Сьогодні, що так і не настало/Today That Never Happened

never

toda y Happene d th at 001

002

FESTIVAL

OF

YOUNG

UKRAINIAN

КИЇВ, 2017 KYIV, 2017 003

ARTISTS

004

002

Змiст Contents

006

Передмова Foreword

010

Ольга Балашова Демiургiчна уява i образи майбутнього

014

Olga Balashova Demiurgian Imagination and Images of the Future

020

Лізавета Герман, Марія Ланько, Катерина Філюк Сьогодні, що так і не настало

023

Lizaveta German, Maria Lanko, Kateryna Filyuk Today That Never Happened

026

Мистецький арсенал Mystetskyi Arsenal

194

Паралельні локації фестивалю Parallel platforms of the festival

204

Покажчик імен художників Index of artists

208

Impressum

210

Фотографії робіт художників Artworks

005

Фестиваль молодих українських художників без перебільшення можна назвати етапним проектом для Міністерства культури України. Адже воно не просто співфінансувало масштабну бієнале сучасного мистецтва, а й виступило її засновником. Цей проект свідчить про зміни, які відбуваються і в культурній політиці, і в самому міністерстві. Мінкультури продемонструвало, що прагне не лише підтримати молодих талановитих митців, а й бути інституцією, котра сприяє розвитку в Україні сучасної культури, зокрема й актуального мистецтва, допомагає розширити його аудиторію. Засновуючи фестиваль, Мінкультури прагнуло широко представити творчість молодих художників, показати, як суспільні процеси останніх років уплинули на їхній мистецький досвід, якою мірою мистецтво молодих включене у світовий контекст. Важливо, що фестиваль став своєрідною лабораторією комунікації між органом влади та спільнотою незалежних кураторів і художників. Цей контакт, здавалося б, неодмінно мав завершитися конфліктом. Однак його результатом стали, серед інших, два цікаві проекти (Дениса Нечая та Міті Чурікова), майданчиком для яких було приміщення Міністерства культури. Крім того, слід високо відзначити партнерську співпрацю між Міністерством культури й організаторами фестивалю: Національним культурно-мистецьким та музейним комплексом «Мистецький арсенал» і Національним художнім музеєм України. Сподіваємося, що досвід такої співпраці буде цінним для інституцій з інших міст України, які організовуватимуть наступний фестиваль через два роки. До зустрічі на наступному Фестивалі молодих українських художників! Євген Нищук, міністр культури України

006

Without exaggeration, the Festival of Young Ukrainian Artists marks a true milestone for the Ministry of Culture of Ukraine. The ministry not only co-funded the large biennale of contemporary art, but was also its founder.

This project speaks to the changes in our cultural policy and within the ministry itself. The Ministry of Culture has demonstrated that it not only wants to support young, talented artists, but also be an institution that is promoting the development of contemporary culture in Ukraine, particularly art, and helping to expand its audience.

By establishing this festival, the Ministry of Culture wanted to showcase the broad range of creativity of young Ukrainian artists, to demonstrate how social processes in recent years have influenced their artistic practices, and how art by Ukrainian artists is connected to the global context. It is important that the festival became a kind of laboratory for communication between government and the community of independent curators and artists. This contact, it seems, should have certainly ended in conflict. But instead, its results included, among the many other interesting projects, two (by Denys Nechai and Mitya Churikov) staged at the Ministry of Culture. I should also recognize the excellent cooperation between the Ministry of Culture and the festival organizers—the Mystetskyi Arsenal National Art and Culture Museum Complex and the National Art Museum of Ukraine.

We hope this partnership experience will be valuable for those institutions in other Ukrainian cities that will organize the next festival in two years.

See you at the next Festival of Young Ukrainian Artists!

Yevhen Nyshchuk, Minister of Culture of Ukraine

007

«Сьогодні, що так і не настало» — виставка, яка не лише представляє зріз ситуації на «молодій» українській художній сцені станом на 2017 рік. Це 67 проектів художників з усіх регіонів, із різними освітою, виставковим досвідом, оптикою і чутливістю. Це також велика сцена для молодих кураторів, якi в розмові з митцями вишукують чутливі зони свого часу, висвітлюють неочевидне або підсилюють загальновідоме. Це фестиваль молодих українських художників, який покликаний каталізувати, сприяти процесам розвитку в середовищі молодих творців, до яких належать і самі художники, і куратори. І, що не менш важливо, це проект, який заради цієї мети об’єднує зусилля вагомих національних інституцій культури: Мистецького арсеналу, Національного художнього музею України та Міністерства культури України. Тобто виставка «Сьогодні, що так і не настало», сказати б, символічно завершує багатолітнє відчуження офіційних інституцій від сучасних художніх практик, визнає очевидне і робить крок до перетворення інституцій із ієрархічно вибудуваних органів контролю на платформи розвитку. «Сьогодні, що так і не настало» — це перший випуск бієнале, яка повинна відбуватися щоразу в іншому регіоні України, таким чином стимулюючи розвиток інституцій і середовищ у всій країні. Мистецький арсенал пишається тим, що став рушієм бієнале (і, ширше, самого процесу такої трансформації), і дякує всім її учасникам: художникам і кураторам. А також своїм відданим партнерам: Міністерству культури України та Національному художньому музею України. Це лише початок. Олеся Островська-Люта, генеральна директорка Мистецького арсеналу

008

“Today That Never Happened” isn’t just an exhibition showcasing a slice of the “young” Ukrainian art scene in 2017. It is 67 projects by artists from all regions of the country, with different educational backgrounds, exhibition experience, different optics and sensitivities. It is also a large stage for young curators, who, in conversation with the artists, search for delicate issues of our time, expose what is not obvious or emphasize what is known. This Festival of Young Ukrainian Artists aims to catalyze, to promote the development of young creators—artists and curators alike. And, no less importantly, to achieve this goal, the project brought together the efforts of two of the largest national cultural institutions—Mystetskyi Arsenal and the National Art Museum of Ukraine—and the Ministry of Culture. You can say that the exhibition “Today That Never Happened” symbolically brings to an end the many years of alienation of contemporary artistic practices by official institutions, recognizes the obvious and takes a step towards transforming institutions from hierarchical bodies of control to platforms for development.

“Today That Never Happened” is the first edition of a biennale that every time should take place in a different region of Ukraine, to stimulate the development of institutions and communities across the country. Mystetskyi Arsenal is proud to have been the engine driving the biennale (and, perhaps, the broader transformation process itself), and is grateful to all the participating artists and curators. And to our dedicated partners—the Ministry of Culture of Ukraine and the National Art Museum of Ukraine. This is only the beginning.

Olesya Ostrovska-Lyuta, General Director of Mystetskyi Arsenal

009

дЕмІУР Г ІЙНа УЯвА Та ОБРАЗИ МАЙбУТНЬОГО

Якщо добре пошукати, то біля початків кожної державності можна знайти хоча б одного художника — людину з особливою деміургійною уявою. Письменники можуть творити міфологію: винаходити характери і типажі, описувати світи, але саме художники їх матеріалізують, надають їм зримості, об’єму. Вони вдихають життя в те, що до них було лише абстракцією. Художники закладали підвалини й української модерної держави. Котляревський, Шевченко та Гоголь протягом XVIII–XIX століть винайшли український міф, а на початку ХХ Георгій Нарбут, брати Кричевські, Михайло Бойчук та інші перші «академіки» візуалізували його, перетворивши на матеріальну дійсність. Є щось напрочуд символічне в тому, що саме зараз, рівно століття потому, нова українська держава вперше за 26 років існування не просто звернула увагу на сучасних митців, а засвідчила критичну важливість їхнього голосу в суспільному діалозі. Започаткований Міністерством культури України фестиваль молодих українських художників дасть змогу авторам щодва роки розповідати власну версію того, що відбувається з нами тут і тепер. Перший фестиваль «Сьогодні, що так і не настало» кураторок Лізавети Герман, Марії Ланько та Катерини Філюк — не лише про небажання неминучих змін, від яких тривалий час лихоманить планету, а й про те, що конкретно українському державотворенню бракує саме деміургійної художньої уяви. Тієї, що розбудовує сценарії майбутнього, оселяючи їхні образи в просторі суспільної уяви, провокуючи думати про них, розмовляти та домовлятися про спільне бачення. У громадян країни, що має травматичне минуле, не може бути іншої свідомості. Ми здатні бачити ката-

010

строфи навіть там, де їх немає, у нас дуже низька толерантність до помилок, але, може, саме тому в подоланні справжніх армагеддонів нам немає рівних. Війна, революція, спротив — звичні стани для української ментальності. Ми все вимірюємо в абсолютних категоріях: коли не «зрада» то «перемога» і навпаки. Ми протягом століть виживали за найнесприятливіших обставин, але, здобувши свободу самотужки обирати собі долю, вже чверть століття не можемо домовитися, що саме нам із цією свободою робити. Адже дотепер ми усвідомлювали себе переважно через традицію, котра давала змогу протягувати нитку історії з минулого в теперішнє, постійно відтворюючи вже вкорінені в повсякденних практиках ритуали, не надто обдумуючи їх і не ставлячи під сумнів. Ця сліпа українська любов до всього традиційного 26 років нашої незалежності була основою державної політики у сфері культури, а може, i не лише культури. Її радари просто не могли зафіксувати й розпізнати сучасне мистецтво як вартісне та варте уваги, адже його природа принципово інша: рефлективна, критична, спрямована в майбутнє. Нинішня директорка й колишня головна зберігачка Національного художнього музею України Юлія Литвинець якось сказала, що найприголомшливіше для неї у цій музейній збірці українського мистецтва (найповнішій у країні) — сила та тяглість традиції, яку можна було простежити як суцільну лінію від ХI аж до ХХ століття. Країна то виникала, то знову розчинялась у чужих імперіях, а її мистецька традиція і культура жили попри все. Художники постійно знаходили спосіб переосмислювати, актуалізувати та пристосовувати традицію, аби вона не переривалась. Утім, за радянських часів цю лінію зумисне перетворили на пунктир із численними білими плямами.

011

Радянська держава також була витвором винятково сильної деміургійної уяви, але зовсім іншого, не художнього, а пропагандистського штибу. Цей тип уяви спеціалізується на білих плямах, свідомому переписуванні історії та маніпуляціях фактами. Починаючи з 1930-х років, авангардна утопія перетворилася на свою тоталітарну протилежність, і в художникiв більше не було права на власну версію ані теперішнього, ані майбутнього; минуле мало одне «правильне» трактування... Прикро визнавати: більшість державотворців сучасної України не усвідомлюють, що інакший спосіб продукування суспільної уяви також можливий. Свідомо чи несвідомо, у своєму державному мисленні вони далi відтворюють моделі тих людей, чиї імена нині активно викреслюються з підручників нашої історії. Бо ставка на некритичне відтворення традиції завжди спрацьовує однаково. Тим неймовірнішим i водночас логічним бачиться бажання на державному рівні давати голос авторам, які у свідомому віці застали тільки уламки радянської системи. Як митці вони сформувались у максимально вільному позаінституційному художньому просторі. Озираючись назад, доводиться констатувати: напевно, залишити сучасних митців самих на себе, аби вони могли вільно розвиватися поза різноманітними впливами, інституційними рамками та традиціями, — це найкраще, що могла зробити молода українська держава, успадкувавши систему управління від СРСР. Колись одному біблійному персонажевi знадобилося 40 років блукання, щоби виросло нове покоління вільних людей. У наш час і чверті століття виявилося цілком достатньо. Сам формат фестивалю з такою кількістю художників і художниць (а їх аж 67, і чимало учасників — раніше маловідомі київській аудиторії імена) передбачає строкатість контекстів, підходів, технік і художніх

012

стратегій. Окрім віку — за умовами конкурсу, це мали бути митці до 35 років — їх об’єднує кілька спільних рис, характерних для всіх людей, становлення яких відбувалось у якісно (і кількісно) новому медійному середовищі. Це емпатія, відвертість, абсолютне невизнання авторитетів і довіра лише до власного досвіду. У їхньому досвіді — дуже особистісному, іноді неоднозначному, іноді травматичному і болісному — ми маємо шанс упізнати себе. Це може зробити кожен із нас, бо, особливо в останні кілька років, він у нас спільний. Уся поліфонія цього проекту може скластись у цілісну картину, лише оселившись в уяві зацікавленого глядача. Завдання кураторів, художниць і художників полягає в тому, щоби створити контекст, а далі ми, глядачі, вже маємо пройти свою частину шляху. У сучасному світі та відповідному йому мистецтві це працює лише так. І якщо хтось зможе достукатися до примхливої української публіки, котра шукає в культурі переважно розваги та відпочинок, це будуть автори, які говорять від першої особи так відверто, як це взагалі можливо.

P.S. Є ще одна критично важлива для професійного середовища точка неповернення, пов’язана з цим проектом. Фестиваль установив нові правила гри в інституційному полі. Вперше у незалежній Україні сучасні художники отримують від держави не лише символічне визнання та фінансову підтримку на створення нових робіт, а й гонорари за свою інтелектуальну діяльність. Так, ми стали на крок ближчими до інституційної відповідальності й тепер маємо зробити все, щоби перетворити її на стандарт. Ольга Балашова, заступниця генерального директора з питань розвитку, Національний художній музей України

013

dЕmIUR G IAN IMAGiNAT i on ANd IMAGES OF ThE FUTURE

If you look hard enough, you will find in the beginning of every nation-building process at least one artist, someone with a special demiurgian imagination.

Writers produce mythologies, invent characters and traits, describe worlds, but it is the artists who materialize them, give them visibility, make them threedimensional, breathe life into what before them was just an abstraction.

Artists also laid the foundations of the modern Ukrainian state. In the 18-19th centuries, writers Ivan Kotliarevsky, Taras Shevchenko and Mykola Hohol invented the Ukrainian myth, and in the early 20th century artists Heorhiy Narbut, the Krychevsky brothers, Mykhailo Boichuk and other academic painters visualized them, transforming them into a material reality.

It is symbolic that today, exactly one century since then, the new Ukrainian state, for the first time in the 26 years of its existence, is not only taking notice of contemporary artists, but confirming the critical importance of their voice in the public dialogue. The Festival of Young Artists, founded by the Ministry of Culture of Ukraine, will give young artists the opportunity every two years to offer their version of what is happening here and now.

The first edition of the festival “Today That Never Happened,” curated by Lizaveta German, Maria Lanko and Kateryna Filyuk, is not only about the reluctance towards the inevitable changes that have been affecting the planet in recent years, but also the fact that the Ukrainian builders of statehood are missing that demiurgian artistic imagination that builds scenarios of the future, ingraining its images in the public imagination, provoking thought, discussion, and agreement on a common vision.

Citizens of a country with a catastrophic history see everything in this light. We see catastrophe even

014

where there is none, and we have a very low tolerance for mistakes, but perhaps that is what makes us unsurpassed in surviving true Armageddons. War, revolution, resistance—these are the normal conditions of the Ukrainian mindset. We measure everything in absolutes—if it’s not “betrayal,” then it’s “victory,” and vice versa. We survived for centuries under the most adverse conditions, but after gaining the freedom to choose our own destiny, for a quarter century, we still haven’t been able to agree on what exactly to do with this freedom.

Until now, we saw ourselves mainly through a tradition that allowed us to draw the thread of history from the past to the present, constantly recreating rituals that have been rooted in everyday practices, without giving them much thought or questioning them. This blind Ukrainian love of everything traditional has, for the 26 years of our independence, been the basis of state policy in culture, and not just culture. Contemporary art wasn’t on the radar as something valuable and worthy of attention because it was fundamentally different by nature: reflective, critical, focused on the future.

The current director and former chief custodian of the National Art Museum of Ukraine, Yulia Lytvynets, once said the most amazing thing for her in this museum collection of Ukrainian art (the most complete in the country) is the power and continuity of tradition, which could be traced as a straight line from the 11th all the way to the 20th century. The country appeared, only to then dissolve in foreign empires, but its artistic tradition and culture lived on. Artists always found a way to rethink, actualize and adapt tradition to keep it going.

But in Soviet times, this line was intentionally turned into a dotted one with numerous blanks.

The Soviet state was also the product of an exceptionally powerful demiurgical imagination, but one that was propagandist rather than artistic. This type of

015

imagination specializes in blanks, the deliberate rewriting of history and manipulation of facts. Starting in the 1930s, the avant-garde utopia became its own totalitarian opposite and the artists in this country no longer had the right to their own version of the present or the future. There was only one “correct” interpretation of the past…

It’s a shame that we have to admit that most modern Ukrainian statesmen do not understand that there is a different way of producing public imagination.

Consciously or not, in their idea of the state they continue to reproduce the models made by people whose names are being erased today from our history textbooks. Relying on the uncritical reproduction of tradition always works the same way.

This makes it all the more unbelievable yet logical that there exists on the state level a desire to give a voice to authors who only caught the remnants of the Soviet system. They formed as artists in a free, noninstitutional artistic space. Looking back, one must admit that perhaps leaving contemporary artists alone so that they could develop freely, without various influences, institutional frames, and traditions, was the best thing the young Ukrainian state could have done, having inherited the Soviet system of governance. A biblical figure once needed 40 years of wandering in the desert for a new generation of free people to be born. In our time, a quarter century seems to have been sufficient.

The format of the festival, with this many artists (67 in all, and many of them new names), envisages a variety of contexts, approaches, techniques, and artistic strategies. Besides age (contest rules stipulated that the artists be under 35), they share several traits that are characteristic of everyone who grew up in a qualitatively (and quantitatively) new media environment: empathy, honesty, complete disregard for authority, and trust only in one’s own experience. In their experience—very

016

personal, at times ambiguous, sometimes traumatic and painful—we have a chance to recognize ourselves. Each of us can, because this experience has been common to all of us, especially in the last few years.

The polyphony of this project can be pieced together into one entity only in the imagination of an interested viewer. The goal of the curators and artists is to create the context, and it is then up to us, the viewers, to do our part. In the contemporary world and its art, this works only if someone can reach the Ukrainian public, which is mainly looking for entertainment and relaxation in culture. The ones that succeed will be those artists who speak in the first person as candidly as possible.

P.S. There is another critically important aspect of this project for the professional community. The festival has set new rules of the game in the institutional field. For the first time in independent Ukraine, contemporary artists are receiving not only symbolic recognition and financial support for creating their works, but also fees for their intellectual work. Yes, we have come one step closer to institutional responsibility and we now must do everything to make this the standard.

Olga Balashova, Deputy General Director for Development, National Art Museum of Ukraine

017

tO

Джорджо Аґабмен, «Що є сучасним?»

018

Giorgio Agamben, “What Is the Contemporary?“ 019

СЬГОД Н I, ЩО ТАК I НЕ Н А СТАЛО

Чи є щось спільне між машиною, вщент розбитою невідомими за п’ять хвилин просто посеред міста, і серією офортів, над якими автор протягом місяця копітко працював у майстерні? Чи мають абстрактні акварелі критичний потенціал говорити про актуальні проблеми суспільства, подібний до документального відео? Чи однаково сильний емоційний вплив на глядача матимуть реальна історія 30-денної пішої подорожі художника через усю країну та анімаційна оповідь про бабусю, яка полетіла в космос у науково-фантастичному майбутньому? Поставимо питання інакше: чи можливо взагалі шукати щось спільне у практиках 67 «українських художників віком до 35 років», уникнувши стереотипів про «покоління», «спільний досвід» і «дух епохи»? Що насправді може бути контекстуальним тлом для дуже різних за формою, змістом та умовами створення проектів, представлених на фестивалі? Країна народження, громадянство? Однак говорити про «національні риси» мистецтва в період очевидної кризи самого поняття «національна держава» — у кращому разі анахронізм. Чимало художників із різних причин давно вибрали інші країни для навчання, роботи та життя. Запрошення до участі в щойно заснованому фестивалі вони сприймають радше як нагоду попрацювати з новим контекстом, аніж як можливість «повернутися до коріння». Спільні вікові межі? Проте біологічний вік не обов’язково збігається з «віком» у мистецтві. Другий, на відміну від першого, завжди можна обнулити — розпочати новий етап самосприйняття та творчої активності. Втім, навіть незначна з позиції фізіології відмінність у році народження веде до драматичної різниці в досвідах. Актуальні нині 1990-ті для одних учасників виставки є періодом свідомого становлення особистості, а для інших, молодших лише на якісь 10 років, — це вже трендовий міф і джерело естетичного натхнення для стилізованої фотосесії. Здається, єдиним спільним знаменником для виставки можна вважати момент у часі, який нині одночасно проживають і над яким розмірковують художники, а слідом за ними глядачі виставки. Усі

020

вони перебувають у (не)певному часовому проміжку, умовно зафіксованому як кінець 2017 року. Що окрім факту визнання державою сучасного мистецтва як явища через щойно заснований державний фестиваль увійде цього року в історію країни? Країни, де точиться війна реальна та війна пам’ятей. Країни, де символічне поняття дому для одних перетворилося на менш важливе завдяки відкритим кордонам, а для інших набуло сакрального значення через втрату дому реального. Країни, у якій дедалі складніше знайти спільну для всіх мову — в прямому і переносному сенсах. Отже, чи можливо охарактеризувати мовою мистецтва невловиму природу цього колективного тут-ітепер, коли вже саме поняття сьогодення видається непевним як ніколи? Тонкі лінії, котрі раніше розділяли гомогенний час на минуле, теперішнє та майбутнє, розмиваються. Теперішнє твориться водночас майбутнім (як результат превентивних політик) і минулим (постмодерністське, посткомуністичне, постісторичне, постінтернет), але заразом і творить їх — через переписування історії та візіонерські місії. Царина антропології знає про суспільства, у яких плин часу вимірюється зовсім по-іншому або не фіксується взагалі. Історично категорія часу була вигадана людиною для того, аби якось детермінувати свою конечність та, врешті, надати життю зрозумілого сенсу. Сприйняття часу визначається психологічними чинниками та є унікальним для кожної людини за різних обставин. Навіть суто граматичний вибір часу, в якому написаний цей текст, впливатиме на його подальше сприйняття читачем. Жодна з представлених на виставці робіт безпосередньо не тематизує поняття часу в його філософському тлумаченні. Кожен із художників розуміє примарну сучасність по-своєму та з’ясовує з часом свої власні стосунки. Можна спробувати закапсулювати час, як Михайло Алексеєнко, який зберіг недоторканною кімнату своєї бабусі в типовій будівлі 1970-х років і тепер запрошує друзів-художників відрефлексувати цей простір.

021

Можна милуватися відбитками минулих часів на тілі міста й закарбовувати їх для часів майбутніх разом із Ольгою Кузюрою. Її паперова колекція відтворює архітектурні елементи зниклих нині держав, до складу яких входила частина нинішньої території України. Можна полювати за найменш привабливими, але правдивими проявами стихійної візуальності, яка вже завтра перетвориться на вкрай некомпліментарну ілюстрацію сьогодення. Цьому присвячені фотографічні серії Олени Субач і В’ячеслава Полякова. Можна відмірювати час маленькими кроками в одночасному мовчазному русі з незнайомцями. Такий досвід пропонує перформанс Марії Плотнікової. Або можна просто використовувати весь доступний час для того, аби бути разом, подібно до ситуативного колективу авторів, що працювали над проектом «Монтаж», який видозмінювався щодня, допоки тривав Фестиваль молодих українських художників. Отже, яке місце посідає мистецтво зараз, коли на зміну застарілій часовій парадигмі приходить інша, досі незнана й неосмислена? Чи може мистецтво запропонувати новий лексикон для розмови про речі та явища, яких просто не існувало ще кілька років тому? На наше переконання, художники нині мають найбільший потенціал для теоретичного, чуттєвого та концептуального дослідження поняття, яке соціолог Зиґмунт Бауман влучно назвав «плинна модерність». Шістдесят сім авторів і художніх колективів, запрошених до участі у виставці «Сьогодні, що так і не настало», пропонують глядачеві поміркувати про альтернативні сценарії проживання теперішнього, моделювання майбутнього і засвоєння досвіду минулого. І саме на безперечній вірі в потенціал мистецтва представити справдi незаангажований погляд на незнайому територію під назвою «сучасність» ґрунтується наша кураторська позиція. Лізавета Герман, Марія Ланько, Катерина Філюк, кураторки виставки «Сьогодні, що так і не настало»

022

H A PPEND TODAY THAT NEVER

What, if anything, do the following have in common: a car parked on a main city street that is smashed to pieces by several guys in the span of 5 minutes, and a series of etchings that the author labored on in his studio for a month? Do abstract watercolor paintings and documentary video have the same potential to talk critically about social problems? Does an artist’s account of his 30-day cross-country journey have the same emotional impact on a viewer as an animated sci-fi story of an old lady going into space?

Let’s pose the question differently: Can the practices of 67 Ukrainian artists under the age of 35 have anything in common, without alluding to stereotypes about “generation,” “shared experience” and “the spirit of the times”? What could be the contextual background for the projects presented at the festival, which are very different in form, content and the way they were created?

Country of birth, citizenship? But talking about “national characteristics” of art in a period of obvious crisis of the “nation state” is at best an anachronism. Many artists, for various reasons, long ago chose to study, work and live in other countries. For them the invitation to take part in a new festival was more an opportunity to work with a new context than to “return to their roots.”

Common age group? But biological age doesn’t always coincide with “age” in art. The latter, unlike the former, can always be zeroed out—one can embark on a new stage of self-awareness and creative activity simultaneously. On the other hand, even the slightest difference in year of birth leads to dramatically different experiences. For some participants of the exhibition, the 1990s were a time of personal formation, while for others, only ten years or so younger, they are already a trendy myth and source of aesthetic inspiration for a stylized photo shoot.

It seems the only common denominator for the exhibition is the moment in time that the artists are living in and reflecting upon—and the visitors to the exhibition as well. They are all in an (un)certain time,

023

conventionally known as late 2017. What else, besides the state’s recognition of contemporary art as a phenomenon, through this newly–created state festival, will go down in the country’s history this year?

A country, where there is a real war going on, and a war of memory. A country, where the symbolic idea of home for some has become less meaningful with the opening of borders, and for others has become sacred, after losing their actual homes. A country where it is becoming increasingly difficult to find a common language for all, literally and figuratively.

So is it possible to use the language of art to characterize the elusive nature of this collective here and now, when the very notion of the contemporary seems as uncertain as ever? The thin lines that once separated homogenous time into the past, present and future are being blurred.

The present is being formed by the future (as a result of preventive policies) and the past (post-modernism, post-communist, post-historical, post-internet), but also creating it through the rewriting of history and visionary missions. From anthropology we know there are societies that measure time differently or do not measure it at all. Historically, time was invented by man to somehow give life finiteness and understandable meaning. Perception of time is determined by psychological factors and is unique to everyone under different circumstances. Even the purely grammatical choice of time in which this text was written will influence the way it is perceived by the reader in the future.

None of the presented works takes a directly philosophical approach to time. Each of the artists has their own understanding of our illusory present and their own relationship with time.

You can try to encapsulate time, like Mykhailo Alekseienko, who left his grandmother’s room in a typical 1970s building untouched, and now invites his artist friends to reflect on this space.

You can admire the imprints of former times on the body of the city and capture them for future times together with Olha Kuzyura. Her paper collection reproduces the

024

architectural elements of former states to which parts of the current territory of Ukraine once belonged to.

