Частина І. Бути дисидентом – «зоряний час»
83
Розмова шоста ШІСТДЕСЯТНИКИ 1972 рік – це хвиля погрому українських диси дентів, покоління шістдесятників. Як тоді таке середовище, як ваше, або середовище близьке до дисидентства, реагувало на це, і взагалі – як цей погром, на вашу думку, позначився на українському суспільстві чи суспільстві Радянської України? У 1972 році я вже був дуже добре пов’язаним із отриманням самвидавної літератури та її розповсю дженням. Однією з найважливіших речей, які ми цінували, була «Хроника текущих событий». Із українською частиною дисидентів ми не були пов’язані аж ніяк, тільки опо середковано – через «Хронику». З передач закордонного радіо ми знали, що коїться в Україні, зокрема про погром 1972 року19. Ігор Померанцев рік, як приїхав у Київ. У Москві я ще не мав контактів. Я самотужки розвивався, і до інтересу до читання, який проявився в 60-ті роки, до далося бажання роз повсюджувати таку літературу, щоб ознайомити з нею ширше коло. Про українську тему там було кілька слів: такі-то репресії, хтось заарештований. Це було в межах «Хроники текущих событий», і все. Тобто я знав про такі події, і прізвища ті всі чув по радіо, але контактів не було. Потім я почав їздити в Київ до Поме ранцева, я допомагав йому друкувати його вірші, які він писав у той час. Так я почав знайомитися з його колом знайомих. Це була певна компанія, дуже інтелігентна, з якою я потоваришував. Спочатку в цій компанії не було жодних українців-дисидентів. Там були не тільки євреї, а й росіяни. Але це коло поступово розширювалося, і до нього почали пот рапляти люди спочатку з навколодисидентського оточення, 19
Див. прим. 17 на с. 75.