2009 dzherela book compressed

«ДЖЕРЕЛА ТОЛЕРАНТНОСТІ» К АТАЛОГ ВИСТАВКИ

Видання друге

ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ

Амстердам–Київ 2009

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ ЄВРЕЙСЬКОЇ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ НАУКМА ІНСТИТУТ ЮДАЇКИ

ДЖЕРЕЛА ТОЛЕРАНТНОСТІ. Каталог виставки. 2004–2006. Видання друге. / К.: Дух і Літера, 2009. – 88 с., з іл. Виставка є частиною спільного проекту Інституту юдаїки з музеєм Анни Франк /Нідерланди/ «Освіта з Голокосту та Толерантності» в Україні. Каталог присвячений героям виставки – відомим людям, які сповідували ідеї толерантності – правозахисникові Петру Григоренку та українським політв'язням, педагогові Янушу Корчаку та письменникові+мандрівнику Василю Ярошенку, Митрополиту Андрею Шептицькому та родині Глаголєвих, перекладачеві Миколі Лукашу та філологу Сергію Авєринцеву, дітям і вихователям міжнаціонального табору «Джерела толерантності». У каталозі представлені короткі біографічні довідки, письменницькі тексти, фотоматеріали. Каталог виставки зацікавить підлітків, їхніх вчителів і батьків і всіх небайдужих до проблеми людяності в сучасному світі.

За підтримки Програми “МАТРА” Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів, Будинку Анни Франк та Фонду проектів центрально" та східноєвропейського книговидавництва, Амстердам Published with the support of the Matra Programme of the Netherlands Ministry of Foreign Affairs, the Anne Frank House, and the Fund for Central & East European Book Projects, Amsterdam

Подяка за надання фотоматеріалів та консультації: родині Глаголєвих, панові Леоніду Берліну, видавництву «ДУХ I ЛIТЕРА», панові Осипу Зінкевичу та видавництву «Смолоскип», панові Йосифу Зісельсу, панові Василю Овсієнку, панові Борисові Єгіазаряну, архіву Інституту юдаїки, Конгресу Національних Громад України, панові Роману Ленчовському, панові Михайлу Сідуру, Корчаківській асоціації в Україні та пані Світлані Петровській, панові Лінке, пані Ользі Рапай, пані Ірині Пастернак, Будинку+музею Вадима Сідура (м. Москва), панові Леоніду Череватенку.

ISBN 978"966"378"104"4

© Центр досліджень єврейської історії та культури НАУКМА, 2009 © Інститут юдаїки, Київ, 2009 © ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ, 2009

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Родина Глаголєвих. о. Олександр Глаголєв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Родина Глаголєвих. о. Олексій Глаголєв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9 Василь Єрошенко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Януш Корчак . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Митрополит Андрей Шептицький . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 Солідарність політв'язнів у радянських концтаборах . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Петро Григоренко . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48 Микола Лукаш . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56 Сергій Аверинцев . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62 Табір толерантності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .70 Загальна декларація прав людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .78 Вибрана бібліографія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86

Любі друзі! Толерантність – це не поблажливість і не мовчазна терплячість, не байдужість і не вседозволеність. Тоді що це? Люди, які готують документи для ООН, визначили, що толерантність – це визнання права кожної іншої людини на її інакшість, самобутність. І ще толерантність – це те, що сприяє переходу людства від війни як способу життя до культури миру. Це і прагнення людини до об'єднання, і об'єднавчий чинник. Адже плекаючи в собі толе+ рантність, людина з подрібнених, розрізнених уламків розколотого ненавистю і спотвореного неправдою світу творить єдину, цілісну, чисту картину, в якій є місце для всіх народів, усіх релігій, усіх особистостей – таких, якими вони є насправді. А якими є джерела толерантності? Ви, мабуть, помічали, що люди цілісні, знаючі, відкриті до спілкування, які володіють різними мовами, цікавляться культурою інших народів – як правило, шанують особливості інших. А от чим менше людина «наповнена» знаннями, чим жадібніше вірить чуткам і міфам, чим неохочіше відкривається до правдивого пізнання інакшого – тим більше боїться «чужого». Відповідно, таку людину «чуже» дратує як щось незрозуміле і непотрібне, чого слід позбавитись – «щоб був порядок». Тобто, щоб усе стало однаковим. А чи можуть бути толерантними люди, які не шанують себе, не прислухаються до свого внутрішнього голосу, занедбують свою

4

самобутність? Озирніться довкола і поміркуйте, яка людина швидше навчиться бути толерантною – вільна чи залежна; відповідальна чи байдужа; свідома своїх прав і власної інакшості чи така, що ніколи над цим не замислювалася; добре обізнана з культурою свого народу чи переконана в його «меншовартості»? Етапи «пробудження» толерантності в особистості такі: людина усвідомлює інакшість іншого і намагається його зрозуміти; докладає зусиль, щоб передати це розуміння іншим людям; захищає право на самобутність інших людей; готова до самопожертви заради іншого. З каталогу виставки ви зможете дізнатися про відомих людей – педагогів, священиків, літераторів, військових, мандрівників, життя яких допоможе збагнути джерела толерантності й навчитися виховувати її в собі самих. Кожний грає свою мелодію, але чудово, коли мелодії кожного гармонійно зливаються у спільній симфонії життя.

Художник Ігор Копельницький

5

РОДИНА ГЛАГОЛЄВИХ о. ОЛЕКСАНДР ГЛАГОЛЄВ 1862 – 1937 «...Любов до Бога як до Джерела життя, єдино достойного предмета потягу людини, утвердження і прихистку людини і сили її, повинна бути вищою від іншої любові, повинна панувати над всіма стремліннями людини; але необхідним проявом її є любов до ближніх наших, і як ні тіло без душі, ні душу поза тілом не можна назвати людиною, так немислима й істинна любов до Бога без супутньої їй любові до людей». о. О.Глаголєв

6

К

иївський свя+ щеник, духов+ ний письменник, учений+богослов, глибокий знавець давньоєврейської мови і біблійної історії. Автор бага+ тьох церковно+ історичних і бого+ словських праць, о. Олександр Глаголєв зокрема, класичної праці про ангелів. Професор, ректор Київської Духовної академії. Знав близько 18 мов. Служив у храмі Миколи Доброго на Подолі в Києві. Коли відзначали 30+річчя вченої діяльності отця Олександра, як згадував отець Сергій Сидоров, – «храм Миколи Доброго був переповнений депутаціями і тими, хто молився… Католицькі пате+ ри, протестантські пастори, мулли, рабини, професори і старці, юнаки й подільські перекупки, студенти і селяни з приміських сіл – усі зібралися цього дня, щоб виразити ювілярові любов і пошану».

Під час єврейського погрому в Києві 28 жовтня 1905 року отець Олександр з другом, настоятелем церкви святих Бориса і Гліба отцем Михайлом Єдлинським, у священи+ чому вбранні, з хрестом у руках вийшли назустріч вируючій юрбі і зупинили її, влаштували молебень.

1913 року в Києві відбувся відо+ мий процес над лук'янівським прикажчиком Менделем Бейлісом, якого чорносотенні сили Росії звинуватили у вбивстві з ритуаль+ ними цілями 12+річного православ+ ного Андрійка Ющинського. Ця справа мала надзвичайний розголос,

о. Олександр Глаголєв із донькою Варварою та онуками Миколою й Олександром. Літо 1937 р.

о. Олександр Глаголєв із родиною. 1931 р.

7

її збиралися використати як привід для всеімперського єврейського погрому. Цим сподіванням не вдалося здійснитися. Серед присяжних засі+ дателів були і неписьменні селяни, проте, як люди глибоко віруючі, вони не могли судити неправдиво. Бейліса було виправдано. Отець Олександр Глаголєв, знавець Тори й івриту, переконливо довів, що жодним словом Тора не закликає до пролиття чужої крові. Священик Олександр Глаголєв 1922 року, уже на радянському судовому процесі над Петроград+ ським митрополитом Веніаміном (Казанським), звинуваченим в опорі радянській владі, його адвокат Гурович заявив червоним суддям, що він, єврей, щасливий засвідчити повагу православному духівництву, що відстояло в особі Олександра Глаголєва правду на київському процесі. Перший раз О.Глаголєва заарештували в 1931 році. Через 6 місяців його випустили, але в 1937 знову арештували. По+звірячому допитували. 25 листопада 1937 року він мученицьки загинув під час допиту в Лук'янівській тюрмі. У справі – жодної підписаної ним записки. Ніхто не був ним «обмовлений». Тіло родичам не видали. Похований отець О.Глаголєв у спільній могилі на Лук'янівському кладовищі. Його особисті речі, ризи, книги (в тому числі і «Труди Духовної Академії») згоріли під час пожежі. Але не згоріла добра пам'ять про цю прекрасну людину.

8

РОДИНА ГЛАГОЛЄВИХ о. ОЛЕКСІЙ ГЛАГОЛЄВ 1901 – 1972

Н

а одній із будівель Націо+ нального університету «Киє+ во+Могилянська академія» на вулиці Волоській, 8/5, корп. 4, є пам'ятна дошка: «У цьому будинку 2 червня 1901 р. в сім'ї протоієрея Олександра ГЛАГОЛЄВА, видат+ ного вченого, професора i ректора Київської Духовної Академії, зака+ тованого в 1937 р., народився про+ о. Олексiй Глаголєв тоієрей Олексiй ГЛАГОЛЄВ – ПРАВЕДНИК МИРУ». Дитинство Олексія Глаголєва пройшло у тих самих оспіваних Булгаковим вишнево+акацієвих дворах на вулиці Покровській. В кімнатах стояли «найкращі у світі шкапи з книжками, портрети, портьєри...» Його дочка згадувала: «у великій кімнаті, на стіні – Мадонна з Немовлям Рафаеля і Мадонна без Немовляти.. На великому столі багато тарілок, супна миска, розливна ложка з ручкою у вигляді риб'ячого хвоста. В кімнаті багато людей. Читається «Отче наш»...». Імовірно, Олексію Глаголєву, як і Олексію Турбіну, як і всьому «безтурботному юному поколінню» здавалося, «що все життя пройде в білому світлі, тихо, спокійно...», але, на жаль, «легендарні часи обірвалися, і раптово, і грізно наступила історія.» Після революції для О. Глаголєва всі дороги були закриті. 1932 року його ненадовго арештували, відправили на примусові роботи. На деякий час він був позбавлений права

9

голосу. До 1936 року його, «сина репресованого священика», не приймали до ВУЗів. Потім він працював бетонником, сто+ рожем, ваговиком. Тільки в 1936 році поступив у вуз – на математичний факультет педагогічного інституту. Незважаючи на всі ці труднощі, Олексій Глаголєв та Катакомбна церква – збірна назва частини православного духівництва і його родина завжди допомагали нуж+ православних громад, які в 20Dті роки денним, особливо у ХХ ст. вийшла зDпід юрисдикції офіційної Православної церкви, звинувативши її у часи Голодомору. У 1940 році, не+ співробітництві з радянською владою, і пішли у підпілля. зважаючи на по+ стійні пересліду+ вання духовенства, Олексій вирішив втілити в життя свою заповітну мрію – стати священником. Він бажав таємно прий+ няти святенництво в Грузії. Продав багатотомне видання Брема «Світ тварин» і на ці гроші поїхав до Тіфлісу до католікоса Цініадзе, але його там не рукоположили.

1941 року, коли з приходом німців можна було вийти з релігійного підпілля, Олексій Глаголєв прийняв священичий сан. Він і його паства порвали з митрополитом Сергієм, що задекларував лояль+ ність радянській владі, перестали возносити його ім'я і одними з перших пішли в Катакомбну Церкву, яка вже 1927 року відділилася від РПЦ. Понад 70 років тому від «радянізова+ ної» РПЦ відді+ лилася і так зва+ на РПЦ за кор+

10

доном (центр – у Нью+ Йорку), яка не визнає цілком одержавлену Московську Патріархію.

о. Олексiй Глаголєв –праведник народів Світу

Переслідування єврейських дітей у школах

Отець Олексій домігся відкриття теплого храму біля Покровської церкви. Йому запропонували і Варварин+ ську церкву, в якій раніше служив і жив його батько, Олександр Глаголєв. Цер+ ковна печатка була схована другом Глаголєвих – ліка+ рем Т.Крижанівським, а старі бланки залишилися ще від батька Олександра. Так батько і після смерті «спону+

Речі євреїв, розстріляних у Бабиному Яру. 1941 р.

11

Друга п'ятирічка радянської держави була оголошена «п'ятирічкою знищення релігії». ПіоD нерів навчали роз'яснюD вати старшим облудD ність «опіуму для наD роду». Учителі були змушені фіксувати, хто з учнів ходить до церкви. Ще на початку 20Dх років було зруйноване монастирське життя, вчинені репресії проти духовенства. Церкви руйнували або ж влашD товували в домах Божих склади та хліви. Велика антирелігійна кампанія прокотилася Україною в 1929D30 роках. За рік було закрито 533 церкви, костьоли та синагоги. У цей час загинуло найD більше храмів, часом перD шорядних як для українD ської, так і для світової культури. На середину 1930Dх років в Україні залишилося всього 9 відD сотків культових споруд, порівняно з 1913 роком.

12

кав до добра», допомагаючи сину втілити найсвятіший подвиг – спа+ сіння людського життя. З його рукопису «За други своя» можна довідатися про Київ восени 1941 року, про пекельний жах, у який за кілька днів нацистської окупації перетворилося місто.

