Page 1

СОЦІАЛЬНА ПІДЗВІТНІСТЬ посібник

Громадська організація «Інститут аналітики та адвокації»


2

ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА............................................................................................................................3 ПРО АВТОРІВ...........................................................................................................................5 ПОДЯКА...................................................................................................................................7 ТЕЗАУРУС................................................................................................................................9 1.

ВСТУП...................................................................................................................................12

1.1 ПРОБЛЕМАТИКА...................................................................................................................14 1.2 АКТУАЛЬНІСТЬ ТА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДЗВІТНОСТІ...........................................16 1.3 РОЛЬ НУО У ФОРМУВАННІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ..................................................22 2.

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ...................................................................................................25

2.1 АКТУАЛЬНІСТЬ......................................................................................................................26 2.2 АДВОКАЦІЯ ТА РОЛЬ НУО У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННІ ПОЛІТИКИ.................................29 2.3 ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ........................................................................................................38 3.

ПЛАНУВАННЯ, БЮДЖЕТУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ РЕСУРСІВ............................................40

3.1 ОЦІНКА ПОТРЕБ У ФІНАНСУВАННІ ЗАХОДІВ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ..............................41 3.2 БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ - ОСНОВНІ ЕТАПИ.................................46 3.3 ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА РОЗПОДІЛОМ РЕСУРСІВ.............................................52 3.4 ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ.........................................................................................................58 4.

МОНІТОРИНГ ПОСЛУГ........................................................................................................61

4.1 РОЛЬ НУО У МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ТА ПОТРЕБ У ПОСЛУГАХ.....................................62 4.2 ІНСТРУМЕНТАРІЙ МОНІТОРИНГУ.......................................................................................68 4.3 ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ.........................................................................................................73 5.

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ АДВОКАЦІЇ...............80

5.1 ІНФОРМАЦІЙНІ КАМПАНІЇ – КЛЮЧ ДО АКТУАЛІЗАЦІЇ ПРОБЛЕМ МІСЦЕВИХ...............81 ГРОМАД 5.2 СПІВПРАЦЯ НУО ТА НОВИХ ЗМІ.........................................................................................87 5.3 ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ.........................................................................................................94 6.

КОМЕНТАРІ ЕКСПЕРТІВ........................................................................................................100 ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................................................105


3

ПЕРЕДМОВА


4

ПЕРЕДМОВА Формування політики соціальної підзвітності місцевих бюджетів разом із залученням представників громадського сектору до розробки стратегій подолання суспільно важливих проблем має стати пріоритетним завданням для держави найближчим часом. До цього процесу варто долучатися якомога більшій кількості неурядових організацій, які мають інноваційне бачення ефективності використання ресурсів місцевих громад. Цей посібник було розроблено як методичний матеріал (дорожня мапа) для неурядових організацій у рамках проекту, спрямованого на підвищення потенціалу неурядових організацій у формуванні регіональних політик соціальної підзвітності. Переконані, що зазначена інформація допоможе представникам громадського сектору забезпечити сталу роботу своїх програм, впливаючи на прозоре та раціональне планування бюджетів місцевими органами самоврядування. У посібнику розглянуті методи аналізу бюджетів та економічного підґрунтя регіональних програм соціальної сфери, прописані кроки по формуванню практики підзвітності органів влади перед суспільством за результатами реалізації цільових програм та політик, розглянуто структуру органів виконавчої влади, що беруть участь у вирішенні проблем суспільної сфери із зазначенням їх повноважень. Особливої уваги надано питанням можливостей, які неурядові організації втрачають на етапі визначення потреб у соціальних послугах; особливостей бюджетного процесу на місцевому рівні; моніторингу бюджетного процесу соціальної сфери та галузі охорони здоров'я на регіональному рівні; методів та засобів громадського контролю за розподілом та використанням фінансових ресурсів; контролю якості наданих послуг державними установами. Важливою складовою посібника є практичні коментарі та рекомендації експертівпрактиків щодо різних адвокаційних та моніторингових підходів, які слід використовувати неурядовим організаціям у своїй повсякденній роботі. Посібник містить опис необхідних дій неурядового сектору, які мають бути реалізовані для формування практики соціальної підзвітності влади. Зазначена інформація першочергово стане у нагоді тим організаціям громадського сектору, які займаються адвокаційною практикою з метою забезпечення сталості здійснюваних ними програм та сервісів на регіональному рівні.


5

ПРО АВТОРІВ


6

У посібнику представлена інформація деяких міжнародних організацій, зокрема:

МФ «Відродження»;

Регіональної місії Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в Україні, Білорусії та Молдові;

МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні».

Авторський колектив:

Олександр ТКАЧЕНКО, ГО «Інститут аналітики та адвокації»

Сергій ЖУК, керівник напрямку адвокації БО «Світло надії» Дизайн: Катерина КИСЛА, ГО «Інститут аналітики та адвокації»


7

ПОДЯКА


8

ВИСЛОВЛЮЄМО ЩИРУ ПОДЯКУ ЗА СПРИЯННЯ У НАПИСАННІ ПОСІБНИКА ТА ПРОФЕСІЙНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ: Юрію НЕСТУЛІ, виконавчому директору ГО «Інститут аналітики та адвокації»;

Максиму ДЕМЧЕНКУ, виконавчому директору БО «Світло надії»;

Оксані ГОНЧАРЕНКО, директору територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Полтавського району;

Роману ДРОЗДУ, члену Ради директорів БО «Світло надії»;

Станіславу СТРЕЛЬНІЧЕНКУ, ГО «Інститут аналітики та адвокації»;

Крістіні КРИЖЕНКО, PR-менеджеру БО «Світло надії»;

Ірина ДОМНЕНКО, БО «Світло надії».


9

ТЕЗАУРУС


10

СОЦІАЛЬНА ПІДЗВІТНІСТЬ

– взаємодія між владою та громадянським суспільством, яка направлена на максимальне залучення другої сторони у систему прийняття рішень та планування політики.

НЕУРЯДОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (НУО)

– громадське об'єднання індивідів або груп за певними інтересами, які беруть участь у громадській діяльності.

АДВОКАЦІЯ

– кампанія, направлена на представництво і захист прав та інтересів певної соціальної групи, кінцевим результатом якої є внесення змін до державної політики.

АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР

– недержавна науково-дослідницька організація, яка, як правило, зосереджує свої зусилля в галузі гуманітарних наук (політики, економіки, соціології, права тощо) та має досвід роботи у бюджетній сфері.

ДЕРЖАВНА ЦІЛЬОВА ПРОГРАМА – комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. КООРДИНАЦІЙНА РАДА (КР)

– дорадчо-консультативний орган, який сприяє реалізації державної політики у певній сфері.

МІЖСЕКТОРАЛЬНА РОБОЧА ГРУПА (МРГ)

– робочий орган, який здійснює інформаційне, консультативне, аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Координаційної ради з виконання державних, обласних і районних програм та заходів.

КЛЮЧОВЕ ПОВІДОМЛЕННЯ

– чітке, сформоване на основі цінностей аудиторії твердження, яке має викликати суспільний резонанс на позитивну реакцію щодо діяльності організації, а також спонукати до дії.


11

СОЦІАЛЬНА ПОСЛУГА

– комплекс заходів з надання допомоги особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати, з метою розв'язання їхніх життєвих проблем.

БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС

– це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

ТРАНСФЕРТ

– це кошти, що передаються з державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій та в інших формах.

СУБВЕНЦІЯ

– це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного, яка призначена для конкретно визначених цілей.

МОНІТОРИНГ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

– це постійний і систематичний збір інформації про надання соціальної послуги.

ОЦІНКА СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

– це визначення результатів реалізації запланованих заходів з метою оцінки ефективності та результативності діяльності, вивчення ситуації з метою розробки плану діяльності, а також з метою підготовки рекомендацій щодо її вдосконалення.

ІНФОРМАЦІЙНА КАМПАНІЯ

– це частина загальної адвокаційної кампанії, спрямована на роботу з цільовою аудиторією через медіа.

НОВІ ЗМІ

– це інтерактивні електронні засоби масової інформації, визначальними рисами яких є інтерактивність зв'язків, належність до цифрових медіа, створення контенту безпосередньо користувачем.


12

ВСТУП


13

ВСТУП Кожна демократична держава має діяти в інтересах своїх громадян. Досвід вивчення демократичних процесів показує, що ці дії не стануть ефективними без дотримання прозорості і підзвітності владних органів, залучення громадськості до формування і реалізації державної політики, впровадження принципів соціальної підзвітності в механізм прийняття рішень. Що стосується соціальної підзвітності, то її можна охарактеризувати як підхід, направлений на побудову систематичної підзвітності органів влади, що спирається на громадську активність. Тобто це така взаємодія між владою та громадянським суспільством, яка направлена на максимальне залучення другої сторони у систему прийняття рішень та планування політики. Ініціювати та підтримувати механізми соціальної підзвітності може держава, громадяни або і ті, й інші, але найчастіше ці механізми мають попит та функціонують «знизу». Невід'ємним елементом системи соціальної підзвітності є прозорість, що означає відкритість системи управління завдяки чітким процесам і процедурам, легкий доступ до відкритої інформації для громадян. СОЦІАЛЬНА ПІДЗВІТНІСТЬ, окрім активної участі громадськості у процесі прийняття рішень органами влади, ставить за мету:

РОЗВИТОК ДЕМОКРАТІЇ

РОЗШИРЕННЯ ПРАВ І МОЖЛИВОСТЕЙ

ДОБРОСОВІСНЕ УПРАВЛІННЯ

зміцнення взаємовідносин між громадянами та державою

посилення значення громадської думки

більш ефективне надання послуг

РЕАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

БОРОТЬБУ З КОРУПЦІЄЮ

Робота механізму соціальної підзвітності передбачає участь громадянського суспільства на всіх етапах реалізації державної та регіональної політики. У цьому посібнику соціальна підзвітність представлена як набір інструментів, які громадяни можуть використовувати для випливу на якість надання послуг шляхом забезпечення відповідальності й підзвітності їх постачальників. Затребуваність дослідження обраної теми підтверджують загальносвітові тенденції поширення впливу представників громадянського суспільства на діяльність органів державної влади. Вагомим кроком до інституалізації цього питання на світовому рівні стало прийняття міжнародного стандарту ISO 26000 «Керівництво по соціальній відповідальності», який за своєю суттю в багатьох аспектах синонімічний до концепції соціальної підзвітності.


14

ПРОБЛЕМАТИКА Соціальна підзвітність неможлива без рівноправного діалогу між органами державної влади та представниками громадянського суспільства – неурядовими організаціями. Аби це відбулося, такі організації мають стати компетентними в обраній сфері, дослідити існуючу ситуацію, вивчити нормативну базу, розуміти межі посадових обов'язків кожного окремого чиновника та володіти баченням функціонування всього бюрократичного апарату. У процесі налагодження діалогу НУО стикаються з цілим рядом перешкод, які є не так зовнішніми, як внутрішніми, оскільки їхнє вирішення залежить від самих організацій. РОЗУМІННЯ БЮДЖЕТНИХ ПРОЦЕСІВ Формування економічного підґрунтя для вирішення соціальних проблем є складним та довготривалим процесом. Вплинути на нього можливо лише за умов повноцінної участі у формуванні політики. Зазвичай НУО, що працюють у сфері надання послуг не мають змоги приділити достатньо уваги дослідженню факторів, які впливають на прийняття необхідних рішень. Таким чином втрачається можливість залучення потрібних ресурсів, якими володіє держава. ЗВІТУВАННЯ НУО, які працюють у сфері надання послуг, зазвичай не докладають зусиль по розробці стратегії поширення результатів своєї роботи. Наслідком цього є те, що місцеві чиновники можуть не знати про існування організації. У обласних чи міських соціальних програмах НУО не зазначені виконавцями заходів. Часом є згадка про НУО без чіткого розподілу обов'язків. Це, перш за все, негативно відбивається на авторитеті організації у регіоні та приховує ті досягнення і зусилля, які докладаються представниками неурядового сектору для вирішення актуальних проблем суспільства. Наприклад, у сфері громадського здоров'я НУО займають важливу роль, і їхній внесок тотожний внеску державних організацій. АДВОКАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ Неурядові організації, які зосереджені на реалізації сервісних проектів, зазвичай не приділяють достатньо уваги адвокації. Вони не займаються просуванням своїх проектів через нерозуміння економічної та політичної ситуації в регіоні. Частіше за все саме аналіз цих чинників, правильний вибір точок впливу та планування процесів адвокації є запорукою успіху у формуванні політик місцевої влади. ІНФОРМАЦІЯ Пропонуючи власний спосіб вирішення проблем, неурядові організація мають спиратися на достовірні дані, аби їхня аргументація була переконливою. У разі відсутності навичок


15

та механізмів отримання інформації від органів державної влади, НУО ніколи не стане рівноправним партнером держави у формуванні політики. Для прийняття стратегічних рішень – інформація є ключовим фактором. ЕКСПЕРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ Для налагодження ефективної співпраці НУО та органів влади з обох сторін мають бути присутні спеціалісти, які мають досвід не лише роботи з сервісами, але й формуванням управлінських стратегій, що ґрунтуються на чіткій аргументації та покроковому баченні шляху досягнення кінцевої мети. АНАЛІТИЧНА РОБОТА Організації, що надають послуги, обмежуються участю у забезпеченні потреб цільових груп. Це впливає на те, що працівники даних організацій не володіють досвідом та навичками, які необхідні для проведення аналітичної роботи, яка є обов'язковою складовою для роботи у напрямку підзвітності держави. НАЯВНА СПІВПРАЦЯ З ДЕРЖАВОЮ Налагоджена співпраця неурядових організацій, що надають послуги, та органів місцевої влади може потрапити під загрозу конфлікту, а як результат, і припинення конструктивної роботи у напрямі забезпечення сервісів фінансуванням, якщо з боку цих НУО будуть поширюватися практики оцінки ефективності роботи органів влади та вимоги щодо перерозподілу бюджетів, або змін векторів у соціальній політиці. Всі ці та чимало інших проблем актуальні для багатьох НУО, що працюють у сфері надання послуг, але це не означає, що їхнього вирішення слід домагатися шляхом підвищення навантаження на ці структури та розширенням спектру напрямів їхньої діяльності, що може викликати появу інших, більш суттєвих проблем у життєздатності сервісів. Одним із варіантів диверсифікації ризиків є взаємодія з експертними аналітичними організаціями, які зможуть дати незалежну оцінку та привернути інтерес до проблем.


16

АКТУАЛЬНІСТЬ ТА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДЗВІТНОСТІ У багатьох країнах світу існує державна політика з підтримки і просування соціальної відповідальності та підзвітності. Така політика є одним з інструментів підвищення конкурентоздатності економіки країни, збільшення інвестиційної привабливості країни, укріплення її міжнародного бренду. Механізми цієї підтримки різні – від керівництв щодо впровадження соціальної підзвітності до прийняття стимулюючих законодавчих норм. Соціальна підзвітність інтегрована у публічну політику таких країн як Данія, Франція, Фінляндія, Швеція тощо. Так, наприклад, уряд Швеції видав зобов'язуючий стандарт щодо звітності або надання інформації з соціальних і екологічних практик.

ФІНЛЯНДІЯ

ШВЕЦІЯ

ДАНІЯ

УКРАЇНА

ФРАНЦІЯ

Українське суспільство, переживши революційні події 2013-2014 рр., очікує від влади більшої прозорості і підзвітності. Разом з тим у процесі налагодження системи публічної звітності органів державної влади помітно певний інерційний вплив, оскільки зберігається відсутність дієвих механізмів впливу громадськості щодо питань, які становлять суспільний інтерес. Так, це стосується зокрема питань формування державного та місцевих бюджетів, контролю за їхнім виконанням; ухвалення рішень органами державної влади, місцевої влади щодо використання комунального майна та земельних ресурсів; кадрової політики в органах державної та місцевої влади, органах судочинства; здійснення витрат, пов'язаних із державними закупівлями та проведення тендерів. Суспільний запит на такі принципи соціальної відповідальності як підзвітність і прозорість, відповідність правовим нормам, у тому числі й нормам міжнародного права, дотримання прав людини та врахування інтересів зацікавлених осіб сьогодні високий як ніколи. Питання соціальної підзвітності актуалізуються і у світлі євроінтеграційних зусиль України. Відповідно до Угоди про асоціацію України і ЄС, дія якої почалася 01.11.2014 р., в Україні очікуються реформи в таких сферах, як верховенство права, боротьба зі злочинністю та корупцією, охорона навколишнього середовища, права споживачів тощо. Слід підкреслити, що органи місцевого самоврядування, які впроваджують соціальну підзвітність, мають ряд переваг: ПОСИЛЕННЯ РІВНЯ ДОВІРИ ГРОМАДСЬКОСТІ ДО МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ

+

ВІДПОВІДНІСТЬ ОЧІКУВАНЬ ГРОМАДСЬКОСТІ, ВРАХУВАННЯ ЇХНІХ ДУМОК ТА ІНТЕРЕСІВ


17

ПОПЕРЕДЖЕННЯ КОНФЛІКТІВ ІЗ ГРОМАДСЬКІСТЮ

ПОСИЛЕННЯ ПОРОЗУМІННЯ І ВЗАЄМОДІЇ З БІЗНЕССТРУКТУРАМИ

Зараз, як ніколи, необхідна активна участь громадського сектору у формуванні соціальної політики держави. Нова влада шукає шляхи виходу з кризи, скорочуючи частини бюджетних витрат, які були направлені на врегулювання суспільно важливих проблем. Уже зараз ми бачимо, що державний бюджет насичений численними прогалинами. Держава оперативним управлінням зменшує дефіцит за рахунок скорочення фінансування соціальної сфери. При цьому не враховується ні оцінка показників ефективності минулого періоду, ні існуючі потреби. Найголовнішим є те, що представники громадянського суспільства не долучаються до процесу формування пріоритетів політики в соціальній сфері та бюджетних процесів. Попередній аналіз залучення НУО, що працюють у сфері надання послуг, до процесу формування місцевих політик дає розуміння того, що їх активність у цих процесах невисока і потребує змін. Спираючись на сучасні підходи залучення громадського сектору до формування політики влади щодо вирішення актуальних проблем суспільства та забезпечення соціальної підзвітності бюджетів, які нині розглядаються міжнародними експертами, зокрема канадським міжнародним інститутом COADY, можна стверджувати, що участь НУО у реалізації регіональної політики є багатоступеневим послідовним процесом, що складається з компонентів: ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ НОРМАТИВНЕ ЗАКРІПЛЕННЯ СТРАТЕГІЇ ВЛАДИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ СУСПІЛЬНО ВАЖЛИВИХ ПРОБЛЕМ. НУО у більшості випадків намагаються включатися на цьому етапі до співпраці з органами влади.

НАДАННЯ ПОСЛУГ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄЗДАТНОСТІ ПОСЛУГ, НАПРАВЛЕНИХ ВИРІШЕННЯ СУСПІЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

СОЦІАЛЬНА ПІДЗВІТНІСТЬ

НУО присутні на цьому етапі як виконавці та надавачі послуг.

ПЛАНУВАННЯ У РЕСУРСАХ.

ОЦІНКА ПОТРЕБ

НУО інколи присутні на цьому етапі.

БЮДЖЕТУВАННЯ НОРМАТИВНЕ ЗАСВІДЧЕННЯ ГОТОВНОСТІ ВЛАДИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ МІСЦЕВИХ ПРОГРАМ НЕОБХІДНИМИ РЕСУРСАМИ. НУО, як правило, віддають повну ініціативу органам місцевої влади.

РОЗПОДІЛ РЕСУРСІВ ФАКТИЧНЕ НАДАННЯ НЕОБХІДНИХ КОШТІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ.

НУО практично не контролюють фактичне виконання бюджетних зобов’язань влади.

$


18

Початковим етапом соціальної підзвітності є формування політики . В Україні на найвищому рівні у вигляді законів закріплюються загальнодержавні цільові програми. Це комплекси взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, які здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Розрізняють загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, програми охорони довкілля. Усі вони охоплюють територію держави або значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади. Зазвичай кожен регіон на основі загальнодержавної приймає власну регіональну програму. На формування цих програм можна і варто впливати неурядовим організаціям. Перш за все, слід дослідити загальнодержавну і обласну програми. Лише вивчивши існуючу базу, можна працювати над її доповненням та удосконаленням. На обласному рівні розробкою та виконанням цільових програм зазвичай займаються профільні департаменти при обласні державній адміністрації. Цей процес відбувається за участі нижчих профільних закладів, котрі у своїй діяльності безпосередньо пов'язані з цільовими програмами. Саме з працівниками профільних закладів слід розпочинати свою адвокаційну кампанію неурядовим організаціям, аби переконати їх у ефективності та потрібності пропозицій. Важливо звернути увагу на положення про роботу обласних Координаційних рад (КР) та міжсекторальних робочих груп (МРГ), які стануть містком до затвердження ваших пропозицій на засіданні депутатів обласної ради. Процес затвердження пропозицій на засіданні Координаційної ради може супроводжуватися додатками та рекомендаційними правками з боку її учасників. У цей момент визначається здатність НУО захищати свої інтереси перед їх затвердженням. Коли пропозиція погоджується – її виносять на громадське обговорення, а далі, пройшовши перевірку профільної комісії обласної ради та затвердивши бюджет, потрапляє на розгляд депутатської сесії. Що стосується планування , тобто оцінки потреб населення у ресурсах, держава провадить власну методику.

ПОСЛУГИ

ОСОБИ, ЩО ПОТРЕБУЮТЬ ПОСЛУГ

ОТРИМУВАЧІ ПОСЛУГ

ФІНАНСУВАННЯ

Оцінка потреб – це отримання конкретних показників щодо кількості різних послуг, кількості отримувачів соціальних послуг, кількості осіб, які потребують соціальних послуг та «чекають», показників щодо обсягів фінансування.


19

Багатьма експертними установами та організаціями регулярно наголошується про неефективності державних заходів оцінки потреб. У 2014 році було затверджено новий порядок визначення потреб населення у соціальних послугах, але якісних змін це не принесло. Достатньо недоліків існує у підході державних закладів до отримання інформації, які часто нехтують даними неурядових організацій. Статистика засвідчує, що самі НУО вже призвичаїлися до такої ситуації та докладають значно менше зусиль до участі в оцінці потреб, ніж до формування політики. Ефективним інструментом донесення власної інформації для НУО є Координаційна рада. Це консультативно-дорадчий орган, до якого не складно увійти, аби відстоювати власні інтереси. Участь неурядових організацій у бюджетуванні є підтвердженням намірів та обіцянок місцевої влади щодо вирішення суспільних проблем. Цей етап циклу є важливим та потребує окремої уваги і має бути обов'язково врахований у плануванні адвокаційних стратегій. Формування економічного підґрунтя у вирішенні соціальних проблем є складним та довготривалим процесом, вплинути на який можливо лише за умов повноцінної участі у формуванні політик. Чинне законодавство вимагає публікувати проекти рішень місцевих рад за 20 днів до їх розгляду, що суттєво розширює можливість громадян впливати на зміни в проектах рішень. Крім того, громадяни можуть проводити та замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів державної влади. Зазвичай НУО, що працюють у сфері зменшення шкоди та паліативної допомоги не мають змоги заглибитися у дослідження усіх факторів, що впливають на прийняття необхідних рішень, тим самим втрачаючи можливість залучення таких необхідних додаткових ресурсів зі сторони держави. Важливим є аналіз бюджетів з метою пошуку напрямів підвищення ефективності використання коштів з метою демонстрації можливостей залучення фінансування до програм НУО. Збір інформації має відбуватися за допомогою офіційних запитів і налагоджених діалогів з представниками місцевої влади.

ГРОМАДЯНИ КОНТРОЛЮЮТЬ РОЗПОДІЛ РЕСУРСІВ А САМЕ:

ЗБІР ІНФОРМАЦІЇ ВИЗНАЧЕННЯ РОЗПОРЯДНИКА КОШТІВ АНАЛІЗ МІСЦЕВИХ ПРОГРАМ АНАЛІЗ БЮДЖЕТУ КОНКРЕТНОГО РОЗПОРЯДНИКА КОШТІВ, ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКУПІВЕЛЬ

В умовах соціальної підзвітності контроль за розподілом ресурсів має лежати у громадській площині та здійснюватися об'єднаннями громадян та самими громадянами. Його суть полягає у зборі інформації щодо головних напрямків та обсягів фінансування потрібної галузі, рівня виділених коштів на цільову програму. Відбувається визначення розпорядників коштів на рівні Державного та місцевого бюджетів, дослідження мережі розпорядників коштів у регіоні та аналіз місцевих галузевих програм. Заключним етапом є аналіз бюджету конкретного розпорядника коштів, дослідження закупівель у тому числі через процедуру тендерів та безтендерних закупівель.


