Сьоме небо (№28, 2015)

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ПОПЕРЕДЖАЄ: НАДМІРНЕ ЧИТАННЯ ШКОДИТЬ ВАШОМУ ЗОРУ

Студентська газета Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка НПУ імені М. П. Драгоманова

СЬОМЕ НЕБО №28 вересень 2015 року

«Форум видавців» - найголовніша подія осені. Найсвіжіші новини та ексклюзивні фото!

«Іловайськ» та «Аеропорт» - книги про війну, які розповідають, що насправді коїться на сході України. Репортаж із місця події

Як побороти осінню депресію? Практичні поради та рекомендації, які стануть у пригоді кожному

Межигір'я. Операція «Перевтілення»

НЕБО

7– 2

Перемогти самого себе – найважча з перемог! «Крапля довбає камінь не силою, а частим падінням, так людина стає вченою не силою, а частим читанням» (Овідій)

З

акінчилося безтурботне й сонячне літо, залишивши в пам’яті яскраві фотознімки й уривчасті спогади про відпочинок. Безжальний вересень покликав усіх до стін вишу: когось уперше, когось укотре. Але як і новачків, так і студентів «зі стажем роботи», об’єднує одне – бажання дізнатися, що буде далі? Не вщухають розмови: «А цей предмет важкий?», «А викладач валити буде?», «А на 5 курсі на всі лекції треба ходити?». Із вуст у вуста переливається барвистим потоком інформація, провокуючи або шалену радість, або щирі студентські сльози. Але, як кажуть, не такий страшний чорт, як його малюють, тому ми дуже радимо заспокоїтися тим, хто вже почав пакувати валізи додому. Студентське життя – не легке, але водночас воно насичене й яскраве, подеколи навіть яскравіше аніж літні пригоди. Не вірите? Тоді переконайтеся в цьому самі! І пам’ятайте: усі, хто переступив цієї осені поріг Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка, не важливо вкотре, прийшли здобувати нові знання. Не забувайте, що робите ви це лише для себе, а не для викладачів чи батьків. І лише від вас залежить, із яким рівнем освіченості ви залишите стіни вишу. Читайте книги, бо в них закладена мудрість століть; спілкуйтеся з талановитими й цікавими особистостями, вони вміють відкривати в людях таланти; довіряйте викладачам, а не вигаданим історіям про них; розвивайтеся, бо перемогти себе – найважча з перемог.

P. S. Вересневий номер ми присвячуємо тим, хто прийшов до нас із інших навчальних закладів. Упевнені, що на сторінках нашої газети ви, шановні першокурсники, другокурсники (уск) й навіть третьокурсники, відшукаєте багато цікавого й корисного. Зустрінемось на «Сьомому небі»!

Тетяна Крисюк

У цьому номері: ↓ ↓

Синдром першокурсника: як уникнути депресії

7-3

Планета під назвою «Літо»

7-4

Культура проти пропаганди. Форум видавців

7-6

Не чужа війна

7-8

Хочу, щоб їх почули

7-9

Нова історія Межигір’я

7-10

Освітня реформа: ставлення до нововведення

7-11

Мовчазна леді

7-12

Агенти U. N. C. L. E.

7-14

Шпаргалки більше не потрібні!

7-15

Де шукати «Червону руту»?

7-16

Куди піти та що робити цієї осені?

7-17

Просто люди є чарівні на землі…

7-18

небо

небо

небо небо небо небо небо небо небо

небо

небо

небо

небо

НЕБО

ПОГЛЯНЬМО В СЕБЕ

7–3

Синдром першокурсника:

Примирення з істотними змінами звичного життєустрою ніколи не буває гладким, а особливо тоді, коли такі повороти долі супроводжує осінь.

Зберігайте спокій!

Ця стаття насамперед присвячена першокурсникам, бо їм зараз важко, як нікому. З головою накриває сніжна лавина нових (не завжди радісних) вражень, переживань та труднощів, які пов’язані з просторовим віддаленням від батьків та друзів. Купа навчального матеріалу, вимоги викладачів, побутові незручності в гуртожитку та високий рівень самостійності і відповідальності, якого очікують від новоспечених студентів, лише погіршують процес пристосування до нової соціальної ролі. А якщо додати до всього осіннє в’янення природи та погіршення погоди за вікном, то так і до депресії недалеко. Якщо, шановний першокурснику, тобі знайомі ці симптоми, «Сьоме небо» не залишить тебе в біді. Передусім важливо знати, що вченими давно доведено: депресія – це ніщо інше, як неправильне ставлення до себе, хибна оцінка навколишньої дійсності, відсутність або слабкість цілей. Та втім, є кілька чинників, які призводять або можуть призвести до так званої депресії.

✓

Намагання зробити все ідеально. Першокурснику, не забувай, що ти маєш право на помилки, тим паче, розумні люди на них вчаться. А якщо в темному лісі нового та незвіданого ти все-таки ступиш не туди – не страшно, адже ти такий не один. Звісно, старанність та наполегливість ніхто не відміняв, але їх надмір не має тобі зашкодити.

✓ Амбіції. У будь-якій справі, зокрема і під час при-

Фото: з інтерент джерела

стосування до університетського життя, потрібно реально оцінювати ситуацію і свою сили. Першокурснику, не поспішай схопитися за все й одразу: записатися до всіх художніх колективів одразу чи з головою кинутися до студентського самоврядування. У добі лише 24 години, а твої сили все-таки вичерпні. Ідеальне вирішення цієї проблеми – обрати саме те, єдине, що тобі насправді до душі, а потім

вже присвятити цій справі себе. До речі, творча або громадська робота – ідеальні антидепресанти.

Фото: з інтерент джерела

як уникнути депресії

✓

Надумана конкуренція. Бажання бути кращим від когось лише на перший погляд здається здоровим. Кожна мудра людина, небайдужа до саморозвитку, прагне стати кращою за себе вчорашню. Не забувай, що твої нові колеги прийшли до університету з неоднаковим багажем знань на умінь. Не варто порівнювати себе з одногрупниками, аналізуй власні здобутки та прорахунки – і тоді з гордістю зможеш сказати, що ти переміг себе.

✓

Викривлена самооцінка. З одного боку, зверхнє ставлення до інших може зіграти проти тебе самого. Як мінімум – відсторонення друзів, а більше того – суцільна зневага від оточуючих. Проте, з іншого боку, можна побачити недооцінку себе, яка призводить до труднощів у спілкуванні, відлюдкуватості, а відтак – самотність і депресія. За таких симптомів психологи радять за 3 хвилини написати свої позитивні риси. Якщо їх менше за 25, то ви себе недооцінюєте, більше ніж 50 – приписуєте зайве. Вірте в себе і поважайте інших.

✓

Неврахування деталей. Дуже часто людина зупиняється перед виконанням будь-якої роботи, злякавшись неприємної дрібниці. Тож, першокурснику, попереджаємо, що дорога до здобуття омріяного диплома не буде легкою, тебе спіткає чимало труднощів. Головне – ні на мить не забувати, що ти йдеш до великої мети, і ніякі дрібні (чи не дуже) негаразди не можуть тебе зупинити. Мотивація до плідної роботи захована в тобі самому, просто не дай їй запилитися, і тоді ніщо тобі не завадить. Зрештою, депресія – ніщо інше, як нудьга, але нудьгувати немає часу. Адже зараз, коли ти прийнятий до дружньої родини драгоманівців, не можна втрачати ні хвилини. До того ж, тебе гостинно прихистило надзвичайно красиве та історично багате місто, яке восени наповнюється особливою чарівністю та таємничістю. Ти отримав усі можливості для саморозвитку, тож інвестуй свої сили та час у майбутнє, працюй на себе, цінуй кожен прожитий день. Депресія боїться активних та наполегливих.

Анна Піменова

НЕБО

КОЛЕКЦІЯ ДУМОК

7– 4

а т е ю н а о Пл назв д і о п Літ

У цьому номері, ще трохи літньому й сонячному, ми зібрали враження студенток Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка про час, проведений у таборах на посаді вожатих. Професія педагога – благородна й водночас дуже відповідальна, адже окрім опанування азів методики роботи з учнями, потрібно любити те, що ти робиш, і тих, хто довіряє тобі своє дитинство.

