Дивовижні історії Криму/Amazing stories of Crimea

Київ, 2019 / Kyiv, 2019

Під час підготовки виставки разом із партнерами ми спробували відповісти на головний виклик проекту — створення експозиції про Крим без кримських матеріалів. На анексованій території лишилися найвідоміші колекції, до яких належать знакові історичні раритети й визначні мистецькі твори. На прохання Мистецького арсеналу музеї материкової України — від Харкова до Львова — моніторили свої фондові збірки на наявнiсть предметів кримського походження або дотичних до кримської тематики матеріалів. Загалом разом із музейниками ми переглянули понад дві тисячі предметів, лише частину з яких представлено в експозиції. Зрештою, це був надзвичайно цікавий досвід, що створив цілісну картину взаємодії кримських і материкових колекцій, які доповнюють одна одну. Результати виявилися несподіваними: часом історії, пов’язані з предметами, були не менш захопливими, ніж самі речі. Саме такі дивовижні легенди про експонати подано в цьому виданні.

During the preparation of the exhibition, together with our partners we tried to overcome the main challenge of the project—how to create an exhibition about Crimea without Crimean materials. The most famous collections, which include iconic historical rarities and outstanding artistic works, remain in annexed territory. At the request of Mystetskyi Arsenal, museums in mainland Ukraine—from Kharkiv to Lviv—went through their collections for items of Crimean origin or related to Crimean subject matter. Altogether, along with museum staff, we reviewed more than two thousand items, only a portion of which are presented in the exhibition. This was an extremely interesting experience that created an integrated picture of the interaction between the Crimean and mainland collections, which complement each other. The results were unexpected—sometimes the stories around the objects were no less fascinating than the objects themselves. These amazing legends about the exhibit items are presented in this book.

ЗМIСТ

8–11

12–25

26–37

38–47

48–57

58–65

66–73

74–85

86–97

98–103

104–113

114–123

124–128

ПЕРЕДМОВА FOREWORD КРИМСЬКІ ТАТАРИ QIRIMLI ТУРКИ TURKS ГЕНУЕЗЦІ GENOESE ХОЗАРИ KHAZARS ГОТИ GOTHS САРМАТИ SARMATIANS ЕЛЛІНИ HELLENES СКІФИ SCYTHIANS ТАВРИ TAURI КІММЕРІЙЦІ CIMMERIANS ДОПИСЕМНА

ІСТОРІЯ

PREHISTORY IMPRESSUM

CONTENTS

ПАВЛО МАКОВ

PAVLO MAKOV

Сімферопольський пейзаж 1988. Папір, інтагліо Приватна колекція

Simferopol landscape 1988. Paper, intaglio Private collection

ПАВЛО МАКОВ

PAVLO MAKOV

Повернення до Красного Кута 2007–2009 Багаторазове інтагліо, малюнок, акрил, папір Приватна колекція

Back to Krasny Kut 2007–2009 Multiple intaglio, drawing, acrylic on paper Private collection

ПАВЛО МАКОВ

PAVLO MAKOV

Сяйво моря, шум тополь і кипарисів, стрімкі урвища над хвилями, ледве відчутний запах лаванди і безкінечний степ, де полин і кургани, а земля кольору світлої охри. Такий вигляд має Крим на картинах, малюнках і фотографіях: прекрасний, але часом суворий і незнайомий. І, здається, в українській колективній уяві він постає більше простором, ландшафтом, ніж домівкою для безлічі інколи добре вивчених, а часом загадкових дописемних культур. Саме тому ми розповімо про Крим і його людей. Хто і як тут жив у різні часи? Звідки ці мовчазні кургани? А фортеці, мінарети і колони? Чиї кораблі лежать на морському дні? Що за золоті гривни в гробницях давніх царів? Як уявити, зрозуміти, відчути цю захопливу історію? Ми спробуємо розповісти її через музейні об’єкти і твори мистецтва, наче рухаючись від нещодавньої історії до найдавнішого культурного шару — того, що творився, коли людини ще не існувало.

I так разом крок за кроком пройдемо слідами давніх народів. Кожна хвиля кочівників, що приходили з Євразійського степу, кожна одіссея середземноморських мореплавців неодмінно залишали тут сліди власної культури та осередок людності. І завжди для поселенців кримська земля на межі степу й моря ставала домівкою. Кіммерійці, скіфи, елліни, римляни, а пізніше готи, сармати, візантійці, хозари, печеніги, половці, генуезці, кочовики ординських часів, сельджуцькі й османські турки та кримські татари жили в постійному контакті з материком і тісно перепліталися між собою. В Україні подібні до кримських археологічні пам’ятки знаходимо по всьому степу аж до Харкова, а впливи — далеко на захід, до Галичини й Польщі. Пам’ятки споріднених ПАВЛО МАКОВ MAKOV культур трапляються на величезномуPAVLO просторі від ЛігурійськоСімферопольський пейзаж Simferopol landscape го узбережжя Азії.

1988. Папір, інтагліодо глибин Центральної 1988.

Paper, intaglio Приватна колекція Private Тут пролягала межа світів, приміром,collection скіфського й античПАВЛОякі МАКОВвоювали і торгували один PAVLO ного, з MAKOV одним, запозичували Повернення до Красного Кута Back to Krasny Kut і творили один для одного. Яскравий приклад — численні 2007–2009 2007–2009 Багаторазове інтагліо, малюнок, акрил, папір Multiple intaglio, drawing, acrylic on стилі, paper скіфські золоті прикраси у знаменитому звіриному Приватна колекція Private collection ймовірно, виготовлені грецькими майстрами чорноморськоПАВЛО МАКОВ PAVLO MAKOV го узбережжя. Або ж давні таври, мешканці Кримських гір, Місто. Натовп. І (Ранок) City. Crowd. I (Morning) про1989. яких згадують античні автори:1989. вони так тісно взаємоПапір, інтагліо Paper, intaglio Приватна колекція Private collection діяли зі скіфами, що виникла навіть окрема назва краю —

Сяйво моря, шум тополь і кипарисів, стрімкі урвища над хвилями, ледве відчутний запах лаванди і безкінечний степ, де полин і кургани, а земля кольору світлої охри. Такий вигляд має Крим на картинах, малюнках і фотографіях: прекрасний, але часом суворий і незнайомий. І, здається, в українській колективній уяві він постає більше простором, ландшафтом, ніж домівкою для безлічі інколи добре вивчених, а часом загадкових дописемних культур. Саме тому ми розповімо про Крим і його людей. Хто і як тут жив у різні часи? Звідки ці мовчазні кургани? А фортеці, мінарети і колони? Чиї кораблі лежать на морському дні? Що за золоті гривни в гробницях давніх царів? Як уявити, зрозуміти, відчути цю захопливу історію? Ми спробуємо розповісти її через музейні об’єкти і твори мистецтва, наче рухаючись від нещодавньої історії до найдавнішого культурного шару — того, що творився, коли людини ще не існувало.

I так разом крок за кроком пройдемо слідами давніх народів. Кожна хвиля кочівників, що приходили з Євразійського степу, кожна одіссея середземноморських мореплавців неодмінно залишали тут сліди власної культури та осередок людності. І завжди для поселенців кримська земля на межі степу й моря ставала домівкою. Кіммерійці, скіфи, елліни, римляни, а пізніше готи, сармати, візантійці, хозари, печеніги, половці, генуезці, кочовики ординських часів, сельджуцькі й османські турки та кримські татари жили в постійному контакті з материком і тісно перепліталися між собою. В Україні подібні до кримських археологічні пам’ятки знаходимо по всьому степу аж до Харкова, а впливи — далеко на захід, до Галичини й Польщі. Пам’ятки споріднених культур трапляються на величезному просторі від Лігурійського узбережжя до глибин Центральної Азії. Тут пролягала межа світів, приміром, скіфського й античного, які воювали і торгували один з одним, запозичували і творили один для одного. Яскравий приклад — численні скіфські золоті прикраси у знаменитому звіриному стилі, ймовірно, виготовлені грецькими майстрами чорноморського узбережжя. Або ж давні таври, мешканці Кримських гір, про яких згадують античні автори: вони так тісно взаємодіяли зі скіфами, що виникла навіть окрема назва краю —

Тавроскіфія. Натомість вплив пізніших народів відчувався в степах Криму ще донедавна. Скажімо, спосіб життя хозарів, тюркських кочових племен, які прийшли сюди Євразійським степом, у багатьох рисах зберігався аж до ХХ століття. Усе це й стало тим великим плавильним казаном, у якому народився, зокрема, автохтонний (місцевий, тутешній) народ — кримські татари. Ми розкажемо вам розмаїті історії і про самих киримли (qırımlı). Про їхні традиції, віру, освіту й особливі церемонії. Чи знаєте ви, наприклад, про символіку чарівної кримськотатарської вишивки? Ми допоможемо зануритися в її секрети. Навіть географічно відокремлений від материка, Крим ніколи не був культурно ізольованим і закритим. Тут перетиналися різні традиції, він живився контактами з іншими землями. Але, коли ці зв’язки слабнули, із взаємодії мешканців, із досвіду давніх метрополій завжди народжувалося щось особливе. Те, що й сьогодні робить Крим неповторним. Нині Крим переживає чергове випробування. Але давні події свідчать: він здолає і це, як уже не раз траплялося в його дивовижній історії.

9

The glimmering sea, the rustling poplars and cypress trees, the waves crashing beneath the steep cliffs, the faint smell of lavender, the endless steppe with its wormwood burial mounds, and the earth a light ochre. This is the beautiful but sometimes harsh and unfamiliar Crimea we see in pictures, drawings and photographs.

And it seems that in the Ukrainian collective imagination Crimea is more a space or a landscape than the home of countless cultures—some well-studied, others prehistoric mysteries. That is why we will tell you about Crimea and its people.

Who lived here and how at different times? Where did these burial mounds come from? And the castles, minarets and columns?

Whose ships lie on the bottom of the sea? What are these golden ornaments in the tombs of ancient kings? How can we get a sense and understanding of this fascinating history? We will try to tell it through museum objects and works of art, as if moving from recent history to the most ancient cultural layer—the one created when man still was not around. Together we will follow in the footsteps of the ancient peoples.

Every wave of nomads that came from the great Eurasian steppe, every odyssey of Mediterranean seafarers left an indelible cultural mark. And for each of the groups of settlers the Crimean land between the steppe and the sea became home.

The Cimmerians, Scythians, Hellenes, Romans, and later the Goths, Sarmatians, Byzantines, Khazars, Pechenegs, Cumans (Polovtsi), Genoese, Horde nomads, Seljuq and Ottoman Turks, and Crimean Tatars lived in constant contact with the mainland and were closely interconnected. In Ukraine we find archeological sites similar to those in Crimea across the steppe all the way to Kharkiv, and its influences stretch to Halychyna and Poland in the west. Relics of related cultures can be found in the vast space between Italy’s Ligurian coast to the depths of Central Asia.

Here lay the boundary between worlds—such as the Scythian and ancient worlds, who fought and traded, borrowed from and created for each other. A great example is the numerous Scythian gold ornaments probably made by Greek craftsmen of the Black Sea coast. Or the Tauri, ancient inhabitants of the Crimean Mountains, mentioned by ancient writers: they interacted so closely with the Scythians that it gave rise to a new name of the region— Tauroscythia. But the influence of later peoples could still be felt

10

in the Crimean steppes up until recently. For instance, the way of life of the Khazars, nomadic Turkic tribes who came here via the Eurasian steppe, was preserved in many ways until the 20th century.

This all became the great melting pot in which the indigenous Crimean Tatars were born. We will tell you stories about the qırımlı, their traditions, faith, education and ceremonies. How much do you know about the symbolism of Crimean Tatar embroidery? We will help you delve into its secrets.

Even though geographically separated from the mainland, Crimea was never culturally isolated and closed off. It was a lively intersection of cultures that blossomed through contact with other lands. But even when these ties were weak, interaction between its inhabitants and the experience of ancient metropolises always gave birth to something special—what today is the uniqueness of Crimea.

Crimea is now facing another challenge. But as past events have shown, it will overcome, as it has repeatedly throughout its amazing history.

11

12

13

КРИМСЬКІ ТАТАРИ

Qırımlı (киримли) — самоназва корінного народу Криму, який зараз найчастіше іменують кримськими татарами. Упродовж століть численні етноси — таври, скіфи, сармати, алани, булгари, греки, готи, хозари, печеніги, половці, генуезці, малоазійські турки — брали участь у формуванні народів Криму, зокрема кримських татар. Через таку різноманітність киримли не мають єдиного яскраво вираженого зовнішнього типажу. Основою формування цього народу стали спільна територія, тюркська мова та іслам. Є три етнографічні групи кримських татар: ялибойлю (побережани), тати (горяни) та ногаї (степовики). Діалекти цих спільнот різняться не менше, ніж споріднені мови (наприклад, слово yaqa (комірець) ялибойлю вимовляють як «яха», тати — як «як’а», а ногаї — як «джак’а»). У давнину все це різнобарв’я об’єднувала спільна держава — Кримський ханат (Qırım Yurtu), що охоплював території степового та передгірного Криму, а також материкові причорноморські степи від Дунаю до Кавказу.

14

Утворений 1441 року, Кримський ханат швидко став вагомою силою на історичній арені Східної Європи. Його правителі намагалися взаємодіяти із сусідніми Річчю Посполитою та Московією так, щоб жодна з цих могутніх держав не подолала іншу й не стала в підсумку загрозою для існування самого ханату. Тож зовнішня політика змінювалася залежно від ситуації на кордонах. Зокрема, тому хани виступали то організаторами походів і набігів на Україну, то, навпаки, військовими союзниками козаків чи української шляхти. Відтак Кримський ханат залишився в історії сусідів насамперед як войовниче державне утворення. У 1783 році Російська імперія анексувала ханат. На той час 95% населення Криму становили кримські татари, які вимушені були мігрувати до Османської імперії. Відтоді й дотепер існує потужна кримськотатарська діаспора на території сучасних Туреччини та Румунії.

Qırımlı is the name of the indigenous people of Crimea known today as the Crimean Tatars. For centuries, numerous ethnic groups—Tauri, Scythians, Sarmatians, Alans, Bulgars, Greeks, Goths, Khazars, Pechenegs, Cumans (Polovtsi), Genoese, Turks—took part in the formation of the peoples of Crimea, in particular the Crimean Tatars. As a result, Crimean Tatars do not have distinguishing facial features. They formed on the basis of a common territory, Turkic language and Islam.

The Crimean Tatars are divided into three subethnic groups: Yalıboyu (coast dwellers), Tats (mountain dwellers), and Noğay (steppe dwellers), each with their own dialect.

For example, the word “Yaga” (collar) is pronounced “yakha” by the Yalıboyu, “yak’a” by the Tats, and “dzhak’a” by the Noğay. In ancient times, this diversity was united under a common state—the Crimean Khanate (Qırım Yurtu)—that covered the territory of the Crimean steppe and piedmont, as well as the continental Black Sea steppes from the Danube to the Caucasus.

Established in 1441, the Crimean Khanate quickly became an important power on the historical arena of Eastern Europe. Its rulers tried to interact with neighboring Rzeczpospolita and Muscovy in such a way that by conquering the other neither of these powerful states would become a threat to the existence of the Khanate itself. Thus, its foreign policy changed depending on the situation on its borders. That is why in sources the khans are both organizers of raids on Ukraine, and, on the contrary, military allies of the Cossacks or Ukrainian szlachta. For this reason, in the history of its neighbors the Crimean Khanate was above all a military state.

In 1783 the Russian Empire annexed the Khanate. The Crimean Tatars, who constituted 95% of the population of Crimea at the time, were forced to migrate to the Ottoman Empire. Since then, there has been a strong Crimean Tatar diaspora in what is modern Turkey and Romania.

