький роман «Індійські заграви» посідає особливе місце у творчості авторки. У тексті поєднано риси утопії й казки. Це уявна подорож двох гуцульських дівчат Гіркої і Одисейної (прототипами є сама Параска та її посестра Одосія Плитка-Сорохан) до Індії, де в джунглях вони вступають до лав інтернаціонального братства (ймовірний перегук з лісовими братами часів УПА). Цей роман сповнено народного гумору й наївної фантазії, але така форма приховує головне послання — любові, вірності, гідності й братерства всіх людей доброї волі. Уявна подорож до Індії — це подорож до «землі обітованої».

ᔓ 77 ᔓ

Настанова вдячності, що стала провідною у творчості Параски Плитка-Горицвіт, дозволила їй виробити власну художню мову, а отже, і перетворити світ за допомогою мистецтва. За життя Параски Плитки-Горицвіт не було видано жодної її книги. Нині спадок її «самвидаву» відкритий для досліджень, а деякі твори таки вийшли друком. Наталія Шевченко (Лія Шева)

ᔓ 78 ᔓ

Рукотворні книжки Параски Плитки-Горицвіт: «У вінок невмирущому Каменяреві — І. Я. Франкові», «Мила книжечка (з наймолодших років моїх)», 1969, «Індійські заграви (пригодницьке)», 1971 ⁕ Self-made books

by Paraska Plytka-Horytsvit: In Praise of the Immortal Stonemason — I. Ya. Franko, Pretty Little Book (from My Youngest Age), 1969, Indian Glows (Adventure), 1971

ᔓ 79 ᔓ

fff87-<1+; 7. /:)<1<=,- 8):);3) 84A<3)̆07:A<;>1<¼; 41<-:):A 4-/)+Afff “To you, sheets of paper, I always have honor in my heart. I talk to you in my mind so sincerely that I completely forget that I live in a desert… How great it is that I can speak to the sheets… A piece of paper is a valuable friend… It never complains that it feels sad or can’t stand what I write. It’s the best friend of all friends! Oh, Dear and Kind Lord! You protect me so well from the scariest thing... I write book after book unweariedly... I’m glad that I can praise the Lord devoutly in my soul and in my heart.”

Paraska Horytsvit. Diary 1989–1993

ᔓ 80 ᔓ

Gratitude is the central topic in Paraska Plytka-Horytsvit’s writings. Hard trials that fell to the artist’s lot formed her life principles: we do not always choose our destiny, but we do choose what our world will look like. If writing a book is essentially a process of trying to understand life, a person’s conversation with their fate, then Paraska Plytka-Horytsvit’s book world can be considered to be “taming” one’s own fate. Because she did not only write books, she crafted them with her own hands, putting the energy of gratitude directly into a material artifact.

Paraska Plytka-Horytsvit left behind 46 big hand-written books, 500 pages each, united by the general title The Gift to the Home Land. There are also hundreds of small books and booklets, both hand-written and printed, with many of them being copies of the big hand-written ones. Paraska’s creative work was her life, it shaped the latter according to the laws of art and made her a chronicler of her region.

Paraska Plytka-Horytsvit’s literary legacy has three main layers: books on spiritual subjects (original prayers, saints’ biographies and spiritual reflections), folklore records and lyrical texts (her own singsongs, free verses, fairy tales, prose, poetry). A separate place should be given to the fantasy and adventure novel Indian Glows, her diary (in particular, memoirs The Last Voyage and 1989–1993 diary en-

Рукотворні книжки Параски ПлиткиГорицвіт: «Вінець Боголюб’я», «Варто мислити та поезія лірична» ⁕ Self-made books

by Paraska PlytkaHorytsvit: Summit of God-Loving, We Should Think and Lyric Poetry

tries), letters and Hutsul dialect vocabulary.

The whole process of Paraska Plytka-Horytsvit’s book production— from conception to manual creation—can be compared with the ancient monastic practice of rewriting sacred texts. Manual work in spiritual traditions is perceived as a way of concentrating energy and, at the same time, it has a therapeutic effect. Moreover, love for painstaking handicraft is characteristic of Hutsuls. The author wrote her texts calligraphically on separate sheets of paper, using different colors of ink or marker pens, each sheet decorated with ornaments; she adorned big books with her own drawings, photographs and icons, and smaller books with vytynankas [paper cuttings]. She made the covers out of paper, linen and self-made flour glue, fastened them with upholstery nails and put the book under a water bucket press. The process finished with writing the title and lacquering the book cover. She also made slipcases for many books that were decorated the same way. This artistic production cycle organized her life the way the changing seasons organized a villager’s life.

Her manuscripts created in the days of typewriters came from the completeness of her love to the world, rather than from the lack of means. One way or another, for all the uniqueness of such a solution (because, in the history of Ukrainian primitive art, such a homemade library is really unique), there is something natural in Paraska’s book production. Her books (unlike icons) had almost never been taken out of the house, the artist created an integral “collection,” the spiritual oeuvre for the home land that she wanted to leave behind.

Religious and philosophic works include: Prayer Is God’s Gift, Let’s Pray for Peace of Sainthood, To Celestial Throne from Foot of Earth, Prayers to Glory of Sacred Baptism of Rus-Ukraine, Commemorating the Departed…, Prayerful Change in a Christian’s Soul and others. These texts are characterized by the stylistic alloy of the canonical poetics of Orthodox prayers and the author’s special intonation that makes the theological rhetoric sound human. These texts have psalmodic tonality, melodiousness of the spoken word intended for reading out loud. They are meditative and sonorous. Anchorets prayed like this in their deserts.

Paraska Plytka-Horytsvit recorded singsongs of her region and Hutsul folk customs (in particular, merrymaking on Saint Andrew’s Day and Vechornytsi [traditional gatherings with music, songs and rituals]), military singsongs-chronicles, etc. The big books from the folk cycle include ethnographic notes From Folk Stories, About Folk Customs (in particular, Old-World Narratives), Singsongs of Hutsul Dialect, a sketch-block with singsongs and drawings Hutsul Woman’s Fate and others. All these works written in the Hutsul dialect are an original encyclopedia of Hutsul life conveyed not only in facts, but also through a gallery of psychological portraits and accurate household details. It is the space of bitter and ingenious folk wisdom, lively culture where reality intertwines with legends, time is cyclic and the past is in constant

ᔓ 81 ᔓ

ᔓ 82 ᔓ

dialogue with the present.

Paraska Plytka-Horytsvit also worked on a separate vocabulary of the Hutsul dialect. For instance, 80 Hutsul equivalents were found for the verb to go.

The writer’s numerous artistic texts may be differentiated by genre only roughly since genre and stylistic syncreticism is inherent to all of them. Here are some book titles: We Should Think; The Heart Told Me So; Glorifying Verses; Reproachful Jokes; Small Leaves of My Heart, Casemate Verses; Letters—from Where God Is Called Allah; Melodious Deserts; Amusing Riddles; Funny Fairy Tales; Until It’s Too Late.

Farewells; Life in Volume, etc. Though diverse, all of Paraska’s texts are united by a deep pulse of the Hutsul rhythm inherent to singsongs and charms.

Paraska’s talent for writing has no school in the classic meaning, there is a natural feeling of meter, measure and harmony. The poetess often chose the form of a singsong so that she could sing her own texts.

Many words are capitalized: Celestial Throne, Creative Adornment, Poetry, Tickling Wind, Creative Vigor, etc. It is out of honor rather than pathos, because they are the subjects of her artistic world, where everything is alive: from God to a utility object. Her writer’s vocabulary has a lot of specific neologisms that convey the mood, the state of contemplation.

One of the leading topics in Paraska Horytsvit’s poetry is the fate of her homeland, mountains, Carpathian nature. The writer surrounded the usual everyday world of an uneasy mountain life with the reality of her creative imagination. She is an exquisite master of admiring the beauty and dignity of the world around her. In general, the lyrics of poetics are sorrowful, but the philosophical leitmotif of gratitude for life, no matter how hard it may be, transforms a sad tonality into a blissful prayer. A soft yet suggestive melody of Paraska Horytsvit’s lyric world lets you slowly in it and allows you to clearly see it as if with the author’s eyes.

Paraska Plytka-Horytsvit’s diary is characterized by contemplation and epicism. In this case, she is not only a narrator but also a character of her Life in Volume, where even a small detail, like a lollipop at a patronal festival, finds its place in human life and natural phenomena. It is hard to see the line between Paraska Horytsvit’s diary, reminiscences or poetry in her texts. For example, recollections about the forced labor camp (written eight years after returning to Kryvorivnia) are written as if these events happened yesterday. She writes from the perspective of inner completeness that covers and reconciles the past and the future, bitter camp experience and unconditional love towards people, her personal loneliness and baroque excess of creative inspiration, nature and Word of God. Some of her diary entries are written in prose poetry and in an epistolary form. For instance, Horytsvit wrote letters without sending them to an addressee (although they do address specific people), leaving

Саморобні зошити з віршами, які створені Параскою Плиткою під час заслання. Казахстан.

1952–1954 ⁕ Self-made notebooks with poems written by Paraska Plytka during the time of her exile.

Kazakhstan.

1952–1954

behind two volumes of such an epistolary genre. The full book title with subtitles is as follows: If You Only Knew? Correspondence. Time is Silent… Heart Is Not… Not Sent Letters… I Share with You… The poetic book Do You Hear Me, Brother. Painful Poetry. 1944–54, which is called a poetic diary, is rather a memoir in poetic form, because it was written in 1969–1972.

There are three handcrafted books-notepads that have been preserved from the time of exile. These are verses written with black ink and dated 1952–1954. Paraska recollects about taking these notebooks out of the camp in the book about her camp life entitled True Stories. 1945–1953.

The fantasy and adventure novel Indian Glows, which combines the genre features of a utopia and a fairy tale, stands out among other works. It is an imaginary trip of two Hutsul girls Hirka and Odyseina (Paraska herself and her sworn sister Odosiia Plytka-Sorokhan were the prototypes) to India where they join the international brotherhood (a potential reference to forest brothers at the time of the Ukrainian Insurgent Army) in the jungles. This novel is full of folk humor and naïve fantasy, but it is this form that conveys the main message—that of love, loyalty, dignity and fraternity of all people of goodwill. An imaginary trip to India is a trip to the “land of promise.”

The resolution to be grateful, which became the main subject in Paraska Plytka-Horytsvit’s works, allowed her to elaborate her own artistic language, and hence—recreate the world with the help of art.

Not a single one of Paraska Plytka-Horytsvit’s books was published in her lifetime. Today, the heritage of her “self-publishing” is open for research, and some works have been finally printed.

Natalia Shevchenko (Lia Sheva)

ᔓ 83 ᔓ

ᔓ 84 ᔓ

ᔓ 85 ᔓ

Рукотворні книжки Параски Плитки-Горицвіт: «Індійські заграви (пригодницьке)», 1971, «Варто мислити» ⁕ Self-made books

by Paraska Plytka-Horytsvit: Indian Glows (Adventure), 1971, We Should Think and Lyric Poetry

~~~ϯέНέЇϭЇήέ ΰϭЙϭϲήέ ΰίέНήέ̆ΩЗЙέγϯЍН~~~

ᔓ 86 ᔓ

«Паперова фабрика» — так з дитинства називали Параску рідні через її любов до збирання паперу й роботи з ним. Не дивно, що традиція витинання, яке, до того ж, було досить доступним технічно, приваблювала мисткиню. Краса, симетрія й гармонія, притаманні витинанкам, пасували художниці та обраному нею простому й аскетичному способові життя. Коріння традиції витинання сягає давніх часів. Як різновид української народної ужиткової творчості, паперові витинанки набули популярності з XIX століття. Доступність матеріалу — паперу — сприяла поширенню цього невибагливого способу декорування. Витинанками оздоблювали насамперед сільські хати: стіни, вікна, полиці, мисники, божники, печі. На свята виготовляли особливі витинанки у вигляді сніжинок-зірочок, хрестів чи постатей ангелів. Витинанками у вигляді серветок з ажурно вирізаними краями в ХХ столітті прикрашали полиці буфетів і тумбочок, їх використовували замість фіранок на вікнах, особливо в повоєнний час. Прикарпатським витинанкам властива ажурність, вирізки у формі «зубчиків», «вужиків» чи «павиних очок», ламаних елементів та хвиль, що створювали ефект мережива. Часто народні майстри взорувалися на технічно споріднені види декору — орнаменти, різьблені по шкірі (кожухи, пояси, торби), по дереву (іграшки, ложки, хрести) чи ковані із заліза (окуття скринь, дверей, клямри), або ж на елементи вишиваних мотивів та писанок. Найпоширеніші кольори — червоний, жовтий, зелений, чорний, синій. У 1960–1970-х роках промислові барвисті тканини, килими та інші декоративні прикраси витіснили витинанки з побуту, а їх використання звузилось до новорічних прикрас-сніжинок для вікон та ялинок. Витинанки Параски Плитки-Горицвіт мають спільні композиційні схеми та є авторським перевтіленням місцевих традицій. В основі їхньої структури — закономірності різних видів симетрії. Найпоширеніша — дзеркальна структура: витинання паперу, складеного на дві рівні частини, які дзеркально відтворюють декоративні мотиви. Прорізи виконано переважно у формі абстрактних видовжених хвильок, аркоподібних дуг абощо. Геометричні мотиви зустрічаються досить нечасто. На площині виробу художниця розміщувала елементи вільно, залишаючи достатньо тла, що гармоніює з плавними лініями вирізаного орнаменту. Майстриня не використовувала сю-

жетних мотивів у візерунках витинанок, створюючи ножицями лише абстрактні гармонійні орнаменти та окремі символічні зображення, як-от хрест, герб чи птах. Художниця обирала найрізноманітніші барви для своїх творів — червоні, рожеві, зелені, сині, чорні, — а тло найчастіше залишала білим або чорним. Водночас її вибір часто було базовано на доступності паперового матеріалу: Параска збирала вживані обкладинки шкільних зошитів, упаковки від фотопаперу, а часом — несподівані матеріали, як-от обгортки від морозива чи бульйонних кубиків. За народною традицією, мисткиня оздоблювала витинанками весь свій скромний побут: шафи, двері, сито, банку для олівців та пензлів і навіть деки гітари. З усних переказів відомо, що Параска у своїй хаті на час посту замінювала кольорові витинанки, що прикрашали ікони, на чорні — за аналогією із тим, як в храмі знімають барвисті рушники. Як і церква, її хата перебиралася на час посту. На лампаду, що висіла над вікном у робочій кімнаті, одягався чорний чохол із витинанок. Мисткиня декорувала паперовими візерунками оздоблені й виготовлені власноруч книжки. Але найчастіше — оформлювала ними коробки, які використовувала як футляри для книг. Для зберігання мініатюрних книжок Параска іноді застосовувала пачки від цигарок. Витинанкові візерунки перетворювали коробки на декоративні чохли для релігійних авторських текстів. Тло більшості таких футлярів — чорного кольору, виготовлене зі звороту упаковок від фотопаперу. Часто внутрішню поверхню коробок Параска оздоблювала декоративними фрагментами, які вирізала з розміщених на зовнішній поверхні витинанок, створюючи кольорову симетрію.

ᔓ 87 ᔓ

Мисткиня робила витинанки й без оздоблювальної функції, радше як самостійні твори. Найчастіше вони мають форму прямокутника — на відміну від традиційних місцевих квадратних форм. Частину їх наклеєно на чисті звороти учнівських креслень із геометрії із цупкого паперу. Збереглося кілька папок із окремими наклеєними на папір чи фотопапір витинанками формату А4, А5 та А6, а також витинанками без основи. Так папка «Витинанки Плитки-Горицвіт, с. Криворівня» містить майже 200 творів формату А4. Художниця також створила серію вирізаних із паперу тризубів, частину яких супроводжено поетичним текстом. Витинанки Параски Плитки-Горицвіт — іще один прояв різноманітних творчих інтересів авторки. Спираючись на місцеві традиції, мисткиня переосмислювала їх, доповнюючи власний художній світ, який вражає розмаїттям форм. Інга Леві

ᔓ 88 ᔓ

~~~8):);3) 84A<3)̆07:A<;>1<¼; >A<A6)63);~~~

“Paper Mill”—that is what Paraska’s relatives called her since childhood because of her love for collecting and working with paper. It is no wonder that paper cutting, which was rather affordable technically, attracted the artist. The beauty, symmetry and harmony inherent to vytynankas [Ukrainian name for traditional paper cuttings] suited the painter and the simple and ascetic life that she was living.

The roots of the tradition of paper cutting go far back. Paper cutting became popular as a type of Ukrainian utilitarian folk art starting in the 19th century.

This undemanding decoration method spread owing to the availability of paper as material. Vytynankas adorned primarily rural houses: walls, windows, racks, shelves, stoves. Special vytynankas were created for holidays: in the form of snowflakes, crosses or angels. Napkin-shaped vytynankas with tracery edges decorated cupboards and night tables in the 20th century, and were used instead of window blinds, especially in the postwar period.

Prykarpattia vytynankas usually have traceries, tooth-, snake- or peacock-eyeshaped or broken and wavy cuttings that created the effect of lace. Folk craftsmen often used technically related types of decor—ornaments cut in leather (sheepskin coats, belts, bags), wood (toys, spoons,

ᔓ 89 ᔓ

ᔓ 90 ᔓ

crosses) or forged from iron (metal strips for chests and doors, clamps), or the elements of embroidery and painted eggs. Red, yellow, green, black and blue were the most common colors. In the 1960–1970s, industrial colorful fabrics, carpets and other decorative adornments replaced vytynankas in everyday life, with the latter used only as snowflake holiday ornaments for windows and Christmas trees.

Paraska Plytka-Horytsvit’s vytynankas have common composition schemes and present an original re-embodiment of local traditions.

Their structure is based on patterns with different types of symmetry.

The mirror structure is the most common: a paper cutting folded in two even parts which are the mirror image of decorative motifs. The cuts are mostly in the form of long waves, arch-like curves, etc.—geometric motifs are rather rare. The artist freely arranged elements in the object’s space, leaving enough background which is in harmony with the smooth lines of a cut ornament. She did not use anecdotal motifs in vytynankas, creating only abstract harmonious designs and separate symbolic images with her scissors, for instance a cross, trident or bird.

The artist chose various colors for these works—red, pink, green, blue, black, while the background was most often left white or black. At the same time, the choice was often based on the availability of paper material: Paraska collected used notebook covers, photo paper wrappers, and sometimes such surprising materials as ice cream and bouillon cube wrappers. Following folk tradition, the artist decorated all her modest furniture and everyday objects with vytynankas: wardrobes, doors, bolter, pencil cup and even the back of the guitar.

People say that during Lent Paraska replaced the colored vytynankas that adorned icons with black ones—the same way that colored towels are removed in churches. Just like a church, her house changed for Lent. She put a black cover made of vytynankas on the icon lamp which hung over the window in her workroom.

The artist adorned self-made books with paper designs. But most often she used them to decorate boxes that served as book slipcases.

Paraska sometimes used cigarette packs to hold miniature books. Vytynanka patterns turned boxes into decorative slipcases for the author’s religious texts. The background of most of these slipcases was black and made of the back side of photo paper wrappers. The inner side of the slipcases was often adorned with decorative fragments that were cut from vytynankas placed on the outer side, forming a colorful symmetry.

Paraska also crafted vytynankas not as decor but as stand-alone works. They are most often rectangular—unlike traditional local square forms. Some of them are glued to the cardboard back cover of school graph notebooks.

There are several folders with separate А4, А5 and А6 format or no-base vytynankas glued to paper or photo paper. The folder Plytka-Horytsvit’s Vytynankas, Kryvorivnia has almost 200 A4 format works. The artist also created a series of paper tridents, some of which

are accompanied by poetic texts.

Paraska Plytka-Horytsvit’s vytynankas are another manifestation of her diverse creative interests. Relying on local traditions, the artist reinterpreted them, extending her own artistic world that impresses us with the variety of forms.

