Газета "Жива Надія" №5, 2010 спецвыпуск

Page 1

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

Спецвипуск

Безкоштовна християнська газета

«Одне життя на цьому світі – воно так скоро промине, лиш тільки те, що ти зробив для Бога – воно у вічності з тобою там буде!»

Ц

і слова були девізом життя Івана Дем’яновича Зінчика. Він їх прочитав, коли йому було 27 років, на стіні в кімнаті одного віруючого лікаря, до якого прийшов по медичну довідку для вступу в сільськогосподарський інститут. Ці слова так вразили його серце, що він поступив на навчання не в інститут, а в біблійну школу. Коли він навернувся до Бога, у нього було одне бажання: донести Євангелію спасіння жителям багатостраждальної України. Як це йому вдалося, нехай скажуть мільйони українців, тих, що знали брата Івана особисто чи тільки – його голос. Християнські радіопередачі Зінчика лунають в радіо-ефірі вже сорок років! Іван Зінчик говорив завжди просто, щиро і прямо, через це його любили представники всіх християнських конфесій. Вже дев’ять років, як Бог відізвав брата Івана в небесні оселі, але його голос продовжує лунати в радіопередачі «Жива надія». У цьому також особливість цієї радіопередачі. Дякуючи Богу, збереглися записи багатьох його проповідей на плівці, які за піклування Ненсі Зінчик (його доньки) реставруються (чистяться і переводяться в цифровий формат). Пройшовши через чималі труднощі, Ненсі Зінчик знайшла підтримку серед ревних і вірних Богу християн для продовження справи свого батька. Саме їй Іван Зінчик заповів продовжити вести й надалі радіопередачу «Жива Надія». В праці радіопередачі беруть участь деякі церкви, проповідники, пастори. До офісу радіопередачі надходить багато листів, деякі радіослухачі хочуть частіше чути проповіді саме брата Івана Зінчика. Тому працівники програми відкрили нове служіння: вони розсилають всім бажаючим касети з проповідями пастора Зінчика, піснями, що лунають в радіопрограмах «Живої Надії». Так само бажаючі можуть отримати поштою Євангелію, Біблію, іншу християнську літературу. За свого життя пастор Зінчик видав чимало

брошур, які до цього часу користуються попитом і багато разів перевидавалися. Для християн України передача «Жива Надія» так і залишилась передачею Зінчика. Можливо ще й тому, що естафету справи брата Івана прийняла саме його донька — Ненсі Зінчик. Раніше щороку до України приїжджав

Хай Богові в усьому слава буде! Він вибрав нас і дав нам Святий Дух. Хай кожен з нас ніколи не забуде, Творіння ми Його могутніх рук.

Коли ж просила: «Заберіть до себе, Я хочу в вашій Церкві членом стать», Відповідав: «Наталю, й комусь треба Тут, в Україні, Бога прославлять».

Майстерно Він зробив нас, так, як посуд Прекрасний і на славу всю Собі. Нас не торкнеться Божий гнів чи осуд, Бог помагає нам в служінні і в житті.

Тепер в Канаді, так як в Україні, Бажаю я одного, щоб горів Світильник вічний Божого служіння, Як мене пастор Зінчик був навчив.

Написано, щоб тих ми пам’ятали, Хто перед нами шлях земний пройшли, І Слово Боже людям сповіщали І прикладом для нас завжди були.

Земні скарби він не збирав, не жадав, Усе, що мав, на Божу славу віддавав, У Бога багатів і в благодаті Знаходився, та в вірі возростав.

Вже 40 років людям Боже Слово В Лондоні з студіо лунає на весь світ І згадуємо з вдячністю ми того, Кого поставив Бог в проломі за нарід.

А перша та любов, що не загасла До Господа і до братів й сестер Лилась на всіх, як із оливки масло І згадується нами дотепер.

Я пастора Івана Зінчика згадала... Він прикладом для мене був не раз. І руку з ним на свій приймач я клала Й молилась з ним, щоб грішників Бог спас.

Кому ж бувало важко у дорозі, Казав: «Дивись на хрест, де Божий Син. Спасіння і наснага тільки в Бозі, Твоя утіха, сила й захист – Він!»

А ті короткі зустрічі, що мали На конференціях чи у сім’ї моїй, До праці нас для Бога надихали Й приносили надію, мир й спокій.

Хай Богові одному буде слава! Він – автор і звершитель наших справ, Любов і поклоніння, і пошана За те, що на служіння нас призвав. Наталія Іроденко, Лондон, Канада

Жовтень, 2010 р.

брат Іван Зінчик, тепер приїжджає його донька Ненсі. Під час місіонерських подорожей по Полтавщині Ненсі Зінчик відвідала практично всі місця служінь, які благословляв її тато. Пригадую її слова, сказані на відкритті дому молитви в Кременчуці: «Ми відвідали багато церков, які підтримував мій тато. Я вперше бачила, як водне хрещення приймають у річці біля Дніпра. Хоч я народилася в Канаді, та відчуваю, що тут моє коріння. Я тут себе почуваю, як серед своєї родини. Тепер я більше розумію свого тата, як він любив Бога і любив нарід України. Він передав цю любов і мені...». Дав би Бог, щоб ця любов Христа до людей палала і не вщухала в серцях місіонерів, пасторів, служителів, жертводавців, котрі трудяться на Євангельській Божій ниві і є співпрацівниками радіопередачі «Жива Надія». Бо лише любов Божа у серцях дітей Божих — вірний і надійний двигун справи Божої. Наостанок хотів наголосити, що радіопередача «Жива Надія» не є справою однієї людини (брата Івана Зінчика, чи Ненсі Зінчик), це — справа Божа, це справа кожного, хто вважає себе істинним християнином, це — справа всіх нас. Хотілося б, щоб так думали й інші служителі Церкви Божої. Не зважаючи на те, що нині започаткувалося багато нових християнських програм, місій, газет, журналів, «Жива Надія» має своє індивідуальне (і досить суттєве!) місце на широкій євангельській ниві нашої України. Були і є певні перешкоди в організації випуску радіопрограм, але радіопередача «Жива Надія» продовжує щотижня лунати в оселях жителів України. Дорогі християни, просимо Вас ревно молитися за працівників передачі, за її слухачів, за нашу Україну. Любі друзі, доки Бог продовжує цей чудовий час «літа сприятливого», спішімо до праці, щоб стати співучасниками Господньої справи! Дорогий друже, прочитай знову слова девізу життя брата Івана Зінчика. Справді, земне життя дуже швидко проминає, і ніхто з нас не візьме нічого з собою, коли прийде час розлучатися з цією землею, але що зробив ти для справи Божої тут, на землі, залишиться з тобою й у вічності! Амінь. Геннадій Андросов.


2

«ЖИВА НАДIЯ»

— Коли ви вперше почули передачу Івана Зінчика? — Вперше ця радіопередача, яка тоді називалася «Дорога до Бога», прозвучала в 1970 році. Але я тоді служив в армії і зміг її почути лише в 1972 році. В нашому селі Сулимів, що на Львівщині, люди збиралися групами біля приймача, і всі уважно слухали, як звучить проповідь українською мовою десь з далекої країни. Для нас, де проповідь Слова Божого всіляко заборонялась, це було дивовижно. Збиралися і віруючі і невіруючі. Всі черпали наснагу в цих передачах, отримували підкріплення для душі. Особливо всім подобалися пісні, що звучали в передачі, а найбільше подобався спів дружини Івана Зінчика Насті. Люди плакали від її співу: «Я пришлець в земній долині, кругом мене чужина…». Їхня проста проповідь Слова Божого (це була перша християнська передача в світі українською мовою), високо духовний спів пробуджував у людей віру в Бога. — Чи бачили ви людей, які саме через цю програму прийшли до Бога? — Виконуючи обов’язки старшого пресвітера церков християн віри євангельської Львівської області, я навідав нову церкву в селі Татаринів. Мені цікаво було дізнатися як виникла ця церква? Члени церкви відповіли, що вони слухали радіопередачу Івана Зінчика і таким чином навернулися до Бога. Ця програма була єдиним духовним джерелом українською мовою, що звучала на пострадянському просторі. У нас скрізь була тотальна атеїстична система, тому для віруючих було дуже важливо почути, що вони не одні такі, є ті, що знають про них, моляться. І як я особисто пересвідчився з прикладу утворення нової церкви, ця програма служила й для невіруючих. Я впевнений, що таких церков виникло багато. Отже, по-перше, це була перша програма рідною мовою (для жителів України це було важливо). По-друге, ця передача служила духовним підбадьоренням для церкви, яка переживала утиски від атеїстичної влади. Потретє, ця передача сприяла тому, що дуже багато людей через неї увірували, покаялися і отримали спасіння. І почетверте, чимало людей через цю передачу отримували фізичне оздоровлення. Брат Зінчик молився за зцілення людей. Тут він взагалі був першим, адже ніхто раніше не молився подібним чином за оздоровлення. Хоч через це він наштовхнувся на гостру критику і сильний спротив (нажаль, серед віруючих деяких конфесій). Але брат Зінчик мав на це побудження від Бога. Я вбачаю, що такі його молитви — це правильний і слушний крок. Люди в цьому мали потребу. На такі молитви є підстава в Біблії. Бог різними способами говорив до наших батьків (Євр.1.1). Бог поклав на серце Зінчику, щоб саме через фізичне оздоровлення люди пережили на собі силу Божу. Тому, отримавши зцілення, багато людей наверталося до Бога. Таким чином діяла і діє проповідь повної Євангелії! — Зараз виникло і виникає багато нових радіопередач християнського спрямування, також — телепередач. Наприклад, декотрі з тих, що стали вести телепередачі, відео-програми, стверджують, що радіопередача — це етап минулого. Мовляв, нехай жертводавці звернуть увагу саме на телевізори. — Я буваю в різних куточках України. Зустрічаю різних людей, вони мені кажуть, що слухали мене. Я дивуюся, де вони мене могли чути, я ж вперше з ними зустрівся? Одразу думав, що можливо десь на касеті чи CD почули запис моєї проповіді. «А по радіопередачі «Жива Надія!» — отримую відповідь. Я не так часто проповідую в цій радіопередачі, але й цього достатньо, щоб люди почули. Навіть цей незначний факт доводить, що люди й сьогодні слухають саме радіопередачу. Вони не сказали, що бачили мене по телевізору, а саме чули по радіопередачі. Я часто зустрічаюся з інтелігенцією, науковцями. І вони мені кажуть, що слухають радіопередачу. Більше того, вони навіть підказують мені, які теми порушувати в цій програмі. Наприклад, про сім’ю, молодь. Чи це ще не одна ознака актуальності цієї програми? — Ви вважаєте, що радіопередача «Жива Надія» повинна звучати й надалі? — Так, без жодного сумніву! Я вірю, що ця радіопередача має звучати й надалі! Не зважаючи на значні кошти, що вимагають платити керівники радіо, я з упевненістю завіряю жертводавців, що потрібно відкинути всі сумніви щодо доцільності призначення коштів на радіопередачу «Жива Надія». Це є Божа справа і Божа воля! Хто бодай однією гривнею чи доларом послужив для цієї справи, він долучився до Божої справи, зробив вклад в Царство Боже. Господь заповідав нам збирати собі скарби на Небі, і саме пожертвування на «Живу Надію», на проповідь Слова Божого є способом надбання небесного скарбу. Не втрачайте цієї можливості, доки є час. — Ненсі Зінчик піднімає питання, що проповідь Євангелії по радіо не повинна бути лише справою церков в еміграції. — Цілком згоден. Раніше, коли наші церкви лише