У

всіх різна асоціація зі словом літо. Для когось це море, пляж, канікули чи відпочинок. Для мене – табір. Дитячий табір відпочинку «Артек-Прикарпаття» вже другий рік поспіль приймає мене та багатьох інших студентів НПУ імені М. П. Драгоманова під своє крило. Там усі: від «укрфілівців» до «математиків», від «ін`язівців» до «інформатиків» – одна велика сім’я. Ми – вожаті. «Артек-Прикарпаття» – місце, де всі розуміють один одного, допомагають та підтримують. Для вожатих робота в таборі – це безсонні ночі, ранні підйоми, розхитані нерви, галасливі дітки, але водночас – цікаві та захопливі заняття з акторської майстерності, декоративно-прикладного мистецтва, психології, хореографії, японської та польської мов, цікаві екскурсії до Львова чи Дрогобича, тематичні вечори (День індіанців, свято Івана Купала, День «навпаки»), конкурси і дискотеки, басейн, спортивні ігри. Там, у тій маленькій країні, кожен знайде те, що йому до душі. Якщо у вас є сумніви: «Їхати чи не їхати наступного року?», «Чи справлюсь я із тяжкою роботою?», «Чи сподобається мені?», я із впевненістю скажу: їхати! Адже де ще, окрім табору, маленькі янголята через декілька днів будуть називати вас мамою? Де ще вони будуть складати про вас пісні та вірші? Де ще ви побачите справжній погляд захоплення й поваги в дитячих очах? Повірте, воно того варте! Табір – це місце, де щодня творяться маленькі дива.

ко бійн ик Інеса Вос

І

з 18 років я працюю вожатою в різних дитячих таборах України. Ця робота не лише надзвичайно цікава, а ще й відповідальна. Тому я намагаюся дарувати незабутні, яскраві моменти дітям, щоби цілий рік у них не бракувало снаги навчатися й працювати над собою. У дитячому таборі все сприймається по-іншому. Тут діють особливі життєві правила, завдяки яким люди дуже швидко змінюються на краще. Також у таборі відпочинку дуже насичений і шалений розпорядок дня: підйом, зарядка, сніданок, заняття, басейн, обід, тиха година, підготовка до вечірнього заходу, вечеря, вечірній захід, дискотека, підвечірок, відбій, окремо – планові збори для вожатих і лише потім кілька годин сну. Кожний день розписаний похвилинно й саме тому немає часу думати про дрібні проблеми чи негаразди, які пригнічують людину в побутовому житті. Цього року в таборі я працювала не лише вожатою, а й психологом. Це дало мені можливість познайомитися майже з усіма загонами й відкрити для себе талановитих, унікальних, щирих, справедливих дітей. Спілкування зі школярами дозволяє усвідомити багато простих життєвих істин, подивитися на деякі речі під іншим кутом, замислитися над неоднозначними запитаннями тощо. Щоразу, повертаючись із табору, мене огортає смуток, і лише теплі спогади про чудово проведений час змушують посміхатися. Із року в рік я їду працювати в дитячі табори вожатою і чесно зізнаюся, що вже не можу уявити свого життя без маленьких людей, які є носіями яскравих та радісних емоцій.

ухінова Анастасія С

НЕБО

КОЛЕКЦІЯ ДУМОК

7–5

Діти повинні жити у світі гри, к раси, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості. (В. Сухомлинський)

П

ісля виснажливого робочого року більшість людей у літню пору хоче забути про буденні справи й відправитися у відпустку. Такі плани були й у мене, але в одну мить їх змінив один телефонний дзвінок зі словами: «Вас прийнято на роботу вожатою». За кілька днів я зібрала необхідні документи, спакувала валізи й вирушила у подорож, яка обіцяла щось нове та цікаве. Отже, я в таборі «АртекПрикарпаття» на поважній посаді вожатої. Ця робота стала не лише першим життєвим досвідом, а й фінальною межею, яка остаточно відокремила мене від країни дитинства. У перші ж хвилини приїзду мені дали загін із найменшими дітками. З ними я працювала в таборі до закінчення літа. Чесно кажучи, спочатку було важко, неймовірно важко. На вечірніх зібраннях вожатих очі просто «злипалися», мене не покидала одна думка: «Швидше б це все закінчилося». Але через кілька днів діти настільки наповнили мене своєю енергією та позитивом, що втома відійшла і моїм бажанням стало зробити все можливе,щоб цей відпочинок для дітлахів став незабутнім, а літо – одним із найкращих у їх житті. Табір містився на базі спа-готелю «Женева». Діти ділилися враженнями і запевняли,що перебування тут для них було просто казковим. Воно й не дивно: у кожному номері був телевізор, холодильник та ванна кімната. Від спеки рятували кондиціонери та велетенський басейн, у якому можна було не тільки прохолоджуватися, а й брати уроки аквааеробіки та грати у волейбол. Теплими вечорами діти ходили на дискотеку, готували тематичні виступи, де спілкувалися між собою та знаходили нових друзів. Окрім цього, вони їздили на екскурсії до Львова, у Східницю, до місцевого зоопарку, завдяки яким дізналися багато про історію Трускавця, традиції і звичаї місцевих жителів. Сповнені вражень, і вожаті, і діти повернулися додому. Скільки яскравих фото, сувенірів та подарунків ми привезли, щоб подарувати шматочок щастя своїм рідним та друзям! Та є те, чим не можна до кінця поділитися, що артеківці залишили тільки собі – це дружба, яка, на щастя, не припинилася із закінченням зміни як між дітками, так і між вожатими, приємні спогади, що завжди житимуть у наших серцях і зігріватимуть холодної зими. Я ні на мить не пошкодувала, що це літо провела саме так. Воно значно відрізнялося від минулих, адже було наповнене дитячою щирістю та емоціями, а це неможливо порівняти ні з чим. Найприємніше – усвідомлювати те, що твоя робота запалює вогники в маленьких серцях і приносить малечі відчуття щастя. Напевно, головний висновок, який я зробила після перебування в таборі, – щасливим бути зовсім просто. Достатньо любити те, що ти робиш!

Софія Зд ор

овець

Ц

ього та минулого року я працювала вожатою в дитячому оздоровчому таборі «АртекПрикарпаття». Рішення повернутися туди з`явилося раптово, але згодом я ні на мить не пошкодувала про це. Дев`ять тижнів роботи з дітьми пролетіли, ніби один день. Це незабутні враження, які варто пережити кожному. Щодня прокидатися під гімн табору, збирати дітей на зарядку, сніданок, йти разом із ними добювету, у басейн, на заняття, обід, відпочинок, а потім проводити для них нескінченну чергу конкурсів. Здавалося б, це мало набриднути їм ще на третьому-четвертому тижні перебування в таборі, але діти не втомлювалися вражати вожатих своєю зацікавленістю, неординарними вчинками, креативним мисленням. За весь час роботи я мала вісім різних загонів. І мушу зізнатися, що надзвичайно складно працювати, коли маєш майже незліченну кількість дітей. Бракує часу, аби їх всьому навчити, зрозуміти й почути кожного, дати добру пораду, підтримати в тяжку хвилину. Проте навіть у таких екстремальних умовах до вихованців дуже швидко звикаєш, і коли вони від’їжджають додому, стримати сльози неможливо. Я працювала з дітьми різної вікової категорії, але найбільше мені запам`ятався останній заїзд – танцювальний колектив «Адажіо». Коли вони прибули, я відразу злякалася, адже їх було 40. Особливо нервувати я почала, коли побачила найменшого їх представника, дівчинку Дашу, котра навіть до столу рецепції ледве діставала ручками. Тоді в мене з`явилося страшенне бажання зібрати речі й поїхати першим же потягом до Києва! Навіть уявити на той момент було важко, що я до них звикну, що віддаватиму їм увесь свій вільний час та сили. Не можу не сказати кілька слів і про колектив вожатих: це студенти Інституту української філології та Інституту іноземної філології. Подібна робота зближує і допомагає знаходити нових друзів. Тепер ми з радістю зустрічаємося і поза межами табору та університету. Це було незабутнє літо, враження від якого хочеться підсумувати словами одного з гімнів табору: Наш Артек приносить радість у дитячий світ; Нові друзі діти і вожаті. Наше літо незабутнє, спогади усі, Кожну мить ми будем пам`ятати.

Юлія Желонкіна

НЕБО

У РИТМІ ЧАСУ

7– 6

Культура проти пропаганди. Кожного вересневого року славетне місто Львів збирає в себе найкращих друзів – книжки. Шалений літературний вирій швидко пролетів на 22-му Форумі видавців. Він поглинув у себе тисячі відвідувачів: письменників, журналістів, друкарів, освітян, читачів. Книжковий рай відбувався з 10 по 13 вересня. Цього року програма форуму вмістила понад 1200 подій, які проходили в 60-ти локаціях міста.