Inga Levi

ᔓ 91 ᔓ

~~~ΰϭЙϭϲήϭ ΰίέНήϭ̆ΩЗЙέγϯЍН ЗΨЙϭάЗНϯЗЙδЍϲНθ~~~

ᔓ 94 ᔓ

Образотворчість — ще одна грань самобутнього таланту Параски Плитки-Горицвіт. Роботи мисткині поєднують наївну естетику й авторський стиль. До сьогодні ім’я Параски ПлиткиГорицвіт залишається в тіні історії мистецтва, на відміну від усесвітньовідомих майстрів наїву Марії Примаченко, Катерини Білокур чи Никифора Дровняка. Плитка-Горицвіт працювала у різних техніках, в її доробку — олійний живопис, графіка гуашшю, аквареллю, кольоровими олівцями та фломастерами, рисунки на камені, розписи по тканині, аплікації з паперу, колажі, скульптура з невипаленої глини тощо. За переказами, все, що потрапляло до рук мисткині, — «відро чи хірургічна пелюшка, дошка чи шмат дерева, — неодмінно ставало основою для малюнка»1. Варто тут згадати й саморобні книжки Параски, ілюстровані сюжетними зображеннями, орнаментами, вклейками з фотографіями її ж художніх робіт, поєднані з рукописними чи машинописними текстами, написами й візерунками. Авторка фотографувала всі свої картини, частина з яких втрачена й відома нам лише за світлинами художниці. До образотворчої спадщини Параски Плитки-Горицвіт належать твори, які відображають її безпосереднє оточення (життя й побут гуцулів, гуцульська обрядовість, карпатські краєвиди), зовнішній світ (портрети видатних людей, культура Індії) та сакральну тематику (авторські ікони). Серія ікон авторки налічує близько ста робіт. Значна їх частина зберігалась у сільських церквах та приватних колекціях. Припускають, що Параска дарува-

Параска Плитка-Горицвіт. Мучениця Св. Теодозія. З дарчим написом Теодозії ПлитціСорохан. Дикт, олія ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

Martyr Saint Theodosia.

With dedicatory inscription to Theodosia Plytka-Sorokhan.

Oil on veneer

ла їх, аби віддячити людям за якусь допомогу, адже писані ікони були рідкістю на той час. У 2009 році з ініціативи Оксани Рибарук, дослідниці спадщини Параски Плитки-Горицвіт, та о. Івана Рибарука було вперше видано збірку репродукцій живописних ікон мисткині2. Найменша за розміром ікона вміщається між сторінками кишенькового записника, а найбільша сягає понад метрової величини. У процесі мисткиня послуговувалась як графічними, так і живописними техніками. Кілька ікон — двобічні (створені так через брак матеріалу); одну з них написано на медичній клейонці. Прикметно, що для ікон Параска не використовувала вживаного паперу, скажімо звороту плакатів, школярських креслень чи зошитів, що часто практикувала, створюючи інші, «світські» образотворчі серії. Оксана Рибарук убачає іконописне новаторство Параски в нетиповій для традиційного іконопису колористиці та сміливому використанні гуцульської орнаментики в традиційних сюжетах. Усе це є проявами неканонічності, живого імпульсу авторки, її здатності не спиратись на визначені правила. Водночас Параска таки наслідувала практики іконописців: писала на самоті, постувала, перебувала в молитовному, аскетичному стані. Свою хату вона сприймала як власну церкву, келію, робітню, в чому проявлялось її особливе правдиве чернецтво. Ікони були для неї свого роду богослів’ям — не схоластичним, а живим. Більшість творів сакральної тематики Плитка-Горицвіт не датувала, тому встановити їхню хронологію на сьогодні навряд чи можливо. Відомо, що ікони вона почала писати через певний час після повернення до Криворівні із заслання, радше за все — у другій половині 1960-х років. Ікони Параски, як й інші зразки її образотворчості, є взірцем «чистого мистецтва, що ллється з глибини душі»3. Третина ікон — це зображення Ісуса Христа. Головна з них — образ «Ісус Євхаристійний», на якому Спаситель тримає в руках святий хліб і святу чашу, свої тіло й кров. Цей образ найбільший за розмірами, його висота — 102 см. Зараз він перед жертовником церкви у Криворівні, де готується Святе Приношення. Авторка назвала його «Господь мій і Бог мій», цитуючи слова апостола Фоми, промовлені у час з’явлення йому Спасителя. Лик Христа зображено на зеленому тлі, нетиповому для іконописання, адже цей колір — один із символів Святого Духа. Образ юного Ісуса Христа, названий «Се

1___ Людмила Посник. Манливий світ гуцульської мисткині // Галицький кореспондент. — 07.07.2017. — Доступно онлайн на: gk-press.if.ua/manlyvyj-svit-gutsulskoyi-mystkyni/]. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

2___

Образи Параски ПлиткиГорицвіт. До 10-х роковин пам’яті П. Плитки-Горицвіт / Упорядник О. Рибарук. Відпов. ред. І. Рибарук. — Львів: Модерн, 2009. — 84 с. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

3___

Усне інтерв’ю Інги Леві з о. Іваном Рибаруком та Оксаною Рибарук, с. Криворівня. — 29.08.2019. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 95 ᔓ

ᔓ 96 ᔓ

Чоловік», наближає людину до Христа земного та допомагає пізнати Його присутність у повсякденні. На кожній четвертій іконі втілено образ Діви Марії в динаміці шляху Богородиці: від дівчини Марії через євангельські події до стояння під хрестом і — як входження у вічність — Покров Пресвятої Богородиці. Якраз йому присвячено багато зображень. На одному з них на золотому іконописно-канонічному тлі — Матір Божа в зелених ризах, кольорі життя. Є серед доробку Параски й зовсім неканонічна ікона — «Діва Марія до ваших духовних послуг», на якій Богоматір зображено непокритою, із розпущеним волоссям і бантиком. Реальність духовного світу, сприйняття святих як найрідніших і найближчих друзів, з якими можна не втрачати зв’язку і перебувати під їхнім захистом, — усе це помітно на багатьох зображеннях святих покровительок художниці — Параскев. До цих зображень Параскева Карпатська (так саму себе називала художниця) уклала чимало молитов та житій. На іконі «Молитва до трьох ангелів» зображено саму іконописицю у гуцульському строї з розкладеними на землі томами своїх книжок, вона сколінена у молитві перед трьома своїми ангелами: Параскевою Великомученицею, Преподобною Параскевою Сербською та Преподобною Параскевою — Матір’ю Єпиватською. Книжки, покладені біля ніг святих, є творчим приношенням своїм небесним опікункам (про свої твори художниця казала «мої діти — найцінніший скарб життя»). Ім’я Параскева з грецької означає «приготування». Параска Плитка-Горицвіт багатим життєвим доробком приготувалася до Вічності й щиро дякувала за поміч святим Параскевам. Ікони художниці віддзеркалюють її пошану до аскетичного подвигу і мученицького вінця, адже й сама вона терпіла гоніння в житті за свої релігійні погляди, за любов до України та рідної Гуцульщини, за прагнення до вільної творчості. Це образи Пророка Івана Хрестителя, Великомученика Юрія Переможця, Великомучениці Варвари, Преподобного Онуфрія Великого. Тема любові до рідної землі проявляється в іконах із зображенням українських святих: княгині Ольги, яку Параска лагідно називала «наша бабусечка, свята Ольгочка», Бориса й Гліба, князя Володимира, Нестора Літописця. Є серед її сюжетів й інші важливі для гуцулів святі — пророк Мойсей, апостол Петро, апостол Андрій Первозванний, архістратиг Михаїл, Микола Чудотворець4.

4___

Оксана Рибарук. Образи Параски Плитки-Горицвіт // Українознавство. — 2010. — № 4. — С. 337–339. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 97 ᔓ

Апостол Петро сціляє паралітика. Папір, гуаш

Saint Peter Heals Paralytic.

Gouache on paper

ᔓ 98 ᔓ

Двобічна ікона. Пречиста Діва Марія до ваших духовних послуг // Богородиця з дитям у винограді. ДВП, мішана техніка

ᔓ 99 ᔓ

Double-sided icon. Most Holy Mother of God is at Your Spiritual Service // Our Lady with Baby in Grape.

Mixed media on fiberboard

ᔓ 100 ᔓ

Фрагмент диптиху. Виноградарю і Винограду. Полотно, олія

ᔓ 101 ᔓ

Diptych fragment.

To Vinegrower and Vine.

Oil on canvas

ᔓ 102 ᔓ

Ісус Христос (з півоніями). Папір, гуаш

Jesus Christ (with Peonies).

Gouache on paper

ᔓ 103 ᔓ

Богородиця. Під твою милість прибігаємо (з півоніями). Папір, гуаш

Our Lady, We Come for Your Mercy (with Peonies).

Gouache on paper

ᔓ 104 ᔓ

Христос — добрий пастир. Полотно, авторська техніка

Christ is a Good Pastor.

Canvas, original technique

Христос рятує заблудлу овечку. Полотно, авторська техніка

Christ Saves a Lost Sheep.

Canvas, original technique

ᔓ 106 ᔓ

Двобічна ікона. Прежде Рождества і по Рождеству Діва // Ісус благословляє дітей. Картон, мішана техніка

ᔓ 107 ᔓ

Double-sided icon. Before Christmas and After Christmas, the Virgin // Jesus Gives His Blessing to Children.

Mixed media on cardboard.

Молитва до трьох ангелів. Папір, гуаш

Prayer to Three Angels.

Gouache on paper

ᔓ 109 ᔓ

Ісус Христос син Божий. Папір, мішана техніка

Jesus Christ Son of God. Mixed media on paper

ᔓ 110 ᔓ

Двобічна ікона. Св. Архістратиг Михаїл //Богородиця з дитям. Лінолеум, олія

ᔓ 111 ᔓ

Double-sided icon.

Archangel Michael // Our Lady with Baby.

Oil on linoleum

Фрагмент диптиху. Виноградарю і Винограду. Полотно, олія

Diptych fragment.

To Vinegrower and Vine.

Oil on canvas

5___ Оксана Рибарук. Життя і творчість Параски Плитки-Горицвіт. — Доступно онлайн на: archive.nndiuvi.org.ua/fulltext. html?id=1202. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Серія «Доля гуцулки» складається зі 104 творів, згідно з переліком самої мисткині. Це свого роду графічний роман про щоденне життя жінки в горах, про жінку в роботі, побутових клопотах, про її подорожі гірськими стежками. Серія фіксує фольклорні сюжети, повсякденність гуцулки в традиційному патріархальному суспільстві, дозвілля, а також її важку ремісничу роботу та обов’язкові хатні справи. Параска рефлексувала про долю карпатської жінки крізь призму власного досвіду, а також досвіду своєї матері й сестри. Кожен із рисунків серії художниця доповнила поетичною формою — чотиривіршами, складеними як традиційні гуцульські співанки. Деякі сюжети циклу мають автобіографічний зміст5. «Доля гуцулки», видана як набір листівок, стала одним із найпопулярніших і найбільш експонованих творів Параски Плитки-Горицвіт. За місцевими переказами, коли після «Долі гуцулки» художницю попросили зробити цикл про життя гуцула, Параска навідріз відмовилася, сказавши, що гуцул недостойний такої художньої серії. Тоді хтось зі співрозмовників заперечив їй, мовляв, Парасчин батько — теж чоловік, хіба він не достойний гуцул? Тут Параска не могла відмовити, і створила цикл «Доля гуцула», але серія вийшла значно меншою: вона налічує лише 16 робіт. Крім суб’єктивних факторів, на час створення циклу про гуцула мисткиня вже мала проблеми із зором. Серед сюжетів про долю гуцула домінують зображення подорожей, обрядів, значно менше — важкої праці. До господарчих робіт чоловіків залучали жінки. Наприклад, у роботі «Гуцул жінці догожає»: «Жінка пишла по оруду, тай в гості до кума! На мнє сапанє лишила… Здорова би була!» Життєве оточення Плитки-Горицвіт репрезентовано й у кількох цікавих композиціях, присвячених гуцульським

ᔓ 113 ᔓ

ᔓ 114 ᔓ

вечорницям. Ці роботи — не лише образотворчий спадок, а й етнографічне джерело, що детально фіксує місцеву обрядовість, побут, вбрання, інтер’єри хат та предмети повсякденного вжитку. Портрети видатних діячів відображають коло зацікавлень Параски. Це культурні герої, яких художниця часто зображувала в кількох варіантах. Насамперед це українські письменники: Тарас Шевченко, Леся Українка, Василь Стефаник та Іван Котляревський. Особливу увагу художниця приділяла Іванові Франку, оскільки його життя й праця в Криворівні були знаковими для Параски6. Варто згадати й серію пейзажів «Дума Каменяра», присвячених Франкові та доповнених цитатами з його поезій. Образи поетів та письменників мисткиня використовувала, й створюючи екслібриси або експериментуючи із художніми техніками, як-от портрет Франка на камені, де вирізьблено контури зображення, а поверхню розписано фарбою. Географію походження діячів, зображених Параскою, не обмежено її рідною землею. Наприклад, Параска писала портрети Людвіґа ван Бетговена й Шота Руставелі. Особливе місце належить постатям індійської історії та культури. Серед них — Магатма Ґанді, Індіра Ґанді, Джавахарлал Неру, Сардар Пател, Заїл Сінґх. З поетів — Рабіндранат Тагор, Субраманья Бараді та Амріта Прітам. На одному з сюжетів зображено Магатму Ґанді разом із Індірою Ґанді, це єдина композиція подібного типу. Індійська культура посідає особливе місце у творчості Параски, і не лише на рівні портретів відомих індійців. Велика країна, яка щойно здобула незалежність, потрапила в зону радянського політичного інтересу із середини 1950-х років. Почалися численні взаємні візити політичних лідерів, включно із приїздами до СРСР Джавахарлала Неру й Індіри Ґанді. Усе це активно висвітлювала радянська

Параска Плитка-Горицвіт. Портрет Лесі Українки. Картон, полотно, авторська техніка ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

Lesia Ukrainka’s Portrait.

Cardboard, canvas, original technique

преса. Співпраця посилилась і в галузі культури: було опубліковано переклади «Магабгарати» й «Дгаммапади», радянські археологи взяли участь у розкопках буддійських монастирів, глядачі захоплювалися індійським кінематографом. За довгі роки дружби СРСР з «великим південним сусідом» індійські герої стали частиною радянського життя. Індію сприймали як країну джунглів та пахощів, де слони возять коштовне каміння, жінки в легкому вбранні дарують гостям гірлянди квітів, а керує країною благородна й смілива Індіра Ґанді. Ці образи давали можливість пересічній людині символічно відкривати та присвоювати далекі світи, робили їх близькими та реальними. Про складну внутрішньополітичну ситуацію в Індії радянська пропаганда мовчала аж до вбивства Індіри Ґанді у 1984 році. Параска активно збирала вирізки з газет із новинами та світлинами індійських діячів, книжки та листівки індійської тематики. Історія боротьби за державну незалежність, вочевидь, також приваблювала Параску. Для мисткині, що отримувала інформацію через призму радянських видань, Індія стала втіленням людяності й миру. Велика країна, далека й таємна, «…де корови св’єті, тай, де перший раз грамоту здобули...»7, країна, до якої вона не могла вирушити фізично, але сміливо відправляла в уявні подорожі гуцулок. Допитлива й невтомна художниця, яка вбачала найвищий сенс життя людини у любові, не могла не співчувати ідеям ґандизму, готовності людей переживати біль та страждання, відмові од насилля. Параску особливо цікавила ідея сатьяґрахи — тактики ненасильницької протидії, започаткованої Магатмою Ґанді на початку XX сторіччя для боротьби з британським колоніалізмом. Про своє ставлення до Індії Параска неодноразово промовляє устами Гіркої та Одисейни, героїнь фантастично-пригодницьких текстів «Індійські заграви»: «Бо, йдемо до такого Народу, шо корінне дуже вже держє на високому стопни. Таже, Індійськєй Народ, тай край їх, шшє до Хреста існували... У нашій Європі шшє ліси-лісенні гутіли з непрохідними дебрицями... а в Індії вже була моцно розвинута цивілізація з письменностьов, тай медициною... А до цего вже уміли ткати делікатецке полотно “струмливий потік”, тай “вечірна роса”. Ну, тай єк ни йти до таких зачинателів мудрості... та культури з древності-древнішшеї?»8

6___

Оксана Рибарук. Життя і творчість Параски Плитки-Горицвіт. — Доступно онлайн на: archive.nndiuvi.org. ua/fulltext.html?id=1202. ᔓᔓᔓᔓᔓ 7___ Параска Плитка-Горицвіт. А шо доброго у Букарешті? // Індійські заграви

(пригодницьке).— Доступно онлайн на: kurbas.org.ua/kryvorivnya/ iz_5.html. ᔓᔓᔓᔓᔓ 8___ Параска Плитка-Горицвіт. Фантастичьна весна. Розповідь з доброї душі // Індійські заграви (пригодницьке). —

Доступно онлайн на: kurbas.org.ua/kryvorivnya/ iz_1.html. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 115 ᔓ

ᔓ 116 ᔓ

Графічна серія «Індійські заграви» створена як ілюстративний матеріал до пригодницько-фантастичного прозового твору з однойменною назвою (1970–1972). Серія налічує понад 50 ілюстрацій про пригоди двох гуцулок, які мандрують Індією9. Стилістично роботи подібні до «Долі гуцула» і «Долі гуцулки», хоч ті й створено значно пізніше, у 1990-х роках. Як і для зображення рідного місцевого оточення, у «Загравах» Параска використовувала кольорові олівці, малювала багато світла й неба, використовувала прості співвідношення тла й фігури. Серія «Пригоди в індійських джунглях» стилістично відрізняється від решти робіт Параски. Авторка переносить нас у світ своєрідного графічного роману, де гуцули літають на слонах та ніжаться під пальмами, люди розмовляють з їжаками, а їжаки — з людьми. Роботи написано гуашшю на темному тлі, композиції — складні й камерні. Екзотичне оточення, рослини й тварини подано яскравими кольорами. Майже всі роботи мають текстове доповнення, записане на окремих аркушах та додане авторкою у форматі колажу до кожної з робіт серії. Індійські мотиви Параска привносить у гуцульські краєвиди й повсякденне життя. Наприклад, створює серію малюнків, на яких зображує себе гуцулкою в сарі, що проживає свій звичний день на полонині. Усі рисунки на звороті супроводжують поетичні тексти: вони доповнюють сюжет поясненням. Приватні фотоальбоми авторки містять серії світлин жінок у сарі. Параска фотографує їх в околицях свого будинку, інколи знімається з ними сама. Всі ці роботи разом із подорожжю Гіркої (Параски) до Індії утворюють індійську, тобто мирну, присутність у повсякденні. Сама ж Параска іноді з’являється на світлинах у головному уборі на кшталт того, що носив Магатма Ґанді під час індійського національно-визвольного руху, — капелюх білого кольору, який традиційно робили із індійської бавовняної тканини кхаді. Велика й різнопланова образотворча спадщина Параски Плитки-Горицвіт є яскравим феноменом в історії українського мистецтва. Втім, вона досі не є достатньо дослідженою і потребує уваги мистецтвознавців. Катерина Бучацька

9___

Ярослава Музиченко. Жінка–Горицвіт // Україна молода. — 15.05.2009 . — Доступно онлайн на: umoloda.kiev.ua/ number/1406/163/49533/. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Пластика Параски ПлиткиГорицвіт: Фігурки тварин. Глина, дерево, ліплення Іван Франко. Камінь, гравіювання, кольоровий розпис ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit’s plastic art: Figurines of animals.

Clay, wood, modeling Ivan Franko.

Stone, engraving, color painting

ᔓ 117 ᔓ

ᔓ 118 ᔓ

Параска Плитка-Горицвіт. Алфавіт. Із серії «Пригоди в індійських джунглях». Папір, мішана техніка ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

Alphabet. From the Adventures in Indian Jungles series.

Mixed media on paper

ᔓ 119 ᔓ

~~~8):);3) 84A<3)̆07:A<;>1< 81+<7:1)4 4-/)+A~~~

ᔓ 120 ᔓ

Pictorial art is another side of Paraska Plytka-Horytsvit’s authentic talent. Her works combine naïve esthetics and an original style.

To this day, Paraska Plytka-Horytsvit’s name remains in the shadow of art history, unlike such world renowned naïve artists as Mariia Prymachenko, Kateryna Bilokur or Nikifor Drovnyak. Plytka-Horytsvit used different techniques—she painted with oil, gouache, watercolors, crayons and marker pens, on stone and fabric, created paper appliqués, collages, unfired clay sculptures, etc.

People say that everything that got into the artist’s hands, “a bucket or surgical napkin, board or piece of wood, would inevitably become a basis for a picture.”1 It is also worth mentioning Paraska’s selfmade books illustrated with anecdotal images, ornaments, insets with photographs of her artworks combined with handwritten or printed texts, or texts written in traceries. The author photographed all her paintings, some of which were lost and are known to us only from her photos.

Paraska Plytka-Horytsvit’s pictorial heritage includes works that reflect her immediate environment (the everyday life and customs of the Hutsuls, Carpathian landscapes), the outside world (portraits of famous people, Indian culture) and sacral themes (original icons).

The author’s series of Christian icons is comprised of about one hundred works.

A big part of them has been preserved in rural churches and private collections.

Paraska presumably gave them out as presents to thank people for some kind of help, because painted icons were very rare at that time.

Параска Плитка-Горицвіт. Індійська жінка і гуцул. Дикт, авторська техніка ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

An Indian Woman with a Hutsul.

Veneer, original technique

The collection of reproductions of the artist’s painted icons was published for the first time in 2009 at the initiative of Oksana Rybaruk, researcher of Paraska Plytka-Horytsvit’s legacy, and reverend Ivan Rybaruk.2 The smallest icon fits between the pages of a pocket notepad, and the largest one is over one meter in size. The artist used both graphic and painting techniques to create them. Several icons are double-sided, due to the lack of material, and one of them is painted on hospital sheeting. It should be noted that Paraska did not paint icons on used paper, for instance on the back side of posters, school drawing or exercise books, which was often the case when creating other “worldly” pictorial series.

Oksana Rybaruk sees the innovativeness of Paraska’s icon painting in the coloristics, which is not typical of traditional icon painting, and the daring use of Hutsul decorative patterns for traditional topics. All this is the manifestation of the author’s non-canonicity, lively impulse, her ability to neglect established rules. At the same time, Paraska followed the practices of icon painters: she worked in seclusion, kept the fast and was in a prayerful, ascetic state. She treated her house as her own church, a cell or studio, which proves her special, honest monasticism. Icons were like theology for her in a way—alive rather than scholastic. Plytka-Horytsvit did not date most of her sacral works, so it is hard to determine their chronology today. She is known to have started painting icons sometime after returning to Kryvorivnia from exile, most likely in the second half of the 1960s. Paraska’s icons, like other examples of her pictorial art, represent the “pure art that comes from the bottom of her heart.”3 Jesus Christ is depicted in one-third of the icons, with the main one being the image of Eucharist Jesus where the Savior holds the sacred bread and chalice, his body and blood. This image is the largest in size, it is 102 cm high. It is located in front of the credence table in the Kryvorivnia church where the Holy Sacrament is prepared. The author called it My Lord and My God, citing the words Thomas the Apostle said when he saw the Savior. The image of Christ is placed on a green background, which is uncharacteristic of icon painting because this color is one of the symbols of the Holy Spirit. The image of young Jesus Christ titled It is a Man makes a human closer to earthly Christ and helps cognize His presence in everyday life. Every fourth icon is the image of the Virgin Mary in her dynamic path: from girl Mary, through

1___ Liudmyla Posnyk.

Alluring World of Hutsul Artist // Galician Correspondent newspaper.—07/07/2017.

Available at: gk-press.if.ua/manlyvyj-svit-gutsulskoyi-mystkyni/. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

2___ Paraska Plytka-Horytsvit’s Images. On 10th anniversary of Paraska Plytka-Horytsvit’s death.

Album.—Lviv: Modern Press, 2009.—84 p. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

3___

Inga Levi’s interview with reverend Ivan Rybaruk and Oksana Rybaruk, August 29, 2019, Kryvorivnia village. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 121 ᔓ

ᔓ 122 ᔓ

gospel events, to standing under the cross and—as entrance into eternity—the Mantle of Our Lady. Many pictures are devoted to the latter.

On one of them, against a golden canonical icon-painting background, there is the Mother of God in a green chasuble, the color of life. Paraska also has an absolutely non-canonical icon The Virgin Mary at Your Spiritual Service where the Mother of God is depicted bareheaded, with loose hair and a bow.

The reality of the spiritual world, perception of saints as the closest friends you can keep in contact with and be under their protection—all this can be observed in the many pictures of the painter’s saint protectresses—the Paraskevas. Paraskeva of the Carpathians (that is what she used to call herself) wrote a lot of prayers and life stories for these pictures. The icon Prayer to Three Angels depicts the icon painter herself in Hutsul clothes, with her books on the ground before her, kneeling down and praying to her three angels: Paraskeva of Iconium, Saint Paraskeva of Serbia and Reverend Mother Paraskeva. The books, laid at the saints’ feet, are creative offerings to the celestial guardians (here is how the painter described her works: “They are my children— the most precious treasures of my life”). The name Paraskeva in Greek means preparation. Paraska Plytka-Horytsvit prepared for the Eternity by creating her extensive oeuvre and sincerely thanked the saint Paraskevas for their help. The painter’s icons reflect her respect for an ascetic exploit and a martyr crown, because she was herself persecuted for her religious beliefs, love for Ukraine and native Hutsul region, and aspiration for free art. These are the images of John the Baptist, Saint George, Saint Barbara and Saint Onuphrius. The topic of devotion to the homeland appears in the icons with Ukrainian saints: Saint Olha, whom Paraska tenderly called “our grandma, Saint Olha,” Borys and Hlib, Volodymyr the Great, Nestor the Chronicler. There are also other saints in her works that were important for the Hutsuls: Prophet Moses, Saint Peter, Andrew the Apostle, Archangel Michael, Saint Nicholas.4 The Hutsul Woman’s Fate series consists of 104 works, according to the author’s original list. It is sort of a graphic novel about a woman’s everyday life in the mountains, about a woman working, keeping her house, walking on mountain pathways. The series depicts folklore stories, the everyday routine of a Hutsul woman in the traditional patriarchal society, leisure, hard handicraft and obligatory domestic duties.

Paraska reflected on the Carpathian woman’s fate in the light of her

4___

Oksana Rybaruk. Paraska Plytka-Horytsvit’s Images // Ukrainoznavstvo.—2010.— No. 4.—p. 337–339. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

5___

Oksana Rybaruk. Life and Art of Paraska Plytka-Horytsvit.

Available at: archive.nndiuvi.org. ua/fulltext.html?id=1202. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Параска Плитка-Горицвіт. Святий над книжками. Папір, гуаш ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

Saint over Books.

Gouache on paper

own experience as well as the experience of her mother and sister. Each picture of the series is complemented with a poetic form—quatrains written as traditional Hutsul singsongs. Some stories of the cycle are autobiographic.5 Hutsul Woman’s Fate has been published as a set of postcards and has become one of Paraska Plytka-Horytsvit’s most popular exhibited works. Locals say that when after Hutsul Woman’s Fate the painter was asked to make a series about the Hutsul man’s life, she refused flatly saying that a Hutsul man did not deserve it. Then one of her interlocutors argued that Paraska’s father was also a man, and wasn’t he a worthy Hutsul? Paraska could not object to that and created Hutsul Man’s Fate cycle, although it was much smaller, comprised of only 16 works. Apart from subjective factors, the artist already had vision problems at the time it was created. The images of trips and rituals prevail over hard work in the pictures about the Hutsul man’s fate. It was mainly women that engaged men in household work. For instance, the painting Hutsul Pleases his Wife says: “My wife went out doing some errands and decided to visit the godfather of our child! And suggested that I should hoe while she’s gone… God bless her soul!”

Plytka-Horytsvit’s surroundings are also represented by several interesting compositions devoted to Hutsul vechornytsi [traditional gatherings with music, songs and rituals]. These works constitute not only the pictorial heritage, but also an ethnographic source that records in detail local customs, lifestyle, clothes, interiors and everyday objects.

The portraits of prominent figures show Paraska’s range of interests. These are cultural heroes whom the painter often depicted in several variants. They are primarily Ukrainian writers: Taras Shevchenko, Lesya Ukrainka, Vasyl Stefanyk, Ivan Kotliarevsky. The painter paid special at-

ᔓ 123 ᔓ

ᔓ 124 ᔓ

tention to Ivan Franko, since his life and work in Kryvorivnia were landmark for Paraska.6 It is worth mentioning the series of landscapes Stonemason’s Duma [a sung epic poem] devoted to Franko and complemented with quotations from his poems. The artist also used the images of poets and writers when creating ex libris or experimenting with artistic techniques.

For instance, she did Franko’s portrait on a stone by carving its edges and painting the surface. The geography of origin of the figures depicted by Paraska is not limited to her homeland. For example, Paraska portrayed Ludwig van Beethoven and Shota Rustaveli. Figures from Indian history and culture hold a special place.

These include Mahatma Gandhi, Indira Gandhi, Jawaharlal Nehru, Sardar Patel, Zail Singh, and also poets Rabindranath Tagore, Subramanya Bharathi and Amrita Pritam. There is Mahatma Gandhi shown together with Indira Gandhi on one of the paintings. It is the only composition of this type.

Indian culture takes pride of place in Paraska’s art, and not only among the portraits of famous Indians. The large country that had just become independent got into the area of Soviet political interest in the 1950s. There were numerous mutual visits of political leaders, including Jawaharlal Nehru and Indira Gandhi coming to the USSR. All this was actively highlighted by the Soviet press. Cooperation also enhanced in the field of culture: the Mahabharata and Dhammapada were translated and published, Soviet archeologists participated in excavations of Buddhist temples, people watched Indian cinema.

Over the long period of friendship between the USSR and its “big southern neighbor,” Indian heroes became a part of Soviet life.

India was seen as a country of jungles and sweet odor where elephants carried precious jewels, women in light clothing presented guests with wreaths of flowers, and

Параска Плитка-Горицвіт. Індіра Ганді — Дочка Великого Народу. Папір, гуаш ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

Indira Gandhi— Daughter of Great Nation.

Gouache on paper

the country was ruled by the noble and brave Indira Gandhi. These images made it possible for an average person to symbolically open and adopt distant worlds, they made them close and real. Soviet propaganda kept silent about the complicated internal political situation in India up until the murder of Indira Gandhi in 1984.

Paraska actively collected newspaper clippings with news and photos of Indian public figures, books and leaflets on Indian topics. The history of the struggle for independence apparently also attracted Paraska. For the artist, who received information only through the lens of Soviet periodicals, India became the embodiment of humanity and peace. A big country, distant and mysterious, “… where cows are sacred and whose people were first to learn to read and write...,”7 a country she could not visit physically but boldly sent Hutsul women there on imaginary journeys. A curious and tireless painter who saw the ultimate meaning of human life in love could not help but sympathize with the ideas of Gandhism, people’s readiness to go through pain and suffering, refusal from violence. Paraska was especially interested in the idea of satyagraha—a form of non-violent resistance started by Mahatma Gandhi at the beginning of the 20th century to fight British colonialism. Paraska repeatedly expressed her attitude towards India through the words of Hirka and Odyseina, female characters of the fantasy and adventure novel Indian Glows: “Because we go to the Nation that highly honors its roots. Besides, the Indian nation and the country itself existed before Christ... There were only thick impenetrable forests in our Europe... and India had a highly developed civilization with education and medicine... And they could weave a delicate fabric “streamy flow” and “night dew.” Well, how can we not go to these originators of wisdom… and culture from the ancient times?”8 The Indian Glows graphic series was created as illustration material for the fantasy and adventure composition of the same name (1970– 1972). The series numbers almost 50 illustrations about the adventures of two Hutsul girls that travel through India.9 The works are stylistically similar to those of Hutsul Man’s Fate and Hutsul Woman’s Fate, although the latter were created much later, in the 1990s. Just like for the works where she showed her native local environment, Paraska chose 8___

6___

Oksana Rybaruk. Life and Art of Paraska Plytka-Horytsvit.

