Галицький лікарський вісник №3 2015 (частина 2) by Галицький лікарський вісник

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

ISSN 2306-4285

²ÔÍÌÓ

Міністерство охорони здоров'я України Івано-Франківський національний медичний університет

Засновник та видавець Івано-Франківський національний медичний університет Свідоцтво про державну реєстрацію серія КВ №7296 від 14.05.2003 року

Рекомендовано до друку Вченою Радою Івано-Франківського національного медичного університету протокол № 10 від 27.08.2015 р.

Адреса редакції: Україна, 76018 м.Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2 Медичний університет Телефон: (0342) 53-79-84 факс (03422) 2-42-95 glvisnyk.if.ua E-maіl:glvisnyk@ifnmu.edu.ua

Комп'ютерний набір і верстка редакції журналу "Галицький лікарський вісник" Підписано до друку 28.08.2015 р. Формат 60/88 1/2 Обсяг - 16 друк. арк. Друк офсетний. Наклад 200 Тираж здійснено у видавництві Івано-Франківського національного медичного університету. Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. ДК №2361 від 05.12.2005 р. 76018, м.Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2.

ÃÀËÈÖÜÊÈÉ Ë²ÊÀÐÑÜÊÈÉ Â²ÑÍÈÊ Щоквартальний науково-практичний часопис Заснований в 1994 році Журнал включений до міжнародної наукометричної бази INDEX COPERNICUS

Том 22 - число 3 - 2015 частина 2 РЕДАКЦ ІЙНА КОЛЕГІЯ

Головний редактор - М.М. Рожко Вакалюк І.П. (заступник головного редактора) Попадинець О.Г. (відповідальний секретар) Вишиванюк В.Ю. (секретар) Боцюрко В.І. Вірстюк Н.Г. Волосянко А.Б. Воронич-Семченко Н.М. Геращенко С.Б. Гудз І.М. Ерстенюк А.М. Ємельяненко І.В Заяць Л.М. Ковальчук Л.Є. Мізюк М.І. Міщук В.Г. Ожоган З.Р. Середюк Н.М. Яцишин Р.І.

Редакцiйна рада Бальцер К. (ФРН, Мюльгейм) Вагнер Р. (США, Джорджтаун) Волков В.І. (Україна, Харків) Волошин О.І. (Україна, Чернівці) Геник С.М. (Україна, Івано-Франківськ) Енк П. (ФРН, Тюбінген) Ковальчук І.П. (Канада, Летбридж) Ковальчук О.В. (Канада, Летбридж) Поворознюк В.В. (Україна, Київ) Погрібний І.П. (США, Джефферсон) Скальний А.В. (Росія, Москва) Швед М.І. (Україна, Тернопіль) Журнал включено до Переліку наукових видань, в яких можуть публікуватись основні результати дисертаційних робіт (Постанова Президії ВАК України від 10.11.2010 року, №1-05/7)

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

ISSN 2306-4285

GALIC’KIJ LIKARS’KIJ VISNIK GALICIAN MEDICAL JOURNAL

The Ministry of Health Care of Ukraine Ivano-Frankivsk National Medical University

Quarterly scientific and practical journal Established in 1994

IFNMU

The journal is covered by the international scientometric base INDEX COPERNICUS Founder and publisher Ivano-Frankivsk National Medical University Certificate of state registration series KB № 7296 of 14.05.2003

Volume 22 - number 3 – 2015 part 2 MEMBERS OF EDITORIAL BOARD Editor-in-Chief – M. M. Rozhko

Approved for publication by the Scientific Council of the Ivano-Frankivsk National Medical University Minutes № 10 of 27.08.2015

Address of the editorial office: Medical University Halytska Street, 2 Ivano-Frankivsk 76018 Ukraine Tel: (0342) 53-79-84 Fax (03422) 2-42-95 glvisnyk.if.ua E-maіl:glvisnyk@ifnmu.edu.ua

Vakaliuk I.P. (Deputy Editor) Popadynets O.H. (Executive Associate Editor) Vyshyvaniuk V.Yu. (Associate Editor) Botsiurko V.I. Virstiuk N.G. Voronych-Semchenko N.M. Volosianko A.B. Herashchenko S.B. Hudz I.M. Ersteniuk G.M. Yemelianenko I.V. Zaiats L.M. Kovalchuk L.Ye. Miziuk M.I. Mishchuk V.G. Ozhohan Z.R. Serediuk N.M. Yatsyshyn R.I. Editorial Council

Typesetting services and layout by the editorial staff of Galician Medical Journal. Passed for printing 28.08.2015 Format 60/88 1/2 Volume – 16 quires. Offset printing. Circulation 200. Printed in the publishing house of the Ivano-Frankivsk National Medical University. Certificate of introduction of the publishing entity into the State Register of Publishers, manufacturers and distributors of publishing products. ДK №2361 of 05.12.2005. Halytska Street 2, Ivano-Frankivsk 76018.

Balzer K. (Mulheim,Germany) Wagner R. (Georgetown, USA) Volkov V.I. (Kharkiv, Ukraine) Voloshyn O.I. (Chernivtsi, Ukraine) Henyk S.M. (Ivano-Frankivsk, Ukraine) Enck P. (Tubingen, Germany) Kovalchuk I.P. (Lethbridge, Canada) Kovalchuk O.V. (Lethbridge, Canada) Povorozniuk V.V. (Kyiv, Ukraine) Pohribnyi (Jefferson, USA) Skalnyi A.V. (Moscow, Russia) Shved M.I. (Ternopil, Ukraine) The Journal is on the List of Specialized Editions in which the main results of theses are allowed to be published (The Resolution of the Presidium the Higher Attestation Commission of Ukraine of 10.11.2010, № 1-05/7)

Publishing House of Ivano-Frankivsk National Medical University, 2015 Galician Medical Journal, 2015

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Ç Ì ² Ñ Ò

C O N T E N T S

Купновицька І.Г., Дронь Л.А. - 7 - Kupnovytska I.H., Dron L.A. Гіпертензія обох кіл кровообігу й вазодилатуючі власHypertension of Both the Pulmonary and Systemic тивості L-аргініну (гострий медикаментозний тест) Circulations and the Vasodilator Properties of L-Arginine (Acute Drug Testing) Куса О.М. - 9 - Kusa O.M. Роль інфекційного фактору та стан місцевого імунітету Role of Infectious Factors and State of Local Immunity in у жінок з ризиком внутрішньоутробного інфікування Women at Risk of Intrauterine Infection Лісецька І.С., Рожко М.М. - 12 - Lisecka І.S., Rozhko М.М. Вивчення мікрокристалізації ротової рідини у підлітків Study of Microcrystalization of Oral Fluid in Teenagers with з катаральним гінгівітом та хронічним гастродуоденітом Catarrhal Gingivitis and Chronic Gastroduodenitis Лопушняк Л.Я., Хмара Т.В., Макар Б.Г. - 14 - Lopushniak L.Ya., Khmara T.V., Makar B.G. Варіабельність форми щитоподібної залози у плодів люVariability of Thyroid Cancer Forms in Human Fetuses дини Лук’янцева Г.В. - 17 - Lukyantseva G.V. Фазовий склад біомінерала кульшової кістки у білих щуPhase Composition of the Acetabular Bone Biomineral in рів з нанесеним дефектом великогомілкової кістки після Albino Rats with Defect in the Tibia after 60-Day 60-денного введення тартразину Administration of Tartrazine Максимова І.Г. - 20 - Maksymova I.G. Активність процесів окислювальної модифікації білків The Process of Protein Oxidative Modification and Lipid та перекисного окислення ліпідів у щурів при тривалій Peroxidation Activity in Rats under Prolonged Imidazoline дії сумішей імідазолінів Mixture Action Малишкіна С.В., Пошелок Д.М., Нікольченко О.А., - 22 - Malyshkina S.V., Poshelok D.M., Nikolchenko О.А., Вельямінова В.В., Батурін О.А., Фоміна Л.П. Velyaminova V.V., Baturin A.A., Fomina L.P. Мінеральний склад компактної кістки у щурів після змоMineral Content of Compact Bone in Rats after the Induction дельованої легкої гіпотермії of Mild Hypothermia Марчук Ф.Д., Гаїна Н.І., Процак Т.В., Гнаткович С.І. - 25 - Marchuk F.D., Haina N.I., Protsak T.V., Hnatkovych S.I. Диференціація гонад на початку предплодового періоду Differentiation of the Gonads in the Early Prefetal Period онтогенезу людини of Human Ontogenesis Махлинець Н.П. - 27 - Makhlynets N.P. Мукогінгівальна пластика як необхідний елемент компMucogongival Surgery as a Necessary Element of Complex лексного лікування хворих на генералізований пародонти Treatment of Patients with Shallow Vestibule Suffering from із мілким присінком рота Generalized Periodontitis Мєдвєдєв О.В., Холодкова О.Л., Борисова О.В., - 29 - Medvedev A.V., Kholodkova O.L., Borysova O.V., Бахчеван О.Л. Bahchevan O.L. Застосування збагаченої тромбоцитами плазми (ЗТП) при The Effectiveness of Platelet-Rich Plasma (PRP) Adminisм’язових травмах у професійних футболістів tration in Professional Football Players’ Muscle Injuries Міськів В.А., Кулинич-Міськів М.О., Жураківський В.М., - 33 - Miskiv V.A., Кulynych-Miskiv M.O., Zhurakivskyi V.M., Грималюк Р.Р. Grymaliuk R.R. Морфофункціональні особливості будови панкреатичних Morphofunctional Features of Pancreatic Islets in Rats at острівців у щурів 3 місячного віку та їх перебудова на 10 3 Months of Age and their Restructuring in the 10th Weeks тижні експериментального цукрового діабету І-типу of Experimental Diabetes Mellitus Type 1 Молодовець О.Б., Позур Н.З., Геращенко С.Б., Юрак М.З. - 36 - Molodovets O.B., Pozur N.Z., Herachenko S.B., Yurak M.Z. Морфологічні особливості змін слизової оболонки шлунMorphological Features of Changes in Gastric Mucosa in ка у хворих на хронічний атрофічний гастрит Patients with Chronic Atrophic Gastritis Оринчак Л.Б. - 41 - Orynchak L.В. Особливості перебігу розсіяного склерозу залежно від Peculiarities of Multiple Sclerosis, Depending on Changes in зміни концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих the Concentration of Vitamin D in the Blood Serum of Patients Півторак В.І., Монастирський В.М. - 43 - Pivtorak V.I., Monastirskiy V.M. Особливості структурних компонентів нефрона кіркової Features of Structural Components of the Nephron of Renal речовини єдиної нирки у нестатевозрілих щурів Cortex of the Solitary Kidney in Immature Rats Півторак К.В. - 46 - Pivtorak K.V. Ефективність немедикаментозного лікування неалкоThe Effectiveness of Non-Pharmacological Treatment of гольної жирової хвороби печінки у осіб з підвищеною Non-Alcoholic Fatty Liver Disease in Overweight and Obese масою тіла та ожирінням Individuals Покотило П.Б., Логаш М.В., Покотило В.Ю., - 50 - Pokotylo P.В., Logash M.V., Pokotylo V.Yu., Кривко Ю.Я. Kryvko Y.Ya. Особливості будови міокарду та його судинного русла у Features of the Structure of the Myocardium and its Vascular білих щурів на ранніх термінах (7-14 доби) перебігу Bed in Albino Rats within the Early Period (7-14 Days) of експериментальної опіоїдної інтоксикації Experimental Opioid Intoxication Попадинець О.Г., Дідушко О.М., Перцович В.М., - 53 - Popadynets O.H., Didushko A.M., Pertsovych V.M., Гречин А.Б., Шутка Л.А., Саган О.В., Дубина Н.М., Hrechyn A.B., Shutka L.A., Sahan O.V., Dubyna N.M., Федорак В.М. Fedorak V.M. Морфофункціональні особливості органів сечо-статевої Morphofunctional Features of Organs of the Urogenital системи при експериментально змодельованих станах System under Experimentally Simulated Conditions

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Приходько О.О. Вплив позаклітинної дегідратації на гістоморфометричні параметри селезінки щурів Пришляк О.Я., Васкул Н.В. Зміни деяких імунологічних та біохімічних показників у хворих на хронічний гепатит С із підвищеним сумарним серцево-судинним ризиком та їх лікувальна корекція Пюрик М.В. Cтруктурні зміни у будові стінки жовчного міхура у хворих на хронічний калькульозний холецистит з супутнім цукровим діабетом Раскалєй Т.Я., Раскалєй В.Б., Шобат Л.Б., Божко О.Г., Кривошеєва О.І., Щербак Л.Ф. Функціональне значення нейролемоцитів в регенерації нервової системи Римарчук М.І. До питання прогнозування та профілактики гестаційних ускладнень у жінок з ризиком розвитку плацентарної дисфункції Рожко М.М., Попович Ю.І., Левицький В.А., Хананаєв Л.І., Жураківська О.Я. Сторінки історії кафедри анатомії людини Івано-Франківського національного медичного університету (до 70-річчя кафедри анатомії людини ІФНМУ) Рохкінд Шимон Нові аспекти щодо регенерації нервів Савілов П.М., Молчанов Д.В. Екскреція аміаку і сечовини нирками після резекції печінки і гіпербаричної оксигенації Сімрок К.Т. Ультраструктура біомінерала дентину нижнього різця щурів після 60-денного застосування глутамату натрію і іонізуючого випромінювання Скоробогатов А.М., Лузін В.І. Вікові особливості мікроелементного складу великогомілкової кістки у білих щурів після 60-денного впливу парів толуолу Слободян О.М., Кашперук-Карпюк І.С. Топографоанатомічні особливості нижніх відділів сечової системи у ранньому неонатальному періоді Степаненко О.Ю., Мар’єнко Н.І. Варіантна анатомія задньої частки мозочка людини Стеченко Л.О., Чайковський Ю. Б., Чухрай С.М., Раскалєй Т.Я., Ткаченко В.В., Кривошеєва О.І., Ієвлєва Ю.В. Структура сідничного нерву після його перетину у тиреоїдектомованих щурів, які на фоні замісної терапії отримували епадол Токарук Н.С. Динаміка морфофункціональних змін сечового міхура щура за умов експериментального цукрового діабету Федорак В.М. Комп’ютерне тестування – інноваційний метод контролю знань, навчальних досягнень студентів Хананаєв Л.І. Сторінки історії Івано-Франківського національного медичного університету. Кафедра анатомії людини Чугін С.В., Волошин М.А. Динаміка розподілу лімфоцитів при становленні нирки щурів в перші два місяця життя Шарапова О.М., Топка Е.Г. Розподіл рецепторів до лектину зародків пшениці в яєчках щурів після опромінення їх електромагнітним полем та вживання настоянки ехінацеї пурпурової Швець Л.С., Ковальчук Л.Є. Гонадотоксичні ефекти чинників техногенного забруднення довкілля

- 55 - Prykhodko O.О. Influence of Extracellular Dehydration on Histomorphometrical Parameters of the Spleen in Rats - 58 - Pryshliak O.Ya., Vaskul N.V. Changes in Some Immunological and Biochemical Parameters in Patients with Chronic Hepatitis C with Increased Total Cardiovascular Risk and their Medical Correction - 61 - Pyuryk M.V. Changes in the Structure of the Gallbladder Wall in Patients with Chronic Calculous Cholecystitis with Concomitant Diabetes Mellitus - 63 - Raskaliei T.Ya., Raskaliei V.B., Shobat L.B., Bozhko O.G., Krivosheeva O.I., Stcherbak L.P. Functional Significance of Schwann Cells in Regeneration of the Nervous System - 65 - Rymarchuk M.І. Issue of Forecasting and Prevention of Gestational Complications in Women at Risk of Placental Dysfunction - 69 - Rozhko M.M., Popovych Yu.I., Levytskyi V.A., Khanaiev L.I., Zhurakivska O.Ya. Pages from the History of the Department of Human Anatomy of Ivano-Frankivsk National Medical University (Dedicated to the 70th Anniversary of the Department of Human Anatomy IFNMU) - 74 - Rochkind Shimon New Aspects in Nerve Regeneration - 76 - Savilov P.N., Molchanov D.V. Excretion of Ammonia and Urea by the Kidneys after Hepatic Resection and Hyperbaric Oxygenation Therapy - 81 - Simrok K.T. Ultrastructure of Dentin Mineral of the Lower Incisor in Rats after 60-Day Sodium Glutamate Intake and Exposure to Ionizing Radiation - 84 - Skorobogatov A.N., Luzin V.I. Age-Related Features of Contents of Microelements in the Tibia of Albino Rats after 60-Day Exposure to Toluene Vapors - 86 - Slobodian O. M., Kashperuk-Karpiuk I. S. Topographical and Anatomical Peculiarities of the Lower Urinary System in the Early Neonatal Period - 89 - Stepanenko A.Yu., Maryenko N.I. Variant Anatomy of the Posterior Lobe of the Human Cerebellum - 92 - Stechenko L.О., Chaikovskyi Yu.В., Chukhray S.М., Raskaley T.Ya, Tkachenko V.V., Kryvosheyeva O.I., Iyvlyeva Yu.V. Structure of the Sciatic Nerve after Cross-Cutting in Thyroidectomized Rats Treated with Epadol on the Background of Hormone Replacement Therapy - 95 - Tokaruk N.S. Dynamics of Morphological Changes in the Gallbladder of Rats in Experimental Diabetes - 99 - Fedorak V.M. Computer Testing - Innovative Method of Student’s Knowledge and Learning Achievements Control - 101 - Khanaiev L.I. Pages from the History of Ivano-Frankivsk National Medical University. Department of Human Anatomy - 103 - Chuhin S.V., Voloshin M.A. Dynamics of Lymphocyte Distribution during the Development of Rat Kidney within the First Two Months of Life - 106 - Sharapova Е.N.,Topka E.G. Distribution of Receptors for the Lectins Wheat Germ in Rat Testes after Exposure to Electromagnetic Field and Taking Tincture of Echinacea Purpurea - 108 - Shvets L.S.,. Kovalchuk L.Ye. Gonadotoxic Effects of Technogenic Pollution Factors

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Шерстюк О.О., Устенко Р.Л., Пілюгін А.В., Свінцицька Н.Л. Стереоморфологічні особливості будови простати людини і складнощі її номенклатури Шиян Д.М. Макро-мікроскопічні особливості будови зубчастого ядра мозочка людини Шкурупій Д.А., Холод Д.А., Сало Р.Ю. Гастроінтестинальна недостатність у новонароджених: морфологічне підґрунтя і клінічні еквіваленти Яременко Л.М. , Гарбовий О.М., Лавриненко В.Є. Експресія білку S-100 в гангліонарному шарі сенсомоторної кори головного мозку у щурів при моделюванні порушень церебрального кровообігу різного ступеня важкості Яремій І.М., Кушнір О.Ю. Вплив екзогенного мелатоніну на стан глутатіонової системи у яснах щурів із алоксановим діабетом

- 111 - Sherstyuk O.A., Ustenko R.L., Pilyugin A.V., Svintsitskaya N.L. Stereomorphological Peculiarities of the Structure of Human Prostate and Complications of its Nomenclature - 114 - Shyian D.M. Macro-Microscopic Structural Features of the Cerebellar Dentate Nucleus in Humans - 116 - Shkurupiy D.A., Kholod D.A., Salo R.Y. Gastrointestinal Failure in Newborns: Morphological Basis and Clinical Equivalents - 118 - Yaremenko L.M., Grabovoy A.M., Lavrinenko V.E. Expression of S-100 Protein in Ganglionic Layer of the Sensorimotor Cortex when Simulating Cerebrovascular Disorders of Varying Degrees of Severity - 121 - Yaremiy I.N., Kushnir O.Yu. Influence of Exogenous Melatonin on Glutathione System in the Gums of Alloxan-Induced Diabetic Rats

ÏÐÀÂÈËÀ ÄËß ÀÂÒÎÐ²Â

- 123 - INSTRUCTIONS FOR AUTHORS

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Íàóêîâî-ïðàêòè÷íà êîíôåðåíö³ÿ ç ì³æíàðîäíîþ ó÷àñòþ

«Ôóíäàìåíòàëüí³ íàóêè – ïðàêòè÷í³é ìåäèöèí³: ìîðôîôóíêö³îíàëüí³ ìåòîäè äîñë³äæåííÿ îíòîãåíåòè÷íèõ ïåðåòâîðåíü, ô³ç³îëîã³÷íèõ òà ìåòàáîë³÷íèõ ïðîöåñ³â, çìîäåëüîâàíèõ ïàòîëîã³÷íèõ ñòàí³â, ïðè çàõâîðþâàííÿõ âíóòð³øí³õ îðãàí³â», ïðèñâÿ÷åíà 75-ð³÷÷þ ç Äíÿ íàðîäæåííÿ ïðîôåñîðà

ØÓÒÊÈ Áîãäàíà Âàñèëüîâè÷à

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК 616.12-008.331.1+616.12-008+615.225

Купновицька І.Г., Дронь Л.А. Гіпертензія обох кіл кровообігу й вазодилатуючі властивості L-аргініну (гострий медикаментозний тест) Кафедра клінічної фармакології та фармакотерапії (зав. каф. – проф., д.м.н. І.Г. Купновицька) Івано-Франківський національний медичний університет Резюме. Стаття розкриває проблеми корекції ендотеліальної дисфункції та периферичної гемодинаміки великого та малого кіл кровообігу у хворих на гіпертонічну хворобу ІІ стадії, обтяжену хронічним обструктивним захворюванням легень шляхом внутрішньовенної інфузії L-аргініну гідрохлориду у вигляді гострого медикаментозного тесту. Матеріали та методи дослідження. Об’єктом дослідження є 20 хворих на АГ П стадії 2 ступеня, що перебігала з ХОЗЛ у фазі ремісії без дихальної недостатності, у віці 48±3,9 року (чоловіки: жінки = 1:1) з легеневою гіпертензією бронхопульмонального ґенезу, котрі склали основну групу (ОГ) і їм вводили L-аргінін, та 10 аналогічних хворих, репрезентативного віку й статі, котрим вводили аналогічну кількість (100мл) 0,9% розчину натрію хлориду – контрольна група (КГ). Внутрішньовенні інфузії (L-аргініну гідрохлориду 4,2% розчин та фізіологічний розчин) проводили у вигляді гострого медикаментозного тесту одноразово з частотою 10 крапель/хв протягом перших 10 хвилин з переходом на частоту 15 крапель/хв. Результати. Відмічено виразний гіпотензивний ефект при проведенні гострого медикаментозного тесту з L-аргініном у великому колі кровообігу протягом часу інфузії та протягом наступної доби зі зниженням як систолічного так і діастолічного артеріального тиску. Тиск у легеневій артерії мав тенденцію до зниження протягом наступної доби. При проведенні функціональної проби Целермейєра-Соренсона відмічено збільшення показника середнього значення діаметру плечової артерії до та після експозиції повітря і зменшення товщини інтими-медії. Висновки. L-аргініну гідрохлорид проявляє одночасний гіпотензивний вплив на гіпертензію великого й малого кіл кровообігу та здійснює функціональну корекцію ендотеліальної дисфункції, що може бути використане в комплексному лікуванні хворих на АГ в поєднанні з ХОЗЛ. Ключові слова: артеріальна гіпертензія, хронічне обструктивне захворювання легень, ендотеліальна дисфункція, L-аргінін.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. На сьогоднішній день актуальною залишається проблема поліморбідності. Прикладом даного факту може служити розвиток артеріальної гіпертензії (АГ) у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ), що за даними різних дослідників діагностується приблизно у 40% (переважно старші вікові групи) і має тенденцію до зростання за наступних умов: - АГ розвивається через 3-5 років від початку ХОЗЛ; - підвищення АТ відмічається в момент загострення ХОЗЛ; - нормалізація АТ відбувається в період ремісії ХОЗЛ (не беручи до уваги застосування глюкокортикоїдів) [3, 4, 7, 8, 10, 11, 12, 13]. Останнім часом інтенсивно вивчаються особливості міжклітинної взаємодії у розвитку хронічного ендобронхіального запалення як ведучого чинника прогресування ХОЗЛ та ендотеліальної дисфункції як фактора судинного пошкодження, що відіграє значну роль у розвитку АГ та легеневої гіпертензії (ЛГ) бронхо-пульмонального ґенезу [9, 16, 14, 17, 20]. Дисфункція ендотелію (ДЕ) – це своєрідний дисбаланс між продукцією вазоконстрикторних, протромботичних та проліферативних факторів (ендотелін, супероксиданіон, тромбоксан А2, інгібітор тканинного активатора плазміногену) і вазодилатуючих, ангіопротекторних, антипроліферативних чинників (оксид азоту (NO), простациклін, тканинний активатор плазміногену, С-тип натрійуретичного пептиду, ендотеліального гіперполяризуючого фактору) [1, 5, 6]. Найпотужнішим вазодилататором є оксид азоту, який

володіє антитромботичною дією, пригнічує адгезію тромбоцитів їх активацію та агрегацію, зменшує адгезію лейкоцитів до судинної стінки гальмує трансендотеліальну міграцію лейкоцитів, підтримує нормальну проникность ендотелію для ліпопротеїдів і моноцитів, гальмує проліферацію і міграцію гладком‘язових клітин судин і синтез ними колагену. Отож, NO – фізіологічний ангіопротектор та вазодилататор [9, 19]. При підвищеному тиску у великому та малому колах кровообігу відмічається зниження синтезу NO, що зумовлене порушенням роботи eNOs, прискореним метаболізмом NO (при підвищеному утворенні вільних радикалів), високою активністю протеїнкінази С в гладеньких м‘язах, що веде до зменшення їх чутливості до NO, збільшенням активності фосфодиестерази - фермента деградації цГМФ, який бере участь у вазодилатації, зниженням доступності запасів аргініну для еNOs [16, 19]. Метою дослідження було встановити вазодилатуючий ефект L-аргініну гідрохлориду (4,2% розчин тивортину, ТОВ «Юрія-фарм», Україна) у хворих з гіпертензією великого й малого кіл кровообігу в гострому медикаментозному тесті. Матеріал і методи дослідження Загальноклінічні, добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ – апарат «Cardiotens-01», “Meditech”, Угорщина), ехокардіографія (Ехо-КГ) з визначенням тиску в малому колі кровообігу (апарат «CARIAS-PLUS» 1.057, Італія) з датчиком 2,5-3,5 МГц, судиннорухова функція ендотелію плечової артерії та товщина її шару інтима-медіа згідно методики Целермейєра-Соренсона (ультразвуковий апарат PHILIPS MP 4000 (Німеччина) і лінійний датчик з частотою індукції 7,5 МГц). Дослідження проводились до, протягом, зразу після інфузії та протягом наступної доби. Обстежено 20 хворих на АГ П стадії 2 ступеня, що перебігала з ХОЗЛ у фазі ремісії без ДН., у віці 48±3,9 року (чоловіки: жінки=1:1) з легеневою гіпертензією бронхопульмонального ґенезу, котрі склали основну групу (ОГ) і їм вводили L-аргінін, та 10 аналогічних хворих, репрезентативного віку й статі, котрим вводили аналогічну кількість (100мл) 0,9% розчину натрію хлориду – контрольна група (КГ). Внутрішньовенні інфузії (L-аргініну гідрохлориду 4,2% розчин та фізіологічний розчин) проводили у вигляді гострого медикаментозного тесту одноразово з частотою 10 крапель/хв протягом перших 10 хвилин з переходом на частоту 15 крапель/хв. До проведення тесту хворі знаходились на базисній гіпотензивній терапії раміприлом (Борщагівський ХФЗ,Україна) та індапамідом (Hemofarm, Чорногорія).

Результати дослідження та їх обговорення Гострий медикаментозний тест з L-аргініном продемонстрував виразний гіпотензивний ефект у великому колі кровообігу протягом всього часу інфузії і протягом наступної доби зі зниженням середньодобового систолічного артеріального тиску (САТс) з 140±13,2 мм рт. ст. до 116±11,3 мм рт ст. (Р < 0,05), середньоденний систолічний артеріальний тиск (САТд) знижувався в 1,5 раза (рис.1), середньодобовий діастолічний артеріальний тиск (ДАТс) також знизився з 85±1,2 мм рт.ст. до 79±2,1 мм рт.ст.(Р < 0,05) , а середньоденний діастолічний артеріальний тиск (ДАТд) знизився в 1,34 раза (Р < 0,001), з особливо відчутним зниженням їх протягом уведення препарату. Тиск у легеневій артерії, за даними Ехо-КГ, також знизився в середньому на 9% (з 49,4±1,15 до 45,2±1.12мм рт.ст., (Р<0,05) на наступну добу. Вимірювання САТ у малому колі кровообігу протягом довенного введення аргініну гідро- хлориду показало, що відбу-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

й товщину її шару інтима-медіа, що свідчить про стимуляцію L-аргініном гідрохлоридом синтезу NO ендотелієм. 3. Гостра медикаментозна проба з L-аргініном гідрохлоридом продемонструвала виразні вазодилатуючі можливості препарату, що може бути використане в комплексному лікуванні хворих на АГ в поєднанні з ХОЗЛ.

1 80 1 60 1 40 1 20

Перспективи подальших досліджень Нами вивчено та буде подано у наступних повідомленнях інформацію про вплив аргініну на фактори нейрогуморальної регуляції.

1 00 м м .р т.с т.

80 60 40

Література

1. Бобров В.А. Метаболизм оксида азота и эндотелиальная дисфункция у больных с эссенциальной гипертензией с приз0 наками ремоделирования левого желудочка / В.А. Бобров, И.Г. СА Т с д о т а ДА Т с д о та С А Т д до та Д А Т д д о т а Фирсова // Укр. кардіол. ж. – 2010. – № 3. – С. 58-63. піс л я піс л я піс л я піс л я 2. Волошина И.Н. Взаимосвязь провоспалительной активации інф у зії ін ф уз ії ін ф у зії інф у зії с тяжестью артериальной гипертензии и возможности медикаС А Т с до інф у зії С А Т с п іс л я інф у зії ментозной коррекции / И.Н. Волошина // Запорож. мед. ж. – 2010. С А Т д до інф у зії С А Т д піс л я інф у зії – № 12. – С. 18-22. Д А Т с до ін ф у з ії ДА Т с п іс ля ін фу з ії 3. Гаврисюк В.К. Хроническое легочное сердце: механизмы Д А Т д до інф у зії ДА Т д п іс л я інф у зії патогенеза и принципы терапии / В.К. Гаврисюк // Укр. пульмонол. журн. — 2006. — № 4. — С. 6—13 Рис.1. Рівні середньодобових та середньоденних значень 4. Дейнега В.Г. Особливості морфофункціонального стану САТ (САТс і САТд) і ДАТ (ДАТс і ДАТд) до та після інфузії серця, судин та ендотеліальної функції в осіб із поєднаним переL-аргініну гідрохлориду бігом хронічного обструктивного захворювання легень та гіпертонічної хвороби / В.Г. Дейнега, В.В. Кривенко // Бук. мед. вісник. валося плавне зниження його з максимумом на 15 хв. До – 2013. – Т. 17, № 2 (66). – С. 41-45. 5. Значение дисфункции эндотелия при сердечно- сосудистых 32±6,5 мм рт. ст.(р< 0,05) У хворих КГ середньодобові значення систолічного АТ заболеваниях и методы ее медикаментозной коррекции / Н.Ш. і діастолічного АТ (САТс і ДАТс), середньонічні (САТн і Загидуллин, К.Ф. Валеева, Н. Гассанов [и др.] // Кардиология. – ДАТн) й середньоденні (САТд і ДАТд) суттєво не змінюва- 2010. – № 5. – С. 54-60 6. Крамарева В.Н. Функция эндотелия у больных с эссенлись у порівнянні з вихідними (рис. 1). Рівень легеневої циальной артериальной гипертензией с различными уровнями гіпертензії складав 49,3 ±1,81 мм рт.ст.(P > 0.05). сердечно-сосудистого риска / В.Н. Крамарева // Укр. кардіол. ж. – При проведенні функціональної проби Целермейєра- 2010. – № 2. – С. 43-45. Соренсона з реактивною гіперемією встановлена тенденція 7. Кривенко В.В. Системне запалення та морфофункціональні до збільшення діаметру плечової артерії приблизно однаково параметри міокарда і судин у хворих з поєднаним перебігом хронічного у хворих обох груп на 7% і 6.9% (табл.1), але після введення обструктивного захворювання легень і гіпертонічної хвороби / В.В. L-аргініну ОГ діаметр плечової артерії збільшився на 22.0% Кривенко // Запорож. мед. ж. – 2013. – № 3 (78). – С. 43-46. 8. Мостовой Ю.М. Современные проблемные вопросы пато(Р < 0,05). генеза, диагностики и лечения легочной гипертен зии / Ю.М. МосТовщина шару інтима-медіа плечової артерії після // Ліки України. — 2005. — № 9. — С. 33—37. медикаментозної проби збільшилася на 20% (Р<0,05) у хво- товой 9. Мухарлямов Н.М. Системная артериальная гипертензия у рих ОГ і не змінювалася практично у хворих КГ. Після реак- больных хроническими неспецифическими заболеваниями легких тивної гіперемії і введення препарату шар ставав товстішим / Н.М. Мухарлямов, Ж.С. Саттбеков, В.В. Сучков // Кардиология. на 54% після того, як реактивна гіперемія витоншувала його — 1974. — № 12(34). — С. 55—61. на 46% (Р< 0.05). 10. Островський М.М. До питання поліморбідності та коморбідності у хворих на ХОЗЛ / М.М. Островський, П.Р. Герич // Укр. пульмонол. ж. – 2011. – № 4. – С. 19-24. Висновки 11. Потабашній В.А. Центральна гемодинаміка при хронічній 1. L-аргініну гідрохлорид проявляє одночасний гіпотензивний вплив на гіпертензію великого й малого кіл крово- серцевій недостатності, асоційованій з ішемічною хворобою серця і артеріальною гіпертензією в поєднанні з хронічним обструктивобігу. ним захворюванням легень / В.А. Потабашній // Актуальні питання 2. Препарат здійснює функціональну корекцію ендо- медичної науки та практики: Зб. наук. праць. — 2007. — Вип. 71, теліальної дисфункції, змінюючи діаметр плечової артерії т. 2, кн. 2. — С. 39—45. 12. Стешина Т.Э. Особенности суточного профиля артериального давления у паТаблиця 1. Динаміка показників кровоплину у плечовій артерії хворих до та циентов с сочетанием артериальной гиперпісля інфузій тензии и хронической обструктивной болезни легких / Т.Э. Стешина, А.И. Чесникова, В.П. Терентьев // Рос. кардиол. журн. — 2005. — № 4. — С. 24—29. 13. Фещенко Ю.І. Актуальні проблеми діагностики і терапії ХОЗЛ із супутньою патологією / Ю.І. Фещенко // Укр. пульмонол. ж. – 2009. – № 2. – С. 6. 14. Ячник А.І. ХОЗЛ і гіпертонічна хвороба: стан проблеми і сучасні підходи до ОГ(n=20) 0,39+0,02 0,43+0,01 0,45+0,03 0,47+0,02 0,8+0,01 1,0+0,02 терапії / А.І. Ячник // Укр. пульмонол. ж. – (P2-1<0,05) (P3-1<0,05) (P4-1<0,05) (P5-6<0,05) 2009. – № 2. – С. 9. (P4-2<0,05) 15. Barnes P.J. Cells and mediators of КГ(n=10) 0,38+0,03 0,42+0,02 0,40+0,02 0,39+0,02 0,6+0,01 0,6+0,02 chronic obstructive pulmonary disease / P.J. (P2-1>0,05) (P3-1>0,05) (P4-1>0,05) (P5-6>0,05) Barnes, M.G. Cosio // Eur. Respir. Monogr. – (P4-2>0,05) 2006. – Vol. 38. – P. 130-158.

Товщина шару intima media після Інфузії (мм)

Товщина шару intima media до ін фузії(мм)

d ПА(см) після інфузії через 15хв

d ПА(см) після інфузії

d ПА(см) при реактивній гіперемії через 15 хв.

Вихідний діаметр плечової артерії (d ПА), см

Досліджувані групи хворих

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) 16. Brook R.D. Autonomic imbalance, hypertension, and cardiovascular risk / R.D. Brook, S. Julius // American Journal of Hypertension. – 2000. – Vol. 13, № 6. – P. S112-S122. 17. Cardiac disease in chronic obstructive pulmonary disease / J.A. Falk, S.Kadiev, G.J. Criner [et al.] // Proc. Am. Thorac. Soc. – 2008. – Vol. 5. – P. 543-548. 18. Comorbidities and risk of mortality in patients with chronic obstructive pulmonary disease / M. Divo, C. Cote, J.P. Torres [et al.] / / Am. J. Respir. Crit. Care. Med. – 2012. – Vol. 186. – P. 155-161. 19. Endothelial dysfunction, oxidative stress and risk of cardiovascular events in patients with coronary disease / T. Heitzer, T. Schlinzig, K. Krohn et al. // Circulation. — 2001. — Vol. 104. — P. 263—268. 20. Huiart L. Cardiovascular morbidity and mortality in COPD / L. Huiart, P. Ernst, S. Suissa // Chest. – 2005. – Vol. 128. – P. 2640-2646. 21. Yao H. Current concepts on oxidative/carbonyl stress, inflammation and epigenetics in pathogenesis of chronic obstructive pulmonary disease / H. Yao, I. Rahman // Toxicology and Applied Pharmacology. – 2011. – Vol. 254. – P. 72-85. Купновицкая И.Г., Дронь Л.А. Гипертензия двух кругов кровообращения и вазодилатирующие свойства L-аргинина (острый лекарственный тест) Кафедра клинической фармакологии и фармакотерапии (зав. каф. - проф., д.м.н. И.Г. Купновицкая) Ивано-Франковский национальный медицинский университет Резюме. Статья раскрывает проблемы коррекции эндотелиальной дисфункции и периферической гемодинамики большого и малого кругов кровообращения у больных гипертонической болезнью II стадии, обремененную хроническим обструктивным заболеванием легких путем инфузии L-аргинина гидрохлорида в виде острого медикаментозного теста. Материалы и методы исследования. Объектом исследования является 20 больных АГ ІІ стадии 2 степени, что протекала с ХОБЛ в фазе ремиссии без дыхательной недостаточности в возрасте 48±3,9 года (мужчины: женщины = 1: 1) с легочной гипертензией бронхолегочного генеза, которые составили основную группу (ОГ) и им вводили L-аргинин, и 10 аналогичных больных, репрезентативного возраста и пола, которым вводили аналогичное количество (100 мл) 0,9% раствора натрия хлорида - контрольная группа (КГ). Внутривенные инфузии (L-аргинина гидрохлорида 4,2% раствор и физиологический раствор) проводили в виде острого медикаментозного теста одновременно с частотой 10 капель/мин в течение первых 10 минут, с переходом на частоту 15 капель/мин. Результаты. Отмечено выразительный гипотензивное действие при проведении острого медикаментозного теста с L-аргинином в большом круге кровообращения в течении времени инфузии и в течении следующих суток со снижением как систолического так и диастолического артериального давления. Давление в легочной артерии имело тенденцию к снижению в течении следующих суток. При проведении функциональной пробы Целермейера-Соренсена отмечено увеличение показателя среднего значения диаметра плечевой артерии до и после экспозиции воздуха и уменьшение толщины интимы-медии.

Выводы. L-аргинина гидрохлорид проявляет одновременное гипотензивное воздействие на гипертензию большого и малого кругов кровообращения и осуществляет функциональную коррекцию эндотелиальной дисфункции, может быть использован в комплексном лечении больных АГ в сочетании с ХОБЛ. Ключевые слова: артериальная гипертензия, хронические обструктивные заболевания легких, эндотелиальная дисфункция, L-аргинин. Kupnovytska I.H., Dron L.A. Hypertension of Both the Pulmonary and Systemic Circulations and the Vasodilator Properties of L-Arginine (Acute Drug Testing) Department of Clinical Pharmacology and Pharmacotherapy (Head of the Chair - prof. Kupnovytska) SIHE “Ivano-Frankivsk National Medical University” Abstract. The article reveals the problem of correction of endothelial dysfunction and peripheral hemodynamics systemic and pulmonary circulation in patients with essential hypertension stage 2, burdened with chronic obstructive pulmonary disease (COPD) with the use of L-arginine hydrochloride in the form of acute drug test. Materials and methods. This study investigated 20 patients with stage 2 hypertension 2 degree burdened by stage 2 pulmonary hypertension of bronchopulmonary origin, without respiratory failure,at the age 48 ± 3,9 years (male: female = 1: 1). According to the treatment 20 patients with hypertension and COPD were divided into 2 groups being statistically homogenous as to the age, sex. Group 1, treatment group (TG), included 10 patients receiving of 4.2% solution L-arginine. Group 2, included 10 patients receiving, a similar number (100 mL) of 0.9% sodium chloride - control group (CG). Intravenous infusion (4.2% Larginine hydrochloride solution ) was carried out in a single acute drug test with a frequency of 10 drops / minute for the first 10 minutes with the transition to the frequency of 15 drops / min. Results. It has been observed that chronic obstructive disease burdens the course of hypertension by peripheral hemodynamics deterioration and systolic pressure increase in the pulmonary circulation leading to heart remodeling. A number of positive effects of L-arginine on the course of the cardiovascular and respiratory systems comorbide pathology have been established . It has been observed hypotensive effect during the acute drug test with L-arginine in systemic circulation. The pressure in the pulmonary artery tended to decrease during the next day. It has been noted increasing of brachial‘s artery diameter before and after exposure of air and reducing intimamedia thickness during the functional test Tselermeyyera-Sorenson Conclusions. L-arginine hydrochloride induces antihypertensive effect of systemic and pulmonary circulation , provides functional correction of endothelial dysfunction and can be used in the treatment of patients with hypertension in conjunction with COPD. Keywords: hypertension, chronic obstructive pulmonary disease, endothelial dysfunction, L-arginine. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК616-07+618.2-083+578.27

Куса О.М. Роль інфекційного фактору та стан місцевого імунітету у жінок з ризиком внутрішньоутробного інфікування Кафедра акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти ВДНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Резюме. Провідна роль внутрішньоутробних інфекцій в ґенезі несприятливих наслідків вагітності визначила основні напрямки досліджень даної проблеми. Метою роботи стала оцінка стану екосистеми піхви та характеристика місцевих факторів імунітету у жінок з ризиком внутрішньоутробного інфікування. Було проведено обстеження 80 жінок з ризиком внутрішньоутробного інфікування. Контрольну групу склали 20 практично здорових жінок. Інфекційний скринінг проводили шляхом визначення видового та кількісного складу мікрофлори, бактеріоскопічного та бактеріологічного дослідження виділень, а також ідентифікації інфекційних чинників TORСH-групи

методом імуноферментного аналізу та полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР). Оцінка інфікованості парвовірусом В19 проводилась шляхом ідентифікації специфічних антитіл - IgG та IgM, показники локального імунного захисту (вміст Ig G, Ig A, Ig M в цервікальному слизі) вивчалися з використанням методу імуноферментного аналізу. В результаті проведених досліджень встановлено, що характеристика особливостей мікробіоценозу у жінок високого ступеню інфекційного ризику вже на прегравідарному етапі характеризується поліінфікуванням умовно-патогенними та патогенними мікроорганізмами з вираженою лейкоцитарною реакцією. У більшої половини пацієнток

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) розвивається клінічна картина вагініту і /або бактеріального вагінозу зі зменшенням концентрації лактобацил, збільшенням концентрації умовно патогенної мікрофлори, збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом, та мікроорганізмами, що асоційовані з дисбіотичними станами цієї ніші. При діагностиці перинатальних інфекцій в динаміці гестаційного процесу доведено достовірне підвищення концентрації Ig G та Ig М в порівнянні з контролем, тоді як підвищення Ig А супроводжує тільки маніфестацію та розвиток гострих запальних реакцій. Крім того, прогресування впливу перинатальних інфекційних факторів в процесі розвитку вагітності супроводжуються різноплановими порушеннями в системі місцевого імунітету, що виявляється зниженням рівня sIg A. Отримані дані свідчать, що уже на догестаційному етапі у жінок високого ступеня інфекційного ризику відмічено різнопланові порушення в системі місцевого імунітету, що найбільш вагомо проявляються зменшенням sIg A. Все вище вказане є підтвердженням формування вторинного імунодефіциту у даної категорії пацієнток. Ключові слова: вагітність, ризик внутрішньоутробного інфікування, мікробіоценоз піхви, локальний імунний захист.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Провідна роль внутрішньоутробних інфекцій в ґенезі несприятливих наслідків вагітності визначила основні напрямки досліджень даної проблеми [1,2]. Враховуючи неспецифічні прояви інтраамніальної інфекції та внутрішньоутробного інфікування, їхня діагностика та генез патологічних змін при вагітності є утрудненими та досягаються тільки шляхом комплексної оцінки лабораторних та інструментальних методів. Інфекційний фактор є одним із індукторів механізмів розвитку дисфункції фетоплацентарної системи, і провідною є його роль саме в ініціації імунологічних порушень в організмі матері, змін мікробіоценозу статевих шляхів та виснаженні компенсаторних властивостей плацентарного комплексу. Адекватна взаємодія між матір’ю та зародком на стадії імплантації та ранніх стадіях розвитку ембріона забезпечується материнською толерантністю до плацентарних антигенів переважно через каскад факторів адаптивного імунітету, неспецифічними імунологічними механізмами якого є гормональна імуносупресія, що обумовлена специфічними властивостями трофобласту та плаценти [5,6]. Як вказують багаточисленні літературні дослідження, група пацієнток з перинатальним інфікуванням є групою ризику щодо виникнення імунних аномалій. Тому загроза прогресування вагітності та її виношування у жінок з ризиком внутрішньоутробного інфікування потребує розробки алгоритму імунотестів, які можуть бути предикторами гестаційних ускладнень у даної категорії пацієнток [1,5,6]. Метою роботи стала оцінка стану екосистеми піхви та характеристика місцевих факторів імунітету у жінок з ризиком внутрішньоутробного інфікування. Матеріал і методи дослідження Згідно мети і завдань дослідження нами було проведено обстеження 80 жінок з ризиком внутрішньоутробного інфікування. Дослідження проводили на етапі прегравідарної підготовки та в динаміці вагітності. На першому етапі дослідження жінки були розділені на чотири групи: 20 жінок з верифікованою вірусною інфекцією, 20 жінок з бактеріальними інфекційними факторами, 20 вагітних з мікст-формами вірусно-бактеріальних інфекційних чинників та 20 пацієнток з клінічними проявами неімунної водянки плоду. Контрольну групу склали 20 практично здорових жінок. Програма дослідження включала збір анамнестичних даних, гінекологічний та акушерський огляд. Інфекційний скринінг проводили шляхом визначення видового та кількісного складу мікрофлори, бактеріоскопічного та бактеріологічного дослідження виділень, а також ідентифікації інфекційних чинників TORСH-групи методом імуноферментного аналізу та полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР). Оцінка інфікованості парвовірсом В19 проводилась шляхом ідентифікації специфічних антитіл - IgG та IgM, а показники локального імунного захисту (вміст Ig G, Ig A, Ig M в цервікальному слизі) вивчалися з використанням методу імуноферментного аналізу. Математичні методи були використані для оцінки результатів дослідження з використанням комп’ютерних програм “Pentium-IV”.

Результати дослідження та їх обговорення Так, у жінок першої групи з практично однаковою частотою виділено два патологічні варіанти дисбіозу з незначним переважанням у відсотковому відношенні неспецифічного вагініту. Більше, ніж у третини пацієнток (35,0 %) було виявлено бактеріальний вагіноз, тільки у (10,0 %) - адаптаційний варіант. Також у даній досліджуваній групі виявлено широкий видовий спектр бактерій патогенної та умовнопатогенної флори, серед яких найчастіше зустрічалися патогенний стафілокок, стафілокок епідермальний, кишкова паличка та коринебактерії, а лактобацили контамінували піхву тільки у третини обстежених. У другій та третій групах пацієнток виявлено адаптаційний варіант біоценозу у (12,5 %) випадків, неспецифічний вагініт – у третини жінок, бактеріальний вагіноз – практично у половини пацієнток (47,5%) (р<0,05). З високою частотою в обстеженій групі реєструвався епідермальний стафілокок, кишкова паличка та гриби роду Candida більше як у половини обстежених (52,5 %). Відомо, що одним з головних механізмів захисту статевих шляхів від патогенної мікрофлори є присутність індигенних бактерій, переважно лактобацил. Слід відмітити , що у більшості пацієнток лактобацили не виявлялися або були в незначних кількостях. Представники анаеробної мікрофлори – гарднерели зустрічалися у кожної п’ятої жінки. Їх присутність вказувала на формування бактеріального вагінозу: збільшення концентрації пептококів, бактероїдів, стрептококів та різке зниження кількості лактобацил. Четверта група пацієнток суттєво не відрізнялася по ступеню та характеру інфікування від жінок третьої групи. У 4 пацієнток було виявлено інфікування одним із збудників, частіше уреоплазмою , значимий відсоток – кожна третя пацієнтка - представлений гарднерельозом, кожна п’ята пацієнтка відмічена ураженням вірусу простого герпесу або цитомегаловірусу, поєднання двох та більше інфекційних чинників відмічено у третини жінок. Слід відмітити, що динаміка ступеню інфікованості в процесі гестації відмітила наростання явищ дисбіозу зі зменшенням кількості лактобацил, збільшенням інфікованості умовно патогенною та патогенною флорою більше ніж у половини жінок дослідних груп вже у першому триместрі вагітності, що може бути чинником щодо імовірного інфікування амніотичних складових та недоношування. З метою детальної оцінки факторів адаптивного імунітету, зокрема його локальної ланки - імунного захисту слизової оболонки, ми дослідили вміст Ig G, Ig A, Ig M в цервікальному слизі жінок з ризиком перинатального інфікування під час вагітності. Як демонструють наші дослідження оцінки концентрації імуноглобулінів класу G, А, М у цервікальному слизі, вже на прегравідарному етапі та в першій половині вагітності поряд з помірним підвищенням концентрації Ig G (у 1,3 рази) відмічено незначне підвищення sIg А у пацієнток першої та другої групи, тоді як у пацієнток з мікстінфікуванням та реалізованою парвовірусною інфекцією у порівнянні з контролем рівень даного трансмітера був зниженим. Одночасно слід відмітити у даної категорії пацієнток зростання показників Ig М удвічі у порівнянні з групою контролю. Аналіз показників концентрації sIg А у слизовому вмісті здорових пацієнток в середньому склав (56,18±2,12) мг/л, з досить широкими коливаннями індивідуальних показників. У пацієнток з вірусним та бактеріальним інфікуванням середні дані показника sIg А виявилися на 22,07 % підвищеним, ніж у контролі, і складали (69,65±1,18) мг/л (р<0,05). У жінок з мікст-інфекцією та у жінок з реалізацією парвовірусної інфекції поряд з низькими показниками рівня даного трансмітера - концентрація sIg А у даної категорії вагітних достовірно знижувалася і складала в середньому (48,16±1,22) мг/л, хоча було відмічено окремі епізоди збільшення концентрації sIg А (до 78,88±1,12) мг/л у третини пацієнток третьої групи, що дозволило припустити думку про певну ступінь напруження місцевого імунітету та очевидну залежність його від тривалості дії пошкоджуючого

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

агенту. Отримані нами результати підтверджуються літературними повідомленнями та дозоляють стверджувати, що sIg А є показником фізіологічного стану організму та може служити маркером змін в системі регуляції адаптаційних процесів при наявності ризику перинатального інфікування [3,4]. Висновки Характеристика особливостей мікробіоценозу у жінок з ризиком внутрішньоутробного інфікування вже на прегравідарному етапі характеризується поліінфікуванням умовнопатогенними та патогенними мікроорганізмами з вираженою лейкоцитарною реакцією. У більшості пацієнток розвивається клінічна картина вагініту і /або бактеріального вагінозу зі зменшенням концентрації лактобацил, збільшенням концентрації умовно патогенної мікрофлори, збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом, та мікроорганізмами, що асоційовані з дисбіотичними станами цієї ніші. При діагностиці перинатальних інфекцій в динаміці гестаційного процесу доведено достовірне підвищення концентрації Ig G та Ig М в порівнянні з контролем, тоді як підвищення Ig А супроводжує тільки маніфестацію та розвиток гострих запальних реакцій. Крім того, прогресування впливу перинатальних інфекційних факторів в процесі розвитку вагітності супроводжуються різноплановими порушеннями в системі місцевого імунітету, що виявляється зниженням рівня sIg A. Отримані дані свідчать, що уже на догестаційному етапі у жінок високого ступеня інфекційного ризику відмічено різнопланові порушення в системі місцевого імунітету, що найбільш вагомо проявляються зменшенням SIg A. Все вище сказане є підтвердженням формування вторинного імунодефіциту у даної категорії пацієнток. Це свідчить про те, що у діагностиці та комплексному лікуванні такої категорії вагітних необхідно враховувати даний фактор з адекватною корекцією профілактичних заходів та відповідним лікуванням. Перспективи подальших досліджень Перспективним є вивчення корелятивних зв’язків показників місцевого імунного захисту та частоти гестаційних і перинатальних ускладнень. Література 1. Акушерські і перинатальні проблеми TORCH-інфекції: Практичний посібник / За ред. З.М. Дубоссарської, А.Я. Сенчука– К.: Мета. – 2003. – 134 с. 2. Вовк Л. М. Роль основних представників TORCH-комплексу в розвитку перинатальної патології. Частина 2 / Л. М. Вовк // Клініч. імунологія. Алергологія. Інфектологія. – 2011. – № 3. – С. 11–21. 3. Жук С. И. Состав микрофлоры кишечника и влагалища у женщин раннего репродуктивного возраста на фоне дисгормональных расстройств / С. И. Жук, Е. А. Ночвина // Зб. наук. праць Асоціації акушерів-гінекологів України. – К. : Інтермед, 2006. – С. 273–276. 4. Костава М. Н. Микробиоценоз влагалища и состояние эпителия шейки матки / М. Н. Костава // Гинекология. – 2008. – № 6. – C. 42–44. 5. Чайка В.К. Инфекции в акушерстве и гинекологии : практическое руководство / под ред. В. К. Чайки. – Донецк : ООО «Альматео», 2006. – С.640. 6. Murthy V. Antenatal infection/inflammation and fetal tissue injury / V. Murthy , N.Kennea //Best Pract. Res. Clin. Obstet. Gynaecol. -2007. No. 3. - Р. 479-489. Куса А.Н. Роль инфекционного фактора и состояние местного иммунитета у женщин с риском внутриутробного инфицирования Кафедра акушерства и гинекологии факультета последипломного образования, Ивано-Франковский национальный медицинский университет Резюме. Ведущая роль внутриутробных инфекций в генезе неблагоприятных исходов беременности определила основные пути исследований данной проблемы. Целью работы стало оценивание состояния экосистемы влагалища и характеристика местных факторов имунитета у женщин с риском внутриутробного инфицирования.

Проведено исследование 80 женщин с риском внутриутробного инфицирования. Контрольную группу составили 20 практически здоровых женщин. Инфекционный скрининг проводили путем определения видового и количественного состава микрофлоры, бактериоскопического и бактериологического исследования выделений, а также идентификации инфекционных агентов TORСH-группы методом имуноферментного анализа и полимеразно-цепной реакции (ПЦР).Оценивание инфицированости парвовирусом В-19 проводили путем идентификации специфических антител- IgG и IgM, показатели локальной имунной защиты (содержимое Ig G, Ig A, Ig M в цервикальной слизи) изучались путем использования метода имуноферментного анализа. В результате проведенных исследований встановлено, что характеристика особенностей микробиоценоза у женщин высокой степени инфекционного риска уже на прегравидарном етапе характеризуется полиинфицированием условно-патогенными и патогенными микроорганизмами с выраженной лейкоцитарной реакцией. У больше половины пациєнток развивается клиническая картина вагинита и /или бактериального вагиноза из уменьшением концентрации лактобацил, увеличением концентрации условно патогенной микрофлоры, возбудителей инфекций, передаваемих половым путем, и микроорганизмами, асоциированными с дисбиотическими состояниями этой нишы. При диагностике перинатальных инфекций в динамике гестационного процесса доведено достоверное увеличение концентрации Ig G и Ig М в сравнении с контролем, тогда как увеличение Ig А сопровождает только манифестацию и развитие острых запальных реакций. Кроме того, прогресирование влияния перинатальных инфекционных факторов в процесе развития беременности сопровождаются разноплановыми нарушениями в системе местного имунитета, которые проявляются снижением уровня sIg A. Полученные данные показали, что уже на догестационном етапе у женщин высокой степени инфекционного риска отмечались разноплановые нарушения в системе местного имунитета, что наиболее весомо проявляются уменьшением sIg A. Все выше сказанное подтверждает формированию вторичного имунодефицита у даной категории пациєнток. Ключевые слова: беременность, риск внутриутробного инфицирования, микробиоценоз влагалища, локальная имунная защита. Kusa O.M. Role of Infectious Factors and State of Local Immunity in Women at Risk of Intrauterine Infection Abstract. The leading role of intrauterine infections in the genesis of adverse effects during pregnancy identified the main areas of research of this problem. The aim of the research was to evaluate the state of the vaginal ecosystem and characteristics of local immunity factors in women with risk of intrauterine infection. 80 women with a risk of fetal infection were examined. The control group consisted of 20 healthy women. Infectious screening was performed by determining the species and quantitative composition of microflora, bacterioscopic and bacteriological study of discharge, as well as identifying infectious factors of TORCH-group by immune-enzyme analysis and polymerase chain reaction (PCR). Evaluation of contamination by parvovirus B19 was carried out by the identification of specific antibodies - IgG and IgM, indicators of local immune protection (content of Ig G, Ig A, Ig M in cervical mucous) were studied using the ELISA method. As a result, it was found that microbiocenosis in women with high risk of infection even at the preconception stage is characterized by polyinfection by opportunistic pathogens and pathogenic microorganisms with a high-grade leukocyte sensitivity. More than half of patients suffered from vaginitis and / or bacterial vaginosis with decreasing concentration of lactobacilli, increasing concentration of conditionally pathogenic organisms, sexually transmitted pathogens and microorganisms associated with dysbiotic states of this type. While diagnosing perinatal infections during gestational process a significant increase in the concentration of Ig G and Ig M in comparison with the control was detected, while increasing of Ig A accompanies only manifestation and development of acute inflammatory reactions. In addition, the progression of perinatal infection factors exposure during pregnancy is accompanied by diverse disturbances in local immunity, manifested by a reduction in sIg A. The data indicate that even at the pregestation stage women with high degree of infection risk have various disturbances in the system of local immunity, mostly decrease of sIg A. All of the mentioned above confirms the formation of secondary immunodeficiency in this category of patients. Key words: pregnancy, risk of intrauterine infection, vaginal microbiocenosis, local immune defense. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК 616-008.843.1+616.311.2-002+616.33-002+613.96

Лісецька І.С., Рожко М.М. Вивчення мікрокристалізації ротової рідини у підлітків з катаральним гінгівітом та хронічним гастродуоденітом Кафедра дитячої стоматології, Івано-Франківський національний медичний університет, Україна kishka_lisangel@mail.ru Резюме. На сьогодні проблема захворювання тканин пародонту у дітей та підлітків залишається актуальною внаслідок високої розповсюдженості та коливається в межах 55-96%, переважно діагностують хронічний катаральний гінгівіт. Часто захворювання пародонту зустрічаються у підлітків з загальносоматичними захворюваннями, зокрема в осіб з захворюваннями ШКТ. За епідеміологічними даними хвороби ШКТ в підлітковому віці посідають друге місце. Серед хвороб гастродуоденальної зони в даній віковій категорії перше місце займає хронічний гастродуоденіт (60-70%). Ротова рідина регулює гомеостаз порожнини рота, є чутливим індикатором, реагує зміною показників, в тому числі зміною типу кристалізації. Даний діагностичний тест можна застосовувати з метою оцінки ефективності профілактичних, лікувальних і реабілітаційних мероприємств. Вивчено тип мікрокристалізації у 107 підлітків віком від 12 до 18 років, яких розділили на три групи: в основну групу ввійшли 43 підлітки з катаральним гінгівітом на фоні хронічного гастродуоденіту; групу порівняння склали 34 підлітки з катаральним гінгівітом без соматичної патології; у групу контролю ввійшли 30 підлітків без соматичної та стоматологічної патології. Дослідження мінералізуючої функції слини з визначенням типу кристалізації проводили за методикою Леуса П.А. в модифікації Дубровіної Л.А. (1989). Результати дослідження показали, що у підлітків основної групи виявляється переважно ІІ та ІІІ тип кристалізації. У підлітків групи порівняння переважає ІІ тип кристалізації, значно зменшується кількість осіб з ІІІ типом порівняно з основною групою та зростає кількість з І типом. У підлітків групи контролю виявлено всі три типи кристалізації, причому переважає ІІ тип, значно збільшується кількість осіб з І типом кристалізації та зменшується з ІІІ типом. Таким чином, дослідження типу кристалізації ротової рідини може служити прогностичним тестом оцінки ефективності лікування та для обґрунтування проведення профілактики катарального гінгівіту у підлітків. Ключові слова: підлітки, катаральний гінгівіт, хронічний гастродуоденіт, ротова рідина, кристалізація слини.

зування перебігу захворювання. Метою проведеного дослідження стало вивчення особливостей типу мікрокристалізації слини у підлітків з катаральним гінгівітом на фоні хронічного гастродуоденіту у порівнянні з соматично здоровими.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Проблема ранньої діагностики, лікування та профілактики захворювань тканин пародонту у підлітків залишається актуальною, внаслідок високої поширеності. Ураження тканин пародонту діагностують у 55-96% підлітків, за епідеміологічними даними у підлітків найчастіше зустрічається хронічний катаральний гінгівіт, показник сягає 90% [5,9,11]. Захворювання тканин пародонту виникає в наслідок дії комплексу факторів [1,2,8]. Часто захворювання пародонту зустрічаються у підлітків з загальносоматичними захворюваннями, зокрема в осіб, з захворюваннями шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Захворювання ШКТ посідають одне з перших місць і становлять серед підлітків - 26,74 на 1000 обстежених, мають тенденцію до зростання з віком [7,10]. Серед хвороб гастродуоденальної зони в даній віковій категорії перше місце займає хронічний гастродуоденіт (60-70%). В останні роки в медицині для ранньої діагностики та прогнозування перебігу захворювання частіше застосовують прості, атравматичні, інформативні методи, які не потребують дороговартістної спеціальної апаратури. В цьому плані залишається актуальним вивчення малюнку, який виникає при кристалізації краплі біологічної рідини. Ротова рідина регулює гомеостаз порожнини рота, є чутливим індикатором навіть при незначному впливі зовнішніх та внутрішніх факторів на організм, реагує зміною показників, в тому числі зміною типу кристалізації [3,4,6]. Даний діагностичний тест має переваги: неінвазивний, простий у виконані, економічний, інформативний та швидкий, можна застосовувати з метою оцінки ефективності профілактичних, лікувальних і реабілітаційних мероприємств, а також для прогно-

Результати дослідження та їх обговорення Результати дослідження показали, що у підлітків основної групи виявляється переважно ІІ та ІІІ тип кристалізації, відповідно 22 (51,2%) та 19 (44,2%) обстежених, однак І тип виявився лише у 2 (4,6%) обстежених. Причому спостерігається тенденція виявлення типу кристалізації в залежності від кислотності шлункового вмісту: у підлітків з підвищеною та нормальною кислотністю виявляли переважно ІІ тип, а у підлітків з пониженою кислотністю ІІІ тип кристалізації. У підлітків групи порівняння переважає ІІ тип кристалізації - 21 (61,8%) обстежених, значно зменшується кількість осіб з ІІІ типом - 8 (23,5%) обстежених порівняно з основною групою та зростає кількість з І типом - 5 (14,7%) обстежених. У підлітків групи контролю виявлено всі три типи кристалізації, причому переважає ІІ тип - 17 (56,7%) обстежених та значно збільшується кількість осіб з І типом кристалізації – 8 (26,7%) осіб та зменшується з ІІІ типом – 5 (16,6%) осіб. Аналіз отриманих результатів дослідження мікрокристалізації ротової рідини показує залежність типу кристалізації як від загального стану організму, так і від стоматологічного статусу. У підлітків з хронічними гастродуоденітами переважає ІІ та ІІІ тип кристалізації. Встановлено, що тип кристалізації у підлітків з хронічними гастродуоденітами залежить від кислотності шлункового вмісту. У підлітків, в анамнезі яких не виявлено соматичної патології, переважає ІІ тип кристалізації, також зростає кількість обстежених з І типом та зменшується з ІІ типом кристалізації. У підлітків без загальних захворювань та здоровим пародонтом виявлено всі типи кристалізації, але ІІІ тип зустрічається значно рідше

Матеріал і методи дослідження З цією метою вивчено тип мікрокристалізації у 107 підлітків віком від 12 до 18 років, яких розділили на три групи: в основну групу ввійшли 43 підлітки з катаральним гінгівітом на фоні хронічного гастродуоденіту; групу порівняння склали 34 підлітки з катаральним гінгівітом без соматичної патології; у групу контролю ввійшли 30 підлітків без соматичної та стоматологічної патології. Про стан тканин пародонту судили на основі даних клінічного огляду, рентгенологічного обстеження, визначення об’єктивних пародонтальних індексів і проб. Дослідження мінералізуючої функції слини з визначенням типу кристалізації проводили за методикою Леуса П.А. в модифікації Дубровіної Л.А. (1989). Забір ротової рідини здійснювали з дна порожнини рота стерильною піпеткою через дві години після прийому їжі. Три краплі ротової рідини поміщали на предметне скло, попередньо оброблене спиртом та висушували при кімнатній температурі. Після висихання краплі досліджували під мікроскопом Primo Star ZEISS Plan-ACHROMAT при малому збільшенні (10 * 10/18). При вивченні всієї площі краплин аналізували отриману картину та в залежності від структуризації та розмірів кристалів розрізняли три типи. - І тип – чіткий малюнок подовжених кристалопризматичних структур, що зрослися між собою та займають всю поверхню краплини; - ІІ тип – у центрі краплі визначаються окремі дендритні кристалопризматичні структури менших розмірів ніж при І типі; - ІІІ тип – по всій краплині спостерігається велика кількість ізометрично розташованих кристалічних структур неправильної форми.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

та збільшується кількість осіб з І типом кристалізації. Висновки Дослідження типу кристалізації ротової рідини може служити прогностичним тестом оцінки ефективності лікування та для обґрунтування проведення профілактики катарального гінгівіту у підлітків. Перспективи подальших досліджень у даному напрямку полягають у вивченні типу мікрокристалізації в залежності від проведених лікувальних мероприємств та оцінки ефективності лікувально-профілактичного комплексу в підлітків з катаральним гінгівітом та хронічним гастродуоденітом. Література 1. Безвушко Е.В. Особливості формування патології тканин пародонта у дітей, що проживають у різних екологічних умовах / Е.В. Безвушко // Вісник стоматології. – 2008. - №2. – С. 97 – 101. 2. Вольф Герберт Ф. Пародонтология / Герберт Ф.Вольф, Эдит М. Ратейцхак, Клаус Ратейцхак. – Москва, 2014: Издательство «Медпресс – информ». – 548 с. 3. Гаврилюк Н.С., Кіндрат А.В., Цимбаліста І.В. Клінічне значення кристалізації слини у хворих з кислото залежними захворюваннями / / Сучасна гастроентерологія. – 2014. - № 6 (80). – С. 37 - 42. 4. Денисов А.Б., Барер Г.М., Сткрова Т.М. Кристаллические агрегаты ротовой жидкости у больных с патологией желудочнокишечного тракта // Российский стоматологический журнал. – 2003. - № 2. – С. 27 – 29. 5. Дичко Е.Н. Частота стоматологічних захворювань у дітей / Е.Н. Дичко, І.В. Ковач, Ю.В. Хотімська, Н.В. Федоряк // Медичні перспективи. – 2012. – Т. 17, №2. – С. 114-116. 6. Лихорад Е.В., Шаковец Н.В. Слюна: значение для органов и тканей в полости рта в норме и при патологи // Медицинский журнал. – 2013. - №3. – С. 7 – 11. 7. Пересипкіна Т.В. Стан здоров’я та прогноз поширеності захворювань серед підлітків України / Пересипкіна Т.В. // Здоровье ребенка. – 2014. - № 8 (59) – С. 12 – 15. 8. Романенко Е.Г. Характер и частота изменений в полости рта у детей с хроническим гастродуоденитом / Романенко Е.Г. // Здоровье ребенка. – 2012. - № 1 (36). – С. 70 – 73. 9. Хоменко Л.А. Заболевания пародонта у лиц молодого возраста: проблема риска и діагностики / Хоменко Л.А., Биденко Н.В., Остапко Е.И. // Стоматолог. – 2006. - №1-2. – С. 54-58. 10. Щербаков П.Л. Гастроэзофагеальная рефлюксная болезнь у детей / Щербаков П.Л. // Болезни органов пищеварения. – 2007. – Т. 9, №2. – С.42-47. 11. Periodontal disease. More than just gums // Mayo Clin Health Lett. – 2014. – Vol. 32, №10. – P. ZE01-4. Лисецкая И.С., Рожко Н.М. Изучение микрокристализации ротовой жидкости у подростков с катаральным гингивитом и хроническим гастродуоденитом Кафедра детской стоматологии, Ивано-Франковский национальный медицинский университет, Украина Резюме. Проблема заболевания тканей пародонта у детей и подростков сегодня остается актуальной вследствие высокого распространения и колеблется в границах 55-96%, в основном диагностируют хронический катаральный гингивит. Часто заболевания пародонта встречаются у подростков с общесоматическими заболеваниями, в частности у особ с болезнями ЖКТ. По эпидемиологическим данным болезни ЖКТ в подростковом возрасте занимают второе место. Среди болезней гастродуоденальной зоны в данной возрастной категории первое место занимает хронический гастродуоденит (60-70%). Ротовая жидкость регулирует гомеостаз полости рта, является чувствительным индикатором, реагирует изменением показателей, в том числе изменением типа кристаллизации. Данный диагностический тест

можно использовать с целью оценки эффективности профилактических, лечебных и реабилитационных мероприятий. Изучено тип микрокристализации у 107 подростков возрастом от 12 до 18 лет, которых разделили на три группы: в основную группу вошли 43 подростки с катаральным гингивитом на фоне хронического гастродуоденита; группу сравнения составили 34 подростки с катаральным гингивитом без соматической патологии; в группу контроля вошли 30 подростков без соматической и стоматологической патологии. Исследования минерализующей функции слюны с определением типа кристаллизации проводили по методике Леуса П.А. в модификации Дубровиной Л.А. (1989). Результаты исследования показали, что у подростков основной группы выявляется в основном ІІ и ІІІ типом кристаллизации. У подростков группы сравнения в основном встречается ІІ тип кристаллизации, значительно уменьшается колличество особ с ІІІ типом в сравнении с основной груп пой и увеличивается колличество с І типом. У подростков группы контроля виявлено все три типа кристаллизации, причем в основном выявляется ІІ тип, значительно увеличивается колличество особ с І типом кристаллизации и уменьшается с ІІІ типом. Таким образом, исследование типа кристаллизации ротовой жидкости может служить прогностическим тестом оценки эфективности лечения и для обоснования проведения профілактики катарального гингивита у подростков. Ключевые слова: подростки, катаральный гингивит, хронический гастродуоденит, ротовая жидкость, кристаллизация слюны. Lisecka І.S., Rozhko М.М. Study of Microcrystalization of Oral Fluid in Teenagers with Catarrhal Gingivitis and Chronic Gastroduodenitis Department of children dentistry Ivano- Frankivsk’s national medical university, Ukraine Abstract. Today the problem of periodontal diseases in children and teenagers remains actual because of the high prevalence and ranges from 55-96%, preferably diagnosed chronic catarrhal gingivitis. Periodontal diseases often occur in teenagers with somatic diseases, particularly in people with diseases of the gastrointestinal tract. According to epidemiological data the gastrointestinal diseases in teenagers is on the second place. Among gastroduodenal diseases in this age group chronic gastroduodenitis is on the first place (60-70%). Oral fluid regulates homeostasis of oral cavity, it is a sensitive indicator, parameters changes may very, including changes of crystallization types. This diagnostic test can be used to assess the efficiency of prophylactic, treatment and rehabilitation measures. The crystallization type in 107 teenagers from 12 to 18 years old has been studied and they were divided into three groups: the main group included 43 teenagers with catarrhal gingivitis on a background of chronic gastroduodenitis; comparison group consisted of 34 teenagers with catarrhal gingivitis without somatic pathology; and control group included 30 teenagers without somatic and dental diseases. Research of mineralization function of saliva was conducted by method of Leus P.A. in modification by Dubrovina L.A. (1989). The results showed that in teenagers of main group mostly manifested second and third type of crystallization. In teenagers from comparison group dominates the second type of crystallization, significantly reduced the number of people with type III compared to the main group and increases the number of type I. Adolescents control group revealed three types of crystallization, and type II predominates significantly increases the number of people and type of crystallization and decreases with the third type. In teenagers from control group revealed three types of crystallization, and type II predominates significantly, increases the number of people with type I of crystallization and decreases with the third type. Thus, the study of crystallization type of oral fluid can be as a prognostic evaluation test of treatment efficiency and for substantition of catarrhal gingivitis prophylaxis in teenagers. Key words: teenagers, catarrhal gingivitis, chronic gastroduodenitis, oral fluid, crystalization of saliva. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) UDC 611.441.061.1-053.15

Lopushniak L.Ya., Khmara T.V., Makar B.G. Variability of Thyroid Cancer Forms in Human Fetuses Higher educational institution of Ukraine “Bukovinian State Medical University” (Chernivtsi, Ukraine), olegb007@i.ua Abstract. The aim of the paper is to establish anatomical variants of the external structure of the thyroid gland in human fetuses aged 4-6 months. Material and methods of study. The study has been performed on 37 specimens of human fetuses with 81,0-230,0 mm of the crownrump length (CRL). The material was obtained in obstetrical departments of medical institutions of Chernivtsi and the corresponding region. Specimens of the fetuses weighing more than 500.0 grams were studied directly in Chernivtsi municipal institution “ Department of morbid anatomy”. We only studied the cases where the cause of death had not been associated with thyroid pathologies (TP) and those of the organs and structures of the neck. We used the methods of ordinary and fine dissection controlled by means of binocular microscope MBS10, morphometry and statistical analysis of the findings. Results. It was established that 4 month-old fetuses’ thyroid is shaped like the letter “H”. Thyroid isthmus without clear boundaries enters the lateral glandular lobes, whose shape resembles a kind of edge pointed backwards and extended in the middle section. Thyroid lobes are almost symmetrical. The cross length of thyroid lobes in fetuses with 115,0135,0 mm of CRL compared to those with 81,0-114,0 mm of CRL increased by twice and their thickness - almost by four times. By the 5th month of fetal growth (fetuses 136,0-185,0 mm of CRL) development of the lateral lobes of the thyroid and a clearer separation of the isthmus continue. We established both the variability of lateral lobes and the isthmus of the thyroid shapes, and their asymmetry. In 2.7% of cases the thyroid gland is butterfly-shaped and symmetric, while in 8.1% it is butterfly-shaped and asymmetric, yet in 10.8% the thyroid gland resembles a semicircle. The fetuses aged 6 months (186,0-230,0 mm of CRL) had a slight increase in the length of their thyroid lobules. The shape of the thyroid gland is quite varied: horseshoelike (5.4% of cases), butterfly-shaped symmetric (5.4% of cases) and asymmetric (8.1% of cases), semicircleshaped (2.7% of cases), “H”-shaped (5.4% of cases) with elongated upper and lower poles. Conclusions. 1. In the early fetal period an intensive formation of structure and sizes of the thyroid gland, which in its shape, usually resembles the letter “H” (84.6% of cases) occurs. 2. The structure of the thyroid gland in human fetuses aged 5-6 months is characterized by considerable individual anatomical variability, manifested in different shapes and topography of its parts. Variability of shapes of the thyroid gland can provide the following types: the letter “H” (37.93% of cases), butterfly-shaped symmetric (10.35% of cases) and asymmetric (20.69% of cases), semicircle-shaped (17.24% of cases) and the horseshoelike (13 , 79% of cases). Key words: Thyroid gland, morphogenesis, fetus, human.

Problem introduction statement and analysis of recent research. Active implementation of perinatal prevention and treatment of birth defects requires modern approaches and methods for the study of fetal development, the use of which is not possible without a comprehensive morphological study of the structure and dynamics of the formation of the topography and structures in fetal and early neonatal period of human ontogenesis. Today some fetal diseases are curable, including surgical correction in the womb. The so-called “fetal surgery” is one of the promising areas of perinatal medicine. In this case anatomical studies in human fetuses of different age groups are especially important[1]. A number of researchers mention variant anatomy of the thyroid gland (TG)[2, 3]. Variants of the external shape of the thyroid gland are essential when performing surgical interventions on the organs and structures of the neck, and must be taken into consideration by surgeons [4]. According to some researchers [5, 6, 7] the shape of the thyroid gland may be different: horseshoelike, crescent-shaped, the letter “H”-shaped, as well as there are cases of its isthmus absence. Objective. To establish anatomical variants of the external structure of the thyroid gland in human fetuses aged 4-6 months. Material and methods of study The study has been performed on 37 specimens of human fetuses

with 81,0-230,0 mm of the crown-rump length (CRL). The material was obtained in obstetrical departments of medical institutions of Chernivtsi and the corresponding region. Specimens of the fetuses weighing more than 500.0 grams were studied directly in Chernivtsi municipal institution “ Department of morbid anatomy”. We only studied the cases where the cause of death had not been associated with thyroid pathologies (TP) and those of the organs and structures of the neck. We used the methods of ordinary and fine dissection controlled by means of binocular microscope MBS-10, morphometry and statistical analysis of the findings.

Results and discussion 4 month-old fetuses’ thyroid gland is shaped like the letter “H”. Thyroid isthmus without clear boundaries enters the side glandular lobes, whose shape resembles a kind of edge pointed backwards and extended in the middle section. On the lateral lobes of the thyroid gland one can find a dorsal line that separates anteriolateral and inner surfaces of the lobules. The thyroid lobules are almost symmetric, and they are: the left lobe - 4,1±0,15 mm long, 5,2±0,13 mm wide (in the middle part) and 3,0±0,08 mm thick; the right lobe equals to: 3,5±0,11, 4,8±0,09 and 3,3±0,11 mm respectively. Thyroid isthmus is 900±25 mm long, 340±20 mm thick and its cross size is 230±16 micrometers. The transverse size (width) of the thyroid lobes in the fetuses with 115,0-135,0 mm of CRL compared to those with 81,0-114,0 mm of CRL increased by twice and its thickness - almost by four times. The thyroid gland has a lobed structure whose size and shape are variable. A fetus with 115.0 mm of CRL(2.7% of cases) had a “butterfly-shaped” thyroid gland and that with 120.0 mm of CRL (2.7% of cases) had horseshoe-shaped one. By the 5th month of fetal growth (fetuses with 136,0-185,0 mm of CRL) development of the lateral lobes of the thyroid gland and a clearer separation of the isthmus continue. It should be noted that formation of the thyroid gland slows down somewhat, its lateral lobules are usually placed asymmetrically. The right lobe (in 13 out of 19 studied fetuses) is bigger than the left one of the organ. The upper poles of the lobes are more elongated than the lower ones. The lobes grow craniocaudally and along with the isthmus keep shaping the letter “H” in diferent variants (24.3%), which is consistent with the research group of authors [4, 7]. At the same time the isthmus mainly (12 cases) connects the lower and rarely (7 cases) the middle portions of the lobules. The thyroid isthmus is located under the cartilaginous arch of the cricoid cartilage and is adjacent to the upper tracheal cartilages. In fetuses with 152.0 and 160.0 mm of CRL branching of the lobular poles with their pointing is observed. In our view, such a change in the shape of the thyroid gland is associated with the peculiarities of the topography of the thyroid vessels in the area of the upper and lower poles of the organ. Linear dimensions of the right lobe of the thyroid gland in fetuses with 136,0-160,0 mm of CRL prevail over those of the left lobe. At this stage of development there are no significant changes in growth and thyroid topographical and anatomical relationships of the thyroid gland with its adjacent organs. The upper poles of the thyroid lobes are adjacent to the oblique line of the thyroid cartilage and the lower ones reach the fourth or third tracheal rings. Common carotid arteries are adjacent to the lateral surfaces of the thyroid lobes. The arch of the cricoid cartilage is not dramatically above the isthmus any more. While studying fetuses with 161,0-185,0 mm of CRL we found both the variability of lateral lobes and the isthmus of the thyroid shapes, and their asymmetry. In 2.7% of cases the thyroid gland is butterfly-shaped and symmetric (Fig. 1), while in 8.1% it is butterfly-shaped and asymmetric, yet in 10.8% the thyroid gland resembles a semicircle. At the same time there is a slight increase in thyroid linear sizes of the thyroid lobes and only in

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Fig.1. Organs and structures of the fetal neck with 185,0 mm of CRL. Macrophotography. Magn. 3,5: 1 – Thyroid lobes; 2 – trachea; 3 – brachiocephalic trunk; 4 – common carotid arteries; 5 – subscapular arteries; 6 – vagus nerves

Fig. 2. Organs and structures of the fetal neck with 205,0 mm of CRL. Macrophotography. Magn. 4,1: 1 – thyroid gland; 2 – superior thyroid veins; 3 – trachea; 4 – common carotid arteries; 5 – vagus nerves; 6 – internal jugular veins; 7 – brachiocephalic trunk

one case (the fetus with 185.0 mm of CRL) we observed a significant increase in the size of all parts of the thyroid gland. The fetus with 165.0 mm of CRL had horseshoe-shaped gland (2.7% of cases), and the lower right parathyroid gland is 3.0 mm below the base of the right lobe of the thyroid gland. The fetus with 180.0 mm of CRL had a horseshoe-shaped gland too (2.7% of cases) and the lobular isthmus is adjacent to the left and right plates of the thyroid cartilage. The fetuses aged 6 months (186,0-230,0 mm of CRL) had a slight increase in the length of thyroid lobules. Its length ranges between 5,3 and 7,5 mm and in two fetuses with 215,0 and 228,0 mm of CRL the right and left thyroid lobes were between 12,5 and 14,0 mm long. The shape of the thyroid gland is quite varied: horseshoelike (5.4%), butterfly-shaped symmetric (5.4% of cases) and asymmetric (8.1% of cases), semicircle-shaped (2.7% of cases), “H”-shaped (5.4% of cases) with elongated upper and lower poles. The upper poles of the thyroid lobules are pointed, and their lower poles are more rounded. The thyroid lobes reach the oblique line of the thyroid cartilage with their upper poles, the line itself has the form of a well pronounced small crest, which is located at the lower edge of the thyroid cartilage plate. Along with the lower horns of the thyroid cartilage these formations demarcate a triangular area with a sharp peak, which models the upper pole of the thyroid lobes. In our opinion, correlative relationships to those structures of the thyroid cartilage and topographical and anatomical features of the thyroid vessels influence the formation of the upper poles of the thyroid lateral lobes. The upper edge of the isthmus of the thyroid gland is usually placed under the arc of the cricoid cartilage and the lower edge of the thyroid isthmus is projected at the 3rd -4th and sometimes the 5th tracheal cartilage as well. Only in one case (fetus with 205.0 mm of CRL) the thyroid isthmus was located skeletally at the level of the first tracheal cartilage. The fetuses with 210.0 and 215.0 mm of CRL don’t have the thyroid isthmus. We have established various forms of thyroid isthmus: a semicircle, a node, a dual node, a broad or narrow plate. So, fetuses aged 6 months have variable shape and topography of their thyroid isthmus.

Common carotid arteries are usually adjacent to the lateral surfaces of the thyroid lobes, rarely (fetuses with 190.0, 200.0 and 210.0 mm of CRL) – to the posterior surfaces of the thyroid lobes, and in two cases (215.0 and 225.0 mm of CRL) – to the anterior surfaces of the thyroid lobes. This adjoining of common carotid arteries at the posterior or anterior surfaces of the lobes of the gland results in slight grooves. While studying topographical and anatomical features in fetuses aged 6 months we found atypical variants of its structure and syntopy. Thus, the thyroid gland in the fetus with 205.0 mm of CRL looks like a semicircle without a clear differentiation between the right and left lobes (Fig. 2). The lower edge of the thyroid gland (cross taenia) is located on the level of the 3rd tracheal cartilage. Behind the right vertical part of the thyroid gland there is the right neurovascular bundle, with medial of the right common carotid artery, intermediate position of the right vagus, laterally of which (at a distance of 3.0 mm) is placed the right internal jugular vein. The left common carotid artery is closely adjacent laterally to the left vertical part of the thyroid gland. The thyroid gland of the fetus with 215,0 mm of CRL is characterized by a butterfly shape. One can differentiate the right and left lobes in the thyroid gland which are closely adjacent to each other and touch with their edges. The gland is without the isthmus. Cranially the thyroid lobes reach the corresponding (right and left) plates of the thyroid cartilage. The thyroid gland of a fetus with 220,0 mm of CRL is located in the front area of the neck, anteriorly to the cricoid cartilage. It consists of the right and left lobes connected with a narrow isthmus. The latter is located on the level of two upper tracheal cartilages. Pyramidal small lobe leaves the right lobe of the thyroid gland and is placed on the front surface of the cricoid cartilage arch of the larynx. The right common carotid artery adjoins to the anterior surface of the right lobe of the thyroid gland. Posteriolateral surface of the left lobe of the thyroid gland is adjacent to the anterior surface of the left common carotid artery. The right and left lobes of a fetus with 230.0 mm are located on the anterior surface of the trachea, on the level of the 1st -3rd tracheal cartilages. The front part of the trachea is covered with

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

References 1. Halychanska О.М. Atypical structure of branchiogenic group of endocrine glands in fetuses aged 5 months / О.М. Halychanska, А.V. Ternavska, М.А. Kurykeru // All-Ukrainian. med. Journal for young scientists «Khyst». – 2012. – Issue 14. – P. 148-149. 2. Essay on perinatal anatomy / Y.T. Akhtemiichuk, О.М. Slobodian, Т.V. Khmara [et al.], edited by Y.Т. Akhtemiichuk – Chernivtsi: BSMU, 2011. – 300 p. 3. Khmara T.V. Perinatal anatomy of the upper mediastinum / T.V. Khmara, O.M. Halychanska. – Chernivtsi: Medical University, 2015. – 320 p. 4. Syrycki M. The examinations of thyroid gland isthmus topography in fetal period development – practical importance / M. Syrycki / / Folia Morphol. (Warsz.). – Vol. 62, № 1. – Р. 57-60. 5. LevytskaU.S. Ultrasound variants of the thyroid gland structure depending on the sex and constitutional type of body structure/ U.S. Levytska, О.М. Мota, І.R. Paska // Ukrainian morphological almanac.– 2012. – Vol. 10, № 2. – P. 50-52. 6. Miller F.R. Surgical anatomy of thyroid and parathyroid glands / F.R. Miller // Otolaryngol. Clin. North. Am. – 2003. – Vol. 36, № 1. – Р. 1-7. 7. Oliinyk I.Y. Evolution of variability of the thyroid gland in the fetal period of the human ontogenesis / I.Y. Oliinyk // Biomed. and Biosoc. Anthropology. – 2004. – № 2. – Р. 63-64.