зароджувалися, трансляція таких програм була можлива лише завдяки підтримці слов’янських церков в еміграції, але нині ми вже дозріли. Ми роками отримували допомогу і вже дуже звикли до цього. Але потрібно самим вчитися жертвувати, саме тоді можливий духовний зріст (як церкви, так і кожного окремого християнина). І не варто говорити, що я бідний і не маю що вділити. Мовляв, є багатші, нехай вони жертвують. Ісус Христос в приклад привів бідну вдову, яка пожертвувала від усього серця весь свій денний пожиток на храм. Я не закликаю все віддавати на діло Боже, але кожен може з будь-якої пенсії чи заробітку вділити декілька гривень на діло Боже (хоча б один процент). Скільки ми віддаємо грошей на речі, які не є важливими, а частіше — зовсім непотрібними і навіть — шкідливими. То ж чи не варто пожертвувати на діло Боже?! Варто! Принцип Євангелії полягає не в тому, щоб тільки брати, а давати. Божа любов віддає! Блаженніше саме давати, а не брати! Наприклад, ми зібралися з братами і вирішили зробити своєрідний експеримент: зібрати кошти по наших церквах для голодних в Африці. При Всесвітніх Асамблеях Божих створено фонд для допомоги людям, які найбільше страждають від голоду, воєн, епідемій, катастроф. Туди завжди жертвують значні суми віруючі Америки, Кореї. Тому ми вирішили хоча б один раз внести й свою лепту, а не тільки користуватися цим фондом. Не можна ж все життя тільки просити! І що ж ви думаєте? Ми зібрали значні кошти. Я планую оголосити на Комітеті про доцільність підтримки радіопередачі «Жива Надія» і окремо надіслати листа до кожної церкви зі зверненням про молитовну та матеріальну підтримку проповіді Євангелії через радіопередачу «Жива Надія». — Отже, щоб наші церкви розвивалися, зростали духовно, потрібно вчитися жертвувати на діло Боже. Саме це є каменем спотикання для невіруючих, які стверджують, що у наших церквах гроші вимагають. — Насамперед, це є справа цілком добровільна, ніхто за руку не смикає і в кишеню не заглядає. Хочеш — давай, а не хочеш — не давай. Але давайте поміркуємо: скільки хто жертвує? Хто більше, а хто менше? Скільки у цьому світі людей жертвують грошей, здоров’я на алкоголь, тютюнопаління, наркотики, інші непотрібні речі? Колосальна сума, яка вимірюється не одним процентом з доходу, а часто — усім заробітком. Уявляєте, яке зло такі «жертводавці» підтримують! А чому такі люди роблять подібні заяви? Бо вони хочуть нас посоромити, що вони ревніше служать дияволу, ніж ми Ісусу Христу. Вони на жертовник Ваалу кладуть значно більше, ніж ми, віруючі, кладемо перед Богом. Сатана збирає мільярди, але хоче, щоб віруючі в Бога взагалі нічого не клали на справу Євангелії, щоб діло Боже зачахло. — Я чув, що є деякі люди, які роз’їжджають по слов’янських церквах і сіють недобрі чутки про радіопередачу, щоб тільки перетягнути членів церкви на пожертву тих проектів, що ведуть саме вони. — Я планую бути в Канаді, якщо Бог дозволить, на початку жовтня, коли буде ювілей — 70-річчя заснування Союзу Слов’янських П’ятидесятницьких Церков Канади і хотів би поділитися деякими думками з цього приводу. Я вважаю, що такі люди духовно нездорові. Натомість, я хотів би подякувати християнам США та Канади за їхній значний внесок в справу благовістя через радіо, за підтримку радіопередач Івана Зінчика в минулому і за підтримку

СПЕЦВИПУСК, ЖОВТЕНЬ 2010 р.

«Живої Надії» на сучасному етапі. Я хочу заохотити їх в тому, що ця справа конче потрібна і важлива! Я бачив тисячі листів, що надходять на адресу радіопередачі. Люди реагують. Я не думаю, що кожен слухач напише листа (якщо напише один з сотні, то й добре). То якщо прийшло десять листів, то слухачів було тисячу, а можливо й більше. Уявіть собі, скільки людей слухає цю передачу, бо таких листів є дуже багато. Одна старша жіночка почула проповідь Івана Зінчика (а вона була тяжко хвора), її запрошували до церкви, але вона казала, що не вірить тим сектантам, а так, як цей Божий чоловік проповідує, вірить. Вона поклала руку на радіо, помолилася і стала здоровою. Скільки таких жіночок в Україні – сотні. Вклад Івана Зінчика є неоціненним у справу проповіді Євангелії. Неможливо цю працю виміряти в якомусь матеріальному еквіваленті, бо це справа спасіння безсмертної душі. Я прошу всіх і надалі підтримати цей проект. Він є актуальним, бо Україна потребує Божого Слова. Люди голодні і розчаровані, втомлені, розбиті, вони втратили орієнтири, вони потребують здорової духовної їжі. А радіопередача «Жива Надія» несе здорову їжу людям. Допоки люди голодні, їм треба давати хліб. Для багатьох людей вже нема цінностей у цьому світі. Чимало людей тайкома слухають цю передачу, вони у великій зневірі і не можуть так просто піти до церкви, але вдома вони можуть слухати радіо. Не слід думати, що всі мають телевізори, DVD чи доступ до Інтернету. Є багато людей, які мають тільки радіо. — Як ви дивитеся на те, що транслюються в «Живій Надії» подеколи проповіді покійного Івана Зінчика? — Цілком нормально. Якщо є така можливість, то чому б ні? Ми кажемо: апостол Павло чи Петро сказав… Але ж їх давно нема. І це для нас не є чимось незвичним. То чому б не транслювати проповіді Івана Зінчика, якщо вони збереглися в аудіо-записах? Для мене прикладом практичної діяльності у проповіді Євангелії є апостол Павло: я зробився всім для всіх, аби придбати бодай декотрих для Христа. Якщо ти можеш придбати людину для Христа пантомімою, то працюй, якщо тим, що двір замітаєш — також працюй. Євангелія — унікальна річ. Її можна доносити людям усілякими способами. Наприклад, хтось винайшов муку, з неї спік один хлібець і сказав, що можна пекти лише хлібці такого виду, а інші пекти буде гріхом. Таке міркування буде для нас недолугим і смішним. Скільки є різноманітних виробів з муки! Так само й Євангелія може доноситися різними способами до людини, головне, щоб її складовою була «мука» — Слово Боже! Я вважаю, що радіопередача «Жива Надія» цілком виконує головну ціль — доносить Добру Новину до жителів України. Зауважте, що багато людей є інвалідами, вони не ходять, вони живуть лише подібними передачами. Якщо хтось, прослухавши проповідь по радіо, скаже: «Господи, помилуй мене і спаси мою душу!» і помре, то нам це зарахується на Небі. Ми працювали, а люди спасалися. Дивімося з позиції вічності, а не міркуймо земними категоріями. — Ваші побажання на закінчення? —Я вдячний колективу радіопередачі «Жива Надія», а особливо Ненсі Зінчик та її чоловікові Адаму, всім спонсорам, співробітникам (Любові Дейнеці та Олі Красун), усім проповідникам за їх внесок в цю благородну справу. За це буде велика нагорода на Небі для кожного. Каже Христос: «Я був голодний, а ви мені дали їсти, я хотів пити, а ви мене напоїли, я був хворий, а ви мене відвідали!» Ця програма є тим кусочком хліба для голодного, склянкою води для самотньої бабусі, про яку всі забули, для бідного хворого, якого ніхто не відвідує. Скільки таких нужденних людей в Україні, їх влада забула, діти і родичі забули, але Бог не забув. Тож працюймо від усього серця в цьому і нехай Бог вас усіх рясно благословить і воздасть по милості Своїй, а Йому лише одному слава! Амінь.


СПЕЦВИПУСК, ЖОВТЕНЬ 2010 р.

В

сі радіопередачі Івана Зінчика, які в 70-і роки транслювалися по ІБРА-Радіо, я слухав. Я жив з батьками у місті Рівне і зростав на цих радіопередачах. У мене був такий величезний радіоприймач виробництва Литви! А коли я їхав до дідуся й бабусі в село, там вся рідня слухала ці передачі. Серед тижня я рідко ходив до церкви, тому увечері був сам удома, включав радіо, брав конспект і уважно слухав проповіді Івана Зінчика. Я конспектував його проповіді. Власне ці передачі були для мене своєрідною біблійною школою. Думаю, що для багатьох християн пострадянського простору ця передача була не тільки духовним підкріпленням, а й духовною школою. Тоді ж біблійних навчальних закладів ніде не було. Лише в Москві була одна заочна школа (біблійні курси баптистів), нашим братам-п’ятидесятникам туди вдавалося дуже рідко потрапити. У нас в Рівному була велика церква, декілька сотень людей, але проповідники в основному були старшого віку, проповіді зазвичай були такі, що проповідник читав текст з Євангелії, переказував його своїми словами і це була вся проповідь. Було декілька молодших братів, які намагалися розвивати думку проповіді, мені подобалося їх слухати, але таких братів були одиниці. Тому мені особливо було цікаво слухати проповіді Івана Зінчика, які були змістовними і водночас простими, доступними мені, юнаку. Слухаючи ці передачі, я міг навіть апологетично дискутувати з учителями в школі. Вони дивувалися: як я міг до таких думок дійти своїм власним розумом? Це стимулювало мене. Мені подобалося, що саме проповіді і пісні Івана і Насті Зінчиків звучали чистою українською мовою. Мене, українця, це тішило, бо тоді скрізь відбувалася русифікація України. До цього часу, після 20 років незалежності України, на жаль, більшість її населення (особливо міст) розмовляє саме російською мовою. Ці радіопередачі формували мій світогляд. Коли я закінчував школу, у мене виникло бажання написати коментарі до Біблії і я навіть почав їх писати. В армії я також зміг придбати невеличкий приймач і слухав радіопередачі і писав конспекти. Робив свої пояснення. Зараз мені дещо смішно читати ті пояснення з точки зору вищої біблійної освіти, але читаючи деякі мої тодішні думки зараз, я дивуюся, як я міг до такого тоді додуматися і так мудро висловитися. Але це був вплив того, що я слухав по радіо. Я навіть скажу, що завдяки християнським передачам, що звучали на той час, ми знали, що відбувається навколо в християнському світі. Бо ми були цілком ізольовані від усіх, а навколо сіялася атеїстична (брехлива) пропаганда. Для мене було важливо знати, що існує вільний західний світ і там є біблійні школи, семінарії, інститути. І там є можливість поїхати вільно кудись місіонером. Я молився за незалежність України, як окремої держави, бо вірив, що коли прийде незалежність, тоді прийде й свобода віросповідання, воля для проповіді Слова Божого і вільного пересування по землі. Так і сталося.

«ЖИВА НАДIЯ»

Тоді дуже сильно глушили ці програми. Не кожен міг її вільно послухати. Що я тільки не робив, щоб краще було чути. Усіляко удосконалював антену і мені вдавалося досягти бажаного. Сучасному поколінню християн, яким доступна серйозна християнська освіта, величезна бібліотека духовної літератури, важко зрозуміти, яке велике значення мали для нас ці передачі. Раніше, коли слухав ці передачі, я був виключно споживачем, а тепер маю своє служіння (і сподіваюся, що більше віддаю), тому зараз, через велику зайнятість і інший напрямок праці, я мало слухаю ці радіопередачі. Але вважаю, що в сучасній Україні є багато людейспоживачів, які слухають цю передачу, і яким вона й нині може суттєво послужити в їхньому богошуканні і духовному становленні. Мої батьки, пенсіонери, вони до цього часу залюбки слухають ці радіопередачі. Знаю багатьох родичів, які хоч і залишилися традиційними православними, але вони слухають ці передачі. Пригадую, мого діда рідний брат, який мав університетську освіту, боровся за вільну Україну, пережив репресії, він мені одного разу розповів, що покаявся в гріхах. Коли ж я задав запитання, як це сталося, то він сказав, коли проповідував Іван Зінчик по радіо і закликав до молитви грішника, то дідусь помолився разом з ним і пережив

Синюк Микола Петрович (директор місії «Голос Надії», м. Луцьк) ділиться своїми думками про проповідь Євангелії по радіо: «В селі Борбин, що на Рівненщині, де я проживав, ця передача була дуже популярна. Саме на ній ми жили, підбадьорювалися, духовно будувалися. Варто проїхати по нашому Поліссі і поспитати старших людей про цю передачу, я думаю, що десятки (а то й сотні) чудових свідчень можна записати. Я особисто чув не одне свідчення, коли люди клали руки на приймач (на запрошення Зінчика), молилися і отримували оздоровлення. Ця передача була дуже популярною серед людей середнього та старшого віку, її слухала й молодь. Я вважаю, що вона й нині мусить лунати в радіо-ефірі. Будь-який спосіб донесення Благої Вістки на сто відсотків є потрібним і актуальним. Я підтримую будь-яку форму проповіді Євангелії. На мою думку, хоч нині й пропагують телепередачі, але вважаю, що радіо більш актуальне й доступне. У передачі «Жива Надія» є гарна традиція, є імідж брата Івана Зінчика, то варто продовжувати й усіляко підтримувати цю благословенну справу».

