шTOPOR
Культурно-літературний електронний журнал
# 1 (23) • Січень • 2018 Кропивницький
ЗМIСТ Бо культурне місто Лауреати премії імені Євгена Маланюка Кропивницькі поети у Львові Афіша лютий
3 4 6
Книжковий огляд Іван Андрусяк «Третій сніг» Віра Володіна «Сон синьої трави» Ольга Кирилюк «Іду на мир»
Артем Луценко
8 9 10
Інтерв’ю
12
Переклади Тадеуш Слів’як (переклад Кирила Поліщука)
14
Корисне для письменників Літературний конкурс від літоб’єднання «Степ» Десять порад письменникам від Рея Бредбері
16 17
Центр на компасі Ма. Ко. (поезія)
18
Меседж із заходу Іванка Урда (Вірші)
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
21
2
Бо культурне місто
Лауреати премії імені Євгена Маланюка За результатами таємного голосування члени конкурсної комісії обласної літературної премії імені Євгена Маланюка обрали лауреатів премії за 2017 рік, ними стали: - у номінації “Поезія (у тому числі драматичні твори і переклади)” - АРТЕМ ЛУЦЕНКО за книгу “Півкроки”; - у номінації “Літературознавство і публіцистика” - АНТОНІНА ГУРБАНСЬКА за книгу “Слово. Людина. Світ”; - у номінації “Проза (у тому числі драматичні твори і переклади)” -цього року премія не вручатиметься, оскільки голоси членів конкурсної комісії розділилися. 02 лютого 2018 року в Кіровоградській обласній науковій бібліотеці імені Д.І. Чижевського, відбудеться урочистий захід, присвячений дню народження Євгена Маланюка. Під час урочистостей буде вшановано лауреатів обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2017 рік. На здобуття премії щорічно висуваються літературні твори, опубліковані окремими книгами чи у журналах, які вийшли друком протягом останніх трьох років, але не пізніше, як за три місяці до їх висунення на здобуття премії. Журі щороку до 15 жовтня оголошує конкурс на висунення творів на здобуття премії. Висунення триває два тижні. Журі шляхом обговорення і відкритого голосування визначає високохудожні тво-
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
ри. У першій декаді листопада щорічно публікує в газеті «Народне слово» перелік творів, висунутих на здобуття премії. Два місяці триває обговорення творів у засобах масової інформації. До 20 січня журі з урахуванням результатів обговорення творів у засобах масової інформації проводить остаточне обговорення і таємне голосування.
3
Бо культурне місто
Кропивницькі поети у Львові 15 грудня у львівському кафе «Під Клепсидрою» МО «Дзиґа» відбулося поетичне читання та презентація електронної антології поезії «No name stations», до якої увійшли вірші поетів із Кропивницького та Львова. Під час презентації свою творчість представили автори із Кропивницького Кирило Поліщук та Артем Луценко, а також поети зі Львова: Іванка Урда, Ско Рик, Марта Брижак, Ро, Цedra та Дарій Лажневський. Презентація електронної антології пролекту «Міст» відбулася в рамках Проектувізиту «E-Solutions для розвитку локальних громад» за Програмою національних обмінів за фінансової підтримки Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США). Головна мета проекту «Міст» – спровокувати мистецький діалог між містами України, створити своєрідний трансфер митців, ідей та культурних проектів. Із 2014 року в рамках «Мосту» створюються електронні антології поезії між двома містами. Вже були реалізовані проекти між Кропивницьким та Чернівцями, Тернополем, Рівним, Львовом, Мінськом. Антології було презентовано в рамках «Стихійних читань. Мости» (2016), на форумі «Коди міста» (2016) у Кропивницькому, Форумі Видавців у Львові (2016), Форумі громадських ініціатив у Чернігові (2015).
