ZERKALO#12

N12 04.10.2021

Анатолію Косматенку - 100 років

БАЙКИ

2

3 жовтня 2021 року виповнилося б 100 років з дня народження українського поета-байкаря Анатолія Косматенка. Ця дата визначна не тільки для всієї української літератури, а й для нас. Анатолій Денисович навчався у Нескучненській школі, а також деякий час працював учителем української мови. Тому цей випуск «Зеркала» присвячений пам'яті нашого талановитого земляка. Більше - на сайті «Анатолій Косматенко - поет із Времівки» (за QR-кодом)

художник: Аріна Балабан

Жаль, не вдалось ніяк узнати, Чи й після в них точилися дебати.

×ÀÏ˲ͲÀÄÀ Так чи не так було – не будемо копатись: Не в достеменності в цій байці суть (Та й достеменність, як признатись, Усяко можна повернуть). Був, кажуть, конкурс... Конкурс – знаменитий: Хто краще Чарлі Чапліна зігра! Охочих назбиралось – не злічити... І всяк помірятись був рад. А щоб до кожного підхід був об'єктивний, Учасників не називали до пори: Ні прізвищ, ні імен – лиш номери. І стався, кажуть, казус там предивний! Коли настав кінець веселій грі Й оголосило присуд свій журі, То Чарлі – сам великий Чарлі! – Четверте місце лиш зайняв! (Знайшлись в його ж манері спритники зугарні). Засумував митець, засумував... Та переможець, щиро й чесно, Маститого обнявши, так сказав: «Маестро! Хоч першим я в почесному реєстрі, Хоч став, сказать, героєм дня, Я все ж не тішуся в надії, Що притлумлю твоє ім'я. Я – ремісник. І знаю й розумію – Мій успіх відблиском сія: Удати Бога – ще зумію, Та Богом стать не зможу я». Яка самооцінка бездоганна! Прижиться б їй і в нас не зле. О, скільки б обняло, скажім, Руданського Степана! Але...

СУТЬ і С УЭЭТТ А

Щоб глибше вивчити людину, Дознати потайний її заряд, – Зробили вчені апарат. Маленький. Не якусь махину. Із вигляду – ну, шапка-ковпачок. Легка. Красива. Модна: В ній датчики – щоб фіксувати кодно Найменший порух сил, чуттів, думок... Як слід було й чекати, Знайшовся й Чоловік, Що згодивсь (не без плати) Носить ту шапку рік. Рік проминув і – результати: 1. Військові здібності – Наполеон.

2. Самозаглиблення – Спіноза.

3. Абстрактне мислення – Ейнштейну втер би носа.

4. Дар красномовства – Цицерон.

5. Енергія – сто раз оббігти б міг планету.

6. Дар творчості – задатки генія-поета... Міг стать Довженком, Рафаелем міг, Роденом, Корольовим, Бучмоюартистом, У цирку – видатним еквілібристом... Не перелічиш даних всіх. І це у Чоловіка геть простого... О, відкриття! Жаль тільки: з даних тих ніякого пуття, Бо то – лиш виміри уявлення пустого, Що ними Чоловік усе життя Вимірював себе самого. Енергія, щоправда, все ж була. І немала... Та що із того? На злість і заздрощі пішла: Невдаха не терпів же успіху чужого!

художник: М. Ларічев

Четверту вже годину йдуть дебати. Лев задоволений – він збори полюбляв (Готов, було, не їсти і не спати, Разів по сім на тиждень їх скликав). А йшлось про те, що, всім на горе, У лісі випав дощ, і як там не крути, А по калюжі до контори Сухим нікому не пройти (Це свідчили і вуха і хвости). Дебати йдуть. Той радить се, той те говорить! Один – контору закривать, Той – відтягти її на гору, Ведмідь же радить почекать: «Чого нам поспішать і турбуватись дуже? Пригріє сонце – висохне калюжа!» Нарешті, слово Лев узяв І так почав: «На даному етапі (Лев поправив гриву) Розв'язуєм проблему ми важливу. А подивіться: у цей час Немає Зайця, Борсука між нас. Це, я б сказав, відрив від колективу, Це, я б сказав...» Але сказать не встиг, Тут Зайчик – плиг: «Прошу пробачення, що запізнився. З калюжею возився: Оце удвох із Борсуком її засипав я піском».

художник Юрій Северин

ДЕБАТИ

3

ЛІРИКА

О С2004I Н Ь

Г Р2004 ОЗА Сині спалахи, розчерки білі – За долиною гримає грім. Одливають на гнівнім, на милім Ніжні барви на личку твоїм. Тільки я не скажу тобі певно, У якій ви з грозою рідні: Гнівом бистрим зріднилися кревно Чи відлунням-луною в мені? Прошумить, прогримить попід небом, Потім сонце прогляне в красі… Щось, не знаю, від неї у тебе, Щось, не знаю, твоє у грозі.

