Вдосконалення фізичного розвитку юнаків 10 11 класів

Руслан Демчинський

ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ЮНАКІВ 10-11 КЛАСІВ

1

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКА МІСЬКА РАДА УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 7

ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ ЮНАКІВ 10-11 КЛАСІВ

Кам’янець-Подільський 2015 р.

2

Рецензенти: Бабчинська Л.В., заступник директора ДЮСШ № 1 Аносов Д.О., методист науково-методичного центру Потапчук С.М., викладач кафедри фізичного виховання

Р.В. Демчинський. Вдосконалення фізичного розвитку юнаків 10-11 класів. – Камянець-Подільський: Науково-методичний центр ЗОШ № 7, 2015. – 40 с.

В посібнику розкрито вивчення різних особливостей комплексного фізичного розвитку рухових здібностей і вдосконалення на їх основі об’єму фізичного навантаження, розподіленого в режимі дня. Включення у руховий режим старшокласників занять в атлетичних клубах, в позаурочний час, з використанням

тренувальних

програм

силової

і

швидкісно-силової

спрямованості, враховуючи індивідуальні особливості учнів, буде сприяти росту тренованості і засвоєнню навчальної програми з фізичної культури. Призначений для вчителів фізичної культури загальноосвітніх навчальних закладів.

3

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………. 5 І. Стан досліджуваного питання……………………………………………… 8 1. 1. Проблема покращення фізичного розвитку, рухової підготовленості та загальної фізичної працездатності юнаків 16 – 17 років…………………………………………………………….8 1.2. Засоби, методи та організаційні форми вдосконалення фізичного розвитку та загальної фізичної працездатності юнаків…………………………………………………………12 1.3. Вплив занять силової спрямованості на рухову підготовленість, фізичний розвиток і здоров’я юнаків ……………………. 19 ІІ. Визначення фізичного розвитку рухової підготовленості юнаків-старшокласників……………………………………………………... 27 2.1. Вікові особливості фізичного розвитку юнаків старших класів та фактори, які їх визначають………………………………………….27 2.2. Показники функціонального стану і загальної фізичної працездатності юнаків 10-11 класів…………………………………………..30 2.3. Стан фізичного розвитку юнаків старших класів школи……………32 ІІІ. Вплив експериментального рухового режиму на динаміку показників фізичного розвитку і загальної працездатності юнаків старших класів…………………………………………………………35 3.1. Характеристика дослідного контингенту…………………………...35 3.2.Динаміка показників фізичного розвитку і фізичної працездатності юнаків старших класів……………………………………….37 3.3. Обговорення результатів дослідження……………………………...39 Висновки ……………………………………………………………………….44 Список літературних джерел………………………………………………….45

4

Вступ В основах законодавства України вказано, що здоров’я і фізична підготовленість учнівської молоді – це здоров’я і фізичний потенціал нації . В той же час вченими встановлено, що за період навчання в школі кількість здорових учнів зменшується в 4 рази. Так, масові обстеження школярів проведені Міністерством охорони здоров’я України за останні роки показали, що тільки один з десяти учнів був практично здоровим, а більшість як 90% обстежених мали ті чи інші функціональні відхилення. Це сприяє масовим пропускам занять і порушенню виховного процесу в цілому . При цьому слід виходити з того, що змінити ситуацію в роботі у короткий час практично не можливо. Однак, якщо ми тепер сконцентруємо свої зусилля на головному напрямку – учнівської молоді, то вже через 5-10 років зможемо сформувати нове відношення до здорового способу життя у більшій частині нашого населення. У цьому розумінні дослідження, які направлені на зміцнення здоров’я школярів, на підготовку їх до праці, навчання і захисту батьківщини набирають особливої актуальності. Це викликає необхідність пошуку нових, комплексних форм організації, засобів і методів фізичної підготовки учнів загальноосвітніх шкіл у відповідності з підвищеними вимогами сучасного життя. На фоні певних успіхів, які досягнуті у справі підвищення фізичного розвитку, рухової підготовленості та загальної фізичної працездатності, значна частина юнаків – випускників шкіл (42,8 – 57,3%) відстають від вимог і виконання норм державних тестів та страждають різними відхиленнями в стані здоров’я (функціональні порушення нервової системи – 21,2%, захворювання вуха, горла, носа – 40,1%, порушення постави – 63,1% і т. д.), що призводить до масових пропусків занять та, відповідно, до порушення навчального процесу в цілому. Саме тому вивчення дослідження, які направлені на зміцнення здоров’я 5

школярів, на підготовку їх до праці, навчання і захисту Вітчизни, набувають особливої актуальності. Це викликає необхідність пошуку нових форм, засобів і методів фізичної підготовки учнів загальноосвітніх шкіл, у відповідності з

підвищеними

вимогами сучасного життя і новими

можливостями, які отримані в результаті науково-технічного прогресу. Необхідний новий (нестандартний) підхід до організації фізичного виховання, який би узгоджувався з регіональними особливостями (умовами харчування, захворюваністю дітей та підлітків, станом матеріальної бази для занять фізичною культурою і спортом) в населених пунктах та окремих школах і т. д. Це зумовило необхідність, в доповнення до шкільної програми, проводити цілеспрямоване, комплексне фізичне виховання юнаків старших класів з широким використанням традиційних та народних видів спорту, а також факторів природи (річок, природи, снігу і т. д.). Необхідність пошуку нових засобів і методів фізичного виховання продиктована тим, що показники фізичного розвитку дітей та підлітків, їх рухова підготовка, фізична працездатність та захворюваність залежать від великої кількості факторів. Ось чому вивчення різних особливостей комплексного фізичного розвитку рухових здібностей і вдосконалення на їх основі об’єму фізичного навантаження, розподіленого в режимі дня (в школі та вдома), є досить важливим та актуальним завданням. Включення у руховий режим старшокласників занять в атлетичних клубах, в позаурочний час, з використанням тренувальних програм силової і швидкісно-силової спрямованості, враховуючи індивідуальні особливості учнів, буде сприяти росту тренованості і засвоєнню навчальної програми з фізичної культури. Раніше проблема,яка вивчалася в основному торкалась окремих питань: - підвищення рухової активності школярів з метою ліквідації гіподинамії ; - вдосконаленню фізичного виховання в школі засобами: підвищення 6

щільності та інтенсивності навантажень на уроках; - впровадження інших форм фізичного виховання: гімнастики до занять, оздоровчих перерв, години здоров’я та ін. Розуміючи, що в умовах жорсткого шкільного розкладу занять (двох уроків фізкультури на тиждень, обмеження об’єму та інтенсивності фізичних навантажень) неможливо значно збільшити об’єм рухової активності і помітно вплинути на тренованість організму юнаків, в даній роботі зроблена спроба розробити руховий режим, реалізація якого передбачена у другій половині дня. Вплив запропонованого нами рухового режиму в комплексі з раніше розглянутими напрямками на показники фізичного розвитку, рухової підготовленості та адаптації кардіо-респіраторної системи до фізичних навантажень різної потужності є основою даної роботи. Таким чином, в даній роботі ми розглянемо вплив додаткових занять атлетизмом на тренованість юнаків загальноосвітніх шкіл, а спеціально розроблений руховий режим для юнаків-випускників шкіл (з акцентом на розвиток сили і швидкісно-силових якостей) та організаційні форми занять фізкультурою (з урахуванням регіональних умов),що

зможуть

бути

використані для всебічного розвитку особистості та підготовки юнаків до майбутньої трудової діяльності та служби в армії.

7

Розділ І. Стан досліджуваного питання.

1.1. Проблема покращення фізичного розвитку, рухової підготовленості та загальної фізичної працездатності юнаків 16 – 17 років. В результаті розвитку науково-технічного прогресу та інтенсифікації навчального процесу в школах рухова активність юнаків різко зменшилася. Масові дослідження рухової активності школярів, що проводились в навчальний період в різні сезони року (осінь, зима, весна), показали, що вона на 40-50% нижча вікових потреб . Ця обставина в основному пояснюється зростанням у випускних класах навчального навантаження. Внаслідок комплексних досліджень встановлено, що тривала сумарна розумова робота (заняття в школі і самопідготовка), що поєднується з різним навантаженням і вимагає до 68,0-72,0% від добового часу неспання, є для 1617-річних

учнів

надмірною.

Навантаження

такого

роду

викликає

перенапруження центральної нервової системи і механізмів регуляції налагодженої діяльності основних фізіологічних систем організму (серцевосудинної, ендокринної, обміну речовин та енергії), погіршення стану здоров’я старшокласників від початку до кінця кожного навчального року . Відповідно, сучасна організація навчального процесу в школі в деякій мірі сприяє пригніченню рухової активності юнаків, виникненню постійного дефіциту до рівня вікових потреб в русі. Гіпокінезія, яка створюється щоденно, стає з часом природною, звичною. Вона має прихований, але суттєво негативний вплив на розвиток юнацького організму, на його фізичний розвиток. Форма її тим сильніша, чим виразніший ступінь дефіциту руху і триваліший його вплив на організм . Спостереження, проведені на школярах, які мали тривалий час дефіцит руху (50% від біологічної норми), дозволили виявити деякі характерні наслідки гіпокінезії. В першу чергу слід вказати на зміни окислювальних процесів в окремих тканинах і клітинах. В юнаків знижується активність багатьох ферментів, що в свою чергу впливає на характер окислювальних процесів і весь комплекс біохімічних перетворень в організмі .

