Page 1

ПОЛІТОЛОГІЯ

Грані

159

УДК 32:316.614

Е.Я. КАЦ

КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ СУСПІЛЬСТВ Кац Еліна Яківна - аспірантка кафедри міжнародної інформації Рівненського інституту слов’янознавства Київського славістичного університету Здійснена спроба визначення критерію оцінки ефективності функціонування політичної соціалізації особистості в суспільствах періоду трансформацій. Визначено три групи критеріїв результативності політичної соціалізації: по-перше, політико-ціннісні основи суспільства, по-друге, інтегральний показник ефективності політичної соціалізації сформованість політичної культури і політичні ідентичності, що формуються у сучасному суспільстві. Ключові слова: соціальна ідентичність, політична ідентичність, політична соціалізація, політична культура. Осуществлена попытка определения критерия оценки эффективности функционирования политической социализации личности в обществах периода трансформаций. Определены три группы критериев результативности политической социализации: во-первых, политико-ценностные основы общества, во-вторых, сформированность политической культуры и политические идентичности, которые формируются в современном обществе. Ключевые слова: социальная идентичность, политическая идентичность, политическая социализация, политическая культура. Author tries to outline the effectiveness criteria of functioning of the political socialization of the individual in societies of transformation period. Three groups of criteria are identified: first, the political values of society, second, the formation of political culture and third the political identity which are formed in modern society. Keywords: social identity, political identity, political socialization, political culture. © Е.Я. Кац, 2010

Актуальність наступного дослідження обумовлена необхідністю поглиблення розуміння політичної соціалізації, що відбувається у сучасному українському суспільстві. В умовах транзитивних процесів, коли змінюється вся система соціально-політичних відносин, політичного менталітету та стереотипів, одним з найбільш дійових способів адаптації громадян до нової реальності є політична соціалізація (ресоціалізація), яка покликана сприяти формуванню громадянського суспільства та громадянської культури. Бо, як зазначає Шестопал О.Б., «політична соціалізація – це не лише процес передачі накопиченого політичного досвіду, але й процес осмислення та засвоєння того нового, що відповідає принципам демократії» [5, 54]. Це змушує вітчизняну науку шукати нові підходи до аналізу політичної соціалізації та її результатів, які б відповідали бажаному державному та політичному устроєві, ідеалу «хорошого громадянина». Дослідники політичної соціалізації зазначають, що сьогодні класичні теоретичні моделі політичної соціалізації, які розроблялися переважно у другій половині ХХ ст., перестають бути адекватними не лише на геополітичному, а також і на національному рівнях [2, 4, 5, 11]. Сучасний же розвиток теорії політичної соціалізації відбувається переважно шляхом емпіричних досліджень окремих аспектів цьо-

го процесу – специфіки політичної соціалізації в окремі історичні періоди; вивчення «агентів», що впливають на процес політичної соціалізації, і, нарешті, дослідження продукту, який утворюється на «вихід» політичної соціалізації. Останнє – політична свідомість, політичні уявлення, орієнтації, установки – все те, що, на думку Л.Пая та С.Верби [5, 55; 11, 18], складає політичну культуру. Дослідження політичної соціалізації передбачає визначення ступеня ефективності системи політичної соціалізації, яка функціонує у рамках сучасної політичної системи суспільства. Цьому питанню поки що приділялося недостатньо уваги. Саме тому предметом нашого дослідження є вивчення проблеми ефективності політичної соціалізації у трансформаційних суспільствах. Мета дослідження таких критеріїв – визначення ефективності системи політичної соціалізації, як політичні цінності, політична культура, політична ідентичність. Результативність політичної соціалізації може оцінюватися з погляду політико-ціннісних основ, що формуються у процесі трансформації в тому чи іншому суспільстві. Про це свідчать події та процеси європейської політичної історії з античних часів до сучасності, коли до найбільш важливих політичних цінностей, як правило, відносили ідеали суспільного та державного устрою (демократія, республіка, імперія), ідеї

