Глобус

Слово

юрiй андрухович у нпу: подробицi зустрiчi

редактора

ню родину ІФОНу протягом цього навчального року. А тому єдине, що випало зараз на долю «Глобуса» - це ловити всезагальний іфонівський настрій за хвоста та долучатися до хвилі шаленого філософського ритму наших студентів. А тому, шановне панство, залишайтеся такими ж активними як ви є і не давайте осіннім дощам та туманам сховати сяйво вашого розуму, їжте побільше вітаміну С, аби відігнати від себе сопливі мікроби, та, звичайно ж, читайте «Глобус»!

Думаю всіх нас з початком осені захопила навчальна лихоманка. І як би важко не було, але довелося обмінювати спекотний літній настрій та море в голові на гори конспектів на столі, недоспанії ночі та погоню за балами. Але як не крути колесо сансари, студентське життя Інституту філософської освіти і науки продовжує майоріти нестримними веселощами та цікавими ідеями. Зокрема вересень та жовтень неабияк порадував розмахом студентського самоврядування: феєричним «Дебютом першокурсника», традиційним святкуванням «Хелловіну» та «Ночі в бібліотеці». На черзі ж у нас незабутня мистецька подія для всього НПУ, а саме «Тиждень мистецтв», що відбудеться незабаром.

Як ми бачимо, осіння хандра не те що не позначилася на заповзятості та активності студентів ІФОНу, а викликала зовсім протилежний ефект: спалах нових задумів, яскравих емоцій та наснаги, що без сумніву буде супроводжувати друж-

Sincerely yours,

2

Ранок восьмого жовтня для Інституту філософської освіти і науки розпочався надзвичайно активно та хвилююче й подеколи здавалося, що це хвилювання відображається на загальному настрої НПУ взагалі. Потоки студентів, все більше пришвидшуючись, линули до актового залу Гуманітарного корпусу, і навіть стрілки годинника в той час почали перевищувати ліміт швидкості в два рази. Єдине слово, що чулося в загальному гулі студентських голосів у

на що Юрій Андрухович підсумував наступне: «Утопія вважати, що відповідною освітою можна створювати талановитих письменників».

Літератор поділився особливостями написання та ідейним змістом нещодавно виданої збірки «Листи в Україну». «З почуття протесту проти утисків української поезії виникло дане поетичне зібрання,» - зазначив письменник. Також, Юрій Андрухович розповів про проблеми, що виникали в результаті переведення вищезгаданої праці в цифровий формат. Виявилося, що в процесі роботи багато віршів було змінено, але як висловився щодо цього сам письменник: «Я не змінюю минуле, не заретушовую його, я лише лишаю ту версію, яку я хотів би відправити в самостійне плавання».

Особливу увагу в розмові літератор приділив проблемам культурної автономії Сходу України та Криму, а також поділився планами на майбутнє творче життя, зокрема нещодавньою його роботою – перекладом прози швейцарця Роберта Вальзера. Наостанок, Юрій Андрухович висловив власні думки з приводу ролі освітнього процесу в житті кожної людини. «Ідеальна школа – це спілкування інтелектів та душ, що має консервативну базу,» - говорить він. Й у зв’язку з нещодавнім Днем учителя письменник привітав усіх драгомановців із професійним святом та мовив майбутнім педагогам наступне: «Бажаю, аби ваші учні мали абсолютний слух та відносились до вас як до партнерів». Завершували ж на диво теплу та атмосферну творчу зустріч вітальні слова директора Інституту філософської освіти і науки

ЮЛIЯ СУХЕНКО

той день, було «Юрій Андрухович». Спудеї все більше пожвавлювались, виражали свої очікування від зустрічі з письменником, перехоплювали знайомих у коридорі та тягнули разом з собою до зали. В коридорах, серед маленьких викладацьких осередків, чулися схвальні відгуки. І недарма, адже цього року Інститут філософської освіти і науки постарався дійсно на славу, й на ряду з організацією традиційного Тижня мистецтв взяв на себе проведення творчої зустрічі з корифеєм української літератури Юрієм Андруховичем. Перешіптування поволі наростало, синдром очікування захопив усіх.

І ось у визначений час, рівно о чотирнадцятій годині, двері розчинилися й легкою діловою ходою до актової зали увійшов письменник. Організатором даної зустрічі став кандидат культурологічних наук, редактор газети «Педагогічні кадри» Сергій Русаков, її модератором – студентка четвертого курсу Інституту філософської освіти і науки Ольга Гончар. Саме вищезгадані люди всіляко допомагали Юрію Андруховичу в певних організаційних питаннях та робили його перебування в НПУ комфортним та невимушеним. Літератор поволі зійшов на сцену, публіка затихла в очікуванні поетичних одкровень.

Юрій Андрухович виявився людиною балакучою та відкритою до спілкування й активно відповідав на всі поставлені публікою та модератором запитання. Говорив про все: про своє навчання «чи то більше просто перебування» в Москві, проблеми перекладу української поезії, про досвід роботи з медіа-проектами, зокрема гуртом «Karbido», та особливі умови, в яких йому доводилось читати вірші. Рідкісну полеміку в письменника та присутніх викликало положення про те, чи є сенс у літературній освіті як такій,

Івана Дробота, що висловив свої надії на майбутню діяльну співпрацю Юрія Андруховича та НПУ імені Драгоманова. А студентська спільнота нашого університету, в свою чергу, буде чекати письменника вже в травні наступного року, адже він обіцяв повернутися з віршем «Школа. Четверта четверть». До нових зустрічей!

3

Юлiя Сухенко (35 КУЛЬТ.Т)

Вересень – найгарячіший місяць року для всіх українських бібліофілів та буквоїдів, оскільки один за одним відбуваються найважливіші події літературного життя країни – Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz та Форум видавців. Цього року до масштабних вересневих мистецьких заходів приєднався ще й ГогольFest, де також була представлена літературна програма.

Авторка цієї статті є запеклим бібліофілом і активним буквоїдом. Тож пропоную Вам д е т а л ь ний огляд подій фестивалів, які я відвідала особисто.

IV Міжнародний поетичний фестиваль M E R I DIA N

CZERNOWITZ (6-8 вересня 2013 року, м. Чернівці).

Мої «літературні гастролі» почалися із Поетичного фестивалю у Чернівцях - MERIDIAN CZERNOWITZ. Чернівці – місто із цікавою та мультикультурною історією. Із XIV століття тут жили люди різних національностей та віросповідань, в основному євреї, німці, румуни, поляки, українці та росіяни. Вони говорили своїми рідними мовами, сповідували свої традиції та релігії, залишивши після себе костели, храми та синагоги, вивіски різними мовами, усілякі предмети побуту. Час іде, і все змінюється. Проте, якщо і сьогодні пройтися по Чернівцях, ти зможеш почути ті самі мови, побачити ті самі богослужіння у костелах, храмах та синагогах. Чернівці – місто літератури, адже тут творили Пауль Целан, Ольга Кобилянська та інші.

У цьому місті народився й уже в четверте пройшов Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ, основною ідеєю якого є повернення Чернівців

4

на культурну мапу Європи через поезію. Кожного року організатори до міста запрошують німецьких, польських, румунських, єврейських, українських та російських поетів. Вони читають як оригінальні, так і перекладені на українську мову тексти. На фестиваль приїздить багато європейців. Для них Чернівці – об’єкт ностальгійного туризму. Особливо для німців. Адже це «все» могло бути їхнім. На MERIDIAN CZERNOWITZ присутні й журналісти із-за кордону.