8

Характерною і, в той же час легко контролюючою, є зміна моторики при тривалій гіпокінезії. Брак рухів безпосередньо відображається на становленні таких фізичних якостей як сила, швидкість, витривалість . Показники, наприклад, м’язової сили (сила стискання кистей рук, станова сила, підтягування на перекладині, підскок в висоту) у юнаків в умовах

гіпокінезії виявляються порівняно низькими.

Цікаво,

що в

першокласників показники станової сили майже однакові і не залежать від рівня їх рухової активності. Розбіжності настають по мірі переходу дітей з класу в клас, досягаючи найбільших величин у випускників середньої школи. Юнаки 16-17 років, люди які ведуть малорухомий спосіб життя, мали показники станової сили на 20-30 кг. нижчі, ніж їх однолітки з нормальною руховою активністю. Одночасно можна спостерігати, що в умовах гіпокінезії терміни найбільш інтенсивного розвитку багатьох фізичних якостей відстають від звичайних на 1-2 роки. Наприклад, у юнаків при нормальній руховій активності найбільший приріст станової сили припадає на 14 років, а при гіпокінезії – на 16 років. Пряма залежність фізичної підготовленості школярів від рівня їх рухової активності простежується за багатьма тестами, що входять до нормативних вимог. Юнаки, що знаходяться в умовах гіпокінезії, у 2-3 рази рідше виконують вимоги нормативних тестів . За останні роки з’явилося багато досліджень, що свідчать про непідготовленість багатьох юнаків 15-18 років – учнів загальноосвітніх шкіл, ПТУ, середніх навчальних закладів та вузів до здачі нормативів . Між руховим апаратом і вегетативними функціями організму існує тісний взаємозв’язок. З одного боку, вегетативні функції забезпечують працюючі органи і тканини киснем та поживними речовинами, а з іншого – рух стимулююче впливає на різні життєві процеси та їх формування. Ось чому наслідком гіпокінезії є не тільки відставання моторики, але і затримка розвитку вегетативних функцій . Проведені багаторічні дослідження

по вивченню взаємозв’язків 9

рухового апарату з вегетативними функціями, що формуються в умовах м’язової діяльності у відповідності з сучасними уявленнями про значення моторно-вісцеральних рефлексів у регуляції організму , обґрунтовують концепцію спеціального тренування пропріоріцепції як суттєвої умови нормального розвитку внутрішніх органів. Як справедливо вказує ряд дослідників, у школярів, які мають найбільш виражену гіпокінезію протягом всього навчального року, виявлено звуження діапазону функціональних можливостей серцево-судинної системи та органів дихання. Тому об’єм роботи, виконаної на велоергометрі у юнаків, що знаходяться в умовах гіпокінезії, був у 2,6 рази нижчим, ніж у їх однолітків з нормальною руховою активністю . Гіпокінезія негативно впливає і на стан опорно-рухового апарату та гармонійний розвиток юнаків . Дисгармонійність, в свою чергу, неминуче супроводжується зниженням функціональних можливостей працездатності як фізичної, так і розумової . Все це вимагає корінної перебудови рухового режиму школярів, що традиційно склався. Модернізація навчання в школі повинна передбачати усунення дефектів розподілу розумового навантаження і проведення у відповідність методів навчання з потоком інформації, що невпинно зростає. Саме життя висуває завдання розробки принципово нових підходів до побудови режимів дня учнів у школі та вдома і відведення при цьому провідної ролі фізичному вихованню як найбільш ефективному засобу боротьби з гіподинамією . Система фізичного виховання в школі, що склалася, (обов’язкові щотижня два уроки фізкультури, їх низька моторна щільність та інтенсивність фізичного навантаження, недостатнє використання тренажерів, занять на відкритому повітрі і т. д.) не задовольняють потреб організму, що розвивається, у руховій активності. Це вказує на необхідність використання додаткових комплексних форм та методів фізкультурно-оздоровчої та тренувальної роботи в умовах шкільного колективу.

10

Встановлено, що різні форми фізичного виховання (окрім шкільного) не знаходять широкого застосування. Надто мало учнів охоплено масовими видами спорту 7,0-11,0%. В старших класах загальноосвітньої школи нерегулярно проводяться заняття гімнастикою перед уроками, відсутні динамічні перерви, немає чіткого контролю за виконанням домашніх завдань з фізичної культури. За останні роки в деяких містах надзвичайно популярними стали клуби за інтересами, котрі організовуються в школах, за місцем проживання або при різних спортивних закладах . Слід відмітити, що особливу популярність у школярів старших класів здобули клуби оздоровчого бігу, загартування та оздоровчої гімнастики. В цих клубах юнаки мають можливість значно підвищити свою тренованість. Зокрема, в клубах атлетичної гімнастики об’єднуються юнаки, які полюбляють силові вправи, бажаючі покращити свою статуру та поставу, стати сильними та витривалими. Використання в клубах атлетичної гімнастики не тільки спеціальних силових вправ, але і вправ на координацію, розслаблення, для розвитку гнучкості, а також різних бігових, стрибкових та метальних вправ значно підвищують рухову активність юнаків і сприяють розвитку основних фізичних якостей: сили, швидкості, витривалості . Працями багатьох дослідників показаний прямий зв’язок між ступенем навантаження скелетних м’язів та рівнем морфологічних та функціональних можливостей серцево-судинної системи, зокрема, величини, маси серця і його функції . Виражений зв’язок між рівнянням ритму серцевих скорочень, ступенем розвитку скелетної мускулатури і рівнем рухової активності . Спостереження показують, що додаткове до занять в школі, спортивне тренування юнаків у клубах протягом 1-3 років позитивно впливає на економічність роботи серця, а також на деяке зниження максимального та мінімального артеріального тиску при відповідному збільшенні у них пульсового тиску. Це переконує в покращенні адаптації серцево-судинної системи до фізичних навантажень у школярів, що 11

займаються додатково . Є також дані про позитивний вплив систематичних занять фізичними вправами на підвищення рівня розумової працездатності протягом всього навчального року . Фізичне виховання школярів необхідно проводити з урахуванням вікових особливостей. Це необхідно враховувати при виборі засобів та методів фізичного виховання.

1.2. Засоби, методи та організаційні форми вдосконалення фізичного розвитку та загальної фізичної працездатності юнаків. Правильна організація фізичного виховання передбачає використання різних засобів, методів та форм фізичного виховання школярів. Важливе значення при цьому має формування фізкультурно-масової роботи у відповідності з віковими особливостями тих, що займаються, рівнем рухової підготовленості . Численні дослідження свідчать, що вікові особливості організму юнаків 16-17 років сприяють всебічному розвитку рухових якостей . Спеціалісти відзначають, що в цей віковий період на фоні в цілому сформованих нервових механізмів регуляції різноманітних функцій організму, що беруть участь в м’язовій діяльності, продовжується інтенсивний розвиток периферійних механізмів енергозабезпечення безпосередньо в тканинах скелетних м’язів . Є багато науково-методичних робіт, які розглядають даний період фізичної підготовки юнаків, коли функціональні системи вже здатні забезпечувати високу працездатність та резистентність організму по відношенню до несприятливих факторів. Все це робить необхідним значно підвищити об’єм та інтенсивність тренувальних навантажень. Причому деякі параметри їх досягають на цьому етапі – етапі поглибленого тренування у вибраному виді спорту, індивідуального максимуму. Такий характер підготовки викликає у юних спортсменів підвищення їхніх 12

досягнень, головне, створює передумови для їх подальшого спортивного вдосконалення. Якщо проблема фізичного розвитку, росту рухових якостей, фізичної працездатності юних спортсменів старшого шкільного віку вивчена досить глибоко, то вирішення цих питань на контингенті їх ровесників, що не займаються спортом, а таких більшість, ще далека від свого завершення. Разом з тим, в цьому віковому періоді кількість учнів, які залучені до активних занять спортом, значно зменшується. Це пов’язано з низкою причин: перевантаженість навчальним навантаженням в школі, зміна інтересів, відсутність можливостей для занять спортом у вільний час. В основному вся діяльність з фізичного виховання учнів-старшокласників сконцентрована в загальноосвітніх школах. Питанню фізичного розвитку юнаків 16-17 років присвячена низка робіт. Майже всі вони ставили за мету розвиток рухових якостей старшокласників на уроках фізичної культури. Без сумніву, рекомендації цих робіт дозволяють більш ефективно проводити уроки фізичної культури. Однак, як вказують ведучі спеціалісти, заняття фізкультурою тільки на уроці в школі не може забезпечити активний руховий режим. В комплексній програмі фізичного виховання учнів

1-11 класів

загальноосвітньої школи передбачена організація щоденних занять всіх учнів фізичною культурою на уроках, в позаурочний час, спортивних секціях. Впровадження комплексної програми, як переконані її автори, мало дати можливість школі побудувати єдиний, гігієнічно обґрунтований руховий режим, який повинен сприяти зміцненню здоров’я учнів, сприяти їх підготовці до праці. Крім того, впровадження цієї програми передбачає «перевести обов’язкові навчальні заняття у самодіяльні форми занять фізичними вправами». Хотілось би відзначити, що якщо урок фізичної культури – основна форма фізичного виховання школи – досить добре вивчений дослідниками, про що свідчить велика кількість наукових робіт, то питання заняття 13