Фото: з інтерент джерела

Масштаби події

Мета головної літературної події – привернути увагу суспільства до сучасного книговидання, висвітлювати традиції дискусій та презентацій. Усі події форуму розраховані на масову аудиторію та популяризацію книжки серед усіх верств населення. Уже 22-й рік поспіль Форум починається з книжкового ярмарку, де презентують себе всі видавництва України і не тільки. До співпраці з Форумом були залучені українські та закордонні письменники, видавці, зірки спорту та шоу-бізнесу, влада, громадські та благодійні організації. Головною темою Форуму стала «Культура vs Пропаганда, Цінності». Були розроблені спеціальні теми: «Програма розвитку і підтримкичитання», «Громадське обговорення законопроекту «Про освіту», «Розвиток критичного мислення і зміни навчальних програм». У межах фестивалю діяли 6 тематичних майданчиків у різних локаціях у центрі міста: «Жіноча тема», «Кулінарія», «Мандри», «Нація та едукація», «Уроки історії», «Фронт і фронтир». На Форум завітало понад 350 авторів із 22 країн світу: Білорусі, Великої Британії, Вірменії, Грузії, Естонії, Китаю, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Росії, Сербії, Словаччини, Словенії, США, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швеції. Країноюгостем цьогорічного Фестивалю стала Франція. Спеціальні гості Форуму видавців у Львові: Еліот Акерман (США), Юрій Андрухович (Україна), Франсуаза Барб Гааль (Франція), Ганс Боланд (Нідерланди), Марек Бьєнчек (Польща), Сергій Жадан (Україна), Оксана Забужко (Україна), Крістіне Кошель (Німеччина), Бей Лінг (Китай), Генрі Марш (Велика Британія), Маріуш Машкевич (Польща), Адам Міхнік (Польща), Катя

Петровська (Німеччина), Пітер Померанцев (Велика Британія). Напередодні фестивалю можна було побачити купу машин, книжок, заклопотаних видавців, організаторів, пусті полиці, які поступово заповнювалися цьогорічними бестселерами. За офіційними даними Форуму, цього року вийшло 5 тисяч книжкових новинок. Уперше з’явився Дитячий форум! Це понад 400 заходів для дітей та батьків, приблизна кількість відвідувачів – 10 тис. Діти мали нагоду відчути себе супергероями і врятувати свою чарівну країну. Заходи відбувалися в Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові і Державному природничому музеї. Також уперше тиждень сучасної драматургії на Форумі видавців: читання, вистави, зустрічі з драматургами, обговорення п’єс і перекладів.

Коротко про головне та приємне

Фото: з інтерент джерела

Форум видавців умістив купу різноманітних презентацій, круглих столів, автограф-сесій, дискусій, майстер-класів, театральних вистав, тематичних читань, ігор, пісень, танців. Усі події, які відбувалися на фестивалі, просто неможливо охопити відразу, тому розповідаємо коротко про найголовніші з них, які до цих пір залишаються в пам’яті відвідувачів.

1. Брифінг з приводу відкриття 22-го Форуму, на якому була президент ГО Форум Олександра Коваль, мер Львова Андрій Садовий, Віце-прем`єр-міністр та Міністр культури В`ячеслав Кириленко.

2. Церемонія нагородження премії «Найкраща книга Форуму видавців» й урочисте відкриття Міжнародного книжкового фестивалю у Львові. Нею стала книга

НЕБО

У РИТМІ ЧАСУ

7–7 шеф-редакторкою lb.ua Сонею Кошкіною. Автограф-сесія Люби Якимчук («Абрикоси Донбасу»). Презентація книжки Тараса Березовця «АНЕКСІЯ: ОСТРІВ КРИМ. Хроніки «гібридної війни». Презентація книжки Сергія Лойка «Аеропорт», зустріч із автором, який зазначив: «Головний герой мого роману – це війна. Це ніяке не АТО, а війна. І я хочу ось тут, у Львові, повторити – це не війна росіян із українцями, це не війна Росії з Україною, це війна України з однією людиною, наділеною владою й одержимою брудними пристрастями». Ще одним вагомим романом став «Маріупольский процес» Галини Вдовиченко, переможниці Гранд-Коронації 2015 року. «Усе настільки живе в середині, вимагає проговорення. Мене не лякало, що ми живемо в цьому процесі, що невідомо, що буде завтра. Роман починав писатися на початку вересня 2014 року, коли була серйозна ситуація під Маріуполем. Я знала, що це місто не здадуть, воно саме не здасться, залишиться українським, – каже Галина Вдовиченко. – Можна сказати, що це роман про кохання. Я би більше сказала, що цей роман про те, як змінює війна людей, як вони знаходять шлях до порозуміння, просуваються назустріч один одному». Зокрема, за всі дні у Львові були визначені найкращі книжки Форуму, книжкові новинки, рейтинги для прочитання. Також було нагородження «Золотих письменників України» від Тетяни та Юрія Логушів. Серед них Василь Шкляр, Ганна Чубач, Степан Процюк, Юрій Андрухович, Світлана Талан та Леся Романчук. Закінчилося все приємним музично-візуальним перформансом «На нашій юлойці» проекту «Kurbasy» та «Manu». Артисти виконали пісні та мелодії на основі українського та кримськотатарського мелосу. Форум видавців у затишному місті Львів захоплює і не відпускає. Це найкраща літературна подія в Україні. Зустрінемося наступного року! Зберігайте спокій та Форум видавців!

«Відвага і страх» Ольги Гнатюк, яку видало київське видавництво «Дух і літера». У книзі йдеться про життя окупованого Львова в часи Другої світової війни, про долю людей та водночас долю польської, української та єврейської інтелігенції.

3. Відвідування книжкового Форуму першою леді Мариною Порошенко разом із дітьми. Президентська родина взяла участь у презентації публіцистичного триптиху з бібліотеки газети «День», оглянула книжковий ярмарок та долучилася до першого Дитячого форуму. Дружина Президента наголосила: «Читання книжок – це запорука успішної нації. Звичайно, книги не можуть гарантувати людині успіх у житті, але вони безумовно підвищують шанси стати розумними й успішними. Українське прислів’я вчить: хто багато читає, той багато знає». «Завтра була війна»

«Мені рука не піднімається писати про сепаратистів, нехай про те, як вони воюють, пишуть інші. Проте книжок про війну мусить бути багато і люди мусять знати, як це відбувалося»,- зазначив Євген Положій, автор роману «Іловайськ» який отримав відзнаку конкурсу «Найкраща книжка Форуму». Цьогоріч було дуже багато презентацій книжок про події, які зараз не полишають думок кожного українця, – АТО, майдан, політв’язні, країна-агресор, Схід України. Центр дослідження армії, конверсії та роззброєння презентував книжки, зорієнтовані проти російської агресії – «Сучасні герої України», «Східна стратегія», «Росія після Путіна», найбільш очікувану для політв’язнів книгу Надії Савченко «Сильне ім’я Надія» та збірку оповідань Олега Сенцова. Зустріч із народним депутатом України та автором книжки-розслідування «Межигірський синдром. Діагноз владі Віктора Януковича» Сергієм Лещенком, організована видавництвом «Брайт-Букс». Зустріч із відомою українською журналісткою, авторкою бестселеру «Майдан. Нерозказана історія»,

Фото: з інтерент джерела

Фото: Альона Гринцевич

Форум видавців

Ганна Антохіна

НЕБО

У РИТМІ ЧАСУ

7– 8

Я стріляю – й нема справедливості Понад праведну кулю мою!.. (Михайло Свєтлов «Італієць», переклад О.Гончара)

У концертному залі Українського дому 3 вересня відомий журналіст, перекладач, письменник та фотограф Сергій Лойко презентував роман «Аеропорт» ― книгу, котра охоплює період від початку Революції Гідності до знищення летовища. Ой чий то кінь стоїть…

Зала заповнена вщерть. Нові слухачі розгублено оглядають зайняті місця, розуміючи, що їм доведеться стояти, проте нікуди не йдуть. Оператор мляво налаштовує відеопрезентацію, гортає стрічку новин у соціальній мережі і час від часу просить журналістів не ставити камери навпроти проектора. В очікуванні, серед розмов, чути шурхіт щойно віддрукованих сторінок «свіжої» книги. То тут, то там періодично спалахують дисплеї смартфонів в очікуванні початку презентації. Темрява. Світло трьох екранів. І раптом голос Святослава Вакарчука: «Ой чий то кінь стоїть…». На відео хлопці, молоді й не дуже, чорняві й біляві (інколи за шоломом не розібрати), але у всіх уважний і пронизливий погляд. Такий був і в Сергія Лойка, що постав на сцені після завершення зворушливої композиції. Він привітався й відразу попросив вшанувати всіх загиблих на Сході України хвилиною мовчання, далі одягнув окуляри і ніяково промовив: «Я не професійний артист і Фото: Альона Захарова не читець, трішки письменник… У мене є два уривки, хоча мені було складно їх обирати… Давайте, можливо, ви мені скажете, який прочитати… Один – про війну, інший – про війну і любов… Який?». У залі загуло: «Про війну…»

А хіба не знаєш, що всіх уб’ють?

