Ш ЕВЧЕН КО С В ІТ О В О Ї
Європейське мистецтво Нового часу і за своєю соціологією , і за тематикою зосередж увалося переваж но біля сам і сіньких вершин класового Олімпу: до Бернса західн і літератури не знали ж о д ного видатного письменника — селяни на за походженням; до натуралізм у ці літератури не знали ж одн ої переконли вої фабули з народного життя (різного роду фальсифікатів не берем о до уваги). Це не значить, іцо воно не сходило звідти в соціальні низини. В ід славно звісних парламентських промов Б айро на, підкріплених його віршами, почина ється відрахунок перших демократичних акцій європейської літератури — аж до Віктора Гюго, що створив хроніку євро пейської каторги. Байрона напевне вра зили оповідання про тих робітників луд дитів, які вперше в житті вповні вгам у вали голод лише перед стратою, коли за старовинним звичаєм їм подали добру вечерю; ораторським і поетичним сло вом він захищ ав англійське робітництво. Щ оправда, пролетарська «виправа» Бай рона, хоча й ефектна, тривала недовго, а бездонне, споконвічне горе «тих, хто внизу», залиш алося все щ е поза, здава лося б, надзіркими об’єктивами й оку лярами великої літератури. Так, грізно прош уміла на задвірках англійської л і тератури кількавікова трагедія англій ського селянства, р о зіп ’ятого й зам уч е ного на хресті первісного нагром адж ен ня, трагедія, помічена, по суті, лише «озерною ш колою». Загинули десятки мільйонів людей, а в історико літера турній пам’яті залиш илося кілька д еся т ків віршів, створених під час моціону на мертвих вулицях «покинутих сіл ». Д еякі африканські лідери нині твер дять, що Африка, потрапивши в орбіту європейсько американської ц и в іл ізац ії, заплатила за цю честь двомастами міль
184
В
КОН ТЕКСТІ
Л ІТ Е Р А Т У Р И
йонами життів чорних лю дей. Д еякі єв ропейські рахівники з притаманною їм точністю скидають з цього дебету, що вж е ніколи не оплатиться, кілька деся т ків мільйонів... Щ о ж залиш илося від цього плавучого атлантичного концтабо ру? Н овела П роспера М ерім е, в якій невідпорний галльський інтелект автора — «ірон іка» переводить трагедію у ф ар совий регістр («Т ам анго»). В «Г оф ол ії» Р асін а Иодай говорить, що народ «приречений до с л із і праці» і що він, крім того, «воліє, щ об ним пра вили залізним скіпетром ». Ось, здається, і все народознавство великого др ам а турга... Звичайно, зовсім не йдеться про те, щ об Ж ан Р асін інсценізував картини з селянського побуту Л у ї Л енена, свого старш ого сучасника... Й деться про те, щ о велика література ф атальним, хоч соціологічно зр озум іл и м чином розм ина лася з великими життєвими масивами, обходила їх . Н ародно масове буття, д е м ографічне, господарче і, зреш тою , д у ховне підгрунтя буття загальнонаціо нального, не було представлене в знаках мистецтва, не «озвучувал ося» худож ньо. Навіть його найтрагічніш і і довготрива лі зсуви і зм іщ ення, які лихоманили весь суспільний організм, залиш алися десь на околицях мистецької свідом ості, в кращ ому випадку глухо відлуню валися в ній. Ю. М. Лотман доречно звернув увагу на те, що в «Г ептам ероні» М арга рита Н аваррської загибель слуг не є по д ією , значимою ланкою сю ж етного пле тива К В цьому прохопилася вся н еде мократична етика недемократичного кри ла французького р енесансу. А тим часом культура брала в народу — свідом о й несвідом о — і брала нема 1 1 ІО. М. Л отм ан. С тр уктур а худож ественного те к ста . М ., «И скусство», 1970, стор. 284.
УКРАЇНА І СВІТ.