Весела парасолька

1

Мелітополь Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні 2018

2 УДК 82-1/-9 В48

Видано за сприянням відділу культури Мелітопольської міської ради Запорізької області Літературне об`єднання висловлює щиру подяку кандидату філологічних наук ЗАЙДЛЕР НАТАЛІЇ ВАСИЛІВНІ за активну участь у виданні цієї збірки. В48 Весела парасолька. Збірка творів мелітопольських письменників для дітей молодшого віку / Укл. Непомняща С.В. – Мелітополь: Видавничий будинок ММД, 2018. – 156 с.

ISBN 978-966-197-544-5 Збірка “Весела парасолька” містить прозові та поетичні твори для дітей, як відомих мелітопольських літераторів, так і початківців. Цікава рубрика “Дитяча творчість”, де представлено вірші, написані дітьми в тому ж віці, на який розрахована книга. Сподіваємось, що збірка сподобається нашому юному читачеві та стане в пригоді вчителям молодших класів та працівникам дитячих навчально-виховних закладів.

УДК 82-1/-9 ISBN 978-966-197-544-5

3

СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ Шановні земляки, у культурному житті не лише нашого міста, а й усього запорізького краю сталася важлива подія – вперше побачила світ книжка для дітей молодшого віку, до якої ввійшли прозові та поетичні твори різних років мелітопольських письменників – знаних майстрів художнього слова, митців, що постійно працюють над удосконаленням свого професіоналізму, і юних обдарувань, які роблять лише перші кроки в літературі. Автором ідеї та її успішної реалізації стало літературне об’єднання імені Павла Ловецького, якому у 2017 році виповнилося 86 років. Такий поважний термін існування цієї спільноти письменників свідчить про те, що її члени свято бережуть кращі традиції своїх попередників і щиро прагнуть своїми творчими здобутками збагатити культуру нашого квітучого краю, що є окрасою всієї України. Беззаперечним фактом дбайливого ставлення сьогочасних митців до спадку попередників-краян є розміщення у виданні деяких творів для дітей із художнього набутку колишніх голів літературного об’єднання нашого міста, членів Національної спілки письменників України Павла Феодосійовича Ловецького та Івана Івановича Олексенка. За життя вони палко любили свій край і нашу батьківщину. Їхній щирий

4

патріотизм як літераторів виявився в оспівуванні її краси, уважному ставленні до світу рослин і тварин, палкому заклику до земляків берегти все живе, віра у співвітчизників, які здатні змінити світ на краще. Науковці та шанувальники творчості П. Ловецького та І. Олексенка справедливо називають їх гуманістами. Маленькі мелітопольці – майбутнє і надія нашої України – вже з перших сторінок книжки «Весела парасолька» дізнаються про те, що, як наголосив Іван Олексенко, «у світі більше добрих людей, аніж злих!» Письменники Мелітополя, що прийшли на зміну визнаним талантам, як бачимо, теж не забувають про маленьких читачів. Так, наприклад, вірші Лариси Іщенко, присвячені мамам, молодшим друзям дітей – тваринам і птахам, різноманітним природним явищам, відрізняються добрим гумором, у них зображено світлу картину безтурботного дитинства. Жанровим розмаїттям – поезія, художня проза, публіцистика тощо для дорослої аудиторії – і двомовністю творчості (вона пише російською та українською) позначено діяльність сьогочасної голови літературного об’єднання Світлани Непомнящої. Прикметно, що майстриня художнього слова не залишила поза своєю увагою і твори для дітей. Вона вміло розвиває традиції талановитих попередників – засобами художнього слова навчає дітей добру і співпереживанню – та разом із тим новаторськи, як для місцевої літератури для малят, поглиблює філософічність оповіді, не заграє

5

з маленькими читачами, а правдиво говорить про недоліки в поведінці та характері, які псують дитячі душі. Епіграфом до творів для дітей С.Непомнящої, на наш погляд, може бути відомий вислів знаного у світі письменника А. де Сент-Екзюпері: «Ми відповідальні за тих, кого приручили». Багатокольоровою життєлюбною райдугою почуттів позначено вірші Ганни Шевченко. Її поезії, легкі і зрозумілі для сприйняття дитини, течуть і весело дзюркочуть немов весняний ручай, не приховуючи вади людей або захоплюючись їхніми чеснотами. Дмитро Балинський та Олена Гончаренко (кожен на своїх сторінках) презентують власне бачення довкілля, в якому органічно співіснують діти, дорослі та світ живої природи. Автори максимально щирі, коли говорять від імені малечі, свійських тварин, явищ природи тощо. Вони переконливі, розповідаючи маленьким читачам і про вчинки їхніх однолітків. Не залишать байдужими і дорослих, і дітей вірші О.Гончаренко, присвячені сину. Непідробним теплом пройнято і твори Уляни Голодної, Любові Золотарьової та Інни Щербакової. Автори звернулися до улюбленого дітьми жанру загадки, а також, як і вже названі митці, у своїх віршах продемонстрували глибоке знання дитячої психології. Оповідь від першої особи цих та попередніх письменників наближає їх до маленьких читачів, надає зображеним подіям відчуття реальності та дружньої бесіди між ними.

6

Малочисельними, однак цікавими та приваблюючими для дітей молодшого віку можуть стати вірші Поліни Примак, Інни Нападій, Тетяни Данилевської, Олени Блудової, Тетяни Іванової, Фаїни Янко, Наталії Осташевської. Навіть побіжне знайомство з їхньою творчістю переконує в тому, що твори написано з любов’ю. На особливу увагу, на наш погляд, заслуговує творчість юних і маленьких авторів. Приємно дивує не лише той факт, що їхні родини зуміли на ранньому етапі розвитку дітей прищепити їм любов до літератури, а й те, що діти, які зростали в регіоні, де українська в побуті звучить нечасто, послуговуються нею в літературнохудожній діяльності, яка зазвичай вимагає гарного знання особливостей мови, оскільки лише в такий спосіб досягаються максимальна авторська точність і щирість у висловленні почуттів. Із приємністю констатуємо наявність у книжці «Весела парасолька» творів Влада Саклакова. Зауважимо, що юнак добре відомий не лише в Мелітополі, а й далеко за його межами своїми віршами, присвяченими українській мові та корифеям національної літератури. Дане видання засвідчує, що Влад однаково гарно пише українською та російською мовами (що трапляється нечасто), а також пробує своє перо у прозі. Поетка Дар’я Крупенко дещо поступається у майстерності В.Саклакову (хоча теж прагне писати двома мовами). Однак, буз сумніву, у неї є перевага – за віком юна авторка майже така, як маленькі читачі, яким

7

адресовано це видання. Завершується книжка низкою творів поета-початківця Дмитра Саклакова. Він, як і попередні автори, крізь призму власного світосприйняття щиро презентує навколишній світ, де є любляча родина, друзі, рідна природа та звірята-улюбленці, про яких мріє кожен малюк. Як бачимо, книжка, створена з любов’ю і адресована членами ЛІТО Мелітополя маленьким мешканцям нашого міста, стане в нагоді тим родинам, які цінують літературно-художнє слово, прагнуть дарувати своїм дітям прекрасні миттєвості спілкування зі світом мистецтва, повсякчас долучають малюків до безмежно прекрасного українського слова. Бажаємо маленьким мелітопольцям і їхнім родинам цікавого і змістовного знайомства зі збіркою творів «Весела парасолька», а всім нам миру і злагоди в нашому спільному домі – Україні! Щиро НАТАЛІЯ ЗАЙДЛЕР, кандидат філологічних наук

8

ПАВЛО ЛОВЕЦЬКИЙ (1911 – 1975)

Пташиний цар Пам’ятаю, зовсім ще малого взяла мене з собою в ліс бабуся Софія – допомагати їй на збиранні грибів. Але в лісі мене цікавило що завгодно, тільки не гриби. Найдужче зацікавив чималий сірий птах. Він схожий на того яструба-крагульця, що тягає з нашого двору курчат і качат, на якого я дуже злий, бо за тими курчатамикачатами часто доводиться наглядати саме мені. Тому

9

й зараз оглядаюся навкруги: чи нема поблизу камінця – пошпурити в яструба. Та камінця нема.

– Бабусю! – вказую на птаха. – Ото крагулець?

– Ні, внученьку, мружиться на дерево бабуся. – То пташиний цар. Він сам нічого не робить, тільки їсть та спить. І кожного такого пташиного царя мусять годувати аж сто маленьких пташок! Дійсно, бачу, як підлітає до птаха зовсім маленька пташечка з повним дзьобиком комах і сідає йому на голову. Птах одразу ж роззявляє широченного рота, дрібно тріпоче крилами і смішно, хрипкувато кричить. Тоді маленька пташка нахиляється, всовує свою голівку в ту роззявлену пащу, виклада туди комах і відлітає. За нею летить друга, сідає на гілочку проти пташиного царя і також кидає комах у його пельку. Слідком за другою – летить третя, четверта... І всі вони безперервно годують свого ненажерливого царя. Минуло кілька років, і я почав уже вважати себе тільки на саму мализну не дорослим. Гордовито крокую лісом поруч досвідченого ловця з рушницею – свого дядька Гаврила. Збоку лунає знайомий хрипкуватий крик. Розшукую очима крикуна і самовпевнено гукаю: – Дядечку, онде пташиний цар! Дядько усміхається в вуса і чомусь питає мене зовсім про інше: – А що ти, небоже, знаєш про зозулю?

– Знаю її! – відказую недбало. – Читав, чував, бачив.

10

– А читав, що зозуля підкладає по яєчку в гнізда дрібних пташок, що зозуленя викидає з гнізда всі яєчка або й пташенят своїх названих батьків і що ті батьки вигодовують його лиш одного? Читав таке?

– Читав.

– Дивись же! – І дядько вказує на пташиного царя.

–Твій цар – це просто зозуленя, що його вигодували оті дві вільшаночки. Придивляюся. Дійсно, це звичайна, трохи ще короткохвоста й незграбна зозуля. Правда, дорослі зозулі сторожкі, і мало хто бачив їх зблизька. Але ж мені щастило не раз. Як же я досі не здогадався про помилку бабусі Софії? Усе ж не хочеться визнавати своєї поразки, бодай частково.

– Дві вільшаночки не вигодують такого кабана! – перечу. – Його годує аж сто вільшанок!

– Знову стара вигадка! – нахмурюється дядько. – Проте не вміють твої вигадники рахувати: адже вільшанки щодня не сто разів, а разів із чотириста приносять зозуленяті харч. От тільки ніхто їх не позначив, то й не видно, що годує цього приймака не сто і не чотириста, а всього лише дві пташечки. – І дядько підводить правицю: – Ну, як – визнаєш себе переможеним, здаєшся в полон?

– Гаразд уже, здаюсь, – кажу я і мерщій біжу вперед, аби дядько не побачив мого зашарілого обличчя.

11

Урок поміркованості Перепели, мабуть, над усе полюбляють просо і, як тільки воно вистигне, звідусюди збираються в нього. Невдовзі від ожиріння ці малесенькі курочки стають занадто ледачими і злітають тільки тоді, коли на них майже наступаєш. Лежить пташок на просяній стерні перед самими очима такий непомітно-сірий, що дивишся на нього, а не бачиш. Тільки дядько Гаврило бачив, маючи якусь виняткову гостроту зору. Ось ми з дядьком оремо смугу просища. Дядько йде по борозні за плугом, а на стерню начебто й не дивиться: то на чепіги наляже, то зчистить налиплу на леміш землю, то пісеньку мугиче, а тоді, завжди несподівано, стукне чистиком по стерні, підніме й прив’яже на чепігу перепела. Проте дядько ніколи не здобував багато перепелів: здебільшого пару, коли-не-коли – трьох. Ось і сьогодні, повернувши воли до табору на обід, я побачив, що дядько знімає з чепіги звичних двох пташків. Уперше я не стримався, невдоволено запитавши: – Чому так мало – два і два? Хіба за цілий упруг не щастить більше помітити?

– Ні, перепела багатенько, – зізнався дядько. – За цей упруг можна було взяти з десяток.

– Так треба ж було брати! – аж підскочив я. Дядько Гаврило подивився на мене зажурено, зовсім так, як він дивився в місті на хлопчика-злодія, спіймавши

12

у своїй кишені його руку. Тільки сівши під воза та розгладивши хвостики вусів, дядько порушив мовчанку: – Ти казав, що, як підростеш, будеш ловцем. Не передумав?

– Та мені, – скрикнув я, – рушничка і вдень мріється, і вночі сниться! Аби мерщій підрости!..

– Ну, а як думаєш: двох перепелів нам із тобою досить, аби закусити після кулешу? Я ствердно угукнув. Тоді дядько скрушно зітхнув і мовив: – Забравшись у кошару, вовк ріже всіх овець поспіль, а їсть тільки одну. Коли б ти знав, як мені не хочеться, щоб із мого небожа виріс ловець-вовк! Мені стало до того соромно, що я навіть заїкався кілька хвилин. І відтоді ніколи не забував дядькових слів: не хижачив сам і жодного разу не пройшов байдуже повз мисливцявовка на полюванні.