Available at: archive.nndiuvi.org.ua/fulltext. html?id=1202. ᔓᔓᔓᔓᔓ 7___ Paraska Plytka-Horytsvit.

What’s Good in Bucharest? // Indian Glows (adventure).

Available at: kurbas.org.ua/kryvorivnya/ iz_5.html. ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

Paraska Plytka-Horytsvit.

Fantastic Spring.

Story from Kind Heart // Indian Glows (adventure).

Available at: kurbas.org.ua/kryvorivnya/ iz_1.html. ᔓᔓᔓᔓᔓ 9___ Yaroslava Muzychenko.

Adonis Woman // Ukraina Moloda newspaper.—15/05/2009.

Available at: umoloda.kiev.ua/ number/1406/163/49533/ ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 125 ᔓ

ᔓ 126 ᔓ

crayons for Indian Glows as well, added a lot of light and sky and used simple proportions of the background and figures.

The Adventures in Indian Jungles series is stylistically different from Paraska’s other works. The author takes us to the world of a graphic novel where Hutsuls fly on elephants and laze under palm trees, people speak to hedgehogs and hedgehogs speak to people. The works are painted with gouache with a dark background, the compositions are complex and chamber. The exotic surrounding, plants and animals are shown in bright colors. Almost all the works have an accompanying text written on separate sheets and added in the form of a collage to each work of the series.

Paraska brings Indian motifs into Hutsul landscapes and everyday life. For instance, she creates a series of pictures where she is a Hutsul woman wearing a sari and living her usual day in the mountain pasture.

All the drawings have texts on the back complementing the story with explanations. The author’s private photo albums have series of photos of women dressed in a sari. Paraska photographs them in her neighborhood, sometimes joins them. All these works together with Hirka’s (Paraska’s) journey to India form a peaceful Indian presence in daily life. Paraska herself sometimes appears in the photos wearing a hat similar to the one that Mahatma Gandhi wore during the Indian national liberation movement—a white headpiece that was traditionally made out of Indian cotton fabric khadi.

Paraska Plytka-Horytsvit’s large and multi-faceted pictorial legacy is a bright phenomenon in Ukrainian art history. However, it remains underinvestigated and deserves art critics’ attention.

Kateryna Buchatska

ᔓ 127 ᔓ

Параска Плитка-Горицвіт. Індійські заграви. Камінь, кольоровий розпис ⁕ Paraska Plytka-Horytsvit.

Indian Glows.

Stone, color painting

ᔓ 128 ᔓ

Із серії «Пригоди в індійських джунглях». Папір, мішана техніка

From the Adventures in Indian Jungles series.

Mixed media on paper

ᔓ 129 ᔓ

ᔓ 131 ᔓ

ᔓ 132 ᔓ

ᔓ 133 ᔓ

ᔓ 134 ᔓ

ᔓ 135 ᔓ

ᔓ 136 ᔓ

ᔓ 137 ᔓ

ᔓ 138 ᔓ

ᔓ 139 ᔓ

ᔓ 140 ᔓ

← Параска Плитка-Горицвіт. На Гуцульщині. 1982. Папір, мішана техніка

← Paraska Plytka-Horytsvit.

On Hutsul Land. 1982.

Mixed media on paper

ᔓ 141 ᔓ

Із серії «Доля гуцула» та «Доля гуцулки» 1991–1993. Папір, кольоровий олівець, фломастер

From the Hutsul Man’s Fate and the Hutsul Woman’s Fate series. 1991–1993.

Crayon and marker pen on paper

ᔓ 143 ᔓ

fffβЗНЗΩЙϭβЍδЇέў ϭЙТЍϯ ΰϭЙϭϲήέ ΰίέНήέ̆ΩЗЙέγϯЍН ήЗίέ βЗНЗΩЙϭβЍλ ЙЗάΰЗϯЍΪϭΣ ЍϲНЗЙЍκfff

ᔓ 146 ᔓ

Фотографічний архів Параски Плитки-Горицвіт — це візуальний життєпис фотографки-аматорки, що налічує близько чотирьох тисяч кадрів. На них зафіксовано історію села Криворівня від середини 1950-х до початку 1990-х років. Фотографії мисткині — це зріз часу та візуалізація зміни історії, політичних пріоритетів та соціальних трансформацій. Території Західної України було приєднано до Радянського Союзу і включено до складу УРСР на початку Другої світової війни та незадовго після її закінчення. Тому й процес русифікації тут почався пізніше, ніж деінде в сучасній Україні. За часів радянської влади у Карпатському регіоні вдалося зберегти традиційні строї, релігійні святкування та мову. У візуальних образах Параска зафіксувала на фотоплівці побутування радянської ідеології у своїй місцевості: ці знімки поєднують контрастні стилі й культури, увиразнюючи соціально-культурні зміни на цих землях. Приватні архіви — наприклад, сімейні альбоми й спогади — це джерело для дослідження повсякдення, що дає можливість побачити множинність людських досвідів і критично осмислити минуле. Особливо істотне місце приватні архіви посідають у вивченні радянської історії, адже тривалий час офіційна політика пам’яті була вибірковою, даними маніпулювали, а доступ до державних архівів було обмежено. Життя Параски Плитки-Горицвіт відбувалося на перетині ліній історії країни та її приватних переживань: ув’язнення,

майже десять років таборів, повернення до рідного села. І протягом усього цього періоду Параска прагла розповідати про багатогранність життя та людських емоцій через поезію, живопис і фотографію. Ця жінка ніде не навчалась фотографії, а першу свою камеру «Смена-2» придбала на зарплатню в Красноїльському лісгоспі. Там вона працювала художницею в 1955–1974 роках, щодня долаючи 13 кілометрів, аби дістатись до роботи. У тій частині Криворівні, де жила Парасчина сім’я, тоді ще не було проведено електрики, тож лісгосп був єдиним місцем, де вона могла проявляти плівки та займатися фотодруком. Параска самостійно купила фотозбільшувач і все необхідне обладнання для фотопроцесу. Згодом, у 1970-х роках, коли до Парасчиної хати провели електрику, фотографічна лабораторія переїхала до її кімнати. Протягом своєї фотографічної діяльності мисткиня мала чотири камери: окрім уже зазначеної «Смени-2», ще «Смену-8М», «Чайку-2», «ФЭД», а також фотозбільшувач і фігурний різак для фотопаперу. По смерті Параски в її хаті залишився невикористаний фотопапір, який чекав свого часу, аби відтворити нові сюжети Криворівні.

ᔓ 147 ᔓ

Параска цікавилась технічним прогресом, про що свідчить її інтерес до космосу та створений власноруч альбом із газетними вирізками про досягнення космонавтики. Попри те, що жила у віддаленому карпатському селі, жінка намагалася стежити за перебігом подій як у рідній країні, так і за її межами, читаючи пресу, книжки, слухаючи радіо й ведучи листування. Параска отримувала посібники для фотографів-любителів та самостійно опанувала техніку друку, процес фотографування та закони композиції й експозиції. У другій половині ХIХ століття в Карпатах починає розвиватися туризм, і в гори приїжджають не лише мандрівники, а й фотографи. Популярності набуває фотографія краєвидів (пейзажна), а в етнографії виникає течія фіксування традиційного колориту (вбрання,

ᔓ 148 ᔓ

святкування тощо). З одного боку, розвивалася комерційна складова — створювалися листівки з краєвидами Карпат, які спонукали відвідати ці місця, з другого боку, саме краєвиди та автентичність місцевості приваблювали митців, етнографів і фотографів. Такий інтерес сприяв розвитку фотоіндустрії в регіоні, відкриттю фотосалонів і появі локальних фотографів. Параска Плитка-Горицвіт була не професійною фотографкою, а радше людиною з камерою, аматоркою, яку приваблював процес фотографування та фіксування історій і людей. Вона знімала щоденні сільські сюжети — працю в полі та лісі, випасання худоби, святкування Великодня та Провідної неділі, похорони і хрестини близьких людей, портрети родини та гостей. Авторка, не виокремлюючи тем чи серій, фіксувала плин часу та подій протягом тридцяти років. Утім, її фотографії можна об’єднати в тематичні блоки, як-от фотографії до книжок, автопортрети, портрети-тантамарески, репортажі з подій (весілля, похорони, свята) тощо. Параска власноруч створювала книжки та книжечки за всіма канонами книговидання, витримуючи стиль, оформлення, виготовлення палітурки, додаючи власні ілюстрації. Спершу ілюстрації до текстів малювала на картоні, використовуючи фарби, олівці та фломастери, потім готові малюнки перефотографовувала, друкувала (здебільшого розміром 9×13) і вклеювала на внутрішні сторінки книжок. Таким чином авторка створювала фотографічний архів своїх живописних творів і малюнків. Завдяки йому можна побачити роботи, які не збереглися донині або ж були подаровані й зберігаються в приватних руках. Поза тим, головним візуальним елементом оформлення книжок був портрет авторки. Параска любила не лише фотографувати, але й фотографуватись, про що свідчать її негативи. За допомогою автопортретів вона розповідала історію свого життя та своїх інтересів. Оскільки Параска жила усамітнено, її хата й подвір’я були художньою майстернею, де ніхто не міг завадити експериментувати з власними образами. Фотографка виставляла камеру на автоспуск і змінювала одяг, міміку, позицію тіла та образ у цілому. Вона постає то гордою гуцулкою в кептарику, то інтелігентною панянкою німецького походження в окулярах і з камерою. То з гітарою, то з квітами на тлі гуцульського килима, то із книжками, імітуючи процес читання чи написання власних творів. Найкращі фотографії Параска використовувала для оформлення книжок, попередньо обрізаючи край фігурним різаком, який був популярним у 1950– 1960-х. Параска фотографувала також односельців і родину. Після повернення із заслання жінка зіткнулася з неприйняттям частиною односельців, які побоювалися контактів із засудженою. Фотографування стало для неї одним зі способів відновити зв’язки та інтегруватися в життя громади. Параска власноруч зробила портретну рамку-тантамареску, яку найчастіше використовували під час

ярмарків і святкувань, ставили в туристичних місцях для створення привітальних листівок. Параска створила чотири рамки: одна без тексту, інші — з написами «Привіт з Криворівні» (дві) та «Привіт з Карпат». Отвір для обличчя рясно прикрашали барвисті квіти (їхніх кольорів не було видно на чорно-білих фотографіях, але збереглися частини фоторамки, які про це свідчать). Різноманітні квіти навколо отвору — немов візерунок традиційної сорочки, який має не лише прикрасити господаря, але й захистити. Отже, Параска створювала сувенірні листівки, які могли розказати світові про красу людей і природи в Карпатах, розлетітися світом у поштових конвертах або ж зберігатися в сімейних альбомах односельців та їхніх родичів. Донині збереглося декілька власних фотоальбомів Параски Плитки-Горицвіт. Один із них саморобний, зшитий з декількох шкільних зошитів, фотографії вклеєно по 2–3 на сторінку, більшість із них мають фігурно обрамлені краї та саморобні «кутики» з кольорового паперу, які притримують світлину з двох боків і таким чином прикрашають та додають фарб до чорно-білого чи монохромного полотна. Другий альбом оформлено багатошаровим візерунком з витинанок різного кольору, розміру та форми, а на першій сторінці теж розміщено яскраву композицію з витинанок. Усередині фотографії щільно приклеєні одна до одної, їх розмежовує лише простір тонких смуг жовтуватих сторінок альбому. Деякі окремі фотографії розміщено на паспарту білого кольору, яке так само, як і фотографії, має фігурно обрізані краї. Повтори хвилястих ліній надають світлинам візуальної глибини та відокремлюють від паспарту. Відбитки в альбомах розміщено доволі хаотично, їх не об’єднано однією темою чи часом створення: на одній сторінці можуть бути фотографії, подаровані (надісла-

ᔓ 149 ᔓ

ᔓ 150 ᔓ

ні) Парасці, разом з автопортретами авторки; або фотографії-ілюстрації до книжок та знімки малюнків можуть поєднуються з портретами односельців і родини. Також зустрічаємо фотографії-луріки, розмальовані аніліновими фарбами. Розмальовувати чорно-білі фотографії почали ще наприкінці XIX століття, але в період 1950–1970-х це явище було на піку популярності. Окрім експериментів із кольорами та прикрашанням фотографій витинанками й паспарту, Параска друкувала світлини різної форми за допомогою власноруч створених масок (у вигляді серця, листочка, овалу з хвилястими краями) для фотозбільшувача, таким чином підкреслюючи портрет та засвітлюючи тло. Авторка вдавалася до різних методів оздоблення власних фотографій, активно поєднуючи різні медіа, в яких творила. Вона також створювала колажі-віньєтки. Колаж ставав самостійним твором, він є прикладом тогочасного мультимедійного візуального мистецтва. Це синтез об’єктів, розміщених вручну на папері, але водночас копія копій, тиражування образів. Параска розміщувала та приклеювала на картоні власний фотопортрет, рукописний поетичний текст, пресовані сухоцвіти, домальовувала деталі та перефотографовувала всю композицію, у такий спосіб архівуючи й тиражуючи твір. Збереглося декілька оригінальних колажів-віньєток з портретом матері («На світлині Анна Плитка») та подруги («Л. Соловьева»), які не були відзняті та досі зберігають оригінальний квітковий декор і кольори орнаментів. Окрім цього, Параска вдавалась до примітивної ретуші, за допомогою якої домальовувала додаткові орнаменти чи елементи на негативах чи залишала свій підпис, додаючи ще один візуальний та інформативний шар на зображення. Усі роботи Плитки-Горицвіт композиційно виважені, головні об’єкти цен-

тровано у кадрі. Переважають постановочні фотографії — одиночні та групові портрети. Чільну увагу авторка приділяє позиції тіла, тілесним міжособистісним зв’язкам, які прозирають у деталях, дотиках, мінімальних рухах голови та рук. Так, наприклад, вона фіксує портрет двох чоловіків, руки яких переплітаються, немов у гуцульському танці аркані, де чоловіча підтримка є символом єдності та боротьби в тяжких гірських умовах життя. Та водночас дві руки тримаються одна за одну, демонструючи дружній зв’язок та довіру. На одному з негативів поруч зафіксовано портрети трьох дівчат на тлі незмінних гір — вони подібні, як сестри, але різного віку, та й убрано їх по-різному. На перший погляд здається, що це одна й та сама людина, але відзнята в різний час свого життя. Їх поєднує одна композиція та позиція тіла з перехрещеними руками. Прямий погляд, упевнений вираз обличчя з легкою усмішкою й руки, які найбільше свідчать про вік та життєвий досвід, — розслаблено перехрещені в старшої, і штучно, немов у танці, в наймолодшої. Параска не лише ловила час, але й працювала зі своїми «моделями» — шукала ракурси, змінювала вбрання, продумувала позиції тіла та звертала увагу на деталі. Окрім людини в кадрі, для неї було важливим і тло, на якому вона фотографувала односельців і родину. Основним тлом завжди були гори — у будь-яку пору року, з полонинами й лісами. Але авторка використовувала як тло для портретної фотографії не лише природні ландшафти, а й гуцульські килими, біле полотно чи зовнішні стіни хат. Зазвичай до кадру потрапляли й інші люди чи навколишні об’єкти, що створює відчуття тривимірної історії, де є люди, які позують для фотографії, споглядачі й сама авторка. Такі багатошарові історії особливо притаманні груповим портретам Параски. Підсилене споглядання формує ілюзію присутності та ситуації повноти, дозволяє винести споглядання поза межі самої камери. Подібний ефект виникає, якщо накласти декілька фотографій: тоді стирається межа між різними сюжетами й історія розвивається, немов нескінченний плин життя, подія за подією, день за днем. Технічні недоліки радянських камер, а інколи невдала перемотка плівки, об’єднували кадри в нескінченний ланцюг спогадів. Це не заважало Парасці, вже друкуючи їх, виокремлювати кадри й свідомо розривати пари, аби створити на одній фотографії цілісну та завершену історію. Утворені пари допомагають побачити плинність часу: як за долі секунд чи кілька хвилин може змінитися постать людини, як рухається авторка у просторі, шукаючи кращий кут для фіксації моменту. Випадкові й невипадкові суміжні кадри часом утворюють сюрреалістичні сюжети або ж об’єднуються в цілісну композицію, доповнюючи один одного. Після смерті Параски Плитки-Горицвіт усі негативи та фотографії лежали в її хаті; їх було віднайдено дослідницькою групою проєкту в 2015 році. Негативи й фотографії були складені в картонній коробці і зберігалися під ліжком мисткині. Деякі плівки було

ᔓ 151 ᔓ

ᔓ 152 ᔓ

порізано по 1–2 чи 3 кадри, інші — в цілісних рулонах. Плівки часто надсилали Парасці поштою знайомі та друзі, тому представлені різні марки та рівень якості: від «Свеми» до «Agfa», а також два розміри — малоформатний кадр 24×36 мм та напівформатний кадр 18×24 мм. Зберігання в невідповідному місці й волога наклали свої візуальні маркери на негативи: пошкодження, руйнування желатинового шару, пліснява та подряпини. Такі характерні «візерунки часу» надають фотографіям нових візуальних форм, а часткове знищення є немов пам’яттю, яка зберігає лише вибіркові спогади та формує нові життєві сюжети. Чорні плями закривають частини тіл і зменшують шанси ідентифікувати зображену особу, утворюючи нову історію архіву, яка продовжує існувати поза часом. Параска була ідеальною архіваріускою: книжки переписувала та копіювала; маленькі рукописні зошити передруковувала у великі томи; фотографії зберігала в альбомах, малюнки та витинанки — в папках; усе було підписано, занотовано, пронумеровано. Її хата — це простір, де зберігались утілені ідеї, це архів її творчості та життя. Параска знала ціну часу, тому й розуміла, як важливо зберігати й передавати знання через творчість. Можливо, час набув цінності після 10 років ув’язнення в таборах, де вона не мала можливості писати, малювати, творити й бути собою. Вона ніби знала, що одного дня з її архівом будуть працювати і він свідчитиме про історію однієї людини, про історію одного села в Карпатах, а отже — про історію народу та країни.

Катерина Радченко

fff8):);3) 84A<3)̆07:A<;>1<¼; 807<7/:)801+ ):+01>- ?0-6 ) 807<7/:)80 <-44; ) ;<7:Afff

ᔓ 154 ᔓ

Paraska Plytka-Horytsvit’s photographic archive is the amateur photographer’s visual biography consisting of approximately 4000 images. They reflect the history of Kryvorivnia village from the middle 1950s to the early 1990s. Her photographs are the cross section of time and visualization of historical changes, political priorities and social transformations.

The territories of Western Ukraine were joined to the Soviet Union and included in the Ukrainian SSR at the beginning of World War II and after it ended.

That is why the Russification process started later than in other regions of modern Ukraine. The Carpathian region managed to preserve its traditional social order, religious holidays and language in the Soviet era. Paraska recorded the presence of Soviet ideology in this region on photographic film through visual images: these photos combine contrasting styles and cultures while emphasizing the social and cultural changes on this land.

Private archives (for instance, family photo albums and memoirs) are a source for researching everyday life which makes it possible to see the plurality of human experiences and look at the past with a critical eye. Private archives are especially crucial for studying Soviet history, because, for a long time, the official policy of memory was selective, data was manipulated and access to state archives was limited.

Paraska Plytka-Horytsvit’s life is the intersection of her country’s history lines and her personal experiences: imprison-

Фотоапарат, який належав Парасці Плитці-Горицвіт ⁕ Photo camera, which belonged to Paraska Plytka-Horytsvit

ment, almost a decade of forced labor camps, returning to the home village. And all this time, Paraska strived to tell a story about the diversity of life and human emotions through poetry, painting and photography.

This woman never studied photography. She bought her first camera, a Smena-2, with the money she earned at the Krasnoyilsk forestry enterprise where she worked as an artist from 1955 to 1974, walking 13 kilometers every day to get there. During this period, there was no electricity in the part of Kryvorivnia where Paraska’s family lived, so the forestry enterprise was the only place where she could develop film and print photos. Paraska bought a photographic enlarger and all the equipment necessary for processing on her own. Later, in the 1970s, when Paraska’s house was connected to electricity, she moved the photographic laboratory to her room. The artist had four cameras in her photographic endeavors: Smena-8M, Chajka II, FED, a photographic enlarger and a photo paper cutter. After Paraska’s death, there was still some unused photo paper in her house that waited in the wings to depict new Kryvorivnia plots.

Paraska kept abreast of technical progress, as evidenced by her interest in space and a self-made album with newspaper clippings about achievements in astronautics. Despite living in a remote Carpathian village, she tried to follow the drift of events both in her home country and abroad with the help of the media, books, radio and correspondence. This way, she received amateur photography textbooks and mastered printing, photographing and composition and exposition laws on her own.

Tourism started developing in the Carpathians in the second half of the 19th century, and not only travelers but also photographers went to the mountains. Landscape photography became more and more popular, the ethnographic movement emerged and focused on traditional coloring (clothes, celebration, etc.). On the one hand, the commercial element was developing—leaflets depicting Carpathian landscapes were created to encourage people to visit these places. On the other hand, it was the landscapes and authentic locality that attracted artists, ethnographers and photographers. Such interest stimulated the growth of the photo industry in the region: photographic salons were opened and local photographers started to appear.

Paraska Plytka-Horytsvit was just a person with a camera, an amateur rather than a professional photographer who liked to take pictures and record stories and people on photo paper. She took photographs of everyday rural subjects—work in the field and forest, livestock grazing, Easter celebration, funerals and christening of relatives and friends, portraits of her family and guests. The author did not distinguish topics or series, only fixated the flow of time and events during thirty years.

However, her photographs may be combined in thematic series, for instance book photographs, self-portraits, photo stand-in portraits, events (weddings, funerals, holidays), etc.

ᔓ 155 ᔓ

ᔓ 156 ᔓ

Paraska with her own hands crafted books and booklets following all publishing canons, sustaining the style and design, applying the proper techniques of book cover production and adding her own illustrations.

At first, she made illustrations to texts on cardboard using paints, crayons and marker pens, and then she photographed the finished pictures, printed (mostly in 9×13 cm format) and glued them to book pages. By doing so, the author created a photographic archive of her paintings and drawings. Thanks to this archive, we can see works that have not been preserved to our days or were given away and remain in private hands. Furthermore, the author’s portrait was the main visual element in book design. Paraska liked to photograph not only others but herself as well, which is evident by her negatives. She used self-portraits to tell about her life and interests.

Since Paraska secluded herself, her house and yard were an art studio where no one could interfere with the experiments with her own images. The photographer set the camera to automatic start and changed clothes, facial expressions, posture and the image on the whole. She is either a proud Hutsul woman wearing a keptar [a fur vest] or an intelligent lady of German origin in glasses holding a camera. She is either with a guitar or flowers in her hands against a Hutsul carpet, or with books and imitating the process of reading or writing. Paraska used the best photographs to illustrate books, at first trimming their edges with a photo paper cutter that was popular in the 1950s–1960s with family photos.

Paraska also took pictures of her fellow villagers and family members. Having returned from exile, she faced rejection from some locals who were afraid to talk to a convict. Photography became one of the ways to restore connections and integrate back with the community.

Paraska built a photo stand-in with her own hands which was used during fairs and festivities and placed in tourist traps for making welcoming leaflets. Paraska created four stand-ins: one without any text, others with inscriptions Hello from Kryvorivnia and Hello from the Carpathians. The face hole was abundantly adorned with colorful flowers (colors were not visible on black and white photos, but it is evidenced by the preserved parts of photo frames). Various flowers around the hole are like a design of a traditional shirt that is supposed not only to dress a person, but also to protect them. Paraska created souvenir leaflets that could tell the world about the beauty of people and nature in the Carpathians and that could be spread around the world in envelopes or kept in the family photo albums of fellow villagers and their relatives.

Several of Paraska Plytka-Horytsvit’s personal photo albums have been preserved to this day. One of them is self-made, sewn from several copybooks with 2–3 photographs on each page, most of them having figured edges and handmade color paper “corners” that hold a photo on both sides and thus adorn it and add colors to a black and white or monochrome canvas. Another album is designed with a multi-layer

pattern consisting of vytynankas [paper cuttings] of different color, size and form; the front page also has a bright composition of vytynankas. Photographs are glued tightly to each other and separated only by thin lines of yellowy album pages. Some photographs are placed on a white passepartout which similarly to photographs has figured edges. Repeating wavy lines make photographs visually deep and detached.

Prints in the albums are arranged randomly, not being united by a common topic or time of creation: one page may contain photographs sent as gifts to Paraska together with the author’s self-portraits; or photographs-illustrations to books are combined with portraits of fellow villagers and family members.

There are also photographs colored with aniline paints. Black and white photos had been painted back in the late 19th century, but this phenomenon became most popular during the 1950s–1970s.

Besides experimenting with colors and decorating photographs with vytynankas and passe-partouts, Paraska printed photos of different forms with self-made masks (in the shape of a heart, leaf, oval with wavy edges) for a photographic enlarger, thus accentuating a portrait and lighting up the background. The author used various methods of decorating her photographs, often combining different media she worked in. She also created vignette collages. A collage became a self-sufficient work and presents an example of the multi-media visual art of that time. It is the synthesis of objects placed on paper by hand and, at the same time, a copy of copies, duplication of images.

Paraska placed and glued her own portrait to cardboard, added a poetic text and cudweeds, painted details and photographed the whole composition, thus archiving and duplicating a work of art. There are several authentic vignette collages preserved with the portraits of her mother (Picture of

ᔓ 157 ᔓ

ᔓ 158 ᔓ

Anna Plytka, 1973) and her friend (L. Solovieva) that were not photographed and still have their original flower decor and ornament colors. Moreover, Paraska resorted to primitive retouching in order to paint additional decorative patterns or elements on negatives or put her signature, adding another visual and informative layer to an image.

