Page 1


РЕДАКЦІЯ Осадчук Ірина головний редактор Кендзіор Ольга креативний редактор редактор блоку «КОМУНІКАЦІЯ» Кулакевич Людмила літературний редактор

EDITORS Osadchuk Iryna editor-in-chief Kendzior Olga creative editor «COMMUNICATION» editor Kulakevych Lyudmyla literary editor

редактор блоку «КРИТИКА»

«CRITIQUE» editor

Здіховська Іванна

Zdikhovska Ivanna

редактор блоку «НАУКА» Орловська Віра

«SCIENCE» editor Orlovska Vira

літературний редактор

literary editor

ВЕРСТКА, ДИЗАЙН

LAYOUT, DESIGN

Савчишин Юрій Осадчук Ірина

Savchyshyn Yuriy Osadchuk Iryna

Фото на звороті обкладинки: побачено та зафіксовано Вадимом Сіверським

Редакція несе відповідальність за інформаційне наповнення часопису, хоча може і не поділяти точку зору авторів. Також ми завжди відкриті для нових ідей. Усі свої пропозиції, побажання, критичні зауваження та статті надсилайте на електронну пошту kolo.chasopys@gmail.com Всі права на статті належать редакції. Повне або часткове відтворення текстів без попредньої письмової згоди редакції заборонено.

КОЛО книгознавчий часопис (№9 2014)


Писати і видавати хороші книжки для дітей та підлітків складно. Вони дуже чітко розрізняють хороше і погане. Їх не задуриш словами про престиж, користь чи необхідність. Набагато легше писати про таку літературу, що ми і спробували зробити зі свого, «дорослого», боку. В процесі роботи над номером ми з радістю поринули в світ дитячих книжок, де читали, розглядали ілюстрації, дізнавалися щось нове чи пригадували вже давно забуте. Цікавим відкриттям для редакції стало питання дитячої літературної освіти та роботи українських ілюстраторів, яким ми приділили окрему увагу. А в уже усталеній десятці найкращих книг на тему номеру зробили невелику зміну. Цього разу тут представлений вибір наших читачів, а не редакції. «Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих», – так сказав автор «Маленького Принца», книги, що залишається однією з найулюбленіших як серед дорослих, так і дітей. Перефразовуючи Екзюпері, просимо і вас бути поблажливими до нас, та маємо надію, що кожен знайде в новому номері щось цікаве для себе. Приєднуйтеся до нашого кола! Ірина Осадчук, головний редактор


ЗМІСТ НАУКА Книга для дітей в діалозі поколінь Марченко Наталя 11 Стартап «читатель», или как воспитать настоящего книголюба Киселёва Валентина 15 Дорослі премії для дитячих та підліткових письменників: що, де, як в Україні та за кордоном Дідух-Романенко Світлана 19 Дитяча книжкова ілюстрація Сидорук Софія

24

Дитяча періодика як інструмент виховання «нової дитини» Пальчинська Єлизавета 38 Редактора не треба видавати! Де поставити кому, або як правильно редагувати дитячі книги? Мельник Христина 46 Ініціація у світ дорослої літератури, або Нотатки молодого вчителя Клюшник Олена 49 Майже доросла література (підліткова література на «незручні» теми) Стецюк Катерина

54 «Казка з татом»:


TABLE OF CONTENTS SCIENCE Books for children in dialogue of generations

11 Marchenko Natalya Startup «reader», or how to raise a true bibliophile

15 Kiselyova Valentina Adult awards for children’s and teen writers: what, where, in Ukraine and abroad

19 Didukch-Romanenko Svitlana Illustration in Children’s Books

24 Sydoruk Sofia Children’s periodical literature as an educational tool of raising the «new child»

38 Palchynska Elyzaveta Editor should not be published! Where to put a comma, or how to edit children’s books?

46 Melnyk Khrystyna Initiation into the world of adult literature or A Young Teacher’s Notes

49 Klyushnyk Olena Almost adult literature (Juvenile literature on the «uncomfortable» topics)

54 Stetsiyuk Cateryna «Fairytale with Dad»:


особливості українського відеопродукту Зайцева Катерина 59 Формування ґендерної ідентичності у підлітковій літературі Дибовська Олеся 64 Діснеївська та українська народна казка: об’єкти феміністичної критики, або «чоловік-переможець» не потребує «жінки-переможниці» Гончар Марина 71 Література в українській шкільній системі Анжелюк Софія

76

Дитяча література на українському ринку: короткий огляд Дзюбак Настя 78

КРИТИКА Вірші родом з дитинства, або три чудові дитячі книжки, яких ви не знайдете в магазинах Дідух-Романенко Світлана 85

Всеволод Нестайко – вічний тореадор родом з дитинства Майборода Тетяна 89 Ще одна з Кибальчичів Михайлівська Наталя 92 Цей прекрасний кротячий світ Степанюк Дарина 95 Дітям про страшне, жорстоке, несправедливе


peculiarities of Ukrainian videoproduct

59 Zaitseva Kateryna Formation of gender identity in teen literature

64 Dybowska Olesya The Disney and Ukrainian folk tale: objects of feminist criticism, or «male-winner» does not need «female-winner»

71 Honchar Marina Ukrainian Literature in the school system

76 Anzhelyuk Sofiya Children’s literature in the Ukrainian market: an overview

78 Dzyubak Nastya

CRITIQUE Poems from childhood or three wonderful children’s books that you won’t find in bookstores

85 Didukch-Romanenko Svitlana Vsevolod Nestayko - eternal toreador from childhood

89 Mayboroda Tatiyana Another Kybalchych

92 Mykhailovska Natalia This lovely mole world

95 Stepaniuk Daryna To children about terrible, cruel, unfair


Михайлова Вікторія 98 «Обрана» Вероніки Рот: виправданий бестселер? Левченко Інна 102 Маги, вампіри, перевертні – секрет успіху молодіжної літератури? («Сутінки», «Гаррі Поттер») Кравчук Ольга 104 Ким і як зацікавити підлітка Трощук Софія 111

КОМУНІКАЦІЯ «ЛЕВЕНЯТКО». Улюблена бібліотека львів’ян точка зору

115

Дитяча та підліткова література опитування

118

Kiev Sea Pirates - українське інтерактивне видавництво Придьма Марія

122

Де виховують майбутніх Хемінгуеїв (короткий огляд можливостей дитячої літературної освіти) спецтема

124

Pictoric - клуб україньких ілюстраторів спецтема

130

Топ-10. Книжки, які будуть цікаві дорослим і дітям Каріна Анна

148


98 Mykhailova Victoria Veronica Roth’s «Chosen»: bestseller justified?

102 Levchenko Inna Magicians, vampires, werewolves — is this the secret of literature for youths? («Twilight,» «Harry Potter»)

104 Olga Kravchuk Who and how to interest teen

111 Troschuk Sofia

COMMUNICATION «LEVENYATKO» . Lviv favorite library

115 point of view Children’s and adolescent literature

118 poll Kiev Sea Pirates - Ukrainian interactive publishing house

122 Prydma Maria Where do they educate future Hemingways ? (brief overview of literary education for children)

124 special theme Pictoric - Ukrainian illustrator’s club

130 special theme Top 10. Books that will be interesting for both adults and children

148 Karina Anna


НАУКА


Книга для дітей в діалозі поколінь МАРЧЕНКО Наталя

11

Kolo №9

Коли йдеться про дитинство, слід брати до уваги, що в різний час і в різних спільнотах дитиною людина залишалася до різного віку. Зазвичай у традиційних культурах людина переходила у стан юнака/юнки на момент статевого дозрівання і далі вже визначалася з повноцінним соціальним статусом «дорослого». Водночас, різні галузі знання вкладали в поняття «дитинство» різні сенси (психофізичний стан, соціальний статус, демографічна група населення, тип користувача тощо) та напрацьовували осібні уявлення та підходи до цієї багатоаспектної проблеми. Відтак, досліджуючи історію дитинства загалом чи книгу для дітей зокрема, вчений має бути свідомо націленим на міждисциплінарність як єдиний об‘єктивний метод опрацювання цього складного соціокультурного феномену. Певні засадничі принципи такого підходу легко віднайти у тенденціях «нового історичного мислення», ініційованого школою «Анналів» (зокрема, пов‘язаність мікро- та макробуття у межах соціоісторичних досліджень, взаємозумовленість особистісного та загального в історичному процесі тощо). На кінець XX ст., в силу залучення до соціоісторичних досліджень дитинства ідей і напрацювань психоісторії, та, як наслідок, появи низки культурологічних аспектів, в історії дитинства утвердилися соціокультурні підходи, що дали змогу вийти з пануючого впродовж віків «педагогічного» погляду на дитинство (коли дитина в межах гуманітаристики розумілася лише як об‘єкт педагогічних чинів) і не лише побачити в дитинстві об’єктивний засновок усієї подальшої біографії людини (здебільшого, завдяки появі психоаналізу), а й усвідомити дитинство як «глобальну філософсько-культурологічну проблему, що має неабияке значення для розуміння особливостей людини і людяності» [4]. Нині поступ гуманітарного знання в світі кардинально змінив погляд на дитинство, вбачаючи у ньому рівноцінну складову та засадничий спосіб/ принцип існування культури, що знайшло відображення також у межах української гуманітаристики, зокрема в історичному дискурсі та біографіці. Як наслідок, книга для дітей усе частіше розглядається дослідниками як багатоаспектне та об’єктивне джерело історичного знання, феноменальне явище соціокультурного простору, що об’єктивує т. з. «діалог поколінь», даючи змогу віднаходити, модернізувати та транслювати смисли та цінності певної

Наука/Science

Розглянуто книгу для дітей як складне соціокультурне явище, ключовою функцією якого є підтримання діалогу поколінь у межах певного суспільства. Проаналізовано її навчальний (схоластично-дидактичний) і духовно перетворюючий (художній) формати. Ключові слова: книга для дітей, діалог поколінь, книгознавство. Children’s book was reviewed as a complex socio-cultural phenomenon, a key function of which is to maintain the dialogue of generations in a particular society. The analysis of academic (scholastic and didactic), and spiritually transformative (art) formats was made. Keywords: book for children, dialogue of generations, bibliology.


Наука/Science Kolo №9

12

культури [1–3], а отже керувати змінами в «соціокультурній суті наступних поколінь даного суспільства» [5]. Оскільки всі культури накопичують і передають власний досвід, системи сенсів і цінностей саме текстами, а також містять певні набори канонічних текстів, фрагментарно присутніх в усіх інших дискурсах і текстах даної культури, універсальною характеристикою всякої культури виступає наратив. Як наслідок (за О. Є. Сапоговою), здатність конкретної людини «бути носієм культури і, дорослішаючи, ставати агентом соціалізації для наступних поколінь» невіддільна від «знання нею значень ключових для даної культури оповідей із їхніми сюжетами та персонажами» [5]. Отже, можемо припустити, що долю людини визначає, зокрема, й набір створених культурою текстів, які вона отримує в своє розпорядження в процесі дорослішання. Саме вони являються «невичерпним семіотичним ресурсом для самоосмислення та самопрезентації в дискурсах» [5]. Відтак, основною функцією книги для дітей бачиться трансляція та керування засвоєнням смислів і цінностей певної культури шляхом збереження основних її матриць у діалозі поколінь. У цьому сенсі важливість книги для дітей важко переоцінити, оскільки при втраті чи підміні частини смислів і цінностей, які транслюються через її посередництво, а також при ослабленні суспільного контролю за обов’язковістю трансляції певного набору текстів, «…дуже швидко змінюється і соціокультурна суть наступних поколінь даного суспільства» [5] (останнє ми спостерігаємо впродовж кількох переломних для української культури десятиліть кінця XX – початку XXI ст.). Особливістю книги для дітей як соціокультурного феномену є також те, що вона являє собою дві різні гілки культурного процесу, що зрослися в практичній діяльності відносно нещодавно. Йдеться про два явні з погляду практики формати «тексту для дітей»: навчальний (схоластично-дидактичний) і духовно перетворюючий (художній). Розгляд їх у межах єдиного поля «літератури для дітей» неминуче призводить до понятійної та оціночної плутанини, оскільки звернення до певної вікової групи часто є єдиним маркером, що їх об’єднує (скажімо, віршовану абетку та збірку віршів важко порівнювати, навіть якщо вони написані одним автором). Якщо звернутися до історичної ретроспективи, то найбільш ранніми формами авторських текстів, що мають чітко визначену цільову аудиторію, можна вважати християнську патристику. На відміну від філософствування античності, зверненого до бажаючих пізнання як таких, вона від початку передбачала усвідомлювану причетність автора та реципієнта до певного світовідчуття: читач de faсto або єдиний із автором у Бозі, або ж поза колом здатних адекватно сприймати написане й має бути «навернутим». У текстах патристики від початку намітилися і в подальшому оформилися дві головні формальні тенденції: 1. суспільний діалог Духовних Отців і «дітей малих» (Вчителя та «спраглого»; «Того, хто пізнав Бога» та «темного»), що реалізується через повчання, листи і т. п. (скажімо, коментарі Орігена й Августина до Писання); 2. реалізація свідомої себе особистості як Творця, духовний пошук як мета і спосіб буття, що вилився в теософських працях, сповідях і т. п. (скажімо, «Сповідь» Августина).


Наука/Science

13

Kolo №9

Надалі перший спосіб організації тексту сформував традицію учительного (схоластично-дидактичного) письма, визначальними рисами якого можна вважати: • свідому спрямованість на формування у читача певних навичок (тут не суттєво, йдеться про праведне життя чи про вміння читати як таке); • урахування рівня його споконвічного «нерозуміння»; • наявність «соціального замовлення» як усвідомленої позиції автора; • підпорядкованість форми тексту його утилітарним завданням. Саме такого роду тексти першими опинилися в колі дитячого читання, причому довгий час сприймалися як єдина і «природна» форма тексту для дітей, та й сьогодні, незважаючи на всі соціокультурні трансформації останніх десятиліть, вони домінують. Що стосується другої тенденції, то вона реалізувалася у пізнішій формі «тексту для дітей» — духовно перетворюючому (художньому) письмі, визначальними рисами якого можна вважати: • свободу формального самовираження автора; • щирість внутрішньої позиції автора навіть у випадку його явної соціальної заангажованості; • «неприкладний» інтерес до дитини, рівна позиція автора та читача в тексті; • відсутність будь-яких чітко визначених цілей, поза бажанням обопільного само- та світопізнання в процесі спілкування (придбання духовного досвіду: співпереживання, катарсису тощо). Але якщо у патристиці автор і реципієнт були єдиними у своєму досвіді Богобуття та Богоосягнення, то в «тексті для дітей» об’єднуючим началом стає досвід дитинства як соціокультурний феномен. Та, на відміну від патристики, у «тексті для дітей» автор не лише актуалізує власний досвід (досвід дитинства, дитини в собі), а й змушений за допомогою письменницького акту пізнати із середини новий для себе — історично інший — досвід свого читача. Відмінності особливо яскраві при зіставленні автобіографічних текстів, що розкривають образ дитинства, та творів, адресованих дітям. Скажімо, сцена «потопу» в «Зачарованій Десні» О. Довженка за сюжетною колізією (раптове підтоплення села), стилем оповіді (гумористичний) та персоною оповідача (дитина) дуже близька до опису в третій книзі «Тореадорів із Васюківки» В. Нестайка. Але якщо перший текст не несе жодної явної дидактичної настанови, то другий — буквально «вип’ячує» перед читачем основні морально-етичні домінанти. Бо О. Довженко оповідає для «всіх», а В. Нестайко перебуває у діалозі саме з дитиною і вимушений враховувати її малий життєвий досвід, несформовану шкалу цінностей і психолого-фізіологічну нестабільність (дитина завжди перебуває в стані розвитку, тоді як дорослий, зазвичай, – стабільна сформована системаособистість із фіксованим набором рис і ознак). Так само «текст для дітей» примушує автора чітко та формально прозоро заявляти власні ціннісні орієнтири. Скажімо, відома сентенція В. Шекспіра «життя театр, а люди в нім — актори», у «тексті для дітей» звучить так: «Любий читачу! Якби то в житті було, як у театрі — спершу репетиція, а тоді вже спектакль… Бо найкращі думки і рішення приходять у голову завжди після того, як щось уже сталося, щось уже сказалося, щось уже зробилося… А які ж гарні, влучні слова звучать подумки, які прекрасні вчинки постають в уяві, коли все уже позаду!.. Але пізно! Не переграєш. У житті репетицій не буває. Одразу


Наука/Science Kolo №9

14

грається спектакль. І хоч бийся головою об стінку — нічого не допоможе. Спектакль закінчено, публіка розійшлася, грати нема перед ким…» (В. Нестайко). Отже, «текст для дітей» завжди прагне діалогу й порозуміння, заставляючи дорослого думати, що саме він хоче вкласти в душу дитині, та досліджувати, яка саме та душа сьогодні. Відтак, гадаю, на рівні практики саме через «текст для дітей» здійснюється процес так званого «діалогу поколінь». І якщо в тестах «учительних» суспільство реалізує його зовнішні форми, то в текстах «художніх» відбивається феномен потаємного «внутрішнього» життя суспільства як цілісності, що усвідомлює себе дискретно. Тому текст, звернений до дитинства, не стільки відображає й оцінює події та персоналії буття, скільки безпосередньо є суспільно-політичною дією, бо керує комунікацією читача шляхом відбору цілепокладань, персон, сюжетів тощо та стратегією їх викладу. Відтак, досліджуючи «текст для дітей», ми не лише отримуємо цілісну узагальнену картину зовнішнього та внутрішнього буття суспільства в конкретних часовопросторових координатах, а й створюємо чинники соціокультурного впливу. Останнє особливо важливо нині, коли інформатизація та поява суспільства знань веде не лише до матеріальної, а й до гуманістичної нерівності: значна частина успішних в інших сферах буття суб‘єктів залишається несформованими користувачами знання. Історія та біографія факту стає доступною лише незначній частині суспільства, оскільки більшість спроможна сприймати лише історію сюжетів і образних міток (як діти!). Значимим стає не сам факт, а його грамотне позиціонування, просування та інтерпретування.

ДЖЕРЕЛА 1. Марченко Н. Биографика детства в Украине: поиск идентичности в диалоге поколений / Н. П. Марченко // Доклады Научного совета по проблемам чтения РАО / под ред. В. А. Лекторского ; Рос. акад. образования, Федер. гос. бюджет. учреждение науч. обслуживания Науч.издат. центр «Наука» Рос. акад. наук, Гос. науч. пед. б-ка им. К. Д. Ушинского. – 2013. – Вып. 8 : Материалы Междунар. конф. «Чтение на просторах детства: опыт России и мира» (Москва, 14–15 нояб. 2013 г.). – С. 94–110. 2. Марченко Н. П. Видання для дітей як соціокультурний чинник збереження та трансформації нації [Текст] / Н. П. Марченко // Дитяча книга і промоція читання в Східній Європі6 зб. наук.-практ. ст. / упор. Е. І. Огар. - К. : Грані-Т, 2012. - 192 с., іл. - С. 95-106. 3. Огар Е. І. Дитяча книга в українському соціумі (досвід перехідної доби) [Текст] : монографія / Е. І. Огар. – Львів : Світ , 2012. – 319 с. 4. Орлова Т. В. Історія дитинства – новий напрямок соціальної історії України [Текст] / Т. В. Орлова // Гілея: наук. вісник : зб. наук. пр. – К. : [б. и.], 2011. – Вип. 47 (№ 5). – С. 138–144. 5. Сапогова Е. Е. «Римейки жизни»: конструирование автобиографического нарратива [Электронный документ] / Е. Е. Сапогова // Домашняя страничка Елены Евгеньевны Сапоговой. – Режим доступa : http://esapogova.narod.ru/texts/rimeik.htm. – Название с экрана.


Стартап «читатель», или как воспитать настоящего книголюба

Если вы хотите, чтобы ваши дети были умны, читайте им сказки. Если вы хотите, чтобы они были еще умнее, читайте им еще больше сказок. А. Эйнштейн В 2007 году известный английский писатель-фантаст Нил Гейман посетил первый, одобренный Коммунистической партией Китая, конвент по научной фантастике и фэнтези. Один из основных вопросов, с которым писатель обратился к официальному представителю власти, был очевиден: почему долгое время в Китае научная фантастика фактически запрещалась, и что изменилось теперь? Как оказалось, главная причина возрождения уважения к научной фантастике состояла в неспособности китайцев самостоятельно разрабатывать новые подходы, создавать инновации. В течении последнего времени китайской нации действительно удавалось производить великолепные вещи, однако созданы все они были на основании заимствованных схем. Для того, чтобы лучше разобраться с такой проблемой, правительством Китая была отправлена делегация в США: в Apple, Microsoft и Google. Нужна была как можно более подробная информация о людях, которые создают будущее. В итоге было обнаружено, что практически все из ведущих креативщиков читали научную фантастику в детстве [1]. Это всего лишь один из многочисленных примеров, которые наглядно объясняют, почему так важно привить ребенку любовь к чтению и литературе ещё с детства. С тем, что воспитание такого качества у ребенка является обязательным, согласны все. Проблема же заключается в том, что нет общего понимания того, как это устойчивое отношение к книге необходимо и возможно сформировать. Более того, в настоящее время детально разработанных эффективных методик, которые позволили бы воспитать «читателя на всю жизнь», весьма мало. Особенно ярко такой контраст виден на фоне существующего разнообразия непосредственно подходов к обучению чтению, где выделяют, по крайней мере, пять уже сложившихся методов: фонетический (обучение соотношениям между буквами и группами букв, их произношением), лингвистический (предполагает опору на

15

Kolo №9

На основании рассмотренных трансформированных практик детского чтения приведены конкретные методики воспитания любви к чтению у ребенка. Ключевые слова: методики обучения чтению, детское чтение, детские читательские практики, ребенок-книголюб. On the basis of the analyzed transformed children’s reading practices are offered specific methods of raising love of reading in children. Keywords: methods of teaching reading, children’s reading, children’s readers’ practices, child-bibliophile.

Наука/Science

КИСЕЛЁВА Валентина


Наука/Science Kolo №9

16

уже знакомые слова или наиболее часто употребляемые; обучает соотносить буквы и звуки), метод целых слов (принцип визуального распознавания целых слов как единиц, без разделений на буквы и слоги), метод Зайцева (авторская методика, обучение по специальным кубикам, на гранях которых написаны слоги слов – пара из согласной и гласной буквы или одна буква) и метод Мура (авторская методика, основа обучения – интерактивная среда – лаборатория со специальной печатной машинкой, которая произносит звуки или название символов при нажатии на них) [2]. Недостаточное количество эффективных методик для воспитания у ребенка любви к чтению в настоящее время объясняется также значительной трансформацией привычных детских читательских практик (принятых в культуре способов и навыков обращения с книгами). Так, традиционные читательские практики подразумевали использование печатных источников в первую очередь, посещение библиотек, работу с библиографическими списками и т. д. Сегодня же мы имеем дело с информационной вседоступностью, обусловленной возникновением новых электронных технологий (интернет, электронные книги). Соответственно, теперь основной источник нового типа читательских практик детей – электронные ресурсы. Эксперты выделяют следующие характерные различия печатного и электронного текста. Электронный текст поддается управлению (ребенок может вносить правки, комментарии, менять структуру текста), когда же напечатанный текст – практически независимый (комментарии в любом случае окажутся вне текста). Тем не менее, когда речь идет о мобильности читателя (свободном перемещении со страницы на страницу), безусловно, здесь более удобным оказывается печатный формат. Современный электронный формат, в свою очередь, может содержать не только иллюстрации, но и видеоклипы, компьютерную графику, руководство по работе с текстом. Структура электронного текста также может быть представлена в виде гипертекста, не обязательно линейно, текст может быть выстроен, например, по ключевому слову [3]. Информационные технологии нового типа увеличивают автономность детских читательских практик. Теперь управляемые (канализированные) со стороны учителей и родителей практики чтения занимают второстепенное место в образовательном и воспитательном процессе. С одной стороны, вследствие этого учитель или родители перестают быть транслятором традиции чтения, а также не имеют возможности контролировать или влиять на процесс и культуру чтения ребенка. С другой стороны, всё большее распространение получают свободные практики детского чтения, когда ребенок способен заниматься процессом самообразования: выбирать книги по принципу интересной «здесь и сейчас» тематики (а не довольствоваться навязанными, обязательными, иногда достаточно консервативными списками литературы), общаться в тематических блогах, то есть самостоятельно вырабатывать собственные практики и привычки чтения [4]. Так что же всё-таки необходимо сделать для того, чтобы сформировать устойчивую привычку и любовь к чтению у ребенка? Безусловно, всё начинается с семьи (первичной среды социализации). В раннем возрасте, за неимением других источников информации и отсутствием способности анализировать, ребенок просто копирует поведение своих родителей. Читающие или пренебрегающие чтением родители


Наука/Science

17

Kolo №9

воспринимаются как должный формат поведения и влияют на выработку у ребенка читательских установок на всю последующую жизнь. Ключевую роль, соответственно, играет и окружающая ребенка атмосфера. Исключительную важность надлежащей атмосферы подчеркивала и автор уникальной педагогической методики, итальянский врач и психолог М. Монтессори [5]. Домашние библиотеки – это всегда основной источник получения книг для подрастающего поколения. «Книга лучше двух пап» – гласит название результатов одного из недавних исследований предназначения домашних коллекций книг [6]. Американское исследование, проводившееся в течении 20 лет среди 70 тысяч жителей 27 стран мира, продемонстрировало, что книга – это «невидимый член семьи», который определяет будущее образование ребенка не в меньшей (а иногда и в большей, например, среди детей недостаточно образованных родителей, проживающих в сельскохозяйственных регионах) степени, нежели уровень образованности родителей. Итак, можем выделить первые два правила «стартапа»: 1. Собственный пример. Перед тем, как развивать любовь к книгам у своего ребенка, придется полюбить чтение самому. 2. Домашняя библиотека. Без нее никуда. Пусть домашняя коллекция будет скромной, но качественной (желательно не только делать акцент на классических произведениях, но и разбавлять библиотеку другими видами литературы, в том числе и развлекательными, чтобы детский благоговейный страх перед шедеврами литературы не сменила паника и равнодушие перед заумными и скучными произведениями). Тем не менее, не всё так просто. В вопросах формирования устойчивых привычек недостаточно простого предоставления ресурсов, немаловажную роль также играет и правильная мотивация. Как отмечает украинский социальный психолог Олег Покальчук, «ребенка следует заинтриговать престижностью самого занятия. Неумение читать нужно обозначить как возможный повод для насмешек среди знакомых сверстников. В свою очередь процесс обучения чтению нужно превратить в игру, обязательно смешную и по возможности подвижную». Другими словами, необходима: 3. Правильная мотивация. Что-то вроде: «Эх, Ваня, не понравишься ты Оле из 1-А, ей с Никитой из 1-Б интересно, он читать умеет». 4. Нестандартные способы обучения и формы чтения. Кроме игровой формы, можно предложить ребенку нарисовать иллюстрации к наиболее понравившимся произведениям, разыграть запомнившуюся сценку, прочитать произведение выразительно вслух по ролям, придумать собственную историю, устроить конкурс «Книголюб года» и т. п. Можно использовать любые способы, чем невероятнее, тем лучше, главное – дать почувствовать ребенку, что чтение – это увлекательное, интересное и приятное занятие. В качестве примера успешного использования нестандартных методов можно привести любопытный проект «Quest», который был реализован в 2009 году с целью остановить снижение уровня посещаемости библиотек Сингапура мальчиками в возрасте 7-12 лет. Участникам программы предлагалось собирать коллекционные карточки, читая фэнтези и манга. В результате в программе приняли участие около 220 тысяч детей, более 4,5 миллионов карточек квеста было собрано, более 5,5 миллионов


Наука/Science Kolo №9

18

книг было выдано в библиотеках [7]. Теперь, когда ребенка удалось заинтриговать, самое время сделать так, чтобы он не смог обходиться без чтения. 5. Подбираем книги хитро. Плохих авторов для детей нет, есть подходящие и неподходящие авторы для конкретного ребенка. Даже не так: есть авторы, которые ребенку очень нравятся, и те, которых он терпеть не может. Искусство родителей заключается в том, чтобы предоставлять ребенку доступ именно к тем книгам, которые ему нравятся и от которых ребенок не сможет оторваться. 6. Формируем зависимость. Следствие предыдущего правила. Поймете, что интересно читать ребенку, сможете поддерживать этот интерес – получите эффективную зависимость от чтения. Как сказал Н. Гейман: «Жажда узнать, что же случится дальше, желание перевернуть страницу, необходимость продолжать, даже если будет тяжело, потому что кто-то попал в беду, и ты должен узнать, чем это все кончится <...> в этом есть настоящий драйв. Это заставляет узнавать новые слова, думать по-другому, продолжать двигаться вперед. Обнаруживать, что чтение само по себе является наслаждением. Единожды осознав это, вы на пути к постоянному чтению» [1]. Тем не менее, приведенные рекомендации – не универсальны. «Научить читать можно только через собственный опыт чтения, раскрывая механизмы его создания и механизмы влияния и усвоения, – комментирует проблему литературовед, сотрудник Института литературы им. Т. Шевченко НАН Украины Алексей Синченко. – Один из главных моментов текста – авторская перспектива нанесения «мазков». В то же время, скажем, Мамардашвили ставил автора и читателя в один ряд, поскольку ни для автора, ни для читателя текст не является предварительно явленным. Текст формируется в процессе его раскрывания. Автор не воплощает идею в тексте, текст вырабатывает идею, генерирует смыслы. Мы, как читатели, ничего не поймем, пока не найдем в тексте что-то свое. Непосредственность неподготовленного читателя свидетельствует об этом весьма прозрачно. События произведения реципиент экстраполирует на собственную жизненную ситуацию, верифицирует их и устанавливает свою оценку прочитанного. Бахтин говорил, что без оценки нет понимания <…>. Чтение всегда коварно. Оно превращает читателя в капиталиста, нагроможденного перелистнутыми страницами. Чаще всего читатель читать не умеет, он подобен печи с открытым поддувалом, где от сожженного топлива ничего не остается, тепло, на мгновение задержавшись, исчезает. Большинство людей в процессе чтения остаются безграмотными. Для них чтение связано с убиванием времени. Чтение как преодоление скуки! Чтение как развлечение. А что больше? Большим может быть понимание, что чтение всегда происходит в процессе духа. В то же время никакого сопереживания в царстве духа не существует. Сопереживание – признак массового психоза, характерный для больших трибун, стадионов, когда люди превращаются в единоликую пульсацию и неспособны в едином коллективном порыве к самоидентификации. В царстве духа возможно только предчувствие, вхождение, впитывание, аккумулирование и прежде всего – творчество. Мы не воспринимаем текст в данности, запрограммированной автором, мы в целом не воспринимаем авторского текста, так как сам процесс восприятия


Дорослі премії для дитячих та підліткових письменників: що, де, як в Україні та за кордоном ДІДУХ-РОМАНЕНКО Світлана Проведено аналіз наявності вітчизняних та зарубіжних літературних премій за дитячі та підліткові твори. Подано коротку інформацію найвідоміших відзнак та їхніх лауреатів. Ключові слова: українські літературні премії, зарубіжні літературні премії, дитячі письменники. The analysis of available national and international literary awards for children and teenagers books was made. The short information was given about most renowned awards and their winners. Keywords: Ukrainian literary awards, foreign literary awards, children’s writers.

19

Kolo №9

ИСТОЧНИКИ 1. Почему наше будущее зависит от чтения. Выдержки из лекции Нила Геймана// AdMe: сайт о творчестве. – Режим доступа: http://www.adme.ru/vdohnovenie-919705/ pochemu-nashe-buduschee-zavisit-ot-chteniya-579605/. 2. Жиренко О. Основные методы обучения чтению / О. Жиренко, Л. Обухова// Раннее развитие детей: сайт. – Режим доступа: http://www.razumniki.ru/metody_obucheniya_chteniu_ obzor.html. 3. Сметанникова Н. Стратегиальный подход к обучению чтению (междисциплинарные проблемы чтения и грамотности) / Н. Сметанникова. – М. : Школьная библиотека, 2005. – 512 с. 4. Колосова Е. Практика детского чтения: результаты комплексного исследования [Электронный ресурс] / Е. Колосова. – Режим доступа: http://www.sociss.ucoz.ru/_ld/0/6_ Kolosova_kniga_.pdf. 5. Методика Монтессори// Монтессори-центр: сайт. – Режим доступа: http://www.montessori. magichild.ru/montessori/ambqjn.htm. 6. Книга лучше двух пап. Результаты исследования домашних библиотек// Газета.ru: сайт. – Режим доступа: http://www.gazeta.ru/science/2010/05/22_a_3371659.shtml. 7. Новые стратегии привлечения нового поколения читателей. Доклад Национального библиотечного совета Сингапура (NLB) [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://library.ifla. org/71/7/105-rajaratnam-ru.pdf.

Наука/Science

означает только побочные точки подсчета в теории относительности для построения собственного миро-текста. Усложнение духовного опыта прочтения характеризуется уединенностью, индивидуализацией критериев самого подхода к выбору текстов, что обусловлено сложным процессом самостановления. И никакие методички и дружественные советы в таком случае не будут определяющими». Так или иначе, наше будущее – это наши дети. Наше достойное будущее – это наши дети, которые любят читать.


Письменник – це пожиттєвий заручник мідних труб. Бо хто б там що не казав, але писати книжки і не хотіти при цьому визнання ― нонсенс. У нашій же країні, де розкіш жити на гонорари можуть дозволити собі одиниці майстрів художнього слова, захоплені вигуки читачів та критиків – чи не єдина реальна винагорода за кропітку письменницьку працю. Покликані підтримувати і примножувати цю славу літературні премії та конкурси. Дитяча та підліткова література теж потребує своїх 5 хвилин (а краще, звісно, довгі століття) визнання, тож у всьому світі запроваджуються відзнаки та номінації, щоб нагородити тих, хто впорався з нелегким завданням ― відірвати дітей від усіх справ та іграшок і зацікавити їх світом книги.

Наука/Science

УКРАЇНСЬКІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРЕМІЇ На вітчизняних просторах дитячі літературні премії ― види майже червонокнижні, але часом трапляються. Серед найбільш відомих:

Kolo №9

20

Премія імені Лесі Українки Літературна премія імені Лесі Українки за найкращий твір для дітей була заснована постановою Центрального Комітету КП України і Ради Міністрів УРСР від 17 липня 1970 р. № 372 «Про відзначення 100-річчя з дня народження Лесі Українки». Премія присуджувалася щорічно, починаючи з 1972 року, в розмірі 1000 карбованців «за глибокоідейні та високохудожні твори для дітей, які сприяють комуністичному вихованню підростаючого покоління і здобули широке громадське визнання». 2004 року премія була переформатована на «Премію Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва», яка «присуджується щороку за твори, які сприяють вихованню підростаючого покоління у дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання». Так відзнака отримала статус урядової і з того часу присуджується у чотирьох номінаціях розміром 10 тис. гривень кожна: 1. Літературні твори для дітей та юнацтва; 2. Художнє оформлення книжок для дітей та юнацтва; 3. Театральні вистави для дітей та юнацтва; 4. Кінотвори для дітей та юнацтва (з 2007). Лауреатами премії імені Лесі Українки були Наталя Забіла (1972 року), Платон Воронько (1976 року), Всеволод Нестайко (1982 року), Дмитро Чередниченко (2009 року), Григорій Фалькович (2012 року). Минулого року було відзначено Надію Гуменюк — за книжку «Шуршик В. та інші: Казки з Яринчиного саду» (видавництво «Навчальна книга – Богдан»). «Великий Їжак» Літературна премія «Великий Їжак» — перша українська недержавна премія, якою, починаючи з 2011 року, відзначають сучасних авторів найкращих україномовних книг для дітей, незалежно від місця проживання автора та місця видання книги. Премія присуджується раз на два роки за найкращу книгу для дітей українською мовою. Оголошення лауреата та вручення премії (в розмірі десяти тисяч гривень) відбувається 1 червня (Всесвітній День захисту дітей). Одночасно вручається «Малий Їжак» — відзнака за кращий оригінальний літературний твір, написаний дитиною до 15 років. «Малий Їжак» не має


грошового вираження. Першим переможцем Літературної премії «Великий Їжак» у травні 2012 року став Валентин Бердт із Харкова за повість «Мій друг Юрко Циркуль», перша церемонія вручення відбулася у Жовкві. Відомостей про премію у 2014 році, вручення котрої мало відбутися 1 червня, немає по сьогодні.