13

ІВАН ОЛЕКСЕНКО ( 1931–2004)

Лисичка Спочатку вона жила, як і годиться собаці, у дворі. У поганенькому, занедбаному, а все-таки – дворі, у лихого, вкрай несправедливого хазяїна. Будки не мала. Й притулком були наспіх збиті навхрест старі, посірілі від негод дошки. Здавалося, вони підтримували одна одну, щоб не впасти. Шершаві дошки тулилися до обшарпаного дров‘яного сарайчика. Крізь вибиті сучки, малесенькі віконечка, конура вбирала в себе округлі

14

шматочки неба. Таке-сяке житло ще й продувалося наскрізь степовими вітрами. Зима доверху намітала білу пухову постіль, морози залазили, не спитавшись, в усі шпарини, довгоногі безцеремонні дощі теж заходили без дозволу в похмуру конурку. Мало хто жалів бідолашку. Холодно й голодно їй жилося. Та був у неї змалку свій двір, як і належить порядній собаці. Вона знала чимало бездомних подруг, що спозаранку вітали її з вулиці, спиняючись перед хвірткою. Воля волею, а їм живеться значно гірше. Люди знай гонять їх звідусіль, б‘ють, виловлюють, а потім підстрелюють. Вряди-годи собаки знайдуть бодай суху кістку чи кусень черствого хліба. Тим і задовольняються. А тут хоч колине-коли, а щось і кинуть з хазяйського столу. Жінка була добріша за чоловіка і часом згадувала про неї. І собака сумлінно несла свою нехитру службу. Така вже собача доля – служити людям. Згодом родина переїхала у величезний будинок з багатьма вікнами. Він красувався здалека гарними, начебто вишитими хрестиком мережками з червоної цегли і нагадував якогось велетня. Хазяїн не взяв собаку з собою – кинув напризволяще. Ще й прив‘язав її до дверей хати, яку незабаром мали зруйнувати. Подряпана з усіх боків покинута хата-пустка сумно дивилася підсліпуватими очима на білий світ. Ніби промовляла: «Ось нас одних залишили: мене без тепла

15

і людського гомону, а тебе без їжі. Мов, животійте, як знаєте. Та мене скоро знесуть. Я віджила своє. Бачиш: змарніла зовсім, угрузла в землю по коліна, дах нахилився набакир – ось-ось упаде. Нехай же виростають нові будинки, високі та красні, як оті, що видніються ген-ген. Хай ніколи вони не старяться і повняться не тільки всілякими речами, а й веселішим добром: сонцем, піснями, дитячим іскристим сміхом. А що ж тобі, сіромі, робити? Зачерствіло злостиве серце у нашого бездушного господаря; хоч я його і гріла ще з колиски, а от, мушу признатися, не любила. Не удався він у свого батька. Скільки-но дзвінких, буйних веселощів і втіхи колись наповняло мене і виливалося через оці вікна! А яке квітчасте подвір‘я! Усі перехожі любувалися ним. Аж сусідів завидки брали. Ще б пак! У мене ж були на весні такі пишні бузкові кучері! А потім згинуло. Нетямущий, видно, вродився син, бо звів красу, створену батьками, нанівець…» Собака слухала-слухала сповідь хати та враз з усієї сили натягнула мотузок, розірвала його та й подалась шукати новий будинок, куди переселилися хазяї. Це була заважка справа. Уже й сама не пам‘ятає, як знайшла в одному з під‘їздів незнайомий досі той єдиний поріг. Довго і жалібно скавучала. Нарешті двері відчинилися, і в неї вп‘ялися безбарвні сердиті очі.

– Іди геть! – запально крикнув чоловік і кинув навздогін: – Ти нам більше не потрібна! Коли ж унизу отямилась, подибала в затишок до парку,

16

згадуючи своє безрадісне життя. «Чого ж оглядатись на минуле?» – думала собака. Адже ж не раз доводилось їй слухати, як хазяїн несправедливо ображав і її, і дружину, а то й сусідів. Лаяв, гримав на них ні за що ні про що. А ті здебільшого мовчали, бо він ще дужче гарячився, якщо хтось виправдовувався чи вставляв слово. Міг і побити. Вона тихенько підходила в такі хвилини до скривдженої людини, ніби співчуваючи їй. А горланя це ще більше дратувало.

– Значить, і ти за них?! – і брудним важким носаком бив її під живіт. Ох, і боляче було! Доводилось відходити вбік, видихаючи біль. То ж чи варто за таким хазяїном побиватися? Собака зрозуміла, що стала безпритульною. Деякий час бігала вона по пустирищах, спала тривожним сном, де прийдеться. Якось у гурті таких же знедолених собак опинилась на території інституту садівництва. У господарському дворі, зліва від гаража, біля паркану, лежали і стояли бетонні плити. Поміж ними знаходили затишок від вітрюганів і людського ока вдень і притулок на ніч бездомні собаки. Таке місце знайшла собі і наша сирітка. Водії годували її хто чим міг. Одразу примітив її шофер Борис, молодий, невисокого зросту чоловік. Він змалку любив тварин, і вони віддячували йому своєю прихильністю. Коли надходив вечір, собака бігла до інституту. Це зовсім близько, досить тільки перебігти вузеньку вуличку.

17

Краса двору і навколишнього саду так приваблювала, що вона відчувала потепління в серці. Тут і розкішні, як по шнурочку, вишикувані кущі, і рідкісні декоративні дерева, схожі на ракети. А скільки різних квітів! Густі, п‘янкі пахощі аж дух забивають. Як приємно бігати наввипередки по чистих доріжках, лягати на пісочок, перевертаючись і занурюючись очима в блакитне небо! І люди тут гарні – садівники. Мабуть, садівники всі добрі. Це вони прикрашають землю зоречолими садами. Тож у неї з‘явилося тут багато хороших друзів поміж людей. Ось і Тоня, низенька чорнява жіночка, лаборантка інституту, так полюбила собаку, що навіть розмовляла з нею, як з дитиною. Голос її був теплий, карі очі випромінювали ласкаве світло, від нього ранком, як від сонечка, виднішало надворі. З-під хустки вибивалося темне волосся, гладеньке й тихе, а в ньому вже біліли, мов тоненькі струмочки, срібні ниточки. Якось Тоня прийшла на роботу з донькою Оленочкою. Дівчинка, вгледівши собаку, радісно підстрибнула: – Мамо, поглянь, яка в неї мордочка, маленька, кирпата, а шерсть рудувата! Справді, як лисичка! Вона, дійсно, була руда, аж огняна. Невеличкі вушка стирчали, мовби трикутнички. Дивні очі уважно вдивлялися в людські обличчя, при цьому голівка нахилялася трохи вбік. З того дня собачку називали Лисичкою, бо її справжнього імені так ніхто і не знав. Аж ось трапилося лихо. Гуляла Лисичка зі своїми

18

друзями, гралася, гучно гавкаючи на всі лади. Раптом почалася стрілянина. Собаки кинулися врозтіч. Умить Лисичка відчула, як обпалило вогнем ліву передню лапу. Спробувала тікати від лиходія, але нога не слухалася: теліпалася, наче була прив‘язана мотузком. Перемагаючи гострий біль, вона ледве дошкутильгала до своєї схованки, яка була, на щастя, неподалік. Принишкла: «Зараз мене знайдуть і доб‘ють», – майнуло в голові. Та незабаром несамовите гавкання і тупотіння вгамувалися, подаленіли. І все стихло. Покалічена Лисичка пила власну гарячу кров, довго старанно зализувала рану. Одного вечора вона вилізла із сховища, підвелась на ноги, але йти не змогла. Перебита лапка витягувала порвану шкуру, стала чужою, зайвою, заважала рухові. Вирішила твердо: треба перегризти шкуру. Лікуючи потім теплим цілющим язичком болючу куксу, поглядала на свою колишню лапу, ніби вірила в те, що вона ще може знадобитися. На ранок лапи вже не було. Певно, двірник, прибираючи просторе подвір‘я, викинув її як непотріб. Сторож Лукич, колишній фронтовик, не мав руки по саме плече. Він співчував Лисичці, бо добре знав, що то значить – бути інвалідом. Лукич підстелив стару свою фуфайку хворій Лисичці, щоб тепліше і м‘якше їй спалося в тісній конурці. «Це справжній друг, – подумала Лисичка, вдячно лизнувши його руку. – З однією рукою, та з великим серцем людина. Значить, і я зможу жити без ноги». Довго не показувалася Лисичка. Рана поволі

19

затягувалася. Борис, батько Оленки, коли б не повернувся з дальнього рейсу, завжди навідувався до неї. Його приємний дужий голос лунав на весь двір.

– Ну, як там сьогодні наша Лисичка, чи видужає? Шофери відразу підходили до огорожі і в соте говорили про собачу мужність, любов до життя. Мало-помалу Лисичка навчилася бігати підтюпцем, хоча перевалювалася з боку на бік. Надвечір поспішала до інституту. Коли згущувалися вечірні сутінки, приходив сторож. Якщо улягалася між кущами тиша, це означало – вартує дід Іван. Собаки його недолюблювали, обминали десятою дорогою. Лисичка теж відчувала в ньому свого найзапеклішого ворога. Коли ж сторожував сивий дідусь Лукич, збігалися до двору всі собаки, які дружили з ним. І кожна ревно стерегла інститут, відганяючи хуліганів, які іноді забиралися-таки сюди, щоб нарвати квітів чи наламати туї, завдаючи шкоду цьому прекрасному оазису південного міста. Лукич був дбайливим сторожем, і тутешні розбіяки його побоювалися. Особливо старий любив Лисичку за її жваву, лагідну вдачу, за незвичайне вміння розпізнавати добрих і лихих людей, за те, що вона, незважаючи на численні власні біди, залишалася життєрадісною і щирою. Уранці до роботи Тоня приносила Лисичці то смачну кісточку, то шматочок хліба, а то відривала щось від свого скромного обіду. Годуючи свою улюбленицю, жінка ніжно гладила її голівку і тріпала за вуха, що

20

виступали, як малі ріжки. А коли траплялось, не мала нічого, зустрівши Лисичку, почувала себе винною.

– Пробач мені, – зніяковіло казала Тоня, – сьогодні не принесла тобі сніданок. Поки збирала Оленку в дитячий садочок, а вона так солодко спала, мало не запізнилася на роботу. Лисичка у відповідь змахувала хвостиком. Мовляв, я не серджусь, це ж зрозуміло. Спасибі й за ласку. А все ж у світі більше добрих людей, аніж злих! Так міркувала розсудлива, справедлива Лисичка.

Дід і кіт Сів на лавку сивий дід, Примостився поруч кіт. Сивий дід і сірий кіт Таню ждуть біля воріт. Засинає вже трава, Тихий вечір наплива, А Тетянку гомінку Довго чути на лужку.

21

Пострибало сонечко Пострибало сонечко По доріжці На одній тонесенький Довгій ніжці. На однім промінчику Пострибало І з крутого берега В річку впало. Не піймала Настенька, Бо маленька. А в долині річенька – Глибоченька.

Треба вміти засмагати Пхика Гриць на перелазі: – Стала шкіра вже облазить! Що ж тепер мені робити? Як без неї буду жити? Посміхнулась баба Ната: – Треба вміти засмагати. А насправді горя мало – Сонце лиш пожартувало.

22

Внучка Кажуть люди: “От так внучка! Видно, що не білоручка: І корову попасе, І травички принесе, І кімнату підмете, То ж трударочці за те Курка бабина, несучка, Кожен день яйце несе.”

Після дощу Стрепенулась радо В лісі кожна вітка, Як дощу остання Обірвалась нитка. І проникло світло В лісові куточки. На полянці теплій Сплять малі грибочки.

23

Перший сніг Перший сніг, ласкавий сніг Нам приніс багато втіх. Он вітри, мов білі коні, Білий шовк на підвіконні, Снігом криються гілки Та не мерзнуть – навпаки! Перший сніг, пухнастий сніг, Наче кіт на комір ліг. І по вулиці гостинно Стеле білі скатертини: Хай святкують на землі І дорослі, і малі!

У лісі Від ласки, що з неба Сніжинками лине, Опівночі в лісі Проснулась ялина. Зирнула навколо – Нікого немає.

– Ой, де ж мої сестри? – Гукає, питає.

24

А сестри, щоб казку Побачили діти, У теплих світлицях Розкинули віти.

Яблуньки червонолиці Низькорослим деревцям Кожен листик до лиця. Хай на зріст вони малі – Повно яблук на гіллі! Ось одне в червоній льолі Усміхається до Олі: – Стань навшпиньки – і якраз Ти дотягнешся до нас!

Дарунок для мами Намалюю мамі Гілочку зелену. Хай вона всміхнеться Сонечком до мене. Буде нас вітати Березневе свято. А цікаво: що ж нам Подарує тато?

25

За городом За городом, за вербою, Де лежать покоси, Мов русалочка, Яринка Розпускає коси. Підійшла стара до неї: – Ти навіщо, внучко?

– Це, бабуню, я так плачу, Як верба-плачунка.

Моя киця У моєї киці На рябеньких ніжках Хутряні, м‘якенькі Світяться панчішки. У моєї киці Є біленька латка – То на шийці сяє Квіточка-краватка. У моєї киці Дуже довгі вуса, Сірі оченятка І голівка руса.

26

Павучок Там, де Галин був куток, Оселився павучок. Павучок ходити міг: Мав аж вісім довгих ніг. Заходився він завзято Павутиночки снувати. І таку сплів гарну сітку, Хоч лови рибинки влітку.

Хвильки маленькі Люблять Оленку Хвильки маленькі: Пестять, голублять Ніжки біленькі. Ніжки сміються, Ручки сміються, З пальчиків срібні Крапельки ллються.

27

Загадки *** Синя стрічечка блищить, Щось тихенько гомонить І біжить собі, біжить, Не зупиниться й на мить. (річка) *** У бабусі є хвалько, Часто мовить: «Ко-ко-ко! Я дарую вам яйце, Похваліть мене за це». (курка) *** Поки молоденький – Мов ріжок тоненький, А стає стареньким – Вигляда кругленьким. (місяць) *** В неї є дві ручки-ніжки, Щоб тримати в них горішки. (білка)

28

*** Вранці, щоб там не було, Будить він усе село. Гордо зводить той співець Свій червоний гребінець. (півень) *** Біла радість у дитини: Білий пух із неба лине, Вітерець холодний віє І дитині білить вії. (сніг)

29

ЛАРИСА ІЩЕНКО (1947–2017)

Сорока Много прозвищ имеет сорока. Стрекотуха она, белобока. В сказках часто бывает воровкой. Что поделать? Такая сноровка. Любопытная, шустрая птица. Всюду ищет: ну чем поживиться.