All Plytka-Horytsvit’s works are compositionally balanced, with the main objects centered in the shot. Staged photos (individual or group portraits) prevail over others. The author paid a lot of attention to posture, bodily interpersonal connections that reveal themselves in details, touches, minimum motions of heads and arms.

Thus, for instance, she makes a portrait of two men whose hands interweave like in the Arkan Hutsul dance where male support is the symbol of unity and struggle in hard living conditions in the mountains. At the same time, two hands are holding each other demonstrating friendship and trust.

One of the negatives has portraits of three girls against invariable mountains— they look like sisters but are of different age and wearing different clothes. At first glance, it seems to be one and the same woman photographed during different periods of her life. They are united by the same composition and body posture with their arms crossed. A straight look, a confident facial expression with a light smile and hands that most of all reflect age and life experience—naturally crossed in the oldest and artificially crossed as if in a dance in the youngest. Paraska not only tried to catch time, she also worked with her “models”—she looked for perspectives, changed clothes, elaborated body postures and paid attention to details.

Apart from a person in the shot, she also thought about the background she was photographing fellow villagers and the family against. The mountains were always the main background—in any season,

with mountain valleys and forests. And the author used not only natural landscapes for portrait photography but also Hutsul carpets, a white canvas and external walls of houses. Other people and objects usually got in the frame as well, which gives you a feeling of a three-dimensional history where there are people posing for a photo, spectators and the author herself. Such multi-layer stories are especially characteristic of Paraska’s group portraits. If you focus enough, it will give you an illusion of presence and completeness, the impression of contemplating beyond the camera itself.

A similar effect also appears when overlaying several photos, when there is no line between different plots and the story develops like an infinite flow of life, event after event, day after day. The technical defect of Soviet cameras and sometimes unfortunate rewind of the film combined the shots in an endless chain of memories. It did not prevent Paraska from separating the shots when printing and deliberately breaking the pairs to create an integral and complete story on one photograph. Formed pairs help one see the flow of time: how a person’s body position can change in a split second or a few minutes, how the author moves in the space looking for a better angle to record the moment.

ᔓ 159 ᔓ

Whether random and non-random, adjacent frames sometimes create surrealist plots or unite in an integral composition complementing one another.

After Paraska Plytka-Horytsvit’s death, all the negatives and photographs had been stored in her house and were found by the project research team in 2015. They were kept in a cardboard box under the artist’s bed. Some films were cut by 1–2 or 3 frames, others were

in whole rolls. Friends and acquaintances often sent Paraska films, so there are different brands and qualities—from Svema to Agfa, as well as two sizes—small frame 24×36 mm and half-frame 18×24 mm.

Inappropriate storage and humidity left their visual marks on the negatives: damage, ruined gelatin layer, mold and scratches. Such typical “time decorative patterns” bring new visual forms to photographs with partial destruction being similar to the human mind that keeps only selective memories and forms new life stories. Black spots cover body parts and make it harder to identify a depicted person, creating the new history of the archive that continues to exist beyond time.

Paraska was a perfect archivist: she rewrote and copied books, printed small hand-written notebooks as big volumes; photographs were kept in albums, drawings and vytynankas—in folders, everything was signed, registered, numbered. Her house is a space for storing the embodied ideas, an archive of her art and life. Since Paraska knew the price of time, she understood the importance of preserving and passing down knowledge through art. Perhaps, she began to value time after spending almost a decade in forced labor camps where she could neither write, nor paint, nor create, nor be herself. It was like she knew that one day someone would work with her archive and it would present the story of one person, the story of one village in the Carpathians, and hence—the story of the whole nation and country. ᔓ 160 ᔓ

Kateryna Radchenko

З фотоархіву Параски Плитки-Горицвіт

From Paraska Plytka-Horytsvit’s photo archive

ᔓ 162 ᔓ

ᔓ 163 ᔓ

ᔓ 164 ᔓ

ᔓ 165 ᔓ

ᔓ 166 ᔓ

ᔓ 168 ᔓ

ᔓ 170 ᔓ

ᔓ 171 ᔓ

ᔓ 172 ᔓ

ᔓ 173 ᔓ

ᔓ 174 ᔓ

ᔓ 175 ᔓ

ᔓ 176 ᔓ

ᔓ 177 ᔓ

ᔓ 178 ᔓ

ᔓ 179 ᔓ

ᔓ 180 ᔓ

ᔓ 181 ᔓ

ᔓ 182 ᔓ

ᔓ 183 ᔓ

ᔓ 184 ᔓ

ᔓ 185 ᔓ

ᔓ 186 ᔓ

ᔓ 187 ᔓ

ᔓ 188 ᔓ

ᔓ 189 ᔓ

ᔓ 190 ᔓ

ᔓ 191 ᔓ

ᔓ 192 ᔓ

f ήϭНϭίЗΩ *~ ᔓ

ήφςπσς ᔓ

Розкріпости Господи Душу мою… № 46. Папір, рукопис. 167 арк.

6,5×9,3×1,8

Духовна тиха боротьба Христіянина. Молитви. 1984. Папір, коленкор, рукопис.

214 арк. 15,5×11×2 Життя… [Збірник молитов]. Папір, рукопис. 147 арк.

6,5×10×2,2

У рабстві гріха… Папір, рукопис. 50 арк.

9×8,8×1,3

Сподвижняймося. Папір, рукопис. 211 арк., 7,8×10,7×2

У вік постаріння. Молитви.

1983. Папір, коленкор, рукопис. 121 арк. 13×9×1,3

Молитва — мыр Славы Божої. 1982. Папір, коленкор, рукопис. 540 арк.

29,4×20,5×6,6

Духовна тиха боротьба Христіянина. Молитви. 1984. Папір, коленкор, рукопис.

214 арк. 15,5×11×1,8 Вінець Боголюб’я. 1981. Папір, коленкор, рукопис, репродукції. Футляр. 621 арк.

31,4×22,3×6,9

ᔓ 194 ᔓ

* Окрім спеціально зазначених випадків, вказані в каталозі матеріали є власністю громади села Криворівня ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ

Молюся за вами родичі… Папір, рукопис. 100 арк.

75×105×13 Молитва — хліб Божий душам нашим. 1982. Папір, рукопис. 351 арк.

29×21×4,4 Молитва — іскри Божі. 1982. Папір, коленкор, рукопис, репродукції. 578 арк.

29,8×21,1×8,5 Молытвы за все… і за вся...

1982. Папір, рукопис. 209 арк.

29×21×4,5 У вік постаріння. Молитви.

1983. Папір, коленкор, рукопис. 121 арк. 13×9×1 Небесному престолу… від підніжжя землі. Молитви. 1983. Папір, коленкор, рукопис.

210 арк. 28,1×19,8×4,4 Розбудившеся зі сну… Молитви. 1984. Папір, рукопис. 190 арк.

29×21×4 Молитовний здвиг душі христіянина. 1984. Папір, коленкор, рукопис.

178 арк. 27,6×20,8×3,9

Могутне рамено Боже. Молитви. За упокоївшися у Бозі… 1984. Папір, коленкор, рукопис.

187 арк. 26,8×20,8×3,5 Любове Божа будь запорукою. № 91. Папір, коленкор, рукопис. 15,3×10,8×1,3 Молитовний спів. № 17. Папір, коленкор, рукопис.

102 арк.10×13,5×1,2 Ко-Господу Святому. Молитви. Папір, коленкор, рукопис.

220 арк. 11×15,5×2,4 Вінець молитовних прошень. № 56. Папір, коленкор, фотопапір, рукопис. 337 арк.

5,6×21,6×4,6 Во-Мирі Молитов Христіянських. Молитви. Папір, коленкор, фотопапір, рукопис, рисунки. 537 арк.

21,7×8,3×6,5 Во-мирі молитов. Молитви. Папір, картон, коленкор, рукопис. 538 арк. 22×16×4,5 Молытва дар Божий. 1981. Папір, картон, коленкор, рукопис, графічні ілюстрації.

624 арк. 31,7×21,5×7

Папір, коленкор, рукопис.

202 арк. 15×22×2 В осамітненії. Молитви. Папір, коленкор, рукопис, фото. 94 арк. 18,1×13×1,5 Богопосвятні молитви. Папір, коленкор, фотопапір, рукопис. 608 арк.

15,5×21,5×4,5 О Мирі всего Миру… Папір, коленкор, рукопис.

220 арк. 15,7×21,6×2,6 Вінець боголюб’я. Папір, коленкор, рукопис.

31×21×7 Мироточи душе христіянина. Папір, коленкор, рукопис.

21×30×4 Во-славу Св’ятого Хрещенія Русы-Україны. Молитвы. Папір, коленкор, рукопис.

30,5×21,5×7 Молитви во-славу Св’ятого Хрещенія Русы-Україны. Папір, картон, коленкор, рукопис. 29,5×21×7 Помолімся за мир благости…

1983. Папір, коленкор, рукопис. 21,5×30,5×7 Молитвоздвигаймо душами Христіянськими. Молитви. 1985. Папір, коленкор, рукопис.

26×20,5×5 О Мати Божа… О Мати ласкава… 1983. Папір, коленкор, рукопис.

28,5×18,5×4,5 На спомин усопшим… №30–41. Папір, фотопапір, машинопис, колаж, рукопис. 11×15,3×2 Богопосв’ятні молитвы. Папір, коленкор, фотопапір, рукопис. 608 арк.

21,5×15,5×4,5

Господи Св’ятий воззвах к тебі душа моя. Молитви. Папір, картон, коленкор, рукопис. 30,5×21×8

Благости Божої піснеспіви. Папір, картон, машинопис, рукопис. 209 арк. 5,6×21,5×2,8

Преобрази Господи Святий. Молитви.

Любове Божа — будь запорукою. № 91.

Папір, коленкор, рукопис.

15,3×10,8×1,3 Молитовний спів. № 17. Папір, картон, рукопис.

102 арк. 10×13,5×1,2 Ко-Господу Святому. Молитви. Папір, коленкор, рукопис.

220 арк. 15,5×11×2 Вінець молитовних прошень. №56. Папір, картон, фото, рукопис. 337 арк. 15,6×21,6×4 Во-Мирі Молитов Христіянських. Молитви. Папір, коленкор, фото, рукопис, рисунки. 537 арк.

21,7×18,3×6,5 Мироточи душе христіянина.

1983. Папір, коленкор, рукопис. 30×21×4 Господы благословы вінець року Божого. Папір, коленкор, рукопис.

216 арк. 19,5×13,6×2,7 Молитовні прошення. Папір, коленкор, рукопис, фото.

153 арк. 21,2×15,5×2,8 Молитовні прошення. № 59. Папір, коленкор, рукопис, фото, фломастер. 193 арк.

15,5×21,4×2,4 Вінець Боголюб’я — З жітія св. христіян. 1983. Папір, коленкор, рукопис.

706 арк. 31,6×22,2×7,1 Вінець Боголюб’я. Папір, коленкор, рукопис.

31×21×7 Благоти Божої піснеспіви. Папір, коленкор, машинопис, рукопис. 209 арк.

15,6×21,5×2,8 Св’ятая купель христіянська. Молитви. 1984. Папір, коленкор, рукопис.

28,5×21×5 У рабстві гріха… Папір, рукопис. 50 арк.

9×8,5×0,8 Роздуми в угодність Божу… № 5. 1978. Папір, карт, рукопис, репродукція. 180 арк.

16,4×12×1,7 Хрещення Русі України. Папір,

калька, картон, кулькова ручка, рукопис, аплікація. Фрагмент. 15,5×12,5×0,5 Радуйся земле… Ліричні вірші. 1986. Папір, коленкор, рукопис, фотографії, кулькова ручка, фломастер.

301 арк. 15×10,5×3,5 Радуйся земле. Поезія лірична. №6. Папір, картон, коленкор, рукопис. 29×29×7 З Назарету квітці Божій… № 62. Папір, коленкор, рукопис. 124 арк.

20,5×14,6×1,5 У вінок невмирущому Каменяреві — І. Я. Франкові. Папір, картон, фотопапір, машинопис. 14,7×21,2×1 В уклін Л[есі] Українці. «Будь ти піснею». 1979. Папір, картон, кулькова ручка, кольорові олівці, акварель, фломастер, рукопис, малювання. 21,5×15,5×0,5 Корифеям... № 30-2А. Папір, коленкор, машинопис, фото.

72 арк. 14,5×10×0,6 З давнин… З далин… І сьогодення… Поезія лірична. Папір, картон, фото, колаж, рукопис. 127 арк.

15,5×11,3×1,4 Вечірочьку мій віночку. Папір, фотопапір, рукопис. Ілюстрація гуашшю.

20,4×16,8×5 У запертій хаті. № 20–21. Папір, картон, машинопис.

140 арк. 11×8×2 Ти снилась мені такою. Благословенна лірика. Папір, картон, фотопапір, машинопис, колаж, рукопис.

193 арк. 21×15×2,2 Не будьмо самі-собою… Папір, рукопис. 110 арк. 7×10×0,6 № 41 Життя наше — і ми в житті… Папір, картон, рукопис. 152 арк. 7,5×10,5×1,6 Невольничі молитвоупованія. Папір, коленкор, фотопапір, рукопис. 52 арк. 10,8×15,5×1 Благословись, мандрівко…

Життя стало легендою. № 6. 1978. Папір, картон, рукопис.

153 арк. 16,4×12×1,5 Скрижалі душі і серця. 1983. Папір, картон, рукопис.

8,8×8,9×2,5 № 30–21. У запертій хаті. Папір, картон, машинопис.

140 арк. 11×8×2 Поезія лірична. Надвечірок сипле росу. № 16. Папір, коленкор, рукопис. 27×19,5×7 Тогди… як цвили бриндуші… Співаночькє-приспівочькє… Папір, картон, рукопис, фото.

19×12,5×1,7 Так серце підказало. Вірші та проза. № 4. Папір, коленкор, рукопис. 576 арк. 27,8×20×5,5. Невольничі думи [Поезії, написані у 1950–1954 рр. у спец таборі в м. Спаську в Казахстані]. 1980-ті. Папір, коленкор, машинопис. 387 арк. 21,7×15,9×4,4 Невольничі думи. Папір, картон, коленкор, рукопис, машинопис. 391 арк.

22×15,5×4,5 А літа плинут… Там… де Господа зовуть Аллахом. Вірші. 1982. Папір, коленкор, рукопис. 306 арк. 15,5×11,5×3 Начерн’я… Ліричні вірші.

1986. Папір, картон, рукопис, фото. 186 арк. 17,5×11,5×1,7 Під покривалом ночі. Поезія. Папір, картон, рукопис.

216 арк. 17×11,5×2,5 Варто мислити… Не берем за гнів! 1989. Папір, картон, рукопис. В футлярі.

14,5×10×1,3 Варто мислити… Ч.2. Коротко… стисло… і ясно. Не без усмішок. Не будемо гніватися! 1986. 163 арк. Папір, картон, рукопис. В футлярі. 11×15,5×1,8 Варто мислити… Ч. 3. Поважно і дотепно… Сміх — це здоров’я. Гніватись не будемо! 1986.

95 арк.

ᔓ 195 ᔓ

Папір, картон, рукопис.

9,5×14×1 Варто мислити. Скажи поет.

1987. Папір, картон, рукопис.

150 арк. 8×12×2,4 Варто мислити та поезія лірична. № 9. Папір, коленкор, рукопис, фото. 536 арк.

32×21,2×5,9 Варто мислити. № 11. Трохи так!. Тай… не так?. Папір, картон, рукопис. 147 арк.

11×11,3×2 Не в’ялися поетичний вінче… (ліричне). № 12. 1991. Папір, коленкор, рукопис, фото.

233 арк. 26,5×21×4,2 З мого серця — єк з кєрниці (Переспівкє). 1989. Папір, картон, рукопис. 144 арк.

8,8×12×1,1 Повій вітре з Чорногори. Папір, картон, рукопис.

85 арк. 12×8,5×1

ᔓ 196 ᔓ

Невмирущє. Вірші і проза. №30-25. Папір, картон, машинопис. 100 арк.

14×10,5×1,5 Гірські джерела (у ріжні роки…). Папір, картон, рукопис. 252 арк.

16×115×3

Див’їчи-си в пишні гори. № 20. Папір, картон, машинопис, фото. 186 арк.

16,5×12×2,4 За мелодіями — мелодії… № 11. Папір, картон, коленкор, рукопис. 30,5×21×7 Зітхання ночі. Поезія лірична. Папір, картон, коленкор, фотопапір, рукопис. 291 арк.

10,5×14×2,9 Любім рідну стороночку. Віршоване. Папір, картон, фотопапір, рукопис, колаж.

213 арк. 10,8×15×3 З життя черпаниці. Гуцулсков говірков приспівки полонинцкі. Папір, картон, коленкор, фотопапір, рукопис.

262 арк. 11×15,3×3,5 Приспівки-піджерти… гуцульськов говірков. Зібрані та записані Параскою Плиткою-Горицвіт. 1980-ті. Папір, картон, рукопис.

130 арк. 10,5×12,4×1,8 Поетичний дзвін (ліричні вірші). №3. Папір, картон, коленкор, фотопапір, рукопис.

1986. 427 арк. 11×15,5×11×5 Поетичний дзвін. №5. 1985. Папір, коленкор, рукопис.

30,5×20,5×8

Дотепи…та нісенітницінедочуваниці… ХІ. 1992. Папір, картон, рукопис.

44 арк. 13×11,5×1

З тобою окрасний світе… (проза та вірші) Папір, картон, коленкор, рукопис. 104 арк. 21,5×15×1,5

Доки в рідній стороночці… Поезія лірична. Папір, коленкор, рукопис, фото.

182 арк. 14,5×10,7×2,3

На моїм острові… Ліричні вірші. 1986. Папір, картон, рукопис. 211 арк. 12×16×2,6

Степ… та степ… Поезія болюча. 1988. Папір, коленкор, рукопис. 196 арк. 15,5×11×3 Чуєш брате мій… Поезія болюча. 1944–1954 рр. Папір, машинопис, картон. 60 арк.

21×14,5×0,8 Полонинцкі бриндуші. Переповіданиці (алегоричне). Проза із циклу «До народної старини». 1981. Папір, картон, рукопис.

255 арк. 15,5×11,5×3,1

Назустріч вечірній зорі. Оповідання. 1959–1963. Папір, коленкор, рукопис.

21,3×17,3×7 Молодість співає. Приспівкє.

1980–1989. Крейдований папір, картон, рукопис, фотографії, кулькова ручка, фломастер.

83 арк. 20,5×14,5×1,5 Зарібкові співанки. В лісових підприємствах по сезону… 1955–1974. Зібрала і записала Параска ПлиткаГорицвіт. 1974. Папір, картон, машинопис, фото. 79 арк.

22,5×16,5×1,3

Рукописна книжка Гуцулских співанок. Папір, картон, рукопис, колаж. Вклеєна ілюстрація: папір, гуаш, сухоцвіти. 17×20,8×3,1 Співаночькє — ви донечькє… № 29-10А. Папір, картон, машинопис. 67арк.

14,8×10,3×1 Співаютси співаночькє (поважні та жартівливі). Папір, картон, фотопапір, рукопис. 198 арк.

15,8×10,5×2,4 Співаютси співаночки. Папір, картон, фотопапір, рукопис.

198 арк. 10,5×15,8×2 Віночьок из співаночьок. Папір, коленкор, рукопис.

393 арк. 21,2×17,3×4,7 Скарби наших сердець — співанкє. Папір, коленкор, рукопис. 483 арк. 21,4×18×6 Співанкє хронікє. Листовні уклади. Папір, картон, коленкор, рукопис. 92 арк.

19×13,5×1,7 З народних повістор. Співанкє. Т. 2. Папір, коленкор, рукопис.

29,4×21×6,5 Параска Плитка-Горицвіт. Подарункє синих гір. Співанкє. Т. 3. Папір, коленкор, рукопис. 30,5×21×7 Співанке. №6В. 1973. Папір, картон, машинопис. 201 арк.

19,2×15,2×2 Ой, Потокє-струминочькє… Співанкє. Т. 8. Папір, коленкор, рукопис. 31×22×7 Дні і ночі ви мої… Поезія лірична. Поезія в прозі. Співанкє. Т. 10. Папір, коленкор, рукопис 29×21×5 Народжені в горах. Співаночькє-гуцулочькє.

1980-ті. Папір,коленкор, машинопис. 288 арк.

22×15,5×3 Народжені в горах… Співаночькє гуцулочькє. Тобі моя стороночько — гуцулскі Карпати. Папір, коленкор, машинопис. 290 арк.

21×14,5×4

Співаночкє по-рідному по-гуцульськє. Зібрані Параскою Плиткою-Горицвіт. Поч. 1980-х. Папір, картон, тканина, рукопис. 10,5×14×3,5 Докірних.. тай Жертівливих… Вірше. Приспівкі — тут. Папір, картон, рукопис. 1988.

280 арк. 11×15,4×3 З народних повісторій. 1980-ті. Папір, картон, машинопис.

168 арк. 16×11,5×2 З народних повісторий. № 6-В. Папір, картон, машинопис.

168 арк. 19×15×2,3 Старовіцкі повісторькє. Папір, картон, машинопис.

156 арк. 20,7×14,8×2 Рідна моя стороно. Співанкє.

1984. Папір, картон, рукопис.

172 арк. 14×10,5×2 Творчий світе — я тобі в уклоні. Проза, вірші та співанкє. № 14. Папір, коленкор, рукопис. 29,5×21×4 Як би Ви знали? Листування: листи без відправки. З Вами ділюся… 1987. Папір, коленкор, рукопис.

386 арк. 14×20,8×6,2 Як би Ви знали? Листування: листи без відправки. № 2. 1990.

397 арк. Папір, картон, рукопис.

13,8×19,8×5 І в будні… і в св’ята. Проза і поезія та листування. У моїх 62 роки — замітки… 1992. Папір, картон, рукопис.

427 арк. 13,5×19,5×6 Зошит «Бувальщина».

1945–1953. Папір, рукопис, аплікація. 20,6×17×0,3 За межами. Вибрані твори.

[1952–1954]. Картон, тканина, рукопис, рисунки, вишивка.

68 арк. 10,5×16,2×1 Із весняних днів. 1954. Картон, тканина, рукопис, рисунки, вишивка. 20 арк.

10,6×15,2×0,6

Серед самітних і забутих днів. Вибрані твори. 1952–1953. Картон, тканина, рукопис, рисунки, вишивка. 77 арк.

10×15,2×0,8 Від неповзд. пожадів до алкогольних напоїв… № 12. Папір, картон, рукопис.

14×10×0,2 Мила книжечка (з наймолодших років моїх). 1969. Папір, рукопис фото, колаж. [Глави 1–23].

20,5×16,5×0,6 Мила книжечка (з наймолодших років моїх). Глави 24-30]. Поч. 1970-х. Папір, рукопис. 20,5×16,5×0,6 Останній рейс. 1962. Папір, картон, рукопис. 21×17,3×0,6 І ти моя життевиця — книго записнице… Поезія в прозі. № 15. 1993. Папір, коленкор, рукопис, фото. 507 арк.

29,7×20,7×6,3 Тверезість. Прямуймо до тверезості. № 5. Папір, рукопис, машинопис.

9,3×13,8×4 Казка «Парусинка». 1974. Папір, картон, машинопис.

93 арк. 21,5×15×1 Алфавіт до книги «Індійські заграви». Зошит, рукопис.

12 арк. 20,4×17×0,3 № 1. Індійські заграви (пригодницьке). 1970. Папір, картон, шпалери, машинопис, рукопис, фотографії, штамп.

187 арк. 21×17,5×2,7 № 1А. Індійські заграви (пригодницьке). 1970. Папір, картон, шпалери, машинопис, рукопис, фотографії, штамп. 187 арк.

21х17,5х2,7 № 2. Індійські заграви. 1970. Папір, картон, машинопис, рукопис, фото. 1974. 21×17,4×3 № 2А. Індійські заграви (пригодницьке). 1970. Папір, картон, шпалери, машинопис, рукопис, фотографії, штамп 294 арк.

21×17,5×3

№ 3. Пригодницька книга Індійські заграви.1971. Папір, картон, шпалери, машинопис, фотографії, рукопис, штамп. 200 арк.

21×17,5×2,8 № 3А. Пригодницька книга Індійські заграви.

1970. Папір, картон, шпалери, машинопис, фотографії, рукопис, штамп. 200 арк.

21×17,5×3,5 № 4. Індійські заграви (пригодницьке). 1971. Папір, картон, шпалери, машинопис, рукопис, фотографії, штамп.

220 арк. 17,5×21×2,5 № 4А. Пригодницька книга Індійські заграви.

1971 р. Папір, картон, шпалери, машинопис, фотографії, рукопис, штамп.

220 арк. 21×17,5×2,5 № 5. Пригодницька книга Індійські заграви. 1972. Папір, картон, шпалери, машинопис, фотографії, рукопис, штамп.

277 арк. 21×17,5×3,5 № 5А. Пригодницька книга Індійські заграви.

1972. Папір, картон, шпалери, машинопис, фотографії, рукопис, штамп. 277 арк.

21×17,5×3,5 № 6. Пригодницька книга Індійські заграви. 1972. Папір, картон, шпалери, машинопис, фотографії, рукопис, штамп. 226 арк.

21×17,5×2,8 №6А. Пригодницька книга Індійські заграви.

1972. Папір, картон, шпалери, машинопис, фотографії, рукопис, штамп. 255 арк.

21×17,5×2,5 До ілюстрацій «Індійські заграви» (пояснення). № 10. Папір, картон, машинопис, фото. 15,5×10,8×2 Індійські заграви. Пригодницько-фантастична книга. Книга І. 1970.