You can “hunt” for the least attractive but real manifestations of spontaneous visualization that by tomorrow will become a very non–complimentary illustration of today. This is the subject of the photo series by Olena Subach and Viacheslav Poliakov.

You can measure time in small steps while in silent movement with strangers. This is the experience proposed in the performance by Maria Plotnikova.

Or you can simply use all available time to be together – like the situational collective of authors that worked on the project “Montazh,” which changed every day during the Festival of Young Ukrainian Artists.

So what is the place of art now, when the outdated time paradigm is being replaced by another, one that is still unknown and without meaning? Can art offer a new lexicon to talk about things and phenomena that didn’t exist just a few years ago? We believe that artists today have the greatest potential for theoretical, sensual and conceptual examination of what sociologist Zygmunt Bauman rightly called “liquid modernity.”

The 67 individual artists and groups participating in the festival “Today That Never Happened” invite the viewer to think about alternative scenarios of living in the present, of modeling the future and learning from the past. And it is this belief in the potential of art to present a truly unbiased view on the unknown territory known as “the contemporary” that forms our curatorial position.

Lizaveta German, Maria Lanko, Kateryna Filyuk, curators of the exhibition “Today That Never Happend”

025

026

027

Я к у б е н к о

а н i л А

Експозицію Фестивалю молодих українських художників відкриває фільм Аліни Якубенко «Світлоград», знятий у псевдодокументальному жанрі (mockumentary). Дійові особи — реальні мешканці східноукраїнських міст, які живуть там сьогодні, а розповідають про прийдешні події в минулому часі. У певний момент усі вони втратили роботу і натомість стали художниками. Місце дії — місто майбутнього, яке свого часу так і не побудували. Світлоград — потенційна назва агломерації

Свiтлоград, 2017

028

кількох міст Луганщини, яка сформувалась у 1930-х роках навколо заводів-гігантів. Їхню втрачену містотворчу функцію у фільмі виконує музей, куди населення масово здає свої витвори. Мистецтво у цьому вигаданому світі вирішує усі нагальні проблеми регіону: економічну, адже забезпечує роботою всіх незалежно від освіти, профорієнтації та здібностей; демографічну, бо привертає натовпи туристів туди, звідки донедавна прагнули виїхати навіть корінні мешканці; врешті, світоглядну, адже художня

1984, Київ Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, відділення сценографії (2005). Учасниця групи ubik (із 2009 року). Живе і працює в Києві.

утопіями — всі вони розбилися ще у ХХ сторіччі. Що мистецтво пропонує глядачеві, то це дозволити собі помислити світ інакше. Отже, іронічна ідея Аліни Якубенко про сучаснемистецтво-як-панацею-відусіх-бід слугує важливою метафорою для цієї виставки, яка ґрунтується на безперечній вірі в художні практики як джерела альтернативних сценаріїв проживання теперішнього, моделювання майбутнього та засвоєння досвіду минулого.

208-209

діяльність допомагає опанувати вільний час і віднайти сенс життя колишнім хімікам, інженерам, операторам цехів. У часи повсюдної суспільної, екологічної, політичної та технологічної нестабільності саме мистецтво пропонує найбільш незаангажований інструментарій для теоретичного, концептуального та чуттєвого осмислення реалій сучасного життя. Мистецтво не дає популістичних обіцянок «кращого життя», не сипле практичними порадами з упорядкування світобудови, не вводить в оману

029

Y a k u b e n k o

a n i l A

The Festival of Young Ukrainian Artists opens with Alina Yakubenko’s mockumentary film “Svitlohrad.”

The characters are actual residents of eastern Ukrainian cities, who live there today, but talk about upcoming events in the past tense. They all lost their jobs and became artists instead. The location is a city of the future that was never built. Svitlohrad is the potential name of an urban agglomeration in the Luhansk region that formed in the 1930s around several giant factories. In the film, their lost function of creating a city is fulfilled by museums, where the city residents bring their creations

030

en masse. In this imaginary world, art fixes all the region’s problems: economic, by providing work for everyone, regardless of education, vocation and ability; demographic, by bringing in throngs of tourists to a place that until recently even the locals wanted to leave; and ultimately, ideological, because art helps former chemists, engineers and shop operators take possession of their free time and find new meaning in life.

In times of social, economic, political and technological instability, art offers the most impartial set of tools for theoretical, conceptual and sensory reflection on the realities

1984, Kyiv Graduated from the Department of Scenography of the National Academy of Visual Arts and Architecture (2005).

Member of the ubik group (since 2009). Based in Kyiv.

Svitlohrad, 2017

031

208-209

of modern life. Art doesn’t make populist promises of “a better life,” doesn’t shower advice on how to bring order to the universe, doesn’t offer false utopias—they all broke apart back in the 20th century. What art does offer is a chance for the viewer to look at our world differently. Yakubenko’s ironic idea of contemporary-art-as-a-panacea-forall-ills serves as an important metaphor for this exhibition, founded on the indisputable belief in artistic practices as sources of alternative scenarios for living in the present, modeling the future and learning from the past.

Третій рік Україна перебуває у стані війни, ба більше, війни неоголошеної. Невизначеність кордонів, статусів і термінів, незнання імен чи навіть кiлькостi всіх загиблих і зниклих безвісти, потенційна нескінченність цього хиткого стану є щоденним емоційним тлом більшості українців. За відсутності дієвої суспільної політики робота із травматичним досвідом залишається особистою справою кожного. Художні практики в цій ситуації аж ніяк не є терапією. Однак саме вони формують простір, де війна називається «війною», а не «збройним конфліктом» чи «антитерористичною операцією». Де «внутрішньо переміщені особи» набувають своїх облич і голосів. Де «песиголовий» Донбас є не зайвим для українського державотворення клаптиком землі, а домом, дитинством багатьох українців.

032

Ukraine has been at war for three years, further still—an undeclared war. The uncertainty of borders, statuses and terms, the unknown names and numbers of those killed or missing, the potential endlessness of this state of insecurity—all this weighs on most people’s emotions daily.

The lack of effective social policies leaves everyone dealing with these traumatic experiences on their own. In this situation, artistic practices are in no way therapy.

But they do create a space where the war is called a “war” and not an “armed conflict” or “anti-terrorist operation.” Where “internally displaced persons” have faces and voices. Where “dog-headed” Donbas is not a piece of land irrelevant to Ukrainian state-building, but is home, their childhood, the sea for many Ukrainians.

033

Кіноцефали Донбасу, 2017

034

D o s t l i e v a

a i L

Д о с т л є в а

я і Л

Ця робота дуже інтимна, адже йдеться про власну ідентичність художниці, до того ж ідентичність втрачену чи таку, що її всіляко апропріюють і стигматизують інші. Однак «Кіноцефали Донбасу» і про суспільство взагалі, його здатність до інклюзивності та пропрацювання травм, що залишають по собі великі геополітичні ігри. В їх основі міф, знаний ще за часів Геродота, про те, що східноукраїнські землі населяють кіноцефали — люди із собачими головами. Однак

у сучасних умовах міф неминуче дістає нове прочитання. Працюючи з цією досить складною темою, Лія Достлєва вдається до суто «жіночої» техніки — рукоділля — і зшиває сучасних «кіноцефалів», що змушені були покинути свій край, зі шматків тканини і пластику. За кожною лялькою — реальна людина, яка походить із Донбасу.

1984, Донецьк Працює в різних медіа, як-от фотографія, інсталяція, перформанс та інтервенції в міський простір. Від 2014 року живе і працює в Познані.

1984, Donetsk Works with different media, including photography, installation, performance and interventions in urban space. Based in Poznań since 2014.

stances, the myth takes on new meaning. Dostlieva explores this complex theme using a “female” technique—needlework—and from pieces of fabric and plastic, sews modern Cynocephali who were forced to leave their lands.

Each doll represents a real person from Donbas.

The Cynocephali of Donbas, 2017

035

210-211

This is a very intimate work in that it is about the artist’s own identity, an identity that was lost and is now appropriated and stigmatized by others. But “The Cynocephali of Donbas” is also about society in general, its openness to inclusion, and working through injuries left behind by big geopolitical games. It is based on a myth from the times of Herodotus about eastern Ukrainian lands being inhabited by Cynocephali, which are humans with the heads of dogs. But in the current circum-

30 метрів над рівнем моря/ У пошуках спокою, 2017

036

Radkevych

S e r g i i

Р а д к е в и ч

С е р г і й

Здобувши класичну освіту за фахом «монументальний живопис», Радкевич своїм основним виставковим майданчиком обрав простір міста та закинуті будівлі, де він створює масштабні мурали. Кожна його робота є водночас інтроспекцією і дослідженням стану сучасного суспільства. Для «30 метрів над рівнем моря/У пошуках спокою» початком послугувала одна з найвідоміших робіт Поля Ґоґена “D’où venons nous? Que sommes nous? Où allons nous?“. Як і Ґоґен, Радкевич створює на полотні

суб’єктивну міфологію світу, підкреслюючи хаотичність людського сприйняття подій навколо. У такий спосіб художник, якому в жовтні 2017-го виповнилося 30 років, намагається осмислити цей відрізок часу та надати йому сенсу.

«30 метрів над рівнем моря/У пошуках спокою» необхідно читати зліва направо, звіряючись зі шкалою часу у верхній частині роботи.

1987, Луцьк Закінчив Львівську національну академію мистецтв, відділення монументального живопису. Пріоритети — монументальний розпис, стрит-арт, живопис, графіка. Здобув другу Спеціальну премію PinchukArtCentre (2011). Один з організаторів стрит-арт-фестивалю Black Circle. Живе і працює у Львові.

1987, Lutsk Graduated from the Lviv National Academy of Arts, Department of Monumental Painting department. Priorities – monumental drawing, street art, painting, graphics. Winner of the PinchukArtCentre Second Special Prize (2011). One of the organizers of the BLACK CIRCLE street art festival.

Based in Lviv.

Where Are We Going?) Like Gauguin, Radkevych brings to the canvas a subjective mythology of the world, underscoring the chaotic human perception of events. In this way the artist, who will turn 30 in October 2017, attempts to understand this period of time and give it meaning.

“30 Meters Above Sea Level/ In Search of Tranquility” should be read left to right, while referring to the timeline at the top of the work.

30 Meters Above Sea Level/ In Search of Tranquility, 2017

037

212-213

A classically trained monumental painter, Radkevych chose abandoned urban buildings as his primary exhibition space. Each of his large murals is an introspection and study of the state of modern society. The starting point for “30 Meters Above Sea Level/In Search of Tranquility” was Paul Gauguin’s famous painting “D’où venons nous? Que sommes nous? Où allons nous?” (Where Do We Come From? What Are We?

A l b u m

K i n d e r

Кілька років тому Kinder Album почала викладати свої малюнки (зокрема, й еротичні) у Facebook, швидко заживши слави й водночас зазнавши шквалу систематичних скарг і банів від обурених користувачів соцмережі. Часто автобіографічні роботи Kinder Album виконані на альбомних аркушах (звідси її псевдонім) фломастерами чи олівцями. Цього разу авторка малює напівреальний/ напівуявний фотоальбом, поєдну-

Фотоальбом, 2017

038

ючи власні спогади з максимально узагальненими фотографічними ситуаціями. Потім малюнок фотографії, якої (не)існує, перетворюється на слайд. Таким чином відбувається потрійна маніпуляція образом, через яку, втім, глядач впізнає типові ситуації, що найчастіше стають приводом для сімейних фото: день народження, участь дитини в спортивних змаганнях, відпустка.

1982, Львів Творить під псевдонімом Kinder Album із 2012 року. Працює у графіці, фотографії, відео-арті та інтерактивній інсталяції. Номінантка на Премію PinchukArtCentre (2015). Живе і працює у Львові.

1982, Lviv Has been creating under the pseudonym Kinder Album since 2012. Works with graphics, photography, video art and interactive installations. Nominated for the PinchukArtCentre Prize (2015). Based in Lviv.

Photo Album, 2017

039

album, mixing personal memories with very generalized photographic situations. The drawing of the (non) existent photograph is then turned into a slide. Thus, the image is manipulated three times, but the viewer can still recognize typical occasions for family photos—birthdays, children playing sports, vacations.

214

Several years ago, Kinder Album began posting her drawings (including erotic ones) on Facebook. She quickly gained fame, and along with that came numerous complaints and bans from outraged social media users. Kinder Album’s drawings are often autobiographical and are made on the pages of an album (hence her pseudonym) using markers and pencils. This time the author draws a half-real, half-imaginary photo

Порочне коло, 2013

040

M y r o n i u k

V i c t o r i a

М и р о н ю к

В і к т о р і я

У своїй перформативній і дослідницькій практиці Вікторія Миронюк звертається до питання ідентичності та обмежень (або можливостей), які нею визначаються. За допомогою зрежисованих перформансів художниця підважує традиційні ритуали, що працюють на закріплення сталих суспільних ролей, і віднаходить у них потенціал для трансгресії. У її відео «Порочне коло» ми бачимо п’ятьох жінок, які виконують традиційний гуцульський чоловічий танець аркан на тлі скульптурної композиції Меморіального комплексу Національного музею

історії України у Другій світовій війні. Ритуал був ініціацією гуцульських юнаків, які після цього ставали повноправними членами громади та діставали право бути опришками, тобто воїнами. Несанкціонована апропріація цього танцю жінками є символічним порушенням суспільного ладу, де всі ролі чітко визначені заздалегідь безвідносно до реальних дій окремих людей. Виконаний у місці офіційного історичного наративу про Другу світову війну, аркан порушує питання суспільної пам’яті, з якої стираються всі, хто не належить до панівної соціальної групи.

1985, Коломия Закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія» за спеціальністю «Культурологія» (2010), магістерську програму із сучасних сценічних практик і візуальної культури від ARTEA (Мадрид, 2012) та післядипломну програму мистецького дослідження a.pass (Брюссель, 2014). Живе і працює між Україною та іншими місцями тимчасового проживання.

1985, Kolomyya, Ivano-Frankivsk oblast Graduated from the National University of Kyiv-Mohyla Academy, specializing in Cultural Studies (2010), Master’s Program in Contemporary Stage Practices and Visual Culture from ARTEA (Madrid, 2012) and PostGraduate Program in Art Research a.pass (Brussels, 2014). Based in Ukraine and other temporary locations.

Vicious Circle, 2013

041

part of the social initiation of young Hutsul boys and gave them the right to become opryshky, or warriors.

The unsanctioned appropriation of this dance by women is a symbolic violation of the social order, in which all roles are clearly predetermined, regardless of the individual’s actions. Performed at the location of the official historical narrative about World War II, the Arkan touches upon the issue of the exclusion from public memory of all those who don’t belong to the dominant social group.

215

In her research and performative practice, Victoria Myroniuk focuses on the issue of identity and the restrictions (or opportunities) it imposes. Through her choreographed performances, the artist brings up traditional rituals that work to enforce social roles, and finds in them potential for transgression.

In her video Vicious Circle we see five women dancing the traditional Hutsul Arkan circle dance against the background of one of the sculptural compositions of the World War II Museum in Kyiv. This dance was

Я і Маріуполь, 2017

042

Armianovski

r t o i P

Армяновський

р т о ь П

Народжений у Донецьку, Армяновський тривалий час займався здебільшого перформативними практиками та театральними постановками. Однак після початку воєнних дій художник виїхав із міста й облишив перформанс, оскільки ця мистецька форма перестала бути для нього придатною для осмислення нових реалій країни. Доречнішим інструментом виявилося документальне кіно, з яким Армяновський переважно працює останніми роками. Центральними темами його короткометражних фільмів є політичні та соціальні негаразди, які пронизують повсякденність людей і відбиваються в їхніх побутових роздумах, сподіваннях і мріях. Помріяти від імені міста Армяновський просить випадкових героїв свого

фільму «Я і Маріуполь» — мешканців міста , яке сам художник уперше відвідав 20 років тому. Колективні мрії про краще майбутнє переплітаються у стрічці з індивідуальними спогадами про краще минуле. З камерою Армяновський блукає місцями, з якими пов’язані його яскраві дитячі спогади та які сьогодні лежать у руїнах. Похмурі й нецікаві пейзажі в кадрі виразно контрастують із поетичною інтонацією оповідача за кадром, який шукає «казку» поміж символів колишньої міці міста. Єдине, що лишається незмінним, — це море. Сьогодні його тьмяна поверхня відсилає художника до спогадів про донецькі степи, а мрія про «диво для Маріуполя» стає проекцією його туги за домом.

1985, Донецьк Режисер, драматург. Почав творчу діяльність у студії камерного театру «Жуки» (2003). Живе і працює в Києві.

1985, Donetsk Director, playwright. Started out with the Zhuky Chamber Theater.

Based in Kyiv.

Me and Mariupol, 2017

043

Mariupol, which the artist himself first visited 20 years ago. Collective dreams about a better future are interwoven with individual memories of a better past. With camera in hand, Armianovski wanders the city, full of bright childhood memories of places that today lie in ruin. The gloomy and dull landscapes contrast with the poetic intonations of the off-screen narrator, who searches for a fairy tale among the symbols of the city’s former vigor. The only thing that remains unchanged is the sea.

Today its dim surface reminds the artist of the Donetsk steppes, while his dream of a miracle for Mariupol becomes a projection of his longing for home.

216

Donetsk native Armianovski was involved in performance and theater for a long time. However, after the outbreak of hostilities in Donetsk forced the artist to leave his city, he quit doing performances because this artistic practice was no longer suitable for conceptualising the new realities in the country. In recent years, Armianovski has been working mostly on documentary films, a more appropriate tool for the present. His short films focus on the political and social troubles that permeate the everyday lives of ordinary people and are reflected in their thoughts, hopes and dreams. In his film Me and Mariupol, Armianovski asks random people to dream on behalf of their city of

Ландшафтні трансформації, 2014–2017

044

s u K

I s h t v a n

с у К

І ш т в а н

Художник працює з експериментальним живописом, використовуючи ношений одяг для створення абстрактних ландшафтних композицій. Шматки кольорової тканини, натягнуті, наче вітрила, утворюють химерні ландшафти й об’єми. Кус досліджує їхню текстуру, випробовує на міцність та одночасно вибудовує шар за шаром зображення, що перестає бути двомірним і за умови зосередженого споглядання затягує всередину. Таке препарування картини перегукується, наприклад, із експериментами Лучіо Фонтани та, безумовно, відповідає на одне з ключових питань мистецтва: що таке картина?

1985, Луцьк Закінчив Львівську національну академію мистецтв, кафедра менеджменту мистецтв (2017). Працює в таких напрямах, як експериментальний живопис та інсталяції. Ілюстрував дитячу книжку «Світ мрій». Стипендіат Spring Art Studio (Нью-Йорк, 2010). Живе і працює в Луцьку.

1985, Lutsk Graduated from the Department of Management of the Lviv National Academy of Arts (2017). Works with experimental painting and installations.

Illustrated the children’s book “Dreamland.” Participant of Spring Art Studio (2010, New York). Based in Lutsk.

Landscape Transformations, 2014–2017

045

218-219

The artist works with experimental painting, using old clothing to create abstract landscape compositions.

Pieces of colored fabric, stretched out like sails, create whimsical landscapes and shapes. Kus explores their texture and tests their strength, while building an image, layer by layer, that ceases being two-dimensional and pulls you in through focused contemplation.

This method of making a painting resembles the experiments of Lucio Fontana and answers one of the fundamental questions of art: What is a painting?

Антропос, 2015

046

S t e f u r a

M y k h a i l o

С т е ф у р а

М и х а й л о

У диптиху «Антропос» Михайло Стефура формально вибудовує абсолютно детермінований внутрішній простір полотна, на якому кожна фігура, кожен предмет слугує символом. Наприклад, дерево символізує водночас ієрархічність та еволюцію. Також це метафора розвитку філософських теорій: із основним стовбуром, тобто ідеєю, що розгортається в часі, та короткими гілками — теоріями, які домінували в певний історичний період, але не мали подальшого

розвитку. Звісно, за допомогою численних образів і метафор, запозичених із філософії, релігії та навіть магії, художник говорить про сьогодення з його проблемами та суперечностями. Однак він порушує також фундаментальні онтологічні, метафізичні та гносеологічні питання, які хвилюють людство протягом тисячоліть. Із чого складається світ? Що є його першопричиною? Чи можливо його пізнати?

1987, Тернопіль Закінчив Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ за спеціальністю «Монументальний живопис» (2011). Живе і працює в Луцьку.

1987, Ternopil Graduated from the Kosiv Institute of Applied and Decorative Arts, specializing in Monumental Painting (2011). Based in Lutsk.

Anthropos, 2015

047

from philosophy, religion and even magic, the artist comments on the problems and contradictions of the present. But the artist also raises fundamental ontological, metaphysical and epistemological questions that have been plaguing mankind for millennia: What is the world made of? What is its origin?

Is it possible to understand it?

221

In his diptych “Anthropos,” Mykhailo Stefura formalizes the deterministic internal space of the canvas, in which every figure and every object is a symbol. For example, a tree symbolizes both hierarchy and evolution. It is also a metaphor for the development of philosophical theory, with the trunk—the idea— expanding with time and sprouting short branches—theories that were dominant at some period in history, but did not develop further. Using images and metaphors borrowed

Монтаж, 2017

048

Лістунова

Лібкінд Катерина

Ольга

Лесів

Іванова Люся

Катерина

Гайдаш Оля

Бучацька Катерина

Букша Михайло

Анцигін Єгор

Група художників і художниць під робочою назвою «Монтаж» уперше працювала як колективний автор протягом місячної резиденції в київській галереї «Білий світ» улітку 2016 року. Спільне навчання в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, інтерес до неконсервативних медіа та процесуальності на противагу опанованому

в академії ремеслу образотворчості, та, попри все, віра в естетичне як простір для політичної емансипації підштовхують цих художників і художниць до досвіду колективної роботи. Працюючи разом, вони не намагаються віднайти спільну ідею, радше прагнуть зберегти власне спільність. У просторі Мистецького арсеналу група продовжує це дослідження ко-

Учасників ситуативного угруповання об’єднує досвід навчання в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Усі художники мають самостійну практику. Як колективний автор вперше працювали протягом місячної резиденції в київській галереї «Білий світ» (2016). Учасники проекту: Катерина Бучацька (1986, Київ), Катерина Лібкінд (1991, Владивосток, Росія), Єгор Анцигін (1989, Дніпро), Катерина Лесів (1993, Хмельницький), Ольга Гайдаш (1991, Миколаїв), Михайло Букша (1994, Кишинів, Молдова), Ольга Лiстунова (1991, Миколаїв), Люся Іванова (1989, Дніпро). Усі учасники живуть і працюють у Києві.

217

лективності, що триває протягом усього періоду роботи виставки. Використовуючи знайдені на території музейного комплексу залишки попередніх виставок, а також твори інших учасників фестивалю, учасники «Монтажу» вибудовують між собою дискусію про спільність, про простір Арсеналу, про весь проект і власне місце в ньому.

049

050

Listunova

Libkind Kateryna

Olga

Lesiv

Ivanova Lucy

Kateryna

Gaidash

Buksha Mykhaylo

Olia

Buchatska Kateryna

Antsyhin Yehor

The artists of the Montazh group first worked as a collective author during a month-long residency at White World gallery in Kyiv in summer 2016. All formers students of the National Academy of Visual Arts and Architecture, their common interest in non-conservative media and processuality, as opposed to the craft of fine art they mastered at the

Academy, and above all a belief in the aesthetic as a space for political emancipation, attracts these artists to the collective process. When working together, the artists do not attempt to find a common idea, but rather preserve commonality.

The artists continue to explore collectivity within the space of Mystetskyi Arsenal. Using remnants of

The members of the situational group all studied at the National Academy of Visual Arts and Architecture and have their independent practices.

They first worked together as a collective during the month-long residency at White World gallery in Kyiv (2016). Project participants: Yehor Antsyhin (1989, Dnipro), Kateryna Buchatska (1986, Kyiv), Mykhaylo Buksha (1994, Chisinau, Moldova), Olia Gaidash (1991, Mykolayiv), Lucy Ivanova (1989, Dnipro), Kateryna Lesiv (1993, Khmelnytsky), Kateryna Libkind (1991, Vladivostok, Russia), Olga Listunova.

All are based in Kyiv.

Montazh (Installation), 2017

051

217

previous exhibitions found on the territory of the museum complex and works by other festival participants, the members of Montazh construct a discussion within the group about communality, about the Arsenal space, about the whole project and their place in it.

Капіталістичне місто як визначальна просторово-політична одиниця сучасного світу жорстко регламентує способи праці, організації побуту, мислення та, врешті, проживання власного життя його мешканцями. Пошук «шпарин» у цій структурі є сталою життєвою практикою для багатьох художників. Ці «шпарини» проявляються через окреслення певних місць як просторів для «неофіційної», «забороненої» чи просто беззмістовної діяльності. Або через зміну способу переміщення в просторі зі швидкого й ефективного на повільний та афективний. Це дає змогу творити альтернативні моделі особистого життя та співбуття і з людьми, і з іншими біологічними видами на планеті.

052

A capitalist city, as a spatial and political unit of the modern world, dictates how its residents work, organize their day, think, and ultimately, live their lives. The search for “cracks” in this structure is a constant practice for many artists.

These cracks appear when places are defined as spaces for “unofficial,” forbidden” or simply meaningless activity. Or by changing movement in this space—from fast and effective to slow and affective. This creates alternative models of personal life and co-existence with people as well as other species on the planet.

053

c

n

o

a 054

C

&

M

S c h w a r z

o

n

a n i l A

Автори (й, імовірно, головні герої) фільму порушують тему свободи, відверто зображуючи взаємодію оголених тіл і підважуючи гендерні ідентичності. Тло для цих андрогінних постатей — абстрактне, умовне «лоно природи», що підхоплює одну з важливих сюжетних ліній виставки про природні середовища як альтернативу існуванню людини поза соціальними патернами. Інша важлива тема, порушена в роботі, — політика конструюван-

ня поняття сексуальності в медіа. На думку художників, сучасна порнографія зосереджена на максимально детальному й одновимірному зображенні сексу як статевого акту та як статі (від англ. sex — стать). Натомість — їх цікавить естетика так званого постпорно, що зосереджується на сексуальності іншого штибу, на чуттєвості та відчутті паралельної реальності, де розмивається межа гендеру, ієрархій і нав’язаних уявлень про інтимність.

Творче об’єднання художників Alina Mann (1983, Поліське, Україна) та Coco Schwarz (1983, Баден, Австрія). Alina Mann закінчила відділення графіки Київського політехнічного інституту (2007). Із 2008 року працює з мистецтвом апсайклінгу (створення арт-об’єктів із вживаних речей). Навчаєтьсяв Zürich Kunstakademie. Coco Schwarz закінчив Royal Conservatory of Brussels (2013), University of Applied Sciences and Arts – Westen Switzerland (2010), Bern University of the Arts (2007). Живуть і працюють у Цюриху.

Creative group of artists Alina Mann (1983, Poliske, Ukraine) and Coco Schwarz (1983, Baden, Austria). Alina Mann graduated from the Department of Graphics of Kyiv Polytechnic University (2007). Since 2008 has been working in upcycling. Studies at Zürich Kunstakademie. Coco Schwarz graduated from the Royal Conservatory of Brussels (2013), University of Applied Sciences and Arts – Westen Switzerland (2010), Bern University of the Arts (2007). The artists are based in Zurich.

Echomutation, 2016

055

concept of sexuality. The artists believe modern pornography focuses on providing a very detailed one-dimensional image of sex, as both intercourse and a gender category.