30

Подарок маме Завтра мамин день рожденья. Приготовлю поздравленье. Ей картину нарисую, Очень яркую, большую, Чтоб с цветами непременно И, конечно, на всю стену... ... Мама ахнула сначала, Улыбнулась и сказала: – Что ж, не будем мы с тобою Переклеивать обои: Для меня подарок твой Самый-самый дорогой!

Где живет лето У ласточки домик под крышей. Под полом жилище у мыши. Сверчок поселился под печкой, А рыба – в озёрах и речках. Свой домик в земле роет крот. А тёплое, нежное лето, Что в чудное платье одето, Украшено ярко цветами И чисто умыто дождями, В глазах нашей мамы живёт.

31

Чудо-город За дремучим, тёмным лесом Да за сахарной горой Город очень интересный. Этот город непростой. В нём дома из шоколада. Если хочешь что-то съесть, В магазин идти не надо... Всех чудес не перечесть. Леденцовые качели, На деревьях крендельки. А компота захотели – Пейте прямо из реки. Мармеладные медали гномы детям раздают. А малиновки – слыхали? – Песни сладкие поют. Там пекут такие булки – Удивляется народ: Если встретят в переулке, Сами прыгают к вам в рот. Сколько хочет съесть печенья Может каждый человек, Вкусных пряников, варенья. И пломбир лежит – не снег. Где же этот город-чудо, Что стоит на калачах? Я обманывать не буду: Он пока в моих мечтах.

32

Прятки Детям Солнышко сказало: – Слушайте, ребятки! Надоело мне светить – Поиграем в прятки? Вы зажмурьтесь, я же спрячусь. И ушло за тучу.

– Разве место не могло Ты найти получше? – Засмеялись все ребята, – Где ты – мы-то знаем. Нет, давай-ка завтра утром В жмурки поиграем.

Холодно вороне Холодно, конечно, в декабре. Каждый зверь сидит в своей норе. И тепла ещё так долго ждать. Лес затих – ни звука не слыхать. Не молчит ворона лишь одна: – Кар-кар-кар-аул! – кричит она. Видно, хуже всех вороне той, Замерзает лютою зимой.

33

Мышка-обжора Утром рано мама-мышка Сыру принесла детишкам. Строго им она сказала: – Лапки вымойте сначала. Все получат по кусочку. А одна шалунья-дочка Стала грызть кусок украдкой. Ой, какой он вкусный, сладкий. Съесть, конечно, весь не в силах: Угощенья много было. А осталась половинка. Плохо ей – лежит на спинке. Слова вымолвить не может: Заболел живот, похоже. И никто не пожалеет.

– Вот и пусть себе болеет, – Говорят обжоре-мышке И сестрёнки, и братишки.

*** Смотрит кот наш с большим сожаленьем На разбитую банку варенья И мечтает, чтоб мы по ошибке Уронили вареную рыбку.

34

Разговор с Морозом На улицу смотрю в окно: Какая там погода? Заиндевевшее оно. Зима – то время года, Когда метели на дворе, Холодный ветер, стужа. Ну а морозу в декабре Цвет белый только нужен. Раскрасят белым всё вокруг Пушистые снежинки. И стёкла в окнах станут вдруг Как дивные картинки.

– Мороз, кудесник, чародей, Мостов строитель чудный, Ты только не морозь зверей, И так зимой им трудно.

– Так помоги, – Мороз сказал, – Подкармливай зверушек. Раз землю я уже сковал, Добавь в саду кормушек. Весною зацветёт твой сад, И тут, конечно, птицы, Вот ты увидишь, прилетят Помочь тебе сразиться С вредителями всех полей, Садов и огородов. А потому ты птиц жалей В любое время года.

35

Кто живет за горой Кривляка-ломака живёт за горой. И любит кривляка шутить надо мной. Ему закричу я: “Как звать-то тебя?” И слышу в ответ только: “Бя”. Спросил я тогда: “И не стыдно тебе?” Оно отвечает мне: “Бе”. Сержусь я: “Ответы твои не пойму!” И что же? Опять только: “Му”. Обиженный, я отправляюсь домой. Как жаль: не узнал, кто живёт за горой. *** – Месяц-месяц, для чего ходишь в небе ночью?

– Потому что отдохнуть солнце тоже хочет.

– Ну а, солнышко, зачем днем так ярко светишь?

– Чтобы рады были все: взрослые и дети. *** Купила мама спицы, И мне теперь не спится: Я теплые одежки Связала даже кошке. Не будет мерзнуть мама, Не будет мерзнуть папа, И наша Мурка тоже Не отморозит лапы.

36

Я связала бы сапожки Я связала бы сапожки Птичкам, чтоб не мерзли ножки, Только пряжи нет. Попросила я у кошки: – Шерсти дай – совсем немножко. А она в ответ: – Ладно, дам, но ты за это Угости меня конфетой, Чтоб могла потом, Я, признаюсь по секрету, Поменяться на котлету С нашим по-ва-ром.

Разные птицы Ворону Ворон встретил: – Ну, как живешь, соседка? Как стая, муж, как дети? Жаль, видимся мы редко. Неплохо бы общаться, Хоть мы породы разной.

– Не буду отпираться: На это я согласна.

37

Шли куда-то мышки Тёмной ночью еле слышно Шли куда-то трое мышек. Цель у них была проста: Как поймать скорей кота. Тянут что-то: бам-бам-бам. Ну, конечно, барабан. А ещё бу-бу бу-бу. Догадались вы? Трубу. Даже есть тут пулемёт. Берегись, жестокий кот! Будешь знать, как нас ловить! Где сейчас он может быть? И не видели, что кот Потихоньку вслед идёт... А еще не знали мышки: Очень добрый тот котишка. Шёл за ними-то недаром: Нёс с собою он гитару, Чтобы спеть им предложить И не ссориться - дружить.

38

Переполох Пчёлка в цветнике летала, Звонко, весело жужжала. А коза паслась с ней рядом. Вдруг как прыгнет за ограду. Увидала близко волка? – Испугалась очень пчёлку! Наскочила на барана, Тот упал на пса Полкана. Пёс, от страха громко лая, Ничего не понимая, Прочь помчался что есть мочи, Испугал корову очень. А её хозяйка Мила Только-только подоила, Взять ведро она хотела, Но, к несчастью, не успела: В жуткой панике Бурёнка Замычала громко-громко, Дёрнулась, хвостом махнула И ведро перевернула. Бедная хозяйка плачет, Куры в ужасе кудахчут. Всполошились гуси, утки, Кот залез в собачью будку. Так переполох смогла Сделать лишь одна пчела.

39

Я рисую на асфальте На асфальте я рисую Разноцветными мелками Улицу свою родную, Небо, солнце над домами, Маму, папу и сестрёнку И детей, идущих в школу, Голубей, щенка, котенка. Вот мой друг бежит весёлый. И старушек у подъезда, Светофор, машин колонну. Мне на всё хватает места. Слышу голос восхищённый: – Посмотрите, как похоже! Граждане, не затопчите! – Говорит один прохожий. – Тут картина – обходите! В небе тучка проплывала, Дождь пролить она хотела, Но дождинки придержала – Мой рисунок пожалела.

40

Кормить зверушек... С мамой мы пошли гулять. Только вышли за порог – Снег пушистый, легкий, чистый Так и стелется у ног. По сугробам шаг за шагом В белый лес попали сразу. Только кое-где посмотрит Елочка зеленым глазом. Воробьям насыплю зерен – Вкусный завтрак будет птицам. И морковку кину зайкам. Белке жёлудь пригодится. Так кормить лесных зверушек Ежедневно я готова. А сегодня – до свиданья! Мы придём к ним завтра снова.

41

Летний дождик Ночью в тучку, словно в ковшик, Весь собрался летний дождик, Что с собою на рассвете Взял куда-то вольный ветер. Он, наверно, торопился, Что за тополь зацепился, Вылил собранную воду – Да попал на огороды. Как обрадовались люди: Урожай хорошим будет.

Щенок Иду по дороге – И мне прямо в ноги Вдруг катится серый клубок. Он весело скачет, Как маленький мячик – Лохматый, хвостатый щенок, Лизнуть меня хочет, А я, между прочим, Сказал: – А пойдем-ка со мной! Тебя не обижу. Согласен, я вижу... И мы побежали домой.

42

Культурный кот Кот по городу гулял И, кого б ни повстречал, Всех приветствовать спешил, “Добрый день!” им говорил. Очень важный мудрый слон Был сначала удивлен, Призадумался, потом Поздоровался с котом. Бегемот ему вослед Крикнул весело: “Привет!” “Здравствуй!” – Кенгуру сказал И куда-то поскакал. Поклонившись, и Осел По своим делам пошел. А зеленый Крокодил “Как дела?” – Кота спросил. Зебра, вежливо присев, Прошептала: “Вы как лев!” И с тех пор молва идет: “Вот какой культурный Кот!”

43

*** В небе тучка проплывала. Ей кричит Маринка: – Стой! Ты бы лучше поливала Огород мой небольшой. Посмотри-ка: вот досада, Только появился цвет, Как завяла вся рассада. А тебе и дела нет! Удивилась та, сказала: – Почему все я да я? Заработалась, устала, Отдохну вот два-три дня. Тут обиделась Маринка: – Я ленивых не люблю! Не нужны твои дождинки – Грядки и сама полью. Долго туча хохотала: – Я ленива! Вот потеха! Только вдруг ее не стало – Просто лопнула от смеха. А на землю, что есть сил, Тут же дождь рекой полил.

44

Стихи про кота *** Рыбку вытянул из банки, Из тарелки съел сметанку, Повисел на новой шторе, А потом он в коридоре Все обои поцарапал... Говорит Алеше папа: – В доме, кажется, живет Злобный вихрь, а не кот! *** Кот пройтись решил немножко. И, гуляя по дорожке, Вдруг увидел там ежа. Шел тот важно, не спеша, А потом остановился... Котик очень удивился: – Видно, он меня боится. Зря! Я кот, а не лисица... Еж дорогу ж уступил, Потому что вежлив был.

45

Про лень Что мне делать? Словно тень, Целый день за мною Лень. Я хотел учить уроки, У меня ведь много дел, Тут как тут Лень на пороге. И моргнуть я не успел. Шепчет мне на ухо: – Тише, Вижу, очень ты устал. Брось тетрадь – потом напишешь. Лучше взял бы и поспал. Утром сделать бы зарядку, После в школу надо мне. Я в портфель сложил тетрадки – Лень зевает на окне. И советует мне снова: – Ты зачем так рано встал? Не жалеешь себя, Вова. Лучше дольше бы поспал.

– Погуляй, – решает мама, – Только шапочку надень. Слышу голос я упрямый: – Не ходи, – мне шепчет Лень. Стал я толстым, некрасивым, Сонным увальнем ленивым. Целый день лишь сплю да ем. Нет друзей теперь совсем. Эх! Ведь если бы не уши, Я бы Лень свою не слушал...

46

Кочан Однажды зайки под кустом Большой кочан делили. Им надо поровну всем трём: Они друзьями были.

– ЧУР, первый для меня кусок! – Решил один зайчишка. Другому это невдомёк: Несправедливо слишком. И двое спорили вот так – Да чуть не с кулаками. А жадность – вовсе не пустяк. Их сделала врагами. И только третий промолчал, О чём сказать, не знает. Сидит в сторонке и кочан Тихонько доедает.

47

*** Ветер с желтеньким листом В кошки-мышки заигрался: Закружил его, потом Отпустил и вновь погнался. Как листок ни убегал – От него уйти не в силах – Ветер все равно догнал: – Нет, не скроешься, мой милый! Перестал лишь ночью дуть, Отдохнет, а утром – в путь.

Мишки-циркачи В цирке мишки выступали. Нет, друг друга не кусали, А вели себя прилично, Кувыркались на «отлично». Поборов медведя-папу, Вверх подняв победно лапы, Принимали поздравленья. Заслужили угощенье: Клоун мишкам дал за это И печенье, и конфеты.

48

СВІТЛАНА НЕПОМНЯЩА Біл Оксаночці виповнилося п‘ять років. Вона мешкала разом з батьками у великому дев‘яти­ поверховому будинку і мала багато друзів. Майже кожен із дітей вдома мав якогось живого “товариша”. У Василька був песик Бублик, у Галочки – кішка Нявка, Павло тримав в акваріумі золоту рибку, Тарасик вчив розмовляти маленького зеленого папугу. Тільки в

49

Оксанки нікого не було. Якось проходили вони з татом ринком саме там, де продають звіряток. Дуже сподобалося дівчинці маленьке щуренятко.

– Купи, татусю! Ну купи, – як завжди, почала вона канючити. Тато відвів її в бік: – Розумієш, це не іграшка, а жива істота. Її потрібно годувати, дбати, щоб у неї в клітці завжди було чисто, гратися з нею, виховувати. Мати вдома звірятко, донечко, дуже велика відповідальність. Чи готова ти до цього?

– Готова! Звичайно! Купи, воно таке гарненьке! – аж підстрибувала від нетерплячки Оксана. Так і в неї з‘явився вихованець. Щуреня було біленьке, тому назвали його Білом. Д екілька перших днів Окс анка з гордістю демонструвала своє придбання у дворі, та з часом Біл перестав викликати цікавість дітей, до нього всі звикли, тому він майже постійно сидів у клітці похнюпившись. Тільки мати, коли ввечері прибирала в його клітці, випускала щуреня прогулятися. Білу це дуже подобалося. Він кружляв навколо дівчинки, іноді цупив щось маленьке і намагався заховати під диван, ніби запрошуючи Оксанку пограти з ним у піжмурки. Та не обходилося і без неприємностей. Одного разу він почав гризти нову книжку з великими кольоровими картинками. Оксанка так розлютилася, коли це побачила, що схопила щуренятко за довгий хвостик і закинула за крісло.

