Issuu on Google+


Ольга Рапай


Ольга Рапай. Альбом. К.: Дух і Літера, 2007 104 с. Висловлюємо сердечну вдячність

ISBN 966 8910 05 2

©Дух і Літера, 2007


4

Наприкінці 70 х років минулого століття до Києва приїхав видатний російський поет Арсеній Тарковський, якого довгий час знали лише як перекладача поезії. Гостю показували місто і , серед іншого – керамічні майстерні, які тоді розташовувалися на подвір' ї Софії Київської. Господарі розповідали про численні надії на побудову нових майстерень, музею кераміки України, масштабні виставки... Після емоційної розповіді пролунав тихий голос поета: «Лишь бы глину не отобрали...» Леонід Фінберг


8

…от Ольги я узнала, что такое "глинотерапия". Ее шуты и короли, зверочеловеки и ведьмочки со своими подружками, рождаясь из бесформенной глины, бросали вызов мокрой, недужной киевской зиме, хохотали, дурачились и все вместе исполняли удивительный танец радости, к которому хотелось присоединиться. Радости, которая прорвалась сквозь боли и печаль этого мира, радости, как высшего дара. И легкости, которая приходит, когда с души спадают камни. К. Сабина


10

Биография Ольги Рапай это ее работы. В ее отношении к труду есть что то удивительно простое, почти крестьянское. Мир ее работ возделанный участок земли, выстраданная и прекрасная утопия. Она далась дорогой ценой ежедневной работы длиною во всю жизнь. Этот мир завоеванное право жить не там, куда тебя бросает прожорливая власть и бесчеловечная эстетика социалистического реализма, а в том, прекрасном мире, который ты вылепил себе сам. Трагизм ХХ века и этой конкретной судьбы отступают. Мы попадаем в мир светлый и камерный...

>>>


>>>

12

Мастерская Ольги Рапай на улице Перспективной хрупкое царство, созданное в эпоху монументализма. Керамические скульптуры маленькие, соразмерные человеку частному. С ними надо говорить тихо и спокойно, не уничижаясь самому и не унижая их достоинства. В этой мастерской припоминаешь детство, когда ты не знал, что есть государственные границы, кастовые разграничения, еврейское и украинское, и самое главное, что есть сказка, игра, а есть суровая быль. Мир Ольги Рапай чудесное и уникальное сплетение традиций. Здесь в мифологическом лесу давно знакомых и будто чуть забытых персонажей еще все вместе: керамические горожане блуждают вместе с селянами и мавками, Наполеон в треугольной шляпе оказывается порождением украинского пивника, и неизвестно еще, кто из них более "хохлатый". Баба Яга цыкает зубом, а ручные и дурашливые драконы вырастают из цветков мальвы. Музы русалки оседлали поэтов стариков тяжкое бремя! Фея с синим цветком не заморская красавица, а деревенская старуха в черном. Откуда то из российской глубинки сюда забрели коты, превратившись из копилок в хранителей очага. Они то умеют ждать и терпеть с ленцой и хитрой грацией. Бродишь по этому миру от одного персонажа к другому, и так и хочется сказать: "Вглядитесь в лица этих крокодилов и обезьян!" Ведь все они человечнее людей. На плече старика лесовика, Франциска Ассизского, сидит синяя птица, залетевшая из совсем другой сказки. У другого старика красная книга...

>>>


>>>

14

Здесь же на неведомых дорожках собрались артисты разных мастей. Феллини бы порадовался столь пестрой компании. Все куда то едут, бредут, плывут: циркачи акробаты и забубенные музыканты с гармошками и гитарами, арлекины и шуты. А вот и Пьеро. Он поднимает руки, в порыве объять весь мир и рукава ниспадают, напоминая лиру и театральный занавес одновременно. Он Орфей циркового царства. У шутов, скоморохов и других артистов кочевников все на совесть. У них нет профессии, а есть призвание, у них нет биографии, а есть судьба. Не случайно Ольга их любит и снова и снова создает их во всех мастях и вариантах. Она одна из них. Это ее братья и сестры, ее семья.

>>>


>>>

16

Кочевье циркачей непременный атрибут поиска. Артисты сбиваются в кучки, садятся в тачки. Они никогда не останавливаются, они идут дальше пешком, в тележках, в суденышках, в лодках на колесах, в ковчеге, во чреве китовом. Эта тема одна из главных для Ольги Рапай. Жажда свободы и творчества обрекает артиста на одиночество, бездомность, порой на изгнание. О мещанском уюте и покое здесь никто не мечтает. Керамические ковчеги Ольги Рапай это и есть дом и приют цирковых персонажей, тех, для кого жизнь и искусство едины. Ковчег возможность выжить и остаться честным. А вместе и веселее вроде. Вот в этом ковчеге плывет крокодил и обезьянка, а в этом слон и дуралей, да множество шутов гороховых. Библейское в этом мире не просто один из вариантов бытия.

>>>


>>>

18

В керамических лодках, в ковчегах, где каждой твари только по одному ("В те края дорогой длинной едут все по одному?") на корме частенько восседает синий кот. Этот кот alter ego автора, автопортрет или только его часть. В работе "Прощайте!" или все таки по украински "Прощавайте!" в лодке на носу сидит сам автор, а на корме кот. Двуликий Янус, да и только! С ними лев и единорог. Кот смотрит вдаль, совсем не туда, куда смотрят другие. Интересно, что он там видит? Еще один ковчег? Берег дальний? Прекрасную жизнь через 200 300 лет? А, может быть, кот видит удивительную посуду в большом шкафу до потолка? Керамическая посуда Ольги это предметы каких то абсолютных форм. Красные чаши этой коллекции напоминают совсем другую чашу, ту, что впечаталась своей первозданной формой в сознание навсегда чаша из "Троицы" Андрея Рублева. Кто сказал, что не боги горшки обжигают?