238 арк. Папір, картон, рукопис. 21,5×18×3 Індійські заграви. Пригодницько-фантастична книга. Книга ІІ. 1970.

ᔓ 197 ᔓ

143 арк. Папір, картон, рукопис.

21,5×18×3 Індійські заграви. Пригодницько-фантастична книга. Книга ІІІ. 1971.

247 арк. Папір, картон, рукопис. 21,5×18×3 Індійські заграви. Пригодницько-фантастична книга. Книга ІV. 1971. Папір, картон, рукопис, фото.

16×21,5×3,5 Індійські заграви. Пригодницько-фантастична книга. Книга V. 1972. Папір, картон, рукопис, фото.

16×22,5×3,9 Індійські заграви. Пригодницько-фантастична книга. Книга VІ. 1972. Папір, картон, рукопис, фото.

22×18×3 Футляр з: Не будьмо самісобою; До Богопочитаючих. Папір, картон, коленкор, рукопис. 8,9×11,4×4 ᔓ 198 ᔓ

Футляр з: У зеленій кєчірашці; До відродження. Папір, картон, коленкор, рукопис.

11×8,5×2,5 Футляр з: На стезі… — Прысно-Діві Марії. Папір, картон, рукопис, вирізування. 11,1×7,9×2,4 Футляр з: В угодність Богу. Папір, картон, рукопис, вирізування. 15,6×10,5×4,3 Футляр з: Молитовні богоупованія. 1981. Папір, картон, рукопис, вирізування.

20,8×14,3×2,3 Футляр з: В уклін волинському соловейку Косачівні Лесі Українці; Спраглим серцем. Папір, картон, шпалери, машинопис, рукопис, фото, вирізування. 22,5×17×3,5 Футляр з: Восхвалена… Возлюблена… Маты Божа Марія. Не єдиним хлібом жити. Папір, картон, рукопис, вирізування. 8,9×5,9×2,3 Футляр з: Во-Славу Пречистій Діві Марії; Сонцю Правди Господної; Радуйся Невісто

Неневісная. Папір, картон, рукопис, вирізування.

7,3×10,7×5 ᔓ

ЗμКϮρИψνИКϋQϳψϏ ᔓ

Плитка Стефан Андрійович.

1956. Папір, гуаш.

40,5×28,5 З батьком у кузні. Папір, мішана техніка. 82×60 Без назви [Краєвид із хатою Параски Плитки-Горицвіт].

17.04.1967. Папір, гуаш.

14,7×21,2 Йде легінь в полонинку… Папір, гуаш. 62×42 Йде легінь в полонинку… Папір, мішана техніка. 51×35 Добрий вечір тобі, славний господарю. Папір, мішана техніка. 82×66 На Гуцулскєх Вечірницях.

1983. Папір, мішана техніка.

65×82 Вечірниці попрєдушні. 1980. Папір, мішана техніка 43×61,5 На Гуцульщині. За долю — гра в коноплесіяння. 1982. Папір, мішана техніка 43×61,5 Дівчинка з оленятком. Папір, гуаш. 31×37,5 Без назви. Калька, олівець.

20,3×28,8 Свята родина. Втеча до Єгипту. Калька, олівець.

10,5×15 Без назви. Фотопапір, олівець.

11×8,3 Без назви. [Зимовий краєвид]. Папір, гуаш. 59×58 Без назви [Осінній краєвид із хатою]. 1976. Папір, акварель.

14,8×21,1 Без назви [Карпатський краєвид]. Дерево, олія. 56×39 В Карпатах. 1968. Дерево, олія. 56×39 Мир. Дикт, олія. 48×48

ᔓ

ЍσИφИχςϳ ᔓ

Ісус Христос син Божий. Папір, мішана техніка. 62×41 Ісус Христос в молодому віці. Папір, мішана техніка. 41×34 Ісус Христос. Мир тобі, Земле. Папір, гуаш, акварель. 70×40 Христос благословляє святого. Папір, гуаш. 48×36 Ісус навчає. Фрагмент. Папір, гуаш. 30×16 Отче мій. Папір, мішана техніка. 82×59 Ісус Христос (з півоніями). Папір, гуаш. 55×50. Приватна збірка Богородиця Під твою милість прибігаємо (з півоніями). Папір, гуаш. 55×50. Приватна збірка Богородиця з Дитятком. Папір, мішана техніка. 61×46 Прежде Рождества і по Рождеству Діва // Христос благословляє дітей. Картон, гуаш. 68,5×49,5 Пречиста Діва Марія // Богородиця з дитям у винограді. ДВП, мішана техніка. 64×46 Преображення Господнє. Картон, гуаш, мішана техніка.

47×66 Благовіщення. Папір, акварель. 48×36,5 На горі Синай. Пророк Мойсей. 1978. Картон, мішана техніка. 78×93 Мойсей. Папір, акварель.

48×36,5 Св. Пророк Ілия над потоком. Папір, гуаш. 48×36 Над св. річкою Йордан. На Голгофу. 1979. Папір, мішана техніка. 78×93 Усікновення голови св. Іоана Хрестителя. Папір, мішана техніка. 33×48

Апостол Петро сціляє паралітика. Папір, гуаш.

60,5×47

ϲЃКЎϒ χИКψКЃψЎν

Св. апостол Андрій Первозваний. Папір, гуаш, туш. 51×36,3

Василь Стефаник. Папір, мішана техніка. 29×21

Св. Отець Миколай. Папір, мішана техніка. 95×52 Св. Параскева Преподобна. Папір, гуаш. 51,5×31,5 Сповідь. У одра смерті преподобна свята Мокрина. Папір, мішана техніка. 42×59 Молитва до трьох ангелів. Папір, гуаш. 43×61,5 Хрещення Руси-України 988 р. Святий рівноапостольний князь Володимир Великий.

1975–1978. Папір, мішана техніка. 47×37 Київські князі Борис і Гліб.

1979. Папір, мішана техніка.

80×55 Преподобний Нестор літописець. Картон, мішана техніка. 45×33 Святий над книжками. Папір, гуаш. 54×43,5 Христос рятує заблудлу овечку. Полотно, авторська техніка.

83×68,5 Христос — добрий пастир. Полотно, авторська техніка.

79×70

ᔓ

ᔓ

Великий поет грузинського народу Шота Руставелі. Папір, мішана техніка. 48×30 Людвіг ван Бетховен. Творець неперевершеної музики. Композитор з Рейнської землі. Папір, мішана техніка. 48×48 Леся Українка. Папір, мішана техніка. 40×30 Юрій Федькович. Папір, мішана техніка. 40×20

Exlibris. Плитка-Горицвіт. Повертаючись з Музею, не квапили, бо з красою…

1970-ті. Папір, гуаш, туш., білило, колаж. 52×38,5 Exlibris. Плитка. Щоб не скучно не туземцю… Папір, мішана техніка. 64×49 До книг. Жива трофея. Папір, мішана техніка. 82×61 ᔓ

ϲЃКЎϒ ®ΪИτϒ ξЫϊЫτσς¯

Маркіян-Руслан Шашкевич. Папір, мішана техніка. 37,5×22

1991–1992. Папір, кольоровий олівець, фломастер. 37,5×24,5

Втіха поета Важа Пшавела. Папір, гуаш. 44,5×27,5

ϲЃКЎϒ ®ΪИτϒ ξЫϊЫτϮ¯

Іван Котляревський. Папір, мішана техніка 49×35 Портрет Лесі Українки. Картон, полотно, гуаш, авторська техніка. 35×50 ᔓ

ϲЃКЎϒ ®ΪЫυϮ ήϮυЃφϒКϮ¯ ᔓ

Папір, олівець, фломастер.

44×30,5 ᔓ

Композиція зі свічками. Полотно, авторська техніка.

70×59 Без назви [два ангели над Євангелієм]. Полотно, олія. 72,5×55

ᔓ

Мучениця Св. Теодозія. Дикт, олія. З дарчим написом Теодозії Плитці-Сорохан. 1976.

29,5×20,5

Із книг. Плитка-Горицвіт. Всим належу я тобі — світе поетичний. Папір, мішана техніка. 85×62

Григорій Сковорода. Папір, мішана техніка. 30×20

ϲЃКЎϒ ®ϯ ЫστЎφ ήИϳϮϋЎνφЎѠ ίЃϳЎ ασКϮЌφϊЎ¯

Св. Архістратиг Михаїл // Богородиця з дитям. Лінолеум, олія. 62,5×44,5

Із книг Любомири Горицвіт. Папір, мішана техніка. 59,5×43

ᔓ 1990. Папір, гуаш. 41×30

ϲЃКЎϒ ®ЂσϳτЎμКςϳς¯ ᔓ

Із книг. Плитка Горицвіт.

Exlibris. Рокє мої — квіткє мої!.. Єк Вам приспівати? Папір, гуаш. 84×61,5 До книг. Плитка-Горицвіт.

Exlibris. Блукав і Господа благав… Папір, мішана техніка. 61×43

ᔓ

ᔓ ᔓ

1992–1993. Папір, кольоровий олівець, фломастер. 37,5×24,5 ᔓ

ϲЃКЎϒ ®ίЎοЃКς υςКИτϑμφИЌ ЍφοЎЌ¯ ᔓ

Титульний аркуш до серії «Лідери миролюбної Індії». Папір, гуаш 21,5×30,5 Махатма Ганді. Папір, мішана техніка. 70×45 Індіра Ганді. Папір, мішана техніка. 44×35 Індіра Ганді. Папір, гуаш, олія [?]. 41,3×29 Індіра Ганді — Дочка Великого Народу. Папір, гуаш. 32×24,2 Співець Великого Народу — Рабіндранат Тагор. Папір, гуаш. 42,2×29,4 Раммохан Рай з книгою Брахмосамадж (1774–1883). Великий захисник вдовиць, поборник саті (самоспалення).

ᔓ 199 ᔓ

Папір, мішана техніка.

50,5×28,5 Поетеса з Індії Амріта Прітам.

1919 р. нар. 1973. Папір, гуаш. 29,5×21,5 Поетеса з Індії Амріта Прітам.

1973. Папір, гуаш.

31,5×24 Поетеса з Індії Амріта Прітам.

1973. Папір, гуаш. 31,5×24

Без назви [Мешканка Індії з гуцулом у Карпатах]. Папір, гуаш. 28,5×19,7 Без назви [Гірка, Одисейна та троє чоловіків летять у літаку з відкритим фюзеляжем]. Папір, гуаш. 42×29,5

Сардар Патель. Папір, олівець, змішана техніка. 46×42.5

Без назви. [Гуцулка, індус та хлопець в ступі у сонячному промені]. Папір, гуаш. 42×29,5

Без назви [Індіра Ганді, Махатма Ганді та дитина із квітами]. Папір, гуаш. 42×57,7

Без назви [Гірка та Одисейна з бесагами верхи на коні, кінь йде кам’янистою дорогою]. Папір, гуаш. 42×29,5

Джавахарлал Неру. Индира Прийядаршини — дочь Дж. Нер. Диптих. Папір, олівець. 32.3×49

Без назви [Гірка та Одисейна з бесагами переходять місток]. Папір, гуаш. 42×29,5

Singh. Папір, гуаш. 32×24,2

ᔓ 200 ᔓ

Без назви [Гірка та Одисейна сплять у хаті]. Папір, гуаш. 42×22,5

Мотілал Неру — Індія.

1861–1931. Папір, ручка, кольоровий олівець. 28,8×20,2 Вождь індійського народу Магатма Ганді. Папір, кулькова ручка, олівець. 28,2×20,4 Без назви [чоловік в дастарі]. Папір, гуаш. 32,2×24,2 Дочка Великого Народу — Indira Gandhi. Папір, гуаш. 38,2×29,7 ᔓ

ϲЃКЎϒ ®ЍτϑϳψКϮϊЎЌ οИ σφςξ ®ЍφοЎѠϳϏσЎ ρϮξКϮνς¯ ᔓ

Обкладинка альбому «Ілюстрації до книг «Індійські заграви». Папір, гуаш, фломастер, колаж. 60,5×43 Без назви [Гірка та Одисейна під пальмами]. Папір, мішана техніка. 42×29 Без назви [Гуцулка з папугою серед пальм]. Папір, мішана техніка. 41,7×29,5

Без назви [Гірка та Одисейна біля хати, кіт на огорожі]. Папір, гуаш. 42×29,5 Без назви [Гірка та Одисейна працюють в полі, на тлі пейзажу із хатою та пальмами]. Папір, гуаш. 42×29,5 Без назви [Гірка та Одисейна в хаті за прядінням та плетінням]. Папір, гуаш. 42×29,5 Без назви [Гірка та Одисейна в лісі біля зламаного дерева, обідають сидячи]. Папір, гуаш. 42×29,5 Без назви [Гірка та Одисейна в горах: одна — біля зламаного дерева, інша — високо на дереві]. Папір, гуаш. 42×29,5 Без назви [Гірка та Одисейна верхи на коні, який перестрибує зламане дерево]. Папір, гуаш. 42×29,5 Без назви [Гірка та Одисейна з бесагами дивляться вдалечінь]. Папір, гуаш. 42×29,5 Без назви [Гірка та Одисейна, які вистрибнули з літака, летять у повітрі]. Папір, гуаш. 42×29,5

ᔓ

ϲЃКЎϒ ®ΰКςξИος ν ЎφοЎѠϳϏσςУ οπЫφξτϒУ¯ ᔓ

Папір, мішана техніка Титульний аркуш серії «Пригоди в індійських джунглях». 58×43 Алфавіт. 41,2×49 № 3. Ну й мандрівка в дивинах?! — Летимо на хоботах… 46,5×51,6 № 2. Ми летіли з Букарешту, тай осілися нарешті… 50×36 № 4. У секвойї в «гамаках» нічку спали-бачте як?! 71×51 № 6. Як здобула корубину із кокоса. 55,5×39,5 № 7. Ішла хащею тай с півала — по-Рідному як лиш знала?! 54×39 № 8. Щоб Микулу врятувати, пішла своїх здоганяти! 52×39 № 9. На ридання — що в поблизу — Юнак скочив у знемозі… 141×42,5 № 9а, 10. Після всего «Гелембізу» — каже, трохи хоч посиджу?! 38,6×39 № 11. Свої з вечіром гайнули. Папір, мішана техніка. 33×40 № 12. Радість чиста, світла й щира. Папір, мішана техніка.

30×40,5 № 13. Чудо днина! — Душі свято! — Промовила до дівчатка. 38×39 № 16. Як з музею повертали, то красу нічну спивали! 52×38,5. № 17. Побратим був Юзик славний! — Бо й артист співун він бравий! 39,5×39 № 18. Якби знав був Юзик гожий, що все кінчиться не гоже… 55×39 № 19. Пані Індра Бенареська на подругу не чекала…

48,5×39,5

№ 20, 22. Щоб до своїх не вертати із руками в порожнечі. 48,2×39,5 № 23. Дідусь-Лотос приречений теж на кару не ласкаву?!

55×40 см №. 24. Це для хворих що лежали без напою серед ночі.

53,2х38,5 № 25. І от диво ще й приємне! Адже знахідка в Лопушші…

55,4×39,5 № 26. [Пі]сля всего хвилювання — умераючі віджили! 42,4×46,5 № 27. […] й те було на славу! Бо кокіла здогадалась… 43×47 № 28. Всеби мирно обійшлося навіть в цю хвилину лячну.

42,5×46,5

№ 43. На сузір’ї у троїх було успіху не мало. 42,7×35 № 44. Найсвітліжча Ти появо!

— Як про тебе забувати?!

48×37,7 № 45. Ось Чупринка із Барильця?! Чудо хлопець! — Бо терпенний… 50,5×38 № 46. Після труднощів двобійних, тай утрати немалої.

49,2×36 № 47. Щоби виконати волю — Найдорощої Людини. 47×38,5 № 48. Як дістав роси краплину, тоді стис її в жменину.

46,5×37,5 № 49. Повертався знову в палац, але вхід вже інший мав… 49,5×36 № 50. Ой Лебідко-лебідонько, занеси мене туди). 51×38

№ 29. В Талісманівській оселі були люди — тай олені.

51×34,2

№ 51. Ах! І важко було й гірко вибератися в знемозі. 42×37,5

№ 30. Як вже Індру примістили, тут придумали й гостану… 48,5×39

№ 52. Ну й Чупринка?.. — Що є з Вами? — доки лежня з лебідками. 49×39

№ 31. От і гість з «Новоключівки» — то наш Джава-мандрівник! 52,3×39

№ 53. Крізь вечірну відмолоду — Мандрували з насолодов! 39×41

№ 33. Вже друзі всі влетіли — зорелітом в висину. 61×38,5

№ 54. У Паломницькі походи — до св’ятих пропливів Ганги. 54×40,5

№ 35. Наш Микула — рятівник!: життів двоє виграе.

50,5×38,5 № 36. Аж душа в Гіркої стила… Як побачила цю шкуру?!

151,5×37,4 № 37. Світован цей був юнак — із Плутона д-нам зійшов! 54×38 № 39. Повертаючись із хащі Гіркотуня край дороги…

54,5×39,5 № 40. На цім місці символічне — буде місто будуватись! 55×38,5 № 42. Доки йшлося, то манджали нога вногу як могли?! 49,5×35

№ 55. В дар дістали Побратими незвичайні «Дві рибині».

46×45 № 57. Семиверстий дідусь гість! — Приніс дуже добру вість! 38,5×41 Визволяти ідуть своїх — десь в незвідане Сузірря?! 52×36 ᔓ

ᔓ

ϲЃКЎϒ КςϳЫφσЎν φϮ ϮφψςϮτσИξИτϏφЫ ψЃυϮψςσЫ ᔓ

Бочка з напитками. Папір, фломастер, олівець.

42,2×29,7 Хто вони?.. [Чоловік і жінка з пляшкою]. Папір, гуаш. 28,5×20,2 Хто вони?.. [Із самогонним апаратом]. Папір, гуаш. 20,2×28,6 Хто вони?... [Жінка з немовлям та чоловік із пляшкою та ножем]. Папір, гуаш. 20,2×28,6 Хто вона?.. [Жінка з пляшкою лежить горілиць]. Папір, гуаш. 20,2×28,6 Хто він?.. [Чоловік із пляшкою лізе через паркан]. Папір, гуаш. 20,2×28,6 Хто він? [Чоловік обіймає велику пляшку, довкола якої в’ється змій]. Папір, гуаш. 20,2×28,6 ᔓ

ϲЃКЎϒ σϮКχϮψϳϏσςУ χЃѠρϮπЎν ᔓ

1976–1977 Папір, кольоровий олівець.

14,8×21,1 ᔓ

ϲЃКЎϒ σϮКχϮψϳϏσςУ χЃѠρϮπЎν · ᔓ

1991–1992 Папір, кольоровий олівець.

37×25,5 ᔓ

ϲЃКЎϒ ®ЍφοЎϒ¯

ΪЃσИКϮψςνφЃ υςϳψЃϊψνИ

Папір, гуаш. 20×28,5

Орнаментальний розпис. Із 3-х фрагментів в рамі під склом. Шпалера, гуаш, акварель.

17×85×1,3

ᔓ

ᔓ

Портфель-дипломат із розписом на кришці.

41×47,3×9,5

ᔓ 201 ᔓ

Панно «До охоти буду пити…». Тканина, розпис. 50×65,5 ᔓ

ϯςψςφϮφσς ᔓ

Із написом «Витинанка дівчини з роду Ів. Франка.

1989». Папір, вирізування, олівець. 21×30 Серія витинанок. Кольоровий папір, вирізування. 21×30. 11 од. Витинанка з тризубом. Папір, вирізування. 16,5×10 Серія витинанок з тризубом і написом «Боже Великий єдиний! Нам Україну храни. Папір, вирізування, колаж.

10×15. 2 од. Витинанка з тризубом. Папір, вирізування. 10×14,5 Витинанка з тризубом. Папір, вирізування. 16×22

ᔓ 202 ᔓ

Серія витинанок. Кольоровий папір, вирізування. 45,5×30,3. 8 од. Обкладинка альбому «Витинанки Плитки ПараскиГорицвіт з села Криворівня». Картон, папір, вирізування.

24х31×1,3 Серія витинанок. Кольоровий папір, вирізування. 10,5×15. 9 од. Серія витинанок, наклеєних на фотопапір. Папір, вирізування. 9×13. 7 од. Серія витинанок, наклеєних на матовий фотопапір з тисненням. Папір, вирізування. 9×14. 8 од. Витинанка. Обгортка від бульйонних кубиків «Маггі», вирізування. 11×14,5 Витинанка двобічна, наклеєна на картон з вирізами та фігурним краєм. Папір, картон, вирізування.

14×15,5 Серія витинанок. Папір, вирізування.

8,5×9,5 см. 16 од.

ᔓ

Папір, картон, рукопис.

24×33×9,5

ᔓ

Футляр для книжок. «Одна кн. № 18. Кн. ІІІ». Папір, картон, вирізування.

34×21,5×8

βЫψτϒКς ψϮ σИКИμσς οτϒ σφςπИσ Коробка для книжок. Орнаментована витинанками. Папір, картон, вирізування.

30,5×22×12 Кришка до футляру. «Одна книга…№ 12». Папір, картон, рукопис.

30×7×5 Кришка до футляру. «Одна книга… № 3 Кн. 1». Папір, картон, рукопис, вирізування. 8×30,5×4 Кришка до футляру. Папір, картон, вирізування.

15,5×3,8×5 Кришка до футляру. Папір, картон, вирізування.

21×16,5×2 Кришка до футляру. Папір, картон, вирізування.

22,5×10×5,5 Кришка до футляру. Папір, картон, вирізування.

23×10,5×5,5 Кришка до футляру. Папір, картон, вирізування.

24×3,5×2,8 Кришка до футляру. Папір, картон, вирізування.

24×8×5 Кришка до футляру. Папір, картон, вирізування.

25,5×12,5×5 Кришка до футляру. Папір, картон, вирізування.

26,5×18,5×9 Футляр для книжок. «Дві книги… № 23 і 26». Папір, картон, рукопис.

22×35,5×11 Футляр для книжок. № 58. Папір, картон, вирізування.

22,8×15×3,5 Футляр для книжок Папір, картон, поліетилен, нитки, шиття, вирізування.

29,5×23×10,5 Футляр для книжок. «До книги… № 19».

Футляр для книжок. «Три книги… № 14 і 16А». Папір, картон, рукопис.

16×23×8,5 Футляр для книжок. № 50. Папір, картон, вирізування.

11×16,5×5,5 Футляр для книжок. № 57. Папір, картон, вирізування.

21×14,5×3,5 Футляр для книжок. Одна кн. № 3. Кн. 1. Папір, картон, рукопис.

30×20×7,8 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

19,5×24,5×12 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

21×14×6 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

22,5×16×9,5 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

23,5х16,5х2,5 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

23,5х30х10 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

24,5х19,5х9 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

27×21,5×9,5 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

27×21,5×9,5 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

32,5×23×9,5 Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

32,5×23×9,5

Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

34,5×12×14

Лампа [?]. Дерево, метал, олія, розпис.

1962. 22×12

Футляр для книжок. Папір, картон, вирізування.

22×15,5×8,5

Набір акварельних фарб.

7,3×20×1,1

Частина футляру. Папір, картон, вирізування.

30,5×9×4 ᔓ

Набір акварельних фарб.

7×17,2×1,8 Різак для фотографій. Метал, лиття. 27×8,5×8,5

ΰτϮϳψςσϮ

Друкарська машинка портативна. 36,5×33,5×14

Мамай. Глина, ліплення. 23×21×20,2

Фотозбільшувач. 55×38

ᔓ

Гуцулка на коні. Глина, ліплення. 31×31×11 Олень. Глина, ліплення. 26×13×30 Слон. Глина, ліплення. 24×27×10 Кінь. Глина, ліплення. 27×17×30 Індуска. Глина, ліплення. 27×12×12 Двоє індусів. Глина, ліплення. 23×13×18 Гуцул. Дерево, глина, ліплення.

23×13×18 Іван Франко. Камінь, гравіювання, кольоровий розпис. 47×49×3 Княгиня Ольга // Індійські заграви. Камінь, кольоровий розпис.

52,5×43×4 ᔓ

ЗϳИμςϳψЎ КЃϋЎ ᔓ

Горня для змішування клею Окуляри Торбинка з ручкою. Текстиль, ткання, шиття Мишоловка декорована. Дерево, метал, олія, розпис.

23×9×5,5 Капелюх. Поліетилен, тасьма, шиття.

36×36,5×8

Визначник тижнів. Папір, типографський друк.

9,2×4,6 Фотоапарат «Ломо» в футлярі із саморобним ремінцем.

10×13×10 Фотоапарат «Чайка 3» в футлярі. 9×13×6 Фотоапарат «Смена 8М» в футлярі. 8×12×5,5 Фотоапарат «Смена-2» в футлярі з ремінцем.

8×12×5,5 Гирі годинникові з хати Плиток. 13×3. 3 од. Табличка «Постороннім вхід заборонений!» Фанера, олія. 23,5×23,5 Фотоколаж «Л. Горицвіт/ Л. Соловьева. Урал/Тихвин». Папір, фотодрук, гуаш, розпис.

17×12 ᔓ

ΪИσЫυЃφψς ᔓ

Марта Іваницька. Портрет Параски Плитки-Горицвіт.

1965. Папір, олівець, акварель, аплікація. 60×41,5 Книга шани до поетичної думи — Горицвіт. Книга відвідувачів Параски Плитки-Горицвіт (1963–1998) та відвідувачів її музею (2002–2006) Альбом з газетними вирізками «Покор[ителям] космосу». Папір, гуаш, фломастер, колаж. 43×34,3×2

Авторський каталог книжок. Зошит, папір, рукопис.