За сюжетом «Аеропорту», американський фотограф Олексій працює і живе разом з українськими бійцями, сприймаючи війну як особисту трагедію. «Скільки народу навколо тебе, Альошо, повбивало, а ти живесенький, жодної подряпинки. Не забув, навіщо приїхав сюди?» – «Не забув. Просто звик уже й хочу дізнатися, чим усе закінчиться». – «А хіба не знаєш, що всіх уб’ють?» - «Знаю, але буду з ними до кінця. Якщо пощастить…». На презентації автор зачитав уривок про жінку, яка шукала свого зниклого без вісти сина. Аудиторія, затамувавши подих, ловила гіркі слова, які, мов кулі, вилітали з вуст Сергія Леонідовича: «…йому здалося, було чути, як над головою свистять кулі. Вони обоє втислися в холодну землю й так лежали, обнявшись, кілька довгих хвилин.

Російська мати й український солдат. На полі, де інший український солдат убив російського солдата, її сина, який сам прийшов сюди вбивати». «Навіщо?» – наче удар у дзвін пролунало в тихій залі. Оператор відірвав очі від монітору з постом про якусь столичну вечірку і зосереджено подивився на сцену, як і сотні інших людей. За якусь мить повітря загуло від гучних оплесків.

Війна війною…

Для створення роману кореспондент записав 40 годин інтерв’ю з кіборгами, більшість із яких стали його військовими консультантами. Не останню роль, певно, зіграв і особистий досвід пана Сергія, єдиного іноземного журналіста, який перебував поруч з українськими бійцями під час облоги Донецького аеропорту. Відтак ця книга, на відміну від першої в письменницькій творчості Сергія Леонідовича теж про війну, але в Іраку, містить не «суху» документалістику, а спробу «висловити всю глибину трагедії, підлості, героїзму, ненависті, пристрасті», як зазначає автор у своєму блозі у журналі «Новий час». Окремо Сергій Леонідович наголосив, що «Аеропорт» – це не роман-хроніка, а художній твір, побудований на реальних подіях. Тому не варто шукати в побутовому житті прототипів персонажів. Вони, звісно, є, але їх образи узагальнені й символічні. «Усе правильно… Війна війною. Література літературою… А картоплю копати треба. Краще б не було цієї книги, хай їй грець, як і не було б цієї війни», – так письменник на власній сторінці у Facebook прокоментував відмову сусіда відвідати презентацію книги незадовго до 3 вересня. Для Сергія Леонідовича ця книга стала справжнім випробуванням, як і сама війна для всього українського народу. Залишається сподіватися, що ми гідно відвоюємо незалежність своєї держави і наші онуки будуть нами пишатися, як зараз пишаються прадіди.

Альона Захарова

У РИТМІ ЧАСУ

НЕБО

7–9

Фото: Богдан Магдич

чях слухачів виступали сльози і було чути здивування та обурення. Прихована від суспільДо студентів Інституту української філології та літературної творства інформація, яку чості імені Андрія Малишка 16 вересня завітав Євген Положій зі своїм розповіли пану Євгену, змусила його шукати новим романом «Іловайськ». Видавництво «Фоліо» випустило книгу правду. Так він записав до річниці трагічних подій у цьому місті, що тривали з 10 серпня до 3 70 великих інтерв’ю з вересня 2014 року, і вона вже встигла отримати диплом «Найкраща очевидцями Іловайської книга про війну» від 22 Форуму видавців у Львові. Тепер презентатрагедії українською ція роману відбулася й у Національному педагогічному університеті і російською мовами. Опрацьовуючи їх, автор імені М. П. Драгоманова. видав 2 варіанти книги, в одній з яких усі історії записані українською мовою, а в іншій – російською. «Я жартував, що російськомовні книжки поїдуть в Крим, на Донбас, в Росію контрабандою, нехай читають», – зазначив автор.

Невже Положій мусив убити 5 росіян, аби мати право написати книгу? Першокурсники галасливим натовпом заходили до аудиторії 7-10. Для них поки в новинку події такого рівня, і вони сідають не ближче третього ряду, не припиняючи розмов. Пізніше надійшли спудеї старших курсів і викладачі, багато хто з «Іловайськом» у руках. Десятки пар очей вдивлялися у чоловіка в блакитній сорочці, який зайшов до приміщення. Така увага зовсім не знітила його, він усміхнено дивився на залу і терпляче чекав, поки його представлять. Пан Євген, певно, знав секрет, як прихилити до себе студентів – достатньо було сказати, що сам він закінчив філологічний факультет і понад 22 роки є головним редактором сумського видання, як молодь привітно засміялася. «Деякі кажуть: «Найголовніша, найважливіша книжка про війну». Я не знаю, наскільки це доречно, але впевнений в одному: про війну писати потрібно і саме зараз, що б не казали люди, які не хочуть цього робити. Маститі автори стверджують, що писати може лише той, хто воював, а інші не мають на це морального права. Нехай скажуть: «Положій мусив убити 5 росіян, аби мати право написати книгу», – розповідає Євген Вікторович і запевняє, що не збирався створювати «Іловайськ». Його історія схожа на сотні інших, але водночас не кожен закінчував її так. Як журналіст і волонтер, письменник їздив до солдатів та родин загиблих у рамках редакційного проекту «Вічна пам’ять героям». Євген Положій спілкувався з людьми особисто і почув багато чутливих, сентиментальних історій, які, на його думку, і загартували його до написання роману. Ще одним поштовхом стала місія пошуковців «Чорний тюльпан», де працював товариш автора Юрій Коваленко. Волонтери підняли в Іловайську приблизно 150-160 тіл солдатів, хоча Міністр оборони України заявляв, що загинуло 107 бійців. Дівчина, що в цей момент сиділа поруч за партою, стисла кулаки і прошепотіла: «Їм байдуже, там же не було їх близьких і ніколи не буде…». Подекуди на зосереджених облич-

«Голова перетворилася на котел» Євген Положій наголошував, що його книга не лише про Іловайськ, а й про людей, які борються за перемогу, про людяність і силу духу. «Я розглядаю назву «Іловайський котел» метафорично. Він, «котел», сформувався майже в усіх місцях Донбасу. Мені завжди була цікава логіка людей, які обрали ДНР, що на них вплинуло, окрім промивання мізків російськими ЗМІ. Одна жінка розповідала, що їм обіцяли зарплатню по $ 2 тис., адже вони живуть у найбагатшому краї. Це був якийсь психологічний зсув, вона казала мені: «Моя голова перетворилася

«Деякі кажуть: «Найголовніша, найважливіша книжка про війну». Я не знаю, наскільки це доречно казати, але впевнений в одному – про війну писати потрібно і саме зараз, щоб не казали люди, які не хочуть цього робити». на котел, де варилася вся ця інформація». Письменник зазначив, що в книзі трапляються герої по той бік барикад, але такі ж цивільні, як і ця жінка. У романі є 7-8 новел, які безпосередньо з Іловайськом не пов’язані, але стосуються цієї війни. Аудиторія цілком затихла (навіть дівчина, що періодично коментувала сказане автором), коли Євген Вікторович описував епізод про бійця Сергія Кабана, якого переховували в морзі, і вночі йому здавалося, що померлі оживали... Чи про молодого українського офіцера, етнічного росіянина, онука Героя Радянського Союзу, якого в полоні «обробляли» ФСБ, аби він сказав по телебаченню, що бореться з фашистами, як його дід. Люди один за одним піднімали руки, аби поставити запитання авторові. Коли, здавалось, нових охочих вже не було, десь позаду з’являвся ще один зацікавлений студент. «Повертаюся до того, чому я почав писати цю книжку, – я хочу, щоб їх почули: і живих, і загиблих, і безвісти зниклих. Ми переможемо не тоді, коли виженемо росіян, не коли всі сепаратисти присягнуть на прапорі України і коли контролюватимемо кордон, ми переможемо тоді, коли один до одного почнемо ставитися по-людськи. Бо якщо держава досі не шукає загиблих, значить ми досі приречені на поразку», – підсумував Євген Положій.