29 вересня 1941 року. «...У напрям+ ку єврейського кладовища, підкорю+ ючись німецькому наказові, потяглися безперервним потоком десятки тисяч євреїв. Тут були і квітучі, здорові юнаки й дівчата, і згорблені, старезні діди, і слабкі налякані жінки, і діти різного віку, навіть немовлята. Багато хто з них були розкішно вбрані й везли на ломових підводах цілі гори коштовних речей, інші, бідніші, самі везли свої речі на возиках і в дитячих колясках, треті тягли свої пожитки, навантаживши їх не тільки на себе, але й на своїх малих дітей, четверті вели або несли своїх хворих і калік. Їх обганяли легкові фургони, на яких здійснювали свою останню земну подорож відомі київські професори, лікарі й адвокати+євреї», – пише у спогадах Олексій Глаголєв. З першої ночі трагедії Бабиного Яру дім Глаголєвих і храм святої

Варвари стали ковчегом спасіння для багатьох єврейських сімей. Поліна Давидовна Тевельова та її дочка, Ізабелла Наумовна Міркіна, Євгенія Абрамовна (за новими документами Акімова) – це лише деякі, про яких згадує донька Олексія – Магдаліна Глаголєва+Пальян. А їй намагалися не розповідати про смер+ тельно небезпечні справи. Насправді врятованих було набагато більше. Євреїв – від смерті, українців – від відправки в Німеччину. За все це нацисти карали одним способом – смертю. І отець Олексій це прекрасно розумів. І ризикував своїм життям, життям дружини та дітей – заради спа+ сіння людини.

Тетяна Глаголєва

У своїх спогадах Отець Олексій описав, кого і як він з дружиною Тетяною Павлівною Глаголєвою вряту+ вали від смерті.

13

ВАСИЛЬ ЄРОШЕНКО 1890 – 1952

німецьку, японську, китайську, бір+ манську, тайську, есперанто, латин+ ську, туркменську, чукотську, пушту та інші.

Василь Єрошенко

В

асиль Єрошенко – мандрівник, дослід+ ник країн Сходу, пись+ менник, популяризатор ідеї миру між народами земної кулі. Він жив у Франції, Англії, Японії, Египті, Бірмі, Індії, Китаї, на Чукотці та в Середній Азії. Скрізь, де бував, залишав добру пам'ять у серцях людей і свої твори, в яких іскрилося життя зовсім різних народів і культур. Знав більше десяти іноземних мов: англійську, французьку,

14

Василь Єрошенко народився 13 січня 1890 року в українській слободі Обухівці на Білгородщині (сьогодні – територія Російської Федерації) у родині заможного селя+ нина. Чотирирічним хлопчиком після тяжкої хвороби втратив зір. «Ніч... навчила мене сумніватися в усьому і в усіх...» – писав Єрошенко в опові+ данні «Сторінки з мого шкільного життя». «Мені треба багато бачи+ ти!» – казав він матері. Годинами блукав у навколишніх лісах, прислу+ хаючись до співу пташок, шелесту дерев, сюрчання коників у густій траві. «Я завжди відрізню жорстку мову дуба від нер+ вової скоромовки осики, запах лісо+

вих квітів від квітів польо+ вих», – писав він згодом у лис+ тах до друзів. Батьки, виявивши у сина винятковий музикальний слух, навчали його вдома гри на гітарі й скрипці. Згодом він навчився грати і на фортепіано. За допомогою місцевого помі+ щика, графа Орлова+Давидова, який був членом опікунської ради Московського товариства виховання і навчання сліпих дітей, дев'ятирічний Василь став вихованцем школи+притулку для сліпих дітей у Москві, де здобув фах скрипаля і оволодів ремес+ лом щіткаря і кошикаря. Після закінчення навчання Василь, ви+

Сліпий бандурист

тримавши конкурс, став скрипалем мо+ сковського оркест+ ру сліпих.

Василь Єрошенко та Ганна Шарапова

Доленосною була для юнака зустріч з Ганною Шараповою – вчи+ телькою іноземних мов, прихильницею мови міжнародного спілкування еспе+ ранто. Вона допо+

15

могла Єрошенку вивчити еспе+ ранто і влаштувала його першу поїздку за кордон. На той час жодного підручника з іноземних мов для сліпих ще не існувало. З 1912 року Єрошенко навчався у Королівському коледжі та му+ зичній академії сліпих в лондонському передмісті Новуд. Тогочасний Лондон, столиця колоніальної Британської імпе+ рії, був одним із світових цент+ рів сходознавства. В.Єрошенко вивчив там досконало англій+ ську (написав нею кілька казок, що привернули увагу видатних англійських критиків). Україн+ ський юнак вивчав японську, захопився буддизмом та готу+ вався до поїздки на Схід. Тоді ж з'явився перший вірш Єро+ шенка на мові есперанто, що починався словами: «Щасли+ вішої людини за мене немає в світі – я бачу сонце, бачу світ+ ло...» Через деякий час Єро+ шенко поїхав до Франції, вивчив там французь+ ку мову, слу+ хав лекції в Сор+ бонському університеті.

16

1914 року Єрошенко за від+ рядженням товариства есперан+ тистів виїхав до Токіо, де ви+ кладав в одному з університетів есперанто. Закінчив Токійську школу сліпих (Японія), де опанував чотири предмети – психологію, медицину, музику, японську мову і літературу; ово+ лодів мистецтвом гри на тради+ ційних інструментах японських сліпих – кото і сямісені. Репер+ туар (близько 200 п'єс) учень мав заучувати напам'ять від учи+ теля. Поглиблено вивчав філо+ софію та мистецтво, поєднував викладацьку роботу в універ+ ситеті з працею в школі для сліпих. Виступав із концертами, одним із перших познайомив японців та китайців із україн+ ськими народними піснями. Понад десять років мандру+ вав український митець країна+ ми Сходу. У квітні 1923 року Василь Єрошенко поїхав на Міжнародний конгрес еспе+ ранто в Нюрнберг, а звідти – в Росію. Працював перекладачем в Університеті трудящих Сходу, а 1928 року побував на Чукотці,

Завжди так бувало, що кожен написаний Василем рядок був відлунням того, що він пережив сам. Того року в його серце постукала любов. Василь покохав маленьку гейшу з чарівним, мов срібний дзвіночок голосом. Він часто згадував той перший вечір, коли, прогулюючись, випадково забрів до невеличкого плавучого ресторану неподалік Токіо. Токійці любили приходити сюди відпочити, послухати музику. Василь приходив завжди у той самий час. Високий, стрункий, золотоволосий, сідав за крайній столик у кутку і, заплющивши очі, задумливо слухав мелодійний спів гейші. Та дівчина дуже подобалася юнакові. І, слухаючи її ніжний глос, він малював у своїй уяві її прекрасний образ. Але не наважувався загоD ворити з нею. А дівчина теж давно примітила дивного несміливого гостя. Якісь незримі нитки ніби простягнулися між ними. Одного вечора, коли він сів на своє звичне місце, дівчина, спинившись біля його столика, спитала: чому він завжди сидить у кутку з похиленою головою? Тоді Василь підвів голову, широко розплющив очі, і дівчина з жахом побачила, що він – сліпий. Так, і зблизька він був дуже гарний. Обличчя немов із мармуру вирізьблене, натхненне, з правильними строгими рисами. Але замість живих очей – мертві, безживні зіниці. Сліпий! Їй захотілося ту ж мить тікати звідси – далі, далі від цього нещасного! І дівчина пішла. Василь відчув: це кінець. Щастя обминуло його, обійшло стороною… Ця історія стала основою його літературного дебюту в Японії – «Розповідь паперового ліхтарика».

17

де організував школу для сліпих, потім – у Нижньому Новгороді. Редагував часопис незрячих літераторів у Москві, був директором дитячого будинку для сліпих дітей у Туркменії, де розробив туркменську абетку для сліпих. Перші свої літературні тво+ ри – казки – Єрошенко опу+ блікував ще під час навчання в Лондоні. Згодом, у 1920+х рр., уже після від'їзду Єрошенка з Японії, тут були видані три його збірки: «Пісні досвітньої зорі», «Останнє зітхання» і «Заради

людства». У 1959–1961 рр. в Японії двічі перевидавався три+ томник вибраних його творів (1969 р. в Києві була видана українською мовою його книж+ ка «Квітка справедливості»). За свідченням очевидців, портрет В.Єрошенка висить у палаці імператора в Токіо. А 1956 року в Японії була опублікована монографія Т.Ітіро «Сліпий поет Айрошяньке».

У літературній творчості Єрошенко поєднав традиції За+ ходу і Сходу. У казці+притчі «Дощ іде» він розмірковує про спільність усіх релігій та про те, що – залежно від сприйняття різних людей – абстракт+ не божество, все+ світній дух може конкретно втілюва+ тись у Христі, Маго+ меті або Будді. У його творах відчут+ ний вплив ідей ба+ хаїзму (вчення, що виникло у Персії і було досить попу+ Василь Єрошенко (справа) грає в шахи лярне на Сході на

18

початку ХХ ст.). Бахаїсти проголошували рівність усіх людей, пропагували есперанто як мову міжнаціонального спілкування. Єрошенко переклав з перської мовою есперанто «Одкровення» за+ сновника цього вчення – Алі Бахаули. Доля кидала його по світу, але, хоч би де був Василь Єрошенко, він не припиняв літературної діяльності, прагнув полегшити життя незрячих дітей, робити людям добро. Чи легко йому все це давалося? Відповідь у листах із Бірми до товариша по токійській школі Токудзіро. Василь розповідає, що колеги й діти ставляться до нього приязно, сподівається, що шкільний комітет запропонує посаду старшого викладача, а «в Бірмі нічого не знають про методи навчання незрячих». У наступному листі йдеться про те, що він готується до концерту з участю своїх сліпих учнів, керівництво прислухається до його порад. А ще – «...я постійно сумую за італійською музикою, за гомоном великого міста. Хочу ще коли небудь взяти участь у політичній боротьбі в Росії... О, якби мені дано було сили, скільки б я міг зробити, та ба...» І маленька приписка: «Мене оточують страшні злидні. Якби я міг заощадити хоч трохи грошей, то віддав би їх біднякам...» Чимало творів Василя Єрошенка, написаних есперанто, українською, японською, російською мовами, було надруковано шрифтом Брайля. Більшість їх зникли безслідно. Скромний, сором'язливий письменник+гуманіст побував у багатьох країнах і зробив більше, ніж під силу будь+якій зрячій людині. Любов до людей Запалив я у серці вогонь, + Забуяв, сповнив душу він вщерть. В грудях полум'я бурха жарке, + Не здолає його навіть смерть.

Доки житиму + хай він горить, + Мій вогонь + то любов до людей, Виклик ночі і долі лихій! Гімн одвічний свободі святій…

19

Януш Корчак 1878 – 1942

Януш Корчак із дітьми

Я

нуш Корчак (Генрік Гольд+ шміт) – дитячий лікар, педагог і письменник, з 1910+х років працював у Варшавському притулку для єврейських сиріт. Він є автором багатьох чудових повістей і новел, серед яких – «Діти вулиці» (1901), «Моськи, Йоськи і Срулі» (1910), «Король Матіуш І» (1923); педагогічних праць, серед яких – «Як любити дитину» (1914) і «Право дитини на повагу» (1929).

20

Януш Корчак відстоював шанобливе ставлення до дитини, до дитинства. Він зробив «відкриття», що його розвива+ ють послідовники педагога в різних країнах світу: дитина – це не «майбутня людина», а справжня, сьогоднішня. «Ті, у кого не було безхмарного, справжнього дитинства, страж+ дають усе життя». Педагог за+ значав, що навіть війну з власне війною слід розпочинати в душах дітей, реформи в житті дорослих – з мудрого облашту+ вання життя дітей, знищення расової нерівності й пригні+ чення – з недопущення цього у дитячі душі. Корчак багато знав про різні релігії – і християнсько+ католицьку, і юдейську, і східні віровчення. Хоча вважав себе атеїстом. Але він працював із сиротами і добре розумів їхні духовні потреби. І у виховних

закладах педагога+атеїста з'явля+ ється спеціальне приміщення – молитовня, де дитина може залишитися сам на сам з Богом. І розповісти йому про те, про що нікому іншому ніколи не зізна+ ється. «Молитви» Корчака, напи+ сані від різних персонажів, розвивають уяву читачів і сти+ мулюють їх вчитися ставити себе на місце іншого. Януш Корчак був великим експериментатором, не сприй+ мав будь+якої ортодоксальності й завершеності системи. Корчак

казав дітям: «Ми не даємо вам

Бога, бо кожен з вас повинен сам знайти Його у своїй душі. Не даємо вам Батьків& щини, бо її ви повинні на& бути тяжким трудом свого серця і розуму. Не даємо любові до людини, бо немає любові без прощення, а про& щення є тяжкий труд, і кожен повинен взяти його на себе. Ми даємо вам одне, даємо прагнення до кращого життя, якого нема, але яке колись буде, до життя по

Януш Корчак у дитячому оркестрі

21

правді й справедливості. І може бути, це прагнення приведе вас до Бога, Бать& ківщини і Любові». Перша у світі газета, створена дітьми для дітей – це теж ідея Януша Корчака. Це був щотижневий додаток до вар+ шавської сіоністської польсько+ мовної газети «Наш Пше+ гльонд» – «Малий Пшегльонд» (видавався з 1926 року). У пе+ редмові до нього Януш Корчак писав: «У часописі буде висвіт+ люватися все, що стосується школярів і школи. А редагува+ тися він буде так, щоб не давати образити дітей і стежити, щоб у всьому була справедливість. У

Будинок на вул. Володимирській, 47, (м. Київ)

22

ньому буде три редактори. Один старий (лисий і в окулярах), щоб не було безладу. Другий – молодий для хлопчиків і одна редакторка – дівчинка – для дівчаток. Щоб ніхто не соро+ мився, відверто й голосно говорив про свої образи, турботи і журбу. Кожен може прийти, розповісти й написати все, що він хоче, на місці, в самій редакції». Уже в перший рік ця газета мала 200 постійних корес+ пондентів, а листів надходило від 8 до 10 тисяч. В усіх педагогічних працях Корчак нагадував дорослим – учителям і батькам, що дитина має свої права, як особистість.

Єврейський «Дім сиріт» на вул. Крохмальній, 92, де працювали Януш Корчак і Стефа Вільчинська

ДИТИНА МАЄ ПРАВО НА: – бути такою, як вона є – помилку – протест – власність – таємницю – висловлювання своїх думок – самостійну організацію свого життя – участь в розмовах про неї і висновках – використання своїх достоїнств і прихо@ вування своїх вад

Книга Корчака «Король Матіуш на безлюдному острові»

– пошану її незнання і праці пізнання

У літньому таборі. 1907 р.