МІЖНАРОДНІ ПРЕМІЇ Лише сам перелік світових літературних премій для дітей та підлітків зайняв би кілька сторінок формату А4. Але серед них можна виділити декілька найвідоміших: Премія імені Астрід Ліндгрен 2002 року уряд Швеції започаткував премію імені Астрід Ліндгрен за визначні досягнення у літературі для дітей та юнацтва. Вона покликана не лише відзначати кращих, але й посилити інтерес до дитячої літератури у світі. Отримати премію можуть сучасні дитячі письменники, ілюстратори, а також організації, що пропагують читання серед молодого покоління. До складу журі (12 осіб) входить онука письменниці, Анніка, а очолює раду з вручення премії Янне Ліндстрем, відомий у Швеції дитячий письменник. Премія імені Астрід Ліндгрен у матеріальному вираженні ― найбільша в світі нагорода в галузі дитячої літератури: її призовий фонд становить 5 млн. шведських крон (близько 780 тис. доларів США). Премія не вручається посмертно. Рішення про висунення кандидатур приймає журі на основі подання різних організацій. Цього року лауреаткою премії імені Астрід Ліндгрен стала шведська письменниця Барбро Ліндрен.

21

Kolo №9

Інші премії та конкурси Номінації за кращий дитячий твір мають чимало літературних премій та конкурсів. Серед них – Літературний конкурс видавництва «Смолоскип», Всеукраїнський рейтинг «Книжка року» (номінація «Дитяче свято»), міжнародний літературний конкурс романів, п'єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» та інші. Книга року Бі-Бі-Сі (Книга року BBC) — літературна нагорода україномовним літературним творам, що присуджується Британською телерадіомовною корпорацією (Бі-Бі-Сі). Із 2012 року премія визначається у двох категоріях: «Книга року ВВС» та «Дитяча книга року ВВС». Нову, дитячу категорію було оголошено в вересні 2012 року у співпраці з Культурною програмою Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Першою її власницею стала Леся Вороніна за книгу «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів», а минулого року було відзначено Мар’яну і Тараса Прохаськів за твір «Хто зробить сніг?».

Наука/Science

«Золотий лелека» Всеукраїнський конкурс на найкращі твори для дітей молодшого, середнього та старшого шкільного віку «Золотий лелека» проводився у 2007-2009 роках. Організаторами конкурсу були Перший Національний телеканал та видавництво «Грані-Т». Серед лауреатів конкурсу – Іван Андрусяк, Оксана Лущевська, Оксана Радушинська та інші.


Наука/Science Kolo №9

22

Премія імені Ганса Крістіана Андерсена Ця міжнародна премія є дітищем німецької письменниці Йєлли Лепман. Саме вона добилася того, що рішенням ЮНЕСКО день народження Г. К. Андерсена, 2 квітня, став Міжнародним днем дитячої книги. Вона ж ініціювала створення Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги (IBBY) – організації, що об’єднує письменників, художників, літературознавців, бібліотекарів більш ніж 60 країн. З 1956 року IBBY присуджує Міжнародну премію імені Г. К. Андерсена, яку ще називають «маленькою Нобелівською премією» для дитячої літератури. З 1966 року цю нагороду отримують і художники-ілюстратори дитячих книг. Лауреатів оголошують один раз на два роки. Премія вручається 2 квітня і є найпрестижнішою міжнародною нагородою для авторів дитячої літератури. Золоту медаль з профілем великого казкаря лауреати отримують раз на 2 роки на черговому конгресі IBBY. Серед переможців – такі знані письменники, як Марія Ґріпе, Джеймс Крюс, Сельма Лагерлеф, Астрід Ліндгрен, Кріх Кестнер, Туве Янссон, Джанні Родарі, Кетрін Патерсон. 1973 року Почесний диплом Міжнародної премії імені Г. К. Андерсена за поему-казку «Барвінок і Весна» отримав український письменник Богдан Чалий, а 1979 року до «Почесного списку Андерсена» вписано ім'я Всеволода Нестайка та його книжку «Тореадори з Васюківки». Цього року нагородою було відзначено японську письменницю Нахоко Уехасі. «Білі ворони» Середньовічний замок Блютенбург розташований у Німеччині у місті Мюнхен. Його стіни бережуть скарби Міжнародної молодіжної бібліотеки – найбільшої у світі добірки літератури для дітей та юнацтва. Тут також проводиться щорічний конкурс дитячих книг «Білі ворони». Нагороду отримують ті книги, які є універсальними, зрозумілими дітям будь-якої країни, а також ті, що мають оригінальний, інноваційний художній стиль та дизайн. Каталог цих видань ― головне авторитетне джерело з міжнародних тенденцій у дитячій літературі та книговиданні як для критиків, видавців, продавців книг, так і для батьків та дітей. До списку «Білих ворон» входять 250 книг з приблизно 40 країн, які рекомендовані як «значні і надзвичайні дитячі книги різних країн світу». Переможців обирають серед книг, надісланих до бібліотеки в рік, попередній рокові проведення конкурсу. Премія Джона Ньюбері Премія Джона Ньюбері (або Медаль Ньюбері) ― це перша в світі премія за досягнення в галузі дитячої літератури. Також вона є однією з найпрестижніших. Започаткована у 1922 році, вона була названа на честь англійського видавця дитячої та підліткової літератури, що жив у XVIII столітті. Щорічно у січні Американська бібліотечна асоціація відзначає письменників за видатний твір для дітей, написаний громадянином США і опублікований попереднього року. Лауреатом премії Ньюбері-2014 стала Кейт ДіКамілло за книгу «Flora and Ulysses: The Illuminated Adventures». Цікаво, що дану відзнаку вона отримує вже вдруге, 2004 року їй вручили медаль за твір «Пригоди мишеняти Десперо».


Книги лауреатів премії відразу потрапляють до книжкових магазинів та бібліотек США (у багатьох із них є спеціальні відділи для книг-володарів медалі Ньюбері), а вчителі додають її до шкільної програми.

ПРЕМІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ У вже зовсім не братській Росії відзнак для дитячих та підліткових книг не бракує. Письменники, які пишуть для наймолодшої аудиторії, можуть отримати премію Маршака, Чуковського чи менш розрекламовану Ренати Мухи. Окремо можна виділити премії, де є номінації і для малюків, і для старших дітей. Найвідоміша з них ― «Нова дитяча книга» — проект видавництва «Росмен». Піонером серед підліткових премій була «Заповітна мрія», яка за чотири роки існування відкрила багато імен: Микола Назаркін, Світлана Лаврова, Фред Адра, Едуард Вєркін та інших. Свого роду спадкоємицею «Заповітної мрії» стала премія «Кнігуру»― найпомітніша нині російська премія для підліткової літератури. Проект підтримує Роспєчать. Дорослі експерти обирають лише довгий і короткий список, остаточний вибір переможців відбувається в Інтернеті силами підліткового журі. Лауреатами премії є Ая еН, Едуард Вєркін, Світлана Лаврова, Юлія Кузнєцова та інші. Серед інших підліткових премій ― премія імені Сергія Міхалкова, премія імені Владислава Крапівіна та премія імені Олександра Гріна. Крім того, авторів дитячих та підліткових книг відзначають премією Уряду РФ в області культури. Окремо варто відмітити читацькі премії. Їх організовують переважно бібліотекарі, але голосують самі діти. Це «Книга року», яку вручає московська бібліотека імені Гайдара, почесні знаки «Подобається дітям Ленінградської області» і «Подобається дітям Бєлгородської області», а також «Книга року: обирають діти», яка є російським варіантом всесвітньої премії Сhildren`s Choices.

23

Kolo №9

Children's and Teen Choice Book Awards (Вибір дітей та підлітків) За інформацією Ради дитячої книги, Children's and Teen Choice Book Awards є єдиною премією, лауреати якої на всіх етапах відбираються дітьми та підлітками. Цю акцію проводить Міжнародна асоціація читання спільно з Радою дитячої книги. За допомогою батьків чи вчителів діти голосують за свої улюблені книги он-лайн. Цьогорічних переможців оголосили в травні у Нью-Йорку в рамках святкування 95-го Тижня дитячої книги. Ними стали Раш Лімба (Rush Limbaugh) за книгу «Раш Ревере та хоробрі пілігрими: подорожі в часі разом з винятковими американцями» та художниця Грейс Лі (Grace Lee) за ілюстрації до книги «Софія Перша: плавучий палац».

Наука/Science

«Чорнильна премія» Це австралійська премія для авторів підліткової літератури. Вона має три номінації: «Золоте чорнило» для австралійських авторів, «Срібне чорнило» для закордонних авторів, а також «Приз за творче читання» для підлітків за найбільш креативний відгук на улюблену книгу. Лонг-ліст формує Центр молодіжної літератури, шорт-ліст з шести книг називають судді, а потім з цих шести кандидатів підлітки від 12 до 18 років шляхом он-лайн голосування обирають переможців.


Наука/Science

P.S. Свого часу Джоан Роулінг книгами про Гаррі Поттера довела, що дійсно цікава література здатна відволікти нинішнє покоління дітей від численних гаджетів. Найважливіше завдання літературних премій ― знайти таку найкращу книжку і скоротити їй шлях до читача. Читаючі діти ― мислячі діти, мислячі діти ― майбутнє країни. Побільше нам і нашим дітям хороших, цікавих та різних книг.

Kolo №9

24

ДЖЕРЕЛА 1. Ashley Strickland. Children's Choice Book Awards: What your kids actually like to read // СNN. ― Режим доступу: http://edition.cnn.com/2014/05/15/living/ childrens-choice-book-awards-2014/. 2. Other awards // Storylines. ― Режим доступу: http://www.storylines.org.nz/Awards/ Other+awards.html. 3. Великий їжак: мат-л з Вікіпедії – вільної енцикл. // Вікіпедія – вільна енцикл. ― Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA% D0%B8%D0%B9_%D0%87%D0%B6%D0%B0%D0%BA. 4. Всеукраїнський конкурс на найкращі прозові твори для дітей «Золотий лелека» // Грані-Т. ― Режим доступу: http://grani-t.com.ua/adult/competition/3105. 5. Другий сезон премії «Великий Їжак» // ЛітАкцент. ― Режим доступу: http://litakcent. com/2013/11/08/druhyj-sezon-premiji-velykyj-%D1%97zhak/. 6. Жвалевский А. Обзор российских детских литературных премий // KidReader.ru ― Режим доступу: http://kidreader.ru/article/1784. 7. Літературні премії світу // Обласна бібліотека для дітей м. Тернопіль.. ― Режим доступу: http://odb.te.ua/?menu=info&id=1068. 8. Маслов О. Літературні премії в Україні, або як письменнику «вийти в люди» // Друг читача. ― Режим доступу: http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/overview/5602/. 9. Переможцем премії «Великий Їжак» для авторів дитячих книжок став Валентин Бердт // Під прицілом. ― Режим доступу: http://p-p.com.ua/articles/25128/.

Дитяча книжкова ілюстрація СИДОРУК Софія Простежено історичний розвиток дитячої ілюстрованої літератури, розглянуто основні імена художників-ілюстраторів та роботи, які були відзначені. Проаналізовано сучасний стан дитячої книжкової ілюстрації в Україні та світі. Ключові слова: дитяча книга, ілюстрація, дитяча ілюстрована книга. The historical development of children’s illustrated literature was traced, the basic names of illustrators and works that have been noted were reviewed. The current state of children’s book illustration in Ukraine and abroad was analyzed. Keywords: children’s book, illustration, children’s illustrated book.


25

Kolo №9

Ще Ян Коменський, чий «Світ чуттєвих речей у малюнках» (1657) був першим в історії підручником, ілюстрованим спеціально для дітей, вважав, що саме малюнки представляють найбільш доступну форму навчання. На початковому рівні ілюстрована книга є одним із шляхів пізнання дитиною навколишнього світу та світу казки. Вона дає очам дитини час подорожувати сторінками, досліджувати образи та силуети, форми та кольори. Книжкова ілюстрація – не просто малюнок, вона безпосередньо пов’язана з текстом і має на меті не буквально розтлумачити текст, а творчо пролити світло на те, про що йдеться у книзі загалом і конкретному епізоді зокрема, привнести додатковий зміст та асоціації. Тому надзвичайно цікавими є ілюстрації, створені художником, що відійшов від тексту, втілив власні візії, прочитані «між рядків». Вважається, що історія дитячої книжки з картинками розпочалась лише 130 років тому, коли художник та ілюстратор Рендольф Калдекотт (Randolph Caldecott) уперше зробив зображення частиною історії, що розповідалася, а не просто доповненням і прикрасою тексту, як це було раніше. Моріс Сендак (Maurice Sendak), видатний автор ілюстрованої літератури, у своїй книзі «Caldecott & Go.: Notes on Books and Pictures» написав таке: «Роботи Кальдекотта знаменують собою початок нової ілюстрованої книги. Він винайшов геніальне поєднання малюнка і слова <...> Пропущено слова, але говорить малюнок. Пропущено малюнки, але розповідають слова. Одним словом, це і є винайдення книги з картинками» [1]. К і н е ц ь ХІХ-го – початок ХХ-го ст. вважається Золотим віком р о з в и т к у Ілюстрації Рендольфа Калдекотта

Наука/Science

Ви, що хочете словами зобразити людину і всі аспекти її, облиште цю ідею. Чим детальніше ви будете описувати, тим більше обмежуватимете уяву читача і віддалятимете його від того, що хочете показати. Ось чому так необхідно до опису додати малюнок Леонардо да Вінчі


Наука/Science

Ілюстрації Моріса Сендака

Kolo №9

26

дитячої ілюстрованої літератури. На розквіт цієї справи вплинули нові розробки у техніці книгодрукування, зміна ставлення до дитинства, поява нової генерації талановитих художників. Перші десятиріччя ХХ ст. породили зразки, що стали класикою – «Curious George» і «The Barbar stories». Оскільки Європа була понищена війною, виснаження ресурсів та дефіцит паперу вимагали зниження видавничих витрат. Та, незважаючи на це, а, може, і завдяки цій ощадливості й економії, яких вимагав час, глибока жага до кольору, як свого роду засобу втечі від дійсності (ескапізму), втілилась у неоромантичний рух. Тоді, у 50-х рр. ХХ ст., відбулось свого роду культурне зрушення – почала стиратися межа між автором і художником, з’явилася велика кількість талановитих ілюстраторів, що в написанні й ілюструванні дитячих книг вбачали спосіб вивчення візуального мислення. Перлиною цього періоду вважають легендарну (і єдину) дитячу книгу американського дизайнера Сола Басса (Saul Bass). Яскравою подією стала й поява серії дитячих ілюстрованих книг, створена відомим дизайнером Полом Рендом (Paul Rand) і його дружиною – «Sparkle and Spin» (1957), «Little 1» (1962), «Listen! Listen!» (1970), які певною мірою демонструють глибоке розуміння між словом і малюнком, формою, звуком і думкою. Нині дитяча книжкова ілюстрація продовжує розвиватися дедалі й дедалі активніше, радуючи маленьких і дорослих читачів багатством асоціацій, оригінальністю поєднань та різноманітністю технік. Серед найяскравіших дитячих ілюстраторів відзначають британського художника Олівера Джефферса

Ілюстрації Сола Басса


Ілюстрації Олівера Джефферсона

Наука/Science

27

Kolo №9

(Oliver Jeffers). У його книгах сюжетній лінії відводиться рівноцінне ілюстраціям значення, тож вони вже розраховані на старших діток. З-поміж книг Олівера особливою оригінальністю витворення світу дитинства відзначаються «Incredible Book Eating boy» про хлопчика Генрі, який полюбляє ласувати книжками та «Lost and found» – історія дружби хлопчика з пінгвіном. Понад 300 книг американського ілюстратора Річарда Скаррі (Richard Scarry) продані спільним тиражем у 300 мільйонів екземплярів по усьому світу, але феноменальне навіть не це, а те, що перша книга цього автора («Scarry») була видана ще в середині минулого століття і досі не втратила актуальності. Серед перекладених російською книг – «Книжка про машинки» і «Місто добрих справ». Ілюстрації Пола Ренда У книгах Елісон Джей (Аlison Jay) текст відіграє другорядну роль, тож його найчастіше взагалі немає, а якщо є, то не більше одного рядка. Її книги ідеальні для знайомства малюка з навколишнім світом. Сузанна Ротраут (Susanne Rotraut) відома серією створених з малюнків художниці книг, у яких немає жодного слова. Усього книг 5, чотири з них – про життя Містечка у різні пори року – «Зимова книга», «Весняна книга», «Літня книга», «Осіння книга» і остання – «Нічна книга». Ілюстрації корейської художниці Айл Сунг На (Il Sung Na) вражають своєю добротою, тексту авторка вводить також небагато, серед її книжечок особливо милою є «A book of sleep от Il Sung Na», що розповість малюку, як засинають тварини. У світі, витвореному ілюстраціями Il Sung Na, жираф засинає, поклавши голову на хмаринку, а пінгвіни – тісно притиснувшись один до одного.


Наука/Science

Ілюстрації Річарда Скаррі

Kolo №9

28

Ілюстрації Елісон Джей


Ілюстрації Сузанни Ротраут

Ілюстрації Айл Сунг На


Наука/Science Kolo №9

30

Ілюстрації Ребекки Дотремер Неоднозначно оцінюють ілюстрації безперечно талановитої художниці Ребекки Дотремер (Rebecca Dautremer), або одразу закохуючись у них, або ж вважаючи їх надто недитячими. Серед виданих російською книг – «Аліса» і «Принцеси невідомі й забуті». Американця Джеррі Пінкні (Jerry Pinkney) вважають одним із найталановитіших ілюстраторів країни, у книжковій

Ілюстрації Джеррі Пінкні


Ілюстрації Анни Івонн Гілберт

Наука/Science

31

Kolo №9

ілюстрації він працював півстоліття. Знають і Свена Нурдквіста (Sven Nordqvist) – шведського дитячого ілюстратора, відомого серією «Іменинний пиріг», у якій згодом було видано ще 8 книг. Анна Івонн Гілберт (Anne Yvonne Gilbert) відома і в дитячій, і в дорослій літературах, найпопулярнішою є ілюстрована нею книга «Дикі лебеді». Вікторія Кирдій у своїх ілюстраціях вийшла далеко за межі дитячої книги, її малюнки повні кольору, сонця і хорошого настрою, серед проілюстрованих книг – «Усе про фей», «Казки про вередунів» тощо. Бориса Діодорова називають «титулованим чарівІлюстрації Свена Нурдквіста ником», що ідеально характеризує і його роль у створенні дитячої ілюстрації. Казкові ілюстрації створює Віктор Низовцев, у його роботах поєднано лубочні мотиви, фантастику та сюрреалізм, відомий книгою «Window in to Dreams». Еліна Елліс (Elina Ellis) створює веселкові й динамічні малюнки, милі й лаконічні – Емі Адель (Amy Adele), теплі і затишні ілюстрації в Єлени Селіванової, Ігора Олійникова, загадкові у Роберта Інгпена (Robert Ingpen). Звісно, є ще надзвичайно багато ілюстраторів дитячих книжок, про яких варто згадати, та все ж я спробувала відшукати митців, що репрезентують різні напрямки, власні мистецькі пошуки й експерименти. Посилання Childrensillustrators.com є «порталом» ілюстрацій та інформаційних даних про дитячих художників з усього світу, а на сайті Fairyroom.ru, окрім погрупованих за авторами ілюстрацій, можна знайти ще й мистецькі статті з цієї теми. Що стосується сучасної української та російської ілюстрованої книги для дітей, то її підвалини було закладено у 1920-ті роки, коли до книговидання для дітей долучилось багато видатних письменників і художників. Нині


Ілюстрації Вікторії Кирдій

Ілюстрації Бориса Діодорова


Ілюстрації Ігора Олейнікова

Ілюстрації Віктора Низовцева


Ілюстрації Еліни Елліс

Ілюстрації Роберта Інгпена


Наука/Science Kolo №9

35

Ілюстрації Емі Адель


Наука/Science Kolo №9

36

надзвичайно популярними є такі українські художники-ілюстратори, як Владислав Єрко (особливе місце серед доробку якого займає ілюстрація «Снігової королеви» та «Казок Туманного Альбіону»), Євгенія Гапчинська (відзначають ілюструвану нею книжку І. Малковича «Ліза і її сни» та «Алісу в країні чудес»), Кость Лавро (відзначають ілюстровану ним «Ніч перед Різдвом»), Наталя Анікіна-Закревська (проілюструвала понад сотню Ілюстрації Арсена Джанікяна дитячих книжок), Надія Дойчева-Бут (проілюструвала майже 20 дитячих книжок, які вийшли друком у видавництві «Грані-Т»), Арсен Джанікян («Золотой ключик, или Приключения Буратино», «Приключения Чиполлино», «Пеппі Довгапанчоха» та інші), Вікторія Ковальчук (проілюстрвала близько 30 дитячих книжок, серед них – «Про фею Дорофею»), Катерина Штанко (ілюстраторка дитячих казок, серед них – «100 казок», «Михайлик – джура козацький»), Марися Рудська (дитячі книжки К. Єгорушкіної, збірку поезій Л. Сороки «Кишеньковий дракон», «Правобукварик» Л. Денисенко, «Першу музичну абетку» тощо), Максим Німенко (дитячі книжки В. Рутківського, Н. Гуменюк, У. Старка тощо), Максим Паленко («Чудове Чудовисько», «Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ» тощо), Олександр Міхнушов (знаний художник, ілюстратор, карикатурист), Інга Леві (збірка верлібрів для «Віршів повна рукавичка»), Ростислав Попський, Анна Сарвіра (проілюструвала низку книг, зокрема Г. Вдовиченко, М. Яснова, Т. Щербаченко, С. Флейшмана), Володимир Штанко («Вечори на хуторі біля Диканьки») та багато-багато інших. Більшість із цих художників-ілюстраторів співпрацють із видавництвами, такими як «А-БА-БАГА-ЛА-МА-ГА» та «Видавництво Старого Лева». Ілюстрації Марисі Рудської


ДЖЕРЕЛА 1. Popova M. A Brief History of Children’s Picture Books and the Art of Visual Storytelling/ Maria Popova// Brain Pickings: website. – Link: http://www.brainpickings.org/index.php/2012/02/24/ childrens-picturebooks/. 2. Бойко Д. Малюнки, які породжують радість/ Д. Бойко // Культура і життя. – 2008. 3. Дехтерёв Б. Что такое книжная иллюстрация/ Борис Дехтерёв// «Картинки и разговоры»: иллюстрация детской книги. – Режим доступа: http://www.fairyroom.ru/?p=11518. 4. Космолінська Н. Мистецтво дитячої книжки як територія відповідальності/ Наталія Космолінська// Zbruc´: сайт. – Режим доступу: http://zbruc.eu/node/21761. 5. Попов Н. Об иллюстрации/Николай Попов// «Картинки и разговоры»: иллюстрация детской книги. – Режим доступа: http://www.fairyroom.ru/?p=17820. 6. Попова М. Большие книжки для маленьких: иллюстрация детской книги/Мария Попова// «Картинки и разговоры»: иллюстрация детской книги. – Режим доступа: http://www.fairyroom. ru/?p=21517.

Наука/Science

37

Kolo №9

Ілюстрації Максима Паленка


Дитяча періодика як інструмент виховання «нової дитини»

Наука/Science

ПАЛЬЧИНСЬКА Єлизавета

Kolo №9

38

Розглянуто дитячу періодику як один з найголовніших виховних інструментів, за допомогою якого партійна верхівка контролювала дитячу свідомість. Простежено «еволюцію» офіційного бачення партією «нової дитини». Проаналізовано два основні методи ідеологічного впливу – мовні кліше та система візуальних образів. Ключові слова: СРСР, «нова дитина», комуністичне виховання, дитяча преса, ідеологічний вплив, риторика, візуальні образи. Children’s periodical literature is considered as one of the most important educational tools by which the party bosses controled consciousness of children in USSR. Evolution of party’s view on the «new child» was reviewed.Two main methods of ideological influence were analyzed - language cliche and system of visual images. Keywords: USSR, «new child», communist education, children’s press, ideological influence, rhetoric, visual images.

1. Витоки: післяреволюційне покоління – діти, що будують комунізм Поняття «радянська» та «ленінська» періодика стали у СРСР синонімічними. Тому, що саме Ленін вперше надав пресі значення «головного агітатора», «колективного пропагандиста». Він визначив основні напрямки роботи періодичних видань та головні риси післяреволюційної преси, серед яких «комуністична партійність» та принцип «народності», що відрізняло її від дореволюційної. Саме тому післяреволюційну пресу позначали як «нова сторінка в історії світового друку» [23]. З 20-х років ХХ століття в Радянському Союзі швидко зростає значення дитячої журналістики. Головною ж причиною цієї тенденції є те, що періодична література для дітей стає впливовою ідеологічною зброєю, метою якою було виховання молодого покоління в дусі відданості комунізму. Партійні ідеологи чудово розуміли, що найважливішими є ті основи світобачення, які закладалися в людині змалечку [22], тому намагались використати весь відповідний інструментарій для досягнення своєї мети. Преса була доступна дітям у тогочасних бібліотеках, завданням яких було розповсюдження пропагандистських брошур та партійної преси. Друкована продукція, паралельно із поширенням обов’язкової початкової освіти, мала підвищити рівень освіченості та політичної грамотності серед дітей та дорослого населення [27]. Періодика чудово справлялася із цим завданням, впливаючи на читача художнім словом та засобами публіцистики, і тому дитячі журнали стали одним із найголовніших засобів виховання у дітях потрібних партії чеснот [16]. Важливою рисою післяреволюційних дитячих журналів, біля витоків яких стояли Олексій Горький та Надія Крупська [32], була розстановка партійних акцентів і формулювання офіційного бачення дитини. Вони мали кардинально відрізнятися від дореволюційних. Основною відмінністю між


2. Зміна акцентів у повоєнний період Після 1945 року Комуністична партія, відновлюючи господарство та перебудовуючи ідеологічну роботу, докладала багато зусиль і для відродження періодики. Швидкими темпами відроджувалась номенклатура журналів та газет. Кількість одиниць дитячої преси невпинно зростає – відновлюються довоєнні видання, створюються нові. Паралельно з великими організаційними змінами

Наука/Science

39

Kolo №9

періодичними виданнями було те, що перші адресувалися абсолютно новому читачеві – маленькій пролетарській дитині, яка народилась в Радянському Союзі [22]. Головним героєм дитячих видань 30-х років стає «дитина-активіст»: піонер, відданий ідеям комунізму, який бере активну участь у житті своєї організації, потім комсомолу. Дитиною з простої пролетарської сім’ї, активним помічником дорослих та будівником соціалізму – такою хотіла бачити партія радянську дитину. Дитяча періодика 20-х років помітно акцентує на «елементах трудового виховання» [16]. Тобто письменники намагаються пояснити маленьким читачам, що значущість кожного з них залежить від трудового внеску на благо соціалізму. Найважливішим завданням друкованої продукції було продемонструвати дітям позитивний вплив праці на формування їх як особистостей: «Пионер не стесняется никакого труда и знает, что всякий труд на благо родины – почетен» [19] У 30-х роках ідея відданості комунізму дещо трансформується. Дитина, перш за все, мала поважати і бути відданою конкретному вождю – Володимиру Леніну, який, власне, і був уособленням комунізму [22]. Слід зазначити, що ця тенденція добре закріпилась в основах партійної пропаганди. Вона спостерігається і далі в 40-х та 50-х роках. Яскравим прикладом може слугувати пісенька, яку діти, ледве навчившись говорити, в середині 50-х років співали в садочку: «Я маленькая девочка, играю и пою. Я Ленина не знаю, но я его люблю» [6]. Велика увага ідеологів приділяється питанням інтернаціоналізму. Періодика наголошувала на ідеях, що чітко прописані в «Справочной книге учителя начальной школы» 1941 року. У книзі зазначено, що виховати дитину в дусі пролетарського інтернаціоналізму означало дати їй зрозуміти, що трудящі народи об’єднує класова боротьба проти пригнічувачів. Малося на увазі – привити дитині «палку любов» до національних культур народів СРСР, прагнення дружити народами [6]. Відповідно, в цей час журнали починають друкувати велику кількість матеріалів про дружбу народів, про важке, порівняно з радянським, життя дітей за кордоном. СРСР зображувався як здійснена мрія народів про свободу, рівність та братерство [6]. Такий задум мав на меті виховати в дитині почуття гордості за народи Радянського Союзу, за людей, які його населяють, за перемоги і досягнення соціалістичної революції, що принесла велике щастя всім трудівникам. У роки Великої Вітчизняної війни реорганізовується структура мережі періодичних видань. Зміст періодики віднині підпорядковувався вимогам фронту та завданням розгрому ворога. Відбувається скорочення тиражу періодики, яка функціонувала у мирний час, багато журналів та газет перестають функціонувати [23].


Наука/Science Kolo №9

40

кардинально модифікується зміст журналів та газет. Воєнна тематика зникає, натомість, вся увага приділяється мирному будівництву комунізму [23]. Новий час диктував нове офіційне бачення владою дитини, яке інтенсивно пропагувала періодика для маленьких читачів. Пропаганда ставала інтенсивнішою у зв’язку з усвідомленням батьків маленьких дітей варіативності буття. Найголовніші завдання періодики у вихованні повоєнного підростаючого покоління сформулював Сталін у день двадцятиріччя газети «Комсомольська правда» – 24 травня 1945 року – у передовій статті. Першим було виховання активного будівника комунізму, а другим –борця, людини, яка вірна сталінській ідеології та якій не притаманні будь-які прояви ворожої буржуазної ідеології [30]. Таким чином, дитяча преса і далі бачилась дієвим інструментом поширення серед населення партійних ідей. Головним дитячим журналом залишався «Пионер» [12]. У 1931 році на базі журналів «Червоні квіти» та «Більшовиченята» (1924–1931 рр.) було створено новий журнал «Піонерія», що видавався на території Української РСР [20]. Ще одним дитячим всесоюзним виданням був журнал «Мурзилка» [20], «Барвінок» [13], газета «Піонерська правда» [20]. Зі зміною політичних умов змінились ідеологічні акценти партії. Головною переміною було те, що у період пізнього сталінізму акцент був перенесений з образу піонера-активіста на образ дитини, яка вдячно користується благодіяннями партії, держави та надбаннями попередніх поколінь [15]. Відповідно до цього, партія наділяла дитину новими рисами. Післявоєнна дитяча друкована продукція головним чином наголошувала на патріотичності дитини та її вдячності Сталіну за перемогу. «Нова дитина» мала бути працелюбною, освіченою та брати активну участь у житті СРСР – будувати комунізм. Невід’ємною частиною радянського бачення дитини залишилось також трудове виховання. Повісті, розповіді та вірші продовжують закликати дітей до праці зі сторінок партійних журналів. Поширеною стає тенденція описувати групи дітей, які працюють, не покладаючи рук, в колгоспах на благо СРСР. [26] Яскравим прикладом патріотизму та любові до Радянського Союзу може слугувати лист піонерки Хосефіни Ітураран з промовистою назвою «СССР – страна счастья», опублікований у журналі «Пионер». У листі вона розповідала про свій від’їзд з Басконії до СРСР 1937 року. Дівчинка розповідає, як раптово почалося бомбардування. Їй довелося поплисти на пароплаві до Франції, там робити пересадки, і весь цей час її турбувало лише одне питання: коли ж вона буде у рідному Радянському Союзі? Коли вона прибула, її захвату не було меж: «СССР – страна счастья. Мы знаем, что своим счастьем мы обязаны товарищу Сталину, и в наших сердцах будет всегда жить благодарность великому вождю… Да здравствует Сталин!» [31]. Ще однією рисою, якою партія наділяла радянську дитину, була вищеназвана вдячність та відданість вождю комунізму – Сталіну. Ця традиція простежується ще з початку існування СРСР, однак у повоєнні роки дещо видозмінюється. Культ особи Сталіна набув рис фанатичності. Діти, окрім вдячності йому за перемогу у війні, мали бути безмежно вдячні за те, що він продовжує справу Леніна – розбудовує СРСР: «Вместе с Лениным товарищ Сталин создал и закалил нашу могучую Коммунистическую партию. <…> Вместе с Лениным товарищ Сталин создал


3.1. Риторика Найважливішою складовою виховання з дітей відданих радянських громадян була мова: «Мова – найважливіша, наймогутніша зброя в руках держави, яка вирішила трансформувати людину» [6]. Мовне маніпулювання свідомістю народу, як один з видів психологічного впливу, характерне для усіх тоталітарних країн. Мовне виховання «нових дітей» базувалось на створенні потрібних партії та режиму стереотипів за допомогою русифікації та мовних кліше, в яких словам надавалось нове значення з ідеологічним забарвленням. Стереотипи не могли бути усвідомлені дітьми як такі, тому діти були легким «матеріалом» для створення майбутніх «нових радянських людей» [29]. Після 1917 року російська мова значно видозмінюється. Утворюється так звана «новомова», основною особливістю якої було надання старим словам нового значення та підтексту. Першим, хто засвідчив народження нової – радянської – мови, був Євген Замятін, російський письменник та публіцист. Він визначив головну особливість цієї мови – слова позначали те, що хотіла країна [28]. Також характерною рисою «новомови» було мислення гаслами, які відображали завдання, що висвітлювались партією та режимом [33]. Лозунги – це короткі вислови, які лунали зі шпальт усіх радянських газет,

41

Kolo №9

3. Методи ідеологічного впливу Дуже важливою рисою періодики було використання та поєднання на її сторінках двох найголовніших методів радянського ідеологічного впливу: художнього слова та яскравих малюнків, які несуть у собі відповідне смислове навантаження [16]. Технічно ці найголовніші методи базувалися на постійних психологічних тренуваннях: повторенні одних і тих самих рухів, слів та відтворенні однієї палітри кольорів у фотографіях, картинках та навколишньому середовищі, так зване «дресирування дітей» [6]. Однак, для досягнення поставленої мети, тобто для виховання майбутнього відданого режиму комуніста, партія намагалась всебічно впливати на дитину. У радянській педагогіці широко застосовувались методи як гіпнотичного, так і терористичного тиску на дітей [6]. Та все ж таки основними були два методи – це мовні кліше та система візуальних образів, про які дитина дізнавалась зі сторінок журналів, шкільних підручників, брошур та безпосередньо від своїх батьків. За цими двома методами стояла ціла система продуманих кроків, які здійснювала влада.

Наука/Science

первое в мире социалистическое государство рабочих и крестьян. <…> После смерти Ленина Иосиф Виссарионович Сталин высоко поднял и понёс вперёд ленинское знамя» [14]. Сталін зображувався як людина лагідна, приємна, спокійна і добра: «Йосип Віссаріонович дивиться так ласкаво, посміхається <…> трохи примружені очі вождя, здається, так і випромінюють глибоку мудрість і якусь особливу теплоту» [2]. Влада позиціонувала Сталіна як батька всього народу, всіх і кожного в Радянському Союзі. Це було ще однією важливою функцією образу лідера – «символу батька», захисника, покровителя, помічника. Зустріч зі Сталіним – це подія, яку радянська людина мала запам’ятати на все життя.