But they are interested in the aesthetic of so-called post-porn, which focuses on another kind of sexuality, on sensuality and a parallel reality where the boundaries between gender, hierarchies, and imposed notions about intimacy are blurred.

220

The authors (and probably the main characters) of the film raise the issue of freedom with a frank depiction of the interaction of naked bodies and blurred gender identities.

The background for these androgynous figures is the abstract “bosom of nature” that traces one of the central themes of the exhibition about natural environments as an alternative for human existence outside social patterns. Another important theme raised in the film is the media’s policy of constructing the

Кабінет мандрівника, 2017

056

ХІД ЗА/С

проект і

В о р о т н ь о в

а в о В

Вова Воротньов багато років займався графіті-райтингом і стріт-артом як Lodek, а також у складі банди Psia Krew. Щоправда, вулиця перестала бути для нього місцем для висловлювання майже десятиріччя тому, залишившись натомість предметом постійної рефлексії. Основним методом дослідження вулиці для Воротньова є практика ходіння. Коли деякі художники щодня роблять ескізи-замальовки або не виходять із дому без камери, Вова щодня проходить пішки щонайменше 10 км. Тож тривале сис-

тематичне ходіння стає роботою в сенсі «дії, спрямованої на створення чи перетворення чогось». Продуктом усвідомленого ходіння передовсім є загострена увага до буденного й незначного — палітри й форм вуличного оздоблення, рухів і маршрутів натовпу, систем організації простору в місті та за його межами. У квітні 2017 року Воротньов вирушив у свою найдовшу мандрiвку — від рідного шахтарського Червонограда на кордоні Львівщини й Польщі до протилежного краю країни — шахтарського Лисичанська на кордоні

Вова Воротньов (1979, Червоноград) працює із субкультурними кодами, рухаючись від графіті та субкультурної графіки в бік концептуального мистецтва і вуличного arte-povera. Живе і працює в Києві. Євгенія Моляр і Леонід Марущак — куратори проекту ЗА/С ХІД, співзасновники групи «ДЕ НЕ ДЕ» та мистецької резиденції «Над Богом». Живуть і працюють у Києві.

222

України та війни. Дистанцію 1000 км між двома пунктами художник здолав за місяць і чотири дні. Практичною метою цієї пішої подорожі була передача шматка червоноградського вугілля в колекцію Лисичанського краєзнавчого музею. Простий символічний жест із натяком на симетричність «полюсів» України вимагав від Воротньова фізичного та психологічного надзусилля, до якого, за словами художника, він готувався все життя.

057

058

P r o j e c t

Z a _ s _ x i d

and Vorotniov

a v o V

Vova Vorotniov spent many years doing graffiti and street art as Lodek and as part of Psia Krew. Although the street stopped being a place for expression for him almost a decade ago, it has remained a subject of constant reflection. Vorotniov studies streets by walking along them.

The same way some artists make sketches every day, or don’t leave home without their camera, Vova walks at least 10 km a day. Routine walking becomes work in the sense that it is a “deliberate action aimed

at creating or transforming something.” Cognitive walking results, above all, in a heightened attention to insignificant ordinary things: palettes and forms of street lighting, crowd movements, the organization of space inside and outside the city.

In April 2017, Vorotniov embarked on his longest walk ever—from his native Chervonohrad, a mining town on the border of the Lviv oblast and Poland, to the opposite end of the country, and the mining town of Lysychansk on the border of Ukraine

Vova Vorotniov (1979, Chervonohrad, Lviv oblast) works with subculture codes, moving from graffiti and subculture graphics toward conceptual art and street arte povera. Based in Kyiv.

Curators of the Za_s_xid Project: Yevhenia Moliar and Leonid Marushchak are co-founders of the DeNeDe group and Nad Bogom artistic residency.

Based in Kyiv.

Cabinet of the Wanderer, 2017

059

222

and of war. The artist covered the 1000 km between the two points in one month and four days. The purpose of this trip was to deliver a piece of coal from Chervonohrad to the local museum in Lysychansk. Volotniov’s simple symbolic gesture suggesting the symmetry of Ukraine’s geographic “poles” required physical and psychological super-efforts, something the artist says he was preparing for all his life.

а п у р г

В і д к р и т а

1000-km View — це подорож на катамарані, похід уздовж цілої країни, історія знайомства зі спільнотами та мистецький твір, що простягається водним шляхом від річки Стрий на Львівщині до острова Бірючий в Азовському морі. Ця поїздка є частиною тривалого проекту під назвою «Відкрита галерея», що окреслює реальні (і не лише) місця й території як мистецькі простори завдяки символічним інтервенціям. У 2014 році художники означили чергову

060

таку галерею двома дорожніми знаками — на березі Стрия та на Бірючому — на кшталт тих, що позначають початок і кінець населених пунктів, а у 2015-му здійснили спробу «відвідати» цю 1000-кілометрову галерею. Перша частина подорожі завершилась у селі Атаки Чернівецької області, за 400 км від початку маршруту. За її мотивами було створено фільм, представлений на виставці. Всі учасники виступили в ролі колективного режисера та відпо-

2012, Львів Групу заснували Антон Варга, Павло Ковач-молодший, Олег Перковський, Євген Самборський, Станіслав Туріна та Юрій Білей. Принцип роботи групи такий, що в різних проектах до її складу тимчасово входять нові учасники. Постійний склад: Юрій Білей (1988, Ужгород), Антон Варга (1989, Ужгород), Павло Ковач (1987, Ужгород) і Станіслав Туріна (1988, Макіївка). Володарі Спеціальної (2013) та Головної (2015) премій PinchukArtCentre. Куратори виставки «Ступінь залежності» у BWA Wroclaw у межах Європейської столиці культури Вроцлав 2016. Живуть і працюють між Львовом, Мукачевим, Вроцлавом і Нью-Йорком.

відали за різні сюжетні лінії, які, втім, навмисне не завжди чітко проявлені у фінальному експериментальному монтажі цієї стрічки на межі фікції, документалістики та road-movie. До «Відкритої групи» під час проекту увійшли:

1000-km View, 2015—2017

061

223

Артур ван Беек, Йеспер Буурсінк, Антон Варга, Лізавета Герман, Сергій Клепач, Валерій Ковальов, Павло Ковач, Марія Ланько, Ірина Лейфер, Станіслав Палун, Олександр Попко, Станіслав Туріна.

p u

n

o

e

G

r

p O

1000-km View is a cross-country catamaran trip, a story of meeting communities, and an artistic work that extends along a water route from the Stryi River in the Lviv oblast to Biriuchyi Island in the Azov Sea. This trip is part of a long-term project called “Open Gallery” that turns real (and imagined) places and territories into artistic spaces through symbolic interventions. In 2014, the artists outlined such a gallery between

062

two road signs on the banks of the Stryi and Biriuchyi, like those that mark the beginning and end of a town, and in 2015 tried to “visit” this 1000-km gallery. The first part of the journey culminated in the village of Ataky in the Chernivtsi oblast—400 km from the start of the route—and is the subject of the film presented at the exhibition. All the participants played the role of collective director and were responsible for various plot

2012, Lviv The group was founded by Anton Varga, Pavlo Kovach, Oleh Perkovsky, Yevhen Samborsky, Stanislav Turina and Yuriy Biley. The group is joined temporarily by new artists for different projects. The permanent members of the group currently are: Yuriy Biley (1988, Uzhhorod), Anton Varga (1989, Uzhhorod), Pavlo Kovach (1987, Uzhhorod) and Stanislav Turina (1988, Makiyivka). They are a PinchukArtCentre Special Prize Winner (2013) and Main Prize Winner (2015). They curated the exhibition “Dependence Degree” at BWA Wrocław during the European Capital of Culture Wrocław 2016. They are based in Lviv, Mukachevo, Wrocław and New York.

lines, that are deliberately not always clear in the final experimental cut of this film, which borders on fiction, documentary, and road-movie.

1000-km View, 2015—2017

063

223

Jesper Buursink, Lizaveta German, Sergiy Klepach, Pavlo Kovach, Valeriy Kovalev, Maria Lanko, Irina Leifer, Stanislav Palun, Oleksandr Popko, Stanislav Turina, Arthur van Beek, Anton Varga joined Open Group for this project.

Плєшка, 2017

064

S h e b e t k o

n o t n A

Ш е б е т к о

н о т н А

У серії «Плєшка» Шебетко, у творчості якого головне місце відведене еротиці та вивільненню підсвідомих бажань, порушує табуйовану за радянських часів тему гомосексуального кохання. «Плєшкою» називали місця зустрічей гомосексуалів у міських парках і скверах. У Києві вони з’явилися на початку ХХ століття. Проект сформували фотознімки шести найвідоміших київських «плєшок», зроблені влітку 2017 року. Серед

них Володимирська гірка, Гідропарк, «стометрівка» на Хрещатику, парк Шевченка, Маріїнський парк, сквер поблизу стадіону «Динамо». Розташовані біля фотографій саджанці фруктових дерев є нетиповими для парків. Після завершення виставки їх висадять у шести згаданих місцях, позначаючи на мапі Києва та маркуючи в його історії пам’ять про «плєшки» як символ несвободи гомосексуалів.

1990, Київ Випускник школи фотографії Bird in Flight. Фіналіст фестивалю Non Stop Media VIII. У своїх роботах порушує теми сексуальності, гендеру та трансформації тіла. Живе і працює в Києві.

1990, Kyiv Graduate of the Bird in Flight photography school. Finalist of the Non Stop Media VIII festival. His work raises issues of sexuality, gender and body transformation. Based in Kyiv.

Plieshka, 2017

065

the pedestrian zone at the end of Khreshchatyk, Shevchenko Park, Mariinsky Park, and the square by Dynamo Stadium. The fruit saplings, which are placed next to the photographs, typically do not grow in parks and will be planted in these six locations after the exhibition.

In doing so, the artist will put plieshkas on the map of Kyiv and leave their mark in its history, as a symbol of gay people’s lack of freedom.

224-225

In his series “Plieshka,” Shebetko, for whom erotica and the release of subconscious desire are central themes in his photography, touches upon the topic of gay love, taboo in Soviet times. Plieshkas were places where gay men would meet up—city parks and squares. The first ones in Kyiv date back to the early 20th century.

The project consists of photographs made in summer 2017 of six of the most famous plieshkas in Kyiv— Volodymyr Hill Park, Hydropark,

нині перебувають у різних містах, проте прагнуть іронічно окреслювати себе як спільноту «земляків». На фестивалі Анастасія та Євген представляють уривки з нового фільму, вигадані персонажі якого переховуються в карпатських лісах. Військовий одяг і характерний армійський побут у поєднанні з атрибутами мистецької практики в «декораціях» незайманої природи, на перший погляд, надають

Один спосіб припинити війну, 2014–2017

066

Д і а с п о р а

Контемпорарі

Л у г а н с ь к а

Подібно до багатьох мешканців Луганська, Анастасія Малкіна та Євген Королєтов не можуть сьогодні жити в місті, з яким пов’язують свою ідентичність. Найкраще їхню теперішню географічну, світоглядну та культурну належність описує «Луганська контемпорарі діаспора» — назва, яку вони дали об’єднанню художників, музикантів та активістів із кола друзів та однодумців. Усі вони

Неформальне творче об’єднання, створене 2015 року художниками-переселенцями з Луганська (творчий союз «Суповой набор», Art-cluster R+N+D та інші). Група експериментує з різними медіа та векторами культурної діяльності: бере участь у виставках, знімає фільми («Сєверодонецьк», 2017), видає журнали (Golden Coal, 2017), бере участь в організації фестивалів і музичних подій. Нині крім переселенців до об’єднання також належать учасники, що мешкають у Луганську.

сценам життя героїв абсурдного характеру. Але водночас такий спосіб буття постає безкомпромісно незалежним, а отже, єдино можливим для людей, які не бачать свого місця в напруженій атмосфері, що панує нині в країні та суспільстві. Автори проекту:

227

Анастасiя Малкiна, Євген Королєтов.

067

068

D i a s p o r a

Contemporary

k s n a h u L

Like many residents of Luhansk, today Anastasiia Malkina and Yevhen Korolietov today can’t live in the city to which their identity is linked to. The best way to describe their current geographical, ideological and cultural affiliation, is as the “Luhansk Contemporary Diaspora”— the name they gave to a collective of artists, musicians and activists in their circle of friends and acquaintances. Today they all live in different

cities, but want to define themselves ironically as a “hometown” community. At the festival Anastasiia and Yevhen present segments of their new film, whose fictional characters hide out in the Carpathian forests.

The military clothing and army lifestyle in combination with attributes of artistic practices “decorated” by unspoiled nature, at first glance make the scenes of the heroes’ lives seem absurd. But at the same time

Informal creative group founded in 2015 by displaced artists from Luhansk (Supovoy Nabor art group, Art-cluster R+N+D and others). The group experiments with different media and vectors of cultural activities: they participate in exhibitions, make films (Severodonetsk, 2017), publish magazines (Golden Coal, 2017), organize festivals and music events.

The group has been joined by artists currently living in Luhansk.

this lifestyle becomes uncompromisingly independent, and therefore it is the only one possible for people who cannot see their place in the tense atmosphere that prevails today in the country and society.

Project's authors: Anastasiia Malkina,

One Way to End the War, 2014–2017

069

227

Yevhen Korolietov.

Дошка пошани, 2015

070

F o m e n k o

y l a t i V

Ф о м е н к о

В і т а л і й

Фотографічна практика Віталія Фоменка — це фіксація повсякденності та рефлексії щодо соціально-політичних змін у Криму. У своїй серії «Дошка пошани» Фоменко показує портрети українських солдатів, чиї фотографії автор знайшов на сміттєзвалищі однієї з військових частин під Севастополем 2015 року, після анексії Криму. Солдати, заручники обставин, скорботно дивляться на глядача з глибини часів, силоміць занурені в товщу води та закарбовані в історії. Серія «Дошка пошани» потрапила до короткого списку українського конкурсу макетів фотокниг Dummy Award 2016.

1983, Севастополь Професійно займається фотографією з 2012 року. Переможець конкурсів ImPRESSion Photo Contest (2014), Національного фотоконкурсу «Фотограф року»(2016, номінація «Арт-фотографія»). Живе і працює в Севастополі.

1983, Sevastopol Has worked as a professional photographer since 2012.

Winner of the ImPRESSion Photo Contest (2014), National Photographer of the Year (2016, Art Photography category). Based in Sevastopol.

Wall of Honour, 2015

071

226

Vitaly Fomenko’s photographic practice involves creating photo records of everyday life and reflecting on the social and political changes in Crimea. In his latest series, “Wall of Honor”, the artist shows portraits of Ukrainian soldiers whose photographs he found in the trash at a military unit near Sevastopol in 2015, after the annexation of Crimea. The soldiers, hostages to the circumstances, stare mournfully at the viewer from the depths of time, forcibly submerged underwater and preserved in history. The series “Wall of Honor” was shortlisted for the Ukrainian photo book competition Dummy Award 2016.

Відносини людини як індивідуума та влади як способу суспільної організації неминуче створюють точки концентрації спротиву та агресії.

Cвідома ідентифікація себе з агресором є одним зі способів подолати кричущу нерівність у розподіленні ресурсів, можливостей та уваги. Художники приміряють на себе таку роль для деконструкції механізмів влади, яка передбачувано локалізується в нормативно-правових актах і вдало ховається за фасадами церкви, музею, архіву і мас-медіа.

072

The relationship between the person as an individual and power as a means of social organization inevitably creates points of resistance and aggression.

Self-identifying with an aggressor is one way of overcoming the stark inequality in distribution of resources, opportunities and attention. Artists assume this role to deconstruct the mechanisms of power, which is predictably localized in legal acts and successfully hides under the banner of the church, museum, archive and mass media.

073

074

v B

A

y

l

k

e

o

x

в о к и Б

О л е к с i й

«Kyiv Legalize» — це альтернативний сценарій розбудови одного з центральних районів Києва, іронічна, проте цілком придатна для втілення пропозиція, що виникла внаслідок категоричного незадоволення архітектора та громадянина політикою розвитку міста (або радше її відсутністю). Створений з усією можливою скрупульозністю, притаманною архітектурному стенду на виставці для девелоперів, проект Бикова представляє «легалізацію Подолу» не лише як філософський концепт і субкультурне явище, а як екологічно бездоганну та економічно

вигідну урбаністичну модель. Вибір проблемної теми та гасла не є випадковими. Вони вказують на звичку суспільства заплющувати очі на глобальні проблеми міста, відволікаючись на медійно провокативніші теми — «червоні ганчірки», які насправді можуть становити меншу загрозу. Термін «легалізація» можна розуміти й інакше. У контексті будівничого бізнесу він звучить як натяк на те, що лише радикальні заходи здатні сьогодні перетворити місто на комфортний і прийнятний для життя простір.

1985, Черкаси Закінчив Київський національний університет будівництва і архітектури (2008), здобув ступінь магістра архітектури. У 2014-му розпочав власну архітектурну практику. Також займається науково-дослідницькою діяльністю, веде авторське радiошоу на Old Fashioned Radio. Живе і працює в Києві.

1985, Cherkasy Graduated from the Kyiv National University of Construction and Architecture (2008) with a Master’s Degree in Architecture. Opened his own architecture firm in 2014. Is a researcher, has his own program on Old Fashioned Radio. Based in Kyiv.

Kyiv Legalize, 2017

075

viable urban model. His choice of topic and the name of the work are not accidental: they point to society’s habit of turning a blind eye to global problems in the city, distracted by the media with provocative topics that actually pose far less of a threat.

The term “legalization” can also be understood in the context of the construction business and suggests, that only radical measures can make the city a comfortable place to live.

228-229

“Kyiv Legalize” is an ironic, alternative plan for one of Kyiv’s central districts, but a totally implementable proposal that resulted from the architect’s and citizen’s dissatisfaction with the city’s development policy (or rather, lack thereof). Created with all the attention to detail of a display at a property development exhibition, Bykov’s project presents the “legalization of Podil” not only as a philosophical concept and subculture phenomenon, but as an environmentally sound and economically

ГЕТЬ, 2017

076

z u K

r a S

К

у

р

s

m

a

a h

з м

а

а ш а С

Художня практика Саші Курмаза базується на його цікавості до людей, їхніх реакцій і поведінки. Із камерою в руках він вступає в тісний контакт зі своїми моделями, які в процесі фотографування проявляють особливості власної реальної або ж уявної особистості. Суспільні настрої Курмаз досліджує в інший спосіб — через інтервенції в публічний простір міста. Ці несанкціоновані й не означені як «мистецтво» вторгнення мають провокативну форму й розрахова-

ні на реакцію коли не безпосередніх свідків, то бодай медіа-аудиторії. Спеціально для фестивалю художник провів зрежисовану акцію в центрі Києва: на очах перехожих кілька молодиків із бітами вщент розбили припаркований на хіднику автомобіль. Курмаз свідомо конструює ситуацію концентрованої агресії, щоб показати наявне суспільне напруження в місті й зареєструвати його безпосередні прояви.

1986, Київ Закінчив Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю «Дизайн». Займається фотографією, публічними інтервенціями і концептуальними проектами. Номінант Премії ім. Казимира Малевича (2010) та Премії PinchukArtCentre (2013). Живе і працює в Києві.

1986, Kyiv Graduated from the National Academy of Culture and Arts Management, specializing in Design. Works with photography, public interventions and conceptual projects. Nominated for the Kazimir Malevich Award (2010) and PinchukArtCentre Prize (2013). Based in Kyiv.

FUCK OFF, 2017

077

and are intended to stir up a broad public reaction, if not among eye-witnesses, then at least in the media audience. For the Festival the artist staged a scene in downtown Kyiv, where several youths with bats smashed up a car parked on the sidewalk, as pedestrians looked on.

Kurmaz purposefully constructs a situation of concentrated aggression to heighten the social tension in the city and record its manifestations.

230-231

Sasha Kurmaz’s artistic practice centers on his curiosity about people, their reactions and behavior.

With camera in hand, he comes in close contact with his models, who expose aspects of their real or imaginary personality while being photographed. Kurmaz also explores public sentiment in a different way—through interventions in urban public spaces. These unsanctioned interventions not characterized as “art” have a provocative form

художніх і декоративних елементів, ідеологічне значення яких сьогодні не є таким однозначним. Вибрані кадри в експозиції виявляють розмаїття декомунізаційних підходів із боку влади, активних громад або ініціативних комунальних служб. Численні гранітні вожді, гіпсові піонери, чавунні солдати та кам’яні працівники постають переробленими, вандалізованими, прихованими або задекорованими. Проект Нікіфорова проблематизує «подвійне дно» офіційної політики пам’яті та звертає увагу на брак цивілізованих механізмів роботи з минулим.

Про монументи республіки, 2014–2017

078

Nikiforov

Y e v g e n

Нікіфоров

н е г в Є

Практика Євгена Нікіфорова — це намагання відобразити суть місця, котре під впливом часу, економічних, соціальних і природних чинників перебуває в перехідному стані. Міське середовище в його роботах постає полем ідеологічних зіткнень і зоною проявлення невидимої суспільної напруженості. Протягом 2014–2017 років фотограф працював над створенням візуального архіву культурного спадку СРСР у публічному просторі сучасної України. У його об’єктив потрапив не лише «ленінопад» як найефектніший прояв ухваленого у квітні 2015 року закону про декомунізацію, а й доля інших

1986, Васильків Розпочав фотографічну практику 2005 року. З 2013-го працює над незалежними документальними фотопроектами. Здобув Гран-прі Книжкового арсеналу-2017 за фотозбірник «Decommunised: Ukrainian Soviet Mosaics» (видавництво «Основи»). Автор фотографій для видання «Euromaidan. History of the Making» («Основи»). Живе і працює в Києві.

1986, Vasylkiv, Kyiv oblast A photographer since 2005. Has been working on independent documentary photo projects since 2013. Winner of the 2017 Book Arsenal Gran Prix for his photo collection “Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics” (Osnovy Publishing). Author of photographs for the book “Euromaidan. History of the Making” (Osnovy). Based in Kyiv.

today is no longer clear. The images selected for the exhibition reveal the diversity and frivolity of approaches to “decommunization” taken by authorities, active communities and resourceful communal services offices. The numerous granite Soviet leaders, plaster young Pioneers, cast-iron soldiers and stone workers have been transformed, vandalized, concealed, or strangely decorated.

Nikiforov’s project problematizes the “hidden agenda” of official political memory and draws attention to the lack of civilized mechanisms of working with the past.

On Republic’s Monuments, 2014–2017

079

232-233

Yevgen Nikiforov’s practice is an attempt to reflect the essence of a place in a state of transition under the influence of time, economic, social and natural factors. In his work the urban environment becomes a a battleground of colliding ideologies and a zone where invisible social tensions manifest themselves.

In 2014–2017 the photographer worked on creating a visual archive of Soviet cultural heritage in the public spaces of modern Ukraine.

His camera lens witnessed not only Leninfall, the most spectacular manifestation of the April 2015 Law on Decommunization, but also the fate of other artistic and decorative elements whose ideological meaning

Межi допустимого, 2017

080

K o v a c h

s a r a T

ч а о К

в

с а р а Т

Ім’я Тараса Ковача передусім асоціюється з боротьбою за творчі майстерні Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури на Сошенка, 33 в Києві. Кілька років тому зусиллями групи активістів на чолі з Ковачем територію вдалося врятувати від незаконної забудови, а будівля дістала статус культурної пам’ятки місцевого значення й сьогодні приймає міжнародних художників

на резиденції. Про відстоювання власної території йдеться і в роботі «Межi допустимого», де роги, розміщені на подіумах, використовуються як чи не єдине знаряддя оборони в тварин. За допомогою цього символу художник розмірковує над реакцією на подразники, станом перманентної тривоги та напруження, у якому дедалі частіше перебуває людина в сучасному світі.

1982, Ужгород Закінчив Ужгородський коледж мистецтв ім. А. Ерделі (2002), Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, факультет графіки (2008), де зараз і викладає. Займається діяльністю, пов’язаною зі збереженням і розвитком творчих майстерень на Сошенка, 33. Живе і працює в Києві.

1982, Uzhhorod Graduated from the A. Erdeli Uzhhorod College of Arts (2002) and the Department of Graphics of the National Academy of Visual Arts and Architecture (2008), where he now teaches. The artist is involved in the efforts to save the artist studios located at 33 Soshenko Street in Kyiv.

residence. Defending one’s territory is also the theme of his work “Boundaries of the Acceptable,” where the antlers placed on podiums serve as an animal’s only defense. The artist uses this symbol to explore reactions to aggravations and the state of permanent distress and anxiety in which people in the modern world increasingly find themselves.

Boundaries of the Acceptable, 2017

081

235

The name Taras Kovach is associated largely with the initiative to save the art studios of the National Academy of Visual Arts and Architecture at 33 Soshenko Street in Kyiv. Several years ago, a group of activists led by Kovach managed to protect the territory from illegal construction. Тhe building was given the status of a cultural monument and now hosts an international artist’s

082

D o s t l i e v

i i r d n A

Д о с т л є в

й і р д н А

Цей проект є спробою дослідити тонку межу між саморепрезентацією та анонімністю у віртуальному світі на матеріалі сайтів і мобільних додатків для знайомств. У цифровій реальності кожен користувач невідворотно постає перед вибором, яким чином себе репрезентувати, та найчастіше вдається до «тюнінгу», всіляко прикрашаючи власний образ. Натомість чоловіки, які складають портретну галерею проекту,

закривають обличчя, використовуючи для цього найпростіші інструменти від програм на кшталт Paint чи Photoshop. Вони водночас і продають себе, і соромляться бути впізнаними, демонструючи лише принади свого тіла, але маскуючи обличчя. Художника ж, власне, цікавить, якою мірою людина може маніпулювати своїм зображенням онлайн і при цьому залишатися собою.

1984, Донецьк Вивчав програмування в Донецькому національному технічному університеті (2006) та комунікаційний дизайн у School of Form (Польща, 2016). Куратор виставки «Реконструкція пам’яті» (Київ — Варшава — Познань — Прага, 2016–2017). Живе і працює в Польщі.

1984, Donetsk Studied programming at the Donetsk National Technical University (2006) and communications design at the School of Form (Poland, 2016). Curator of the exhibition “Reconstruction of Memory” (Kyiv-Warsaw-Poznań-Prague, 2016-2017. Based in Poland.

Anonymous, 2017

083

tools in Paint and Photoshop. They are selling themselves, but at the same time are too ashamed to be recognized, thus exposing only the attractive part of their bodies while masking their faces. The artist is interested in the extent to which a person can manipulate their online image while remaining themselves.

234

This project is an attempt to explore the fine line between self-representation and anonymity in the virtual world of online dating. In the digital world, every user is faced with the choice of how they present themselves, and often resort to giving their image a “tune-up.” The men in the project’s portrait gallery, on the contrary, are hiding their faces by using basic image editing

084

t A

n

є а С

Перетин, 2017

S a i e n k o

n o

о н

к

н о т н А

Саєнко займається перформансом, ленд-артом і створює об’єкти, які завжди враховують фізичні параметри та контекст місця, де вони представлені. «Перетин» — це site-specific реакція на величезний простір Мистецького арсеналу, який щосили прагнуть освоїти й заповнити чергові куратори та художники. Дві колони перетягнуті чорним поліетиленом, що утворює темну горизонтальну площину — перешкоду, яка перекриває частину простору, захоплює його

і заважає руху, погляду, змінює умови орієнтації глядача та зону вільного бачення. У середині, між двома чорними полотнами, утворюється простір, до якого немає доступу. Він лишається невидимим, утраченим, «сліпою плямою» виставки. Цей неврахований простір ніби викреслений з історії: він одразу відійшов у минуле, так і не ставши фактом сьогодення.