20

МЕТА:

Метою бюджетного моніторингу є визначення пріоритетів розвитку певної сфери, отримання уявлення про те, як місцева влада дотримується засад бюджетного процесу, зокрема принципів публічності, прозорості, забезпечення першочергових потреб, цільового використання та ефективності.

На цьому етапі слід очікувати найбільших труднощів, адже органи державної влади та місцевого самоврядування можуть розцінювати запити неурядових організацій щодо отримання потрібної інформації, як втручання з метою тиску. Владні органи можуть ігнорувати запити, затягувати з відповіддю, влаштовувати різного роду перевірки. Ефективним інструментом диверсифікації можливих ризиків є залучення до процесу контролю за розподілом ресурсів аналітичних центрів, які мають достатній експертний потенціал та досвід роботи з бюджетами різних рівнів. Найбільший рівень участі неурядових організацій у циклі соціальної підзвітності спостерігається на етапі надання послуг у якості виконавців та надавачів послуг. Однак НУО мають також займатися контролем якості наданих послуг та забезпечувати належну підтримку цільовим групам. Важливо здійснювати аналіз діючих цільових регіональних програм, що реалізуються НУО та закладами державного підпорядкування, складати карту послуг області. Такого роду аналіз проводиться з метою оцінки життєздатності та сталості сервісів та надання рекомендацій щодо врахування ризиків або можливостей при плануванні подальшої їх роботи. Збір даних зазвичай відбувається за допомогою офіційних запитів, моніторингу нормативної бази, опитуванням серед НУО, робочих зустрічей з представниками місцевої влади та керівниками установ. На цьому етапі НУО мають розумітися на моніторингу та оцінці якості послуг і потреб у них. Їхня роль у виконанні кожної з двох дій матиме свої нюанси. Цей крок передбачає відстеження інвестованих витрат і ресурсів, впроваджених видів діяльності та їхніх результатів; вимірювання зміни в рівнях знань та поведінки, тенденції розвитку проблеми. До головних інструментів неурядових організацій під час моніторингу та оцінки якості та потреб у послугах відносять ті, що застосовуються до отримувачів послуг, а саме:

ПИСЬМОВІ АНКЕТУВАННЯ І ТЕСТУВАННЯ

ОПИТУВАННЯ

ГОЛОВНІ ПРОВЕДЕННЯ ІНТЕРВ'Ю

ІНСТРУМЕНТИ

СТВОРЕННЯ ФОКУС ГРУП

НЕУРЯДОВИХ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

ОРГАНІЗАЦІЙ

АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ, тощо


21

Тож формування політики соціальної підзвітності бюджетів охорони здоров'я та залучення громадського сектору до розробки стратегій подолання суспільно важливих проблем має стати пріоритетом для держави вже найближчим часом. У цьому процесі мають бути задіяні якомога більше НУО, які мають інноваційне бачення ефективності використання наявних ресурсів місцевих громад.


22

РОЛЬ НУО У ФОРМУВАННІ РЕГІОНАЛЬНИХ ПОЛІТИК Формування регіональної політики представляє собою різнорівневий та багатоярусний процес, в якому бере участь значна кількість суб'єктів. Серед них особливо виділяються неурядові організації. Участь у процесі формування регіональної політики – це дії, через які зацікавлені групи впливають або намагаються вплинути на ухвалення та впровадження рішень. Представники громадянського суспільства, будучи зацікавленими у вирішенні проблеми, що турбує суспільство, та представляючи інтереси певної соціальної групи, проявляють в свою чергу інтерес до вироблення відповідної державної політики. Без такого інтересу їх участь не має змісту та сенсу, вони залишаються пасивними спостерігачами процесу. Зрозуміло, що участь у формуванні, наприклад, соціальної політики цікавитиме перш за все об'єднання громадян, які безпосередньо переймаються інтересами та правами соціально вразливих категорій громадян. У межах соціальної політики такі НУО належать до категорії асоційованих учасників. Цей статус визначається тим, що вони не володіючи повноваженнями ухвалювати рішення, беруть непряму участь у процесі вироблення державної політики, представляючи інтереси окремих груп громадян, надаючи інформацію та поради щодо проблеми. Процес формування державної політики відбувається в контексті взаємин та взаємозалежності учасників. Одним із аспектів цього контексту є структура формальних та неформальних контактів та взаємин неурядових організацій та органів влади. НУО вступають у взаємозв'язки з головними учасниками процесу політики – державними інституціями. Ці зв'язки мають носити горизонтальний характер. Взаємодія та зв'язки НУО з органами державної влади під час формування політики набуває трьох основних форм: процес взаємодії, під час якого органи влади надають певну інформацію неурядовим організаціям про перебіг прийняття рішень. Від того, як влада інформує громадськість, залежить, наскільки сам процес вироблення державної політики є прозорим. Інформування може відбуватися як за ініціативою органів влади, так і за ініціативою ІНФОРМУВАННЯ НУО.

КОНСУЛЬТАЦІЇ

особлива форма участі представників громадянського суспільства у формуванні державної політики. Комунікація між усіма учасниками вироблення політики дає можливість отримати зворотній зав'язок. Консультації із зацікавленими сторонами – це головна складова взаємодії в процесі формування політики, оскільки вона дозволяє покращувати якість розробки та ухвалення рішень. Під час консультацій виявляються альтернативні точки зору, відмінності у поглядах та позиціях сторін, на які в першу чергу буде спрямована політика, або чиї інтереси вона буде зачіпати. Під час перемовин НУО отримують можливість просувати власне бачення питання, запропонувати інший шлях вирішення проблеми. Це, звичайно, потребує від організацій певного рівня готовності та спроможності.


23

такий вид взаємодії ґрунтується на партнерстві головних виробників політики та неурядових організацій. Активна участь передбачає виконання за дорученням органів влади, відповідальних за здійснення державної політики, неурядовими організаціями певного виду робіт в АКТИВНА УЧАСТЬ процесі вироблення державної політики. Також роль неурядового сектору у процесі формування політики полягає у здійсненні:

ВПЛИВУ

ТИСКУ

ВПЛИВ неурядового сектору на процес розробки регіональної політики характеризується тим, що політика формується, зважаючи на їхні дії, позиції, бачення. Така діяльність передбачає активну участь на всіх стадіях процесу, максимальну раціоналізацію дій, вироблення з боку організацій належної аргументації. Вона може супроводжуватися низкою формальних та неформальних контактів з головними розробниками державної політики. Впливовість організацій недержавного сектору знаходиться в прямій залежності від авторитету цих організацій, довіри з боку держави та наявності повноважень брати участь в підготовці та ухваленні рішень, їхньої організаційно-ресурсної спроможності.

ТИСК неурядових організацій передбачає більш рішучу та енергійну діяльність, що спрямована на врахування їх інтересів під час формування політики. Особливо такий тип активності проявляється на стадії внесення питання до порядку денного державної політики. Ця діяльність передбачає вибір форм декларування своїх вимог та мобілізації ресурсів на їх підтримку. Тиск може чинитися заради адвокації власних матеріальних чи професійних інтересів або інтересів ширшої соціальної групи, яку репрезентує та чи інша організація, а також заради просування певних питань на арену політики заради їх розв'язання (наприклад, тиск ВІЛ-сервісних організацій щодо неперервності закупівлі медичних препаратів).

КОНТРОЛЬ ТА ОЦІНКА НУО в процесі формування державної політики забезпечують зворотній зв'язок державних та недержавних виробників КОНТРОЛЮ політики, виявлення наявних чи потенційних протиріч, що потребують ТА ОЦІНКИ вирішення або втручання. ДІЯЛЬНОСТІ Нині Україна перебуває у складному фінансовому становищі, а процес органів оперативного управління державним бюджетом є визнаною міжнародними державної експертами необхідністю. Усе частіше наголошується на невідворотності влади скорочення фінансування соціальної сфери та галузі охорони здоров'я. Звичайно, це не може не загрожувати життєдіяльності сервісів та програм, що діють за підтримки неурядового сектору на території всієї України. Для запобігання загрозам, що виникають, необхідно якомога глибше залучати НУО до кожного етапу реалізації стратегій місцевих органів влади та формувати практику соціальної підзвітності бюджетів у кожній сфері державної політики. Для неурядових організацій, які бажають долучитися до формування політики, важливо здобувати досвід роботи з місцевими бюджетами. Це дозволить вчасно включитися до процесу формування фінансового забезпечення цільових програм, які важливі для НУО.


24

Навички адвокації дають можливість планувати стратегії діяльності у кожному напрямі та обирати правильні точки впливу на ситуацію. Наявність широкого спектру методології збору інформації дозволить аргументовано підходити до діалогу з місцевими органами влади та демонструвати потенціал кожного окремого шляху розвитку ситуації, а якісна візуалізація даних та розроблена інфографіка дасть можливість більш точно демонструвати ситуацію та порівнювати моделі реалізації місцевої політики. Досвідчені експерти різних сфер зможуть налагоджувати діалог з чиновниками та надати їм переконання про професійність підходу до вирішення проблем. Ефективним способом вирішення проблем НУО, які надають послуги, у впливі на формування політик місцевих органів влади є залучення експертних аналітичних організацій, які зможуть надати необхідну підтримку, компенсувати прогалини та підвищити потенціал роботи громадського сектору у адвокації необхідних змін. Співпраця аналітичних та сервісних організацій все частіше доводить свою ефективність і демонструє позитивні практики впливу громадського сектору на формування політик місцевої влади у вирішенні суспільних проблем.

ПЕРЕВАГИ

НАДАТИ НЕОБХІДНУ ПІДТРИМКУ

СПІВПРАЦІ З

КОМПЕНСУВАТИ ПРОГАЛИНИ

АНАЛІТИЧНИМИ ЦЕНТРАМИ

ПІДВИЩИТИ ПОТЕНЦІАЛ РОБОТИ ГРОМАДСЬКОГО СЕКТОРУ У АДВОКАЦІЇ

Отже, неурядові організації є одними із важливих суб'єктів процесу вироблення державної політики. Їхня участь у цьому процесі носить, в першу чергу, консультативний та представницький характер. Не володіючи повноваженнями ухвалювати остаточні рішення щодо визначення державної політики, ці організації вступають у взаємодію з головними виробниками політики. У процесі цього вони впливають, здійснюють тиск, громадський контроль та оцінку. А участь представників громадянського суспільства у творенні державної політики визначається характером взаємовідносин з органами влади як головними учасниками державно-політичного процесу.


25

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ


26

АКТУАЛЬНІСТЬ Незважаючи на зусилля влади щодо поліпшення соціально-економічної ситуації та підвищення рівня життя населення, в Україні збільшується кількість громадян і навіть груп населення, які потребують допомоги держави. Одним із механізмів державної та суспільної підтримки людей у зв'язку зі старістю, обмеженими фізичними можливостями чи складними обставинами є надання соціальних послуг. Ця форма підтримки населення, її розвиток – пріоритетний напрям державної політики в Україні, зумовлений високим рівнем бідності населення, соціального сирітства, порушенням соціальних і родинних зв'язків, низьким рівнем адаптованості населення до ринкових умов тощо. Гострою проблемою залишається недостатнє фінансування діяльності соціальних служб. В основі визначення обсягів фінансування часто лежить принцип «від досягнутого рівня», тобто на основі показників минулого року. А це значить, що об'єктивні потреби не слугують орієнтиром. В умовах, коли відповідні державні організації не спроможні виконувати належним чином свої обов'язки через нестачу коштів, інших ресурсів, складну політичну ситуацію, держава повинна шукати партнерів та розвивати питання співробітництва між різними секторами. Такими як: ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР (центральні та місцеві органи влади)

ПРИВАТНИЙ СЕКТОР (бізнес) НЕУРЯДОВИЙ СЕКТОР (громадський, або «третій» сектор)

ПЕРЕВАГИ НУО

Крім того, для забезпечення гарантованих державою соціальних послуг тим, хто їх потребує, необхідно вирішити питання унормування переліку соціальних послуг, їхнього обсягу, розрахунку вартості. Це дозволить як на державному, так і на місцевому рівнях, визначати необхідну кількість коштів для надання соціальних послуг різним цільовим групам, дасть можливість розбудувати повноцінне партнерство держави та недержавного сектору, створюючи сприятливі умови для розкриття потенціалу й спрямування соціальної активності неурядових організацій. Світовий досвід показує, що залучення НУО в процес надання соціальних послуг є надзвичайно позитивним досягненням, що відповідає сучасним європейським тенденціям. Роздержавлення підвищить конкурентоспроможність в цій сфері та забезпечить громадян, що опинились в складних життєвих обставинах, необхідними і якісними послугами. Неурядові організації мають цілий ряд переваг над державними структурами. ЕФЕКТИВНІШЕ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ АДРЕСНИЙ ХАРАКТЕР ДОПОМОГИ, ДІЮЧИ В ОБМЕЖЕНИХ МАСШТАБАХ ПРИСТОСОВУЮТЬ СВОЇ ПОСЛУГИ ШВИДШЕ ДО ПОТРЕБ КЛІЄНТІВ, НІЖ ДО СТРУКТУРИ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ПЕВНИЙ СТУПІНЬ КОНКУРЕНЦІЇ МІЖ ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ ПОСЛУГ


27

Однією з характерних рис НУО є використання інноваційних методів вирішення соціальних проблем, які не залежать від директиви зверху, а тому є різноманітними, надають різнобічні пропозиції й активно шукають клієнтів. НУО проводять моніторинг потреб і проблем і часто першими на них реагують. Вони беруться за ризиковані проблеми, які не помічають або відкидають державні служби (через відсутність відповідних наказів). Однак, важлива не заміна некомерційного сектора на державний, і державного на некомерційний, а партнерство між ними.

ВАЖЛИВО! НЕ ЗАМІНА НЕКОМЕРЦІЙНОГО СЕКТОРА НА ДЕРЖАВНИЙ,

І ДЕРЖАВНОГО НА НЕКОМЕРЦІЙНИЙ, А ПАРТНЕРСТВО МІЖ НИМИ.

Люди, залучені до роботи в НУО чуттєві до потреб інших, легко адаптуються і виявляють гнучкість, реагуючи на потреби, що виникають. Вони мотивовані загальною етикою – «місія більше, ніж вакансія», зацікавлені у вирішенні проблеми і часто особисто беруть участь у її розв'язанні. Вони працюють у партнерських командах, у яких не існує традиційної ієрархії, підтримуються експертними радами, генеральними асамблеями, друзями по організації та волонтерській роботі. Сьогодні українські НУО, що працюють у соціальній сфері, виконують значну частину заходів, передбачених місцевими профільними програмами. Але їх участь у програмах із адміністративної точки зору ніяк не відображена. У кращому випадку – у розділі «виконавці» зазначать «за участю громадський організацій». Така ситуація триває уже декілька років. Це недопустимо, адже саме завдяки активності третього сектору започатковано низку сервісів та залучені серйозні кошти міжнародних організацій, без яких не можливо було б вплинути на епідемію. За таких обставин, НУО втрачають свій імідж повноцінних партнерів, які здатні професійно працювати у обраній сфері разом із державними установами. Для того, щоб сервіси і програми увійшли до профільних обласних програм, головним завданням є розповсюдження інформації про особистий внесок у вирішенні важливих питань відповідної галузі. Слід розуміти, що включення до програм лише перший крок на шляху інституалізації сервісів НУО. Отримання офіційного статусу «виконавця


28

програми» дозволить поступово перейти, спочатку на часткове фінансування сервісів із місцевих бюджеті. А вже потім, коли зазначені послуги стануть невід'ємною частиною програми, буде значно легше забезпечити повноцінне фінансування програмної діяльності організації із обласного бюджету у разі такої необхідності, що є світовою практикою. Більшість медико-соціальних програм фінансуються за рахунок «додаткових надходжень» до обласних бюджетів. Це означає, що у будь-який час фінансування може бути зменшено чи зовсім призупинено. Із огляду на це, наприклад, ВІЛ-сервісні організації повинні увійти до переліку заходів із усіма своїми сервісами і відповідними бюджетами. Тому на першому етапі НУО мають стати одними із повноправних виконавців програми, які прийшли із «готовими послугами», налагодженим доступом до груп ризику та власними коштами. Присутність неурядових організацій у програмах, підтверджена ефективною системою комплексних послуг, це надійна платформа для майбутніх переговорів щодо залучення бюджетних коштів на програмну діяльність.


29

АДВОКАЦІЯ ТА РОЛЬ НУО У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ АДВОКАЦІЙНА КАМПАНІЯ Для забезпечення сталості власних програм українським неурядовим організаціям необхідно досягти інституалізації наявних послуг на місцевому рівні. А також сформувати попит із боку місцевої громади на виконання громадськими організаціями соціально значущих послуг. Без інтеграції моделі соціального замовлення у роботу НУО існує загроза сталості програм та визнанню їх необхідності з боку громади. Послуги НУО не вийдуть за рамки самих організацій, не ставши затребуваними владою, та припиняться за відсутності донорського фінансування. Проблеми продовжать своє існування та розвиватимуться. Крім того, стратегія неурядової організації, що успішно розвивається, обов'язково повинна мати у своїй складовій визначений соціальний пріоритет, який функціонально не забезпечений у своєму місті, селищі, області. Стратегія має стати такою, що забезпечить його актуальність та функціонування. Це створення соціального прецеденту, коли мішенню стає проблема, що вкрай важлива, але не вирішена в місті. Тому для посадовців і чиновників, які відповідальні за прийняття рішень, при актуалізації такої проблеми, складно стає знайти привід відмовити у замовленні соціальних послуг НУО. Сьогодні неурядові організації відповідальні за вирішення місцевих проблем, а не тільки за виконання статутних та проектних завдань. Ставши повноцінним учасником і виконавцем, наприклад, місцевої медико-соціальної програми, організація отримує ряд переваг. отримує шанс вирішувати місцеві соціально значущі проблеми та завдання зараз і в майбутньому; зміцнює свій організаційний та кадровий ресурс; опановує навички роботи із системами державного, обласного та місцевого підпорядкування (казначейства, фінансові управління, контрольно-ревізійні, структурні підрозділи виконавчої системи влади); забезпечує сталість наявних програм та розвиток нових напрямків; вирішує проблеми цільових груп; здійснює вплив на громаду як організація, що опікується соціально значущими проблемами; забезпечує свою подальшу життєздатність.


30

На цьому шляху можуть виникнуть певні труднощі. Перш за все, необхідно детально опрацювати існуючу програму, зрозуміло та аргументовано подати свою пропозицію. Треба знати, яким чином працюють «бюрократичні механізми» місцевих органів виконавчої влади. Наприклад, хто готує і приймає відповідні рішення, хто затверджує програми, а хто контролює виділення коштів на їх реалізацію.

ПРИЙМАЄ РІШЕННЯ

ЗАТВЕРДЖУЄ ПРОГРАМИ

КОНТРОЛЮЄ ВИДІЛЕННЯ КОШТІВ

Окрім цього, слід добре орієнтуватись у законодавчій та нормативно-правовій базі, якою керуються у своїй діяльності органи влади, зокрема, медичної галузі. Це дасть реальне уявлення про те, як формуються бюджети програм, яким чином проводяться обчислення витрат, за рахунок яких надходжень здійснюється фінансування. Потрібно бути готовим «грати на чужому полі» та ще й за «їхніми правилами». Цей важливий крок на шляху інституалізації сервісів і програм НУО можливий за умови того, що її представники оволодіють навичками розробки пропозицій до програм із усіма необхідними фінансовими розрахунками та зможуть ефективно провести адвокаційну кампанію. Будь-яка адвокаційна кампанія означає направленість неурядової організації на представництво і захист прав та інтересів певної соціальної групи. Головна мета - участь громадськості та громад у прийнятті владних рішень та усвідомлення суспільством своєї відповідальності за ці рішення й зроблений вибір.

АДВОКАЦІЙНА КАМПАНІЯ СКЛАДАЄТЬСЯ З ТРЬОХ ЕТАПІВ

ПЛАНУВАННЯ ТА ВИБІР СТРАТЕГІЇ

ВПРОВАДЖЕННЯ АДВОКАЦІЙНОЇ КАМПАНІЇ

МОНІТОРИНГ ТА ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ

ЕТАП 1. ПЛАНУВАННЯ ТА ВИБІР СТРАТЕГІЇ Добре організована діяльність не може бути неуспішною. Тому планування та вибір


31

стратегії адвокаційної кампанії, що полягатимуть у визначенні мети та конкретних цілей, ідентифікації «мішеней» та виборі інструментарію, є визначальним початковим етапом діяльності громадянського представництва. Ці питання передбачають довготермінове планування певних заходів, що забезпечує хід подій біль-менш визначеним шляхом. У ході адвокаційної кампанії часто стаються зміни, які неможливо спрогнозувати. Дуже важко передбачити, кого ви зможете переконати бути на вашому боці, а хто стане опонентом, і якими будуть їхні аргументи. Ви повинні бути готовими реагувати дуже швидко. Тому дуже важливим інструментом у вашому наборі стратегій виживання є гнучка структура, яка дозволяє швидко змінювати план дій у випадку необхідності. Планування адвокаційної кампанії слід починати зі стратегічного аналізу, який включає наступні моменти: ідентифікація та визначення пріоритетів для проблем, за вирішення яких можливо взятися; аналіз глибинних причин проблеми, від правильного визначення яких залежить напрямок і завдання адвокаційної кампанії, а отже, і результат; оцінка можливостей вашої групи, організації чи коаліції займатися цими питаннями в залежності від вашого баченням та наявних ресурсів. Не варто братись за вирішення проблеми, хай навіть дуже важливої, якщо у вас немає достатніх, передусім, людських та часових ресурсів. Звичайно, адвокаційна кампанія потребує певних матеріальних та фінансових затрат, але, як свідчить досвід, ці ресурси не є визначальними для успіху кампанії; вивчення середовища, в якому існує проблема (соціально-економічне становище, політична ситуація, громадська думка, вплив традицій та звичаїв); аналіз усіх зацікавлених сторін (мішеней), які впливають на ситуацію позитивно чи негативно (хто може бути вашими союзниками, хто – опонентами); розробка адвокаційної стратегії, яка не тільки найкраще торкається питання й піднімає глибинні причини проблеми, але й допомагає громадам усвідомити, що у них є влада, яку вони можуть використати для ефективної участі у процесі прийняття рішень. Після ідентифікації причин, що створюють проблему, на вирішення якої спрямована ваша адвокаційна кампанія, іде наступний крок – визначення мети та цілей адвокаційної кампанії. Якщо ваша кампанія передбачувано буде тривалою, ви можете поділити її у часі на етапи. Кожен з етапів матиме свою ціль, але мета кампанії залишається єдиною.


32

Для роботи над розробкою стратегії адвокаційної кампанії слід відповісти на такі питання:

Хто є цільовою аудиторією? Який спосіб донести інформацію до цільової аудиторії є найкращим – радіо, телебачення, листування або щось інше? Яке враження має справити інформація? Чи буде це ефективною частиною загальних комунікаційних зусиль?

?

Коли настає кінцева дата завершення кампанії? Які часові рамки потрібні для отримання перших результатів? Скільки це коштуватиме? Чи це найбільш ефективний спосіб витратити наявні кошти? Чому це найкраща стратегія для даної проблеми?

Вибір стратегії також залежатиме від:

розробки цілей адвокаційної кампанії;

аналізу зацікавлених сторін;

аналізу взаємовідносин зацікавлених сторін (які стосунки та існуючі зв'язки між зацікавленими сторонами, як їх можна використати для побудови стратегії).

Аналіз зацікавлених сторін включає в себе ідентифікацію:

прихильників (люди, які торкаються проблеми і ті, що ні, але стурбовані нею);

союзників (люди, групи людей, організації, які готові надати вам обмежену підтримку – державні структури, журналісти, бізнес, інтереси якого зачіпаються проблемою);

опонентів (люди, які проти вашої позиції; мотиви опонентів);

нейтральних (люди, які мають невизначену позицію, і яких треба привернути на свій бік).