Наука/Science Kolo №9

42

плакатів, обкладинок та статей журналів та зі сторінок шкільних підручників з російської мови. Зокрема «Слава великому Сталину!» [21], «Будь готов к труду и обороне!» [11]. Дуже красномовним є лозунг, який виголошував вожатий, приймаючи піонера у комсомольці: « – К борьбе за дело Ленина-Сталина будь готов, пионер! – Всегда готов!» «Новомова» створювалась з двома цілями: по-перше, для вираження людьми світогляду та думок, які їм нав’язувались. По-друге, для того, щоб зробити усі інші форми мислення неможливими. Радянська влада монополізувала друковане слово, здійснюючи над ним тотальний контроль, а також неофіційно легітимізувала «радянську мову». На відміну від інших країн, де до засобів масової інформації застосовувалась загальна назва мас-медіа, в Радянському Союзі існували ЗМІП – «засоби масової інформації та пропаганди». Партійна верхівка визначала зміст слів, як їх вживати і коли, а будь-яка спроба заговорити інакше ставала злочином проти держави [6]. На сторінках журналів часто застосовуються також методи словесного протиставлення минулого, тобто дореволюційного та теперішнього, друзів та ворогів, комунізму та капіталізму також. Дуже часто мова йшла про переваги Радянського Союзу над іншими країнами. При розповіді про інші країни, зокрема їх економіку, використовувались слова на зразок: «буржуазный», «капиталисты», «грабительский», «богачи» [9] – у значенні найзапекліших ворогів «справжнього» комуніста. Коли мова йшла про Радянський Союз, превалювали слова та словосполучення тільки з позитивним відтінком. Дуже часто трапляються слова вдячності, виражені, зокрема, у лозунгах: «За детство счастливое наше спасибо, родная страна!» [10]. З 30-х років у дитячій пресі стає актуальною тема авіації, так як підкорення неба влада визнавала однією з найважливіших політичних задач. Статті, вірші та розповіді у дитячих журналах рясніють прикладами із життя льотчиків, інтерв’ю з ними, описами польотів та статтями про переваги радянської авіації над іноземною, зверненнями льотчиків до дітей, а також розповідями дітей про їх найулюбленіше заняття – конструювання моделей літаків та планерів [5]. Показовим є звернення двічі героя Радянського Союзу генерала-лейтенанта авіації С. П. Денисова, надруковане в журналі «Пионер» 1951 року: «Тысячи наших летчиков – сталинских питомцев – не раз как герои показывали себя в боях за Родину. Герои-летчики рождаются в борьбе с врагами, в борьбе с трудностями. Мы, летчики, ненавидим трусов, нытиков, врунов, фантазеров, всех тех, кто не дорожит почетным званием летчика страны социализма» [9]. Робота, пов’язана з авіацією, почала бути мрією усіх радянських дітей. Льотчик для них став символом мужності, «ідеального комуніста», а тому прикладом для суспільства, його гордістю. Ще одним прикладом для наслідування була Червона Армія. Червоноармійці зображувались як герої, адже вони охороняли радянські кордони, не дозволяючи «буржуазному впливу» поширитись на територію СРСР. За допомогою розповідей про відвагу прикордонників та визнання їх героями владою, партія намагалась культивувати у дитини почуття обов’язку перед Батьківщиною. У свідомості дитини бути прикордонником, як і льотчиком, означало бути гордістю держави.


43

Kolo №9

3.2. Система візуальних образів Не менш важливим за мовне виховання був метод ідеологічного візуального впливу за допомогою малюнків, фотографій, які розміщувались у дитячих журналах. Радянським Союзом була створена певна система символів, закріплених у візуальних зображеннях. Прочитання цієї системи знаків залежала від культурного коду. Можливості прочитання одного образу індивідуально варіювались. Вони не були випадковими, а залежали від різноманітних типів знання, що проектувались на зображення [3]. Існували певні зображення, які, як слова-мітки, допомагали ідентифікувати радянський спосіб життя. Це, наприклад, червона краватка і барабани, що мали асоціюватись з піонерською організацією, а також червона зірка – символ радянської влади. На сторінках дитячої продукції вона зображувалась особливо часто, про неї писали вірші, асоціюючи ялинкову верхівку із зіркою на будинку Кремля: «Отакі ж червоні Зорі на Кремлі – Ось чому і ясно На моїй землі» [17]. Великий вплив на дитину мала кольорова гама, в якій були виконані малюнки та ілюстрації журналів. Символом радянського режиму став червоний колір: «Ця сторінка червоніє, Нам знайоме все на ній. Тут на площі Красній мріє Прапорів червоних рій» [18]. Він превалював на сторінках, обкладинках дитячої періодики, а також на вулицях у плакатах і транспарантах. Навіть, якщо малюнок був чорно-білий, червоним все-одно виділялись дитячі краватки, прапори, зірочки на дитячих та дорослих піджаках, стрічки на одязі та кульки у руках [4]. Особливо червоний колір домінував у номерах, приурочених річниці державного свята або дню народженню вождя. Одним із найголовніших візуальних символів був образ вождя, який був уособленням радянської влади. У переважній більшості післявоєнних номерів був присутній портрет Сталіна, або його фотографія

Наука/Science

У післявоєнні часи особливо активно використовується в пресі конструкт радянського «щасливого дитинства». На сторінках дитячої періодики часто друкуються статті, вірші, які зображують радянське дитинство як найкраще, що може бути: радянські піонери відпочивають у найкращому таборі «Артек» [1], для них відкриті будь-які гуртки, вони мають змогу читати в бібліотеках книги та журнали. У 1950-ті роки конструкт «щасливого дитинства» перетворився в міжнародну пропагандистську візитку досягнень соціалізму, а СРСР стало позиціонувати себе як захисника дітей у всьому світі: «Счастливое детство у советской детворы. Партия, правительство, товарищ Сталин заботятся о том, чтобы наши дети росли жизнерадостными, чтобы они ни в чём не знали нужды» [10].


Наука/Science Kolo №9

44

чи малюнок поряд із дітьми, або ж під час виголошення промови [25]. Для дитини зображення було надзвичайно важливим. Розуміючи це, партія слідкувала, аби Сталін зображувався якомога приємнішим для дитячих очей. На переважній більшості післявоєнних світлин Сталін мав добродушне, усміхнене обличчя, із зачесаним назад волоссям чи у кашкеті. Він мав загадковий та задумливий погляд, звернений вдалечінь. Фотографія чи малюнок поряд з дітьми були не меш важливим символом радянської влади. Сталіна представляли як захисника дітей всього світу. Дуже часто він зображувався в оточенні дітей різної національності. Поширеним було зображення дитини, яка тягнеться на трибуну до вождя, даруючи йому квіти [29]. Або ж Сталіна із усміхненим обличчям зображували в обіймах дітей. Широке застосування подібного візуального образу пояснюється тим, що партія прагнула, аби Сталін для дитини асоціювався з добрим батьком, їх другом та наставником. Щодо населення Радянського Союзу, то робітники зображувались як статні та усміхнені люди. Діти зображувались завжди гарно вдягнутими та усміхненими. Поширеними на сторінках дитячої періодики були фотографії та малюнки школярів: дівчат у білих фартухах з бантиками, а хлопців у гарних сорочках, обов’язково з червоними краватками. При цьому зображення супроводжувалось лозунгом «В школу!» [24]. Отже, можна зробити висновок, що дитяча періодика була вкрай важливим інструментом для виховання дитини, адже, по-перше, була широко доступною для дітей, а по-друге, мала здатність швидко реагувати на зміни у суспільстві чи в напрямку політики партії. Мовне виховання та візуалізація образів були невід’ємною частиною радянської пропаганди. За їх допомогою партія здійснювала тотальний контроль над дитячою свідомістю, нав’язуючи необхідні стереотипи. Таким чином, завдяки чітко продуманим крокам влади, що базувалися на всеохоплюючій пропаганді, радянські цінності глибоко вкорінювались у свідомості дитини, стаючи невід’ємною частиною її існування. ДЖЕРЕЛА 1. Артек, Артек!// Пионер. – 1950. – №7. – С. 17. 2. Бабанський П. Знатний дідусь // Барвінок. – 1953. - №5. – С.6 3. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика / Пер. Г. К. Косикова. – М.: Прогресс, 1989. – 616 с. 4. Благинина Е. Праздничное утро. // Пионер. – 1950. – №5. – С. 1. 5. Воздушные корабли // Пионер. – 1953. – №5. – С.73. 6. Геллер М. Я. Машина и винтики. История формирования советского человека. – М.: Мик, 1994. – 717 с. 7. «Герои-пограничники» // Пионер. – 1951. – №2. – С. 44. 8. Деньги и власть // Пионер. – 1937. – №12. – С.6. 9. Дважды Герой Советского Союза генерал-лейтенант авиации С. П. Денисов // Пионер. – 1951. – № 1. – С. 7. 10. За детство счастливое наше спасибо, родная страна! // Пионер. – 1950. – №6. – С. 3 11. Захотели-сделали // Пионер. – 1951. – №10. – С.49. 12. Исакова Н. Н. Из истории журнала «Пионер» // Проблемы детской литературы / Ред. И.П. Лупанова. – Петрозаводск, 1976. – 168 с. 13. Історія журналу «Барвінок» / Електронний ресурс: http://www.barvinok.info/story.html. 14. К борьбе за дело Ленина-Сталина будь готов, пионер! // Пионер. – 1953. – № 3. – С. 16.


Наука/Science

45

Kolo №9

15. Келли К. Маленькие граждане большой страны: интернационализм, дети и советская пропаганда// НЛО, 2003. – №6. / Електронний ресурс: http://magazines.russ.ru/nlo/2003/60/katrion. html. 16. Колесова Л. Н. Пионерские журналы в истории советской детской литературы 20-х годов: Автореф. на соискание ученой степени кандидата фил. наук. – Петрозаводск, 1966. – 25 с. 17. Крилов О. Наша зірка // Барвінок. – 1950. – №9. – С. 14. 18. Маршак С. На Красній площі // Барвінок. – 1947. – №5. – С. 9. 19. Мельников М. А. Справочная книга учителя начальной школы. – М.: Издательство Наркомпроса РСФСР, 1941. – 608 с. 20. Нагорна О.М. Ретроспективний аналіз становлення і розвитку дитячої періодичної преси в Україні (з кінця XIX ст. до 1991 року) / Електронний ресурс: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/ handle/123456789/16588/45-Nagorna.pdf?sequence=1. 21. Обкладинка // Пионер. – 1952. – №6. 22. Общество и власть: 1930-е. / Сост. Соколов А. К. – М.: РОССПЭН, 1998. – 348 с. 23. Печать СССР за 50 лет/ Сост. П.А. Чувиков. – М., 1967. – 260 с. 24. Пионер. – 1950. – №9. – С. 1. 25. Пионер. – 1950. – №12. – С. 1. 26. Пионерская помощь родине // Пионер. – 1948. – №2 – С. 24. 27. Плаггенборг Ш. Революция и культура: культурные ориентиры в период между Октябрьской революцией и эпохой сталинизма. – Санкт-Петербург, 2000. – 416 с. 28. Родченко А М. Языковое манипулирование общественным сознанием в тоталитарном государстве. Автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. философских наук. – Кемерово, 2006. / Електронний ресурс: http://cheloveknauka.com/ yazykovoe-manipulirovanie-obschestvennym-soznaniem-v- totalitarnom-gosudarstve. 29. Рєзніченко А. На святі // Барвінок. – 1947. – №9. – С. 4. 30. Симонов К. О современном состоянии и некоторих вопросах развития детской литературы // О детской литературе / Ред. Л. Ф. Кон. – М., 1950. –157 с. 31. СССР – страна советского счатья // Пионер. – 1937. – № 12. – С. 106. 32. Фатеев А. В. Сталинизм и детская литература. – М.: Макс пресс, 2005. / Електронний ресурс: http://rudocs.exdat.com/docs/index-145038.html. 33. Шліхта Н. В. Історія радянського суспільства: Навчальний посібник. – Київ: Видавничо-поліграфічний центр НаУКМА, 2010. – 218 с.


Редактора не треба видавати! Де поставити кому, або як правильно редагувати дитячі книги?

Наука/Science

МЕЛЬНИК Христина

Kolo №9

46

Розглянуто основні принципи та проблеми у роботі редактора під час опрацювання дитячої книги. Висвітлено нові тенденції у світовому та українському дитячому книговиданні. Проаналізовано успіхи та невдачі української книжки на ринку. Ключові слова: діти, дитяча книга, редагування, вікова література, видавництва. The basic principles and problems in editor’s work during the processing of children’s books were reviewed. New trends in the global children’s book publishing and Ukrainian children’s book publishing were highlighted. Analysis of the successes and failures of Ukrainian book market was made. Keywords: children, children’s book, editing, age literature, publishing.

Предметом дитячої літератури є знання про світ, адаптовані під психіку недорослого читача. Класична пострадянська лінія видавництва та редагування впевнено стоїть на переконанні, що саме редактор робить твір для дитини логічним і завершеним. Місія редактора – в дидактичному характері книги. Та чи правильно це? Редактор – справді головний вершитель і порадник у процесі створення книги. Проте йому надзвичайно важливо не загратися у «виховницького провідника». Різні аспекти – лексичний, естетичний, граматичний, тематичний – повинні бути однаково ретельно проаналізовані. Текст, призначений для читання дитиною, повинен на усіх рівнях сприяти інтелектуальному, духовному розвитку, і недопустимою є будь-яка шкода. Зазвичай найбільше проблем виникає з тематичним і змістовим вимірами літературного твору. За радянської концепції роботи з текстом дітям у прагненні виховати і при цьому «не травмувати» ніжну психіку справжній світ показують не обережно і виважено, а швидше деформують реальність таким чином, що вона дуже слабо скидається на те, що дитина бачить у житті поза книгою. Безумовно, редактор повинен враховувати, перш за все, віковий прошарок аудиторії, оскільки у дитячій книзі він вирішує майже все. Дошкільнята вірять у добро, його перемогу, для них просто життєво необхідним є тріумф щастя і радості. Малюки люблять казкових або напівреальних героїв, яким притаманні певні людські риси та властивості. Таким дітям не можна давати навіть стримано-гірких фіналів або занадто серйозних образів. Тим часом коло читачів середнього та старшого шкільного віку починає любити «проблемну» літературу, надає перевагу реалістичним персонажам. Дитячим книгам повинен бути властивий гострий конфлікт, дещо прозора образна система і, для маленьких, однолінійний сюжет. Під час роботи з актуалізацією та організацією тексту редактор повинен переконатися, що у книзі наявні обов’язкові компоненти дитячої літератури: сюжетність, образність, ігрові елементи. А також не варто забувати про логіку. Надзвичайно важливою є вмотивованість (у книзі, а не в розумінні автора й редактора) вчинків


Наука/Science

47

Kolo №9

героїв, фабули твору. Дезорієнтацію маленького читача не слід допускати: у кращому разі дитина буде не у захваті від книги, а в гіршому – може отримати певну моральну травму, сформувати для себе хибний висновок, втратити інтерес до читання. Не секрет, що редактор має велику владу над будь-яким твором: велика кількість правок вноситься до книги під час доопрацювання у видавництві. Вагомим шматком редакторської роботи з дитячими книгами є ліквідація гіпотетичних фактологічних помилок. Дитина на віру сприймає більшість сказаного чи почутого. Припускатися заради жарту (гумор повинен демонструватися через дійсне) чи через неуважність помилки щодо факту не можна. Для маленького читача книга – авторитетне джерело інформації. Неважливо, в якому жанрі написаний твір, вичитка на факти і ймовірність подій повинна бути стовідсотковою. Діти часто помічають дрібниці (з точки зору старших, адже для дітей не буває поділу на більш чи менш важливий факт, вони однаково прискіпливі), на які не звертають увагу дорослі. Якщо маленький читач самотужки знайде помилку – книга раптово втратить інтерес в його очах, або спричинить хибне враження про реальний світ. Так часто трапляється з орфографічними та стилістичними помилками: дитя засвоює, що такий варіант написання правильний, адже «так було у книжці!». Найбільша спокуса для редактора дитячих творів – перетворитися у «гуру дитячої психології» і нав’язати автору не нейтральне редагування за об’єктивними вимогами, а свою власну ціннісну систему. У такому світлі гостро постає питання контролю редактора (або в більш широкому сенсі – видавництва). Якщо говорити про українську практику вирішення даного питання, то у нас існує одіозна НЕК (Національна експертна комісія), з якою пов’язано немало скандалів. Так, наприклад, на твір Джеремі Стронґа «Знамениті сіднички мого братика», шалено популярну англійську книжку для дітей, поскаржилися у Національній експертній комісії з питань захисту суспільної моралі. Пізніше лунало припущення, що така увага виникла в зв’язку з включенням книги до шкільної програми. Спираючись на цей тривіальний приклад, можемо констатувати сумний факт, що прогресивні видавництва вимушені радше боротися з «дидактичними, моральними, правильними» засадами дитячого книготворчого процесу, аби мати змогу видати щось дійсно яскраве, приємне і цікаве для юних читачів. Про якісь відповідні часу і обставинам зміни до освітніх програм мова не йде, але це вже, як кажуть, зовсім інша історія. Говорячи про редагування дитячої літератури, не можемо не відзначити суттєвий поступ у написанні літератури для підлітків. Що ж сталося? А сталася масова культура. Принаймні за кордоном багато письменників дійсно мають змогу жити зі своїх гонорарів, пишучи захопливі пригодницькі романтичні книги (або й цілі серії), котрі ковтає юна аудиторія ще не надто вибагливих читачів з більш-менш окресленим обрисом тем, які їх цікавлять. Така зручна ситуація дає змогу авторам продукувати тексти, які дійсно читатимуть, а якщо пощастить – ще й отримувати гонорари бажаних розмірів. Раніше підліткової літератури було дуже мало, адже, особливо в радянський період, торкатися незручних чи складних тем не хотіли. Зараз, коли рівень контролю за книговидавництвом в Україні впав (як, на жаль, і кількість коштів, що вкладаються спонсорами чи державою у цю культурну


Наука/Science Kolo №9

48

сферу), такої літератури з’являється дуже багато: це вигідно усім, оскільки є читацька аудиторія, автор має нагоду відточити навики для подальших творів для старшої вікової категорії, а видавництво – заробити. Шкода, що ще не так багато людей це усвідомили. Перспективні українські видавництва намагаються тримати руку на пульсі проблем сучасних дітей і бути в тренді новинок з погляду як тематичного, так і естетичного. Зокрема, легендарне українське видавництво «А-БА-ГА-ГА-ЛА-МА-ГА» здобуло першість у світі за якісний переклад бестселера Дж. Роулінг про юного мага Гаррі Поттера. Видавництво славиться своїми художниками: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» організувало 5 великих виставок ілюстрацій до своїх видань. На виставках побувало близько 23 000 відвідувачів. На фоні таких досягнень вкрай доречним та актуальним для дитячої літератури звучить кредо українського книжкового дому: «Якщо в книгарні лежать поруч дитячі книги з різних країн, то нехай наша (українська) книжка буде така гарна, щоб дитина власноручно вибрала саме її. І тоді відпаде багато прикрих, здебільшого надуманих, проблем...». Тенденції змістової наповнюваності відображають прагнення пов’язати дитину з повсякденним життям і допомогти їй знайти вихід з проблемних ситуацій, з котрими вона стикається. Письменники зачіпають не лише стандартні проблеми типу комп’ютерної залежності, кохання, алкоголю-наркотиків тощо. «Ростуть» у цьому сенсі й вітчизняні автори: «Видавництво Старого Лева» подарувало світові книгу «Мама по скайпу», збірку прози від 11 українських письменників про українських заробітчан, які по півроку не бачать своїх дітей. Завершуючи, хочеться провести дещо творчу аналогію. Книга для дітей повинна бути схожою на прогулянку за руку з кимось з дорослих. У дитини є свої очі, вона спостерігає самостійно за навколишнім світом, проте доросла людина задає напрямок прогулянки, захищає дитину і легко скеровує її увагу у правильний бік, роз’яснюючи усе, що відбувається довкола. ДЖЕРЕЛА 1. Огар Є. І. Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки: Навч. пос. Для студ. вищ. навч. закл. / Українська академія друкарства. – Львів: Аз-Арт, 2002. – 160 с. 2. Редакторская подготовка изданий: Учебник/Антонова С. Г., Васильев В. И., Жарков И. А., Коланькова О. В., Ленский Б. В., Рябинина Н. З., Соловьев В. И.; Под общ. ред. Антоновой С. Г., д.ф.н. – М.: Издательство МГУП, 2002. – 468 с. 3. Вернигора Н. Особливості літературного редагування творів для дітей/ Н. Вернигора// Вісник Київського національного університету ім. Т.Шевченка. – 2010. – с. 50-53.


Ініціація у світ дорослої літератури, або Нотатки молодого вчителя

Не зовсім ліричний відступ Щоразу перед знайомством з новим класом, йдучи на свій перший урок, я, щиро зізнаюсь, надіялась на диво. А на що ж іще можна було сподіватись, коли йдеш до вже майже сформованих особистостей зі своєю дивною, нікому не відомою сучасною літературою? Ні, я не очікувала, що почую бодай від якогось відмінника розповідь про його персональне відкриття нового письменства чи про зачитану до дірок збірку Жадана або книгу Дереша. Зовсім ні, я чітко усвідомлювала, що все це, цю ініціацію у світ дорослої, іноді жорсткої, але такої чесної літератури доведеться проводити саме мені. Просто хотілося звичайного дива. Останньою і чи не єдиною моєю надією завжди був Лесь Подерв’янський, такий собі лакмусовий папірець для визначення глибини необізнаності. Не варто, певно, і зазначати, що диво так жодного разу і не сталось за усі роки роботи над курсом «Сучасна українська література». Слухали, але не читали Подерв’янського переважно двієчники або «просунуті» бешкетники, і, що прикметно, з кожним новим класом таких «слухаючих» виявлялось все менше і менше. Сучукрліт у школі: бути чи не бути? Досі не уявляю, як мені взагалі дозволили читати такий курс у хай і успішній, але сільській гімназії. Думаю, мені просто пощастило. У зв’язку з повною необізнаністю працівників районного відділу освіти із сучасним українським літературним процесом ніхто і уявити не міг, що за невідомими прізвищами авторів причаїлись дражливі теми, нецензурна лексика і (о боже!) секс, наркотики та алкоголь. Отож, поки до керівництва не дійшла вся правда про сучукрліт, я мала цілих три роки, щоб спробувати щось змінити у нашій

49

Kolo №9

Проаналізовано діючі шкільні програми з української літератури на предмет наявності в них творів сучасних українських авторів. Коротко окреслено проблеми, з якими стикнулась освіта на шляху до оновлення програмного матеріалу. Запропоновано власне бачення завдань та навчальних можливостей курсу за вибором «Сучасна українська література (70-і рр. ХХ – поч. ХХІ ст.)» для 10-11 класів гімназій, ліцеїв та колегіумів, а також висвітлено особливості його апробації протягом трьох навчальних років. Ключові слова: сучасна українська література, факультатив, сучасні письменники, література кінця ХХ – початку ХХІ ст., освітні програми. Analysis of the existing Ukrainian Literature school programs for the presence of works of contemporary Ukrainian authors was made. The challenges education is facing towards updating the material were briefly outlined. An own vision of tasks and learning opportunities of elective courses «Contemporary Ukrainian Literature (70th of XX - early XXI century)» was offered for 10-11 grade schools, high schools and colleges, as well as the peculiarities of his approbation for three academic years were highlighted. Keywords: modern Ukrainian literature, elective course, contemporary writers and literature of the late XX - early XXI century, educational programs.

Наука/Science

КЛЮШНИК Олена


Наука/Science Kolo №9

50

зашкарублій шкільній програмі з української літератури бодай на базі одного навчального закладу. Тож питання «бути чи не бути сучасній українській літературі в школі» переді мною не постало, хоча я із самого початку налаштовувала себе на справжній спротив, адже суперечки щодо таких нововведень не вщухають і досі у педагогічних, батьківських та навіть письменницьких колах. Однак питання це, як на мене, неминуче втрачає свою гостроту з кожним роком. Певно, ніхто вже не говорить п’ятнадцятирічним підліткам, що їх знайшли у капусті, так? А от у міністерських кабінетах, здається, ще донедавна наполегливо робили вигляд, що сучасна література закінчується Валерієм Шевчуком та Павлом Загребельним. Більше тридцяти років наша з вами література розвивалась, поринала у скандали і сенсації, народжувала нові імена і твори, кумирів та їхніх шанувальників, і все це досі так і залишилось поза освітою та шкільною програмою. На даний час актуальність вивчення сучасної української літератури є незаперечною. Питання з літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ століть включені до тестових завдань ЗНО, проте на вивчення даного періоду державною програмою відведено лише декілька годин. Фактично це означає, що учні лише оглядово знайомляться з найвидатнішими постатями сучасного літературного процесу, а тексти залишаються поза увагою. Тож школярі опинились у ситуації, коли навчальні програми з даного предмету фактично уникають вивчення цього періоду розвитку нашої літератури, що не може не викликати сумнівів щодо належної гнучкості та осучаснення навчальної системи в країні, зокрема в питанні модернізації програмного матеріалу. Однак сказати, що певних зрушень у цьому питанні немає, було б теж неправильно. Зрушення є. На перший погляд їх у освіті аж надто багато, однак бажання оновити програму та додати сучасних авторів все одно звелось до схематичності та обов’язковості засвоєння лише фактичних відомостей про цей період. Міністерські програми, або маємо те, що маємо Пропоную детальніше розглянути діючі шкільні програми з української літератури для старших класів, оскільки з літературою для молодшого та середнього шкільного віку ситуація більш-менш зрозуміла. Програма для 5-9 класів, укладена за керівництва Р. В. Мовчан, до вивчення пропонує достатньо якісний перелік творів сучасних письменників, представлений в основному митцями більш старшого покоління, зокрема твори таких авторів: Галини Малик (1951 р. н.) «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» (5 клас); Лесі Вороніної (1955 р. н.) «Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку №9»; Станіслава Чернілевського (1950 р. н.), вірші; Ірини Жиленко (1941 р. н), ві рш і ; Емм и Анд іє в с ьк ої (19 3 1 р . н. ) « К а з к а п р о Яян» ; В се в о лод а Нес тайка (1930 р. н) «Тореадори з Васюківки» (6 клас) тощо. Із переліку усіх авторів приємно дивує наявність таких текстів, як «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» Марини Павленко (1973 р. н.), «Неймовірні пригоди Івана Сили» Олександра Гавроша (1971 р. н.) (7 клас) та поетичні тексти Василя Голобородька (1945 р. н.) (8 клас). Шкода, але у 9 класі не передбачено жодної години на вивчення цього періоду. Проте радує перелік додаткової літератури, у якому натрапляємо на такі імена, як Ігор Калинець, Галина Пагутяк, Степан Процюк, Олександр Дерманський, Оксана Лущевська та ін.


Про вчительські страхи і перестороги Передумов тому, що освітні програми так неохоче або і просто недбало оновлюють, насправді багато. На перший погляд, явною причиною мала би бути непрофесійність працівників міністерств, однак оновленню, в основному, перешкоджає страх пересічних вчителів перед новим, невідомим і в певній мірі незрозумілим. Страхи, звісно, небезпідставні та викликані вони майже повною відсутністю відповідної критичної та методичної літератури, і, що

Наука/Science

51

Kolo №9

Що ж стосується старшокласників, то ситуація виглядає дещо інакше. Маємо дві діючі програми: академічного (рівень стандарту) та профільного (філологічний напрям) рівнів. У програмі академічного рівня в 10-му класі сучасний період відсутній повністю, навіть у списку додаткової літератури. В 11-му ж – програмовий матеріал завершується «Домом на горі» Валерія Шевчука та «Дивом» Павла Загребельного. Окремо відведено 2 години на розділ (!) «Сучасна українська література» з приміткою «огляд», в якому передбачено розглянути такі теми: історико-культурна картина літератури кінця ХХ – початку ХХІ ст. (на шляху до нового відродження); літературні угруповання (Бу-Ба-Бу, «Нова дегенерація», «Пропала грамота», «ЛуГоСад» та ін.); творчість Г. Пагутяк, Ю. Андруховича, О. Забужко, І. Римарука, В. Слапчука та ін.; утворення АУП (Асоціації українських письменників); література елітна і масова; постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років, його риси; сучасні часописи та альманахи. Список літератури для додаткового читання в 11 класі так і майорить відомими іменами: тут і представники Київської школи поезії, і Юрій Андрухович зі своїми «Рекреаціями», «Московіадою» та романом «Дванадцять обручів», і Оксана Забужко, і навіть Юрій Іздрик із «Воццеком». Однак свідчить це зовсім не про оновлення програми, а, швидше за все, про випадковий і необґрунтований підбір текстів. Судячи, що з усього творчого доробку Іздрика було обрано хай і відомий більшості, але надто складний для старшокласників текст, можна зробити висновок, що спротив такому «оновленню» буде і зі сторони вчителів, і батьків, та, прогнозовано, і самих учнів, що найгірше, оскільки інтерес до подальшого вивчення сучасної літератури буде втрачений остаточно. Програма профільного рівня укладена за подібним принципом. У 10 класі у додатковій літературі до розділу «Сучасна українська література» із незрозумілих на те причин віднесли: О. Гончара («Берег любові», «Твоя зоря»), Остапа Вишню («Вишневі усмішки»), М. Стельмаха («Дума про тебе») та ін. Учням 11 класу філологічного напряму надають більшу кількість уроків для вивчення літератури кінця ХХ століття – аж 3 години, при тому виділивши для теми «Київська школа поезії» окреме заняття. Тож очікувати, допоки реальний стан літературного життя відіб’ється у шкільних програмах, виявляється доволі примарною перспективою. Єдиним варіантом виходу із ситуації, що має місце, є впровадження факультативів або курсів за вибором для учнів старших класів. На деякі успішні розробки подібних програм можна натрапити в мережі Інтернет або ж у професійній педагогічній пресі, зокрема таких авторів, як С. Васюта, Г. Бійчук, В. Пахаренко, В. Москальчук, Я. Поліщук та інші. Однак усі вони вже зараз втрачають свою актуальність, оскільки у їхню основу було покладено принцип поділу сучасного літературного процесу на генерації за десятиліттями, від якого на даний час починають відмовлятись.


Наука/Science Kolo №9

52

найголовніше, неодностайністю поглядів літературних критиків на стан речей сучасного літпроцесу. Вчителя, який вперше стикнувся з сучасними текстами, в буквальному розумінні переслідують нав’язливі питання, починаючи з «так що ж таке ота «сучасна література» і з якого періоду вона починається?» і завершуючи найбільш гострими «як пояснити учням, що нецензурно лаятись не можна, якщо у книжці таких висловів по десять на одну друковану сторінку?» тощо. Тож на практиці вчитель буде вирішувати подвійну проблему: самостійно розбиратися у сучасних текстах і допомагати освоїти їх своїм учням. Так чи інакше, але сучасна українська література змусить педагогів таки говорити з дітьми на ті теми, яких дорослі старанно уникають. Насправді кожен вчитель, який поважає себе, зобов’язаний розвиватись самостійно і освоювати новий матеріал зі свого предмету, недарма ж про працівників освіти часто згадують, як про «вічних учнів». Тож істеричні крики про жахливу сучасну літературу звучатимуть швидше за все лише з вуст так званих «вчителів». Впровадження такого факультативу перевіряє тебе як педагога на профпридатність: чи витягнеш? чи вистачить терпіння і знань? Сучасна українська література: стереотипи сприйняття та перспективи розвитку Запитайте у будь-якого учня, який предмет йому більше до вподоби: зарубіжна чи українська література? Переважна більшість відповість вам не на користь рідного письменства і буде мати рацію, з огляду на текстовий підбір шкільної програми. Курс сучасної літератури дає вчителям-мовникам шанс викликати живий інтерес і непідробне зацікавлення українським словом у школярів. Однак цього зацікавлення ще треба буде досягти, оскільки першим, що нас спіткає на шляху освоєння сучасного періоду літератури, буде несприйняття. Давайте задумаємось, які асоціації найчастіше викликає у нас термін «сучасна література»? Найбільш вживаними варіантами відповіді на це запитання, які мені доводилось чути, були: а) нецензурна лексика, б) суржик, в) опис аморальних сцен або вчинків тощо. Чи свідчить це в першу чергу про рівень самих художніх творів? Треба визнати, що не завжди. Така реакція на сучасне письменство сигналізує нам швидше про стереотипність нашого мислення. Більшість людей, які негативно ставляться до нових текстів, насправді ніколи як слід не вчитувалась у них. Звісно, любити класичну літературу легше, оскільки вона вже пройшла перевірку часом та своєрідний природній відбір. Значно важче самому віднайти серед великої кількості неякісних або ще не дозрілих текстів те, що варте уваги. Проте той, хто почав цікавитись цим періодом, дуже швидко зрозуміє, що сучасна література – це зовсім не суцільний потік свідомості про секс, матюки та алкоголь. І актуальних тем для дискусій там куди більше, ніж можна собі уявити. За декілька років апробації навчального курсу головне вміння, якого набуває вчитель, – це правильний підбір текстів з урахуванням особливостей аудиторії. Факультатив тим і зручний, що дозволяє корегувати програму і в залежності від інтересів певного класу, і від змін у літературному процесі зокрема. Як не дивно, але проблема патріотизму та його відсутності (Ю. Андрухович «Орган, яким люблять»), а також питання двомовності (Ю. Андрухович «Моя інтимна урбаністика») байдужим не залишали жодного учня. Пояснюю


Коротке ліричне післяслово Мене, як молодого вчителя, попервах хвилювало і дратувало лише одне: ми, педагоги, дуже часто боїмося бути відвертими з учнями, нам важко сприймати їх як рівних. Ми тримаємо надто велику дистанцію між собою і школярем, яка дуже часто з роками просто переростає у прірву. Перехід у світ дорослої літератури буде проходити болісно, причому для обох сторін, іноді це і справді можна порівняти із шоковою терапією. Однак як же це все ж таки приємно через кілька років в соцмережі на сторінці свого колишнього учня у статусі натрапити на цитату, яку він колись почув на твоєму уроці.   ДЖЕРЕЛА 1. Бійчук Г. Програма спецкурсу «Українська постмодерна література» 10-11 класи // Українська мова і література в школі. – К., 2006. – №2. – с. 22-28. 2. Васюта С. Проект програми спецкурсу «Українська постмодерна література» // Українська література в загальноосвітній школі. – К., 2009. – №1. – с. 31- 36. 3. Москальчук В. Українська література кінця ХХ ст. (література постмодернізму) // Українська мова і література в середній школі, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – К., 2006. – №2. – с. 63 - 67. 4. Пахаренко В. Сучасна українська література: програма факультативного курсу для 10-11 класів ЗНЗ // Українська мова та література: Шкільний світ. – К., 2009. – №17/19. – с. 4-12. 5. Українська література. 5-9 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ua/activity/education/56/692/educational_programs/1349869429/. 6. Українська література. 10-11 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/ua/activity/education/56/692/ educational_programs/1349869542/.

Наука/Science

53

Kolo №9

цей факт віковими особливостями школярів, оскільки саме у старших класах особливо активно формується свідомість громадянина, зароджується відчуття себе, як частини нації. У зв’язку з цим викликали жвавий інтерес і такі твори, як «Українська книга мертвих» та «Дефіляда у Москві» В. Кожелянки, «Омерта» Т. Прохаська та інші. Одним із найбільш улюблених творів та авторів, на моє здивування, учні обрали саме Олеся Ульяненка і запропонований їм роман «Там, де Південь». Проблема залежності людини (алкоголь, наркотики, «легкі» гроші тощо) та свобода вибору в поєднанні із цікавою біографією автора та його судовим процесом з Національною комісією моралі викликало бажання прочитати текст навіть у тих, хто досі уникав безпосереднього контакту з книгами сучасних авторів. Неабиякі дискусії викликав і текст Марії Матіос «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба». Неочікуване завершення твору спричинило неоднозначну реакцію в учнів щодо питання життєвого вибору та самопожертви. Можна перераховувати й інші тексти, описувати реакцію та відгук на них, однак головним досягненням цього курсу стало саме те, що більшість учнів таки знайшла для себе улюбленого письменника. Окрім того, визначальним є той факт, що такий факультатив привчає учнів, що сучасна література жива: за її розвитком можна спостерігати в соцмережах, письменникам можна задавати питання, брати автографи і ходити на презентації нових книг. Для учнів, які мають письменницький талант, такі знання можуть виявитись надзвичайно корисними.