_____________________________________________________________________________ №2 (70) БЕрезень-квітень ‘2010

159


ПОЛІТОЛОГІЯ

160

емансипації людини, демократизації суспільства та його підсистем. Сюди ж можна віднести сформовані у суспільстві ідеологічні системи: консерватизм, лібералізм, соціалізм, програмні установки різних соціальних і політичних рухів. Таке різноманіття політичних цінностей створює політико-ціннісні основи національних суспільств. Ці основи можуть бути утворені лише завдяки політичній соціалізації, що здійснюється у процесі консолідації суспільства навколо головних стратегічних цілей його розвитку. Видатний німецький політичний теоретик ХХ ст. Е.Френкель пропонував для сучасної політичної системи концепцію неоплюрализму, основою якої виступає визнання всіма учасниками політичного життя «беззастережного сектора основних цінностей» [4, 74]. Система таких цінностей, що забезпечує демократичну участь у політичному житті кожного громадянина, може стати змістовним ядром громадянської соціалізації. Саме таким чином проблема змістовної єдності політичної соціалізації отримала теоретичне та практичне вирішення у суспільстві колишньої ФРН, яке реалізувало багато ідей демократизації. Подібне ж вирішення проблеми пропонувалося ще за часи «перебудови» (друга половина 80-х років ХХ ст.) генеральним секретарем ЦК КПРС М.С. Горбачовим у формі так званого «соціалістичного плюралізму», але не отримало підтримки у радикальної інтелігенції та лідерів нових політичних рухів. Не відбулося широкої дискусії з приводу основних політичних цінностей і на теренах пострадянських країн, зокрема в Росії та Україні. Тому, наприклад, у сучасному суспільстві Росії існують розбіжності щодо розуміння основних політикоціннісних основ. Так, оприлюднені у монографії О.Б. Шестопал «Політична соціалізація російських громадян у період трансформацій» (2008 р.) результати досліджень демонструють наявність відмінностей у розумінні такого важливого поняття, як «демократія» серед представників різних поколінь респондентів. У представників молодшого покоління (до 30 років) акцентується увага на таких цінностях демократії, як свобода, права людини, особиста незалежність. Замикають список участь громадян в управлінні та відповідальність. Чим старші опитувані, тим важливішими для демократії вони вважають міцну державу, відповідальність та рівність [10, 5, 358]. Для нашої країни вирішення проблеми загальних політичних цінностей українського суспільства кінця ХХ – початку ХХІ ст. означало б вихід країни з політичної кризи та набуття нових загальнозначущих суспільних орієнтирів. Доки ж цього не відбулося неминучі розбіжності у змісті громадянської соціалізації, що призводить не тільки до ускладнення практики політичної соціалізації, але й створює незручності під час аналізу результатів політичної соціалізації.

Грані

Іншим варіантом аналізу політичної соціалізації у період трансформації суспільств, на думку російських дослідників О.Б. Шаповал та М.А. Головіна, є дослідження цього процесу з використанням у якості теоретичних рамок будьякого поняття з числа «модельних понять», що являють собою «спрощене та стилізоване викладення теорії» соціалізації [4, 74]. З 1970 року у міжнародній дискусії та вітчизняній науці широко, як складова загальної культури суспільства, якою має оволодіти індивід у процесі соціалізації, використовується поняття «політична культура». Під цим поняттям В.М. Бебик пропонує розуміти якісний параметр політичного життя суспільства, що характеризує ступінь розвитку і співвідношення між правовими, соціальними та психологічними регуляторами функціонування політичної сфери суспільства [2, 64]. Заснована на ньому концепція політичної культури включає «характерну для даного суспільства сукупність норм політичної поведінки та політичних оцінок, ступінь засвоєння та реалізації основних прав та свобод громадянами, історико-політичний досвід суспільства та традиції політичного життя, які визначають політичну поведінку та дію громадян, політичне виховання, політичну соціалізацію та політичний процес в цілому» [4, 75]. Дане поняття, як інтегральне, дозволяє внести пріоритети у дослідження ефективності політичної соціаліза-ції з урахуванням традицій конкретного суспільства та забезпечує можливість інтернаціонального порівняння її результатів, надаючи єдині рамки для цього [4, 75]. Враховуючи те, що однією з найважливіших функцій політичної культури є функція ідентифікації, яка полягає у тлумаченні потреб людини з огляду на її групову (соціальну, етнічну, конфесійну) приналежність та участь в обстоюванні інтересів цієї спільноти [2, 67], доречно ідентичність розглядати як один з критеріїв оцінки результативності політичної соціалізації. На думку американського науковця С. Хантингтона, поняття ідентичності дуже важко визначити. Він пише, що концепція ідентичності, за оцінками сучасних аналітиків, «настільки ж обов’язкова, як і невиразна». Це «неявна безліч, що не піддається строгому визначенню і непідвладна стандартним методам виміру», це концепція «всепроникаюча» і «мрячна і незбагненна». У той же час, ідентичність – як гріх: скільки б ми їй не противилися, уникнути її ми не маємо сили [9, 48]. Спираючись на визначення ідентичності С. Хантингтона, спробуємо проаналізувати її як критерій результативності та ефективності політичної соціалізації. Отже, ідентичність – самосвідомість індивіда або групи. Вона є продуктом самоідентифікації, розуміння того, що ви або я маємо особливі якості, що відрізняють мене від вас і нас від