QIRIMLI 15

16

Ярлики (від тюркського ярл-ек — наказ, веління) — один із видів дипломатичних офіційних документів у Золотій Орді й Кримському ханаті. Два представлені на виставці ярлики належать до так званих тарханних, тобто таких, що звільняли певних осіб чи цілі групи населення від різних податків і повинностей. Є досить цінними, оскільки відображають не тільки особливості діловодства в Криму, а й своєрідність золотоординської дипломатики загалом. Ярлик хана Менґлі І Ґерая наданий Хаджибею. З тексту ярлика відомо, що акт був складений 15 мухарама 872/16 серпня 1467 року в місцевості Кирк-Єр. Цікавими є чотири відбитки червоної ханської печатки (темге), що належала батькові видавця — хану Хаджі І Ґераю, родоначальникові династії Ґераїв, який помер у 1466-му. Ярлик склеювався з кількох аркушів паперу, на стиках проставлено темге. Зазвичай сувій згортався текстом назовні, тому початок, де зазначалися так звані інскрипції (кому й ким виданий ярлик), унаслідок частого використання мав значні пошкодження. Документ написаний чорними чорнилами із золотим порошком. Цікавим є круглий екслібрис Одеського товариства історії й старожитностей на звороті ярлика, що вказує на місце попереднього зберігання рукопису.

Jarligs (from the Turkic “yarl-ek” meaning “order”) were diplomatic official documents of the Golden Horde and the Crimean Khanate. The two jarligs presented at the exhibition belong to the so-called “tarkhan” jarligs that exempted certain individuals or groups of the population from various taxes and duties. Jarligs are quite valuable in that they reflect not only the peculiarities of documentation in Crimea, but also the diplomacy of the Golden Horde in general.

The jarlig from Khan Mengli I Giray was given to Hacibey. It is known from the text of the jarlig that the act was concluded on 15 Muharram 872 (16 August 1467) in Kyrk-Er. Interesting are the four red seals (temge), which belonged to the issuer’s father, Khan Hadji I Giray, the founder of the Giray dynasty, who died in 1466. The jarlig was made of several sheets of paper glued together, with the temge placed across the sheets. The scroll was usually rolled up with the text on the outside, so the beginning, where the so-called “inscription” (to whom and by whom the jarlig was issued) was written, had significant damage from frequent use. The document was written in black ink with gold powder. Interesting is the round ex libris of the Odessa Society of History and Antiquities on the reverse side of the jarlig, indicating the place where the manuscript was preserved earlier.

ЯРЛИК ХАНА МЕНҐЛІ І ҐЕРАЯ ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ХАДЖИБЕЯ ВІД ПОДАТКІВ І ПОВИННОСТЕЙ

JARLIG OF CRIMEAN KHAN MENGLI I GIRAY ON RELEASING HACIBEY FROM TAXES AND DUTIES

1467. Папір, чорнило; рукопис Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського

1467. Paper, ink; manuscript Vernadsky National Library of Ukraine 17

18

За рівнем виконання, розмаїттям технік та орнаментів кримськотатарська вишивка є справжнім мистецтвом. Особливо вирізняються двосторонні типи шитва: татар ішлеме, есаб ішлеме й теллі ішлеме (ішлеме — робота). Шовковими, бавовняними та металевими нитками оздоблюють евджяри (ритуальні декоративні рушники), шербенті (дівочі шарфи, якими покривають голову), марама (жіночі покривала), учкури (чоловічі весільні пояси). У техніках м’клама і букме прикрашають речі для урочистостей: торбинки для коранів, кисети, одяг, взуття, фески, нарукавники. Кожен елемент у кримськотатарській вишивці має смислове навантаження й оберегову функцію. Переважає рослинний орнамент, а зооморфні й геометричні мотиви лише доповнюють його. Гіллясте дерево з корінням — Дерево життя, трилисник — оберіг, що часто розміщувався в центрі композиції. Дубовий лист символізує чоловіче начало, а квіти лотоса — прагнення до чистоти та духовного оновлення. Мигдаль вишивають на дівочих шарфах із побажанням сімейного щастя. Однакові рослинні мотиви часто чергуються між собою в кольорі: зелений, синій, чорний, малиновий із додаванням металевих ниток. Учкури (чоловічі весільні пояси) виготовлялися з тонкого серпанку та оздоблювалися вишивкою шовковими і металевими нитками. В основі орнаментальної композиції стилізоване Дерево життя або елементи у вигляді ромбів. Пояс дарували нареченому й пов’язували на шальвари.

Given its intricacy, variety of techniques and patterns, Crimean Tatar embroidery is a real high art. It is distinguished by the double-sided stitches Tatar ishleme, esab ishleme and telli ishleme (ishleme = to work). Silk, cotton and metallic threads are used to decorate evgıyar (ritual towels), sherbenti (girl’s head scarf), marama (woman’s head scarf), uçqur (men’s wedding belt). Myklama and bukme are techniques used to decorate items for celebrations: satchels for the Koran, kise, clothing, footwear, fez, armlets.

Every element of Crimean Tatar embroidery has symbolic meaning and protective function. Plant ornaments are primary, and animal and geometric patterns only complement them. A branched tree with roots is the Tree of Life; the three-leaf clover is a talisman that is often placed in the center of a design; the oak leaf symbolizes the masculine principle; the lotus flower is the desire for purity and spiritual renewal; almonds are embroidered on girls’ scarves to wish them family happiness. Identical plant motifs often alternate colors: green, blue, black and crimson, with added metallic threads.

Uçqur (men’s wedding belts) are made of organdy and embroidered with silk and metallic threads. The ornamental compositions were based on a stylized Tree of Life or diamond-shaped elements. The sash was gifted to the groom and tied around his shalwar (loose trousers).

УЧКУР — ЧОЛОВІЧИЙ ВЕСІЛЬНИЙ ПОЯС

UÇQUR—MALE WEDDING BELT

ХІХ ст., Крим. Домоткане полотно, шовкові та металеві нитки; татар ішлеме Національний музей українського народного декоративного мистецтва

19th cent., Crimea. Homespun cloth, silk and metallic threads; tatar ishleme National Museum of Ukrainian Folk Decorative Art 19

20

Пишно декоровані щити з відмінними захисними властивостями були популярні в XVI–XVIII століттях в Османській імперії, Персії, Середній Азії, звідки поширилися на Східну Європу. Щит виготовлений із виноградної лози, переплетеної виток до витка шовковими нитками різних кольорів (окремі малюнки й написи виконані срібною ниткою), центральна металева накладка (так званий умбон) та накладки на тлі щита — із позолоченого срібла. Така пружна та легка конструкція добре гасила енергію шабельного удару й захищала від стріл. Написимолитви в картушах («О, Аллах», «О, Магомет», «О, Алі») та напис по краю щита (шість разів «О, Аллах») мали додатково оберігати воїна в бою. Плетена основа виготовлена в Криму, срібні деталі — у Львові ювеліром-вірменином. До Львівського історичного музею щит надійшов у 1940 році з Національного музею імені короля Яна ІІІ, куди був переданий у 1914-му в складі колекції відомого збирача старожитностей Владислава Лозинського. Той виміняв його в художника Юліана Макаревича. Ще раніше щит належав львівському скульпторові Тадею Барончу.

These decorated shields with excellent protective properties were popular in the 16th-18th centuries in the Ottoman Empire, Persia and Central Asia, and from there spread to Eastern Europe. The shield is made of grape rods and fastened with silk threads of different colors (some ornaments and inscriptions are made of silver thread). The central metal part of the shield (umbon) and the back lining are made of gilded silver. Its lightweight and elastic design absorbed the energy of a saber strike and protected against arrows. Prayers inscribed in a cartouche—“O Allah,” “O Muhammad,” “O Ali”—and the inscription along the edge (“O Allah” six times) were meant to provide additional protection to the warrior in battle.

The wicker base of the shield was made in Crimea and the silver details were made by an Armenian jeweler in Lviv. The Lviv Historical Museum was given the shield in 1940 by the National Museum of King Jan III in Lviv. It was part of the collected bequeathed to the latter in 1914 by antiques collector Vladyslav Lozynsky. Lozynsky acquired it from artist Julian Makarewicz.

Prior to that the shield belonged to Lviv sculptor Tadeusz Barącz.

ЩИТ-КАЛКАН

KALKAN SHIELD

XVII ст. Лоза, срібло, шовк; плетіння, карбування Львівський історичний музей

17th cent.

Grapevine, silver, silk; weaving, chasing Lviv Historical Museum 21

22

У 1500 році хан Менґлі І Ґерай побудував у Салачицькій ущелині (де на той час була столиця Кримського ханства КиркЄр) Зинджирли-медресе — вищий духовний навчальний заклад. Тут готували кадри не лише для релігійних установ, а й для двору та судової системи. За легендою, Менґлі І Ґерай власноруч укладав камені в стіни медресе й перед відкриттям підвісив біля дверей важкий ланцюг, щоб кожен на вході схиляв голову на знак поваги до знання. Від цього ланцюга (zıncır) медресе й дістало свою назву. Зинджирли-медресе безперервно функціонувало протягом чотирьох століть. За радянської влади після депортації кримських татар у будівлі медресе розташували психоневрологічний диспансер. Вочевидь, під час цього переформатування предмети з печаткою Зинджирлимедресе й потрапили до колекції Львівського музею історії релігії. Коран (у перекладі з арабської «те, що читають уголос») є головною священною книгою мусульман. Це запис одкровень, явлених пророкові Мухаммаду протягом 23 років. Мусульмани вірять, що Коран не створений, а існує передвічно, він є словом Аллаха й містить його остаточну та повну волю. Вивчення Корану та його пояснення (тафсир) є чи не основними навчальними дисциплінами в медресе.

In 1500 Khan Mengli I Giray built the Zıncırlı Medrese (Chained Madrasa)— a theological school—in the Salaçıq Gorge (the location at the time of the Crimean Khanate capital Kyrk-Er), where they trained cadres not only for religious institutions, but also for the court and the judicial system. According to legend, Mengli I Giray himself laid the stone walls of the medrese and before its opening hung a heavy chain by the door so that everyone entering would bow their head as a sign of respect for knowledge. It was from this chain (zıncır) that the medrese got its name.

The Zıncırlı Medrese functioned continuously for four centuries. After the deportation of the Crimean Tatars in 1944, the Soviet authorities opened a mental hospital in the medrese building. During this reformatting, objects with the seal of the medrese found their way into the collection of the Lviv Museum of the History of Religion.

The Koran (meaning the recited in Arabic) is the sacred text of Islam. It is a record of revelations made by God to the Prophet Muhammed over the period of 23 years. Muslims believe that the Koran was not created, that it is eternal, that it is the word of Allah and contains his final and complete will. The study of the Koran and its interpretation (tafsir) is one of the main disciplines of the medrese.

КОРАН

QURA

Зинджирли-медресе, Бахчисарай ХVІІ ст. Папір, рукопис Львівський музей історії релігії

Zincirli Medrese, Bakhchysarai 17th cent. Paper, manuscript Lviv Museum of the History of Religion 23

ІВАН ТРУШ

IVAN TRUSH

Крим. Кекенеїз Кінець 1910-х. Полотно, олія Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Crimea. Kekeneiz End of the 1910s. Oil on canvas Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv

ІВАН ТРУШ

IVAN TRUSH

Кримський берег Середина 1900-х. Полотно, олія Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького

Crimean coast Mid-1910s. Oil on canvas Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv

СЕРГІЙ ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ

SERHII VASYLKIVSKYI

Симеїз Картон, олія Харківський художній музей

Simeiz Oil on cardboard Kharkiv Art Museum

ІВАН ТРУШ

IVAN TRUSH

Крим Картон, олія Харківський художній музей

Crimea Oil on cardboard Kharkiv Art Museum

СЕРГІЙ ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ

SERHII VASYLKIVSKYI

На березі Криму Полотно, олія Харківський художній музей

On the Crimean coast Oil on canvas Kharkiv Art Museum

ТУРКИ

Із 1470-х років Крим перебував у зоні впливу Османської імперії — найпотужнішої ісламської монархії, яка знищила Візантію і завоювала південь Кримського півострова. Захопивши в 1475-му колишні візантійські володіння, османи домоглися права призначати та усувати кримських ханів із престолу, хоча в решті питань Кримський ханат зберігав самостійність та чимало доклав до скарбниці високої османської культури. Центром турецьких володінь у Криму було велике місто Кефе (нині Феодосія), друге за розміром після Стамбула на Чорному морі. Його називали Малим Стамбулом. Тут збудували великі мечеті за зразком найкращих столичних споруд у стилі османського ренесансу. Султанському намісникові в Кефе підпорядковувалися весь гірсько-лісовий регіон, ланцюг фортець на узбереж28

жях (Балаклава, Судак, Керч), а також турецькі володіння на Північному Кавказі, за Керченською протокою. Кефінська провінція разом із нинішніми південноукраїнськими берегами від Дунаю до Очакова утворювала смугу завоювань у Північному Причорномор’ї, що перетворили Чорне море на «турецьке озеро». Важливо, що кордон між ханськими й турецькими володіннями був значною мірою символічним, а отже, жителі обох частин півострова тісно комунікували між собою.

From the 1470s, Crimean was in the zone of influence of the Ottoman Empire—the powerful Islamic monarchy that destroyed the Byzantine Empire and captured the southern part of the Crimean peninsula.

Having conquered former Byzantine possessions in 1475, the Ottomans gained the right to appoint and depose the Crimean khans; although the Crimean Khanate remained an independent state in every other sense and made significant contributions to high Ottoman culture.

The center of the Turkish possessions in Crimean was the large city of Kaffa (today Feodosia), which in Ottoman times was called “Small Istanbul”—after Istanbul, it was the second largest city on the Black Sea. During the Ottoman era, large mosques were built here in the style of the “Ottoman Renaissance.” The Sultan’s governors in Kaffa controlled the whole of the Crimean mountain and forest region, a chain of fortresses along the Crimean

coast (Balaklava, Sudak, Kerch), and Turkish possessions in the North Caucasus on the other side of the Kerch Strait. The strip of Turkish districts on the Northern Black Sea coast extended into the Kaffa province, turning the Black Sea into a “Turkish lake.” The Sultan’s domain included the present southern Ukrainian shores from the Danube to Ochakiv (Mykolaiv region).

But the border between Khanate and Turkish territory was largely symbolic, and ties between both parts of the peninsula were strong.

TURKS

29

30

Фрагменти турецького військового намету ХVІІ століття належать до численних трофеїв битви під Віднем. 15 липня 1683 року величезна (щонайменше 90–140 тис. осіб) армія Османської імперії під проводом візира Кари-Мустафи розпочала облогу столиці імперії Габсбурґів. 12 вересня об’єднані війська Священної Римської імперії та Речі Посполитої під проводом польського короля Яна ІІІ Собеського атакували турецький табір. Впевнені у своїй значній перевазі, османи не зміцнили належним чином власних позицій. І коли з гущавини Віденського лісу несподівано вдарила польська кіннота, вони недовго чинили опір, кинувшись навтіки. За різними оцінками, у складі польського війська перебувало від 5 тис. до 15 тис. українських козаків. Облогу Відня було знято, османський табір опинився в руках союзників. Ян Собеський відправив у подарунок Папі Римському Інокентію ХІ зелений прапор Пророка, захоплений в османському таборі, а до Кракова відіслав 400 возів із трофеями. Віденська битва назавжди поклала край османській експансії в Європі. Її також називають кавовою битвою. У нагороду за вдало проведену розвідувальну операцію в османському таборі Юрій-Франц Кульчицький, українець, який походив із села Кульчиці на Львівщині, отримав 300 мішків трофейної кави. Щоб заробити, він відкрив кав’ярню, яка згодом набула надзвичайної популярності, а Відень прославився як кавова столиця. Окрім екзотичного напою європейці запозичили в османів й інші новації, зокрема військові намети східного типу, які виробляла Бродівська мануфактура поблизу Львова.

These fragments of a 17th century Turkish military tent belong to the loot taken by the winners of the Battle of Vienna. On July 15, 1683, a large Ottoman army numbering 90,000–140,000 men, under the command of Merzifonlu Kara Mustafa Pasha, besieged the capital of the Hapsburg Empire. On September 12, the combined forces of the Holy Roman Empire and the Polish-Lithuanian Commonwealth under the command of King John III Sobieski attacked the Turkish camp. Confident in their advantage, the Ottomans did not reinforce their positions and when the Polish cavalry charged unexpectedly from the thicket of the Viennese forest, they resisted briefly before taking to their heels in a panic. According to various estimates, there were from 5,000 to 15,000 Ukrainian Cossacks in the Polish army.