Вересневим пахом, вітровінням Знову входиш в душу, в почуття, Синім небом, пасмурним і синім, И тим, чого не знаю до пуття. Радість бродить – свіжа, бадьориста, Аж до сліз чи смутку – все одно, Поміцніш, як молоде, іскристе Лите-влите в келехи вино. Всип червоним золотом дороги,– Я ходив по них чи не ходив?– Зійде місяць, гляне міднорогий,– Виведе закоханих в сади. Так би й вік хотілось по дорогах Молодим, захмеленим ходить, В радощах, в напрузі, у тривогах, Дихати, трудитися , любить.

***

В зеленім шумовинні день мина, І небо гне гартовану підкову А потім ніч, а потім буде знову Зоря вставать, де шлях і далина. І ти ідеш і дивишся навкруг, Позаду все: і муштра, і капрали, Усе тривожить, вабить і чарує. З юних літ покинув він родину: Казарма й муки, з ранку до смерку… Що день веселий завтра подарує? Потемнів йому навіки день. Лиш на обличчі зморшки вкарбували Кого ти стрінеш між долин, яруг? З краю сходив він Україну – Усе, що звідав на своїм віку. А стомишся – трапляється в путі, Скільки дум переспівав , пісень! Попий водиці із криниці в полі, Від Черкас ішов недавно зрану, Та ще в очах зіниць казахських спалах, Сядь, відпочинь під кленом на роздоллі Глянь – уже в херсонській стороні. Убогі юрти… Каспій… комиші, І знов іди – верстай шляхи круті. Славить Наливайка і Богдана, Баркаси довгождані на причалах… Бо поки дихаєш – путі не край А найбільш – Тарасові пісні. Та біль. Та гнів. Та пісня на душі. І не шукай ні спокою, ні тиші. Як почув: із Києва на Канів Он зорі зайнялись тобі в узвишші – Домовину селами несуть – А ніч над містом, ніч сурмить вітрами. Іди, співай, тривожся і палай. Мов ножем йому хто серце зранив: Немов струна – Адміралтейський шпиль. А знайде пісня дружбу у людей – Рушив з поводатарем у путь. І чути: Чернишевський кличе: «З нами!» Яку тобі ще треба нагороду? – І казали люди: піт не втерши, І Герцен кличе – друзі звідусіль. Ти житимеш від роду і до роду. Пробирався напростець, між трав. І смерть не діткнеться твоїх очей. Потемнів од горя й сам уперше І серце б'ється – знає дружбу щиру. Той, що всіх у горі розважав. Слова встають. Горять. Бо воля спить. Чув він стук сердець людських щоразу, – Бо треба добре нагострить сокиру Був же горем повен, як вони. Та й заходиться миром всім будуть. …Йшов за домовиною Тараса Посивілий, тихий, мовчазний… Будить, будить! Поет підвівсь в натхненні, А світанком, в тихім передгроззі, Над містом тане світанкова мла. По курнім шляху вже знову брів: Палають на столі слова огненні. Гнів Тараса в нерозлучній кобзі І вже зоря, в вікні пала. В люди ніс і серцем молодів.

КОБЗАР

петербург

Позаду батьківський поріг... Позаду батьківський поріг, Де шум кленових рідних віт: Мене манила даль доріг – Я йшов у світ, широкий світ.

Бурхливі ріки, моря синь. Садів кипіння на зорі, Над світлим сутінком долин Орлів кружляння угорі.

І де б не був я – всюди свій, І де б не йшов – я чув завжди «Люби цю землю, сину мій, Люби і йди, вперед іди».

Мій батько, сповнений надій, Рукою вдалеч показав: «Люби цю землю, сину мій, Люби завжди. Завжди!» сказав.

Яких не бачив я чудес! Яких не бачив я країв! Вогнями-сяйвом Дніпрогес Мене з-за пагорбів зустрів.

І люди щиро, як брати, Мене приймали на путі – Із ними вік мені іти В моїм труді, в моїм житті.

І я пішов. На ранній шлях Схилялись квіти у росі. Я йшов, і в жадібних очах Земля відбилась у красі.

Вставали домни, сотні труб У приазовській стороні, За Львовом дуб, столітній дуб, Привітно кланявся мені.

То з їхніх рук такі дива Звелись у рідному краю, То їхні думи і слова Хвилюють молодість мою.