_____________________________________________________________________________ 160

№2 (70) БЕрезень-квітень ‘2010


Грані

них. Ідентичность співвідноситься з образами індивідуальності і «самости» і формується чи змінюється завдяки взаєминам людини з його оточення. Ідентичність важлива тому, що визначає поведінку людини. Якщо я вважаю себе вченим, я буду поводитися відповідно до цього [9, 50]. Прийнято виокремлювати особистісну та соціальну ідентичність. Особистісна виконує функцію інтеграції особистості і є предметом психології. Під соціальною ідентичністю розуміється віднесення себе до тієї чи іншої соціальної спільноти. Політична ідентичність є різновидом соціальної, в якій символічний зміст політики може бути тісно переплетеним з територіальною спільнотою (країна) та політичною організацією (партія, рух). Тим самим вона виконує як інтегративну, так і розмежувальну функцію. Проблема ідентичності особливо актуалізується при переході від традиційного суспільства до сучасного. Вона багато в чому зумовлена, за Т. Парсонсом, зміною аскриптивних статусів (приписаних статусів особистості, що визначаються суспільством незалежно від зусиль і заслуг особистості, зумовлений походженням, місцем народження і т. ін.), набутими статусами особистості (соціальний статус, обумовлений зусиллями і здібностями самої людини. Проблема підсилюється завдяки розповсюдженню ринкових відносин, які примушують людину пристосовуватися до ситуації, не дуже переймаючись стійкістю особистих принципів. Ця проблема актуалізується, бо суспільство диференціюється на усе більшу кількість підсистем, «підсвітів», які людина нездатна осягнути, що знижує для нього значущість соціальної ідентичності порівняно з особистісною. Е. Фромм, описуючи соціальну кризу, яку переживає особистість, відзначає, що у подібні моменти людина здатна поміняти набуту (або нав’язану) спільноту, права та свободи, що нею декларуються на відчуття (інколи ілюзорні) особистісної безпеки та приналежності до референтної групи, в якій його оцінюють належним чином та відтворюють ту самооцінку на яку, він сам претендує. У цій референтній групі, з якою особистість намагається ідентифікуватися, вона намагається набути саме того соціального статусу, якого, на її думку, вона заслуговує. При цьому, щоб досягти бажаного, особистість змушена вдаватися до стратегії конформізму. Релігія, націоналізм, традиції, вірування – все це пов’язує одного індивіда з іншим, є рятувальною схованкою для тих, хто більш за все побоюється «ізоляції» [5, 10, 366]. Сутність кризи ідентичності у ситуації модернізації полягає в тому, що масштабна, значуща для суспільства, суспільна діяльність перетворюється на взаємну дезорганізацію, де активізація одних соціокультурних груп розко-