З вихователями у літньому таборі

23

У будинку сиріт «Наш дім» велику роль відігравав това+ риський суд і складений Кор+ чаком «Кодекс товариського суду». В цей суд діти могли жалітися не лише один на одного, а й на дорослих, на виховний персонал (що, до речі, деякі вважали неприпустимим). У вступі до кодексу Корчак написав:

«Якщо хтось вчинив погано, краще за все простити його. Якщо здійснив такий вчинок, тому що не знав, що це погано,

тепер буде знати. Якщо вчинив погано не свідомо, в майбутD ньому буде обережніше. Якщо вчинив погано за звичкою, намагатиметься відучитися від звички. Якщо вчинив поганий вчинок, тому що його підмовили, більше не буде слухатися. Якщо хтось здійснив погаD ний вчинок, найкраще за все простити його, почекати, доки не виправиться. Але суд повинен захищати тихих від образ хуліганів, суд

Януш Корчак із працівниками кухні в кібуці Ейн@Харод, 1936 р.

24

має взяти під захист слабких, щоб до них не чіплялися сильD ніші, суд повинен захищати працелюбних і старанних, щоб їм не заважали ліниві, суд має турбуватися про порядок, тому що від безладу більше за все страждають добрі, чесні і совісні люди.» У Києві Корчак розпочав писати свою всесвітньо відому книгу «Як любити дитину», яку створив здебільшого на київ+ ському матеріалі. І було б добре встановити пам'ятний знак або меморіальну дошку на одному з «корчаків+ ських» будинків, що зберігся в столиці – на Володимирській, 47. З передмови до книги «Король Матіуш Перший»: «Отже, коли був таким, як на цій фотографії, то сам хотів зробити все, про що тут напи+ сано. А потім забув, і зараз уже старий... А фотографію таку дав, бо важливо, коли ж справді хотів бути королем, а не коли пишу про короля Матіуша. І гадаю, що ліпше давати фото+ графії королів, мандрівників і

письменників, коли вони ще не були дорослі і старі, бо так здається, що вони відразу стали мудрі і ніколи не були малими. І діти думають, що не можуть бути міністрами, мандрівниками і письменниками, але то не+ правда...» *** «Я нікому не бажаю зла, не вмію, просто не знаю, як це робиться».

Януш Корчак у віці Короля Матіуша

25

*** Учителю: «Будь сам собою, шукай власний шлях. Пізнай себе перед тим, як захочеш пізнати дітей. Перед тим, як накреслювати коло їх прав і обов'язків, звітуй перед собою про те, на що здатен ти сам. Ти сам – та дитина, яка повинна раніше, ніж інших, пізнати, виховати, навчити себе». *** «Я часто думав про те, що значить «бути добрим»? Мені

здається, добра людина – це така людина, яка має уяву і ро@ зуміє, як то воно іншому, уміє відчути, що відчуває інший». *** У часи Другої світової війни нацистський режим спричинив до того, що у Європі позбавили життя близько 6 мільйонів євреїв. Януш Корчак міг вряту+ ватися. Але разом з єврейськими сиротами пішов на смерть 5 серпня 1942 року. На камені, встановленому на місці їх

5 серпня 1942 р. Останній шлях Корчака і дітей до Треблінки

26

загибелі у концтаборі Треблінка, напис: «Корчак і діти». У повоєнні роки в багатьох країнах світу (Польщі, Швейцарії, Росії Голландії, Японії, Ізраїлі, Австрії, Бразилії, Україні та ін.) були створені корчаківські організації, що об'єднують людей різних професій, національностей, віро+ визнань – усіх, кому дорогі гума+ ністичні ідеали Корчака. З 1994 року в Києві діє Українське відділення Корчаківського товариства. Його Пам'ятні листівки, якими база – у Кловському ліцеї м. Києва, нагороджували учнів де зібрано найбільше книжок Я.Кор+ «Дому сиріт» чака різними мовами. Діти з україн+ ського Корчаківського руху влітку відвідують міжнародний дитячий табір, що понад 30 років діє у Корчаковому, неподалік польсько+ німецького кордону. 2004 року учні Кловського ліцею разом із викладачами відкрили єдину в Україні постійно діючу виставку пам'яті Януша Корчака.

27

Митрополит Андрей Шептицький 1865 – 1944 «Я так дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, хто плаче, – потішити кожного, хто сумує, – покріпити кожного, хто слабкий та немічний, – оздоровити кожного, хто хворий, – просвітити кожного, хто темний... Я хотів би стати всім для всіх, щоб усіх спасти…» Митрополит Андрей Шептицький

Р

оман+Марія+Олександр граф Шеп+ тицький народився в родовому маєтку в Прилбичах на Львівщині. Походив зі стародавнього українського шляхетського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації, члени родини стали франкомовними римо+католиками. Владика Андрей невтомно тру+ дився, щоб примирити різні етнічні групи, залишив по собі багату спад+ щину листів і публіцистичних творів на тему суспільних проблем і духов+ ності. До 1944 року очолював Українську Греко+Католицьку Церкву був духовним лідером на Право+ бережній Україні. Школи, лікарні, сиротинці, храми й музеї, засновані й фінансовані Шептицьким, велика пра+ ця на ниві просвітництва та захисту прав людини стали могутнім свідчен+ ням того, як добрі наміри можна втілити у добрі справи.

«Ми не поділені на католиків, православних, протестантів, англіD кан; ми поділені на тих, хто хоче і не хоче Єдності».

28

Шептицький студіював юри+ дичну науку в Ягеллонському (Краків) університеті, філо+ софію й теологію – у Вроцлав+ ському. Доктор права, філософії і теології. Вільно володів лати+ ною та давньоєврейською, ні+ мецькою, французькою, італій+ ською, грецькою мовами. 1887 року, після подорожі централь+ ною Україною, попросив у матері пробачення і благосло+ вення на те, щоб піти в монастир: замолювати гріхи предків+геть+ манів, які не змогли зберегти самостійної України. Вирішив повернутися до свого коріння і стати ченцем Василіянського чину, щоб служити «селян+ ській», як її називали на той час, Греко+Католицькій Церкві. Митрополит фінансував друкарні, допомагав школам, дитячим садкам і сиротинцям. Щороку сприяв оздоровленню дітей з бідних родин. У спе+ ціально поставлених для цього будиночках у Карпатах прожи+ вали по кілька тисяч дітей від 4 до 14 років. Заснував Церковний музей (згодом перейменований у

Національний музей ім. Митро+ полита А. Шептицького), пере+ дав до нього близько десяти тисяч експонатів із власного зібрання – стародруки, архівні матеріали, твори сакрального мистецтва, малярство та графіку. Допомагав митцям і студентам. Вперше заснував на українських землях заповідники – кедрових

Портрет митрополита Андрея з австрійської поштiвки, виданої у зв'язку з його засланням до Росії у 1914 р.

29

лісів (на горі Яйце біля с. Підлютого) та степової рос+ линності (біля Чортової гори поблизу Рогатина), сприяв від+ криттю курортів. Західна Україна перебувала на той час у складі Польської держави. Під час пацифікації, коли шовіністична влада репре+ сувала «інакомислячих», Анд+ рей Шептицький захищав права українського населення Волині, Холмщини, Підляшшя й Посян+ ня. Підготував Звернення до Папи Пія ХІ, після чого польська влада припинила нищення українських церков. 1933 року спільно з єпископами звернувся з посланням, в якому засуджу+ вався штучний голод на підра+ дянській Україні. Доля митрополита Шепти+ цького була нелегкою, він зазнав багатьох страждань від різних політичних режимів. За всіх обставин завжди ставав на захист людей – незалежно від їх національності чи віровиз@ нання. Шовіністичний польсь+ кий, імперський російський,

30

радянський, нацистський режи+ ми ув'язнювали митрополита, грабували майно його церкви. Але завжди знаходилися люди різних віровизнань, які захи+ щали цю видатну людину і допо+ магали повернутися до праці. На початку Першої світової війни, тільки+но Львів був окупований російськими вій+ ськами, Андрея Шептицького арештували і вивезли до Росії, де ув'язнили спершу в Курську, згодом у Суздальському монас+

Митрополит Андрей(Шептицький) із єп. Луцьким Йосифом (Боцяном) та Модестом Менцінським. Стокгольм, 14 липня 1917 р.

тирі+тюрмі як єретика і державного злочинця. У Державній Думі Росії Олександр Керенський і Володимир Короленко виступили з протестом проти цього беззаконня Синоду. 1923 року вже польські власті арештували владику Андрея і звільнили тільки після особистого звернення Папи Римського Пія ХІ.

1939 року, коли на Західну Україну вступили радянські війська, вони закривали навчальні заклади, монастирі, тисячами ув'язнювали й Митрополит Андрей Шептицький

знищували людей. У родовому маєтку Шепти+ цьких у Прилбичах енка+ ведисти розстріляли митро+ политового брата Лева разом із членами сім'ї та челяддю. Владика спершу радо сприйняв вступ німецьких військ на територію України. Він добре пам'я+ тав, що чинили тут попе+ редні «господарі», зокрема, радянські… Проте під кінець 1941 року, в листі «До духівництва» він

31

визнав свою помилку: нацист+ ський режим виявився не кра+ щим за всі інші окупаційні режими на українських тере+ нах. У лютому 1942 року – в

часи, коли здавалося, що нацизм переможе, у листі до Гіммлера митрополит закликав не вбивати євреїв і не залучати до цього українців. Шептиць+ кий підтриму+ вав боротьбу за самостійну Україну і вод+ ночас засуджу+ вав вбивство цивільного на+ селення вояка+ ми Української Повстанської Армії (УПА). Він один із небагатьох церковних дія@ чів світу, які наважилися звинуватити Гітлера у гено@ циді.

Фрагмент рукопису послання митрополита А.Шептицького «Про злочин чоловікоубийства»

32

Багато єв+ реїв перехову+ валися у греко+ католицьких монастирях, а також у митро+

поличій резиденції. Так, після зустрічі рабина Давида Кахане з Шептицьким у серпні 1942 р.

200 єврейських дітей були таємно перевезені до різних монастирів, сховані в криптах, їм дали фальшиві посвідчення про хрещення, українські імена та розсіяли по всіх монас+ тирських школах та сиротинцях у Львові та околицях. Вони пережили нацистську окупацію та війну. У межах існуючої церковної структури утворився спеціальний підрозділ, який займався захистом, перехо+ вуванням та сприянням безпеч+ ному переходу євреїв через кордон. Були встановлені маршрути для втеч, якими таємно переправляли євреїв в угорську Карпатську Україну. Кількість євреїв, врятованих у результаті цих зусиль, сягає до кількасот осіб. Як голова Української Греко+Католицької Церкви, Митрополит розпочав боротьбу в ім'я християнської віри та спонукав свій народ чинити так само, навіть ризи+ куючи власним життям.

У листопаді 1942 р. Шеп+ тицький видав своє пастирське послання «Не убий», у якому засудив всі форми вбивства, включаючи наймане політичне вбивство, братовбивство та самогубство. Написані Митро+ политом Шептицьким листи та послання – у вигляді протестів до уряду чи звернень до народу – зразки втілення хрис+ тиянського вчення у політичній дійсності. Нацистський уряд видав наказ про арешт митрополита, у соборі св. Юра було здійснено обшук. Проте арештовувати Шептицького не стали, побоюючись протестів вірних.

33

СОЛIДАРНIСТЬ ПОЛIТВ'ЯЗНIВ У РАДЯНСЬКИХ КОНЦТАБОРАХ Дисидент – 1.У середні віки – відступники від католицизму, яких церква розглядала як єретиків і жорстоко переслідувала. 2. В XX сторіччі так називали учасників руху, спрямованого проти тоталітарного режиму. – Енциклопедія “УСЕ”, К.; 2000. Список учасників дисидентського руху в Україні · АЛТУНЯН ГЕНРІХ ОВАНЕСОВИЧ † · АНТОНЕНКО@ДАВИДОВИЧ БОРИС ДМИТРОВИЧ † · АНТОНІВ ОЛЕНА ТИМОФІЇВНА † · АНТОНЮК ЗІНОВИЙ ПАВЛОВИЧ · БАБИЧ СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ · БАДЗЬО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ · БАРЛАДЯНУ@БИРЛАДНИК ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ · БЕРДНИК ОЛЕКСАНДР (ОЛЕСЬ) ПАВЛОВИЧ † · БЕРЕСЛАВСЬКИЙ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ · ВІНС ГЕОРГІЙ ПЕТРОВИЧ · ВІНС ПЕТРО ГЕОРГІЙОВИЧ · ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ · ГЕЙКО (МАТУСЕВИЧ) ОЛЬГА ДМИТРІВНА · ҐЛУЗМАН СЕМЕН ФІШЕЛЕВИЧ · ГОНЧАР ІВАН НЕСТЕРОВИЧ · ГОРБАЛЬ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ · ГОРИНЬ БОГДАН МИКОЛАЙОВИЧ · ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ · ГОРОХІВСЬКИЙ ЛЕВКО ФЕДОРОВИЧ (ЛЕОН ТЕОДОРОВИЧ) · ГОРСЬКА АЛЛА ОЛЕКСАНДРІВНА † · ГРИГОРЕНКО ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ † · ГРИНЬКІВ ДМИТРО ДМИТРОВИЧ · ГРИЦЯК ЄВГЕН СТЕПАНОВИЧ

34

· ДЕМЧИШИН АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ · ДЕМИДІВ ДМИТРО ІЛЛІЧ · ДОЛІШНІЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ † · ДОНИЧЕНКО ЄВГЕН ГРИГОРОВИЧ · ДРАЧ ІВАН ФЕДОРОВИЧ · ДЗЮБА ІВАН МИХАЙЛОВИЧ · ЗАЛИВАХА ОПАНАС ІВАНОВИЧ · ЗІСЕЛЬС ЙОСИФ САМУЇЛОВИЧ · КАЛИНИЧЕНКО ВІТАЛІЙ ВАСИЛЬОВИЧ · КАЛИНЕЦЬ ІГОР МИРОНОВИЧ · КАМПОВ ПАВЛО ФЕДОРОВИЧ · КАНДИБА ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ † · КАРАВАНСЬКИЙ СВЯТОСЛАВ ЙОСИПОВИЧ · КИРИЧЕНКО СВІТЛАНА ТИХОНІВНА · КЛЕБАНОВ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ · КЛИМЧАК БОГДАН СТЕПАНОВИЧ · КОЧУР ГРИГОРІЙ ПОРФИРОВИЧ † · КОЦЮБИНСЬКА МИХАЙЛИНА ХОМІВНА · КОНЦЕВИЧ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ · КОРЯҐІН АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ · КОСТЕНКО ЛІНА ВАСИЛІВНА · КРАСІВСЬКИЙ ЗІНОВІЙ МИХАЙЛОВИЧ † · КУЦЕНКО ГРИГОРІЙ ПЕТРОВИЧ · КУРИЛО ВАСИЛЬ ОЛЕКСІЙОВИЧ † · КВЕЦКО ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ · ЛЕСІВ ЯРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ † · ЛИТВИН ЮРІЙ ТИМОНОВИЧ †