33

Важливо виділяти мішені адвокації, тобто людей, які мають найбільший вплив на прийняття рішень:

основна мішень (людина, яка має найбільший вплив при прийнятті рішення);

другорядні мішені (конкуренти основної мішені, але з меншим впливом);

офіційна мішень (часто не приймає рішення, але саме з нею важливо мати офіційні зносини);

мішені підтримки (офіційні особи, які мають мало впливу, але можуть підтримати вас, або ж бути нейтральними);

мішень доступу (людина, через яку ви можете «вийти» на вашу основну мішень).

Стратегія повинна допомагати збільшувати групу прихильників та сформувати усвідомлення у членів цієї групи того, що вони мають достатньо впливу, щоб змінити ситуацію. Деякі стратегії не дозволяють застосовувати одночасно інші. Наприклад, якщо ви обрали стратегію судових розглядів, ви не зможете застосувати стратегію переконання. Будуйте стратегію довкола сильних сторін вашої організації й обирайте відповідні інструменти. Якщо ви сильні у дослідженнях, проаналізуйте, як зробити дослідження головним інструментом вашої стратегії. У певні моменти кампанії ви можете зрозуміти, що опоненти використовують зустрічну кампанію, про яку ви раніше не могли подумати. Або ж з'ясуєте нові, невідомі досі вам факти, які потребуватимуть зміни стратегії. Важливо бути завжди готовими до швидкої зміни стратегії та оперативно повідомляти про це своїх прихильників. Проаналізуйте сильні і слабкі сторони вашої організації (SWOT-аналіз). Обрана стратегія повинна, опираючись на ваші сильні сторони, покращуючи слабкі. До головних інструментів адвокації належать: дослідження та опитування; громадська експертиза діяльності органів виконавчої гілки влади та місцевого самоврядування; семінари та конференції; круглі столи та громадські слухання; співпраця зі ЗМІ;


34

інформаційно-просвітницькі заходи; судові позови та акції протесту; створення коаліції (співпраця організацій-надавачів послуг із аналітичними центрами).

ЕТАП 2. ВПРОВАДЖЕННЯ АДВОКАЦІЙНОЇ КАМПАНІЇ Коли стратегія адвокаційної кампанії обрана, час переходити до тактичних дій, тобто до власне впровадження кампанії. Застосовуючи ті чи інші інструменти адвокації, слід звернути особливу увагу на створення коаліції та розробку ключових повідомлень.

СТВОРЕННЯ КОАЛІЦІЇ Це допоможе консолідувати зусилля багатьох організацій для вирішення однієї проблеми. Перш ніж створити коаліцію, треба визначитися з наступними питаннями: хто може увійти до коаліції і чим саме підсилити її? яку допомогу можуть надати кожен із учасників коаліції (фахові дослідження, волонтери, матеріально-технічні засоби, медіа підтримка тощо)? що може запропонувати членам коаліції ваша організація? які переваги і які недоліки може мати коаліційне об'єднання? Останні тенденції засвідчують ефективність співпраці організацій, які надають послуги з аналітичними центрами, що спеціалізуються на роботі з місцевими бюджетами, мають досвід адвокаційних кампаній та зможуть надати аналітичний супровід у процесі формування регіональної політики.

РОЗРОБКА КЛЮЧОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ Це створення чітких, сформованих на основі цінностей аудиторії тверджень, які мають викликати суспільний резонанс на позитивну реакцію щодо діяльності організації, а також спонукати до дії. Ключові повідомлення є частиною комунікаційної стратегії, яка в свою чергу є частиною загальної стратегії. Комунікаційна стратегія описує очікувану зміну ставлення до проблеми, існуючі стереотипи та моделі поведінки, цільові аудиторії, канали комунікації, інструменти і можливі перешкоди.

Ключові повідомлення мають відповідати на питання стосовно суті проблеми та її важливості.

Твердження не повинні конфліктувати з місією чи між собою.

Вони повинні спонукати до зміни ставлення та активних дій щодо вирішення проблеми.


35

Ключове повідомлення має пронизувати усі комунікації організації.

Розробка ефективних ключових повідомлень означає орієнтованість на певну аудиторію.

Ключові повідомлення для різних аудиторій мають бути різними і звертатися у зрозумілій для них формі та аргументації.

ЕТАП 3. МОНІТОРИНГ ТА ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ Моніторинг розвитку справ у досягненні вашої адвокаційної мети є важливою частиною адвокаційного плану. Для фіксації прогресу буде корисно визначити проміжні кроки, які необхідно здійснити для наближення до виконання завдання. Для здійснення проміжного кроку потрібні будуть певні адвокаційні дії. Щоб можна було здійснювати моніторинг і оцінку результатів адвокаційної кампанії, слід розробити для себе індикатори, які свідчитимуть про поступ у вашій діяльності.

РОЛЬ НЕУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У ФОРМУВАННІ МІСЦЕВОЇ ПОЛІТИКИ Роль НУО у формуванні місцевої політики можна схематично зобразити наступним чином:

Включення до обласної програми всіх сервісів НУО із відповідним фінансуванням

Обов’язкове звітування по проведеним заходам відповідно до форм центру МІО

(тільки кошти донорів)

(вчимося "грати по правилах")

Повний перехід на бюджетне фінансування (100% місцевий бюджет)

Відпрацювання алгоритмів часткового фінансування окремих послуг із обласного бюджету (бюджет + донори)

Суть процесу полягає у поступовій і тривалій інституціалізації послуг неурядових організацій до місцевих програм, починаючи від фінансування за власний кошт і прямуючи до постійного збільшення частки державного фінансування. Попри існуючі відмінності, усі ці етапи мають спільний механізм досягнення поставлених цілей. У цьому посібнику ми зупинимося на першому кроці, сподіваючись, що пройшовши його, кожна організація на власному досвіді зуміє ефективно організувати подальші кроки відповідно до своєї ситуації та контексту.


36

Перш за все, неурядовій організації слід вивчити попередню обласну програму, розглянути проект загальнодержавної програми (місцеві програми майже повністю співпадають з національною). І, нарешті, якщо вже є проект нової обласної програми, детально розглянути її. Цілком зрозуміло, що без ретельного вивчення того, що маємо, не можливо визначити, що і як необхідно додати. Окрім цього, сама пропозиція має відповідати визначеній формі і тим розділам програми, до яких вносяться зміни та доповнення. Також слід звернути увагу на положення про роботу обласних Координаційної ради (КР) та міжсекторальної робочої групи (МРГ), які стануть містком до затвердження ваших пропозицій на засіданні депутатів обласної ради. У випадку з медико-соціальними програмами департамент охорони здоров'я, як головний розробник та виконавець, доручає розробку проекту програми відповідному профільному закладу. Наприклад, якщо це питання протидії поширення епідемії ВІЛ/СНІДу – обласному центру профілактики і боротьби зі СНІДом. Спеціалісти цієї установи і будуть складати відповідний документ. Головними мішенями НУО на цій стадії будуть працівники організаційно-методичного відділу СНІД-центру. Саме із ними у такому разі необхідно узгоджувати попередній зміст пропозиції, яку буде подано на розгляд Координаційної ради. До пропозиції мають увійти всі ВІЛ-сервісні, соціальні та інші послуги і заходи, які надає організація. У статтях витрат має бути зазначена сума (ці дані необхідно взяти із бюджетів проектної діяльності), а у пункті «джерела фінансування» має стояти назва НУО, адже саме неурядова організація надає кошти. Слід розуміти, що відтоді, як гроші прийшли на рахунок організації, вона стає їх розпорядником та несе за них повну відповідальність. Підготовлена відповідним чином і погоджена із фахівцями СНІД-центру пропозиція подається на розгляд чергового засідання обласної Координаційної ради, де можуть бути внесені додатки чи рекомендації. Як правило, після відповідного протокольного рішення Координаційної ради, проект «вивішується» на сайті обласної адміністрації для «громадського обговорення». Ця процедура триває 1 місяць. По завершенню програма потрапляє на розгляд профільної комісії обласної ради, яка затверджує її бюджет. Після розгляду на комісіях програма виноситься на розгляд чергової сесії, де приймається відповідне рішення. У кінці голова державної адміністрації видає розпорядження про запровадження програми на підставі рішення облради про виділення фінансування.


37

ЕФЕКТИВНА АДВОКАЦІЙНА КАМПАНІЯ І. Забезпечення участі НУО у розробці місцевих цільових програм на майбутні роки:

розробка доповнень до діючих обласних програми (підготовка програмних та бюджетних пропозицій)

підготовка пропозиції та їх погодження із установоюрозробником програми

винесення питання на чергове засідання Координаційної ради

Проводяться переговори із ключовими посадовцями, які безпосередньо приймають необхідні рішення: голова обласної КР, «профільний» заступник голови ОДА; директор відповідного департаменту ОДА.

Під час зустрічей обговорюється важливість, вашої пропозиції для забезпечення заходів програми і уточнюються терміні подання документів. Необхідно переконати керівника відповідної галузі у тому, що ваші компоненти вкрай необхідні. Отримавши схвалення від ключових посадовців, обговорення ініційованої пропозиції переміщується на чергове засіданні Координаційної Ради при обласній адміністрації. Таким чином буде забезпечено підтримку ініціативи з боку керівників обраної галузі, які є учасниками Координаційної ради. ІІ. Забезпечення адвокаційного супроводу прийнятих програм:

підготовка листів на депутатські комісії обласної ради

постійний контакт із відповідними посадовцями обласної адміністрації та профільного департаменту

прийняття програми на сесії обласної ради

прийняття розпорядження голови обласної адміністрації про запровадження програми

На цьому етапі у разі необхідності можливе проведення низки робочих зустрічей із депутатами обласної ради – членами профільних комісій. Якщо є необхідний контакт із депутатами, можливо ініціювати на засіданнях комісії розгляд актуальних і «необхідних» питань: ваш фінансовий внесок та ресурсне забезпечення заходів програми; відповідність наявних ресурсів реальним потребам обласних цільових програм; ваша пропозиція як інструмент покращення існуючої ситуації в регіоні.

Відповідно до процедури прийняття рішень, після проходження обговорень у комісіях, сесія голосує «автоматично», і тут не слід очікувати проблем. Як наслідок, неурядова організація долучається до процесу формування регіональної політики.


38

ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ Прикладом успішної практики формування місцевої політики є діяльність благодійної організації «Світло надії», яка здійснює ВІЛ-сервісну функцію, займаючись реалізацією програми замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) у місті Полтава. Досвід показує, що на сьогодні існують реальні можливості для того, щоб забезпечити подальшу інституалізацію програми ЗПТ шляхом закупівлі препаратів за рахунок місцевих бюджетів. Досягнення такого результату є можливим за умови використання існуючих на сьогодні координаційних механізмів та інструментів міжсекторального співробітництва. Не менш важливим є проведення постійного адвокаційного супроводу «Обласної цільової соціальної програми протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу» (у більшості регіонів така програма існує). З огляду на те, що без відповідного фінансування неможливе успішне виконання комплексу заходів, передбачених програмою, необхідно постійно «нагадувати» першим особам адміністрації про виділення запланованих коштів. Як правило, департамент охорони здоров'я, як головний розпорядник коштів, протягом року отримує певні суми (задача: за допомогою громадського моніторингу встановити, які саме) на заходи програми, але необхідно зробити наступний крок – забезпечити виділення необхідних сум на закупівлю замісних препаратів (метадону та бупренорфіну). З огляду на загальні обсяги фінансування медичної галузі зазначена сума не є критичною. Тож мова йде про прийняття керівництвом політичного рішення. Однак, потрібно розуміти, що такий бар'єр можливий.

БАР’ЄР ВІДСУТНІСТЬ КОШТІВ ОБЛАСНОГО БЮДЖЕТУ

Досягнення попередньої домовленості з керівником ДОЗ про подання відповідної бюджетної пропозиції

Робочі зустрічі з членами профільної депутатської комісії обласної ради

ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Проведення (в разі необхідності) медіа-кампанії та громадських акцій

Забезпечення підтримки з боку Робочі зустрічі з заступником керівників спеціалізованих ЛПЗ голови ОДА та подання детального фінансового обгрунтування

Благодійною організацією «Світло надії» були розроблені відповідні доповнення до діючих програм, документально підготовлені та фінансово обґрунтовані бюджетні пропозиції. Усе це робилося спільно з фахівцями наркологічного диспансеру та СНІДцетру, їхніми очільниками. Завдяки переговорам остаточно узгодилися суми бюджетного


39

запиту у відповідності до потреб програми. Паралельно БО «Світло надії» проводила низку консультацій із головою обласної державної адміністрації, головою обласної Координаційної ради, «профільним» заступником голови ОДА , директором департаменту охорони здоров'я ОДА. Тобто з ключовими посадовцями, які безпосередньо прийматимуть необхідне рішення. Результатом консультацій із чиновниками стало визначення механізму отримання коштів і алгоритму закупівлі та передачі замісних препаратів. Далі це питання винесли на розгляд Координаційної ради при обласній адміністрації, попередньо узгодивши бюджетну пропозицію на колегії департаменту охорони здоров'я у присутності керівництва БО «Світло надії». З цього моменту особливої ваги набуло забезпечення адвокаційного супроводу внесення поправок до прийнятих програм з метою громадського контролю за виділенням запланованих коштів. Це означає тісну співпрацю з «профільними» депутатськими комісіями обласної ради і відповідними посадовцями обласної адміністрації та департаменту охорони здоров'я. Мета – актуалізувати для чиновників питання закупівель та виділення коштів, обговорити фінансове та ресурсне забезпечення існуючих профілактичних заходів та обласних програм, їхню відповідність реальним потребам, надати власні пропозиції щодо покращення існуючої ситуації. У разі необхідності до засідань депутатських комісій слід долучатися керівнику організації, якщо аргументації партнерів керівників медичної галузі буде недостатньо. Відповідно до процедури прийняття рішень після проходження обговорень у комісіях сесія голосує «автоматично», і тут не слід очікувати проблем. Винесення питання на чергове засідання Координаційної ради

Участь у розробці програми

Забезпечення громадського контролю щодо виділення запланованих коштів

Прийняття відповідного рішення сесією обл. ради

Підготовка детального фінансового обґрунтування

Адвокаційний супровід на рівні ДОЗ, ОДА та депутатських комісій обл. ради

У результаті описаної вище кампанії було забезпечено виділення коштів з обласного бюджету на закупівлю препаратів замісної терапії (метадону та бупренорфіну). Окрім цього, важливо продовжувати працювати над тим, аби зазначена стаття видатків стала постійною і була включена у проект обласного бюджету. Таким чином буде забезпечено сталість програм в області. У цьому питанні БО «Світло надії» зуміла досягти початкового співфінансування програми замісної підтримувальної терапії, починаючи з 2015 року. До 2018 року у полтавській обласній цільовій соціальній програмі протидії ВІЛінфекції/СНІДу на 2015—2018 роки зазначено повний перехід на фінансування обласним бюджетом заходів охоплення споживачів ін'єкційних наркотиків препаратами замісної підтримувальної терапії, тобто закупівлі метадону та бупренорфіну.


40

ПЛАНУВАННЯ, БЮДЖЕТУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛ РЕСУРСІВ


41

ОЦІНКА ПОТРЕБ У ФІНАНСУВАННІ ЗАХОДІВ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ Державна стратегія реформування системи соціальних послуг має на меті забезпечення якості та доступності соціальних послуг, їхнього покращення за рахунок вирішення низки завдань, в тому числі зі створення конкурентноспроможного ринку соціальних послуг. Одним з важливих аспектів його функціонування є аналіз потреб в таких послугах та визначення пріоритетів для їх замовлення. Оцінка потреб населення адміністративно-територіальної одиниці в соціальних послугах вперше була проведена в 2013 році та проводилась відповідно до Методичних рекомендацій. На початку 2014 року Мінсоцполітики ухвалило новий наказ від 20.01.2014 № 28 «Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративнотериторіальної одиниці у соціальних послугах».

МЕТА ОЦІНКИ ПОТРЕБ:

«прийняття управлінських рішень щодо розвитку й оптимізації системи соціальних послуг та планування й перерозподілу бюджетних коштів між напрямами діяльності».

29 квітня 2013 року Постановою КМУ було затверджено Порядок здійснення соціального замовлення, першим етапом якого є визначення потреб в соціальних послугах та пріоритетів соціального замовлення. Отже, проведення оцінки потреб набула критичну важливість для: отримання цілісної картини щодо потреб в соціальних послуг в розрізі цільових груп; створення підґрунтя для визначення пріоритетів в соціальних послугах для подальшого їх замовлення за рахунок коштів місцевих бюджетів; вивчення інфраструктури соціальних послуг, в тому числі в розрізі надавачів соціальних послуг – державних, комунальних, недержавних тощо. отримання конкретних цифр щодо кількості різних послуг чисельність отримувачів соціальних послуг

ОЦІНКА ПОТРЕБ

число осіб, які потребують соціальних послуг та «чекають» обсягів фінансування Уперше оцінка потреб в соціальних послугах в Україні була проведена на початку 2013 року регіональними управліннями праці й соціального захисту, які аналізували й узагальнювали дані отримані від міських і районних управлінь праці й соціального


42

захисту населення. На жаль, результати, що були отримані, не можна назвати адекватними й такими, що відображають реальну потребу населення в соціальних послугах. Можна назвати кілька об'єктивних причин, чому перша спроба оцінити потреби в соціальних послугах не принесла якісних результатів: складність методології, нестача ресурсів, організаційні аспекти тощо. Але також слід визнати, що в оцінці потреб 2013 року НУО, які надають соціальні послуги, не брали участь з різних причин, а, отже, інформація про їх діяльність та потреби цільових груп не була врахована. У 2014 році в Україні структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних державних адміністрацій і виконавчих комітетів відповідних рад вдруге проводилася оцінка потреб в соціальних послугах. Під час проведення збору інформації (січень-лютий 2014 року) щодо наданих послуг та потреб відбулась зміна форм оцінки. Крім того, слід враховувати соціально-політичні події в країні та започатковані комплексні реформи, які вплинули на всі сфери життя та державної політики, у тому числі на сферу соціальних послуг. Враховуючи складність зміненої методології, організаційні труднощі проведення оцінки та інші фактори, можна припустити, що результати оцінки потреб в 2014 році також не відповідають реальним потребам в соціальних послугах, зокрема для груп населення уразливих до ВІЛ (в тому числі, ВІЛ-інфікованих осіб, споживачів психоактивних речовин, ін'єкційних наркотиків, бездомних, осіб, які відбувають покарання та які звільнилися, безхатченків дорослих та дітей, дітей у складних життєвих обставинах). Відповідно до нового Порядку найбільша кількість соціальних послуг передбачається для осіб похилого віку, інвалідів та бездомних осіб (по 9 соціальних послуг). Для решти цільових груп передбачається надання 2-4 соціальних послуг. Наприклад, серед цільових груп уразливих до ВІЛ визначені наступні: особи з проблемами вживання психоактивних речовин (4 соціальні послуги – підтримане проживання, соціальна адаптація, соціальна інтеграція та реінтеграція, соціальна реабілітація), особи з проблемами ВІЛ/СНІДу та вживання психоактивних речовин (2 послуги - консультування, соціальна профілактика). Привертає увагу, невідповідність послуг реальним потребам даних цільових груп – особи з проблемами ВІЛ/СНІДу потребують переважно послуги з догляду, паліативної допомоги та соціального супроводу. У той же час для осіб з проблемами вживання психоактивних речовин мають бути передбачені також послуги профілактичного характеру. Якщо порівняти цільові групи, серед яких проводиться оцінка потреб в соціальних послугах (в тому числі, індивідуальна) слід зазначити суттєві зміни як в кількості цільових груп, так і в формулюваннях. У Методичних рекомендаціях, затверджених наказом Мінсоцполітики № 648 від 15.10.2012 року було наведено список близько 30 цільових груп, по кожній групі була передбачена деталізація в залежності від специфіки потреб групи. У Порядку 2014 року кількість цільових груп скорочена на третину.


43

Крім того, слід звернути увагу на некоректне формулювання назв деяких цільових груп – наприклад, «особи з проблемами ВІЛ/СНІДу та вживання психоактивних речовин», правильно застосовувати назву «люди, які живуть з ВІЛ» та «групи підвищеного ризику інфікування ВІЛ». Це може трактуватися як дискримінаційне ставлення, тому що передбачає, що особа з «проблемами ВІЛ/СНІДу» обов'язково вживає психоактивні речовини. За організацію процесу оцінки потреб (збір інформації, узагальнення, аналіз, визначення пріоритетів) відповідають Управління та Департаменти соціального захисту, їхні обласні, районні та міські підрозділи. Згідно з наказом Мінсоцполітики від 20.01.2014 № 28 «Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах» структурні підрозділи з питань соціального захисту та соціальні служби отримують до 01 лютого кожного року від структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних державних адміністрацій, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення виконавчих комітетів відповідних рад інформаційні запити про: чисельність потенційних отримувачів соціальних послуг; чисельність фактичних отримувачів соціальних послуг; суб'єктів, що надають соціальні послуги (інформацію про діяльність закладів, організацій, що надають соціальні послуги, їх потужність тощо). Ця інформація має бути надана протягом 15 робочих днів у доданих до наказу формах. Практика офіційних запрошень до участі в оцінці потреб неурядових організацій від структурних підрозділів з питань соціального захисту населення не є поширеною. Як правило, управління надсилає офіційні запити на інформацію до комунальних та державних установ, які находяться в їх підпорядкуванні. Отже, уже на цьому етапі НУО потрібно проявляти ініціативу та подавати самостійно власну інформацію.


44

ПОДАТИ ДОКУМЕНТИ ІЗ СУПРОВІДНИМ ЛИСТОМ

ОТРИМАТИ № ВХІДНИЙ НОМЕР

Пакет документів з офіційним супровідним листом необхідно подавати в обласне Управління та Департамент соціального захисту населення.

Важливо отримати вхідний номер в канцелярії.

ПРОХАННЯ ПОІНФОРМУВАТИ ПРО ВКЛЮЧЕННЯ ДО АНАЛІТИЧНОГО ЗВІТУ

ЗАЛУЧИТИ ДО РОБОЧОЇ ГРУПИ ПРЕДСТАВНИКІВ ВАШОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Прохайте поінформувати вас у письмовому вигляді про включення поданої інформації до загального аналітичного документу щодо оцінки потреб в соціальних послугах.

Діючи на випередження, запропонуйте у супровідному листі створити робочу групу із залученням представників вашої організації для проведення якісного підсумкового аналізу даних, отриманих в процесі визначення потреб населення у соціальних послугах, визначення стратегічних пріоритетів, розробки пропозицій та плану заходів для розвитку й оптимізації системи соціальних послуг.