50

Біл вдарився об стінку, пискнув і впав на підлогу. Ввечері батьки почали його шукати, щоб нагодувати і посадити “до хатки”, а коли знайшли, він вже не дихав. Оксаночці стало шкода Біла, вона дуже жалкувала про те, що накоїла. Крізь сльози дівчинка зізналася, як усе сталося.

– Я не навмисно, – голосила вона. Але було вже пізно…

Нявка Скільки Галочка себе пам‘ятає, поруч завжди була пухнаста, смугаста кішка Нявка з великими жовтими очима. Мати розповідала, що вона з‘явилася в їхньому домі задовго до народження Галочки і тому відчувала себе господинею. Нявка мала добру і лагідну вдачу. Здавалося, що вона все розуміє. Коли дівчинка була ще маленькою і інколи боляче стискувала кішці вушко – від великої любові, Нявка, наче свідомо, завжди ховала кігітки, щоб не пошкрябати Галочку, і тільки жалібно нявчала. Мати миттю прибігала на допомогу. Вона лагідно погладжувала чіпкі пальчики дівчинки, розтуляла їх і легенько, ледь торкаючись шкірки, вчила гладити Нявку, кажучи: – Нявка, розумниця, вибач Галочці, вона ще маленька

51

і не розуміє, що робить тобі боляче. Галочка більше не буде, – говорила мати. І дівчинка на знак миру та каяття простягувала кішці свої іграшки. А коли підросла, Нявка вже повністю їй довіряла. Кішка дуже полюбляла лежати, згорнувшись клубочком поруч Галі і муркотіти свої пісеньки. Двічі на день Галочка виводила кішку на прогулянку. Одного зимового вечора випав перший сніг. Усі вибігли гратися. У дворі було весело і галасливо. Галочка так захопилася грою, що на якийсь час забула про Нявку, а коли почала збиратися додому, зрозуміла, що кішка кудись поділася. Дівчинка голосно гукала свою улюбленицю, але вона не відгукувалася. Три доби родина шукала Нявку – все марно. Та ось суботнім ранком під дверима хтось жалібно занявчав. Скільки було радощів, коли схудла, брудна кішка з‘явилася на порозі! Перше, що зробила мати, – це викупала мандрівницю і висушила феном. Потім її смачно нагодували, і задоволена кицька, немов нічого й не трапилося, солодко заснула на своєму улюбленому кріслі. А коли прокинулася, на неї чекав подарунок – тато приніс із зоомагазину тонесенького повідця. З того часу на прогулянці Нявка гордо крокувала поруч з Галочкою і вже ніколи не губилася.

52

Бублик Василько дуже любив свого песика, якого назвали Бубликом – можливо, за те, що його маленький хвостик завжди був скручений кілечком і мав вигляд справжнього бублика. Декому з дітлахів у дворі інколи так і кортіло до нього доторкнутися, але вони не наважувалися – хоч песик був невеличкий і нікого у дворі не задирав, але панібратства не терпів та інколи хижо шкірив зуби і зморщував свого чорного носика, наче попереджав шибеника: – Не смій! Бублик дуже полюбляв гратися з Васьком у наздо­ ганялки або в м‘ячика. Він намагався підстрибнути якнайвище і голосно гавкав від задоволення. Одного разу в їхньому дворі з‘явився новий хлопчик. Звали його Ігорем. Він був уже школярем і дуже задирав носа з цього приводу, а ще з того, що в нього був великий породистий пес. Цей собака мав дуже задиркувату вдачу і нерідко розважався, голосно гавкаючи на малечу. Тому, як тільки Ігор зі своїм вовкодавом з‘являвся на подвір‘ї, дитячий майданчик миттю порожнів. Якось Василько будував у пісочниці широкий шлях від одного бортика до іншого за допомогою новенького самоскида, а Бублик, як завжди, кружляв поруч. Хлопчик

53

захопився новою іграшкою, як раптом почув страшний гавкіт. А коли обернувся, то завмер від жаху: Ігорева собака хижо мчав прямо на нього. Василько не бачив, що Бублик спочатку на якусь мить нагострив вуха, ніби намагався зрозуміти що до чого, а потім кинувся назустріч великому псу. Він затулив собою хлопчика і так голосно загавкав на супротивника, що той зупинився. Після цього випадку Ігоревого собаку бачили на подвір‘ї тільки на повідку та в наморднику і на нього ніхто не звертав уваги, а сміливого Бублика кожен намагався пригостити чимось смачненьким за відданість своєму господарю.

Золота рибка У Павлика в акваріумі жила золота рибка. Звісно, що до казкової вона не мала жодного відношення і виконувати бажання не вміла. Але була дуже красивою. Як метелик на квітці розкриває свої крильця, так вона у воді “розпускає” і повільно ворушить ними, а її величезний хвостик був такої ж довжини, як і саме тільце. В акваріумі росла гарна травичка – водорості. Вони, як живі, коливалися від бульбашок повітря. Ті бульбашки

54

підіймалися від маленького пристрою, що лежав на дні серед камінців. Протягом свого шляху до поверхні води повітряні бульбашки помітно збільшувалися в розмірі. Рибка полюбляла гратися з ними – з діловим виглядом вона ловила їх ротом і здавалася дуже задоволеною. А ще в Павлика жили червоні равлики. Вони повзали по склу акваріума і чистили його зсередини. Їхня кількість час від часу збільшувалася: спочатку на водоростях з‘являлися маленькі помаранчеві цяточкиікринки, потім вони перетворювалися на крихітних равликів, які дорослішали на очах. Хлопчик полюбляв спостерігати за підводним життям. Особливо йому подобалося, коли ввечері батьки вмикали кольорове освітлення позаду акваріума – тоді все ставало таким дивовижно гарним. Павло легенько стукав пальчиком по склу, і рибка підпливала до нього. Вона з цікавістю дивилася на світ навколо акваріума, наче намагалася впізнати того, хто її покликав. Але спокійне, повільне життя в акваріумі дуже відрізнялося від метушні навколо. Мабуть, саме тому золота рибка, ледь ворухнувши хвостиком, ховалася у заростях, повертаючись до своїх справ.

55

Шора Влітку Тарасику на день народження подарували маленького зеленого папугу. Хлопчик дуже зрадів пташці й одразу ж назвав її Шорою. Звісно ж, він хотів сказати “Жора”, але так вже склалося, що найскладніший звук абетки “р” він промовляв чітко і зрозуміло, а от замість “ж”, як не старався, постійно виходило “ш”. Тарасик захопився вихованням пташки. Особливо йому сподобалося пояснення бабусі про те, що саме ці папуги дуже швидко вчаться розмовляти. Тому наступного дня він почав вчити Шору.

– Тар-расик хор-р-роший, Тар-р-расик розумний, Тарр-расик кр-р-расивий, – по сто разів повторював він. Папуга нахиляв голівку спочатку в один бік, потім – в інший, уважно прислухався, але мовчав. Через місяць хлопчику набридли ці марні вправи. До того ж тато купив йому ігрову приставку, і він весь вільний час присвятив комп‘ютерним іграм. Наближалися новорічні свята. Мати весь день поралася на кухні. Вона запікала картоплю з грибами у глечиках, робила салати, готувала великий пиріг і ще значну кількість смачних страв, а Тарасик із батьком із самого ранку виборювали одне в одного звання чемпіона у новий грі.

56

– Невже ніхто в цьому домі не має сумління? – не витримала мати. – Нероби! І коли ж це скінчиться?! – перейшла вона на крик.

– Нероби! Нероби! – як луна, почулося з клітки.

– Оце так! – здивувався батько. – Ти, синку, перше слово сказав “Дай”, а цей нахаба... Він не встиг договорити, як папуга повторив: – Нахаба! Нахаба! Мати зітхнула: – Навіть птах не витримав, навіть він зрозумів, як ви з мене знущаєтесь, – ображено сказала вона, але її не почули. Тарасик підскочив до клітки і затараторив: – Як тебе звуть? Як мене звуть? Ну, кажи що-небудь!

– та пташка знову мовчала.

– Замовкни вже, набридло, – гримнула на нього мати і повернулася до кухні... Зібралися гості. Почалися розмови, привітання. Усі весело гомоніли. Ввімкнули магнітофон. Як раптом з клітки почулося: – Замовкніть! Нероби! Нахаби! Набридло! Шора хоче шрать! У кімнаті настала тиша. Першим оговтався батько: – Ну, що за пташка? І де тільки таких слів нахапала? Мабуть, з телевізора.

57

– Не бреши! – видав Шора, – від вас жодної користі. Нахаби! – і нервово почав танцювати, підіймаючи то одну лапку, то другу, погойдуючись при цьому на тоненькій паличці під дахом клітки. Наступного ранку вся родина зібралася на нараду. Рішення було прийняте одноголосно: Шора не винуватий. Він тільки повторював те, що чув. Тож потрібно бути більш терплячими одне до одного і не дозволяти собі промовляти слова, за які потім довелося б червоніти. А восьмого березня Шора розважав гостей вже зовсім інакше: – Вітаю зі святом! Тар-р-расик хор-р-роший! Будь ласка! Кр-раса! – не замовкав він, аж доки мати не витримала і не винесла клітку на балкон. Так Шора став ввічливою пташкою та разом із тим перевиховав усю родину Тарасика.

Про бельчонка Белка прыгает по веткам – Пропитанье ищет деткам. А в дупле сидят бельчата, Очень славные ребята.

58

Как-то маленький бельчонок К краю подошел спросонок И упал на землю. Вмиг Лес встревожил птичий крик: – Караул! – кричала стая Соек, мимо пролетая.

– Ой-ой-ой! Беда! Беда! Все скорее к нам! Сюда! Прибежал колючий еж, Что на щетку был похож, Говорит: –Давайте мать – Белку будем мы искать. Прочирикал воробей: – Все сюда! Скорей! Скорей! Нужно белке нам помочь, Ведь когда настанет ночь И отправятся все спать, Глупо поиск начинать… А бельчонок – прыг да скок – И пустился наутек. По стволу, по веткам – вверх, Шмыг в дупло. Глядит на всех: – И чего внизу кричат? И кого спасать хотят? – Не понять никак ему Отчего и почему Всполошились звери вдруг, Даже дятел поднял стук.

59

– Очень странное зверье, Только дело не мое, – Прошептал, зевая, нос Пряча под пушистый хвост.

– Ох, устал, пора вздремнуть, От прогулки отдохнуть.

Для всех Звенит растрепанный ручей.

– Ты чей? – спрошу его.

– Ничей. Над рощей – песня соловья.

– Ты чья? – спрошу ее.

– Ничья. Вокруг леса, луга, поля – Планета с именем Земля.

– Ты чья? – Она в ответ: – Ничья. Ведь я его, ее, твоя. Мы каждого и мы для всех, И нам вредить – великий грех!

60

Пропавший аппетит Два больших единорога Поскакали по дорогам За дождем унылым вслед. Нужно им найти ответ, Почему три дня подряд Дети кушать не хотят? Был у мальчика, у Леши, Аппетит всегда хороший, Но однажды утром встал – Аппетита нет – пропал! Ищет папа, ищет мама, Ищет бабушка упрямо: Где девался аппетит? Леша у окна грустит. Таня тоже перестала Кашу есть. Твердит: – Устала Открывать пошире рот, Я ведь вам не бегемот! И для Жени по соседству Ищет дед такое средство, Чтоб улучшить аппетит. Только Женя сладко спит Утром, вечером и ночью, Он ни есть, ни пить не хочет. Всей семьей температуру

61

Меряют, чтоб дать микстуру, Но девчонки и мальчишки Отказались есть коврижки, Пить таблетки и настойки, “Оборону держат” стойко. Катя в яслях напролет Маму вся в слезах зовет. Не хотят единороги Больше бегать по дороге. Вызывают вертолет – Пусть в больницу их везет! И выходит строгий врач: – Что за шум здесь, гам и плач? Грозный доктор говорит: – У кого тут что болит? Не толпитесь у дверей, Отвечайте поскорей! Осмотрел всех малышей Он от пяток до ушей И, подумав, произнес: – В дождь, жару или мороз Нужно много вам гулять, Свежим воздухом дышать. Заменяю шоколадку На спортивную зарядку. Лучше сладкого варенья Всем улучшат настроенье

62

Замки из песка, качели, Визг друзей на карусели. Марш на улицу гулять, Аппетит приобретать! Стали вмиг единороги Веселы, добры, не строги. Глядь, нашелся аппетит – За столом уже сидит И зовет к себе Танюшу: – Суп с лапшою ты покушай. А Алеше и Катюше, Что любили сказки слушать, Он на завтрак и обед Гречку дал и пять котлет. Уплетают сорванцы Плов, картошку, огурцы. Молодцы!

Беседа – На большом цветке вчера Собирала мед пчела.

– Нет, не мед – нектар несла В домик свой на край села.

– Нет, не в домик – в улей свой, Деревянный, небольшой. Будем есть полезный мед Всей семьею целый год!

63

Веселий луг На лугу веселім, де барвисті квіти Вулики-оселі. В них – батьки і діти. Вулики бджолині, жовті та червоні, А іще є сині. Всі яскраві зовні. Жовті – Пилипенків. Привезли їх з Польщі. Та були червоні у дорозі довше. Їх дідусь Іванич віз із міста Сочі, І тепер із ранку до самої ночі В нього є робота – бджілок доглядати, Де побільше квітів місце їм шукати. Власноруч зробили вулики всі сині Два брати Петренки. Зараз в Україні На широкім лузі, де медове місто, Вулики бджолині встали, як намисто. Бджілки ті не знають всіх людських кордонів, Мед вони збирають – всюди у законі. Нащо сперечатись та ділити квіти? – Вистачить нектару всім, хто працьовитий!