3 покаяння. Я не думаю, що він би про це стверджував, якби нічого не відчув. Він свідчив, що неодноразово молився під час молитви Зінчика за оздоровлення, і йому ставало значно легше. Він не мав сили йти кудись до церкви, а коли помер, то його діти ховали згідно православної традиції, але медсестра, яка вивозила його тіло з лікарні, сказала, що мабуть він був віруючим, вона звернула увагу на його ясно усміхнене обличчя. Він помер з вірою в Бога. Тому я вважаю, що й сьогодні багато людей (хворих, стареньких, інвалідів, пенсіонерів) мають значну потребу саме в таких радіопередачах. Хоч я думаю, що є й сучасна молодь, яка також слухає подібні передачі. Признаюся, коли я слухав «Живу Надію», то мріяв, що я так само буду задіяний в цьому служінні. Але Бог повів мене іншим шляхом. Я працюю у сфері християнської освіти і хоч проповідую, але не по радіо. Але до цього часу ще мрію про це, і чомусь думаю, що ця моя мрія також мусить здійснитися. Я хоч і ректор КБІ, але недобре на одному місці засиджуватися довго. Пригадую, що був час, коли я декілька разів складав свої радіопередачі, які так ніде й не пролунали по радіо. На сучасному етапі ці передачі носять євангелізаційний напрямок, важливо посіяти Слово Боже в серця людей. Ще пригадую випадок. У Києві у нас є старенька сестра, колишня вчителька, ми відвідуємо її, бо вона весь час вдома. Як тільки ми заходимо до її квартири, то вона починає нам проповідувати (їй же нема з кимсь поговорити), наш диякон дивується, де вона могла почерпнути таку інформацію (до церкви ж не ходить)? То та сестра стверджує, що вона слухає радіопередачі. Цікаво склалося, що в цьому будинку, на Оніскевича, 3, в Києві, який спочатку був придбаний суто під біблійний заклад, зараз розмістилася і канцелярія об’єднання ХВЄ України, а також ми надали кімнатку для офісу радіопередачі «Жива Надія». КБІ хоч і існує фактично за рахунок спонсорської підтримки, але я розумію матеріальні труднощі радіопередачі і її важливість для людей, тому завжди йду (і буду йти) на значні поступки в оплаті приміщення. Зі свого боку я хотів би закликати всіх людей доброї волі (не обов’язково представників суто нашої конфесії), кожного, хто вважає себе християнином, підтримати вихід передачі «Жива Надія» в ефір. Я впевнений, що вона корисна для кожної людини.

Ростислав Боришкевич (директор місії «Добрий Самарянин», м. Рівне) ділиться міркуваннями про передачу «Жива Надія»: «Вважаю, що кожна християнська радіопередача унікальна. І кожна з них виконує індивідуальне призначення, дане їй Богом. Та радіопередачу «Жива Надія» хотілося б відмітити з ряду інших програм. По-перше, саме ця передача одна з найперших, що лунає в оселях жителів України. В радянські часи ці радіопередачі були росою або краплею води для всіх спраглих в атеїстичній пустині. На мою думку і на думку багатьох служителів України передача «Жива Надія» була і є найкращою програмою! Пастор Іван Зінчик проповідував простою мовою, доступною для широких верств населення, відкрито молився за оздоровлення, чого чекали люди. У кожної радіопередачі формується певна слухацька аудиторія. Одних проповідників краще слухають люди з вищою освітою, інших слухають селяни. Але щодо передачі «Жива Надія» я можу сказати, що й прості люди й інтелігенція, робітники й селяни, люди з вищою освітою, старші й молодші — всі люди знають передачу «Жива Надія», що не можна сказати про інші програми. Що цікаво, ми проїхали тисячі сіл і містечок України з гуртом «Авен Єзер» і задавали запитання, чи знають вони про передачу «Жива Надія». То практично кожного разу піднімалися руки, і то — багато рук. До речі, я завжди згадую благословенний (і неповторний) час співпраці нашого гурту «Авен-Єзер» з пастором Зінчиком. Ми з ним проїхали багато сіл і містечок Волині, Рівненщини, Полтавщини. Пригадую наші перші поїздки на Полтавщину: в Семенівку, Пирятин, Чорнухи. Саме під час нашої євангелізації в Чорнухах покаявся Сергій Андрущенко, який нині пастором у цьому містечку. Це – батьківщина брата Івана. Ми були також з євангелізацією і в селі Хейлівщина, де пройшли його дитячі роки. Зараз на Полтавщині трудиться понад 50 місіонерів, але ще треба євангелістів в п’ять разів більше, щоб по мінімуму охопити євангельською працею Полтавщину. Тому я прошу молитися Вас за цей благословенний Богом край – Полтавщину, бо праці там ще дуже і дуже багато. Незабаром відбудеться відкриття дому молитви в селі Вороньки, що на Полтавщині, і рукопокладення пастора в цій церкві. Ми плануємо там бути, а також хочемо проїхати з євангелізаційними служіннями ще три села».


4

«ЖИВА НАДIЯ» СЛУЖИТЕЛІ ЦЕРКВИ СВІДЧАТЬ:

СПЕЦВИПУСК, ЖОВТЕНЬ 2010 р.