Fig.3. Organs and structures of the fetal neck with 230,0 mm of CRL. Macrophotography. Magn. 3,6: 1 – the right lobe of the thyroid gland; 2 – the left lobe of the thyroid gland; 3 – pyramidal process of the thyroid gland; 4 – the left lower parathyroid gland; 5 – trachea; 6 – common carotid arteries; 7 – vagus nerves; 8 – internal jugular veins

lбmina pretracheбlis of the cervical fascia, between the layers of which there are pair sternohyoid and sternothyroid muscles. The latter are represented by single muscle fibers. The pyramidal process leaves the right lobe of the thyroid gland. The thyroid isthmus is below the arch of the cricoid cartilage and the right lobe and the pyramidal process of the organ cover the arch of the cartilage. The lower edge of the cricoid cartilage is horizontal and adjacent to the first tracheal cartilage. Laterally the right common carotid artery is closely adjacent to the right lobe of the thyroid gland and the left internal jugular vein with the left vagus nerve to the left lobe of the thyroid gland. The left lower parathyroid oval gland is located between the cervical part of the trachea and the left internal jugular vein and is 3.0 mm below the left lobe of the thyroid gland (Fig. 3). The left lower parathyroid gland is 8.0 mm long, and 4.0 mm wide. The thyroid cartilage has two tetragon symmetrical plates - left and right that are interconnected at an obtuse angle. Conclusions 1. In the early fetal period one can see an intensive formation of the structure and sizes of the thyroid gland, which, in its form, usually resembles the letter “H” (84.6% of cases). 2. The structure of the thyroid gland in human fetuses aged 5-6 months is characterized by a significant individual anatomical variability, manifesting by different shapes and topography of its parts. The variability of the thyroid gland shapes can be represented by these kinds: The letter “H” shaped (37,93 % of cases), butterflylike symmetric (10,35 % of cases) and asymmetric (20,69%), semicircle-shaped (17,24 % of cases) and horseshoe-shaped (13,79 % of cases). Prospects for further studies The conducted study on the model and variant structure of the thyroid gland in fetuses aged 4-6 months demonstrates the need for further clarification of its topographical and anatomical features in fetuses aged 7-10 months as well as in human newborns.

Лопушняк Л.Я., Хмара Т.В., Макар Б.Г. Варіабельність форми щитоподібної залози у плодів людини Вищий державний навчальний заклад України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна, olegb007@i.ua Резюме. Метою роботи є встановлення анатомічних варіантів зовнішньої будови щитоподібної залози у плодів людини 4-6 місяців. Матеріал і методи дослідження. Дослідження виконане на 37 препаратах плодів людини 81,0-230,0 мм тім’яно-куприкової довжини (ТКД). Матеріал одержували з акушерсько-гінекологічних відділень лікувальних закладів м. Чернівці та області. Препарати плодів масою понад 500,0 г вивчали безпосередньо в Чернівецькій обласній комунальній установі «Патологоанатомічне бюро». Вивчали тільки ті випадки, коли причина смерті не була пов’язана з патологією щитоподібної залози (ЩЗ) та органів і структур шиї. Застосовували методи звичайного та тонкого препарування під контролем бінокулярного мікроскопа МБС-10, морфометрії і статистичної обробки отриманих даних. Результати роботи. Встановлено, що у плодів 4-місяців ЩЗ за формою нагадує літеру „Н”. Перешийок ЩЗ без чітких меж переходить у бічні частки залози, форма яких нагадує своєрідний загострений дозаду та розширений у середньому відділі клин. Частки ЩЗ майже симетричні. Поперечний розмір часток ЩЗ у плодів 115,0-135,0 мм ТКД порівняно з плодами 81,0-114,0 мм ТКД збільшується у два рази, а товщина – майже у чотири рази. На 5-му місяці внутрішньоутробного розвитку (плоди 136,0185,0 мм ТКД) продовжується розвиток бічних часток ЩЗ і більш чітке відокремлення перешийка. Нами встановлена як варіабельність форми бічних часток і перешийка ЩЗ, так і їх асиметрія. У 2,7 % спостережень форма ЩЗ метеликоподібна симетрична, а у 8,1 % – метеликоподібна асиметрична, ще у 10,8 % форма ЩЗ нагадує півкільце. У плодів 6 місяців (186,0-230,0 мм ТКД) відзначено незначне збільшення довжини часток ЩЗ. Форма ЩЗ досить різноманітна: підковоподібна (5,4 %), метеликоподібна симетрична (5,4 %) і асиметрична (8,1 %), півкільцеподібна (2,7 %), у вигляді літери „Н” (5,4 %) із видовженими верхніми і нижніми полюсами. Висновки. 1. На початку плодового періоду розвитку відбувається інтенсивне становлення будови і розмірів щитоподібної залози, яка за своєю формою, як правило, нагадує літеру „Н” (84,6 %). 2. Будові щитоподібної залози у плодів людини 5-6 місяців властива значна індивідуальна анатомічна мінливість, що проявляється різновидами форми і топографії її частин. Варіабельність форми щитоподібної залози можна представити такими видами: у вигляді літери „Н” (37,93 %), метеликоподібна симетрична (10,35%) і асиметрична (20,69%), півкільцеподібна (17,24 %) та підковоподібна (13,79 %). Ключові слова: щитоподібна залоза, морфогенез, плід, людина.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) Лопушняк Л.Я., Хмара Т.В., Макар Б.Г. Вариабельность формы щитовидной железы у плодов человека Высшее государственное учебное заведение Украины «Буковинский государственный медицинский университет», г. Черновцы, Украина, olegb007@i.ua Резюме. Целью работы является установление анатомических вариантов внешнего строения щитовидной железы у плодов человека 4-6 месяцев. Материал и методы исследования. Исследование выполнено на 37 препаратах плодов человека 81,0-230,0 мм теменно-копчиковой длины (ТКД). Материал получали с акушерско-гинекологических отделений лечебных заведений г. Черновцы и области. Препараты плодов массой более 500,0 г изучали непосредственно в Черновицком областном коммунальном учреждении «Патологоанатомическое бюро». Изучали только те случаи, когда причина смерти не была связана с патологией щитовидной железы (ЩЖ), органов и структур шеи. Применяли методы обычного и тонкого препарирования под контролем бинокулярного микроскопа МБС10, морфометрии и статистической обработки полученных данных. Результаты работы. Установлено, что у плодов 4-месяцев ЩЖ по форме напоминает букву «Н». Перешеек щитовидной железы без четких границ переходит в боковые доли железы, форма которых напоминает своеобразный заостренный кзади и расширен в среднем отделе клин. Доли щитовидной железы почти симметричны. Поперечный размер частиц ЩЖ у плодов 115,0135,0 мм ТКД сравнению с плодами 81,0-114,0 мм ТКД увеличивается в два раза, а толщина – почти в четыре раза.

На 5-м месяце внутриутробного развития (плоды 136,0-185,0 мм ТКД) продолжается развитие боковых долей щитовидной железы и более четкое отделение перешейка. Нами установлена как вариабельность формы боковых долей и перешейка щитовидной железы, так и их асимметрия. В 2,7 % наблюдений форма щитовидной железы бабочковидная симметричная, а в 8,1 % – бабочковидная асимметричная, еще в 10,8% форма щитовидной железы напоминает полукольцо. У плодов 6 месяцев (186,0-230,0 мм ТКД) отмечено незначительное увеличение длины долей щитовидной железы. Форма щитовидной железы достаточно разнообразна: подковообразная (5,4%), бабочковидная симметричная (5,4%) и асимметричная (8,1%), полкольцевидная (2,7%), в виде буквы “Н” (5,4%) с удлиненными верхними и нижними полюсами. Выводы. 1. В начале плодного периода развития происходит интенсивное становление строения и размеров щитовидной железы, которая по своей форме, как правило, напоминает букву “Н” (84,6%). 2. Строении щитовидной железы у плодов человека 5-6 месяцев присуща значительная индивидуальная анатомическая изменчивость, проявляющаяся разновидностями формы и топографии ее частей. Вариабельность формы щитовидной железы можно представить следующим видам: в виде буквы “Н” (37,93%), бабочковидная симметричная (10,35%) и асимметричная (20,69%), полкольцевидная (17,24%) и подковообразная (13,79%). Ключевые слова: щитовидная железа, морфогенез, плод, человек. Received 22.06.2015.

УДК: 519.443:[613.648.4+613.37

Лук’янцева Г.В. Фазовий склад біомінерала кульшової кістки у білих щурів з нанесеним дефектом великогомілкової кістки після 60-денного введення тартразину Національний університет фізичного виховання і спорту України, Київ, Україна Резюме. У презентованому дослідженні представлені дані стосовно змін фазового складу біомінерала кульшової кістки у білих щурів, яким після двохмісячного введення тартразину був нанесений дефект великогомілкових кісток. В експерименті були використані білі лабораторні щури-самці (початкова маса тіла 200210 г). Терміни спостереження склали 3, 10, 15, 24 та 45 діб після закінчення введення препарату. За даними фазового рентгеноструктурного аналізу із застосуванням методики внутрішнього контролю введення тартразину протягом 60-ти діб супроводжувалося збільшенням ступеня аморфності біомінерала кульшових кісток (зменшенням частки гідроксилапатиту та збільшенням часток вітлокіту та кальциту), виразність якого залежала від дозування. Нанесення дефекту у великогомілкових кістках на тлі попереднього введення тартразину супроводжувалося маніфестацією збільшення ступеня аморфності кісткового біомінерала. Зміни реєструвалися протягом всього спостереження і прямопропорційно залежали від дозування тартразину. Нанесення дефекту у великогомілкових кістках на тлі попереднього поєднаного введення тартразину і мексидола з розрахунку 50 мг/кг маси тіла протягом 60 діб супроводжувалося менш значним порушенням фазового складу біомінерала кульшових кісток. При дозуванні тартразину 750 мг/кг маси ці явища реєструвалися з 3 по 10 добу періоду спостереження, а при дозуванні 1500 мг/кг маси - лише на 3 добу. Ключові слова: кістка, біомінерал, дефект, тартразин, мексидол, щур.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Використання харчових добавок, які є чужорідними речовинами для організму людини (за хімічним складом або за кількістю, що надходить в організм людини з продуктами харчування), постійно розширюється. Дуже часто в нині в харчовій промисловості використовується тартразин (Tartrazine, Е 102) - жовтий синтетичний барвник [11]. Була вста-

новлена гепатотоксична та нефротоксична дія тартразину після його вживання в їжу [3]. Відомо також, що вживання тартразину супрово-джується збільшенням ступеня аморфності кісткового біомінерала у щурів [9]. З іншого боку, травматизм є третьою за значимістю причиною смертності населення, в першу чергу, працездатного віку: на переломи трубчастих кісток, як довгих, так і коротких, припадає від 48% до 80% від усіх пошкоджень скелета [4]. Якщо відомості про вплив тривалого застосування тартразину на морфогенез кісткової системи в доступній літературі є [8], то стан скелета після перелому однієї з кісток на тлі тривалого вживання тартразину не вивчено. Мета дослідження: вивчити фазовий склад біомінерала кульшових кісток у статевозрілих білих щурів при нанесенні дефекту великогомілкової кістки (ВГК) після 60-денного внутрішньошлункового введення тартразину в різних концентраціях. Стаття є фрагментом НДР ДУ «Луганський державний медичний університет» та Національного університету фізичного виховання і спорту України (Київ) «Морфогенез різних органів і систем організму при нанесенні дефекту у великогомілкової кістці після 60-денного введення бензоату натрію або тартразину» (№ державної реєстрації 0113U005755). Матеріал і методи дослідження Експеримент проведено на 280 білих щурах-самцях з початковою масою 200-210 г, розподілених на 8 груп. 1-а група - тварини, яким щодня внутрішньошлунково вводили 1 мл 0,9% розчину натрію хлориду (К), у 2-3-й групах тваринам протягом 60-ти днів через зонд вводили 1 мл тартразину у дозуванні 750 мг/кг або 1500 мг/кг маси тіла (Т1 і Т2). 4-у групу склали щури, що отриму-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) вали внутрішньошлунково 1 мл 0,9% розчину натрію хлориду, яким у строк, відповідний закінченню введення тартразину у 2-3-й групах, наносили наскрізний дефект діаметром 2,2 мм у проксимальних відділах діафізу обох ВГК (Д). У 5-6-й групах на 1-й день після закінчення введення тартразину наносили дефект ВГК (Т1Д і Т2Д). 7-а і 8-а група - тварини, яким до нанесення дефекту поряд з тартразином вводили внутрішньом’язово мексидол з розрахунку 50 мг/кг маси тіла щодня (групи Т1ДМ і Т2ДМ). Утримання і маніпуляції над лабораторними щурами проводилися відповідно до правил, встановлених «Європейською конвенцією з захисту хребетних тварин, що використовуються для експериментальних та інших наукових цілей» (Страсбург, 1986) [12] та положеннями Закону України № 3477-IV від 21.02.2006 г. «Про захист тварин від жорстокого поводження». Розрахунок дозування препаратів, що вводяться, проводили з урахуванням рекомендацій Ю.Р. і Р.С. Риболовлєвих [10]. Терміни спостереження склали 3, 10, 15, 24 і 45 днів, що відповідає стадійності процесів репаративної регенерації кістки згідно класифікації Н.А. Коржа і Н.В. Дєдух [5]. Дослідження біомінерала кульшової кістки проводили на апараті ДРОН-2,0 з гоніометричної приставкою ГУР-5. Використовували К випромінювання міді з довжиною хвилі 0,1542 нМ; напруга і сила анодного струму становили 30 кВ і 20 А. Дифраговані рентгенівські промені реєстрували в кутовому діапазоні від 2° до 37° зі швидкістю запису 1° в 1 хвилину. На отриманих дифрактограмах досліджували вміст в кістковому мінералі основних складових: вітлокіта (амор-фного фосфату кальцію), кальциту (карбонату кальцію) і гідроксилапатиту за методом внутрішнього контролю [7]. Отримані цифрові дані обробляли методами варіаційної статистики з використанням стандартних прикладних програм [6].

Результати дослідження Після нанесення дефекту в ВГК на 3 день спостереження вміст кальциту у кістковому біомінерали був більше значень групи К у всі терміни спостереження на 6,67%, 10,79%, 15,04%, 10,83% і 10,22%, а вміст вітлокіта з 10 по 45 день відповідно на 15,85%, 18,21%, 13,74% і 14,82%. Вміст у кістковому мінералі гідроксилапатиту був менше контрольного у ті ж терміни на 5,30%, 6,45%, 4,74% і 4.53%, що відповідає отриманим нами раніше результатам і є проявом так званого «синдрому перелому». Фазовий склад біомінерала кульшових кісток після впливу умов групи Т1Д у порівнянні з групою Д характеризувався збільшенням ступеня аморфності у ході всього спостереження: вміст гідроксилапатиту на 3, 24 і 45 день спостереження був менше значень групи Д на 3,61%, 1,13% і 1,08%, а вміст кальциту на 3 і 10 день - більше на 9,07% і 5,95%. При збільшенні дозування тартразину до 1500 мг/кг (група Т2Д) ступінь аморф-ності кісткового біомінерала зростала: вміст гідроксилапатиту у біомінерали кісток було менше значень групи Д в усі терміни спостереження на 3,94%, 1,66%, 1,50%, 1,44% і 1,27%. Вміст кальциту у кістковому біомінерали, навпаки, було більше значень групи Д на 3, 10 і 24 день спостереження відповідно на 10,83%, 10,32% і 3,65%. Таким чином, у порівнянні з групою Д умови груп Т1Д і Т2Д супроводжуються збільшенням ступеня аморфності кісткового біомінерала. Зміни реєструвалися у ході всього спостереження і залежали від дозування тартразину. Застосування мексидола у дозуванні 50 мг/кг маси значною мірою згладжувало негативний вплив умов експерименту на фазовий склад кісткового біомінерала. В умовах групи Т1ДМ вміст гідроксилапатиту у біомінералі кульшових кісток на 3 і 10 день спостереження був більше значень групи Т1Д на 3,41% і 4,27%, а вміст вітлокіта і кальцита на 3 день - менше на 5,77% і 7, 45%. При збільшенні дозування тартразину коригуючий ефект мексидола зменшувався: у умовах групи Т2ДМ лише на 3 день вміст гідроксилапатиту був більше значень групи Т2Д на 2,69%, а вміст кальциту - менше на 6,40%. Таким чином, після одночасного введення тартразину і мексидола з розрахунку 50 мг/кг маси тіла протягом 60 днів, нанесення дефекту у ВГК супроводжується менш значним

порушенням фазового складу біомінерала кульшових кісток. У групі Т1ДМ у порівнянні з показниками групи Т1Д ці явища реєструвалися з 3 по 10 день періоду спостереження, а у групі Т2ДМ у порівнянні з показниками групи Т2Д лише на 3 день. Обговорення Отримані нами результати можна пояснити таким чином: після перелому кістки зміст ПТГ у крові зростає і досягає максимального значення на 14 добу [2]. ПТГ при регенерації бере участь у нормалізації функціонування судин [15], а також активує клітини-попередники остеокластів, які беруть участь у ремоделюванні кісткових фрагментів та резорбції некротізованной кістки. На стадії формування тканеспецифічних структур регенерату ПТГ стимулює метаболізм хондроцитів, а на стадії ремоделювання - активує остеокластичну резорбцию надлишкового периостального і ендостальною регенератів. Також збільшується і рівень кальцитоніну: у 2 рази на 14 добу; у 3 рази - на 28 добу і досягає максимуму на 45 добу після перелому. Його основна функція у процесах регенерації кістки - оптимізація косткоутворення шляхом активації синтезу лужної фосфатази і стимуляція проліферації остеобластів [2]. ПТГ діє не тільки в межах пошкодженого кісткового органу, а й по всьому організмі, в результаті чого в ранні терміни після перелому прискорюються резорбтивні процеси, прояви яких і були зареєстровані нами при оцінці отриманих результатів. Після 14 доби, із наростанням рівня кальцитоніну, відхилення поступово нівелюються. Застосування тартразину супроводжується активацією процесів перекисного окислення ліпідів і зниженням активності антиоксидантної системи у нирках [14]. Це призводить до збільшення утворення вільних радикалів і викликає ушкодження біологічних мембран, білків, хроматину ядер клітин і порушення стабільності специфічних іонних каналів і рецепторів. Крім цього, тартразин містить у своїй структурі «піридиновий азот», що має сильну комплексоутворюючю дію [13]. В результаті, за рахунок утворення комплексних сполук зв’язуються такі мікроелементи як кобальт, мідь і нікель, що виконують ключові ролі в багатьох ферментних системах, та забезпечують, в тому числі, і процеси мінералізації в скелеті, а отже, і фазовий склад кісткового біомінерала. В результаті фізіологічний перебіг «синдрому перелому» сповільнюється. Коригуючий і профілактичний вплив мексидола в умовах нашого експерименту може пояснюватися наявністю у нього мембранопротекторної, антиоксидантної, стрес-протекторної і антигіпоксичної дії [1]. Висновки 1. Внутрішньошлункове щоденне введення тартразину протягом 60-ти днів у статевозрілих білих щурів супроводжується збільшенням ступеня аморфності біомінерала кульшових кісток, виразність якого залежить від дозування препарату, що вводиться. 2. Нанесення дефекту в ВГК на тлі попереднього введення тартразину супроводжуються маніфестацією збільшення ступеня аморфності кісткового біоміне-рала. Зміни реєструвалися в ході всього спостереження і прямопропорційно залежали від дозування тартразину. 3. Нанесення дефекту в ВГК на тлі попереднього введення тартразину і мексидола з розрахунку 50 мг/кг маси тіла протягом 60 днів супроводжується менш значимим порушенням фазового складу біомінерала кульшових кісток. 4. Коригуючий ефект мексидола залежить від дозування тартразину. У групі Т1ДМ порівнянні з показниками групи Т1Д ці явища реєструвалися з 3 по 10 день періоду спостереження, а в групі Т2ДМ порівнянні з показниками групи Т2Д - лише на 3 день.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Перспективи подальших досліджень З метою з’ясування механізмів дестабілізації фазового складу кісткового біомінерала в умовах нашого експерименту ми плануємо провести гістоморфометрічне дослідження проксимального епіфізного хряща плечової кістки на тлі перелому однієї з кісток і тривалого вживання тартразину. Література 1. Воронина Т.А. Мексидол: основные нейропсихотропные эффекты и механизм действия / Т.А. Воронина // Фарматека. – 2009. – №6. – С. 28-31. 2. Герасимов А.М. Биохимическая диагностика в травматологии и ортопедии / А.М. Герасимов, Л.Н. Фурцева. – М.: Медицина, 1986. – 240 с. 3. Головачева В.А. Влияние пищевых красителей на развитие болезней почек у детей (клинико-экспериментальное исследование) / В.А. Головачева // Бюллетень медицинских Интернет-конференций. – 2012. - Vol. 2, Issue 1. – P. 7-14. 4. Климовицкий В.Г. Возможные пути оптимизации репаративных процессов у пострадавших с переломами длинных костей конечностей (взгляд на проблему) / В.Г. Климовицкий, В.Н. Пастернак, В.М. Оксимец // Ортопедия, травматология и протезирование.- 2006. - № 1. – С.90-99. 5. Корж Н.А. Репаративная регенерация кости: современный взгляд на проблему. Стадии регенерации / Н.А. Корж, Н.В. Дедух // Ортопедия, травматология и протезирование. – 2006. – №1. – С. 76–84. 6. Лапач С.Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Excel / С.Н. Лапач, А.В. Чубенко, П.Н. Бабич. – Киев: «Морион», 2001. – 210 с. 7. Лузин В.И. Применение рентгеноструктурного анализа для исследования фазового состава костного минерала / В.И. Лузин // Український морфологічний альманах. – 2005. - Том 3, №4. – С. 61-64. 8. Лукьянцева Г.В. Рост костей скелета у белых крыс после двухмесячного употребления тартразина и возможности его коррекции / Г.В. Лукьянцева, В.И. Лузин // Загальна патологія та патологічна фізіологія. – 2013. – Т. 8, № 4. – С. 13 – 18. 9. Лукьянцева Г.В. Фазовый состав биоминерала тазовой кости у белых крыс после 60-дневного внутрижелудочного введения тартразина в различных концентрациях / Г.В. Лукьянцева, В.И. Лузин // Український морфологічний альманах. – 2013. – Том 11, № 3. – С. 85-87. 10. Рыболовлев Ю.Р. Дозирование веществ для млекопитающих по константе биологической активности / Ю.Р. Рыболовлев, Р.С. Рыболовлев // Доклады АН СССР. – 1979. – Т. 247, № 6, – С. 1513-1516. 11. Сарафанова Л.А. Пищевые добавки: энциклопедия / Л.А. Сарафанова, Изд. 2-е.- СПб.: Изд.-во Гиорд, 2004.- 808 с. 12. European convention for the protection of vertebrate animals used for experimental and other scientific purpose: Council of Europe 18.03.1986. – Strasbourg, 1986. – 52 p. 13. New considerations regarding the risk assessment on Tartrazine An update toxicological assessment, intolerance reactions and maximum theoretical daily intake in France / M.O. Elhkim, F. Heraud, N. Bemrah, [et al.] // Regul. Toxicol. Pharmacol. – 2007. – Vol. 47(3). – P. 308-316. 14. Piper P.W. Yeast superoxide dismutase mutants reveal a prooxidant action of weak organic acid food preservatives / P.W. Piper // Free Radic Biol Med. – 1999. – Vol. 27. – P.1219-1227. 15. Simmons D.J. Fracture Healing perspectives / D.J. Simmons / / Clin. Orthop. and Related Research. – 1995. – Vol. 200. - P.100- 113.

Лукьянцева Г.В. Фазовый состав биоминерала тазовой кости у белых крыс с нанесенным дефектом большеберцовой кости после 60-дневного введения тартразина Национальный университет физического воспитания и спорта Украины, г. Киев Резюме. В презентуемом исследовании представлены данные по изменению фазового состава биоминерала тазовой кости у белых крыс, которым после двухмесячного введения тартразина был нанесен дефект большеберцовых костей. В эксперименте были использованы белые лабораторные крысы-самцы (начальная масса тела 200-210 г). Сроки наблюдения составили 3, 10, 15, 24 и 45 суток после окончания введения препаратов. По данным фазового рентгеноструктурного анализа с применением методики внутреннего контроля установили, что введение тартразина в течение 60 суток сопровождалось увеличением степени аморфности биоминерала тазовых костей (уменьшением доли гидроксилапатита и увеличением долей витлокита и кальцита), выраженность которого зависела от дозировки. Нанесение дефекта в большеберцовой костях на фоне предварительного введения тартразина сопровождалось манифестацией увеличения степени аморфности костного биоминерала. Изменения регистрировались в течение всего периода наблюдения и прямопропорционально зависели от дозы тартразина. Нанесение дефекта в большеберцовых костях на фоне предварительного сочетанного введение тартразина и мексидола из расчета 50 мг/кг массы тела в течение 60 суток сопровождалось менее значительным нарушением фазового состава биоминерала тазовых костей. При дозировке тартразина 750 мг/кг массы эти явления регистрировались с 3 по 10 сутки периода наблюдения, а при дозировке 1500 мг/кг массы – только на 3 сутки. Ключевые слова: кость, биоминералы, дефект, тартразин, мексидол, крыса. Lukyantseva G.V. Phase Composition of the Acetabular Bone Biomineral in Albino Rats with Defect in the Tibia after 60-Day Administration of Tartrazine National University of Physical Education and Sports of Ukraine, Kiev, Ukraine lukyantseva_osteo@ukr.net Abstract. The study presents data on changes of phase contents of bone mineral of the hipbone in rats with modeled tibia fracture after 60-day intake of tartrazine. For the purposes of the experiment we used male rats with the initial body weight of 200-210 grams. Observation terms constituted 3, 10, 15, 24, and 45 days after discontinue of experimental influences. For testing purposes we used X-ray scatter analysis with internal control. According to data collected, tartrazine has adverse effects on bone mineral among which we can mark increase of amorphous minerals (whitlockite and calcite) share with simultaneous decrease of hydroxylapatite share. Intensity of adverse reaction depended on tartrazine dosage. Modeling of bone fracture (a defect in tibia) resulted in further shift of crystal/amorphous phases ratio to increase of amorphous components share. The alterations were revealed throughout the whole observation period and directly depended on tartrazine dosage. Fracture modeling after combined action of tartrazine and mexidol (the latter was applied in dosage of 50 mg per kg of body weight) changes intensity was lower than that of a simple combination of fracture and tartrazine. With tartrazine dosage of 750 mg per kg of body weight alterations were observed from the 3rd to the 10th day of observation period while with double dosage – only by the 3rd day. Key words: bone, bone mineral, tartrazine, mexidol, rat. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) UDC 612.015.13/.14:543.395:616-099-092.9

Maksymova I.G. The Process of Protein Oxidative Modification and Lipid Peroxidation Activity in Rats under Prolonged Imidazoline Mixture Action Kharkiv National Medical University, Kharkiv, Ukraine, e-mail: babuzjuk@mail.ru Abstract The process of protein oxidative modification and lipid peroxidation activity in rats under prolonged exposure of widely distributed industrial chemical pollutants of environment - an imidazoline mixture were investigated in article to be necessary to disclose the biological mechanisms of their action. Sexually mature males rats of WAG subjected to oral administration of aqueous solutions of compounds once daily per 30 days in 1/10 and 1/100 DL50 doses by probe. Spectrophotometric and chemiluminescent methods at 30 th day of experiments determined the content of neutral and basic aldehyde- and ketondynitrofenilhydrazones in hemolysated erythrocytes, induced by hydrogen peroxide level chemiluminescence intensity and TBA-active products in the blood serum, liver homogenate and brain. Mixtures of imidazolines with alkyl radicals S7-9 and S9-15 on 30 th day of exposure by 1/10 and 1/100 DL50 doses were led to statistically significant all the studied parameters increase relatively to control. imidazoline mixture with alkyl radicals S7-9 is proved to be mostly toxic. The getting results suggest the oxidative stress with the destruction of protein and lipid molecules development in rats under prolonged intoxication by imidazoline-containing mixtures. Changes in activity of protein oxidative modification and lipid peroxidation processes are one of the pathogenic mechanisms of biochemical imidazolinecontaining mixtures links should be considered during the developing the means of correction. Key worlds: imidazoline mixtures, rats, dynitrophenylhydrazones, TBA-active products, chemiluminescence intensity.

Recently, humans organisms are increasingly exposed to significant amounts of chemicals coming from different environmental objects. In most cases, their impact negatively reflected on human health, prompting experts to conduct research aimed at disclosure of metabolic disorders in order to develop means of pathochemical change prevention and correction [1, 2]. Imidazolines mixtures (MIM) belong to wide industrial chemical environmental pollutants characterized by relatively large volumes of chemicals, frequently used in various sectors of the economy (as a basis for industrial production of detergents, antistatic, anticorrosive agents, adhesive additives, etc.), revenues sources of drinking water and thus the possible impact on human health [10-12]. The action of many chemical factors on the body is proved to lead to oxidative stress, based on the increased formation of free radicals able to interact with lipids, amino acids, modified proteins, forming primary products of oxidation and reactive carbonyl intermediates [6]. The latter can undergo detoxification involving antioxidants or form secondary products, which, as a source of reactive oxygen species cause oxidation of proteins and lipid membranes, leading to non-specific changes in their structure and functions [3, 4]. State of oxidative metabolism under conditions of prolonged exposure MIM especially its consideration is necessary for full disclosure mechanisms of the body and develop means of correction studied insufficiently. The aim of the study was to investigate the process of protein oxidative modification and lipid peroxidation activity in rats at the 30 th day imidazoline mixture in 1/10 and 1/100 DL50 doses influence. Work is carried out in the framework of KhNMU research “Biochemical mechanisms of dismetabolic processes under conditions of chemical environmental factors” (state registration number 0115U000240). Material and methods of research The paper uses examples from MIM with alkyl radicals S7-9 (MIM7-9) and S9-15 (MIM9-15). Experiments conducted on mature male rats line WAG, weight (180-220) g Alimentation and manipulation with animals carried out according to the principles of bioethics. They were subjected to oral administration of aqueous solutions of compounds once daily per 30 days in 1/10 and 1/100 DL50 doses using

probe. Medium lethal dose (DL50) was: for MIM7-9 - 1.8 g / kg; MIM9-15 - 5.0 g / kg of body weight. The animals of the control group was administered the correspondent amounts of drinking water. The study of parameters performed 30 days after the experiment began. Slaughter was performed by decapitation, after anesthesia by sodium thiopental. Evaluation of oxidative modification of proteins in red blood cells hemolysate was conducted by reaction with 2,4-dynitrophenylhydrazine at 356 nm (aldehyde group neutral), 370 nm (ketone group neutral), 430 nm (the basic aldehyde group) and 530 nm (basic ketone group) [5]. Red blood cells were separated from plasma by heparin stabilized blood centrifugation per 15 minutes at 3000 g (final dilution heparin / whole blood - 1: 100). Induced by H2O2 chemiluminescence (CL) intensity of blood serum, brain homogenates and liver were recorded on chemilyuminomether HLM1TS-01. Design and processing of measurement results was performed using the program Excel, the carrier of received information was CL curve fixed on a tape recorder. The level of TBA-active products in the blood serum, liver homogenate and brain were evaluated by spectrophotometer at 532 nm by trimethyne complex formed in the reaction between malondialdehyde and tiobarbituric acid [9]. The liver tissue homogenate got by sample crushing and homogenization in the cold per 1-2 minutes using a glass Potter homogenizer with teflon pestle in a refrigerated medium (0.25 M sucrose solution, which was prepared in 0.01 M Tris-HCl buffer, pH 7.4 with the addition of 1 mM EDTA); the ratio of tissue / medium (weight / volume) was 1 g / ml 9. Brain homogenate was prepared similarly but with the selection medium were 0.32 M sucrose 0.05 M Tris-HCl buffer, pH 7.4. Statistical analysis was performed by using the computer application package for statistical data processing Statistica 6.1 (StatSoft, Inc., USA). Parametric characteristics - the average indicator (M) and standard deviation (s) are used in the case of the normal data distribution; in his absence nonparametric - median (Me) and interquartile scope. p<0,05 was accepted as the critical level of significance during statistical hypotheses testing.

Results and discussion The increase (r0,005) of aldehyde-dynitrofenilhidrazoniv (DNFH) neutral (356 nm) and basic (430 nm) according to nature 28 and 131%, and the level of ketone-neutral DNFH (370 nm) and basic (530 nm) - respectively 109 and 54% (Table. 1) were observed compared with the control in erythrocytes of rats at the 30 th day of action at a dose MIM7-9 1/100 DL50. Prolonged exposure by MIM9-15 was accompanied by less distinct changes: the content of neutral aldehyde group increased only on 15% (p=0.007) against the background of basic - 36% (p <0.001), and the content of neutral ketone groups increased by 57% (p<0.001). The MIM9-15 influence on the level of basic ketoneDNFH was unreliable (p = 0.17). The results suggest accumulation in rat erythrocytes of carbonyl-modified proteins mainly due to fixed-DNFH aldehyde and ketone-neutral DNFH. The free radical oxidation products Table 1. Content aldehyde- and ketondinitrophenylhydrazones in rat erythrocyte hemolisate after 30 days exposure by imidazoline-containing organic compounds in a 1/100 ДЛ50 dose (un. opt. density/mg of protein, n=15; Ме [25%; 75%] or М±s) Mixture 356 nm 370 nm 430 nm 530 nm MІМ7-9 0,73 0,96±0,084 0,83±0,044 0,043 [0,63; 0,78] p<0,001 p<0,001 [0,031; 0,050] p=0,005 p=0,002 MІМ9-15 0,67±0,082 0,72±0,178 0,49±0,082 0,032 p=0,007 p<0,001 p<0,001 [0,024; 0,043] p=0,17 Control 0,57±0,134 0,46±0,079 0,36 0,028±0,0064 [0,33; 0,39] Note: р – level of significance compared with control

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Table 2. Intensity of hydrogen peroxide induced chemiluminescence of blood serum and homogenates of the internal organs of rats after 30 days imidazoline-containing organic compounds exposure (imp/s, n=15; Ме [25%; 75%] or М±s) Dose, Mixture Blood serum Brain Liver ДЛ50 MІМ7-9 1/10 1126 [990;1303] 1035 [877;1088] 1255±1158 p<0,001 p<0,001 p<0,001 1/100 965±130 820 [647; 920] 1189 [1016; 1256] p<0,001 p<0,001 p<0,001 MІМ9-15 1/10 1056 [985;1124] 900 [747; 965] 1200 [1100;1324] p<0,001 p<0,001 p<0,001 1/100 814 [710; 1045] 693±168 1056 [890; 1086] p=0,007 p=0,003 p=0,005 Control 690±128 588 [477; 623] 845±182 Note: * - р0,05 relatively to control

of lipids, proteins acting as strong oxidants can contribute in increase their level. On the other side, the significant change in functional activity occurs in oxidatively modified protein, they are degraded by proteolytic enzymes and parallelly can serve as a source of free radicals [8]. The statistically significant compared to the control, differences of blood serum brain homogenate and liver CL in experimental and control animals (Table. 2) were observed at the 30 th day of action MIM in 1/10 and 1/100 DL50 doses. Thus, MIM7-9 and MIM9-15 at a 1/10 DL50 dose increase (p <0.001) intensity of chemiluminescence respectively 63 and 53% in blood serum. Mixture in a 1/100 DL50 dose action accompanied by less expres-sive effect: for MIM7-9 - 40% (p <0.001), and MIM915 - only 18% (p = 0.007). Increase (r0,003), relatively to control CL intensity, was also recorded in the brain: 76 and 53% in the case of MIM7-9 action in 1/10 and 1/100 DL50 doses; 39 and 18% - in the case of MIM9-15 action. The same CL intensity dynamic was observed in rat liver: an average increase of 45% in terms of MIM impact in 1/10 DL50 dose and 33% - in a 1/ 100 DL50 dose. Itshould be noted that chemiluminograms of control animals, compared with experimental, showed slower recovery and fewer low light-sum of impulses. This indicates the presence of small number of peroxide compounds and antioxidants that are in equilibrium. Chemiluminograms ofn animals injected MIM, oppositely, showed a steep climb and a high second peak luminescence was not found. According to the literature [7], this gives reason to suppose the accumulation of lipid peroxidation (LPO) products in rats under prolonged exposure by MIM on the background of decreased activity of antioxidant system. Quantitative determination of malone dialdehyde, which reacts with tiobarbituric acid (TBA), forming a complex of active ingredients is widely used to evaluate the intensity of lipid peroxidation. TBA-active products are obtained as reliable markers of oxidative stress, tissue damage and severity of endogenous intoxication [6]. Results showed an increase (p <0,001) of TBA-active products under long-term MIM7-9 in a 1/10 DL50 dose, 83% serum, 75% in the brain and most significantly - by 217% - in the liver of rats (Table. 3), compared to control levels. As for the MIM7-9 action in a 1/100 DL50 dose, the significant changes were observed in serum (increase by 61%, p = 0.001) and liver (117%, p <0.001). MIM9-15 effect in a 1/10 DL50 dose at the 30th day also led to an increase (r0,001) content of TBA-active products in the blood serum, brain and liver of rats, but clearly less than MIM7-9 action: on 70, 63 and 100% respectively. Prolonged MIM9-15exposure in a 1/100 DL50 dose was accompanied by statistically significant (p = 0.005), relativly to controls, increase levels of TBA-active products only in blood serum (35%). The comparison index distribution in the brain, liver research and control animals to each other did not show any statistically significant difference (p = 0.32 and p = 0.125). The summarizing of the results shows that prolonged intoxifi-

Table 3. The content of TBA-active products in the blood serum and homogenate of internal organs of rats after 30 days imidazoline-containing organic compounds exposure (n=15; Ме [25%; 75%] or М±s) Brain, Liver, Dose, Blood serum, Mixture nmol/mg of nmol/mg of ДЛ50 μmol/L protein protein MІМ7-9 1/10 4,2 [3,3; 5,5] 1,4 [0,9; 2,0] 1,9 [1,2; 2,4] p<0,001 p<0,001 p<0,001 1/100 3,7±1,18 1,0±0,27 1,3 [0,9; 1,7] p=0,001 p=0,062 p<0,001 MІМ9-15 1/10 3,9±1,21 1,3 [0,9; 1,6] 1,2±0,29 p<0,001 p=0,001 p<0,001 1/100 3,1±0,87 0,9±0,31 0,8±0,31 p=0,005 p=0,32 p=0,125 Comtrol 2,3±0,56 0,8±0,23 0,6 [0,4; 0,8] Note: * - р0,05 relatively to control

cation by MIM in 1/10 and 1/100 DL50 doses initiate processes of oxidative stress with the destruction of protein and lipid molecules displayed increased intensity of CL, content of TBAactive products, dinitrophenylhydrazones. In turn, products of protein oxidative modification and lipid peroxidation due to high reactogenic capacity and selectivity of biological action can serve as the primary link, limiting state resistance to prolonged exposure to MIM by changing physical and chemical characteristics of cell membranes, membrane-bound enzyme activity and receptor complexes. Summarizing the results, the following conclusions 1. Processes of oxidative stress with the destruction of protein and lipid molecules are initiated among prolonged toxicity by MIM in 1/10 and 1/100 DL50 doses in rats, as evidenced by increased levels of chemiluminescence intensity, the content of TBA-active products and dinitrophenylhydrazones. 2. Changes in activity of protein oxidative modification and lipid peroxidation process are one of the pathogenetic links of biochemical mechanisms of MIM action that must be considered during the means of correction developing. Perspectives further research In future the complex research conduction is planned aimed to study the biochemical mechanisms of MIM, including evaluation of antiradical activity and antyperoxide protection. Literature 1. Аmаnzhol I.A. The organism reaction on the harmful industrial factor action: evaluation of professional risk / I.A. Аmаnzhol, Z.Т. Muhametzhanova, D.S. Abitayev. – Lambert Academic Publishing, 2013. – 116 p. 2. Xenobiotics: accumulation, detoxification and excretion from living organisms / [B.О. Tsudzevych, О.B. Stolyar, І.V. Kalinina et all.]. – Ternopil: Publisher ТNТU n. І. Pulyui, 2012. – 384 p. 3. Novikov К.N. The free-radical processes in biological systems under the influence of environmental factors / К.N. Novikov, S.V. Коtelevtsev, Yu.P. Коzlov. – М. : RPFU, 2011. – 199 p. 4. Oxidative modification of proteins: problems and perspectives study / L.Ye. Muravleva, V.B. Molotov-Luchanskiy, D.А. Klyuyev [et all.] // Fundamental research. – 2010. – № 1 – P. 74-78. 5. Oxidative modification of proteins of human serum, the method of its determination / Ye.Ye. Dubinina, S.О. Burmistrov, D.А. Hodov [et all.] // Questiona of medical chemistry. – 1995. – V. 41, № 1. - P. 24-26. 6. Oxidative stress: pathological states and diseases / [Ye.B. Menshikova, N.К. Zenkov, V.Z. Lankin et all.]. – М. : ARTA, 2008. – 284 p. 7. Rezunenko Yu.К. Analysis of serum and liver of white mice biochemiluminescense intensity under conditions of lethal doses of xenobiotics influence / Yu.К. Rezunenko, V.І. Zhukov, V.О. Prokopov // Scientific Bulletin n. O.O. Bogomolets. - № 4. – 2011. – P. 40-43. 8. The toxicological effects of oxidative modification of proteins in various pathological conditions (review) / Yu.I. Gubskiy, I.F. Belenichev, S.V. Pavlov [et all.] // Modern problems of toxicology. 2005. - № 3. - P. 20-26.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) 9. Fedorova Т. N. Reaction with thiobarbituric acid to determine blood malone dialdehyde by fluorometry / Т. N. Fedorova, Т. S. Korshunova, E. G. Larskiy // Laboratory Work. - 1983. - № 3. - P. 25-28. 10. Ecological and hygienic characteristics of nitrogen-containing surface-active substances such as pollutants of water bodies / [V.І. Zhukov, V.V. Myasoyedov, S.А. Stetsenko et all.] ; ed. V.І. Zhukov – Kh. : Tornado, 2000. – 180 p. 11. Bajpai D. Fatty imidazolines, chеmistry, synthesis, properties and their industrial application / D. Bajpai, V.K. Tyagi // Journal of Oleo Science. – 2006. – Vol. 55, № 7. – P. 319-329. 12. Tyagi R. Imidazoline and its derivatives: an overview / R. Tyagi, V.K. Tyagi, S.K. Pandey // Journal of Oleo Science. – 2007. – Vol. 56, № 5. – P. 211-222. Максимова І.Г. Активність процесів окислювальної модифікації білків та перекисного окислення ліпідів у щурів при тривалій дії сумішей імідазолінів Харківський національний медичний університет, м. Харків, Україна, e-mail: babuzjuk@mail.ru Резюме. У роботі досліджено активність процесів окислювальної модифікації білків та перекисного окислення ліпідів у щурів за умов тривалого впливу розповсюджених промислових хімічних забруднювачів довкілля - сумішей імідазолінів, що є необхідним для розкриття механізмів їхньої біологічної дії. Статевозрілі щури-

самці лінії WAG піддавалися пероральній затравці за допомогою зонда водними розчинами сумішей щоденно одноразово протягом 30 діб у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50. Спектрофотометричним і хемілюмінесцентним методами на 30-ту добу експериментів визначалися вміст альдегід- і кетондинітрофенілгідразонів нейтрального та основного характеру у гемолізаті еритроцитів, інтенсивність індукованої перекисом водню хемілюмінесценції та рівень ТБК-активних продуктів у сироватці крові, гомогенаті печінки та головного мозку. Суміші імідазолінів з алкільними радикалами С7-9 і С9-15 на 30-ту добу впливу у дозах 1/10 і 1/100 ДЛ50 призводили до статистично значущого, по відношенню до контролю, підвищенню всіх досліджуваних показників. Найбільш токсичною виявилася суміш імідазолінів з алкільним радикалом С7-9. Отримані результати свідчать про розвиток в організмі щурів за умов тривалої інтоксикації імідазолінвмісними сумішами окислювального стресу з деструкцією білкових і ліпідних молекул. Зміни активності процесів окислювальної модифікації білків і перекисного окислення ліпідів є однією з патогенетичних ланок біохімічних механізмів дії імідазолінвмісних сумішей, що необхідно враховувати при розробленні засобів їх корекції. Ключові слова: суміші імідазолінів, щури, динітрофенілгідразони, ТБК-активні продукти, інтенсивність хемілюмінесценції. Received 22.06.2015.

УДК 612.751.1 : 577.118: 616–089.583.29 ] 578.08

Малишкіна С.В.1, Пошелок Д.М.1, Нікольченко О.А.1, Вельямінова В.В.1, Батурін О.А.2, Фоміна Л.П.2 Мінеральний склад компактної кістки у щурів після змодельованої легкої гіпотермії 1

– Державна установа «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України», Харків, Україна – Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Харків, Україна Е-mail: s_malysh@ukr.net 2

Резюме. Остеотропні макро- та мікроелементи є важливими структурними складовими кісткової тканини, а також компонентами макромолекул, які регулюють біоорганічні взаємодії. Порушення їхнього балансу з віком та під дією різних несприятливих факторів (зокрема, холодового впливу, який спричинює гіпотермію організму) призводять до структурних змін у кістках та розвитку такого захворювання як остеопороз. Мета роботи: дослідити вміст макро- та мікроелементів у компактній кістці щурів різного віку після змодельованої легкої гіпотермії. Матеріали та методи. Рентгеноспектральним флуоресцентним методом аналізували вміст макроелементів (Са, Р, Mg) та мікроелементів (Zn, Fe, Cu) у діафізах стегнових кісток щурів 6- та 24-місячного віку після гіпотермії організму внаслідок холодового впливу (перебування тварин у холодовій камері при температурі - 20°С впродовж 5 діб по 5 годин на добу). Результати. Встановлено, що у 6-місячних щурів на 14 добу після легкої гіпотермії порівняно з контролем спостерігався більший вміст фосфору (на 6,5 %) і менший показник співвідношення Са/Р (на 9,1 %), а на 28 добу ці показники та вміст інших мінеральних елементів (Mg, Zn, Fe, Cu) не відрізнялися від контрольних. У 24-місячних щурів на 14 добу після гіпотермії на відміну від контролю виявлено збільшений вміст фосфору (на 9,9 %), магнію (на 12 %), заліза (на 36 %) та зменшений показник співвідношення Ca/P (на 8,4 %). На 28 добу вміст фосфору перевищував контрольний показник на 11,3 %, а співвідношення Са/Р було меншим на 5,1 %. Показник вмісту магнію залишався високим порівняно з контролем (на 9,3 %), і не відрізнявся від показника на 14 добу. Зафіксовано зниження на 68 % вмісту заліза порівняно з 14 добою, і не виявлено відмінностей від контролю. Достовірних відмінностей показників вмісту цинку та міді щодо 14 доби і контрольних тварин не встановлено. Висновок. Гіпотермія призводить до дисбалансу макро- та мікроелементів у компактній кістці, який більш виражений у 24-місячних щурів. Ключові слова: макроелементи, мікроелементи, стегнова кістка, гіпотермія, щури.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Особливості перебудови кістки в умовах дії різних несприятливих факторів становлять собою фундаментальну проблему біології та медицини [8, 14]. Остеотропні макро- та мікроелементи є важливими структурними складовими кісткової тканини, а також компонентами макромолекул, які регулюють біоорганічні взаємодії. Саме мінеральна складова кісткового матриксу відповідальна за складну архітектуру кістки. Дослідженнями встановлено, що макро- та мікроелементний склад кісткової тканини неоднаковий у різних кістках скелету та змінюється з віком, а також під впливом різних фізичних та хімічних факторів навколишнього середовища [3, 4, 9, 10]. В літературі є дані про негативний вплив гіпотермії на структурну організацію губчастої і компактної кісток, а також наведені результати досліджень про значні деструктивні зміни у кістковому матриксі, який містить мінеральні компоненти [1, 6]. Але робіт, в яких би вивчали макро- та мікроелементи у відновному періоді після змодельованої легкої гіпотермії у тварин, ми не знайшли. Мета роботи: дослідити вміст макро- та мікроелементів у компактній кістці щурів різного віку після змодельованої легкої гіпотермії. Матеріал і методи дослідження В експерименті використано 48 нелінійних білих щурів-самців 6- та 24-місячного віку. Дослідних тварин (24 щури) піддавали впливу холоду, утримуючи їх впродовж 5 діб в окремих секціях холодової камери при температурі “20°С щодобово по 5 годин (з 1000 до 1500). Щури контрольних груп (24 тварини) знаходились при кімнатній температурі 18-22°С. Температуру тіла щурів вимірювали медичним електронним термометром МТ-3001 ректально. Наприкінці експерименту температура тіла у щурів молодого віку

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) знизилась на 2,29°С, у щурів старечого віку – на 4,04°С порівняно з початком експерименту, що свідчило про розвиток стану легкої гіпотермії (за класифікацією J.S. Tuli, R.C. Gilbert [15]). Евтаназію тварин виконували шляхом внутрішньочеревного введення тіопенталу натрію (90 мг/кг). Експеримент був проведений з дотримання вимог гуманного ставлення до піддослідних тварин, регламентованих Законом України «Про захист тварин від жорстокого поводження» (№ 3447-IV від 21.02.2006 р.) та Європейською конвенцію про захист хребетних тварин, які використовуються для дослідних та інших наукових цілей (Страсбург, 18.03.1986 р.). План експериментальних досліджень ухвалено позитивним рішенням Комітету з біоетики (протокол № 131 від 16.06.2014 р.). Мінеральний склад стегнових кісток щурів аналізували рентгеноспектральним флуоресцентним методом. Для цього фрагменти діафіза стегнових кісток промивали в етиловому спирті та висушували при температурі 105°С. Рентгенівські спектри із фрагментів діафіза знімали на енергодисперсійному спектрометрі «Спрут» (Укррентген, Україна) з SDD-детектором Х-123 (Amptek, США). Масову частку (%) хімічних елементів визначали за інтенсивністю їх флуоресцентного випромінювання методом градуювальної функції [7]. Аналіз проводили на 14 та 28 добу після завершення 5-добового холодового впливу. Отримані цифрові показники були опрацьовані методами варіаційної статистики. Відмінності між парними вибірками оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента та вважали статистично значущими за умови, що Р<0,05.

Результати дослідження На 14 добу після холодової дії у кістковій тканині 6-місячних щурів зафіксовано достовірно більший рівень фосфору (на 6,9 %) та магнію (на 8,9 %) порівняно з контролем. При цьому відношення Са/Р менше на 9,2 %. У тварин 24-місячного віку спостерігається інша картина. Відмічено достовірне підвищення вмісту фосфору, магнію, заліза та міді порівняно з контролем, відповідно, на 9,9 %, 8,5%; 56,4% та 63,6%. Показник співвідношення Са/Р менший на 8,4 %. При порівнянні показників вмісту мікроелементів у кістці 24-місячних щурів з 6-місячними тваринами після холодової дії встановлено, що співвідношення Са/Р у 24-місячних тварин нижче на 11,6 %. Показники вмісту магнію та заліза у 24місячних тварин перевищують показники дослідних 6місячних тварин, відповідно, на 17,0 та 98,0 %. Вміст цинку у 24-місячних тварин нижчий, ніж у 6-місячних щурів на 26,2 %. За вмістом міді у тварин відмінностей не виявлено. На 28 добу після холодової дії у кістці 6-місячних тварин зафіксовано підвищення показника співвідношення Са/Р до рівня у контрольних тварин. Це може свідчити про відновні процеси у кістці. Не було виявлено відмінностей між дослідними і контрольними щурами за вмістом таких елементів як фосфор, магній, залізо, цинк та мідь. Порівняно з 14 добою показники рівню магнію та цинку знизились на 7,6% та 18 %, відповідно. Ці дані також вказують на відновні процеси у кістковій тканині 6-місячних щурів. У 24-місячних тварин зафіксовані підвищений на 11,3% вміст фосфору, на 9,3 % магнію і знижений на 5 % показник відношення Са/Р порівняно з контролем. Виявлено зниження на 68,0 % вмісту заліза порівняно з 14 добою, проте від контролю відмінностей не виявлено. Достовірних відмінностей показників цинку та міді щодо 14 діб і контрольних тварин не встановлено. Порівняльний аналіз показників макро- та мікроелементів у компактній кістці щурів різного віку на 28 добу після холодової дії показав, що вміст фосфору у 24-місячних тварин не відрізняється від 6-місячних щурів, а показник співвідношення Са/Р нижчий на 14,9 %. Це дає підставу припустити, що вміст кальцію у стегновій кістці щурів старечого віку на даний термін спостереження залишається низьким. У цих тварин вміст магнію на 22,1 % перевищує показник у 6місячних тварин, тоді як показник заліза менший на 68,0 %. Обговорення Отримані нами дані щодо негативного впливу гіпотермії на мінеральний склад кісткової тканини збігаються з даними

літератури і доповнюють їх. Так, у літературі представлені результати експерименту, в якому щури зрілого віку перебували в кліматокамері при температурі –15 єС по 3 години щодня протягом, на відміну від нашого експерименту, 14 та 30 діб [2]. Автори досліджували вміст кальцію, магнію, заліза в кістках черепа та показали, що вплив тривалої холодової дії значно збільшує концентрацію вказаних мінеральних елементів порівняно з контролем. На 14 добу виявлено підвищення вмісту кальцію на 12,45 % від початкового, тоді як на 30 добу рівень кальцію достовірно менший на 13,02% порівняно з вихідним показником. На 14 добу вміст заліза був вищий на 164,4 %, ніж у контролі, а на 30 добу він знизився і склав 72,8 % від показника у контрольних щурів. Концентрація магнію на 14 добу була на 34,5 % вище контролю, проте на 30 добу спостерігалося зниження його змісту на 10,3 % від початкового. Встановлений у нашому дослідженні та в експерименті А.Ю. Шарапова та співав. [2] факт накопичення магнію та мікроелементів у кістках щурів має важливе значення, бо може свідчити про ймовірність заміщення ними іонів кальцію в кристалічній решітці, що веде до втрати механічної міцності кістки [5, 12]. Дані літератури свідчать, що підвищені концентрації магнію пригнічують процеси кристалізації гідроксилапатиту, а зниження у кістці таких мінеральних компонентів як кальцій та цинк призводить до порушення остеогенезу та розвитку остеопорозу [13]. Зниження показників вмісту заліза у стегнових кістках старих щурів, яке зафіксовано у нашому дослідженні та в експерименті з кістками черепа зрілих щурів, чинить негативний вплив на стан кісткової тканини, тому що за умови нестачі заліза в цитохромоксидазі виникає інгібування дихального ланцюга мітохондрій остеобластів, внаслідок чого порушується проліферація і диференціювання остеобластів [5]. Дефіцит даного мікроелемента може призводити до підвищення пористості кістки, погіршення її біомеханічних характеристик [11]. Висновок Гіпотермія призводить до порушення мінерального складу кісткової тканини (Ca, P, Mg, Zn, Fe, Сu) як у 6-місячних, так і у 24-місячних щурів. На 14 добу після холодової дії у 6-місячних щурів порівняно з контролем спостерігалися більший вміст фосфору (на 6,5 %) і менший показник співвідношення Са/Р (на 9,1 %), а на 28 добу – ці показники та вміст Mg, Zn, Fe, Cu не відрізнялися від контрольних, тобто спостерігалася нормалізація. У 24-місячних щурів на 14 добу холодової дії на відміну від контролю виявлені збільшений вміст фосфору (на 9,9 %), магнію (на 12 %), заліза (на 36 %) та зменшений показник співвідношення Ca/P (на 8,4 %). На 28 добу вміст фосфору перевищував контрольний показник на 11,3 %, а співвідношення Са/Р залишається меншим на 5,1 %. Вміст магнію порівняно з контролем залишається високим (на 9,3 %), і не відрізняється від показника на 14 добу. Зафіксовано зниження на 68,0 % вмісту заліза в порівнянні з 14 добою, і не виявлено відмінностей від контролю. Достовірних відмінностей показників вмісту цинку та міді щодо 14 доби і контрольних тварин не встановлено. Отже, гіпотермія призводить до дисбалансу макро- та мікроелементів у компактній кістці, який більш виражений у 24місячних щурів. Перспективи подальших досліджень Виконане дослідження свідчить про актуальність вивчення мінерального складу різних кісток скелету після дії холодового фактору інших інтенсивностей, тому що встановлений факт порушення вмісту макро- та мікроелементів стегнової кістки у щурів внаслідок дії легкої гіпотермії може свідчити про розвиток порушень у кістках, які характеризують як остеопенічні та остеопоротичні.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Література 1. Бенгус Л.М. Ультраструктура губчатой костной ткани молодых и старых крыс в условиях общей легкой гипотермии / Л.М. Бенгус, Н.В. Дедух, Д.М. Пошелок // Проблеми остеології. – 2014. – Т. 17, № 1. – С. 3-8. 2. Количественные показатели содержания некоторых микроэлементов в костях висцерального черепа крыс на фоне введения антиоксиданта / О.Ю. Шарапов, В.И. Ионцев, А.В. Лемещенко, Ю.А. Парфенов // Фундаментальные науки. – 2012. – № 10 (ч. 2). – С. 356-358. 3. Кутя С.А. Возрастные особенности фазового состава костного минерала крыс при воздействии гравитационных перегрузок / С.А. Кутя // Український морфологічний альманах. – 2009. – Т. 7, № 2. – С. 71-72. 4. Мікроелементний склад довгих та мішаних кісток скелета в нормі / Є.В. Гусак, М.В. Погорєлов, Г.Ф. Ткач [та ін.] // Український морфологічний альманах. – 2010. – Т. 8, № 4. – С. 51-55. 5. Накоскин А.Н. Содержание макро- и микроэлементов в онтогенезе и в условиях репаративной регенерации кости у собак / А.Н. Накоскин, М.И. Новиков // Травматология и ортопедия России. – 2008. – Т. 47, № 1. – С. 38–44. 6. Пошелок Д.М. Структурна організація компактної кістки після загальної гіпотермії / Д.М. Пошелок, С.В. Малишкіна // Таврический медико-биологический вестник. – 2013. – Т. 16, № 1, ч. 1. – С. 197-201. 7. Рентгеновские методы анализа состава материалов : монография / И.Ф. Михайлов, А.А. Батурин, А.И. Михайлов. – Х.: «Підручник НТУ “ХПІ”», 2015. – 204 с. 8. Родионова Н.В. Цитологічні механізми перебудов у кістках при гіпокінезії та мікрогравітації / Н.В. Родионова. – НВП Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2006. – 240 с. 9. Сундукова Н.В. Влияние повышенной температуры воздуха и инъекций гидроксилапатита на показатели минерального обмена костной ткани / Н.В. Сундукова, В.Г. Подковкин // Вестник СамГУ. Естественнонаучная серия. – 2007. – № 8 (58). – С. 7-15. 10. Ткач Г.Ф. Вікові особливості структурно-функціонального стану кісток скелета тварин, які знаходилися в умовах впливу гіпоосмолярної гіпергідратації та динамічних фізичних навантажень / Г.Ф. Ткач // Таврический медико-биологический вестник. – 2012. – Т. 15, № 1. – С. 248-252. 11. Ших Е.В. Взаимодействие железа и кальция / Е.В. Ших // Человек и лекарство. – 2006. – Т. 14. № 4. – С. 256. 12. Danilchenko S.N. Some features of thermo-activated structural transformation of biogenic and synthetic Mg-containing apatite with І-tricalcium-magnesium phosphate formation / S.N. Danilchenko, I.Yu. Protsenko, L.F. Sukhodub // Cryst. Res. Technol. – 2009. – Vol. 44, № 5. – P. 553-560. 13. Downey P.A. Bone biology and the clinical implications for osteoporosis / P.A. Downey, M.I. Siegel // Phys. Ther. – 2006. – Vol. 86. – P. 77-91. 14. Robling A.G. Biomechanical and molecular regulation of bone remodeling / A.G. Robling, A.B. Castillo, C.H. Turner // Annu. Rev. Biomed. Eng. – 2006. – Vol. 8. – P. 455-498. 15. Tuli J.S. Hypothermia in animals / J.S. Tuli, R.C. Gilbert // [Electron resource] : http://www.hypothermia.org/animalhypo.htm Малышкина С.В. 1 , Пошелок Д.М. 1 , Никольченко О.А. 1 , Вельяминова В.В.1, Батурин А.А.2, Фомина Л.П.2 Минеральный состав компактной кости у крыс после смоделированной легкой гипотермии 1 – Государственное учреждение «Институт патологии позвоночника и суставов им. проф. М.И. Ситенко Национальной академии медицинских наук Украины», Харьков, Украина 2 – Национальный технический университет «Харьковский политехнический институт», Харьков, Украина Е-mail: s_malysh@ukr.net Резюме. Остеотропные макро- и микроэлементы являются важными структурным составляющими костной ткани, а также компонентами макромолекул, которые регулируют биоорганические взаимодействия. Нарушение их баланса с возрастом и под влиянием различных неблагоприятных факторов (в частности, холодового воздействия, вызывающего гипотермию организма) приводит к структурным изменениям в костях и развитию такого заболевания как остеопороз. Цель работы: исследовать содер-

жание макро- и микроэлементов в компактной кости крыс разного возраста после смоделированной легкой гипотермии. Материалы и методы. Рентгеноспектральным флуоресцентным методом анализировали содержание макроэлементов (Са, Р, Mg) и микроэлементов (Zn, Fe, Cu) в диафизах бедренных костей крыс 6- и 24месячного возраста после гипотермии организма вследствие холодового воздействия (пребывание животных в холодовой камере при температуре - 20°С в течение 5 суток по 5 часов в день). Результаты. Установлено, что у 6-месячных крыс на 14 сутки после легкой гипотермии по сравнению с контролем наблюдалось большее содержание фосфора (на 6,5 %) и меньший показатель соотношения Са/Р (на 9,1 %), а на 28 сутки эти показатели и содержание других минеральных элементов (Mg, Zn, Fe, Cu) не отличались от контрольных. У 24-месячных крыс на 14 сутки после гипотермии в отличие от контроля выявлено увеличенное содержание фосфора (на 9,9 %), магния (на 12 %), железа (на 36 %) и сниженный показатель соотношения Ca/P (на 8,4 %). На 28 сутки содержание фосфора превышало контрольный показатель на 11,3 %, а соотношение Са/Р было меньше на 5,1 %. Показатель содержания магния остался высоким по сравнению с контролем (на 9,3 %), и не отличался от показателя на 14 сутки. Зафиксировано снижение на 68% содержания железа по сравнению с 14 сутками, и нет отличий от контроля. Достоверных различий показателей содержания цинка и меди по сравнению с 14 сутками и контрольными животными не установлено. Вывод. Гипотермия приводит к дисбалансу макрои микроэлементов в компактной кости, более выраженному у крыс 24-месячного возраста. Ключевые слова: макроэлементы, микроэлементы, бедренная кость, гипотермия, крысы. Malyshkina S.V. 1 , Poshelok D.M. 1 , Nikolchenko О.А. 1 , Velyaminova V.V.1, Baturin A.A.2, Fomina L.P.2 Mineral Content of Compact Bone in Rats after the Induction of Mild Hypothermia 1 – State Institution “Sytenko Institute of Spine and Joint Pathology of National Ukrainian Academy of Medical Sciences”, Kharkiv, Ukraine 2 – National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute», Kharkiv, Ukraine Е-mail: s_malysh@ukr.net Abstract. Osteotropic macro- and microelements are important structural constituent elements of the bone tissue and also components of macromolecules regulating bioorganic interactions. The disruptions of their balance with age and under the influence of various adverse factors (in particular, a cold effect causing hypothermia of organism) leads to structural changes in bones and the progress of such disease as osteoporosis. The purpose of the work: to study the macro- and microelement content in a compact bone of rats of different ages after modeled mild hypothermia. Materials and methods. By X-ray spectral fluorescent method the content of macroelements (Са, Р, Mg) and microelements (Zn, Fe, Cu) were analyzed in femur diaphysis of the 6and 24-month-age rats after organism hypothermia because of cold effect (keeping animals in a cold chamber at temperature “20°С for 5 days to 5 hours per day). Results. It was established that in 6-monthage rats after 14 day post cold exposure the phosphorus content was higher by 6,5 % and ratio Са/Р lower by 9.1 % than in control rats, whereas after 28 day these indexes and content of other mineral elements (Mg, Zn, Fe, Cu) did not differ from the control ones. In 24-month-age rats after 14 day post cold exposure the increased content of 9.9 % phosphorus, 12 % magnesium, 36 % iron and decreased 8.4 % ratio Са/Р compared with the control were revealed. After 28 day post cold exposure the phosphorus content was higher by 11.3 % and ratio Са/Р at 5.1 % less than in control group. The index of the magnesium content was high compared with the control (by 9.3 %) and did not differ from that one after 14 day post cold exposure. There was a decrease by 68 % iron content compared with 14 day and there was no difference from the control. The significant differences of zinc and copper content compared to 14 day and control animals were not found. Conclusion. Hypothermia leads to the disbalance of the macro- and microelements in compact bone, which is more expressed in 24-mounth-age rats. Key words: macroelements, microelements, femur, hypothermia, rats. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК 611.013

Marchuk F.D., Haina N.I., Protsak T.V., Hnatkovych S.I. Differentiation of the Gonads in the Early Prefetal Period of Human Ontogenesis Higher educational institution of Ukraine “Bukovina State Medical University” (m. Chernivtsi, Ukraine), nata-lena1999@yandex.ua Abstract. The peruliarities of the above have being studied by means of morpholodical methods of gonad differentiation features at the beginning of prefetal period of human ontogenesis. In prefetuses 1415 mm PCL right gonad is elongated-ovaly anlage and situated obliquely in the abdomen, and left gonad is beanshaped and placed in nearly vertical position in the abdominal cavity. Length of mesonephros both right, and left, exceeds the length of the gonad. At this stage the clearly determined anlage of mesonephric paramesonephric duct are surrounded by a dense layer of mesenchyme. At the same time, the morphological characteristics of structures gonad are not possible to determine the continued differentiation of gonad on gender. It should be noted that mesenchymal bands of different lengths and thicknesses of gonad prefetus on this age group are connected to the mesonephros. On the beginning of prefetal period (prefetuses 16,0-21,0 mm PCL) of development arise certain morphological signs of differentiation of gonad in a condensing mesenchymal cells, which form on the general background ovale cell and round groups whichare separated by partitions which are loosely placed mesenchymal cells whose nuclei much smaller. Appearance in the stroma of morphological characteristics of the gonad prefetuses 16,0 mm PCL accompanied by sufficiently clear predominance lumen of duct paramesonephric mesonefric ducts. Since the beginning of the sexual differentiation of gonad in prefetuses primary female sex strands forms ovarian straps, which eventually degenerate. After the degeneration of ovarian straps is formed secondary sexual bands which are populated by the primary germ cells. At the same time there is a clearly expressed white coat of the ovary. Secondary sexual bands are separated rapidly proliferating mesenchymal cells on apart cell clusters which surround the primordial germ cells. On this stage of development marked a slight increase in the size of the gonad and their internal structure is much more complicated. Studies have shown that only the middle area of sexual ridge is the source of the ovary. Cranial part of the crest is involved in the formation suspensory ligament of ovary and caudal – it is transformed into its own ligament of ovary. This study completes the existing data on embryogenesis and gonad formation, its topography helps to better elucidate their structural organization during fetal development, it is important to determine the morphological peculiarities of some congenital defects. The results reccived is morphological basis for decisive elaborating of new methods of prediction, diagnosis and treatment of ovarian and have clinical orientation. The data can be used in screening laboratories to determine the degree of fetal development and prenatal diagnosis of deviations from normal development. Keywords: gonad, mesonephros, paramesonefric duct, prefetus, human.

Problem introduction statement and analysis of recent research. The study of sources of scientific literature has shown that a number of issues concerning the study of complex urogenital during prenatal ontogenesis are contradictory [1, 3]. In recent years, much attention is given by researchers of ovarian folliculogenesis and their histotopohrafy [2, 5]. The literature provides few data on syntopy gonads and size during the prenatal period of development [4-6]. The aim of the study. The characteristics of gonad morphogenesis prefetus at early period of ontogenesis and at the same time identifying the beginning of their sexual differentiation. Material and methods The study was rried out on 19 human prefetuses of 14-21 mm parietococcygeal length (PCL) on successive consecutive histological sections of embryos by means of microscopy methods and morphometry one.

The results In prefetus of human 14-15 mm PCL the right gonad is elongated-ovally in is shape and obliquely placed in the abdominal cavity. The length of the right gonad is 720±20 microns thickness – 280±20 mm, while the length of mesonephros is 1,3±0,1 mm,

and thickness – 260±40 microns. Anlage of gonad coupled is connected by the midlle area of mesonephros by mesenchyma band length 170±10 mm, width 70±8 microns, and the mesonephros is placed laterally to the gonad. By convex of the upper surface of the right sexual gland adjacent to anlage of liver. Anlage of the left gonad has smooth beanlike shape and is placed in the abdominal cavity of the embryo almost vertically. The length of the left gonad reaches 680 ±30 microns thickness – 270 ±20 mm length of mesonephros is 1,4±0,1 mm, and its thickness – 240±20 microns. Anlage gonad is connected by mesenchyme band of length 140±10 microns and a width of 50±6 microns with the midle area of mesonephros. Anlage mesonephros is placed parallel to gonad, adjacent to the lower surface of the gonad. Clearly defined anlages mesonephric and paramesonephric ducts, which are surrounded by a dense layer of mesenchymal cells. Morphological features of structures of anlage gonad do not allow further differentiation in order to determine the developmental way of the gonad according to sex. In prefetus 16-21 mm PCL anlages gonad are of certain morphological features that indicate at the beginning of sexual differentiation. In the peripheral and central areas of the gonads appear isolated mesenchymal cells which resemble islands of round, ovalround, in shape are separated fromeach other by connective partitions of varying thickness. Anlage of the left gonad areof elongated length 1,8±0,1 mm and a width of 420±10 microns. To the posterior end of the anlage gonad adjoining cranial part of mesonephros, most of which is located laterally relative by to the anlage of gonad. To the medial surface of the anlage gonad adjoin ing to anlage of the permanent kidney. The anterior end of the anlage gonad is adjacent to mesentery of the small intestine. It should be noted that along the lateral edge of the mesonephros are placed mesonephric duct, which is located slightly laterally the paramesonephric duct. Lumen of the latter prevails lumen of mesonephric duct. In the middle and caudal portions of the gonad are connected by mesenchymal legs with mesonephros. It is interesting that the lower end of the anlage gonad mesenchymal stem from his bed that surrounds mesonephric and paramesonephric ducts. On the other hand the second leg of the mesenchyme cells which are placed tightly connects the mesenchymal layer that surrounds mesonephric and paramesonephric ducts with mesenchymal layer of the anterior wall of his abdomen of embryo near anlage of pubic bone. The thickness of the mesenchymol legs ranges from 90 to 120 mm and length from 120 to 160 microns. Mesenchymal band that connects the anlage of gonad of mesenchymal sheath of the paramesonephric ducts in the further development are transformed in its own ligament of ovary, and mesenchymal band connecting mesenchymal sheath of paramesonephric duct mesenchyme of the anterior abdominal wall is transformed into the round ligament of the uterus. So assume that the female gonads leash into transformed in the above ovarian ligament and uterine round ligament inappropriate. We believe that true leash female gonad is the mesenchymal stem, which connects the lower end of gonad with the mesenchymal sheath paramesonephric duct. In all studied serial histological sections prefetuss of the human of early stages of fetal development (16-21 mm PCL) we have not found a lead of female gonad, which is to the lower end of the anterior wall of the abdominal cavity of embryo without contacting it with the mesenchymal sheath paramesonephric duct. A marked predominance lumen of paramesonephric duct over on one mesonephric duct in the early stages of fetal development in different persons has reason to believe that further development of the gonad will be the female type. In this age group the prefetuses right gonad has an elongated

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

oval shape, obliquely placed in the abdominal cavity. Length gonad reaches 1,9±0,1 mm, width - 390±10 microns. Parallel and laterally relative to the gonad is mesonephros. Laterally to mesonephros are mesonephric and paramesonephric duct. The middle surface mesonephros is adjacent to permanent the kidney. The lower end gonad is adjacent to the mesentery of small intestine. In middle and caudal sections laying gonad is connected using mesenchymal band with mesonefrosom. The thikness of the mesenchymal band ranges 84 microns to 118 microns and in length from 120 microns to 160 microns. Discussion The morphological specific characteristics of the structure, form and position of the gonad in human prefetuses has been estadiahed. The authors detected a variability of them was mentioned above. According to different authors the results of the analysis and research can weigh various factors differently affect ing the functional and structural changes in the genital system. Conclusions 1. The process of differentiation of the gonad of the female begins in early ontogenesis in the prefetase period (prefetuses of 16-17 mm PCL) appearance in the peripheral area of mesenchymal cells in a variety forms islands. 2. Prevalente lumen diameter of the paramesonephric duct and the duct of lumen of mesonephric are indifferent at the stage of fetal development is a sign that further development of the gonads will the female type. Perspective for further research in this problem Prondent research on the timing of gonadal sex differentiation demonstrates the need to further clarify the correlative relationships of gonad anlage with adjacent organs and structures in the early period of human ontogenesis. Literature 1. Achtemichuk Y.T. Essays ambrotose // Chernivtsi : Publishing house “Bukrek”, 2008. – 200 p. 2. Achtemichuk Y.T., Slobodyan A.M., Cloud T.V. Essays perinatal anatomy. – Chernivtsi: Manakin, 2011. – 300 p. 3. Achtemichuk Y.T., Pyatnitsky T. V., Masculinko D.G. Morphogenesis of the fallopian tubes in the prenatal period of human ontogenesis // Anatomical and surgical aspects of pediatric gastro enterology: materials of the 3rd scientific Symposium. – Chernivtsi, 2012. – S. 16-23. 4. Zharova N.V. Individual anatomical variability of the ovaries from fetuses and newborns // Anatomical and surgical aspects of child - Choi gastroenterology : proceedings of the 3rd scientific Symposium. – Chernivtsi, 2012. – P. 34-35. 5. Moloshok A.A., Sinitsa V.V., Andreev S.A. Information content of the cytological method of investigation when suboperations the diagnosis of diseases of the ovaries // Pathoanatomical diagnosis of human diseases: achievements, problems, prospects: Materials of allUkrainian scientific-practical conference, devoted to 100 anniversary of birthday of professor N.M. Snewman (founder of the department

and pathological services in Bukovina), (may 21-22, 2007, m. Chernivtsi). – Chernivtsi, 2007. – P. 124-125. 6. Marchuk V.F. Ontogenetic transformation of the ovaries in the prenatal period of human development // Morphology. – 2007. – Vol. 1, No. 7. – P. 62-69. Марчук Ф.Д., Гаїна Н.І., Процак Т.В., Гнаткович С.І. Диференціація гонад на початку предплодового періоду онтогенезу людини Резюме. За допомогою морфологічних методів вивчені особливості диференціації гонад на початку предплодового періоду онтогенезу людини. У предплодів 14-15 мм ТКД права гонада має видовжено-овальну форму і розташована косо в черевній порожнині, а для лівої статевої залози характерна зглаженна бобоподібна форма і майже вертикальне розташування в черевній порожнині. Довжина мезонефроса як справа, так і зліва, переважає над довжиною гонад. На цій стадії розвитку чітко визначається закладка мезонефричних і парамезонефричних проток, які оточенні щільним шаром мезенхіми. В той же час, за морфологічними ознаками структур статевих залоз немає можливості визначити процес подальшої диференціації гонад за статевою приналежністю. Слід зазначити, що мезенхімними ніжками різної довжини і товщини гонади у предплодів даної вікової групи з’єднуються з мезонефросом. На початку передплодового періоду (передплоди 16,0-21,0 мм ТКД) розвитку виникають певні морфологічні ознаки диференціації гонад у вигляді конденсації клітин мезенхіми, які утворюють на загальному фоні строми гонад округлі клітинні групи, розмежовані перегородками пухко розміщених клітин мезенхіми, ядра яких значно менших розмірів. Поява морфологічних ознак у стромі гонад передплодів 16,0 мм ТКД супроводжується достатньо чітким переважанням просвіту парамезонефричних проток над просвітом мезонефричних проток. Із початком статевої диференціації гонад у передплодів жіночої статі первинні статеві тяжі утворюють яєчникову сітку, яка з часом дегенерує. Після дегенерації яєчникової сітки формуються вторинні статеві тяжі, які заселяються первинними зародковими клітинами. Одночасно з’являється нечітко виражена білкова оболонка яєчника. Вторинні статеві тяжі розмежовуються інтенсивно проліферуючими мезенхімними клітинами на окремі клітинні кластери, які оточують первинні зародкові клітини. На цій стадії розвитку відзначається незначне збільшення розмірів гонад, а їх внутрішня будова значно ускладнюється. Дослідження показали, що тільки середня ділянка статевого гребеня є джерелом розвитку яєчника. Краніальний відділ статевого гребеня бере участь у формуванні підвішу вальної зв’язки яєчника, а каудальний – трансформується у власну зв’язку яєчника. Виконане дослідження доповнює існуючі відомості про ембріогенез і становлення топографії гонад, повніше висвітлює їх структурну організацію в період внутрішньоутробного розвитку, що важливо для з’ясування морфологічних передумов виникнення деяких природжених вад. Результати, які одержані є морфологічною основою для розробки нових методів прогнозування, діагностики та лікування захворювань яєчників і мають клінічне спрямування. Одержані дані можуть бути використані в лабораторіях скринінгу для з’ясуванyя ступеня розвитку плода, а також пренатальної діагностики відхилень від нормального їх розвитку. Ключові слова: гонада, мезонефрос, парамезонефрична протока, предплід, людина. Received 22.06.2015.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) UDK 616-089.882 + 616-089 + 616.314.17-008.1

Makhlynets N.P. Mucogongival Surgery as a Necessary Element of Complex Treatment of Patients with Shallow Vestibule Suffering from Generalized Periodontitis Ivano-Frankivsk National Medical University, Department of Preventive Dentistry, Ivano - Frankivsk, Ukraine. e-mail: makhlynets11@yahoo.com Abstract: shallow mouth vestibule and connective tissue bands in the region of vestibule of the mouth are one of the etiological factors in the development of generalized periodontitis. Today one of the modern methods of complex treatment of periodontal tissue with shallow vestibule of mouth is the use of surgical correction of pathological structure of the vestibule of the mouth. There are a number of operations for mucogingival plastic, but not always the use of these techniques of vestibule plastic gives the desired therapeutic effect. The study aims to improve the efficiency of complex treatment of patients with generalized periodontitis with the shallow vestibule of the mouth by improving the methods of vestibule plastic and using the means of the healing quercetin in the postoperative period. 60 patients with generalized periodontitis with shallow vestibule of the mouth were examined and treated. All patients were divided into 2 groups. Patients of the first group (30 people) had their vestibule plastic done according to Hrudyanov A.I. (2006). Patients of the second group (30 people) had their vestibule plastic done developed by us in which a number of technological moments were improved. As an important element of intervention is the placement and fixation by stitches of free mucous grafts taken from the palate, and inserted into the area of horizontal sections near the premolars. Patients with generalized periodontitis of both groups in the postoperative period were prescribed the healing quercetin. The results of research show that our proposed use of vestibule plastic using free mucous transplants, in treatment of patients with generalized periodontitis with shallow mouth vestibule provides significant performance improvement of clinical treatment. The most important outcome of our vestibule plastic operations is the reproduction of normal depth of the vestibule of the mouth, elimination of the chronic injury in the vestibule area of the mouth, normalization of blood supply to the periodontal tissues, restore the structure of mucosa of periodontal tissues at the cellular level, normalization of functioning of fibroblasts of vestibule mucous membrane of the mouth. Complex treatment of patients with generalized periodontitis with shallow vestibule of the mouth when applying vestibule plastic using free mucous grafts and the means of healing quercetin in postoperative demonstrates significantly higher treatment efficiency compared to using vestibule plastic where operating wound is healing by secondary intention, in clinical and laboratory parameters, cytological , morphological features vestibule mucous membrane of the mouth and radiographic, ultrasound characteristics of jaw bones in the early and late periods after treatment. Key words: generalized periodontitis, shallow vestibule of the mouth, complex treatment, quercetin.

Shallow vestibule of the mouth (SVM) is quite frequent pathology structure of the mucosa of the mouth vestibule (VM) [1, 2, 5, 6, 9]. SVM is a major etiological factors in the development of periodontal diseases, due to the influence of the depth of the vestibule of the mouth (DVM) on the formation of gum recessions, the development of inflammation with subsequent breach of the tooth-gingival attachment, the advent of mobility of teeth and premature loss of them [5, 9, 10, 11]. Correction of SVM has a special place in the scar deformations of VM after reconstructive operations conducted in the jaws by intraoral access [10, 14]. Vestibule plastic is also actual in severe atrophy of alveolar processes against the background of periodontal diseases [1, 2, 13]. Vestibule plastic is often the first step before the scrappy operations in periodontal tissues. The main indications for surgical correction of mouth vestibule is the depth of the vestibule not less than 5 mm [5, 6, 9, 13]. According to many scientists the aim of vestibule plastic is to eliminate the mechanical trauma and ischemization of the marginal periodontal tissues, which is caused by muscle strands of labial, mental, buccal, facial muscles [1, 2, 6, 9, 14]. This surgery eliminates traumatic factor for periodontal tissue from the side of the SVM, improves blood

flow in the area of newly vestibule and gums, preventes development of destructive processes in periodontal. However, according to most researchers, periodontal surgery does not always achieve the desired result, particularly in a remote postoperative period [1, 5, 9, 11, 13]. Objective: to improve the efficiency of vestibule plastic among the patients with GP with SVM by surgical and pharmacological effects on periodontal tissues. Materials and methods of investigation The study involved 60 patients with GP with SVM. To assess periodontal status and for diagnosis, there was used the classification of periodontal diseases by Danylevskyy M.F. (2008) [3]. The DVM was determined according to our means. All patients were divided into 2 groups. Patients of the first group (30 people) had their vestibule plastic done according to Hrudyanov A.I.(2006). Patients of the 2 nd group (30 people) had their vestibule plastic done developed by us in which a number of technological moments were improved. As an important element of intervention is the placement and fixation by stitches of mucous free grafts taken from the palate, and inserted into the area of horizontal sections near the premolars [4]. Patients with GP with SVM of both groups in the postoperative period were prescribed the medication healing quercetin [7, 8, 12] (registration certificate №UA / 0119/01/01) 1 g, 1 time a day gel application, which is previously applied to individual teeth-gingival sealed end, for 5 days [5]. For the purpose of comparative characteristics of performed methods of surgical correction of DVM the assessment of DVM was carried out for the presence of scar deformities in the mucosa of the VM, the assessment of periodontal tissues(index of bleeding by Myulleman -San (BI), index of the hygiene by Vermilyon Green (HI), periodontal-alveolo- marginal index (PAMI)) before the treatment, at 3 months, 6 months and 12 months; ultrasound examination of jaw bone tissues before the treatment, after 6 months, 12 months after surgery and status of regional blood flow among patients with GP with SVM (assessment of qualitative and quantitative characteristics of rheographic curves of alveolar jaw bone) before vestibule plastic, after 1 month, 3mis, 6 months, 12 months after vestibule plastic.