64

Рідне місто Той, хто любить рідне місто, Хоче щоб у ньому чисто Було завжди. Тож не треба Нам смітити попід небом. Як приємно погуляти Вулицею біля хати! А у парку у місцевім Ніде впасти олівцеві – Всюди молодь, всюди діти. Вміють красоті радіти І батьки та літні люди, Там, де чисто і без бруду. Мелітополь – це домівка. Он, дивись, маленька білка Розхитала гілку клена, Що веселий та зелений. Хто ж смітить в своїй оселі: Під кущем, на каруселі, На зупинці біля ринку? – Дуже це сумна картинка!.. Той, хто любить рідне місто, Завжди зробить місто чистим!

65

Теплый дождик Теплый дождик звонко капал – Он смеялся, а не плакал, И вприпрыжку шел по лужам, Знал, что многим очень нужен: И зверям, и разным птицам, И растеньям, чтоб напиться, Чистой капелькой умыться, Словно заново родиться, Подрасти и повзрослеть, Все суметь и все успеть. Нарезвился дождик летний, Стал спокойней, незаметней, А затем над речкой дальней Радугой взошел хрустальной. Разноцветною дугой – Красно-желто-голубой. Смотрит с неба радуга На людей и на луга, На дома, машины, скверы. Вот какой он, дождик первый: Добрый, ласковый, грибной! Целый день играл со мной...

66

Воробей Выпал снег, пушистый, белый. Город светлый стал и чистый. Воробей за крошкой смелый Подлетает близко-близко. Туго стало жить бедняге, Хоть “клади на полку зубы”, Зябко серому бродяге, Но спасут от ветра трубы. Теплый дым по ним проходит. Можно бок погреть немножко И опять по непогоде Полететь за хлебной крошкой.

Котенок Плакал маленький котенок Под забором во дворе. Голосок печальный тонок Мерзнут лапки в декабре. Отобрав у мамы кошки, Кто такой жестокий бросил Этот хвостик, носик, ушки В остывающую осень? Маша из квартиры третьей Принесла домой комочек, И теперь котенка ветер Не страшит холодной ночью.

67

Ослик Тимка (Басня) 1. Шел по дороге Ослик Тимка Весь разрисованный, как картинка: Брюки у Ослика цвета хаки На зависть любой дворовой собаке, Рубашка – в цветочек, галстук – в клетку, Ну, в общем, не Ослик, а шик, конфетка!

2. Однажды знакомый вам Ослик Тимка Сказку прочел «Невидимка-Димка». И потерял он сон и покой, Стал Тимка грустный, печальный такой. Бредит все время шапкой-чудо, Бродит и ищет ее повсюду.

– А для чего тебе шапка, Тимка?

– Как для чего? Чтобы стать невидимкой! Стричься тогда каждый месяц не стану. Все будет в норме, лишь шапку достану. Буду в кино без билета ходить И за проезд не придется платить, В маршрутках кататься смогу целый день, Я это люблю, мне кататься не лень!.. Стоп! Размечтался что-то наш Тимка. Как хорошо, что он не невидимка!

68

Играем в рифмы *** Кто стучал тук-тук и стратил? Ну, конечно, птица... ДЯТЕЛ. *** На окне румяный бок Студит сдобный... КОЛОБОК. *** Было чтоб в борще не пусто, Пусть растет у нас... КАПУСТА. *** Отдыхает, мясо съев, В клетке старый, грустный... ЛЕВ. *** Паутины новый круг Ловко сплел вчера... ПАУК. *** В речке студит свой живот Толстокожий... БЕГЕМОТ. *** Молоко – за труд награда, На лугу пасем мы... СТАДО. *** От поверхности так близко Под землей растет… РЕДИСКА. *** На баштане (что за вкус!) – Весь в полосочку… АРБУЗ.

69

*** Поутру в селе спросонок Нас разглядывал… ТЕЛЕНОК. *** Ходит с кошкой без пеленок Месяц от роду… КОТЕНОК. *** У пруда, камыш где тонок, Резво прыгал… ЛЯГУШОНОК. *** Он картофель ест, не лук, Вредный колорадский… ЖУК. *** Зрел на дереве и рос Краснощекий… АБРИКОС. *** Острый нюх, холодный нос – На прогулку вышел… ПЕС. *** По ночам, достав смычки, Не дают нам спать… СВЕРЧКИ. *** Утром к речке утка-мать Всех утят ведет… КУПАТЬ. *** Выпал снег, блестит река – Лепим мы… СНЕГОВИКА.

70

*** Хитрецам она сестрица, Рыжехвостая… ЛИСИЦА. *** Мама нас домой зовет Пробовать на сотах… МЕД. *** Любят Кати, Пети, Светы Кушать сладкие… КОНФЕТЫ. *** Васильки раскрасить мастер Новый голубой… ФЛОМАСТЕР. *** Это дом или рубаха? – Отвечай нам, ЧЕРЕПАХА! *** Пусть шипит он, ты не трусь, Это старый серый… ГУСЬ. *** В зоопарке обезьяна Съела сразу три… БАНАНА. *** Де чиста криниця, Там добра... ВОДИЦЯ. *** Всюду темень, сон и тишь. Под полом скребется… МЫШЬ.

71

ГАННА ШЕВЧЕНКО Про Маринку На Маринку На картинке С неба падают снежинки. Для девчушки Снег – игрушка. На картинке – хохотушка.

72

Приятный Бармалей Проживал среди людей Милый, добрый Бармалей. Всех животных он любил, А больным цветы дарил. И старушкам помогал, Груз с продуктами таскал. В транспорте, хоть сам устал, Место старшим уступал. Был он вежливым во всём, В чистоте держал свой дом, Зубы чистил, руки мыл И “спасибо”, говорил. Этикет не забывал. Руку «дамам» подавал, Громко речь не заводил, Слушал тех, кто говорил. Знаем мы, что Бармалей – И злодей, и лиходей. Здесь обратная картина: Нет приятней господина. И совсем он не бандит, Что из сказки “Айболит”. В этом весь его успех – Стал примером он для всех.

73

Дракончик Мне знаком один Дракончик, Рядом он со мной давно. Толстый, словно пышный пончик, Есть же хочет всё равно. Любит разные конфеты, И ситро, и шоколад, И пломбир не только летом. Да и фруктам очень рад. Пусть бы ел себе на милость, Хоть бы даже и во сне. Вся беда – я с ним сдружилась. Он теперь живёт во мне. Вместе с ним и я толстею. Скоро буду, как гора. Воплотить хочу затею: Расставаться нам пора! С ним разлуку я осилю, Постараюсь… И смогу! Соберу всю волю, силу И отдам его врагу. Я скажу: – Прости, Дракончик! Нам с тобой не по пути. Ешь с другими сладкий пончик, А ко мне не приходи!

74

О солнечных ладошках Пережив мороз и стужу, Вылезают все наружу: Вот и скворушка явился, Петь за зиму разучился. Греют нос здоровяки – Дождевые червяки. Паучки на паутинке Засновали без запинки. Пробудилась даже муха И на солнце греет брюхо. Чешут мышки и жучки Залежалые бочки. Чистит улей у причелка Очень заспанная пчёлка. Травке хочется родиться – Из земельки появиться В свет лучистый, золотой Посоперничать с листвой, На деревьях и кустах Скоро будет всё не так.

75

Веселый зонтик Каплет дождик за окном, Мокрые дорожки. Я раскрою чудо-дом На “куриной ножке”. С ним дождинок не боюсь, Пусть вокруг хлопочут. Я под зонтик заберусь – Дождик не промочит. Буду с зонтиком гулять, В лужах отражаться. С ним мне нравиться играть, Бегать и смеяться. Хлопать правою ногой Буду отраженье. Разойдется подо мной Лужа на мгновенье. Очень весело скачу С ним я по дорожке. Домик-зонтик раскручу На “куриной ножке”. Будет он, как карусель, Весело кружиться И дождинками вокруг В брызгах разлетится.

76

Надоело детство Мне сегодня не до смеха, Мне сегодня десять лет, Знаменательная веха В достижении побед. Но победы мне не в радость, Очень мелкие они. Лёгким делом оказались, Дуновением одним… Арифметику я знаю, Математику учу! С выражением читаю. Взрослым стать быстрей хочу! Чтобы жить без замечаний, Не ложиться рано спать. Чтобы важными делами День свой новый начинать. Надоело тратить время На сплошную ерунду. Есть глобальные проблемы! Я решенье их найду. На уроках физкультуры Скучно бегать и скакать. Надоело и Меркурий В телескопе наблюдать. Увидать хочу скорее Звёзды дальние вблизи! Жаль, напрасно планы зреют – Детство дело тормозит…

77

Максим и мячик На полянке, возле дачи, Кто-то очень резво скачет. Угадай-ка, кто такой? Скачет мальчик озорной. Без разбора скачет мальчик, Бьёт о землю красный мячик. Врассыпную все летят, Убежать скорей хотят. Вот забор высокий рядом. Всем на нём спасаться надо. И бежат, не чуя ног, И котёнок, и щенок. Хоть и узкие перила, Места всем вверху хватило. Под высокою травою Куры прячутся гурьбою. Разбежались кто куда… Воцарилась пустота. По цветам, по грядкам скачет Озорует только мячик, И гоняется за ним Мальчик с именем Максим.

78

Заболела Кашель жуткий у Анютки, не заснула и минутки. Жар у тела портит дело, эскимо она поела. Маме жалко, папе жалко, но несут ей не подарки. Не конфетки, не таблетки предлагают сонной детке. Ложку сладенькой микстуры от большой температуры. Чтобы выгнать воспаленье, принесли ещё варенье. Всё в леченье пригодится, пусть теперь ей крепко спится…

Это праздник Это что за праздник яркий, Где готовятся подарки? Разноцветные хлопушки И стеклянные игрушки. Где смеющийся народ Водит кругом хоровод. Белый Дед приходит в дом В красной шубе и с мешком. Исполняет все желанья, Без вранья и заклинанья. Праздник ночью к нам придёт, Этот праздник – Новый год!

79

Забота У подружки день рожденья, Юбилейный, пятый год. Жизнь прекрасна, без сомненья, Но подружке не везёт: Ей нельзя покушать с нами Торт огромный на столе. Выпить воду с пузырьками, Съесть конфеты «крем-брюле». У подружки аллергия На все сладости подряд. И бывают же такие Неполадки у ребят. Чтоб подружка не болела, Я за дело принялась. Съела торт, конфеты съела, Газировкой запила. На прощанье предложила: – Не стесняйся и зови! Помогу, пока есть силы, А себя побереги!

80

Пропажа Суп уже в тарелках стынет, Засыхают и блины. Нет к обеду только сына, Будем кушать мы одни… Где наш маленький Артёмка? Ищем мы его везде, Называем имя громко, Но пострела нет нигде. Под столом смотрела Маша, Под кроватью лазил дед. В котелке, где варят кашу, Сына вроде тоже нет. Мама смотрит за кустами, Зазывает там и тут. Все от поисков устали, Проверяли даже пруд. Грустно в дом вернулись вместе, Глядь – в кладовку путь открыт… В бочке той, что месят тесто, Наш Артёмка сладко спит.

Озорница Белочка в соснах парка живёт И угощения смело берёт. Скачет по веткам, плавно парит. Манит детишек, будто магнит.

81

Страхи У темряві звичній Нічний блукає страх. Неначе дух довічний Окупував наш дах. Тріщить стара драбина В жахливій тій порі. І що то за примара Товчеться нагорі? Під ковдрою жаркою Не сплющую очей. Така біда зі мною Вже декілька ночей. Сьогодні ж на світанку Щоб зруйнувати страх, Я вийшов в тихий ранок, Щоб дослідити дах. І по драбині вгору Я з острахом заліз. І ледь не впав додолу, Не стримуючи сліз. В німій ранковій тиші Страхи мої товклись: На старому горищі Куниці завелись.

82

Жаднюга Сів на лавку Ваня Славкін, Нумо їсти пирога. Біля нього сів Серьога, Щоб йому той трішки дав. Кіт руденький сів швиденько Біля лавки на поріг. В їхнє коло став Микола, Заглядає на пиріг. Лише слина в роті нині І тече аж у живіт. Ваня Славкін встав із лавки І почав ретельний звіт: – Ця начинка із малинки Так сподобалась мені… Тісто вдале, але ж мало, Наче їв і наче ні! Ви тут сіли, щось хотіли?

83

Чи-то просто так прийшли? Кіт руденький встав швиденько, Із Миколою пішли. І Серьога встав на ноги, Так сказав у Ванин бік: – Бути жадібним погано, Співчуваю я тобі!

Рисунок Возле дачи Скачет мячик, Как цветочек одуванчик. С ним вприпрыжку Скачет Мишка На рисунке в новой книжке.

84

Веселая стена Кикимора цветная Смешно смеётся мне. Её я замечаю В обоях, на стене. Фигуры здесь и маски, И вьется виноград, И добрый гном из сказки Веселью очень рад. Лишь скучный не заметит Смешного на стене, Как луч волшебный света Играет в той стране. В ней добрые виденья Живут среди цветов. Плоды воображенья, Придумки всех сортов. В ней бурно процветает Фантазия моя. На стену залетает, На крылышках паря.

85

Небылицы Всё порой случается: Злой вдруг улыбается. Добрый будет злиться И крапивой биться. Ёжик гол, как колобок, Вместо пола – потолок. Стал бродяга знатным, Грязный – аккуратным. Будет бабушка в печи Выпекать нам кирпичи. А кирпич калёный, Вкусный и солёный. Песню тянет соловей, Ты его хоть пожалей. Нет большого слуха: Сел комар на ухо. Лошадь в поле рыбу ест. Кит забрался на насест. Если вдруг не веришь – Приходи, проверишь. Я тропинку покажу. Как добраться, расскажу… В море, за лесочком, Лодочка – листочком. Дальше поездом уже На прозрачном мираже.

