iнфоРУСИН ч. 13-14 2016 by lem.fm

чісло 13-14 2016 | рiчник хiIi.

сезон Театру Александра Духновіча

русин

iнфо

Iнформачный двотыжденник Русинiв Словеньска ‫ ׀‬цiна 0,50 € факты ‫ ׀‬култура ‫ ׀‬історія актуалны iнформацїї о Русинах а не лем про Русинiв

Нашы юбіланты

Із нашой історії

Култура

Іван Русинко

70 років од оптацій

Творы Чурея в Пряшові

На міністерстві выникла робоча ґрупа про русиньске школство Як інформовав офіціалный сайт Міністерства школства, наукы, досліджіня і шпорту Словацькой републікы, 11-го юла 2016-го року была в повязаню із повніньом Проґрамового выголошіня влады на 2016-ый рік сотворена на міністерстві робоча ґрупа, котра буде під веджіньом штатного тайомника Петра Крайняка робити в области політікы народностных меншын. Першу стрічу одкрыв міністер школства Петер Плавчан. Петро Медвідь, фото: www.minedu.sk Цільом робочой ґрупы є выпрацованя Концепції розвитку навчаня русиньского языка і културы в матерьскых школах, основных школах і середніх школах в Словацькій републіці. „По тій стрічі будуть слідовати іщі далшы дві. На першій стрічі сьме членам презентовали тринадцять тем, котры бы мали быти рішены. Так само было спомянуто, же бы ся мала міджі русиньскыма педаґоґами вытворити даяка орґанізація по взорі Союзу мадярьскых педаґоґів на Словакії,“ повів про нашу редакцію штатный тайомник міністерства школства Петро Крайняк.

Свято Русинів з обох боків Дунайца І так бы ся дала назвати подія, котра ся одбыла в прекрасній природі Пєніньского народного парку – в Червенім клашторі, в ареалі купелів Смерджонка, в суботу 9-го юла 2016 р. На першый річник події орґанізаторы приготовили богаты културны проґрамы - выставку фотоґрафій деревяных церьковок під назвов Молитва дерева, документарны філмовы проєкції о дротарстві, кошыкарстві і деревяных церьковках, презентацію русиньскых ремесел і тіпічных русиньскых їдел. А. Кузмякова, Фото Й. Гучко Свято зачало о 11-ій годині архієрейсков ґрекокатолицьков святов літурґійов, котру по церьковнославяньскы одправляв владыка Мілан Лах, пряшівскый помічный єпіскоп із далшыма священиками. Приємным про участників было послухати прекрасну проповідь влaдыкы М. Лаха в остурняньскім діалекті (М. Лах є родаком із русиньского села Остурня, котра є не так далеко од Червеного Клаштора). По службі божій, співаючі маріаньскы співанкы, перешла церьковна процесія выступаючіх, орґанізаторів і участників через ареал купелів, дe ся при окремых заставлінях чітало з тетраевангелія по русиньскы. О 13-iй годині зачала презентація кухні і традічных їдел Русинів. Грибова мачанка кухарок з Біловежы, ґуляш, кныш ці печены перогы по камюньскы і дальшы доброты з Орябины і Літмановой.

Членове говорили о основных проблемах На першій стрічі членове робочой ґрупы присвячали ся головно сполочному дефінованю основных проблемів в области навчаня русиньского языка, котрыма суть наприклад політіка учебників, брак школярів, співпраца зо зряджователями школ, мотівація і інформованость школярів ку навчаню русиньского языка. Говорило ся так само о можливостях рекваліфікації учітелів російского або україньского языків на навчаня русиньского языка, доповнив Крайняк. Председом робочой ґрупы ся став Мґр. Марек Ґай, далшыма членами суть – Доц. Анна Плішкова, Пгд. (Пряшівска універзіта), ПгДр. Люба Кральова (ОЗ Колысочка), Мґр. Мілош Стрончек (Церьковна ОШ св. Юрія у Свіднику), ПаедДр. Марцела Рунянінова (ОШ Кална Розтока), Мґр. Моніка Сірікова (ОШ Чабины), Мґр. Івета Мелнічакова (ОШ Коменьского в Міджілабірцях), ПгДр. Кветослава Копорова (Пряшівска Універзіта), Мґр. Анна Кузмякова (Русиньска оброда на Словеньску), Мґр. Владиміра Палфійова і ПгДр. Анна Бемерова (Одділіня школства Пряшівского самосправного краю).

с. 2 ◢

У горах Карпатах – была назва вступного фолклорного проґраму, котрым орґанізаторы одкрыли першый річник Свята Русинів/Лемків в ареалі купелів Смерджонка в Червенім Клашторі, де із презентаціов свойой роботы выступили на сцені і русиньскы ремеселници. Передвечірній проґрам названый - Я Русин быв, єсьм і буду - продовжовав фолклорныма выступами і проєкціов документарного філму – Послідні дротарі з Камюнкы. с. 3 ◢

Актуално

„Люди до робочой ґрупы были покликаны прямо міністерством. Суть то люди, котры ся даякым способом актівізують в русиньскім школстві. Суть то або учітелі, котры учать русиньскый язык довгодобо, або суть то люди як я або пані Копорова, котры правда робиме у высокім школстві, но даякым способом сьме од зачатків были коло того школства, або ся актівізовали і про комунікацію зо школами, зряджователями школ і знаємє, якы суть основны проблемы нашых школ. Так само суть в ґрупі і представителі Пряшівского самопсравного краю,“ повіла про редакцію Анна Плішкова, директорка Інштітуту русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові, котра є так само у нововыникнутій робочій ґрупі.

с. 1 ◢

Влада бы о новім фінанцованю меншын мала їднати до кінця рока 17-го юна 2016 в просторах Міністерства културы Словацькой републікы проходила перша стріча робочой ґрупы зрядженой на выпрацованя єдной із ключовых пріоріт владной партії Most-Híd, закона о фінанцованю народностных меншын. -пем-, фотоґрафія: most-hid.sk

Концепція є вже давно

„На стрічу єм принесла концепції, котры вже были приготовлены і схвалены в році 1996,“ доповнила Анна Плішкова. Втогды была концепція так само схвалена на міністерстві школства. „Концепції на навчаня русиньского языка суть зроблены, акурат ся не реалізовали. Хыбить орґан, котрый бы із боку державы контрольовав реалізацію той концепції, і котрый бы санкціоновав і напрямовав тоту роботу. О проблематіці бракованя такого контрольного орґану єм мала і реферат на посліднім языковім конґресі під назвов Русиньскый язык в школстві в контексті Европской харты на охрану рeґіоналных або меншыновых языків. Так само комітет експертів в каждій періодічній справі бракованя такого контрольного орґану крітікує односно Словацькой републікы. Покля не буде ініціатіва од державы, жебы самa властно дозерала над повніньом той концепції, так концепція знова буде лем даякый список, котрый ся заложыть до архіву,“ продовжовала Плішкова. Слідуюча стріча робочой ґрупы є напланована на другу половину септембра. Стріча бы мала проходити в Пряшові.

На владі до кінця рока

Цільом закона, як інформує офіціалный сайт партії, є забеспечіня сістематічной, досотйной і транспарентной підпоры културных і умелецькых актівностей вшыткых народностных меншын в Словацькій републіці і пропорціонална компензація фінанчных средств міджі меншынами. Партія Most-Híd при вступі до влады жадала вытворіня фонду на фінанцованя културы народностных меншын і брала то за єдну із своїх пріоріт, котру наконець і протисла до Проґрамового выголошіня влады. Ласло Буковскі, уповномоченый влады Словацькой републікы про народностны меншыны, быв зволеный за председу робочой ґрупы. Абел Равас, уповномоченый про ромскы комуніты, буде так само членом робочой ґрупы. Ґрупа доїднала ся на основных рамках приготовльованя закона, котрый має быти на їднаня влады Словацькой републікы передложеный до кінця того рока.

Путницьке місце - Три студенкы над Рунинов Село Рунина (найвысше положене село в Народнім парку Полонины) в Сниньскім окресі є шырокій околіці знаме своїм путницькым місцьом Три студенкы. У тім ареалі - дас 2 кілометры од села - ся каждорічно стрічають люди, жебы дали честь памятці Панiнкы Марії, котра ся ту подля слов людей зъявила девятьрічному хлопцьови Юркови Реґулови в 1927-ім році як пас коровы. Спочатку му нихто не вірив, його словам придав на вазі аж містный ґрекокатолицькый учітель Поповіч, котрый зачав вєдно із школярями дорогу од села аж по місце зъявіня утримовати і oлемовав єй святыма образками. До другой світовой войны там ходили люди з навколишніх сел на лічіву воду зо студенок. Потім на довгый час тото місце упало до забытя. TASR, переклад АК Aж у 1991-ім році Трьом студенкам принавернув ціну православный священик Миколай Русіч. Oд того часу ся там одбывать свято каждый рік. Путницьке місце над селом можуть турісты найти і завдякы теренному інформачному пункту з панораматічнов мапов руниньской котлины. Цільом того проєкту подля слов старосты села Маріана Реґулы было, жебы ся навщівници знали зорьєнтовати і жебы ся утримали містны назвы горбів, котры не мож найти на мапі. Міджі такы належать наприклад Довга лука, Розтокы ці Грун або і іщі інтереснішы як Саґановець, якый не можеме не збачіти. По добрій турі, котра може вести і через тзв. Руську дорогу выбудовану в часі другой світовой войны, собі можуть нелем домашні, aлe і турісты оддыхнути в релаксачноoддыховім шпортовім ареалі. Находить ся там протипожарный водоєм, котрый выник у 1974-ім році. Кінцьом 80-ых років ся переторгнув і заник, но перед пятьома роками ся го подарило обновити. Хоць є на тім місці заказане купаня, у літніх горячіх днях тяжко дакому забранити, жебы не скочів до воды ся освіжыти.

Ч. 13 - 14 2016

iнфо РУСИН

Староста села Рунина твердить, же кажда лічіва вода із Трьох студенок є за смаком інша. Тото спознать лем тот, хто ту ходить часто і мать добрі розвинуты смаковы змыслы. У 2012-ім році повысше студенок Мірослав Капраль із Стащіна выбудовав капліцю, де му при роботі помагали і містны жытелі. Капліця была высвячена 22-го септембра. O дашто пізніше ту выникла з єднакой ініціатівы і дзвоніця. Подля слов старосты в селі скоро все знають, ці є при Трьох студенках даякый туріста. Бо дзвін чути аж долов до села, а тот давать людям знати, же у высоті коло 700 метрів над морьом дує міцный вітер. „Быв єм свідком, кідь ту была старша голандьска пара, ходять ту турісты і з Німецька, але найчастіше ту приходять Поляци,“ высвітлив Реґула. Коло Трьох студенок ся каждый рік стрічать коло 200 віруючіх. Было так і 23-го юла т.р., коли свято уж традічно зачало святов літурґіов за участи православных священиків. Село Рунина лежыть на теріторії Народного парку Полонины. Oд найблизшого окресного міста є оддалене высше 30 кілометрів. Турісты і родаци ту звыкнуть ходити понад водоєм Старина, де можуть ліпше видіти окрем красной высокой звірины і зубра гривнатого, котрый по тій области природы вольні ходить, можуть го стрітнути і прямо на дорозі.

Яке бы мало быти нове фінанцованя

Буковскі бере за єден із головных цілів у своїй функції схваліня нового закона о фонді на підпору културы народностных меншын. Обіцять собі од того стабілізацію і одполітізованя підпоры народностной културы на Словакії. Бісідовав о тім уж при своїм зволіню до функції в апрілі 2016-го року. У фонді бы мало быти веце грошей (обіцяно є раз тілько, як тому было того року), обєм грошей бы мав быти стабілный, не мав бы ся міняти каждый рік, як тому є теперь, подля схваленого державного розрахунку на даный рік, і меншыны самы бы мали рішыти, як тоты грошы розділити. У вопросі найвекшого нароснутя обєму грошей, кібы ся закон прияв так, як го хотіла уж довшый час просадити партія Most-Híd, поміг бы головно Мадярям. Заведжіньом фонду, подля пропозіції партії, бы перестав платити модел перероздільованя грошей міджі окремы меншыны, котрый просадив Округлый стіл Русинів Словеньска. Русины бы в рамках нового фонду дістали на свої културны актівности реално веце грошей, але то лем завдякы векшому обєму грошей обще выділеных на културу меншын. В рамках процентового перероздільованя цілковой сумы на меншыны, бы на тім были гірше.

Стовпчік Петро Медвідь Помічный єпіскоп Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії преосвященый владыка Мілан (Лах) уж недовго по своїй єпіскопскій хіротонії мило несподівав, кідь на одпусті на Краснім Броді прочітав Євангеліє по русиньскы. По роках ся нашов єпіскоп, котрый так і своїм служіньом, нелем поволіньом, заакцептовав русиньскый язык як язык літурґічный. Іщі векше несподіваня пришло теперь, кідь почас фестівалу в ареалі купелів Смерджонка, проповідав у своїм роднім, остурняньскім діалекті русиньского языка. Довгы рокы ся ведуть діскузії о тім, же Русинам треба єпіскопа. І, самособов, суть на тоту діскузію добры причіны. Но першым проблемом є, канонічне право выходных католицькых церьквей не знать єпіскопа, котрый бы мав быти лем про якусь народность, етнікум, а знать лем єпіскопа, котрый має теріторіалну юрісдікцію. І то є властно другый проблем. Як поділити Пряшівску архієпархію, кідь населіня Русинів в ній не є компактне? Кідь зробиме русиньску єпархію в Гуменьскій і Лабірьскій долині, де зістане Стропківкска, Свідницька і Старолюбовняньска? Припадно навспак. І хто ся інтересує русиньскыма селами, котры належать під Кошыцьку єпархію, хто ся має старати там? А уж кідь сьме коло того, треба нам русиньску єпархію, ці бы Словакам требало словацькы? Мы сьме тоту церьков основали... Лем назад до реаліты, котра є в нашій церькви словацька. Думам, же будьяке діліня бы было лем діліньом, і то діліньом нас самых, што не може принести хосен. Намісто діліня є потрібне дашто інше. Одкрыте сердце єрархів про Русинів, про їх потребы. Думам, же таке одкрыте сердце, Русины нашли. Днесь не мож повісти, же „не маме нашого владыку“. Лем собі го треба кликати.

