Page 1

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. академіка ЮРІЯ БУГАЯ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ АСОЦІАЦІЯ ТЕПЛОЕНЕРГЕТИЧНИХ КОМПАНІЙ УКРАЇНИ ЦЕНТР ПЕРСПЕКТИНИХ СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МІНІСТЕРСТВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ТА НАН УКРАЇНИ

У

країнський соціум:

наука – освіта – виробництво

Київ


2

2013


3

УДК 338.27:519.71:330.46 +39(=161.2) ББК 65.9. (4 Укр.) – 98 М 59

Затверджено до друку Вченою радою Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая (протокол № 10/1213 від 26 червня 2013 р.)

Редакційна колегія: Алимов О. М., д.е.н., проф., академік НАН України; Барканов В. І. , к.е.н., доц.; Бугай В. Ю., к.т.н., проф.; Ільчук Л. І., к.п.н., доц.; Долинський А. А., д.т.н., проф., академік НАН України; Кухтик Т. В., д.т.н., проф.; Микитенко В. В., д.е.н., проф.; Хлобистов Є. В., д.е.н., проф.; Шкарлет С. М., д.е.н., проф.; Тимченко О. І., д.м.н., проф.; Микитенко Д. О., к.м.н., доц. Відповідальний секретар: Чепурнова А. А. Рецензенти: Войнаренко М. П., д.е.н., проф., перший проректор та проректор з науково-педагогічної роботи Хмельницького національного університету МОНмолодьспорту України, Заслужений діяч науки і техніки України; Жовтянський В. А., д.ф-м.н., с.н.с., заступник директора з наукової роботи Інституту газу НАН України, завідувач відділу плазмових технологій; Колбушкін Ю. П., д.е.н., доц., директор Департаменту економічного планування та бюджетних розрахунків НАК «Нафтогаз України»; Смолянюк В. Ф., д.п.н., проф., завідувач кафедри політології та соціології Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана МОНмолодьспорту України.

М 59 Український соціум: наука – освіта – виробництво: Збірник наукових праць / [пінчук А. О., Шкарлет С. М., Худолей В. Ю. та ін.]; за ред. д.е.н., проф. В. В. Микитенко. Вип. 6. – Київ, МНТУ ім. Ю. Бугая, Центр перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики України та НАН України, Асоціація ТЕКУ, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2013. – 144 с.


4

Збірник наукових праць присвячено результатам аналізу феномену українського соціуму. Закономірності його розвитку розглянуто на засадах деталізації соціально-економічних, техніко-технологічних, політико-правових, енергоекономічних методологічних та концептуальних підстав реалізації здатностей і цільових функціоналів, описаних із урахуваннями положень когнітивної парадигми розбудови системи «наука – освіта – виробництво», ідентифікованих задля прискореної модернізації національного господарства та генерування процесів макросистемної еволюції в державі1. Наукові праці, які приведено у збірнику відображають теоретичні, науково-методичні та прикладні проблеми розвитку національного господарства України, зокрема щодо цілеорієнтованого розвитку стратегічного потенціалу промисловості, соціогуманітарної сфери, політики промислового зростання, ресурсного потенціалу регіонів, гарантування національної та економічної та екологічної безпеки. Видання збірники наукових праць призначено для політиків і державних службовців, науковців, викладачів, аспірантів та студентів вищих навчальних закладів. Proceedings of the collection present study results on theoretical and practical problems of the national economy of Ukraine, in particular: development of strategic potential of industrial, agricultural and socio-humanitarian sphere, politics, industrial growth, regional resources potential of regions, national, economic and ecological security safeguard. For attention of a wide range of researchers, State management professionals, academics and post-graduate students.

ББК 65.9. (4 Укр.) – 98 ISBN 978-966-8912-66-5

1

© МНТУ ім. Ю. Бугая, Асоціація ТЕКУ, 2013 © Майнові, МНТУ ім. Ю. Бугая, Асоціація ТЕКУ, 2013

При повному або частковому відтворенні матеріалів даного збірника наукових праць посилання на видання та наукові публікації є обов’язковим


5

Зміст


6

Вступ

5

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ 1.1.

Імідж організації та вагомість його впливу на рівень

конкурентоспроможності підприємства (Костюк Г. В., Співак А. В.) 1.2. Практика і технології надання соціальних виплат населенню:

9 16

1.3.

світовий досвід (Давидюк О. О.) Використання засобів інформаційного насилля та розбудова в

28

1.4.

Україні громадянського суспільства (Сивак А. В.) Домінанти формування регіональної промислової стратегії в

34

1.5.

контексті модернізації національного господарства (Пінчук А. О.) Нормативно-правове регулювання обліку дебіторської та

51

1.6.

кредиторської заборгованості (Левковська М. К.) Управління забезпеченням ефективності функціонування

58

регіонального промислового виробництва (Бєлова А. І.) 1.7. Побудова прогнозу вимірів енергоефективності та результативності

63

управління забезпечення енергоефективності функціонування 1.8.

промисловості в регіонах України (Худолей В. Ю.) Формування системно-універсальної технології управління

79

розвитком стратегічного потенціалу реального сектору економіки 1.9.

України (Демешок О. О.) Розбудова системи мотивації інноваційного розвитку

88

машинобудівних підприємств (Стефаненко-Шупік А. П.)

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ТИПУ В УМОВАХ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СВІТОГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ 2.1.

Домінанти розбудови в Україні економіки інноваційноінформаційного типу (Алимов О. М., Микитенко В. В.)

101


7

2.2.

Засоби і методи забезпечення економічної безпеки держави в

123

умовах транснаціоналізації світогосподарської системи (Лапинський І. Е.) 2.3. Оцінювання ефективності реалізації суб’єктами управління функцій 129 щодо забезпечення трансформації національної економіки 2.4.

(Гребенюк О. В.) Досвід використання технологій управління забезпеченням

136

екологічної безпеки в економічно розвинених державах (Фролова 2.5.

А. В.) Розбудова технологій антикризового управління в контексті забезпечення сталого розвитку виробничо-економічних систем (Бугай К. В., Стеценко А. С.)

144


8

У

ВСТУП

збірнику наукових праць «Український соціум: наука – освіта виробництво» обґрунтовано наукові підходи до визначення основних напрямів стратегічного розвитку різних сфер соціально-економічного відродження держави з урахуванням притаманних їй конкурентних переваг, масштабів розвиненості стратегічного потенціалу і слабких сторін. Поряд із цим, запропоновано шляхи поєднання теоретичних аспектів соціальноекономічного, фінансово-економічного та організаційно-економічного розвитку з реальними процесами у виробничо-господарській, техніко-технологічній, політичній, суспільній та медико-біологічній сферах функціонування українського соціуму. Статті охоплюють широке коло теоретичних, теоретико-методичних та прикладних питань стосовно нарощення потенціалу сталого розвитку, стратегічного потенціалу вітчизняної промисловості, ефективності використання ресурсного потенціалу, конкурентоспроможності промислових підприємств, концептуальних засад структурно-інформаційної політики промислового зростання, інноваційних механізмів взаємодії суб’єктів відносин у сфері використання природних ресурсів, державної політики захисту товаровиробників України. Специфіка завдань, вирішення яких запропоновані авторами наукового збірника праць МНТУ, полягає у дослідженні різних сфер функціонування українського соціуму та національного господарства України як складної динамічної системи макроекономічного регулювання і стратегічного управління, що формується із підсистем, єдності одиничного, особливого і загального. Значна частина статей присвячена організаційно-методичним аспектам аудиту корпоративних інвестицій, політики стимулювання інвестиційної діяльності, розвитку місцевих бюджетів, системи державного регулювання у сфері природокористування, забезпечення економічної конкурентоспроможності. Підкреслимо, що низка публікацій охоплює проблеми фінансування екологічної політики, активізації внутрішньої торгівлі, гарантування природнотехногенної та екологічної безпеки, розвитку відновлюваної енергетики і системи електропостачання України, а також «зеленої» економіки. У збірнику наукових статей визначено історико-генетичні витоки формування фінансово-економічної системи України та встановлено особливості реалізації сучасних інтеграційних процесів із обґрунтуванням імовірності генерування системних ознак розвитку енергоефективної української економіки.


9

Запропоновано оптимізаційний інструментарій обґрунтування, добору і реалізації управлінських рішень в контексті інтенсифікації процесів макросистемної еволюції в державі. У представлених на розгляд наукової спільноти дослідженнях враховано результати структурно-динамічного, соціально-економічного, соціально-політичного та медико-біологічного аналізу параметрів убезпечення збалансованості розвитку потенціалів, віднесених до групи системно-універсального функціонування і людського розвитку в Україні – універсальних критеріїв ідентифікації суспільного поступу держави.


10

Особливу увагу у збірнику наукових праць звернено на розкриття і деталізацію специфічності використання інформаційно-комунікаційних і технологій управління розвитком стратегічного потенціалу реального сектору регіональної економіки,2 а також оприлюднених на ювілейній ХХ Міжнародній науково-практичній конференції результатів досліджень докторантів і аспірантів МНТУ.

У збірнику наукових праць МНТУ ім. Юрія Бугая «Український соціум: наука – освіта - виробництво» - Вип. 6. - представлено доробок і деталізовано результати науково-дослідних робіт наукових співробітників і науково-викладацьких кадрів за наступними НДР: 1) «Сучасні методи управління підприємством як ключовий фактор розвитку національної економіки» (№ державної реєстрації 0109U004790, 2009 – 2012 рр.); 2) «Теоретичні проблеми розвитку економіки в умовах глобалізації та посткризового відновлення» (№ державної реєстрації 0109U004789, 2009 – 2012 рр.); 3) «Підвищення експлуатаційної надійності резервуарних парків підприємств нафтогазової галузі і нафто забезпечення» (№ державної реєстрації 0108U009522, 2008 – 2011 рр.); 4) «Дослідження проблем розробки та застосування інформаційних технологій для інформатизації навчального процесу» (№ державної реєстрації 0108U009521, 2008 – 2011 рр.); 5) «Комплексне застосування засобів психофізичної реабілітації спортсменів високого класу» (№ державної реєстрації 0108U009519, 2008 – 2011 рр.); 6) «Динаміка та міцність бурильної колони» (№ державної реєстрації 0108U009518, 2008 – 2011 рр.); 7) «Динаміка мовних змін та її рефлексія у сучасному перекладознавстві» (№ державної реєстрації 0108U011111, 2008 – 2011 рр.). 2

Крім приведених вище НДР, в університеті проводяться комплексні фундаментальні НДР із провідними науковими установами НАН України і галузевих академій за наступними тематиками: 1) «Формування, нарощення та раціональне використання стратегічного потенціалу економіки України» (№ державної реєстрації 0111U009268, 2011 – 2015 рр.); 2) «Організаційно-економічні та ресурсно-функціональні засади реабілітації і соціально-економічної адаптації хворих із генетичною патологією» (№ державної реєстрації 0111U009277, 2011 – 2015 рр.); 3) «Формування територіальних авіа виробничих комплексів в контексті реалізації міжгалузевої взаємодії в реальному секторі регіональної економіки» (№ державної реєстрації 0112U008119, термін виконання 2012 – 2016 рр.); 4) «Формування системи алокаційного управління забезпеченням енергоефективності функціонування регіональних промислових комплексів» (№ державної реєстрації 0112U008120, термін виконання 2012 – 2016 рр.).


11

Редакційна колегія висловлює сподівання, що роботи знаних фахівців, професорів та молодих учених і аспірантів стануть у нагоді широкому колу науковців, викладачів вищих навчальних закладів, державних службовців, спеціалістів, сприятимуть розширенню зацікавленого професійного обговорення актуальних проблем розвитку національного господарства України. Автори наукового видання та співробітники МНТУ висловлюють подяку за підтримку наукових досліджень, що проводилися протягом 2010 – 2013 рр. в університеті, а також за експертні консультації Українсько-нідерландському проекту Confederation of Netherlands Industry and Employers (VNO-NCW) і Асоціації теплоенергетичних компаній України, дякуючи яким були отримані представлені у збірнику наукових праць результати НДР і здобутки науковців.

Від редакційної комісії Академік НАН України, д.е.н., проф. Алимов Олександр Миколайович


12

РОЗДІЛ І. ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ 1.1.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ Імідж організації та вагомість його впливу на рівень

1.2.

конкурентоспроможності підприємства (Костюк Г. В., Співак А. В.) Практика і технології надання соціальних виплат населенню: світовий

1.3.

досвід (Давидюк О. О.) Використання засобів інформаційного насилля та розбудова в Україні

1.4.

громадянського суспільства (Сивак А. В.) Домінанти формування регіональної промислової стратегії в контексті

модернізації національного господарства (Пінчук А. О.) 1.5. Нормативно-правове регулювання обліку дебіторської та кредиторської 1.6.

заборгованості (Левковська М. К.) Управління забезпеченням ефективності функціонування регіонального

1.7.

промислового виробництва (Бєлова А. І.) Побудова прогнозу вимірів енергоефективності та результативності управління забезпечення енергоефективності функціонування

1.8.

промисловості в регіонах України (Худолей В. Ю.) Розбудова системно-універсальної технології управління розвитком стратегічного потенціалу реального сектору економіки України (Демешок

1.9.

О. О.) Розбудова системи мотивації інноваційного розвитку машинобудівних підприємств (Стефаненко-Шупік А. П.)


13

УДК 338.45:330 1.1.

ІМІДЖ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ВАГОМІСТЬ ЙОГО ВПЛИВУ НА РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Співак А. В., магістрант факультету економіки та менеджменту Міжнародного науковотехнічного університету ім. академіка Юрія Бугая Костюк Г. В., к.е.н., доцент кафедри менеджменту організацій Актуальність теми дослідження та її зв’язок із нагальними завданнями. Слід визнати, що в умовах переходу до ринкових відносин перед підприємством постає багато питань, пов’язаних з його діяльністю. Функціонування підприємств ускладнюється змінами як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі його діяльності, що обумовлює необхідність розробки нових підходів до визначення його цільової функції, нестійким та динамічним іміджем, обґрунтування економічних передумов досягнення оптимальних резервів прибутку, які забезпечують конкурентоспроможність підприємства на ринку і визначають перспективи його розвитку. Досвід останніх часів показує, що далеко не всі підприємства готові до ведення конкурентної боротьби [1]. Навіть те, що багато з них є власниками конкурентоспроможної продукції не дозволяє багатьом з них реалізовувати цю перевагу із-за відсутності практики використання всього комплексу засобів маркетингу: гнучкої асортиментної і цінової політики, адекватної організації каналів розподілення продукції (товарів, послуг), ефективних методів стимулювання і реалізації та інше. Разом з тим, кон’юнктурна ситуація з кожним роком все більш ускладнюється поступовим розширенням територій ринку і залученням західних фірм, що мають значний досвід в умовах жорсткої конкуренції.


14

Досвід розробок у зазначеній сфері досліджень. Вагомий внесок до розробки провідних проблем удосконалення механізмів соціального забезпечення здійснено в роботах вітчизняних дослідників: О. Алимова, О. Амоші, М. Єфименко, О. Барановської, О. Василик та ін. При цьому, зазначимо, що підприємствам важливо відчувати підтримку держави при розв’язанні питань підприємницького розвитку [2]. Проблеми стійкості та конкурентоспроможності набули широкого розвитку в роботах багатьох вчених, а саме: Г. Азоева, О. Градова, В. Марченко, Т. Мостенської, О. Гудзинського, Л. Смоляр, Р. Фатхутдінова, А. Юданова та ін. Проблемам підприємництва присвячено багато праць провідних вчених, серед них можна визначити таких: В. Власова, М. Войнаренко, В. Горфинкель, М. Мартиненко, В. Сизоненко, П. Друкер та ін. Проте, нагальним завданням є, на сучасному етапі розвитку національного господарства - сформування позитивного іміджу виробничо-економічних систем різних форм господарювання в контексті розбудови в Україні економіки інноваційно-інформаційного типу. Виклад основного матеріалу дослідження. Стійку діяльність підприємств можна забезпечити за рахунок інноваційної діяльності, пошуку нових рішень та ідей, тобто – підприємництва. Для успішного існування і стійкого розвитку підприємства повинні бути конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Якщо підприємству притаманні риси підприємницької структури, то в нього є всі шанси бути конкурентоспроможним і займати стійке положення на ринку. Тільки постійне вдосконалення, пошук нового, використання новітніх технологій і методів організації виробництва та управління допоможуть підприємствам досягти й утримати стійке положення на конкурентному ринку. Важливу роль у конкурентоспроможності підприємств займає саме імідж організації. Сильний імідж організації і її товарів говорить про унікальні ділові здібності (спеціальні навички, уміння), які дозволяють підвищувати пропоновану споживачам цінність товарів і послуг. При цьому, кожна організація виконує безліч ролей, тому її імідж формується на різних рівнях: соціокультурному, галузевому, рівень підприємства і продукту. Репутація організації уразлива, її потрібно постійно підтримувати. Лише деякі підприємства виробили такі сторони свого іміджу, які захоплюють. Але відносно невеликі щорічні його зміни можуть складатися в довгострокову тенденцію, яка буде обнадіювати чи викликати тривогу. Зауважимо, що імідж організації - це образ організації, який існує у свідомості людей [3]. Можна навіть сказати, що в будь-якій організації існує імідж поза залежністю від того, хто над ним працює і чи працюють над ним узагалі.


15

Компанія ТОВ «Епіцентр К» - це потужна національна мережа сучасних будівельних гіпермаркетів з широким асортиментом та європейським стандартом обслуговування. Основна стратегія цього підприємства така, що покупець має можливість знайти все необхідне для будівництва та облаштування оселі в одному місці «під одним дахом». В мережі гіпермаркетів «Епіцентр К» можна знайдете ВСЕ для будівництва, ремонту й декорування будинку або офісу. Товари представлені в різноманітних секторах: великі будівельні роботи, оздоблення ванної кімнати, облаштування дачі та засоби догляду за присадибною ділянкою, декорації й оформлення, інструменти електрообладнання тощо. Так, наприклад ціллю мережі будівельних гіпермаркетів „Епіцентр К” є забезпечення мешканців України якісними і доступними товарами для ремонту й будівництва. Бути лідером на ринку мережної роздрібної торгівлі формату DIY в Україні. Запропонувати покупцеві унікальні асортименти товарів за кращими цінами, гарантії якості й зручну технологію обслуговування, заощадити час клієнта наданням повного спектра товарів і послуг під одним дахом. Фінансовий аналіз являє собою спосіб дослідження фінансового стану підприємства, що склався під впливом як об’єктивних так і суб’єктивних факторів за даними фінансової звітності з метою оцінки перспективи розвитку підприємства. Підприємства складається з необоротних та оборотних активів. З аналізу фінансового стану підприємства можна зробити висновок про те, що необоротні активи в структурі активів на початок періоду займали 53,72 %, а на кінець періоду 61,16 %, на кінець періоду їх обсяг збільшився на 3565,05 тис. грн. Оборотні активи підприємства на початок періоду займали 45,21 %, а на кінець періоду 37,70 %, до їх складу включають матеріальні оборотні засоби (товарні запаси, виробничі запаси, готову продукцію, напівфабрикати), дебіторську заборгованість, грошові активи та їх еквіваленти. Загальний обсяг майна підприємства на початок періоду становив 12264 тис. грн., а на кінець періоду він збільшився на 4337,4 тис. грн., і складав 16601,4 тис. грн. Проведений в роботі фінансовий аналіз діяльності підприємства дає змогу зробити наступні висновки: 1. Капітал підприємства складається з власного капіталу та зобов’язань підприємства. На початок періоду власний капітал займав 81,38% в загальному обсязі майна підприємства, а на кінець періоду 71,31%. Зобов’язання підприємства на початок періоду займали 17,08%, а на кінець періоду 26,8%. В свою чергу зобов’язання поділяються на довгострокові та поточні.


16

2. Коефіцієнт автономії як на початок року так і на кінець знаходився на досить високому рівні. На початок року його значення дорівнювало 0,81, а на кінець 0,71. (оптимальне значення=0,5). Коефіцієнт фінансування на початок року майже у 2 рази перевищував оптимальне значення (оптимальне значення =2), а на кінець року він наблизився до оптимального значення і складав 2,49. На початок року підприємство було забезпечене власними засобами на 72,00 %, а на кінець року на 56,00 %. Коефіцієнт маневрування власного капіталу на підприємстві на початок періоду складав 0,4, а на кінець періоду 0,29. Так, на початок року коефіцієнт абсолютної ліквідності на початок року дорівнював 0,41, а на кінець року 0,22. Отриманий результат свідчить про нормальний фінансовий стан підприємства, тому що його результат знаходиться в оптимальних межах. 3. Загальний коефіцієнт ліквідності на початок року дорівнював 3,65, а на кінець періоду 2,28, коефіцієнт швидкої ліквідності на початок року становив 0,71, а на кінець року - 0,38. Як видно з приведених свідчень усі ці показники на кінець року зменшились, що свідчить про погіршення фінансового стану підприємства. Чистий оборотний капітал також зменшився, на початок року 4026,25 тис. грн., а на кінець 3519 тис. грн. Досліджуючи імідж, всі його переваги та недоліки в його відсутності стало зрозумілим що цей фактор є дуже важливим для ефективної діяльності будь якої компанії [4]. Імідж створюється з багатьох складових: найменування, ціни, упаковки, стилю реклами та якості самого продукту та обслуговування. Рішення про те, який образ необхідно створити, є головними рекламодавця. Це рішення супроводжується створенням таких асоціацій у споживачів, які б допомогли створити та закріпити позитивний імідж, водночас усуваючи ті, які не сприяють цьому. Для формування іміджу важливим є визначення цільової аудиторії, вивчення її віку, роду занять. До гіпермаркетів звертаються жінки, чоловіки, бабусі та дідусі, немає розмежування у віці чи роду занять. В гіпермаркеті працюють чудові фахівці, відділ комплектації, які надають повну інформацію про товар та забезпечують оперативність підготовки його до відвантаження покупцям. Тому цільова аудиторія досить велика. «ЕпіцентрК» має свій "фірмовий стиль" який містить у собі дві складові: зовнішні образи і характер поводження на ринку.


17

Зазначимо, що гіпермаркети мають стильове оформленням товарного знаку, логотипа саме це і є зовнішнім образом. У своєму оформленні підприємство поєднало декілька кольорів: помаранчевий, білий та синій. У людей ці кольори викликають певні асоціації. Так, синій — знімає біль при невралгії, запаленнях; помаранчевий — стимулює почуття та прискорює серцебиття, підвищує кров'яний тиск, створює атмосферу благополуччя та веселого настрою; помаранчевому кольору віддають перевагу люди життєрадісні, що люблять імпровізувати; білий – заспокоює. Товарний знак (емблема) ТОВ «Епіцентр К» офіційний термін, зареєстрований у встановленому порядку і оригінально оформлений художнім зображення, складається саме з назви підприємства «ЕпіцентрК» синього кольору і має художнє зображення у вигляді шпателя. У гіпермаркетах «Епіцентр К» представлено товари як вітчизняного, так і іноземного виробництва (Польща, Іспанія, Італія, Німеччина, Росія, Чехія, Франція, Португалія, Австрія, Китай, ОАЕ, Бельгія, Фінляндія, Голландія тощо ). Це говорить про чудовий характер поведінки на ринку, взаємини фірми з партнерами, замовниками, постачальниками та банками досить міцні та стабільні. Керівники гіпермаркетів усвідомлюють необхідність мати гарний імідж підприємства і вважають корисним витрачати гроші на рекламу підприємства. Вони вважають, що гарний товар не може вижити на ринку за рахунок демонстрації власних якостей без активної підтримки з боку іміджу фірми. На їх думку якщо обслуговування споживачів або новий товар виявився невдалим, його не будуть зв'язувати з гарним іміджем підприємства; також, якщо товар удалий, але імідж підприємства слабкий. Тому у керівників немає сумнівів у тім, що сильний імідж серед важливих для підприємства суспільних груп, серед продавців особливо, — це важлива і невід'ємна частина маркетингу. Тому керівники роблять все можливе щоб імідж гіпермаркетів був найкращий. Підприємство вкладає величезні кошти в підтримку сильного іміджу своєї продукції і якості обслуговування. Вони намагаються зробити так для того щоб коли споживачі не бачили розходжень між товарами різних фірм, на їхній вибір товару і його ціни обумовлювалося репутацією виробника, його іміджем на ринку. Саме для цього «Епіцентр К» уживають відповідних заходів. У гіпермаркеті існує салоган, який спонукає та приваблює покупців.


18

Автором цієї статті було запропоновано провести опитування, яке покаже становище гіпермаркетів і його імідж. Тест складатиметься з 5 питань, на які потрібно відповідати швидко, вибираючи літеру. Отримана сума балів свідчить, що в ТОВ «ЕпіцентрК» імідж міняється поступово, відсутній могутній вплив на його зміну. Підприємство має як слабкі так и сильні сторони іміджу по конкретних аспектах діяльності: управлінні підприємством, його прибутковості, використанню сучасної технології, соціальної відповідальності, якості обслуговування споживача. Він може бути стійким, що ґрунтується на тривалому досвіді використання, або дуже нестійким та динамічним. Він може бути чітким та визначеним чи розпливчастим, різним для різних людей, він змінюється з часом. Для визначення стану конкурентоспроможності ТОВ «ЕпіцентрК» було проведено метод експертних оцінок. Спочатку було визначимо декілька групових показників також декілька торгових магазинів які мають подібну сферу діяльності. Розглянувши велику кількість однорідних торгових підприємств для аналізу було обрано шість підприємств: «Нова Лінія», «Агромат», «БудМакс», «Декор сервіс», «Стимекс» та визначено вагомість показників на основі експортного опитування. Ще раз хочемо відзначити, що поняття „конкурентоспроможність” в даному випадку включає в себе певний запас стійкості для підприємства і висновок, що підприємство неконкурентоспроможним не означає, що віно не має продаж. В цьому випадку поняття „неконкурентоспроможний” означає що по даному підприємства відсутній запас стійкості, в наслідок чого воно може втратити свою ринкову нішу. Тому, з метою забезпечення безперебійної роботи лінії по виробництву деревини, поліпшення якості виготовленого матеріалу автором пропонується провести модернізацію лінії: встановити машину марки А2-ШЛК замість ланцюгової машини, що дозволить підвищити коефіцієнт використання потужності цієї лінії. В результаті запропонованого заходу збільшиться обсяг виробництва, зросте продуктивність праці, знизиться собівартості продукції, що позитивно вплине на показники роботи підприємства та на конкурентоспроможність продукції та підприємства в цілому.


19

У результаті здійснених авторами статті розрахунків запропонованих заходів зменшилась собівартість продукції (по відношенню до всього випуску) на 12440 грн., що позитивно вплине на показники роботи підприємства та на конкурентоспроможність продукції та підприємства в цілому. Таким чином можна зробити висновки, що заходи по модернізації лінії виробництва виробів з деревини є ефективними. Тоді, конкурентоспроможність продукції визначається не лише показниками якості, виготовлення але й у значній мірі залежить від, зовнішнього вигляду товару [5]. У наш час, коли всі підприємства переходять до ринкових відносин, велике значення мають не лише якість продукції, але і зовнішній вигляд і красива обробка, орнамент для покупця. Операції обробки деревини на ТОВ «Епіцентр К» здійснюється ручною працею, дуже повільно і неефективно. Тому у цеху в якому виготовляються вироби з дерева пропонується встановити оброблювального апарату для орнаменту, обробки виробів з деревини. Було проведено аналіз капітальних витрат, змінних поточних витрат до та після модернізації. В результаті отриманих розрахунків та запропонованих заходів вдалося знизити собівартість на 5,76 грн. на одну 1м3 деревини і, таким чином, отримати додатковий прибуток у розмірі 16128 грн. (з урахуванням податку на прибуток, що складає 30%). Отже, можна стверджувати, що заходи по модернізації лінії виробництва деревини на аналізованому підприємстві є ефективними. Таким чином, автором на основі аналізу запропоновано шляхи підвищення конкурентоспроможності в ТОВ «Епіцентр К»: а) розширення асортименту продукції; б) активізація рекламної діяльності в засобах масової інформації; в) стимулювання продажів за рахунок проведення різноманітних акцій. Одним із методів підвищення конкурентоспроможності торговельного підприємства ТОВ «Епіцентр К» є прогнозування та планування збуту. Складання прогнозу збуту починається з аналізу продажів існуючих товарів або послуг і існуючих споживачів в динаміці за ряд років (прогноз збуту А). При цьому необхідно відповісти на наступні питання: − яким був обсяг реалізації товарів за останні 3-5 років у порівнянні з минулим роком? − чи будуть споживачі і далі продовжувати купувати товари ТОВ «Епіцентр К»? − чи зможе ТОВ «Епіцентр К» надалі розраховувати на такий же обсяг продажів, як і в минулому періоді?


20

Прогноз А дуже важливий, оскільки швидше за все він є базовим і буде більш точним, бо базується на перевіреній інформації минулих років. Після розробки обґрунтованого базового прогнозу доцільно зайнятися пошуком можливостей розширення круга існуючих споживачів - доведеться виходити на нові ринки (прогноз збуту Б). Складання прогнозу збуту В (оцінка очікуваного обсягу продажів для нових товарів) набагато складніше, ніж попереднього, а сам прогноз менш точний. Тут доведеться істотно розширити застосування експертних методів прогнозування – в першу чергу, необхідно опертися на думку своїх агентів (метод сукупних думок працівників збуту), провести опити безпосередніх споживачів (метод очікуваних запитів споживачів), а також залучити експертів в цій області із сторони. Висновки щодо провадження подальших досліджень у зазначеній проблематиці. Отже, на підставі зробленого можна зробити висновок про те, що формування іміджу дуже складний і тривалий процес, який потребує багато уваги. І якщо його не формувати, то він скластися стихійно, що відбитися на економічній вигоді організації. Тому ті керівники, хто зацікавлений в подальшому розвитку своєї фірми та посилення її конкурентоспроможності, повинні враховувати цей фактор при прийнятті тих чи інших управлінських рішень, а так само відстежувати вплив іміджу своєї фірми на її діяльність. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Хомуленко Т. Б., Падафет Ю. Г., Скориніна О. В. Теоретичні та практичні аспекти дослідження іміджу / НДІ педагогіки та психології ім. В. О. Сухомлинського Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. — Х. : ВД "Інжек", 2005. — 272 с. 2. Нефедова О. Г. Механізм вибору конкурентної стратегії підприємства / О. Г. Нефедова // Вісник економічної науки України. – 2008. – № 2. – С. 117120. 3. Дороніна М. С., Петряєв О. О. Розвиток ефективного керівництва і лідерства у виробничих організаціях // Матеріали II Всеукраїнської наук.практ. конференції «Економіка підприємства: проблеми теорії та практики». 23 березня 2004 р. — Дніпропетровськ: ДНУ МОН України, 2004. — С. 14-16. 4. Якокrа Л. Карьера менеджера / Пер. с англ. Р. И. Столпер. — Тольятти: Изд. дом. «Довгань», 2007. – 355 с. 5. Зверинцев А. Б. Формирование имиджа. Коммуникационный менеджмент. – СПб., 2007. – 193 с.


21

УДК 338.45:330 1.2.

ПРАКТИКА І ТЕХНОЛОГІЇ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ВИПЛАТ НАСЕЛЕННЮ: СВІТОВИЙ ДОСВІД

Давидюк Олена Олександрівна, канд. соціологічних наук, Завідувач відділу проблем соціальної безпеки Центру перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики України та Національної академії наук України Анотація. В статті здійснено аналіз сучасних систем соціальних виплат, виявлено особливості формування даних систем в залежності від соціально-економічних потреб населення, охарактеризовано обсяг та структуру соціальних виплат, форми їх надання, особливу увагу приділено механізмам фінансування соціальних виплат. Визначено перелік базових проблем, що постали перед сучасними системами соціальних виплат. Спираючись на світовий досвід, окреслено напрями модернізації української системи соціальних виплат, зокрема, заходи адаптації системи соціальних виплат до нових соціально-економічних умов та приведення соціальних обов’язків держави у відповідність до її фінансово-економічних можливостей. Ключові слова. Соціальна виплата, соціальне забезпечення, фінансування соціальних виплат, пенсія, соціальна допомога, субсидія. Аннотация. В статье осуществлен анализ современных систем социальных выплат, выявлены особенности формирования данных систем в зависимости от социально-экономических потребностей населения, охарактеризованы объем и структура социальных выплат, формы их предоставления, особое внимание уделено механизмам финансирования социальных выплат. Определен перечень базовых проблем, стоящих перед современными системами социальных выплат. Опираясь на мировой опыт, очерчены направления модернизации украинской системы социальных выплат, в частности, меры по адаптации системы социальных выплат к новым социально-экономическим условиям и приведения социальных обязанностей государства в соответствие с ее финансово-экономическими возможностями. Ключевые слова. Социальная выплата, социальное обеспечение, финансирование социальных выплат, пенсия, социальные пособия, субсидии.


22

Annotation. This article analyzes the current system of social benefits, revealed peculiarities of these systems depending on the socio-economic needs of the population, described the scope and structure of the social benefits of their form, focusing on the mechanisms of social benefits. The list of basic problems faced by modern systems of social benefits. Based on international experience, outlines trends of modernization of the Ukrainian system of social benefits, including measures adapting the system of social benefits to the new socio-economic conditions and social responsibilities to bring the state into compliance with its financial and economic opportunities. Keywords. Social benefits, social provision, finance social benefits, pensions, social assistance grant. Актуальність теми дослідження та її зв’язок із нагальними завданнями. В Україні соціально-економічні та політичні процеси впродовж останніх десятиліть супроводжувались різким зростанням негативних соціальних явищ (масова бідність, безробіття, безпритульність, вимушена міграція тощо), що призвело до значного збільшення чисельності населення, що потребує соціальної підтримки. У відповідь на ці процеси в Україні почало інтенсивно розвиватися соціальне законодавство - були прийняті закони та інші нормативно-правові акти, які передбачали розширення категорій населення, що визначалися як соціально вразливі, та переліку соціальних виплат і послуг; створено систему органів та закладів для виконання цих функцій. І тоді, як наслідок, значно зросли витрати на зазначені цілі з бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів, що покликані забезпечити соціальні виплати. Проте, відмітимо, що ідеологія та механізми соціального забезпечення населення залишились практично без змін, що не тільки не сприяло зниженню гостроти соціальних ризиків, а навіть подекуди сприяло їх підвищенню.


23

Поряд із вказаним вище, відмітимо: пріоритетна роль держави в соціальній сфері обумовлена необхідністю вирішення соціальних проблем, що виникають за умов конкурентно-ринкової системи розподілу доходів. Одна з них – допомога непрацездатним членам суспільства, а також тим, хто через певні причини опинився за межею бідності. Вона надається у формі соціальних виплат – пенсій, субсидій, компенсацій, стипендій, державної та державноприватної систем соціального страхування. Друга проблема – вирівнювання чи пом’якшення відмінностей у доступі громадян до соціальних благ – охороні здоров’я, освіті та культурі незалежно від рівня їх доходів. Вона вирішується за допомогою державних (та муніципальних) субсидій на утримання та розвиток галузей соціальної сфери. Колишня система соціальних виплат, побудована на зрівняльних принципах, довела свою неефективність. Однак, і нинішня система соціальних виплат також не дозволяє певною мірою справедливо перерозподіляти ресурси на користь громадян, які найбільш потребують соціальної підтримки. Це призводить до розмивання відповідальності та дисбалансу між обов’язковими соціальними видатками та їх фінансуванням. Місцеві бюджети перевантажені встановленими законодавством соціальними зобов’язаннями, на погашення яких хронічно не вистачає коштів. Діюча система соціальних виплат важким тягарем лягає, з одного боку, на бюджети всіх рівнів, з другого – на економічних суб’єктів, в тому числі й населення. Отже, наявною є проблемна ситуація, коли, з одного боку, соціальноекономічні умови спричиняють підвищення попиту населення на соціальні виплати, а з іншого – проблеми фінансування системи соціальних виплат унеможливлюють виконання державою своїх соціальних зобов’язань. Тому об’єктивно існує необхідність виявлення напрямів та надійних механізмів забезпечення соціальних виплат населенню України, зокрема, на базі дослідження світового досвіду у цій сфері, пошуку оптимальних форм та джерел фінансування соціальних виплат, визначенні науково обґрунтованих засад модернізації законодавства, що і визначає актуальність даної статті.


24

Досвід розробок у зазначеній сфері досліджень. Вагомий внесок до розробки провідних проблем удосконалення механізмів соціального забезпечення здійснено в роботах вітчизняних дослідників: О. Амоші, М. Єфименка, І. Чугунова, Е. Лібанової, Ю. Лупенко, О. Барановського, М. Мальованого, Д. Полозенка, О. Демків, О. Василик та ін. При цьому, відмітимо, що окремі питання економічного змісту, формування і фінансування соціального забезпечення населення розглянуті в роботах таких вчених, як А. Арістова, Т. Боярчук, А. Гриненко, І. Єршова, О. Коваль, Т. Семигіна та ін. Прикладні аспекти організації соціального забезпечення та управління його ефективністю викладено в публікаціях Л. Воротіної, О. Гаврилюка, Б. Кваснюка, Т. Ковальчука, І.С аханя, В. Черняка та ін.. Мета статті. З’ясування та узагальнення світового досвіду функціонування та модернізації систем соціальних виплат населенню для окреслення основних напрямів реформування системи соціальних виплат в Україні. Виклад основного матеріалу дослідження. На сучасному етапі в Україні відсутні системні, комплексні закони, що встановлювали б єдині вимоги до видів, форм, умов, розміру та порядку призначення соціальних виплат (як-то Європейська конвенція із соціального забезпечення, Конвенція МОП №102 тощо). Як наслідок - відсутність відповідності у термінології, чіткої окресленості соціальних ризиків, що захищаються державою, єдності та обґрунтованості підходів до умов надання та розмірів соціальних виплат. Зауважимо, що у розвинених країнах сформовано розгорнуту державну систему соціальних виплат та задоволення соціально-економічних потреб населення. Нині в країнах Західної Європи соціальні видатки становлять майже третину ВВП, в США – 20,0 %, до того ж більше половини з них припадає на соціальні виплати. В різних країнах на соціальні цілі витрачається від 50,0% до 70,0 % коштів державного бюджету [1]. Соціальні виплати сприяють подоланню надмірної соціальної нерівності та наближують її до нормальних значень, створюють кращі умови для формування людського капіталу, економічного розвитку та збереження соціальної стабільності.


25

Світова практика свідчить, що існує прямий зв’язок між рівнем соціальних видатків держави та масштабами нерівності. Чим вище соціальні видатки, тим нижче нерівність та менше бідність. Так, за даними на 2012 рік по країнах Європейського Союзу, частка населення з доходом нижче 60% його середньої величини (тобто ті, хто знаходиться за межею бідності) становила без врахування соціальних виплат 24%, а з їх врахуванням – 15,0 %, в тому числі в Швеції – 24,0 % та 10,0 %, в ФРН, Нідерландах та Данії – 21,0 % та 11,0 %, в Бельгії – 23,0 % та 10,0 % [2]. Отже, за рахунок державних соціальних виплат частка бідних може бути скорочена у два рази. Проте в інших країнах (Греція, Іспанія, Португалія) ця частка знижується лише на 2,0 – 4,0 %. При цьому, слід визнати про таке: ресурси для забезпечення населенню соціальних виплат держава мобілізує в бюджеті переважно через податки. Звідси міцний взаємозв’язок між розмірами суспільних благ та соціальних трансфертів, з одного боку, та доходами від підприємництва та трудової діяльності населення – з іншого. Зрозуміло, існують межі такої залежності, але на практиці вони динамічні та формуються в процесі суспільного діалогу, боротьби та компромісів різних суспільних сил. У будь-якому випадку, широкомасштабні соціальні програми потребують досягнення суспільної згоди на відносно високі податки. При цьому в конкретних умовах на перший план висуваються ті чи інші завдання та функції соціального захисту – пенсійне забезпечення, підтримка освітніх чи медичних послуг, боротьба з бідністю, допомога багатодітним сім’ям тощо. А обсяг та структура соціальних виплат, форми їх надання неминуче варіюють в різних країнах навіть з однаковим рівнем ВВП – це відбувається через вплив національних традицій, способу життя, активності самого населення в захисті своїх прав та інтересів. В країнах ЄС надається більший обсяг соціальних виплат, ніж в інших країнах з розвиненою економікою. Наприклад, в ФРН з 27 євро на час, які витрачаються на працю, працівник одержує 15 євро, а 12 євро становлять соціальні відрахування та податки; в США з 20 євро (в перерахунку) лише 6 євро йде на соціальні відрахування [3].


26

Нині в соціальних системах розвинених країн світу накопичились певні проблеми та протиріччя. Соціальна роль держави стала предметом гострих наукових дискусій та політичної боротьби, широкого вжитку набула теза про «кризу держави добробуту». Для цього є певні причини. Так, збільшення середньої тривалості життя та старіння населення за умов скорочення його працездатності обумовлює зростання витрат на пенсійне забезпечення та медичне обслуговування. Це збільшує податкове навантаження на бізнес та працююче населення. Постає питання про скорочення соціальних виплат держави у зв’язку з тим, що зростаюча частина населення має доходи для «купівлі» високоякісних освітніх, медичних тощо послуг, участі в приватних пенсійних та страхових програмах. Нарешті, відзначається негативний вплив системи соціальних виплат на трудову та соціальну поведінку їх одержувачів, що спричиняє соціальне утриманство як масовий феномен. Звідси, перед сучасними системами фінансування соціальних виплат постали три основні завдання. Вважається, що вони недостатньо підготовлені до вирішення проблем старіння населення та процесів глобалізації, а також фінансове навантаження, покладене в усіх країнах на тих, хто сплачує страхові внески та податки, досягло межі можливостей. Кожна країна має пристосовувати свої загальні системи фінансування соціальних виплат до власних економічних умов, демографічної ситуації та – найголовніше – до потреб своїх громадян. Кожна країна володіє обмеженим набором можливих механізмів перерозподілу доходу – від повністю неформального сімейного перерозподілу до універсальних систем, що фінансуються за рахунок загальних державних доходів, з багатьма проміжними можливостями. Про вибір та цілі національної політики свідчать обрані системи фінансування і та роль, яку уряди відіграють щодо приватних каналів соціальних виплат. Системи фінансування соціальних виплат можна охарактеризувати наступними параметрами [4]: 1) ступінь колективної солідарності; 2) рівень та структура фінансування; 3) джерела фінансування.