позакласною, позашкільною фізичною культурою практично не розроблені. Аналіз науково-методичної літератури з питання підвищення рівня фізичного розвитку юнаків-старшокласників показав, що оздоровче значення правильно організованих позакласних занять з фізичної культури ще не достатньо вивчене. Спеціалісти вважають, що позакласна форма занять повинна мати спортивний напрямок, так як групи ЗФП для старшокласників не виправдовують себе. Це відбувається в першу чергу через те, що вони не викликають зацікавленості, що в свою чергу не сприяє формуванню потреб в систематичних заняттях фізичною культурою. Саме тому необхідно формувати цю зацікавленість в більш ранньому віці . Спостереження показують, що багато старшокласників хочуть активно займатися в спортивних секціях, але не мають можливості в них займатися, так як ця вікова група не представляє інтересу для тренерів ДЮСШ. На сторінках спортивних видань ведеться широке обговорення даної проблеми. Пропонується розширити систему платних абонементних груп з різних видів спорту, покращити секційну роботу в загальноосвітніх школах і за місцем проживання, переорієнтувати більшість ДЮСШ на розвиток масової фізичної культури і зміцнення здоров’я дітей, підлітків, юнаків. Проаналізувавши і узагальнивши літературу з цього питання, ми прийшли до висновку, що у юнаків старшої вікової групи темп морфофункціонального розвитку сповільнюється і це відображається на темпах приросту фізичних якостей. Так, у юнаків з 15 до 16 років темп приросту швидкісно-силових якостей збільшується всього на 7%, а в період з 16 до 17 років і далі зменшується на 2%. Тому для юнаків 15-17 років доцільно, окрім більшого об’єму навантажень, направлених на розвиток швидкісно-силових якостей, планувати більший об’єм навантажень, які розвивають швидкість (темп приросту у 15-16 років складає 9%) . Після

16

років

розвиток

цієї

якості

стабілізується.

Різко 14

сповільнюються темпи приросту гнучкості в 16 років. Це не виключає необхідності продовжувати її розвиток, інакше вона починає зменшуватися. В плануванні методів розвитку гнучкості допускаються середні і навіть малі навантаження . Темпи розвитку координації рухів у старшому шкільному віці також різко знижуються. Разом з тим, деякі можливості її вдосконалення залишаються. Дослідження особливостей комплексного планування методів розвитку фізичних якостей свідчать про те, що у формуванні їх у школярів можна виділити декілька чуттєвих періодів із сповільненням темпів приросту до 17 років. Навчання фізичних вправ і розвиток фізичних якостей – єдиний педагогічний процес, який передбачає використання таких дидактичних принципів, як наочність, усвідомленість, систематичність, активність, послідовність, доступність та ін. Крім того, для розвитку фізичних якостей необхідні ще деякі додаткові методичні прийоми. Ці прийоми у поєднанні з дидактичними принципами і утворюють єдину систему методики розвитку фізичних якостей . Узагальнення та аналіз досліджень дають підстави стверджувати, що розвиток фізичних якостей у юнаків повинен здійснюватися комплексно, в такій послідовності: гнучкість, координація рухів, швидкість, сила та витривалість . Такий підхід забезпечує успішне виконання вправ і значно підвищує функціональні можливості організму. Комплексний розвиток фізичних якостей в шкільному віці закладає фундамент для високих досягнень в спорті і в майбутній виробничій діяльності. Причому високі результати в спортсменів, які отримали таку підготовку, стабільні протягом довгого часу . Питання послідовного введення вправ, направлених на розвиток фізичних якостей, досить детально висвітлені в науковій і методичній 15

літературі . Практика показує, що після вправ на витривалість такі якості, як швидкість і координація рухів, гірше розвиваються, так як організм стомлений попередньою діяльністю. Тренування з метою розвитку фізичних якостей повинно будуватися за загальноприйнятою схемою, при цьому необхідно дотримуватися визначеної послідовності в засвоєнні матеріалу. Перша

частина

–

підготовча,

протягом

якої

пропонуються

загальнорозвиваючі вправи і вправи на гнучкість тих суглобів, які будуть брати участь у виконанні рухів, передбачених завданням основної частини тренування. Крім того, за допомогою вправ готуються до основних навантажень всі системи організму і різні групи м’язів. Друга частина тренування (основна) – розвиток координації рухів, навчання техніки рухів, на яких вправи на координацію оцінюються за складністю, точністю виконання, часом, затраченим на виконання, розвитком швидкості, сили або витривалості. Реалізація цих завдань передбачає розвиток в школярів тих фізичних якостей, які будуть необхідні при вивчені вправ на наступних тренуваннях. Причому, цей матеріал повинен бути по можливості зв’язаний з заняттями на уроках фізкультури. Третя частина тренування (заключна) – в основному вона зводилась до зниження фізичних навантажень. Ефективний розвиток фізичних якостей у юнаків в значній мірі залежить від діяльності виконання фізичних вправ і їх інтенсивності, тому, розвиваючи швидкість, слід пропонувати вправи з максимальною швидкістю, що належать до розряду роботи з максимальним напруженням . При цьому необхідно враховувати, що навіть кваліфіковані спортсмени подібну роботу можуть виконувати протягом не більше 20-22 секунд. В юнаків швидкість розвивається найбільш ефективно при коротких навантаженнях, а інтервали між навантаженнями повинні складати від 60 до 120 секунд. Однак інтервали відпочинку, так як і навантаження, постійно слід змінювати. Природно, це положення повинно розповсюджуватися і при розвитку 16

інших фізичних якостей. Так, при розвитку сили вправи повинні виконуватися в швидкому і середньому темпі, відповідно з малими і середніми навантаженнями, які повинні складати 20-60% від максимальних. Кількість вправ, які включають в роботу різні групи м’язів, повинна складати 4-6, кожна вправа повинна виконуватися 8-12 разів в залежності від фізичного розвитку і рухової підготовленості юнаків. Основний метод розвитку сили у юнаків – повторні вправи з зовнішньою опорою і вправи з навантаженням, що дорівнює від 1/2 до 3/4 власної маси тіла. Для розвитку витривалості повинен застосовуватися біг протягом 6-8 хвилин на дистанцію 1000 метрів . М’язова сила і витривалість є адекватним показником фізичної працездатності. Якщо в поняття працездатності організму вкладати можливість розвивати максимум енергії і, економно витрачаючи її, досягнути поставленої мети при якісному виконанні роботи, то м’язову силу і витривалість можна розцінювати як показники адекватні, які відображають стан і можливості рухового апарату; тому розвиваючи ці якості, можна домогтися підвищення загальної фізичної працездатності. Розвиток координації, як правило, - основа для формування техніки рухів. Вправи на координацію виконуються першими, поки організм не стомлений.

Необхідно враховувати, що складні вправи на розвиток

координації поділяються на три ступені. Перший

ступінь

характеризується

просторовою

точністю

і

координацією рухів, коли швидкість виконання вправ не має значення. Ця координація змінюється простором. Другий ступінь відзначається просторовою точністю і просторовою координацією рухів, які повинні виконуватися в обмежений проміжок часу. Критерієм координації в цьому випадку є відношення просторових і часових величин. Третій ступінь – найвищий. Рухи виконуються не в стандартних 17

умовах, а в таких умовах, що постійно змінюються. Вимоги в цих випадках значно складніші і визначаються фактором змін умов, в яких утворюються визначені рухи. В розвитку координації слід дотримуватися такої послідовності: 1-ий ступінь – в період навчального розвитку рухової функції, що визначає координацію, 2-ий ступінь – в період, коли рухова функція швидко розвивається і наближається до максимуму, 3-ій ступінь – в період максимального розвитку рухової функції. При розвитку гнучкості слід враховувати, що тривалість вправ залежить від того, які суглоби будуть навантажуватися. Так, наприклад, в юнацькому віці гнучкість краще розвивається при такій кількості поворотів: плечового суглобу 40-50 раз і т.д. . Таким чином, тривалість виконання вправ при розвитку фізичних якостей залежить від інтенсивності і обумовлена індивідуальними і віковими особливостями школярів, реакцією їх організму на навантаження. Об’єм навантаження на одне заняття регламентується 90 хвилинами. Для

ефективної

дії

навантаження

пропонуються

науково-обумовлені

інтервали відпочинку . У відповідності цим вимогам школяр повинен виконувати вправи в час фази підвищеної працездатності, це буде сприяти досягненню більш високих показників в розвитку фізичних якостей (крім витривалості). Витривалість ефективно розвивається в фазі неповного відновлення. Виходячи з цього, при розвитку швидкості координації слід робити паузу між вправами в межах 60120с, при розвитку витривалості значно коротше – 40-80с. Критерієм відновлення роботи служить ЧСС, ПТ. Враховуючи

вікові

особливості

контингенту,

що

вивчається

і

можливість найбільш успішного розвитку сили і швидкісно-силових якостей під час занять в силової спрямованості атлетичних клубах, в наступному розділі представлені дані про вплив занять на рухову підготовленість і загальну фізичну працездатність юнаків.