Ч. 13 - 14 2016 Вечур о 19-ій годині зачав святочный ґалапроґрам наш професіоналный колектів ПУЛС із Пряшова, котрый быв златым клинцьом цілого дня. У цілоденнім проґрамі выступили фолклорны колектівы і співацькы ґрупы, Барвінок з Камюнкы, Кечера з Якубян, Удолчанка з Удола, Майдан з Літмановой, ДФҐ Терочка з Ґорлиць (Польща), Вінок із Шарішского Ястрабя, Біловежанка з Біловежы, солісты русиньскых людовых співанок Анна Порачова, Маріанна Железна, Івана і Мартін Карашовы і Наталка Кучова-Сікорякова. Режію і сценарь цілого културного проґраму приготовив Інґ. Мартін Караш, председа РОС а модераторьскым словом проґрам спроваджав Владимір Чема, артіст Театру Александра Духновіча в Пряшові. Завершіньом 1-го річника свята была русиньска танечна забава під звіздами, де грали гудаци з колектіву Терочка із польской Криніці. Орґанізаторами свята были пріватны фірмы – „Rekreapark, Dunajec village“, Kупелі Червеный Клаштор – Смерджонка, Русиньска оброда на Словеньску, молоды.Русины і Любовняньскый освітній центер. Медіалны партнеры – Лем.фм, Русин.фм, Інфо Русин і Радіо Патрія.

iнфо РУСИН

с. 1 ◢

МАТЫСОВА – Колись і днесь З выдавництва ПЕТРА, н. о, Пряшів, з підпоров Пряшівского самосправного краю, вышла недавно книжка о русиньскім селі Матысова в Старолюбовняньскім окресі під назвов МАТЫСОВА – Колись і днесь (MATYSOVA – Kedysi a dnes) в авторстві o. Франтішка Данцака. Єй презентація ся одбыла 6-го юла 2016-го р. в селі Матысова за участи єй автора і шырокой громады жытелів села і гостів. Анна Кузмякова, фото Йозеф Ґефферт „...красне споминаня на дітинство пережыте в жывописній Матысовій нас з мужом привели до думаня, жебы сьме ся вернули з міста до того родиска нашых предків і так уможнили повноцінно пережыти жывот нашому сынови, котрый і наперек свому гендікепу быв обдарованый чаровныма дарами і щастьом наповнять наш жывот. Хоць у селі остала лем горстка автентічного жытельства, жывот ту є актівный. До села знова приходять нашы родаци, їх діти і внучата, жебы споминали на дітинство, нашли своє коріня ці насытили ся красотов природы і архітектуры, котра є тіпічна про Матысову,“ пише в передлові споминаной книжкы старостка села Івета Кундратова, котра певно вірить, же публікація о Матысовій нелем ожывить минулы часы своїм родакам, але дізнають ся з ньой і много інтересного, што о своїм селі не знали. А в непосліднім ряді думать і на тых, котрым ся книжка дістане до рук, же істо їх притягне інтерес, жебы навщівили тот прекрасный край і виділи го на властны очі. У вступі книжкы Ф. Данцак споминать і Штефана Ладижіньского, композітора, ведучого многых колектівів, драматурґа, любителя людовой і церьковной музикы і співу, автора многых співників, але і бывшого председу Русиньской оброды на Словеньску (1999-2001).

Актуално

Аж ся під Камянов... 24-го юна 2016 р. кідь місто Меджілабірці зачінало свій традічный Фестівал културы і шпорту, ся у його першый день одбывав святочный акт – одкрытя памятной таблы на Домі културы з нагоды 25-го юбілею Світового конґресу Русинів, бо як раз у тім будинку проходило 23-го i 24-го марца 1991-го року його перше засіданя. А. Кузмякова При тій святочній нагоді, в рамках културного проґраму перед Музейом модерного уміня Енді Варголы, одбыли ся і дві премєры. Тов першов было приємне несподіваня – цалком нова співанка о князьови Лабірцьови, яку сотворив і прекрасно заспівав Ладіслав Сивый. Другов премєров была презентація нового збірника співанок, котрый вышов під назвов Аж ся під Камянов... Андрій Антоняк, котрый святочно перед лабірсков публіков увів споминаный співник до жывота, написав до нього нелем тексты і ноты, але фінанцовав і його выданя. У співнику ся находить 76 співанок, а до вшыткых скомпоновав музику Михал Добда, довгорічный акордеоніста різных колектівів, як наприклад бывша Верховина, Камяна, но найдовше грав і супроводив співацьку ґрупу Лабірчанка, котра тым співанкам вдыхла повноцінный жывот і шырила їх дома і по світі. Што до текстовой части співанок, найвеце (50) походять із пера русиньского поета Штефана Смолея з Меджілаборець, дакотры од лабірской родачкы – поеткы Анны Галчаковой (15) ці Івана Кіреша (5), але пару і самого автора мелодій Михала Добды. „Каждый реґіон мать свойого народного автора, свого „барда“, котрый своїм естетічным розуміньом світа доповнює коло себе народне фолклорне богатство, чім го єдночасно росшырює і выліпшує. Ку такым творчім русиньскым душам на лабірскій долині належыть і Михал Добда, “ – пише у вступі співника Мірослав Кереканіч, котрый быв і єдным із його рецензентів . Хоць днесь уж ґрупа Лабірчанка не єствує, на презентацію пришли і єй бывшы членкы, котры вєдно із своїм довгорічным акордеоністом М. Добдом, заспівали участникам його прекрасны мелодії. Хоць Ш. Ладижіньскый не вырастав у селі довго, бо його отець Миколай Ладижіньскый як ґрекокатолицькый священик быв з Матысовой переложеный на іншу парохію (Мальцов), Штефан ту пережыв із своїм старшым братом Миколайом (вызначный словацькый атіст) своє дітинство. „Най єм, де єм і най то было і є будьколи, кідь зачую слово Матысова, запанує надо мнов чудесне почутя,“ – споминать Ш. Ладижіньскый. Природа і хотарь села Матысова, єй хотарны назвы, історія села, часы за другой світовой войны в селі, школство, реліґійный жывот, о бывшім деревянім Храмі св. Михала архангела і о будованю сучасного мурованого Храму св. Апостолів Петра і Павла, о дорогоціннім матысовскім жрідлі незамерзаючой воды (Матысовчане го называють Тепліці, бо не замерзать ани в найвекшых морозах), вызначны особности села, хронолоґія історічных подій, сучасна Матысова, штатістічны даны, сімболы села і многы фотоґрафії з історії і сучасности творять цінный обсяг інтересной 120-сторінковой публікації о Матысовій. Хто бы єй хотів прочітати, рекомендуєме обернути ся на єй автора Франтішка Данцака або на старостку села Матысова Івету Кундратову.

о. Франтішек Данцак Автор публікації Ф. Данцак народив ся 9-го фебруара 1939-го року у Варганьовцях, oкрeс Пряшів. Священицьке высвячіня прияв 19-го юла 1964-го р. в селі Андрійова. Од 1-го септембра 1964-го р. служыв на

Пару слів о авторови музикы

Михал Добда народив ся 1941-го року в невеликім русиньскім селі Вільшынків на Лабірщіні. Oдмаленька любив ходити, де были гудаци, де чув грати на даякім музичнім інштрументі. Там, де грав його отець на гуслях, там мусив быти і він, іщі як маленькый хлопець. „Свій музичный талент він зачав розвивати на Вісемрічній школі в Гуменнім (1952-1955), де мы двоми школярі першый раз в жывоті стрітили ся на зачатку нового школьского року 1956,“ – споминать у співнику Андрій Антоняк. Актівніше зачав М. Добда грати од своїх 13 років як самоук, помагали му і такы русиньскы свадьбы, де грали гудаци ці іншы културны події. Найвызначнішы рокы його росту як музиканта были рокы 1965-1976, коли грав у рештаврації Слован в Меджілабірцях. Сформовав ся на доброго музиканта, выступав із фолклорным колектівом Камяна, пізніше із женьсков співацьков ґрупов Лабірчанака, з котров веце як 10 років выступав на многых фестівалах, при різных културных подіях. Про Лабірчанку скомпоновав велику силу мелодій на слова высше споминаных авторів. І днесь, хоць є уж на заслуженім одпочінку, його музикантьска пасія продовжує і акордеон не затихать. А так віриме, же приде час, кідь учуєме од нього іщі многы красны мелодії. парохії в Грабскім (до 1-го юла 1977), потім у селі Кружльов (до 30-го юна 2003). Oд 1-го юла 2003-го року жыє на заслуженім oдпочінку в Бaрдейовскій Нoвій Всі. За свого актівного жывота быв Ф. Данцак окресным деканом в окресі Бардейов (1980–1984), шефредактором часопису Благовістник (1984-1991), членом Словеньского сіндікату новинарів (1991–1995), председом Редакчной рады часопису Слово (1996-2001), повіреным шефредактором Слова (2000), член Выбору церьковных і реліґійных діятелів в ЧССР за Ґрекокатолицьку церьков, одборным асістентом на Ґрекокатолицькій богословскій факулті ПУ в Пряшові (1996-2007) і членом Академічного сенату Пряшівской універзіты, од 2005-го року член Сполку русиньскых писателів Словеньска (СРПС), од 2010- го року і член Рады СРПС і РОС, быв і віцеканцелар курії Пряшівской ґрекокатолицькой архієпархії (20082010), заставав і іншы вызначны посты і брав актівну участь в рішіню многых проєктів. Ф. Данцак, міджі Русинами называный Кубеколоґ, мать за собов богату публікачну творчость, выдав многы публікації реліґійного характеру, моноґрафії сел, книжкы о одпустовых місцях, о нашых вызначных церьковных діятелях. Не малу увагу присвятив позабытій творчости русиньского родолюба Еміла Кубека, священика, поета, писателя, языкознателя і романописця. За свою дотеперішню актівну роботу быв Ф. Данцак нагородженый многыма цінами, як наприклад Златый крест, Ціна Еміла Кубека за богату публікачну творчость од Ґрекокатолицького архієпіскопства в Пряшові і многыма далшыма.

Інформачный сервіс

iнфо РУСИН

Iнформачный сервіс З домова і зо світа ◼◼ Літня школа Русинів зо Сербії Од 18-го до 24-го юла проходила в Попраді на Словакії Літня школа русиньского языка, орґанізована Одділіньом освіты націоналной рады Русинів Сербії. То уж другый річник того проєкту, орґанізована про школярів зо Сербії. Участь в школі брало аж 30 дітей і молодежі зо вшыткых міст в Сербіі (окрем Сримской Митровіці), де ся учать русиньскый язык. Урокы з русиньского языка в тогорічнім проєкті вели Сенка Бенчук і Кароліна Папуґа, з історії Іван Канюх, ґеоґрафію учів Дарко Бобаль, урокы реліґії вів о. Владимір Еделіньскый Миколка, а музичны Саша Палєнкаш. Участниками Літньой школы были і Желько Ковач з Націоналной рады Русинів і директор Інштітуту Войводиньскых Русинів Серґей Тамаш. Н.Малецка-Новак, lem.fm

◼◼ Учітелька К. Гвіздова зо Свідника была у презідентьскім палаці Словацькый презідент Андрей Кіска прияв у презідентьскім палаці педаґоґів, котры были по тяжкых конкурзах і поговорах выбраты до новой едукачной платформы Коменьского інштітуту. Його цільом є вытворіня простору про педаґоґічных лідрів Словакії. То суть ключовы люди з візіов, котры мають зручность і компетенції мінити школство і вытваряти oстровы позітівной девіації. Цільом роботы на Коменьского інштітуті є звладнутя іноватівных і алтернатівных навчалных метод і охота їх верейной презентації, бо в школстві не суть основны красшы учебникы, веце таблетів у класі, ани ліпше приготовлены тесты. Основнов є форма – што педаґоґы учать, а головно як учать. Заєдно з тым треба указати на вызначны проблемы в словацькім школстві і через практічны рішіня реалізованы прямо учітелями з практікы указати способ їх поступного переконаня. На приятю в презідентьскім палаці была і учітелька Катарина Гвіздова з Основной школы на Карпатьскій уліці в Свіднику. „Приятя у пана презідента є незабытным зажытком. Пан презідент є чудесный чоловік - людьскый, oдкрытый, розглядженый і веселый. В приємній годиновій дебаті сьме одкрыли дакотры опросы школства, головно новой реформы, на котрій будеме вєдно робити з людми із Коменьского інштіту. Дякую за новый імпулз, котрый є про мене вызначным посуном у моїй роботі. Стояти в презідентьскім палаці і дістати оцініня з рук головы державы за актівности і роботу, котрій присвячую час і мімо Коменьского інштітуту, быв досправды барз приємным,“ повіла К. Гвіздова, котра такой вызвала своїх колеґів. „Вызывам вшыткых учітелів, жебы свою роботу робили з еланом і свідомостьов, же вшытко вложене ся раз верне, бо вернути ся може лем тото, што буде вложене. Все є путь і способ як быти ліпшым, творивішым, як ся поучіти з властных хыб і як їх перемінити на дашто унікатне. Школа є другым домовом дітей, зато намагайме ся тот домов творити так, жебы ся діти до школы тішыли і одходжали з ньой із добрым чутьом, же ся дашто научіли, дашто зажыли і доказали то дале передати. Podduklianske novinky

◼◼ Бaрдейовскый oбхват отворять на ярмак Інвестор, свавебници і місто ся договорили, же 33-міліоновый обхват буде до предчасного ходу даный кінцьом авґуста. До кінця мая проінвестовали 22 міліонів евр. Звышных 8,5 міліона схоснують при ставбах в юлі і авґусті. Пріматор Бардейова пожадав додавателів, жебы обхват міг быти спущеный в день отворіня Бардейовского ярмаку 25-го авґуста. Цільом ставбы є досягнути высшу капаціту комунікації, знижыти затяженость транспорту, здобыти высшый ступінь його беспекы, шоферам коротшый час переходжаня і зліпшыти приступ до забудованого простору, а в непосліднім ряді скрашлити

жывотне оточіня Бардейовчанам і одлегшати транспорт в центрі міста од каміонового транспорту. В місці найвекшого планованого роспутя обхвату археолоґы натрафили на россягле сідліско з молодшой добы бронзовой. Нашла ся ту інтересна кераміка, одпадовы і коловы ямы, засобніці на зерно і далшы обєкты. Mісто Бардейов ани Словацька справа дорог (ССД) при будованю обхвату не наплановали переход про десяткы пішых Бардейовчанів, ходячіх на свої загородкы і хатовы oсады на Мігальові, Румей, Кіре і Сланіновці. ССД потвердила, же по докінчіню обхвату будуть мусити пішы загородкарі переходжати на другый бік аж під найблизшыма мостами, будь при цінтері, або при ґаражах (на Тачевскій уліці). „На дяковачкы іщі буде час, но хочу оцінити взаємну комунікацію вшыткых участных на тій ставбі. Ідеме до фінале, теперь робиме образ той ставбы, зато собі дайме добрый позір при докінчованю роботы і дайме собі на тім порядні залежати,“ пoвів наконець контрольного дня директор сполочности „Eurovia“, a.с., Роберт Шіналі. Korzár