20×17×0,7 Грамота, видана Парасці Плитці-Горицвіт за співпрацю з Музеєм Івана Франка. У саморобній рамці. Папір, друк, рукопис, поліетилен, шиття. 33×23,5 Лист до Параски ПлиткиГорицвіт від редакції часопису «Наше слово» (Варшава) щодо публікації її творів. 5.11.1966 р. Папір, друк, машинопис.

15×20,9 Лист Параски ПлиткиГорицвіт до Калини Ватаманюк. Вересень 1990 р. Папір, рукопис. 10,5×14 Лист до Параски ПлиткиГорицвіт Президії Верховної ради СРСР щодо встановлення місця перебування Феоктистової В. З., Кучешвілі М. І., Манутіної А. Г.

19.03.1963 р. Папір, друк, машинопис. 29,5×21 Лист до Параски ПлиткиГорицвіт Президії Верховної Ради СРСР щодо клопотання про помилування Гливи В. Ф. 14.11.1963 р. Папір, машинопис. 15×20,2 Лист до Параски ПлиткиГорицвіт Комісії з питань поновлення прав реабілітованих Верховинської районної ради народних депутатів 7.04.1995 р. Папір, машинопис. 29,5×21 Лист Василя Романюка до Параски Плитки-Горицвіт. [с. Санґар (Якутія).

18 квітня 1980 р.] Лист Галини Комічевої до Параски Плитки-Горицвіт. [Київ]. 9 жовтня 1988 р. Лист в конверті Галини Гордасевич до Параски Плитки-Горицвіт. Львів.

24 листопада 1997 р. Копія листа Параски Плитки-Горицвіт до Галини Гордасевич. [Криворівня].

5 грудня 1997 р.

ᔓ 203 ᔓ

Лист з конвертом від Євдокії Соловйової до Параски Плитки-Горицвіт. [м. Тихвін, Ленінградська обл. 1984 р.] Лист з конвертом від Євдокії Соловйової до Параски Плитки-Горицвіт. м. Тихвін, Ленінградська обл.

[11.02.1997] Лист з конвертом від Євдокії Соловйової до Параски Плитки-Горицвіт. [м. Тихвін, Ленінградська обл.

04.01.1998] Лист Параски ПлиткиГорицвіт на радiостанцiю м. Делi Поштівка вітальна від Ярослава Пришедька та Галини Зубченко до Параски Плитки-Горицвіт. [Березень 1989 р.] Поштівка від Леся Гарасимчука до Параски Плитки-Горицвіт. [Київ, 1973] ᔓ 204 ᔓ

Поштівка вітальна від Галини Хоткевич до Параски Плитки-Горицвіт. [Львів].

1995–1996 Поштівка втальна в конверті від Миколи Плахотнюка до Параски Плитки-Горицвіт. [Лисичанськ, 1982–1983] Конверти поштові до листів від солдат строкової служби до Параски Плитки-Горицвіт.

1965–1987. 6 од. Папір копіювальний з відбитками рукопису та машинопису. 15×21, 10×19,5 ᔓ

βИψИυϮψЃКЎϮτς ᔓ

Фотопортрет в рамі. Папір, фотодрук, фломастер, кулькова ручка, туш, дерево, вирізування. 12×7,4 Аркуші з фотоальбому зі світлинами Параски Плитки-Горицвіт. 14×20 Фотоколаж. Штефан та Анна Плитки. 1960-ті. Папір, фотодрук, розпис.

8×14×0.5

Параска Плитка (вгорі ліворуч) із сестрою Василиною і батьками Штефаном та Анною. Папір, фотодрук, фломастер.

27,4×34×1,9 Штефан Плитка. 1970-ті. Папір, фотодрук. 17,5×13 Штефан Плитка з односельцем. 1960-ті. Папір, фотодрук. 18×12 Фотоальбом саморобний.

1960–1970-ті. В загальному зошиті Альбом з фотографіями 1960–1970-ті. Папір, коленкор, тиснення.

27,5×22,5×2 Альбом саморобний із фотографіями Параски Плитки-Горицвіт. Папір, картон, вирізування.

21,5×27,8×5 Серія жанрових фотографій.

1960–1970-ті. 185 од. Фоторепродукції авторських графічних творів. 1960–1970-ті.

38 од. Фотоколажі. 1960–1970-ті.

16 од. Серія родинних фотографій.

1960–1970-ті. 36 од. Фото. Невідомий, Параска Плитка-Горицвіт, Микола Плахотнюк. Криворівня, 1968

~ +)<)47/ *~ ᔓ

Books ᔓ

Liberate My Soul, Dear Lord…

No. 46.

Paper, manuscript. 167 p.

6.5×9.3×1.8

* Except where otherwise expressly indicated, the materials listed in the catalogue are the property of the community of Kryvorivnia village ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ ᔓ

A Christian’s Spiritual Silent Struggle. Prayers. 1984.

Paper, calico, manuscript. 214 p.

15.5×11×2 Life.. [Collection of Prayers].

Paper, manuscript. 147 p.

6.5×10×2.2

In Servitude of Sin… Paper, manuscript. 50 p.

9×8.8×1.3

Let’s Unite. Paper, manuscript.

211 p., 7.8×10.7×2

In Old Age. Prayers. 1983.

Paper, calico, manuscript. 121 p.

13×9×1.3

Prayer—Peace of God’s Glory.

1982. Paper, calico, manuscript.

540 p. 29.4×20.5×6.6

Christian’s Spiritual Silent Struggle. Prayers. 1984.

Paper, calico, manuscript. 214 p.

15.5×11×1.8

God’s Strong Shoulder. Prayers.

For Those who Found Peace in God… 1984. Paper, calico, manuscript. 187 p. 26.8×20.8×3.5

Summit of God-Loving. 1981.

Paper, calico, manuscript, reproductions. Slip-case. 621 p.

31.4×22.3×6.9

Be Our Pledge, Love of God. No. 91. Paper, calico, manuscript. 15.3×10.8×1.3

I’m Praying for You, My Folks…

Paper, manuscript. 100 p.

75×105×13 Prayer—God’s Bread to Our Souls. 1982.

Paper, manuscript. 351 p.

29×21×4.4 Prayer—God’s Sparks. 1982.

Paper, calico, manuscript, reproductions. 578 p.

29.8×21.1×8.5 Prayers for Everything… and Everybody… 1982.

Paper, manuscript. 209 p.

29×21×4.5

Prayerful Singing. No. 17.

Paper, calico, manuscript.

102 p.10×13.5×1.2 To Sacred God. Prayers.

Paper, calico, manuscript. 220 p.

11×15.5×2.4 Summit of Prayerful Requests.

No. 56. Paper, calico, photo paper, manuscript. 337 p.

5.6×21.6×4.6 In the World of Christian Prayers. Prayers.

Paper, calico, photo paper, manuscript, drawings.

537 p. 21.7×8.3×6.5

When You Grow Old. Prayers.

1983. Paper, calico, manuscript.

121 p. 13×9×1

In the World of Prayers.

Prayers. Paper, cardboard, calico, manuscript. 538 p.

22×16×4.5

To the Celestial Throne… from the Foot of Earth. Prayers. 1983.

Paper, calico, manuscript. 210 p.

28.1×19.8×4.4

Prayer Is God’s Gift. 1981.

Paper, cardboard, calico, manuscript, graphic illustrations.

624 p. 31.7×21.5×7

Awaken from Sleep… Prayers.

1984. Paper, manuscript. 190 p.

29×21×4

My Soul is Invoking Your Name, Sacred God. Prayers.

Paper, cardboard, calico, manuscript. 30.5×21×8

Prayerful Change in a Christian’s Soul. 1984.

Paper, calico, manuscript. 178 p.

27.6×20.8×3.9

Transform, Sacred God. Prayers.

Paper, calico, manuscript. 202 p.

15×22×2

All Alone. Prayers.

Paper, calico, manuscript, photo.

94 p. 18.1×13×1.5 Prayers Devoted to God. Paper, calico, photo paper, manuscript. 608 p. 15.5×21.5×4.5 About Peace in the Whole World…

Paper, calico, manuscript. 220 p.

15.7×21.6×2.6 Summit of God-Loving.

Paper, calico, manuscript.

31×21×7 Weep Oil, Christian’s Soul.

Paper, calico, manuscript.

21×30×4 To the Glory of the Sacred Baptism of Rus-Ukraine. Prayers.

Paper, calico, manuscript.

30.5×21.5×7 Prayers to the Glory of the Sacred Baptism of Rus-Ukraine.

Paper, cardboard, calico, manuscript. 29.5×21×7 Let’s Pray for Peace of Goodness… 1983.

Paper, calico, manuscript.

21.5×30.5×7 Let’s Unite with Our Christian Souls in Prayer. Prayers. 1985.

Paper, calico, manuscript.

26×20.5×5 Dear Mother of God… Dear Kind Mother… 1983.

Paper, calico, manuscript.

28.5×18.5×4.5 Commemorating the Departed… No.30–41.

Paper, photo paper, typescript, collage, manuscript. 11×15.3×2 Prayers Devoted to God. Paper, calico, photo paper, manuscript. 608 p. 21.5×15.5× 4.5 Goodness of God’s Chants.

Paper, cardboard, typescript, manuscript. 209 p. 5.6×21.5×2.8 Be Our Pledge, Love of God. No. 91. Paper., calico, manuscript. 15.3×10.8×1.3

ᔓ 205 ᔓ

Prayerful Singing. No. 17.

Paper, cardboard, manuscript.

102 p. 10×13.5×1.2 To Sacred God. Prayers.

Paper, calico, manuscript. 220 p.

15.5×11×2 Summit of Prayerful Requests.

No. 56.

Paper, cardboard, photo, manuscript. 337 p. 15.6×21.6×4 In the World of Christian Prayers. Prayers.

Paper, calico, photo, manuscript, drawings. 537 p. 21.7×18.3×6.5 Weep Oil, Christian’s Soul.

1983. Paper, calico, manuscript.

30×21×4

ᔓ 206 ᔓ

15.5×12.5×0.5 Hail, Earth… Lyric Poems.

1986. Paper, calico, manuscript, photographs, ball-point pen, marker pen. 301 p. 15×10.5×3.5 Hail, Earth. Lyric Poem. No. 6.

Paper, cardboard, calico, manuscript. 29×29×7 From Nazareth to God’s Flower... No. 62.

Paper, calico, manuscript.

124 p. 20.5×14.6×1.5 cm In Praise of the Immortal Stonemason—I. Ya. Franko.

Paper, cardboard, photo paper, typescript. 14.7×21.2×1

Lord, Bless the End of the Year of God. Paper, calico, manuscript. 216 p.

19.5×13.6×2.7

Bowing before L[esya] Ukrainka. Be a Song. 1979.

Paper, cardboard, ball-point pen, crayons, watercolor, marker pen, manuscript, drawing.

21.5×15.5×0.5

Prayerful Requests.

Paper, calico, manuscript, photo.

153 p. 21.2×15.5×2.8

To Coryphaei… No. 30–2A. Paper, calico, typescript, photo.

72 p. 14.5×10×0.6

Prayerful Requests. No. 59.

Paper, calico, manuscript, photo, marker pen. 193 p.

15.5×21.4×2.4

From Ancient Times… From Distant Lands… and the Present… Lyric Poetry.

Paper, cardboard, photo, collage, manuscript. 127 p.

15.5×11.3×1.4

Summit of God-Loving—From Life of Sacred Christians. 1983.

Paper, calico, manuscript. 706 p.

31.6×22.2×7.1 Summit of God-Loving.

Paper, calico, manuscript.

31×21×7 Blessings of God’s Chants.

Paper, calico, typescript, manuscript. 209 p. 15.6×21.5×2.8 Sacred Christian Font.

Prayers. 1984.

Paper, calico, manuscript.

28.5×21×5 In Servitude of Sin… Paper, manuscript. 50 p.

9×8.5×0.8 Reflections That Please God… No. 5. 1978.

Paper, cardboard, manuscript, reproduction. 180 p.

16.4×12×1.7 Baptism of Rus Ukraine.

Paper, tracing paper, cardboard, ball-point pen, manuscript, appliqué. Fragment.

Evening, My Chaplet.

Paper, photo paper, manuscript. Gouache illustration. 20.4×16.8×5 In Locked House. No. 20–21.

Paper, cardboard, typescript.

140 p. 11×8×2 You Came to Me in a Dream Like This. Blessed Lyrics.

Paper, cardboard, photo paper, typescript, collage, manuscript.

193 p. 21×15×2.2 Let’s Not Be Ourselves…

Paper, manuscript. 110 p.

7×10×0.6 No. 41. Our life—and We Are in Life…

Paper, cardboard, manuscript.

152 p. 7.5×10.5×1.6 Slave’s Prayerful Expectations.

Paper, calico, photo paper, manuscript. 52 p. 10.8×15.5×1 Be Blessed, Journey… Life Has Become a Legend. No. 6. 1978.

Paper, cardboard, manuscript.

153 p. 16.4×12×1.5 Scrolls of Soul and Heart. 1983.

Paper, cardboard, manuscript.

8.8×8.9×2.5 No. 30-21. In Locked House.

Paper, cardboard, typescript.

140 p. 11×8×2 Lyric poetry. The Evening Is Sprinkling Dew. No. 16.

Paper, calico, manuscript.

27×19.5×7 At the Time… When Crocuses Were in Blossom…

Songs and Choruses…

Paper, cardboard, manuscript, photo. 19×12.5×1.7 The Heart Told Me So. Poems and Prose. No. 4.

Paper, calico, manuscript. 576 p.

27.8×20×5.5.

Slavery Thoughts [poems written during 1950–1954 in special camp in Spassky city, Kazakhstan]. 1980s.

Paper, calico, typescript. 387 p.

21.7×15.9×4.4 Slavery Thoughts.

Paper, cardboard, calico, manuscript, typescript. 391 p.

22×15.5×4.5 Years Are Rolling by… Where…

Where God Is Called Allah.

Poems. 1982.

Paper, calico, manuscript. 306 p.

15.5×11.5×3 Revealed… Lyric Poems. 1986.

Paper, cardboard, manuscript, photo. 186 p. 17.5×11.5×1.7 Under Cover of Night. Poetry.

Paper, cardboard, manuscript.

216 p. 17×11.5×2.5 We Should Think…

Let’s Not Be Angry! 1989.

Paper, cardboard, manuscript.

In slip-case. 14.5×10×1.3 We Should Think… P. 2.

Briefly… and Clearly.

Not Without Smiling. Let’s Not Be Angry! 1986. 163 p.

Paper, cardboard, manuscript.

In slip-case. 11×15.5×1.8 We Should Think… P. 3. Sedately and Wittily… Laughter Means Health. We Won’t Be Angry!

1986. 95 p.

Paper, cardboard, manuscript. 9.5×14×1 We Should Think. Say It, Poet.

1987. Paper, cardboard, manuscript. 150 p. 8×12×2.4 We Should Think and Lyric Poetry. No. 9.

Paper, calico, manuscript, photo.

536 p. 32×21.2×5.9 We Should Think. No. 11.

A Bit Like This!.. And… Another Way?..

Paper, cardboard, manuscript.

147 p. 11×11.3×2 Don’t Fade, Poetic Crown…

(Lyric). No. 12. 1991.

Paper, calico, manuscript, photo.

233 p. 26.5×21×4.2 From My Heart—Like from a Well (Rehash). 1989.

Paper, cardboard, manuscript.

144 p. 8.8×12×1.1 Blow, the Wind, from Chornohora Mountain.

Paper, cardboard, manuscript.

85 p. 12×8.5×1 Immortal. Poems and Prose.

No.30–25.

Paper, cardboard, typescript.

100 p. 14×10.5×1.5

Looking at Splendid Mountains.

No. 20.

Paper, cardboard, typescript, photo. 186 p. 16.5×12×2.4 Melodies after Melodies …

No. 11.

Paper, cardboard, calico, manuscript. 30.5×21×7

Hand-Written Book of Hutsul Chants.

Paper, cardboard, manuscript, collage. Glued-in illustration: gouache on paper, cudweeds.

17×20.8×3.1

Night Sighs. Lyric poetry.

Paper, cardboard, calico, photo paper, manuscript. 291 p.

10.5×14×2.9

Singsongs, My Daughters…

No. 29–10A. Paper, cardboard, typescript.

67p. 14.8×10.3×1

We Love Our Homeland. Poems.

Paper, cardboard, photo paper, manuscript, collage. 213 p.

10.8×15×3

Singing Singsongs (Serious and Playful).

Paper, cardboard, photo paper, manuscript. 198 p.

15.8×10.5×2.4

Life Stories. Hutsul Sayings and Mountain Chants.

Paper, cardboard, calico, photo paper, manuscript.

262 p. 11×15.3×3.5 Playful Chants… Hutsul Dialect.

Collected and Recorded by Paraska Plytka-Horytsvit. 1980s.

Paper, cardboard, manuscript.

130 p. 10.5×12.4×1.8 Poetic Ringing of Bells (Lyric Poems). No. 3.

Paper, cardboard, calico, photo paper, manuscript. 1986. 427 p.

11×15.5×11×5

Mountain Springs (in Different Years…). Paper, cardboard, manuscript. 252 p. 16×115×3

Poetic Ringing of Bells. No.5.

1985.

Paper, calico, manuscript.

30.5×20.5×8

Jokes… and Fiddle-Faddle… XІ.

1992.

Paper, cardboard, manuscript.

44 p. 13×11.5×1

With You, Beautiful World…

(Prose and Poems).

Paper, cardboard, calico, manuscript. 104 p. 21.5×15×1.5

Until on Native Land…

Lyric poetry.

Paper, calico, manuscript, photo.

182 p. 14.5×10.7×2.3

On My Island… Lyric Poems.

1986. Paper, cardboard, manuscript. 211 p. 12×16×2.6

Steppe… and Steppe…

Painful Poetry. 1988.

Paper, calico, manuscript. 196 p.

15.5×11×3 Do You Hear Me, Brother…

Painful Poetry. 1944–1954.

Paper, typescript, cardboard.

60 p. 21×14.5×0.8 Mountain Crocuses. Retold Stories (Allegoric). Prose from To Folk Stories Cycle. 1981.

Paper, cardboard, manuscript.

255 p. 15.5×11.5×3.1

Paper, cardboard, typescript, photo. 79 p. 22.5×16.5×1.3

Toward Evening Stars. Stories.

1959–1963.

Paper, calico, manuscript.

21.3×17.3×7 Youth is Singing. Chants.

1980–1989.

Coated paper, cardboard, manuscript, photographs, ballpoint pen, marker pen. 83 p.

20.5×14.5×1.5 Seasonal Work Chants. At Forest Enterprises… 1955–1974.

Collected and Recorded by Paraska Plytka-Horytsvit. 1974.

Singing Singsongs. Paper, cardboard, photo paper, manuscript.

198 p. 10.5×15.8×2 Wreath of Singsongs.

Paper, calico, manuscript. 393 p.

21.2×17.3×4.7 Singsongs—Treasures of Our Hearts.

Paper, calico, manuscript. 483 p.

21.4×18×6 Singsongs Chronicle.

Correspondence Practices.

Paper, cardboard, calico, manuscript.

92 p. 19×13.5×1.7 From Folk Stories. Singsongs.

V. 2. Paper, calico, manuscript.

29.4×21×6.5 Presents of Blue Mountains.

Singsongs. V. 3.

Paper, calico, manuscript.

30.5×21×7 Singsongs. No. 6В. 1973.

Paper, cardboard, typescript.

201 p. 19.2×15.2×2 Oh, Streams and Currents...

Singsongs. V. 8.

Paper, calico, manuscript.

31×22×7 My Days and Nights… Lyric poetry. Prose Poetry. Singsongs.

V. 10. Paper, calico, manuscript 29×21×5 Born in Mountains.

Hutsul Singsongs. 1980s.

Paper, calico, typescript. 288 p.

22×15.5×3

ᔓ 207 ᔓ

Born in Mountains… Hutsul Singsongs. To You, My Homeland—Hutsul Carpathians.

Paper, calico, typescript. 290 p.

21×14.5×4 Native Hutsul Singsongs.

Collected by Paraska Plytka-Horytsvit. Early 1980s.

Paper, cardboard, fabric, manuscript. 10.5×14×3.5 Reproachful… and Playful…

Poems. Chants Are Here.

Paper, cardboard, manuscript.

1988. 280 p. 11×15.4×3 From Folk Tales. 1980s.

Paper, cardboard, typescript.

168 p. 16×11.5×2 From Folk Tales. No. 6-В.

Paper, cardboard, typescript.

168 p. 19×15×2.3 Old-World Narratives.

Paper, cardboard, typescript.

156 p. 20.7×14.8×2 My Dear Homeland. Singsongs.

1984. Paper, cardboard, manuscript. 172 p. 14×10.5×2 ᔓ 208 ᔓ

I Bow Before You, Creative World. Prose, Poems and Singsongs. No. 14.

Paper, calico, manuscript.

29.5×21×4 If You Only Knew? Correspondence: Not Sent Letters…

I Share with You… 1987.

Paper, calico, manuscript.

386 p. 14×20.8×6.2 If You Only Knew?

Correspondence: Not Sent Letters. No. 2. 1990. 397 p.

Paper, cardboard, manuscript.

13.8×19.8×5 During Workdays… and Holidays. Prose and Poetry and Correspondence. I Am 62 and Here Are My Notes… 1992.

Paper, cardboard, manuscript.

427 p. 13.5×19.5×6

From Spring Days. 1954.

Cardboard, fabric, manuscript, drawings, embroidery. 20 p.

10.6×15.2×0.6 On Lonely and Forgotten Days.

Selected Works. 1952–1953.

Cardboard, fabric, manuscript, drawings, embroidery. 77 p.

10×15.2×0.8 From Edginess and Greed to Alcoholic Drinks… No. 12.

Paper, cardboard, manuscript.

14×10×0.2 Pretty Little Book (from My Youngest Age). 1969.

Paper, manuscript photo, collage. [Chapters 1–23].

20.5×16.5×0.6 Pretty Little Book (from My Youngest Age).

[Chapters 24–30]. Early 1970s.

Paper, manuscript.

20.5×16.5×0.6 The Last Voyage. 1962.

Paper, cardboard, manuscript.

21×17.3×0.6 You Are My Life, Notebook...

Prose Poetry. No. 15. 1993.

Paper, calico, manuscript, photo.

507 p. 29.7×20.7×6.3 Sobriety. Let’s Move Towards Sobriety. No. 5. Paper, manuscript, typescript. 9.3×13.8×4 Fairy Tale Little Sail. 1974.

Paper, cardboard, typescript.

93 p. 21.5×15×1 Alphabet to Book Indian Glows.

Copybook, manuscript. 12 p.

20.4×17×0.3 No. 1. Indian Glows (Adventure). 1970.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, manuscript, photographs, stamp. 187 p.

21×17.5×2.7

Copybook True Stories.

1945–1953.

Paper, manuscript, appliqué.

20.6×17×0.3

No. 1A. Indian Glows (Adventure). 1970.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, manuscript, photographs, stamp.

187 p. 21×17.5×2.7

Beyond Limits. Selected Works.

[1952–1954]. Cardboard, fabric, manuscript, drawings, embroidery. 68 p. 10.5×16.2×1

No. 2. Indian Glows. 1970. Paper, cardboard, typescript, manuscript, photo. 1974.

21×17.4×3

No. 2A. Indian Glows (Adventure). 1970.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, manuscript, photographs, stamp 294 p. 21×17.5×3 No. 3. Adventure Book Indian Glows. 1971.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, photographs, manuscript, stamp.

200 p. 21×17.5×2.8 No. 3A. Adventure Book Indian Glows. 1970.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, photographs, manuscript, stamp.

200 p. 21×17.5×3.5 No. 4. Indian Glows (Adventure).

1971. Paper, cardboard, wallpaper, typescript, manuscript, photographs, stamp. 220 p.

17.5×21×2.5 No. 4A. Adventure Book Indian Glows. 1971.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, photographs, manuscript, stamp.

220 p. 21×17.5×2.5 No. 5. Adventure Book Indian Glows. 1972.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, photographs, manuscript, stamp.

277 p. 21×17.5×3.5 No. 5A. Adventure Book Indian Glows. 1972.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, photographs, manuscript, stamp.

277 p. 21×17.5×3.5 No. 6. Adventure Book Indian Glows. 1972.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, photographs, manuscript, stamp.

226 p. 21×17.5×2.8 No. 6A. Adventure Book Indian Glows. 1972.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, photographs, manuscript, stamp.

255 p. 21×17.5×2.5 To Indian Glows Illustrations (Explanations). No. 10.

Paper, cardboard, typescript, photo. 15.5×10.8×2

Indian Glows. Adventure and Fantasy Book. Volume І. 1970.

238 p. Paper, cardboard, manuscript. 21.5×18×3 Indian Glows. Adventure and Fantasy Book. Volume ІІ. 1970.

143 p. Paper, cardboard, manuscript. 21.5×18×3 Indian Glows. Adventure and Fantasy Book. Volume ІІІ. 1971.

247 p. Paper, cardboard, manuscript. 21.5×18×3 Indian Glows. Adventure and Fantasy Book. Volume ІV. 1971.

Paper, cardboard, manuscript, photo. 16×21.5×3.5 Indian Glows. Adventure and Fantasy Book. Volume V. 1972.

Paper, cardboard, manuscript, photo. 16×22.5×3.9 Indian Glows. Adventure and Fantasy Book. Volume VІ. 1972.

Paper, cardboard, manuscript, photo. 22×18×3 Slip-Case for: Let’s Not Be Ourselves; To God Worshippers.

Paper, cardboard, calico, manuscript. 8.9×11.4×4 Slip-Case for: In Green Vest; Before Renaissance.

Paper, cardboard, calico, manuscript. 11×8.5×2.5 Slip-Case for: On Pathway… — Most Holy Virgin Mary.

Paper, cardboard, manuscript, carving. 11.1×7.9×2.4 Slip-Case for: To Please the Lord.

Paper, cardboard, manuscript, carving. 15.6×10.5×4.3 Slip-Case for: Prayerful Expectations of God. 1981.