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
4
Бо культурне місто шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
5
Бо культурне місто
Афіша лютий
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
6
Бо культурне місто шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
7
Книжковий огляд
Іван Андрусяк «Третій сніг» («Фонтан казок», 2015 )
Головний герой цієї повісті-казки – їжак Петро, який мешкає у тернових хащах, відвідує школу вчителя зайця Миколи (так, усі звірі, які населяють ліс, мають людські імена), щодня вигадує нову назву своїй лісовій країні, намагається співіснувати з іншими звірами, і просто виживає. Власне виживанню серед хижаків і присвячена значна частина цієї книги. І в цьому повість є дуже правдивою, адже світ диких звірів – це, перш за все, світ виживання. Їжак Петро відчуває свою хижу натуру (адже їжаки – хижаки. Вони полюють на мише, гадюк, вужів). Тому він не товаришує у школі з мишами, навіть не намагається дізнатися їхніх імен, адже поза школою вони цілком можуть стати його здобиччю, а «одна справа, коли ти їси безіменну мишу, й зовсім інша – коли свого шкільного товариша. Узагалі миша – страва смачна, принаймні для їжака; але миша, з якою ти в одному класі гриз граніт науки, - це вже не страва, а особистість. Таку якщо випадково загризеш – то до кінця життя тебе самого совість гризтиме». Мабуть тому він (а ще тому, що він жадає знань) відвідує школу
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
для хижих звірів вовка Мелетія, коли його вчитель заєць Микола перебирається на зимівлю до селища. Ще одна тема – мовної ідентичності. Ведмеді говорять ламаною українською, поводять себе нахабно і грубо. Їхня мова відповідає їхнім вчинкам. Російською мовою говорять люди, які наприкінці мстяться родині ведмедів. Наприкінці спіймані в клітку ведмежата Іґнат і Філіп називають себе Гнатом та Пилипом, говорять українською і зізнаються «ці всі модні штучки (це вони про свою мову) не мають значення… Непотрібні вони!» Тобі стає щиро шкода родину ведмедів, яка протягом усієї повісті «тероризувала» лісових мешканців, а у фіналі твору в клітках відправляється до зоопарку. Варто зазначити, що в книги є сюжет (в дечому навіть детективний), а не просто намисто із подій та уривків історії. Це беззаперечний плюс книги, адже так часто зараз можна зустріти книги для дітей без яскравого вираженого сюжету, які більше нагадують збірки казок чи оповідань. Особливе місце у книзі займають ілюстрації Ольги Кузнецової, яка створила фантастичний і реалістичний світ водночас. У цій книзі текст і малюнки гармонізують дуже вдало.
8
легковажного відпочинку – вони для вдумливого читання, співпереживання, співучасті у дошукуванні кодових ключів. Тож лишається побажати самобутній авторці вибагливих шанувальників поетичної неповторності «Сну синьої трави». (з передмови Антоніни Царук)
Книжковий огляд
*** У тобі замерзає небо На землі крижаніють мальви Хоч би посмішкою до тебе Увійти у блакить сакральну Затавроване на безчасся Я – пекуче тисячоліття Що не вгоїться тихим щастям Квітувати хоча б століття
Віра Володіна «Сон синьої трави» («Поліграф-Сервіс», 2017)
Лірична героїня Віри Володіної звикла балансувати на межі між явою та уявою. Це комфортна для неї територія інтуїтивно-образного пізнання законів світобудови і вдячності Богові за творчі муки відкриття світу через слово. Збірка стала предметом нових роздумів, відмінних від першої збірки поетеси «Тихий крик», прискіпливої уваги до точності вираження емоціє думки. Драматичні події в країні та болісна втрата – смерть матері – вплинули на світовідчуття поетки, оптимістично налаштованої на власну самореалізацію, і на її стосунки зі словом і часом. Багатий спектр почувань ліричної героїні тематично різноплановий. Інтимна лірика і громадянська, релігійні мотиви і філософія буття, сюжетні твори і плин свідомості зумовили варіювання різних форм віршування, густу образність верлібру та сповідальність білого вірша. Твори Віри Володіної настільки метафорично оголюють душу, що потребують беззастережного занурення в це свідоме божевілля самозречення. Її вірші не для
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
У клечанні мечі млинові Перерізують зелень тіла Ти даруєш останій промінь Я згоряю у заметілі 10.03.2015.
9
Книжковий огляд
Ольга Кирилюк «Іду на мир» («Фоліо», 2017)
У мене немає близьких на війні. Роман #ІдуНаМир потрапив мені до рук тому, що я особисто знаю його автора Ольга Кирилюк. І чи то цікавість, чи то письменницька солідарність змусила мене прочитати про те, у що моє внутрішнє «Я» внікати, як правило, відмовляється — про війну. Проте, як і сказано в описі самого роману, ця книга розповідає історію кохання. Може й стереотипно, але так вважають, що смакують історіями почуттів в основному представниці жіночої статі. Тому, на мою думку, текст до недр душі зачіпатиме переважно жінок. Чому? Сюжет — традиційний для фільмів і всього іншого у дусі «вони кохали один одного, але не могли бути разом, тому що...». І хоча в подібних творах це «тому що» може частенько співпадати (різний соціальний статус, ворожнеча як у Монтеккі і Капулетті або ж просто з якихось причин «мати не пускала...»), тут
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