ЖИТТЯ

4

ПРО АНАТОЛІЯ КОСМАТЕНКА

Анатолій Косматенко народився 3 жовтня 1921 року в селі Времівці Великоновосілківського району Донецької області. Батьки – Денис Антонович і Оксана Максимівна працювали в колгоспі «Україна». Дітей у них було четверо – хлопчик і три дівчинки. Згадує сестра поета Майя Денисівна: "Багато читав наш тато, знав чимало казок, які і розповідав нам. Цю любов до книги і прищепив усім дітям. Особливо багато читав і ніколи не розлучався з книгою Анатолій. У нього була велика любов до творів Шевченка, Пушкіна, Байрона. Багато віршів Кобзаря знав напам'ять. Анатолій Денисович добре малював олівцем і фарбами. Це були портрети Шевченка, Пушкіна, багато малюнків козаків Максима Залізняка, Гонти. Велика любов була у Анатолія Денисовича і до пісні. Мав приємний голос. Ще коли навчався в 8-10 класах, відвідував музичний гурток, а тому добре грав на балалайці, мандоліні, скрипці".

1929 року Анатолій пішов до школи. Початкову освіту здобував у рідній Времівці, потім навчався у Нескучненській семирічці, а після її закінчення – у Великоновосілківській середній школі №1. Учитель Микола Мазченко згадував, що Анатолія в 10 класі від однолітків відрізняли жага до знань, допитливість, глибоке захоплення художньою літературою та живописом. Нерідко замріяність з відтінком загадкового суму несподівано змінювалась неосяжною веселістю та гострим гумором. Уже в шкільному літературному гуртку Анатолій КосÂèäàííÿ Íåñêó÷íåíñüêî¿ øêîëè

матенко писав вірші, які пророкували йому поетичне майбутнє. У 1939 році, одразу після закінчення десятирічки, Анатолій Денисович був призваний до лав Радянської Армії. Ще не закінчилась строкова служба, як почалася війна. Учасник бойових дій з першого дня і до Перемоги. Але демобілізувався з армії лише у 1947-му. Рік працював у Нескучненській школі учителем української мови, водночас готувався до вступу в університет. А вже влітку 1948-го вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив з відзнакою!

Ще будучи студентом, працював .у «Літературній Україні», згодом – у видавництві «Радянський письменник», журналах «Дніпро» та «Перець» Перша збірка «Байки» побачила світ у видавництві «Молодь» у 1953 році, в 1956 ще дві – «Кручені паничі» та «Нові байки». Чільне місце в творчості А. Косматенка посідають байки, у яких він демонструє читачеві не тільки гостре слово, а й глибокий ліризм. Косматенкові байки надзвичайно правдиві, бо автор і сам нікому не прощав брехні. Завжди говорив тільки правду, якою б неприємною вона не була. Особливо, коли йшлося про речі принципові, світоглядні. Не всім це подобалося, особливо тогочасним ідеологічним керівникам. Відзначався Анатолій Косматенко і високим, кришталево-чесним патріотизмом, любов'ю до України, іі народу, рідного краю. Саме через це йому досить швидко «пришили»

український націоналізм, саме через це був на підозрі в КДБ. Коли ж на день народження Т. Г. Шевченка з такими ж національно свідомими, як і сам, поніс квіти до пам'ятника Поету, їх звинуватили у несанкціонованому мітингові. Почалися репресії. Каятися він навідріз відмовився. Його одразу ж було вигнано з роботи з негласною вк азівкою нікуди не приймати, заборонили видаватися і взагалі – друкуватися, виключили із Спілки письменників. То були нелегкі часи для А. Косматенка. Та нема, як кажуть, лиха без добра. Вимушене усамітнення (завдяки опальній репутації чимало хто відвернувся від нього), вивільнилося багато часу. Він працював, нещадно переписуючи написане раніше, шліфував байки... Багато розділів «Горобця» було переписано заново. То був час дуже напруженої і продуктивної праці. Поступово все потроху владналося. Його поновили в Спілці (хоча він і не покаявся), почали друкувати і видавати. Останні десять років життя були розквітом таланту А. Косматенка. Та навалилася нова біда: все частіше почала нагадувати про себе недолікована ще в роки війни хвороба печінки. Одне з таких загострень стало фатальним і 6 квітня 1975 року Анатолій Денисович відійшов у кращий із світів...

Засноване у жовтні 2002 року Адреса: вул. Немировича-Данченка, 45, с. Нескучне, Донецька область, 85582 Друк: Онлайн типография «Візиточка» (м. Київ), Наклад 100 прим. Випуск №12 від 04.10.2021