SUPPORTERS ALEXANDRIA видання фанатів ПФК “Олександрія“
стор. 10
О К О Л О Ф У Т Б О Л Х
тось колекціонує метеликів. Хтось захоплюється макраме. а хтось практикує околофутбол. Хуліганізм – форма життя сучасного активного уболівальника. Виїзди, взаємовідношення з прихильниками інших клубів, модель поведінки на трибунах і за їх межами. Все це приправлено легким націонал-патріотизмом. Виходить якась естетика буття. Про її особливість і важливість свідчить фактичне табу в українських засобах масової інформації. Таємниця футбольного хуліганізма. Так історично склалося, що з часів СРСР футбольні уболівальники є носіями невідомого. Несанкціоновані багатотисячні збори громадян – хіба немає в цьому певного загрозливого натяку? Влада це розуміла, створивши виключно радянські правила поведінки на стадіонах. Пригадаємо кінець 70х – почало 80-х, коли відбирали прапори, забороняли скандувати, а по секторах з фанатами ходили угодовані офіцери МВС, примушуючи підлітків знімати троянди (шарфи) і кепки в клубних квітах. Чому не можна? – Не належить. До речі, до боротьби з футбольними уболівальниками не додумалася свого часу ні хунта Генерала Піночета, ні геній Карпат Миколі Чаушеську, ні навіть великий вождь товариш Ким Ір Сіна. Як процитував один відомий хуліган у минулому динамівця чудову фразу міліційного чину року отак в 1982: «З цих ваших шарфів починався фашизм». Звідки Ви знаєте, що я божевільна? – запитала Аліса. – Звичайно, божевільна, - відповів Кіт. – Інакше як би ти тут опинилася?» (Люіс Керролл, «Аліса в країні чудес»). Не додати, ні додати. Чим був перший етап хуліганізма в його фанатському прояві? Перш за все відвідинами виїзних матчів, активною колективною підтримкою на трибунах, носінням клубних кольорів. Цим перша хвиля разюче відрізнялася від маси радянських любителів футболу. Власне, мала місце бути грандіозна ілюзія. Адже в принципі фанатизм не був візуально і ідеологічно антирадянською діяльністю. Так навіщо його забороняти? Ну та, не навіщо. Тому і забороняли. Рак ідеологічного мозку має одним з своїх проявів тупість жестів. Перебудова і тут внесла свої корективи. Після аварії 1986 року
на Чорнобильській АЕС Михайло Горбачов раптово видав указ про роботу з неформальними молодіжними об’єднаннями. Пізно, потяг стрімко пішов – фанати плодами демократизації охоче користувалися, але у владу вже не вірили. Якщо вона так наполегливо і цілеспрямовано тупила ще вчора, то так швидко видужати просто не могла. Означає хворобу прийняла іншу фазу, не більш. Починаючи з 1987 року на фанатськіх секторах лідера вітчизняного околофутбола Динамо Київ з’являються синьожовті національні прапори, починають звучати пісні часів національно-визвольної боротьби, народ одягає вишиванки, демонстративно носить Трізуби і нашивання з перехрещеними прапорами України і Динамо. Матч того ж року Динамо – спартак став вибухом народної самоорганізації. Понині це одна з київських легенд нового часу. Погром, що чинить киянами червонобілим гостям з радянської столиці, продемонстрував всю потужність фанатського руху, здатного мобілізувати десятки тисяч потенційних прихильників. Чинник соціального впливу в наявності. Стало зрозуміле – околофутбол є не більш ні менш як форма прояву активної життєвої енергії, що шукає вихід в зовні. Це нормально, тому як ігнорувати закумульовану впродовж п’яти робочих днів емоційну складену без шкоди для власного здоров’я є збочення духу і плоті. Звідси і беруть початок що пустили, на превеликий жаль, коріння, всі ці відверто мазохістські тенденції виправдання власного безсилля, проти чого, власне, і повстало національне «Я» у формі лютого футбольного фанатизму. Загальновідомо наші предки в перервах між офіційними бойовими діями періодично влаштовували кулачні бої. Чоловіче начало вимагало підтримки форми. Всі були задоволені - ніяких утисків з боку властей, ніяких облав і спецвідділів по боротьбі з цими самими кулачними боями. Сіло на село, район на район. Переживаючі натовпи земляків. Побилися, розійшлися. Обговорення перипетій, підготовка до матчу-реваншу. Гармонія. Але потім щось зламалося, і після революційних подій 1917 року широка народна ініціатива зійшла у небуття. Відродження продовжується понині.
Жорстка протидія міліції привела до різкої переоцінки цінностей, трансформувавши фанатизм почала 80-х на щось якісне інше. Відбулося це на межі Міленіуму, коли вітчизняні стадіони вперше зіткнулися з використанням фанатами піротехнічних засобів, спочатку – саморобних димовух, пізніше - фаєров. Народження терміну «хулігани» в адресу фанатів відбулося тоді, після перших атак Беркута на покриті густим сизим серпанком сектора. Власне сам термін «фанат» майже взагалі зник з лексикону, залишившись лише в ностальгічних піснях, що оспівують славні перемоги днів минулих. Хуліганами стали називати фанатів Динамо. До того ж підкинула дрівець, що відволожилися, традиційно млява вітчизняна спортивна преса, що запустила в ужиток дивне слово «фан» (хоча по англійські fan (уболівальник) вимовляється як фен). Фани стали асоціюватися в масовій свідомості з дудками, розфарбованими особами, зловісними кульками з насіннячками. Хулігани – з дружною підтримкою свого клубу, періодичними побоїщами з опонентами, з хорошим одягом. Хулігани – ті, хто в темі. Так наступила епоха casuals. Британська модель футбольного боленія була близька серцям українських фахівців своєї справи спочатку. Просто вони про це через одіозну «залізну завісу» не знали. Саме життя привело до логічно вивіреного висновку: необхідно зберегти свою природу, адаптувавшись до існуючих реалій. А реалії були такими: персонаж в троянді в очах представників правоохоронних органів мимоволі приймав зовнішність інопланетного монстра, що генетично мутував,
намагається зловмисно проникнути на територію приватизованого спортивного об’єкту з метою твору глобального терористичного акту. Інакше, ніж пояснити таку м’яко кажучи величезну присутність усіляких підрозділів, у тому числі і з приставкою спец-, Міністерства внутрішніх справ на всіх без виключення матчах колективів Вищою національного ліги? Але це на домашніх матчах. На виїздах же часто товаришів «на квітах» попросту відловлювали по всьому місту з подальшим конвоюванням в РОВД. Кияни навіть розповідають про забавну гонитву, що чинить в Луцьку «людьми в штатському» за таксі з біло-синіми шанувальниками шкіряного м’яча. За вікном був березень 2003 року. Перемогла молодість. Логічно, що якимсь умоглядним виходом став перехід на продукцію відповідних естетиці casuals світових брендів. Це вам не який-небудь там «від кутюр» - скромний нюх традиційної корінної європейської самодостатності, Stone Island, що виділяється, Burberry, Pringle, так само як і знаменитими попередниками Lonsdale, Ben Sherman, Fred Perry, наповнювало існування неповторним духом козацькийпіратського жадання. І без квітів, і стильний. Перший удар по умоглядних конструкція був миттєвий – жадана продукція порошилася на перших порах виключно під дахами секонд-хендов. І те далеко не завжди. З часом ситуація істотно покращала. Розвиток пустив коріння в двох напрямах – з одного боку матеріальні самодостатні хулігани перестзцементований насущними проблемами європейської социо-культурной