воно трохи інше, оскільки найголовнішою перепоною щасливого майбутнього героїв є війна. Хочу сказати, що цей роман міг би лягти в основі якісного українського кіно, коли наш кінематограф стане масово випускати драматичні фільми й серіали про кохання на тлі подій на Сході. Війна уже є прибутковим бізнесом, хоч як би це не називали ті, хто випускає щось на тему АТО. Може, звучить грубо, але піпл хаває, і якісь там комікси-мультіки про сучасну війну приносять комусь суттєвий дохід, хоч, може, і трактуються як дєтіщє, що розвиває свідомість і виховує в людях патріотизм. Не можу сказати, що «жіночність» роману є його мінусом. Не повинні ж смаки інших людей співпадати з моїми :) А от стовідсотковим для мене плюсом книги є те, що під час читання ти наче дійсно дивишся кінострічку, якщо твоя фантазія здатна хоч якось генерувати картинки й образи. Деталей і описів цілком достатньо, щоб назвати текст якісним з точки зору авторської майстерності. Він чіпляє. Може тому, що все й справді часто розписане настільки детально, що просто пірнаєш в сюжет, а може через те, що я люблю «початки з кінця», і тому дещо хаотична хронологія стимулювала мене читати, хоча пару раз і змушувала пролистувати сторінки назад (читати доводилось з перервою у кілька днів, тому для відновлення в памяті послідовності подій треба було глянути назву певного попереднього підрозділу). Коротко про любовну лінію: вона — дівчина, чий погляд на життя можна уже зрозуміти з таких цитат: «[...] в жінок з технікою часто непорозуміння», «для тебе найкращим стане той, хто перечепить кілька разів по плечах, аби не хотілося на гульки бігати. А то розбалували тебе [...]», «[...] бо не гоже, маючи чоловіка, думати про усіляких там бабіїв». І хоч десь у романі її називають сильною, вона все ж слабка дівчина, яка може прожити щасливе життя, лише коли в неї поряд буде міцне чоловіче плече. І цим плечем у книзі виступає — тут варто пустити фоном пісню «Ах, мальчик-красавчик, сколько девушек страдает, сколько слез пролива-
10
Книжковий огляд
ют они, глядя на тебя» — молодий ален делон, який зовнішністю нічим не уступає моделям із реклами «Бонжур». Хлопець з параметрами «усе, заради жіночої втіхи». Ще одним аргументом на користь того, чому роман, на мою думку, чіплятиме переважно жінок, які люблять історії про любов, є опис того, як саме і чому цей самий Назар (гол. герой) поспішив записатися до лав воїнів АТО. Чомусь мені здається, що хлопець (та й старший чоловік) так псіхонути через дівчину може лише у жіночій уяві. Після краху чи появи проблем у стосунках мужчіни тупо бухають або й узагалі не беруть близько до серця. А йти на можливу смерть заради того, щоб у деякій мірі довести їй, який ти класний... Не вірю, що хтось із чоловіків на це здатен. Також — монолог Баги. Багато не писатиму, щоб не наспойлерити, але такі фрази чоловік може на ходу сочинити лише на папері, у кращому випадку. Щоб не навіювати тут феміністські настрої, додам, що в наш час жінки в красномовності у більшості своїй не кращі :) Описи бойових дій у тексті мене не зачепили. Вони для мене були більше фоном для лінії кохання, і, може, це саме тому, що у мене немає близьких на війні, а може, мені не вистачило деталізації, хоча у тексті й були детальні описи воєнних подій, були навіть образи солдат, які реально постраждали на Сході... Та, може, це й добре, що в тексті нема тієї жосткості, яка є насправді, тому що комусь, мабуть, боляче читати й так... Зачепила ж мене у деякій мірі проста історія про жінку літнього віку, яка хотіла віддати пальто буквально з себе, щоб його відправили хлопцям в АТО. Чіпляє, тому що прикро. Прикро, що люди щиро сподіваються на краще, а те «краще» досі не вимальовується на горизонті. І все почалося з того, що — цитуючи одного з героїв роману — президенти пісюнами міряються. Я вже уявляю, як любителі красивих історій кохання будуть дивитися фільм на основі роману, співчуваючи героїні, захоплюючись сміливістю, вправністю і завнішністю героя, а також намагаючись не дивитись в екран в моменти на кшталт
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
того, коли на коліна Назара прилетіла відірвана голова. Ну і звісно — вони прямо викручуватимуть носові платки в момент розв’язки — настільки ярко поданий фінал. Кінострічка матиме успіх. Однозначно. Звісно, хотілося б, щоб, так би мовити, скелет цього роману був повністю вигаданим. Одне діло — трилери-бойовики як плід чиєїсь фантазії, а інше — тавро «засновано на реальних подіях». «Іду на мир» з’явився тому, що на Сході гинули люди. Ми читаємо його в той час, коли вони продовжують там гинути. І як би далеко від когось не була війна, вона є, і про неї — хочеш того чи ні — треба знати, і в цьому дещо допомагає схожа література. Акуратно, в нежорстокій (якщо це можна так назвати) формі вона все ж показує читачу дещо насправді жахливе. З реальними подіями, втратами й дивами. З нестримним болем та непереборною жагою до життя.
Автор: NB www.facebook.com/nb.writer/
11
Інтерв’ю з Артемом Луценком
Інтерв’ю
Артем Луценко — кропивницький поет, учасник мистецьких читань та проектів, лауреат кількох літературних відзнак. У 2015 році з’явилася його дебютна збірка поезій «Півкроки». У 2016–му книга принесла авторові премію імені Юрія Яновського. Цьогоріч Артем Луценко став лауреатом обласної премії імені Євгена Маланюка.