>>>


>>>

20

В бездомности артистов жажда приюта, родины. В созданном Ольгой мире они ее обретают, эту идеальную родину. Да и мы чувствуем себя в мастерской Ольги как во вновь обретенном доме. В этом доме продолжают жить и украинская деревня, и еврейское местечко, и утонченная городская культура с легкой картавинкой песен Вертинского. Еврейская и украинская традиции как будто сплелись в сказочном и парадоксальном лукоморье. Так действительно могло бы быть.

>>>


>>> В творчестве Ольги Рапай не только воплощено пережитое, в нем нашло свое разрешение то мучительное прошедшего века, чему и слов не подобрать. Ковчег комедиантов Ольги Рапай – светлая и грустная сказка, молитва на родном языке. Екатерина Петровская


Біс із української казки не зовсім подібний до свого європейського відповідника. Наш бісик шкідливий, лукавий і водночас смішний. Полохливий. Слабенький та, ясна річ, пасує перед жінкою. Як відомо, жінка в Україні часто густо трохи чарівниця. В суперечках і з чоловіком, і з чортами завжди бере гору. То є відзеркаленням звичаїв, що існують у побуті української родини. Жінка порядкує, вона відповідальна, отож її думкам зрештою є вирішальною.

26


30

Не тільки у наших найближчих друзів, а й у ширшого кола глядачів її кераміка викликала таке захоплення, що дуже багато людей хотіли придбати роботи Ольги Рапай. Долю майже усіх скульптур вигнанців можна відслідкувати: ми регулярно відвідуємо їх у домах наших паризьких друзів...Всюди розквітло насіння ольжиної уяви та творчості... Відвідуючи цих щасливих вигнанців, ми відчули ностальгію за країною, про яку більшість власників цих скульптур нічого не знає. Кожен з цих персонажів є запрошенням відвідати Україну, запрошенням, котре радо приймають. Керамічні персонажі Ольги Рапай виявились прекрасними посланцями української культури. Шерілл та Іван Берребі


32

Жил в городе Ассизи молодой человек, сын суконщика. Заключил он брак с "барышней Нищетой" и основал монашеский орден "нищих братьев". И стал будущий Франциск Ассизский Рыцарем Христа. И подружился со всей Божьей тварью, с птицами, с цветами…В городе Ареццо свирепствовал страшный волк. Франциск пришел на помощь жителям города и подружился с волком. И Волк смиренно встал у его ног, и птицы слетелись, чтобы услышать их нежный разговор, и цветы спустились с деревьев и окружили их. И заключили они договор, подписали великую "Волчью Хартию", о том, что Волк станет другом Человека и Человек станет другом Волка. Великую Хартию, договор о мире между Человеком и "Братом Волком" я вдруг увидел в Киеве, в мастерской Ольги Рапай. На улице Перспективной, где растут дома между сиренью и липами, и растет сирень между домами. Брат Волк, вот он! Приласкался к доброму старику Франциску, а сам Франциск облик изменил, ославянился, бородатый, босоногий, растолстевший. Блаженно покоится у него на коленях черный ягненок и удивленно ласково смотрит на Брата Волка. Заросла рубашка цветами, сидят птицы на шляпе, на плече у Франциска из Тверского тупика.. А где же Хартия? А вот она. Мужик


34

Франциск, что то пишет в книге, а птица на его плече с любопытством и удивлением читает, что же он записал. Мастерская Ольги Рапай на Перспективной улице (в бывшем Тверском тупике ) одно из зачарованных мест нашей планеты, сказочный зверинец, волшебный цирк, ковер самолет фантазии. Акробаты, Пьеро, медведи, волки, петухи собраны в этом новом киевском ковчеге. Художница смотрит в книгу жизни как птица на плече у Франциска, она читает текст, который от нас спрятан. Хмурится: что то не ладно в Великой Хартии Брата Волка? Волк ли не соблюдает хартию? Или человек? Или строчки в Договоре стерты, и нам не расшифровать их? Здесь все по детски просто и мудро мудростью святого Франциска. Здесь продолжаются разговоры запросто между птицей и волком и ягненком и китом и человеком. Вот Иона, который высвободился из чрева китового. Что увидел он в утробе чудовища? Вот дураки, радостно смотрящие в даль: куда и откуда плывет корабль дураков? Из Дураковщины? В Небывальщину? Не знал страсбургский гуманист Себастьян Брант, что доплывет его корабль до далекой Малороссии. Что дураки его смешаются с веселым людом малороссийского фольклора. Цветут цветы в мире Ольги Рапай : на рубашка Роverello из Ассизи, на корабле глупцов, на ките Ионы.. Зацветают цветы у нас в сердце, когда мы входим в мир Pоverello из Перспективного тупика.. Жорж Нива (... написано 12 декабря 2006 года в Тупике Бесплодия, в селе Эзри, Савойя)


...Собаку я теж люблю, але кіт більше independent. ...

Це мої екологічні захоплення тварина і людина. Тільки тоді встановлюється баланс, коли навпаки: не людина, а тварина попереду.

36


Скоморох, блазень вільні. Вони можуть казати все що завгодно своїм можновладцям. Абстрагований тип, і бачите – я не роблю йому ніякої зачіски. Адже зачіска дає конкретику, а мені треба, щоб це була "людина взагалі". І я роблю його лисим.