Щороку Іван Зінчик приПетро Цибулько, їжджав до України і особливо пастор, 45 р. Ниспрямовував свої зусилля ні трудиться в орпраці на Полтавщину. В Пиганізації церкви в Сьогодні Полтавщина нараховує понад 50 церков ХВЄ, майже в кожному районі є церкви, доми молитви, районному центрі трудяться місіонери. Сюди охоче приїжджають нові місіонери. Але був час, коли так не було. Був час, коли рятині і Чорнухах будинки під Решетилівка. Роз- пастор Іван Зінчик шукав по всій Західній Україні місіонера на Полтавщину і не міг знайти. Якщо зробити доми молитви були придбані починав працю в деякий аналіз євангелізаційної праці на Полтавщині, то перші місіонери церкви ХВЄ тут почали трудитися саме цілком за кошти, виділені Оболоні, куди при- з благословення брата Івана Зінчика. Він був ініціатором служінь, старався підключати до праці церкви, місії, Іваном Зінчиком. У 1998 р. був їхав з Рівненщини співочі групи, окремих євангелістів. Саме зараз проростає і приносить плід те насіння, що раніше сіяв полум’яний викуплений будинок під дім саме по проханню радіоєвангеліст Іван Зінчик, а його дочка Ненсі Зінчик сьогодні продовжує працю свого тата. Ось деякі спогади молитви в Миргороді. Ми навіть у нього кошти не просили, Івана Зінчика: «У братів-місіонерів, які започаткували вже не одну церкву і несуть відповідальне пасторське служіння. а він виділив значну суму на 1999 році до нас на ремонт цього будинку. ПерРівненщину приїхав що Іван Зінчик шукає служителів- само дякую за сестру Ненсі, яка ше служіння в Семенівці розпочав Іван Зінчик. Я почув, що він має бути місіонерів на Полтавщину. Я постійно опікується й Лубнами». фактично Іван Зінчик з гуртом «Авен в одному селі і вирішив поїхати на те зрозумів, що це відповідь від Бога. Я Єзер». Значна частина коштів на дім служіння. На той час я ніс служіння Ахмад Жабіров, 51 рік, приїхав молитви в цьому місті була виділена мав розмову з Іваном Дем’яновичем диякона в Кузнецовську і думав, по телефону, а потім мав з ним до України з Узбекистану, тут Іваном Зінчиком. Коли ми купували що це і є моя праця. Я дуже уважно зустріч у Києві, на вулиці Оніскевича, увірував і покаявся. З Божою в Пирятині мебельний магазин під слухав проповідь Івана Дем’яновича, 3. Моє рішення бути на Полтавщині поміччю заснував церкву в дім молитви (саме тоді вже в Лубни і коли він запропонував їхати на визріло якраз з того, що Іван Семенівці, Кременчуці. Також приїхав Ігор Фень по запрошенню Полтавщину місіонерами, то я Зінчик саме туди шукав місіонерів! заснував реабілітаційний це- Івана Зінчика), то власник магазину дивувався, чому люди не піднімають Я вперше поїхав на Полтавщину. нтр: «Я став трудитися на Божій сам нам запропонував купити мебруки і не виявляють свого бажання, Спочатку вирішив заїхати в Чорнухи, ниві, познайомився з братами з левий магазин і в Лубнах. На той адже більше тисячі людей було в до Сергія Андрущенка, до якого Миргорода, і тут також познайо- час він коштував 8 тис. $, то Іван тому зібранні. Я думав, що особисто Зінчик виділив більше 5 тис. $. Усі мене направив Іван Зінчик. Для маю труд: деколи їжджу в інші села розпочали трудитися на Полтавщині цього вийшов з поїзда у Лубнах. ці доми розміщені в досить гарних проповідувати, а інші люди зовсім (в Миргороді), куди були направлені Подивився на це місто і запитав, чи місцях. Першим місіонером, що нікуди не їздять, то чому б їм не церквою зі Львова. Іван Зінчик, так є тут церква від нашого об’єднання? відгукнувся на заклик Зінчика був поїхати на Полтавщину? Але у Бога би мовити, взяв над нами своєрідне Такої церкви не було. Потім я Петро Цибулько, який розпочав працю в Оболоні, де також був були зовсім інші плани відносно моєї шефство. З благословення брата взнав, що Іван Зінчик молився й за придбаний дім за кошти, виділені сім’ї: проповідь і заклик Івана Зінчика Івана ми стали проводити щотижневі Лубни, щоб тут була Церква. Саме Іваном Зінчиком. були для мене, мовби плащ, кинутий служіння (крім Миргорода) в в цьому місті комуністи замучили в Доцільно сказати, що початок гана Єлисея пророком Іллею. Пізніше Чорнухах і Пирятині. Пам’ятаю, тюрмі його рідну сестру. Це саме зети«ЖиваНадія»такожрозпочався до мене на квартиру в Кузнєцовську як при перших євангелізаційних підтвердив й Іван Зінчик. за сприяння брата Івана Зінчика. На зателефонував Іван Дем’янович з служіннях люди одразу дивилися Отже, я знайшов квартиру, і став сьогодні вона розповсюджується питанням чи це правда, що я маю на нас з осторогою. Чи бува не тут жити і працювати. На той час вже по всій Полтавщині і по багатьох бажання їхати на Полтавщину?.. якась небезпечна секта? Саме тоді друкувалася газета «Жива Надія», містах і селах України, яка в свою На початку 2000 року я з усією на всіх віруючих дивилися, як на де було опубліковане моє свідчення чергу також сприяла значній євансім’єю (а тоді ми вже мали шестеро «біле братство», що стільки клопоту і адреса місця зібрань у Лубнах. гельській просвіті жителів України дітей) переїхав на Полтавщину наробило в Україні. Тоді ми знайшли Цю газету з офісу радіопередачі в в селище Оболонь, де не було вірний і простий спосіб, щоб Києві вислали одному чоловіку в мився з Іваном Зінчиком, він дуже і становленню церков Полтавщини. жодного віруючого, ні разу не розбити несприятливу атмосферу: село Ул’янівку (що за 40 кілометрів сильно мене підтримав. З групою Практично в кожній новоутвореній проповідувалась Євангелія. На даний ми запитували, чи знають вони від Лубен). Той чоловік (в минулому «Авен Єзер» він декілька разів церкві Полтавщини є люди, які час в Оболоні є дім молитви, церква радіопередачу «Жива Надія» пас- — парторг) отримав чудесне приїжджав в Семенівку, де по прийшли до церкви саме через нараховує 30 членів. Крім того маємо тора Івана Зінчика? Як зазвичай зцілення, поклавши руки на радіо району ми проводили щоденні радіопередачу «Жива Надія». Перще один дім молитви в селі Іванівка, люди відповідали ствердно. І ми тоді під час молитви пастора Зінчика. євангелізаційні служіння. Зараз там є ші молитви покаяння (і то – щирі молитви!) такі люди звершили не в в двох селах проводимо служіння, казали, що у нас Це настільки зворушило його, що п’ять домів молитви. Частину коштів церкві, виходячи вперед, а саме біля така ж церква, як у він усією сім’єю, прочитавши газету, він також вклав в центральний дім радіоприймача під час молитви Івана Сім’я Петра Цибулько цій радіопередачі. почав їздити в Лубни на зібрання. молитви в Семенівці. Після смерті Зінчика. Вони писали в офіс «Живої Тоді люди схвально Нині вже в Ул’янівці є Дім Молитви Івана Зінчика його донька Ненсі Надії», їхні листи передавали нам, ми кивали головами і церква, де регулярно збирається декілька разів відвідала церкви, знаходили цих людей і запрошували понад 20 членів. де я несу служіння. Зокрема вона до церкви. Я вважаю, що саме і вже охочіше У Лубнах організувалася чудова приймала участь у відкритті дому служіння Івана Дем’яновича Зінчика слухали наші процерква. Звідси почалося служіння в молитви вже в Кременчуці. Дасть стояло на початках євангелізації повіді. інших точках. Наприклад, я запросив Бог, скоро ми закінчимо вже Полтавщини і саме воно було двиВже дев’ять роВалерія Шмідта в Оржицю. Це також другий дім молитви в Кременчуці, гуном нашої подальшої праці. ків, як з нами неокрема розповідь. Валерій розповів розрахований на 300 членів. До Більше того, я скажу, що в кожному має брата Івана та мені, що Іван Зінчик зустрічався цього часу ми підтримуємо стосунки нашому євангелізаційному служінні його починання з пастором Іваном Величко (з тієї з радіопередачею «Жива Надія» і з саме радіопередача Зінчика була продовжується Ненсі Зінчик». нашою візитною карткою, або у праці багатьох іншими словами – пропуском місіонерів. Так саКовалишин Павло Григорович, до слухацької аудиторії. Іван мо дякуємо Богу 37 р., пастор церкви «Жива Зінчик готовий був працювати з за ту допомогу, що Надія» м. Миргород: «У 1992 р., усіма братами, які б горіли духом де вже є віруючі і проводяться продовжують надавати у нашій праці в червні, в неділю, у нас було перше місіонерства, євангелізму. Нажаль, уроки недільної школи. Постійно ми брати та сестри – співпрацівники відкрите служіння в домі культури не скрізь він знаходив підтримку підтримуємо дітей-сиріт, напів-сиріт, радіопередачі «Жива Надія». міста Миргород і в ньому приймав і взаєморозуміння. Думаю, що багатодітних, інвалідів. Не один раз Особисто я на сьогодні несу слуучасть Іван Зінчик. Його привезли до й на сьогоднішньому етапі праці ми отримували одяг та взуття від жіння старшого брата в церкві міста нас з Києва, ми про це не знали. Так радіопередачі «Жива Надія» Ненсі людей, про яких ми ніколи не знали, Пирятин, де є чудова церква, Дім само не знали, скільки ми пробудемо Зінчик так само не скрізь знаходить а пізніше нам повідомляли, що про Молитви, що куплений на кошти, на Полтавщині, ми розраховували підтримку, але ми мусимо працювати нас вони дізнались від Ненсі. зібрані Іваном Зінчиком. Також ми пробути не більше двох місяців, але і йти далі, не зважаючи ні на які Я доручив церкву в Оболоні іншому Бог покерував інакше, як бачите, перешкоди, бо (як часто казав Іван брату, а сам переїхав в Решетилівку, ведемо служіння ще в районному до цього часу я живу і труджуся Дем’янович) праця Божа мусить де вже відбулося відкриття нового центрі Гребінка і в ще трьох сена Полтавщині. У цьому була воля бути виконана до кінця. дому молитви. Через Ненсі Зінчик ми лах, де є також доми молитви. Божа і наша зустріч була згідно волі отримували допомгу і на дім молитви Багато християн з навколишніх в Решетилівці і неодноразово от- сіл приїжджають до Пирятинської церкви, де був Валерій) і запитував Божої. Він одразу розпитував нас римували посилки з Канади. Ми церкви. У Пирятині з благословення про Валерія. По невідомій мені про наші наміри праці, спочатку ми дуже вдячні за співпрацю з Ненсі пастора Зінчика придбаний місіо- причині Зінчик мав прізвище Шмідта не знали, але коли вияснилося, що Зінчик за ці роки (як не стало брата нерський дім, де на сьогодні я про- в своєму блокноті і щоденно молився ми залишаємося на Полтавщині, Івана). Отже, праця продовжується живаю. Я дякую Богу за доньку за нього, щоб Господь покликав він знову зв’язався з нами і в нас і розширяється. Завжди буду па- брата Івана Ненсі, яка з постійною його на служіння до Полтавщини. Це почалася досить серйозна співм’ятати брата Івана Зінчика, що я тоді регулярністю, не зважаючи ні на які нарешті зрозумів і Валерій. Хоч для праця. Так склалося, що хоч ми його послухав і приїхав трудитися на труднощі (яких, я думаю, є досить цього Господу прийшлося зламати були досить молодими, але так Полтавщину, де зміг себе реалізувати багато), підтримує працю місіонерів йому ногу, як пастир бува ламає ногу склалося, що крім нас, у цьому на Полтавщині, завжди цікавиться непокірній вівці. Вже тепер Шмідт, регіоні Полтавщини не було нікого, в праці на ниві Божій!» нашою працею». крім Оржиці, регулярно проводить крім нас, двох братів, що приїхали служіння ще в шістьох селах. місіонерами зі Львова. Зінчик дуже Володимир Бобик, керівник Ігор Фень, пастор церкви ХВЄ, Від Лубенської церкви ор- вболівав за Полтавщину, більше молоді Церков ХВЄ Полтавщини, пастор-євангеліст: «На початку м. Лубни: «Я ніс служіння в Санкт- ганізувалися церкви в селах: Войніха, скажу, певно що нікого не було, хто б 90-х років (вже минулого століття) Петербурзі, потім мої діти захворіли: Олександрівка, Ул’янівка, Новаки, так за неї вболівав. Скільки на той час він просив братів підтримати працю Іван Зінчик мав зустріч з старшим їм не підходив клімат Півночі. Карпилівка, Духове. У Лубнах ми маємо великий дім на сході України, але тоді більше пресвітером Полтавщини і прохав Вони довго перебували в лікарні, сприяти тому, щоб розпочалася мені треба було змінювати місце молитви і в цьому вагомий вклад їхали до Росії, і тому ми мусили Павло Ковалишин (зліва) праця в тій місцевості, звідки він був проживання. Я поставив потребу пастора Зінчика. Я дякую Богу, погодитися на його пропозицію з редактором газети родом. Він познайомився з нами, перед Богом, і незабаром мені що до цього часу лунає в ефірі вести ще декілька служінь (зокрема «Жива Надія», 2010 р. молодими братами, що саме тоді потелефонувала сестра і сказала, радіопередача «Жива Надія», так в Пирятині і Чорнухах) з 1994 року.


СПЕЦВИПУСК, ЖОВТЕНЬ 2010 р.

«ЖИВА НАДIЯ»

Я БУВ ШОКОВАНИЙ РАПТОВОЮ ПЕРЕМІНОЮ В МОЇЙ ДУШІ! Свідчення Миколи Лябаха, с. Вороньки, Полтавщина. Тел.: 066-03-28-292.

Я

був невіруючою людиною. Вів гріховне життя. Із-за цього зі мною трапилося нещастя, я отримав травму шийного хребця і став інвалідом першої групи. Мені було всього 18 років. Пролежавши два роки прикутим до ліжка, я опинився в тяжкій депресії. В той час у мене було одне бажання: якомога скоріше померти. Я злився через кожну дрібницю, сердився на всіх, був повний ненависті до людей. Одного разу, після двох тижнів мого перебування в цьому жахливому стані, я був у хаті один і думав, як би покінчити зі своїм нещасним життям. Раптом зайшла мама. Якась сила змусила мене сказати їй, щоб вона увімкнула радіо. Слід зауважити, що до цього часу я не міг слухати радіо. Після тривалого перебування в лікарнях, перенесених двох операцій, радіо негативно впливало на мою нервову систему. Коли ж мама включила радіо, то саме розпочиналася (хвилина в хвилину) християнська передача «Жива Надія». Напрочуд уважно я вислухав цю передачу, в котрій була проповідь пастора Івана Зінчика та свідчення про Женю Поліщук, як Бог її зцілив. Я почув, що кожній людині потрібно покаятись у своїх гріхах і навернутися до Бога. О, це дійсно була воля Божа, щоб я почув цю передачу, бо через неї увірував у Господа Бога! Коли я покаявся у своїх гріхах і запросив Ісуса Христа в своє серце, як мого Господа й Спасителя, то був просто шокований тією раптовою переміною в моїй душі. Мені одразу стало легко, спокійно й

радісно. Де й подівся той жахливий стан моєї душі, а депресії мовби ніколи й не було, відійшли погані думки і з’явилося велике бажання жити й боротися з усіма труднощами, що випали на мою долю. У мене з’явилась віра й надія в те, що в моєму житті все буде добре, лише треба потерпіти. В моїй душі запанував великий спокій і мир, якого ще ніколи не відчував... Я плакав, як маленька дитина, плакав від радості, що спасенний, і мої гріхи прощені. Зі мною відбувалося щось неймовірне, те,

чого я не можу й досі передати своїми словами й до кінця усвідомити. Пробачте мені за мій почерк, бо я пишу цей лист, тримаючи фломастер зубами, бо пальці на моїх руках не працюють. І хоча я пролежав багато років прикутим до ліжка, не втрачаю віру й надію в Бога.

ХРИСТОС ДАВ МОЄМУ УТОМЛЕНОМУ СЕРЦЮ СПОКІЙ Свідчення Лідії Шинкаренко, 47 р., м. Миргород, Полтавщина. Тел.: 063-63-50-621

П

ошуки щастя в цьому світі не принесли мені ніякої радості. Сімейні негаразди, зневіра в людях все більше робили мою душу одинокою. І якийсь великий тягар тиснув на неї. Людська зрада і нервові хвилювання приводили мене до того, що хотілося скоріше померти... І ось одного дня моя мама, знаючи, як часто мені буває тяжко в житті, запропонувала послухати радіопередачу «Жива Надія». Вона говорила, що коли послухає Івана Зінчика та ще й помолиться, то на душі стає легше й спокійніше. І я також почала слухати, спочатку під час виконання домашньої роботи, а згодом вже всілякі справи відкладала, а лише слухала і все частіше мої очі, під час програми, наповнювалися сльозами. Одного літнього вечора, в 1995 році, під час слухання передачі, Бог торкнувся мого серця. В сльозах я повторювала молитву за Іваном Зінчиком, а потім почала каятися і визнавати себе грішною перед Богом вже своїми словами. Перед моїми очима пройшло все моє гріховне життя і я зрозуміла, що воно мене веде тільки до пекла. Я щиро просила Бога простити мене. Через деякий час у моєму житті почали проходити великі зміни. Моє серце все частіше наповнювалося радістю, на душі було легко і хотілося всім робити добро. А мої очі все частіше дивилися на небо. Воно мені здавалося таким гарним і рідним.