· ЛІСОВА (ГРИЦЕНКО) ВІРА ПАВЛІВНА · ЛІСОВИЙ ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ · ЛУК'ЯНЕНКО ЛЕВКО ГРИГОРОВИЧ · ЛУКАШ МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ † · ЛУПИНІС АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ † · ЛУЦИК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ · МАЛИНКОВИЧ ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ · МАЗУР ДМИТРО ДМИТРОВИЧ · МАРИНОВИЧ МИРОСЛАВ ФРАНКОВИЧ · МАРМУС ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ · МАРЧЕНКО (СМУЖАНИЦЯ) НІНА МИХАЙЛІВНА · МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ † · МАТВІЮК КУЗЬМА ІВАНОВИЧ · МАТУСЕВИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ · МЕЛЬНИК МИХАЙЛО СПИРИДОНОВИЧ † · МЕШКО ОКСАНА ЯКІВНА † · МОРОЗ ВАЛЕНТИН ЯКОВИЧ · МУРЖЕНКО ОЛЕКСІЙ ГРИГОРОВИЧ † · НАБОКА СЕРГІЙ ВАДИМОВИЧ · НЕКРАСОВ ВІКТОР ПЛАТОНОВИЧ † · НІКІТІН ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ † · ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ · ОСАДЧИЙ МИХАЙЛО ГРИГОРОВИЧ † · ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ † · ПЛАХОТНЮК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ · ПЛЮЩ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ · ПОПАДЮК ЗОРЯН ВОЛОДИМИРОВИЧ · ПОПОВИЧ ОКСАНА ЗЕНОНІВНА † · ПРОКОПОВИЧ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ · ПРОНЮК ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ · ПРИХОДЬКО ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ · РАТУШИНСЬКА ІРИНА БОРИСІВНА · РЕБРИК БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ · РОМАНЮК ВАСИЛЬ ОМЕЛЯНОВИЧ (ПАТРІАРХ ВОЛОДИМИР) †

· РОЗУМНИЙ ПЕТРО ПАВЛОВИЧ · РУБАН ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ · РУДЕНКО МИКОЛА ДАНИЛОВИЧ † · РУДЕНКО (КАПЛУН) РАЇСА ПАНАСІВНА · САПЕЛЯК СТЕПАН ЄВТИХІЙОВИЧ · САРАНЧУК ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ · СВЕРСТЮК ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ · СВІТЛИЧНИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ † · СВІТЛИЧНА (ТЕРЕЩЕНКО) ЛЕОНІДА ПАВЛІВНА † · СВІТЛИЧНА НАДІЯ ОЛЕКСІЇВНА · СЕНИК ІРИНА МИХАЙЛІВНА · СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ † · СИМЧИЧ МИРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ · СІЧКО ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ та сини: · СІЧКО ВАСИЛЬ ПЕТРОВИЧ † · СІЧКО ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ · СТРІЛЬЦІВ ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ † · СКАЛИЧ (ПОКУТНИК) СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ · СЛІПИЙ ЙОСИП † · СНЄГІРЬОВ ГЕЛІЙ (ЄВГЕН) ІВАНОВИЧ † · СОКУЛЬСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ † · СТАСІВ@КАЛИНЕЦЬ ІРИНА ОНУФРІЇВНА · СТРОКАТА (СТРОКАТОВА)@ КАРАВАНСЬКА НІНА АНТОНІВНА † · СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ † · СУРОВЦОВА НАДІЯ ВІТАЛІЇВНА † · ТАНЮК ЛЕСЬ СТЕПАНОВИЧ · ТЕРЕЛЯ ЙОСИП МИХАЙЛОВИЧ · ТИХИЙ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ † · ХМАРА СТЕПАН ІЛЬКОВИЧ · ЧОРНОВІЛ ВЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ † · ШАБАТУРА СТЕФАНІЯ МИХАЙЛІВНА · ШЕВЧУК АНАТОЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ · ШЕВЧЕНКО ВІТАЛІЙ НИКИФОРОВИЧ · ШУХЕВИЧ (БЕРЕЗИНСЬКИЙ) ЮРІЙ РОМАНОВИЧ · ШУМУК ДАНИЛО ЛАВРЕНТІЙОВИЧ † · ЯКУБІВСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

35

У радянських концтаборах, далеко від рідного дому, живучи в нелюдських умовах, позна+ йомилися та підтримували один одного політичні в'язні багатьох національностей: таджики, турк+ мени, китайці, латиші, естонці… Найбільші таборові громади мали українці, литовці та євреї. Світлим спомином і значним духовним досвідом таборова солідарність залишилася в сер+ цях Євгена Сверстюка, Семена Ґлузмана, Мирослава Марино+ вича, Мустафи Джемілєва, Івана Світличного, Оксани Мешко, Михайла Хейфеца, Йосифа

Зісельса, Ар’є Вудки та багатьох інших в'язнів сумління. «…Концтабір – це чотирикутD ник землі, оточений парканами, вишками, розораною смугою і колючим дротом. Велетенський глухий дерев'яний паркан із усіх боків заступає обрій. Тільки високі дерева й пагорби вдалині вигляD дають ізDза паркану… Над ним – сигналізація і вишки з чатовими… Таким же глухим парканом, тільки без вишок, концтабір розділений на дві частини: житлову зону, де стоять бараки, їдальня і штаб, і робітничу зону з будівлями цехів

Кремль Соловецького монастиря, де був табір політв'язнів у 1920@1940 рр.

36

та іншими виробничими забуD довами. Але є ще один окремий, ізольований квадратик, над яким навіть небо затягнене колючим дротом. Там – невелика внутрішня тюрма концтабору, ШІЗО (штрафний ізолятор), або БУР. Це страшний інструмент, за допоD могою якого табір приводиться до послуху. Таким є стандартний концтабір у Росії…» Ар'є Вудка У 60+70+х роках у Радян+ ському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігій+ них і національних прав. «Завдання шістдесятників із позицій абсолюту були вельми скромними. Вони по суті обстою вали право здорового глузду, повернення словам і поняттям їхнього питомого смислу, можли вість говорити правду про оче видне, про те, що король, вбрання якого підносять до небес, голий,

а зневажана замурзана Попе люшка – прекрасна. Що не можна любити людство, зне важаючи власну матір…» Михайлина Коцюбинська 1972 року, на липневому пленумі ЦК компартії України Володимир Щербицький вказав на «загрозу активізації підривної діяльності закордонних україн+ ських буржуазно+націоналістич+ них і сіоністських організацій». У наступні десятиліття Щерби+ цький «патронував» репресивні процеси над дисидентами.

Логотип організації «Міжнародна амністія», яка допомагає в'язням сумління з 1960 р.

37

ВОНИ СВІДОМО ЙШЛИ НА МОЖЛИВІСТЬ АРЕШТУ ТА ТЮРМИ

Думою тугу розвіюю, щоб був я завжди такий, яким мене мати вродила і благословила в світи. І добре, що не зуміла мене од біди вберегти. Василь Стус

Ар'є Вудка

38

«Мені 32 роки. Я довго шукав свій шлях у житті. Нічого оригінального і нового не приD думав і знайшов його в руслі старої традиції – це традиція протистояння брехні та наD сильству. Зброя – слово правди для обманутих і допомога тим, проти кого спрямоване насильство. Я лише став на цей шлях, зробив по ньому лише кілька кроків, але я щасливий, що встиг знайти його. Знайти його перед тим, як потрапити до в'язниці.» (З останнього слова підсудного Йосифа Зісельса у березні 1979 р.) Юнак із Дніпропетровщини Ар'є Вудка, арештований за поширення самвидаву, позна+ йомився у радянському концтаборі з багатьма українськими дисидентами – Іваном Сокуль+ ським, Михайлом Дяком, Євгеном Сверстю+ ком, Миколою Горбалем, Опанасом Заливахою, Степаном Сапеляком. Деякі з ув'язнених митців продовжували творити. Але передати на волю їхні твори було неможливо – за всім, що відбувалося за колючим дротом, стежило пильне око наглядачів. Хоча дещо вдавалося передавати, і Вудка брав у цьому процесі найактивнішу участь. До того ж, завдяки своїй феноменальній пам'яті, він став живою скарб+ ницею віршів, зберіг їх в собі, а виїхавши після звільнення в Ізраїль, відтворив і записав десятки поезій – Євгена Сверстюка, Олекси

Різниківа, Василя Стуса. Передав їх українській громаді. Так побачила світ збірка «Поезія з@за колючих дротів. Слово репресованих Москвою українських поетів». Згодом вірші Євгена Сверстюка та Василя Стуса, перекладені ним на іврит, вийшли друком у серії «Шедеври східно@слов'янської літератури». «...Один і той же ворог зривав шестикутну зірку з шиї Давида Черноглаза і хрест – з шиї Валентина Мороза. Якби у «великій зоні» між пригніченими народами встановився б такий же ступінь взаємороD зуміння, як у таборах, – справа імперії була б програна... Століття Емського указу (про заборону української мови) в'язні різних націй відзначили голодуванням солідарності з українцями... Посіяна ворожнеча між уярмленими – і рабство міцніє… І раптом – Шепшеловича позбавляD ють побачення уже після приїзду його матері з далекої Латвії, – а у відповідь майже вся молодь табору оголошує дружне голодування! Уся робота пішла насмарку. Чітко виділилися дві вирішальні сили табірного спротиву: євреї і українці. З тих пір так і повелося: якщо євреї і українці кажуть «так», – отже, акція забезпечена… Відчувався страх чекістів перед тим, що і у «великій зоні» уярмлені народи зможуть знайти спільну мову...» – Ар'є Вудка Василь Овсієнко розповідає про загибель Василя Стуса: «Василь тримав з 28 серпня 1985 року голодування в холодному карцері. Естонець Енн Тарто ввечері виносив готову продукцію з камер та розносив роботу на завтра. 2 вересня він почув, як Стус просить валідол. Наглядач відповів, що немає валідолу. Тоді Енн сам сказав лікарю, і той дав Стусові валідол. На протилежному кінці того коридорчика, навпроти, в робочій

Карцер № 3 табору особливо суворого режиму, де загинув Василь Стус

39

камері №7, працював вдень Левко Лук'яненко. Якщо не було чутно кроків наглядача, Левко гукав: «Василю!» чи «Ахи!». Василь завжди відгукувався. Але 4 вересня він не озвався... Через місяць кадебіст В. Ільків підтвердив: «Ну, Стус... Серце не витримало. З кожним може трапитися...»

«…5 вересня 1918 року, невдовзі після початку червоного терору, вийшов ленінський указ про створення перших концтаборів. Гітлеру було в Василь Стус кого вчитися… П'яте вересня 1972 року. Напередодні увечері зеки таємно збираються у недобудованому приміщенні. Насипана символічна могила в обрамленні колючого дроту. Представники кожної громади по черзі читають поминальні молитви по замучених. Довго молиться Платонов. Українці упали на коліна зі словами «Пом'яни, Господи, душі закатованих братів наших». Йосип Менделевич швидко, на розспів прочитав Кадиш. Вірмени, прибалти... ПоDарабськи молиться мусульманин з Кавказу. По одній великій свічі від кожної громади ставлять на могилу, і вони освічують жахну напівтемряву. Потім, у кого є репресовані родичі, ставлять по малій свічці за кожного. Свічок було дуже багато...» Ар'є Вудка

«Я ніби на іншу планету потрапив. Цікаві люди відбували тут свій термін. Пам'ятаю євреївDсамольотчиків. Їх так називали тоD му, що вони намагалися на літаку з родинами вилетіти за кордон. У День Незалежності Ізраїлю ці євреї варили відро чаю, розкладали запасені заздалегідь цукеркиDподушечки і запрошували предD ставників інших громад – української, литовської, естонської – у каптьорку. І поки нас не встигав накрити наряд, ми могли п'ять хвилин постояти, передаючи з рук у руки гарячий кухоль… Василь Пірус, засуджений за участь у бандерівському рухові, що закінчував свій 25Dрічний термін у зоні – високий, гарний, мудрий чоловік,

40

казав, що вітає ізраїльський народ. І додавав слова, що на той момент видавалися безкінечно безнадійними – про те, що Україна, дасть Бог, колись святкуватиме день Незалежності». Семен Ґлузман

КОРОТКі БіОГРАФічНі ДОВіДКИ Людмила Алексєєва 1927 р.н. Член+засновник Московської Гельсінкської групи, історик, право+ захисниця. В 1977 р. Була змушена емігру+ вати до США. Авторка фундаментальної праці «Історія інакодумства в СРСР. Новітній період.» З 1998 р. – президент Міжнародної Гельсінкської федерації. Людмила Алексєєва

Василь Овсієнко 1949 р.н. Філолог, поширював самвидав, правозахисник, просвітянин, член Української Гельсінкської групи (УГГ) з 1978 р. Лауреат премії ім. Василя Стуса. Автор книги спогадів+нарисів про видатних правозахисників Василя Стуса, Юрія Литвина, Оксану Мешко «Світло людей». Василь Овсієнко

Сергій Ковальов

Сергій Ковальов 1930 р.н. Біофізик, кандидат наук. З 1968 року – у правозахисному русі в СРСР. В 1974 р. арештований за звинуваченням у «антира+ дянській агітації та пропаганді». Депутат російського парламенту декількох скликань. Перший російський уповноважений з прав людини. Голова правозахисного товариства «Меморіал».

