Issuu on Google+

25.10

40-й ЮВІЛЕЙНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ 23-31 жовтня 2010 читайте нас on-line:

www.molodist.com www.tochka.net

TEXT #2

Газета міжнародного кінофестивалю «Молодість»

УЧИТЕЛЬ-ПОРНОГРАФ

ПЕРСОНА НОМЕРА

ОДИН ФАКС І ТРИ ТЕЛЕФОНИ

Канадський режисер Брюс Ля Брюс (справжнє ім’я – Джастін Стюарт) здобув славу провокатора, знімаючи фільми про гомосексуалістів. У стрічках цього режисера є місце і для порнографії, і для відвертого трешу, а нерідко – і роль для самого Ля Брюса.

Сергій Лозниця: “Фільм я адресував усім, а орієнтувався на себе. Я взагалі не розумію, що значить на когось орієнтуватися. Як це можна зробити? Якщо ви хочете в чомусь відбутися, а по-іншому в мистецтві не має сенсу, треба лише бути самим собою.”

Завдяки «Молодості» можна відстежувати розвиток українського кіно. Найголовнішим у нашому фестивалі був ентузіазм, ми працювали без грошей, каталоги набирали на друкованій машинці, а потім розмножували їх на різографі.

детальніше на сторінці

#2

детальніше на сторінці

#4

детальніше на сторінці

#6

- Інтернет-партнер кінофестивалю «Молодість» та медіа-проектів molodist.TXT, molodist TV


02

Ласкаво просимо в оголену реальність: Жерар Депардьє, Рєната Літвінова, Софі Марсо, Крістоф Ламбер, Фанні Ардан, Владімір Мєньшов, Ніно Катамадзе, Алєксандр Васільев, ВВ, Руслана – оце команда! Якби про відкриття «Молодості» зняти фільм, він, безперечно, був би романтичний. таким видався початок фесту, але романтика, як-то кажуть, проходить, а кіно хочеться дивитися справжнє, щоб втамувати емоційний голод, отримати відповіді на питання й нову порцію запитань без відповідей. Вам цікаво, як почувається команда організаторів під час фестивалю? Те, що народжувалося в голові як амбіційний проект і несміливо вносилося в «ґуґлдоки», набуває реальних форм, часом видозмінених. Але взагалі кухня такого банкету – це експеримент, в який, до речі, потрапляють обрані – з тих, для кого це робиться, і з тих, хто це робить. Погодьтеся, на «Молодості» не вештаються пересічні люди, проте скільки вже командних гравців змінилося на кінополі бою. Але всі вони так чи інакше фестивалять: їх запрошують на спеціальні події, в них беруть інтерв’ю, бо не може бути «Молодості» без тих, хто народив її. Кажуть, у 40 років життя тільки починається. Отак і з «Молодістю» – ми побачили її батька Миколу Мащенка, йому зараз за сімдесят. Він говорив до нас на відкритті з екрану і з його емоцій було зрозуміло, що Мащенко й досі на «Молодості», ось тут, у цій залі, в сусідньому кріслі. Цікаво, чи пан Микола уявляв коли-небудь, як святкуватимуть 40-річчя його проекту? А ось замальовка з робочих буднів… Вам цікаво, скільки кави здатен випити координатор програм «Молодості», аби бути притомним, працюючи нон-стоп? Як забувається смак їжі, коли напружено думаєш, але якщо нічого не ковтнеш, то не зможеш думати ні про що, окрім їжі? Координатори у дні фесту живуть у кімнаті без вікон, але з дверима, власне, звідти перекачується «кров» у весь організм. А так би мовити, друга, третя людина після арт-директора фесту Андрія Халпахчі навіть не має власного робочого місця. Воно йому власне й не потрібно, – телефон, блокнот, ноги чемпіона світу 2006 року з бігу Івана Гешка та армійська витримка – от як вичерпно реалізують задуми. Часом здається, що фестиваль – це суцільний розіграш, і зараз усі ці люди, фільми, фестивальні майданчики, що проносяться перед очима 24 години на добу, кудись зникнуть… Найдивніше те, що попри божевільний робочий графік організатори з року в рік повторюють цей марафонський забіг. А добровольців, які готові платити гроші за те, щоб створювати фестиваль, стає все більше. Що за містифікація, може, у вас на цей рахунок є свої міркування? Які, власне, у вас думки щодо «Молодості»? Чому ви ходите на фільми цього фестивалю і що відчуваєте після перегляду? Чи спонукають вони вас до чогось, а може, вони вже щось змінили у вашому житті? Я, наприклад, після торішнього фестиваляння купила собі шкіряні штани і всерйоз замислювалась про ірокез. ВІРА МАКОВІЙ

23/10/2010

на часі

ФЕСТИВАЛЬНІ «ВЕРШКИ»

Ці фільми показували в Каннах, Венеції, Берліні та «Сенденсі» – а тепер їх побачать українські глядачі на «Молодості». До програми «Фестиваль фестивалів» увійшло 13 стрічок, які вже встигли побувати на світових кінофорумах. Один із найпримітніших фільмів програми – «Дівчина з татуюванням дракона» режисера Нільса Ардена Оплева. Це інтригуюча і захоплива екранізація детективу шведського письменника і журналіста Стіга Ларсона, де змішалися закручений детективний сюжет, особисті стосунки і навіть тема нацизму. Іще один фільм, що вже встиг стати відомим, – психологічна драма «Субмарино» Томаса Вінтерберга, яка була номінована на Золотого Ведмедя Берлінале. А британський фільм про джихад «Чотири леви» номінувався на приз журі фестивалю незалежного кіно «Санденс». Одразу три фільми програми дотичні до літератури: героїня «Поезії» ходить на курси поетичної майстерності, головний персонаж «Трояндочки» – письменник, а дівчата в борделі з «Бібліотеки Паскаля» змушені зображувати героїнь книг

УЧИТЕЛЬ-ПОРНОГРАФ

Дізнатися секрети Брюса Ля Брюса можна буде в центрі «Майстер-клас» (вул. Мазепи, 34) о 16 годині у вівторок, 26 жовтня. Усе, що наразі відомо про майстер-клас «порнографа поневолі», – це тема: «Зомбі і порнографія». Прогнозувати, що розповідатиме (чи показуватиме?) відомий скандаліст, не беруться навіть організатори. Однак ця тема безпосередньо пов’язана з його останнім фільмом «Зомбі з Лос-Анджелеса», тож можна передбачити, що Ля Брюс поділиться досвідом, отриманим під час його зйомок. Канадський режисер Брюс Ля Брюс (справжнє ім’я – Джастін Стюарт) здобув славу провокатора, знімаючи фільми про гомосексуалістів. У стрічках цього режисера є місце і для порнографії, і для відвертого трешу, а нерідко – і роль для самого Ля Брюса. Наприклад, його фільм «Супер 8, 1/2» – автобіографічний. Остання його стрічка традиційно провокаційна, тому її покажуть на «Молодості» пізно ввечері – о 23:00 (у вівторок, 26 жовтня, в залі «Гегемон» кінотеатру «Жовтень»)

НАВЧАЮТЬ ПРОФІ

Окрім Брюса Ля Брюса, у найближчі два дні в рамках «Майстерні талантів» відбудуться майстер-класи ще трьох кінематографістів. У понеділок, 25 жовтня о 14 годині ділитиметься досвідом Артуро Мендіз. Він зняв фільм «Небо без янголів» і був головним художником «Титаніка». На зустрічі в рамках «Молодості» Мендіз обіцяє розказати про роботу художника на кінозйомках. У вівторок, 26 жовтня, о 12 годині майстер-клас даватиме російський режисер Андрєй Стємпковскій. Його остання стрічка «Зворотний зв’язок» із програми «Нове російське кіно» виборола один зі спеціальних призів «Кінотавра» та була номінована на головний. А свій перший фільм він зняв із бюджетом $800 і без кінематографічної освіти. Того ж дня, о 14:00 відбудеться майстерклас ісландця Давида Оскара Олафсона, продюсера фільму «Королівський шлях» зі скандинавської програми фестивалю. Він уже встиг спродюсувати 5 фільмів. Відвідувачам «Майстерні талантів» Олафсон збирається розповісти про новітню історію шведського кіно – від 90-х років і донині

ПОКАЗУЮТЬ ПОСОЛЬСТВА

Найближчими днями у програмі «Молодості» буде показано стрічки від димпломатичних представництв двох країн. Гете-інститут презентує добірку «Перетин кордонів» – 9 короткометражок про зміни в суспільстві після історичних перипетій ХХ століття. До неї увійшли фільми режисерів Центральної та Східної Європи (у тому числі, українська стрічка Святослава Фехтеля«Кюстер/Ризничий») – також Німеччини, Ізраїлю та Прибалтики. Американське посольство представляє «Документальний шоукейс» – 8 документальних стрічок. «Їх відібрав спеціальний департамент на конкурсі в США, – розповіла представниця американського посольства в Києві Ганна Сумар. – І кожен з них розповідає про окрему проблему американського суспільства». У програмі є, наприклад, стрічка про музичну виставу у виконанні хворих на аутизм дітей або фільм про екологічні проблеми («Спалюючи майбутнє: вугілля в Америці»)