Та не тільки поезія є головним героєм фестивалю, а й саме місто стає активним учасником дійства. Цього року родзинкою MERIDIAN CZERNOWITZ стали неформальні для поезії локації. Наприклад, читання у колись найбільшій синагозі Буковини, переробленій сьогодні під столярну майстерню, чи у не діючому вже костелі, чи у новій синагозі, чи у редакції найголовнішої газети минулого «Буковина», чи у колишньому Єврейському домі, і, звісно, у Резиденції митрополитів Буковини та Далмації – Чернівецькому національному університеті (тепер спадщини ЮНЕСКО).

Насамкінець додам, що їхати до Чернівців близько 14-ти годин. Не мало, але дорога моя була особливо приємною, адже їхала я потягом не простим, а поетичним. Уперше в Україні організатори MERIDIAN CZERNOWITZ запустили поетичний потяг за маршрутом Київ-Чернівці. Його пасажирами були не тільки поети-учасники фестивалю, а й гості, журналісти та всі ті, хто прямував до Чернівців 5-го вересня. Хто хотів, міг прийти й послухати поезію учасників фестивалю у вагоні-салоні. Цікавим було те, що з нами їхав посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль. Я була шокована його абсолютною простотою та відкритістю у спілкуванні, адже він представник урядових структур.

Навіщо їхати на MERIDIAN CZERNOWITZ 2014 ?

П’ятий Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ відбуватиметься 5-7 вересня 2014 року. Із деталями концепції та програмою уже скоро можна буде ознайомитися на офіційному сайті фестивалю www.meridiancz.com. Поперше, MERIDIAN CZERNOWITZ цікавий живим звучанням європейських мов, а також іноземною публікою. По-друге, не останню роль відіграє і саме місто як туристичний об’єкт. Для цього треба лише заздалегідь зареєструватися та пройти відбір.

У Чернівцях досить мало готелів та хостелів, але зовсім не дорого зняти старовинну квартиру в центрі міста. Усі події фестивалю безкоштовні для відвідування. Також заохочую до волонтерства на MERIDIAN CZERNOWITZ, адже у такій ролі Ви дізнаєтеся про фестиваль із середини, по практикуєте іноземну мову й здобудете більше важливих контактів.

20 Ювілейний «Форум Видавців» у Львові (9-15 вересня 2013 року, м. Львів)

Без повернення до Києва я вирушила на Львів. На чернівецькому вокзалі нас проводжали оркестром. Ми знову їхали поетичним потягом «Чернівці-Львів». До речі, останній ще везтиме фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ аж до Берліна і на Бремен. «Форум Видавців» – найстаріша та найважливіша подія літературного життя України. Саме цей фестиваль уже 20 років поспіль збирає усіх письменників т а видавців України в одному місті, в один час – у Львові. Саме «під Форум» письменники дописують книжки, саме «на Форумі» можна придбати усе, що є в наших книгарнях за низькими цінами, і саме «на Форумі» можна зустріти улюбленого автора. І зустріти не лише на офіційній презентації, а й просто на вулиці. Цілий тиждень Львів живе літературою і не лише українською. Кожного року на фестиваль запрошують топових європейських письменників. Є і почесна країна-гість, яка презентує свою культурну програму. Є загальна тема фестивалю. Почесною країною цього року стала Польща, а темою, яка об’єднала усіх – «Жінка у світі, що змінюється». Із почесних гостей 20-го «Форуму видавців» варто загадати польського письменника Януша Леона Вишневського, польського філософа Зигмунта Баумана, російську письменницю Тетяну Толстую, польського режисера Кшиштофора Зануссі. Традиційно «Форум Видавців» включає у себе книжковий ярмарок, літературний фестиваль (презентації книжок, літературні читання, театральні вистави, покази фільмів тощо), бібліотечний та видавничий форуми (важливими тут є освітні заходи для бібліотекарів і видавців), окрема освітня програма «Контекст» (стосується літературної галузі – у 2012-му це була школа для літературних менеджерів, у 2013-му – для критиків і журналістів, у 2014-му планують робити школу для редакторів), а також фестиваль «Трансліт» для перекладачів. На 20-му «Форумі» я була у якості учасника Школи літературних критиків та журналістів «Контекст 2», а також проводила деякі заходи від організації Центр літературної освіти, у якій працюю. На Школі я прослухала ряд лекцій, відвідала ворк-шопи та майстер-класи від топових літературних критиків Польщі, Німеччини та Росії. Саме ці країни є найближчими до України у літературно-культурному плані. Як учасник проекту, записала відео-інтерв’ю із відомим українським письменником Юрієм Андруховичем. Таким для мене був 20-ий Ювілейний «Форум Видавців». Але окрім цього ще відбулося близько 818 заходів, які відвідали 50 тисяч українців та гостей із-за кордону. Навіщо їхати на 21-ий Форум видавців у Львові?

21-ий «Форум видавців» у Львові відбудеться 10 – 14 вересня 2014 року. Головна тема: «1914: кінець епохи чи початок нової?». Насамперед треба їхати за книжковими новинками та дешевими книжками. Раджу також поволонтерити, адже, окрім знайомств, волонтери отримують бонус у якості безкоштовного поселення. Із готелями та хостелами, квартирами у Львові

проблем немає. Ціни на харчування доступні для всіх. Усі події «Форуму» безкоштовні. Символічною є плата за вхід до Палацу Потоцьких, де відбувається книжковий ярмарок, але перед фестивалем є маса акцій, які дозволяють потрапити на локацію безкоштовно. Крім того, десь у липні-серпні починається конкурс на проведення подій на «Форумі». Тож, якщо ви хочете презентувати свою книжку чи організувати літературні читання, лекцію, майстер-клас тощо – слідкуйте за оновленнями на офіційному сайті bookforum.ua. Там же з’являтимуться програма й інші новини фестивалю. Якщо ж Ви молодий поет, і відчуваєте, що вже доросли до рівня, щоб позмагатися за звання найкращого, - запрошую до участі у Молодій Республіці поетів, поетичному конкурсі, що проходить у рамках «Форуму». Головний приз – видання книги за рахунок «Форуму Видавців». Усю інформацію про конкурс можна знайти на вищезгаданому сайті. ГОГОЛЬFEST 2013 (13-22 вересня, м. Київ) Зі Львова одразу у Київ, адже у рамках Гогольfest та літературної платформи «Генезис», організація, у якій я працюю (Центр літературної освіти litosvita.org), мала проводити ІІІ Школу літературного менеджменту. Тож ми зібравши всі свої сили, проводили школу, а тим часом на Гогольfest на 11-ти мистецьких платформах відбувалися найрізноманітніші мистецькі з а ходи. Літературна програма включала у себе найкращі заходи «Форуму Видавців» та MERIDIAN CZERNOWITZ, а також ряд заходів, які були підготовлені саме для Гогольfest (музично-поетичний перформанс «Жінки Гоголя», круглі столи та лекції на культурно-літературні теми, а також дискусії на тему постаті Гоголя у сучасній культурі). Цьогорічний Гогольfest отримав ще менше фінансування, що вплинуло на якість організації фестивалю та звісно - контент. Сильною стороною є «платні» події – концерти та театральні вистави. Усе інше – на «такому собі» рівні. Літературну сцену розмістили у заводі «Видубичі», тож її досить важко було знайти, але не дивлячись на це, на літературному майданчику завжди було багато людей. Загалом Гогольfest – це завжди «треш», купа хіпстерів, і не завжди зрозумілі інсталяції, перформанси тощо. Таким він був і цього року. Навіщо відвідувати ГОГОЛЬFEST 2014? По-перше, тому що він у Києві, і не треба далеко їздити. А для того, розуміти культурний процес сьогодення, просто необхідно відвідувати заходи, які відбуваються у Києві. Подруге, Гогольfest – це сучасний театр, виступи не відомих, але якісних гуртів, і ще купа «трешу», який теж наводить на роздуми про сучасне мистецтво. По-третє, можна стати волонтером, щоб побачити процес із середини. А якщо ж Ви митець і маєте проект, який хочете продемонструвати публіці – презентація книги, літературні читання, перформанс, театральна вистава, інсталяція і т.д. – подавайте заявку на конкурс проектів і ставайте учасником фестивалю. Подробиці на офіційному сайті події gogolfest.org. На завершення додам, що зараз ще не відомо чи буде Гогольfest у 2014-му році, але будемо сподіватися на краще.