Альона Захарова

НЕБО

ОКО НАРОДУ

7– 10

Нова історія Межигір`я

Фото: Богдан Магдич

Межигір`я… Кожен, хто чує це слово, одразу пригадує «золотий батон» та славнозвісного екс-президента Віктора Януковича. Із цим місцем пов’язані не найкращі миті української історії. Проте цього року на території заповідника зародилася нова легенда, яку писали діти, і цього разу вона – щаслива й правильна. Як усе починалося, або трохи історії

Фото: Богдан Магдич

Резиденція розташована на правому березі Дніпра, у селі Нові Петрівці Вишгородського району. Колись, ще до Княжої доби, на цьому місці був монастир, який пізніше за наказом Катерини II було підпалено, і після того він перестав функціонувати. Згодом діяльність монастиря було відновлено, але ненадовго. Потім його приміщення використовували як технікум та інститут, але в квітні 1935 року Політбюро видало наказ про знищення всього комплексу. Протягом подальших років територію заповідника використовували для забудов резиденцій чиновників, тобто з приходом «нової влади» «нова людина» відбудовувала територію на свій лад. Із приходом Віктора Януковича на пост Президента України певними, не відомими для нас зусиллями територія заповідника стала його власністю. Тут розпочалося будівництво нових приміщень і приведення всієї території до «блиску». Першим у Межигір`ї було збудовано головний будинок – «Хонку» (від назви фінської фірми Honka, яка його будувала). Будинок зроблений з екологічного дерева, котре було привезено з-за кордону. Саме завдяки цьому особливому матеріалу приміщення може простояти до ста років. Крім того, на території також розташова-

ний банний комплекс із трьома лазнями. У Межигір’ї також багато декоративних дерев, штучних озер та іншого. Сама територія заповідника більше нагадує парк розваг, аніж місце для звичайного буденного життя.

Новий етап розвитку

Улітку цього року «Межигір’я» мало нагоду внести правки у свою скандальну історію: тут був організований одноденний дитячий табір «Eurocamp». Кожного ранку автобус о 8: 30 відправлявся від КМДА і о 19: 30 повертався на місце відправлення, везучи галасливих та допитливих дітей різного віку. Упродовж дня в таборі була дуже насичена та цікава програма, яка об’єднувала ознайомлювальну екскурсію по території, ранкову зарядку, другий сніданок, справи в загонах або спортивні години. У другій половині дня для діток проводили майстер-класи з туризму, англійської та іспанської мов, орігамі та візуалізації. Окрім того, для маленьких відвідувачів проводили екскурсії в банному комплексі, у музеї ретроавтомобілів, у складі якого були десятки унікальних машин, починаючи від ЗИЛа, Чайки аж до сучасних Mersedes. Щодо спортивних годин. До діток приходили майстри спорту та професійні тренери, щоб розповісти всі «ази» та навчити певній грі. До прикладу, частим гостем була Марина Романік – тренер із гольфу. Пані Марина як професіонал своєї справи розповідала про історію гольфу, а потім учила всіх правильно грати в гольф, починаючи від того, як потрібно тримати «ключку», та завершуючи тим, яким повинно бути положення тіла. Окрім того, дітки мали змогу плавати на човнах, їздити верхи на конях, дивитися на рідкісних собак у професійній кінології, яку, до речі, вважають однією з найкращих у Європі. Літо промайнуло, табір перестав існувати, але резиденція і зараз перебуває в очікуванні нових відкриттів та відвідувачів. Межигір`я – це чудове місце для того, аби добре провести вільний час із користю як для дітей, так і для дорослих. Нонсенс: незаконно приватизована власність однієї людини може зробити щасливими сотні дітей і принести чималий дохід державній казні, що не менш важливо, особливо сьогодні.

Богдан Магдич

ОКО НАРОДУ

НЕБО

7–11

Фото: з інтерент джерела

Освітня реформа: ставлення до нововведення

Н

Реформи в Україні стали невід’ємною частиною суспільства. Сьогодні кожному свідомому громадянинові варто слідкувати за змінами та нововведеннями, аби бути обізнаним у життєво необхідних питаннях. Ми вирішили дізнатися думку українців щодо деяких запланованих, але ще не повністю втілених у життя реформ.

Фото: з інтерент джерела

Не оминули нововведення й освітню галузь. Це можна пояснити передусім тим, що є низка проблем, які необхідно вирішити, наприклад: занепад матеріально-технічної бази, ротація педагогічних кадрів, застарілі методи викладання матеріалу тощо. Усе це позначається на рівні якості освіти майбутніх фахівців, адже в еру інформаційного суспільства постає потреба у високоваліфікованих кадрах широкого профілю, що мають ґрунтовні теоретичні й практичні знання, уміють працювати з комп’ютером, володіють іноземними мовами тощо. Із 2015 року Міністерство освіти планує впровадитинову реформу освіти та науки України, котра стосується передусім громадян, що навчаються або планують навчатися у вищому навчальному закладі. Важливим напрямком розвитку освіти є реформування її структури відповідно до вимог сучасної економіки та інтеграції України в європейський економічний та культурний простір. Цікавою є пропозиція переходу на трирічний бакалаврат та дворічну магістратуру у вищій школі. Як й інші нововведення, так і це було сприйнято або позитивно, або різко негативно. Думки суспільства різняться щодо доцільності таких змін. Заступник директора Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка з виховної роботи Гаврилюк Оксана Романівна притримується такої думки: «Те, що впроваджують, зазвичай сприймається шквалом негативних емоцій, але згодом усі звикають. Важливо наголосити на тому, що не терміни навчання важливо брати до уваги, а зміст навчальних програм у виші». Не дивно, адже нині багатьом важко відійти від

старого і піти шляхом нового, відмінного. «Система навчання у вищому навчальному закладі застаріла, її необхідно змінювати, а відтак і змінювати методи викладання матеріалу. Я не маю єдиної думки щодо введення нової практики, – зауважив випускник Олександр Лучко. – З одного боку, добре те, що планується така система, адже, на мою думку, в магістратурі вивчають більше профільних предметів, а в бакалавраті ґрунтовна частина навчальної програми – предмети для саморозвитку, самопізнання. Та з іншого боку, постає питання фінансування. Варто звернути увагу на те, що буде скорочена програма, докорінно змінена, тому є потреба в матеріальному забезпеченні міністерством підручниками, які треба розробити та випустити, а також потреба в кадрах, яких мають підготувати або перепідготувати». Україна прагне удосконалити програму суспільного, політичного, культурного життя. «Намагання влади внести зміни в галузі освіти я завжди сприймаю добре, – зазначила студентка четвертого курсу Анастасія Грузинська, – адже освічена молодь – рушійна сила майбутнього. Від якості освіти залежить не тільки майбутнє окремої особи, але й всієї країни загалом. Для студентів важливим є не кількість років навчального процесу, а наповненість навчальної програми, власне, зосередженість на профільних предметах. Однак мене влаштовує і нинішня система. Хоч я і підтримую реформування, та рада, що це оминуло мене». Студентка третього курсу Інна Веселовська вважає, що «українське суспільство прагне перейти до європейського порядку, тому в різних галузях державне керівництво намагається втілити цей задум. Потроху країна крокує шляхом до реалізації задуманого, аби в найкращому світлі постати перед європейською спільнотою. Кроки ці, можливо, маленькі та невпевнені, як перші кроки малюка, та все ж шляхом спроб та помилок можна досягти поставленого». Як бачимо, думки розділилися. Багато людей негативно, подекуди навіть із обуренням сприймають щось нове, та як би там не було – звикають. Судити поки ще рано, адже кожне нове, зокрема реформу, потрібно побачити в дії і вже тільки потім оцінювати.

Марія Бур’ян

НЕБО

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ МРІЇ

7– 12

Жінка, внесок у розвиток кіномистецтва котрої важко переоцінити. «Солодка білявка», чий портрет не відповідав жодним еталонам. Акторка, котра в перерві між виставами та фільмами читала поезію і могла годинами говорити про підводні човни, мов справжній військово-морський експерт. Харизматична та яскрава, вона була мрією будь-якого режисера, втіленням образу «нової жінки» – енергійної, сильної, незалежної. Справжня героїня свого часу – Світ Бланш.

Крізь терни до зірок

Сара Бланш Світ народилася в Чикаго (США) 18 червня 1896 року в сім’ї театральних та водевільних акторів. Зіркою вона стала вже у 14 місяців! А з чотирьох років постійно була задіяна в різноманітних театральних постановках. Вихованням актриси здебільшого займалася бабуся (у зв’язку з трагічною втратою обох батьків), котра ще спочатку відзначила, що дівчинка володіє неабиякою харизмою та потенціалом майбутньої зірки. Дуже скоро Бланш віднайшла себе на сцені багатьох американських театрів. У 1909 році сім’ю акторки спіткали значні фінансові труднощі. Один із друзів сім’ї розповів, що кіностудія «Байограф» приймає заявки від акторів, котрі б хотіли

звернутися до «Байографа». Можливо, справа була в тому, що вдруге вона потрапила «у той час і в те місце» – прямо до Девіда Уорка Гріффіта, легендарного режисера. Юна актриса надзвичайно сподобалася маестро. Наступного дня вона вже грала в його фільмі «Спекуляція пшеницею» (1909). Одразу зазвучавши в серцях глядачів незабутньою мелодією, Бланш почала активно зніматися в кіно і в 1910 році стала однією із найпопулярніших актрис студії «Байограф».