ТАК ПОЧАЛАСЯ «МОЛОДІСТЬ» ВИ ВЖЕ, МАБУТЬ, ВСТИГЛИ ПРОЧИТАТИ ЗВІТИ ПРО ВІДКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ У ПРЕСІ Й ПОБАЧИТИ СЮЖЕТИ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ. АЛЕ ОФІЦІЙНА ГАЗЕТА «МОЛОДОСТІ» ЗНАЄ ТРІШЕЧКИ БІЛЬШЕ І СПОСТЕРІГАЄ ДЕЩО ПИЛЬНІШЕ Працівники прес-служби «Молодості» були дуже здивовані, коли в райдері світових зірок Софі Марсо і Крістофа Ламбера побачили… всього один пункт. Актори ставили за умову президентський номер в готелі InterContinental – і все. Жодних забаганок. Хіба ще пили виключно Coca-Cola Light. А Жерар Депардьє виявився надзвичайно чарівним і щирим, завдяки чому став улюбленцем усіх працівників готелю. Марсо взагалі нагадувала дівчинку – безпосередню, допитливу, нестримно-емоційну – ту саму 13-річну Вік, яку ми всі пам’ятаємо з фільму «Бум». А Крістоф Ламбер виявився відвертим бешкетником:

під час Церемонії відкриття жував цукерку, ще й пригощав Марсо і режисера «Картагени» - Алена Мона. Та що вже говорити про заїжджих гостей, коли свої, здається, на один вечір знову стали зовсім молодими й безтурботними. Віктор Ющенко, Почесний президент фестивалю, прослухавши вступну промову Жерара Депардьє, ніби впіймав за хвіст музу – і взявся швиденько дописувати нові тези до вітального слова… тримаючи папірець на коліні. А Катерина Копилова, голова Державної служби кінематографії України, так захопилася запальним виступом гурту «Воплі Відоплясова», що аж взялася пританцьовува-

ти в ритм музиці. Харизматичний Олег Скрипка схвилював і Крістофа Ламбера: коли український мачо почав співати, Ламбер од-

разу ж узяв за руку Марсо і не відпускав її до кінця виступу. Мабуть, боявся конкуренції? АЛЬОНА МЕЛЬНИК


03

точка зору

СТУДЕНТСЬКА ПРОГРАМА: КОРОТКО, БЮДЖЕТНО І ПО-ФІЛОСОФСЬКОМУ ЦЬОГО РОКУ ПОТРАПИТИ ДО СТУДЕНТСЬКОЇ ПРОГРАМИ ФЕСТИВАЛЮ «МОЛОДІСТЬ» НАМАГАЛИСЯ РЕЖИСЕРИ АЖ 120 ФІЛЬМІВ ІЗ 22 КРАЇН СВІТУ, ВКЛЮЧНО З ДОСИТЬ ЕКЗОТИЧНИМИ – ПІВДЕННОЮ КОРЕЄЮ, СІНГАПУРОМ, АВСТРАЛІЄЮ. Відбір пройшли 23 короткометражні стрічки – найдовша триває 37 хвилин, а найкоротша – усього 6. «Цього року з’явилися фільми на соціальну тематику, пов’язану з кризою, – розповіла «Molodist. TXT» голова відбіркової комісії Міла Новікова. Хоча найчастіше молоді режисери звертаються до традиційних тем – дитинства і старості. Перша їх хвилює з огляду на власний досвід, друга – як щось, не пізнане досі». Студенти польської кіношколи Лодзі й справді зацікавилися дітьми – герої стрічок «Історія про зниклу автівку» та «38,5» – підлітки з їхніми звичними проблемами та радощами. Буденними речами заповнює свої безладні дні та безсонні ночі й молодий чоловік Віктор, герой угорського фільму «Ось і я». Щоправда, з

подачі режисера Сімлера Балінта робить він це так цікаво, що на стрічку звернули увагу навіть у Каннах: її показали в рамках кінофестивалю. Інший «полюс» студентського інтересу до теми віку – німецький фільм «Це я, Гельмут» Ніколаса Штайнера. Тут у центрі подій – літня людина, яка рефлексує над утраченим. Цю досить серйозну стрічку молодому режисеру вдалося зняти всього за 1000 євро. За словами самого Штайнера, «рецепт» простий: замість акторів – родичі, у знімальній групі – однокурсники, а дублів усього три. «Та попри скромний бюджет Штайнеру вдалося зняти сильне кіно. Воно може претендувати на перемогу в конкурсі студентських фільмів», – переконаний координатор програми Ілля Гладштейн.

ГАРНИХ СНІВ, ЄВРОПО! НАЙРАДИКАЛЬНІШИЙ ІЗ ОТЦІВ «НОВОЇ ХВИЛІ» РЕЖИСЕР ЖАН-ЛЮК ГОДАР УЖЕ ДАВНО НЕ ЗНІМАЄ ФІЛЬМИ, ВІН СТВОРЮЄ МАНІФЕСТИ. ВІН ШУКАЄ ІДЕЇ І ПРИЙОМИ ДЛЯ ЇХНЬОГО ВТІЛЕННЯ, АЛЕ НЕ ВВАЖАЄ ЗА ПОТРІБНЕ РОЗВАЖАТИ ГЛЯДАЧА ХОЧ АБИ ЯКИМ ПСИХОЛОГІЗМОМ. ЙОГО ОСТАННЯ СТРІЧКА «ФІЛЬМ. СОЦІАЛІЗМ» – ЩОСЬ СЕРЕДНЄ МІЖ КІНО, ВІДЕОАРТОМ І СИМФОНІЄЮ. Це видовище, яке захоплює холодною досконалістю образів і фраз, воно часом набридає, але все ж не відпускає глядача, як спогади про вчорашній сон. У фільмі батько говорить дочці: «Ідеї нас розділяють, можливо, сни об’єднають». «Так, жахіття», – відповідає вона. Фільм Годара знято як такий сон, що його могла би бачити Європа. Режисер натискає на больові точки європейської раціональності. Друга світова війна, націонал-соціалізм, комунізм, шпигуни, євреї, палестинці – все те, що Європа не може проковтнути уже понад півстоліття. Годар тут не займає жодної політичної позиції, він в абсурдистській, часто дуже іронічній і відстороненій формі проговорює усі ці теми, просто вказуючи на них. Цікаво, що війна стала основною темою і в останніх

tochka.net

фільмах таких постмодерністів, як Тарантіно («Безславні виродки») і Ґрінвей («92 ядерних вибухи на планеті Земля»). Дія фільму розпочинається на круїзному лайнері. Герої на палубі, в ресторані, в каютах проговорюють якісь нібито життєво важливі для них речі, які через відірваність від контексту видаються абсурдними. Цікава розмова відбувається в каюті росіянки. Жінка сидить біля двох величезних матрьошок і говорить про комунізм і свої мрії про те, як слово «Росія» і «щастя» поєднаються. Її співрозмовник піднімає руку у нацистському вітанні, промовляючи «Ein Liter!» (нім. «Один літр!»). Подібним чином вибудовується більшість діалогів: вони не знаходять своїх адресатів, розмови просто ведуться, обриваючись на середині фрази.

Україну ж представляють одразу два фільми. Богдана Смирнова, випускниця Київського університету імені Карпенка-Карого, а нині студентка Школи мистецтв «Tisch» Нью-Йоркського університету, привезла стрічку «Її місце порожнє» (копродукція з США). А Максим Буйницький покаже 9-хвилинну «Перешкоду», що вже встигла перемогти на кінофестивалях «Відкрита ніч» та «Кінолев» АЛЬОНА МЕЛЬНИК

На лайнері, окрім знімальної групи, їдуть випадкові люди, туристи. Так, до фільму потрапила американська співачка Патті Сміт. Серед запрошених на лайнер – Ален Бадью, сучасний французький філософ, який читає лекцію про німецького філософа Гуссерля перед порожньою аудиторією. Друга частина стрічки присвячена родині Мартенів. Дія відбувається у якомусь провінційному містечку. Герої – мати з дітьми. Спочатку жінка, як у театрі Бертольда Брехта, розповідає, що «мати – це роль, і вона її грає…» Годар дуже часто використовує такий прийом у своїх фільмах. Як і в Брехта, його персонажі демонструють, що вони грають ролі, вони розкривають свої карти, свою «партійну приналежність» і своє завдання у цьому фільмі. Тут немає інтриги, є тільки привабливість моменту і чиста рефлексія. Така гра не дає шансів жодному психологізму (тій «психологічній експлуатації», про яку часто писав Брехт). Епізод із Мартенами найбільше з усього фільму нагадує традиційну кіноісторію, але вона обривається, коли глядач ще й не встиг зрозуміти, про що тут йдеться. Остання частина фільму складається із розділів: Єгипет, Палестина, Одеса, Греція, Неаполь і Барселона. Це нібито сторінки туристичного довідника, вклеєні у підручник історії. Якщо, Єгипет – то піраміди, якщо Барселона – то корида, якщо Одеса, то… звісно, Потьомкінські сходи. До фільму навіть потрапив короткий епізод із одеськими школярами, які слухають екскурсію про ці самі

23 short films from different countries will participate in the Student films competition program. Among other topics, young directors are traditionally interested in problems of childhood and old age. There also appear films on social issues, connected with the crisis. Certain directors managed to shoot great films in spite of low budgets, – the festival crew says. Ukraine is presented by Bohdana Smyrnova’s “Her seat is vacant” and Maxim Bujnicki’s “Obstacle”.