The siege of Vienna was lifted, and the Turkish camp ended up in hands of the Christian allies. John Sobieski gifted Pope Innocent XI a green flag of the Prophet taken from the Turkish camp and sent 400 carts of war loot to Krakow. The Battle of Vienna put an end to Ottoman expansion into Europe forever. It is also called the “coffee battle.”

According to legend, Ukrainian Yuriy Frants Kulchytsky, from the village of Kulczyce in Lviv region, was given 300 bags of looted coffee as a reward for his successful intelligence operation into the Ottoman camp. The coffee shop he opened later became very popular and Vienna gained its reputation as the coffee capital. In addition to this exotic drink, the Europeans borrowed other innovations from the Ottomans, such as military tents, which were made by the Brody Manufactory near Lviv.

ФРАГМЕНТИ ВІЙСЬКОВОГО НАМЕТУ Кінець ХVІІ ст., Туреччина Бавовна, льон, шкіра; ручне пошиття, аплікація Львівський історичний музей

FRAGMENTS OF THE MILITARY TENT Late 17th cent., Turkey Cotton, linen, leather; hand sewing, applique Lviv Historical Museum 31

32

Із появою залізних обладунків у ХІV столітті до навершя булави, яка була відома ще з доісторичних часів, почали приварювати гострі металеві пластини. Так з’явився пернач — вид зброї для завдання шокових ударів і проламування захисного спорядження. У XIV–XVII століттях його застосовували в Європі та на Близькому Сході. Кількість пер у ньому коливалася від 4 до 16, вага сягала 2 кг, довжина — 70–50 см. Із поширенням вогнепальної зброї пернач став втрачати своє значення. У XVII–XVIII століттях він був символом влади. Зокрема, вищі офіцери військ Османської імперії та Речі Посполитої носили його як ознаку свого стану та обов’язків. У козацькій Україні пернач належав до клейнодів — був ознакою влади курінних отаманів і полковників. Сьогодні в деяких країнах Східної Європи та Близького Сходу він зберігає своє церемоніальне значення.

With the advent of iron armor in the 14th century, sharp metal plates were welded to the tops of maces, which had been around since prehistoric times. That is how the pernach appeared—a kind of weapon that could penetrate protective armor. This weapon was used in Europe and the Middle East in the 14th–17th centuries. The number of peros (meaning feather), from which the weapon got its name, ranged from 4 to 16. A pernach weighed up to 2 kilograms and was 50–70 centimeters in length.

With the proliferation of firearms, the use of a pernach as a weapon diminished.

Starting from the 17th–18th centuries it became a symbol of power. Senior officers of the Ottoman Empire and Rzeczpospolita wore it as a sign of their status and responsibilities. In Cossack Ukraine, the pernach was a sign of the power of the kurin otamans and colonels. The pernach still has ceremonial significance in some countries of Eastern Europe and the Middle East.

ПЕРНАЧ

PERNACH

XVII ст., Туреччина (?) Залізо; кування, різьблення Львівський історичний музей

17th cent., Turkey (?)

Iron; forging, carving Lviv Historical Museum 33

34

Бунчук (тюркські народи для означення бунчука використовують більш відоме слово «туг») — символ влади, ознака рангу, військова регалія. Має тюркське походження. Складався з держака з навершям у формі кулі або півмісяця, під яким прикріплено від одного до дев’яти кінських хвостів. Кількість відповідала рангу воєначальника: санджак-бей — один, бейлер-бей — два, візир — три, великий візир — п’ять. Перед султаном носили бунчук із сімома або дев’ятьма хвостами. У XVII столітті бунчук був запозичений у ході воєнних конфліктів як штандарт полководця в східноєвропейських народів. Перша згадка про використання трофейного татарського бунчука запорозькими козаками датується 1626 роком. У Війську Запорозькому він був символом влади та її легітимності. Із середини XVII століття завдяки польському королю Яну ІІІ Собеському бунчук став королівською інсигнією в Речі Посполитій.

The bunchuk (known as a tugh in Turkish) was a symbol of power, sign of rank and military regalia. It has Turkic origin. It consisted of a pole with a half moon or bullet shape on top decorated around with up to nine horse tails. The number corresponded to the rank of the military commander: sanjak-bey—one, beyler-bey—two, vizier— three, grand vizier—five.

A bunchuk with seven or nine tails was carried in front of the sultan. It was borrowed by the Eastern Europeans in the 17th century as the standard of military commanders. The first mention of the use of a looted Tatar bunchuk by the Zaporizhian Cossacks dates back to 1626. The bunchuk was a symbol of power and legitimacy in the Zaporizhian Army.

The bunchuk became a royal insignia of the Polish-Lithuanian Commonwealth in the mid-17th century under Polish King John III Sobieski.

БУНЧУК

TUG

XVII ст., Туреччина Залізо, срібло; кування Львівський історичний музей

17th cent., Turkey Iron, silver; forging Lviv Historical Museum 35

37

РОМАН СЕЛЬСЬКИЙ

ROMAN SELSKYI

Пейзаж. Судак 1960-ті. Папір, олівець, фломастер Львівська національна галеpея мистецтв імені Бориса Возницького

Landscape. Sudak 1960s. Pencil and felt pen on paper Borys Voznytskyi National Art Gallery of Lviv

РОМАН СЕЛЬСЬКИЙ

ROMAN SELSKYI

На березі 1978. Картон, олія Львівська національна галеpея мистецтв імені Бориса Возницького

On the coast 1978. Oil on cardboard Borys Voznytskyi National Art Gallery of Lviv

РОМАН СЕЛЬСЬКИЙ

ROMAN SELSKYI

Краєвид з фортецею 1960-ті. Папір, кольоровий олівець Львівська національна галеpея мистецтв імені Бориса Возницького

Landscape with fortress 1960s. Color pencil on paper Borys Voznytskyi National Art Gallery of Lviv

РОМАН СЕЛЬСЬКИЙ

ROMAN SELSKYI

Призахідне освітлення 1961–1962. Папір, кольорова крейда Львівська національна галеpея мистецтв імені Бориса Возницького

Twilight 1961–1962. Color chalk on paper Borys Voznytskyi National Art Gallery of Lviv

ГЕНУЕЗЦІ

У першій половині ХІІІ століття монгольське завоювання перемішало етнічну карту півострова, проте щопта завойовників досить швидко розчинилася в кількісно більшій масі підкорених тюркських народів. Тож у Золотій Орді, що постала на заході захоплених територій, від монгольського лишилися хіба що пам’ять правителів про походження від Чинґізхана та рідкісні зразки традиційного монгольського письма на ярликах та монетах. А після прийняття ісламу зміни в Криму стали кардинальними. Крім того, через усю Євразію проліг Великий Шовковий шлях, і Крим став перехрестям на карті світової торгівлі. Це зумовило справжній розквіт півострова, який стрімко насичувався новими культурними впливами. Столицю ординського Криму Кирим (Солхат) невдовзі почали порівнювати з давніми центрами близькосхідної культури Дамаском і Каїром. Сюди прибули й досвідчені негоціанти з морських республік Венеції та Генуї. За договором із Ордою італійці отримали у володіння південь і схід кримського узбережжя, заснувавши тут великий торговельний 40

порт Каффа. Каффа стала дивовижним куточком західноєвропейської цивілізації в Криму, поєднавши регламентований адміністративний устрій, ретельну фіксацію всіх торговельних операцій, просвітницьку діяльність католицьких кляшторів із різнобарв’ям традицій її строкатого населення, що складалося з кількох сотень генуезців, семи десятків тисяч греків, вірмен, татар, юдеїв і безлічі гостей з усіх куточків Середземномор’я та Близького Сходу. Система працювала як налагоджений механізм. Окрім морських маршрутів із ринками Західної Європи Каффу сполучала й суходільна Via Tartarica — славетний «татарський шлях». На цьому торговельному маршруті, що пролягав від Каффи й Солхата через Кам’янець і Львів до Кракова й далі, аж до Фландрії, вихідці з Каффи, зокрема вірменські торгівці, засновували перевантажні бази-факторії та мали в тих містах навіть власні квартали.

In the first half of the 13th century, the Mongol invaders altered the ethnic map of the peninsula but the conquerors intermixed with the larger native population of Turkic peoples. Thus, all that remained Mongolian of the Golden Horde, which appeared west of the conquered territories, was perhaps the rulers’ memory of being descended from Genghis Khan and rare inscriptions in traditional Mongol writing on yarliq (decrees) and coins. After the adoption of Islam, the changes were cardinal. In addition, the Great Silk Road passed through Eurasia and Crimea became a crossroads of trade on the global map. The peninsula blossomed as Crimea was saturated with new cultural influences.

The Crimean capital of Kyrym (Solkhat) was soon being compared with the ancient centers of Middle East culture of Damascus and Cairo. Traders from the marine republics of Venice and Genoa purchased the southern and eastern Crimean coasts, where they built the large trading port of Kaffa. Kaffa became a corner of Western

European civilization in Crimea, combining a regulated administrative structure, thorough recording of all trade transactions, educational activities undertaken

by Catholic monasteries, with the colorful traditions of its diverse population, which consisted of several hundred Genoese and seventy thousand Greeks, Armenians, Tatars, Jews and many other guests from all corners of the Mediterranean and Middle East. The system worked like a well-oiled machine. In addition to sea routes, Kaffa was connected to the markets of Western Europe by the so-called via Tartarica—Tatar Trail. Along this overland trade route, which connected Kaffa and Solkhat via Kamianets and Lviv to Krakow and farther, all the way to Flanders, people from Kaffa—particularly Armenian merchants—built trading posts and their own local quarters.

GENOESE 41

42

Ядро — метальний снаряд, виготовлений із «морського каменю» діориту, ідеально відполірованого водою. Більшість таких снарядів мали яйцеподібну або кулясту форму й не потребували додаткової обробки. Діоритові камені, виявлені серед «ядерного арсеналу», знаходять на пляжах Східного Криму (у районі Судака та Феодосії). Не виключено, що генуезькі мореплавці використовували їх як баласт. Після повного завантаження судна в Чембало баластовий камінь залишався в порту, йому знаходили інше застосування. Требюше, встановлена на північному схилі консульського замку в Чембало, мабуть, призначалася для боротьби з кораблями противника. Машина була здатна доставляти кам’яні ядра чотирьох калібрів на відстань 150–200 м. Імовірно, під прицілом перебувала заздалегідь пристріляна акваторія бухти, саме тi місця, де суднам доводилося виконувати складні маневри, значно сповільнюючи хід. Очевидно, що 50-кілограмовий снаряд, який спускався по навісній траєкторії з висоти 57 м, мав величезну руйнівну силу.

The ball, made of “sea rock”—diorite—is smoothed and polished perfectly by the sea.

Most diorite balls are egg-shaped or spherical and don’t require additional finishing.

Diorite rocks found among the “arsenal” are well known on the rocky beaches of Eastern Crimea (the region around Sudak and Feodosia). It’s possible that Genoese seafarers used these rocks as ballasts.

After a vessel was fully loaded in Cembalo (Balaklava), the ballast stone remained in the port and was used for something else.

The trebuchet set on the northern slope of the consular castle in Cembalo was probably intended to be used against enemy ships. It was capable of throwing four-caliber stone projectiles a distance of 150–200 meters. The likely target was the spot in the bay where ships had to slow down to perform complex maneuvers. Obviously, a 50-kilogram projectile lunched on a trajectory from a height of 57 meters had great destructive force.

ЯДРО ВІД КАТАПУЛЬТИ

CATAPULT BALL

ХІV–ХV ст. Діорит Фортеця Чембало, Балаклава, Крим Розкопки Сергія Дьячкова, 2013 Музей археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

14th–15th cent. Diorite Chembalo fortress, Balaklava, Crimea Excavations by Serhiy Diachkov, 2013 Museum of Archaeology at V. N. Karazin Kharkiv National University 43

44

Крім монет — дирхемів, які дістали назву тяньга (таньга, теньга), — у Золотій Орді виготовляли зливки срібла, що надходило торговельними шляхами із Західної Європи або як данина з підкорених територій. Вони мали характерний човникоподібний вигляд із жолобком угорі. Від тюркського som (зливок) такі зливки дістали назву соми (соуми, сауми). Під час розкопок в Алушті було виявлено червоноглиняний глечик XIV–XV століть із 17 срібними зливками загальною вагою 3432,8 г. Шість із них заввишки 3 см, завдовжки 10 см і вагою від 182,7 г до 197,5 г. Два 900-ї проби, чотири 875-ї. Одинадцять зливків заввишки 3 см, завдовжки 11 см і вагою від 200,9 г до 223,4 г. Із них чотири 900-ї, решта 875-ї проби. На думку дослідників, менші зливки використовувалися для обміну на дрібні монети, більші — для великих торгових операцій та обміну на якісну срібну монету.

In addition to dirham coins called tian (tangha, tengha), the Golden Horde made ingots from silver obtained via trade routes from Western Europe or as tributes from conquered territories. These ingots were boat-shaped with a groove on top. They got the name sommi from the Turkic word for ingot.

During excavations in Alushta, archeologists discovered a red clay pitcher from the 14th-15th centuries with 17 silver ingots weighing a total of 3432.8 grams.

Six of the ingots have a length of 10 cm, a height of 3 cm, and a weight of 182.7 to 197.5 grams. Two ingots are 900 proof, four are 875. The 11 longer ingots of the same height have a length of 11 cm and weigh of 200.9 to 223.4 grams. Four are 900 proof, the rest are 875. Researchers believe the smaller ingots were used to exchange for small coins, the larger ones for major trade operations and to exchange for high-quality silver coins.

ГРИВНИ ГРОШОВІ

HRYVNAS CURRENCY

XIV–XV ст. Срібло; лиття Фортеця Алустон, м. Алушта, Крим Розкопки Віктора Мица, 1990 Інститут археології НАН України

14th–15th cent. Silver, casting Alouston Fortress, Alushta, Crimea Excavations by Viktor Myts, 1990 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 45

ГЛЕЧИКИ З ОРНАМЕНТОМ ПІДТІКАННЯ

JUGS WITH STAINED ORNAMENT

ХІІІ ст., Візантія. Глина, ангоб; формування, глазурування, випалювання, орнамент підтікання

13th cent., Byzantium. Clay, engobe; forming, glazing, firing; stained ornament

МИСКА ІЗ ЗОБРАЖЕННЯМ ПТАХА

BOWL WITH A BIRD IMAGE

ХІІІ ст., Константинополь. Глина, ангоб; формування, випалювання, глазурування; орнамент у техніці сграфіто

13th cent., Constantinople. Clay, engobe; forming, firing, glazing; ornament in the technique of sgraffito

ФРАГМЕНТ МИСКИ ІЗ ЗОБРАЖЕННЯМ РИБИ

FRAGMENT OF A BOWL WITH FISH IMAGE

ХІІІ ст., Лігурія. Глина, ангоб; формування, випалювання, глазурування; орнамент у техніці сграфіто

13th cent., Liguria. Clay, engobe; forming, firing, glazing; ornament in the technique of sgraffito

46

Керамічний полив’яний посуд віднайдений під час підводних досліджень археологів із Київського національного університету імені Тараса Шевченка під керівництвом Сергія Зеленка в Судацькій бухті неподалік селища Новий Світ. Там є унікальна археологічна пам’ятка — корабель розміром 7×25 м із полив’яним посудом, єдиний на сьогодні з відомих затонулих із таким вантажем у Чорному морі. Катастрофа сталася в ХІІІ столітті. Полив’яний посуд був особливо цінним предметом торгівлі й мав розмаїті ужиткові форми: тарелі, миски, полумиски, тарілки, чаші, кубки, глеки. Найчисленніші — посудини на невеличкому кільцевому піддоні, вкриті жовтою чи зеленою поливою та оздоблені врізними горизонтальними чи хвилястими лініями, які підкреслюють форму предмета. Іноді трапляється складніший декор у вигляді геометричних чи стилізованих рослинних фігур. На деяких посудинах оздоблення виконане у вигляді штампа чи геометричного орнаменту в техніці сграфіто. Багато посуду зберігає сліди вогню, що дало змогу встановити причину загибелі корабля: він затонув унаслідок пожежі. Особливо це помітно на полив’яній кераміці, адже посуд упаковували та перекладали легкозаймистим матеріалом (наприклад, соломою).