— Артеме, чи вперше ти подав свої — То натхнення приходить саме чи твори на здобуття обласної премії? все ж його треба створювати самотужки, налаштовуватися на творчу — Саме на премію Маланюка пода- працю? вався вперше. До цього отримав премію Яновського, а ще рік тому — «Сокіл степів». — Частіше за все саме. Коли воно з’являється, треба сідати і писати, а не — Що для тебе означає отримання відкладати на годину чи до вечора. премії? — Коли розпочався твій поетичний — Це для мене в першу чергу шлях? Про що були перші вірші? відповідальність. Тепер я не можу писати так, як зараз. Я повинен працювати над — Почав віршувати ще у школі, собою і з кожною наступною книгою до- напередодні випуску. Це були наївні водити: те, що премію вручили саме мені, поезії про кохання. Зараз, коли перечине помилка. тую їх, думаю: «Господи, що я написав» (сміється). Далі навчився помічати помил— Розкажи детальніше про збірку ки та виправляти їх. Гадаю, за рік я чита«Півкроки». тиму те, що написав зараз, і розумітиму, що можна було краще. У студентські роки — Це моя перша і поки що єдина збірка брав участь у поетичних конкурсах, чипоезій. Вміщені у ній вірші я писав близь- таннях. Так назбирався матеріал для книко п’яти років. Книга поділена на два ги. розділи, які відрізняються стилістично. Вірші у першій частині відображають — Що це були за конкурси? Яку роль мої модерні шукання, а у другій — ма- вони відіграли у твоєму становленні? ють класичну форму. Також у першому розділі вміщені виконані мною світлини, — Передусім це битви поетів. Коли я а ілюстраціями до другого стали малюн- читаю на публіку, то відчуваю деякий ки. дискомфорт. Але читати потрібно, адже який сенс у тому, щоб писати, не презен— Що чи хто надихає тебе на туючи свою творчість? Такі заходи допотворчість? Кому присвячуєш свої магають увійти в літературні кола. Також вірші? брав участь у конкурсах відеопоезії. На одному з таких у Черкасах спільно з Оль— Зараз я всю свою роботу, всі на- гою Луценко посів друге місце. городи присвячую дружині. Щодо натхнення, то по–різному. Буває таке, що — Як ти почав працювати у жанрі не пишу півроку або ж за день пишу відеопоезії? декілька творів. Це залежить від настрою та робочої обстановки. — У соцмережі «ВКонтакте» у мене була спільнота «Типовий поет». Коли вийшла заборона російських сайтів, спільнота
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
12
Інтерв’ю
занепала. Лишився канал на YouTube. Для нього ми з іншими поетами почали — На це потрібен час, принаймні знімати відеопоезію. сім–десять років, і робота над собою. З технічного боку — уникати простих та — Що таке відеопоезія? дієслівних рим. Для класиків це було припустимо, сьогодні ж поет, який римує — Це новітній жанр літератури, дієслова, вважається непрофесійним. який поділяється на відеопоезію та Тобто важливим є не лише зміст твору, а відеодекламацію. Відеодекламація — і його форма. коли людина просто стоїть у кадрі і читає з музикою на тлі. А відеопоезія — це вже — Чи відрізняється завдання сучаскліп за мотивами вірша. ного поета від завдання, скажімо, Василя Симоненка? — Що необхідно для того, щоб створити відеопоезію? — Я вважаю, що місія поета лишається незмінною — донести до читача думку і, — З обладнання — фотоапарат, можна головне, емоцію. Взагалі, якщо проза — це непрофесійний, штатив та обов’язково здебільшого раціо, то поезія — це емоція, мікрофон. Гарний звук — 30 відсотків влучний постріл. успіху. Також елементарні навички відеомонтажу. — Тобто проза — не твоя царина? — Що сьогодні читає молодь? Якою — Я починаю писати прозові твори, але повинна бути книга, яку читати- поки що не планую виносити їх на загал. муть? — Які плани на майбутнє? — Складне запитання, тому що я половину сучасної літератури не розумію. — Я працюю над новою збіркою, хотів Популярні нині верлібри мені не вида- би видати її до Форуму видавців. Також ються мистецтвом. Молодь читає Жада- мрію надрукувати книгу у видавництві на, Іздрика. Безумовно, у них унікальний всеукраїнського рівня, а не в місцевому. стиль. Письменники–початківці повинні Планую брати участь у форумах, виставстежити за трендами у літературі та до- ках, презентувати себе. Продовжуватиму тримуватися їх, інакше читатись їхня розвивати проекти, наприклад «Міст» — творчість не буде. електронні антології, що поєднують поезію митців з різних міст та навіть країн. — Чи маєш ти авторитета в літературі? Наталя Нічишина — В сучасній не маю, а з класиків мені подобаються Вінграновський та Симоненко. — Часто поети–початківці несвідомо наслідують своїх кумирів. Чи траплялося таке з тобою? — Так, певний вплив відчувається, особливо у перших пробах пера. Зараз намагаюся виробити власний стиль. — Що слід робити, аби створити унікальний почерк?