Paper, cardboard, manuscript, carving. 20.8×14.3×2.3 Slip-Case for: In Praise of Volyn Nightingale Kosachiv Lesya Ukrainka; With Thirsty Heart.

Paper, cardboard, wallpaper, typescript, manuscript, photo, carving. 22.5×17×3.5 Slip-Case for: Glorified… Beloved… Mother of God Mary. Man Doth Not Live by Bread Alone.

Paper, cardboard, manuscript, carving. 8.9×5.9×2.3

Slip-Case for: To Glory of Most Holy Mother of God; To Sun of God’s Truth; Hail, Hated Bride.

Paper, cardboard, manuscript, carving. 7.3×10.7×5 ᔓ

In the Carpathians. 1968.

Oil on panel. 56×39 Peace.

Oil on veneer. 48×48 ᔓ

8QK\WZQIT )Z\

1KWV 8IQV\QVO

Plytka Stefan Andriyovych.

1956. Gouache on paper.

40.5×28.5

Jesus Christ Son of God. Mixed media on paper.

62×41

With Father in Smithy.

Mixed media on paper.

82×60

Young Jesus Christ.

Mixed media on paper. 41×34

ᔓ

Untitled [Landscape with Paraska Plytka-Horytsvit’s House]. 17.04.1967.

Gouache on paper. 14.7×21.2 Young Fellow Going to Mountain Pasture…

Gouache on paper. 62×42 Young Fellow Going to Mountain Pasture…

Mixed media on paper. 51×35 Good Evening to You, Good Master.

Mixed media on paper. 82×66 At Hutsul Vechornytsi. 1983.

Mixed media on paper. 65×82 Spinning Vechornytsi. 1980.

Mixed media on paper 43×61.5 On Hutsul Land.

For the Destiny—Playing in Hemp Seeding. 1982.

Mixed media on paper 43×61.5 Girl with Fawn.

Gouache on paper. 31×37.5 Untitled.

Pencil on tracing paper.

20.3×28.8

ᔓ

Jesus Christ.

Peace to You, Earth.

Gouache and watercolor on paper. 70×40 Christ Blesses the Saint.

Gouache on paper. 48×36 Jesus Teaches. Fragment.

Gouache on paper. 30×16 My Father.

Mixed media on paper. 82×59 Jesus Christ (with Peonies).

Gouache on paper.

55×50.

Private collection Our Lady, We Come for Your Mercy (with Peonies).

Gouache on paper. 55×50.

Private collection Our Lady with Baby.

Mixed media on paper. 61×46 Before Christmas // After Christmas, the Virgin.

Gouache on paper. 68.5×49.5 Most Holy Mother of God // Our Lady with Baby in Grape.

Mixed media on paper. 64×46

Sacred Family. Escape to Egypt.

Pencil on tracing paper. 10.5×15

Transfiguration of Jesus.

Gouache and mixed media on cardboard. 47×66

Untitled.

Pencil on photo paper. 11×8.3

Annunciation.

Watercolor on paper. 48×36.5

Untitled. [Winter Landscape].

Gouache on paper. 59×58

On Mount Sinai. Prophet Moses.

1978. Mixed media on cardboard. 78×93

Untitled [Autumn Landscape with House]. 1976.

Watercolor on paper. 14.8×21.1 Untitled [Carpathian Landscape]. Oil on panel. 56×39

Moses.

Watercolor on paper. 48×36.5 Saint Prophet Elijah over Stream.

ᔓ 209 ᔓ

Gouache on paper.

48×36 Over Saint Jordan River.

To Golgotha. 1979.

Mixed media on paper. 78×93 Beheading of St. John the Baptist.

Mixed media on paper. 33×48 Saint Peter Heals Paralytic.

Gouache on paper.

60.5×47

Martyr Saint Theodosia.

Oil on veneer. With dedicatory inscription to Theodosia Plytka-Sorokhan. 1976.

29.5×20.5

To Books. Plytka-Horytsvit.

Ex Libris. He Wandered and Implored God… Mixed media on paper. 61×43

Saint Nicholas.

Mixed media on paper.

95×52

Vasyl Stefanyk.

Mixed media on paper.

29×21

Saint Paraskeva of Serbia.

Gouache on paper.

51.5×31.5

Great Poet of Georgian Nation Shota Rustaveli.

Mixed media on paper.

48×30

Baptism of Rus-Ukraine, 988.

The Holy Great Prince Volodymyr, Equal to the Apostles.

1975–1978.

Mixed media on paper. 47×37 Kyiv Princes Borys and Hlib.

1979. Mixed media on paper.

80×55 Nestor the Chronicler.

Mixed media on cardboard.

45×33 Saint over Books.

Gouache on paper.

54×43.5 Christ Saves a Lost Sheep.

Canvas, original technique.

83×68.5 Christ is a Good Pastor.

Canvas, original technique.

79×70 Composition with Candles.

Canvas, original technique.

70×59

ᔓ

From Books. Plytka Horytsvit.

Ex Libris. My Years—My Flowers!.. How Can I Sing to You? Gouache on paper. 84×61.5

;MZQM[ WN 8WZ\ZIQ\[

Prayer to Three Angels.

Gouache on paper.

43×61.5

ᔓ

-` 4QJZQ[ ;MZQM[

Archangel Michael // Our Lady with Baby.

Oil on linoleum. 62.5×44.5

Andrew the Apostle.

Gouache and ink on paper.

51×36.3

Confession. Saint Macrina

by Death-Bed. Mixed media on paper.

42×59 ᔓ 210 ᔓ

Untitled [Two Angels over Gospel].

Oil on canvas.

72.5×55

ᔓ

ᔓ

Ludwig van Beethoven.

Creator of Unsurpassed Music.

Composer from Rhineland.

Mixed media on paper.

48×48 Lesya Ukrainka.

Mixed media on paper.

40×30 Yuriy Fedkovych.

Mixed media on paper. 40×20 Hryhorii Skovoroda.

Mixed media on paper. 30×20 Markiyan-Ruslan Shashkevych.

Mixed media on paper. 37.5×22 Poet Vazha-Pshavela’s Joy. Gouache on paper. 44.5×27.5 Ivan Kotliarevsky.

Mixed media on paper 49×35 Lesya Ukrainka’s Portrait.

Cardboard, canvas, gouache, original technique. 35×50 Stonemason’s Duma Series Pencil and marker pen on paper. 44×30.5 Bowing before Kosachiv Lesya Ukrainka Series 1990.

Gouache on paper. 41×30

From Books of Liubomyra Horytsvit.

Mixed media on paper. 59.5×43 From Books. Plytka-Horytsvit.

I Belong to You—Poetic World.

Mixed media on paper. 85×62 Ex Libris. Plytka-Horytsvit.

We Didn’t Rush Returning from the Museum, Because It Was Beautiful… 1970s.

Paper, gouache, ink, bleach, collage. 52×38.5 Ex Libris. Plytka. So That a Native Is Not Bored…

Mixed media on paper. 64×49 To Books. Live Trophy.

Mixed media on paper. 82×61 ᔓ

0]\[]T ?WUIV¼[ .I\M ;MZQM[ ᔓ

1991–1992.

Crayon and marker pen on paper. 37.5×24.5 ᔓ

0]\[]T 5IV¼[ .I\M ;MZQM[ ᔓ

1992–1993.

Crayon and marker pen on paper. 37.5×24.5 ᔓ

4MILMZ[ WN 8MIKM̆4W^QVO 1VLQI ;MZQM[ ᔓ

Title Page to Leaders of Peace-Loving India Series.

Gouache on paper 21.5×30.5 Mahatma Gandhi.

Mixed media on paper.

70×45

Indira Gandhi.

Mixed media on paper. 44×35 Indira Gandhi.

Oil [?] and gouache on paper.

41.3×29 Indira Gandhi—Daughter of Great Nation.

Gouache on paper. 32×24.2 Singer of Great Nation— Rabindranath Tagore.

Gouache on paper. 42.2×29.4 Ram Mohan Roy with Book Brahmo Samaj (1774–1883).

Great Protector of Widows, Sati Advocate (Self-Immolation). Mixed media on paper.

50.5×28.5 Poetess from India Amrita Pritam. Born 1919. 1973.

Gouache on paper. 29.5×21.5 Poetess from India Amrita Pritam. 1973.

Gouache on paper. 31.5×24 Sardar Patel.

Pencil and mixed media on paper. 46×42.5 Untitled [Indira Gandhi, Mahatma Gandhi and Child with Flowers].

Gouache on paper. 42×57.7 Jawaharlal Nehru. Indira Priyadarshini—Jawaharlal Nehru’s Daughter.

Pencil on paper. 32.3×49 Singh.

Gouache on paper. 32×24.2 Motilal Nehru—India.

1861–1931.

Pen and crayon on paper.

28.8×20.2 Leader of Indian Nation Mahatma Gandhi.

Ball-point pen and pencil on paper. 28.2×20.4 Untitled [A man wearing a dastar].

Gouache on paper. 32.2×24.2 Daughter of Great Nation— Indira Gandhi.

Gouache on paper. 38.2×29.7

ᔓ

1TT][\ZI\QWV \W 1VLQIV /TW_[ *WWS[ ;MZQM[ ᔓ

Album Cover for Illustration to Indian Glows Books.

Paper, gouache, marker pen, collage. 60.5×43 Untitled [Hirka and Odyseina under palm trees].

Mixed media on paper.

42×29 Untitled [A Hutsul woman with a parrot among palm trees].

Mixed media on paper.

41.7×29.5 Untitled [Hirka and Odyseina are sleeping in the house].

Gouache on paper.

42×22.5

Untitled [Hirka and Odyseina work in the field against the landscape with a house and palm trees].

Gouache on paper.

42×29.5 Untitled [Hirka and Odyseina in the house spinning and weaving].

Gouache on paper.

42×29.5 Untitled [Hirka and Odyseina in a forest under a broken tree having dinner]. Gouache on paper.

42×29.5 Untitled [Hirka and Odyseina in the mountains: one of them is under a broken tree, the other one is up high on a tree].

Gouache on paper.

42×29.5

Untitled [An Indian Woman with a Hutsul in the Carpathians].

Gouache on paper.

28.5×19.7

Untitled [Hirka and Odyseina are riding a horse who is jumping over a broken tree].

Gouache on paper.

42×29.5

Untitled [Hirka, Odyseina and three men go by plane with an open fuselage].

Gouache on paper.

42×29.5

Untitled [Hirka and Odyseina with double bags look into the distance].

Gouache on paper.

42×29.5

Untitled.

[A Hutsul woman, hindu and young fellow in a stamp mill in the sun].

Gouache on paper. 42×29.5

Untitled [Hirka and Odyseina are flying in the air after jumping from a plane].

Gouache on paper.

42×29.5

Untitled [Hirka and Odyseina with double bags on a horse, a horse is going down a rocky road].

Gouache on paper.

42×29.5 Untitled [Hirka and Odyseina with double bags cross a bridge].

Gouache on paper.

42×29.5 Untitled [Hirka and Odyseina are by the house, a cat is on the fence].

Gouache on paper.

42×29.5

ᔓ

)L^MV\]ZM[ QV 1VLQIV 2]VOTM[ ;MZQM[ ᔓ

Mixed media on paper Title Page of Adventures in Indian Jungles Series.

58×43 Alphabet.

41.2×49 No. 3. What a journey in wonderland?!—Flying on trunks…

46.5×51.6 No. 2. We’ve been flying from Bucharest and finally settled down… 50×36

ᔓ 211 ᔓ

No. 4. Do you see how we’ve spent a night in hammocks by sequoias?!

71×51

No. 24. It is for the sick people who had nothing to drink at night.

53.2×38.5

No. 6. After cracking open a coconut.

55.5×39.5

No. 25. What a fortunate pleasure! Because what we discovered in burdocks…

55.4×39.5

No. 7. Walking through thick forest and singing—in my native language, the only way I know?!

54×39

No. 26. [Af]ter all concerns and agitation—those who were dying survived!

42.4×46.5

No. 8. I tried to catch up with my people to save Mykula!

52×39

No. 27. […] and it was marvelous! Because the bird timely…

143×47

No. 9. It is pitiful that the Young Man—that was nearby— sprang up exhausted…

141×42.5

No. 28. Everything worked out even in this scary moment.

42.5×46.5

No. 9a, 10. After all the rituals, she asked if she could sit down for a minute?!

38.6×39

ᔓ 212 ᔓ

No. 11. Going out in the evening.

Mixed media on paper.

33×40 No. 12. Pure, bright and sincere joy.

Mixed media on paper.

30×40.5 No. 13. What a day!—Holiday of the soul!—She told the girls.

38×39 No. 16. Singing of night beauty when returning from the museum!

52×38.5.

No. 17. Yuzyk was a very good friend!—As he was a great artist and singer as well!

39.5×39 No. 18. If Yuzyk only knew that it won’t end so well…

55×39 No. 19. Ms. Indra Benareska wasn’t waiting for her friend…

48.5×39.5 No. 20, 22. Not to come home empty-handed.

48.2×39.5 No. 23. Grandad Lotos is also severely punished?!

55×40 cm

No. 29. There were both people and deer in the Talisman house.

51×34.2 No. 30. When Indra was laid down, she was given a present..

48.5×39 No. 31. Here comes the guest from Novokliuchivka—it’s our Java the globetrotter!

52.3×39 No. 33. All friends have already flown in—as a starship up high.

61×38.5 No. 35. Our Mykula is a savior!: Two lives at once.

50.5×38.5 No. 36. Hirka had her heart at heels… When she’s seen this skin?!

151.5×37.4 No. 37. Svitovan was this young man’s name—he’s come down to us from Pluto!

54×38 No. 39. On returning from the forest, Hirka found a hedgehog by the road…

54.5×39.5 No. 40. In this symbolic place, a city will be built!

55×38.5 No. 42. We kept pace and hurried as much as we could?!

49.5×35

No. 43. Three of them had quite a success in Constellation.

42.7×35 No. 44. Aren’t you the brightest appearance!—How can one forget about you?!

48×37.7 No. 45. Here’s the Forelock from the Barrel?! What a young man!—He is so enduring…

50.5×38 No. 46. After the fight, all the trouble and the lost.

49.2×36 No. 47. To do as the Closest Friend wishes.

47×38.5 No. 48. Took a drop of dew and squeezed it in his palm.

46.5×37.5 No. 49. Went back to the palace again, but the entrance was different…

49.5×36 No. 50. Oh dear Swan, take me there).

51×38 No. 51. Oh! It was so hard to climb out, because we were exhausted.

42×37.5 No. 52. What a Forelock?..— What’s happened to you?— I’m lying with swans.

49×39 No. 53. Through the night revival—we traveled with pleasure!

39×41 No. 54. In pilgrim trips—to the holy flows of the Ganges.

54×40.5 No. 55. The friends have received “Two Fish” as a gift.

46×45 No. 57. Seven-verst grandfather is our guest!—He’s brought us very good news!

38.5×41 They go to rescue their friends—to some unknown Constellation?!

52×36

ᔓ

ᔓ

1VLQI ;MZQM[

,MKWZI\Q^M )Z\

Gouache on paper. 20×28.5

Fancy Painting. 3 parts, in frame, under glass.

Gouache and watercolor on wallpaper.

17×85×1.3

ᔓ

ᔓ

;MZQM[ WN )V\QITKWPWTQK ,ZI_QVO[ ᔓ

Barrel with Beverage.

Marker pen and pencil on paper.

42.2×29.7 Who Are They?..

[A man and a woman with a bottle].

Gouache on paper.

28.5×20.2 Who Are They?..

[With a hootch still].

Gouache on paper.

20.2×28.6 Who Are They?... [A woman with a baby and a man with a bottle and a knife].

Gouache on paper.

20.2×28.6 Who Is She?.. [A woman with a bottle lying on her back].

Gouache on paper.

20.2×28.6 Who Is He?.. [A man with a bottle climbs over the fence].

Gouache on paper.

20.2×28.6 Who Is He? [A man embraces a big bottle with a snake twined around it].

Gouache on paper.

20.2×28.6

ᔓ

Attache case with a painting on the cover.

41×47.3×9.5 Panel I’ll Drink to My Heart’s Content…

Fabric, painting.

50×65.5 ᔓ

>a\aVIVSI[ C8IXMZ +]\\QVO[E ᔓ

With inscription Vytynanka of a Girl from I. Franko’s Family.

1989. Paper, carving, pencil.

21×30 Series of vytynankas.

Color paper, carving.

21×30. 11 units Vytynanka with a trident.

Paper, carving.

16.5×10 Series of vytynankas with a trident and inscription Great and Only God! Protect Our Ukraine.

Paper, carving, collage.

10×15. 2 units Vytynanka with a trident.

Paper, carving.

10×14.5

ᔓ

Vytynanka with a trident.

Paper, carving.

16×22

ᔓ

Series of vytynankas.

Color paper, carving.

45.5×30.3. 8 units

;MZQM[ WN )V\QITKWPWTQK ;MZQM[ WN +IZXI\PQIV 4IVL[KIXM[ 1976–1977. Crayon on paper.

14.8×21.1 ᔓ

;MZQM[ WN +IZXI\PQIV 4IVL[KIXM[¸ ᔓ

1991–1992. Crayon on paper.

37×25.5

Cover of the album Vytynankas of Paraska Plytka-Horytsvit from Kryvorivnia Village.

Cardboard, paper, carving.

24×31×1.3 Series of vytynankas.

Color paper, carving.

10.5×15. 9 units

Series of vytynankas glued to photo paper.

Paper, carving.

9×13. 7 units Series of vytynankas glued to matte photo paper with impressing.

Paper, carving.

9×14. 8 units Vytynanka.

Maggi bouillon cube cover, carving.

11×14.5 Double-sided vytynanka glued to cardboard with cuts and figured edges.

Paper, cardboard, carving.

14×15.5 cm.

Series of Vytynankas.

Paper, carving.

8.5×9.5 cm. 16 units ᔓ

*WWS ;TQX̆+I[M[ IVL *W`M[ ᔓ

Book box.

Decorated with vytynankas.

Paper, cardboard, carving.

30.5×22×12 Slip-Case Cover. One Book…

No. 12. Paper, cardboard, manuscript. 30×7×5 Slip-Case Cover. One Book…

No. 3 Book 1.

Paper, cardboard, manuscript, carving. 8×30.5×4 Slip-Case Cover.

Paper, cardboard, carving.

15.5×3.8×5 Slip-Case Cover.

Paper, cardboard, carving.

21×16.5×2 Slip-Case Cover.

Paper, cardboard, carving.

22.5×10×5.5 Slip-Case Cover.

Paper, cardboard, carving.

23×10.5×5.5 Slip-Case Cover.

Paper, cardboard, carving.

24×3.5×2.8 Slip-Case Cover.

Paper, cardboard, carving.

24×8×5

ᔓ 213 ᔓ

Slip-Case Cover.

Paper, cardboard, carving.

25.5×12.5×5

Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

23.5×30×10

Olha of Kyiv // Indian Glows.

Stone, color painting.

52.5×43×4

Slip-Case Cover.

Paper, cardboard, carving.

26.5×18.5×9

Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

24.5×19.5×9

8MZ[WVIT Q\MU[

Book Slip-Case. Two Books…

No.23 and 26.

Paper, cardboard, manuscript.

22×35.5×11

Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

27×21.5×9.5

Glue Mixing Pot

Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

27×21.5×9.5

Little Bag with Handle.

Textile, weaving, sewing

Book Slip-Case. No. 58.

Paper, cardboard, carving.

22.8×15×3.5 Book Slip-Case.

Paper, cardboard, polyethylene, threads, sewing, carving.

29.5×23×10.5 Book Slip-Case. For Book…

No. 19. Paper, cardboard, manuscript.

24×33×9.5 Book Slip-Case. One Book No. 18. Book ІІІ.

Paper, cardboard, carving.

34×21.5×8 ᔓ 214 ᔓ

Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

32.5×23×9.5 Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

32.5×23×9.5 Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

34.5×12×14 Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

22×15.5×8.5

ᔓ

ᔓ

Glasses

Decorated Mousetrap.

Panel, metal, oil, painting.

23×9×5.5 Hat. Polyethylene, braid, sewing.

36×36.5×8 Lamp [?].

Panel, metal, oil, painting. 1962.

22×12 Set of Watercolors. 7.3×20×1.1 Set of Watercolors. 7×17.2×1.8 Photo Cutter.

Cast metal. 27×8.5×8.5

Book Slip-Case. Three Books…

No. 14 and 16A. Paper, cardboard, manuscript.

16×23×8.5

Part of Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

30.5×9×4

Book Slip-Case. No. 50.

Paper, cardboard, carving.

11×16.5×5.5

8TI[\QK )Z\

Photographic Enlarger. 55×38

Mamai.

Clay, modeling. 23×21×20.2

Week Definer.

Paper, typographic printing.

9.2×4.6

Book Slip-Case. No. 57.

Paper, cardboard, carving.

21×14.5×3.5 Book Slip-Case. One book.

No. 3. Book 1.

Paper, cardboard, manuscript.

30×20×7.8 Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

19.5×24.5×12 Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

21×14×6 Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

22.5×16×9.5 Book Slip-Case.

Paper, cardboard, carving.

23.5×16.5×2.5

ᔓ

ᔓ

Hutsul Woman on a Horse.

Clay, modeling. 31×31×11 Deer.

Clay, modeling. 26×13×30 Elephant.

Clay, modeling. 24×27×10 Horse.

Clay, modeling. 27×17×30 Indian Woman.

Clay, modeling. 27×12×12 Two Indian Women.

Clay, modeling. 23×13×18 Hutsul.

Panel, clay, modeling. 23×13×18 Ivan Franko.

Stone, engraving, color painting. 47×49×3

Portable Typewriter.

36.5×33.5×14

Photo Camera Lomo in Case with Self-Made Strap.

10×13×10 Photo Camera Chajka 3 in Case.

9×13×6 Photo Camera Smena-8M in Case. 8×12×5.5 Photo Camera Smena-2 in Case with Strap. ×8×12×5.5 Falling Weights from Plytka's home. 13×3. 3 units Plate No Trespassing!

Oil on veneer. 23.5×23.5 Photocollage L. Horytsvit/ L. Solovieva. Ural/Tikhvin.

Paper, photoprint, gouache, painting. 17×12

ᔓ

,WK]UMV\[ ᔓ

Marta Ivanytska. Paraska Plytka-Horytsvit’s portrait.

1965. Pencil, watercolor, appliqué on paper. 60×41.5 Book of Honor to Poetic Thought—Horytsvit. Book of Paraska Plytka-Horytsvit’s Visitors (1963–1998) and Visitors of Her Museum (2002–2006)

Letter to Paraska Plytka-Horytsvit from the Commission for the Rights of the Rehabilitated of the Verkhovyna District Council of People’s Deputies. April 07, 1995. Paper, typescript. 29.5×21 Letter from Vasyl Romaniuk to Paraska Plytka-Horytsvit.

[Sangar, Yakutiya. April 18, 1980] Letter from Halyna Komicheva to Paraska Plytka-Horytsvit.

[Kyiv]. October 09, 1988.

Album with newspaper clippings To Space Conquerors.

Paper, gouache, marker pen, collage. 43×34.3×2

Letter from Halyna Hordasevych to Paraska Plytka-Horytsvit. Lviv. November 24, 1997

Author’s catalogue of books.

Copybook, paper, manuscript.

20×17×0.7

Copy of the letter from Paraska Plytka-Horytsvit to Halyna Hordasevych. [Kryvorinia].

December 05, 1997

Honorary diploma awarded to Paraska Plytka-Horytsvit for cooperation with Ivan Franko Museum. In a self-made frame.

Paper, printing, manuscript, polyethylene, sewing. 33×23.5 Envelope for the letter from Our Word [Nashe Slovo] periodical (Warsaw).

Paper, printing, typescript.

10×13.5 Letter to Paraska PlytkaHorytsvit from the editorial staff of Our Word [Nashe Slovo] periodical (Warsaw) about the publication of her works.

November 05, 1966.

Paper, printing, typescript.

15×20.9 Paraska Plytka-Horytsvit’s letter to Kalyna Vatamaniuk.

September 1990.

Paper, manuscript. 10.5×14 Letter to Paraska PlytkaHorytsvit from the Presidium of the Supreme Soviet about the location of Feoktysova V. Z., Kucheshvili M. I., Manutina A.H. March 19, 1963. Paper, printing, typescript. 29.5×21 Letter to Paraska PlytkaHorytsvit from the Presidium of the Supreme Soviet about the petition for mercy of Hlyva V. F. November 14, 1963.

Paper, typescript. 15×20.2

Letter with an envelope from Yevdokiia Soloviova to Paraska Plytka-Horytsvit. [Tikhvin, Leningrad Oblast. 1984] Letter with the envelope from Yevdokiia Soloviova to Paraska Plytka-Horytsvit. Tikhvin, Leningrad Oblast. [February 11, 1997] Letter with the envelope from Yevdokiia Soloviova to Paraska Plytka-Horytsvit. [Tikhvin, Leningrad Oblast. January 04, 1998] Greeting postcard from Yaroslav Pryshedko and Halyna Zubchenko to Paraska Plytka-Horytsvit. [March 1989] Postcard from Les Herasymchuk to Paraska Plytka-Horytsvit. [Kyiv, 1973] Greeting postcard from Halyna Khotkevych to Paraska Plytka-Horytsvit. [Lviv].

1995–1996 Greeting postcard in the envelope from Mykola Plakhotniuk to Paraska Plytka-Horytsvit.

[Lysychansk, 1982–1983] Envelopes to the letters from conscripts to Paraska Plytka-Horytsvit. 1965–1987.

6 units Carbon paper with manuscript and typescript traces. 15×21, 10×19.5

ᔓ

8PW\WOZIXPQK 5I\MZQIT[ ᔓ

Portrait photo in a frame.

Paraska Plytka-Horytsvit.