Glazed pottery was found during underwater expeditions in Sudak Bay, near the village of Novy Svit, by archeologists from Taras Shevchenko National University of Kyiv under the guidance of Serhiy Zelenko.

It is a unique architectural site—a ship with glazed pottery, the only known shipwreck with this kind of cargo in the Black Sea. The ship, about 7×25 meters in size, sunk in the 13th century.

Glazed tableware was a valuable trading item: dishes, bowls, plates, cups, goblets, jugs. The most numerous were open wares on a small circular undertray covered in a yellow or green glaze and decorated with horizontal or wavy lines that emphasized the shape of the object. Some are decorated with more complex geometric or stylized plant shapes. Decorations on some of the pottery were made in the form of a stamp or geometric pattern using the sgraffito (Italian: scratched) technique.

Much of the tableware has traces of fire, which points to the reason the ship sank.

This is especially evident on glazed pottery, which was packaged and transported in flammable material (such as straw).

Дослідження Сергія Зеленка, 1999–2002 Археологічний музей КНУ імені Тараса Шевченка Research by Serhiy Zelenko,1999–2002 Archaeological Museum of Taras Shevchenko National University of Kyiv 47

48

49

ХОЗАРИ

Наприкінці І тисячоліття в Понтійськокаспійському степу панівні народи безупинно змінювалися. Більшість із них мали спільне коріння. Це були тюркські етноси: спершу хозари, далі печеніги й насамкінець кумани (половці). Усі вони займалися скотарством, усі так чи інакше кочували, і відтоді принесені ними побут та спосіб ведення господарства в основних рисах зберігалися поміж населення степового Криму аж до середини ХХ століття. Від VІІ століття провідну роль серед численних народів відігравало плем’я хозар, які впродовж наступних 300 років підкорили територію від Заволжя на сході до басейну Південного Бугу на заході та від Північного Кавказу й Криму на півдні до Верхнього Подоння і Середнього Поволжя на півночі. Політичний центр цього неосяжного утворення перемі50

щувався зі зміною ставки верховного правителя кагана. Зокрема, у 740–750-х роках ставка кагана Вірхора розташовувалася поблизу сучасної Керчі. Невідомо, як тюркські народи називали півострів, на якому оселилися. Не виключено, що саме Крим, адже цей топонім, імовірно, походить від давньотюркського слова, яке означає «рів». Підставою для такого найменування могла бути найвизначніша географічна риса на шляху кочовиків до півострова: стародавній, ще скіфський, рів на Перекопі.

In the late 1st millennium, the dominant people of the Pontic-Caspian steppes were constantly changing. Most of them had common roots. These were Turkic ethnic groups—first the Khazars, followed by the Pechenegs, and finally the Cumans (Polovtsi). They all were engaged in cattle breeding, were nomadic to more or lesser extent, and elements of their way of life were preserved by the steppe population of Crimea up until the mid-20th century.

The Khazar tribe played a leading role among numerous peoples starting in the 7th century, and in the next 300 years conquered the territory from beyond the Volga in the east to the basin of the Southern Bug in the west, and from the North Caucasus and Crimea in the south to the Upper Don and Middle Volga. The political center of this immense area moved depending on

the supreme ruler of the khaganate. In the 740–750s, the residence of Khagan Virkhor was located near modern Kerch. It’s not known what the Turkic peoples called the peninsula where they settled. It could have been “Krym,” as this toponym likely comes from the ancient Turkish word meaning “trench.” The name could have come from the ancient Scythian ditch that nomads saw in Perekop on their way to the peninsula.

KHAZARS 51

52

Біритуальний могильник біля села Суха Гомільша, що містив 317 поховань за обрядом тілоcпалення та 17 окремих комплексів речей, — унікальна пам’ятка салтівської археологічної культури. Вважається, що багатоетнічна спільнота салтівської культури існувала в межах однієї політичної організації — Хозарського каганату. Час від часу хозари надавали допомогу Візантії у воєнних операціях, за що отримували численні дари: зброю, кінську упряж, ювелірні прикраси. Враховуючи смаки споживачів, візантійські ювеліри виготовляли прикраси для володарів Північного Причорномор’я. Сережка вирізняється вишуканим оздобленням у техніці зерні — орнаментом із найдрібніших золотих кульок, напаяних на поверхню прикраси.

The bi-ritual burial mound near the village of Sukha Gomilsha, which contained 317 graves of ceremonial cremation and 17 separate complexes of items, is a unique monument of the Saltivska archaeological culture. It is believed that the polyethnic populace of the Saltivska culture existed within the framework of one political organization—the Khazar Khaganate. From time to time the Khazars provided the Byzantines assistance in military operations, for which they received gifts—weapons, horse harnesses, jewelry. Byzantine jewelers made jewelry that took into account the tastes of the inhabitants of the Northern Black Sea Coast. The earrings are distinguished by the exquisite decoration using granulation, a technique whereby granules of gold are soldered onto the surface.

СЕРЕЖКИ

EARRINGS

VIII–ІХ ст. Золото; зернь Могильник поблизу с. Суха Гомільша, Зміївський р-н, Харківська обл. Розкопки Андрія Криганова та Володимира Міхеєва, 1984–1994 Музей археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

8th–9th cent.Gold; granulation Burial near Sukha Gomilsha village, Zmiivskyi district, Kharkiv region Excavations by Andriy Kryganov and Volodymyr Mikheiev, 1984–1994 Museum of Archaeology at V. N. Karazin Kharkiv National University 53

54

За десятиліття розкопок некрополь Червона Гірка — ще одна визначна пам’ятка салтівської культури — віддячив археологам безліччю унікальних знахідок. До таких відкриттів належить і поховання з кінським начільником та фаларами. На глибині 0,45 м було виявлено поховальний комплекс, що складався з трьох урн, які стояли одна біля одної із заходу на схід. На особливу увагу заслуговує одне з поховань у дворучному столовому горщику, на дні якого розміщувалися бронзові округлі фалари, а вище — орнаментований кінський начільник. Фалари — великі й малі пластинки круглої або овальної форми діаметром 4–7 см. Їх використовували для декорування кінської збруї, а також для кріплення шкіряних ременів вуздечки. Начільник (на чолі) кріпився між вухами коня й запобігав ковзанню наголовного та щічного ременів на випадок рiзких рухів, але його функція радше декоративна, оскільки він майже не тримав вуздечку. Окрім того, археологи виявили фрагменти залізних деталей колчана та дев’ять наконечників стріл. В урні були також залізна виделка, три ножі, фібулакресало, пінцет, фрагмент точильного каменя, кільце, чотири пряжки від збруї та пікоподібний наконечник списа. До неї приставлений умисно деформований залізний казан. Разом із казаном покладені вудила з цвяхоподібними псаліями, пара залізних аркоподібних стремен та зігнута навпіл шабля. Такий надзвичайно рідкісний інвентар є важливим соціальним маркером, що дав змогу дослідникам атрибутувати цей археологічний комплекс як поховання вершників найвищого рангу у військовій ієрархії — сотників.

A decade of excavation of the Chervona Girka necropolis—another important monument of Saltivska culture—provided archaeologists with a wealth of unique findings. These discoveries include a grave with a horse's head piece and phalerae.

A funeral complex was discovered at a depth of 0.45 meters from the modern surface consisting of three urns, standing one by one in a line from west to east.

Particularly interesting is the grave with a table pot with two handles, on the bottom of which there were bronze rounded phalerae, and above them an ornamented horse's head piece. Phalerae are large and small round or oval plates with a diameter of 4–7 centimeters that were used to decorate horse's harnesses and to fasten the leather straps of the bridle. The head piece was attached between the ears of the horse and prevented the head and cheek straps from slipping during rapid movements, but its function was rather decorative, since it barely held the bridle.

Archaeologists also discovered fragments of iron quill parts and 9 arrowheads.

In the urn there was also an iron fork, 3 knives, a fibula, tweezers, a fragment of a grinding stone, a ring, 4 buckles from a harness and a pointed spear. There was an intentionally deformed iron cauldron inside the urn. Along with the cauldron there were bridle bits with nail-like psalia, a pair of stirrups and a saber bent in half. This extremely rare inventory is an important social marker that allowed researchers to attribute this archaeological complex as the burial place of riders of the highest rank of the military hierarchy—“sotniks.”

НАЧІЛЬНИК І ФАЛАРИ

HORSE’S HEAD PIECE AND PHALERAE

VIII–ІХ ст. Бронза; позолота Могильник поблизу с. Червона Гірка, Балаклійський р-н, Харківська обл. Розкопки Андрія Криганова та Володимира Міхеєва, 1984–1994 Музей археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

8th–9th cent. Bronze; gilding Burial near Chervona Girka village, Balakliiskyi district, Kharkiv region Excavations by Andriy Kryganov and Volodymyr Mikheiev, 1984–1994 Museum of Archaeology at V. N. Karazin Kharkiv National University 55

ЯД

YAD

ХІХ ст. Срібло, кістка; чернь, різьблення Національний заповідник «Давній Галич»

19th cent. Silver, bone; niello, carving National Preserve Davniy Halych

ХАТАСИ

KHATASES

ХІХ ст. Срібло; карбування Національний заповідник «Давній Галич»

19th cent. Silver; chasing National Preserve Davniy Halych

56

Вважається, що караїми походять від тюркських племен, що були у складі Хозарського каганату й свого часу пристали до караїмізму. Караїмізм — це рух, що виник у VIII столітті в Багдаді й визнавав єдиним джерелом віри Старий Заповіт, відкидаючи низку талмудистських догматів. Релігійні переслідування змушували його послідовників мігрувати світом. Так із Візантійської імперії вони дійшли до Криму. Після занепаду Хозарського каганату караїмська громада з’являється в Кирк-Єрі поблизу Бахчисарая. Караїмська традиція пов’язує прихід караїмів до Галича з часом князювання Данила Романовича, який вів переговори з ханом Батиєм про дозвіл на міграцію караїмів із Криму. 1246 року 80 караїмських родин із Солхата, Мангупа та Каффи оселилися в Галичі, діставши привілей від Данила на ведення торгівлі між Сходом і Галицьким князівством. Утім, існує й інша версія, за якою караїмська громада з’являється в Галичі ще до ХV століття. На виставці представлені культові та обрядові речі караїмської громади Галича. У кенасі зберігалося кілька згортків Тори, які належали різним караїмським родинам, що могли дозволити собі замовити виготовлення понад 50-метрового рукописного пергаментного сувою. Караїмський календар налічує 52 або 53 (у високосний рік) тижні, кожен із яких має свою назву, що походить від початкових слів певного розділу Тори. Під час суботнього богослужіння в кенасі читався відповідний назвi тижня розділ. Газан, караїмський священнослужитель, виймав із гехалу черговий згорток і виголошував, що сьогодні читається Тора такої-то родини, а наступної суботи читали вже з іншого згортка. Згорток Тори вкладали у два чохли: верхній та нижній, які називаються тора-упрак, і прикрашали срібними підвісками — хатасами. Поряд бачимо яд — указку для читання Святого Письма.

It is believed the Karaites descended from Turkic tribes that were part of the Khazar Khanate and adopted Karaimism. Karaimism was a movement that arose in Baghdad in the 8th century and recognized the Old Testament as the only source of faith, rejecting a number of Talmudic dogmas.

Religious persecution forced its followers to migrate to other parts of the world: they came to Crimea from the Byzantine Empire. After the fall of the Khazar Khanate, the Karaite community appears in Kyrk-Er near Bakhchisaray. Karaite tradition puts the arrival of the Karaites in Halych during the reign of Prince Danylo Romanovych, who negotiated with Batu Khan to allow the migration of Karaites from Crimea.

In 1246, 80 Karaite families from Solkhat, Mangup and Kaffa settled in Halych and were given privileges by King Danylo to trade between the East and Principality of Halych. According to another version, the Karaite community appears in Halych before the 15th century.

The exhibition features cultural and ritual items of the Karaite community of Halych. Several Torah scrolls were preserved in the kenesa (synagogue) that belonged to different Karaite families who could afford to have the more than 50-meter handwritten parchment scroll made.

The Karaite calendar has 52 or 53 (in a leap year) weeks, each with its own name, derived from the first words in different sections of the Torah. During Sabbath prayers at the kenesa, sections were read based on the name of the week. Every week the hazzan (Karaite clergyman) would read from the scroll belonging to a different family.

The Torah scroll was kept in two cases—top and bottom—tora-uprak and decorated with silver pendants—khatas. Next to it is a yad—a pointer used by the reader to keep place in the scroll.

57

58

59

ГОТИ

Велике переселення народів ІІІ–VІІ століть змінило етнічну карту всієї Європи, започаткувавши процес формування багатьох сучасних народів. Зокрема, й південноукраїнськими степами в ту добу пройшли десятки найрізноманітніших племен, не оминувши й Таврику. Готи, гуни, сармати, алани та інші народи, що завертали сюди, опинялися у своєрідній пастці, у той час як їхні одноплемінники продовжували свій шлях материком. Ті, що потрапляли до Криму, короткий час панували тут, але під тиском нових мігрантів, не маючи можливості вільно вийти звідси, відступали до гір, де асимілювалися зі своїми попередниками. У середині III століття в Криму з’являються готи — германські племена, які пізніше стали уособленням варварства та брутальності доби Великого переселення народів і на яких зазвичай по60

кладають провину за загибель Римської імперії. Майже півтора століття готи контролювали весь Крим, окрім Херсонеса, що перебував під римським патронатом. Наприкінці IV століття під тиском гунів вони покинули кримські степи й оселилися в південно-західній частині гірського Криму, створивши легендарну країну Дорі, яка перетворилася на своєрідний буфер між Візантією та степовими кочівниками.

A large migration of peoples in the 3rd–7th centuries changed the ethnic map of all of Europe, initiating the formation of many modern nations. Dozens of tribes passed through the southern Ukrainian steppes and Taurica. Goths, Huns, Sarmatians, Alans and other peoples who came here ended up in a “trap,” while their fellow tribesmen continued across the mainland.

Those who ended up in Crimea reigned here for some time, but under pressure from new migrants and unable to get out freely they retreated to the mountains, where they assimilated with their predecessors.

The Goths—Germanic tribes that later become the embodiment of barbarism and brutality of the era of the Great Migration of Peoples and are often blamed for the fall

of the Roman Empire—appear in Crimea in the middle of the 3rd century. For nearly half a century, the Goths controlled all of Crimea, except for Chersonesus, which was under Roman patronage. At the end of the 4th century, under pressure from the Huns, the Goths left the Crimean steppes and settled in the southwestern part of mountainous Crimea, where they created the legendary country of Dori, which became a buffer between Byzantium and the steppe nomads.

GOTHS 61

62

Фібула — прикраса, яка складається з голки, корпусу й пружини. У давнину такі застібки були поширеним елементом вбрання. Найчастіше вони слугували для застібання плащів. Готські срібні фібули мали дві пластини. Це невід’ємна частина жіночого «аристократичного» костюма східних германців, який став модним серед населення Криму в VI столітті. Класичним готським жіночим вбранням були плащі, які застібалися на плечах двома однаковими фібулами. Зазвичай ці прикраси носили разом із широкими поясними пряжками. Такі пряжки, виготовлені зі срібла або золота, часто прикрашали напівкоштовним камінням і різноманітним орнаментом. Особливим декором та оригінальною формою вирізняється орлиноголова срібна пряжка, де хижий птах — орел, сокіл, сапсан — також, імовірно, є римським запозиченням, що уособлює владу й перемогу.

A fibula is a metal brooch resembling a safety pin. In ancient times these pins were used to fasten clothing, most often cloaks. Gothic silver fibulae are made up of two parts. They were an integral component of the “aristocratic” woman’s dress of the East Germanic peoples and became fashionable among the population of Crimea in the 6th century. Gothic women wore cloaks that were fastened on the shoulders with two identical fibulae.