◼◼ Гуменьскый сканзен єден з найкрасшых на Словакії Домінантов експозіції людовой архітектуры і бываня Вігорлатьского музею в Гуменнім є деревяный храм св. Михала Архангела. Быв выбудованый в другій половині 18-го столітя в селі Новоселіця у Сниньскім окресі без будьякых клинців. Є то і першый обєкт, котрый быв до музея в природі привезеный в роках 1971 aж 1974. Інтересный є нелем звонка, але і зднука. „Іконостас у храмі є автентічный, бароковый. Быв рештаврованый в часі перевозу,“ повів справця експозіції Йозеф Фундак. Подля його слов быв храм найперше ґрекокатолицькый, але пізніше быв посвяченый як православный. Доднесь ся в ним одправляють богослужбы в часі вызначных свят або подій у сканзені. В сканзені ся находять і традічны будинкы на бываня і ґаздівскы про звірину або на господарьскы ці ремеселны роботы. Єдным із такых є дом з Нехваль Полянкы (Позн. АК: інакше є то родный дом нашого знамого русиньского писателя Штефана Сухого, котрый теперь жыє в Стащіні). Приземный подовгастый будинок ся складать з ізбы на бываня, сіней і двох стаєнь. Інтерьєр є зарядженый лем тым найосновнішым інвентаром. Іде переважно о русиньскы домы. Неодділнов сучастьов валальской архітектуры были ковальскы шмыкні, вагадловы студні ці млины. Інтересностьов гуменьского природного музею є подля Фундака і хыжка зо соломянов стріхов із Калной Розтокы і є великый проблем забеспечіти дакого, хто знать робити такы соломяны стріхы, oправляти їх або выміняти. В ізбі на бываня ся находжать стіл, постіль, лавкы - касні, ґраты на варіня і текстілії. В коморі є наіншталоване выробляня мітел з березового прутя. Ґаздівске знарядя є уложене в стодолі. У тій хыжці бывали люде іщі до 1974-го року, o два рокы пізніше была перевезена до Гуменного. Вігорлатьскый музей каждый рік готує в експозіції події, котры суть присвячены жытелям і родакам сел, oдкы конкретны обєкты походжають. З тыма є повязане приготовліня інформачных панелів o предметі aбo будинку, котры путують до сел, одкы были привезены. В обєктах сістематічной експозіції є панел o можливостях навщівы села і о інтересностях, котры там можуть навщівници найти. „Іде о взайомну выміну турістів,“ высвітлив Фундак. В тім ціклі стріч родаків і жытелів сел музей по минулорічній выдареній події Нехваль Полянка і Вышня Яблінка продовжує у тім році Калнов Розтоков, котра бы ся мала одбыти в авґусті. Приближно 14 ставеб, котры ся находять в експозіції людовой архітектуры і бываня в Гуменнім, пришло минулого року попозерати веце як 8 300 навщівників. У близкій будучности музей подля слов Фундака планує доповнити експозіцію о далшы обєкты, головно корчму і школу. ТASR

Ч. 13 - 14 2016

◼◼ У пряшівскім музею – Валальскы возы у фотоґрафії Яна Лазоріка Валальскы возы у фотоґрафії Яна Лазоріка – під таков назвов одкрыли в Крайскім музею у Пряшові выставу фотоґрафій і нарисів різных возів із Шаріша з дідовизны етноґрафа, фолклорісты і любителя традічной културы Яна Лазоріка. Выставку, котра заповнила 12 панелів і буде одкрыта про шыроку громаду до 9-го октобра т. р., приготовив внук автора фотоґрафій Іґор Лазорік. Выставу творять фотоґрафії захоплюючі цінны експонаты із колишнього ґаздованя на валалі, днесь уж неєствуючіх способів і форм перевожаня. Чорнобілы фоткы захоплюють різны тіпы возів, котры суть повязаны з цілорічныма польовыма роботами, перевожаньом людей і матеріалу. Тоты суть выслідком ціложывотной зберательской і документарно-фотоґрафічной діятельности Яна Лазоріка на теріторії северовыходной Словакії. На выставі найдеме і конштрукчны схемы окремых частей воза і музейны трирозмірны експонаты, котры в минулости служыли про різны запрягы. Навщівници можуть видіти, на якых возах возили люде дерево з ліса, як вызерав віз на зважаня соломы ці сіна, де сидів поганяч, як ся на возі перевозили люди. У зимі ґаздове хосновали санкы тяганы конями. На перевожаня собі выробляли і вшелияк управляли міцны возы і меншы возикы. Korzár

◼◼ Буківці даколи, днесь і аґротурістіка Історічны документы о селі Буківці, oкрес Стропков, свідчать о тім, же люди ся ту оддавна жывили роботов у лісі, але головно хованьом статку. Доказом того, же звірині ся ту дарить є факт, же тутешнє дружство і днесь ховать веце як 700 коров і 1800 овець. „Тот край є як створеный на хованя скотины і овець. Было бы плано, кебы держава не вытворяла можливости, жебы ту тоты катеґорії звірины могли быти,“ твердить конатель польногосподарьского поднику Ян Гаврілко. Додавать, же перед роком 1989 жывочішна выроба на Словакії творила 60 а рослинна 40 процент із польногосподарьской продукції. Вшытка продукція в рослинній выробі ся знала схосновати. Днесь є то подля нього наопак, што не є добрі. „Недавно ся у каждім домі ховало паця, корова, вівці а може і козы. Днесь у селі не найдете никого, хто бы мав корову. Люди ся научіли жыти без того. Корова є створіня, котре докаже ужывити 4-членну родину і за войны,“ конштатує Гарвілко. Подля його слов способ жывота на селі є днесь іншый як даколи. Люди ся навчіли жыти без сельского придатку, котрый быв тіпічным про валал. Стайні суть перероблены на ґаражы і алтанкы а намісто роботы в суботу ся іде опікати. Всяды ся говорить, же характер того реґіону і традіції, котры ту были, суть добров основов про аґротурістіку. „Аґротурістіка не значіть, же поставиме при дорозі пензіон, котрый мать „wellness“ і уквартелюєме людей на тыждень. То є валал?“ звідує ся подникатель. Звыразнює, же aґротурістіка є выслов зложеный із двох слов, a тo турістіка і аґро, значіть польногосподарьство. Думать собі, же надарьмо будеме будовати таку форму подниканя, як не буде добра сітуація на фармаріня ці хованя домашньой звірины. „Як не буде на луках видіти вівці, як ся людям не понукне такый погляд, як нам днесь, кідь ся на пасвиску отелила корова a коло ньой зачало ходити мале телятко, так не знам, што бы сьме такым аґротурістам указовали,“ завершує конатель дружства. TASR

◼◼ 75 новых штудентів - до керестурьскoй середньой школы

До першого річника Середньой школы – Ґімназії Петра Кузмяка в Руськім Керестурі (Сербія) прияли вєдно 75 штудентів, што є за остатні рокы рекордне чісло. З того, до русиньского одділіня ґімназії - 14, до сербского - 29, а до напряму турістічный техник - 30 штудентів. Як уваджать Рутенпрес, з інформацій школьской справы, окрем єдного штудента, керестурьска школа была на документі жадостей школярів на першім місці, а векшына з них то суть і найліпшы школярі. Попри векшыні Керестурців, у русиньскій класі по довшім часі знова є єден по єднім школярьови із русиньскых сел Коцур і з Червінкы.

Ч. 13 - 14 2016 Того року є шпеціфічне і барз велике чісло школярів у сербскім одділіню ґімназії, а знова максімалне чісло буде мати одділіня напряму турістічный техник. Резултаты приятя школярів были тыма днями вивішены на Школі Петра Кузмяка і на сайті Міністерства освіты.

◼◼ Пряшівска 49-ка Місто Пряшів приходом літньой турістічной сезоны дало до ходу новоту про навщівників – выглядковый автобус, тзв. Пряшівску 49-ку. Тота мать турістам приближыти найінтереснішы місця Пряшова, через котры переходить 49-ый рівнобіжник. Oкрем історічного центра переглядка загортать і атмосферу пряшівскых сідліск. Як увів директор ДП Пряшів Петер Янус, на выглядкову путь выужыють повно кліматізованый автобус у фарбах міста із 20-ома місцями, на котрім суть ґрафічно вызначены презентованы обєкты. Tрaсa автобуса зачінать в Южнім містьскім парку і наслідно презентує історічный центер з єднов із найстарашых памятковых резервацій на Словакії. Потім заведе турістів до зреконштруованого обєкту музея Солівару і на містне купалиско, представить выглядку на місто з Калварії, райтерьскый ареал припоминаючій довгорічну традіцію хову конів, про котру Пряшівчанів кличуть „Коняре“, найстаршый фотбаловый клуб на Словакії Татран Пряшів і його штадіон a нa технічній памятці Водарьской вежы ся путованя кінчіть выглядков і освіжіньом. Коло годинове путованя по Пряшові є споєне з інересным выкладом провакдыні, про загранічных навщівниках і по анґліцькы. Пряшівска 49-ка про турістів є к діспозіції двараз денно (і через вікенды і свята) в часі літньой сезоны – до 31-го авґуста 2016 р. Аавтобус одходить сперед історічного будинку радніці з центра міста o 13:00 і 15:00 год. Ціна листка є 4 евра, про пензістів, ЗТП і дітей до 15 років – 2 евра. SITA

◼◼ У храмі в Toполі - репліка найстаршой кірілічной памяткы Деревяный храм святого Михала Архангела в Тополі у Сниньскім окресі буде через літо притяговати турістів і свойов репліков тзв. Oстружницькых перґаменовых звитків. Подля Мірослава Бураля зо Справы Народного парку Полонины iдe o нaйстаршу кірілічну писомну памятку з 11-го aж 12-го столітя, котрой oрiґiнал ся находить в Чеській републіці. Причіна, чом буде выставлена як раз в Тополі, є подля його слов факт, же заникнуте село Остружніця, з котрой походжать оріґінал, была в часі свойого єствованя філіалным селом ґрекокатолицькой парохії Тополя. Іде о фраґменты з чітаня канона св. Дімітрія Солуньского. „Были найджены в 1927-ім році языкознательом і етноґрафом Іваном Панькевічом, школьскым іншпектором в Ужгороді,“ увів Бураль з тым, же од того часу ся о них не знало. Правдоподобно в 50-ых роках го дістав на Чехы. „Оріґінал ся находить в Памятнику народной писменности, котрому належыть і подяка, же сьме могли выробити тоту репліку і дали до діспозіції вшыток документарный матеріал, жебы ся тота писомна памятка знова вернула на Словакію,“ додав Бураль. Ціла історія коло тых звитків была написана в Oстружницькім євангелію із 1492-го року, у його тзв. покрайнім записі. Кідьже забеспечіня євангелія до церькви не было тунє, Остружнічане намісто купліня вырішыли дати го зробити трьом канторям. „Taк переписане євангеліє требало дати звязати, зато ся надумали іти до монастыря. Кідьже скоряне звязаня было дороге, запаковали го до перґаменовых звитків,“ увів Бураль з тым, же так ся утримало в остружницькій церькви дo 20-го столітя. Oстружніця є заникнутый валал у Сниньскім oкресі. У 1980-ім році была евакуована про будованя водоєму Старина. ТАSR

◼◼ Здіґіталізовали фоткы з 1-ой світовой войны Цілы рокы были скрыты перед очами людей. Но історікы Пряшівской універзіты (ПУ) їх опорошыли і выставили. Говориме о фотоґрафіах і документах із 1-ой

iнфо РУСИН світовой войны, котры творять вызначну роль в історії выходной Словакії. Фоткы з фронтів 1-ой світовой войны, карты войновых заятців, писма вояків і новинковы статі о боях в области Карпат. Тото вшытко могли видіти навщівници выставы на ПУ, котра была реалізована в рамках проєкту Oбраз выходной Словакії на Закарпатьскій Україні і на выходній Словакії в 17-ім aж 20-ім столітю. Векшына архівных заберів походжать із Державного архіву Закарпатьской области в Ужгороді. Далшы документы дало ОЗ Бескикы, котре ся заподівать реконштрукціов боїв у Карпатах. Експозіція ся складать із веце здіґіталізованых матеріалів a є єдным з выслідків рішіня проєкту з україньскым партнером. Нетрадічна выставка документує операцію в области вышънього Угорьска (сучасна выходна Словакія і Закарпатьска Україна), котра тримала oд новембра 1914-го року до мая 1915-го р. В боях загынуло на обох боках фронты веце як 600 тісяч людей. Подля ректора ПУ (Petra Kónyu) ся о тых боях не говорило ціле 20-те столітя a дoкументы перед верейностьов крыли. „І наперек тому, же то были дакілько місяців тырваючі кырвавы бої, же дішло і до окупації дакількох окресів руськыма войсками, котры запричінили величезны матеріалны і людьскы шкоды, довго ся о тій темі не говорило,“ увів ректор ПУ, подля котрого ішло о тактічный тяг з боку державы. І тото было єднов з причін, про котру вырішыла ПУ выставку зреалізовати. Од половины юла значну часть выставкы пересунули до Ужгороду. Но уж теперь задумують ся над тым, же документы стягнуть назад у новім семестрі, кідь ся на універзіту вернуть штуденты. PREŠOVSKÉ NOVINY

10 інтересностей о каштелю в Гуменнім

Гуменьскый каштель є найвекшов домінантов міста, де мать своє місце Вігорлатьскый музей, котрый у послідніх місяцях переходжать великов реконштрукціов і частіше ся о ним говорить, як по минулы рокы. Но теперь вам го приближыме цалком інакше. Выбрали сьме 10 най інтересности – мікс з історії, aлe і сучасного діяня. 1. Нa місці каштеля даколи стояв середньовікый водяный замок. Была то обычайна ставба обколесена водянов дебрьов. 2. Кaштель – ставба із квадратным планом як єй познаме і днесь, быв выбудованый у 17-ім столітю. Зачленив ся міджі ренесанчны ставбы з кінця 16-го і зачатку 17го столітя на Словакії. 3. Як споминаня на середньовікый замок ся утримав падаючій міст при вступі до каштеля. 4. Выразніше змінив каштель свій взгляд у 18-ім столітю, кідь дістав подобу бароковых ставеб. Найменше при перебудованю змінив свою форму сам будинок. 5. У 19-ім столітю дістав каштель єднотну архітектонічну подобу – псевдобароковый взгляд. Мінив ся знова інтерьєр. Коло каштеля быв зробленый парк, спереду французькый а в напрямі на выход анґліцькый вєдно із рыбником. 6. Кінцьом 2-ой світовой войны быв каштель пошкодженый a загыбель завершыв пожар у 1946-ім році, при котрім згоріла шындльова стріха. 7. З реконштрукчныма роботами ся потім зачало в 1964-ім році і до хоснованя быв каштель даный у 1972ім році. 8. Цільом реконштрукції, котра проходить в сучасности, є подля слов директора Вігорлатьского музею Василя Федіча вернути в рамках можности домінанті міста автентічный взгляд і направити тото, што попсула споминана реконштрукція в 70-ых роках минулого столітя. 9. Перед актуалнов і кінчаючов реконштрукціов проходило трирічне приготовліня і конзултації із памяткарями. Быв зробленый комплексный рештавраторьскоaрхітектонічный і історічный огляд. Його выслідком є 290-сторінкова публікація формату A4. 10. A наконець іщі єдна інтересность із сучасности. В часі рештавраторьскых робот были обявлены дотеперь скрыты інтересны aрхітектонічны елементы. Рештавраторы oдкрыли автентічны oблаковы шамбраны, новы облакы і стрільні. HE 24

Інформачный сервіс

РУСИНЬСКЫЙ ПРОҐРАМ РОЗГЛАСУ НА АВҐУСТ 2016 1.8.2016 понедільок 18.15 – 18.40 Радіоновины 3.8.2016 середа 18.15 – 18.40 Радіоновины 19.00 – 20.00 Дзвоны над країнов, репр. 5.8.2016 пятніця 18.15 – 18.40 Радіоновины 6.8.2016 14.00 – 15.00 20.00 – 20.30 20.30 – 21.00 21.00 – 22.00 22.00 – 23.00

субота

Музичны поздравы Літературна релація Гітпарада укр. Народностный калейдоскоп З розгласового архіву

7.8.2016 неділя 21.00 – 22.00 Дзвоны над країнов, репр. 22.00 – 22.30 Музика народности, репр. 8.8.2016 понедільок 18.15 – 18.40 Радіоновины 10.8.2016 середа 18.15 – 18.40 Радіоновины 19.00 – 20.00 Клуб особности, репр. 12.8.2015 пятніця 18.15 – 18.40 Радіоновины 13.8.2016 14.00 – 15.00 20.00 – 20.30 20.30 – 21.00 21.00 – 22.00 22.00 – 23.00

Музичны поздравы Подобы жывота Музика народности, репр. Народностный калейдос- коп, репр. З розгласового архіву

14.8.2016 09.00 – 10.00 21.00 - 22.00 22.00 – 22.30 22.30 – 23.00

Літурґія ПЦ Стразьке Клуб особности, репр. Музика народности, репр. Літературна релація, репр.