The results of the study As a result, the research found that patients with GP with SVM were characterized by marked changes in periodontal tissues, which grew with increasing degree of the disease. The main sets of symptoms of GP with DVM were the DVM less than 5 mm, connective tissue bands in the area of canines and premolars were identified in 78.3% of patients ; symptomatic gingivitis - in 71.7% of patients ; in 83.6% of patients with GP of II stage of development with SVM found traumatic occlusion in the area of the front group of teeth; 74.2% of patients diagnosed with teeth-clusters. Clinical demonstrations of GP with SVM were relevant to the extent of the disease. Depending on the degree of GP the indexed assessment of the state of periodontal tissues deteriorated according the results of oral hygiene indices, periodontal index, bleeding index. PMA index among the patients with SVM and GP unreliably differed on the extent of development of the disease (p> 0.05). The results of investigation of regional circulation of the tissues of the mouth vestibule showed the presence of blood circulation deficit and reduce the trophic tissue, which was indicated by the increase in vascular tone index (VTI), peripheral resistance index (PRI) and reduce of extensive blood flow index (IEC) rheographic index (RI) ( p <0,05). Patients with GP with SVM were revealed morphological and functional changes in the

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

structure of the mucous membrane of the gums, which manifested in edema, plethora and stasis of blood vessels, polimorphous cell infiltration in the lamina propria mucosa, changes in the structure of fibroblasts. X-ray picture and results of ultrasound examination within the both groups of patients before the surgery showed the presence of pathological changes in periodontal tissues, lowering the compact plate alveolar bone and jaw bone demineralization. According to the results of clinical studies patients with GP with SVM of both groups for 6 months after treatment showed the positive dynamic of index estimation periodontal tissues. However, compared to the indicators of periodontal tissues among patients with GP before the treatment the index values among the second group patients were better compared to the patients of the first group (p <0,05). 3 months after the surgery there was no significant difference between the state of two groups patients. After 6 months 27 (90%) patients of the first group and 29 (97%) patients of the second group had their DVM 5-10 mm, 4 patients (13.3%) of the first group were observed and found scar deformation of soft tissues in the mouth vestibule of the section of premolars. After 12 months the index characteristics of periodontal tissue worsened, but still were significantly better among the patients of second group than among the patients of group one (p <0,05). By a comparative analysis of the results of histopathological study between patients of both groups patients of the first group remained lympho plasma infiltration, hemorrhage in the lamina propria of the mucous membrane of the gums. Patients of the second group revealed normal structure of epithelial plate, restoring the integrity of the complex connective tissue of the lamina propria mucosa, ordering bundles of collagen fibers. Fibroblasts from the connective tissue of the gums - active: large nucleus in the cytoplasm, numerous tank granular endoplasmic reticulum, mitochondria, a small number of vacuoles. Holding vestibule plastic, developed by us and complemented by quercetin in the postoperative period, contributed to a significant positive dynamics of rheographic indicators, both in early and in the long term after treatment, compared with results in other groups of patients, which indicates a steady improvement of regional blood flow in the periodontal tissues. 26 (86.8%) patients of the first group and 29 (97%) patients of the second in a month after vestibule plastic noted a gradual increase in amplitude rheogram, they acquired the right forms. All patients of the second group after 6 months - showed almost normalized blood circulation (p <0,05). In the dynamics 12 months later, there were recorded the increase of amplitude of the rheographic curves, the top of the wave was more pointed, anacrotic curve faster rose to the top, dictrotic peak was more pronounced and was closer to the middle third of dictrotic phase of the waves. According to the results of ultrasound examination in 6 months after the surgery 27 patients (90%) of the first group and 29 patients (96.6%) of the second showed the decreased the mean transit time of ultrasound, indicating the positive processes of bone mineralization.12 months after vestibule plastic time of the ultrasonic waves has not changed, indicating the stabilization of processes of bone mineralization and active processes of jaw bone mineralization of the patients of second group. When Xray, 6 months after the surgery among 27 patients (90%) of the first group and all patients of the second group showed a stabilization process that was manifested in increasing height, compression and clear definition of compact plate of alveolar bone of the jaw. Conclusions 1. On the basis of the study it was found that developed surgical technique using free mucous grafts is the optimal method for the pathology of the tissue of the vestibule of the mouth. 2. After vestibule plastic surgeries using free mucous grafts improves the blood flow in the area of newly vestibule and gums, prevents the development of destructive processes in periodontal, morpho-functional state of the mucous membrane

of the mouth vestibule is normalized. 4. Positive dynamics of osteometric and radiologic parameters caused by improving the microcirculation of periodontal soft tissues and metabolism of jaw bone tissue. Prospects for further researches Remote results of the proposed method of complex treatment of patients with generalized periodontal and shallow mouth vestibule will be studied. Literature 1.Hrudyanov A.I, Surgical methods of treatment of periodontal diseases / Hrudyanov A.I., AI Erohyn A.I. - Moscow: MYA, 2006. - 128 p. 2.F. Daghigh Human gingival fibroblasts produce nitric oxide in response to proinflammatory cytokines . I. Periodonol. 2002; 73.4 : 392-400. 3. Danylevskyy NF, Systematics of periodontal diseases. Visnyk stomatologii. 1994; 1:17-21. 4. Pat. Ukraine №51642, A61V1 IPC / 24; A61S17 / 00. Method of modification of the tunnel vestibule plastic / Pyuryk V.P., Ozhohan Z.G., Gherelyuk V.I., Makhynets N. P .; 25.01.2010 application; publ. 26.07.2010, Bull. №14. 4. Pat. Ukraine №51699, IPC A61S5 / 002. A method of treating postoperative wounds of the oral mucosa / Pyuryk V.P., Ozhohan Z.G., Makhlynets N.P., Pyuryk Y.V. 15.02.2010 application; publ. 26.07.2010, Bull. №14. 5. Hanachowicz PY, Use of human epithelial cultures in mucogingival surgery. J. Parodontol.1989; 8 (3) : 261-268. 6. Hoelscher DC, The rationale for soft tissue grafting and vestibuloplasty in association with entosseous implants: a literature review . J. Mich. Dent. Assoc. 1996; 78. 3 : 56-64. 7. 8. Lim H., Inhibition of mammalian collagenase, matrix metalloproteinase-1, by naturally-occurring flavonoids . Planta Med. 2007; 73 (12) : 1267-1274. 9. Metin M., Evaluation of autogenous graft used in vestibuloplasty. J. Int. Med. Res. 2003; 31 : 335-339. 10. Mitchell DL, Tissue reaction involving an intraoral skin graft and CP titanium abutments: a clinical report Int. J. Oral Maxillofac. Implants. 1990; 5 (1) : 79-84. 11. Miller PD, Periodontal plastic surgery. Curr. Opin. Periodontol. 1993; 21: 136-143. 12. Pawlikowska-Pawlega B., Effect of quercetin on the growth of mouse firoblast cells in vitro. Pol. J. Pharmacol. 1995; 47 (6) : 531-535. 14. Quarta M., Metric results of vestibuloplasty in unilateral cleft patients. J. Craniomaxillofac. Surg. 1989; 17 (4) : 175-178. Махлинець Н.П. Мукогінгівальна пластика як необхідний елемент комплексного лікування хворих на генералізований пародонти із мілким присінком рота Резюме: мілкий присінок рота та сполучнотканинні тяжі в ділянці присінка рота є одними з етіологічних чинників у розвитку генералізованого пародонтиту. На сьогоднішній день одним із сучасних методів комплексного лікування захворювань тканин пародонту із мілким присінком рота є застосування хірургічної корекції патології будови присінка рота. Існує ціла низка операцій для мукогінгівальної пластики, однак не завжди використання цих методик вестибулопластик дає бажаний терапевтичний ефект. Метою дослідження є підвищення ефективності комплексного лікування хворих на генералізований пародонтит із мілким присінком рота за допомогою вдосконалення методики вестибулопластики та використання ранозагоюючого середника кверцетин у післяопераційному періоді. Обстежено та проліковано 60 хворих на генералізований пародонтит із мілким рисінком рота. Усі хворі були розподілені на 2 групи. Хворим І групи (30 осіб) проводили вестибулопластику за Грудяновим А. І. (2006 р.). Хворим ІІ групи (30 осіб) проводили розроблену нами вестибулопластику, в якій покращено ряд технологічних моментів, де важливим елементом втручання є поміщення та фіксація швами вільних мукозних трансплантатів, взятих з піднебіння, в ділянку горизонтальних розрізів біля премолярів. Хворим на генеразізований пародонтит обох груп у післяопераційному періоді призначали ранозагоюючий препарат кверцетин. Отримані результати дослідження доводять, що використання запропонованої нами вестибулопластики із застосуванням вільних мукозних трансплантатів, у комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит із мілким присінком рота забезпечує

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) достовірне покращення клінічних показників ефективності проведеного лікування. Найбільш важливими нашими результатами застосування вестибулопластичних операцій є відновлення нормальної глибини присінка рота, усунення хронічної травми в ділянці присінка рота, нормалізація кровопостачання тканин пародонта, відновлення структури слизової оболонки тканин пародонта на клітинному рівні, нормалізація функціонування фібробластів слизової оболонки присінка рота. Комплексне лікування хворих на генералізований пародонтит із мілким присінком рота при застосуванні вестибулопластики з використанням вільних мукозних трансплантатів та ранозагоюючого середника кверцетин у післяопераційному періоді демонструє достовірно вищу ефективність лікування у порівнянні з використанням вестибулопластик, де операційна рана загоюється вторинним натягом, за клініко-лабораторними показниками, цитологічними, морфологічними особливостями слизової оболонки присінка рота та рентгенологічними, ехоостеометричними характеристиками щелепових кісток у ранні та віддалені терміни після лікування. Ключові слова: генералізований пародонтит, мілкий присінок рота, комплексне лікування, кверцетин. Махлинец Н.П. Мукогингивальная пластика как необходимый элемент комплексного лечения больных с генерализованным пародонтитом и мелким преддверием рта Резюме: мелкое преддверие рта и соединительнотканные тяжи в области преддверия рта являются одними из этиологических факторов в развитии генерализованного пародонтита. На сегодняшний день одним из современных методов комплексного лечения заболеваний тканей пародонта с мелким преддверием рта является применение хирургической коррекции патологии строения преддверия рта. Существует целый ряд операций для мукогингивальной пластики, однако не всегда использование этих методик вестибулопластики дает терапевтический эффект. Целью исследования является повышение эффективности комплексного лечения больных с генерализованным пародонтитом и мелким преддверием рта с помощью совершенствования методики вестибулопластики и использования ранозаживляющего препарата кверцетин в

послеоперационном периоде. Обследовали и пролечили 60 больных генерализованным пародонтитом с мелким преддверием рта. Все больные были разделены на 2 группы. Больным I группы (30 человек) проводили вестибулопластику по Грудянову А. И. (2006). Больным II группы (30 человек) проводили разработанную нами вестибулопластику, в которой улучшен ряд технологических моментов, где важным элементом вмешательства помещения и фиксация швами свободных мукозный трансплантатов, взятых с твердого неба, в область горизонтальных разрезов у премоляров. Больным с генерализованным пародонтитом обеих групп в послеоперационном периоде назначали ранозаживляющий препарат кверцетин. Полученные результаты исследования доказывают, что использование предложенной нами вестибулопластики с применением свободных мукозный трансплантатов, в комплексном лечении больных с генерализованным пародонтитом и мелким преддверием рта обеспечивает достоверное улучшение клинических показателей эффективности проводимого лечения. Наиболее важными нашими результатами применения вестибулопластичних операций является восстановление нормальной глубины преддверия рта, устранение хронической травмы в области преддверия рта, нормализация кровоснабжения тканей пародонта, восстановление структуры слизистой оболочки тканей пародонта на клеточном уровне, нормализация функционирования фибробластов слизистой оболочки преддверия рта. Комплексное лечение больных с генерализованным пародонтитом и мелким преддверием рта при применении вестибулопластики с использованием свободных мукозный трансплантатов и ранозаживляющего препарата кверцетин в послеоперационном периоде демонстрирует достоверно более высокую эффективность лечения по сравнению с использованием вестибулопластики, где операционная рана заживает вторичным натяжением, по клинико-лабораторным показателям, цитологическими, морфологическими особенностями слизистой оболочки преддверия рта и рентгенологическим, ехоостеометричнимы характеристиками челюстных костей после лечения. Ключевые слова: генерализованный пародонтит, мелкое преддверие рта, комплексное лечение, кверцетин. Received 22.06.2015.

UDC 616.74-001:796.332]-085.382

Medvedev A.V.1, Kholodkova O.L.2, Borysova O.V.3, Bahchevan O.L.3 The Effectiveness of Platelet-Rich Plasma (PRP) Administration in Professional Football Players’ Muscle Injuries 1 – FC «Chernomorets», Odessa Ukraine 2 – Odessa national medical university, Odessa, Ukraine 3 – Odessa national university named by I.I.Mechnikov, Odessa, Ukraine kholodkova_l@rambler.ru Abstract. Searching for new safe and effective approaches for the restoration of the damaged muscle of professional athletes, particularly football players is an urgent task of Sports Medicine. Recent studies has shown that administration of platelet-rich plasma in this pathology treatment may be more effective than standard treatment. Aim. To study the effect of platelet-rich plasma therapy (PRP therapy) on professional football players’ recovery after different degree muscle injuries. Materials and methods. Harvest Smart PReP2 (USA) automated system was used to obtain PRP concentrate. Six professional football players with different muscle injuries received PRP-treatment. Muscle damage and recovery was assessed by examining the history, complaints, palpation and MRI scan not later than the day after the injury. 3 ml of the PRP product was introduced by one or two injections (depending on the area of damage) directly to the place of muscle damage, determined by means of palpation and MRI scan. Results and discussion. The results of the control MRI scanning showed almost complete regression of edema and hematoma at the site of injury in patients with PRP administration. At the same time, swelling and bruising in the control group remained. Reduction in time to complete rehabilitation of functional recovery in group after PRP treatment comparing to the control group was 7 to 10 days depen-

ding on the type and extent of the damaged muscle damage. Conclusions. According to obtained data, PRP administration reduced the recovery time by 30 % compared to “historical control” results. MRI analysis proved the observed acceleration in recovery time. So, PRP usage is safe and efficient approach to reduce the recovery time after I – III degree muscle injuries. Key words: platelet-rich plasma, muscle injuries, growth factors, sportsmen rehabilitation.

Introduction. According to some authors’ data [Achkasov E. et al., 2013], muscle injuries are considered to be 31 % of all injuries and 27 % of players disability reasons. The priority of sports medicine is to reduce recovery time after the injury and to achieve effective sportsmen rehabilitation. At the same time, effective pathogenetic treatment methods, providing regeneration and fast resumption of sport activity has not yet been developed [K. Kotenko, Eremin, 2013; Kon E. et al., 2009; WrightCarpenter T. et al., 2004]. Searching for new safe and effective approaches for the restoration of the damaged muscle of professional athletes, particularly football players is an urgent task of Sports Medicine. Recent studies [Hall M., 2009; Mishra

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Table 1.Classification of muscle injuries degree in professional football players 0 Degree Strain 1 Degree Edema, connective tissue damage, structural damage of muscle fibers 2 Degree Structural changes with partial damage: muscle fibers ruptures + connective tissue damage. 3 Degree Rupture 1/2 muscle, connective tissue ruptures. 4 Degree Complete rupture of the tendon or muscle

Table 2. Types of muscle injuries in experimental group of football players Amount of patients (injury Injured muscle degree mentioned) Semimembranous femoris 1 (I - II deg.) Soleus muscle 1 (ІІ - ІІІ deg.) Gastrocnemius muscle 1 (І deg.) Mm.adductores femoris 3 (ІІІ deg., І-ІІ deg., ІІ-ІІІ deg.) Biceps femoris 1 (ІІ deg.)

A. et al., 2009; Jason W. et al., 2009] has shown that administration of platelet-rich plasma (PRP) in this pathology treatment may be more effective than standard treatment. The first pilot studies on the PRP use for athletes’ muscle injuries have shown promising results [Andia I. et al., 2011; Hamid A. et al., 2014]. As reported on the Second World Congress of Regenerative Medicine, normal training activities in division I teams of the Spanish Soccer League were observed after half the time needed by matched historical control [Mei-Dan O. et al., 2009]. At the same time, clinical guidelines for PRP administration has not been developed yet and methods for its preparation have not been standardized. So far, there is only one randomized study proving the effectiveness of PRP in the treatment of tendon injuries [Shariff M. et al., 2012]. Therefore, the aim of our study was to investigate the influence of the PRP administration on the recovery rate of different degree muscle injuries in professional football players.

(depending on the area of damage) directly to the place of muscle damage, determined by means of palpation and MRI scan. Based on the physiology of platelets [Creaney L., Hamilton B., 2008], we chose the strategy of PRP administration depending on the severity of the injury: first introduction in the first 24 hours after injury. In severe injuries cases the administration of PRP was repeated after 5-7 days after injury, and again after 14 days in the severest cases. In addition to the PRP injections, the patients underwent standard rehabilitation program, including lymphatic drainage, gentle stretching and massage. The treatment protocol for the control group consisted of the mixture of 3ml Actovegin + 2 ml Traumeel in a 5 ml syringe injections. The first administration is usually carried out within 48 hours after the injury, followed by every 2-3 days until muscle restoration. The effectiveness of the treatment was assessed as the football players’ ability to return to the regime of training and competition, and also based on the conclusion of the physician and physiotherapist. To visualize the effectiveness of the treatment MRI control was carried out. The tables show the average values and their standard deviations. The statistical accuracy of the results was evaluated by Student’s t test.

Materials and methods Experimental group comprised 6 professional football players with different degree of muscle injuries. Experimental group’s patients were treated with PRP administration. Muscle injuries were classified according to modified conventional classification [Peetrons P., 2002] (table 1). For the preparation of PRP, an automatic centrifuge Harvest Smart PReP2 (USA) (Ministry of Health Certificate № 10179/2011) was used. 20 ml of whole venous blood were taken and then subjected to processing. After the centrifugation, 3ml of PRP product were obtained. PRP was prepared and administered under aseptic conditions using a disposable set. As a control (“historical control”), we used several years’ data on the rehabilitation of professional players with the same muscle injuries without the use of PRP receiving standard treatment. The control group consisted of 15 professional football players. Types of muscle injuries of PRP-treated football players are summarized in Table 2. The severity of injuries is mentioned. Muscle damage and recovery was assessed by examining the history, complaints, palpation and MRI scan (the device “Magnetom Espree” open type, Siemens) not later than the day after the injury. 3 ml of the PRP product was introduced by one or two injections

Table 3. -granules of platelets growth factors Factor Function Epidermal growth factor Activation and proliferation of (PD-EGF) epidermal epithelial cells, skin wound repair, promotion of angiogenesis Transforming growth factor The regulation of bone metabolism, beta (TGF-b1, b2) apoptosis, increased synthesis of extracellular matrix proteins Platelet-derived growth factor Activation of fibroblasts and smooth (PDGF A+B) muscle myocytes, the formation of collagen and bone matrix with bone morphogenetic proteins, stimulation of angiogenesis Transforming growth factor Stimulation of cell proliferation of bone (TGF-I, II) and cartilage tissues, activation of angiogenesis, stimulation of muscle tissue healing Vascular endothelial growth Stimulation of the growth of new blood factor (VEGF) vessels, anti-apoptosis Basic fibroblast growth factor Stimulation of fibroblast proliferation (bFGF) and angiogenesis, expression in bone tissue, improve muscle healing

Results and discussion The response to muscle injury occurs via four interrelated phases of recovery process: hemostasis, inflammation, proliferation and remodeling. At each stage, it is possible to influence the pathological process that eventually may lead to improved treatment outcomes. Hemostasis is responsible for stopping bleeding in a torn muscle by response to inflammation and damaged tissue removal. Ruptures of the muscles are associated not only with muscle fiber damage, but also with the blood vessels, that leads to a hematoma development. Then hematoma activates platelets and triggers processes of hemostasis, which is accompanied by the release of growth factors. In turn, the growth factors stimulate migration of cells into the affected area of inflammation, initiate neovascularization (angiogenesis), and stimulate the early stages of repair (see Table 3). The therapeutic use of PRP reproduces this response with enhanced expression of growth factors [Achkasov E. et al., 2013, Rosalin T. et al., 2011]. Table 4 presents data on the number of days required for the restoration of the damaged muscle (the number of PRP injections is mentioned) in the the experimental group (patients with PRP administration). According to information received, the recovery time depends on the type of injured muscle and damage extent. Semimembranosus muscle and soleus muscle were characterized by the shortest recovery time, the longest recovery time (taking into account the severity of the damage) was observed for the Table 4.Recovery time after muscle injuries in control and experimental groups of patients Recovery Recovery Reducing time (days) Injury time (days) of Injured muscle in PRPin control recovery degree treated group time, days group * Semimembranous I-II 12 (2) 19 7 (37 %) femoris Soleus muscle II-III 16 (3) 24 8 (33 %) Adductor femoris III 23 (3) 31 8 (35 %) longus I-II 17 (2) 27 10 (26 %) II-III 25 (2) 32 7 (22 %) Biceps femoris II 25 (3) 34 8 (27 %) * In parentheses is the number of PRP injections

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Figure 1. MRI scan of a patient with damage of the adductor femoris longus muscle I-II deg. А. The next day after the injury. In the upper third of the soft tissues of the left thigh the accumulation of interfascial fluid area up to 12.7 cm is determined; the small pathological area in the longest adductor muscle of the thigh is determined; damage of the musculus adductor longus (I–II deg.) is visible. Miofastiitis and subcutaneous fatty tissue edema were also visible. B. 14 days after trauma (2 PRP injections administrated). In comparison to the previous MRI study, strong positive dynamics in muscle repairment was observed. Pathological damage area of the musculus adductor femoris longus resorbed almost completely. Accumulation of the interfascial fluid decreased to barely noticeable

biceps femoris muscle. Repairing time of damaged muscle ranged from 12 to 25 days in patients who received PRP treatment. Time required for restoration of such severity muscle damage in the control group ranged from 19 to 34 days depending on the type of damaged muscle and the degree of damage. Control MRI scan was performed after 12-25 days after injury (Figure 1, 2). Muscle repair was considered complete if almost complete regression of damage, including the absence of pathological areas, the absence of interfascial liquid, myofascial areas, scarring, swelling on MRI was observed. If the damage regression was incomplete, treatment was continued, and repeated MRI scanning was performed. No local (allergic reactions, inflammation) or systemic side effects in response to therapy were observed in the patients after PRP treatment. Thus, the results showed that the time of complete functional recovery after I-III degree muscle injuries is reduced when the players were treated with platelet rich plasma compared to the standard treatment. Complete functional recovery was evaluated as players’ ability to return to competition on the basis of expert examination and MRI scanning. The results of the control MRI scanning showed almost complete regression of edema and hematoma at the site of injury in patients with PRP administration. At the same time, swelling and bruising in the control group remained. Reduction in time to complete rehabilitation of functional recovery in group after PRP treatment comparing to the control group was 7 to 10 days depending on the type and extent of the damaged muscle damage. Reducing of recovery time was 7 days in case of semimembranosus muscle injury, 8 days for soleus muscle injuries, 7-10 days for the musculus adductor femoris longus injury(depending on the degree of damage), 9 days in case of the biceps femoris muscle injury. According to our results, the rehabilitation period of muscle

injuries in experimental group decreased to 22-37 % compared to the time required for rehabilitation when the standard method of therapy was used. Thus, the recovery time decreased by 30±5,9 % compared with the control group. The results are consistent with data from Wright-Carpenter et.al. [Wright-Carpenter et.al., 2004] in the study of the effect of autologous concentrated serum for the treatment of muscle injuries of athletes. Conclusions The results of our study showed the administration of plateletrich plasma, obtained by the technology Harvest Smart PReP, reduced recovery time after muscle injuries of I - III degree in athletes by an average of 30 %. The results were confirmed by MRI scan. PRP administration is a promising method for complete functional recovery of athletes after muscle damage in a shorter period of time compared with conservative treatment. Moreover, the method of obtaining PRP is simple, automated and does not require special conditions of administration. Usage of automatic PRP acquisition system also improves efficiency and allows standardization of procedures. Introduced PRP product does not cause side effects due to its’ autologous nature. References 1. Achkasov E.E., Bezuglov E.N., Ulyanov A.A., Kurshev V.V., Repetyuk A.D. Primenenie autoplazmyi, obogaschennoy trombotsitami, v klinicheskoy praktike. Biomeditsina. 2013; 4(1):46-59. (Russian). 2. Kotenko K.V., Eremin I.I., Pulin A.A., Kurilenkova D.N., Nadelyaeva I.I. Primenenie kletochnyih tehnologiy v sportivnoy meditsine. Chast 1: Myishechnyie travmyi (obzor literaturyi). Zh. «Sportivnaya meditsina: nauka i praktika». 2013; 4:14-20. 3. Pravdina I.V. Problema travmatizma v futbole. Mat. mezhdunarod. nauch.-prakt. internet-konferen. «Perspektiva». http:// conf.fkgpu.ru/pers8_reports.php?sort=1

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Figure 2. MRI scan of a patient with damage of the semimembranosus muscles in the lower third of the thigh I-II deg. А. The day of injury. In the lower third of the left thigh: the pathological section of 2.2 cm x 1.3 cm x 5.2 cm in semimembranosus muscule; MRI signs of semimembranosus muscle damage in the lower third of the left thigh (I-II deg.) are visible. B. 14 days after trauma (2 PRP injections administrated). MRI signs of post-traumatic damage of semimembranosus muscle, maximal diameter of the scar – up to 0.9 cm 4. Andia I, Sбnchez M, Maffulli N. Platelet rich plasma therapies for sports muscle injuries: any evidence behind clinical practice? Expert Opin Biol Ther. 2011; 11(4):509. 5. Hamid MS, Yusof A, Mohamed Ali MR. Platelet-rich plasma (PRP) for acute muscle injury: a systematic review. PLoS One 9. 2014. e90538. doi: 10.1371/journal.pone.0090538. 6. Creaney L, Hamilton B. Growth factor delivery methods in the management of sports injuries: the state of play. Br J Sports Med. 2008; 42:314-320. 7. Kon E, Buda R, Filardo G., Martino A., Timoncini A., Cenacchi A., Fornasari P. M., Giannini S., Marcacci M Platelet-rich plasma: intra-articular knee injections produced favorable results on degenerative cartilage lesions. Knee Surg Sports Traumatol Arthrosc. 2011; 19:516-527. 8. Hall M.P., Band P., Maislin R., Jazrawi L., Cardone D. Plateletrich Plasma: Current Concepts and Application in Sports Medicine. Am Acad Orthop Surg. 2009; 17: 602-608. 9. Jason W. Hammond J.W., Hinton R.Y., Curl L.A., Muriel J.M. Use of Autologous Platelet-rich Plasma to Treat Muscle Strain Injuries. Am J Sports Med. 2009; 37(6):1135-1142. 10. Mei-Dan O, Lippi G, Sanchez M, Andia I, Maffulli N. Autologous Platelet-Rich Plasma: A Revolution in Soft Tissue Sports Injury Management? The Physician and Sportsmedicine. 2010; 38(4):127-135. 11. Mishra A., Woodall J., Vieira A Treatment of Tendon and Muscle Using Platelet-Rich Plasma. Clin Cports Med. 2009; (28):113-125. 12. Mohamad Shariff A Hamid, Mohamed Razif Mohamed Ali, Ashril Yusof and John George Platelet-rich plasma (PRP): an adjuvant to hasten hamstring muscle recovery. A randomized controlled trial protocol (ISCRTN66528592). BMC Musculoskeletal Disorders. 2012; 13: 138. http://www.biomedcentral.com/1471-2474/13/138 13. Peetrons P. Ultrasound of muscules. Eur. Radiology. 2002; 12:35-43. 14. Rosalyn T., Nguyen M.D., Joanne Borg-Stein MD, Kelly McInnis DO. Applications of Platelet-Rich Plasma. Musculoskeletal and Sports Medicine: An Evidence-Based Approach PM&R. 2011; 3(3):226-250. 15. Wright-Carpenter T., Klein P., Schдferhoff P., Appell H.J., Mir L.M., Wehling P. Treatment of muscle injuries by local administration of autologous conditioned serum: a pilot study on sportsmen with

muscle strains. Sports Med. 2004; 25(8):588-93. Медведев А.В. 1, Холодкова Е.Л. 2, Борисова О.В.3, Бахчеван Е.Л. 3 Применение обогащенной тромбоцитами плазмы (ОТП) при мышечных травмах у профессиональных футболистов 1 – ФК «Черноморец», Одесса, Украина; 2 – Одесский национальный медицинский университет; 3 – Одесский национальный университет им.И.И.Мечникова kholodkova_l@rambler.ru Резюме. Поиск новых безопасных и эффективных методов восстановления поврежденных мышц у профессиональных атлетов, в частности футболистов, является приоритетной задачей Спортивной Медицины. Исследования последних лет показали, что введение обогащенной тромбоцитами плазмы при лечении данной патологии может быть более эффективным методом, чем стандартное. Цель. Изучить эффективность терапии при помощи обогащенной тромбоцитами плазмы (ОТП) при восстановлении профессиональных футболистов после мышечных травм различной степени. Материалы и методы. Для получения ОТП использовалась автоматизированная система Harvest Smart PReP2. Шесть профессиональных футболистов с различными повреждениями мышц получили лечение при помощи инъекций ОТП. Результаты и обсуждение. Результаты контрольного МРТ-сканирования показали почти полную регрессию отека и гематомы в месте повреждения у пациентов после введения ОТП. В то же время в контрольной группе сохранялась припухлость и синяк. Сокращение времени полного функционального восстановления в группе после лечения ОТП по сравнению с контролем составляло 7-10 дней в зависимости от типа и размера повреждения мышцы. Выводы. Согласно полученных данных, применение ОТП сократило среднее время восстановления до 30 % по сравнению с «историческим контролем». Результаты магнитно-резонансной томографии подтвердили наблюдаемое сокращение времени восстановления. Таким образом, применение ОТП является безопасным и эффективным подходом для сокращения времени восстановления при мышечных травмах I–III степени. Ключевые слова: обогащенная тромбоцитами плазма, мышечные травмы, факторы роста, реабилитация спортсменов.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) Мєдвєдєв О.В. 1, Холодкова О.Л. 2, Борисова О.В.3, Бахчеван О.Л. 3 Застосування збагаченої тромбоцитами плазми (ЗТП) при м’язових травмах у професійних футболістів 1 – ФК «Черноморец», Одеса, Україна; 2 – Одеський національний медичний університет; 3 – Одеський національний університет ім.І.І.Мечнікова kholodkova_l@rambler.ru Резюме. Пошук нових безпечних та ефективних методів відтворення пошкоджених м’язів у професійних атлетів, а саме футболістів, є пріоритетним завданням Спортивної Медицини. Дослідження останніх років показали, що введення збагаченої тромбоцитами плазми при лікуванні даної патології може бути більш ефективним методом, ніж стандартне. Мета. Вивчити ефективність терапії за допомогою збагаченої тромбоцитами плазми (ЗТП) при реабілітації професійних футболістів після м’язових травм різного ступеня. Матеріали та методи. Для отримання ЗТП використовувалась автоматизована система Harvest Smart PReP2. Шість професійних футболістів з різними пошкодженнями м’язів отримали лікування

за допомогою ін’єкцій ЗТП. Результати та обговорення. Результати контрольного МРТсканування показали майже повну регресію набряку та гематоми в місці пошкодження у пацієнтів після введення ЗТП. В той самий час в контрольній групі зберігалась припухлість і синець. Скорочення часу повної функціональної реабілітації в групі після лікування ЗТП, порівняно з контролем, становило 7-10 днів залежно від типу та розміру пошкодження м’яза. Висновки. Згідно отриманих даних, застосування ЗТП скоротило середній час відтворення до 30 % порівняно з «історичним контролем». Результати магнітно-резонансної томографії підтвердили скорочення часу відтворення, що спостерігається. Таким чином, застосування ЗТП є безпечним та ефективним підходом для скорочення часу відтворення при м’язових травмах I–III ступеня. Ключові слова: збагачена тромбоцитами плазма, м’язові травми, фактори росту, реабілітація спортсменів. Received 22.06.2015.

УДК 591.437+616-092.9+616.379-008.64

Міськів В.А., Кулинич-Міськів М.О., Жураківський В.М., Грималюк Р.Р. Морфофункціональні особливості будови панкреатичних острівців у щурів 3 місячного віку та їх перебудова на 10 тижні експериментального цукрового діабету І-типу Кафедра анатомії людини оперативної хірургії та топографічної анатомії ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна miskivv@gmail.com Резюме. У дослідах на тваринах з використанням гістологічних та електронно-мікроскопічного методів дослідження вивчено особливості перебудови панкреатичних острівців у щурів 3-місячного віку на 10 тижні перебігу експериментального цукрового діабету. Отримані дані оцінювали за параметричними та непараметричними статистичними методами. Встановлено, що при діабеті спостерігаються виражені зміни паренхіми панкреатичних острівців підшлункової залози, ультраструктурно в існуючих В-клітинах змінюються ядра: вони мають невеликі розміри, нечіткі контури за рахунок зникнення перинуклеарного простору, велику кількість конденсованого хроматину, в якому виявляється значна кількість дрібних везикул. Вміст коденсованого хроматину прямо залежить від кількості секреторних гранул в цитоплазмі – чим більше гранул, тим більше конденсованого хроматину і менші розміри ядра. Отже, стрептозотоцин викликає незворотні зміни в панкреатичних острівцях ПЗ, зокрема: їх клітинний склад зменшується на 21%, що відбувається в основному за рахунок зменшення числа В-клітин. Поряд з цим існуючі клітини перебудовуються в напрямку підвищення їх функціональної активності. Ключові слова: підшлункова залоза, В-клітини, панкреатичний острівець.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень: За даними Міжнародної федерації діабету 2011 року кількість хворих на цукровий діабет у світі досягла рекордної цифри — 366 мільйонів, а в 2030 році становитиме 552 мільйони [2, 6]. Поширеність цукрового діабету в популяції, у середньому, становить 1-8,6%, а серед дітей та підлітків — близько 0,1-0,3%. З урахуванням недіагностованих випадків, у деяких країнах поширеність може сягати 6%. За даними IDF, у світі мешкає до 183 млн осіб із недіагностованим цукровим діабетом, що становить 50% від діагностованих випадків. 2011 року діабет став причиною 4,6 млн смертей [5, 7], адже кожні 10 хвилин у світі через ЦД помирає одна людина. Кожен 5-й є носієм обтяженої спадковості, з них хворіють лише 2-3%. В Україні уже зареєстровано понад 1 млн хворих на ЦД, ще 2-3 млн уже мають діабет у стадії розвитку, але не підозрюють про наявність цієї недуги. (http:/

/health-ua.com/articles/1492.html). З кожним роком даний недуг молодшає. Аналізуючи доступну нам літературу можна стверджувати що питання перебігу експериментального ЦД, зокрема стану ендокринної частини підшлункової залози (ПЗ) щурів нестатевозрілого віку, є мало вивченим [3, 8]. Метою роботи було встановити особливості будови острівцевого апарату підшлункової залози щурів 3-місячного віку, та їх перебудову на 10 тижні розвитку експериментального цукрового діабету. Матеріал і методи дослідження Робота виконана на 20 білих щурах- самцях лінії Wistar масою 40-80г 3-місячного віку, що утримувались в стандартних умовах віварію з дотриманням всіх прийнятих правил. Для проведення експерименту тварин було поділено на дві групи: перша – інтактна (6 тварин), друга – експериментальна (14 тварин), у яких моделювали експериментальний ЦД [1, 4] із дослідженням структури ПО на 10-й, тиждень експерименту, із них 4 тварини послужили контролем. Ультраструктурні особливості ПО вивчали під електронним мікроскопом ПЭМ-125 К з прискорюючою напругою 75 кВ. Мікрофотографування препаратів здійснювали на тринокулярному мікроскопі МС 300 (ТХР) з підключеною Digital camera for microscope DCM 900 за допомогою програмного забезпечення Scope Photo. Морфометрію здійснювали на мікропрепаратах за допомогою програми “Bio Vision 4” в автоматичному або ручному режимі із врахуванням збільшень об’єктів. Структурні зміни на кожному етапі дослідження аналізували в 50 полях зору на площі 0,1 мм2 ПО. Отримані дані оцінювали за параметричними та непараметричними статистичними методами.

Результати дослідження та їх обговорення Встановлено, що ендокринна частина підшлункової залози 3-місячних щурів-самців лінії Вістар представлена ПО, які утворюються скупченням клітин, оточених тонкими прошарками сполучної тканини, що відмежовують їх від екзокринної частини залози. Такі острівці мають переважно

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

загальної кількості клітин є масивним. Середня кількість ПО на 1 мм2 достовірно зменшується порівняно з контрольними показниками і складає (4,61±0,19) (р<0,05). Площа острівців зменшується до (5957,84±547,35) мкм 2 (р<0,001), така ж тенденція характерна і для В-клітин, число яких зменшується до (19,6±0,41) на 0,1 мм2 площі ПО, кількість А- і РР-клітин зменшується відповідно до (9.2±0,12) та до (3,8±0,11) на 0,1 мм2 площі ПО, а кількість Д-клітин практично не змінюється. Ультраструктурно в існуючих В-клітинах змінюРис. 1. Клітинний склад панкреатичного острівця 3-місячного щура. ються ядра: вони мають неА) Напівтонкий зріз, забарвлення толуїдиновим синім. великі розміри, нечіткі конБ) Забарвлення гематоксилін-еозин. тури за рахунок зникнення 1 - екзокриноцити; 2 - В-клітина; 3 - А-клітина; 4 - Д-клітина; 5 - капіляр вісцерального типу перинуклеарного простору, велику кількість конденсоовальну або округлу форму та нерівні контури, середня кіль- ваного хроматину, в якому виявляється значна кількість кість панкреатичних острівців на 1 мм2 паренхіми складає дрібних везикул (рис. 2). Вміст коденсованого хроматину (13,58±0,42), а їх діаметр у тварин цієї вікової групи дорів- прямо залежить від кількості секреторних гранул в цитонює (39,5±0,49) мкм, площа складає (6752,05±586,31) мкм2. плазмі – чим більше гранул, тим більше конденсованого Панкреатичні острівці складаються з ендокринних клі- хроматину і менші розміри ядра. Органел в цитоплазмі таких тин, які на гістологічних препаратах виглядають світлими клітин не виявляються, за винятком окремих фрагментів грана тлі темної екзокринної паренхіми. У цитоплазмі ендо- нулярної ендоплазматичної сітки. Поряд з цим є В-клітини кринних клітин є добре розвинений білок-синтезуючий апа- з меншою кількістю СГ і «темною» цитоплазмою. В цих рат до складу якого входять: комплекс Гольджі, гранулярна клітинах між секреторними гранулами можна виявити ендоплазматична сітка та секреторні гранули. За властивос- мітохондрії з нечітко вираженими кристами. Ядра таких тями останніх ендокринні клітини поділяють на чотири ос- клітин більші, але в ділянках розташування гетерохроматину новних різновиди: В-клітини, А-клітини, Д-клітини, РР-клі- визначаються везикули, які насамперед виявляються в тини (рис. 1). периферійному конденсованому хроматині. Секреторні граОсновну масу ПО у щурів цього віку складають В-клі- нули відрізняються одна від одної як за розмірами, так і за тини, яких нараховується 27,4±0,57 на 0,1 мм2 (69,4 %). Вони вмістом – є майже нормальної структури, окремі з блідим здебільшого розташовуються у центрі ПО, оточуючи по ходу ядром, деякі порожні, є зменшені, є – збільшені, подекуди кровоносні судини. Ці клітини мають полігональну форму і визначаються СГ А-типу. є більш темними порівняно з іншими ендокриноцитами На периферії острівців в А-клітинах виявляються насам(див. рис. 1). перед зміни в ядрах. Структура яких не відповідає нормальНа ультраструктурному рівні в цитоплазмі В-клітин міс- ній: вони втрачають округлу форму і набувають неправильну тяться численні секреторні гранули (СГ), які складаються з помірної електронно-оптичної щільності матрикса, мембрани та широкого світлого підмембранного обідка. Крім того, матрикс гранули розміщений дещо ексцентрично. Такі гранули за особливістю структурної будови ми називатимемо в подальшому секреторні гранули В-типу. А-клітини становлять 25% від загальної кількості ендокринних клітин ПО (9,8±0,37) на 0,1 мм2 і локалізуються, як правило, по периферії (див. рис. 1). Розміри їх менші, ніж у В-клітин, а ядра бідніші на гетерохроматин. Д-клітин в острівцях щурів молодого віку нараховується (0,25±0,13) на 0,1 мм2, вони мають зірчасту форму та розміщуються, переважно, на периферії острівця, хоча можуть зустрічатись і поміж В-клітинами. РР-клітини мають полігональну форму, розміщуються, переважно, на периферії острівця поміж А-клітинами. Ці клітини характеризуються добре розвиненою гранулярною ендоплазматичною сіткою та дрібними СГ, розташованими вздовж плазмолеми. Середня кількість цих клітин в ПО складає (2,0±0,17) на 0,1 мм2, тобто, 5,1% від загальної кількості Рис. 2. Ультраструктура ПО 3-місячного щура на 10 клітин острівця. тиждень моделювання стрептозотоцинового ЦД. Через 10 тижнів після моделювання стрептозотоцино- 1 - гранулярна ендоплазматична сітка; 2 - ядро В-клітини; 3 вого ЦД в кожному ПО щурів 3-х місячного віку зменшення цитоплазма В-клітини; 4 - СГ; 5 - розширена міжклітинна щілина

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) 5. Тронько М.Д. Епідеміологія цукрового діабету в Україні/ Тронько М.Д., Чернобров А.Д. //Здоров’я України 2005 №18 с.15 6. Aldhahi W. Inflammation and the Endothelium in Diabetes / W. Aldhahi, O. Hamdy // Current Diabetes Reports. – 2003. – № 3. – P. 293–298 7. Peschke E. “Classical” and “new” diabetogens-comparison of their effects on isolated rat pancreatic islets in vitro / E. Peschke // – Cell Mol Life Sci 2000, 57 (1).– 156-164. 8. Screening for associated autoimmunity in type 1 diabetes mellitus with respect to diabetes control / M. Prбzny, J. ‘krha, Z. Limanovб [et al.] // Physiol. Res. – 2005. – № 54. – P. 41–48.

Рис. 3. Ультраструктура панкреатичного острівця нестатевозрілого щура на 70 добу після моделювання стрептозотоцинового ЦД. 1 - просвіт капіляра; 2 - ядро ендотеліоцита; 3 - ядро А-клітини; 4 - секреторні гранули В-типу; 5 - міжклітинна щілина

відросчату. В конденсованому хроматині, межі якого розмиті, визначаються везикули. Секреторні гранули не мають чіткої облямівки, зона просвітлення навколо матриксу гранул секреторного матеріалу витоншена, внутрішній вміст має різну електронно-оптичну щільність. СГ відсутні навколо ядра і розташовані переважно по периферії цитоплазми. Міжклітинні щілини різко розширюються з утворенням нерівних контурів. У цитоплазмі визначаються мітохондрії зі збереженою структурою. Клітини, що розташовуються на периферії острівців, містять секреторні гранули як А-типу, так і В-типу, міжклітинні щілини - розширені. Екструзія вмісту секреторних гранул відбувається не тільки в розширений перикапілярний простір, але й в локально розширені міжклітинні щілини (рис. 3). Висновок Стрептозотоцин викликає незворотні зміни в панкреатичних острівцях ПЗ, зокрема: їх клітинний склад зменшується на 21%, що відбувається в основному за рахунок зменшення числа В-клітин. Поряд з цим існуючі клітини перебудовуються в напрямку підвищення їх функціональної активності. Перспектива подальших досліджень Вікові особливості перебігу ЦД потребують комплексного підходу. Тому в наших подальших дослідженнях, ми намагатимемось дослідити реакцію панкреатичних острівків на перебіг експериментального діабету в інших онтогенетичних групах. Крім того передбачається вивчення острівцевого апарату ПЗ при використанні фармакологічної і не фармакологічної корекції. Література 1. А.с. на раціоналізаторську пропозицію. Спосіб моделювання цукрового діабету в експерименті / В.А.Левицький, О.Я.Жураківська, В.А.Міськів. - № 1/2585; подано15.01.09; визн. рац. 12.02.09. 2. Боровкова О. С. Питання патогенезу діабетичних ангіопатій / О.С. Боровкова, А. Г. Іфтодій // Буковинський медичний вісник. – 2006. – Т. 10. – № 2. – С. 132–135. 3. Гагарин В. И. Сахарный диабет и его поздние осложнения // В.И. Гагарин, Л.А. Сыдыкова // Международный журнал прикладных и фундаментальных исследований. – 2010. – № 11. – С. 95–96. 4. Пат. № 62966. Україна, МПК 51 А 61 В 10/00. Спосіб моделювання цукрового діабету 1-го типу у тварин різного віку / В.А. Левицький, О.Я. Жураківська, В.А. Міськів, Л.М. Заяць, Р.Б. Петрів, Ю.М. Якимів, Б.М. Кіщук, Р.З. Гнатюк; заявка № u 201101566; заявл. 11.02.2011 ; опубл. 20.09.2011, Бюл. № 18. – 6 с.

Миськив В.А., Кулинич-Миськив М.О., Жураковский В.М., Грималюк Р.Р. Морфофункциональные особенности строения панкреатических островков у крыс 3 месячного возраста и их перестройка на 10 неделе экспериментального сахарного диабета I-типа ДВНЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский університет», кафедра анатомии человека оперативной хирургии и топографической анатомии, г. Ивано-Франковск, Украина. miskivv@gmail.com Резюме. В опытах на животных с использованием гистологических и электронно-микроскопического методов исследования изучены особенности перестройки панкреатических островков у крыс 3-месячного возраста на 10 неделе течения экспериментального сахарного диабета. Полученные данные оценивали по параметрическими и непараметрических статистическими методами. Установлено, что при диабете наблюдаются выраженные изменения паренхимы панкреатических островков поджелудочной железы, ультраструктурно в существующих В-клетках меняются ядра: они имеют небольшие размеры, нечеткие контуры за счет исчезновения перинуклеарное пространства, большое количество конденсированного хроматина, в котором оказывается значительное количество мелких везикул. Содержание коденсованого хроматина напрямую зависит от количества секреторных гранул в цитоплазме - чем больше гранул, тем больше конденсированного хроматина и меньшие размеры ядра. Итак, стрептозотоцин вызывает необратимые изменения в панкреатических островках, в частности: их клеточный состав уменьшается на 21%, что происходит в основном за счет уменьшения числа В-клеток. Наряду с этим существующие клетки перестраиваются в направлении повышения их функциональной активности. Ключевые слова: поджелудочная железа, В-клетки, панкреатический островок.

Miskiv V.A., Кulynych-Miskiv M.O., Zhurakivskyi V.M., Grymaliuk R.R. Morphofunctional Features of Pancreatic Islets in Rats at 3 Months of Age and their Restructuring in the 10 th Weeks of Experimental Diabetes Mellitus Type 1 SHEI “Ivano-Frankivsk National Medical University”, Department of Human Anatomy operative surgery and topographic anatomy, m. Ivano-Frankivsk, Ukraine. miskivv@gmail.com Abstract. In experiments on animals with the usage of histological and submicroscopic research methods were studied a specific alterations of pancreatic islets in rats 3 months of age on the 10 weeks course of experimental diabetes. Received data was evaluated by parametric and non-parametric statistical methods. It was found that in diabetes there are significant changes in parenchyma of pancreatic islets of pancreas; ultrastructurally nucleuses are replaced in existing B cells. Nucleuses are small; they have indistinct boundaries due to disappearance of perinuclear space, a large amount of condensed chromatin, which comprises a significant number of small vesicles. Composition of condensed chromatin depends on the number of secretory granules in cytoplasm – the more granules the more condensed chromatin and smaller the nucleus. So, streptozotocin causes irreversible changes in pancreatic islets of pancreas; their cellular composition decreases up to 21 per cent that happens mainly due to the downstream of B cells. In addition, the existing cells alter by improving their functional activity. Key words: pancreas, B cells, pancreatic islet.

Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК : 616-071+616.33+616.33-002

Молодовець О.Б., Позур Н.З., Геращенко С.Б., Юрак М.З. Морфологічні особливості змін слизової оболонки шлунка у хворих на хронічний атрофічний гастрит Кафедра пропедевтики внутрішньої медицини, ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» omolodovez@mail.ru. Резюме. Атрофічний гастрит клінічно впродовж тривалого часу не має патогномонічних ознак, тому діагноз хронічного атрофічного гастриту є в більшій мірі морфологічним. Основним методом діагностики атрофічного гастриту є ендоскопічне дослідження з наступною прицільною множинною біопсією. Характерні відмінності слизова оболонка шлунка має при вираженій і поширеній атрофії, а при незначній атрофічних змінах візуально мало відрізняється від поверхневого гастриту. Тому гістологічному дослідженню слизової оболонки шлунка належить вирішальне значення, воно є “золотим стандартом” верифікації захворювання. При хронічному мультифокальному гастриті (ХАМГ) найбільший відсоток атрофічних змін носив тотальний характер (у 54,64%), а у четвертини пацієнтів вражався антрум. При хронічному автоімунному гастриті ( ХАвГ) достовірно частіше вогнища атрофії локалізувались у тілі шлунка (58,63%, р<0,001), а дифузні ураження (24,14%, р<0,01) і антрум-гастрит (6,89%, р<0,01) визначалися рідше. Нейтрофільна інфільтрація СО антруму визначалась у 54,64% пацієнтів із ХАМГ, причому розподіл за ступенями активності є однорідний. Тотальний активний (слабкого та помірного ступеня) автоімунний гастрит був діагностований у 62,07% хворих. Вираженість запального процесу властива обом формам атрофічного гастриту, однак у хворих із ХАМГ переважала моноцитарно-плазматична інфільтрація власної пластинки тіла й антрума, а у хворих із ХАвГ – лімфоцитарна інфільтрація. В усіх біоптатах з антрального відділу шлунка при ХАМГ та з тіла шлунка при ХАвГ діагностовано атрофічні зміни. Достовірно частіше в антрумі при ХАМГ виявляли легкий та виражений ступінь атрофії (39,18%, 31,95%, р<0,05), а помірно виражений ступінь атрофії частіше зустрічався в тілі шлунка. Атрофія фундальної частини шлунка при ХАвГ І і ІІІ ступеня виявлялась у 41,38%, і 31,03% (р1<0,05, р1<0,01). У хворих із ХАМГ простежувалась залежність між активністю запалення і щільністю моноцитарно-плазматичної інфільтрації та розвитком атрофічних змін (r=0,64, p<0,001; r=0,58, p<0,01). При експресії процесу в тіло шлунка виявили кореляційну залежність нейтрофільно-лімфоцитарного прояву запалення (r=0,81, p<0,001). Ключові слова: хронічний атрофічний мультифокальний гастрит, хронічний автоімунний гастрит, морфологічне дослідження; слизова оболонка шлунка.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. У країнах із розвиненою статистикою хронічний гастрит фіксується в 80-90% хворих, причому атрофічний гастрит зустрічається в 5% випадків у осіб, молодших 30 років, в 30% випадків у осіб віком від 31до 50 років і в 50-70% випадків – в осіб після 50 років [11]. Хронічний атрофічний гастрит характеризується поступовим розвитком атрофії шлункових залоз, порушенням секреторної, інкреторної і моторної функцій, часто має малосимптомний перебіг, розвивається повільно. Невідповідність клінічного перебігу захворювання та виразності морфологічних змін у слизовій оболонці шлунка є однією з основних причин несвоєчасної діагностики недуги. За сучасними уявленнями, хронічний гастрит – це хронічний запальний процес слизової оболонки шлунка, що характеризується порушенням фізіологічної регенерації, зменшенням кількості залозистих клітин, при прогресуванні – атрофією епітелію з наступним розвитком кишкової метаплазії і дисплазії, розладом секреторної, моторної і інкреторної функції шлунка [5; 7]. Діючою класифікацією хронічних гастритів на сьогодні є Сіднейська система класифікацій, запропонована в 1990 р. [2], яка була удосконалена і доповнена в Х’юстоні (1996 р.). Виділяють дві форми атрофічного гастриту: мультифокальний (ХАМГ) та автоімунний (ХАвГ) [3]. Морфологічне дослідження є одним з ключових із досто-

вірних методів виявлення атрофічних, запальних і деструктивних змін слизової оболонки фундального й антрального відділів шлунка, але тільки за умов виконання якісної морфологічної діагностики (Good Morphological Practice). Такими умовами є: якісна фіксація гістологічних препаратів; проведення морфометричного аналізу, оцінка ультраструктури секреторних клітин [12]. Під морфологічною суттю хронічного гастриту слід розуміти порушення процесів регенерації клітин епітелію і запалення слизистої оболонки шлунка. Запалення слизистої оболонки шлунка буває двох видів: імунне (лімфоплазмоцитарна інфільтрація) та місцеве (наявність лейкоцитарної інфільтрації). Причому імунне запалення є постійним атрибутом будь-якого хронічного гастриту. В той же час елементи запалення в слизистій оболонці шлунка можуть бути або присутніми, або відсутнім. Наявність ознак запалення говорить про активний хронічний гастрит, відсутність дозволяє передбачити неактивний хронічний гастрит [1; 4; 9]. Згідно з рекомендаціями Міжнародної групи по вивченню атрофії виділяють два її типи [13]. Неметапластичний тип характеризується втратою залоз, супроводжується фіброзом чи фібромускулярною проліферацією власної пластинки СОШ. При метапластичному типі спостерігається заміщення звичайних залоз метапластичними (кишковими) на фоні інших ознак атрофії. Кишкова метаплазія класифікується як повна (І-ого типу, тонкокишкова) і неповна (ІІ-ого і ІІІ-ого типу, товстокишкова). Кишкова метаплазія І-ого типу характеризується появою клітин Панета і бокаловидних клітин, здатних до продукції сіаломуцинів. ІІ-ому і ІІІ-ому типам кишкової метаплазії притаманна наявність призматичного епітелію і бокаловидних клітин, що продукують сіаломуцини (ІІ-ий тип) і сульфомуцини (ІІІ-ій тип). Окремим предметом гістологічного дослідження є діагностика диспалазії, яка є відхиленням від нормальної структури клітин у напрямку неопластичного розвитку, проявляється клітинною атипією і порушеною диференціацією епітелію [6; 8; 10] Мета дослідження. Вивчення особливостей морфофункціональних та ультраструктурних змін слизової оболонки тіла і антрального відділів шлунка залежно від форми хронічного атрофічного гастриту. Матеріал і методи дослідження У процесі виконання наукового дослідження під динамічним спостереженням перебувало 126 хворих. Серед обстежених хворих були: 51 чоловік (40,5%) та 75 жінок (59,5%) Вік хворих коливався від 19 до 73 років і в середньому становив 53,3±1,73 років. Діагноз ставили на основі результатів клініко-лабораторного та інструментального обстеження згідно Наказу МОЗ України №1051 від 28.12.2009 р. «Про надання медичної допомоги хворим гастроентерологічного профілю». Хворим проводилась езофагогастродуоденоскопія фіброендоскопом фірми “Olimpus” – GIF-1, під час якої зверталась увага на ендоскопічні ознаки атрофічного гастриту (зґладженість рельєфу і стоншення СОШ). Ендоскопічні дослідження проводились за загальноприйнятою методикою. Матеріал для дослідження отримували з використанням прицільної щипцевої множинної біопсії. Біопсійний матеріал СОШ використовувався для гістологічних та цитологічних досліджень. Морфологічні дослідження СОШ у хворих на ХАГ проводились після фіброгастродуоденоскопії з множинною біопсією. Біопсійний матеріал із тіла й антрального відділу шлунка фіксувався не менше доби у 4% розчині нейтрального формаліну з наступною заливкою у парафін. Фарбування проводилось гематоксилін-еози-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 1 Тотальний хронічний гастрит із вираженістю хронічного запалення ІІІ ступеня, активністю ІІ ступеня і атрофією ІІІ ступеня. Формування лімфатичного фолікула без просвітлення в центрі. Біоптат слизової оболонки печери воротаря шлунка хворого з хронічним атрофічним мультифокальним гастритом. Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення: х150 ном та азур-еозином, гістологічну обробку отриманих препаратів проводили за методиками В.А.Меркулова (1969) та В.А.Самсонова (1975) . Оцінку змін слизової оболонки шлунка здійснювали за модифікованою системою Сідней-Х’юстон (1996). Зокрема визначали вираження запалення, його активність, наявність атрофії, кишкової метаплазії. Результати патогістологічного дослідження гастробіоптатів антрального і фундального відділів шлунка оцінювали за загальноприйнятою напівкількісною візуально-аналоговою шкалою та оцінювали в баловому еквіваленті (0; 1; 2; 3). Для електронномікроскопічного дослідження біоптатів проводилась фіксація у 2% розчині чотириокису осмію на 0,1 М фосфатному буфері протягом 2 год. при температурі танення льоду. Після цього матеріал промивали, зневоднювали за допомогою спиртів різної концентрації та заливали сумішшю смол, далі готували ультратонкі зрізи, які контрастувались за допомогою уранілацетату та цитрату свинцю. Після виготовлення блоків їх вивчали під трансмісійним електронним мікроскопом ЕМ-100 АК.

Результати дослідження та їх обговорення Усього обстежено 126 пацієнтів із хронічним атрофічним гастритом. Згідно з модифікованою Сіднейською класифікацією [10], атрофічні гастрити поділяються на автоімунні та мультифокальні, тому у пацієнтів, включених до дослідження, визначався рівень специфічних антитіл до парієтальних клітин шлунка (Anti Gastritic Parietal Cells - antiGPС). antiGPC був від’ємним у 89 хворих (70,63%), рівень антитіл коливався в межах 0,8-56,6 од/мл (середній рівень 23,07±2,12од/мл). У 8 пацієнтів (6,35%) рівень antiGPС коливався в межах 100125 од/мл, що розцінювався як сумнівний результат, тому ці пацієнти були віднесені до групи неавтоімунного гастриту (ХАМГ). Натомість у 29 обстежених (23,02%) рівень antiGPС коливався в межах 129,4 – 185,5 од/мл (середній рівень 155,74±3,13 од/мл, р<0,001), що підтверджувало наявність хронічного автоімунного гастриту. Автоімунний гастрит на ранніх стадіях свого розвитку не проявляється атрофією СОШ фундального відділу, що вказує на первинність імунних механізмів у його розвитку й обґрунтовує доцільність, поряд із вивченням гістологічної будови, в усіх хворих на ХАГ визначати специфічні автоантитіла до парієтальних клітин. При ХАМГ найбільший відсоток атрофічних змін носив тотальний характер (54,64%), а у четвертини пацієнтів уражався антрум. Фундальний неавтоімунний атрофічний гастрит виявляли у 14,43% хворих. При ХАвГ достовірно частіше вогнища атрофії локалізувались у тілі шлунка (58,63%, р<0,001), а дифузні ураження (24,14%, р<0,01) і антрум-гастрит (6,89%, р<0,01) зустрічались достовірно рідше. Досто-

Рис. 2 Тотальний хронічний гастрит із вираженістю хронічного запалення ІІ ступеня, активністю І ступеня та атрофією І ступеня. Пілоризація власних залоз. Біоптат слизової оболонки тіла шлунка при хронічному автоімунному гастриті. Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення: х150

вірних відмінностей між частотою виявлення уражень кардії при ХАМГ і ХАвГ не виявлено. Залежно від кількісного і якісного складу поліморфноклітинного інфільтрату власної пластинки слизової оболонки ми визначали ступінь активності та вираженості запального процесу (за результатами аналізу візуально-аналогової). Оцінивши активність запального процесу у хворих із ХАМГ, ми відмітили, що нейтрофільна інфільтрація слизової оболонки антруму притаманна 54,64% пацієнтів, причому розподіл по ступенях активності є однорідний, а тотальний активний гастрит зустрічався у 67,01% (рис.1). Достовірно частіше зустрічався високий ступінь активності антрум-гастрита у хворих із ХАМГ порівняно із ХАвГ (р<0,05). Тотальний активний автоімунний гастрит був діагностований у 62,07% хворих, частіше зустрічався слабкий та помірний ступінь інфільтрації нейтрофілами власної пластинки та міжепітеліальних проміжків як антруму, так і тіла шлунка (рис.2). У пулі клітинної структури власної пластинки ми визначали також моноцитарно-плазматичну і лімфоцитарну інфільтрацію, які дозволяли гістологічно оцінювати вираженість запального процесу. Інфільтрація моноцитами та плазмоцитами при хронічному атрофічному мультифокальному гастриті виявлялась у 87,62% пацієнтів, причому при

Рис. 3. Помірна моноцитарно-плазмоцитарна інфільтрація слизової оболонки печери воротаря при ХАМГ із вираженістю хронічного запалення ІІ ступеня, активністю І ступеня та атрофією ІІІ ступеня. Біоптат слизової оболонки шлунка. Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення: х375

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

2 ,5 бал и

1 ,5 1 0 ,5 0 ХАМГ ХАМГ Тіло ХАвГ ХАвГ Тіло Антрум Антрум нейтрофільна інфільтрація моноцитарно-плазматична інфільтрація лімфоцитарна інфільтрація Рис. 4. Морфологічні прояви запалення при хронічному атрофічному гастриті (* - достовірна відмінність ступенів лімфоцитарної інфільтрації тіла шлунка у хворих із ХАМГ і ХАвГ р<0,05)

антрум-гастриті у 28,87% вона була слабо вираженою, у 47,42% - помірно вираженою, а в 7,22% - вираженою (рис. 3). Подібна гістологічна картина спостерігалась при хронічному автоімунному гастриті. Поєднання моноцитарноплазмоцитарної та лімфоцитарної інфільтрації в тілі шлунка при ХАвГ було у 65,52% пацієнтів (рис. 3.8), причому основу інфільтрату складали лімфоцити, що достовірно відрізнялось від елементного співвідношення клітин при фундальному гастриті у хворих із хронічним атрофічним мультифокальним гастритом (р<0,001). Вираженість запального процесу властива обом формам атрофічного гастриту, однак у хворих із ХАМГ переважала моноцитарно-плазматична інфільтрація власної пластинки тіла і антрума, а у хворих із ХАвГ – лімфоцитарна інфільтрація, часто з формуванням лімфоїдних фолікулів, у більшості випадків – без центрального просвітлення (рис.4). В усіх біоптатах з антрального відділу шлунка при ХАМГ та з тіла шлунка при ХАвГ діагностовано атрофічні зміни. Достовірно частіше в тілі шлунка при ХАМГ виявляли легкий (рис.5) та виражений (рис. 6) ступінь атрофії (39,18%, 31,95%, р<0,05), а помірно виражений ступінь атрофії частіше зустрічався в антрумі шлунка. Атрофія фундальної частини шлунка при ХАвГ І (рис. 7) і ІІІ ступеня (рис. 8) виявлялась у 41,38%, і 31,03% (р1<0,05, р1<0,01) (рис. 5; 6; 7; 8). Вогнище атрофії важкого ступеня слизової оболонки печери воротаря шлунка при ХАвГ із вираженістю хронічного запалення ІІІ ступеня, активністю ІІ ступеня. Ерозія слизової оболонки. Біоптат слизової оболонки шлунка. Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення: х150. На ультраструктурному рівні поверхневий епітелій слизової оболонки антрального відділу шлунка губить свою циліндричну форму і трансформується в кубічний. Апікальна поверхня цих клітин вкрита слизом різної товщини. Мікроворсинки на апікальній поверхні епітеліоцитів розміщені поодиноко, мають різну довжину. Ядра епітеліоцитів набряклі, нуклеолема утворює значні інвагінації. Нуклеоплазма незначної електронної щільності. Гранули хроматину займають маргінальне положення. Мітохондрії зі світлим матриксом і поодинокими кристами локалізуються поблизу ядра. Гранулярна ендоплазматична сітка представлена розширеними цистернами та канальцями. На мембранах останніх спостерігаються нерівномірно розміщені рибосоми. Поблизу ядра апарат Гольджі має невелику кількість пухир-

Рис. 5. Легкий ступінь атрофії слизової оболонки тіла шлунка при ХАМГ із вираженістю хронічного запалення ІІ ступеня, активністю І ступеня. Виражений набряк та повнокрів’я мікрогемосудин власної пластинки. Біоптат слизової оболонки шлунка. Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення: х150

ців. У цитоплазмі відмічаються секреторні гранули з неоднорідною щільністю, які локалізуються переважно в апікальній частині клітини. В апікальній частині парієтальних клітин при хронічному атрофічному гастриті спостерігається незначна кількість мікроворсинок. Між сусідніми клітинами утворюються неміцні контакти. Плазматична мембрана базальної частини клітин без інвагінацій. Ядра неправильної форми, з невеликими інвагінаціями нуклеолеми, розміщені інтермедіально. У зв’язку з нерівно-мірним розміщенням гранул хроматину, нуклеоплазма неодинакової щільності. Мітохондрії різної форми, матрикс низької електронної щільності, кристи слабо контуруються або відсутні. Зустрічаються мітохондрії зі зруйнованими оболонками. Гранулярна ендоплазматична сітка і апарат Гольджі розвинені слабо. В цитоплазмі розміщуються вакуолі різної величини і форми (рис. 9). У власній пластинці слизової оболонки шлунка просвіт гемокапілярів щільно заповнений форменними елементами крові, утворюючи еритроцитарні сладжі. Ядра ендотеліоцитів великих розмірів, із гладкою нуклеолемою. Гранули хроматину в нуклеоплазмі розміщуються нерівномірно. Мітохондрії зі світлим матриксом і деформованими кристами. Периферійна частина ендотеліо-цитів фенестрована, що вказує на посилений транскапілярний обмін. Базальна

Рис. 6. Виражена атрофія слизової оболонки тіла шлунка при ХАМГ із вираженістю хронічного запалення ІІІ ступеня, активністю ІІ ступеня. Біоптат слизової оболонки шлунка. Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення: х150

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 7. Атрофія легкого ступеня слизової оболонки печери воротаря шлунка при ХАвГ із вираженістю хронічного запалення ІІІ ступеня, активністю ІІІ ступеня. Біоптат. Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення: х150

Рис. 8. Вогнище атрофії важкого ступеня слизової оболонки печери воротаря шлунка при ХАвГ із вираженістю хронічного запалення ІІІ ступеня, активністю ІІ ступеня. Ерозія слизової оболонки. Біоптат слизової оболонки шлунка. Мікрофотографія. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення: х150

Рис. 9. Ультраструктурні зміни в парієтальних клітинах слизової оболонки шлунка при хронічному атрофічному гастриті. Електронна мікрофотографія. Зб.: х11000

Рис. 10. Ультраструктурні зміни гемокапілярів слизової оболонки шлунка при хронічному атрофічному гастриті. Електронна мікрофотографія. Зб.: х21000

мембрана нерівномірної товщини, місцями витоншена (рис. 10). У пухкій сполучній тканині спостерігаються нейтрофільні гранулоцити і плазматичні клітини. Таким чином, при хронічному атрофічному гастриті в слизовій оболонці антрального і фундального відділів спостерігаються виражені внутрішньоклітинні ультраструктурні зміни, які супроводжуються дистрофічними та деструктивними процесами і тісно пов’язані з порушенням стану мікроциркуляції в гемокапілярах власної пластинки слизової оболонки За допомогою кореляційного аналізу у хворих на ХАГ вивчено закономірності співвідношення клітинних компонентів запалення та глибини структурних змін слизової оболонки шлунка (рис. 3.14). У хворих із ХАМГ простежувалась залежність між активністю запалення і щільністю моноцитарно-плазматичної інфільтрації та розвитком атрофічних змін (r>0,64, p<0,001; r>0,58, p<0,01). При експресії процесу в тіло шлунка виявили кореляційну залежність нейтрофільно-лімфоцитарного прояву запалення (r>0,81, p<0,001). У хворих із ХАвГ простежена пряма кореляційна залежність глибини атрофії тіла та ступенем хронізації запального процесу за рахунок лімфоцитарного компонента (r>0,81, p<0,001) і зворотна кореляційна залежність із активністю запального процесу (r>-0,74, p<0,001). Достовірно доведено зворотну кореляційну залежність нейтрофільнолімфоцитарної клітинної асоціації власної пластинки тіла шлунка (r>-0,59, p<0,01).

Висновки У хворих із хронічним атрофічним мультифокальним гастритом активний запальний процес у власній пластинці слизової оболонки антруму притаманий 54,64% пацієнтам, а розподіл за ступенями активності є однорідний. Активний автоімунний гастрит був діагностований у 62,07% хворих, достовірно частіше визначався слабкий та помірний ступінь інфільтрації нейтрофілами. Вираженість запального процесу властива обом формам атрофічного гастриту, однак у хворих із ХАМГ переважала моноцитарно-плазматична інфільтрація власної пластинки слизової оболонки тіла й антрума, а у хворих із хронічним атрофічним автоімунним гастритом – лімфоцитарна інфільтрація. При ХАМГ атрофічні зміни переважали в антральному відділі шлунка, а при ХАвГ – у фундальному. Перспективи подальших досліджень Перспективними напрямками досліджень можуть бути: вивчення ефективності терапії (базової та із застосуванням апробованих препаратів) на основі оцінки клітинного патоморфозу, активності та виразності запалення, можливості інволюції атрофії слизової оболонки шлунка. Література 1. Аруин Л. И. Морфологическая диагностика болезней желудка и кишечника / Л. И. Аруин, Л. Л. Капуллер, В. А. Исаков – М. : Триада – Х, 1998. – 483 с.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) 2. Аруин Л. И. Новая международная морфологическая классификация гастрита (модификация Сиднейской системы) / Л. И. Аруин // Российский журнал гастроэнтерологии, гепатологии, колопроктологии. – 1997. – Т. 8, – № 3. – С. 82–85. 3. Бабак О. Я. Атрофический гастрит: прогнозы и перспективы // Здоров’я України. – 2006. – № 21/1 (додатковий). – С. 26-27. 4. Бабак О. Я. Морфологические изменения слизистой оболочки желудка при хроническом атрофическом гастрите после проведения антихеликобактерной терапии / О. Я. Бабак, Г. Д. Фадеенко // Сучасна гастроентерологія. – 2007. – № 6 (38). – С. 36–39. 5. Бабак О. Я. Современные представления об оценке риска развития и профилактике рака желудка // Сучасна гастроентерологія. – 2009. – № 6 (50). – С. 62–66. 6. Коган Е. А. Атрофический гастрит как предраковое состояние желудка: новый взгляд на старую проблему / Е. А. Коган, В. П. Тюрин, В. Д. Креймер // Клин. мед. – 2011. – № 1. – С. 34–37. 7. Курик О. Г. Хронічний гастрит і передракові зміни слизової оболонки шлунка: морфологічні аспекти / О. Г. Курик, Г. А. Соловйова, В. О. Яковенко // Сучасна гастроентерологія. – 2009. – №4 (48). – С. 88–93. 8. Морфология поверхностного и атрофического гастрита при эрадикации Helicobacter pylori / А. В. Кононов, С. И. Мозговой, М. А. Ливзан [и др.] // Архив патологии. – 2005. – Т.67, №3. – С. 17-20. 9. Наумова Л. А. Особенности клинико-морфологических проявлений атрофического процесса в слизистой оболочке желудка при отсутствии и наличии инфицированности Неlісоbасtеr руlоrі (І этап) / Л. А. Наумова, А. И. Пальцев, Я. Ю. Беляева // Экспер. и клин. гастроэнтерол. – 2005. – № 2. – С. 22-28. 10. Степанов Ю. М. Атрофічний гастрит: оптимізація діагностики, класифікації та прогнозування: Метод. рекомендації. / Ю. М. Степанов, М. Ю. Зак, Л. М. Мосійчук, Ю. // К. – 2012. – 32 с. 11. Фадєєнко Г. Д. Атрофічний гастрит: механізми виникнення, окремі питання діагностики та оборотності розвитку / Г. Д. Фадєєнко, К. О. Просоленко, Т. А. Соломенцева // Сучасна гастроентерологія. – 2007. – № 2 (34). – С. 8-12. 12. Rugge M. Gastric mucosal atrophy: interobserver consistency using new criteria for classification and grading / M. Rugge, P. Correa, M. Dixon // Aliment. Pharmacol. Ther. – 2002. – № 16. – P. 1249–1259. 13. Sipponen P. Update on the pathologic approach to the diagnosis of gastritis, gastric atrophy and Helicobacter pylori and its sequelae / P. Sipponen // J. Clin. Gastroenterol. – 2001. – Vol. 32. – P. 196–202. Молодовець О.Б., Позур Н.З., Геращенко С.Б., Юрак М.З. Морфологические особенности изменений слизистой оболочки желудка у больных хроническим атрофическим гастритом Кафедра пропедевтики внутренней медицины Ивано-Франковский национальный медицинский університет omolodovez@mail.ru. Резюме. Атрофический гастрит клинически в течение длительного времени не имеет патогномоничных признаков, поэтому диагноз хронического атрофического гастрита является в большей степени морфологическим. Основным методом диагностики атрофического гастрита является эндоскопическое исследование с последующей прицельной множественной биопсией. Характерные отличия слизистая оболочка желудка имеет при выраженной и распространенной атрофии, а при незначительной атрофических изменениях визуально мало отличается от поверхностного гастрита. Поэтому гистологическому исследованию слизистой оболочки желудка принадлежит решающее значение, оно является “золотым стандартом” верификации заболевания. При хроническом мультифокальном гастрите (ХАМГ) наибольший процент атрофических изменений носил тотальный характер (у 54,64%), а у четверти пациентов поражался антрум. При хроническом аутоиммунном гастрите (ХАуГ) достоверно чаще очаги атрофии локализовались в теле желудка (58,63%, р <0,001), а диффузные поражения (24,14%, р <0,01) и антрум-гастрит (6,89% р <0,01) определялись реже. Нейтрофильная инфильтрация СО антрума определялась у 54,64% пациентов с ХАМГ, причем распределение по степени активности является однородной. Тотальный активный

(слабой и умеренной степени) аутоиммунный гастрит был диагностирован у 62,07% больных. Выраженность воспалительного процесса свойственна обоим формам атрофического гастрита, однако у больных с ХАМГ преобладала моноцитарно-плазматическая инфильтрация собственной пластинки тела и антрума, а у больных с ХАуГ - лимфоцитарная инфильтрация. Во всех биоптатах из антрального отдела желудка при ХАМГ и из тела желудка при ХАуГ диагностировано атрофические изменения. Достоверно чаще в антруме при ХАМГ проявляли легкий и выраженная степень атрофии (39,18%, 31,95%, р<0,05), а умеренно выраженная степень атрофии чаще встречался в теле желудка. Атрофия фундальный части желудка при ХАуГ I и III степени проявлялась у 41,38%, и 31,03% (р1 <0,05, р1 <0,01). У больных с ХАМГ прослеживалась зависимость между активностью воспаления и плотностью моноцитарно-плазматической инфильтрации и развитием атрофических изменений (r=0,64, p<0,001; r = 0,58, p <0,01). При экспрессии процесса в тело желудка обнаружили корреляционная зависимость нейтрофильно-лимфоцитарного проявления воспаления (r = 0,81, p <0,001). Ключевые слова: хронический атрофический мультифокальной гастрит, хронический аутоиммунный гастрит, морфологическое исследование; слизистая оболочка желудка. Molodovets O.B., Pozur N.Z., Herachenko S.B., Yurak M.Z. Morphological Features of Changes in Gastric Mucosa in Patients with Chronic Atrophic Gastritis SHEE “Ivano-Frankivsk national medical University” Department of propaedeutics of internal medicine omolodovez@mail.ru. Abstract. Atrophic gastritis clinically does not have any pathognomic features for a long time and that is why the diagnosis of chronic atrophic gastritis is largely morphological. The main method of diagnostics of atrophic gastritis is endoscopic examination with the following aimed multiple biopsy. Mucous membrane of stomach has characteristic features at marked and broadened atrophy, but at insignificant atrophic changings it visually differs slightly from surface gastritis. That is why the decisive significance belongs to histological examination of mucous membrane of stomach and it is “golden standart” of verification of disease. At chronic multifocal gastritis (CAMG) the main percentage of atrophic changings had total feature (54,64%) and the quarter of patients had stroke antrum. At chronic autoimmune gastritis (CAG) the nidus of atrophy mainly localized in the body of stomach (58,63%, р<0,001) and diffuse wounds (24,14%, р<0,01) and antrum-gastritis (6,89%, р<0,01) were diagnosed rarely. Neutrophilic infiltration CO of antrum was diagnosed at 54,64% of patients with CAMG. Moreover the distribution by the levels of activity is homogeneous. Total active (light and moderate level) autoimmune gastritis was diagnosed at 62,07% of patients. Denomination of inflammatory process is distinctive of both forms of atrophic gastritis, however monocytic- plasmatic infiltration of proper plate of body and antrum predominated at patients with CAMG but patients with CAG had mostly lymphocytic infiltration. Atrophic changings were diagnosed in all biopsy materials from antral department of stomach at CAMG and from the body of stomach at CAG. Trustworthy more often there were found light and marked level of atrophy in atrum at CAMG (39,18%, 31,95%, р<0,05) and moderately marked level of atrophy was more frequently found in the body of stomach. Atrophy of fundic part of stomach with CAG of I and III stages were diagnosed in 41,38%, and 31,03% (р1<0,05, р1<0,01). Dependabilities between activity of inflammation and thickness of monocytic- plasmatic infiltration and the development of atrophic changings (r=0,64, p<0,001; r=0,58, p<0,01) were traced in patients with CAMG. Correlational dependability of neutrophilic-lymphocytic symptom of inflammation (r=0,81, p<0,001) was found at the expression of the process to the body of stomach. Key words: chronic atrophic multifocal gastritis, chronic autoimmune gastritis, morphological examination, mucous membrane of stomach. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК 616.832-004.2+577.16+616.15

Оринчак Л.Б. Особливості перебігу розсіяного склерозу залежно від зміни концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих Івано-Франківський національний медичний університет lidiasened@gmail.com Резюме. Мета дослідження – провести порівняльну характеристику концентрації 25(OH) вітаміну D в сироватці крові обстежених дорослих осіб, хворих на РС, та осіб контрольної групи, залежно від клінічних характеристик цього захворювання. Матеріали та методи дослідження. Обстежено 68 хворих на РС (жителів м. Івано-Франківська та Івано-Франківської області), з них 39 жінок та 29 чоловіків із достовірно підтвердженим діагнозом РС. Середній вік пацієнтів - 37,7±9,7 років, середній ступінь важкості за шкалою EDSS 4,7±1,3 балів. У контрольну групу входили 10 практично здорових осіб (середній вік - 37,3±8,7 років). Вміст вітаміну D у сироватці крові визначали імуноферментним методом у нмоль/л. Результати: Проведені нами дослідження виявили пониження рівня вітаміну D у сироватці крові усіх 68-ми обстежених хворих на РС порівняно з практично здоровими особами (37,3±1,7 нмоль/л проти 69,8±3,3 нмоль/л відповідно), що підтверджує те, що синтез вітаміну D порушується при РС. Було виявлено, що показники концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих на РС не залежать від статі пацієнтів. Спостерігається достовірне зниження вітаміну D у групі хворих на РС віком 30-40 років порівняно з групою хворих віком 40-50 років (33,2±2,3 нмоль/л проти 42,0±3,5 нмоль/л відповідно). Досліджено, що у пацієнтів з вторинно-прогресуючим типом перебігу РС спостерігається вірогідне зниження рівня вітаміну D, порівняно з групою хворих із ремітуючо-рецидивуючим перебігом. Встановлено статистично достовірну відмінність у значенні цього показника у пацієнтів із середнім ступенем важкості РС порівняно з групою хворих на РС, де бал за Expanded Disability Status Scale (EDSS) був найвищим. Таким чином, результати проведеного дослідження засвідчили, що недостатність вітаміну D у сироватці крові хворих на РС, ймовірно, може бути одним із етіологічних факторів виникнення цього захворювання. Встановлено, що концентрація 25 (OH)D у сироватці крові хворих на РС залежить від клінічних характеристик цього захворювання. Так, найнижчі його значення виявилися у хворих з найбільш тяжким вторинно-прогресуючим типом перебігу і з найвищим балом за шкалою інвалідизації EDSS. Ключові слова: розсіяний склероз, етіологія, патогенез, вітамін D.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Розсіяний склероз (РС) – поширене демієлінізуюче та нейродегенеративне захворювання центральної нервової системи, що уражає осіб переважно молодого віку, неминуче призводить до їх інвалідизації [4]. Незважаючи на велику кількість публікацій і досягнутий прогрес у розумінні його етіології і патогенезу, залишається багато питань, на які досі не отримано вичерпної відповіді [5]. Згідно до сучасних уявлень, РС розвивається у осіб з генетичною схильністю до автоімунних захворювань під впливом факторів зовнішнього середовища, зокрема, таких як інфекції, куріння, географічний фактор і недостатність вітаміну D [7]. Недостатність вітаміну D вважається однією з проблем охорони здоровґя у всьому світі та має характер пандемії [2]. Вважається, що D-гіповітаміноз є фактором ризику розсіяного склерозу, серцево-судинних захворювань, пневмоній, депресії, катаракти, раку грудей, простати і товстої кишки, лейкемій, ревматоїдного артриту, псоріазу, цукрового діабету [2,3]. Кращим маркером статусу вітаміну D прийнято вважати концентрацію 25(OH)D в сироватці крові, що відображає як кількість вітаміну, синтезованого в шкірі, так і отриманого з їжею [2]. Згідно з найбільш поширеною класифікацією статусу вітаміну D, дефіцит вітаміну D розцінюється при рівні 25(OH)D у плазмі крові нижче 50 нмоль/л, недостатність — 51–75 нмоль/л і достатній (оптимальний) рівень — вище 75 нмоль/л [6].

При огляді даних великих проспективних епідеміологічних досліджень, відзначено, що поширеність РС є найвищою там, де мало вітаміну D, а кількість хворих різко зменшується з наближенням до екватора, оскільки там більше сонця – основного джерела вітаміну D. Встановлено, що особи з низьким рівнем цього вітаміну у сироватці крові мають значно вищий ризик захворіти на РС [7,8]. РС корелює з порою року, в яку народився пацієнт. Значне збільшення рівня захворювання на РС виявлено у тих, хто народився у травні, що відповідає низькому рівню вітаміну D у зимні місяці, які передують пологам у весняний період. Ймовірно, ефект «місяця народження» можна пояснити материнським рівнем вітаміну D або його рівнем у новонародженого на початку життя [9]. Ці дані можуть свідчити про його вагому роль в патогенезі РС. Досліджено, що вітамін D має як імунорегуляторний, так і модулюючий ефект, завдяки своїй протизапальній імунній активності і частково підвищує функціональну спроможність регуляторних Т-клітин [1]. Мета дослідження – провести порівняльну характеристику концентрації 25(OH) вітаміну D у сироватці крові обстежених дорослих осіб, хворих на РС, та осіб контрольної групи, залежно від клінічних характеристик цього захворювання. Матеріали і методи дослідження У період з грудня 2012 року по лютий 2013 року на базі неврологічного відділення Івано-Франківської ОКЛ клініко-неврологічно та лабораторно обстежили 68 хворих на РС жителів м. Івано-Франківська та Івано-Франківської області, з них 39 жінок та 29 чоловіків із достовірно підтвердженим діагнозом РС. Середній вік пацієнтів становив 37,7 ± 9,7 років, а середній ступінь важкості за шкалою EDSS був 4,7 ± 1,3 бали. Визначали вміст 25(ОН)D у сироватці крові хворих на РС та в осіб контрольної групи, в залежності від клінічних характеристик захворювання. Для діагностики РС використовували критерії McDonald et al. (2010). Критеріями виключення були пацієнти, які отримували гормональну терапію, були на морі чи відвідували солярій впродовж останніх 3-х місяців, що передували обстеженню. Це стосувалося і осіб контрольної групи. У контрольну групу включили 10 практично здорових осіб з середнім віком 37,3 ± 8,7 років. Вміст 25(ОН)D у сироватці крові визначали імуноферментним методом (набір IDS OCTEIA). Статистичне опрацювання отриманих результатів рівня сироваткового 25 (OH) D здійснювали за допомогою програми пакета прикладних програм Statistica 7.0. Достовірними вважали зміни показників за умови р<0,05.

Результати дослідження та їх обговорення Порівняли рівень вітаміну D у сироватці крові усіх 68-ми обстежених нами хворих на РС порівняно з практично здоровими особами (табл. 1). Як видно з табл. 1, середні значення концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих на РС були достовірно нижчими порівняно з концентрацією цього вітаміну у осіб контрольної групи (р<0,01). Отже, проведені нами дослідження підтвердили, що синтез вітаміну D порушується при РС. При порівнянні середньої концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих на РС жінок та чоловіків між собою не виявили достовірної різниці (p>0,05, t=0,75). Встановили, що концентрація вітаміну D у сироватці крові хворих на РС залежить від типу перебігу захворювання (табл. 2). Проаналізувавши дані табл. 2, виявлено значне зниження рівня вітаміну D у сироватці крові хворих на РС із ремі-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

< 0,01* < 0,01* < 0,01*

Висновки Таким чином, результати проведеного дослідження засвідчили, що недостатність вітаміну D у сироватці крові хворих на РС, ймовірно, може бути одним із етіологічних факторів виникнення цього захворювання. Крім того, встановлено, що концентрація 25(OH)D у сироватці крові хворих на РС залежить від клінічних характеристик цього захворювання. Так, найнижчі його значення виявилися у хворих з найбільш тяжким вторинно-прогресуючим типом перебігу і з найвищим балом за шкалою інвалідизації EDSS. Отже, показник концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих на РС можна використовувати як один із прогностичних маркерів перебігу патологічного процесу при РС.

Достовірність різниці порівняно з контрольною групою (р)

Середні значення досліджуваного показника та їх стандартні похибки (M±m, нмоль/л)

69,8±3,3 35,7±3,7 39,0±2,0

Коефіцієнт Стьюдента (t) порівняно з контрольною групою

Кількість обстежених у групі (n)

Ступінь тяжкості за шкалою EDSS (бали)

Таблиця 3. Зміна концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих на РС залежно від ступеня інвалідизації хворих за шкалою EDSS

10 8 53

6,84 < 0,01 7,88 < 0,01 t=3,84 p<0,01* Важкий (6-9 б.) 7 26,4±2,6 10,33 < 0,01 Примітка: * - достовірність різниці порівняно з групою хворих із важким ступенем інвалідизації за шкалою EDSS

Достовірність різниці (р) порівняно з контрольною групою

Коефіцієнт Стьюдента (t) порівняно з контроль ною групою

Кількість обстежених у групі ( n)

Тип перебігу РС

туючо-рецидивуючим та вторинно-прогресуючим типами перебігу РС порівняно з контрольною групою (р<0,01). Зокрема,отримані дані показали, що рівень вітаміну D у сироватці крові хворих на РС залежить від типу перебігу патологічного процесу. Різниця між його значеннями у хворих з ремітуючо-рецидивуючим РС порівняно з пацієнтами з найбільш тяжким вторинно-прогресуючим РС виявилася статистично вірогідною. Показники концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих на РС залежать від важкості клінічного стану пацієнтів (табл. 3). Як видно з табл. 3, спостерігається статистично достовірна відмінність у значенні цього показника у пацієнтів із середнім ступенем важкості РС порівняно з групою хворих на РС, де бал EDSS був найвищим. Згідно даних результатів випливає, що зниження рівня вітаміну D у сироватці крові хворих на РС супроводжується наростанням тяжкості патологічного процесу при РС.

Контрольна група Легкий (0-3,5 б.) Середній (4-5,5 б.)