They were often worn along with a wide belt buckle. These buckles, made of silver or gold, were often decorated with semi-precious stones and various patterns.

The silver buckle with the head of a predatory bird—eagle, falcon, peregrine—is likely also a Roman borrowing that embodies power and victory.

ФІБУЛИ ТА ПОЯСНІ ПРЯЖКИ

FIBULAE AND BUCKLES

VІ ст. Срібло, скло; лиття, вирізання Могильник біля с. Скалисте, Бахчисарайський р-н, Крим Розкопки Євгена Веймарна, 1960 Інститут археології НАН України

6th cent. Silver, glass; molding, cutting Burial near Skalyste village, Bakhchysaraiskyi district, Crimea Excavations by Yevhen Veimarn, 1960 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 63

64

Ойнохоя — схожа на глечик посудина для розливання вина. Відома як зразок античної кераміки. Існувало багато різних варіацій ойнохої (деякі дослідники виділяють до 10 типів), але найбільш характерна мала овальний корпус, одну ручку та вінчик у формі трилисника. Вважається, що під час бенкетів-симпосіумів (на зразок оспіваного Платоном) професійні виночерпії розливали вино з ойнохої відразу в три чаші. Також її використовували під час ритуалу узливання, коли вино хлюпали чи кропили на вівтар або прикрашений гірляндами та стрічками надгробок, приносячи його таким чином як пожертву богам. Античні ремісничі традиції, зокрема гончарство, дістали своє продовження й у пізніші епохи. Червоноглиняну ойнохою використовувало середньовічне населення гірського Криму, а зображення птаха тяжіє до візантійських орнаментів.

An oenochoe is a jug for pouring wine.

They were a key form of ancient pottery.

There were many different forms of the oenochoe (some researchers distinguish up to 10 types), but the most characteristic one was oval, had one handle and trefoil mouth.

It is believed that during banquets (like the one Plato wrote about in his Symposium), professional winemakers poured wine from an oenochoe into three goblets at once.

It was also used during the ritual of libation, when the wine was poured, splashed or sprinkled on an altar or a headstone decorated with garlands and ribbon as an offering to the gods.

Ancient craft traditions, in particular pottery, continued in later epochs. The red clay oenochoe was used by the medieval population of mountainous Crimea, and the image of the bird is similar to Byzantine ornaments.

ОЙНОХОЯ

OENOCHOA

ІХ ст. Глина, вохра; формування, розпис, випалювання Могильник біля с. Скалисте, Бахчисарайський р-н, Крим Розкопки Євгена Веймарна, 1960 Інститут археології НАН України

9th cent. Clay, ochre; forming, painting, burning Burial near Skalyste village, Bakhchysaraiskyi district, Crimea Excavations by Yevhen Veimarn, 1960 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 65

66

67

САРМАТИ

Сармати — спільнота іраномовних кочовиків, що в III столітті до н. е. просунулися з-за Дону до Приазов’я та Північного Причорномор’я. Розповідь давньогрецького історика Геродота про походження сарматів від шлюбу скіфів та амазонок ґрунтується на традиційно високому статусі сарматської жінки. Сарматські жінки носили чоловічий одяг, їздили верхи, полювали, стріляли з лука, майстерно володіли зброєю, а також воювали нарівні з чоловіками. За свідченнями візантійських хроністів, сармати брали активну участь у політичних подіях у Криму, їхня військова підтримка вирішувала результат конфлікту. На межі ІІ і ІІІ століть до н. е., за часів сарматської цариці Ама68

ги, вони захищали Херсонес від нападів скіфів. Натомість уже наприкінці ІІ століття до н. е. сарматське плем’я роксоланів воювало з Діофантом — полководцем царя Понтійського царства Мітрідата VІ Євпатора. У І–ІІ століттях сармати домінували в районі Чорного моря, згодом зазнали поразки від готів, а в IV столітті були остаточно розбиті кочовими племенами гунів.

The Sarmatians were a conglomeration of Iranian-speaking tribes that in the 3rd century BC moved from the Don to the Azov and North Black Sea region. Herodotus’s account that the Sarmatians arose from the marriage of Scythians and Amazons is based on the traditionally high status of Sarmatian women. Sarmatian women wore men’s clothing, rode horses, hunted, were skilled in archery and weapons, and participated in warfare with men.

According to Byzantine chroniclers, the Sarmatians took an active part in political events in Crimea—their military support decided the outcome of conflicts.

On the border of the 2nd–3rd centuries BC, during the time of Sarmatian Queen

Amage, they defended Chersonesus from Scythian attacks. But by the 2nd century BC, the Roxolani Sarmatians were fighting Diophantus—commander of King of Pontus Mithridates VI Eupator. The Sarmatians dominated the Black Sea region in the 1st–2nd centuries but suffered significant defeats by the Goths before being conquered by the Huns in the 4th century.

SARMATIANS 69

70

Залізний кинджал із черешком та вирізами в основі клинка походить із могильника Заморське. Такі вироби досить вузько локалізовані в часі й просторі. Вони були поширені передусім серед пізньоаланських старожитностей Криму в IV столітті. У похованнях часто фіксуються не на поясі, як зазвичай, а в ділянці грудей вістрям до голови. Відповідно вчені припускають, що носили кинджали на плечовій портупеї руків’ям донизу, як носять бойові ножі сучасні спецпризначенці. Цей зразок пізньосарматської зброї походить із некрополя рядового населення хори Європейського Боспору. Такі знахідки свідчать про певну варваризацію еллінів у часи занепаду Боспорської держави після готських воєн. Зі згаданими кинджалами пов’язано кілька історіографічних міфів. Зокрема, деякі дослідники вважають їх наконечниками списів. Відома також незвична гіпотеза, згідно з якою вирізи в основі клинка були призначені для перехоплення ворожого клинка під час фехтування. Утім, ці специфічні вирізи робилися для кріплення дерев’яного руків’я за допомогою обмотки зі шкіряних ремінців.

This iron dagger with a handle and notches at the base of the blade originates from a burial ground in Zamorske. These daggers are narrowly localized in time and space.

They were common in the late Alan antiquities of Crimea in the 4th century. In graves these daggers were often attached not to the belt but placed in the area of the chest, with the edge pointing to the head. Accordingly, researchers assume that they were worn on a shoulder strap with the handle facing down, the way modern special operation forces carry combat knives.

This example of a Late Sarmatian weapon comes from a necropolis of the ordinary population of the chora of the European Bosporus. Such findings reveal a “barbarization” of the Greeks during the decline of the Bosporus state after the Gothic Wars.

Several historiographic myths are associated with daggers of this type. Some researchers believe them to be tips of spears.

There is also the extravagant hypothesis that the notches at the base of the blade were intended to intercept the enemy blade during fencing. Although these specific notches were intended for attaching wooden handles with leather straps.

КИНДЖАЛ

DAGGER

IV ст. Залізо; кування Поліетнічний могильник Заморське біля с. Нижньозаморське, Керченський півострів Розкопки Валентини Корпусової, 1967 Інститут археології НАН України

4th cent. Iron; forging Polyethnic burial Zamorske near Nyzhniozamorske village, Kerch peninsula Excavations by Valentyna Korpusova, 1967 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 71

72

Могильник Заморське міститься на терасі Азовського моря, був частково зруйнований у зв’язку з будівництвом. Це 26 поховань із обрядом тілопокладання в земляні ями. Вони різняться за орієнтацією: східна (за грецькою традицією), північна та південна (за сарматським звичаєм). Поховання супроводжували різноманітні приношення й особисті речі небіжчиків: боспорські монети, грецькі персні й вінки, сарматські дзеркала та керамічний посуд. Представлені в експозиції скляні вироби, ймовірно, римського походження. Саме римляни в І столітті до н. е. винайшли техніку видування скла з довгої очеретяної трубки. Завдяки цьому розпочалося виготовлення гарних прозорих тонкостінних посудин найрізноманітнішого призначення: кубків і чаш для пиття, глечиків для зберігання та наливання рідин, для ароматичних речовин і ліків. Ця археологічна пам’ятка ілюструє етнiчну строкатість Криму в період Великого переселення народів. У середині III століття тут з’являються готи, що на деякий час зруйнували Боспорську державу.

The Zamorske burial ground is located on the terrace of the Azov Sea and was partially destroyed during construction. There are 26 graves for inhumation in a pit. They differ in orientation—eastern (according to the Greek tradition), as well as northern and southern (according to the Sarmatian custom). Graves contained various gifts and personal belongings of the dead: Bosporan coins, Greek rings and wreaths, Sarmatian mirrors and ceramic dishes.

The glass products in the exhibition are probably of Roman origin. The Romans in the 1st century BC invented the technique of blowing glass from a long reed tube.

This began the production of beautiful transparent thin vessels of various purposes: cups and bowls for drinking, jugs for storing and pouring liquids, and the smallest for aromatic substances and medicines.

This archaeological monument illustrates the polyethnic population in Crimea during the great migration of peoples. The Goths appeared in the middle of the 3rd century and soon after destroyed the Bosporus state.

ГЛЕЧИК І КУБОК

JUG AND GOBLET

ІІІ–ІV ст. Скло; видування, ліплення Поліетнічний могильник Заморське біля с. Нижньозаморське, Керченський півострів Розкопки Валентини Корпусової, 1967 Інститут археології НАН України

3rd–4th cent. Glass; blowing, molding Polyethnic burial Zamorske near Nyzhniozamorske village, Kerch peninsula Excavations by Valentyna Korpusova, 1967 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 73

74

75

ЕЛЛІНИ

У VІ–ІV століттях до н. е. в Північному Причорномор’ї існували численні розгалужені грецькі колонії: Ольвія на березі Бузького лиману, Тіра та Ніконій біля гирла Дністра, а в Криму Херсонес, Пантікапей, Феодосія, Калос Лімен, Керкінітида, Німфей та Кіммерік. В Афінах видавали декрети-подяки на честь боспорян, що забезпечували половину хліба, який споживав цей центр еллінської культури. Попри географічну віддаленість, ті міста аж ніяк не були відсталими: тут діяли театри й стадіони, споруджувалися статуї на честь визначних місцевих письменників. Саме вони були зразком демократичного полісного устрою та й власне міського життя на наших теренах. Ще в ІІІ столітті до н. е. громадяни Херсонеса урочисто присягалися зберігати у своєму місті демократію.

76

Грецькі переселенці не лише володіли прогресивними технологіями землеробства та ремесла, а й активно торгували з рештою племен Криму. Крім того, різнобічні контакти місцевої людності з еллінами сприяли поширенню впливів розвиненої античної культури. Усе це не тільки помітно пришвидшило темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров’я, Побужжя та Подніпров’я, а й на тривалий час визначило південний вектор цивілізаційної орієнтації.

In the 6th–4th centuries BC there were numerous Greek colonies in the Northern Black Sea region: Olbia on the Bug Estuary, Tyras and Nikonion on the mouth of the Dnister River, Chersonesos, Panticapaion, Theodosia, Kalos Limin, Kerkinitis, Nymphaion, and Kimmerikon. Decrees of thanks were issued in Athens to the Bosporans, who supplied half the grain that fed this center of Hellenic culture. Despite the geographic distance, these cities were by no means behind the times: there were theaters and stadiums, statues were erected in honor of local writers. These cities were models of the democratic city-state and urban life in this part of the world. As early as the 3rd century BC, the inhabitants of Chersonesos swore to uphold democracy in their city.

Greek settlers not only brought advanced technologies in agriculture and crafts, but also traded with the rest of the Crimean tribes. Contact between the locals and Hellenes helped spread the influences of the developed ancient culture.

This not only accelerated the historical development of the population of Crimea and regions along the Dnister, Bug and Dnipro rivers, but also for a long time determined the southern civilizational vector of development.

HELLENES 77

ПЛИТА З НАПИСОМ

SLAB WITH INSCRIPTION

«З добрим щастям Теаген, син Діогена, який обіймав посаду агоранома, власним <коштом збудував> ринок для продажу риби при жреці Діо..., сині Філадельфа». ІІ ст., Херсонес. Мармур, різьблення Музей археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

“With good fortune, Teagen, son of Diogenes, who hold the position of agoranomos, at his own <expense built> the market for selling fish under the priest Dio..., son of Philadelphos.’ 2 cent., Chersonesus. Marble, carving Museum of Archaeology at V. N. Karazin Kharkiv National University

РИБНЕ БЛЮДО

FISH PLATE

ІІІ ст. до н. е. Глина; формування, лощення, випалювання. Поселення Маслини, Херсонес Розкопки Валерії Латишевої, 1972–1986 Музей археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

3 cent. BC. Clay; molding, polishing, firing Maslyny settlement, Chersonesus Excavations by Valeria Latysheva, 1972–1986 Museum of Archaeology at V. N. Karazin Kharkiv National University

РИБНЕ БЛЮДО

FISH PLATE

ІІІ ст. до н. е. Глина; формування, лощення, випалювання Розкопки Харківського університету, до 1941 Музей археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

3 cent. BC. Clay; molding, polishing, firing Maslyny settlement, Chersonesus Excavations by Kharkiv University, before 1941 Museum of Archaeology at V. N. Karazin Kharkiv National University

78

До нашого часу збереглися пам’ятки офіційної античної епіграфіки: вирізьблені на кам’яних плитах тексти державних постанов, законів, присяг, міжнародних угод, наказів, а також присвяти богам, почесні записи, імена переможців різних змагань, епітафії. Одна з них виявлена в 1941 році серед матеріалів Історикоархеологічного музею Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Обставини її появи в цій колекції невідомі. Про походження з Херсонеса свідчить напис чорною фарбою на зворотному боці плити. Дослідження напису грецькою мовою, який частково зберігся, допомогли відновити його зміст і зарахувати до так званих написів будівельників. Плита містилася в ніші будівлі рибного ринку в Херсонесі, зведеного агораномом на ім’я Теаген. Стилістичні особливості тексту дали підстави дослідникам датувати його ІІ століттям, коли Херсонес перебував під владою Риму й експортував рибу для потреб римської армії. У будівлі ринку відбувався оптовий і роздрібний продаж риби, яку виловлювали в Балаклавській бухті. Рибне блюдо — поширена форма античного столового посуду, тарілка для страв із риби або морепродуктів, яка має заглиблення в центрі, призначене для соусів або заправок. Рибний соус — гарум — вважався делікатесом, а процес його приготування займав три-чотири місяці (ферментування). Римляни називали його obsonium — ласа страва. У Херсонесі знайшли чимало чанів-цистерн, на дно яких викладали дрібну рибу, а зверху більшу, додавали сіль і прянощі. Під вагою дрібна риба поступово перетворювалася на соус. За деякими свідченнями, такий соус наливали в солянку рибного блюда, а по колу клали рибу. Блюда були справжньою окрасою столу й цінувалися, тому археологи часто знаходять їх зі слідами ремонту.

Monuments of official antique epigraphy that were carved into stone slabs have been preserved to this day—texts of state regulations, laws, oaths, international treaties, orders, as well as dedications to the gods, honorary records, names of winners of various competitions, epitaphs. One of them was discovered in 1941 among the materials of the Museum of History and Archeology of Kharkiv University. The circumstances of its appearance in this collection are unknown. The inscription in black paint on the back of the plate indicates that it came from Chersonesus. Examination of the partially preserved Greek inscription allowed to restore the content of the text and identify it as a so-called inscription of builders. The slab was placed in the niche of the fish market in Chersonesus, built by an agoran official named Theagenes.

The stylistic features of the text allowed researchers to date it in the 2nd century, when Chersonesus was under the control of Rome and exported fish for the needs of the Roman army. The market building had wholesale and retail sale of fish caught in Balaklava Bay. The fish plate—a plate for fish or seafood dishes with a recess in the center designed for sauces or condiments—is a common form of antique tableware.

Fish sauce—garum—was considered a delicacy, and its fermentation process took 3–4 months. The Romans called it “obsonium”—kickshaw. Many vats for making the sauce were found in Chersonesus. They put small fish on the bottom, bigger fish on top, and mixed in salt and spices. Under the weight the small fish gradually turned into a sauce. According to some evidence, the sauce was poured in the center of the fish dish and the fish was placed around it.