27

Ступінь колективної солідарності. Нуклеарна сім’я є найдрібнішою групою, в межах якої відбувається перерозподіл доходу. Наступною йде сім’я, що складається з кількох поколінь, після чого йдуть громада та професійні об’єднання. За винятком тих випадків, які спеціально зафіксовані в законодавстві (наприклад, положення сімейного права про сплату аліментів), перерозподіл доходу в сім’ї чи в невеликих громадах найчастіше має неофіційний характер. Ступінь солідарності в таких колективах дуже різниться в залежності від системи цінностей та від становища кожної конкретної сім’ї чи громади. Навіть в схемах страхування на базі громад часто непередбачено певні конкретні права на виплати. Як і в неформальних умовах сім’ї, рівні здійснюваних на базі громади соціальних виплат найчастіше залежать від рівня доходу даної групи в цілому, а не від конкретних потреб потенційних одержувачів виплат. Теорія страхування передбачає, що життєздатність схеми підвищується із зростанням масштабів застрахованої групи. Як правило, національні системи соціального страхування з широким охопленням населення мають більш стабільний доход, ніж системи, обмежені дрібними групами населення. Відхилення у виплатах великих груп (тобто їх фінансові ризики) незмінно виражені більш постійною величиною, ніж такі ж відхилення в невеликих групах, що, в свою чергу, робить більш міцним фінансове становище великих груп. Невеликі групи також часто стикаються з такими загальними ризиками, як безробіття в певній професійній групі, бідність в сім’ї чи епідеміологічні захворювання в громаді. Таким чином, більш крупним схемам зазвичай простіше подолати більшість ризиків (при умові кваліфікованого управління). Розосередження національної солідарної відповідальності на більш дрібні солідарні групи неухильно призводить до більшої різниці в розмірах виплат. В різних країнах спостерігається тенденція до значного розосередження солідарних груп, при цьому крайньою відміткою можна вважати персональний рахунок. Це неухильно призводить до більшої нерівності у розмірах соціальних виплат та створює невизначеність.


28

Рівень та структура фінансування. Системи короткострокових виплат (за виключенням приватних систем страхування здоров’я) зазвичай фінансуються на основі розподільчого принципу на всіх рівнях об’єднання ризиків. Сутність полягає в тому, що короткострокові виплати являють собою зобов’язання і можуть відносно швидко адаптуватися до мінливих демографічних та економічних умов та, відповідно, не потребують створення великих резервів для покриття зобов’язань, які можуть виникнути у віддаленому майбутньому. Стосовно систем пенсійного забезпечення, то у цій відповідності, можна виокремити три основних метода фінансування: 1) розподільчий, тобто практична відсутність авансових платежів; 2) повне авансове фінансування; 3) проміжне чи часткове фінансування. Приватні пенсійні системи зазвичай фінансуються повністю, тобто вони повинні мати достатній обсяг ресурсів, щоб виконувати свої зобов’язання у випадку, якщо страхова компанія, галузева система пенсійного забезпечення чи орган, що її фінансує, припинять своє існування. Якщо ця умова виконана, то фінансування системи вважається повним. Державні системи пенсійного забезпечення, що підтримуються суспільством, яке гарантує їх ліквідність та – в ідеалі – їхнє безстрокове існування, не потребують такого ж рівня фінансування. Рівень фінансування систем соціальних виплат визначається не тільки необхідністю гарантії пенсійних зобов’язань, але й іншими міркуваннями. Фінансування більшості систем соціальних виплат насправді є лише частковим. Навіть системи, початково організовані як повністю фінансовані, стають, як правило, частково фінансованими після того, як в результаті інфляції вартість їхніх резервів знижується. Деякі країни, в яких існували застарілі розподільчі схеми, почали запроваджувати схеми другого типу, що фінансуються за рахунок встановленої суми внесків (Угорщина, Латвія, Польща). Інші країни запроваджують резервні фонди у своїх розподільчих схемах (Канада, Нідерланди, Франція). З суто фінансової точки зору, між частково фінансованими схемами із встановленим рівнем соціальних виплат та пенсійною системою, що складається з не фінансованого та фінансованого типу, немає практично ніякої різниці – обидві ці системи фінансуються частково. До приведеного вище, можна додати й наступне:


29

слід очікувати, що пенсійні системи, які фінансуються авансом чи за розподільчим принципом, можуть зазнати різкого впливу демографічних змін. Фінансовані системи виходять з принципу, що за необхідності отримати наявні кошти пенсіонери фактично можуть продати свої активи поколінням економічно активного населення (чи використовувати їх у якості додаткового забезпечення для запозичення коштів). Якщо покоління-покупець піде на це, то слід очікувати падіння цін активів, в наслідок чого знизяться пенсійні доходи покоління-продавця. У випадку переходу країни від фінансування за розподільчим принципом до авансового фінансування (наприклад, шляхом повної чи часткової заміни системи соціального страхування системами, що фінансуються з приватних коштів), на національні фінанси може лягти важкий тягар (на відміну від реальних сум переказів, необхідних для фінансування потреб населення похилого віку), оскільки необхідним буде тривалий перехідний період, протягом якого економічно активне населення змушене буде акумулювати кошти для фінансування майбутніх пенсій та водночас виплачувати пенсії сучасним пенсіонерам. Тому існує реальна небезпека того, що буде знижено рівень соціальних виплат з метою добитися економії та обмежити суми, які в іншому випадку уряд змушений був би збирати за рахунок оподаткування, запозичення чи продажу активів. У цій відповідності, зазначимо: якщо само по собі фінансування не здатне привести до зростання ресурсів, що виділяються населенню, яке перебуває на утриманні, а економічні переваги фінансування залишаються невизначеними, то єдиним сенсом політики переходу від розподільчих систем із встановленим рівнем соціальних виплат на системи, що фінансуються за допомогою встановлених внесків (як, наприклад, в країнах Латинської Америки та частково в країнах Східної Європи), може бути стабілізація ставок внесків в системі соціального забезпечення чи оподаткування. Оскільки в цьому випадку рівень соціальних виплат залежить від результатів функціонування ринку довгострокового капіталу, то визначеність у відношенні рівнів внесків чи податків досягається за рахунок невизначеності у відношенні рівня соціальних виплат. Джерела фінансування. Національні системи соціальних виплат фінансуються за рахунок таких основних джерел надходжень:  внески в системи соціального забезпечення, що виплачуються роботодавцями та/або працівниками;  податки, які можуть становити або частину загальних державних доходів, або податки, що резервуються для спеціальних цілей;  інвестиційні доходи;


30

 приватні вкладення наявних коштів чи страхові премії. Однак більшість національних систем соціальних виплат фактично фінансуються одночасно з кількох джерел: загальна ставка внеску (у % від загального доходу, що підлягає страхуванню); частка роботодавця; частка працівника; внесок уряду [5]. Відмітимо: часто уряди не в змозі фінансувати витрати на соціальні виплати за рахунок загального доходу від оподаткування. Традиційним рішенням було прийняття спеціального законодавства, яке передбачало, що система соціальних виплат має фінансуватися за рахунок обов’язкових внесків, які повинні використовуватися лише на обумовлені в законодавстві цілі. Уряди, однак, можуть або прямо зобов’язати приватні агентства фінансувати соціальні виплати, або залишити це на розгляд приватної ініціативи. Зазвичай приватне забезпечення соціальних виплат, чи то на обов’язковій або добровільній основі, вважається зручним засобом зниження державних витрат. Проте, помилковою вбачається думка про те, що приватні схеми забезпечення соціальних виплат не впливають на державні фінанси. Всі інструменти фінансування державних та приватних систем соціальних виплат опосередковано взаємопов’язані. Окрім потенційних зобов’язань уряду як кінцевого гаранту більшої частини соціальних виплат, такий взаємозв’язок визначається також загальною межею сукупних соціальних зборів (і державних, і приватних), на які погоджується населення. Можливо, що більшість населення, якщо його змусити платити на обов’язковій основі, буде – за умови відповідних гарантій – ставитись індиферентно до того, чи буде це здійснюватися у формі внесків (або податків) в державний заклад чи у формі страхових внесків, що виплачуються приватному закладу. Населення може погодитись на певний сукупний рівень соціальних зборів в обмін на певний рівень соціальних виплат. Але якщо збори перевищують прийнятний рівень, починають діяти стратегії ухилення від податків. Не існує загального правила відносно того, яким має бути загальний прийнятний рівень внесків та податків до систем соціальних виплат. Він має визначатися в ході тривалого процесу формування політичного консенсусу.


31

Як вже зазначалось вище, уряду належить особлива роль як кінцевого фінансового гаранта. Окрім покриття прямих фінансових витрат на регулярній основі, уряди можуть нести й опосередковані витрати чи відповідати за потенційні витрати. Вони відіграють важливу роль в якості фінансового гаранта чи кінцевого страхового поручителя по відношенню до систем соціальних виплат чи навіть до приватних програм соціальних виплат. У зв’язку з цим можна відзначити, що у відповідності до Конвенції 102 держава, що її ратифікувала, бере на себе загальну відповідальність за відповідне надання виплат; вона забезпечує, щоб у випадках, коли це потрібно, необхідні статистичні обстеження та розрахунки, пов’язані з фінансовим балансуванням, проводились періодично чи до певних змін у розмірах виплат, ставок страхових внесків та податків, що йдуть на фінансування відповідних випадків [6]. Зобов’язання уряду можуть бути виражені у прямій та опосередкованій формах. Про прямі зобов’язання йдеться тоді, коли в законодавстві про соціальне забезпечення передбачається, що уряд покриває будь-який дефіцит системи. Гарантійні виплати такого типу існують в деяких країнах як Західної, так і Центральної та Східної Європи (наприклад, в Болгарії). Про прямі зобов’язання уряду йдеться і тоді, коли держава гарантує мінімальний рівень виплат, тобто доплату будь-якому одержувачу виплати, який відповідає визначеним вимогам. Про опосередковані гарантії уряду йдеться тоді, коли б завдяки суспільному політичному тиску, він змушений допомагати тим приватним програмам та схемам соціальних виплат, які не можуть виконати свої зобов’язання. Навіть коли уряд відмовляється надати підтримку схемам, що зазнали фінансових труднощів, може так статися, що у підсумку він буде змушений виплатити більш значну суму соціальної допомоги особам, яким ці системи взагалі не виплачують чи змушені скоротити інші виплати. Таким чином, за допомогою прямих та опосередкованих фінансових гарантій уряди забезпечують перестрахування ризиків державних та приватних систем соціальних виплат, навіть якщо вони не здійснюють прямого фінансування. Уряди залишаються кінцевими гарантами національних систем соціальних виплат і, відповідно, повинні здійснювати контролюючу функцію.


32

На думку західних експертів, попит населення на соціальні виплати буде зростати та визначатиметься наступними чинниками: соціальнодемографічними, що визначають характер відтворення населення (динаміка процесів народжуваності, смертності, міграції), та обумовлені ними зміни чисельності та статево-вікової структури населення; соціально-, а також медико-психологічними і екологічними тощо, що визначають стан здоров’я населення, рівень та характер захворювань; економічними та соціальнотрудовими, що визначають характер та рівень зайнятості населення, рівень доходів населення, рівень виробничого травматизму, професійних захворювань, інвалідності. Висновки щодо провадження подальших досліджень у зазначеній проблематиці. Отже, для України важливою складовою у формуванні стратегії соціальної політики є світовий досвід забезпечення соціальних виплат населенню, врахування якого надасть можливість: допрацювати законодавчу базу щодо соціальної політики та соціальної сфери; вдосконалити соціальні виплати та позбутися «синдрому» соціального утриманства; зменшити соціальне навантаження як на державу, так і на працездатне населення України; залучити до соціального захисту недержавні структури; підвищити рівень соціальної відповідальності бізнесу. Відтак, спираючись на світовий досвід, можна виокремити основні напрями модернізації системи соціальних виплат для України: − посилення орієнтації на найбільш вразливі верстви населення: пенсіонерів з низькою пенсією, багатодітні сім’ї, інвалідів, молодь, безробітних; − більш тісна прив’язка надання виплат до спонукання їх одержувачів до працевлаштування; − співвідношення розміру соціальної виплати з реальною потребою в її одержанні; − забезпечення адресності та максимальної прозорості при наданні виплат; − делегування функцій з соціального забезпечення приватним інститутам за умов збереження повного чи часткового державного фінансування; − розвиток корпоративних та комбінованих приватно-державних соціальних програм.


33

Пріоритетними для української держави в сфері соціальної політики і соціального забезпечення є ті напрями, що безпосередньо впливають на життєвий рівень населення. Це захист малозабезпечених, боротьба з безробіттям, регулювання сфери трудових відносин. Однак у світовій практиці існує ряд інших напрямів, що теж належать до сфери соціальної політики, але притаманні, як правило, більш розвиненим державам. Сюди належить підтримка якості навколишнього середовища на високому рівні, а також захист прав споживачів і на ці напрями необхідно звернути увагу. Сучасна система соціальних виплат має відповідати наступним принципам: - правового забезпечення та стабільності, що досягаються за рахунок розробки та прийняття нових законодавчих та нормативно-правових актів, а також внесення необхідних змін та доповнень в діючу нормативно-правову базу надання соціальних виплат; - фінансової забезпеченості/достатності та усталеності для задоволення основних потреб населення в соціальному забезпеченні; відшкодування втраченого заробітку/доходу, що досягається за рахунок обов’язкової участі всіх членів суспільства у фінансуванні соціального забезпечення (принцип солідарності); розширення переліку суб’єктів надання соціальних виплат, зміни умов, принципів та джерел їх фінансування, забезпечення повного, доцільного та прозорого використання бюджетних коштів, коштів позабюджетних соціальних фондів та інших джерел фінансування як для потреб власне населення, так і в інтересах розвитку економіки країн, надійного та прибуткового інвестування відповідних фінансових ресурсів; - керованості, що досягається за рахунок чіткого розмежування функцій, повноважень, відповідальності та ресурсного забезпечення різних суб’єктів, створення відповідної матеріальної, інформаційної та кадрової бази, а також участі всіх соціальних партнерів в управлінні системою соціальних виплат; - наукової обґрунтованості, що досягається за рахунок застосування експериментально відпрацьованих нормативів та стандартів, соціальних технологій, які враховують передовий світовий досвід, що довів свою ефективність. Таким чином, підсумуємо про таке: реформа системи соціальних виплат в Україні ніякою мірою не повинна обмежувати конституційні права громадянин. Вона покликана раціоналізувати використання коштів шляхом перерозподілу їх на користь найбільш нужденних, адаптувати систему соціальних виплат до нових соціально-економічних умов, привести соціальні обов’язки держави у відповідність до її фінансово-економічних можливостей. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


34

1. Social Security Programs Throughout the World: Europe, 2012. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.ssa.gov/statistics/ssptw/index.html 2. Country Profiles. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.monitor.bbc.co.uk 3. Außen- und EU-Politik. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//www.moskau.diplo.de/moskau/04/publikationen/sozialpolitik_property 4. Statistics and opinion polls [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http//europa.en.int 5. The Social Protection In The World. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://europa.en.int 6. Акти європейського права із соціальних питань: Збірник / Верховна Рада України. Комітет з питань соціальної політики та праці; Інститут законодавства / В.М. Литвин (заг.ред.), В.О. Зайчук (упоряд.). – К.: Парламентське видавництво, 2005. – 542с.

УДК 141.7:330 1.3. ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО НАСИЛЛЯ ТА РОЗБУДОВА В УКРАЇНІ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Сивак А. В., старший науковий співробітник відділу проблем соціальної безпеки, Центр перспективних соціальних досліджень Міністерства соціальної політики України та Національної академії наук України (м. Київ) Анотація. У статті досліджено сутність, характер та механізми здійснення інформаційного насилля в громадянському суспільстві, показано, як новітні технології посилюють небезпеку інформаційного насилля, визначено перспективи подальших розробок щодо даної проблеми. Ключові слова: інформаційне насилля, громадянське суспільство, інформаційні технології, засоби масової інформації. Аннотация. В статье исследована сущность, характер и механизмы осуществления информационного насилия в гражданском обществе, показано, как новейшие технологии усиливают опасность информационного насилия, определены перспективы дальнейших разработок по данной проблеме.


35

Ключевые слова: информационное насилие, гражданское общество, информационные технологии, средства массовой информации. Annotation. In the article essence, character and mechanisms of realization of informative violence, is investigational in civil society, it is shown, as the newest technologies strengthen the danger of informative violence, the prospects of further developments are certain in relation to this problem. Keywords: informative violence, civil society, information technologies, mass medias. Актуальність теми дослідження та її зв’язок із нагальними завданнями. Сучасне суспільство характеризується небаченим раніше збільшенням впливу інформаційної складової на соціальне буття, якими б концептуальними характеристиками ми його не нагороджували − постіндустріальне, інформаційне, ринкове, громадянське. Інформаційна революція, що обумовлена технічним прогресом, вимагає уважнішого відношення до інформації як об'єкту громадянських відносин. Цифрова епоха в області представлення інформації і епоха Інтернету в області комунікацій висвічують і загострюють соціальні протиріччя, що існували і раніше, але які в до- комп’ютерні часи могли безпечно ігноруватися. Зараз перед соціумом встають нові проблеми, виникнення яких повністю обумовлене розвитком інформаційних технологій [1]. Серед таких протиріч − антагонізм інтересів тих, хто розповсюджує інформацію, та користувачів, або, якщо розглядати проблему під іншим кутом зору, протиріччям між правом одних на вільну передачу інформації і бажанням інших захистити себе від непотрібної інформації. Наприклад, рекламні розсилки по каналах персонального зв'язку, що досягли в епоху Інтернету масштабів глобального лиха, так званий спам, що знищує цілі комунікаційні середовища, поза сумнівом, вимагають жорстких заходів, проте знаходяться, з одного боку, люди, що намагаються виправдати спам свободою слова, і, з іншого боку, люди, що намагаються використати проблему спаму як ілюстрацію неспроможності свободи слова. У цій відповідності сліз підкреслити про таке: усе це робить актуальним розгляд проблеми інформаційного насилля, що дасть можливість провести чітку межу між допустимим і неприпустимим в області інформаційного простору і, таким чином, вказати шлях до зняття соціальних протиріч, що виникли або загострилися в громадянському суспільстві з настанням інформаційної епохи.


36

Досвід розробок у зазначеній сфері досліджень. Серед досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів, присвячених аналізу різних аспектів інформаційного насильства, можна виділити роботи таких авторів, як Г. С. Батигін, Ж. Бодрійяр, Р. А. Борецкий, М. М. Назаров, Г. Г. Почепцов. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, основу якого заклали Д. Белл, 3. Бжезинский, Э. Тоффлер. Наукові праці вітчизняних та зарубіжних авторів, серед яких П. Дракер, С. Г. Івченков, М. Кастельс, Н. Лукман, А. Ю. Шеховцев, X. Шпиннер, створили методологічну основу досліджень інформаційного суспільства. Проблему інформації в цілому досліджували: А. В. Айламазян, Дж. Бенігер, X. Бренсон, Н. Вінер, А. И. Колмогоров, П. С. Поспелов, Е. В. Стась, А. И. Суханов [2]. Проте, незважаючи на велику кількість публікацій по найрізноманітніших напрямах даної проблеми, поки практично не зустрічаються роботи із спеціальною акцентуацією проблем насильства в його інформаційних формах, з розробкою типології інформаційного насильства і можливостей його превенції. Відмічені обставини значною мірою зумовили вибір теми дослідження. Мета статті. Метою статті є дослідження інформаційного насилля в сучасному суспільстві як феномену інформаційного простору, компоненту діяльності соціального суб'єкта різних рівнів, що функціонує в сучасній культурі соціальних комунікацій і трансформацій та визначення специфіки інформаційного насилля в громадянському суспільстві. Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасному світі зростає можливість маніпулювання суспільством в цілому і окремою людиною зокрема. Інформатизація суспільства відбувається в певному соціальному середовищі й відчуває залежність від цього середовища. Потужність інформаційних потоків не стримується ні моральними, ні культурними межами. Інформація починає нести в собі як творчу, так і руйнівну силу, але набагато більшою мірою, ніж це було раніше. На людей спрямовується могутній потік інформації, що впливає на

Функціонування держави, його соціальна, політична, економічна, індустріальна сфера знаходяться в прямій залежності від роботи інформаційних мереж, систем зв'язку і управління, програмного забезпечення, що становлять технічну базу інформаційного простору. Зазначимо, що сьогодні життєдіяльність суспільства ускладнюється вектором агресії і насильства. На тлі явищ кризи і нестабільності інформаційне насильство виявляється неминучим супроводом суспільного буття. суспільну свідомість і відчуття.

Інформаційне насильство в широкому значенні − це інформаційний вплив на людину, що призводить до втрати, деформації, обмеження, або неможливо сті здійснення таких людських якостей, які становлять особистість людини, тобто свідомість і самосвідомість, свобода вибору, індивідуальність, система цінностей, світогляд, система потреб, інтересів та установок. Найпоширенішими формами інформаційного насильства є: фізичне (наприклад, гучна музика, випромінювання); фізіологічне (негативний вплив від поєднання кольорів, 25-й кадр тощо); психологічне (страх, розлади, негативна інформація та ін.) [3].


37

Особливе значення для аналізу насилля в інформаційному суспільстві має аналіз різних видів інформаційного насилля. Відповідно до класифікації, розробленою групою вітчизняних дослідників, основними видами інформаційного насилля є: − дезінформування; − пропаганда; − психологічний тиск; − диверсифікація суспільної свідомості (розпорошення уваги на вирішення різних штучно акцентованих проблем і відволікання тим самим уваги від вирішення нагальних першочергових завдань суспільно-політичного та економічного розвитку); − розповсюдження чуток; − деструктивне використання нових комунікаційних технологій (комп’ютерні ігри, пропаганда насилля через Інтернет, комп’ютерні віруси, спам, кібертероризм). Якщо споживання інформації виступає як спосіб усвідомленого пошуку інформаційних фрагментів, необхідних для рішення певного пізнавального, поведінкового або якого-небудь іншого завдання, то присвоєння суб'єктом деякої нової інформації означає розширення кола його особливостей як реального суб'єкта діяльності й спілкування. Але доступність інформаційних ресурсів для рядового користувача найчастіше сприяє його приспанню, наркотизації, ніж активності. Все більша частина часу приділяється читанню й пошуку інформації, і, відповідно, менша частина може бути приділена організованій соціальній дії. Індивід може бути задоволений своїм високим рівнем інформованості, але не помічати своєї відірваності від прийняття рішень і дій, він ототожнює знання про проблеми з діями відносно цих проблем. Його соціальна свідомість залишається абсолютно чистою, але його соціальна діяльність повністю витиснута процесом

Слід зауважити, що сьогодні тільки соціальні мережі, в першу чергу Facebook і Twitter, щодня притягають мільйони користувачів. Згідно з даними на липень 2012 року американці в середньому проводять в соціальних мережах 12-ти годин в місяць, а у віковій шкалі від 18 до 24 років − близько 20-ти годин [5]. інформаційного споглядання [4].

Усе більш актуальним стає не захист інформації, а захист від інформації. З появою всесвітньої мережі Інтернет будь-який охочий може заявити про себе на весь світ, причому фактично безкоштовно, на відміну від використання традиційних засобів масової інформації (ЗМІ). Цензура в мережі, як така, практично безглузда, оскільки навіть при закритті сайту завжди залишається можливість викласти цю ж інформацію на будь-якому іншому сервері, причому все це анонімно, або практично анонімно. Інтернет − відкрите поле для інформаційного насильства. У людини втрачається можливість версифікувати цю інформацію, визначити, де правда, а де брехня. Відбуваються зміни в мові як основі комунікації, а це, у свою чергу, породжує глобальні трансформації в суспільстві.


38

У сучасному суспільстві склалася система державного і приватного інформаційного насильства. Масштабний вплив інформаційного насилля на соціум здійснюється через мас-медіа [6]. Засоби масової інформації нав'язують вигідні їм і їх реальним власникам оцінки, думки, електоральну поведінку. Інформаційним насильством є прославляння культу сили і гангстеризму, вестернізація або, навпаки, заповнення вульгарною вітчизняною естрадою екранів телебачення і кінематографу. Насильство входить в мову, семантику передач, повсякденні комунікації. Інформаційне насильство призводить до переходу значної частини суспільства від стану телеманії до теленаркоманії, коли потреба перероджується в бездумну звичку – в навик. Час, проведений біля телевізора, за останні роки виріс і складає значну частину вільного часу людини, сім'ї. Так, за даними зарубіжних соціологів, середній англієць проводить біля телевізора 12 років з 70-річного життя; у США середня сім'я присвячує телепередачам 6,2 години на добу; 95% японців дивляться передачі телебачення щодня; 87,4% французів присвячують телебаченню значну частину свого вільного часу. Позбавлена ЗМІ людина переживає почуття порожнечі, втрати чогось важливого, дискомфорт, роздратування, що доходить деколи до відчаю (деталізовано у джерелі [7]). Новий етап в історії «масових маніпуляторів» – етап загальної олігархізації ЗМІ. Телебачення від природи наділене чарівним даром переконання в достовірності того, що подається глядачеві. У цих умовах інформація стає об'єктом продуктивного впорядкування і регулювання, від результатів якого залежить використання інформації як глобального стратегічного ресурсу виживання суспільства. Інформаційна атака − не просто поширення будь-яких викриттів, де доля правди перемішана з наклепом. Її основна ознака − вплив не лише на свідомість людини, але і на підсвідомість. В результаті інформаційного насильства виникає відчуття внутрішнього дискомфорту. Як наслідок − стрес, психоз, неконтрольовані вчинки [8]. За допомогою медіа формується не тільки світогляд, але і дії індивідів. Акцентування уваги на матеріалі у програмах, у яких висвітлюються новини, наприклад, сприяє тому, що засоби масової комунікації не просто повідомляють нам про те, що відбувається, вони визначають хід наступних подій. Це − ненавмисний вплив: засоби масової інформації зовсім не намагаються стимулювати насильство, проте їх всемогутність важко переоцінити. Сучасна людина піддається інформаційному насильству за день сотні раз. До теперішнього часу серед дослідників не склалося єдиної точки зору про суть і спрямованість впли ву показу телевізійного насильства на прояви насильства в реальності [3].


39 Слід наголосити, що існування інформаційного насильства породжує якісно нові етичні проблеми, суть яких у визначенні принципів поведінки в новій реальності: які повинні бути норми поведінки в умовах абсолютної свободи впливу на людину; яким чином ті або інші способи взаємодії з віртуальною реальністю позначаться на соціальності самої людини тощо.

У контексті приведено вище, зауважимо про таке: з

огляду на глобальні зміни в сучасному інформаційному суспільстві, пов’язані з можливостями масової комунікації, що безперервно розвиваються, необхідно мати на увазі: ці зміни впливають не лише на умови життя, але передусім на спосіб мислення і систему сприйняття сучасної людини. Отже, боротьба з інформаційним насиллям стає в сучасному світі боротьбою людини за виживання.

Висновки щодо реалізації подальших досліджень у зазначеній проблематиці. Інформаційна цивілізація, до якої підійшло людство, змінює не просто статус інформації, тобто роль її позитивних наслідків, але й різко розширює негативні можливості. Перед нами опинився сильнодіючий засіб, для якого немає меж. Звідси слідує як підсилююча суспільство й державу роль інформаційних систем і мереж, так і роль, що ослабляє, оскільки вони стають основною метою супротивника або опонента. Інформація починає нести в собі як творчу, так і руйнівну силу, але в набагато сильнішому ступені, аніж це було раніше. Отже, є певний зв’язок інформаційної й неінформаційної компоненти. Інформаційне насильство не виникає в інформаційному суспільстві, а існує завжди, є двигуном історичного розвитку. Поряд із вказаним, на сьогодні маємо велику кількість різнобічних досліджень по проблемах свободи слова, пропаганди, маніпуляції масовою свідомістю, інформаційного обміну, особливо в контексті переходу соціуму до інформаційної стадії розвитку. В той же час, залишається практично не дослідженою область, пов'язана з інформаційним насильством, його формами, в дослідницькій літературі не розробляються критерії допустимого в області інформаційного обміну, які зважали б на специфіку і потреби сучасного суспільства. Таким чином, проблема протидії інформаційному насильству в умовах глобалізації та інтеграції України у світовий інформаційний простір значно актуалізується, потребує суттєвого переосмислення та комплексної наукової розробки. Головне завдання держави і права за цих умов полягає у формуванні ефективних законодавчих механізмів та передумов своєчасного виявлення, запобігання, припинення чи локалізації реальних і потенційних зовнішнього чи внутрішнього інформаційного насилля і негативних інформаційних впливів на свідомість людини та суспільні процеси. В умовах формування та стрімкого розвитку світового інформаційного простору необхідно врахувати, що жодна країна не здатна самостійно вирішити завдання забезпечення інформаційної безпеки, зокрема протидії інформаційному насильству та тероризму.


40

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Столяров

А.

В.

Информационная

свобода

и

информационное

насилие:

− [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dslib.net/soc-filosofia/informacionnaja-svoboda-i-informacionnoenasilie.html 2. Борщов Н. А. Социально-философские проблемы информационного насилия: Автореф. дис… к. филос. н.: 09.00.11 − [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/sotsialno-filosofskie-problemy-informatsionnogonasiliya 3. Василевич О. Г. Інформаційне насилля як соціальний феномен. − [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/2024/1/22.pdf 4. Метилка Д. В. Влияние массовой компьютеризации на структуру и динамику насилия в Автореф. Дис.

к. филос. н.:

09.00.11

информационном обществе // Ученьїе записки Таврического национального университета им. В.И.

Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. − 2010. − Т. 23 (62). №1.

5. Аналитики прочат экспансию рекламы в соцсети, обладающие колоссальным объемом данных о пользователях. − [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://korrespondent.net/business/mmedia_and_adv/1562244analitiki-prochat-ekspansiyu-reklamy-v-socseti-obladayushchie-kolossalnymobemom-dannyh-o-polzovatelyah 6. Метілка Д. В. Насилля в інформаційному суспільстві. − [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_24/ Gileya24/F7.pdf 7. Козырев В. Г. Информационные технологии как инструмент влияния. − [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://do.gendocs.ru/docs/index-15561. html?page=2 8. Борщов Н. А. Информационное насилие в условиях гражданского общества // Гражданское общество как основа демократии. Пиар-деятельность в демократическом обществе. − Луганск: Знание, 2003.

УДК 338.45:021.18(043.3) 1.4. ДОМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОЇ СТРАТЕГІЇ В КОНТЕКСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА


41

Пінчук А. О., Аспірант, Чернігівський державний технологічний університет МОН України, м. Чернігів Актуальність теми дослідження та його зв'язок з перспективними програмами. У сучасних умовах функціонування регіональних промислових комплексів (РПК) України, коли лише інтелектуальні чинники управління розвитком промислового потенціалу можуть сформувати новий тип розширеного виробництва, нагальним завданням для суб’єктів управління – є обґрунтування та розроблення адекватної промислової стратегії в контексті забезпечення, у першу чергу, досягнення достатнього рівня економічної безпеки регіонів (ЕБР) за рахунок прискореної модернізації національного господарства. Тому, у відповідності з вказаним вище, приведені автором статті викладки набувають пріоритетного значення в контексті проголошеної в Україні інноваційної моделі розвитку, яка в основі якої лежить всебічне розширення, поглиблення та інтенсифікація процесів формування, трансформації, трансляції, поширення і раціонального використання стратегічного потенціалу (СП) реального сектору економіки. Розв’язати це завдання можна лише забезпечивши дієвість сучасної системи макроекономічного регулювання виробничо-господарської діяльності реального сектору регіональної економіки (РСРЕ) на засадах реалізації адекватних реальним процесам технологій стратегічного управління, що базуються на синхронному використання принципів системно-комплексного й об’єктно-цільового підходів до формування дієвої регіональної промислової стратегії. У цій відповідності, стверджуємо про таке: деталізація змісту останньої як економічної категорії і матеріальної основи розвитку продуктивних змін України потребує: а) світоглядно-методологічного, теоретичного і науково-практичного осмислення інноваційної, технологічної, інформаційної та організаційної сфер суспільного життя в регіонах; б) всебічного вивчення особливостей функціонування кожного РПК із урахуванням масштабів розвиненості їхнього стратегічного потенціалу; в) визначення діапазону структурних змін в РСРЕ та з’ясування їхнього трансформуючого впливу на модернізаційні, конвергентні і ко-еволюційні процеси технологічного оновлення регіонального промислового виробництва із залученням мультиплікаційних явищ і закономірностей задля модернізації національного господарства.


42

Досвід розробок у зазначеній проблематиці. Розв’язання науковоприкладного завдання потребує ґрунтовного вивчення попереднього доробку вчених економістів. Так, визнаємо, теоретичним і прикладним аспектам вирішення багатогранних проблем стратегічного управління розвитком промисловості в регіонах та розроблення стратегії формування, нарощення і використання стратегічного потенціалу РПК присвячені праці видатних українських та зарубіжних вчених, зокрема, О. Алимова, О. Амоші, В. Геєця, В. Барканова, І. Бистрякова, Т. Бауліної, Л. Ладонько, В. Микитенко, М. Паламарчука, Г. Ситника, Є. Хлобистова, М. Хвесика, Н. Чумаченка, С. Шкарлета та ін. (їхні здобутки наведено у наукових працях [1 – 8]). Проте, віддаючи належне теоретичній і практичній цінності попередніх наукових здобутків, існує гостра потреба у: а) системному дослідженні проблем формування, нарощення і використання саме промислового потенціалу РСРЕ, що впливає на: раціональне освоєння та перерозподіл ресурсів різної природи; оновлення основних виробничих засобів (ОВЗ); удосконалення методичного забезпечення реалізації процедур із моніторингу результативності управління розвитком промислового потенціалу РПК (ППРПК); б) дефініційному визначенні змісту понять «промислові можливості», «помислові резерви», «промисловий потенціал РПК» та «регіональна промислова стратегія», а також їхнього тлумачення як економічної категорії; в) нагальній розробці оптимальної для України регіональної промислової стратегії в контексті забезпечення результативності цілеорієнтованого управління розвитком ППРПК та кардинальної модернізації національного господарства. Мета статті. З огляду на визначену у цьому дослідженні мету і потребу у теоретико-методологічному поглибленні й деталізації сутності та змісту понятійно-категоріального апарату теорії розвитку продуктивних сил і регіональної економіки (за рахунок авторського трактування вище наведених понять, що інкорпоруються до відповідного інструментарію стратегічного управління), вважаємо, що, у першу чергу, слід здійснити наукове узагальнення та систематизацію матеріалу, що стосується пізнання теоретико-методичних засад розв’язання завдань із формування дієвої регіональної промислової стратегії, реалізація якої дозволяє активізувати діяльність по модернізації не лише РСРЕ України, а й національного господарства, у цілому. У цій відповідності вкажемо на таке:


43

результати наукових здобутків щодо обґрунтування магістрального вектору стратегічного розвитку РПК держави, які деталізовано та обґрунтовано у наукових роботах [1; 3; 9 – 12], дозволяють зробити автору статті наступний висновок: з метою сформування та добору імовірнісних варіантів побудови сучасної моделі стратегічного управління розвитком РПК нагальним існує потреба у : а) формалізація особливостей і передумов; б) визначення найвагоміших факторів впливу на цілеорієнтовані структурно-динамічні зміни, які передбачатимуть, переважно, врахування і використанні внутрішніх джерел для нарощення СП, пошуку й залучення його резервів і можливостей різної природи задля забезпечення збалансованості функціонування РСРЕ і підвищення рівня і якості життя населення територій, районів, регіонів та держави, у цілому; по-друге, слід визнати, що будь-яке управлінське рішення (прийняте на різних рівнях), безпосередньо, повинно бути пов’язаним із розробкою і обґрунтуванням специфічних для кожного РПК домінант стратегічного управління, а, також і з необхідною для досягнення максимально можливих орієнтирів розвитку РПК у відповідності до НЕІ, групою потенціалів зі складу СП, при мінімізації витрат на досягнення цілей промислового зростання (ПЗ) Виклад основного матеріалу дослідження. Крім зазначеного, об’єктивним слід вказати: сучасний етап трансформації української економіки, на перший план, висуває завдання у забезпеченні стабільного, довготермінового, динамічного розвитку РСРЕ як основи для підвищення добробуту населення та потребує прийняття оптимізаційних управлінських вирішень, з точки зору, вибору однієї з певного переліку моделей ринкового господарювання, а не сліпого дублювання стратегій управління розвитком промисловості, що набули поширення в економічно розвинутих країнах. При цьому, необхідно враховувати і те, що сучасні тенденції у РСРЕ України проявляються у вигляді комплексних інституціональних та структурних перетворень та є важливішим фактором постіндустріального суспільного відродження. Однак, як доведено автором статті за результатами економікостатистичної оцінки організаційно-економічних вимірів розвитку РСРУ України та аналізу масштабів розвиненості системно-універсальних потенціалів РПК, можна стверджувати про таке:


44

при недосконалих і необґрунтованих структурних перетвореннях і перманентній зміні політичних орієнтирів в державі – має місце недооцінка регіональними корелянтами вагомості впливу існуючих можливостей і наявних резервів різної природи, що убезпечують формування, нарощення і раціональне використання промислового потенціалу регіонів, на виміри результативності реалізації регіональної промислової стратегії. Чинниками генерування необхідних для РСРЕ держави трансформацій є наступні шістдесят структурноінформаційних деструктивних факторів, що досліджувалось у науковій праці [13] і у узагальненій перспективі наведено у табл. 1 (їх ідентифіковано та згруповано в якості найбільш значимих регресорів впливу на результативність стратегічного управління розвитком РПК у попередній роботі автора [14]). Таблиця 1 Групування чинників деструктивного впливу на формування дієвої регіональної промислової стратегії України та її реалізацію *


45 Деструктивні фактори впливу на Деструктивні фактори впливу на Незалежна Незалежна масштаби СП РПК та реалізацію масштаби СП РПК та реалізацію змінна змінна промислової політики в РСРЕ промислової політики в РСРЕ Недосконалість змісту функцій регіональних корелянтів та їхніх здатностей Малоактивна інноваційна Z1 Відсутність науково-обґрунтованих Z2 політика та політика моделей стратегічного управління підвищення ЕЕ розвитком РПК Некоректність застосовуваних в Z3 Відсутність єдиних критеріїв оцінки Z4 макромоделях стратегічного інноваційної здатності та управління методів оцінки технологічної ефективності та конкурентоспроможності РПК, ЕЕ результативності функціонування галузей і технологій Відсутність варіативного Z5 Z6 Недосконалість організаційної та моделювання ситуацій та інституційної основи для добору вироблення механізмів інноваційних заходів та управлінських упередження деструктивних рішень щодо підвищення ЕЕ впливів в межах РСРЕ Z7 Відсутність єдиного ланцюгу Z8 Відсутність досвіду і культури об’єктивізації вимірів реалізації процедур із бізнес результативності функціонування планування, реінжинірингу та РСРЕ за існуючими методиками білінгу інноваційних проектів аналізу Недосконалість моніторингу Z9 Z10 Невідповідність нормативно-правових результатів інноваційних важелів, залучених до державних програм і контролю за механізмів управління розвитком відхиленнями їхніх значень від РСРЕ міжнародним стандартам визначених орієнтирів Нездатність системи управління Z11 Відсутність адекватності змісту та Z12 здійснювати дієвий контроль за сутності функцій корелятів реалізацією Цільових і регіонального управління потребам у Загальнонаціональних програм визначених сферах економічної розвитку діяльності Відсутність дієвої системи Z13 Z14 Перманентна трансформація стратегічного управління політичної системи України розвитком РСРЕ Z15 Відсутність об’єктивного Z16 Порушення технологічних інформаційно-методичного апарату режимів у більшості видів для діагностики й добору найкращих економічної діяльності для певного РПК інновацій і технологій Помилковість спрямування Z17 Помилковість ототожнення Z18 державної енергетичної корелянтами змісту: інноваційної політики на нагромадження політики з проблемами інвестування; обсягів та додаткову поставку політики забезпечення ЕЕ з імпортованих ПЕР проблемами ПЕК Відсутність обґрунтованої Z19 Відмова від використання у методиках Z20 системи показників-індикаторів єдиного критерію оцінки та визначеності їхніх порогових результативності реалізації значень регіональної промислової стратегії


46 Деструктивні фактори впливу на Деструктивні фактори впливу на Незалежна Незалежна масштаби СП РПК та реалізацію масштаби СП РПК та реалізацію змінна змінна промислової політики в РСРЕ промислової політики в РСРЕ Відмова від системноZ21 Z22 Не контрольованість за втратами комплексного й об’єктнорізних видів ресурсів при їхньому цільового підходу до вирішення транспортуванні, генеруванні, проблем промислового трансформації та розподілі зростання Диспропорції у міжгалузевій Z23 Не висвітлення проблем реалізації Z24 взаємодії та невідповідність інноваційної політики та структури регіонального ПЕБ результативності управління вимогам розвитком РПК Відсутність інституції, що Z25 Відсутність наукового обґрунтування Z26 опікується питаннями цільової напрямів та об’єктів прикладення орієнтації розвитку РСРЕ зусиль в межах певного РПК Відсутність потреби корелянтів Z27 Недостатність розробок із Z28 щодо розробки програмного технологічного та економічного забезпечення для об’єктивної прогнозування наслідків реалізації оцінки та прогнозу управлінських рішень Фінансово-економічні чинники деструктивного впливу Брак фінансових ресурсів Z29 Високі банківські ставки на кредити Z30 Ціна на ПЕР визначається Суттєві витрати на реалізацію Z31 Z32 адміністративними рішеннями стратегії нарощення капіталу Сплачення споживачами збитків Неплатежі суб’єктів господарювання генеруючих компаній і втрат Z33 Z34 за обсяги енергоспоживання при транспортуванні Надмірна ринкова вартість Перманентне підвищення цін на Z35 Z36 капіталу ресурси Пріоритет віддається випуску Недостатність інвестицій на ліквідної продукції з високим Z37 впровадження інноваційних заходів та Z38 рівнем витрат ресурсів реалізацію політики підвищення ЕЕ Пріоритетність інвестування у Технологічні та комерційні втрати у підвищення продуктивності Z39 Z40 виробничо-господарській діяльності праці Нормативно-правові чинники деструктивного впливу міжнародні політичні неадекватна нормативна база щодо Z41 Z42 зобов’язання витрат ПЕР при трансформації Відсутність дієвого механізму відсутня популяризація політики Z43 Z44 захисту прав споживача енергоефективності Лобіювання інтересів певних Відсутність дієвого нормативновиробників та зацікавленість ФПГ у правового механізму мотивації Z45 Z46 зменшені видобутку, а підвищенні розробок та реалізації проектів обсягів імпортних поставок Не розробленість нормативноРівень тінізації економіки та правових актів щодо обліку монополія постачальників. Відсутність Z47 Z48 витрат і відповідного можливості вибору постачальника/ реагування на втрати типу носія чи виду ресурсу


47 Деструктивні фактори впливу на Деструктивні фактори впливу на Незалежна Незалежна масштаби СП РПК та реалізацію масштаби СП РПК та реалізацію змінна змінна промислової політики в РСРЕ промислової політики в РСРЕ Відсутність нормативів щодо Недосконалість законодавчих реалізації положень ініціатив щодо розбудови виробництва паспортизації РПК за факторами в регіонах інноваційноZ49 Z50 «енергоефективність»; інформаційного типу та щодо «ресурсо- ємність»; введення податкових канікул за «результативність управління» результатами модернізації Техніко-технологічні чинники деструктивного впливу Енерго- й ресурсо- ємність Відсутність узагальнених баз даних, устаткування та обладнання усіх Z51 небажання використовувати ІТ та Z52 без винятку галузей РПК здійснення патентного пошуку Відсутність взаємодії між Суттєва зношеність ОВЗ та застарілі факторами виробництва для Z53 морально і технічно системи Z54 збалансування функціональнотехнологій в РПК територіальної структури Порушення технологічних Недостатній рівень автоматизації та режимів і відсутність алармової Z55 механізації виробництва у базових Z56 системи реагування галузях РСРЕ Недосконалість галузевої, Не визнання потреб у розвитку секторальної і технологічної Z57 виробничо-технологічної структури Z58 структури РПК Енерго- й ресурсо- ємність Не розвиненість функціональної технологічних процесів та Z59 природи раціоналізації співвідношень Z60 переважної кількості у відтворювальній структурі РПК виробництв РСРЕ


48 Джерело* Визначено та згруповано автором статті за результатами розробок, наведених у наукових працях [2 – 7; 9; 11 – 17].

