[
БЕ РЕ ЗЕ Н Ь №0(0)/2009
]
ІСТОРІЯ|Наші святині [29]
n ВІДГОМІН
Старшинська школа УПА «Олені» ім. героя Крут Григорія Піпського У лютому-березні 1941 р. на схилах карпатської гори Магура, недалеко села Бряза (нині Козаківка), на базі під старшинської школи УПА «Хмеля» була організована стар шинська школа УПА «Олені» імені Григорія Піпського. Минали роки, десятиліття, багато дечого призабуто. Не так давно колишній чотовий старшинської школи УПА першого набору, а відтак командир Воєнної Округи «Буг» полковник УПА Василь Левкович-«Вороний», який проживає нині в Червонограді, відновив у нашій пам’яті ім’я Піпського. Прочитавши в якійсь газеті чи якомусь журналі список героїв, що полягли під Крутами, я помітив, що прізвища Г. Піпського між ними не було, тому кадрові старшини УПА, випускники старшинської школи УПА «Олені» першого (липень 1944 р.) і другого (жовтень 1944 р.) випусків, у тому числі і я, не знали, чим це пояснити. Відповідь на це питання дає стаття п. Йосипа Лося «Шляхетний порив Григорія Піпського», надрукована у газеті «За вільну Україну», число 16 (871) від 28 січня 1995 р. Маю надію, що мене підтримають не тільки кадрові старшини УПА — випускники старшинської школа УПА «Олені» обох випусків, а й усе Братство вояків УПА, а також всі, кому небайдужа доля України, коли я від їх імені щиро подякую п. Йосипові Лосю за його статтю, а редакції «ЗВУ» за опублікування цього цінного матеріалу у своїй газеті. Роман Загоруйко-«Лапайдух» («Шлях перемоги», 1995, 4 березня).
Григорія Піпського процес українського національного відродження, разом з ентузіастами — вчителем Мар’яном Чурою, Степанією і Володимиром Яремами, Володимиром Шагалом (знаним в Україні народознавцем), Іриною Леськів, Йосипом Саляком, Володимиром Артемовським, Любомиром Гложиком, Дмитром Смолінським, Марією Керницькою, Надією Гринишин, Степанією і Володимиром Бурцьо, Петром Ященком, Дмитром Лапичаком та багатьма іншими вирішили збирати матеріали про усіх борців за волю України, і про героїв Крут також. Ставимо мету зібрати документи, спогади, а теж через польське консульство (тепер Мальговичі знаходяться по той бік кордону) дістати можливість поїхати до Мальгович, насипати там могилу, бо попередня була
зруйнована, зустрітися із небогою Григорія Піпського пані Іванною. Вона і передала мені світлину, деякі інші матеріали. Мар’ян Чура, який, до речі, родом з Мальгович, оформив у Добромильській середній школі, де вчителює, стенд, присвячений землякові». З приємністю зберігаю дуже турботливого листа від пана Мар’яна, який усією душею вболіває за те, щоб гідно увіковічнити пам’ять Г. Піпського. Треба наголосити, що останнім часом про нього довідується щораз більше людей, бо ж і на уроках народо знавства, що їх веде Ірина Войтович, і на громадських заходах, і під час концертів принагідно згадують про героя Крут, акцентують увагу на мотивах його героїзму. Ми часто забуваємо, що епічні герої живуть серед нас. Ми ще, на превеликий жаль, не засвоїли простої істини, що її дуже влучно свого часу висловив великий
мудрець України Йосиф Сліпий: «То є наше, шануймо його. І цим все сказано, треба дорости до такого рівня мислення». Жодні дрібні непорозуміння, неспівпадіння поглядів, жодна інша точка зору на ту чи іншу проблему не повинні затьмарювати найсуттєвішого: Крути — то справді наші Термопіли! Не копирсаймося в деталях, берімо із собою у далеч віків вогонь, а не попіл. Попіл героїв Крут нехай відлунює в наших серцях докрайвіку. З великою приємністю хочу виокремити цю думку словами славного українського письменника Уласа Самчука. Що маю на гадці? Та ж його знамениту статтю «Крути», що була надрукована у часописі «Волинь» 25 січня 1942 року. Користаю з нагоди, щоб засвідчити: цю публікацію вперше в Україні було передруковано у газеті «Українське слово» 6 лютого 1992 року старанням благородної жінки Клавдії Бачинської — землячки У. Самчука (див. рубрику «Поміркуймо...» на с. 30). І тодішні наші проводирі, і «світ» — можновладці та прав- Ä