18

1.3. Вплив занять силової спрямованості на рухову підготовленість, фізичний розвиток і здоров’я юнаків. Пошук найбільш ефективних засобів і методів розвитку рухових якостей є одним із важливих завдань фізичного виховання старшокласників, для яких підвищення рухової підготовленості має соціальне значення в плані їх підготовки до громадсько-корисної праці і служби в армії. Є велика кількість науково-методичних робіт, присвячених розвитку тих або інших рухових якостей школярів: витривалості , сили , швидкісносилових якостей , координації . На необхідність всебічного і гармонійного розвитку рухових якостей вказується в багатьох працях . Питання про комплексний розвиток рухових якостей серед молоді, що навчається, і в першу чергу між юнакамивипускниками загальноосвітніх шкіл, постало перед спеціалістами особливо гостро в останні роки. Викликано це було завдяки виявленню низького рівня фізичної

підготовленості

багатьох

старшокласників.

Ряд

спеціалістів

вважають, що найбільш сприятливі для підвищення рівня фізичної підготовки юнаків заняття циклічними вправами аеробного характеру. Інші автори

вважають

більш

ефективними

заняття

швидкісно-силової

спрямованості, аргументуючи таке висловлювання тим фактом, що дані вправи позитивно впливають на розвиток всіх основних фізичних якостей. Велика кількість досліджень

вказує на те, що м’язова сила

проявляється практично в будь-якому русі і оптимальний рівень її розвитку багато в чому визначає гармонійність фізичного розвитку і фізичної підготовленості . Вплив силових навантажень на функціональний стан систем кровообігу і дихання юнаків, які займаються вправами з навантаженнями, виявляється в утворенні таких пристосувальних механізмів, які здійснюють більш економічну діяльність центральної геодинаміки. Таким чином, дані багатьох досліджень свідчать про позитивний вплив занять із застосуванням силових 19

вправ на фізичний розвиток, фізичну підготовленість юнаків. Для розвитку м’язових груп всього рухового апарату, а також окремих м’язових груп, котрі в значній мірі обумовлюють ефективність зусиль, що проявляє спортсмен, застосовуються динамічні і статичні силові вправи. Динамічні, в свою чергу, поділяються на дві групи: власне силові, при виконані яких сила м’язів, що проявляється спортсменом, зростає головним чином за рахунок збільшення маси, що переміщується і відповідно за рахунок здібностей до максимального напруження працюючих м’язів (наприклад: жим, поштовх та ривок штанги; присідання з партнером і т. д.); швидкісно-силові, при виконанні яких сила м’язів, що проявляється спортсменом, зростає в значній мірі за рахунок прискорення, переданого вантажу, снаряду чи власній масі тіла спортсмена. На думку спеціалістів, протягом більшої частини шкільного періоду вправи з навантаженням повинні мати переважно швидкісно-силову спрямованість, тобто характеризуватися не стільки власне силовими проявами, скільки поєднанням сили та швидкості . Виховання сили в цей період в цілому підпорядковане вихованню швидкісно-силових здібностей, якщо не враховувати заключного етапу в старших класах, коли у юнаків створюються найбільш сприятливі вікові передумови спрямованого прогресування силових здібностей . Виховання сили як і інших рухових якостей, здійснюється у відповідності із загальними методичними принципами фізичного виховання. Разом з тим необхідно керуватися спеціальними положеннями. Одна з найважливіших методичних проблем при вихованні силових здібностей полягає у виборі величини опору. Максимальне силове напруження може бути створене різними шляхами: 1. Подоланням необмежених навантажень (опору) з обмеженим числом повторів «до відмови»; 2. Граничним збільшенням зовнішнього опору (в динамічному і 20

статичному режимі); 3. Подоланням опору з граничною швидкістю. Відповідно розрізняють три напрямки в методиці виховання сили. Перший напрямок широко використовується на практиці і пояснюється це рядом існуючих переваг: a) великий об’єм виконуваної роботи, відповідно, викликає великі зрушення в обміні речовин. Активізація трофічних процесів створює можливості для підсилення пластичного обміну, що може призвести до функціональної гіпертрофії м’язів і тим самим позитивно вплинути на зростання сили; б) вправи з граничними напруженнями дають більше можливості контролювати

техніку.

Особливе

значення

це

має

для

початківців; в) у осіб, які раніше не займалися силовими вправами, обмеження навантаження дає можливість уникнути травм, ймовірність яких при роботі з граничними напруженнями досить значна; г) велике значення має і те, що на перших порах ефективність розвитку сили майже не залежить від величини опору, якщо ця величина переважає визначений мінімум (приблизно 35-40% максимальної сили). Разом з тим робота, «до відказу» невигідна в енергетичному відношенні. Для досягнення одного і того ж тренувального ефекту при малих навантаженнях доводиться виконувати незрівнянно більшу механічну роботу, ніж при підвищених. Другий напрямок – використання граничних і близькограничних навантажень.

Це нерідко є основним

у тренуванні кваліфікованих

спортсменів. Третій напрямок – подолання опору з граничною швидкістю. Використовується при виховані швидкісно-силових здібностей. Розглядається кожен напрямок в методиці розвитку сили і їх варіанти 21

мають свої переваги і недоліки. Раціональна методика припускає вміле поєднання цих напрямків у співвідношенні з особливостями тих, хто займається, предметом занять і етапом фізичного виховання. Фахівці виявили принципову можливість використання вправ зі штангою під час занять з юнаками середнього віку при умові правильного дозування цих вправ, детального обліку вікових особливостей і рівня підготовленості тих, хто займається . Основними методами виховання м’язової сили в юнаків-спортсменів середнього віку є

метод

повторного

виконання

силової

вправи

з

навантаженням малої і середньої ваги, метод повторного виконання швидкісно-силової вправи (метод динамічних зусиль), метод повторного виконання статичної силової вправи. Якщо для юнаків середнього віку основне завдання полягає в розвитку всієї мускулатури, без особливого акценту на розвиток тих груп м’язів, які мають вирішальне значення в обраному виді спорту, то на заняттях з юнаками старшого віку увага повинна акцентуватися саме на розвиток цих груп м’язів. В той же час не повинна припинятися робота над зміцненням всієї мускулатури спортсмена. Основними методами виховання м’язової сили в юнаків-спортсменів старшого віку є метод виконання силової вправи з навантаженням середньої ваги, метод одноразового і повторного виконання силової вправи з навантаженнями близько граничної і граничної ваги (метод максимальних зусиль), метод повторного виконання швидкісно-силової вправи (метод динамічних зусиль), метод повторного виконання статичної силової вправи. В процесі розвитку силових здібностей старшокласників доцільно використовувати метод «до відказу» і метод «не до повного стомлення». Рекомендують для розвитку сили м’язів використати навантаження для рук (не більше 5 кг.), ніг (40 кг.) і тулуба (25 кг.). Недоцільно виконувати вправи на силу «до відказу», а величину навантаження необхідно дозувати так, щоб можна було виконати вправу не 22

менше 6-8 разів підряд . Для розвитку власне силових здібностей слід виконати вправи з навантаженням (зовнішньою і власною вагою тіла), які виконуються в трьох режимах напруження м’язів: динамічному, статичному і змішаному. Наприклад, вис на зігнутих руках – статичний режим, підтягування – долаючий режим, опускання у вис – поступальний режим роботи м’язів. Підтягування

з

3-5–секундною

зупинкою

під

час

опускання

буде

характеризувати змішаний режим роботи . Кращих

результатів

в

розвитку

силових

можливостей

можна

домогтися, використовуючи наступні методичні прийоми . Метод стандартно-повторного навантаження (160) представляє собою повторне виконання силових вправ з обумовленою стандартною величиною навантажень (середньою, «до втоми», «до відмови» і граничною). В

шкільних

умовах

найбільш

прийнятний

спосіб,

який

дозволяє

розраховувати величину навантаження не в кілограмах, а в певній кількості повторень заданої вправи. Він пропонує наступне дозування, величину навантаження. Мале навантаження – максимально можлива кількість повторень і вправ – складає 6-12 раз, середнє – 5-7, більше – 2-4, граничне – 1-2 рази . Суть методу стандартно-повторного навантаження полягає в тому, що від уроку до уроку, в міру зростання силових можливостей учнів, кількість повторів даної вправи поступово збільшується. Після того, як збільшена сила дозволяє виконувати вправи більше 15 раз підряд, величина зовнішнього навантаження чи початкове положення змінюється так, щоб максимально можлива кількість повторень знову знизилась до рівня, який дозволяє розвивати абсолютну силу. На початковому етапі розвитку силових можливостей в середньому шкільному віці перевагу слід віддавати вправам з малим і середнім навантаженням. Більш високі значення навантажень слід використовувати на уроках фізичної культури і в процесі спортивних занять в старшому 23

шкільному віці, коли малі і середні навантаження не дають бажаного ефекту. Метод навантаження, що прогресивно змінюється полягає в тому, що учням на уроці пропонується послідовно виконати декілька силових вправ з різними навантаженнями, наприклад, спочатку з малим, а потім з середнім і в завершенні – з великим. Можливі різні варіанти цього методу, пов’язані з послідовністю збільшення

або

зменшення

величини

навантаження,

різними

співвідношеннями в числі підходів і в порядку послідовності навантажень в цих підходах. Усі ці варіанти істотно не впливають на результати розвитку сили, а лише сприяють емоційності занять у силовій підготовці учнів. У своїй роботі А.А. Гужеловський визначив зони навантажень для розвитку

абсолютної

сили,

швидкісно-силових

якостей

і

силової

витривалості в залежності від величини навантаження і числа повторень. Для успішного розвитку м’язової сили величина навантажень повинна складати не менше 70% від максимальної, кількість повторів не більше 8 разів. Величина навантажень – не менше 40-70% від максимальної і кількість повторів 6-12 раз використовується для розвитку швидкісно-силових якостей. Для розвитку силової витривалості величина навантаження до 50% від максимуму, кількість повторів знаходиться в діапазоні 15-30. Деякі дослідники визначили раціональні величини навантажень для комплексного розвитку рухових якостей юнаків 16-17 років на уроках фізичної

культури

[16].