Солодка ягідка кінематографу

Світ Бланш стала солодкою родзинкою у прісному кексі тогочасного кінематографу. Образи тендітних, худих та слабких жінок уже достатньо набридли глядачам. Натомість апетитна фігура та кругленьке обличчя Бланш допомогли їй створити амплуа сильної, енергійної та незалежної жінки. Проте вона досить критично ставилася до власної публічності. Дівчина дуже рідко давала інтерв’ю. Щастило журналістам, яким іноді вдавалося заскочити її в гримерці під час підготовки до вистави чи наступної сцени. Вона любила читати про війну, проте завжди мала сумнівні думки щодо переможців. Дуже цікавилася підводними човнами, могла говорити як військово-морський експерт, коли мова йшла про морських пірнавців. І, звісно, як і кожна дівчина, захоплювалася поезією. Одним із її улюблених авторів був англійський поет Альфред Теннісон. У 1911 році під впливом нестримно яскравої харизми Бланш Гріффіт подарував дівчині головну роль у фільмі

«Я так любила всі мої ролі і жила в них так щиро, що часто наприкінці дня уявляла собі, що це була якась інша жінка» зніматися в кіно. Тринадцятилітня Бланш відправила своє фото з листом, на який так і не отримала відповіді. Пізніше на студії стверджували, що лист загубився на пошті. Світ Бланш була не з тих, що здаються. Після першої невдачі вона їде одразу на проби до іншої відомої на той час кіностудії «Едісон». Там їй пощастило значно більше –дівчині дісталася одна із головних ролей у фільмі «Чоловік із трьома дружинами», короткометражній комедії. Окрилена успіхом, Бланш вирішила спробувати знову

Фото: з інтерент джерела

Мовчазна леді

НЕБО

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ МРІЇ «Механік Лондейл», котрий нині вивчають у всіх кіношколах світу. Опісля була ще одна головна роль у повнометражці «Юдиф з Віфлеєму» (1913). Через рік Бланш чекала на наступну роль у фільмі «Народження нації», проте та дісталася Ліліан Гріш. Горда дівчина покинула «Байограф»

7–13 д’Ебервілів» (1924) за романом Томаса Харді та «Венера спорту» (1925). Тоді ж актриса перейшла до недавно заснованої кіностудії «Metro-Goldwyn-Mayer». На питання, які ролі їй подобалися найбільше, «солодка білявка» відповідала: «Ті, в котрих я можу носити один костюм від початку до кінця. Це жахлива мука – тягти півтора десятка суконь під час довгих зйомок. Тоді потрібна гардеробна. Мене одягає у великому автомобілі купа людей, і це зовсім не весело. Проте ми не можемо очікувати, що все буде так, як нам того хочеться».

Фото: з інтерент джерела

Від голлівудського небосхилу до прилавку універмагу

та підписала контракт зі студією «Парамаунт» (так, тією з логотипом над горою). Ходили чутки, що актриса ніяк не могла пробачити Гріффіту втрати тієї ролі. Сама Бланш так коментувала свій неочікуваний крок: «Я була вперта, я була капризна, я грала в ігри, я була закохана, були сотні причин, чому я так вчинила…». Згодом Бланш працювала з іншим відомим режисером Сесілем Б. де Міллем, знявшись у картинах «Уорени із Вірджинії» (1915) на студії «Famous Players», контракт з якою закінчився 1917 року і з невідомих причин не був продовжений.

Новий спалах

Акторка була сердита та розчарована через дивні стрибки у своїй кар’єрі. Врешті-решт вона залишила кінематограф на кілька років. Проте з новою силою повернулася у фільмі «Непробачений гріх» (1919) відомого режисера Маршалла Нейлана, із яким 8 червня 1922 року вона одружилася. Протягом другого десятиліття ХХ століття Бланш з’явилася у 139 фільмах та стала однією з найвідоміших американських актрис німого кіно. На початку 20-х років кар’єра Бланш продовжувала процвітати. У 1923 році вона знялася в картині «Анна Крісті», котра згодом витримала кілька римейків. Іншими відомими роботами того часу стали фільми її чоловіка «Тесс із роду Фото: з інтерент джерела

У 1929 році Світ та Нейлан розлучаються за ініціативи актриси, котра звинувачувала чоловіка в постійних зрадах. У другому шлюбі (1936) разом із театральним актором Раймондом Хаккетом вона прожила аж до смерті чоловіка (1958). «Гамірливі двадцяті» завершилися і розпочалася ера звукового кіно. «Нетонучий Титанік» американського кінематографу все ж таки потонув. Кар’єра неперевершеної Світ Бланш розлетілася зі швидкістю звуку. Зігравши всього лише в трьох звукових картинах, «мовчазна леді» покинула кінематограф. Після цього акторку ще зрідка запрошували озвучувати різноманітні радіопостановки, грати другопланові ролі на Бродвеї. Але згодом про неї зовсім забули, як забувають про квіти, що залишилися після свята десь у кутку. Не знайшовши більше собі місця на зірковому п’єдесталі, жінка почала працювати за прилавком універмагу в Лос-Анджелесі.

«…Я як ніколи готова до битви»

Як і її екранні двійники, Бланш Світ була жінкою сильною та ніколи не здавалася. Вона знайшла в собі сили прийняти нові правила долі і гідно грати за ними цього разу в картині реальності. Доживши до гідних дев’яноста років, акторка тепло згадувала про своє кінематографічне життя: «Я так любила всі мої ролі і жила в них так щиро, що часто наприкінці дня я уявляю собі, що це була якась інша жінка». Часто повторювана фраза Бланш Світ «Зараз я відчуваю себе сильнішою і, як ніколи, готова до битви» – це приклад надзвичайної мужності та витривалості, котра леліялася у її тілі ще змалечку. Яскрава зірка, що навіть після згасання залишила на небі молочний слід, – невтомна та харизматична Світ Бланш.

Юлія Кириленко

НЕБО

АНАЛІЗ ДНК

7– 14

Стрічка відомого на весь світ режисера Гая Річі. Відомий сюжет, нове натхнення. Як історія про двох супротивників, які об’єднуються проти світової загрози, – концепція стара, як світ – отримує нове, яскраве і своєрідне втілення завдяки розкритим персонажам, добре підібраним акторам, вдалому музичному супроводу і не забуваймо про неперевершений український дубляж.

Агенти

олодна війна. Американський шпигун Наполеон Соло (Генрі Кавіл) отримує завдання знайти зниклого розробника атомної бомби, колишнього нациста. Його зникнення пов’язують із діяльністю таємної злочинної організації, яка хоче здійснити ядерний теракт. Пошуки приводять агента Соло до східного Берліна, де проживає дочка ученого Ґабі Теллер (Алісія Вікандер). При спробі витягти дівчину за Берлінський мур, аби та привела його до свого батька, вони натрапляють на агента КДБ Іллю Курякіна (Армі Хаммер). Зі свого боку радянський шпигун також отримав завдання знайти вченого, адже його знання можна використати, щоб мати перевагу у війні. Та менш ніж за 24 години після сутички американська та радянська розвідки об’єднуються задля спільної операції над злочинною організацією та її головою Вікторією Вінчігуери (Елізабет Дебікі), аби врятувати світ та врешті забрати боєголовку кожен собі. Для українського глядача це буде менш помітно, але фільм побудований на численних історично знакових кінопроектах. Фільм оснований на американському телесеріалі середини-кінця 60-х із однойменною назвою, до якого приклав руку сам Ян Флемінг, автор романів про Джеймса Бонда. Поціновувачі кінострічок тих років відразу ж помітять стиль того часу. Весь фільм просякнутий духом чорно-білих стрічок про шпигунів, фільмів зі Стівом МакКуіном, Джоном Вейном, Чарльзом Бронсоном та молодим Клінтом Іствудом. Саме тому багато можна помітити алюзій на класичні бойовики попереднього століття. Мабуть, із цієї причини місцями фільм видасться мало динамічним, як на сьогодення. Та його аж ніяк не можна назвати нудним, адже майстерно пророблена атмосфера, вдало підібраний гумор, на висоті також і саунд трек. Робота талановитого режисера Гая Річі («Шерлок Холмс», «Карти, гроші та два стволи, що димлять», «Великий куш») значною мірою запозичує багато сюжетних ходів, які багато глядачів, напевно, передбачать заздалегідь. Хоч, звісно, є кілька пам’ятних, неочікуваних моментів, аби фільм запам’ятався надовго. У той час, як сюжет є одним із найменш успішних аспектів фільмів Річі, він як і раніше майстерно захоплює глядача тим, як герої реагують на розвиток подій, як взаємодіють один з одним. Бо, врешті, навіть коли оповідь видається хитромудрою або надмірно загальною, більшість сцен, безсумнівно, цікаві та захопливі. Як режисура та сценарій, також вдалий і підбір акторів. Відомий глядачам за роллю Супермена Генрі Кавіл, який зіграв Наполеона Соло, зображений дещо зарозумілим, хоч і серйозним, із ядучим та тонким почуттям гумору. Образ агента Соло нагадує класичного агента 007, зіграного Шоном Конері чи Роджером Муром, де є неймовірний шарм легкості та вишуканості, де шпигунські фільми покликані радше розважати і показувати романтичний, нездоланний образ джентльмена та