Таблиця 2. Зміна концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих на РС залежно від типу перебігу РС та порівняно з контрольною групою Середні значення досліджуваного показника та їх стандартні похибки (M ± m, нмоль/л)

Контрольна 10 69,8±3,3 група Хворі чоловіки 29 38,8±2,6 7,28 Хворі жінки 39 36,2±2,3 8,31 Усі хворі на РС 68 37,3±1,7 8,66 Пр имітка: *- статистично достовір на відмінність

Достовірність різниці (р) порівняно з контрольною групою

Коефіцієнт Стьюдента (t)

Середні значення досліджуваного показника та їх стандартні похибки (M±m, нмоль/л)

Кількість обстежених у групі (n)

Таблиця 1. Зміна концентрації вітаміну D у сироватці крові хворих на РС різної статі порівняно з конт рольною гру по ю Обстежені групи

Контрольна група 10 69,8±3,3 Первинно3 30,6±11,5 прогресуючий Ремітуючо44 40,8±2,1 7,40 < 0,01 рецидивуючий t=2,80* < 0,05* Вторинно21 31,0±2,8 8,94 < 0,01 прогресуючий Примітка: * - достовірність різниці порівняно з групою хворих на вторинно-прогресуючий РС

Перспективи подальших досліджень Подальше вивчення впливу рівня вітаміну D на клінічні характеристики РС сприятиме розробці рекомендацій для хворих з метою запобігання прогресування цього захворювання. Література 1. Вертегел А.О. Остеогенез і імунні процеси в дітей / А.О. Вертегел, Л.С. Овчаренко // Журнал «Здоровье ребенка». – 2009. – 4(19) – с. 10-15. 2. Квашніна Л.В. Забезпеченість вітаміном D та ризик розвитку захворювань серцево-судинної системи / Л.В. Квашніна, О.В. Оніськова // Современнаяпедиатрия. – 2011. – 5(39). – с. 61-64. 3. Комісаренко Ю.І. Рівень вітаміну D і його звґязок із вмістом глікованого гемоглобіну у хворих на цукровий діабет мешканців м. Києва / Ю.І. Комісаренко, О.В. Антоненко // Ендоринологія. – 2012. –№2. Том 17. – с. 40-43. 4. Левченко І.Л. Гендерні особливості надсегментарної вегетативної регуляції у хворих на рецидивуючий перебіг розсіяного склерозу / І.Л. Левченко // Медицина сьогодні і завтра. – 2011. – № 3 (52). –с. 107-112. 5. Мальцев Д.В. Рассеянный склероз: нерешенные проблемы и перспективы исследований / Д.В. Мальцев // Український неврологічний журнал. – 2013. – №2(27). – с. 8-15. 6. Поворознюк В.В. Вивчення рівня вітаміну D у хворих на цукровий діабет 2 типу з ожирінням / В.В. Поворознюк, А.С. Єфiмов, Л.М. Михальчук // Проблеми ендокринної патології. – 2013. - № 1. – с. 50-54. 7. Шмидт Т.Е. Рассеянный склероз: руководство для врачей 2-е изд. / Т.Е. Шмидт, Н.Н. Яхно М.: МЕДпресс-информ, 2010.– 20-21 с. 8. Ascherio A. Vitamin D and multiple sclerosis / A. Ascherio, K. L. Munger, K.C. Simon // Lancet Neurol. – 2010. – 9(6). – Р. 599-612. 9. DobsonR. The month of birth effect in multiple sclerosis: systematic review, meta-analysis and effect of latitude / R. Dobson, G. Giovannoni, S. Ramagopalan // J Neurol Neurosurg Psychiatry. – 2013. – 84. – Р. 427-432. Оринчак Л. Б. Особенности течения рассеянного склероза в зависимости от изменения концентрации витамина D в сыворотке крови больных Ивано-Франковский национальный медицинский университет Резюме. Целью исследования было провести сравнительную характеристику концентрации 25 (OH) D в сыворотке крови обследованных взрослых лиц, больных РС, и лиц контрольной группы, в зависимости от клинических характеристик этого заболевания. Обследовано 68 больных РС, из них 39 женщин и 29 мужчин с достоверно подтвержденным диагнозом РС. В контрольную группу входили 10 практически здоровых лиц. Содержание витамина D в сыворотке крови определяли иммуноферментным методом в нмоль/л. Выявили понижение уровня витамина D в сыворотке

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) крови всех 68-ми обследованных больных РС по сравнению с практически здоровыми лицами, что подтверждает то. Доказано, что у пациентов с вторично-прогрессирующим типом течения РС наблюдается статистически достоверное снижение уровня витамина D по сравнению с группой больных с ремитирующерецидивирующим течением. Наблюдается статистически достоверное различие в значении этого показателя у пациентов со средней степенью тяжести РС по сравнению с группой больных РС, где бал EDSS был самым высоким. Таким образом, результаты проведенного исследования показали, что недостаток витамина D в сыворотке крови больных РС, вероятно, может быть одним из этиологических факторов возникновения этого заболевания. Установлено, что концентрация 25(OH)D в сыворотке крови больных РС зависит от клинических характеристик этого заболевания. Так, самые низкие его значения оказались у больных с наиболее тяжелым вторично-прогрессирующим типом течения и с высоким баллом по шкале инвалидизации EDSS. Ключевые слова: рассеянный склероз, этиология, патогенез, витамин D. Orynchak L.В. Peculiarities of Multiple Sclerosis, Depending on Changes in the Concentration of Vitamin D in the Blood Serum of Patients Abstract. To conduct comparative characteristic of 25(OH)

concentration in the serum of examined adults, patients with multiple sclerosis (MS), and the control group, depending on the clinical characteristics of the disease. The study involved 68 patients with MS, including 39 women and 29 men with confirmed MS diagnosis. The control group consisted of 10 healthy individuals. The content of vitamin D in blood serum was determined by ELISA measuredin nmol/l. Our studies found a decrease of the vitamin D level in the serum of all examined 68 MS patients, as compared with practically healthy people. It was found that there is a statistically significant decrease in vitamin D level among patients with Secondary-Progressive Multiple Sclerosis, compared with the group of patients with Relapsing-Remitting MS. There is a statistically significant difference in vitamin D level between patients with an average MS severity compared with a group of MS patients, where EDSS score was the highest. Thus, our studies have shown that vitamin D deficiency in the serum of MS patients is probably one of the etiological factors of the disease. Our results showed that vitamin D levels in the serum of MS patients depend on the clinical characteristics of the disease. Thus, patients with the most severe type of Secondary-Progressive Multiple Sclerosis and with the highest score on the Kurtzke Expanded Disability Status Scale had the lowest vitamin D level. Key words: multiple sclerosis, etiology, pathogenesis, vitamin D. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК: 612.46:616.61-089.878:611

Півторак В.І., Монастирський В.М. Особливості структурних компонентів нефрона кіркової речовини єдиної нирки у нестатевозрілих щурів Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова, м. Вінниця, Україна, pivtorakv@gmail.com Резюме. Робота присвячена морфометричному дослідженню структурних компонентів нефрона кіркової речовини єдиної нирки у нестатевозрілих щурів. Мета дослідження – визначити особливості структурних елементів нефрона єдиної нирки після видалення контрлатеральної у молодих статевонезрілих щурів в експерименті. Матеріал і методи дослідження. Експериментальне дослідження виконано на 63 статевонезрілих щурах-самцях масою 90-128 грамів. Тварин розподілили на контрольну та дослідну групи. В контрольній групі щурам під кетаміновим знеболенням проводили розтин черевної порожнини, після чого пошарово ушивали черевну стінку. Тваринам дослідної групи (тридцять п’ять статевонезрілих щурів віком один-півтора місяці) виконували оперативне втручання – нефректомію лівої нирки. Тварин виводили з досліду шляхом введення тіопенталу-натрію через 7, 14, 21, 30 діб після нефректомії. Результати роботи. Визначені середньодобові темпи приросту структурних компонентів нефрона: площі ниркового тільця, площі судинного клубочка, площі просвіту капсули, площі проксимального звивистого канальця, площі просвіту проксимального звивистого канальця, площі дистального звивистого канальця, площі просвіту дистального звивистого канальця. Середньодобові показники приросту зменшувались зі зростанням строку післяопераційного періоду. Висновки. У ході компенсаторної реакції нирки, що залишилася після нефректомії у статевонезрілих щурів, встановлено достовірне зростання показників усіх структурних компонентів нефрона кіркової речовини. Найбільший темп зростання відбувається у семиденний строк після видалення нирки. Ключові слова: єдина нирка, нефректомія, нефрон, морфометрія, статевонезрілі щурі.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Нирки є найважливішим органом підтримки гомеостазу організму. Дослідження структурно-функціональної основи компенсаторно-пристосувальних процесів в нирках є однією з фундаментальних проблем біології і медицини. Цій проб-

лемі присвячені численні дослідження клініцистів і експериментаторів [5]. У науковій літературі йде дискусія про механізми і закономірності розвитку компенсаторних процесів при оперативному видаленні однієї нирки, а також при народженні дитини з агенезією нирки [7]. Оцінка адаптаційних механізмів, структурно-функціонального стану єдиної нирки у дітей при вродженій її відсутності або в результаті контрлатеральної нефректомії викликає значний науковий інтерес через широкий спектр компенсаторних змін і неоднозначне трактування [4]. Одні дослідники стверджують, що компенсація втрачених функцій єдиної нирки поступово призводить до дегенеративних змін гіпертрофованих нефронів. Інші вважають, що єдина нирка за рахунок резервних нефронів і гіпертрофії органу відносно швидко справляється з новим функціональним режимом [3]. У дітей велику роль у компенсації на першому етапі грають так звані резервні нефрони, завдяки яким стабілізуються функціональні показники єдиної нирки. Однак цей елемент компенсації поступово зникає, тому в наступні роки зростання і розвитку дитячого організму можна розраховувати, як у дорослих пацієнтів, тільки на гіпертрофію нефронів. Це один з етапів пристосувально-компенсаторного процесу, підтверджений морфологічними дослідженнями. У клінічних умовах це підтверджується збільшенням паренхіми нирки [2]. Таким чином, питання компенсаторних і пристосувальних реакцій єдиної нирки, після нефректомії контрлатеральної, складає частину проблеми пристосування організму при його пошкодженні. На сьогодні кількість нефректомій не зменшується та продовжує залишатися значним як у зрілому віці, так і в молодому, тому проблема компенсаторних реакцій організму в періоді до статевого зрілості залишається однією з актуальних [6]. Мета дослідження – визначити особливості структур-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Таблиця 1. Морфометричні показники структури ниркових тілець єдиної нирки статевонезрілих тварин після експериментальної нефректомії (М ± m) Термін та серії експерименту Показники структури 7 доба 14 доба 21 доба 30 доба Контроль дослід Контроль дослід Контроль дослід Контроль дослід Площа ниркового тільця 3681±83 4371±108* 3793±98 4520±127 3921±110 4715±130 4262±103 4871±128 (мкм2) Площа судинного 3297±75 3358±83 3422±94 3758±98 3857±93* 3956±95 4121±102 4253±109 клубочка (мкм2) Площа просвіту капсули 384±9 432±12 498±15 503±16 514±12* 564±14* 594±15 618±17 2 (мкм ) Примітка. * - p<0,05 порівняно з показником попереднього терміну досліду;  - p<0,05 порівняно з відповідним показником у контрольній групі

них елементів нефрона єдиної нирки, після видалення контрлатеральної, у молодих статевонезрілих щурів в експерименті. Матеріал і методи дослідження Експериментальне дослідження виконано на 63 статевонезрілих щурах-самцях масою 90-128 грамів на базі віварію Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. Утримання та маніпуляції з тваринами проводили у відповідності до “Загальних етичних принципів експериментів на тваринах”, ухвалених Першим національним конгресом з біоетики (Київ, 2001), також керувалися рекомендаціями “Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та інших наукових цілей” (Страсбург, 1985) і положеннями “Правил доклінічної оцінки безпеки фармакологічних засобів (GLP)”. Тварин розподілили на контрольну та дослідну групи. В контрольній групі п’яти статевонезрілим щурам віком один-півтора місяці (контроль 1) ніяких втручань не проводили; двадцяти трьом статевонезрілим тваринам віком один-півтора місяці (контроль 2) під кетаміновим знеболенням проводили розтин черевної порожнини, після чого пошарово ушивали черевну стінку. Тварин виводили з досліду по три тварини на кожний строк через 7, 14, 21, 30, 90, 180 діб шляхом внутрішньо-плеврального введення тіопенталу-натрію (50 мг/кг). Всім тваринам дослідної групи (тридцять п’ять статевонезрілих щурів віком один-півтора місяці) виконували оперативне втручання – нефректомію лівої нирки. Щурам під загальним внутрішньо-м’язовим знеболенням (аміназин 10 мг/кг та кетамін 20 мг/кг) проводили лівосторонню нефректомію шляхом перетину ниркової ніжки між двома лігатурами з подальшим видаленням органа. Операцію проводили наступним чином. Тварину вкладали та фіксували м’якими лямками за кінцівки в положенні на спині до операційного столу. Параректальним розрізом довжиною до 3-5 см пошарово розкривали черевну порожнину. Тонку кишку за допомогою марлевої серветки відсували вниз і медіально. Ліву нирку та її судини виділяли з навколишніх тканин. Нирку вивихували у рану та виділяли з жирової клітковини верхню третину сечоводу. На сечовід накладали затискач, під яким перев’язували його лігатурою та потім перетинали під затискачем. Тупим шляхом виділяли ниркову артерію і вену та накладали два затискачі, між якими їх перетинали. Нирку видаляли, а куксу кровоносних судин перев’язували лігатурами. Рану пошарово зашивали наглухо. Тварин виводили з досліду шляхом введення тіопенталу-натрію (50 мг/кг) у плевральну порожнину через 7, 14, 21, 30, 90, 180 діб після нефректомії. Макроскопічна оцінка та описання нирок тварин проводилася після їх вилучення. З метою виявлення морфологічних порушень фрагменти тканини нирки брали для гістологічних досліджень з подальшою їх фіксацією в 10% нейтральному розчині нейтрального формаліну і заливкою в парафін за загальноприйнятою методикою. Оцінка морфологічного стану нирки в експерименті проводилася на основі гістологічного дослідження шляхом забарвлення препаратів гематоксилін-еозином, толуїдиновим синім і за ван Гізон. Морфометричні дослідження проводили за допомогою програм Відео Тест-5.0 та Microsoft Exel на персональному комп’ютері. Вимір параметрів проводили у визначені терміни досліду в препаратах забарвлених гематоксиліном і еозином. Статистична обробка отриманих результатів проведена з використанням параметричних і непараметричних методів оцінки отриманих результатів.

Результати дослідження Для порівняння структурних змін нирок щурів в умовах експерименту було проведено вивчення мікроскопічного та електронномікроскопічного стану нирок тварин у нормі та в контрольній групі. Гістологічні дослідження нирки інтактних щурів показали, що структурна організація компонентів нефрону не має видових особливостей і вона не має відмінностей будови у молодих і статевозрілих тварин. На світлооптичному рівні в кірковій речовині органа спостерігаються ниркові тільця, які являють собою круглі або овальні структури. В них наявні судинний клубочок та капсула Шумлянського-Боумена. Капсула побудована з двох епітеліальних листків, між якими є неширокий простір. Судинний клубочок утворений капілярами між приносною та виносною артеріолами. Морфометрично встановлено, що середні значення площ ниркових тілець у контрольній групі білих щурів на сьому добу експерименту становлять 3681±83 мкм2 (статевонезрілі) та 4813±109 мкм2 (статевозрілі), відповідно середні значення судинних клубочків - 3297±75 мкм2 (статевонезрілі) та 4308±94 мкм2 (статевозрілі), а середні значення просвітів капсул - 384±9 мкм2 (статевонезрілі) та 505±13 мкм 2 (статевозрілі). Після експериментальної нефректомії у нирках статевонезрілих тварин на фоні реорганізації судин наявні зміни всіх компонентів нефронів. У кірковій речовині більшість ниркових тілець гіпертрофовані, в них відмічається кровонаповнення гемокапілярів судинних клубочків. Просвіти капсул також збільшені, порівняно з нирковими тільцями тварин інтактної групи (табл. 1). Морфометрично встановлено, що середнє значення площі ниркових тілець в цей термін досліду на 15,79 % більше порівняно з показниками тварин контрольної групи. Темп приросту в середньому 2,25 % за добу. Середні значення площ судинних клубочків і просвітів капсул також достовірно зростають відповідно на 14,93 % та 25,29 % порівняно з показниками тварин контрольної групи з темпом приросту в середньому 2,13 % та 3,61 % за добу відповідно. На 14 добу досліду відбувається зниження темпу приросту розмірів ниркових тілець, їх розміри збільшуються в порівнянні семиденним терміном лише на 3,29%, а з порівняно з контролем площа тілець більше на 16,08%. Темп приросту за цей період складав у середньому 0,47 % за добу. Площа судинного клубочка в цей термін більша на 23,40 % порівняно з контролем, та на 8,87 % порівняно з семиденним терміном, що склало 0,59 % за добу. Площа просвіту капсули Шумлянського-Боумена збільшилась на 27,26 % порівняно з контролем, та на 1,81 % порівняно з семиденним терміном. Темп приросту за цей період складав у середньому 1,27 % за добу. На 21 добу після експериментальної нефректомії морфометрично встановлено, що середнє значення площі ниркових тілець в цей термін досліду на 16,83 % більше порівняно з показниками тварин контрольної групи. Порівняно з попереднім терміном досліду площа ниркових тілець була більшою лише на 4,14 %. Середнє добове зростання склало 0,59 %. Середні значення площ судинних клубочків становлять на 16,96 % більше порівняно з аналогічними показни-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Таблиця 2. Морфометричні показники структури проксимальних звивистих канальців єдиної нирки статевонезрілих тварин після експериментальної нефректомії (М ± m) Термін та серії експерименту Показники структури 7 доба 14 доба 21 доба 30 доба Контроль дослід Контроль дослід Контроль дослід Контроль дослід Площа канальця (мкм2) 760±21 794±10 852±19 878±24 943±24* 1100±32* 1207±34* 1256±32 Площа просвіту канальця 245±8 277±9 298±10 314±11 370±10* 419±13* 451±11* 460±14 2 (мкм ) Примітка. * - p<0,05 порівняно з показником попереднього терміну досліду;  - p<0,05 порівняно з відповідним показником у контрольній групі

ками тварин контрольної групи та на 4,00 % більше від показників попереднього терміну. Середнє добове зростання склало 0,57 %. Площа просвіту капсули достовірно була більшою на 5,05 %, ніж у тварин попереднього терміну досліду. У порівнянні з показниками тварин контрольної групи була більшою на 16,16 %. Середнє добове зростання за цей період склало 0,72 %. На 30 добу середнє значення площі ниркових тілець в цей термін досліду на 12,50 % більше порівняно з показниками тварин контрольної групи. Порівняно з попереднім терміном досліду площа ниркових тілець була більшою лише на 3,20 %. Середнє добове зростання склало 0,46 %. Середні значення площ судинних клубочків становлять на 11,64 % більше порівняно з аналогічними показниками тварин контрольної групи та на 3,10 % більше від показників попереднього терміну. Середнє добове зростання склало 0,44 %. Площа просвіту капсули достовірно була більшою на 3,88 %, ніж у тварин попереднього терміну досліду. У порівнянні з показниками тварин контрольної групи була більшою на 18,61 %. Середнє добове зростання за цей період склало 0,55 %. В ході компенсаторної реакції в нирці, яка залишилася після односторонньої нефректомії, площа проксимальних звивистих канальців збільшувалась (табл. 2). Так, через сім діб вона була більшою на 19,41 % порівняно з показниками інтактних тварин, через 14 діб – на 14,27% порівняно з показниками тварин семиденного досліду, через 21 добу на 8,86 % порівняно з показниками тварин 14-денного досліду, через 30 діб – на 3,90 % порівняно з показниками тварин 21-денного досліду. Проте ми спостерігали, що темп збільшення площі проксимальних звивистих канальців зі збільшенням післяопераційного періоду зменшується. Площа просвіту проксимальних звивистих канальців теж збільшувалась. Темпи збільшення площі просвіту були наступними: через сім діб вона була більшою на 33,78 %, через 14 діб – на 11,69 %, через 21 добу на 7,10 %, через 30 діб – на 1,96 % порівняно з показниками попереднього терміну досліду. Вони мали сильний прямий кореляційний зв’язок з темпами зростання проксимальних звивистих канальців (r=0,98; p<0,05). Динаміка зміни величини дистальних звивистих канальців нефронів кіркової речовини має свої закономірності, зумовлені особливостями кровопостачання цих нефронів і їх участю у процесах здійснення ниркою своїх основних функцій. Площа дистальних звивистих канальців збільшувалась (табл. 3). Через сім діб площа дистальних звивистих канальців збільшилась порівняно з показниками інтактних тварин на 51,63 %, через 14 діб збільшилась порівняно з показниками тварин контрольної групи на 47,37 %, порівняно з показни-

ками тварин семиденного досліду на 14,16 %. У 21-денних тварин темп збільшення дистальних звивистих канальців уповільнився: порівняно з показниками тварин контрольної групи збільшення їх площі було на 45,43 %, а порівняно з 14-денними – всього на 5,32 %. У 30-денних тварин площа дистальних звивистих канальців порівняно з показниками тварин контрольної групи збільшилась на 41,46 %, а в порівнянні до показників тварин 21-денного досліду на 2,81%. Площа просвіту дистальних звивистих канальців через сім діб вона була більшою на 42,35 %, через 14 діб – на 3,13%, через 21 добу на 4,28 %, через 30 діб – на 3,90 % порівняно з показниками попереднього терміну досліду. Середньодобове зростання площі просвіту дистальних звивистих канальців становило до сьомої доби - 6,05 %, від сьомої до 14 доби – 0,45 %, від 14 до 21 доби - 0,61 %, від 21 до 30 доби – 0,55 %. Обговорення Отримані нами дані зростання морфометричних показників структурних компонентів нефрона кіркової речовини єдиної нирки у нестатевозрілих щурів після нефректомії теж не суттєво відрізняються від аналогічних показників статевозрілих щурів. За даними вітчизняних дослідників [1] лише у ювенільних (7-ми добових) щурів подоцити нирки ще не набувають дефінітивного стану. У молодих (45-ти добових) щурів, які є ще статево- та фізіологічно незрілими, структури нефрону мають ознаки дефінітивного стану і суттєво не відрізняються від аналогічних структур у 100-добових щурів. Висновки У ході компенсаторної реакції нирки, що залишилася після нефректомії у статевонезрілих щурів, встановлено достовірне зростання показників структурних компонентів нефрона кіркової речовини. Найбільший темп зростання відбувається у семиденний строк після видалення нирки. Перспективи подальших досліджень Важливо встановити ультраструктурні порушення та зміни клітинного циклу клітин нирки протягом компенсаторнопристосувального періоду. Література 1. Кузьменко Ю.Ю. Морфометричний аналіз ультраструктурних змін подоцитів нирки щурів у віковому аспекті / Ю.Ю. Кузьменко // Таврический медико-биологический вестник. – 2012. – Т. 15, № 1 (57). – С. 143-147. 2. Стахурлова Л.И. Исследование функционального почечного резерва у больных с единственной почкой / Л.И. Стахурлова, В.П. Ситникова, Л.В. Красных, А.П. Швырёв // Системный анализ и

Таблиця 3. Морфометричні показники структури дистальних звивистих канальців єдиної нирки статевонезрілих тварин після експериментальної нефректомії (М ± m) Термін та серії експерименту Показники структури 7 доба 14 доба 21 доба 30 доба Контроль дослід Контроль дослід Контроль дослід Контроль дослід Площа канальця (мкм2) 340±10 703±18 431±11 819±21 472±13 865±23 521±14 890±25 Площа просвіту канальця (мкм2) 196±5 340±9 215±8 351±10 246±9 369±12 295±9 384±14 Примітка. * - p<0,05 порівняно з показником попереднього терміну досліду;  - p<0,05 порівняно з відповідним показником у контрольній групі

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) управление в биомедицинских системах. - 2008. № 4. - С. 865-868 3. Chen J.-K. S6 kinase 1 knockout inhibits uninephrectomy- or diabetes-induced renal hypertrophy / J.-K. Chen, J. Chen, G. Thomas [et al.] // Am. J. Physiol. Renal Physiol. – 2009. – Vol. 297, № 3. – P. F585–F593. 4. Chiang W.Ch. Angiopoietins Modulate Endothelial Adaptation, Glomerular and Podocyte Hypertrophy after Uninephrectomy / W.Ch. Chiang, Ch.F. Lai, Ch.T. Su [et al.] // PLoS One. – 2013. – Vol. 8, № 12: e82592. 5. Etafy M. Comparison of renal function following donor nephrectomy versus radical nephrectomy for renal tumor / M. Etafy, F. Saleh, M.A. Abdel Aal [et al.] // Saudi. J. Kidney Dis. Transpl. – 2015. Vol. 26. – P. 238-242. 6. Huang W.C. Chronic kidney disease after nephrectomy in patients with renal cortical tumours: a retrospective cohort study / W.C. Huang, A.S. Levey, A.M. Serio [et al.] // Lancet Oncol. – 2006. – Vol. 7, № 9. – P. 735–740. 7. Van Vuuren S.H. Compensatory Growth of Congenital Solitary Kidneys in Pigs Reflects Increased Nephron Numbers rather Than Hypertrophy /S.H. van Vuuren, C.M. Sol, R. Broekhuizen [et al.] PLoS One. – 2012. – Vol. 7, № 11: e49735. Пивторак В.И., Монастырский В.Н. Особенности структурных компонентов нефрона коры единственной почки в неполовозрелых крыс Винницкий национальный медицинский университет имени Н.И. Пирогова, г. Винница, Украина, pivtorakv@gmail.com Резюме. Работа посвящена морфометрическому исследованию структурных компонентов нефрона коры единственной почки в неполовозрелых крыс. Цель исследования - определить особенности структурных элементов нефрона единственной почки после удаления контралатеральной у молодых неполовозрелых крыс в эксперименте. Материал и методы исследования. Экспериментальное исследование выполнено на 63 неполовозрелых крысах-самцах массой 90-128 граммов. Животных разделили на контрольную и опытную группы. В контрольной группе крысам под кетаминовым обезболиванием проводили вскрытие брюшной полости, после чего послойно ушивали брюшную стенку. Животным опытной группы (тридцать пять неполовозрелых крыс в возрасте одинполтора месяца) выполняли оперативное вмешательство - нефрэктомию левой почки. Животных выводили из опыта путем введения тиопентала натрия через 7, 14, 21, 30 суток после нефрэктомии. Результаты работы. Определены среднесуточные темпы прироста структурных компонентов нефрона: площади почечного тельца, площади сосудистого клубочка, площади просвета капсулы, площади проксимального извилистого канальца, площади просвета проксимального извилистого канальца, площади

дистального канальцев, площади просвета дистального канальцев. Среднесуточные показатели прироста уменьшались с ростом срока послеоперационного периода. Выводы. В ходе компенсаторной реакции почки, оставшейся после нефрэктомии у неполовозрелых крыс, установлено достоверное увеличение показателей всех структурных компонентов нефрона коры. Наибольший темп роста происходит в семидневный срок после удаления почки. Ключевые слова: единственная почка, нефрэктомия, нефрон, морфометрия, неполовозрелые крысы. Pivtorak V.I., Monastirskiy V.M. Features of Structural Components of the Nephron of Renal Cortex of the Solitary Kidney in Immature Rats Vinnitsa National Medical University named after M.I. Pirogov, Vinnitsa, Ukraine, pivtorakv@gmail.com Abstract. The work is devoted to research of morphometric structural components of the nephron cortex of single kidney in immature rats. The aim - to determine the characteristics of the structural elements of a nephron of the single kidney after removing the contralateral one in young immature rats in the experiment. Material and methods. An experimental study was performed on 63 immature male rats weighing 90-128 grams. The animals were divided into control and experimental groups. In the control group of rats under ketamine anesthesia were autopsied abdominal cavity and then sutured in layers the abdominal wall. The animals of the experimental group (thirty-five immature rats at the age of one and a half months) performed surgery - nephrectomy of the left kidney. The animals were taken out of the experiment by administering sodium thiopental after 7, 14, 21, 30 days after nephrectomy. The results of the work. Determined the average daily growth rate of the structural components of the nephron: the area of the renal corpuscles, the area of the vascular glomerulus, the area of the lumen capsule corpuscles, the area of the proximal convoluted tubules, the area of the lumen of the proximal convoluted tubule, the area of the distal convoluted tubule, the area of the lumen distal convoluted tubule. Average daily growth rates decreased with increasing duration of the postoperative period. Conclusions. It was found a significant increase in performance of all structural components of the nephron renal cortex remaining after nephrectomy in immature rats during compensatory reaction. The highest growth rate occurs within seven days after the removal of a kidney. Keywords: single kidney, nephrectomy, nephron, morphometry, immature rats. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК: 616.36-003.826-092-008.9

Півторак К.В. Ефективність немедикаментозного лікування неалкогольної жирової хвороби печінки у осіб з підвищеною масою тіла та ожирінням Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова, м. Вінниця, Україна, ekaterina.pivtorak@yahoo.com.ua Резюме. Пошук ефективних методів НАЖХП на фоні метаболічного синдрому є пріоритетним напрямком сучасної медицини. Мета дослідження – встановити ефективність і безпеку впливу комплексного немедикаментозного лікування на стан вуглеводного та ліпідного обмінів у хворих на НАЖХП з підвищеною масою тіла та ожирінням. Матеріал і методи дослідження. Проведено комплексне обстеження 52 пацієнтів, які мали підтверджений діагноз НАЖХП та проходили амбулаторне лікування. Хворі основної групи (n=27) наряду з дієтотерапією, традиційним лікуванням рекомендували проводити заходи, спрямовані на підвищення рухової активності. Застосували принцип поступового збільшення фізичного навантаження, систематичності його проведення. До немедикаментозного

лікування також відносили проведення масажу за оригінальною методикою. Групу порівняння (n = 25) склали хворі, які отримували традиційне лікування та перебували у звичайному руховому режимі. Лікування передбачало дотримання лікувального режиму та дієтичного харчування, призначення дезінтоксикаційних, протизапальних, імуномодулюючих, метаболічних, гепатопротекторних засобів. Контрольну групу становили практично здорові 32 особи. Результати роботи. Аналіз скарг, об’єктивного та лабораторного дослідження хворих на НАЖХП показав ефективність немедикаментозного лікування у осіб з підвищеною масою тіла та ожирінням. Висновки. Немедикаментозне лікування на додаток до базисної терапії НАЖХП у осіб з підвищеною масою тіла та ожирінням

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) проявляє комплексний, багатокомпонентний, у тому числі ліпокоригуючий вплив. Ключові слова: неалкогольна жирова хвороба печінки, ожиріння, лікування, ліпідний обмін.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Аналіз 260 епідеміологічних досліджень, опублікованих за останні 5 років в базах даних MEDLINE, EMBASE, Кокранівської бібліотеці, а також звітних документів Всесвітньої організації охорони здоров’я свідчить про те, що близько 29 млн людей в європейських країнах страждають хронічними захворюваннями печінки [1]. У цілому в Україні за 5 років захворюваність на стеатогепатит різної етіології підвищилася на 76,6% [9]. Надмірне накопичення жирової маси, особливо в абдомінальній області, є причиною гормональних і метаболічних порушень, що призводять до розвитку асоційованих з ожирінням захворювань. Лікування неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП) – поки що не вирішена проблема. Конкретних схем лікування хворих на НАЖХП на фоні метаболічного синдрому на сьогоднішній день не існує [6]. Пошук ефективних методів НАЖХП на фоні метаболічного синдрому є пріоритетним напрямком сучасної медицини. Назріла необхідність застосування дієвих лікувальних, реабілітаційних та профілактичних програм [8]. Досить важливо при лікуванні ожиріння застосувати немедикаментозні заходи, спрямовані на зниження маси тіла, зміну стереотипів харчування, відмову від шкідливих звичок (куріння та зловживання алкоголем), підвищення фізичної активності, тобто формування здорового способу життя [3, 11]. Найбільший ефект на показники НАЖХП при ожирінні надає саме схуднення [12]. В останні роки змінилася концепція терапії хворих на ожиріння. Якщо в минулому метою лікування було досягнення нормальної маси тіла, то в даний час оптимальним вважається поступове помірне зниження ваги (не більше ніж на 0,5-1 кг на тиждень), спрямоване не стільки на поліпшення антропометричних показників, як на компенсацію метаболічних порушень і супутніх захворювань [7]. Фізична реабілітація, яка є важливим складовим компонентом медичної реабілітації, характеризується вдосконаленням своїх засобів і методів. Ряд вчених активно застосовують комбіновану немедикаментозну терапію (дієта з низьким глікемічним індексом або низьковуглеводна дієтотерапія у поєднанні з комплексом фізичних вправ) на тлі медикаментозного лікування хворих на артеріальну гіпертензію та ожиріння [10]. Лікування, реабілітація НАЖХП вимагають розробки ефективних заходів боротьби з гіподинамією. Мета дослідження – встановити ефективність і безпеку впливу комплексного немедикаментозного лікування на стан вуглеводного та ліпідного обмінів у хворих на НАЖХП з підвищеною масою тіла та ожирінням. Матеріал і методи дослідження Проведено комплексне обстеження 52 пацієнтів, які мали підтверджений діагноз НАЖХП та проходили амбулаторне лікування. Наявність стеатозу печінки підтверджували даними УЗД, а стеатогепатиту – у додаток до ультразвукових змін підвищенням активності сироваткових трансаміназ: аланінамінотрансферази (АлАТ) та аспартатамінотрансферази (АсАТ). Середній вік хворих на НАЖХП складав 44,9±2,1 років. Надлишкова маса тіла з індексом маси тіла (ІМТ) 25-29,9 кг/м2 відзначалася у 11 пацієнтів. Найбільш часто (25 хворих) зустрічалася І ступінь ожиріння з ІМТ від 30 кг/м2 до 34,9 кг/м2. У значної частини пацієнтів (16 хворих) відзначалася II ступінь ожиріння з ІМТ від 35 кг/м2 до 39,9 кг/м2. З дослідження виключені пацієнти, що мали морбідне ожиріння (ІМТ >40). Корекцію харчового раціону здійснювали на тлі дієти № 5 за Певзнером, у відповідності зі ступенем порушення обміну речовин. Зменшувалася загальна калорійність харчування за рахунок вуглеводів і жирів. За характером немедикаментозного лікування пацієнти розподілені на 2 групи. Відповідно до принципів доказової медицини, обидві групи були репрезентативні за ІМТ і ступенем важкості хвороби. Хворі основної групи (n = 27) наряду

з дієтотерапією, традиційним лікуванням рекомендували проводити заходи, спрямовані на підвищення рухової активності. Застосували принцип поступового збільшення фізичного навантаження, систематичності його проведення. Рекомендували фізичні навантаження помірної інтенсивності, досить тривалі (по 30-45 хвилин) і регулярні, не менше 3-5 разів на тиждень. До немедикаментозного лікування також відносили проведення масажу [4] у динамічному режимі 15 хв. Використовувався апаратний масаж, де застосовували неспецифічний коливальний рух, направлений перпендикулярно площині міжхребцевого диску, з періодом та частотою 0,45 коливань/с. та зусиллям за співвідношенням шийний відділ 12 кг, поперековий 35 кг. Відпочинок - 15 хв. Проведено 15 сеансів протягом місяця. Апаратний масаж слід вважати його близьким до розтирання, вібрації та розминки, проведеної глибоким натисканням пальцем, де вплив пальця вдало замінено впливом валиків рухомої каретки [5]. Групу порівняння (n = 25) склали хворі, які отримували традиційне лікування та перебували у звичайному руховому режимі. Лікування передбачало дотримання лікувального режиму та дієтичного харчування, призначення дезінтоксикаційних, протизапальних, імуномодулюючих, метаболічних, гепатопротекторних засобів. До дослідження не були включені пацієнти, яким були призначені препарати, що регулюють апетит (сибутрамін), або зменшують всмоктуваність нутрієнтів з їжі (ксеникал, акарбоза), або препарати для корекції інсулінорезистентності (метформін). Контрольну групу становили практично здорові 32 особи. У всіх пацієнтів вимірювали наступні параметри: зріст, масу тіла, окружність плеча, обхват талії (ОТ) та стегон (ОС), товщину шкірно-жирових складок. Визначали ІМТ. Проводили ультразвукове дослідження печінки. Забір крові для біохімічних досліджень проводили в ранкові години шляхом венепункції ліктьової вени. Після центрифугування в сироватці крові визначали за загальноприйнятими методиками активність ферментних маркерів цитолізу: АлАТ, АсАТ та холестазу: лужна фосфатаза (ЛФ), рівень загального білірубіну та його фракцій, показників ліпідного обміну: загальний холестерин, холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ), тригліцериди (ТГ), холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ). Рівень глюкози, інсуліну та С-пептиду оцінювали натще і через 2 години після прийому протягом 5 хвилин 75 г глюкози, розчиненої в 250-300 мл води. Наявність інсулінорезистентності встановлювали за рівнем індексу НОМА. Статистична обробка отриманих результатів проведена з застосуванням програми “STATISTICA 5.5” фірми Statsoft (ліцензійний № AXXR910A374605FA) з використанням параметричних і непараметричних методів оцінки отриманих результатів.

Результати дослідження При надходженні до клініки у хворих дослідної та порівняльної груп найбільш частими скаргами були наявність надмірної ваги (n=48), головний біль у потиличній області (n=44), астенічний синдром (загальна слабкість - n=10; стомлюваність - n=12; поєднання загальної слабкості та стомлюваності - n = 24), гіркота в роті (n=30), сухість у роті (n=26). Значну кількість хворих турбував біль в області серця переважно стискаючого характеру, пов’язані з фізичним або емоційним навантаженням, запаморочення (n = 24), похолодання кінцівок (п = 13). Рідше хворі відмічали важкість у правому підребер’ї (n= 8), тупий біль у правому підребер’ї (n=7), не пов’язані з прийомом їжі. Інші скарги (нудота, відчуття тяжкості в епігастрії, здуття живота, задишка при фізичних навантаженнях, набряки ніг, відчуття перебоїв у роботі серця) відзначалися, у деяких хворих. Найбільш поширеними об’єктивними симптомами були жовтяниця шкіри та слизових оболонок (n=17), збільшення, болючість, ущільнення печінки (n=16), спленомегалія (n=5). При УЗД у всіх хворих виявлялися підвищена ехогенність печінки, розмитий судинний малюнок, дифузна неоднорідність тканини печінки. Дані зміни свідчили про наявність жирової інфільтрації печінки. У 16 хворих спостерігалось гепатомегалія, п’яти випадках зареєстрована спленомегалія. Достовірних відмінностей у скаргах та об’єктивних даних у хворих дослідної та порівняльної груп не відмічено (табл. 1). У більшості хворих з основної групи вже протягом першого тижня медичної реабілітації зменшувалися загальна

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

3 місяці

6 місяців

До госпіталізації

1 місяць

3 місяці

6 місяців

Головний біль Астенічний синдром Біль в області серця Похолодання кінцівок Гіркота в роті Сухість в роті Важкість у правому підребер’ї Біль у правому підребер’ї Нудота Зниження апетиту Жовтяниця Свербіж шкіри Гепатомегалія

1 місяць

Симптоми

До госпіталізації

Таблиця 1. Наявність скарг у хворих на НАЖХП з підвищеною масою тіла та ожирінням у динаміці лікування Кількість хворих Основна група Порівняльна група

21 24 11 4 16 12 4 3 2 3 8 19 8

15 14 8 3 9 6 1 2 0 0 5 11 7

8 6 5 1 4 3 0 0 0 0 0 5 3

3 1 3 0 0 1 0 0 0 0 0 0 0

23 22 13 9 14 14 4 4 1 2 9 16 8

18 16 10 5 9 8 2 2 0 0 6 10 8

12 10 8 3 8 7 1 1 0 0 2 9 5

6 3 4 1 0 1 0 0 0 0 0 1 3

слабкість і нездужання, підвищувалися загальний життєвий та емоційний тонуси, нормалізувалася фізична та розумова працездатність, істотно поліпшувалися самопочуття та настрій. На тлі комплексної терапії хворі відзначали зменшення вираженості, або повне зникнення скарг, однак статистично значущі відмінності отримані в зменшенні скарг на болі в області серця, слабкість і стомлюваність, головний біль і біль у правому підребер’ї (відмінності достовірні з р<0,05 по відношенню до порівняльної групи). При проведенні ультразвукового дослідження після застосування медикаментозної та рекомендованої немедикаментозної терапії в динаміці відзначено достовірне зменшення ступеня жирової інфільтрації печінки, нормалізація розмірів печінки та селезінки. Як видно з таблиці 1, у групі порівняння ще залишались такі симптоми як головний біль у потиличній області (n=6), астенічний синдром (n = 3), сухість у роті (n=1), біль в області серця (n=4). Через 6 місяців від початку лікування у хворих основної групи статистично значуще знизилися показники ІМТ, ОТ, ОТ/ОС (р <0,05). У групі хворих на НАЖХП до лікування рівень глюкози крові натще склав 7,86±0,07 ммоль/л у порівнянні з 4,95±0,06 ммоль/л у контрольній групі. Після медикаментозного лікування відбулося зниження показника до 6,25±0,06 ммоль/л, а після комбінованого (медикаментозного та немедикаментозного) лікування до 5,05±0,06 ммоль/л. Як свідчать показники HOMA-IR, інсуліну та С-пептиду їх значення найбільше знижувались (p<0,05) після комбінованого (медикаментозного та немедикаментозного) лікування відповідно у 2,16 раза, 2,58 раза, 1,96 раза. Порушення обміну ліпопротеїдів виявлені у всіх обстежених хворих (рис. 1). До лікування найчастіше реєструвалася гіпертригліцеридемія, дещо рідше спостерігалося підвищення сироваткової концентрації загального холестерину. Зниження сироваткової концентрації холестеринуЛПВЩ зареєстровано у 16 хворих на НАЖХП. Результати дослідження показали статистично значущу різницю між показниками ліпідного спектру крові до лікування та після як медикаментозного, так і немедикаментозного лікування. Коефіцієнт атерогенності дорівнював 3,5 ум. од., що свідчить про є високий ступінь імовірності розвитку атеросклерозу та ІХС. Активність ферментних маркерів цитолізу АлАТ та АсАТ статистично значуще знижувалась після комбінованого лікування.

Обговорення За даними вчених Білорусії [5] механотерапевтичний вплив на м’язи підсилює їх скоротливу функцію, нормалізує контрактильний і пластичний тонус, підвищує активність і працездатність. М’язовий кровотік після масажу збільшується в 1,5 раза. Масаж активує в м’язах ключові ферменти клітинного дихання (цитохромоксидази), циклу Кребса (сукцинатдегідрогенази), а також ензимів утилізації кінцевих продуктів метаболізму - лактатдегідрогенази та піруватдегідрогенази. Механічний вплив на симпатичні нервові волокна призводить до активації адаптаційно-трофічної функції симпатичної нервової системи, відновленню екскреції гормонів наднирниками, щитоподібною залозою й яєчниками. Катехоламіни, що виділяються мозковою речовиною надниркових залоз, стимулюють катаболічні процеси в організмі, а це сприяє підвищенню резистентності організму й активації імуногенезу. Підвищується діурез і виділення з сечею натрію хлориду, сечової кислоти та фосфатів.

Висновки Немедикаментозне лікування на додаток до базисної терапії НАЖХП у осіб з підвищеною масою тіла та ожирінням проявляє комплексний, багатокомпонентний, у тому числі ліпокоригуючий вплив. Лікувальна фізкультура є ефективним і безпечним методом профілактики та фізичної реабілітації хворих на НАЖХП. Включення спеціально підібраного комплексу фізичних вправ, суворо специфічних для конкретного хворого, дозволяє підвищити функціональні можливості хворого, знизити клінічні прояви захворювання, запобігти ускладненням. ммоль/л 8 7 6 5 4 3 2 1 0 Заг. Хс

ТГ

ХсЛПНЩ

ХсЛПВЩ ХсЛПДНЩ

До лікування Медикаментозне лікування Медикаментозне+немедикаментозне лікування

Рис. 1. Ліпідний спектр крові до та після шестимісячного медикаментозного та немедикаментозного лікування хворих на НАЖХП з підвищеною масою тіла та ожирінням. Примітка: заг. Хс– загальний холестерин ТГ – тригліцериди ХсЛПНЩ – холестерин ліпопротеїдів низької щільності ХсЛПВЩ – холестерин ліпопротеїдів високої щільності ХсЛПДНЩ – холестерин ліпопротеїдів дуже низької щільності

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Перспективи подальших досліджень У подальшому перспективно дослідити вплив немедикаментозного лікування на вміст маркерів функції та запалення в крові хворих на НАЖХП з надлишковою масою тіла та ожирінням. Література 1. Бабак О.Я. Современная гепатология: достижения, проблемы и перспективы / О.Я. Бабак // Сучасна гастроентерологія. – 2013. - № 2 (70). – С. 12-20. 2. Комшилова К.А. Кардиометаболические факторы риска на разных клинико-морфологических стадиях неалкогольной жировой болезни печени у больных абдоминальным ожирением / К.А.Комшилова, Е.А.Трошина, С.А.Бутрова, П.О.Богомолов, А.П.Князева // Ожирение и метаболизм. 2012. №3. – С. 20-25. 3. Неалкогольный стеатогепатит: патогенез, диагностика, лечение. Метод. рекомендации / Под ред. В.Т. Ивашкина. – М., 2005. – 16 с. 4. Пат. на винахід № 98876 Україна, МПК А61H 1/02; A61H 23/00. Спосіб профілактики, лікування та реабілітації вертеброгенних порушень та пристрій для його реалізації / Макуцинський М.М., Пилипенко В.М., Покидько М.І., Півторак К.В., Феджага І.В.; заявник та патентовласник Макуцинський М.М., Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова. № а201101329, Заявл. 07.02.2011. Опубл. 25.06.2012, Бюл. №12. 9с. 5. Пирогова Л.А. Современные технологии аппаратных методов массажа и криотерапии: монография / Л.А. Пирогова, Н.П. Велитченко, Т.Н. Галяс. – Гродно: ГрГМУ, 2012. – 116 с. 6. Просоленко К.А. Сучасні підходи до лікування неалкогольної жирової хвороби печінки на фоні метаболічного синдрому / К.А.Просоленко // Ліки України – 2012. - № 3-4 (1). – С 31-34. 7. Савельева Л.В. Современная концепция лечения ожирения / Л.В. Савельева // Ожирение и метаболизм – 2011. - № 1. – С. 51-56. 8. Степанов Ю. М. Стеатоз печени и неалкогольный стеатогепатит: современный взгляд на проблему / Ю. М. Степанов, А. Ю. Филиппова // Мистецтво лікування 2005. –№ 3 (19) С. 30-33. 9. Хухліна О.С. Неалкогольна жирова хвороба печінки: етіологія, епідеміологія, особливості перебігу, діагностика, прогноз / О.С. Хухліна // Український медичний часопис - 2006.– № 1 (51). - С. 89-95. 10. Швець Н.І. Оптимізація лікувально-профілактичних заходів у хворих на есенціальну артеріальну гіпертензію на тлі метаболічного синдрому із застосуванням різних схем немедикаментозного лікування / Н.І. Швець, Т.М. Бенца, О.О. Фогель // Укр. мед. часопис – 2011. - № 5 (85) – С. 74-78. 11. Allard J.P. Nutritional assessment and hepatic fatty acid composition in non-alcoholic fatty liver disease (NAFLD): a cross-sectional study / J.P.Allard, E.Aghdassi, S. Mohammed et al. // J. Hepatol. – 2008. – Vol. 48. – P. 300–307. 12. Devries M.C. Effect of endurance exercise on hepatic lipid content, enzymes, and adiposity in men and women / M.C. Devries, I.A. Samjoo, M.J. Hamadeh, M.A. Tarnopolsky // Obesity (Silver Spring).- 2008. – Vol. 16, № 10. – P. 2281–2288. Пивторак К.В. Эффективность немедикаментозного лечения неалкогольной жировой болезни печени у лиц с повышенной массой тела и ожирением Винницкий национальный медицинский университет имени Н.И. Пирогова, г. Винница, Украина ekaterina.pivtorak@yahoo.com.ua Резюме. Поиск эффективных методов НАЖБП на фоне метаболического синдрома является приоритетным направлением современной медицины.

Цель исследования - установить эффективность и безопасность влияния комплексного немедикаментозного лечения на состояние углеводного и липидного обменов у больных НАЖБП с повышенной массой тела и ожирением. Материал и методы исследования. Проведено комплексное обследование 52 пациентов, которые имели подтвержденный диагноз НАЖБП и проходили амбулаторное лечение. Больные основной группы (n = 27) наряду с диетой, традиционным лечением рекомендовали проводить мероприятия, направленные на повышение двигательной активности. Применили принцип постепенного увеличения физической нагрузки, систематичности его проведения. К немедикаментозному лечению также относили проведения массажа по оригинальной методике. Группу сравнения (n = 25) составили больные, получавшие традиционное лечение и находились в обычном двигательном режиме. Лечение предусматривало соблюдение лечебного режима и диетического питания, назначение дезинтоксикационных, противовоспалительных, иммуномодулирующих, метаболических, гепатопротекторных средств. Контрольную группу составили практически здоровые 32 человека. Результаты работы. Анализ жалоб, объективного и лабораторного исследования больных НАЖБП показал эффективность немедикаментозного лечения у лиц с повышенной массой тела и ожирением. Выводы. Немедикаментозное лечение в дополнение к базисной терапии НАЖБП у лиц с повышенной массой тела и ожирением проявляет комплексный, многокомпонентный, в том числе липокорригирующий влияние. Ключевые слова: неалкогольная жировая болезнь печени, ожирение, лечение, липидный обмен Pivtorak K.V. The Effectiveness of Non-Pharmacological Treatment of Non-Alcoholic Fatty Liver Disease in Overweight and Obese Individuals Vinnitsa National Medical University named after M.I. Pirogov, Vinnitsa, Ukraine, pivtorakv@gmail.com Abstract. Search NAFLD effective methods against the background of metabolic syndrome is a priority for modern medicine. The aim – to establish the efficacy and safety impact of complex non-drug treatment condition on carbohydrate and lipid metabolism in patients with NAFLD of overweight and obesity. Material and methods. A comprehensive survey of 52 patients who had a confirmed diagnosis were NAFLD and outpatient treatment. Patients of the main group (n = 27) along with diet therapy, traditional treatment recommended to carry out activities aimed at increasing physical activity. Applied the principle of gradual increase in physical activity, its systematic conduct to non-drug treatment also attributed the massage by the original method. Comparison group (n = 25) consisted of patients who received conventional treatment and were in the normal driving mode. Treatment involved treatment adherence and dietary regime, purpose of detoxification, anti-inflammatory, immunomodulatory, metabolic, hepatoprotective drugs. The control group consisted of 32 practically healthy person. The results of the work. Analysis of complaints and objective laboratory studies showed patients NAFLD non-drug treatment effectiveness in individuals with overweight and obesity. Conclusions. Non-drug treatment in addition to standard treatment NAFLD in individuals with overweight and obesity shows a complex, multicomponent, including lipocorrective action. Keywords: Nonalcoholic fatty liver disease, obesity, treatment, lipid metabolism. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК:611.127:611.132.2:611.142:615.212.7.099]-08

Покотило П.Б., Логаш М.В., Покотило В.Ю., Кривко Ю.Я. Особливості будови міокарду та його судинного русла у білих щурів на ранніх термінах (7-14 доби) перебігу експериментальної опіоїдної інтоксикації Кафедра нормальної анатомії, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів anatomp1@ukr.net Резюме. Експеримент проводився на 36 статевозрілих білих щурах-самцях, які були розділені на дві групи: контрольну та експериментальну. Як експериментальний матеріал використовували міокард правого передсердя. Метою дослідження було встановити зміни кардіоміоцитів міокарду щурів та його судинного русла на ранніх термінах перебігу експериментальної опіоїдної інтоксикації на світлооптичному рівні, а також їх функціональну активність. Використовували наступні методи дослідження: відтворення моделі експериментальної опіоїдної інтоксикації, світлооптичний, морфометричний та статистичний. При гістологічному дослідженні встановлено, що на 7-му, 14-му добу експериментальної опіоїдної інтоксикації спостерігаються численні зміни в міокарді: міоцитолізис, вакуолізація кардіоміоцитів, кардіосклероз, розширення судин та їх сладж-синдром. Ключові слова: серце, міокард, кардіоміоцит, щур, експериментальна опіоїдна інтоксикація.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Наркоманія в Україні протягом останнього десятиріччя набула стрімкого поширення[1]. За даними ВООЗ на 2013 рік в Україні налічується 387 000 споживачів ін’єкційних наркоманів, але дійсну кількість наркозалежних осіб не знає ніхто (приблизно 1,5-1,7 млн мешканців споживають наркотики)[2,3]. Щорічно в Україні кількість наркозалежних осіб збільшується на 8-9 %. Така тенденція є однією з найвищих у Європі. 70-75 % наркоманів становить молодь віком до 25 років. Серед цих показників спостерігається тенденція зростання жіночої наркоманії, що є найвищою у Європі. Статистика наведена в глобальному звіті Управління ООН з наркотиків і злочинності показує, що на 1 млн населення в Україні припадає 43 смертельних випадки внаслідок вживання наркотиків[4]. Протягом останніх шести років число смертей, пов’язаних із залежністю від певних видів наркотиків було в середньому 215 осіб на рік. За даними ВООЗ хвороби серця є однією з визначальних проблем сучасної медицини. Найчастішою причиною смертності при внутрішньовенному вживанні наркотиків, зокрема опіатів та опіоїдів найчастіше зі сторони серцево-судинної системи спостерігається інфекційний ендокардит[5,6]. Мета дослідження: встановити зміни кардіоміоцитів міокарду щурів та його судинного русла на ранніх термінах перебігу експериментальної опіоїдної інтоксикації на світлооптичному рівні, а також їх функціональну активність.

тіла щура. Препарат розводили бідистильованою водою для доведення об’єму ін’єкції до 0,5мл.Контрольна група тварин – інтактні білі щурі такої ж ваги, статі, віку. Контрольній групі тварин вводили 0,9% розчин NaCl в об’ємі 0,5 мл внутрішньом’язево. Щоденно проводилося зважування тварин для корекції дози введення препарату. Забір матеріалу для гістологічного дослідження здійснювали після евтаназії щурів шляхом внутрішньоочеревинного введення тіопенталу натрію з розрахунку 25 мг на 1кг маси тіла. У якості матеріалу для гістологічного дослідження використали стінку правого передсердя. Перед фіксацією матеріал промивали у теплому фізіологічному розчині. Фіксацію матеріалу здійснювали у буферному 10% розчині формаліну протягом 24 годин, виготовленим безпосередньо перед використанням. Після фіксації матеріал промивали у фізіологічному розчині . Приготування гістологічних препаратів здійснювали за звичайною методикою із фарбуванням зрізів гематоксиліном та еозином. Препарати вивчали і фотографували під мікроскопом MEIJI– 4000, та камерою CANONEOS 550 D, при збільшенні (окуляр 10, об’єктив 10), (окуляр 10, об’єктив 20), (окуляр 10, об’єктив 40), (окуляр 10, об’єктив 100).

Результати дослідження При макроскопічному дослідженні серця інтактних тварин встановлено наступне: маса серця в середньому становить 0,75 – 0,9±0,1 г,довжина серця щура становить 1,2±0,2 см, діаметр – 0, 8±0,04 см. Окружність основи серця дорівнює 1,9 ± 0,2 см. При макроскопічному дослідженні експериментальних тварин на ранніх термінах експерименту морфометричні показники суттєво не відрізнялися від показників норми[5]. При дослідженні мікропрепаратів контрольної групи спостережень гістологічна картина в цілому відповідала варіанту норми, що описані у фахових виданнях [3,4]. При дослідженні на світлооптичному рівні препаратів серця та судин щура на 7 добу перебігу експериментальної опіоїдної інтоксикації цитоплазма кардіоміоцитів оксифільна з добре вираженою посмугованістю та наявністю у деяких волокнах прозорих, округлих, дрібних вакуоль (рис.1). Ядра кардіоміоцитів паличкоподібної форми. Подекуди спостерігаються групи кардіоміоцитів з нечіткими контурами, світло-рожевою цитоплазмою, з ознаками, що характерні для гідропічної дистрофії, їх різке набухання, подекуди з вираженим розволокненням.

Матеріал і методи дослідження Відтворення моделі експериментальної опіоїдної інтоксикації, світлооптичний, морфометричний та статистичний. Матеріалом дослідження були статево зрілі щурі-самці масою 100 – 160 г лінії “Вістар” в кількості 36 тварин. Всі тварини містились в умовах віварію на звичайному харчовому раціоні. Робота проводилась згідно “Правилам проведення робіт з використанням експериментальних тварин” (1977р.), Конвенцією Ради Європи “Про охорону хребетних тварин, що використовуються в експериментах та інших наукових цілях ”(1986р.), Директиви ЄЕС 3609(1986рю) та наказу МОЗ України №281 від 01.11.2000р. “Про міри по подальшому вдосконаленню організаційних норм роботи з використанням експериментальних тварин”, “Загальними етичними правилами експериментів на тваринах”, ухваленими I Національним конгресом з біоетики від 20 вересня 2001 року, м. Київ. При виконанні роботи проводилися заходи по дотриманню принципів етики для проведення біомедичних досліджень. Відтворення експериментальної опіоїдної інтоксикації проводилося внутрішньом’язовим введенням опіоїдного анальгетика “Налбуфін” із розрахунку на першому тижні 8 мг/кг маси, із зростанням дози на 2 тижні 15 мг/кг маси, на 3 тижні 20 мг/кг маси, поступово підвищуючи дозу введення на 6 тижні до 35 мг/кг маси

Рис. 1. Міокард щура на 7 добу експериментальної опіоїдної інтоксикації. Забарвлення гематоксиліном та еозином . Збільшення 400

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 2. Міокард щура на 7 добу експериментальної опіоїдної інтоксикації. Забарвлення гематоксиліном та еозином . Збільшення 400

Рис. 3. Міокард щура на 7 добу експериментальної опіоїдної інтоксикації. Забарвлення гематоксиліном та еозином . Збільшення 100

В артеріях, як великого, так і дрібного калібру спостерігається різко набряклий ендотелій з явищами його проліферації, що підтверджується нами при імуногістохімічному дослідженні. Стінка артеріальних судин потовщена, внутрішня еластична мембрана з ознаками розволокнення. За рахунок проліферації ендотеліальних клітин і потовщення середньої оболонки значно звужується просвіт судин (рис.2) У кардіоміоцитах спостерігалися різні ступені альтеративних змін: грудкуватість цитоплазми кардіоміоцитів, та її вакуолізація. У просвіті окремих артеріальних судин спостерігаються сладж-синдром з формуванням пристінкових тромбів (рис. 3). Спостерігається виражений набряк периваскулярних та інтерстиційних просторів, що проникає між м’язовими волокнами з подальшим їх розволокненням. Подекуди спостерігається незначна лімфоцитарна інфільтрація кардіоміоцитів та інтерстиційної тканини. При дослідженні венозних судин, як великого, так і дрібного калібрів на 7 добу експериментальної опіоїдної інтоксикації спостерігається нерівномірна товщина їх стінок та просвіт неправильної форми. При дослідженні препаратів на світлооптичному рівні на 14 добу експериментальної опіоїдної інтоксикації спостерігається нерівномірне повнокров’я та набряклість міокарда. У деяких випадках спостерігалася дилатація камер серця, що могла бути пов’язана з міокардіодистрофією опіоїдного ґенезу. Виявлялись відкладення жирової тканини під епікардом і дифузний кардіосклероз. У частини випадків у камерах серця спостерігались пристінкові тромби.

На мікропрепаратах експериментальної групи тварин спостерігається набряк оболонок судин коронарної системи серця, а саме, їх дистонія та ендоплазматичне просякання стінок коронарних артерій малого та середнього калібрів. Починаючи з 14 доби експерименту спостерігалися виражені альтеративні зміни кардіоміоцитів: футлярний міоцитолізис, грудкуватий розпад і більш виражена вакуолізація цитоплазми. У гемомікроциркуляторному руслі спостерігаються ознаки капілярного повнокров’я, стазу та сладж-синдрому еритроцитів у просвітах судин різних калібрів. Подібні зміни були виявлені у венозній ланці судин міокарда. Розлади гемомікроциркуляції по типу капілярного і венозного повнокров’я з ознаками стазу та сладж-синдрому еритроцитів, яке ми також спостерігали, служать основною причиною порушення гемоциркуляції, розвитку гіпоксії та порушення трофіки стінки серця при опіоїдній інтоксикації. На 14добу експериментальної опіоїдної інтоксикації спостерігається розширення всієї венулярної ланки гемомікроциркуляторного русла міокарду, а також лімфокапілярів. У міокарді відмічались ознаки дистрофії кардіоміоцитів, так і деструкції м’язових волокон на тлі периваскулярного набряку. Відзначався набряк строми міокарда, а виявлені пучки м’язових волокон були роз’єднані. Особливо була виражена гідратація в периваскулярній ділянці. Слід зазначити, що при аналізі тканинних зрізів міокарду на 14 добу перебігу експерименту в експериментальному матеріалі спостерігався ознаки, що характерні для кардіосклерозу (рис. 4). Спостерігався дифузний характер порушення циркуляції та дистрофічних змін міокарда, гідропічне набухання та гіаліноз стінок дрібних артерій, зміни дрібних інтрамуральних судин серця у вигляді потовщення інтими, мукоїдне набухання стінок з плазматичним просоченням. При цьому спостерігалися різко виражене венозне й капілярне повнокров’я з явищами стазу в деяких ділянках міокарда та з запустінням судин в інших. Окрім цього спостерігаються ділянки з розростанням сполучної тканини навколо судин і між м’язовими волокнами, набухання м’язових волокон з втратою поперечної посмугастості. Дані зміни міокарду характерні для дифузного кардіосклерозу (рис. 5). На 14добу експериментальної опіоїдної інтоксикації спостерігається розширення всієї венулярної ланки гемомікроциркуляторного русла міокарду, а також лімфо капілярів (рис. 6).

Рис. 4. Міокард щура на 14 добу експериментальної опіоїдної інтоксикації. Дрібновогнищевий кардіосклероз. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення 200

Обговорення Токсична дія опіоїдів веде до порушення концентрації кисню в кардіоміоцитах, що призводить до порушення вугле-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 5 Міокард щура на 14 добу експерименту. Дрібновогнищевий кардіосклероз. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення 200

водного і білкового обмінів, електролітний дисбаланс міокарда. Тому, одній і тій же топографічної ділянці виникають так звані мозаїчні ділянки з різною скоротливою здатністю. Морфологічним підтвердженням цьому служать м’язові серцеві волокна, що знаходяться у стані перескорочення (з контрактурами різного ступеня, аж до повної втрати скоротливої здатності), внутрішньоклітинного футлярного типу міоцитолізису, грудчастого розпаду та вакуолізауією цитоплазми кардіоміоцитів. Результатом зазначених процесів є можливе асинхронне скорочення лівого і правого відділів серця. Висновки В результаті проведеного дослідження були встановлені морфологічні зміни стінки серця та ланок гемомікроциркуляторного русла серця на гістологічному рівні на 7 та 14 доби експериментальної опіоїдної інтоксикації. 1. На 7 добу перебігу експериментальної опіоїдної інтоксикації спостерігаються альтеративні зміни кардіоміоцитів стінок правого передсердя, а саме: грудкуватість цитоплазми та наявність вакуоль. У просвіті окремих артеріальних судин спостерігається сладж-синдром з формуванням пристінкових тромбів. Відмічається виражений набряк периваскулярних та інтерстиційних просторів, що проникає між м’язовими волокнами з подальшим їх розволокненням. Подекуди спостерігається незначна лімфоцитарна інфільтрація кардіоміоцитів та інтерстиційної тканини. 2. На 14 добу перебігу експериментальної опіоїдної інтоксикації спостерігаються більш виражені альтеративні зміни міокарду: футлярний міоцитолізис, грудчастий розпад та більш виражена кількість вакуоль. У гемомікроциркуляторному руслі спостерігаються ознаки капілярного повнокров’я, стазу та сладж-синдрому еритроцитів у просвітах судин різних калібрів. На 14добу експериментальної опіоїдної інтоксикації спостерігається розширення всієї венулярної ланки гемомікроциркуляторного русла міокарду, а також лімфокапілярів. 3. При тривалому введенні опіоїдного анальгетика “Налбуфін” в терапевтичних дозах спостерігаються альтеративні зміни різного ступеня з подальшим розвитком кардіосклерозу та порушення скоротливої функції міокарду. Перспективи подальших досліджень Нові дані щодо змін будови тканин та органів, що отримані при відтворенні експериментальної моделі опіоїдної інтоксикації вивчених на ранніх термінах можуть мати практичне застосування у майбутніх дослідженнях, слугувати розробці нових діагностичних та лікувальних заходів щодо даної патології.

Рис. 6. Міокард серця білого щура на 14 добу експериментальної опіоїдної інтоксикації. Фрагментація м’язових волокон. Забарвлення гематоксиліном та еозином. Збільшення 1000

Література 1. Вієвський А.М. Національний звіт щодо наркотичної ситуації (дані 2010 року) для Європейського моніторингового центру з наркотиків та наркотичної залежності. Україна. Тенденції розвитку, поглиблений огляд з обраних тем”. /А.М. Вієвський, М.П. Жданова, С.В. Сидяк, В.С. Безногих, А.І. Грищенко та ін.// – Київ., – 2011.– 96 с. 2. Jonathan Caulkins, “The global recession’s effect on drug demand — diluted by inertia” /Caulkins Jonathan International Journal of Drug Policy//. – 2011. –Vol. 22(5). – P. 374-375. 3. Zuccato E. “Changes in illicit drug consumption patterns in 2009 detected by wastewater analysis”. / E. Zuccato and others. Drug Alcohol Depend//. – 2011. –Vol. 11(2&3). – P. 464-469. 4. United Nations Office on Drugs and Crime, World Drug Report 2014. /United Nations publication // – 2014. – No. E.14., –XI.7. 5. Schwappach D.L.B. The economics of primary prevention of cardiovascular diseases – a systematic review of economic evaluations / D.L.B. Schwappach, T.A. Boluarte, M. Suhcke. Cost effectiveness and resource allocation //. – 2007. – Vol. 5. – P.1–12. 6. Доклад о состоянии здравоохранения в мире, 2008 г. Первичная медико–санитарная помощь: сегодня актуальнее, чем когда–либо. – Женева: ВОЗ, 2008. – 152 с. Покотыло П.Б., Логаш М.В., Покотыло В.Ю., Крывко Ю,Я. Особенности строения миокарда и его сосудистого русла у белых крыс на ранних сроках (7-14 сутки) протекания экспериментальной опиоидной интоксикации Кафедра нормальной анатомии Львовский национальный медицинский университет имени Даниила Галицкого, г. Львов anatomp1@ukr.net Резюме. Эксперимент проводился на 36 половозрелых белых крысах-самцах, которые были разделены на две группы: контрольную и экспериментальную. Как экспериментальный материал использовали миокард правого предсердия. Целью исследования было установить изменения кардиомиоцитов міокарда крысы и его сосудистого русла на ранних сроках протекания экспериментальной опиоидной интоксикации на светооптическом уровне, а также их функциональную активность. При гистологическом исследовании на 7-м, 14-е сутки экспериментальной опиоидной интоксикации наблюдаются многочисленные изменения в миокарде: миоцитолизис, вакуолизация кардиомиоцитов, кардиосклероз, расширение сосудов и их сладжсиндром. Ключевые слова: сердце, миокард, кардиомиоцит, крыса, экспериментальная опиоидная интоксикация. Pokotylo P.В., Logash M.V., Pokotylo V.Yu., Kryvko Y.Ya. Features of the Structure of the Myocardium and its Vascular Bed in Albino Rats within the Early Period (7-14 Days) of Experimental Opioid Intoxication Department of normal anatomy Lviv National Medical University, Lviv Abstract. The experiment was made on 36 sexually matured white

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) under male rats which were divided into two groups: control and experimental. The myocardium of right atrium played role as an experimental material. Histological method of experimenting was used. As a result on the 7th, 14 th and chronical opioid intoxication are numerous alteration processes in myocardium: myocytolysis, vacuolization of cardiomyocytes, cardiosclerosis, enlargement of vessels and their sludgesyndrome. On the 7-th day of experimental opioid intoxication the changes of right atrium walls cardiomyocytes were observed, in particular: the clotted cytoplasm and the presence of vacuoles. The sludge syndrome with parietal thrombus formation were observed in a lumen of some artery. It is noted a swelling of perivascular and interstitial spaces that penetrated muscle fibers and separates their in further. Besides, there small lymphocytic infiltration of cardiomyocytes and interstitial tissue occurs.

On the 14-th day of experimental opioid intoxication more pronounced alternative changes of myocardium were observed: clotted fragmentation, case-like myocytolisis and more vacuoles. There were signs of capillary plethora, stasis and erythrocytes sludge in the lumen of various size blood vessels within the hemomicrocirculatory bedlinks. Besides, the total dilatation of veins and lymphatic capillaries of myocardial hemomicrocirculatory bedlinks were observed. In a long-term experimental administration of opioid analgesic “Nalbuphine” the alternative changes of various degree were observed, with further development of cardiosclerosis and violation of myocardium contractile function. Keywords: heart, myocardium, cardiomyocytes, rat, experimental opioid intoxication. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК 591.462 + 591.463.4 + 591.461 + 591.463.2 + 591.465.3 + 616-001.18 + 616-092.9

Попадинець О.Г., *Дідушко О.М., Перцович В.М., Гречин А.Б., Шутка Л.А., Саган О.В., Дубина Н.М., Федорак В.М. Морфофункціональні особливості органів сечо-статевої системи при експериментально змодельованих станах Кафедра анатомії людини, оперативної хірургії та топографічної анатомії, * кафедра ендокринології ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», Україна oksana-g@live.ru Резюме. У роботі представлено результати електронномікроскопічного дослідження морфофункціонального стану структурних компонентів сечового міхура, передміхурової залози, сім’яників та яєчників на третю добу після дії холоду, яке проводилося в експерименті на 20 статевозрілих білих безпородних щурах та нирок 10 дорослих щурів-самців, яким змодельовано гіпотиреоз. В усіх досліджених органах на вплив холоду виявлено однотипні дистрофічно-деструктивні зміни кровоносних судин, уротелію, залозистого епітелію, сполучнотканинного каркасу, гладких міоцитів, при цьому, ініціюючими та домінуючими були саме ангіоперетворення. Сечовий міхур, простата, яєчка та яєчники, загалом, є органами із вираженою термолабільністю. Внутрішньониркові кровоносні судини, нефрони, ниркові канальці та інтерстицій в умовах дефіциту гормонів щитоподібної залози зазнають набряково-дистрофічних змін. Ключові слова: сечовий міхур, нирки, простата, сім’яники, яєчники, загальна глибока гіпотермія, гіпотиреоз.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Різноманітність і важкість клінічних проявів захворювань органів сечо-статевої системи, незадовільні результати лікування, які негативно впливають на такі показники як народжуваність, частота розлучень, розвиток численних ускладнень, вимагають глибоких знань про їх будову і функції при дії несприятливих факторів, зокрема, холодового, який є одним із найчастіше зустріваних [1, 4]. Органом-мішенню при гіпотиреозі є нирки [2], однак, даних літератури з цього приводу обмаль. Метою роботи було встановити морфофункціональні особливості змін структурних компонентів сечового міхура, простати, сімјяників та яєчників на 3-тю добу після дії холоду та стан структур нирки при змодельованому гіпотиреозі. Матеріал і методи дослідження Для досягнення поставленої мети було використано 30 білих безпородних щурів статевозрілого віку. Стан загальної глибокої гіпотермії досягався при зниженні ректальної температури до +12-+130С у холодовій камері [5, 8]. Гіпотиреоз змодельовано шляхом ентерального введення препарату «Мерказоліл» («Здоров’я» Україна) з питною водою з розрахунку 7,5 мг/100 г маси тіла тварини впродовж 14 діб [7]. Всіх тварин утримували в нормальних умовах

віварію на повноцінному харчуванні без обмежень у питній воді. Усі маніпуляції проведено з дотриманням вимог етики та гуманного поводження з тваринами. Забір матеріалу – на 3-тю добу після дії холоду (20 тварин) та на 14-ту добу мерказоліл-індукованого гіпотиреозу (10 тварин). Евтаназія – шляхом передозування ефірного наркозу та введення тіопенталу натрію відповідно. Застосовано електронномікроскопічний метод дослідження.

Результати дослідження та їх обговорення При електронномікроскопічному дослідженні ланок ГМЦР усіх досліджених органів у цей термін гіпотермії виявлено не тільки набрякові, але й деструктивні зміни. Ядра ендотеліоцитів різко просвітлені, набряклі, контури нерівні. Під нуклеолемою зосереджені гранули хроматину. Цитоплазма низької електронної щільності. Гранулярна ендоплазматична сітка представлена розширеними канальцями і вакуолями, деякі з них фрагментовані. Зменшується кількість рибосом. Мембрани мітохондрій розмиті; зустрічаються мітохондрії, які повністю позбавлені крист. Такі ж явища спостерігаються у складових компонентах апарату Гольджі. Появляються великих розмірів вакуолі. Люмінальна поверхня плазмолеми утворює мікровирости, що приводить до клазматозу, еритроцитарних сладжів. Міжендотеліальні контакти в окремих місцях розширені. Є ділянки базальної мембрани, де вона потовщується, розпушується і фрагментується. При дослідженні уротелію помітні ознаки балонної дистрофії. Ядерна оболонка інвагінована, хроматин дезорганізований. Мембранні органели фрагментовані. Мітохондрії з гомогенізованим матриксом і редукцією крист. Численні великі вакуолі заповнюють цитоплазму. Такі ж ультраструктурні зміни прослідковуються і в м’язовій оболонці сечового міхура (рис.1). При дослідженні паренхіми передміхурової залози спостерігається зміщення ядер більш апікально. Хроматин дезорганізований, сконденсований у грудочки по всій нуклеоплазмі. Нуклеолема утворює інвагінації. Відмічається фрагментація мембран канальців і цистерн ендоплазматичної сітки та пухирців апарату Гольджі. Мітохондрії з гомо-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 1. Субмікроскопічна організація гладкого міоцита стінки сечового міхура на 3-тю добу постгіпотермічного періоду. 1 – ядро із конденсованим гетерохроматином під ядерною оболонкою, 2 – численні вакуолі в саркоплазмі гладкого міоцита. Зб.: 6400

генізованим матриксом і редукцією крист. Виражена вакуолізація цитоплазми, в той же час кількість секреторних гранул мізерна. Люмінальна плазмолема утворює множинні випини, спостерігається відрив мікроворсинок. Голокринова секреція посилена. Базальна мембрана розширена, з нечіткими контурами, у зв’язку з посиленою десквамацією вона місцями оголена. В сустентоцитах цитоплазма слабої електронної щільності за рахунок збільшення кількості везикул та вакуолей. В ядрах хроматин розміщується нерівномірно. Спостерігається фрагментація цитомембран канальців, цистерн гранулярної ендоплазматичної сітки та пухирців апарату Гольджі. З’єднання підтримуючих клітин утворюють щільні контакти. В ядрах сперматогоній хроматин згрупований в окремі грудки, утворюючи в нуклеоплазмі ділянки слабої електронної щільності (рис. 2). В цитоплазмі зменшується кількість внутрішньоклітинних органел. В сперматоцитах нуклеоплазма слабої електронної щільності. Нуклеолема утворює випинання і втиснення. Мітохондрії з деструкцією крист. Відмічається переривистість цитомембран, структурних компонентів гранулярної ендоплазматичної сітки і апарату Гольджі. В сперматидах цитоплазма слабої електронної щільності за рахунок збільшення вакуолей. Нуклеоплазма ядер в зв’язку з нерівномірно розміщеним хроматином має неодинакову щільність, перинуклеарний простір слабо диференціюється, профілі гранулярної ендоплазматичної сітки і апарату Гольджі різко розширені. В цитоплазмі гландулоцитів збільшується кількість вакуолей (рис. 3). Досить чутливими до дії холоду є примордіальні фолі-

Рис. 3. Ультраструктурний стан гландулоцитів на 3-тю добу постгіпотермічного періоду. Зб.: 8000

Рис. 2. Сім’яні звивисті канальці на 3-тю добу після дії холоду. Просвітлення і вакуолізація в цитоплазмі сустентоцитів. Зб.: 12000

кули. Спостерігається просвітлення нуклеоплазми ядер, периферична конденсація в них хроматину, розпад ядерець, втрачається звјязок між апаратом Гольджі, мітохондріями та ендоплазматичною сіткою. При гіпотиреозі у просвіті капілярів судинного клубочка та перитубулярних капілярах явища стазу, ендотеліоцити візуально збільшені (рис. 4). Ядерна оболонка інвагінована, біля неї зосереджені грудочки хроматину. Комплекс Гольджі складається з пухирців та вакуолей, ендоплазматична сітка – із розширених канальців. Мітохондрії мають гомогенний матрикс. Загалом, цитоплазма просвітлена. Базальна мембрана місцями контурується нечітко. Цитоплазма подоцитів та пристінкових епітеліоцитів низької електронної щільності. Щіточкова облямівка епітеліоцитів звивистої частини проксимальних трубочок деформована і набрякла, а цитоплазма вакуолізована. Така ж просвітленість цитоплазми епітеліоцитів прослідковується і в дистальних трубочках. Їх ядра деформовані, з перегрупованим до ядерної оболонки хроматином. Мембранні органели розширені, їх матрикс просвітлений. Інтерстиційні клітини електроннопрозорі. Отримані нами результати можна пояснити рефлекторними реакціями. Відомо, що в системних реакціях організму на зміну температури оточуючого середовища приймає учать симпатоадреналова система [3, 6], термінальні волокна якої сконцентровані, переважно, саме в місцях розміщення судин та гладком’язових елементів, а також усть проток залоз і суттєво впливає на регуляцію мікроциркуляції [9]. В той же час досліджено, що гіпотермія впливає на гладкі міоцити

Рис.4. Ультраструктура нирки в умовах мерказоліл-індукованого гіпотиреозу. 1 – сладж еритроцитів, 2 – ендотеліоцит, 3 – базальна мембрана, 4 – подоцит, 5 – клітинна ніжка. Зб.: 6400

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

судин безпосередньо або шляхом підвищення їх чутливості до циркулюючих в крові катехоламінів [1]. В умовах гіпотиреозу нирки зазнають змін, так як регулюють метаболізм і видалення тиреоїдних гормонів і, водночас, є органом-мішенню для них [2]. Все це узгоджується з отриманими нами результатами. Висновки Таким чином, на 3-тю добу після впливу загальної глибокої гіпотермії в усіх досліджених органах виникають однотипні зміни: яскраво виражені набряково-дистрофічні явища у структурних компонентах стінки судинного русла і, як наслідок, у епітеліоцитах, гладких міоцитах розвиваються дистрофічно-деструктивні процеси. В усіх структурних компонентах нирки в умовах гіпотиреозу виникають набряково-дистрофічні зміни. Перспективи подальших досліджень Враховуючи виражену термолабільність та тиреочутливість досліджуваних структур, доцільним є вивчення в динаміці етапності морфофункціональних перетворень з метою пошуку можливих методів профілактики та своєчасної корекції. Література 1. Кудряшов Ю.А. Адренергическая реактивность органных вен при действии на организм гипоксии и гипотермии / Ю.А. Кудряшов, М.С. Табаров, Б.И. Ткаченко // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. – 2000. – № 11. – С. 524 – 526. 2. Кузьменко Ю.Ю. Морфофункціональні зміни паренхіми нирки щурів при тривалому експериментальному гіпотиреозі / Ю.Ю. Кузьменко // Український морфологічний альманах. – 2011. – Т.9, № 1. – С. 60 – 62. 3. Маханова Н.А. Влияние стресса, вызванного охлаждением в раннем постнатальном онтогенезе на артериальное давление и функцию сердца у нормо- и гипертензивных крыс / Н.А. Маханова // Бюллетень экспериментальной биологии и медицины. – 2000. – № 12. – С. 660 – 663. 4. Никишкова И.Н. Особенности моделирования общего умеренного периодического охлаждения у крыс линии Вистар / И.Н. Никишкова, А.Е. Кутиков // Проблемы криобиологии. – 2000. – № 2. – С. 113 – 114. 5. Пат. 65225 А Україна, МПК 7 А61В 5/01. Спосіб моделювання загальної глибокої гіпотермії в експерименті / Шутка Б.В., Попадинець О.Г., Жураківська О.Я. – № 2003065678; заявл. 19.06.03; опубл. 15.03.04, Бюл. № 3. 6. Струков А.И. Воспаление. Общая патология человека / Струков А.И., Пучков В.С., Кауфман Я.Я. – М.: Медицина, 1990. – 74 с. 7. Чарнош С.М. Порівняльна характеристика трьох експериметальних моделей гіпотиреозу / С. М. Чарнош // Вісник наукових досліджень. – 2007. – № 2. – С. 113 – 115. 8. Шутка Б.В. Загальна глибока гіпотермія / Богдан Васильович Шутка – Івано-Франківськ, 2006. – 300 с. 9. Lujan Galan M. Macroscopic and histologic analysis of the rat

prostate after denervation / Lujan Galan M. // Archivos Espanoles de Urologia. – 2008. – Vol. 51, № 3. – P. 219 – 225. Попадинец О.Г., *Дидушко О.Н., Перцович В.Н., Гречин А.Б., Шутка Л.А., Саган О.В., Дубина Н.М., Федорак В.Н. Морфофункциональные особенности органов моче-половой системы при экспериментально смоделированных состояниях Кафедра анатомии человека, оперативной хирургии и топографической анатомии, * кафедра эндокринологии ГВУЗ «Ивано-Франковский национальный медицинский университет», Украина oksana-g@live.ru Резюме. В работе представлены результаты электронномикроскопического исследования морфофункционального состояния структурных компонентов мочевого пузыря, простаты, яичек и яичников на третьи сутки после воздействия холода, которое проводилось в эксперименте на 20 половозрелых белых беспородных крысах и почек 10 взрослых крыс-самцов, которым смоделировали гипотиреоз. Во всех исследованных органах на воздействие холода выявлено однотипные дистрофически-деструктивные изменения кровеносных сосудов, уротелия, железистого эпителия, соединительнотканевого каркасса, гладких миоцитов, при этом инициирующими и доминирующими были именно ангиопревращения. Мочевой пузырь, простата, яички и яичники, в целом, есть органами с выраженной термолабильностью. Внутрипочечные кровеносные сосуды, нефроны, почечные канальцы и интерстиций в условиях дефицита гормонов щитовидной железы претерпевают отёчно-дистрофические изменения. Ключевые слова: мочевой пузырь, почки, простата, яички, яичники, общая глубокая гипотермия, гипотиреоз. Popadynets O.H., *Didushko A.M., Pertsovych V.M., Hrechyn A.B., Shutka L.A., Sahan O.V., Dubyna N.M., Fedorak V.M. Morphofunctional Features of Organs of the Urogenital System under Experimentally Simulated Conditions Chair of Human Anatomy, Operative Surgery and Topographic Anatomy * Chair of Endocrinology SHEI “Ivano-Frankivsk National Medical University” Ukraine oksana-g@live.ru Abstract. The paper represents the results of electronic microscopic study of morphofunctional state of the structural components of the urinary bladder, prostate, testes and ovaries during the third day after exposure to cold, which was performed during the experiment on 20 mature white outbred rats and kidneys of 10 adult male rats, who were modeled hypothyroidism. In all studied organs to the impact of cold there were revealed the same type of dystrophic-destructive changes of blood vessels, urothelium, glandular epithelium, connective tissue framework, smooth muscle cells, thus angiotransformations were initiating and dominant ones. Bladder, prostate, testes and ovaries, in general, are the organs with marked thermal lability. Intrarenal blood vessels, nephrons, renal tubules and interstitia in conditions of thyroid hormones deficiency undergo edems and dystrophic changes. Key words: bladder, kidneys, prostate, testes, ovaries, general deep hypothermia, hypothyroidism. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК 611.41.018: 612.014.461:616-0929

Приходько О.О. Вплив позаклітинної дегідратації на гістоморфометричні параметри селезінки щурів Сумський державний університет, м. Суми, Україна olyastr1@yandex.ua Резюме. У статті наведені дані, отримані при гістоморфометричному аналізі структурних компонентів селезінки за умов дії експериментальної позаклітинної дегідратації організму щурів. Позаклітинну дегідратацію створювали шляхом пиття тваринами води з діуретиком (LASIX®). Для вивчення структурних компо-

нентів селезінки гістологічні зрізи забарвлювали гематоксилінеозином та за Ван-Гізон. У селезінці виникають неспецифічні дистрофічно-дегенеративні та дисциркуляторні процеси, як при легкому, так і при середньому ступені дегідратації. Вони проявляться делімфатизацією білої пульпи та редукцією червоної та білої

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) пульпи. За даними морфометрії, відбувається зменшення площі білої пульпи на фоні збільшення площі червоної пульпи та сполучнотканинного компоненту при обох термінах експерименту. Критерії 2–Пірсона та – Колмогорова – Смірнова свідчать про те, що зміна вимірюваних параметрів селезінки мають приблизно однакове значення як після одного, так і після двох місяців позаклітинної дегідратації, інтенсивність зменшення відсотку площі білої пульпи та збільшення відсотку червоної пульпи відбувається рівномірно як після першого місяця, так і після другого місяців експерименту, найбільш інтенсивно збільшення сполучнотканинного компоненту відмічається після двох місяців експерименту. Ключові слова: селезінка, біла пульпа, морфометрія, дегідратація.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Аналіз літератури з питань дегідратації організму людини та тварин свідчить про високу зацікавленність науковців до цієї проблеми [1,2]. Зневоднення викликають посилені тривалі фізичні навантаження, трудова діяльність у гарячих цехах, глибоких шахтах за умов впливу високої навколишньої температури, чисельні захворювання шлунково–кишкового тракту, цукровий і нецукровий діабет, недостатність надниркових залоз, гіпервітаміноз В, передозування сечогінних засобів, при анорексії, крововтраті та ін. [3,4,10,11]. Різноманітні порушення водно-електролітного обміну неминуче супроводжуються змінами будови різних органів та тканин і тільки кількісна морфологічна оцінка структур дозволяє об’єктивно їх оцінювати. Селезінка – це периферійний орган імунної системи, який є найбільшим колектором лімфоїдної тканини в організмі. Вона виконує важливі гематологічні та імунологічні функції. Структура функціональних зон селезінки в значній мірі залежить від стану імунної та кровотворної систем, які визначають якість гемопоезу, інтенсивність імунної відповіді та індивідуальну реактивність [5, 6, 7, 8 ]. Дослідження морфологічних змін, які відбуваються в селезінці при дегідратації, залишаються поза увагою широкого кола науковців, і на сьогоднішній день є до кінця нез’ясованими. Мета дослідження: провести гістоморфометричнний аналіз структурних компонентів селезінки за умов дії позаклітинної дегідратації організму в експерименті. Матеріал і методи дослідження Об’єктом дослідження слугували 24 білих щурів (самці) лінії Вістар 8–місячного віку масою 260,6±10 г. Тварини перебували в умовах віварію Сумського державного університету на звичайному раціоні харчування. Дослідження проводилося у відповідності до етичних норм та рекомендацій щодо гуманізації роботи з лабораторними тваринами (Страсбург, 1985). 12 тварин складали контрольну групу. Шістьом щурам моделювалася позаклітинна дегідратація легкого ступеню протягом місяця, тваринам давали бідистильовану воду з розчиненим у ній діуретиком (LASIX), а їх харчовий раціон складався із повністю знесоленої їжі протягом місяця, шістьом щурам, моделювалося позаклітинне зневоднення середнього ступеня протягом двох місяців експерименту. Усіх тварин виводили з експерименту шляхом декапітації під анастезією 10% натрійтіопенталовим наркозом. Забір, фіксацію селезінки та виготовлення парафінових блоків з розміщеними в них шматочками органу виконували у відповідності до уніфікованих методик. Для вивчення структурних компонентів селезінки гістологічні зрізи забарвлювали гематоксилін-еозином та за Ван-Гізон. Мікроскопічне дослідження проводили у світловому мікроскопі “Olympus” з фотографічною реєстрацією морфологічної картини відеокамерою Baumer/optronic. Typ: СX05c. Виділення структурних компонентів проводили згідно з Міжнародною гістологічною номенклатурою. Морфометрію здійснювали за допомогою системи комп’ютерного аналізу «Digimaizer». Визначали у відсотках частку білої та червоної пульпи, сполучнотканинного компоненту на одиницю площі поля зору. Достовірність розбіжності експериментальних і контрольних даних оцінювали з використанням критерію Стьюдента, достатньою вважали ймовірність помилки менше 5% (р<0,05). Порівняльний аналіз експериментальних значень показників для

різних періодів часу базується на критеріях 2–Пірсона та – Колмогорова – Смірнова. Розрахунки проводились із використанням програми “Differences”, реалізованої на мові С [11].