P.S. Сподіваюсь, що моя розповідь надихне хоча б одну людину до відвідин Форуму, чи Меридіана, чи Гоголя. А можливо, хтось виступить на них, як учасник, чи стане організатором, чи волонтером. Головне бути активними і слідкувати за мистецьким процесом.

5

Ольга Гончар (44 КУЛЬТ.М)

Літо з пригодами чи важкий заробіток? Щороку тисячі українських студентів прямують за програмою Work&Travel за «американською мрією». Глобус вирішив поцікавитись у студентів ІФОНу, що повернулись цьогоріч із США про подробиці поїздки та несподіванки, що чекають шукачів пригод. Цього разу на наші запитання відповідають: студент IV курсу Роман Кущ (спеціальність «Філософія») та студентка ІІІ курсу Анна Ткач (спеціальність «Дизайн»).

WORK&TRAVEL

ask me about everything ГЛО: Якщо говорити в загальному, то виправдовує «Work&Travel» свою назву? Чи зараз згадується лише Work? Роман: Усе залежить від мети поїздки: чи хочеш ти працювати 16 годин на добу і заробити гроші, чи бажаєш подорожувати. Найбільш розповсюджений вибір – приїхати, заробити, а тиждень-другий витратити на подорожі. До 2013 року, за умовами програми, давалося 3 місяці на «Work», а місяць – на відпочинок. Із 31-го серпня цього року вже необхідно було покинути США, тому доводилося щось вигадувати. Круто,якщо хтось із друзів має водійське посвідчення – можна придбати нормальну машину за 1000-1500 доларів і виїжджати дивитись щось у своєму та найближчих штатах. Так і працюєш, і подорожуєш (часто вночі). Анна: Цього року я дійсно багато працювала, якщо порівнювати з минулим роком у «Work&Travel», але це було, як то кажуть, не в «напряг», бо робота виявилася приємною. Проживала за 15 хвилин ходьби від океану, тому часто ввечері походжала узбережжям, знімаючи напругу після праці на двох роботах. І ближче до завершення програми трохи подорожувала. Звичайно не по всій Америці, але багато міст відвідала. ГЛО: Що було найскладніше для тебе при зборі документів? Роман: Не складно було зібрати документи, їх, насправді, не так вже й багато. Найбільша проблема – час, особливо, якщо реєструєшся в програмі весною. Треба бути готовим до несподіваного дзвінка і до того, що терміново доведеться змінювати свої плани. Дострокове складання сесії теж забирає чимало сну та енергії. Анна: Найскладнішим було те, коли ти сидиш на парах, а тобі дзвонять з агенства, шоб терміново зайшла на електронну пошту, роздрукувала документ, підписала його, відсканувала й відправила назад. А ти сидиш в університеті без інтернету, принтера і сканера. ГЛО: Бесіда у посольстві. Які несподіванки там чекають? Роман: Візовий офіцер має право спитати тебе будь-що. Тобто оповідання про сім`ю та навчання може бути недостатньо. Непогано за певний термін до проходження співбесіди обдумати найбільш неприємні питання, що можуть виникнути, та знайти найкращу відповідь на них. Звісно до усього не підготуєшся, але не варто говорити неправду – наступне питання може викрити вас. Фактично ваше отримання/неотримання візи залежить від настрою та ставлення до вас і вашої поведінки візового офіцера. Так буває, що четверо вікон дають візу 95% студентів, навіть тим, хто може оперувати лише фразами з підручника Плахотника. Але при цьому ще одне вікно може дати відмову 90%. Але знову ж ваша поведінка й вирішує найбільший відсоток успіху. ГЛО: Відверта думка про американську молодь. Роман: Перше, на що звертаєш увагу – ВСЯ молодь працює з 1415 років, мінімум на одній роботі. Загалом же, якщо порівняти українських та американських молодих людей, то при однаковому віці більшість українців має більше життєвого досвіду. Варто сказати, що в США зі зрозумілих причин відчувається чіткий поділ на «до 21 року» і «після 21 року». Багато хто таким чином визначає свої

пріоритети, і тому, якщо тобі 21 – ти будеш зіркою місцевого масштабу серед тих, кому менше. Але при цьому майже всі шанують закон, навіть ті, хто часто має з ним проблеми. Анна: Все наче пристойно, вони дуже люблять гарних дівчат. Ніхто не кине пляшку з-під пива чи цигарку посеред міста, але, коли справа доходить до «American hard party», то зранку можна побачити десятки пустих банок пива, що плавають у басейні. ГЛО: Чи поїхав би ти знову у той штат, де довелося працювати? Роман: Так. Хоча Південна Дакота не є найпривабливішим штатом, проте він має свій унікальний характер. Це земля індіанців, племен корінних американців. Тут більше шансів зустріти індіанця, аніж чорношкірого – такий білий штат. Тут найбільш непередбачувана природа з-поміж усіх інших штатів. І тут достатньо цікавих місцевостей: найдовша у світі печера або ж відома гора Рашмор, яку кожен американець має відвідати за життя, тому туристів тут достатньо. Знову ж бедлендс - індіанські поселення. Де ще можна таке побачити? ГЛО: Як швидко звикаєш до англомовного спілкування? Швидко починаєш думати цією мовою? Роман: Звикаєш досить швидко, адже спілкуватися потрібно. Багато залежить від рівня сприйняття мови. З нами був один казах, який почав вивчати англійську за 2 місяці до приїзду. Спершу нам доводилося бути синхронними перекладачами для нього, адже він нічого не розумів. Проте через місяць-другий він уже почав вступати в спілкування. Погано, але намагався. У США не підтягнеш граматику, але розмовна мова дуже вдосконалюється. Про «думати мовою», то це стосується будь -якої мови. Якщо ти хочеш адекватно спілкуватися нею, то потрібно думати цією мовою, а не перекладати в голові. Анна: Звикаєш за тиждень-другий. Особливо, коли робота потребує спілкування з клієнтами. ГЛО: Чи був момент, коли хотілося все покинути і повернутися додому? І якщо так, то через яку причину? Роман: Такого не було, проте в останні тижні серпня, коли в нашому містечку «закінчився сезон», стало дуже тихо, спокійно й просто нудно. Хоча і звикаєш до американського менталітету та характеру життя, проте хочеться, хоч би на кілька днів, повернутися до аутентичного українського хаосу та пострадянського менталітету. ГЛО: Порада тим, хто бажає досягнути американської мрії. Роман: Для досягнення «американської мрії» потрібно з чогось починати і мати певний запас досвіду та сил. «Зробити себе» може не кожен. Лише одиниці з тих десятків мільйонів мігрантів досягають успіху. Я зустрічав людей, які справді «зробили себе», незважаючи на те, що протягом життя не все вдавалось: були й погані часи, але, зробивши якісь неординарні рішення, такі люди повернули хід подій у свій бік. Проте це досить складне питання, важко дати відповідь, адже, якби всі знали її, то досягли б «американської мрії»? Анна: Не лінуйтеся! Вчіть англійську мову! Не бійтеся їхати за океан й вашій пам’яті назавжди закарбується ідеальна картина. Чому ідеальна?- Поїхавши, ви зрозумієте.