Майже доросла література (підліткова література на «незручні» теми) СТЕЦЮК Катерина

Наука/Science

Проаналізовано доцільність розкриття «незручних» тем у дитячій та підлітковій літературі. Визначено основні проблеми, які варто підіймати у літературі для дітей. Ключові слова: дитяча література, підліткова література, «незручні» теми. Feasibility of disclosure of «uncomfortable» topics in children’s and youth’s literature was analyzed. The main issues that should raise in literature for children were offered. Keywords: children’s literature, youth’s literature, «uncomfortable» topic.

Kolo №9

54

Кожен час і кожна культура має свої «проблемні» теми у дитячій та підлітковій літературі. Звичайно, що у цій сфері є багато суперечливих і навіть незрозумілих явищ: чому, наприклад, юним читачам можна брати до рук вірші Гайнріха Гоффманна («Петер-Нечесаха»), де дітей за непослух кусають собаки, бешкетники згорають у вогні, їм відрізають пальчики, або ж «Рапунцель», «Румпельштільцхен», «Гензель і Гретель» Братів Грім, що вже після першого видання (1812 р.) викликали протести через сексизм, насильство і огидні покарання, які застосовувались до лиходіїв, хоча зараз видаються і не такими вже й страшними. Натомість сьогодні, наприклад, у Турції дорослі вбачають серйозну загрозу духовному вихованню дітей у «нечистоплотному» персонажі «Віні Пуха», у Швеції «Дюймовочка» та «Попелюшка» потрапили під опалу через статеве нерівноправ’я. Та хотілося б поговорити про «незручні» теми у підлітковій літературі. Цікаву для роздумів інформацію містять Інтернет-джерела, орієнтовані на підліткову аудиторію. Вони дають можливість виявити найзлободенніші проблеми, що турбують акселеровану дитину ХХІ століття, які вона обговорює на форумах і про які б хотіла прочитати у так званій літературі для «юних дорослих», тобто в «своїй» літературі, а не в творах «на виріст». Більшість тем, які хвилюють сучасного підлітка, донедавна позначалася маркером «дітям до 18 заборонено». Досить лише переглянути перелік рубрик: «Побачення та інтим», «Вживання наркотиків та зловживання ними», «Вагітність», «Суїцид» і «Насильство». Глибина і серйозність зацікавлення цими темами вражають, руйнують усі стереотипи того, про що можна розмовляти з дитиною. У літературних та видавничих колах постійно точиться протистояння таборів за та проти «недитячих» тем в дитячій літературі. В українській практиці вже склалась традиція, згідно з якою у більшості випадків усетаки схиляються до уникнення «гострих» тем. Лише в останні роки на книжкових полицях почала з’являтись сучасна література (власне українська та перекладна), адресована саме підліткам. До цього ми добре знаємо, що в складних умовах українського книжкового ринку перехідної доби переважали перевидання класичної літератури. Але «гострі» теми, що піднімаються у таких творах, часто для сучасного підлітка є дуже далекими


Наука/Science

55

Kolo №9

та нереалістичними. Наприклад, теми війни чи голоду є складними і такими, що спонукають до переживань та роздумів. Однак вони є віддаленими у часі і перегороджуються нашаруваннями потреб та пріоритетів людей різної доби. Головне зацікавлення підлітка – це він сам: його переповнює егоцентричне (тут використовуємо це слово без негативного нашарування) бажання збагнути себе, своє положення у соціумі, тому тут на перше місце виходять проблеми сучасних ровесників читача. Але зазвичай від читання людина чекає якогось емоційного потрясіння, що здатне виходити за рамки повсякденного життєвого досвіду. Таке потрясіння стовідсотково може забезпечити тема смерті, важкої хвороби, втрати близьких, насильства, бездомності, самотності та ін. Чи зручно на такі теми говорити з дітьми? З однієї точки зору, така література просто необхідна у бібліотерапевтичних цілях. Наприклад, ще у 1995 році Н. Демурова видала книжку «Спасательные книги. Что читать детям о трудных ситуациях жизни». Також корисна інформація про таку літературу міститься на сайті «Children’s Disabilities Information» – це не тільки художні, а й нехудожні видання, спрямовані допомогти дітям з особливими потребами чи душевними травмами повернутися до нормального способу життя. Та чи варто про це говорити з дітьми, яким пощастило уникнути таких проблем у житті? Американський культ дитини наділяє її свободою та широкими правами і правом на необмежену інформацію в тому числі. Тому там нікого не здивуєш книжкою про батьків-гомосексуалістів, інвалідність, важку хворобу і т. ін. В інших країнах до «недитячих» тем в дитячій літературі ставляться критичніше. Так, наприклад, повість німецької письменниці Беати Ханікен «Скажи, Червона Шапочко» наробила шуму і отримала багато несхвальних відгуків з огляду на підняту тему – сексуальне насильство в сім’ї. Однак, попри це, книжка номінувалась на Німецьку дитячу літературну премію і була перекладена багатьма мовами світу. Судити тут дуже складно, адже у будьякій справі ми стикаємось з подвійними стандартами. Візьмемо, до прикладу, «Над прірвою у житі» Джерома Селінджера: тут тобі і суїцид, і смерть, і хвороба, і секс, і алкоголь, і куріння. Цей твір у 60 – 70-х роках був заборонений і викликав цілу хвилю обуреної критики, але за останні десятиліття роман не покидає список «must read» кожного читаючого підлітка. Чому ж підняті «гострі» проблеми у цьому випадку не вважаються неприйнятними? Чи є література такого типу для підлітків на українському ринку? З впевненістю можна сказати, що є. Однак вона не маркується


Наука/Science Kolo №9

56

«проблемна книжка для проблемного підлітка». Переважно складні ситуації та життєві дилеми вводяться більшою чи меншою мірою практично у всю літературу для цієї вікової категорії: закінчився період Колобка, пора поступово переходити до дорослого життя. До прикладу, візьмемо роман «Позолочена рибка» («Урбіно») польської письменниці Барбари Космовської, авторки мегапопулярної серед дівчаток старшого підліткового віку «Буби». «Позолочена рибка» чомусь не стала у нас така популярна, як «Буба», хоч, напевно, цей роман можна назвати навіть дещо глибшим і більш філософським: звістка про невиліковну хворобу 5-річного зведеного братика Фридерика примушує головну героїню Аліцію по-іншому глянути на життя. Це якраз той випадок, коли тема хвороби і смерті у творі цілком виправдана. Звертаючись до теми хвороби, не можна не згадати твір французького письменника Еріка-Емануеля Шмітта «Оскар і Рожева Пані» («Кальварія»). Книга написана у формі 14 листів невиліковно хворого на рак десятирічного хлопчика Оскара. Він відчуває себе покинутим батьками, але з ним у лікарні розмовляє про життя і смерть Рожева пані (медсестра). Щоби прийняти жахливу правду, вона спонукає Оскара викласти свої думки у вигляді листів до Бога. Він уявляє, що кожен прожитий день є десятиріччям. Таким чином Оскар проживає все своє життя. У листах до Бога він розповідає про свою юність, перше кохання, подружнє життя, кризу середнього віку, старість і підготування до смерті. Складна тема не обов’язково повинна мати летальний відтінок. За соціально-демографічними даними за 2013 рік в Україні 20,5 % сімей з дітьми є неповними, тобто немає одного чи обох батьків. Цифра є дуже високою і з кожним роком росте. Це пов’язано зі змінами уявлень українців про інститут сім’ї. Наприклад, розлучення стає дедалі буденнішою справою на зразок американської традиції, де кожен другий шлюб закінчується розлученням. Та для дитини це завжди стрес. Українським читачкам полюбилась Маргаритка – героїня роману «Маргаритко, моя квітко» («Урбіно») польської письменниці Крістіне Нестлінґер. Героїня роману – чотирнадцятилітня Маргаритка – звичайна товста дівчинка, а її найбільша проблема


Наука/Science

57

Kolo №9

– це пережити черговий урок фізкультури. Коли дівчині виповнюється п’ятнадцять, життя стрімко змінюється, оскільки її батьки розлучаються. Твори такого типу, що стали потрапляти до вітчизняного видавничого ринку хіба останніми роками, почали потрохи перебивати вкорінену на пострадянському просторі традицію – «чимало творів, написаних і виданих уже в пострадянські часи, наче ретранслюють застарілий міф ілюзорно безхмарного і безконечного дитинства, що слабо корелює з актуальними часовими і просторовими реаліями». Нещодавно вийшла нова книжка О. Лущевської «Інший дім» («Видавництво Старого Лева»), яка вже встигла здобути багато позитивних відгуків. У цьому романі знову ж таки підіймається непроста і актуальна для українського суспільства тема – розпад сім’ї: мама головного героя переїжджає до Америки і розпочинає нове життя, а він залишається з батьком, якому ніби і діла нема до своєї дитини. Проблема дитячої самотності та ще й у такий період, коли найбільше потребуєш підтримки, поради, а головне – любові дорослого, знайома багатьом теперішнім дітям. Одну з найголовніших причин (особливо на заході України) такої дитячої самотності піднімає книжка того ж таки «Видавництва Старого Лева» «Мама по скайпу» – це дражлива і неоднозначна тема соціального сирітства як наслідку трудової міграції і, в ширшому розумінні, комунікаційної прірви між батьками та дітьми. Проблеми у сім’ї можуть виникати через безліч причин. У повісті Зірки Мензатюк «Ангел – Золоте Волосся» («Видавництво Старого Лева») у дівчинки, попри те, що і в школі повна купа проблем, серйозно захворів тато. Але їй на допомогу приходить Ангел Золоте Волосся, який навчає бачити добро навіть у щоденних клопотах і щиро вірити в те, що життя насправді прекрасне. Для того, аби допомогти дитині справитись з деякими проблемами, у видавництві «Грані-Т» була започаткована серія «Книготерапія». Для підлітків тут є «Золота вежа» Гагеруп К., «Коли янголи відпочивають?» Аромштам М. Серед інших книг про гострі проблеми, з якими може зіткнутись підліток: «Синє озеро сьогодні зелене» Трейбер Ю. («Теза») про ранню вагітність, «Где живет ангел?» Ройз С. («Ніка-центер») про дитячі страхи та переживання,


Наука/Science Kolo №9

58

«Шалений пес» Мекола Д. («Свічадо») про проблеми з батьками та самотність, «Не такий» Гридіна С. («Видавництва Старого Лева») знову ж таки про надмірну вагу та труднощі підліткової соціалізації. Незвичною для підліткової літератури є тема сирітства та дитячої безпритульності. У повісті Галини Малик «Злочинці з паралельного світу» («Теза»), що у свій час добре нашуміла і викликала багато несхвалень, головний герой Хроня з друзями вирушив на пошуки своїх батьків. Тут можна провести паралель з популярними сьогодні серед підлітків фентезі-романами «Джено» Муні Вітчер («Махаон-Україна») або ж зі «Свої, чужі, інші» молодої письменниці Лії Шміт («Зелений Пес»). Виникає закономірна думка: чи в умовах сучасних реалій книжка на


ДЖЕРЕЛА 1. Огар Е. Особливості читацької поведінки сучасних підлітків / Е. Огар // Вісник Дніпропетровського національного університету. Сер. Журналістика. Літературознавство. – 2008. – Вип. 9. : Соціальні комунікації, № 1. – С. 109 – 114.

Наука/Science

«незручну» тему може стати головним фактором, що негативно впливає на психіку підлітка, безпощадно руйнує його дитячий світ? Зло дорослого життя тепер майже безперешкодно «мігрує» в дитячу субкультуру і відповідно в дитячий медійний дискурс. Дитина разом з дорослими перебуває в одному інформаційному просторі. І хоч дорослі виділили якийсь його сегмент у дитяче «користування», діти не можуть сепаруватись від потокового впливу «дорослого» медіа у своєму житті. Вільний доступ до телебачення, Інтернету та інших ЗМІ, що просто кишать насильством, відсувають книгу на нижчі позиції хіт-параду «Позбав дитину рожевих окулярів». І оскільки сучасний підліток є більш активним користувачем саме цих засобів, а не книжки, то про обговорювані вище теми йому давно відомо, і вони для нього вже стали не такими й «незручними».

«Казка з татом»: особливості українського відеопродукту ЗАЙЦЕВА Катерина Розглянуто особливості створення анімаційного продукту для дітей «Казка з татом». Висвітлено роль та можливий вплив подібних проектів на соціально-культурний розвиток дитини в сучасному українському суспільстві. Ключові слова: «Казка з татом», традиція сімейного читання, анімація, медіа, культура, культурна самоідентифікація. The features of the creating animated product for kids «Fairytale with Dad». The role and potential impact of such projects on the socio-cultural development of the child in contemporary Ukrainian society were reviewed. Keywords: «Fairytale with Dad», tradition of a family reading, animation, media, culture, identity.

Прочитавши казочку в дитинстві, вона лишається твоїм другом на все життя. Олег Скрипка Сьогодні складно уявити життя людини поза медійним простором. ХХІ століття – це доба посиленої комунікації між різними культурами; це одночасно запозичення чужого досвіду і творення власного на національному ґрунті,

Kolo №9

59


Наука/Science Kolo №9

60

а тому в час глобалізації й інформаційної ре-(еволюції) особливо важлива культурна самоідентифікація. У сучасному соціокультурному вимірі українського суспільства постала проблема цінностей. Адже постіндустріальна доба активно постулює значущість споживацтва, а не духовного та інтелектуального розвитку. Дитина як tabula rasa у просторі масової і медійної культури приречена споглядати і наслідувати чи не все, що їй пропонує телебачення, Інтернет, комп’ютерні ігри. Такі міркування не свідчать про суто негативний чи позитивний вплив медіа на розвиток дитини, або ж про її «неправильний» досвід, і зовсім не нівелюють роль сім’ї у вихованні. Йдеться про те, що нині саме медіа формують думку, смаки, навіть інтереси сучасної дитини (дорослі тут також не виняток). Проаналізувавши контент каналів українського телебачення, орієнтований на дитячу аудиторію, варто виокремити проект каналу «ПлюсПлюс», «Казка з татом», який з’явився на екранах у вересні 2013 року. Зважаючи на реальну проблему читання у нашому суспільстві як серед дітей, так і дорослих, інтерес до подібного відеопродукту не тільки зрозумілий, а й назрілий. Проблема дитячого/підліткового читання активно обговорюється упродовж останніх кількох років провідними літературознавцями, бібліотекарями, вчителями та ін. на щорічному симпозіумі «Література. Діти. Час», круглих столах у рамках Львівського Форуму Видавців, Книжкового Арсеналу, проекту «Вся Україна читає дітям». По-перше, «Казка…» актуалізує проблему родинного читання, по-друге, акцентує на ролі батька у сім’ї та його участі у вихованні дитини і, по-третє, будучи інтермедіальним експериментом, доповнює український анімаційний простір. Слушними є зауваги Емілії Огар про те, що «книзі дедалі важче


Наука/Science

61

Kolo №9

конкурувати з новітніми засобами соціальної комунікації, на зміну поколінню читачів приходить покоління глядачів» [2]. Тому сьогодні, аби не втратити читача, варто залучати різні медіа (від ТБ та Інтернету до комп’ютерних ігор та інтерактивних книжок) і засобами візуального наративу формувати певні культурні звички у свідомості дитини, збагачуючи її світогляд. «Казка з татом» – це проект, створений на перетині літературного, видавничого, телевізійного, образотворчого (ілюстрація, анімація тощо) досвіду. За словами режисера Сергія Гаврилова, «завданням проекту було повернення до традицій сімейного читання, і особливо спільного дозвілля батька з дитиною, адже соціальні реалії красномовно свідчать про те, що більшість татусів проводять зі своїми дітьми катастрофічно мало часу. Вечірні читання казок, які формують світогляд дитини, сприяють більшій участі батька у вихованні. Ми не ставили перед собою завдання просто анімувати дитячі книги, ми хотіли, щоб це стало засобом для спільного дозвілля батьків і дітей. Саме тому на сайті каналу викладені версії програми у форматі караоке. Тепер будь-який батько може прочитати відеоказку зі своєю дитиною». До проекту в ролі татусів залучили відомих акторів, музикантів, телета радіоведучих, письменників, зокрема Володимира Горянського, Остапа Ступку, Віктора Бронюка, Павла Зіброва, Олега Скрипку, Віктора Павліка, Валерія Харчишина, Фагота, Фоззі, Віталія Козловського, Юрія Горбунова, Андрія Доманського, Анатолія Анатоліча, Руслана Сенічкіна, Івана Малковича та ін. Значущість оповідача очевидна, адже кожен із нараторів, якщо оперувати категоріями семіотики, це символ, уособлення того чи іншого виду мистецтва, носій певної культурної парадигми. Звичайно, юний глядач не асоціюватиме оповідача з музикою чи театром, відомістю того у професійному середовищі й соціумі, радше в дитини виникатимуть симпатії на рівні побаченого/почутого тут і зараз, на рівні емоцій. Однак батьки, вже маючи соціальний та культурний досвід, зважатимуть на оповідача як виразника певних ідей, культурних тенденцій у суспільстві. Наприклад, у Японії комікси та анімація вже не одне десятиліття формують світогляд і самосприйняття дітей. Загалом, саме японський досвід «оживлення» статичних персонажів манґи в аніме справив неабиякий вплив на розвиток анімації у всьому світі. Такий проект як «Казка з татом» вимагає вироблення чітких критеріїв, за якими відбиратимуться художні тексти, і принципів, за якими створюватиметься «дитячий» відеопродукт. За словами режисера Сергія Гаврилова, творча група насамперед «шукала казки, які поєднували б у собі розважальну та виховну функції, не містили б елементів насилля. Також важливо, щоб текст можна було скоротити до потрібного 10-хвилинного хронометражу без втрати змісту. І звісно, багато яскравих ілюстрацій, без них хороший анімаційний продукт для дітей неможливий». «Казка з татом» виконана у жанрі перекладної анімації – це найпоширеніша практика творення мультиплікації. Її особливість у тому, що персонажі рухаються не в тривимірному просторі, а лише у межах екрану. На мій погляд, для дитячої аудиторії одним із основних має бути принцип «моно-но аваре», що у перекладі з японської означає «чарівність речей», «чарівний смуток речей», або «сумна чарівність речей». З-поміж різних категорій японської естетики і поетики, вагоме місце належить саме цьому принципу, який пов’язують «не з речами як такими, а з їхнім сприйняттям, а ще точніше насолодою від їхнього сприйняття»


Наука/Science Kolo №9

62

[1]. Дитина, розгледівши красу мови, отримавши естетичне задоволення від побаченого і почутого, у майбутньому проектуватиме всі ці відчуття на власне життя, їй буде значно простіше визначитися зі своєю соціальною роллю. У проекті «Казка з татом», окрім відомих татусів, були задіяні провідні українські видавництва, зокрема «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», «Видавництво Старого Лева», «Грані-Т», «Країна Мрій», Glowberry Books, Pelican та ін. Творча група проекту (Сергій Гаврилов – режисер, Марина Куцик-Герасименко – головний редактор, Світлана Ройз – психолог) підготувала для глядачів (читачів) українські народні казки та художні тексти як вітчизняних, так і зарубіжних письменників. Завдяки багатій ілюстрації художників (ілюстратори казок: Марина Антіпова, Наталя Колпакова, Кость Лавро, Олеся Магеровська, Юля Мітченко, Вікторія Пальчун, Вікторія Протас, Стефанія Рое, Сергій Савченко, Анна Сарвіра, Ольга Сова та ін.), аніматорам вдалося «оживити» казкових персонажів і створити яскраву анімацію. У цьому й полягав інтермедіальний експеримент каналу «ПлюсПлюс»: художній твір із одного виду мистецтва (літератури) переходить в інший – анімацію. Орієнтація на вже канонічний жанр дитячої літератури – казку – очевидна, й додаткових пояснень, на мій погляд, не потребує, так само, як і аргументація щодо користі читання вголос перед сном. Загалом анімацію «Казка з татом» можна згрупувати за жанрами: 1. Українські народні казки («Лисичка-Сестричка і Вовчик-Братик», «Як звірі хату будували», «Солом’яний бичок», «Лисичка і Журавель», «Коза-Дереза», «Івасик Телесик», «Пан Коцький», «Казка про Данила Бурмила», «Котик та Півник» (у записі Лесі Українки), «Різдвяна рукавичка» (в обробці Івана Малковича)); 2. Сучасні українські літературні казки («Золотий павучок» І. Малковича, «Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами» І. Малковича та С. Ус, «Вовченятко, яке запливло далеко в море» М. Луговик та І. Малковича, «Слон Ґудзик та Вогняна Квітка» Л. Ворониної, «Історія про Слоника Дзвоника», «Історія про Черепашку Черепка та зайвий панцер», «Історія про віслючка Якала» В. Читая, «Гаряча Арктика» Б. Жолдака, «Як коник співати навчився» О. Ільченка, «Казки Дракона Омелька» Сашка Дерманського, «Літачок-рятівничок» Н. Вовк, «Їжачок та Соловейко» Ю. Ярмиша, «Зварю тобі борщику» З. Мензатюк, «Казка про Старого Лева» М. Савки, «Песик та його місячні друзі» Г. Химича, «Азбука дружби» Н. Чуб, «Мишкові Миші» Г. Вдовиченко, «Райдугони та маленький Сонько», «Райдугони та Великі перегони», «Райдугони та феєрична гра» Антона Сіяніки); 3. Сучасна літературна казка з головними персонажами народної казки (автор Антон Сіяніка – оповідки про «Івасика Телесюка і Сірого Вовка», «Івасика Телесюка і Водяника», «Івасика Телесюка і Бабу Яга», «Івасика Телесюка і Змія Горинича», «Івасика Телесюка і Кощія», «Микиту Кожум’яку і нових друзів», «Микиту Кожум’яку і Героїчне Курча», «Микиту Кожум’яку і Водяну Царівну»); 4. Сучасні зарубіжні літературні казки («Це я зробив» та «Мімікі загубився» Б. Венігер (пер. нім. і літ. обробка Б. Бойко), «Лісові казки» К. Кемптер, Ф. Велдін (пер. з нім. О. Зозулі)). Дослідження психологів свідчать про те, що ілюстрації, які добре відтворюють зміст тексту, сприяють значно швидшому засвоєнню інформації дитиною


ДЖЕРЕЛА 1. Аністратенко Л., Бондаренко І. Словник японських літературознавчих термінів / Лідія Аністратенко, Іван Бондаренко. – К.: ВД Дмитра Бураго, 2012. – 208 с. 2. Огар Е. Дитяча книга в українському соціумі (досвід перехідної доби) / Емілія Огар. – Львів: Світ, 2012. – 320 с.

Наука/Science

63

Kolo №9

дошкільного віку. Зважаючи на так звану «картинкову» культуру ХХІ століття, можемо говорити про потребу якісної анімації в українському суспільстві. Загалом анімація – це одна із перспективних і пріоритетних галузей у світі. В Україні вона тільки набирає обертів. Цьому, зокрема, сприяє і фестиваль анімаційних фільмів «Крок». На думку Сергія Гаврилова, «анімація – надзвичайно трудомісткий і тому дорогий продукт. Щодо того сегменту, в якому працюємо ми, то я бачу перспективи у розширенні глядацької аудиторії. Тому треба створювати якісний продукт, здатний зацікавити глядачів у всьому світі. В Україні вдосталь для цього і культурної спадщини, і талантів, і ентузіастів». Аналізуючи змістове наповнення дитячої вечірньої програми, варто зазначити, що у кожній серії присутні постулати толерантності до інших, не завжди таких, як ти, взаємоповаги і взаємодопомоги. Світ анімації, частиною якого стає дитина, наповнений подіями, пригодами, гумором, добром і любов’ю, він яскравий і гармонійний лише тоді, коли кожен відповідальний за свої вчинки. Бажання пізнавати і отримувати нові знання, освіченість, вміння висловлювати думки, генерувати ідеї, зрештою, дружити – усе це впливає на формування світогляду, світовідчуття і самоідентифікації дитини у суспільстві. Очевидно, що в українському анімаційному просторі має з’явитися «свій» герой-особистість (навіть герої) з критичним незаангажованим мисленням, з почуттям гумору, чіткими переконаннями, зрозумілими і прийнятними сучасному юному поколінню. Тут доречним видається японський досвід ТБ-серіалів, наприклад, відомий на весь світ «Покемон». Не вдаватимуся до аналізу ідейного наповнення цього проекту, однак зауважу, що, здобувши популярність серед глядачів, головні персонажі перекочували з екранів телевізорів на одяг, в комп’ютерні ігри, іграшки, сувеніри, зошити, щоденники тощо. Так, це абсолютний вияв масової культури, споживацьких інтересів суспільства, але сьогодні це також один із способів вплинути на культурні запити дітей/дорослих, шанс підвищити культурний рівень, зруйнувати певні стереотипи, популяризувати читання, освіту, інтелект, інтерес до інших націй і культур. Такі соціальні проекти, як «Казка з татом», необхідні нашому суспільству хоча б тому, що можуть відкрити/створити для дітей нових героїв. Мені бачиться подальший розвиток анімації у використанні та адаптації української міфології, фольклору до сучасних реалій. Адже це надзвичайно багатий пласт образів і сюжетів. У такий спосіб вітчизняна анімація ідентифікувалася б у світі й поповнила б коло вже традиційних та сучасних національних героїв. «Казка з татом» – це спроба відродити традицію сімейного читання і акцентувати на ролі батька в родині. Чи матиме цей проект достатній резонанс у суспільстві, чи все закінчиться мозаїчною популяризацією читання, покаже час. Режисер проекту зазначає, що «“Казка з татом” триває. Другий сезон уже у виробництві. А це 50 нових епізодів. У них глядачі зустрінуться як з новими, так і уже знайомими персонажами».


Формування ґендерної ідентичності у підлітковій літературі

Наука/Science

ДИБОВСЬКА Олеся

Kolo №9

64

Розглянуто проблему відображення ґендерних стереотипів у підлітковій літературі. З’ясовано зміст поняття «фемінність» та «маскулінність». Виокремлено групи стереотипів та їх негативні ефекти. Проаналізовано проблему статево-рольової соціалізації під час ознайомлення з творами. Представлено результати дослідження щодо визначення характеристики ґендерних рис в уявлені сучасних підлітків. Ключові слова: ґендер, ґендерні стереотипи, фемінність і маскулінність, підліткова література. The problem of reflection of gender stereotypes in teen literature was reviewed. The concept of «femininity» and «masculinity» were defined. Groups of stereotypes and their negative effects were distinguished. The problem of sex-role socialization was analyzed. The results of the study are offered to determine the characteristics of gender roles in the eyes of today’s teenagers. Keywords: gender, gender stereotypes, femininity and masculinity, teenage literature.

Реалії сьогодення вимагають від системи освіти таких підходів, за яких би здійснювалося формування цілісної особистості, котра володіє низкою компетенцій, необхідних для життя в умовах постійних змін. Ця мінливість стосується і суспільної та ґендерної сфер. Цілеспрямована робота в системі шкільної освіти надає можливість сформувати в учнів такі знання, уміння, навички, установки, які допоможуть їм взаємодіяти в соціумі, швидко адаптуватись до нових умов, бути результативними у власній діяльності, але попри все – вміло співпрацювати із людьми різних ґендерних характеристик. Звичайно, такий досвід варто формувати ще з раннього дитинства, а з віком його вдосконалювати, адже ґендерні умови вимагають, щоб цей процес був неперервним. «Читаючи твір, юнаки й дівчата мають удосконалити свою ґендерну культуру, уникаючи будь-якої дискримінації щодо представників протилежної статі», − зазначає Л. Мозгова [6]. Особистісний смисл тексту може стати константним для певного випадку і певного часу, і буде використовуватися у подальшому як аналогія [5]. На нашу думку, важливим засобом для формування ґендерної ідентичності підлітків виступає література. Результатом ефективної ґендерної інтерпретації художнього тексту є високий рівень сформованості ґендерної культури вже в старшому віці. Тому робота з текстом, на нашу думку, має ставити за мету формування наступних її структурних компонентів: пізнання ґендерного «Я»; критичне переосмислення існуючих у суспільстві ґендерних стереотипів; ґендерне визначення; удосконалення знань, умінь, навичок щодо взаємовідносин із протилежною статтю; первинне оприявлення ґендерної чутливості у взаємовідносинах із чоловіком/жінкою; рефлексія отриманих ґендерних знань; моделювання власної ґендерної позиції у світі; проектування паритетної свідомості на інтеракцію зі світом; передача зразкового ґендерного досвіду майбутнім поколінням [2].


Наука/Science

65

Kolo №9

Психолог Ш. Берн тлумачить ґендер як соціально-біологічну характеристику, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка» [1]. Дослідниця Г. Хасанова зосереджує увагу на соціальному аспекті трактуванні ґендеру, наголошуючи на тому, що це соціальний конструкт, набір характеристик, визначених культурою суспільства, яка ідентифікує соціальну поведінку чоловіків і жінок та взаємини між ними [10]. Важливим для розуміння ґендеру є поняття ґендерних ролей – один із видів соціальних ролей, набір очікуваних зразків поведінки (ґендерних норм) чоловіків і жінок [8]. Розглядаючи проблему статеворольової поведінки, слід зазначити, що на її формування впливають також і ґендерні стереотипи. Зокрема, українське суспільство ще й досі лишається переважно патріархальним, в якому вищі вимоги висуваються до поведінки чоловіків, котра має відповідати маскулінному стандарту. Та нині, порівняно з минулим століттям, стандарти статеворольової поведінки жінок суттєво змінилися. Тепер вони не так чітко окреслені, як раніше, та виражаються у різних варіантах маскулінізації статеворольової поведінки жінок. Наприклад, дівчата віддають перевагу одягу типу «унісекс», захоплюються бойовими мистецтвами, більше турбуються про кар’єру, ніж про родину (середній вік нареченої зараз складає 25 років, тоді як ще кілька років тому – 20-23 роки. Чоловіки вирішують створити родину у 28-29 років) [4]. У контексті наукового пошуку варто докладніше з’ясувати поняття стереотипу, що трактують як спрощений, схематизований, звичний канон думки, зразок поведінки. Ґендерний стереотип – це один із видів соціальних стереотипів, що заснований на уявленнях про маскулінне і фемінне та їхній ієрархії, які прийняті в суспільстві. Як зазначає Л. Шпанер, часто ґендерні стереотипи вирізняються сексизмом щодо жінок [9]. За визначенням А. Денисової, сексизм – це ідеологія та практика дискримінації людей за ознакою статі, що базується на установках або переконаннях, відповідно до яких жінкам (рідше чоловікам) приписують певні якості [8]. Ґендерні стереотипи є невід’ємними атрибутами повсякденного мислення, самоусвідомлення та взаємодії індивідів в соціальному просторі. Варто зазначити, що вони також є важливою складовою і базою соціалізації, адже за умов відсутності усталених уявлень людині довелося б пізнавати всі речі заново, що, в принципі, неможливо за умов сьогоднішнього суспільного устрою – інформаційного суспільства. Літературні твори ж вміщують у собі досвід поколінь, що підсвідомо засвоюється читачами. Існують різні теорії стосовно формування ґендерних стереотипів. Але, зважаючи на тематику нашої роботи, доречним є поділ ґендерних стереотипів з огляду на їх суть і період функціонування в мові. Тому можна класифікувати їх наступним чином: 1. традиційні стереотипи мають давню історію вживання і транслюють вікові уявлення народу про характер і призначення чоловіка та жінки у соціумі (наприклад, жінка-берегиня домашнього вогнища, чоловікгодувальник сім’ї, номінативи «сильна стать», «слабка стать» тощо); 2. нові з’явилися в мові відносно недавно і спираються на сьогоденні реалії життя та нову предметність (наприклад, стереотипи відносно пристрасті жінок до покупок, до фанатичної погоні за модою тощо);


Наука/Science Kolo №9

66

3. актуалізованими називаємо традиційні стереотипні найменування, синхронізовані у сучасний дискурс з урахуванням нових семантичних характеристик (партнерські стосунки між чоловіками та жінками, лексичні пари самка-самець, принц-принцеса та ін.) [7]. Ґендерна ідентичність полягає у переживанні людиною відповідності ґендерним ролям і ставить на перше місце соціокультурні параметри категорій «чоловіче» і «жіноче», у відповідності з якими людина ідентифікує себе з конкретною ґендерною групою та конструює свою ідентичність як представник чоловічої або жіночої статі. Тобто маскулінність і фемінність можемо визначити як змістові складові ґендерної ідентичності. Педагогами та психологами (Т. Говорун, О. Кікінежді, О. Кізь, В. Кравець) доведено, що гіперфемінність та гіпермаскулінність є непродуктивними моделями та породжують низку проблем у соціальному функціонуванні людини [4]. Крім звичного набору моделей поведінки підлітки засвоюють і негативні аспекти ґендерних стереотипів, котрі мають деструктивний вияв. • По-перше, ґендерні стереотипи в суспільстві функціонують як стандартизовані уявлення щодо моделей поведінки і рис характеру, які відповідають поняттям «чоловіче» та «жіноче». Така категоричність може зашкодити розвитку нових явищ, які з’являються в суспільстві. • По-друге, ґендерні групові стереотипи спрямовані перш за все на досягнення необхідних умов існування для більшості. При цьому представник певного ґендеру буває змушений підпорядкувати власні інтереси колективному, незважаючи на особистісні позастатеві якості та переконання. • По-третє, відтворення ґендерних стереотипів у незмінному вигляді може здійснюватися протягом тривалого часу у різних індивідів та спільнот. А така ситуація призводить до уповільнення прогресивних перетворень в соціумі, які так чи інакше торкаються життєтворчості обох ґендерів та їхньої взаємодії. • По-четверте, наявність ґендерного стереотипу стосовно того, що є публічною та приватною сферою, призводить до замовчування антисоціальних, протиправних дій. • По-п’яте, соціальні очікування відносно певної статі формують у жінок та чоловіків соціально схвалюваний стиль поведінки [3]. На базі ЗОШ І-ІІІ ступенів № 18 міста Івано-Франківська було проведено експериментальне дослідження щодо формування ґендерних стереотипів підлітків засобами художньої літератури. У дослідженні взяли участь 50 учнів, що навчаються у 9-11 класах. З них дівчат – 26, хлопців – 24. Для них було підібрано групу запитань, які були спрямовані на визначення характеристики ґендерних рис в уявлені сучасних підлітків, їх асоціацій з героями творів для підлітків, виокремлення найбільш яскравих рис. Згідно з отриманими результатами, характеристику ґендерних рис в уявленні сучасних підлітків можна схематично зобразити у вигляді таблиці (див. табл.1).