1989, Суми Навчається в магістратурі Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Випускник курсу «Сучасне мистецтво» в Кyiv Academy of Media Arts (2015). Лауреат Спеціальної премії МУХі (2015). Живе і працює в Києві.

1989, Sumy Studying towards a Master’s Degree at the National Academy of Visual Arts and Architecture. Student of the Contemporary Art course at the Кyiv Academy of Media Arts (2015). Recipient of the MUHi Special Prize (2015).

Based in Kyiv.

Crossing, 2017

085

and the gaze of the viewer, alters the sense of orientation in the space and limits the zone of free vision. In the middle of the intersection between the two pillars and the two black cloths there is an empty, inaccessible space. It becomes invisible, lost, a “blind spot” of the exhibition.

This unaccounted-for space ends up being crossed out of history—it is immediately determined to be a fact of the past without becoming a fact of the present.

236-237

Saienko works with performance, land art and creates objects that always deal with both the physical and contextual parameters of the place where they are going to be presented. Crossing is a site-specific reaction to the vast space of Mystetskiy Arsenal, which every curator and artist diligently trіеs to conquer and to fill up. Two pillars are covered over by black artificial material, forming a dark horizontal plane—an obstacle that blocks part of the exhibition hall, captures it, disrupts movement

Iз циклу «МП», 2017

086

S a v c h e n k o

l y s a V

С а в ч е н к о

ь л и с а В

Аутопсія — це процедура розтину тіла для визначення причини смерті. У своїй роботі Василь Савченко через рисунок проводить аутопсію себе, свого Я, виставляючи його напоказ. Метою цього дослідження є виявлення причин смерті мрії та перетворення її на пам’ять, адже ці два процеси ніколи не перетинаються. Людина вбиває свої мрії в процесі їх реалізації, бо від моменту втілення мрія більше не існує як натхнення чи мотивація, вона перетворюється на минуле — на пам’ять. Таким чином художник наближається

до питання: як можна зупинити і детально вивчити момент, що ніколи не настане, — одночасне існування бажаного та реального, невідомого майбутнього та тривалого минулого. Зображаючи через модуль антропоморфну форму, Василь Савченко намагається зануритися всередину внутрішньої боротьби i вивчити її наслідки та механізми, простежити кожен аспект метаморфози небесного в земне.

1994, Львів Закінчив Львівську національну академію мистецтв, відділення монументального живопису (2014); магістратуру графічного проектування Академії сучасного мистецтва ім. Еуґеніуша Ґепперта (2015, Вроцлав, Польща). Переможець конкурсу МУХі (2011). Живе і працює у Львові.

1994, Lviv Graduated from the Department of Monumental Painting of the Lviv National Academy of Arts (2014) and completed a Master’s Degree in Graphic Design from the Eugeniusz Geppert Academy of Fine Arts (2015, Wrocław, Poland).

Winner of the MUHi Prize (2011). Based in Lviv.

From the cycle “MP,” 2017

087

you stop and study in detail a moment that will never happen—the simultaneous existence of the real and desired, the unknown future and the continuous past? Depicting an anthropomorphic form, Vasyl Savchenko tries to look inside this internal struggle and study its consequences and mechanisms, to follow each step in the metamorphosis of the heavenly into the earthly.

238

A medical autopsy is the procedure of cutting open a body to determine cause of death. In his work, Vasyl Savchenko draws his own autopsy, his SELF, and puts it on display. The examination aims to determine the cause of death of a dream and its transformation into memory—two phenomena that never intersect. A person kills their dreams by reaching them: the moment a dream is fulfilled it is no longer inspiration or motivation. It is the past, a memory.

The artist asks the question: how do

адже окрім декоративного та суто утилітарного значення вони віддзеркалювали уявлення автора про довколишній світ. Тобто фіксували тогочасний «інформаційний простір», як сьогодні роблять за допомогою фотографії чи відео. У своїй інсталяції Григорян пропонує новий міф про розвиток космонавтики і робототехніки на Гуцульщині та презентує модель краєзнавчої експозиції, у якій перемішалися стереотипні уявлення про неодмінно техногенно й наукомістке майбутнє та «рукотворне» минуле.

М.У.З.Е.Й. Музей гуцульської космонавтики і прикладної робототехніки, 2017

088

G r y h o r i a n

S

e

r

h

i

i

Г р и г о р я н

й і г р е С

Чи знайдеться у візуальній культурі майбутнього місце для декоративно-ужиткового мистецтва та народної творчості? Чи лишиться місце для керамічних глечиків чи текстилю в краєзнавчих музеях, що розповідатимуть про матеріальний вимір сьогодення? Цими питаннями переймається Сергій Григорян, міркуючи про подальшу долю українських народних ремесел. Сьогодні вони сприймаються радше як практики з минулого та є предметом здебільшого етнографічного інтересу. Проте з історії ми знаємо, що ремісничі вироби були своєрідними «первісними» медіа,

1984, Івано–Франківськ Закінчив Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника за спеціальністю «Образотворче мистецтво». Працює в таких напрямах, як монументальний розпис, станкова скульптура, сакральне малярство, ленд-арт і перформанс. Живе і працює в Івано-Франківську та Львові.

1984, Ivano-Frankivsk Graduated from the Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, specializing in Fine Art. Works with monumental painting, easel sculpture, religious painting, land art and performance. Based in Ivano-Frankivsk and Lviv.

ist’s perception of the world around them. They recorded the informational space of the time, like photos and video today. In his installation Gryhorian creates a myth about the development of astronautics and robotics in the Hutsul region and presents the model of an ethnographic exhibition mixing stereotypes about our technogenic scientific future and our “man-made” past.

M.U.S.E.U.M. The Museum of Hutsul Cosmonautics and Applied Robotics, 2017

089

239

In the future will there be a place for applied folk art in visual culture? Will there will be space in natural history museums for decorative ceramic jugs and textiles, to tell about the material dimension of today? These are the questions Serhii Gryhorian asks about the fate of Ukraine folk crafts. Today they are seen mostly as ethnographic practices of the past.

But history tells us that crafts were a kind of original media; besides having a decorative and applied function, they also reflected the art-

090

C h u r i k o v

a y t i M

Ч у р і к о в

я т і М

У своїх інсталяціях, фотографіях і відео Чуріков працює з феноменом, який він сам визначає як синтетичний пейзаж. Пейзаж для нього — це культурне поняття, яке формується в міських середовищах під впливом різних чинників, а зміст його різниться залежно від кута зору глядача. Важливою складовою такого пейзажу є мотив захоплення — ствердження політичної влади через встановлення конкретної символіки, прапорів і гасел на публічних спорудах. Іконографія «захоплення» має давню традицію в історії мистецтва — від середньовічних гравюр із зображенням підкорених замків до репортажу з повалення Берлінського муру 1989 року. Без візуальних доказів людство готове поставити під сумнів достовірність подій, які згодом витісняються з колективної пам’яті. Сьогодні зображення, правдиве або фіктивне, цілком

замінює собою історичний факт, а вирвана з контексту картинка — реальну дію. І саме за допомогою постановочної світлини Чуріков пропонує «втрутитися» в розвиток культурної політики України. Зрежисоване ним символічне захоплення Міністерства культури — художня акція за участю діячів культури з усієї України, метою якої було створення історичного документа, що символізує зміни в суспільстві та культурному ландшафті країни. Учасники акції: Наталя Маценко, Добриня Іванов, Катерина Русецька (фестиваль «Конструкція»), Анатолій Татаренко, Аттіла Гажлінскі, Agnieszka Wnuczak (kitev), Christoph Stark (kitev), Денис Коїн, Богдан Бунчак, Саша Курмаз, Юрій Єфанов, Ігор Македон, Даніїл Галкін, Михайло Алексеєнко, Мадлен Франко, Дар’я Шевцова, Марія Ланько, Лізавета Герман, Ліза Корнейчук, Олександр Рєзніков.

1985, Київ Два роки навчався в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. З відзнакою закінчив образотворче відділення Universität der Künste Berlin (2015). Живе і працює в Києві та Берліні.

1985, Kyiv Studied for two years at the National Academy of Visual Arts and Architecture. Graduated with honors from the painting Department of Universität der Künste Berlin (2015). Based in Kyiv and Berlin.

We Are Here, 2017

091

historical facts, and pictures taken out of context replace actual events.

With the help of a staged photo, Churikov proposes “intervening” in the development of cultural policy in Ukraine. The symbolic capture of the Ministry of Culture, choreographed by the artist and involving cultural figures from across Ukraine, was aimed at creating a historical document symbolizing changes in society and in the country’s cultural landscape.

Participants: Natalya Matsenko, Dobrynia Ivanov, Kateryna Rusetska (Construction festival), Anatoliy Tatarenko, Attila Hazhlinski, Agnieszka Wnuczak (kitev), Christoph Stark (kitev), Denis Coin, Bohdan Bunchak, Sasha Kurmaz, Yuriy Iefanov, Ihor Makedon, Daniil Galkin, Mykhailo Alekseienko, Madlen Franko Daria Shevtsova, Maria Lanko, Lizaveta German, Lisa Korneichuk, Oleksandr Rieznikov.

240-241

In his installations, photographs and videos, Churikov works with what he calls synthetic landscape. He sees landscape as a cultural concept formed in urban environments under the influence of various factors, and whose content differs depending on the viewer’s angle of view. An important component of this landscape is the idea of capture—the affirmation of political power through the placement of symbols, flags and slogans on public buildings. There is a long tradition of the iconography of “capture” in the history of art, from medieval prints of conquered castles, to reports from the fall of the Berlin Wall in 1989. Without visual evidence, people are ready to question the authenticity of events that later become expelled from the collective memory. Today images, whether factual or fictional, replace

У всі часи художники асоціювались у масовій свідомості з руйнуванням усталених норм. У ХІХ сторіччі ексцентрична поведінка стала самостійною творчою стратегією, покликаною розворушити «буржуазну» буденність. У ХХ сторіччі провокативна форма та суперечливий, на межі фолу, зміст нових художніх практик виявилися найадекватнішою реакцією на напруження, що дедалі зростало в суспільстві. Нині функція «порушення громадського спокою» майже цілком перейшла до сторінок зірок в Instagram. Сучасні художники і далі у свій спосіб коментують божевільність навколишнього світу. Проте за чудернацькими формами та буцімто розважальним характером їхніх творів криються відверта критика та болісний діагноз сьогоденню.

092

Artists have always been associated with the destruction of established norms. In the 19th century, eccentric behavior became a personal creative strategy to shake up the “bourgeois” everyday routine. In the 20th century, provocative forms and controversial, almost foul, content of new artistic practices became the most adequate response to growing tension in society.

Today the function of “disturbing the public peace” belongs almost completely to Instagram stars. Contemporary artists continue to comment in their own way on the insanity of our world. But behind the bizarre forms and seemingly entertaining nature of their work lies open criticism and painful diagnosis of the present.

093

h

l

u S

побачити буденність українських містечок не тільки як упізнавану (і здебільшого гірку) реальність, а і як сміливу фантазію. Те, що в повсякденному житті видається візуальним сміттям і кітчем, на фотографіях Олени набуває грайливості й особливої краси — не останньою чергою завдяки інтервенціям у ці простори друзів і колег художниці, які разом із нею беруть участь у тому альтернативному житті.

Армагеддон (Метеорит Бердичiв), 2017

094

E

у С

b

e

б

a

c

a n

ч а

а н е л О

Невеликі шахтарські містечка, подібні до рідного для художниці Червонограда, є предметом цього фотографічного дослідження. Око Олени Субач вихоплює візуальні дивацтва української провінції та перетворює їх на яскраві фотозвіти з інших світів. Матеріал у її роботі цілком документальний: інтер’єри маленьких готелів, вуличні вивіски, артефакти краєзнавчих музеїв, типова міська забудова та мальовничі природні ландшафти. Проте погляд художниці дає змогу

1980, Червоноград Закінчила Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, відділення економіки (2002). Учасниця об’єднання «Українська Фотографічна Альтернатива». Лауреатка спеціального призу конкурсу New East Photo Prize 2016 від журналу Bird in Flight. Живе і працює у Льовові.

1980, Chervonohrad, Lviv oblast Graduated from the Lesya Ukrainka Eastern European National University, Department of Economics (2002). Member of the “Ukrainian Photographic Alternative”. Special prize winner in the New East Photo Prize 2016 contest from Bird in Flight magazine. Lives and works in Lviv.

of small Ukrainian cities not only as a recognizable (and mostly bitter) reality, but also as a bold fantasy. Things that in everyday life seem like kitschy, visual trash acquire a playfulness and special beauty in Elena’s photographs—not least because of interventions in these spaces by the artist’s friends and colleagues, who experience this alternative life with her.

Armageddon (Meteorite Berdychiv), 2017

095

242

Small mining towns similar to the artist’s native Chervonohrad are the subject of her photographic discoveries. Subach’s eye captures the visual oddities of provincial Ukraine and transforms them into colorful photo reports from different worlds.

Her work is purely documentary—interiors of small hotels, street signs, artefacts from local museums, typical urban buildings and picturesque natural landscapes. But the artist’s view allows you to see the daily life

Генезис, 2014

096

M a k s y m i v

m y s k a M

М а к с и м і в

м и с к а М

Найбільшим захопленням львівського художника є монотипія, скульптура та кераміка. Для фестивалю Максимів спробував поєднати всі ці жанри в єдину інсталяцію. На виставці представлена серія робіт із досить–таки незвичного матеріалу — справжніх кісток і хрящів. Максимів називає те, що робить, грою в біо-LEGO, містифікацією біоінженерії, псевдоморфологією. І справ-

ді, ніби граючи, художник входить в образ божевільного вченого і формує нову історію видів, дає шанс тим, що зникли назавжди в процесі еволюції, породжує нові. Тендітні й моторошні водночас, ці істоти утворюють певні сукупності, отримують середовище, де можуть існувати чи то в новому, чи то в паралельному часопросторі. Таким міг би бути наш світ. Чи, може, він стане таким невдовзі?

1983, Гірське Закінчив Українську академію друкарства, відділення художньої графіки (2012). Живе і працює у Львові.

1983, Hirske, Lviv oblast Graduated from the Department of Graphic Arts of the Ukrainian Academy of Printing (2012). Based in Lviv.

Genesis, 2014

097

the artist assumes the image of a mad scientist creating a new histories of the species, giving those that disappeared in the process of evolution a new chance at life, and creating new ones. These creatures, both fragile yet disturbing, form new constellations, and receive a space where they can exist, either in a new or parallel universe. Our world could look like this. Or maybe it will be like this soon?

243

This Lviv-based artist enjoys working mostly with monotype, sculpture and ceramics. For the Festival Maksymiv combined all these genres into a single installation. The series of works presented at the exhibition are made from a rather unusual material—real bones and cartilage.

Maksymiv calls what he does playing bio-LEGO, mystification of bioengineering, or pseudo-morphology.

And indeed, as if playing a game,

b u l o

о Г

G

л 098

I u l i a n a

б у

а н а і л Ю

Художня практика Юліани Голуб базується на її спостереженнях за побутом і способом життя її оточення. Вона часто творить у тісній співпраці з друзями, приятелями та родичами, які цілковито занурюються в цей процес. Одна з постійних співавторок художниці — її бабуся Надія Голуб. Пані Надія харкiв’янка, тривалий час живе одна й через хворобу веде доволi обмежений у просторі спосіб життя. Художниця звернулася до бабусі з пропозицією пофантазувати разом про її можливе життя на космічній станції. У їхніх

розмовах народився текст, до якого Юліана додала відеоряд, змонтований iз документальної зйомки у квартирі бабусі та комп’ютерної анімації, що ілюструє пригоди пані Надії в невагомості. Наратив фільму повертає до часів бабусиної молодості — розквіту космічної ідеї 1960-х років, але так само заземляє в реальності сьогодення, де старші люди часто опиняються за бортом суспільного життя й змушені задовольнятися самотністю, ніби мешкають у справжній космічній капсулі.

1990, Харків Випускниця Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та Московської школи фотографії і мультимедіа імені Родченка. Учасниця багатьох міжнародних виставок, як-от Versus (PinchukArtCentre, 2017); «Транс-люди. Стан не-безпеки» (ЄрміловЦентр, Харків, 2016); 5-та Московська бієнале молодого мистецтва (2013). Живе і працює в Харкові.

1990, Kharkiv Graduate of the V. N. Karazin Kharkiv National University and the Rodchenko Moscow School of Photography and Multimedia. Participant of many international exhibitions: Versus, PinchukArtCentre (2017); “Trans-People. State of Insecurity,” Yermilov Center, Kharkiv (2016); 5th Moscow International Biennale for Young Art (2013). Based in Kharkiv.

Babushka in Space, 2017

099

text and Iuliana added video taken in her grandmother’s apartment and computer animation of Nadia’s adventures in a weightless state.

The film’s narrative refers back to the times of her grandmother’s youth, the Space Race of the 1960s, but it is also grounded in today’s reality, where the elderly often find themselves outside public life and are forced to enjoy being alone, as if living in an actual space capsule.

244

Iuliana Golub’s artistic practice is based on her observations of the everyday lives of those around her.

She often works with friends and relatives, who become fully involved in this process. One of the artist’s regular co-authors is her grandmother, Nadia Golub. Nadia has lived alone in her Kharkiv apartment for a long time, her lifestyle limited by illness.

The artist suggested that they fantasize about what her grandmother’s life would be like on a space station.

Their conversations gave birth to a

йому. Інформаційна ситуація набула абсурду. Здавалося, що сонце не сходить без цієї людини. У своїх живописних роботах художник зобразив ту імітацію турботи про броварчан та абсурдність вчинків і гасел людей, що прагнуть влади. Поза тим тролейбуса в Броварах нема й нині. Це й надалі буде темою для політичних спекуляцій та обману. Втім, такі герої, як Людина-тролейбус, є всюди, не лише в Броварах.

Людина-тролейбус Бровари – Київ, 2017

0100

K o r s h u n o v

Y

e

v

g

e

n

К о р ш у н о в

н е г в Є

Тролейбус Бровари – Київ — це засіб впливу на виборців, політичних спекуляцій. Кандидати на владні посади так чи так зверталися до цієї теми. Однак 2012 року кандидат у депутати Верховної Ради (мажоритарник) від провладної тоді партії зі своїх білбордів прямо заявив, що він і є тролейбус. Маючи за собою величезний адмінресурс, він захопив увесь медіа-простір Броварів: пресу, телебачення, рекламу. Будь-які позитивні зрушення в місті медіа приписували

1989, Бровари Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, відділення реставрації станкового живопису (2016). Учасник багатьох творчих резиденцій і симпозіумів: «Над Богом» (2016); ленд-арт-симпозіум «Простір Покордоння» (село Могриця, Сумщина); фестиваль «Конструкція» (2017, Дніпро). Живе і працює в Києві.

1989, Brovary, Kyiv oblast Graduated from the Department of Art Restoration of the National Academy of Visual Arts and Architecture (2016). Participant of many creative residencies and symposiums (Nad Bogom, 2016; Borderline Space land art symposium, Mohrytsia village, Sumy oblast); Construction festival (2017, Dnipro). Based in Kyiv.

situation in the city became absurd.

It was as if the sun could not rise without this man. In his paintings, the artist depicted this false concern for the residents of Brovary and the absurd actions and statements made by those thirsting for power.

There is still no trolleybus to Brovary, and it will continue to be a subject of political speculation and deceit.

However, heroes like the Trolleybus Man do exist everywhere—not only in Brovary.

The Brovary–Kyiv Trolleybus Man, 2017

0101

245

A trolleybus from Brovary to Kyiv has been the subject of political speculation, and a way of influencing voters. Political candidates have raised this issue one way or another. But in 2012 the candidate running for Parliament from the then pro-government party announced from all his billboards that he was a trolleybus. With his party in control of all the local press, television and advertising, he was able to take over the entire media space in Brovary.

The media gave him credit for any positive changes in the city, and the

нервового зриву», які через власну істерику артикулюють суспільні неврози. Перебільшена потворність їхнього вигляду й поведінки дає їм змогу бути медіумами-провідниками до найбільш незручних, непублічних чи табуйованих питань. Для фестивалю художниця створила нове відео, що проблематизує наявну геополітичну кризу через образ репресованої тілесності. І навпаки, звертаючись до культурно маркованих образів, оприявнює природу механізмів контролю та підпорядкування.

Нiчого. Робота на результат, 2017

102

K l e y t m a n

A

l

i

n

a

К л е й т м а н

а н і л А

Від своїх перших публічних робіт, створених ще за часів навчання в Харківській державнiй академії дизайну i мистецтв, Аліна Клейтман покладається на тіло та провокацію як ключові складники художнього висловлювання. Надмірно акцентуючи жіночу фізіологію, Клейтман оповідає про механізми соціальної маргіналізації, іншування та системного насильства. Сьогодні основним жанром роботи художниці є короткі ігрові відео, головну роль у яких виконує сама Аліна. Її героїні та герої є здебільшого людьми «на межі

1991, Харків Закінчила відділення монументальної скульптури Харківської державної академії дизайну і мистецтв (2012) та Московську школу фотографії і мультимедіа імені Родченка, майстерня Кирила Преображенського «Відео-арт та інсталяція» і Сергія Браткова «Фотографія, скульптура, відео» (2015). Володарка Спеціальної премії PinchukArtCentre (2015). Кураторка курсу відео-арту в Школі фотографії Віктора Марущенка. Живе і працює в Києві.

1991, Kharkiv Graduated from the Department of Monumental Sculpture at the Kharkiv State Academy of Design and Fine Art (2012), and the Rodchenko Moscow School of Photography and Multimedia, Kyrylo Preobrazhensky’s workshop on video art and installation, and Sergey Bratkov’s workshop on photography, sculpture and video. Winner of the PinchukArtCentre Special Prize (2015). Curator of the Video Art course at the Victor Marushchenko School of Photography.

Based in Kyiv.

verge of a nervous breakdown” who articulate social neuroses through their own outbursts. The exaggerated ugliness of their appearance and behavior allows them to be mediums leading to the most uncomfortable, private and tabooed issues. For the Festival the artist made a new video that problematizes the current geopolitical crisis through the image of repressed physicality. And vice versa—referring to culturally marked images, she presents the nature of mechanisms of control and subordination.

Nothing. The Work On The Result, 2017

103

246-247

Starting with her first public works, created when she was studying at the Kharkiv State Academy of Design and Arts, the body and provocation have been central to Alina Kleytman’s artistic voice. By over-accentuating the female body, Kleytman speaks about mechanisms of social exclusion, accenting differences, and systematic violence. Today the main genre of the artist’s work is short video games where Alina is the main character. Her heroines and heroes are mostly people “on the

аранжує окремий простір у просторі, який поєднує фотографію Сергія Браткова, сцену-сходинки для уявного хору, одноманітні постаменти з антропоморфними постатями та тілесними уламками, ніби зненацька перерваними в екстатичному русі, та кітчеві фігурки єдинорогів, які перегукуються з естетикою поп-культури. Центральним елементом цієї армії скульптур-химер є гігантська голова. Моторошна та безпорадна, вона видається уламком безликої статуї-колоса, зіставної за масштабом хіба що зі склепінням Мистецького арсеналу. Під час фестивалю цей статичний простір періодично оживляли музичні інтервенції, розроблені спеціально для цього проекту агенцією «Ухо».

Хорошу людину складно знайти, 2017

104

K u t o v o i

A l x e x a n d e r

К у т о в и й

О л е к с а н д р

Важливою темою для художника є роль монументального мистецтва і, зокрема, пам’ятника як його наймасовішого різновиду у формуванні колективної пам’яті. Кутового цікавить, як змінюється сприйняття художніх образів і закладених у них сенсів в очах глядачів разом зі змінами ідеологій, що підживлювали ці образи на різних етапах минулого. Академічний скульптор за освітою, Кутовий випробовує неочікувані комбінації масштабів і матеріалів. У результатi цього постають гротескні ефектні об’єкти, в основі яких красномовні й упізнавані образи. Поступово художник переходить до більш абстрактних за формою та метафоричних за змістом проектів. У межах фестивалю він

1983, Черкаси Вивчав теологію та філософію в університетах Києва. Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, відділення скульптури (2015). Учасник 6-ї Московської бієнале молодого мистецтва (2015). Живе і працює в Москві.

1983, Cherkasy Studied theology and philosophy at universities in Kyiv. Graduated from the Department of Sculpture of the National Academy of Visual Arts and Architecture (2016). Participant of the 6th Moscow Biennale of Contemporary Art (2015). Based in Moscow.

combining photographs by Sergey Bratkov, step risers for an imaginary choir, drab pedestals with terrifying anthropomorphic shapes and body fragments that seem frozen in ecstatic movement, combined with kitschy unicorn figurines referring to pop culture aesthetics. The central element of this army of chimera sculptures is a giant head. Terrifying and helpless, it appears to be a fragment of a colossal faceless statue, comparable in size to the arches of Mystetskyi Arsenal. During the Festival this static space was occasionally enlivened by musical interventions arranged by Ukho Agency especially for this project.

A Good Man Is Hard to Find, 2017

105

248-249

An important theme in the artist’s practice is the role of monumental art, particularly of monuments, in the formation of collective memory.

Kutovoi is interested in how the perception and meaning of artistic images changes in the eyes of viewers along with changes in the ideologies that gave rise to these images at different stages of the past. A trained sculptor, Kutovoi experiments with unexpected combinations of scale and materials, resulting in spectacular grotesque objects based on eloquent and recognizable images.

Kutovoi gradually transitions to projects more abstract in form and metaphorical in content. For the Festival he arranged a space within a space,

Мистецькі практики розповідають про складне, табуйоване, приховане від очей через образ. Це відрізняє їх від інших, прямолінійніших реакцій на довколишню дійсність та способів її коментування. Абстрагуючись від конкретних подій, особистостей, географій, художники напрочуд точно візуально виражають те, що не може бути висловлене вербально або досі не сформувалось у суспільній уяві. А отже, робота з пензлем, графітним олівцем або гравірувальним штихелем уже не сприймається як формальна вправа та доказ ремісничої майстерності й стає проявом тілесності художників та опосередкованою маніфестацією їхнього світогляду.

106

Artistic practices speak through the images of the complex, the tabooed, the hidden from the eyes. This distinguishes them from other, more straightforward, reactions to surrounding reality and ways of commenting on it. Departing from specific events, individuals and geographies, artists surprisingly accurately express visually what can’t be expressed verbally or still hasn’t formed in the public mind. As such, work with a brush, graphite pencil or engraving tool stops being seen as a formal exercise and proof of skill, and becomes an extension of the artist’s physicality and indirect manifestation of their worldview.