6

Матеріал підготувала

Анна Яценко (34 КУЛЬТ.М)

Homo Machinus

Вони розуміють тебе краще, ніж люди, що живуть та рухаються навколо. І ти віддаси всі гроші, душу та власну білизну, аби обновити свою цифрову прошивку. Дотик до гладенької поверхні нового хай-текового корпусу приємніший, ніж ковток холодного пива в спекотне похмілля – про що тут ще казати? Ось перелік фактів, що суттєво розбавляють дитячолагідне ставлення до новітніх технологій.

1. Кожен десятий власник смартфону не розлучається з ним навіть під час сексу. Не питайте, як це виходить і чому, результат говорить сам за себе.

2. Гіганти світового ринку, Microsoft та Apple офіційно «зливають» особисту інформацію користувачів у бази Пентагону. Штрафи від Євросоюзу та витрати на судові позови їм компенсовує той-таки Пентагон. У відповідь на крики про приховану загрозу Microsoft офіційно заявила про те, що персональні дані віддавала та буде віддавати співробітникам Пентагону, а «яблучники» запровадили функцію розблокування екрану через відбиток пальця (щоправда, корейці вже пожартували з такого нововведення, відбивши на екрані замість пальця… сосок). Вам точно треба пояснювати, куди йдуть дані з відбитками Ваших пальців?

3. Більша частина фотографій у мережі Instagram – їжа.

4. Люди висвічують надто багато подробиць. Яскравий тому приклад – пограбування Періс Хілтон, яке відбулось завдяки її любові до Твіттера. Силіконова долина США написала пост, де повідомляла, що збирається піти до свого улюбленого магазину; в кінці посту Періс грайливо дописала, що ключі лишила там, де й завжди. Винахідливі крадії прийшли під будинок, швидко знайшли ключ (думаю, демонстрація розуму Періс натякає, що він або під килимком, або під килимком), після чого спокійно винесли найцінніше.

Історія найбільш динамічного сегменту ринку – планшетів – почалась із крадіжки. Ще нещодавно такий популярний нині продукт був лише планом нікому не відомого розробника Майкла Аррінгтона. На його думку, виріб мав слугувати задля швидкісного інтернет-серфу та редагування документів. Свій перший планшет Майкл назвав CrunchPad, операційною системою був обраний Linux Ubuntu (стабільна, проте безкоштовна ОС). Єдина, але фатальна помилка пана Аррінгтона полягала у викладенні фото нового планшету у блог, де його «вичепили» індонезійські копіпастери. Вони випустили копію першого планшета, допоки Майкл подавав на них позов та змагався з

їхніми адвокатами, ідею помітив Стів Джобс. Чи варто пояснювати, що було далі?

Слід у культурі. Побула у ролі Ванги одна з найвизначніших формацій у рок-музиці, Black Sabbath. Якщо ранні альбоми були присвячені містиці, жахам, потойбічній атмосфері, то альбом Dehumanizer 1992 року відкривала тягуча, мов концентрована нуга, пісня Computer God, що багато в чому передвизначила розвиток людської свідомості.

Пісня 2013 (бі-сайд синглу “Do I Wanna Know?” гурту Arctic Monkeys) містить у собі перелік електронних надбань останніх років, у тексті є іронічне висміювання лінійки телефонів Samsung Galaxy (порівнюється з цілою галактикою).

Зручність. Слідом за унітазами, що роблять все за людину, гітарою, що сама налаштовує струни та кепкою, що вимірює тиск, ми можемо побачити цілий ряд інноваційних винаходів, що суттєво розширюють наші можливості, дозволяють торкнутись хай-текового майбутнього. Скажімо, Google Glass (окуляри з вмонтованою потужною камерою, виходом в мережу та купою меганових, але до біса непотрібних свистілок), або електронні сигарети (виглядає як спроба одруження на гумовій сексляльці). Нові ігрові консолі відтворюють 3D-графіку масштабів реальності. Найновіші пошукові системи запам’ятовують наш вибір та наступного разу підлаштовуються під наші потреби. На даний момент ми зосереджені на підтриманні образу мужнього чоловіка/сексуальної, проте самотньої жінки/нікому не доступного інтелектуала/істинного спортсмена/примата, і т.д. У соцмережах існує рівно стільки інструментів, скільки потрібно для задоволення своїх фальшивих потреб. Регулярно репости фотографії зі спортзалу, останні хіти стрейт-еджерського репу, фотографуйся, хизуючись м’язовою масою – і всі повірять, що ти мегаатлет, повірять навіть в тому разі, якщо ці напружені руки, що влізли у кадр – єдине твоє досягнення за всю спортивну кар’єру. Створюй підшивки різних рок-жанрів, пару разів сфотографуйся на репетиції (краще з роззявленим ротом коло мікрофонів) – і слава відомого рок-віртуоза тобі забезпечена, у списку друзів онлайн та двох сусідніх дворах – точно. Так, це все зручно, часто – досить доступно, я не сперечаюсь… Але чи потрібно це нам?

Макс Гадюкiн

7

Синдром прокрастинації:

«Завтра - не сьогодні»

Відкладання справ… Що це таке, знає, мабуть, кожна людина, особливо студент. Таке явище, звичайно, ускладнює наше життя, адже те, що ти міг зробити в найближчий час, у більшості випадків, відкладається на останній момент. Навіть цю статтю про «Синдром прокрастинації», якби це абсурдно не звучало, я відкладала на останній день, але перелиставши кучу літератури, пов’язаної з цим явищем, я багато чого прояснила, зрозуміла, що можна легко побороти цю проблему. Достатньо лише правильно розставити для себе пріоритети. Для початку потрібно розібратися в собі. Адже відкладання справ на завтра відбувається по якійсь певній причині, що, можливо, знаходиться десь у підсвідомості, чого ви можете для себе не визнавати. Але раджу гарненько покопирсатися на горищі вашої свідомості, розібрати мотлох подій і присипані пилом страхи.

В и т о к о м прокрастинації, у більшості випадків, є невпевненість, страх невдачі й осуд зі сторони інших, перфекціонізм. І тільки після того, як знову, познайомитесь із собою, з усіма недоліками й перевагами - ви зможете відкрити для себе нові можливості. Психологи відзначають, що 15-20% людей страждають тяжкою формою прокрастинації (сподіваюся, що серед нас таких немає). Проте й таку хворобу можна подолати. А щодо студентської болячки «все зроблю, але не сьогодні», яка породжує величезні проблеми у навчанні, то, на жаль, її відсоток складає від 46 до 95. Подумати тільки, що лише 5 % студентів роблять свої справи вчасно, а інші бідолахи, відтягуючи неминущий день, доводять якусь мізерність до колосальних масштабів.