Відтоді я кожного дня молилася і просила допомоги у Бога, і Він завжди давав відповідь. Навіть фізично працювати було легко й швидко, здавалось, що хтось допомагає. Від тяжкої праці на будівництві моє здоров’я було незадовільне, тяжко було сідати й вставати, болів хребет. Та до лікарів я тоді не зверталась. І знову, слухаючи «Живу Надію», почула свідчення Жені Поліщук про її чудесне оздоровлення. Віруючи, що Бог мене бачить і чує, я щиро просила Бога про зцілення. Через тиждень слухаю, як свідчать в листах радіослухачі «Живої Надії» про оздоровлення і раптом із подивом зауважила, що я вже певний час не відчуваю болю в спині і легко сідаю й встаю. Я дуже зраділа, бо це ж Бог мене оздоровив. Слава Йому! Тоді я почала всім говорити, що мене Бог оздоровив і зняв болі в спині. У тому ж 1995 році Бог мене привів до Своєї Церкви, в котрій Він Сам перебуває Духом Святим, де всі Його діти славлять Ісуса за спасіння, яке Він приніс для всіх, хто полюбить Його. Я склала обітницю служити Богу доброю совістю. Ісус Христос примирив мене з усіма моїми ворогами, хрестив мене Духом Святим. Зараз я дуже щаслива з Ісусом. Він — моя охорона, допомога, втіха, надія. Христос дав моїй душі мир, утомленому серцю — спокій, наповнив моє життя змістом. І я хочу славити Бога тут, на землі, і вічно в Небесах за спасіння і за його вічну любов.

5

РЕАЛЬНА ДОПОМОГА Свідчення Миколи Тарасюка*, м. Пирятин, Полтавщина, тел.: 095-36-11-050.

М

ені зараз 48 років. Я народився в 1961 р. в Пирятині, де й зараз проживаю з сім’єю. До 1998 р. я і моя родина не знали Бога. Тому я намагався жити, догоджаючи своїм примхам. Міркував так: життя одне і від нього потрібно брати все, що в моїх силах. От я і брав: пив, гуляв, тішив себе, як міг. І от підсумок такого життя: я став хронічним алкоголіком. Як я потім ні намагався «взяти себе в руки» — нічого не виходило. Я став пропивати речі, виносячи з дому, тому дружина боялася залишати мене вдома одного. Мені було шкода своїх рідних, але я не знав, як знайти вихід. І от, одного разу вранці, після чергової пиятики, я якось задумався, став згадувати усе своє життя, з раннього дитинства і дотепер (скільки міг згадати). І прийшов до висновку: моє життя пусте і нікому не потрібне: ні дітям, ні дружині. «Все, — вирішив я, — вистачить мучити себе й інших». Я вирішив піти з життя. Мені тоді було 36 р. Але отут у моїй свідомості промайнула думка: «Постій, подумай, — ну добре, тут усе кінчено, а що там, за порогом смерті, а раптом є пекло і рай?!» Виходить — я тут мучився і там теж буду страждати? (У тім, що я потраплю саме в пекло, я не сумнівався). «Почекай, подумай, — щось говорило в мені, — адже це буде твій останній непоправний злочин перед Богом». Це мене мовби протверезило, і я вирішив відмовитися від думки про самогубство. І раптом мені стало легко, начебто хтось і справді мене з петлі витяг... Я заспокоївся і як звичайно пішов шукати, де б похмелитися. І от, на моє щастя, саме біля дому, де я звичайно купував горілку, до мене підійшли молоді люди, запрошуючи відвідати богослужіння, що проходило в будинку культури. Мені втрачати було нічого, і я погодився. У той же вечір я прийшов на це богослужіння разом зі своїм молодшим сином. Спочатку мене глибоко торкнулися пісні християн. Мені так стало добре, що й іти не хотілося... Наприкінці зібрання проповідник запитав: «Хто хоче перемінити своє життя і віддати серце Ісусу?» Я відразу підняв руку. Потім за мене молилася церква, і я теж молився, як міг. Після цього я став регулярно відвідувати зібрання християн, став читати Слово Боже. Особливий вплив на моє християнське становлення мала передача «Жива Надія». Я слухав проповіді через цю програму, як Слово від

Самого Господа. З групою інших братів (Олександром Наумовим, Олександром Панько) ми збиралися разом і завжди слухали ці передачі. У мене був такий невеличкий приймач, ми всідалися навколо нього і слово в слово слухали кожне слово проповіді. У нас ця передача була настільки популярною, що коли час зібрання співпадав з початком передачі (а тоді вона починалася увечері, о 8-30), то ми спішили додому, щоб встигнути на початок програми. Ця програма була популярною не тільки серед віруючих, а й серед невіруючих. Коли Господь мене побудив йти по селам і проповідувати Євангелію, то мене одразу запитували звідкіля ми будемо. То щоб скасувати всі недоречності я одразу запитував, чи вони знають радіопередачу «Жива Надія», звичайно отримував ствердну відповідь. То я говорив, що ми саме звідти. Цим самим я завоював їхню увагу. Також я намагався завжди давати слухачам газету «Жива Надія». І люди бачили, що я не якийсь там сектант, а серйозний проповідник, представник офіційної церкви. Церкви, що ми відкриваємо в

селах і містах Полтавщини, ми також називаємо «Жива Надія», в честь того, що праця на Полтавщині була розпочата саме Іваном Зінчиком. Зокрема церква в селі Дейманівка (ми маємо свій дім молитви), де я зараз веду регулярно служіння, так офіційно і називається: Жива Надія. *Микола Тарасюк веде служіння в селі Дейманівка Пирятинського р-ну, є одним із служителів, який отримує матеріальну підтримку через служіння радіопередачі «Жива Надія».

ГОСПОДНЯ ДЕСНИЦЯ ЗАВЖДИ ОБЕРІГАЛА МЕНЕ! У кожної людини до Бога своя (особиста та неповторна) дорога. От і я хочу повідати, як 30 років назад (саме завдяки радіопередачі «Жива Надія») я пізнав Господа Ісуса Христа. Ще замолоду я працював шофером на кар’єрі в Гайвороні. Досить часто доводилося їздити в далекі рейси, у різні міста СРСР. Щоб не було сумно самому в кабіні, я завжди вмикав транзистор, слухав новини та пісні. Одного разу я виїхав у чергове відрядження І, як завжди, почав шукати на радіохвилях музику та раптом почув якусь мелодійну пісню, яку ніколи не чув раніше. Я прислухався, включив сильніше звук і думав, що ж то за дивовижний концерт транслюють, де всі слова про Бога? Доти я не чув нічого подібного. Закінчилася пісня і почав говорити проповідник. Мені його слова здалися простими й доступними. Мені навіть здалося, що той чоловік знає мене особисто. Потім я довідався, що то була християнська програма, яку вів Іван Зінчик і з якою я випадково вперше познайомився. Я почув незвичайні слова: «Про тебе, дорогий друже, все знає Бог і чекає тебе!» Ці слова заставили мене задуматися, як я жив до цього часу і що мене чекає попереду, у вічності. Пам’ятаю, як тоді сильно захвилювався, що зупинив автомобіль. Я уважно дослухав передачу до кінця, і коли проповідник призвав до молитви, то вперше в житті я став молитися до Бога. Я зрозумів, що мене кличе сам Господь Ісус Христос, щоб спасти мою грішну, загублену душу. Потім я завжди чекав наступної трансляції радіопередачі «Жива Надія». Отак, майже 30 років я просидів за кермом автомобіля. Доводилося працювати на різних машинах, але в першу чергу, приймаючи нову техніку, я скрізь дивився, чи є в кабіні справний радіоприймач. Коли розпочиналася радіопередача, я зупиняв автомобіль, уважно слухав програму до кінця, молився і їхав далі. Дякуючи Богу, я жодного разу не потрапив в аварію. Мені заздрили товариші і запитували: чи я такий щасливчик, чи мені завжди попадається добра техніка? Я ж знав, що Господня десниця завжди мене оберігала від усякого лиха. Потім я у селі напитав християн, які так само слухають цю передачу і спілкувався з ними. А коли відкрився недалечко від моєї хати дім молитви, я з радістю побіг вже на перше богослужіння, куди й досі ходжу, будучи вже пенсіонером. Дякую Богу за пастора Івана Зінчика і за всіх, хто трудиться на Божій Ниві, доносячи людям Благу Звістку. Я також залюбки читаю дуже потрібну в цей час газету «Жива Надія» і даю читати іншим людям. Анатолій Мельник, с. Салгутове, Гайворонський р-н, Кіровоградська обл., 26320.


6

«ЖИВА НАДIЯ»

СПЕЦВИПУСК, ЖОВТЕНЬ 2010 р.

ВИПИСИ З ЛИСТІВ ДО РАДІОПЕРЕДАЧІ «ЖИВА НАДІЯ» Протягом сорока років на адресу радіопрограми «Жива Надія» надійшло дуже багато листів від вдячних радіослухачів. Були часи, коли таких листів листоноша щодня заносила до офісу передачі буквально лантухом. В останні роки люди пишуть значно менше. Але листи надходять постійно, не зважаючи ні на що. Це ще раз доводить, що є люди, які слухають радіопрограму, шукають і люблять Бога. Дорогі слухачі і читачі! Пишіть нам! Надсилайте Ваші листи, побажання, прохання, зауваження! Це допоможе нам у випуску подальших програм! Нижче подаємо декілька виписів з листів радіослухачів. *** Ляхович М. (вул. Лесі Українки, 17, кв. 48, м. Тернопіль, 46011): «Дорогі в Господі працівники передачі «Жива Надія»! Пишу вам по проханню однієї старенької сестри Мілі. Вона наполегливо просила, щоб я написала вам листа, бо хоче отримати касети з піснями і гарячу проповідь Івана Дем’яновича, якого ми всі пам’ятаємо і любимо слухати. Особливо сестрі Мілі запала в серце пісня, яка звучала в передачі того вечора. Там були такі слова: «...Він спас мене... Він спас мене...». Вона в захопленні переповідала: «Ой, що то за пісня! Ой, яка чудова! О, якби мені таку вислали! Ой, напиши, вони ж казали, що мають касети з піснями!» Отож, я вас прошу, вишліть сестрі Мілі касети з піснями, а може і з проповідями також. Сестрі вже далеко за сімдесят, вона часто хворіє, рідко буває в зібранні, але все слухає проповіді по радіо, чи через магнітофон, молиться і особливо любить передачі з участю Івана Зінчика. Ті передачі – то справді відрада душі. Вони почали звучати в Україні в часи мого шукання Господа, дороги правди та спасіння і багато пролили світла на розуміння істини. Хай і надалі благословить вас Господь щиро трудитись на Його ниві, несучи євангельську вістку спасіння нашому народу. Хай ніякі вітри не здолають вас!» *** Мельник С. В. (вул. Садова 15-А, с. Строїнці, Тиврівський р-н., Вінниччина, 23340): «Слава Богу, дорога «Жива Надія»! Ви в наш дім несете Слово Боже й ми благословляємо вас за це. Мені 34 роки, я маю сина, який є інвалідом з дитинства (ДЦП), та з розумом у нього все гаразд і тому я можу сказати, що він дійсно віруючий. Йому 13 років. Богдан зі сльозами сумує, що у нашому селі немає живої церкви, щоб ми змогли з інвалідною коляскою поїхати в зібрання. Тато нас покинув (невіруючий), а добратися до села, де є дім молитви, ми не маємо змоги. Тому єдиним джерелом Слова Божого для мого Богданчика є радіо та магнітофонний програвач. Ваша передача, як той оазис в пустині для нього. Він завжди з нетерпінням чекає на неї. І от почув, що Ненсі Зінчик обіцяла вислати касети з пасхальними проповідями і піснями і дуже зрадів. Тому прошу вислати для нього будь-які касети, які ви маєте. Він зрадіє такому подарункові. Він має вже кілька касет з проповідями пастора Зінчика й вже кілька років слухає їх. Дуже прошу урізноманітнити його таку благословенну «аудіо-теку». Нехай Бог усіх працівників «Живої Надії» рясно поблагословить!» *** Бойко Г. (вул. Партизанська 10, с. Ільниця, Іршавський р-н., Закарпаття, 90130): «Мир вам, дорогі брати та сестри! Я дякую Богу і Вам за великий труд на ниві Божій. Я слухаю ваші передачі постійно, вони для мене дуже настановні та підбадьорюючі. Коли Іван Зінчик передавав їх ще з Монте-Карло, то завдяки цим передачам я і мій чоловік прийшли до Бога, потім – син, а через декілька років вся наша сім’я прийняла Господа Ісуса Христа в своє серце. Слава Йому за це! Зараз маю велике бажання розказати про Бога ще багатьом своїм родичам і друзям, які ще не мали зустрічі з Ним. Для цього хочу Вас попросити, щоб вислали мені книжку-

Пошта «Живої Надії», фото з архіву, 1992 р.