38


40

Собранные вместе в мастерской художницы, теснясь, споря, отрицая друг друга, малая пластика и посуда составляют живую плоть искусства, реальную подоснову всего, что в нем совершается и может совершиться, единый, целостный мир Ольги Рапай. Они отчетливо регистрируют каждое движение ее творческой мысли. Группируясь по самым разнообразным признакам, объединяясь в циклы, они как бы делят жизнь скульптора на периоды. Однажды словно бы завершаясь, они затем вдруг возобновляются, совпадая с другими, едва начавшимися, затрудняя, если не исключая вовсе. Приведение пути мастера к какой либо удобочитаемой схеме. Все они не "были", а "есть", потому что еще живут тут же, на полках мастерской, "периоды этапы" дриад и европ. Периоды клоунов и солнцеликих масок, простодушных деревенских чертей и уподобленных человеческим фигурам женственных напольных ваз… Объяснение перемен, год за годом неотвратимо совершающихся в искусстве Рапай, чаще всего в ней самой, во внутренней для нее невозможности работать сегодня как вчера и позавчера, повторяя, цитируя себя самое. Владимир Цельтнер


"Он опыт из лепета лепит, и лепет из опыта пьет". О. Мандельштам

44

Люблю этот вертоград. Цветущие чайники и клоуны, поющие звери и рыбы, плывущие куда то дураки и шуты на глиняных кораблях. Вазы, которые не нуждаются в букетах, сами будучи цветками. И все это хаотическое великолепие, изобилие и бедлам, припудренный керамической пылью, хрупкое и вечно меняющееся, не иссякает, хотя постоянно разъезжается по миру в виде не разорительных покупок, а чаще подарков. Я не могу обходиться без кофе. Это всегда один сорт, свеже смолотый и сваренный на огне. Я не могу пить кофе не из маминой керамической чашки, потому, что он потеряет вкус, запах и даже цвет. Детская память о маме начинается где то в 3 4летнем возрасте. Она приезжала к бабушке, матери моего папы, в деревню на Кубани, проводить со мной каникулы, когда доучивалась в Киевском художественном институте

>>>


>>>

46

Помню ясно один эпизод. В темной, с закрытыми от солнца ставнями, комнате я стою, держась за прутья железной кроватки, и слушаю, как мама рассказывает бабушке, как погиб ее отец Перец Маркиш. Дело не в словах, которыми это говорилось я их не помню. Я в этот момент увидела, как Сталин, страшный уродливый убийца, стреляет из большого пистолета в гущу золотых кудрей моего самого красивого в мире деда. Когда я думаю о маме, мне всегда кажется, что в ней навек остался жить ребенок, маленькая девочка, созданная для баловства и домашней холи, но чьей то злой рукой брошенная в уродливую, чужую жизнь с грязными перронами, досками телячьих вагонов, с чужими, грязными людьми, равнодушием и жестокостью. По ведомому мне сюжету это не так. Я не видела никого, кто не любил бы ее. Они с отцом всегда были среди самых лучших и любящих друг друга людей. Мне трудно представить более теплые и ласковые семейства родственников. И мы, дети целого клана художников сверстников, получили свои жизни от их любви и счастья, щедро разделенного с нами.

>>>


>>>

48

Но за пределами моей жизни есть та, которая досталась маме. Вечный разрыв с тем, что составляет центр жизни ребенка, потери тех родных, необходимых людей, без которых невыносима жизнь взрослеющего человека, выталкивание из мира, где было тепло, дом. Каким то чудесным образом, милосердием Господним, она осталась собой. И эта маленькая девочка живет и глядит из ее глаз и теперь. Я всегда любила запахи ее работы. Сперва это были карандаши яркие и блестящие, пахнувшие пряным розоватым кедром. Это было захватывающе, смотреть, как она по моей просьбе рисует красавицу принцессу с голубыми глазами и в нарядном платье. Потом фарфоровый завод. Само название, как зефир в сахарной пудре. Пахло скипидаром и красками. Веселые, добродушные люди с маленькими кисточками и стеками. Особое удовольствие смотреть, как под агатовым штифтиком серо бурые пятна на фарфоре начинали сиять ярким золотом.

>>>


>>>

50

А потом мама стала все больше работать с папой в мастерской. Началась скульптура. Шамот, глина, роспись ангобами, глазурями. Впоследствии, глядя на тот разгул свободы, к которому она пришла, я сильно удивлялась, пытаясь понять, каких усилий ей стоило содрать с себя жесткий панцирь институтского академизма и фарфоровой эстетики. А во все эти времена и далее пиры и празднества в нашем доме и домах Якутовичей, Гриши Гавриленко, Саши Губарева, Параджанова и всех близких друзей. Пляски под модную музыку, красота застолий, разговоры о живописи, литературе, истории. Мы, дети, были приближены и одарены всем лучшим от этих непрекращающихся празднеств. Все, что оставалось за пределами их жизни, было убого и скучно, а сами они остаются в памяти, как добрые и красивые великаны.