Та не варто плутати прокрастинацію із звичайною лінню. Людина, яка насправді страждає синдромом «завтра» - постійно зайнята…От, наприклад, сіли ви прочита

ти пару параграфів, заданих на семінар, але раптом вам просто необхідно перевірити свою пошту, 100 разів зайти на сторінку в соціальній мережі, передивитися улюблене відео, допити останню чашку чаю і т.д.. Ось уже й день пройшов, очі злипаються від утоми, а ціль не досягнута (нікого не нагадує?). І так з одного дня в інший, рік за роком

8

проходить життя, а ви ще досі не допили останню чашку чаю. Але, якщо бажаєте уникнути цього, то раджу взятися за себе прямо зараз. Бо прокрастинація не завжди деструктивна, часто вона натякає на те, що настав час змінювати себе й середовище, яке вас оточує. Це здається досить важким і неприємним заняттям? Хочу впевнити вас, що його можна виконувати з захватом і задоволенням. По-перше, додайте собі енергії. Поїдьте в якесь інше місто, де ви вже давно хотіли побувати, зустріньтеся з цікавими людьми, сходіть на виставку або в кіно. Одним словом отримайте якнайбільше вражень і позитиву, від чого потім будете черпати життєдайні сили для виконання рутинних справ. По-друге, змініть свій звичайний розпорядок дня. Виходьте раніше з дому і, сідаючи в транспорт, відключіть телефон та mp-3. Намагайтеся зануритись у незнайомі обличчя (повірте, в них, часом, можна знайти дещо цікаве). Спробуйте дорогою записати в блокнот свої думки, досить часто це допомагає багато чого прояснити. Поговоріть з тими, із ким ви зазвичай не спілкуєтесь, відкиньте в сторону свою категоричність і подивіться на речі й людей по-різному, адже це викликає інтерес і робить життя цікавішим.

По-третє забороніть собі думати. Звучить якось дивно? Насправді це досить ефективно. Ось згадайте, скільки ви пропустили тільки через свої обдумування.

Наприклад , сьогодні з друзями ви вирішили поїхати

на пікнік, але дорогою додому вже починаєте сумніватися про те, «чи варто мені туди їхати?»; «у мене багато справ і зовсім немає часу на якісь посиденьки». А в результаті потім залишаєтесь сам-на-сам у квартирі і марнуєте день, у той час, як ваші друзі розважаються. Тому, якщо ви вже щось вирішили, то використовуйте свій запал тут і зараз, не залишаючи шансів вашим обдумуванням черговий раз обвести вас навколо пальця.

Крім того, існують ще методи для стимуляції вчасного виконання справ. Хочу порадити вам так звану «матрицю» Ейзенгауера. Розділіть усі свої справи на чотири категорії: 1.Важливі й термінові; 2.Важливі й нетермінові; 3.Неважливі й термінові; 4. Неважливі й нетермінові.

Почніть кожен новий день з термінових справ. Але, якщо ж все здійснення складеного плану вам здається заважким і ви знову бажаєте відмовитися від дій, то скористайтеся таким методом: «Щоб з’їсти слона - розділіть його на маленькі шматочки», тобто неприємну справу виконуйте поступово. Особисто я використовую метод Трейсі Брайана: «Залиште гидливість - з’їжте жабу на сніданок». Це передбачає виконання найважчої і найгіршої справи першочергово. Загалом хочеться сказати, що таких методів існує безліч і їх кількість можете поповнити й ви, у пошуках ідеальної системи боротьби з прокрастинацією. Але, щоб узагалі не знати такої болячки, то, як радить нам китайський філософ Конфуцій, треба обрати собі працю по душі, щоб жодного дня не працювати.

Сподіваюся, що ця стаття спонукатиме вас до рішучих дій над собою, які обов’язково приведуть до успіху. Тому зараз же закривайте свою сторінку в Вконтакті, Однокласниках чи Фейсбуці і відкривайте реальне життя, яке беззаперечно матиме happy end. Успіхів.

9

Тетяна Овчаренко (23 ФС)

Placebo - Loud Like Love

Після трьохрічної перерви британський альтернативний гурт «Placebo», випустив сьомий студійний альбом, який отримав назву «Loud Like Love», що в перекладі з англійської означає “Голосніше ніж кохання”.

Загалом тема кохання стає провідною в альбомі, який значною мірою показує якесь творче переродження хлопців із Лондону. Ні, Фрікова зовнішність, яка більше личить продавцю в магазині відеоігор, нікуди не поділася, так, як і залишилися швидкі гучні “ кричали”(Rob the Bank), але наявність таких композицій, як: «Exit Wounds», «Begin the End» и «Bosco» - змушує подивитися на добре знайомий гурт з іншого боку. Вони звучать у кінці платівки, виконуючи роль своєрідної коди, органічні, затяжні, десь навіть меланхолічні треки доводять, що, коли Молко у грудні минулого року сказав, що вік ніяк не позначиться на його музичній діяльності, він був не зовсім відвертий. Звичайно неквапливі мотиви були присутні у «Placebo» і раніше (наприклад “ Twenty years» та “ Running Up That Hill”), але зараз вони стали міцнішими та значущими, показуючи, можливо, нову концепцію розвитку діяльності гурту.

Більшість інших записів представляють собою старий, знайомий, майже, «хрестоматійний Placebo». Провідні

гітарні партії вдало розмішуються нотами піаніно, що додає музичній палітрі «Placebo» своєрідний шарм. Не обійшлося в «Loud Like Love» і без елеккторінки. Комп’ютерні семпли, звичайно, не відіграють провідної ролі, проте займають важливе місце у квінтесенції звучання та створення настрою альбома. Також хотілося б зазначити, що Стив Форест все ж таки потрапив на одну хвилю з колегами, та його партії вдало підкреслюють вокал Брайана Молко, не створюють зайвий шумовий ефект, як це було у «Battle For The Sun».

Ця платівка унікальна тим, що частина її пронизана симфонічністю (Bosco) та душевністю разом із нетривіальним вокалом Молко і, хоча її не можна назвати депресивною, як «Meds», вона також несе меседж до якоїсь внутрішньої лірики та рефлексії. Інша ж її частина містить у собі якийсь внутрішній оптимізм та віру в майбутнє, що не характерно для «Placebo», для Молко загалом.

Отже, висновок можна зробити лише один: фанатам гурту слухати обов’язково, тим, хто таким не є також можна оцінити нове творіння британського тріо, можливо, саме такий Молко зможе зацікавити вас своєю творчістю, яка вже не базується на юнацькому нігілізмі та наркотиках.

10

Євгенiй Мацевитий (43 ФС)

ARCTIC MONKEYS - «AM»

Від автора. Я не вважаю себе фаном Arctic Monkeys. І взагалі це перший альбом гурту, який я прослухав від початку до кінця. Не маю наміру нікого схиляти до творчості Мавп. Офіційна обкладинка альбому - так собі. Всі співпадіння з реальним життям є вигадкою. Дякую.

Британці Arctic Monkeys завжди славилися вмінням говорити тоді, коли, здавалося, говорити нічого. Цього разу лонгплей Мавп знову скаже вам набагато більше, ніж ви очікуєте. Варто зазначити, що Алекс Тернер з компанією писали «АМ» під впливом хіп-хопу. Чи відчувається присутність якого-небудь Френка Оушена на платівці насправді? Не думаю, хіба що в найменших деталях. «АМ» - це справжній британський рок-моноліт, адже порядок пісень, кожне соло і навіть чарівний фальцет Тернера в «Knee Socks» - це результат тонкого виміру. Найменше відхилення від курсу загрожувало перетворенням «АМ» на пересічну річ з купкою радіо-хітів. Як бачимо цього не сталося, і ми отримали один з найсильніших альбомів року. «АМ» не просто вражає, він захоплює дух та закохує в себе.

«Do I Wanna Know?» та «R U Mine?» -два неймовірні сингли, з яких починається лонгплей, одразу дають зрозуміти ,що Arctic Monkeys часу даремно не витрачали. Ці пісні, хоча й зовсім різні за звучанням не втрачають оригінального, суто «мавп’ячого» експіріенсу. «АМ» - це напрочуд відвертий перформанс, складений із уривків життя Тернера, із дорогих серцю моментів.