86

Там увидишь каравай, В нём ворота открывай. Небылица там живёт, В ней весь свет – наоборот.

Живой Снеговик Снег касается ладошек, Носа, щёчек и ресниц, Голубей, ворон и кошек И ложится на карниз. Я в снегу гуляю чистом, Слоем он ко мне прилип. Обрастаю снегом быстро… Становлюсь, как снеговик. Как домой идти не знаю, Там растает снежный слой И обычной лужей станет, Я же стану сам собой.

87

Про ежика Ежик, ежик, ежик, ежик… На других он не похожий. Храбрый, сам сразится с коброй, А внутри с душою доброй. Ежик, ежик, ежик, ежик… Слышен топот мягких ножек, Из-под щетки виден носик, Он пыхтит, как паровозик. Черной пуговкою рыщет – Под травой припасы ищет. Ежик, ежик, ежик, ежик… Он спиной запасы множит. Колобком свернувшись колким, Все наколет на иголки. Тащит яблоки и груши, Чтоб зимою вкусно кушать. Ежик, ежик, ежик, ежик,… Забежал под наш порожек. Сделал лаз под ним удачный, Чтоб решить с жильем задачу. Домовитый, работящий, Как хозяин настоящий. Ежик, ежик, ежик, ежик… Отдохнуть теперь он может. Тихо в норку углубился, Спать на зиму завалился.

88

ДМИТРО БАЛИНСЬКИЙ Дружок Мне четыре года, иногда шалю, Обожаю бабушку и её люблю. Мама с папой тоже очень хороши, Но одна лишь бабушка любит от души. Маме интересно, кем хочу я стать? А бабуле нравится весело играть. Угостит вкусняшкой и прочтёт стишок, Потому бабулечка – лучший мой дружок.

89

Блины Я из пластилина делала блины, Только получались синие слоны, Красная собачка и зелёный кот, Рыжий поросёнок, белый бегемот. Чем кормить ораву, где набрать еды? Напоить бы надо – принесла воды. Листиков собрала, нарвала травы, Сверху положила два куска халвы. Стол им накрываю, а они молчат, Кушать не желают из травы салат. Пластилин мешаю и леплю блины… Снова получились синие слоны.

Дом В нём играю, ем и сплю, Рядом с ним гуляю. Очень я его люблю, Просто обожаю. Наш любимый, добрый дом, Лучше в мире нету. Нам тепло зимою в нём И прохладно летом. Он огромный, как гора, Только небо выше... Рассказала, спать пора, Мне и брату Мише.

90

Компьютер Мама с папой гасят свет, В Интернет «ныряют». Вроде дома, но их нет, А без них скучаю. Им покушать недосуг, День и ночь играют. А компьютер – лучший друг, Только спать мешает. Накормить и напоить Надо маму с папой. Рядом с ними кот шалит, Хвостик ловит лапой. Я к родителям вхожу – Еле-еле дышат. Их толкаю, тормошу, А они не слышат. Бабушка мне: – Погоди, Поднимать их рано, Если спят, то не буди, Не гони с дивана. Но играют, мало спят, Кушать не желают. В том компьютер виноват, А они не знают.

91

Лужи Тучка пролетела, пролилась дождём, Капельки собрались и бегут ручьём. Ручейки стекались в лужу, и вдвоём Прыгаем с подружкой в луже босиком. Солнце из-за тучки улыбнулось нам, Радугу подвесил кто-то к небесам. А за нами следом бегает щенок, В лужу окунулся, бедный, весь промок. Мы его обтёрли – жалко малыша, Молока налили в миску из ковша. Вылакал до капли, завалился спать, А мы будем в луже весело скакать.

Кукла Надя Что мне делать с куклой Надей? То в песке, то в шоколаде. Каждый день её купаю, Ничего не понимаю. Кукла у сестры – чистюля, А моя всегда грязнуля. Платье в пятнах и заплатах. Может, имя виновато?

92

Маска Новый год – надела маску, Целый день не расстаюсь. В ней рассказывала сказку, Ем, играю, спать ложусь... Мама говорит мне: – Дочка, Новый год давно прошёл, Посмотри быстрей в окошко, Травку кушает козёл. С маской не хочу расстаться, Почему? Простой ответ – В ней не надо умываться, Только это мой секрет.

Чайник В каждом доме он живёт, В старом или новом. К завтраку всегда зовёт Песенкой весёлой. Круглый, ну почти как мяч, С хоботом и кепкой. А нагреется – горяч, Чай заварит крепкий.

93

Как проснётся поутру, Свистом приглашает: Маму, папу, детвору, Чаем угощает. Мискам и сковороде Он большой начальник. Кто хозяин на плите? – Очень добрый чайник.

Ква Есть у нас котёнок, а зовут Потап, Мать его, Алиса, очень любит жаб. Рядом с ними скачет, вместо “мяу” – “ква”! Прыгает, как мячик, кругом голова. А Потапу скучно, хочется играть, Не желает котик с жабами скакать. И мурлычет маме разные слова: “Мур, мур, мур и мяу”, а в ответ: “Ква-ква!”

Грязнуля Отдыхаем лучше всех, Обожаем лужи. В грязь ложимся, ноги вверх, Ни о чём не тужим.

94

Мама нежится в грязи, Рядом с ней папуля Тихо шепчет: – Подойди, Милый мой грязнуля. Памперсы не надо мне, Множества пелёнок Не положено свинье, Я же поросёнок.

Егоза Он почти, как колобок, Только не из теста. Непоседливый дружок Не находит места. Прыг да скок и наутёк, Убежал с котёнком, Закатился за пенёк И уплыл с утёнком. Не поймать, не удержать, Выше всех он скачет. Как же это чудо звать? – Ну, конечно, мячик!

95

Помощница Я уже большая, мне почти пять лет, Помогаю маме, кушаю омлет, Угощаю кукол кашей из песка, Наливаю кошке в миску молока. А она мурлычет песенку под нос, Лапки умывает и лохматый хвост. А потом с игрушками сяду поиграть, И когда устану, то отправлюсь спать. Мамочке любимой хочется помочь, Видите, какая подрастает дочь.

Бабушка Лучше моей бабушки В мире просто нет, Вкусные оладушки Дарит на обед. Не нужна бабулечка Больше никому, Влезу на колени к ней, Крепко обниму. Но не за оладушку Песенку пою, Потому что бабушку Очень я люблю.

96

Зонтик Купол быстро раскрывает, Если дождь полился вдруг. В непогоду помогает – Это зонтик, добрый друг. От жары оберегает И на пляже дарит тень. Он хороший, но не знает, Что носить его мне лень.

Дед Мороз Белым инеем, словно порошей, Всё покрыто – усы, борода. Милый, добрый, для всех он хороший, С Новым годом приходит всегда. Праздник детства весёлый и яркий, Обожает его детвора: Хороводы под ёлкой, подарки, Гром салютов и крики: “Ура-а-а!!!” Создал кто это дивное чудо? У кого на лице красный нос?.. Я тебя никогда не забуду, Замечательный наш Дед Мороз!

97

Папа Мой любимый, добрый папа, Самый сильный и большой. Подарил кота Потапа И мурлыка спит со мной. Папа добрый и весёлый, Очень часто мы шалим, А бывает очень строгий, И тогда мне скучно с ним. Но немного поскучаю, Побегу опять к нему. Попрошу конфетку к чаю И за шею обниму.

Лапочка Подарили мне котёнка, Рвёт газеты и клеёнку. Прыгает – то там, то тут, Лапочкой её зовут. Но однажды убежала, Полчаса её искала. Осмотрела всё на свете – Под кроваткой и в буфете. В коридоре вижу свет. Может, там найду ответ? Ярко светят лампочки, Спит малышка в тапочке.

98

Мишка Соня Дремлет под кустами мишка – Солнце, летняя жара. Но бежит к нему зайчишка: – Косолапый, есть пора! Отыскал в лесу поляны: Земляники – завались. Спелая, бока румяны, Побежали, не ленись! Мишка потянулся вяло, Повернулся на бочок, Зайке говорит устало: – Тише, не кричи, дружок. Как найдёшь поляну рядом, Разбуди тогда меня, Доброй новостью порадуй, А пока посплю полдня. Дети очень любят спать, Трудно глазки открывать. Если лень вставать, ответь, Кто же ты тогда?.. (МЕДВЕДЬ).

99

УЛЯНА ГОЛОДНА Загадки *** 1. Хоть мягкий – не подушка, Хоть белый, но не скатерть. То щиплется за ушко, То закружит не кстати.

2. Дует ветер – кружит, скачет. Греет солнце – горько плачет.

(Снег)

100

*** Высоко летает, Песню напевает. Всех в полет с собой зовет Что же это?.. *** Где ты бороду нашел, Полушубок, валенки? К нам на утренник пришел, Хоть совсем уж старенький.

(Самолет)

(Дед Мороз)

*** 1. Поднялась до радужных небес, Расцвела, как дивный эдельвейс, И стоит, игрушками звеня, К площади детей собой маня.

2. Зеленая, пушистая, Вдруг стала золотистою, Огнями вся сверкает, Детишек созывает. (Новогодняя елка) *** З дерева на дерево, З гілки на гілку Стрибають дві... (Білки)

101

*** Из кроватки на окошко Прыг да скок, прыг да скок. На полу стянул дорожку – Прыг да скок, прыг да скок. Как его не полюбить? Кто же это может быть? Не козленок, не цыпленок, А пушистенький... *** Выше сада, выше хаты Ходит маленький, рогатый: Ночью золотом сверкает, Днем куда-то исчезает. *** Рыжая-прерыжая, Пушистый длинный хвост. Хитрая-прехитрая, Везде сует свой нос. В курятник забирается, Ворует, не стесняется.

( Котенок)

(Месяц)

(Лиса)

102

*** Серый и ушастый, Очень злой, клыкастый. Под стогами рыщет, Все добычу ищет. *** Летом серый, неказистый. Беленький зимой, пушистый. Цвет свой снова поменяет, Снег когда весной растает. *** Днем он будто не жилец, Ночью – просто молодец. Днем он спит и не летает, Ночью пищу добывает. Хоть большая голова, Только это не сова.

Сміливі мишки Якось каже мишка мишці: – Ходить кіт по цій доріжці.

– Ну то й що? – їй каже та. – Не боюся я кота!

(Волк)

(Заяц)

(Филин)

103

Та ось поруч поміж трав Враз почулося: “Няв-няв!” – Наче дужий вітер був, Мишек в нірку миттю здув.

Диалог пятилетних – В день рождения мне дед Подарил велосипед. Я на нём, как вихрь, лечу. Если хочешь – прокачу.

– Ты не хвастай, мой сосед, Езди по дорожке. У тебя – велосипед, У меня – серёжки! *** На подвір‘ї коло хати Кавунів лежить багато. Біля них сидить маля Та й питає звідтіля: – Тату, де ростуть вони, Ці пузаті кавуни? Ти усі зібрав їх, тату? А де ж їхні кавунята?

104

*** Ще мете метелиця, Наче ковдра стелиться, По степах і по гаях Замітає битий шлях. Та пригріє сонечко – Золоте віконечко, От і буде море “сліз”, Відзимують степ і ліс, Бо розтануть всі сніги, Все проснеться навкруги: Защебече, заспіває, Тож коли це все буває? *** Папа ездил на рыбалку На “баштановскую” балку. Наловил там полный кузов Великанистых арбузов.

105

ЛЮБОВ ЗОЛОТАРЬОВА Мамины туфли Скучно было мне без дела – Туфли мамины надела. Перед зеркалом расчёской Занималась я причёской: – Расчешусь, накрашу губы, Сбегаю к подружке Любе. Только это я сказала, Как споткнулась и упала. Руки, ноги в синяках – Тяжело на каблуках.

106

Рыбак Утром в лодке рыбачок Ловит рыбку на крючок. Удочку забросил – ждет.... Что-то рыбка не клюет. Вдруг поймал рыбешку Малую, с ладошку. Жалко рыбку человеку, Выбросил ее он в реку.

Маша-растеряша Наша Маша-растеряша Не найдет свои гамаши. Где носок? Где башмачок? Куртки нет... Пустой крючок. На полу полно игрушек... Шапка, шарф среди подушек. Вечно ищет что-то Маша... Наша Маша – растеряша.

107

Времена года (загадки) *** Много ягод. Все в цветах. Бабочки летают. На деревьях и кустах Птицы распевают. Солнце, море и жара. Все легко одеты. Это что же за пора? Ну, конечно ... ЛЕТО. *** Реже солнце светит, И дожди стучат. В желтый цвет оделся Наш зеленый сад. С дерева листочки Ветерок уносит. К нам приходит в гости Золотая... ОСЕНЬ. *** Льдом покрыты лужицы, И снежинки кружатся. Стала белою земля. Значит, к нам пришла... ЗИМА.

108

*** Солнце ярче светит. С гор бегут ручьи. Вновь цветет подснежник, И летят грачи. Птицы распевают, И взошла трава. Все, конечно, знают: К нам пришла... ВЕСНА.

Про кошку У нашей кошки Мурки Семеро котят: Пестренькие шкурки, Жалобно пищат. Подрастут немножко, Позову ребят Посмотреть на кошкин Дружный детский сад.

109

ОЛЕНА ГОНЧАРЕНКО *** Рисует кто-то на стекле Загадочный узор. Чтоб шалунишку изловить, Я выбежал во двор. А этот кто-то щиплется За щёки и за нос. Я догадался, что со мной Играет дед Мороз.

110

Торт Испекли из теста домик. Есть труба, окошки, двери. Возле дома “посадили” Сладкие резные ели. На зелёных взбитых сливках Желтые сидят цыплята. Возле них из мармелада Водят хоровод ребята. Целый день мы любовались И держались еле-еле, А когда гостей дождались, Эту сказку дружно съели.