>>>


>>>

52

А мама начала работать с архитекторами. Не буду говорить о драматизме неженской тяжести работы в монументальной скульптуре, понятно, что для художника это иго благо. Но то разнообразие формальных решений, цветовых вариаций, фактур, которые, сменяя друг друга, являлись на новых объектах, были очевидными знаками свободы и мастерства. Я любила смотреть, как это появлялось на картонах, как вырастало на стенах домов и интерьеров, любила бывать у давно законченных работ. Я думаю, что это овладение монументальной формой и цветом вернулось в мелкую пластику новым качеством и разнообразием идей. Не знаю судьбы тех монументальных работ. Известно, что они постепенно уничтожаются. Думаю, что это трагедия даже не для автора, а для города Киева, где эти вещи родились и чей облик они создавали в 20м веке, вместе с работами других замечательных мастеров. Культура и талант многих из них имели кровную связь с теми светлыми временами древности, от которой не так уж много сталось в Киеве. Но они и давали надежду, что восстановят в городе изорванную ткань культурной преемственности, придадут ему неповторимо личный облик и вкус. Ну что ж, "памятниками" нынешнего времени на месте пляшущих и цветущих рельефов и скульптур останутся дорогие евроремонты...

>>>


>>>

54

Мне повезло не только с мамой. Я знаю немало уникальных мастеров в самых разных ремеслах и искусствах. Странно и болезненно переживать чувство безвозвратности их пути и тайны. Теперешние времена не избыточны высоким мастерством и подлинными художниками. Все стонут от завоеваний масскультуры. Япония, Британия и иные страны, столь же замусоренные широким рынком, производят своих мастеров в титул "национального сокровища" и создают вокруг них школы для сохранения высоких традиций. Неужели никому на Украине не нужны секреты такого родного для страны ремесла, как керамика? Прежде, в тухлые советские времена, в Киеве существовало училище декоративного искусства, где рядом с профессионалами имели учеников и восхитительные народные мастера. Ольга Рапай Маркиш сочетает в себе и профессиональные начала высокого академизма, и детскую, природную свободу народной стихии. И, как мало кто, знает уникальные секреты обжига, алхимию глазурей, рецепты, добытые у глины и огня.

>>>


>>>

56

Исчезли высокотемпературные промышленные печи, и уже больше не родятся восстановительные покрытия с их невероятными цветовыми оттенками золота и серебра. Наверно на кухнях и в ванных нужна керамическая плитка. Но люди живут не только на кухнях и в санузлах. А мама даже из стандартной медицински белой плитки умеет сделать цветовой праздник. Керамика хрупкое и беззащитное создание. Ребенок, овладевая этим миром тактильно, силится отразить наощупь, пальцами, его облик и себя в нем, радостно понимая свое участие в постройке мироздания. Маленькие дворцы из песка рассыпаются, неуклюжие пластилиновые зверьки плавятся на солнце, глина бьется и возвращается в землю, из которой вышла. Но когда нибудь какой то ребенок найдет на берегу этого мира осколок, глиняный черепок, и узнает в нем себя. Екатерина Рапай


60

... талановита людина любить бачити талант поряд із ��обою. Тому що немає заздрості. Неповноцінність – це заздрість, а людина внутрішньо впевнена в собі, не може заздрити таланту іншого. Вона йому радіє...


...Быть может, плачет глина в тишине, Пока ваятель бьется над замесом И плоть аморфную то сплющивает прессом. То вновь калит на медленном огне...

Из Переца Маркиша

64

…художник продолжает замешивать глину не прессом, руками, калить её и цвета и краски на медленном огне обжигов, печей огне своего сердца и дарования, "выплеск вещества"! вот что происходит постоянно выплеск и поток, прямо таки потоп, заполняющие мастерскую, самого художника, его околомир все его неуёмно творимое расширяющееся пространство выплеск нутра и сути, сердца и знаний.

>>>


>>>

66

Вещество субстанция, или ткань загадочная, замысловатая, плетение её парковое, нет, не от парковой скульптуры происходит, хоть, наряду с огромными монументальными, на стенными произведениями есть и такие, а от создательниц судеб, судьбы радостная доброта художника в сплаве с сердцем её и знаниями, Бог весть откуда доставшимися ей, схваченные и влекомые стремлением её фантазий порождают существа да, существа и сущности, в дарованных им ею плоти, цвете, громоздятся, не умещаются, друг за другом, друг над другом уживаются в обстоятельствах неимоверных семейная или национальная ? традиция взаимопомощи и взаимовозможностей сосуществуют, извлеченные, приглашенные, выколдованные мастером из разных эпох, веков, пониманий, поэзий, традиций народных, национальных.. Нет, не заимствование любовью и неким действенным умилением, произведенным от чистого восторга, помещенные вселённые! в наше сегодняшнее время существование характерностью и особенностью личности их сотворительницы вот без главного какого дарования её ничего не состоялось бы, как и вообще ничего на свете!

>>>


>>>

68

И вот теснятся, громоздятся, карабкаются куда только возможно это совершенно физически ощущается видится но и слышится ! в мастерской Ольги Рапай, все собеседующие с ней, бранящиеся, выговаривающие ей, негодующие на неё, сотворительницу, за любое её не присутствие, по любой причине от них отсутствие, даже кратковременное не с ними, Ольга Рапай доверила мне, что ощущает и слышит, как глина без неё плачет, словно ребенок покинутый, или беззащитное животное, запертое в одиночестве, лишенное общения и ласки…

