новини і оголошення
№45(602) 10 листопада 2016 року
Електрозашморг… на шию пенсіонераінваліда
с.2 Злочинне недбальство чи свідома фальсифікація? с.2
Із Ша бто атів – в Остер,
Американські дівчата люблять відпочивати біля Десни с.3
Вони абсолютно різні, з різних штатів Америки, університетів, родин. Та їх об’єднує одна спільна мета – вивчити українську мову і поділитися своїми знаннями англійської. Усміхнені, енергійні, привітні, відверті та неймовірно комунікабельні. Вже місяць вони проживають у звичайних українських родинах у невеличкому містечку Остер. Вивчають побут, традиції. Намагаються призвичаїтися до національної кухні і зрозуміти, чим живуть українці. Міа, Тейлор, Джесіка, Джаклін та Кейті залюбки поспілкувалися з кореспондентом «Чернігівщини», поділилися першими враженнями про українських хлопців та дещо відкрили завісу своїх планів на майбутнє.
Остер – звичайне поліське містечко, де майже всі один одного знають. Тому поява на берегах Десни іноземців ніколи не залишається поза увагою. Сюди вже не вперше приїздять волонтери з Корпусу Миру і викладають англійську в школах, вивчаючи при цьому нашу державну мову. Їх залюбки приймають місцеві мешканці, а дівчата, у свою чергу, ставляться до нових родин, як до рідних. Навіть дещо здивувало, що заокеанські гості називають «мамою», «татом», «бабусею», «братиком»... тих людей, з якими тимчасово оселилися.
Україна – країна номер один
У той час, як деякі корінні жителі України готові за будь-якої нагоди перебратися в іншу країну в пошуках кращого життя, до нас їдуть амбітні американці, аби підтримати у нелегкий для нашої держави період. Молоді волонтерки щойно закінчили навчання у вишах і могли б спокійно працювати в Сполучених Штатах, та кожна з них обрала іншу місію, що полягає в зближенні народів США та України. – Коли волонтер Корпусу Миру заповнює анкету, він позначає три країни, в які хотів би полетіти, серед них уже потім компетентні люди обирають одну, – розповідає Джаклін. – Для мене Україна була в топі, тому я дуже зраділа, коли дізналася, що поїду саме сюди. Я сама із теплого штату, де завжди гарна сонячна погода. Зими взагалі не буває. Тому вже неабияк хочеться побачити і випробувати на собі вашу морозну засніжену зиму. Не лише для Джаклін, а й для решти дівчат Україна була країною номер один у списку держав, які вони бажали відвідати. Наприклад, Кейті з дитинства чула гарні розповіді з перших вуст про Україну. Двадцять років тому її тато з робочим візитом був у нас, і з тих пір багато історій доніс своїй доньці про традиції та побут слов’ян. Тому, незважаючи на напружену ситуацію в нашій державі, рідні й друзі підтримали дещо ризикований вибір волонтерок.
Що то за хліб такий – коровай?
Кожна країна має свою національну кухню. Українська також зарекомендувала себе мало не в усьому світі. Вона проста,
але, разом із тим, надзвичайно смачна, поживна і щедра, особливо коли йдеться про величину порцій. Які ж саме національні страви нашої кухні припали до душі, чи, радше, до смаку гостям із-за кордону? Американки почали гучно сміятися, коли я у них запитала, чи не голодні вони, чи добре їх годують. – О-о-о, в Україні дуже ситні обіди, – посміхається Міа. – Кілька днів можна їсти. Мені припав до душі зелений борщ. – Тільки не зелений, – невдоволено кривиться Джесіка. – Не уявляю, як його можна любити. Він ні на що не схожий. Інша річ – овочевий. В Україні його називають червоний. Він справді смачний. Тим паче, це національна страва. – А я найбільше хотіла скуштувати коровай. Цікаво було, що то за хліб такий обрядовий? – приєднується до розмови Джаклін. – Ним зустрічають гостей, його печуть на весілля, свята. Загалом, дівчата харчуються у родинах, де проживають. А ще у їдальнях школи та гімназії. Їдять те, що й остерці. Навіть залюбки допомагають на кухні. – З першого дня господарі, в яких я мешкаю, кличуть мене до столу, коли сідають самі обідати чи вечеряти, – розповідає Міа. – Дуже гостинні люди. Галина – вчителька, її чоловік – ветеринар. Я із задоволенням допомагаю мамі (Галині – Авт.) не лише накривати на стіл, а й чистити овочі, щось смажити. Родина ставиться до мене, як до рідної доньки. Не відчуваю жодного дискомфорту.
(Продовження на 3-й стор.)
Квартирна черга у відкритому доступі с.3 Забрали все, що змогли винести, окрім… хрестика
с.3
«Парад» декларантів с.4 Прокуратура взялась за крадіїв лісу
с.7 Ближче до контрактника
с.8