Як визначено автором дослідження, результати якого наведено у науковій праці [18], де вирізнено прикметні риси і закономірності сучасної трансформації виробничо-господарських систем на рівні регіонів України: в умовах нарощення загроз світової фінансово-економічної кризи, коли суб’єкти державного управління не в змозі директивними методами впливати на зміну енергоекономічних параметрів функціонування будь-яких суб’єктів господарювання – слід своєчасно вживати адекватні реальним соціальноекономічним і виробничо-господарським процесам заходи із оптимізації суспільного відтворення (коригувати макроекономічні параметри розвитку РПК, розвивати галузеві структури виробництва, узгоджувати ціни на промислову продукцію та регулювати грошово-фінансові потоки між видами економічної діяльності) для забезпечення достатнього рівня економічної безпеки як регіонів, так і держави у цілому. Поряд із приведеним вище, вважаємо за доцільне зауважити наступне: посилення нестійкості поведінки зовнішнього економічного середовища та вагомості його впливу на темпи промислового зростання в регіонах держави, обумовлюють потребу у підвищенні ефективності функціонування системи державного регулювання задля скерування стратегічних позицій виробничоекономічних систем на рівні регіонів у відповідності до вимог результативності за рахунок послідовної реалізації стратегічного інструментарію, характеристики якого мають системні ознаки в контексті здійснення економічних реформ та усунення сприйнятливості усіх секторів регіональної економіки до деструктивних внутрішніх ризиків – впливу організаційноекономічних, нормативно-правових, фінансово-економічних та системноуніверсальних чинників. Проте, слід зазначити, що серед приведеного переліку, саме суб’єктивні чинники займають більшу частку, оскільки, на сучасному етапі розвитку РСРЕ, діяльність регіональних та державних корелянтів є найсуттєвішою детермінантою генерування деструктивних структурно-динамічних зрушень в РПК України (приведене деталізовано автором статті у попередній науковій праці [19] – див. у табл. 1 перелік чинників, визначених за змінними Z1 - Z28). Відтак, у табл. 2 – пропонуємо деталізацію сутності, змісту та логіки взаємозв’язку вихідних категоріальних понять теорії розвитку продуктивних сил і регіональної економіки за рахунок авторського трактування дефініцій, використання яких в даному дослідженні визначає:


49

його актуальність щодо сформування результативності регіональної промислової стратегії; окреслює первісні положення, за якими стає можливим розкриття матеріальної та теоретико-концептуальної основи розв’язання науково-прикладних завдань, що стосуються пізнання предмету; обґрунтованість й доцільність врахування закономірностей модернізації регіонального промислового виробництва за рахунок активізації інноваційних процесів та реалізації дієвої політики управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК.

Таблиця 2. Сутність та зміст вихідних категоріальних понять теорії розвитку продуктивних і регіональної економіки в контексті сформування для РСРЕ промислової стратегії інноваційно-інформаційного типу *


50 Автор і Дефініційний зміст базових категорій джерело Микитенко «стратегічний потенціал промисловості» - це сукупність ресурсів і граничних В. В., резервів різної природи (технологічних, науково-технічних, організаційноАлимов О. економічних, інтелектуальних, геополітичних тощо) та можливостей реального М., [1]. сектору економіки держави, що доцільно враховувати і використовувати з метою гармонізації та досягнення визначених виробничо-господарських, соціально-економічних, економіко-політичних, інноваційно-інформаційних та демографічних цілей промислового зростанні в регіоні в контексті поширення й трансляції параметрів результативності управління розвитком матеріальних, глобальних, факторних груп потенціалів та потенціалів, віднесених до групи системно-універсального функціонування задля підтримання й підвищення конкурентних позицій промисловості України на внутрішньо- та зовнішньоекономічній арені; Федулова Л. державна регіональна промислово-інноваційна стратегія – це взаємопов’язаний І., [31] комплекс правил і заходів, визначених діяльністю державних та недержавних інститутів, який включає організацію та координацію промислових виробництв на рівні регіонів, що мають вирішальний вплив на їхній соціально-економічний розвиток, спрямований на реалізацію стратегічних завдань держави щодо удосконалення існуючої структури промисловості в регіонах, забезпечення прискорення її інноваційного розвитку, підтримки інтересів національного товаровиробника і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції до світового рівня. Головне завдання такої стратегії – забезпечення структурних зрушень у бік пріоритетного розвитку високотехнологічних секторів економіки Пінчук А. «регіональна промислова стратегія» в якості укомплектованого реєстру О., [26]** конститутивно-ключових управлінських правил і, передбачений ними, у відповідності до життєвого етапу певного РПК, стандартизований склад інноваційних заходів і технологій стратегічного управління, підтримання яких дозволяє комплексно обґрунтовувати, добирати і приймати оптимальні управлінські рішення в енергоекономічній, екологічній і технологічній сферах виробничо-господарської діяльності регіону, якими суб’єкти регіонального управління користуються при виконанні цільових функцій із модернізації промислового виробництва з урахуванням стратегічних потреб і вимог до результативності управління національним господарством; Пінчук А. «задача стратегічного управління», що передбачає: знаходження О., [26] ** функціональних образів стратегічних змін, відтворених у модельному рішенні, за яким ідентифіковано фазову траєкторію функціонування РПК на певний період упередження; отримання розв’язку, за кількісними значеннями якого убезпечено добір оптимального складу технологій стратегічного управління та визначення цільових орієнтирів; Пінчук А. «формування регіональної промислової стратегії» в якості закономірного О., [26] ** виконання корелянтами пріоритетних завдань в контексті модернізації національного господарства за наслідками системного добору результативних підстратегій убезпечення цілеорієнтованих кількісно-якісних змін в межах РСРЕ, розв’язання якого є можливим лише у разі реалізації за спіральноциклічним ланцюгом організаційно-економічних і прогнозно-аналітичних процедур із: чітким обґрунтуванням вимог до ефективності функціонування РПК; побудовою об’єктивної системи показників оцінки вимірів результативності запровадженням технологій стратегічного управління; розробленням прогнозних рішень і побудови прогнозів із обов’язковою експериментальною перевіркою на адекватність побудованих схем і алгоритмів;


51 Автор і Дефініційний зміст базових категорій джерело Пінчук А. «промисловий потенціал РПК» - тобто, ППРПК – це сукупність ресурсів і О., [26] ** граничних резервів РСРЕ різної природи (технологічних, сировинно-ресурсних, науково-технічних, організаційно-економічних, інтелектуальних, виробничих, енерго- й еколого- економічних, організаційних, управлінських, фінансових, інноваційних тощо) та можливостей РПК держави, які доцільно враховувати і використовувати з метою модернізації національного господарства та досягнення визначених у відповідності до НЕІ виробничо-господарських, соціально-економічних, економіко-політичних, інноваційно-інформаційних та соціально-економічних цілей промислового зростанні в регіоні в контексті поширення й трансляції параметрів результативності управління розвитком РПК із урахуванням трансформацій у внутрішньому та зовнішньому його середовищі. Об’єктивна ідентифікація структурно-динамічних та ресурсно-функціональних характеристик ППРПК дозволяє відтворювати у кількісних значеннях обсяги ресурсів, резервів та можливостей РСРЕ, за якими можна встановити рівень структурно-інформаційної надійності функціонування РПК та допустимі відхилення вихідних параметрів від нормованих значень, що і визначає рівень індивідуальної стійкості виробничо-економічних систем до зовнішніх і внутрішніх неконтрольованих ризиків і загроз задля забезпечення збалансованості функціонування РПК.


52 Джерело * Систематизовано і виокремлено автором статті за свідченнями, приведеними у наукових роботах [1; 20 – 25]; ** Дефініційно визначено та деталізовано автором дослідження, що приведено у попередній науковій праці [26].

Відтак, як приведено автором цієї статті у табл. 2 можна визнати, що у широкому смислі, дефініційне визначення категорії «ПП РПК» та її економічна сутність убезпечать відтворювання у кількісних вимірах обсяги ресурсів, резервів та масштаби можливостей РСРЕ, за якими можна встановити таку характеристику – як структурно-інформаційна надійність функціонування РПК та відхилення її параметрів від нормованих значень, що і допоможе визначити рівень індивідуальної стійкості виробничо-економічних систем за фактором «збалансованість розвитку РПК». Одним із головних чинників вдосконалення системи стратегічного управління розвитком ППРПК є реалізація оптимальної для регіону моделі інноваційно-інвестиційного розвитку. Тому, у цій відповідності, нами і актуалізується у цьому дослідженні комплекс науково-прикладних завдань щодо визначення адекватних реаліям трансформаційного процесу компонент регіональної промислової стратегії (РПС), до якої, на думку автора статті, слід залучити певної природи механізм та технологію управління, методи і засоби регулювання, сформовані з урахуванням масштабів розвиненості наявного в межах регіону стратегічного потенціалу промисловості (СПП). При цьому, нагальною є потреба у ґрунтовній деталізації та окреслення світосприйняття такого феномену як структура СП, що убезпечує за рахунок формування, нарощення та раціонального використання сукупності ресурсів, резервів і можливостей певного РПК змістовні домінанти стратегії переходу до, переважно, ендогенно орієнтованої моделі промислового зростання (ПЗ)/ або моделі управління убезпеченням резистентності РСРЕ до загроз і ризиків його збалансованому функціонуванню.


53

Аналіз наукового доробку, що наведено і деталізовано у роботах дослідників, які здійснювали визначення та обґрунтування оптимальної для України траєкторії розвитку промисловості та результативності управління розвитком її стратегічного потенціалу (наведених у наукових працях [1; 3; 5; 14]), дозволив автору статті з’ясувати, що у більшості наукових досліджень проблематики економічного розвитку не здійснено обґрунтування змісту «промислового потенціалу РПК». При цьому, недостатність розробленості теоретичних і практичних аспектів останнього, дещо, ускладнює реалізацію технологій стратегічного управління розвитком реального сектору регіональної економіки в контексті активізації процесів цілеорієнтованого керування його структурної, технологічної, ресурсної, інноваційної та інших складових промислового зростання. Поряд із зазначеним, визнаємо наступне: зазвичай, сутність категорії «потенціал» сучасними економістами розглядалась лише або суто з ресурсної, або з ресурсно-функціональної точки зору, а поглиблені дослідження питань із формування, нарощення та оцінювання параметрів розвиненості стратегічного потенціалу проводяться лише в контексті окремих його складових. Зауважимо, що при всій розбіжності визначень економічної теорії стосовно реалізації технології управління розвитком стратегічного потенціалу, вони мають багато спільного, оскільки, при групуванні за певними властивостями і ознаками компонент стратегічного потенціалу передбачалось лише ідентифікацію міри досягнення мети функціонування промисловості в регіонах. А, виконання поставлених завдань, перш за все, асоціювалось із певною можливістю використання / освоєння ресурсів і можливостей (зазначене представлено у науковій роботі [5, c. 125]). Таким чином, вважаємо за доцільне навести і графічно представити ієрархічне розмежування опорних класів, що входять/ залучено до складу стратегічного потенціалу РСРЕ з урахуванням визначень і результатів здійснених автором статті досліджень (рис. 1). Звідси, цілком закономірним підсумком обґрунтованих у цій статті авторських положень і концептуальних підходів до осмислення змісту поняття «стратегічний потенціал РПК» як системного утворення стає: 1) не лише змістовне ускладнення його дефініційного оформлення.


54

Один із варіантів якого, пропонований дослідником, має наступний вигляд: СП РПК України це сукупність ресурсів і граничних резервів різної природи (технологічних, науково-технічних, організаційно-економічних, інтелектуальних, геополітичних тощо) та можливостей РПК держави, що доцільно враховувати і використовувати з метою гармонізації та досягнення визначених виробничо-господарських, соціально-економічних, економікополітичних, інноваційно-інформаційних та демографічних цілей промислового зростанні в регіоні в контексті поширення й трансляції параметрів результативності управління розвитком РПК на внутрішньо- та зовнішньоекономічній арені; Стратегічний потенціал реального сектору регіональної економіки Група матеріальних потенціалів Сировинноресурсний Промисловий Виробничий Технічний, технологічний Енергетичний тощо Потенціал енергозбереження (теоретичний, технологічно доступний, економічно

Група макропотенціалів

Група факторних потенціалів

Географічн ий

Економічний

Геополітич ний

Політичний

Геоекономі чний Глобальних інформаційнокомунікаційних систем

Екологічний

Науковий

Інноваційний Інвестиційни й

Трудовий

Соціальний

Інтелектуальн ий

Нормативноправовий Фінансовий

Транспорту та зв’язку

Група потенціалів системноуніверсального функціонування Організаційни й Управлінськи й

Воєнноекономічний

Інформаційнометодичний Структурних змін

Рис. 1. Групування базових компонент стратегічного потенціалу регіонального промислового комплексу України (узагальнено та удосконалено автором за використання положень, визначених і обґрунтованих у науковій праці [1]). 2) а й дефініційне визначення поняття «ППРПК», масштаби, властивості й ознаки якого: а) відтворюють існуючі трансформації в межах виробничого,


55

техніко-технологічного, енергетичного, управлінського, інноваційноінвестиційного, інтелектуального та інших потенціалів;б) ідентифікують порогові межі відхилення фактичних значень макроекономічних показників від визнаних вимірів надійності функціонування реального сектору регіональної економіки;в) визначають індивідуальну стійкість регіональних виробничоекономічних систем генерувати, утворювати і формувати результат за наслідками реалізації оптимальної для певного РПК стратегії промислового зростання для забезпечення збалансованості, цільової орієнтації, високої ЕЕ функціонування усіх видів економічної діяльності в регіоні. На відміну від однолінійної лаконічності і однозначності структуризації вже усталеного змісту, наприклад, економічного потенціалу (його приведено у науковій праці [32]), запропоновані автором статті положення із трактування змістовної сутності стратегічного потенціалу РПК комбінують синхронізацію процесів із формування, нарощення і використання специфічного для кожного РПК поєднання потенціалів – виробничого, техніко-технологічного, енергетичного, управлінського, інноваційно-інвестиційного, інтелектуального та інших потенціалів, а також факторів найвагомішого впливу на їхні структурно-динамічні показники, без врахування ретроспективних тенденцій та за використання прогнозних моделей розвитку певного РПК, інкорпорація яких до макроекономічних модельних вирішень інноваційного розвитку національного господарства убезпечує визначені кількісно-якісні зміни в контексті формування економіки інноваційно-інформаційного типу. Поряд із цим зазначимо, що РПК автором не розглядається як формалізоване статичне явище, оскільки, він: - має власну (актуальну на певному історичному етапі розвитку окремого РПК) ієрархію субструктурних елементів, яка, у випадку потреби, може ускладнюватися в залежності від наявних масштабів розвиненості стратегічного потенціалу реального сектору регіональної економік і її життєвого етапу; - елементи РПК вступають/ мають необхідні зв’язки між собою або ж ініціюють виникнення умов щодо ущільнення когнітивно-інформаційних потоків і та розбудови специфічних сфер соціальної практики (інформаційної індустрії, ринку знань і прогресивних технологій, інформаційного менеджменту), проявляючись в якості похідних резервів, ресурсів і можливостей (наприклад, від енергетичного – потенціал енергоефективності; від економічного – економіко-політичний; від наукового – науково-технічний, економіко-географічний тощо).


56

Приведені автором вище викладки та обґрунтування обумовлюють необхідність/ імовірність графічного оформлення процесу цілеорієнтованого управління формуванням, нарощенням та використання РПК за рахунок залучення корелянтами оптимального складу способів, засобів і прикладного інструментарію в контексті удосконалення технології управління його розвитком у взаємозв’язку з наявними у підсистемі трансформації в межах РПК трансформаціями їхніх сукупних ресурсів, резервів і можливостей різної природи.

Поряд із вказаним, у сучасних умовах функціонування промисловості, коли розробка стратегії промислового зростання набуває пріоритетного значення в системі заходів управління економікою, комплексне дослідження кількісних вимірів стратегічного потенціалу (а у його межах, і ПП РПК) як економічної категорії, сформування вихідних домінант розробки оптимальної для України стратегії (табл. 3) та ідентифікація матеріальної основи продуктивних змін стає найбільш актуальним. Його результати дозволили б точніше визначити траєкторію промислового виробництва, обґрунтувати і запропонувати альтернативні варіанти побудови майбутньої ендогенної моделі економіки, які базуватимуться, переважно, на використанні внутрішніх джерел розвитку і передбачатимуть істотне підвищення рівня життя людей. Таблиця 3 Сутність та зміст базових функціоналів в контексті реалізації положень теорії стратегічного управління задля формування оптимальної для України регіональної промислової стратегії * Дефініція Управління Економічне регулювання розвитку РПК

Стратегічний розвиток РПК

Автор і джерело Трактування і дефініційне визначення цільової функції Стеченко Д. М., Управління, яке зорієнтоване не на розвиток, а на [27, с. 5] підтримку функціонування керованої системи; це процес, який забезпечує потрібні значення змінних, що є істотними у функціонуванні об’єкта управління Мартиненко М. Цілеспрямований вид управлінської діяльності із М. [29] забезпечення конститутивно-ключових ознак адаптивності процесів розвитку певного РПК, який здійснюється у відповідності до визначених цільових орієнтирів задля досягнення: а) динамічної стійкості; б) збалансованості та упорядкованості; в) щільності взаємозв’язків між суб’єктом і об’єктом управління; г) високої ефективності функціонування переважної кількості видів економічної діяльності; д) екологічної рівноваги; ж) соціальної справедливості; з) ПЗ Кузьменко Г. Г. Незворотність динаміки параметрів якісної поведінки [30] РПК як закономірного явища кількісно-якісних змін, які відбуваються у межах РСРЕ, що убезпечує результативність трансформацій різних сфер діяльності промисловості в регіонах із забезпеченням ефективності функціонування галузей і виробництва у відповідності до НЕІ задля ініціювання в межах економічної системи держави процесів оновлення, регенерації та загальноекономічного прискорення.


57 Джерело. * Узагальнено та систематизовано автором статті за результатами деталізації детермінант за матеріалами наукових джерел [27-30].

У зв’язку з цим, актуалізується проблема визначення нової парадигми ідентифікації, розмежування та групування специфічних функцій стратегічного управління розвитком РПК, яка детермінує процеси формування й розбудови методології алокаційного або ж інверсійного управління, відповідної концепції, механізму і моделей ціле орієнтованого управління формуванням, нарощенням і використанням РПК в системі координат економічного відродження України. Висновки та пропозиції щодо подальшого реалізації напрямів дослідження. Певним чином, підсумовуючи вище наведені викладки, автор статті визнає, що проблема забезпечення достатніх темпів економічного зростання в межах регіонів України, підвищення рівня якості життя населення територій та забезпечення екологічної рівноваги – виступають ключовим пріоритетом розв’язання соціально-економічних проблем ХХІ ст. Незалежно від досягнутих темпів економічної динаміки в держави, суб’єкти державного управління потребують та зацікавлені у здійснені трансформаційних процесів, які спрямовані на забезпечення достатнього рівня економічної безпеки РЕС та державного утворення у цілому. Для України, проблему промислового зростання регіонів ми й надалі будемо розглядати, перш за все, з огляду на виживаність і збалансованість функціонування окремих РПК (і за будь-яких умов та нагромаджених загроз сталому розвитку). Це обумовлює необхідність визначення ключових чинників та факторів впливу на інтенсифікацію процесів формування, нарощення, трансформацію, поширення, трансляцію і використання, тобто, макроекономічне регулювання розвитку ППРПК (визначення засобів і способів досягнення цілей – приведено у табл. 3). Звідси, можна підкреслити, що проблема пошуку оптимальної моделі ПЗ в регіонах на засадах стратегічного управління розвитком ППРПК залишається актуальною і вмонтованою у практику економічного дослідження РСРЕ. Оскільки, нагальною проблематикою, на сьогодні, залишається потреба у активізації рушійних сил із коригування фазової траєкторії розвитку РПК; залучені та диверсифікації джерел фінансування інноваційних процесів; мобілізації різноспрямованих факторів генерування системних ознак РПК до розбудови нового типу розширеного виробництва в регіонах – інноваційно-інформаційного типу.


58

Поряд із вкзаним, зазначимо, що РПК в Україні, як правило, асоціюються з об’єднаним у межах основних одиниць адміністративно-територіального поділу держави – областях – РСРЕ. Оскільки, за рівнем соціально-економічного розвитку РПК, визначених за рез0ультатами обчислення вимірів інноваційної здатності та технологічної конкурентоспроможності, може бути згруповано за п’ятьма групами областей (доведено й деталізовано дослідниками у наукових працях [3, с. 27; 4, с. 26]). А саме: 1) високого рівня: РПК Запорізької, Дніпропетровської, Київської обл.; 2) вище середнього рівня: РПК Полтавської, Донецької, Харківської, Львівської, Луганської, Черкаської, Миколаївської обл.; 3) середнього рівня: РПК Одеської, Сумської, Херсонської, Чернігівської, Кіровоградської обл.; 4) нижче середнього рівня: РПК АР Крим, Вінницької, Житомирської, Івано-Франківської, Чернівецької обл.; 5) відсталі за параментрами соціально-економічного розвитку: РПК Волинської, Рівненської, Хмельницької, Тернопільської, Закарпатської обл. то визначення масштабів розвиненості їхнього стратегічного потенціалу в контексті убезпечення сталого розвитку регіонів – стає пріоритетним завданням для реалізації відповідного типу регіональної промислової стратегії. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Алимов О. М. Стратегічний потенціал – сукупні можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого розвитку [Текст] / О. М. Алимов, В. В. Микитенко // Продуктивні сили України. науковотеоретичний економічний журнал. К.: – РВПС НАН України, 2006. – № 1. – С. 135–151. 2. Економічний розвиток України: інституціональне та ресурсне забезпечення: Монографія [Текст] / О. М. Алимов, А. І. Даниленко, В. В. Микитенко, В. М. Трегобчук та ін. // Під ред. акад. НАН України С. І. Пиріжкова, акад. УААН В. М. Трегобчука – К: Об’єднаний ін-т економіки НАН України, 2005. – 540 с. 3. Микитенко В. В. Феноменологічні альтернативи економічного зростання України: Монографія [Текст] / Б. М. Данилишин, В. В. Микитенко // – У 2-х т. – Т. 1. – К.: РВПС України НАН України, Вид-во ЗАТ «Нічлава», 2008. – 336 с. 4. Данилишин Б. М. Макросистемна еволюція української економіки: Монографія [Текст] / Б. М. Данилишин, В. В. Микитенко // – У 2-х т. – Т. 2. – К.: РВПС України НАН України, Вид-во ЗАТ «Нічлава», 2008. – 210 с.


59

5. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку: Монографія [Текст] / [Ю. В. Кіндзерский, В. В. Микитенко, М. М. Якубовський та ін. ] //; за ред. канд. екон. наук Ю. В. Кінзерского; НАН України; Ін-т економіки та прогнозування НАН України. – К., 2009. – 928 с.; 6. Хвесик М. А. Антикризове управління економічною безпекою в умовах викликів фінансово-економічної глобалізації (державний і регіональний виміри): Монографія [Текст]/ [М. А. Хвесик, А. В. Степаненко, О. М. Ральчук, Й.М. Дорош ]; НАН України, Рада по вивч. продукт. сил України. — Донецьк: Вид-во «Юго-Восток», 2010. — 324 с. 7. Шкарлет С. М. Економічна безпека – інноваційний аспект: Монографія [Текст] / С. М. Шкарлет // – К.: Книжкове видавництво НАУ МОН України, 2007. – 436 с. 8. Ситник Г. П. Національна безпека України крізь призму регіоналізму та глобалізму [Текст] / Г. П. Ситник // Вісник УАДУ. – 2003.- №4. – С. 32-39. 9. Барканов В. І. Ресурсно-функціональне та інформаційно-методичне забезпечення прогнозно-аналітичної оцінки інвестиційних можливостей промисловості / В. І. Барканов // Проблеми системного підходу в економіці [Електронне наукове фахове видання]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2010_2/Barkanov_210.htm. 10. Данилишин Б. М. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України: Монографія [Текст] / [Б. М. Данилишин, С. І. Дорогунцов, В. С. Міщенко та ін.] //. – Київ, РВПС України НАН України. 2001. – 716 с. 11. Барканов В.І. Прогрес і системні новації в теорії управління національним господарством [Текст] / В. І. Барканов, О. О. Демешок // Збірник матеріалів Міжнар. науково-практичної конференції: «Україна – Чехія – ЄС: сучасний стан та перспективи». (Вип. 5). – Херсон – Прага: Херсон, ХНТУ. – Херсон, ХНТУ МОН України, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2008. – С. 37 – 42. 12. Александрова В. П. Програмно-цільові методи управління технологічним розвитком виробництва./Економічна оцінка державних пріоритетів технологічного розвитку [Текст] / В. П. Александрова. – К.: Ін-т економічного прогнозування НАН України, 2002. – С. 75 – 120. 13. Худолей В. Ю. Енергоефективність національного промислового виробництва: технології регіонального управління: Монографія [Текст] / В. Ю. Худолей. – К.: МНТУ ім. академіка Юрія Бугая, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2013 – 436 с.


60

14. Пінчук А. О. Теоретико-концептуальні засади стратегічного управління розвитком промислового потенціалу регіонів України [Текст] / А. О. Пінчук // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія: «Економічні науки»: науковий збірник, 2012. - № 2 (58). – Чернігів, Ред-вид. ЧДТУ МОН України, 2012. – 398 с. [С. 181 – 194] 15. Чупріна М. О. Технологія управління забезпеченням економічної безпеки та використанням стратегічного потенціалу держави [Текст] / Чупріна М. О., Демешок О. О.// Економіка: проблеми теорії та практики: // Економіка: проблеми теорії та практики [зб. наук. пр. / гол. ред. А. А. Покотілов]. – Вип. 257: В 7 т. – Т. II. – Дніпропетровськ: ДНУ МОН України, 2009. – С. 309 – 320. 16. Алимов О. М.. Системно-комплексне оцінювання потенціалу сталого розвитку України: Монографія [Текст] /[О. М. Алимов, І. В. Драган, І. М. Лицур, В. Ю. Худолей та ін.]. – Київ, ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», 2013. – 88 с. 17. Формування потенціалів системно-універсального функціонування в контексті модернізації національної промисловості / О. В. Гребенюк, С. М. Шкарлет // Управління розвитком трудового потенціалу України: Монографія [Текст] / За ред. Г. Г. Савиної. – Херсон, ХНТУ МОНмолодьспорту України, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2010. – 372 с. [С. 248-252]. (Особистий внесок: визначено цільові функціонали реагування на загрози використанню й освоєнню СП РПК). 18. Пельтек Л. В. Розвиток регіональної промислової політики держави : теорія, методологія, механізми: Монографія [Текст] / Л. В. Пельтек. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили МОН України, 2010. – 268 с. 19. Пінчук А. О. Сучасний стан та тенденції регіональних соціальноекономічних диспропорцій [Текст] / А. О. Пінчук // Зб. матер. міжнародного науково-практичного семінару «Україна – Чехія – ЄС: сучасний стан та перспективи розвитку», 2011. – Прага-Херсон, ХНТУ МОНмолодьспорту України, ПП Вишемирський В. С., 2011. – 178 с. [С. 131 – 140]. 20. Отенко И. П. Стратегическое управление потенциалом предприятия: Монография [Текст] / Отенко И. П. – Харьков: Изд. ХНЭУ МОН Украины, 2006. – 256 с. 21. Економічний енциклопедичний словник / [С. В. Мочерний, Я. С. Ларіна, О. А. Устенко, С. І.Юрій // У 2 т. – Т. 2; за ред. С. В. Мочерного]: – Львів: Світ, 2006. – 574 с. 22. Микитенко В. В. Стратегія підвищення енергоефективності промисловості в умовах її інноваційного розвитку / Микитенко В. В. // Проблеми науки: науково-практичний журнал. – 2004. – № 5. – С. 17 – 24.


61

23. Ємченко В. М. Українська модель промислового зростання: теоретичні засади створення та економічний механізм реалізації / Микитенко В. В., Алимов О. М., Ємченко В. М. // Фундаментальні орієнтири науки: Збірник наукових праць. – К.: Видавничий дім «Академперіодика», 2005 – С. 290–309. 24. Сахневич Л. В. Сучасні виміри та резерви забезпечення енергоефективності промислового виробництва [Текст] / О. В. Гребенюк, Л. В. Сахневич// Проблеми системного підходу в економіці: Електронне фахове видання НАУ МОНмолодьспорту України, 2011. – Вип. 1. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2011_1/Sahnevich_111.htm 25. Демешок О. О. Формування набору стратегій для розробки адаптивних технологій управління забезпеченням економічної безпеки / В. В. Микитенко, О. О. Демешок, О. В. Гребенюк // Структурні реформи економіки: світовий досвід, інститути, стратегія для України: Монографія [Текст] / Наук. ред. В. І. Ляшенко, Є. В. Савельєв; ІЕП НАН України, ТНЕУ МОНмолодьспорту України. – Тернопіль: Економічна думка ТНЕУ, 2011. – С. 100-110. 26. Пінчук А. О. Інноваційно-інформаційні домінанти стратегії промислового зростання в регіонах України [Текст] / А. О. Пінчук // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія: «Економічні науки»: науковий збірник, 2012. – Чернігів, Ред.-вид. ЧДТУ МОН України, 2012. - № 4 (62). – С. 236 – 241. 27. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком [Текст] / Д. М. Стеченко. – К.: Вид-во Вища шк., 2000. – 223 с. 28. Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент [Текст] / Р. А. Фатхутдинов. – СПб.: Вид-во Питер, 2002. – 400 с. 29. Мартиненко М. М. Основи менеджменту [Текст] / М. М. Мартиненко. – К.: Вид-во «Каравелла», 2003. – 496 с. 30. Кузьменко Г. Г. Розроблення комплексу заходів по реалізації політики сталого розвитку України та високої енергоефективності промислового виробництва [Текст] /Г. Г. Кузьменко, Л. В. Сахневич // Збірник матеріалів міжнар. наук.-прак. конфер.: «Україна – Польща – ЄС: сучасний стан та перспективи»: [зб. матер. міжнар. наук.-практ. конфер. / ред. д.е.н. Г. Г. Савіна] (м. Ополє.). – Ополє, ХНТУ МОН України та Опольський університет, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2010. – 288 с. – С. 97 – 104. 31. Федулова Л. І. Концептуальні засади державної регіональної промислової політики в умовах інноваційного розвитку [Текст] / Л. І. Федулова // Стратегічні пріоритети 1 (8). – 2008. – С. 112 – 119.


62

32. Василенко В. Н. Архитектоника регионального экономического пространства: Монография [Текст] / В. Н. Василенко. – Донецк: НАН Украины, Ин-т экономико-правовых исследований, ООО «Юго-Запад, Лтд», 2007. – 311 с.

УДК 657: 330 1.5. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБІКУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ТА КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ Левковська М. К., магістрант, Міжнародний науково-технічний університет ім. академіка Юрія Бугая (м. Київ). Анотація. В статті досліджено економічна сутність кредиторської та дебіторської заборгованості, нормативно-правове регулювання їх обліку. Ключові слова: розрахунки,кредиторська,дебіторська, заборгованість нормативно-правове регулювання, організація обліку, фінансовий стан. Аннотация. В статье исследована и расскрыта экономическая сущность кредиторской и дебиторской задолженности, нормативно-правовое регулирование их учета. Ключевые слова: расчеты,кредиторская,дебиторская задолженность нормативно-правовое регулирование, организация учета, финансовое состояние. Аnnotation. The article analyses the economic essence of accounts payable and receivable, оf normative-legal regulation of their account. Keywords: calculations,accounts payable,accounts receivable of normativelegal regulation, organization of the accounting, financial condition..


63

Актуальність дослідження та постановка проблеми. В даний час в Україні відбуваються істотні зміни в господарській, економічній і соціальній діяльності підприємств. Це призводить до об'єктивної необхідності зміни системи контролю. При цьому, зазначимо, що для нормального функціонування всіх ланок економіки необхідно, щоб підприємці, ухвалюючи рішення, мали достовірну інформацію про фінансовий стан підприємства, в частковості, про стан дебіторсько-кредиторської заборгованості, про законність і підтвержденність господарських операцій, в результаті яких вона виникла. Коли дебіторсько-кредиторська заборгованість між підприємствами досягла величезних сум, проведення аудиту дебіторсько-кредиторської заборгованості має велику актуальність, оскільки це стимулює підприємство до більш ретельного і регулярного проведення інвентаризації дебіторсько-кредиторської заборгованості, до активного проведення заходів щодо стягнення заборгованості з неплатників через арбітраж. При цьому, дебіторська заборгованість істотно погіршує фінансовий стан підприємства, вона є іммобілізацією грошових засобів, відверненням їх з господарського обороту, що приводить до зниженню темпів виробництва і результативних показників діяльності підприємства, оскільки прострочена дебіторська заборгованості, по якій закінчився термін позовної давності, підлягає віднесенню на збитки підприємства. Кредиторська заборгованість, є тимчасовим залученням позикових засобів, однак в результаті негативно впливає на стан підприємств, оскільки наявність кредиторської заборгованості говорить про неплатоспроможності підприємства і підриває авторитет підприємства у покупців і замовників. Кредиторська заборгованість з терміном позовної давності, що закінчився, підлягає віднесенню до бюджету, тобто остаточно вилучається з господарської діяльності підприємств-виробників. Білик М.Д. зазначає: „Несвоєчасні розрахунки формують заборгованість між виробником і споживачами продукції, ведуть до несвоєчасних виплат готівкою в рахунок заробітної плати, що викликає невдоволення працюючих та погіршує соціальне становище”. Звідси, на сучасному етапі економічного розвитку, більшість підприємств практично не мають можливостей нормально функціонувати у зв'язку з існуючим дефіцитом грошових коштів. Підприємствам недостатньо фінансових ресурсів для регулярного й своєчасного погашення боргових зобов'язань, підприємства не можуть постійно перетворювати готову продукцію в грошові кошти через реалізацію, систематичне збільшення запасів вичерпує як грошові, так і сировинні ресурси. Фінансовий стан таких підприємств характеризується наявністю високої дебіторської та кредиторської заборгованостей.


64

Дебіторській заборгованості належить найбільша частка оборотних активів. Вона відволікає кошти з матеріальної сфери у фінансову. Це нерідко приводить до порушення механізму обігу капіталу й визначає виникнення проблеми неплатежів. За таких умов, для фінансування дебіторської заборгованості необхідно мати відповідне джерело, яким у більшості випадків виступає кредиторська заборгованість. Такий взаємозв'язок дебіторської та кредиторської заборгованостей обумовлює необхідність розробки політики загального управління, спрямованої одночасно на розширення обсягів реалізації продукції (товарів) і забезпечення своєчасної інкасації боргу. Формування на підприємствах такої політики є однією з найбільш актуальних проблем підвищення ефективності фінансовогосподарської діяльності. Аналіз результатів попередніх досліджень. Аналіз останніх джерел досліджень. Проблема управління дебіторською та кредиторською заборгованостями приваблює велику кількість науковців. Так, дослідженню цього питання присвячені праці наступних відомих вітчизняних і закордонних вчених: Ю. Брігхема, Дж.К. Ван Хорна, Дж. Ш. Шима, Д. Маршала, Т. Е. Унковської, І. А. Бланка, В. М. Суторміної., А. А. Мазаракі, А. І. Ковальова, А. Г. Гончарука та ін., а безпосередньо одночасному управлінню присвячені роботи М. Н Крейніної та О.С. Стоянової. Вивчення опублікованих робіт виявило існування тенденції до розмежування управління дебіторською та кредиторською заборгованостями, тобто, підхід практично всіх авторів однозначний: або увага приділяється тільки розрахункам з дебіторами або ж тільки з кредиторами. Мета статті. Мета статті полягає у визначенні етапів формування на підприємствах політики одночасного управління дебіторською та кредиторською заборгованостями.


65

Виклад основного матеріалу дослідження. При плануванні та здійсненні аудиторських процедур, оцінці отриманих матеріалів і представленні результатів перевірки аудитор повинен враховувати, що невиконання клієнтом вимог законодавчих та нормативно-правових актів України може стати причиною перекручення фінансової звітності підприємства й істотно вплинути на фінансові результати діяльності клієнта. Виявлення випадків невиконання клієнтом вимог законодавчих та нормативно-правових актів України не є метою і обов’язком аудитора. Факт порушення вимог законодавчих та нормативно-правових актів підлягають спеціальній юридичній експертизі і є поза професійною компетенцією та знаннями аудитора. Рівень професійної підготовки аудитора, його досвід і знання господарської галузі діяльності клієнта і організації виробництва можуть дозволити йому зробити висновок тільки про те, що окремі факти діяльності підприємства, можливо, не відповідають вимогам законодавчих та нормативно-правових актів. Дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Довгострокова дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу. При цьому, зазначимо, що поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, послуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.


66

Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником. Величина резерву сумнівних боргів визначається, виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості. Нарахування суми резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у звіті про фінансові результати у складі інших операційних витрат. Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості сума поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Класифікація дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги здійснюється групуванням дебіторської заборгованості за термінами її непогашення із встановленням коефіцієнта сумнівності для кожної групи. Коефіцієнт сумнівності встановлюється підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги за попередні звітні періоди. Коефіцієнт сумнівності, як правило, зростає зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповідної групи Виключення безнадійної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів. Поточна дебіторська заборгованість, не пов'язана з реалізацією продукції, товарів, робіт, послуг, що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат. Довгострокова дебіторська заборгованість, на яку нараховуються проценти, відображається в балансі за їхньою теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від виду заборгованості та умов її погашення.


67

У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація: - перелік дебіторів і суми довгострокової дебіторської заборгованості; - перелік дебіторів і суми дебіторської заборгованості пов'язаних сторін, з виділенням внутрішньо групового сальдо дебіторської заборгованості; - склад і суми статті балансу "Інша дебіторська заборгованість"; - метод визначення величини резерву сумнівних боргів; - сума поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги в розрізі її класифікації за строками непогашення. співвідношенні обігу дебіторської та кредиторської заборгованостей надлишок коштів, який можна направити на інші цілі. У загальному випадку, область прийняття рішень по управлінню дебіторською та кредиторською заборгованостями має наступну структуру: - визначення оптимального співвідношення між загальним обсягом і різними видами дебіторської й кредиторської заборгованостей, виходячи з конкретних умов діяльності підприємства; - визначення можливостей по формуванню відповідного обсягу інвестицій у дебіторську заборгованість і можливостей одержання відповідної кредиторської заборгованості; - розробка стандартів кредитування щодо конкретних агентів, тобто, прийнятних критеріїв кредитоспроможності клієнтів й встановлення кредитних комерційних лімітів для різних клієнтів згідно з цими критеріями; - визначення кредитного періоду; - розробка системи дисконтів й інших методів стимулювання більше ранньої оплати дебіторської заборгованості й, відповідно, визначення таких можливостей при одержанні кредиторської заборгованості, включаючи вдосконалення системи розрахунків; розробка системи моніторингу погашення дебіторської й кредитор-ской заборгованостей; розробка політики інкасації - процедури одержання платежів по відстрочених боргах і, відповідно, сплати простроченої заборгованості. Висновки та перспективи подальших досліджень. Одночасне управління дебіторською та кредиторською заборгованостями дозволить: оптимізувати тривалість операційного та фінансового циклів; забезпечити високі темпи росту виробництва та реалізації продукції: знизити відволікання власних коштів з обороту; підвищити конкурентоспроможність підприємства на товарному ринку; отримати надлишок поточних ресурсів порівняно з поточними потребами.


68

Перспективи подальших досліджень. Надалі, ми плануємо більш докладно зупинитися на кожному етапі політики управління дебіторською й кредиторською заборгованостями підприємств, а також на факторах, які впливають на їхній рівень. діяльності підприємства та в свою чергу регулюються низкою нормативно-правових документів. З метою удосконалення розрахункової системи варто втілити в життя певні корективи для поліпшення обліку розрахунків: − по-перше, організованіше та більш досконало проводити аналіз складу і структури кредиторської заборгованості за відповідними постачальниками, а також стосовно термінів утворення заборгованості або термінів її потенціального погашення, що дасть змогу вчасно виявляти прострочену заборгованість і вживати заходів щодо її стягнення; − по-друге, контролювати оборотність кредиторської заборгованості, а також стан розрахунків стосовно простроченої заборгованості, так як в умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу зумовлює до того, що підприємство практично одержує тільки частину вартості поставленої продукції, тому не завадило б збагатити систему авансових платежів; − по-трете – було б доцільно по вищій мірі упорядити роботу з договорами, в картці клієнта відділяти працює він під реалізацію або за системою передоплати (приведено у джерелі [11]). − по-четверте – втілювати контроль за кредиторською заборгованістю за розмірами заборгованості окремих кредиторів, за термінами погашення боргів, за графіком та практично шляхом створення таблиці та графіка фактичної й запланованої сплати постачальникам. Таким чином, вживання подібних інновацій зробило б крок до суттєвої переміни обліку розрахунків з постачальниками та з відповідним підприємством зокрема на кінець звітного періоду. Отже, вищевикладені пропозиції щодо подальших покращень сприятимуть вдосконаленню організації розрахунків та їх обліку, зменшенню кредиторської заборгованості і поліпшенню фінансового стану підприємства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Біляк М. Д. Управління кредиторською заборгованістю підприємств / М.Д. Біляк // Фінанси України. – 2008. – № 12. – С. 24–36. 2. Словник законодавчих термінів: трежим доступу: http://zakon.nau.ua). 3. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (У ред.. Закону України від 30.06.99р. №784ХIV)//Відомості Верховної Ради України. - №42-43. – С.378


69

4. Школа бухгалтера № 11 від 21.06.2004 р..Газета / за ред. професійного бухгалтерського видання «Дт-Кт» . 5. Дмитренко О. Розрахункове зобов’язання – правова форма розрахункових відносин / О. Дмитренко // Юридична Україна. – 2006. − № 9.− С. 49-54. 6. Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. 7. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій різних форм власності. 8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”. 9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”. 10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 “Зобов’язання”. 11. Соколов Я. В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней: Учебн. пособие для вузов. – М.: Аудит, ЮНИТИ. – 1996. - С.70 12. Інструкції НБУ: "Положення про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті"

УДК 338.45:021.18(043.3) 1.6. УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА Бєлова А. І., к.е.н., доцент, доцент кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності академії Муніципального управління МОН України, м. Київ.