>>>


>>>

70

а ведь местечко свободное осталось, пока еще не занято, в том числе и для зрителя, но туда еще взлететь надо только вот, может, на потолке чтобы примоститься как угодно, как уж получится чтобы окинуть взглядом круговым ! весь этот сад рукотворный, и рассмотреть весь этот рай, весь этот мир и театр Ольги Рапай, да вон и она сама, там, на дне, в столпотворении, разноязычии и толерантности, осторожно пробираясь между беспокойными и требовательными этими существами, лепит им характеры, плоти, судьбы. Да да, это их отличительная черта, характерная, они все необычайно просты и доверчивы, открыты, разговорчивы, но встречаются и сердечно грустные, и нагловатые… Многообразие форм, переплетение, вплавление цвета … Парка продолжает чудодействовать являть на свет Божий даруя им жизнь то есть самоё себя, вытеснять ими, сотворенными себя же, ах, здесь, в мастерской всё, всё как и положено в мире…

Ада Рибачук


74

Коли у величезному доробку Майстра зупиняєшся на одному творчому періоді виникає дивне відчуття причетності до якоїсь таємниці, яка осяяла своєю присутністю саме ці роки. І вдивлятись у неї можна довго, та навряд чи вдасться вгадати, навіть якщо прискіпливо вивчиш усі подробиці життя. Відбір певного кола робіт у цей альбом відбувався і спонтанно, і цілеспрямовано. Перебування в майстерні пані Ольги, короткі зустрічі й бесіди з нею, деякі відомості про її минуле підвели до розуміння декількох, як на мене найважливіших тем її творчості останніх десятиліть. Мотивів та образів, до котрих вона прийшла після довжелезного (творчого) і дуже складного (життєвого) шляху, як до певного філософського підсумку всього пережитого. Декілька таких "актів п'єси" складають пластичну книжку чистої радості буття, в котрій поєднані грайливе, дитяче й мудре. Чи було у ранніх роботах Ольги Перецовни Рапай таке, що вже провіщало хоч би якісь контури цього світу? Віднаходити щось можна, але, як на мене, є надзвичайно сильний контраст того, в яких умовах прожила перші кілька десятиліть свого життя пані Ольга із тим, що вона створює в останні роки. Контраст настільки разючий, що тим більша з'являється спокуса зосередитись на усіх жахіттях пережитого тоді, в сталінські часи й пояснити все поверненням до основ "нормального" життя (навчання в художньому інституті, робота на керамічному заводі, отримання майстерні, цікаві монументальні замовлення) і, нарешті, з кінця 80 х можливістю творити без озирання на канони. Занадто лінійно. Як і те, що в її роботах присутній потужний національний елемент. От тільки який з двох? Хтось скаже: "безперечно єврейський, біблейський!" На що інший моментально заперечить:"але ж тут стільки українського, декоративного!" Й обидва припустяться помилки,

>>>


>>>

76

оскільки національне присутнє, але переплавлене з чимось і у щось інше. Вона творила свій світ заперечуючи присутність в ньому потворного, дисгармонійного власного ж досвіду. Найперше сімейного, жахливого і трагічного, в котрому разом з рідними послідовно винищувалися основні гуманістичні й культурні цінності. Досвіду етнічного коли єврейській дівчині довелося бути і в україномовному, і в російськомовному оточенні, і в сільській, і в міських субкультурах, досить далеких від усього, пов'язаного з художньою виразністю. Досвіду соціального з постійним нав'язуванням замовлень певного типу, в яких совітська епоха змушувала художника працювати із певними стандартами зображень. Врешті й досвіду стилістичного, коли час і мистецьке оточення формували власне набір затребуваних образів. Відсторонюючись (але не забуваючи!) усі ці ототожнення з собою, вона десятиріччями, робота за роботою, відстоювала Гідність Художника, котрий безперервно знаходячись в аскезі творчості, шукає й віднаходить глибинне осердя СВОГО, того, що коріниться в унікальності, осібності, неповторності її, і виключно її, внутрішнього світобачення. Такого, до образів котрого не накинеш судження на кшталт "а це мені нагадує...". В одному з неопублікованих інтерв'ю пані Ольга розповіла, як одного разу побачила у московській книгарні "Дружба" альбом керамічних робіт Пабло Пікассо і віддала за нього увесь свій місячний заробіток. Для мене цей епізод став однією з малесеньких підказок: от звідки, з якої художницької вершини генеза її карнавалів, масок, дивних істот, фантастичних звірів, квітнучого посуду. Але це так і не

>>>


>>>

78

стало поясненням тієї магії радості, котра пронизує усіх глядачів її театру. Бо навіть у найбільших маестро світу не візьмеш оцю божественну здатність просвітлювати через річ людину. Таким треба володіти сутнісно. І щедро його дарувати. В її рукотворному раю є тисячі відтінків печалі, тривоги, зажури, але не знайдеш відчаю і відчайдушних же веселощів. Тут грають п'єси і драми, вистави й скетчі, перевертаються з ніг на голову й біжать, мандрують і відпочивають, звіряють один одному думки й розповідають мрії. А герої лише на перший погляд смішні й наївні, бо, попри позірну гротескність своїх пропорцій й неймовірну строкатість вдяганок, моментально стають для глядача близькими друзями. Власне, усі її пластичні та скульптурні композиції утворюють світ справжньої дружби, котра об'єднує людей, звірів,

істот, робить їх близькими і відкритими. Перш за все одне одному, тим самим запрошуючи до товариства і глядача. У створеному її уявою й талантом раю багато дружби людей, істот, тварин, котрі рухаються разом до якогось тільки їм відомого глядача. Чи Глядача? Тут вкрай рідко знайдемо закохані пари з їх ризикованими чуттєвими іграми, натомість чимало янголят, котрі обов'язково несуть щось у долонях... Звірі й фантастичні істоти тут органічно живуть поряд з людьми, фігури котрих можуть бути обплетені неймовірними квітами й пагонами. Більше того: незрідка ми бачимо чудний симбіоз, розфарбовані корови з крильцями водять танок, на голові, у капелюхові висиджуються голуб'ята, ворон заглядає з цікавістю у