«One For The Road» продовжує цей емпіричний карнавал. Експлуатуючи тему алкоголю та розлуки, пісня чіпляє своїм дивним мотивом, у якому є місце для фанку, хіп-хопу та для звичних Arctic Monkeys, всіх разом і кожного окремо. «Arabella» занурює слухача у вир дивного космічного дійства, переходячи у доволі милу «I Want It All», де Мавпи знаходять трохи місця навіть для The Rolling Stones. «No. 1 Party Anthem», «Mad Sounds» та «Fireside» це oh-la-la усієї платівки. Такого звучання у Arctic Monceys не було ніколи. Ці три записи сповна переконують, що для Тернера з командою немає нічого неможливого. Саме серце альбому вийшло напрочуд чаруючим, після нього ніяк не очікуєш пісні про наші буденні вчинки( що називається, на

п’яну голову). «Why’d You Only Call Me When You’re High?»

-третій сингл платівки моментально потрапляє до плейлисту. Після цього стає зрозумілим те, що «АМ» - це не просто так, і ми зобов’язані ставитися до платівки як і належить вставитися до геніальних витворів мистецтва.

«Knee Socks» - вершина, айсберг нової платівки Arctic Monkeys. Алекс Тернер сказав, що це пісня про зимове кохання. Таке собі тепле, ніжне та безкінечне почуття. Що ж можна сказати, якщо при прослуховуванні це зимове кохання вдається відчути на собі. «Knee Socks» вдається закохати не лише в себе, а й у всю творчість Мавп. Закохати без можливості розлюбити та забути.

«I Wanna Be Yours», у якій Тернер кладе на безмежно геніальний мотив вірш панк-поета Джона Купера Кларка, завершує п л а т і в к у, ставить крапку, або, точніше, три крапки, дає надію на наступну зустріч. Знаєте, є речі, котрі ніяк не можна пропустити. Такий собі must have, обов’язковий пункт життєвого лібрето. «AM» ви можете легко пропустити, проте втратите ви від цього набагато більше, ніж придбаєте, повірте мені.

11

Олег Гнатюк (23 ФС)

Iмперiя Кiно «Джобс: iмперiя спокуси»

Байопік – річ завжди ризикована, особливо коли ти новачок та ще і берешся за опис життя богоподібного Стіва Джобса. Дебютант Метт Уайтелі, напевно, не сприйняв усієї серйозності початкового матеріалу. Зрозуміло, що ніхто не очікував від нього одкровень «Соціальної мережі». Поперше, він не Аарон Соркін, бо малий ще виріс, а по-друге, він просто злякався демонструвати образ ікони епломанів з дещо нетрадиційного ракурсу. Так, Джобс у виконанні Ештона Катчера дуже навіть непоганий, але тут бракує глибини обробки персонажу. Упродовж двох годин Стів тільки те й робить, що виганяє вчорашніх колег із цеху та проводить настановчі проповіді, від яких, чесно кажучи, невільно починаєш замислюватись про купівлю чого-небудь із

огризком на корпусі. Очевидно, автори не перший рік користуються iPhone-ами. У кінці автор підносить Джобса прямо-таки на богоподібну висоту.

Якщо сценарій фільму – головна його проблема, то з постановкою, на щастя, все в порядку. Усе досить автентично, актори схожі на своїх реальних прототипів. Але спостерігаючи за усім цим дійством, розумієш, що нічого принципово нового глядач не побачить і не дізнається, оскільки все, що творці вмістили у двогодинну стрічку, ми можемо прочитати у Вікіпедії за 45 хвилин.

«Джобс: Імперія спокуси» - не перша біографічна стрічка про засновника Apple Inc. Найближчим часом Аарон Соркін завершить сценарій на основі єдиної офіційної біографії від Уолтера Айзексона. Альтернатива знайдеться будь-коли. Вердикт: непоганий, але зовсім необов’язковий для перегляду байопік. Оцінка: 5/10.

«Вiзантiя»

Востаннє Ніл Джордан знімав фільм про вампірів у далекому 1994 році. Саме тоді на екрани вийшла стрічка «Інтерв’ю з вампіром». На той час це був доволі ризикований хід режисера – знімати високо бюджетний трилер із рейтингом R. Але задум постановника вдався: фільм хоч й отримав доволі стримані відгуки преси, але все-таки приніс прибуток, який, до речі, у два з половиною рази перевищив затрати.

У 2013 році після не надто вдалого періоду кураторства серіалу «Борджіа», Джордан повертається до своєї улюбленої теми, але вже трохи іншим шляхом. Його восьмимільйонна «Візантія» -це здебільшого арт-хаусна (авторська) замальовка сірої буденності життя матері та доньки, котрі видають себе за сестер. Мати (Джемма Артертон) знайшла дешевий підробіток: вона була жрицею кохання і періодично вбивала тих, хто дізнається про їхній

з донькою маленький секрет. Юна Елеанор просиджує весь час вдома, занотовуючи власні ванільні роздуми.

Здавалося, що нового можна внести у цей жанр, оскільки його перерили вздовж і впоперек всі кому не лінь. За ці 19 років, що Джордан просидів у тіні мистецтва, із темою кровососів працювали різні режисери, починаючи «Сутінками» й закінчуючи «Щоденниками вампіра». Але Ніл знаходить нове й цікаве рішення, він розкриває характери героїв та їх мотиви через хитросплетіння спогадів з не менш психологічними нотами, якими сповнені їхні переживання. Це дає фільму більш нуарний присмак, а це вже запорука оригінальності.

Порівнювати досвід режисера в минулому і в теперішньому сторіччі немає сенсу, адже він давно плюнув у обличчя мейнстріму. Варто лише зазначити, що все на своєму місці та в правильних пропорціях. Не більше і не менше. Вердикт: Секс, кров та самотність. Ми ж вампіри! Оцінка: 7/10.

«2 стволи»

Коли спостерігаєш за прекрасним творчим тандемом Вашингтона та Уолберга, мимоволі в голову приходять приємні спогади маленької дитини, яка із захватом дивилася класику buddy-жанру «Смертельна зброя». Ісландець Бальтазар Кормакур уже вдруге поспіль освоює жанрові різновиди «мужицького» кіно. Після доволі-таки адекватного дебюту («Контрабанда» з Марком Уолбергом), він взявся екранізувати кримінальний комікс Стівена Гранта «2GUNS». Різниця між ними полягає лиш у тім, що в оригіналі Боббі Тренч – европеоїд, а оскільки в США більше половини населення афроамериканці, то з морально-етичних причин напарника красеня Стігмена сценаристи «пофарбували».

У цьому є свій плюс: дует Боббі та Стіга на екрані виглядає більш харизматично в порівнянні з графічним першоджерелом. Тут знову ж таки мимоволі проходить паралель зі знаменитим бойовиком Річарда Доннера: як і в «Смертельній зброї», тут безрозсудний білий коп вибирається з халепи пліч-о-пліч з чорним врівноваженим профі.

Може здатися, що в цьому фільмі немає нічого нового, але Кормакур поставив перед собою зовсім іншу ціль. Його «2 стволи» - це данина пам’яті, приємний спогад 80-х. Цей фільм викличе сльозу ностальгії у кожного, хто хоч раз в житті дивився бойовики на VHS. Кормакур зробив все, що від нього вимагалось – все згідно з рецептом, ніякої зайвої імпровізації. Аби було «смачно». Вердикт: захоплюючий, хоч і переповнений кліше бойовик. Оцінка: 7/10.