ПОЛІТОЛОГІЯ

161

лотого суспільства, наприклад правлячої верстви, що прагне до модернізації на рівні цілі або на рівні засобів, активізує інші соціокультурні групи з протилежними цінностями [4, 170]. Крім цього, сьогодні особистісна та соціальна ідентичність зазнає впливів з боку процесів глобалізації кінця ХХ - початку ХХІ ст. Представник третього, сучасного покоління теоретиків соціалізації У. Бек говорить уже про глобалізацію біографії людини, що змінює процес соціалізації та формує нові ідентичності. Він пише: «Глобалізація біографії означає, що протиріччя світу здійснюються не десь там ззовні, але в центрі особистого життя... Все частіше доводиться робити висновок, що ми живемо «глокально» (тобто, глокально + локально)… Полілокальність, транснаціональність біографії, глобалізація приватного життя створюють і надалі грунт для підриву суверенності національної держави та усунення національнодержавної соціології: зв’язок місця та спільноти / суспільства розпадається» [8, 24]. Ідентичність стає центральною проблемою життя людини. «Хто я? Де я? Чому, кому я належу» – ось головні питання, що виникають за результатами сучасних соціальних змін [4, 169]. Все це дозволяє зробити висновок про те, що поняття ідентичності є складним і різноманітним феноменом, проблема ідентичності значною мірою пов’язана з процесами соціалізації, а, говорячи про формування політичної ідентичності, ми виходимо на проблему політичної соціалізації. Основними критеріями результативності політичної соціалізації можуть бути – ступінь інтеграції людини у політичне життя суспільства; політико-статусна ідентичність; політикотериторіальна ідентифікація; громадянська ідентичністьособистості; державна ідентичність. Політична соціалізація може вимірюватися ступінню інтеграції людини у політичне життя суспільства. Ще у 1950 році німецький політичний психолог Р.Сменд у своєму «вченні про політичну інтеграцію» розглядав суспільство та політику як процес «вічно живого руху людських хвиль, як безперервно поновлювальні соціальнопсихологічні зв’язки громадян» [4, 171]. Він систематизував символічні засоби масової інтеграції та ідентифікації: прапор, герб, гімн, постаті лідерів та ін. Політико-статусна ідентичність, що означає приналежність до партії, руху або ідеології, дозволяє оцінити включеність людини у діяльність тих чи інших політичних інститутів і організацій. Визначальною при цьому виступає розмежувальна функція, яка дозволяє відокремити «своїх» від «чужих». Така ідентичність уявляється людиною як результат свідомого вибору і є дуже важливою у розвинутій політичній системі. Політико-територіальна ідентифікація сприймається людиною як пов’язана з місцем народження,

_____________________________________________________________________________ №2 (70) БЕрезень-квітень ‘2010

161


ПОЛІТОЛОГІЯ

162

з рідним регіоном і зі своєю країною. Найбільшої політичної інтенсивності набуває такий семантичний вузол, як «рідна країна». Приналежність до неї, підпорядкованість регулятивній системі суспільства (праву та традиціям), державне самовизначення по відношенню до решти світу та символічна ідентифікація з такими категоріями, як історія, земля, народ, безпосередньо виступають факторами граничної інтеграції суспільства. У зв’язку з тим, що політична спільнота зазвичай збігається з державою, соціальна ідентичність зі своєю країною є найбільш політизованим аспектом соціальної ідентичності. І визначальною в цьому випадку буде виступати саме інтегративна функція. Сучасні дослідники політичної соціалізації трансформаційних суспільств [10, 78] до результатів процесу політичної соціалізації відносять формування громадянської ідентичності особистості. При цьому змінюється саме розуміння поняття громадянства. Якщо попередні визначення поняття громадянства інтерпретували його у рамках ролей та статусів, то зараз громадянство розуміється як політична грамотність (civil literacy), участь (participation) та громадянська відповідальність (civil responsibility) [5, 78]. Дослідження в цьому напрямку мають містити в собі вивчення того, що люди знають про політику і яким чином вони використовують ці знання у політичній поведінці; аналіз впливу традиційних та нетрадиційних форм участі; а також пошук причин, чому іноді люди проявляють, а потім не проявляють лояльності по відношенню до тих чи інших політичних об’єктів. Проблема політичної ідентичності у пострадянських суспільствах ускладнюється тим, що, окрім наявності кризи соціальної ідентичності, з’являється проблематичність тих її сторін, які раніше не виникали – це ідентифікація з державою та іншими звичними об’єктами політичної ідентифікації. Вихід України з СРСР та відмова від тоталітарної ідеології призвели до необхідності пошуку нової формули національної

Грані

ідентичності, тобто проблема політичної ідентичності набула рис внутрішньополітичної. Але проблема ідентичності має і зовнішньополітичний аспект, пов’язаний зі зміною положення України у світі, який вимагає переоцінки місця країни на міжнародній арені, та, користуючись термінологією політичної теорії К.Шмітта, ревізії її «друзів» та «ворогів». При цьому потрібно враховувати той факт, що політична система, яка впливає на особистість через агентів соціалізації за останні роки, особливо в умовах глобалізації, дуже ускладнилася. Сьогодні йдеться вже не лише про формування підтримки та прийняття політичного режиму на рівні окремої країни, але й про формування уявлень відносно інтернаціонального та глобального рівня політики. Отже, оцінюючи результативність політичної соціалізації, можна говорити про три групи критеріїв – по-перше, політико-ціннісні основи суспільства; по-друге, інтегральний показник ефективності політичної соціалізації, сформованість політичної культури і, нарешті, політичні ідентичності, що формуються у сучасному суспільстві. Розглядаючи останній, варто зазначити, що теперішня криза ідентичності руйнує можливість об’єднання людей, усього суспільства навколо спільних завдань, сприяє атомізації життя, перетворенню тем політичної повсякденності у балансування сенсів. Для українського суспільства вихід з кризи ідентичності означає не лише процес зміни радянської ідентичності, але формування власної національної ідентичності та нового державного самовизначення, тобто усвідомлення свого нового місця у світовому політичному співтоваристві. І тому здійснення політичної соціалізації трансформаційних суспільств передбачає формування нової політичної ідентичності у двох аспектах: нової державної ідентичності та нової громадянської ідентичності.

ЛІТЕРАТУРА: 1. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія] / Бебик В. М.. — К. : МАУП, 2000. – 384 с 2. Бебик В. М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз [Монографія] / Бебик В. М. – К. : МАУП, 2005. – 440 с. 3. Бондар Ю. В. Національний інформаційний простір України: становлення та функціонування у процесі політичної трансформації суспільства [Монографія] / Бондар Ю. В. – К. : МАУП, 2007. – 184 с. 4. Головин Н. А. Теоретико-методологические основы исследования политической социализации [Монографія] / Головин Н. А. – СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2004. – 288 с. 5. Политическая социализация русских граждан в период трансформации / Шестопал Е. Б., Зверев А. Л., Земскова Е. Г. ; под ред. Е.Б. Шестопал. – М. : Новый хронограф, 2008. – 552 с. 6. Политология : [учеб. пособие для вузов] / Сазонов Н.И., Фисун А. А., Чегринов В. И. ; cост. и ред. Н. И. Сазонова. – Х. : Фолио, 2001. – 831 с. 7. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации / Почепцов Г.Г. – К. : Ваклер – 2001. – 656 с. 8. Тихомирова Є. Б. Європейська ідентичність у структурі ідентифікаційної матриці українського студента / Тихомирова Є. Б / Наукові записки Луганського національного університету. Вип. 8. Т. 1. Серія «Філологічні науки»: Зб. наук. праць [Предявлення світу в гуманітарних дискурсах ХХІ століття] / Луган. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ ім. Т. Шевченка», 2009. – С. 194-203. 9. Хантингтон С. Кто мы?: Вызовы американской национальной идентичности / С. Хантингтон; Пер. с англ. А. Башкирова. — М.: ООО «Издательство ACT»: ООО «Транзиткнига», 2004. — 635, [5] с. 10. Шестопал Е.Б. Личность и политика / Шестопал Е.Б. – М. : Мысль, 1978. – 267с. 11. Dowson R. Political Socialization. / Dowson R., Prewitt K. [second printing] – Boston: Little, Brown and Company, 1969. – 226 p. – (An alalytic study).

_____________________________________________________________________________ 162

№2 (70) БЕрезень-квітень ‘2010

Критерії ефективності політичної соціалізації трансформаційних суспільств  

Критерії ефективності політичної соціалізації трансформаційних суспільств // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». -...