сходи, і фільм Ейзенштейна. Не обійшлося і без кадрів із «Броненосця Потьомкіна». Деякі епізоди у фільмі знято на аматорську камеру, через шуми і кольорові плями ледь проглядає зображення. Більшість діалогів у фільмі – нарізка цитат із мудрих книг Вальтера Беньяміна, Жака Дерріди, того ж Гуссерля та інших мислителів. Музика – від Бетховена і Шнітке до Циммермана і Канчелі. Складається враження, що у фільмі усього забагато, що вся ця конструкція зараз розвалиться. Можливо, для того, щоб поєднати усе це до купи і зрозуміти «Фільм. Соціалізм», треба зробити якесь інтелектуальне надзусилля, але, напевно, краще просто розслабитись і спробувати отримати задоволення Анна Онуфрієнко

«Film Socialism» is the last work by 80-years old director JeanLuc Godard. He still remains the most radical of the founders of French New Wave in cinema. The director of such masterpieces as «Breathless», «the Mad Pierrot», «La Chinoise» etc. is known for his left views. He often touches very urgent political and philosophical topics in his movies. This time he does it in extremely experimental way.

НІМЕ КІНО У ВІДБЛИСКУ ГЛАМУРУ Великий балагур, на який останнім часом перетворився сучасний кінематограф, знову онімів. Так, принаймні, вважають деякі розумні люди. Звичайно, кінематограф не позбавився через якісь трагічні обставини своєї здатності записувати звук. Із цим якраз все гаразд. Просто кінематограф – принаймні, те, що розумілося ще років із 20-30 тому під цим терміном – позбувся здатності розмовляти з людьми, розповідати якісь звичайні (або незвичайні) історії тією мовою, яку зазвичай прийнято було називати кінематографічною (мова простих людей, що нею говорять численні серіали, ми до уваги не беремо – просто через те, що в серіальному ремеслі діють зовсім інші закони, а з кінематографом його поєднує тільки такі ілюзорні схожості, як наявність камери, людей у кадрі, режисера та сценариста). Причин цього явища досить багато: дехто говорить, що процес оніміння розпочався з появи каналу MTV, що нав’язав новий спосіб монтажу, а отже – і нарації; дехто згадує незлим тихим словом президента США Рейгана, який, закликаючи американців до збагачення, зробив гроші та пов’язаний із ними спосіб життя незаперечною (або навіть самодостатньою) цінністю в очах не тільки власних співвітчизників, але й величезної кількості мешканців планети Земля. А цей крок разом із певними іншими факторами, перераховувати які тут не вистачить місця, призвів до панування в усіх сферах життя принципу економічної доцільності в усіх її проявах. Так, у кіно безроздільно запанував продактплейсмент, маркетинг та інші не дуже сприйнятливі нашим вухом терміни, які настільки ж далекі від мистецтва, яким колись було кіно, як музика Моцарта від опусів сучасних діджеїв. Кіно перетворилося на продукт для розслаблення мізків після робочого дня і інструмент обробки цієї розслабленої субстанції. Кіно в сучасному розумінні – і особливо в нашій країні – давно перемістилося до зони престижу, а отже, і гламуру. Це в однаковій ступені стосується і голлівудського продукту, на найгучніші прем’єри якого просто н��товпами сунуть наші самопроголошені «зірки», і так званого артхаусу, який, по суті, є (в переважній своїй більшості) плодом вдалої маркетингової технології, яка переконала так званих «просунутих» молодих людей, що тріри, кітано або олдбої – це must see, це ознака їхньої (тих молодих людей) інакшості. Але і це – ілюзія. Все, викладене в попередньому абзаці, повною мірою стосується і вітчизняних кінофестивалів, які в більшості своїй перетворилися зі своїми червоними доріжками на ярмарки марнославства або ж на modus vivendi їхніх організаторів, а їхнє наповнення (чи то пак – контент) відійшов на навіть не на другий, а на невідомо який план. Один із малесеньких доказів тому – поведінка журналістів на численних пресових конференціях: більшість питань стосується фінансового боку справи і складу зіркових іноземних делегацій. І в більшості випадків вина в цьому – не журналістів і навіть не організаторів фестивалів. Вина коріниться в самій системі побутування сучасного суспільства, нав’язаній нам всемогутніми політ-, культур- та іншими технологами та маркетинг-менеджерами. Система ця, м’яко кажучи, у пересічного глядача відбиває будь-який потяг до рефлексії (бо ж спонукає до розслаблення). В цій же системі кіношник, якщо він в системі, хоч би якою ліберальною вона не була, майже ніколи не зніме справжнє (пардон за пафос) кіно. То ж чекати на якісь відкриття в програмах фестивалів навряд чи доводиться. На жаль. То, може, варто пошукати відлуння кіно поза системою ОЛЕКСІЙ ПЕРШКО

molodist.com


04

персона

PERMANENT STATE OF EMERGENCY Your movie appeared simultaneously with a series of events in the former Soviet Union space, which immediately made film’s subject actual. One can say, you have touched a nerve of the historical situation in our countries with your film. Do you consider this a simple coincidence?

I wrote the film’s script in 2004. Before that, I travelled a lot in the Russian countryside, making documentaries. I was interested in the province, above all, as there everything seems more clearly visible. I was impressed by what I had seen, and, trying to deal with those experiences, I wrote the script. First you imagine a world in certain ways, then implement this idea in action. “Cinema”, and “reality” have the same source – your worldview.

The action of your film takes place in a time gap. What temporality did you construct in the film?

It does not really matter. The postSoviet, Soviet, and pre-Soviet space had been always different from the Western space. You may call it cultural features or cultural code. Of course, we have another attitude to time, and we “unfold” it otherwise. In one scene of the film policeman asks the character, - “Don’t you know what situation country is in?”, although it is never specified, what kind of emergency is that. In our country we have the state of emergency all the time. We are in a constant struggle for everything. Struggle with capitalism, communism, with wealth, poverty, for breakfast, air, for the opportunity to take a seat in a bus - constant struggle everywhere around. You speak a lot about the development of new media, what transformations await cinema. Do you plan to try your hand in a video installation, to show your movies at the museum or gallery instead of movie theatre or television? I made one film, in funding of which Branly Museum in Paris was involved. It’s title is “Northern Light”, the film was shot in Karelia. I’m not going to do any video installations as yet. Do you plan to return to making documentaries?

I never abandoned this. I am going to make a small documentary film “Letter”. I already have the material, only editing and sound producing is left to do. Once you’ve mentioned the idea of a documentary about Kyiv, based on archive materials... I would like to make a fiction film about Kyiv. City in the early months of war: before occupation, during it and after installation of the new government. The script is based reminiscences of people, who lived through that time. The idea of this film is very simple: in order to preserve themselves, all living has to transform, but where is an acceptable limit, beyond which the meaning is lost, if we talk about a human being?

To whom is addressed and on whom is oriented “My Happiness”?

The film I addressed to everyone, but I oriented on myself. I don’t understand the meaning of being oriented on someone. How can you do that? If you want to realize yourself, and any other choice does not make sense in art, you just have to be yourself. WHAT WILL BE YOUR NEXT FILM?