При

цьому

ефективними

є

такі

режими

навантажень: • Для розвитку м’язової сили – вправи переважно динамічного характеру, які проводяться в три серії по 8-12 повторень з інтервалами відпочинку 45-60 с: • Для розвитку швидкісно-силових якостей – вправи швидкісносилової

спрямованості

у

максимально

можливому

темпі

тривалістю 10-25 с. три серії з інтервалами відпочинку 40-60 с. У своєму дослідженні В.А. Кузьмін [36] обґрунтував режим 24

навантаження тренувальних вправ з навантаженням вагою 16 кг, на уроках фізичної культури у юнаків старших класів: 3-4 серії по 6-12 повторів з інтервалами відпочинку між серіями 65-85 с в темпі 15 рухів за хв. Виконання вправ у заданому режимі призводить до збільшення м’язової маси, максимальної сили і силової витривалості. У посібнику з надання методичної допомоги по засвоєнню комплексної програми

фізичного

виховання

учнів

загальноосвітніх

шкіл

автори

підкреслюють, що розвиток сили юнаків-старшокласників стає одним із головних завдань. З цією метою рекомендується широко використовувати тренувальні вправи з навантаженням 16 кг, апробовані у роботі В.А. Кузьміна. Крім того, автори посібника вважають ефективними такі види вправ, як єдиноборство, підтягування, підйом силою у висі в упор на перекладині. Безсумнівно, роботи останніх років, присвяченні питанню розвитку м’язової сили школярів 16-17 років на уроках фізичної культури, дозволяють спеціалістам більш ефективно вдосконалювати фізичний розвиток юнаків. Але стати по-справжньому сильним, здоровим, готовим до трудової діяльності старшокласник може лише тоді, коли окрім уроків у школі він буде регулярно, як мінімум 6-8 годин в тиждень займатися фізичною культурою. Велике значення в покращенні фізичного розвитку та оздоровленні юнаків 16-17 років могли б зіграти заняття атлетичною гімнастикою. В останні роки атлетизм став улюбленою розвагою молоді. Олімпійський чемпіон, письменник Ю.П. Власов вважає атлетичну гімнастику народним спортом, спортом виключно оздоровчим, якому належить майбутнє. Є дані, що юнаки, які займаються атлетичною гімнастикою, найбільш пристосовані до служби в армії. В роботах деяких дослідників показані позитивні і негативні моменти, які широко практикуються в атлетичній гімнастиці. Преважне використання силових вправ, які виконуються в повільному темпі, на їхню думку, не дає 25

можливості забезпечити різнобічну фізичну підготовленість усіх, хто займається. Спеціалісти відзначають, що заняття атлетичною гімнастикою будуть мати по-справжньому оздоровчий характер в тому випадку, коли будуть створені елементарні умови для прихильників цього виду спорту. Поки що, в основному, тренування проводяться в підвальних приміщеннях житлових будинків. У них немає вентиляції та душових. Досить часто відсутній і медичний контроль за станом всіх, хто займається, є дефіцит грамотних тренерів, досить гостро відчувається нестача обладнання, снарядів. Разом з тим, автори погоджуються з тим, що атлетизм може стати важливим засобом всебічного удосконалення і підготовки юнаків до праці і служби в армії, в тому випадку, якщо заняття будуть мати комплексний характер з використанням різних вправ динамічного характеру (біг, спортивні ігри, плавання). Таким чином, аналіз науково-методичної літератури вказує на необхідність корінного покращення фізичного розвитку підростаючого покоління. Майже всі ці роботи розглядали лише одну форму фізичного виховання – урок фізичної культури. Без сумніву, вони можуть забезпечити більший руховий режим школярів. Однак стати сильним, витривалим, здоровим, готовим до виробничої діяльності і служби в армії, випускник школи зможе лише тоді, коли у нього буде вироблена потреба до регулярних занять фізкультурою і спортом. Аналіз і узагальнення досліджень останніх років дають підставу стверджувати, що проблема гіподинамії серед молоді не тільки не зникає, а, і навпаки її ознаки зростають. Це вимагає пошуку нових нестандартних форм, засобів і методів фізичного виховання юнаків, які могли б їх зацікавити і викликати стійкий тривалий інтерес. Цей факт, а також вимога підготовки юнаків до майбутньої виробничої праці і служби в армії є основою для вибору теми даної роботи.

26

РОЗДІЛ ІІ. ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ РУХОВОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ ЮНАКІВ-СТАРШОКЛАСНИКІВ Мета даного розділу дослідження – виявити рівень фізичного розвитку, рухової

підготовленості

і

загальної

фізичної

працездатності

юнаків

загальноосвітніх шкіл, які займаються в об’ємі комплексної програми з фізичної культури і з врахуванням отриманих результатів розробити руховий режим, який би дозволив підготувати випускників шкіл до майбутньої трудової діяльності і служби в армії. Фізичний розвиток і рухова підготовленість є критеріями тих процесів росту і розвитку, які протікають нормально, а також важливими показниками розвитку фізичної культури в школі.

2.1. Вікові особливості фізичного розвитку юнаків старших класів та фактори, які їх визначають Фізичний розвиток є показником росту і формування дитячого організму. Поняття фізичного розвитку має два значення: з одного боку воно означає процес формування, дозрівання організму, а з іншого – ступінь цього дозрівання на певному відрізку часу. Деякі дослідники стверджують, що фізичний розвиток – це стан морфологічних і функціональних властивостей і якостей, які лежать в основі визначення вікових особливостей розвитку сили і витривалості організму. Масове вивчення фізичного розвитку і рухової підготовленості школярів дало можливість отримати середні показники, які стали віковими стандартами. Загальноприйнятих «стандартів» фізичного розвитку і рухової підготовленості не існує, так як процес фізичного розвитку і рухової підготовленості залежить від великої кількості причин: місцевих умов життя, клімату, етнографічних розбіжностей і, на кінець від рівня розвитку фізичної культури, який в значній мірі обумовлений руховою активністю школярів. Місцеві чи регіональні стандарти необхідні вчителям фізичної культури, тренерам, лікарям підліткових кабінетів та шкільним лікарям в їх 27

повсякденній діяльності для індивідуальної оцінки рівня фізичного розвитку та рухової підготовленості окремих учнів та дитячих колективів в цілому. Це дасть їм підставу намітити конкретні кроки, спрямовані на покращення фізичного стану і розвитку, спритності, швидкості та витривалості у школярів. Розроблені науковцями стандарти використовуються для оцінювання фізичного розвитку юнаків Х – ХІ класів. Всього підлягало визначенню і оцінці фізичного розвитку за основними тотальними розмірами (ріст, маса тіла і об’єм грудної клітки) 27юнаків 16–17 років (табл.2). Таблиця 2 Розподіл юнаків 16 – 17 років за рівнем фізичного розвитку Рівень фізичного розвитку

Клас

Частота розповсюдженості абсолютна

%

Вище середнього

Х

20

11,2

та високий

ХІ

15

8,4

Середній

Х

69

38,7

ХІ

52

29,2

Нижче середнього

Х

12

6,7

та низький

ХІ

10

5,6

Результати оцінювання показали, що середній рівень фізичного розвитку мали 38,7% юнаків Х класів та 29,2% - ХІ класів, вище середнього та високий, відповідно, 11,2 та 8,4%, нижче середнього і низький – 6,7 та 5,6%. В основному дисгармонійність фізичного розвитку проявлялась в наступному: у 22,3% юнаків мали надлишок маси тіла за рахунок жировідкладення, у 19,4% - об’єм грудної клітки був менше норми, 15,5% мали дефіцит маси тіла, об’єм грудної клітки був менше норми. Серед дисгармонійно розвинутих юнаків 5,0% мали надлишкову масу тіла (більше 2σ), що свідчило про схильність до ожиріння.

28

Порівнювання середніх результатів по стрибках в довжину з місця, метанні м’яча, силі кисті та становій силі у юнаків 16 років (Х клас) з різним ступенем фізичного розвитку переконало нас в тому, що учні з низьким і нижче середнього фізичним розвитком виконували запропоновані нами тести значно слабше, ніж юнаки з середнім фізичним розвитком. Серед учнів з фізичним розвитком вище середнього та високим, низькі результати в метанні м’яча, стрибках в довжину з місця, становій силі і силі кисті майже не відмічалися, їм притаманні в основному високі показники, які відповідають їх фізичному розвитку. Таблиця 3 Розподіл юнаків 16 – 17 років з низькою руховою підготовленістю за рівнем фізичного розвитку Рівень фізичного

Клас

середнього та високий Середній Нижче середнього та низький

Частота розповсюдженості

обстежуваних

абсолютна

%

Х

40

9

22,5

ХІ

35

10

29,0

Х

119

22

18,5

ХІ

112

19

21,3

Х

21

12

56,7

ХІ

33

18

58,1

розвитку Вище

Число

З даних, які ми отримали, видно, що вище середнього та високий рівень фізичного розвитку встановлений у 22,5% юнаків Х класів з низькими показниками рухової підготовленості, середній – у 18,5%, нижче середнього і низький – у 56,7%. Приблизно такі ж результати отримані при дослідженні одинадцятикласників. Таким чином, встановлено прямий взаємозв’язок між показниками фізичного розвитку та рухової підготовленості юнаків.