автобіографію Івана Зінчика, книжку про ангелів, касети і книжку про Женю Поліщук. Вишліть мені 2 касети з проповідями і дві з піснями. Нехай благословить Вас Бог за труд, який Ви робите на Його ниві!» *** Шевченко Л. С. (вул. Передовиків 5/12, м. Єнакієве, Донеччина, 86429): «Мир вам! Отримала ваш подарунок – чудовий календар, який висить у нашій квартирі завжди на видному місці, щоб кожен (хто увійде) бачив і читав Слово Боже. Дуже вдячна, що пам’ятаєте і молитесь за мене. Значно легше жити і переносити бідність і зневагу людей, коли знаєш, що є на землі ті люди, що пам’ятають про тебе. Перечитую ваші книжечки, особливо люблю «Якщо не Бог, то хто ж?». Слухаю кожну вашу передачу. І коли буває таке, що радіо не працює, то дуже хвилююся. Особливе тепло відчуваю, коли чую голос Ненсі. Такий він привітний та добрий. Знову й знову слухаю ті касети, що ви надіслали (з піснями, з проповідями про молитву) і кожного разу відкриваю для себе щось нове. Як добре, що є Бог, Той, Хто тебе розуміє і підтримує. Радію, що Бог допоміг вам знову видати нові касети на тему «Хто є Бог?» Він Той, Хто зціляє, живе і діє. В нашому місті по молитві Він зцілив молодого хлопця, у якого визнали пухлину в мозку. Не залишилося й сліду! В іншої жінки визнали рак шкіри, але по молитві вона теж зцілилась. Хай Бог вас благословляє більше і більше за те, що ви несете світло людям! Буду дуже рада отримати ваші нові касети». *** Кориченская А. В. (ул. Милютенка, 23, кв. 67, Киев-2): «Дорогая Нэнси! Слушаю Ваши передачи каждый понедельник, но сегодня буду просить, чтобы Вы исполнили нашу просьбу – выслали кассету с проповедями и пением. Будем очень благодарны Вам. У нас есть Ваши кассеты, которые мы слушаем всякий раз, наслаждаясь духовной пищей, потому что у нас это единственная радость в жизни. Дорогая Нэнси! Примите нашу благодарность за передачи, которыми мы наслаждаемся, слыша Ваш голос. Не хватает терпения доживать до понедельника, чтобы включать радио. Сегодня 28 июня, каждый раз, слушая Ваши проповеди, я вкушаю богатую духовную пищу. Будьте всегда радостны в Господе! Ждём, слушаем, любим и молимся за Вас». *** Зінченко Г. (вул. Гагаріна, 4, с. Думанці, Черкаський р-н, 19645): «Дорогі друзі, всі, хто вже десятками років творить і постійно транслює радіопередачу «Жива Надія». Немає таких слів, щоб подякувати вам за вашу любов до нас, слухачів, і за ту радість, яку ви мені зробили, надіславши дві касети та книгу «Неможливе людям – можливе для Бога». Я вдячна Богові і донечці Ненсі, яка продовжує справу батьків. Івана Зінчика я роками слухала, аж до його кончини. Тоді це було єдине джерело, яке давало мені живу воду, яке дохідливо і зрозуміло було нашій родині. Я вдячна всім вам, що ви безперервно транслюєте цю передачу «Жива Надія». Радіопередачі істинно оживляють людей до живої надії. Кожна передача, це ніби ковток живої води, ніби іскра надії

на Господа, надії на життя вічне, надії на краще життя мого народу, надії на примирення всіх людей, на правду скрізь, на доброту людську, на взаєморозуміння, надії на те, що таких людей, як ви, буде все більше і більше і все, що ви всі сіяли добре і вічне, проросте на нашій землі, проросте в наших серцях і дасть сходи та рясні плоди Духа Святого. У 1976 році я вперше взяла Євангелію в руки і відтоді й досі у мене є велика спрага до читання, до слухання радіопередач, до всіх джерел, з яких я дізнаюсь про Христа Ісуса – Господа нашого. І я вірю й надіюся, поки є такі люди, як ви, яким був покійний Іван Дем’янович Зінчик, поки житиме «Жива Надія» – доти житиме прекрасний світ і люди». *** Охріменко О. (вул. Бахмацька 17, с. Курінь, Бахмацький р-н., Чернігівщина, 16544): «Мир Божий Вам, дорога Ненсі Зінчик та всі працівники передачі «Жива Надія»! Я постійна слухачка Вашої передачі. Ваші проповіді морально збагачують людину, зближають з Господом Богом, вселяють надію для подолання недуг. Під час Вашої передачі Дух Святий витає в моїй хаті. У мене дух перехоплює, коли Ви молитесь за хворих, бо я вірю у Вашу щиру молитву. Помоліться й за мене, я хворію. Я тільки надіюсь на одного Господа Бога. Тільки Він нам допомагає і наставляє на істинний путь з Вашою допомогою. Нехай Бог благословить Вас і Вашу прекрасну передачу «Жива Надія»!» *** Гуль Т. (вул. Широка, 63/39, м. Львів, 79052): «Слава Ісусу Христу! Дорога сестричко Ненсі Іванівна! Звертається до Вас з подякою Гуль Тереса за Вашу ласку, що Ви так скоро знайшли час і відреагували на мою просьбу. Касети і книжку зі свідченням Жені Поліщук я отримала, за що Вам дуже вдячна. Я це свідчення чула по радіопередачі, яку проводив Ваш батько і ще тоді воно справило на мене велике враження, хоч тоді я ще мало знала про Бога. Але тепер, коли я вступила в Заповіт з Господом, то це ще раз пережила, але вже зовсім інакше. В один вечір разом з онуками ми переслухали ці свідчення на касетах і те, що ми пережили в цей вечір, не описати. Дякую Богу і Вам, що Ви є, дякую за Вашу таку роботу, що приводите людей до віри, до Бога. Дух Святий побуджає мене йти і свідчити людям про Бога, про Його любов. Я свідчу сусідам в своєму домі, чотири вдови дали згоду слухати Боже Слово. Книжку із свідченням Жені вони прочитали і тепер ми маємо можливість роздумувати над тим чудом, яке зробив Господь. Сестричко Ненсі, прошу вибачити мені за мою нескромність, але прошу Вас, якщо є можливість, надішліть ще касети (чи диски) з проповідями Вашого батька Івана Зінчика, тому що вони мають дуже велику силу. Не одна людина, що слухала ці проповіді, приходила до Бога, люди клали руки на радіоприймачі і оздоровлялись. Я свідчу сусідам по роботі і ті касети мені дуже допомогли б. Я теж прийшла до Бога завдячуючи тим передачам, які проводив Ваш батько. Нехай Господь рясно благословить Вас і всіх, хто готує радіопередачі «Жива Надія»!

*** Шостак П. (вул. Леніна 151, м. Апостолове, Дніпропетровщина, 53800): «Доброго дня Вам, вельмишановна пані Ненсі Зінчик! Я кожного понеділка слухаю Вашу передачу «Жива Надія». Ви інколи оголошуєте, що вишлете касети з піснями, проповідями (чи Біблію) тому, хто Вам напише. Отже, якщо Ваша ласка, здійсніть моє прохання про отримання Біблії та касет. Мені вже 72 роки і дуже хочеться прочитати Біблію рідною мовою, а також послухати пісні про нашого Бога Отця, Сина і Духа Святого. Нажаль, таких пісень ніде дістати у продажу, а по радіо вони звучать рідко. Хотілося б слухати такі душевні мелодії частіше. Я дуже вдячний Вашому, нажаль, покійному батькові за цю радіопередачу, а також, і Вам, що продовжуєте його працю життя. Я був дуже хворий після трьох операцій, не було змоги нічого робити руками, навіть шию собі не міг помити. Одного разу слухав вашу передачу і зробив так, як казав Ваш батько: поклав руки на приймач і повторював молитву і тієї ж миті у мене почали зникати болі в руках. Зараз я можу робити своїми руками все. Отож, я часто дякую Господа Бога за Вашого тата, за його допомогу людям і мені...». *** Шведун Л. (вул. Горького 64, смт. Казанка, Миколаївщина, 56002): «Вітаю вас браття і сестри Господом Ісусом Христом і дякую вам за вашу любов до мене, що ви вислали мені касети Ів. Зінчика. Я щовечора їх слухаю, а в понеділок слухаю ваші передачі. Я дуже рада, що це наче хтось коло мене є і говорить до мене, бо я сама вдома. Але я не сама, а Господь коло мене. Я старенька, ще ходжу в церкву, хоч ноги болять, то я з палкою ходжу. А вас прошу помолитися за мене, щоб ноги не так боліли, бо хочу на богослужіння ходить...». *** Наугольний В. (вул. Гагаріна 31, смт Білолуцьк, Новопсковський р-н., Луганщина, 92322): «Приветсвую вас, дорогие сотрудники радиопередачи «Жива Надія». Я очень рад, что есть такая радиопередача и благодарю Господа за то, что именно ваша передача «Жива Надія» помогла мне обрести веру в истинного Господа и Спасителя Иисуса Христа и об этом я хочу вам рассказать. В детстве я не получил практически никакого религиозного воспитания. Не могу припомнить ни одного случая, чтобы мои родители говорили на эту тему. Но несмотря на всё это, я всегда верил в Бога, ощущал зависимость от Него, осознавал, что без Господа мы бессильны решать проблемы в жизни. Я никогда не пил, не курил, но чувствовал себя грешным человеком перед Богом. Иногда меня в жизни мучил страх. Я не знал, для чего живу, что меня ждёт в будущем, что мне делать дальше, какие цели ставить в своей жизни. Но однажды, когда я был снова в отчаянии, я включил радиоприёмник и услышал вашу передачу. Она мне понравилась. Понравилась проповедь, пение и когда проповедник молился в конце программы, у меня тоже возникло желание молиться, и в тот момент я принял Господа в своё сердце, раскаялся в своих грехах. После этой программы в моё сердце вселилась надежда, утешение о том, что меня принял Господь. Мне тогда было всего лишь 14 лет. Сейчас мне 20 лет. Я уже 6 лет с Господом и очень рад, что Господь нашёл меня в этом мире. Я хочу пожелать вам Божьих благословений и чтобы много людей услышало весть спасения через вашу передачу...». *** Павлюк М. (вул. Пролетарська 4, кв.71, м. Полтава, 36022): «Здраствуйте, вельмишановна Ненсі Іванівна Зінчик! Я, Павлюк Марія Данилівна, з нетерпінням чекаю і слухаю Вашу радіопередачу. Спасибі Богу, що є така радіопередача в ефірі і наставляє нас на віру в Бога, нашого Спасителя. Мені 86 років, я майже прикована до ліжка, у мене відмовляють ноги. Прошу помолитися Богові нашому


«ЖИВА НАДIЯ»

СПЕЦВИПУСК, ЖОВТЕНЬ 2010 р.