41

Зиновій Антонюк

Зиновій Антонюк 1933 р.н. Публіцист, перекладач, учасник українського національно+демократичного і правозахисного руху. Один із найактивніших учасників тиражування і розповсюдження сам+ видаву, перекладав із польської мови на україн+ ську статті з історії польсько+українських сто+ сунків. Перебував в ув'язненні 1972–1981, 1982. Співголова громадської ради Українсько+Амери+ канського бюро, член редколегії інформаційно+ аналітичного бюлетня «Права людини в Україні».

Мирослав Маринович 1949 р.н. Закінчив Львівський політехніч+ ний інститут. 1976 року вступив до Української Гельсінської Групи, 1977 року його заареш+ тували за «антирадянську агітацію і про+ паганду». Оскільки він не розкаявся, термін дали максимальний: 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. Сьогодні Мари+ нович є автором багатьох праць на полі+ тологічну, релігійну та суспільну тематику («Спокутування комунізму», «Права людини», «Толерантність як уміння «плавати в одному човні«, «Українсько+єврейські стосунки у Маринович Мирослав світлі конфліктології: перше наближення»). Лауреат премії ім. Валерія Марченка (українського дисидента, який загинув у радянському концтаборі), яку 1995 присудило йому Українсько+Американське бюро захисту прав людини за активну пропаганду правозахисних ідей; премії ім. Володимира Зеєва+ Жаботинського Товариства Україна – Ізраїль (1999 рік). Віце+ректор Українського католицького університету.

«Зрештою, найкращі наші листи ми складаємо в думках: листи і молитви». Мирослав Маринович, 5.04.1983.

42

Вячеслав Чорновіл

Вячеслав Чорновіл (1937–1999) Шістдесятник, видатний діяч правозахисного і національно+визвольного руху 60+90+х років, член Української Громадської Групи сприяння виконанню гельсінкських угод (УГГ), політичний діяч. Голова Народного Руху України (1993–1999), народний депутат України. Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1996 в галузі публіцистики (в тому числі за книги, раніше інкриміновані як антирадянські).

Іван Світличний (1929+1992) поет, перекладач, літературозна+ вець, критик, з когорти шістдесятників, один з чільних учасників руху опору, багаторічний політв'язень брежнєвських концтаборів (1965– 1966) (1972–1983). Член міжнародного ПЕН+ клубу (1978), лауреат премії ім.Василя Стуса (1990), лауреат Шевченківської премії (1994). Іван Світличний

Оксана Мешко (1905–1991) Хімік за освітою. Родина Оксани Мешко пройшла горнило нищення українського народу в 20+му столітті, починаючи з репресій 30+років до переслі+ дувань інакодумців у 80+х. Від самозахисту, захисту сина вона перейшла до активної правоза+ Оксана Мешко хисної діяльності в Українській Гельсінкській Групі і в похилому віці пережила всі труднощі ув'язнення і заслання. Блискучий публіцист.

43

Йосиф Зісельс

Йосиф Зісельс 1946 р.н. Член Української Гель+ сінкської групи (УГГ) з 1979 р., пра+ возахисник, співпрацівник Робочої Ко+ місії розслідування використання пси+ хіатрії в політичних цілях, допомагав виїджаючим в Ізраїль, розповсюджував самвидав. Засуджений у 1978–1981, 1984–1987. Видатний діяч єврейського національного руху. Голова Асоціації єврейських організацій та громад Украї+ ни Ваад, виконавчий віце+президент Конгресу Національних Громад України, голова генеральної ради Євро+ Азіатського єврейського Конгресу.

Євген Сверстюк 1928 р.н. у селі Сільце на Волині. Закінчив Львівський університет, аспірантуру Інституту психології, був переслідуваний за книгу «Собор у риштуванні», що вийшла друком у Парижі. 1972 року ув'язнений на 12 років за «антирадянську пропаганду». 1992 року в Мюнхені захистив док+ торську дисертацію на тему «Українська літерату+ ра і християнські традиції». 2000 року за книгу «На святі надій» нагороджений премією ЮНЕСКО за міжетнічну і міжконфесійну толерантність «Корнеліу+Колосу».

Євген Сверстюк

Март@Олаф Ніклус Видатний естонський правозахисник. Вступив до Української Гельсінкської групи в таборі особливого режиму у 1982. Один з трьох осіб, які підписували звернення щодо звільнення всіх Балтійських держав. Провів в ув'язненні загалом 16 років. З 1992–1995 був членом парламенту Естонії.

44

Енн Тарто Видатний естонський правозахис+ ник. Тричі був ув'язнений за участь в естонському правозахисному русі. Один із трьох осіб, які підписували звернення щодо звільнення всіх Бал+ тійських держав. Депутат парламенту Естонії. Автор законопроекту, який забов'язує МЗС Естонії вимагати від Росії компенсацій та вибачення за злочини комуністичного режиму.

Естонські правозахисники Енн Тарто та Март Ніклус

Хейфец Михайло 1934 р.н. письменник, історик, журналіст. Вчитель літератури в Ленінграді, член худради кіностудії «Лєнфільм», політв'язень СРСР (1974–1980). Автор книг з історії дисидент+ ського руху «Место и время», «Русское поле», «Путешествие из Дубровлаг в Ермак», «Украин+ ские силуэты», «Военнопленный секретарь». Зараз живе в Ізраїлі.

Михайло Хейфець

45

Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будьDякими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

Українська Гельсінкська Група

У 1975 дисидентський рух дістав новий імпульс, коли СРСР підписав Гельсінкську угоду й офіційно погодився шанувати грома+ дянські права своїх підданих. Основні цінності, які включала ідеологія гельсінкського процесу в гуманітарній сфе+ рі, – це захист прав людини шляхом побудо+ ви демократичного правопорядку та захист прав народів шляхом побудови справед+ ливого міжнародного порядку. «Звичайно, підписуючи Гельсінкський акт, брежнєвське керівництво зовсім не збиралося його дотримуватися, але демократичний Захід мав свою тактику в протиборстві з тоталітарним СРСР: йому важило відкрити доступ правдивої інформації Стаття 19 незалежно від державних кордонів – і комуністичний Загальної Декларації прав режим неминуче програвав ідеологічний двобій.» – людини Василь Овсієнко Підписання Гельсінкського акту створило легальні можливості для законної боротьби з порушеннями прав людини. Дисиденти організували відкриті групи, завдання яких полягало в нагляді за дотриманням громадянських прав Кремлем. Правозахисники вчинили революційний переворот у свідомості стероризованого за попередні десятиліття населення: у невільній країні вони почали поводитися як вільні люди. Андрій Амальрик «Коли Микола Руденко поділився з Оксаною Мешко ідеєю створити Українську Гельсінкську Групу, вона беззастережно прийняла її, спитавши тільки, хто решта членів Групи. «Оце я, а ви будете друга», – сказав Руденко. – «Але ж хто буде носити передачі моєму синові і посилати йому пакунки?» –

46

«Боже, Оксано Яківно! Ви така злякана, що подумали, що нас можуть заарештувати! Але ж наша Українська громадська група буде заснована на Гельсінкських угодах…» – «Будемо ми заарештовані. Але… мені навіть краще, щоб я була заарештована, бо мені жити тепер тяжко. Я не можу так жити.» (О. Мешко «Свідчу», ст.14) У травні 1976 р. колами, близькими до академіка Сахарова, було засновано Московську громадську групу сприяння виконанню гельсінкських угод. Другою, за ініціативою письменника і філософа Миколи Руденка, ґенерала Петра Григоренка (Москва), громадської діячки Оксани Мешко, письменника+фантаста Олеся Бердника, юриста Левка Лук'яненка (Чернігів), 9 листопада 1976 року була створена Українська громадська група сприяння виконанню гельсінкських угод. Її членами+засновниками стали також біолог Ніна Строката+ Караванська (м. Таруса Калузької обл.), інженер Мирослав Мари+ нович, історик Микола Матусевич, учитель Олекса Тихий (Донеч+ чина), юрист Іван Кандиба (м. Пустомити на Львівщині). Аналогічні групи сформувались в Литві, Грузії та Вірменії.

«Спілкуючись порівняно мало, ми разом із тим маємо довірливу певність, що знаємо один про одного головне. Так воїни довірливо притуляються один до одного спинами, навіть не оглядаючись на те, що робить інший». Зиновій Антонюк, Семен Ґлузман, Мирослав Маринович

47

Петро Григоренко 1908 – 1987

Г

енерал, правозахисник, боровся за свободу народів, зокрема, за віднов+ лення прав депортованих з батьківщини кримських татар. Народився в Запорізькій області (тоді – північна частина Таврій+ ської губернії). Родовід його по батьковій лінії бере початок у Запорозькій Січі. Генерал Петро Григоренко Більша частина життя Петра Григоровича минула за межами України. Закінчив Московську військово+ інженерну академію, Академію Генерального штабу СРСР. По війні викладав у Військовій академії ім. Фрунзе у Москві. Був призначений керівником першого в СРСР факультету військової кібернетики. Від 1956 року – генерал+майор. У час хрущовської «відлиги» прилюдно критикував корупцію в найвищих ешелонах влади. Генерал впритул зіткнувся з правозахисними проблемами, став справжнім диси+ дентом. Його звіль+ нили з посади, а невдовзі – з армії. Він не скорився. Далі був арешт, примусове «лікува+ ння» у психіатрич+ них закладах, по+ збавлення звання, нагород, пенсії. Петро Григоренко та Святослав Караванський Через старшого

48

товариша, письменника, багато+ річного радянського політв'язня Олексія Костеріна долучився до захисту прав кримських татар.

18–19 травня 1944 року орга& нами влади СРСР було депор& товано (силоміць виселено) з батьківщини понад 230 тис. крим& ських татар. Так само «пере& селили» і кримських болгар, вірме& нів, греків, німців. У пунктах при& буття цим людям заборонялося виїздити за межі спецпоселень – своєрідних «резервацій». Указ Пре& зидії Верховної Ради СРСР 1956 р. «Про зняття обмежень по спецпо& селенню кримських татар» ого& лошував «недоцільним» подальше перебування народу в «резерва& ціях», але повернутися на батьків& щину не дозволяли. У 1960&1980&х рр. виник кримськотатарський націо& нальний рух – за відновлення прав і повернення на землю предків. У вересні 1967 року в Ленінабаді (Таджикістан) відбувся нелегальний з'їзд активістів кримськотатарського руху. Його лідери встановили кон+ такти з ліберальною інтелігенцією у Москві – правозахисниками (в чому

«Під час війни я був свідком багатьох героїчних вчинків. В ім'я перемоги над ворогом, тисячі людей йшли на поле битви на вірну смерть. Але навіть справжні герої військового часу відступили, коли виявилося необхідним проявити громадянську мужність у буденному житті. Бо щоб вчиняти мужньо кожен день, треба дуже любити людей, ненавидити зло і беззаконня, і вірити, вірити самовіддано в перемогу справедливості». П. Григоренко

49

значну роль відіграв Петро Григоренко), через неї звер+ талися й до світового співто+ вариства. В результаті з'явився Указ Президії Верховної Ради СРСР (1967 р.), що в цілому реабілітував кримськотатарсь+ кий народ, хоча і замовчував його право на повернення. І Григоренко розпочав боротьбу за те, щоб реабілітація стала справжньою.

ту. Та це були щасливці. А як було з тими, що спали на голій землі в скверах!» Холодного ранку на цих батьків із дітьми пустили крижану воду зі шлангів. І це тільки один день із тисяч пережитих до офіційного дозволу на повернення. Під час поїздки до Ташкента 1969 року на судовий процес кримських татар Петра Григо+ ренка арештували і помістили до спеціальної психіатричної лікар+ ні+в'язниці. На захист генерала Григоренка став молодий лікар+ психіатр Семен Ґлузман. 1971 року він здійснив заочну пси+ хіатричну експертизу (адвокат

18 травня 1968 року у Сімфе+ рополі зібралися родини крим+ ських татар, вимагаючи дозволу на прописку на батьківщині; особи у формі і «в цивільному» не підпускали їх до урядових будівель. «Кров у жилах холонула, коли я дивився на цих людей, – писав у спогадах генерал Григоренко. – Тре ба було бачити дуже багато цих напівголодних брудних діточок, які спали на це ментній підлозі Петро Григоренко в Америці вокзалу й аеропор

50

Григоренка Софія Калістратова власноруч переписала всі психіат+ ричні документи з його «справи» і таємно передала їх експертові) і дій+ шов висновку, що Григоренко – повністю здоровий з точки зору психіатрії (пізніше цей висновок під+ твердили відомі американські психі+ атри). Свої висновки лікар передав правозахисникові Андрію Сахарову. Семен Ґлузман став першим фахів+ цем, який відверто заявив про зло+ вживання психіатрією щодо інако+ мислячих у СРСР. У травні 1972 року Ґлузмана арештували і засудили на 7 років таборів і 3 роки заслання. У таборі він брав участь у спільній боротьбі політ+ в'язнів за людську гідність, продов+ жував писати статті про зловживання у психіатрії і передавав їх на волю. Серед них – «Посібник із психіатрії для інакомислячих». Після падіння тоталітаризму Семен Ґлузман засну+ вав у Києві Асоціацію психіатрів України та Реабілітаційний центр для жертв тоталітарних режимів. Семенові Ґлузману та Петрові Григоренку ніколи не довелося зустрітися особисто.