Вредная пчела В кустарник забрался однажды Сережка, Решил он малины покушать немножко. На ягоду вдруг прилетела пчела, И вкусный нектар пить она начала. Нахмурил свой лоб недовольно Сережка, На пчелку-проказницу топнул он ножкой. А пчелка жужжит, словно песню поет, Малинку Сережке сорвать не дает.

111

Друзья Ребятишки на скамейке Размышляли как-то вслух: Подарить нам что Андрейке? Он ведь верный добрый друг. Наконец решили так: В день рождения Андрюшке (Этот праздник не пустяк) Нужно подарить игрушки. Говорит Светлана робко: – У меня есть заяц Степка. Он красивый и хороший, Ну, как мячик у Алеши. Подарю его Андрюшке, Спят пусть на одной подушке.

– Что ты, что ты, он мужчина, И ему нужна машина. Подарю я грузовик, – Возразил Светлане Колька, – Правда, я к нему привык, Но не жаль его нисколько!.. Именинник рад без меры, Ведь Марина, Ира, Гена И Наташкин младший брат – Все с подарками спешат.

112

Зимняя сказка Белый снег под ногами скрипит, Вся природа загадочно спит. Лишь у ёлки собрался народ Новогодний водить хоровод. Заблестели цветные шары, Всюду слышится смех детворы. Краснощёкий стоит Дед Мороз, Он на санях подарки привёз. А на чудной поляне лесной, Под высокой, зеленой сосной Спать улегся медведь до весны, Чтоб увидеть медовые сны. *** У меня на ладонях теплый мягкий комок. Это чудо недавно подарил мне сынок. Беззащитный пушистик под дождиком мок... Так в корзинке у кошки оказался щенок. А она удивленно поворчала слегка, Но потом приласкала непоседу щенка И теперь защищает от всех малыша. Вот какою бывает кошачья душа!

113

Про Козлика Как-то утром наш Козёл Погулять за двор пошёл. Видит: там стоит мопед, Никого с ним рядом нет. Управлять им не умел, Но за руль он всё же сел. И помчал во весь опор. Поломал тотчас забор. Прокатил по муравьям. А потом, не видя ям, Налетел на старый пень – Руль, конечно, набекрень. Словно зверь, мотор ревёт, А мопед несёт вперёд. Козлик мчится по полям, А куда – не знает сам. Вот понёсся на дорогу И упал – сломал он ногу.

– Помогите мне! – кричит. Рядом с ним мопед лежит...

114

*** Тихо в доме. Спит сынишка. И на полке дремлет книжка, Не пищит игрушка-ежик, Козлик рядом спит без рожек, Пирамида и шары Отдыхают от игры, Не сигналит грузовик. Лишь часы все тик да тик… Скоро встанет озорник.

Зимнее утро Утром лишь глаза открыли – Непонятно ничего: За окном деревья были – Вдруг исчезли. Отчего? Мы на улицу бегом – Посмотрели: дом как дом, И деревья все на месте, Только белые, как в тесте!

115

ПОЛИНА ПРИМАК Попугайчик Кеша Повторит за нами каждое словечко Попугайчик Кеша в клетке на крылечке. Обо всем на свете целый день болтает И с работы маму весело встречает. Знает слов он много – быстро обучился, Хоть за парту в школе вовсе не садился.

116

ІННА ПАНАДІЙ Зонтик Подарили зонтик зайке, С ним гулял он по лужайке. Очень нравился подарок, Ведь красив он был и ярок. Зайцу дождь теперь не страшен. Нет зонта нужней и краше.

117

ТЕТЯНА ДАНИЛЕВСЬКА Зайчик Кто-то прыгнул на оконце, А с окошка на чердак. Это зайчик – лучик солнца, Не могу поймать никак. Пляшет лучик на дорожке, Зеркальце ему – как дом. Если б мог я хоть немножко Прыгать так же, как и он! Но ведь это только в сказке Можно прыгать по стене. Быстро закрываю глазки, Потому что он на мне. Появилась в небе тучка, Зайчик перестал скакать. Без него теперь мне скучно. Подскажите. Где искать? (В тучке)

118

ОЛЕНА БЛУДОВА Неваляшка У меня есть неваляшка – Кукла, дивная милашка, Краснощёка, бровь дугой, В мире не найти другой. День прошёл, устала я, Спят игрушки и друзья. Только вот мою подружку Не уложишь на подушку. Что же делать с ней? Не знаю, Ничего не понимаю. Рядом спит со мною мишка, А она стоит, глупышка.

119

Вовкина мечта Тучка налетела, дождик слёзы льёт, Вовка на прогулку утром не идёт. С грустью он вздыхает, сидя у окна: В Африку уплыть бы – есть мечта одна. Солнце засияло, дождик перестал, И по лужам Вовка побежал стремглав. Маленький кораблик быстро смастерил И в ручей веселый плыть его пустил. Незаметно время к вечеру пришло, Спохватился Вовка – далеко село! А вернулся – ждет уж мама у крыльца, Только не узнала сына-сорванца: – Где ж ты, милый, плавал? В луже средь гусей?! Мигом раздевайся, грязь смывай скорей!

120

ІННА ЩЕРБАКОВА Новогодние загадки *** Всю колючую, в иголках, Нарядили дома… ЕЛКУ. *** А на самой на макушке Есть у елочки… ВЕРХУШКА. *** К веточке своей привык Белоснежный… СНЕГОВИК.

121

*** А из ваты, – это смех! – Сделали на елке… СНЕГ. *** Борода да красный нос, Это – ... ДЕДУШКА МОРОЗ. *** Забавные игрушки На елочке висят, Сосульки и хлопушки И радуют ребят. Вот слоник, бегемотик, Мартышка тоже тут; На стройной нашей елке Грибы и те растут. А дождик разноцветный Сверкает серебром, И сказочный разбойник Пришел сюда с добром. Повесили гирлянды, Блестящие шары. Теперь веселье, радость У нашей детворы. Внимательный и добрый, Сам Дедушка Мороз Под елочку подарки Всем в Новый год принес.

122

Что кому снится Сон приснился Тоне: На лужайке пони, А тихоне Оле – Васильки на поле, Маленькому Пете – Игры в Интернете, А пугливой Миле – Крокодилы в Ниле. Снова снится Вене, Что он спит на сене, Ягода морошка В сны пришла к Сережке, А малышке Маше Ночью снится каша, Ласковой Марине – Кошка на перине, А гурманке Кате – Шашлыки в томате. Снится модной Нате Новенькое платье, Непоседе Сане – Лыжи, скутер, сани, Озорному Боре – Тузик в коридоре, А боксеру Жоре – Снятся тренажеры… То, о чем мечтаем, В снах мы получаем. Лучшее, что снится, В жизни пусть случится!

123

ТЕТЯНА ІВАНОВА Две бусинки Подрастают внучки, как грибочки, После теплого весеннего дождя. Не тревожат плачем больше ночки – Спят две бусинки до самого утра! Солнышко засветит утром ярко, И в окно заглянет лучик жаркий, Чтобы поиграть немного в прятки, И поскачет с носиков на пятки.

124

ФАЇНА ЯНКО Мячик и мальчик Мячик поскакал игриво На лужок, а там крапива. Следом я за ним “лечу”, Из травы достать хочу. А крапива хуже злюки, Искусала мне все руки, Обжигала щёки, нос, Довела почти до слёз. Никого не подпускает, Ребятишек всех пугает. Только мячик не боится, Скачет, весело резвится.

125

Загадка Кто во сне нас всех пугает? Где укусит – зуд и жар. В темноте сплошной летает. Как зовут его?.. (КОМАР) *** Возле нашего двора Баба снеговая. Опечалилась с утра, Солнышко встречая. Тёплый лучик, не спеша, Бок ей согревает. А весна, снега круша, По земле шагает. За последние два дня Похудела баба. Но старалась, видно, зря, Стала очень слабой. Шапка съехала на нос, Глаз совсем не видно. Не приходит к ней мороз – Грустно и обидно. Солнце, словно кипяток, Сильно обжигает. Появился ручеёк – Это баба тает.

126

Мухомор Мухомор красив собою, Ночью вырос под дождём. Поселились всей семьёю Рядышком со старым пнём. Дети закричали хором: – Кто здесь в плащике цветном? Кличут дедушку Егора: – Расскажи-ка нам о нём.

– Этот гриб для всех опасен, Хоть красив, но ядовит. Если съешь – конец ужасен, Неприятности сулит. Грибники об этом знают И обходят стороной. Брать в лукошко не желают, Не несут его домой.

127

НАТАЛЯ ОСТАШЕВСЬКА Свійські тварини Діти, спробуйте згадати, Свійських нам тварин назвати. Петрик руку підіймає І отак відповідає: – Лев.

– Лев – звір дикий і хижак, Тож не свійський він ніяк.

128

Галя руку підіймає І отак відповідає: – Вовк.

– Свійським вовк не може бути, Бо зажерливий і лютий. Толя руку підіймає І отак відповідає: – Слон.

– Слон, хоча і не хижак, Та не свійський він однак. Свійські – це такі тварини, Що не можуть без людини. Добре, слухайте підказку: Любить пестощі і ласку, Має вуса, мружить очі, Спить і їсть, коли захоче. Він – улюбленець бабусь. Хто ж це? Петрик: – Це дідусь!

129

Дитяча творчість

ВЛАД САКЛАКОВ Комары Ночью, когда нет жары, Вылетают комары, Их к себе влечет не зря Свет ночного фонаря. И танцует до утра На тусовке мошкара.

130

Наша мова Наша рідна мова – Мова колискова. Нею плаче вітер І співають квіти, Сонечко в ній тане, Коли вранці встане, І бринить струмочок В зорях серед ночі. В ній слова-перлини, Зібрані в намисто, Кожен день нам сяють Райдужно і чисто.

Шевченкові Згадує щороку навесні Наша незалежна Україна Щирі і полум’яні пісні Мудрого і відданого сина. Знає цілий світ його ім’я, Знаєш ти його і знаю я. Він живе і досі серед нас – Це Кобзар великий, наш Тарас!

131

Їжачок Мій маленький їжачок Вийшов в ліс на пікнічок. Повернутись не зумів, Бо адресу загубив. Довго я його шукав, Лісом цілий день блукав, І питав я у пташок: – Де маленький їжачок? Раптом бачу: жовтий лист Під калини кущ заліз. Я підняв оцей листок – Там сидів мій їжачок. А за ним іще дрижать Під кущем листочків п’ять. “Мабуть, це його сім’я”, – Здогадався швидко я.

– Що ж тоді, мій друг, бувай! Ти мене не забувай. В гості інколи приходь І сім’ю свою приводь. Пригощу вас молочком І смачненьким пиріжком.

132

Розмова з батьком Тато в дім приніс гантелі, Каже: – Вже дорослий ти! Забувай про каруселі, Йди сміливо до мети! А яка мета у мене? От якби хтось підказав… Тренажери і гантелі Скоро випробую сам. Батько каже: – Синку, треба Спортом зміцнювати дух. Щоб стрибати аж до неба, Вправ спортивних є ланцюг. А не хочеш ти стрибати, Інше будь-що обирай. Тільки в спорті гартувати Можна мужність, так і знай! Ти ж у мене хлопець вправний, Добрі і статура, й зріст, Олімпієць будеш славний І відомий, як артист!

133

Зимові розваги Притрусила зимонька сніжком Кущики, дерева і доріжки. Вийдемо на вулицю гуртом І в сніжки пограємося трішки. Потім всі на гірці зберемось, Після перегонів на санчатах Бабу снігову ми зліпимо І додому – рік Новий стрічати. Люблять діти зиму недарма. За віконцем знову сніг іскриться, І дитячий сміх дзвінкий луна… Зимонько, ти справжня чарівниця!

Ноябрь На дорожках снова слякоть, Дождик грустный хочет плакать, Листья пестрые кружатся, Под ноги ковром ложатся. У собачек мерзнут лапки, Люди прячут уши в шапки, Ветер в окна задувает И декабрь зазывает.

134

Мушка У меня живет подружка – Это маленькая мушка. Осень плачет за окном – Мушка спряталась в мой дом. Пусть живет у нас зимой, К лету вырастет большой. На ухо жужжит с утра, Говорит: – Вставать пора! Только берегись, подружка, Если папа взял хлопушку!

Казка про наголос Одного разу в країні Орфоепія, якою володів король Алфавіт, сталася надзвичайна пригода. Загубився Наголос. Збилися в купу слова. Не знають, як їх тепер правильно вимовляти.

– Що будемо робити? – похмуро спитав король. Він мав 33 доньки-букви, але зараз у палаці були присутні лише тридцять дві. Не було на місці букви “И”.

– Де ж поділась ця буква? – здивувався король. – Може, вона щось знає про зникнення Наголосу. Треба терміново її знайти. Покликати секретаря! До палацу зайшла буква “Я”.

– Я! – сказала буква та задрала носа догори.

– Донечко, це ти? – спитав батько.

135

– Я! я!

– Так ти в нас секретар?

– Я! я!

– Тоді пиши наказ: “Той, хто знайде мою доньку “И”, отримає винагороду у твердій валюті: 5 найкращих орфографічних словників”. Сила-силенна зібралась слів, словосполучень та текстів. Всі шукали “И”. Дехто почав правильніше говорити, це означало, що Наголос все ближче та ближче.

– Знайшла! Знайшла! – закричало слово “знайшла”.

– Де? – спитав король. Усі прибігли туди, де стояло слово “знайшла”. Коли зійшлися до купи, то побачили, що Наголос був зв’язаний і висів на Дереві мови, а поруч стояла “И”. Король запитав: – Хто його знайшов?

– Я! Я!

– Що! Знов моя донька “Я”!? – не зрозумів король.

– Ні, я, – все вище тягнуло руку слово “знайшла”. Нарешті король помітив руку та спитав: – Як тебе звати, слово?

– “Знайшла”.