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
13
Тадеуш Слів’як Польський поет, перекладач, актор. Народився у Львові. Емігрував до Польщі після Другої світової війни. Навчався на медичному факультеті у Варшаві, в Академії фізичного виховання у Вроцлаві, але закінчив лише Краківську вищу акторську школу. У Кракові розпочав акторську діяльність. Працював на телебаченні, у редакціях журналів. Як поет дебютував в 19 років, а перша збірка «Астролябія з соснового дерева» побачила світ, коли Тадеушу було 25. Із того часу опублікував близько 30 книжок. Лауреат кількох престижних літературних премій.
Переклади
Чоботи Повернулися з війни батькові чоботи шкіра тверда потріскалась і розійшлася по швах А де ноги – запитав де штанини де онучі де стукіт підборів? Але чоботи мовчали вивалили язики дихали на порозі злизували кров
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
Янгол із тютюнового диму Палиш вже третю цигарку над головою звивається янгол із тютюнового диму Знаю, що злишся на мене Скажи мені щось Хоч вилай мене – але не мовчи Холодно так від твоєї відчуженості Будемо так сидіти Аж до кінця світу? Дивиться ліс на нас Як на своїх звірят Птах якийсь закричав Місяць вже бродить по небу Природа поводить себе пристойно І не зважає на нас
14
Переклади
Другий берег
***
Прийшов до мене у шкірянці і розповів що всі мости належать йому мости самогубців і контрабандистів мости викрадені водою висаджені в повітря і по коліна в річці скільки подорожував мостами – сказав другий берег річки завжди був красивіший колись вийшов на міст і мусив вертатись той міст стояв в Авіньйоні через річку Рона правду кажучи то була половина моста моста танцюючих на мосту не знаю звідки в мені ця слабкість до мостів може все через те, що на них зустрічав людей схожих на мене коли вони йшли у мій бік до свого берегу
подивись як змалів далекий наш дім не набагато більший за гданську шафу коли допитаєш його – почуєш як скрипить його старе дерево як докучає підлозі дрижання у шафах тихо дзвенять бокали шуми ховають по кутах годинники сіють сухі свої зерна і дражнять вічність марширують на місці чи бачите ви в тому домі наше дитинство що потонуло у глибоких дзеркалах?
*** серед усіх побутових речей найменш вдячним є дзеркало чим довше тебе знає тим огидніші речі про тебе говорить а найгірше те що замість того аби сидіти тихо повторює знову і знову своє маніакальне слівце: «правда, правда, правда» і щораз більше нагадує якісь невідомі двері за якими темрява
Ключ Вистояв мій дім із червоної цегли у густому лісі диму високого вистояв мій дім із дірами у стіні обліплений розстрільними списками вистояв мій дім червоний як пам’ять боюся вертатись туди блукаю довкола коли шукаю в кишені тютюн зерно для птахів завжди знаходжу ключ від воріт від брами мого червоного дому кидав його у воду жбурляв його у вогонь закопував його в землю він вертався і промовляв я твоє серце
Переклад Кирила Поліщука
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
15
Корисне для письменників
Літературний конкурс від літоб’єднання «Степ» Обласне літературне об’єднання «Степ» оголошує конкурс у номінаціях «Поезія», «Проза», «Публіцистика та літературознавство». На конкурс приймають рукописи творів, написаних українською мовою та мовою нацменшин, які не друкувалися в одному примірнику. Обсяг робіт: Проза, публіцистика та літературознавство – не більше 5 авторських аркушів (1 авторський аркуш – 40 000 знаків). Поезія – не більше 3 авторських аркушів. Кегль 14, інтервал 1,5, шрифт «Times New Roman». Рукописи приймають за адресою: 25006, м. Кропивницький, вулиця Велика Перспективна, 24, обласна універсальна наукова бібліотека імені Дмитра Чижевського, літературне об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного (з поміткою «На конкурс»). Переможців в усіх номінаціях нагородять дипломами. Уривки творів можуть бути опубліковані в альманасі «Степ». Твори прйимають до 31 березня 2018 року.