Діагноз психічного захво& рювання дозволяє державі затримати людину проти її волі і наполягати на лікуванні. Радянська влада вибрала психіатрію як своє знаряддя у боротьбі з інакодумством, тому що це дозволяє позбавити людину свободи на необмежений термін, тримати її в жорсткій ізоляції і використовувати психофармакологічні засоби для її «перевиховання»; це підриває кампанію за відкритий суд і звільнення таких людей, бо навіть у незаангажованої людини, не знайомої особисто з таким пацієнтом, завжди будуть деякі сумніви щодо стану його психіки; це позбавляє людину тих небагатьох прав, які міг вона могла б мати як в'язень, дає можливість дискредиD тувати ідеї інакомислячих. (Цит. за книгою: «Преданная медицина: причастность врачей к нарушениям прав человека» – К.: Сфера, 1997. Стор. 84)

51

Академік, лауреат Нобелівської премії Андрій Сахаров у засланні

Мустафа Джемілєв

52

Андрій Дмитрович Сахаров (1921–1989) Російський фізик+ теоретик, академік. Брав участь у створенні водневої бомби, але зрозумів до яких наслідків може призвести ядерне протистояння двох наддержав і вже з кінця 50+ тих виступав проти випробувань ядерної зброї. Активно бере участь у правозахисному русі, виступає на захист політв'язнів, прав депортованих народів. У 1980 – 1986 його позбавили всіх урядових нагород і відпра+ вили під цілодобовий нагляд у за+ слання /м. Горький/. Лауреат Но+ белівської премії миру (1975 р.)

Мустафа Джемілєв (нар. – 1943).

18 травня 1944 року його родина була депортована до Узбекистану. Активний учас+ ник правозахисного руху з 1961 року. Разом з московськими правозахисниками готував і документи проти переслідувань інакодумців, окупації радянськими військами Чехосло+ ваччини в 1968 р. Засновник «Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР», боровся за право кримсько+татарського народу повернутися на батьківщину. З 1991 року – незмінний голова Меджлісу кримських татар. Лауреат премії Верховного Комісаріату ООН у справах біженців ім. Ф.Нансена.

1974 року під тис+ ком широкої кампанії протестів у світі Петра Григоренка звільнили. Здоров'я його було значно підірване, але він був усе таким же енергійним. У травні 1976 року він став чле+ ном+засновником Мос+ На новому місці. Тепер є куди писати листи ковської Гельсінкської групи, а в листопаді то+ 1977 року Григоренко був го ж року виступив одним із змушений поїхати на лікування фундаторів Української Гель+ за кордон – спершу до Західної сінкської групи. Німеччини, потім до США.

Сцена з вистави Кримськотатарського музично@драматичного театру

53

З СРСР його випустили на диво просто. І одразу по виїзді позбавили радянського громадянства. Вбити не насмілилися – занадто видатна постать. У подальші роки він брав активну участь у громадському житті, написав чудову книгу спогадів – «У підпіллі можна зустріти лише щурів» (1981, перекладена багатьма мовами), публіцистичні твори. Загалом, написав понад 80 наукових праць із військово+ технічних та правозахисних питань.

«Селянський син із України, активний комсомолець, робфаківець, студент, інженер, фронтовик, воєначальник у Москві, в'язень спеціальних психіатричних лікарень для небезпечних злочинців, емігрант… – ось зовнішня канва його життя, від віри в утопію – до віри в Бога…» ЛікарDпсихіатр, колишній радянський політв'язень Семен Ґлузман

54

Через багато років у США колишньому генералу, на його прохання, провели дуже прискіпливу, багато+ годинну психіатричну експертизу, яка записувалась на відеоплівку. Задля уникнення помилок навіть перекла+ дачами були психіатри. Умовою про+ ведення експертизи було: яким би не ви+ явився результат, він буде опублікований у пресі. Григоренка визнали абсолютно здоровим. Помер Петро Григоренко на чужині, в США, 21 лютого 1987 року у віці майже вісімдесяти років. Залишився переко+ наним у неодмінному торжестві добра й справедливості. З виступу народного депутата України Рефата Чубарова у Верховній

Раді з приводу річниці з дня смерті Петра Григоренка, 21 лютого 2003 року:

З промови Петра Григоренка перед кримськими татарами 17 березня 1967 року:

«Ми, кримські татари, зберегли і збережемо у віках вдячність і світлу пам'ять про тих, хто у найважчі часи для нашого народу простяг йому руку допомоги…

21 лютого кримськотатарська громадськість проводить у Криму заходи, присвячені світлій пам'яті генерала Петра Григоровича Григо+ ренка, видатного українця, одного з найактивніших учасників правоза+ хисного руху колишнього СРСР, послідовного й мужнього борця за поновлення прав кримськотатар+ ського народу».

«Скоро закінчиться чверть століття відтоді, як ваш народ був викинутий із власного житла, вигнаний із землі своїх предків і загнаний до резервації – в такі умови, в яких загибель всієї кримськоD татарської нації, як здавалося, була неминуча. Але витривалий і трудолюбний народ переміг усе й вижив… Закон на вашій стороні. Та, не зважаючи на це, права ваші зневажені. Чому?.. Щоб покінчити з цим ненормальним становищем, ви мусите твердо засвоїти: того, що належиться за правом, не просять, а вимагають!..»

55

Микола Лукаш 1919 – 1988

П

ерекладач, поет, духовний «місточок» між культурами. Народився 19 грудня 1919 року в місті Кролевець на Сумщині. Його прадід по матері мав сан диякона, був регентом церковного хору й викладав церковнослов'янську мо+ ву. Батько, Олексій Якович, відбув+ ши в царському війську, служив прикажчиком у багатого купця І. Ринді, котрий постачав майстрам+ Микола Лукаш ткачам сировину, а тоді скуповував у них ткацькі вироби, зокрема знамениті кролевецькі рушники. У 1920+х роках Олексій Лукаш надав притулок у своєму домі котромусь із Риндевих родичів («ворогові народу»), за це його «розкуркулили»: виселили з хати родину і забрали всі набутки. Микола до чотирьох років зовсім не говорив. Як він згодом згадував: «Я все розумів, але сказати нічого не міг». Хрещений батько й дядько по материнській лінії Дмитро Оникієнко щодня читав «дурненькій» дитині книжечки, розмовляв з нею, бавився. Якось забрів у Кролевець циганський табір і Миколка став туди вчащати. Цигани, вирушивши в мандри, забрали його з собою – аж до Молдавії. Повернувся неочікувано, коли про нього стали забувати – «звичайним», дзвінкоголосим хлопчиком. Але... балакав по+циганськи. Далі заговорив українською, російською, польською. Розвивався неймовірно швидко, випереджаючи «нормальних» своїх ровесників.

56

У бібліографічному довіднику «Микола Лукаш» (що нещодавно вийшов у видавництві Львівського університету) – понад півтори тисячи видань і перевидань. Переклади українською з понад 20 мов – англійської, болгарської, ідиш, іспанської, італійської, латини, німецької, польської, російської, словацької, угорської, французької, чеської, японської... Вражає обсяг перекладів. Від «Декамерона» Бокаччо і «Дон Кіхота» Сервантеса, «Фауста» Ґете до Поля Валері, Гарсії Лорки, Флобера. Проза і поезія багатьох шкіл, напрямів і стилів. Дослідники зазначають, що переклади Лукаша – живі, вони ніби змагаються з оригіналами. «...Рівність

– це чудово. Але рівність не повинна бути однаковістю. Рівність – це різність». Микола Лукаш До проблем людей – якої завгодно національності – він байдужим бути не міг. Для Лукаша не була чужою, мабуть, жодна мова і культура світу. Однак єврейська культура, після рідної, була, можливо, однією з найближчих. Коли до Кролевця вступили нацисти і невдовзі почали «вирішувати єврейське питання» – тобто вишукувати євреїв і вбивати їх (у Кролевці розстріляли 72 людей за національною ознакою), Микола Лукаш намагався врятувати хоча б

57

найближчих. Знайома дівчина Роза, гадаючи, що ставши християнкою вона збереже своє життя, попросила Лукаша поклопотати за неї перед ортскомендантом. Комендант сказав, що віра нічого не змінює. Для нацистів мала значення тільки раса. Ким ви були до війни? – запитав Лу+ каш. – Шкільним учителем, – відповів ортскомендант. Ще подумав і порадив пошепки: – Якщо хочете врятувати дівчину, відправте її кудись на село, хай переховається. Дівчина, за порадою Лукаша, зникла з міста. У кінці 1940+х років у таборі для військовополонених солдата+мадяра звинуватили у вбивстві співтабір+ ника. Роз'яснень солдата ніхто не розумів. Лукашеві запропонували перекладати. «Дайте мені місяць+ другий», – сказав він. За кілька тиж+ нів він як перекладач із угорської прийшов на засідання трибуналу. Солдата+мадяра було виправдано.

1973 року Микола Лукаш за+ ступився за гнаного тоді Івана Дзюбу, автора відомої праці «Інтернаціо+ налізм чи русифікація». У своєму листі Голові Президії Верховної Ради УРСР та іншим високим посадовцям, написаному після арешту Івана

58

Микола Лукаш

Дзюби, Лукаш пропонував себе, неодру+ женого, замість Дзюби, який мав родину, – на відбування терміну ув'язнення. «Того, хто нічого не робить, схиляється перед необхідністю або чинить щось ради власної вигоди, не назвеш благородним, хоч би який спадок він отримав від культурного й історичного минулого. Микола Лукаш, блис кучий перекладач, прийшов у КДБ і просив, щоб Іван Дзюба його посадили замість товариша, котрий мав сім'ю, хоча сам він не належав до дисидентського кола шістдесятників і був далекий від політики. То була неймовірна зухвалість. Звісно, нічого не вийшло, і заяву Лукаша не сприйняли всерйоз. Сам він завжди був безкорисливим, щедрим і ніколи не просив допомоги, хоча й втратив на війні руку.» Галина Пагутяк «...Пам'ятаю малесеньку кімнату у загальній комуналці, що ущерть була набита словниками та розумними книжками. «Хто з вами тут живе?» – поцікавився я у господаря цього своєрідного книгосховища. «Тільки класики», – усміхаючись мовив Лукаш. І він тут же «змайстрував» зі словників для мене «королівське лiжко». А під голову він поклав мені свого неповторного «Фауста»... Та я також був неймовірно здивований, коли іще раз роздивився цю багатющу книжкову скарбницю усіх мені незнаних мов: там із тоненької шворки при вікні сиротою звисала лише одна його святкова біла теніска. Через кілька років його виключать зі Спілки письменників – і він зробиться ще біднішим...» Микола Сом

59

З книги «Шпигачки» М. Лукаша *** А час кульга, а час кульга, В годинника асиметричні ноги. А вік шкульга. А вік шкульга, Наліво йде, не тямлячи дороги. Так тримати Не перероджуйтесь в людей, Що скаженіють від ідей. «...Талант, як явище богодане, гине без Свободи. Митець і ремісник, який бездоганно виконує замовлення, аж ніяк не синоніми. Символом вільної особистості і тепер залишаються Віктор Некрасов, Микола Лукаш, Алла Горська, Василь Стус, Сергій Параджанов, їхні однодумці, колеги... Особистості тих, хто в роки жахливих ідеологічних утисків (60+70+ті) зумів «піти в зазор абсолютної особистої свободи», хто, не питаючи дозволів, переступив через рогачки убогої ідеології – зберігають колосальну силу сугестії для молодої України. Образ вільної людини продуктивний і довговічний.» Ольга Петрова Вірш Івана Світличного, присвячений Миколі Лукашу: МефістоDФауст Мені, Миколо, більше до вподоби Мефістофель. Він принаймні не крутить хвостом і висловлюється Солдафонськи просто: У кого сила, в того влада… Важливо що, байдуже як.

60

А Фауст слухає і мовчить. Ми, мовляв, з іншого тіста зліплені, хоч і знає ж, гемонська душа, чиє сало їсть! Хіба не так? «Микола Лукаш до гумору звертався у найскрутніші моменти свого життя. Отож, цілком закономірно епіграма пишним цвітом розцвітає в Лукашевій творчості саме тоді, коли його «відлучили від Спілки», фактично заборонили друкуватися, більше того – не дозволяли згадувати його ім'я у пресі. Ось тут і полилися бурхливим потоком з його вуст епіграми. Він навіть назву для них винайшов – «шпигачки», навіть псевдонім собі обрав оригінальний, «лукашівський»: Микола Нежурись». Леонід Череватенко *** Прогрес Хто б як там не хотів, Це ясно кожній миші: Часи уже не ті, А стануть ще не тіші.

*** Прекрасний цей світ тим, що інших нема: Моя вільна, моя добровільна тюрма.

61

СЕРГІЙ АВЕРИНЦЕВ 1937 – 2004

К

им була ця людина, чиє ім'я з великою пошаною вимовляють сотні інтелектуалів у всьому світі? І тисячі студентів, які заповнювали уні+ верситетські аудиторії під час його лекцій. І мільйони читачів+шануваль+ Сергій Аверинцев ників О.Мандельштама, А.Ахматової, «срібного віку» російської поезії та «золотого віку» людства. Для всіх слово Сергія Аверинцева стає СЛОВОМ. Тим, яке було спочатку. Тим, з якого створювався світ. Тим, значення якого ми, здається, безнадійно загубили, і яке необхідно отримати знову. Повернення смислу СЛОВА, повернення людині, яка загубилась і розгубилась у світі, цього самого світу, але не хаосу, а світу Богом створеного і Богом влаштованого – задача майже безнадійна.

Але ж ми не маємо права на відчай, чи не так? Якщо ми вже взялися. Якщо ми вже дали слово. Сергій Аверинцев Сергію Аверинцеву було про що розповісти. Філолог, куль+ туролог, член+кореспондент Російської академії наук, Голова Російського біблійного товариства, Академік Всесвітньої академії культури та Папської академії суспільних наук, почесний професор Києво+Могилянської академії. Досліджує і перекладає твори пізньоантичної, ранньохристиянської і середньовічної літератури середземноморського регіону (в тому числі й

62

візантійської, латинської і сирійської). Перекладає європейську прозу і поезію ХХ століття. Діалог культур Змова проти небуття – це і є «діалог поміж культурними всесвітами», діалог, який з легкістю вів Аверинцев, тому що не було для нього «чужої культури». З легкістю не поверхово+спрощеною (Сергій Сергійович дуже застерігав від таких діалогів), а саме з веселою, з морським присмаком аверинцевого архіпелагу, що поєднує групи розрізнених островів. Він годинами міг читати напам'ять вірші – російською, німецькою, французькою, грецькою, англійською...