Результати дослідження та їх обговорення Структура поперечного зрізу селезінки тварин, які перебували в умовах позаклітинної дегідратації легкого ступеня має на мікроскопічному рівні типову для щурів будову. Вона представлена білою пульпою (лімфатичними вузликами, периартеріальними лімфатичними піхвами), сполучнотканинним компонентом (капсула, система трабекул і ретикулярний каркас червоної та білої пульпи) та червоною пульпую (синусоїдними капілярами і пульпарними тяжами) але виявлені певні зміни будови. Межі білої і червоної пульпи в окремих полях зору чітко не контуруються. У червоній пульпі селезінки відзначається дифузне кровонаповнення. В венозних синусах червоної пульпи ендотелій стінок стає значно сплощеним. Лімфатичні вузлики зменшені, мають у своєму складі поодинокі гермінативні центри, які визначаються тільки у вторинних лімфатичних фолікулах і чітко не виявляються. По периферії лімфоїдних вузликів і в пульпарних тяжах відмічається помірна делімфатизація, водночас з’являється велика кількість еритроцитів. В периартеріальних лімфоїдних зонах, які знаходяться навколо пульпарних артерій, щільність лімфоцитів зменшується та з’являються дифузно розкидані по всьому периметру поодинокі еритроцити та їх мікрогрупи. При фарбуванні за Ван–Гізон відмічається також дезорганізація волокнистих структур капсули. Вони стають фрагментованими, лежать рихлими пучками. Трабекули потовщуються, їх колагенові та ретикулярні волокна направлені поздовжньо. При морфометричному дослідженні встановлене достовірне зниження площі білої пульпи з 28,92±0,85% до 20,92±0,80%, на 27,67% (р<0,05) та збільшення відсотку площі червоної пульпи з 65,35 ± 1,67 % до 72,86 ± 0,99 % – на 11,5% (р<0,05) на тлі збільшення відсотку сполучної тканини стосовно площі зрізу селезінки в порівнянні з контрольними значеннями з 5,73 ± 0,09 % до 6,22 ± 0,1% – на 8,6% (р<0,05). Проведені гістологічні дослідження через 2 місяці експерименту встановили більш істотні зміни всіх структурних компонентів селезінки. В органі спостерігається дифузне кровонаповнення червоної пульпи (рис.1). В окремих зонах білої пульпи спостерігались дегенерація і деструкція лімфоїдної тканини у вигляді невеликих скупчень лімфоцитів, атрофії лімфоїдних фолікулів, дезоргані-

Рис. 1. Мікроскопічна організація селезінки щурів за умов дії позаклітинної дегідратації середнього ступеня. Червона пульпа переповнена еритроцитами (1). Деструкція білої пульпи (2), стінка центральної артерії зі звуженим просвітом (3). Забарвлення гематоксиліном та еозином. Зб. х 100

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

зації периартеріальних лімфоїдних зон, деякі стінки центральних артерій витончені, а інші – зі значно потовщеними пухкими стінками та значно звуженим просвітом. Ендотелій судин набряклий з деструктивно зміненими ядрами. Венозні синуси червоної пульпи заповнені еритроцитами. У поодиноких лімфоїдних вузликах з центрами розмноження відзначається розростання волокон сполучної тканини. При фарбуванні за Ван–Гізон відмічали розрихлення капсули. В червоній пульпі – значна кількість різної величини колагенових і еластичних волокон. У цей термін досліду відсоткове відношення білої пульпи до загальної площі зрізу становило 25,25±0,6%, що нижче контрольних значень (30,71±2,03 %) на 17% (р<0,05). Що стосується червоної пульпи, то відсоткове відношення її до загальної площі зрізу складало 68,21±1,12%, що вище контрольних значень (63,67±0,76%) на 7,14% (р<0,05). Середній показник площі перетину сполучнотканинного компоненту збільшився на 16,5% (р<0,05) дорівнює 6,53±0,23 %. Критерії 2–Пірсона та – Колмогорова – Смірнова свідчать про те, що зміна вимірюваних параметрів селезінки мають приблизно однакове значення як після одного, так і після двох місяців позаклітинної дегідратації, інтенсивність зменшення відсотку площі білої пульпи та збільшення відсотку червоної пульпи відбувається рівномірно як після першого місяця, так і після двох місяців експерименту. Найбільш інтенсивно збільшення сполучнотканинного компоненту відмічається після більш тривалого експерименту. Висновки При позаклітинному зневодненні у селезінці переважають дистрофічно-дегенеративні та дисциркуляторні процеси як при легкому, так і при середньому ступені дегідратації. Гістоморфометричні дослідження структурних компонентів селезінки показали, що позаклітинне зневоднення викликає достовірні зміни всіх досліджуваних параметрів і структур, які проявляються у збільшенні сполучнотканинного компоненту селезінки, зменшенні площі перетину білої пульпи та її редукції, зменшенні площі перетину червоної пульпи. Подібні зміни можуть бути причиною розвитку імунодефіцитних станів за умовою експерименту. Перспективи подальших досліджень Планується вивчення морфологічних особливостей селезінки щурів при тяжкому ступені позаклітинної дегідратації. Література 1. Слісаренко О. В. Структурні зміни кісткового регенерату за умов клітинного зневоднення організму / О. В. Слісаренко //Журнал клінічних та експериментальних медичних досліджень. – 2013. – Т. 1. № 2. – С.163–168. 2. Мосендз Т. М. Морфо-функціональна характеристика нервово-м’язових закінчень при короткотривалій загальній дегідратації організму / Т. М. Мосендз // Світ медицини та біології. – 2013.– № 3. – С.66 – 68. 3. Ольховская, О. Н. Синдром токсикоза с эксикозом у детей раннего возраста / О. Н. Ольховская, М. С. Зимина, С. В. Кузнецов // Перинатологія та педіатрія. - 2013. – № 4. – С. 121– 126. 4. Вдовенко Н.В. Водно-сольовий баланс і терморегуляція організму спортсменів та його корекція в умовах жаркого клімату / Н.В. Вдовенко // Актуальні проблеми фізичної культури і спорту. – 2007. – № 12. – С. 54–59. 5. Макалиш Т.П. Морфофункциональные особенности селезенки при воздействии на организм факторов различного генеза / Т.П. Макалиш// Таврический медико – биологический вестник. – 2013. – Т. 16, №1, ч.1 (61) – С.255 – 269. 6. Стаценко Е. А. Современные представления об анатомии селезенки человека // Український медичний альманах. – 2009. –

Т. 12, №3.– С. 229 – 232. 7. Клименко Н. А. Морфофункциональное состояние селезенки в динамике хронического иммунного воспаления / Н. А. Клименко, С. В. Татарко, И.В. Сорокина //Теоретична і експериментальна медицина. – 2009. – №1. – С. 35– 38. 8. Боголюбов В.A. Патогенез и клиника водно-электролитных расстройств / В.A. Боголюбов. – М.: Медицина, 2008. – 428 с. 9.Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии / Сидоренко Е. В.– Санкт – Петербург: Речь, 2003. – 349 с. 10. Collins N. Nutrition 411. Avoiding dehydration in patients with wounds. / Collins N. // Ostomy Wound Manage. – 2015.– № 61(2) – P. – 8–11. 11. Watts A.G. The functional architecture of dehydration – anorexia / A.G. Watts, C.N. Boyle // Physiology and Behavior. – 2010. – V. 100, № 5. – P. 472 – 477. Приходько О.А. Изучение влияния внеклеточной дегидратации на гистоморфометрические параметры селезенки крыс Сумский государственный университет, Сумы, Украина, olyastr1@yandex.ua Резюме. В статье приведены данные, полученные при гистоморфометрическом анализе структурных компонентов селезенки в условиях действия экспериментальной внеклеточной дегидратации организма крыс. Внеклеточную дегидратацию создавали путем употребления животными воды с диуретиком (LASIX®). В селезенке возникают неспецифические дистрофически-дегенеративные и дисциркуляторные процессы, как при легкой, так и при средней степени дегидратации. Они проявляются делимфатизацией белой пульпы и редукцией красной и белой пульпы. По данным морфометрии, происходит уменьшение площади белой пульпы на фоне увеличения площади красной и соединительнотканного компонента при двух сроках эксперимента. Критерии 2–Пирсона та –Колмогорова – Смирнова свидетельствуют о том, что изменение измеряемых параметров селезенки имеют примерно одинаковое значение как после одного, так и после двух месяцев внеклеточной дегидратации, интенсивность уменьшения процента площади белой пульпы и увеличения процента красной пульпы происходит равномерно как после первого месяца, так и после второго месяца эксперимента, наиболее интенсивно увеличение соединительнотканного компонента отмечается после двух месяцев исследования. Ключевые слова: селезенка, белая пульпа, морфометрия, дегидратация. Prykhodko O.О. Influence of Extracellular Dehydration on Histomorphometrical Parameters of the Spleen in Rats Sumy State University, Department of Human Anatomy, 31 Sanatornaya Street, Sumy 40007, Ukraine, olyastr1@yandex.ua Abstract. The article presents the data obtained in during the analysis of structural components of the spleen under the conditions of extracellular dehydration of the experimental rats. The extracellular dehydration was created by giving the animals water with a diuretic (LASIX®). To study the structural components of the spleen histological sections were stained with hematoxylin–eosin and by Van Hizon. In the spleen appear nonspecific dystrophic-degenerative and discirculatory processes, both during the light and the average degree of dehydration. They appear in delymphatisation of the white pulp and reduction of red and white pulp. According to morphometry, there is reduction of the area of the white pulp on background of increase of the area of red pulp and connective tissue component at both terms of the experiments. Criteria of Pirson and Kolmogorov – Smirnov indicate that the change of the measured parameters of the spleen have approximately the same meaning as after one and after two months of extracellular dehydration, intensity of the decrease of the per cent of the white pulp square and the increase of the per cent of the red pulp is as evenly after the first month and after the second month of the experiment, the most intensive increase of the connective tissue component is observed after two months of the experiment. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК 616.36-002+616.12+616-08+615.37

Пришляк О.Я., Васкул Н.В. Зміни деяких імунологічних та біохімічних показників у хворих на хронічний гепатит С із підвищеним сумарним серцево-судинним ризиком та їх лікувальна корекція Кафедра інфекційних хвороб та епідеміології (зав. каф. – проф. Пришляк О. Я.) ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Резюме. На хронічний гепатит С по всьому світу страждає близько 150 млн. осіб, а 350 – 500 тис щорічно помирають. Незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених вивченню HCV-інфекції, механізми прогресування ХГС у хворих із супутньою патологією на сьогодні залишаються не зовсім з’ясованими. Метою даного дослідження є вивчення клініко-лабораторної ефективності лікування хворих на ХГС у пацієнтів із підвищеним сумарним серцево-судинним ризиком із включенням у схему лікування препарату рибонуклеїнової кислоти. Отримані в ході дослідження результати показують, що комплексне застосування противірусної терапії та препарату рибонуклеїнової кислоти супроводжується нормалізацією цитолітичного синдрому, особливо у хворих із мінімальною або помірно вираженою активністю гепатиту. Крім того, було виявлено виражений позитивний ефект щодо відновлення балансу рівнів біохімічних показників та цитокінів. Для лікування хворих доцільно використовувати препарат рибонуклеїнової кислоти в дозі 1,5 г на день. Ключові слова: хронічний гепатит С, препарат рибонуклеїнової кислоти, імунологічні показники.

Постановка проблеми та аналіз останніх досліджень. В Україні спостерігається постійне зростання рівня захворюваності гепатитом С, який витісняє за своїм значенням гепатит В. За експертними даними ВООЗ, більше 3% населення планети інфіковано вірусом гепатиту С (ГС), і на сучасному етапі спостерігається пандемія, яка за своїми масштабами і кількістю інфікованих людей в 4-5 разів перевищує поширеність ВІЛ-інфекції [2,3,5]. Багаторічна персистенція вірусу при хронічному ГС (ХГС) може бути підставою для прогресуючого ураження печінки і призводити до формування цирозу печінки з подальшим високим ризиком розвитку гепатоцелюлярної карциноми [7]. В Україні для лікування хворих на ХГС використовують «золотий стандарт» противірусної терапії (ПВТ) - пегільований інтерферон і рибавірин (NIH Consensus Conference 2002, рекомендації AASLD 2004, рекомендації AGA 2006), а також лінійні інтерферони [1]. Ефективність лікування пацієнтів із 2 та 3 генотипом вірусу ГС становить 80%, але для інших генотипів не перевищує 40-50% [10]. Вважається, що для підвищення якості лікування доцільне включення в схему противірусної терапії додаткових препаратів, що забезпечують кращий терапевтичний ефект і підвищують переносимість стандартних схем лікування [13]. Наведені факти пояснюють значну увагу сучасної медицини до проблеми лікування хворих на ХГС і пошук нових лікарських препаратів. Ми застосовували новий вітчизняний препарат рибонуклеїнової кислоти Нуклекс, який складається з 25-членного рибоолігонуклеотида. Препарати на основі дріжджової рибонуклеїнової кислоти мають противірусну активність широкого спектру дії, протизапальні та імуномодулюючі властивості [11,12]. Нуклекс стимулює процеси клітинного метаболізму, підсилює біосинтез ендогенних нуклеїнових кислот, специфічних протеїнів і ферментів, підсилює мітотичну активність клітин кісткового мозку. Він володіє неспецифічною противірусною активністю [4]. В основі лежать механізми впливу на конформацію поверхневих антигенів і рецепторів вірусів, підвищення продукції інтерферону in vivo. В експериментальних моделях і в клінічній практиці препарат показав противірусну дію: щодо вірусу герпесу 1 і 2 типів, вірусів грипу та парагрипу, в т.ч. проти вірусу гепатиту С. Вплив даного препарату на експериментальну інфекцію вірусу гепатиту С вивчали дослідники з інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського [8].

Крім того, доведено, що препарат має виражену протизапальну та антиоксидантну дію при застосуванні його в пацієнтів із неалкогольним стеатогепатитом, нормалізує функціональний стан печінки та оптимізує ліпідний спектр крові [9]. Нуклекс збалансовує адренергічну та холінергічну регуляцію діяльності серця, коронарний і системний кровообіг за участю симпатичної та парасимпатичної нервових систем. У результаті препарат розслабляє коронарні та периферичні судини на фоні їх адреналінового скорочення та зменшує артеріальний тиск [6]. Сучасними доведеними факторами регулювання запальних реакцій в організмі є дисбаланс запальних, прозапальних та рістстимулюючих факторів. Дослідження в сироватці периферійної крові рівнів фактору некрозу пухлин- (ФНП-), інтерлейкіну-2 (ІЛ2), інтерлейкіну-4 (ІЛ4) дозволяє визначити глибину залучення гепатоцитів у мітохондріальній недостатності, активність внутрішньоклітинних запальних процесів. Мета дослідження Вивчення клініко-лабораторної ефективності лікування хворих на ХГС у пацієнтів із підвищеним сумарним серцевосудинним ризиком із включенням у схему лікування препарату рибонуклеїнової кислоти (РНК). Матеріал і методи дослідження Під нашим спостереженням перебувало 40 хворих на хронічний гепатит С у стадії реплікації вірусу із підвищеним сумарним серцево-судинним ризиком, 23 жінок (57,5%) і 17 чоловіків (42,5%), у віці від 28 до 49 років (середній вік 38,45 ± 2,37 років). Із 40 обстежених пацієнтів було 24 жителя міста (60%). Згідно даних епіданамнезу переливання крові мало місце у 12 осіб (30%), оперативні втручання - 5 (12,5%), донорство - 4 (10%), крім того всі пацієнти підтвердили відвідування стоматолога. Діагноз встановлювався на підставі визначення маркерів вірусу гепатиту С (анти-HCV) і RNA HCV. Переважали пацієнти з помірно вираженою активністю гепатиту. Сумарний серцево-судинний ризик встановлювався згідно з критеріями консенсусу із метаболічного синдрому 2009 р. та рекомендацій Європейського товариства кардіологів - ESC (The European Society of Cardiology) з профілактики серцево-судинних захворювань 2012 р., а саме: АТ >130/85 мм. рт. ст.; абдомінальне ожиріння (окружність талії у чоловіків > 94 см, у жінок > 80 см); тригліцериди (ТГ) 1,7 ммоль/л; холестерин ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) <1,3 ммоль/л; глюкоза натще >5,6 ммоль/л. Обстежувані були розділені на 2 групи залежно від лікування. У першій групі (20 хворих) отримували противірусну терапію (інтерферон, рибавірин), друга група (20 пацієнтів) разом з ПВТ отримували РНК препарат в дозі 1,5 г на день впродовж шести місяців. Для об’єктивізації отриманих даних було обстежено контрольну групу з 20 здорових осіб такого ж віку. Були використані такі методи дослідження: загальноклінічне обстеження, біохімічні дослідження (білірубін загальний і прямий, АЛТ, АСТ, білок загальний, креатинін, сечовина, тригліцериди, ХС ЛПВЩ, глюкоза в крові). З імунологічних досліджень вивчали ІЛ2, ІЛ4 та ФНП-. Лабораторні біохімічні дослідження проводилися усім пацієнтам до лікування та через 1 і 6 місяців, імунологічні через 6 місяців від початку лікування.

Результати дослідження та їх обговорення Серед скарг, які були у хворих при поступленні, превалювали тиснучий біль у правому підребер’ї, суглобові болі, зниження апетиту, загальна слабкість, швидка втомлюваність. Об’єм талії у чоловіків складав – 103±4,3 см., у жінок 88±6,9 см. Середні гемодинамічні показники САТ 145,6±8,2 мм. рт. ст., ДАТ – 85,50±5,35 мм. рт. ст., частота пульсу –

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Таблиця 1. Динаміка біохімічних показників у обстежуваних осіб після першого місяця лікування, М±m Білірубін Білірубін АЛТ, АЛТ, Білок Досліджувані загальний, прямий, ммоль/ ммоль/ загальний, групи мкмоль/л мкмоль/л год*л год*л г/л Здорові (n=20) 10,91±89 2,94±0,22 0,28±0,02 0,52±0,02 77,29±1,05 ХГС в стадії реплікації вірусу (n=40) До лікування 22,19±0,77 5,01±0,17 1,68±0,08 1,61±0,06 62,57±0,99 ПВТ (n=20), 20,69±0,60 4,03±0,12 1,49±0,04 1,10±0,09 66,56±1,17 І група ч/з 1 міс. лікування

до лікування. Рівні тригліцеридів та глюкози крові залишалися підвищеними (р>0,05), а рівень ХС ЛПВЩ – зниженим (р>0,05). Через 6 місяців лікування у пацієнтів всіх груп нормалізувалися біохімічні показники (дані відображені в табл. 2). Як видно з даних представлених в таблиці 2, нормалізація біохімічних показників відзначалася в обох групах дослідження. У пацієнтів ІІ групи після 6 місяців лікування покращилися показники тригліцеридів, ХС ЛПВЩ, глюкози ПВТ+ крові, в порівнянні із пацієнтами І групи. Так, Нуклекс 1,5 у пацієнтів ІІ групи рівень ХС ЛПВЩ у сиро15,61±0,47 3,02±0,11 0,37±0,02 0,43±0,03 72,72±0,49 г/д (n=20), ватці крові становив 1,4±0,6 ммоль/л проти ІІ група 1,52±0,13 ммоль/л у здорових осіб (р>0,05). У пацієнтів І групи даний показник був достор1 р>0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 вірно нижчим ніж у здорових осіб (1,12±0,15 р2 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 ммоль/л та 1,52±0,13 ммоль/л відповідно) р3 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 (р<0,05). Інші біохімічні показники не змінюр4 р<0,05 р>0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 валися за період дослідження. Слід зазначити, Примітки: р1- достовірна різниця між показником до лікування і що нормалізація біохімічних показників у папоказником після 1 місяця лікування у І групі хворих; р2- достовірна цієнтів ІІ групи відбувалася після першого мірізниця між показником до лікування і показником після 1 місяця лікусяця лікування і утримувалася протягом усього вання у ІІ групі хворих; р3- достовірна різниця між показниками після 1 періоду дослідження. місяця лікування у хворих І групи і здоровими особами; р4- достовірна В результаті вивчення цитокінового прорізниця між показниками після 1 місяця лікування у хворих ІІ групи і здофілю були виявлені наступні зміни рівнів ІЛ2, ровими особами ІЛ4 та ФНП- (табл. 3). 88,32±5,21/хв. Показник тригліцеридів складав 2,35±0,42 Аналізуючи дані таблиці 3 бачимо, що після 6 місяців ммоль/л, глюкози 6,6±0,32 ммоль/л, ХС ЛПВЩ– 0,9±0,2 лікування у пацієнтів, які отримували препарат Нуклекс у ммоль/л. складі комплексної терапії, спостерігалася нормалізація поУже після першого місяця лікування пацієнти ІІ групи казників у порівнянні із такими до лікування (р<0,05). Рівень суб’єктивно відзначали позитивну динаміку: зменшилися ІЛ2 у пацієнтів ІІ групи підвищився в 2,78 разів (3,38±0,25 болі в правому підребер’ї, суглобах, покращився апетит, Пг/мл до лікування та 9,4±0,44 Пг/мл після 6 місяців зникла слабкість. (р<0,05)). Показник ІЛ4 знизився до рівня 2,9±0,35 Пг/мл, Динаміка лабораторних показників у пацієнтів різних тобто в 2,38 рази в порівнянні із показником до лікування груп після першого місяця лікування відображена в табл. 1. (р<0,05). Рівень ФНП- знизився у 1,39 рази та становив За даними таблиці 1, після першого місяця лікування у 54,2±6,4 пкг/мл проти 75,4±2,01 пкг/мл до лікування пацієнтів ІІ групи відзначалася позитивна динаміка лікуван- (р<0,05). ня, достовірно зменшилися ознаки цитолізу, стабілізувалися Отже, отримані нами в результаті дослідження дані свідрівні білірубіну (загального і прямого). Рівень загального чать про те, що корекція лікування хворих на ХГС із супутнім білірубіну був значно нижчим від такого до лікування підвищеним сумарним серцево-судинним ризиком препа(15,61±0,47 мкмоль/л і 22,19±0,77 мкмоль/л відповідно, ратом Нуклекс на фоні противірусної терапії виявляє позир<0,05). Креатинін, сечовина, після першого місяця лікуван- тивний ефект щодо відновлення балансу рівнів біохімічних ня достовірно не змінилися та залишалися в межах значень показників та цитокінів, порівняно з такими показниками у інших досліджуваних групах. Дана корекція лікування сприяє зниженню рівнів ІЛ4 і ФНП- та Таблиця 2. Динаміка біохімічних показників у обстежуваних осіб підвищенню рівня ІЛ2, що проявляється посипісля 6 місяців лікування, М ± m ленням Т-клітинної імунної відповіді на антигени Білірубін Білірубін АЛТ, АЛТ, Білок Досліджувані HCV інфекції. Це забезпечує покращення клізагальний, прямий, ммоль/ ммоль/ загальний, групи ніко–лабораторних показників, уникненню важмкмоль/л мкмоль/л год*л год*л г/л ких наслідків та ускладнень. Впродовж 6 місяців Здорові (n=20) 10,91±89 2,94±0,22 0,28±0,02 0,52±0,02 77,29±1,05 препарат добре переносився, побічних ефектів ХГС в стадії реплікації вірусу (n=40) не викликав. До лікування 22,19±0,77 5,01±0,17 1,68±0,08 1,61±0,06 62,57±0,99 Після лікування

ПВТ (n=20), 17,29±0,42 3,98±0,13 0,42±0,02 0,62±0,06 71,44±0,66 І група ПВТ+ Нуклекс 1,5 14,02±0,35 2,94±0,10 0,3±0,02 0,41±0,03 80,20±0,64 г/д (n=20), ІІ група р1 р<0,05 р>0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р2 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р3 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р>0,05 р<0,05 р4 р<0,05 р>0,05 р<0,05 р<0,05 р<0,05 Примітки: р1- достовірна різниця між показником до лікування і показником після 6 місяців лікування у І групі хворих; р2- достовірна різниця між показником до лікування і показником після 6 місяців лікування у ІІ групі хворих; р3- достовірна різниця між показниками після 6 місяців лікування у хворих І групи і здоровими особами; р4- достовірна різниця між показниками після 6 місяців лікування у хворих ІІ групи і здоровими особами

Висновки 1. При комплексному застосуванні противірусної терапії і РНК-препарату у хворих на хронічний гепатит С досягається більш виражений терапевтичний ефект, що полягає у поліпшенні загальноклінічних і нормалізації біохімічних показників через 1 місяць після початку терапії, зі стабілізацією їх протягом усього терміну лікування. 2. Під впливом запропонованого лікування відновлюється баланс рівнів цитокінів, що сприяє посиленню Т-клітинної імунної відповіді на антигени HCV інфекції. Перспективами подальших досліджень є додаткове вивчення застосування РНК-препарату

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Після лікування

Таблиця 3. Динаміка інтерлейкінового профілю та фактору некрозу пухлин у обстежуваних осіб після 6 місяців лікування, М ± m Досліджувані групи ІЛ2 Пг/мл ІЛ4 Пг/мл ФНП- пкг/мл Здорові (n=20) 10,11±0,33 2,06±0,19 48,5±1,03 ХГС в стадії реплікації вірусу (n=40) До лікування 3,38±0,25 6,93±0,42 75,4±2,01 ПВТ (n=20), І група 8,27±0,32 3,07±0,63 63,6±5,5 ПВТ + Нуклекс 1,5 г/д 9,4±0,44 2,9±0,35 54,2±6,4 (n=20), ІІ група р1 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р2 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р3 р<0,05 р<0,05 р<0,05 р4 р>0,05 р<0,05 р>0,05 Примітки: р1- достовірна різниця між показником до лікування і показником після 6 місяців лікування у І групі хворих; р2- достовірна різниця між показником до лікування і показником після 6 місяців лікування у ІІ групі хворих; р3- достовірна різниця між показниками після 6 місяців лікування у хворих І групи і здоровими особами; р4- достовірна різниця між показниками після 6 місяців лікування у хворих ІІ групи і здоровими особами

у зв’язку з його вираженими протизапальними та імуномодулюючими ефектами. Література 1. Анастасий И.А. Место рибавирина в комплексном лечении хронического гепатита С / И.А. Анастасий // Сучасні інфекції. – 2010. – №2. – С.117–123. 2. Голубовская О.А. Проблемные вопросы лечения больных гепатитом С [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.intranet.tdmu.edu.ua 3. Корчинський М.Ч. Застосування препарату Гепадиф® у хворих на захворювання печінки різної етіології / М.Ч. Корчинський // Сучасні інфекції. – 2010. – №1. – С.97-104. 4. Наказ МОЗ України від 01.09.2010 №752 «Нуклекс: інструкція для медичного застосування препарату» 5. Наказ МОЗ України від 02.04.2014 № 233 «Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги дорослим та дітям. Вірусний гепатит С». 6. Нещерет О.П. Вплив препарату Нуклекс на кровообіг та його адренергічну і холінергічну регуляцію / О.П. Нещерет, З.Ю. Ткачук, О.О. Мойбенко // Фізіологічний журнал. – 2009. – №6. – С.20 – 29. 7. Проблеми епідеміології та профілактики гепатиту С в Україні / А.Л. Гураль, В.Ф. Марієвський, Т.А. Сергеєва [та ін.] // Інфекційні хвороби. – 2007. – №3. – С.23–30. 8. Противірусна дія препаратів РНК на експериментальну інфекцію вірусу гепатиту С та сурогатного вірусу – бичачого вірусу діареї / Ю.І. Порва, С.Л. Рибалко, З.Ю. Ткачук [та ін. ]// Інфекційні хвороби. – 2010. – №2. – С.108-109. 9. Фролов В.М. Сучасний вітчизняний препарат нуклеїнат – фармакологічна активність та клінічне застосування / В.М. Фролов, З.Ю. Ткачук, О.В. Круглова // Український медичний альманах. –

2012. – Т.15 , №4. – С.217 – 227. 10. McHutchison J.G. Understanding hepatitis C / J.G. McHutchison // Am. J. Manag. Care. – 2004. – Vol. 10, №. 2. – P. 21-29. 11. Tkachuk Z. Compound, composition and method for treatment of inflammatory and inflammatory-related disorders. – United States Patent # US 6,737,271. May 18, 2004. 12. Tkachuk Z. Multiantivirus compound, composition and method of treatment of virus diseases. U.S. Patent Application. – 2011. – Bulletin N. 13, 046 – 240. – P. 57. 13. Treatment patients with hepatitis C using Nuclex / B. Dykyi, Z. Tkachuk, N. Vaskul [et al.] // Sepsis. – 2011. – Vol. 4, №. 1. – P. 103. Пришляк А.Я., Васкул Н.В. Изменения некоторых иммунологических и биохимических показателей у больных хроническим гепатитом С с повышенным суммарным сердечно-сосудистым риском и их лечебная коррекция Резюме. Хроническим гепатитом С во всем мире страдает около 150 млн. человек, а 350 - 500 тыс ежегодно умирают. Несмотря на большое количество исследований, посвященных изучению HCV-инфекции, механизмы прогрессирования ХГС у больных с сопутствующей патологией на сегодня остаются не совсем выяснены. Целью данного исследования является изучение клиниколабораторной эффективности лечения больных ХГС у пациентов с повышенным суммарным сердечно-сосудистым риском с включением в схему лечения препарата рибонуклеиновой кислоты. Полученные в ходе исследования результаты показывают, что комплексное применение противовирусной терапии и препарата рибонуклеиновой кислоты сопровождается нормализацией цитолитического синдрома, особенно у больных с минимальной или умеренно выраженной активностью гепатита. Кроме того, было обнаружено выраженный положительный эффект по восстановлению баланса уровней биохимических показателей и цитокинов. Для лечения больных целесообразно использовать препарат рибонуклеиновой кислоты в дозе 1,5 г в день. Ключевые слова: хронический гепатит С, препарат рибонуклеиновой кислоты, иммунологические показатели. Pryshliak O.Ya., Vaskul N.V. Changes in Some Immunological and Biochemical Parameters in Patients with Chronic Hepatitis C with Increased Total Cardiovascular Risk and their Medical Correction Abstract. In chronic hepatitis C around the world suffer 150 million. people, and 350 - 500 thousand die each year. Despite the large amount of research devoted to the study of HCV-infection, the mechanisms of progression of chronic hepatitis C in patients with concomitant diseases today are not cleared. The aim of this study is to examine the clinical and laboratory efficiency of the treatment of chronic hepatitis C in patients with elevated total cardiovascular risk with the inclusion of the drug regimen ribonucleic acid. The results obtained in the study results show that the comprehensive application of antiviral therapy and drug ribonucleic acid by normalization of cytolytic syndrome, especially in patients with minimal or moderate active hepatitis.. In addition, it was discovered a pronounced positive effect on rebalancing the levels of biochemical parameters and cytokines. For the treatment appropriate to use the ribonucleic acid at a dose of 1.5 grams per day. Key words: chronic hepatitis C, ribonucleic acid, immunological parameters. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) UDK: 616.366+616.366-02+616.379-008.64

Pyuryk M.V. Changes in the Structure of the Gallbladder Wall in Patients with Chronic Calculous Cholecystitis with Concomitant Diabetes Mellitus SHEI «Ivano-Frankivsk National Medical University», Ivano-Frankivsk, Ukraine, clavic2002@yahoo.com Abstract. According to modern international research data epithelium of gallbladder wall involved in the formation of bile components. Gallbladder disease is accompanied by certain structural changes in its wall. We have made morphological research of the gallbladders from 44 patients with the chronic calculous cholecystitis (I group) and 45 patients with the chronic calculous cholecystitis with the attendant diabetes mellitus (II group) to find out the patho-morphological peculiarities of the gallbladder’s wall. We found out that in patients with the chronic calculous cholecystitis with the attendant diabetes mellitus more frequent (in 33.3% patients) accordingly to the patients with the chronic calculous cholecystitis (in 13.6%), there were total necrosis of the organ. During the research of the gallbladder in patients of the II group we have find out the inflammation processes, sclerosis, infiltration of the mucosa with the xanthome cells, the decreasing of the mucosal activity of the epithelium of the mucosa, the decreasing in this group of patients the sizes of the gallbladder (р<0.05) because of the sclerosis. For the patients of the I group the characteristic was the increasing of thickness of the gallbladder wall because of the hyperplasia of the mucosa and hypertrophy of the muscle lay. There were more often numerous concrements in the gallbladder of the patients of the II group, according to the data of the I group patients. Key words: chronic calculous cholecystitis, gallbladder, diabetes mellitus.

Problem statement and analysis of recent research. Modern scientific sources highlight research results which proved active participation epithelium of the gallbladder in the formation of bile components [1, 2, 9]. Dysfunction of the gallbladder mucosa leads to changes in the composition of bile and decrease functional activity of macrophages, resulting in further education of the xanthome stroma cells in the mucosa. Published several studies about histopathological characteristics of the gallbladder wall in chronic calculous cholecystitis and cholesterosis of the gallbladder [1, 3, 7]. However, changes in the structure of the gallbladder wall in patients with diabetes mellitus (DM) in the literature are not covered fully [4, 8, 9]. The aim of the study: to study histopathological features of the gallbladder wall in patients with chronic calculous cholecystitis with concomitant diabetes mellitus. Materials and methods We have explored 89 gallbladders that were removed during planned laparoscopic cholecystectomy in patients with the diagnosis chronic calculous cholecystitis. Patients were divided into 2 groups. I group consisted of 44 patients with chronic calculous cholecystitis without diabetes mellitus, II group - 45 patients with chronic calculous cholecystitis and concomitant diabetes mellitus type II. In all patients cholecystectomy was performed routinely at the base of minimally invasive surgery Ivano-Frankivsk Regional Hospital. In all cases there were performed macroscopic and histopathological study of surgical specimens (gallbladder). The Protocol of macroscopic study provided a description exterior body, its size and content. Gallbladder was fixed in 10.0% neutral formalin solution (Ph-7.0). Fixation time fixing was 24 hours. Histopathological study was conducted at the Department of Pathology of the Ivano-Frankivsk National Medical University. For histopathological study fragments of the gallbladder wall were taken from the bottom, body and neck. The studied fragments we cut by length of 1.0 cm and a thickness of 0.3 cm so that in histological preparations there was entire bladder wall (from the mucous to serous membrane). The obtained sections of the walls of gallbladder were stained with hematoxylin and eosin, Masson (for detection of collagen fibers), altsian blue by Stidmen (the research of nonsulfated glycosaminoglycans) and using PAS-reaction (for sulfated glycosaminoglycans identification).

Research results During the study of research’s results we have noticed that in

the I group patients macroscopically serosa of the gallbladder was rough, with fragments of connections connective, inner small mesh look through multiple mucosal thickening. Pathological process (hypertrophy of the mucous membrane) mainly localized in the body and the bottom of gallbladder (29 patients - 65.9%). In the bottom of gallbladder pathological changes were found in 9 patients (20.5%). The total destruction of all organ was noted in 6 patients (13.6%). The average size of gallbladder was 11.42±0.43 x 4.76±0.34 x 3.83±0.25 cm. Gallbladder wall was thickened evenly throughout and averaged was 4.87±0.42 mm. After study the content gallbladder cavity in 65.9% of cases were found multiple concrements (size from 0.2 to 1.8 cm in diameter) in 34.1% of cases - single (1.1 to 4 cm in diameter). During the pathohystological examination of gallbladder in the patients of the I group we found revealed predominance chronic normo- and hyperplastic cholecystitis (80.4%). In case of hyperplastic cholecystitis mucosal folds were of different sizes and shapes. In case of simple type hyperplasia we visualized moderate increasing in height by folds lamina propria mucosa. In 52.3% of patients we observed the increasing in height folds of mucous by increasing the lamina propria mucosa with an increase in her collagen fibers and capillaries. Hyperplastic folds looked like micropolips - polypous type of hyperplastic cholecystitis. Adenomatous type of mucosa hyperplasia met rarely (3.4%). In all cases mucosa folds were mostly covered with single-layered prismatic epithelium with secretory activity. In some areas of the mucosa epithelium was absent. In the lamina propria of mucosa there were marked places of moderate sclerosis, lymphocytic-macrophage infiltration with moderate and advanced full-blooded vessels, the presence nonsulfated glycosaminoglycans. The presence of clearly visualized acidic glycosaminoglycans due to the phenomena of disorganization of connective tissue, as a result of chronic inflammation. Enlarged sinuses Rokitanskoho-Aschoff were found frequently. Come Luschka were cystic dilated, branched. In 47.7% cases the muscle layer was thickened because of the myocyte hypertrophy, among which there were located land fibers of connective tissue. In the cervical part of gallbladder the circular bundles of smooth muscle cells with the cystic duct muscular layer formed sphincter. During the macroscopic study of gallbladder of the II group patients we observed that serous membrane had smooth shiny surface with no signs of strain. The mucosa was rough, there were thinning areas. The pathological process is also localized predominantly in the body and the bottom of gallbladder (23 patients - 51.2%). In the bottom of gallbladder pathological changes detected in 7 patients (15.6%). The total destruction of all organ was observed in 15 patients (33.3%). The average gallbladder size in the II group were 8.75±0.49 x 3.82±0.36 x 3.27±0.28 cm. A characteristic feature was uneven wall thickness of gallbladder, the average value of which was 3.48±0.56 mm. In 80.0% of cases we found in the gallbladder cavity multiple (from 0.3 to 2.4 cm in diameter) concrements, and in 20.0% of cases - single (1.2 to 3.8 cm in diameter) concrements. According to the histopathological study in patients of II group there was predominantly hypoplastic chronic cholecystitis (75.6%), which was identified by broad and low folds of mucosa. However, 8.8% of patients of the II group mucosa did not formed folds, it indicates the development of chronic aplastic cholecystitis. Chronic hyperplastic cholecystitis was observed in 15.6% of patients of the II group. Usually there was simple type of mucosa hyperplasia (87.5%). Mucosa folds were covered with epithelium, secretory activity is slightly reduced, which manifested a decrease of glycosaminoglycans accumulated in

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

the epithelium. There was decrease of nonsulfated glycosaminoglycans in case of chronic calculus cholecystitis with concomitant diabetes mellitus. During the study, the lamina propria of mucosa was presented with loose connective tissue with the presence of fibroblasts, lymphocytes, plasma cells, macrophages with multiple sclerosis centers. You can see that lamina propria was presented with connective tissue “transitional” type: from loose to dense amorphous. A main feature of the chronic calculus cholecystitis in patients with concomitant diabetes mellitus was the presence in mucosa lamina propria the xanthome cells (66.7% of cases). In 22 patients (73.3%) xanthome cells look like pockets of various sizes in a localized in the upper stromal folds of mucous membrane, and in 8 patients (26.7%) xantome cells were found at the base of folds in the deep parts of the lamina propria mucosa. The muscular coat of gallbladder consists of muscle cells in a grid. Between the smooth muscle cells there was visualization of proliferation of collagen fibers with secondary atrophy of smooth muscle cells. In the muscular membrane observed a small amount of lymphocytes and macrophages. In some cases it was marked xanthome infiltration of muscle coat. In the patients of the II group vessels of lamina propria of mucosa, muscular and serous membranes contained PAS-positive substance in the basement membrane, which led to its thickening and probably a violation trophic of gallbladder wall. Final results trophic disorders manifest processes described above pronounced sclerotic processes of the lamina propria and muscle membranes. Discussion Thus, as a result of the study identified a number of morphological features state of the gallbladder wall in patients with chronic calculus cholecystitis and concomitant diabetes mellitus. In both groups the most often the damage was expressed in the bottom and body apparently due to the peculiarities of blood supply to the gallbladder. In patients with chronic calculus chulecystitis and concomitant diabetes there were significantly more frequently (in 33.3% of patients), compared to patients with chronic calculus cholecytitis (at 13.6%) manifested total destruction of all organ. According to the literature in patients with chronic calculus cholecystitis and concomitant diabetes mellitus the main feature of the structure was a bladder wall lipid infiltration of the mucosa [1, 9], other authors point to the predominance of sclerotic processes in gallbladder [7, 8]. According to our study we found the combination of mucose membrane lipid infiltration and sclerotic processes in gallbladder. In addition, we found signs of inflammation, reduction of epithelial secretory activity of mucose membrane, the tendency to reduce the gallbladder size (p<0.05) due sclerosis. It was higher frequency of multiple concretions, compared with those without diabetes mellitus. In patients without concomitant diabetes mellitus the main characteristic of chronic calculus cholecystitis was increased wall thickness of gallbladder by mucosal hyperplasia and hypertrophy of the muscle layer. These features should be considered in the surgical management of patients. Conclusions 1. In patients with chronic calculus cholecystitis and concomitant diabetes on 15.0% more frequent were identified multiple calculus in the lumen of gallbladder and on 55.0% more often was diagnosed hypoplastic chronic cholecystitis. 2. In gallbladder wall of patients with chronic calculus cholecystitis and concomitant diabetes mellitus during pathomorphological research we found out phenomena pronounced sclerosis of mucous and muscular membranes, lipid

infiltration with formation of xanthome cells and decrease secretory activity of epithelial folds mucosa. Prospects for further research The results justify the need for research to develop a new algorithm of surgical operations for patients with chronic calculus cholecystitis and concomitant diabetes mellitus, the means of finding new pharmaceuticals that would help optimize treatment and reduce complications in these patients, which is the basis for further research in this direction. Literature 1. Balabay A.A. The structure of the gallbladder mucosa. Visn. probl. boil. i med. 2006; 2: 174-177. 2. Bogatyrova O.E. Morphological characteristic of the gallbladder cholesterosis. Ros. gastroenterol. zhurnal; 2000; 4: 107. 3. Human histology: textbook / О. D. Lutsyk, А. I. Ivanova, К. S. Каbak, Y. B. Chaykovsky К. : Кnyga-plus, 2013: 582. 4. Shcherbynina M.B. Cholesterosis and chronic cholecystitis: comparable analysis of the gallbladder wall state. Morphology. 2007; 3: 94-100. 5. Ultrstructure changes in gallbladder mucosa during cholesterose formation. Morozov I.A., Homeryky S.G., Ilchenko A.A. Hepatologiya. 2005; 5: 20-22. 6. Goyal S, Singla S, Duhan A. Correlation between gallstones characteristics and gallbladder mucosal changes: A retrospective study of 313 patients. Clin Cancer Investig J 2014; 3:157-61. 7. Ronald P.J. Oude Elferink Function and pathophysiological importance of ABCB4 (MDR3 P-glycoprotein) // Eur J. Physiol - 2007. - Vol. 453. - Р. 601-610. 8. Portincasa P. Colesterol gallstone diasease / P. Portincasa, A. Moschetta, G. Palasciano // Lancet. - 2006. -Vol. 368. - P. 230–239. 9. Jai Hoon Yoon. ATP-Binding Cassette Sterol Transporters are differentially expressed in normal and diseased human gallbladder / Jai Hoon Yoon, Ho Soon Choi // Dig. Dis. Sci. - 2012. - Vol. 39, №1. - Р. 14-21. Пюрик М.В. Cтруктурні зміни у будові стінки жовчного міхура у хворих на хронічний калькульозний холецистит з супутнім цукровим діабетом ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», м. Івано-Франківськ, Україна, clavic2002@yahoo.com Резюме. Згідно сучасних міжнародних досліджень епітелій стінки жовчного міхура бере участь в утворенні компонентів жовчі. Захворювання жовчного міхура супроводжуються певними структурними змінами в його стінці. З метою вивчення патоморфологічних особливостей стінки жовчного міхура у хворих на хронічний калькульозний холецистит із супутнім цукровим діабетом провели морфологічне дослідження жовчних міхурів 44 хворих на хронічний калькульозний холецистит (І група) та 45 хворих на хронічний калькульозний холецистит з супутнім цукровим діабетом ІІ типу (ІІ група). Для патогістологічного дослідження фрагменти стінки жовчного міхура брали з дна, тіла та шийки. Встановлено, що у хворих на ХКХ із супутнім ЦД достовірно частіше (у 33,3% хворих), порівняно з хворими на ХКХ (у 13,6%), виявлялось тотальне ураження всього органу. При дослідженні ЖМ у хворих ІІ групи виявлено прояви запального процесу, вираженого склерозу, інфільтрацію слизової оболонки ксантомними клітинами, зменшення секреторної активності епітелію слизової оболонки, а також спостерігалась тенденція до зменшення у пацієнтів цієї групи розмірів ЖМ за рахунок склерозування. Для хворих І групи характерним було збільшення товщини стінки ЖМ за рахунок гіперплазії слизової та гіпертрофії м’язової оболонок. У досліджуваних нами хворих ІІ групи частіше зустрічалися множинні конкременти, порівняно з даними пацієнтів І групи. Ключові слова: хронічний калькульозний холецистит, жовчний міхур, цукровий діабет. Received 22.06.2015.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК 616.833-003.93:57.012.4:616.441-008.84

Раскалєй Т.Я., Раскалєй В.Б., Шобат Л.Б., Божко О.Г., Кривошеєва О.І., Щербак Л.Ф. Функціональне значення нейролемоцитів в регенерації нервової системи Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, м. Київ, Україна t_darmogray@ukr.net Резюме. В роботі надано інформацію про морфо-функціональні особливості нейролемоцитів за умов травмування нервового волокна та під дією зовнішніх та внутрішніх чинників. Були розглянуті фази перебігу дегенеративно-відновних процесів у травмованому нервовому волокні з деталізацією морфо-функціональних змін у шваноцитів відповідно до цих фаз. Особливою увагою було наділено питання первинності процесів де- та регенерації у травмованому нервовому волокні за умов зовнішнього та внутрішнього впливу. Доведено, що морфологічна картина травми нервового волокна має хвилеподібний характер перебігу, чим завдячує, в першу чергу, функціональному стану шваноцитів. Були виявлені морфологічні прояви де- та регенеративних процесів не лише в ділянці безпосереднього механічного пошкодження нервового волокна, але й краніально і каудально від неї на 2-3 см. Наявність процесів регенерації свідчить про високу ймовірність морфологічного відновлення пошкодженого нервового волокна. Ця інформація необхідна для розуміння механізмів патофізіологічних і репаративних процесів, що відбуваються протягом терміну відновлення ушкодженого нервового волокна, та пошуку й обрання відповідних методів і стратегій лікування. Ключові слова: нервове волокно, травма нерва, регенерація, дегенерація.

Важливість функції нейролемоцитів для нервової системи не викликає сумнівів. Класичні підручники з гістології [2] описують нейролемоцит, або шваноцит, як представника макроглії нейрального походження, основними функціями якого є забезпечення захисту, трофіки, участь у передачі нервового імпульсу уздовж нервового відростка шляхом формування його мікрооточення, як мієлінового, так і безмієлінового нервового волокна. Для мієлінових нервових волокон надзвичайно важливим фактором їх повноцінного функціонування є наявність мієлінової оболонки без ознак патологічних змін. Ця структура своїм морфологічним і функціональним здоров’ям завдячує шваноцитам, які не лише жертвують свою плазмолему на її утворення, але й самі є виробниками основних її компонентів [9]. Не залишають нейролемоцити нейрони і в біді. Під час де- та регенерації шваноцити значно розширюють спектр своїх функціональних можливостей. На даний момент загальноприйнятою думкою є та, що нейрони центральної нервової системи не наділені мітотичною активністю, оскільки чітко встановлена їх нездатність до реплікаційного синтезу ДНК, як у процесі постнатального розвитку, так і при стимуляції регенеративної реакції [7], за виключенням нейронів кори ольфакторної ділянки. Проте, було доведено здатність нейронів головного і спинного мозку до регенерації своїх окремих структурних елементів [7]. За останні десятиріччя отримані дані, які впевнено доводять здатність нейронів до регенерації своїх аксонів [12, 10]. Периферійні нервові волокна здатні до повного відновлення після пошкодження. Відомо, що шваноцити відіграють провідну роль у цьому процесі [15]. Пошкодження нервових волокон викликають критичні зміни в диференціювальному статусі зрілих шваноцитів, повертаючи їм властивості клітин-попередниць [11]. В результаті цього «дедиференційовані» шваноцити активно проліферують, утворюючи довгасті структури, так звані стрічки Бюнгнера, які спрямовують кінці регенеруючих аксонів до з’єднання. Окрім того, вони набувають властивостей макрофагів і разом з ними починають видаляти залишки зруйнованих клітин, звільняючи місце для регенеруючих волокон. Такі нейролемоцити, що містять в цитоплазмі вакуолізовані залишки зруйнованих клітин є овоїдами дегенерації, маркерним проявом пербігу дегенеративного етапу процесу відновлення пошкодженого нервового волокна. Під час наступного, регенеративного етапу нейролемоцити спеціалізу-

ються на мієліноутворенні (ремієлінізації). Цікаво, що досліди з перерізкою спинного мозку в щурів довели нездатність олігодендроцитів, які вижили в ділянці травми, до ремієлінізації, а поповнення пулу олігодендроцитів для подальшої «дедиференціації» відбувається за рахунок мігруючих із периферії нейролемоцитів [1]. Подібний перебіг морфологічних змін у травмованому нервовому волокні притаманний стану після травми із збереженням базальної мембрани [14]. Інший характер і послідовність структурних змін спостерігається в нервовому волокні за умов його пошкодження із руйнуванням базальної мембрани. Між кінцями аксонів вже за кілька днів формується неврома («нервовий місток» nerve bridge), через яку згодом з обох сторін починається міграція тяжів шваноцитів (пучків Бюнгнера), за якими підтягуються регенеруючі аксони [13]. Приблизно за тиждень нейролемоцити перкидаються на дистальний відрізок пошкодженого нерва, а регенеруючі аксони проростають уздовж тяжів шваноцитів, відновлюючи анатомічну цілісність нервового волокна. Виконуючи провідниково-каркасну функцію для проростаючих аксонів, нейролемоцити не полишають функцію фагоцитування, проте якщо раніше (протягом фази дегенеративних змін) вони фагоцитували залишки зруйнованих клітин, то в фазу регенерації шваноцити фагоцитують новоутворені мієлінові волокна [3]. Колективом науковців кафедри гістології та ембріології НМУ імені О.О. Богомольця протягом багатьох років проводиться дослідження регенеративної здатності пошкодженого периферійного нерва за умов дії різноманітних зовнішніх і внутрішніх чинників, в результаті чого було доведено, що процес відновлення травмованого периферійного нерва має виражену фазність перебігу. Повноцінність і швидкість відновних змін прямо залежать від морфо-функціонального стану нейролемоцитів. Повторні прояви дегенерації в пошкодженому периферійному нерві у віддалені терміни після перетину ми виявляли на прикладі пошкодженого сідничого нерва щурів [4]. Овоїди дегенерації, виявлені в цей період відновлення нерва були названі вторинними овоїдами дегенерації. Їх наявність свідчила про активацію фагоцитарної функції нейролемоцитів. На тлі вторинних овоїдів дегенерації в полі зору траплялись новоутворені мієлінові волокна з неповноцінною мієліновою оболонкою, яка була подекуди набряклою, розшарованою, мала неоднорідну структуру, нечіткий зовнішній контур, з дефектами, які інвагінувались у розширений периаксональний простір, з чого слідував висновок про ще одну функцію шваноцитів: функцію контролю якості мієлінізації. Отже, одні шваноцити здійснюють контроль якості того, що роблять інші шваноцити. Це надзвичайно актуально для відновлення нервового волокна за умов впливу зовнішніх та внутрішніх чинників. Нами були досліджені особливості регнерації ушкодженого сідничого нерва щурів за умов гіпотиреозу і доведено, що за умов гіпотиреозу, у порівнянні з контролем, значно зменшується кількість якісномієлінізованих новоутворених нервових волокон, що свідчить про те, що роботи контролюючим шваноцитам прибавляється, виходячи із різкого зростання кількості вторинних овоїдів дегенерації [5]. Що стосується функції мієлінізації, яка є основною і видоспецифічною для нейролемоцитів, то вона теж зазнає певних змін за стресових умов пошкодження нервового волокна. Під час наших досліджень був виявлений факт мієлінізації одночасно трьох мієлінових волокон малого діаметру одним шваноцитом [8]. Спостерігались морфологічні прояви порушення мієлінізації у вигляді різноманітних патологічних змін мієлінової оболонки, які були описані раніше. Подібні прояви виникали

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

періодично у різні терміни після пошкодження і мали тенденцію до «затухання» (кількість патологічно змінених новоутворених мієлінових волокон поступово, з кожним наступним терміном після пошкодження, зменшувалась). Але негативний вплив зовнішніх чи внутрішніх чинників був здатен значно пролонгувати це «затухання» в часі через наявність значно більшої кількості новоутворених мієлінових волокон із патологічними змінами мієлінової оболонки. Як показали наші дослідження, комбінована фармакологічна корекція гіпотиреозу не дала повної компенсації морфологічної картини відновлення пошкодженого нерва [6], що свідчить про набагато складніші механізми порушення і відновлення функцій шваноцитів, що потребує більш глибокого і ретельного вивчення даного питання. Група H. Nakauchi нещодавно опублікувала в Cеll результати свого дослідження, в якому вчені ідентифікували новий компонент кістковомозкових ніш, Шванівські клітини, які відіграють ключову роль в підтриманні гемо поетичних стовбурових клітин у стані гібернації (спокою). В даному дослідженні автори довели, що одним із компонентів гемопоетичних ніш кісткового мозку є популяція клітин, які за низкою ознак відповідають неекспресуючим мієлін шваноцитам. Цьому виду гліальних клітин кісткового мозку, ймовірно, притаманна виключна функція продукції активної форми TGF-b, однією з функцій якого є підтримання гемопоетичних стовбурових клітин у стані спокою [16]. Таким чином, нейролемоцити, чи шваноцити, чи клітини Швана, не зважаючи на свою давню відомість, продовжують дивувати вчених своєю багатогранністю, значимістю і невивченістю. І це повинно наводити на думку про те, що шваноцити – не вивчений елемент нервової системи, який давно досліджено, пройдено і забуто, в плані подальших перспективних пошуків, а «перестрибнута» в погоні за «новим» недооцінена загадкова істина. В подальшому ми плануємо досліджувати морфо-функціональні зміни нейролемоцитів і олігодендроцитів при пошкодженях спинного мозку, і вивчати співфункціонування мієліноутворюючих клітин нервової системи. Література 1. Геращенко С.Б. Сучасний погляд на роль шваноцитів у відновленні мієлінової оболонки/ С.Б. Геращенко, О.І. Дєльцова, Ю.Б. Чайковський// Морфологічні основи наукових досліджень у медицині, матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 110-річчю з дня народження М.І. Зазибіна.- Київ, 2013.- С.11-15. 2. Гістологія людини/ Луцик О.Д. [та ін.].- К.: Книга плюс, 2010.584с. 3. Рудюк Т.Я. Регенерація сідничного нерва за умов його пошкодження та гіпотиреозу (2010-2013р.): дис. … канд. мед. наук: 14.03.09/ Тетяна Яківна Рудюк.- Ів.-Фр., 2013.- 128с. 4. Рудюк Т.Я. Особливості регенерації сідничого нерва щурів на пізніх строках після його пошкодження при гіпотиреозі/ Рудюк Т.Я. [та ін.]// Морфологічні аспекти мікроциркуляції в нормі та патології / Зб. тез. докл.- 2011 – С.148-149. 5. Рудюк Т.Я. Ультраструктурні зміни у дистальному відділі травмованого сідничого нерва за умов гіпотиреозу/ Т.Я. Рудюк// Вісник проблем біології і медицини. – 2011. – Т.2. – № 3. – С.164 – 168. 6. Рудюк Т.Я. Особливості структурної організації дистального відрізку сідничного нерва у різні терміни після його пошкодження у тиреоїдектомованих щурів за умов комбінованої фармакологічної корекції гіпотиреозу./ Т.Я. Рудюк [та ін.] // Морфологічні основи наукових досліджень у медицині./ Зб. тез конф.- Київ, 2013.- С. 69-70. 7. Саркисов Д.С. Регенерация и её клиническое значение/ Д.С. Саркисов.- М.: Медицина, 1979.- 284с. 8. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір №53845 Державна служба інтелектуальної власності України. Стаття «Структурні особливості регенераційних процесів в сідничому нерві на пізніх етапах після травмування»/ Т.Я. Рудюк , Л.О. Стеченко, Ю.Б. Чайковський, В.Б. Раскалєй, Р.С. Довгань .- Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір №53845 Україна; дата реєстрації 27.02.2014.- 2с. 9. Cеменова А.В. Основной белок миелина (получение моноклональных антител, разработка иммуноферментного анализа и клинико-лабораторное применение) (2002р.): дис. … канд. мед. наук: 03.00.04/ Анна Вячеславовна Семенова.- М., 2002.- 133 с.

10. Cтанков Д.С. Нейротрансплантация в лечении травмы спинного мозга/ Д.С. Станков [и др.]// Международный неврологический журнал.- 2005.- №1(1).- С.69-80. 11. Сhen Z.L. Peripheral regeneration/ Z.L. Chen, W.M. Yu, S. Strickland// Annu. Rev. Neurosci.- 2007.- №30.- P.209-233. 12. Huang D.W. A therapeutic vaccine approach to stimulate axon regeneration in the adult mammalian spinal cord/ D.W. Huang [et all] // Neuron.- 1999.- №24(3).- P.639-47. 13. McDonald D. Early events of peripheral nerve regeneration/ D. McDonald, C. Cheng, Y.Chen, D. Zochodne// Neuron Glia Biol.- 2006.№2(2).- P.139-147. 14. Nguyen Q.N. Pre-rxisting pathways promote precise projection patterns/ Q.N. Nguyen, J.R. Sanes, J.W. Lichtman// Nat. Neurosci.- 2002.№5(9).- P.861-867. 15. Parrinello S. EphB signaling directs peripheral nerve regeneration through Sox2-dependent Schwann cell sorting/ S. Parrinello [et all]// Cell.2010.- №143(1).- Р.145-155. 16. Yamazaki S. Nonmyelinating Schwann cells maintain hematopoietic stem cell hibernation in the bone marrow niche/ S. Yamazaki, H. Ema, G. Karlsson [et al]// Ctll.- 2011.- №147(5).- P.1146-58. Раскалей Т.Я., Раскалей В.Б., Шобат Л.Б., Божко Е.Г., Кривошеева О.И., Щербак Л.Ф. Функциональное значение нейролеммоцитов в регенерации нервной системы Национальный медицинский университет имени А.А. Богомольца, г. Киев, Украина, t_darmogray@ukr.net Резюме. В работе предоставлена информация о морфо-функциональных особенностях нейролеммоцитов при травмировании нервного волокна в условиях воздействия внешних и внутренних факторов. Были рассмотрены фазы течения дегенеративновосстановительных процессов в травмированном нервном волокне с детализацией морфо-функциональных изменений у шванноцитов соответственно этим фазам. Особенное внимание уделялось вопросу первичности процес сов де- и регенерации в травмированном нервном волокне в условиях внешнего и внутреннего воздействия. Доказано, что морфологическая картина травмы нервного волокна имеет волнообразный характер течения благодаря, в первую очередь, функциональному состоянию шванноцитов. Выявлены морфологические проявления де- и регнеративных процессов не только в месте непосредственного механического повреждения нервного волокна, но и краниальнее и каудальнее от неё на 2-3 см. Наличие процессов регенерации свидетельствует о высокой вероятности морфологического восстановления поврежденного нервного волокна. Эта информация крайне необходима для понимания механизмов патофизиологических и репаративных процессов, которые происходят на протяжении всего срока восстановления поврежденного нервного волокна для поиска и выбора соответствующих методов и стратеги лечения. Ключевые слова: нервное волокно, травма нерва, регенерация, дегенерация. Raskaliei T.Ya., Raskaliei V.B., Shobat L.B., Bozhko O.G., Krivosheeva O.I., Stcherbak L.P. Functional Significance of Schwann Cells in Regeneration of the Nervous System Department of Histology and Embryology of Bogomolets NMU, m. Kyiv, Ukraine, t_darmogray@ukr.net Abstract. This paper provides information about the morphological and functional features of Schwan cells in damaged nerve fibers under the influence of external and internal factors. Were considered phases of degenerative and regenerative processes in injured nerve fiber with detailed morphological and functional changes in Schwan cells according to these phases. Special attention was endowed question the primacy of processes de- and regeneration in injured nerve fiber under the influence of external and internal factors. Proved that morphological pattern of nerve fiber injury has undulating nature of the what is due, primarily, functional status of Schwan cells. Were found morphological manifestations of de- and regenerative processes not only in the area of direct mechanical damage to the nerve fibers, but also the cranial and caudal from it at 2-3 cm. Availability regeneration processes shows a high probability morphological restoration of damaged fibers. This information is necessary for an understanding of pathophysiological mechanisms and reparative processes that occur during the term restoration of damaged nerve fibers to search and election of appropriate methods and treatment strategies. Key words: nerve fiber, nerve injury, regeneration, degeneration. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Римарчук М.І. До питання прогнозування та профілактики гестаційних ускладнень у жінок з ризиком розвитку плацентарної дисфункції Кафедра акушерства та гінекології післядипломної освіти Івано-Франківський національний медичний університет Резюме. Основні види акушерської патології беруть своє начало уже в першій половині вагітності і тільки величезні резерви функціональної системи «мати-плацента-плід» дозволяють відтермінувати їх клінічну маніфестацію. Пошук та впровадження скринінгових маркерів фізіологічного та ускладненого перебігу вагітності та профілактика негативних її наслідків є тим кроком, без якого не можна надіятися на суттєвий прогрес у вирішенні сучасних акушерських проблем. Досягнути вказаної мети можна тільки в ході вивчення тих фізіологічних процесів, які лягли в основу формування фетоплацентарного комплексу, розпочинаючи з прегравідарного етапу та першої половини вагітності. В основу дослідження покладено обстеження 80 жінок з діагностованим передчасним відшаруванням хоріону в першому триместрі вагітності, у 40 пацієнток, які склали основну групу, було апробовано запропоновану лікувально-профілактичну программу з використанням метаболічних препаратів, індукторів оксиду азоту та індукторів ангіогенезу. Проводили моніторинг клінічних, функціональних та лабораторних маркерів в динаміці гестації (розширена гемстазіограма, якісне визначення рівнів нейронспецифічної енолази методом імуноферментного аналізу). Встановлено, що вагітність та пологи у жінок з локальним відшаруванням плаценти та хоріону були поєднані з високою частотою ускладнень, які в основному залежали від стану системи гемостазу перш за все в І триместрі, а ступінь дизадаптації функціональної системи «матиплацента-плід» відображали рівні показника нейронспецифічної енолази. Отримані результати дозволили впровадити систему практичних рекомендацій, яка базується на наступних висновках: відбір пацієнток рупу ризику слід проводити в залежності від показників гемостазіограми та рівня нейронспецифічної енолази в динаміці вагітності, причму ризик щодо розвитку фетоплацентарної дисфункції пов’язаний з відхиленням (зниження до 50%) функціональних показників агрегаційної активності тромбоцитів, щодо дистресу плоду та затримки внутріутробного розвитку плоду - при підвищенні рівня нейронспецифічної енолази вдвічі, щодо розвитку гестозу – при виявленні високих показників РФМК в І та ІІ триместрі вагітності, зростання рівня Д-димерів у ці ж терміни, та явищ дизадаптації в системі гемостазу, розпочинаючи з ранніх термінів гестації. Комплекс міроприємств по веденню вагітності з врахуванням корекції ендотеліальної дисфункції та порушень в системі гемостазу, розпочинаючи з догестаційного етапу, дозволив значимо покращити акушерські та перинатальні наслідки. Ключові слова: локальне відшарування хоріону та плаценти, плацентарна дисфункція, гемостазіограма, ендотеліопатія.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. На даний час не викликає сумніву той факт, що в механізмах фізіологічного розвитку плоду основна роль належить нормальній функції фето-плацентарної системи, основним морфологічним субстратом якої є плацента. Синтезуючи та виділяючи велику кількість біологічно активних речовин білкової та стероїдної структури, в тому числі факторів росту, плацента сприяє існуванню та виживанню чужерідного плоду в організмі матері [1,2,10]. Розглядаючи в даному контексті таке ускладнення як передчасне відшарування нормально розміщеної плаценти слід відмітити, що ëокальне передчасне відшарування хоріону та нормально розташованої плаценти, незважаючи на відносно низьку частоту (за даними різних авторів, від 0,8 до 2 %), у порівняні з іншими ускладненнями вагітності, залишається актуальною проблемою сучасного практичного акушерства, ласне обумовлюючи дисфункції плацентарної системи [1,2,10]. На думку багатьох авторів, відсутність ефекту в лікуванні вище вказаної акушерської патології, а також дисфункції плаценти, яка прогресує на її тлі, пов’язана з тим фактом, що ще на доклінічній стадії патологічного процесу вичерпуються всі компенсаторно-адаптаційні механізми і неефективність лікувальних програм лиш додатково вказує на від-

сутність достатніх резервів для підтримки необхідного гомеостазу. Такий підхід в розумінні механізмів формування акушерської патології дає право на пошук нових скринінгових маркерів плацентарної дисфункції, причому в рамках стрімкого формування та розвитку фетоплацентарної системи він можливий тільки в процесі динамічного спостереження за перебігом вагітності. Виходячи із вище вказаного, досягнути мети можна тільки в ході вивчення тих фізіологічних процесів, які лягли в основу формування фетоплацентарного комплексу, розпочинаючи з прегравідарного етапу та першої половини вагітності. Такими процесами є формування гемодинамічної підсистеми, перебудова маткової гемодинаміки, морфо- функціональна перебудова спіральних артерій з утворенням матково-плацентарних судин, а також унікальні процеси ангіо-та васкулогенезу. Саме ці процеси закладають фундамент майбутньої вагітності, а їх надійність залежить від багатьох факторів. Аналіз літературних джерел дає можливість стверджувати, що основні види акушерської патології беруть своє начало уже в першій половині вагітності і тільки величезні резерви функціональної системи «мати-плацента-плід» дозволяють відтермінувати їх клінічну маніфестацію [1,10]. Гострота даної проблеми пов’язана з необхідністю розвитку єдиних підходів у веденні вагітних, що дозволили б виявити доклінічні форми майбутньої акушерської патології. Дослідження останніх років демонструють, що формування внутріутробних проблем починаються з ранніх термінів розвитку фето-плацентарної системи, саме стан ендота міометрію обумовлює неповноцінне формування ембріону, плоду, плаценти та плацентарного ложа в цілому. Скринінгові маркери, як передвісники можливих ускладнень, сприятимуть відбору пацієнток, які потребуватимуть більш ретельного клінічного моніторингу за перебігом вагітності та внутріутробним станом плоду, а також проведення превентивної терапії та можливого дострокового розродження. В даному контексті обгрунтованим є використання препаратів з позитивним метаболічним впливом та середників, що покращують вазо-ангіогенез. Метою даного дослідження стало пошук діагностичних критеріїв порушення функціональної системи «мати-плацента-плід» у вагітних при локальному передчасному відшаруванні хоріону та плаценти та впровадження патогенетично обґрунтованої програми лікувально-профілактичних заходів, розпочинаючи з преконцепційного етапу. Матеріал і методи дослідження В основу дослідження покладено обстеження 80 жінок з діагностованим передчасним відшаруванням хоріону в першому триместрі вагітності. Діагноз локального непрогресуючого відшарування хоріону та плаценти був верифікований з допомогою ультразвукового сканування з використанням кольорового доплеровського картування на апаратах «Aloka 1700» и «Тoshiba 550 Nemio» (Япония), з використанням абдомінального та вагінального датчиків частотою власне 3,5 та 7,5 мгц. На першому було здійснено відбір 40 пацієнток, які були включені в групу порівняння, де лікувально-профілатичні заходи обмежувалися стандартами, рекомендованими наказами МОЗ. Дизайн даного наукового дослідження передбачав також формування основної групи, де було використано запропоновані профілактичні засоби. Як еталон для порівняльної оцінки наслідків вагітності та контролю показників ендотеліопатії провели обстеження 20 практично здорових вагітних. Запропонована лікувально-профілактична програма базувалася на патогенетичних підходах та доцільності комплексного впливу на порушені гомеостатичні процеси вже на прегравідарному етапі. З цією метою шляхом відбору в досліджувані групи

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) на преконцепційному етапі були включені пацієнтки, які мали передумови для розвитку плацентарної дисфункції або відмічали в анамнезі епізоди локального відшарування хоріону та плаценти при попередніх вагітностях. Для вирішення цього завдання прегравідарну підготовку даної категорії пацієнток доповнено полівітамінним комплексом з фолієвою кислотою, препаратом кардіомагніл та поліненасиченими жирними кислотами, а для корекції ендотеліальної дисфункції та імовірної індукції ангіогенезу – донатором оксиду азоту – аргініном, що дозволило отримати не тільки сукупний ефект від лікування, але і підвищити ефективність кожної складової лікувальної програми [3,4,7,11]. Враховуючи той факт, що у основі локального непрогресуючого відшарування хоріону та плаценти лежить порушення інвазії трофобласту з подальшим розвитком плацентарної дисфункції, даній категорії пацієнток рекомендовано гормональну підтримку шляхом застосування до 20 тижнів вагітності препарату дідрогестерон, при збереженні явищ загрози переривання вагітності гормональна підтримка була продовжена з використанням мікронізованого прогестерону інтравагінально до 34 тижнів вагітності. Корекцію порушень здійснювали проведенням кількох курсів, на етапі підготовки до вагітності, в терміні 12-16, 28-32 тижні гестації, а також на момент поступлення в стаціонар в комплексі загальноприйнятих середників лікування загрози переривання вагітності на тлі відшарування хоріону та плаценти. Загальноприйнята терапія в групі порівняння включала стандартні підходи, визначені Наказом МОЗ України № 417, 676 . В ході реалізації клінічного дослідження проводили моніторинг клінічних, функціональних та лабораторних маркерів в динаміці гестації (розширена гемостазіограма). Враховуючи той факт, що клінічні ознаки та дані інструментальних методів дослідження далеко не завжди відображають ступінь тяжкості плацентарної дисфункції, тоді як маркери активації ендотелію достовірно вказують на його виникнення, в перелік обстежень включили якісне визначення рівнів нейронспецифічної енолази (NSE) в сироватці крові вагітних, що дозволяє оцінити ступінь дизадаптації фетоплацентарного комплексу та прогнозувати тяжкість можливих перинатальних наслідків. Визначення вмісту нейронспецифічної енолази в сироватці крові – проводили в терміни 12-16, та 28-32 тижні вагітності на автоматичному методом трьохфазнього імуноферментного аналізу з допомогою наборів фірми «R&D systems» (США). Статистична обробка матеріалу проводилась з допомогою персонального комп’ютера з використанням прикладної програми “STATGRAFICS”. Достовірність різниці між порівнювальними групами визначалася за методом Стьюдента.

Результати дослідження та їх обговорення Достовірних відмінностей по віку у обстежених групах жінок виявлено не було, слід відмітити переважання пацієнток зі зниженою масою тіла та астенічною тілобудовою (77,5%), в порівнянні з контрольною групою. Серед екстрагенітальної патології відмічено дисфункцію вегетативної нервової системи у 72,5 %, у третини пацієнток – захворювання сечовидільної системи, у 40 % варикозну хворобу нижніх кінцівок, у кожної третьої пацієнтки кардіальну патологію та широку поширеність порушень опорно-рухового апарату, зокрема переломи кісток в анамнезі та плоска стопа, сколіоз та остеохондроз, симфізіопатія в анамнезі та аномалії кісткового тазу. Значиму частку складали захворювання органів зору, гастроентерологічна патологія, пупкові та пахові грижі, а також діастаз прямих м‘язів живота у кожної десятої пацієнтки, часті гострі респіраторні захворювання в анамнезі (кожна третя пацієнтка). Однією з провідних заходів алгоритму обстеження була діагностика маркерів недиференційованої дистрофії сполучної тканини, яка у відсотковому відношенні була неоднозначною. З частотою більше двох третин у пацієнток відмічено астенічний тип будови тіла, гіпермобільність суглобів, схильність до вивихів, тонку еластичну шкіру, м’які вушні раковини, ламкість нігтів, схильність до утворення підшкірних крововиливів. Для отримання більш повного уявлення про стан гомеостазу цих жінок, проводилося додаткове обстеження, яке включало в себе оцінку показників клітинного складу крові, при аналізі якого виявлено ряд закономірностей. Зокрема,

вже у першому триместрі вагітності відмічено достовірно нижчий вміст всіх елементів крові в порівнянні зі здоровими вагітними. По мірі прогресування вагітності існує тенденція до зниження вмісту еритроцитів в одиниці виміру з паралельним зменшенням кількості тромбоцитів та гемоглобіну, тобто у більшої половини жінок плід розвивався в умовах зниженого поступлення кисню у фетоплацентарну систему, обумовленого гестаційною анемією. Проведена оцінка коагуляційної ланки гемостазу у вказаної категорії пацієнток продемонструвала, що по мірі збільшення терміну гестації виявляються всі ознаки, характерні для гестаційної адаптації системи згортання крові у вигляді напруження прокоагулянтної системи – зниження індексу АЧТВ, ріст протромбіну, вкорочення тромбінового часу. Паралельно відмічено наростання концентрація фібриногену та зниження впливу антитромбіну ІІІ. Вже у першому триместрі вагітності відмічено збільшення показників концентрації РФМК в порівнянні зі здоровими вагітними, всі інші показники, що могли б вказувати на неспроможність системи гемостазу не виходили за межі референтних значень медіан, середньостатистичним був також рівень Д-димер. Фібриноген В (у незначному якісному значенні) відмічено тільки у 5 % пацієнток. Єдиним відхиленням в порівнянні зі здоровими пацієнтками був подовжений час згортання крові паралельно з підвищенням РФМК. З прогресуванням вагітності у даної категорії пацієнток прослідковується тенденція до зростання концентрації Ддимер, яка в третьому триместрі перевищувала вдвічі показник у здорових пацієнток. Паралельно подовжується тромбіновий час, зростає показник протромбіну, знижується концентрація фібриногену, чітко прослідковується тенденція до росту фібринолітичної активності. Як резюме щодо характеристики показників адаптації коагуляційної ланки гемостазу, то в другому та третьому триместрі вагітності спостерігаються більш виражені показники дизадаптації переважно кінцевого етапу згортання крові. Таким чином, динаміка змін показників гемостазу у даної категорії пацієнток нагадує процеси, що проходять у пацієнтів з ДВЗ – синдромом коагулопатії споживання. Серед основних патофізіологічних змін у жінок з локальним непрогресуючим відшаруванням плаценти дослідники відмічають появу плацентарної дисфункції, як наслідок судинного атерозу, що приводить до розвитку гіпоксії плоду, синдрому затримки утробного розвитку, гіпотрофії та асфіксії новонароджених[1,2,10]. При цьому порушення проникливості гематоенцефалічного бар’єру обумовлює можливість виходу в інтерстиціальний простір такого вагомого біологічно активного трансміттера як нейронспецифічна енолаза (NSE), що володіє високою антигенністю, при цьому відбувається поширення її током ліквору та поступлення через гематолікворний бар’єр в сироватку крові в підвищеній концентрації. Нейронспецифічна енолаза, попадаючи в кров матері, приймає участь в створенні агресивних комплексів, які можуть приводити до пошкодження стінок дрібних судин [5,8] . Враховуючи вище вказане, нами було проведено оцінку рівня NSE та коливання даного показника в динаміці вагітності. Дослідження динаміки рівня нейронспецифічної енолази в процесі гестації продемонструвало появу високих показників даного нейротрансміттера у пацієнток дослідних груп уже в середині другого та на початку третього триместру вагітності з подальшим динамічним достовірним його підвищенням в процесі маніфестації клінічних ознак дизадаптації фетоплацентарного комплексу (р<0,05). При визначенні рівня NSE в сироватці крові досліджуваних груп вагітних було встановлено, що при фізіологічній вагітності її середній показник становив (3,98±0,14) нг/мл, тоді як у пацієнтів досліджуваних груп її рівень збільшувалися практично втричі, а у жінок, вагітність яких супроводжувалася дистресом плоду або затримкою розвитку плоду

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

її рівень перевищував більше, ніж в 4 рази показники при фізіологічному перебігу вагітності та складав (24,23±1,14 ) нг/мл (р<0,05). Виходячи з отриманих нами даних можна зробити висновок, що рівень циркулюючих в крові нейроантигенів може провокувати реакцію зв’язування їх в імунні комплекси та сприяти осіданню на судинній стінці з подальшим пошкодженням її ендотелію та розвитком атерозу, який проявляється змінами показників судинного опору та приводить до прогресування плацентарної дисфункції та негативних перинатальних наслідків [5,8,9]. Описані зміни демонструють, що період гестації на тлі локального непрогресуючого відшарування плаценти, супроводжується вираженими порушеннями ендотеліальної системи. Описані патогенетичні механізми, хоча й не є виключно специфічними, проте відіграють важливу роль у розвитку сприятливих умов для прогресування плацентарної дисфункції, тому потребують прискіпливої уваги при медикаментозному його лікуванні. Характеризуючи частоту гестаційних ускладнень у досліджуваних групах слід відмітити найбільш часті проблемні ситуації в першому триместрі вагітності, такі як загроза переривання вагітності. В другому триместрі вагітності до даних ускладнень приєднуються гестаційна анемія та низька плацентація. Слід відмітити, що пацієнтки з локальним непрогресуючим відшаруванням хоріону мали низькі показники тромбоцитів вже в першому триместрі вагітності і саме з низьким вмістом тромбоцитів корелюють епізоди низької плантації (r= -0,376). Достовірно сильний взаємозв’язок виявлено між розвитком гестозу та такими показниками гемостазу як індекс АЧТВ, протромбін, тромбіновий час, фібриноген та рівень РФМК (r= +0,868). З даними показниками, а також з високим ( більш, ніж у два рази в порівнянні з контролем, р<0,05) рівнем нейронспецифічної енолази були пов’язані випадки дистресу плоду та синдром внутріутробної затримки розвитку плоду в третьому триместрі, причому сила та достовірність зв’язку були ідентичні таким при гестозі, що доводить спорідненість патогенетичних механізмів даних ускладнень. Серед особливостей розродження слід відмітити високий відсоток передчасного розродження, в основному обумовлений передчасним розривом плідних оболонок, а також ургентного оперативного розродження, обумовленого дистресом плоду та прогресуючим відшаруванням нормально розміщеної плаценти (у 18,75 % випадків). За результатами даних, отриманих в ході оцінки результатів дослідження, був розроблений алгоритм ведення таких пацієнток, який включав ряд діагностичних, профілактичних та лікувальних міроприємств. Зокрема, при першій явці жінки в жіночу консультацію рекомендовано проводити пошук маркерів недиференційованої дисплазії сполучної тканини, а при підтвердженні даного симптомокомплексу формувати групу ризику щодо порушення плацентації та розвитку супроводжуючих даний стан гестаційних ускладнень. Обов’язковою є консультація терапевта та хірурга на предмет наявності екстрагенітальної патології, що супроводжує недиференційовану дисплазію сполучної тканини. В алгоритм обстеження даних пацієнток на етапі моніторингу вагітності включати розширену гемостазіограму, що обумовлює визначення кількості тромбоцитів, часу згортання крові, часу кровотечі, агрегації тромбоцитів, активованого часткового тромбопластинового часу, рівня фібриногену, визначення протромбінового часу, показника МНО, вмісту розчинних фібрин-мономерних комплексів, фібриногену В, антитромбіну ІІІ, Д-димерів та рівня протеїну С. В динаміці гестаційного процесу з метою оцінки ступеню функціональної дизадаптації фетоплацентарної системи проводити моніторинг показника рівня ендотеліопатії – нейронспецифічної енолази. Після виконання пер-

шого блоку аналізу пацієнтці призначається дієта, збагачена олігопептидами та глікозамінгліканами, а також лікувальний комплекс, що включав полівітаміни з фолієвою кислотою, донатор оксиду азоту – аргінін, кардіомагніл та поліненасичені жирні кислоти. Слід відмітити, що в залежності від показників гемостазіограми та рівня нейронспецифічної енолази в динаміці вагітності необхідно проводити відбір пацієнток щодо розвитку фетоплацентарної дисфункції - при виявленні відхилення (зниження до 50%) функціональних показників агрегаційної активності тромбоцитів, щодо дистресу плоду та затримки внутріутробного розвитку плоду - при підвищенні рівня нейронспецифічної енолази вдвічі, а також щодо розвитку гестозу – при виявленні високих показників РФМК в І та ІІ триместрі вагітності, зростання рівня Д-димерів у ці ж терміни, та явищ дизадаптації в системі гемостазу, розпочинаючи з ранніх термінів гестації. Застосування рекомендованого алгоритму та лікувальнопрофілактичної програми дозволило покращити акушерські та перинатальні наслідки. Слід відмітити, що в першому триместрі вагітності достовірних відмінностей по структурі ускладнень не було, проте вдалося знизити відсоток раннього гестозу вагітності, в другому триместрі - частоту загрози переривання вагітності, гестаційної анемії, гестозу та дистесу плоду при вагітності. Проте не вдалося уникнути стабільно значимих відсотків таких ускладнень як затримка розвитку плоду та низька плацентація. Слід відмітити вдвічі нижчий відсоток ургентного розродження в основній групі, а також відсутність випадків прогресуючого передчасного відшарування нормально розміщеної плаценти. Передчасний розрив навколоплідних оболонок (ПРПО) зустрічався вдвічі частіше в групі порівняння, і в терміни 32-37 тижні гестації складав 22,5 %, тоді як у основній групі епізоди ПРПО відмічено після 38 тижнів гестації. Звертають на себе увагу знижені показники оцінки новонароджених на першій хвилині за шкалою Апгар. Так, тільки 55 % новонароджених в групі порівняння мали оцінку 8 балів на першій хвилині, тоді як у основній групі сумарний відсоток дітей, що народилися з оцінкою за шкалою Апгар 5 і 6 балів був вдвічі меншим, ніж в групі порівняння (12,5 % та 27,5 % відповідно). Плацентарна дисфункція в доношеному терміні зустрічалася у 30% групи порівняння та у 17,5% - в основній групі, і на цьому фоні затримка внутріутробного розвитку плоду розвинулася у 10 % і 5 % відповідно проти відсутності даного ускладнення в контролі. Таким чином, можна зробити висновок, що запропонований алгоритм ведення таких пацієнток та апробована лікувально-профілактична програма здійснюють позитивний вплив на акушерські та перинатальні наслідки. Висновки Аналізуючи все вище перераховане, стає очевидним, що вагітність та пологи у жінок з локальним відшаруванням плаценти та хоріону були поєднані з високою частотою ускладнень, які в основному залежали від стану системи гемостазу перш за все в І триместрі, а ступінь дизадаптації функціональної системи «мати-плацента-плід» відображали рівні показника нейронспецифічної енолази. Система гемостазу у даної категорії пацієнток характеризувалася зниженням кількісних та якісних показників тромбоцитарної ланки гемостазу, зниженням концентрації прокоагулянтів та гіперфібринолізом, а рівень нейронспецифічної енолази в сироватці крові може бути прогностичним маркером, що виявляється задовго до клінічної маніфестації дистресу плоду та затримки його розвитку, як наслідку плацентарної дисфункції. Комплекс міроприємств по веденню вагітності з врахуванням корекції ендотеліальної дисфункції та порушень в системі гемостазу, розпочинаючи з догестаційного етапу, дозволяє покращити акушерські та перинатальні наслідки.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Перспективним є глибоке вивчення показників ендотеліальної дисфункції та їх корелятивних зв’язків з частотою та тяжкістю гестаційних ускладнень та негативних перинатальних наслідків. Література 1. Бороздина Е.С. Влияние ретрохориальной гематомы на исход беременности /Е.С. Бороздина // Бюллетень меицинских интернет-конференций. – 2011. - Т.1, № 1. – С.13. 2. Кирющенков П.А. Патогенетическое обоснование тактики ведения отслойки хориона и плаценты на ранних сроках беременности П.А.Кирющенков, Д.М.Белоусов, О.С.Александрина // Гинекология. – 2010. – Т.12, № 1. – С.12-15. 3. Серов В.Н. Использование препарата «Омегамама 9 месяцев» при нарушениях процессов регуляции воспаления и тромбофилии у беременных / В.Н. Серов // Информационное письмо РОАГ (Российского общества акушеров-гинекологов). – 2012. - № 08. - С. 1. 4. Рогаткин С.О. Перспективы применения иммуноферментного анализа нейроспецифических антигенов в перинатальной неврологии /С.О.Рогаткин, Д.В.Блино, Н.Н.Володин и др. // Вопросы гинекол, акуш. и перинатологии. – 2003. - Т.2, № 4. – С.8-13. 5. Тутельян В.А. Микронутриенты в питании здорового и больного человека: справочное руководство по витаминам и минеральным веществам./ В.А.Тутельян, В.Б.Спиричев, Б.П Суханов., В.А. Кудашева// М.: Колос, 2002. – С. 174–175. 6. Барсук А. А. Фармакологическая коррекция гестоза L-аргинином при моделировании дефицита оксида азота в эксперименте : автореф. дис… канд. мед. наук : 14.03.06 / Барсук Анна Александровна ; ГОУ ВПО “Курский гос. мед. ун-т” М-ва здравоохранения и соц. развития Рос. Федерации. – Курск, 2011. – 22, [1] с. 7. Білик Н. М. Порівняльна оцінка показників гемостазу при лікуванні ретрохоріальних та ретроплацентарних гематом в I-II триместрах вагітності / Н. М. Білик // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2006. – № 1. – С. 89–91. 8. Вплив мутації інгібітора активатора плазміногену-1 типу та мутації фібріногену В на виношування вагітності / К. В. Воронін, Т. О. Лоскутова, Н. В. Крячкова, Н. В. Давиденко // Зб. наук. пр. Асоц. акушерів-гінекологів України. – Київ : Інтермед, 2011. – С. 113–116. 9. Голубенко М. Ю. Діагностичне значення NO-синтази при плацентарній дисфункції у вагітних з пієлонефритом / М. Ю. Голубенко // Зб. наук. пр. Асоц. акушерів-гінекологів України. – Київ : Інтермед, 2011. – С. 176–178. 10. Загородня О. С. Нові аспекти патогенезу та прогнозування передчасного відшарування нормально розташованої плаценти : автореф. дис... канд. мед. наук : 14.01.01 / Загородня Олександра Сергіївна ; Нац. мед. ун-т ім. О.О. Богомольця. – Київ, 2008. – 18 с. 11. Serhan C.N. Resolving inflammation: dual anti-inflammatory and pro-resolution lipid mediators / C.N. Serhan, N. Chiang, T.E. Van Dyke// Nat Rev Immunol.- 2008. - № 8(5). – Р. 349-361. Римарчук М.И. К вопросу прогнозирования и профилактики гестационного осложнений у женщин с риском развития плацентарной дисфункции Кафедра акушерства и гинекологии последипломного образования Ивано-Франковский национальный медицинский университет Резюме. Основные виды акушерской патологии берут свое начало уже в первой половине беременности и только огромные резервы функциональной системы «мать-плацента-плод» позволяют отсрочить их клиническую манифестацию. Поиск и внедрение скрининговых маркеров физиологического и осложненного течения беременности и профилактика негативных ее последствий является тем шагом, без которого нельзя надеяться на существенный прогресс в решении современных акушерских проблем. Достичь указанной цели можно только в ходе изучения тех физиологических процессов, которые легли в основу формирования фетоплацентарного комплекса, начиная с прегравидарного этапа и первой половины беременности. В основу исследования положен обследования 80 женщин с диагностированным преждевременным отслоением хориона в первом триместре беременности, в 40 пациенток, составивших основную группу, были апробированы предложенную лечебно-профилактическую программу с использованием метаболических препаратов, индукторов оксида азота и индукторов ангиогенеза. Проводили мониторинг клинических,

функциональных и лабораторных маркеров в динамике гестации (расширенная гемостазиограма, качественное определение уровней нейронспецифической энолазы методом иммуноферментного анализа). Установлено, что беременность и роды у женщин с локальным отслоением плаценты и хориона были соединены с высокой частотой осложнений, которые в основном зависели от состояния системы гемостаза прежде всего в I триместре, а степень дизадаптации функциональной системы «мать-плацента-плод» отражали уровне показателя нейронспецифической энолазы. Полученные результаты позволили внедрить систему практических рекомендаций, которая базируется на следующих выводах: отбор пациенток РУП риска следует проводить в зависимости от показателей гемостазиограммы и уровня нейронспецифической энолазы в динамике беременности, причем риск развития фетоплацентарной дисфункции связан с отклонением (снижение до 50%) функциональных показателей агрегационной активности тромбоцитов, по дистресса плода и задержки внутриутробного развития плода - при повышении уровня нейронспецифической энолазы вдвое, по развитию гестоза - при обнаружении высоких показателей РФМК в I и II триместре беременности, рост уровня Д-димеров в эти же сроки, и явлений дизадаптации в системе гемостаза, начиная с ранних сроков гестации. Комплекс мероприятий по ведению беременности с учетом коррекции эндотелиальной дисфункции и нарушений в системе гемостаза, начиная с догестационного этапа, позволил значимо улучшить акушерские и перинатальные исходы. Ключевые слова: локальное отслоение хориона и плаценты, плацентарная дисфункция, гемостазиограма, эндотелиопатия. Rymarchuk M.І. Issue of Forecasting and Prevention of Gestational Complications in Women at Risk of Placental Dysfunction Department of Obstetrics and Gynecology Postgraduate Education Ivano-Frankivsk National Medical University Abstract. The main types of obstetric pathologies take their beginning as early as the first half of pregnancy and only huge reserves functional system “mother-placenta-fetus” can postpone their clinical manifestation. Search and implementing screening markers of physiological and complicated pregnancy and prevention of negative consequences is the step, without which it is impossible to hope for substantial progress in solving the problems of modern midwife. To achieve the said objective can only in the study of the physiological processes underlying the formation of placenta opening of prepregnancy stage and the first half of pregnancy. The study laid examination 80 women diagnosed with premature placental chorion in the first trimester of pregnancy, 40 patients who made the main group was approved the proposed treatment and prevention programs using metabolic drugs, nitric oxide inducers and angiogenesis inducers. Monitored clinical, functional and laboratory markers of the dynamics of gestation (extended hemstaziohrama, quality neuron-specific enolase determine the levels by enzyme immunoassay). Established that pregnancy and childbirth in women with placental abruption and local chorion were combined with a high frequency of complications, which are mostly dependent on the state of hemostasis especially in the first trimester, and the degree dysadaptation functional system “motherplacenta-fetus” reflect the level neuron-specific enolase index. The results allowed to introduce a system of practical recommendations based on these findings: selection rupee risk patients should be based on performance and level hemostaziohramy neuron-specific enolase in dynamics of pregnancy, and the risk for the development of placental dysfunction associated with rejection (reduction 50%) functional parameters of platelet aggregation activity regarding fetal distress and delays intrauterine fetal development - in raising neuron-specific enolase doubled on development of preeclampsia - when it detects high rates RFMK in the first and second trimester of pregnancy, increase in Ddimer in the same terms and phenomena dysadaptation in the hemostatic system, starting with early gestation. Complex events focusing on management of pregnancy in view of correction of endothelial dysfunction and disturbances in the hemostatic system, starting with pre-pregnancy stage, allowed significantly improve obstetric and perinatal outcomes. Keywords: local chorion and placenta abruption, placental dysfunction, hemostaziohrama, endotheliopathy. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рожко М.М., Попович Ю.І., Левицький В.А., Хананаєв Л.І., Жураківська О.Я. Сторінки історії кафедри анатомії людини Івано-Франківського національного медичного університету (до 70-річчя кафедри анатомії людини ІФНМУ) У липневі дні 1945 року в обласному центрі живописного Прикарпаття було відкрито Івано-Франківський державний медичний інститут. Вперше в історії Івано-Франківщини за парти вищого медичного навчального закладу сіли юнаки і дівчата прикарпатського краю. Серед навчальних підрозділів новоорганізованого інституту, які прийняли перших студентів, була кафедра нормальної анатомії. Її аудиторії, лабораторії і практикуми розмістились в приміщенні теперішнього фізіологічного корпусу університету по вул. М.Грушевського. В 1949 році кафедру переведено на перший поверх морфологічного корпусу, який розташований на майдані Шептицького, 21. На сьогоднішній день навчальні кімнати, анатомічний музей, наукові лабораторії кафедри в цьому корпусі займають не тільки 1-й, а і частково 2-й поверх. Під керівництвом першого завідуючого кафедрою

Приміщення морфологічного корпусу ІФДМУ розташоване в мальовничому куточку ІваноФранківська – на майдані Шептицького

професора Отеліна Олександра Олександровича (19451946) були проведені організаційні заходи по налагодженню на кафедрі навчального процесу. Силами перших асистентів М.Т.Бурачинського, В.К.Манюха, В.І.Ветощука підготовлено до навчання необхідні сухі та вологі препарати, розроблена методика викладання предмету. Асистентом Бурачинським М.Т. в жовтні 1945 року прочитана перша лекція з анатомії. У 1946 році кафедру очолила доцент Журавська Ніна Олександрівна. За її участю освоєно передані навчальні приміщення, створено невеликий анатоПрофесор Отелін мічний музей, в якому переОлександр Олександрович Завідувач кафедри анатомії важали експонати з остеолюдини з 1945 до 1946 року логії та препарати, виготовлені методом муміфікації. Були складені методичні вказівки для студентів усіх чотирьох семестрів. Доцент Журавська Н.О. заклала основи наукової діяльності кафедри і її напрямок – питання ембріології ЦНС. Розробляючи його, асистент М.Т. Бурачинський захистив першу кандидатську дисертацію. У створенні матеріальної бази кафедри і в організації навчального процесу

велика заслуга належить колишнім асистентам кафедри – лікарям-науковцям В.К.Манюху, В.І.Ветощуку, М.Т.Бурачинському, Е.Г.Межлумову, І.А.Сейцу, Н.О.Красиковій, Д.П.Григораку. У важких умовах післявоєнного періоду вони доклали немало зусиль і творчої праці при становленні кафедри анатомії, її навчального музею. Доцент М.Т. Бурачинський набув заслужений авторитет і повагу серед студентів і викладачів. Обирався в профспіл-ковий комітет, був багаторічним скарбником профспілки. У 1949 році кафедру очолив доцент, потім професор і заслужений діяч науки України Юхим Петрович Мельман, який здійснював керівництво нею упродовж наступного тридцятиріччя і вивів її на Доцент М.Т. Бурачинський одне з чільних місць серед кафедр інституту, відомої за його межами. Ним значно розширені та створені заново відділи навчального музею, придбано багато апаратури для навчальної і наукової роботи. Тривалий час проф. Ю.П.Мельман успішно поєднував завідування кафедрою з обов’язками проректора по науці. Особливо велику увагу Юхим Петрович приділяв розгортанню науково-дослідної роботи, яка проводилась головним чином за двома напрямками: «Вивчення міжнервових зв’язків внутрішніх органів», який розвинули в своїх дослідженнях і дисертаціях асистенти і доценти кафедри, співробітники інших кафедр інституту та інших навчальних закладів. Серед них доценти Н.О.Красікова, К.С.Шевчук, В.І.Петрухін, М.В.Долішній і Професор С.С.Криницький, Мельман Юхим Петрович Завідувач кафедри анатомії М.М.Дринь (каф. акулюдини з 1949 до 1980 року шерства і гінекології), професори О.І.Дельцова (колишня завідуюча каф. гістології), П.В.Рибаченко (каф. анатомії Ленінградської військово-медичної академії), І.Г.Дацун (колишній завідуючий каф. топографічної анатомії), асистент Л.Д.Масленнікова (каф. анатомії). Результати цих оригінальних досліджень були підсумовані в монографії Ю.П.Мельмана «Функціональна морфологія іннервації органів травлення» (Москва, 1971), яка була відзначена премією і дипломом ім. В.П.Воробйова АМН. Поряд з цим проводилися фундаментальні дослідження особливостей нейро-вазальних співвідношень у різних відділах центральної та периферичної нервової системи як в нормі, так і при моделюванні різних патологічних станів. У цьому напрямку особливо плідно працювали і захистили дисертації проф. В.А.Левицький, доц. О.М.Юрах (каф. анатомії), доц. В.Г.Павлович (спочатку каф. анатомії, пізніше каф. судової медицини), проф. С.Б.Геращенко (теперішній завідувач кафедри гістології), доц. А.О.Новоземцева (спочатку кафедра

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Колектив кафедри анатомії людини під керівництвом проф. Мельмана Ю.П. (1975 рік.) Нижній ряд (зліва – направо): ас. Грицуляк Б.В., доц. Долішній М.В., ас. Клипич М.С., проф.Мельман Ю.П., ас. Маслєннікова Л.Д.,доц. Бурачинський М.Т., ас. Купчак С.В. Верхній ряд (зліва – направо): ас. Шутка Б.В., асп. Ковальчук Л.Є., ас. Шубінець М.В., ас. Дєльцова О.І., ас. Дацун І.Г., лаб. Ілліна М.В., ст. лаб. Григорак Д.П., ас. Петрухін В.І., асп. Левицький В.А.