шTOPOR # 7 (22) • Листопад 2016
16
Корисне для письменників
Десять порад письменникам від Рея Бредбері 1. «Писати – це почуватися живим», «Писати – це вижити й залишитися», «Будьте п’яні від письма, і реальність не зможе вас знищити» – постійно наголошує фантаст. Письмо для Бредбері – це спосіб досягти безсмертя, і кожен письменник має пам’ятати, що текст – це не лише найкращі ліки від депресії, а й найспритніший стрибок у вічність. 2. «У романах витворюйте світ, у якому ви хотіли б існувати». Тоді вам буде, куди повертатися. 3. «Не пишіть задля грошей». Як відомо, найбільший гріх американців, які висаджуються на Марс, – те, що вони одразу почали будувати точки продажу хотдогів, що, безумовно, образило витончених марсіан. Саме письмо дає радість, адреналін, ейфорію, та й популярність до того ж. 4. «Підіть від друзів, що не вірять у вас!» Одного разу у дитинстві приятелі висміяли героїв коміксів, яких любив Бредбері. Ображений хлопчик спалив дорогоцінну колекцію, і потім зрозумів, що саме супергерої – його справжні друзі. Для того, аби не бути самотнім, Бредбері почав писати. 5. «Правильне слово – любов». Письмо твориться заради любові, любов – остаточно мета літератури. 6. «Просто сядьте і напишіть, що щойно згадали». Такий підхід оголює неймовірний досвід, про який ми можемо забути. Що було з нами 10, 20 років тому? 7. «Пишіть про те, що вас хвилює, чого ви боїтеся і що ненавидите». Бредбері вірив, що писати про важливе. Якщо ви не любите павуків і сусідів, оповідайте про те, як ці вороги об’єдналися і намагаються захопити вашу домівку. 8.«1000 слів на день». Ці 5 сторінок щодня мають вилитися в одне оповідання наприкінці тижня. Так за рік можна написати 50 оповідань, якщо два тижні відпочивати. 9. «Читайте добрі оповідання», а для
шTOPOR # 7 (22) • Листопад 2016
цього «живіть у бібліотеці». Ніхто не може написати підряд 50 поганих оповідань, якась частина точно буде хорошою, тому цю пораду варто поєднувати з попередньою. 10. Про що змовчав Бредбері – це основні константи, які роблять його твори особливо популярними. По-перше, це фірмовий бредберівський оптимізм: навіть лякаючи нас, письменник пропонує читачам оптимістичну перспективу. Не менш важливим є автобіографізм: пригадування, особливо дитячих років, для автора може бути хорошим джерелом натхнення. Крім того, письменник має пам’ятати, що новелічність – це зручний спосіб створювати романи. Втім, найважливішим секретом Бредбері є очудення: автор повинен дивитися на речі, ніби бачить їх вперше, адже невідомо, що всередині оболонки звичних предметів та істот. «Використовуйте все, що працює» – прагматично каже Бредбері.
17
Ма. Ко.
( м. Кропивницький)
Центр на компасі
Марія Корнілова (Ма.Ко.), 23 роки, колумніст, поет. Закінчила ЦДПУ ім. В. Винниченка, працює коректором в агентстві системних інтернет-рішень Wezom. Має власний блог-проект.
тече по жилах медовий віскі нерівним ритмом дає в виски.
***
була вікторія зовсім близько на кілька пострілів від руки. вона з’явилася світлим маревом коли благала душа про диво. прийшла вікторія разом з хмарами і зникла безвісти після зливи.
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
*** Мій Київ має аромат імбирного чаю і образ світанку із вікон операційної. Ці епізоди по-справжньому стали цінними. Мій Київ — місцева анестезія, знайомство із містом попри капризи погоди, мій Київ — занурення в хірургію та відчуття свободи. Мій Київ заплутаний у розв’язках, він — в щирих очах і медичних масках, це місто — звичайні розмови й вечірні чати про пересаджені аутотрансплантати. У Києва смак кукурудзи зимою, життя магістралей, що чується і ночами. Це місто завжди залишатиметься зі мною, навіть якщо ми розкидані поїздами.
18
***
Монолог
Під шаром із пилу здригається місто, В повітрі панує невидимий опіум. Людей силуети з утраченим змістом Початок зародження антиутопії.
Ти як там? Я скучив, брате. Коли востаннє бачився з тобою? Я знаю, тобi тут самотньо лежати... Ти чув, що тебе охрестили Героєм?
Зникають мости і дороги для втечі, А грань між світами затерлась в асфальт. Ми - різних ідей та намішаних течій, Живемо і мислимо фразами шпальт.
У мене все добре, чарiвна дружина, Недавно весiлля грали. Хорошi новини: чека’ємо сина, Залишилось зовсiм мало. Та зна’єш... без тебе в душi порожнеча, А серце немовби надвоє. На ньому зостанеться шрамами вечiр, Коли ти пiшов Героєм.
Центр на компасі
По трупах прямуєм до цілей розмитих. Ми душі міняєм на цінний папір. Медалі солдатам чіпляєм на плити, І наша свобода - на вістрях рапір.