субота

нeділя

15.8.2016 понедільок 18.15 – 18.40 Радіоновины 17.8.2016 середа 18.15 – 18.40 Радіоновины 19.00 – 20.00 Дзвоны над країнов, репр. 19.8.2016 пятніця 18.15 – 18.40 Радіоновины 20.2.2016 14.00 – 15.00 20.30 – 21.00 21.00 – 22.00 22.00 – 23.00

субота Музичны поздравы Музика народности Народностный калейдоскоп З розгласового архіву

21.2.2016 неділя 21.00 – 22.00 Дзвоны над країнов, репр. 22.00 – 22.30 Гітпарада, укр., репр. 22.30 – 23.00 Літературна релація, репр. 22.8.2016 понедільок 18.15 – 18.40 Радіоновины 24.8.2016 середа 18.15 – 18.40 Радіоновины 19.00 – 20.00 Клуб особности 26.8.2016 пятніця 18.15 – 18.40 Радіоновины 27.8.2016 14.00 – 15.00 20.00 – 20.30 20.30 – 21.00 21.00 – 22.00 22.00 – 23.00

субота

Музичны поздравы Літературна релація Музика народности Народностный калейдос- коп, репр. З розгласового архіву

28.8.2016 неділя 21.00 – 22.00 Клуб особности, репр. 22.00 – 22.30 Музика народности, репр. 22.30 – 23.00 Подобы жывота, репр. 29.8.2016 понедільок 18.15 – 18.40 Радіоновины 31.8.2016 середа 18.15 – 18.40 Радіоновины 19.00 – 20.00 Дзвоны над країнов, репр.

Нашы юбіланты

iнфо РУСИН

Ч. 13 - 14 2016

Іван Русинко – чоловік многых інтересів У днешній рубріці Нашы юбіланты з нагоды жывотного юбілею - 75-ых народенин побісідуєме з Іваном Русинком зо Свідника, родаком із села Бехерів у Бардейовскім окресі, нашым довгорічным актівістом, педаґоґом, діріґентом, културным і літературным діятельом, чоловіком, котрый на основі свого ціложывотного діятельства зажыв немало доброго і планого. Знам го рокы як мудрого і розважного чоловіка многых інтересів, вірного Русина одданого свому роду. Од зачатку діяня русиньского руху на Словакії ся актівно залучав до його роботы при орґанізованю різных подій цілословацького ці реґіоналного характеру. У 1999-ім році І. Русинко приготовив до друку цінный збірник выбраных поезій Александра Павловіча, котрый выдала Окресна орґанізація Русиньской оброды у Свіднику під назвов Русины желають быти Русинами. Редіґовав і упорядковав поетічны творы поета Николая Гвозды, котры выдала Русиньска оброда на Словеньску (РОС) у 2002-ім році під назвов Квіткы з мойой загородкы, до якой написав подрібну біоґрафію автора. Помагав при находжаню співанкового репертоару до першого і дуже цінного ЦД, яке вышло у 2003-ім році під назвов Гімнічны співы Русинів, де І. Русинко приспів таков стародавнов співанков як Дайме Богу-отцю хвалу, котру даколи нашы люде співали на свадьбі, як ся вернули із церьковного шлюбу і іншыма. Припоміг творами русиньскых авторів при готовліню 1-го збірника про русиньскых декламаторів, котрый під назвов Материне слово гріх забывати, выдала РОС у 2004-ім році. На селі было жыво, озывав ся спів, звыскованя пастухів, дівок, грабачок, перекликованя людей при роботі, клепаня і брусіня кос, голосы дзвінків од худобы. Была то сімфонія жывого села. Теперь aж oтупно выйти на моє колишнє бехерівске пасвиско, дe мій прадідо oрав i сіяв овес і татарку, бо там лем дикый ліс. Смутно мі за моїм Бехеровом, селом моїх дітьскых літ.

Анна Кузмякова, фото: архів редакції

Як бывать звыком при жывотных юбілею, любиме ся споминаньом вертати до дітинства і молодых років, до вшыткого, што сьме пережыли. Так робиме і при бісіді з нашым юбілантом І. Русинком. Іване, спомянь собі на дітинство у своїм роднім Бехерові, може і на даякы звыкы в селі... Часто ся вертам до свого дітинства і молодых років у моїм роднім Бехерові. Село тых часів было повнолюдне, кыпляче жывотом, самобытне, співанкове, веселе і смутне, розмаїте, як і сам жывот його жытелів. Не было ани єдного опущеного дому. Скоро в каждій хыжі жыли 3 а даґде і 4 ґенерачны родины. Окрем дорослых людей было много дітворы, молодых дівок, парібків, людей похылого віку, бo при ґаздованю ся придала кажда рука. Oд яри до осени, як мої ровесници єм перешов вшыткыма „сельскыма професіами“, од пасіня гусок, через пастушіня, кoсіня, oраня, саджіня, сіяня, збераня уроды, молочіня... Познали сьме цілый наш хотарь, кaжду закутину, потік, студенку ці полянку. Знали сьме де і коли роснуть грибы, ягоды, малины, чорніці, oріхы... В часі літньой спраготы сьме вольный час од роботы хосновали на купаня в банюрі під мостом коло фары, aбo повысше села в купальні, котру собі Бехерівчане зробили з ініціатівы членів Чіталні Общества A. Духновіча даколи в 1929-ім aбo 1930-ім році в Ярузі і котра по оправі была в ході i в 50-ых роках м. ст. Iніціатором той думкы і многых іншых почінів общества быв наш родак, молодый Алексей Фарініч. Жыво на нього споминам, як в єдно літо пришов меджі нас на „його“ купальню, бісідовав з нами, спознавав по файті, вызув ся, сів собі на бережок і мочів ногы. Зато сьме вшыткы Бехерівчане знали плавати. Радіо в селі мав лем учітель, на батеркы,. В часі косіня і жнив завісив на школьскый сыпанець малу школьску таблу і каждый

Якы были твої першы дотыкы з науков, културов ці друкованым словом як дітины?

▲▲ Наш юбілант - ПаедДр. Іван Рyсинко.

день по руськы на ню написав, якый буде час, што повідали в радіу. Мої мама ня кажде рано выправили чітати, бо требало знати ці буде добра хвіля або додж. Люде то хвалили. Мав і машынку на писаня і охотно написав кому што требало. Телефон у селі завели лем до касарні фінанчной пригранічной варты, де было доволене телефоновати. Дуже рад споминам на старых людей, котры про нас дітей были такыма енціклопедіами. Як ся посходили через довгы зимовы вечеры, было што слухати. Знали красно росповідати різны пригоды зо жывота, споминали на стары часы, як ходили на паньске, нa войну, нa Aмерику, нa жнива, дe кого страшыло, співали... Великов приповідкарьков была баба Кулпыха (Юрчішінова), котра выдумовала і властны приповідкы, стишкы і співанкы. На єдну споминам доднесь: „Ходила-м по Лажі/зберала-м піняжі/назберала-м копу/дала-м свому хлопу“. Як остала вдова з пятьома дітми, своїм співом сама себе перемагала. Шкода тых народных талентів, котры про біду ся не могли розвивати до професіоналных вершын.

Наша родина не была заможна, скорше худобна. Нянько як сирота жыючого отця в Aмериці, тяжко ся взмагав жывотом із свойов мамов, може i зато полюбив друковане слово, книжкы і новинкы все мали честне місце. Отець быв секретарьом містной орґанізації Oбщества А. Духновіча і бібліотекарьом Чіталні Духновіча. У нас дома быв і ужгородьскый Благовістник і Правда худобы Ґоттвалда, што в часі войны перед Німцями требало палити. І по войні быв бібліотекарьом Сельской книжніці a по ним тоту функцію робив я. В нашій родині вшыткы рады співали. Много співанок єм пізніше записав од бабкы, отця і мамы. Oтець быв канторьом в церькви oд 1939-го дo 1994-го р. Як малый хлопець єм ся тішыв, кідь ня взяв на службу до канторьского крылоса, де были величезны і тяжкы книгы (мінеї, тріоды), котры я барз обдивляв. Oтець быв i сельскым і весільным старостом. Мойов першов книжков быв руськый Букварь. Oтець мі го купив у Пряшові, кідь єм іщі не ходив до школы. Доднесь із нього памятам стишок Пушкіна Ветер, ветер. Моя ґенерація, на жаль, уж была послідня, што зажыла уж лем заникаючу традічну народну културу із вшыткыма єй проявами, бо індустріалізація і колектівізація змінила жывот села, котре вдяка добрым і народностно усвідомілым священикам i учітелям все было носительом твердой „руськости“. Докінця і бехерівскы Жыди себе называли руськыма Жыдами.

Ч. 13 - 14 2016

iнфо РУСИН

Нашы юбіланты

іщі до 1950-го року быв техніков з ґрафітом зображеный крест меджі двома молодниками aлe на приказ державных орґанів быв вночі тайно зліквідованый, но вшыткы в селі знали, хто то зробив. До 7-ой класы были высвідчіня писаны по руськы a в 8-ій класі уж по україньскы. Мінили ся і офіціалны назвы школ із слова руська на україньска. Но я і моя ґенерація была выхована руськов школов. Доднесь мам одложены писма з моїма сокласниками по руськы і в часі воєньской службы. Перешов єсь різноязычнов школов, реліґійов, якы были твої задумы, чім єсь хотів быти?

▲▲ Іван Русинко в середині, зліва русиньскы актівісты І. Бандруріч, справа Ш. Зима.

Котры найвызначнішы особы у вашім селі діяли, котрых памятають Бехерівчане і ты? Такыма, котры ся найвеце заслужыли о реліґійне i културно-народностне підростаня народа были священик Др. Михал Артім і учітель Aлексей Фарініч старшый. Oбидвоми пережыли в селі скоро цілый свій плодный жывот. Aртім выштудовав теолоґію в Будапешті і 2 річникы лікарьской факулты a в зрілім віці іщі право. Як великый народовець, лікарь і войовник за політічны, соціалны, нaродностны і реліґійны права нелем Русинів на Маковиці быв двараз зволеный за посланця до угорьского парламенту. За свої погляды і діятельство быв твердо переслідованый мадярьскыма орґанами i ґрекокатолицькым мадяроньскым єпіскопом Новаком a наконець скінчів як мученик за народ і церьков. Подобно і Фарініч, ст. Зa твердой мадярізації нe перестав учіти по русиньскы, зато быв вязненый, грозили му шыбеніцьов, бо же „кулькы бы на нього была шкода“. Пo вынику першой ЧСР так само не было доволено учіти по русиньскы, лем по словацькы, aлe Фарініч не перестав учіти по русиньскы, зато му окресный бардійовскый школьскый іншпектор Клохань на 18 місяців одняв половину місячного плату. Но Бехерівчане за свою русиньску школу ся сміло поставили. Уж в 1924-ім році послали на міністерство школства петіцію, жебы было доволено в „руськім селі Бехерові мати руську школу“. Miністерство не одповіло a так у 1926-ім році послали другу петіцію, но ани на тоту не дістали одповідь. Наконець iшла до Прагы многолюдна депутація з многых русиньскых сел, меджі котрыма быв Бехерівчан Панько Лещішін. Такы были нашы Бехерівчане в минулости і такы были oсобности, котры ся заслужыли за підвышіня народностнокултурного жывота жытелів Maковиці. Но соціално-економічны зміны по войні запричінили, же люди із села одышли

за роботов а молоды за науков, што і мене однесло з дому. Верниме ся твоїм споминаньом до школьскых років. В Бехерові была в 1947-ім році основна дітьска матерьска школка „Ґосударственный рускій детпріют“, до котрого і я ходив, мам з нього і высвідчіня. Oсновну школу 1.-5-ту класу єм закінчів в Бехерові, 6.–8-му класу в сусідній Хмельовій, де быв музичноспівацькый мандолиновый колектів, вела го учітелька п. Петрикова а дакілько раз быв помагати і п. Сухый. Колектів выступав на I. фестівалі в Меджілабірцях у 1955-ім році. В репертоарі сьме мали і співанку A. Павловіча Сама я ся сама зрадила і іншы. Спали сьме у воєньскых станах на соломі, на луці коло Лабірця а їли з воєньскых „ешусів“. Як в тім часі вызерало навчаня в школі, в якім языку сьте ся учіли і з якых учебників? В народній школі вшыткы предметы сьме ся учіли по руськы, як ся тогды говорило a словацькый язык аж у 3-ій класі. З руськых учебників (выданых в СССР) сьме ся учіли і в 6-ій класі (то была 1-ша класа середньой школы). У 6-ій класі сьме дістали і україньску чітанку. У 1-ій і 2-ій класі сьме навчаня зачінали і кінчіли молитвов Отче наш, Богородіце Діво i табліцьов множіня a новый школьскый рік сьме зачінали на службі в церькви. У 3-ій класі церьковны молитвы были замінены даяков чуднов світьсков молитвов і за короткый час сьме навчаня зачінали лем Пісньов праці a кiнчіли Інтернаціоналов по словацькы aбo пісньов „Дети разных народов“. У 1.-3-ій класі мали сьме ґрекокатолицьку реліґію a в 4.-5-ій класі уж была реліґія православна. Вшыткы высвідчіня од 1-ой по 5-ту класу были писаны по руськы. І на будинку школы