70

Актуальність теми дослідження та її зв'язок із нагальними завданнями. Визнаємо, що динаміка сучасних економічних процесів засвідчує, що несприятливі внутрішні умови інноваційного розвитку національного господарства при порівняно слабкими міжнародними позиціями економіки України, вимагають активного пошуку нестандартних шляхів виходу з кризи, засобів формування по-справжньому конкурентоспроможної регіональної економіки інформаційного типу . У сучасних умовах на загальний характер економічного зростання могутній вплив здійснює система екзогенних факторів, пов’язаних із: а) функціонуванням глобальної економіки, б) розширенням економічного простору діяльності господарюючих суб’єктів, в) збільшенням інформаційного потенціалу науково-технічного прогресу, г) посиленням ролі національних інститутів у системі регулювання світо господарських зв’язків. Досвід розробок у зазначеній сфері досліджень. Зазначимо, що деякі аспекти щодо удосконалення всієї СЕС та впровадженні нових методів і підходів до її формування, встановлення та використання дістали подальшого розвитку у наукових роботах В. Милованова, Й. Шумпетера, С. Кузнеца, Р. Солоу, А Маршала та інших (їхні здобутки деталізовано у науковій роботі [2]). Ґрунтовний доробок в контексті формування та використання стратегічного потенціалу регіонального промислового виробництва задля досягнення збалансованого розвитку були об’єктом дослідження українських науковців: О. М. Алимова, Б. М. Данилишина, Л. В. Дейнеко, Ю. В. Киндзерського, В. В. Микитенко та інших, результати яких наведено у авторських методологічних напрацюваннях, зокрема, у наукових працях [1 – 4]. Виклад основного матеріалу дослідження. Таким чином, у геополітичній конкуренції, одним із найважливіших чинників збереження конкурентоздатності – стає науково-технічний прогрес, а також здатність до впровадження нових технологій. Країни, не спроможні забезпечити необхідний рівень використання національного стратегічного потенціалу та високої якості інформаційного середовища, підсилюють залежність від зовнішніх фінансових та інформаційних ринків і змережують за собою, головним чином, функцію постачальника природної сировини та дешевої робочої сили для більш розвинутих країн світової економіки. Очевидно, що ці тенденції не можуть не враховуватися при розробці механізмів реформування економіки України, яка має інтегруватися у систему міжнародного поділу праці та світовий науковотехнічний та інноваційний процес із урахуванням основних тенденцій світового ринку.


71

Зазначене , набуває особливого значення на етапі структурної перебудови економіки і може стати фактором підтримки багатьох галузей і виробництв, джерелом надходження валютних джерел фінансування для посилення інноваційної діяльності, вирішення соціальних задач та забезпечення економічної безпеки країни. Зазначимо, що еспортно орієнтований розвиток промислового виробництва є визначальною умовою структурних перетворень в економіці, технологічної модернізації галузей, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг. При цьому, питання, що пов’язані із структурної адаптацією регіональної економіки України та промисловості, зокрема, до глобальних технологічних тенденцій та впливу ендогенних та екзогенних факторів на характер і якість економічного зростання та на процеси структурних змін – набувають важливого теоретичного й практичного значення. До того ж, нагальність вирішення цих проблем пояснюється і досить нераціональною структурою промисловості України, необхідністю проведення науково- обґрунтованої структурної політики в межах реального сектору регіональної економіки. Світовий досвід засвідчує, що конкурентоспроможність країни на світових ринках, її пріоритети в міжнародному поділі праці забезпечуються на даному етапі розвитку за наявності двох головних умов: 1) країні необхідно мати досить розвинутий стратегічний потенціал; 2) наявність сучасної ринкової внутрішньої інфраструктури як умови забезпечення органічного контакту зі світовим ринковим господарством. Забезпечення сталого розвитку економіки України потребує ретельної оцінки як поточних економічних проблем управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості, так і обґрунтування стратегії на майбутнє. При цьому, суттєву увагу необхідно сконцентрувати не стільки на темпах ВВП, обсягах інвестицій та показниках соціального рівня життя, а саме на тенденціях розвитку технологій управління, що повинні базуватися на принципах об’єктно-цільового підходу для забезпечення високоефективного управління розвитком стратегічного потенціалу національної промисловості.


72

Перш за все, на нашу думку, слід провести об’єктивну оцінку причиннонаслідкового стану, в якому знаходиться економіка України, виходячи із реалій часу. При цьому, важливим є зазначити, що не слід орієнтуватися на чинники забезпечення ефективності управління розвитком стратегічного потенціалу, що дісталися нам у спадщину від попередньої епохи. Задля цього, необхідно переглянути цільові орієнтири стратегічного розвитку економіки країни і промисловості, зокрема, та терміново змінити стратегічний вектор економічної динаміки. Тобто, зробити перехід від матеріальних індикаторів, що є, беззаперечно, найважливішим виміром розвитку будь-яких економічних систем, до пошуку і визначення рушійних факторів та інституційних умов, які б сприяли забезпеченню ефективності управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості та економічного розвитку країни. Таким чином, буде обґрунтовано передумови здійснення трансформацій до такої моделі розвитку української економіки, яка б не лише відповідала загальносвітовим тенденція, але й спиралися, переважно, на національні ендогенні підгрунття, що можуть забезпечити країні отримання достатнього рівня конкурентних переваг в контексті транснаціоналізації світогосподарської системи. Для України промисловість є одним із основних системоутворюючих елементів економіки. Структура та динаміка розвитку цієї найважливішої складової господарського комплексу визначає стан економічної та національної безпеки. Проте, рівень використання виробничого, наукового та технологічний потенціалів промисловості, а також її галузева структура – не відповідають сучасним умовам господарювання і потребують істотної й якнайшвидшої трансформації. Основою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної промисловості на засадах розвитку її стратегічного потенціалу є ціле орієнтовна оптимізація структурних співвідношень.


73

Зауважимо, що сталий розвиток держави потребує формування, перш за все, ефективного виробництва в поєднанні зі зміною структур споживання, в першу чергу – в промисловості та енергетиці. Для реалізації цієї мети слід у промисловому комплексу: а) підвищити його соціальну орієнтацію, збільшити в структурі промислового виробництва частку галузей легкої і харчової промисловості; б) забезпечити формування ефективної міжгалузевої структури виробництва, що відповідала б світовим стандартам і потребам економічної безпеки країни; в) обмежити розвиток сировинних та напівфабрикатних виробництв, поетапно зменшуючи обсяги експорту продукції видобувних та інших ресурсо- й енергомістких галузей; г) збільшити обсяг випуску продукції, що має закінчений технологічний цикл і сприяє ефективному використанню власного ресурсного потенціалу; д) здійснити перебудову техногенного середовища й технічне переозброєння виробництва на основі впровадження новітніх наукових досягнень, енерго- ресурсозберігаючих технологій, безвідходних екологічно орієнтованих технологічних процесів, застосування відновлювальних джерел енергії, розв’язання проблем знешкодження і використання всіх видів відходів. Відмітимо, що серед найважливіших напрямів ринкової трансформації системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості, на нашу думку, можна виділити заходи із нарощення інноваційно-інвестиційної складової: а) запровадження інноваційної моделі структурної перебудови промислового комплексу; б)оптимізація динаміки галузевої структури промисловості; в) модернізація технологічної структури промисловості. Радикальна зміна існуючих несприятливих диспропорцій (систему показників задля їхньої ідентифікації приведено автором статті у табл. 1) є одним з визначальних положень концепції управління розвитком стратегічного потенціалу національної промисловості, яка має стати науковим підґрунтям мобілізації і концентрації ресурсних та інституціональних чинників підвищення конкурентоспроможності та рівня економічної безпеки країни, структурноінноваційного оновлення промислового комплексу та національної економіки в загалі, посилення їх соціальної спрямованості. Таблиця 1 Система кількісних показники оцінки рівня структурних змін в межах реального сектору регіональної економіки України


74

Вихідне значення абсолютного показника Маса структурної зміни Індекс структурних змін Швидкість структурних змін Інтенсивність структурних змін

Опис сутнісного змісту показника - індикатора сталого розвитку та забезпечення ефективності регіонального промислового виробництва Доля відповідного економічного показника в відповідній структурній сукупності Зміна маси за певний проміжок часу (доля або відсоток) Зміна маси структурних змін за одиницю часу Швидкість структурної зміни помножена на масу


75

Мультиплікатор структурних змін

Співвідношення взаємодіючих змін та регулюючої зміни


76 Джерело: Запропоновано автором статті

Тому, на нашу думку, сучасна структура регіонального промислового виробництва повинна бути спрямована на: а) забезпечення відтворення ВНП, як базової умови якості життя населення країни та відповідного економічної безпеки; б) відтворення факторів виробництва; в) забезпечення розвитку ринкової економіки на основі різних форм власності; г) забезпечення становлення матеріально-технічної структури виробництва; д) досягнення органічного злиття людського та речового факторів виробництва та ефективного функціонування в усіх ланках господарської системи; ж) забезпечення відповідної ефективності існуючою структури промисловості та ефективності структурних змін в контексті нарощення інноваційноінвестиційного потенціалу (факторного) сукупних можливостей реального сектору регіональної економіки України. Оскільки, структурні трансформації обумовлені: а) детермінованим способом виробництва, рівнем розвиненості інтелектуальної складової знань, а також техніки та кількісним і якісним масштабом суспільних потреб; б) наявними ресурсами та можливостями їх використання – засвідчити, то, на нашу думку, структурні зміни імовірнісно об’єктивувати за використання – (див. вище) – приведеної у табл. 1 системи показників. Висновки щодо провадження подальших досліджень у зазначеній проблематиці. У цій відповідності зазначимо, що їхня ідентифікація уможливить визначення об’єктивних національних промислових пріоритетів в регіонах дежражви, обґрунтувати склад засобів нарощення технологічного потенціалу й розробити програмно-цільові технології управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості в цілому. Саме в межах останнього, і можна буде об’єктивувати параметри й масштаби необхідного нагромадження інноваційно-інвестиційного потенціалу реального сектору регіональної економіки України. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


77

1. Демешок О. О. Соціальна політика: добір оптимальної для України моделі та економічного механізму реалізації / Демешок О. О. // Вісник Центру перспективних соціальних досліджень НАН України та Міністерства соціальної політики України: Збірник наукових праць співробітників ЦПСД [Електронний науковий фаховий журнал]. – № 1 (01), 2012. – С. 1 – 14. – Режим доступу до електронного фахового ресурсу ЦПСД: http://www.cpsr.org.ua/index.php? option=com_content&view=article&id=215:2012-12-26-11-38-07&catid=29:201006-15-18-48-34&Itemid=35 2. Милованов В. П. Неравновесные социально-экономические системы: синергетика и самоорганизация: Монография / Милованов В. П. – Москва; Издво УРСС, 2004. – 264 с. 3. Алимов О. М. Стратегічний потенціал – сукупні можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого розвитку / Алимов О. М., Микитенко В. В. // Продуктивні сили України: науково-теоретичний економічний журнал. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – № 1. – С. 135– 151. 4. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку: Монографія / [Кіндзерский Ю. В., Микитенко В. В., Якубовський М. М. та ін.]; за ред. канд. екон. наук Ю. В. Кінзерского; НАН України; Ін-т економіки та прогнозування НАН України. – К., Вид-во ЗАТ «Нічлава», 2009. – 928 с.

УДК 338.45:332.14 (620.9.004.18:043.3) 1.7. ПОБУДОВА ПРОГНОЗУ ВИМІРІВ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРОМИСЛОВОСТІ В РЕГІОНАХ УКРАЇНИ Худолей В. Ю., к.е.н., доцент, доцент кафедри менеджменту організацій Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая, м. Київ.


78

Анотація. Науково-методологічні розробки, які запропоновано у статті, убезпечили: побудову та деталізацію п’яти компонент алокаційної системи управління; уточнення структури, змісту і сутності енергетичного паспорту РПК, а також оптимізаційні форми його ведення; обґрунтування нової класифікації продуктивних сил, структурно-логічна схема якої уможливила розробку організаційно-економічного підходу до кластеризації РПК. Розроблено оптимальну для України модель управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК алокаційного типу з урахуванням вихідних значень локальних показників за темпами приросту енергоефективності і результативності країн світу із перехідним рівнем енергоефективності функціонування реального сектору економіки. Побудовано і експериментально перевірено на основі цільового програмного забезпечення прогноз енергоекономічних показників РПК, каскадів РПК, кластерних округів та промисловості до 2030 р. Сформовано Стратегічний набір із управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК для каскадів РПК масштабної інваріантної та бінарної спрямованості й односпрямованих із визначеними об’єктами докладання зусиль і оптимізаційним комплексом модернізаційних заходів. Ключові слова. Енергоефективність функціонування РПК, результативність управління забезпеченням енергоефективності, стратегічний набір, каскад РПК, кластерний округ, оптимальна модель управління.


79

Аннотация. Предложена методологическая основа формирования оптимальной для Украины Стратегии управления обеспечением энергетической эффективностью функционирования РПК. Её концептуалы – производные положения для: разработки методического подхода к оценке и прогнозированию энергетической эффективности и результативности управления этой сферой деятельности; формализации мульти- уровневой системы показателей, которая выстроена с учетом единого критерия оценки; усовершенствования метода идентификации весомости воздействия объективных и субъективных факторов на уровень энергетической эффективности РПК; определены этапы разработки и обоснования действенности семи функционалов аллокационной функциональной Стратегии управления обеспечением энергетической эффективности функционирования РПК. Научно-методологические разработки, полученные в диссертации, позволили осуществить: формирование аллокационной системы управления обеспечением энергетической эффективности РПК с детализацией архитектуры и состава пяти ее компонент; уточнение структуры, содержания и сущности энергетического паспорта РПК, разработку оптимизационных стандартизированных форм его ведения, способов оценки, уровни отчетности; обоснование классификации территорий, структурно-логическая схема которой обеспечила формирование организационно-экономического подхода к кластеризации реального сектора региональной экономики. Совокупность оценок положены в основу разработанной оптимальной для Украины модели управления обеспечением энергетической эффективности функционирования РПК аллокационного типа. Её фазовую траекторию выстроено с учетом исходных значений локальных показателей, которые были инкорпорированы к структурным моделям. Последние созданы с учетом темпов роста энергетической эффективности и результативности стран мира с переходным уровнем энергетической эффективности.


80

Построен и экспериментально проверен (на адекватность реальным производственным процессам с использованием целевого программного обеспечения), прогноз энерго- экономических показателей как РПК, каскадов РПК и кластерных округов, так и промышленности в целом, до 2030 г. Сформирован Стратегический набор управления обеспечением энергетической эффективности функционирования РПК, инструментарий укомплектования стратегий которого можно использовать как для разработки промышленной политики отдельных РПК, так и для каскадов РПК. В нем предопределенны: методы определения объектов прикладывания усилий; оптимизационный комплекс мероприятий по модернизации, реформированию и инжинирингу технико-технологических, энергоэкономических, экологических, организационных и системно-универсальных нововведений в реальном секторе регионов. Ключевые слова. Энергетическая эффективность функционирования РПК, результативность управления обеспечением энергетической эффективностью, стратегический набор, каскад РПК, кластерный округ, оптимальная модель управления. Annotation. Methodological principles of forming of optimum for Ukraine Strategy of management, within the limits of which, are offered: the methodical going is developed near an evaluation and prognostication of measuring of power efficiency and effectiveness; it is formalized much level system of indexes, built after the unique criterion of estimation; the method of authentication of ponder ability of influence of objective and subjective factors is improved at the level of power efficiency; certainly the stages of development and ground of maintenance of seven functions of rational functional Strategy of management power efficiency in RIK. An optimum for Ukraine case of rational division of type power efficiency frame is developed taking into account the initial values of local indexes after growth and use of the world countries rates with the transitional level of power efficiency of functioning real the sector. It is built and the prognosis of power and economic indexes of RIK, cascades of RIK, cluster districts and Ukrainian industry, is experimentally tested on the basis of having special purpose software in 2030 to. The Strategic set is formed from a management providing of power efficiency both for RIK, and for the cascades and scale invariant orientation, binary orientation and efforts one directed with the certain objects of announcing, and by the optimization complex of modernization measures. Keywords. Power efficiency of functioning of RPK, effectiveness of management providing of Power efficiency, technology of rational division, strategic set, cascade of RPK, cluster district, optimum case frame.


81

Актуальність теми дослідження та її зв'язок із провідної науковою тематикою. Об’єктивним є визнати, що традиційна енерговитратність усіх без винятку секторів вітчизняної економіки (енергоємність валового регіонального продукту на рівні 0,4 кг н.е./ дол. США, а питомі енерговитрати реального сектору – 25,3 млн. т у. п.) – є загальновідомою ознакою національної економіки та регіональних промислових комплексів (РПК), що обумовлює низькі рівні енергетичної безпеки держави та її конкурентоспроможності на зовнішньому і внутрішньому ринках. Оптимального варіанту розв’язання цієї проблеми можна досягти лише у разі розбудови алокаційної системи управління забезпеченням енергоефективності (ЕЕ) функціонування РПК на засадах реалізації декомпозиційної концепції та політики реструктуризації реального сектора регіональної економіки (РСРЕ) України за комунітарними принципами рівноправного партнерства, децентралізації та концентрації зусиль за пріоритетами.

Досвід і результати сучасних розробок у зазначеній сфері енергоекономічних досліджень. Теоретичним і прикладним аспектам вирішення багатогранних проблем підвищення ефективності функціонування промислового виробництва в регіонах та формування (й нарощення) його стратегічного потенціалу (СП) присвячені праці О. Алимова, О. Амоші, В. Бесєдіна, В. Геєця, Б. Данилишина, М. Долішнього, Ю. Іванова, М. Кизима, Ю. Колбушкіна, В. Микитенко, В. Недіна, П. Перерви, О. Тищенко, Д. Черваньова, І. Чукаєвої, М. Чумаченка, О. Царенко, С. Шкарлета та ін. Поряд із вказаним, зауважимо, що вагомий внесок у сформування постнеокласичних домінант дослідження умов забезпечення енергоефективності функціонування РПК та конструктивне обґрунтування когнітивної парадигми ідентифікації закономірностей реалізації енергоекономічних процесів здійснили представники різних галузей економічної науки, зокрема, А. Гранберг, П. Вейнгарнер, В. Вернадський, М. Войнаренко, Т. Кун, І. Пригожин, Г. Ріккерт, Г. Саймон, І. Сараєв, Ч. Сноу, В. Старжинський, О. Суходоля, М. Фуко, А. Уємов, А. Цофнас та ін. Зазначеним напрямам досліджень та розв’язанню проблем із системного моделювання процесів диференціації, декомпозиції та інтеграції економічного розвитку в регіонах, реалізованих за використання принципів загальної параметричної теорії і структурно-інформаційній теорії надійності систем, присвячені розробки наукових установ НАН України та галузевих інститутів. Однак, переважна більшість наукових робіт у сфері управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК (УЗЕФРПК) передбачають: розробку техніко-економічних завдань щодо розрахунку резервів економії паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) в окремих технологічних процесах, рівнів енергоекономічної ефективності заходів, обсягів енергоспоживання та їхньому нормуванню; пошук резервів та диверсифікацію джерел постачання природного газу; технікоекономічне обґрунтування складу заходів із енергозбереження для коригування інноваційноінвестиційних та виробничо-господарських процесів в реальному секторі регіональної економіки.


82

Тому, сформувалася потреба у розробці оптимальної для України Стратегії управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК , результативність якої можна досягти при інкорпорації останніх на комунітарних принципах до розбудови каскадних форм міжгалузевої взаємодії, які здатні та повинні визначити: першорядні довгострокові цілі та завдання із комплексної реалізації інноваційно-інвестиційної, виробничої та енергетичної політики в регіонах; цільові орієнтири промислового зростання (ПЗ) за результатами прийняття в якості пріоритетного – курсу на раціоналізацію поділу/ розподілу ПЕР між галузями і виробництвами, необхідних для сталого розвитку держави і соціально-економічного відродження промисловості в регіонах. Поряд із цим, актуальність дослідження зумовлена і нагальною потребою у розробленні базових положень теорії УЗЕФ РПК задля вирішення теоретичних і прикладних проблем із організації продуктивних сил України та нарощення конкурентних переваг реального сектору регіональної економіки. Звідси, визнаємо про таке: недостатній ступінь розробки теоретико-методологічних підходів до формування стратегічного інструментарію досягнення результативності УЗЕФРПК, з одного боку, та важливість результатів для удосконалення виробничо-господарських і соціально-економічних відносин в регіонах країни, з другого, свідчать про об’єктивну необхідність системного дослідження зазначеної науково-прикладної проблематики. Саме цим і зумовлене обрання теми для даної статті, що і підтверджує її актуальність. Мета статті. Метою є розробка і обґрунтування теоретикометодологічних засад реалізації алокаційного управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК і методичних положень та практичних рекомендацій щодо прогнозування об’єктивних вимірів енергоефективності промисловості в регіонах у разі запровадження каскадної форми організації регіонального промислового виробництва.


83

Виклад основного матеріалу дослідження. Визнаємо, що проблеми пов’язані з моделюванням енергоекономічних показників реального сектору регіональної економіки в контексті досягнення сталого розвитку держави, а, відтак, і забезпечення надійності та ефективності функціонування економічної системи України, як системного утворення підвищеного рівня складності посідають вагоме місце у теоретичній і практичній діяльності українського соціуму та суб’єктів державного управління як переважної більшості країн, так і наддержавних об’єднань. Тому, визнаємо, що якісне удосконалення сутності та змісту Стратегії управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК є ототожнення регіональної промислової політики з гарантом стійкості і незворотності економічного й соціально-політичного відродження країни (зазначене засвідчено автором статті у попередній праці [1]). Вказана проблематика впродовж останнього десятиліття стала епіцентром реалізації державницьких зусиль в Україні. Відтак, результати наукових досліджень енергоекономічної та екологоекономічної діяльності в реального сектору регіональної економіки дозволяють засвідчити наступне: досвід із розроблення та реалізації Стратегічних концепцій різної природи до 2020, 2030 та 2050 рр. та «подальшу перспективу», Комплексних і Цільових програм, а також стратегій управління різними сферами економічної діяльності свідчать про наступне: до цього часу вони виконуються лише на 30,0%. При цьому, визначені в їхніх межах показники та цілі не досягнуті, а завдання не завершені. Причина є більш, ніж очевидною: з моменту оновлення соціально-економічної системи нашої країни та її розбудови з 1991 р. як демократичної й незалежної політичної форми організації суспільства, проблема досягнення достатніх параметрів сталого розвитку пов’язувалась, насамперед, із: залученням суттєвого обсягу фінансових ресурсів; розробленням та введенням у практику господарювання ілюзорних і недієвих механізмів макроекономічного регулювання; запровадженням адміністративносилових акцій із компенсації «загального стану недосконалості» функціонування економічної та енергетичної системи держави; використанням «дипломатичних» можливостей і силового ресурсу при корегуванні політичними силами змісту концептуальних засад забезпечення сталого розвитку України.


84

Наступне, не зайвим є визнати і те, що прийняті та проголошені (в якості проривних і прогресивних) «інноваційні проекти», стратегічні програми і доктрини лише за окремими структурними підрозділами можна вважати стратегічно спрямованими, а не адекватними за своєю суттю і змістом «Державній стратегії управління забезпеченням енергоефективності» чи «Стратегії сталого розвитку України». Звідси, можна зазначити (на думку автора статті), такого рівня документи-доктрини мають включати фундаментальні компоненти, що і відрізнятимуть Стратегію УЗЕФ РПК від різного роду проектних і декларативних програм (ефемерних планів чи оманливих аналітичних оглядів). Зокрема, з тієї точки зору, що її стратегічний інструментарій повинен повність інкорпоруватися до системи сталого розвитку України. Тому, вважаю, що розроблення та обґрунтування оптимальної для держави Стратегії УЗЕФРПК мають передувати: а) чітке визначення орієнтирів і цільових показників; б) послідовне розв’язання завдань щодо кардинальної перебудови системи державного управління та реформування адміністративнотериторіальної політики (доведено автором статті у попередній праці [2]) в контексті розбудови промислового виробництва інноваційно-інформаційного типу; в) логічна побудова етапів її реалізації; г) спрямування механізмів із оптимізаційним складом регуляторів і важелів впливу (на темпи економічного зростання, усунення техногенного навантаження на зовнішнє середовище і соціально-економічної нерівності розвитку регіональних економічних систем) на досягнення якісно нових цілей щодо забезпечення достатніх параметрів економічної безпеки та рівнів результативності УЗЕФРПК (із кількісним визначенням можливих відхилень за урахування змін у зовнішньому середовищі та власного стратегічного потенціалу). Оскільки, саме останні домінанти і убезпечують кардинальну зміну існуючого стану не лише в економічній, енергетичні, фінансовій, технологічній та екологічній сферах діяльності, а й у самій системі державного регулювання економіки, суспільних і виробничих відносинах, а також нормах, правилах, способах, змісту діяльності різних суб’єктів управління в контексті наближення до умов якісної розбудови системи сталого розвитку в України.


85

Поряд із цим, зазначимо, що розвиток базових положень сучасної економічної теорії підтверджує наступне: трансформації в межах економічної та енергетичної систем держави нерозривно пов’язані з розв’язанням проблеми визначення оптимальної траєкторії її еволюції, а й, відтак, вимагають розбудови оптимальної для України Стратегії УЗЕФРПК. Звідси, для досягнення якісної здатності РСРЕ України до генерування ознак щодо підвищення енергоефективності слід встановити об’єктивні рівні енергоефективності функціонування РПК та імовірнісні виміри результативності УЗЕФ РПК (обґрунтовано у попередній роботі автора статті [3]). Оскільки, у попередніх наукових роботах імовірнісно, хоча і було здійснено ґрунтовний аналіз масштабів розвиненості стратегічного потенціалу РСРЕ України, та встановлено вже досягнуті рівнів енергоефективності функціонування РПК і результативності УЗЕФРПК, однак, слід, наразі, засвідчитись і про таке: Чи існує імовірність запровадження та органічності функціонування нових макроструктур, які убезпечують формування в регіонах промислового виробництва інноваційно-інформаційного типу – тобто, каскадів РПК? При цьому, до їхньої архітектури природно інкорпоруються декілька суміжних та з відповідними характеристиками РПК, афіліація яких за паритетом спрямованості виробничо-господарської, інноваційно-інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності дозволяє виокремити в межах реального сектору регіональної економіки держави три класи кластерних округів каскадів РПК: одно- варіантної спрямованості, бінарної спрямованості та масштабної інваріантної спрямованості (доведено у роботі автора [4]). Поряд із вказаним, автор даної статті вважає за доцільне визнати і таке: у сучасних умовах розбудови системно-універсальної теорії і методології провадження енерго-економічного дослідження, зарубіжні вчені пов’язують імовірність кардинальних змін із застосуванням методів стратегування. Останні, передусім, убезпечують формування як достатніх масштабів розвиненості стратегічного потенціалу, та і якісної стратегічної позиції розвитку виробничо-економічної системи (strategic choice). Показники цього зростання – стають визначальними, з точку зору, об’єктивного відображення характеристик і явищ промислового зростання. Однак, потребують коригування змістовності та прикладного інструментарію у майбутньому (більш детально приведені у параграфі обґрунтування розкрито у попередній науковій роботі автора статті [3]). Тоді, враховуючи вище приведене, можна підтвердити наступне:


86

розроблення та апробація у практиці господарювання опрацьованих і побудованих у їхніх межах «лінійок ідентифікації» (їхнє визначення та послідовність розробки представлено автором даної статті у праці [5]) відповідає концептуальним засадам вирішення проблем із підвищення рівня енергоефективності функціонування та формування стратегічного потенціалу реального сектору регіональної економіки України, що відтворено дослідником у попередній праці [6]. Відтак, визнаємо об’єктивним наступне твердження: реалізація завдань із формування технологічних, інноваційних, структурних та когнітивно-інформаційних переваг в системі (алокаційній) УЗЕФРПК автором визнано – як цілеорієнтовану реалізацію функціоналів стратегування у сфері забезпечення енергоефективності функціонування реального сектору регіональної економіки України. Тобто, останні можна трактувати наступним чином: функціонали стратегування у сфері забезпечення енергоефективності функціонування РПК – це розробка і реалізація оптимальної сукупності організаційно-економічних, економетричних, проектних та модельних процедур, використання яких убезпечує: а) об’єктивність реалізації цільових функцій із концептування, прогнозування, стратегічного сканування, моделювання, планування, проектування, програмування та контролювання діяльності корелянтів з метою підвищення результативності УЗЕФРПК; б) створення та визначення оптимального складу і мінімально допустимих обсягів витрат за етапами реалізації стратегічного набору в контексті збалансованості та органічності функціонування певного класу каскадів РПК; в) формування/ уточнення організаційно-економічних передумов і енергоекономічних орієнтирів фазової траєкторії промислового зростання задля сформування в межах регіональної економічної системи ознак до сталого розвитку (приведене детально описано та обґрунтовано автором статті у попередній науковій праці [6]).


87

У цій відповідності слід відмітити, що концептуальні підходи до розробки повноцінної Стратегії управління розвитком стратегічного потенціалу реального сектору економіки України, за результатами освоєння якого імовірнісним стає нарощення рівня енергоефективності функціонування РПК та результативності УЗЕФРПК, що деталізовано авторами у досліджені [7]. Звідси, першочергово слід вказати й на те, що використовуючи попередні здобутки та пропоновані у даній статті методологічні засади УЗЕФРПК, формалізацію цільових функціоналів стратегування у сфері підвищення рівня енергоефективності, слід здійснити у взаємозв’язку важелів і регуляторів, які використовуються як на мікро-, так і на макрорівнях управління. Тоді, об’єкти для стратегування можна розглядами та визначати за наслідками використання методу «система – об’єкт» (його викладено й обґрунтовано у науковій праці [8]). При цьому, виробничо-економічні системи, які функціонують в межах регіонів України, ми розглядаємо в якості певної природи гетерархій більш складної архітектури, а їхні виміри ідентифікуємо за системно-універсальними та когнітивно-інформаційними характеристиками РПК та, як визначено автором цієї статті, і субрегіональних утворень – каскадів РПК (або ж промислових агломерації чи кластерних округів) – приведене детально описано автором у попередній науковій праці [1]. У цій відповідності можна стверджувати про таке: для визначення домінант і окреслення образу оптимальної для України Стратегій УЗЕФРПК у відповідності до запропонованої у цій роботі декомпозиційної концепції (яка, на погляд автора дозволить здійснити національній економічній системі стрімкий технологічний ривок, забезпечивши зниження не лише енергоємності ВВП, а й, відповідно, до визнаної інноваційної моделі – підвищити рівень конкурентоспроможності промислової продукції та країни, у цілому, й довести до європейських стандартів якість життя населення) – доцільно провести (поряд із діагностикою результативності застосування в межах РСРЕ держави міжнародного досвіду державного регулювання та стимулювання діяльності по підвищенню енергоефективності регіонального промислового виробництва) порівняльний аналіз ущільненості зв’язків між основними енергоекономічними характеристиками функціонування сучасних РПК та, відповідно, взаємозалежність від трансформації характеристик їхньої ресурсно-галузевої структури (доведено автором статті у попередній роботі [9]).


88

Поряд із вказаним, має сенс, наразі, здійснити дослідноекспериментальну перевірку моделей, запропонованих у цій статті для оцінювання рівня енергоефективності функціонування реального сектору регіональної економіки провідних країн світу, що домоглися успіхів у цій царині. Це, за досвідом побудови і застосування мультирівневої системи порівняльних показників різної природи, можна здійснити за наслідками уточнення змістовної сутності четвертого гетерархічного рівня показниківіндикаторів (адаптувавши їх до режимів і умов функціонування РСРЕ України), що належать до мультирівневої системи показників сталого розвитку, яку розроблено і обґрунтовано дослідником у наукових працях [10; 11]. До їхнього складу автором статті залучено саме комплексні показникиіндикатори рівнів енергоефективності і результативності УЗЕФРПК, які дослідником приведено з деталізацією у табл. 1: Таблиця 1 Гетерархія показників-індикаторів (ІV рівня), формалізована задля ідентифікації вимірів енергоефективності та результативності управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК *


89

Умовне Назва комплексного Метод розрахунку кількісних значень показникапозначенн показника-індикатора індикатора я КПІІЗРПК Комплексний показник-дорівнює добутку виміру інноваційної здатності індикатор інноваційноїРСРЕ держави у цілому на відношення частки здатності РПК енерго- й ресурсоємних галузей до частки наукоємних у галузевій структурі РПК КПІІЗКРПК Комплексний показник-дорівнює добутку виміру інноваційної здатності індикатор інноваційноїРСРЕ держави у цілому на відношення частки здатності каскаду РПК енерго- й ресурсоємних галузей до частки наукоємних у галузевій структурі певного каскаду РПК КПІІЗКОРПККомплексний показник-дорівнює добутку виміру інноваційної здатності індикатор інноваційноїРСРЕ держави у цілому на відношення частки здатності кластерногоенерго- й ресурсоємних галузей до частки округу каскадів РПК наукоємних у галузевій структурі кластерного округу КПІПЕРПК Комплексний показник-дорівнює добутку енергоефективності індикатор потенційноїфункціонування певного РПК на кількісне енергоефективності РПК значення перевищення/ відставання його технологій УЗЕФРПК від середньо національних при прирівняні їх до галузевої структури певного РПК; КПІПЕКРП Комплексний показник-дорівнює добутку енергоефективності індикатор потенційної функціонування певного каскаду РПК на кількісне К енергоефективності значення перевищення/ відставання його каскаду РПК технологій УЗЕФРПК від середньо національних при прирівняні їх до галузевої структури цього каскаду РПК; КПІПЕКОР Комплексний показник-дорівнює добутку енергоефективності індикатор потенційної функціонування кластерного округу РПК на ПК енергоефективності кількісне значення перевищення/ відставання його кластерного округутехнологій УЗЕФРПК від середньо національних при каскадів РПК прирівняні їх до галузевої структури цього кластерного округу каскадів РПК; КПІТКРПК Комплексний показникдорівнює добутку виміру технологічної індикатор технологічної конкурентоспроможності РСРЕ держави у цілому конкурентоспроможності на відношення частки енерго- й ресурсоємних РПК галузей до частки наукоємних у галузевій структурі РПК КПІТККРПККомплексний показникдорівнює добутку виміру технологічної індикатор технологічної конкурентоспроможності РСРЕ держави у цілому конкурентоспроможності на відношення частки енерго- й ресурсоємних каскаду РПК галузей до частки наукоємних у галузевій структурі певного каскаду РПК КПІТККОРПКомплексний показникдорівнює добутку виміру технологічної індикатор технологічної конкурентоспроможності РСРЕ держави у цілому К конкурентоспроможності на відношення частки енерго- й ресурсоємних кластерного округу галузей до частки наукоємних у галузевій структурі кластерного округу


90

Умовне Назва комплексного позначенн показника-індикатора я КПІРЕВРП Комплексний показникіндикатор раціональності К енерговикористання РПК КПІРЕВКР Комплексний показникіндикатор раціональності ПК енерговикористання каскаду РПК КПІРЕВКО Комплексний показникіндикатор раціональності РПК енерговикористання кластерного округу КПІОЕВРП Комплексний показникіндикатор оптимального К рівня енергоефективності функціонування РПК КПІОЕВКР Комплексний показникіндикатор оптимального ПК рівня енергоефективності функціонування каскаду РПК

Метод розрахунку кількісних значень показникаіндикатора дорівнює добутку рівня енергоефективності функціонування РПК на частку енерго- й ресурсо затратних галузей у його структурі дорівнює добутку рівня ЕЕ каскаду РПК на частку енерго- й ресурсно- затратних галузей у його структурі дорівнює добутку рівня енергоефективності кластерного округу на частку енерго- й ресурснозатратних галузей у його структурі,

дорівнює добутку рівня енергоефективності на частку енергоресурсно- затратних галузей, поділену на частку РПК у загальному енергоспоживанні регіону дорівнює добутку рівня енергоефективності каскаду РПК на частку енерго- й ресурснозатратних галузей, поділену на його частку у структурі енергоспоживання сукупності регіонів, реальний сектор яких інкорпоровано до певного каскаду РПК КПІОЕВКОКомплексний показникдорівнює добутку рівня енергоефективності індикатор оптимального кластерного округу на частку енерго- й ресурсноРПК рівня енергоефективності затратних галузей, поділену на їхню частку у функціонування структурі енергоспоживання певної сукупності кластерного округу регіонів, реальний сектор яких інкорпоровано до каскадів РПК специфічного класу кластерного округу.


91

Джерело* Визначено та систематизовано автором статті, що представлено науковій спільноті у попередній науковій праці [2], застосування яких було обґрунтовано і деталізовано у роботах [3 – 6].

При формуванні кореляційної матриці залежностей та врахуванні впливу інформаційно значимих змінних на енергоефективність промислового виробництва встановлено наступне: у першу чергу, на рівень енергоефективності функціонування реального сектору регіональної економіки держави визначальним чином впливає частка енерго- й ресурсо- затратних галузей як у структурі РПК, так і у структурі промисловості, у цілому (доведено у попередній праці автора статті [6]). Однак, зауважимо, що енерго- й ресурсо- ємна структура української промисловості, яка історично склалася, якісно відмінна від побудови виробництв і процесів в інших країнах світу. При цьому, і галузева структуризація внутрішнього простору кожного з РПК є також відмінною. Звідси, ґрунтовно досліджуючи структурно-динамічні та енергоекономічні характеристики функціонування реального сектору регіональної економіки різних країн світу, ідентифікувавши щільність їхнього взаємозв’язку та взаємостимулювання, автором статті здійснено ранжування РСРЕ за чотирма рівнями. При цьому, зазначимо, що аналіз зарубіжного досвіду реалізації Стратегій, які розробляються та реалізуються у сфері управління забезпеченням високої енергоефективності функціонування реального сектору регіональної економіки, перебудови ресурсного забезпечення, убезпечив, надалі, за результатами синтезу домінант існуючих підходів: а) визначення сутності та особливостей реалізації оптимальної для України моделі регіональної промислової політики, спрямованої на підвищення результативності управління забезпеченням енергоефективності; б) здійснення вибору домірного орієнтиру для вітчизняних РПК при обмеженості в ресурсах і часу; в) удосконалення складу алокаційної технології УЗЕФРПК. Звідси, наразі, у роботі отримали можливість встановити наступне (результати візуалізовано автором статті у попередній науковій роботі [12]): а) обґрунтувати, з урахуванням наявного масштабу розвиненості потенціалу сталого розвитку за кожним регіоном та за наслідками неупередженого аналізу енергоекономічних і системно-універсальних вимірів функціонування реального сектору двадцяти трьох країн світу за вихідними їхніми параметрами, фазові моделі реалізації регіональної політики управління забезпеченням енергоефективності функціонування;


92

б) обчислити імовірнісні для реального сектору регіональної економіки України характеристики та цільові орієнтири у разі трансферу іноземних функціоналів та при дублюванні технологій стратегічного управління у зазначеній сфері на певний період упередження. Поряд із цим, здійснимо порівняння економічної динаміки промислового зростання за зазначеним переліком країн при прирівняні їхньої структури до галузевої структури української промисловості (приведене здійснено автором статті на засадах реалізації методичних підходів до обчислення єдиного критерію оцінювання рівня енергоефективності) задля встановлення імовірності адаптації їхніх системно-універсальних домінант генерування ознак до сталого розвитку в межах національної Х-інституційної матриці при провадженні розробленої алокаційної технології УЗЕФРПК. Відтак, оцінюючи можливості покращення й активізації енергоекономічної діяльності в межах реального сектору регіональної економіки України за урахування досвіду провідних країн світу у сфері енергоефективності – можна формалізувати оптимальну для України модель реалізації управління енергоекономічною сферою діяльності. Таким чином, нами було побудовано і отримано агреговану модель імовірнісних прогнозних вимірів енергоефективності функціонування РПК – її відтворено на рис. 1, що формалізовано за узагальненим рядом комплексних показників-індикаторів енергоефективності функціонування РПК. Зазначимо: розрахунки за її використання забезпечують обчислення темпів приросту як рівня енергоефективності функціонування реального сектору регіональної економіки Україні до 2030 року, так і результативності УЗЕФРПК за модельними рішеннями формалізації енергоекономічних показників певної кількості країн світу, що розмежовано дисертантом за трьома рівнями (при інкорпорації у єдину сукупність вимірів реального сектору регіональної економіки країн із середнім і перехідним рівнем енергоефективності функціонування) із достатнім коефіцієнтом детермінації (від 0,77 до 0,92). Як видно з рис. 1, він є найвищим, у разі відтворення динаміки за комплексним показником-індикатором раціональності енерговикористання та технологій УЗЕФРПК на рівні 0,92, що відтворює енергоекономічні зміни за моделями трансформації країн із середнім і перехідним рівнем енергоефективності функціонування РПК (див. рис. 1).


93

При цьому, у разі інкорпорації до регіональної промислової політики моделі № 2, що відтворює характеристики «управління забезпеченням енергоефективності функціонування РПК» країн із перехідним і середнім рівнем енергоефективності функціонування реального сектору регіональної економіки – виміри енергоефективності функціонування РПК та результативності УЗЕФРПК – суттєво зросли б до 2015 р. (див. свідчення, приведені на рис. 1 – значення показника-індикатора раціональності енерговикористання). Висновки щодо подальшого використання результатів дослідження. Таким чином (зазначене підтверджено і деталізовано у попередній роботі автора статті [3]), результати графічної візуалізації трансформаційних змін в енергоекономічній сфері підтверджують наступне:


94

Модель 1 УЗЕФРПК РСРЕ України за вимірами країн із високим рівнем ЕЕ функціонування РПК

Модель 2 УЗЕФРПК РСРЕ України за вимірами країн із сеперднім і перехідним рівнем ЕЕ функціонування РПК

Модель 3 УЗЕФРПК РСРЕ України за вимірами країн із низьким рівнем ЕЕ функціонування РПК 2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

Рис. 1. Масштаби змін комплексного показника-індикатора раціональності енерговикористання в межах реального сектору регіональної економіки в країнах, розмежованих за чотирма групами кількісно-якісного визначення умов для підвищення енергоефективності


77

формування за агрегованою дистрибутивно-лаговою моделлю математичного образу промислового зростання в РСРЕ Україні, за яким обчислення лагу становить три роки, дозволяє при побудові прогнозу, у першому наближенні, на основі короткострокового упередження з урахуванням кількісних значень відносних показників приросту енергоефективності , дозволяють з’ясувати: розраховані за реальними темпами зростання енергоефективності економік країн із середнім ы перехідним рівнем – є, найбільш, оптимістичними. Оскільки, приведені обчислення і формалізовані модельні рішення, а також визнані трактування вимагають постійного вдосконалення методів і моделей ідентифікації енергоефективності на різних рівнях управління реальним сектором економіки держави, то вважаємо за доцільне вказати і на таке: продовжувати поглиблене дослідження енергоекономічної динаміки за моделями промислового зростання країн із середнім і перехідним рівнем енергоефективності. Його результати за наслідками обчислення потенційної енергоефективності реального сектору регіональної економіки України дозволили встановити, що у разі їхнього застосування при розробці регіональної промислової політики у: а) 2030 р. рівень енергоефективності функціонування реального сектору регіональної економіки України становитиме 4,13 дол. США/кг н.е. (це сучасний рівень Угорщини, Латвії, Литви, Польщі, Канади); б) а у 2050 р. (теоретично) - 7,29 дол. США/кг н.е. (це вже суттєві зрушення і достатньо високий рівень енергоефективності функціонування – опубліковано й підтверджено розрахунками, які представлено науковій спільноті у попередній науковій роботі автора даної статті [2]). СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Худолей В. Ю. Системно-комплексне оцінювання потенціалу сталого розвитку України: Монографія [Текст] /[О. М. Алимов, І. В. Драган, І. М. Лицур, В. Ю. Худолей та ін.]. – Київ, ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», 2013. – 82 с. 2. Худолей В. Ю. Енергоефективність національного промислового виробництва: технології регіонального управління: Монографія [Текст] / В. Ю. Худолей. – К.: Міжнародний науково-технічний університет ім. академіка Юрія Бугая, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2013 – 436 с.