29

2.2. Показники функціонального стану і загальної фізичної працездатності юнаків Х та ХІ класів школи Єдність процесів росту та розвитку дає можливість стверджувати, що рівень

вдосконалення

рухової

діяльності

обумовлюється

не

тільки

морфологічною, але й функціональною зрілістю організму. Інтенсивність формування окремих морфологічних та функціональних систем неоднакова, що пов’язано з нерівномірністю росту і розвитку юнацького організму. Тому вивчення різних аспектів проблеми функціональної готовності юнаків до будь-якої дії зовнішнього середовища є актуальним завданням. Нас цікавить вивчення існування зв’язків між функціональним станом, руховою підготовленістю та загальною фізичною працездатністю організму юнаків. Для цього нами було досліджено 100 юнаків у віці 16 – 17 років, які віднесені

до

основної

медичної

групи,

з

різним

рівнем

рухової

підготовленості. Результати показали, що у юнаків з низьким і нижче середнього рівнем рухової підготовленості ЧСС в середньому складала 74,0±0,21 уд/хв., з середнім рівнем 70,0±0,32 уд/хв, з вище середнього і високим рівнем – 66,0±0,28 уд/хв, тобто у більш підготовлених юнаків спостерігалась відносна брадикардія. Адаптація серцево-судинної системи до фізичних навантажень у них протікала неоднаково (табл. 4). Сприятливий

тип

реакції

у

відповідь

на

стандартне фізичне

навантаження (степ-тест) у юнаків Х класу з нижче середнього і низькою руховою підготовленістю був встановлений в 48,6%, з вище середнього і високим – в 64,2% і юних спортсменів – у 80,6%. У цих юнаків адаптація відбувалася за нормо тонічним типом (спостерігався паралелізм зміни пульсу та

артеріального

тиску,

прискорення

пульсу

відбувалося

разом

з

підвищенням пульсового тиску, відновлення протікало відносно швидко). Таблиця 4 30

Реакція серцево-судинної системи юнаків 16 – 17 років з різним рівнем рухової підготовленості на стандартне фізичне навантаження (степ-тест) Тип реакції

Клас

Рівень рухової підготовленості, у % Нижче

Сприятливий

Несприятливий

середнього Вище середнього та

та низький

високий

Х

48,6

64,2

ХІ

42,1

61,8

Х

51,4

35,8

ХІ

47,9

38,2

В значної частини юнаків (51,4%) з нижче середнього і низьким рівнем рухової підготовленості (РП) тип реакції був несприятливий. Такий же тип реакції встановлений у 35,8% юнаків з вище середнього і високим рівнем РП. У цих юнаків були встановлені різні типи реакцій: гіпертонічний, дистонічний, астенічний та ін., що вказувало на адаптацію серцево-судинної системи до фізичних навантажень за рахунок різкого підвищення ЧСС, а не збільшення систолічного викиду крові, тобто, неекономна робота серця. Виконання фізичних навантажень давалося їм за рахунок значного навантаження серцево-судинної системи. Аналіз результатів дослідження загальної фізичної працездатності вказував, що у юнаків з більш низьким вихідним показником ЧСС, з середнім та вище середнього рівнями рухової підготовленості встановлені більш високі показники фізичної працездатності.

31

2.3. Стан фізичного розвитку юнаків старших класів школи Оцінка рухової підготовленості юнаків проводилася на основі: педагогічних контрольних досліджень, навчальних нормативів по засвоєнню навичок, умінь, розвитку рухових якостей. Порівняльний аналіз показників рухової підготовленості юнаків Х-ХІ класів переконує, що середній рівень розвитку фізичних якостей: швидкості, сили та витривалості у них нижчий від вимог навчальних нормативів. Так, якщо найбільш високий результат в бігу на 100 м у юнаків дорівнював 14,7 с, метання гранати – 29,5 м, бігу на 3 км – 15,4 хв., підтягування на перекладині – 30, то у відповідності з навчальною програмою ці показники мають бути значно вищими (табл.. 6). Таблиця 6 Показники рухової підготовленості юнаків Х класу Контрольні вправи Біг на 100м, с Стрибки в довжину з розбігу, см Стрибки у висоту з розбігу Метання гранати, м Підтягування на перекладині, к-сть разів Біг на 3 км, хв., с

Min-max 15,9–13,3

Статистичні параметри X±m 14,7±0,03

±σ 0,4

332–502

419±0,7

29,6

100,0–145,0

128±0,5

6,7

22,6–41,0

29,5±0,4

5,4

4–13

7,0±0,2

2,7

17,42–14,18

15,40±0,8

10,7

Середні показники 6 нормативів, взятих нами для характеристики рухової підготовленості юнаків Х класу, виявились нижчими навчальних нормативів. Під час бігу на 100 м, найвищий результат склав 13,3 с, низький – 15,9 с, під час бігу на 3 км, відповідно 14 хв. 18 с – 15 хв. 40 с, при підтягуванні 13–4. Аналогічний стан спостерігався і при дослідженні випускників шкіл. Більш того, по завершенні майже всіх 6 тестів учні ХІ класів поступалися десятикласникам, що, очевидно, обумовлено зменшенням рухової активності у зв’язку з концентрацію уваги на навчанні (табл.7).

32

Таблиця 7 Показники рухової підготовленості юнаків ХІ класу Контрольні вправи Біг на 100м, с Стрибки в довжину з розбігу, см Стрибки у висоту з розбігу Метання гранати, м Підтягування на перекладині, к-сть разів Біг на 3 км, хв., с

Min-max 15,8–13,2

Статистичні параметри X±m 14,8±0,02

±σ 0,3

318–499

416±0,6

25,9

95,0–150,0

128±0,4

5,4

23,2–40,5

29,0±0,3

4,0

2–12

6,0±0,2

2,7

18,10–14,55

16,52±0,9

12,1

Так, середній показник з бігу на 100 м у десятикласників склав 14,7 с, а в ХІ – класників – 14,8 с (р>0,1), з підтягування відповідно – 7,0 та 6,0 (р>0,01), біг на 3 км, - 15 хв. 40 с та 16 хв. 52 с (р>0,1) і т. д. Для визначення загального рівня рухової підготовленості ми сумували оцінки з 7 видів досліджень, що відображають силу, швидкісно-силову характеристику і витривалість та отримали середню оцінку кожного учня. Наприклад, юнак А-ов пробіг 100 м за 14,2 с («11» балів), стрибнув у довжину на 428 см («8» балів), у висоту – на 135 см («10» балів), метнув гранату – 34 м («12» балів), пробіг 3 км за 26 хв.50 с («11» балів) лижну дистанцію 5 км – 28,05 хв. («9» балів), підтягнувся на перекладині 8 разів («6» балів). Рівень рухової підготовленості оцінюється як достатній. У відповідності з вказаним методом проведена оцінка рівня рухової підготовленості юнаків Х та ХІ класів. (табл.. 8) Таблиця 8 Рівень рухової підготовленості юнаків Х та ХІ класів. Рівень

Х клас

ХІ клас

Частота розповсюдження абсолютна % абсолютна

% 33

Вище середнього (10 -12)

40

22,2

18

10,0

Середній (7 - 9)

78

43,3

62

34,5

Нижче середнього (4 - 6)

42

23,4

54

30,0

2011,1

46

46

25,5

Низький (1 - 3)

З даних таблиці 8 видно, що у юнаків Х класу (34,5%) та у юнаків ХІ класу (55,5%) рівень рухової підготовленості був нижче середнього

та

низький. У 43,3% юнаків Х класу та у 34,5% ХІ класу встановлено середній рівень рухової підготовленості. Ці дані свідчили про необхідність пошуку адекватних засобів, форм та методів фізичного виховання для підвищення тренованості організму випускників школи. Таким чином, порівняльний аналіз результатів виконання навчальних нормативів юнаками Х та ХІ класів показує, що за рік навчання в школі рівень підготовленості не тільки не поліпшився, а, навпаки, погіршився. Такий стан справ можна пояснити різким зниженням уваги до фізичної культури з боку вчителів та випускників до закінчення школи. Це викликає необхідність впровадження в побут нестандартних, тих, що викликають інтерес у школярів, форм фізичного виховання.

34

РОЗДІЛ ІII. ВПЛИВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО РУХОВОГО РЕЖИМУ НА ДИНАМІКУ ПОКАЗНИКІВ ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ І ЗАГАЛЬНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ ЮНАКІВ СТАРШИХ КЛАСІВ 3.1. Характеристика дослідного контингенту Аналіз стану функціонального розвитку і фізичної підготовленості юнаків 10 класу на початку експерименту показав, що в експериментальній і контрольній групах приблизно однакова кількість юнаків, які мають середній фізичний розвиток (64,3-62,8%). Показники

ЧСС

не мали

різниці

у

школярів

контрольної

і

експериментальної груп 74,2+1,4 уд./хв. і 73,9 +м1,3 уд./хв. Таблиця 9 Показники рухової підготовленості, функціонального розвитку і загальної фізичної працездатності юнаків експериментальної і контрольної груп до початку експерименту №

Види випробувань

Група

п/п 1.