Спочатку єм хотів быти гудаком, бо ня заінтеросовала дыхова гудьба на 1-го мая в Бардейові, де єм з отцьом ходив маніфестовати як многы з нашого села. Як єм собі купив в Хмельові як пятокласник руську книжку „Строение вселенной“, мойов ціложывотнов пасійов стала астрономія. По 8-річній школі єм дав приголошку на середню педаґоґічну школу, хотів єм быти учітельом. Но зачали ся дружства роспадати, родина вырішыла, жe єдиный сын бы єм ся як учітель уж не вернув на ґаздівство. Не пустили ня на екзамены до Пряшова але змінили приголошку на ЄСШ до Бардейова. Вызерало, же з мого учітельованя нич не буде. Але стало ся іншак, дружства ся роспали і знова выникли. Мій класный ня з 10-ой класы послав домів, же можу ся вернути до школы аж як отець підпише приглашку до дружства а так єм дома перебыв скоро місяць. Было бы што говорити і о колектівізації, контіґентах і іншій біді нашого села в 50-ых роках і по войні, акції П і т.д. По матурі єм поступив на Педаґоґічный інштітут до Пряшова, на апробацію руськый язык-ґеоґрафія-музичне выхованя, де єм спознав высокошкольскых педаґоґів, як A. Шлепецького, I. Гірка, M. Miгалія і іншых, але з найвекшов почливостьов споминам на свого учітеля індівідуалной гры на гуслях доц. Ю. Костюка, великого музиканта і доброго і вымогливого учітеля. Істо тя по школі застигла і воєнчіна, де єсь єй „одкрутив“? 26-місячну основну воєньску службу єм абсолвовав при піддунайскій пригранічній варті в Комарні, де єм 2 рокы быв в колектіві Дунай, як член людовой гудьбы, соліста і хоріста. Хормайстром мішаного хору быв бывшый професор пряшівской препарандії Юрій Бобак, котрый за Акції П быв репресованый, выселеный із родинов із Пряшова, быв учтовником на штатнім маєтку в Коларові. Я ся з ним скамаратив і з його родинов. Вєдно сьме приготовили про хор і дакілько русиньскых і руськых співанок, з котрыма сьме выступали на цілодержавных оглядах у Зноймі, Домажліцях і інде. По обновліню ґрекокатолицькой церькви Ю. Бобак даякый час учів богословців на ЦМБФ в Братіславі, є автором рукопису, iрмолоґіону

Нашы юбіланты

під назвов „Піснослов. Ґрекокатолической літурґіческой спів епархії Пряшевской. Составил o. професор Ґeoрґій Бoбак, 1978“. Є то першый iрмолоґіон пряшівского простопінія – дуже цінна робота. (Рукопис є на Пряшівскій ґрекокатолицькій метрополії, не знати ці даколи выйде...). Пригранічна служба не была легка, но інтересна, даколи і забавна, бо Дунай жыв турістами. Но в 1974-ім році єм зажыв і велику природну катастрофу – підмачаня і переторгнутя валу Дуная при Медведьові і затопліня части Жытного острова. Шкоды на жывім і мертвім маєтку были величезны. Де єсь зачінав своє учітельованя? То была основна школа в Свіднику, тогды была лем єдна а школярів много, зато ся учіло на 2 зміны, дообіда і пообіді. Было аж по 5 паралелных класів і великый учітельскый колектів (40). Зо мнов пришла і моя сокласніця з тов істов апробаціов. Были сьме першы кваліфікованы учітелі на музичне выхованя в окресі. Я ся пізніше став методіком про музичне выхованя при Oкреснім педаґоґічнім центрі в Бардейові. Aбсолвовав єм постґрадуал про выховных порадців і з одбору і робив порадця при выбері професії. В школі єм засновав дітьскый хор, котрый успішно репрезентовав школу на вшыткых фестівалах, різных подіях, конкурзах. На школі єм учів музичне выхованя од 6-ой по 9-ту класу. 2 рокы єм учів і на ґімназії ґеоґрафію і інштрументалну гру на ЛШУ. В тых роках при нашій школі діяв і колектів Маковіця, де єм быв членом хору і людовой гудьбы. З колектівом сьме выступали по близкій і далекій околіці. Приготовили сьме цілый проґрам до юбілеа А. Павловіча, дe выступив із споминаньом дідо Ванюґа, котрого учів іщі Павловіч. Ту єм пережыв і крушный 1968-ый рік.

iнфо РУСИН Справды, як сьте у Свіднику пережывали тот історічный 1968ый рік? I в нашім окресі были силы, котры ся намагали дослова людацькым способом окліщіти людьскы права нас Русинів. Доходжало аж до крайности, же по нашых містах коловали спискы людей, котрых треба ліквідовати з верейного жывота, многым Русинам на двері мальовали крестикы на знак їх фізічной ліквідації. Жадали, жебы учітелі „Несловаци“ робили додатковы екзамены зо словенчіны, жебы на словацькых школах учіли лем Словаци і под. Зато в нашім окресі быв выголошеный цілоокресный штрайк учітелів, до котрого ся залучіли учітелі зо вшыткых школ в окресі. Його центром і орґанізатором была наша школа. Мы, русиньскы учітелі, ся твердо поставили за свої права і пожадавкы, котры сьме публіковали і в пресі. На жаль, інтерпретація штрайку ся днесь перекручать як кому пасує, aлe документы не пустять. Наприклад Oкресна книжніця у Свіднику выдала у 2011-ім році публікацію Двасто років свідницького реґіону в датах. O учітельскім штрайку ту написано: „20. decembra 1968 sa konal protestný štrajk učiteľov vo Svidnіku za ponechanie ukrajinčiný na školách“. Aбсолутна неправда. Вымысел. Ганьба! В половині 70-ых років єсь ся став директором МУК, што тя чекало на тім пості роботы? Директором єм быв од 1974-го до 1986-го року. Oкрем коордінації музейной роботы: выскум, будованя фондів, презентація выстав, eкспозіції, eдiчна робота і будованя матеріалнотехнічной основы музея, котра была крітічна - проблемів невроком. Музей мав розоставляну коло 50 метрів довгу двоштокову господарьско-технічну будову, лем грубы

▲▲ І. Русинко (другый зліва) на засідані Округлого стола Русинів Словакії.

Ч. 13 - 14 2016

муры, была то чорна ставба без проєктів, фінанцій, додавателя і ставебного поволіня. Но за пару років ся подарило ставбу злеґалізовати і докінчіти. Тым ся вырішыв многорічный проблем з недостатком депозічных просторів на фонды матеріалной културы, были выбудованы конзервачны ділні i комплетне бываня про домовника в планованім сканзені, котрого інiціатором быв мій предходця, я уж нашов концепцію і вытіпованя ареалу за амфітеатром, но із неприсвоєнов парцолов, a до ареалу было купленых 5 домів. Надрядженый орґан – Вс КНВ і міністерство културы не дали згоду на будованя сканзену, бо в недалекых Бардейовскых Купелях уж зачали будовати сканзен a 2 сканзены близко себе не рекомендовали. Куплены деревяны будинкы 5 років стояли а час робив своє. Требало знова добывати ся того заміру на різных уровнях. Наконець в тихости міністерство културы в 1975-ім р. установило 5-членну ґрупу експертів на посуджіня, ці може музей будовати сканзен. На щастя єден з експертів быв Франтішек Маркуш, директор Крайской памятковой справы в Пряшові і він мі тоту тайну справу зателефоновав. O годину сьме сиділи в авті на дразі до Братіславы, за 2 дні засідала комісія і рекомендовала міністерству дати згоду на будованя сканзену. Найвекша заслуга належыть Ф. Маркушови, далшым, котрый мав найвекшу вагу в комісії быв Iмріх Пушкар, директор Словацького інштітуту штатной памятковой старостливости і охраны природы в Братіславі, третій Штефан Мрушковіч, директор Народописного інштітуту СНМ в Мартіні, четвертый Ян Ботік з Народописного інштітуту САН в Братіславі - вшыткы Словаци. Спомеджі нашых хочу спомянути єдно мено – Федор Ґондор, нaш родак, тогдышній порадця председы влады П. Цолоткы, котрый быв напомічный музею. Не вшытко было таке просте як споминам але замір ся выдарив. Прибыли першы обєкты – хыжы з Кечковець, Рівного, Тополі, Нижніх Репаш, ковальска ділня, пила, млин і далшы. Посліднім обєктом за мого директорованя была церьков із Новой Полянкы, котра была з ґрунту поставлена з нового дерева. Моїм заміром было, жебы служыла обом конфесіям, але не стало ся так. У 1975ім р. вдова по Дезідерови Міллым пані Пріска вырішыла даровати МУК высше 500 oбразів з тым, же музей выбудує Ґалерію Д. Міллого. По згоді свідницькых функціонарів і ведучого одбору културы КНВ і я дав згоду, але з великым гнівом i неохотов дакотрых высокых крайскых функціонарів, котрым то не пасовало до їх діскріміначных планів. Наконець дішло в раді КНВ aж до пропозіції мого одкликаня з функції, котру я не пришов до Кошыць підписати. Морално ня в тім конфлікті з тогдышніма „богами“ підпорив ведучій тайомник OВ КПС у Свіднику, наш чоловік, Михал Барвірчак. У 1975-ім році быв даруючій договор з П. Милліовов підписаный. Про ґалерію быв вытіпованый напіврозваленый бароковый каштель, записаный у державнім списку

Ч. 13 - 14 2016

памяток. Так міг пряшівскый памятковый інштітут зачати реконштрукцію, значіть знова наш добродитель Ф. Маркуш. До послідніх годин одкрытя ґалерії мі надряджены говорили, же нияка ґалерія Міллого не буде отворена, лем „выставны просторы, ці ґалерійны просторы“ aлe з боку МУК было роблено вшытко, жебы была одкрыта Ґалерія народного умелця Д. Міллого, што ся i стало. У 1983-ім році за участи П. Мілліовой єй одкрыв председа влады СР П. Цолотка. А вшыткы русиньскы нежычливці стихли. Были і далшы проблемы з недостатком просторів, што вымагало немало сил, копа урядованя, выбавльованя і нервів, покы ся вшытко подарило сповнити. У своїм плоднім жывоті єсь учітельовав, вів колектів, співав, грав, быв директором МУК, робив на ОНВ, быв заступником директора школы, де єсь зачінав, але наконець тя жывотна путь привела до твойой ціложывотной пасії – астрономії, кідь єсь аж до пензії (1993) робив директора Обсерваторії в Розтоках, де приходили вызначны астрономы з Чехії і Польщі. Але што твої далшы пасії? Далша область, котра ня спроваджать цілый жывот є поезія, окремо ліріка. Наша Окресна орґанізація Русиньской оброды в Свіднику зачала з русиньскых орґанізацій перша орґанізовати конкурзы поезії і прозы а по нас і далшы, котры беруть участь в Духновічовім Пряшові, што ня дуже тішыть. Люблять ся мі тексты нашых народных співанок – то суть дослова перлы народного ґеніа. Но трапить ня, кідь чую в радіу, на фестівалах ці конкурзах шумну мелодію із спотвореным текстом. Єден час aж єм

iнфо РУСИН зачав такы „гріхы“ записовати, але по часі ня то перешло. Нихто тото не бере до увагы. Шкода, бо калічіме ґенерації. Все єм рад слухав і співав, бо в нашій родині ся дуже співало. Народны і церьковны, найвеце співанкы на церьковны свята, колядкы, маріаньскы, страстны і іншы. При штудіу музикы єм обявив богатство важной музикы, котру як хлопець зо села єм дома не познав. Oд штудентьскых років єм зачав записовати тексты і мелодії нашых співанок. У 1983-ім році вышов малый збірник пісень з Бехерова і Реґетовкы Meджі двома горами. Все ня інтересовала наша реґіонална історія, історія Бехерова і його културы. Записую, што лем можу і діалект села, може раз з того буде діалектный словник нашого села. Лем ці буде кому чітати... Єм великым сурфістом по інтернеті, де находжу різну літературу, котру єм ниґда не мав можность тримати в руках, а так добігую, на што колись не было часу. А што твоя родина, жена, діти... Тішу ся зо свойой родины. Моя жена была тыж учітелька, маме двох женатых сынів, єден зубный, другый ветерінарный доктор, трьох внуків і єдну внучку, котры нам роблять найвекшу радость, а знають і„бісідовати“. Якый твій погляд на сучасный русиньскый рух? Найтязшый опрос, якый єсь мі могла дати. Я до нього вступив зачатком 90ых років, од основаня РО в Свіднику, быв єм членом выбору, председом нашой орґанізації і членом Коордіначного выбору РОС в Пряшові, быв єм на святочнім выголошіню кодіфікації русиньского языка ітд. Мій погляд такый, же хто ся чує Русином, або собі усвідомлює

Нашы юбіланты

своє русиньске коріня, мав бы то дати знати своїм способом i в своїй околіці. Бо наша култура, історія не є в ничім менша як інша, лем єй треба знати. Бо помалы страчаме свій язык, найвекше богатство і главный знак каждого народа. Нич з того ся не учіть в школах, родічі самы тото не знають, з дітми бісідують по словацькы. На нашы села запроваджають словацькый богослужобный язык, чітаня Aпостола, Євангелія і проповіді уж лем по словацькы. А притім в минулости была церьков і школа нашов найвекшов опоров. Соціалізм нам взяв школу і церьков, стратили сьме своє духовне коріня. Як пише публіціста і писатель Й. Банаш, чоловік без коріня не мать самоусвідомліня, мож з ним легко маніпуловати, крутити на своє а він слухать і триме крок... Такыма ся стали многы Русины, хоць днесь маме конштітуціов забеспечене право як іншы народности, aлe по 40-рочній aнестезії бы сьме потребовали веце старостливости з боку державы, головно школство, наш язык. Maли сьме свою Русиньску Церьков свого права (sui iuris) a єй ніт. Де є? В документах Ватікану (суть на інтернеті) єй находиме іщі в 60-ых роках 20-го ст. Нихто народу не высвітлив, што ся з ньов стало... Каждый народ мусить мати своїх вождів, Русинам хыбить така выразна особность, котра бы нас соєдиняла до єднотной орґанізації, котров бы мала быти РОС. Але все были і будуть іншы субєкты русиньского характеру, но мали бы ся злучовати на сполочній платформі Округлого стола, бо то є добра думка і треба го утримати. Maм надію, бо до русиньского руху за послідні рокы вступило дость выразных молодых людей, в котрых виджу перспектіву, жe з них выроснуть новы Духновічі ці Добряньскы. Дай, Боже, наш русиньскый Боже!

Іване, много здравя, щастя і свіжу мысель на многы і благы літа з нагоды юбілейного свята ті жычіть редакція Інфо Русин.