107

108

P l o t n i k o v a

a i r a M

П л о т н і к о в а

я і р а М

Для творчого методу Плотнікової важлива взаємодія художника та мистецького твору з глядачем. Вперше перформанс “Stick Apart” художниця показала в Оксфорді (Велика Британія) під час навчання в Університеті Брукса — його можна повторювати безліч разів із різним складом учасників. У Києві він відбувся спершу на майдані Незалежності без попередніх публічних анонсів (і саме його документація увійшла до експозиції)

і вдруге під час відкриття фестивалю. Дерев’яні палиці балансують між тілами перформерів, що повільно рухаються ланцюжком в одному напрямку. Під час перформативної дії між учасниками виникає ефект фізичного напруження, яке, зі свого боку, апелює до внутрішнього напруження в різних проявах колективних дій. Перформанс триває доти, доки всі учасники не втратять палиці.

1983, Житомир Закінчила Oxford Brookеs University, відділення сучасного мистецтва (2016). Працює в таких напрямах, як перформанс, інсталяція, відео-арт. Живе і працює в Києві.

1983, Zhytomyr Graduated from the Department of Contemporary Art of Oxford Brookеs University (2016). Works in the field of performance, installations, video art. Based in Kyiv.

Stick Apart, 2016–2017

109

(The documentation of this is part of the exhibition). The second performance took place during the opening of the Festival. Wooden sticks were balanced between the bodies of slow-moving performers walking in single file in one direction.

While participants were interacting there was an effect of physical tension, which in turn appealed to the internal stress in various modes of collective action. The performance lasted until all participants lost their sticks.

250-251

Interaction between artist and artwork with the viewer is of great importance for Plotnikova’s creative method. “Stick Apart” was presented for the first time in Oxford (UK) while Maria was studying at Brooks University. It can potentially be repeated many times with different participants. In Kyiv, it was first staged at Maidan Nezalezhnosti (Independence Square) without any preliminary public announcements.

Я р е м ч и ш и н а

М а р ` я н а

Художниця постійно бере участь у міжнародних майстернях фізичного театру, автентичного співу, мистецтва перформансу і танцю буто, а також багато подорожує. Усі ці практики об’єднані її спостереженнями за можливостями власного тіла та його трансформаціями у взаємодії з простором, музикою, природою та іншими людьми. Ця тема також є ключовою для першого короткометражного фільму Яремчишиної, який потрапив до списку фіналістів

110

національного конкурсу документального кіно «Пальма Півночі». У стрічці вона відверто розповідає про власний фізичний та емоційний стан під час перебування на резиденції під красномовною назвою «Art. Human. Nature» («Мистецтво. Людина. Природа»). Упродовж багатьох років цю резиденцію на острові Борнгольм у Данії організовує відома танцівниця Аніта Сай. Яремчишина потайки, всупереч правилам Аніти, документує різні вправи та завдання,

1994, Київ Закінчила Скандинавську гімназію в Києві (2012), а відтак зайнялася самоосвітою і захопилася подорожами. Бере участь у міжнародних майстернях мистецтва перформансу, автентичного співу і танцю буто. Працювала перформеркою в PinchukArtCentre і на Венеційській бієнале (2017). Живе і працює в Києві та Грайфсвальді (Німеччина).

The End, 2017

111

шення певного творчого та життєвого етапу. А для самої художниці, навпаки, відкрила нову сторінку в історії «з’ясування стосунків» із танцем.

252

які вона виконувала разом з іншими учасниками: споглядання заходу сонця, танець для каменя, ліплення власних облич із глини, зібраної на кручах острова. Неочікуваною вправою стало колективне перефарбовування стін танцювальної зали в білий — символічне прощання та перший практичний крок до подальшої перебудови унікальної резиденції, яка 2017 року прийняла останніх учнів. Для наставниці Яремчишиної ця подія ознаменувала завер-

Yaremchyshyna

M a r i a n a

The artist regularly participates in international workshops on physical theater, authentic singing, performance art and Butoh dance, and does a lot of traveling. These practices reflect her interest in the possibilities of her own body and its transformation through interaction with space, music, nature, and other people. This is also the theme of Yaremchyshyna’s first short film, which was a finalist of the Palm of the North National Documentary Film Competition. In it

112

she talks openly about her physical and emotional condition during the eloquently named residency: “Art. Human. Nature.” Dancer Anita Saij ran this residency for many years on Bornholm Island in Denmark.

Going against Anita’s rules, Yaremchyshyna secretly documented the different exercises and assignments she did together with the other participants: contemplating a sunset, choreographing a dance for a stone, molding one’s face with clay from the island cliffs. Another exer-

1994, Kyiv Graduated from the Scandinavian High School in Kyiv (2012) and since then has engaged in self-education and solo traveling. Participates in international workshops on performance, authentic singing and Butoh dance. Was a performer at PinchukArtCentre and Venice Biennale (2017).

Based in Kyiv and Greifswald, Germany.

The End, 2017

113

252

cise was the unexpected collective repainting of the walls of the dance studio in white—a symbolic farewell and the first practical step in the reconstruction of the unique residence, which in 2017 welcomed its last students. For Yaremchyshyna’s mentor, this event marked the end of a creative stage of her life, but for the artist, it opened a new page in the history of her “showdown” with dance.

Волосся, 2017

114

C h e p e l e v

A l e x a n d e r

Ч е п е л є в

О л е к с а н д р

Серія малюнків та акварелей Олександра Чепелєва «Волосся» розповідає про острів, на якому живуть люди-кролики. Це спроба створити утопію про іншу форму буття, водночас химерну та радісну. Острів як втеча від буденності, створення свого укриття. Усі роботи об’єднані темою волосся, яке слугує маркером свободи, веселого буття та непокори. Також у своїх малюнках автор експериментує з аркушем паперу, поводячись із ним як зі шкірою, яку можна травмувати.

1989, Алчевськ Закінчив Луганську академію культури і мистецтв, відділення графічного дизайну (2012). Працює в таких напрямах, як малюнок, фотографія та відео-арт. Живе і працює в Києві.

1989, Alchevsk, Luhansk oblast Graduate from the Department of Graphic Design of the Luhansk Institute of Culture and Arts (2012). Works with drawing, photography and video art.

Based in Kyiv.

Hair, 2017

115

253

Alexander Chepelev’s series of drawings and watercolors Hair tells the story of an island inhabited by creatures that are half human, half rabbits. It is an attempt to create a utopia about a different form of being that is both bizarre and happy. The island is an escape from everyday life, a personal shelter. The theme of hair connects all the works, serving as a marker of freedom, happiness, and disobedience. In his drawings the author also experiments with sheets of paper, treating it as skin that can be injured.

Алебастр, 2017

116

o b a S

O

а С

l

б

g

k

a

о к

а г ь л О

Графік за освітою, Ольга Сабко досконало опанувала можливості офорту, літографії та інших технік, історія використання яких сягає XV століття. Зазвичай за допомогою спеціальних інструментів художниця копітко викарбовує на металевій дошці-матриці лінії та заглиблення, які в процесі ручного друку лишають на папері пласке зображення. Сьогодні Сабко цікавлять альтернативні можливості використання металевих матриць, створення своєрідної «антиграфіки». За допомогою лиття з алебастру вона надає своїм старим

гравюрам об’єму, нової виразності та змісту. Процес такого лиття не є цiлком контрольованим: на відміну від роботи з гравюрами художниця не впливає на кінцевий результат. У підсумку готовий об’єкт не дублює оригінальне зображення і показує лише його фрагмент. Ці тендітні й дуже крихкі рельєфи символізують для художниці фрагментарність сприйняття дійсності, неcпроможність зафіксувати в пам’яті події, образи й почуття, що були важливими в минулому.

1990, Київ Закінчила Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ «КПІ», відділення графіки (2013). Живе і працює в Києві.

1990, Kyiv Graduated from the Publishing and Printing Institute of NTUU KPI, Department of Graphics (2013). Based in Kyiv.

Alabaster, 2017

117

process is not completely controlled.

Unlike with prints, the artist does not influence the final product. Therefore, the finished product does not duplicate the original image and only shows a fragment. For the artist, these fragile reliefs symbolize our fragmentary perception of reality and the inability to lock into memory events, images and feelings that were important in the past.

254

As a trained graphic artist, Olga Sabko has mastered etching, lithograph and other artistic techniques dating back to the 15th century. The artist uses special tools to make painstaking lines and indentations on a metal matrix that when printed manually leave a flat image on the paper.

These days Sabko is interested in alternative uses for metallic matrices, creating a kind of “anti-graphics.”

By casting in alabaster, she gives her old prints volume, new expressiveness and content. This casting

h ю 118

O

l

з у К

Втрачена присутність, 2017

K u z y u r a

a

а р

а г ь л О

Ольга Кузюра у своїй творчій практиці виявляє деталі повсякденного життя через графічні техніки та живопис. У роботі «Втрачена присутність» Кузюра порушує питання архівації, що є надто дражливим для українського контексту в період стихійного руйнування пам’яток радянського минулого. Частини інсталяції є відбитками в техніці сліпого тиснення з фрагментів втрачених інтер’єрів, зруйнованих будинків і прикордонних стовпців зниклих нині держав, якi художниця віднайшла на Львівщи-

ні. Кожен паперовий об’єкт є не лише посмертною маскою, а й документом, носієм, що фіксує присутність людини у просторі. За словами художниці, процеси в сучасному глобалізованому світі зводять нас до спільного багатокультурного знаменника, деформують і розмивають межі культурної та, зрештою, національної ідентичності: «Ми не відчуваємо, що це Сьогодні є нашим, адже втратили наше Вчора».

1990, Мостиська Закінчила Національний лісотехнічний університет України за фахом дизайнер (2013) та аспірантуру у Львівській національній академії мистецтв (2016). Працює в таких напрямах, як станкова графіка, живопис, авторка інсталяцій та об’єктів. Учасниця групових і персональних проектів в Україні та за її межами. Живе і працює у Львові.

1990, Mostyska, Lviv oblast Studied design at the National Forestry University (2013). Has a Master’s Degree from the Lviv National Academy of Arts (2016). Works with easel graphics, painting, makes installations and objects. Participant of solo and group projects in Ukraine and abroad. Based in Lviv.

Lost Presence, 2017

119

only a death mask, but also a carrier document capturing a person’s presence in a space. According to the artist, processes in the modern globalized world are reducing us to a multicultural common denominator, deforming and eroding the boundaries of cultural and, ultimately, national identity: “We don’t feel that this Today is ours, because we lost our Yesterday.”

255

In her creative practice Olha Kuzyura exposes the details of everyday life through graphic techniques and painting. In “Lost Presence” Kuzyura addresses the issue of archiving, one that is particularly acute in the Ukrainian context during a period when there is spontaneous destruction of monuments from the Soviet past. Part of the installation consists of blind stamps of fragments of lost interiors, destroyed buildings and border posts of states that no longer exist, that the artist found in Lviv Oblast. Each paper object is not

r e

i i

р е

й

t v

в

r

т

і Із серії «Радіус», 2011

120

u

a

Y

S

С

а

р Ю

Юрія Савтера цікавлять категорії часу та простору, а художня практика є передусім невід’ємною складовою самопізнання, що розширює простір для творчого експерименту. Абстрактний характер графічних та живописних робіт Савтера підкреслює природу плинності часу та ірраціонального. Завдяки мінімальним

художнім засобам — тільки лінії — на площині аркуша виникає ефект циклічних динамічних кіл, які засвідчують, що сучасна людина застрягла в безкінечному повторенні, вічному «тепер». Уперше графічна серія «Радіус» виставлялася на однойменній перcональній виставці в галереї “Detenpyla” у Львові 2011 року.

1988, Львів Закінчив Львівську національну академію мистецтв (2011). Працює в таких напрямах, як живопис, графіка, кераміка та стрит-арт. Учасник багатьох виставок в Україні та Польщі. Живе і працює у Львові.

1988, Lviv Graduated from the Lviv National Academy of Arts (2011). Works in the fields of painting, graphics, ceramics and street art. Participant of many exhibitions in Ukraine and Poland. Based in Lviv.

From the series “Radius,” 2011

121

only lines—the effect of cyclical dynamic circles appears on a sheet of paper, representing the infinite repetition, the eternal “now” where modern man is stuck. The series “Radius” was first shown at the artist’s personal exhibition in Detenpyla Gallery in Lviv in 2011.

256

Yurii Savter is interested in time and space, and his artistic practice is an integral component of self-awareness, one that expands the space for creative experimentation. The abstract nature of Savter’s paintings and graphic works underscores the fluidity of time and the irrational.

Using minimal artistic elements—

Форма свічення, 2017

122

D o m b r o v s k a

a n e l O

Домбровська

а н е л О

У своїй художній практиці Олена Домбровська завжди тяжіла до класичного фігуративного живопису. Однак за останніх кілька років кардинально змінилися її художня мова і завдання, які ставить перед собою мисткиня. Нині художницю, яка працює з полотном і графітним олівцем, цікавлять віддзеркалення світла від графіту, довжина ліній та їх нахил, розмір заповненої площини. Словом, її ро-

бота — це певні студії з вивчення властивостей матеріалів, дослідження найпростіших елементів, таких як лінії, та спроби побудувати комплексне висловлювання і залучити глядача до розглядання та рефлексії за допомогою мінімальних засобів.

1985, Одеса Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, відділення монументального живопису (2014). Учасниця художньої резиденції Worldwide Apartment and Studio Biennale (2016). Співзасновниця художнього об’єднання KNO | Kyiv Non Objective (2017). Живе і працює в Києві.

1985, Odesa Graduated from the National Academy of Visual Arts and Architecture, Department of Monumental Painting (2014). Participant of the artist residency Worldwide Apartment and Studio Biennale (2016). Co-founder of the KNO | Kyiv Non Objective artist group. Based in Kyiv.

Light Form, 2017

123

study of the properties of materials and research of the simplest forms such as lines, an attempt to build a comprehensive statement, and to invite the viewer to examine and reflect using minimal means.

257

In her artistic practice Olena Dombrovska has always gravitated towards classical figurative painting. However in recent years her artistic language and objectives have changed completely. The artist now works with a graphite pencil and canvas, and is interested in the reflection of light off graphite, line lengths and angles, and the size of a filled plane. In short, her work is a

1

m o

#

o R

E t c h i n g 124

Спільна робота учасниць графічної майстерні Etching Room #1 Анни Ходькової та Крістіни Ярош є спостереженням за змінами простору міста. Забудова, руйнація, занепад і зникнення останнім часом стали звичним життєвим циклом для культурних пам`яток в українських містах, зокрема в Києві. Місто весь час перебуває в процесі трансформації, але воднораз воно наче ніколи й не існує по-справжньому. Місто перетворюється на простір колективної галюцинації, а будь-які спроби вловити його характер виявляються марними.

This collective work by co-founders of the graphic studio Etching Room #1 Anna Khodkova and Kristina Yarosh reflects their observations of the changing cityscape.

Redevelopment, ruination, decay and disappearance have become the life cycle of cultural monuments in Ukrainian cities, especially Kyiv, in recent years. The city is constantly in a process of transformation, but at the same time it never seems to actually exist for real. It becomes a space for a collective hallucination, while any attempts to capture its character remain futile.

Пам’ятки, 2017

Memorias, 2017

1990,

Шостка

Анна Ходькова закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, відділення вільної графіки (2016). Працює в техніках офорту, ліногравюри, шовкографії, монотипії, каліграфії. Разом із Крістіною Ярош заснувала графічну майстерню Etching Room #1. Живе і працює в Києві.

1990, Shostka, Sumy oblast Anna Khodkova graduated from the National Academy of Visual Arts and Architecture, Department of Graphic Arts (2016). Works with etching, lineseed printing, silk-screen printing, monotype, calligraphy. Together with Kristina Yarosh founded the Etching Room #1 graphic studio.

Based in Kyiv.

1994, Київ Крістіна Ярош закінчила відділення книжкової графіки Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ «КПІ». Разом з Анною Ходьковою відкрила графічну майстерню Etching Room #1 (2016). Учасниця численних виставок в Україні та за кордоном. Живе і працює в Києві.

1994, Kyiv Kristina Yarosh graduated from the Department of Book Graphics of the Publishing and Printing Institute of NTUU KPI. Together with Anna Khodkova founded the Etching Room #1 graphic studio. Participant of many

258

exhibitions in Ukraine and abroad. Based in Kyiv.

125

126

M y k y t e n k o

o r t y m D

М и к и т е н к о

о р т и м Д

Дмитро Микитенко займається графіті, пост-графіті та інтервенціями в публічний простір, а також переосмисленням цих практик у цифрових медіа. Він багато працює з базовими для райтера елементами та формами: крапкою, контуром, теґом, заливкою кольором, витравленням тощо. Для фестивалю він створив новий мурал, який базується на численному повторенні основного руху графіті-художника — одному

пшику балоном. Цей елементарний штрих, позбавлений сенсу сам по собі, набуває невластивої монументальності завдяки кількатисячному відтворенню. Зводячи естетичний намір до мінімально необхідного для малюнка жесту, Микитенко оприявнює його можливості створювати складні й масштабні форми.

1987, Володимир–Волинський Закінчив Луцький національний технічний університет, кафедра графічного дизайну (2009). Учасник і співорганізатор незалежного міжнародного фестивалю BlackCircleCamp (2010–2016). Стипендіат програми міністра культури Польщі «Gaude Polonia» (2014). Займається індивідуальними та груповими проектами, пов’язаними з живописом у просторі та роботою з формою. Живе і працює в Луцьку.

1987, Volodymyr-Volynsky, Volyn oblast Graduated from the Department of Graphic Design of Lutsk National Technical University (2009). Participant and co-organizer of the independent international festival BlackCircleCamp (2010–2016).

Participant of the Polish Minister of Culture’s Gaude Polonia Scholarship Program (2014). Engages in individual and group projects involving painting in spaces and working with forms. Based in Lutsk.

9928=9928, 2017

127

ing in itself, acquires unusual monumentality through several thousand repetitions. Reducing his aesthetic effect to the minimal gesture needed for a painting, Mykytenko demonstrates its ability to create large, complex forms.

259

Dmytro Mykytenko does graffiti, post-graffiti and interventions in public spaces, and also rethinks these practices in digital media. He works a great deal with basic elements and forms used by graffiti writers—points, contour, tags, coloring, and etching. For the Festival, he created a new mural based on the repetition of the main movement performed by a graffiti artist, which is one “spray” of aerosol paint. This basic stroke, deprived of any mean-

Е Ц

Г а л е р е я

Галерея ЦЕ — аудиторія № 607 на шостому поверсі нового корпусу Львівської національної академії мистецтв, де протягом 2016/17 навчального року студенти магістратури факультету дизайну щотижня відкривали колективну виставку, присвячену одному з напрямів, стилів чи явищ в історії мистецтва ХХ сторіччя. Викладач курсу «Основи сучасного мистецтва» львівський художник Олег Сусленко, послуговується принципом learning-by-doing, тобто засвоєння через практику, і пропонує студентам опанувати,

ЦЕ, 2016–2017

128

приміром, тему «Мінімалізм» через створення відповідної експозиції просто в аудиторії. На кожну тему в програмі відведено тиждень, а отже, стільки часу студенти мають на дослідження, генерування ідей і створення власне художніх робіт для виставки. Монтаж експозиції відбувається протягом пари — двох академічних годин останнього семінару тижня. Неминуча «профанація» ідеї мистецтва як серйозної, внутрішньо зумовленої та сталої практики в таких «вправах», утім, уможливила незнаний в українських художніх академіях

Олег Сусленко (1980, Жовква) закінчив Львівську національну академію мистецтв, відділення графічного дизайну (2005). Викладає курс «Сучасне мистецтво» на відділенні графічного дизайну Львівської національної академії мистецтв (із 2016 року). Живе і працює у Львові. Галерею ЦЕ заснували 12 студентів Олега Сусленка (5-й курс, група Б) як простір для виконання та експонування практичних завдань навчальної програми в одній з аудиторій академії (2016). Учасники: Олександр Приймак (1991, Хмельницький), Марина Веремеєнко (1995, Одеса), Іра Баранова (1995, Одеса), Анастасія Лисенко (1994, Хмельницький), Валерія Ліхачова (1995, Кривий Ріг), Андрій-Богдан Ляхович (1993, Львів), Наталія Базьо (1995, Мукачево), Іван Слотило (1994, Львів), Дарія Таран (1995, Миколаїв), Вікторія Ігнацевич (1995, Львів).

260-261

простір для рефлексії, гри та вільного експерименту, що є значно більш дотичним до мистецької практики, ніж традиційна освітня система. У Мистецькому арсеналі студенти зголосилися виконати позакласну вправу із перекладу власного навчального досвіду у формат інституційної презентації.

129

H (

T 130

G a l l e r y

) I

S

E S T

TSE Gallery is Room #607 on the 6th floor of the new building of the Lviv National Academy of Arts, where during the 2016/17 academic year, students from the Master’s Program of the Design Faculty held weekly group exhibitions dedicated to 20th century art movements and styles. Lviv artist Oleg Suslenko, who teaches the course on Fundamentals of Contemporary Art, believes in the principle of learningby-doing, and has his students master, for example, minimalism, by creating an exposition on this theme directly in the classroom.

Each theme is covered over the course of a week, giving students that much time to research, generate ideas and create artworks for the exhibition. The show is assembled during the last two-hour seminar of the week. The inevitable “profanation” of the idea of art as a serious, internally conditioned and regular practice through these exercises, nonetheless, allowed space for reflection, play and free experimentation, which is more relevant to artistic practice than the traditional educational system. The students offered to

Oleg Suslenko (1980, Zhovkva, Lviv oblast) graduated from the Lviv National Academy of Arts, Graphic Design Department (2005). He has been teaching Contemporary Art at the Graphic Design Department of Lviv National Academy of Arts since 2016. Based in Lviv. ЦЕ (THIS) Gallery was founded by 12 of Suslenko’s students (year 5, group B) as a space for exhibiting “applied assignments” in one of the Academy’s rooms (2016).

Participants: Oleksandr Pryimak (1991, Khmelnytsky), Maryna Veremeenko (1995, Odesa), Iryna Baranova (1995, Odesa), Anastasia Lysenko (1994, Khmelnytsky), Valeria Likhacheva (1995, Kryvyy Rih), Andriy-Bogdan Lyakhovych (1993, Lviv), Natalia Bazio (1995, Mukachevo), Ivan Slotylo (1994, Lviv), Dariya Taran (1995, Mykolayiv), Viktoria Ignatsevych (1995, Lviv).

TSE (THIS), 2016–2017

131

260-261

do an extracurricular exercise in Mystetskyi Arsenal where they would translate their educational experience into a presentation.

Засилля реклами, нав’язаних популярною культурою кліше та іншого медійного шуму позбавило царину мистецтва монополії на виробництво візуальних образів. Елітарна культура вже давно не слугує «сировинною базою» для культури масової. Навпаки, художники дедалі охочіше цікавляться природою стихійно генерованого контенту, з яким ми стикаємося в нашому реальному та віртуальному повсякденні й у формуванні якого самі несвідомо беремо участь. На відміну від мистецького твору такий контент не має єдиного автора. Його співтворцем може стати будь-хто, чиє випадково зняте мобільною камерою фото або відео завтра може перетворитися на народний мем. Міркуванням про механізми творення, функціонування та неминучої деконструкції анонімної «картинки» присвячено одразу кілька фотографічних і мультимедійних проектів на фестивалі.

132

The power of advertising, clichés imposed by popular culture and other media noise have deprived art of its monopoly on the production of visual images. Elite culture is no longer the “raw material base” for mass culture. On the contrary, artists are increasingly interested in the nature of spontaneously generated content that we encounter in our real and virtual lives, and to the creation of which we unknowingly contribute.

Unlike a work of art, this content doesn’t have a single author. Its co-creator can be anyone whose random photo or video taken with their mobile phone can become a meme. Several photographic and multimedia projects at the festival are dedicated to reflection on the mechanisms of the creation, functioning and inevitable deconstruction of the anonymous “picture.”

133

l

n L

Л

а

a

н

O

ь

k

o

a

о к

я л О

Питання власної ідентичності та становлення як художниці займає Олю Ланько, яка походить з України, однак здобула художню освіту та професійно сформувалася в Нідерландах. Не менш важливим є для неї питання посилань і запозичень у мистецтві. «Збірник» відображає обидва напрями пошуку. Це книга зi 100 сторінок, створена з переробленого паперу. Сірі, нічим не примітні аркушi, спресовані з каталогів, книжок з історії мистецтва, фотографії

Збірник, 2017

134

та дизайну, формують нову книгу, яка, однак, позбавлена будь-яких натяків на первинну інформацію. А отже, у ній відсутня і будь-яка ієрархічність, немає різниці між знімком, що справив незабутнє враження на художницю, i довгою академічною статтею з історії фотографії — все однаково (не) релевантне в становленні власної ідентичності, яку Ланько намагається відшукати на сірих сторінках «Збірника».

1985, Чернігів Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка, відділення соціології (2007). Вивчала фотографію у Royal Academy of Art (Гаага, Нідерланди) та Gerrit Rietveld Academy (Амстердам, Нідерланди). Переможниця конкурсу ING New Talent Photography Award (2013). Живе і працює в Амстердамі та Генті.

1985, Chernihiv Graduated from the Department of Sociology of Taras Shevchenko National University of Kyiv (2007). Studied photography at the Royal Academy of Art (Hague, Netherlands) and Gerrit Rietveld Academy (Amsterdam, Netherlands).

Winner of the ING New Talent Photography Award (2013). Based in Amsterdam and Ghent.

Volume, 2017

135

photography and design, form a new book devoid of any suggestion that it contains primary information.

And thus it lacks all hierarchy. There is no difference between a picture that left a lasting impression on the artist and a long academic article on the history of photography. It is all equally (ir)relevant to the formation of her identity, which Lanko tries to discover in the gray pages of the “Volume.”

262-263

As an artist who was born in Ukraine but studied art and developed professionally in the Netherlands, Ola Lanko is interested in personal identity and artistic formation. No less important for her is the question of references and borrowing in art.

“Volume,” a 100-page book made of recycled paper, reflects both lines of examination. The gray, unremarkable pages, compressed from catalogues, books on art history,

136

l L

i

в а Ч

Часові рамки, 2017

C h a v a g a

a y

а а

г

я і л і Л

Лілія Чавага у своїй практиці звертається до колажу, медіуму, несправедливо відсунутого сучасним мистецтвом на другий план. Набувши розквіту на початку XX століття в роботах художників із кола дадаїстів, він з’явився на авансцені ще раз за часів поп-арту. Колажі Чаваги візуально тяжіють радше до останнього, хоча й переробляють історичний,

а тому складний матеріал. У «Часових рамках» художниця, спотворюючи зображення, взяті зі старих газет, підкладаючи нове тло та деформуючи рамку, підкреслює вже, здається, азбучну істину: будь-якою історичною подією можна маніпулювати, її можна прочитувати по-різному залежно від цілої низки чинників.

1984, Волноваха Закінчила Школу сучасного мистецтва при Інституті проблем сучасного мистецтва (2014) та Школу візуальних комунікацій (2015). Працює в таких напрямах, як колаж, абстракція, медіа-арт. Живе і працює в Києві.

1984, Volnovakha, Donetsk oblast Graduate from the School of Contemporary Art at the Modern Art Research Institute (2014) and School of Visual Communications (2015). Works with collage, abstraction, media art. Based in Kyiv.

Timeframes, 2017

137

distorting images from old newspapers, changing the background and deforming the frame, the artist underscores a seemingly basic truth, that any historical event can be manipulated and read differently depending on a number of different factors.