2.

3.

Статистичні показники X+m

t/p

Е

14,8 + 0,13

0,63 > 0,05

К

14,9 + 0,09

Стрибки у довжину з

Е

204 + 3,40

місця (см)

К

206 + 4,20

Згинання і розгинання

Е

6,0 + 0,8

рук в упорі на брусах

К

6,4 + 0,7

Е

6,2 + 1,98

К

6,0 + 1,10

Біг на 100 м (с)

0,37 > 0,05

0,37 > 0,05

(к-сть разів) 4.

Нахил вперед (см)

0,32 > 0,05

35

5.

6.

7.

8.

Підтягування з вису

Е

6,2 + 0,56

(к-сть разів)

К

5,5 + 0,74

Метання гранати, вага

Е

28,4 + 0,99

700 г (м)

К

27,9 + 0,87

Біг на 3 км (хв.)

Е

15,4 + 0,29

К

15,2 + 0,18

Е

73,9 + 1,3

К

74,2 + 1,4

Е

3680 + 52,6

К

3740 + 34,9

Е

14,8 + 0,2

К

14,9 + 0,1

ЧСС у спокої (уд/хв.)

ЖЕЛ, мл

9.

10.

PWC 170 кГм/хв.∙ кг

0,76 > 0,05

0,38 > 0,05

0,54 > 0,05

0,19 > 0,05

0,95 > 0,05

0,45 > 0,05

Примітка: “Е” – експериментальна група (26 юнаків) “К” – контрольна група (22 юнака)

Результати досліджень експериментальної і контрольної груп вказують на відставання рухової підготовленості юнаків, які погодилися брати участь у педагогічному експерименті. Так, з бігу на 100 м оцінку “10-12” отримали юнаків (54,2%), з метання гранати – (45,8%), з підтягування на перекладині отримали “10-12” тільки п’ять(10,4%). Значна кількість юнаків виконала окремі вправи навчальної програми на “4-6” і гірше, підтягування на перекладині – (70,8%). При

розгляді

показників

у

групах

виявилося,

що

у

юнаків

експериментальної групи у таких видах, як біг на 100 м, середній результат був 14,8 сек., на 3 км – 15 хв. 40 сек. Все це говорило про відставання від

36

навчальних програм. Особливо погано вони справилися з підтягуванням. У контрольній групі відмічалася аналітична картина: 3.2. Динаміка показників фізичного розвитку і фізичної працездатності юнаків експериментальної і контрольної груп Аналіз результатів педагогічного експерименту показав зміни в показниках рухової підготовленості юнаків експериментальної групи (табл.

5) з усіх тестів (за винятком нахилу вперед показники збільшилися на достовірно значиму величину (P > 0,01 – 0,001). Найбільші зрушення спостерігалися у силових та швидкісно-силових вправах: підтягування – на 20,8%, згинання та розгинання рук в упорі на брусах – 100%, у витривалості з бігу на 3 км – на 14,7 і, на кінець, у швидкості бігу на 100 м – на 4,3%. У контрольній групі зміни показників менше виражені. Достовірний приріст спостерігався тільки у метанні гранати 700 гр (P < 0,01), у виконанні решти тестів достовірних зрушень не відбулося. Суттєві зміни за час експерименту сталися і у показнику загальної фізичної працездатності у юнаків експериментальної групи (він складав 227,4 кГм/хв. або 26,0%, Р < 0,001). За цей же час у юнаків контрольної групи показник загальної фізичної працездатності майже не змінився (Р > 0,005). Достатньо переконливо ці зміни видно з перерахунку на 1 кг маси. Якщо у юнаків експериментальної групи відбулося збільшення відносної фізичної працездатності – на 2,1 кГм/хв. кг, то у юнаків контрольної показник залишився без змін. Отже,

результати

дослідження

показали,

що

у

юнаків

експериментальної групи покращилася тренованість організму, економно стало працювати серце, збільшилися ЖЕЛ на достовірно значиму величину (Р < 0,001). Таким чином, результати експерименту показують, що запропонований режим (з акцентом на розвиток сили та швидкісно-силових здібностей) 37

справив

суттєвий

вплив

на

розвиток

фізичних

можливостей,

які

характеризують рухову направленість (силу, швидкість, витривалість), загальну фізичну працездатність і функціональну можливість організму юнаків старших класів.

Таблиця 10 № п/п

1.

2.

Х+m

Гру Показник

па

До

Після

експерим.

експерим.

t

p

Стрибок у довжину з

Е

204 + 3,40

242 + 4,02

7,2

< 0,001

місця, см

К

206 + 4,20

210 + 2,8

0,7

> 0,05

Згинання і

Е

6,0 + 0,80

12,8 + 0,8

6,0

< 0,001

розгинання рук в

К

6,4 + 0,7

7,2 + 0,9

0,7

> 0,05

Е

6,2 + 1,98

8,8 + 2,0

0,9

> 0,05

К

6,0 + 1,1

6,5 + 2,0

0,2

> 0,05

Е

14,9 + 0,13

13,6 + 0,21

5,0

< 0,001

К

14,9 + 0,09

14,7 + 1,1

0,1

> 0,05

Підтягування з вису,

Е

6,2 + 0,56

12,0 + 1,21

4,4

< 0,001

к-сть раз

К

5,5 + 0,74

6,4 + 0,6

0,9

> 0,05

Метання гранати 700

Е

28,4 + 0,99

36,8 + 1,45

4,8

< 0,001

г, м

К

27,9 + 0,87

32,6 + 0,6

4,3

< 0,001

Біг на 3 км, мін, с

Е

15,46 + 0,25

18,20+ 0,22

68

< 0,001

К

15,28 + 0,18

15,19 + 0,1

0,3

> 0,05

Е

14,8 + 0,2

18,9 + 0,3

58

< 0,001

опорі на брусах, ксть раз 3.

4.

5.

6.

7.

8.

Нахил вперед, см

Біг 100 м, с

PWC 170 кГм/хв·кг

38

9.

ЖЕЛ, мл

К

14,9 + 0,1

14,8 + 0,3

0,3

> 0,05

Е

3680 +53,6

42260 +

4,3

< 0,001

К

3740 +34,9

122

1,5

> 0,05

3876 + 81,1 10.

ЧСС у спокої уд/хв..

Е

73,8 1,3

67,0 + 1,1

4,9

< 0,001

К

74,2 1,4

72,8 + 1,2

0,7

> 0,005

Примітка: “Е” – експериментальна група (26 юнаків) “К” – контрольна група (22 юнака)

3.3. Обговорення результатів дослідження Одним з основних принципів фізичного виховання школярів є максимальний зв’язок з соціальними завданнями виховання всебічного розвинутого, здорового покоління і його готовності до праці і захисту Батьківщини. Наші спостереження дають нам можливість говорити про те, що в умовах сучасної загальноосвітньої школи не можливо виконати соціальне замовлення – підготувати школярів до майбутньої праці і служби в армії. Це підтверджується численними дослідженнями , в яких говориться, що значна частина випускників шкіл (від 42,8% до 57,3% не виконують навчальні нормативи, від 21,2% до 63,1%, страждають від різних захворювань опорно-рухового апарату і кардіо-респіраторної системи. Тому підбір засобів і методів, пошук нових організаційних форм, які доповнюють фізичне виховання в загальноосвітній школі, є важливим і актуальним. Співставлення середніх результатів з стрибків у довжину з місця, підтягування у висі, згинання і розгинання рук в упорі на брусах і інших з різним ступенем фізичного розвитку переконало нас у тому, що учні з низьким фізичним розвитком виконували запропоновані їм тести набагато слабше, ніж юнаки з середнім фізичним розвитком.