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
19
ДИМ
Центр на компасі
гіркий дим як заміна кисню залишає в легенях плями на свідомість убивчо тиснуть не розламані досі брами по цеглині руйную стіни до крові роздираю руки і в мені щось повільно гине то кричить то ковтає звуки на уламки розбиті рими моїх віршів тобі не треба роз’їдає все хмара з диму на дорозі до твого неба час від часу зникають сили їх поновлюють рідні ноти я будую надії з пилу як відчую тебе навпроти
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
20
Іванка Урда ( м. Львів)
Меседж із заходу
Письменниця, феміністка, ЛГБТактивістка, координаторка проектів «Львівські прозові читання!» та «Київські поетичні читання!», студентка «Української академії друкарства» за фахом «Видавнича справа та редагування», літредакторка газети «ПравдаТут», учасниця «Семінару творчої молоді»(2015 р., 2016 р., 2017 р.) від «Смолоскипу». Лауреатка конкурсу «Лицар Карпат» та поетичного конкурсу ім. Ілони Зріні та Імре Текелі, стала дипломантом поетичного конкурсу «Віршована мелодія» Молодіжного мистецького фестивалю ім. Івана Коваленка (2016; 2017) та Всеукраїнського конкурсу молодої української поезії та авторської пісні імені Марини Брацило «Хортицькі дзвони».
ЗДОЛБУНІВ
,ЯК ДИХАТИ Стукіт коліс поїзда, шепіт людей довкола. Не вмію я жити без подорожей. І «стопом» чи поїздом – неважливо. Подорожувати – це як дихати. Такі як я помруть без цього. Печиво в одній кишені, серветка у другій, Пожмакані гривні десь на дні сумки, Затертий паспорт сховався там само, А ще зубна щітка, дезодорант і шмат мила, Розчіску забула, ох, ця «дівоча пам’ять». В іншому місті прокинутись зранку. Стрічати з тобою новий світанок. 14.01.2015
Здолбунів викликає в мене депресію. Те, з чим нічого не можна зробити, Те, з чим треба просто змиритись. Та на нього навіть сил злитись нема Ну бо це ж Здолбунів. Це чорна діра Західної залізниці. Ну от серйозно! І хто хоч раз туди потрапив, Не забуде цього ніколи. Я не розумію Здолбунів. Я боюсь навіть намагатись зрозуміти. Ну бо, курва, це Здолбунів. І мені б хотілось всім радити: «Ніколи не їдь через Здолбунів» Але от в тому і фішка, Що якщо ти їдеш на захід, Чи просто через Рівненську область, Іншого вибору в тебе нема. Здолбунів! – відчуй всю силу Цього місця у назві. Просто відчуй. 14.01.2015
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
21
Меседж із заходу
Київ-Ужгород Раптом я прокинулась. На годиннику було пів на 12. Мені в голову враз прийшла думка, Від якої я вже не могла заснути. Поїзд – це такий собі Маленький будиночок на колесах. В якому тихо-мирно сплять люди. Це надінтимно. Тут було 52 душі, Разом зі мною, звісно. Поїзд номер 13, Сполученням Київ-Ужгород, Вагон номер 13, за іронією долі В одному плацкарті поряд з 13 місцем. Якщо перші два я обрала сама, То 13 місце для мене було несподіваним. Ну чисто «ох ти на тобі». Я просто прокинулась і зрозуміла, Що це наш спільний дім, І що ж ти, курва, так хропеш! Один змовк та в іншому кінці вагону Його симфонію підхопив інший. Мій годинник показував опів на 12 І до тебе лишалось рівно три години. Три години, які тягнулись Як мед або карамель. Уявлення не маю, чому саме так. А ти ж бо ні з першим, Ні з другим не асоціюєшся. Я навіть не знаю, з чим Ти в мене асоціюєшся. Хоча знаю: з білим шоколадом з вишнями З львівської майстерні шоколаду Разом з віскі. З слив’янкою в У. Просто з Ужгородом І на мій подив, з ним асоціюєшся саме ти. З чим ти в мене точно не асоціюєшся, Так це з болем в суглобах і з сигаретою, Чи з сандалями на шкарпетки, Знаєш, отакі по коліна. Ти вже точно в мене не асоціюєшся З розлученням і самотністю. Ти асоціюєшся в мене З тими голими ранками, Коли так затишно і не соромно, Вільно, коротко кажучи. З кульбабками у траві, З першим поцілунком, Врешті-решт, з картатою сорочкою
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
І якби я не хотіла, Я не можу від тебе піти. Вітерець зламався. Ото халепа? А скло холодне. А він хропе, курва. Нічого страшного, Адже нам лишилось всього три години. 23.05.14 АМСТЕРДАМСЬКІ ПОВІЇ А ти знав, що амстердамські повії Не цілуються в губи, Бо бережуть цей поцілунок Для тих коханих, Що чекають їх ввечері вдома? І скільки б ти їй не заплатив, Вона не зрадить своє серце. А ти знав, що гейші Не займаються сексом, Вони продають свій розум І жіночу хитрість, Задурманюючи твій розум Саке і своєю грою у театрі. А ти знав, що я Не продаюсь взагалі, Хоч далі вперто продовжував Купувати мені яблука, Хоч і знав, що я їх ненавиджу. Викарбуване тавро В мене на лівій руці — Нагадування про те, Що подаровані тобою яблука Часом бувають червиві. 30.03.2015