The plates were used as table decoration and valued, thus archaeologists often find them with traces of repairs.

79

80

Херсонес Таврійський заснували грецькі колоністи в V столітті до н. е. Проте, за свідченням античного географа Страбона, поруч було інше місто, яке він називає Давній Херсонес. Мешканці нібито покинули його, оскільки море поступово поглинало суходіл. Довгий час археологів бентежила спокуса знайти кримську Атлантиду. У 1929–1930 роках з ініціативи професора Костянтина Гриневича провели підводні дослідження, проте результати були невдалими: те, що водолази вважали зруйнованими будівлями, насправді виявилося природними утвореннями з каменю, намулу й водоростей. Уже в 1964–1966 роках колишній аспірант Гриневича Володимир Кадєєв, який очолював Херсонеську археологічну експедицію Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, проводив підводне обстеження в Карантинній бухті Севастополя. За 30–35 м від берега було виявлено так звану керамічну пляму — скупчення залишків амфор, піфосів та черепиці, що, ймовірно, виникло внаслідок загибелі корабля в І столітті. У вересні 2012 року підводні археологи ще раз обстежили місце знахідок Кадєєва й виявили, що шар піску там ледь сягає 30 см, тоді як за часів експедиції 1960-х його глибина була 1,5 м. Зникли всі сліди давнього корабля. Цьому сприяли зміни відкладень на дні внаслідок будівництва гідротехнічних споруд.

Chersonesus of Taurida was founded by Greek colonists in the 5th century BC. However, according to the testimony of the ancient geographer Strabo, there was another city next to Chersonesus of Taurida, which he called Ancient Chersonesus.

It was apparently abandoned by its inhabitants when the sea gradually absorbed the dry land. For years archaeologists were tempted to find the Crimean Atlantis. In 1929–1930, under the initiative of Professor Kostyantyn Hrynevych, underwater research was carried out, but the results proved to be unsuccessful—what divers thought to be destroyed buildings were actually natural formations of stone, silt and algae.

In 1964–1966, a former post-graduate student of Hrynevych’s—Volodymyr Kadeev, who headed the Chersonesus archaeological expedition of the Kharkiv University—conducted an underwater survey of Sevastopol’s Karantynna Bay. At 30–35 meters from the coast they discovered a collection of remnants of amphorae, pithoi and tiles that are believed to have come from a ship that sunk in the 1st century.

In September 2012, underwater archaeologists reexamined the location of Kadeev’s finds and discovered that the layer of sand was barely 30 centimeters thick, while during the expedition in the 1960s it was one and a half meters deep.

All traces of the ancient ship had disappeared due to changes in deposits at the bottom of the bay from the construction of hydraulic structures.

АМФОРИ

AMPHORAE

І ст. Глина; формування, випалювання Карантинна бухта, Севастополь Дослідження Володимира Кадєєва, 1964–1966 Музей археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

1 cent. Clay; molding, firing Karantynna bay, Sevastopol Excavations by Volodymyr Kadeev, 1964–1966 Museum of Archaeology at V. N. Karazin Kharkiv National University 81

82

Визначити точне походження цього предмета, напевно, неможливо, оскільки з моменту проведення розкопок і до експонування в Мистецькому арсеналі він змінив кілька місць зберігання. Унаслідок таких міжмузейних мандрів історія походження загубилася: до 1940 року статуетка належала до колекції Музею Наукового товариства імені Шевченка, потім була передана до фондів Львівського історичного музею, а з 1973-го зберігається у Львівському музеї історії релігії. Через втрату окремих фрагментів її досить складно атрибутувати. Ризикнемо припустити, що це зображення сатира — лісового й гірського божества нижчого рангу. Вiн уособлював первісну, грубу силу природи, демона родючості. Сатири зазвичай супроводжували давньогрецького бога Діоніса. Їх уявляли нестримними, бездумними, хтивими, їм були чужі мораль і будь-яка праця.

It is probably impossible to determine the exact origin of this item because it was stored in several places from the moment of its excavation to its exhibition in Mystetskyi Arsenal. The history of its origin was lost as it wandered from museum to museum: until 1940 the statuette belonged to the collection of the Museum of the Shevchenko Scientific Society, then it was transferred to the fund of the Lviv Historical Museum, and since 1973 it has been preserved in the Lviv Museum of Religious History. Due to the loss of individual fragments, it is difficult to attribute the statuette.

We will venture to assume that this is an image of satyr—a woodland and mountain spirit that personified the primitive, gross force of nature; the demon of fertility.

Satyrs usually accompanied the ancient Greek god Dionysus. They were portrayed as uncontrollable, thoughtless, lustful—morality and work were foreign to them.

СТАТУЕТКА САТИРА

SATYR STATUETTE

І–ІІ ст. Глина; ліплення, випалювання Із розкопок грецьких колоній Північного Причорномор’я (Керч, Пантікапей) Львівський музей історії релігії

1st–2nd cent. Clay; molding, firing From the excavations of the Greek colonies of the northern Black Sea Coast (Kerch, Panticapaeum) Lviv Museum of the History of Religion 83

84

Cкарабей, черепаха, Бес, Гарпократ — усі ці образи пов’язані з потойбіччям, смертю та воскресінням, перемогою світла над темрявою і добра над злом. Тому мініатюрні копії кам’яних амулетів із Єгипту використовувалися для захисту від злих сил — як за життя, так і після смерті. Скарабей — втілення бога сонця Ра та символ відродження в потойбічному житті. Черепаха пов’язана з потойбіччям, асоціювалася з богом хаосу та пустелі Сетом. У греко-римський період ці тварини стали вважатися ворогами Ра й відповідно злими створіннями. Парадоксально, але черепахові амулети були оберегами, що захищали життя й здоров’я. У цьому віруванні відбитий більш ранній позитивний образ черепахи й водночас принцип магії, коли подібне впливає на подібне. Бес — божество, захисник дому, матерів і дітей, ворог усього злого й символ усього доброго (зокрема, музики, танцю та сексуального задоволення). Як вартовий однієї з небесних брам, зображувався на похоронних написах і малюнках. Гарпократ — елліністична адаптація єгипетського бога Гора, сина Ісіди та Осіріса, бога сонця, переможця пітьми. В Елевсі́нських містеріях означав воскресіння. Традиційне єгипетське зображення Гора-дитини з пальцем біля вуст (тобто символом дитинства) в грецькій інтерпретації зробило його також богом мовчання і секретів.

The scarab, tortoise, Bes and Harpocrates are all images related to the afterlife, death and resurrection, the victory of light over darkness, good over evil. These miniature copies of Egyptian stone amulets were used to protect against evil forces—both during life and after death.

The scarab was the embodiment of the sun god Ra and a symbol of rebirth in the afterlife. The tortoise is associated with the afterlife and Set—the god of chaos and the desert. In the Greco-Roman Period, these animals were considered the enemies of the god Ra, and therefore evil creatures.

Paradoxically, tortoise amulets protected life and health. This belief reflects the earlier positive image of the tortoise and at the same time the principle of magic, when like affects like.

Bes was a defender of the home, mothers and children, enemy of all evil and symbol of everything good (music, dance and sexual pleasure). As watchman of one of the gates of heaven, he was depicted on burial inscriptions and drawings.

Harpocrates was the Hellenistic adaptation of the Egyptian god Horus, son of Isis and Osiris, god of the newborn sun.

In the Eleusinian mysteries he represented resurrection. The traditional Egyptian image of child god Horus, with his finger to his lips (a symbol of childhood) in Geek interpretation made him also a god of silence and secrets.

ПРИКРАСИ-АМУЛЕТИ

CHARMS

І–ІI ст. Єгипетський фаянс; формування, випалювання с. Золоте, Керченський півострів Розкопки Валентини Корпусової, 1969 Інститут археології НАН України

1st–2nd cent. Egyptian faience; forming, firing Zolote village, Kerch peninsula Excavations by Valentyna Korpusova, 1969 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 85

86

87

СКІФИ

Грецькі переселенці займали лише вузьку смугу кримського узбережжя, тоді як степи півострова належали народові, який прибув сюди з глибин Азії, — скіфам. Руїни поселень Херсонеської хори свідчать про те, що це сусідство аж ніяк не було мирним. Кінні скіфські загони нищили все на своєму шляху. Підкоривши Понтійський степ, скіфи змусили місцеве населення платити данину. Але ворожнеча не заважала культурному обміну. Грекам завдячуємо уривчастими відомостями про племена півночі Понту Евксинського (Чорного моря). А посередниками між світом еллінів та лісовими варварами стали саме кочові скіфи-степовики, які розбудували сухопутні шляхи від узбережжя на північ.

88

Таврійські скіфи, перебуваючи під античними впливами, створили на півострові унікальну синкретичну культуру. Артефакти тих часів вражають як неймовiрним багатством, так і унікальним художнім стилем, що поєднує питомо скіфські елементи та численні античні запозичення. Греко-варварські держави, зокрема Боспор, є прикладом асиміляції на межі взаємодії двох різних світів. Вражає й культура Скіфського царства.

Greek settlers occupied only a narrow strip of the Crimean coast, while the steppes of the peninsula belonged to a people who came from deep in Asia—the Scythians.

The ruins of Chersonesos show that these neighbors did not live peacefully. Scythian warriors destroyed everything in their path. Having conquered the Pontic steppe, the Scythians forced the local population to pay tributes. But hostility did not interfere in cultural exchange. Thanks to the Greeks we have fragmentary information about the northern tribes of Euxinus Pontus (the historical name of the Black Sea).

It was the nomadic Scythians of the steppe who became the mediators between the Hellenic world and the forest barbarians and who developed land routes from the coast to the north.

The Tauroscythae, enriched with ancient influences, created a unique cultural fusion on the peninsula. Artifacts from those times are striking in both their wealth and unique artistic style, combining Scythian and borrowed ancient elements.

Greco-Barbarian states—in particular the Bosporan kingdom—are an example of assimilation on the border of two different worlds. The culture of the Scythian kingdom is striking.

SCYTHIANS 89

90

Бронзові казани зі скіфського некрополя поблизу села Мала Лепетиха в Нижньому Подніпров’ї є взірцем художнього лиття майстрів IV століття до н. е. Складність роботи над ними полягала в тому, що вони були суцільнолитими й виготовлялися за втраченою восковою моделлю в глиняній формі. Вважається, що скіфи принесли такі казани разом із технологією їх виробництва зі своєї азійської прабатьківщини. Округла форма бронзового казана, на думку вчених, може імітувати його прототип — шкіряний бурдюк. Із переказів Геродота походить відома легенда про скіфського вождя Аріанта, який, забажавши полічити своїх підлеглих, наказав кожному воїнові принести по наконечнику стріли. Наконечники переплавили й виготовили з них велетенський казан, що вміщував 600 амфор і був установлений у місцевості під назвою Ексампай, що означає «священні шляхи». Попри міфологічний характер цього сюжету, очевидною є статусна функція казана як уособлення військового лідера. Зокрема, було простежено, що в найбагатших скіфських похованнях трапляються казани найбільшого об’єму. А мініатюрні, ймовірно, використовували як курильниці для розпалювання наркотичних речовин. Попри символічне значення казанів, лишилися сліди їх використання в побуті у вигляді ушкоджень, кіптяви тощо.Часто в похованнях знаходять казани із залишками поминальної трапези всередині.

Bronze cauldrons from a Scythian necropolis near Mala Lepetykha in the Lower Dnipro region are an example of artistic casting by masters of the 4th century BC. The complexity of making such large items is that they were cast using a wax model in clay form. It is believed that the Scythians brought these cauldrons and the process of making them from their ancestral home in Asia. Researchers believe the rounded form of the bronze cauldron could be a copy of its prototype—a leather sack.

Herodotus wrote of the legend of the Scythian leader Ariant, who to count his subordinates ordered each warrior to bring one arrowhead. The tips were melting down and made into a giant cauldron that fit six hundred amphorae and was put in a place called Exampaios, which means “sacred ways.” Despite the undoubtedly mythological nature of this story, the function of the cauldron as the personification of the status of a military leader is obvious.

In particular, it was traced that the largest cauldrons were found in the richest Scythian graves. As for miniature cauldrons, it is assumed that they could have been used to burn narcotic substances.

Despite the symbolic significance of cauldrons, traces of their use in everyday life are found in the form of damage, soot and so on. Cauldrons with remnants of the memorial meal inside are often found in graves.

КАЗАН

CAULDRON

IV ст. до н. е. Бронза; лиття Курганний могильник поблизу с. Мала Лепетиха, Великолепетиський р-н, Херсонська обл. Розкопки Геннадія Євдокимова, 1992 Інститут археології НАН України

4th cent. BC. Bronze; casting Burial mound near Mala Lepetykha village, Velykolepetyskyi district, Kherson region Excavations by Hennadiy Yevdokymov, 1992 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 91

92

Скіфські пояси призначалися для фіксації одягу, а також для підвішування збройного спорядження: сагайдака, меча або кинджала. Пояси знатних осіб оздоблювали нашивними бляшками з дорогоцінних металів. Крім виконання функцій додаткового обладунку та портупеї цей атрибут свідчив про знатність і заслуги воїна. Що шляхетніший і прославленіший був вершник, то розкішніший і багатший вигляд мав його пояс. На бляшках цього пояса зображено грифонів та оленів. Грифон — фантастична істота, хижий звір із головою птаха. У скіфів символізує панування над двома сферами буття: землею (лев) і повітрям (орел). Образ грифона поєднував риси орла (швидкість) і лева (силу та відвагу). Олень — один із найбільш типових і сталих символів скіфського звіриного стилю. Цей мотив сягає найдавніших періодів формування скіфської культури, коли олень міг бути не лише мисливською здобиччю, а й найпоширенішим тотемом далеких пращурів скіфів.

Scythian belts held up clothing and were used to hang weapons: a quiver and sword or dagger. The belts of nobles were decorated with precious metals. Besides functioning as additional armor and ancient baldric, the belt also represented a warrior’s distinction and merit: the older and more glorified the rider, the richer his belt.

The plaques on this belt depict griffins and deer. The griffin is a mythical creature with the head and wings of an eagle and body of a lion. For the Scythians the griffin symbolized domination over two spheres: earth (lion) and wind (eagle). The image of the griffin combined the symbolism of the eagle—speed—and the lion—strength and courage. The deer is one of the most common symbols of the Scythian animal style.

It dates back to the earliest periods of formation of Scythian culture, when the deer was perhaps not so much prey for hunting as the most common totem of the distant ancestors of the Scythians.

РЕКОНСТРУКЦІЯ ПОЯСА

RECONSTRUCTION OF BELT

IV ст. до н. е. Золото; лиття, карбування Курганний могильник поблизу с. Мала Лепетиха, Великолепетиський р-н, Херсонська обл. Розкопки Геннадія Євдокимова, 1992 Інститут археології НАН України

4th cent. BC. Gold; casting, chasing. Burial mound near Mala Lepetykha village, Velykolepetyskyi district, Kherson region Excavations by Hennadiy Yevdokymov, 1992 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 93

94

Гривна — статусна для скіфського часу річ, яка виділяла її власника з-поміж рядових представників племені. Виготовлялася з бронзи або золота. Мала форму обруча з товстого, іноді перевитого дроту, який одягали на шию. Цей вид прикрас відомий ще з доби бронзи. Гривни носили як чоловіки, так і жінки, які належали до племінної еліти. Кінцівки скіфських гривен нерідко оздоблювали в традиційному звіриному стилі, наприклад зображеннями голів хижих тварин або грифонів.

During the time of the Scythians the torc was a status item that distinguished its owner among ordinary members of the tribe. Torcs were made of bronze or gold.

As jewelry they were a hoop made of thick sometimes intertwined wire worn around the neck. This type of jewelry dates back to the Bronze Age. Torcs were worn by men and women belonging to the Scythian tribal elite. Scythian torcs were often decorated in the traditional animal style, for example with images of heads of predatory animals or griffins.