12

Євгенiй Кучеров

о том, до

и

куда

после

В Киеве все время появляется множество интересных местечек, оригинальных кафе, и тому подобное.

В последние два года стал популярным такой вид заведения как антикафе – место, где вы можете заниматься своими делами, подкрепиться, но заплатить только за время, проведенное в нем.

Итак, что же у нас есть?

Многим, возможно, уже известно свободное про-

странство Циферблат. Его смысл в том, что там все бесплатно, кроме времени. На входе вы можете выбрать милые часы с именем, по которым вас опознают при выходе и там образом считают ваше время, проведенное там. В самом «Циферблате» вы сможете почитать книги, поиграть в настольные игры, попить чаю со с л а д о с тя м и , поиграть на фортепиано, посмотреть фильмы, насладиться интересными мастер-классами и концертами-квартирниками, да и просто отлично провести время в уютной обстановке.

Первый час - по 50 коп. за минуту, следующие часы по 25 коп. за минуту.

Сайт: kiev.ziferblat.net

Адрес: ул. Владимирская, 49-А

Так же, в Киеве уже год существует интересное смарткафе bibliotech. Там очень интересный дизайн помещения, много книг, настольных игр, и тому подобное. И платить там так же можно только за время. Первый час до 16:00 стоит 30 грн, каждый последующий – 15 грн). После 16:00 и в выходные дни первый час стоит 36 грн, каждый последующий – 18 грн. Как написано у них в группе, вас ждут 2000 книг, офисная техника, соки, чаи, снеки и вообще, много приятных минут. И находится он совсем рядом с нашим корпусом!

Сайт: bibliotech.com.ua

Адрес: ул. Саксаганского, 120

Стоит отметить, что в последнее время в Киеве активно приживается простран-

сопис,

можно

ство

Ча-

где собрано огромное количество литературы, журналов и прочего, чего почитать охота) Каждый зал имеет определенный стиль оформления: кино-комната с плакатами знаменитостей, комнатапарк, где вокруг лавочки и деревья, душевая и много всего инетерсного. Первый час стоит 30 гривен, следующие - 15 гривен. Там также можно побаловать себя чайком, печеньем и «воздушной» обстановкой)

Сайт: www.chasopys.ua

Адрес: ул. Л. Толстого, дом 3

А еще, у нас есть некафе БеседниZzа, где к вашей оплате только время. Очень уютное местечко, не без игр, чая, сладостей, и тому подобного. Вся фишка этого некафе в том, что каждый день там что-то происходит. Просмотры кино, мастер-классы, тематические встречи, и мно-

сходить пар

гое другое и очень интересное. Стоимость времени очень приемлемая - 16 гривен в час.

Сайт: www.besednizza.com

Адрес: Майдан Незалежности, пер. Т. Шевченко 7/1

Заведение с прекрасным названием Freud House, которое считают «киевской резиденцией» Зигмунда Фрейда, готово предоставить в Ваше личное пользование книги по психологии, ф от о г р а фии, другие материалы. Одна из комнат стилизирована под кабинет австрийского психолога: кожаное кресло, стол, и тому подобные декорации. Есть спортзал, кухня, на которой можно сделать себе чай/кофе и разогреть еду. Так же в этом заведении часто происходят разные мероприятия, в частности концерты разных музыкальных коллективов. Расценки совсем не австрийские: первый час - 36 гривен, второй час - 24, третий - 12, четвертый и все остальные – бесплатно

Сайт: www.freud-house.com.ua

Адрес: ул. Константиновская, 21

Последнее, но не по значению – антикафе Берга-

мот, известное как клуб увлеченных людей. Там вы смо-

жете так же попить чаю, кофе, отведать разные сорты печенья, разогреть еду. Есть большой проектор, на котором можно смотреть свое кино, или какое-либо из коллекции заведения. Одной из главных особенностей является гипер-дружеская атмосфера в аниткафе! Вы не просто придете туда, вы найдете новых друзей. Еженедельно там устраиваются турниры по настольным играм, набор которых там велик, при чем самых разнообразных, каких вы еще, наверное и не видали.

Чего нет в других кафе, так это системы балов за помощь. Чем больше помощи, тем больше балов, тем меньше стоимость пребывания в антикафе. Обычный тариф таков: первый час 25 гривен, второй 20, третий 15, четвертый 10, пятый 5, и далее бесплатно.

Страница ВК: vk.com/bergamot_kiev

Адрес: ул. Смоленская 3

Всего таких антикафе в Киеве уже 11, и их количество растет. Если вам хочется поговорит с друзьями, поиграть в настольные игры, послушать приятную музыку за чашечкой чая, то антикафе – то, что вам нужно. Отличного отдыха и теплой осени.

13

Уляна Вiнiчук (2 ДИЗ)

Поллок:

Як вважаєте, із чого починається абстрактний живопис? Ні, не з ідеї і, навіть, не з вільної асоціації, а з випадковості, еманації самого художника, із його пристрастей, внутрішніх потоків енергії та афектів.

Щоб створити хорошу не фігуративну картину, потрібно володіти навиками самозаглиблення і препарації нутра полотна. Якщо ви співпрацюєте з натурою, чи маєте конкретний образ бажаної картинки - складність полягатиме в технічному аспекті, у «побудові» твору. Проте з абстрактним експресіонізмом, наприклад, справи трохи складніші.

Геній абстракцій, американський художник і попзірка мистецького світу Джексон Поллок тижнями медитував над шестиметровими полотнами, аж поки свідомо не відчував пророщі паростки образів. Зосереджений і спокійний, із чашкою кави в руках і цигаркою в зубах, у замащених фарбою черевиках він дірявив поглядом чисту, незайману площину, аж поки не зривався з місця і, немов божевільний, не починав дивне дійство - творіння шедевру. Грубі мазки чорного, індиго, лимону і кривавочервоні акценти зливалися в химерні хвилі й виливалися за рамки, оминаючи всі канони традиційного живопису.

У певний момент Поллок почав сприймати полотно не просто як простір для зображення й аналізу уявного або реального об’єкта, а як арену для дій. Те, що повинно було стати частиною картини - перетворилося на подію, вчинок, акт. Поворотний момент настав, коли вирішено було «просто писати», а інноваційний метод письма – Дріппінг або «живопис жесту» – став візитною карткою художника. Отож, рецепт химерної картини від невротичного алкоголіка й найвидатнішого американського абстракціоніста Джексона Поллока. Беремо величезне полотно й розкладаємо його на підлозі. Потім по ньому ходимо, виконуємо шаманські танці й розбризкуємо паличками фарбу в довільному порядку або ж просто виливаємо її з бляшанки на поверхню. Для більшої переконливості посипаємо це все піском і битим склом. Підсушуємо й натягуємо на підрамник. Готово! За винайдення цього методу людство назвало Поллока Jack the Dripper – Джек Розбризкувач, за аналогією до Джека Різника (Jack the Ripper). Здається, ніби Поллок рухається в певному ритмі, ніби пританцьовуючи; жести його нагадують якийсь ритуальний міманс.

Все це зараховуємо до особистої стратегії художника і його любові до теософії Джидду Крішнапурті, заснованої на східних езотеричних практиках , до психоаналізу й індіанського шаманізму. Одним із джерел натхнення Джексона Поллока стало ритуальне мистецтво племені Навахо – іка, яке нагадує тибетську мандалу або індійську янтру. Для лікування хворих чи впливу на стихії шаман племені створював із піску магічні орнамети, що символізували

Jack the Dripper

космологічні сили, при цьому розповідав, як виник Всесвіт. Із закінченням ритуалу твір знищується, тобто існує лише при акті творення: тут і зараз. Знання, про здобутки північноамериканських аборигенів, митець інтегрував у власні картини.

