26
Анастасія Боброва, Іван Вербицький, Аналітичний центр CEDOS
Децентралізація міста як працювати з районами
сік
Офіційно, райони — це найнижчий можливий рівень влади в містах. При чому, він навіть не є обов’язковим. Міста самі можуть вирішувати, чи потрібен їм поділ на райони, та як саме ними управляти. Наприклад, Житомир складається з двох районів — Богунського і Корольовського, а Івано-Франківськ обходиться без районів узагалі. Хоча ці два міста подібні за кількістю населення і площею. Незалежно від того, чи поділене місто на райони, українське законодавство розглядає всіх жительок і жителів міста єдиною територіальною громадою. Саме територіальна громада має право самоврядування — тобто, повноваження і можливості для того, щоби самостійно вирішувати свої місцеві справи. Для цього вона обирає міського голову, а також — депутатів і депутаток, які формують міську раду. Рада приймає всі основні рішення з управління містом, а їх втіленням займається виконавчий комітет. Це колективний орган, якому підпорядковується деревоподібна структура департаментів, управлінь, відділів і секторів, що відповідають за конкретні сфери і галузі життя міста. Власне, для зручності координування роботи цих галузевих підрозділів на певній території, міські ради можуть утворювати районні адміністрації і розподіляти між ними територію міста. Більше того, міські ради можуть передавати на рівень районів не лише виконавчі, а й представницькі функції, утворюючи районні ради. Це дає можливість мешканкам і мешканцям міста мати своїх представників чи представниць при прийнятті рішень, наприклад, ухваленні бюджету, не лише на рівні всього міста, але й нижче — на рівні районів. Рішення про створення районних рад, як і рішення про утворення районів, кожне місто має право приймати на свій розсуд. Так, наприклад, у районах Харкова та Дніпра такі ради є, а у Львові й Одесі — немає. Не зважаючи на те, чи поділене місто на райони і чи є у них ради, основний принцип управління є галузевим, а не територіальним. Це означає, що фінансове і стратегічне планування здійснюється в першу чергу за сферами: благоустрій, транспорт, освіта тощо. І вже в межах кожної з цих сфер приймаються рішення, які райони більше потребують розвитку. Це може мати два негативні наслідки. По-перше, більше ресурсів отримують центри, адже на рівні всього міста їхні проблеми виглядають очевидніше. По-друге, майже не працює інтегрований підхід до розвитку територій — комплексне стратегічне планування, що дозволяє ефективніше вирішувати проблеми, рішення яких лежать на перетинах кількох секторів.