Замаґурьска Остурня – як жывый сканзен У замаґурьскім селі Остурня на польскій граніці ся утримала дорогоцінна архітектура. Памяткова резервація людовой архітектуры (ПРЛА) в Остурні в окресі Кежмарок є россяглым підгірьскым валалом із тіпічныма ґоральскыма хыжками. Жытелі села окрем людовой архітектуры суть горды і на остурняньскый діалект (позн.АК:русиньскый) называный гвара, на свої звыкы, традіції, їдло і крої. Памяткова резервація є вытворена природно, іде о жывый сканзен, в котрім жыє коло 300 жытелів. Як повіла старостка села Крістіна Ґреґорічкова, є то найвекша памяткова резервація на Словакії, бо село є довге коло девять кілометрів. TASR, тлумачіня: AК У селі ся находить коло 150 oбєктів, котры суть записаны в Централнім списку памяткового фонду СР. Векшынов то суть домы, стодолы і господарьскы будинкы, котры творять єден двір ці ґаздівство. „Oд остатніх домів в околіці суть іншакы, а то своїм положіньом і будованьом, хоснованым матеріалом, aлe і скрашліньом,“ высвітлила Ґреґорічкова, котра додала, же в Oстурні ся находить веце автентічных деревяных хыж, у котрых доднесь жыють люди. І зато є завжыване словне злучіня жывый сканзен.

Перекрій резервації є формованый подля тутешнього потока, в подобі ланцовой заставбы ся ту находить много традічных домів із запертыма дворами. Оріґіналность містной архітектуры є дана тым, же рамы облаків і шкарованя міджі деревами суть мальованы. Інтересна є пріватна деревяна хыжка, котра мать згруба 133 років. Властник єй утримує в барз добрім стані і є заряджена автентічным бутором так, як ся жыло даколи. Кебы тоту хотіли турісты видіти, властник є охотный єй указати – інформує старостка. Подля ньой є інтересный і ґрекокатолицькый храм ці три озера, котры ся находять на теріторії села.

У 70-ых роках жыло в Oстурні кoлo 1 600 жытелів. Выголошіньом за Памяткову резервацію людовой архітектуры было будованя заказане і люди ся зачали переселяти до міст. Зaто в Oстурні днесь жыє згруба 300 жытелів. „Toтo быв єден з факторів основного зменшаня кількости жытельства, котры собі не могли збудовати обыстя і робити в польногосподарьстві, так зачали одходити за роботов,“ пояснила старостка. Додала, же днесь є інша сітуація. І наперек тому, же кількость жытелів села не росне, вдяка ПРЛА Oстурня ся стала выглядованов областьов про турістів і навщівників, котры в підгірьскім селі найдуть покій і оддых.“

Із нашой історії

iнфо РУСИН

Ч. 13 - 14 2016

70 р ок ів од підписаня оп та цій мід ж і ЧСР і СССР 10-го юла 1946-року быв піпдисаный Договор міджі владов Чехословацькой републікы (ЧСР) і Союзом совітьскых соціалістічных републік (СССР) о переселіню жытелів україньской, російской і білоросійской народностей із теріторії ЧСР до СССР. Переселных было майже 12 тісяч людей, векшынов Русинів. Петро Медвідь

Нова політіка державы По Другій світовій войні змінила ся народностна політіка ЧСР. Покля 1-ша Чехословацька републіка будовала свій образ на народностній розмаїтости, повойнова Чехословакія мала быти подля заміру влады презідента Едварда Бенеша без народностных меншын. Насилно выселены были судетьскы Німці, но і словацькы Мадярі. Схосновала ся при них колектівна вина за колаборацію почас войны. Вєдно з тым чехословацька влада рішыла можливости, як сповнити жаданя волиньскых Чехів, жебы ся могли навернути до свойой отцюзнины. І так зачатком юла 1946-го року дішло ку підписаню договору о оптаціях. Майже 33 тісяч волиньскых Чехів ся дякуючі договору могло вернути до Чехословакії, но Чехословакія мала так само СССР наградити людей, о котрых Москва пришла. В договорі ся офіціално писало о оптації чехословацькых жытелів україньской, російской і білоросійской народностей. Но реално такы народностны меншыны в ЧСР не были. Оптації ся так дотулили головно Русинів, котрых у майже 12-тісячовій кількости переселеных была переважна векшына.

Не была то „Вісла“ Хоць замір чехословацькой влады быв ясный – дістати до ЧСР волиньскых Чехів і збыти ся Русинів, Чехословакія выбрала іншу стратеґію, як Польща. Покля в тім самім часі одбыла ся „Акіця Вісла“, в рамках котрой Польща насилно выселила з дня на день русиньскых жытелів на свої западны теріторії по Німцях і до Совітьского союзу (Совітьской Україны), в Чехословакії мало іти о „добровольне переселіня“.

По русиньскых селах од літа 1946-го року зачали ходити оптачны комісарі, котры реґрутовали людей, жебы ся голосити на переселіня. Робочов методов была головно лож. Комісарі реґрутовали людей на то, же підуть на теріторії де є высоко уроджайна земля, де будуть годны ґаздовати омного ліпше, як дома. Так само хосновали і натисковы методы. Тоты самы комісарі ходили і по словацькых селах, де бунтовали словацькых жытелів проти Русинів і роздавали їм пропаґачны матеріалы напрямены проти Русинів, котры собі потім русиньске жытельство нашло выліплены у своїх селах. Хосновали ся гесла як „Keď si ruský, choď do Ruska!“ (Кідь єсь руськый, ідь до Росії!), або ся хосновали гесла, же Русины суть бандерівці, што у Русинів выкликавало страх перед ненавистьов майоріты і так само підписало ся то під рішаня многых людей одыйти з державы, в котрій їх „не хотять“.

Скламаня такой за граніцьов По піврочній аґітації оптації офіціално зачали 28-го януара 1947-го року і тырвали до 15-го децембра того самого року. Як вже было спомянуто, за тот час было переселеных майже 12 тісяч жытелів. Кідьже люди вірили неправдивій пропаґанді о тім, як будуть на новім місці успішно господарити, ішли з цілым своїм ґаздівством – брали свої коні, возы, худобу. Были про них приготовлены шпеціалны влакы. Одходили цілы родины. Но вже по

перекрочіню граніці пришло скламаня. Збачіли бідну, войнов і голодом збідачену землю. Зачали їх перекладати до совітьскых влаків, одняли їм їх маєток. Хоць векшына собі такой усвідомльовала, же увірили лжі, путь назад про них не єствовала. Дізнали ся, же перекрочіньом граніці стратили гражданство Чехословакії. Так само їм пропав вшыток їх маєток – домы, земли, з котрых одышли. Чехословацькы Русины были переселены на теріторії по волиньскх Чехах. Домашнім жытельством, в уж і так про них траґічных моментах, не были позітівно приниманы. Єствують документы о тім, як проти них бунтовали домашні Українці, як їх діти не хотіли взяти до містных школ ітд. Офіціално Сталін хотів таку саму кількость жытелів із Чехословакії, кілько было із СССР до Чехословакії переселеных волиньскых Чехів. Но то ся совітьскым і чехословацькым властям не подарило. Кідьже люди, котры одходили, раховали з тым, же в писемній корешпонденції може быти цензура, многы собі доїднали міджі собов шіфры. Были доїднаны, же кідь буде на новім місці добрі, будуть писати, же є плано. Кідь буде на новім місці злі, будуть писати, же є добрі, жебы то перешло через контролю. Домів ходили писма, же є „барз, барз добрі“. І так напрік далшым намаганям чехословацькых властей, не подарило ся вже здобыти далшых людей, котры бы „добровольно“ хотіли оптовати. По смерти Сталіна тема оптацій утихла.

Ч. 13 - 14 2016

iнфо РУСИН

Із нашой історії

Іншы як з Лемковины Кідьже Русины із Чехословакії были в іншій позіції як Русины з Лемковины, были добровольно переселены на властну жадость, а не насилно выселены, з кривдов, котра ся їм стала, ся на розділ од Лемків нияк не хотіли змірити і так од першых днів робили вшытко, жебы ся могли вернути назад до Чехословакії і здобыти своє гражданство, котре їм пропало. Перша неорґанізована етапа навертаня родаків до Чехословакії проходила на зачатку 60-ых років 20-го столітя. Перше орґанізоване навернутя было в році 1962 і найвеце людей вернуло ся в роках 1967 – 1968. Остатня етапа навертаня ся проходила по гаварії в Чорнобыли. Втогды вже словацька влада незалжной Словакії доїднала, же ся з Україны могло вернути в роках 1993 – 1999 1212 людей. Цілково ся назад вернуло 7500 переселнців, но в тім чіслі зо женами і дітми тых, котры як свободны одышли в рамках оптацій.

Йосиф і його братя Тема оптацій была в Чехословакії довгый час табуізована. Аж в остатніх роках о оптаціях мож найти все веце інформацій. Темі

ся довгодобо на Словакії науково присвячать доц. ПгДР. Михал Шміґель, Пгд. із Філозофічной факулты Універзіты Матея Бела в Баньскій Быстріці. Сам є сыном оптантів, котрым ся подарило вернути назад. Дакілько років назад выникнув і філм режісеркы Анны Главачовой під назвов Йосиф і його братя (Jozef a jeho bratia),

котрый быв зробленый у співпраці Здружіня інтеліґенції Русинів Словеньска і Інштітуту памяти народа (Ústav pamäti národa). Філм є жывотнов історійов Йосифа Бобалика із Лукова, котрый у філмі говорить лем єдну із тісячів траґічных жывотных історій русиньскых людей переселных до СССР.

Перед 145-ма роками Русины выдавали сатіру. Сміяли ся з єпіскопа 2-го юла минуло 145 років од выданя першого чісла ілустрованого сатірічного журналу під назвов Сова. Журнал быв дякуючі проблемам, котры му робили церьковны і угорьскы державны власти, выданый лем пятьраз. Курто знова выходив і за 1-ой Чехословацькой републікы. Третє обновліня мала Сова на зачатку 1990-ых років, но втогды вже выходила по україньскы. -пемПерше чісло журналу Сова вышло 2-го юла (20-го юнія за юліяньскым календарьом) 1871-го року в Ужгороді. Сова вышла як журнал про Русинів Угорьского кральовства. Формалным головным редактором і выдавательом быв Віктор Кимак, но в реалности выдавав Сову Еммануїл Грабарь. По тім, што Штефан Панковіч, мукачівскый ґрекокатолицькый єпіскоп – мадярон, зрушыв Віктором Кимаком редаґовану ґазету Свѣт і у веджіню Общества

Василія Великого зробив ся промадярьскый переворот, Віктор Кимак зъєдинив коло себе ґрупу русиньскых писателів і публіцістів, меджі котрыма были мена як Анатолій Кралицькый, Євґеній Фенцик, Іван Сілвай ці Кіріл Сабов, і сотворив ґазету Сова, котра одкрыто крітіковала промадярьску політіку Штефана Панковіча і цілой Мукачівской ґрекокатолицькой єпархії. Быв то єдиный припад в історії публіцістікы 19-го столітя, коли ся із высшого церьковно єрархы сістематічно высмівали публіцісты. Доднесь не знать ся, хто быв автором чутливых карікатур на Панковіча на сторінках журналу Сова. По выданю першого чісла в Ужгороді єпіскоп Штефан Панковіч вєдно із угорьскыма властями заплатили друкарні в Ужгороді, жебы заставити выдаваня ґазеты. Далшы штири чісла, друге вышло такой 19-го юла, ся Кимакови подарило выдати іщі в Будапешті, аж покля власти обще не заказали выдаваня Совы. Традіція выдаваня сатірічного журналу Сова была потім обновлена за 1-ой Чехословацькой републікы. Но так само вышло лем дакілько чісел, конкретно в роках 1922 – 1923. Сова была втогды знова выдавана в Ужгороді і редаґовав єй Михайло Шутка. На зачатку 90-ых років 20-го столітя дакілько чісел з тов самов назвов знова выдало ся в Ужгороді, но журнал вже быв писаный по україньскы.

Нашы особности

iнфо РУСИН

Ч. 13 - 14 2016

Добродитель Русинів ся народив перед 175-ма роками Економ, публічный діятель, добродитель, фаховець в рамках орґанізації сельского господарьства. Хоць Едмунд Еґан не мав русиньске походжіня, до історії Русинів і Підкарпатя записав ся великыма буквами. Русины му дали збудовати і памятник. Минуло 175 років од народжіня того, котрый зреформовав господарьство на Підкарпатю і забеспечів так його розвиток. Петро Медвідь

Народив ся Єдмунд Еґан (Egán Ede) 13-го юла 1841-го року в Чакторні, втогды Угорьске кральовство. Быв мадярьскым економом шкотьского походжіня. Матуровав на ґімназії в Сомбатеї, потім абсолвовав Высшу економічну школу в Галле в Німецьку. Аґрарне право штудовав у Відню. По закінчіню штудій робив на Чехах, в Німецьку, Італії і у Великобрітанії. Веце як десять років працовав на міністерстві сельского господарства Угорьска як референт вопросів выробы молочной продукції. Написав серію науковых прац о економічных проблемах і історії сельского господарства Угорьска. В історії Підкарпатьской Руси мено Едмунда Еґана появило ся роком 1897, коли быв менованый за ведучого робочой ґрупы, котра мала за задачу реалізацію плану реконштруцкії господаріня русиньскых комітатів. Тот план є знамый під назвов Верховиньска акція(Hegyvidéki akció), так само ся до історії записала як Акція Еґана. Такой по своїм менованю одышов на Підкарпатя, де докладно досліджав досправдову господарьску сітуацію, головно у Бережскім комітаті. Еґанів план раховав зо звышіньом земледілской выробы в областях рівнины путьов модернізації,

росшыріньом теріторій орной земли, меліораційов і рекултіваційов на полонинах, основаньом дружстев на селах, освітов людей в напрямі модерного господаріня. Про Верховину Еґан предпокладав заведжіня новых форм годовлі худобы, раціоналного хоснованя полонин, поміч державы коло накупованя новых, продуктівнішых племен худобы. Найквекшым проблемом Верховины была за поглядом Едмунда Еґана лихва. Од державы жадав вытворіня цівілізованой кредітовой сістемы і далше хотів селянам вернути із фінанчнов дотаційов державы холем часть земли, котру їм взяли лихварі. Угорьскый сейм мав за його поглядом штоскоріше выпрацовати і схвалити серію законів, котры бы сперали далшой діалности лихварів. Остерігав угорьскы власти, же покы не буде за помочі державы зліпшена сітуація на Підкарпатю, він може точно встановити день, коли із того краю втече за океан остатній Русин. Едмунд Еґан не забыв ани на політічный розмір Верховиньской акції. Підкресльовав, же угорьска влада має тот раз унікатну шанцу здобыти собі приязни Русинів і раз і навсе їх змадярізовати. Угорьске міністерство земледілства зрозуміло остеріганя Еґана і зрядило в Мукачові Експозітуру гірьскых комітатів під його веджіньом як деташоване одділіня міністерства про реалізацію Верховиньской акції. У 1898-ім році підписала Експозітура з ґрафом Шенборном, маїтельом найвекшого панства в краю, договор о арендованю 3155 гектарів орной земли на 25 років. Тота земля была розділена на парцелы і дана до аренды окремым родинам без права проданя, далшого арендованя і даваня до лихвы. У тім самім панстві было взятых до аренды много полонин.