НЕ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ: ПОДАВАТИ СПІЛЬНИМ ПАКЕТОМ ІНФОРМАЦІЮ ВІД КІЛЬКОХ НУО

ВАЖЛИВО: КООРДИНУВАТИ ЗУСИЛЛЯ З ПАРТНЕРСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ, ПОКАЗАТИ, ЩО В РЕГІОНІ ПРАЦЮЮТЬ КІЛЬКА ОРГАНІЗАЦІЙ ТА ЩО ВСІ ВОНИ Є ЧАСТИНОЮ ЗАГАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ. Якщо ваша організація не має великого попереднього досвіду комунікації з місцевим державним апаратом, то цей спосіб участі НУО в оцінці потреб соціальних послуг не найефективніший, адже чиновник про вас може нічого не знати. У такому разі доцільно зв'язатися з фахівцем, який безпосередньо займається збором інформації по оцінці потреб. Можливо, буде необхідно вислати заповнені документи в електронній формі, надати пояснення. Ефективним механізмом донесення інформації від неурядових організацій про потреби населення у соціальних послугах є Координаційна рада (КР) при облдержадміністрації. Координаційна рада – це консультативно-дорадчий орган, що здійснює координацію діяльності місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, міжнародних та громадських організацій, підприємств, установ, об'єднань профспілок, роботодавців та релігійних організацій, що діють на території області. Метою органу є формування та ефективна реалізація державної політики, консолідоване використання коштів та удосконалення системи моніторингу та оцінки в обраній сфері. Приміром, Координаційна рада з питань протидії туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІДу та боротьби з наркоманією зобов'язана забезпечувати проведення регулярного комплексного аналізу причин


45

поширення епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу та має одним із завдань сприяти раціональному та ефективному використанню коштів бюджетів різних рівнів та зацікавлених сторін. Увійти до КР або виступити на її засіданнях для НУО, яка є зацікавленою стороною у вирішенні питання сфери діяльності органу не складно. Таким чином збільшується вірогідність того, що Ваші слова будуть почуті, а зібрані статистичні данні у оцінці потреб населення адміністративно-територіальної одиниці в соціальних послугах враховані. Під рішеннями КР ставить підпис її очільник – заступник голови обласної державної адміністрації, а, отже, попри рекомендаційний характер, такий документ отримує значну політичну вагу. Попередній досвід проведення оцінки продемонстрував наявність проблем та неузгодженостей, невідповідність задекларованій меті – «прийняття управлінських рішень щодо розвитку й оптимізації системи соціальних послуг та планування й перерозподілу бюджетних коштів між напрямами діяльності». Однак, варто розуміти несприятливий контекст, за якого відбувалося проведення оцінки потреб у соціальних послугах в 2014 році: соціально-політична ситуація в країні (об'єктивний фактор); зміна методики проведення оцінки потреб під час збору даних (незрозуміле та необґрунтоване управлінське рішення). Новий Порядок оцінки потреб не забезпечує оптимальний збір даних та їх аналіз. Крім того, слід зазначити, що визначення цільових груп, які мають право на отримання певних видів соціальних послуг (Додаток 1 до Порядку «Потреби адміністративнотериториальної одиниці у соціальних послугах) є незрозумілим, несправедливим та іноді дискримінаційним. Таким чином, керуючись новим порядком зразка 2014 року, оцінку потреб було здійснено частково. Переважно відбулася лише оцінка потреб у послугах в розрізі соціальних груп та орієнтовні обсяги фінансування. Аналіз отриманих даних не був здійснений, та не було визначено основні пріоритети в послугах. Крім того, керівництво більшості областей не вважає за потрібне визначати пріоритети, тому що такий аналіз є завданням Міністерства соціальної політики. Виявилося неможливим проаналізувати потенціал різних надавачів соціальних послуг та інфраструктуру, відповідно до вимог нового Порядку оцінки потреб в соціальних послуг. Соціальне замовлення залишається декларативним механізмом, перш за все, у зв'язку з неякісним та некоректним проведенням оцінки потреб.


46

БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ - ОСНОВНІ ЕТАПИ БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС

це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання, що складають бюджетну систему України.

Механізми формування та виконання місцевих бюджетів регулюються: Бюджетним кодексом України; Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік; іншими нормативно-правовими й законодавчими актами України. Основним базовим принципом, наріжним каменем Бюджетного кодексу є програмноцільовий метод фінансування. Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм. Принцип простий. Є програма – є фінансування. На рівні держави цільові програми мають статус Законів України. На рівні регіонів підставою для фінансування заходів є місцеві програми. Згідно з Бюджетним кодексом України та Постановами КМУ при розписі бюджетів використовуються коди класифікації видатків. Коди програмної класифікації видатків (КПК) застосовуються лише для державного бюджету. Коди функціональної класифікації видатків (КФКВ) встановлюються як для державного, так і для місцевих бюджетів. Економічна класифікація видатків бюджету (КЕКВ) призначена для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, всі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії). Статтею 22 Бюджетного кодексу України визначаються розпорядники коштів. На рівні державного бюджету ними є Центральні органи державної влади. На місцевому рівні – це регіональні органи державної влади (обласні та районні державні адміністрації) та органи місцевого самоврядування. Особливістю бюджетного управління в державі є механізм розпорядників коштів різного рівня. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачами бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.


47

НАПРИКЛАД: Річний план-кошторис департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації затверджує профільний заступник голови облдержадміністрації. Директор департаменту лише (і виключно з ним) погоджує свої заходи. У свою чергу вже директор департаменту погоджує і план-кошторис, і плани тендерних закупівель директорам установ у своїй мережі (лікарням).

У цій системі – найбільше зловживань, адже розпорядники коштів нижчого рівня законом не зобов'язані оприлюднювати свої бюджети. Розпорядник коштів може передати бюджетні асигнування мережі установ і організацій. І без спеціальних знань та спеціальної інформації фактично неможливо з відкритих джерел дізнатися, куди саме йдуть кошти. Бюджетний кодекс (ст. 19) визначає чотири стадії бюджетного процесу: Складання проектів бюджетів

Розгляд та прийняття закону про Державний На першій стадії державні установи формують запити на бюджет України, рішень отримання фінансування. Вони повинні виділити про місцеві бюджети

1

пріоритетні програми та проекти для фінансування протягом року відповідно до статутних задач установи, стратегічних цілей та завдань на поточний рік.

СТАДІЇ БЮДЖЕТНОГО ПРОЕКТУВАННЯ Аналіз, контроль та звітування про виконання бюджету

4

На четвертій стадії відбувається перевірка дій державних установ у процесі використання бюджетних коштів, оцінювання ступеню досягнення запланованих цілей, пропонування змін, якщо вони є необхідними.

2

Друга стадія починається з отримання фінансових показників Міністерства фінансів та Кабінету Міністрів. Відбувається опрацювання запитів на фінансування державних установ та прийняття рішення щодо включення їх у проект бюджету, його обговорення та затвердження.

Виконання бюджету, у тому числі в разі необхідності внесення змін 3 до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети На третій стадії протягом календарного року установи виробляють продукти та послуги для населення на основі цілей та завдань на поточний рік. Передбачається також планування використання коштів та внесення змін у результаті непередбачуваних обставин.


48

Кожну з цих стадій можна розділити на кілька окремих етапів, календарний графік яких ми наводимо нижче.

ТЕРМІН ВИКОНАННЯ

ЕТАП

ВІДПОВІДАЛЬНІ ВИКОНАВЦІ

Складання проектів бюджетів Визначення особливостей складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний періо.

Липень-серпень попереднього бюджетного періоду

Міністерство фінансів України, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад

Розробка і доведення до головних розпорядників бюджетних коштів інструкцій з підготовки бюджетних запиті.

Встановлюється місцевими фінансовими органами

Місцеві фінансові органи, головні розпорядники бюджетних коштів

Організація розробки бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам.

Встановлюється місцевими фінансовими органами

Головні розпорядники бюджетних коштів

Подання районним або міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів

Встановлюється місцевими фінансовими органами

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад (окрім виконавчих органів рад, для бюджетів територіальних громад яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти), районна державна адміністрація в місті Києві

Об'єднання на договірних засадах коштів бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ

За окремими договорами

Територіальні громади сіл, селищ, міст

Доведення місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад розрахунків прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методики їх визначення, організаційнометодологічних вимог та інших показників щодо складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозицій

У тижневий строк з Міністерство фінансів України дня схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України


49

ЕТАП

ТЕРМІН ВИКОНАННЯ

ВІДПОВІДАЛЬНІ ВИКОНАВЦІ

щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типової форми рішення) Доведення виконавчим органам міських (міст обласного значення) рад, районним державним адміністраціям відповідних обсягів субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту

У триденний строк після затвердження державного бюджету на відповідний бюджетний період

Обласні державні адміністрації

Складання проектів місцевих бюджетів і підготовки проектів рішень про відповідні місцеві бюджети

Жовтень-листопад попереднього бюджетного періоду

Місцеві фінансові органи

Розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети Затвердження обласних і районних, міських (Києва та міст обласного значення)бюджетів та інших бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти

Двотижневий строк Обласні, районні міські (Києва та з дня офіційного міст обласного значення) ради опублікування закону про Державний бюджет України (попередній бюджетний період)

Затвердження міських (міст районного значення) бюджетів, районних у містах (у разі їх створення), селищних та сільських бюджетів (крім бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти)

Двотижневий строк з дня затвердження районного чи міського (Києва та міст обласного значення) бюджету (попередній бюджетний період)

Міська (міста районного значення), районна у місті, селищна або сільська рада

Виконання бюджету Виконання місцевого бюджету

01.01.-31.12.

Місцеві фінансові органи


50

ТЕРМІН ВИКОНАННЯ

ЕТАП Внесення змін до місцевого бюджету

ВІДПОВІДАЛЬНІ ВИКОНАВЦІ

Факт перевиконання Відповідна місцева рада – за підсумками півріччя. Факт недовиконання – за підсумками кварталу

Аналіз, контроль та звітування про виконання бюджету Аналіз та контроль за виконанням бюджету

Протягом усього бюджетного періоду

Місцеві фінансові органи, місцеві (відповідного рівня) ради

Підготовка звіту про виконання бюджету, його розгляд та затвердження

Протягом двох місяців наступного бюджетного періоду

Місцеві фінансові органи, місцеві (відповідного рівня) ради

Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії відповідної місцевої ради схвалюється місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної місцевої ради. Разом з ним подаються: пояснювальна записка до проекту рішення, до якої входять: інформація про соціально-економічний стан відповідної адміністративнотериторіальної одиниці і прогноз її розвитку на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту місцевого бюджету; оцінка доходів місцевого бюджету з урахуванням втрат доходів місцевого бюджету внаслідок наданих відповідною місцевою радою податкових пільг; пояснення до основних положень проекту рішення про місцевий бюджет, включно з аналізом пропонованих обсягів видатків і кредитування за бюджетною класифікацією (охоплюють бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди з погляду класифікації видатків та кредитування бюджету); обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин та надання субвенцій на виконання інвестиційних програм (проектів); інформація щодо погашення місцевого боргу, обсягів та умов місцевих запозичень. прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди;


51

проект показників зведеного бюджету району, міста з районним поділом, міста, що об'єднує бюджети села, селища, міста районного значення; показники витрат місцевого бюджету, необхідних на наступні бюджетні періоди для завершення інвестиційних програм (проектів), що враховані в бюджеті, за умови, якщо реалізація таких програм (проектів) триває більше одного бюджетного періоду; перелік інвестиційних програм (проектів) на плановий бюджетний період та наступні за плановим два бюджетні періоди; інформація про хід виконання відповідного бюджету в поточному бюджетному періоді; пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту відповідного бюджету (подаються комісії з питань бюджету відповідної місцевої ради); інші матеріали, обсяг і форму яких визначає місцева державна адміністрація або виконавчий орган відповідної місцевої ради. Також проект місцевого бюджету має містити перелік захищених видатків місцевого бюджету, що визначаються ст. 55 Бюджетного кодексу України, а саме оплату праці працівників бюджетних установ, які фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, нарахування на заробітну плату, придбання медикаментів та перев'язувальних матеріалів, забезпечення продуктами харчування, оплату комунальних послуг та енергоносіїв тощо.

РІШЕННЯМ ПРО МІСЦЕВИЙ БЮДЖЕТ ВИЗНАЧАЮТЬСЯ: загальна сума доходів, видатків та кредитування місцевого бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди); граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді і місцевого боргу на кінець наступного бюджетного періоду; граничний обсяг надання місцевих гарантій, а також повноваження щодо надання таких гарантій; доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення); фінансування місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення); бюджетні призначення головним розпорядникам коштів місцевого бюджету за бюджетною класифікацією з обов'язковим виділенням видатків споживання (з них видатків на оплату праці, оплату комунальних послуг й енергоносіїв) та видатків розвитку (у додатках до рішення); бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів (у додатках до рішення); розмір оборотного залишку коштів місцевого бюджету; додаткові положення, що регламентують процес виконання місцевого бюджету.


52

ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА РОЗПОДІЛОМ РЕСУРСІВ В умовах суспільно-політичної кризи, яку переживає наша країна, актуалізуються питання формування ефективних місцевих бюджетів, які б враховували реальні потреби громади, а також контроль за прозорим формуванням та використанням бюджетних коштів. Тому, як ніколи, важливо здійснювати громадський моніторинг дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів, з метою виявити основні проблеми їх виконання та визначення перспективних напрямків підвищення ефективності бюджетного процесу на місцевому рівні. Громадський контроль – це один із видів соціального контролю, який здійснюється об'єднаннями громадян та самими громадянами. Він є важливою формою реалізації демократії і способом залучення населення до управління суспільством та державою. Одним з основних аспектів, що потребує контролю громадськості, є видаткова частина місцевих бюджетів.

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ: доступність, достовірність та правдивість інформації про міські бюджети та її обсяги у широкому доступі; виклад самої інформації про міські бюджети; рівень фінансової грамотності мешканців міста як учасників громадського моніторингу бюджету.

ОСНОВНИМИ ЗАСОБАМИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ПОВИННІ СТАТИ: включення громадських делегатів до процесу розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів; фокус-групові дискусії виконання місцевих бюджетів; соціальні та статистичні дослідження шляхом анкетування громадян міста; участь громадян у місцевих зборах. За терміном виконання можна визначититри етапи громадського контролю: ПОПЕРЕДНІЙ

ПОТОЧНИЙ

ЗАКЛЮЧНИЙ

До попереднього контролюналежить оцінка потреб , яку було описано у пункті 3.1 цього посібника. Для досягнення цілей громадян цей етап доречно проводити не у формі контролю, а у формі партнерської взаємодії.

ОЦІНКА ПОТРЕБ


53

Поточний громадський контроль здійснюється безпосередньо протягом діяльності і полягає у регулярній перевірці того, як триває робота, обговоренні проблем, що виникають, та виробленні пропозицій щодо їхнього усунення. Суть цієї стадії полягає у здійсненні контролю за розподілом ресурсів, аби вони не марнувалися та використовувалися згідно розроблених планів, аби проміжне управління бюджетом здійснювалося на належному рівні і державні закупівлі мали прозорий та справедливий характер, а коригування бюджету відповідало принципам політики та стратегії. Заключний контроль здійснюється після того, як роботу виконано. Він полягає у порівнянні фактичних та потрібних результатів, на підставі чого виробляються заходи щодо неухильного виконання рішення або додержання норми та запобігання можливим відхиленням у майбутньому. Поточна стадія громадського контролю за розподілом ресурсів на місцевому рівні є етапом загальнодержавного моніторингу. Тому аби оволодіти цілісною картинкою необхідно розпочинати процес контролю «згори». Розглянемо етапи громадського контролю за розподілом ресурсів на прикладі медичної галузі.

1. БЮДЖЕТ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ Проводиться порівняльний аналіз бюджету медичної галузі із загальним бюджетом держави. Як наслідок, можна отримати дані про частку фінансування медичної галузі відносно усіх видатків та частку фінансування цільових медико-соціальних програм відносно самої галузі.

2. ВИЗНАЧЕННЯ РОЗПОРЯДНИКІВ КОШТІВ НА РІВНІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ Необхідно визначити кошти, які йдуть субвенціями з державного бюджету місцевим бюджетам, які кошти і як розподіляються між розпорядниками нижчого рівня в межах відомства. Цей етап дасть лише приблизне уявлення про стан фінансування галузі, ефективність та результативність управління фінансовими ресурсами. Однак не вдасться отримати відповіді щодо коду закупівлі необхідних препаратів, як здійснюються закупівлі і передача препаратів в регіони. У такому разі, перш за все, потрібно зробити запити на отримання інформації до розпорядників коштів нижчого рівня в частині, що стосується їхніх бюджетних розписів та планів бюджетних асигнувань. Наприклад, до Державної служби протидії ВІЛ – запит усього розпису бюджету:


54

ПРОСИМО НАДАТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО:

план бюджетних асигнувань відомства у помісячному розписі по усіх КПКВ, КФК та КЕКВ на поточний рік;

план закупівель у поточному році за бюджетні кошти;

перелік закупівель, проведених відомством у минулому році.

У випадку недостатності наданої інформації надсилайте до відомства уточнюючі запити до повного розуміння бюджету.

3. МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ Перегляд обласного бюджету у загальному розписі бюджету та визначення частки, яка йде на фінансування галузі у межах області. Проводиться порівняльний аналіз із сусідніми областями. Краще порівнювати з областями зі схожою структурою – по кількості населення, кількості наданих субвенцій тощо. Аналізуємо: більший-менший порівняльний відсоток. Далі визначаємо, за якими КФКВ ідуть видатки в галузі. Порівнюємо загальний і спеціальний фонди. Особливо звертаємо увагу на відсоток адміністративних витрат у структурі бюджету (це статті: Фонд оплати праці та комунальні послуги та енергоносії). Очікуваним буде підтвердження того, що левова частка усіх бюджетів – це адміністративні витрати, бюджет споживання. Примічаємо усі підозрілі або незрозумілі нам видатки задля того, щоб у цьому місці «копнути» глибше. У результаті отримуємо первинне уявлення про структуру обласного бюджету і частку галузі в бюджеті.


55

4. ВИЗНАЧЕННЯ РОЗПОРЯДНИКІВ КОШТІВ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ Робимо запит щодо мережі розпорядників коштів у вашій області начальнику управління охорони здоров'я обласної державної адміністрації. Правильно сформулювавши запитання, отримаєте збалансовану і точну відповідь щодо назв, контактних даних, коефіцієнтів, за якими здійснюються бюджетні асигнування з обласного бюджету, та їхні суми. Далі робимо порівняльний аналіз місцевих галузевих програм із тим, що було насправді профінансовано у минулому році (роках) та що буде профінансовано у поточному році.

5. АНАЛІЗ БЮДЖЕТУ КОНКРЕТНОГО РОЗПОРЯДНИКА КОШТІВ Для здійснення аналізу робимо запит на інформацію до конкретного розпорядника коштів. При аналізі будь-яких фінансових процедур необхідно враховувати один важливий момент. Усі видатки у межах бюджетних асигнувань здійснюються розпорядниками коштів з казначейських рахунків. Причому, за кожним КФКВ закріплений свій, окремий рахунок. Перепризначити кошти з одного КФКВ на інший уповноважена лише сесія відповідної ради. Перерозподіл бюджетних коштів можливий лише за проходженням належної процедури. Відповідно, по кожному КФКВ розпорядником коштів розробляється документ, який називається «План бюджетних асигнувань» (сленгом чиновників – календарний план). Згідно з цим документом розписуються усі (до копійки) видатки по даному КФКВ у помісячному розписі. Окремо розписуються плани тендерних закупівель, окремо – заходи, які проводить розпорядник коштів і які не потребують проходження процедури тендеру. Навіть закупівля миючих засобів для розпорядника коштів – фінансовий захід, який має бути виписаний до календарного плану у помісячному розписі. Для розпорядника коштів нижчого рівня безпосереднім керівником є орган, який увів його до мережі. Наприклад, обласний центр протидії ВІЛ у медичній галузі є в мережі закладів системи охорони здоров'я. Плани бюджетних асигнувань йому погоджує начальник управління охорони здоров'я.

6. АНАЛІЗ БЮДЖЕТУ МІСТА ЧИ РАЙОНУ Фінансування з бюджетів міст і районів також відбувається по місцевим галузевим програмам. Як правило, у районах єдиним розпорядником коштів є центральна районна лікарня. На тендери ці заклади можуть виходити по кільком позиціям. Частіше за все – це пальне для швидких та харчування хворих. Є заклади, де тендери не проходять зовсім. Проте це не означає, що закупівлі не відбуваються. У великих містах обласного підпорядкування, де КФКВ такі ж, як і в обласних бюджетах, структура видатків схожа.

7. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАКУПІВЕЛЬ ЧЕРЕЗ ПРОЦЕДУРУ ТЕНДЕРІВ Система державних закупівель в Україні повністю децентралізована. Кожен розпорядник коштів сам проводить закупівлі і сам несе відповідальність за їх здійснення.


56

ДЕРЖАВНА – ЗАКУПІВЛЯ

це придбання замовником товарів, робіт і послуг за державні кошти.

ЗАМОВНИК – це розпорядник коштів. Закупівля може бути здійснена як за процедурою тендеру, так і без тендеру. Тож, коли ми остаточно визначилися із розпорядником коштів та зробили відповідні запити щодо закупівель, які відбулися або плануються у поточному році, ми починаємо моніторинг. Згідно із Законом України про державні закупівлі тендери проводяться у наступних випадках:

100

при закупівлі товарів і послуг, якщо сума перевищує 100 тисяч грн. (у сфері будівництва – від 300 тис. грн.);

1

при виконанні робіт, якщо сума перевищує 1млн.грн.

ТИС ГРН

МЛН ГРН

ЯКЩО СУМА МЕНША, ЗАКУПІВЛІ ВІДБУВАЮТЬСЯ БЕЗ ТЕНДЕРІВ Також тендери не проводяться у ще деяких випадках, але тоді це регламентується окремими нормативними актами. Річні плани закупівель (та змін до них) мають бути оприлюдненими на сайті розпорядника коштів (замовника). Дослідження тендерних закупівель по «схемі участі». Через запит на доступ до публічної інформації ви дізнаєтеся, коли саме має відбутися тендер (за Законом, розпорядник коштів має надати інформацію з точністю до години). У заявлений час ви приходите на засідання тендерної комісії і присутні при розкритті конвертів з пропозиціями. Порівнюйте середньо ринкову і запропоновану ціни на товар. Між відкриттям конвертів та укладанням угод проходить час (може бути до 45 днів). Тому цей метод не дозволить Вам відстежити ціни на час укладання угод. Дослідження тендерних закупівель по «схемі моніторингу». Ви чекаєте часу, коли торги відбулися. Знайомтесь із законодавчо встановленими правилами появи підстави для відмови учасникам. І коли розпорядник коштів фактично визнав переможця, досліджуєте предмет закупівлі, якщо факт корупції вже стався.

7. ДОСЛІДЖЕННЯ БЕЗТЕНДЕРНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ Ознайомившись із календарним планом, потрібно спочатку визначитися по КЕКВ. Так, якщо у галузі передбачено оплату послуг із проведення заходів (семінарів, досліджень, методичного супроводу тощо), чи закупівлі товарів (медикаментів, витратних матеріалів, як то ліжка, вікна продукти харчування тощо) у сумі, що наближається до 100 тисяч, але не перевищує її – можливо, це зроблено, щоб уникнути тендеру. Якщо у плані бюджетних асигнувань передбачені роботи, то особливо уважно поставтеся до тих робіт, вартість яких наближається до 1 млн. грн.


57

У випадку появи підозр – застосовуйте наступну схему: додатковий запит на інформацію з проханням надати: ксерокопії рахунків (кому перераховувалися кошти); угоди, щоб дізнатися, на яких умовах здійснювалися закупівлі; актів виконаних робіт (послуги) чи накладних (товари). аналіз отриманої інформації. Уже на цьому етапі збору інформації неурядовим організаціям слід бути готовими до труднощів. Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть розцінювати подібну активність виключно як спробу неурядового сектору «втрутитися у їх діяльність і тиснути на органи влади». Тобто існує пряма загроза для НУО втратити існуючу співпрацю з владою. Найпростіша форма негативної владної реакції – ігнорування запитів, затягування термінів при відповідях, отримання відписок. Гірше, коли відбуваються «зворотні дії», перевірки прокуратурою міста діяльності НУО та затримання громадських експертів. Через усі ці потенційні загрози НУО, які надають безпосередню допомогу уразливим групам, зазвичай неготові до ефективного контролю за розподілом ресурсів. Тому, оптимальним рішенням для компенсації потреб у експертному потенціалі та диверсифікації існуючих ризиків є залучення до процесу збору інформації аналітичних організацій, що спеціалізуються на роботі з місцевими бюджетами, мають досвід адвокаційних кампаній та зможуть надати необхідний аналітичний супровід у процесі формування регіональних політик та поширенні практики соціальної підзвітності.


58

ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ У Полтаві, як і в багатьох інших містах України, міська влада має проблеми з поширенням ВІЛ-інфекції та СНІДу серед молоді, необхідністю підтримки ВІЛ-інфікованих дітей та їхніх батьків, зменшенням впливу епідемії туберкульозу на загальні показники стану здоров'я населення, соціальною підтримкою осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, не мають документів і хворіють на туберкульоз, великою кількістю бездомних людей різних вікових категорій, окремою увагою до потреб інвалідів. Для створення та утримання закладу, що вирішував би ці проблеми, було необхідно більше 1 млн. грн., якого міський бюджет не мав. Тому у 2010 році з ініціативою відкриття центру адаптації бездомних осіб та звільнених з місць позбавлення волі, центру інтегрованої допомоги наркозалежним жінкам та центру комплексної допомоги 2010рік людям, що живуть з ВІЛ/СНІД виступила благодійна організація ПЕРШИЙ ЦЕНТР «Світло надії». Її підтримала Полтавська міська рада, а також фонди АДАПТАЦІЇ ЮНІСЕФ та Б.Клінтона. Проект реалізовувався з липня 2011 по травень 2012 року. На базі міського клінічного пологового будинку почали створювати центр інтегрованої допомоги вагітним жінкам – споживачкам ін'єкційних наркотиків. Були прийняті необхідні нормативні акти Управління охорони здоров'я виконавчого комітету Полтавської міської ради. Приміщення відремонтували, надали обладнання для проведення клінічних та лабораторних досліджень, до роботи залучили фахових лікарів-консультантів. Був наданий організований доступ до програм замісної підтримувальної терапії жінкам, які цього потребували, та забезпечений соціальний супровід жінок фахівцями благодійної організації «Світло надії».