78

3. Худолей В. Ю. Формування системи оцінювання-прогнозування параметрів енергоефективності функціонування регіональних промислових комплексів [Текст] / Худолей В. Ю.// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць НДЕІ. – Вип. № 10(137)/ Наук. ред. д.е.н., проф. І. Г. Мансуров. – К., НДЕІ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, 2012. – 208 с. – [164 – 171]. 4. Худолей В. Ю. Домінанти управління забезпеченням енергоефективності функціонування реального сектору економіки в регіонах України / В. Ю. Худолей // Науковий вісник Чернігівського державного технологічного університету МОН України, 2012 р. - № 4. – С. 13 – 23. 5. Худолей В. Ю. Діагностика результативності промислового виробництва в регіоні при його інкорпорації у каскадні форми міжгалузевої взаємодії [Текст] / О. О. Демешок, В. Ю. Худолей // Культура народів Причорномор’я, 2013 – У 2-х т. – Т. 2. - № 2 (43). – Сімферополь, Вид-во Національного Таврійського університету МОН України, 2013. – С. 34 – 47. 6. Худолей В. Ю. Valued oriented transformation of regional control system by development – Ціннісно орієнтована трансформація регіональної системи управління розвитком [Текст] / Р. В. Кузьменко, В. Ю. Худолей // Економіка і управління: науковий фаховий економічний журнал. – Київ: Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук, Асоціація навчальних закладів України приватної форми власності, Європейський університет, 2013. - № 1. – С. 66 – 71. 7. Алимов О. М. Методологічні підходи з обґрунтування і прогнозування прогресивних технологічних систем у промисловості / В. В. Микитенко, О. М. Алимов // Економіка промисловості. – 2003. – № 4 (22). – С. 48–57. 8. Микитенко В. В. Корегування економічної політики держави в умовах транснаціоналізації світової економіки [Текст] / В. В. Микитенко // Вісник економічної науки України, № 2 (14). – 2009. – С. 110 – 117. 9. Худолей В. Ю. Прогнозування вимірів енергоефективності регіонального промислового виробництва з урахуванням масштабів розвиненості його стратегічного потенціалу / В. Ю. Худолей, О. О. Демешок, В. В. Микитенко// Соціально-економічні проблеми і держава: Науковий фаховий журнал. [Електронне наукове фахове видання]. – Тернопіль, Тернопільський технічний університет МОНмолодьспорту України та Академія соціального управління, 2013. – Вип. 3 (8). – С. 132 – 145. – Режим доступу: http://sepd.tntu.edu.ua/images/stories/pdf/2013/12doospp.pdf


79

10. Микитенко В. В. Наукові основи розроблення організаційного механізму формування системи забезпечення енергоефективності [Текст] / Микитенко В. В. // Економіка промисловості України: Збірник наук. пр. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – С. 273 – 283. 11. Микитенко В. В. Оптимізаційні моделі адаптивного управління енергоспоживанням у промисловості [Текст] / Микитенко В. В. // Вісник КНУТД МОН України: Збірник наукових пр. – Київ, 2007. – № 1(27). – С. 114 – 120. 12. Худолей В. Ю. Формування поліваріантної стратегії управління забезпеченням енергоефективності промисловості в регіонах [Текст] / В. Ю. Худолей// Стійкий розвиток («Устойчивое развитие»/ «Sustainable Development»): Міжнародний періодичний щоквартальний науковий журнал. – Софія, Болгарія, Вид-во Технічного університету м. Варна та ДУ «ІЕПСР НАН України», 2013. – № 2 (8). – С. 75 – 80.

УДК 338.45:021.18(043.3) 1.8. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМНО-УНІВЕРСАЛЬНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕАЛЬНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Демешок О. О., к.е.н., науковий співробітник, Центр перспективних соціальних досліджень Національної академії наук України та Міністерства соціальної політики України, м. Київ. Анотація. У статті, з використанням методів системного, структурного та структурно-інформаційного аналізу надійності функціонування складних систем, автором розроблено й обґрунтовано послідовність реалізації етапів побудови дієвої системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості. Дослідно-експериментальна перевірка на адекватність яких, довозила здійснити деталізацію архітектури і складу технологій для досягнення ефективності її функціонування на передпроектному циклі формалізації структури. Запропоновано до використання комплекс функціоналів реалізації нової інституції, що генеруватиме ознаки сталого розвитку держави. Ключові слова: система управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості, аналіз систем, передпроектна ефективність.


80

Annotation. System-universal technology of management is worked out by development of strategic potential of Ukrainian industry and her regional industrial complexes. The brought procedures over, methods, applied tool and methods, envisage generating of system features to steady development of economy on the whole. On the basis of the use of methods system, structural and structurally informative a security of the difficult systems analysis developed and grounded the stages of construction of original control system by development of strategic potential of Ukrainian industry. It became a base for working out in detail of procedures and complex of technologies in the context of achievement of efficiency of its functioning already on the pre-project life cycle of formalization of architecture. The complex of having a special purpose functional of realization of influence of new institution is offered, that will allow providing balanced of functioning of the real sector of economy of Ukraine and generating in the conditions of resource limitations origin of system signs to steady development of economy of the state on the whole. Key words: control system by development of strategic potential of industry, analysis of the systems, previous-project efficiency. Постановка проблеми та актуальність наукового дослідження у взаємозв’язку з пріоритетними напрямами. Слід визнати об’єктивним наступне твердження: останнім часом в органах державного управління економіки починають усвідомлювати необхідність розробки методологічних підходів до формування та реалізації промислової політики з обліком її т.зв. багаторівневого, а не горизонтального характеру. При цьому, як вже доведено у науковій праці [1], відмова від використання лінійної моделі розвитку реального сектору означає те, що окремі механізми управління виявили свою неспроможність досягнення результативності реалізації, а для зменшення технологічного відставання реального сектору економіки та його інноваційного дефіциту потрібні більш широкі стратегічні плани дій та вдосконалені технології цілеорієнтованого впливу на процеси використання окремих видів ресурсів; залучення накопичених у певних виробництвах резервів; нарощення і повне освоєння інвестиційних, інноваційних, організаційних та інших можливостей сталого розвитку.


81

Водночас слід визнати, що найчастіше в українських реаліях недооцінюється важливість реалізації функції державного регулювання результативності використання стратегічного потенціалу (СП) промисловості на засадах попереднього передбачення наслідків застосування ними цільових функціоналів щодо генерування у реальний сектор системних ознак. Більш пріоритетним визнається прискорена приватизація промислових об’єктів, основні засоби яких майже знищені внаслідок: застосування силового адміністративного впливу; фінансового обмеження/стимулювання лише маловитратних організаційних нововведень; упровадження т.зв. лозунгової політики забезпечення енергоефективності функціонування промисловості в умовах ресурсних обмежень. Зазначене автором статті вище, обумовлює нагальну потребу у формуванні та введенні в практику господарювання в Україні такої інституції/ маросистеми, яка б виконувала функції управління розвитком сукупних можливостей промисловості, тобто цілісної системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості (СУРСПП). Аналіз результатів і останніх досліджень у зазначеній сфері та публікацій. Процеси формування структури та реструктуризації стратегічного потенціалу реального сектору економіки є об’єктом дослідження та ґрунтовно опрацьовані в наукових роботах О. М. Алимова, Б. М. Данилишина, Ю. В. Киндзерського, В. В. Микитенко та інших учених [1–4]. Проте, у попередніх розробках не визначено механізму, з використанням якого можливе врахування масштабів його розвиненості для забезпечення цілеорієнтованого розвитку національної промисловості та залучення всіх його компонент для регенерації як виробничо-господарських, енергоекономічних та техніко-технологічних, так і соціально-економічних, управлінських й інформаційних процесів у державі. Мета статті. Мета дослідження полягає в розробці та обґрунтуванні теоретико-методологічних засад формування дієвих заходів системноуніверсального управління розвитком стратегічного потенціалу реального сектору економіки України на засадах реалізації технологій досягнення проектної ефективності з використанням принципів структурно-інформаційної теорії надійності функціонування складних систем.


82

Виклад основного матеріалу. Практика реалізації модернізаційних реформ у межах реального сектору економіки України протягом останніх двадцяти років та оптимізації системи державотворення виявила їхню спрямованість на отримання політичного ефекту та ефемерну й оманливу результативність, що позначилось на обсягах випуску як прогресивної продукції галузей, так і промислового виробництва загалом (деталізовано у науковій роботі [5]). З огляду на приведене вище та вагомість даного дослідження для розвитку такої галузі науки як економіка та управління національним господарством, необхідним і нагальним завданням – є застосування жорсткого математичного обґрунтування структури СУРСПП у контексті забезпечення її ще передпроектної ефективності функціонування з використанням принципів структурно-інформаційної теорії надійності систем, а за наслідками її адаптації в умовах нестійкого економічного середовища – ускладнення/спрощення структурної побудови з огляду на ресурсну обмеженість умов та доцільність досягнення певного рівня цільових орієнтирів сталого розвитку держави. Водночас, відмітимо про таке: у ході системного дослідження цієї проблематики слід ураховувати й таке обмеження: визначення ймовірності досягнення ефективності системи управління розвитком стратегічного потенціалу на передпроектному етапі пов’язане зі встановленням часового терміну, тобто тривалості т.зв. життєвого циклу функціонування СУРСПП. На переконання автора статті, він включає різні за природою технології, засоби і методи дослідження згідно з розробленим нами п’ятиланковим циклом реалізації етапів, за якими і досягається надійність інституції та її несприйнятливість до деструктивних впливів (екзогенних та ендогенних), а саме: 1 етап – вибір та формування системи показників, за якими буде здійснюватися ідентифікація параметрів сформованої системи; 2 етап – проектування структури і базових компонент СУРСПП; 3 етап – розробка цільових функцій і визначення функціонування як СУРСПП у цілому, так і її елементів зокрема;

обмежень

4 етап – експериментальне введення окремих підсистем за наслідками їхнього моделювання на основі цільового програмного забезпечення; 5 етап – коригування змісту і сутності СУРСПП, її структури, безпосереднє її введення з апробацією та адаптацією цільових функціоналів підсистем до умов функціонування реального сектору.


83

Проте, як стверджу автор статті, ці етапи повинні реалізовуватися у замкненому циклі економетричних й управлінських процедур, пріоритетною умовою якого є забезпечення надійності функціонування СУР СПП уже на п’ятому етапі, а вихідною точкою – формування комплексу показників із оцінювання-прогнозування її майбутньої ефективності на першому етапі, формалізацію яких слід здійснювати за єдиним критерієм оцінки (узагальненим інтегральним показником ефективності функціонування системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості). При цьому, взаємозв’язок і взаємозалежність різних процедур, обумовлених виконанням завдань на першому і п’ятому етапах, полягає в тому, що для визначеної системи управління на етапі її застосування/введення можливо отримати відповідь щодо об’єктивності та адекватності формалізованих принципів її функціонування, які закладені під час її проектування на першому етапі життєвого циклу. Тобто, як видно, вже при зародженні власне ідеї щодо доцільності її формалізації та інкорпорації до Хінституційної матриці, котра історично склалася в державі. Відтак, перший етап: вибір та формування системи показників, за якими має бути проведена ідентифікація параметрів системи управління розвитком СП промисловості та її регіональних промислових комплексів (РПК). Провідним завданням на цьому етапі є визначення типу підсистем, функціонування яких забезпечуватиме досягнення цілей та набуття системою управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості України характеристик і вимірів, що генеруватимуть процеси сталого розвитку реального сектору регіональної економіки. Його виконання можливе в разі використання різних методів експертних оцінок при синхронному застосуванні певної комбінації методів прогнозування. Обмеженнями, ідентифікованими автором даної статті, визнано наступні: наслідки взаємодії/ перешкоди/ рефлексивні впливи на виконання цільових функцій СУРСПП інших систем управління та державницьких інституцій, які обумовлять тривалість її адаптації та експлуатації, а також скорочення чи подовження етапів її життєвого циклу. Відтак, признаємо адекватним наступне : на етапі проектування структури та базових компонент системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості основним завданням є окреслення параметрів кожної підсистеми, виходячи з вимог до ефективності функціонування СУРСПП. За цими процедурами слід використовувати такі методи: проектної ефективності, системного аналізу, математичної статистики та дослідження операцій.


84

Проте, їхня ідентифікація повинна повністю базуватися на результатах, отриманих на першому етапі, оскільки, системний аналіз та визначення базових характеристик імовірної до запровадження в національній промисловості системи управління розвитком стратегічного потенціалу реального сектору економіки розпочинається на етапі проектування, у межах якого здійснюється розробка методичних вказівок, проектів, випробувань та підготовки нормативно-правової документації для адаптації нової структури в контексті набуття нею цільових функціоналів і залучення дієвих важелів впливу на темпи його нарощення і використання (доведено й представлено науковій спільноті у попередній науковій праці дослідників [3]). Звідси, головним завданням в контексті розв’язання даної проблеми є вибір оптимального для реального сектору варіанта проектного рішення щодо ієрархічної побудови і складу елементів системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості. Визначене й обґрунтоване автором завдання щодо нагальної необхідності аналізу систем, формування та оцінка напрямів підвищення її ефективності й розробка інших методичних підходів як до ідентифікації, так і прогнозування параметрів розвитку СУРСПП, що притаманні системним дослідженням, використовуються при забезпеченні результативності проектних робіт. Тому, вони, вважає дослідник, будуть доцільними і при здійсненні процедур проектування окремих елементів та їхньої супідрядності в межах формалізованої у цій роботі системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості. При цьому, пріоритетним завданням реалізації етапу розробки цільових функцій та окреслення обмежень функціонування як СУР СПП у цілому, так і її елементів зокрема є побудова кожного елемента системи, відповідно до чого враховуються результати досліджень другого етапу, визначаються порогові межі специфічних показників, природа обмежень виробничої бази, обсяг інвестицій на розбудову та запровадження у практику господарювання кожного елемента системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості. Відзначимо об’єктивним наступне твердження: експериментальне впровадження окремих підсистем за наслідками їхнього моделювання на основі цільового програмного забезпечення (доведено у джерелі [6]). В межах виконання процедур із формалізації базових компонент СУРСПП визначаються обсяги витрат і зусилля, які необхідно докласти для забезпечення працездатності й надійності функціонування системи у цілому до моменту її повного запровадження у практику господарювання.


85

Результатом цього етапу стає обґрунтування послідовності впровадження організаційного аналізу відповідно до усталених технологій управління проектами, які враховують щільність зв’язків між елементами і підсистемами СУРСПП та параметри надійності кожного компонента. Етап коригування змісту і сутності системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості, її структури та безпосереднє введення на окремій території з апробацією та адаптацією цільових функціоналів підсистем до умов функціонування реального сектору передбачає встановлення оптимального варіанта побудови компонент у межах СУРСПП, що визначається відповідно до національних економічних пріоритетів та економічних інтересів певної території держави. Вирішення завдання можливе за умови застосування методів дослідження ефективності елементів та прогнозування реалізації тієї чи іншої моделі управління розвитком стратегічного потенціалу. Водночас, як вважає автором статті, слід урахувати конкретні умови використання пріоритетної групи потенціалів (потенціалу) на тому часовому проміжку, за яким можна уникнути конфліктної ситуації чи генерування загроз сталому розвитку держави (деталізовано у праці [7]). Звідси, можна стверджувати, що терміни запровадження та підвищення ефективності функціонування системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості забезпечуються лише оптимальними управлінськими рішеннями на кожному етапі її життєвого циклу. Отже, підсумуємо про таке: характер цих завдань визначить організаційний інструментарій, тип модельного вирішення – терміни розробки моделі реалізації цільових функціоналів СУРСПП, а склад використовуваних методів дослідження забезпечить результативність функціонування системи внаслідок досягнення надійності та резистентності до загроз і ризиків кожної підсистеми з її складу (приведене доведено і обґрунтовано за розробками, представленими у джерелі [8]). У контексті виконання поставленого завдання варто вказати, що процедури визначення напряму та здійснення проектного аналізу ймовірної ефективності СУРСПП мають певний рівень взаємозалежності, однак можуть змінювати свою пріоритетність щодо послідовності виконання. Проте, беззаперечно, що найвищий ступінь і вагу в контексті забезпечення об’єктивності майбутніх результатів, як нами встановлено, має застосовуваний у роботі аналіз систем (рис. 1).


Елементи

Комплекси

ДОСЛІДЖЕННЯ ОПЕРАЦІЙ (об’єкти)

Формалізація та стандартизація взаємозв’язків різної природи, окреслення їхньої спрямованості

Варіанти використання функцій певного елемента задля активізації процесів у межах системи

Обґрунтування та формалізація умов функціонування певного елемента задля забезпечення ефективності системи у цілому

Структура елемента, за використання якої здійснюватиметься локалізація зусиль за певним об’єктом

Визначення параметрів елемента, за якими буде здійснюватися ідентифікація розвитку того чи іншого потенціалу

Визначення типу елемента відповідності до цілей управління розвитком СП

Групи потенціалів, що існують у межах промисловості: матеріали, макропотенціали, факторні та системноуніверсального функціонування

АНАЛІЗ СИСТЕМИ

86

ФОРМУВАННЯ, НАРОЩЕННЯ ТА РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ У Т. Ч. ПРОМИСЛОВОСТІ; СПЕЦИФІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ КАСКАДІВ РПК ТА КЛАСТЕРНИХ ФОРМ КАСКАДІВ РПК; РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ, ЗОКРЕМА КОЖНОГО ОКРЕМО; ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ПРОМИСЛОВИХ КОМПЛЕКСІВ ТОЩО ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВОСТІ УДОСКОНАЛЕНА (АЛОКАЦІЙНО-ІНВЕРСІЙНОГО ТИПУ) ТЕХНОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ СТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ Система


87 ПРОЕКТНА ЕФЕКТИВНІСТЬ (формулювання й обґрунтування математичної задачі)


88

Рис. Структурно-логічна схема забезпечення проектної ефективності функціонування системи управління розвитком стратегічного потенціалу реального сектору економіки України (авторська розробка) Поряд із вказаним, слід визнати об’єктивним і наступне: до завдань останнього, як обґрунтовано автором статті, залучено процедури розбудови нової структури складної системи, що, на нашу думку, слід здійснити за показниками і вимірами кожного з її елементів. При цьому, аналіз системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості набуває одночасно й ознак структурного аналізу, оскільки охоплюватиме всі площини і сфери діяльності промисловості, а також структурно-інформаційного, тому що ідентифікує масштаби розвиненості кожної групи (а в її межах пріоритетних потенціалів), яка входить до складу стратегічного потенціалу промисловості України. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, можна стверджувати про таке: за допомогою аналізу систем як базової методологічної основи, відповідно до якої здійснюються процедури на першому проектному етапі життєвого циклу системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості, можна чітко обмежити й сформулювати цілі діяльності системи, механізми, засоби і способи її досягнення. У цій відповідності, зазначимо, що застосування принципів теорії надійності систем дозволяє вирішити проблему щодо ідентифікації ймовірності формування, формалізації та запровадження у практику господарювання саме аналогічної структури і природи складної системи. Оскільки, можливо встановити не лише цілі та завдання системи управління розвитком стратегічного потенціалу промисловості, а за наслідками обґрунтування критерію ефективності її функціонування, побудувати оптимальну для України модель реалізації її функцій (передбачивши при цьому показники ефективності, витрати, терміни запровадження певного проекту, ступінь ризику тощо).


89

Звідси, за результатами матеріалізації розроблених методологічних засад побудови складної системи можна стверджувати, що за наслідками формалізації на основі системного, структурного та структурно-інформаційного аналізу надійності систем у межах СУР СПП відбувається синхронне генерування процесів, котре створює можливість розробки і застосування дієвих технологій управління розвитком стратегічного потенціалу реального сектору економіки, що обумовить формування відповідної природи механізму. Останній, інкорпорується до загальної системи управління розвитком стратегічного потенціалу, яка й забезпечує формування, нарощення та раціональне використання стратегічного потенціалу економіки загалом. Відтак, маємо можливість сформувати умови для виникнення і генерування алокаційно-інверсійного ефекту, адекватність якого реальним виробничо-господарським, техніко-технологічним і соціально-економічним процесам, які відбуваються в межах промисловості України доведено у попередній роботі автора статті [9], за яким ініціюється виконання прямих й обернених завдань синхронного забезпечення збалансованості функціонування національної промисловості, реалізації національних економічних інтересів та нарощення потенціалу сталого розвитку держави. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Алимов О. М. Стратегічний потенціал – сукупні можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого розвитку / О. М. Алимов, В. В. Микитенко // Продуктивні сили України. – 2006. – № 1. – С. 135– 151. 2. Данилишин Б. М. Макросистемна еволюція української економіки: [монографія] / Б. М. Данилишин, В. В. Микитенко: у 2 т. – К.: ЗАТ «Нічлава», 2008. - Т. 2. – 2008. – 210 с. 3. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку: [монографія] / [Кіндзерский Ю. В., Микитенко В. В. та ін.]; за ред. Ю. В. Кінзерского; НАН України; Ін-т економіки та прогнозування НАН України. – К., 2009. – 928 с. 4. Стратегічний потенціал продуктивних сил регіонів України: [монографія] / [Алимов О. М., Бандур С. І., Дейнеко Л. В. та ін.]; за ред. д.е.н., проф. Б. М. Данилишина. – К.: РВПС України НАН України, 2009. – 424 с. 5. Микитенко В. В. Економічна безпека промисловості: цільовий функціонал та технології управління: [монографія] / В. В. Микитенко, О. О. Демешок; за наук. ред. д.е.н., проф. Микитенко В. В. – К.: ДУ ІЕПСР НАН України, МНТУ ім. Ю. Бугая, 2012. – 650 с.


90

6. Демешок О. О. Комп’ютерна програма «Прогнозно-аналітична оцінка та добір технологій стратегічного управління «MainStreaM.For.IC v. 6.3» / Т. В. Бауліна, О. О. Демешок, Д. О. Микитенко (Україна) // А. С. 34032 Комп’ютерна програма «MainStreaM.For.IC v.6.3» // Заявлено: 02.06.2010 р. № 34532. – Опубліковано: авторське право і суміжне право: «Офіційний бюлетень». – 2010. – № 22. – 342 с. 7. Структурні трансформації економіки: світовий досвід, інститути, стратегії для України: [монографія] / [О. І. Амоша, М. Г. Білопольский, В. В. Микитенко та ін.]; Інститут економіки промисловості НАН України, ТНЕУ МОНмолодьспорту України. – Тернопіль: Економічна думка, 2011. – 848 с. 8. Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства: теорія, методологія, практика / [О. М. Алимов, В. В. Микитенко, С. М. Шкарлет та ін.];за ред. Хлобистова Є. В. / ДУ ІЕПСР НАН України, ІПРЕЕД НАН України, СумДУ МОНмолодьспорту України, НДІ сталого розвитку та природокористування: у 2 т. – Сімф.: АРІАЛ, 2011. - Т. 1. – 2011. – 464 с. 9. Демешок О. О. Об’єкти докладання зусиль для реалізації стратегії макросистемної трансформації виробничо-економічних систем за етапами їхнього життєвого циклу / О. О. Демешок // Соціально-економічний розвиток регіонів в контексті міжнародної інтеграції: зб. наук. праць. – Херсон: ПП Вишемирський В. С., 2011. – С. 51–63.

УДК 331.101.3:330 РОЗБУДОВА СИСТЕМИ МОТИВАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ Стефаненко-Шупік А. П., аспірант, Донецький національний технічний університет МОН України, м. Донецьк. Постановка проблеми та актуальність наукового дослідження у взаємозв’язку з пріоритетними напрямами. Визнаємо, що як стверджено у джерелах [1 – 5], за середньорічними темпами зростання промислового виробництва Україна наблизилася до групи країн, які сьогодні лідирують у світі та здійснюють розбудову національних економік інноваційного типу.


91

Проте, подолати негативні тенденції і загрози розвитку промисловості, які накопичилися за роки кризи, поки що не вдалося. Як свідчать результати здійсненого нами аналізу, які представлено у попередніх наукових роботах автора статті [6; 7], в економіці машинобудування існує чимало проблем і перешкод різного характеру, які стримують динаміку соціально-економічного зростання та її інноваційного розвитку. При цьому, їхня кількість підсилює соціальне напруження та перешкоджають активній мотивації інноваційної діяльності в межах виробничо-економічних систем. Аналіз результатів і останніх досліджень у зазначеній сфері та публікацій. Розробці теоретико-концептуальних підходів до вирішення окремих питань мотивації інноваційного розвитку підприємств присвячено низку праць зарубіжних учених, а саме: С. Адамса, К. Альдерфера, І. Ансоффа, В. Врума, Ф. Герцберга, П. Друкера, Д. Кларка, Д. Кейнса, Е. Лоулера, Д. МакГрегора, Ф. Мак-Клелланда, А. Маслоу, Е. Мейо, Р. Оуена, Л. Портера, А. Сміта, Ф. Тейлора, О. Тоффлера та їх послідовників. Зазначимо, що вагомий внесок у дослідження проблем мотивації інноваційного розвитку та діяльності персоналу машинобудівних підприємств внесли такі відомі вітчизняні учені, як: О. М. Алимов, О. І. Амоша, В. М. Геєць, Є. А. Бельтюков, Д. П. Богиня, І. П. Булєєв, М. Д. Ведерніков, М. П. Войнаренко, І. А. Грузіна, І. І. Грузнов, Г. А. Дмитренко, М. С. Дороніна, О. Л. Єськов, А. М. Колот, Н. Д. Лук’янченко, В. В. Микитенко, Л. О. Нікіфорова, В. М. Нижник, Г. Г. Савіна, М. В. Семикіна, В. В. Стадник, А. С. Тельнов, О. А. Турецький, О. А. Харун, А. А. Чухно та ін. Дослідженню особливостей мотивування присвячені праці науковців країн СНД, таких як: Б. М. Гєнкін, В. А. Дятлов, А. П. Єгоршин, Є. П. Ільїн, В. Л. Іноземцев, А. Я. Кібанов, В. П. Сладкевич, В. В. Травін, Е. А. Уткін та ін. Визнаємо, що суттєвим є доробок у сфері підвищення ефективності управління інноваційними процесами, який запропоновано за результатами виконання науково-дослідних робіт, наукових установ НАН України та галузевих академій. Однак, значна частина теоретичних і практичних питань, пов’язаних із мотивацією інноваційного розвитку наукоємних підприємств у сучасних умовах, залишається невирішеною. Зокрема, сьогодні існує необхідність щодо розвитку; удосконаленого змісту концепцій мотивації інноваційного розвитку та методичних підходів до оцінювання результативності її запровадження у практику господарювання. Мета статті. Метою наукової статті є формування й обґрунтування теоретичних засад, методичних та практичних засад щодо оцінювання результативності провадження функції мотивації інноваційного розвитку наукоємним промислових підприємств в Україні.


92

Виклад основного матеріалу дослідження. Визнаємо, наразі, що галузь машинобудування, хоча і додала за темпами розвитку, але її частка у структурі промисловості України, майже у 2-3 рази є нижчою за її долю у розвинених країнах світу (стверджено за свідченнями джерела [8]). Тому, на наш погляд, заходи щодо подолання негативних тенденцій та посилення мотивації інноваційного розвитку слід здійснювати на двох рівнях управління: загальнодержавному та на рівні окремого підприємства. Так, зокрема, на рівні держави повинна бути створена належна науково-правова основа для інноваційного зростання, соціального захисту, ціноутворення на наукоємну продукцію, забезпечення продуктивної зайнятості та зменшення безробіття, структурно-інноваційного вдосконалення виробництва (табл. 1). Звідси, визнаємо: державне регулювання у сфері структурноінноваційного вдосконалення виробництва має на меті забезпечити позитивні зрушення в технологічному, економічному і соціальному стані машинобудування, прискорення промислового розвитку, врахування особливостей світових і внутрішніх економічних процесів, обумовлених впливом глобалізації і загостренням конкурентної боротьби на ринках промислової продукції. Тому, для відновлення промислового потенціалу заходи Уряду повинні бути спрямовані на активну протидію кризовим явищам, започаткування фінансової стабілізації та здійснення послідовних і виважених кроків у напрямі ринкової адаптації промислових підприємств. Таблиця 1 Напрями й об’єкти докладання зусиль в контексті посилення мотивації інноваційного розвитку підприємств на державному рівні


93 Напрям Зміст цільових завдань щодо активізації та мотивування інноваційного регулювання розвитку підприємств наукоємного сектору промисловості України 1. Структурно- – створення рівних умов конкуренції та захист прав власності; інноваційне удосконалення змісту нормативно-правового забезпечення інноваційної удосконалення діяльності у промисловості України; виробництва – активізація людського капіталу, особливо у галузі продукування і використання знань; приведення системи стандартизації у відповідність з вимогами міжнародних організацій стандартизації; – створення нових поколінь техніки і технологій; розвиток інститутів інноваційної інфраструктури, які сприяють нарощуванню технологічного потенціалу; оздоровлення екологічного стану промислових підприємств, перехід на міжнародні стандарти екологічної безпеки; – орієнтація на конкретні сегменти внутрішнього і зовнішнього ринків, де вітчизняні товаровиробники можуть отримати конкурентні переваги, спираючись на внутрішні сприятливі умови національної економіки; – більш повне використання національних науково-технічних розробок, новітніх результатів фундаментальних і прикладних досліджень; – створення умов для вдосконалення відтворювальної структури промисловості за технологічними укладами вищого рівня; – створення інституційно-правових основ для запровадження державної підтримки розвитку високотехнологічного та промислового експорту, з визначенням відповідного фінансування у Державному бюджеті України. 2. Забезпечення – удосконалення структури зайнятості та оптимізація структури робочих продуктивної місць, а також змісту цільових програм у контексті їх впливу на умови зайнятості та зайнятості в галузях та регіонах; зменшення – забезпечення гарантій зайнятості в процесі приватизації і реструктуризації безробіття підприємств, розробка дієвих стимулів створення нових робочих місць та розвиток гнучких форм зайнятості, робочих місць з неповним робочим днем; – підвищення престижності робітничих професій шляхом створення в достатній кількості нових сучасних робочих місць, привабливих і для випускників навчальних закладів, і для забезпечення повернення у вітчизняну економіку українських зарубіжних заробітчан; – пільги при найманні, допомога малому і середньому бізнесу; профорієнтація, підготовка перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів і створення механізмів гнучкого балансування пропозиції та попиту на ринку праці; – створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, створення умов для іноземного інвестування та самозайнятості населення; – зменшення питомої ваги робочих місць з важкими та шкідливими умовами праці та – створення передумов для підвищення мобільності робочої сили (професійної, соціальної, територіальної) шляхом належної професійноосвітньої підготовки робочої сили відповідно до поточних та перспективних вимог економіки.


94 3. Державне регулювання оплати праці

4. Соціальна політика для мотивації інноваційног о розвитку підприємств

5. Кадрова політика щодо активізації інноваційног о зростання на підприємстві

– подолання значного розриву між рівнем заробітної плати і рівнем потреб працівника, встановлення оптимальної заробітної плати на основі єдиної тарифної сітки, диференціації тарифних ставок і посадових окладів різних професійно-кваліфікаційних груп працівників з урахуванням складності та результатів їх праці; – систематизація встановлення доплат і надбавок працівникам машинобудування з метою оптимізації структури їх заробітної плати, усунення необґрунтованих диспропорцій в рівнях оплати праці працівників однакової кваліфікації, які виконують однакову за складністю та функціональними ознаками роботу; підвищення заробітної плати працівників машинобудування; удосконалення законодавчих актів з питань оплати праці працівників машинобудування. – підвищення рівня життя всіх верств населення шляхом забезпечення зростання доходів громадян (встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати); – удосконалення механізмів соціальної підтримки з боку держави найбільш соціально незахищених категорій населення; розробка системи соціальних стандартів, яка б забезпечувала гідний рівень життя населення та відповідала європейським стандартам; – встановлення реального прожиткового мінімуму, удосконалення методики його визначення, її узгодження із соціально-економічними умовами в країні, а також з необхідністю переходу до міжнародних стандартів в умовах зростаючої глобалізації; – покращання суспільної інфраструктури, забезпечення максимальної доступності базових соціальних послуг широким верствам населення; – збереження історико-культурного середовища країни, розвиток сфери культури і мистецтва, духовне формування нації і задоволення культурних потреб населення, розвиток системи підтримки сім'ї, дітей і молоді, забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; популяризація здорового способу життя, підвищення фізичної активності населення. – розвиток системи безперервної перепідготовки та підвищення кваліфікації; залучення потенціалу вищих і середніх навчальних закладів в процес формування фахівців та післядипломного навчання, в тому числі в закордонних навчальних закладах; – відновлення середньої ланки системи професійної підготовки кадрів – професійно-технічних училищ і технікумів; розвиток системи післядипломної освіти з метою забезпечення нею відповідності вимогам інноваційного розвитку неперервного оновлення фахового рівня всіх працюючих членів суспільства; – підвищення якості освітніх послуг, їх відповідності потребам ринку праці; досягнення середнього рівня освіченості робочої сили; – скорочення частки оплатної системи навчання у вищих навчальних закладах до середньоєвропейських показників шляхом нарощування фінансування оплати навчання за рахунок державного замовлення, а також замовлення підприємств і організацій; – оптимізація структури підготовки спеціалістів шляхом приведення її у відповідність з потребами нарощування кількості фахівців з природничих і технічних спеціальностей.


95 Джерело * Складено автором статті на основі свідчень, приведених у джерелах [2, 9 – 12]

Особливо актуальною залишається проблема технологічного стану промислового виробництва. Проте, технологічна структура промисловості України не відповідає вимогам часу, тому просте її відтворення не зможе забезпечити Україні довгострокового економічного зростання і підвищення конкурентоспроможності виробництва. Аналіз проблем, які існують в машинобудуванні, засвідчує їх комплексність і міжгалузевий характер, успішне розв’язання яких стає можливим лише на засадах державної промислової політики, механізмом реалізації якої має стати загальнодержавна програма розвитку промислового комплексу України до 2017 року (її зміст деталізовано у джерелі [2]). При цьому, основою галузевого розвитку має стати комплексна модернізація виробництва із впровадженням сучасних досягнень вітчизняної і світової науки і техніки та створення технологічного підґрунтя для переходу до постіндустріальних методів виробництва. Визнаємо: особлива увага приділятиметься розвитку виробництв складної побутової техніки тривалого користування, яка має значно покращити культуру і ефективність ведення домашніх господарств і послабити залежність українського споживача від її імпорту. Посткризовий період демонструє позитивні зміни, які відбуваються в промисловості України і більшості її РПК, зокрема. Так, останнім часом спостерігається стабільна динаміка зростання промислового виробництва, якісні структурні зрушення в розвитку промислового виробництва на користь наукоємних і високотехнологічних видів промислової діяльності, позитивні зміни в технологічній структурі промислового виробництва, успішне освоєння зарубіжних ринків високих технологій, зростання інвестиційної активності в галузі. Отже, промисловість має всі ознаки стати основним носієм технічного прогресу та джерелом зростання національної конкурентоспроможності (приведене деталізовано у попередній праці автора статті [13]). Одним із основних напрямів регулювання інноваційного зростання промислового підприємств – є розбудова ринку праці в межах певної території держави. А саме: збільшення кількості і поліпшення якості робочих місць, підвищення якості робочої сили, розширення можливостей населення отримання офіційних доходів, соціальна підтримка окремих груп населення, реформування оплати праці тощо.


96

Крім зазначеного, невиважена політика у сферах ціноутворення і заробітної плати призводить до зниження рівня життя населення, знецінення мотивації трудової діяльності, обумовлює стихійні тенденції в розвитку суспільства. Рівень соціальної захищеності населення України є низьким порівняно із стандартами розвинутих країн, перш за все, через низький рівень оплати праці. Втрата системи безплатного розподілу житла, надмірна комерціоналізація освіти, охорони здоров’я актуалізують роль оплати праці у забезпеченні добробуту людей. Вплив держави на регулювання оплати праці здійснюється, переважно, через установлення розміру мінімальної заробітної плати, умов і розмірів оплати праці працівників установ й організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств. Підкреслимо, що при виконанні поставлених на державному рівні завдань у сфері інтенсифікації й мотивування інноваційного зростання певного підприємства – саме регулювання оплати праці може убезпечити кардинальні зміни в межах структурно-динамічних показників виробничо-економічних систем наукоємного сектору промисловості України. До рівня державних пріоритетів має бути віднесена також кадрова політика в системі мотивації інноваційного розвитку, яка сприятиме істотному покращанню забезпеченості галузей промисловості кваліфікованими кадрами. У цьому контексті, потребує нагальної розбудови система безперервної перепідготовки та підвищення кваліфікації, залучення потенціалу вищих і середніх навчальних закладів в процес формування фахівців та післядипломного навчання, в тому числі в закордонних навчальних закладах. Фінансування витрат на підготовку і перепідготовку кадрів повинне мати змішану форму, в тому числі за рахунок держзамовлення. З початком ринкових реформ, майже, повністю ліквідовано середню ланку системи професійної підготовки кадрів – професійно-технічні училища і технікуми, які виконували важливу функцію у формуванні робочої сили шляхом поєднання передових знань і сучасних технологічних навичок. Сьогодні відчувається гостра потреба виробництва передусім у таких фахівцях. Проте, у 2007–2010 рр. у професійно-технічних навчальних закладах, які поступово почали відроджуватися, підготовлено у 6,2 рази менше кваліфікованих робітників у розрахунку на 10 тис. населення, ніж у вищих навчальних закладах (приведено автором статті за твердженнями, наведеними у джерелі [14]).


97

Тому, вважаємо за доцільне вказати, що однією з причин, які гальмують розвиток системи професійної освіти, є зниження престижності робітничих професій. У свою чергу, це обумовлено тим, що у вітчизняній економіці домінують робочі місця низькотехнологічної укладності, які малопривабливі для сучасних фахівців, особливо молодих. Звідси, в Україні виникла потреба створювати у достатній кількості нові сучасні робочі місця на високотехнологічних підприємствах. Слід зазначити також, що в Україні слабо розвинута система післядипломної освіти і підвищення кваліфікації. На підвищення рівня кваліфікації в Україні витрачається на порядок менше часу, ніж в інноваційно розвинутих суспільствах. За останні два десятиріччя відбувся розрив зв’язків циклу «наука – освіта – виробництво». Освіта, як і наука, залишається майже повністю відстороненою від процесу формування інноваційної економіки. Гострота і складність цієї проблеми потребують системних стратегічних рішень. Серед багатьох негативних наслідків зростання економічного дисбалансу населення важливе значення має наступне: а) посилюється еміграція робочої сили, в складі якої домінує найбільш активна її частина; б) відбуваються вимивання кваліфікованих кадрів з матеріального виробництва, їх перетік у сфери діяльності, які безпосередньо не впливають на науковотехнічний прогрес; в) деформується структура підготовки кадрів у бік зменшення частки виробничих професій, спеціалістів технологічних напрямків діяльності; г) знижується соціальна мотивація щодо творчої активності населення в сфері інноваційної діяльності (приведено за результатами досліджень, описаних у джерелі [15]). Ці наслідки в сукупності призводять до погіршення якості кадрового потенціалу матеріального виробництва і найбільш креативної частини кадрів економіки в цілому, унеможливлюючи тим самим її інноваційний розвиток. Вирішення цієї загальнодержавної проблеми потребує створення відповідного державного механізму забезпечення взаємовигідної для капіталу та працівників взаємодії в сфері економічних відносин, справедливого розподілу доходів, враховуючи збалансованість інтересів різних груп суспільства і забезпечуючи при цьому високу ефективність використання капіталу. Зокрема, необхідно законодавчо унормувати значення таких найважливіших для забезпечення достойної оплати праці і стимулювання підвищення продуктивності та якості праці показників, як частина оплати праці у ВВП; частина заробітної плати в одиниці собівартості продукції; розмір гарантованої погодинної оплати праці.


98

На рівні окремих підприємств удосконалення й модернізацію діяльності слід здійснювати за рахунок формування ефективного мотиваційного механізму інноваційного розвитку, а також розробки дієвих систем управління мотивацією персоналу – тобто, його стимулювання до професійного розвитку. На підприємствах машинобудування питаннями праці займається відділ організації праці і заробітної плати. Вважаємо, що разом з ним необхідно створити новий підрозділ (відділ чи бюро) з управління мотивацією персоналу. Основні завдання і функції відділу з управління мотивацією персоналу повинні узгоджуватись з реальними потребами підприємства і бути спрямованими на систематичне вивчення мотивації працівників різних категорій та різних підрозділів підприємства, аналіз й оцінку системи стимулювання і преміювання персоналу, вивчення і впровадження нових методів мотивації персоналу, підвищення кваліфікації керівників всіх рівнів управління в області мотивації персоналу, розробку стратегії управління мотивацією персоналу з урахуванням місії і цілей підприємства тощо. Актуальною проблемою в управлінні та мотивуванні інноваційного розвитку машинобудівних підприємств сьогодні є відсутність дієвих організаційних систем. Слід відзначити, що сучасні керівники не повною мірою враховують весь арсенал методів, які повинні використовуватись в системі мотивації. Системний підхід передбачає управління мотивацією працівників на всіх рівнях з використанням всіх видів мотивації: залежно від тимчасових рамок – довгостроковою, середньостроковою, короткостроковою і миттєвою; залежно від стимул-реакцій – матеріальною і нематеріальною, грошовою і негрошовою. В межах системного підходу поєднуються дії організаційних стимул-реакцій і послідовні зусилля менеджерів всіх ланок управління з мотивації персоналу в чіткій відповідності з організаційною стратегією. На думку автора статті, схема реалізації дії системи управління мотивацією інноваційного розвитку машинобудівного підприємства є підсистемою загальної системи управління підприємством, що функціонує під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього середовища з метою формування і генерування в його межах ознак до сталого розвитку шляхом кардинальної модернізації виробництва. Вона об’єднує у собі суб’єкти мотивації (керівники різних рівнів управління підприємством), об’єкт мотивації (інноваційні, виробничо-господарські, соціально-економічні, техніко-технологічні, енергоекономічні та еколого-економічні процеси тощо), предмет мотивації (інноваційну діяльність підприємства, технологічне оновлення та їхні результати) (рис. 1).