>>>


>>>

80

книжку чоловіка, а з під ведмежого хутра визирає лукаве обличчя циркача. Тут панує логіка дружби, для якої немає нічого неможливого. Бо вона рятує усе суще від самотності, розпуки, зневіри, біди. Вона і стає тим кораблем (чи ковчегом?), на якому можна разом відпливати в море, разом же й спасаючись. Рай же! Дивовижна й оптика цього народцю: розмір максимум до одного метра, а враження створюється, ніби усі вони одного зросту з глядачем. Кругла скульптура, рельєф, таріль, плакетка, в усіх пластичних жанрах найфантастичніші з образів видаються об"ємними. У той же час крокелюри глазурі й патьоки фарб на обличчях і тілах героїв підсилюють враження спеціальної "ляльковості", у дивний спосіб повертають глядачів будь яких національностей, віку й статі у стан дитинства, роблячи їх "мудрими як діти". Коли ж використана фактура глини із втертою фарбою, не покритої глазур'ю бажання доторкнутись до цих поверхонь, пестити їх стає фізичною потребою. Як це не дивно, згадуються японські нецке, де мініатюрність, візуальність і тактильність налаштовують на неспішну медитацію, на просвітлення сенсу плинного моменту буття. Як співіснують персонажі цього світу? Основні принципи візуальної об'єднаності найчіткіше простежити у багатофігурних композиціях "Кораблів". Конструктивним особливостям цих суден не знайдеш жодної аналогії в історії кораблебудування, й апелюють вони одночасно й до теми Ноєва ковчега (тут завжди є чимало тварин і створінь, але ніколи "по парі"), й до "корабля дурнів" (адже блазні й щасливі диваки тут обов'язково присутні). Ці композиції, попри свою тривимірну об'ємність, мають

>>>


>>>

82

декілька "оптичних точок", з яких найкраще їх розглядати: саме звідси найвідчутніший загальний рух, коли глядач одночасно вловлює образи персонажів чудної мандрівки. А вже після того, коли відчуємо як "корабель пливе" (згадаймо безсмертну стрічку Фелліні, котрий також "населяв" свій корабель чудернацькими героями!) починаємо вдивлятись у кожного з персонажів та розшифровувати їх специфічні стани. Принцип, коли, оббігши поглядом об'єднуючий контур, ми починаємо розглядати деталі, є й у рельєфах. Композиції "Подруги" або "Блазні" мають замкнутий, але не плавний контур. Його абриси настільки несподівані, що погляд глядача декілька разів переміщається: у першому випадкові спірально, навколо столу, вдивляючись у замріяні обличчя жінок та тварин, які сидять стоять та відьом, які літають, а у другому зигзагоподібно, між блазнями, які біжать, цапами, що стоять та воронами, що летять. Балансуючи по цих рвучких лініях та неспокійних плямах контрастних кольорів, ми починаємо поступово встановлювати, якими складними є чуттєві зв'язки між персонажами. Аби після візуальної праці перейти до смислових пошуків їх основи їх стосунків. Щоб віднайти власні відповіді на сакраментальне "навіщо вони разом?" Ніколи в скульптурних композиціях Ольги Рапай ми не побачимо монолітності: навіть у багатофігурних "Карнавалах" кожна з фігур існує ніби то сама по собі, хіба що тварини або істоти туляться до людей, а от власне герої, видається, й не потребують тіснішого контакту. Та це співіснування лише на перший погляд виглядає простим й ненапруженим. Гляньмо на парні композиції "Король і блазень" та "П"єро й Арлекін": дві фігури знаходяться поруч, а погляди їх (так само, як і рухи) спрямовані кудись уперед, на ймовірного глядача.

>>>


>>>

84

У потрійних композиціях (зазначимо що їх завжди складніше об'єднувати) фігурки ніби рухаються в одному ритмі, який вкрай рідко направлений досередини, у центр композиції. Якщо ж спробувати розділити фігури, погратися з тим, щоби перекомпонувати їх по іншому (когось повернувши в профіль, когось відвівши позаду чи помінявши місцями) вони починають активно пручатися. Наприклад, композиція "Троє з масками". Видається, що кожна з сидячих фігурок самодостатня й замкнена, та повернути їх, до прикладу, спинами один до одного, чи так, аби вони визирали із за масок не на глядача, а один на одного і гармонія цілісності зникає. Це ж стосується і спроби самотужки створити композицію з двох фігур, що створені як окремі: як

би не припасовував, добираючи (колористично, за темою, мотивом чи настроєм) вони не об'єднаються, якщо про це не подбав Майстер. Герої композицій не маріонетки, котрих можна просто поставити десь в інтер'єрі. При усій мініатюрності, вони потребують чималого й чистого простору. В якому, безперечно, "гратимуть першу скрипку". Вкрай рідко скульптурні композиції пані Ольги надаються на те, аби перетворитися на декоративні прикраси, що можуть поєднуватись у примхливому просторовому колажі. Та саме для цього існують її вази, тарелі, плакетки та міфологічні звірі. Декоративність цих речей тримається перш за все у колористичних знахідках. Багато тарелів й плакеток то абстрактні фантазії розвитку колористичної гами, в котрих поєднання фактур