I will shoot the film, based on a war novel of Vasil Bykau “In the Fog”. It will be somewhat similar to my first movie. I also have a plan of a film about the famine in Ukraine. I am interested in technology of deconstruction of society to a primitive, “amoebic” condition. How to provoke people into self-destruction, and how this external influence is possible without internal readiness of society to such influence, and if there is something to base yourself upon in order to resist decay? OLEXIY RADINSKIY

23/10/2010

ПОСТІЙНИЙ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН Інтерв’ю з Сергієм Лозницею, режисером фільму «Щастя моє»: Поява Вашого фільму збіглася в часі з серією подій у пострадянському просторі, які одразу актуалізували його тематику: хвиля міліцейського свавілля в Україні, «приморські партизани» в Росії. Можна сказати, Ви своїм фільмом зачепили нерв історичної ситуації в наших країнах. Чи вважаєте Ви це простим збігом? Чи можливі взагалі збіги у співвідношенні кіно та реальності, що програмують одне одного, зливаючись в єдиний медіа-потік? Сценарій фільму я написав ще 2004 року. До цього я досить довго подорожував російською провінцією, знімаючи документальні фільми. Мене цікавила, перш за все, провінція, бо там все видно виразніше. Звісно, я був вражений побаченим і, намагаючись розібратися зі своїми враженнями, написав сценарій. Для мене все, що я робив, відбувалося усвідомлено. Тепер щодо кіно та реальності. Ви спершу формуєте уявлення про світ, а потім втілюєте це уявлення в дію. Інша справа, що в кіно дія має умоглядний та зворотний характер. Тож ніщо не програмує ніщо. І в «кіно», і в «реальності» одне джерело – світогляд. Одного разу Ви назвали місце дії Вашого фільму «простором, що говорить мовою «Котлована» Платонова». Чи Україна також суцільно належить до цього простору? Йшлося про мову, влаштовану таким чином, що може дозволити подібні формули, спосіб мислення та, відповідно, подібний спосіб дії. Якщо брати з огляду літератури, це, звичайно, розкіш і багатство, але жити при цьому буває іноді, м’яко кажучи, тривожно. Про Україну можна казати в тому сенсі, в якому її люди є адаптованими до цієї мови. Можете прийняти для себе кілька мовних критеріїв, і ви проведете цю демаркаційну лінію самі. Наприклад, найпростіший критерій

– яке радіо слухають таксисти у Донецьку, Києві, Львові? І таке інше… Хто володіє символами – той володіє світом. Проста формула. Знімати фільм в Україні вирішили з технічних чи з концептуальних причин? Ми знімали фільм в Україні, бо знайшли українського копродюсера Олега Кохана, і отже, фінансування частково було українським. Олег розраховував на підтримку Міністерства культури, а якщо ви отримуєте таку підтримку, то у вас є певні зобов’язання, зокрема, місце зйомки. Підтримку Міністерства культури України ми в результаті так і не отримали. Дія Вашого фільму відбувається ніби в часовому зазорі, міжчассі – в «сучасній» його частині присутні ознаки як 90-х, так і 2000-х. Яку темпоральність Ви конструювали в фільмі? У фільмі нема жодних ознак 90-х. Військова та міліцейська форми – сучасні російські. Номери машин сучасні. Зрештою, це не має великого значення. І пострадянський, і радянський, і дорадянський простори і тоді, і тепер відрізнялися від західноєвропейського простору. Назвімо це культурними особливостями або культурним кодом. Звісно, ставлення до часу в нас інше, і «розгортаємо» ми його інакше. В одній зі сцен фільму міліціонер питає героя: «Ти що, не знаєш, яка зараз ситуація в країні?», хоча ніде не уточнюється, що за ситуація. Йдеться про якийсь безперервний «надзвичайний стан», в якому перебуває країна, де закони ніби «підвішені»? А в нашій країні весь час надзвичайна ситуація. Адже ми за все боремось. Боротьба з капіталізмом, боротьба з комунізмом, боротьба з багатством, боротьба з бідністю, боротьба за сніданок, за повітря, за можливість сісти до автобусу першим – всюди одна суцільна боротьба. Формула свідомості – ясна і проста, як правда: так – так, ні – ні, і нічого посередині.

Деякі персонажі фільму говорять і поводяться з підкресленою награністю, щоб не сказати театральністю. Виникає враження, що герої, за Вашим задумом, несвідомо копіюють моделі поведінки, отримані ззовні. Нічого вони не копіюють. Актор або переконливий в рамках прийнятої у фільмі умовності, або ні. З мого погляду, всі актори у фільмі переконливі. Фабула Вашого фільму має дивовижні паралелі з повістю Сорокіна «Мєтєль», яка створювалася паралельно з фільмом: її герой теж губиться в порожнечі нескінченного російського простору. А що, Одіссей не губився у просторі? А Дон Кіхот? А Чічіков? Він досі їздить у своїх нагальних справах. Тож якщо характерні особливості часу й існують, шукати їх треба в іншій області. Адам теж не туди потрапив. Було так добре, і раптом – вигнання. Ви багато говорите про розвиток нових медіа, про те, які трансформації очікують кіно. Чи Ви плануєте спробувати себе в іншому жанрі, ніж наративний фільм – у жанрі відеоінсталяції, наприклад? Чи Ви отримувати колись пропозиції демонструвати Ваші фільми не в кінотеатрі чи по телебаченню, а в музеї чи галереї? Чи такий формат пасує до таких Ваших фільмів, як «Пейзаж»? Я зробив один фільм, у фінансуванні якого брав участь паризький музей Бранлі. Він називається «Північне світло», знятий у Карелії. Відеоінсталяцій поки що робити не збираюсь. У чому причина посилення інтересу до Другої світової війни? Чи бачили Ви фільм Міхалкова «Втомлені сонцем 2»? Зазвичай звертаються до того, що хвилює та непокоїть, оскільки воно є незрозумілим та неосмисленим. Фільм Міхалкова бачив. Говорити про нього не хочу. Навіщо говорити про фільм, який не вийшов? У Міхалкова були дуже хороші фільми – «Рідня», наприклад.

Чи плануєте Ви повернутися до документалістики? Що значить повернутися? Я її не залишав. Зараз буду робити невеликий документальний фільм. Матеріал у мене вже є. Залишилось змонтувати й озвучити. Фільм буде називатися «Лист». Ви колись згадували ідею документального фільму про Київ на основі архівних матеріалів… Про Київ я хотів би зняти ігровий фільм. Місто в перші місяці війни: до окупації, окупація та після встановлення нової влади. Сценарій фільму заснований на щоденникових записах, спогадах людей, які пережили той час. Ідея фільму дуже проста: заради збереження себе живе змушене трансформуватись. Але де межа прийнятного, межа, за якою губиться смисл людського? Ваш фільм невдовзі виходить в американський прокат. Створюючи «Щастя моє», Ви адресували його універсальному глядачу чи орієнтувалися на вітчизняну аудиторію? Фільм я адресував усім, а орієнтувався на себе. Я взагалі не розумію, що значить на когось орієнтуватися. Як це можна зробити? Якщо ви хочете в чомусь відбутися, а по-іншому в мистецтві не має сенсу, треба лише бути самим собою. Яким буде Ваш наступний фільм? Я буду знімати фільм за воєнною повістю Васілія Бикова «В тумані». Фільм буде в чомусь схожий, а чимось буде відрізнятися від моєї першої картини. Чи є у Вас задуми фільмів, не пов’язаних із Другою світовою війною? Є задум фільму про голод в Україні. Мене цікавить технологія зведення суспільства до примітивного, «амебного» стану, технологія руйнування суспільства. Як спровокувати людей на самознищення, що й було зроблено більшовиками? Наскільки цей зовнішній вплив можливий без внутрішньої готовності соціуму до такого впливу, і чи є щось, на що можна спертися, аби протистояти розпаду? ОЛЕКСІЙ РАДИНСЬКИЙ


05

персона

СКАНДИНАВСЬКЕ КІНО СКАНДИНАВСЬКЕ КІНО МАЄ ДАВНЮ І СЛАВНУ ТРАДИЦІЮ (ЧОГО ВАРТІ ТІЛЬКИ ІМЕНА ІНГМАРА БЕРГМАНА, КАРЛА ТЕОДОРА ДРЕЙЕРА, ЛАРСА ФОН ТРІЄРА) І ВІДПОВІДАЄ ЇЙ І ДОНИНІ. СКАНДИНАВСЬКЕ КІНО – ЗАВЖДИ БАЖАНИЙ ГІСТЬ НА БУДЬ-ЯКОМУ ФЕСТИВАЛІ, ОСКІЛЬКИ ТРАДИЦІЙНО РАДУЄ ЯКІСНИМ ТА АКТУАЛЬНИМ ПРОДУКТОМ. ЧИ НЕ НАЙСИЛЬНІШОЮ ПРОГРАМОЮ НА ЦЬОГОРІЧНІЙ «МОЛОДОСТІ» Є СКАНДИНАВСЬКА ПРОГРАМА Найбільш очікуваною з усієї програми можна назвати фінську стрічку Клауса Херо «Листи до отця Якоба». Фільм про стосунки двох самотностей (довічно засудженої, але помилуваної жінки і сліпого пастора) тріумфально прокотився світом. Серед відзнак стрічки – головні призи в Каїрі, Майнехейм-Гейдельбергу, Мар дель Плата, «Найкращий фільм» від фінської кіноакадемії та багато інших. Безсумнівно, в Київ приїде одна з головних європейських сенсацій минулого року, яка вкотре доведе, що в кіно завжди існують «вічні теми». Фінська режисерка Алексі Салменпера пропонує сімейну трагікомедію про важкі стосунки між батьком та його дітьми, яких спочатку розділили при розлученні батьків, а потім вони закохались одне в одного. Це вже третя повнометражна робота 39-річної Алексі, і в усіх фільмах вона препарує сімейні стосунки, знаходячи для цього дуже цікаві форми. Перший фільм – «Як стати мамою» – розповідав про сімейну пару і жінку, яка хоче штучно завагітніти, при тому закохуючись у свого лікаря. А другий, «Чоловіча робота», – про батька сім’ї, який через безробіття, не маючи за що утримувати родину, вирішив стати жиголо.