Таблиця 1. Характеристика ґендерних рис в уявленні сучасних підлітків

Риси, притаманні «справжньому чоловіку»

Риси, притаманні «справжній жінці»

Риси, притаманні «справжньому чоловіку»

Риси, притаманні «справжній жінці»

1

мужність (15 учнів)

доброта (11 учнів)

мужність (17 учениць)

доброта (13 учениць)

2

фізична сила (8 учнів)

привабливість (9 учнів)

доброта (11 учениць)

розум (11 учениць)

3

розум (7 учнів)

вірність (7 учнів)

розум, вірність (по 10 учениць)

вірність (10 учениць)

хоробрість (6 учнів)

с к р о м н і с т ь , ввічливість, розум, хоробрість чесність (по 8 учениць) (по 5 учнів)

4

5

6

7

8

ніжність (8 учениць)

комунікабельність жіночність, щирість, чесність щирість, (5 учнів) працьовитість (по 7 учениць) жіночність (по 4 учні) (по 7 учениць) доброта, гордість, справедливість, чесність (по 4 учні)

ніжність, вміння почуття гумору, привабливість готувати розсудливість, (5 учениць) (по 3 учні) фізична сила, ніжність і повага до жінки, турботливість, впевненість у собі (по 4 учениці)

серйозність, ввічливість, турботливість, почуття гумору, шляхетність (по 3 учні)

мудрість, дбайливість, гордість, почуття гумору (по 2 учні)

самостійність, скромність, привабливість (по 2 учениці)

чесність, терпеливість (по 4 учениці)

романтичність, рішучість (по 2 учні)

любов до дітей (1 учень)

брутальність, креативність, щедрість (по 1 учениці)

гордість, ввічливість, жіноча мудрість, працьовитість (по 3 учениці)

Наука/Science

ДІВЧАТА

67

Kolo №9

ХЛОПЦІ


ХЛОПЦІ №

9

Риси, притаманні «справжньому чоловіку»

Риси, притаманні «справжній жінці»

ДІВЧАТА Риси, притаманні «справжньому чоловіку»

повага до жінки, брутальність (по 1 учню)

впевненість у собі, розсудливість, турботливість, скромність (по 2 учениці) енергійність, п о ч у т т я материнства, почуття гумору, реалізм, хоробрість (по 1 учениці)

Наука/Science

10

Крім того, учням було запропоновано відповісти на запитання: «Про кого (що) повинен писати письменник-чоловік? Про кого (що) повинна писати письменниця-жінка?» (див. табл.2). Таблиця 2. Про кого (що) повинен писати письменник-чоловік / письменник-жінка?

Kolo №9

68

Риси, притаманні «справжній жінці»

ДІВЧАТА №

Про кого (що) повинна писати письменницяжінка?

Про кого (що) повинен писати письменникчоловік?

ХЛОПЦІ Про кого (що) повинна писати письменницяжінка?

Про кого (що) повинен писати письменник-чоловік?

1

романи про про життя, кохання про кохання (17 учениць) (по 8 учениць)

про чоловіків (7 учнів)

про жінок (6 учнів)

2

те, що цікаве чи про жінок близьке, (6 учениць) про природу (по 3 учениці)

про кохання, про те, що хоче р о м а н т и ч н і (5 учнів) жіночі історії (по 4 учні)


Про кого (що) повинна писати письменницяжінка?

Про кого (що) повинен писати письменникчоловік?

Про кого (що) повинна писати письменницяжінка?

Про кого (що) повинен писати письменник-чоловік?

3

фантастику, життєві історії, про непоборність жіночого духу (по 2 учениці)

те, що цікаве чи про те, що хоче, близьке про природу, (3 учениці) про сім’ю (по 3 учні)

про пригоди, про людей, про героїв, випадки з життя чи історії (по 3 учні)

детективи, романи (по 2 учениці)

4

про свої мрії, про сім’ю, детективи, про людей, про психологію жінок, про свою творчість (по 1 учениці)

про країну, про своє життя, про природу (по 2 учні)

5

про автомобілі, про свою творчість, про психологію чоловіків, фантастика, про пошуки свого призначення у світі, про стосунки між статями в розумінні чоловіка, про пригоди (по 1 учениці)

життєві історії (2 учні)

про свою творчість (1 учень)

Отже, дівчата виділяють основною тематикою творів письменників-чоловіків – твори про життя та про кохання, письменниць-жінок – романи про кохання. Хлопці ж лейтмотивом творів письменників-чоловіків вважають стосунки із жінками, письменниць-жінок – стосунки з чоловіками. Проте результат ґендерного виховання не завжди залежить від представленої у художньому творі патріархальної/матріархальної/ґендерної картини світу, а визначається правильно організованою роботою з текстом на уроці чи вдома. Можна зробити висновок, що в уявленні сучасних підлітків до маскулінних рис належать: фізична сила, надійність, мужність, рішучість. До переліку винятково фемінних рис учні відносять такі: скромність, ніжність, жіночність,

Наука/Science

ХЛОПЦІ

69

Kolo №9

ДІВЧАТА


Наука/Science

співчутливість, м’якість, довірливість, турботливість, любов до дітей. До переліку рис, які можна прийняти як андрогінні, увійшли: впевненість у собі, почуття гумору, щирість, турботливість, привабливість, розсудливість. Отже, у способі життя суспільства часто або перебільшуються, або нівелюються розходження між статями. Досягнення позитивного ефекту ґендерної соціалізації відбувається засобами казки. Адже літературний твір володіє великими потенційними можливостями, які у вправних руках педагога стануть не теоретичним аспектом, а практичним вмінням, що сприятиме формуванню правильної ґендерної ідентифікації ще з молодшого шкільного віку. Адже перед освітою ХІХ століття лежить завдання не лише дати дитині знання в певних галузях, а й навчити її життєвим компетенціям.

Kolo №9

70

ДЖЕРЕЛА 1. Берн Ш. Гендерная психология [Електронний ресурс] / Ш. Берн. – СПб.: Прайм-Еврознак, 2001. – Режим доступа: http://www.koob.ru/books/the_social_psychology_of_gender. 2. Бутурлим Т. Художній текст як засіб формування ґендерної культури старшокласників / Т. Бутурлим // Збірник матеріалів науково-практичної конференції «Ґендерна освіта – ресурс розвитку паритетної демократії». – К., 2011. – С. 313-317. 3. Вілкова О. Ю. Конструктивні та деструктивні вияви гендерних стереотипів / О. Ю. Вілкова // Український соціум. – 2004. – № 3 (5). – C.28-33. 4. Говорун Т. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навчальний посібник / Т. Говорун, О. Кікінежді. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан. – 1999. – 384 с. 5. Гудінова І.Л. Проблема розуміння тексту у психологічній герменевтиці / Л. І. Гудінова // Нові технології навчання: наук.-метод. зб. / Кол. авт. – К.: Інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, 2008. – Вип. 52. – С.34 – 40. 6. Мозгова Л. Взаємозв’язок шкільного літературознавства і ґендерної психології / Л. Мозгова // Дивослово. – 2007. – №7. – С. 5 – 8. 7. Слінчук В. В. Соціальна типізація гендерних стереотипів у мові ЗМІ / В. В. Слінчук // Наукові записки Інституту журналістики. – К., 2004. – Т. 17. – С. 67–74. 8. Словарь гендерных терминов / Под ред. А. А. Денисовой / Региональная общественная организация "Восток-Запад: Женские Инновационные Проекты". М. : информация XXI век, 2002. – 256 с. 9. Шпанер Л. Образ жінки у телерекламі: погляд психолога [Електронний ресурс] / Л. Шпанер // Український жіночий рух : здобутки і проблеми. – 2002. – Вип. 1. – С. 152 –161. Режим доступу : www.mediakrytyka.info/?view=77. 10. Khassanova G. Women in Democratic Institutions in Kazakhstan [Електронний ресурс] / G. Khassanova. – Режим доступу: http://www.policy.hu/khassanova/index.html.


Діснеївська та українська народна казка: об’єкти феміністичної критики, або «чоловік-переможець» не потребує «жінки-переможниці»

Ми не гірші. Ми маємо ті самі дві руки, дві ноги та голову на плечах. А що найголовніше – той самий мозок, те саме серце. Ми – жінки, але перш за все ми – люди. І як же безглуздо, як примітивно малювати обмежувальну лінію між нами та чоловіками лише через те, що у нас є груди. Історія знає, що ми не смиренні. Аттична сіль цієї ситуації в нерозумінні гармонічної єдності чоловіка й жінки в природі – це і є істинні витоки фемінізму. Фемінізм набув популярності в другій половині XX століття. Ідеологію фемінізму в Європі обґрунтували Мері Волстонкрафт у праці «Виправдання прав жінки» (1792 р.), Персі Біші Шеллі, автор «Визволеного Прометея» (1820 р.), Керолайн Нортон у «Природному праві матері на опікування своєю дитиною» (1837 р.), Маргарет Фулер у дослідженні «Жінка в дев’ятнадцятому столітті» (1845 р.), Джон Споарт Мілл у статті «Поневолення жінок» (1861 р.), Сімона де Бовуар у книзі «Друга стать» (1946 р.). Остання праця завершила першу хвилю фемінізму. Вона поставила за мету поглянути на художній твір очима жінки, звернувши увагу на жіночі образи і ті функції, які відводили своїм героїням автори, творили таким чином цілу міфологію про жіночу роль і призначення [1]. Висвітлення теми фемінізму ми можемо спостерігати і в українській літературі в творах Олени Пчілки, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Ганни Барвінок, Оксани Забужко. Наприклад, Кобилянська «асимілювала феміністичну ідею через власну творчість у літературний процес, що модернізувався під впливом ніцшинської філософії, що сприяло творенню нового образу жінки – інтелектуальної, самодостатньої особистості» [2]. Адже хто така жінка по своїй суті? Вона сильна, незалежна та самодостатня людина, котра носить у серці цілий світ добра та тепла. Для неї немає нічого неможливого, вона здатна на все, аби тільки сили смертної вистачило. Візьмемо до уваги сучасну українську письменницю Оксану Забужко та її «Казку про калинову сопілку», в якій вона заново відкриває читачеві безмежний

71

Kolo №9

Проаналізовано українську та діснеївську казки з точку зору феміністичної критики. За основу дослідження взято «Казку про калинову сопілку» О. Забужко, мультфільми студій Disney, Pixar (1932-2014 рр.). Ключові слова: Disney, Pixar, фемінізм, казка, Забужко, мультфільм, критика. Ukrainian and Disney fairy tales were analyzed from the point of view of feminist criticism. As the basis of the study were taken «Tale of viburnum organ» O.Zabuzhko, Disney and Pixar studios cartoons (1932-2014 gg.) Keywords: Disney, Pixar, feminism, fairy tale, Zabuzhko, cartoon, criticism.

Наука/Science

ГОНЧАР Марина


Наука/Science Kolo №9

72

світ народної казки через рух життя, різнобарвність характерів та побут українського села. В основі сюжету – екзистенційна інтерпретація жінки, питання про свободу свідомості та становлення особистості. По суті, ми бачимо висвітлення реалій тоталітарного та посттоталітарного українського суспільства у ХХ ст. Всю суть феміністичних ідей повісті уособлює образ Ганни-панни. Дівчина з підозрілою ненавистю ставиться до батька, потім до Дмитра. У її світі чоловікам місця немає. Героїню «Казки…» можна сміливо вважати проекцією сучасної української жінки, яка у складних умовах національно-економічної залежності стоїть на розпутті власної долі: з одного боку, між засмоктуючою рутиною життя, з іншого – духовним винищенням з перспективою на оволодіння «власним простором [3]. З точки зору архетипної критики, авторські алюзії, такі, як «бабина дочка», «дідова дочка», калинова сопілка, що співає сама по собі, трикратно вимовлене Ганною питання про справедливість покарання Каїна та її загадкове зникнення у кінці готичної повісті, говорять про поєднання казкового та біблійного начал [4]. Ґендерну ситуацію в українському суспільстві ХХ ст., стереотипне сприйняття положення жінки у сім’ї та громаді Забужко інтерпретує образами батька, Марії, їх дочок Ганни-панни та Оленки-зміючки, Дмитра, Василя. Оксана Забужко сама конкретно вказує на феміністичні ідеї у цьому творі, коли розповідає про Марію та її одруження. Вона зазначає: «І так судилося Василеві стати заручником у грі, про яку, сердега, не мав і гадки, а первістці їхній, Ганні-панні <…>, диву дивному з місяцем на лобі, зростати — маминою дочкою, авжеж пак маминою, бо чиї б бички не скакали, а телятко наше, й батько лиш тоді важить, коли мати на те дозволить» [5]. Ганна надзвичайно вродлива, спесива та наділена даром містичного відання й провіщення. «Однак перелік ролей, пропонованих соціумом жінці, – на думку В. Агеєвої, – дуже обмежений. Дівчина захотіла порушити зокрема ті межі, що продиктовані походженням, і стала заручницею міфу про щасливе заміжжя як найвищий жіночий осяг, про прекрасну царівну на кришталевій горі чи недосяжній вежі, куди обов’язково прийде визволитель-принц» [6]. Як результат – Ганнине життя виявляється зовсім не казковим: «Світ цей належить-бо покірним, звичайним, не обтяженим даром, талантом, творчістю, таким, як Оленка. Я всього тільки й можу, що винести на тарелі гарбуза, та й то, коли самі по нього прийдуть» [5]. О. Забужко моделює такий архетип жінки, який демонструє всю складність збереження своєї самостійності, або й просто її неможливість, не зрікаючись статі. Адже єдиним способом уникнути стереотипної жіночої участі для Ганни міг стати лише монастир, але цим шансом вона знехтувала, адже це означало зречення власної тілесності. Юлія Крістєва писала, що відповідати жіночому ідеалу в патріархальному суспільстві може лише черниця або заміжня жінка, якщо вона поставлена чоловіком, родиною у виняткові обставини, що визволяють від «земних» умов і готують до «найвеличнішої сублімації відчуження від власного тіла». Жіноча унікальність можлива лише через мазохізм [7]. В результаті ми спостерігаємо два антагоністичні варіанти жіночої долі – Оленчиної та Ганниної. Між ними – безкінечна прірва, суцільна дисгармонія, конфлікт сестер нагадує нам прадавню історію Авеля з Каїном: «Чому зглянувсь Господь на Авелеву жертву, а на Каїнову не зглянувсь?» Ніцшеанські ідеї про те, що християнський Бог – Бог слабких, обрамляють поєдинок добра та зла в душі Ганни, яка гадає, «чому цей світ мав би належати до Оленки?» [5].


Наука/Science

73

Kolo №9

Зло перемагає, Диявол-князь ночами приходить до Ганни. Вона мститься за себе і за матір, котру колись віддали за некоханого. Дівчина уособлює в собі все демонічне, відьмацьке – це шлях жінки, що не вкладається в рамки патріархального затхлого суспільства. «Всьому «жіночому», хай то буде материнство, чи пологи, розлучення, чи хатні клопоти, наперед відмовлено українською культурою не то в «божесті», а й в елементарній естетичній вартості» [8]. Відштовхнемося від українських реалій та поринемо у світовий океан казок. Відважні і самовпевнені панянки, здатні згорнути на своєму шляху гори заради досягнення мети, що обходяться без допомоги чоловіка, – головні героїні сучасних мультфільмів. Але перш, ніж стати такими жінкам, як у житті, так і на екрані, їм довелося пройти довгий шлях. 1932-1959 роки: покірність і краса. У 1932 році студія Макса і Дейва Флейшер випустила короткометражки з Бетті Буп – дівчиною, якій «завжди шістнадцять». Бетті красувалася на екрані у відвертих нарядах з декольте, а з-під короткої спідниці виглядала спокуслива підв’язка. У 1934 році в силу вступив Кодекс Хейса – прийнятий звід правил в кіноіндустрії про те, що можна і чого не можна показувати в кіно. Бетті з її вульгарними вбраннями не вписувалася в нові канони, тому збільшилась довжина спідниць Бетті і перетворилась вона на добропорядну домогосподарку. У 1937 році в першому кольоровому повнометражному анімаційному фільмі «Білосніжка і сім гномів» компанія Disney створює образ ідеальної жінки пуританського складу. Опинившись в лісі, Білосніжка не намагається повернутися до людей, не шукає способів відновити титул і права на королівство. Замість цього, потрапляючи в будинок до гномів, вона одразу починає готувати, прибирати і прати. Ситуація трохи змінюється після Другої світової війни. У 1950 році на екрани виходить мультфільм «Попелюшка». Перше, що кидається в очі – біляве волосся героїні. Після війни у жінок виникла проблема з заміжжям – багато чоловіків загинули на полі бою. Жінці потрібно було шукати способи привернути увагу чоловіків, тоді білявка стає еталоном краси. В «Попелюшці» вперше виникає тема соціального ліфта через заміжжя. Попелюшка не знатного роду, але вона закохується в принца і завдяки йому стає принцесою. Проте жінка вже має хоч якесь право вибору – вона сама вирішує поїхати на бал, хоча за це має зробити всю хатню роботу. Така зміна пояснюється тим фактом, що в реальному жінки почали працювати, у них з’явилося право голосу. 1961-1964 роки: революція світогляду. У 1961 році виходить мультфільм «101 далматинець». Героїня – Круелла де Віль, емансипована бунтарка, яка йде проти законів суспільства і самостійно вирішує, що і як робити. Круелла водить машину, диктує свої правила підлеглим – чоловікам. Вона бізнес-леді, володіє власною невеликий фабрикою. Круелла фліртує з чоловіками, намагаючись домогтися від них бажаного. Поява такого персонажа обумовлена ситуацією в суспільстві: це час соціальних революцій, бунтів, хіпі, людей, не згодних жити, як усі. Варто звернути увагу на зовнішній вигляд Круелли: чорно-біле волосся, червоні аксесуари – це демонічні кольори, які підкреслюють, що Круелла все ж таки негативний персонаж. Вона також позбавлена м’яких і округлих обрисів, плавних рухів, вся немов складається з гострих кутів і прямих ліній. Такий образ героїні пояснюється несприйняттям консервативним суспільством нового типу жінки, для них самостійна жінка – це щось бридке.


Наука/Science Kolo №9

74

Проте через три роки образ емансипованої жінки набуває позитивних відгуків, що відображається в ігровому фільмі 1964 року «Мері Поппінс». Чарівниця Мері Поппінс – сувора, красива няня, яка все вирішує сама і чудово знає, як і що робити. 1989-1998 роки: жінка з іншого життя. Русалочка 1989 року – бунтарка, як Круелла і Мері Поппінс, але до того ж вона жінка з іншого світу. Русалочка закохана в принца і готова зробити все заради кохання, але вона чужа скрізь – в своєму підводному царстві та в світі людей. В мультфільмі «Алладін» головна героїня Жасмін за соціальним станом вище свого коханого – Аладдіна, тема соціального ліфта через заміжжя перевертається. Русалочка, Жасмін – принцеси, вони позбавлені повсякденних турбот, все, що їх цікавить, – реальний світ за межами царських палаців. У вільний час вони читають, до цього ні в одному мультфільмі не було і натяку на те, що жінка може бути інтелектуалкою. Белль з мультфільму «Красуня та Чудовисько» виконує роль типово чоловічу: знімає закляття з Чудовиська силою справжнього кохання, розтоплює лід в його серці та повертає йому людське обличчя. 2009-2014 роки: сама собі чоловік. Героїні сучасних мультфільмів ще більш самостійні, вони владні та можуть звернути гори, роблять лише те, що вважають за потрібне, і навіть породжують конфлікт зі своїми близькими. Навіть традиційні казки про Барбі набули рис фемінізму – їм більше не потрібні чоловіки, щоб побороти сили зла, у них вдало виходить наздоганяти лиходіїв у помпезних рожевих платтях на блакитних пегасах. Головна героїня мультфільму «Принцеса і Жаба» Тіана – симпатична темношкіра офіціантка, яка живе в новоорлеанскому французькому кварталі. У дитинстві вона хотіла бути принцесою, але замість того, щоб полювати за принцами, Тіана виросла з дитячої мрії і вирішила наполегливо працювати, щоб досягти в житті успіху і відкрити власний ресторан. Під час маскараду Тіана переодягається в розкішну сукню принцеси і абсолютно несподівано стикається з дивною балакучою жабою. Жаба стверджує, що вона – принц Навин і просить Тіану поцілувати його, на що та великодушна погоджується. В результаті Тіана сама перетворюється на жабу, і тепер вони обоє шукають спосіб повернутися до нормального життя. Тут спостерігається вже гармонічне поєднання чоловічого і жіночого, ця риса рівноправ’я стає притаманною сучасній анімації. У мультфільмі 2010 року «Рапунцель: заплутана історія» героїня сміливо вивільняється з-під опіки мачухи. Те ж саме відбувається і з Мерідою, героїнею мультфільму «Відважна» 2012 року студії Pixar. Вона йде наперекір батькам і у фіналі доводить, що здатна побудувати своє життя так, як вона того хоче. Для дівчини шлюб не стоїть на першому місці – ось найважливіша зміна цього періоду. І Рапунцель, і Меріда, та й Анна з Ельзою з мультфільму «Холодне серце» не чекають принців подібно Попелюшці або Білосніжці. Вони взагалі не хочуть заміж, для них ідея шлюбу, продовження роду йде на останній план. Жінки прагнуть пізнавати світ, відкривати щось нове, розвиватися. Коли злодій Флінн Райдер, який забрався у вежу до Рапунцель, намагається її спокусити, дівчина ніяк не реагує на це. У неї одне бажання – побачити світ, і Флінн в даному випадку, як і в «Холодному серці» Крістофф, лише провідник на цьому шляху. А Меріда взагалі відмовляється від трьох претендентів на руку і серце, заявляючи, що, якщо вона захоче вийти заміж, знайде чоловіка сама, а поки у неї є завдання – правити царством [9].


ДЖЕРЕЛА 1. Ференц Н.С Основи літературознавства: підручник / Н.С. Ференц. – К.: 2011. – 320 с. 2. Феміністична проблематика повістей О.Кобилянської «Людина» і «Царівна» [Електронне джерело]. – Режим доступу : http://www.ukrlib.com.ua/referats/printout.php?id=261 3. Гук О. За феміністичним каноном («Казка про калинову сопілку» О. Забужко) / О. Гук // Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського : сайт. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov. ua/portal/natural/vznu/fil/2009_2/016-21.pdf. 4. Калинова сопілка // Калинова сопілка. Антологія української народної творчості. Казки, анекдоти, легенди, перекази, оповідання. – К. : Веселка 1989. – С. 171–172; Дідова дочка й бабина дочка // Українські народні казки. – К. : Веселка, 1988 – С. 241–249. 5. Забужко О. Сестро, сестро: Повісті та оповідання / О. Забужко. – Вид 2-е – К. : Факт, 2004. – 240 с. 6. Агеєва В. Жіночий простір: феміністичний дискурс українського модернізму : Монографія / В. Агеєва. – К. : Факт, 2003. – 320 с. 7. Крістєва Ю. Stabat Mater / Ю. Крістєва // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття. – Л. : Літопис, 1996. – С. 495–510. 8. Забужко О. Жінка-автор у колоніальній культурі / Оксана Забужко // Українська мова та література. – 2003. – №10 (314) – С. 3–11. 9. Райнис А. Идентификация женщины / А. Райнис // Вокруг света. – Режим доступа : http://www.vokrugsveta.ru/article/192061/. 10. Сметанина С. Феминистки ополчились на детские сказки / С. Сметанима. – Электронная газета Правда.ру. – 2012. – Режим доступа : http://www.pravda.ru/society/family/ pbringing/10-12-2012/1137947-feminism-0/.

Наука/Science

75

Kolo №9

Якщо поглянути поза межі кінематографу і звернутись до паперових казок, що діти читають у дитячих садках та школах, то в деяких країнах ситуація перекотилась з ніг на голову. Комітет Європарламенту з прав жінок і гендерної рівності підготував доповідь, в якій вимагає заборонити в школах і дитячих садах Європи всі книжки, що показують традиційні сім’ї, де батько – годувальник, а мати піклується про дітей. На думку авторів доповіді, такі книги погано впливають на подальше життя дітей, особливо дівчаток, створюючи у них неправильний стереотип поведінки. У майбутньому це може перешкодити їм зробити кар’єру. Автори доповіді настійно рекомендують терміново вжити законодавчих заходів в галузі дитячої літератури. Зокрема, необхідно запровадити політику «рівності всіх соціальних секторів». Як приклад дитячої альтернативної літератури наводиться книга «Король і король» з чоловіками на обкладинці, що цілуються. Завдяки цьому, на думку авторів доповіді, діти дізнаються про «справжнє сексуальне різноманіття суспільства» [10]. На мою думку, сучасна світова спільнота забуває про природу казок – в них панує гармонія. Адже казка – це символічна інтерпретація внутрішніх психічних процесів людей, в яких, відповідно до Юнга, має бути рівно розвинуті як чоловіче, так і жіноче начала. В іншому випадку матиме місце дисгармонія та страждання. В казках один персонаж завжди доповнюється іншим, разом вони стають одним цілим і не треба придиратись та визначати «хто в домі хазяїн». Коли ми читаємо казку чи дивимося мультфільм, ми отримаємо справжню насолоду, спокій та щастя розливаються по нашому тілу. Чому? Тому що казка – це наша утопія. І як не крути, тут не місце фемінізму чи шовінізму. Адже право на самовираження кожного персонажа в казках закладено де юре і де факто.


Література в українській шкільній системі АНЖЕЛЮК Софія

Наука/Science

Подається характеристика та аналіз розвитку програми з літератури в українських школах радянського періоду та часів незалежної України. Пропонується короткий аналіз окремих програмних творів. Ключові слова: література, програмна література, шкільна програма, українська література, світова література. Description and analysis of the development program of literature in Ukrainian schools in the Soviet period and the time of the independent Ukraine was given. Brief analysis of some program literature works is suggested. Keywords: literature, program books, curriculum, Ukrainian literature, world literature.

Kolo №9

76

Що ви пам’ятаєте зі школи? Що читали? Яких літературних героїв хотіли наслідувати? Варіантів, зазвичай, не так і багато: «Пригоди Тома Сойєра» Твена, «Острів скарбів» Стівенсона, «Маленький принц» Екзюпері. Що ж стосується української літератури, то передовсім пам’ятаються твори Шевченка (здебільшого поезії), Лесі Українки (майже завжди «Лісова пісня») та Франка (переважно «Захар Беркут»). Програми з української та світової літератур у загальноосвітніх закладах спрямовані передовсім на ознайомлення з творчістю певних письменників. Те, що запам’ятовується і залишається як досвід, залежить від багатьох чинників: звички читати/не читати у батьків, компетентності вчителів літератури, психологічних особливостей та бажання кожного учня. Зрозуміло, що програма з літератури як української, так і світової не ідеальна, хоча, починаючи з часів незалежності, поступово прямує до досконалості. Спробуємо трішки розібратися у труднощах, які стоять перед сучасним школярем. По-перше, неозброєним оком видно, що програма з української літератури ввібрала у себе елементи радянського періоду: Юрій Яновський «Вершники», Леся Українка «Давня казка», «Мрії», «Як дитиною бувало», Леонід Глібов «Щука», Михайло Стельмах «Гуси-лебеді летять», Іван Карпенко-Карий «Сто тисяч», Михайло Коцюбинський «Дорогою ціною» і ще деякі інші твори, яких важко належно сприйняти у шкільному віці. У багатьох варіантах програми замінено твори авторів: місце роману Олеся Гончара «Прапороносці» зайняв спочатку «Собор», а згодом новела «За мить щастя»; «Поема про море» Олександра Довженка замінена кіноповістю «Україна в огні». Всі вищезазначені твори та їхні заміни не мають істотного впливу на формування сучасної особистості. Натомість поетичні шедеври представника «розстріляного відродження» Майка Йогансена та геніального поета другої половини ХХ століття Грицька Чубая так і не знайшли свого місця у шкільній програмі з літератури. Хоча великим позитивом можна вважати наявність у ній творів Євгена Плужника, Григорія Косинки, Богдана-Ігоря Антонича, Ліни Костенко, Василя Стуса. По-друге, програма 9-11 класів побудована за принципом «перший в історії»: перша повість українською мовою – твір Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся» (періодично замінювалась на «Конотопську відьму»); перший


Наука/Science

77

Kolo №9

історичний роман – «Чорна рада» Пантелеймона Куліша; перша соціальнопобутова повість – «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького; перший соціально-психологічний роман – «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного. Такий принцип не завжди демонструє талант письменника і згідно з ним у програму потрапляють твори, які не завжди можуть зацікавити сучасного учня. По-третє, важко донести до розуміння учнів, для чого на уроках української літератури вивчати українські переклади російськомовних українських письменників, до прикладу Леоніда Кисельова. А ще каменем спотикання в усвідомленні літературного процесу є Микола Гоголь, який вивчається на уроках світової літератури у сьомому класі як російський письменник, що написав «Тараса Бульбу», а на уроках української літератури в дев’ятому класі – як російськомовний український письменник, що дуже вправно описав особливості української культури в оповіданні «Вечір проти Івана Купала». По-четверте, радянський період відобразився також у курсі вивчення світової літератури. Як знаємо, в ті часи замість неї була російська література, до курсу якої входили іноземні письменники, такі, як Шекспір чи Сервантес. Сучасна програма світової літератури майже на 23% складається з вивчення творчості російських авторів, тоді як найкращі зразки світової дитячої прози – Астрід Ліндгрен чи Туве Янссон – не представлені зовсім! Однак останнім часом до програм вносилося багато поправок і змін, особливо стосовно предмету української літератури. Нарешті зроблено спробу зменшити кількість творів, які вивчаються, хоча б на два-три у кожному класі, а також кількість поезій та пісень для обов’язкового вивчення напам’ять. Вилучено або твори із розмитим сюжетом, що не викликають зацікавлення, або ті, що не відповідають віковим психологічним особливостям. До перших належить казка Василя Короліва-Старого «Потерчата», яка вивчалася у 5-му класі, до других можна віднести прозовий твір Богдана Лепкого «Цвіт щастя», а також вірш Малишка «Приходять предки», які вивчалися у 7-му класі. Гумореска Євгена Дударя «Червона шапочка», яка мала зворотній виховний ефект, вдало замінена гумористичними оповіданнями Олега Чорногуза. Якщо аналізувати програму старших класів, то позитивним фактом є внесення до текстового вивчення новели Івана Франка «Сойчине крило», яка викликає зацікавлення, оскільки оповідь ведеться без зайвого напруження, хоча й описує важкий психологічний стан головного героя. На щастя, у школі існують уроки позакласного читання та літератури рідного краю. Цей час, проведений з позапрограмовою книгою, дає шанс на те, аби дитина справді зацікавилася процесом читання. Хоча й у оновленій програмі є твори, які хочеться прочитати на одному подиху від початку до кінця. Одним з таких творів можна вважати повість Зірки Мензатюк «Таємниці козацької шаблі», адже це динамічний та цікавий твір, який розповідає про відважну дівчинку, яка здатна самотужки приймати важливі рішення та знаходити спільну мову з привидом і бісеням. Повість вчить цінувати національні реліквії, зацікавлює читача особливостями побуту козаків та національною історією загалом. Іншою новинкою у шкільній літературі є «Казка про яян» Емми Андієвської. Ця історія дуже коротка і більше нагадує притчу, яка вчить поважати


Наука/Science

не тільки своє «я», але й «я» оточуючих; у творі піднімаються питання цінності людської особистості, поваги до старших, долання проблем та перешкод, а також важливість домівки у житті кожного. Часто трапляється так, що твори, задані у школі, не читаються принципово, особливо підлітками. Шкільна програма сприймається як щось відстале та нікому не потрібне. А старших класів спробуй дочекайся, аби довелося хоч краєчком ока подивитися на бубабістів з лугосадівцями. Тому реалія літератури у житті школяра дуже плачевна: вона полягає у намаганнях засвоїти зміст твору, який по черзі читає кожен учень у класі з подальшим переказуванням, чи декламуванні напам’ять уривку «Причинної» або «Гамлета».

Kolo №9

78

Дитяча література на українському ринку: короткий огляд ДЗЮБАК Настя Досліджується питання наявності на сучасному книжковому ринку дитячої книжки на будь-який смак. Стаття спрямована на дослідження того, що і про що пропонують читати дітям українські видавці. Ключові слова: «література для дітей», вікові категорії, жанри, література для малят, література для дошкільнят, література для дітей молодшого та середнього шкільного віку, література для підлітків. The availability of children’s books for all tastes in today’s book market was investigated. The article aims to research what and about what Ukrainian publishers offer children to read. Keywords: «Books for Children» age categories, genres, books for kids, books for preschoolers, books for primary and secondary school children, books for teens.

Поняття «література для дітей» переважно використовують для визначення тих книг, що ми купуємо чи читаємо дітям. Проте не треба думати, що читачем чи слухачем дитячої літератури є винятково малеча. Не дарма видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» для деяких своїх видань визначає вікову категорію «від 2 до 102», адже вони поєднують у собі різні пласти. Поверхневий – дитячий і філософський – дорослий. Дитячі книжки умовно можна поділити за призначенням на художні, пізнавальні і навчальні. Саме умовно, адже кожна книга, особливо для наймолодшого читача, є і пізнавальною, і навчальною. А чим старший читач, тим більше розмежовується за призначенням для нього література, і кожна книга набуває цілком конкретного цільового призначення.


Для дошкільнят За жанром це переважно вірші, невеликі оповіді та казки. Серед видань, представлених українськими видавництвами, присутні як українська народна творчість («Пан Коцький», «Коза-дереза», «Рукавичка), класика («Білосніжка», «Бременські музиканти», «Попелюшка»), так і авторські видання сучасників («Мед для мами» Івана Малковича, «Літачок-рятівничок» Наталії Вовк, книжечки про пригоди кота Сплетта Роба Скоттона). Зрідка трапляються також психологічної повісті («Пінгвік» Івана Андрусяка). Серед віршиків для малечі – прекрасні зразки Скиби, Івана Лучука, Зірки Мензатюк: прості, веселі, змістовні і барвисті. Окрім розважальної, книги мають і виховну та пізнавальну функції. Вони так цікаво і ніби мимоволі знайомлять малюків з барвистістю мови, без моралізаторства розказують про дружбу, кохання, привчають до прагнення поділитись добром з іншим, до відповідальності. Переважно героями книг є тварини, або діти-однолітки читачів. Як особливу тематичну категорію можна визначити біблейські історії для дітей: це і найпростіші розповіді про Бога, і спрощений варіант притч, казки та легенди про Різдво, Великдень, свято Миколая. Особливе місце серед книг для дошкільнят займають абетки. Їх пропонує чи не кожне видавництво. Їх будова стандартна: літера і кілька слів, що з неї

79

Kolo №9

Для малят Дехто з батьків впевнений, що якщо дитині немає року-двох, то читати книжечки їй зарано. Це помилкова думка. Малечі можна і треба читати від народження, а можливо, навіть і до народження. І повірте, вас почують і відгукнуться, можливо, без слів, можливо, лише посмішкою чи утаємниченим мовчанням. Але все це буде не дарма. Книги для малят невеликого обсягу і формату. Вони написані короткими реченнями. Часто віршовані. Обов’язкова умова – гарна ілюстрація, різноманітні інтерактивні елементи. Наприклад, часом ілюстрацією книг про тварин може слугувати картинка зі вставкою хутра: малеча торкається і чуттєво починає розрізняти, чим шерстка кролика відрізняється від овечої. Або книжкова картинка відгукується голосом змальованого звірятка. Часом книги пахнуть квітами, травами, полонять музикою. Колір, дотик, картинка і звук – це те, через що дитина сприймає світ і насичується новими знаннями. Звісно, текст для дитини тут не головне, головне, щоб була змога торкатись і гортати, проте, завдяки супроводу батьківського голосу, який пояснює кожну картинку, зміст теж не залишиться без уваги. Ці книги не завжди лише паперові. Товстий картон з заокругленими кутиками, тканина і навіть поліетилен – згодиться усе нетоксичне, що можна смоктати, гризти, слинити і не поранитись. За жанром це переважно найпростіші казки, вірші, або короткі оповіді про навколишній світ. Особливим жанром можна вважати забавлянки – короткі віршики, які легко запам’ятовуються, і мають під час читання супроводжуватись дотиками, лоскотанням, плесканням у долоні, іншими рухами.

Наука/Science

Ми зосередимо свою увагу на художній літературі для дітей, яку пропонують українські видавництва. Психологи розрізняють кілька етапів дорослішання дітей. Отже, що сьогодні пишуть для дітей різного віку?