Отцеві за мене, щоб Він зцілив мої ноги. Хай Бог дає Вам сили ще довго працювати на радіопередачі, яка навертає людей до віри Господньої!» *** Петрова Н. (вул. Кошового, 17, с. Прибузьке, Жовтневий р-н., Миколаївщина, 57280): «Мир Вам! Пише до Вас з любов’ю до Вашої передачі сестра в Господі Надія. Я дуже люблю слухати цю чудесну передачу. Радію завжди, коли знов і знов чую записи Івана Зінчика. Я живу в селі, але завжди щонеділі йду на богослужіння. Радію, що Господь явив свою милість і призвав мене Йому служити. Слава нашому люблячому Господу! Хай Господь благословить Вас, сестричко, що Ви продовжуєте цю передачу, що «Жива Надія» лунає, що живе і кожний, хто чує цю передачу, кого Дух Святий торкається серця, не залишається байдужим. Буду дуже вдячна, коли отримаю від Вас книжечку – автобіографію Івана Зінчика «Якщо не Бог, то хто ж?» Дорога Ненсі, якщо у Вас є касети Вашого батька – я з радістю буду слухати їх! Нехай Ісус благословить всіх братів і сестер, які трудяться разом з Вами! Цей вірш присвячую «Живій Надії»: *** «Жива Надія» – знову голос лине І голос брата я почую знов.

Я

Як часто чую в передачі О, друзі, Бог – то є любов! О, поверніться всі до Нього, Хто хворий, вірте й буде вам – Так часто Зінчик-брат молився, Так часто й плакав сам За кожну душу не спасенну, За всіх людей молився він… Як радо знов почути голос, Почути проповідь і спів. «Жива Надіє», ти не вмерла, Ти з нами, чути голос твій! І знов брат Зінчик закликає: Покайтесь! Вірте в Бога, Він вас спасе і зніме всякий біль. Прийдіть, о, люди не спасенні, Не відвертайтесь від Христа! Бо ще й сьогодні у ефірі лунають Божії слова Для вас через «Живу Надію»... Вона не вмерла, вона жива... *** Гудзь О. (вул. Польова 6, с. Буглів, Лановецький р-н., Тернопільщина, 47443): «Мир Вам, дорогі працівники передачі «Жива Надія»! До Вас я пишу вперше, хоч Вашу передачу ми слухаємо завжди. Я скільки себе пам’ятаю, то ми завжди (коли наближається час вашої передачі) всією сім’єю збираємося біля радіоприймача, щоб послухати черговий

7

випуск «Живої Надії». Ми дякуємо Господу за те, що навіть після смерті І. Зінчика його праця продовжується. Ми дуже любимо цю передачу і згадуємо у своїх молитвах про вас. Нехай Господь благословить вашу нелегку працю! А ще я хочу залишити вам на пам’ять свій власний вірш, який присвятила цій передачі: *** «Жива Надія» душі наші гріє, . «Жива Надія» звеселяє нас, «Жива Надія» душі оживляє, «Жива Надія» потішає нас. «Живу Надію» має Україна, Бо мільйони слухають її. Яка щаслива наша є країна, Що наш Господь так полюбив її.

Нелегко тим, кого зловив диявол, Повірити у щирість твоїх слів, Але хай кров Христа – міцний Голгофи символ Звільнить усіх від тих їдких вузлів. Нелегкий в тебе труд, «Жива Надіє», Та будь живою, слідуй за Отцем! І знай, що у ясних оселях неба Отець віддячить золотим вінцем. Амінь.

Країну оминає зло й нещастя, І хліб щоденний маємо усі, Але найбільше наше з вами щастя – Живу надію маємо в Христі. І цю надію, що нам дав Спаситель «Жива Надія» провіщає нам, І це реально, що «Жива Надія» Таку ж надію все голосить нам. Тож хай благословить тебе Господь, «Жива Надіє»!

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ?

к саме Іван Зінчик розпочав проповідь Євангелії по радіо? Перші думки про це і перша молитва про проповідь Євангелії через радіо-ефір до своїх земляків відбулися саме в Полтаві (влітку, 1969 р.), коли він вперше (після 27-річної розлуки з батьками) відвідав Україну. Ось як про це згадує Іван Дем’янович у своїй автобіографічній повісті «Якщо не Бог, то хто ж?»: «Пригадую, стояв на головній вулиці Полтави і спостерігав за людьми. Помітив, що перехожі були засмучені всілякими негараздами. Рідко коли побачиш усміхнене обличчя. Поринувши у свої думки, я почав молитися: «Господи! Я знаю, що багато людей в Україні слухають політичні передачі Бі-Бі-Сі, «Голосу Америки», «Вільної Європи». Дозволь мені, Господи, проповідувати Святу Євангелію по радіо для земляків в Україні. Я хочу розказати їм про спасіння людських душ, про оздоровлення, про хрещення Святим Духом, про жахливі наслідки пияцтва, блудодійства». Тієї молитви я ніколи не забуду…». Іван Зінчик, бачачи вбогість, невігластво серед жителів України, викликані невірством в Бога, з великим сумом повертався до Канади, але все ж таки мав віру, що його молитва про провідь Євангелії по радіо здійсниться: «Перед від’їздом до Канади я в магазині с. Чорнух купив за 130 карбованців радіоприймач «ВЕФ» для своїх батьків. На той час це був один з найкращих приймачів у Союзі. Своїм батькам я тоді сказав: — Через рік ви зможете слухати мої проповіді Євангелії по цьому радіоприймачі. Слава Богу, мої слова збулися! 15 жовтня 1970 року вийшла в ефір перша радіопрограма «Дорога до Бога». Батьки, родичі, багато інших людей з того часу почали слухати мої радіопрограми, що транслювалися з потужної радіостанції в Португалії». Останнім містом, яке відвідав пастор Іван Зінчик під час подорожі у 1969 р. по Україні, був Львів: «У Львові я також мав можливість проповідувати Слово Боже. У біднуватому приміщенні, що слугувало молитовним будинком, мали свої зібрання три конфесії: п’ятидесятники, суботники і баптисти — у визначені для кожної дні й години. Перед моїм від’їздом старші брати вирішили зібратися для бесіди десь у хаті. Усіх було вісімнадцятеро. З’їхалися з різних районів Львівщини,

Живи й працюй, як це велить Христос, Щоб говорили всі: «Жива Надія» діє!.. Щоб не покрив тебе духовний хмарочос.

а також із Рівненщини. Це були наші таємні збори, ми не хотіли, щоб про них дізналися агенти КДБ. Усі брати дуже просили мене, щоб я після повернення до Канади постарався видати п’ятидесятницький журнал і проповідував по радіо повну Євангелію… Я сказав братам, щоб вони щиросердо молилися за цю справу, а коли Господь дозволить мені щасливо повернутися додому, то я докладу усіх зусиль, аби виконати їхнє важливе прохання». Зі Львова брат Зінчик поїхав до Європи і одразу розпочав шукати радіостанцію, щоб отримати час для виходу в ефір. Спочатку він відвідав у Мюнхені радіостанцію «Голос Америки», але отримав відмову. Лише у Англії, отримавши підтримку місцевих братів і пресвітера Бернарда Портера щодо проповіді Євангелії по радіо, Іван Дем’янович після 5-ти місячної подорожі відлетів до Канади. Але вдома він пробув недовго, одразу вирушив (знову ж таки) в 5-ти місячну подорож по Канаді та Америці, відвідуючи церкви українців-емігрантів, шукаючи молитовної та матеріальної підтримки для здійснення свого проекту. «Десь через тиждень отримав листа з Англії від пресвітера Бернарда Портера. Він повідомив, що є можливість мати радіопрограму українською мовою через RАDІО ІBRА потужністю 250 тисяч ват. У листі було також написано, щоб я негайно надіслав свою пробну професійну програму. Завдання нелегке: в той час я не мав навіть простенького магнітофону. Та все ж дуже зрадів цьому листу. Слава Господу, що Він почув молитви дітей Божих! Став думати, як зробити професійну програму. І тут пригадав: моя кума Марія Зима якось розповідала, що один знайомий німець записував голос її родича, що їхав до України, на плівку. Негайно зателефонував до своєї куми, і вона дала мені адресу того німця. Він працював головним інженером на радіостанції у канадському місті Лондоні. Звали його Генріх Шек. Я зателефонував йому й розказав про свої проблеми. Він призначив час зустрічі й повідомив, що все це обійдеться мені в 10 доларів. Я написав проповідь. Із дружиною підібрав деякі пісні, що були записані на платівці. Генріх Шек

зробив для мене 15-хвилинну програму, і я переслав її до Англії. Програму підготували якісно. Я одержав дозвіл на проповідь Євангелії по радіо з потужної радіостанції, яку побудувала німецька фірма “Deutsche Welle” (“Німецька хвиля”). 15 жовтня 1970 року моя перша програма “Дорога до Бога” вийшла в радіоефірі на Україну зі станції ІBRА. Це була велика радість для мене й для всіх братів та сестер у Господі. Бог вислухав мої молитви й допоміг здійснити заповітну мрію: зі Словом Божим дійти до сердець мільйонів людей на Батьківщині. Минуло небагато часу, як радіослухачі почали писати листи. Особливо велика кількість листів надходила з Польщі. Колишні польські землі, захоплені Німеччиною, після війни повернули. На цих землях внаслідок операції “Вісла”, що її провели польські комуністи за прикладом СРСР, де сталінський режим переселяв за тисячі кілометрів цілі народи, опинилося багато віруючих українців. Наша пошта з листамивідгуками про радіопередачу йшла до Стокгольму. Пізніше стали приймати листи у Лондоні (Канада). Моя програма набувала все більшої популярності. Листів стало надходити навіть більше, ніж на передачу брата Ярла Пейсті та інших баптистських проповідників…. А пізніше я отримав дозвіл на щоденні передачі. Це мені було не під силу. Я погодився лише на три радіопередачі на тиждень: “Дорога до Бога”, “Жива Надія” і “Щасливі люди”. Ці програми передавалися з Португалії й острова Мальти протягом 22 років». Коли ж була проголошена незалежність України, це відкрило нові можливості для проповіді Євангелії: «Цю радісну звістку ми сприйняли у Канаді з великим піднесенням. Дуже дякували Господу за спасіння України від поневолення. Мов на крилах я летів до України в 1992 році. Всі були сповнені світлих надій, бо збулася мрія багатьох поколінь про краще майбуття нашої Батьківщини. Вона почала поступово звільнятися від багаторічного войовничого атеїзму. Не боячись переслідувань, люди йшли до своїх храмів. Не заборонялося проповідувати Слово Боже. Той, хто відкрив серце Господові, починав жити новим життям, ставши на шлях Світла й Правди. Відвідавши міста та села України, я звернувся до адміністрації Республіканського Радіо, щоб мати тут свою програму. Господь посприяв мені в цьому. З 1992 року щотижня на першій програмі Українського Радіо лунає духовно-просвітницька програма «Жива Надія», що користується великою популярністю серед мільйонів радіослухачів. Не раз за соціологічними опитуваннями вона займала перші місця серед інших просвітницьких програм». *** Після особистих бесід з Іваном Дем’яновичем Зінчиком я зрозумів, що його головне призвання від Бога було саме в проповіді Євангелії по радіо. Бог знає, скільки часу, енергії, зусиль було ним затрачено для цього і скільки людей навернулися до пізнання живого Бога саме через цю радіопередачу. Вся слава Богу! У пастора Зінчика були ще задуми на майбутнє, але Бог відізвав його до вічних осель (ще раніше відізвав дружину, яка була його вірною помічницею в праці на радіо протягом багатьох років). Але ефір радіопередачі «Жива Надія» не зупинився. Й до сьогодні щотижня лунає радіопередача «Жива Надія». Слава Богу! Геннадій Андросов.