22
ЛЬВІВ
Меседж із заходу
Якби я навіть хотіла, Я б не змогла обрати Найромантичніше місце Львова. Бо Львів – це найромантичніше місце Для мене загалом. Усі оці вулички, кав’яреньки, Будинки і дахи, Вокзал і Високий замок, Шевченківський гай і Лиса гора, Площа Ринок і Ратуша, Хоч мені так і не вдалося Туди потрапити через ремонт. Ми гуляли містом Лева Просто тримаючись за руки, як діти, Нам і цього було достатньо. Це місто, в якому я мрію жити. Бо де ще жити романтику Як не в найромантичнішому місті України. Ми будемо ще сотні разів ходити Тими вузенькими вуличками. Ми ще завітаємо і у «Захера Мазоха», І в «Три мітли». Посидимо в «Копальні кави», Бо, врешті-решт, Треба ж хоч раз у житті Спробувати каву з коньяком, Бажано у дощ. І я думаю, без нього не обійдеться. Це ж Львів. Послухаємо ще дзвони Собору Святого Юра, Гулятимемо поблизу Костелу Єлизавети. Все це ще буде з нами. Я можу сотні, ба навіть тисячі разів Признаватись у любові цьому чудному місту. Бо це місце, яке моя душа Обрала собі за дім. І скільки б я не подорожувала, Де б я не була, Але правильно співалось у пісні: «Хочеш щастя, тоді їдь до Львова». І справді, бо де ще шукати щастя, Як не поряд з коханим у місті, Де люди тебе розуміють. Де похмурі обличчя Не дивляться на тебе Як на прокажену через посмішку, А посміхаються у відповідь. Де «прошу пані», «вибачте»,
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
І взагалі, ввічливість і привітність Скоріше щира закономірність, Аніж брехливий псевдоввічливий виняток. Львів — місто моєї мрії. Мій дім. 16.05.14 _N_ Я знаю, як звати твою любов – Леді Noname. Вона розлучена, В неї є дитина, Вона з … (Кожен підставить своє місто) Ну а я з Київської області, Але зі Львова. Там в тебе свої спогади, Ти з міста, яке я не називаю. З ним мене теж дещо пов’язує. А загалом, ти сидиш на своєму острові, Бавишся в письменника, А я маю їхати в нові краї, Туди, де Дніпро і кручі. Знову маю щось придумувати. Знову маю мандрувати, Кудись В пошуках себе самої. А може, просто шукаючи Трошки тепла і почуттів. Можливо, просто уваги. Можливо, навіть не твоєї. 12.10.2015
23
Меседж із заходу
(ВЕЧІРНІЙ) Ввечері місто стає Зовсім незнайомим. Жовте від ліхтарів, А тому чарівне. Ввечері, в такому разі, Зовсім легко заблукати, Що я постійно й роблю Який день підряд. Надворі пізня осінь, Отож вже рано темніє – Від того я гублюся «В трьох соснах». Лячно, темно і холодно, Проте іншого варіанту нема, Бо ходжу я темними Маленькими вуличками І кожен раз проклинаю «ЖЕК» За відсутність ліхтарів. І свою пам’ять за те, Що я все забуваю Купити кишенькового ліхтарика. 15.11.14
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
(ВРАНІШНІЙ) Виявляється, моє натхнення Сховане в безсонні, Коли ти поспав три години, Йдеш ранковим Львовом, Бачиш як розвиднюється І виїжджають з депо Перші трамвайчики. Це вражаюче! Коли ти йдеш свіжою І запашною ранковою вуличкою, Задираєш голову догори, Дивишся на рожеве небо – Це прекрасно! Коли ти бачиш як гульвіси Вертаються в свої домівки, А перші «жайворонки» Вже поспішають на свої роботи – Ти відчуваєш, як вдихаєш В свої легені життя. Вулиці переповнені Запахами першого привезеного Хліба до магазинів. Місто непомітно Стрімко прокидається, І твої вуха переповнює Симфонія ранку. Цього ледь помітного Натхненного ранку, Коли небо ледь рожеве, Вже майже розвиднілось Та ще нікого нема. 13.09.14
24
Над номером працювали Кирило Поліщук – головний редактор, статті, переклад, верстка. Вікторія Поліщук – редактор, коректор. NB – рецензія. Наталя Нічишина – інтерв’ю. Обкладинка – із просторів мережі. Фото – Артем Луценко. Деякі фото позичені в Інтернеті.
Автори:
Ольга Луценко (поезія) Ма. Ко. (поезія) Іванка Урда (поезія) Тадеуш Слів’як (поезія)
P.S. Ми як завжди раді співпраці із поетами, прозаїками, драматургами, журналістами та есеїстами. Пишіть на нашу пошту: shtopor_journal@ukr.net
Більше новин і фото тут: facebook.com/shtoporjournal http://portalshtopor.blogspot.com/
шTOPOR # 1 (23) • Січень • 2018
25