Більш ніж очікуваною є нова робота одного з найперспективніших данських режисерів Крістофера Бое «Все буде добре». Цього режисера фестивальна Європа відкрила для себе разом із його дебютною картиною «Реконструкція», яка свого часу стала одним із відкриттів фестивалю в Каннах. В активі датчанина – призи таких фестивалів як Санденс, Венеція, Канни. Новий фільм Бое – трилер із заплутаним сюжетом, що розповідає історію про кінорежисера, який потрапляє в аварію, збиваючи чоловіка. Ця подія закручує маховик історії, у якій – доля фільму, всиновлення та навіть державні таємниці. Є всі підстави очікувати міцний жанровий зразок, щоб довести, що у Скандинавії спеціалізуються не тільки на екзистенціальних драмах. Досить веселою і одночасно жорсткою є стрічка Ульфа Мальмроса «Весільний фотограф», що розповідає типову історію молодого провінціала, який приїхав підкоряти столицю. Робін, втративши роботу, вирішує спробувати щастя у Стокгольмі, де стає весільним фотографом. У прагненні вписатися у цей світ наївний юнак намагається змінити себе і прилаштуватись до оточення, але не так легко стати частиною чужого для тебе світу... «Солодке життя» по-шведськи, мабуть-таки, варто подивитися.

Екранізацією бестселера «Легкі гроші» Єнса Лапідуса є стрічка «Дурні гроші», що розповідає про таксиста Йорге, який ув’язується у світ наркотиків та криміналу, бажаючи підзаробити. У режисера Еспінози вдається добротний трилер із порядною порцією екшену. Кредо режисера: «Історії, що панують в кожній точці вашого серця, є тими історіями, що ви можете зробити. І коли ви виростили одну з цих історій у фільмі, то можете відчути свою душу в цьому». Свою дебютну у великому кіно стрічку «Хуан» пропонує Каспер Хольтен. Молодий успішний художник і плейбой Хуан живе за принципом «зваблюй – використовуй – залишай». Однак «знімаючи» молоду дівчину високого класу, він випадково вбиває її батька, шанованого поліцейського чиновника.

Хуану треба втікати, але його постійна потреба у нових жінках створює йому і його другу по нещастю перепони і все нові й нові проблеми. Швидко на Хуана влаштовуєть справжнє полювання. Переможець фестивалю в Руені Сара Йохнсон і її стрічка «Щасливці» розповідає історію про дітей-азіатів, яких всиновили різні родини і яким уже в зрілому віці доведеться зустрітися. Життєстверджувальна стрічка, яка вкотре нагадує про те, що якими б заплутаними не були людські долі, вони мають властивість перетинатися. Дві ісландські стрічки «Королівський шлях» і «Пан Б’ярнфредарсон» (краща ісландська стрічка минулого року) об’єднані однією ідеєю – пошуком себе героями фільмів. Один герой повертається на батьківщину, намага-

ючись знайти для себе правильні відповіді тут, а герої іншого фільму вже давно втратили свою ідентичність. І наче підсумовує скандинавську добірку норвезька стрічка «Разом», яка розповідає про сімейну трагедію і спроби налагодити життя після втрати найдорожчої людини. Попри нелегку тематику і реалістичність викладу, стрічка зроблена з великою теплотою і оптимізмом. Адже життя триває, і в ньому ще стільки прекрасного… Уважно проаналізувавши програму, робимо висновок, що сучасних скандинавських кінематографістів хвилює стале коло тем – родина, суспільство, самотність – і це хороші жанрові зразки, а значить, кіно у регіоні живе ТАРАС САСС

ється, а позірна відсутність подій переходить у їхній блискавичний розвиток, що призводить до кривавої розв’язки. «У кого зброя, той сильніший» – це логіка усіх без винятку людей в погонах, які з’являються у фільмі Лозниці. Важко не помітити, що цю логіку правоохоронці запозичили в тих, хто, перебуваючи поза законом, змінив на свою користь сам спосіб його існування, підпорядкувавши своїм поняттям упосліджені, позбавлені реальної влади правоохоронні органи. У фіналі фільму ця логіка («сила – у зброї») обертається проти самих «перевертнів», втім, не лише проти них – жертвами кривавої бані, влаштованого в даїшній будці мєнтовського свавілля, стають усі присутні – як «винні», так і «невинні». Тепер – назад, у «реальність». Каннська прем’єра фільму «Щастя моє» відбулася 19 травня 2010 року. Вранці того ж дня українські медіа поширили інформацію, що 18 травня в Шевченківському райвідділку міліції Києва загинув студент Ігор Індило. Судова медична експертиза не виявила ознак насильницької смерті, але констатувала черепномозкову травму і крововилив. За версією медиків, студент загинув, самостійно вдарившись головою об бетонну підлогу. 12

жовтня двох співробітників райвідділку було звинувачено в службовій халатності та перевищенні повноважень. Справу за статтею «вбивство» не відкрито. 13 червня в Святошинському РУВС Києва повісився 25-річний наркозалежний Дмитро Ящук. Момент самогубства було зафіксовано відеокамерами спостереження, проте правоохоронці не втрутилися в перебіг подій. Пізніше стало відомо, що Ящук був фігурантом справи про перевищення працівниками міліції службових повноважень, що потягли тяжкі наслідки. Саме на нього збиралися повісити завдання побоїв, які інший фігурант цієї справи дістав у міліції. 19 липня у Вишгороді зник безвісти батько трьох дітей Віктор Манченко. Його затримали разом із товаришем у кав’ярні за порушення громадського спокою (вони надто голосно розмовляли). За свідченням друга зниклого безвісти, у Вишгородському РУВС Віктора жорстоко били протягом години. Після цього його ніхто не бачив. 10 вересня у Львові після ночі у відділку міліції помер чоловік, на чиєму тілі було зафіксовано 51 травму. За версією міліції, затриманий самостійно впав і помер по дорозі на допит.

Судмедексперт констатував, що травми на тілі померлого могли утворитися внаслідок надання медичної допомоги – непрямого масажу серця та дефібрилятора. 28 вересня стало відомо, що на Харківщині затримано співробітника міліції, підозрюваного у вбивстві трьох літніх жінок. Злочинець потрапляв до їхніх осель через вікно, вбивав пенсіонерок, після чого грабував їхні помешкання. Маючи доступ до оперативної інформації, міліціонер перешкоджав слідству. У ніч із 24 на 25 вересня в Одесі автомобіль ДПС, що швидко рухався на червоне світло з включеними мигалками, протаранив весіль��ий кортеж. Подружжя доставили до лікарні. 10 жовтня в Одесі інспектор ДПС у нетверезому стані збив пішоходів, які поверталися з весілля. Загинули 55-річний чоловік та 36-річна жінка, дворічна дитина госпіталізована з черепно-мозковою травмою. За версією слідства, вони порушували правила дорожнього руху. Українська прем’єра фільму «Щастя моє» відбудеться 29 жовтня 2010 року