біології, пізніше кафедра гістології), доц. С.Ф.Кобець (каф. нервових хвороб). «Проблема коллатерального кровообігу різних органів і систем», яка стала провідною у наукових дослідженнях співробітників із різних кафедр нашого та інших інститутів. Здобуті результати відображені в 16 докторських і 30 кандидатських дисертаціях. Серед них професори нашого університету: Л.І.Хананаєв – вивчав пластичність судин підшлункової залози, тривалий час очолював кафедру гістології; В.Ф.Сенютович – розробив і анатомічно обґрунтував нові прийоми пластичних операцій на шлунку, очолював кафедру госпітальної хірургії; В.І.Клипич – проводив клінічні та експериментальні дослідження нирок, завідував кафедрою урології; М.Г.Шевчук – вивчав пластичність судинного русла серця, тривалий час очолював кафедру факультетської та госпітальної хірургії; М.М.Бережницький – досліджував кровоносне русло серця та легень в умовах їх патології, завідував кафедрою терапії стоматфакультету; Ю.М.Гузєєв – досліджував кровоносне русло гортані в умовах патології, завідував кафедрою ЛОР; Б.В.Шутка – вивчав морфо-функціональні особливості кровоносного русла та паренхіми нирок за умов експериментальної патології, протягом 20 років завідував кафедрою; М.Г.Гончар – досліджував колатеральний кровообіг верхньої кінцівки, тривалий час очолював кафедру хірургії стоматфакультету; Ю.М.Ясельський – зробив експериментально-клінічне обґрунтування реваскуляризації голівки стегнової кістки, завідував кафедрою травматології і ортопедії; Л.Є.Ковальчук – досліджувала особливості будови та функції ЮГА в філота онтогенетичному аспектах, сьогодні очолює кафедру біології та генетики; професори інших вузів: Ю.О.Максимук досліджував пластичність судинного русла легень, більше 25 років очолював кафедру анатомії Полтавського медінституту; А.Ю.Сопільник – вивчав колатеральне кровопостачання шлунка, очолював кафедру анатомії в Целінограді, а пізніше в Донецьку; Г.Н.Хаїмов – вивчав пластичність кровоносних судин задніх кінцівок в експериментальних умовах, завідував кафедрою біології Андижанського медінституту; Б.В. Грицуляк – досліджував пластичність судин яєчка в різних патологічних умовах, завідує кафедрою анатомії і фізіології Прикарпатського Національного університету; Р.В.Сенютович - завідує кафедрою онкології Буковинського медичного університету. У цей період за подібною науковою тематикою працю-

вали доценти нашого вузу: М.В.Шубінець, С.В.Купчак, Я.І.Клипич (всі з каф. анатомії), Т.В.Котурбаш (колишній завідувач кафедри топографічної анатомії і оперативної хірургії), М.С.Клипич, М.О.Гайналь (кафедра ЛОР), Л.М.Вакалюк (кафедра акушерства і гінекології) та інших вузів В.Ю.Ільїн (кафедра анатомії та фізіології Сумського університету), Л.І.Остап’юк (кафедра анатомії Національного медичного університету); практичні лікарі О.Ю.Тогер, А.І.Лесін, М.М.Незнакомцев, В.М.Паращин, Р.І.Ткачук. Матеріали наукових досліджень були опубліковані у численних журнальних статтях та тезах, (понад 500), 4 монографіях Ю.П.Мельмана в співавторстві з проф. Шевчуком М.Г. (Москва, 1976), проф. Дацуном І.Г. (Москва, 1986), проф. Шуткою Б.В. (Київ, 1988). За цією тематикою на базі кафедри були проведені 4 тематичні конференції (1962, 1964, 1967 і 1971 роки), які сприяли обміну науковою інформацією, досвідом, встановленню творчих контактів між ученими-ангіологами нашої країни і за кордоном. На міжнародних форумах морфологів виступали проф. Мельман Ю.П. у НДР (1966), Польщі (1977), доц. Долішній М.В. у ФРН (1967), у НДР (1974), Чехословаччині (1974), Алжирі (1985). З 1980 до 1982 року обов’язки завідуючого кафедрою виконував доц. Долішній Микола Васильович, автор більше 100 наукових робіт, 40 рацпропозицій. Під його керівництвом були продовжені кращі традиції в Доцент Долішній діяльності кафедри. ОсМикола Васильович новна робота колективу була Виконувач обов’язків спрямована на розробку завідувача кафедри анатомії нових навчально-методич- людини з 1980 до 1982 року них матеріалів для лекцій і практичних занять на медичному та стоматологічному факультетах. Були видані «Методологічні та методичні розробки до лекційного курсу анатомії людини» (1981). Був проректором з навчальної роботи. Нагороджений орденом «Знак Пошани». З 1982 до 1987 року очолював кафедру анатомії професор Зеляк Володимира Леонтійович. Під його керівництвом в педпроцес на кафедрі введено єдину методичну систему, створено два навчально-методичних комплекси. Співробітники приймали участь в інститутських, республіканських і всесоюзПрофесор Зеляк Володимир них навчально-методичних Леонтійович конференціях (20 доповідей). Завідувач кафедри анатомії На кафедрі виконано 2 комплюдини з 1982 до 1987 року лексні теми, захищено 2 дисертації. Професор Зеляк В.Л. у 1984 був удостоєний звання Заслуженого працівника вищої школи. У цей час він успішно поєднував роботу на кафедрі з обов’язками проректора з навчальної роботи. З 1987 до 2007 року кафедру анатомії очолював учень професора Мельмана Ю.П. професор Шутка Богдан Васильович – автор більше 300 друкованих праць, 2 монографій («Гистофизиология капилляров» і «Загальна глибока

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

гіпотермія»), 5 винаходів і близько 45 рацпропозицій. Як хороший організатор приділив багато уваги реорганізації і розширенню бази кафедри, переоформленню в кращому естетичному варіанті коридору і навчальних приміщень. Створено клас комп’ютерного навчання, реорганізовано і доповнено новими препаратами навчальний анатомічний музей, заново побудовано приміщення для збереження навПрофесор Шутка Богдан Васильович чальних вологих препаратів. Завідувач кафедри анатомії Колективом кафедри прилюдини з 1987 до 2007 року ділено багато уваги перебудові викладання анатомії у відповідності з новими навчальними планами, підготовлені методичні матеріали для самостійної роботи студентів, нові методичні рекомендації для викладачів і студентів. Особливу велику увагу проф. Б.В.Шутка приділяв науковим дослідженням. Головною науковою тематикою кафедри стало вивчення впливу загальної глибокої гіпотермії на мікроциркуляторне русло та паренхіму різних органів. Він підготував 5 докторів та 15 кандидатів наук. Серед них: проф. В.Г.Міщук (головний лікар санаторію «Дністер» м.Моршин), проф. Б.М.Мицкан (завідувач кафедри теорії і методики фізкультури і спорту Прикарпатського національного університету), проф. В.А.Левицький (колишній завідувач кафедри анатомії), проф. Ю.І. Попович (завідувач кафедри анатомії людини, топографічної анатомії і оперативної хірургії), проф. Л.М. Заяць (завідувач кафедри патологічної фізіології), проф. О.В. Буянова (колишній завідувач кафедри шкірних та венерологічних хвороб), доц. С.Л. Попель (кафедра теорії і методики фізкультури і спорту Прикарпатського національного університету), доц. І.М. Сорочинський (кафедра госпітальної хірургії), доценти М.Б. Пастух, В.М. Перцович, О.В. Саган, А.Б. Гречин, В.М. Іваночко, О.Г. Попадинець, У.М. Дутчак, О.Я. Жураківська (всі з кафедри анатомії людини), доц. А.С. Дмитренко (завідувач кафедри фізичного виховання), доц. Є.А. Литвинець (кафедра

урології), доц. В.Б. Грицуляк (кафедра анатомії і фізіології Прикарпатського національного університету), Р.Р. Смеречанський (практичний лікар). Богдан Васильович був організатором І Національного конгресу анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів України (1994 р.) та 2 конференцій з міжнародною участю «Застосування електронної мікроскопії в медицині». В 1994 році Указом Президента України йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Він нагороджений дипломом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти України «За досягнення в навчально-виховній та науково-методичній роботі». З 2003 року був академіком АН ВШ України. У даному році йому б виповнилося 75 років з дня народження. З 2007 до 2012 року кафедру анатомії людини очолював доктор медичних наук, професор Левицький Володимир Андрійович – учень професорів Ю.П. Мельмана та Б.В. Шутки. Після закінчення Івано-Франківського медичного інституту в 1974 році він навчався в аспірантурі при кафедрі нормальної анатомії. В 1978 році захистив кандидатську дисертацію за темою «Морфометричний аналіз нейро-вазальних відношень нервів плеча в нормі, при порушенні кровотоку, деПрофесор і регенерації» і отримав вчеЛевицький Володимир ний ступінь кандидата медичАндрійович них наук. Працював асис- Завідувач кафедри анатомії тентом, у 1987 році отримав людини з 2007до 2012 року вчене звання доцента. В 1998 році захистив докторську дисертацію за темою «Нейро-гліокапілярні взаємовідношення у складових компонентах простої рефлекторної дуги протягом постнатального періоду онтогенезу» і отримав вчене звання професора. З 2001 по 2007 роки він очолював кафедру патологічної фізіології Івано-Франківської державної медичної академії. В.А. Левицький став ініціатором розробки нових методичних матеріалів у вивченні анатомії згідно вимог кредитно-модульної системи. Ним заново розроблені лекції для

Колектив кафедри анатомії людини під керівництвом проф. Шутки Б.В. (2003 рік) Нижній ряд (зліва – направо): доц. Пастух М.Б., доц. Шутка Л.А., проф. Шутка Б.В., доц. Клипич Я.І., доц. Саган О.В. Середній ряд (зліва – направо): доц. Ящишин З.М., ст. лаб. Марчук О.Д., ас. Дутчак У.М., ас. Гречин А.Б., ас. Жураківська О.Я., прибиральниця Водницька Н.Б., доц. Перцович В.М. Верхній ряд (зліва – направо): ст. лаб. Давидова Р.Ф., ас. Попадинець О.Г., інженер Мандрик В.В., ас. Іваночко В.М., препаратор Лавроненко Л.М., ст. лаб. Лапінська Н.М.

Склад колективу кафедри анатомії людини (2007 рік). Нижній ряд (зліва – направо): доц. Пастух М.Б., доц. Шутка Л.А., проф. Левицький В.А., доц. Клипич Я.І., доц. Юрах О.М., доц. Іваночко В.М. Середній ряд (зліва – направо): доц. Перцович В.М., асп. Князевич-Чорна Т.В., ст. лаб. Марчук О.Д., доц. Попадинець О.Г., препаратор ЛавроненкоЛ.М., прибиральниця Водницька Н.Б., інженер Мандрик В.В. Верхній ряд (зіва – направо): доц. Гречин А.Б., ас. Міськів В.А., ас. Колінко Я.О., доц. Жураківська О.Я., асп. Ельмезугі Фарадж, ас. Баскевич О.В.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

студентів всіх факультетів. Під його керівництвом створено анатомічний зал, у якому студенти вивчають анатомію на вологих препаратах. Основним напрямком наукових досліджень проф. В.А. Левицького є нейрогістологія. Володимиру Андрійовичу належить біля 200 наукових публікацій, серед яких і монографія «Стан складових компонентів простої рефлекторної дуги в постнатальному розвитку» (1997), в якій вперше описано структурні прояви апоптозу нервових клітин у передніх рогах сірої речовини спинного мозку і у спинномозкових гангліях. Він підготував 2 докторів та 13 кандидатів наук. Серед них: професора А.П. Мотуляк (кафедра гістології) та О.Я. Жураківська (кафедра анатомії), доценти Л.А. Шутка, Т.В. Князевич-Чорна, В.А. Міськів, асистенти Я.О. Колінко, О.В. Баскевич, аспірант Ельмезугі Фарадж (кафедра анатомії), доц. З.М. Ящишин (кафедра патологічної фізіології), доц. Л.С. Малофій (кафедра патологічної анатомії), доц. І.М.Мельник (кафедра хірургії стоматфакультету), доц. Шовкова Н.І. (кафедра дитячої стоматології), доц. І.М. Лучко (кафедра нормальної фізіології), ас. О.Т. Білоус (кафедра хірургічної стоматології), ас. І.Б. Кремінська (кафедра патологічної фізіології). На сьогоднішній день під його керівництвом виконується 1 докторська та 6 кандидатських дисертацій. Володимир Андрійович є членом Президії наукового товариства АГЕТ України, головою його обласного відділення. Під його керівництвом проведено 2 науково-практичні конференції та виконано 2 НДР, що отримували фінансування МОЗ України. У 2009 році проф. В.А.Левицькому було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». У травні 2010 р. нагороджений премією Івано-Франківської обласної державної адміністрації у номінації “Видатний вчений року” за значний особистий внесок у розвиток науки Прикарпаття. У 2012 році кафедра була реорганізована і отримала назву кафедра анатомії людини, оперативної хірургії та топографічної анатомії, яку очолив д. мед. н., професор Попович Юрій Іларіонович учень професорів Шутки Б.В. та Дацуна І.Г. Він після закінчення у 1979 р. Івано-Франківського держаного медичного інституту і роботи практичним лікарем з 1983 по 1986 рік навчався в аспірантурі на кафедрі оперативної хірургії та топографічної анатомії. Виконав і в 1987 році захистив кандидатську дисертацію на тему: “Морфо-функПрофесор ціональні зміни нейро-ендоПопович Юрій Іларіонович Завідувач кафедри анатомії кринного апарату залишених людини, оперативної хірур- відділів тонкої кишки після гії і топанатомії з 2012 року резекції порожньої”. В 1999 р. захистив докторську дисертацію на тему: “Морфо-функціональний стан нервового, ендокринного та імунного апаратів червоподібного відростка в процесі постнатального онтогенезу та при апендициті”. Ю.І.Попович опублікував понад 130 наукових праць, в т.ч. 1 інформаційний лист, 6 рацпропозицій, 3 патенти, 9 навчально-методичних посібника та 2 навчальних посібника “Техніка хірургічних операцій” і «Семіотика хірургічних захворювань та практичні навики в хірургії». Під його керівництвом захищена 1 кандидатська дисертація, ще одна пройшла попередній захист, виконано 3 комплексні НДР, виконуються 6 кандидатських дисертацій. Юрій Іларіонович був організатором науково-практичної конференції з нагоди 100 річчя з дня народження Мельмана Ю.П. За час його керівництва розроблено комплексний план

розвитку і модернізація наукової, навчальної та матеріальнотехнічної бази кафедри на період з 2012 до 2017 року і розпочата його реалізація. Так, повністю оновлені навчальні комплекси за усіма напрямками діяльності, методичні розробки для викладачів та вказівки для студентів, номенклатурні документи. Всі матеріали були розміщені у електронному форматі на сайті університету. Розроблена і запроваджена бальна система оцінювання знань студентів. Завершено перехід до читання лекцій за усіма напрямками з використанням мультимедійних презентацій на трьох мовах. Підготовлені на трьох мовах та запроваджені на кожному занятті та під час прийому модульних контролів тестові завдання з рисунками і у вигляді ситуаційних задач типу «Крок». Розроблені, виготовлені і запроваджені на практичних заняттях і під час модульних контролів анатомічні міні-таблиці, розпочато оновлення великих таблиць. Проведено реорганізацію приміщень і капітальний ремонт наукових лабораторій (електронно-мікроскопічної, гістологічної), кафедрального віварію, кімнат для зберігання і підготовки анатомічних препаратів. Розпочато реконструкцію навчального музею, анатомічного залу та підготовку лабораторії до акредитації. За тривалі роки існування кафедри з моменту створення на ній змінювалися цілі покоління морфологів, педагогів, знаних вчених. Кафедра анатомії людини завжди була справжньою «кузнею кадрів» для самої себе та для інших кафедр ВНЗу. За термін з 1945 до 2007 року на кафедрі анатомії підготовлено і захищено 25 докторських та 76 кандидатських дисертацій. На кафедрі продуктивно працює міжкафедральна лабораторія електронної мікроскопії, роботу якої в 1971 року організував і незмінно нею керував проф. Б.В. Шутка. Під його керівництвом старшими лаборантами у цій лабораторії плідно працювали Н.Г. Нелідічева, О.Д. Марчук, а доц. В.М.Перцович став послідовником Богдана Васильовича у засвоєнні тонкощів електронномікроскопічної техніки. Сьогодні лабораторія обладнана електронним мікроскопом ПЕМ – 125 К, ультрамікротомом TESLA BS 490 А і продовжує успішно працювати. Про високий науковий авторитет цієї лабораторії свідчать велика кількість підготовлених наукових кадрів, численні наукові публікації та їх визнання на міждержавному рівні. На кафедрі успішно функціонує заснована у 1967 гістологічна і гістохі- В лабораторії електронної мікроскопії старший лаборант мічна лабора- Марчукпрацює Олександра Дмитрівна (2007 рік) торія, у якій виконується широкий об’єм наукової роботи з використанням сучасних методів дослідження. За час існування лабораторії її співробітниками старшими лаборантами М.П. Попович, А.О. Новоземцевою, М.В. Ільїною, Л.Г. Дємєнтьєвою та Н.М. Лапінською засвоєно десятки нових гістологічних та гістохімічних методів дослідження. За роки роботи кафедри анатомії людини на її базі було проведено цілий ряд наукових конференцій та конгресів республіканського, союзного, всеукраїнського рівнів із міжнародною участю. Кузнею і резервом науково-педагогічних кадрів був і залишається анатомічний науковий гурток, заснований в 1947 році доц. Журавською Н.О. Його науковими керівниками були доц. Н.О. Журавська (1947-1949), проф. Ю.П. Мельман (1949-1953), доц.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

За електронним мікроскопом працюють доктор медичних наук, професор Шутка Богдан Васильович, кандидат медичних наук, доцент Левицький Володимир Андрійович та аспірант Буянова Олександра Василівна (1988 рік)

М.Т.Бурачинський (1953-1962), доц. М.В. Долішній (19621989), доц. Я.І. Клипич (1989-1991), проф. В.А. Левицький (1991-2000), доц. О.М. Юрах (2000-2003), доц. Л.А. Шутка (з 2003 року). За час існування гуртка в ньому навчалось понад 1500 студентів. Студенти-гуртківці приймають участь в наукових конференціях і симпозіумах, готують реферативні доповіді з найновітніших питань морфологічної науки, вивчають життєвий шлях і наукову спадщину видатних дослідників будови тіла, освоюють методи дослідження, допомагають викладачам у проведенні науково-дослідної роботи, проводять експерименти в операційній кафедри згідно теми їх наукових праць, вивчають комп’ютерну техніку, реферують наукові джерела за темою дослідження, освоюють способи документації наукових робіт. У науковому доробку анатомічного гуртка більше 70 експериментальних досліджень, 78 друкованих праць, більше 250 виступів на наукових конференціях. Наукова продукція студентів відзначена I медаллю АМН, 3 медалями “За кращу наукову студентську роботу”, 7 грамотами Міністерства вищої освіти України, численними грамотами ректорату, цінними подарунками, грошовими преміями. У різні роки найбільш активними членами анатомічного гуртка були студенти Ю. Скуравський, М. Долішній, Т.Асмоловський, М. Атаманюк, Л. Хананаєв, М. Шевчук, А. Сопільник, Ю. Максимук, М. Шубінець, І. Дацун, Б. Ткачук, Б. Грицуляк, Б. Шутка, О. Дєльцова, М. Солодка, В.Левицький, О. Юрах, Б. Філіпчук, Б. Іванов, А. Нейман, О.Шиян, О. Косяков, В. Лапа, В. Штогрин, І. Дробот, Л.Вакалюк, Я. Гуцуляк, С. Попель та інші. Більшість з них ще тепер працюють на різних науково-педагогічних посадах в ІФНМУ, в інших вузах та закладах країни. Оскільки кафедра анатомії людини є структурною одиницею вищого навчального закладу, то педагогічна діяльність її співробітників займає значне місце в роботі кафедри. На медичному факультеті з вересня 2005 року заняття проходять за програмою, яка складена відповідно до вимог кредитно-модульної системи освіти (так званого, «Болонського процесу»). Весь пул годин розбитий на лекційні, практичні заняття та самостійну підготовку студентів. Практичні заняття і лекції ведуться за методичними вказівками, розробленими і виданими типографським способом колективом кафедри. Методичні та навчальні матеріали для студентів всіх факультетів доступні українською, російською та англійською мовами. Колектив кафедри надає особливу увагу своєчасному доповненню і розробці методичних матеріалів для практичних занять на всіх факультетах для викладачів і студентів. Лекції студентам всіх факультетів читаються профе-

Практичне заняття з іноземними студентами проводить кандидат медичних наук, доцент Перцович Василь Миколайович (2007 рік)

сорами та доцентами в аудиторіях кафедри, які обладнані мультимедійним обладнанням та інтерактивною дошкою. Практичні заняття проводяться в 10 аудиторіях, які повністю забезпечені унаочненням: таблицями і муляжами; а також в анатомічній залі, оснащеній відпрепарованими трупами, вологими препаратами. Значна роль надається і самостійній роботі та матеріально-технічному забезпеченню студентів усіх факультетів. Для цього організовані щоденні вечірні чергування викладачів, на яких студенти мають змогу з’ясувати незрозумілі для них питання під час підготовки до заняття, ліквідувати академічну заборгованість. Для самостійної підготовки до занять у позааудиторний час до послуг студентів всіх факультетів працює навчальна лабораторія. Педагогічний процес на кафедрі в достатній кількості забезпечений аудіо-візуальним унаочненням у вигляді таблиць, слайдів, планшетів, рентгенограм, кінофільмів, муляжів, мультимедійних презентацій. Для послуг студентів працює анатомічний музей, в якому вони мають можливість готуватися до практичних занять, використовуючи музейні препарати. Студенти працюють з трупним матеріалом, вологими препаратами. В позааудиторний час при підготовці до практичних занять користуються комп’ютерним класом. Для контролю знань і самостійної роботи студентів на кафедрі в різні періоди використовувалися різноманітні об’єктивні і суб’єктивні методи їх оцінювання: маркіровані препарати кісток і суглобів, міні-таблиці з цифровими позначками, підготовка реферативних повідомлень, письмове та комп’ютерне тестування. Для останнього служить комп’ютерний клас на 15 робочих місць із функціонуючою локальною мережею та підключенням до мережі Інтернет. У 1999-2000 роках розроблена програма і створена для неї база даних, що служать для тестування студентів під час здачі комісійного перевідного іспиту з анатомії людини. В 2005-2007 роках, в зв’язку з впровадженням в практику кредитно-модульної системи освіти, для проведення тестової частини здачі підсумкового модульного контролю складено нову базу комп’ютерних завдань, яка оновлена у 2011-2012 роках. Таким чином, нові форми навчання і контролю знань студентів поєднуються з традиційними методами, що дозволяє інтенсифікувати і оптимізувати навчальний процес. На сьогоднішній день численний і дружний колектив кафедри представлений 4 професорами, 13 доцентами, 8 асистентами, 1 аспірантом, 5 лаборантами, 2 препараторами, 3 прибиральницями. Такий колектив чітко усвідомлює всі завдання, які стоять перед ним в плані підготовки високоякісних, конкурентноспроможних медичних фахівців. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) UDC 616.8+616-003.93

Shimon Rochkind New Aspects in Nerve Regeneration Prof. Shimon Rochkind, MD, PhD Director, Division of Peripheral Nerve Reconstruction, Department of Neurosurgery, Director, Scientific Institute for Nerve Reconstruction Tel Aviv Sourasky Medical Center, Tel Aviv University, Israel

BACKGROUND Peripheral nerve injuries represent a major cause of morbidity and disability worldwide. In addition to the economic burden on the national level, peripheral nerve injuries impose substantial costs on society in terms of long-term disability, reduced quality of life, and pain. It has been estimated that peripheral nerve injuries affect 2.8% of all trauma patients, many of whom acquire life-long disability. The annual incidence of peripheral nerve injuries in developed countries has been reported as 13 to 23 out of 100,000 persons. Recovery following severe peripheral nerve injury is often dismal, despite the inherent capability for axonal regeneration. Autologous nerve grafts are considered the gold standard treatment in cases of nerve defect, although often not providing satisfactory results. Moreover, autologous nerve donor may cause related neurological morbidity at the donor site, including possible neuroma formation. The use of nerve guidance channels (tubes), sutured in between the proximal and distal nerve stumps, has been actively pursued to obviate the need for the second procedure at the donor site and to obtain better regenerative results in comparison to the autologous nerve graft. BIOARTIFICIAL GUIDES FOR PERIPHERAL NERVE REPAIR: DEVELOPMENTS AND FINDINGS FROM THE EUROPEAN COMMUNITY COLLABORATIVE PROJECT BIOHYBRID The BIOHYBRID consortium consisted of Department of Clinical and Biological Sciences, Universitа Degli Studi di Torino, Turin, Italy; Institute of Neuroanatomy, Hannover Medical School, Hannover, Germany; Center of Systems Neuroscience (ZSN), Hannover, Germany; Department of Translational Medicine and Hand Surgery, Skеne University Hospital, Lund University, Malmц, Sweden; Division of Peripheral Nerve Reconstruction, Department of Neurosurgery, Tel Aviv Sourasky Medical Center, Tel Aviv University, Tel Aviv, Israel; Institute of Neurosciences and Department of Cell Biology, Physiology and Immunology, Universitat Autтnoma de Barcelona, and CIBERNED, Barcelona, Spain; Life and Health Sciences Research Institute (ICVS), School of Health Sciences, University of Minho, Braga, Portugal; NVR Research Ltd, NessZiona, Israel; and Medovent GmbH, Mainz, Germany, was build up with the overall aim to develop, in a preclinical perspective, an innovative biohybrid artificial nerve. The developed Chitosan nerve conduits (Reaxon® Nerve Guide) allow functional and structural regeneration across a 10-mm sciatic nerve gap in rats. In 57% of the animals also regeneration across 15-mm gaps was allowed.1 This work was supported by the European Community’s Seventh Framework Programme (FP7-HEALTH-2011) under grant agreement n 278612. COMPARISON OF RESULTS BETWEEN CHITOSAN HOLLOW TUBE AND AUTOLOGOUS NERVE GRAFT IN RECONSTRUCTION OF PERIPHERAL NERVE DEFECT A chitosan tube for regeneration of the injured peripheral nerve in a rodent transected sciatic nerve model was evaluated in comparison to autologous nerve graft repair.2 Chitosan hollow tube was used to bridge a 10 mm gap between the proximal and distal ends in 11 rats. In the control group, an end-to-end coaptation of 10 mm long autologous nerve graft was performed in 10 rats for nerve reconstruction. Sciatic functional index (SFI) showed an insignificant advantage to the autologous group both

at 30 days (p=0.177) and at 90 days post procedure (p=0.486). Somato-sensory evoked potentials (SSEP) and compound muscle action potentials (CMAP) tests showed similar results between chitosan tube (group 1) and autologous (group 2) groups with no statistically significant differences. Both groups presented the same pattern of recovery, with 45% in group 1 and 44% in group 2 (p=0.96) showing SSEP activity at 30 days. At 90 days most rats showed SSEP activity (91% vs 80% respectively, p=0.46). The CMAP also demonstrated no statistically significant differences in latency (1.39ms in group 1 vs 1.63ms in group 2; p=0.48) and amplitude (6.28mv vs 6.43mv respectively; p=0.8). Ultrasonography demonstrated tissue growth inside the chitosan tube. Gastrocnemius muscle weight showed no statistically significant difference. Histomorphometry of the distal sciatic nerve, 90 days post reconstructive procedure, showed similar number of myelinated fibers and size parameters in both groups (p0.05). In conclusions, chitosan hollow tube used for peripheral nerve reconstruction of rat sciatic nerve showed similar results in comparison to autologous nerve grafting. TISSUE ENGINEERED GUIDING REGENERATIVE GEL FOR RECOVERY OF PERIPHERAL NERVE INJURY WITH MASSIVE LOSS DEFECT Many severe peripheral nerve injuries can only be treated through surgical reconstructive procedures. Such procedures are challenging, since functional recovery is slow and can be unsatisfactory. One of most promising solutions already in clinical practice is synthetic nerve conduits connecting the ends of damaged nerve supporting nerve regeneration. However, this solution still does not enable recovery of massive nerve loss defect. The present composition of Guided Regenerative Gel (GRG), offers opportunities for the development of a novel biocompatible gel for recovery of peripheral nerve with massive loss defect, enhancing axonal growth and nerve regeneration. It is composed of a complex of substances comprising transparent, highly viscous gel that is almost impermeable to liquids and gasses, flexible, elastic, malleable and adaptable to various shapes and formats. The gel resembles the extracellular matrix (ECM) and was found to support three dimensional growth and differentiation of various cell types. Pre-clinical proof of concept in peripheral nerve damage rat model, conducted under supervision of Teva Pharmaceutical Industries, showed that GRG enhanced nerve regeneration when placed in nerve conduits enabling recovery of massive nerve loss, previously unbridgeable. Potential applications of GRG include tissue reconstruction and cell therapy; Regeneration of massive regional losses in tissues and organs; Nerve healing, wound healing, and preservation of muscles and other human and animal tissues from deterioration; Combining efforts with anti-gliosis, anti-scaring and anti-barrier formation agents. The final goal is to bring this technology to the clinic. Hence, the GRG technology with the additional suggested improvements is a promising platform for stem cells therapy, spinal cord injury, stroke and Parkinson’s disease. MUSCLE RESPONSE TO COMPLETE PERIPHERAL NERVE INJURY: DYNAMIC CHANGES OF ACETYLCHOLINE RECEPTORS (ACHR) AND CREATINE KINASE (CK) ACTIVITY OVER TIME Post-traumatic prevention of muscle atrophy is a major challenge in restorative medicine. When muscles are denervated,

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

as in cases of complete peripheral nerve injury, they deteriorate progressively. Denervated muscles can account for significant differences in the extent of AChR and CK activity during the denervation period. A study by Rochkind et al., was designed to assess the status of skeletal muscles during long-term denervation processes, by investigating changes in the level of AChR and CK activity in the denervated gastrocnemius muscle of the rat.4 The study was conducted on 48 rats. The gastrocnemius muscle was denervated by removing a 10mm segment of the sciatic nerve. Under general anesthesia, the rats were euthanized at seven time points: 7, 14, and 21 days, and 1, 2, 4, and 7 months. AChR was quantified by the 125I-a-bungarotoxin. CK activity was measured by a specific spectrophotometric method. Muscle denervation results is progressive degradation of AChR and CK content. After 4 months for AChR and 2 months for CK content we found partial preservation in both components until 7 months after complete muscle denervation. Our study showed that survival of denervated muscle is longer than previously considered. Partial preservation of AChR and CK activity is seen in long-term denervated muscle. Therefore, maintaining CK activity and the amount of AChR suggests a possibility for muscle reinnervation following nerve reconstruction procedure. EFFECTIVENESS OF LOW LEVEL LASER THERAPY FOR PERIPHERAL NERVE RECOVERY AND RELATED MOTOR FUNCTION Considerable interest exists in the potential therapeutic value of laser phototherapy for restoring or temporary preventing denervated muscle atrophy as well as enhancing regeneration of severely injured peripheral nerve. Laser phototherapy was applied for treatment of rat denervated muscle, as well as on rat sciatic nerve model after crush injury, direct or side-to-end anastomosis and neurotube reconstruction.5 Nerve cells’ growth and axonal sprouting were investigated on embryonic rat brain cultures. The animal outcome allowed clinical study on patients suffering from incomplete peripheral nerve injuries. In denervated muscle, animal study suggests that function of denervated muscles can be partially preserved by temporary prevention of denervation–induced biochemical changes. The function of denervated muscles can be restored, not completely but to a very substantial degree, by laser treatment, initiated at the earliest possible stage post-injury. In peripheral nerve injury, laser phototherapy has a protective and immediate effect, it maintains functional activity of the injured nerve, decreases scar tissue formation at the injury site, decreases degeneration in corresponding motor neurons of the spinal cord and significantly increases axonal growth and myelinization. In cell cultures, laser irradiation accelerates migration, nerve cell growth and fiber sprouting. In a pilot, clinical, double-blind, placebo-controlled randomized study in patients with incomplete long-term peripheral nerve injury, 780-nm laser irradiation can progressively improve peripheral nerve function, which leads to significant functional recovery. In conclusion, based on the animal and clinical studies which showed the promoting action of laser therapy on peripheral nerve regeneration, it is possible to suggest that the time for broader clinical trials has come. Laser activation of nerve cells, their

growth and axonal sprouting can be considered as potential treatment of neuronal injury. In Conclusion: Repair and regeneration of damaged peripheral nerves is a major field where innovative therapies in regenerative medicine can be applied at the clinical level. Recent development in the field of artificial conduits and extracellular matrix, enabled to create an innovation artificial nerve, where application of laser phototherapy can stimulate axonal growth into the nerve. This developments are promising in their ability to benefit the many patient suffering from disabilities related to sustained peripheral nerve injuries. References 1. Grothe C, Haastert-Talini K, Freier T, Navarro X, Dahlin LB, Salgado A, Rochkind S, Shahar A, Pinto LF, Hildebrandt M, Geuna S. (2012) BIOHYBRID - Biohybrid templates for peripheral nerve regeneration. J Peripher Nerv Syst, 17:220-222. 2. Shapira Y, Tolmasov M, Nissan M, Reider E, Koren A, Biron T, Bitan Y, Livnat M, Ronchi G, Geuna S, Rochkind S. (2015) Comparison of results between chitosan hollow tube and autologous nerve graft in reconstruction of peripheral nerve defect: An experimental study. Microsurgery, [Epub ahead of print] 3. Rochkind S, Nevo Z. (2014) Recovery of peripheral nerve with massive loss defect by tissue engineered guiding regenerative gel. Biomed Res Int, [Epub 2014 Jul 3]. 4. Rochkind S, Shainberg A. (2015) Muscle Response to Complete Peripheral Nerve Injury: Dynamic Changes of Acetylcholine Receptors (AChR) and Creatine Kinase (CK) Activity over Time. Eur J Neurosci. Accepted for publication. 5. Rochkind S, Geuna S, Shainberg A. (2009) Chapter 25: Phototherapy in peripheral nerve injury: effects on muscle preservation and nerve regeneration. Int Rev Neurobiol, 87:445-464. Шимон Рохкінд Нові аспекти щодо регенерації нервів Проф. Шимон Рохкінд, дипломований лікар, доктор медичних наук, Директор відділу периферичного нервового відновлення, відділення нейрохірургії, Директор науково-дослідницького інституту по реконструкції нерва Тель-Авівський Медичний центр імені Сураські, ТельАвівський університет, Ізраїль Резюме. Пошкодження периферичних нервів представляють собою основну причину захворюваності та інвалідності в усьому світі. На додаток до економічних проблем на національному рівні, пошкодження периферичних нервів накладають суттєві витрати на суспільство з точки зору довгострокової інвалідності, зниження якості життя та болю. Було підраховано, що ушкодження периферичних нервів вплинули на 2,8% усіх травмованих пацієнтів, більшість з яких отримують довічну інвалідність. Щорічні випадки ушкоджень периферичних нервів у розвинених країнах, згідно з повідомленнями, складають від 13 до 23 на 100000 чоловік. Відновлення після важкої травми периферичних нервів є часто катастрофічним, не зважаючи на вроджені можливості для регенерації аксонів. Аутологічні нервові трансплантати вважаються золотим стандартом лікування у випадках дефекту нерва, хоча часто не забезпечують задовільних результатів. Більш того, донорство аутологічного нерва може викликати споріднені неврологічні хвороби зі сторони донора, у тому числі можливого утворення невроми. Використання провідних каналів (труб) нерва, зшитих у проміжку між ближніми і далекими куксами нервів, активно продовжувалось для уникнення необхідності другої процедури для донора, а також для отримання кращих регенеративних результатів у порівнянні із аутологічним трансплантатом нерва. Received 22.06.2015.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Савилов П.Н.1,3, Молчанов Д.В.2,3 Экскреция аммиака и мочевины почками после резекции печени и гипербарической оксигенации 1

ТОГБУЗ «Тамбовская ЦРБ»,Тамбовская область. с. П.-Пригородное Обособленное структурное подразделение «НИКИ педиатрии» ГБОУ ВПО «РНИМУ им. Н. И. Пирогова» МЗ РФ, Москва 3 ГБОУ ВПО «Воронежская государственная медицинская академия им. Н.Н. Бурденко», Воронеж 2

Резюме. Цель исследования - изучение влияние гипербарической оксигенации (ГБО) на аммиакэкскретирующую функцию почек при резекции печени (РП). Материал и методы. Опыты проведены на 138 половозрелых крысах (самках). ГБО проводили в режиме 3 ата,50 мин, трёхкратно, один сеанс в сутки после РП(1520% от массы органа). Объектами исследования служили почки, кровь (aorta, v.renalis), моча. Определяли содержание аммиака, глутамина, мочевины. Результаты. ГБО, устраняя послеоперационную артериальную гипераммониеми, стимулирует экскрецию ионов аммония с мочой. Это достигается ликвидацией в условиях ГБО ингибирующего влияния РП на секрецию аммиака в почечные канальцы и активацией в нефроцитах внутриклеточного аммониогенеза, в том числе и не сопряжённого с дезамидированием «артериального» глутамина. Одновременно ГБО усиливает активирующее влияние РП на глутаминовый цикл в почках преимущественно на счет увеличения образования «почечного глутамина» и его поступление из них в кровоток. В условиях ГБО усиливается стимулирующее влияние РП на реабсорбцию в почках мочевины, но, в отличие от неоксигенированных крыс снижения экскреции мочевины с мочой, благодаря увеличению концентрации мочевины в артериальной крови. Прекращение гипероксического воздействия на организм восстанавливает реабсорбцию мочевины в почках при сохранении стимулирующего влияния ГБО на образование мочевины нефроцитами и её инкрецию из них в кровоток. Ключевые слова. гипероксия, резекция печени, почки, аммиак, экскреция

Постановка проблемы и анализ последних исследований. Как известно, одной из функций почек является выведение из организма аммиака, одного из конечных продуктов белкового обмена [1]. В здоровом организме аммиак доставляется артериальной кровью к почкам в двух формах: свободной и связанной. В норме концентрация свободного аммиака в артериальной крови млекопитающих ничтожно мала, по сравнению с его концентрацией в моче [2,3]. Поэтому при оценке аммиакэксретирующей способности почек она традиционно не берётся во внимание [1,4]. Основным поставщиком аммиака в почечные канальцы является глутамин – одна из обратимых форм связывания аммиака в организме млекопитающих [4]. При этом в почки поступает глутамин, синтезируемый, главным образом, печенью и мышцами нижних конечностей [5]. В результате дезамидирования глутамина образуется аммиак [2], секретируемый в почечные канальцы, и глутамат, часть которого выходит из митохондрий в цитозоль нефроцитов, где трансаминируется с аспартатом [6]. Оставшийся глутамат дезаминируется ГДГ с высвобождением второй молекулы аммиака [6], которая также секретируется в почечные канальцы, и -кетоглутарата, вовлекаемого либо в цикл трикарбоновых кислот, либо в глюконеогенез [7]. Образующаяся в ходе почечного глюконеогенеза глюкоза инкретируется в кровь [7]. В почечных канальцах аммиак, секретированный нефроцитами, присоединяет протон водорода, превращаясь в ион аммония (NH4+) [1,4], который выводится с мочой из организма. В отличие от глутамина, мочевина, являясь необратимой формой связывания аммиака поступает в почечные канальцы двумя путями. Во-первых, в процессе фильтрации в клубочках. Во-вторых, мочевина секретируется в просвет канальцев клетками S3, покрывающими нисходящий сегмент толстого участка петли Генле [8]. Мочевина в неизменном виде выводится с мочой из организма за исключением той части, которая реабсорбируется в кровь, принимая участие в формировании противоточно-множительной системы [1]. Исследованиями установлено, что элиминация избытка аммиака почками из организма при эндогенной аммиачной интоксикации не эффективна [9] и сопровождается наруше-

нием кинетики азотистых метаболитов в самих почках [10]. Одним из способов лечения эндогенной аммиачной интоксикации является гипербарическая оксигенация (ГБО). При этом установлена её способность не только стимулировать реакции обезвреживания аммиака в печени [11,12], но и регулировать внепечёночные механизмы элиминации его повышенной концентрации из крови органами портальной системы [13] и внутриклеточный аммониогенез в них [13, 14]. Однако, реакция аммиакэкскретирующей функции почек на гипероксическое воздействие при патологии печени время не исследовано. Целью настоящей работы явилось изучение влияние гипербарической оксигенации (ГБО) на аммиакэкскретирующую функцию почек при резекции печени. Материал и методы исследования Опыты проведены на 138 белых крысах (самках) массой 180220 г. Резекцию печени (РП) осуществляли под эфирным наркозом, удаляя электроножём часть левой доли печени, что составляло 15-20% массы органа. Гипербарическую оксигенацию (ГБО) проводили медицинским кислородом трёхкратно в режиме 3 ата, 50 мин, 1 сеанс в сутки. Первый сеанс начинали через 4-8, второй и третий соответственно через 24 и 48 часов после РП. Животные были разделены на 7 серий опытов. 1 серия –интактные животные (норма); 2,3, 4 серии - животные исследованные соответственно на 3-и, 7-е и 14-е сутки после РП; 5,6,7 серии - оксигенированные животные с РП, исследованные соответственно на 1-е, 4-е, 11-е сутки постгипероксического (3-и,7-е, 14-е сутки послеоперационного) периода. Животных выводили из опыта декапитацией на фоне этаминалового наркоза. Объектом исследования служили: почки, артериальная кровь (АК, аорта), кровь почечной вены (КПВ) и моча. Забой животных проводился на фоне этаминалового наркоза (40 мг/кг массы). После лапаротомии проводили перфузию почек через брюшной отдел аорты в месте отхождения почечной артерии охлажденным раствором КСl (145мМ). Для определения азотистых метаболитов почки предварительно перфузировали 0,145М раствором КСl, затем замораживали в жидком азоте и растирали до порошка, который использовали для приготовления 10% гомогента в 60% растворе трихлоруксусной кислоты (ТХУ). Гомогенат экстрагировали на холоду в течение 30 минут, после чего центрифугировали при 3000 об/мин в течение 10 мин. Полученный супернатант использовали для определения аммиака, глутамина и мочевины. Кровь для исследования брали предварительно гепаринизированными инсулиновыми шприцами в следующей последовательности КПВ=>АК. Объектом исследования служила депротеинизированная плазма. Содержание аммиака в ткани почек и моче определяли микродиффузионным методом [15], в крови фенилгипохлоридным методом [16]. Содержание глутамина в почках и крови определяли методом кислотного гидролиза [17]. Содержание мочевины в почках, крови и моче определяли диацетилмоноксимовым методом [18]. Пробу мочи для определения аммиака разводили в 200 раз, мочевины – в 100 раз, что учитывали при расчёте показателей. Содержание метаболитов в почках выражали в ммоль/кг влажной ткани, в крови и моче в ммоль/л. Результаты обработаны статистически с учётом параметрического t-критерия Стьюдента и непараметрического критерия Вилкоксона – Манна-Уитни.

Результаты исследований и их обсуждение Исследованиями установлено увеличение концентрации аммиака в АК на 3-и, 7-е и 14-е сутки после РП, соответственно, на 31%, 30% и 25% (рис.1а), тогда как в КПВ данный показатель оставался в пределах нормы (рис.1б). Это указывает на активацию ренальных механизмов очищения крови от аммиака в условиях послеоперационной артериальной гипераммониемии. Одним из них является

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

0,15

ммоль/л

РП

РП+ГБО

(10)

(9)

(10) 0,1

(10)

0,15

РП

ммоль/л

РП+ГБО (9)

(10)

(9)

(10)

0,1

(10)

0,05

Сутки после ГБО(РП)

Сутки после ГБО(РП) 0

0 Норма

1(3)

4(7)

В ммоль/кг вл ткани

11(14)

РП РП+ГБО

Норма

Г 2

1(3)

4(7)

РП

ммоль/л

(10)

(10) *

РП+ГБО (10)

(10)

* (10) 1

* (10)

(10)

* (9)

* *

1,5

11(14)

(9)

(10) 1

(10)

0,5

Сутк и по сле ГБО(РП) 0 Норма

1(3)

4(7)

11(14)

Сутки после ГБО(РП)

0 Норма

1(3)

4(7)

11(14)

Рис. 1. Динамика содержания аммиака в артериальной крови (А) крови почечной вены (Б), почечной ткани (В) и моче (Г) при резекции печени (РП) и трёхдневного курса ГБО. *(p<0,05)- достоверность различий по отношению к норме. В скобках число животных по сериям опытов

увеличение экскреции ионов аммония с мочой (рис.1г). Сопоставление результатов исследования показывает, что повышенная экскреция ионов аммония с мочой, как один из механизмов регуляции содержания аммиака в почечной ткани, не предотвращает его накопления почками на 3-и сутки после РП, но принимает участие в снижении его концентрации в ней на 36% к 14-м суткам послеоперационного периода (рис.1в). В норме экскреция ионов аммония с мочой находится в прямой зависимости от скорости аммониогенеза в нефроцитах, где основная роль отводится дезамидированию, поступающего с АК глутамина [1,4]. РП не изменяла концентрацию глутамина в почечной ткани (рис.2в), несмотря на увеличение его содержания в АК (рис.2а). Это указывает на стимуляцию дезамидирования «артериального» глутамина нефроцитами оперированных крыс. Сопоставление кинетики аммиака и глутамина в почках после РП позволяет говорить об усилении дезаминирования нефроцитами других аминокислот, принимающих, как и глутамин, участие в глюконеогенезе. Последний, как известно [19], активируется в печени и почках после РП. Избыточное накопление ионов аммония в моче снижает её кислотность, и как следствие, происходит торможение секреции аммиака в почечные канальцы [20]. Этот механизм вероятно определяет, обнаруженное нами, несоответствие степени прироста содержания аммиака в почечной ткани на 3-и сутки после РП увеличению его содержания в АК и моче (рис.1а,в,г). В свою очередь, увеличение содержания аммиака в моче на 7-е и 14-е сутки после РП, соответственно, на 88% и 65% (рис.1г), что значительно превосходило анало-

гичные изменения его артериальной концентрации в указанные сроки наблюдений (рис.1а). Это позволяет говорить о стимуляции в указанные периоды наблюдений секреции аммиака в почечные канальцы, что является одной из причин развития «дефицита аммиака в почках на 14-е сутки послеоперационного периода» (рис.1в). Помимо дезамидирования «артериального» глутамина, нефроциты обладают способностью к образованию собственного глутамина [20]. Это позволяет говорить о существование в почках, как и в печени [21, 22], глутаминового цикла [10]. Если на 3-и и 14-е сутки после РП содержание глутамина в АК превышало норму,соответственно, на 19% и 12 % (рис.2а), то в КПВ на 3-и, 7-е и 14- сутки после РП его концентрация возрастала, соответственно, на 32%, 29% и 29% (рис.2б). Это указывает на стимуляцию образования почками глутамина, не зависимо от его содержания в АК, и повышенною инкрецию данного метаболита в кровоток. Глутамин играет важную роль в адаптации организма к операционной агрессии [23, 24] и при критических состояниях организма [25]. Поэтому выявленные изменения его кинетики в почках оперированных крыс следует рассматривать как защитно-приспособительную реакцию организма на РП. С одной стороны, это предотвращает длительное накопление почечной тканью аммиака в условиях артериальной гипераммониемии и стимуляции амомниогенеза в нефроцитах, С другой, компенсирует снижение глутаминобразовательной и глутаминвыделительной функций печени, которое развивается после её резекции [22]. Известно, что РП нарушает мочевинсинтетическую функцию гепатоцитов [11,12], снижая поступление моче-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

РП

РП+ГБО

ммоль/л (10)

(10)

0,75

(9) (10)

(10)

(9)

РП

Б 1

ммоль/л

0,75 (10)

0,5

0,5 (10)

0,25

РП+ГБО

(10)

* (9) *

(9)

* * (10)

(10)

0,25

Сутки после ГБО(РП)

Сут ки после ГБО(РП)

0 Норма

1(3)

4(7)

Норма

1(3)

4(7)

11(14)

РП РП+ГБО

В 5

11(14)

ммоль /кг вл ткани

4 (10)

(10)

3 (10) 2

(10)

(9) (10)

Сутки после ГБО(РП) 0 Норма

1(3)

4(7)

11(14)

Рис. 2. Динамика содержания глутамина в артериальной крови (А) крови почечной вены (Б), почечной ткани (В) при резекции печени (РП) и трёхдневного курса ГБО. *(p<0,05)- достоверность различий по отношению к норме. В скобках число животных по сериям опытов

вины из печени в кровь [13]. Между тем в наших исследованиях концентрация мочевины в АК на 3-и и 14-е сутки после РП не отличалась от нормы, а на 7-е превышала её на 19% (рис.3а). Однако, в КПВ увеличение её содержания на 3-и и 7-е сутки после РП составило, соответственно, 28% и 46% (рис.3б). При этом в моче снижение (на 36%) концентрации мочевины к 3-м сутки после РП, сменялось её нормализацией к 7-м суткам послеоперационного периода (рис.3г), а на 14-е сутки после РП имело место отсроченное накопление мочевины почечной тканью (рис.3в). Полученные результаты указывают на стимуляцию инкреции мочевины в кровь из почек после РП, достигаемую различными механизмами. На 3-и сутки это связано с увеличением реабсорбции мочевины из почечных канальцев, которая на 7-е сутки после возвращается к норме, но активируется образование мочевины самими нефроцитами. Можно полагать, что часть образованной нефроцитами мочевины секретируется в почечные канальцы, а часть инкретируется в кровь. Наряду с мочевиной, реабсорбированной из почечных канальцев, это объясняет преобладание степени прироста её концентрации в КПВ над изменением аналогичного показателя в АК (рис.3а, б). Применение трёхдневного курса ГБО после РП предотвращало послеоперационную артериальную гипераммониемию (рис.1а). Это является результатом устранения гипербарическим кислородом нарушений аммиакобезвреживающей функции оперированной печени [12]. Одновременно с этим ГБО вызывало снижение концентрации аммиака в КПВ, на 1-е, 4-е и 11-е сутки постгипероксического периода (ПГП), соответственно, на 30%, 25% и 25% (рис.1б). Это указывает на торможение гипербарическим кислородом

поступления аммиака из почек в кровь. У здоровых животных отрицательная почечная артериовенозная разница по аммиаку [10] есть следствие его частичной реабсорбцией из собирательных трубочек почечных канальцев [4]. Поэтому можно говорить о торможении данного процесса в условиях ГБО. Что касается сохранения ингибирующего влияния гипероксии на инкрецию аммиака из почек в кровь к 11-м суткам ПГП, то это результат активации ГБО адаптационно-морфогенетических механизмов [25], одним из проявлений которых является изменение проницаемости биологических мембран для эндогенных метаболитов [26]. Применение ГБО устраняло торможение секреции ионов аммония с мочой на 3-и сутки после РП, что проявлялось увеличением концентрации аммиака в моче на 68% (рис.1г). Одновременно с этим запускались механизмы, препятствующие отсроченному увеличение экскреции ионов аммония с мочой, характерной для неоксигенированных крыс на 7-е и 14-е сутки после РП (рис.1г). Нормализация экскреции ионов аммония с мочой к 11-м суткам ПГП является одной из причин отсутствия в этом период снижения концентрации аммиака в почечной ткани, обнаруженного у неоксигенированных животных с РП (рис.1в). Вместе с тем, на 1-е и 4-е сутки ПГП концентрация аммиака в почечной ткани была снижена, соответственно, на 26% и 39% (рис.1в). Следовательно, ГБО не только предотвращает накопление аммиака почками в первую неделю после РП, но запускает механизмы, вызывающие снижение его концентрации в ней. Известно, что одной из универсальных реакций нейтрализации аммиака в тканях млекопитающих является образование глутамина [4]. Как видно из рис. 2а, устранение в ус-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

ммоль/л

(9)

(9) (9)

(9)

(10)

2 1

Сутки после ГБО(РП)

0 Норма

1(3)

4(7)

РП

РП+ГБО

ммоль/кг вл ткани

(10 )

(10 ) (10

1(3)

4(7)

Г 50

15 (10 )

Норма

11(14)

(9)

(10)

ммоль/л

РП РП+ГБО

(9)

РП РП+ГБО

* (10)

40 30

(10 )

ммоль/л

(10)

РП РП+ГБО (10) (10) (10)

(9)

(10)

Сутки после ГБО(РП)

Сутки после ГБО(РП) 0

0 Норма

1(3)

4(7)

11(14)

Норма

1(3)

4(7)

11(14)

Рис. 3. Динамика содержания мочевины в артериальной крови (А) крови почечной вены (Б), почечной ткани (В) и моче (Г) при резекции печени (РП) и трёхдневного курса ГБО. *(p<0,05)- достоверность различий по отношению к норме. В скобках число животных по сериям опытов

ловиях ГБО послеоперационной артериальной гиперглутаминемии, проявлялось нормализацией содержания глутамина в АК на 1-е сутки ПГП. Однако, 4-м суткам ПГП концентрация глутамина в АК возрастала и оставалась выше нормы к 11-м суткам ПГП (рис.2а). Между тем прирост содержания глутамина в почечной ткани оксигенированных крыс, превышал таковой в АК. На 1-е, 4-е и 11-е сутки ПГП концентрация глутамина в почках превышала норму, соответственно, на 32%, 48% и 40%. Если на 1-е сутки ПГП концентрация глутамина в КПВ находилась в пределах нормы, то на 4-е и 11-е сутки ПГП её увеличение в ней составило, соответственно, 46% и 29% (рис.2б). Сопоставление полученных результатов позволяют говорить о синергизме влияния ГБО и РП на образование «почечного» глутамина. При этом у оксигенированных животных в ПГП происходит усиление этого эффекта независимо от содержания глутамина в АК. Отсутствие увеличения концентрации глутамина в КПВ при повышении его содержания в почечной ткани (рис.2б,в) в условиях ГБО указывают на его ретенцию в ней, которая исчезает с прекращением гипероксического воздействия на организм, приводя к увеличению содержания глутамина в КПВ на 4-е и 11-е сутки ПГП (рис.2б). Анализ полученных результатов позволяет утверждать, что одним из субстратов образования «почечного» глутамина у оксигенированных крыс с РП будет аммиак, образовавшейся при дезаминировании в почках глюкогенных аминокислот. Другим, станет глутамат, полученный, при дезамидирования «артериального» глутамина, но не вступивший в реакцию дезаминирования из-за гипероксического торможения почечной ГДГ.

Поскольку установлена прямая зависимость активности почечных глутаминаз от содержания глутамина в притекающей к почкам крови [20], то можно говорить об активации дезамидирования «артериального» глутамина нефроцитами на 4-е сутки и 11-е сутки ПГП, когда отмечено формирование артериальной гиперглутаминемии (рис.2а). Как видно из рис.3а. в условиях применения ГБО на 3-и сутки после РП концентрация мочевины увеличивалась в АК на 70%, в КПВ в 2,2 раза, в моче на 34% по сравнению с нормой. Анализ полученных результатов позволяет говорить о синергизме стимулирующего влияния РП и ГБО на реабсорбцию мочевины почками в раннем послеоперационном периоде. Реабсорбция мочевины в почках регулируется антидиуретическим гормоном [1]. Поскольку вовлечение эндокринной системы в адаптацию организма к ГБО является неотъемлемой частью гипероксического саногенеза [26], то можно говорить о гипероксическом влиянии на данный процесс в оперированном организме. Нельзя исключить, что в условиях гипероксии повышается чувствительность их рецепторов к действию антидиуретического гормона, что вызывает повышение проницаемости базальной мембраны для мочевины. Однако, в отличие от неоксигенированных животных усиление инкреции мочевины из почек в кровоток происходит одновременно с увеличением его экскреции с мочой (рис.3б,г). Последнее сопряжено с увеличением содержания мочевины в АК, вызванное стимулирующим влиянием ГБО как на синтез мочевины в оперированной печени [11], так и её поступление из неё в кровоток [13]. К другому механизму, увеличения концентрации мочеви-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

ны в КПВ оксигенированных крыс с РП следует отнести стимулирующее влияние гипероксии на образование мочевины самими нефроцитами. В сочетании с усилением реабсорбции её из почечных канальцев это обеспечивает трёхкратное превосходство степени прироста концентрации мочевины в крови почечных вен над аналогичными изменениями в артериальной крови к 1-м суткам ПГП (рис.3а,б). Прекращение гипероксического воздействия на животных нормализовало содержание мочевины в АК( рис.3а), что сопровождалось уменьшением концентрации мочевины в КПВ относительного первых суток ПГП. Однако, по сравнению с нормой она оставалась повышенной на 4-е и 7-е сутки ПГП, соответственно, на 48% и 47% (рис.3б). На фоне нормализации в указанные сроки наблюдений экскреции мочевины с мочой (рис.3г) это указывает на восстановление в ПГП , повышенной в условиях ГБО реабсорбции мочевины в почках при сохранении стимулирующего влияния гипероксии как на образование мочевины нефроцитами так и её инкрецию из них в кровоток (рис.3б). Саногенетическая целесообразность данного эффекта гипербарического кислорода заключается в той роли, которую играет мочевина в оперированном организме как неспецифический эндогенный адаптоген. Образуя комплекс с гепарином, мочевина пролонгирует его антикоагуляционные свойства [28], предупреждая прогрессирование гиперкоагуляционного состояния, выявленное после РП [29]. Обладая свойствами антиоксиданта, мочевина блокирует радикалообразование на металлосодержащих соединениях плазмы крови [30]. Поэтому увеличение её поступления в кровь из почек оксигенированных животных указывает на увеличение антиоксидантного потенциала оперированного организма. Отсутствие накопления мочевины почечной тканью оксигенированных крыс к 14-м суткам после РП (рис.3в) свидетельствует о превентивном действии гипербарического кислорода на этот процесс, что является одним из примеров эффекта гипероксического последействия [31], саногенетическая целесообразность которого требует отдельного изучения. Таким образом, ГБО, устраняя послеоперационную артериальную гипераммониемию, вызванную РП, стимулирует экскрецию ионов аммония с мочой. Это достигается устранением ингибирующего влияния РП на секрецию аммиака в почечные канальцы при одновременной активации в нефроцитах внутриклеточного аммониогенеза, в том числе и не сопряжённого с дезамидированием глутамина. Обладая синергизмом с РП относительно стимулирующего влияния на глутаминовый цикл в почках, ГБО преимущественно активирует образование «почечного» глутамина. При этом торможение его поступления в кровоток в условиях применения ГБО, прекращается в постгипероксическом периоде. Усиливая стимулирующее влияние РП на реабсорбцию в почках мочевины, ГБО одновременно стимулирует её образование нефроцитами с дальнешй инкрецией в кровоток. Сниженная после РП экскреция мочевины с мочой устраняется в условиях гипероксии за счет мочевины, поступающей с артериальной кровью, где увеличение её содержания напрямую связано с применением ГБО. По мере развития постгипероксического периода экскреции мочевины с мочой нормализуется, но сохраняется её повышенное поступление из почек в кровь. Литература 1. Детьен П. Функция почек в кн. Физиология человека (ред.Р. Шмидт, Г. Тевс) Пер с англ.М.: Мир, 2010; 3: 785-812. 2. Curthoys N.P. Role of mitochondrial glutaminase in rat renal glutamine metabolism J.Nutr.2001;131(9):2491-2497. 3. Савилов П.Н., Молчанов Д.В. Кинетика аммиака в организме при резекции печени и гипербарической оксигенации Загальна патологiя та патологiчна фiзiологiя Луганськ 2010; 5(3):114-118. 4. Косенко Е.А., Каминский Ю.Г. Клеточные механизмы токсичности аммиака М.: Изд-во ЛКИ,2008.

5. Welborn T.C. Alfa keto-glutarate, ornithin and growth hormone displace glutamine dependent ammoniogenesis and en chance renal base generation and function Clin. Nutr.-1993;12(1):49-50. 6. Silbernage S., Guder W. Molecular scifiticity of tubular rearbsorbtion of L-aspartate and L-glutamate. A microperfusion study in rat kidney Pflugers Arch.1978; 377(15):231-240. 7. Guder W.G., Wirtheuschu G. Metabolism of isolated kidney tubules. Interactioms between lactate, glutamine and oleate metabolism Eur. J. Biochem.1979;99(3):577-584. 8. Серов В.В., Пальцев М.А. Почки и артериальная гипертензия М.: Медицина, 1993 9. Савилов П.Н., Молчанов Д.В. Яковлев В.Н. Кинетика азотистых метаболитов в почках при резекции печени Вопросы биологической, медицинской и фармацевтической химии 2012;11:43-47. 10. Молчанов Д.В., Савилов П.Н. Почечные механизмы элиминации аммиака при резекции печени (экспериментальное исследование) Российский вестник детской хирургии, анестезиологии и реаниматологии 2013;3(3):64-68. 11. Savilov P.N., Ykovlev V.N. Hyperbaric oxygenation and partial hepatectomy effects on liver bloodstream, oxegen pressure and ammonia detoxication in the liver under chronic hepatitis Jugosl. Physiol. Pharmacol. Acta 2006;42(32):103-114. 12. Савилов П.Н. Роль и место гипербарической оксигенации при печёночной недостаточности Общая реаниматология 2009;5(5):72-79. 13. Савилов П.Н. Влияние гипербарической оксигенации на азотистый баланс органов желудочно-кишечного тракта при резекции печени (экспериментальное исследование) Анестезиология и реаниматология 2005;6:59-62. 14. Савилов П.Н Азотистый метаболизм селёзёнки при резекции печени и гипербарической оксигенации Биол. журнал Армении 2014;66(2):6-11. 15. Силакова А.И., Трубин Г.П., Явликова А.И. Микрометод определения аммиака и глутамина в тканевых трихлоруксусных экстрактах Вопросы медицинской химии 1962;8(5):538 - 544. 16. Keller H., Muller-Beisenritz M., Neumann E. Eine Methode zur Ammoniakbestimmung in Capillarblut Klin. Wsch.1967;15:314 - 319. 17. Harris M. Studies regenerating a glutamine-like substance in blood and spinal fluid, including a method for its quantitative determination J. Clin. Invest.1943;22(4):569 - 576. 18. Richterrich D. Clinical. Chemistry. N.Y.:Academia Press, 1962. 19. Нормальная и патологическая цитология паренхимы печени (Под ред. Е.М. Хейсина). Л.: Наука, 1969. 20. Козлов Е.А., Коваленко Н.А. Глутаминазы Успехи биологической химии М. 1972;13: .49-79. 21. Hдussinger D. Hepatocyte heterogeneity in glutamine and ammonia metabolism and the role of an intercellular glutamine cycle during ureogenesis in perfuzed rat liver Eur. J. Biochem 1983;133: 269 - 275. 22. Савилов П.Н. Глутаминовый цикл печени после её резекции Вопросы биологической медицинской и фармацевтической химии 2010;7:53-58. 23. Ломиворотов В.В., Ефремов С.М., Шмырёв В.А., Пономарёв Д.Н., Святченко А.В., Князькова Л.Г. Кардиопотекторные эффекты глутамина у пациентов с ишемической болезнью сердца, оперированных в условиях ИК Анестезиология и реаниматология 2012;2:14-18. 24. Савилов П.Н., Молчанов Д.В., Яковлев В.Н. Влияние гипербарической оксигенации на кинетику глутамина в организме при печёночной недостаточности Общая реаниматология 2012;8(2): 20-27. 25. Вербицкая В.С., Долгих В.Т., Корпачёва О.В., Остроглядова И.А. Коорекция глутамином морфофункциональных нарушений тонкой кишки и печени в посттравматическом периоде ушиба сердца Общая реаниматология 2014;10(2):31-40. 26. Леонов А.Н. Гипероксия. Адаптация. Саногенез Воронеж: ВГМА, 2006. 27. Синичкин А.А. Гипербарическая оксигенация: белки, гистогематические барьеры. Гемато-энцефалический барьер Бюллетень гипербар. биол. и медицины 2002;10( 1-4):131-132. 28. Кудряшёв Б.А., Ляпина Л.А. Комплекс гепарин-мочевина и его физико-химические свойства Вопросы медицинской химии 1975;21(2).: 165 – 168. 29. Савилов П.Н., Иванина М.С. Коррекция гипербарическим кислородом нарушения гемостаза при краевой резекции печени в эксперименте Гипербарическая физиология и медицина 1996;4:24. 30. Лукаш А.И., Внуков В.В., Ананян А.А., Милютина Н.П.,

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) Кваша П.Н. Металлосодержащие соединения плазмы крови при гипербарической оксигенации Ростов -на –Дону: ЛОГОС: 1996. 31. Савилов П.Н. Эффекты гипероксического последействия и постгипероксическое состояние организма Бюллетень гипербар. биол. и медицины 2006;14(1-4):21-51. Savilov P.N.1,3, Molchanov D.V.2,3 Excretion of Ammonia and Urea by the Kidneys after Hepatic Resection and Hyperbaric Oxygenation Therapy 1 Tambov Central District Hospital, Tambov Region, vil. P.Prigorodnoye 2 Independent structural unit “Scientific Clinical Institute of Paediatrics” at the Pirogov Russian National Research Medical University, Moscow 3 Voronezh State Medical Academy named after N.N. Burdenko, Voronezh Abstract. The aim of the study is to examine the impact of hyperbaric oxygenation (HBO) on ammonia excretion by kidneys in case of hepatectomy. Materials and methods. Experiments were conducted on 138 mature (female) rats. HBO was conducted at 3 atm during 50 minutes (three times), one session daily after hepatectomy

(15-20% of the organ weight). Test objects were kidneys, blood (aorta, v.renalis), urine. The concentration of ammonia, glutamine, and urea were identified. Results. By eliminating post-surgery arterial hyperammonemia, HBO stimulates ammonia ions excretion with urine. It is a result of HBO’s eliminating the inhibiting impact of hepatectomy on ammonia secretion into renal tubules and intracellular ammoniogenesis activation in nephrocytes, also not associated with “arterial” glutamine deamidation. At the same time HOT improves the activating hepatectomy impact on glutamine cycle in kidneys primarily due to increase in “renal glutamine” formation and its release into the blood flow. HOT increases the stimulating activity of hepatectomy on urea reabsorbtion in kidneys, but in contrast to non-oxygenated rats there is reduction in urea excretion with urine, due to the increase in urea concentration in arterial blood. Termination of hyperoxic activity over the body restores urea reabsorbtion in kidneys, with HOT stimulating activity over urea formation by nephrocytes and its release into the blood flow being preserved. Key words: hyperoxia, hepatectomy, kidneys, ammonia, excretion. Поступила 22.06.2015 года.

УДК 519.443:[613.648.4+613.37

Сімрок К.Т. Ультраструктура біомінерала дентину нижнього різця щурів після 60-денного застосування глутамату натрію і іонізуючого випромінювання ТОВ “Медєвробуд”, Клініка терапевтичної стоматології, Київ, Україна Резюме. В експерименті на 240 білих щурах-самцях з початковою масою 180-200 г методом рентгеноструктурного аналізу досліджували ультраструктуру біомінерала дентину нижнього різця після 60-денного застосування натрію глутамату (НГ), дії іонізуючої радіації (ІР) та їх комбінації. Застосування НГ в дозуванні 30 мг/кг маси тіла протягом 60 днів супроводжується дестабілізацією кристалічної решітки біомінерала дентину, яка після 15 дня спостереження поступово відновлюється. Опромінення протягом 60 днів ІР в 4 сеанси (4 Гр сумарно) також супроводжується дестабілізацією кристалічної решітки біомінерала дентину, яка зберігається на одному рівні до 30 дня спостереження і лише потім починає незначно згладжуватися. При комбінації НГ і ІР ультраструктура біомінерала дентину порушується більш значно, ніж при застосуванні цих агентів ізольовано. У порівнянні з групою з ізольованим застосуванням НГ в період реадаптації відновлення ультраструктури дентину не визначається. Застосування спіруліни в дозуванні 250 мг/кг маси тіла на тлі комбінації НГ і ІР згладжувало негативний вплив на ультраструктуру кристалічної решітки дентину нижнього різця. Відновлення ультраструктури кристалічної решітки дентину нижнього різця в період реадаптації (збільшення ступеня впорядкованості і відновлення площі обмінної поверхні) також відбувалося швидше, проте ефективність корекції була нижчою, ніж на тлі ізольованого впливу НГ або ІР. Ключові слова: щури, нижній різець, дентин, ультраструктура, натрію глутамат, іонізуюча радіація.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. На даний момент харчові добавки широко використовуються в різних цілях при виробництві, обробці, упаковці і зберіганні продуктів харчування. Найчастіше у складі продуктів харчування зустрічаються бензоат натрію і глутамат натрію [3]. Крім цього у зв’язку з щорічним підвищенням радіаційного фону навколишнього середовища, все більша кількість людей контактує з іонізуючим випромінюванням досить близько [1]. Досліджень, присвячених вивченню комплексного впливу харчових добавок та іонізуючого випромінювання на організм тварин і людини в доступній літературі нами не виявлено, так само, як і обґрунтування можливих шляхів профілактики виникаючих при цьому порушень.

Мета дослідження: вивчити ультраструктуру дентину нижнього різця у статевозрілих щурів в період реадаптації після застосування натрію глутамату (НГ) і впливу іонізуючого випромінювання (ІР), а також в умовах призначення потенційного коректора спіруліни. Робота є частиною НДР «Вплив харчових добавок та іонізуючого випромінювання на морфогенез органів дихальної, імунної та ендокринної систем» (№ державної реєстрації - 0112U001849). Матеріал і методи дослідження Експеримент виконаний на 240 білих щурах з початковою масою тіла 180-200 г, розділених на 8 груп. 1-а група - контрольні тварини, 2-а - тварини, які одержували внутрішньошлунково НГ в дозуванні 30 мг / кг маси тіла щоденно протягом 60 днів. У 3-й групі тварини опромінювались протягом 60 днів ІР в 4 сеанси (4 Гр сумарно), а в 4-й - НГ і ІР. У 5-й групі щури впродовж 60 днів внутрішньошлунково отримували спіруліну в дозуванні 250 мг/кг маси, в 6-й - НГ і спіруліну, в 7-й групі - ІР і спіруліну, а у 8-й спіруліну на тлі поєднання НГ і ІР. Утримання і маніпуляції над лабораторними тваринами проводилися відповідно до правил, встановлених «Європейською конвенцією з захисту хребетних тварин, що використовуються для експериментальних та інших наукових цілей» (Страсбург, 1986) [7] та положеннями Закону України № 3477-IV від 21.02.2006 г . «Про захист тварин від жорстокого поводження». Розрахунок дозування вводяться препаратів виробляли з урахуванням рекомендацій Ю.Р. і Р.С. Риболовлєвих [6]. Тварин виводили з експерименту на 1, 7, 15, 30 і 60 день після закінчення впливів шляхом декапитации під ефірним наркозом, сепарували дентин і досліджували методом рентгеноструктурного аналізу. Дослідження порошку дентину проводили на апараті ДРОН-2,0 з гоніометричною приставкою ГУР-5. Використовували К випромінювання міді з довжиною хвилі 0,1542 нМ; напруга і сила анодного струму становили відповідно 30 кВ і 20 А. дифраговані рентгенівські промені реєстрували в кутовому діапазоні від 2° до 37° зі швидкістю запису 1° в 1 хвилину [4]. На отриманих дифрактограмах досліджували найбільш виражені дифракційні піки, по кутовому положенню яких розраховували розміри блоків когерентного розсіювання за рівнянням Селякова-Шерера і коефіцієнт мікротекстурування за методом

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) співвідношення рефлексів [5]. Також проводили розрахунок параметрів елементарних комірок біомінерала дентину. Всі отримані цифрові дані обробляли методами варіаційної статистики з використанням стандартних прикладних програм [2].

Результати дослідження На 1 день після закінчення введення НГ у біомінералі дентину нижнього різця розміри елементарних комірок уздовж осей а і с були більше значень 1-ї групи на 0,13% і 0,17%, а коефіцієнт мікротекстурування - менше на 6,02% (всі наведені тут і далі цифрові характеристики відмінностей є достовірними, р<0,05). У період реадаптації після введення НГ ультраструктура біомінерала дентину після 15 дня поступово відновлювався, але й на 60 день спостереження зберігалися окремі достовірні відмінності від 1-ї групи. Розміри елементарних комірок біомінерала дентину уздовж осі а залишалися більше значень 1-ї групи з 7 по 30 день спостереження відповідно на 0,11%, 0,12% і 0,11%, а розміри елементарних комірок уздовж осі с на 15 день - на 0,16%. При цьому коефіцієнт мікротекстурування біомінерала дентину залишався менше контрольного в усі встановлені терміни спостереження відповідно на 6,25%, 6,05%, 5,69% і 5,11%. Вплив на піддослідних тварин ІР супроводжувалося більш грубими змінами: на 1 день після закінчення впливу розміри елементарних комірок біомінерала дентину нижнього різця уздовж осей а і с та розміри кристалітів були більше значень 1-ї групи на 0,14%, 0,14% і 5,16%, а коефіцієнт мікротекстурування був менше контрольного на 6,51%. У період реадаптації після впливу ІР ознаки дестабілізації біомінерала дентину зберігалися приблизно на одному рівні до 30 дня спостереження і потім починали згладжуватися. Розміри елементарних комірок біомінерала дентину уздовж осі а залишалися більше значень 1-ї групи з 7 по 30 день спостереження на 0,14%, 0,13% і 0,14%, а розміри елементарних комірок уздовж осі с з 15 по 60 день - відповідно на 0,19%, 0,16% і 0,15%. Також, розміри кристалітів на 15 день були більше контрольних на 4,94%, а коефіцієнт мікротекстурування залишався менше значень 1-ї групи у всі терміни спостереження відповідно на 6,85%, 6,64%, 6,37% і 5,93%. Комбінування НГ і ІР супроводжувалося збільшенням дестабілізації кристалічної решітки біомінерала дентину нижнього різця: на 1 день після закінчення дії розміри елементарних комірок уздовж осей а і с були більше значень 1-ї групи на 0,22% і 0,28%, а розміри кристалітів - на 7,96%. Також, коефіцієнт мікротекстурування був менше контрольного на 8,84%. У період реадаптації після впливу умов 4-ї групи експерименту відновлення ультраструктури кристалічної решітки біомінерала дентину різця у піддослідних тварин порівняно з 2-ю групою не відбувалося: розміри елементарних комірок уздовж осі а залишалися більше значень 2-ї групи у всі терміни спостереження на 0,12%, 0,11%, 0,14% і 0,16%, розміри елементарних комірок уздовж осі с на 15 і 60 день - на 0,14% і 0,16%, а розміри кристалітів на 15 день - на 4,49%. Також, коефіцієнт мікротекстурування залишався менше значень 2-ї групи у всі терміни спостереження на 3,06%, 3,37%, 3,78% і 4,62%. Виявлені зміни ультраструктури біомінерала нижнього різця щурів після тривалого застосування НГ, ІР і їх комбінації вимагають пошуку медикаментозних методів профілактики та лікування. В якості потенційного коректора нами була обрана спіруліна, яка перешкоджає накопиченню малонового діальдегіду в серці та печінці щурів, володіючи, таким чином, вираженим антиоксидантним ефектом [8]. Ізольоване застосування спіруліни супроводжувалося ознаками оптимізації ультраструктури біомінерала дентину: на 1 день після закінчення введення розміри елементарних

комірок уздовж осі а були менше значень 1-ї групи на 0,09%. У період реадаптації після введення спіруліни ознаки оптимізації ультраструктури біомінерала дентину нижнього різця зберігалися до 30 дня спостереження. При цьому розміри кристалітів залишалися менше значень 1-ї групи на 15 день спостереження на 5,39%, а розміри елементарних комірок уздовж осі а на з 7 по 30 день і розміри елементарних комірок уздовж осі с на 15 день - відповідно на 0,08 %, 0,11%, 0,09% і 0,16%. Застосування спіруліни одночасно з введенням НГ (6-а група) значною мірою згладжує негативний вплив умов експерименту на ультраструктуру біомінерала дентину: порівняння з результатами дослідження 2-ї групи експерименту показало, що коефіцієнт мікротекстурування в період з 1 по 60 день спостереження був більше контрольних значень на 3,88%, 4,24%, 4,06%, 4,25% і 4,61%. Також, розміри елементарних комірок біомінерала дентину уздовж осі а на 1 день спостереження були менше значень 2-ї групи на 0,10%, а розміри кристалітів на 30 день - на 5,08%. У піддослідних тварин 7-ї групи експерименту порівняно з 3-ю групою (вплив ІР без застосування спіруліни) коефіцієнт мікротекстурування біомінерала дентину був більше контрольного з 1 по 60 день спостереження відповідно на 3,39%, 3,75%, 4,48 %, 4,47% і 5,14%. Розміри кристалітів біомінерала дентину на 30 день були менше значень 3-ї групи на 4,46%. Після застосування спіруліни на тлі комбінації ІР і НГ на 1 день після закінчення впливу розміри елементарних комірок біомінерала дентину уздовж осі а були менше значень 4-ї групи на 0,12%, а коефіцієнт мікротекстурування більше на 4,89%. У період реадаптації після впливу умов 8-ї групи експерименту коефіцієнт мікротекстурування біомінерала дентину був більше значень 4-ї групи у всі встановлені терміни спостереження відповідно на 5,61%, 6,33%, 6,17% і 7,00%, а розміри елементарних комірок уздовж осі а - менше на 0,11%, 0,12%, 0,16% і 0,16%. Крім цього, розміри кристалітів з 15 по 60 день спостереження були менше значень 4-ї групи на 5,23%, 5,25% і 5,40%, а розміри елементарних комірок уздовж осі с на 30 і 60 день - на 0, 13% і 0,15%. Обговорення Отримані нами результати дозволяють зробити такі узагальнення: вживання НГ в дозуванні 30 мг/кг маси тіла щодня протягом 60 днів супроводжується дестабілізацією кристалічної решітки біомінерала дентину в нижньому різці щурів. У період реадаптації ультраструктура нижнього різця після 15 дня спостереження поступово відновлюється, але і на 60 день після закінчення застосування НГ достовірні відмінності з контролем зберігаються. Опромінення піддослідних тварин протягом 60 днів ІР в 4 сеанси (4 Гр сумарно) також супроводжується дестабілізацією кристалічної решітки біомінерала дентину нижнього різця. У період реадаптації після впливу ІР дестабілізація ультраструктури біомінерала дентину зберігається на одному рівні до 30 дня спостереження і лише потім починає незначно згладжуватися. Однак, і на 60 день реадаптації зберігаються достовірні відмінності більшості досліджуваних показників від контрольної групи. При поєднанні НГ і ІР ультраструктура кристалічної решітки біомінерала дентину порушується більш значно, ніж при окремому застосуванні цих агентів. У порівнянні з 2-ю групою (ізольоване застосування НГ) у період реадаптації відновлення ультраструктури дентину нижнього різця практично не визначається. Внутрішньошлункове введення піддослідним тваринам спіруліни в дозуванні 250 мг кг маси тіла щодня протягом 60 днів супроводжується деякою оптимізацією ультраструктури кристалічної решітки біомінерала дентину нижнього різця в період до 30 дня спостереження. Застосування спіру-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

ліни в дозуванні 250 мг/кг маси тіла на тлі введення НГ значною мірою згладжуе негативний вплив умов експерименту на ультраструктуру біомінерала дентину нижнього різця, що в першу чергу виявлялося в збільшенні ступеня упорядкованості їх кристалічної решітки в ході всього періоду спостереження. Застосування спіруліни в дозуванні 250 мг/кг маси тіла на тлі опромінення ІР значною мірою згладжує негативний вплив умов експерименту на ультраструктуру біомінерала дентину нижнього різця. Відновлення ультраструктури в порівнянні з показниками 3-ї групи також відбувається швидше, що проявляється в збільшенні ступеня упорядкованості кристалічної решітки біомінерала дентину нижнього різця в ході всього періоду реадаптації. Нарешті, застосування спіруліни в дозуванні 250 мг/кг маси тіла на тлі комбінації НГ і ІР згладжувало негативний вплив умов експерименту на ультраструктуру кристалічної решітки біомінерала дентину нижнього різця. Відновлення ультраструктури кристалічної решітки дентину нижнього різця в період реадаптації (збільшення ступеня впорядкованості і відновлення площі обмінної поверхні) також відбувалося значно швидше, однак ефективність корекції була нижчою, ніж на тлі ізольованого впливу НГ або ІР. Висновки 1. Вживання НГ в дозуванні 30 мг/кг маси протягом 60 днів супроводжується дестабілізацією ультраструктури кристалічної решітки дентину нижнього різця щурів. 2. Комбінація НГ і ІР супроводжується посиленням негативного впливу умов експерименту. 3. Застосування спіруліни на тлі комбінації НГ і ІР згладжує вплив умов експерименту на ультраструктуру кристалічної решітки дентину нижнього різця щурів. Перспективи подальших досліджень Для з’ясування можливих механізмів порушення ультраструктури дентину нижнього різця після введення натрію глутамату і впливу іонізуючого випромінювання в подальшому планується провести його біохімічне дослідження. Література 1. Берест А.Ю. Особенности органогенеза тимуса крыс после хронического воздействия ионизирующего излучения и пищевых добавок / А.Ю. Берест //Український морфологічний альманах. – 2012. – Том 10, № 3. – С. 15-17. 2. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Exсel / С. Н. Лапач, А. В. Чубенко, П. Н. Бабич. – Киев: Морион, 2000. – 320 с. 3. Попович Н.А. К оценке опасности применения синтетических пищевых красителей / Н.А. Попович // Современные проблемы токсикологии. -2000.-№2.- С. 33-38. 4. Рыболовлев Ю.Р. Дозирование веществ для млекопитающих по константе биологической активности / Ю.Р. Рыболовлев, Р.С. Рыболовлев // Доклады АН СССР. – 1979. – Т. 247, № 6, – С. 1513-1516. 5. Миркин Л.И. Рентгеноструктурный анализ. Индицирование рентгенограмм: справочное руководство / Миркин Л.И. – М.: Наука, 1981. – 496 с. 6. Михеев В.И. Рентгенометрический определитель минералов / В.И. Михеев. – М.: Госгеолтехиздат., 1957. – 868 с. 7. European convention for the protection of vertebrate animals used for experimental and other scientific purpose: Council of Europe 18.03.1986. - Strasbourg, 1986. - 52 p.