39

Аналіз показників рухової підготовленості юнаків Х класів засвідчував, що середній рівень розвитку фізичних здібностей: швидкості, сили і витривалості у них був нижче вимог навчальних нормативів. Аналогічні положення спостерігалися при досліджуванні і випускників шкіл. Крім того, по відношенню основних 6 нормативів , які характеризують швидкість, силу і витривалість, вони поступались десятикласникам, що, очевидно, було обумовлено зменшенням рухової активності у зв’язку із збільшенням навчального навантаження. Дані про виконання учнями навчальних програм засвідчують, що особливо у них відставала силова підготовленість. Рівень удосконалення рухової діяльності обумовлюється не тільки морфологічною, але і функціональною зрілістю організму. Тому у юнаків з низьким і нижче середнього рівнем рухової підготовленості ЧСС у середньому складала 73,8 + 1,3 уд/хв., із середнім рівнем 70 + 0,32 уд/хв., з вище середньою і високим рівнем 67,0 + 1,1 уд/хв., значить у більш підготовлених юнаків спостерігалася більш економна робота серця. Адаптація кардіо-респіраторної системи до фізичних навантажень проходила також неоднаково. Сприятливий тип реакції у відповідь на стандартне фізичне навантаження (степ-тест) у юнаків Х класу з нижче середньою і низькою руховою підготовленістю був встановлений тільки у 48,6%, з вище середньою і високою – у 64,2% випадків. У значної частини юнаків (51,4%) з нижче середнього і низьким рівнем рухової підготовленості тип реакції був несприятливий. Такий тип реакції встановлений у 35,8% юнаків з вище середньою і високим рівнем. Аналіз результатів дослідження загальної працездатності вказував, що юнаки з більш низькими вихідними показниками ЧСС, із середнім і вище середнього рівнем рухової підготовленості встановлені більш високі показники працездатності. У юнаків 16 і 17 років із середнім і вище середнього рівня рухової підготовленості фізична працездатність складала 40

15,8 кГм/хв·кг. У юнаків цього ж віку, але з низьким і нижче середнього рівнем рухової підготовленості тільки 13,8 і 13,2 кГм/хв·кг (Р < 0,001). Життєва ємність легенів у юнаків була тим вища, чим вище їх рівень рухової підготовленості. Вона складала 3400 + 34,9 мл., з середнім і вище середнього – 4050 + 72,4 мл (Р < 0,01). Таким чином, дані дослідження рухової підготовленості, загальної фізичної працездатності і функціональних можливостей старшокласників переконливо показали, що багато юнаків до праці і служби в армії не готові. Слабкий стан здоров’я показали дослідження і інших авторів. Основною причиною такого положення, очевидно, є навчальне перевантаження, низька рухова активність у випускних класах. На основі багаторічних досліджень співробітників НДІ були розроблені рекомендації з нормалізації навчального навантаження учнів, організації режиму дня, збільшенню рухової активності. Все це лягло в основу навчальної

програми

з

фізичного

виховання

учнів

І-ХІ

класів

загальноосвітньої школи. Однак, в цілому позитивні наміри авторів мало що змінили у практиці роботи школи. Тисячі юнаків щорічно закінчують середню школу фізично недостатньо підготовленими до сучасних вимог трудової діяльності. Безумовно, пройде ще багато років, коли зміниться ставлення народу до фізичної культури і чекати пасивно всього цього неможливо. Уже зараз в рамках недосконалої системи фізичного виховання необхідно вести пошук нових організаційних форм, методів і засобів, які б дозволили збільшити рухову активність школярів, покращити їх фізичну підготовку і зміцнити здоров’я. В основу запропонованої нами організаційної форми позакласних занять фізичною культурою була закладена можливість використати атлетичні клуби, які розташовані за місцем навчання, для зміцнення здоров’я

41

і підготовки учнів до майбутньої праці. На кафедрі теорії і методики фізичного виховання нами була розроблена програма занять. Враховуючи те, що в теперішній час у молоді з’явився інтерес до занять атлетизмом, який викликаний бажанням стати сильним, покращити свою тілобудову і краще підготуватися до служби в армії, ми вирішили в основу занять покласти силові і швидкісно-силові вправи. Крім того, ми враховували, що заняття фізкультурою в атлетичних клубах можуть стати для юнаків цікавою формою проведення дозвілля. Перед тим, як приступити до педагогічного експерименту, був проведений підбір засобів, визначалось їх дозування для юнаків з різним рівнем рухової підготовленості і адаптації кардіо-респіраторної системи до фізичних навантажень. При цьому ми керувалися загальними методичними принципами фізичного виховання, а також спеціальними положенням розвитку м’язової сили у юнаків старшого віку . Дані аналогічного огляду, а також наше попереднє дослідження визначили складання ефективної програми занять, встановили індивідуальні нормативи, об’єм і інтенсивність навантаження. Експеримент продовжувався один рік. Але вже після експерименту відбулися вагомі зрушення у динаміці рухової підготовленості, загальній фізичній працездатності і адаптації функціональної системи у юнаків експериментальної групи по відношенню до контрольної (Р < 0,01+0,001). Таким чином, заняття в атлетичному клубі за місцем навчання виявилися дуже зручними, так як вимагають мінімальної затрати часу на переходи, що дуже важливо для випускників шкіл, а використання комплексів швидкісно-силових навантажень у поєднанні з вправами, які розвивають швидкість і витривалість, сприяють позитивному впливу на здоров’я і підготовку юнаків до майбутньої трудової діяльності. Крім того, запропонована форма фізичного виховання юнаків за місцем навчання збільшує чисельність старшокласників, які займаються фізичними 42

вправами у другій половині дня і не тільки підвищує рухову підготовленість, але і залучає їх до систематичних занять фізичною культурою після закінчення школи. Є дані, що значна частина юнаків продовжує проводити своє дозвілля на заняттях в атлетичних клубах.

43

Висновки Підвищення фізичного розвитку школярів старших класів

1. шляхом

систематичних

занять

в

спортивних

секціях

та

клубах

високоефективна. Запропонована форма занять, - за місцем навчання, сприяє економізації вільного часу учнів старших класів.

2.

Використання комплексів силових і швидкісно-силових вправ з

подоланням особистої маси тіла і доповненими обтяжуваннями, які виконуються методами динамічних і статичних зусиль, дозволили значно підвищити

фізичний

розвиток,

загальну

фізичну

працездатність

і

функціональну можливість організму юнаків 16-17 років.

3.

Доповнення тижневого рухового режиму старшокласників 3-4

позакласними заняттями силового і швидкісно-силового напряму сприяло гармонізації рівня прояву у них основних рухових здібностей і зміцненню здоров’я, що виразилося (95,2%) виконанням всіх нормативів шкільної програми.

44

Список літературних джерел 1.

Ашмарин Б.А., Завялов Л.К. Педагогический контроль за

физической подготовленностью школьников // Физическая культура в школе.

– 1980. - №№ 9-10. – С. 13-17, 11-16.

2.

Ашмарин Б.А. О тестах и тестировании // Физическая культура в

школе. – 1085. - №№ 3, 6. – С. 60-62, 61-64.

3.

Бальсевич В.К. Физическая подготовка в системе воспитания

культуры здорового образа жизни // Теория и методика физической культуры. – 1990. - № 1. – С. 22-26.

4.

Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и для каждого. –

М.: ФиС, 1988. – 208 с.

5.

Богданов Г.П. Школьникам – здоровый образ жизни: Внеурочные

занятия с учащимися по физкультуре. – М.: Физкультура и спорт, 1989. – 192 с.

6.

Бондаревский Е.Я., Данилов Ю.П., Епифанов С.П. и др.

Информативность тестов, используемых для характеристики физической подготовленности человека // Теория и практика физической культуры. – 1981. - № 1. – С. 23-25.

7.

Власов Ю Доброго пути, атлетизм // Физкультура и спорт. – 1987.

- № 6. – С. 2-3.

8.

Волков Л.В. Фізичне виховання учнів. – К.: Радянська школа,

1988. – 184 с.

9.

Воробьев А.Н., Сорокин Ю.К. Анатомия силы. – 2-е изд., доп. и

перераб. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 80 с.

10.

Гольдштейн А.Б. Влияние тренировки в силовых видах спорта на

морфологические

и

функциональные

особенности

костно-суставного

аппарата спортсменов // Научные основы физического воспитания и спорта: Реф. сб. дис. – М., 1968. – С. 25-27.

45

11.

Корнев М.А. Влияние занятий тяжелой атлетикой на строение и

синостозирование некоторых трубчатых костей у юных спортсменов: Автореф. дис. …канд.мед.наук. – Л., 1994. – 23 с.

12.

Кривогорский Е.Б., Качур В.М., Мысив М.П. Двигательная

подготовленность и адаптация сердечно-сосудистой системы юношей Х классов к физическим нагрузкам // Тез. Ш Всес. конф. по физическому воспитанию и школьной гигиене. – М., 1987. – С. 124-125.

13. старших

Кузьмин В.А. Система управления силовой подготовкой юношей классов

(15-17

лет)

на

уроках

физической

культуры

в

общеобразовательной школе: автореф. дис. канд. пед. наук. – М., 1986. – 22с.

14.

Любомирский Л.Е., Чернов Ю.А. Методико-педагогические

аспекты повышения двигательной подготовленности учащихся старших классов // Повышение физической подготовленности юношей 1Х-Х классов общеобразовательной школы: Врачебно-педагогический аспект. Сб. науч. трудов / Под ред. Л.Е.Любомирского. М., 1981. – С. 3-12.

15.

Мысив

М.П.

Совершенствование

физического

воспитания

юношей общеобразовательных школ по месту жительства: Автореф. дис. … канд.пед.наук. – М., 1992. – 20 с.

16.

Осипова

М.С.,

Акинина

С.П.

Биохимические

показатели

состояния организма детей и подростков при разном уровне двигательной активности // Гигиенические основы физического воспитания и спорта детей и подростков: Матер. Всес. науч. конф. – Таллинн, 1975. – С. 126-128.

17.

Павлюк В.М. Орієнтація школярів на самостійні заняття

фізичними вправами // Шляхи оптимізації практичної результативності процесу фізичного виховання школярів: Збірник теоретичних та методичних матеріалів. – Хотин-Кам’янець-Подільський, 2000. – С. 96-99.

18.

Солопчук М.С., Жевега Г.М. Урок фізичної культури: етап і

перспективи розвитку фізичного виховання школярів // Фізичне виховання в школі. – 2000. - № 4. – С. 50.

46