264

In her artistic practice Lilya Chavaga refers to an artistic medium unfairly considered second-rate in contemporary art: collage. Having flourished in the early 20th century in the works of the Dadaists, the technique reappeared at the forefront of the pop art era. Chavaga’s collages are visually closer to the latter, but she recycles historical, therefore complex material. In “Timeframes,” by

≈ але ≠, 2017

138

B u c h a t s k a

K a t e r y n a

Б у ч а ц ь к а

К а т е р и н а

Попри те що Катерина Бучацька закінчила живописний факультет, сьогодні вона працює із зображенням та образністю як такими, дедалі рідше звертаючись до живопису як інструменту. За часів навчання в Академії фотографування довкілля стало для художниці способом виявлення візуальних «зсувів» у буденній реальності: випадкових збігів і незбігів, подвоєнь і розшарувань звичної картинки. У спеціально створеній для

фестивалю інсталяції художниця комбінує фотографії з власного архіву в просторову композицію, де кожне зображення втрачає стабільність завдяки варіодруку, взаємодії зі світлом або іншими об’єктами. Це водночас демонструє магію та проявляє оманливість будь-якого зображення, яке однаково успішно деконструює реальність і створює альтернативні світи.

1987, Київ Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, відділення монументального живопису (2015). Навчалася в Ecole Nationale Superieure d`Art de Dijon, Франція (2008–2009). Резидентка KyivAIR (2013), Yorkshire Sculpture Park, Велика Британія (2013), володарка Спеціальної премії Kyiv Sculpture Project (2012). Живе і працює в Києві.

1987, Kyiv Graduated from the National Academy of Visual Arts and Architecture, Department of Monumental Painting (2015). Studied at the Ecole Nationale Superieure d`Art de Dijon, France (2008-2009). Took part in the KyivAIR (2013) and Yorkshire Sculpture Park, UK (2013) residencies. Recipient of the Kyiv Sculpture Project Special Prize (2012). Based in Kyiv.

≈ except ≠, 2017

139

pictures. In an installation made specially for the Festival, the artist combines photographs from her personal archive into a spatial composition where every image loses its stability through vario printing, through interaction with light or other objects. This demonstrates magic and exposes the deceptive nature of any image, and at the same time successfully deconstructs reality and creates alternative worlds.

265

Kateryna Buchatska graduated from the National Academy of Visual Arts and Architecture, specializing in Painting, yet today she works more with images and imagery, much less often with painting. Since her days at the Academy, photographing her surroundings became a way for the artist to unearth visual “landslides” in everyday reality—random coincidences and discrepancies, duplication and stratification of ordinary

є нескінченною грою між уявним та дійсним. Через зображення численних патернів та ієрархічних за своєю природою пірамідальних фігур художник відображає структуру тоталітарного суспільства. Упродовж 2013 року книжка була частиною експозиції Нацiонального музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» (Львів) як центральний об’єкт виставки в тюремній камері.

Щоденник Вінстона Сміта (за мотивами роману «1984»), 2013

140

P i l i p u s h k o

B

o

g

d

a

n

П и л и п у ш к о

н а д г о Б

Богдан Пилипушко — книжковий графік-практик і теоретик-дослідник феномену внутрішньої еміграції художника в умовах тоталітарної дійсності. Ілюстрації до антиутопії британського письменника Джорджа Орвелла «1984», представлені на виставці у форматі артбуку, виражають дводумство як невід’ємну складову недемонтованих комуністичних уявлень в умовах мінливого сьогодення. Здатність свідомості дотримуватися двох протилежних переконань

1990, Суми Закінчив Українську академію друкарства за спеціальністю «Книжкова графіка» (2013). Аспірант Інституту проблем сучасного мистецтва. Учасник міжнародних виставок графіки та екслібрису (з 2011 року). Фіналіст конкурсу Deutsche Exlibris Gesellschaft (2016, Вейден, Німеччина). Живе і працює у Львові (майстерня Black Lodge).

1990, Sumy Graduated from the Ukrainian Academy of Printing, specializing in Book Graphics (2013). Graduate student at the Modern Art Research Institute of the Ukrainian Academy of Arts. Participant of international graphics and exlibris exhibitions (since 2011). Finalist of the Deutsche Exlibris Gesellschaft competition (2016, Weiden, Germany). Based in Lviv (Black Lodge studio).

of the mind to hold onto two opposing beliefs is an endless game between the imaginary and real. In his numerous depictions of patterns and hierarchical pyramidal shapes, the artist reflects on the structure of a totalitarian society. In 2013 the book was part of an exhibition in the Prison on Lontskoho Street, Memorial Museum (Lviv).

Winston Smith’s Diary (based on the novel “1984”), 2013

141

266

Bogdan Pilipushko is a book designer and a researcher of the artist’s internal emigration when living under totalitarianism. His illustrations to George Orwell’s dystopian novel, 1984, which are presented in this exhibition in the form of an art book, express doublethink as an essential part of un-deconstructed communist ideas that have survived in today’s changeable environment. The ability

Фільм-патерналізм, 2017

142

Y a n k o v y

y l a t i V

Я н к о в и й

В і т а л і й

Вінницький художник Віталій Янковий у своїй відеоінсталяції звертається до теми міського благоустрою та сприйняття результатів цього процесу мешканцями міста. У центрі оповіді нещодавно зведений в одному зі спальних районів Вінниці фонтан-атракціон із фігурою Атланта. Ця споруда очевидно контрастує iз сірими багатоповерхівками навколо, що тільки підкреслюють її недореч-

ність і візуальну надмірність. Утім, фонтан популярний серед молодих мам і підлітків як чи не єдине публічне місце, де можна відпочити, погуляти з дітьми та сфотографуватися на тлі красивого об’єкта. Тож у підсумку будь-яка спущена згори ініціатива міської влади не зазнає критики або спротиву мешканців міста, котрі за інерцією звикли все покірно приймати.

1986, Вінниця Випускник курсу сучасного мистецтва School of Visual Communications (2015). Працює з відео, анімацією та графікою. Фіналіст мистецтвознавчого конкурсу для арт-критиків від Stedley Art Foundation (2013, 2014, 2016). Живе і працює у Вінниці.

1986, Vinnytsia Graduate of the Contemporary Art course at the School of Visual Communications (2015). Works with video, animation and graphics.

Finalist for the Art Criticism Award from Stedley Art Foundation (2013, 2014, 2016). Based in Vinnytsia.

Paternalism on Film, 2017

143

the fountain is popular with young mothers and teens, as one of the few places in the city where one can go to relax, let children play, and take a photo against a nice background.

Ultimately, the city government’s initiatives face no public criticism or opposition because, due to inertia, people are simply used to meekly accepting everything initiated from above.

267

In his video installation, Vinnytsia artist Vitaly Yankovy addresses the theme of urban improvement and public opinion of its results. At the center of the story is the new fountain, complete with a statue of Atlas, built in one of the residential neighborhoods of Vinnytsia. It stands in stark contrast with the surrounding gray apartment blocks, which only emphasizes its inappropriateness and visual excess. Nevertheless,

Між, 2017

144

P o l i a k o v

V i a c h e s l a v

П о л я к о в

В ’ я ч е с л а в

В’ячеслав Поляков працює пліч-опліч зі своєю постійною партнеркою Оленою Субач: разом вони подорожують містами й містечками Львівщини та сусідніх областей, досліджуючи образність української провінції. Матеріальний світ цього регіону — це бурхлива суміш занедбаної історичної забудови та радянської інфраструктури,

які переживають «реконструкцію» й «переоздоблення» відповідно до сучасних вимог і потреб. Пастельні кольори венеційської штукатурки та єврошпалер повсюдно заступають сірість каменю й бетону, маніфестуючи колективно несвідомі смаки «нового українця».

1986, Херсон Закінчив Херсонський державний університет за спеціальністю «Образотворче мистецтво». На старших курсах університету ввійшов до осередку «Тотем», де почав займатися медіа-мистецтвом. Фіналіст Foam Talents, Krakow Photomonth Showoff, Photofestival Lodz Grand Prix. Живе і працює у Львові.

1986, Kherson Has a degree in teaching fine arts from Kherson State University. During his senior years at university joined the Totem group and became involved in media art. Finalist of the Foam Talents, Krakow Photomonth Showoff, Photofestival Lodz Grand Prix. Based in Lviv.

In Between, 2017

145

“reconstruction” and “redesign” to fit modern needs and requirements.

Everywhere, the pastels of “Venetian stucco" and “European wallpaper” are replacing the grayness of stone and concrete, manifesting the collective instinctive tastes of “new Ukrainians.”

268

Viacheslav Poliakov works together with his partner Elena Subach, travelling to cities and towns in Lviv oblast and neighboring oblasts, exploring the imagery of provincial Ukraine. The material world of this region is a wild mix of derelict historical buildings and Soviet infrastructure that are experiencing

Рештки пам’яті, 2017

146

K h o d k o v a

a n n A

Х о д ь к о в а

а н н А

Зображення фрагментів повсякденності з фокусом на образі людини є головним мотивом у творчості Анни Ходькової. У серії графічних робіт, об’єднаних у «Рештки пам’яті», йдеться про недосконалість і фрагментарність людської пам’яті, про те, якою мірою вона зумовлена багатьма зовнішніми чинниками. Ми мо-

жемо згадати найкращі моменти свого дитинства, однак, напевно, не все пам’ятатимемо достеменно. Подібним чином і сучасність, і її творці поступово зазнають трансформацій: історія переписується та створює ілюзію правди для майбутніх поколінь.

1990,

Шостка

Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, відділення вільної графіки (2016). Працює в техніках офорту, ліногравюри, шовкографії, монотипії, каліграфії. Разом із Крістіною Ярош заснувала графічну майстерню Etching Room #1. Живе і працює в Києві.

1990, Shostka, Sumy oblast Graduated from the National Academy of Visual Arts and Architecture, Department of Graphic Arts (2016). Works with etching, lineseed printing, silk-screen printing, monotype, calligraphy. Together with Kristina Yarosh founded the Etching Room #1 graphic studio. Based in Kyiv.

Remains of Memory, 2017

147

don’t remember them perfectly. The present, like those who create it, is gradually being transformed—history is rewritten and illusions of truth are created for future generations.

269

Showing fragments of everyday life with a focus on the human image is a central theme in Anna Khodkova’s work. The graphic works in the series “Remains of Memory” speak about the imperfection and fragmentation of human memory, the extent to which it is influenced by external factors. We can recall the best times of our childhood, but we probably

Будь-яке місто є нашаруванням історії, періодів, стилів і наративів. Іноді вони перехрещуються, природно перетікають з одного в інший, іноді між ними спалахує запекла сутичка, у якій немає переможених і переможців. Ці умовні стики-перетини несподіваним чином проявляються в публічних просторах і приватних помешканнях, у способі взаємодії людини і міста, у тому, як закарбовувалися на тілі «поліса» певні події минулого. Занурені у власні справи та призвичаєні до буденних декорацій, містяни найчастіше не зчитують таких «повідомлень». Ця справа лишається урбаністам, історикам і художникам. І коли перші звертають увагу на комфортність міського середовища, другі опікуються історією міста, то останні, власне, й поєднують ці різні підходи і намагаються проявити заховану за фасадами історію.

148

Any city is a stratification of history, periods, styles and narratives. Sometimes they intersect, naturally flowing into one another, sometimes they enter into a vicious fight in which there are no winners or losers. These conditional junctures appear unexpectedly in public spaces and private homes through a person’s interaction with the city, the way events from the past are engraved on the body politic. Immersed in their personal matters and accustomed to the daily scenery, city dwellers often don’t read these “messages.” This matter is left to urbanists, historians and artists. The former focus on the comforts of the urban environment, the second deal with the city’s history, and the latter combine these different approaches and try to expose the history hidden behind the facades.

149

150

K a r p o v a

a n i l o P

К а р п о в а

а н і л о П

Коли Поліні Карповій було 15 років, батьки подарували їй камеру. Відтоді вона знімає себе, своїх друзів і друзів друзів. Фотографування перетворилося для неї на засіб соціалізації та водночас на можливість упізнати себе в інших. Поліна грає з естетикою дівочої фешн-зйомки, яка є обіцянкою кращого світу, а не тільки рекламою сумки-новинки від Dior.

Її героїні — підлітки, вдягнені в ретельно підібране художницею вбрання. Вони створюють єдину просторово-кольорову композицію з декораціями — виразно пострадянським ландшафтом їхнього рідного Харкова. Типове, до міри занедбане українське місто стає таким чином придатним для життя й дорослішання дівчини.

1992, Харків Закінчила Харківську державну академію дизайну і мистецтв, відділення мистецтвознавства. Член Союзу фотохудожників України (з 2014 року), об’єднання «Українська фотографічна альтернатива» (з 2011 року). Учасниця програми резиденцій SWAP, організованої British Council Ukraine (2017). Живе і працює в Харкові.

1992, Kharkiv Graduated from the Kharkiv State Academy of Design and Fine Arts, Department of Art. Member of the Union of Photo Artists of Ukraine (2014), Ukrainian Photography Alternative (2011). Participant of the SWAP residency organized by British Council Ukraine (2017). Based in Kharkiv.

Pretty Ghetto, 2010–2017

151

just an advertisement for the latest Dior handbag. Her teenage heroines, dressed in outfits carefully selected by the artist, create a single spatial color composition where the scenery is the recognizable post-Soviet landscape of their native Kharkiv.

The typical neglected Ukrainian city thus becomes suitable for a young girl to live and grow up in.

270

Polina Karpova’s parents gave her a camera when she was 15, and since then she has been photographing herself, friends, friends of friends. Photography became a form of socialization, and a way for her to recognize herself in others. Polina plays with the aesthetic of a girly fashion shoot, which is a promise of a better world, and not

Льодовик, 2017

152

G r o n s k y

o r t e P

Г р о н с ь к и й

о р т е П

В інсталяції «Льодовик» Гронський розмірковує про формування ідентичності та культурних маркерів нещодавнього минулого у світосприйнятті свого покоління. Геометричні блоки з лакованих ДСП-панелей відсилають до невід’ємних елементів пізньорадянського інтер’єру — дефіцитних стінок, які свого часу були (а часто досі є) ледь не в кожнiй оселi. Художник працює не з реальним об’єктом (ready-made), а запозичує лише його формальні якості: колір, фактуру, незграбну масивність, які

майже на чуттєвому рівні знайомі всім, чиє свідоме життя припало на межу 1980–1990-х років. Абстрактна композиція «Льодовику» — це символ змін і несвідомої ностальгії. Шукаючи новий зміст для старої форми, художник звертає увагу на те, наскільки наша пам’ять, почуття, уявлення про час і самих себе залежать від матеріальної культури й породжених нею візуальних образів.

1989, Київ Закінчив Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, відділення скульптури (2014). Член молодіжного об’єднання Національної спілки художників України (з 2010). Живе і працює в Києві.

1989, Kyiv Graduated from the Department of Sculpture of the National Academy of Visual Arts and Architecture (2014). Member of the youth association, National Union of Artists of Ukraine (since 2010). Based in Kyiv.

Glacier, 2017

153

level are familiar to everyone who remembers the 1980s–1990s.

The abstract composition “Glacier” is a symbol of change and subconscious nostalgia. Searching for new meaning in old forms, the artist shows how much our memory, feelings, and imagination about time and ourselves depend on material culture and visual images.

271

In his installation “Glacier” Petro Gronsky examines the formation of his generation’s identity and the cultural markers of the recent past that influenced their perception of the world. Geometric blocks made of lacquered chipboard panels refer to an integral element of late Soviet interior design—the “deficit wall units” that almost every family once had (and still does) in their home.

The artist doesn’t work with readymade objects, he only borrows their formal qualities—color, texture, monstrous size—that on a sensory

154

l L

i

в а Ч

Перепрошивка, 2014–2015

C h a v a g a

a y

а а

г

я і л і Л

Для художниці те, що останніми роками відбувається з цілою країною та її окремими регіонами, є «перепрошивкою» за допомогою медіа та пропаганди, тобто, як у технологічному світі, стиранням старої операційної системи (і пам’яті) та встановленням нової. Із цим явищем Чавага зіткнулася на власному досвіді в Донецьку 2014 року, тому першою в серії стала

фотографія бабусь біля під’їзду. Вони, як сейсмограф, миттєво та дуже точно вловлюють найменші хвилювання в суспільстві й одразу ретранслюють їх. Тож саме вони є найуразливішими до перепрошивки. Як і в «Часових рамках», художниця втручається в знайдене зображення, однак цього разу в дуже аналоговий спосіб — вишивкою.

1984, Волноваха Закінчила Школу сучасного мистецтва при Інституті проблем сучасного мистецтва (2014) та Школу візуальних комунікацій (2015). Працює в таких напрямах, як колаж, абстракція, медіа-арт. Живе і працює в Києві.

1984, Volnovakha, Donetsk oblast Graduate from the School of Contemporary Art at the Modern Art Research Institute (2014) and School of Visual Communications (2015). Works with collage, abstraction, media art. Based in Kyiv.

Jailbreak, 2014–2015

155

entrance. Like a seismograph, they instantaneously and very precisely detect the slightest disturbances in society and immediately retransmit them. This makes them most vulnerable to jailbreak.

Like in “Timeframes,” the artist intervenes in the discovered image, although this time by analogue— through embroidery.

272

For the artist, what has been happening in recent years in her country and particularly in some regions, is a “Jailbreak” driven by the media and propaganda – like the erasing of an old operating system (and memory) and installation of a new one. Chavaga experienced this firsthand in Donetsk in 2014, and that is why the first photograph in her series is one of old ladies by a building

D + N + R

Art-cluster

Останніми роками для мешканців Сходу України постійний «надзвичайний стан», відчуття загрози й інформаційне насильство, яке чиниться всіма можливими каналами, перетворилися на буденність. Художники, переселенці з Донбасу, прагнуть подолати травми, пов’язані з власним досвідом перебування в зоні воєнних дій, і надати технологічній складовій людського життя іншого, миролюбнішого сенсу. У цій інсталяції Максим Лосєв і Антон Лапов використовують метод медіа-археології. Щоб створити «попереджувальний дисплей», вони навмисне використовують застарілі прилади, історія виникнення

яких сягає холодної війни, коли засоби комунікації лише почали перетворюватися на зброю. Художники повертають до життя й надають нового змісту цим забутим засобам зв’язку, таким чином пропонуючи зазирнути в минуле в пошуках альтернативної комунікативної моделі для майбутнього, досконалішого суспільства, ніби створюючи противагу повсюдній одержимості новітніми технологіями, спрямованими лише на посилення контролю над особистістю. Автори проекту: Антон Лапов, Максим Лосєв.

Східноукраїнський комплекс, 2017

156

2011, Luhansk Art group founded by Anton Lapov and Maksym Losiev. Until 2014 it was a platform for artists in Donbas. Its members include sound artists, media artists, DJs and designers. They are based in Luhansk and Kyiv.

2011, Луганськ Арт-об’єднання заснували Антон Лапов і Максим Лосєв. До 2014 року існувало як платформа для співпраці митців із Донбасу. До групи входять саунд-артисти, медіа-художники, діджеї та дизайнери. Живуть і працюють між Луганськом і Києвом.

Eastern Ukrainian Complex, 2017

157

The artists breathe new life and meaning into these marginalized means of communication, suggesting we examine the past for an alternative model of communication. This would improve society in the future and counterbalance the obsession with modern technologies, whose only purpose is to increase control over the individual.

Project's authors: Anton Lapov, Maksym Losiev.

273

For residents of Eastern Ukraine, the past few years have been one endless state of emergency, filled with the sense of danger and informational violence coming from all possible channels. As refugees from Donbas, the artists seek to overcome the trauma of being in a combat zone, and to give the technological component of human life a different, more peaceful meaning. In this installation, Maksym Losiev and Anton Lapov use the method of media archeology. To create a “warning display” they deliberately used obsolete devices from the Cold War era, when tools of communication media were first being used as weapons.

200 виставок на рік, 2017

158

R a d y n s k i

O l e k s i y

Р а д и н с ь к и й

О л е к с і й

Олексій Радинський, кінематографіст і публіцист, у своїй відеороботі звертається до діяльності Державної науково-технічної бібліотеки України, яка, як виявилося, веде активну виставкову роботу. Бібліотека організовує близько 200 інформаційних і тематичних виставок на рік. Там експонуються книжки і періодичні видання, промислові та фірмові каталоги, патентні та нормативно-технічні документи зі стандартизації, автореферати дисертацій

і депоновані наукові роботи, науково-методична література та бібліографічна інформація. На полицях і невеличких вітринах працівники бібліотеки створюють міні-експозиції, що досліджують теми від переробки сміття до гендерних проблем. Така активність водночас і зачаровує, і дратує Радинського, який вбачає в цьому метафору, яку можна застосувати до всієї української культури.

1984, Київ Режисер-документаліст, публіцист, учасник Центру візуальної культури. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія» за спеціальністю «Культурологія» (2008) та Home Workspace Program (2013, Бейрут). Живе і працює в Києві.

1984, Kyiv Documentary director, publicist, participant of the Visual Culture Research Center. Graduated from the National University of Kyiv-Mohyla Academy, specializing in Cultural Studies (2008) and Home Workspace Program (2013, Beirut). Based in Kyiv.

200 Exhibitions a Year, 2017

159

scientific literature, and bibliographic information. The library staff create mini exhibitions on shelves and in small showcases on topics ranging from recycling to gender issues. These activities both amaze and annoy Radynski, who sees them as a metaphor for the whole cultural sector in Ukraine.

274

In this video, filmmaker and writer Oleksiy Radynski explores the activities of the State Scientific-Technical Library of Ukraine, which, as it turns out, holds many exhibitions. The library organizes some 200 informative and thematic exhibitions annually. Featuring books and periodicals, industrial and company catalogues, patents and technical documents, dissertations and scientific papers,

h s o r a

ної інфраструктури, якими ними наповнені пейзажі пострадянських міст. Її гравюри ніби умовні мапи цих міст, на які нанесено непримітні в повсякденні, проте безпомилково впізнавані візуальні домінанти. Завдяки повторенню ці клони кранів, електричних стовпів і бетонних парканів виходять на рівень символів.

Світ поламаної утопії, 2016–2017

160

Y

K r i s t i n a

ш о р Я

К р і с т і н а

У своїй практиці Крістіна Ярош звертається до теми нездійсненої утопії, яку лишили по собі породжені ХХ століттям великі наративи: космічні подорожі, індустріалізація, віра в тотальність людських можливостей. Послуговуючись сухою мовою графіки, вона закарбовує уламки цієї утопії: утилітарні, візуально нецікаві й ідеологічно неважливі елементи урбаністич-

1994, Київ Закінчила відділення книжкової графіки Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ «КПІ». Разом з Анною Ходьковою відкрила графічну майстерню Etching Room #1 (2016). Учасниця численних виставок в Україні та за кордоном. Живе і працює в Києві.

1994, Kyiv Graduated from the Department of Book Graphics of the Publishing and Printing Institute of NTUU KPI. Together with Anna Khodkova founded the Etching Room #1 graphic studio. Participant of many exhibitions in Ukraine and abroad. Based in Kyiv.

the urban infrastructure that fill the landscape of post-Soviet cities. Her prints are like maps of these cities, with inconspicuous but recognizable and visually dominating figures.

Through repetition, these clones of cranes, utility poles, and concrete fences become symbols.

World of Broken Utopia, 2016–2017

161

275

In her practice Kristina Yarosh refers to the theme of the unrealized utopia left behind by the narratives of the 20th century: space travel, industrialization, belief in the totality of human possibility. Using the dry language of graphics, Yarosh captures the wreckage of this utopia— utilitarian, visually dull, and ideologically unimportant elements of

162

T o r b i n o v

i i h r e S

Т о р б і н о в

й і г р е C

Як ландшафтний архітектор і дизайнер Сергій Торбінов обігрує галерейний і публічний простори та виявляє неочевидне в таких медіа, як скульптура, мистецтво довкілля і ленд-арт. У ʺConcrete Structure 1.

Possible Transformationsʺ художник порушує тему потенційних, але нездійснених суспільних змін. За основу Торбінов бере занедбаний житловий будинок часів радянської перебудови, що міститься на околиці Львова.

Він споруджувався з метою створення затишного, придатного для нормального життя квартирного простору, однак через історичні обставини — розпад СРСР — зрештою залишився покинутим на тлі природного ландшафту. Так глядач має змогу спостерігати за будинком-привидом як фрагментом історії, монументом минулого.

1987, Луцьк Закінчив Українську академію дизайну, відділення дизайну архітектурно-просторового середовища (2009); магістратуру Національного університету «Львівська політехніка» за спеціальністю «Дизайн» (2010). Стипендіат арт-резиденцій Künstlerdorf Shöppingen (Шеппінген, Німеччина, 2016), Künstlerhaus Edenkoben (Еденкобен, Німеччина, 2015), Künstlerhaus Schloss Balmoral (Бад Емс, Німеччина, 2014). Переможець українського відбору Henkel Art Award (2012). Живе і працює в Луцьку.

1987, Lutsk Graduated from the Department of Architectural Design of the Lviv Design Academy (2009) and completed a Master’s Degree in Design from the Lviv Polytechnic National University (2010). Participant of the art residencies Künstlerdorf Shöppingen (Shöppingen, Germany, 2016), Künstlerhaus Edenkoben (Edenkoben, Germany, 2015), Künstlerhaus Schloss Balmoral (Bad Ems, Germany, 2014). Winner of the Ukrainian Henkel Art Award (2012).

to provide a comfortable space for a normal life. However, as a result of historical circumstances—the collapse of the Soviet Union—it was abandoned, on the background of the natural landscape. The ghost building can be seen as a fragment of history, a monument to the past.

Concrete Structure 1. Possible Transformations, 2016

163

276-277

As a landscape artist, Serhii Torbinov plays with gallery and public space to reveal the subtleties in mediums such as sculpture, environmental art, and land art. In “Concrete Structure 1. Possible Transformations,” the artist touches upon the theme of potential but unachieved social changes. Torbinov uses a dilapidated perestroika-era apartment building on the outskirts of Lviv that was built

Z h u z h a l k a

Ж ý ж а л к а

Група «Жýжалка» запозичує свою назву у сленгового означення залишків горіння вугілля в печі. У роботі «Копілефт», де використані онлайн і друковані публікації, — так званий самвидав, що є важливою складовою художньої практики групи, — йдеться про альтернативу копірайту. У ситуації тотальної комерціалізації контенту і водночас надшвидкого розвитку технологій «Жýжалка» пропонує альтернативу контролю над поширенням інформації —

Копілефт, 2017

164

копілефт як осучаснений варіант самвидаву. На противагу домінуванню ідеї авторства та авторських прав у сучасному мистецтві в проекті «Жýжалки» представлені публікації групи, копіювальна машина та інструкція, що закликає відвідувачів копіювати та розповсюджувати надані матеріали.

2012, Донецьк Мистецький колектив, який заснували Віктор Корвік (1985, Донецьк), В’ячеслав Соколов (1985, Донецьк) і Роман Юхимчук (1984, Донецьк). Учасники поєднують художні практики з професійною діяльністю у сфері дизайну та програмування.

2012, Donetsk Artist collective founded by Viktor Korvik (1985, Donetsk), Viacheslav Sokolov (1985, Donetsk) and Roman Yukhymchuk (1984, Donetsk).

The participants combine artistic practices with their professional work as designers and programmers.