НАШЕ НЕЩАСТЯ ДЕБЮТНА СТРІЧКА 29-РІЧНОГО ШВЕДСЬКОГО РЕЖИСЕРА ЛУКАСА МУДІССОНА В РІК ВИХОДУ НА ЕКРАН СТАЛА СПРАВЖНІМ ВІДКРИТТЯМ ДЛЯ КІНЕМАТОГРАФІЧНОГО ЗАГАЛУ, ЗІБРАВШИ 27 РІЗНИХ НАГОРОД І НОМІНАЦІЙ ПО ВСЬОМУ СВІТУ. СЕРЕД НИХ – ВІДЗНАКИ БЕРЛІНСЬКОГО ФЕСТИВАЛЮ, БРИТАНСЬКОГО КІНОІНСТИТУТУ, ФЕСТИВАЛЮ У КАРЛОВИХ ВАРАХ І ГОЛОВНІ ПРИЗИ КИЇВСЬКОЇ «МОЛОДОСТІ» Коли дебютний повнометражний фільм Сергія Лозниці «Щастя моє» показали в каннському конкурсі, преса всього світу була дезорієнтована – щоб не сказати ошелешена. Дійсно, формальна структура цього фільму може заплутати найбільш загартованих глядачів: оповідь робить карколомні часові зигзаги, петляє навколо ключових сюжетних елементів, увесь час залишаючи за кадром, здавалося б, найважливіше – ланки між цими елементами, що дозволили б глядачу ідентифікуватися з ходом подій. Важко не згадати тут іще одного пострадянського enfant terrible Каннського кінофестивалю – Алєксєя Ґєрмана-старшого, котрий напередодні каннської прем’єри «Хрустальов, машину!» сидів у монтажній і вирізав зі свого фільму все, що надавало його оповіді чіткої логіки (Лозниця теж завершував монтаж буквально перед початком фестивалю, а до конкурсу потрапив чорновий монтаж). Саме «Хрустальов, машину!», а не постійно згадуваний в цьому контексті «Вантаж 200», може слугувати контрапунктом до «Щастя мого» – не через подібність їхнього сприйняття в Каннах, а завдяки надпотужному метапосланню фільму Лозниці, яке треба збирати по крихтах із його розрізнених епізодів. Після перегляду «Щастя мого» критики усього світу висували найрізноманітніші припущення, про що ж був цей фільм. Дехто стверджував, що цей фільм про те, що в Росії живуть виключно зомбі та виродки (у фільмі дійсно є епізод на провінційному ринку, чиїй фактурності міг би позаздрити сам Джордж Ромеро). Дехто казав, що це фільм про війну, яка так і не закінчилася (у фільмі дійсно є два епізоди з часів Другої світової війни, причому без жодного німця – і «хорошими», і «поганими»

tochka.net

в обох випадках виступають місцеві мешканці). Дехто з російських критиків навіть згадав про «кривавий режим Ющенка» (от чого нема в фільмі, того нема). Як виявилося, мали рацію всі, але ніхто. Бо краще за будь-які інтерпретації значення фільму Лозниці пояснила низка трагічних подій, що сталися одразу після каннської прем’єри «Щастя мого» в країні, де він знімався, а найкращою рецензією на цей фільм був би простий перелік цих випадків, що вказують на феноменальну влучність режисерського висловлювання. Та спершу – кілька слів про сам фільм. Переказувати його зміст – справа невдячна, але деякі моменти оминути важко. В одному з епізодів даїшник, який зупиняє водія, каже своїй майбутній жертві: «Ти що, не знаєш, яка зараз ситуація в країні?» При цьому інших вказівок на якусь екстремальну ситуацію чи надзвичайний стан у фільмі немає, якщо не враховувати двох «воєнних» епізодів, котрі, можливо, містять ключ до загальної картини. В одному з них радянський офіцер грабує радянського ж солдата, який повертається додому з трофеями; в іншому – двоє добровольців тікають від наступу німецьких військ, вбивають господаря хати, який пустив їх на нічліг, за симпатії до німців. Чим ближче до кінця фільму, тим частіше в ньому з’являються образи «перевертнів у погонах», які використовують свою владу для того, щоб «підвішувати» право, ставити себе потойбіч закону, прикриваючись його виконанням або ж «надзвичайною ситуацією», причини якої, втім, лишаються примарними. Система, де виняток із закону став нормою, прирікає себе на занурення в прірву патології – що й відбувається наприкінці фільму, коли його розмірений темп раптово пришвидшу-

ОЛЕКСІЙ РАДИНСЬКИЙ

molodist.com


06

погляд

КОРОТКО І СЕРДИТО КОРОТКОМЕТРАЖНІ ФІЛЬМИ, ЯКІ ПОТРАПИЛИ ДО ЦЬОГОРІЧНОГО КОНКУРСУ, ТОЧНО ВІДДЗЕРКАЛЮЮТЬ ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У «ВЕЛИКОМУ» КІНО. РЕЖИСЕРИ МАЙСТЕРНО ВПРАВЛЯЮТЬСЯ ІЗ ЖАНРОВИМИ КЛІШЕ, БАГАТО РОБІТ ТОРКАЄТЬСЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ (ДИТЯЧА ЖОРСТОКІСТЬ, ГЕНДЕР, МЕНШИНИ). ЦІКАВІ ФОРМАЛЬНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ МОЖНА ПОБАЧИТИ, ПЕРШ ЗА ВСЕ, В АНІМАЦІЙНИХ РОБОТАХ, ТРАДИЦІЙНО ДУЖЕ ЯКІСНИХ Конкурс короткометражних фільмів 40-ї «Молодості» дуже строкатий, але незалежно від жанру, режисери не надто охоче роздають хеппі-енди. Навіть у тих фільмах, де чекаєш позитивної мелодраматичної розв’язки, де нічого не передвіщає біди, обов’язково трапляється якась халепа. «Майже всі фільми, подані на конкурс, були в похмурих тонах, – розповіла нам Міла Новикова, програмний директор фестивалю. Цьогорічні конкурсанти добре знаються на чорному гуморі, але іноді закрадається підозра, що вони зовсім не жартують». У конкурсі насправді не так багато фільмів, що позиціонуються як «комедії». Зокрема, це «Принижена більшість» (Eleonore Pourriat, Франція) і «Він би ніколи так не вчинив» (Anartz Zuazua, Іспанія). Вони використовують один і той самий стилістичний прийом: у французькій стрічці йдеться про світ, в якому чоловіки і жінки помінялися місцями; іспанський режисер робить іншу заміну – на місце собак поміщає сивих дідусів. У цьому світі їх заводять як домашніх тварин та вигулюють в ошийнику. Обидві роботи можна прочитати як іронічні маніфести на захист

жінок і тварин. У двох українських фільмах «Труси» Жанни Довгич і «Тупик» Івана Тімшина з альманаху «Мудаки. Арабески» іронія ще більш злісна. Об’єкти висміювання тут – так звані «мудаки». Причина всіх нещасть героя першої стрічки – його квітчасті сімейні труси, зроблені «по ГОСТу», а герой другої стрічки просто опинився не в той час і не в тому місці і , до того ж, голяка. Найсерйозніші фільми у конкурсі, як це не дивно, про дітей. Дитяча жорстокість постає у всій своїй красі в таких стрічках як «Рішар «Дивне Око» (Nicolas Livecchi, Франція) і «Дорога додому» (Rahul Gandotra, Великобританія). У стрічці «ДівчинаЯкЯ» (Rowland Jobson, Великобританія) показано драму дорослішання дівчинки, яка надто рано стала жінкою. Цікавим є антураж і стилістика італійської стрічки «Війна» (Paolo Sassanelli), де головні герої теж діти. Знята вона в найкращих традиціях неореалізму. Нетрі післявоєнної Італії, безробітні чоловіки постійно теревенять про свої подвиги і граються з дітьми у війну, аж поки на порозі не опиняються справжні військові.

Подібні стилізації ми бачимо ще в кількох стрічках. У грецькому фільмі «Собака» (Nikos Labot) також дуже чітко маркується час. Донька і батько прийшли покласти квіти на могилу матері, рік смерті – 1965-й. Ще дві виразні деталі – музика a la Енніо Морріконе і три герої (один із яких добрий, другий – поганий, а третій – злий) – дають зрозуміти, що будемо мати справу із жанром спагетівестерну. До речі, фільм Леоне, з яким тут ведеться діалог, знятий 1966 року. Фільм «Тільки ти» (Willem Baptist, Нідерланди) теж має дуже чіткі жанрові посилання. Архітектура приміщень і сірі костюми клерків – явна ремінісценція на антиутопії Террі Гілліама («Бразилія», 1985). Кінопосилання ми бачимо навіть в

анімації. Сюрреалістична стрічка «На балу повішених» (Johan Pollefoort, ФранціяБельгія) розпочинається як фільм Бергмана «Сьома печатка» – герой на березі моря грає зі смертю в шахи. Цьогорічний конкурс короткометражного кіно виглядає як парад жанрів, режисери дають волю своєму кіноманському задоволенню погратися кіноцитатами і алюзіями. Але є й роботи, в яких основна увага приділяється формальним пошукам. Це – бразильський фільм «Хаос» (Fabio Baldo) і анімаційна стрічка «Без імені» (Violaine Lecuyer, Франція). «Хоча «Молодість» доволі традиційний фестиваль, сюди потрапляє все більше експериментальних робіт», – поділився

з нами координатор фестивальної програми Ілько Гладштейн. На минулорічному фестивалі саме така стрічка і виграла АННА ОНУФРІЄНКО This year’s shorts competition precisely reflects the situation in the “Big cinema”. The young filmmakers masterfully operate with genre clichés. Many films address social issues (child’s cruelty, gender, minorities). Interesting experiments can be found primarily in the animation films, which are traditionally of high quality.