Наука/Science Kolo №9

80

починаються, ілюструються картинками. Для менших пропонують абетки з товстого картону, з заокругленим краєм, для старших – книги, до кожної літери дописано віршика, у якому переважає дана буква, слова пишуться по складах. Широкий вибір абеток за тематикою пропонує видавництво «Грані-Т» («Грайлива абетка» з кумедними віршиками, «Веселі літери» розповідають про пригоди кожної букви, «Абетка ярмарок» з віршиками, де кожне слово починається з відповідної літери, «Звіряча абетка», де кожна літера супроводжується віршиком про звіра, чия назва починається з даної букви, «Абетка котиків і киць», «Твоя абетка» – одна з традиційних). «Махаон» пропонує серію книг «Читаємо по складах» та «Читаєм самі і з мамою». Окремим жанром нині стали і мультимедійні книги. Це перш за все книги для дошкільнят, виконані якісною графікою, з інтерактивними елементами і звуками (першовідкривачем серед українських виробників таких книжок стала «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» зі своїм виданням «Снігова королева» для планшетів). Популярністю користуються і аудіокниги. Так, тритомник «Улюблені вірші» для малюків та дошкільнят від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» супроводжується диском з неперевершеною начиткою. Для трохи старшого читача є аудіоказки від Сашка Лірника (є і книжковий аналог, але насправді їх треба саме слухати, а то і бачити, в авторському виконанні). Для дітей молодшого і середнього шкільного віку Тут поволі до жанру віршів додаються казкові повісті. Прикладами можуть слугувати казкові повісті Реялда Дала («Матильда», «Джеймс і гігантський персик», «ВДВ») та серія пригод Чудового Чудовиська від Сашка Дерманського. На піку популярності є вперше видана українською дитяча класика – серія казок про пригоди Мумі-тролів Туве Янсон. Пропонують дітям і цілу серію книг з кумедними пригодами. Наприклад, книги сучасного англійського автора Джеремі Стронга, чи осучаснений Всеволодом Нестайком варіант «Тореодорів з Васюківки». Пригоди тут поєднуються з дуже кумедними ситуаціями. Роман для даної вікової категорії є рідкістю, проте успішним прикладом може слугувати серія книг про пригоди Гаррі Поттера. Тут додаються пізнавальні посібники. Одні суто пізнавальні (енциклопедії та довідники, стилізовані брошурки з коміксами), інші – завуальовані у художній стиль «посібники» (прикладом може бути серія «Абетка грошей» «Видавництва Старого Лева»). Окремо стоять казково-пригодницькі повісті, що базуються на історичних подіях. Так героїчними персонажами часто стають козаки («Іван Сірко, славетний кошовий» Марії Морозенко, «Таємниця козацької шаблі» Зірки Мензатюк), опришки («Пригоди тричі славного розбійника Пинті» Сашка Гавроша), силачі («Пригоди Івана сили») та джури-характерники («Джури козака Швайки» Володимира Рутківського). Традиційними є пригодницькі повісті дітям про дітей з казковим елементом («Таємне товариство боягузів і брехунів» Лесі Ворониної), або без («Енн із зелених дахів» Люсі Мод Монтгомері). Присутня і психологічна повість («Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка). Як художньо-пізнавальна література пропонуються міфи та притчі народів світу.


Наука/Science

81

Kolo №9

Для підлітків Серед пропозиції на сьогодні, на жаль, майже відсутня поезія і казка, натомість пропонують широкий вибір сучасних і класичних соціально-психологічних повістей і навіть романів. Останні зазвичай у жанрі фентезі (так, видавництво «ВСЛ» пропонує «Напівлихого» Саллі Грін, «Ерагон», виданий «Махаоном»). Сучасні автори пропонують історичні повісті, проте розраховані на певну вікову категорію, у своєрідному полегшеному варіанті. Так, повість «Як я руйнувала імперію» Зірки Мензатюк розповідає про час розвалу СРСР через призму почуттів дівчинки-підлітка. Пропонують і соціально-психологічні повісті, наприклад, «Не такий» Сергія Гридіна. Проблеми стосунків з однолітками, суперечки з батьками, словом, усе, що оточує підлітка в житті, є і у сучасних книгах. Тут варто відзначити серію польської підліткової літератури, яку видає «Урбіно». Окреме місце займають повісті, які навчають мистецтву стосунків і дружби («Друзі по листуванню» і «Найкращі друзі» Оксани Лущевської), психологічні і філософські повісті («Коли янголи відпочивають» Марини Аромаштам). Героями подібних книг часто є самі підлітки, або дорослі, що згадують свої юні часи. Правда, можна зазначити, що для підлітків пропозиція літератури є меншою, ніж для попередньої вікової категорії, можливо, тому, що це той вік, коли у дитини вже можуть сформуватись читацькі уподобання і вона запросто здатна читати «дорослі книжки» з тих, які їй до смаку. Отже, незважаючи на брак поезії для певних вікових категорій, серед видавничої пропозиції для дітей читати є що та й обрати можна на будьякий смак. Головне – не пропустити той момент змалку, поки книга ще є для дітей цікавинкою, запалити в дитині вогонь бажання до читання та не дати згасити його шкільною повинністю на уроках літератури.


КРИТИКА


Вірші родом з дитинства, або три чудові дитячі книжки, яких ви не знайдете в магазинах

Як типова представниця покоління народжених на початку 80-х, я застала книжечки про «доброго дедушку Ленина», «кремлевскую звезду» і «счастливое советское детство». Дитинство моє дійсно було щасливим, більше завдяки моїм прекрасним батькам, аніж «советской родине», але то вже зовсім інша казка. Першими віршиками, які я пам’ятаю з того часу, була «Абетка» Наталі Забіли, вірші Корнія Чуковського і рядки, які намертво в’їлися у пам’ять (як зараз виявилося, з Букваря): Все починається в житті з малого: З зернини хліб, з промінчика зоря. І Ленін теж свою дорогу Почав колись з малого букваря. Коли років шість тому настала пора обирати книжки для власної дитини, я придбала для неї ту ж «Абетку» Забіли, згодом син полюбив Чуковського та багато інших віршиків мого дитинства (тут має бути окрема подяка видавництву «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» за два томи «Улюблених віршів» – на мою думку, кращої з нині існуючих антологій дитячих віршів). Минулого року з’ясувалося, що букварі продовжують нести таку ж ахінею, як і двадцять з хвостиком років тому. І чогось мені бракувало для світової гармонії. Чого саме – я зрозуміла, коли відшукала у далекому селі у шафці своєї бабусі три книжки того радянського дитинства. Без жодного слова про піонерів, СРСР і всіх цих недолугих пропагандистських надлишків. Син не розлучався з ними, просив перечитувати по декілька разів за день, під них і засинав. І мені раптом стало шкода, що зараз ніхто не перевидав цих маленьких скарбів. Отож, згадуйте або знайомтеся: Жиленко І. В. Вуличка мого дитинства. Вірші. Для мол. шк. віку. (Мал. Н. Левчишиної). ― К.: Веселка, 1979. – 32 с., іл. Довідка про автора: «Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко (28 квітня 1941, Київ — 3 серпня 2013) — українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. Учасниця антиколоніального руху шістдесятництва.

85

Kolo №9

Подано короткий аналіз трьох збірок дитячої поезії: «Вуличка мого дитинства» (Жиленко І. В.), «Софійка і весна» (Петровцій І. Ю.), «Чарівна птиця» (Бондарчук П .Ф.). Ключові слова: вірші для дітей, збірка поезії. A brief analysis of three collections of children’s poetry was given: «Streets of my childhood» (Zhylenko I.V.), «Sofiyka and Spring» (Petrovciy I.J.), «Magic Bird» (Bondarchuk P. F.). Keywords: poems for children, a collection of poetry.

Критика/Critique

ДІДУХ-РОМАНЕНКО Світлана


Критика/Critique Kolo №9

86

Авторка близько двадцяти книг. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка». У збірці «Вуличка мого дитинства» всього 14 віршів. Написані простою зрозумілою малятам мовою, вони такі ніжні і чарівні, такі відверто «нерадянські», що якщо змінити рік видання з 1979 на 2014, ніхто і не помітить. Зате відразу помітний талант авторки, вміння зашифрувати складні дорослі поняття у дитячу мову. А ще знайти дива у найбуденніших моментах. Це і така болюча нині тема війни, коли знайома від народження вуличка раптом перетворюється на попіл: Як будинки з криком падали В палісадники лицем! Я боюсь про це і згадувать. Я боюсь писать про це. І завжди актуальна тема весни («Розчихався коник кольоровий, а Весна сказала: ― На здоров’я!») чи першого снігу («А коли до школи йшов хлопчина, перший сніг зустрів він. І сказав: ― Здрастуй, сніг! Який ти молодчина, що прийшов. Я так тебе чекав!»). Це вірш-казка про загублену Дідусем Морозом чарівну підкову, а за ним вірш-сиквел про те, як дівчинка поїхала до Лапландії, щоб її повернути («А в Лапландії, дітоньки, гарно. Я не марно намерзлась, не марно!»). Про те, що «добре вихований гном мусить буть буркотуном», у моїй родині люблять повторювати за першої зручної нагоди. І лише нещодавно я довідалася (чи згадала), що це теж слова Ірини Жиленко з вірша «Вечір гномів». А чого варта поезія про те, як трамвай заблукав у небесах, а всі почали дорікати йому: «Порядній людині блукать в небесах ― хлоп’яцтво, ганьба, легковажність!» Та це ж неприкрита сатира на «модні» в СРСР приземленість та відсутність фантазії. Як же хочеться до тієї чарівної країни, де «одягнувши хустинку» рушає слідом за коником-скрипалем «деревце в золотих мандаринках», де «з брунечки замість листка розвинувся липовий півник», де «вуха сховавши в іній, диба трамвайчик синій», де живе «чоловік Бах-Тарах», відповідальний за весь розбитий через дитячу цікавість посуд. Простих, добрих, небанальних дитячих віршів зараз неабияк бракує. І наскільки всі ці слова не стосуються «Вулички мого дитинства». Петровцій І. Ю. Софійка і весна. Вірші. Для дошк. віку. (Мал. Л. В. Іванової, Г. О. Тульчевської). ― К.: Веселка, 1986. – 15 ст., іл. Довідка про автора: Іван Юрійович Петровцій (народ. 22 травня 1945, село Осой, Закарпатська область) — русинський та український письменник, поет, перекладач та суспільний діяч.


«Софійка і весна» ― зовсім мініатюрна за обсягом книжечка, в якій вміщено всього 10 віршів. Але ці 10 віршів розійшлися накладом просто неймовірним для сучасної України ― 108 000 примірників. Маленька дівчинка Софійка безпосередньо згадується у трьох творах, але стає зрозуміло, що події всіх віршів так чи інакше відбуваються десь неподалік від неї. Ці вірші значно простіші і за мовою, і за сюжетом, аніж «Вуличка мого дитинства», але вони напрочуд мелодійні, так і просяться до співання і пританцьовування. Ось про дитячу гру:

Критика/Critique

Ланц! Ланц! Ланцюжок! Йди із нами у танок!.. Або про нічне пташине свято: Музиканти лісові Гарно грають, гарно. В ніч народження сови Гарно грають, гарно…

87

Зустрілися Софійка і весна. Радесенькі, аж плещуть у долоні, Мов дві сестрички, сонечкові доні.

Зустрілися Софійка і весна… Останнім часом Іван Петровцій пише лише русинською мовою. Цікавим є той факт, що 2008 року його було виключено з лав Спілки письменників України за «участь у русинстві, яке є антиукраїнським». Як би там не було, але навіть якби його внесок в українську літературу обмежився лише цими 10 дитячими віршами, це було б незрівнянно більше, ніж спадок деяких авторів багатотомних праць. Бондарчук П. Ф. Чарівна птиця. Вірші. Для дошк. віку. (Мал. В. В. Ковальчук). ― К. : Веселка, 1986. – 14 ст., іл. Довідка про автора: Петро Федорович Бондарчук (народ. 1 червня 1936 року в

Kolo №9

Найпроникливіший і найніжніший твір збірки – «Софійка і весна»:


Критика/Critique

селі Талалаївка (нині Василівка) Іллінецького району Вінницької області). Поет, прозаїк. Перекладає з російської, польської, німецької та інших мов. Член СПУ з 1970 року. «Чарівна птиця» при звичному радянському тиражі 100 000 примірників містить усього 8 віршів для зовсім маленьких читачів. Можливо, вона б не справляла такого магічного ефекту, якби не малюнки неповторної королеви української ілюстрації Вікторії Володимирівни Ковальчук (її роботи, до речі, прикрашають уже згадані два томи «Улюблених віршів»). Хоча ні, чудова художня робота гармонійно доповнює вишукані вірші. Тут є і чудові зразки дитячого гумору:

Kolo №9

88

Розкажу вам по секрету: Змайстрували ми ракету, Вже в політ вона готова. Тільки ви нікому й слова, Бо ж бабуся вже питала, Де ночовочки пропали. І та магія, захована в повсякденних речах: «Сонце виїло кулешик, посріблило мені глечик», «Ходить в саду листопад, ходить обтрушує сад, кожен листочок з дерев обриває, то він у гості так зиму чекає.». І відгомін народних пісень: «За котом – собака Журка, потім ― півень, потім ― курка»… Але чи не найцікавішим віршем збірки є поезія «Їхала зима». Дивовижа радянського (та що там, і сучасного) книговидання: білий вірш, біла казка про те, скільки перепон здолала зима, щоб подарувати дітям свято снігу. Читаючи, навіть не помічаєш відсутність римування, так зачаровує сюжет та мова. І так природно древнім заклинанням звучить рефрен: Їхала зима білими кіньми, в білих санях, сама біла-біла… Сучасний книжковий ринок, на жаль, часто компенсує брак якісних текстів кількістю книжок та яскравістю ілюстрацій. Однак нерідко видання вражають примітивністю як малюнків, так і віршів. Чимало дитячих творів передруковуються з покоління в покоління, але є такі, незаслужено забуті, як три збірочки, про які я розповіла сьогодні. І я підозрюю, що таких «неперевиданих», вартих уваги книжок набагато більше. Тож давайте частіше зазирати у старі книжкові шафи, щоб влаштувати собі мандрівку в дитинство, а дітям – подорож в казку. Можливо, хтось саме з цих дітей подарує таким книгам нове життя на книжкових полицях. ДЖЕРЕЛА 1. Бондарчук Петро Федорович // Центральна бібліотека Іллінецької районної ради: сайт. ― Режим доступу : http://illintsi-biblioteka.edukit.vn.ua/literaturna_illinechchina/ bondarchuk_petro_fedorovich/. 2. Жиленко Ірина Володимирівна: мат-л з Вікіпедії – вільної енцикл// Вікіпедія: вільна енцикл. ― Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BA


МАЙБОРОДА Тетяна Подано огляд життєвого та творчого шляху автора дитячої літератури Всеволода Нестайка. Основну увагу приділено твору «Тореадори з Васюківки». Ключові слова: Всеволод Нестайко, дитячий письменник, «Тореадори з Васюківки». The review of the life and career of the author of children’s literature Vsevolod Nestayko was made. The focus is on his work «Toreadors from Vasyukivka». Keywords: Vsevolod Nestayko, children’s author, «Toreadors from Vasyukivka».

Безперечно, на сьогоднішній день одним із найвідоміших дитячих письменників на межі ХХ – ХХІ ст. в Україні є Всеволод Нестайко. На його книгах, сповнених непересічним оптимізмом, добрим гумором та життєвою енергією, виросло не одне покоління. Всі ми родом з дитинства. І письменники в першу чергу. Гадаю, у кожного з нас знайдуться спогади про те, як втілювалися в життя найбільш нереальні ідеї пригод з повісті «Тореадори з Васюківки». Не став винятком і молодий, але вже дуже відомий поет, колумніст, улюбленець дівчат та жінок Андрій Любка. Він разом зі своїми вірними друзяками неодноразово приміряв на себе по черзі ролі Яви Реня та Павлуші Завгороднього, проводячи дитинство у рідному закарпатському містечку Виноградові. Ці спогади Любка й описав в одній зі своїх колонок: «Добре пам’ятаю такий же серпневий день, як сьогодні: небо дзвенить, від спеки неможливо дихати, повітря фруктове й солодке, земля тверда, як недостигла груша. Майже всю ніч напередодні я читав під ковдрою з ліхтариком «Тореадорів з Васюківки» – центральну книжку мого дитинства, про що я тоді ще не знав… Читав і зіниці мені розширювалися, як футбольні м’ячі при накачуванні. Тому зранку я зібрав ватагу перевірених бійців – Рому і Мітю (ей, де ви зараз, по яких світах?) і вирішив діяти. У книжці було багато прекрасних ідей для пригод і героїзму, але конкретно на моєму городі можна було втілити хіба

89

Kolo №9

Всеволод Нестайко – вічний тореадор родом з дитинства

Критика/Critique

%D0%BE_%D0%86%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0% BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0. 3. Петровций Иван Юрьевич: мат-л с Википедии – свободной энцикл// Википедия: свободная энцикл. ― Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80% D0%BE%D0%B2%D1%86%D0%B8%D0%B9,_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A E%D1%80%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87.


Критика/Critique Kolo №9

90

дві: хатку на дереві і землянку. Ідея з хаткою одразу виглядала більш привабливо: можливо тому, що ми вже бачили такі в американських фільмах. Одразу ж і взялися до справи» [1]. Та й справді, читаючи цю книжку, одразу хочеться взятися до справи і втілити у життя всі найбожевільніші ідеї для пригод, які пропонує своєму юному читачеві автор. Мабуть, перше, що одразу ж хочеться спробувати, – це загубитися у кукурудзі і перевірити, чи це взагалі можливо, чи Всеволод Зіновійович тебе часом не обманює. А ідей таких у Нестайка назбиралося аж на цілу трилогію. Книга складається з трьох частин, кожна з яких має свого конкретного оповідача. Перша частина розказана одним із головних персонажів Павлушею Завгороднім і має промовисту назву «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо та його вірного друга і однокласника Павлуші Завгороднього в школі, дома та на безлюдному острові поблизу села Васюківки». У ній автор голосами п’ятикласників Павлуші та Яви дає малим бешкетникам та усім допитливим дітлахам поради, як вирити на власному городі метро, якщо ваше село розташоване не дуже то й близько від Києва, як перехопити секретну інформацію і запобігти ворожим планам Вермахту, та як, врешті-решт, вижити на безлюдному острові й перескласти іспит. Другу частину теж оповідає вже так добре знайомий нам Павлуша Завгородній. Її назва звучить ще захоплююче, ніж попередня – «Незнайомець з тринадцятої квартири, або злодії шукають потерпілого. Пригодницька повість». Всі події цього разу відбуваються у Києві, куди два нерозлучних друга аж на цілий місяць приїхали на канікули до Павлушиних дядька з тіткою. І, звісно ж, не обійшлося без пригод, цього разу, мабуть, ще яскравіших, ніж у Васюківці. Хлопці, засмагаючи на пляжі, знову вляпалися в історію. Якийсь незнайомий дядько попросив їх покласти його годинника на сірі штани, але хлопці й не зчулися, як стали злодіями проти своєї волі: « Ой! Треба ж годинник покласти! — зойкнув я, тільки тепер згадавши, що все ще тримаю його в руці. Кинулися ми з Явою назад. Туди-сюди поткнулися. А де ж сірі штани? Нема сірих штанів. Може, не тут, може, лівіше… І там нема… Ой лишенько! Що ж це таке? Дядьку, де ви? Мелькають перед нашими очима сотні облич і всі незнайомі. Здається не тут… Далі… Ой, ні! По-моєму, назад!.. Ні-ні, вперед!.. Ні, я тобі кажу, назад… А може, справді вперед? Бігаємо ми взад-вперед, не можемо знайти ні місця того, ні дядька-артиста, ні сірих його штанів. Та й як же його знайдеш, коли всюди і пісок однаковий, і люди однаково голі, ніяких тобі особливих прикмет!» [2]. І з цього моменту починається все найцікавіше не тільки у цьому розділі, а


ДЖЕРЕЛА 1. Любка А. Тореадори з Виноградова, або двічі на одне дерево не залізеш / А. Любка // Контракты. UA. – Режим доступу : http://kontrakty.ua/article/65503/. 2. Нестайко В. Тореадори з Васюківки / В. Нестайко // Большая он-лайн библиотека e-Reading. – Режим доступу : http://www.e-reading.ws/bookreader.php/1000318/Vsevolod_ Nestayko_-_Toreadori_z_Vasyukivki._Trilogiya_pro_prigodi_dvoh_druziv.html.

Критика/Critique

91

Kolo №9

й, мабуть, в усій книзі. Хлопці шукають власника «вкраденого» годинника, борються з організованою злочинністю вночі в лаврських печерах, вперше впускають в свою команду дівчину, яка подобається Яві, – і що ж з того всього виходить? Проте ця частина вабить не лише авторськими прийомами, які зазвичай використовують режисери голлівудських екшенів, а й точністю опису київської топографії. Сучасному читачу буде цікаво дізнатися, яким був Київ в роки десь так сімдесяті, коли деякі зі столичних вулиць носили абсолютно інші назви, а обриси київських пляжів різко контрастували із теперішньою зоною відпочинку на Дніпрі в самісінькому серці столиці. І, нарешті, третя, заключна частина, розповідає про абсолютно інших, набагато доросліших героїв Яву та Павлушу. Цю частину історії розказує вже Ява. У «Таємниці трьох невідомих, або повісті про те, як посварилися Іван Васильович з Павлом Денисовичем і що з того вийшло», попри все той же іскрометний гумор, піднімаються вже абсолютно інакші, більш глибокі та філософські питання дружби і вірності, дорослішання, зрештою, першого кохання. Власне, саме через це пресловуте кохання і посварилися два найкращих друга. Ні, справа тут не в любовному трикутнику, а в тому, що жінка перетнула надто небезпечну і заборонену територію – чоловічу дружбу. Адже ніхто не має права втручатися в чоловічі взаємини, так міцно вкорінені в життєдайний ґрунт спільних пригод та спогадів з дитинства. Але коли єдиною цікавою пригодою для одного друга стає пригода під кодовою назвою «шерше ля фам», то для іншого всі пригоди на цьому закінчуються. Принаймні так думав Ява, геть забувши про своє київське захоплення. Проте помилявся, бо деякі речі не підвладні ні періодичним затемненням ясного неба хмарами сварок, ні часу. Просто з роками ці пригоди набирають трохи інших барв та змістовного наповнення. Та й, зрештою, інколи третя сторона буває зовсім навіть не зайвою, вона навпаки може стати єднаючим містком між двома паралельними берегами: «І будемо ми з Павлушею дружити найміцнішою, найвірнішою солдатською дружбою — до останньої краплі крові. Ну, а… Ганька? Гребенючка? Ну, що ж, хай буде й Ганька! Хай буде Ганька-кулеметниця! Як у «Чапаєві». Хай!» [2]. Так, протягом читання книги разом з улюбленими персонажами дорослішає і змінюється й читач. Нині Всеволоду Нестайку вже 84. Гадаю, причиною такого довголіття є його любов до дітей та життя. Отже, висновок можна зробити лише один – бережіть в собі свою внутрішню дитину і читайте добрі та веселі книжки.


Ще одна з Кибальчичів

Критика/Critique

МИХАЙЛІВСЬКА Наталя

Kolo №9

92

Висвітлено деякі біографічні матеріали, що стосуються Надії Кибальчич — талановитої і незаслужено забутої авторки оповідань та повістей для юних читачів, а також цікавих спогадів. Розкрито питання її спорідненості з Білозерськими та Кулішами, а також дружби з Лесею Українкою. Проведено стислий аналіз творчості письменниці Ключові слова: Надія Кибальчич, Олександра Білозерська, Номис, Леся Українка, дитяча література, мемуаристика. Biographical material concerning Nadiya Kibalchich - talented and unfairly neglected author of short stories and novels for young readers, and interesting memories was reviewed. Questions of her relationship with Belozersky and Kulish and friendship with Lesya Ukrainka were reviewed. A brief analysis of her works as a writer was made. Keywords: Nadiya Kibalchich, Olexandra Belozerskaya, Nomys, Lesya Ukrainka, children’s literature, memoirs.

Коли б так запитати, кому з чим в’яжеться прізвище Кибальчич - то, мабуть, переважатиме така відповідь: та ж це революціонер-народоволець (на сучасні мірки терорист, але тоді це оцінювалося дещо інакше). Був учасником замаху на царя Олександра ІІ, у в’язниці перед стратою сконструював проект реактивного двигуна. Коли б раптом постало питання про національність чоловіка – то, звісно, росіянин, бо й сам себе так називав. Чи були ще якісь Кибальчичі? Звичайно, були в нього батько й мати; але чи ще хто носив таке прізвище? Хіба що Хлопчиш-Кибальчиш – навряд чи Гайдар так просто його вигадав, мабуть-таки видозмінив відоме прізвище. Між тим, одну з Кибальчичів багато хто з нас знає ще з ранніх дитячих років. От тільки спрацьовує одне правило, свого роду фатум: основна читацька аудиторія дитячої літератури дуже мало цікавиться її авторами. Тому ми можемо щойно в дорослому віці довідатися, хто був автором якоїсь улюбленої книжки чи казочки. Отаке трапилося в мене зі «Спогадами кота Сивка»: про те, як зветься письменниця, що їх «записала», я довідалася майже випадково, коли «Спомини кота Сивка», оповідання та власні спогади авторки врешті перевидали однією книгою. Боюся, однак, що й вона вже встигла стати бібліотечним раритетом. А жаль — мало того, що всі ці твори написані прекрасною мовою, вони ще й описують те, чого в нашій літературі не


Критика/Critique

93

Kolo №9

так багато — щасливе дитинство серед природи, люблячих родичів та домашніх тварин, з явною перевагою інтересу до цих останніх: котів, собак та іншої живності. Всі вони були найближчими приятелями дитинства Надії Кибальчич. Підстави для іншого знайомства з Надією Кибальчич давав улюблений багатьма, попри пізнішу його критику, 12-томник творів іншої письменниці, знаменитої Лариси Косач, Лесі Українки. Останні томи зібрання містять листування письменниці з численними кореспондентами; однією з таких кореспондентів була й приятелька Лесі Українки, Надія Кибальчич. На жаль, у нашому розпорядженні залишились тільки листи Лесі Українки, однак вже з них зрозуміло, що листування обох письменниць було доволі тривалим та інтенсивним. Почала це листування якраз Кибальчич, і з суто ділових причин. Як зрозуміло з відповіді, вона питала про умови проживання в різних італійських курортних місцевостях, куди їй треба було відвезти чоловіка, хворого на туберкульоз. Леся Українка детально перелічувала, де мешкала сама, які відгуки чула, де можна тільки лікуватися, а де й роботу знайти (хворий чоловік сам був лікарем). Серед кореспонденції трапляються також і доволі інтимні листи. Як-от лист, присвячений темі творчості обох письменниць і їхнім взаєминам з редакторами. Леся Українка жалілася, що от «скоро вже 30 років буде, як я взяла в руки перо, хоч я його трохи зарані взяла, а й досі не можу вийти з-під редакторської ферули. Либонь, так і помру молодою письменницею». Однією ж з тих редакторів була Лесина мама, Олена Пчілка. Надія Кибальчич теж друкувалася «під ферулою» Олени Пчілки, тому знала ситуацію з безпосереднього досвіду. А от що вона сама писала? Щось, либонь, нудне і про селян, бо й Леся Українка делікатно зауважує: «Чи не надто чорними барвами зображене в Вас село? Хоча Вам краще знати». Отож, звали Лесину подругу по листуванню Надія Костянтинівна Кибальчич. Це по батькові Лесі Українці не було відоме, бо в першому ж листі вона прохала пробачення: «Даруйте, що не звертаюся повністю, не знаю, як вас по батькові, та й взагалі вважаю цей звичай чужорідним». Чужорідний чи ні, але щойно на цьому моменті я з немалим здивуванням зрозуміла: «кота Сивка» і ще деякі чудові кошачо-собачо-іншотваринні твори написала та сама Надія Кибальчич, «нудне село»! Довго я не могла забути


Критика/Critique Kolo №9

94

свого потрясіння з цього приводу. Справа в тому, що «Спогади кота Сивка» справили на мене в дитинстві дуже сильне враження, а вже довідатися про те, що «одна з Кибальчичів» писала українською мовою... Атож, насправді Кибальчичі — старовинний український рід, що походить з козацької старшини, і знаменитий терорист Кибальчич, він же батько ракетобудування, саме до нього й належав. В літературі часом трапляється екзотичне припущення, що саме цей Микола Кибальчич і був батьком авторки «Спогадів кота Сивка», а по батькові їй поміняли, щоб дитина в майбутньому не мала клопотів через «злочинне» походження. Більше, однак, схоже на те, що це припущення, в силу різних причин, безпідставне. Однак про реального Костянтина Кибальчича відомо й справді небагато. Схоже, що подружній зв’язок батьків Надії Костянтинівни доволі швидко розпався і батько не відіграв особливої ролі в її житті.Куди більше відомо про предків письменниці з боку матері. Надія була внучкою відомого етнографа, знаного під псевдонімом Номис, автора знаменитої збірки прислів’їв та приказок. Справжнє його ім’я – Матвій Терентійович Симонов. Ще цікавішою є суто жіноча лінія Надіїних предків. Властиво, її можна б називати Надією ІІІ, бо так само звалися її бабуся й мама. Бабуся – Надія Михайлівна Білозерська, в першому шлюбі – Забіла. Вона була старшою сестрою Олександри Білозерської, дружини Пантелеймона Куліша, письменниці, ще відомої під псевдонімом Ганна Барвінок. Обидві сестри були добрими приятельками Тараса Шевченка. Шлюб з Матвієм Номисом був для неї другим, «невінчаним» — з першим чоловіком, Миколою Забілою, вона розлучилися. Мати, Надія Матвіївна Симонова, в шлюбі Кибальчич, була однією з чотирьох дочок у своїх батьків. Теж писала, під псевдонімом Наталка Полтавка; найвідоміший її твір — п’єса «Катерина Чайківна». Якби хтось зайнявся цим питанням окремо – мусив би бути готовим до чималої плутанини між Надією ІІ та Надією ІІІ – раз у раз з них роблять одну особу. Бездітна Олександра Куліш, вочевидь, дуже любила сестриних дітей. Особливо прив’язаною вона була до внучки, якій стала також і хрещеною матір’ю. Саме нею й була Надія Костянтинівна, авторка «Кота Сивка...». ...Вона виросла вродливою і, що не так часто трапляється, елегантною. Друкуватися почала в 20 років, що з такою спадковістю і не дивно. Натомість заміж вийшла всупереч волі матері – та не хотіла, щоб єдина донька зв’язала свою долю з туберкульозником. На жаль, материнський страх був небезпідставним. Молоде подружжя відразу ж втрапило під нагляд міліції, їх кілька разів арештовували, та й взагалі умови життя були такі, що хвороба доктора Козловського, чоловіка (чи, як писала Леся Українка, дружини) Надії Костянтинівни почала швидко прогресувати. Для лікування вони виїхали в Італію, саме тому Надія Кибальчич і попросила поради в Лесі Українки, з якою, мабуть, давніше вже була знайома хоча б за посередництвом Ганни Барвінок і Олени Пчілки. Заодно шукала можливості заробітку для забезпечення лікування чоловіка – добре знала європейські мови. Так тривало п’ять років і врешті хвороба виявилася сильнішою. Помер чоловік, а незадовго до нього й кохана хрещена мама. В 1913 році померла Леся Українка – найближча, а можливо, й єдина приятелька Надії.


Критика/Critique

Все це, а також, мабуть, ще й початок світової війни, тяжко пригнітило осамотілу жінку. В один вересневий день 1914 року вона прийняла фатальне рішення – сама пішла з життя. Було їй тоді тільки 35. Її мати прожила ще 4 роки. Невідомо, що вкоротило їй віку – чи злигодні війни й революції, чи туга за донькою. Попри драматичну, навіть трагічну долю Надії Кибальчич, у неї було найважливіше — дитинство в оточенні котів, собак та інших домашніх тварин у чудовому, хоч і не надто доглянутому, саду. Наскільки відомо, більш-менш повне видання творів Надії Кибальчич так і не з’явилося. Її оповідання, легенди, вірші й маленькі повісті так і залишилися розсипаними по різних альманахах. З того, що мені вдалося відшукати, найпримітнішою видалася «Легенда про святого Юліана Милосердного». Оповідання можна оцінити як доволі стандартні твори для дітей, якби не прихована нотка гіркоти, присутня чи не в кожному з них. Але найкращі, безсумнівно, – це спомини письменниці і її анімалістика. Вони, на відміну від решти її творів, світлі й оптимістичні, їх можна рекомендувати не лише дитячій аудиторії: дорослим ці книжки будуть цікаві як майже зразковий посібник з етології. Особливо повинні б оцінити їх «фелінологи» – так вченою мовою називають тих, хто цікавиться котами. Подібну безпосередність, щирість, точність і яскравість описів можна знайти хіба що в Дж. Даррела.

Цей прекрасний кротячий світ СТЕПАНЮК Дарина Розглянуто дивовижний кротячий світ, населений звірятами та птахами, які переживають купу пригод, отримують важливий життєвий досвід та дорослішають. Ключові слова: щастя, гармонія, кроти, ліс, сніг. Amazing mole world was reviewed, inhabited by animals and birds that are experiencing a bunch of adventures, get important experience and get older. Keywords: happiness, harmony, moles, forest, snow.

Період дитинства для людини – це час перебування у раю. Однак з кожним роком дорослішання дитина віддаляється від цього ідеального світу, де здійснюються майже всі бажання, а проблеми та негаразди існують десь поза його межами. Мар’яна та Тарас Прохаськи, автори книжки «Хто зробить сніг», дають змогу своїм дорослим читачам знову доторкнутися до дива, а дітям – поринути у казковий кротячий світ. У буковому лісі, де розгортаються події,

Kolo №9

95


Критика/Critique Kolo №9

96

усе влаштовано надзвичайно гармонійно. Існування цього казкового виміру підкорюється природним циклам, про які Тарас Прохасько, біолог за освітою, пише у багатьох своїх творах. Навесні, коли пробуджується природа, з’являється і нове життя. Автори починають свою неспішну розповідь майже по-біблійному – зі слова, а точніше, із крику новонародженого кротеняти. Затишна нора, у якій мешкає багатодітна сім’я кротів, гарантує дітям безпеку та захист, а батьки, в свою чергу – турботу та любов. У кожного члена родини є улюблені заняття та певні обов’язки. Крім того, кроти дотримуються певних ритуалів, тому що дорослі завжди намагаються впорядковувати життя. Тато працює у лісовій газеті і повинен постійно дізнаватися новини та ділитися ними із жителями лісу. Мама кротенят просто любить цікаве життя та щиро захоплюється усім новим. Саме через бажання матері одного дня пограти на контрабасі наймолодші діти – Повзик та Муркавка – вперше опиняються назовні, стикаються із реальністю поза межами затишної домівки, хоча перебувають під контролем батька, сидячи у його кишені. І домашня нора, і татова кишеня мають доволі символічне значення. Вони уособлюють період раннього дитинства, коли малеча знаходиться під пильним наглядом дорослих. Батьки намагаються весь час бути поряд із дітьми, максимально убезпечуючи їхнє існування. Буковий ліс, яким тато-кріт чимчикує на роботу – це і незнайомий кротенятам зовнішній світ, сповнений


Критика/Critique

97

Kolo №9

небезпек та дивовиж, і одночасно те несвідоме, де ховаються усі можливі страхи та жахіття. Однак дорослі не в змозі проконтролювати усе. Навіть знаходячись у татовій кишені, кротенята примудряються пережити першу у своєму житті пригоду, а малий Повз отримує психологічну травму, яка пізніше спричинить виникнення справжньої фобії. Спроби батьків відтермінувати момент знайомства дітей із реальним світом, сповненим небезпек та цікавинок, не мають сенсу. Усе все одно стається у потрібний час і несе необхідний для дорослішання досвід, навіть якщо він був отриманий через біль та страх. Перша пригода Повза та Муркавки допомогла їм перейти на наступний життєвий етап, коли тато-кріт дозволив їм йти на власних задніх лапах, хоч і тримаючи їх за передні. Влітку, яке зазвичай символізує період дорослішання та розквіту у людському житті, кротенята вже самостійно пізнають оточуючий світ. Їхнє життя сповнене нових вражень, знайомств, розваг та переживань. Однак ця пора швидко минає і у буковому лісі настає осінь. Кротам, як і людям, легше примиритися із її настанням завдяки спілкуванню з родиною. Цієї пори вперше в житті у Повза та Муркавки постає питання про те, що відбувається із кротами після смерті. Бо якщо є початок, то має бути і кінець. Хвороба Хребтика змушує його брата сумувати та замислитися над цим. Мати пояснює дитині, що після смерті вони потрапляють на небо та роблять взимку сніг. Отже, не слід боятися завершення життя, бо після цього на землі з’явиться щось нове та прекрасне, щось, що не можна описати словами, а можна лише побачити та відчути у певний час. Настане новий життєвий етап, а після його завершення цикл знову повториться спочатку. У людей на схилі життя, «взимку», з'являються онуки, які надають нового імпульсу до існування, привносять нові яскраві фарби у вже добре знайомий світ. У родині кротів з'являється новонароджене зайченя, за яким треба доглядати. Вже дорослі кротенята і їхні батьки із задоволенням турбуються про безпомічне маля та чекають на сніг. Він починає падати зовсім несподівано, радуючи своєю появою усіх звірят букового лісу. Життєве коло замкнулося, один цикл завершився, але завдяки небесним кротам розпочався новий.