ДРУГИЙ ЦЕНТР АДАПТАЦІЇ

Створення другого центру – адаптації бездомних та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, розпочалася після виділення органом місцевого самоврядування приміщення, а також отримання матеріальної підтримки для фінансування діяльності та оплати комунальних послуг. Підтримка знадобилася тому, що ініціативу розпочали в кінці 2011 року, коли бюджетні кошти були практично вичерпані, а на вулицях могли замерзнути десятки безхатченків. Тоді до організації центру активно долучилися городяни, представники місцевого та національного бізнесу, які допомагали грошима, одягом та продуктами харчування. ЗМІ систематично інформували громаду про роботу центру та його потреби. Двічі на тиждень на місцевому телебаченні виходили тематичні сюжети про діяльність установи, історії її мешканців, розповіді про досягнення.

ОСНОВНІ УЧАСНИКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ПРАКТИКИ ТА ЇХНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ: виконавчий комітет Полтавської міської ради – надання приміщення на пільгових умовах, затвердження положення, підписання угоди про фінансування соціальних послуг, оплата комунальних послуг та фінансування поточних видатків центру;


59

Полтавська обласна благодійна організація «Світло надії» – координація всіх робіт, забезпечення фахівцями, облаштування центру, забезпечення медіасупроводу, соціальна робота з клієнтами, налагодження взаємодії між НУО та структурами медичної та соціальної допомоги міста; рада підприємців при виконавчому комітеті Полтавської міської ради – надання благодійної допомоги та продуктів харчування; телерадіокомпанія «Лтава», телестудія «Місто» – щотижневий випуск сюжетів про роботу центру, розміщення оголошень про його потреби та роботу; приватна національна мережа профілактичного обладнання «Nuga Best» – надання обладнання та закупівля продуктів харчування; громадське об'єднання «Наш дім – Полтава» – постійна підтримка продуктами харчування. Створення центру стало прикладом ефективної взаємодії органу місцевого самоврядування та неурядової громадської організації в розбудові соціальної інфраструктури міста. Співпраця розвивається і надалі – грантові міжнародні програми, що реалізуються організацією «Світло надії», інтегровані до місцевих програм або ж отримують співфінансування з місцевого бюджету. Влада виступила в ролі замовника соціальних послуг, обравши НУО виконавчим партнером, який може залучити додаткове фінансування та має людські ресурси – підготовлений персонал соціальних вузькопрофільних працівників. Ця співпраця дозволила побудувати модель взаємодії, у якій повноваження в прийнятті рішень, ресурси влади та можливості НУО економлять видатки місцевого бюджету та задовольняють потреби наркозалежних жінок та бездомних міста. Фінансування з кількох джерел забезпечує постійну роботу центру, а можливість оренди зі ставкою 1 грн. на рік та оплата комунальних послуг підтримує життєздатність. Уже протягом першого року функціонування центр адаптації довів власну необхідність. Підтвердженням цього стало постійне зростання числа клієнтів-бездомних, які хотіли отримати житло, роботу, відновити документи тощо. До того ж до закладу прагли потрапити люди, що опинилися у складних життєвих обставинах не лише з Полтави, але й із інших населених пунктів Полтавської області. Таким чином виникла потреба у додатковому фінансуванні центру, а так як він став користуватися попитом серед цільових груп усієї області, то благодійною організацією «Світло надії» було прийнято рішення шукати додаткові кошти в обласної влади. Представники організації звернулися до профільного заступника Полтавської ОДА, від якого було отримано принципову згоду щодо співпраці та визнання потреби в існуванні центру адаптації. Було визначено що справами цих верств населення опікується Департамент праці та соціального захисту населення при ОДА.


60

Завдяки проведенню робочих зустрічей і відвідин працівниками департаменту центру адаптації, вдалося переконати чиновників у ефективності й затребуваності закладу. Однак, за цим від департаменту надійшла відповідь про фактичну відсутність коштів у бюджеті та неможливість використання інструменту соціального замовлення у ситуації, коли фінансування потребує благодійна організація для здійснення її діяльності. На цьому етапі до процесу долучилася партнерська неурядова організація «Інститут аналітики та адвокації» (ІАА), яка провела дослідження бюджету на можливість перерозподілу коштів. Були відправлені інформаційні запити до Департаменту праці та соціального захисту населення щодо його бюджету. Проаналізувавши статті витрат, спеціалісти ІАА помітили, що, окрім виділення коштів на важливі напрямки допомоги населенню, є статті фінансування діяльності громадських організацій по забезпеченню потреб інвалідів, чорнобильців тощо. Подальші інформаційні запити допомогли з'ясувати, що на діяльність цих організації обласна влада щорічно витрачала 560 тисяч гривень. Коли ж поцікавилися щодо індикаторів успішності цих організацій із метою відповідного корегування діяльності БО «Світло надії», то отримали відповідь, що ніяких показників не існує, а фінансується лише статутна діяльність. Тобто не було ні звітності, ні розуміння ефективності діяльності фінансованих організацій. Таким чином, представники ІАА отримали реальну зачіпку, аби допитуватися в обласної влади про застосовані ними інструменти у фінансуванні громадських організацій. Результатом поглибленого «копання» «Інституту аналітики та адвокації» стало виділення потрібної суми коштів для забезпечення сталої роботи центру для бездомних та осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Така одноразова підтримка обласної влади у майбутньому стала регулярної практикою. Важливо звернути увагу на інноваційну модель комплексного надання послуг уразливим групам, що включає проживання, соціальну адаптацію, психологічне консультування, допомогу у відновленні соціальних зв'язків, лікування та профілактику соціально небезпечних хвороб. Інноваційність полягає в універсальному доступі до послуг та в досягненні результату завдяки максимальному їх пакету, що покращує життя людини. Окрім того, модель побудована на постійній співпраці влади та НУО, спільному плануванні діяльності, виявленні та вирішенні першочергових потреб громади. Міська влада через неурядову організацію має постійний доступ до цільової аудиторії, отримує об'єктивні статистичні дані та реальну картину потреб уразливих груп. Поєднання ресурсів місцевого бюджету з грантовими коштами дає можливість практично вирішувати актуальні для громади проблеми.


61

МОНІТОРИНГ ПОСЛУГ


62

РОЛЬ НУО У МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ТА ПОТРЕБ У ПОСЛУГАХ Аби говорити про моніторинг якості та потреб у послугах ефективно, перш за все, слід визначитися з означеннями цих понять. Термін «послуга» досі не має одностайного тлумачення в науковій літературі і в нашому законодавстві. Усі тлумачення не дають відповіді, що насправді з економічної точки зору є послуга. У світі прийнято, що послуга – це нематеріальна діяльність, дія або вигода, яку організація – надавач послуг може запропонувати одержувачу за гроші або інші цінності. У цьому контексті можна послатись на Держстат України, який визначив, що «послуга» – це результат економічної діяльності, який не набуває матеріально-речової форми і задовольняє певні потреби – особисті та колективні. Оскільки послуга є результатом різних видів людської діяльності, які можна визначити як нематеріальну діяльність, дії або вигоди, що організація-надавач послуг може запропонувати одержувачу за гроші або інші цінності, у подальшому при визначенні терміну «соціальна послуга», варто розуміти вищевказані властивості послуги, які узагальнені в таблиці «Характеристики соціальної послуги як економічної категорії. Характеристики соціальної послуги як економічної категорії ВЛАСТИВІСТЬ ПОСЛУГИ

ОЗНАКА(особливість) ВІДПОВІДНОЇ ОСОБЛИВОСТІ

ХАРАКТЕРНА ВІДМІННІСТЬ ПОСЛУГИ ВІД МАТЕРІАЛЬНОГО ТОВАРУ

Невідчутність

Неможливість продемонструвати послугу до її купівлі, що значно підвищує ступінь невизначеності її придбання

– неможливість патентування послуг; – неможливість інвентаризації послуг; – неможливість швидкого демонстрування послуги; – складність встановлення ціни на послугу;

Невіддільність, одночасність виробництва та споживання

Неможливість відокремити послугу від її джерела через те, що послуга водночас надається та споживається

– можливість впливу отримувачів соціальних послуг як на трансакцію, так і на її надавача; – залежність результату надання послуги від діяльності її надавача;

Непостійність якості (різнорідність)

Якість послуги може змінюватися залежно від того, хто, коли, де та як її надає

– залежність надання послуги та задоволення отримувача від того, хто надає послугу; – залежність якості послуги від багатьох факторів, що не підлягають контролю; – відсутність єдиного правила, яке б визначало, чи відповідає надана послуга запланованому результату


63

ВЛАСТИВІСТЬ ПОСЛУГИ

ОЗНАКА(особливість) ВІДПОВІДНОЇ ОСОБЛИВОСТІ

ХАРАКТЕРНА ВІДМІННІСТЬ ПОСЛУГИ ВІД МАТЕРІАЛЬНОГО ТОВАРУ

Недовговічність

Неможливість складування послуги з метою подальшого перепродажу або використання

– складність узгодження за часом пропозиції та попиту на послуги; – неможливість повернення послуги або перепродажу;

Відсутність власності

Отримувач послуги має до неї доступ протягом обмеженого часу, тобто під час її надання

– неможливість оформлення права власності на отриману послугу;

Таким чином найкоректніше буде визначити термін «соціальна послуга» як результат економічної діяльності людини, який не набуває матеріально-речової форми і спрямований на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Таке тлумачення терміну соціальної послуги дещо суперечить чинному законодавству, яке до основних форм надання соціальних послуг відносить матеріальну допомогу та соціальне обслуговування. У цьому випадку органи місцевої влади використовують існуючу розбіжність аби замість організації надання соціальних послуг просто «відкупитись» від нужденних у цих послугах наданням матеріальної допомоги і оформити звіт про благополуччя у цій сфері. Отримувачам соціальних послуг та громадським організаціям, які контролюють надання соціальних послуг треба знати і пам'ятати про суть соціальних послуг і вимагати від відповідних державних і недержавних служб надання саме їх, відокремлено від матеріальної допомоги, яка до соціальних послуг не має ніякого відношення.

ЯКІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ Основна властивість соціальної послуги як економічної категорії, а саме її нематеріальність, значно ускладнює визначення якості цієї послуги. Як і чим вимірювати те, що вимірити неможливо? Це означає, що якість соціальних послуг можна визначити лише опосередковано: опитуванням (інтерв'юванням) отримувачів соціальних послуг або спираючись на думку незалежних експертів або спостеріганням за опосередкованими ознаками отримання соціальної послуги їх споживачами. Існують два поняття якості соціальної послуги: ЯКІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

ЯКІСТЬ БЕЗПОСЕРЕДНЬО САМОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОСЛУГИ

Оскільки якість соціальної послуги безпосередньо визначити неможливо, на практиці під цим терміном всюди використовується якість надання соціальної послуги.


64

Про це свідчить зокрема те, що законодавчо термін «якість соціальної послуги» не визначений, а Закон України «Про соціальні послуги» (стаття 1) утверджує показники саме надання якості соціальної послуги. Так, під показниками якості соціальної послуги, розуміється сукупність показників, які використовуються для оцінювання діяльності суб'єктів, що надають соціальні послуги, які ґрунтуються на позитивній результативності соціальних послуг відносно її одержувачів і ступеня задоволення їхньої потреби в цих послугах. Показники виступають методологічними інструментами, які забезпечують можливість перевірки теоретичних уявлень за допомогою емпіричних даних. Це те, що показує параметри, величину, достатність, недостатність чи надмір того, що може бути вимірюваним чи оціненим. Розрізняють: якісні показники, які фіксують наявність чи відсутність певних рис; кількісні показники, які фіксують, наскільки виражена певна ознака та мають цифровий вимір. Показники допомагають зосередити увагу на ключових компонентах запланованих заходів, програм, проектної діяльності; дають можливість виявити зміни в часі в певних сферах діяльності; надають можливість для порівнювання стану виконання та ефективності заходів. До якісних показників соціальної послуги можна віднести задоволеність (ступінь задоволеності) отримувачів послугами за їх оцінками, довіру – взаємну впевненість у відсутності агресивних дій між суб'єктами системи соціальних послуг, своєчасність, тобто мінімізацію часу очікування надання послуги з моменту звернення їх отримувача; доступність – відсутність перешкод при зверненні отримувача соціальних послуг до їх надавача. Доступність послуги характеризується також умовами доступу до територій, будівель, приміщень, в межах яких надається послуга, а також забезпечення населення інформацією про роботу соціальних закладів, про види наявних соціальних послуг тощо. Зручність – можливість отримувача соціальних послуг вибирати спосіб звернення за послугою, простота особистого впливу на отримання соціальної послуги. Точність – надання послуги у повній відповідності до укладених договорів між суб'єктами системи соціальних послуг. Безвідмовність – надання соціальної послуги у будь-якому випадку, якщо це не суперечить чинному законодавству. Повага – тобто взаємна повага між отримувачами та надавачами соціальних послуг, яка виключає можливість будь-якої дискримінації отримувачів послуг і образ фахівців – надавачів послуг. Безпека – відсутність можливості проявлення моральної чи фізичної небезпеки суб'єктів системи соціальних послуг.

ЯКІСНІ ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Задоволеність

Доступність

Безвідмовність

Довіра

Зручність

Повага

Своєчасність

Точність

Безпека Постійність


65

До якісного показника можна зарахувати і такий суб'єктивний показник як постійність. Однотипні соціальні послуги повинні надаватися багато разів і так, щоб їх отримувач не відчував істотної різниці (особливо у бік погіршення обслуговування) між послугами, наданими вперше і всіма подальшими. Розрізняють п'ять рівнів показників: Рівні показників РІВЕНЬ ПОКАЗНИКА

ВИЗНАЧЕННЯ РІВНЯ ПОКАЗНИКА

ПРИКЛАД ПОКАЗНИКА

Внесок

політика (стратегії), бюджет та матеріальнотехнічні ресурси, які виділяються

сума коштів, яка виділена на програми та проекти по роботі з уразливими групами

Процес

підготовлені кадри та обладнання, які вкладаються у проект із метою досягнення результатів

кількість та частка спеціалістів системи охорони здоров'я та волонтерів НУО, які пройшли тренінги для роботи з СІН

Результат

спектр та якість послуг, які надаються з метою досягнення результатів, та ступінь охоплення груп наданням відповідних послуг

кількість та частка СІН, які охоплені профілактичними заходами, комплексом послуг

Наслідок

зміни у знаннях та поведінці, що матимуть вплив, нова парадигма

частка СІН, які почали дотримуватися поведінки, що знижує ризик передачі ВІЛ

Вплив

вищезазначені наслідки мають призвести до значних вимірюваних впливів на суспільство

поширеність ВІЛ-інфекції за даними епідеміологічних досліджень серед вагітних, серед групи високого ризику (СІН, ЖКС, ЧСЧ)

Показники, які логічно пов'язані між собою від рівня «внеску» до рівня «впливу», надають можливість простежити, як результати на одному рівні призведуть до результатів на наступному рівні, що дає змогу говорити про моніторинг та оцінку.


66

РЕСУРСИ

МОНІТОРИНГ

внесок політична прихильність фінансовий вклад кадрові ресурси

процес навчання матеріали

ОЦІНКА

результат

наслідок

вплив

охоплення

знання поведінка

суспільні зміни

РІВНІ МОНІТОРИНГУ ТА ОЦІНКИ

Терміни «моніторинг» та «оцінка» часто ототожнюють, що призводить до численних непорозумінь. Тим не менш, це різні поняття. Моніторинг соціальних послуг – це постійний і систематичний збір інформації про надання соціальної послуги. Моніторинг здійснюється як в інтересах, так і на замовлення організацій (установ), які надають соціальні послуги, контролюючих організацій і установ, у тому числі і неурядових, які здійснюють контроль надання соціальних послуг. Моніторинг соціальних послуг здійснюється для визначення відповідності бажаному результату або тенденцій розвитку і прийняття відповідних корегуючи дій. Не слід плутати моніторинг із контролем, адже контроль спрямований не лише на оцінювання якості, а й відповідності встановленим нормам, вимогам та чинному законодавству. На відміну від моніторингу, оцінка – це визначення результатів реалізації запланованих заходів з метою оцінки ефективності та результативності діяльності, це вивчення ситуації з метою розробки плану діяльності, а також з метою підготовки рекомендацій щодо її вдосконалення. При проведенні оцінки розглядаються питання: чи досягли певні дії очікуваного результату? що сприяло і заважало досягненню очікуваного результату? що необхідно змінити для вдосконалення роботи? Роль неурядових організацій відповідно до вказаних рівнів моніторингу та оцінки має свої особливості. На рівні «внеску» НУО мають відстежувати всі витрати і ресурси, які були інвестовані в певний процес (зазвичай, йдеться про фінансові ресурси); на рівні «процесу» відстежуються види діяльності, що впроваджуються (кількість проведених тренінгів,


67

розповсюджених матеріалів чи наданих консультацій). На рівні «результатів» організація відстежує безпосередні результати діяльності, виконаної на рівні процесу: охоплення представників цільової аудиторії послугами, кількість осіб, які пройшли навчання тощо. Базовим інструментом для збору даних на цих трьох рівнях є ведення програмного обліку. Крім цього, організаціям рекомендується проводити оцінювальні дослідження, спрямовані на вимірювання якісного компоненту надання послуг. Таку оцінку можна здійснити шляхом аналізу даних моніторингу програми, а також шляхом проведення спеціальних досліджень. Програмний моніторинг і оцінку, зазвичай, визначають, як секцію піраміди в частинах процесу та результату, вимірюючи ті показники, що стосуються результатів діяльності певної програми чи проекту як такого. Моніторинг рівня внеску, як правило, пов'язують з фінансовою звітністю. Рівні «наслідків» та «впливу» вимірюють зміни в рівнях знань та поведінки (рівень «наслідків»), та зміни в тенденціях розвитку суспільних проблем (рівень «впливу»). Дані моніторингу та оцінки на рівні «наслідків» і «впливу» вимагають проведення поведінкових досліджень на національному рівні. Тобто неурядові організації, які працюють у сфері надання послуг на субнаціональному, регіональному, районному чи місцевому рівні, здійснюють моніторинг (і, можливо, оцінку) на рівні «внеску», «процесу» та «результатів», однак лише національні учасники задіяні в отриманні даних на рівні «наслідків» (проведення поведінкових досліджень серед загального населення чи серед окремих груп), і здійснюватимуть заходи з епіднагляду (рутинного та дозорного) з тим, щоб оцінити вплив діяльності на загальну ситуацію. Інші можливі соціальноекономічні наслідки також враховуються в частині «впливу». Оцінювання впливу програми вимагає значних інвестицій у діяльність з моніторингу та оцінки. Часто доволі складно встановити внески окремих програм чи їхніх компонентів у загальному ході зміни ситуації. Для того, щоб встановити причинно-наслідковий зв'язок для конкретного втручання, може виникнути потреба в проведенні дослідження з експериментальною чи квазіекспериментальною структурою, аби відобразити вплив. Моніторинг показників результатів чи наслідків також здатний встановити такий зв'язок і продемонструвати загальні досягнення програм відповідно до узгоджених цілей і завдань. Для оцінки корисними можуть також бути національні опитування. Звуження цієї «труби», де кожен наступний блок є меншим за попередній, ілюструє кількість показників, за якими необхідно збирати дані на кожному рівні, а також кількість організацій, задіяних в процесі збору та аналізу даних на кожному рівні.


68

ІНСТРУМЕНТАРІЙ МОНІТОРИНГУ Оскільки Стратегія реформування системи надання соціальних послуг передбачає створення незалежних інспекцій та запровадження громадського моніторингу якості соціальних послуг, а також залучення до планування, надання та моніторингу їхньої якості, суб'єктів, що надають соціальні послуги, у тому числі громадські, благодійні та релігійні організації, то неурядовим організаціям слід бути готовими та володіти усім потрібним арсеналом інструментів для ефективної власної участі. Складові моніторингу надання соціальних послуг Суб'єкти моніторингу:

отримувачі (одержувачі) соціальних послуг

ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ Визначення цілей моніторингу

надавачі соціальних послуг

контролюючі та наглядові органи влади, громадські організації, які мають право контролю надання соціальних послуг

групи експертівспеціалістів соціальної сфери

СКЛАДОВІ МЕХАНІЗМУ МОНІТОРИНГУ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ Основними цілями моніторингу соціальних послуг є: спостереження динаміки розвитку системи соціального обслуговування; визначення та фіксація відхилень від запланованих чи прогнозованих показників соціальних послуг; надання даних для здійснення контролю та оцінки ефективності соціальних послуг.

Визначення показників моніторингу

Визначаються такі показники моніторингу соціальних послуг: кількісні, які мають матеріальну основу і можуть бути виміряні метричним інструментом; якісні, які мають нематеріальну основу і можуть бути опосередковано оцінені експертними методами.

Визначення контрольних точок моніторингу для проведення контролю

Визначення показників соціальної послуги, місця, часу та методів його виміру для оперативних дій по корегуванню надання соціальної послуги.


69

ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ Визначення джерел інформації

СКЛАДОВІ МЕХАНІЗМУ МОНІТОРИНГУ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ Джерелами інформації для моніторингу соціальних послуг можуть бути: нормативно-правова документація; організаційно-розпорядча документація; статистичні дані; дані опитування, тестування, інтерв'ю з персоналом, який надає соціальні послуги; дані опитування, інтерв'ю з отримувачами (одержувачами) соціальних послуг; анкети персоналу, який надає соціальні послуги, та отримувачів цих послуг; результати дискусій, «круглих столів», присвячених соціальним послугам; наукова література; публікації засобів масової інформації.

Визначення технології збору і обробки інформації

Технологіями і методами збору і обробки інформації, яка необхідна для оцінювання ефективності соціальних послуг, є: спостереження; опитування; письмове анкетування; письмове тестування; інтерв'ювання одержувачів та надавачів послуг; інтерв'ювання додаткових постачальників послуг; аудит закладів; фокус-групи.

Визначення користувачів моніторингу

Визначення установ та організацій, які використовують результати моніторингу у своїй діяльності


70

ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ Визначення та структуризація підсумкового документу

СКЛАДОВІ МЕХАНІЗМУ МОНІТОРИНГУ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ Підсумковим документом моніторингу соціальної послуги можуть бути оформлені як: звіт про результати моніторингу; доповідна записка; інформаційна записка; аналітична записка.

Сутність кожної складової моніторингу зрозуміла з таблиці, але необхідно привернути увагу, зокрема неурядових організацій, до такої складової моніторингу як «визначення технології збору і обробки інформації». Це і є ваші інструменти. У залежності від інструментарію НУО можуть отримати інформацію, яка в тій чи іншій мірі буде об'єктивною і відповідатиме поставленим завданням. Розглянемо детальніше кожен інструмент. СПОСТЕРЕЖЕННЯ, яке може бути формальним і неформальним. Формальне спостереження – проводиться офіційною організацією, як правило, надавачом послуг за визначеними цілями, правилами і методологією, а також на окремі замовлення суб'єктів моніторингу. Неформальне спостереження уособлює підхід за методом «ходжу довкола і дивлюсь». Для цього необхідно залучати оцінювача, який спостерігає за наданням соціальних послуг у різних умовах упродовж певного проміжку часу різними надавачами послуг. Воно має переваги щодо оперативності інформації надання послуги, але має вади суб'єктивності спостереження, тому що інформацію надає сам спостерігач. ОПИТУВАННЯ Збирання інформації безпосередньо у суб'єктів надання та отримання соціальних послуг за заздалегідь визначеною структурованою анкетою опитування, яка містить питання, що цікавлять замовника опитування. ПИСЬМОВЕ АНКЕТУВАННЯ Такий вид збору інформації відрізняється від опитування тим, що не потребує особистої присутності респондента. Він більш точний, тому що дає змогу підготувати більш обґрунтовану відповідь, ніж спонтанну при опитуванні.