2001 року Сергій Аверинцев був нагороджений премією сенатора Джованні Аньєллі «За діалог між культурними всесві+ тами». Цю премію присуджу+ ють раз на два роки представ+ никам світової інтелектуальної еліти за сприяння міжнародно+ му діалогу і пошук спільних цінностей у річищі утверджен+ ня ідеалів демократії і миру. Діалог любові Ольга Сєдакова, згадуючи про Аверинцева, пише: «Па+ м'ять про Аверинцева поверта+ ла речам їх справжню ціну: «безумство!» «безумці!» – говорив не стільки гніваючись, скільки дивуючись оточуючій

Костянтин Сігов і Сергій Аверинцев

63

Сергій Аверинцев з виданням своєї книги

метушні, на готовність колег і знайомих «влипнути» у що завгодно завдяки хвилинній вигоді чи горе+ звісній «необхідності» (що поро+ биш, «так треба»). Ця пам'ять давала надію на те, що все, що ти зробиш достойного, помітять і зрозумі+ ють – і все безвідповідальне не залишиться непоміченим. Так, це також надія: надія на те, що комусь важливо, щоб ти не втратив своєї гідності. Без такого страху образити когось своєю дурістю чи підлістю наступає найтяжча самотність.»

Самотність за Аверинцевим – найстрашніша кара. Самотність людини зі страху перед обов'язками сімейними, самотність країни, чи оточеної «залізною завісою», чи розділеної берлінською стіною, самотність людства, відділеного від Бога невірою... Чи зможе ХХ сто+ річчя сказати «це були останні 100 років самотності»? Подолання самот+ ності Аверинцев вбачає у ЛЮБОВІ та СЛОВІ. ...ЛЮБОВ, ін+ тимне і глибоке почуття, устрем+ ління на іншу осо+ бистість, людську

64

У дружньому колі

спільноту чи ідею. Любов обов'язково містить в собі порив і волю до постійності, що оформлюється у етичній вимозі вірності. Любов виникає як найбільш вільне і остільки не передбачуване вираження глибин особистості; її не можна силоміць ні викликати, ні подолати. Важливість і складність явища Любові визначаються тим, що в ньому, ніби у фокусі, перетнулися протилежності біологічного й духовного, особистісного й соціального, інтимного й загально значимого... Утім, якими б не були різними за своїм психологічним матеріалом Любов, якою матір любить своє новонароджене немовля, Любов, якою закоханий любить свою кохану, і Любов, якою громадянин любить свою батьківщину, все це є Любов, що відрізняється від усього, що тільки «схоже» на неї – від егоїстичного «потягу», чи «переваги», чи «зацікавлення». «Істинна сутність любові полягає

С. Аверинцев на конференції в Києво@Печерській Лаврі

65

в тому, щоб відмовитися від усвідомлення самого себе, забути себе в іншому я і, однак, в цьому ж зникненні й забутті вперше набути самого себе і опанувати самим собою». Зі статті «ЛЮБОВ» у словнику «Софія+Логос». Філологія як «служба розуміння» за Аверинцевим Мову творів Аверинцева називають не тільки одним з найзначніших явищ у гуманістиці останніх десятиліть, але й одним з найсвітліших. Для Сергія Аверинцева є дуже характерним відчуття відповідальності, яку зумовлює слово, коли його вимовляє людина. Про це він, зокрема, писав в одній зі своїх статей, що має назву «Відповідальність перед цілим».

1999 року у видавництві «ÄÓÕ I ËIÒÅÐÀ» вийшла друком книга Сергія Аверинцева «Софія+Логос. Словник», де викладені основи християнської культури у вигляді енциклопедичного словника.

Сергій Аверинцев у Софії Київській

66

«Синтез словника Аве+ ринцева виявляє ті власти+ вості його складових, які раніше тонули у розривах загального контексту, ізо+ льовані одна від одної не+ проглядним мороком ідео+ логії. Читач переживав справдешній шок, коли серед пустопорожніх вод «Великої радянської енци+ клопедії» натрапляв на скелю Аверинцевої стат+ ті – «Логос» або, скажімо, «Любов». Незабутні зуст+

річі: серед темряви напівправд у океані напівзнань розкидані по всіх усюдах статті Майстра завжди поставали як високі та надійні острови особливої гірської породи, кришталево ясного мислення. Вбираючи сьогодні ці «острови» єдиним поглядом, ми читаємо на мапі доби: Архіпелаг Аверинцева». Костянтин Сігов

Діалог поколінь Сергій Аверинцев досліджує поряд з історією любові на землі також історію зла – тоталітаризм, та його вплив на суспільну сві+ домість, на повсякденне життя людей і на їхню духовність. Одним з наслідків режимів несвободи є розірвані зв'язки між поко+ ліннями. ...Ніхто не обіцяв нам, що тоталітаризм не повернеться, а якщо він усе ж таки повернеться, то прийде у зовсім інших формах, під іншими гаслами. Людський матеріал, який йому потрібен – це люди, готові бадьоро підхоплювати та хором повторювати пропоновані слова; які це слова – не так важливо, вони можуть бути взятими із бездоганно лібе+ рального набору. Ніколи не забуду демонстрації віденських молодих людей, що скандували: «Eins, zwei, drei – Palestine frei!» Перед якими проблемами стоять реальні євреї та реальні араби! – а тут – жодних проблем, їм усе пояснили по теле+ візору – eins, zwei, drei! Якщо я в чомусь вбачаю небезпеку нового, «повзучого» і спочатку, можливо, зовсім безкровного тоталітаризму, то це в такому настрої. Їх вивчили не слухатися старших, – але тим більш некритично слухатися генераційної моди, якій уже ніхто не може суперечити. А тому проситимемо у Бога, щоб важкий, часом такий, що засмучує, діалог поколінь не перервався...

67

...Подолання тоталітаристського минулого – це завдання, що теоретично стоїть перед усіма народами з тоталітаристським досвідом... Один з уроків, що їх винесли з аналізу тоталітарних безумств, полягає в тому, що безумством є будь+яка система розмірковувань, коли вона стає некритичною щодо себе. Для будь+ якого критицизму справа честі передусім – тверезий погляд на себе... ...Я відчуваю в собі тривогу щоразу, коли зустрічаю в молодого покоління, що виросло в умовах, далеких від тота+ літаризму, і так багато, здавалося б, чуло про несправедливість саме до євреїв, – ту саму готовність надто довірливо, без най+ меншого відчуття особистої відповідальності підхоплювати і хором вигукувати підказані медіальним механізмом істини, якими свого часу так широко користувалися і гітлерюнгенд, і комсомол... ...Єдиним щепленням, що дає імунітет проти можливості нового тоталітаризму, лишається чуття особистої відповідальності за кожне своє слово і чин, а тому – недовірливість до навіювання, до гіпнотичних пасів масових впливів... Діалог з Богом:

Зі збірки "Стихи духовные" Неотразимым острием меча, Отточенного для последней битвы, Да будет слово краткое молитвы, И ясным светом – тихая свеча.

68

Да будут взоры к ней устремлены В тот недалекий, строгий час возмездья, Когда померкнут в небесах созвездья, И свет уйдет из солнца и луны.

1981

Скиния Завета Слово и другое слово – крыла Херувимов во Храме. Слово от слова ложится не близко и не далеко; от слова до другого слова – безмолвие, отмеряно мерой: а между ними почиет непостижимая Шехина.

69

ТАБІР ТОЛЕРАНТНОСТІ «Наш табір унікальний. Є табори, де збираються представники однієї національності, але їх робота дуже відрізняється від нашої. Такої ж програми більше ніде немає, бо тільки тут ми вивчаємо культуру одне одного».

С

лово «толерантність» означає єд+ ність у різномаїтті. Конгрес націо+ нальних громад України організовує табір «Джерела толерантності» з 2002 року. Всім укладом таборового спільного про+ живання перед дітьми поставлене питан+ ня: що об'єднує розмаїття народів і чому національність роз'єднує людей? Участь у таборі, що розмістився поблизу містечка Хуст у полі+культурному Закарпатті, взяли 140 дітей від 16 національних гро+ мад (та група українців) – вірмени, крим+ Медіне Ібрагімова, ські татари, румуни, євреї, угорці, молда+ вихователька вани, греки, болгари, білоруси, поляки, від кримськотатарської громади литовці, татари, росіяни, німці, естонці. Кожен новий день вони проживали національним і релігійним життям того чи іншого народу, знайом+ лячись таким чином з тра+ диціями і особливостями кожної національності і переконуючись: багатство культур, релігій і мов – це безцінний дарунок світові, який потрібно зберегти. Діти відчули: роз'єднує лю+ дей зло, об'єднує нації – Фелікс Шустер та Юліана Музиченко@Онищенко людяність.

70

Діти й вихователі у «Джерелах» кожен новий день проживали, дивлячись на все ніби очима іншої людини. Заглиблення в культуру починалося зранку. Пробудження – під звуки гімну України і народу, який вивчали в цей день, ранкова зарядка – під ритмічну музику цього народу. Знайомилися з мовою: кожному давали маленькі словнички на 15+20 слів. Кухарі в їдальні упродовж дня готували традиційні національні страви. На гуртку ремесел охочі опановували народне мистецтво. Приміром, у татарський день шили традиційні капці, в український – ліпили «жайворонків» і вирізали витинанки. На гуртку музики вчили пісню, на гуртку танців – національний танець. І на вечірньому концерті вже весь табір танцював і співав «мистецькою мовою» того чи іншого народу.

Вихователі «Джерел толе+ рантності» на питання, навіщо потрібен такий табір, відпо+ відали: «Для того, щоб у старості ми жили в мирній і багатій країні – Україні»; «Щоб люди стали добрішими. Адже всі дорослі виростають з дітей, і те, чого ми їх навчимо, потім дасть плоди»; «Чим більше ми знаємо про інших, тим більше цінуємо своє». Організатори табору зверта+ лися до громад з проханням надіслати національно активних дітей, бо вони не просто відпочи+

Такою учасники табору бачать Україну

71

вали у таборі, а й показували іншим, як живе їх народ.

Мирослав Грінберг зі своїм загоном

«Сподіваюся, що діти передадуть своїм громадам те, чого навчилися від нас. І разом з нами відбудовуватимуть нашу Україну».

Сашко Френкель, вихователь від єврейської громади

«Діти їхали з табору з відчуттям, а точніше з переконанням, що Бог створив нас усіх різними за характером, темпераментом і національністю. Те, що Бог створив нас різними, не означає, що хтось кращий, а хтось гірший. Насправді Бог дуже мудрий. Бог створив гарний різноманітний світ. І наше завдання – зберегти це розмаїття. ПеD реконати наших дітей у тому, що будьDяка інша люD дина морально рівD на тобі самому, у неї немає переваг перед тобою, і навпаки – у тебе немає переваг пеD ред іншим. ПоD трібно сприймати іншого таким, Лариса Моргенфельд розповідає про німецькі традиції

72

яким він є, з традиціями, звичаями, темпераментом, настроєм, характером. Власне, це і є невеликий секрет нашого демокраD тичного майбутнього». Йосиф Зісельс, віце+президент КНГУ

З історії національ& ної політики в Україні Україна не є класичною багатонаціональною країною, скажімо, як Росія, Індія чи

Єдність у розмаїтті

Христина Паскарел, Родіка Тиміш та Айше Ібрагімова на вечірньому концерті

73

Канада. Але не є і мононаціо+ нальною. Врешті, на сьогодні од+ нонаціональних країн у світі, ма+ буть, і не існує, адже і у Франції, і в Німеччині, і в Англії є багато національних громад, діаспор різних народів: українців, греків, євреїв, турків, китайців, росіян. Так і в Україні. Відомо, що за недовгий час існування Української народної республіки у 1917 році був прий+ нятий закон «Про національно+ персональну автономію», до речі, тоді в Уряді УНР діяло окреме

Діти – учасники табору

74

Єврейське міністерство. Згодом, за часів радянської «політики коренізації» (1922+1933) було відкрито значну кількість шкіл, театрів та інших культурних установ, засобів масової інфор+ мації мовами представників народів, що проживали на українських теренах. У місцях їх компактного поселення були утворені так звані національні райони. Тоді ж українські вчені постійно поповнювали фонди Етнографічної комісії Все+ української академії наук (при якій було створено Кабінет

Мирослава Ільїна вчиться грати на сопілці

нацменшин) цінними записами фольклору та зразками традицій+ ного мистецтва болгарів, ру+ мунів, поляків, молдаван, єв+ реїв… На вимогу «центру» у 1933 році особистий представник Сталіна в УРСР П.Постишев припинив коренізацію, і тоді ж було закрито національні школи і культурні установи меншин, ліквідували Центральний комітет національних меншостей при ВУЦВК та Раду національних меншостей при Народному комісаріаті освіти України. З приєднанням Західної України

до СРСР такі ж порядки було заведено і там. Так, 1939 року у Львові було ліквідовано Музей єврейської культури. Повоєння в Україні – трагічний час ра+ дянських депортацій. Централь+ на влада за допомогою своїх ставлеників у регіонах «звільня+ лася» від людей, що заважали робити радянський світ однако+ во+посереднім. Були вивезені цілі українські села, цілий на+ род – кримські татари, також вірмени, болгари, греки, німці. Надалі запала глибока мовчанка стосовно виселених народів.

Директор табору Наталя Бакуліна запалює свічки на Шабат

75

Порухи України до звільнен+ ня від радянського розуміння «дружби народів» дали мож+ ливість представникам усіх націо+ нальностей, які проживають на теренах нашої країни, творити національні громадські органі+ зації, школи, соціальні центри. Національні громади об'єднують+ ся у міжнаціональні організації, щоб спільно захищати свої права, ділитися досвідом. Зокрема в 2001 році було створено Конгрес націо+ нальних громад України. Девіз Конгресу – інте@ грація національних гро@ мад України в її грома@ дянське суспільство.