>>>


>>>

86

кольорів натякають на схід чи захід сонця, зблиски роси на траві, піщані бархани, чи віти кущів, що їх коливає вітер. Усе залежить від здатності фантазувати того, хто споглядає. А от розглядаючи її міфологічний пантеон, починаєш згадувати європейську геральдику, близькосхідну майоліку, фантастичних звірів українських примітивістів. Та образи пані Ольги, аналогії котрим можна шукати довго й старанно, усе ж таки пом'якшені якоюсь задушевністю, домашністю у ставленні до цих істот. Триголові змії, крилаті леви, кити, навіть крокодили й динозаври (не кажучи вже про чортів та відьом, цапів та котів) не мають ані краплі грізної демонології. У той же час вони й не казкові, оскільки наділені не дитячими переживаннями. Видається, що вони то люди, які прибрали незвичного вигляду, а насиченість кольорів перетворює їх зображення на знак буйного свята, вічного літа під чистим небом. І зорі на небі, й луска на рибі можуть скидатись на квіткові орнаменти з архаїчного рушника або домотканого килима. Ріжки чортика перетворитися на чашечки свічника. Якщо ж спробувати уявити усю різноманітність декорування столу для бучних бенкетів, дружніх чаювань, романтичних вечірок, сімейних сніданків, елегантної самотньої трапези або медитативного кавування з посуду, створеного пані Ольгою можна буде "накрити" їх усі. На смаки найвибагливішої публіки. Фруктовниці, чайні пари, чайники, штофи, кавники, цукерниці, таці, свічники, створені нею, можна перебирати й комбінувати безкінечно. За розмірами, формами, відтінками усіх можливих кольорів палітри, поєднанням фактур, аналогіями з певним "культурним кодом" чи навіть величиною рук тих, хто запрошений до столу. Володіння ж бодай однією такою річчю робить будь яку оселю унікальною. Така коштовність може

>>>


88

>>>

>>>

передаватися з покоління в покоління хоча це не китайська порцеляна, а українська глина, покрита глазур'ю. Досвід Ольги Рапай у створені формальних композицій донині не має аналогів серед українських керамістів 70 80 років. Доладно не відкоментовано унікальне (і в сенсі об'ємів, і різноманіття підходів) декорування нею інтер'єрів цілого комплексу Національної бібліотеки для дітей та юнацтва у Києві у 70 ті роки минулого століття. Так само, як і робота над монументальними міфологічними панно для фасаду будинку... на проспекті Шевченка того ж періоду. Участь у створення ансамблів, архітектурний простір котрих (як інтер'єрів, так й екстер'єрів) доповнювався мистецькою домінантою керамічних композицій, дозволив їй експериментувати з незвичними "квітнучими" формами, традиційними орнаментальними мотивами та колористичними можливостями нових керамічних матеріалів. А декількома десятиліттями потому переосмислити поняття "вписаності" та "поєднуваності", аби у т.зв. "малій пластичній формі" бути гранично точною й виразною у відборі промовистих та парадоксальних деталей. Кожна з фігурок її об'ємних композицій має свій характер і психологічний стан, й поєднання цих станів створює враження емоційної рухливості, при якій вони дійсно "виступають на сцені" або "працюють на глядача", входять з ним у чуттєвий контакт. Коли ж "задано виступ на арені", як у

"Циркачах" фігури не мають такої фіксованої точки погляду, їх навіть варто покрутити (чи обійти навколо них), й кожен поворот викликатиме нові чуттєві асоціації. Деякі з "циркових композицій" відрізняються фантастичним поєднанням людини й тварини, котрим не знайдеш аналогій. Людське й тваринне знаходяться не лише поруч (і граючи для публіки, і ніби то за лаштунками), а направду злиті "в одному тілі". Маска й обличчя, вбирання й роздягання, насичені до дзвінкого контрасту кольори, умови цієї химерної гри провокують глядача на зусилля "помноження образів", котре в результаті споглядання і осмислення побаченого дає новий сенс. Досить далекий від веселощів якоїсь реальної арени цирку (додамо лише, що у доробку пані Ольги є декілька композицій майже портретного жанру, в котрих пізнавані мім Марсель Марсо і дресирувальник Дуров, але це скоріше виключення, аніж стала тенденція). Як на мене, одним з "ключів" до розшифровки більшої частини образів скульптурного раю Ольги Рапай є ідея знаменитого російського культуролога середини ХХ століття Михайла Бахтіна про сенс карнавальної культури. Він вважав, що європейський тип карнавалу з'явився на перетині середньовічної та ренесансної епох як світоглядний спротив суворим ідеологічним приписам католицької церкви. І продовжував існувати у різних формах, залишаючи в своєму осерді непослух, незгоду, протест. Аж з венеційським карнавалом кінця XVIII століття і комедією дель арте тут використовували у гротескній формі різноманітні осміювання т.зв. "високих" ідеологічних кліше. У творчості пані

>>>

>>>


>>> Ольги присутній оцей дух карнавалу як гри, котра гуртує, об'єднує, ріднить тих, хто не хоче бути "канонічним", хто не погоджується на "стандарт епохи". Гри як способу буття, при якому й глядача запрошено стати частиною товариства лицедіїв. Звичайно, якщо він здатен зробити це зусилля й розгледіти щирість і силу емоцій крізь маски, вбрання, химерність тоді "карнавальність" стає "раєм обраних", де вже немає й натяку на тих, "проти кого грають". Цей рай, звичайно, аж ніяк не подібний до канонічно християнського. Як і біблійні образи пані Ольги навряд чи можуть слугувати ілюстраціями до Старого заповіту. Попри це, кожен, хто побачив ці скульптурні композиції, навіть без підпису моментально здогадувався, алюзією на що вони являються. І не лише тому, що у "Сходах Якова" завжди є янголи й, власне, сходи, а Данило