71

ПИСЬМОВЕ ТЕСТУВАННЯ Тестування звичайно застосовується для визначення придатності об'єкта для виконання тих чи інших функцій. Очевидно, що тестування можуть, а інколи і повинні, проходити практично всі суб'єкти соціального обслуговування, крім отримувачів соціальних послуг. ІНТЕРВ’Ю Збирання інформації безпосередньо у суб'єктів надання та отримання соціальних послуг за заздалегідь визначеною темою з метою отримання думки особи, яка інтерв'юється щодо значення чи визначення конкретних показників соціальних послуг та їх надання. ІНТЕРВ’ЮВАННЯ ДОДАТКОВИХ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ ПОСЛУГ Цей вид інтерв'ю може дати відповідь на запитання про адекватність надання направлень шляхом вивчення історії співпраці проекту з агенціями, що надають додаткові послуги. Це може включати в себе оцінку досвіду отримання направлень, включно з подальшим супроводом клієнтів. АУДИТ ЗАКЛАДІВ Аудит закладу чи послуг надає інформацію про наявність необхідного персоналу (чисельність та кваліфікація), адекватність інфраструктури, обладнання, допоміжних матеріалів, технічних та операційних інструкцій тощо. За допомогою аудиту також можна оцінити програмні функції підтримки, в тому числі ) закупівлю та зберігання матеріалів, їх наявність, ведення обліку та документації. ФОКУС ГРУПИ Опитування групи осіб, які мають спільний досвід, належать до одного середовища або мають унікальні знання. Цей інструмент не слід плутати з груповим інтерв'юванням, адже у роботі фокус-груп практикується та вітається обговорення серед самих учасників. На початковому етапі моніторингу та оцінки фокус-групи допомагають розширити досліднику коло важливих питань, на проміжному – перевірити на актуальність результати, які отримані за рахунок застосування інших інструментів, на заключному етапі – підтвердити інші результати моніторингу, оцінити ступінь репрезентативності висновків до існуючих реалій та реакції учасників групи на запропоновані зміни.

Неурядовим організаціям необхідно враховувати такий науково-практичний підхід до організації моніторингу якості соціальних послуг, який би включав: Визначення показників соціальних послуг, які підлягають моніторингу. При цьому їх кількість повинна бути якнайменша, а визначення стану соціальних послуг вони повинні висвітлювати якомога ширше. Визначення технології збору і обробки інформації, яка необхідна для спостереження і визначення стану системи соціальних послуг на рівні громади, чи регіону.


72

Визначення складових механізму моніторингу, як сукупності процедур збору і обробки інформації, точок прийняття рішень і реагування для кореляції надання соціальних послуг. Визначення складових механізму моніторингу, як мотиваційного механізму, тобто сукупності спеціалістів-виконавців з визначенням вимог до їх кваліфікаційних характеристик. Визначення і затвердження матеріальних і нематеріальних заохочень виконавців моніторингу, необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів для ефективного моніторингу соціальних послуг. Визначення джерел інформації для ведення моніторингу соціальних послуг, створення баз даних щодо показників, які необхідно відстежувати.


73

ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ Прикладом позитивної практики моніторингу якості послуг є досвід полтавської неурядової організації Г П Ч «Інститут адвокації та аналітики». У рамках проекту «Respond» було здійснене дослідження-експеримент М Л «Аналіз ефективності роботи кабінету «Довіра»» з Х метою визначення рівня доступності добровільного ПОЛТАВА консультування і тестування (ДКТ) на ВІЛ-інфекцію шляхом особистого проходження дослідниками усіх необхідних процедур. Дослідження проводилося у Кр Кременчуцькому (Кр), Гадяцькому (Г), Кобеляцькому (Ко), Ко Лубенському (Л), Миргородському (М), Пирятинському (П), Хорольському (Х) та Чорнухинському (Ч) районах – всього 9 кабінетів «Довіра». Експеримент проводився з 18 по 21 листопада 2014 року. Для цього до кожного району було направлено спеціаліста, який мав необхідні знання про стандарти та алгоритми проходження процедур і крок за кроком на власному досвіді зміг оцінити доступність ДКТ у досліджуваних районних центрах. Таке моделювання поведінки потенційного клієнта кабінетів «Довіра» дало розуміння основних проблем та бар'єрів з боку системи охорони здоров'я. Кабінет «Довіра» є спеціалізованим структурним підрозділом центру з профілактики та боротьби зі СНІДом або закладу охорони здоров'я вторинного рівня надання медичної допомоги, створюється для надання спеціалізованої медичної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, і проведення тестування з метою виявлення ВІЛ-інфекції. Кабінет «Довіра» створюється з розрахунку один кабінет «Довіра» на 300 тисяч населення. У районних центрах та містах обласного підпорядкування цей кабінет створюється незалежно від кількості населення. У ході дослідження планувалося отримати відповіді на такі питання:

1

Чи може клієнт самостійно знайти в лікувально-профілактичний заклад (ЛПЗ), до якого звернувся з інформацією про роботу кабінету «Довіра»?

2

Чи наявна інформація про номер телефону, за яким можна отримати попередню інформацію?

3

Чи може клієнт знайти інформацію про роботу кабінету «Довіра» в ЛПЗ, до якого звернувся, без консультації у медичного працівника закладу або реєстратури?

4

Чи робота кабінету «Довіра» організована в 2 зміни?

5

Чи звернення до кабінету комфортне для клієнта, чи не порушується конфіденційність простору, в якому клієнт отримує ДКТ (в кабінеті відсутні сторонні особи або під час консультування порушуються принципи ДКТ)?


74

6

Чи створені умови, що забезпечують комфорт спілкування?

7

Чи зумів спеціаліст кабінету встановити з клієнтом позитивний контакт?

8

Чи спеціаліст кабінету чітко і ясно доніс інформацію про ВІЛ/СНІД?

9

Чи спеціаліст кабінету без упередження розглянув з клієнтом можливі випадки ризикованої поведінки з можливістю інфікування на ВІЛ?

10 Чи спеціаліст кабінету надав інформацію щодо запобіганню ризикової поведінки? Чи спеціаліст кабінету надав інформацію про етапи проведення обстеження на 11 ВІЛ-інфекцію, значимість отриманих результатів, вірогідність отримання позитивних результатів? Чи отримав клієнт на дотестовому консультуванні інформацію про можливості

12 лікування ВІЛ-інфекції та попередження СНІДу?

Чи клієнт отримав після проведення ДКТ інформацію про зворотній зв'язок з

13 метою отримання результатів тесту(дата, призначена година зустрічі)?

Чи пояснив спеціаліст кабінету після отримання результатів тестів вдруге їх

14 значимість?

Чи спеціаліст кабінету інформує клієнта, в залежності від потреб останнього, щодо

15 існування інших служб для отримання медичної психологічної, соціальної підтримки та допомоги?

Результати дослідження оформлені у вигляді таблиці, де символом «+» позначено ствердні відповіді на сформовані питання, а«-» – негативні:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

НАСЕЛЕНИЙ ПУНКТ (кабінет «Довіра») П

М

Кр

Ч

Кр

Л

Ко

Г

Х

ЦРЛ

ЦРЛ

ЦРЛ

ЦРЛ

№3

ЦРЛ

ЦРЛ

ЦРЛ

ЦРЛ

Відсутність медичного персоналу

№ ПИТАННЯ АНКЕТИ


75

Усі кабінети «Довіра», які були відвідані, характеризуються важкодоступністю та нестачею інформації про свою роботу. У центральних районних лікарнях міста Пирятин і смт. Чорнухи кабінети функціонують у наркологічному відділенні та кабінеті дерматолога відповідно. Робота всіх досліджених кабінетів організована лише в одну зміну, що може свідчити про неналежне укомплектування медичним персоналом. Як наслідок, це створює додаткові перешкоди для отримання послуг потенційним клієнтам. Лише у трьох кабінетах «Довіра» було дотримано умов конфіденційності клієнта, і лише в одному кабінеті були створені комфортні умови спілкування. У половині випадків спеціалісти зуміли чітко донести інформацію про ВІЛ/СНІД. Тим не менш, лише у двох кабінетах клієнт на тестовому консультуванні отримав інформацію про можливості лікування ВІЛ-інфекції та попередження СНІДу. Інформацію про існування інших служб для отримання медичної психологічної, соціальної підтримки та допомоги клієнт отримав тільки у Кременчуці, щоправда у цьому районному центрі кабінет «Довіра» вдалося знайти не у центральній районній лікарні, а у міській поліклініці. Можливість швидкого тесту була надана лише в кабінеті «Довіра» міста Кобеляки, а, отже, пояснення важливості результату було здійснене лише в цьому випадку. Направлений спеціаліст неодноразово зіткнувся з потребою витрачання власних коштів задля проведення тесту у формі сплати благодійного внеску, купівлі медичних шприців та рукавичок. Кабінет «Довіра» у ЦРЛ міста Хорол попри фактичну відкритість не функціонував через відсутність у ньому обслуговуючого медичного персоналу.

Ко

Робота кабінетів організована в одну зміну

Лише у 50% випадків спеціалісти донесли інформацію про ВІЛ/СНІД

Можливість швидкого тесту є лише в кабінеті «Довіра» міста Кобеляки

Спеціаліст зіткнувся з потребою витрачання коштів задля проведення тесту

Загалом менш ніж у третині випадків ефективність кабінетів «Довіра» була задовільною, у решті ж робота відділень не відповідала ні вимогам клієнтів, ні приписам чинного законодавства України. У той час, коли весь світ докладає зусиль до боротьби з епідемією ВІЛ-інфекції, до профілактики та інформування населення про небезпеку та методи лікування, уникнення інфекції, у Полтавській області, як виявилося, цьому питання не приділяють належної уваги. Отримані дані засвідчили те, що кабінети «Довіра» не задовольняли потреби усіх осіб, що хочуть пройти добровільне консультування та тестування на ВІЛ, і осіб зі статусом ВІЛпозитивних, що хочуть отримувати АРТ. Це відбувалося, з одного боку, через пасивність керівництва закладів охорони здоров'я щодо діяльності кабінетів «Довіра» та щодо подолання епідемії ВІЛ/СНІДу в цілому, а з іншого боку – через упередженість персоналу кабінетів «Довіра» щодо осіб, що хочуть пройти ДКТ або отримати АРТ.


76

До проведення дослідження було висунуто декілька гіпотез стосовно діяльності кабінетів «Довіра». Повне або часткове підтвердження отримали наступні: складність самостійного пошуку дороги до кабінету; неможливість отримання інформації про кабінет «Довіра» на сторонніх ресурсах (у мережі Інтернет тощо); графік роботи не відповідає потребам бенефіціарів; порушення конфіденційності й анонімності візиту до кабінетів «Довіра»; спілкування з лікарем некомфортне для клієнта; спеціаліст кабінету «Довіра» не має необхідних навичок спілкування з клієнтами і не консультує їх у порядку, визначеному його обов'язками. Іншим прикладом позитивної практики моніторингу є оцінка роботи кабінетів «Довіра» безпосередніми клієнтами, які отримують антиретровірусну терапію (АРТ) не за місцем проживання. Метою опитування було встановити реальні причини, чому пацієнти з ВІЛ отримують АРТ не за місцем проживання. Обсяг вибіркової сукупності склав 20 респондентів з чотирьох районів Полтавської області (Пирятинського, Чорнухинського, Кобеляцького та Гадяцького), які отримували АРТ не за місцем проживання. Опитування проводилося 19 та 20 листопада 2014 року у телефонному режимі. Були опитані пацієнти, що проживають у районах Полтавської області або у районних центрах, проте лікування отримують у полтавському міському СНІД-центрі. Опитування було анонімним з метою встановлення причин лікування не за місцем проживання. У якості інструментарію використовувалась універсальна анкета. У кожному районі було проведене анкетування пацієнтів АРТ. В ході дослідження планувалося отримати відповіді на такі питання:

АНКЕТА

1. Яка основна причина того, що пацієнт отримує АРТ не за місцем проживання (у кабінеті «Довіра» районного центру), а у обласному центрі СНІД Полтави?

1.

2. Чи готові пацієнти отримувати лікування на місцевому рівні (у разі, якщо до цього вони не знали про таку можливість)?

2.


77

Було висунуто ряд гіпотез: Існує низький рівень довіри до лікарського персоналу на районному рівні. Пацієнти бояться розголошення статусу ВІЛ-позитивного. Пацієнти погано проінформовані про можливість отримання лікування в кабінеті «Довіра». Пацієнтам антиретровірусної терапії важливе ставлення до них лікарів і якість послуг. Опитування показало, що 45% респондентів, які приймали антиретровірусну терапію, надають перевагу лікуванню не за місцем проживання. Проведене соціологічне дослідження дозволило встановити причини цього явища. Загалом із 20 опитаних респондентів лише 3 отримували лікування не за місцем проживання через те, що не знали про існування місцевих кабінетів «Довіра». Це стосувалося Чорнухинського, Кобеляцького та Гадяцького районів.

45%

Г

Ч

РЕСПОНДЕНТІВ надають перевагу лікуванню не за місцем проживання

3 із 20 отримували лікування не за місцем проживання

Ко

Опитування виявило, що низький рівень довіри до лікарського персоналу мали 5 респондентів: по 1 у Пирятинському, Чорнухинському та Гадяцькому районах і 2 у Кобеляцькому. Крім того, 8 респондентів боялися розголошення статусу ВІЛ-позитивних. Це було характерно для Чорнухинського району, де аж 3 із 5 опитаних респондентів висловили таку думку. У Кобеляцькому та Гадяцькому районах по 2 респонденти боялися розголошення лікарської таємниці, і 1 особа ― у Пирятинському районі.

5

П 1

Ч1

8

1 Г

П1

РЕСПОНДЕНТІВ

РЕСПОНДЕНТІВ

МАЛИ НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ ДОВІРИ ДО ЛІКАРСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ

БОЯЛИСЯ РОЗГОЛОШЕННЯ СТАТУСУ

2

Ко

ВІЛ-ПОЗИТИВНИХ

Ч3

2 Г

2

Ко


78

Страх перед розголошенням лікарської таємниці, пов'язаної зі статусом ЛЖВ, також засвідчив про недовіру до медичного персоналу кабінетів «Довіра». Спираючись на це твердження, було підсумовано, що 13 із 20 опитаних пацієнтів не відчували довіри до місцевих лікарів. Крім того, 4 із 20 опитаних отримувачів АРТ вважали, що проходити лікування у своєму районі незручно. Із 9 респондентів, які були не готові отримувати лікування на місцевому рівні, 5 вважали рівень обслуговування та кваліфікації полтавських лікарів вищим, ніж у районних кабінетах «Довіра».

9 5

ПОЛТАВА

РЕСПОНДЕНТІВ не готові отримувати лікування на місцевому рівні

РЕСПОНДЕНТІВ вважають високим рівень обслуговування полтавських лікарів

Отримані результати опитування дозволили зрозуміти причини уникання пацієнтами АРТ лікування на місцевому рівні. У ході опитування була підтверджена гіпотеза, що існує низький рівень довіри до лікарського персоналу на районному рівні. Недовіру до місцевих лікарів в цілому висловили 13 із 20 опитаних пацієнтів АРТ. Крім того, була підтверджена і друга гіпотеза про те, що пацієнти – мешканці районів уникають лікування за місцем проживання, бо бояться розголошення статусу ВІЛпозитивної особи. Цьому є два пояснення, встановлені з дослідження: по-перше, у районах, особливо у невеликих населених пунктах, більшість людей знають одне одного, тож можуть виникати плітки; по-друге, недовіра до лікарів на місцевому рівні також породжує страх того, що лікарська таємниця буде порушена. Лише частково була підтверджена третя гіпотеза: всього 3 із 20 опитаних респондентів лікувалися не за місцем реєстрації з причини незнання про можливість отримання АРТ у місцевих кабінетах «Довіра». Це засвідчило факт поганої інформаційної кампанії з боку кабінетів «Довіра» і про незацікавленість персоналу їх відділень у розповсюдженні цих знань. Була підтверджена четверта гіпотеза: пацієнтам антиретровірусної терапії важливе ставлення до них лікарів і якість обслуговування. 5 із 9 опитаних респондентів, які свідомо обрали лікування не за місцем проживання, вважали, що ставлення медичного персоналу у обласному центрі СНІД є більш доброзичливим, а якість послуг – вищою. На основі проведеної роботи було створено аналітичну довідку щодо діяльності кабінетів «Довіра», у якій зафіксовано, що велика частка людей, які потребують АРТ, отримують її


79

не за місцем проживання з ряду причин. Однією з найвагоміших є неефективна робота кабінетів «Довіри» як у інформаційному полі, так і у безпосередньому контакті з клієнтами та пацієнтами. Зокрема, у клієнтів виникають труднощі з довірою до лікарів при кабінетах «Довіри». Експеримент показав, що ці труднощі залежать від поведінки лікарів і ставлення медичного персоналу до профілактики ВІЛ в цілому. Інша причина малоефективної роботи кабінетів «Довіра» – це недоукомплектованість їх штатами та необхідним устаткуванням, невміння штатних спеціалістів працювати з обладнанням. Враховуючи таку ситуацію, години роботи кабінету «Довіра» відчутно скорочуються, що призводить до обмеження доступу населення до послуг. У тому числі, навіть найнеобхідніші послуги – проведення консультації і тестування, забір крові стають важко доступними.

ПРИЧИНИ МАЛОЕФЕКТИВНОЇ РОБОТИ КАБІНЕТІВ «ДОВІРА»

неефективна робота інформаційного поля

недоукомплектованість штатами та устаткуванням

невміння спеціалістів працювати з обладнанням

Створену на основі досліджень аналітичну довідку було передано неурядовою організацією «Інститут Аналітики та Адвокації» до Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації та головному лікарю СНІД-центру. Як наслідок були прийняті рішення по проведенню ряду заходів з перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників кабінетів «Довіра».


80

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ АДВОКАЦІЇ


81

ІНФОРМАЦІЙНІ КАМПАНІЇ - КЛЮЧ ДО АКТУАЛІЗАЦІЇ ПОТРЕБ МІСЦЕВИХ ГРОМАД Особливої уваги для роботи неурядової організації набуває питання співпраці із засобами масової інформації (ЗМІ). Це пов’язано із організаційним розвитком НУО, пошуком партнерів для реалізації проектів, поширенню інформації не тільки для своєї цільової групи, а також для громадськості в цілому. Важливим елементом є використання медіа для організації та проведення адвокатських кампаній. Іноді ЗМІ не можуть правильно та якісно подати інформацію про той чи інший проект, обмежуючи громадськість в отриманні інформації. Тому робота із засобами масової інформації є дуже важливою. ЗМІ – гарний інструментом впливу на цільові аудиторії. Тому перед НУО стоїть завдання залучити якомога більше представників ЗМІ при реалізації тих чи інших проектів. У процесі постійних контактів НУО будуть ділитися досвідом та підіймати рівень обізнаності представників ЗМІ. Це дозволить ефективніше налагоджувати зворотній зв’язок із громадськістю, яка, у свою чергу, може бути гарним інструментом впливу на владу. Отже, використання ЗМІ при організації роботи НУО є першочерговим завданням при розробці стратегії зв’язків із громадськістю. ІНФОРМАЦІЙНА Інформаційна кампанія або медіа-адвокація є частиною загальної адвокаційної стратегії. Інформаційна кампанія є невід'ємною складовою будь-якої адвокаційної кампанії, адже через ЗМІ та інші комунікаційні канали поширюються ключові повідомлення.

КАМПАНІЯ

АДВОКАЦІЙНА КАМПАНІЯ

Перш ніж говорити про особливості розробки та здійснення інформаційної кампанії, варто окреслити межі між щоденною комунікацією неурядової організації зі ЗМІ та медіакампанією. Усі НУО, якщо вони ведуть активну діяльність, так чи інакше співпрацюють із засобами масової інформації. До представників організації можуть звертатися журналісти не тільки з профільних, але й дотичних тем. І це все може відбуватися одночасно з основною для НУО кампанією. Це і є прикладом регулярної медіа-активності, до якої слід серйозно ставитися, оскільки від успішності участі НУО в публічному полі залежить її авторитет і впізнаваність. Якщо неурядова організація медіа-активна, то вона має всі шанси побудувати успішну інформаційну кампанію. Кожна медіа-кампанія повинна мати наступні елементи: чітка мета, яка формується на основі загальної цілі адвокаційої кампанії; перелік напрямків досягнення поставлених завдань; розуміння цільової аудиторії; добре сформульовані ключові повідомлення для кожної цільової аудиторії; визначення спікерів для донесення повідомлень; часові рамки кампанії; відповідні ресурси до поставлених цілей.


82

Починаючи інформаційну кампанію, особливу увагу потрібно звернути на визначення цільової аудиторії, зміст сформованих ключових повідомлень та вибір інструментів досягнення поставлених завдань. Типовими помилками тут можуть стати: розробка повідомлень для «широкого загалу», які не спрацьовують, оскільки ЗМІ впливають на різні соціальні групи по-різному; зміст ключових повідомлень не відповідає головному питанню «А яка мені особисто та моєму місту користь?»; застосування стандартних схем інструментів та відсутність довгострокової продуманості. Використовуючи основні кроки планування інформаційної кампанії, неурядова організація зможе розробити її цілісну концепцію, яка базуватиметься на загальних адвокаційних цілях.

КРОК 1. ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ РРРРТТТТТТТТКАМПАНІЇ Визначивши мету інформаційної кампанії, НУО зможе ще точніше сформулювати загальну адвокаційну ціль. Цілі медіа-кампанії будуть дещо вужчими та конкретнішими за загальну адвокаційну, адже медіа-складова є лише частиною загальної адвокаційної діяльності. Уже на цьому етапі, обравши цілі інформаційної та загальної адвокаційної кампаній, варто мати уявлення про успішне вирішення окреслених завдань.

КРОК 2. ВИЗНАЧЕННЯ ЦІЛЬОВОЇ АУДИТОРІЇ Не знаючи цільової аудиторії, неможливо розробити ефективне ключове повідомлення. Аудиторія – це, в першу чергу, ті люди або групи людей, від яких залежать зміни. Часто, аби вплинути на одну групу, доводиться впливати на іншу. Наприклад, організувавши інформаційну кампанію, направлену на медичних працівників цільової програми, можна заручитися їхньою підтримкою заради подальшого тиску на чиновників. До цільових груп зазвичай належать:

ті, хто приймають рішення та мають владу або авторитет (політики, депутати, державні посадовці, представники правоохоронних органів)

ті, хто чинять тиск або мають можливість впливати на тих, хто приймає рішення (експерти, активісти НУО, працівники міжнародних організацій, лідери громадські думки, громадські діячі, бізнесмени, знаменитості, журналісти та ін.)


83

КРОК 3. РОЗРОБКА ЦІЛЬОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ Кожне цільове повідомлення має бути коротким та простим твердженням, яке б ґрунтувалося на переконливих аргументах та відповідало концепції «простіше за просте». Хороше повідомлення характеризується простотою, влучністю, легкістю для запам'ятовування, регулярною повторюваністю. Цільові повідомлення мають відображати головні проблеми, на вирішення яких спрямовані ваші зусилля. Продумане й чітке повідомлення дозволить гучно заявити про соціальні проблеми і може стати основою успішної інформаційної кампанії. Важливо розуміти відмінність між завданнями адвокаційної та повідомленнями інформаційної кампаній. Розрізняють основні та спеціалізовані повідомлення. Основні повідомлення відображають загальну ідею інформаційної кампанії, а спеціалізовані – це видозмінені варіанти основного, які містять спрямовані на певну аудиторію аргументи чи розроблені відповідно до специфіки каналу донесення інформації. Основне повідомлення зазвичай містить аналіз та причину проблеми, визначення відповідальних за вирішення проблеми осіб чи інституцій, пропозицію вирішення проблеми, заклик підтримки до однодумців. Спеціалізовані повідомлення формуються з урахуванням конкретної аудиторії, медіа каналів та спікерів, які публічно озвучать повідомлення. Очевидно, офіційна документальна інформація або прес-релізи будуть різнитися від слоганів, написаних на плакатах вуличної акції. Тим не менш, зміст повідомлень буде завжди важливіший за форму.