ловеласа, аніж серйозного та с повненого трагізму Джеймса Бонда версії Деніела Крейга. Кавіл постає перед нами в стилі 60-х, балансуючи між хвацьким ковбоєм та вишуканим джентльменом зі зверхнім гумором. Так само й агент КДБ Ілля Курякін, гарно зіграний Армі Хаммером. Глядач може пам’ятати його за роботами у фільмах «Джон Едгар» та «Соціальна мережа». На противагу Наполеону Соло, гарно одягненому та вишуканому, Курякін постає перед нами просто вдягненим, грубим, він більше покладається на власну силу, ніж на розум, а також часом не розуміє глуму американця. Варто наголосити на неперевершеному українському дубляжі, який передає макабричний акцент росіянина, що є особливою частиною гумору в кінокартині. За дуетом таких різних двох агентів ворогуючих країн цікаво спостерігати. Їхні стосунки розвиваються впродовж фільму, із ворогів вони врешті стають друзями, хоч і до останніх хвилин фільму глядач сумнівається в цьому, адже начальство наказує їм прибрати іншого, якщо доведеться. Також переконливо зіграла Алісія Вікандер у ролі Теллер. Вона відома за роллю Кітті у фільмі «Анна Кареніна» та роллю Ави у «Ex Machina». На неї приємно дивитися, оскільки її персонаж цілком самостійний – нічим не поступається чоловічим, вона не безпомічна і тому не є просто кралею, яку весь час треба рятувати. Що ж до ролі Елізабет Дебікі, яка грає Вікторію Вінчігуеру, то її роль не розкривається – вона так і лишається просто злодієм фільм, її не запам’ятають, але це й не треба. Річі у своїй адаптації «Агентів U. N. C. L. E.» не винаходить нічого нового в шпигунському жанрі, натомість, спираючись на перевірені шпигунськими фільмами прийоми, виробляє міцну основу для можливих продовжень. Проте, незважаючи на те, що глядачі знайдуть знайомі сюжетні ходи, Гаю Річі вдається створити веселий та легкий для перегляду фільм у стилістиці 1960-х, який зберігає якість елементів жанру, що й робить цей бойовик захопливим у 2015 році. Фільм не бере сюжетом, він бере емоційно, певною естетикою, тонкістю і підкоряє серця глядачів своїми персонажами, це є черговий доказ, що навіть найбанальніший сюжет може захоплювати, якщо він розігрується цікавими, об’ємними персонажами.

Фото: з інтерент джерела

U. N. C. L. E.

Х

Михайло Пилинський

НЕБО

ПОВІР У СЕБЕ

7–15

→ Шпаргалки більше не потрібні! Якщо ти досі не запам`ятав імен хоч половини викладачів, то ця стаття для тебе.

К

Фото: з інтерент джерела

ожен із нас зіштовхувався з проблемою (особливо під час сесії), пов’язаною із запам`ятовуванням інформації. Мабуть, якби не це, то й не потрібно було б вигадувати, куди ховати шпаргалки і як із них списувати. Але як би було чудово прочитати великий за обсягом текст і з першого разу досконало

його відтворити! Людей, котрі наділені такими здібностями, можна спокійно зараховувати до лав супергероїв. І, як не дивно, вони існують. Сорен Дамтофт – чемпіон світу зі спортивного запам’ятовування у віковій категорії 60+. Він займається тренуванням своєї пам’яті з 2012 року. Присвячує цьому заняттю близько години щодня. Зараз його рівень запам`ятовування прослуханих символів досяг 128 цифр, коли раніше він навіть 8 одиниць не міг запам’ятати. Останній зафісований рекорд чемпіона складає 90 символів. Сорен вважає, що досягнути такого рівня можна без зайвих зусиль, оскільки є значна кількість літератури, присвячена цій темі. Сьогодні С. Дамтофт уже роздає рекомендації новачкам: перше, що має зробити людина задля досягнення мети, – читати наукову літературу про пам`ять, її особливості та характеристики. Мережа Інтернет переповнена вправами, які можна з легкістю виконувати щодня, тому друга його рекомендація – практи-

ка. Ці вправи можна застосовувати в будь-якій сфері діяльності: робота, хоббі. Але не потрібно забувати й про фізичні навантаження. Така активність сприятиме діяльності мозку. Але найголовнішою його рекомендацією є порада довіряти собі, бути впевненому у своїх силах та бажаннях. Найпростіший спосіб розвинути свою пам`ять – це детально згадувати, як пройшов твій день, у зворотному порядку. Це не потребує багато часу, згадувати можна наніч, поки ваш мозок ще не заснув. Також сприятимуть досягненню мети мінімальні зміни деталей вашого життя (наприклад, почати чистити зуби чи їсти іншою рукою, прикладати слухавку до іншого вуха тощо). Якщо потрібно запам`ятати багато чисел чи інших символів, речей, вигадуйте асоціацію, історії, відтворюючи які ви згадаєте все, що вам потрібно. Наприклад, цифру 124 можна запам`ятати як факт, що кіт має одну голову, два вуха і чотири лапи. Вивчення художніх творів (прозових чи ліричних) теж сприяє розвитку пам`яті. Але не варто зазубрювати тексти, потрібно акцентувати на змісті, думці, інтонації. Також можна вивчати іноземні мови, а саме лексикологію. Запам`ятовування телефонних номерів допоможе вам не лише розвинути пам`ять, а й може вас виручити в непередбачуваній ситуації (якщо загубите телефон, зможете без проблем сконтактувати з рідними без допомоги телефонної книги). У транспорті, чекаючи своєї запинки, використовуйте час із користю. Спробуйте уважно запам`ятати, у що вдягнутий пасажир навпроти вас, відведіть погляд, спробуйте відтворити його зовнішній вигляд у деталях. Перебуваючи в заторі, спробуйте так само відтворити в пам’яті вигляд будівлі, колір машини, форми дорожніх знаків тощо. Якщо ці всі способи вас не зацікавили, використайте те, що точно має кожен із нас вдома: настільні ігри, гральні карти, шахи. За допомогою них можна не лише весело провести час, а й активувати мозкову діяльність, адже потрібно запам`ятовувати значну кількість карт, фішок, балів, які мають суперники. Тренування мають стати обов`язковим елементом вашого дня. Але не потрібно забувати про відпочинок, адже мозок не може перебувати в стані напруження постійно. Потрібно пам`ятати і про здоровий спосіб життя. Учені довели, що людина, яка палить та вживає алкогольні напої, має гіршу пам`ять. Сон теж відіграє важливу роль у цих процесах. Тому не забувайте відпочивати (особливо ця порада стосується першокурсників) та прогулюватися на свіжому повітрі! Якщо ви маєте мету, ви її досягнете, але починати потрібно вже сьогодні, адже сесія близько!

Юлія Желонкіна

НЕБО

СВІТ НАВКОЛО НАС

7– 16

Де шукати «Червону руту» ? Фінал Всеукраїнського музичного фестивалю «Червона рута» пройшов 18-20 вересня у прифронтовому Маріуполі. Місце проведення «Рути» змінюється щороку, але цього разу організатори вирішили зробити подарунок маріупольцям до Дня міста у вигляді грандіозного концерту.