99

Відмітимо, що визначення предмету управління мотивацією обумовлює і об’єктивність вибору методів стимулювання і мотивування інноваційного розвитку наукоємного підприємства. У складних умовах кризи мотивації необхідно використовувати також і передовий досвід в області стимулювання персоналу та відповідне збагачення індивідуального набору методів стимулювання інноваційної діяльності. Досить дієвими для підвищення мотивації – є моральні методи активізації та, певного примушення до нагромадження потенціалів системно-універсального функціонування виробничо-економічних систем. Однак, як відомо, на практиці вони використовуються доволі обмежено. Це пояснюється тим, що більшість керівників розглядають систему мотивації як процес, що має переважно грошове стимулювання до запровадження інноваційних процесів. До того ж, корелянти недостатньо володіють організаційними і соціально-психологічними технологіями використання цих методів. В практиці інноваційної діяльності підприємства переважають традиційні моральні заохочення, а не врахування сучасних вимог до ідентифікації результатів коригування предмету мотивації: інноваційну діяльність підприємства, технологічне оновлення промислового виробництва та їхні наслідки).


100 Зовнішнє середовище функціонування наукоємного підприємства Економічне

Правов е

Соціальн е

Політи чне

Технологічного розвитку галузі

Соціокуль турне

Екологіч не

Загальна стратегія управління розвитком машинобудівного підприємства Стратегія управління інноваційним розвитком та модернізацією промислового підприємства Мета сформування системи управління мотивацією інноваційного розвитку наукоємного підприємства у відповідності до цілей промислового зростання та сформованого в його межах масштабу стратегічного потенціалу

Зворотний зв’язок Об’єкт мотивації

Суб’єкти мотивації

Предмет мотивації: інноваційна діяльність, технологічне оновлення та їх результати

Вибір методів регулювання, стимулювання, коригування, цілеорієнтації

Інноваційні, виробничо-господарські, соціально-економічні, техніко-технологічні, енергоекономічні та еколого-економічні процеси Система мотивів та цілей Узгодження Вплив і коригування умов функціонування цілей Потреби, промислового підприємства і реалізації підприємства з інтереси цілями специфічної функції – його інноваційного інноваційного розвитку розвитку галузі Визначення об’єктів локалізації зусиль в контексті активізації інноваційного розвитку Стимулреакції

Готовність корелянтів до активної модернізації виробництва та його інноваційного розвитку

Результат діяльності щодо посилення мотивації інноваційного розвитку підприємства (якість та кардинальність прогресивних зрушень, кількість проваджених прогресивних енергоефективності і еколого- безпечних технологій, продуктивність праці тощо) Фінансові ресурси

Матеріальні ресурси

Якісний склад персоналу

Підсистеми управління підприємством

Технічне оснащення

Організація праці та виробництва


101 Внутрішнє середовище, що обумовлює вплив на інноваційний розвиток підприємства

Рис. 1. Схема реалізації дії системи управління мотивацією інноваційного розвитку машинобудівного підприємства Натомість слід розглядати методи мотивації у ширшому спектрі, і тому їхня адекватність та очікування щодо використання з боку керівників повинна удосконалюватися і виправдовуватися. Це закономірно призведе до генерування потреб у залученні керівників в якості професіоналів та сформування потреб у використанні стимул-реакцій і врахування задоволеності працівниками результатами своєї діяльності. Тому, і виникає нагальна необхідність щодо підвищення кваліфікації керівників всіх рівнів управління на підприємстві, і особливо, його керівного складу, в області мотивації інноваційного розвитку. Ще одна слабкість систем управління мотивацією інноваційного розвитку підприємства полягає у тому, що вони реалізують свою дію без урахування зворотного зв’язку. На багатьох машинобудівних підприємствах не використовувалися і не використовуються будь-які форми і методи оцінки результатів цільової реалізації функції «мотивації інноваційного розвитку». Тобто, індивідуальне сприйняття та прогнозно-оцінка не досліджуються і є не визначеними. Така тенденція є досить характерною рисою в сучасній системі управління мотивацією інноваційного розвитку наукоємних підприємств. Процес впливу на внутрішню сферу інноваційної діяльності є дуже важливим, оскільки, він визначає рівень активності та кардинальності модернізаційних змін. Тому, корелянти повинні проводити цілеспрямовану роботу у напрямі підвищення вагомості впливу на домінуючі потреби галузі машинобудування, інтереси реального сектору економіки та певного регіонального промислового комплексу, формування системи мотивів до продуктивної праці та використання стимул-реакцій до інноваційного зростання. Висновки щодо подальшого використання результатів дослідження. Слід зазначити, що на функціонування системи управління мотивацією інноваційного розвитку наукоємного підприємства здійснює вплив система зовнішніх та внутрішніх факторів. Тому, вона при реалізації процесів із подальшого свого удосконалення повинна враховувати особливості зовнішніх по відношенню до певного підприємства умов і обмежень. А саме: – правове середовище (існуюче трудове та інші законодавства); – економічне середовище (ситуація на ринку праці, стан економіки);


102

– соціальне середовище (середній рівень життя (прожитковий мінімум), особливості професійних і суспільних об’єднань, в які так чи інакше включені співробітники організації, рівень злочинності, перспективність регіону); – політичну ситуацію в державі та перманентну зміну її політичних еліт; – чинники технологічного розвитку певної галузі та промисловості у цілому в контексті модернізації національного господарства; – соціокультурні чинники (культурні традиції, суспільні норми поведінки, що склалися); – екологічні чинники (екологічна ситуація, особливо, при несприятливій екологічній обстановці). До внутрішніх обмежень та перспектив розвитку системи управління мотивацією інноваційного розвитку автор статті віднесені: фінансові, матеріальні ресурси, якісний склад персоналу, здатності корелянтів до інноваційних зрушень, вплив інших підсистем управління підприємством, рівень технічного оснащення та технічної підготовки виробництва до кардинальних структурних зрушень, організація праці та цільові орієнтири розвитку. Перелічені чинники істотним чином впливають на рівень результативності мотивації інноваційного розвитку наукоємного підприємства. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Концепція державної програми із забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів на період 2010–2015 роки // «Енергетика та Електроніка», №11 за 21–27 березня 2007 р., с. 7–8. [Електронний ресурс]. Режим доступу: Сайт Державної інспекції з енергозбереження Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів: /http://www.cdie.gov.ua 2. Концепція загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України на період до 2017 року. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://industry.kmu.gov.ua/control/uk-/publish/article?art_id57967&cat_id=57966 3. Галузева програма забезпечення енергоефективності та енергозбереження на 2008–2013 рр. до 2017 рр. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://industry.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article? art_id=70537&cat_id=67505 4. План заходів із енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на 2008–2017 роки по машинобудівній галузі [Електронний ресурс]. – Режим доступу до електронного ресурсу: http://industry.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36591&cat_id=36183&search_param= %E2&searchPublishing=1.


103

5. План заходів із енергозбереження та впровадження альтернативних видів палива на 2008–2017 роки по хімічній галузі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://195.78.68.71/industry/document/73195/zaxodix.doc. 6. Стефаненко-Шупик А. П. Актуалізація інноваційного потенціалу виробничо-економічних систем методами функціонально- й ціннісноорієнтованого управління [текст]/ А. П. Стефаненко-Шупик, О. В. Гребенюк // Формування ринкових відносин: Збірник наукових праць./ Наук. ред. І. Г. Манцуров. – К.: НДЕІ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, 2011. - № 4 (119). – 238 с. – С. 46 – 52. 7. Стефаненко-Шупик А. П. Формування адаптивної системи управління мотивацією праці керівників промислових підприємств/ А. П. СтефаненкоШупик // Соціально-економічний розвиток регіонів в контексті міжнародної інтеграції: Збірник наукових праць. – Херсон, ХНТУ МОНмолодьспорту України, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2011. – 276 с. – С. 203 – 209. 8. Худолей В. Ю. Діагностика результативності промислового виробництва в регіоні при його інкорпорації у каскадні форми міжгалузевої взаємодії [Текст] / О. О. Демешок, В. Ю. Худолей // Культура народів Причорномор’я, 2013 – У 2-х т. – Т. 2. - № 2 (43). – Сімферополь, Вид-во Національного Таврійського університету МОН України, 2013. – С. 34 – 47. 9. Прожитковий мінімум потребує не ліквідації, а термінового перегляду [Електронний ресурс] / Бізнес-портал Луцька. – Режим доступу : http://toplutsk.com/biznews-news_4783.html. 10. Прушківська Е. В. Навчання впродовж життя як вимога глобалізованого суспільства // Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації: зб. наук. статей учасників Четвертої Всеукраїнської наук.-практ. конференції / Е. В. Прушківська. – Полтава, 2011. – № 1. – С. 301-304. 11. Муха Р. А. Сучасний стан діяльності підприємств машинобудування / Р. А. Муха // Інноваційна економіка. – 2011. – № 2. – С. 47-51. 12. Войнаренко М. П. Аналіз впливу мотивуючих факторів на результати діяльності машинобудівних підприємств / М. П. Войнаренко, С. І. Гребінська // Вісник економічної науки України. – 2012. – № 1 (21). – С. 41-44.


104

13. Стефаненко-Шупик А. П. Ідентифікація параметрів ефективності мотиваційних процесів на підприємствах теплоенергетичного комплексу України/ Стефаненко-Шупик А. П. // Український соціум: наука – освіта – виробництво: Збірник наукових праць / [Алимов О. М., Бугай В. Ю., Шкарлет С. М., Худолей В. Ю. та ін.]; за ред. д.е.н., проф. В. В. Микитенко. – Вип. 1. – Київ, Міжнародний науково-технічний університет ім. Ю. Бугая, Асоціація теплоенергетичних компаній України, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2012. – 344с. [С. 301 – 309]. 14. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів. Проект. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kno.rada.gov.ua/komosviti/control/uk/publish/article?art_id=47920 15. Тужилкіна О. В. Матеріальні складові сучасного механізму мотивації праці в Україні // Вісник соціально-економічних досліджень Одеського державного економічного університету: зб. наук. праць / О. В. Тужилкіна. – Одеса, 2011. – Вип. 32. – С. 389-393.


105

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ТИПУ В УМОВАХ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СВІТОГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ 2.1.

Домінанти розбудови в Україні економіки інноваційно-інформаційного

2.2.

типу (Алимов О. М., Микитенко В. В.) Засоби і методи забезпечення економічної безпеки держави в умовах

транснаціоналізації світогосподарської системи (Лапинський І. Е.) 2.3. Оцінювання ефективності реалізації суб’єктами управління функцій щодо 2.4.

забезпечення трансформації національної економіки (Гребенюк О. В.) Досвід використання технологій управління забезпеченням екологічної

безпеки в економічно розвинених державах (Фролова А. В.) 2.5. Розбудова технологій антикризового управління в контексті забезпечення сталого розвитку виробничо-економічних систем (Бугай К. В., Стеценко А. С.) 2.6. (Драган І. В.)


106

УДК 338.45:332.14 (620.9.004.18:043.3) 2.1. ДОМІНАНТИ РОЗБУДОВИ В УКРАЇНІ ЕКОНОМІКИ ІННОВАЦІЙНО-ІНФОРМАЦІЙНОГО ТИПУ

Алимов О. М., академік НАН України, д.е.н., проф., завідувач відділу стратегічного потенціалу сталого розвитку; Микитенко В. В, д.е.н., проф. ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», м. Київ. Актуальність теми дослідження та її зв'язок із нагальними політичними і науково-прикладними завданнями. Проблеми, що пов’язані з моделюванням імовірнісної фазової траєкторії розвитку регіональної економіки України та шляхів розбудови в її межах реального сектору інноваційноінформаційного типу як системного утворення підвищеного рівня складності посідають вагоме місце у теоретичній і науково-прикладній діяльності суб’єктів державного регулювання. Порід із цим, розв’язанню цього пріоритетного для національної системи державного управління та управління забезпеченням економічної безпеки завдання потребує: а) органічного впровадження процесів із формування та генерування організаційно-економічних, нормативно-правових і об’єктно-функціональних умов убезпечення ціле орієнтованої трансформації різних груп зі складу стратегічного потенціалу і коригування масштабів його розвиненості обумовлюють нагальну потребу (зокрема, факторних та потенціалів, віднесених до групи системно-універсального функціонування) – ідентифікація та класифікація наявної сукупності ресурсів, резервів і можливостей різної природи детально представлена у наукових роботах економістів [1; 2]; б) формалізації дієвого стратегічного інструментарію убезпечення сталого розвитку – тобто, відповідного типу промислової політики з урахуванням інноваційної здатності та технологічної конкурентоспроможності регіональних промислових комплексів держави; в) імплементації корелянтами оптимального складу заходів щодо розбудови та реалізації адміністративно-територіальної реформи в Україні.


107

Оскільки, провадження технологій державного управління при синхронізації діяльності в межах цієї тріади, стає фактором, за яким можна ототожнити економічну політику, до якої, одночасно, інкорпоровано технологічний, інноваційний, інформаційний та соціально-економічний інструментарій загальноекономічної регенерації країни, гарантування стійкості і незворотності економічного й соціально-політичного відродження української нації. Досвід розробок та здобутки дослідників у визначеній науковій сфері досліджень. Науково-прикладним аспектам вирішення багатогранних проблем активізації інноваційно-інвестиційної діяльності в межах регіональних соціально-економічних систем, забезпечення промислового зростання в Україні та формування дієвої стратегії макросистемної еволюції держави присвячені праці вчених-економістів: О. І. Амоші, Б. М. Данилишина, Л. В. Дейнеко, Л. М. Кузьменко, В. Ю. Худолей, С. М. Шкарлета та інших, зокрема, їхній доробок приведено у наукових роботах [1 – 8]. Саме його і використано автором статті задля матеріалізації оригінальних методологічних засад розбудови в Україні промислового виробництва інноваційно-інформаційного типу. Проте, у попередніх наукових розробках не визначено: а) оптимізаційного складу технології управління розвитком стратегічного потенціалу (СП) регіональних промислових комплексів (РПК) задля раціоналізації використання останнього та поділу/перерозподілу наявних ресурсів; б) шляхи реалізації стратегії адміністративно-територіальної перебудови економічної системи держави. А саме за використання останніх і стають імовірнісним формалізація та застосування цільових функціоналів нової форми розширеного виробництва, яке базується на організації промислового виробництва інноваційноінформаційного типу. Метою статті є розроблення й обґрунтування методологічних засад і практичних рекомендацій щодо розбудови в Україні органічного та дієвого реального сектору регіональної економіки, формування й добору домінант стратегії сталого розвитку держави за використання і повного освоєння сучасних масштабів розвиненості інноваційного й інформаційного потенціалів загальноекономічного прискорення. Об’єктом дослідження є система управління формуванням, нарощенням та використанням стратегічного потенціалу сталого розвитку України.


108

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та методичні основи ідентифікації трансформаційних змін в межах регіональних соціальноекономічних систем, розроблених за використання принципів системнокомплексного, об’єктно-цільового і ресурсно-функціонального підходів до формування концепції управління замкненим циклом нарощення і повного освоєння потенціалів системно-універсального функціонування РПК в контексті реалізації адміністративно-територіальної реформи в державі. Виклад основних результатів дослідження. Хоча, зазначена проблематика впродовж останнього десятиліття (вже можна стверджувати, що протягом останніх двадцяти років існування в країні, так називаного доктринального напряму, розбудови незалежної, соборної, вільного державного утворення3) і стала епіцентром докладання і реалізації державницьких зусиль в Україні. Однак, результати здійснених протягом 2008 – 2012 рр. науковоприкладних досліджень структурно-функціональних показників функціонування національного господарства і економіко-статичного аналізу результативності управління розвитком СП РПК із урахуванням сучасних масштабів його розвиненості (деталізовано у наукових роботах вчених економістів [5; 8 – 11] і цю думку підтримують автори наукової статті) дозволяють зробити наступний висновок: досвід щодо розроблення та реалізації різного роду доктрин і стратегічних концепцій, наприклад, щодо забезпечення енергоефективності функціонування національної економіки, сталого розвитку чи інноваційної моделі розвитку держави до 2020 – 2030 – 2050 рр. і «подальшу перспективу», а також комплексних і цільових програм чи стратегій із управління розвитком різних сфер економічної діяльності свідчать, що до цього часу вони виконувалися не більше, ніж на 30,0%. При цьому, визначені в їхніх межах показники та цілі промислового зростання в регіонах так і не були досягнуті, а завдання – не завершені. Причина є більш ніж очевидною: з моменту розбудови нашої країни як політичної форми демократичної організації суспільства, проблема щодо генерування і набуття у неї системних ознак до спрямування фазової траєкторії в контексті убезпечення сталого розвитку держави пов’язувалась, насамперед, із: Наявні свідчення щодо набутих реальним сектором регіональної економіки і національним господарством у цілому макроекономічних і соціально-економічних вимірів і підтверджують (засвідчують) «лозунговість» і, відповідно, помилковість прийнятих та проголошених у 2005 – 2010 рр. у державі доктрин, у відповідності з якими провадиться сучасна політика убезпечення сталого розвитку. 3


109

а) додатковим залученням іноземних фінансових і збільшення обсягу імпортованих енергоресурсів; б) розробленням та введенням у практику господарювання ілюзорних і недієвих механізмів макроекономічного регулювання розвитку реального сектору регіональної економіки (РСРЕ); в) постійним здійсненням певної кількості адміністративно-силових акцій або ж прийняттям нових нормативно-законодавчих актів із компенсації «загального стану недосконалості» функціонування економічної системи держави. Додатково визнаємо: із використанням (замість науково-обґрунтованого складу цільових функціоналів щодо стимулювання політики модернізації РПК) «дипломатичних» можливостей корегування і силового ресурсу непрофесійного (опортуністичного) складу політичних еліт законодавчо недолугих засобів «перманентного уточнення» змісту концептуальних засад забезпечення національної безпеки, а, відтак, і визначених ними завдань соціально-економічного розвитку регіонів і ефективності функціонування РПК. Признаємо й наступне, що авторами статті застосовано та перевірено на адекватність (за використання цільового програмного забезпечення «MainStreaM. Pro v.5.1», що побудовано за єдиним критерієм оцінки базових структурно-динамічних вимірів функціонування реального сектору регіональної економіки України при формуванні п’ятирівневої системи оцінкипрогнозування рівнів енергоефективності функціонування РПК – рекомендації для користувача і деталізація кваліметричних процедур представлено у наукових роботах [12; 13]) принципи, які передбачено при розбудові концепції формування промислового виробництва в регіонах держави, крім конститутивно-ключових положень системно-комплексного, об’єктнофункціонального й ресурсно-функціонального підходів до ідентифікації закономірностей формування економіки інноваційно-інформаційного типу, і положення структурно-інформаційної теорії надійності систем та теорії нечітких множин. Їх використано дослідниками для формалізації наступних розрахункових алгоритмів: а) рівнів інноваційної здатності та технологічної конкурентоспроможності національної промисловості (табл. 1), за якими при відповідній вазі коефіцієнтів - обчислено інтегральні виміри інноваційноінформаційної здатності реального сектору української економіки до сталого розвитку у 2006 – 2012 рр. – як видно з розрахунків – існує певна проблема щодо забезпечення надійності та збалансованості функціонування промисловості України та сучасних РПК;


110

б) масштабів розвиненості та управління розвитком стратегічного потенціалу РПК (приведено у табл. 2, узагальненого інтегрального показника Integral is generalized indexes of strategic potential of Ukraine industry, що кількісні виміри якого змінюються в межах [0,2÷4,5] здійснено авторами статті за формулою вигляду (1), інтерпретація її алгоритму у лінійній формі приведена за моделлю вигляду (2)). Де

-

узагальнений

інтегральний

показник

розвиненості стратегічного потенціалу промисловості; показник масштабів розвиненості інноваційного потенціалу;

масштабів

- інтегральний - інтегральний

показник масштабів розвиненості потенціалу структурних змін (вихідні свідчення розраховано та узагальнено у табл. 3); масштабів розвиненості технологічного потенціалу;

- інтегральний показник - інтегральний

показник масштабів розвиненості інформаційно-методичного потенціалу; (1)

(2) Таблиця 1 Динамічні зміни параметрів інноваційної здатності промисловості у масштабах і обсягах реалізованої інноваційної продукції у 2005 – 2011 рр.*


111 Макроекономічні показники та Ретроспективний період, роки структурно-інноваційні зміни у 2006 2007 2008 2009 2010 2011 промисловості Підприємства, що займалися 1193,001118,00 1472,00 1752,00 1656,00 1608,00 інноваційною діяльністю % до загальної кількості 11,90 11,20 14,20 17,90 16,80 16,30 промислових підприємств Темп змін до попереднього року 87,80 93,70 131,70 119,00 94,50 97,10 Підприємства, що 810,00 999,00 1186,00 1490,00 1388,00 1338,00 впроваджували інновації в РСРЕ % до загальної кількості 8,20 10,00 11,50 14,60 13,60 13,10 промислових підприємств Темп змін до попереднього року 81,70 123,30 118,70 125,60 93,20 96,40 Обсяг реалізованої інноваційної продукції (у порівняльних цінах 545,62 595,18 673,86 584,12 423,54 443,63 2011 р.), млрд. грн. % (частка) до загального обсягу 6,50 6,70 6,70 5,90 4,80 3,80 реалізованої пром. продукції Темп змін до попереднього року 114,2 109,1 113,2 86,7 72,5 102,7 Рівень інноваційної здатності 0,71 0,71 0,72 0,83 0,76 0,77 національної промисловості Темп змін до попереднього року 100,00 100,00 101,40 116,90 107,00 108,50 Рівень технологічної конкурентоспроможності 3,46 3,49 3,52 3,55 3,49 3,57 промисловості Темп змін до попереднього року 100,00 100,90 101,70 102,60 100,90 103,20 Інноваційно-інформаційна 2,10 2,12 2,15 2,20 2,12 2,24 здатність до сталого розвитку

2012 1605,00 16,30 100,00 1332,30 13,30 101,00 529,76 6,00 119,4 0,83 116,90 3,62 104,60 2,26


112 Темп змін до попереднього року 100,00 100,70 101,73 105,09 101,90 104,10 106,70 Джерело. * Тут і надалі розраховано і систематизовано авторами статті за даними, які приведено у статистичних і науково-аналітичних збірниках [14 – 18] та за власними моделями.

в)

ефективності

реалізації

технології

управління

забезпеченням

економічної безпеки в регіонах держави, за використання якого ( обчислено порогові межі змін та самі масштаби інформаційно-методичного потенціалу (розрахунки здійснено за моделями вигляду (3) / (4). При цьому, результати розрахунків за регіональними соціальноекономічними системами представлено автором у табл. 4. Де,

- масштаби

розвиненості інвестиційного потенціалу національної промисловості та її РПК; - масштаби розвиненості потенціалу структурних змін;

- масштаби

розвиненості управлінського потенціалу, яким володіють державні корелянти та регіональні суб’єкти управління розвитком реального сектору регіональної економіки України. (3)

(4) Перешкоди освоєнню управлінського й інформаційно-методичного потенціалів в контексті досягнення ефективності функціонування реального сектору економіки України, які встановлено нами (об’єктивовані за свідченнями, приведеними авторами статті у табл. 1), дозволяють дійти наступного висновку: нагальним завданням є визначення важелів та регуляторів для регенерації національного промислового виробництва, а також групування сучасних РПК за рівнями ефективності управління (високий, середній, низький, що мають суб’єктивно-факторну ознаку «відносної ефективності», оскільки, обчислені виміри мають діапазон, адекватний сучасним умовам функціонування національного промислового виробництва – без урахування макроекономічних показників провідних країн світу). Відмітимо, що оскільки, матеріально-енергетичною домінантою забезпечення сталого розвитку держави, і, відповідно, регіонів України, автори статті визнають об’єктивним наступне твердження:


113

комплекс оптимізаційних техніко-організаційних засобів, інструментів, оснащення, інформаційно-методичного забезпечення діяльності корелянтів регіонального та державного управління, що мають визначені параметри і характеристики, які відповідають вимогам до ефективності функціонування певного РПК та використовуваної у його межах технології управління забезпеченням ефективності функціонування певного компонента реального сектору економіки. То, адекватно, його інформаційною компонентою є генерування системних ознак до сталого розвитку – тобто, надалі слід: 1) розробити когнітивно-інформаційні засоби ідентифікації руху знань в межах потенціалів системно-універсального функціонування, звідси, за результатами використання технологічного забезпечення (їх формалізуємо при: стандартизації, обґрунтуванні нормативно-правового забезпечення, розробці інструкцій щодо реалізації процедур із підвищення різної природи ефективності або ж побудові цільового програмного забезпечення) - приведене деталізовано у науковій роботі [25];


107

Таблиця 1 Ідентифікація масштабів розвиненості окремих груп стратегічного потенціалу промисловості у 2006 – 2012 рр. * Інноваційний

Структурних змін

Технологічний Кіл-ть впров. ВДВ (у Ретроспекти Заг. обсяг іннов. витрат Структурні зміни та їх масштабність (з прогресивних цінах 2001 вний та розподіл фінансування індексом структурних змін; швидкості технологічних процесів р., млрд. період, роки іннов. діяльності в РПК та інтенсивності, структурного та освоєння виробництва грн.) (ваговий коефіцієнт 0,2) мультиплікатора – ваговий коеф. – 0,4) нових ВТП (ваговий коефіцієнт 0,2) 2006 441,5 5,9 0,6 0,9 5,0 0,3 Межі 2007 544,2 6,2 0,8 0,8 3,6 0,2 Межі інтеграль Межі 2008 720,7 10,9 0,7 0,8 3,1 0,3 інтегрально ного інтегрального 2009 948,1 12,0 0,5 0,5 4,1 0,5 го показник показника [0,5 2010 913,4 8,0 0,6 0,5 4,6 0,5 показника а [0,5 ÷ ÷ 4,5] 2011 1094,6 8,2 0,8 0,6 4,5 0,3 [0,4 ÷ 4,6] 4,5] 2012 1132,9 9,2 0,8 0,6 5,6 0,3

Інформаційно-методичний Показник інформаційноуправлінської ефективності з урахуванням обсягів витрат на інформатизацію, млн. грн. (ваговий коефіцієнт 0,2) 4,1 4,0 5,6 5,7 6,9 6,9 7,0

0,4 0,3 Межі 0,5 інтегрального 0,6 показника [0,3 0,8 ÷ 4,3] 0,7 0,8


108

Таблиця 3 Структурно-динамічні показники окремих видів економічної діяльності у національній промисловості* Види економічної діяльності у промисловості, млрд. грн. Випуск Виробництво та Ретроспе Обсяг Виробництв пром. розподілення Хімічн Металургія ктивний інноваційних о коксу та Машин Енерго- і продукції електроенергії, газу Харчо Легк а та та період, витрат, млрд. Добувна продуктів обудув Інші ресурсоєм , млрд. і води, ва а нафтох оброблення роки грн. нафтопереро ання ні грн. імічна металу теплоенерг блення у цілому етика 2006 942,9 5,8 78,2 153 10 88,5 60,6 207,9 120,0 150,1 53,1 73,5 568 2007 1017,6 6,2 83,1 158 11 80,9 65,0 222,5 126,7 186,6 56,1 82,9 619 2008 1172,5 10,8 92,1 179 11 85,8 71,7 257,4 160,7 213,4 60,0 99,6 699 2009 1197,6 12,0 111,9 182 10 86,3 72,5 263,8 159,0 212,6 50,6 97,7 725 2010 908,8 8,0 75,7 179 8 60,5 54,6 159,4 96,7 202,8 37,5 70,5 537 2011 1202,5 8,1 121,5 216 9 82,9 70,0 225,6 130,7 256,6 38,4 80,2 549 2012 119,1 10,4 116,9 215 9 73,9 69,4 102,7 132,5 260,7 42,1 88,8 529 Частка Структура інноваційних Ретроспективні параметри структурних зрушень у промисловості, % промисловості витрат 2006 100,0 4,2 8,3 16,3 1,1 9,4 6,4 22,1 12,7 15,9 6,0 7,8 62,10 2007 100,0 2,6 8,2 15,5 1,1 8,0 6,4 21,9 12,5 18,3 5,9 8,1 62,80 2008 100,0 3,0 7,9 15,3 1,0 7,3 6,1 22,0 13,7 18,2 5,8 8,5 61,50 2009 100,0 3,5 9,4 15,2 0,9 7,2 6,1 22,0 13,3 17,8 5,2 8,1 62,50 2010 100,0 3,2 9,3 18,5 0,9 7,8 6,4 19,6 11,1 19,1 5,7 7,3 62,20 2011 100,0 3,5 9,5 17,3 0,8 6,7 6,1 20,0 11,9 19,6 5,3 7,66 62,19 2012 100,0 3,9 9,8 17,8 0,9 6,3 6,1 19,5 11,7 20,2 5,2 7,56 62,18

Наукоє мні 346 368 438 437 345 617 609

37,90 37,20 38,50 37,50 37,80 37,81 37,82


109 Джерело * Узагальнено і систематизовано авторами статті за даними, що представлено у [14 – 23] й обчислено за моделями [24].

Таблиця 4 Вихідна база даних для розрахунку масштабів розвиненості стратегічного потенціалу в контексті розбудови промислового виробництва інноваційно-інформаційного типу*


110 Система відносних показників організаційно-енергоефективності результативності раціональності управлінської Узагальнений інтегральний економічної промислового вирреалізації зовнішньоекономічної ефективності показник ефективності ва політики діяльності ефективност масштабів модернізації і управління розвиненості пром. забезпеченн інформаційновиробництва Промисловість ям методичного України та окремі її Вагові коефіцієнти, ідентифіковані в якості найвагоміших факторів впливу для економічної потенціалу з РПК формування, нарощення і використання стратегічного потенціалу в контексті безпеки урахуванням розбудови промислового виробництва інноваційно-інформаційного типу ефективності управління забезпеченням економічної безпеки РСРЕ 0,20 0,30 0,30 0,10 0,10 1,00 1 2 3 4 5 6 7 8 Національна 1,70 0,53 1,56 2,20 3,90 1,58 1,66 промисловість Промислові комплекси з відносно високим рівнем ефективності управління Промисловий ком2,80 0,57 4,20 5,20 4,22 2,93 2,88 с м. Київ Харківський РПК 1,10 0,56 4,20 1,10 4,25 2,18 2,45 Донецький РПК 2,60 0,57 1,60 3,80 4,25 1,98 2,02 Луганський РПК 1,30 0,57 1,30 3,80 4,20 1,62 2,01 Київський РПК 0,80 0,62 1,10 5,10 4,25 1,61 1,98 Дніпропетровськи 2,30 0,57 0,90 2,00 4,15 1,52 1,98 й РПК Одеський РПК 0,60 0,37 0,90 5,20 3,20 1,34 1,82 Запорізький РПК 1,10 0,56 0,90 2,40 3,95 1,29 1,80 Промислові комплекси з відносно середнім рівнем ефективності управління Миколаївський 0,40 0,33 0,60 6,10 2,30 1,20 1,26 РПК РПК АРК 0,40 0,29 0,70 4,50 2,95 1,12 1,26 Пром. комплекс м. 0,10 0,33 0,40 3,20 3,26 0,89 1,25 Севастополь


111 Система відносних показників організаційно-енергоефективності результативності раціональності управлінської Узагальнений інтегральний економічної промислового вирреалізації зовнішньоекономічної ефективності показник Промисловість ефективності ва політики діяльності ефективност масштабів України та окремі її модернізації і управління розвиненості Вагові коефіцієнти, ідентифіковані в якості найвагоміших факторів впливу для РПК забезпеченн інформаційноформування, нарощення і використання стратегічного потенціалу в контексті ям методичного розбудови промислового виробництва інноваційно-інформаційного типу економічної потенціалу з 0,20 0,30 0,30 0,10 0,10 1,00 1 2 3 4 5 6 7 8 Херсонський РПК 0,20 0,32 0,50 2,30 3,55 0,87 1,20 Полтавський РПК 0,90 0,30 0,70 0,10 2,95 0,79 1,20 Черкаський РПК 0,50 0,29 0,60 0,10 3,25 0,70 1,20 Львівський РПК 0,50 0,28 0,50 1,40 2,20 0,69 1,12 Вінницький РПК 0,40 0,53 0,70 0,10 2,25 0,68 1,11 1 2 3 4 5 6 7 8 Хмельницький 0,30 0,39 0,50 0,30 2,95 0,65 1,11 РПК Чернігівський РПК 0,20 0,37 0,50 0,10 3,15 0,63 1,11 Кіровоградський 0,20 0,52 0,30 0,30 2,95 0,61 1,10 РПК Промислові комплекси з відносно низьким рівнем ефективності управління Рівненський РПК 0,20 0,30 0,40 1,40 2,00 0,59 0,98 Сумський РПК 0,30 0,33 0,40 0,10 1,95 0,48 0,95 Івано0,20 0,25 0,30 2,20 0,30 0,46 0,80 Франківський РПК Волинський РПК 0,10 0,28 0,20 0,20 0,30 0,21 0,75 Закарпатський 0,10 0,28 0,20 0,50 0,35 0,25 0,70 РПК Житомирський 0,30 0,29 0,20 0,10 0,35 0,25 0,70 РПК Чернівецький РПК 0,10 0,35 0,20 0,20 0,30 0,24 0,65 Тернопільський 0,10 0,34 0,20 0,10 0,30 0,22 0,65 РПК


112 Джерело. *Систематизовано авторами статті, за результатами розрахунків, проведених за оригінальними моделями розрахунку масштабів розвиненості стратегічного потенціалу РПК, побудованих за методикою оцінки ефективності управління забезпеченням економічної безпеки, яка запропонована у науковій праці [24].


113

2) здійснити деталізацію складу та ідентифікацію природи технології управління провадженням адміністративно-територіальної реформи в Україні, яка уможливлює забезпечення високої як високої ефективності функціонування РПК, так і генерування системних ознак у РСРЕ до спрямування фазової траєкторії розвитку національного господарства до перспективних цільових орієнтирів. Звідси, необхідно розбудувати такий тип управління, що, є: а) найбільш ціннісним у вартісно-орієнтованій площині та найвищим класом стратегічного ресурсу трансформації енергоекономічної, зовнішньоекономічної й логістично-виробничої сфери реального сектору економіки щодо радикального підвищення його конкурентних переваг; б) за своєю природною сутністю є процесом розробки і добору методів та інструментарію формування об’єктивної інформації про стан об’єкту; в) результатом реалізації найбільш неупередженої для досягнення цілей визначеної технології управління, отриманої за наслідками формалізації знань про закономірності провадження інноваційно-методичних процесів; г) організовуванням діяльності згідно вимог до інформатизації виробництва в регіонах із урахуванням специфіки існуючих перетворень; д) багатоаспектним інноваційно-інформаційним процесом продукування підходів і методів впливу на виробничо-господарську діяльність для розбудови кластерних округів каскадів РПК/ або каскадів РПК чи окремих РПК алокаційно-інверсійного типу (приведене обґрунтування та ідентифікацію нових форм адміністративно-територіального устрою продуктивних сил України наведено авторами статті з урахуванням відповідної методології у науковій роботі [26]). Тоді, певним чином підсумовуючи вище наведені викладки зазначимо: технологія управління (у нашому випадку, управління реструктуризацією промислового виробництва до нової форми територіального устрою продуктивних сил України) – це три єднання домінант. По-перше, системи правил, які сформовано за результатами комплексного добору і адаптації до сучасних умов функціонування РСРЕ принципів системно-комплексного, об’єктно-цільового і структурно-інформаційного підходів до ідентифікації найвагоміших регресорів впливу на ефективність енергоекономічних процесів. По-друге, сукупності адекватних виробничо-господарським процесам методів регулювання діяльності в інноваційній сфері діяльності. По-третє, комплексу оптимізаційних процедур, які використовуються для генерування системних ознак до сталого розвитку, сформованих з урахуванням економічного паритету за функціями раціоналізації: енергетичних, інвестиційних та інноваційних витрат в контексті раціоналізації поділу/ перерозподілу резервів, ресурсів і можливостей РПК.


114

Приведене, на думку автора статті стає можливим при розбудові специфічного класу територіальних промислово-виробничих комплексів задля узгодження політики державного регулювання економіки та регіонального управління промисловим виробництвом на засадах реалізації базових положень NUTS (їх викладено у науковій роботі [1]). Де передбачено використання лише п’яти класів територіальних утворень, хоча, останнє не відповідає сучасному адміністративно-територіальному поділу України. Тоді, слід визнати, що пріоритетом у цій сфері – стає узгодження діяльності реального сектору в регіонах на засадах реалізації як міжгалузевого і внутрішньогалузевого співробітництва, так і економічних інтересів та цілей промислового зростання задля сформування в державі нового типу розширеного виробництва інноваційно-інформаційного типу. Автор статті вважає за доцільне визнати: оскільки, в же існують три групи (типології), об'єднаних макро- регіони територіально суміжних виробництв, то на теренах держави можна передбачити нові форми об’єднань РПК – каскадів - із відповідними фазовими траєкторіями промислового зростання. Останні вже можна ідентифікувати в якості макроструктур за наступними факторними ознаками: а) масштабної інваріантної спрямованості;б) бінарної спрямованості; в) односпрямованих каскадів. Звідси, нагальним завданням стає визначення принципів інтеграції (інкорпорації до кластерного утворення) сучасних РПК до певної з різновиду макро- структур (багаторівневого промислового об’єднання виробництв). При цьому, принципове значення для обґрунтування базових компонент технології управління розбудовою промислового виробництва інноваційноінформаційного типу як головного ресурсу щодо розподілу/ перерозподілу певних груп потенціалів при активізації відносин і ущільненні системних виробничо-господарських трансформацій – має їхнє подання у вигляді різних функціонально зумовлених форм. Адекватність останніх базується на урахуванні в їхній змістовній сутності положень системно-комплексного, об’єктно-цільового та структурно-інформаційного підходів до генерування конститутивно-ключових чинників підвищення ефективності функціонування РПК та результативності державного регулювання розвитком РСРЕ з урахуванням масштабів розвиненості його стратегічного потенціалу. Звідси, представлені та узагальнені автором щодо економіко статистичної оцінки посвідчують про імовірність: 1) зменшення вагомості впливу помилкових управлінських рішень прийнятих національними інституціями і реалізації дипломатичних можливостей, спрямованих на кардинальну зміну нормативно-правового забезпечення на систему регулювання інноваційної та технологічної діяльності в РСРЕ;


115

2) реалізації дієвого контролю (попереднього, поточного і підсумкового) результатів впровадження науково-технічних розробок НАН України; 3) усунення негативних наслідків відкритості як національної, так і регіональної промисловості в умовах ущільнення світогосподарських зв’язків та суб’єктивного обмеження державної підтримки процесів із ціле орієнтованої реструктуризації окремих РПК. Зазначимо, в якості прикладу, нераціональність розподілу/ перерозподілу інвестицій за окремими РПК України, зокрема, мінімальний обсяг інвестування у ОВЗ Чернігівського РПК – представлено на рис. 1, при суттєвому перевищені витрат на реформування РСРЕ Дніпропетровського регіону – в ОВЗ, де фінансові залучення на душу населення перевищили витрати у 2011 р. Чернігівського РПК у понад 30,0 раз – виміри на рис. 2.

А

Б


116

Рис. 1. Графічне оформлення ретроспективних даних щодо фінансового забезпечення процесів реструктуризації Чернігівського РПК: а) 3.1.А. - обсягу інвестицій на душу населення; б) 1.Б. – обсягу інвестицій (приведено за свідченнями джерела [27]) Отже, можна визнати, що цільові функції організаційних структур управління і макроекономічного регулювання розвитку РСРЕ протягом 2005 – 2011 рр. не виконували завдань щодо реформування й реструктуризації промислового виробництва. Розрахунки посвідчують, що у своїй сукупності, структура промисловості за цей період мала деструктивні ознаки, а частка реалізованої промислової продукції енерго- й ресурсо- ємними галузями і виробництвами становила на рівні 60,9 – 62,7 %. Дані про структурні зрушення та динаміка випуску промислової продукції галузями свідчать про суттєве сповільнення темпів приросту – на початку світової фінансової кризи (2008 р.) та значне (понад -31,8%) скорочення обсягів у 2009 р. При тому, що частка наукоємних галузей мала за останній час найвище значення на рівні лише – 39,1 %. Однак, станом на 01.01.2012 р. структура національної промисловості знов залишається енерго- й ресурсо- ємною (у 2009 – 2012 рр.) найбільш нищівними були загрози по відношенню до металургійної промисловості (65,5%) та машинобудівної (-64,4%) що пояснюється їхньою надзвичайно високою експортоорієнтованою спеціалізацією. Водночас, цільова спрямованість провадження політики модернізації РСРЕ передбачає повне оновлення технологічної бази за усіма РПК та перехід до використання прогресивних енерго- й ресурсо- ощадних технологій, базового обладнання і устаткування. Як свідчить досвід кластерізації виробництв та реструктуризації реального сектору економіки, залучення стратегічного потенціалу суміжних територій до активізації інноваційної діяльності в межах РПК, можна вважати імовірними для України три сценарії розвитку. А саме, поєднання/ освоєння стратегічного потенціалу певної кількості РПК (сумісних за територіальним розподілом) і формування обмеженого складу (у кількості десяти, як прийнято на територія інших країн світу) кластерних округів із обмеженої кількості каскадів РПК. Досвід розбудови промислового виробництва у провідних державних утвореннях дозволяє запропонувати інкорпорацію сучасних РПК України до трьох класів, за концепцією, яку розроблено та обґрунтовано у науковій роботі [26] і деталізовано автором статті у табл. 5.


117

У цьому зв’язку, при визначенні складу регресорів впливу на параметри результативності управління розбудовою промислового виробництва інноваційно-інформаційного типу в межах РСРЕ передбачено враховувати також і здатність РПК до адаптації і термінового впровадження прогресивних технологій (маємо на увазі трансферних) та активізацію НДР, їхню реалізацію в енерго- й ресурсоємних галузях і виробництвах окремо за кожним РПК.


115

Рис. 2. Графічне оформлення ретроспективних даних щодо фінансового забезпечення модернізації за окремими РПК України у 2012 р. та, в якості прикладу, реструктуризації Дніпропетровського РПК: обсягу інвестицій на душу населення; загального обсягу інвестицій (приведено за свідченнями джерела [27]).