ОДИН ФАКС І ТРИ ТЕЛЕФОНИ ОХОПИТИ ДЕСЯТИЛІТТЯ НЕ ТАК-ТО ПРОСТО, ОСОБЛИВО ВРАХОВУЮЧИ НАСИЧЕНІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПОЛЯ СЬОГОДНІ. ЗГАДАЙТЕ, ЛЮБІ, ЩО БУЛО ВЧОРА! А ТЕПЕР СПРОБУЙТЕ ВІДТВОРИТИ СОБІ 90-ТІ ФЕСТИВАЛЮ «МОЛОДІСТЬ»… ВИ МАТИМЕТЕ ЗМОГУ ЗРОБИТИ ЦЕ, ПРОЧИТАВШИ ІСТОРІЇ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ВЛАСНЕ І ТВОРИЛИ ТОДІ ФЕСТИВАЛЬ Михайло ПАВЛОВ (керівник оргкомітету Міжнародного кінофестивалю «Молодість» 1987-1992 рр.) – режисер, генеральний продюсер телеканалу ICTV: «У 1991 році фестиваль здобув статус міжнародного. Сталося так, що компартія попросила нас провести форум молодих кінематографістів. Ми провели його, і коли зрозуміли, що можемо впоратися з цим, то вирішили паралельно з «Молодістю» створити такий традиційний форум. Між собою ми називали його антисоціалістичним, бо у фільмах гостро відчувався такий дух. Особливо мені запам’ятався фільм Корейської народної республіки. Коли почала��я війна у Нагорному Карабасі, то в атмосфері самого фестивалю були відчутні ворожі настрої вірменських і азербайджанських режисерів. Також війна у Грузії та Абхазії з’явилася на великому екрані. Ці стрічки демонстрували, що доба радянського союзу закінчується – вони передавала якесь специфічне передчуття. Я не можу покласти руку на серце й сказали, що я радів розпаду тієї епохи, бо зараз треба докладати багато зусиль, щоб вийти на новий рівень розвитку кіно, адже після розпаду СРСР для нас почалися нелегкі часи. Тоді Дім кіно вважався

23/10/2010

опозиційним місцем, там відбувалися різні з’їзди». Алік ШПИЛЮК (координатор програм, директор програм МКФ «Молодість» 1990 - 1999 рр.) – директор програм МКФ «КРОК»: «У рік незалежності ми організовували фестиваль за допомогою одного факсу і трьох телефонів, сиділи тоді у 115 кімнаті площею вісім метрів. Коли приходили вранці на роботу, нас вже чекала купа паперів – то були повідомлення з різних країн, що приходили факсом. На початку дев’яностих ми поселяли режисерів у готелях, але то було дорого, крім того, не було хороших кімнат, то ми вирішили поселяти їх на кораблі. Ця традиція збереглася й до тепер. Пригадую також, як іноземці сміялися з призів від «Оріфлейм», які ми їм дарували, – для них то було ніщо, а у нас у магазинах – голі полиці. Ми організовували фестиваль і одночасно перекладали фільми: мали у кімнаті «відик», і так дивилися стрічки. Відбирали, перш за все, якісне кіно. Це зараз є все, що завгодно, а тоді нічого не було. У середині 90-х від об’єднання «Дебют» Сергій Маслобойщиков і Артур Гураль представляли фільми «Записки молодого лікаря» і «Псалом» – то була значна подія. Завдяки

«Молодості» можна відстежувати розвиток українського кіно. Найголовнішим у нашому фестивалі був ентузіазм, ми працювали без грошей, каталоги набирали на друкованій машинці, а потім розмножували їх на різографі. Я 10 років відпрацював на «Молодості» і вже виснажився. На фестивалі мають працювати молоді люди. Мені вже бракує цієї

юнацької енергії, я захоплююсь Андрієм Халпахчі, бо він стільки років несе на своїх плечах «Молодість». У 1997 році було започатковано спеціальний приз за внесок у світовий кінематограф. Його лауреатами стали голлівудський режисер українського походження Едвард Дмитрик, видатний італійський комедіограф Маріо Монічеллі, «ветеран»

польського кінематографу Єжи Гофман, майстер італійського кіно Етторе Скола. Це далеко не все про 90-ті, але хоча б уявити ви тепер їх зможете. Порцію інформації про 2000-ні читайте у наступному номері ВІРА МАКОВІЙ


07

навігатор

SCHEDULE ON 25-26 OCTOBER MONDAY, 25 OCTOBER “Kyiv” cinema Dark blue hall 10.00 Dentro del bosque, dir. Luis Caballero Itt Vagyok, dir. Szimler Balint Limbo, dir. Alvaro Collado Her Seat Is Vacant, dir. Bohdana Smyrnova 12.00 Tupyk, dir. Ivan Timshyn, Trusy, dir. Zhanna Dovhych, Ostanniy lyst, dir. Yuriy Koval’ov Caos, dir. Fabio Baldo Oleg, dir. Jaan Tomik Der kleine Nazi, dir. Petra Luschow 13:45 Cold Souls, dir. Sophie Barthes 15.30 The Road Home, dir. Rahul Gandotra O Skylos, dir. Nikos Labot (Alias Haralambopoulos Laterarius, dir. Marina Rosset A Lost and Found Box of Human Sensation, dirs. Martin Wallner, Stefan Leuchtenberg, Le Sans nom, dir. Violaine Lecuyer Au Bal des Pendus, dir. Johan Pollefoort 17.15 Qu’un seul tienne et les autres suivront, dir. Lea Fehner 19.30 Os Famosos e os Duendes da Morte, dir. Esmir Filho 21.30 Crime d’amour, dir. Alain Corneau Red hall 13.40 Vavylon XX, dir. Ivan Mykolaychuk, 15.30 Le Beau marriage, dir. Eric Rohmer 17.30 Euphoria, dir. Ivan Vyrypaev 19.15 Film socialisme, dir. Jean-Luc Godard 21.15 Bjarnfredarson, dir. Ragnar Bragason Cinematheque 12.00 Goethe Institut presents: “Crossing borders” 14.00 The Betrayal, dir. Ellen Kuras 16.00 Review of Unifrance shorts at Molodist 18.30 Competition program press- conference 19.30 Män som hatar kvinnor, Niels Arden Oplev 22.00 Sex, drugs and rock’n’roll, dir. Mat Whitecross, “Zhovten” cinema Gegemon hall 12.20 Driving Elodie, dir. Lars Henning

Crache pas quand il pleut, dir. Gurvan Hue Hotel Chambord, dir. Dorothee Baert A story of missing car, dir. Grzegorz Jaroszuk Rakokhod, dir. Nikolay Sokolov The Obstacle, dir. Maxim Bujnicki 14.00 Birds Get Vertigo Too, dir. Sarah Cunningham September, dir. Vako Kirkitadze Efecto Dominо, dir. Gabriel Gauchet Les larmes de la Luciole, dir. Antonie Mocquet Projeto Silеncio, dir. Bruno Caticha 15.40 Nitkoj tonkoj, dir. Kamila Safina Les murs, dir. Marion Desseigne-Ravel You’re Out, dir. Max Liebich Repitu, dir. Jana Richtmeyer 38,5, dir. Grzegorz Debowski Bovine, dir. William McGregor, Mi amigo invisible, dir. Pablo Larcuen Ich bin`s Helmut, dir. Nicolas Steiner’ 17.20 Hatuna Meuheret, dir. Dover Kosashvili 19.20 Missing Man, dir. Anna Fenchenko 21:20 Na Putu, dir. Jasmila Zbanic “Kinoman” hall 12.15 Versailles, dir. Pierre Scholler 14.40 UA2 16:00 A Million to the Sky, dir. Ihor Kopylov Jud Süss – Film ohne Gewissen, dir. Oskar Roehler 19.45 Tuan yuan, dir. Quanan Wang 21.30 From Beginning To End, dirs. Aluizio Abranches “Klasik” hall 13.35 UA1 15.00 Made in L.A., dir. Almudena Carracedo One Bridge to the Next, dir. Kim. A Snyder California Dreamin’ (Nesfarsit), dir. Cristian Nemescu 19.40 L’amour Fou, dir. Pierre Thoretton 21.30 Four Lions, dir. Christopher Morris “Anshlag” hall 21.40 Postcard to Daddy, dir. Michael Stocker

Редколегія molodist.TXT Головний редактор: Віра Маковій Над номером працювали: Олексій Радинський, Анна Онуфрієнко, Анна Купінська, Тарас Сасс, Альона Мельник, Лідія Акришора, Віра Маковій