Анна Терзивець розповідає про болгарську культуру

76

«Ми налаштовані розшиD рювати табір. Надалі кожен регіон України може праD цювати з дітьми різних національностей, якщо місD цеві громади співпрацюваD тимуть між собою. Наші вихователі через кілька років

Наріне Мкртчан танцює вірменський танок

будуть здатні керувати таD кими таборами і передавати свій досвід іншим. Ми зібрали фахівців з усієї України, виD йшла гарна команда. Але ж такі табори мають бути в кожній області. Дуже важD ливо зберегти себе, свою самоD бутність, традицію, ставши частиною українського наD

роду. Як це робити – ми вже трохи розуміємо, але ще не цілком. Крок, що був зробD лений у таборі, – один. Треба зробити таких ще багато і разом». Йосиф Зісельс

Діти готуються до польского дня

77

Декларація принципів толерантності була проголошена та підписана 16 листопада 1995 року на ХХVIII Генеральній конференції ООН у Парижі. У Декларації сказано: «Толерантність означає поваD жання, сприйняття та розуміння багатого різноD маніття культур нашого світу, форм самоD вираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність – це єдність у різномаD нітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність – це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру. Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність – це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання уніD версальних прав та основних свобод людини… Стосовно поважання прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань… Це означає визнання того, що люди з природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність»

78

Загальна декларацiя прав людини Беручи до уваги, що визнання гiдностi, яка властива всiм членам людської сiм'ї, i рiвних та невiд'ємних їх прав є основою свободи, справедливостi та загального миру; i беручи до уваги, що зневажання i нехтування правами людини призвели до варварських актiв, якi обурюють совiсть людства, i що створення такого свiту, в якому люди будуть мати свободу слова i переконань i будуть вiльнi вiд страху i нужди, проголошено як високе прагнення людей; i беручи до уваги, що необхiдно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранiї i гноблення; i беручи до уваги, що необхiдно сприяти розвитковi дружнiх вiдносин мiж народами; i беручи до уваги, що народи Об'єднаних Нацiй пiдтвердили в Статутi (995_010) свою вiру в основнi права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи i в рiвноправнiсть чоловiкiв i жiнок та вирiшили сприяти соцiальному прогресовi i полiпшенню умов життя при бiльшiй свободi; i беручи до уваги, що держави члени зобов'язались сприяти у спiвробiтництвi з Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй загальнiй повазi i додержанню прав людини i основних свобод; i беручи до уваги, що загальне розумiння характеру цих прав i свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання; Генеральна Асамблея проголошує цю Загальну декларацiю прав людини як завдання, до виконання якого повиннi прагнути всi народи i всi держави з тим, щоб кожна людина i кожний орган суспiльства, завжди маючи на увазi цю Декларацiю, прагнули шляхом освiти сприяти поважанню цих прав i свобод i забезпеченню, шляхом нацiональних i мiжнародних прогресивних заходiв, загального i ефективного визнання i здiйснення їх як серед народiв держав+членiв Органiзацiї, так i серед народiв територiй, що перебувають пiд їх юрисдикцiєю.

79

Стаття 1 Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах. Вони надiленi розумом i совiстю i повиннi дiяти у вiдношеннi один до одного в дусi братерства. Стаття 2 Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища. Крiм того, не повинно проводитися нiякого розрiзнення на основi полiтичного, правового або мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або як+небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi. Стаття 3 Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть. Стаття 4 Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльному станi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах. Стаття 5 Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання. Стаття 6 Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктностi. Стаття 7 Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь+якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї. Стаття 8 Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом. Стаття 9 Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.

80

Стаття 10 Кожна людина, для визначення її прав i обов'язкiв i для встановлення обгрунтованостi пред'явленого їй кримiнального обвинувачення, має право, на основi повної рiвностi, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно i з додержанням усiх вимог справедливостi незалежним i безстороннiм судом. Стаття 11 1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту.

2. Нiхто не може бути засуджений за злочин на пiдставi вчинення будь+якого дiяння або за бездiяльнiсть, якi пiд час їх вчинення не становили злочину за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче вiд того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину. Стаття 12 Нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань. Стаття 13 1. Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави.

2. Кожна людина має право покинути будь+яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну. Стаття 14 Кожна людина має право шукати притулку вiд переслiдувань в iнших країнах i користуватися цим притулком. Це право не може бути використане в разi переслiдування, яке в дiйсностi грунтується на вчиненнi неполiтичного злочину, або дiяння, що суперечить цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Стаття 15 1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства або права змiнити своє громадянство.

81

Стаття 16 1. Чоловiки i жiнки, якi досягли повнолiття, мають право без будь+ яких обмежень за ознакою раси, нацiональностi або релiгiї одружуватися i засновувати сiм'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження пiд час шлюбу та пiд час його розiрвання.

2. Шлюб може укладатися тiльки при вiльнiй i повнiй згодi сторiн, що одружуються.

3. Сiм'я є природним i основним осередком суспiльства i має право на захист з боку суспiльства та держави. Стаття 17 1. Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими.

2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна. Стаття 18 Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв. Стаття 19 Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь+якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв. Стаття 20 1. Кожна людина має право на свободу мирних зборiв i асоцiацiй.

2. Нiхто не може бути примушений вступати до будь+якої асоцiацiї. Стаття 21 1. Кожна людина має право брати участь в управлiннi своєю країною безпосередньо або через вiльно обраних представникiв.

2. Кожна людина має право рiвного доступу до державної служби в своїй країнi.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у перiодичних i нефальсифiкованих виборах, якi повиннi провадитись при загальному i рiвному виборчому правi шляхом таємного голосування або ж через iншi рiвнозначнi форми, що забезпечують свободу голосування.

82

Стаття 22 Кожна людина, як член суспiльства, має право на соцiальне забезпечення i на здiйснення необхiдних для пiдтримання її гiдностi i для вiльного розвитку її особи прав у економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародного спiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави. Стаття 23 1. Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття.

2. Кожна людина, без будь+якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю.

3. Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людини iснування, її самої та її сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення.

4. Кожна людина має право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок для захисту своїх iнтересiв. Стаття 24 Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичну вiдпустку. Стаття 25 1. Кожна людина має право на такий життєвий рiвень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхiдне соцiальне обслуговування, який є необхiдним для пiдтримання здоров'я i добробуту її самої та її сiм'ї, i право на забезпечення в разi безробiття, хвороби, iнвалiдностi, вдiвства, старостi чи iншого випадку втрати засобiв до iснування через незалежнi вiд неї обставини.

2. Материнство i дитинство дають право на особливе пiклування i допомогу. Всi дiти, народженi у шлюбi або поза шлюбом, повиннi користуватися однаковим соцiальним захистом. Стаття 26 1. Кожна людина має право на освiту. Освiта повинна бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освiта повинна бути обов'язковою. Технiчна i професiйна освiта повинна бути загальнодоступною, а вища освiта повинна бути однаково доступною для всiх на основi здiбностей кожного.

83

2. Освiта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи i збiльшення поваги до прав людини i основних свобод. Освiта повинна сприяти взаєморозумiнню, терпимостi i дружбi мiж усiма народами, расовими або релiгiйними групами i повинна сприяти дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй по пiдтриманню миру.

3. Батьки мають право прiоритету у виборi виду освiти для своїх малолiтнiх дiтей. Стаття 27 1. Кожна людина має право вiльно брати участь у культурному життi суспiльства, втiшатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресi i користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних i матерiальних iнтересiв, що є результатом наукових, лiтературних або художнiх праць, автором яких вона є. Стаття 28 Кожна людина має право на соцiальний i мiжнародний порядок, при якому права i свободи, викладенi в цiй Декларацiї, можуть бути повнiстю здiйсненi. Стаття 29 1. Кожна людина має обов'язки перед суспiльством, у якому тiльки й можливий вiльний i повний розвиток її особи.

2. При здiйсненнi своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тiльки таких обмежень, якi встановленi законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги прав i свобод iнших та забезпечення справедливих вимог моралi, громадського порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi.

3. Здiйснення цих прав i свобод нi в якому разi не повинно суперечити цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй. Стаття 30 Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь+ якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь+якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї. Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла i проголосила Загальну декларацiю прав людини.

84

ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ

РОДИНА ГЛАГОЛєВИХ Свящ.Александр Глаголев. Купина неопалимая. – К.: Дух і літера, 2002. – 312 с. М.А.Глаголева"Пальян. Воспоминания об Александре Александро" виче Глаголеве // Егупец №8. К.: Дух і літера, 2001 ВАСИЛЬ ЄРОШЕНКО Ерошенко В. Я. Избранное: Пер. с яп., кит. и эсперанто / Сост. Р.Белоусов." М.: Наука, 1977." 263 с.: ил."То же." М.: Просвещение, 1979." 5 кн." РТШ. Ерошенко В. Я. Сердце орла: Сборник / Вступ. ст. Р. Белоусова." Белгород: Кн. изд"во, 1962." 214 с.: ил., 1 л. портр." То же." М.: Просвещение, 1964. Импульс Ерошенко: [Жизнеописание. Сказки слепого поэта, познавшего мир. / Авт."сост. В.Я. Лазарев, В.Г. Першин]." М.: ТПО ТАМП, 1991." 139 с. Харьковский А.С. Человек, увидевший мир: (Документ. повесть о В.Я. Ерошенко). – М.: Наука, 1978. – 294 с. ЯНУШ КОРчАК Корчак Я. На самоті з богом. Молитви тих, котрі не моляться / Пер. з польськ. – К.: Дух і літера, 2003. – 66 с. Корчак Я. Как любить ребенка. М.: У"Фактория, 2003. – 352 с. Корчак Я. Король Матиуш. М.: Захаров, 2002. Корчак Я. Король Матиуш Первый. Король Матиуш на необитаемом острове. Петрозаводськ, 1990. – 352 с. МИТРОПОЛИТ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ Митрополит Андрей Шептицький. Документи і матеріали 1941–1944 / Упор. Ж. Ковба, наук. ред. А. Кравчук. – К.: Дух і літера. 2003. – 313 c.

85

Митрополит Андрей Шептицький і греко"католики в Росії. – Книга І. Документи і матеріали, 1899–1917 / Упорядкували Юрій Аввакумов і Оксана Гайова. – Львів: Вид. Українського Католицького Університету, 2004. – 922 c. СОЛіДАРНіСТЬ ПОЛіТВ'ЯЗНіВ У РАДЯНСЬКИХ КОНЦТАБОРАХ Алексеева Л., История инакомыслия в СССР. – Вильнюс"Москва: Весть, 1992." 352С. Антонюк З., Глузман С., Маринович М. Листи з волі. К., "Сфера", 1999. Бердиховська Богумила, Гнатюк Оля Бунт покоління. Розмови з українськими інтелектуалами. – К.: Дух і літера 2004. – 332 ст Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960"1980 років. – К.: Либідь, 1995." С. 166, 168, 173"175, 195. Коцюбинська М. Мої обрії /в 2 т./, том 2. – К.: Дух і літера, 2004. – 383 с. Овсієнко В. Світло людей. Спогади"нариси про Василя Стуса, Юрія Литвина, Оксану Мешко. Бібліотека журналу УРП «Республіка». Серія: політичні портрети, №4. К., 1996. 108 с. Перегук двох над безвістю. Листування українського політв'язня Зіновія Красівського з членом Міжнародної Амністії американкою Айріс Акагоші. – Харків: Інарт, 1995. – 158 с. Стус Д. Василь Стус: життя як творчість. – К.: Факт, 368 с. Українська Гельсінкська Група. До 20"ліття створення. – К.: УРП, 1996 Хейфец М. Избранное. В 3 т. – Харьков: Фолио, 2000. ПЕТРО ГРИГОРЕНКО Петро Григоренко. В подполье можно встретить только крыс. М. – Звенья, 1997. С. Глузман – соавтор Психиатрической заочной экспертизы по делу Григоренко П.Г. (1971) // Собрание документов Самиздата. – Мюнхен: ИЦ РС «Свобода», 1977. – Т.24. – АС № 1243. Українська Гельсінкська Група. До 20"ліття створення. – К.: УРП, 1996.

86

МИКОЛА ЛУКАШ Москаленко М. Високий шлях Миколи Лукаша. // Микола Лукаш. Від Бокаччо до Аполлінера. – К.: Дніпро, 1990. – С. 5"10. Лукаш М. Шпигачки. – К.: Ярославів Вал, 163 + 69 с. Скопненко О.І., Цимбалюк Т.В. Фразеологія перекладів Миколи Лукаша: Словник"Довідник. – К., 2002. Гарсіа Лорка, Федеріко /Пер. з іспанської і примітки Миколи Лукаша. – Київ, 1969. Вид"во: Худ. література. 319 с. Флобер, Гюстав. Мадам Боварi: Побут провiнцiї / Пер. з фр. М.Лукаш. – К.: Держлiтвидав УРСР, 1955. – 324 с.: iл., портр.

СЕРГЕЙ АВЕРИНЦЕВ Аверинцев С. Стихи духовные. К.: Дух і Литера, 2001. – 144 с. Аверинцев С. Собрание сочинений. Переводы: Евангелия. Книга Иова. Псалмы. Пер. с древнегреч. и древнеевр. – К.:Дух і Літера, 2004.

– 500 с. Аверинцев С. Поэты. М. Школа «Языки русской культуры», 1996 – 364 с. Аверинцев С. Переводы: Многоценная жемчужина. / Пер. с сирийского и греческого – К.: Дух и літера, 2004. – 450 с. Аверинцев С. Софія"Логос: Словник. – К.: Дух і літера, 2004. – 636 c. ТАБіР «ДЖЕРЕЛА ТОЛЕРАНТНОСТі» Зісельс Й. Доповідь на конференції ОБСЄ в Кордобі з антисемітизму та інших форм нетерпимості.

– www.http://www.eajc.org/index_r.php Ленчовская А. Уроки понимания: детский лагерь «Истоки толерантности». //Ежегодник евроазиатского еврейского конгресса. – К.: Дух і літера, 2004. – 473 с.

87

Над каталогом працювали: Керівники проекту Леонід Фінберг, Інститут юдаїки, Київ Norbert Hinterleitner, Anne Frank House, Amsterdam Відповідальні за випуск Леонід Фінберг, Костянтин Сігов, Norbert Hinterleitner Автори текстів Ярослава Музиченко, журналіст, Київ Юлія Смілянська, експерт, Київ Упорядник каталогу Анна Ленчовська, психолог, Київ Відбір світлин Володимир Покидайло, Ірина Клімова, Анна Ленчовська, Інститут юдаїки, Київ Комп'ютерний дизайн та оригінал@макет Тамара Жук, Інститут юдаїки, Київ