116

Таблиця 5 Групування кластерних утворень на території України при запроваджені нової форми організації промислового виробництва – специфічного типу каскадів РПК * Характеристика Перелік каскадів Специфічність провадження виробничовзаємоРПК, що входять економічної діяльності та властивості технології залежностей та до визначеного управління забезпеченням ефективності зв’язків в межах класу кластерного функціонування РПК, що обумовлено каскадів РПК округу особливостями взаємозв’язків окремого кластерного округу односпрямовані Іваноалокаційного функціонального стратегічного каскади (ОСК) Франківський; набору (інверсійної природи) за рахунок РПК Львівський використання єдиної технології управління забезпеченням ефективності функціонування в межах обох каскадів РПК бінарної Донецький; бінарного алокаційного функціонального спрямованості Черкаський; стратегічного набору за рахунок синхронного каскади (БСК) Вінницький; використання двох технологій управління РПК Кримський; забезпеченням ефективності і збалансованості функціонування в межах чотирьох каскадів РПК; масштабної Київський; інваріантного алокаційного функціонального інваріантної Одеський; стратегічного набору за рахунок синхронного спрямованості Харківський; використання різних технологій управління каскади (МІСК) Дніпропетровськи забезпеченням ефективності функціонування в РПК й; межах чотирьох каскадів РПК;


117

Джерело * Систематизовано авторами статті за даними і обґрунтуваннями, приведеними у науковій роботі [26].

Так, наприклад, здійснений узагальнений аналіз приведених розрахунків та ідентифікованих вимірів за РСРЕ (табл. 3). Приведені свідчення відтворюють організаційно-економічні засади генерування умов щодо термінового корегування змісту та цільової орієнтації політики модернізації з уточненням важелів забезпечення її результативності. За свідченнями, приведеними у табл. 5 можна підтвердити наступне: суб’єкти державного управління не усвідомили доцільність кардинальної зміни та потреби у форсованому розвитку потенціалів системно-універсального функціонування, як і нагальність переорієнтації змісту власних функціоналів. Таким чином, використавши та реалізувавши приведений підхід до провадження адміністративно-територіальної реформи продуктивних сил України можна стверджувати, що державні інституції та корелянти регіонального управління будуть спроможні забезпечити: а) повне освоєння стратегічного потенціалу регіонів (у т. ч. і інтелектуального капіталу); б) високу якість комунікаційних структур та інформаційно-методичного середовища; в) паритетність консолідації різної природи ресурсів, резервів і можливостей РСРЕ, за пріоритетними об’єктами для підвищення енергоефективності функціонування РПК.


118

Таблиця 5 Групування РПК України за інноваційною здатністю до сталого розвитку у 2006 – 2012 рр., %*


119

Каскад/ середнє та усереднене значення

Сучасний склад РПК України Промисловість України

2006 11,9

Ретроспективний період, роки 2007 2008 2009 2010 2011 11,2 14,2 13,0 12,8 13,8

2012 11,4

Односпрямовані каскади РПК: Промислові об’єднання РПК односпрямованого функціонально-стратегічного набору технологій Івано-Франківський усереднене Івано-Франківський 13,7 12,9 30,6 27,9 21,2 (ОСК) Закарпатський 10,5 10,1 8,8 12,2 13,6 Чернівецький 13,7 13,6 17,4 16,9 16,7 Тернопільський 11,2 8,3 13,2 16,1 18 50,9 38,5 Середнє значення 40,7 38,7 60,1 61,0 56,0 Львівський (ОСК) Львівський 6,2 8,4 15,8 12,1 13 Волинський 9,5 7,8 19,8 11,3 9,2 Рівненський 4,0 3,1 8,5 11,8 11,8 26,1 Середнє значення 17,0 17,2 38,4 27,3 26,1

18,1 10,8 14,2 16,7 47,3 13,4 11,6 10,4 28,5

17,5 10,7 20,5 14,6 52,4 11,4 12,9 11,7 28,2

Бінарної спрямованості каскади РПК: Промислові об’єднання РПК бінарного функціонально-стратегічного набору технологій Черкаський усереднене Черкаський 9,0 7,5 8,9 11,6 11,9 (БСК) Полтавський 10,2 7,4 15,3 11,2 12,5 Кіровоградський 14,3 11,7 15,8 14,6 10,7 27,0 20,8 Середнє значення 24,0 18,8 29,5 27,7 28,0 Вінницький Вінницький 9,4 12,5 23,9 16,2 12,2 (БСК) Хмельницький 6,5 6,5 7,3 4,2 6,1 Житомирський 12,5 11,7 10,5 11,4 10,5 26,5 Середнє значення 20,1 22,9 34,7 24,2 21,8 Кримський (БСК) РПК АРК 11,1 8,6 11,5 13,2 9,2 РПК м. Севастополь 8,8 8,8 6,7 5,3 10,9 15,2 Середнє значення 15,5 13,0 14,9 15,9 14,7 Донецький (БСК) Донецький 9,8 7,9 10,4 10,5 9,6 Луганський 6,0 7,4 11,3 10,2 9,9

15,2 11,8 13,2 31,4 14,7 16,9 12,4 35,7 11,1 11,3 16,8 10,6 11,2

10,7 14,1 13,9 29,4 11,3 10,3 12,8 25,9 10,0 12,0 16,0 10,4 10,6


120

14,5

Середнє значення 12,8

11,6

16,05

15,6

14,55

16,2

15,7

Масштабної інваріантної спрямованості каскади РПК: Промислові об’єднання РПК інваріантного функціонально-стратегічного набору технологій Київський (МІСК) усереднене РПК м. Київ 40,0 32,6 33,4 16,3 16,3 33,0 27,6 Київський 10,0 10,0 11,9 12,6 9,4 7,7 13,4 Чернігівський 9,6 10,0 15,5 17,4 2,0 10,2 19,5 44,2 28,0 Середнє значення 53,2 45,9 50,5 34,7 32,7 44,1 47,5 Одеський(МІСК) Одеський 12,9 14,6 11,4 11,4 14,2 15,7 11,8 Миколаївський 10,2 9,6 8,3 13,5 13,3 16,6 17,3 Херсонський 11,4 12,3 13,6 12,7 12,2 17,7 14,1 30,4 Середнє значення 26,9 28,3 24,2 29,1 31,6 38,2 33,8 Харківський (МІСК) Харківський 17,8 18,5 18,0 13,1 15,8 19,7 18,8 Сумський 4,8 4,4 5,2 11,3 16,2 17,9 11,5 22,5 Середнє значення 20,2 20,7 20,6 18,75 23,9 28,65 24,55 Дніпропетровський Дніпропетровський 12,5 10,9 10,8 8,5 8,2 9,1 10,9 (МІСК) Запорізький 9,8 8,6 10,8 8,9 7,0 5,3 10,3 14,5 Середнє значення 17,4 15,2 16,2 13,0 11,7 11,8 16,1 Джерело * Систематизовано авторами статті за свідченнями і обґрунтуваннями, приведеними розробниками у наукових працях [25; 26].


121

Відмітимо, що за пропозиціями і обґрунтуваннями дослідників, наведених у роботах [24 – 26] можна існуючі на теренах РПК згрупувати за фактором «паритетної спрямованості виробничо-господарської та зовнішньоекономічної діяльності» у каскади. А саме – по-перше, масштабної інваріантної спрямованості каскади (МІСК) РПК. Зокрема, це: а) Київський; б) Одеський; в) Харківський; г) Дніпропетровський (їхню виробничо-господарську діяльність в якості масштабної інваріантності взаємовідносин на різних рівнях управління встановлено за: суттєвістю ознак і галузевою структурою; розгалуженістю міжгалузевих та міжрегіональних зв’язків і взаємодії; спрямованістю зовнішньоекономічної діяльності); по-друге, створити та запровадити у практику бінарної спрямованості каскади (БСК) РПК: в) Донецький; б) Черкаський; в) Вінницький; г) Кримський (приведений перелік РПК мають паритет до реалізації лише двох напрямів взаємовідносин як міжгалузевої взаємодії та міжрегіональних зв’язків, так і зовнішньоекономічної діяльності); по-третє, односпрямовані каскади (ОСК) РПК – а саме, до їхнього складу включити: а) Івано-Франківський; б) Львівський (пріоритет до західноєвропейської орієнтації виробничо-господарської і зовнішньоекономічної діяльності з поширенням взаємозв’язків реального сектору закладено не лише на рівні вже сформованої галузевої структури, а й менталітету і самої природи еволюції соціуму у перелічених областях держави). Висновки щодо подальшого розвитку та використання розробок у зазначеній сфері наукових досліджень. Певним чином підсумовуючи вище наведені викладки та довід апробації в межах окремих регіональних соціальноекономічних систем розробок авторів, адекватність яких підтверджено свідченнями, наведеними у наукових роботах [7; 13; 25; 26] стверджуємо таке: 1) при групуванні РПК у каскади (задля подальшого виокремлення особливостей реалізації енергоекономічних, техніко-технологічних, інноваційно-інвестиційних та когнітивно-інформаційних процесів, а також визначення закономірностей функціонування – стратегічний набір управління розбудовою промислового виробництва інноваційно-інформаційного типу межах певного кластерного округу, а, відтак, і в межах сукупності каскадів РПК буде мати відповідний склад і рівнозначну технологію управління. Однак, доцільною вважається для використання технологія управління алокаційного типу (раціоналізації поділу/ перерозподілу сукупних ресурсі, резервів і можливостей різної природи, що належать окремому каскаду РПК чи кластерному округу);


122

2) визначені при інкорпорації до каскаду РПК факторні ознаки в окремо кожного РПК уможливлюють при їхній синхронізації – генерування процесів із формування принципово нового типу розширеного виробництва в регіонах та набувають особливого значення для активізації структурної перебудови української промисловості; 3) врахування сукупних можливостей, ресурсів різної природи та резервів, поєднаних за рахунок коеволюційного ефекту освоєння СП в межах окремого класу каскаду РПК убезпечує форсований розвиток більшості видів економічної діяльності у суміжних каскадах і виробництвах. Поряді зі цим, стає суттєвим джерелом надходження валютного фінансування інноваційних трансформацій та зростання рівня технологічної і енергетичної безпеки України. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Стратегічний потенціал – сукупні можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого розвитку [Текст] /Микитенко В. В., Алимов О. М. // Продуктивні сили України. науково-теоретичний економічний журнал. К.: – РВПС України НАН України, 2006. – № 1. – С. 135–151. 2. Технології управління стратегічним потенціалом розвитку України /Микитенко В. В., Алимов О. М. // Електронний фаховий журнал ДУ Інститут економіки та прогнозування НАН України, Національне господарство України: теорія та практика управління, Електронне наукове фахове видання 2011. - № 1 (1). Режим доступу: у: http://www.nbuv.gov.ua/ejournals/NacGosp/2011/Alimov_Mikitenko.pdf 3. Динамизм развития производственного потенциала: Монографія [Текст] / Алымов А. Н., Гончарова Н. П., Емченко В. Н., Микитенко В. В. / Під ред. д.э.н., проф., акад. НАН України О. М. Алимова – К.: Ін-т економіки НАН України, 2003. – 253 с. 4. Феноменологічні альтернативи економічного зростання України: Монографія [Текст] / Данилишин Б. М., Микитенко В. В. – У 2 т. – Т. 1. – К.: РВПС України НАН України, Вид-во ЗАТ «Нічлава», 2008. – 336 с. 5. Макросистемна еволюція української економіки: Монографія [Текст] / Данилишин Б. М., Микитенко В. В. – У 2 т. – Т. 2. – К.: РВПС України НАН України, Вид-во ЗАТ «Нічлава», 2008. – 210 с. 6. Роль, місце та тенденції розвитку підприємств нафтогазового комплексу в енергозабезпеченні країни [Текст] / Шкарлет С. М., Худолей В. Ю. // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць./ за наук. ред. І. К. Бондар. – К.: НДІ Економічний інститут Міністерства економіки України, 2008. – № 5 (86-87). – С. 78-81.


123

7. Декомпозиція процесів формування системи управління забезпеченням енергоефективності функціонування регіональних промислових комплексів держави / Худолей В. Ю.// Ефективна економіка: електронний науковий фаховий економічний журнал, 2012. - № 9: Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=1367 8. Структурні трансформації економіки: світовий досвід, інститути, стратегії для України: монографія [Текст] / О. І. Амоша, М. Г. Білопольский, В. В. Микитенко та ін. – Інститут економіки промисловості НАН України, ТНЕУ МОНмолодьспорту України. – Тернопіль: Економічна думка ТНЕУ МОНмолодьспорту України. 2011. – 848 с. 9. Соціальна політика в умовах поглиблення соціальної нерівності в Україні: Монографія [Текст] /[О. О. Давидюк, Л. І. Ільчук, Д. О. Микитенко, В. В. Микитенко та ін./ за заг. ред. Ільчука Л. І.] – Центр перспективних соціальних досліджень НАН України та Міністерства праці та соціальної політики України. – Херсон: Центр перспективних досліджень НАН України та Міністерства соціальної політики України, Вид-во ПП Вишемирський В. С., 2011. – 376 с. 10. Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства: теорія, методологія, практика [Текст] / [О. М. Алимов, В. В. Микитенко, С. М. Шкарлет та ін./ за науковою ред. д.е.н, проф. Хлобистова Є. В.] /ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», ІПРЕЕД НАН України, СумДУ МОНмолодьспорту України, НДІ Сталого розвитку та природокористування. – У 2-х том. – Т. 1. – Сімферополь: ВД «АРІАЛ», 2011. – 464 с. 11. Політика забезпечення екологічної рівноваги та сталого людського розвитку в регіональних економічних системах України [Текст] / Микитенко В. В., Демешок О. О., Худолей В. Ю.// Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць: щомісячний науковий журнал/ Наук. ред.. І. Г. Мансуров. – К.: НДЕІ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, 2012. - № 12 (139). – С. 215 – 225. 12. Микитенко В. В. А. С. Макроекономічне регулювання процесів забезпечення енергоефективності у промисловості: методологія оцінки і прогнозу, методичні підходи та практичний інструментарій [Текст]./ А. с. 21673 Україна / Микитенко В. В. – Опубліковано: «Офіційний бюлетень авторське право і суміжне право». – 2007. – № 12. – 4 с.


124

13. Микитенко В. В. А. С. 28674. Комп’ютерна програма: «Цільове програмне забезпечення: прогнозно-аналітична оцінка коридорів еволюції української економіки та розробка технологій стратегічного управління її розвитком «MainStreaM. Pro v.5.1» А. С. 28674 [Текст] / Микитенко В. В., Микитенко Д. О. (Україна) // Заявлено: 07.04.2009 р. № 29221. – Опубліковано: «Офіційний бюлетень авторське право і суміжне право», 2009. – № 18. – 300 с. 14.Електронний ресурс Держаного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/pr/prm_ric/prm_ric_u/ipv2006_u.htm 15.Електронний ресурс Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2010/pr/iopp/iopp_u/iopp10_u.htm 16.Держкомстат України // [Текст] [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://www.ukrstat.gov.ua. 17.Комітет статистики СНД // [Текст] [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : http://www.cisstat.com/rus/index.htm. 18.Таблиця «витрати - випуск» України за 2009 – 2011 рр. в основних цінах (статистичний збірник). [Текст] / Державна служба статистики України. – Київ, ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2012. – 159 с. 19.Офіційний сайт Національного банка України/ [ Електронний ресурс ].– режим доступу: http://www.bank.gov.ua/Statist/elbul. 20.Key figures Report 2008-2009. Science, Technologies and Competitiveness // European Commision. – 2010. – Р.169 21.Офіційний сайт електронного журналу R&D/ [ Електронний ресурс ].– режим доступу http://www.rdmag.com/ 22.Промисловість України 2007 – 2010 рр.: статистичний збірник [Текст]; За ред. Л. М. Овденко / Державний комітет статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство». – 2011. – 307 с. 23.Статистичний щорічник України за 2010 р. [Текст] / Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка. – К.: Консультант, 2010. – 560 с. 24. Економічна безпека промисловості: цільовий функціонал та технології управління: Монографія. [Текст] / Микитенко В. В., Демешок О. О. / За науковою редакцією д.е.н., проф. Микитенко В. В. – Київ, ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», МНТУ ім. академіка Юрія Бугая МОНмолодьспорту України, 2012. – 650 с.


125

25. Досвід розроблення змісту та провадження узгодженої політики сталого розвитку складних систем на засадах забезпечення високої енергоефективності їхнього функціонування [Текст] /Худолей В. Ю., Демешок О. О., Микитенко В. В.// Інвестиції: практика та досвід: науковий фаховий економічний журнал. – К., Чорноморський держаний університет ім. Петра Могили МОНмолодьспорту України, 2012. - № 20. – С. 4 – 10. 26. Побудова та реалізація дії механізму управління забезпеченням енергоефективності функціонування регіональних промислових комплексів України [Текст] / В. Ю. Худолей // Науковий вісник ВНЗ

Полтавського університету економіки і торгівлі Укоопспілки: Серія Економічні науки. – Полтава, Полтавський університет економіки і торгівлі МОНмолодьспорту України, 2011. - № 6 (51) – частина 1. – С. 144 – 151. 27. КореспондентТ.net. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://korrespondent.net/business/atlas/? l=ru&h=12cde34311504b08204aaceff6661824

УДК 339.9:343.37 2.2. ЗАСОБИ І МЕТОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СВІТОГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ Лапінський І. Е., аспірант Чернігівський державний технологічний університет МОН України Lapinsky I., competitor, Chernihiv State Technological University Анотація. Результати дослідження сучасного міжнародного досвіду протидії тіньової економіки розкрито в контексті забезпечення високого рівня економічної безпеки України задля визначення пріоритетів та напрямів докладання зусиль корелянтів державного рівня і суб’єктів регіонального управління . Ключові слова: міжнародний досвід забезпечення високого рівня економічної безпеки, рівень тінізації, моніторинг, фінансовий контроль.


126

Annotation. The results of research of modern international experience of counteraction of shadow economy are exposed in the context of providing of high economic strength of Ukraine security for the sake of determination of priorities and directions of announcing of efforts of korelyantiv of state level and subjects of regional management. Key words: international experience of providing of high economic strength security, level of tinizacii, monitoring, financial control/ Актуальність теми дослідження та її зв'язок із нагальними політичними і науково-прикладними завданнями. У сучасних умовах функціонування національної економіки Об’єктивним є визнати, що в умовах важкої економічної ситуації в Україні та світових рецесійних процесів в економіці тіньові процеси господарювання мають всі підстави для свого зміцнення й утворення на їх підґрунті транснаціональних тіньових практично не контрольованих державою структур. Тому, здійснене автором статті дослідження міжнародного досвіду заходів протидії тінізації економіки в різних країнах світу та узагальнення його результатів, насамперед, з могутньою економікою, дає підстави зробити наступний висновок: проблема детінізації господарської діяльності безпосередньо залежить від багатьох факторів, які слід ретельно аналізувати задля визначення найбільш ефективних заходів протидії. Відтак, на нашу думку, приведений перелік заходів, перш за все має бути, за своїми характерологічними властивостями, спрямованим на генерування і створення організаційно-економічних умов для врахування та погодження економічних інтересів підприємців та корелянтів, а також – на усунення чинників, які спонукають їх до ведення господарської практики у тіньовому секторі економіки в якості неврахованої економічної діяльності. Визнаємо, що господарська практика переконливо доводить, що об’єктивні суперечності між економічними потребами і можливостями суспільства (соціальних груп, окремих особистостей) діалектично знаходять своє відображення в соціальних конфліктах, суперечностях, різного роду девіаціях. Будь-які суперечності економічних відносин, будь-які порушення ідеї вільного підприємництва неминуче породжують соціальні і політичні конфлікти.


127

Досвід розробок та здобутки дослідників у визначеній науковій сфері досліджень. Аналіз світового досвіду протидії тіньовій економіці та вирішення багатогранних теоретико-методичних проблем щодо упередження загроз економічній безпеці держави представлено у наукових працях більшості вчених, що займаються питання розроблення заходів та інструментарію генерування системних ознак сталого розвитку в державних утвореннях, а саме: О. М. Алимова, Р. Фрея, П. Ванханнамана, В. В. Попова, А. В. Пономаренко, В. М. Кулагіна, В. В. Микитенко, В. І. Мунтіяна та інших дослідників (окремі аспекти їхніх здобутків приведено у наукових роботах [1 – 4; 7; 8; 10 – 12]). Проте, визнаємо об’єктивним і наступне: системність деталізації науковоприкладних завдань в межах цієї проблематики потребує подальшого вивчення. Оскільки, їхнє розв’язання суттєво впливає на розроблення цільових програм щодо протидії масштабній тінізації національної економіки, що, практично, убезпечує збалансованість енергоекономічних, техніко-технологічних, виробничо-господарських та зовнішньоекономічних процесів в контексті підвищення рівня та якості життя населення держави та є невід’ємною частиною ідентифікації рівня економічної безпеки України Метою статті є обґрунтування теоретико-методичних засад та прикладних рекомендацій щодо використання у практиці світового позитивного досвіду протидії тінізації економіки задля формування пріоритетних напрямів й об’єктів докладання зусиль суб’єктів державного управління у сфері забезпечення економічної безпеки України. Об’єктом дослідження є система управління забезпечення економічної безпеки держави, що потребує на сучасному історичному етапі її розвитку суттєвого удосконалення і реформуванням в контексті нарощення потенціалу сталого розвитку України. Предметом дослідження є теоретико-методологічні та методичні основи розробки і обґрунтування нової форми управління забезпеченням економічної безпеки, розроблених за використання принципів системно-комплексного, об’єктно-цільового і ресурсно-функціонального підходів до формування концепції елімінування масштабів тонізації в її межах замкненого типу.


128

Виклад основного матеріалу дослідження. Незважаючи на значні економічні успіхи багатьох країн світу, проблема зростання тінізації економіки дуже актуальна як для міцних економік, так і для зростаючих. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) установила щорічне зростання рівня тінізації в середньому на 6,2 %, а загальне економічне зростання – на 3,5 %. Групою по розробленню фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) та Світовим банком установлено, що у 2002 – 2003 рр. середній рівень обсягів тіньової економіки для 21 країни ОЕСР становив 16,4 % ВВП, із них у США — 8,6 %; Японії — 11,0 %; Іспанії та Португалії — 22,3 %; Італії — 26,2 %; Греції — 28,3 %. Середня частка тіньової економіки країн Азії була на рівні 26,0 % ВВП, Південної та Північної Америки і країн Африки — 41,0 % ВВП. Признаємо й таке, що для країн з перехідною економікою ЄС та Азії середній рівень обсягу тіньової економіки становив у 2012 році на рівні 38,0 % ВВП, із них у Словаччині — 18,9 %; Чехії — 19,1 %; Угорщині — 25,1 %; Україні — 52,2 %; Азербайджані — 60,6 %; Грузії — 67,3 %. Підкреслимо, що розбіжності і оцінках та у рівнях їхньої достовірності зумовлені недосконалістю використовуваних методів, які в цілому орієнтовані на зіставлення декларованих доходів з реальним споживанням товарів і послуг (метод балансів доходів та видатків), кількості незареєстрованих безробітних із загальною чисельністю працездатних (метод аналізу зайнятості), використання готівки тіньовим сектором порівняно з грошовою масою (монетарний метод), спожитої електроенергії усього та в задекларованому обсязі випущеної продукції (метод технологічних коефіцієнтів), метод опитування керівників підприємств. Запропоновані економетричні моделі визначення обсягу тіньової економіки з урахуванням чинників впливу на приватні доходи (попит на товари і послуги, офіційного й тіньового доходів, реальні ризики, грошові доходи населення, рівень інфляції, ціни товарів нетривалого і тривалого користування, швидкість зростання грошової маси та , процентна ставка тощо) дали можливість визначити, що обсяг тіньових доходів за варіантами становить 50,0 % та 32,8 % (приведено за твердженням, викладеним у науковій праці [1, c. 89]).


129

Підкреслимо, що одним із дієвих інструментів детінізації у багатьох країнах світу – є насамперед, системи і механізми фінансового контролю за доходами протиправного походження. Так, наприклад: а) в Італії урядовим декретом введена заборона на розрахунки готівкою на крупні суми; б) в Німеччині введене обов’язкове декларування розрахунків з нерезидентами; в) в Японії – обов'язковий фінансовий моніторинг (фінансові установи зобов’язані повідомляти вповноважені державні органи про крупні фінансові операції). Поряд із цим, у Німеччині повідомляти про підозрілі операції до органів фінансового моніторингу повинні не тільки банки та фінансових установи, а й адвокати, аудитори (наведено за даними з джерел [4 – 6]). Існує дві системи повідомлення результатів фінансового моніторингу: пізнього повідомлення, коли до органу фінансового моніторингу подається інформація про підозрілі операції, яка вже попередньо перевірена (у фінансових установах, банках), і раннього повідомлення, коли всі повідомлення від банків, фінансових установ тощо відразу передаються до органу фінансового моніторингу (така система діє в США). При системі раннього повідомлення значним недоліком є те, що органи фінансового моніторингу перевантажуються повідомленнями, які необхідно обробити. Так, у США у відділі по боротьбі з фінансовими злочинами при Міністерстві фінансів контролери розглядають близько 12 млн. фінансових операцій на рік і тільки 1,0 % з них відносять до підозрілих. Таким чином, і в Україні, наразі, робиться лише перший крок по визначенню самих підозрілих фінансових операцій, їх кількісних і якісних ознак. Однак, більшість країн світу мають спеціально уповноважені державні органи, наділені дійовими повноваженнями, правами та правовими засобами щодо виявлення ознак відмивання коштів, що мають злочинне походження. По-перше, це повноваження власного або спільного з правоохоронними органами розслідування, вони передбачають обов’язкове повідомлення про такі факти (FinCEN в США, NBI у Фінляндії, KOKRIM у Норвегії), а також при результати їхньої перевірки із застосуванням широкого спектра нормативноправових засобів та прикладного інструментарію (TRACFiN у Франції, МОТ у Нідерландах, DAFI у Польщі, СтiF-CFI у Бельгії) (засвідчено автором статті за використання матеріалів, що стосуються предмета дослідження, які приведено у наукових працях [10 – 12]).


130

По-друге, запроваджено широкий інформаційний обмін когнітивноінформаційними засобами зі слідчими органами, їхня інформаційна та прогнозно-аналітична підтримка під час розслідування конкретних фактів, водночас, передача об’єктивних матеріалів до слідства за виявленими фактами окреслена чіткими ознаками та підставами, що є надійною перепоною для передачі матеріалу в угоду особистої або групової зацікавленості. Поряд із вказаним вище, зауважимо, що достатньо гострим у країнах Євросоюзу є питання вилучення доходів, отриманих злочинним шляхом. Наприклад, за німецьким законодавством злочинні доходи, які конфісковуються до державного бюджету не надходять, якщо є хоча б один потерпілий. Можливості держави щодо отримання таких доходів вкрай обмежені. Так, зокрема, за результатами конфіскації майна, в Німеччині (за неофіційними даними) компенсація потерпілим становила 78,0 %, держбюджет отримав 22,0 %. Нині ця ситуація в Німеччині покращується у зв’язку зі скасуванням домінант, передбачених у положеннях статті Кримінальнопроцесуального кодексу, яка позбавляла державу можливості отримувати доходи від конфіскації (засвідчено за даними, приведеними у джерелі [5]). Значну увагу реалізації процесів щодо упередження загроз економічній безпеці держави та детінізацій економіки приділяють державні корелянти у США. Там існує багато інституцій, які займаються і опікуються питаннями фінансового моніторингу, а за його результатами – упередженням і боротьбою з тіньовими операціями у різних секторах економіки. А саме: тимчасова бригада з оцінювання масштабів операцій по легалізації кримінальних прибутків; Управління по боротьбі з незаконним обігом наркотиків; Федеральне Бюро Розслідувань; Рада Федеральної резервної системи; Відділ кримінальних розслідувань Податкового управління; Управління з контролю за цінними паперами і тарифами; Комісія з цінних паперів та бірж; Митна служба США; Правоохоронна мережа по боротьбі з фінансовими злочинами-FinCEN. Міністерству фінансів США відведена провідна роль у боротьбі з тіньовими фінансовими операціями та легалізацією доходів, отриманих нелегальним шляхом. При цьому, Міністр фінансів США власно регулює діяльність та координує зусилля підпорядкованих організацій, притягує до цивільної відповідальності; встановлює вимоги щодо ведення обліку і подання звітності фінансовими установами або звільняє їх від покарання. Звіт про платежі готівкою на суму понад 10 тис. доларів США подається до органів фінансового моніторингу. За свідоме неподання звіту застосовується штраф до 25 тис. доларів США і/або п’ятирічне тюремне ув’язнення.


131

Об’єктивним є визнати, що у США митною службою контролюється міжнародне переміщення валюти і грошово-кредитних документів на суму понад 10 тис. дол. США. Тим не менш, незважаючи на могутні структури, США за обсягами тіньової економіки у грошовому еквіваленті, за даними неофіційної статистики, є безперечними «лідерами» (засвідчено за даними [6]). Спільними зусиллями деяких країн були введені обмеження щодо банківської таємниці, обмежено відкриття анонімних рахунків на кшталт Sparbuch, деякі країни «офшорного» типу були змушені деліберізувати законодавство. Рівень тінізації економіки окремих країн світу після введення більш жорсткіших законів стосовно фінансового моніторингу, за даними Світового банку, дещо знизився, однак рівень зниження все ж таки незначний. Слід зазначити, що світова фінансова криза 2009 р. призвела до росту рівня тінізації економік. На рис. 1 автором статті зображено виміри тінізації економік світу за 2011р.

Рис. 1. Рівень тінізації економік світу за 2011 р. Джерело: The Financial Times, 09.06.2011 «Europe: Hidden economy».


132

Слабка за рівне економічного розвитку держава може також допомогти пояснити, чому розколота за мовною ознакою Бельгія з’являється з часткою тіньової економіки лише на рівні 17,4 % ВВП, у порівнянні з усього лише 10,0 % для більш централізованих Нідерландів на півночі. Приведені вище трактування й обґрунтування обумовлюють розробку нагальних науковоприкладних завдань щодо сформування та реалізації цільових програм у цій сфері, а також – відносного того, чи уряди досягнуть успіху, коли вони намагатимуться покарати порушників. У 2012 році іспанський уряд наголошував на штрафі у 127 тис. євро, накладеному на Talleres Macor (компанія з ремонту та обслуговування авто, розташовану в південній частині Іспанії), за те, що вона не сплачувала внесків на соціальне страхування працівників (засвідчено у науковій праці [7]). Ідея полягає у тому, щоб стримати інших суб’єктів господарювання та їхніх корелянтів від прийому на роботу «по-чорному». Тим не менше, іспанські працедавці та економісти свідчать про існування кращого способу боротьби з тіньовою економікою – це лібералізація негнучкого місцевому ринку праці та покращання вимірів продуктивних сил держави. Звичайно, більша частка прихованої економіки обумовлює виникнення умов задля розповсюдження корупції – яка є небезпечною для збалансованості функціонування економічних систем (вона є незаконною і, проте, не має суспільно важливого значення для розбудови виробничо-господарської діяльності інноваційно-інформаційного типу). Висновки щодо подальшого розвитку та використання розробок у зазначеній сфері наукових досліджень. Певним чином підсумовуючи вище наведені викладки, слід визнати, що у тіньовій економіці є й позитивні, і негативні риси, політики та економісти повинні знати її розмір та структуру. За визначенням, однак, тіньова економіка прагне уникнути викриття і вимірювання. Це створило нішеву галузь, що займається вгадуванням її розміру, але практично немає згоди ані щодо найкращих методів її вимірювання, ані результатів.


133

Тим не менш, вкажемо на той факт, що у бідних країнах прихована економіка є більшою ніж у багатих. Південна Європа має більший «чорний» ринок, ніж Північна. Він також є більшим у країнах, які мають численні обмеження, ніж у більш нерегульованих економіках. Таким чином, напрями до детінізації економіки України, на нашу думку, пролягають через ретельне вивчення досвіду, як позитивного, так і негативного, розвинутих економік світу та зваженої, покрокової політики з боку держави за результатами формалізації оптимізаційних модельних вирішень із адаптацією структурно-лагових моделей до умов функціонування політичної та економічної систем на сучасному історичному етапі розвитку національного господарства. Крім зазначеного, слід розробити дієвий стратегічний набір із управління забезпечення економічної безпеки в межах Стратегії національної безпеки України, результативність якого обов’язково необхідно перевірити на адекватність реальним соціальноекономічним і енергетичним, організаційний та ресурсно-функціональним процесам, які існують в межах нашого державного утворення. При цьому, передбачити трансформації та структурно-динамічні зміни з урахування нестійкого політико-правового й нормативно-правового становища в контексті нагромадження загроз світової фінансово-економічної кризи та транснаціоналізації світогосподарської системи. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Зверькова Н. Фінансовий моніторинг як захід протидії тіньовій економіці в Україні [Текст] / Н. Зверькова // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 2. – С. 54 – 59. 2. Кулагин В. М. Международная безопасность: учеб. пособие [Текст] / В. М. Кулагин. – М. : Аспект-Пресс, 2006. – 319 с. 3. Монтес М. Ф. «Азиатский вирус» или «голландская болезнь»? Теория и история валютных кризисов в России и других странах : пер. с англ.: Монография [Текст] / М. Ф. Монтес, В. В. Попов. – М.: Изд-во «Дело», 1999. – 136 с. 4. Мунтіян В. І. Економічна безпека України: Монографія [Текст] / В. І. Мунтіян. – К.: Вид-во НІСД при Президентові України, 1999. – 457 с. 5. The Financial Times, 09.06.2011 «Europe: Hidden economy». 6. European Security: a common security concept of the 27 WEU // WEU Council of Ministers. — Madrid, 1995, 14 November 7. Оліфіренко О. О. Протидія відмиванню «брудних коштів та фінансування тероризму: громадська підтримка та контроль [Текст] // Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 20.06.2003 р.). — К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – С. 17 – 24.


134

8. Недін І. В. Економічна безпека держави та інформаційно-технологічні аспекти її забезпечення: Монографія [Текст] / Андріїв Д. А., Веклич О. О., Микитенко В. В. и ін. / Під заг. ред. Г. К. Вороновського, І. В. Недіна – К.: НТТУ «КПІ» МОН України, Вид-во Знання України, 2005. – 664 с. 9. Данилишин Б. М. Феноменологічні альтернативи економічного зростання України: Монографія [Текст] / Данилишин Б. М., Микитенко В. В. – У 2 т. – Т. 1. – К.: РВПС України НАН України, Вид-во ЗАТ «Нічлава», 2008. – 336 с. 10. Данилишин Б. М. Макросистемна еволюція української економіки: Монографія [Текст] / Данилишин Б. М., Микитенко В. В. – У 2 т. – Т. 2. – К.: РВПС України НАН України, Вид-во ЗАТ «Нічлава», 2008. – 210 с. 11. Микитенко В. В. Економічна безпека промисловості: цільовий функціонал та технології управління: Монографія. [Текст] / Микитенко В. В., Демешок О. О. / За науковою редакцією д.е.н., проф. Микитенко В. В. – Київ, ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», МНТУ ім. академіка Юрія Бугая МОНмолодьспорту України, 2012. – 650 с. 12. Алимов О. М. Національна парадигма сталого розвитку України: Препринт. [Текст] / [О. М. Алимов, І. К. Бистряков, В. В. Микитенко, М. А. Хвесик та ін.] / За заг. ред. д.т.н., проф. заслуженого діяча науки і техніки України Б. Є. Патона. – К.: Державна установа «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України», 2012. – 72 с.

УДК 338.45:021.18(043.3) 2.3. ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СУБ’ЄКТАМИ УПРАВЛІННЯ ФУНКЦІЙ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ Гребенюк О. В., к.е.н., ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАНУ», м. Київ.


135

Актуальність теми дослідження та її зв'язок із нагальними політичними і науково-прикладними завданнями. Оскільки, інформація як стратегічний ресурс промислового зростання перетворилася на глобальний фактор загальноекономічного прискорення та невичерпну рушійну силу розвитку промислового виробництва та українського соціуму в цілому, ефективне управління інформаційним потенціалом забезпечення економічної безпеки неможливе без нагромадження ролі інформаційних чинників у процесах формування самого стратегічного потенціалу реального сектору економіки. При цьому з метою підвищення темпів модернізації не лише у промисловості, а й у межах національної системи забезпечення трансформації економіки, особливої уваги потребують питання щодо розроблення методів і процедур оцінювання потенціалів системно-універсального функціонування для інтенсифікації процесів забезпечення достатнього рівня економічної безпеки. Досвід розробок та здобутки дослідників у визначеній науковій сфері досліджень. Дослідженню вищевказаних проблем в останні десятиліття як в Україні, так і в країнах СНД надається все більшої уваги, причому у різних ракурсах. Зазначеним питання присвячені розробки О. Алимова, О. Амоші, В. Гейця, Л. Губерського, В. Микитенко, Г. Назарової, С. Шкарлета та багатьох інших українських, а також зарубіжних дослідників. Проте, віддаючи належне результатам попередніх досліджень, все ж зазначимо, що системне з’ясування й осмислення цієї багатоаспектної проблеми для національного промислового виробництва перебуває лише на початковому етапі. Метою статті є всебічне дослідження проблематики забезпечення ефективності функціонування системи потенціалів системно-універсального функціонування в умовах трансформаційних змін української промисловості. Виклад основного матеріалу дослідження. Слід зауважити, що існуюча структура та обсяги інноваційних витрат обумовлюють сучасний рівень інформаційної забезпеченості процесів підвищення наукоємності промислового виробництва, а також можливі деструктивні процеси, які відбуваються в реальному секторі економіки, оскільки, інформаційна складова економічної безпеки в українських реаліях має значні відмінності від масштабів розвиненості останньої у провідних державах (засвідчено у джерелі [1]). Тому, автором статті і обґрунтована необхідність у: 1) розробленні методичних рекомендацій для системного дослідження специфічних процесів функціонування економічної безпеки на засадах реалізації концептуальних засад формування потенціалів системноуніверсального функціонування;


136

2) удосконаленні сутності нормативно-правової бази щодо реалізації функції макроекономічного регулювання діяльності існуючої системи економічної безпеки; 3) визначенні вагомості впливу тіньової складової економічної безпеки на темпи промислового зростання (підтверджено за свідченнями, приведеними у науковій статті [2]). Виконання зазначених вище завдань потребує, на наш погляд, розкриття змісту інформаційних технологій, які використовуються у промисловості (ITП) України. До них можна віднести наступні: розподілену комп'ютерну техніку, відносно легке програмне забезпечення, розвинуті засоби комунікації та глобальні інформаційні мережі. Одночасно, слід вказати, що впровадження промислових інформаційних технологій є доцільним лише за умови, якщо ставиться мета не досягнення минулого чи теперішнього рівня розвитку промислового виробництва, а здійснення повної трансформації й реструктуризації промисловості, яка була б актуальною протягом тривалого періоду. Оскільки, використання й постійне впровадження промислових інформаційних технологій у такому випадку підвищують ефективність ведення національного господарства не лише за рахунок збільшення обсягів оброблених і системних даних, а й якісної зміни кінцевої інформації. Результати операційної ефективності функціонування промисловості приведено у табл. 1. При цьому, як відомо, відбуватиметься підвищення рівня інформаційної безпеки української промисловості. Таблиця 1 Фінансова результативність функціонування національної промисловості у 2006 – 2011 рр., млн. грн.* Система показників Обсяг реалізованої промислової продукції Операційні витрати у промисловості всього Добувна промисловість Переробна промисловість Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води Зведені фінансові результати промисловості

2006

2007

Ретроспективний період, роки 2008 2009 2010

2011**

551 729,0 717 076,7 917 035,5 806 550,6 1 067 132,0 1 147 989,0 520 474,8 671 923,8 856 419,4 786 725,8 1 022 906,8 1 107 590,0 41 565,3 50 711,0 67 464,0 69 026,0 88 730,1 87 292,0 380 453,2 493 457,3 628 379,4 540 087,5 708 585,7 731 061,0 98 456,3 127 755,5 160 576,0 177 440,2 225 591,0

239 150,0

31 254,2

45 399,2

45 152,9

60 616,1

19 824,8

44 225,5


137 ∗ Джерело: Розроблено автором за статистичними даними, приведеними працях [4; 5]. ** Розраховано за попередніми даними Державної служби статистики України [4].