– Я розумію, що це ти знайшла, а як тебе звати?

– “Знайшла”.

– Та я ж розумію, що ти знайшла, а звати тебе як?!

– “Знайшла”!

– “Знайшла”? Нарешті я зрозумів: тебе звати “Знайшла”.

– Так, звісно.

– Та-а-ак, а тепер будемо розбиратися, чому

136

“И”викрала Наголос? А “И” їм відповідає: – И-и-и-и, ... Тому, що всі букви пишуть не тільки у середині та кінці слова, але й на початку, а з мене не починається жодного слова, – сказала “И” та знову заплакала. – И-и-и-и, и-и-и-и.

– Не плач, доню, не тільки з тебе не починається жодного слова, а ще й з М’якого Знаку, хіба ти забула? Але подивись, яка вона добра і лагідна: з якою сестрою – буквою поруч М‘який Знак не стане, одразу ж і та стає м‘якішою, а ти така тверда та гордовита. Хіба так можна? У нашому королівстві усі літери мають рівні права. Зовсім не важливо, де вони стоять у словах. Хіба буде існувати наша мова, якщо зникне хоча б одна з вас? Ось, здається така дрібничка, як наголос, а не стало його – і який безлад став у королівстві! Ти мене розумієш? – лагідно спитав король.

– Розумію, – похнюплено відповіла “И” і раптом посміхнулася, – твоя правда, без жодної з нас мова не зможе існувати! Дякую, таточку! Я зрозуміла, що ми всі важливі й незамінні! Відтоді “И” більше нікого не викрадала. А слову “знайшла” подарували 5 орфографічних словників, як і обіцяли, які вона передала до шкільної бібліотеки. І, якщо тепер в учнів виникають питання з приводу правильного написання якогось слова, вони завжди звертаються до цих словників.

137

ДАР`Я КРУПЕНКО Мова колискова Я вивчаю мову, Мову українську, Лагідну, чудову, Мову колискову, Дідову й батьківську.

138

Україна Ми кохаєм Україну, Нашу рідну Батьківщину, В ній лани цвітуть широкі, Мрії кожного високі, Зріють грона горобині, Як дарунки Україні.

Ведмідь-чистюля За мотивами казки І. Франка «Лис Микита»

(Жарт) Біг по лісу лис Микита. В нього мордочка не мита. А за ним ведмідь Бурмило. Він тримав шматочок мила. Як впіймав у лісі лиса, Мив його він аж до лиса.

139

Мамі Матінко моя, матуся, Я до тебе пригорнуся. Розповім про різні справи, Добре виконані вправи, Про навчання в рідній школі Та як грались в дружнім колі. Все матусі довіряю, Більш за всіх її кохаю. Ти моя гарнюсенька, Матінко-матусенька!

Ранняя весна Солнышко светило яркими лучами, Будто бы играло беззаботно с нами. Только тучки злые солнышко закрыли – И земля, и травка сразу же остыли.

Блины С мамой делаем блины: Яйца нам для них нужны, Сахар, соль и молоко – Что умеешь, то легко… Ой, муку забыла, Чтоб вкуснее было.

140

Вертолет Пролетает вертолет, Толстый, словно бегемот, А пропеллер – стрекоза Выпучил на нас глаза.

Яркая игрушка Я яркая игрушка, Веселая верхушка. У елки на макушке Лишь я и три хлопушки.

Хитрая плутовка У меня есть кошечка, Милая помощничка – Мышек ловит ловко Хитрая плутовка!

Люся-красотуся Наша Люся-красотуся Очень любит сладко спать, А еще песчанка Люся Любит бегать и пищать.

141

Петушок Рано утром петушок Распрямил свой гребешок, Встрепенулся на лугу, Закричал: “Ку-ка-ре-ку!”

Буренушка На зеленом на лугу Я коровку стерегу И пасу Буренушку, Рогатую головушку. Даст Буренка молока Белого, как облака.

В первый класс! До свиданья, детский сад! Каждый жить в тебе был рад, Мы с тобой прощаемся, В школу собираемся. Детство кончилось у нас – Поступаем в первый класс!

142

Воробьи Воробьи-воробушки, Серые головушки, Расчирикались с утра, Видно, завтракать пора.

Кошка Симка Кошка Симка есть у нас. Наблюдала я не раз, Как она старалась, Лапой умывалась. Мыла хвост и мыла уши, А потом бежала кушать. Кошка аккуратная, Рыжая, занятная.

Неряшка Мой братишка Пашка – Жуткая неряшка: Игрушки разбросает И не прибирает. Я сказала: – Ай-яй-яй! За собою убирай!

143

На уроці охорони здоров`я *** Ви не грайте з сірниками, Бо пожежа буде з вами! *** З сірниками хто не грає, Про пожежу не згадає!

Рік Півня Дарунки Дід Мороз Готує для малят, Рік Півня вже прийшов, Привів своїх курчат. Ми теж, як ті курчата В країні Україні. Нас пестять, наче мати, Під стягом жовто-синім. В містах своїх та селах Про нас Вкраїна дбає, Сумних або веселих, Усіх оберігає.

144

ДМИТРИК САКЛАКОВ Мои друзья Дома у меня живут Котик Кузя – баламут, Тори – рыжая собака И большая черепаха. С братом я ещё мечтаю О волнистом попугае. Хоть животных полный дом, Очень дружно мы живем.

145

Свинка Жила на свете свинка В розовых ботинках. На завтрак по порядку Съедала: шоколадку, Два блинчика с начинкой, Большую апельсинку, Три пирога с грибами И пиццу с овощами. Когда шла на прогулку, Брала с собою булку. А вместо физзарядки Таскала мармеладки. Всегда она жевала И песни напевала. Вот такая свинка В розовых ботинках.

146

Подяка зимі Крутить-віє завірюха, Морозець щипа за вуха, І за вуха, і за ніс, Вітер снігу нам наніс. Шапки всім зима вдягнула І у шуби загорнула, Снігом щедро посипає, Кучугури намітає. Беремо хутчіш санчата – Гайда всі на дворі грати! Не лякає морозець, Якщо вправний молодець. З гірки полетімо враз, Ці розваги – вищий клас! За веселі сніжні дні Щиро дякуєм зимі!

Музика Музика чудова – Мами колискова. Ніжна, барвінкова, Тепла, кольорова, Райдужна, яскрава, Добра та ласкава.

147

Мышка У меня есть шалунишка – Это маленькая мышка, На столе моем живет, И не кушает, не пьет. Хвост у мышки очень длинный, Я люблю ей гладить спину. Нужно на неё нажать, Чтоб в компьютер поиграть.

Задачка Грустная сидит собачка – Не решается задачка: Почему хозяин в миску Положил одну сосиску, Если места в этой миске Хватит аж на три сосиски?!

Зая Мой пушистый кролик Зая Веселится и играет, Мне проходу не дает И собаку достает. В доме главный озорник – Целый день все прыг да прыг.

148

Зміст СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ...............................................3 ПАВЛО ЛОВЕЦЬКИЙ Пташиний цар..............................................................8 Урок поміркованості...................................................11 ІВАН ОЛЕКСЕНКО Лисичка........................................................................13 Дід і кіт........................................................................21 Пострибало сонечко...................................................21 Треба вміти засмагати................................................22 Внучка..........................................................................22 Після дощу..................................................................23 Перший сніг................................................................23 У лісі............................................................................24 Яблуньки червонолиці...............................................24 Дарунок для мами......................................................25 За городом...................................................................25 Моя киця.....................................................................26 Павучок........................................................................26 Хвильки маленькі.......................................................27 Загадки.........................................................................27

149

ЛАРИСА ІЩЕНКО Сорока.........................................................................29 Подарок маме.............................................................30 Где живет лето............................................................30 Чудо-город................................................................31 Прятки..........................................................................32 Холодно вороне..........................................................32 Мышка-обжора...........................................................33 «Смотрит кот...».........................................................33 Разговор с Морозом...................................................34 Кто живет за горой.....................................................35 «Месяц-месяц...»........................................................35 «Купила мама спицы...».............................................35 Я связала бы сапожки................................................36 Разные птицы..............................................................36 Шли куда-то мышки...................................................37 Переполох....................................................................38 Я рисую на асфальте..................................................39 Кормить зверушек......................................................40 Летний дождик............................................................41 Щенок..........................................................................41 Культурный кот...........................................................42 «В небе тучка проплывала...»....................................43 Стихи про кота...........................................................44 Про лень..................................................................... 45 Качан............................................................................46 «Ветер с желтеньким листом...»...............................46 Мишки-циркачи..........................................................47

150

СВІТЛАНА НЕПОМНЯЩА Біл................................................................................48 Нявка............................................................................50 Бублик..........................................................................52 Золота рибка................................................................53 Шора............................................................................55 Про бельчонка.............................................................58 Для всех......................................................................59 Пропавший аппетит....................................................60 Беседа...........................................................................62 Веселий луг.................................................................63 Рідне місто...................................................................64 Теплый дождик...........................................................65 Воробей.......................................................................66 Котенок................................................................ .......67 Ослик Тимка...............................................................68 Играем в рифмы..........................................................69 ГАННА ШЕВЧЕНКО Про Маринку...............................................................71 Приятный Бармалей...................................................72 Дракончик....................................................................73 О солнечных ладошках..............................................74 Веселый зонтик...........................................................75 Надоело детство..........................................................76 Максим и мячик..........................................................77 Заболела.......................................................................78 Это праздник..............................................................79

151

Забота...........................................................................79 Пропажа.......................................................................80 Озорница.....................................................................80 Страхи..........................................................................81 Жаднюга......................................................................82 Рисунок........................................................................83 Веселая стена..............................................................84 Небылицы....................................................................85 Живой Снеговик.........................................................86 Про ежика....................................................................87 ДМИТРО БАЛИНСЬКИЙ Дружок.........................................................................88 Блины...........................................................................89 Дом..............................................................................89 Компьютер...................................................................90 Лужи............................................................................91 Кукла Надя..................................................................91 Маска...........................................................................92 Чайник.........................................................................92 Ква...............................................................................93 Грязнуля.......................................................................93 Егоза.............................................................................94 Помощница..................................................................95 Бабушка........................................................................95 Зонтик..........................................................................96 Дед Мороз..................................................................96

152

Папа.............................................................................97 Лапочка........................................................................97 Мишка Соня...............................................................98 УЛЯНА ГОЛОДНА Загадки.........................................................................99 Сміливі мишки..........................................................102 Диалог пятилетних...................................................103 «На подвір‘ї коло хати...»........................................103 «Ще мете метелиця...».............................................104 «Папа ездил на рыбалку...»......................................104 ЛЮБОВ ЗОЛОТАРЬОВА Мамины туфли..........................................................105 Рыбак..........................................................................106 Маша-растеряша......................................................106 Времена года (загадки)..........................................107 Про кошку..................................................................108 ОЛЕНА ГОНЧАРЕНКО «Рисует кто-то на стекле...».....................................109 Торт............................................................................110 Вредная пчела...........................................................110 Друзья........................................................................111 Зимняя сказка............................................................112 «У меня на ладонях...».............................................112 Про Козлика..............................................................113 «Тихо в доме...»........................................................114 Зимнее утро..............................................................114

153

ПОЛИНА ПРИМАК Попугайчик Кеша.....................................................115 ІННА ПАНАДІЙ Зонтик........................................................................116 ТЕТЯНА ДАНИЛЕВСЬКА Зайчик........................................................................117 ОЛЕНА БЛУДОВА Неваляшка.................................................................118 Вовкина мечта...........................................................119 ІННА ЩЕРБАКОВА Новогодние загадки..................................................120 «Забавные игрушки...».............................................121 Что кому снится........................................................122 ТЕТЯНА ІВАНОВА Две бусинки...............................................................123 ФАЇНА ЯНКО Мячик и мальчик.......................................................124 Загадка.......................................................................125 «Возле нашего двора...»...........................................125 Мухомор....................................................................126 НАТАЛЯ ОСТАШЕВСЬКА Свійські тварини.......................................................127

154

ДИТЯЧА ТВОРЧІСТЬ ВЛАД САКЛАКОВ Комары......................................................................129 Наша мова.................................................................130 Шевченкові................................................................130 Їжачок.........................................................................131 Розмова з батьком....................................................132 Зимові розваги..........................................................133 Ноябрь........................................................................133 Мушка........................................................................134 Казка про наголос....................................................134 ДАР‘Я КРУПЕНКО Мова колискова.........................................................137 Україна.......................................................................138 Ведмідь-чистюля......................................................138 Мамі...........................................................................139 Ранняя весна..............................................................139 Блины.........................................................................139 Вертолет.....................................................................140 Яркая игрушка..........................................................140 Хитрая плутовка.......................................................140 Люся-красотуся........................................................140 В первый класс!........................................................141 Петушок.....................................................................141 Буренушка.................................................................141

155

Воробьи.....................................................................142 Кошка Симка.............................................................142 Неряшка.....................................................................142 На уроці охорони здоров‘я......................................143 Рік Півня....................................................................143 ДМИТРИК САКЛАКОВ Мои друзья................................................................144 Свинка........................................................................145 Подяка зимі...............................................................146 Музика.......................................................................146 Мышка.......................................................................147 Задачка.......................................................................147 Зая..............................................................................147

156 Літературно-художнє видання Укладач: Непомняща Світлана Володимирівна

ВЕСЕЛА ПАРАСОЛЬКА Збірка творів мелітопольських письменників для дітей молодшого віку

Підписано до друку 20.03.2018. Формат 60х84/16. Папір офсетний. Ум. друк. арк. 9,07. Наклад 100 прим. Зам. № 166. Видавець ТОВ “Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні” Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виробників і розповсюджувачів видавничої продукції від 26.09.2003 р., серія ДК №1509 72312, м. Мелітополь, вул. М. Грушевського, 5 тел. 067-70-16-839

Надруковано ПП Скребейко П.В.