90

повинен знаходитись між левами. Іконографія тут ні до чого, оскільки ці композиції здаються оповитими якимись печальними видіннями. Ця журба, котрою пройняті герої й враз переймаємось і ми дійсно біблійна. Немає амбівалентності гри, зникає потреба в гротеску й маскуванні, відсутні яскраві фарби й дивні пропорції. Хоча поряд з цими композиціями нам не обійтись без стриманої посмішки, можна лише співпереживати почуттям героїв, до котрих і не вельми пасує це слово. Пластичні маси стають округло узагальненими, виразно пророблені основні деталі, а колористична стриманість й природна фактура глини створюють простір, в якому дитинність стає мудрістю, мініатюрність епічністю, самотність довірливістю. Пронизлива тиша оточує цей прах, що став плоттю, котра переживає той момент, коли перетворюється в дух...

>>>

Пані Ольга майже кожну із композицій, котрі вважає вдалими, любить повторювати, але не копіювати. Жодна з її робіт не має "відливки", кожна ліплена й розфарбована власноруч, й колористично варіанти різняться. Хоча не примхи вогню й складнощі обпалювання особливим чином впливають на процес створення нового образу. Варіативність дає можливість їй поставити собі якісь нові завдання, а тому й знайти нюанси враження, яке ніколи не дублюється, навіть у межах декількох варіантів однієї теми або мотиву. Це дещо нагадує принцип т.зв. "джазових стандартів", коли існує "класичний" мотив, що його декорують тонкими аранжуваннями вони створюють нові відтінки настрою. Використання "теми з варіаціями" то цикли, якими творили у ХХ століття Пікассо й Матісс, Модільяні та Шагал. Відносно деяких образів її "карнавалів" спадають на думку картини Ватто і сценічний образ Олексія Вертинського. "Циркові" та "біблійні" композиції, як на мене, не мають аналогій у світовому мистецтві.

Діана Клочко


Назви робіт Ольги Рапай, експоновані у альбомі На авантитулі –

Автопортрет з друзями На титулі – Втеча в Єгипет Стор.5 Вистава починається. Стор.8 – Ти вільна Стор.9 Фрагмент інтер'єра в інституті ботаніки і м.. академіка Холодного Стор.11. Король та блазень Стор.12 – Завойовник Стор.12 – Приїхали... Стор.13 – Менора Стор.14 – Друзі Стор.15 – П’єро Стор.17 – Корабель дурнів Стор.19 – Старі комедіанти Стор.21 – Комедіанти Стор.22 – Друзі Стор.23 – Франциск Асізський Стор.24 – Танок богинь Стор.25 – Фрагмент оформлення екстер'єру будинку Мистецтв, м.Київ, бул. Шевченка Стор.26 – Відьми верхи на чортах Стор.27 – …а щоб не був такий розумний Стор.28 – Друзі Стор.29 – Біженці Стор.31 – Карнавал Стор.33 – Франциск Асізський Стор.35 – Червона Книга Стор.36 – Викрадення Європи Стор.37 – Валаам і його ослиця Стор.39 – …двоє сумують, а один дурник Стор.41 – …двоє сумують, а один дурник Стор.42 – Старі приятельки Стор.43 – Мої подружки

Стор.45 – Стіна майстерні Стор.47 – …хорошії гості у мене… Стор.48 – Фрагмент оформлення інтер'єру в готелі Братислава Стор.49 – Фрагмент оформлення однієї з кімнат Національної дитячої бібліотеки Стор.51 – Карнавал Стор.52 – Фрагмент оформлення інтер'єру в інституті ім. Богомольца Стор.53 – Фрагмент оформлення стіни будинку Мистецтв, м.Київ, бул. Шевченка Стор.55 – Мати, син і господиня Стор.57 – …мені набридла твоя гармошка… Стор.58 59 – Артисти цирку Стор.61 – Карнавал Стор.62 – Сурмач Стор.63 – Блазень Стор.65 – Даніїл з левами Стор.67 – Артисти цирку Стор.68 – Колядки Стор.69 – Закликання весни Стор.71 – Товій з рибою Стор.75 – Ворожка Стор.77 – Сходи Якова Стор.78 – Не кидай мене Стор.79 – Іона Стор.81 – П’єро і Арлекін Стор.83 – П’єро і Арлекін Стор.84 – Блазні Стор.85 – Діалог Стор.87 – Старий П’єро Стор.88 89 – Колядники Стор.90 91 – Метаморфози Стор.92 93 – Танець блазнів


Альбом Ольга Рапай. К.: Дух і Літера, 2007 96 с. Керівник проекту Леонід Фінберг Консультант Олена Фінберг Дизайн, електронний макет і верстка Антона Клочко Літературний редактор Випусковий редактор Діана Клочко У альбомі використано фото: Костянтина Сачека, Ігоря Гільбо

Підписано до друку 29.02.2007 Формат , папір крейдований, друк офсетний. Видавець: Дух і Літера 04070, Україна, м.Київ, вул.Волоська 8 5 Національний університет "Києво Могилянська академія", корпус 5. кім.210 Тел./факс: 8044 4256020, Duh I litera@ukr.net franc@roller.ukma.kiev.ua Друк: Поліграфічна фірма "Майстерня книги" м.Київ, вул.Максима Кривоноса, 2 Б,тел. 8 044 248 89 14



Художній альбом Ольги Рапай