З історії конкурсу на гала-концерті на Театральній площі Маріуполя. Саме «Червона рута» – один із найдавніших музичних фесфінальне дійство і стало родзинкою фестивалю, зібравши тивалів України, вперше він відбувся у далекому 1989 значну кількість простих маріупольців. році. Сьогодні ми завдячуємо йому за десятки справжніх Ведучий гала-концерту, Євген Нищук, неодноразово українських «зірок», серед них «Брати Гадюкіни», «ВВ», казав зі сцени: «Дехто з виконавців боявся їхати. Деякі і не М. Бурмака, О. Пономарьов, «Скрябін», приїхали, бо не знають, що тут відбуваєть«Ми хочемо «ТНМК», «Тартак», «Dakh Daughters» та ся. Ми ж хочемо показати, що Маріуполь – численна кількість інших. Організатори мирне місто, яке може допомогти об’єднати показати, що стверджують, що через «Червону руту» людей». Сказати, що учасники були з різних Маріуполь – пройшли майже 90% вітчизняних співаків і кутків України – не сказати нічого, бо рамирне місто, яке зом вони утворювали міні-модель ідеальної гуртів! Масштаби цього дійства завжди вражають, а сам фестиваль виходить за межі може допомогти України: молоді представники Київської, музики і сплітає воєдино різні напрями мисЧеркаської, Закарпатської, Вінницької обоб’єднати тецтва: танці, живопис, театральні дійства ластей співали і танцювали разом із виколюдей» та інші, що реалізовуються у виставках, донавцями і гуртами з Донецької, Харківської, даткових заходах. Але навіть не в цьому основна заслуга Сумської та інших областей. Думаю, Тарас Григорович «Червоної рути». Головне, що фестиваль по-справжньому тішився би з цього дійства. об’єднує людей з різних куточків України, не тільки співаків, але й глядачів – це є традиція. Калейдоскоп талантів Виконавці вражали не тільки географією своїх рідних Цьогорічний фестиваль міст і містечок, а передусім своїми вокальними й поетич«Червона рута» буквально наповнила собою доволі сіре ними талантами. Чого варта одна лише 14-річна Уляна місто: від яскравих синьо-жовтих плакатів і до різноманітОльгіна, вже відома українському глядачу з талант-шоу них дійств у центрі Маріуполя – все створювало святкову «Голос. Діти», яка виконувала пісні свого авторства про атмосферу. Бандуристи, народні колективи як місцеві, так долю сучасної України. Більш за все маріупольці вподоі учасники «Червоної рути», справжнісінькі рокери, схожі бали численні, не схожі один на інший гурти: готичні на «АС/DC», розгулювали містом і не тільки розважали «Чорне сяєво» з вокалістками оперного і скрім вокалу, перехожих своєю незвичайністю, а й ділилися своєю власфольклорні «Яри» у національному вбранні; дивні, але шаною субкультурою і культурою свого регіону, нагадували, лено харизматичні «Ефект метелика». Гарячими оплескащо життя триває і майже на лінії фронту. ми глядачі вітали свого ж маріупольця Данила Подибайла, Із 18 і по 20 вересня з десятої ранку і до глибокої ночі який не тільки був учасником у жанрі акустичної музики, відбувалися відбіркові прослуховування. Переможці регіале й активно допомагав з організацією «Червоної рути» ональних турів «Червоної рути» демонстрували свої вмінв рідному місті. ня на великій сцені маріупольського Драматичного театру Після офіційної концертної програми і церемонії наперед поважними представниками журі фінального етапу. городження всі артисти разом із ведучим заспівали гімн Всі учасники були поділені України. Дивовижне видона п’ять основних категовище, яке не можна побачирій: український фольклор, ти, певно, і на концертах цих популярна музика, рок мугуртів у всіх інших містах зика, сучасна танцювальна країни, – гімн у Маріуполі музика, акустична музика; набуває свого унікального тих же, хто не відповідав змістовного забарвлення і жодній класифікації, висвоєрідного звучання, коли ділили в окрему групу, що до голосів професіоналів називалася «Інше». Після додаються голоси патріотів, досить суворого відбору (не які знають, що важить кожчерез надмірну прискіплине слово урочистої пісні, і вість суддів, а через значну голоси військових, завдяки кількість виконавців у всіх яким це й подібні дійства категоріях) лауреати перможуть відбуватися. ших, других і третіх премій мали змогу виступити Фото: Анна Пляс

Анна Пляс

НЕБО

КАЛЕЙДОСКОП

7–17

Куди піти та що робити цієї осені? Восени, після літнього релаксу, люди з новими силами приступають до роботи. Та не потрібно сумувати, що канікули закінчилися. Вересень та жовтень – це прекрасний час для саморозвитку та відпочинку душі. Афіші перших місяців осені просто таки майорять гучними та вагомими подіями. Потрібно тільки змусити себе вийти з кімнати й відірватися від монітора комп’ютера, щоби поринути у світ краси й мистецтва. ) Пропонуємо вашій увазі підбірку культурних заходів у Києві (за матеріалами сайту cultprostir.ua) ► Що: Х ART-KYIV Contemporary ► Де: Мистецький Арсенал ► Коли: 22.09 – 10.10.2015 Десятий рік поспіль ART-KYIV Contemporary демонструє процеси, які відбуваються в сучасному мистецтві в Україні, стаючи індикатором домінантних тенденцій і тем. Представляючи щороку симптоматичний зріз творчих пошуків та знахідок, ART-KYIV сьогодні – це простір для художньої комунікації, дискусій, досліджень, обміну та навчання.

Фото: з інтерент джерела

► Що: концерт квартету Амброуза Акінмусіра ► Д↕е: Арт-центр Closer ► Коли: 11.10.2015 Це нове покоління у світі джазу. Це розмірене оповідання про різні сторони нашого світу. Це сміливі інтервали та шепіт труби. Це чисте мистецтво; музика, яка оминає раціональне сприйняття та влучає прямо в серце. Як бачите, життя насичене подіями. Не потрібно сидіти вдома, варто розвиватися та самовдосконалюватися. Саме тоді ви будете задоволені собою. І пам’ятайте, різні культурні заходи – це передусім нові знайомства та незабутні враження.

↕

ли н 2015» ів за 10 0 хви ьм іл ф 0 0 «1 ► Що: анора ма» теат р «К іноп ► Де: кі но 15 20 0.

10 – 11.1 ► Коли: 8. естиваль » — це ф н и л з и хв 0 плутати ьмів за 10 кіно (не і о н ін ог «10 0 філ к оц от вн е по льно кор ламою). Ц ек ор екстрема п оз чи р а и м т ача к ліпа ює до гляд и роликами, із яких апел ливо вк ласт ен ож ож к ем н и, , би ь м фільм ос до л а л ва к а при ії, які, зд ючи своїм відає істор ідтверджу п !» у у, т н н и а л л и а в одну хв сестра т ислість – вислів «Ст

► Що: Гого льfest ► Де: ВД Н Г ► Коли: 17.0 9-27.09.2015

↕

Фото: з інтерент джерела

e» н тері в «Mut в ж інок-воло ті ре рт по а та вк ► Що: Вис u kA rtCentre ch in P е: Д ► 15 .07 – 4.10. 20 ► Коли: 27 део з атичне ві ст е т чи а сть у вовці ви поб і брали уча як На виста , ісок ін ж знаєтеся ми 16 дану. Ви ді портрета й а ків М оч х т у ха к у их р з усіх лонтерськ иприїхали і сл а як щ , и ок т ін ж – наблизи и торії 16 ет м ї іє ади одн країни зар . нє України т бу ве май

Гоголь Фес т традиці йно буде п над поєднан рацювати ням різних видів мист — музики, ецтва танцю, ек сперимент театру, ст ального енографії, живопису, кіно, аудіов дизайну, ізуальних ж анрів. З де інформаціє тальною ю про прог раму за ходу жете ознайо ви момитися на сайті cultp та на стор rostir.ua інка х соціал ьних мереж .

► Що: Театр Тіней Teulis ► Де: Національна музична академія України імені Чайковського, вул. Городецького 1-3 ► Коли: 4.10.2015 Театр Тіней Teulis – це всесвітньо відомий театр тіней, який отримав визнання в багатьох країнах Європи й інших континентів. Постановка театру TEULIS – це оригінальне поєднання висококласної акробатики, театру, оптичних ілюзій, відмінного звукового супроводу і приголомшливих відеопроекцій.

Катерина Притаманна

НЕБО

ДУМКА

7– 18

Просто люди є чарівні на землі… Редакція газети «Сьоме небо» висловлює щиру вдячність нашим випускникам-2015 ― улюбленому головному редакторові Софіко Векуа, чудовому верстальнику Наталі Гілінській, журналістці та за сумісництвом голові студентського самоврядування Аллі Костовській за те, що протягом тривалого проміжку часу були поряд, ділилися професійними секретами та надихали працювати. Дівчата, дякуємо вам за мудрі поради, уміння допомогти в тяжку хвилину та за дружбу, котра нас пов’язує й сьогодні! Бажаємо, щоби ви досягли всього того, про що мрієте! Ми віримо у вас і шалено вами пишаємося! Зустрінемося на «Сьомому небі!»

* * * У житті трапляються дива, Не заслуга в цьому магів чи чаклунок, Просто люди є чарівні на землі, Їх життя – безцінний подарунок.

Головні небожителі: Тетяна Крисюк Анастасія Шевченко Захарова Альона Пилинський Михайло Антохіна Ганна Бур'ян Марія Желонкіна Юлія

Кириленко Юлія Магдич Богдан Піменова Анна Притаманна Катерина

Періодичність: як тільки, так одразу Наклад: скільки донесемо Підписано до друку: магічним маркером Адреса редакції: аудиторія 7-3 та поза її межами

Улюблений керівник Оксана Гаврилюк Номер народився за підтримки дирекції Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка