Станіслав Цалик, Пилип Селігей ЄВРЕЙСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ — МЕШКАНЦІ РОЛІТу
У Києві збереглося чимало історичних споруд, так чи інакше пов’язаних з життям і працею різних діячів єврейської культури. Серед них і будинок, розташований на перехресті центральних вулиць Б.Хмельницького і М.Коцюбинського. Колись у літературних колах України, ба навіть СРСР, це була дуже відома адреса: Київ-30, вул. Леніна, 68... Йдеться про житловий будинок письменників РОЛІТ (тобто Робітників Літератури), в якому мешкали українські, російські, єврейські письменники. Так уже склалося, що протягом багатьох років про цей будинок згадували переважно як про оселю українських та російських літераторів. Це видно хоча б з меморіальних дощок, встановлених на його гранітному фасаді — з 23-х лише одна присвячена представнику єврейської літератури (Д.Гофштейну). Єврейська сторінка РОЛІТу — найменш досліджена, хоча з будинком пов’язані долі 24 єврейських поетів, прозаїків, драматургів, перекладачів, науковців, дослідників, критиків... Іншого будинку, де б мешкало разом так багато відомих єврейських письменників, не було й немає не лише в Україні, а й навіть деінде! Працюючи над книгою «РОЛІТ і його знамениті мешканці», в якій простежується історія цього славнозвісного письменницького будинку від кінця 1920-х років, коли його тільки-но збиралися будувати, аж до сьогодення, ми виявили чимало матеріалу, пов’язаного з єврейською сторінкою в історії РОЛІТу. Спочатку РОЛІТ споруджувався як житловий кооператив київських літераторів — за прикладом відомого письменницького будинку «Слово» в Харкові. Проте, коли в 1934 р. будівництво вже завершувалося, стало відомо, що українську столицю з Харкова переносять до Києва. Зрозуміло, що разом із владними установами до нової столиці переселився і цілий гурт письменників-харків’ян. Разом з киянами вони й стали в грудні 1934 р. першими мешканцями РОЛІТу, серед яких було чимало єврейських літераторів. Першим згадаємо Іцика Фефера — одного з провідних на той час поетів СРСР, що писали на ідиш. Він оселився у кв.25, у парадному №3. Мало хто з його сучасників мав таку популярність, як він. Життя Фефера могло б слугувати основою для пригодницького роману: працівник друкарні, член Бунду, комуніст, підпільник, в’язень Лук’янівської тюрми, якого не встигли розстріляти тільки тому, що тюремникиденикінці мали терміново тікати з Києва… Червоноармієць, аспірант, відомий поет-трибун, драматург, перекладач, визначний громадський діяч, член президії Спілки письменників. І все це — в 34 роки... Співець нового життя, Фефер віддавав перевагу актуальним на той час темам: громадянська війна, Дніпрогес, комсомол, Ленін, партія тощо — не дивно, що його багато й залюбки друкували. Він був членом редколегій та співробітником усіх єврейських літературних часописів, що існували в Радянському Союзі... Зокрема, створив і очолив єврейський часопис «Фармест» (пізніше «Совєтіше літератур»), редакція якого містилася на вулиці Червоноармійській, 43 — на першому поверсі... У РОЛІТ Фефер переселився з Харкова разом із дружиною Рахіллю Григорівною та дочкою Дорою. Також з колишньої столиці переїхав до РОЛІТу чудовий дитячий поет Лейб Квітко. Вважається, що тоді йому виповнився 41 рік. Але справжньої дати свого народження письменник не знав — чи то 1890, чи то 1893, а може й 1895-й (у документах значилося: 11 листопада 1890-го). Точна дата лишилася невідомою, бо хлопчик змалку осиротів — він єдиний вижив з великої, але бідної родини, вбитої сухотами: спочатку один за одним померли п’ятеро дітей, а невдовзі за ними пішли й батьки... Квітко мешкав в Умані, де й почав писати вірші. Одного разу в це містечко завітав до родичів відомий письменник Д.Бергельсон. Друзі вмовили сором’язливого Лейба показати гостеві свої твори. Бергельсон повіз зошити початківця до Києва, а через деякий час віршотворець отримав конверт, у якому лежала невелика книжечка, видрукувана на жовтуватому газетному папері — «Лейб Квітко. Пісеньки. Київ. 1917 рік». Так побачила світ його перша збірка... А вже у 1928 р. (протягом лише одного року) вийшло 17 книг поета для дітей! Про дивну манеру Л. Квітка віршувати ходили легенди. Розповідають, приміром, що поет походжав по кімнаті туди-сюди, пошепки повторював рядки і тільки потім записував уже готовий вірш, але обов’язково на клаптиках паперу і завжди недогризком олівця. Ошатні, в барвистих плетіннях зошити, дбайливо приготовлені для нього дружиною, він акуратно складав у шухляду стола і ніколи ними не користувався. Клаптики ж паперу з віршами часто губилися, а якось, подейкують, поет забув у трамваї цілу поему... У РОЛІТі Квітко став господарем кв.12 на першому поверсі в парадному №2. Разом з ним жили його дружина Берта Самійлівна та дочка Есфір. «Берта Самійлівна така ж поетична, як і Квітко, тобто світла у ставленні до людей і світу», — згадував Корній Чуковський, який бував у цій поетовій квартирі в гостях (разом з відомими дитячими письменниками Агнією Барто та Сергієм Михалковим). У кв.12 Л.Квітко прожив менше двох років: 1936 року поет переїхав до Москви, де став одним з керівників секції єврейських письменників СП СРСР.У кв.3 на другому поверсі (парадне №1) оселився Іцик Кіпніс, котрому також судилося стати класиком єврейської літератури XX ст., одним з найяскравіших продовжувачів традиції Шолом-Алейхема. Син шкіряника, він і сам опанував цей фах, завдяки чому був направлений 1920 р. профспілкою шкіряників на навчання до Києва. Там відбулося його знайомство з уславленим поетом