Дітям про страшне, жорстоке, несправедливе

Критика/Critique

МИХАЙЛОВА Вікторія

Kolo №9

98

Стисло розглянуто тему доцільності присутності жорстокості, смерті, негативу, еротизму в дитячій літературі. На прикладі казок коротко висвітлено, як призначені, на думку дорослих, для дітей твори можуть впливати на їхню поведінку. Ключові слова: Брати Грімм, дитячі казки, література для підлітків, жорстокість, несправедливість. The topic of propriety of the presence of violence, death and negativity in children’s literature is briefly discussed in this article. Example of fairy tales was used to show that the stories that are thought to be for children can negatively influence their behavior. Keywords: Brothers Grimm, fairy tales, literature for teenagers, cruelty, injustice.

Зайку бросила хозяйка, под дождем остался зайка, со скамейки слезть не мог, весь до ниточки промок. Агния Барто Чи мають право на існування у дитячій літературі страх, жорстокість та несправедливість? Навіщо дітям читати про смерть чи насильство? Вони ж ще будуть мати багато можливостей пізнати брутальність оточуючого середовища у своєму реальному житті. На цю тему написано багато статей та книжок, захищено сотні наукових дисертацій. Крім того, кожного року у різних країнах проводяться численні дослідження, метою яких є доведення прямого зв’язку між дитячою агресією та висвітленням цих тем у дитячій літературі [8]. Взагалі, тема про негативне у дитячій літературі дуже багатошарова. У ній виникає багато питань, на яких немає однозначних відповідей на кшталт: «Нічого дітям читати про погане» чи «Нехай читають все, головне, щоб взагалі читали». «Літературне насильство» привертає до себе сьогодні набагато більше уваги батьків, вчителів шкіл, вихователів дитячих садочків та науковців, ніж у минулому, почасти через зміни в практиці виховання і бажання захистити дітей від «зла в світі» [1]. Але смерть, несправедливість та постійна боротьба добра зі злом вже давно присутні у дитячій літературі. Якщо вдома або у книжковому магазині підійти до полички з книжками для малечі та знайти видання казок Братів Грімм або Г. Х. Андерсена – можна відразу з першої казки зануритися у світ, у якому панує жорстокість та зло, а головних героїв переслідує невдача. Нам з дитинства знайомі твори братів Грімм та їх надприродна здатність перетворити приємну казку у жахливу історію, у якій присутні нещастя і біль. Наприклад, Червона Шапочка просто хотіла провідати свою бабусю та віднести їй пиріжки. А по дорозі їй зустрівся підступний


Критика/Critique

99

Kolo №9

вовк, який ще й був людожером. Цікаво, скільки дорослих, які у дитинстві прочитали цю казку, недолюблюють вовків? А послухавши казку про Гензель та Гретель, де юним брату та сестрі погрожує відьма-канібал, котра живе у лісі в хатинці, побудованій з хліба та солодощів, один шестирічний німецький хлопчик навідріз відмовився ходити у ліс [2]. Кожного разу, коли батьки брали його до лісу на прогулянку, у нього починалася істерика, він кидався на землю, бив ногами і кричав, доки його обличчя на ставало червоним: «Там у лісі відьма, яка з’їсть мене». Навіть його тітка, котра пише казки вже досить довгий час, не змогла переконати дитину в тому, що не в лісі не існує відьом-людожерок. Вона сама, за її словами, ніколи б не розказала малому цю казку Братів Грімм. На її думку професійного казкаря, певні казки «перенапружують» дітей. У них маленький життєвий досвід, тому їм важко відрізнити реальність від вигадки. Послухавши такі казки, деякі діти починають погано спати, у них можуть розвинутися неврози [2]. Більшість з тих, хто колись читав казки Андерсена, але не вивчав його творчість інтенсивно, дотримуються думки, що його твори написані саме для дітей, вони легкі та цікаві. Це припущення підкріплюється відомими кіноверсіями казок, які завдяки Діснею регулярно з’являються у кінотеатрах та на екранах наших телевізорів. Подивившись ці фільми, можна подумати, що казки Андерсена розраховані на дітей різного віку і абсолютно нешкідливі для їхньої психіки [3]. Але це не зовсім відповідає дійсності. Казки Андерсена наповнені фантазіями та різноманітними сюжетами, які представляють темну сторону, притаманну самому автору. Безнадія, насильство і темрява часто відіграють центральну роль у творах казкаря. Серед них є дуже цікаві історії, але інколи залишається занадто сильний післясмак і питання про те, чи дитячий розум достатньо підготовлений для сприйняття цих історій. У Німеччині є групи батьків, котрі вважають, що лише деякі казки Андерсена є придатними для дошкільнят. Не лише нещадна твердість та суворість казкового світу Андерсена, але і його особливість передачі сюжету вимагають від читача зрілості та розуміння мовних зворотів [3]. Цікавим є той факт, що казки про принцес, велетнів, звірів, які вміють розмовляти, та злих відьом не були призначені для малят. Раніше казки були розвагами для дорослих, часто страшні та непристойні, вони були частиною родинних вечорів перед вогнищем, коли діти вже спали [2]. І саме брати Грімм адаптували свої страшні історії для дітей, тому що побоювалися, що їх ніхто не буде читати. Сьогодні це охарактеризували б, як правильний «піар-хід». На цих казках виросли покоління наших батьків. Вони залишаються важливою складовою дитячої літератури протягом останніх 200 років, незважаючи на насильство і кров, які часто в них зображають. Але не тільки старі історії, яким вже сотні років, уособлюють в собі сюжети несправедливості та жорстокості. Навіть такі буденні дитячі віршики поетеси Агнії Барто про ведмедика з відірваною лапкою, або про Таню, яка голосно плаче через м’ячик, котрий впав у річку, містять у собі елементи неприємного досвіду та відчуття втрати. А після ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з оповіданнями «Муму» Тургенєва та «Каштанка» Чехова у багатьох імена цих двох письменників асоціюються з несправедливістю та поганим ставленням до звірів. Від «Білосніжки» до «Тарзана», від Тома Сойєра до Гаррі Поттера – література для дітей завжди була наповнена насильством і несправедливістю.


Критика/Critique Kolo №9

100

Доцент з фаху «Дитяча та підліткова література» університету штату Огайо Мішель Енн Абат у своїх дослідженнях наголошує на тому, що у дитячій літературі присутня давня традиція вбивства. Але враховуючи те, що читачі, як правило, мають вибіркову пам’ять, вони з часом забувають про сцени насильства у дитячих книгах. У процесі проведення досліджень, Абат працювала з різними базами даних, які зберігають інформацію про дитячу та підліткову літературу. Під час роботи з однією з таких баз вона ввела у віконце для пошуку слово «вбивця». Згідно з результатом пошуку, база даних видала 3 000 співпадінь, серед яких були назви численних романів, оповідань та віршів для молодих читачів, де траплялося це слово [1]. Хоча це, напевно, не дивно, тільки у «Білосніжці» центральні персонажі скоюють більше одного вбивства. Та й зараз великою популярністю серед юних читачів користуються твори, у яких присутні насильство та смерть. Це і звична для сьогодення фантастика, і книги про зомбі та інших. Теми жахів у літературі пережили свій ренесанс у 70-х роках двадцятого століття, хоча видавництва відкрили цю тему для себе досить недавно. Відразу у багатьох країнах почали видаватися різноманітні книги на кшталт «Кінг для підлітків» [4]. На поличках книгарень у відділах для дітей та юнацтва значно переважають видання на тему фантастичних пригод, зомбі, жахів. А книги, у яких порушуються такі соціальні проблеми, як розлучення батьків, мобінг дітей у школах, наркотична залежність чи залежність від он-лайн ігор, наразі не є дуже популярними. Дітлахам вони не цікаві, а деякі батьки не бажають торкатися таких важливих соціальних тем, думаючи, що таким чином оберігають і захищають своїх дітей від зла, яке їх оточує. Підліткам цікаво читати книжки жахів та фантастику, де присутні насильство, смерть, несправедливість. Це такі ж вічні та актуальні теми, як кохання. Читаючи книжки про смерть, юний читач може зрозуміти, що смерть є чимось більшим, ніж просто закінченням життя. Цей образ уособлює не лише важку втрату, невизначеність, відчуження, збентеженість, але і невпевненість в собі чи заниження самооцінки. Юний читач може зрозуміти, що таке відчуття безсилля і втрата контролю, яка, власне, і є центральною темою романів жахів. А хто не почувався безсилим у певні моменти свого життя? Проте в процесі читання дитина знайомиться не тільки з жорстокістю та несправедливістю. Спостерігаючи за пригодами героїв, можна побачити, що вихід із, здавалося б, безвихідної ситуації завжди присутній, а в світі панує не ненависть, а, швидше, любов та дружба. Незалежно від того, скільки страждання і нещастя випадає на долю головних героїв дитячих книжок, вони завжди використовують свій розум для того, щоб знайти


ДЖЕРЕЛА 1. Snow White to Harry Potter: Violence always part of children’s books - Оn-line газета Firstpost.Life , 03.11.2013 : [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.firstpost.com/living/snow-whiteto-harry-potter-violence-always-part-of-childrens-books-1209291.html. 2. Lindner Е. Wie Märchen der Gebrüder Grimm jugendfrei wurden / Lindner E. - Berliner Morgenpost on-line , 20.12.2012 : [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.morgenpost.de/kultur/ article112144530/Wie-Maerchen-der-Gebrueder-Grimm-jugendfrei-wurden.html. 3. Eckmann-Schmechta S., Saam A. Hans Christian Andersen, Kindermärchen, Erwachsenenmärchen / Eckmann-Schmechta S., Saam A., on-line портал “Kinderbuch-couch.de„ : [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.kinderbuch-couch.de/hans-christian-andersen-kindermaerchenerwachsenenmaerchen.html. 4. Hood R. A Playground For Fear: Horror Fiction For Children / Hood R. , Article is the text of a talk given at the Children's Book Council Conference in 1997 , : [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.roberthood.net/scribbls/children.htm.

Критика/Critique

101

Kolo №9

вихід зі скрутної ситуації. Це дає молодому читачеві надію на краще майбутнє та віру у власний розум і силу. У світі, де діти стикаються з проявами насильства частіше, ніж того б хотілося, літературу з її метафорами можна використовувати у дидактичних цілях. Наприклад, використовуючи правильну книгу, можна поговорити з дитиною про смерть або хворобу батьків. Книги, які торкаються соціальних проблем, можна використовувати у терапевтичних цілях. Пригоди Гаррі Поттера допомагають молодому читачеві послідовно, з розвитком подій, замислитися над своїм життям, розкриваючи такі теми, як перше побачення, та діаметрально протиставляючи жорстокість дорослих переживанням від втрати найближчих людей [5]. Але, на жаль, не всі батьки та педагоги розуміють позитивний потенціал таких творів для дітей. Декотрі продовжують купувати книжки у рожево-блакитних обкладинках з історіями про ідеальні родини. Наприклад, на сайті «Ответственных родителей» можна знайти перелік літератури, яку батьки вважають шкідливою для дітей різних вікових груп та пропонують заборонити [6]. У зв’язку з тим, що в казці про козенят описується смерть вовка, її, згідно з ініціативою батьків, заборонено читати дітям до дванадцяти років. Цікаво, чи знають шановні відповідальні батьки, що їх діти до цього віку вже доволі часто стикаються з насильством, жорстокістю та брехнею у школі, вдома і на вулиці? І досить часто у реальному житті все набагато гірше, ніж у казці, яку можна просто перестати читати, закривши книгу. У Німеччині подібні ініціативи батьків час від часу піднімають питання можливості переробки старих дитячих казок на новий лад, без агресії та жорстокості. Ці дебати частково проводяться і на рівні міністерства культури та освіти. Але наразі більшість німецьких політиків та службовців вважають більш доцільним, щоб такі книги батьки читали разом з дітьми. При цьому батьки мають можливість пояснити своїм нащадкам, що має на увазі автор, допомогти зрозуміти складні ситуації. Звісно, такий підхід вимагає більше зусиль та часу зі сторони батьків, але він також є більш ефективним, ніж звичайна переробка старих оповідань, віршів та пісень [7]. Зазвичай усе залежить від батьків: будуть вони пояснювати навколишній світ своїм дітям за допомогою такого важливого інструменту, як література, чи будуть, ховаючи, як страуси, голови в пісок, сподіватися, що у житті їхніх дітей все завжди буде чудово і безхмарно.


5. 6.

7.

Критика/Critique

8.

102

Славінська І. Не солодка дитяча література / Славінська І. , - Українська правда on-line, 11.07.2013 : [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://life.pravda.com.ua/columns/2013/07/11/133251/. Оградим детей от нежелательной информации / Сайт отвественных родителей - списки вредоносных произведений и ресурсов : [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www. zakon436.ru/books_12.php. Kulturpolitiker sprechen sich gegen Änderungen aus - оn-line видання Stern.de , 19.01.2013 : [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.stern.de/kultur/buecher/gewalt-und-diskriminierung-inkinderbuechern-kulturpolitiker-sprechen-sich-gegen-aenderungen-aus-1957336.html. Beck E. The Effects of Violent Literature on Children / Beck E. , Livestrong.com , 16.08.2013 : [Електронний ресурс] Режим доступу : http://www.livestrong.com/ article/261586-the-effects-of-violent-literature-on-children/.

«Обрана» Вероніки Рот: виправданий бестселер?

Kolo №9

ЛЕВЧЕНКО Інна Пропонується стислий огляд книги «Обрана» авторства Вероніки Рот. Подається короткий аналіз основних сюжетних ліній, а також робиться спроба спрогнозувати та дослідити реакцію читацької аудиторії. Ключові слова: «Обрана», зміст, сюжетні лінії, Вероніка Рот, стиль письма. Brief review of the book «Chosen» by Veronica Roth was suggested. A brief analysis of the main story lines, and attempts to predict and investigate the response of the readership was made. Keywords: «Chosen» content, storylines, Veronica Roth, writing style.

А що ви любите читати? Таке запитання часто ставлять незалежно від ситуації: чи то нове знайомство, чи просто посиденьки з друзями. Але, поклавши руку на серце, треба зазначити, що, говорячи про любов до «Ідіота» чи «Кар’єри Ругонів», ми не можемо оминути увагою сучасні книги про пригоди, кохання чи нові світи. Однією з таких книг є «Обрана». Перш за все, варто звернути увагу на зміст. В книзі описане майбутнє на прикладі міста Чикаго. Суспільство розділене на 5 фракцій: Правдолюбство, Альтруїзм, Безстрашність, Товариськість, Ерудиція. Кожна з фракцій має свою філософію та навіть стиль одягу. Підліток, досягнувши певного віку, проходить обряд посвяти до обраної фракції. В «Обраній» історію свого життя оповідає 16-літня Тріс Пріор, яка народилась в Альтруїзмі, але в


Критика/Critique Kolo №9

103

серці її вже давно присутні сумніви щодо справжнього місця у світі. Дівчина дізнається правду: вона – Обрана (Дивергент). Це лякає її, тому що означає, що вона інша: вона думає та сприймає світ по-іншому, не підкоряючись певним загальноприйнятим речам. Але, оскільки війна з «Не-такими-яквсі» йде прихована, у книзі прослідковуються й більш конкретні сюжетні лінії. Наприклад, протистояння фракцій та виживання в Безстрашних. Як і в будь-якому класичному романі, в даній ситуації є герой та складні життєві обставини, що гартують характер. На фоні перших здобутків та невдач Тріс закохується. Ця сюжетна лінія імпонує не лише перспективою так званого «щасливого закінчення», а й тим, що відображає почуття сильніше від звичайного кохання: це суміш із поваги, співчуття, переживання та


Критика/Critique

віри один в одного. В першій книзі описано початок війни, яку ініціювали Ерудити. Відкрита непокірність, намагання змінити щось на краще – механізм запустився… Не хочу передавати увесь зміст книги, адже переконана, що кожен, хто бачить ці рядки, надихнеться і прочитає її сам, формуючи власну думку. Хоча вже зараз передчуваю можливі негативні відгуки, на кшталт «чим же ця книга особлива?». Вероніка Рот має власний стиль письма. Читаючи, ви перенесетесь у вигаданий світ, але відчуватимете не його добру казковість, а, скоріше, неприязнь та холодний розрахунок всіх фракцій. На сторінках книги відчувається певна незалежність, самостійність, можливо, навіть інша реальність. Поза тим, існує також тенденція порівнювати книгу «Обрана» із відомим творінням Стефані Маєр. Проте аналогія із «Сутінками» видається швидше абсурдною, бо ж хіба можна порівняти правдиве кохання з історією про дружбу, боротьбу та непокірність обставинам? Словом, якщо в літературі вас приваблюють не лише романтичні сцени з поцілунками, ви не боїтесь художнього зображення похмурого майбутнього та віддаєте перевагу історіям, які вчать, що таке дружба, самовідданість та проблема вибору, – здається, я знаю, що ви почитаєте на вихідних.

Kolo №9

104

Маги, вампіри, перевертні – секрет успіху молодіжної літератури? («Сутінки», «Гаррі Поттер») КРАВЧУК Ольга Проаналізовано підліткові твори в стилі фентезі. За основу взято «Сутінки» Стефані Маєр та «Гаррі Поттера» Джоан Роулінґ. Ключові слова: фентезі, історія жанру, «Сутінки», «Гаррі Поттер», підлітки. Teen fantasy literature was analyzed on the example of «Twilight» by Stephanie Meyer and «Harry Potter» by JK Rowling. Keywords: fantasy, story of genre, «Twilight,» «Harry Potter», teenagers.

Якби видавництва не дотримувалися правила «попит народжує пропозицію», то давно опинилися б у скрутному становищі, або ж взагалі припинили своє існування. Ні для кого не секрет, що видавництвами друкується те, що


Критика/Critique

105

Kolo №9

найкраще продається, практично незалежно від якості тексту та рівня художньої мови. І дуже часто видавнича галузь орієнтується саме на представників молодіжної вікової категорії. Наразі підлітків можна умовно поділити на дві групи: ті, хто не любить фентезі, та ті, хто читають лише фентезі. Молодь здебільшого прагне втекти від соціальних проблем, їй не цікаво читати про підліткову вагітність, хвороби, смерть та безвихідні ситуації. Інша справа – заглибитись у життя вампірів, які не хворіють, не переймаються питанням фінансів, живуть довго та, головне, щасливо. Згадайте, як дітьми ми зачитувалися казками. То чому б тепер не замінити їх на твори, подібні за змістом, але дещо інші за рівнем складності і сюжетом? Аби вмотивовано говорити про фентезі, варто звернутися до історії цього жанру. У кінці ХХ – на початку ХХІ ст. помітно посилився інтерес до фантастичної літератури. У складному та суперечливому світі фантазія стає невід’ємним компонентом осягнення навколишньої дійсності. Фантастична література реалізує можливість усебічного розгляду актуальних проблем сучасності та моральних першооснов негативних явищ епохи. Серед жанрових різновидів фантастики літературознавці виділяють фентезі, що відображається на сучасній літературній ситуації, де цей жанр посідає одне з домінуючих місць. Саме література фентезі дає можливість реалізувати фантазійні експерименти та проаналізувати основні закони існування соціуму, всесвіту в цілому. Характерними для літератури фентезі останніх століть стали темні, похмурі образи та символи, які активно використовуються сучасними письменниками. Це пояснюється притаманним для сучасної естетики прагненням подолати діалектичну суперечність між реальним і бажаним існуванням, між хаотичними законами об’єктивної дійсності та ностальгією за втраченими цінностями буття [7]. З метою якнайточніше розібратися в специфіці фентезі, необхідно перш за все звернути увагу на термінологічні ідентифікації цього жанру. Саме слово «фентезі» (fantasy) в перекладі з англійської означає фантазію, вигадку, казку. Отже, фентезі – це художній твір, схожий на наукову чи соціальну фантастику, але у той же час кардинально відмінний від неї. Науковці не одного покоління здійснюють спроби уточнення системи взаємовідношень фантастики та фентезі. Сьогодні новаторською є думка щодо визначення фантастики як метажанру, до якого входить низка так званих піджанрових утворень: наукова, соціальна, політична фантастика, а також фентезі. Деякі науковці вважають неправомірним зарахування фентезі до системи фантастичного метажанру і підкреслюють доцільність виведення цього жанру у автономні межі. Проте, якщо фантастичне, втілене в художньому творі, може набувати найвибагливіших модифікацій (що, власне, і дає підстави для визначення його як метажанру), то фентезі як один із специфічних видів реалізації фантастичного за допомогою казки, міфу і фантазії безпосередньо має пряме відношення до цієї системи і не може бути виведеним за його межі, оскільки в такому випадку спростовується самобутність фантастики як такої, поняття якої вбирає в себе ідентифікацію незвичайного, відмінного від реальної для читача дійсності. У цього жанру, як і будь-якого, що належить до фантастичного метажанру, є свої специфічні риси, наприклад, на відміну від наукової фантастики, у світі фентезі казка і реальна для героїв дійсність становлять гармонійну закономірність і не вимагають додаткових пояснень виникнення того чи іншого факту. Герой сприймає таку реальність, як звичайне


Критика/Critique Kolo №9

106

повсякденне буття, тоді як у читача воно викликає сумнів, що є основою для моделювання фантастичного змісту [1]. Українське фентезі розпочало свій активний розвиток наприкінці ХХ ст., і теоретичні аспекти цього літературного феномену недостатньо вивчені. У сучасному літературознавстві бракує ґрунтовних праць щодо питань реалізації фентезі в сучасній українській літературі. Цей жанр є багатоплановим і складним явищем. Фантастичні оповідання, повісті та романи можна одночасно віднести до різноманітних форм. Звернення письменницької уваги до жанру фентезі пояснюється тим фактом, що «світ художньої фантастики увільнює авторських героїв від жорстокої детермінованості своїх почуттів, думок і вчинків, дає можливість виступити проти сприйняття людини як гвинтика глухої до потреб особистості машини. Занурення у фантастику надавало можливість висловлювати алюзії щодо навколишньої дійсності, пропонувало засоби її реконструктивних змін, оскільки це – “езопівська мова”, за допомогою якої можна сказати більше, аніж засобами, властивими реалістичній літературі» [4, с. 7]. Так фентезі стає засобом відображення сучасності, де використовуються ірраціональні мотиви, бінарна опозиція «добро – зло», мотив відродження втрачених цінностей. І хоча українське фентезі за останні роки поступово набуває популярності, обсяг виданих творів такого жанру залишається надто малим, щоб заповнити попит і скласти конкуренцію зарубіжним творам. Серед останніх видань українського фентезі можна згадати твір Дари Корній «Гонихмарник». Чомусь видавці одразу порівняли українську письменницю з автором американського бестселеру «Сутінки» Стефані Маєр, з чим мушу не погодитись. Спільним для обох творів є лише жанр. Вампіри та дводушники, безперечно, різні істоти, які викликають у молоді різний ступінь зацікавленості. Та й суть американських творів суттєво відрізняється від української міфології, яку використовує авторка. А от книги Маєр, незважаючи на суперечливі відгуки, якраз набули неабиякої популярності серед молоді та були перекладені 20 мовами. «Сутінки» – це своєрідний синтез фентезі з любовним романом. Що ще потрібно дівчаткам, як не яскрава історія про вічне кохання, тим більше, коли описувані події, хай і з фантастичними персонажами, відбуваються в реальному середовищі, а не у вигаданому всесвіті. Стефані Маєр створила дещо інший, незвичний світ «добрих» вампірів, зовсім не схожих на героїв романів Стівена Кінга. Дівчат, які б вони чемні не були, завжди тягне до поганих хлопчиків, тим паче, як


Критика/Critique що ті ще й надзвичайно красиві й обдаровані. Кожна дівчинка-підліток має друзів, подруг, однокласників, батьків, вчителів. А ще в цьому віці з’являється любов, і хотілося б, аби саме така захоплююча й ніжна, як у Едварда та Белли. Перша, нехай ще дитяча, наївна і така хвилююча. Потрібно зазначити, що сагу із задоволенням читають й дорослі жінки, яким не вистачає ідеальних чоловіків у власному житті та захоплюючого, яскравого кохання, яке може здолати на своєму шляху будь-які перепони. У цій книжці є надзвичайно привабливі моменти, як для підлітків, так і для дорослих людей, що вже встигли забути романтику та магічність перших стосунків, почуттів, яскравість перших тілесних контактів. Також візьмемо до уваги позитивне налаштування роману зі щасливим закінченням! Та й «казку» навряд чи можна переносити на реальність. Це книжки для задоволення, не більше того, які впевнено роблять свою справу. Наразі досить модно та комерційно вигідно видавати багаточастинні романи, особливо, якщо розійшовся тираж першої книжки. Так вдалося збагатитися Джоан Роулінґ. Цільова аудиторія – школярі, але сюжет «Гаррі Поттера» побудований так, що книжки цікаві читачам різного віку, в залежності від жанрових уподобань. Письменниця описує не звичайну школу, а чаклунство приваблює багатьох. Усі уроки стають набагато цікавішими, туди не ходиш, мов на «примусівку». Гаррі Поттер – герой, легенда, хіба хтось бодай на мить не захоче уявити себе на його місці, прожити життя надзвичайного хлопчика? До того ж Роулінґ змушує читача співчувати головному

Kolo №9

107


Критика/Critique Kolo №9

108 герою, який втратив батьків, а потім радіти тому, як вдало складається його життя. Гаррі Поттер – справжній хоробрий борець, добрий і кмітливий, який тягне на собі хрест боротьби з темними силами. «Гаррі Поттер» – річ багатошарова. Це семитомний роман дорослішання, роман виховання. Це класичної побудови соціальний роман про стосунки між підлітками, про те саме шкільне життя (до речі, дорослим буде значно простіше порозумітися з дитиною щодо її стосунків із учителями, якщо запропонувати застосувати до них гарріпоттерівську типізацію: у будь-якій українській школі викладають свої професори МакГонегел, Амбридж і Снейп). Твір про сімейні цінності, про дружбу, про любов, про відносність авторитетів, про пошук власної особистості і життєвий вибір. Це й філософський роман про світобудову, закономірності буття і шляхи душі. Складні й важливі речі Роулінг проговорює без жодного дидактизму чи поблажливості до «маленьких читачів». Як письменник вона чесна і з ними, і перед собою. До речі, ці книжки включено до шкільної програми 5 класів. Обґрунтовуючи своє безпосереднє емоційне та інтелектуальне ставлення до тих чи інших літературних персонажів – магів, перевертнів, дводушників, – підлітки посилаються на ті вчинки і якості, які характеризують взаємини героя з однолітками. Доброзичливе, співчутливе ставлення, вміння зрозуміти один одного та прийти на допомогу в будь-яку хвилину, доброта, чуйність визначають позитивне ставлення до літературного персонажа. Герої самостійно прочитаних книг подобаються або не подобаються також залежно від того, як вони ставляться до самих себе. Прагнення піднятися над іншими, показати


Критика/Critique

109

Kolo №9

свою перевагу, переоцінка власних достоїнств засуджуються дітьми підліткового віку та визначають їхнє негативне ставлення до таких героїв. Часто інтерес до персонажів детерміновано необхідністю збагачення та перебудови життя дитини через пошук умов щодо становлення та реалізації позитивних життєвих прикладів. І тут шановні літератори, діячі культури і мистецтва повинні бути у перших рядах тих, хто пропонує ресурс для цієї інтелектуальної та душевної роботи визріваючої особистості: вони повинні дати якісний інформаційний матеріал у певній художній формі для підліткових розмірковувань. Пропонувати свої художні образи, які б допомогли вирішити гострі питання якісного ментального існування в підлітковому кризовому віці. Навіть у казковості повинні бути наведені парадигматичні можливості існування самої людини без допомоги чарівників і сяючих чарами паличок. Акценти повинні розставлятись так, щоб підліток не бачив лише слабкість і безпорадність звичайної людини, позбавленої чарівних здібностей. Загалом ми живемо в епоху руйнування певних рис світового культурологічного суспільства та заповнення вакууму ненаситності підлітків до дива і чар у рамках особистісної безпорадності. Діти дорослішають зі своїми улюбленими героями в розумі й серці. Сенс життя, звички, міркування, формування характеру та поведінка цих вигаданих літературних героїв привласнюються читачами незрілого віку й надалі впливають на особистісні характеристики реципієнта через художній образ, який презентує автор [9]. Яка з книжокфентезі найкраща: про вампірів, магів чи дводушників? Українське чи зарубіжне фентезі? На це запитання однозначної відповіді, звичайно ж, не існує, оскільки всі ми знаємо, що від однієї книги двох однакових вражень не буває. Проте спільні риси цього різнобарв’я треба визначити. Мабуть, самі істоти не мають великого значення, бо сьогодні полиці книжкових крамниць заповнені літературою про перевертнів, а вже завтра видавці розкрутять іншу тему, персонаж. Має значення сама атмосфера даного жанру. Фентезі не прагне


Критика/Critique Kolo №9

110

пояснити всесвіт, в якому відбуваються події твору. І власне цей світ існує завдяки своєрідній неформальній угоді з читачем: «Такий світ є – і крапка». Інша це планета чи інша реальність – немає значення. Головним же аспектом, в якому критикують фентезі ті, хто вважає його абсолютним злом (зручно, що для критики з цієї позиції навіть не треба читати жодної книжки), є нібито породжений цією літературою підлітковий ескапізм (втеча від світу). І воно таки є, адже фентезі за визначенням кличе в інші світи. Барвистіші, кращі, цікавіші. Як наслідок – реальний світ підлітка, не витримавши конкуренції, зовсім блідне та втрачає будь-яке значення. Молодь читає фентезі, воно має успіх, фентезі добре продається, дратуючи певних письменників, які від імені підлітків ностальгують за проблемною соціалкою з життя вагітних однокласниць… І що з цього випливає? Правильно, фентезі треба видавати. Але в нас традиційно будь-яке літературне питання переводиться в мовну площину. Підлітки читають фентезі? То хай вони читають українське фентезі! – підступно погоджуються професійні патріоти, маючи на меті нібито непогані речі: залучити молодь до читання українською, розвинути літературний сегмент, потенційно затребуваний ринком. Та річ у тім, що справжня література ніколи не створюється з утилітарною метою та навпаки – створене з утилітарною метою не буває справжнім [10]. Отже, яким повинно бути підліткове фентезі, окрім згадування в книжках магів, вампірів, перевертнів, аби було цікаво та корисно? 1. Потрібно мати на увазі, що підлітки – це ще не дорослі, вони ближчі до дітей, хоч і думають інакше, і книжки їм потрібні відповідні, навряд чи вони з захопленням читатимуть суто соціальну прозу. 2. Виходити з уявлення підлітків про персонажів. Герой книжки як мінімум повинен рятувати світ! Обов’язкова умова – мінімум дорослих. Вони лише заважають, усе зіпсують якимись там правилами. 3. 14-15 років – це час кохання, отож у книжці обов’язково повинна бути присутня любовна лінія. Стефані Маєр тут попала в точку. Але жодних насмішок з цього приводу. Діти повинні вірити у справжнє щире кохання. 4. Варто було б у фентезі піднімати «актуальні» питання, але Джоан Роулінґ в деякій мірі обійшла їх стороною. Можливо, тому її книжки читають із задоволенням, бо вони не напружують підліткову свідомість. 5. У таких книжок обов’язково повинне бути щасливе закінчення! Або ж бодай дарувати надію на щось краще. 6. Нехай читач знаходить у фентезі певні банальні істини, адже художня література розкриває нам очі на те, що ми не помічаємо в повсякденному житті. ДЖЕРЕЛА 1. Афективний часопростір у романі-фентезі Галини Пагутяк/ Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка// Библиотека On-line. – Режим доступу: http://bo0k. net/index.php?p=achapter&bid=10507&chapter=1 2. Богданова О. Ю. Розвиток мислення старшокласників на уроках літератури: Посібник до спецкурсу/ О. Ю. Богданова. – М., 1979. 3. Дубилянська Я. Царство фантазії: українське фентезі, субкультури та рольові ігри/ Я. Дубилянська// «Молодіжне перехрестя», № 166.


Критика/Critique

4. Зарицький О. М. Чарівний світ художньої фантастики: чеська соціальна і романтична фантастика у другій половині ХХ ст. / О. М. Зарицький. – К.: Центр вільної преси, 2000. - 143 с. 5. Ковтун О. М. Художественный вымысел в литературе ХХ века : учеб. пособие / Е. Н. Ковтун. – М.: Высш. шк., 2008. – 406 с. 6. Корсте Н. О. Сприйняття літературного твору та його аналіз у школі / Н. О. Корсте // Питання аналізу літературних творів. – М., 1969. 7. Національний варіант жанру фентезі в прозі Галини Пагутяк / Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка// Библиотека On-line. – Режим доступу: http://bo0k. net/index.php?p=achapter&bid=10390&chapter=1 8. Олейник В. Жанр фэнтези в литературе ХХ века / В. Олейник [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kulichki.com/tolkien/cabinet/about/oleynik.shtml. 9. Рєпіна О. Психологічні особливості сприйняття підлітком романів-фентезі на прикладі творів Наталії Дев’ятко (рецензія)/ Ольга Рєпіна// Avtura.com.ua: сучасна українська книго сфера. – Режим доступу: http://avtura.com.ua/review/1451/ 10. Царство фантазії: українське фентезі, субкультури та рольові ігри// Молодіжне перехрестя: сайт. – Режим доступу: http://www.chasipodii.net/mp/article/1922/ 11. Якобсон П. М. Психологія художнього сприйняття/ П. М. Якобсон. – М., 1964.

111

ТРОЩУК Софія Проаналізовано тенденції літературного ринку, книжки для підлітків та дітей, вплив книги на формування особистості в юності. Ключові слова: книга, підліток, література, видавництво. The tendencies of the book market for teens and children and the impact of books on identity formation in adolescence were analyzed. Keywords: book, teen books, publishing.

Книга вчить, як на світі жить. Хто не чув цієї старої, як світ, приказки, той, найімовірніше, ще не народився. У сучасному світі книга – найкращий друг і мовчазний наставник, навіть попри те, що з нашого життя її вперто намагаються витіснити такі «недруги», як Інтернет та телебачення. Хороший оратор починає себе з якісної книги. Там він черпає не лише запас слів, а й відчуття мови, думки, світогляд. Відомий письменник колись теж читав; саме колишній потяг до книг змусив його вилити власні сюжети на папір. Рано чи пізно кожен стикається з книгою. І повірте на слово: чим раніше це станеться, тим краще для людини.