Copyleft, 2017

165

that is, copyleft as modern samvydav. In contrast to the dominating idea of copyright and authors’ rights in contemporary art, “Copyleft” presents the group’s publications, a copy machine and instructions inviting the visitor to copy and share the printed materials.

278

The Zhuzhalka group takes its name from the slang term for the slag produced from burning coal.

“Copyleft,” made using web and print publications, is a kind of samvydav that is an important element of the collective’s artistic practice—it is an alternative to copyright. In the context of the total commercialization of content and rapid development of new technologies, Zhuzhalka offers an alternative to control over the distribution of information,

Кінець географії, 2017

166

i y y L

s

o l v a P

й и и Л

с

о л в а П

Для художньої практики Павла Лисого характерне поєднання живопису та моушн-дизайну. Лисий почав працювати над роботою «Кінець географії» під час курсу «Місце» від сучасного українського художника-графіка Павла Макова та творчої лабораторії IZONE (червень 2017-го). Три монохромні твори з абстрактним ландшафтом

відзняті на відео, котре фіксує процес стирання та нашарування близько 100 зображень на кожній із робіт. Через тональні переходи Павло Лисий відтворює нейтральність і мінливість ситуації, таким чином акцентуючи тимчасовість подій і пам’яті про певне місце.

1987, Миколаїв Закінчив живописний факультет Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова (2010) та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (2016). Учасник авторського курсу «Місце» Павла Макова (2017). Живе і працює в Києві.

1987, Mykolayiv Graduated from the Department of Painting of Grekov Odesa Art School (2010) and the National Academy of Visual Arts and Architecture (2016).

Student of Pavlo Makov’s course on “Space” (2017). Based in Kyiv.

The End of Geography, 2017

167

erasing and layering nearly 100 images to create each work. Pavlo Lysyi recreates the neutrality and variability of a situation with tonal transitions, emphasizing the temporary nature of events and memories about a place.

279

Pavlo Lysyi’s artistic practice combines painting with motion design.

Pavlo began working on “The End of Geography” during the course “Place” by Ukrainian contemporary graphic artist Pavlo Makov and the IZONE creative laboratory (June 2017). Three monochromatic abstract landscapes are recorded on video, capturing the process of

Без назви, 2017

168

n a h k o K

V i t a l i i

н а х о К

В і т а л і й

Віталій Кохан працює в матеріалі: дереві, гіпсі, камені, бетоні, склі. І власне матеріальність світу є водночас формою та змістом його творів. У 2017 році художник досліджує форму класичної картини — зображення на полотні, оформлене в раму. Щоб проявити сутнісні характеристики картини як такої, Кохан робить із них зліпки, у яких згодом виливає бетонні рельєфи. Позбавлені головного, власне

зображення, ці картини натомість набувають ваги свого «тіла» та виразності своєї форми. Зміна режиму зображення на режим об’єкта й постійна можливість переключатися між ними створюють ефект очуднення цілком звичних форм мистецтва — живопису й скульптури — і дають змогу оприявнити їхні сутнісні властивості, які «замилене» око здебільшого не здатне розпізнати.

1987, Суми Закінчив художнє відділення Сумського вищого училища мистецтв i культури ім. Д. С. Бортнянського (2006) та відділення монументального живопису Харківської державної академії дизайну і мистецтв (2012), де нині викладає. З 2005 року постійний учасник ленд-арт-симпозіуму «Простір Покордоння» (село Могриця, Сумщина). Живе і працює в Харкові.

1987, Sumy Graduated from the Department of Art of Sumy Bortniansky High School of Arts and Culture (2006) and the Deparmtnet of Monumental Painting of the Kharkiv State Academy of Design and Fine Arts (2012), where he now teaches. Regular participant since 2005 of the Borderline Space land art symposium (Mohrytsia village, Sumy oblast). Based in Kharkiv.

Untitled, 2017

169

paintings take on the weight of their own body and the definition of their own form. This change in scheme of the image and object, and the ability to constantly switch between them, creates the effect of alienation from ordinary forms of art—painting and sculpture—and reveals their intrinsic properties, which the eye that has been “charmed" often cannot recognize.

280

Vitalii Kokhan works with materials: wood, plaster, stone, concrete, and glass. The materiality of our world is both the form and content of his work. In 2017 the artist explored the form of the classical painting— a picture made on canvas and put in a frame. To reveal the essence of the painting as such, Kokhan makes molds out of them and then pours concrete reliefs. Deprived of their essence, namely the image, these

Квартира 14, 2016–2017

170

о к н р Ф

а

н а М

д

л

е

а т

А л е к с е є н к о

М и х а й л о

Михайло Алексеєнко та Мадлен Франко мають чималий досвід самоорганізації та колективної роботи. Алексеєнко, зокрема, був учасником групи «Йод» та співзасновником арт-сквоту «Хайятт» у напіваварійному будинку на вул. Алли Тарасової в Києві, де протягом 2011‒2014 років художники мешкали, працювали та організовували публічні події. Ця діяльність, щоправда, від початку була приречена на тимчасовість,

оскільки будинок мали знести, а на його місці звести новий, що й сталося у 2014-му. Тільки два роки потому Михайло зміг реалізувати власні амбіції DIY-галериста — цього разу у своїй квартирі на київській Троєщині. Після смерті бабусі художника 2009 року, кімната де вона мешкала від часу зведення житлового масиву в 1970-х, лишалася недоторканою, а у 2016-му її перетворили на галерею «Квартира 14». Майже не порушуючи

Художники періодично працюють разом від часів навчання в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури: Михайло Алексеєнко (1989, Київ) закінчив майстерню станкової графіки у 2013-му, Мадлен Франко (1993, Львів) — у 2017-му. 2016 року разом заснували галерею «Квартира 14». Живуть і працюють у Києві.

281

виплеканого бабусею інтер’єру кімнати, художник запросив колег до мистецької рефлексії над цим простором. Те, що для нього було місцем особистої пам’яті та переживань, для інших дало привід осмислити колективні травми пострадянської людини та водночас повернути панельний радянський будинок у простір несправдженої соціальної утопії.

171

172

o k n

n l

e

d

r F

a

a M

d

n a

Alekseienko

M y k h a i l o

Mykhailo Alekseienko and Madlen Franko have a great deal of experience in self-organization and collective work. Mykhailo was a member of the Yod group and co-founder of the Hyatt Art Squat in a rundown building on Alla Tarasova Street in Kyiv, where in 2011–2014, artists lived, worked and organized public events. From the beginning, the squat was intended to be temporary, as the building was slated for demolition, and in 2014 was razed to make

way for new construction. Only two years later would Mykhailo would achieve his goal of becoming a DIY gallerist—this time in his apartment in Kyiv’s Troyeshchyna district. The room in which his grandmother lived from the time the new residential area was built in the 1970s until her death in 2009 remained untouched, and in 2016 was converted into gallery “Apartment 14." Without disturbing the interior of his grandmother’s room, the artist invited

The artists have been working together periodically since their days at the National Academy of Visual Arts and Architecture. Mykhailo Alekseienko (1989, Kyiv) completed the Easel Graphic Workshop in 2013, Madlen Franko (1993, Lviv) did so in 2017. In 2016 they founded the gallery “Apartment 14.” They are based in Kyiv.

Apartment 14, 2016–2017

173

281

his colleagues to reflect artistically on this space. What for him was a place filled with personal memories and experiences, became for others an occasion to weigh the collective traumas of post-Soviet man and turn a Soviet panel building into a space of unfulfilled social utopia.

ним принтом віддаляє художника від первинного безпосереднього враження від побаченого і перетворює фінальне зображення на відчутно відсторонене від «оригіналу». Атмосфера, яку створює художник завдяки графічному інструментарію, зокрема дуже щільному, «густому» штриху, найближча до кінематографічного поняття «саспенсу», напруженого очікування чогось, що може зненацька оживити ці підозріло безлюдні та незатишні місця.

Серія «Побутовий сюрреалізм», 2008–2017

174

Z a v a l n y i

a h s i M

З а в а л ь н и й

М и х а й л о

Графік за освітою, Михайло Завальний працює з традиційними для цього виду мистецтва друкарськими техніками, зокрема офортом, ліногравюрою, літографією, монотипією та іншими. Нові роботи для довготривалої серії «Побутовий сюрреалізм» художник створює періодично й без особливого плану, а сюжети для них запозичує зі спостережень за навколишньою буденністю. Його гравюри дуже деталізовані, майже фотореалістичні. Проте тривалий і технічно складний процес роботи над кож-

1985, Київ Закінчив Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ «КПІ» за фахом художник-графік (2008). Від 2017 року навчається в Академії мистецтв у Парижі. Працює в різноманітних графічних і друкованих техніках, займається фотографією. Живе і працює в Парижі.

1985, Kyiv Graduated from the Publishing and Printing Institute of KPI University, specializing in Graphic Arts (2008). Studying at the Paris Academy of Art in since 2017. Works with different graphic and print technique, photography. Based in Paris.

artist from the initial impression of what was seen and makes the final image tangibly detached from “the original.” The atmosphere created by the artist using graphical tools, in particular very dense strokes, is closest to the cinematic notion of “suspense”—the tense anticipation of something that can restore life to these suspiciously deserted and uncomfortable places.

Series “Household Surrealism,” 2008–2017

175

282-283

A graphic artist by education, Zavalnyi works with traditional printing techniques, such as etching, linocut, lithography, monotype, and others.

The artist creates new works for the long-term series “Household Surrealism periodically and without a plan, borrowing scenarios from observations of his daily surroundings.

His prints are very detailed, almost photorealism. But the long and difficult technical process that goes into making each print distances the

y i

a h

й и

а

g l

л

s

г

ш Меморіал, 2017

176

a

o

S

D

Д

о

а С

Художник досліджує можливості міста зберігати та відтворювати власну історію, яку щодня творять своїми буденними навмисними й ненавмисними діями всі мешканці. Важливим прикладом творення такого стихійного міського «літопису» для Долгого є теґи — розчерки фарбою з балона, своєрідні автографи, які лишають графіті-райтери. Долгий розглядає теґ як щось тимчасове і швидкоплинне. Райтер поспіхом, недбало закарбовує своє ім’я на стіні, а комунальна служба згодом так само недбало приховує його під

шаром фарби. Однак теґ також можна розглядати як амбітну спробу зафіксувати свою присутність на тілі сучасного міста. За словами Долгого, лишити по собі «хиткий відбиток пам’яті на полях підручника альтернативної історії того майбутнього, якому так і не судилося статися». Щоб підкреслити меморіальний потенціал графіті-теґів, Долгий пропонує увічнити деякі з них у визнаний урочистий спосіб: викарбувати їх на мармурових дошках і встановити на місці оригіналу на вулицях міста.

1981, Лисичанськ Працює як художник, саундартист. Ініціатор і прибиральник майстерні ЭFIR (із 2012 року), засновник глобального аутсайдингу «More-Голь» (із 2012 року) та лабораторії звуку «ЕХО» (з 2016 року). Організатор низки музичних заходів експериментальної електронної музики за участю українських та іноземних артистів. Учасник ініціативи «ДЕ НЕ ДЕ». Живе між Лисичанськом, Сумами, Часовим Яром і Києвом.

1981, Lysychansk, Luhansk oblast Artist, sound artist. Initiator of ЭFIR studio and is also its cleaner (since 2012), founder of More-Gol global outsiding (2012) and EKHO sound laboratory (2016). Organizer of a number of experimental electronic music events featuring Ukrainian and foreign artists. Participant of DeNeDe initiative. Splits his time between Lysychansk, Sumy, Chasiv Yar (Donetsk oblast) and Kyiv.

Memorial, 2017

177

an ambitious attempt to memorialize one’s presence on the body of a modern city, to leave behind a “flimsy footprint on the pages of a textbook about the alternative history of a future that wasn’t destined to happen,” as Dolgiy says. To underscore the memorial potential of graffiti tags, Dolgiy suggests immortalizing some of them in a recognized, ceremonial way: stamping them onto marble plaques and hanging them in place of the originals on city streets.

284

The artist explores how a city can preserve and recreate its own history, which is created every day by the intentional and unintentional actions of its inhabitants. For Dolgiy an important example of this creation of a spontaneous urban ”chronicle” are tags, the spray-painted autographs left by graffiti writers. Dolgiy sees tags as something temporary and fleeting. A graffiti writer carelessly puts his name on a wall, and the communal services workers just as carelessly cover it up with a layer of paint. But a tag can also be seen as

статичний, завершений стан виставки та представлених на ній творів, художник вказує на її, однак, мінливу природу. Виставка — це не лише простір, а й час. Вона не дорівнює сама собі в кожний наступний момент, і відвідувачі щомиті набувають різного, цілком неповторного досвіду. Символічною спробою «вхопити мить» і зафіксувати цей стан мінливості є меморіальна плита: вмонтований у неї програвач дає змогу прослуховувати створений художником звуковий зріз середовища виставки.

Меморіальна плита в пам’ять про те, що відбулося, 2017

178

H a z h l i n s k i

a l i t t A

Г а ж л і н с к і

а л і т т А

Постійним предметом дослідження художника є вплив результатів власної діяльності на довкілля, на виставки, у яких він бере участь, і на роботу інших авторів, із якими тимчасово співпрацює. Новий проект Гажлінскі є спробою фіксації простору фестивалю, насамперед його звукового наповнення, яке постійно генерують відвідувачі. Біля входу до Мистецького арсеналу художник установив записувальний пристрій, який переробляє поточні аудіодані та транслює їх на інший пристрій в експозиції. Попри очевидний

1997, Ніредгазо, Угорщина Навчається в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А. Ерделі, відділення графічного дизайну. Автор і (спів)учасник виставкових проектів у неформальній галереї «Коридор» (Ужгород). Живе і працює в Ужгороді.

1997, Nyíregyháza, Hungary Studies at the Graphic Design Department of A. Erdeli Uzhhorod College of Arts. Author and (co)participant of exhibition projects at the informal Korydor gallery (Uzhhorod). Based in Uzhhorod.

works presented, the artist points to its variability. An exhibition does not just take place in a space, but also in time. Exhibitions are constantly changing, and at every moment its visitors have a different and unique experience. The memorial plaque is a symbolic vempt to “seize the moment” and document this state of variability. The embedded player allows you to listen to a slice of the sound of the exhibition space created by the artist.

Memorial Plaque in Memory of What Happened, 2017

179

285

The artist examines the impact of his own work on the environment, exhibitions in which he participates, and the work of other artists with whom he cooperates temporarily. Hazhlinski’s new project is an attempt to document the Festival space, in particular the sound generated by its visitors. The artist placed a recording system at the entrance to Mystetskyi arsenal that processes and transmits real time audio data to a device inside the exposition. Despite the obvious stasis and state of completion of the exhibition and the

Реконструкція «Миру», 2017

180

K a k h i a n i

a n n A

К а х і а н і

а н н А

Важливою складовою радянської містобудівної політики була трансляція ідеологічних повідомлень з інтегруванням зображення та тексту в архітектуру. Публічні заклади (кінотеатри, ресторани, готелі) мали зрозумілі й промовисті назви, що відображали глобальні державницькі та прості загальнолюдські цінності: «Космос», «Дружба», «Салют», «Молодість» та інші. Чимало з цих закладів досі виконує свою функцію, проте їхні назви втратили політичний відтінок і набули тривіального характеру, лишилися «просто словами». Однак як їх тлумачитимуть

майбутні покоління, що житимуть у світі, значно буремнішому за напружену добу «гонки озброєнь», коли була зведена типова будівля готелю «Мир» у Голосіївському районі Києва? Чи можна так просто відновити значення слова «мир» — подібно до того, як ремонтують старі будівлі, — у країні, де точиться війна? Ці міркування лягли в основу фільму Анни Кахіані, який документує символічну акцію завішування готельної вивіски будівельною сіткою під супровід цитат із книжки «Мистецтво миру» засновника айкідо Моріхея Уесіби.

1991, Ковель Закінчила Київський національний торгово-економічний університет, відділення маркетингу та реклами (2013). Навчалася на програмі Studio Visit, організованій ГО «Культурний Проект» (2015). Закінчила курс «Сучасне мистецтво» в Kyiv Academy of Media Arts (2016). Живе і працює в Києві.

1991, Kovel, Volyn oblast Graduated from the Kyiv National University of Trade and Economics, Department of Marketing and Advertising (2013). Student of the Studio Visit program organized by Cultural Project (2015), Contemporary Art course at the Kyiv Academy of Media Arts (2016). Based in Kyiv.

Reconstructing “Peace,” 2017

181

world more turbulent than during the Arms Race, when the Hotel Myr (Peace) was built in Kyiv’s Holosiyivsky district? And can you simply restore the meaning of the word “peace”—the way old buildings are restored—in a country where there is a war? These questions were the basis of artist Anna Kakhiani’s film documenting the symbolic action of wrapping the hotel’s rooftop sign in construction netting with quotes from Aikido founder Morihei Ueshiba’s book “The Art of Peace.”

286-287

An important part of Soviet urban planning was the transmission of ideological messages by embedding images and text in architecture.

Public institutions (cinemas, restaurants, hotels) had clear and expressive names that reflected Soviet and universal values: Cosmos (Space), Druzhba (Friendship), Saliut (Salute), Molodist (Youth) and others. Many of these institutions remain, but their names have lost their political undertones and are now just words.

But how will they be interpreted by future generations living in a

5 1 3

L P A

APL315 — український райтер і художник, який послідовно розвиває два напрями власної художньої практики: графіті на вулиці та роботи в «білому кубі» музеїв і галерей. У цьому проекті він певним чином поєднує обидва, представляючи в залах Мистецького арсеналу контур вантажного вагона

182

в масштабі 1:1 і документацію своїх графіті, зроблених у період від 2003 року до сьогодні. Вантажний вагон із графіті тут одночасно і спосіб комунікації між райтерами з різних країн, і такий собі універсальний мобільний виставковий простір, що безперервно подорожує світом.

1986, Краснодар, Росія Закінчив Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, біологічний факультет. Із 2000 року працює як графіті-артист. Живе і працює в Одесі.

1986, Krasnodar, Russia Graduated from the Department of Biology of Odesa I. I. Mechnikov National University. Has been a graffiti artist since 2000. Based in Odesa.

FR8, 2017

183

mentation of graffiti he made between 2003 and today. The graffitied freight car is both a mode of communication between graffiti writers from different countries, and a kind of universal mobile exhibition space that travels the world non-stop.

290-291

APL315 is a Ukrainian graffiti writer and artist with two lines of artistic practice: graffiti on the street and work in the “white cube” of museums and galleries. In this project he combines the two lines, presenting in Mystetskyi Arsenal the contour of a freight car in 1:1 scale with docu-

Це кінець, 2017

184

K a s h a p o v

s y r o B

К а ш а п о в

с и р о Б

Спробувавши себе майже у всіх відомих жанрах сучасного мистецтва від графіті до перформансу та навіть кураторства, випускник Школи Родченкa Борис Кашапов презентує на виставці фільм, знятий спеціально для фестивалю. «Це кінець» — остання робота, що вітає глядача, змученого виснажливим переходом галереями Мистецького арсеналу. Кашапов оплесками висловлює подяку кожному за важку працю споглядання мистецтва. Попри низку

практик сучасного мистецтва, у межах яких від глядача часто вимагають певної участі: лякають, чи дурять, чи насміхаються над ним, він і далі приходить на виставки, відвідує галереї та музеї, інвестуючи власний час і гроші. Подяка художника є ніби компенсацією за всі ці страждання, а також заключною сценою фестивалю, після якої залишається лише уявити The End, як у кіно, та вийти на подвір’я Арсеналу.

1984, Київ Резидент Центру сучасного мистецтва Києво-Могилянської академії (2004–2005). Закінчив Московську школу фотографії і мультимедіа імені Родченка (2015). Живе і працює в Києві.

1984, Kyiv Resident of the Center for Contemporary Art at Kyiv-Mohyla Academy (2004–2005). Graduated from the Rodchenko Moscow School of Photography and Multimedia. Based in Kyiv.

This is the End, 2017

185

art practices often requiring viewer participation, where they are scared, tricked or scoffed at, people continue to visit exhibitions, galleries and museums, investing their own time and money. The artist’s gratitude is like compensation for all their suffering, and also the closing scene of the Festival, leaving visitors to visualize The End of the movie and exit the Arsenal building.

288-289

Having tested himself in nearly all genres of contemporary art—from graffiti to performance, and even curating—Rodchenko School graduate Borys Kashapov presents a film made specially for the Festival. “This is the End” is the last work to greet visitors at the end of their tiring walk through the galleries of Mystetskyi Arsenal. Kashapov applauds every visitor for their hard work viewing art. Despite some contemporary

186

K h r a m t s o v

n e m e S

Х р а м ц о в

н е м е С

Херсонський художник Семен Храмцов представлений на виставці добіркою відеоробіт і банером. Завжди трішки абсурдні короткі відео, які художник знімає чи монтує з уже наявного матеріалу, нікого не залишають байдужим. Ось Храмцов демонструє, як ссавці вийшли на сушу, а тут уже виступає кліпмейкером для гурту «Рапани» на чолі з іншим відомим художником Стасом Волязловським — спектр тем майже невичерпний. Маючи досвід роботи

графічним дизайнером, у роботі ʺGame Оverʺ Храмцов викладає свої роздуми щодо одвічних центральних тем мистецтва — смерті (війни) та любові — на величезному банері. Нашаровані один на одний предмети, що асоціюються з цими темами, втрачають свої індивідуальні якості та перетворюються на ефектний патерн для фотошпалер.

1983, Херсон Закінчив Херсонський національний технічний університет, відділення графічного дизайну (2007). Співзасновник онлайн-журналу «СОУС» (2013) та співкуратор Музею сучасного мистецтва Херсона (з 2016 року). Відеоартист музичних проектів «Рапани» та «Кредити» (з 2011-го). Живе і працює в Херсоні.

1983, Kherson Has a degree in Graphic Design from Kherson National Technical University (2007). Co-founder of the online magazine “SOUC” (2013) and co-curator of the Kherson Contemporary Art Museum (since 2016). Video artist for the musical projects Rapany and Kredyty (since 2011). Based in Kherson.

Game Over, 2017

187

ʺGame Overʺ Khramtsov puts his thoughts on two eternal central themes of art—death (war) and love—onto a huge banner. When objects associated with these themes are layered on top of each other, they lose their individual qualities and become a spectacular pattern for photo wallpaper.

292-293

Kherson artist Semen Khramtsov was represented at the exhibition by a selection of videos and a banner.

His always somewhat absurd short videos made using new or existing footage, never leave viewers indifferent. One moment Khramtsov is showing mammals reaching land, and the other he’s making music videos for the rock group Rapany together with another famous artist, Stas Volyazlovsky—there’s no limit to the issues he explores. Having worked as a graphic designer, in

Емансипація на дому, 2017

188

Y e r m o l a e v a

K a t e r y n a

Є р м о л а є в а

К а т е р и н а

Практика Катерини Єрмолаєвої сформувалася на тлі активної експлуатації можливостей особистої Facebook-сторінки художниці. Логіка соціальної мережі дає змогу грати з власною ідентичністю за рахунок підваження межі приватного-публічного та щирого-сконструйованого. Довший час художниця приміряла на себе типові жіночі образи патріархального світу — від «гарнюні-принцеси» до «вуличної розпусниці», збираючи коментарі та лайки від

своїх реальних FB-друзів. І хоча Єрмолаєва здебільшого перевдягається в жінок, усі її фотографії сповнені травестійності, тобто дисонансу між статтю моделі та гендером персонажа: її жінки так само відчужені від неї, як і її чоловіки. У своєму новому проекті, не випадково розміщеному у вхідній групі Мистецького арсеналу, художниця вдається до надмірної об’єктивації власної роботи, щоб оприявнити механізми об’єктивації жінок, чи то це домогосподарка, чи БДСМ-домінатрікс.

1984, Донецьк Закінчила Донбаську національну академію будівництва і архітектури за спеціальністю «Архітектура». Номінантка на Премію МУХі (2015) та Премію PinchukArtCentre (2015). Живе і працює в Києві.

1984, Donetsk Graduated from the Donbas National Academy of Civil Engineering and Architecture, specializing in Architecture. Nominated for the MUHi Prize (2015) and PinchukArtCentre Prize (2015). Based in Kyiv.

Homemade Emancipation, 2017

189

friends. And although Yermolaeva mostly dresses as women, all her photographs are filled with travesty, a mismatch between the model’s sex and the character’s gender— her women and men are equally alienated from her. In her new project, not by coincidence placed near the entrance to Arsenal, the artist excessively objectifies her own work to show the objectification of women, whether they’re a housewive or BDSM dominatrix.

304

Kateryna Yermolaeva’s practice formed on the background of her active use of her personal Facebook page. The logic of social networks allows her to play with her own identity by raising the boundary between the private and public, the real and constructed. For a long time, the artist cast herself in the typical female images of a patriarchal world—from a “beautiful princess” to a “street whore”—collecting comments and likes from her real FB

а ж

а

н

р

Г

а

і В

Художня практика Віри Ганжі ґрунтується на постійному почутті непевності: в обраних методах роботи, необхідності будувати «кар’єру» та взагалі у праві називати свою діяльність мистецтвом, а себе художницею. Предметом дослідження Ганжі є зовнішні чинники, які впливають на її професійне й особистісне становлення. Поміж них інтерфейс глобальної мережі та його здатність формувати мислення сучасної людини,

Бiла стiна, 2017

190

соціальні мережі як простір суспільного існування та публічного самоствердження, тиск візуального шуму міста на поведінку містян. А ще залежність від сторонньої оцінки та професійної кон’юнктури, яку формують інституції та колеги по цеху. Для фестивалю художниця встановила білу стіну перед входом на територію Мистецького арсеналу. Цей безпорадний і недоречний шмат гіпсокартону, просто посеред вулиці, міг

1989, Новотроїцьке Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури, факультет теорії та історії мистецтва (2011). Вивчала графічний дизайн у Школі візуальних комунікацій (2014) і на курсі «Сучасне мистецтво» в Kyiv Academy of Media Arts (2016). Студентка альтернативного освітнього курсу «Академія. Підвалини» від мистецької організації «Метод Фонд». Живе між Києвом, Львовом та Херсонською областю.

лишитися «за бортом» професійного визнання? Врешті, ця просто біла стіна постає символом щирого сумніву, у якому художниця має сміливість зізнатися.

294-295

би бути тлом для інших творів у будь-якому типовому галерейному просторі. Стіна залишається поза виставкою, але формально належить до неї. На думку Ганжі, таке розміщення розширює поняття спеціального місця для мистецтва, обмеженість якого завжди бентежила художницю. Але також воно проявляє її нерішучість, неможливість зробити остаточний вибір: стати частиною запропонованої системи чи добровільно

191

a h

a

n

z

r

G

a

i V

Vira Ganzha’s artistic practice is based on a continually present sense of uncertainty: uncertainty in chosen methods of work, the need to build a “career” and in general the right to call yourself an artist and to call what you do “art.” Ganzha explores external factors that influence her professional and personal self. Among them is the internet and its ability to shape the opinions of modern man, social networks as a space of social existence and public self-affirmation, and the pressure

192

of a modern city’s visual noise on a person’s behavior. And another factor is the dependence on strangers’ opinions and the professional environment formed by institutions and colleagues. For the Festival, the artist put a white wall in front of the entrance to Mystetskyi arsenal. This helpless and inappropriate piece of drywall in the middle of the street could be a background for artworks in any ordinary gallery space. The wall was outside the exhibition, but formally a part of it. Ganzha believes

1989, Novotroitske, Donetsk oblast Graduated from the National Academy of Visual Arts and Architecture, Faculty of Theory and History of Art (2011). Studied graphic design at the School of Visual Communications (2014) and completed the course “Contemporary Art” at the Kyiv Academy of Media Arts (2016). Was a student of the alternative education course “Academy. Foundations” by the Method Fund arts organization. Splits her time between Kyiv, Lviv and the Kherson oblast.