8. [Spirulina, exercise and serum glucose control in diabetic rats] / L.P. Moura, A.L. Gurjao, J.C. Jambassi Filho, [et al.] // Arq. Bras. Endocrinol. Metabol. – 2012. – Vol. 56 (1). – P. 25-32. Симрок К.Т. Ультраструктура биоминерала дентина нижнего резца крыс после 60-дневного применения глутамата натрия и ионизирующего облучения ООО “Медеврострой”, Клиника терапевтической стоматологии, Киев, Украина Резюме. В эксперименте на 240 белых крысах-самцах с исходной массой тела 180-200 г методом рентгеноструктурного анализа исследовали ультраструктуру биоминерала дентина нижнего резца после 60-дневного применения натрия глутамата (НГ), воздействия ионизирующей радиации (ИР) и их комбинации. Применение НГ в дозировке 30 мг/кг массы тела в течение 60 дней сопровождается дестабилизацией кристаллической решетки биоминерала дентина, которая после 15 дня наблюдения постепенно восстанавливается. Облучение на протяжении 60 дней ИР в 4 сеанса (4 Гр суммарно) также сопровождается дестабилизацией кристаллической решетки биоминерала дентина, которая сохраняется на одном уровне до 30 дня наблюдения и лишь затем начинает незначительно сглаживаться. При сочетании НГ и ИР ультраструктура биоминерала дентина нарушается более значимо, чем при применении этих агентов изолированно. В сравнении с группой с изолированным применением НГ в период реадаптации восстановление ультраструктуры дентина не определяется. Применение спирулины в дозировке 250 мг/кг массы тела на фоне комбинации НГ и ИР сглаживало негативное влияние на ультраструктуру кристаллической решетки биоминерала дентина нижнего резца. Восстановление ультраструктуры кристаллической решетки дентина нижнего резца в период реадаптации (увеличение степени упорядоченности и восстановление площади обменной поверхности) также происходило быстрее, однако эффективность коррекции была ниже, чем на фоне изолированного воздействия НГ либо ИР. Ключевые слова: крысы, нижний резец, дентин, ультраструктура, натрия глутамат, ионизирующая радиация. Simrok K.T. Ultrastructure of Dentin Mineral of the Lower Incisor in Rats after 60-Day Sodium Glutamate Intake and Exposure to Ionizing Radiation Clinics of Therapeutic Dentistry, LLC Medeurobud, Kiev, Ukraine umorpha@ukr.net Abstract. In the present study we investigated ultrastructure of dentin mineral of the lower incisor in rats (240 male rats with initial body weight of 180-210 grams) 60-day sodium glutamate intake and exposure to ionizing radiation and their combined action. 60-day sodium glutamate intake in dosage of 30 mg per kg of body weight results in instability of crystal lattice of dentin mineral yet lattice gradually restores after the 15th day of observation. 60-day exposure to ionizing radiation (4 sessions, 4 Grey total) also results in instability of crystal lattice, which persists up to the 30th day of observation though restoration is insignificant. Combined action of SG and IR affects crystal lattice to a greater extent than those two taken apart and crystal lattice fails to restore in this case. Application of Spirulina in dosage of 250 mg per kg of body weight reduces negative effects of SG and IR on crystal lattice of dentin mineral of the lower incisor. Restoration of crystal lattice (i.e. order degree increase and widening of exchange area) was also faster yet correction efficiency for combined influences was lower than for separate influences. Key words: rats, the lower incisor, dentin, ultrastructure, sodium glutamate, ionizing radiation. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК:591.445:57.044

Скоробогатов А.М., Лузін В.І.* Вікові особливості мікроелементного складу великогомілкової кістки у білих щурів після 60-денного впливу парів толуолу Кременчуцька дитяча міська лікарня, Кременчук, Україна; * ДУ «Луганський державний медичний університет», Луганськ, Україна Резюме. В експерименті на 420 білих щурах різного віку (статевонезрілих, статевозрілих і сенільних) встановили, що дія парів толуолу (60 днів з експозицією 5 годин у 10 ГДК) супроводжується виснаженням мікроелементного складу великогомілкових кісток. По закінченні впливу парів толуолу у статевонезрілих щурів вміст міді, заліза, цинку і марганцю було менше контрольного на 10,42%, 6,37%, 8,02% і 9,76%, у статевозрілих - на 10,03%, 4,62%, 5,28% і 11,46%, а у сенільних - на 5,92%, 6,69%, 9,15% і 9,48% (р <0,05 у всіх випадках). У період реадаптації у статевонезрілих щурів зміни мікроелементного складу відновлювалися на 15 день спостереження, у статевозрілих щурів зміни зберігалися на одному рівні до 15 дня, потім поступово згладжувалися, а на 60 день зберігалися відмінності більшості показників від значень 1-ї групи, у інволютивних щурів зміни практично не відновлювалися. При застосуванні тіотриазоліну (внутрішньоочеревинно в дозі 117,4 мг/кг) на тлі впливу толуолу у статевонезрілих щурів мікроелементний склад великогомілкової кістки в порівнянні з показниками групи без корекції відновлювався після 1 дня спостереження, у статевозрілих - ознаки відновлення реєструвалися з 15 по 60 день, а у сенільних щурів - з 7 по 60 день спостереження. При застосуванні настоянки ехінацеї пурпурової з розрахунку 0,1 мг сухої речовини на 100 г маси на тлі впливу толуолу у статевонезрілих щурів відмінності від показників групи без корекції не реєструвалися, у статевозрілих - реєструвалися на 30 і 60 день, а у сенільних щурів - лише на 30 день спостереження. Ключові слова: щури, кістки, мікроелементний склад, толуол.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Толуол виробляється при виготовленні бензину та інших видів палива з нафти і при коксуваніі кам’яного вугілля, широко використовується у виробництві барвників, розчинників, лаків, клеїв, виробів з гуми, а в деяких випадках і в процесах виготовлення шкіряних виробів [7]. Крім того, з толуолом часто контактують працівники, зайняті на виробництві епоксидних смол, стиролу, деяких видів фармацевтичної продукції, поліграфісти, виробники взуття [3]. Досить повно вивчено вплив парів толуолу на морфогенез надниркових залоз, тимуса, селезінки та інших органів [2]. Є також поодинокі відомості про вплив парів толуолу на процеси росту і формоутворення скелета (трубчастих, плоских, змішаних, а також нижньої щелепи) [5]. Однак, відомості про те, як тривала інгаляція парами толуолу впливає на мікроелементний складу кісток у біологічних об’єктів різного віку в доступній літературі відсутні. Мета дослідження: вивчити мікроелементний склад великогомілкової кістки (ВГК) у білих щурів різного віку після 60-денного інгаляційного впливу парів толуолу і застосуванні як коректорів тіотриазоліну та настоянки ехінацеї пурпурової. Робота була виконана в рамках плану наукових досліджень ДУ «Луганський державний медичний університет» і є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри анатомії людини «Морфогенез органів ендокринної, імунної та кісткової систем під хронічним впливом летких компонентів епоксидних смол» (державний реєстраційний номер №0109U00461). Матеріал і методи дослідження Експеримент проведено на 420 білих щурах-самцях (статевонезрілих, статевозрілих і сенільних). 1-а група (контрольна) - щури, яким внутрішньоочеревинно протягом 2 місяців вводили фізіологічний розчин. 2-а група - щури, які щодня протягом 2 місяців отримували інгаляції толуолу з експозицією 5 годин у 10 ГДК [2]. У 3-4-й групах тварини на тлі інгаляцій толуолу отримували внутрішньоочеревинно 2,5% розчин тіотриазоліну в дозі 117,4 мг/кг

(виробництво АТ «Галичфарм», м.Львів) або внутрішньошлунково настоянку ехінацеї пурпурової з розрахунку 0,1 мг сухої речовини на 100 г маси (виробництво “ЗАТ” Фармацевтична фабрика “Віола”, м.Запоріжжя). Розрахунок дозування вводяться препаратів виробляли з урахуванням рекомендацій Ю.Р. і Р.С. Риболовлєвих [6]. Всі маніпуляції на тваринах проводили відповідно до правил Європейської конвенції з захисту хребетних тварин, що використовуються в експериментальних та інших наукових цілях [9]. Після закінчення термінів експерименту (1, 7, 15, 30 і 60 днів) виділяли ВГК і досліджували її мікроелементний склад методом атомно-абсорбційної спектрофотометрії [1]. Цифрові дані обробляли методами варіаційної статистики з використанням стандартних прикладних програм [4].

Результати дослідження Вплив парів толуолу протягом 60 днів з одноразовою експозицією 5 годин у 10 ГДК призводило до виснаження мікроелементного складу ВГК, а виразність змін залежала від віку піддослідних тварин. На 1 день після закінчення впливу парів толуолу на статевонезрілих щурів вміст міді, заліза, цинку і марганцю в ВГК був менше контрольного відповідно на 10,42%, 6,37%, 8,02% і 9,76%. У статевозрілих щурів вміст міді, заліза, цинку і марганцю в ВГК був менше значень 1-ї групи відповідно на 10,03%, 4,62%, 5,28% і 11,46%, у інволютивних - на 5,92%, 6,69%, 9,15% і 9,48% У період реадаптації після впливу толуолу зміни мікроелементного складу ВГК поступово згладжувалися, а темпи їх відновлення також залежали від віку піддослідних тварин. У статевонезрілих щурів на 7 і 15 день спостереження вміст міді, цинку і заліза у мінеральному компоненті ВГК був менше значень 1-ї групи відповідно на 8,30% і 6,60%, на 6,14% і 4,84% і на 8,21% і 8,17%. У статевозрілих тварин вміст заліза на 7 день спостереження і вміст цинку на 7 і 60 день залишався менше значень 1-ї групи на 6,36%, 6,93% і 5,43%. Також, вміст міді і марганцю в золі ВГК залишався менше значень 1-ї групи у всі встановлені терміни спостереження відповідно на 7,71%, 6,55%, 5,47% і 6,46% і на 13,96%, 11 , 20%, 9,91% і 6,24%. У період старечих змін вміст міді, цинку і марганцю у всі встановлені терміни спостереження залишався менше значень 1-ї групи відповідно на 4,60%, 6,39%, 6,51% і 6,01%, на 10,64%, 7,37%, 5,83% і 5,15%, і на 8,81%, 9,50%, 8,25% і 6,08%. Також, вміст заліза в ББК на 7 і 15 день був менше контрольного на 6,82% і 5,38%. Таким чином, у статевонезрілих щурів зміни мікроелементного складу ВГК швидко згладжувалися і після 15 дня спостереження достовірні відмінності від значень 1-ї групи вже не реєструвалися, у статевозрілих щурів виявлені зміни зберігалися на одному рівні до 15 дня спостереження, потім поступово згладжувалися, а на 60 день зберігалися відмінності більшості показників від значень 1-ї групи, у інволютивних щурів зміни мікроелементного складу ВГК практично не відновлювалися. У статевонезрілих тварин 3-ї групи експерименту лише на 1 день вміст міді в ВГК був більше значень 2-ї групи на 7,05%. У статевозрілих тварин 3-ї групи у мінеральному компоненті ВГК більше значень 2-ї групи були: вміст марганцю з 15 по 60 день - на 9,04%, 13,13% і 7,98%, вміст міді на 15 і 60 день - на 8,15% і 9,38%, і вміст цинку на 30 день - на 4,36%. У період інволютивних змін в золі ББК вміст цинку на 7 і 15 день спостереження був більше аналогічних значень 2-ї групи на 5,73% і 4,25%, а вміст міді, заліза і марганцю

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

на 30 день - відповідно на 5,55 %, 3,64% і 11,40%. Таким чином, застосування тіотриазоліну на тлі 60-ти денного впливу парів толуолу на білих щурів супроводжується згладжуванням негативного впливу умов експерименту на мікроелементний склад ВГК порівняно з показниками 2-ї групи. У статевонезрілих щурів мікроелементний склад ВГК дуже швидко відновлюється, у статевозрілих - відмінності від показників 2-ї групи реєструються в період з 15 по 60 день спостереження, а у сенільних щурів - з 7 по 60 день спостереження. Після застосування настоянки ехінацеї пурпурової на тлі впливу парів толуолу на статевонезрілих щурів достовірні відмінності показників мікроелементного складу від значень 2-ї групи не реєструвати взагалі. У статевозрілих щурів 4-ї групи експерименту вміст міді в золі ВГК був більше значень 2-ї групи на 30 і 60 день на 4,58% і 7,95%, а вміст цинку і марганцю на 60 день - на 6,09% і 8,37%. У період інволютивних змін лише на 30 день спостереження вміст цинку і марганцю перевищував аналогічні значення 2-ї групи на 4,36% і 5,70%. Таким чином, застосування настоянки ехінацеї пурпурової на тлі впливу парів толуолу на піддослідних тварин супроводжується згладжуванням негативного впливу умов експерименту на мікроелементний склад ВГК порівняно з показниками 2-ї групи. У статевонезрілих щурів мікроелементний склад ВГК дуже швидко відновлюється, у статевозрілих - відмінності від показників 2-ї групи реєструються на 30 і 60 день, а у сенільних щурів - лише на 30 день спостереження. Обговорення Виявлені зміни мікроелементного складу кісток скелета після 60-денного впливу парів толуолу можна пояснити наступним чином. Толуол при тривалому застосуванні стимулює функціональну активність гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі, що супроводжується збільшенням вмісту в сироватці крові адренонокортікотропного гормону і відповідно кортикостерону [10]. В результаті знижується абсорбція кальцію в кишечнику, посилюється екскреція кальцію з сечею, збільшується секреція паратгормону і зменшується секреція кальцитоніну. Як наслідок зменшується частка мінерального компонента в кістках і виснажується його мікроелементний склад [8]. У цьому випадку різна амплітуда відхилень у тварин різного віку пояснюється різними вихідним гормональним фоном. Коригуючий ефект тіотриазоліну та настоянки ехінацеї пурпурової можна пояснити тим, що дані препарати зменшують вироблення активних форм кисню і, отже, вільних радикалів, що викликають пошкодження біологічних мембран, білків, хроматину ядер клітин і порушення стабільності специфічних іонних каналів і рецепторів [11]. В результаті відновлюється структурно-функціональний стан реактивних відділів кісток і відповідно оптимізуються процеси мінералізації остеоїда. Менший ефект при використанні настоянки ехінацеї пурпурової може пояснюватися менш визначною, ніж у тіотриазоліну, антиоксидантною та мем-браностімулюючою дією [12]. Висновки 60-денний вплив парів толуолу супроводжується виснаженням мікроелементного складу ВГК, виразність і темпи відновлення якого залежать від віку тварин. Найшвидше показники відновлювалися у статевонезрілих щурів, повільніше - у інволютивних. Застосування на тлі інгаляцій толуолу тіотриазоліну або настоянки ехінацеї пурпурової супроводжувалося відновленням мікроелементного складу ВГК. Використання тіотриазоліну було ефективнішим, ніж застосування ехінацеї.

Перспективи подальших досліджень Виявлені зміни мікроелементного складу ВГК після тривалого впливу парів толуолу потребують з’ясування основних механізмів їх виникнення. З цією метою планується рентгеноструктурне дослідження ультраструктури кісток піддослідних тварин в умовах нашого експерименту. Література 1. Брицке Э.М. Атомно-абсорбционный спектральный анализ / Э.М. Брицке. – М.: Химия. - 1982. – 244 с. 2. Волошин В. М. Ефекти інгаляційного впливу толуолу на масу селезінки статевозрілих щурів / В. М. Волошин // Український медичний альманах. – 2009. – Т. 12, № 5 (додаток). – С. 65–68. 3. Высоцкий И. Ю. Токсичность и метаболизм эпоксидных соединений / И. Ю. Высоцкий // Український медичний альманах. – 2000. – Т. 3, № 2. – С. 43–46. 4. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Exсel / С. Н. Лапач, А. В. Чубенко, П. Н. Бабич. – Киев: Морион, 2000. – 320 с. 5. Лузин В.И. Формообразование нижней челюсти у белых крыс после длительной ингаляции парами толуола / В.И. Лузин, Д.А. Луговсков, А.Н. Скоробогатов // Українській морфологічний альманах. – 2011. – Т. 9, № 2. – С. 43–46. 6. Рыболовлев Ю.Р. Дозирование веществ для млекопитающих по константе биологической активности / Ю.Р. Рыболовлев, Р.С. Рыболовлев // Доклады АН СССР. – 1979. – Том 247, № 6. – С. 1513-1516. 7. AEGLs. Proposed Acute Exposure Guideline Levels. Toluene (CAS Reg. No. 108-88-3). United States Environmental Protection Agency Office of Pollution Prevention and Toxics. Public Draft. – 2000. 8. Benvenuti S. Corticosteroid-induced osteoporosis: pathogenesis and prevention / S. Benvenuti, M.L. Brandi // Clin Exp Rheumatol. – 2000. – № 4. – P. 64-66. 9. European convention for the protection of vertebrate animals used for experimental and other scientific purpose: Council of Europe 18.03.1986. - Strasbourg, 1986. - 52 p. 10. Hsieh G.C. Hypothalamic-pituitary-adrenocortical axis activity and immune function after oral exposure to benzene and toluene / G.C. Hsieh, R.P. Sharma, R.D. Parker // Immunopharmacology. – 1991. – V. 21, № 1. – Р. 23–31. 11. Mattia C.J. Toluene-induced oxidative stress in several brain regions and other organs / C.J. Mattia, S.F. Ali, S.C. Bondi // Molecular and chemical neuropathology. – 2009. – V. 18, № 3. – Р. 313–328. 12. Selective cytokine-inducing effects of low dose Echinacea / N.A. Kapai, N.Y. Anisimova, M.V. Kiselevskii [et al.] // Bull Exp Biol Med. – 2011. – V. 150, № 6. – Р. 711-730. Скоробогатов А.Н., Лузин В.И.* Возрастные особенности микроэлементного состава большеберцовой кости у белых крыс после 60-дневного воздействия паров толуола Кременчугская детская городская больница, Кременчуг, Украина * ГУ «Луганский государственный медицинский университет», Луганск, Украина vlad_luzin@i.ua Резюме. В эксперименте на 420 белых крысах различного возраста (неполовозрелых, половозрелых и сенильных) установили, что воздействие паров толуола (60 дней с экспозицией 5 часов в 10 ПДК) сопровождается истощением микроэлементного состава большеберцовых костей. По окончании воздействия паров толуола у неполовозрелых крыс содержание меди, железа, цинка и марганца было меньше контрольного на 10,42%, 6,37%, 8,02% и 9,76%, у половозрелых – на 10,03%, 4,62%, 5,28% и 11,46%, а у сенильных – на 5,92%, 6,69%, 9,15% и 9,48% (р<0,05 во всех случах). В период реадаптации у неполовозрелых крыс изменения микроэлементного состава восстанавливались к 15 дню наблюдения, у половозрелых крыс изменения сохранялись на одном уровне до 15 дня, затем постепенно сглаживались, а на 60 день сохранялись отличия большинства показателей от значений 1-й группы, у инволютивных крыс изменения практически не восстанавливались. При применении тиотриазолина (внутрибрюшинно в дозе 117,4 мг/кг) на фоне воздействия паров толуола у неполовозрелых крыс микроэлементный состав большеберцовой кости в сравнении с показателями группы без коррекции восстанавливался после 1

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) дня наблюдения, у половозрелых – признаки восстановления регистрировались с 15 по 60 день, а у сенильных крыс – с 7 по 60 день наблюдения. При применении настойки эхинацеи пурпурной из расчёта 0,1 мг сухого вещества на 100 г массы на фоне воздействия толуола у неполовозрелых крыс отличия от показателей группы без коррекции не регистрировались, у половозрелых – регистрировались на 30 и 60 день, а у сенильных крыс – лишь на 30 день наблюдения. Ключевые слова: крысы, кости, микроэлементный состав, толуол. Skorobogatov A.N., Luzin V.I.* Age-Related Features of Contents of Microelements in the Tibia of Albino Rats after 60-Day Exposure to Toluene Vapors Kremenchug city children’s hospital, Kremenchug, Ukraine; SE “Lugansk State Medical University”, Lugansk, Ukraine vlad_luzin@i.ua Abstract. In our study we found out that exposure to toluene vapors (daily 5-hour exposure to 10 MPC for 60 days) result in microelements exhaustion in tibia in rats (study involved 420 rats of three age groups: young, adult and old). Upon cessation of toluene exposure, shares of copper, iron, zinc, and manganese in young animals were lower than

those of the control group by 10.42%, 6.37%, 8.02%, and 9.76%, in adult animals – by 10.03%, 4.62%, 5.28%, and 11.46% and in old – by 5.92%, 6.69%, 9.15% и 9,48% (р<0.05 in all cases). In readaptation period, microelement levels in young animals restored by the 15th day of observation, in young animals alterations persisted up to the 30th day of observation and gradually reduced yet by the 60th day alterations were still observed. In old animals alteration persisted throughout of the whole observation period. After administration of thiotriazoline (intraperitoneal injections in dosage of 117.4 mg per kg of body weight) during toluene inhalations in comparison with non-medicated animals microelement contents of bone tissue in young animals restored after the first day of observation, in adult animals restoration signs were registered in the period from the 15th to the 60th days of observation and in old animals – from the 7th to the 60th days of observation. After administration of Echinaceae tinctura (0.1 mg of dry substance per 100 g of body weight) changes in young animals as compared to the controls were not observed, in adult animals changes were registered by the 30 th and the 60 th days of observation and in old animals – only by the 30th day of observation. Key words: rat, bone, trace element composition of toluene. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК 611.623.013

Слободян О.М., Кашперук-Карпюк І.С. Топографоанатомічні особливості нижніх відділів сечової системи у ранньому неонатальному періоді ВДНЗ України “Буковинський державний медичний університет”, м.Чернівці Резюме. Дослідження проведено на 14 трупах новонароджених (6 – жіночої статі, 8 – чоловічої) Предметом дослідження є анатомія нижніх сечових шляхів у новонароджених. Мета дослідження. Визначити особливості макроскопічної анатомії та динаміку становлення топографоанатомічних взаємовідношень міхурово-сечівникового сегмента з суміжними органами і структурами в ранньому неонатальному периоді онтогенеза людини, зокрема, у новонароджених. Методи дослідження: антропометрія – для визначення віку досліджуваних об’єктів; ин’єкції артеріальних судин з наступним препаруванням під контролем мікроскопа – для вивчення особливостей кровопостачання міхурово-сечівникового сегмента; рентгенографія – для визначення скелетотопії міхурово-сечівникового сегмента; макромікроскопія – для вивчення анатомічних взаємовідношень компонентів міхурово-сечівникового сегмента, їх будови, форми, положення; морфометрія – для з’ясування морфометричних параметрів міхурово-сечівникового сегмента; метод 3-D реконструкції – для визначення просторової будови міхурово-сечівникового сегмента; статистичний – для аналіза і з’ясування вірогідності відхилень органометричних параметрів. Результати роботи. Визначені характерні анатомічні ознаки міхурово-сечівникового сегмента у новонароджених, структурна організація і хронологічна послідовність його топографоанатомічних взаємовідношень з суміжними органами і структурами таза в динаміці, встановлена залежність розмірів міхурово-сечівникового сегмента від віку та статі. Отримані дані про анатомію та зміни топографоанатомічних взаємовідношень міхурово-сечівникового сегмента можуть бути морфологічною базою для розробки алгоритмів антенатальної діагностики вроджених вад міхурово-сечівникового сегмента, хірургічної корекції врожденої патології сечових шляхів у дітей раннього віку. Висновки. Сукупність вперше встановлених фактів розкриває закономірності морфогенеза міхурово-сечівникового сегмента у новонароджених. Ключові слова: міхурово-сечівниковий сегмент, новонароджені, анатомія.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Сучасна клініка потребує точних відомостей про вікову анатомічну мінливість органів людини. Перш за все це стосується таких головних їх характеристик, як форма, розміри,

положення, кількість та вікові особливості. Врахування органоспецифічних критичних періодів розвитку та особливостей просторових взаємовідношень внутрішніх органів мають стати основою роботи лабораторій скринінгу морфологічного матеріалу для оцінки ступеня зрілості і діагностики відхилень від нормального розвитку [1]. Однією з причин перинатальної та ранньої неонатальної смертності є природжені вади. Вади органів сечовидільної системи в останні роки по виявленню в пренатальному періоді діагностуються найчастіше (їх частка складає 28-30%) [2, 5]. Порушення уродинаміки частіше трапляються в основних уродинамічних вузлах, зокрема в міхурово-сечівниковому сегменті, адже він відіграє важливе місце в регуляції току сечі з верхніх у нижні сечові шляхи та запобігає рефлюксу [3, 4]. Проте, міхурово-сечівниковий сегмент досліджений найменше. Відомості щодо анатомічного становлення міхурово-сечівникового сегмента у перинатальному періоді онтогенезу фрагментарні [6, 7]. Дані про особливості будови і топографії сечового міхура та сечівника у віковому аспекті не систематизовані. Водночас існування функціонального замикального механізму шийки сечового міхура – взагалі суперечливий факт. Мета роботи: з’ясувати топографоанатомічні особливості міхурово-сечівникового сегмента у новонароджених. Матеріал і методи дослідження Дослідження проведено на 14 трупах (6 –жіночої статі, 8 – чоловічої) новонароджених на базі Чернівецького обласного патологоанатомічного бюро під час планових розтинів. Використовували комплекс методів морфологічного дослідження: антропометрію, ін’єкцію судин, макромікропрепарування, рентгенографію, гістологічний метод, морфометрію, ЗD реконструювання. Вік об’єктів визначали за зведеними таблицями Б.М.Пэттена (1959), Б.П.Хватова, Ю.Н.Шаповалова (1969). Ширину сечового міхура вимірювали як найбільшу відстань між бічними стінками, висоту – між верхівкою сечового міхура і шийкою, глибину – між передньою та задньою стінками сечового міхура. Між поздовжньою віссю сечового міхура і шийкою сечового міхура визначали кут. Довжину міхурово-сечівникового сегмента вимірювали від основи трикутника міхура до сечостатевої діафрагми. Вивчали

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 2. Міхурово-сечівниковий сегмент новонародженого чоловічої статі. Макропрепарат. 3б. 3х: 1 – сечова протока; 2 – трикутник міхура; 3 – внутрішнє вічко сечівника; 4 – сечівник; 5 – передміхурова залоза; 6 – пряма кишка; 7 – клітковинний простір Ретціуса; 8 – лобковий симфіз

Рис. 1. Органи таза плода чоловічої статі 465,0 мм тім’яноп’яткової довжини. Макропрепарат. Зб. х3,5. 1 – сечовий міхур; 2 – шийка сечового міхура; 3 – передміхуровий простір Ретціуса; 4 – сечова протока; 5 – лобковий симфіз; 6 – пряма кишка; 7 – сечоводи; 8 – ліва загальна клубова артерія; 9 – статевий член; 10 – сечостатева діафрагма синтопію складових компонентів міхурово-сечівникового сегмента. Скелетотопію вивчали за допомогою ін’єкції судин рентгеноконтрасною сумішшю на основі свинцевого сурика та накладання металевих міток на міхурово-сечівниковий перехід з наступною рентгенографією. Статистичний аналіз органометричних даних проводили методами параметричної та непараметричної статистики, зокрема кореляційного та регресійного аналізу, за допомогою програми StatPlus. Взаємозв’язок між віком, розмірами трикутника Льєто вивчали за допомогою кореляції Пірсона. Статистично вірогідними вважали Р<0,05.

Результати дослідження та їх обговорення У новонароджених встановлено, що серед варіантів форми сечового міхура найчастіше зустрічається кубоподібна (35%) та грушоподібна (30%), рідше – кругла (20%), веретеноподібна (15%). Відповідно до форми сечового міхура визначені його розміри: ширина сечового міхура – 25,5±3,9 мм, висота сечового міхура – 25,5±3,9 мм, глибина сечового міхура – 8,7±3,2 мм. В сечовому міхурі чітко диференціюється верхівка, тіло, трикутник міхура, та шийка. Тіло сечового міхура лійкоподібно звужується і переходить безпосередньо в шийку сечового міхура (рис. 1). Між поздовжньою віссю сечового міхура і шийкою сечового міхура утворюється кут, який становить 155,0±21,6. У новонароджених чоловічої статі зверху до сечового міхура примикають відмежовані очеревиною та клітковиною петлі тонкої кишки. Латерально до сечового міхура примикають сечоводи, пупкові артерії. Позаду сечового міхура визначається пряма кишка. У новонароджених жіночої статі спереду від сечового міхура визначається лобковий симфіз, ззаду – тіло матки, яєчники, пряма кишка, латерально – сечоводи, пупкові артерії. У новонароджених жіночої статі міхурово-сечівниковий сегмент представлений трикутником та шийкою міхура, внутрішнім м’язом-замикачем сечівника. Міхурово-сечівниковий сегмент у новонароджених жіночої статі зігнутий в сагітальній площині, має вигляд дуги на поздовжніх зрізах.

Міхурово-сечівниковий сегмент у новонароджених чоловічої статі представлений трикутником міхура та шийкою міхура, внутрішнім вічком сечівника, передміхуровою частиною сечівника, внутрішнім м’язом-замикачем сечівника (рис. 2). До задньої стінки міхурово-сечівникового сегмента у новонароджених чоловічої статі примикає основа передміхурової залози, передміхуровозалозове венозне сплетення, сім’яні міхурці, передня стінка прямої кишки. У новонароджених жіночої статі позаду стінки міхурово-сечівникового сегмента визначається піхвове венозне сплетення. Довжина міхурово-сечівникового сегмента у новонароджених чоловічої статі становить 43,5±3,2 мм, у новонароджених жіночої статі – 25,2±2,3 мм. У новонароджених при макроскопічному дослідженні внутрішньої поверхні сечового міхура відмічається велика кількість складок. Складки задньої стінки хвилясті з неглибокими впадинами. В верхніх відділах вони поздовжні, в нижніх – косопоперечні та поперечні. Між вічками сечоводів простежується потовщення слизової оболонки у вигляді валика, який є основою трикутника міхура, а також верхньою межею міхурово-сечівникового сегмента. Трикутник міхура знаходиться в фронтальній площині, сторони його рівнобічні з вершиною оберненою в бік внутрішнього вічка сечівника (рис. 3). Основа трикутника стає більшою за бічні сторони у новонароджених. У новонароджених кровопостачання міхурово-сечівникового сегмента здійснюється за рахунок нижніх міхурових та середніх прямокишкових артерій, які відходять від внутрішніх клубових артерій, а також сечівникових артерій від внутрішньої соромітної артерії. У новонароджених чоловічої статі від нижніх міхурових артерій до передміхурової частини сечівника відходять сечівникові артерії, кількість яких коливається від 7 до 9. В ділянці сім’яного горбика визначаються анастомози між сечівниковими, передміхуровозалозовими гілками та артеріями сім’явиносних проток. У новонароджених жіночої статі компоненти міхуровосечівникового сегмента кровопостачаються ще й пупковими артеріями та піхвовою артерією. На рівні шийки сечового міхура пупкові артерії віддають 7-8 гілок, які анастомозують між собою та з гілочками, що кровопостачають матку. За результатами ЗD реконструювання створено об’ємну

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) 6. Gray H. Gray’s Anatomy: The Anatomical Basis of Clinical Practice / H. Gray, S. Standring. – Ed.;Churchill Livingstone, 2008. – 1600 p. 7. Skandalakis J.E. Surgical Anatomy: The Embryologic And Anatomic Basis Of Modern Surgery / J.E. Skandalakis. – Ed.: McGrawHill Professional, 2004. – 1750 p.

Рис. 3. Сечовий міхур кубоподібної форми новонародженої жіночої статі. Макропрепарат. Зб. х2,5. 1 – стінка сечового міхура; 2 – трикутник міхура; 3 – вічка сечоводів; 4 – пупкові артерії; 5 – шийка сечового міхура; 6 – лобковий симфіз; 7 – матка; 8 – пряма кишка; 9 – піхва

модель міхурово-сечівникового сегмента у новонароджених. Встановлено, що до компонентів сегмента, належать трикутник міхура, який обмежений вічками сечоводів, внутрішнім вічком сечівника, шийка сечового міхура, передміхурова частина сечівника. У новонароджених чоловічої статі найчастіше відмічається веретеноподібна форма міхурово-сечівникового сегмента. Висновки 1. Міхурово-сечівниковий сегмент представлений у новонароджених чоловічої статі трикутником та шийкою сечового міхура, внутрішнім вічком, передміхуровою частиною, внутрішнім м’язом-замикачем сечівника; у новонароджених жіночої статі – трикутником та шийкою міхура і внутрішнім м’язом-замикачем сечівника. 2. Довжина міхурово-сечівникового сегмента у новонароджених чоловічої статі становить 43,5±3,2 мм, у новонароджених жіночої статі – 25,2±2,3 мм. 3. Скелетотопічно міхурово-сечівниковий перехід визначається на рівні середньої третини лобкового симфізу. Перспективи подальших досліджень Результати дослідження можуть бути враховані при вивченні просторово-часової динаміки змін міхурово-сечівникового сегмента у новонароджених. Література 1. Ахтемійчук Ю.Т. Нариси ембріотопографії / Ю.Т. Ахтемійчук. – Чернівці: Видавничий дім “Букрек”, 2008. – 200 с. 2. Гельдт В.Г. Постнатальная оценка обструктивных уропатий, выявленных пренатально / В.Г. Гельдт, Е.В. Юдина, Г.И. Кузовлева // Детская хирургия. – 2005. – № 6. – С. 12-16. 3. Слободян О.М. Органометричні параметри сечового міхура у плодів людини / О.М. Слободян // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. – 2012. – Т. 11, № 2(40). – С. 44-46. 4. Кашперук-Карпюк І.С. Анатомо-функціональні особливості міхурово-сечів-никового сегмента / І.С. Кашперук-Карпюк // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. – 2012. – Т. 11, № 1(39). – С. 95-98. 5. Юшко Е.И. Пренатальная урология: вчера, сегодня, завтра / Е.И. Юшко / Урология. – 2009. – № 1. – 75 с.

Слободян А.Н., Кашперук-Карпюк И.С. Топографоанатомические особенности нижних мочевыводящих путей в раннем неонатальном периоде Кафедра анатомии, топографической анатомии и оперативной хирургии, ВГУЗ Украины «БДМУ», г. Черновцы, Украина Резюме. Исследование проведено на 14 трупах новорожденных (6 – женского пола, 8 – мужского). Предмет исследования. Анатомия пузырно-уретрального сегмента у новорожденных. Цель исследования. Определить особенности макроскопической анатомии и динамику становления топографоанатомических взаимоотношений пузырно-уретрального сегмента со смежными органами и структурами в перинатальном периоде онтогенеза человека, в частности, у новорожденных. Методы исследования. антропометрия – для определения возраста исследуемых обьектов; иньекция артериальных сосудов с последующим препарированием под контролем микроскопа – для изечения особенностей кровоснабжения пузырно-уретрального сегмента; рентгенография – для определения скелетотопии пузырно-уретрального сегмента; макромикроскопия – для изучения анатомических взаимоотношений компонентов пузырноуретрального сегмента, их строения, формы, расположения; морфометрия – для определения морфометрических параметров пузырно-уретрального сегмента; метод 3-D реконструкции – для изучения пространственоого строения пузырноуретрального сегмента; статистический – для анализа и определения вероятности отклонений органометрических параметров. Определены характерные анатомические признаки пузырноуретрального сегмента у новорожденных, структурная организация и хронологическая последовательность его топографоанатомических взаимоотношений со смежными органами и структурами таза в динамике, установлены зависимость размеров пузырно-уретрального сегмента от возраста и пола. Полученные данные про анатомию и изменения топографоанатомических взаимоотношений пузырно-уретрального сегмента могут быть морфологической базой для разработки алгоритмов антенатальной диагностики вродженных пороков пузырно-уретрального сегмента, хирургической корекции врожденной патологии мочевыводящих путей у детей раннего возраста. Выводы. Совокупность впервые установленных фактов раскрывает закономерности морфогенеза пузырно-уретрального сегмента у новорожденных. Ключевые слова: пузырно-уретральный сегмент, новорожденные, анатомия. Slobodian O. M., Kashperuk-Karpiuk I. S. Topographical and Anatomical Peculiarities of the Lower Urinary System in the Early Neonatal Period Department of anatomy, topographical anatomy and operative surgery, Higher State Educational Institution of Ukraine «Bukovinian State Medical University»,Chernivtsi Abstract. The examination is conducted on 14 dead newborns (6 – female, 8 – male). Objective. The object of the research was determining the anatomical features of the structure of the vesicourethral segment in newborns. Methods. The study has been carried out on to cadavers (4 – of the female gender, 6 – of the male gender) of newborns on the base of the Chernivtsi Regional Pathoanatomical Bureau during planned autopsies. A complex of methods of a morphological research was used: anthropometry, injecting the vessels, macromicrodissection, roentgenografy, a histological method, morphometry, 3D-reconstruction. Results. The base of the prostate gland, the prostatic venous plexus, seminal vesicles, the anterior wall of the rectum abut on the posterior wall of the vesicourethral segment in newborns of the male gender. The vaginal venous plexus is identified in newborns of the female gender behing the wall of the vesicourethral segment. The blood supply of the vesicourethral segment in newborns is realized at the expense of the inferior vesical and middle rectal arteries, branching off the internal iliac arteries, as urethral arteries from the internal pudendal artery. Conclusions. The vesicourethral segment is represented in new-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) borns of the male gender by the trigone and cervix of the urinary bladder, the internal urethral opening, the prostatic part, the musculus sphincter urethrae internus; in newborns of the female gender – by the trigone and cervix of the urinary bladder and the musculus sphincter urethrae internus. The length o the vesicourethral segment in newborns of the male gender makes up 43,5±3,2 mm, in newborns of the female

gender – 25,2±2,3 mm. Skeletopically the vesicourethral junction is identified at the level of the middle one-third of the symphysis pubis. Key words: vesicourethral segment, newborn, anatomy. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК: [611.817.1:611.813.1]–053–055.1/.2:616–071.3

Степаненко О.Ю., Мар’єнко Н.І. Варіантна анатомія задньої частки мозочка людини Харківський національний медичний університет, м. Харків, Україна stepanenko@3g.ua Резюме. Мета роботи – встановити різноманітність індивідуальної мінливості і закономірності варіантної анатомії задньої частки мозочка людини (часточки черв’яка VI–VII (Неоцеребеллюм), VIII (pyramis), IX (uvula)). Дослідження проведене на 230 об’єктах – мозочках трупів людей обох статей, що померли від причин, не пов’язаних із патологією головного мозку, віком 20–99 років. Досліджувались серединні сагітальні розтини черв’яка мозочка людини. Задня частка мозочка людини сформована п’ятою, шостою та сьомою гілками білої речовини. Розгалуження п’ятої гілки формують основу VI–VII часточок черв’яка. Шоста гілка формує основу часточки VIII (Pyramis), розгалуження сьомої гілки утворюють часточку IX (Uvula). Для цих трьох часточок характерно У– або Y–подібне розгалуження білої речовини: головний стовбур білої речовини (ГС) ділиться на дві головні поверхневі гілки (верхню і нижню), які, як правило, віддають одну–дві дочірні гілки всередину часточки (задні або середні гілки). В залежності від особливостей розгалуження білої речовини цих часточок, а саме від кількості і розташування середніх (задніх) гілок створена класифікація варіантів форми часточок задньої частки черв’яка мозочка людини, що включає 14 варіантів. Описані варіанти форми часточок мозочка можуть бути використані в якості критеріїв норми будови мозочка для діагностики різних захворювань ЦНС при використанні сучасних діагностичних методів нейровізуалізації. Отримані дані можуть стати основою для побудови атласів серійних зрізів мозочка, складених із урахуванням індивідуальної анатомічної мінливості. Ключові слова: людина, мозочок, анатомічна мінливість.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Мозочок є однією із функціонально найважливіших структур центральної нервової системи, що забезпечує не тільки статику і координацію рухів, але й бере участь у когнітивних процесах (навчання, пам’яті), регуляції емоційного стану [2, 6, 9–11]. В літературі описаний топічний розподіл функцій контролю рухів [8], а також можлива функціональна топографія когнітивної функції і контролю емоцій [9–11, 13]. Мозочок серед усіх структур центральної нервової системи має найбільш складну просторову конфігурацію, пов’язану із організацією arbor vitae («дерева життя») – деревоподібно розгалуженої білої речовини, структурної основи його кори, що складається із центральної білої речовини та восьми її гілок, що формують основу десяти класичних часточок мозочка. Згідно із принципом медіолатеральної неперервності, форма часточок півкуль мозочка визначається формою часточок його черв’яка [5]. Морфологічні зміни часточок черв’яка та півкуль мозочка зустрічаються при багатьох вроджених і набутих захворювань мозочка (спадковій атаксії мозочка П’єра Марі, цереброоліварній атрофії Холмса, мозочковій атрофії Марі–Фуа–Алажуаніна, олівопонтоцеребеллярній дегенерації, синдромах Денді–Уокера, Арнольда–Кіарі IV, хворобі Альцгеймера, розсіяному склерозі, алкогольній мозочковій дегенерації та ін.) [7]. Також виявлені морфологічні зміни часточок мозочка (зміна

об’єму часточок, об’єму та структури сірої та білої речовини) при різних психічних захворюваннях – аутизмі, синдромі дефіциту уваги із гіперактивністю, дислексії, шизофренії, біполярних розладах [1, 3, 4, 12]. В останні роки завдяки сучасним методам нейровізуалізації (МРТ, фМРТ, КТ, ОФЕКТ, ПЕТ) морфологічні зміни часточок півкуль та черв’яка, які зустрічаються при цих захворюваннях, можуть бути виявлені прижиттєво, що є необхідним для ранньої і точної діагностики. Однак відомості про анатомічну норму мозочка, на яких базуються критерії норми діагностичних методів нейровізуалізації, не враховують особливостей індивідуальної анатомічної мінливості, статевих та вікових особливостей. Мета роботи – встановити різноманітність індивідуальної мінливості і закономірності варіантної анатомії часточок задньої частки мозочка людини (часточки черв’яка VI–VII (Неоцеребеллюм), VIII (pyramis), IX (uvula)). Матеріал і методи дослідження Дослідження проведено на базі Харківського обласного бюро судово–медичної експертизи на 230 об’єктах – мозочках трупів людей обох статей, що померли від причин, не пов’язаних із патологією головного мозку, віком 20–99 років. В ході судово–медичного розтину мозочок відділяли від стовбура мозку і фіксували протягом місяця в 10% розчині формаліну, після чого проводили розтин черв’яка чітко по центральній сагітальній площині. Вигляд мозочка на розрізі (рис.1) фотографували за допомогою дзеркального цифрового фотоапарату, після чого проводили аналіз цифрових зображень.

Результати дослідження Задня частка мозочка людини сформована п’ятою, шостою та сьомою гілками білої речовини (рис.1). Розгалуження п’ятої гілки формують основу VI–VII часточок черв’яка (часточка VI – Declive, часточка VIIAf – Folium, часточки VII At та VII B – Tuber), ці часточки формують неоцеребеллюм (новий мозочок) черв’яка. Шоста гілка формує основу часточки VIII (Pyramis), розгалуження сьомої гілки утворюють часточку IX (Uvula). Шоста та сьома гілки разом утворюють іншу філогенетичну зону мозочка – нижній палеоцеребеллюм (старий мозочок). При очевидній відмінності зовнішнього вигляду часточок, утворених п’ятою, шостою та сьомою гілками, в особливостях розгалуження білої речовини можна виділити загальні риси, що дозволяє судити про спільний план їх будови. Для цих трьох часточок, характерно У– або Y–подібне розгалуження білої речовини: головний стовбур білої речовини (ГС) ділиться на дві головні поверхневі гілки (верхню і нижню), які, як правило, віддають одну–дві дочірні гілки всередину часточки (задні або середні гілки ). Найбільш просту будову має шоста гілка (піраміда). Її розгалуження нагадує букву «У»: верхня гілка завжди є продовженням ГС, нижня (перша, проксимальна), менша від

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 1. Серединний сагітальний розтин черв’яка мозочка людини. Гілки білої речовини позначені арабськими цифрами, часточки позначені римськими цифрами; *** – центральна біла речовина мозочка

верхньої, відходить від ГС під гострим кутом,. Біла речовина п’ятої і сьомої гілок розгалужується Y– подібно. При цьому п’ята гілка має відносно довгий ГС, а у сьомої гілки ГС розділяється приблизно на середині відстані до видимої поверхні. Форма часточок, які утворюють задню частку мозочка досить різноманітна. Відмінності будови цих часточок залежать від особливостей розгалуження їх білої речовини, а саме від кількості та розташування середніх (задніх) гілок. Варіанти будови різних часточок схожі між собою, що дозволяє створити їх загальну класифікацію (рис. 2). Нульовий варіант будови – ГС ділиться на дві головні гілки, дочірніх гілок немає. Перший – третій варіанти включають варіанти відходження однієї великої дочірньої гілки (основу часточки складають три поверхневі гілки), четвертий і наступні – двох (відповідно, чотири гілки). Перший – одна дочірня гілка відходить від верхньої гілки ГС. Другий – одна дочірня гілка відходить від нижньої гілки ГС. Третій – середня гілка відходить від місця поділу ГС на верхню і нижню гілки. Четвертий – по одній дочірній гілці відходить від верхньої і нижньої гілок. П’ятий – сьомий варіанти: від верхньої гілки відходять дві дочірні гілки. Залежно від особливостей розгалуження можна виділити: П’ятий варіант – верхня гілка одночасно розпадається на три дочірні гілки. Шостий: дочірні гілки відходять від верхньої гілки послідовно. Спочатку відходить проксимальна, потім – дистальна. Сьомий: верхня гілка віддає одну гілку, яка розділяється на проксимальну і дистальну гілки. Восьмий – десятий: від нижньої гілки відходять дві дочірні гілки. Ці варіанти будови дзеркально схожі на п’ятий – сьомий варіанти. Дев’ятий: дочірні гілки відходять від нижньої гілки послідовно. Спочатку відходить проксимальна, потім – дистальна. Десятий: нижня гілка віддає одну гілку, яка розпадається на проксимальну і дистальну гілки. Одинадцятий – від місця поділу ГС відходить проксимальна дочірня гілка, від верхньої гілки – дистальна. Дванадцятий – (дзеркальний по відношенню до одинадцятого) – від місця поділу ГС відходить проксимальна дочір-

Рис. 2. Схеми розгалуження білої речовини часточок задньої частки черв’яка мозочка (пояснення – в тексті)

ня гілка, від нижньої гілки – дистальна. Тринадцятий – обидві середні гілки відходять від місця поділу головного стовбура (більш характерний для сьомої гілки) або середня (задня) гілка ділиться на дві дочірні гілки (більш характерний для п’ятої гілки). Поширеність цих варіантів наведена в табл.1. Обговорення Описані вище варіанти розгалуження білої речовини часточок зустрічаються у гілок неоднаково часто. Нульовий варіант будови рідкісний і характерний тільки для шостої та сьомої гілок. Перший варіант зустрічається у всіх гілок, один з двох основних у шостої гілки (піраміди). Другий – рідкісний для шостої гілки, для якої характерне послідовне відходження нижніх гілок від ГС і його продовження – верхньої гілки. Третій варіант є характерним для п’ятої гілки, для сьомої гілки є рідкісним. Для шостої гілки цей варіант теоретично можливий, але в наших спостереженнях не зустрівся. Четвертий варіант – це найбільш поширений вид п’ятої та сьомої гілок і рідкісний для шостої гілки. П’ятий варіант характерний для п’ятої гілки, рідко зустрічається у шостої гілки і не зустрічається у сьомої гілки. Шостий варіант досить часто зустрічається у п’ятої та шостої гілок, зустрічається і у сьомої гілки. Сьомий і наступні варіанти – рідкісні. Восьмий – десятий, дванадцятий і тринадцятий варіанти не можуть зустрічаються у шостої гілки, так як у неї Таблиця 1. Поширеність варіантів розгалуження білої речовини задньої частки мозочка людини (%) Варіант Часточки VI–VII Часточка VIII Часточка IX розгалуження (п’ята гілка) (шоста гілка) (сьома гілка) білої речовини 0 0 2,17 1,77 1 20,18 58,26 23,01 2 11,4 1,74 9,74 3 7,02 0 4,87 4 25,88 2,61 38,05 5 2,63 1,30 0 6 10,96 32,17 9,74 7 4,83 1,30 5,31 8 0,88 0 0 9 2,63 0 1,77 10 3,07 0 0,44 11 6,58 0,44 2,21 12 1,75 0 1,77 13 2,19 0 1,33

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

гілки відходять послідовно тільки від головного стовбура (його верхньої гілки). Висновки Таким чином, встановлено, що існує виражена індивідуальна мінливість будови часточок задньої частки черв’яка мозочка людини, а саме – особливостей розгалуження білої речовини. Часточки неоцеребеллюма та нижнього палеоцеребеллюма мають подібний план будови (У– або Y–подібний поділ білої речовини із варіабельною кількістю та розташуванням дочірніх гілок). В залежності від цих особливостей можна виділити 14 варіантів розгалуження білої речовини цих часточок, які зустрічаються із різною частотою. Для п’ятої гілки найбільш поширеними є 1–й, 2–й, 4–й та 6–й варіанти. Для шостої гілки найбільш часто зустрічаються 1–й та 6–й варіанти, а для сьомої – 1–й 2–й 4–й та 6–й. Найпростішу будову має шоста гілка, для якої не всі описані варіанти є характерними, а найбільш поширеними є більш прості варіанти розгалуження білої речовини. Сьома гілка має більш складну будову, про що свідчить більша поширеність складніших варіантів форми. П’ята гілка, яка має менший філогенетичний вік найбільш складно організована. Для неї є характерними всі варіанти форми, за винятком найпростішого (нульового). Описані варіанти форми часточок мозочка можуть бути використані в якості критеріїв норми сучасних діагностичних методів нейровізуалізації для діагностики різних захворювань ЦНС. Перспективи подальших досліджень Отримані дані можуть стати основою для побудови атласів серійних зрізів мозочка, складених із урахуванням індивідуальної анатомічної мінливості. Література 1. Anderson C.M., Rabi K. Cerebellar Lingula Size and Experiential Risk Factors Associated with High Levels of Alcohol and Drug Use in Young Adults Cerebellum// Neuroscience. – 2010. – Vol. 9, №2. – P. 198–209. 2. Baillieux H, DeSmet H, Paquier P, DeDeyn P, Marien P. Cerebellar neurocognition: Insights from the bottom of the brain. // Clinical Neurology and Neurosurgery. – 2008. – Vol. 110. – P. 763–773. 3. Berquin P.C., Giedd J.N., Jacobsen L.K., Hamburger S.D., Krain A.L., Rapoport J.L. Cerebellum in attention–deficit hyperactivity disorder – A morphometric MRI study // Neurology. – 1998. – Vol. 50. – P. 1087–1093. 4. DelBello M.P. MRI analysis of the cerebellum in bipolar disorder: a pilot study // Neuropsychopharmacology. – 1999. – Vol. 21. – P. 63–68. 5. Larsell O, Jansen J The comparative anatomy and histology of the cerebellum. III. The human cerebellum, cerebellar connections, and the cerebellar cortex. // University of Minnesota Press, Minneapolis. – 1972. – P. 268. 6. Leiner H, Leiner A, Dow R. Does the cerebellum contribute to mental skills? // Behavioral Neuroscience. – 1986;100 P. 443–454. 7. Leonard J. R., Ojemann. J. G. Dandy–Walker Syndrome // Youmans Neurological Surgery, Philadelphia: Elevier Inc. – 2004. – Vol. 3. – P. 3285–3288. 8. Manni E, Petrosini L. A century of cerebellar somatotopy: A debated representation. // Nature Reviews Neuroscience. – 2004. – Vol. 5. – P. 241–249. 9. Schmahmann JD. An emerging concept: The cerebellar contribution to higher function. // Archives of Neurology – 1991. – Vol. 48. – P. 1178–1187. 10. Schmahmann JD. From movement to thought: Anatomic substrates of the cerebellar contribution to cognitive processing. // Human Brain Mapping. – 1996. – Vol. 4. – P. 174–198. 11. Schmahmann, JD., editor. The cerebellum and cognition. International Review of Neurobiology. // Vol. Academic Press, San Diego. – 1997. 12. Stoodley C.J. Distinct regions of the cerebellum show gray matter decreases in autism, ADHD, and developmental dyslexia // Fron-

tiers in Systems Neuroscience. – 2014. – Vol. 8, № 92. – Р.2–17. 13. Stoodley CJ, Schmahmann JD. Functional topography in the human cerebellum: A meta–analysis of neuroimaging studies. // NeuroImage. – 2009. – Vol. 44. – P. 489–501. Степаненко А.Ю., Марьенко Н.И. Вариантная анатомия задней доли мозжечка человека Харьковский национальный медицинский университет, г.Харьков, Украина stepanenko@3g.ua Резюме. Цель работы – установить разнообразие индивидуальной изменчивости и закономерности вариантной анатомии задней доли мозжечка человека (дольки червя VI–VII (Неоцеребеллюм), VIII (pyramis), IX (uvula)). Исследование проведено на 230 объектах – мозжечках трупов людей обоего пола, умерших от причин, не связанных с патологией головного мозга в возрасте 20–99 лет. Исследовались срединные сагиттальные срезы червя мозжечка человека. Задняя доля мозжечка человека сформирована пятой, шестой и седьмой ветвями белого вещества. Разветвления пятой ветви формируют основу VI–VII долек червя. Шестая ветвь формирует основу дольки VIII (Pyramis), разветвления седьмой ветви образуют дольку IX (Uvula). Для этих трех долек, характерно У– или Y–образное разветвление белого вещества: главный ствол белого вещества (ГС) делится на две главные поверхностные ветви (верхнюю и нижнюю), которые, как правило, отдают одну–две дочерние ветви внутрь дольки (задние или средние ветви). В зависимости от особенностей ветвления белого вещества этих долек, а именно от количества и расположения средних (задних) ветвей создана классификация вариантов формы долек задней доли червя мозжечка человека, включая 14 вариантов. Описанные варианты формы долек мозжечка могут быть использованы в качестве критериев нормы современных диагностических методов нейровизуализации для диагностики различных заболеваний ЦНС. Полученные данные могут стать основой для построения атласов серийных срезов мозжечка, составленных с учетом индивидуальной анатомической изменчивости. Ключевые слова: человек, мозжечок, анатомическая изменчивость. Stepanenko A.Yu., Maryenko N.I. Variant Anatomy of the Posterior Lobe of the Human Cerebellum Kharkiv State National Medical University Abstract. Purpose of study – to investigate structure and individual anatomical variability of the posterior lobe of the cerebellum (vermal lobules VI–VII (Neocerebellum), lobule VIII (pyramis), lobule IX (uvula)). The study was conducted on 230 cerebellums of people of both sexes, who died of causes unrelated to brain pathology (20–99 years old). Midsagittal sections of the cerebellar vermis were investigated. Posterior lobe of the human cerebellum includes fifth, sixth and seventh branches of white matter. The fifth branche forms the basis of lobules VI–VII. The sixth branch forms the basis of lobule VIII (Pyramis), the seventh branch branches forms the basis of lobule IX (Uvula). The branching of white matter of these three lobules is Y– like: the main trunk of the white matter is divided into two main branches (upper and lower), which generates one or two secondary branches into middle of the lobule. Depending on the characteristics of brancing of white matter, such as the number and location of the secondary branches was described classification of the variants of the lobules of the posterior cerebellar lobe, which includes 14 variants. For the fifth most common thread is the 1st, 2nd, 4th and 6th variants. For the sixth most common thread are 1st and 6th variants, and for seventh – 1st 2nd 4th and 6th variants. Described shape variants of the cerebellar lobules can be used as criteria fof modern diagnostic imaging techniques for the diagnosis of various diseases of the CNS. The data can be used as the basis for atlases of serial sections of the cerebellum Keywords: human, cerebellum, anatomical variability. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК: 616.833.58-089.85-091:616.441-089.87:57.084

Стеченко Л.О., Чайковський Ю. Б., Чухрай С.М., Раскалєй Т.Я., Ткаченко В.В., Кривошеєва О.І.,* Ієвлєва Ю.В. Структура сідничного нерву після його перетину у тиреоїдектомованих щурів, які на фоні замісної терапії отримували епадол Національний медичний університет імені О.О.Богомольця *ПВНЗ Київський медичний університет УАНМ E-meil: Faro4k@yandex.ru Резюме. Методом електронної мікроскопії досліджено 15 щурів лінії Вістар, вагою 180-200 г., яким була відтворена травма периферичного нерва після проведення тиреоїдектомії з наступним застосуванням комбінованого лікування L-тироксином, кальцитоніном та епадолом (виробник – «Київський вітамінний завод», Україна) у дозі 0,04 г/кг маси тварини per os. Тварин виводили з експерименту через 2, 6, 12 тижнів після тиреоїдектомії. Встановлено, що застосування епадолу при травмуванні периферичного нерву у гіпотериоїдних щурів на тлі замісної терапії L–тироксином та кальцитоніном вказує на його прорегенеративний та нейропротекторний потенціал. Підтвердженням цього є збільшення кількості функціонально активних нейрофібрил у аксоплазмі, що сприяє покращенню провідності сідничного нерва, значно вища збереженість мієлінової оболонки нервів та прискорення процесів її мієлінізації, за рахунок поліненасичених жирних кислот, що входять до складу фосфоліпідів і ефірів холeстерину, які є основою ліпідного матрикса мембран і відповідно мієлінової оболонки нервів. Окрім того, епадол включає не тільки поліненасичені жирні кислоти, а й вітамін Е, який попереджає окислення цих кислот і суттєво зменшує перекисне окислення ліпідів та запальні процеси у нерві. Ключові слова: сідничний нерв, регенерація, щури, гіпотиреоз, епадол.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. У структурі патології периферичної нервової системи значну частину становить пошкодження нервових стовбурів кінцівок, що призводить до тяжких порушень рухової функції, часто зі стійкою втратою працездатності та інвалідністю [1,2]. Відомо, що в регулюванні процесу регенерації важлива роль належить ендокринній системі. Процес регенерації значно сповільнюється при гіпофункції щитовидної залози. Тиреоїдні гормони відіграють визначну роль в трофічних відносинах в центральній нервовій системі[3]. Доведено негативний вплив нестачі тиреоїдних гормонів на розподіл нейробластів, нейрональну міграцію, дозрівання й диференціацію нейронів, нейролемоцитів, проліферацію відростків нейронів, формування цитоскелету астроцитів, синаптогенез, мієлінізацію, процеси апоптозу [4]. Розповсюдженість захворювань щитовидної залози продовжує зростати, а існуюча замісна терапія не запобігає розвитку патологічних змін в органах і тканинах, проте, відстрочує їх прояв на більш пізні терміни. Разом з тим ця проблема вимагає прискорення регенерації ушкодженого нерву не тільки після замісної терапії гіпотиреозу, а й за умов фармакологічної стимуляції. В якості такого препарату вибраний епадол, в основі якого лежать поліненасичені жирні кислоти. Як відомо, цей препарат впливає на підвищення пластичних процесі у різних тканинах, наприклад, проявляє ліпідкоригуюча та імуномодулюючу ефективність кардіоміоцитів, гепатоцитів, нейроцитів, нейробластів та інших клітин [5-6]. Метою дослідження було вивчити стан травмованого периферичного нерву тиреоїдектомованих щурів за умов замісної терапії та визначення можливостей прискорення регенераційних процесів з допомогою епадолу. Матеріали і методи дослідження Електронно-мікроскопічно досліджено дистальні ділянки сідничого нерву 15 щурів лінії Вістар, вагою 180-200г., яким була відтворена травма периферичного нерва після проведення тиреоїдектомії з наступним застосуванням комбінованого лікування L-тироксином, кальцитоніном та епадолом у дозі 0,04 г/кг маси тварини per os. Тварин виводили з експерименту через 2, 6,

12 тижнів. Утримання, догляд за тваринами, маркування і всі маніпуляції проводили відповідно до положень «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних та наукових цілей» (Страсбург, 1985). Комісією з біоетики Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця встановлена відповідність проведених наукових досліджень етичним вимогам згідно наказу МОЗ України №231 від 01.11.2000 року. Матеріал для електронномікроскопічного дослідження обробляли згідно загальноприйнятій методиці. Препарати досліджували під електронними мікроскопами та ПЕМ-125К.

Результати дослідження Застосування епадолу на фоні замісної терапії L-тироксином та кальцитоніном при експериментальному гіпотиреозі та травмуванні периферичного нерву показало, що через 2 тижні після відтворення травми у дистальному відрізку сідничого нерва щурів було встановлено, що кількісна щільність нервових волокон у цей термін дослідження при застосуванні епадолу становить 1800±67на мкм2, що суттєво не відрізняється від аналогічних досліджень у групі тварин із замісною терапією. Разом з тим існує достовірна різниця у кількісній щільності нервових волокон у порівнянні з таким показником після перетину сідничного нерва у гіпотиреозних щурів без фармакологічної корекції. Це, очевидно, так як і при корекції без епадолу пов’язано з прискоренням процесів дегенерації та регенерації нервових волокон у порівнянні з гіпотиреоїдними щурами. Аналогічна кореляція відмічається у порівнянні об’ємної щільності та середньої площі у атипових і типових нервових волокон при застосуванні епадолу і у щурів з гіпотиреозом. Ультраструктурна організація частини мієлінових волокон сідничого нерву щурів, які на фоні замісної терапії отримували додатково епадол зазнавала дегенеративних змін, а у іншій частині нервових волокон спостерігались відновлювальні процеси. Перші проявляються руйнуванням мієлінових волокон у вигляді розшарування мієлінової оболонки на окремі пластинки (ламіни) або ж, навпаки, їх ущільненням та гомогенізацією. При цьому відмічається відшарування мієлінової оболонки від нейролемоцита, в цитоплазмі якого визначаються залишки мієлінової оболонки. Аксоплазма таких волокон набрякла (рис 1 А). Інша частина волокон регенерує, про що свідчить структура самих волокон та нейролемоцитів. В першу чергу це відноситься до відновлення нейрофібрилярного апарату осьового циліндра нервових волокон (рис. 1 Б). Мієлінова оболонка таких новоутворених волокон значно тонша ніж зрілих. Їх нейролема потовщена за рахунок функціонально активним нейролемоцитам. Через 6 тижнів морфометичний аналіз стану дистального відрізку гіпотиреоїдного корегованого нервового волокна із застосуванням епадолу показав, що кількісна щільність розподілу нервових волокон цієї ділянки нерва складала 3600±55/мм2, що дещо більше за показник гіпотиреоїдних щурів з перетином їх сідничого нерву та на тлі замісної терапії гіпотиреозу відповідно 1760 ±24/мм2; 1900±55мм2;. Це свідчить про достатню активність регенерації, у вигляді новоутворення нервових волокон, щурів з гіпотиреозом при застосуванні епадолу. Електронномікроскопічно виявлена велика кількість кластерно розташованих безмієлінових волокон, в аксоплазмі яких містилась велика кількість нейрофіламентів, міко-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

кількість вільних рибосом та полісом, наявність центриолей і мікротрубочок. Слід зазначити, що у цій групі дослідження, на відміну від двох попередніх, а особливо у порівнянні з групою де тварини про2 тягом 2-х тижнів приймали еподолу,  у нейролемоцитах та фібробластах краплі жиру за своєю консистенцією відрізнялись від тих що спостерігались у попередніх групах. Можна допустити, що накопиченні жирові краплі у цитоплазмі вище2 вказаних клітин, із збільшенням  строку спостереження в процесі регенерації нервів, підлягають 4 1 трансформації, оскільки під дією   омега-з полі ненасичених жирних А Б кислоти нормалізують ліпідний обмін, що приводять до підвищення ліпопротеїдів високої щільності і зниження тригліцеридів та ліпопротеїдів дуже низької щільності [7]. Останні поглинаються макрофагами. 5 3 1 Збільшення терміну спостере   ження до 12 тижнів після застосування епадолу сумісно з замісною терапією L–тироксином та кальци1 тоніном при експериментальному  гіпотиреозі та травмуванні периферичного нерву у його дистальному 6 відрізку були виявлені переважно зрілі (дефінітивні) нервові волокна. Морфометрична оцінка стану дистального відрізку нервового волокна щурів після застосування епаВ Г долу сумісно з замісною терапією L–тироксином та кальцитоніном Рис.1. Дистальний відрізок сідничого нерва щура після застосування епадолу на фоні при експериментальному гіпотизамісної терапії L-тироксином та кальцитоніном. А,Б - 2 тижні, В - 6 тижнів, Г- 12 тижнів після нанесення стандартної травми. 1-мієлінове реозі та травмуванні периферичнервове волокно; 2- мікрофіламенти; 3- нейролемоцит; 4-колагенові волокна; 5-секреторні ного нерву показала, що кількісна гранули ; 6-перехват Ранв’є. Електронні мікрофотографії. Збільшення: А-8000; Б-8000; щільність нервових волокон цієї діВ-6500; Г-8000 лянки нерва складала 6800±87/мм2, що значуще вище подібного показтрубочок та електроннощільних включень. Малочисельні ника у гіпотиреоїдних щурів цього терміну після перетину мітохондрії, таких волокон, розміщені у аксоплазмі між нерва 3900 ±53/мм2. нейротрубочками та нейрофіламентами (рис. 1 В). Електронномікроскопічно виявлені безмієлінові волокНовоутворені мієлінові волокна різного калібру мали на, в аксоплазмі яких визначаються добре розвинені мікроповноцінну мієлінову оболонку, суттєвих ультраструктурних трубочки та мікрофібрили і поодинокі мітохондрії (рис. 1Г). змін у ній не виявлялось, хоча подекуди у окремих волокнах Новоутворені мієлінові волокна були різного діаметру і відмічалося незначне розширення периаксонального прос- мали однорідну за структурою і забарвленням тонку мієлітору і місцями відходження мієлінової оболонки в аксоплаз- нову оболонку без ділянок набряку, розволокнення, ущільму. У деяких волокнах відбувається нерівномірне намоту- нення. У аксоплазмі містила секреторні пухирці, дрібні мітовання мезаксона навколо осьового циліндра, що проявля- хондрії, нейротрубочки, нейрофібрили. Останні виявляютьється розшаруванням окремих пластин (ламел) мієліну і ся у великій кількості у волокнах всіх розмірів (рис. 1 Г). особливо чітко це проявляється у зоні насічок Шмідта-Лан- Підвищення функціональної активності нервових волокон термана. При цьому досить добре у аксоплазмі розвинені корелює із активним станом нейролемоцитів, у яких добре нейрофібрили (рис.1В). розвинені органели метаболічного плану. Це зерниста ендоВ ядрах нейролемоцитів переважає еухроматин, а не- плазматична сітка, мітохондрії, комплекс Гольджі, електронактивний гетерохроматин розміщений маргінально вздовж нощільні включення, які містять біологічно активні речоядерної оболонки, яка має помірну кількість порових комп- вини, в тому числі, очевидно, і фактори росту (рис. 1Г). лексів. Про активність таких клітин свідчить добре розвиНа рисунку чітко видно, як ці гранули проникають у аксонена зерниста ендоплазматична сітка, багато чисельні ка- плазму і переносяться пухирцями по всьому відростку. нальці якої мають велику кількість рибосом та оточені міто- Особливо це чітко відмічається у зоні вузлового перехвату хондріями. Підтвердженням їх активності також є наявність Ранв’є (рис.1 Г). Такі клітини мають велике, подовженої фору їх цитоплазмі гранул, які, очевидно, містили біологічно ми ядро з переважанням еухроматину. Практично не виявляактивні речовини, що сприяли росту нервових волокон. ються овоїди дегенерації. Нейролемоцити у цій групі тварин активно проліферують, Отже, замісна терапія не компенсує повністю відставання підтвердженням є їх функціонально активний стан: велика ре- та дегенеративних процесів, яке виникло внаслідок дефі-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

циту тиреоїдних гормонів, тоді як застосування епадолу значно покращує стан нервових волокон, клітин Шванна. Обговорення Таким чином, після 6- ти тижневого терміну травмування за умов гіпотиреозу і його замісної терапії та застосуванням епадолу чітка структурованість пластин (ламел) мієлінової оболонки спостерігалась у мієлінових волокнах малого калібру з тонкою, проте якісною, структурованою мієліновою оболонкою, яка подекуди мала інвагінації, а волокна на поперечному зрізі були неправильної форми. Надто рідко виявлялись зруйновані мієлінові волокна з розшарованою, набряклою мієліновою оболонкою, мозаїчно забарвленою, подекуди без осьових циліндрів, проте без ознак фрагментації, що було характерним для стану гіпотиреозу. Добра збереженість мієлінових волокон у даний термін спостереження корелює із функціональною активністю нейролемоцитів, які оточують як мієлінові так і без мієлінові нервові волокна. Даними деяких дослідників було встановлено, що саме нейрофіламенти сідничого нерва функціонально активізуються при дії омега-3 поліненасичених жирних кислот (у наших дослідженнях це епадол). Через 12 тижнів спостереження також виявлено прояви активної регенерації у вигляді проростання нових нервових волокон з чіткими контурами, паралельним напрямком ходу і досить рівномірним розподілом у зрізі нерва. Дослідження напівтонких зрізів виявило розподіл нервових волокон на типові й атипові і відсутність овоїдів дегенерації. Висновки Застосування епадолу при травмуванні периферичного нерву у гіпотиреоїдних щурів на тлі замісної терапії L–тироксином та кальцитоніном вказує на його прорегенеративний та нейропротекторний потенціал. Підтвердженням цього є збільшення кількості функціонально активних нейрофібрил у аксоплазмі, що сприяє покращенню провідності сідничого нерва, значно вища збереженість мієлінової оболонки нервів та прискорення процесів її мієлінізації, за рахунок поліненасичених жирних кислот (ПНЖК), що входять до складу фосфоліпідів і ефірів холeстерину, які є основою ліпідного матрикса мембран і відповідно мієлінової оболонки нервів. Окрім того епадол включає не тільки ПНЖК, а й вітамін Е, який попереджає окислення цих кислот і суттєво зменшує перекисне окислення ліпідів та запальні процеси у нерві. Перспективи подальших досліджень Отримані результати не тільки розкривають деякі механізми процесів де- та регенерації в периферичній нервовій системі, що має теоретичне значення, а й можуть служити теоретичною базою для розробки нових підходів прискорення та покращення процесів регенерації в ушкодженій периферичній системі, ускладнених дефіцитом гормонів щитоподібної залози, та можуть бути використані у практичній медицині, зокрема ендокринології та неврології. Література 1. Ferreira A.A., Nazбrio J.C., Pereira M.J., Azevedo N.L., Barradas P.C. Effects of experimental hypothyroidism on myelin sheath structural organization // Neurocytol.2004.–№33(2) – P. 25-31. 2. Стеченко Л.О., Петренко В.А., Бик П.Л., Кузян В.Р., Куфтирева Т.П. Спосіб моделювання гіпотиреозу у щурів. //Патент України № 27821.- 2007.- Бюль.№2.- 2с. 3. Рудюк Т.Я., Чайковский Ю.Б., СтеченкоЛ.О., Довгань Р.С. Ультраструктура сідничого нерва за умов його травмування та гіпотиреозу.//Вісник проблем біології і медицини.-2011.-Т.2, №2 – С.245-247. 4. Huang X. W., Zhao Z.Y., Ji. C. Effects of hypothyroidism on apoptosis and the expression of Bcl-2 and Bax gene in the neonatal rat hippoc-

ampus neurons. //Zhonghua Er Ke Za Zhi. 2005 - № 43(1) - P. 48-52. 5. Gladman S.J., HuangW., S.N. Lim et al. Improved outcome after peripheral nerve injury in mice with increased levels of endogenous Й-3 polyunsaturated fatty acids // J. Neurosci. – 2013. – Vol. 32, № 2. – P. 563-571. 6. Hunina L.M.,. Chekman I.S, Nebesna T.Iu. et al. Effectiveness of use of omega-3 polyunsaturated fatty acids at physical loads. // Fiziol. Zh. –2013. – Vol. 59, № 1. – Р. 68-77. Стеченко Л.А., Чайковский Ю. Б., Чухрай С.Н., Раскалей Т.Я., Ткаченко В.В., Кривошеева О.И., Иевлева Ю.В.* Структура седалищного нерва после его пересечения в тиреоидэктомированых крыс, получающих на фоне заместительной терапии эпадол. Национальный медицинский университет имени Богомольца, * ЧВНЗ Киевский медицинский университет УАНМ E-meil: Faro4k@yandex.ru Резюме. Методом электронной микроскопии исследовано 15 крыс линии Вистар, весом 180-200 г., которым была воссоздана травма периферического нерва после проведения тиреоидэктомии с последующим применением комбинированного лечения Lтироксином, кальцитонином и эпадолом (производитель - «Киевский витаминный завод», Украина) в дозе 0,04 г / кг массы животного per os. Животных с приобретенным гипотиреозом выводили из эксперимента через 2, 6, 12 недель после тиреоидэктомии. Установлено, что применение эпадола при перерезке периферического нерва в гипотиреоидных крыс на фоне заместительной терапии L-тироксином и кальцитонином указывает на его прорегенеративний и нейропротекторный потенциал. Подтверждением этого является увеличение количества функционально активных нейрофибрил в аксоплазме, что способствует улучшению проводимости седалищного нерва, значительно выше сохранность миелиновой оболочки нервов и ускорение процессов ее миелинизации, за счет полиненасыщенных жирных кислот, входящих в состав фосфолипидов и эфиров холeстерина, являющихся основой липидного матрикса мембран и соответственно миелиновой оболочки нервов. Кроме того эпадол включает не только полиненасыщенные жирные кислоты, но и витамин Е, который предупреждает окисление этих кислот и существенно уменьшает перекисное окисление липидов и воспалительные процессы в нерве. Ключевые слова: седалищный нерв, регенерация, крысы, гипотиреоз, эпадол. Stechenko L.О., Chaikovskyi Yu.В., Chukhray S.М., Raskaley T.Ya, Tkachenko V.V., Kryvosheyeva O.I., Iyvlyeva Yu.V.* Structure of the Sciatic Nerve after Cross-Cutting in Thyroidectomized Rats Treated with Epadol on the Background of Hormone Replacement Therapy Bogomolets National Medical University Kyiv Medical University of UAFM E-mail: Faro4k@yandex.ru Abstract. An experiment was performed on 15 female Wistar rats, 180-200 g weight. An experimental animals obtained replacement therapy after thyroidectomy with L- thyroxin and calcitonine. All rats also received Epadol 40 mg/kg per os (Kyiv Vitamin Factory, Ukraine) in addition to replacement therapy scheme. Sciatic nerve fragments ware harvested for Transmitive electron microscopy examination 2, 6, 12 weeks after thyroidectomy. Obtained results indicates to proregenerative and neuroprotective Epadol potential in rats with hypothyroidism and LThyroxine+Calcitonine replacement therapy. This is proved by increasing quantity of functionally active neurofibriles that improves the conductivity of the sciatic nerve. Preservation of nerve fibers myelin sheath and enhanced myelinisation occurs due to polyunsaturated fatty acids, which are part of phospholipids and cholesterol esters that are the basis of lipid membranes and myelin sheath of nerves. In addition, Epadol includes not only the polyunsaturated fatty acids, but also vitamin E, which prevents oxidation of these acids and substantially reduces lipid peroxidation and inflammatory processes in the nerve. Key words: Peripheral nerve injury, нypothyreoidism, rats, еpadol. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК 616-092.9+616.62+616.379-008.64

Токарук Н.С. Динаміка морфофункціональних змін сечового міхура щура за умов експериментального цукрового діабету Кафедра анатомії людини, оперативної хірургії та топографічної анатомії (зав. каф. – проф. Ю.І. Попович) ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Резюме. У роботі представлена морфофункціональна характеристика сечового міхура (СМ) і порівняльний аналіз біохімічних показників крові та сечі з результатами морфологічного дослідження та кластерного аналізу перехідного епітелію на етапах розвитку стрептозотоцинового діабету в щурів. Визначені позауротеліальні фактори, які найбільше розбалансовують систему клітинного складу уротелію СМ. Обґрунтовані причини, які викликають різні субмікроскопічні перебудови уротеліоцитів. Ключові слова: сечовий міхур, цукровий діабет, гіперглікемія, поліурія.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Пандемічний характер розповсюдження цукрового діабету (ЦД), агресивність перебігу і недостатнє дослідження механізмів розвитку його ускладнень визначають потребу в глибокому, ретельному і комплексному вивченні різних органів при ЦД і, зокрема, сечового міхура (СМ). Немає робіт в яких би при дослідженні морфології СМ на тлі розвитку експериментального ЦД зіставляли біохімічні показники сечі з морфологічними змінами та результатами кластерного аналізу клітинного складу уротелію СМ. Є тільки поодинокі дослідження в яких висловлена думка, що біохімічні зміни сечі при ЦД роблять її агресивною до уротелію [3, 9]. Мета дослідження: провести порівняльний аналіз біохімічних показників крові і сечі з результатами морфологічного дослідження та кластерного аналізу перехідного епітелію СМ на етапах розвитку ЦД. Матеріал і методи дослідження

добу стає вищим за норму в 4,8 разів, а на 56 – 70-ту доби спостереження залишається таким же високим і не відрізняється від рівня глюкози на попередньому терміні. На стабільний діабет вказує збільшення з 14-ї доби досліду вмісту в крові глюкози та HbА1С. В інтактних і контрольних тварин вміст глюкози в сечі був виявлений в межах 0,88 – 0,95 ммоль/л (табл. 1), що вважається за норму [1]. Вищий за норму рівень глюкози в сечі в 2,5 разів виявлявся вже на 14 добу розвитку ЦД. У наступний термін рівень глюкози в сечі збільшується, у порівнянні з нормою, у 8,6 разів, а впродовж 42 – 70-ї доби розвитку ЦД на фоні стабільної вираженої гіперглікемії встановлюється стабільна значна глюкозурія, при якій вміст глюкози в сечі перевищує норму в 21,6 – 23,3 разів. рН сечі з кожним терміном помірно відхиляється до кислої реакції, що є характерним для ЦД. З 28-ї доби досліду це відхилення стає статистично значимим і на 56-ту добу рН сечі становить 5,53. Зростання рівня глюкози в крові спричиняє підвищення її вмісту в сечі та осмотичного тиску останньої. У наслідок осмотичного діурезу виникає поліурія, а в результаті виділення великої кількості рідини з організму у вигляді сечі розвивається зневоднення організму і як наслідок – полідипсія [4]. Результати дослідження водного балансу подані в табл. 2. Кількість рідини, яку випивають за добу інтактні і контрольні (на кожний термін) щурі статистично значимо не відрізняється та коливається в межах 11 – 19 мл і є показником досить мінливим, на що вказує коефіцієнт варіації (Сv = 17,7 – 23,1 %). Показник випитої рідини, розрахований на 1 кг маси тіла визначається в межах 51,4 – 72,5 мл/кг і є більш стабільний, що доказується меншими значеннями

Дослідження проведене на 80-и однорічних щурах-самцях лінії Вістар (інтактних щурів – 10, на кожний термін досліду по 10 тварин діабетичних і 4 щурі контрольні). ЦД моделювали стрептозотоцином (60 мг/кг маси тіла). Морфометрію здійсТаблиця 1. Рівень глюкози і вміст глікозильованого нювали на гістологічних зрізах, забарвлених H&E, за допогемоглобіну в крові, концентрація глюкози в сечі та реакція могою ImageJ версії 1.47t. Статистичне опрацювання даних виконували в програмному середовищі R версії 3.0. Електроностанньої в нормі, в контрольних і діабетичних щурів на но-мікроскопічне дослідження проводили за загальноприйетапах експерименту (Mean ± SD) нятою методикою. Рівень глюкози в крові між заборами матеКров Сеча Доби ріалу визначали глюкометром “Accu-Chek Active” німецької глюкоза, HbА1С , % від глюкоза, досліду pH фірми “Roche Diagnostics GmbH”, а підчас забору матеріалу ммол/л усього Hb ммол/л рівень глюкози в сечі і в крові проводили глюкозо-оксидантНорма 5,24 ± 0,62 2,03 ± 027 0,93 ± 0,28 7,19 ± 0,67 ним методом. Вимірювання рН сечі проводили портативним 14-а рН-метром «Checker 1» виробництва італійської фірми «Hanконтроль 5,21 ± 0,35 1,95 ± 0,18 0,94 ± 0,20 7,12 ± 0,72 na Instruments» в діапазоні від 0 до 14 рН, з точністю вимірювання ±0,2. Визначення маси тіла щура виконували на вазі діабет 13,57 ± 1,14* 6,78 ± 0,58* 2,32 ± 0,68 6,71 ± 0,65 лабораторній (тип ВНЦ, ГОСТ 7327-55), а маси СМ – на вазі 28-а електронній (тип BTU 210, ГОСТ 24104-88). Збір сечі здійсконтроль 5,25 ± 0,39 1,98 ± 0,18 0,89 ± 0,20 7,09 ± 0,80 нювали в метаболічній камері власної конструкції [12]. діабет 19,84± 2,13* 8,15 ± 0,57* 7,96 ± 3,63* 6,38 ± 0,58* 42-а Результати дослідження та їх обговорення контроль 5,26 ± 0,51 2,02 ± 0,08 0,88 ± 0,11 7,15 ± 0,53 ЦД – це метаболічне захворювання, яке супроводдіабет 24,98± 2,16* 9,27 ± 0,72* 20,10±2,09* 6,08± 0,73* жується порушенням усіх видів обміну речовин, у першу 56-а чергу вуглеводного, що проявляється стійкою виражеконтроль 5,26 ± 0,42 2,03 ± 0,15 0,94 ± 0,22 7,07 ± 0,64 ною гіперглікемією [1, 4]. Упродовж останніх років оціндіабет 24,11 ± 3,26* 9,87 ± 0,48* 21,26 ± 3,15* 5,53 ± 0,44* ку стабільності діабету здійснюють за рівнем глікозильо70-а ваного гемоглобіну. Якщо вміст глюкози в крові переконтроль 5,27 ± 0,58 2,04 ± 0,20 0,95 ± 0,24 7,22 ± 0,41 вищує нирковий поріг, то глюкоза появляється в сечі, діабет 23,50 ± 3,33* 10,90±0,60* 21,67 ± 3,21* 6,01 ± 0,62* що свідчить про декомпенсацію вуглеводного обміну. Результати біохімічного аналізу крові і сечі представлені Примітка. У цій та наступних таблицях: Mean ± SD – середнє значення показника ± стандартне відхилення; HbА1С – глікозильований в табл. 1. Із таблиці видно, що в порівнянні з нормою статис- гемоглобін; Hb – загальний гемоглобін; pH – реакція сечі; статистично значиме підвищення рівня глюкози в крові в 2,6 тично значима різниця з показником норми – * (p<0,05–0,001) і поразів виявляється вже на 14-ту добу досліду. У наступні казником попереднього терміну –  (p < 0,05 – 0,001); всі показники два терміни вміст глюкози в крові наростає і на 42-гу контрольних тварин не відрізняються від таких в нормі (p > 0,05)

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Таблиця 2. Маса тіла щура, спожита вода й діурез та їх відношення до маси тіла в нормі та при цукровому діабеті в контрольних і діабетичних щурів (Mean ± SD) Маса тіла Доби Діурез за добу щура в Спожита вода за добу доскінці ліду мл/доба мл/кг/доба мл/доба мл/кг/доба досліду Норма 232,1±12,1 14,9±2,6 63,8±8,2 5,3±1,2 22,6±4,0 14-а кон-ль 234,3±18,2 15,3±3,3 64,7±9,8 5,3±1,0 22,6±3,0 діабет 211,1±8,1 70,2±4,5 332,3±12,3 58,0±5,8 274,4±21,2 28-а кон-ль 237,5±18,7 15,0±2,9 62,7±8,0 5,3±0,9 22,2±2,5 діабет 204,3±12,2 97,4±7,8 # 476,9±29,2# 84,0±5,4# 411,7±26,2# 42-а кон-ль 242,5±20,3 15,5±3,4 63,4±9,3 5,3±0,8 21,7±1,8 діабет 195,4±11,2 72,4±4,6 # 370,6±13,4# 57,8±4,6# 295,9±19,1# 56-а кон-ль 244,3±19,8 14,8±3,4 59,8±9,6 5,3±1,1 21,3±2,8 діабет 172,1±9,6 # 51,3±5,1 # 297,8±18,8# 40,6±4,0 # 235,8±15,9# 70-а кон-ль 246,3±21,9 15,0±3,2 60,5±8,6 5,2±0,9 21,1±2,1 діабет 169,1±13,4 50,2±5,2 296,5±13,6 39,6±5,4 234,2±23,3 Примітка. У цій та наступних таблицях: Mean ± SD – середнє значення показника ± стандартне відхилення; HbА1С – глікозильований гемоглобін; Hb – загальний гемоглобін; pH – реакція сечі; статистично значима різниця з показником норми – * (p<0,05 – 0,001) і показником попереднього терміну –  (p<0,05 – 0,001); всі показники контрольних тварин не відрізняються від таких в нормі (p > 0,05)

коефіцієнта варіації (Сv = 12,7 – 16,1 %). Подібні результати ми отримали також по діурезу. Добовий діурез в інтактних та контрольних тварин статистично значимо не відрізняється і коливається в межах 4,1 – 7,6 мл (Сv = 15,2 – 22,9 %), а добовий діурез перерахований на 1 кг маси тварин становить 16,8 – 30,0 мл/кг і коефіцієнт варіації також значно менший (Сv = 9,8 – 17,8 %). При ЦД всі перелічені вище показники статистично значимо відрізняються від відповідних показників норми в усі терміни досліду (див. табл. 2). Їх значення до 28-ї доби досліду збільшуються за норму відповідно в 6,5; 7,5; 15,8 і 18,2 разів, далі вони до 56-ї доби зменшуються, у порівнянні 28-ю добою, відповідно в 1,8; 1,6; 2,1 і 1,8 разів, а на 70-ту добу – не відрізняються від попереднього терміну (p>0,05), але всі показники залишаються більшими за норму відповідно в 3,4; 4,6; 7,5 і 10,4 разів (p<0,001). Слід відмітити, що наші результати не співпадають з результатами дослідників, які визначали кількість випитої води і діурез при ЦД [2, 11]. Імовірно, це пов’язано з тим, що використовували різних за віком, статтю і вагою щурів, різних ліній, застосовували метаболічні камери різних виробників, різним також був раціон. Для стрептозотоцинового діабету характерним є зменшення маси тіла дослідних тварин, на що вказує ряд дослідників [6, 7, 8, 11], що пов’язано з порушенням білкового обміну і виявляється як пригніченням анаболізму, так і посиленням катаболізму білків [4]. Щодо зниження маси тіла щурів при ЦД автори одностайні, а відносно зниження маси СМ – є розбіжність. Більшість авторів вказує на те, що маса СМ збільшується при ЦД [7, 11], інші констатують, що маса СМ не змінюється [8]. Наші дані подані в табл. 3. Маса тіла діабетичних щурів в кінці кожного спостереження зменшується відповідно в 1,10; 1,14; 1,19; 1,35 і 1.37 разів, що відповідає даним літератури [6, 8, 11]. Маса сечового міхура на 14-ту і 28-му доби збільшується за норму в 2,16 і 2,67 разів, а на 42 – 70-ту доби зменшується, у порівнянні з попереднім терміном, але залишається більшою за норму в 1,02 разів ще на 70- ту добу розвитку ЦД. Відно-

Таблиця 3. Маса тіла щура на початок і в кінці спостереження , маса сечового міхура та її відношення до маси тіла в нормі та при цукровому діабеті в контрольних і діабетичних щурів (Mean±SD) Маса тіла щура Маса сечового міхура Доби на початок в кінці відношення в досліду спостереспостередо маси тіла, мг ження, г ження, г мг/г Норма 232,1±12,13 101,5±7,49 0,44±0,03 14-а кон-ль 229±16,53 231,75±16,68 108,0±13,88 0,46±0,03 діабет 237,4±11,91* 211,1±8,05* 219,7±16,67* 1,04±0,06* 28-а кон-ль 229,75±18,34 237,5±18,73 101,75±12,09 0,43±0,02 діабет 228,2±11,64 204,3±12,19* 271,1±19,65*# 1,33±0,07* 42-а кон-ль 233,3±19,19 242,5±20,29 107,75±11,30 0,44±0,01 діабет 234,7±16,93 195,4±11,22* 225,9±14,32*# 1,16±0,05* 56-а кон-ль 229,75±17,75 244,25±19,82 105,75±13,25 0,43±0,02 діабет 227,9±14,76 172,1±9,56*# 177,1±13,36*# 1,03±0,06* 70-а кон-ль 231,75±18,26 246,25±21,93 104,0±14,14 0,42±0,03 діабет 231,9±18,08 169,1±13,43* 163,6±14,25*# 0,97±0,04* Примітка. У цій та наступних таблицях: Mean±SD – середнє значення показника±стандартне відхилення; HbА 1С – глікозильований гемоглобін; Hb – загальний гемоглобін; pH – реакція сечі; статистично значима різниця з показником норми – * (p<0,05 – 0,001) і показником попереднього терміну –  (p<0,05 – 0,001); всі показники контрольних тварин не відрізняються від таких в нормі (p > 0,05)

шення маси СМ в міліграмах до маси тіла щура в грамах є показником, який досить часто використовують інші дослідники, однак їх результати значно різняться між собою [6, 11]. У наших дослідженнях цей показник в інтактних і контрольних щурів не відрізняється і коливається в межах 0,39–0,50 мг/г. У діабетичних щурів цей показник збільшується на 14 – 28-му доби в 2,4 – 3,0 разів за рахунок збільшення маси СМ. На 42 – 56 доби досліду він зменшується у порівнянні з попереднім терміном в 1,15 – 1,13 разів, а на 70-ту добу – в 1,06 разів за рахунок зменшення як маси СМ, так і маси тіла щура. Водночас, маса СМ залишається більшою за норму і на 70-ту добу спостереження в 2,20 разів. Раніше нами був проведений кластерний аналіз клітинного складу перехідного епітелію (ПЕ) СМ в нормі і визначені чотири кластери (КЛ) уротеліоцитів [5]. Використовуючи той же, що і в нормі, метод кластеризації k-середніх ми здійснили кластерний аналіз клітин ПЕ на етапах розвитку ЦД. Отримані кластерні структури представлені на рис 1. На 14-ту добу розвитку ЦД відмічається значне розрідження елементів кластерних структур, особливо КЛ 4 і КЛ 3, з’являється багато викидів. На 28 добу розрідженість і викиди наростають, а лінія, на якій розміщені центри кластерів, вигинається. Беззаперечним є те, що існують позауротеліальні фактори, які значно розбалансовують систему клітинного складу уротелію. Ми переконані, що найголовнішими з таких факторів є поліурія, яка виникає внаслідок осмотичного діурезу, а з 28-ї доби – ацидурія. Добовий діурез у діабетичних щурів на 14 і 28 доби досліду збільшується (див. табл. 2) в 10,9 і 15,8 разів (p<0,001) Власне гідростатичний тиск великого об’єму сечі і швидка наповнюваність СМ руйнують уротеліальний бар’єр, який утворений монопластом парасолькових клітин, чим стимулює проліферацію базальних уротеліоцитів і запускають каскад патоморфологічних змін структурних компонентів СМ. У результаті багатократного збільшення діурезу при ЦД сеча стає гіпотонічною [2], а внаслідок десквамації клітин ПЕ і розривів міжклітинних контактів вона попадає між

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 1. Кластерні структури клітин ПЕ в координатному полі в нормі та в різні терміни розвитку ЦД

уротеліоцитами, що спричиняє розвиток прихованих чи явних набряків [4]. Спочатку розвивається вакуольна дистрофія (рис. 2 а), яка на ультраструктурному рівні проявляється набуханням мітохондрій і фаголізосом, розширенням навколоядерного простору, канальців і цистерн ендоплазматичної сітки та її вакуолізацією. Починаючи з 42-ї доби розвитку ЦД спостерігається зворотній процес (див. рис. 1) – елементи кластерів групуються навколо своїх центрів і кластерна структура нагадує таку в нормі. На двох останніх термінах площа кластерних структур стає ще меншою. Кластери зміщуються як до осі абсцис, так і до осі ординат, що вказує на зменшення розмірів уротеліоцитів та їх ядер. Така перебудова кластерних структур пов’язана з тим, що починаючи з 42 доби, на фоні стійкої вираженої гіперглікемії (див. табл. 1), у порівнянні з 28-ю добою, значно зменшується діурез (див. табл. 2), що веде до зменшення шкідливого гідродинамічного впливу поліурії на уротелій. Виявлена динаміка розвитку поліурії співзвучна з результатами інших авторів [11] і ці зміни не слід вважати пристосувальними. Вони пов’язані з тим, що через 6 тижнів від введення стрептозотоцину виникає порушення функції

нирок, пов’язане з розвитком мікроангіопатій і зміною клубочкової фільтрації [2]. На 42 – 56-ту добу, на фоні зменшення прояву вакуольної дистрофії, виявляються клітини в яких відбулося злиття вакуоль у великі пухирі – балони, що здавлюють ядро та органели (рис. 2 б) і ведуть до некрозу клітин (рис. 2 в). Причиною зменшення розмірів клітин ПЕ та їх ядер з 42-ї доби, на наш погляд, є глюкозурія, яка починає виявлятися вже з 28-ї доби і значно зростає в наступні терміни. Глюкозурія збільшує моляльність сечі, при дії якої клітини ПЕ втрачають воду, на що вказують Khandelwal і співавт. [10]. На 70-ту добу розвитку ЦД (рис. 2 г) багато уротеліоцитів виглядають ущільненими, їх цитоплазма стає осміофільною з малим вмістом уротеліальних пухирців і органел. Канальці ендоплазматичної сітки стають короткими, комплекс Гольджі не виявляється. Кількість мітохондрій зменшується, їх матрикс стає електроннощільним, гребені руйнуються. Висновки 1. Ранній період розвитку ЦД (14 – 28-а доба) характе-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

наростає дегідратація клітин ПЕ. Сказане свідчить про те, що відбувається гістологічна акомодація – зміна форми та розмірів різних уротеліоцитів та їх співвідношення в процесі пристосування до нових умов функціонування при ЦД. Перспективи подальших досліджень Необхідно провести зіставити біохімічні показники крові і сечі з результатами триколірної сегментації стінки СМ та даними морфометричного дослідження інтраорганних мікрогемосудин. Література 1. Біохімічні показники в нормі і при патології: навч. довідник / [Д. П. Бойків, Т. І. Боднарчук, О. Л. Іванків та ін.]; за ред. О. Я. Склярова. – К. : Медицина, 2007. – 320 с. 2. Болеева Г. С. Регуляторные изменения артерий почек у крыс при сахарном диабете 1 типа: автореф. дис. на соискание канд. биол. наук : спец.03.03.01 «Физиология» / Г. С. Болеева. – М., 2013. – 24 с. 3. Особенности заболеваний мочеполовой системы при сахарном диабете / Р. В. Роживанов, А. Н. Акимова, С. А. Дубский [и др.] // Диагностика, контроль и лечение. – 2009 – № 2 – С. 40 – 45. 4. Патофізіологія : підручник / [М. Н. Зайко, Ю.В. Биць, Г.М. Бутенко та ін.]; за ред. М.Н. Зайка і Ю. В. Биця. – [3-є вид.]. – К. : Медицина, 2010. – 704 с. 5. Токарук Н. С. Характеристика перехідного епітелію сечового міхура щурів у нормі за результатами морфометричного та кластерного аналізів // Світ медицини та біології. – 2015. – Т. 48, № 1. – С. 163 – 166. 6. Daneshgari F. Time dependent changes in diabetic cystopathy in rats include compensated and decompensated bladder function / F. Daneshgari, G. Liu, P. B. Imrey // The Journal of Urology. – 2006. – Vol. 176. – P. 380 – 386. 7. Diabetes induced alternation in the biomechanical properties of the urinary bladder wall in rats / C. C. Wang, J. Nagatomi, K. K. Toosi [et al.] // Рис. 2. Субмікроскопічна перебудова уротеліоцитів на 28-му (а), 42-гу (б), Urology. – 2009. – Vol. 73, № 4. – P. 911 – 915. 56-ту (в) і 70-ту (г) добу розвитку стрептозотоцинового діабету 8. Effect of urothelium on bladder contractility in diabetic rats / M. Kosan, G. Hafez, B. Цztьrk [et ризується становленням гіперглікемії, збільшенням вмісту all] // International Journal of Urology. – 2005. “ № 12. – P. 677 – 682. 9. Hill S. R. Diabetes mellitus and female lower urinary tract sympHbА1С, появою глюкозурії і ацидурії, наростанням полідипсії та поліурії, зменшенням маси тіла тварини і збільшенням toms: a rewiev / S. R. Hill, A. M. Fayyard, G. R. Jones // Neurourology and Urodynamics. – 2008. “ № 27. – P. 362 – 368. маси СМ. У ці терміни відбувається значне розрідження еле10. Khandelwal P. Cell biology and physiology of the uroepitheliментів кластерних структур, наростання викидів, вигинання um / P. Khandelwal, S. N. Abraham, G. Apodaca // Am J Physiol Renal лінії кластерних центрів. Морфологічно цей період характе- Physiol. – 2009. – Vol. 297, № 6. – P. 1477 – 1501. ризується вираженою десквамацією уротеліоцитів, руйну11. Liu G. Temporal diabetes- and diuresis-induced remodeling of the ванням уротеліального клітинного бар’єру і вакуольною дис- urinary bladder in the rat / G. Liu, F. Daneshgari // Am J Physiol Regulatory Integrative Comp Physiol. – 2006. – № 291. – R. 837 – 843. трофією. 12. Патент на корисну модель № 97771 Україна, МПК А 61 В 2. 42–56-а доби досліду характеризуються стійкою вира5/20. Метаболічна камера для забору сечі дрібних тварин / Токарук женою гіперглікемією, подальшим наростання вмісту HbА1С, Н. С., Котик Т. Л., Юрах О. М., [та ін.]; власники Токарук Н. С., стійкою вираженою глюкозурією і ацидурією, зменшенням Котик Т. Л., Юрах О. М., [та ін.] . – № u 201408798; под. 04.08.2014; рівня полідипсії і поліурії, подальшою втратою маси тварини публік. 10.04.2015, Бюл. № 7.