Дещо дикі й, на перший погляд, примітивні картини Поллока змушують арт-критиків поглянути на його творчість під «психоаналітичним» кутом. Тим паче, що сам художник після курсу лікування від депресії та алкоголізму вивчав теорію Юнга про архетипи, шукав загальне архаїчне коріння. Дослідники, аналізуючи символи, закладені в його полотнах, виявили проблему відносин Поллока з матір’ю, тісно пов’язану з так званим «негативним комплексом Аніми», що виражається в страсі перед усім феміністичним (жіночним). Крім цього, близькою для абстракціоніста є ідея витоку творчого начала з підсвідомості. Той, хто говорить праобразами, пробуджує в нас голос гучніший нашого власного, полонить і підкорює, підносячи особисте до загального, допомагає пережити найтемнішу ніч. Можливо, у цьому й криється таємниця мистецтва Джексона Поллока: через безсвідоме одухотворення архетипу, його пластичне оформлення і переклад древніх праобразів на мову сучасності, він повертає до життя фігури й символи минулого.

Трагічність у тому, що від невдоволеності сучасністю творчий смуток заводить художника в нетрі власної підсвідомості, обіцяючи відкрити всі зачинені двері, а дає лише соціопатію і нервові розлади. Не витримавши внутрішнього і зовнішнього тиску Поллок спровокував аварію, в якій і зутрів свою смерть. Людство ж пам’ятатиме його як загадкову особистість і нетривіального митця , який ламав лід традиціоналізму та стояв біля витоків популярного сьогодні «перформансу» , «хеппінінгу» й концептуального мистецтва.

Пол Джексон Поллок

(1912 – 1956) ♦ Народився в сім’ї фермерів; молодший із п’яти синів. ♦ У 18 навчається живопису в Томаса Бентона, у 25 проходить курс лікування в психіатричній лікарні, у 32 одружується з художницею Лі Краснер. Через рік вони переїжджають у маленьке містечко Спрігс. ♦ У 1947 винаходить метод «дріппінгу». ♦ Картина «№5» стала однією з найдорожчих у світі. ♦ Його постать є символом нонконформізму, новаторства і свободи.

14

Ольга Павлюк (2 КУ)

15

Анна Сальнiкова (11 Ф)

Я кохав її всім нутром. Я став схожим на “них”, щоб бути з нею.

Это так далеко, что самый быстрый из проектируемых ныне космических кораблей летел бы к ней около десяти тысяч лет. Еще в древности люди пытались постичь природу Вселенной, но они не обладали возможностями, которые открывает современная наука, в частности, математика. Сегодня мы располагаем мощными инструментами: мыслительными, такими как математика и научный метод познания, и технологическими, вроде компьютеров и телескопов. С их помощью ученые собрали воедино огромное количество сведений о космосе. Но что мы действительно знаем о Вселенной и как мы это узнали? Откуда она появилась? В каком направлении развивается? Имела

...

Мы живем в странной и замечательной Вселенной. Неординарное воображение требуется, чтобы оценить возраст ее, размеры, неистовство и даже красоту. Место, занимаемое людьми в этом безграничном космосе, может показаться ничтожным. И все же мы пытаемся понять, как устроен весь этот мир и как мы, люди, смотримся в нем. Несколько десятилетий назад известный ученый (некоторые говорят, что это был Бертран Рассел) выступал с публичной лекцией по астрономии. Я знав, що все закінчиться саме так. Вона сама почала цю гру, сама ж її і закінчила. Ніщо не вічне. Я встиг її покохати. Вона відкинула мене... Он рассказал, что Земля обращается вокруг Солнца, а оно, в свою очередь, — вокруг центра обширной звездной системы, называемой нашей Галактикой.

В конце лекции маленькая пожилая леди, сидевшая в задних рядах, встала и заявила: — Вы рассказывали нам здесь полную ерунду. В действительности мир — это плоская плита, покоящаяся на спине гигантской черепахи.

Улыбнувшись с чувством превосходства, ученый спросил: — А на чем стоит черепаха?

— Вы очень умный молодой человек, очень, — ответила старая леди. — Она стоит на другой черепахе, и так дальше, до бесконечности!

Сегодня большинство людей нашло бы довольно смешной такую картину Вселенной, эту нескончаемую башню из черепах. Но что заставляет нас думать, будто мы знаем больше? Забудьте на минуту то, что вы знаете — или думаете, что знаете, — о космосе. Вглядитесь в ночное небо. Чем представляются вам все эти светящиеся точки? Может, это крошечные огоньки? Валентина Семенівна. Смерть. Похорон. Їжа. Відходи. Помиї. Багно. Соціальне дно... Як же

ли начало, а если имела, что было до него? Какова природа времени? Придет ли ему конец? Можно ли вернуться назад во времени? Вона б боялася мене, побачивши моє справжнє єство, вона б ненавиділа моє реальне імя, якби знала його, вона б прокляла мою планету, якби я сказав їй, що я прибулець. Жодна людина не покохає прибульця, ніхто з моїх не покохав би людину, але тільки не ми, тільки не я. Недавние крупные физические открытия, сделанные отчасти благодаря новым технологиям, предлагают ответы на некоторые из этих давних вопросов. Возможно, когда-нибудь эти ответы станут столь же очевидными, как обращение Земли вокруг Солнца, — или, быть может, столь же курьезными, как башня из черепах. Только время (чем бы оно ни было) это покажет.

сильно можна отруїтися цим гнилим огірком та стухлим молоком? Все добре?! Я не їм м’яса, хіба що слонятину, але тільки через те, що в цьому делікатесі не буде думок про неї. Нам трудно догадаться, чем они в действительности являются, потому что эта действительность слишком далека от нашего повседневного опыта. Если вы часто наблюдаете за ночным небом, то, вероятно, замечали в сумерках над самым горизонтом ускользающую искорку света. Это Меркурий, планета, разительно отличающаяся от нашей собственной. Сутки на Меркурии длятся две трети его года. На солнечной стороне температура зашкаливает за 400°С, а глубокой ночью падает почти до — 200°С. Но как бы ни отличался Меркурий от нашей планеты, еще труднее вообразить обыкновенную звезду — колоссальное пекло, ежесекундно сжигающее миллионы тонн вещества и разогретое в центре до десятков миллионов градусов. Другая вещь, которая с трудом укладывается в голове, это расстояния до планет и звезд. Древние китайцы строили каменные башни, чтобы увидеть их поближе. Вполне естественно считать, что звезды и планеты находятся намного ближе, чем в действительности, — ведь в повседневной жизни мы никогда не соприкасаемся с громадными космическими расстояниями. Расстояния эти настолько велики, что нет смысла выражать их в привычных единицах — метрах или километрах. Вместо них используются световые годы (световой год — путь, который свет проходит за год). За одну секунду луч света преодолевает 300 000 километров , так что световой год — это очень большое расстояние. Ближайшая к нам (после Солнца) звезда — Проксима Центавра — удалена примерно на четыре световых года. Коли я з нею познайомився, їй було 18. Вона померла в 67. Я слідкував за кожною хвилиною її життя. Я б міг доглядати за нею, але вона не хотіла, я б міг кохати її, але вона не хотіла, я б міг подарувати їй сина, але мені б довелось її вбити.

16

17

Антон Корнiлов (52 ФП) Ілюстрації виконала Анастасiя Знак (2 ДИЗ)