White Wall, 2017

193

294-295

that placing it there expands the notion of a “special place for art,” the restriction of which has always confused the artist. But it also illustrates her indecisiveness, her inability to make a final decision: to become part of the proposed system of professional recognition or voluntarily “be left out in the cold?” Ultimately, this simple white wall becomes a symbol of doubt, which the artist has the courage to admit.

194

195

На період проведення фестивалю публічні простори кількох старих київських готелів увійшли до числа паралельних майданчиків основної виставки, розширюючи географію проекту і створюючи для глядачів ситуацію подорожі різними локаціями Києва. У діалозі з кураторками фестивалю художники запропонували серії фотографій як художній коментар до архітектури, історії та сучасної атмосфери цих місць. Готелі «Либідь» і «Русь», побудовані у, відповідно, 1960-ті та 1970-ті роки, є прикладами радянського архітектурного модернізму. Свого часу відомі художники-монументалісти працювали над їхнім оформленням, яке сьогодні частково змінене внаслідок перебудов. Протягом ХХ століття готель "Premier Palace", відкритий 1912 року, зазнавав видозмін, котрі відображали особливості різних періодів розвитку міста. Сьогодні готелі — це цікава суміш естетичних, архітектурних і світоглядних уявлень про організацію публічного простору, його оздоблення й адаптування до потреб та очікувань різних соціальних груп. Розміщені в холах, зонах рецепції та лобі-барі фотографічні проекти учасників фестивалю пропонують критичний погляд на готель як місце особливого життєвого досвіду та громадську територію, що водночас і формує, і відображає смаки сучасного суспільства.

196

During the Festival, the public areas of several Kyiv hotels became parallel platforms of the main exhibition, expanding the geography of the project and taking viewers on a trip around Kyiv.

In conversation with the Festival curators, artists offered a series of photographs as artistic statements on the architecture, history and modern atmosphere of these locations.

The Lybid and Rus Hotels, built in the 1960s and 1970s, respectively, are examples of Soviet architectural modernism. Designed by leading monumentalist artists of the time, renovations have partially modified their original appearance. Premier Palace Hotel opened in 1912 and underwent two major reconstructions in the 20th century that reflected different eras in the city’s historical development. Today these hotels offer an interesting mix of aesthetics, architecture and ideas on the organization of public space, its design and adaptation to the needs and expectations of different social groups. The festival artists’ photo projects displayed in the reception areas and lobby bars offer a critical view on the hotel as a place of special life experiences, and a public territory that both forms and reflects the tastes of modern society.

197

n i k a G

l

l a

і декоративність багатьох владних ініціатив хоче говорити Галкін, вказуючи на парадоксальну ситуацію, коли на перейменування вулиць у межах декомунізації витрачається значно більше коштів, ніж на облаштування міського середовища для потреб людей з обмеженими можливостями. За словами художника, кожен із поручнів у просторі музею — це ціла вулиця втрачених можливостей. Доповненням до роботи є скринька для збору коштів на встановлення пандуса для інвалідних крісел на сходинках центрального входу до Верховної Ради.

Поручнi, 2017 Національний художній музей України

198

D

n

i

i

н і к а Г

л

л ї і н а Д

Робота Галкіна провокує глядача на роздуми над досить незручною темою, а саме забезпеченням безбар’єрного середовища для людей з обмеженими можливостями. Тут із металевими поручнями — буденними об’єктами, що мають спростити людям з обмеженими можливостями доступ до публічних установ, — відбувається подвійна маніпуляція. По-перше, опинившись у стінах Національного художнього музею, вони набувають статусу витвору мистецтва. По-друге, змонтовані в місцях, де не можуть виконувати свою безпосередню функцію, вони втрачають будь-яке практичне застосування. Саме про дисфункціональність

1985, Дніпро Навчався в Дніпропетровському театрально-художньому коледжі та Придніпровській державній академії будівництва та архітектури. Засновник арт-групи «2222» (2009), що складається з альтер-особистостей самого себе. Володар Гран-прі конкурсу МУХі (2011). Володар Спеціальної премії PinchukArtCentre (2013). Фіналіст Премії Малевича (2014). Живе і працює в Дніпрі.

1985, Dnipro Studied at the and Prydniprovs'ka State Academy of Civil Engineering and Architecture. Founder of the art group “2222” (2009), consisting of his own alter identities. Winner of the MUHi Grand Prix (2011), PinchukArtCentre Special Prize (2013), finalist for the Kazimir Malevich Award (2014).

Handrails, 2017 National Art Museum of Ukraine

199

initiatives by pointing out the paradoxical situation, where more money is being spent renaming streets under decommunization than making the city accessible to people with disabilities. According to the artist, each handrail in the museum space is a whole street of lost opportunities for the disabled.

The artist has included a donation box to raise funds for a wheelchair ramp to be installed at the main entrance to the P ​ arliament.

296

Galkin’s work prompts the viewer to reflect on a rather uncomfortable topic: creating a barrier-free environment for the disabled. Here metal handrails—everyday objects designed to make public institutions more accessible to people with disabilities—become subject to dual manipulation. When placed inside the National Art Museum, they acquire the status of a work of art; but when fitted in places where they can not perform their intended function, they become useless. Galkin seeks to discuss the dysfunctional and purely decorative function of many government

Respect People Who Change The World Through Culture, 2017 Міністерство культури України

200

i

e

e

D

N

е Н

c

n

ч

h

a

s y

й а

с и н е Д

Денис Нечай розпочав творчу практику 2014 року. У цій роботі художник використовує напис, що апелює до вуличного мистецтва та міг би бути розташований у просторі міста. Однак Нечай обирає приміщення Міністерства культури України як найбільш придатне для трансляції провідної для сучасного українського суспільства ідеї культурних трансформацій. Фразою, що в перекладі з англійської означає «По-

важайте людей, які змінюють світ через культуру», автор звертає увагу на культуру як на єдиний інструмент, здатний сприяти зміні суспільства. Саме через культуру соціальні питання мають шанс на вирішення через консенсус, а не насилля. У висловлюванні, що вже встигло перетворитися на одне із гасел фестивалю, художник виражає повагу до всіх, хто причетний до розвитку культури.

1988, Київ Закінчив курс «Сучасне мистецтво» в Kyiv Academy of Media Arts (2016). Живе і працює в Києві.

1988, Kyiv Completed the Contemporary Art course at the Kyiv Academy of Media Arts (2016). Based in Kyiv.

Respect People Who Change The World Through Culture, 2017 Ministry of Culture of Ukraine

201

tool capable of promoting change in society. Culture allows social issues a chance to be resolved via consensus, rather than violence. With this statement, which became one of the festival slogans, the artist expresses his respect for everyone involved in the development of the culture.

297

Denys Nechai began his creative practice in 2014. In this work the artist uses a sign that appeals to street art and could be placed in an urban setting. However, Nechai chooses the Ministry of Culture building as most suitable for broadcasting an idea central to contemporary Ukrainian society—cultural transformations. The artist uses this phrase to show that art is the only

202

4 1

A p a r t m e n t

4 1

К в а р т и р а

«Квартира 14» — це простір, який знаходиться в двокімнатній квартирі художника Михайла Алексеєнка в спальному районі Києва, на Троєщині. Після смерті його бабусі 2009 року в квартирі зробили ремонт, але її кімнату залишили недоторканою. У 2016-му Алексеєнко разом із Мадлен Франко перетворили кімнату на самоорганізовану галерею, запрошуючи художників проаналізувати радянський і пострадянський досвід у просторі, у якому жила людина іншої епохи.

“Apartment 14” is a space inside the two-room apartment of artist Mykhailo Alekseienko in Kyiv’s residential Troyeshchyna district.

After his grandmother passed away in 2009, the apartment was renovated but her room was left untouched. In 2016 Alekseienko together with Madlen Franko transformed the room into a DIY gallery and invited artists to analyze the Soviet and post-Soviet experience in the space where a woman of a different era lived.

Rachynskyi

d n a

Revkovskiy

Рачинський

і

Ревковський

Vkontakte social network (banned by decree of the President of Ukraine №133 / 2017) was the main source of exchange of personal information for various social groups in Ukraine. Many mobile gadgets have a geolocation system that allows you to see in Vkontakte where the user made or uploaded his picture. This method and thematic public groups such as “Troieshchyna VK * | Kyiv” allowed the artists to collect an archive of pictures of users and events that occurred in the residential area Vyhurivshchyna– Troieshchyna over the past five years. The project borders the fine line between the private and personal, when personal information downloaded on the Internet ceases to be personal, and can be interpreted and applied for various purposes and intentions.

Троя ВК, 2017

Troya VK, 2017

203

298-299

Соціальна мережа «ВКонтакте» (заборонена Указом Президента України № 133/2017) була і є основним джерелом обміну особистою інформацією різних соціальних груп на території України. У багатьох мобільних ґаджетах є вбудована система геолокації, яка дає змогу побачити у «ВКонтакте», де користувач зробив або завантажив свій знімок. Цей метод і тематичні пабліки на кшталт «Троєщина ВК * | Київ» допомогли художникам зібрати архів подій, які відбувалися на житловому масиві Вигурівщина–Троєщина протягом останніх п’яти років. Проект торкається тонкої межі між приватним і публічним, коли завантажена в інтернет особиста інформація перестає бути особистою і може трактуватися й застосовуватися з різними цілями.

ПОКАЖЧИК ІМЕН ХУДОЖНИКІВ: INDEX OF ARTISTS: Михайло Алексеєнко та Мадлен Франко

168-171; 200-201; 281; 298-299

Mykhailo Alekseienko and Madlen Franko Пьотр Армяновський

040-041; 216

Piotr Armianovski Олексій Биков

072-073; 228-229

Alex Bykov Катерина Бучацька

136-137; 265

Kateryna Buchatska Відкрита група

058-061; 223

Open Group Вова Воротньов і проект ЗА/ С ХІД

054-057; 222

Vova Vorotniov and ZA_S_XID Project Аттіла Гажлінскі

176-177; 285

Attila Hazhlinski Галерея ЦЕ

126-129; 260-261

TSE (THIS) Gallery Даніїл Галкін

196-197; 296

Daniil Galkin Віра Ганжа

188-191; 294-295

Vira Ganzha Юліана Голуб

096-097; 244

Iuliana Golub Сергій Григорян

086-087; 239

Serhii Gryhorian Петро Гронський

150-151; 271

Petro Gronsky Саша Долгий

174-175; 284

Sasha Dolgiy Олена Домбровська

120-121; 257

Olena Dombrovska Андрій Достлєв

080-081; 234

Andrii Dostliev Лія Достлєва

032-033; 210-211

Lia Dostlieva Катерина Єрмолаєва Kateryna Yermolaeva

204

186-187; 301; 304

Жýжалка

162-163; 278

Zhuzhalka Михайло Завальний

172-173; 282-283

Misha Zavalnyi Поліна Карпова

148-149; 270

Polina Karpova Анна Кахіані

178-179; 286-287

Anna Kakhiani Борис Кашапов

182-183; 288-289

Borys Kashapov Аліна Клейтман

100-101; 246-247

Alina Kleytman Тарас Ковач

078-079; 235

Taras Kovach Євген Коршунов

098-099; 245

Yevgen Korshunov Віталій Кохан

166-167; 280

Vitalii Kokhan Ольга Кузюра

116-117; 255

Olha Kuzyura Саша Курмаз

074-075; 230-231; 302

Sasha Kurmaz Іштван Кус

042-043; 218-219

Ishtvan Kus Олекснадр Кутовий

102-103; 248-249

Alexander Kutovoi Оля Ланько

132-133; 262-263

Ola Lanko Павло Лисий

164-165; 279

Pavlo Lysyi Луганська Контемпорарі Діаспора

064-067; 227

Luhansk Contemporary Diaspora Максим Максимів

094-095; 243

Maksym Maksymiv Дмитро Микитенко Dmytro Mykytenko

205

124-125; 259

Вікторія Миронюк

038-039; 215

Victoria Myroniuk Денис Нечай

198-199; 297

Denys Nechai Євген Нікіфоров

076-077; 232-233; 300

Yevgen Nikiforov Богдан Пилипушко

138-139; 266

Bogdan Pilipushko Марія Плотнікова

106-107; 250-251

Maria Plotnikova В’ячеслав Поляков

142-143; 268; 303

Viacheslav Poliakov Олексій Радинський

156-157; 274

Oleksiy Radynski Сергій Радкевич

034-035; 212-213

Sergii Radkevych Ольга Сабко

114-115; 254

Olga Sabko Юрій Савтер

118-119; 256

Yurii Savter Василь Савченко

084-085; 238

Vasyl Savchenko Антон Саєнко

082-083; 236-237

Anton Saienko Михайло Стефура

044-045; 221

Mykhailo Stefura Олена Субач

092-093; 242; 302

Elena Subach Сергій Торбінов

160-161; 276-277

Serhii Torbinov Учасники проекту «Монтаж»

046-049; 217

Members of the Montazh project Віталій Фоменко

068-069; 226

Vitaly Fomenko Анна Ходькова Anna Khodkova

206

144-145; 269

Семен Храмцов

184-185; 292-293

Semen Khramtsov Лілія Чавага

134-135; 152-153; 264; 272

Lilya Chavaga Олександр Чепелєв

112-113; 253

Alexander Chepelev Мітя Чуріков

088-089; 240-241

Mitya Churikov Антон Шебетко

062-063; 224-225

Anton Shebetko Аліна Якубенко

026-029; 208-209

Alina Yakubenko Віталій Янковий

140-141; 267

Vitaly Yankovy Мар’яна Яремчишина

108-111; 252

Mariana Yaremchyshyna Крістіна Ярош

158-159; 275

Kristina Yarosh Alina Mann & Coco Schwarz APL315

207

052-053; 220 180-181; 290-291

Art-cluster R+N+D

154-155; 273

Etching Room #1

122-123; 258

Kinder Album

036-037; 214

208

ОРГАНІЗАТОРИ ФЕСТИВАЛЮ МОЛОДИХ УКРАЇНСЬКИХ ХУДОЖНИКІВ:

ORGANIZERS OF THE FESTIVAL OF YOUNG UKRAINIAN ARTISTS:

Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал» Національний художній музей України

National Art and Culture Museum Complex “Mystetskyi Arsenal” National Art Museum of Ukraine

ЗАСНОВНИК: Мiнiстерство Культури України

FOUNDER: Ministry of Culture of Ukraine

КУРАТОРКИ: Лізавета Герман, Марія Ланько, Катерина Філюк

CURATORS: Lizaveta German, Maria Lanko, Kateryna Filyuk

АРХIТЕКТУРНЕ РIШЕННЯ ВИСТАВКИ: Архiтектурна майстерня FORMA

EXHIBITION ARCHITECTURE: Forma Architectural Studio

ТЕХНIЧНИЙ ДИРЕКТОР ВИСТАВКИ: Андрій Качуро

TECHNICAL DIRECTOR: Andriy Kachuro

УПОРЯДНИЦЯ КАТАЛОГУ: Катерина Ботанова

CATALOGUE EDITOR: Kateryna Botanova

ТЕКСТИ: Ольга Балашова, Лізавета Герман, Марія Ланько, Євген Нищук, Олеся Островська-Люта, Катерина Тихоненко, Катерина Філюк

TEXTS: Olga Balashova, Lizaveta German, Maria Lanko, Yevhen Nyshchuk, Olesya Ostrovska-Lyuta, Kateryna Tykhonenko, Kateryna Filyuk

ДИЗАЙН ТА ВЕРСТКА: Лєра Гуєвська

DESIGN: Lera Guevska

ЛІТЕРАТУРНЕ РЕДАГУВАННЯ: Дарина Важинська Наталія Петринська

UKRAINIAN COPYEDITING: Daryna Vazhynska Nataliya Petrynska

КОРЕКТУРА: Лариса Мінченко

UKRAINIAN PROOFREADING: Larysa Minchenko

ПЕРЕКЛАД: Христина Кузьмич

ENGLISH TRANSLATION: Christina Kuzmych

РЕДАГУВАННЯ ПЕРЕКЛАДІВ: Оксана Смеречук

ENGLISH COPYEDITING: Oksana Smerechuk

ФОТОГРАФІЇ: Євген Нікіфоров, Олександр Попенко, Наташа Чичасова

PHOTOS: Yevgen Nikiforov, Oleksandr Popenko, Natasha Chychasova

ЗАДНЯ ОБКЛАДИНКА: Елемент роботи Дениса Нечая

BACK COVER: Fragment of Denys Nechai's work

ІНСТИТУЦІЙНІ ПАРТНЕРИ МИСТЕЦЬКОГО АРСЕНАЛУ INSTITUTIONAL PARTNERS OF MYSTETSKYI ARSENAL

ПАРТНЕРИ ПРОЕКТУ PROJECT PARTNERS

ПАРТНЕРИ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ EDUCATIONAL PROGRAM PARTNERS

МЕДІА ПАРТНЕРИ MEDIA PARTNERS

209

210

Аліна Якубенко

Alina Yakubenko

Свiтлоград, 2017

Svitlohrad, 2017

0212

Лія Достлєва

Lia Dostlieva

Кіноцефали Донбасу, 2017

The Cynocephali of Donbas, 2017

0213

Сергій Радкевич 30 метрів над рівнем моря/У пошуках спокою, 2017

214

Sergii Radkevych 30 Meters Above Sea Level/In Search of Tranquility, 2017

215

216

Kinder Album

Kinder Album

Фотоальбом, 2017

Photo Album, 2017

217

Вікторія Миронюк

Victoria Myroniuk

Порочне коло, 2013

Vicious Circle, 2013

218

Пьотр Армяновський

Piotr Armianovski

Я і Маріуполь, 2017

Me and Mariupol, 2017

219

Єгор Анцигін, Михайло Букша, Катерина Бучацька, Оля Гайдаш, Люся Іванова, Катерина Лесів, Катерина Лібкінд, Ольга Лістунова

Yehor Antsyhin, Kateryna Buchatska, Mykhaylo Buksha, Olia Gaidash, Lucy Ivanova, Kateryna Lesiv, Kateryna Libkind, Olga Listunova

Монтаж, 2017

Montazh (Installation), 2017

0220

0221

Іштван Кус

Ishtvan Kus

Ландшафтні трансформації, 2014–2017

Landscape Transformations, 2014–2017

Alina Mann & Coco Schwarz Echomutation, 2016

222

223

Михайло Стефура

Mykhailo Stefura

Антропос, 2015

Anthropos, 2015

224

Вова Воротньов і проект ЗА/ СХІД

Vova Vorotniov and Za_s_xid Project

Кабінет мандрівника, 2017

Cabinet of the Wanderer, 2017

225

Відкрита група

Open Group

1000-km View, 2015—2017

1000-km View, 2015—2017

226

Антон Шебетко

Anton Shebetko

Плєшка, 2017

Plieshka, 2017

227

Віталій Фоменко Дошка пошани, 2015 Vitaly Fomenko Wall of Honour, 2015

228

229

Луганська Контемпорарі Діаспора

Luhansk Contemporary Diaspora

Один спосіб припинити війну, 2014–2017

One Way to End the War, 2014–2017

230

231

Олексій Биков

Alex Bykov

Kyiv Legalize, 2017

Kyiv Legalize, 2017

232

233

Саша Курмаз

Sasha Kurmaz

ГЕТЬ, 2017

FUCK OFF, 2017

234

Євген Нікіфоров

Yevgen Nikiforov

Про монументи республіки, 2014–2017

On Republic’s Monuments, 2014–2017

235

Андрій Достлєв Anonymous, 2017 Andrii Dostliev Anonymous, 2017

236

237

Тарас Ковач

Taras Kovach

Межі допустимого, 2017

Boundaries of the Acceptable, 2017

238

239

Антон Саєнко

Anton Saienko

Перетин, 2017

Crossing, 2017

240

Василь Савченко

Vasyl Savchenko

Iз циклу «МП», 2017

From the cycle “MP,” 2017

241

Сергій Григорян

Serhii Gryhorian

М.У.З.Е.Й. Музей гуцульської космонавтики і прикладної робототехніки, 2017

M.U.S.E.U.M. The Museum of Hutsul Cosmonautics and Applied Robotics, 2017

242

Мітя Чуріков

Mitya Churikov

We Are Here, 2017

We Are Here, 2017

243

244

Олена Субач

Elena Subach

Армагеддон (Метеорит Бердичiв), 2017

Armageddon (Meteorite Berdychiv), 2017

245

Максим Максимів

Maksym Maksymiv

Генезис, 2014

Genesis, 2014

246

Юліана Голуб

Iuliana Golub

Babushka in Space, 2017

Babushka in Space, 2017

247

Євген Коршунов

Yevgen Korshunov

Людина-тролейбус Бровари – Київ, 2017

The Brovary–Kyiv Trolleybus Man, 2017

248

Аліна Клейтман

Alina Kleytman

Нiчого. Робота на результат, 2017

Nothing.

The Work On The Result, 2017

249

250

251

Олександр Кутовий

Alexander Kutovoi

Хорошу людину складно знайти, 2017

A Good Man Is Hard to Find, 2017

252

Марія Плотнікова

Maria Plotnikova

Stick Apart, 2016–2017

Stick Apart, 2016–2017

253

254

Мар’яна Яремчишина

Mariana Yaremchyshyna

The End, 2017

The End, 2017

255

Олександр Чепелєв

Alexander Chepelev

Волосся, 2017

Hair, 2017

256

257

Ольга Сабко

Olga Sabko

Алебастр, 2017

Alabaster, 2017

Ольга Кузюра

Olha Kuzyura

Втрачена присутність, 2017

Lost Presence, 2017

258

Юрій Савтер

Yurii Savter

Із серії «Радіус», 2011

From the series “Radius,” 2011

259

Олена Домбровська

Olena Dombrovska

Форма свічення, 2017

Light Form, 2017

260

261

Etching Room #1

Etching Room #1

Пам’ятки, 2017

Memorias, 2017

Дмитро Микитенко

Dmytro Mykytenko

9928=9928, 2017

9928=9928, 2017

262

Галерея ЦЕ

TSE (THIS) Gallery

ЦЕ, 2016–2017

TSE (THIS), 2016–2017

263

264

Оля Ланько

Ola Lanko

Збірник, 2017

Volume, 2017

265

266

267

Лілія Чавага

Lilya Chavaga

Часові рамки, 2017

Timeframes, 2017

Катерина Бучацька

Kateryna Buchatska

≈ але ≠, 2017

≈ except ≠, 2017

268

269

Богдан Пилипушко

Bogdan Pilipushko

Щоденник Вінстона Сміта (за мотивами роману «1984»), 2013

Winston Smith’s Diary (based on the novel “1984”), 2013

Віталій Янковий

Vitaly Yankovy

Фільм-патерналізм, 2017

Paternalism on Film, 2017

270

В’ячеслав Поляков

Viacheslav Poliakov

Між, 2017

In Between, 2017

271

Анна Ходькова

Anna Khodkova

Рештки пам’яті, 2017

Remains of Memory, 2017

272

Поліна Карпова

Polina Karpova

Pretty Ghetto, 2010–2017

Pretty Ghetto, 2010–2017

273

Петро Гронський

Petro Gronsky

Льодовик, 2017

Glacier, 2017

274

Лілія Чавага

Lilya Chavaga

Перепрошивка, 2014–2015

Jailbreak, 2014–2015

275

Art-cluster R+N+D

Art-cluster R+N+D

Східноукраїнський комплекс, 2017

Eastern Ukrainian Complex, 2017

276

Олексій Радинський

Oleksiy Radynski

200 виставок на рік, 2017

200 Exhibitions a Year, 2017

277

Крістіна Ярош

Kristina Yarosh

Світ поламаної утопії, 2016–2017

World of Broken Utopia, 2016–2017

278

279

Сергій Торбінов

Serhii Torbinov

Concrete Structure 1.

Possible Transformations, 2016

Concrete Structure 1.

Possible Transformations, 2016

280

Жýжалка

Zhuzhalka

Копілефт, 2017

Copyleft, 2017

281

Павло Лисий

Pavlo Lysyi

Кінець географії, 2017

The End of Geography, 2017

282

Віталій Кохан

Vitalii Kokhan

Без назви, 2017

Untitled, 2017

283

Михайло Алексеєнко та Мадлен Франко

Mykhailo Alekseienko and Madlen Franko

Квартира 14, 2016–2017

Apartment 14, 2016–2017

284

285

Михайло Завальний

Misha Zavalnyi

Серія «Побутовий сюрреалізм», 2008–2017

Series “Household Surrealism,” 2008–2017

286

Саша Долгий

Sasha Dolgiy

Меморіал, 2017

Memorial, 2017

Аттіла Гажлінскі

Attila Hazhlinski

Меморіальна плита в пам’ять про те,

Memorial Plaque in Memory

що відбулося, 2017

of What Happened, 2017

287

288

289

Анна Кахіані

Anna Kakhiani

Реконструкція «Миру», 2017

Reconstructing “Peace,” 2017

290

Борис Кашапов

Borys Kashapov

Це кінець, 2017

This is the End, 2017

291

292

APL315 FR8, 2017

293

294

Семен Храмцов

Semen Khramtsov

Game Over, 2017

Game Over, 2017

295

296

297

Віра Ганжа

Vira Ganzha

Бiла стiна, 2017

White Wall, 2017

298

Даніїл Галкін

Daniil Galkin

Поручнi, 2017

Handrails, 2017

Національний художній музей України

National Art Museum of Ukraine

299

Денис Нечай

Denys Nechai

Respect People Who Change The World Through Culture, 2017

Respect People Who Change The World Through Culture, 2017

Міністерство культури України

Ministry of Culture of Ukraine

300

Ревковський і Рачинський

Revkovskiy and Rachynskyi

Троя ВК, 2017

Troya VK, 2017

Квартира 14

Apartment 14

301

302

Євген Нікіфоров

Yevgen Nikiforov

Із проекту «Про монументи республіки», 2014–2017

From the project “On Republic’s Monuments,” 2014–2017

Лобі-бар готелю «Либідь»

Lobby of the Lybid Hotel

303

Катерина Єрмолаєва

Kateryna Yermolaeva

Із серії «Інтротурист», 2017

From the series “Introtourist,” 2017

Лобі-бар готелю «Либідь»

Lobby bar of the Lybid Hotel

304

305

Олена Субач

Elena Subach

Із проекту «Армагеддон», 2017

From the project “Armageddon,” 2017

Хол готелю «Русь»

Lobby of the Rus Hotel

Саша Курмаз

Sasha Kurmaz

Твори без назви, вибрані свідомо, 2010–2012

Selected untitled works, 2010–2012

Хол готелю "Premier Palace"

Lobby of the Premier Palace Hotel

В’ячеслав Поляков

Viacheslav Poliakov

Із проекту «Львів — Божа Воля», 2017

From the project “Lviv–Bozha Volia,” 2017

Хол готелю «Русь»

Lobby of the Rus Hotel

306

307

308