Kolo №9

Ким і як зацікавити підлітка


Критика/Critique Kolo №9

112

Книга з'являється у житті непомітно і тихо: спочатку – казка на ніч від мами, потім – розтлумачений шкільний параграф від тата, а згодом сторінки художньої літератури полонять серце, душу і розум, і читати хочеться самому. Сьогоднішня літературна арена вражає нас здобутками останніх років. У будь-якій книжковій крамниці на палкого читача очікує вибір книги «на колір та смак»: яскраві обкладинки, різні жанри, неоднакові цінові позначки та різноманітні відгуки критиків. Коли ж питання звучить приблизно так: «Як зацікавити підлітка книгою?», однозначної відповіді дати не можна. Дорослий читач найчастіше зосереджується на уже сформованому стилі та жанрі, тому в книжковій крамниці не розгубиться. Підліток, який найчастіше не відає навіть, чого він хоче від життя, навряд чи обиратиме книгу за давно сформованими стереотипами та вподобаннями. У підлітковому віці немає сформованих літературних уподобань, тому зазвичай читачі цієї аудиторії читають те, що привертає увагу. Книга тоді обирається під настрій, і літературний спектр вражатиме асортиментом. Любителі жахів зачитуватимуться Стівеном Кінгом («Вітер у замкову шпарину», «Зона покриття»), любителі фантастики оберуть Сюзанну Коллінз («Голодні ігри», «У вогні») та Дмитра Янковського (S.T.A.L.K.E.R.), романтики обов'язково додадуть до своєї бібліотеки Дару Корній («Зворотній бік світла», «Гонихмарник», «Зозулята зими»). Як саме зацікавити підлітка книгою? На це питання вам люб'язно відповість відома на весь світ письменниця Джоан Роулінг, яка є авторкою саги про Гаррі Поттера [1]. Сім томів однієї розповіді про «хлопчика, що вижив» не лише зацікавили підлітків по всьому світу, а й отримали заслужене право на екранізацію. Ідея написання прийшла до письменниці під час несподіваної затримки поїзду, що прямував до Лондону. За ті чотири години вимушеної зупинки Джоан придумала деталі історії, і «цей хлопчик в окулярах, який не знав, що він – чаклун, ставав дедалі реальнішим» [1]. Гаррі Поттер зацікавив дітей не лише магією. Проблема добра і зла, питання справжньої дружби та різні загадки – ось що ховається під палітуркою кожної з частин. У своїх численних інтерв'ю авторка книг про Гаррі Поттера люб'язно пояснює, що книга, близька підлітку, має бути не лише «для дітей», а й про дітей. Її бачення дитячої літератури поділяє також і засновник одного з відомих українських видавництв «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович. Кожна книга цього видавництва зацікавлює не лише вдалими ілюстраціями провідних художників країни, а й цікавими сюжетами [2]. «У кожній книзі ховається частинка добра», – саме так описує Іван Малкович кожну зі своїх книг. «Добру» літературу важко обійти: оригінальна назва, ненав'язливі ілюстрації та сотні хороших відгуків – ось що супроводжує книгу, яка приваблюватиме батьків та дітей. На формування особистості у сучасному світі впливає дуже багато зовнішніх факторів. Усьому знайдеться місце, бо і виховання, і матеріальні можливості, і бажання до саморозвитку відіграють чималу роль. «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» славиться виданнями, які зацікавлюють підлітків: «Тореадори з Васюківки» (Всеволод Нестайко), «Ритуал» (М. та С. Дяченко), «Казки туманного Альбіону», «Роксолана» (Павло Загребельний) та інші. Для дітей старшого шкільного віку підійде також «Доросла серія» видавництва, у якій безліч книг українського та вітчизняного видання: «Твори» (Ф. Кафка), «Дім на горі», «Птахи з невидимого острова» (В. Шевчук) [2].


ДЖЕРЕЛА 1. J.K. Rowling's website. – Link: http://www.jkrowling.com. 2. А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Видавництво Івана Малковича: сайт. – Режим доступу: http:// ababahalamaha.com.ua. 3. Видавництво Старого Лева: сайт. – Режим доступу: http://starylev.com.ua.

Критика/Critique

113

Kolo №9

Книга сьогодні може допомогти підлітку у всьому: знайти золоту середину моралі, зрозуміти вчинки інших людей, навчитися самостійності та любові до всього оточуючого. Відомий письменник Віктор Гюго сказав колись: «Всякого роду грубість тане, наче на вогні, під впливом щоденного читання хороших книг». Сучасна література насправді є однією з найкращих гілок розвитку людства. Книга – найкраща інвестиція, бо, вкладаючи у неї кошти, отримуємо набагато більше: світ чужих життів, чужих думок та емоцій, що з плином сторінок з невідомих стають рідними та близькими. Для батьків маю всього лише одну пораду: якщо хочете привити дитині літературний смак та навчити обирати правильний шлях, почніть з книг «Видавництва Старого лева» [3]. З часу заснування видавництво дбає про особливий літературно-мистецький та поліграфічний рівень видань, співпрацюючи з високопрофесійними українськими авторами, перекладачами та художниками, які допомагають творити впізнаване обличчя видавництва. Ось якою історією того самого Старого Лева діляться з читачами засновники: «Дорогі друзі! Чи ви вже чули про Старого Лева, що оселився у княжому місті Львові – у затишній мансарді, під дахом старовинної кам’яниці за адресою: місто Львів, площа Ринок, Четверта мансарда від Нептуна на захід, угору скрипучими дерев’яними сходами за високими різьбленими дверима з дзвінком. Старий Лев привозить до Львова казки та різноманітні оповідки. А бував він у великих і зовсім крихітних країнах, багатих та цілком убогих, знайомився з кращими казкарями світу і кожну нову казку віз із собою сюди, до міста свого прапрапрапрапрапрапрадіда Лева. Він усе це колекціонує – так-так, хтось збирає марки чи фантики, а Старий Лев – казки. Та якось Старому Левові стало сумно від того, що ніхто інший не бачить його колекції, не знає про його неймовірні пригоди, зустрічі з надзвичайно цікавими письменниками – і він вирішив видавати книги для дітей, а в них розповідати про свої пригоди і знайомити дітей зі своїми друзями...» [3]. Серед найвідоміших книжок видавництва є «Казки старого лева», «Зірки і макові зернята» (Творча майстерня «Аґрафка»), «Казки Андерсена» та інші [3]. Сучасна світова література пропонує тінейджерам такі книги, як «Ерагон» (К. Паоліні), «Гобіт» та «Володар перснів» (Дж. Толкін), «Сутінки» (С. Майєр), «Сяйво» (С. Кінг). У світі модернізації та спокуси, байдужості і невідомості важливо берегти внутрішній спокій. І допомагає у цьому проста, стара, як світ, книжка. Давньоримський філософ Цицерон колись казав так: «Дім, в якому немає книг, подібний до тіла, позбавленого душі». Сказане несе у собі істинну правду: книга – то початок. Початок душі, яка несе у собі добро і слова, наповнені змістом колись прочитаної, забутої книги.


КОМУНІКАЦІЯ


«ЛЕВЕНЯТКО» улюблена бібліотека львів’ян

Наймолодший читач

Більшість дітей приходить у бібліотеку за художньою літературою (читають для розваги) чи за навчальною, пізнавальною, довідковою (готуються до уроків)? Очевидно, що читацькі запити у кожної вікової категорії є різними. В період навчального року багато дітей відвідують бібліотеку з навчальною метою, бо читають книги, що передбачені шкільною програмою. Проте більшість активних читачів обирають літературу для душі. Окрім того, діти люблять прийти відпочити, поспілкуватись із друзями, весело провести дозвілля, бо у бібліотеці функціонують різноманітні безкоштовні гуртки: орігамі-студія «Паперові дива», майстерня дитячої ілюстрації «Мальована книга»,

115

Kolo №9

Охарактеризуйте, будь ласка, середньостатистичного відвідувача Вашої бібліотеки? Львівська обласна бібліотека для дітей є унікальною, адже її фондами користуються і дошкільнята, і учні, і вчителі, і викладачі, і студенти, і батьки, і всі, хто звертається за будь-якою інформацією. В наших читальних залах можна побачити молодих батьків з візочками, малюків, які роблять перші кроки біля книжкових стелажів, студентів, що готуються до сесії, бабусь, захоплено малюючих, складаючих орігамі разом зі своїми внуками під час занять творчих студій та багатьох інших. Тому наш середньостатистичний читач – це просто львів’янин або львів’янка, які люблять читати, спілкуватися і творити.

Комунікація/Communication

Хоча бібліотеки зараз не найпопулярніші місця для проведення вільного часу, проте це не заважає Львівській обласній бібліотеці для дітей успішно функціонувати. У Львові про «Левенятко» знають не лише діти, а й їхні батьки, студенти та всі любителі книжок. Про особливість цього закладу часопису «КОЛО» розповіла провідний бібліотекар Марічка РОМАНЮК. Усі фото з сайту бібліотеки.


Комунікація/Communication

літературний театр «Маска», літературна студія «Джерельце», а також у читальному залі є ігротека настільних ігор, яка завжди користується популярністю.

Kolo №9

116

На Ваш погляд, чи стали діти читати менше у цифрову добу? Діти, які люблять книги і отримують задоволення від самого процесу читання, читатимуть завжди! А цифрова доба ще більше розширила можливості доступу до інформації та читання (електронні книги, електронні читанки та ін.) В нашій бібліотеці є рідери, або електронні читанки, як ми їх називаємо, і дитина може прийти і почитати електронну книгу з екрану. Гасло сучасних українських бібліотекарів: «Читай! Формат не має значення!» Головне, щоб читали! Які зараз найпопулярніші книжки у Вашій бібліотеці? Найсвіжішими бестселерами для старшокласниць є серія книг канадської письменниці Люсі Мод Монтгомері «Енн із Зелених Дахів», поль“Літній” стенд в “Левенятку“ ської письменниці Йоанни Яґелло «Кава з кардамоном» та «Шоколад із чилі» та трилогія американської письменниці С’юзан Коллінз «Голодні ігри». Для дівчаток середнього віку і досі популярними є книги «Видавництва Старого Лева», що виходять у серії «Обережно: дівчатка!». Особливою популярністю користується зараз «літня» книга Володимира Рутківського «Ганнуся». Хлопці надають перевагу жанрам – фентезі та фантастика. Найчитанішими виданнями 2013-2014 років є серія книг американського письменника Ріка Ріордана «Персі Джексон» та історична трилогія лауреата Національної премії імені Т. Шевченка Володимира Рутківського «Джури козака Швайки». Які заходи проводять у вашій бібліотеці для популяризації читання? Протягом літа наші читачі мають можливість відвідувати програму літнього читання «Книжкові євромандри», бібліотечний кінозал, книжковий дитсадок «Левенятко» (для дошкільнят), літні читання на майданчику «Рошен» біля Порохової вежі, Leo-пікнік на мальовничій галявині у сквері навпроти Львівської обласної адміністрації. А також бібліотека запропонує Вам безліч конкурсів, вікторин, екскурсій, зустрічей із письменниками, співаками, акторами (проект «Кава по-львівськи») та багато книг, періодичних видань. Дізнатись про події, які відбуватимуться в нашій бібліотеці, ви можете на


Учні Зимовоі школи молодих бібліотекарів з левчиками у Львівській обласній бібліотеці для дітей

сайті нашої бібліотеки http://lodb.org.ua та на фотоблозі «Бібліородзинки» http://lodbphoto.blogspot.com/ , або завітавши до Львівської бібліотеки для дітей, що знаходиться по вулиці В. Винниченка, 1. Що, на Ваш погляд, потрібно та можна робити для популяризації читання серед дітей та підлітків? Це спільна справа всіх: родини, школи, засобів масової інформації і бібліотек. Якщо дитина бачить батька за книгою, а не біля екрана телевізора, якщо вчитель ділиться з учнями враженнями від прочитаної книги, якщо в газетах, журналах, на телебаченні рекламують нові книги, події в бібліотеках та книгарнях, а не те, що зазвичай, якщо бібліотеки сучасні, світлі і наповнені новими книгами, якщо буде прийнята і запрацює державна програма підтримки читання… Таких «якщо» може бути ще багато, а поки що зробіть перший крок – візьміть до рук книгу.


Дитяча та підліткова література: опитування

Комунікація/Communication

КУЛАКЕВИЧ Людмила

Kolo №9

120

Література для дітей посідає важливе місце в житті кожного. Усім нам в дитинстві читали казки, на основі яких ми пізніше будували перші власні уявлення про добро і зло, дружбу та любов, права і обов’язки. Хтось читав усе підряд, а хтось ніколи не розлучався з улюбленою книгою. Комусь любов до читання привили ще змалку і на все життя, а дехто з часом відкинув такий вид відпочинку на другий план. Редакція часопису «КОЛО» вирішила дізнатись у наших читачів їхню думку щодо літератури для дітей та підлітків, запропонувавши взяти участь у невеликому опитуванні. І ми виявили, що • 46,9 % вважають, що поняття «любов до читання» тотожне свідомому вибору читача; • 30,6 % називають це бажанням отримати нову інформацію; • 20,5 % стверджують про звичку, вироблену роками; • і лише 2 % впевнені, що любов до читання – це звичайнісінький збіг обставин :) Також за результатами опитування стало зрозумілим, що сучасні діти та підлітки, на думку 40,8 % респондентів, читають, але з використанням різноманітних гаджетів, оскільки традиційний процес читання непопулярний. Інші 30,6 % впевнені, що діти не читають, це заняття для них витіснили соцмережі. І лише 14,3 % наполягають, що підлітки все-таки читають, як і завжди, бо книги не мають терміну придатності. Заохотити до читання дитину існує безліч різноманітних способів. Пріоритетними наші читачі вважають: - заохочення в сім’ї – 21,7 %; - соцмережі – 16,8 %; - спеціалізовані сайти – 16,8 %; - буккросінг, мандруючі бібліотеки – 15,4 %; - зустрічі в бібліотеках з письменниками – 13,3 %; - ТБ, радіо, традиційні ЗМІ – 12,6 %; Скільки людей – стільки й думок. Поставивши питанням нашим респондентам, яка їхня улюблена дитяча книжка, ми отримали численний перелік назв. Найпопулярнішими відповідями стали: - Всеволод Нестайко «Тореадори з Васюківки»; - Астрід Ліндгрен «Пеппі Довгапанчоха»; - Джоан Роулінг «Гаррі Поттер»; - Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц»; - Муні Вітчер «Ніна»; - Жюль Верн «П’ятнадцятирічний капітан»; - Микола Носов «Пригоди Незнайки».


Читають. Можливо, не так багато, як хотілося б. Звертають увагу в основному на твори сучасних письменників, рідше – на твори класиків, які не вивчаються в межах шкільної програми. (Гузь Алла Олександрівна) Чи заохочує школа дітей до читання? Якщо так, то як саме? Так. Зазвичай на уроках під час викладання матеріалу наводимо приклади поєднання художніх елементів із фрагментами історії, що спонукає до прочитання конкретних творів. Також до ознайомлення з ширшим колом художньої літератури заохочують семінарські заняття. (Маслюковська Тетяна Миколаївна) Безперечно, намагається заохочувати. Це і уроки позакласного читання, і проведення різноманітних конкурсів, для участі в яких необхідно багато читати як художніх, так і періодичних видань. (Гузь Алла Олександрівна) Чи відвідують діти шкільні бібліотеки? Яку літературу обирають? Чи задовольняє наповнення шкільних бібліотек читацькі потреби дітей? Відвідують, обирають літературу як програмову, так і поза межами. Наповнення шкільної бібліотеки читацькі потреби не задовольняє. (Маслюковська Тетяна Миколаївна) Так, відвідують. Обирають як художню, так і навчальну й довідково-пізнавальну: енциклопедії, довідники. Часто цікавляться журналами для дівчаток і хлопчиків. Та, на жаль, наповнення наших бібліотек рідко може задовольнити читацькі потреби сучасної дитини. Зокрема, дуже малий обсяг програмних текстів, мовознавчих довідників, іншої навчальної літератури. (Гузь Алла Олександрівна)

Комунікація/Communication

Окремо ми поставили кілька питань вчителям середньої школи. Зокрема, на питання «Чи читають діти літературу за межами шкільної програми?» нам відповіли стверджувально: Звичайно, читають. І охоче діляться враженнями на уроках від нової прочитаної книги. (Маслюковська Тетяна Миколаївна)

121

Kolo №9

Збіги з попередніми відповідями трапились після прохання назвати книжку, яку, на Вашу думку, цікаво читати незалежно від віку. У відповідь ми отримали: - Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц»; - Джоан Роулінг «Гаррі Поттер»; - Льюїс Керрол «Аліса в Країні чудес»; - Микола Носов «Незнайка на Місяці»; - Жюль Верн «П’ятнадцятирічний капітан»; - твори Оскара Уайльда; - Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра».


Kiev Sea Pirates – українське інтерактивне видавництво

Комунікація/Communication

ПРИДЬМА Марія

Kolo №9

122

В Україні та світі щороку зростає популярність електронної книги. Молоде видавництво Kyiv Sea Pirates, що спеціалізується на створенні електронних анімованих книг, нещодавно розпочало свою діяльність, але вже заслужило повагу поціновувачів якісного українського видавничого продукту. Розмова про першу книгу видавництва – додаток для Ipad та Iphone «Котигорошко» – цієї весни довго не вщухали у професійних колах. Нам пощастило поспілкуватись з співзасновником видавництва Миколею Ніколаєвим:

Як виникла ідея створити Kiev Sea Pirates? Ідея виникла випадково. Ми із моїм партнером Сергієм перебували у пошуку ідей для бізнесу та обмірковували абсолютно різні варіанти: від інтернет-магазину косметики до торгівлі шинами. Одного разу Сергій показав мені інтерактивну книжку «Аліса у Країні Чудес» на iPad, і ми задумалися: чому б не спробувати зробити такими й українські народні казки? Так і почали. Чому сфокусувались саме на дитячій літературі? У дорослій літературі ми не дуже орієнтуємося. Крім того, дитяча ближча до айтішних штук, які є неодмінною частиною інтерактивних книжок: анімація, звуки, ефекти. Ми на цьому розуміємося, тому і виходить чудовий союз: фольклор і нові технології. Познайомте читачів з вашою командою, будь ласка. Я – співзасновник і маркетолог видавництва. Раніше розробляв сайт по працевлаштуванню для студентів topwork.com.ua разом із Сергієм. Зараз паралельно займаюся рекламою для інтернет-провайдера lan.ua, а також запускаю програмний продукт Casual.pm Сергій – співзасновник і менеджер. У нього – величезний досвід роботи у маркетингу та з новітніми технологіями. Іван – ілюстратор. Дуже талановитий, також малює для «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».


Комунікація/Communication

123

Kolo №9

Віталій – програміст. Найбільш терплячий учасник команди. Уважно і якісно наповнював кожен слайд життям. Віктор – аніматор. Працює у великій анімаційній студії. Дуже допоміг нам із мультиплікаційною анімацією. Є ще фріланс-спеціалісти: звукорежисери, редактори, перекладачі. Які казки Ви плануєте далі перетворити на інтерактивні? Зараз працюємо над новим проектом і паралельно мріємо випустити багато українських народних казок у цифровому форматі. Чи є в планах створення інтерактивних книг за творами сучасних українських або зарубіжних авторів? Поки не плануємо. Читачі вже знайомі із фольклором , тож не треба пояснювати щось про продукт. З новими книжками складніше: тут можуть бути лише спецпроекти, коли видається друкована книга, а разом із нею – інтерактивна. Яка книга була у Вас улюбленою у дитинстві? А яку з дитячих книг ви залюбки перечитали б і зараз, у дорослому віці? Я обожнював дитячі детективи. До цього любив казки про Мумі-тролів. Зараз, наприклад, перечитую книгу «Місячний камінь» – із дитячої пригодницької бібліотеки. Також нещодавно перечитав «Два капітана» Каверіна. Деякі дитячі книжки відкриваються по-новому, коли ти дорослий. На Ваш погляд, інтерактивні казки та електронні книги знищать любов до паперових видань, або ж, навпаки, стимулюють любов до літератури та читання в усіх можливих формах? Думаю, вийде щось середнє. Змінюється сам формат споживання інформації: комусь інтерактивні книжки допоможуть по-новому відкрити для себе старі твори, а комусь – повністю замінять друковані версії. Чи не було у вашого видавництва замовлень від інших видавництв чи пропозицій до співпраці? Пропозиції були, але у нас поки замало ресурсів, щоб розтрачувати їх на все. Найбільш незвичайна надійшла від Києво-Печерської Лаври на створення мобільного додатку. Ми не уточнювали деталей і відмовились, так як були завантажені роботою. Але досі цікаво, що ж саме вони хотіли зробити. Можете відкрити секрет, над чим працюєте зараз? Стараємося реалізувати те, що самі запланували. Зараз працюємо над «Солом`яним бичком».


Де виховують майбутніх Хемінгуеїв (короткий огляд можливостей дитячої літературної освіти) КЕНДЗІОР Ольга Здійснено короткий огляд неформальної літературної освіти для дітей. Розглянуто як зарубіжний, так і вітчизняний досвіди, зокрема проект «Книга» від Харківського літературного музею. Ключові слова: літературна освіта, неформальна освіта, дитяча літературна освіта, «Книга», Харківський літературний музей. Brief overview of the informal literary education for children was made. Both the foreign and domestic experience were reviewed, including project «Knyha» («Book») of Kharkiv Literary Museum. Keywords: literary education, informal education, children’s literary education, «Book», Kharkiv Literary Museum.

Деякі відомі та видатні письменники почали свою письменницьку кар’єру у вже доволі зрілому віці, деякі — писали змалку. Мало хто з них мав відповідну освіту, одні стали талановитими літераторами, взагалі не навчаючись у вищих навчальних закладах. Проте зараз, у сучасному світі, і дорослі, і діти мають необмежений доступ до навчання — існують формальний та неформальний інститути освіти, різноманітні онлайн-курси та тренінги, самовчителі та відеоуроки. Навчитись можна будь-чому у будь-якому віці — потрібне лише бажання. Оскільки ми готували номер про літературу для дітей, то у нас виникло питання, чи існують письменницькі курси для дітей, у яких батьки розгледіли майбутніх Хемінгуеїв, Сартрів та Лессінгів. Як і очікувалось, за кордоном таких курсів існує безліч, у Європі, США та навіть у Австралії. Загалом, закордонні літературні школи для дітей можна умовно поділити на два види — воркшопи та онлайн-курси. Для воркшопів дітей поділяють на декілька груп. Наприклад, лондонська школа Chelsea Young Writers, що спеціалізується виключно на дитячих письменницьких курсах, поділяє учнів на дві групи — 6-8-річні та 7-11-річні діти, австралійські письменницькі курси для дітей The Writing Workshop пропонують також групи для підлітків, а у іншій австралійській школі Write Away With Me пропонуються 4 вікові групи — група для дошкільнят та три групи для школярів різного віку. Письменницькі онлайн-курси для дітей, які пропонують закордонні сайти, також розраховані на різні вікові групи. Перевага подібних курсів у тому, що пройти їх може будь-хто, незважаючи на місце проживання. Зміст більшості воркшопів та онлайн-курсів приблизно однаковий. Починаючи з азів письменницької майстерності, лектори розказують окремо про


прозу, поезію та коротку прозу, розтлумачують основи розробки сюжету та героїв. Варто зазначити, що у дитячих письменницьких курсах малюкам часто пропонують писати фантастичні історії, вигадуючи монстрів та створюючи власні світи. Окрім власних матеріалів, на всіх сайтах є посилання на сторонні ресурси, які пропонують додаткову інформацію, електронні книги та лекції про письменницьку майстерність. Більшість закордонних письменницьких курсів для дітей — індивідуальні проекти дитячих та підліткових письменників, що вже реалізувалися у професійній сфері та бажають навчити чогось молодше покоління. Судячи з кількості пропонованих курсів та тренінгів та з кількості позитивних відгуків від батьків на сайтах, літературні курси для дітей будь-якого віку — дуже потрібна та популярна у Європі, США та Австралії річ. Якщо ж поглянути на терени колишнього СРСР, то літературні школи (як для дітей, так і для дорослих) — не така поширена річ. До прикладу, у Росії літературні дитячі школи — локальні курси, що майже завжди існують у формі позакласних шкільних занять або факультативів. Окремого центру неформальної літературної освіти, що функціонував би постійно та охоплював би широку аудиторію, наразі у Росії немає. Україні у цьому випадку пощастило більше — неформальна освіта у нас розвинена краще, у тому числі і літературний сегмент неформальної освіти. До прикладу, цього літа завдяки діяльності Харківського літературного музею організовано освітній проект для дітей та підлітків «Книга». Цей проект створено, насамперед, аби прищепити дітям та підліткам любов до читання та літератури загалом. За допомогою лекцій, квестів, майстер-класів, ігор, театральних вистав та інших методів працівники центру та діти відкривають магічний світ літератури поза межами шкільної програми і вчаться по-справжньому любити книгу. Останні тижні червня та перші тижні липня у центрі присвятили літературі та авторам різних народів. Діти Харківщини дізнаються про літературу таких країн як Америка, Німеччина, Англія, Японія, Польща та Іспанія. Так, у веселій та ненав’язливій формі «Книга» вчить та розвиває відданих читачів, а можливо, і майбутніх письменників. Сподіваємось, що досвід Харківського літературного музею скоро запозичать музеї та організації і з інших міст України. Також не варто забувати про ЦЛО (Центр літературної освіти) — неформальний освітній центр, що вже багато років поспіль проводить літературні школи у Києві та Карпатах, які з кожним разом відвідують усе більше і більше учасників. Стандартна програма літературної школи включає у себе серію лекцій від популярних сучасних українських письменників, поетів, видавців та літературних критиків, а також практичні завдання, які допомагають учасникам школи розкрити та розвинути власний письменницький потенціал. Поки що літературні школи ЦЛО розраховані лише на дорослих учасників, але, можливо, у майбутньому центр розробить літературні школи також і для наймолодших майбутніх письменників.


Комунікація/Communication

Chelsea: Young Writers

126

www.chelseayoungwriters.co.uk Країна: Великобританія Вік дітей: від 5 до 11 років Тип занять: воркшопи тричі на тиждень, окремі декількаденні воркшопи на канікулах.

Kolo №9

Sleeping Giant: Creative Journeys for Kids

www.sleepinggiantclasses.com Країна: США Вік дітей: 8-12 років Тип занять: он-лайн уроки, годинні уроки двічі на тиждень.


www.writingworkshop.com.au Країна: Австралія Вік дітей: від 5 до 15 років Тип занять: літні школи, позашкільні воркшопи тричі на тиждень, семінари, включені в шкільну програму, он-лайн уроки, приватні заняття з репетиторами.

Комунікація/Communication

The Writing Workshop

127

Kolo №9

Write Away with Me

www.writeawaywithme.com Країна: Австралія Вік дітей: від 3 до 13 років Тип занять: щотижневий письменницький клуб, майстер-класи та воркшопи.


Комунікація/Communication

Writing Classes for Kids & Adults

Муниципальное бюджетное образовательное учреждение дополнительного образования детей «Школа юных литературных дарований»

Kolo №9

128

writingclassesforkids.com/products/writing-classes/ Країна: Австралія Вік дітей: 8-10 та 10+ років Тип занять: шестимодульні он-лайн курси, щотижневі заняття.

edu.pkgo.ru/education/dop/suld/ Країна: Росія Вік дітей: 4-18 років Тип занять: авторські курси, літні школи.


https://vk.com/public71548233 Країна: Україна Вік дітей: 6-12 років Тип занять: музейні інтерактивні групові заняття та індивідуальні родинні відвідини.

Комунікація/Communication

Дитячий освітньо‑розважальний центр «Книга»

129

Kolo №9

Центр літературної освіти

marusia.org.ua Країна: Україна Вік дітей: Тип занять: авторські курси, літні школи, тренінги, воркшопи, лекції.


Комунікація/Communication Kolo №9

130

Вперше про таку формацію як Pictoric ми почули на Книжковому Арсеналі, де цей клуб ілюстраторів презентував виставку польських та українських ілюстраторів, а також організовував ряд заходів. Подальшими кроками стали виставки у Львові — на площі Ринок та у музеї Леопольда Левицького. Хто ж створив цей клуб, хто є його членами та які заходи Pictoric готує у майбутньому? «Наш клуб ілюстраторів виник цілком природнім шляхом: просто є певне середовище, спільнота друзів та знайомих, серед яких художники, дизайнери та навіть один менеджер, який працює у видавництві. Нам цікава творчість один одного. Ми цікавимось сучасною ілюстрацією, більшість пройшло школу класичної графіки, це така ніби база. Але для професійного розвитку затісно весь час перебувати в рамках видавничих вимог та форматів, і кожен робить свої індивідуальні проекти. Клуб виник, тому що ми захотіли показати високий рівень можливостей наших художників – і в плані ідей, і в плані


Усі фото робіт учасників клубу взято з їхніх он-лайн портфоліо, посилання на які зазначено навпроти імені кожного з них.

Комунікація/Communication

131

Kolo №9

майстерності», – розказала Анастасія Денисенко, одна із засновників клубу. Назву також обрали дуже просту, яка б підкреслила світогляд художниківвізуалів. Pictoric — похідне від англійського «picture». Суворого відбору членів у клуб немає — Pictoric відкритий для усіх художників, ілюстраторів та дизайнерів, які поділяють бачення книжкової графіки, дизайну та мистецтва членів клубу. Аудиторія, на яку розраховані проекти клубу також дуже широка. За словами Анастасії, аудиторія Pictoric — «...це всі, хто якось відчуває візуальне мистецтво. Ми розглядаємо ілюстрацію не у вузькому розумінні як картинку в книжці, а, скоріше, як таке візуальне медіа. Воно універсальніше, доступніше, мобільніше, ніж всі інші, бо не потребує перекладу. Таким чином ми можемо донести свої ідеї та думки, стани і відчуття, історії та позиції до багатьох, українців і іноземців, зачепити їх». Учасники клубу: • Олег Грищенко • Олена Старанчук • Анна Сарвіра • Творча майстерня Аграфка (Романа Романишин, Андрій Лесів) • Тетяна Денисенко • Поліна Дорошенко • Анна Хоменко • Юлія Твєрітіна • Олена та Валерій Тихонюк • Тетяна Цюпка • Юлія Кунщікова • Ольга Терещенко Наступним проектом Pictoric буде серія лекцій та воркшопів з фешнілюстрації, яку клуб проводитиме разом з Ukrainian fashion week. В рамках цього проекту вже відбулися: • «Лекція-ностальгія по fashion-ілюстрації» від Оленки Мартинюк: про європейських, скандинавських, японських ілюстраторів та харків’янина, який малював для американського Vogue. А також про те, які були прізвиська в ілюстраторів і звідки вони походять, хто має звичку робити замальовки на дефіле, про жінок-ілюстраторів та їхніх чоловіків, про обнадійливу статистику щодо довголіття fashion-ілюстраторів; • Лекція Маші Реви про начерки в творчості художників, вправи та улюблені інструменти, про реакцію тих, кого малюєш, про fashionілюстрацію на перетині мистецтва та моди. • Лекція Поліни Мороз про портрет та автопортрет в ілюстрації. Також члени клубу мають у планах працювати у напрямку книжкових проектів. «Кожен з учасників клубу має досвід роботи з певними видавництвами, працює з ними індивідуально, та налагодження зв'язків між художниками та видавцями для нас є важливим, — зазначає Анастасія. — В колективних проектах Pictoric'у нам залежить на тому, щоб було втілене наше авторське бачення книжкового проекту, тому тут питання до видавництв, чи зважаться вони на це».


ІЛЮСТРАТОРИ

PICTORIC

Олег ГРИЩЕНКО | www.behance.net/OleGR

Комунікація/Communication

Книжковий проект «Справа про труп» Михайля Семенка

Kolo №9

132


Книжковий проект «Мина Мазайло» Миколи Куліша


Олена СТАРАНЧУК | www.behance.net/olena

Комунікація/Communication

Арт-бук енциклопедія «Качанівка»

Kolo №9

134


Комунікація/Communication

Постер до Всеукраїнської студентської бієнале

Kolo №9

135


Анна САРВІРА | llustrators.ru/users/asarvira/portfolio Ілюстрації до журналу «Пізнайко»


Kolo №9

137

Комунікація/Communication


Тетяна ДЕНИСЕНКО

| www.behance.net/denysenko

Комунікація/Communication

Ілюстрації до книги «Із життя хитрих слів» Романа Скиби

Kolo №9

138


Ілюстрації до дитячої повісті-казки «Земля світлячків» Віктора Близнеця


Творча майстерня «Аграфка»

| agrafkastudio.com

Комунікація/Communication

Авторська книга «Про молоко»

Kolo №9

140


Художня концепція збірки поезій Віслави Шимборської


Ольга ТЕРЕЩЕНК | www.behance.net/Tereshenko Дизайн концепції періодичного видання про домашніх тварин


Комунікація/Communication

Графічний дизайн для ІІВсеукраїнської студентської бієнале

Kolo №9

143


Анна ХОМЕНКО

| www.behance.net/anna-khomenko

Комунікація/Communication

Ілюстрації до дитячих журналів

Kolo №9

144


Kolo №9

Комунікація/Communication

Ілюстрації до календаря

145


Поліна ДОРОШЕНКО

| www.behance.net/PolinaDoroshenko

Комунікація/Communication

Ілюстрації до книги «Лісова пісня» Лесі Українки

Kolo №9

146


Kolo №9

Комунікація/Communication

Ілюстрації до дитячих віршів

147


Топ-10. Книжки, які будуть цікаві дорослим і дітям

Комунікація/Communication

КАРІНА Анна

Kolo №9

148

1. Корнелія Функе «Чорнильна трилогія» Корнелію Функе не раз визнавали найкращим дитячим письменником, а у 2005 році журнал Times визнав її найвпливовішою німкенею у світі. «Чорнильна трилогія» — серія захопливих книг, перевидана багатьма мовами світу, а першу книгу серії вже було екранізовано. 2. Елеонор Портер «Поліанна» Ця чудова книга, написана більш як 100 років тому, й досі актуальна. Головна героїня Поліанна — невиправна оптимістка, яка навчить радіти життю навіть найбільших песимістів. 3. Марія Парр «Вафельне серце» Після виходу першої книги «Вафельне серце» Марію Парр критики називали «новою Астрід Ліндгрен». Її герої, переживаючи неймовірні пригоди, навчаються цінувати дружбу та рідних. 4. Віктор Гюго «Дев’яносто третій рік» Книга класика французької літератури, що розказує про останні дні Великої французької революції. Свого часу книга стала тим, що ми зараз називаємо бестселлером. 5. Марк Твен «Пригоди Тома Сойєра» Якщо і можна якусь книгу назвати класикою дитячої літератури, то це, безперечно, будуть «Пригоди Тома Сойєра». Життєрадісний та допитливий Том став героєм дитинства багатьох поколінь читачів. 6. Володимир Рутківський «Гості на мітлі» У книзі українського письменника Володимира Рутківського поряд з звичайними школярами живуть герої народних казок. Цю книгу, що вчить добру та справедливості, залюбки перечитують і дорослі, і діти. 7. Туве Янсон «Мумі-тролі» Культова дитяча книга, яку не соромно читати і у дорослому віці. Герої Туве Янсон заохочують дітей фантазувати та мріяти, а також вчать їх чесності, доброті та чуйності. 8. Казки Оскара Уайлда Філософські казки Уайлда відносяться до тих творів, які варто перечитувати у дорослому віці, адже обов’язково відкриєш для себе щось нове.


149

Kolo №9

10. Діана Вінн Джонс «Мандрівний замок Хаула» Можливо, це фентезі англійської письменниці Діани Вінн Джонс відоме більшості, як аніме мультиплікатора Хаяо Міядзакі. Але, незважаючи на прекрасне екранне втілення, рекомендуємо все ж прочитати і саму книгу — вона надзвичайно цікава.

Комунікація/Communication

9. Анне-Кат Вестлі «Тато, мама, вісім дітей і вантажівка» «Тато, мама, вісім дітей і вантажівка» — перша з 9 книг серії, одна з найпопулярніших книжок для дітей у Норвегії. Анне-Кат Вестлі за життя навіть записувала аудіокниги для своїх маленьких прихильників, а її чоловік — Юхан Вестлі — ілюстрував усі її книги.


Profile for KOLO chasopys

Kolo 9(2014)  

Kolo 9(2014)  

Advertisement