Paper, photoprint, marker pen, ball-point pen, ink, panel, carving. 12×7.4 Pages from the album with Paraska Plytka-Horytsvit’s photographs. 14×20 Photocollage. Stefan and Anna Plytka. 1960s.

Paper, photoprint, painting.

8×14×0.5 Paraska Plytka (top left) with sister Vasylyna and parents Stefan and Anna.

Paper, photoprint, marker pen.

27.4×34×1.9 Stefan Plytka. 1970s.

Paper, photoprint. 17.5×13 Stefan Plytka with a fellow villager. 1960s.

Paper, photoprint. 18×12 Paraska Plytka-Horytsvit.

Self-made photo album.

1960s–1970s. In the general copybook Album with Paraska Plytka-Horytsvit’s photos.

1960s–1970s.

Paper, calico, impressing.

27.5×22.5×2 Self-made album with Paraska Plytka-Horytsvit’s photos.

Paper, cardboard, carving.

21.5×27.8×5 Paraska Plytka-Horytsvit.

Series of genre photographs.

1960s-1970s. 185 units Paraska Plytka-Horytsvit.

Photo reproductions of original graphic works. 1960s–1970s.

38 units Paraska Plytka-Horytsvit.

Photo collages. 1960s–1970s.

16 units Paraska Plytka-Horytsvit.

Series of family photographs.

1960s–1970s. 36 units Photo. Unknown, Paraska Plytka-Horytsvit, Mykola Plakhotniuk. Kryvorivnia, 1968 ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ

ᔓ 215 ᔓ

fffΨЍΨίЍЗΩЙϭβЍλfff ᔓ

НνИКς ΰϮКϮϳσς ΰτςψσς̆ΩИКςϊνЎψ ᔓ

Параска Плитка-Горицвіт. Полонинські приспівки // Гуцульщина. — 1990. — № 76–78. Параска Плитка-Горицвіт. Доків дівочков лелію, Люб’ю ружі // Гуцульщина. — 1990. — № 98–100. Параска Плитка-Горицвіт. Мила книжечка. З наймолодших років моїх. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2005. — 44 с. Параска Плитка-Горицвіт. Старовіцкі повісторькє. — Косів: Писаний Камінь, 2008. — 460 с. Параска Плитка-Горицвіт. Різдв’єна коліда у селі Криворівня: між роками 1937–1939. — Львів: Колесо, 2014. — 127 с.

ᔓ 216 ᔓ

[Параска] Плитка-Горицвіт. З мріями юности. Поезія лірична. — Косів: Писаний Камінь, 2017. — 145 с.

Оксана Рибарук. Забута ікона Параски Плитки-Горицвіт // Діти Непорочної. — 2007. — № 6. — С. 12–15. Оксана Рибарук. Забута ікона Параски Плитки-Горицвіт // Українська культура. — 2008. — № 1. — С. 48–49. Оксана Рибарук. Народні перекази. Із словолитні Параски Плитки-Горицвіт // Лоза виноградна. — 2008. — Число 1 (32). — С. 18–29. Наталія Шевченко. Філософ із фломастерами // Український тиждень. — 2008. — № 37 (46). Образи Параски Плитки-Горицвіт. До 10-х роковин пам’яті П. Плитки-Горицвіт. Альбом. — Львів: Модерн, 2009. — 84 арк.

[Параска] Плитка-Горицвіт. Рідна моя стороночько. Поезія лірична. — Косів: Писаний Камінь, 2017. — 172 с.

Оксана Рибарук. Вибрані поезії Параски Плитки-Горицвіт про Українські Карпати // Григорій-Роман Бойчук. Краса Карпат чарує й кличе. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2009. — 80 с.

Параска Плитка-Горицвіт. Світе мій. Поезія. Частина 1. — Львів: Левада, 2019. — 306 с.

Ярослава Музиченко. Жінка Горицвіт // Україна молода. — 2009. — № 085.

Параска Плитка-Горицвіт. Триптих: Доки гориш моя іскро. — Львів: Левада, 2019.

Оксана Рибарук. Образи Параски Плитки-Горицвіт // Українознавство. — 2010. — № 4. — С. 337–339.

ᔓ

ΰЫμτЎσϮϊЎЌ χКИ ΰϮКϮϳσЫ ΰτςψσЫ̆ΩИКςϊνЎψ ᔓ

Микола Зеленчук. Самородок Гуцульщини // Світанок. — 27 травня 1995. Калина Ватаманюк. Оаза енергій духу. Парасочка // Верховинська вість. — 1996. — № 85. Іван Зеленчук. Доля гуцулки — праведниці // Гуцульщина. — 1997. — № 2 (50). — С. 14–15. Оксана Рибарук. Параска Плитка-Горицвіт // Хто є хто на Івано-Франківщині. Новітня історія через віки. — Вип. ІІІ. — Київ: Геральдика, 2006. — С. 147–148.

Оксана Рибарук. Не в’ялися поетичний вінче… // Верховинські вісті. — 2010. — 23 квітня. Плитка (Горицвіт) Параска Стефанівна // Рух опору в Україні. 1960–1990. Енциклопедичний довідник. Друге видання. — Київ: Смолоскип, 2012. — С. 571–572. Богдан Радиш-Маринюк. Горицвіт — квітка гірська. — Косів: Писаний Камінь, 2014. — 144 с. Теодозія Плитка-Сорохан. Як я не опишу, то і ніхто не згадає // Теодозія Плитка-Сорохан. Нескорена духом лілея. — Косів: Писаний Камінь, 2015. — С. 9–32.

fff*1*417/:)80Afff ᔓ

?WZS[ Ja 8IZI[SI 8Ta\SĬ0WZa\[^Q\ ᔓ

Paraska Plytka-Horytsvit.

Mountain Chants // Hutsulshchyna.—1990.—No. 76–78.

Paraska Plytka-Horytsvit.

Cherishing My Hopes and Loving Roses // Hutsulshchyna.—1990.— No. 98–100.

Paraska Plytka-Horytsvit. Pretty Little Book.

From My Youngest Age.— Ivano-Frankivsk: Misto NV Press, 2005.—44 p.

Paraska Plytka-Horytsvit. Old-World Narratives.—Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 2008.—460 p.

Paraska Plytka-Horytsvit.

Christmas Koliada in Kryvorivnia Village: during 1937–1939.— Lviv: Koleso Press, 2014.—127 p.

[Paraska] Plytka-Horytsvit.

With Adolescent Dreams. Lyric Poetry.— Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 2017.—145 p.

[Paraska] Plytka-Horytsvit.

My Dear Homeland. Lyric Poetry.— Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 217.—172 p.

Paraska Plytka-Horytsvit.

My World. Poetry.

Part 1.—Lviv: Levada Press, 2019.—306 p.

Paraska Plytka-Horytsvit.

Triptych: While My Fire Is Still Burning.— Lviv: Levada Press, 2019.

Oksana Rybaruk.

Forgotten Icon of Paraska Plytka-Horytsvit // Children of the Virgin.—2007.—No. 6.— p. 12–15.

Oksana Rybaruk.

Forgotten Icon of Paraska Plytka-Horytsvit // Ukrainian Culture.—2008.—No. 1.— p. 48–49.

Oksana Rybaruk. Folk Stories.

From Paraska Plytka-Horytsvit’s Works // Loza Vynohradna Press.—2008.—Number 1 (32).—p. 18–29.

Natalia Shevchenko.

Philosopher with Marker Pens // Ukrainian Week.—2008.—No.37 (46).

Paraska Plytka-Horytsvit’s Images. On 10th anniversary of Paraska Plytka-Horytsvit’s death.

Album.—Lviv: Modern Press, 2009.—84 p.

Oksana Rybaruk.

Paraska Plytka-Horytsvit’s Selected Poems about the Ukrainian Carpathians // Hryhorii-Roman Boichuk. Beauty of the Carpathians Captivates and Calls.—Ivano-Frankivsk: Nova Zoria Press, 2009.—80 p.

Yaroslava Muzychenko.

Adonis Woman // Ukrayina Moloda.—2009.—No. 085.

ᔓ

Oksana Rybaruk.

Paraska Plytka-Horytsvit’s Images // Ukrainoznavstvo.—2010.—No. 4.— p. 337–339.

ᔓ

Oksana Rybaruk. Don’t Fade, Poetic Crown… // Verkhovyna News.—2010.—April 23.

8]JTQKI\QWV[ IJW]\ 8IZI[SI 8Ta\SĬ0WZa\[^Q\ Mykola Zelenchuk. Genius of Hutsulshchyna // Svitanok Press.—May 27, 1995.

Kalyna Vatamaniuk.

Oasis of Spiritual Energies. Parasochka // Verkhovyna News.—1996.— No. 85.

Ivan Zelenchuk.

Fate of a Righteous Hutsul Woman // Hutsulshchyna.—1997.—No. 2 (50).— p. 14–15.

Oksana Rybaruk. Paraska Plytka-Horytsvit // Who Lives in Ivano-Frankivsk Region.

Newest History through Ages.—Edition ІІІ.— Кyiv: Heraldyka Press, 2006.— p. 147–148.

Plytka (Horytsvit) Paraska Stefanivna // Resistance Movement in Ukraine.1960–1990.

Encyclopedic Manual. Second Edition.—Kyiv: Smoloskyp Press, 2012.— p. 571–572.

Bohdan Radysh-Maryniuk.

Mountain Flower Horytsvit.— Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 2014.—144 p.

Theodosia Plytka-Sorokhan.

If I Don’t Write about It, No One Will Remember // Theodosia Plytka-Sorokhan. Lyli with Unsubdued Spirit.—Kosiv: Pysanyi Kamin Press, 2015.— p. 9–32.

ᔓ 217 ᔓ

fffβ1ίθАЗΩЙϭβ1λfff Світ Параски Горицвіт Документальний фільм. Українська студія хронікально-документальних фільмів, об’єднання «Дзвін», 1992 Режисер: Павло Фаренюк Коляда для Параски Документальний фільм. Студія «А.К.Т.» Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, 2005 Режисер: Олег Драч Піктограма Документальний фільм. 2008 Автори: Ліда і Мішо Сухи Портрет на тлі гір Документальний фільм. Студія «TTM», 2019 Режисер: Максим Руденко

fffϯέϲНϭϯήЗϯ1 ΰЙЗΣήНέfff

ᔓ 218 ᔓ

Параска Плитка-Горицвіт Літературно-меморіальний музей Івана Франка, Криворівня, 2006 (постійна експозиція) Куратори: Ганна Луцюк, Василь Зеленчук Варто мислити… Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського, Київ, 2009 Куратори: Оксана та Іван Рибаруки, Світлана Панькова

Портрет місця і часу Приміщення сільради, Криворівня, 2016 Куратори: Максим Руденко, Катерина Бучацька, Інга Леві, Наталка Довга Портрет місця і часу В межах «Biennale Nieużytków», Варшава, 2016 Куратори: Максим Руденко, Катерина Бучацька, Інга Леві, Наталка Довга Дорога до Параски Музей писанкового розпису, Коломия, 2017 Кураторка: Оксана Ясінська Портрет місця і часу Музей-садиба Михайла Грушевського, Криворівня, 2017 Куратори: Максим Руденко, Катерина Бучацька, Інга Леві, Наталка Довга Портрет місця і часу. Частина ІІ У межах Фестивалю «Ukraińska wiosna», Познань, 2017 Куратори: Максим Руденко, Катерина Бучацька, Інга Леві, Наталка Довга Портрет місця і часу Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, Косів, 2017 Куратори: Максим Руденко, Катерина Бучацька, Інга Леві, Наталка Довга Сонце гір У межах фестивалю «Odessa Photo Days», Одеса, 2018 Кураторка: Катерина Радченко

Кличу до гір Національний музей літератури України, Київ, 2010 Куратори: Оксана та Іван Рибаруки, Микола Дзурак

Гуцульський світ Параски Плитки-Горицвіт Львівський національний літературномеморіальний музей Івана Франка, 2018 Куратори: Богдан Тихолоз, Василь Зеленчук

Світлі образи Параски Плитки-Горицвіт з Криворівні Харківський літературний музей, 2011 Кураторка: Ольга Резніченко

Наївний світ Параски Національна академія мистецтв України, Київ, 2018 Кураторки: Мар’яна Заклінська, Світлана Яценко

Сповідь усамітненої. Роздуми, пісні, вірші та малюнки Параски Плитки-Горицвіт Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, Коломия, 2012 Кураторка: Ярослава Ткачук Портрет місця і часу. Частина І Івано-Франківський краєзнавчий музей, ІваноФранківськ, 2016 Куратори: Максим Руденко, Катерина Бучацька, Інга Леві, Наталка Довга

Портрет місця і часу Український дім, Варшава, 2018 Куратори: Максим Руденко, Катерина Бучацька, Інга Леві, Наталка Довга Вибрані твори Параски Плитки-Горицвіт Музей-садиба Михайла Грушевського, Криворівня, 2019 Кураторка: Марія Луцюк

fff.1457/:)80Afff Paraska Horytsvit’s World Documentary film. Ukrainian Studio of Documentary Chronicles, Dzvin Association, 1992 Director: Pavlo Fareniuk Koliada for Paraska Documentary film. A.K.T. Studio of the Les Kurbas State Center for Theater Arts, 2005 Director: Oleh Drach Pictograph Documentary film, 2008 Authors: Lida and Misho Sukhy A Portrait on the Background of Mountains Documentary film. TTM Studio, 2019 Director: Max Rudenko

fff-@01*1<176;fff Paraska Plytka-Horytsvit Ivan Franko Literary and Memorial Museum, Kryvorivnia, 2006 (permanent exposition) Curators: Hanna Lutsiuk, Vasyl Zelenchuk We Should Think…

Mykhailo Hrushevskyi Memorial Museum, Kyiv, 2009 Curators: Oksana and Ivan Rybaruk, Svitlana Pankova Calling Out to the Mountains National Museum of Literature of Ukraine, Kyiv, 2010 Curators: Oksana and Ivan Rybaruk, Mykola Dzurak Paraska Plytka-Horytsvit’s Lucid Images from Kryvorivnia Kharkiv Literary Museum, 2011 Curator: Olha Reznichenko Confession of the Secluded. Paraska Plytka-Horytsvit’s Reflections, Songs, Poems and Pictures National Museum of Hutsulshchyna and Pokuttya Folk Art, Kolomyia, 2012 Curator: Yaroslava Tkachuk Portrait of Place and Time. Part І Ivano-Frankivsk Regional History Museum, 2016 Curators: Max Rudenko, Kateryna Buchatska, Inga Levi, Natalka Dovha Portrait of Place and Time Kryvorivnia Rural Council, 2016 Curators: Max Rudenko, Kateryna Buchatska, Inga Levi, Natalka Dovha

Portrait of Place and Time Exhibition as part of Biennale Nieużytków, Warsaw, 2016 Curators: Max Rudenko, Kateryna Buchatska, Inga Levi, Natalka Dovha Road to Paraska Pysanka Museum, Kolomyia, 2017 Curator: Oksana Yasinska Portrait of Place and Time Museum-House of Mykhailo Hrushevskyi, Kryvorivnia, 2017 Curators: Max Rudenko, Kateryna Buchatska, Inga Levi, Natalka Dovha Portrait of Place and Time. Part ІІ Exhibition as part of Ukraińska wiosna festival, Poznan, 2017 Curators: Max Rudenko, Kateryna Buchatska, Inga Levi, Natalka Dovha Portrait of Place and Time Exhibition. Kosiv Museum of Hutsulshchyna Folk Art and Life, 2017 Curators: Max Rudenko, Kateryna Buchatska, Inga Levi, Natalka Dovha The Mountain Sun Exhibition as part of Odessa Photo Days festival, Odesa, 2018 Curator: Kateryna Radchenko Paraska Plytka-Horytsvit’s Hutsul World Exhibition. Ivan Franko Lviv Literary and Memorial Museum, 2018 Curators: Bohdan Tykholoz, Vasyl Zelenchuk Paraska’s Naive World Exhibition. National Academy of Arts of Ukraine, Kyiv, 2018 Curators: Mariana Zaklinska, Svitlana Yatsenko Portrait of Place and Time Exhibition. Ukrainian House, Warsaw, 2018 Curators: Max Rudenko, Kateryna Buchatska, Inga Levi, Natalka Dovha Selected Works by Paraska Plytka-Horytsvit Exhibition. Museum-House of Mykhailo Hrushevskyi, Kryvorivnia, 2019 Curator: Mariia Lutsiuk

ᔓ 219 ᔓ

ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ Видання з нагоди виставки «Параска Плитка-Горицвiт. Подолання гравітації» 17 жовтня 2019 – 19 січня 2020 Мистецький арсенал. Київ, Україна вул. Лаврська, 10–12 +38 (044) 288 52 25 artarsenal.in.ua ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ ЗЙΩϭЇЍάϭНЗЙέ Мистецький арсенал Український МІМ центр Агенція регіонального розвитку Івано-Франківської області ΰЙЗΣήН ЙЂϭίЍάЗϯϭЇЗ άϭ ΰЍΪНЙέАήέ Українського культурного фонду ᔓ 220 ᔓ

ЍΪЂλ ΰЙЗΣήНα Ѝ ΪЗϲίЍΪΫЂЇЇλ Катерина Бучацька Інга Леві Максим Руденко Олександр Чайка АαάЂΣβЍήϭγЍλ ϲΰϭΪζέЇέ Ольга Мельник Оленка Оногда Ганна Човник αΰЙϭϯίЍЇЇλ ΰЙЗΣήНЗА Юлія Ваганова Анна Погрібна Андрій Светільніков ήαЙϭНЗЙήϭ ЂήϲΰЗάέγЍЋ Катерина Радченко ϭЙТЍНЂήНαЙЇЂ ЙЍεЂЇЇλ Ѝ ϯЍΪЂЗЍЇϲНϭίλγЍЋ Сергій Петлюк

ΩЙϭβЍδЇέў ΪέάϭўЇ Лєра Гуєвська Ганна Соловей Алла Сорочан НЂТЇЍδЇέў ΪέЙЂήНЗЙ Сергій Діптан VR Микола Базаркін Денис Овчар Аαάέήϭ Святослав Луньов ЗϲϯЍНЇλ ΰЙЗΩЙϭАϭ Ніна Івановська Ольга Клебанська Світлана Цуркан ήЗЗЙΪέЇϭγЍλ ϯ ЍϯϭЇЗ̆βЙϭЇήЍϯϲθήЍў ЗΨίϭϲНЍ Мар’яна Заклінська ΰϭЙНЇЂЙέ ΰЙЗΣήНα Громада села Криворівня Літературно-меморіальний музей Івана Франка, Криворівня Музей-садиба Михайла Грушевського, Криворівня Музей шістдесятництва, Київ Галузевий державний архів Служби безпеки України ΰЗΪλήϭ Усім мешканцям села Криворівня Наталці Довгій Іллі Жекалову Тетяні Жекаловій Михайлу Завальному Миколі Куріну Іллі Павельцю Тетяні Тамборовській Оксані Чемирис

αΰЗЙλΪЇέγλ Анна Погрібна НЂήϲНέ Катерина Бучацька Інга Леві Олеся Островська-Люта Катерина Радченко Наталія Шевченко

ΰЂЙЂήίϭΪ ά αήЙϭЋЇϲθήЗЋ Їϭ ϭЇΩίЍўϲθήα Юлія Дідоха Дмитро Янковий ήЗЙЂήНαЙϭ НЂήϲНЍϯ ϭЇΩίЍўϲθήЗκ Христина Кузьмич ΪέάϭўЇ Ѝ ϯЂЙϲНήϭ Лєра Гуєвська

ЇϭαήЗϯЂ ЙЂΪϭΩαϯϭЇЇλ Нϭ ϭΪϭΰНϭγЍλ НЂήϲНЍϯ Ольга Мельник Оленка Оногда

βЗНЗΩЙϭβЍЋ ЂήϲΰЗЇϭНЍϯ Олександр Попенко

ίЍНЂЙϭНαЙЇЂ ЙЂΪϭΩαϯϭЇЇλ Маргарита Єгорченко

ήЗЗЙΪέЇϭНЗЙήϭ ΪЙαήα Анна Зателепа

ήЗЙЂήНαЙϭ НЂήϲНЍϯ αήЙϭЋЇϲθήЗκ Дмитро Козак ᔓ 221 ᔓ

ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ This book is published on the occasion of the exhibition Paraska Plytka-Horytsvit.

Overcoming Gravity October 17, 2019 – January 19, 2020 Mystetskyi Arsenal. Kyiv, Ukraine 10–12 Lavrska St. +38 (044) 288 52 25 artarsenal.in.ua ᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓᔓ 7:/)61B-:; Mystetskyi Arsenal Ukrainian MIME Center Agency of Regional Development of Ivano-Frankivsk Oblast <0- 8:72-+< 1; 1584-5-6<-, with support of the Ukrainian Cultural Foundation ᔓ 222 ᔓ

8:72-+< 1,-) )6, :-;-):+0 Kateryna Buchatska Inga Levi Max Rudenko Oleksandr Chaika 5=;-=51.1+)<176 Olga Melnyk Olenka Onohda Hanna Chovnyk 8:72-+< 5)6)/-5-6< )6, ;=8-:>1;16/ Yuliya Vaganova Anna Pohribna Andriy Svetilnikov +=:)<7: 7. -@87;1<176 Kateryna Radchenkо -@01*1<176 ):+01<-+<=:- )6, >1,-7 16;<)44)<176; Sergiy Petlyuk

/:)801+ ,-;1/6 Lera Guevska Ganna Solovey Alla Sorochan <-+061+)4 ,1:-+<7: Serhiy Diptan VR Mykola Bazarkin Denys Ovchar 5=;1+ Sviatoslav Luniov -,=+)<176)4 8:7/:)5 Nina Ivanovska Olga Klebanska Svitlana Tsurkan +77:,16)<176 16 1>)67̆.:)631>;3 7*4);< Mariana Zaklinska 8:72-+< 8):<6-:; Community of Kryvorivnia village Literary Memorial Museum of Ivan Franko, Kryvorivnia Museum-House of Mykhailo Hrushevskyi, Kryvorivnia Museum of Shistdesiatnytstvo, Kyiv Sectoral State Archive of the Security Service of Ukraine <0)63; <7 All citizens of Kryvorivnia village Natalka Dovha Illia Zhekalov Tetiana Zhekalova Mykhailo Zavalnyi Mykola Kurin Illia Pavelets Tetiana Tambrovska Oksana Chemerys

+75814-, *A Anna Pohribna <-@<; *A Kateryna Buchatska Inga Levi Olesia Ostrovska-Liuta Kateryna Radchenko Natalia Shevchenko

<:)6;4)<176 .:75 =3:)161)6 16<7 -6/41;0 *A Yuliya Didokha Dmytro Yankovyi 8:77.:-),16/ 7. -6/41;0 *A Khrystyna Kuzmych ,-;1/6 )6, 4)A7=< *A Lera Guevska

;+1-6<1.1+ -,1<16/ )6, <-@< ),)8<)<176 *A Olga Melnyk Olenka Onogda

807<7/:)801-; 7. 5=;-=5 7*2-+<; *A Oleksandr Popenko

+78A-,1<16/ *A Margaryta Yegorchenko

;=8-:>1;7: 7. 8:16<16/ Anna Zatelepa

8:77.:-),16/ 7. =3:)161)6 *A Dmytro Kozak ᔓ 223 ᔓ

ᔓ 224 ᔓ

ISBN 978-966-97778-6-7

ISBN 978-966-97778-6-7

Параска Плитка-Горицвіт. Подолання гравітації. — Київ: ДП «НКММК “Мистецький арсенал”», 2019. — 224 с.

Paraska Plytka-Horytsvit.

Overcoming Gravity—Kyiv: Public Enterprise “NACMC “Mystetskyi Arsenal”, 2019.—224 pages.

Видання присвячене постаті Параски Плитки-Горицвіт — гуцульської художниці, фольклористки, етнографки, філософині та фотографки. У книжці досліджується життєвий шлях Параски Плитки-Горицвіт і її творчий спадок: книжки, витинанки, ікони, графічні твори, фотографії. Видання містить каталог, що є результатом музеєфікації експонатів, наданих для виставки громадою села Криворівня.

The publication is devoted to the figure of Paraska Plytka-Horytsvit–Hutsul painter, folklorist, ethnographer, philosopher and photographer. The book examines Paraska Plytka-Horytsvit’s life and artist legacy: books, vytynankas, icons, graphic works, photographs. The publication contains the catalogue which is a result of museumification of the exhibited materials that have been provided by the Kryvorivnia community.

Видано ДП «НКММК “Мистецький арсенал”» Свідоцтво суб’єкта видавничої справи серія ДК №5843 від 07.12.2017 Віддруковано на приватному підприємстві «Коло» 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8 тел.: +380324429060 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи №498 від 20.06.2001

Published by Public Enterprise “NACMC “Mystetskyi Arsenal” Testimony of the subject of publishing, series DK #5843 from 07/12/2017 Printed at the Kolo Private Enterprise 8 Boryslavska Str., Drohobych, Lviv Region, 82100 Tel: +380324429060 Testimony of the subject of publishing #498 from 20/06/2001

Формат 170×240 мм Папір: Munken Print White, Arctic Volume White, Munken Print Cream, друк офсетний Гарнітура MA DejaVu Serif, MA DejaVu Mono, American Typewriter Наклад 800 примірників

Format: 170×240 mm Paper: Munken Print White, Arctic Volume White, Munken Print Cream, offset printing Typeface: MA DejaVu Serif, MA DejaVu Mono, American Typewriter 800 copies

© ДП «НКММК “Мистецький арсенал”», Київ, 2019 © Усі зображення, відтворені в книзі, належать їх власникам © Катерина Бучацька, Інга Леві, Катерина Радченко, Наталія Шевченко — тексти

© Public Enterprise “NACMC “Mystetskyi Arsenal”, Kyiv, 2019 © All images reproduced in the book belong to their owners © Кateryna Buchatska, Inga Levi, Kateryna Radchenko, Natalia Shevchenko— texts