КРОК 4. ВИЗНАЧЕННЯ СПІКЕРІВ Промовці або спікери – це люди, які озвучують сформовані ключові повідомлення. Вони повинні поділяти ідеї кампанії та ефективно звертатися до цільової аудиторії. Для кожного медіа-заходу інформаційної кампанії можна залучати різних промовців. Чим більша їхня різноманітність, тим більше цільових груп вдасться охопити.

КРОК 5. ВИБІР МЕДІА-КАНАЛІВ Готуючись до інформаційної кампанії, слід ретельно вивчити місцеві ЗМІ, а також усі носії інформації (білборди, листівки, календарі тощо), до яких звертаються представники вашої цільової групи. Це допоможе визначити, використання яких каналів найкраще допоможе досягти поставлених цілей. Не всі канали мають рівноцінні можливості донесення інформації до потрібної групи, тому роблячи вибір варто враховувати наступні фактори: якими засобами інформації користуються представники потрібної аудиторії; часові рамки проведення інформаційної кампанії; наявні ресурси для використання медіа-каналів. Чим більшою кількістю медіа-каналів НУО зможе оперувати, тим чисельнішу масу людей зможе охопити.


84

Друковані медіа (постери, календарі) До переваг таких засобів відносять їхню візуальну популярність та довгу життєздатність. Однак їхня аудиторія обмежена місцем розташування, а особливості використання сприяють донесенню лише простих та коротких повідомлень. Друковані медіа (листівки, брошури) Як і попередні засоби мають переваги своєю візуальністю, але вже можуть донести складніші аргументи. Тим не менш, вони довго не живуть та потребують виділення значних коштів для друку та розробки дизайну. Друковані засоби масової інформації Серед безлічі друкованих ЗМІ потрібно виокремити газети й журнали. Передусім, НУО мають цікавити щотижневі газети. Кожний орган місцевого самоврядування, як то обласна, міська або районна рада, мають свої друковані ЗМІ. Вони є майданчиком для висвітлення діяльності влади. Цільову аудиторію складають чиновники різних рівнів. Комунальні газети читають, як правило, або чиновники, або ті, кому просто нема чого іншого читати. Підходячи самостійно до розміщення інформації у таких виданнях, потрібно уважно підходити до змісту та правильно розставляти пріоритети. Особливо для того, щоб ваш матеріал побачив світ. Періодичні друковані видання приватної форми власності, згідно з останніми тенденціями, поступово втрачають свою раніше велику аудиторії. Головна причина – інтернетизація доби. Серед головних недоліків співпраці з друкованими ЗМІ є складність донесення потрібної інформації у неспотвореній формі, потреба великих ресурсів для налагодження дружніх відносин із журналістами. Телебачення У кожному регіоні, окрім центральних телеканалів існують регіональні телеканали. Серед них потрібно відзначити обласну державну телерадіокомпанію, комунальні та приватні телеканали. Обласна державна телерадіокомпанія (ОДТРК) присутня у кожній області України. Комунальні та приватні канали також ведуть мовлення в обласних центрах. Телебачення охоплює велику аудиторію за допомогою драматичних, емоційних та інтерактивних форматів. Основним видом присутності НУО на телеканалах є сюжети про проведені заходи, а також виступи у тематичних передачах. Радіо Ще одним засобом масової інформації у регіоні є радіо. Ефективними можуть бути радіопрограми із обговоренням проблеми, цілі чи бар'єрів. Однак, використання радіо частково обмежене для цілей та задач, які ставить перед собою НУО. Адже цільова аудиторія радіо є нечітко визначеною. НУО повинна враховувати цей факт при розміщенні матеріалів.


85

Інтернет-видання На сьогодні це один із найкращих інструментів зворотного зв'язку як із цільовою аудиторією, так і з владою та партнерами. У кожному регіоні є свої інтернет-видання. Зазвичай, вони носять новинний характер, де оперативно розміщується будь-яка новина. Досить розповсюдженим є і розміщення аналітичних матеріалів на подібних ресурсах. Цільовою аудиторією інтернет-ЗМІ є молодь та люди середнього віку. Зробити подібні інтернет-видання своїми партнерами – головне завданням кожної регіональної НУО. Завдяки цьому ви отримаєте постійну присутність у інтернет-просторі вашого регіону. Важливо пам'ятати, що інтернет-видання є досить оперативними, та не завжди точними. На подібних ресурсах популярним способом викладення інформації є фотофакт або фотозвіт із проведених заходів із підписом кожної фотографії. Для такого виду ЗМІ кожен день є актуальним для викладення інформації. Зазначимо, що це джерело інформації є досить популярним серед чиновників. Тому будьяка інформація, надрукована від вашого НУО, буде обов'язково прочитана. Якщо ж цього не трапиться оперативно, то вона обов'язково потрапить до аналітики, яку щоденно проводить департамент інформаційної політики для голови ОДА або для його заступника. Створюючи новину, зробіть її цікавою та зрозумілою для всіх. Соціальні мережі Використання соціальних мереж дозволь активніше реалізовувати НУО свої статутні цілі та ефективніше налагодити зворотній зв'язок із представниками інших НУО, цільовою аудиторією та владою. Широку популярність має мережа Вконтакті. Її доцільніше використовувати шляхом створення сторінки організації для спілкування між НУО та своєю цільовою аудиторією. Використання Фейсбуку дозволить налагодити дружні зв'язки із представниками влади. Тобто соціальні мережі стають неодмінним майданчиком для спілкування та поширення інформації про діяльність НУО. «Людські» медіа До цього ресурсу зараховують театр, розважальні масові гуляння, рольові ігри, свідчення очевидці та переказ історій. Ці заході здатні розважити, емоційно долучити аудиторію до участі. Вони сприяють налагодженню комунікації понад бар'єрами та соціальними перешкодами, здатні будувати містки порозуміння між різними групами. Та попри все «людські» медіа обмежені тією аудиторією, яку вдалося спочатку зацікавити для участі, вони потребують спеціальних навичок і дозволів, існує ризик індивідуальної безпеки під час масового скупчення людей.


86

КРОК 6. СКЛАДАННЯ ПЛАНУ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДДДДДДДДКАМПАНІЇ Медіа-план складається з низки медіа-подій та акцій, які планується провести в рамках інформаційної кампанії. Детальне завчасне планування є запорукою вдалої акції в майбутньому. При цьому слід визначити команду організаторів та чітко розписати обов'язки кожного її учасника, обрати відповідальних осіб. Найважливішими компонентами плану інформаційної кампанії є: час проведення та назви акцій; зміст заходу та потрібні для успішної реалізації ресурси; відповідальні особи та можливі партнери; бюджет. Однак, як би оптимально не була спланована кампанія, передбачити всього не вдасться. Тому важливо відповідально поставитися до виокремлення усіх можливих ризиків, ретельно їх проаналізувати, розробити комплекс протидій та бути готовим нейтралізувати будь-який форс-мажор незалежно від моменту його виникнення.

КРОК 7. ОЦІНЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ШШШШШШІНФОРМАЦІЙНОЇ КАМПАНІЇ Цей крок може займати багато часу, але отримані результати будуть не менш корисними. Якщо інформаційна кампанія виявиться успішною, то це буде додатковою мотивацією для потенційних партнерів до співпраці, репутація вашої організації суттєво покращиться. Оцінювання не обов'язково проводити в кінці кампанії, адже ситуація може мінятися ще до її завершення. Результати також можна використовувати для розмежування ефективних дій від неефективних.


87

СПІВПРАЦЯ НУО ТА НОВИХ ЗМІ Час коли все, що мало стосунок до Інтернету називали новими медіа, давно минув. Перше вітчизняне інтернет-видання «Українська правда» з'явилося 2000 року, і з того часу цей тип електронних ЗМІ суттєво поширився та постійно збільшує свою аудиторію, забираючи її в друкованих видань. Нові медіа існують або функціонують за рахунок мережі Інтернет, яка в Україні за прогнозованими оцінками складає майже 18 млн. користувачів. Помітно уповільнення приросту чисельності користувачів протягом останніх років, але сам процес лишається потужним. Тобто ще більше людей на власному досвіді відчувають головну перевагу нових медіа над традиційними – кінець монополії на інформацію. Відтепер кожен може стати поширювачем інформації, майже не витрачаючи власних ресурсів. Термін «New Media», або «нові медіа» з'явився в нашому обігу відносно недавно. Хоча всі фахівці погоджуються, що під це означення потрапляють Інтернет, мобільний зв'язок, інтерактивна зовнішня реклама тощо, саме визначення до цих пір залишається досить розмитим і нечітким. Традиційно під «новими медіа» прийнято розуміти інтерактивні електронні ЗМІ. Такий підхід є одночасно правильним і неповним. Він дає право інтерактивним електронним ЗМІ називатися новими, акцентуючи увагу на середовищі та спрямуванні комунікацій, не торкаючись при цьому питання адресації. Саме можливість персоналізувати інформацію відрізняє нові ЗМІ від традиційних. Приміром, телебачення, особливо цифрове, – це також електронний спосіб комунікації, а телефонний дзвінок, за допомогою якого можна взяти участь у телепрограмі – приклад інтерактивності. Або та ж глобальна мережа Інтернет. Саме тому інформаційні інтернет-видання навряд чи можна назвати «новим медіа», оскільки, незважаючи на електронну мережу комунікацій і певну інтерактивність, процес «блукання» розділами сайту принципово не відрізняється від гортання сторінок паперового журналу. Таким чином визначальними рисами нових ЗМІ є: інтерактивність (двосторонність) усіх зв'язків; пріоритет до персоналізації завдяки зміні комунікації по принципу «від одного багатьом» до «від багатьох багатьом»; належність до цифрових медіа; створення контенту безпосередньо користувачем. Нині до нових медіа фахівці зараховують різноманітні засоби масової комунікації, поширювані головним чином через Інтернет:


88

iнтернет-плеєри теле – і радіоканалів; CatchUpTV – інтернет-сервіси, що дають змогу переглядати телепрограми в записі ( Virgin Media, , ); відеосервіси (

YouTube,

соціальні мережі (

Facebook,

Vimeo); ВКонтакте,

Однокласники,

);

блоги; мережі міні-блогів (

Twitter,

онлайн-медіаплеєри (

Tumblr);

Boxee);

портали громадянської журналістики ( інтернет – та радіо-сервіси ( фотосервіси (

Flickr,

Platfor.ma); Pandora);

).

Нові медіа кидають виклик традиційним ЗМІ. Так, портали громадянської журналістики та блоги стають першими й основними джерелами інформації, поданої самими свідками подій. Соціальні мережі, особливо Facebook, стають новою потужною силою для трафіку новинних ресурсів (за статистичними підрахунками на новинних сайтах 60-65% трафіку є прямим, а 35-40% складають переходи за посиланнями, зокрема за допомогою соціальних мереж).

60-65

% прямий трафік WWW

35-40

%

переходи

ПЕРЕЙТИ НА САЙТ

Починаючи з 2010 року, головна премія світу журналістики – Пулітцерівська премія, розглядає конкурсні роботи, подані в нових мультимедійних і цифрових форматах. Тобто нові медіа отримали офіційне визнання у сфері журналістики високого класу. Усе більше традиційних медіа закривають свої друковані видання, зосереджуючи зусилля на інтернет-проектах. Телекомпанії випускають спеціальні програми для перегляду власних новинних та інформаційних передач на IPhone та смартфонах. Тенденція більш ніж очевидна, тому неурядовим організаціям у своїй діяльності потрібно враховувати основі зміни, аби бути почутими у сучасному світі. Розглянемо найефективніші способи співпраці та співпричетності неурядових організацій та нових медіа, нових ЗМІ.


89

Групові імейл-розсилки Імейл (особистий електронний лист) – це найпростіший і найшвидший засіб комунікації. За допомогою електронних листів можна контактувати з журналістами та обмінюватися корисною інформацією з партнерами. Написавши групового листа-анонса, можна запросити людей на майбутню акцію. Сучасна комунікація без електронної пошти неможлива, власні електронні скриньки має кожен користувач Інтернету. Однак, важливо не зловживати частою розсилкою. Аби організація не стала нав'язливою для отримувачів електронних листів, пишіть чітко і лише з дійсно важливого приводу. Власний інтернет-сайт Це місце, де має бути зібрана уся інформація про організацію та її діяльність. Це візитна картка у глобальній мережі, спосіб дізнатися про вас. Сайт має бути зручно структурованим та візуально привабливим. Важливо, аби користувач не відчував дискомфорту намагаючись розібратися з тим, хто ви і чим займаєтеся. Форуми та коментарі під матеріалами електронних видань Однієї з переваг форумів та інтернет-видань є можливість отримати зворотній зв'язок із читачами безпосередньо у коментарях під опублікованим матеріалом. Цікавою така форма комунікації є й для самих читачів, які можуть висловити власну думку. Якщо дописувачі коментуватимуть ваші статті, ви зможете оцінити реакцію аудиторії та оперативно реагувати. Також для НУО корисно долучатися до обговорення гостросоціальних питань, адже так ви зможете показати компетентність в описаній темі, загадати про власний вклад, покажете відкритість до діалогу. Блоги Блоги є чудовою можливість вести власну сторінку на популярних сайтах або в мережі мікроблогів (Twitter). Таким чином можна поширювати не лише текстову інформацію, але й фото з відео. Це може бути реалізовано у форматі щоденника, де ви розказуватимете аудиторії про власний погляд на речі, ділитиметеся щоденними дрібницями, які здатні формувати ефект присутності у читача. Сайти громадянської журналістики Наповнення таких інтернет-видань складають матеріали звичайних людей без профільної освіти – громадянських журналістів. Такі сайти характеризують соціальною тематикою, відкритістю та широким спектром обговорюваних тем. Онлайн-петиції У інтернет-мережі є достатньо сайтів, які спеціалізуються на створенні петицій та відкритих листів до чиновників. Скористатися такою можливістю, оформивши власну петиції, може кожна організація. Збір підписів через Інтернет буде простішим та менш витратним ніж аналогічна процедура наживо.


90

Відеосервіси Люди охочіше дивляться короткі відеоролики, ніж читають текстові матеріали. Такі сайти, як YouTube слугують місцем розміщення відеоконтенту в Інтернеті. Відеоісторії є потужним інструментом переконування й мотивування аудиторії. Вони актуалізують зображену проблему та викликають емоційне співчуття. Посилання на відеоролики можна розсилати журналістам, колегам, активістам, а також публікувати у блогах та на вебсайтах. Ресурс Ustream дозволяє вести прямі трансляції в мережі Інтернет, використовуючи професійну, чи навіть веб-камеру нетбука та Qik, що дозволяє транслювати відео за допомоги мобільних пристроїв. Усе більше НУО акцентують увагу саме на відео, як на головному інструменті адвокації. Мобільні телефони Сучасні мобільні телефони поєднують в собі багато різноманітних функцій. Їх активно використовують для передачі різних видів інформації. Окрім того зростає частка інтренеттрафіку новинних сайтів та соціальних мереж саме з телефонів. Усе більше компаній переймається створенням власних телефонних додатків, які радикально змінюють користування мережею Інтернет від принципу «бути в мережі за допомогою пристрою» до «мережа в твоєму пристрої». Соціальні мережі Найпотужніший приклад нових медіа. В Україні найбільш поширеними є мережі Facebook, Вконтакте, Однокласники, LinkedIn. Соціальні медіа можуть стати для НУО ефективним інструментом для залучення цільової аудиторії, поширення та обміну інформацією, просування своїх послуг, організації комунікації та онлайн-діалогу. Соціальні мережі сьогодні стали невід'ємною частиною щоденного спілкування переважної більшості користувачів Інтернету. Велика кількість організацій також приєдналася до онлайн-спільнот задля швидкої та ефективної комунікації з громадськістю та її членами. Непотрібно витрачати кошти задля консолідації представників потрібної цільової групи. Соціальна мережа давно зробила це за вас. Основними перевагами соціальних медіа щодо їхнього використання залишається простота, швидкість та можливість без жодних особливих витрат та навичок залучити велику аудиторію. Соцмережі дозволяють неурядовим організаціям створювати загальнодоступні профілі, які мають багато спільних функцій із профілями користувачів і на оновлення яких може підписатися будь-який користувач. Варто розуміти, що в момент, коли людина підписалася на Ваші оновлення, вона відкрила свій персональні простір. Поводитися в ньому потрібно відповідно до вимог хазяїна, його інтересів та зацікавлень. Уявіть собі гостя, який прийшов до вас на вечірку і безперестанно говорить лише про себе, не цікавиться вашою думкою та думкою інших гостей, «виливає» на вас купу непотрібної вам інформації. З іншого боку, самі збираючись до когось в гості, ми намагаємось (хай і підсвідомо) зрозуміти чому нас запросили, чого від нас очікують, чим ми можемо бути цікавими або корисними господарям? Соціальні медіа є важливими у роботі НУО. Сьогодні практично всі організації мають свої власні сторінки на Facebook і Вконтакте, котрі дають можливість


91

залучити більшу аудиторію до проектів, бути постійно на зв'язку з представниками цільової групи та ефективно реагувати на їх запити. Метою будь-якої організації є привернення уваги громадськості, залучення коштів для реалізації власних проектів, а також поширення інформації в ширшому соціальному контексті та залучення більшу цільову аудиторію. Соціальні медіа є важливим посередником між НУО та громадськістю,

адже НУО повинні ефективно поширювати та обмінюватися інформацією, що є корисною для суспільства. Однією із причин використання соціальних медіа неурядовими організаціями є можливості створення реальних та віртуальних мережевих контактів. Деякі соціальні мережі прагнуть представити реальні соціальні групи, інші створюють групи, до яких долучаються люди зі схожими інтересами, котрі можуть ніколи не зустрітися в реальному житті. Міжнародні та місцеві НУО використовують соціальні медіа задля прямого контакту з аудиторією, котрі зацікавлені як в «онлайн», так і «оффлайн» участі громадськості в діяльності НУО. Соціальні медіа надають можливість НУО створити динамічну онлайнприсутність та потенційно збільшити цільову аудиторію за допомогою незначних ресурсів. Вагомою перевагою соціальних мереж є відсутність будь-якої цензури. У цьому випадку НУО сама виконує роль журналіста, кореспондента, фотографа, оператора, коректора і редактора. Відсутність посередників не лише економить гроші та вільний час, але й гарантує публікацію саме такого контенту, який потрібен.

ЦЕНЗУРА

ЕКОНОМІЯ

НУО Присутність організації у соціальних мережах робить її впізнаваною, а, отже, й авторитетною. Якщо ваші працівники готові нести додаткову відповідальність, то можна афішувати їхню причетність до діяльності НУО. У такому разі здобутки кожного працівника сприятимуть покращенню загального іміджу організації в очах підписників. Але кожен індивідуальний «прокол» може дискредитувати організацію. Соцмережі дозволяють «бути там, де цільова група», проводити дослідження та опитування, дізнаватися потреби аудиторії та її очікування, швидко доносити думку НУО з гострих питань, шукати партнерів та спонсорів, збирати підписи під петиціями та


92

відкритими листами, шукати кошти для реалізації проектів, дізнаватися бачення шляхів вирішення проблем та проблемних ситуацій від тих, хто потребує допомоги. Це ефективний майданчик розповсюдження «вірусних» відео, яким легше розходитися від користувача користувачеві не лише через персональні повідомлення, але й через функцію «поширення на власній сторінці» окремої особи. Щільність інформації, з якою стикається кожної хвилини користувач соціальних мереж, конкуренція за його увагу досягли вже максимальних показників. Тому важливо цінувати інтерес користувача, проявлений до інформації вашої НУО. Це спонукає організацію до створення якісного контенту, який був би цікавий більшості. Традиційні таблиці, списки та переліки поступаються місцем яскравій інфографіці, фото й відео комбінуються у мультимедійні сюжети. На базі кафедри зв'язків з громадськістю Національного університету «КиєвоМогилянська академія» в період між 1 квітня та 1 травня 2013 року було проведене соціологічне дослідження за методом експертного анкетного опитування. Як виявилося, соціальною мережею №1 в роботі українських НУО є Facebook – до речі, найбільш популярна мережа у світі згідно з «Світовою картою соціальних мереж». Її використовує 33% опитаних НУО. Друге місце розділили YouTube (20%) та Вконтакте (19%). 13% респондентів комунікують за допомогою Twitter, 10% - Google+, менше всього НУО використовують бізнес-мережу LinkedIn – 3%.

33% 20%

19% 13%

10% 3%

Усе більше неурядових організацій, активістів, фондів та об'єднань створюють власні сторінки в соціальних мережах, блоги, мікроблоги і т.д. Однак часто НУО обмежуються лише «присутністю», забуваючи про її ефективність та кінцеву мету. Певна спільнота людей, які слідкують за діяльністю організації в Інтернеті, беруть участь в обговореннях, дискусіях, висловлюють зауваження або поради – це значний актив. Адже, врешті-решт, діяльність НУО – це робота з людьми, а Інтернет, і «нові медіа» зокрема, є одним з найдоступніших та найефективніших у наш час методів такої роботи. Та як і в будь-якій іншій комунікації, тут в першу чергу треба відштовхуватись від інтересів самої людини, орієнтуватися на них.


93

Загального «правильного» способу використання нових ЗМІ не існує, кожна неурядова організація обирає свою стратегію комунікації. Успіх НУО залежить від чітко розробленого комунікативного плану і його послідовної реалізації. Очевидно, що нові медіа в час стрімкого розвитку інформаційних технологій, стали невід'ємною частиною комунікації НУО з її аудиторією. Кількість інтернет-користувачів, зокрема користувачів соціальними медіа, невпинно зростає, онлайн комунікація поступово витісняє інші види спілкування, на що вказують проведені раніше дослідження. Основними характеристиками людини XXI століття є комунікативність, поінформованість та мобільність. Інтернет та соціальні медіа можуть забезпечити ці потреби сучасного суспільства. Нові медіа сьогодні – це один із найзручніших, часто найефективніший та найсучасніший інструментів комунікації.


94

ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ


95

ПОЗИТИВНІ ПРАКТИКИ Тема бездомності та безхатченків, зокрема, у суспільстві тривалий час викликала вкрай негативне ставлення. Це те явище, яке пересічні громадяни відгороджували від себе, оскільки боялися відчувати свою приналежність до вирішення цієї проблеми. Серед платників податків є негативне розуміння існування на вулицях людей, які не мають житла. На додаток – відсутнє розуміння проблем цієї соціальної групи, та потреби у їх вирішенні. Непривабливості в очах громадськості цій групі додають особи, що звільняються з місць позбавлення волі, які, втрачаючи соціальні зв'язки, змушені розпочинати життя безхатченків. Найчастіше вони не мають документів та професії, хворіють на туберкульоз, інфіковані ВІЛ чи гепатитом. Звільнені особи змушені повертатися до колишнього способу життя через відсутність місця, де вони могли б розпочати зміни. Вони не відчувають себе частиною суспільства і головне – не знають тієї відправної точки, із якої можна розпочати процес ресоціалізації, аби відкрити нову сторінку життя. Відповідно, на перший план виходить забезпечення базових потреб щодо пошуку їжі та місця ночівлі, про необхідність прийому протитуберкульозних ліків, препаратів АРВ терапії навіть не йдеться. Відповідно, у зоні ризику не лише означена цільова група, а і громада в цілому: за даними статистики, одна хвора на туберкульоз людина може інфікувати 10-х здорових. Благодійна організація «Світло надії» у 2011 році вирішила докласти зусиль щодо вирішення проблем безхатченків. Першочерговим завданням стала актуалізація цього питання в суспільстві, аби довести, що вирішення проблем безхатченків та людей, які звільнилися з місць позбавлення волі, сприятиме покращенню умов життя усієї громади. Керуючись загальноєвропейськими цінностями, БО «Світло надії» мала чіткий погляд щодо того, якою має бути соціальна політика стосовно людей, які не мали житла. Її суть полягала у тому, що від забезпечення безхатченків житлом виграє все суспільство. Створення центру адаптації означало дати можливість незахищеним соціальним групам отримувати пакет медичного обслуговування, задовольняти базові потреби: проживання, харчування, особистої гігієни. Крім цього, отримувати речову допомогу, відновлювати втрачені соціальні зв'язки та поступово ставати повноцінними членами суспільства. Не менш важливою функцією центру мало стати тестування на поширені інфекційні захворювання, туберкульозу, гепатиту С, ВІЛ/СНІДу. До 2011 року в Полтаві питання безхатченків не вирішувалося, навіть попри засідання Координаційної ради, на яких далі розмов справа не йшла. Чиновники закривали очі на це питання, але кількість людей на вулиці від цього не зменшувалася. Тим часом, складні зимові погодні умови робили невтішну статистику: щозими на вулицях міста замерзали люди просто тому, що не мали місця, куди звернутися по допомогу. Стало зрозуміло, що без застосування інформаційної кампанії, якісного продовження тема не отримає, оскільки, як відомо, якщо про проблему не говорити, її просто не існує.