Аналізуючи результати операційної діяльності національної промисловості, можна зробити наступний висновок: про неефективність фінансової складової розвитку системи забезпечення економічної безпеки промисловості. Так, наприклад, до 2008 р, тобто до кризового року, середньорічне зростання обсягу реалізованої промислової продукції становило близько 30,0% (29,9 – в 2007 р. та 28,8% – 2008 р.). Таким чином, вже у 2009 р. відбувся спад на 12,0%, що спричинене переважно кризовими процесами у світовій економіці та нестабільністю політичного та економічного життя в Україні. Однак, з’ясовано, що вже у 2010 р., завдяки концентрації зусиль щодо боротьби з наслідками світової економічної кризи, та політичною стабілізацією, відбулось зростання цього показника на 32,0 % порівняно з попереднім роком, та на 16,0 % – з 2008 роком. З іншого боку, операційні витрати у промисловості 2009 р. впали на 8,0 % (в той час, коли дохід на 12,0%), а 2010 р. їх ріст сягав 30,0 % (при рості доходу на 32,0 %). Порівняно з докризовими роками, зростання витрат становило 19,5 %, що на 3,0 % перевищує зростання обсягів реалізованої продукції. Такі тенденції свідчать про суттєве відставання та неефективне господарювання, а також загострення негативних тенденцій у національній промисловості. Якщо ж проаналізувавши зведені фінансові результати по промисловості, то виявиться, що через кризу 2009 року, спад становив майже 41 млн. грн., хоча вже в наступного року спостерігався підйом на 24,5 млн. гривень. Необхідно підкреслити і той факт, що сучасні інформаційні технології виступають головним чинником до зростання економіки загалом та промисловості зокрема. Однак варто розрізняти інформацію, інформаційні засоби та інформаційний потенціал забезпечення економічної безпеки. Інформація в економіці може мати наступні форми: 1) статистичну – здійснення економіко-статистичних досліджень однорідних елементів у масовій своїй кількості; 2) торгівельну – свідчить про попит і пропозицію на ринку, позицію товарів та послуг як на національному, так і на світовому ринках, кон’юнктури ринку; 3) фінансову – здатність суб’єктів фінансових відносин до виконання покладених на них зобов’язань;


138

4) науково-технічну – сприяння інноваціям, розробкам, створення і дослідження як власних ноу-хау, так і запозичення та купівля зовнішніх досліджень і технологій; 5) менеджменту – управлінська функція, за якою здійснюється коригування вагомості впливу інформації на визначення оптимізаційних рішень та їхнє прийняття, установлення об’єктивної ситуації на ринках. Дослідження та використання технологій менеджменту вищезазначених форм інформацтизації дає змогу покращити стан потенціалів системноуніверсального функціонування національного господарства та промисловості, зокрема отримати актуальну інформацію для прийняття оперативних і стратегічних рішень, проведення детального аналізу економічної ситуації з метою підвищення потенціалів, зосередження інформації в єдиному інформаційному просторі. Зазначимо, що існує два способи втілення в життя промислових інформаційних технологій, які відрізняються між собою кількістю необхідних ресурсів для їхнього впровадження і, відповідно, кінцевими результатами, а саме: Перший: інформаційна технологія адаптується до суб’єкта господарювання, його існуючої структури, і модернізація наявних методів роботи відбувається локально. Основним наслідком упровадження промислових інформаційних технологій такого типу є перерозподіл обов’язків в існуючих підрозділах промислових підприємств, зміщення етапу збирання й обробки інформації з прийняттям менеджментом виробничо-економічних систем оптимізаційних управлінських рішень (за наслідками прогнозування певного складу функціонування промислових інформаційних технологій). Така стратегія доцільна для впровадження за умови врахування паритету мінімізації ризиків і витрат. Однак, як визнано автором статті у попередніх наукових роботах [2; 3], ефект від такої реалізації може бути недостатнім для переходу промислового виробництва на якісно новий рівень. Другий:


139

мета перебудови (реструктуризації) організаційної структури управління певного суб’єкта господарювання чи промислового підприємства полягає в отриманні максимального ефекту від реалізації інформаційної системи чи інформаційної технології. Іншими словами, не лише оновлення існуючих зв’язків, а й побудова якісно нових технологічних і виробничо-господарських систем (у т.ч. створення нових і реорганізацію старих підрозділів, операційних одиниць тощо). Унаслідок впровадження та коригування реалізації цих процедур збільшується ефективність функціонування певного суб’єкта господарювання, кінцева управлінська інформація переходить на якісно новий рівень (приведено за твердженнями, описаними у джерелі [3]). Зауважимо, що відповідно до положень, розроблених у другому стратегічному підході, інформаційний підрозділ певного суб’єкта господарювання стає одним з елементів організаційно-управлінських структур. Причому, прийняті за результатами впровадження цим підрозділом прогнозноаналітичних процедур управлінські рішення є визначальними для реалізації політик забезпечення економічної безпеки промислового підприємства. Зазначимо, що витрати на інформатизацію промислового виробництва характеризують сукупний стан окремої галузі та економіки в цілому. До них належать три великі групи витрат, а саме на: 1) програмне забезпечення; 2) оплату послуг та підтримку дієвості технологій; 3) на техніку. За результатами до здійсненого у даному розділі аналізу зазначеного виду витрат можна стверджувати, що в сукупній структурі найбільшу частку займають затрати на програмне забезпечення – близько 60,0 %. Це пов’язано з тим, що створення програмного коду і кількість затрачених людино-годин на продукування є незрівнянно більшим, ніж створення комп’ютерних засобів (основну становлять витрати на інновації і розробки нових продуктів). Висновки та пропозиції щодо подальших досліджень. Відтак, можна констатувати про наступне: від кількості та результативності залучення інформаційних чинників у межах системи управління промисловістю залежить ефективність упровадження процесів формування, нарощення та використання її інформаційного потенціалу забезпечення економічної безпеки. У цій відповідності підтвердимо, що найбільшої ефективності сам процес інформатизації набуде у тому разі, якщо частина витрат на неї становитиме близько 30,0 %.


140

Таким чином, за результатами аналізу інформаційних витрат у структурі загальних інноваційних затрат виявлено, що їхня частка є досить вагомою (в межах від 14,7 % до 9,7 %). Проте високий відносний показник не є тотожним великому абсолютному значенню. Для прикладу можна привести свідчення, що у країнах Європейського Союзу загальноприйнятим є обсяг фінансування інноваційної діяльності із впровадження досліджень і розробок на рівні 2,5% від загального обсягу ВВП. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Микитенко В. В. Корегування економічної політики держави в умовах транснаціоналізації світової економіки / Микитенко В. В. // Вісник економічної науки України, № 2 (14). – 2008. – С. 110 – 117. 2. Гребенюк О. В. Система реагування на загрози інформаційній безпеці держави в умовах нарощення загроз світової фінансової кризи / Гребенюк О. В., Припотень В. Ю.// Стратегія розвитку України: економіка, соціологія, право: Науковий журнал. – Вип. 3 – 4 / Головний редактор. О. П. Степанов. – К.: НАУ, 2009. – 723 с. – С. 158 – 169. 3. Гребенюк О. В. Ідентифікація параметрів інформаційного потенціалу в контексті удосконалення технологій забезпечення економічної безпеки у промисловості/ Гребенюк О. В. //Український соціум: наука-освітавиробництво: збірник наукових праць – Київ, МНТУ ім. акад. Ю. Бугая, Асоціація АТЕКУ.- 2012. - С. 80-85. 4. Статистичний щорічник України 2010 рік [Текст] /За ред. О. Г. Осауленко. / – К.: Держкомстат України, 2011. – 559 с. 5. Наука та інноваційна діяльність.: статистичний збірник [Текст]/ Державна служба статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичний центр держкомстату України». – 2011. – 282 с.


141

УДК 338.45:021.18(043.3) ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ В ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНЕНИХ ДЕРЖАВАХ Фролова А. В., аспірант, ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України» , м. Київ. Актуальність теми дослідження та її зв'язок із нагальними політичними і науково-прикладними завданнями.. Розвиток та благоустрій будь-якої держави залежить на сам перед від стану економіки і здоров’я населення, а здоров’я, в значній мірі залежить від екологічного стану навколишнього природного середовища. Базуючись на концепції загальнолюдських цінностей (тобто тих цінностей, які зумовлені потребами соціально-економічного розвитку та враховуючи реальну еколого-економічну ситуацію, держава повинна формувати такий механізм управління забезпеченням екологічної безпеки, який зможе впливати на джерела забруднення, створюючи при цьому позитивні та негативні фінансові стимули, формувати фонди, які б використовувалися для фінансування природоохоронної діяльності. Економічний механізм є інструментом політики втручання, він дає можливість оперувати цінами, щоб виправити недоліки ринку, пов’язані з неточним відображенням повних витрат забруднення довкілля та вигод від його контролю. Саме держава створює умови для збереження якості середовища проживання людей. В усіх економічно розвинених країнах було створено широкий комплекс інструментів з охорони навколишнього середовища, що постійно вдосконалюються. Досвід розробок та здобутки дослідників у визначеній науковій сфері досліджень. Зростання масштабів антропогенного впливу на біосферу та неспроможність за ряду випадків призупинити посилення екологічних ризиків функціонування економічних і політичних систем індустріальних країн, на думку багатьох учених, таких як О. Білоруса, О. Васюти, А. Гальчинського, М. Долішнього, А. Степаненка, А. Філіпенка, Є. Хлобистова, М. Хвесика, О. Чумаченка, та ін., засвідчує складний внутрішній і зовнішній контекст формування міжнародної екологічної безпеки.


142

При цьому, на наше переконання, спостерігається утворення надконтинентальних центрів сили впливу на ці процеси через активізацію нових форм конкуренції акторів міжнародних відносин – держав-лідерів економічного розвитку, транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків, світових виробничих центрів, техномегаполісів, міжнародних неурядових організацій та ін. За своєю конфігурацією та структурою ці актори є надзвичайно рухливі та економічно потужні в потенціалі перерозподілу ресурсів світу. Все це обумовлює екологічний пріоритет в економічному та науково-технічному прогресі людства, зумовлюючи створення єдиної консолідованої системи міждержавних заходів природоохоронного характеру – міжнародної екологічної безпеки, як зазначає джерело [1]. Формулювання мети статті та завдань дослідження. Усе вищезазначене обумовило формалізацію мети та визначення завдань даної статті – проаналізувати, які екологічні проблеми спричиняють екологічну кризу та шляхи виходу з неї. При цьому, нагальним завданням є – аналіз економічних інструментів, важелів та регуляторів, що використовують розвинені держави світу з метою забезпечення екологічної безпеки. Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз сучасних досліджень показує, що проблеми екології постійно загострюються. У цілому, ситуацію можна характеризувати: а) надмірним забрудненням і деградацією середовища мешкання людини; б) обмеженістю життєво-важливих природних ресурсів (води, повітря, ґрунту); в) зростанням екологічної свідомості та тривоги мирної спільноти за своє майбутнє. Зауважимо, що екологічна безпека та забруднення навколишнього природного середовища в цілому набуває планетарних масштабів та носить міждержавний характер. Міжнародні аспекти екологічних проблем можна розглядати, як конфлікт між глобальним характером екологічної кризи, з однієї сторони, та відсутністю глобального суспільного механізму регулювання національних екологічних дій, - з іншої. Процеси глобалізації, збільшення диспропорцій в економічному розвитку та ресурсному забезпеченні між економічно розвиненими і слабо розвиненими країнами, зростання чисельності та міграції населення посилюють загрозу людству в довгостроковій перспективі внаслідок виникнення імпульсів руйнівних конфліктів світового масштабу у вигляді екологічних небезпек, зокрема тих, що зазначені у табл. 1.


143

У цій відповідності, зазначимо, що наявність глобальних екологічних проблем змушує говорити про екологічну кризу. Офіційне визнання екологічної кризи веде за собою необхідність відповіді на питання, хто більшою мірою в цьому винен, і, отже, повинен одним з перших ліквідувати наслідки, що означає суттєві фінансові витрати. Універсального підходу до вирішення глобальних екологічних проблем ще немає, є серйозні підстави вважати, що навряд чи він існує. З іншого боку, очевидно, що ні адміністративно-командні методи, ні ринкові відносини не в змозі запропонувати дієвого механізму вирішення екологічних проблем і забезпечити екологічну безпеку. Таблиця 1 Формалізація сутності та змісту глобальних екологічних небезпек і їхньої вагомості впливу на рівень економічної безпеки держави


144 Екологічна небезпека

Причини і зміст екологічної загрози та екологічної небезпеки посилення тепличного ефекту; зростання рівня викидів метану, руйнування аерозолів, радіоактивних газів; зміна концентрації озону в тропосфері озонованого шару та стратосфері; підвищення температури повітря на 1,1-6,4°С; атмосфери та прояви танення льодовиків Арктики, підняття рівня Світового океану на 1 м, глобальних змін що може призвести до катастрофічних загроз життю і здоров’ю клімату людей, загостренню силових конфліктів у сорока шести країнах світу з населенням 2,7 млрд. осіб екстенсивна діяльність транснаціональних корпорацій, захоронення в забруднення Світового океані отруйних і радіоактивних речовин, насичення вод вуглекислим океану газом з атмосфери, надходження антропогенних нафтопродуктів, важких металів і складних органічних сполук зростання кількості населення світу та зростання населення з 6,1 млрд. осіб (2000 р.) до 10 млрд. осіб (2050 трансформація р.); екологічні мігранти, екологічні біженці детермінантів руху міграційних потоків обмеженість доступу до світових ресурсів за останнє десятиріччя економічно розвинуті країни споживали та непропорційність близько 70% світової енергії та металів, 60% харчових продуктів їх використання країнами світу цивілізаційне внаслідок руйнування та нівелювання національно-культурного протистояння між розмаїття різних цивілізацій шляхом підміни цінностей певним християнським і ліберальним ерзацом західної культури; несправедливості розподілу мусульманським та споживання ресурсів планети країнами-центру і країнами – світом периферії створення та функціонування глобальної терористичної мережі терористичні угруповання: єгипетські «Ал-Гамаат ал-ісламія», «АлДжихад», алжирські «Фронт ісламського порятунку», пакистанські розповсюдження «Джамаат ал-фукра», «Харакат ал-ансар», палестинські ХАМАС, ядерної, хімічної, «Ісламський джихад», ліванська «Хизбалла», міжнародні «Альбіологічної, Каіда», «Світовий фронт джихада» геофізичної, космічної, психотропної, екологічної зброї та технологій масового ураження; утворення нових центрів сили, протистояння і Європейський Союз, Китай, Індія, Бразилія, Росія боротьби між ними за лідерство виникнення глобальних межова злиденність й бідність в країнах «третього світу», де кількість соціальних спалахів і населення до 2025 р. може сягнути 7,8 млрд. осіб протестів


145 Екологічна небезпека

Причини і зміст екологічної загрози та екологічної небезпеки прогнозується до 2030 р. збільшення споживання енергоносіїв на 37зростання обсягів 50%; світових ресурсів нафти для енергозабезпечення цивілізації споживання та вистачить лише на 30-60 років, природного газу – на 40-70 років, дефіциту ресурсного й вугілля – на 300-700 років, плутонію для АЕС на швидких нейтронах енергетичного – на 1 тис. років, клатратів метану Чорного моря – на 40-700 тис. забезпечення років. Джерело * Складено автором статті за даними, викладеними у джерелах [2, 3, 4, 5, 6, 7, 8]

У зазначених авторських викладках мова повинна йти про комплекс заходів, які передбачають поєднання ринкових механізмів, державного регулювання, свідомість громадян. У цій ситуації перспективним напрямком міжнародної екологічної діяльності може стати регіональне співробітництво. Умовно, можна виділити декілька напрямків виходу державних утворень із глобальної екологічної кризи (їх приведено автором статті у табл. 2.). Не можна не наголосити на тому, що управління забезпеченням екологічної безпеки має починатися з рівня країни. Розглядаючи економічні важелі управління природокористуванням слід зазначити, що у економічно розвинених країнах першочергового значення набувають економічні методи сприяння охороні навколишнього середовища, зокрема, плата за природні ресурси. Таблиця 2 Пріоритетні напрями та шляхи виходу з екологічної кризи Концепція Екосоціалізм

Сутність концепції Збільшення екологічної компоненти в теорії демократичного соціалізму. Забезпечення екологічної безпеки особистості, розвиток альтернативного економічного сектору, заснованого на безпечних технологіях; розповсюдження екологічної інформації, просвітницьких програм, посилення ролі громадських екологічних ініціатив. Новий тоталітаризм Контроль над суспільством має належати вузькій інформаційній олігархії. Головна причина виникнення неототалітаризму вбачається в транснаціональних корпораціях. Така ситуація призводить до феномена екологічного колоніалізму, поступового виснаження ресурсів, держави третього світу прискорено об’єднуються, виростає опір (навіть у вигляді тероризму) тиску транснаціональних корпорацій. Ринкові відносини в Комплекс заходів, що поєднані формулюванням «забруднювач екологічній політиці платить», та тим, що містить штрафи за викиди та їх ліцензування, продуктові платежі (податки), що накладаються на продукцію, яка спричиняє забруднення у процесі її виробництва, споживання чи утилізації; оплату витрат на ліквідацію екологічного забруднення та його наслідків, а також моніторинг, що проводиться порушником встановлених екологічних нормативів. Міждержавна торгівля квотами на викиди парникових газів (будь-яке збільшення кількості викидів чи об’єму використання в одному місці повинно бути збалансовано еквівалентним скороченням кількості викидів у іншому місці).


146 Джерело * Тут і надалі, узагальнено автором статті за твердженням, приведеним дослідниками у джерелі [5].

При цьому, зауважимо, що екологічне регулювання здійснюється за рахунок нормування якості та застосування економічних стимулів і заходів адміністративного впливу в галузі охорони природи. Таким чином, впровадження плати за забруднення приводить до істотного зменшення природоохоронних витрат, оскільки підприємства з низькою вартістю ліквідації забруднень прагнуть до максимального їх скорочення, а за високої вартості природоохоронних заходів забруднення хоч і надходять у природне середовище, та високі штрафи за це дозволяють державним органам концентрувати значні ресурси для природоохоронних цілей. Підкреслимо. Що економічні методи управління природокористуванням діють у багатьох європейських країнах, де введена плата за землю залежно від її якості. Плата за міські території встановлюється залежно від величини міста та відстані від його центру тощо. Подібну плату вводять і за користування водними та іншими природними ресурсами. Зауважимо про наступне: перевага платіжної системи полягає в тому, що забруднювач має широкий спектр вибору рішень — забруднювати і платити, зупинити своє виробництво, інвестувати в очисне обладнання, внести зміни у виробничу технологію, в номенклатуру виробництва, змінити місце виробництва. При цьому, широко застосовується також система податків і штрафних санкцій. Податки встановлюються окремо за промислове і комунально-побутове використання. У цій відповідності, зазначимо, що економічне стимулювання природоохоронної діяльності не обмежується тільки примусовими методами: важливу роль відіграє політика надання певних пільг та економічної допомоги підприємствам, які здійснюють боротьбу з забрудненням. Набуває розвитку ринковий механізм природоохоронної діяльності, який передбачає застосування екологічних субсидій, позик, податків, зборів, штрафів, кредитів і квот, пов’язаних з викидами шкідливих речовин. Вони дають змогу розподіляти фінансові ресурси і акумулювати їх на державних рахунках або в спеціальних фондах. Екологічні субсидії мають форму інноваційних субсидій, що покривають частину видатків на розробку нових технологій, і позик на устаткування природоохоронного призначення, на відновлення якості середовища або субсидій для покриття позик. Поширена така форма субсидій, як податкові пільги. Усі субсидії на програми по боротьбі з забрудненням навколишнього середовища надаються підприємствам з державного бюджету або із спеціальних фондів міністерств з питань охорони природи.


147

Поряд із вказаним вище, на інтенсифікацію використання вторинних ресурсів позитивно впливає встановлення взаємовигідних цін для виробника та споживача, раціональних прямих зв’язків, довготривалих нормативів і лімітів, застосування системи пільг, знижок, санкцій, а також економічне заохочення колективів підприємств, які використовують вторинну сировину. Економічними важелями інтенсифікації процесу переробки відходів є податки на сировину, які стимулюють використання більш дешевої вторинної сировини, а також встановлення в законодавчому порядку економічної відповідальності підприємств і окремих осіб за утилізацію відходів, одержання з них сировини та матеріалів,скорочення витрат на їх вивезення та зберігання. Додатковими природоохоронними заходами є зниження податкових ставок, надання пільгових державних субсидій підприємствам, які реорганізують свої виробництва для зменшення шкідливих викидів; заохочення процесів удосконалення автомашин з природоохоронною метою . Завдяки субсидіям органи, що займаються фінансуванням, мають можливість здійснювати функції, подібні до ліцензування. З цією метою в більшості країн, які використовують субсидії, чинний порядок, згідно з яким невиконання встановлених вимог тягне за собою припинення фінансової допомоги. Важливу роль відіграє фінансування урядом наукових розробок і досліджень. Елементом системи екологічного регулювання виробництва є кредити і квоти у зв’язку з викидами шкідливих речовин. Джерелом фінансових коштів, що спрямовуються на охорону навколишнього середовища, можуть бути окремі податки, збори і штрафи за недотримання норм викидів забруднювальних речовин. В окремих випадках ставки штрафів і зборів обчислюються залежно від рівня фактичного забруднення. У більшості країн ці грошові кошти акумулюються в спеціальних фондах екологічного призначення і використовуються тільки на фінансування природоохоронних досліджень і розробок, відшкодування збитків, підготовку і реалізацію екологічних програм. Важливе значення для реалізації намічених природоохоронних заходів мають фінансово-інвестиційні та бюджетні механізми управління. Як показує світова практика, найбільш дієвими економічними методами є ті, які впливають як на ринок за допомогою трансформації зовнішніх витрат (по компенсації збитків) у внутрішні витрати на попередження забруднення, що включаються у собівартість), так і на ціну товарів, а значить, і на їх конкурентоздатність.


148

У багатьох країнах світу щодо вирішення еколого-економічних проблем природокористування нагромаджений значний досвід: створені ефективні організації структури і дієвий механізм правового регулювання охорони та раціонального використання природних ресурсів. Відомі моделі управління, які існують нині в Японії, США, деяких країнах Західної Європи, є здобутком багаторічних пошуків, проб і помилок В основу екологічної політики економічно розвинених країн покладено три принципи, зображені у табл. 3. Нині в екологічній політиці розвинених країн все частіше використовуються економічні методи, що спираються на традиційний ринковий механізм. При цьому акцент зміщується з адміністративних на економічні важелі державного впливу на діяльність приватного сектору. У державній екологічні політиці усе більшого значення набувають такі економічні інструменти: а) прямі та не прямі субсидії на здійснення екологічних проектів; б) позики під низький відсоток для фірм, які запроваджують природоохоронні програми; в) надання дозволу на прискорену амортизацію очисного устаткування й іншої еко- техніки та еко- безпечних технологій; г) пільгові ставки за непрямими податками на продаж еко- техніки або звільнення її від податку; д) податкові пільги на доходи від природоохоронних програм приватних підприємств; е) пільгові тарифи фірмам на очищення стоків на муніципальних очисних спорудах. Таблиця 3 Принципи, покладені в основу розробки і реалізації екологічної політики економічно-розвинених країн світу Принципи Принцип профілактики Принцип відповідальності Принцип кооперації

Сутність Нові проекти держави та підприємств мають створюватися так, щоб уникнути ускладнення будь-яких екологічних проблем Посилення відповідальності забруднювачів навколишнього середовища У вирішенні екологічних питань узгоджено працюють держава, економіка і громадяни


149

На тлі переосмислення екологічного чинника у житті населення розвинених країн почав активно розвиватися так званий «еко- бізнес» - галузь економіки, орієнтована на задоволення екологічних потреб споживачів. Таким чином, підсумуємо наступне: у кожній країні функціонує той механізм управління, що є дієвим саме для країни, в якій він створювався і функціонує; певні важелі, інструменти та регулятори впливу застосовуються в залежності від регіональних особливостей тієї чи іншої держави. Висновки щодо подальшого розвитку та використання розробок у зазначеній сфері наукових досліджень.. Визнаємо об’єктивним наступне твердження: кожна держава повинна врегулювати та удосконалити механізм управління забезпеченням екологічної безпеки з середини, використовуючи при цьому організаційні та економічні інструменти, регулятори та важелі впливу. Система управління забезпеченням екологічною безпекою має формуватися на основі чіткої системи наукових та організаційних положень і законів, яка інтегрована у всесвітню природоохоронну систему та природно вписана у соціально-економічні умови держави. Вона повинна містити механізми функціонування різного характеру і різних рівнів, з прямим і зворотним зв’язками, наприклад коли населення не тільки виконує закони, але й має можливість змінювати їх та впливати на дії уряду тощо. Відтак, удосконаливши внутрішній механізм, спираючись на досвід та дієві регулятори управління країн, що досягли успіхів у забезпеченні екологічної безпеки, необхідно зосередити зусилля на міжнародному співробітництві та налагодженні екологічних конфліктів та глобальних небезпек, враховуючи планетарний масштаб екологічної кризової ситуації. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бокан А. В. Міжнародна екологічна безпека: сучасні виміри та принципи реалізації [Електронний ресурс] // Ефективна економіка. – 2009. – Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=42 2. Елдышев Ю. Н. Изменение климата: факты и факторы // Экология и жизнь. – 2008. – № 3(76). – С. 46. 3. Трибушная Е. Климат войны //Корреспондент. – 2007. – 1 дек. – С. 69 4. Невелєв О. М. Сталий розвиток регіону: стратегічні напрями та механізми. / О. М. Невелєв, Б. М. Данилишин. – К., РВПС України НАН України, 2002. – С. 10 - 11


150

5. Кисельов М. М. Концептуальні виміри екологічної свідомості: монографія / М. М. Кисельов, В. Л. Деркач та ін. – К.: Парапан, 2003. – С. 185186. 6. Добаева И., Добаев А. «Новый терроризм»: глобализация и социальноэкономическое расслоение» //МЭ и МО. – 2009. – №5. – С.114-120. 7. Шевцов А. І. Майбутнє людства необхідно спланувати: глобальні загрози і довгострокова стратегія розвитку України / А. І. Шевцов // Стратегічні пріоритети. – 2007. – № 1(2). – С. 187-193. 8. Лук’яненко Д. Г. Глобальна економічна інтеграція: Монографія. – К.: ТОВ «Нац. підручник», 2008. – С. 96-96. 9. Дорогунцов С. І., Куценко К. Ф., Хвесик М. А. та ін. Особливості організаційної структури управління природокористуванням в окремих країнах // Екологія — К.: КНЕУ, 2005. — 371 с.

УДК 339.9:343.37 РОЗБУДОВА ТЕХНОЛОГІЙ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧОЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ Бугай К. В., начальник фінансового департаменту ТОВ «Промінвестком»; Стецюк А. С., магістр, Міжнародний науково-технічний університет ім. Юрія Бугая Актуальність теми дослідження та її зв'язок із нагальними політичними і науково-прикладними завданнями. Слід визнати, що висока імовірність виникнення і розвитку кризи в процесі діяльності будь-якого підприємства зумовлює необхідність здійснення спеціалізованого антикризового управління. Останнім часом цей термін набув широкого поширення, однак розуміння сутності цього напряму управління, його змісту, особливостей, теоретичного підґрунтя ще знаходиться на стадії формування. Це спричинює різні підходи та тлумачення, нетотожність оцінок окремих базових положень.


151

Досвід розробок та здобутки дослідників у визначеній науковій сфері досліджень. Проте, слід звернути увагу на визначення, наведене у монографії проф. Уткіна Е. О. є найбільш глибоким і точним трактуванням цього терміну – «антикризовий менеджмент є складовою загального менеджменту на підприємстві, використовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльності підприємства, забезпечення його стабільного успішного господарювання» [1, с. 13]. До цього – зауважимо, що загальновизнаним є положення, що антикризове управління слід розглядати як один з функціональних напрямів управління підприємством (як різновид організації), тобто, згідно з концепцією М. Мескона, як «процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, аби сформулювати та досягти цілей, що стоять перед організацією» ( обґрунтовано й розкрито у науковій роботі [2, с. 38]). Виживання, тобто можливість існувати якомога довше, є найважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління, безперечно, є складовою менеджменту підприємства в цілому. У цій відповідності зазначимо, що метою даної статті є розроблення та обґрунтування дієвих технологій антикризового управління задля підвищення результативності функціонування підприємств різних форм власності. Виклад основного матеріалу дослідження. Розглядаючи сутність та завдання антикризового управління, усі дослідники єдині в думці стосовно специфічності цього напряму управління, використання специфічних прийомів, форм та технологій менеджменту, некоректності його ототожнювання з управлінням в цілому або управлінням за умови макроекономічної кризи. При цьому, ми приєднуємося до визначених у науковій роботі [3] основних відмінностей, що притаманні антикризовому управлінню: головною метою антикризового управління є забезпечення стійкого становища на ринку та стабілізація господарське - фінансового становища підприємства за будь-яких економічних, політичних і соціальних метаморфоз у країні; головне в антикризовому управлінні — негайна та дійова реакція на істотні зміни зовнішнього середовища на підставі заздалегідь розроблених прогнозів, альтернативних варіантів розвитку ситуації; у процесі антикризового управління застосовуються в основному ті управлінські інструменти, що дають змогу усунути як тимчасові фінансові ускладнення, так і розв'язати інші назрілі проблеми підприємства;


152

антикризове управління ґрунтується на постійних і послідовних інноваціях в усіх ланках та сферах діяльності підприємства; антикризове управління націлене на те, аби навіть у складній ситуації (при загрозі банкрутства), ввести в дію такі управлінські і фінансові механізми, які б дали змогу подолати труднощі з найменшими втратами. У цій відповідності, представимо на рис. 1 концепцію побудови системи антикризового управління підприємством, складовими якої є: об’єкти та суб’єкти, процес, мета, функції, механізм, принципи, галузеві особливості та ефективність антикризового управління. Необхідність антикризового управління Об’єкт та суб’єкт управління, участь держави в його здійсненні

Процес антикризового управління

Мета антикризового управління

Функції антикризового управління

Методологія антикризового управління

Механізм антикризового управління

Принципи антикризового управління

Галузеві особливості антикризового управління

Ефективність антикризового управління

Рис. 1. Концепція розбудови системи антикризового управління підприємством (приведено авторами за твердженнями, викладеними у науковій праці [3])


153

Відмітимо, що під антикризовим управлінням підприємством в [4, с. 33 ] розуміється сукупність форм і засобів реалізації антикризових процедур, які стосовно до конкретного підприємства – боржника відбивають економічні відносини, що складаються при його оздоровленні або ліквідації. Таким чином, сфера застосування терміну «антикризове управління» суттєво обмежена, вважається, що його коректно використовувати тільки відносно підприємства – боржника для характеристики частин процедур, передбачених у процесі банкрутства, до виникнення ситуації неспроможності антикризове управління не здійснюється взагалі у зв’язку зі своєю непотрібністю. Ми приєднуємося до найбільш точного визначення антикризового управління зробленого у монографії Лігоненко Л. О., яке являє собою спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства та зниження рівня фінансової стійкості (викладено у науковій роботі [3]). Поряд із вказаним, в антикризовому управлінні виділяють такі категорії, як об’єкт та суб’єкти. Об'єктом антикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, її усунення та запобігання. Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є локальними. Окреме підприємство є частиною національної, територіальної і галузевої господарської системи. Кризові явища в його діяльності, загроза визнання підприємства банкрутом мають негативні наслідки не тільки для його кредиторів (з точки зору ризику незадоволення претензійних вимог), а й для усіх суб'єктів ринкової економіки. Суб'єктами антикризового управління підприємством як управляючої підсистеми є певне коло осіб, що реалізують його завдання. У відповідності до сучасної практики виокремлюють сім груп суб'єктів антикризового процесу: власник підприємства, який самостійно реалізує основні завдання та функції антикризового управління без залучення відповідних фахівців. Таке становище характерно для малих та середніх підприємств з обмеженою чисельністю апарату управління або взагалі без нього; економіст-фінансист (фінансовий директор) підприємства. Це зумовлено тим, що впродовж певного часу кризові явища та банкрутство розглядалися лише як наслідок неефективного управління фінансами, а завдання антикризового управління - як одне з функціональних завдань фінансового менеджменту;


154

функціональний антикризовий менеджер-співробітник підприємства, який спеціалізується тільки на антикризовому управлінні та має відповідну підготовку (бажано на рівні магістра). Як правило, введення функціонального антикризового менеджера є свідченням гостроти та глибини кризи, що охопила підприємство; функціональний антикризовий менеджер-співробітник консалтингової фірми, який залучається на підприємство на платній основі для реалізації завдань антикризового управління. Цей суб'єкт антикризового управління повинен не тільки володіти спеціальними знаннями, але й навичками, мати досвід розв'язання подібних проблем на інших підприємствах, що підвищує ефективність його діяльності. Але, при цьому, існує і недолік орієнтації лише на зовнішніх фахівців - вони не знають повною мірою специфіки окремого підприємства, обмежуються консультативною та навчальною діяльністю; державні та відомчі органи з-поміж спеціалістів Агентства з питань банкрутства, відомчих комісій з реструктуризації тощо. Цей суб'єкт управління здійснює роботу з антикризового управління державними неплатоспроможними та збитковими підприємствами, що занесені до Реєстру неплатоспроможних підприємств або включені до галузевих планів реструктуризації. Завдання антикризового управління, та повноваження цього суб'єкта управління визначаються відповідними нормативними документами; арбітражний керуючий, затверджений постановою суду в разі порушення справи про банкрутство підприємства, який є сертифікованим фахівцем, що пройшов відповідну спеціальну підготовку та акредитований у судових органах. Правовий статус арбітражного керуючого визначено Законом України «Про відновлення платоспроможності або визнання підприємства банкрутом»; представники кредиторів або фахівці з антикризового управління, що залучені ними, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства це вимушений захід, спрямований на повернення боргів. При цьому, пріоритетним завданням антикризового управління в цьому випадку, як правило, обмежуються тактичними діями, спрямованими, по-перше, на недопущення порушення справи про банкрутство, по-друге, на акумуляцію грошових коштів, достатніх для розрахунків з кредиторами.


155

Обґрунтування мети (завдань) антикризового управління та змісту окремих етапів процесу антикризового управління має спиратися на усвідомлення необхідності та творчий розвиток процесного підходу до управління. Як відомо, процесний підхід, запроваджений прихильниками школи адміністративного управління, передбачає виділення та опис окремих функцій менеджера. Управління розглядається як процес, тому що «робота щодо досягнення цілей за допомогою інших – це не яка-небудь одночасна дія, а серія безперервних пов'язаних дій, які називаються управлінськими функціями». Серед яких, слід виділити такі основні п’ять функцій: «Цілевизначення», що обумовлює орієнтацію управління на досягнення певних цілей управління, під якими розуміється майбутній стан об'єкта управління, який передбачається досягти. «Планування», яка передбачає розробку стратегії та тактики досягнення встановлених цілей та завдань, складання планів та графіків по реалізації окремих заходів антикризового управління, орієнтованих на досягнення визначеної мети антикризового процесу та вжиття заходів щодо фінансового оздоровлення як в цілому по підприємству, так і по його окремих структурних підрозділах. «Організація», що в процесі антикризового управління забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів з фінансового оздоровлення підприємства та виведення його зі стану кризи, тобто відповідає за процес їх виконання. З цією метою необхідно документально оформити прийняття плану у вигляді наказу по підприємству, забезпечити ознайомлення з ним фахівців та персоналу, довести конкретні завдання до виконавців та проводити систематичний контроль за перебігом їх виконання. «Мотивація», яка забезпечує використання мотиваційних регуляторів суб'єктів антикризового процесу, персоналу та власників Підприємства, яке опинилося в кризовому стані. Ця функція має поєднувати матеріальні (економічні) інтереси суб'єктів антикризового управління з моральними, психологічними мотивами. «Контроль» у процесі антикризового управління – зазначена функція забезпечує нагляд і перевірку відповідності функціонування підприємства до встановлених показників плану фінансового оздоровлення, передбачає розробку стандартів його перебігу у вигляді певної системи кількісних показників, що дають змогу перевіряти результативність та ефективність окремих заходів, своєчасно вносити зміни до розробленого плану фінансового оздоровлення (засвідчено у науковій праці [4]).


156

Але, крім використання базових положень процесного підходу, найважливішим методологічним принципами антикризового управління є також домінанти системного підходу, які запропоновано до застосування в межах системи управління підприємством дослідниками [5]. Цей методологічний підхід, по-перше, ґрунтується на розумінні сутності підприємства як складної динамічної соціально-економічної, відкритої, не детермінованої системи. Антикризове управління діяльністю підприємства має ґрунтуватись на концептуальних положеннях теорії виникнення та поглиблення кризи, які передбачають системне бачення механізму функціонування підприємства. Висновки щодо подальшого розвитку та використання розробок у зазначеній сфері наукових досліджень. Відтак, визнаємо об’єктивним наступне твердження, що суб'єкт антикризового управління має чітко уявляти основні функціональні елементи підприємства як системи, враховувати їхню роль та значення в розгортанні кризових явищ, можливості щодо усунення ознак кризового стану та забезпечення життєздатності підприємства. Зміст антикризового управління підприємством полягає не тільки в ліквідації зовнішніх ознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи (що характерно для більшості попередніх досліджень), а у відновленні здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації, підтримки її внутрішнього та зовнішнього гомеостазу. Антикризове управління підприємством має базуватися також на ситуаційному підході до управління. Пропонований організаційно-економічний підхід, не відкидаючи концептуальних положень сучасних традиційних шкіл реалізації функцій управління, акцентує увагу на потребі застосування специфічних прийомів та методів стратегічного управління з урахуванням ситуації конкретного підприємства – об'єкта управління, тобто, конкретний набір обставин, які впливають на конкретне підприємство в конкретний період часу [6, с. 28].


157

При цьому, практичне застосування ситуаційного підходу в процесі антикризового управління передбачає: опанування теоретичних засад та типового інструментарію антикризового управління; критичну оцінку теоретичних концепцій та методик, визначення сильних та слабких аспектів, позитивних та негативних наслідків застосування; правильне розуміння та інтерпретацію ситуації конкретного об'єкта дослідження – підприємства, що опинилося в кризовому стані, тобто визначення найвагоміших факторів виникнення та розвитку кризи в даній унікальній соціально-економічній системі, пошук найбільш чутливих елементів системи, здатних повернути її до гомеостатичного стану; розробку конкретних прийомів роботи, методів дослідження, інструментів управління з врахуванням специфіки конкретної ситуації для забезпечення досягнення цілей та завдань антикризового управління в найкоротші терміни та з найменшими втратами, тобто найбільш ефективно. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Уткин Э. А. Антикризисное управление. – М.: Ассоциация авторов и издателей “ТАНДЕМ”. Изд-во ЭКМОС, 1997. – 400 с. 2. Мескон М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер.с англ. – М.:Дело, 1992. – 702 с. 3. Лігоненко Л. О. Антикризове управління підприємством: теоретикометодологічні засади та практичний інструментарій: Монографія. – К.: КНТЕУ, 2001. – 580 с. 4. Теория и практика антикризисного управления: Учебник для вузов / Г. З. Базаров, С. Г. Беляев, Л. П. Белых и др.; Под ред. С. Г. Беляэва и В. И. Кошкина. – М.: Изд-во «Закон и право», ЮНИТИ, 1996. – 469с. 5. Пономаренко О. Системні методи в економіці, менеджменті, бізнесі. – К.: Основи, 1997. – 390с. 6. Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 351с.


158

Міжнародний науково-технічний університет ім. академіка Юрія Бугая створено у 1992 р. В університеті в контексті виконання пріоритетного напряму розвитку науково-дослідної діяльності у ВНЗ щодо сформування, нарощення та раціонального використання наукового потенціалу, створено та функціонують сім структурних підрозділів, в межах яких здійснюють науково-дослідну діяльність інноваційні центри (у т. ч. науково-дослідний інститут нафтогазових інноваційних технологій): а) науково-експериментальний центр Донбаського інституту техніки і менеджменту МНТУ ім. Ю. Бугая; б) Територіальний інноваційно-технологічний департамент в Житомирському навчально-консультаційному центрі МНТУ; в) навчальний науково-експериментальний центр Карпатського інститут інформатики і підприємництва МНТУ; г) науково-технічна рада Чернігівського інституту економіки, бізнесу і права МНТУ; д) науково-технічна рада Луцького біотехнічного інституту МНТУ; ж) навчальний науково-експериментальний центр Полтавського інституту бізнесу МНТУ; з) науково-дослідний інститут НГІТ. Поряд із зазначеним, в МНТУ функціонують:


159

1) відділ стандартизації та метрології МНТУ; 2) науково-технічна рада; 3) науково-видавнича рада МНТУ; 4) відділ інтелектуальної власності; 5) відділ аспірантури та наукове товариство молодих вчених; 6) відділ управління та організації науково-дослідної діяльності МНТУ; 7) регіональний інформаційноінноваційний центр координації науково-дослідної діяльності з Асоціацією теплоенергетичних компаній, Асоціацією «UKR-Power», Альянсом «Нова Енергія України», НАК «Нафтогаз» та мережею провідних підприємств нафтогазового комплексу, теплоенергетики і машинобудування; 8) випробувальний центр сертифікації, адаптації та експериментальної перевірки прогресивних технологічних систем; 9) відділ супроводу і апробації наукових і прикладних розробок; 10) фонд фундаментальних досліджень тощо. Науково-дослідна діяльність, яка провадиться в межах МНТУ ім. Ю. Бугая здійснюється за наступними напрямами суспільних, технічних та соціально-політичних НДР: стратегія соціально-економічного розвитку виробничо-економічних систем та регіональних промислових комплексів; економіка та управління ресурсо- використанням; система забезпечення економічної безпеки, а в її межах: енергетична, соціальна, технологічна, фінансова, інформаційна, інноваційна та природнотехногенна безпека; енергоефективність виробництва; охорона і відтворення ресурсного потенціалу; економічні проблеми екологічної, енергетичної, промислової, соціальної та інформаційної політики; комунікаційний менеджмент виробничо-економічних систем; інвестиційні та соціогуманітарні можливості розвитку складних систем; технології реструктуризації енергогенеруючих, видобувних і теплоенергетичних компаній; економіка нафтогазової інженерії; формування, нарощення та використання стратегічного потенціалу машинобудівної промисловості тощо. Відтак, підсумуємо, у відповідності до постнеокласичної парадигми розвитку національної економіки та сформованих фундатором університету (академіком Юрієм Бугаєм) когнітивних підходів до розбудови системи: «наука – освіта - виробництво», науково-дослідна і науково-освітня діяльність, яка провадиться в МНТУ, спрямована на:


160

1) постійне зростання якості результатів НДР та збільшення прикладних розробок, що відповідають світовому рівню; 2) підтримку талановитої молоді з числа студентів, аспірантів та молодих учених; 3) безперервну інтеграцію наукових результатів у навчальний процес та практику господарювання підприємств нафтогазової інженерії, теплоенергетики і машинобудування; 4) максимальне сприяння міжнародним науковим зв’язкам та міжнародним науковим проектам; 5) розвиток співпраці з науковими установами НАН України, іншими ВНЗ, міністерствами і відомствами України, органами державної і місцевої влади; 6) запровадження нових форм співпраці з науково-виробничими об’єднаннями для вирішення науково-технічних і соціально-економічних проблем і завдань; 7) максимальне сприяння модернізації матеріально-технічної наукової та лабораторної бази університету; 8) оновлення матеріально-технічної та лабораторної бази наукових досліджень найновішими комп’ютеризованими, сертифікованими вимірювальними засобами, комплексами, технікою та обладнанням; 9) запровадження системи стажування науково-педагогічних працівників, науковців, студентів в академічних і галузевих установах НАН України за кордоном для виконання НДР та спільної підготовки аспірантів і докторантів із закордонними партнерами.


161

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

Український соціум: наука – освіта – виробництво Вип. 6. За редакцією доктора економічних наук, професора В. В. Микитенко Автори наукового видання висловлюють подяку за підтримку наукових досліджень МНТУ, що проводилися протягом 2010 – 2013 рр., а також за експертні консультації Українсько-Нідерланському проекту Confederation of Netherlands Industry and Employers (VNO-NCW) і Асоціації теплоенергетичних компаній України, завдяки яким були отримані суттєві наукові здобутки, що представлені у цьому збірнику наукових праць. У науковому виданні Міжнародного науково-технічного університету представлено результати структурного аналізу соціальної, гуманітарної, технологічної та економічної сфер функціонування національного господарства.

Матеріали представлено в авторській редакції. Відповідальні за випуск: к.е.н. Гребенюк О. В., к.е.н. Демешок О. О., Чепурнова А. А. Керівник видавничих проектів: Вишемирський В. С. Комп’ютерне верстування: Вишемирська С. В.

Підписано до друку 23.04.2013 р. Формат 60 × 90/ 16. Папір офсетний. Гарнітура Тип Bookman CTT. Друк офсетний/ цифровий / різографія. Ум. друк. арк. 8,35 Обл.-вид. арк. 11,12. Наклад 400 прим. Замовлення № 39. Книжкове видавництво ПП Вишемирський В. С. Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи: серія ХС № 48 від 14.04.2005 р. видано Управлінням у справах преси та інформації. Адреса: 73000, Україна, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 138,


162

тел. (050) 514 – 67 – 88, e-mail: vvs2000@inbox.ru

Збірник наукових праць вип 6 "Український соціум"  
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you