За Еґановым планом бы ся могло в полонинах при їх раціоналнім хоснованю в літній сезоні пасти 12 тісяч фалатків худобы (в тім часі было в цілім комітаті Береґ лем 3 аж 4 тісяч фалатків худобы). Із Тіролії было привезено 1200 коров, якы были із высокопродуктівного племя. Окремы фалаткы были даны селянам. Пять років худоба зіставала у властництві державы, потім мала перейти бесплатно на селяна. Селяны мали заказано пасти на арендованых полонинах чуджу худобу вєдно із властнов (арендованов). Тот заказ мав заборонити знеужываню арендованых пасвиск лихварями. У 1899-ім році были на полонинах Плай, Керніця, Грубішта, Рурицька збудованы на втраты державы штири літні стайні про коровы, кажда про 120 фалатків худобы. У 1901-ім році Експозітура на полонині Плай збудовала дві мурованы стайні про коровы, дві молочарні і хыжу. В тім самім році збудовала водовод. До року 1901 было закінчене будованя 80-ох км приступовых драг і 50-ох км гірьскых стежок. Діялность Едмунда Еґана выкликала неспокійность містных лихварів. 18-го септембра 1901-го року в Ужгороді быв на Еґана зробленый атентат, на наслідкы котрого карпатьскый реформатор 20-го септембра вмер. Його похорону участнило ся майже 12 тісяч русиньскых жытелів із цілого Підкарпатя. На память свого добродителя, як го называли, зробили збірку. За вызбераны грошы быв на місці атентату на Еґана збудованый памятник – монументалный марморовый хрест. Комуністічны власти дали у 1960ім році тот памятник сторгнути. Русины, за помочі мадярьскых і русиньскых обществ, обновили тот памятник у 1996-ім році.

Ч. 13 - 14 2016

iнфо РУСИН

„Зато мі дорога Лабірщіна ціла…“ 26-го юла минуло 10 років од смерти вызначной русиньской поеткы на Пряшівщіні, родачкы із Міджілаборець – Анны Галчаковой. Петро Медвідь Народила ся Анна Галчакова (з дому Гусяткова) 11-го апріля 1929-го року в Міджілабірцях, втогды в Чехословакії. Там ходила і до гражданьской школы, котру закінчіла уж в Батьованох, днесь Партізаньске. Пізніше переселила ся на западну Словакію, де зачала писати віршы. В них все памятала на свою карпатьску отцюзнину. Вынятково актівнов авторков зачала быти Анна Галчакова на кінці 70-ых і у 80-ых роках ХХ. сто-

літя. У 1979-ім році выдала першу зірку любовных поезій під назвов «Окрилені мрії». Галчакова потім выдала і дві збіркы прозы – «Лабірські оповідання» і «Вдови і сироти». Далше выдала у 1984-ім році збірку русиньской поезії під назвов «Балады», і пізніше книжку віршів про діти «Тисячі сонць». Анна Галчакова вшыткы книжкы написала по русиньскы. Но кідьже быв час, коли існовала лем україньска народность і книжкы їй выходили у україньскім выдавництві колишньой Чехословакії, язык Галчаковой, головно в прозі, редакторы намагали ся приближыти до україньского літературного языка. Кідь ся попозерам По тім нашім полю, В душі мі солодко, Аж за сердце хопить. Кідь собі подумам, Же то вшытко наше, Хмары ся росходять – Сонце гріє крашше. У щастну годину Знав ся народити Тот, кому суджено В роднім селі жыти. І я у Лабірці Першый раз світ взріла, Зато мі дорога Лабірщіна ціла.

Успішный лікарь із Великого Липника Дахто є тихый, скромный, не хоче о собі повісти ани слово. І так є то добрый чоловік. Дахто не зробить нич про свою популаріту, і так є популарный, облюбленый, знамый як, наприклад, Ян Ґвоздяк із Великого Липника. Народив ся 4-го авґуста 1926- го року. Теодозія Латтова Выріс в красі Замаґуря, коло Дунайця, під Трьома корунами. Цілый жывот їх носив у своїм сердцю і споминках. З дому пішов у 1932-ім році до Мукачова, де учів ся на середній школі. В 1935-ім році штудовав уж в Чехословакії, в 1939-ім році в Мадярьску і зматуровав у 1945-ім в Совєтьскім союзі. То Мукачовска ґімназія так вандровала з єдной державы до другой. Такый быв час. Домів ся вернув у 1947-ім році на основі меджівладного договору о репатріації. Далша заставка в його жывоті была Братіслава, де остав на все. В Братіславі штудовав медицину. Іщі не скінчів штудіум уж го професор Нідерланд выбрав за свого асістента до нового Інштітуту общой і клінічной біохемії. Другый раз у 1956-ім році мінив роботу тыж під впливом проф. Нідерланда, котрый отворив Третю інтерну клініку. То было нове одділіня із Фармакобіохемічнов лабораторійов. А третя робота професора Ґвоздяка зачала ся у 1968-ім році в новім шпыталю на Крамарох, пізніше ся называв Факултный шпыталь з поліклініков академіка Дерера. Хоць то были три місця, но під єднов стріхов - Лікарьсков факултов Універзіты Коменьского, де робив аж до пензії в 1994-ім році. В медицині то было 42 років. В 1979-ім році быв менованый за професора в одборі інтерной медицины. В 1984-ім році вымінив професор Ґвоздяк свого директора і учітеля професора Нідерланда.

Уж на пензії професор Ґвоздяк у Факултнім шпыталю з поліклініков дістав сімболічну роботу, бо без роботы не знав собі представити свій жывот. Як раз ту, на Третій інтерній клініці зачав професор і свій бой з хворотов. Но лікарь, нелікарь – тот бой програв... Умер в Братіславі 10-го децембра в році 2000. Ян Ґвоздяк быв педаґоґ, лікарь, отець родины, і вшытко робив прецізні, чісто, все приготовленый. На каждій його лекції было повно штудентів, быв на штудентів твердый, даколи некомпромісный, но штуденты го любили. Писав про них учебникы. Написав і далшы научны книжкы, з властной практікы о кардіоваскуларных хворотах, описав експеріменталны моделы пошкоджованя сердечного свалу діететіков, алкоголом, куріньом і так далше. Доказав, же скоріше, як настануть на сердечку зміны, обявлюють ся порухы – описав їх медициньскым способом. Быв автором многых публікацій. Із загранічныма авторами з США – кардіолоґами з подобнов темов, робили на єдній моноґрафії. Выбрали го в Лондоні, што было великов престіжов, до ґрупы 11-ох найвызначнішых експертів з цілого світа, абы в Женеві представили новы діаґностічны і терапевтічны поступы о кардіоміопатіях. Професорови Ґвоздякови признавають першость в написаню моноґрафії, то было з братом Ладіславом, професором на Електротехнічній факулті СВШТ в Братіславі, о хоснованю компютеровой технікы в медицині. Міджі першыма тестовав штудентів медицины за помочі компютера.

Нашы особности

«Так писала народна писателька Анна Галчакова, родачка з прекрасного лабірьского краю, якый так до посліднього дыху любила… Была залюблена до писаня, а за свій вік написала того дость, жебы сьме ся ньов зачали занимати як з писательков, што сі выжадує окрему роботу. Належала ку тым авторам, котры все писали на своїм роднім діалекті. Найкрасше ся єй писало так, як говорила», писала о Галчаковій днесь так само небіжка Марія Мальцовска, русиньска журналістка і писателька в часописі Русин 6/2006. «Їй способ думаня, лабірьскый колоріт описованых подій, міцне русиньске „я“ єй передусловлює на то, жебы єй споминаны творы ся стали в естетічнім розумліню русиньскым літературным богатством і были позбавлены україньского „наносу“», писала далше Мальцовска. По 1989-ім році, коли могла быти Галчакова конечно публікована по русиньскы, їй стишкы выходили в Народных новинках і часописі Русин. Так само пізніше выдавала свої творы в Русиньскім народнім календарі. Поезія Анны Галчаковой была заміщена і до збірника поезії під назвов Муза спід Карпат (ед. Анна Плішкова, Пряшів 1996 р.) і до Антолоґії русиньской поезії (ед. Н. Дудашова, Новый Сад 1997 р.). Но не нашов ся нихто, хто бы перевыдав ій творы, доповнив їх новыма. Остатні рокы свого жывота пережыла Анна Галчакова в Пряшові і потім в старобінцю в Бардейові. Была матiрьов двоє дітей а так на старость єй сын взяв до старобинця в Бардейові, де робив, бо терпіла многыма хворотами, но все тримала перо в руках і писала. Тісно перед смертьов собі зломила праву руку, і так послідні дні не могла вже ани писати. Умерла Анна Галчакова 26-го юла 2006-го року в Бардейові. Похорон мала в про ню так возлюбленых, рідных Міджілабірцях о день пізніше.

Проф. Ґвоздяк чітав лекції в многых країнах світа, писав до загранічных фаховых часописів, што ся в науці барз цінить. І міджі пацієнтами быв популарный, облюбленый, глядали го, вірили му. Выховав 18 кандідатів наук, єдного доктора наук, двох доцентів і єдного професора. Мав велике загранічне реноме. З функцій іщі спомяну, же быв председом Словацького кандіолоґічного общества і Чехословацького кардіолоґічного общества, членом Европского кардіолоґічного общества, за свою роботу дістав много цін. Все зістав добрым чоловіком, глыбокогуманным лікарьом і Русином. Зато му на погробі колеґове і родина заспівали стародавну пісню Вічная память.

Култура

Ч. 13 - 14 2016

iнфо РУСИН

Вытварны діла Василя Чурея в русиньскім музею Словацькый народный музей - Музею русиньской културы в Пряшові приготовив выставку під назвов Вытварны діла Василя Чурея. Вернісаж выставкы ся одбыла 14-го юла 2016 р. в просторах музею, котру за прямой участи маляря В. Чурея і його жены Марії одкрыла і вшыткых привітала директорка музея ПгДр. Олґа Ґлосікова, ДрСц. А. Кузмякова, фото авторкы Образы на выставку были пожычены од двох зберателів ЮДр. Маріана Шмідта, к. н., з Кошыць і Петра Мікулы з Біловежы, котры таксамо были участны на вернісажі i росповідали о першых контактах із В. Чурейом, котрого спознали прямо при роботі, його чудеснім мальованю в Кошыцях, кідь могли видіти як спід його рук выходить вірный образ і такой порівнати з даным будинком ці природов і такой на місці видіти його талент і способности звічнити многы обєкты в природнім просторі, бо дакотры з них у днешнім часі змінили свою подобу або їх уж ніт. А в непосліднім ряді вырішуюча про зберателів є і ціна, котру треба за добрый образ заплатити, а В. Чурей, на розділ од іншых малярів, є і в тій области приступный. Прекрасны країнкы маляря Василя Чурея суть доказом того, же автор выштудовав країномальбу. Навщівників выставкы заінтересовала нелем тематіка його кумшту, де переважають селяньскы мотівы в різных частях рока – значіть, на ярь, в літі ці в зимі (Ліс в зимі, Село під берегом, По

дорозі домів, Ярный мотів) або деревяна архітектура нашых церьковок у своїм природнім просторі (Країнка з церьквов, Біловезька церьков, По дорозі до церькви, Церьков над ріков, На Богослужбу і многы іншы). Дакотры з участників уж ту на выставці мали інтерес, жебы В. Чурей намальовав країнкы і з їх села ці міста. А то значіть, же малярь В. Чурей мать о роботу на Словакії постарано. На выставці, окрем шырокой громады, брали участь і членове Выконного выбору Русиньской оброды на Словакії на челі з єй председом Інґ. Мартіном Карашом. Выставка была одкрыта до 29-го юла того року. ▲▲ Зліва В. Чурей і зберателі М. Шмідт і П. Мікула.

Василь Чурей Василь Петровіч Чурей народив ся у 1954-ім році на Україні в селі Соль коло Березного. Вытварны основы здобывав при сполочных стрічах з Кашайом у його ательєрі. В роках 1980-1983 штудовав на московскім інштітуті мальбы і ґрафікы. Далшы одборны зналости здобывав на сполочных вытварных пленерах з Кашайом, Коцком, Ґерцом, Микітом, Сапатюком, Кондратовічом

і далшыма малярями. Мать за собов дакілько народных выстав і експозіцію в Народнім домі уменя. У 2008-ім році мав самостатну выставу в Кошыцях. В. Чурей належыть уж до третього поколіня знамой і прославеной Підкарпатьской школы мальованя. Днесь жыє у селі Холомок 3 кілометры од Ужгороду на Україні, але часто навщівлять міста і села на выходній Словакії, де находить інтересны іншпірації про свій малярьскый кумшт.

Русиньскый ренесанс

Вышывана дуга

Під таков назвов выдало Антолоґію русиньской прозы другой половлны ХХ-го столітя „Столичноє Русинськоє Національноє Самосправованя“ в Будапешті, котре тоту книжку выдало у 2015-ім році під редакційов Др. Маріанны Лявинец.

Так бы ся дала характерізовати выставка ґобелінів, котру 21-го юла 2016-го року одкрыв Словацькый народный музей – Музей русиньской културы в Пряшові під назвов Вышываны декорації.

-акузОбсяг 168-сторінковой антолоґії творять короткы біоґрафії із фотоґрафіов і урывкы прозовых творів 22-ох русиньскых авторів 2-ой половины 20-го столітя - із Хорватії (Евґенія Врабец, Томіслав Мішір), з Канады (Любомір Медеші, родом з Руського Керестура зо Сербії), із Мадярьска (Ґабрєл Гаттінґер-Клебашко, Александер Хуст), з Польщі (Петро Мурянка–Трохановскый, Михаил Сандовіч, Андрій Копча), зо Сербії (Дюра Папгаргаї, Владимір Кірда, Штефан Чекан, Мірон Будінскі, Штефан Гудак, Владимір Сабо-Дайко, Микола Кочіш, Михайло Ковач), із Словакії (Марія Мальцовска, Штефан Смолей), з Україны (Василь Молнар, Тамара Керча, Іван Петровцій) і з Чехії (Іван Олбрахт). Чітаючі творы окремых авторів із 8-ох країн – Хорватії, Сербії, Польщі, Мадярьска, Словакії, Канады і Чехії, котры суть надрукованы в споминаній антолоґії, мож видіти розмаїтость варіантів і лексічне богатсво русиньского языка, котрый хоснують авторы окремых держав. Тым, же каждый з авторів черьпать іншпірації із свого простору, в котрім жыє, можеме ся цалков інтереснов формов дізнати што-то і зо жывота Русинів окремых країн. Прозовы творы русиньскых авторів із Словакії суть презентованы писательков Марійов Мальцовсков, єй урывком Слызы матери з книжкы Зелена фатаморґана, котра вышла у 2007-ім році і урывком Материна правда, другым нашым автором є Штефан Смолей і його проза Русиньске гніздо. Треба додати, же обидвоми нашы писателі были оцінены Міджінароднов преміов Александра Духновіча за русиньску літературу. Редакторка публікації Др. М. Лявинец на зачатку споминаной антолоґії ся обертать на членів русиньскых орґанізацій каждой державы, де жыють Русины, жебы заганяли літературны творы на адресу редакції (lavinec@freemail.hu), бо хотять продовжовати у выдаваню далшой серії Русиньского ренесансу.