96

Розробляючи інформаційну кампанію, БО «Світло надії» визначило дві цільові групи, на які мали спрямовуватися зусилля:

1

2

група

група активні представники громади міста Полтава

посадовці, що приймають рішення

Стратегія організації полягала у тому, аби актуалізувати проблеми безхатченків у середовищі соціально активних представників громади, надавши їм статус тих, які потребують вирішення. Паралельно з цим робота із посадовцями тривала за двома напрямкам: особисті зустрічі та інформаційні заходи, до яких активно залучали регіональних журналістів. Таким чином, актуалізувавши важливість вирішення проблем безхатченків у суспільстві, його представники мали б стати додатковою і вирішальною силою, яка б здійснювала тиск на місцеву владу задля досягнення початкової мети – створити центр адаптації та тимчасового проживання безхатченків у Полтаві. Неурядовій організації «Світло надії» було запропоновано створити заклад у формі соціального замовлення. У випадку реалізації проекту на комунальному рівні це б вимагало орієнтовно 0,3

1,3

1,3 млн. грн., тоді як, залучивши неурядовий сектор, можна було суттєво зменшити комунальні витрати до 300 тис. грн.

Важливим елементом у співпраці зі ЗМІ стало їх позиціонування як інформаційних партнерів, без чиєї підтримки реалізація ініціативи, тобто відкриття Центру адаптації, буде просто неможливим. Організація від початку позиціонувала себе як партнер для ЗМІ та як потенційний партнер для місцевої влади у контексті виконання соціального замовлення. Діалог із владою через ЗМІ будувався не через критику у бездіяльності стосовно найбільш уразливих груп, а шляхом запропонованого алгоритму співпраці, у результаті якого виграють всі: бездомні особи, які отримають послуги, яких раніше не мали; сама громада, що позиціонує себе як та, що наслідує європейські цінності, і влада, що вирішує проблеми тих, хто цього найбільше потребує шляхом співпраці із НУО. При відборі медіа-каналів перевага була надана телебаченню, радіо та інтернет-виданням. У цьому виборі для будь-якої НУО важливо керуватися не власною зручністю, а зручністю обраного каналу для цільової аудиторії, на яку він працює. Важлива форма подачі, яка може змінюватися залежно від аудиторії і повинна враховувати її потреби. Слід розуміти настрій і прагнення людей.

УСВІДОМЛЮЮЧИ ЗАСИЛЛЯ ІНФОРМАЦІЇ У СУЧАСНОМУ СВІТІ, ВАЖЛИВІШЕ ПРИВЕРНУТИ УВАГУ ГРОМАДСЬКОСТІ, НІЖ ЗАКЛИКАТИ ЇЇ ДО ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ


97

Для кожної цільової аудиторії були розроблені свої ключові повідомлення, яким передував моніторинг роботи обраних для співпраці ЗМІ. Кожен медійний захід у рамках розробленої інформаційної кампанії мав чітку мету із врахуванням цільової аудиторії, де давалась відповідь на питання: «Для чого це все робиться і чому це важливо для кожного із нас». На радіо в рамках програм, що мали соціальне спрямування, було ініційовано декілька ефірів щодо доцільності витрачання грошей. Було важливо донести слухачам, що це не зайві витрати, а безпосередні інвестиції у спільну безпеку кожного із нас. На місцевому телебаченні виходили сюжети про зустрічі активістів неурядового сектору з місцевими чиновниками, детально висвітлювалися гострі нюанси питання. Телекамери фіксували обіцянки місцевої влади відкрити центр до зими, аби потім використати ці матеріали з метою тиску. Саме журналісти телеканалів ініціювали запити до чиновників стосовно реально здійснених кроків на шляху реалізації їхніх обіцянок щодо створення центру адаптації. Поруч із цим БО «Світло надії» стала джерелом інформації щодо того, які проблеми громадського здоров'я і розвитку суспільства в цілому вирішить відкриття Центру адаптації: ефективна відповідь на поширення епідемії туберкульозу, гепатитів, ВІЛ/СНІДу – безхатченки та звільнені із місць позбавлення волі, які є групою ризику відтепер будуть у полі зору неурядової організації та медиків; процес зміни поведінки та мислення клієнта на безпечну або орієнтовану на власне здоров'я не можливий без забезпечення його базових потреб (житло, їжа, одяг); забезпечення базових потреб цільових груп та їх соціальної адаптації коштуватимуть у рази менше, якщо цю функцію виконуватиме НУО; хворі на туберкульоз, ВІЛ-позитивні, наркозалежні отримають необхідні консультації та розпочнуть лікування; без документів або місця реєстрації, соціальних зв'язків людина не в змозі отримати адекватну медичну допомогу, влаштуватися на роботу, стати повноцінним членом суспільства. Розуміючи, що ЗМІ – це ефективний інструмент досягнення мети , БО «Світло надії» методично прямувала до підвищення резонансу питання безхатченків у суспільстві до такого рівня, коли чиновники мали б зрозуміти, що легше вирішити це питання, ніж звести його, як раніше, нанівець. Найефективнішим каналом зв'язку виявилося місцеве інтернетвидання. Показовим для сучасних тенденцій інтернетизації ЗМІ стало те, що публікації на цьому ресурсі охоплювали обидві цільові групи: суспільство та місцеву владу. Це видання стало для чиновників своєрідним індикатором, тож вони намагалися не потрапляти на його шпальти в негативному світлі.


98

ЗМІ стали не лише партнерами, як це було раніше, але й засобами впливу. Протягом шести місяців інформаційної кампанії «Світло надії» через засоби масової інформації зверталося до полтавської громади, говорячи про потребу реалізації в Полтаві європейських цінностей, зробити так, аби безхатченки не харчувалися біля сміттєвих баків і мали право отримати пакет соціальних послуг, тимчасове житло, персональні речі та ін.

харчування

соціальні послуги

тимчасове житло

персональні речі

Підготувавшись до можливих чиновницьких закидів стосовно відсутності коштів, БО «Світло надії» завбачливо дослідила нормативну базу, вивчила діючі місцеві соціальні програми, організувала збір статистичних даних. Великий резонанс у громаді отримало порівняння затверджених об'ємів фінансування допомоги безпритульним людям з фінансуванням допомоги безпритульним тваринам. Виявилося, що доля чотирилапих хвилювала полтавську владу у 22,8 рази більше, ніж доля людей. Цей факт було подано у популярній для електронних ЗМІ формі інфографіки. Абсурдність висновку зробила повідомлення особливо колючим для чиновників. Показовим результатом використання ЗМІ, як інструменту досягнення поставленої мети, стала реакція місцевої влади на запити щодо ігнорування обіцянок. Коли чиновники робили це перед НУО, то факт невиконання обіцяного їх не турбував. Натомість, коли аналогічні питання задавали представники ЗМІ, то це робило обачнішими представників влади. БО «Світло надії» сплановано створювала такі заходи, на яких спонукала представників ЗМІ запитувати у чиновників про реалізацію задекларованих рішень. Журналісти, отримавши від НУО достатньо інформації з теми, взяли під власний контроль реалізацію цієї справи, регулярно турбуючи чиновників запитаннями щодо виконання їх публічних обіцянок. Це спонукало представників влади до частих зібрань, у яких брала участь БО «Світло надії», яка новою інформацією щоразу додавала більшої гостроти питанню. Наближення зими і наявні статистичні дані смертності безхатченків внаслідок замерзання на вулиці вплинули на зростання кількості публічних заходів. На цьому етапі стало зрозуміло, що зі своїм проміжним завданням по актуалізації проблем безхатченків та осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі у суспільстві, представники БО «Світло надії» за допомогою місцевих ЗМІ впоралися. Кінцевим результатом стало рішення міської ради у 2011 році відкрити Центр адаптації бездомних та звільнених із місць позбавлення волі у форматі соціального замовлення. На


99

пільгових умовах було орендоване потрібне приміщення та виділено кошти на забезпечення життєдіяльності центру. Важливим індикатором вже для ЗМІ стало виконання із боку БО «Світло надії» взятих на себе зобов'язань: Центр адаптації почав працювати і поетапно розширювати спектр своїх послуг для цільових груп. Після офіційного відкриття для журналістів важливим було розуміння того, що їх не використовували для здійснення певної мети, а що вони стали причетними до того, що соціальна інфраструктура для людей, які потребують допомоги, покращилась. Дуже швидко створений центр довів ефективність існування, адже безхатченки міста отримали можливість скористатися послугами закладу. У 2013 році БО «Світло надії» отримала права реєстрації бездомних за адресою приміщення центру та їхнього супроводу. Це стало позитивною практикою вирішення проблем безхатченків і довело ефективність розробки інформаційної кампанії з використанням ЗМІ як інструменту здатного перехили шальки терезів на користь НУО. А для реалізації подальших ініціатив організації – міцним фундаментом подальшої співпраці зі ЗМІ і позиціонування себе як партнера, який виконує взяті на себе зобов'язання.


100

КОМЕНТАРІ ЕКСПЕРТІВ


101

Сергій ЖУК керівник напрямку адвокації БО «Світло надії»

Необхідно пам’ятати, що будь-яка, навіть вдало спланована, адвокаційна кампанія, це перш за все конфлікт, і певною мірою протистояння влади і представників громадянського суспільства. Цей конфлікт виникає тому, що діюча «бюрократична машина» (як будь-яка закрита система) орієнтована на стабільність і не переносить будь-яких змін. Саме цьому посадовці всіх рівнів достатньо болісно реагують на зовнішні впливи та «подразники». Це відбувається не тому, що хтось «поганий», а хтось «ще гірший» - так працює система. При цьому слід брати до уваги, що конфлікт це не завжди погано. Наявність конфлікту, перш за все, це ознака розвитку, а здатність конструктивно вирішувати конфлікти з владою є ключовою ознакою професійного рівня НУО. Громадська організація яка не боїться конфліктувати з владою і акцентує увагу на певних проблемах повинна мати готові і детально прораховані варіанти вирішення цих проблем. Тільки тоді, коли ви щось пропонуєте владі (та ще й додаєте до цього власні ресурси) з вами будуть вести діалог як з рівноцінним партнером. Як свідчить наш досвід такий спосіб вирішення конфліктів перетворює колишніх опонентів на ваших союзників бо більшість керівників чудово усвідомлюють, що ви зробите за них більшу частину їхньої роботи і при цьому ще й повідомите у ЗМІ про те які інновації запроваджують у вашому місті чи області. При цьому наявність партнерських стосунків з державними установами ніяким чином не заважає нам демонструвати власну позицію і в разі необхідності достатньо агресивно критикувати владу. І не треба боятись зіпсувати стосунки – поважають сильних, поважають професіоналів і якщо ви маєте таку команду вас сприйматимуть як повноцінного гравця на цьому полі, з вами будуть рахуватись і намагатимуться будувати конструктивну взаємодію.

Юрій НЕСТУЛЯ виконавчий директор ГО «Інститут аналітики та адвокації»

Важливою складовою реалізації практики соціальної підзвітності є участь громадськості у процесах планування потреб та бюджетному процесі. Адже сформована політика місцевої влади фактично підтверджується готовністю до виділення коштів на вирішення існуючих проблем суспільства, місцевих громад. У цьому контексті важливо взяти на контроль кожний етап формування бюджету для забезпечення максимальної відповідності ресурсів і потреб. Недопрацювання в цьому напрямку може коштувати людських життів, а отже від правильної бюджетної політики залежить дуже багато. Роль громадськості полягає у контролі та забезпеченні відповідності задекларованим намірам місцевої влади до фактичних дій – виділенні коштів з місцевого бюджету на подолання існуючої проблеми. А саме тому активна громадянська позиція є невід’ємною передумовою належного врядування.


102

Інструментом підвищення ефективності взаємодії органів публічної влади з громадськістю є критерії оцінки результативності та якості надання соціальних послуг. Вони демонструють, наскільки результативно працюють органи державної влади та НУО. Завдяки цим критеріям відбувається перехресний Оксана ГОНЧАРЕНКО контроль за якістю надання соціальних послуг, в результаті чого реципієнт Директор отримує варіанти для вибору, а в результаті кращий продукт. територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Полтавського району, магістр державного управління

На сьогодні механізми контролю за якістю соціальних послуг, механізми державного та незалежного моніторингу, оцінка ефективності діяльності соціальних служб і їх працівників у стадії становлення. Система надання соціальних послуг, частиною якої є недержавні організації (НУО), перебуває в Україні на початковому етапі свого розвитку і потребує подальшої адаптації до потреб населення. Оптимізувати її можна за рахунок впровадження нових механізмів взаємодії державного та недержавного секторів, використання наявних ресурсів і потенціалу НУО, які надають соціальні послуги у громаді. Для забезпечення цього необхідно розробити систему показників якості та ефективності соціальних послуг і включити їх у загальну державну систему контролю за виконанням соціальних програм. Методи проведення моніторингу та показники ефективності та якості надання соціальних послуг повинні виходити з аспектів покращення якості життя отримувачів послуг, на що і спрямовано введення державних соціальних стандартів соціальних послуг для урядових і неурядових організацій. На нашу думку, слід провести дослідження щодо потенціалу недержавних надавачів соціальних послуг, визначити їх перспективні характеристики, а також сформувати базу даних таких надавачів задля організації тісної співпраці урядових і неурядових організацій у частині надання соціальних послуг потребуючим верствам населення. Адже одним із пріоритетних напрямків соціальної політики в Україні є надання соціальних послуг громадянам, які перебувають у складних життєвих обставинах, через державні та неурядові організації. Останнім часом простежується тенденція до зростання кількості осіб, які потребують соціальних послуг і відповідно виникає потреба у збільшенні їх кількості і видів. Тому є необхідність у подальшому реформуванні системи надання соціальних послуг, що задовольнятиме потреби населення. За даними Міністерства соціальної політики вже триває напрацювання нової моделі системи надання соціальних послуг з урахуванням децентралізації, змін до Бюджетного кодексу, реформи місцевого самоврядування. Одночасно ми вважаємо, що на державному рівні необхідно проводити комплексну роботу з формування кадрового потенціалу соціальних працівників установ як державної, так і недержавної форм власності, а саме: - удосконалити систему підготовки фахівців служб та закладів, які надають соціальні послуги, розробити порядок підвищення кваліфікації та акредитації фахівців соціальних закладів усіх форм власності;


103

- удосконалити систему підготовки фахівців служб та закладів, які надають соціальні послуги, розробити порядок підвищення кваліфікації та акредитації фахівців соціальних закладів усіх форм власності; - розробити вимоги до кваліфікаційного рівня фахівців незалежно від форми власності та підпорядкування суб’єктів; - запровадити систему підготовки соціальних працівників на робочому місці, у тому числі за спеціалізацією щодо роботи з окремими групами отримувачів. Підсумовуючи вищевикладене слід зазначити, що зростання довіри до недержавних організацій з боку влади та громадян розширить вплив громадянського суспільства і в соціальній сфері. Підвищення ролі останнього у реформуванні системи надання соціальних послуг є об‘єктивною передумовою розбудови демократичного, соціально справедливого суспільства.

При плануванні медіа-стратегії потрібно мати чіткі відповіді на питання: чим ця інформація буде цікавою для громади? (цільової групи) та як можна зацікавити журналіста у висвітленні конкретної теми, заходу, оскільки він є з’єднувальним Крістіна КРИЖЕНКО ланцюжком між НУО та цільовою групою. Відповідно, його «очима, матеріалом», цільова група побачить активність НУО і ключове повідомлення, PR-менеджер БО «Світло надії» яке організація хотіла донести. Співпраця зі ЗМІ має ґрунтуватися виключно на партнерських засадах. Якщо медіа-активності будуть здійснюватись регулярно, це стане запорукою того, що у майбутньому журналісти звертатимуться до представників НУО як до експертів, які зможуть надати фаховий коментар. Втім, цей фактор напрямку залежить від продуманості кожного кроку медіа-стратегії та кожного заходу в рамках її реалізації, оскільки показником успішності участі НУО в публічному полі буде саме якісна складова. Хотілось би наголосити на особливостях співпраці із окремими виданнями. Перш ніж налагоджувати відносини зі ЗМІ, необхідно здійснити моніторинг інформації та ретельно вивчити редакторську політику. Остання напрямку залежить від форми власності ЗМІ і особливостей роботи кожного окремого регіону. Одна і та сама подія може по-різному висвітлюватися різними ЗМІ. Відповідно, і ключові повідомлення для запрошення ЗМІ на висвітлення заходу мають базуватися на тих принципах, за якими працює редакція інформації. Залежно від особливостей адвокаційної кампанії та тих цілей, які вона переслідує, варто зважити на те, робота із якими ЗМІ буде пріоритетною при висвітленні кожного кроку кампанії. Доречним буде запрошення телевізійної групи, якщо певний етап чи результат кампанії слід показати, або максимально продумати картинку, щоб в тому числі візуально донести ключові повідомлення. Використання радіо-формату доречним буде при


104

обговоренні проблеми, цілі, чи бар’єрів. Для інтернет-видань бажаним буде підготовка у форматі інфографіки, яка сконцентрує у собі максимум інформації і приверне увагу більшої кількості людей із числі цільової групи. При плануванні заходів у рамках медіа-кампанії ключовими моментами є: – запрошення ЗМІ; – запрошення партнерів; – день, місце і час проведення заходу; – дотримання часових обмежень проведення заходу; – визначення спікерів; – визначення відповідальної особи; – моніторинг матеріалів, що вийшли; – розсилка пост-релізів. Необхідно обов’язково прораховувати ризики і максимально швидкі виходи із форс-мажорних ситуацій із мінімальними втратами. У роботі із «новими медіа» слід чітко визначати основні завдання, відповідальну особу і часові обмеження. Останні мають відповідати актуальності, разом із тим, бути виваженими та максимально цікавими та інформативними, аби не загубитися у щоденній стрічці інформації.


105

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ Ажажа М. Моніторинг як інструмент забезпечення якості державних та муніципальних послуг / Гуманітарний вісник ЗДІА, 2012. – №50. Альтернативний аналіз результатів оцінки потреб в соціальних послугах в 2014 році: основні висновки та пропозиції: Електронний ресурс // Режим доступу: http://www.cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=416:-2014&catid=42:2013-01-08-19-58-04&Itemid=45

Аналітична довідка за результатами громадського моніторингу в рамках проекту «Посилення спроможності громадянського суспільства здійснювати громадський контроль за державним фінансуванням та реформуванням системи соціальних послуг для забезпечення сталості системи комплексних послуг з профілактики та лікування ВІЛ/СНІДу, догляду і підтримки». Електронний ресурс // Режим доступу: Балакірєва О., Бойко А., Семерик О., Яременко О. Система моніторингу й оцінки з питань ВІЛ/СНІДу: регіональний рівень: Посібник. – К.: ВПЦ «Експрес», 2006. Безверха А. Проведення адвокаційних медіа-кампаній: стратегія активних дій. Електронний ресурс // Режим доступу: http://issuu.com/karabashi/docs/manual-ua-10184web/52

Бодров А. Неурядові організації як індикатор розвитку громадянського суспільства / Електронне наукове фахове видання «Державне будівництво», 2007. – № 1 (ч. 1). Електронний ресурс // Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007-11/doc/4/05.pdf

Будник О., Тарнай В., Марусов А., Канєвський Г. Громадський інструментарій моніторингу і оцінювання використання бюджетних коштів на місцевому рівні: Посібник. – К.: ЦПСА, 2014. Включення неурядових організацій до переліку виконавців обласних медикосоціальних програм: Кейс БО «Світло надії» №15. Електронний ресурс // Режим доступу: www.lightofhope.com.ua/sites/default/files/keys_15_-_propozyciyi_do_program.doc Демченко І., Варбан М., Попюк О., Зеленська М. Як зробити сталими послуги з профілактики ВІЛ-інфекції: Методичні рекомендації для представників ВІЛсервісних НУО та державних структур. – К., 2015. Дешко Т. Оценка с привлечением к участию: Методические рекомендации. – К., 2001. Закусило М. Хто відповідальний за нові медіа?. Електронний ресурс // Режим доступу: http://www.telekritika.ua/internet/2009-09-08/47760 Купрій В., Паливода Л. Громадська експертиза та громадський моніторинг діяльності органів влади: Навчальний посібник. – К.: Макрос, 2011. Морозова О., Варецька О., Джонс Д., Чікуква П., Салюк Т. Моніторинг та оцінка програм і проектів: Практичний посібник. – К.: «Оранта», 2008 .


106

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ Москаленко С. Проблеми участі громадських організацій у формуванні соціальної політики на місцевому рівні: Електронне фахове видання // Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej6/txts/07msopmr.htm

Маташков А. Що таке нові медіа?. Електронний ресурс // Режим доступу: http://refdb.ru/look/1871143.html

Матвійчук А. Основні способи взаємодії громадських організацій із державою / Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. Випуск 13. – Миколаїв.: Видавництво ЧДУ імені Петра Могили, 2008. Медіакомпонент як інструмент впливу: Кейс БО «Світло надії» №9. Електронний ресурс // Режим доступу: www.lightofhope.com.ua/sites/default/files/keys_09__mediakomponent_yak_instrument_vplyvu.doc

Механізми громадського контролю за використанням бюджетних коштів: Посібник. – Суми, 2013. Механізм моніторингу, контролю та оцінювання соціальних послуг в Україні. Електронний ресурс // Режим доступу: http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content& view=article&id=318:l-r&catid=29:2010-06-15-18-48-34&Itemid=35

Наказ Міністерства соціальної політики «Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах» №28 від 20.01.2014 Нові медіа та тенденції розвитку системи авторського права та суміжних прав в Україні та у світі. Електронний ресурс // Режим доступу: http://uba.ua/documents/text/ Stroyko_Iryna.pdf

Отримання соціального замовлення відобласної/міської ради в рамках виконання міської/обласної програми: Кейс БО «Світло надії» №4. Електронний ресурс // Режим доступу: www.lightofhope.com.ua/sites/default/files/keys_04_-_otrymannya_socialnogo_ zamovlennya.doc

Практичні поради НУО, які надають соціальні послуги, щодо участі в оцінці потреб в соціальних послугах: ЩО? ХТО? КОЛИ?. Електронний ресурс // Режим доступу http://www.hiv.org.ua/news/content?id=929

Сивак А. Роль недержавних організацій у системі надання соціальних послуг в Україні. Електронний ресурс // Режим доступу: http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_ content&view=article&id=271:2013-04-04-05-55-07&catid=40:2013-01-08-19-5705&Itemid=43

Станкевич-Волосянчук О. Адвокація як метод впливу: Практичний посібник. – Ужгород, 2013. Станкевич О., Дерев'янченко Н. Природоохоронна адвокація: теорія і практика на прикладах. – Ужгород, 2007.


107

ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ Сторонянська І. Громадський моніторинг бюджетів міст обласного значення Львівської області: Інформаційно-аналітичне видання. – Львів, 2014. Сухінін Д. Відмінності між моніторингом, оцінюванням і контролем у системі органів місцевого самоврядування / Теорія та практика державного управління: друкований фаховий збірник наукових праць. – 2013. – № 3(42). Електронний ресурс // Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2013-3/doc/3/03.pdf Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні: Посібник – К.: Ленвіт, 2012 . Шваб М. Соціальні медіа у діяльності неурядових організацій: теоретико-прикладний вимір / Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. – К., 2014. – №89 Шваб М. Соціальні медіа як інструмент позиціонування діяльності молодіжних неурядових організацій Грані. – 2014. – № 11. Електронний ресурс // Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Grani_2014_11_18.pdf

Citizens and Service Delivery: Assessing the Use of Social Accountability. Approaches in the Human Development Sectors / World Bank Publications, The World Bank Group / 1818 H Street NW, Washington, DC 20433, USA

Посібник із соціальної підзвітності  

Посібник містить опис необхідних дій неурядового сектору, які мають бути реалізовані для формування практики соціальної підзвітності влади....

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you