ГРИВНА ШИЙНА

NECK TORC

IV ст. до н. е. Золото; лиття Курганний могильник поблизу с. Мала Лепетиха, Великолепетиський р-н, Херсонська обл. Розкопки Геннадія Євдокимова, 1992 Інститут археології НАН України

4th cent. BC. Gold; casting Burial mound near Mala Lepetykha village, Velykolepetyskyi district, Kherson region Excavations by Hennadiy Yevdokymov, 1992 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 95

96

Головні убори відігравали у скіфському суспільстві важливу роль, оскільки вказували на соціальний статус та навіть мали магічне значення. Вони були різної форми та висоти. Найчастіше під час розкопок на місці головного убору знаходять лише невиразні сліди шкіри чи тлін повсті, оскільки органічна основа зберігається дуже рідко. Тому найважливішими для їх реконструкції є деталі прикрас, що були досить різноманітними за формою і нашивалися на основу: намистини, золоті бляшки, стрічки. Особливо популярними серед скіфів були головні убори, орнаментовані золотими бляшками й пластинами. Парадні убори не виготовлялися масово, кожен мав свою особливу конструкцію, розмір, комбінацію сюжетів, що робило його неповторним. Найпоширеніші різновиди жіночих головних уборів — платові (покривала) та стрічкові, а також шапки.

The headdress played an important role in Scythian society—they indicated social status and had magical significance.

The headdresses of Scythian men and women varied in form and height. During excavations only indistinct traces can be seen as the organic material is very rarely preserved. Therefore, most important for the reconstruction of headdresses are the details of the ornaments that were sewn on: beads, gold plaques, ribbons. They were diverse and varied by shape and ornaments.

Especially popular among the Scythians were headdresses ornamented with gold plaques and plates. Ceremonial headdresses were not mass produced, each had its own design, size, and combination of stories. This determined their individual uniqueness. The most common types of women's headdresses were scarves, ribbons and hats.

РЕКОНСТРУКЦІЯ ГОЛОВНОГО УБОРУ СКІФ’ЯНКИ

RECONSTRUCTION OF SCYTHIAN WOMAN’S HEAD DRESS

IV ст. до н. е. Золото; лиття, карбування Курганний могильник поблизу с. Мала Лепетиха, Великолепетиський р-н, Херсонська обл. Розкопки Геннадія Євдокимова, 1992 Інститут археології НАН України

4th cent. BC. Gold; casting, chasing Burial mound near Mala Lepetykha village, Velykolepetyskyi district, Kherson region Excavations by Hennadiy Yevdokymov, 1992 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 97

98

99

ТАВРИ

Кого ж описував Геродот під етнонімом «таври»? З його оповідок очевидно, що це уривчасті дані про місцевий народ, який сучасна археологія зараховує до останнього періоду кизил-кобинської культури. Достеменно невідомо, чи правдивий сюжет про ритуальні людські жертвоприношення таврів, чи він виник під впливом міфу про Іфігенію. Геродот пише, що відрубані голови чужоземців та військовополонених таври виставляли на дахах своїх осель. Що ми знаємо про таврів з археології? Це нечисленний і небагатий народ, який сформувався на початку залізної доби в кримських передгір’ях із залишків розбитих кіммерійцями племен, як місцевих, так і прийшлих. Вони жили в річкових долинах, займалися відгінним скотарством, примітивним земле100

робством, знали ремесла. Померлих родичів ховали в некрополях у кам’яних скринях, переважно високо в горах у верхніх течіях річок. У світі мертвих їх супроводжували вірні охоронці — собаки. Із появою греків розпочалося масове переселення таврів до кордону їхньої хори (сільськогосподарської округи). Після становлення полісного ладу в Херсонесі, на кордонах якого з’являється чи не найбільше поселень таврів, стійкі етнічні риси, як-от орнамент на кераміці, у культурі таврів зникають. Із часом перестають функціонувати і їхні некрополі. Етнос припиняє самостійне існування й вливається в суспільство пізніх скіфів.

Who were the Tauri that Herodotus wrote about? In his stories about the Tauri he provides fragmentary information about a local people identified by modern archaeology as the last period of the Kizil-Koba culture.

It’s uncertain how truthful is the story of the ritual human sacrifices of the Tauri and whether it was influenced by the myth of Iphigenia. Herodotus writes that the Tauri put the severed heads of their enemies on poles above their houses.

What do we know about the Tauri from archaeology? This was a small and poor people that formed in the early Iron Age in the Crimean foothills from the remnants of tribes destroyed by the Cimmerians. They lived in river valleys, bred cattle, engaged in primitive agriculture, practiced crafts.

They buried their dead in stone cist graves in necropolises high in the mountains, in the upper reaches of the rivers along which the Tauri lived. They were accompanied to the world of the dead by their faithful guard dogs. With the arrival of the Greeks, there was a mass migration of Tauri to the borders of their chora (agricultural plots).

After the establishment of the polis system in Chersonesos, on the border of which the largest Tauri settlement appears, ethnic features, such as designs on ceramics, disappear from the Tauri culture. With time, they stop using their necropolises. They cease to function as an independent ethnic group and integrate with the society of the late Scythians.

TAURI 101

102

Як одягалися давні таврійки? Можемо відтворити їхній вигляд за археологічними знахідками металевих, скляних або кам’яних прикрас і фурнітури — залишків пасків, застібок, підвісок і платівок. Є трохи відомостей і про тогочасні тканини: на кераміці кизил-кобинської археологічної культури, яку на пізньому етапі асоціюють із таврами, можна знайти відбитки насіння конопель, а деякі пряслиця подібні до відомих нам приладів для прядіння вовни. Слідів фарби у їхніх поселеннях немає, тому, ймовірно, тканини мали природний колір. Наявність скроневих підвісок вказує на головний убір типу покривала, перехоплений шнурком, до якого й підвішувалися скроневі кільця. Таврійки носили поширені в той час від Північного Кавказу до Карпат конічні спіральні сережки з бронзового дроту. Шию прикрашали різноманітним намистом і пронизками зі скла, гагату, бронзи, зап’ястя — браслетами, а пальці рук — кільцями-змійками, які популярні й сьогодні. Сукні були приталені, про що свідчать залишки поясів-ланцюжків із підвісками. На додачу до основної таврійки, найімовірніше, вдягали й верхню сукню (її носять сучасні адиги, черкеси та кримські татари — тати), оскільки в похованнях є дуже багато вісімкоподібних бляшок, якими найчастіше оздоблювали таке вбрання по вирізу горловини, бортиках і подолу. Залишків взуття не збереглося, але відбитки слідів на давніх поверхнях пам’яток свідчать про те, що воно було м’яким, подібним до мокасинів.

What did the ancient Taurians wear? We can recreate their appearance based on archeological finds of metal, glass and stone ornaments and accessories—remains of belts, buckles, pendants and plates.

There is also some information about their fabrics: on the ceramics of the KizilKoba culture, which in the late stage is associated with the Tauri, there are traces of hemp seeds, and some of the spinning wheels are similar to common instruments for spinning wool. There are no traces of paint, so the fabric likely had a natural color. Their headdresses were adorned with temporal pendants to which rings were attached. Tauri women wore bronze conical spiral earrings that were common at the time from the Northern Caucasus to the Carpathians. They wore various necklaces with beads made of glass, jade, bronze, bracelets on their wrists, and snake rings that are popular to this day.

Their dresses were tight-fitted, as evidenced by the remains of chain belts with pendants. Tauri women also most likely wore a top dress—clothing worn by the modern Adyghe, Circassians and Crimean Tatars—because in the graves we find many plaques that often decorated such attire around the neck and skirt.

Archeological remains of footwear have not survived, but imprints on ancient monuments indicate they wore soft moccasin-like shoes.

БРОНЗОВА ПРИКРАСА

BRONZE ADORNMENT

IV–III ст. до н. е. Бронза; лиття Некрополь поблизу с. Передове, Балаклавський р-н, Крим Розкопки Олександра Лєскова, 1956–1957 Інститут археології НАН України

4th–3rd cent. BC. Bronze; castling Burial near Peredove village, Balaklavskyi district, Crimea Excavations by Oleksandr Lieskov, 1956–1957 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 103

104

105

КІММЕРІЙЦІ

Кіммерійцями античні греки називали перших кочівників, що з’явилися в Понтійському степу. Але самі їх уже не застали: у часи заснування перших поселень на північному узбережжі Понту Евксинського (Чорного моря) цей народ зник з історичної арени внаслідок приходу скіфів. Кіммерійці започаткували в Понтійському степу добу заліза. Привели із собою зброярів, які вміли його добувати й виготовляти з нього речі та зброю. Привнесли новий спосіб управління конем, новий спосіб ведення бою, інші можливості пересування суходолом. Із їх появою змінилися швидкість та способи поширення інформації. Кіммерійці були першими посередниками між еллінами й племенами Східної Європи. Наша територія стала ойкуменою — покордонням греків, народу, який мав писемність. То що ж ми про них знаємо? Гомер пише про «гіппемолгів, які з-під кобили п’ють молоко». Цей пасаж і вважається першою письмовою згадкою про північнопонтійські землі. Згодом Геродот переказує скіфські легенди про те, як кіммерійці полишили причорноморські степи. Але в близькосхідних писемних 106

джерелах цей народ відомий як гімміру. Вони бували в Малій Азії, воювали з Ассирією, становили загрозу для Єгипту. Археологи визначають як кіммерійські невелику кількість поховань у курганах припонтійських степів — близько 200, що дуже мало порівняно з десятками тисяч скіфських. Кіммерійців проводжали в інший світ разом із конем при повному спорядженні, озброєними переважно залізним мечем та/або кинджалом, булавою, молотом чи сокирою, сагайдаком зі стрілами, особистим точилом для ріжучої зброї, з їжею та питвом, у традиційному вбранні. Загадкові, ніколи не бачені кіммерійці стали для греків символом далекого легендарного минулого: на згадку про них Боспором Кіммерійським названі протока (нині Керченська), античне місто в Криму та земляний оборонний вал, що перетинав усю східну частину півострова.

The Cimmerians is what the ancient Greeks called the first nomads who appeared in the Pontic steppe. But the Greeks never met them: during the time of the founding of the first settlements on the northern coast of Euxinus Pontus (Black Sea), this people had already disappeared from the historical arena following the arrival of the Scythians.

The Cimmerians brought the Iron Age to the Pontic steppes. They brought with them weaponeers skilled in making weapons and other things from iron. They domesticated the horse and introduced a new way of fighting and speed of navigating the land. The speed and means of dissemination of information changed with their arrival—they became the first mediators between the Hellenes and the tribes of Eastern Europe. Our territory become an inhabited land bordering the Greeks, a people with a written language.

So what do we know about them? Homer writes about the “Hippemolgoi that drink mare's milk.” This Homeric passage is considered the first written mention of the north Pontic lands. Herodotus later recounts Scythian legends about the Cimmerians leaving the Black Sea steppe. But

in Near East written sources this people is called the Gimmiru—they were in Asia Minor, fought against Assyria, and posed a threat to Egypt. Archaeologists have identified a small number of kurgans (burial mounds)—only some two hundred—in the Pontic steppes as being Cimmerian, which is small compared with the tens of thousands of Scythian burial mounds. The Cimmerians were sent to the next world together with their horses in full gear, armed with an iron sword and/or dagger, mace, hammer or ax, quiver with arrows, sharpening knife for weapons, food and drink, and wearing traditional dress.

The mysterious unseen Cimmerians became for the Greeks a symbol of the legendary past: the Cimmerian Bosporus (today the Strait of Kerch), an ancient city of Crimea, and the defensive rampart that ran along the entire eastern part of the peninsula were named after them.

CIMMERIANS 107

108

Кіммерійські намогильні стели — це оздоблені кам’яні стовпи заввишки близько 1,5 м. Вважається, що такі стели були поховальними скульптурами на курганах кіммерійської аристократії. Вони мають чітку геометричну форму й сприймаються як абстраговані символи людини. На них викарбувані атрибути, немов на тілі: стрічка на верхівці, нижче разки намиста, талію позначає пасок, до якого підвішені предмети озброєння: мечі, кинджали, бойові сокири тощо, а також точила для зброї. Крім того, зображення на стелах дають змогу відтворити конструкцію та способи носіння луків. Стела із села Цілинне — рідкісна пам’ятка. На відміну від численних скіфських та половецьких кам’яних скульптур кіммерійських стел на території України знайдено лише кілька десятків.

Cimmerian grave steles were decorated stone pillars approximately 1.5 meters tall.

It is believed they were burial sculptures for barrows of Cimmerian aristocracy.

Geometric in shape, steles are perceived as abstract symbols of the human body.

Carvings were located as if on the body of a human—a band on top, necklace below, waist denoted by a belt on which weapons are hung: swords, daggers, battle axes, etc., as well as a weapon sharpener.

The images on the steles also allow to recreate the way they carried bows.

The stelae in the village of Tsilynne is a rarity: unlike the well-known Scythian and Cuman stone sculptures, only a few dozen Cimmerian steles were found on the territory of Ukraine.

СТЕЛА КІММЕРІЙСЬКА

CIMMERIAN STELAE

ІХ ст. до н. е. Камінь; вирізання с. Цілинне, Джанкойський р-н, Крим Розкопки Валентини Корпусової, 1977 Інститут археології НАН України

9th cent. BC. Stone; cutting Tsilynne village, Dzhankoiskyi district, Crimea Excavations by Valentyna Korpusova, 1977 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 109

110

Ужиткове кіммерійське мистецтво відоме насамперед оздобленням кінської упряжі. Кіммерійці використовували бляшки з кістки як прикрасу вузди. Оздоблювали їх пласким рельєфом та гравіруванням, створюючи геометричний орнамент у вигляді одинарних та концентричних кіл, спіралей і меандрів. Типовими є ромбоподібні фігури. Ажурні бляшки із села Зольне — яскравий зразок кіммерійського мистецтва. Вони виготовлені з кістки й складені з двох лунниць. Лунниці прикрашені спіральним орнаментом та концентричними колами, у центрі прикраси міститься хрестоподібна фігура. На поверхні виробу залишки червоної фарби.

Cimmerian art is known primarily for the ornamentation of horse harnesses. Cimmerians used bone plaques to decorate reins.

They were decorated with flat relief and engraving, creating a geometric ornament in the shape of single and concentric circles, spirals and meanders. Diamond shapes were typical.

Openwork plaques from Zolne are a vivid example of Cimmerian art. They are made of bone in the form of two lunula.

The lunula are decorated with spiral ornamentation and concentric circles with a cross-shaped figure in the center.

The surface has remnants of red paint.

AЖУРНА ХРЕСТОПОДІБНА БЛЯШКА

OPENWORK CROSS SHAPED PLAQUE

VIII ст. до н. е. Кістка, вохра; різьблення Курган поблизу с. Зольне, Сімферопольський р-н, Крим Розкопки Аскольда Щепинського, 1959 Інститут археології НАН України

8 cent. BC. Bone, ochre; carving Burial near Zolne village, Simferopol district, Crimea Excavations by Askold Shcheptynskyi, 1959 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 111

112

Унікальні чорнолисковані корчаги походять із кургану біля селища міського типу Велика Олександрівка в Нижньому Подніпров’ї. Це поховання належить до пам’яток новочеркаської археологічної культури, яку ототожнюють з історичними кіммерійцями. Утім, представлені посудини зараховують до старожитностей так званого канельованого гальштату Карпато-Балканського регіону, що пов’язується з фракійським населенням. Одна з них — куляста п’ятигорла корчага з косими канелюрами на тулубі. Інша корчага має чотири ріжки на плечику та геометричний орнамент у вигляді штрихованих трикутників і зигзагів. Встановлено, що до складу білої пасти, якою нанесений орнамент, могли додаватися перемелені людські кістки. Незвична конструкція, якісне виконання та виразна орнаментація свідчать про непересічність таких виробів. Дослідники припускають, що посудини з кількома горлечками використовувалися під час церемоніальних бенкетів, пов’язаних із культом родючості. Не виключено, що призначалися вони для змішування та приготування ритуальних напоїв.