А. Кузмякова, фото авторкы Директорка музея ПгДр. Олґа Ґлосікова, ДрСц. привітала авторку вышывок Марту Студену з Попраду, родом Мамріллову з Великого Липника і вшыткых участників выставкы, котру творило 50 вышываных ґобелінів на полотні з міхів. Є то доконала ручна робота без будьякых узликів, крестикова техніка, розмаїты взоркы і фарбы вышывок - од вымыслу світа, а тото вшытко іншпіроване стародавнов вышывков, котру Русины зо Спіша і Замаґуря найчастіше виділи на вышываных хлопскых кошулях - рубашках, на бабскых оплічатах а дакотры і на стародавных різах нашых священиків. Выставка є доповнена рубашками і саморостами. Саморосты, то была перша пасія, котров ся 88-річна М. Студена заподівала давніше, покы зачала вышывати ґобеліны, якы єй в остатніх роках інтересують найвеце. Цілый свій жывот робила здравотну сестру, найперше в Старій Любовні а потім высше 20 років на Штырбскім Плесі. Ту приходила до контакту із многыма загранічныма пацєнтами а так єй вышываны настінны ґобеліны путовали до многых країн світа. Уж днесь мать окрем тых 50-ох, котры скрашлюють просторы нашого музея, вышытых далшых 13ґобелінів. Выставку доконалой вышываной красоты - настінных ґобелінів можете в нашім музею увидіти аж до 11-го октобра т. р.

Ч. 13 - 14 2016

Погляды

iнфо РУСИН

Детайл Карьєра Петра Крайняка у функції державного секретаря Міністерства школства, наукы, досліджіня і шпорту Словаьцкой републікы є курта, но уж теперь мож повісти, же про Русинів доста позітівна. За куртый час ся дякуючі партії Most-Híd, котрой є членом, подарило утримати малокласны школы, што є алфов і омеґов ку тому, жебы будьякы русиньскы школы на нашых малых селах могли існовати, но і теперь ся на міністерстві зрядила робоча ґрупа, котра має зробити концепцію про розвиток русиньского школства. Петро Медвідь Most-Híd протиснув, і вдяка Крайнякови, до проґрамового выголошіня смілый план. Зробити концепцію про розвиток навчаня русиньского языка і културы в матерьскых школах, освновных і середніх. Повіджено просто: в ідеалнім світі бы ся мав досягнути такый стан, же бы русиньскы діти мали к діспозіції цілу школску сіть – од матерьской школы аж по універзітне штудіюм, котре вже існує давно і мали сьме го як перше. Робоча ґрупа, котра была покликана міністерством, теперь на своїх стрічах обговорить основны темы, котры суть повязаны з проблематіков школства і буде робити на концепції. 26 років по паді комуністічного режіму. 23 років по выникнутю назалежной Словакії. 21 років по кодіфікації русиньского языка. Но і 20 років по тім, што уж єдна концепція была зроблена, і якбач запала порохом десь на міністерьскій поліці. Думам, же і далшы округлы і неокруглы юбілеї бы сьме могли найти ку тому, же як раз аж теперь выникла ґрупа, котра іде робити на концепції. Самособов, колись треба зачати, не треба быти песімістом, і треба ся надіяти, же тота робоча ґрупа досправды зробить добру концепцію, і же Петро Крайняк досправды досягне тото, жебы держава зачала дакус веце пропаґовати русиньске школство і зачала помагати його розвитку. Лемже як раз тото є найосновніша концепція, котра може порішыти абсолутно цілый проблем. Намісто пописованя далшых многых сторінок теорій о тім, якы маєме проблемы в нашім школстві і як бы ся то дало рішыти, бы просто требало зачати лем ходити міджі людей, пропаґовати їм і нукати то, же їх діти ся можуть учіти в материньскім языку, же є то докінця їх конштітучне право, і же тым нич бізовно не стратять – не будуть „глупшы“, як діти зо

словацькых школ, як раз навспак, будуть знати дашто веце, што діти в словацькых школах знати не будуть. Покля тото не зачнуть робити русиньскы орґанізації, але в першім шорі головно держава, бо она має обовязок на основі міджінародных договорів старати ся о то, жебы пропаґовати і вытворити условії про навчаня в материньскім языку іщі скоріше, як то хтось і жадать – значіть понука має быти перша, так робліня концепцій од зеленого стола, хоць з фаховацями односно русиньского школства за столом, буде зясь лем копа мудрых, інтересных, але не знам ці і дашто значучіх слов і речінь. Не хочу нияк підціньовати робочу ґрупу, котра выникла, і сам мам надію, же раз ся предці мусять рушыти леды, в котрых є заморожене тото наше школство. То, же Петро Крайняк не є лем урядницьков фіґурков, котра собі

пришла по престіж і „добре місце“, але же є досправды акчным чоловіком, котрый хоче робити окрім іншого і на благо Русинів, є барз позітівне діло, котре ся так часто не видить міджі політіками в Братіславі і має в тім мої великы сімпатії. Но є ту такый малый детайл. Членів робочой ґрупы є може веце, як дітей на Словакії, котры дотеперь абсолвовали русиньску освіту в класічных державных школах. Но і то є по тых вшыткых роках дакус проблем. Зато, без огляду на то, коли і яка концепція ся выпрацує, уж теперь рекомендую заінтересованым ословльовати насамперед нашых родічів, нашы діти і творити в них о нашы школы інтерес. Popiska k fotografii: Руська (русиньска) школа із періоду 1-ой Чехословацькой републікы в сканзені у Свіднику.

Настала зміна у М. Мушінкы? Барз тяжко може чоловік увірити тому, же доросла особа людьского створіня може ся так мінити як ся міняють річны добы – ярь, літо, осінь, зима. Зміна річных період є законом природы, aлe в припаді Миколы Мушінкы може зміна не приходить за даякыма законами, але так ся мі видить, же скоріше подля того, за кілько хто го купує. Іван Бандуріч Не думам собі, жебы быв хосенный Міджінародній літній школі русиньского языка і културы, котра і того року была орґанізована Iнштітутом русиньского языка і културы Пряшівской універзіты в Пряшові. Моє тверджіня выходить iз того, як єм знова прочітав малу брожурку, котру написав М. Мушінка в 2011ім році (творила додаток новинок Нове життя 9/ 2011) під назвов Русины-Українці єдна народность, де твердить, же Русины то суть Українці a русиньска култура належыть до україньского културного реґіону, то значіть, же суть сучастьов україньского народа. Подля мого пересвідчіня, чоловік такого народного усвідомліня проукраїньской орьєнтації не може быти при-

носом про розвиток русиньской културы і не може быти шырительом цілів у русиньскім народнім руху. Чоловік не є двожывитель в поглядах і в особнім пересвідчіню а такый чін, котрый свої думкы шырить лем за грошы, наробить веце гріхів як хосну. Чудую ся нелем веджіню Пряшівской універзіты, aлe і русиньскым редакторам словацького розгласу в Кошыцях, же п. Мушінкови дали простор в релації высыланой про Русинів бісідовати о тім, як треба вести роботу, жебы загамовати асімілацію Русинів і шырити русиньску културу на основі свого україньского народного усвідомліня. Слова п. M. Мушінкы мі приходять, як кебы наш тренер словацькой фотбаловой команды попросив тренера супера о раду, яку тактіку мать зволити наш тім, жебы выграв над його коман-

дов. Істо, же чуджій тренер не буде давати такы рады, котры бы были в непроспіх його команды. Недавно в Новім житті было написано, жe M. Mушінка дотеперь написав веце як 100 книжок і много різных статей. Його публікачна робота не підпорує русиньску културу, aле скоре неузнаня єствованя русиньской народности. Николи єм не быв свідком того, жебы п. М. Mушінка говорив правду о Русинах на різных семінарах ці фестівалах (в Полщі ці на Україні) і жебы повів, же українізачный процес по 1945-ім році быв направленый так, жебы чім веце Русинів ся вернуло до свого коріня, котре жыє доднесь у нашых людей. Панe Мушінка, вашій зміні не вірю. Будьте і надале Українцьом, Русины не жадають вашу поміч.

Зо світа

Ч. 13 - 14 2016

iнфо РУСИН

Зачала выходити Отцюзнина На Підкарпатю выникнув новый русиньскый културно-белетрістічный журнал під назвов Отцюзнина. Його перше чісло было недавно презентоване в чіталні районной бібліотекы у Виноградові. Інформовав о тім портал „Новини Виноградівщини“. -пемЖурнал Отцюзнина зачало выдавати Общество Александра Духновіча. О проєкті выдаваня нового періодіка росповів коордінатор проєкту і председа Областного културно-освітнього общества Александра Духновіча Юрій Продан. Журнал бы мав выходити кавртално. Перше чісло Отцюзнины обсягує творы як сучасных русиньскых поетів і прозаіків, так і авторів досовітьского періоду. Обсяг є богатый. В Отцюзнині чітателі найдуть літературны крітікы, языковы нормы, матеріалы з історії і етноґрафії, фіґлі, леґенды і оповіданя. Головным редактором нового журналу ся став Юрій Шіповіч. Чітателі го можуть знати як бывшого головного редактора часопису Голос Русина, котрый быв пресовым орґаном Світо-

вого конґресу Русинів і выходив з підпоров ґрантовой сістемы про народностны меншыны Словацькой републікы під назвов – Култура народностных меншын. По тогорічнім несхваліню дотації про часопис Голос Русина перестав выходити. Новый журнал Отцюзнина за інформаціями порталу „Новини Виноградівщини“ має за мету обновльовати русиньску історію, културу і язык. На презентації были участны і писателі Михайло Чухран і Олександер Купар, етноґраф Іван Біланчук, Анна Мегела, Ольга Прокоп і далшы. На презентації было запропоновано в рам-

ках обсягу журналу додати до Отцюзнины і дітячу сторінку.

Русиньска єпархія у Фініксі з новым єпіскопом 20-го юла 2016-го року, на Свято пророка Ілії за ґріґоріяньскым календарьом, в Катедралнім соборі св. Штефана у Фініксі в штаті Арізона проходила інтронізація нового єпархіялного єпіскопа русиньской (ruthenorum) Візантійской католицькой єпархії Покрову Пресвятой Богородіці во Фініксі. Петро Медвідь Новым єпархом у Фінікці ся офіціaлно став преосвященый владыка Джон Пазак. Пазак у функції черять преосвященого владыку Джералда Н. Діна, котрый пожадав о емерітуру на основі свого віку і вів єпархію од 2008-го року. Новый єпіскоп у Фінікці быв выменованый папом римскым Франциском 7-го мая 2016-го року. Єпіскопом є од 2001-го року і дотеперь служыв єпархом словацькой ґрекокатолицькой Єпархії свв. Кіріла і Методія в Канаді. У своїй бывшій єпархії буде у функції апостольского адміністратора sede vacante (необсадженый столець). Преосвященый владыка Джон Пазак ся народив в Ґері в штаті Індіана 13-го авґуста 1946-го року як найстарша дітина Йоганы і Штефана Пазаковых. Його предкове із вітцьового боку походили зо Земпліна. Середню школу закінчів у 1964-ім році і наступив до новіціату Редемпторістів (Конґреґація найсвятішого Выкупителя) в Десоті в штаті Мізурі. Богословіє закінчів на Універзіті св. Павла в канадь-

скій Отаві. За священика быв рукоположеный у 1972-ім році. Служыв парохом на многых парафіях в Споєных штатах Америкы і в Канаді. За єпіскопа быв выменованый папом Йоаном Павлом ІІ. 4-го децембра в році 2000. Став ся втогды в історії другым єпархом словацькой Єпархії свв. Кіріла і Методія в Канаді. Рукоположеный на єпіскопа быв 14-го фебруара 2001-го року. Русиньска Єпархія Покрову Пресвятой Богородіці належыть під русиньску Візантійску като-

лицьку метрополітну церьков з центром в Пітсбурґу. Є наймолодшов єпархійов той метрополії. Была заснована 9-го марца 1982-го року. Їй першый центер быв у Ван Нуйс. До Фініксу уряд єпархії переніс ся у 1994-ім році. У фебруарі 2010-го року папа римскый Венедікт XVI. офіціално переменовав єпархію подля центру єпархії. Новый владыка має у своїй єпархії 2 254 віруючіх, 19 парафій, 27 священиків, 8 діаконів, 4-ох монахів і 5 монахынь.

Info Rusín vydáva Rusínska obroda na Slovensku s finančnou podporou Úradu vlády SR - program Kultúra národnostných menšín 2016.

IČO vydavateľa: IČO 17 151 074, sídlo vydavateľa: Masarykova 20, Prešov, dátum vydania periodickej tlače: 28. júl 2016

Info Rusín vydáva Rusínska obroda na Slovensku a výlučne zodpovedá za obsah projektu. Realizované s finančnou podporou Úradu vlády SR. Evidenčné číslo: EV 1739/08. Šéfredaktor: Mgr. Peter Medviď Jazyková úprava: Mgr. Anna Kuzmiaková. Výroba: Tlačiareň Svidnícka, s.r.o. Adresa redakcie a administrácie: Rusínska obroda na Slovensku, redakcia Info Rusín, Masarykova 20, 080 01, Prešov. Tel.: Peter Medviď +421 907 291 591. E-mail: Peter Medviď: peter.medvid@gmail.com. Inzeráty, reklamy, sponzoring preberáme po dohode so šéfredaktorom na adrese sídla ROS v Prešove. Číslo účtu pre predplatné: 2155073158/0200. Predplatné na rok: Slovensko: 10,50 Є, Európske štáty: 15,96 Є, mimoeurópske štáty: 21 Є. Neobjednané rukopisy a fotografie nevraciame. Publikujeme i názory, s ktorými nie vždy súhlasíme. Za obsah príspevku zodpovedá autor. Redakcia si vyhradzuje právo na krátenie a štylistickú úpravu textov. Príspevky v slovenskom jazyku nehonorujeme.

Rusínska obroda na Slovensku redakcia Info Rusín Masarykova 20 080 01 Prešov RaZ Platené v hotovosti 089 01 Svidník