8

«ЖИВА НАДIЯ»

Звернення А. Муравського, голови Об’єднання Слов’янських Церков П’ятидесятників Канади, директора місії «The Way to God»

С

лава Богу! Звертаюся з подякою для Бога, до всіх тих, котрі люблять і підтримують діло Боже. Ми бачимо, що ми живемо в останній час, коли Євангелія проголошується по всьому світі. Ми раді, що сьогодні наші люди (особливо в Україні) можуть слухати Слово Боже через християнську радіопрограму «Жива Надія». Ми молимося, щоб Господь їм допомагав і благословляв. Ця програма триває вже багато років, її розпочав покійний брат Іван Зінчик, і йому було нелегко робити ці передачі, і зараз нелегко готувати ці програми директору цієї програми Ненсі, його доньці. Ми вже звикли, що ця програма є. Тобто вже якось не уявляється проповіді Євангелії без передачі «Жива Надія». Але не всі до кінця розуміють про всі ті труднощі «кухні» у підготовці радіопрограм. Тому я, як директор місії, від якої працює й передача «Жива Надія», хотів би, щоб ця праця, яку розпочав брат Зінчик (і яка вже триває 40 років!), продовжувалася. Коли я відвідав Україну, до мене підходило багато людей, котрі дякували мені за цю передачу. Покійний брат Зінчик вклав велику працю в діло Боже в Україні, особливо – Полтавщині. Я вірю, що «Жива Надія» – це чудовий спосіб досягти наших людей в Україні, коли вони можуть почути через радіо проповідь Слова Божого по найвіддаленіших селах, куди не приїжджають місіонери. Ми отримуємо багато листів від вдячних слухачів, розглядаємо їхні потреби, молимося над цими листами, аби Бог задовольнив прохання слухачів згідно Божої волі. Ми отримуємо багато чудових листів. Я би хотів звернутися до служителів Церкви Божої, щоб ми подумали про те, що Господь дуже скоро прийде і нам потрібно буде давати звіт: що ми зробили для Бога, для слави Його, для спасіння людей. Сьогодні (те, що ми робимо) може здаватися

ДОРОГІ НАШІ ДРУЗІ ТА ЖЕРТВОДАВЦІ!

Вже проминуло дев’ять років, як відійшов до свого Господа мій тато, а мені й досі тяжко в це повірити. У жовтні 2001 р. ми почали готувати наші перші програми — вже без тата. А весною наступного року я поїхала до України, щоб підписати новий договір для трансляції наших програм і щоб познайомитися з працівниками «Живої Надії», пасторами церков, місіонерами Полтавщини. Для мене то була тяжка подорож, бо я практично нікого не знала і взагалі не уявляла, як без тата буде продовжуватися ця відповідальна праця. Але Бог бачив наші серця і чудесно вийшов назустріч: ми підписали новий договір, познайомилися з працівниками радіопередачі, пасторами, служителями, місіонерами. А що найважливіше: Господь промовив до сердець жертводавців і вони з’єдналися з нами і підтримали нас у цій важливій праці! Через вірність жертводавців ми до сьогоднішнього дня продовжуємо проповідь повної Євангелії по радіо, розповсюджуємо тисячі Біблій, духовну літературу, касети з духовними піснями і проповідями — все, що сприяє спасінню і духовному зросту наших слухачів. Також, до сьогоднішнього дня ми стараємось і далі підтримувати місійну працю на Полтавщині. Перед тим, як відійти у вічність, тато мене дуже просив ( і я дала йому слово) подбати за пасторів і ті церкви, що започаткувалися з його допомогою. Кожного разу, коли я відвідуюУкраїну, я не минаю і Полтавщину. Серце радіє, коли бачу результат їхньої праці, як розширилось місійне поле і скільки нових церков утворилося з того часу. 15 жовтня 2010 року ми згадуємо важливу подію – 40 років з часу виходу першої християнської радіопередачі мого тата. Нині, з Божою поміччю і за Вашого сприяння ми продовжуємо цей відповідальний і важливий труд. Я не знаю, як довго ми будемо мати цей добрий час свободи, але я і далі буду заохочувати

незначним, але прийде час, коли ми побачимо, що все те, що ми зробили для Господа (нехай маленьке в очах людей), не буде непоміченим Богом – за все ми отримаємо нагороду. Я би просив Вас, як тих, коріння яких вийшло з України, слов’янського народу, з’єднатися в спільності, однодушності і підтримати працю місії та радіопередачі «Жива Надія», щоб Євангелія проповідувалася, щоб ще багато людей прийшли до пізнання Божої правди. Я вірю, що це буде великою радістю для всіх нас, як нема більшої радості на Небі, коли один грішник кається. Я запрошую Вас, дорогі брати, служителі, пастори, до цієї праці. Це буде наша спільна праця, як в Україні, так і в Америці та Канаді. Трудімося, доки Бог дає таку чудову нагоду щось робити для Господа. Я вірю, що ми всі разом можемо щось зробити суттєве. Одному є тяжко…. Я знаю, як тяжко сестрі Ненсі, скільки сили, старання, здібності вона вкладає, щоб праця її тата продовжувалася. Я особисто добре знав брата Зінчика – скільки він молився, працював над цим! Тому нашим святим обов’язком є продовжити його працю разом! Люди, надсилаючи листи, просять допомоги, молитви, поради, просять надіслати Біблію, Євангелію чи іншу духовну книжку, також просять касети, пісні, на все це потрібно багато часу і фінансів. Тому я закликаю Вас з’єднатися і з новими силами продовжити цю справу з Божою силою та поміччю, щоб ми, наповнені Духом Святим, служили для Господа. Ваш вклад в працю радіопередачі «Жива Надія» – це діло Боже. І Господь хоче, щоб ми трудилися для Нього. Кожного, хто прочитає моє звернення, я Іменем Господа прошу серйозно подумати над моїми словами. Діло Боже має йти вперед і має бути довершеним. То ж чи є ми у праці Божій? Якщо й так, то зробімо щось більше для Господа. Нехай Господь всіх благословить! Амінь.

Вас підтримувати нас у цій праці, поки Бог дає цю чудову нагоду проповідувати Слово Боже на всю Україну. Я вдячна Богові, що змогла виконати бажання і заповіт мого тата, щоб продовжувати працю його життя. Але не тільки за це я вдячна Богові, але ще й тому, що через радіопередачу я та наші співпрацівникижертводавці можемо виконувати повеління Боже – іти... і всім людям Євангелію проповідувати! Не було легко, але у всіх тих труднощах я навчилася довірятися небесному Батькові. Часто бачила і відчувала Його присутність та охорону. І тепер є не легко, але вірю, що Він є вірний тим, хто свою надію покладає на Нього. Я щиро сердечно вдячна всім нашим жертводавцям за вірність, довір’я, підтримку, молитви та любов, що ви проявили до нас, бо без вас, дорогі друзі, не могла б продовжуватися ця важлива праця, яку до цього часу ми виконуємо! Ваші молитви та фінансова допомога дуже важливі і необхідні! Без вас ми не змогли б доносити Слово Боже до нашого народу, не змогли б друкувати книжечки, розсилати Біблії та Нові Завіти поштою, не змогли б видавати касети з проповідями і піснями і взагалі не змогли б ніякої праці робити. Моє бажання і молитва до Бога, щоб більше людей могли з’єднатися з нами в цій праці в цей час, коли прихід Господній вже такий близький, але ще так багато людей гинуть у цьому світі, не знаючи Бога. Разом ми змогли б набагато більше зробити для спасіння грішників. Радіопередача залишається найкращим місіонером, що розносить Слово Боже по всіх куточках України. Хочу закінчити словами, які часто повторював мій тато: «Одне життя на цьому

світі – воно так скоро промине, лиш тільки те, що ти зробив для Бога – воно у вічності з тобою там буде». Ці слова торкнулися мого серця, вірю, що вони торкнуться і когось іншого. З любов’ю та повагою, Ненсі Зінчик.

Адреса для листів і благодійних внесків на радіопередачу: THE WAY TO GOD P. O, BOX 3352, STATION «B» LONDON, ON. CANADA, N6A4K3 УВАГА! Радіопередача «ЖИВА НАДІЯ» транслюється щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо (за укр. часом). Жителі США та Канади можуть прослухати радіопередачу «Жива Надія» в прямому радіоефірі через Інтернет на сайті: www.brama.com. Нагадуємо: для цього варто врахувати різницю в часі. Ви можете прочитати газету «Жива Надія» в електронному варіанті на сайті: www.lifeinjesus.info (розділ: Преса) або ж на сайті: www. poltavaseminary.org.ua

СПЕЦВИПУСК, ЖОВТЕНЬ 2010 р.

Спогади Ненсі Зінчик про маму

Згадуючи початки праці над радіопередачами, не можна не згадати моєї мами – Насті Зінчик. Як люди пам’ятають мого тата по проповідях, так мою маму – по піснях, віршах і тих хустках, що вона надсилала до України. Жіночки ще до цього часу підходять до мене (чи то в Америці, чи в Канаді, чи в Україні) і дякують за мамину допомогу, за ті бандеролі чи посилки, що вони отримували від неї. А то просто – за відписаного листа, бо моя мама жодного отриманого листа не залишила поза увагою. Сиділа ночами і писала відповіді, бо вдень на це не мала часу, допомагаючи татові з радіопередачею.... Я часто вставала вночі і казала: «Мамо, вже досить, ідіть спати, бо вже 3-я година ночі!» А вона відповідала: «Ось ще тільки один листочок відпишу, а тоді піду...». Нам сьогодні одного листа важко комусь написати, а вона їх відписувала сотнями. Вона любила людей, любила допомагати, і та любов була від самого Господа. Цю любов можна було відчувати в голосі мами, бачити в її очах. Тому я не дивуюся, що до цього часу люди (що слухали її по радіо), просять касети з піснями та віршами у її виконанні. Тато був пастором, тому до нас постійно приїжджали гості: пастори, проповідники,місіонери.Мамадоглядала і дбала за всіх. А коли розпочалась імміграція до Канади, двері до нашої хати не закривались. Не дивлячись на таку зайнятість, мама допомагала родинам емігрантів влаштуватись в новій країні: оформляла документи, шукала для них працю, квартири. Я дивувалась, звідки вона брала силу це все робити! Але вона ніколи не нарікала, а все робила з любов’ю та лагідністю. Ще багато чого можна було б написати про мою маму, але одне не можу забути, як мої батьки роками щодня слізно молилися за долю України, за її свободу, бо дуже любили і вболівали за свій нарід. Дуже шкода, що мама не дожила всього одного дня до цієї довгоочікуваної події, коли Україна стала незалежною. Вона була б дуже щасливою знати, що Бог вислухав їхні молитви. Але я думаю, що мама й тато тепер є щасливі й задоволені, що їхня праця в проповіді Слова Божого нашому народу продовжується. Я вдячна Богові за моїх батьків, які не тільки навчили, але на прикладі свого життя показали мені, як потрібно любити й служити нашому Господу, а також любити свій нарід, з якого ми походимо.

ЖИВА НАДIЯ

(спецвипуск, жовтень 2010 р.)

Реєстраційне свідоцтво: ПЛ №386 від 20. 11. 2000. Віддруковано: ТОВ Вид. «Миргород», вул. Кашинського, 21, м. Миргород. Зам. № 577. Тираж 3 000 екз. Редактор: Андросов Г. М. Тел. редактора: +3 8 050 2813256; +3 8 067 1050282; +3 8 (05355) 48556

Тел. редакції газети для жителів США, Канади: 704-303-94-53.

Email: givanadiya@yandex.ru Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна  Ukraine


Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.