“Kinopanorama” cinema 11.00 Antichrist, dir. Lars von Trier 13.00 Truce, dir. Svetlana Proskurina 14.45 Le Genou de Claire, dir. Eric Rohmer 16.45 Postia pappi Jaakobille, dir. Klaus Härö 18.15 L’autre Dumas, dir. Safy Nebbou 20.30 Kajinek, dir. Petr Jákl

TUESDAY, 26 OCTOBER “Kyiv” cinema Dark blue hall 10.00 GirlLikeMe, dir. Rowland Jobson Richard aux yeux bizarre, dir. Nicolas Livecchi Amsterdam, dir. Philippe Etienne Uerra, dir. Paolo Sassanelli Angeles sin cielo, dir. Arturo Mendiz 12.00 Nuit Blanche, dir. Samuel Tilman Tel, dir. Andreas Henn El Aniversario, dir. Nayra and Javier Sanz Fuentes Only You, dir. Willem Baptist Majorite opprimee, dir. Eleonore Pourriat El Nunca Lo Haria, dir. Anartz Zuazua 14.30 Pismo do Amerika 16.30 Street days, dir. Levan Koguashvili 19.15 Odessa IFF presents: Kolysanka, dir. Juliusz Machulski 21.30 Les mains en l’air, dir. Romain Goupil Red hall 11.00 Pieds nus sur les limaces, dir. Fabienne Berthaud 13.00 Postia pappi Jaakobille, dir. Klaus Härö 15.00 La vie de Jesus, dir. Bruno Dumont, 17.00 Uno, dir. Aksel Hennie 19.00 Conte d’automne, dir. Eric Rohmer 21.15 Paha perhe, dir. Aleksi Salmenperä Cinematheque 14.30 Autism: the Musical, dir. Tricia Regan 16.45 L’amour Fou, dir. П’єр Торретон 19.30 Submarino, dir. Thomas Vinterberg

Фотограф: Ірина Гулевська, Маргарита Копилова, ArtVisionKiev Верстка і дизайн: Олег Мироненко Літредактор-коректор: Віра Гладких Англійський переклад: Роман Пономарьов Принт-менеджер: Мирослава Карпин

КОМЕНТАРІ

“Zhovten” cinema Gegemon hall 13.40 Dentro del bosque, dir. Luis Caballero Itt Vagyok, dir. Szimler Balint Limbo, dir. Alvaro Collado Her Seat Is Vacant, dir. Bohdana Smyrnova 15.30 Tupyk, dir. Ivan Timshyn Trusy, dir. Zhanna Dovhych Ostanniy lyst, dir. Yuriy Kovalyov Caos, dir. dir. Fabio Baldo Oleg, dir. Jaan Tomik Der kleine Nazi, dir. Petra Luschow 17.10 The Road Home, реж. Pауль Ґандотра O Skylos, dir. Nikos Labot Laterarius, dir. Marina Rosset A Lost and Found Box of Human Sensation, dirs. Martin Wallner, Stefan Leuchtenberg Le Sans nom, dir. Violaine Lecuyer Au Bal des Pendus, dir. Johan Pollefoort 18.50 Reverse Motion, dir. Andrey Stempkovsky 20.40 Lov na drebni hishchnicy, dir. Cvetodar Markov 23.00 L.A. Zombie, dir. Bruce La Bruce “Kinoman” hall 13.20 Cold Souls, dir. Sophie Barthes 15.00 UA3 16.25 Three Stories of Galicia, dirs. Olha Onyshko, Sarah Farhat 18.00 Ma vie en rose, dir. Alain Berliner 19.40 Biblioteque Pascal, dir. Szabolcs Hajdu 21.40 Broderskab, dir. Nicolo Donato “Klasik” hall 13.55 UA2 15.30 Long night of short films: Spain 3 17.35 The Betrayal, dir. Ellen Kuras 19.25 Sex, drugs and rock’n’roll, dir. Mat Whitecross

“Solodke zhyttya” hall 17.40 Driving Elodie, dir. Lars Henning Crache pas quand il pleut, dir. Gurvan Hue Hotel Chambord, dir. Dorothee Baert A story of missing car, dir. Grzegorz Jaroszuk Rakokhod (Cancrizans), dir. Nikolay Sokolov The Obstacle, dir. Maxim Bujnicki, 19.30 Birds Get Vertigo Too, dir. Sarah Cunningham September, dir. Vako Kirkitadze Efecto Dominо, dir. Gabriel Gauchet Les larmes de la Luciole, dir. Antonie Mocquet Projeto Silеncio, dir. Bruno Caticha 21.30 Nitkoj tonkoj, dir. Kamila Safina Les murs, dir. Marion Desseigne-Ravel You’re Out, dir. Max Liebich Repitu, dir. Jana Richtmeyer 38,5, dir. Grzegorz Debowski Bovine, dir. William McGregor Mi amigo invisible, dir. Pablo Larcuen Ich bin`s Helmut, dir. Nicolas Steiner “Kinopanorama” cinema 12.00 Au fond des bois, dir. Benoît Jacquot 14.00 Der Rauber, dir. Benjamin Heisenberg 15.40 Le Beau marriage, dir. Eric Rohmer 17.30 Sammen, dir. Matias, Armand Jordal 19.20 Crime d’amour, dir. Alain Corneau 21.15 Na Putu, dir. Jasmila Zbanic Visual Culture Researcher Center NaUKMA 17.30 Artur Zmijewski. «Selected works» / Screening in the Frame of The Court Experiment project

“Anshlag” hall 21.40 Leo’s Room, dir. Enrique Buchichio

Продюсер проекту: Ілько Гладштейн Керівник проекту: Наталя Зубко Засновник і видавець: МКФ кінофестиваль “Молодість” Наклад: 1000 прим. Друк: Рема Принт

Редакція газети molodist.TXT висловлює щиру подяку команді ювілейної «Молодісті» за оперативно надану інформацію та допомогу в підготовці номера. E-mail: molodist.TXT@gmail.com www.molodist.com

“Кіно – це ремесло, яке допомагає зберегти дитинство”, - сказав на Церемонії відкриття “Молодості” Жерар Депардьє. А загадкова Рєната Літвінова додала, коментуючи кадр із власного фільму: «Час минає… А там, на плівці, я залишаюся вічно молодою…» Команда “Molodist.TXT” вирішила дізнатися, які ж фільми обирали гості фестивалю, коли були молодими і які стрічки асоціюються у них з “Молодістю” - фестивалем і молодістю - періодом життя.

Віктор Ющенко, Почесний президент фестивалю

Сергій Проскурня, український режисер та сценарист

Я б відзначив чудовий фільм Жерара Депардьє та Фані Ардан «Наталі» про життя родинуи з її проблемами та клопотами. Гарний психологічний фільм, переглядав його двічі – це з того, що зачепило мене. Також «Тіні забутих предків», «Анничка», вся фільмографія Миколайчука.

Кіно в принципі молоде мистецтво, наймолодше з-поміж інших. В моєму житті надзвичайну роль відіграв фільм «Вік кохання» з Лолітою Торрес . Моя майбутня теща була схожа на Лоліту Торрес (посміхається). Це був період закоханості, я був ще юнак. А завжди молодими я вважаю Тарковського, Параджанова, Довженка. Щодо “Молодості”, то пам’ятаю 20-річний фестиваль. Тоді він був такий молодий! Нині ж стрімко розвивається, і в цьому плані, я гадаю, “Молодість” - безсмертна.

tochka.net

21.30 Tanzträume, dirs. Rainer Hoffmann and Anne Linsel

Остап Ступка , театральний актор Із молодістю в мене асоціюються позитивні фільми. Зараз повертаюся до того, що збираю колекцію фільмів, серед них, зокрема, фільми за участі Луї де Фюнеса. А вічно молоді фільми – це фільми часів Радянського Союзу. Вони добрі, душевні, життєві, емоційні. Зараз знімають інше кіно. Із зарубіжних спадають на думку такі фільми як «Амадеус», «Нічний експрес» Алана Паркера, «Одного разу в Америці» .

Ірина Ванникова У мене і в молодості, і зараз смаки незмінні. Я дуже люблю фільми Вуді Алена. Я фан цього режисера – переглянула всі його фільми і часом повертаюся до них. Ще подобається Даррен Аронофскі, останні його фільми – безумовно. Він завжди мене дивує. А ще в молоді роки я дуже любила фантастику і фентезі…

molodist.com


08

фотохроніка 2

1

3

4 ФОТОХРОНІКА 1. 2. 3. 4. 5. 6.

5

23/10/2010

Владімір Мєньшов, гість Церемонії відкриття фестивалю Ніно Катамадзе, грузинська джаз-діва Майстер-клас режисера Лукаса Мудіссона Іван Драч, гість фестивалю «Молодість» Роман Балаян вручає «Золотого оленя» Жерару Депардьє Ведуча церемонії Рєната Літвінова

6


molodist.TXT #2