The unique black glazed large pots come from a kurgan near Velyka Oleksandrivka in the Lower Dnipro region. This grave is part of a circle of monuments of the Novocherkaska archaeological culture, which is identified with the historical Cimmerians. However, these vessels belong to the antiquities of the so-called cannelured hallstatt of the Carpatho-Balkan region, which is associated with the Thracian population.

One of them is a spherical five-mouth pot with slanted grooves on the trunk. The second pot has four horns on the shoulder and different geometric patterns in the form of dashed triangles and zigzags. It was established that grounded human bones could have been added to the white paste used for ornamentation.

The unusual design, high-quality and expressive ornamentation testify to the remarkable nature of such items. Researchers believe that vessels with several mouths were used during ceremonial banquets associated with the cult of fertility. It is possible that they were intended for mixing and cooking ritual beverages.

КОРЧАГИ КУЛЬТОВОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

KORCHAHA (LARGE POT) FOR WORSHIP PURPOSES

VIII–VII ст. до н. е. Глина; ліплення смт Велика Олександрівка, Великоолександрівський р-н, Херсонська обл. Розкопки Анатолія Кубишева, 1981 Інститут археології НАН України

8th–7th cent. BC. Clay; molding Velyka Oleksandrivka village, Velykooleksandrivskyi district, Kherson region Excavations by Anatoliy Kubyshev, 1981 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 113

114

115

ДОПИСЕМНА ІСТОРІЯ

Дописемна історія — минуле, події якого не відображені на сторінках хронік, літописів чи інших джерел. Її називають також доісторією або праісторією, а визначення в сучасній науці досить розмите: доісторія охоплює надто неоднорідні періоди та штучно об’єднує їх у найдовший період людської історії — від 3–2,5 млн років тому (початок антропогенезу — розвитку всіх видів роду людини — Homo) до виникнення цивілізацій на межі ІІІ тисячоліття до н. е. Як зрозуміти та осягнути дописемну історію? Єдині свідчення тогочасних подій — матеріальні залишки людської життєдіяльності, які вивчає археологія. Це широке коло джерел охоплює створене давніми людьми для використання за земного життя й почасти після смерті. Дослідження поселень і могильників, залишків речового світу дають змогу відтворити спосіб життя зниклих суспільств і простежити технологічний та культурний розвиток людства. За схожістю матеріальних залишків науковці виокремлюють археологічні культури (давні спільноти) та конкретизують ми116

нувшину в просторі й часі. На жаль, стародавні речі нічого не говорять нам про імена своїх творців. Тому дописемна історія є анонімною, а назви археологічних культур та людських осередків, які стоять за ними, — це словотвори сучасних науковців. Дописемна історія Криму унікальна. На території півострова віднайдено найдавніші пам’ятки неандертальців та рідкісні залишки їхніх кістяків, кількість яких у світі вкрай нечисленна. У похованнях бронзової доби знаходять колісні вози, які використовували для переміщення в просторі та як житло. Модельовані черепи — загадковий ритуал, що відображає складну соціальну ієрархію ранніх суспільств: після смерті людини, яка належала до вищого прошарку, череп очищали від м’яких тканин і зі спеціальної глиняної суміші моделювали за ним обличчя. А свідчення землеробської діяльності відображають докорінні зміни в устрої, демографії, способі життя та культурі давнього суспільства.

Prehistory is the history of the past whose events were not recorded in chronicles, annals or other narrated sources. The definition of this period by modern science is rather vague; prehistory covers very different periods and artificially combines them into the longest stretch in human history: from 3–2.5 million years ago (the beginning of anthropogenesis—homonization, the genesis of the human race), to the emergence of civilization at the beginning of the 3rd millennium BC. How are we to understand prehistory? The only evidence of those times are archeological remains of human life—a wide range of what was created long ago for earthly life and death.

The study of settlements, burial grounds and material remains allow us to recreate the way of life of societies that have disappeared and to trace the technological and cultural development of mankind. Scientists identify archeological cultures—ancient communities—by the similarity of material remains and elaborate the past in terms of space and time. Unfortunately, ancient things don’t tell us anything about the names of their creators. Prehistory is

anonymous, and the names of archeological cultures and their settlements were created by modern scientists.

The prehistory of Crimea is unique.

The oldest remains of the Neanderthals, of which there aren’t many in the world, were found here. Wagons used for transport and housing were found in graves from the Bronze Age. The mysterious ritual of modeled skulls reflects the complex social hierarchy of early societies: after the death of a person from the upper class, the soft tissue was removed from their skull and a special clay mixture was used to model their face onto the skull. Evidence of agriculture are reflected in the fundamental changes in the structure, demography, way of life and culture of ancient society.

PREHISTORY 117

118

Модельовані черепи, або черепи-маски, є яскравим феноменом катакомбної культури середини ІІ тисячоліття до н. е. Представлений череп із могильника біля села Первомаївка окрім виразних рис обличчя примітний слідами трепанації на склепінні. Кожен такий виріб незалежно від ступеня деталізації має індивідуальні риси. Маска зазвичай виготовлялася з глини з домішками вохри, попелу, смоли тощо. У похованнях модельовані черепи трапляються як разом зі скелетом, так і окремо. Окрім моделювання обличчя на залишках скелета можуть простежуватися сліди муміфікації чи демембрації з подальшими маніпуляціями. Вважається, що посмертні маски виготовляли для видатних членів суспільства. Наприклад, у похованнях людей із модельованими черепами часто трапляються деталі колісниць та зброя. Причому майже третина комплексів були визначені як могили жінок. Загалом посмертні модифікації з черепом небіжчика відомі серед багатьох варварських племен, які розглядали голову як вмістилище життєвої сили. У цьому випадку традиція модельованих черепів може бути пов’язана з культом пращурів. Дослідники трактують процедуру виготовлення маски як ритуал передачі влади від покійного вождя чи жерця до його спадкоємця.

Modeled skulls, or skull masks, are a vivid phenomenon of the catacomb culture of the middle of the second millennium BC. This skull from a cemetery near the village of Pervomayivka, besides the expressive facial features, is remarkable for the signs of trepanation in the skull.

Each one, regardless of the degree of detail, had individual features. The material used to make the “masks” consisted of clay with various admixtures: ocher, ash, resin, etc. In the graves the modeled skulls are found both with the skeleton and separately. In addition to the modeled face, traces of mummification or demembration with further manipulations can be found on the skeletal remains.

Posthumous masks are believed to have been made for prominent members of society. For example, parts of chariots and weapons are often found in the graves of people with modeled skulls. And almost one third of them were identified as the graves of women. In general, posthumous modifications to the skull of the deceased were made by many barbaric tribes, who viewed the head as containing life force.

In this case, the tradition of modeled skulls could be related to the cult of ancestors.

Researchers interpret the procedure for making the “mask” as a ritual of the transfer of power from the deceased leader or priest to his heir.

МОДЕЛЬОВАНИЙ ЧЕРЕП

MODELED HUMAN SKULL

XXVII–XXI ст. до н. е. Курган поблизу с. Первомаївка, Херсонська обл. Розкопки Геннадія Євдокимова, 1981 Інститут археології НАН України

27th–21st cent. BC. Burial mound near Pervomaivka village, Kherson region Excavations by Hennadiy Yevdokymov, 1981 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 119

120

Заскельна V — багатошарова печерна стоянка середнього палеоліту, яку відкрив 1964 року Віталій Петрунь у другому пасмі Кримських гір поблизу села Біла Скеля в пригирловій частині Червоної Балки на правому березі річки БіюкКарасу. У 1969–1994-му її досліджував Юрій Колосов. Загалом простежено вісім різних за потужністю та площею культурних шарів — товщ ґрунту, що містить сліди життєдіяльності людини. Часовий проміжок найдавнішого — 100–110 тис. років тому, найпізнішого — 28–30 тис. Кам’яні знаряддя представлені скребками, гостроконечниками та ножами одной двобічної обробки. Знайдено численні кістяні ретушери, шматочки вохри з ознаками інтенсивного використання. Серед фауністичних решток переважають кістки мамонта, дикого коня, антилопи. У п’ятому шарі виявлено фрагмент черепа дорослого неандертальця, ймовірний вік якого — близько 90 тис. років. Це, мабуть, найдавніша антропологічна знахідка, відома нині в Україні.

Zaskelna V is a multilayered site of the Middle Paleolithic that was discovered in 1964 by Vitaliy Petrun in the second band of the Crimean mountains near the village of Bila Skelia on the right bank of the Biyuk-Karasu River. It was explored in 1969–1994 by Yurii Kolosov.

Eight cultural layers—layers of soil, different in size and shape, that contain traces of human life—were traced.

The age of the oldest was determined to be 100,000–110,000 years, the most recent 28,000–30,000 years. Stone tools included scrapers, sharpeners and single and double edge knives. Numerous bone flakers, bits of ocher with signs of intensive use were found. Among the faunal remains, the bones of mammoths, wild horses, and antelope predominate. In the fifth layer they discovered a fragment of the skull of an adult Neanderthal who lived about 90,000 years ago. This is probably the oldest anthropological find in Ukraine.

БИВЕНЬ МАМОНТА ІЗ ЗАЛИШКАМИ КУЛЬТУРНОГО ШАРУ

MAMMOTH TUSK WITH REMNANTS OF CULTURAL LAYER

30–40 тис. років тому Стоянка Заскельна V поблизу с. Біла Скеля, Білогірський р-н, Крим Розкопки Юрія Колосова, 1970 Інститут археології НАН України

30000–40000 years ago Zaskelna V site near Bila Skelia village, Bilohirskyi district, Crimea Excavations by Yurii Kolosov, 1970 Institute of Archaeology of the NAS of Ukraine 121

МАРІЯ КУЛІКОВСЬКА

MARIA KULIKOVSKA

Зоряний Пил 2019. Перформативна скульптура

Stardust 2019. Performative sculpture

Авторська інтерпретація мапи Керченського півострова: авторська техніка, зліпки з тіла художниці (метал, дерево, різні види ґрунтів, корисних копалин, цементів, кам’яний пил, пісок, шамот, різні види гранітного пилу, природні кам’яні пігменти, окиси заліза, морська сіль і спеціальні домішки). Відео створено шляхом сканування фотографій і відтворення градацій кольорів неба над Керченською протокою у різний час доби. Використано фотографії з особистого архіву художниці

Artist’s interpretation of the map of the Kerch peninsula: author’s technique, casts of the artist’s body (metal, wood, various types of soil, minerals, cements, rock dust, sand, chamotte, various types of granite dust, natural stone pigments, iron oxides, sea salt and special admixtures). The video was made by scanning photographs and recreating the gradation of colors of the sky above the Kerch Strait at different times of the day. Photos were used from the artist’s personal archive

26 лютого — 5 травня 2019 Мистецький арсенал. Київ, Україна Вул. Лаврська, 10–12 +38 (044) 288 52 25 artarsenal.in.ua

ОРГАНІЗАТОРИ Мистецький арсенал Кримський Дім ЗА ПІДТРИМКИ Міністерство інформаційної політики України Міністерство культури України АВТОРСЬКА ГРУПА Алім Алієв Юлія Ваганова Вікторія Величко Олекса Гайворонський Ольга Мельник Анна Орищенко Олеся Островська-Люта Анна Погрібна АРТ-ДИРЕКТОРКА Лєра Гуєвська АРХІТЕКТУРНЕ РІШЕННЯ Олександр Бурлака ТЕХНІЧНИЙ ДИРЕКТОР Сергій Діптан

ПАРТНЕРИ ПРОЕКТУ Археологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка Державна наукова архiтектурнобудiвельна бiблiотека iмені В. Г. Заболотного Інститут археології НАН України Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького Львівський історичний музей Львівський музей історії релігії Музей археології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського Національний заповідник «Давній Галич» Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Національний музей українського народного декоративного мистецтва Національний музей «Київська картинна галерея» Національний науково-природничий музей НАН України Харківський художній музей Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного

ПРИВАТНІ КОЛЕКЦІЇ Борис Маков Андрій Сенченко і Тетяна Сенченко Рустем Скибін Stedley Art Foundation НАУКОВІ КОНСУЛЬТАЦІЇ Анна Андрусишина Людмила Білоус Алла Буйських Оксана Вотякова Олександр Галенко Ігор Іськов Евеліна Кравченко Лариса Кулаковська Тарас Рак Наталія Сон Тетяна Шевченко Олександр Шелехань ДИЗАЙН І ВЕРСТКА КАТАЛОГУ Лєра Гуєвська

ПІДГОТОВКА ТЕКСТІВ Алім Алієв Вікторія Величко Олекса Гайворонський Ольга Мельник Олена Оногда Олеся Островська-Люта Анна Погрібна Світлана Цуркан ЛІТЕРАТУРНЕ РЕДАГУВАННЯ І КОРЕКТУРА Лариса Мінченко Оксана Щур ПЕРЕКЛАДИ Христина Кузьмич ФОТОГРАФІЇ Максим Білоусов Олександр Попенко КООРДИНАЦІЯ ДРУКУ Анна Зателепа

125

February 26—May 5, 2019 Mystetskyi Arsenal. Kyiv, Ukraine 10–12 Lavrska St. +38 (044) 288 52 25 artarsenal.in.ua

ORGANIZERS National Art and Culture Museum Complex Mystetskyi Arsenal Crimean House SUPPORTED BY Ministry of Information Policy of Ukraine Ministry of Culture of Ukraine GROUP OF AUTHORS Alim Aliev Oleksa Haiworonski Olga Melnyk Anna Oryshchenko Olesya Ostrovska-Lyuta Anna Pohribna Yuliya Vaganova Viktoriya Velichko ART DIRECTOR Lera Guevska EXHIBITION ARCHITECTURE Oleksandr Burlaka TECHNICAL DIRECTOR Serhiy Diptan

126

PROJECT PARTNERS Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv Archaeological Museum of Taras Shevchenko National University of Kyiv Borys Voznytskyi National Art Gallery of Lviv Institute of Archaeology of the National Academy of Sciences of Ukraine Kharkiv Art Museum Lviv Historical Museum Lviv Museum of the History of Religion Museum of Archaeology at V. N. Karazin Kharkiv National University National Museum Kyiv Art Gallery National Museum of Natural History of the National Academy of Sciences of Ukraine National Museum of Ukrainian Folk Decorative Art National Preserve Davniy Halych Pshenychnyi Central State CinePhotoPhono Archives of Ukraine Vernadsky National Library of Ukraine Zabolotny State Scientific Library of Architecture and Construction

PRIVATE COLLECTIONS Borys Makov Andriy Senchenko and Tetiana Senchenko Rustem Skybin Stedley Art Foundation SCIENTIFIC СONSULTANTS Anna Andrusyshyna Liudmyla Bilous Alla Bujskikh Oleksandr Halenko Ihor Iskov Evelina Kravchenko Larysa Kulakovska Taras Rak Nataliya Son Oleksandr Shelekhan Tetiana Shevchenko Oksana Votiakova DESIGN AND LAYOUT OF THE CATALOGUE Lera Guevska

TEXTS Alim Aliev Oleksa Haiworonski Olga Melnyk Olena Onogda Olesya Ostrovska-Lyuta Anna Pohribna Svitlana Tsurkan Viktoriya Velichko UKRAINIAN COPYEDITING AND PROOFREADING Larysa Minchenko Oksana Schur ENGLISH TRANSLATION Christina Kuzmych PHOTOS Maksym Bilousov Oleksandr Popenko PRINTING SUPERVISOR Anna Zatelepa

127

Видано ДП «НКММК «Мистецький арсенал» Свідоцтво суб’єкта видавничої справи серія ДК № 5843 від 07.12.2017 ISBN 978-966-97778-8-1 Дивовижні історії Криму : каталог виставки. — К. : ДП «НКММК «Мистецький арсенал», 2019. — 128 с. Віддруковано на приватному підприємстві «Коло» 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8 тел.: +380324429060 Свідоцтво суб’єкта видавничої справи №498 від 20.06.2001 Формат 170×240 мм Папір Munken pure, друк офсетний Гарнітура MA DejaVu Serif, MA DejaVu Mono Наклад 1000 примірників © ДП «НКММК «Мистецький арсенал», Київ, 2019

128