і зменшенням маси СМ. У ці терміни відбувається групування елементів кластерів навколо їх центрів і зменшенням площі кластерної структури. Морфологічно відмічається стихання процесів десквамації клітин ПЕ і гідропічної дистрофії та виражена балонова дистрофія, яка веде до некрозу уротеліоцитів. 3. На 70-ту добу досліду, у порівнянні з 56-ю, немає статистично значимих змін біохімічних показників крові і сечі, не змінюється кількість випитої рідини і діурезу, маса щурів, площа кластерів. Зменшується тільки маса СМ, а лінія кластерних центрів нагадує таку, як у нормі. Стихають процеси десквамації та вакуольної і балонової дистрофій, але

Токарук Н. С. Динамика морфофункциональных изменений мочевого пузыря крысы в условиях экспериментального сахарного диабета Резюме. В работе представлена морфофункциональная характеристика мочевого пузыря (МП) и сравнительный анализ биохимических показателей крови и мочи с результатами морфологического исследования и кластерного анализа переходного эпителия на этапах развития стрептозотоцинового диабета у крыс. Определены внеуротелиальные факторы, которые наиболее разбалансировуют систему клеточного состава уротелия МП. Обоснованы причины, которые вызывают различные субмикроскопические

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) перестройки уротелиоцитов. Ключевые слова: мочевой пузырь, сахарный диабет, гипергликемия, полиурия. Tokaruk N.S. Dynamics of Morphological Changes in the Gallbladder of Rats in Experimental Diabetes Abstract. The paper presents urinary bladder (UB) morphofunctional characteristic and comparative analysis of biochemical

parameters of blood and urine with results from morphological studies and cluster analysis of transitional epithelium on the stages of streptozotocin-induced diabetes in rats. Outside urotelial factors that most unbalance cellular structure system of urothelium were identified. Grounded reasons that cause different submicroscopic urotelial cells restructuring. Keywords: bladder, diabetes mellitus, hyperglycemia, polyuria. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК: 378.147+614.253.4

Федорак В.М. Комп’ютерне тестування – інноваційний метод контролю знань, навчальних досягнень студентів ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» Резюме. В умовах сучасного інформаційного суспільства перед освітою виникає глобальна проблема – збільшення кількості та підвищення якості навчальної інформації при зменшенні навчального часу, за який має бути засвоєна ця інформація. Одним із шляхів, що забезпечують вирішення цього протиріччя, є застосування комп’ютерного тестування, як частини багатьох педагогічних інновацій. Однак, використання інформаційно-комунікаційних технологій в тестуванні має свої переваги та недоліки. Враховуючи незначні недоліки комп’ютерного тестування, очевидним є той факт, що порівняно з традиційними формами контролю, цей його різновид є у достатній мірі об’єктивним та якісним, який за дотримання відповідних умов зменшує вплив суб’єктивних факторів на отриману оцінку тестованим у процесі перевірки рівня знань з тієї чи іншої дисципліни. Проте, комп’ютерне тестування не повинно повністю замінювати традиційні методи навчання та можливість безпосереднього спілкування викладача і студента, а має виступати як їх істотне, зручне доповнення. Ключові слова: навчальний процес, комп’ютерне тестування, тести.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Європейський освітній простір вимагає від вищих навчальних закладів постійного забезпечення якості освіти [6]. Реалізуючи ідеї Болонського процесу, вища школа нашої країни має мету підготувати конкурентоздатних фахівців [2]. У таких умовах педагогічні колективи медичних вузів запроваджують сучасні освітні технології навчання студентів з використанням аналітично-пошукової роботи та наукової інформації [4]. Важливим завданням, яке стоїть перед викладачами вищих навчальних закладів на сучасному етапі, є впровадження нових технологій навчання, піднесення їх на новий якісний рівень, втілення їх у практику колективів кафедр, формування у студентів практичних навиків для систематичного вдосконалення власної майстерності в умовах сучасного швидко змінюваного світового наукового середовища [5]. Дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців засвідчують, що підготовку фахівців нового покоління, в тому числі лікарів, можна повною мірою вирішувати традиційними стандартними методами навчання в поєднанні з новими навчальними технологіями. Традиційні методи навчання студентів спрямовані, в першу чергу, на отримання, розширення та поглиблення знань шляхом подачі інформації, її відтворення та конкретних професійних дій за готовим алгоритмом [3]. Закономірно виникає питання про використання в практиці вищої освіти, поряд із традиційними видами навчального контролю, більш об’єктивних і технологічних методів педагогічної діагностики. Поза сумнівами, цим вимогам відповідає комп’ютерне тестування результатів навчання, яке забезпечує отримання оперативної, об’єктивної і достовірної інформації про якість освіти. Мета дослідження - обґрунтування застосування комп’ютерного тестування оцінки знань студентів.

Результати дослідження та їх обговорення Тестування у педагогіці виконує три взаємопов’язані функції: діагностичну, навчальну, виховну. Діагностична функція має за мету визначити рівень знань, умінь та навичок суб’єкта навчання. Навчальною функцією тестування є мотивація суб’єкта навчання до активації зусиль із засвоєння навчального матеріалу. Для підвищення ролі цієї функції, можуть використовуватися додаткові міри стимулювання, наприклад, наявність орієнтованого переліку питань для самостійної підготовки, наявність безпосередньо у тесті підказок, спільний аналіз результатів тесту. Виховна функція проявляється в періодичності і неминучості тестового контролю. Це дисциплінує, організує і спрямовує діяльність суб’єктів навчання, допомагає виявити та усунути недоліки знань, формує прагнення розвивати свої здібності. Тестування дозволяє досить надійно перевірити знання, однак рівень сформованості умінь, професійного мислення майбутнього фахівця за допомогою тестових завдань можливо перевірити тільки опосередковано. Тому тестовий іспит є одним з методів, що використовуються для комплексної оцінки компетентності тих, хто навчається. Але вони мають значно більше плюсів. Зокрема, можна стверджувати, що тестові іспити підвищують якість оцінки знань суб’єктів навчання і підіймають рівень навчально-методичної роботи кафедри. По справжньому тести можуть бути затребувані тільки в такому навчальному процесі, в якому викладач, окрім викладацької діяльності, перетворюється на розробника нових програмно-педагогічних засобів, у організатора процесу самостійного навчання студентів. Навчання має починатися з вхідного тестового контролю, супроводжуватися самоконтролем і закінчуватися підсумковим тестуванням. Інша умова - концентрація зусиль на створення навчального процесу, в якому частка самостійної роботи студентів вище, ніж частка занять за розкладом [1]. У сьогоднішніх умовах стрімкого зростання інформаційних технологій неавтоматизовані системи тестування знань виглядають анахронічними. Тому дуже актуальним завданням є автоматизація процесу тестувань шляхом використання комп’ютерних систем тестування знань [7]. Під комп’ютерною системою тестування знань розуміють інформаційну систему для автоматичного проведення тестування у режимі діалогу між особою, яка проходить тестування і комп’ютером з можливістю подальшого автоматичного підрахунку результатів тестування цієї особи і одержанням зведених даних за різними критеріями за усіма особами, які проходять тестування [7]. Комп’ютерне тестування дає можливість реалізувати основні дидактичні принципи контролю навчання: принцип індивідуального характеру перевірки й оцінки знань; прин-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

цип системності перевірки й оцінки знань; принцип тематичності; принцип диференційованої оцінки успішності. Комп’ютерне тестування розширює можливості контролю та оцінювання рівня навчальних досягнень студентів, є альтернативою традиційним методам перевірки, воно може проводитись з урахуванням різних видів (поточне, тематичне, модульне) та форм (індивідуальне або колективне) контролю, як інструменту оперативного керування. Такий метод оцінювання швидко, об’єктивно й ефективно діагностує результати навчальної діяльності студентів. Потенційні переваги комп’ютерного тестування очевидні, оскільки вони дозволяють: - формувати свій тест для кожної особи, яка проходить тестування, шляхом випадкового відбору питань з банку питань, завдяки чому вона одержує індивідуальне завдання, що не збігається із завданнями інших осіб; - зменшити витрати грошей і часу на організацію і проведення тестування (особливо це актуально під час проведення тестування у досить великих масштабах, коли тестування вимагає наявності значної кількості людей, зберігання та друку тестів, організації їх зберігання, сканування результатів тестування і ін.); - дають можливість студенту самостійно оцінити рівень своїх знань, а викладачу – систематизувати і спростити процес оцінки якості знань осіб, які проходять тестування; - звільнити викладача від рутинної роботи під час проведення проміжних і підсумкових контролів знань; - автоматизувати оброблення результатів, що дозволяє, по-перше, забезпечити об’єктивність контролю знань, і, подруге, значно підвищити оперативність одержання оцінок за результатами тестування; - значно підвищити гнучкість контролю знань шляхом використання гнучкого графіку проведення тестування (навіть індивідуального); - підвищити якість аналізу проходження навчального процесу і взагалі надати всебічний аналіз результатів тестування, включаючи навіть хронологічні дані щодо тестування; - централізовано здійснювати аналіз якості підготовки великого числа питань, що тестуються за широким кодом (це дозволяє визначити розділи, що є найскладнішими у вивченні, і коригувати процес навчання залежно від результатів тестування); - використовувати в тестах мультимедійні технології, що, в свою чергу, дозволяє створювати типи тестових завдань, які принципово неможливі під час проходження тестів у письмовій формі; - підвищити рівень інформаційної безпеки тестових завдань [8]. Слід зауважити, що ці переваги стосуються в першу чергу «традиційного» навчального процесу, оскільки при використанні дистанційних технологій комп’ютерні системи тестування взагалі стають основним засобом контролю. Разом із тим застосування комп’ютерного тестування має певні труднощі та недоліки, головним з яких є те, що складання тестових завдань потребує від їх розробника певної кваліфікації. Складання тестових завдань має базуватися на сучасних технологіях педагогічних вимірів, які вимагають від розробників не тільки високої кваліфікації у педагогіці і у предметній області, але і знань спеціальної теорії тестування, яка оперує поняттями: надійність, валідність, матриця покриття і т.д., специфічних саме для комп’ютерних тестів [1]. Практичне значення впровадження комп’ютерного тестування є перспективним напрямом сучасного освітнього процесу. Разом із цим зазначимо, що комп’ютерне тестування не може (і не повинно) перебирати на себе всі контролюючі функції щодо навчальних досягнень студентів, натомість повинно стати однією зі складових діагностики знань. Запорукою широкого впровадження такого виду контролю має бути наукове обґрунтування, потужна психолого-педагогічна і матеріально-технічна база. При впровадженні комп’ю-

100

терного тестування слід враховувати не лише переваги, але й ризики, які його супроводжують. Серед останніх слід відмітити такі: відсутність безпосереднього контакту з учнем під час тестування підвищує ймовірність впливу випадкових факторів на результат оцінювання; комп’ютерне тестування з ряду навчальних предметів (мова, література) не дасть картину глибинного розуміння предмета. Досвід роботи з комп’ютерними тестами показує, що вони є гнучким і потужним інструментом підтримки навчального процесу. Розробка й застосування таких тестів дає необмежені можливості для творчої діяльності в методиці викладання, в організації навчального процесу, у програмуванні тестів та вдосконаленні форм самого тестування, у подальшому впровадженні комп’ютерного тестування в освітню практику. Висновки Враховуючи незначні недоліки комп’ютерного тестування, очевидним є той факт, що порівняно з традиційними формами контролю, цей його різновид є, у достатній мірі, об’єктивним та якісним, який, за дотримання відповідних умов, зменшує вплив суб’єктивних факторів на отриману оцінку тестованим у процесі перевірки рівня знань з тієї чи іншої дисципліни. Проте, комп’ютерне тестування не повинно повністю замінювати традиційні методи навчання і контролю знань, можливість безпосереднього спілкування викладача і студента, а має виступати як їх істотне, зручне доповнення. Література 1. Аванесов В.С. Композиция тестовых заданий. Учебная книга для преподавателей вузов, техникумов и училищ, учителей школ, гимназий и лицеев, для студентов и аспирантов педагогических вузов. - М.: Центр тестирования, 2002. – 240с. 2. Андрущенко В.А. Модернізація педагогічної освіти України в контексті Болонського процесу / В.А. Андрущенко // Вища освіта України. - 2004. - №1. - С.5-10. 3. Грубінко В.В. Нова парадигма вищої освіти в контексті Болонського процесу / В.В. Грубінко, І.І. Бабін // Медична освіта. - 2004. - №3-4. - С.7-14. 4. Колодій С.А. Досвід застосування тестового контролю для вивчення мікробіології, вірусології та імунології / С.А. Колодій // Вісник Вінницького національного медичного університету. - 2013. - Т.17, №2.- С.453-456. 5. Мороз В.М. Інноваційні методики викладання в сучасній вищій освіті: зб. матеріалів навч.-метод. конф. / В.М. Мороз, Ю.Й. Гумінський, Т.Л. Полеся [та ін.] // Вінниця, 2011. - С.128-133. 6. Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти). – К. : Вид-во “Ленвіт”, 2006. – С.11–18. 7. Фетисов В.С. Основные требования к компьютерным системам тестирования знаний (КСТЗ). – Педагогические измерения, 2011.- № 3.- С.39-48. 8. Фетісов В.С. Комп’ютерні технології в тестуванні: навч.метод. посіб. / В.С. Фетісов.- Ніжин: Видавець ПП Лисенко М.М., 2011. – 140с. Федорак В.Н. Компьютерное тестирование - инновационный метод контроля знаний, учебных достижений студентов Резюме. В условиях современного информационного общества перед образованием возникает глобальная проблема - увеличение количества и повышение качества учебной информации при уменьшении учебного времени, за которое должна быть усвоена эта информация. Одним из путей, обеспечивающих решение этого противоречия, применение компьютерного тестирования, как части многих педагогических инноваций. Однако, использование информационно-коммуникационных технологий в тестировании имеет свои преимущества и недостатки. Учитывая незначительные недостатки компьютерного тестирования, он является в достаточной степени объективным и качественным, который при соблюдении соответствующих условий уменьшает влияние субъективных факторов на полученную оценку тестируемых в процессе проверки уровня знаний по дисциплине.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) Ключевые слова: учебный процесс, компьютерное тестирование, тесты. Fedorak V.M. Computer Testing - Innovative Method of Student’s Knowledge and Learning Achievements Control Abstract. In today’s information education society there is a global problem - increasing the number and quality of educational information while reducing training time for which this information must be absorbed. One way to ensure the resolution of this controversy is useing of computer-based testing as part of many pedagogical innovations. However, use of ICT in testing has its advantages and disadvantages.

Taking into account the minor flaws of computer testing, the obvious fact is that compared with traditional typess of control, this is it’s type of sufficiently objective and qualitative, which in compliance with the relevant conditions reduces the influence of subjective factors on resulting test assessment at check of discipline knowledge level. However, computer testing should not completely replace traditional teaching methods and possibility of direct communication teacher and student, and have them act as a significant, convenient supplement. Key words: educational process, computer testing, tests. Надійшла 22.06.2015 року.

Хананаєв Л.І. Сторінки історії Івано-Франківського національного медичного університету. Кафедра анатомії людини Івано-Франківський коледж фізичного виховання (директор - Л.В. Пасічняк)

Спогади Л.І. Хананаєва - студента Станіславського медичного інституту набору 1948 року. Станіславський медичний інститут – нині Івано-Франківський національний медичний університет був заснований Постановою уряду України у червні 1945 року, відкритий на початку жовтня 1945 року. Обласною і міською владою були виділені навчальні корпуси для теоретичних кафедр. Директором утвореного інституту Міністерством охорони здоров’я України був призначений завідувач Станіславським відділом охорони здоров’я Іван Володимирович Савицький. І.В. Савицький у 1944 році прибув до Станіслава з Одеського медичного інституту, де він працював завідувачем кафедри біохімії. У 1948 році доцент І.В. Савицький повернувся до Одеського медичного інституту на кафедру біохімії. Директор, його заступники, господарська частина новоствореного медичного інституту провели велику роботу по підготовці навчальних аудиторій та гуртожитків. Одночасно була організована інститутська бібліотека, Навчальну та наукову літературу для новоствореного медичного інституту безкоштовно надали бібліотеки медичних інститутів Києва, Львова, Вінниці та інших медичних ВУЗів України. Першим директором наукової бібліотеки медичного інституту до початку 70-х років працювала Анна Денисівна Діюк. Був проведений набір студентів, підготовлені аудиторії для лекцій і практичних занять. 6 жовтня 1945 року розпочались заняття на кафедрі анатомії людини та інших кафедрах теоретичного циклу першого курсу. Серед перших наборів студентів переважали учасники Другої світової війни. Подаю деякі прізвища: Недядько П., Телев’як О., Ковтуняк М., Ясюта Г., Ховерко М., Петрова Є., Боднар М., Кочетов О., Шарварок М., Рожок В., Рибаченко П., Карпін М., Карпін Б. та інші. Вони цементували студентські групи, своїм прикладом серйозного відношення до навчання подавали позитивний приклад молодшим студентам. Можна сказати, що в інституті переважав дух навчання. Перші випускники через декілька років практичної роботи зайняли провідні посади в системі охорони здоров’я міста Станіслава і області - завідувачем Станіславського обласного відділу охорони здоров’я був наш випускник Венгров Павло Якович. Перші випускники Станіславського медичного інституту – відмінники навчання - залишались дирекцією медичного інституту викладачами теоретичних та клінічних кафедр: Г.В. Асмоловський, П.М. Вакалюк, О.С. Телев’як, А.Ю. Сопільник, І.Г. Дацун, Г. М. Ясюта, В.Л. Зеляк, О.В. Левицька,

І.П. Ванджура, М.М. Ковалишин, М.П. Янічева-Косякова, І.А. Голотюк, К.Є. Нікулін, І.Ю. Костінський, І.П. БоберВанджура, Нейко Є.М., С.Я. Суліма, Б.В. Грицуляк, Б.В. Шутка, В. А. Левицький, Ю.І. Попович та багато інших. Спочатку кафедра анатомії людини розташовувалась в приміщенні нинішнього фізіологічного корпусу На першому поверсі розміщувались навчальні кімнати для практичних занять і приміщення для приготування фіксуючих розчинів і зберігання анатомічного матеріалу. На другому поверсі була обладнана лекційна аудиторія, асистентська та кабінет зав. кафедрою. І навчальні кімнати і лекційна аудиторія були побудовані за університетським принципом – слухачі на лекції розташовувались на підвищенні у вигляді амфітеатру, внизу – професор, який читав лекції. Така форма будови лекційних і навчальних кімнат на кафедрі анатомії зберігалась недовго (до 2,5-3 років) і в подальшому (при переході в інше приміщення, на Майдан А. Шептицького) вже не відновлювалась. Недоліки лекційної аудиторії у вигляді «ковбаси» наявні задні ряди студентів не бачать ілюстрацій та іноді не дочувають лектора. У перші роки роботи кафедри анатомії людини не було дефіциту в навчальному матеріалі і студенти мали змогу самостійно препарувати призначену ділянку тіла як в навчальний час, так і після занять. Під час осіннього семестру 1948 року мені довелось декілька разів заходити у вечірній час на кафедру анатомії,частина якої ще була на старому місці, і мій товариш - студент ІІ курсу Вадим Жабенко показував ділянку тіла, яку йому задали відпрепарувати до наступного заняття, взяв пінцет, скальпель і почав препарування. У цій же аудиторії над індивідуальними завданнями працювали декілька інших студентів. Як я тепер розумію це зміцнювало знання з анатомії. В подальшому така форма занять анатомією не практикувалась. Зразу після дозволу на відкриття медичного інституту були оголошені конкурси на заміщення вакантних посад. Із кафедри анатомії Харківського медичного інституту відгукнувся професор Олександр Олександрович Отелін. Він оглянув місце своєї майбутньої роботи, але затримуватись не став – поїхав до Харкова. У 1958 році я і Микола Васильович Долішній знайшли професора О.О. Отеліна на одному із секційних засідань VI з’їзду анатомів, гістологів, ембріологів і топографоанатомів. Він розповів, що після Станіслава виїхав до Росії і працює зараз зав. кафедрою анатомії

101

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Курського медичного інституту. На кафедру анатомії Станіславського медичного інституту з кафедри анатомії Харківського медичного інституту приїхала кандидат медичних наук Журавська Ніна Олександрівна. Вона проявила велику наполегливість та ініціативність в налагоджуванні постачання анатомічного матеріалу, обладнанні ванн для його зберігання, приготуванні розчинів Мельман формаліну відповідної конценЮхим Петрович трації. За матеріально-технічний бік підготовки до проведення педагогічного процесу відповідав Дмитро Прокопович Григорак. Велику допомогу надавали перші викладачі кафедри анатомії – асистенти Ігор Андрійович Сейц , Мирослав Титович Бурачинський, Анна Іваніна Пугачова, Кітті Самуїлівна Шевчук. У 1946 році на кафедру анатомії приїхав кандидат медичних наук Ара Мкртичович Мартиросян. Він читав деякі лекції. У 1948 році звільняється з посади директор інституту доцент І.В. Савицький. На зміну йому з кафедри анатомії

анатомії і у січні 1949 року був звільнений з посади директора інституту і завідувача кафедрою анатомії Станіславського медичного інституту. Лише через декілька років стало відомо, що доцент О.О. Сушко допустив помилки при наборі студентів. До кінця життя доцент О.О. Сушко працював на кафедрі анатомії Київського медичного інституту. Поводив себе стримано. Ніколи не розповідав про Станіславський медичний інститут. Лише якось загадково посміхався, коли його запитували про роботу в Станіславському медичному інституті. Його лекції, які мені довелося слухати, свідчили про глибокі знання анатомії. У лютому 1949 року на посаду директора Станіславського медичного інституту був призначений Юрій Григорович Антонов – із кафедри госпітальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту. На посаді директора Станіславського медичного інституту доцент Ю.Г. Антонов працював до 1953 року. Був переведений в Москву. У 1949 році на посаду зав. кафедрою анатомії був призначений кандидат медичних наук Юхим Петрович Мельман, який до 1989 року працював на посаді завідувача кафедрою і професора-консультанта. З перших лекцій Ю.П. Мельмана студентам стало зрозумілим, що новий завідувач досконало володіє матеріалом, його рисунки на дошці під час лекції були добре виконані і підкріплювали пояснення. Не будемо забувати, що Ю.П. Мельман пройшов фахову підготовку у професора Ф.А. Волинського - одного із учнів ака-

Група студентів на практичному занятті з анатомії (1949 р.)

Київського медичного інституту на посаду директора інституту і зав. кафедрою анатомії Станіславського медичного інституту призначається кандидат медичних наук Сушко Олексій Овсійович. Кандидат медичних наук Н.О. Журавська звільняється з посади зав. кафедрою анатомії і вибуває у Білорусію. Доцент О.О. Сушко, як директор інституту, провів набір студентів, у осінньому семестрі 1948 року прочитав лекції з

102

деміка В.П. Воробйова. Співробітники кафедри анатомії Станіславського медичного інституту налагоджували педагогічний процес, турбувались про високоякісну передачу анатомічних знань новим поколінням студентів, а студенти, ще раз підкреслимо, жадібно сприймали анатомічні дані, набували нові знання. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК: 611.611+616.61:616-097]-053.31

Чугін С.В., Волошин М.А. Динаміка розподілу лімфоцитів при становленні нирки щурів в перші два місяця життя Запорізькій державний медичний університет, м. Запоріжжя, Україна chugins@mail.ru Резюме. Вивчення епідеміології вроджених вад розвитку (ВВР) є однією з актуальних завдань сучасної медицини, причому в структурі ВВР пороки сечостатевої системи складають 15%. Значний відсоток патології нирки новонароджених обумовлюється складністю розвитку сечостатевої системи та багатьма факторами, які впливають на розвиток плода в пренатальному періоді. Однак маловивченим залишається питання про функціональну активність лімфоцитів при інфекції нирок у вагітних та у плода. Метою дослідження є встановлення закономірності локалізації лімфоцитів в корковий та мозковий речовині нирок щурів в перші два місяця постнатального періоду в нормі та після внутришньоплідної антигенної дії. Об’єктами дослідження послужили 330 нирок білих щурів лінії Вістар. В експерименті використовували три групи тварин: 1-а - інтактні щури, 2-а - щури, яким на вісімнадцяту добу внутрішньоутробного розвитку вводили людський гамма-глобулін. 3-я група - контрольна, тваринам якої на вісімнадцяту добу внутрішньоутробного розвитку вводили 0,9% розчин NaCl. Встановлено, що у кірковій речовині нирки лімфоцити зустрічаються в гломерулі ниркового тільця й біля його капсули, у міжклітинній речовині між проксимальними і дистальними канальцями, відділами петлі Генле і біля судин мікроциркуляторного русла. У мозковій речовині на першу добу життя виявляються поодинокі лімфоцити, які визначалися біля судин мікроциркуляторного русла і по ходу волокон сполучної тканини. Після внутрішньоутробного введення антигену відзначається зміна співвідношення епітеліоцитів нефрону й лімфоцитів у нефрогенній зоні, корковій і мозковій речовині нирки. Данні про лімфоцитоклітинне співвідношення в органах є початком створення лімфоцитарних паспортів органів. При постановці реакції з лектином арахісу земляного в нирках виявлено дві популяції лімфоцитів: PNA+ і PNA-. PNA+лімфоцити імуннологічно незрілі й здатні здійснювати морфогенетичний вплив на навколишні тканини й структури органів. Ключові слова: нирка, лімфоцит, кіркова речовина, мозкова речовина.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Вивчення епідеміології вроджених вад розвитку (ВВР) є однією з актуальних завдань сучасної медицини у зв’язку зі збільшенням їх питомої ваги серед причин перинатальної смертності, дитячої захворюваності та інвалідності [1, 2]. За даними Національного центру з вроджених дефектів (США), щорічно в світі народжується від 10 до 20 млн. дітей з вродженими аномаліями [12]. У Центрі моніторингу вроджених вад розвитку МНІІ педіатрії та дитячої хірургії частота усіх зареєстрованих випадків ВВР щорічно становить 20,02 на 1000 новонароджених, причому в структурі ВВР пороки сечостатевої системи складають 15% [3]. В Україні ці показники відповідають середнім по Європі. Значний відсоток патології нирки новонароджених обумовлюється складністю розвитку сечостатевої системи та багатьма факторами, які впливають на розвиток плода в пренатальному періоді [4]. Однак маловивченим залишається питання про функціональну активність лімфоцитів при інфекції нирок у вагітних та у плода. Спостерігається певний дефіцит досліджень, присвячених морфогенезу, закономірностям структурно-функціонального розвитку органів імунної системи, особливо її периферичної ланки в органах, в тому числі і в нирці. Мета дослідження - встановити закономірності локалізації лімфоцитів в кірковий та мозковий речовині нирок щурів в перші два місяця постнатального періоду в нормі та після внутришньоплідної антигенної дії. Матеріал і методи дослідження Об’єктами дослідження послужили 330 нирок білих щурів лінії Вістар. Щурів утримували відповідно до рекомендацій Ю.М.Кожем’якін (2002). В експерименті використовували три групи тварин:

1-а - інтактні щури, 2-а - щури, яким на вісімнадцяту добу внутрішньоутробного розвитку вводили людський гамма-глобулін. Вибір в якості антигену гамма-глобуліну пояснюється тим, що він не має токсичного, пірогенного та адґювантного впливу. 3-я група - контрольна, тваринам якої на вісімнадцяту добу внутрішньоутробного розвитку вводили 0,9% розчин NaCl. Новонароджені були отримані від самиць щурів з датованим терміном вагітності, встановленим методом вагінальних мазків. Внутришньоплідне введення антигену виконували оперативним шляхом за способом Волошина М.А. (1981). Тварин зважували і декапітували на 1-у, 3-у, 7-у, 11-у, 14-у, 21-у, 30-у, 45-у і 60-у добу. Забій проводили відповідно до вимог «Європейскої конвенції по захисту хребетних тварин, які використовуються в експериментальних і інших наукових цілях» (Страсбург, 18.03.86). Для оглядового гістологічного та морфометричного дослідження застосовували фарбування гематоксиліном та еозином, ШІК- реакцію з подальшим фарбуванням ядер гематоксиліном Карацці. При імерсійному збільшенні мікроскопа (об. 90, ок. 7) підраховували абсолютну і відносну кількість клітин: малих, середніх і великих лімфоцитів, макрофагів, клітин з фігурами мітозу і клітин з ознаками деструкції в ядрі та цитоплазмі. Розраховували співвідношення кількості лімфоцитів щодо кількості клітин паренхіми нирки (лімфоцитоепітеліальний коефіцієнт) у корковій і мозковій речовині нирки. Для виявлення незрілих лімфоцитів робили обробку зрізів кон’югатом лектину арахісу - пероксидаза хріну (PNA-HRP) з використанням стандартних наборів НВК «Лектинотест». Для проявлення використовували розчин 3,3-диметилбензидину [5]. Морфометричний облік клітин, що мають на своїй поверхні пігментну бензидинову мітку (кон’югатів лектинів арахісу (PNA) робили за допомогою окулярної сітки на умовній одиниці площі 5000 мкм2 при імерсійному збільшенні мікроскопа (об. 90, ок. 7). Морфометричні показники отримані з використанням способу кількісного обліку морфологічних структур С.Б. Стефанова (1988). Результати досліджень оброблені сучасними статистичними методами аналізу на персональному комп’ютері з використанням, у тому числі, стат. пакету ліцензійної програми «STATISTICA® for Windows 6.0» (StatSoft Inc., № AXXR712D833214FAN5)

Результати дослідження Анатомічно нирка розділена на два шари - коркову і мозкову речовину, співвідношення цих шарів змінюється у процесі становлення органа. Дефінітивне становлення коркової речовини пролонговано в щурів протягом першого місяця життя. Відбувається прогресивне зменшення нефрогенної зони і збільшення площі кори у інтактних і контрольних груп тварин. Нефрогенна зона кори нирки містить недиференційовані клітини, лімфоцити, макрофаги, фібробласти, фіброцити, ендотеліоцити судин та характеризується більшою кількістю мітозів. Імунна система паренхіми нирки, по даним ряду авторів, представлена переважно малими і середніми Т-лімфоцитами, макрофагами, одиничними В-лімфоцитами, NK- клітинами та дендритними клітинами [6,13,14]. Лімфоїдна тканина нирки новонароджених складається переважно з малих і середніх лімфоцитів, які поодиноко розташовуються в капсулі нирки, нефрогенній зоні, корковій і мозковій речовині, по ходу сполучної тканини і навколо судин мікроциркуляторного русла. Поодинокі лімфоцити і їхні скупчення визначаються в нефрогенній зоні біля скупчення клітин з ознаками деструкції в ядрі й цитоплазмі, біля клітин з фігурами мітозу на різних його стадіях, а також навколо судин мікроциркуляторного русла. У нефрогенній зоні лімфоцити розташовуються найчастіше біля клітин що знаходяться на різних стадіях диференціювання, а також біля скупчення клітин з ознаками деструкції в ядрі та цитоплазмі. На першу добу життя число лімфоцитів у цій зоні в антигенпремійованих

103

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

щурів майже в три рази більше, ніж у тварин інтактної та При постановці реакції з лектином арахісу земляного в контрольної груп. У тварин експериментальної групи кіль- нирках виявлено дві популяції лімфоцитів: PNA+ і PNA-. кість лімфоцитів у нефрогенній зоні переважає в усі строки PNA+- лімфоцити імуннологічно незрілі й здатні здійснюспостереження. Вперше встановлено, що на цьому фоні в вати морфогенетичний вплив на навколишні тканини й нирках відмічається більш раннє заміщення нефрогенної структури органів, що було раніше встановлене в роботах зони. Збільшення загальної кількості лімфоцитів після М.А. Волошина, М.Є. Іванова (1998) та іншими авторами внутришньоплідної дії антигенів спостерігали в фетальній [7,9]. корі наднирників та плаценті М.Б. Вовченко [7], О.Г. Кущ [8]. Тобто це загальна реакція лімфоїдної системи плоду на Обговорення антиген. Згідно з концепцією «Лімфоцит – фактор морфоТаким чином, внутрішньоутробне введення антигену генезу» [9], зміна кількості лімфоцитів в органах плоду та приводить до того, що в перші два місяці життя в експериновонароджених впливає на темпи формування морфо- ментальних тварин у наслідок збільшення загальної кільфункціональної одиниць. З цих позицій розглянемо особли- кості середніх і малих лімфоцитів відбувається зсув лімфовості становлення структур нирки. цитоепітеліального співвідношення в меншу сторону, у У корковій речовині лімфоцити зустрічаються в гломеру- порівнянні з контрольною й інтактною групою тварин. Імолі ниркового тільця й біля його капсули, у міжклітинній вірно, це дає лімфоцитам більше можливостей спричиняти речовині між проксимальними і дистальними канальцями, морфогенетичний вплив на епітеліальні клітини та клітини відділами петлі Генле і біля судин мікроциркуляторного мікрооточення. Розуміння морфофункціональних взаємин русла. Кількість лімфоцитів була більша в усі строки спо- лімфоцитів і епітеліоцитів необхідно для формування більш стереження у тварин, яким внутришньоплідно вводили гам- глибоких уявлень про дозрівання й функціонування нирки ма-глобулін починаючи з 3 доби життя (10,0±1,4 експери- в цілому. Одним з важливих показників, що характеризує ментальні щури (р0,05) та 4,55±0,42 - інтактні), і ця тен- стан клітинної популяції в органах, в тому числі і нирки є денція зберігається до 60 доби включно. лімфоепітеліальний коефіцієнт. Вивчення подібних коефіУ мозковій речовині на першу добу життя виявляються цієнтів необхідно для створення лімфоїдного паспорта орпоодинокі лімфоцити, які визначалися біля судин мікро- гана (запропоновано професором, д.мед.н. Волошиним М.А. циркуляторного русла і по ходу волокон сполучної тканини. на IV Міжнародному конгресі анатомів, гістологів і ембріоНа ранніх етапах післянатального періоду в експеримен- логів України в 2006 р.) [8]. тальних тварин число лімфоцитів на умовній одиниці площі В перші три тижні постнатального періоду життя у твабільше, ніж в інтактній і контрольній групах на першу рин, яким внутришньоплідно вводили антиген в нирковій (8,7±1,05 – експериментальні щури (р0,05), 5,68±0,85 – тканині спостерігається збільшення кількості лімфоцитів, інтактні щури ) і третю (12,5±1,4 – експериментальні щури у тому числі й PNA+-лімфоцитів. Серед PNA+-лімфоцитів є (р0,05), 5,63±1,4 – інтактні щури) добу життя. На сьому і дві популяції клітин – одна імунологічно незрілі Т-лімфочотирнадцяту добу життя відзначається зворотня тенденція - у цити, що виселяють з тимусу плоду, та друга - і -Т-лімфотварин, що одержували антиген, кількість лімфоцитів зни- цити. Відповідно до концепції «Лімфоцит – фактор морфозилася стосовно першої і третьої груп тварин. На двадцять генезу» імуннологічно незрілі PNA+-лімфоцити, що виселипершу і тридцяту добу число лімфоцитів знову збільшилося в експериментальної групи лабораторних щурів. До сорок Таблиця 1. Лімфоцитоепітеліальний коефіціент (кількість п’ятої доби життя кількісна різниця лімфоцитів в усіх трьох епітеліальних клітин на 1 лімфоцит) групах досліджуваних тварин нівелюється. Доба Нефрогена Коркова Мозкова Група Після внутрішньоутробного введення антигену відзнажиття зона речовина речовина чається зміна співвідношення епітеліоцитів нефрону й 1 1 9,1 7,3 7,5 лімфоцитів у нефрогенній зоні, корковій і мозковій речовині 2 4,37 8,9 4,56 нирки. Данні про лімфоцитоепітеліальне співвідношення в 3 8,68 7,7 7,32 органах є початком створення лімфоцитарних паспортів 3 1 13,5 10,5 8,67 органів, що було запропановано на 4 з’їзді АГЕТ (2006 р.) 2 5,73 7,2 5,92 [8]. Так, у нефрогенній зоні в новонароджених інтактних та 3 12,83 10,24 8,57 контрольних тварин на один лімфоцит доводиться 9,1 і 8,7 7 1 22,3 9,0 6,94 епітеліоцитів відповідно, у той час як в експериментальної 2 7,08 7,33 8,67 групи тварин співвідношення лімфоцит - епітеліоцит стано3 21,2 9,2 7,06 вить 1:4,4. Надалі кількість епітеліоцитів на один лімфоцит 11 1 17,71 13,83 10,6 зростає в кілька разів, при цьому зберігається більша кіль2 14,29 5,8 8,22 кість епітеліоцитів на один лімфоцит в антигенпремійованих 3 16,86 14,43 10,24 тварин (табл.1). 14 1 12,25 9,9 17,2 У корковій речовині на першу добу життя співвідношен2 4,5 6,2 10,0 ня епітеліоцит - лімфоцит у тварин інтактної і контрольної 3 11,79 10,15 16,2 групи становить 1:7,3 і 1:7,7 відповідно. В експеримен21 1 43 11,7 19,5 тальних щурів це співвідношення становить 1:8,9. Надалі в 2 4,68 6,09 корковій речовині простежується зворотня тенденція: кіль3 39,2 11,79 18,41 кість епітеліоцитів на один лімфоцит більша у тварин, яким 30 1 11,71 8,78 внутришньоплідно вводили фізіологічний розчин і в інтакт2 5,07 7,18 ної групи тварин над таким показником в антигенпремійо3 11,86 8,51 ваних щурів в усі наступні строки спостереження. Почи45 1 36,33 5,67 наючи із третьої доби життя, кількість епітеліоцитів на один 2 26,58 4,92 лімфоцит збільшується в усіх групах лабораторних тварин і максимум епітеліальних клітин на один лімфоцит дово3 32,6 5,22 диться на сорок п’яту добу життя. У мозковій речовині кіль60 1 11,64 7,3 кість епітеліоцитів на один лімфоцит у тварин, яким 2 9,84 5,4 внутрішньоплідно вводили гама-глобулін в усі строки спо3 11,13 7,07 стереження нижча, ніж у тварин першої і третьої груп Примітка. 1. 1-а група – інтактні тварини, 2-а група – експери(табл.1). ментальні тварини, 3-я група – контрольні тварини

104

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

лися з тимусу та - і -Т-лімфоцити, регулюють процеси диференціювання, становлення і дозрівання структур органів і тканин [7,8,9]. Це знаходить підтвердження в прискореному зникненню нефрогенної зони і змінах кількісного складу клітин різних структур нефрону на фоні підвищенної кількості лімфоцитів. У таких тварин швидше протікає становлення морфо-функціональних одиниць нирки у порівнянні з інтактною і контрольною групою, що описано раніше в статтях [10,11]. Висновки 1. Лімфоїдна тканина нирки представлена поодинокими малими та середніми лімфоцитами, які частіше зустрічаються біля клітин з фігурами мітозу та клітин з ознаками деструкції. Кількість лімфоцитів в нефрогенній зоні нирки, до 14 доби життя включно, превалює в експериментальній групі тварин і складає 13,89±1,8 (р0,05) (5,88±1,0 - у інтактних та 6,07±1,0 - у контрольних тварин). Кількість лімфоцитів значно більша в кірковій речовині нирки у тварин, що отримали внутришньоплідно гама-глобулін до 30-ої доби включно, а в мозковій речовині – на першу і третью добу життя. 2. Після внутришньоплідного введення антигену збільшується кількість PNA+ - лімфоцитів в нирці новонароджених щурів і ця тенденція зберігається в нефрогенній зоні до чотирнадцятої доби. В корковій речовині статистично достовірні значення вмісту PNA+ - лімфоцитів виявляються на одинадцяту добу життя і складають 4,32±0,9 (р0,05) у антигенпремійованних та 2,3±0,47 у інтактних тварин відповідно. Література 1. Данилова З.Б. Пре- и постнатальная диагностика критериев ведения новорожденных с патологией мочевых путей / З.Б. Данилова, Г.А. Маковецкая // Материалы III Российского конгресса «Современные технологии в педиатрии и детской хирургии». М., 2004. – С. 553-554. 2. Шабалов Н.П. Неонатология: учебное пособие: в 2 т. Т. 1. 4-е изд., испр. и доп. / Н.П. Шабалов – М.: МЕДпресс-информ, 2006. – 656 с. 3. Рудень В.В. Профілактика природжених вад розвитку. — Львів: Ліга-Прес, 2002. — 228 с. 4. Сорокман Т.В., Швигар Л.В. Генетичний моніторинг. Частина І. Проблеми епідеміології уродженних вад розвитку // Здоровье ребенка. — 2007. — № 3(6). — С. 109-111 5. Луцик А. Д. Рецепторы лектинов в морфогистохимической характеристике органов и тканей. / А. Д. Луцик // Автореферат.Москва,- 1989 г. Стр. 6 – 31. 6. Якобисяк М.. Імунологія. / М. Якобисяк. // Вінниця, - Нова книга, 2004.-660 стор. 7. Волошин Н.А. Внутриутробная антигенная стимуляция, как модель для изучения морфогенеза органов. / Н.А. Волошин, Е.А. Григорьева, О.Г. Кущ, М.С. Щербаков, А.А. Светлицкий, С.В. Чугин // Морфологические ведомости. Приложение №1.Москва – Берлин. – 2006. - № 1-2. – С.57-59. 8. Волошин Н.А. Внутриутробное введение антигена как модель для изучения симптомокомплекса висцеромегалии. / Н.А. Волошин, Е.А. Григорьева, М.С. Шербаков, М.Б. Вовченко, А.А. Светлицкий, С.В. Чугин // Таврический медико-биологически вестник. – 2006. – Т.9, №3, ч.4. – С.41-44. 9. Волошин Н.А. Внутриутробное введение антигенов – модель для изучения роли лимфоцитов в процессах морфогенеза внутренних органов./ Н.А. Волошин, Е.А. Григорьева, О.Г. Кущ, М.Б. Вовченко, А.А.Светлицкий, С.В.Чугин // Запорожский медицинский журнал. – 2005. - № 3 - С.120. 10. Волошин Н.А. Особенности распределения лимфоцитов в почке крыс в раннем постнатальном периоде в норме и после внутриплодного введения антигена / Н.А. Волошин, С.В. Чугин, М.Б. Вовченко // Прикладні аспекти морфології. Збірник матеріалів Науково-практичної конференції Вінниця. – 2009. – С. 63 - 65. 11. Волошин Н.А., Светлицкий А.А., Чугин С.В., Васильчук Н.Г. Внутриутробное введение антигена – фактор риска становления органов новорожденных / Н.А. Волошин, А.А. Светлицкий, С.В. Чугин, Н.Г. Васильчук // Патология. – 2008. – Т.5, №4. – С.23.

12. Daniel P.Stites. Medical Immunology. / Daniel P.Stites, Adda I.Terr, Tristram G. Parslow. // Appleton & Eange, Stanford, Connecticut, 1997. – 900 p. 13. Dolinoy D.C. Epigeneticgene regulation: Linking early developmental environment to adult disease / D.C. Dolinoy, et all. - 2007. Vol. 23. - P. 297-307. 14. Kuroki A. Management of Chronic Kidney disease – preventing the progression of renal disease / A. Kuroki, T. Akizawa // Nippan Rinsho. - 2008. - Vol. 66, №9. - Р. 1735-1746. Чугин С.В., Волошин Н.А. Динамика распределения лимфоцитов при формировании почки крыс в первые два месяца жизни Запорожский государственный медицинский университет, г. Запорожье, Украина chugins@mail.ru Резюме. Изучение эпидемиологии врожденных пороков развития (ВПР) является одной из актуальных задач современной медицины, причем в структуре ВПР пороки мочеполовой системы составляют 15%. Значительный процент патологии почки новорожденных обусловливается сложностью развития мочеполовой системы и многими факторами, которые влияют на развитие плода в пренатальном периоде. Однако малоизученным остается вопрос о функциональной активности лимфоцитов при инфекции почек у беременных и у плода. Целью исследования является установление закономерности локализации лимфоцитов в корковом и мозговом веществе почек крыс в первые два месяца постнатального периода в норме и после внутриплодного действия антигенов. Объектами исследования послужили 330 почек белых крыс линии Вистар. В эксперименте использовали три группы животных: первая - интактные крысы, второй - крысы, которым восемнадцатую сутки внутриутробного развития вводили человеческий гамма-глобулин. Третья группа - контрольная, животным которой на восемнадцатую сутки внутриутробного развития вводили 0,9% раствор NaCl. Иммунная система паренхимы почки, по данным ряда авторов, представлена преимущественно малыми и средними Т-лимфоцитами, макрофагами, единичными В-лимфоцитами, NK- клетками и дендритные клетки. В корковом веществе лимфоциты встречаются в гломеруле почечного тельца и у его капсулы, в межклеточном веществе между проксимальными и дистальными канальцами, отделами петли Генле и у сосудов микроциркуляторного русла. В мозговом веществе в первые сутки жизни оказываются единичные лимфоциты, которые определялись у сосудов микроциркуляторного русла и по ходу волокон соединительной ткани. После внутриутробного введения антигена отмечается изменение соотношения эпителиоцитов нефрона и лимфоцитов в нефрогенной зоне, корковом и мозговом веществе почки. Данные о лимфоцитоклеточном соотношении в органах является началом создания лимфоцитарного паспорта органов, было предложено на последнем съезде АГЕТ (2006 г.). При постановке реакции с лектином арахиса земляного в почках обнаружены две популяции лимфоцитов: PNA + и PNA-. PNA + - лимфоциты имуннологично незрелые и способны осуществлять морфогенетический влияние на окружающие ткани и структуры органов. Ключевые слова: почка, лимфоцит, корковое вещество, мозговое вещество. Chuhin S.V., Voloshin M.A. Dynamics of Lymphocyte Distribution during the Develop-ment of Rat Kidney within the First Two Months of Life Zaporozhye State Medical University,. Zaporizhzhya, Ukraine chugins@mail.ru Abstract. The study of the epidemiology of birth defects (BD) is one of the urgent tasks of modern medicine, and birth defects in the structure of genitourinary malformations account for 15%. A significant percentage of infants kidney pathology is caused by the complexity of the urogenital system and many factors that influence the development of the fetus during the prenatal period. However, the question remains little known about the functional activity of lymphocytes in the kidney infections in pregnant women and the fetus. The study is establishing patterns of cortical localization of lymphocytes in the medulla and kidney of rats in the first two months of postnatal period is normal and after vnutryshnoplidnoyi antigenic action. The objects of study were the 330 kidney Wistar rats. The experiment used three groups of animals: the first - intact rats, the second -

105

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) rats, which on the eighteenth day of fetal development were injected human gamma globulin. The third group - control, animals which on the eighteenth day of fetal development were administered 0.9% solution of NaCl. The immune system of the kidney parenchyma, according to some authors, mostly represented by small and medium T-lymphocytes, macrophages, B-lymphocytes isolated, NK- cells and dendritic cells. In the cortex cells are found in the cells of the renal glomeruli and at its capsule, in the intercellular substance between the proximal and distal tubules of the loop of Henle and around the vessels microvasculature. In the medulla of the first days of life are solitary cells that are determined by the vascular microcirculation and along the fibers of the connective

tissue. After the introduction of fetal antigen marked change in the balance of nephron epithelial cells and lymphocytes in nephrogenic zone, cortical and marrow kidneys. Data on limfotsytoklitynne value in organs is the beginning of a lymphocytic passports bodies were is offered AGET On the last Congress (2006). When setting reaction with lectin peanut earthen kidney revealed two populations of lymphocytes: PNA + and PNA-. PNA + - imunnolohichno immature lymphocytes and capable of morphogenetic effect on surrounding tissue structures and organs. Keywords: kidney, lymphocytes, cortical substance, medulla. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК 616.681-092.9:615.849.11:615.322:616-091.8:591.04:634.58:612.396

Шарапова О.М., Топка Е.Г. Розподіл рецепторів до лектину зародків пшениці в яєчках щурів після опромінення їх електромагнітним полем та вживання настоянки ехінацеї пурпурової ДЗ «Дніпропетровська медична академія» МОЗ України, м.Дніпропетровськ, Україна e-mail: esharapova@ukr.net Резюме. В проведеному науковому дослідженні визначені деякі дані щодо накопичення WGА+-рецепторів до лектину зародків пшениці в структурах яєчок щурів, які опромінювались електромагнітним полем високої напруги низької частоти з наступною імуностимуляцією 7% спиртовою настоянкою ехінацеї пурпурової. Представлені дані щодо накопичення WGА+-рецепторів в цитоплазмі клітин Лейдіга та Сертолі, ядрах сперматогоній, волокнах інтерстицію і ендотелії судин. Визначений розподіл рецепторів до лектину зародків пшениці в складі міжклітинної речовини інтерстицію, на мембранах клітин фібробластів, фіброцитів, тучних клітин, лімфоцитів, а також у складі їх внутрішньоцитоплазматичних включень в залежності від інтенсивності їхнього забарвлення. У тварин експериментальної групи після опромінення електромагнітним полем (далі - ЕМП) і вживання ехінацеї пурпурової визначається помірний розподіл WGА+-рецепторів у всіх досліджуваних структурах, особливо виражений в складі волокон та міжклітинної речовини інтерстицію та на базальній мембрані сім’яних канальців досліджуваних щурів. В інтерстиції сім’яників спостерігається високий рівень експресії рецепторів до лектину WGA протягом майже усього періоду спостереження. Експериментально доведено, що вплив ехінацеї пурпурової викликає в сім’яниках опромінених щурів активацію процесу сперматогенезу. Ключові слова: лектин зародків пшениці, яєчко, щур, електромагнітне поле, ехінацея пурпурова.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. На сучасному рівні розвитку науки найбільш інформативним методом в морфологічних дослідженнях є лектиногістохімічний метод визначення розподілу глікозоаміногліканів в тканинах органів для з’ясування процесів міграції, розподілу клітин різного ступеню зрілості по анатомічним зонам з метою визначення структурно-функціональних особливостей того чи іншого органа. За даними численних дослідників [4] з основних функцій глікозаміногліканів можна виділити наступні: вони створюють тургор тканини за рахунок зв’язування води, забезпечують дифузію речовин та впливають на диференціювання органів. Лектини та їх рецептори забезпечують міжклітинні, клітинно-матриксні взаємодії, приймають участь у регуляції процесів проліферації, диференціювання і апоптозу клітин [1,2,5]. Розподіл і склад глікозаміногліканів яєчка відображають міру його диференціювання і функціональної активності клітин сперматогенного шару та інтерстицію в процесі спермато- та сперміогенезу. В тканині яєчка найбільш інтен-

106

сивно рецептори до лектину зародків пшениці накопичують цитоплазма клітин Лейдіга та Сертолі, ядра сперматогоній, волокна інтерстицію і ендотелій судин [6]. У складі міжклітинної речовини інтерстицію яєчка визначаються низько- і високосульфатовані глікозаміноглікани, які перешкоджають клітинній адгезії і міграції клітин через базальну мембрану звивистих сім’яних трубочок при судинній інвазії [7]. При виявленні глікозаміногліканів у паренхімі яєчка інтактних та контрольних тварин встановлено, що максимальна альціанофілія характерна для базальної мембрани звивистих сім’яних трубочок, капсули яєчка та гранул тучних клітин [3]. Мета дослідження. Визначити розподіл рецепторів до лектину зародків пшениці в структурах яєчок щурів після опромінення їх електромагнітним полем високої напруги низької частоти та вживання 7% спиртової настоянки ехінацеї пурпурової. Матеріал і методи дослідження Проводили гістохімічне визначення WGА+-рецепторів до лектину зародків пшениці в структурах яєчка щурів, які були опромінені електромагнітним полем напругою 750 кВ частотою 50Гц на електропідстанції «Дніпропетровська» м.Дніпропетровська. Потім протягом п’яти днів щурам внутрішньошлунково вводили 7% спиртову настоянку ехінацеї пурпурової. На 14- та 30-ту доби з початку експеримента тварин під ефірним наркозом декапітували. Обробку зрізів яєчок проводили кон’югатом лектину зародків пшениці - пероксидаза хріну (WGA-HRP) з використанням стандартизованих наборів «Лектинтест» (м.Львів) протягом 45 хвилин при температурі +37°С в темряві після попередньої інактивації ендогенної пероксидази. Контрольні зрізи обробляли розчинами відповідних вуглеводів (лактози, манози та ін.). Реакції з кон’югатами лектинів проводили напівкількісно при імерсійному збільшенні мікроскопу (об.10, ок.7), оцінювали за ступенем забарвлення структур яєчок.

Результати дослідження При проведенні оцінки вуглеводного обміну в яєчках щурів було з’ясовано, що глікопротеїни у різних ділянках сім’яників в межах різних груп досліджуваних тварин розподіляються неоднаково. Кінцевими вуглеводними залишками рецепторів до лектину зародків пшениці (WGА) є ацетил-О-глюкозамін і сіалова кислота. В капсулі яєчка, базальній мембрані сiм’яних канальцiв, волокнах та в складі міжклітинної речовини інтер-

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

3 2

Рис.1. Розподіл рецепторів до лектину зародків пшениці в яєчку контрольного щура. Збільшення 400. 1 - капсула яєчка, 2 - звивисті сім’яні канальцi, 3 – інтерстицій

стицію досліджуваних груп щурів рецептори до лектину WGА виявляються на мембранах клітин (фібробластів, фіброцитів, тучних клітин, лімфоцитів), а також у складі їх внутрішньоцитоплазматичних включень. Щільність розподілу рецепторів відрізняється в залежності від структури, про що свідчить різний ступінь інтенсивності їхнього забарвлення. В контрольній групi тварин найбільш інтенсивно рецептори до лектину зародків пшениці розподіляються в капсулі яєчка, яка забарвлюється в темно-коричневий колір. Волокна та міжклітинна речовина інтерстицію, стінка кровоносних судин, мембрана та внутрішньоцитоплазматичні включення тучних клітин, лімфоцитів, фібробластів та фіброцитів в контрольнiй групi тварин забарвлюються з приблизно однаковою інтенсивністю у коричневий колір. В базальній мембрані звивистих сім’яних канальцiв усіх груп тварин рецептори до лектину зародків пшениці визначаються у незначній кількості (рис.1). На 14-ту добу у тварин, які опромiнювались ЕМП, пiсля чого отримували настоянку ехiнацеї пурпурової, капсула яєчка забарвлюється у проміжний відтінок між темнокоричневим та коричневим кольором. Інші структури, що досліджувались у цій групі тварин, на відміну від контролю також виявляють збільшення інтенсивності розподілу рецепторів до лектину зародків пшениці. Забарвлення тучних клітин, лімфоцитів, інтерстицію, фіброцитів, фібробластів та стінки кровоносних судин дослiджуваних тварин спостерігаються аналогічні контролю. Щільність розподілу WGА+-рецепторів у капсулі яєчок щурів в цiй пдослiднiй групi нижчий, ніж у контрольній групi (рис. 2). На 30-ту добу після опромінення ЕМП і вживання ехінацеї пурпурової капсула яєчка темно-коричневого кольору. Щільність розподілу рецепторів до лектину зародків пшениці в базальній мембрані сім’яних канальців зростає в порівнянні з тваринами попередньої групи. Вона забарвлюється в проміжний відтінок між темно-коричневим та коричневим кольором. Дещо підвищується в порівнянні з попередньою добою інтенсивність забарвлення мембрани та внутрішньоцитоплазматичних включень фібробластів, фіброцитів, волокон та міжклітинної речовини інтерстицію. В інших досліджуваних структурах виявляється аналогічна попередньому терміну спостереження щільність розподілу рецепторів до лектину зародків пшениці. У тварин даної групи після опромінення ЕМП і введення настоянки ехінацеї пурпурової визначається збільшення щільності розподілу WGА+-рецепторів у всіх досліджуваних структурах, особливо виражене в складі волокон та міжклітинної речовини інтерстицію та на базальній мембрані

Рис.2. Розподіл рецепторів до лектину зародків пшениці в експериментального щура на 14-ту добу пiсля опромiнення ЕМП i вживання ехiнацеї пурпурової. Збільшення 400. 1 капсула яєчка, 2 - звивисті сім’яні канальцi, 3 – інтерстицій

сім’яних канальців. Обговорення Капсула яєчка контрольних щурів на всіх термінах спостереження має максимальний вміст вуглеводних залишків NАсDGІс та сіалової кислоти. З 14-ї по 30-ту добу спостереження вміст вуглеводних залишків до рецепторів лектину зародків пшениці у складі капсули яєчка дещо підвищується, що проявляється збільшенням інтенсивності відкладення бензидинової мітки у цій структурі. Отримані дані співпадають з даними досліджень Readler A. [7] при вивченні розподілу лектину зародків пшениці у сім’яниках мишей. Базальна мембрана звивистих сім’яних канальців контрольної групи досліджуваних тварин і на 14-ту добу спостереження забарвлюється у проміжний відтінок між темнокоричневим та коричневим кольором. Дещо збільшується ступінь забарвлення у період 14-ї і 30-ї доби опромінення. Цитоплазматична мембрана та внутрішьоцитоплазматичні включення тучних клітин та лімфоцитів у тварин з 14-ї по 30-у добу опромінення виявляють помірну щільність розподілу WGА+-рецепторів. У експериментальних тварин досліджуваної групи протягом від 14-ї по 30-ту добу спостереження щільність розподілу рецепторів до лектину зародків пшениці на цих структурах є досить низькою, що співпадає з даними, які одержані Т.А.Тополенко [3]. На цитоплазматичній мембрані фібробластів тварин контрольної групи динаміка експресії рецепторів до лектину зародків пшениці визначається наступним чином: рівень розподілу WGA+-peцeптopiв збільшується зі збільшенням строку спостереження. У експериментальних тварин ці показники є вищими в порівнянні з контролем, але загальна тенденція зберігається. В експериментальних групах щурів показники експресії WGA+-рецепторів на цитоплазматичних мембранах фіброцитів майже повністю співпадають із показниками, характерними для фібробластів у цих групах, що підтверджується даними G. Gheri, G.Vannelli, M. Marini [6], в роботах яких показано зростання експресії гликозоаміногліканів зі збільшенням строків спостереження за піддослідними тваринами. Висновки 1. Всі структури сім’яників щурів з 14-ї по 30-у добу спостереження виявляють невелику щільність розподілу WGА+-рецепторів в порівнянні з контрольною групою, що вказує на помірність імунних процесів в цих органах, викликаних дією ЕМП і коригованих настоянкою ехінацеї пурпурової.

107

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

2. У тварин, опромінених ЕМП і вживавших настоянку ехінацеї пурпурової, в базальній мембрані сім’яних канальців, внутрішньоцитоплазматичних включеннях фібробластів, фіброцитів, інтерстиції сім’яників спостерігається високий рівень експресії рецепторів до лектину WGA протягом майже усього періоду спостереження. Це свідчить про поступове збільшення морфофункціональної активності структур сім’яників. Література 1.Волошин Н.А. Лектины животного и растительного происхождения: роль в процессах морфогенеза /Н.А. Волошин, Е.А. Григорьева // Журн. АМН Украины. – 2005. – Т. 11, №2. – С. 233 – 237. 2. Лектины в гистохимии /А.Д.Луцик, Е.С.Детюк, М.Д.Луцик – Львов, 2006. - 142с. 3. Тополенко Т. А. Інтенсивність розподілу рецепторів до лектину зародків пшениці в яєчках щурів після введення жіночих статевих гормонів у другому та третьому періодах вагітності / Т.А.Тополенко //Вісник проблем біології і медицини. - 2011. - Вип. 3, Т. 2 (88). - С. 188 -191. 4. Юрина Н.А. Морфофункциональная гетерогенность и взаимодействие клеток соединительной ткани / Н.А.Юрина, А.И.Радостина. – М.: Изд-во. ун-та дружбы народов, 2014. – 321 с. 5. Angata T. I – type lectins/ T. Angata, E.M. Brinkman, Van der Linden// Biochim. Biophys. Acta. – 2010. – Vol. 1572. – P. 11-21. 6. Gheri G. Distributional map of the terminal and subterminal sugar residues of the glicoconjugats in the prepubetal and postpubertal testis of a subject affected by complete androgen insensitivity syndrome: Lectine histochemical study / G. Gheri, G.Vannelli, M. Marini // Histal & Histoposnal. – 2014. – Vol.19 – P.1-8. 7. Readler A. The use of lectins to study normal differentiation and malidnant transformation / A. Raedler, E. Readler // J. Cancer Res. Clin. Oncol. – 2007. - Vol. 109, № 3. – P. 245-251. Шарапова Е.Н., Топка Э.Г. Распределение рецепторов к лектину зародышей пшеницы в яичках крыс после облучения их электромагнитным полем и употребления настойки эхинацеи пурпурной ГУ «Днепропетровская медицинская академия» МОЗ Украины, г.Днепропетровск, Украина e-mail: esharapova@ukr.net Резюме. В проведенном научном исследовании определены некоторые данные относительно накопления WGА+-рецепторов к лектину зародышей пшеницы в структурах яичек крыс, которые облучались электромагнитным полем высокого напряжения низкой частоты с последующей иммуностимуляцией 7% спиртовой настойкой эхинацеи пурпурной. Представлены данные относительно накопления WGА+-рецепторов в цитоплазме клеток Лейдига и Сертолли, ядрах сперматогоний, волокнах интерстиция и эндотелия сосудов. Дана характеристика распределения рецепторов к лектину зародышей пшеницы в составе межклеточного вещества

интерстиция, на мембранах клеток фибробластов, фиброцитов, тучных клеток, лимфоцитов, а также в составе внутрицитоплазматических включений в зависимости от интенсивности их окрашивания. У животных экспериментальной группы после облучения ЭМП и употребления эхинацеи пурпурной определяется равномерное распределение WGА+-рецепторов во всех исследуемых структурах, особенно выраженное в составе волокон и межклеточного вещества интерстиция и на базальной мембране семенных канальцев подопытных крыс. У животных, облученных ЭМП и употреблявших настойку эхинацеи пурпурной, в интерстиции семенников наблюдается высокий уровень экспрессии рецепторов к лектину WGA на протяжении всего периода наблюдения. Экспериментально доказано, что действие эхинацеи пурппурной вызывает в семенниках облученных крыс активацию процесса сперматогенеза. Ключевые слова: лектин зародышей пшеницы, яичко, крыса, электромагнитное поле, эхинацея пурпурная. Sharapova Е.N.,Topka E.G. Distribution of Receptors for the Lectins Wheat Germ in Rat Testes after Exposure to Electromagnetic Field and Taking Tincture of Echinacea Purpurea State establishment “Dnipropetrovsk Medical Acedemy of Health Ministry of Ukraine”, Dnipropetrovsk, Ukraine e-mail :esharapova@ukr.net Abstract. In a scientific study identified some information about accumulation of WGA+ receptors to lectin of wheat germ in structures of rats testes that were irradiated by electromagnetic field of high voltage low frequency with the following immune stimulation by 7% alcohol tincture of Echinacea purpurea. Presented data about accumulation of WGA+ receptor in the cytoplasm of Leydig cells and Sertoli cells, spermatogonia nuclei, interstices fibers and vascular endothelium. Determined distribution of receptors to wheat germ lectin as a part of intercellular substance of interstices, on cell membranes of fibroblasts, fibrocytes, mast cells, lymphocytes, as well as in their cytoplasmatic inclusion in depending on the intensity of their color. In the experimental group of animals after irradiation by electromagnetic field (EMF) and the use of Echinacea purpurea determining moderate distribution of WGA+ receptors in all studied structures, especially expressed in fibers and intercellular substance of interstitial and basal membrane in seminiferous tubules of studied rats. In the interstices of the testes we see high expression of receptors to lectin for almost the whole period of observation. Experimentally proved that the influence of of Echinacea purpurea causes in the testes of irradiated rats activation of spermatogenesis process. Key words: lectin of wheat germ, testicle, rat, electromagnetic field, Echinacea purpurea. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК 575.18+575.224.4+574.2

Швець Л.С., Ковальчук Л.Є. Гонадотоксичні ефекти чинників техногенного забруднення довкілля ДВНЗ “Івано-Франківський національний медичний університет” м. Івано-Франківськ e-mail:Shvets.L.S@mail.ru Резюме. В умовах несприятливої екологічної ситуації в Україні, проблема прогнозування впливу техногенного забруднення довкілля на фертильність живих організмів є вкрай актуальною. Мета – встановити гонадотоксичні ефекти чинників техногенного забруднення довкілля за допомогою поєднання тесту на індукцію домінантних летальних мутацій (ДЛМ) з оцінюванням морфологічних змін сперматогенного епітелію білих щурів. Матеріал і методи. Досліджено по 5 самців білих щурів, які утримувались у різних районах Івано-Франківської області протягом двох місяців, після чого кожного з них спарювали з трьома самками. У останніх визначали постімплантаційну смертність (ПІС), частоту домінантних

108

летальних мутацій (ДЛМ); у самців – гістологічні зміни сперматогенного епітелію. Результати. Встановлено, що ПІС у самок, індукована самцями, які перебували у містах Калуш, Бурштин і в зоні посиленого радіологічного району с. Стецева, була більшою в 3,50; 3,26 і в 2,86 рази, відповідно, на противагу до такої з контрольного м. Косова. Доведено погіршення фертильності самців із забруднених регіонів за кількістю запліднених ними самок, рівня загальної загибелі ембріонів (для тварин із вищеназваних забруднених міст 2 склав 10,42; 5,73 і 7,68) Виявлено, що частота ДЛМ у білих щурів з м. Калуша, м. Бурштина і с. Стецева перевищувала контрольний показник на 24,68; 21,50 і на 21,00 %, відповідно. У

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) щурів з усіх забруднених міст виявлено гістологічні зміни сім’яних канальців, які полягали у дезінтеграції процесів сперматогенезу. Індекс сперматогенезу у сім’яниках щурів з м. Бурштина був вірогідно нижчим ніж у контролі, у тварин з м. Калуша та с. Стецева виявлено тенденцію до його зменшення. Висновок. Доведено, що техногенне забруднення довкілля зумовлює зменшення фертильності щурів-самців, значне зростання ПІС, ДЛМ, морфологічні порушення в сперматогенному епітелії. Ключові слова: постімплантаційна смертність, домінантні летальні мутації, сперматогенний епітелій, техногенне забруднення довкілля, білі щурі.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. У багатьох регіонах України несприятлива екологічна ситуація визначила нові умови існування біологічних систем, які характеризуються комплексним впливом шкідливих чинників хімічної і радіаційної природи [8, 14,15]. Моніторингові експерименти із застосуванням різних тест-систем широко використовуються для оцінки інтенсивності забруднення довкілля. Тест на індукцію домінантних летальних мутацій (ДЛМ) є одним із рекомендованих групою експертів ВООЗ, оскільки зрілі сперматозоїди дуже чутливі до впливу пошкоджувальних факторів та характеризуються суттєво зниженою, або відсутньою репарацією. Окрім того, метод ДЛМ – один з небагатьох короткочасних тестів на ссавцях. Робіт стосовно морфофункціонального стану сперматогенного епітелію та ДЛМ у тварин, які знаходилися в умовах натурного експерименту вкрай недостатньо. За допомогою даної тест-системи визначалася мутагенна активність ксенобіотиків: циклофосаміду [6], нітрозоетилсечовини [3] переважно у Drosophila melanogaster. Мета дослідження – встановити гонадотоксичні ефекти чинників техногенного забруднення довкілля за допомогою поєднання тесту на індукцію ДЛМ з оцінюванням морфологічних змін сперматогенного епітелію білих щурів. Матеріал і методи дослідження Тест на індукцію ДЛМ проводили на білих щурах (самцях) згідно рекомендацій групи експертів Міжнародної програми з хімічної безпеки [4]. У кожному з населених пунктів Івано-Франківської області (містах Калуш, Бурштин, Косів та с. Стецева Снятинського району) протягом двох місяців утримували по 5 самців білих щурів. Тварин годували звичайними місцевими продуктами, поїли місцевою колодязною водою та спостерігали за їх поведінкою. З кожного населеного пункту експозиції після зазначеного терміну тварин перевозили у віварій ІФНМУ та спарювали із самками, які попередньо там утримувалися. В одній клітці знаходилися один самець та три самки. Факт спарювання встановлювали щоранку за наявністю у самки вагінального корка. Вагітних самок забивали на 14-16 день вагітності. Вміст матки оцінювали на предмет встановлення кількості ембріональних втрат, а також живих ембріонів. Контрольною групою слугували експериментальні тварини з міста Косів. За відповідними формулами встановлювали: 1) постімплантаційну смертність (ПІС) ПІС = Чме/ Чве х 100 де Чжіе – число мертвих ембріонів в розрахунку на самку, Чжік – число всіх ембріонів в розрахунку на самку; 2) частоту домінантних леталей (FL): FL=1-Чжіе/ Чжік , де Чжіе – число живих імплантантів в розрахунку на самку в експериментальній групі, Чжік – число живих імплантантів у розрахунку на самку в контрольній групі. У самців, які використовувалися у тесті на домінантні летальні мутації, після закінчення періоду спарювання провели забір сім’яників. Білих щурів забивали, виділяли сім’яники та фіксували їх у 10 % розчині нейтрального формаліну протягом 48 год. Після відмивання матеріалу та обезводнення у спиртах зростаючої концентрації його заливали у парафінові блоки. Зрізи товщиною 5-7 мм фарбували гематоксилін-еозином. На препаратах аналізували індекс сперматогенезу в 100 канальцях і середню кількість нормальних сперматогоніїв – у 20 канальцях [9]. Перший підраховували за 4-х бальною системою, за якою кожен шар сперматогенного епітелію відповідав одному балу. Одночасно відмічали і супутню морфофункціональну патологію. Індекс сперматогенезу вираховували за формулою:

ІС=а /100, де а – кількість шарів (бали) сперматогенного епітелію. 100 – кількість проаналізованих канальців. Для статистичного аналізу отриманих даних використовували стандартні критерії хі–квадрат (2) за допомогою електронних таблиць МS Excel. Розрахункові формули робочого листа Excel були запрограмовані згідно рекомендацій [1]. Відношення шансів (Odds Ratio (OR)) та довірчі інтервали розраховували з використанням програми Epi Info 6.

Результати дослідження та їх обговорення Встановлено, що індукована самцями постімплантаційна смертність була найнижчою у білих щурів з м. Косова – (6,46±0,45) % (табл. 1). У самок, що тестували самців з міста Калуш, ПІС була більшою в 3,50 рази (р<0,01). Самці з м.Бурштин індукували також вищу ПІС у 3,26 рази (р<0,05). Дані, отримані в результаті проведення даного тесту у тварин, які перебували в зоні посиленого радіологічного району с.Стецева, також істотно перевищували ПІС у тварин з м.Косова у 2,86 рази (р<0,05). Для об’єктивної оцінки гонадотоксичності наступним етапом роботи було визначення частоти ДЛМ. За результатами попередніх наших досліджень інтенсивності мутагенного фону довкілля за допомогою рослинних тест-систем і метафазних клітин кісткового мозку ссавців [14, 15], а також описаним вище рівнем ПІС у білих щурів, показники експериментальних тварин з м. Косова використано, як контрольні (див. табл. 1). Частота ДЛМ у білих щурів з міста Косів дорівнювала 0. Даний показник у тварин з м. Калуша перевищував контрольний на 24, 68%, із м. Бурштина – на 21,50%, а із с. Стецева – на 21,00%. Середня кількість місць імплантації у самок, запліднених самцями з усіх досліджуваних пунктів, достовірно не відрізнялася і коливалася від (8,47±1,01) у білих щурів з м. Косова до (7,58±1,04) – з м. Бурштина. Закономірно, що середня кількість живих ембріонів була найвищою у тварин з м. Косова та дорівнювала (7,33±0,95), а найнижчою у білих щурів з м. Бурштина – (6,17±0,86). У тварин із зони посиленого радіаційного контролю та м. Калуша даний показник становив, відповідно (6,80±0,86) та (6,41±0,73). Середня кількість мертвих ембріонів був найбільшою у білих щурів з м. Калуша (1,91±0,22), а найменшою (0,60±0,12) – у тварин з м. Косова. Для більш об’єктивної оцінки фертильності самців було обраховано 2 щодо відсотку мертвих ембріонів (табл. 2). Отримані дані засвідчили погіршення фертильності самців, кількості запліднених ними самок, значне зростання рівня загальної загибелі ембріонів. Загальновідомо, що клітини сперматогенного епітелію найбільш чутливі до впливу ксенобіотиків [12]. Нами досліджувалася морфологічні зміни сім’яних канальців білих щурів після їх перебування у чотирьох вищезазначених районах Прикарпаття. У білих щурів, які утримувалися у м. Косові, переважна кількість сім’яних канальців характеризувалася нормальною гістоструктурою, що узгоджується з даними інших авторів [5]. Стінка сім’яних канальців утворена оболонкою, яка складалася із внутрішнього волокнистого сполучнотканинного шару, багатого колагеновими волокнами, міоїдного і зовнішнього волокнистого шару. Між вказаними шарами розташовувалися три базальні мембрани. Разом з ендотеліоцитами гемокапілярів та їх базальною мембраною Таблиця 1. Постімплантаційна сме ртніс ть і частота домінантних ле таль них му та цій у с татевих клітинах самців білих щурів із різних районів Прикарпаття Кількість Частота домін антПункти тварин Постімплант аційних летальних дослідження на смертність (%) мутац ій м. Косів 5 м. Калуш 5 м. Бурштин 5 с. Стецева 5 Пр имітка. * – р<0,05

15 6,46±0,45 15 22, 62±3,48* 15 21,03±2,71* 15 18,48±1,16* порівняно з кон тролем

0,000 0,247 0,215 0,210

109

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Таблиця 2. Число постімплантаційних втрат у самок після запліднення самцями, які перебували в досліджуваних районах порівняно із контролем Кількість Мертві Пункти тварин імплан2 OR, р  дослідження тати, % м. Косів (контроль) 5 15 7,08 10,4 3,92 (1,725 15 м. Калуш 23,0 2 8,91) р=0,001 3,01 (1,285 15 м. Бурштин 18,68 5,73 7,11) р=0,017 5 15 3,28 (1,42с. Стецева 20,0 7,68 7,06) р=0,006

вищеназвані структури утворювали гематотестікулярний бар’єр. У сполучнотканинній стромі сім’яника між звитими канальцями, виявлялися нерви і велика кількість кровоносних судин, навколо яких локалізувалися ендокриноцити (клітини Лейдіга). На базальній мембрані стінки канальця розміщувалися сустентоцити, на поверхні яких в поглибленнях локалізувалися сперматогенні клітини різного ступеня зрілості – сперматогонії, а ближче до просвіту канальця – сперматоцити I і II порядку, сперматиди і зрілі спермії. Основна увага при вивченні сім’яних канальців була зосереджена на дослідженні сперматогенних клітин на різних стадіях диференціювання. Морфологічні зміни у сперматогенному епітелії визначалися у експериментальних тварин з усіх забруднених міст. Згідно з ними індекс сперматогенезу, що відтворює збереження різних типів клітин сперматогенного епітелію, у сім’яниках щурів з м. Бурштина був вірогідно нижчим (3,19±0,30), ніж у контролі (3,62±0,25). У тварин з м. Калуша та с. Стецева він становив, відповідно, (3,41±0,37) та (3,54±0,18). У експериментальних тварин із всіх забруднених пунктів зареєстровано зменшення кількості первинних клітин сперматогенезу – сперматогоній. У білих щурів з м. Калуша виявлено вакуолізацію та дископлексацію клітин сім’яних канальців, витончення сперматогенного епітелію, що спостерігалося у щурів іншими дослідниками під впливом антинеопластичного препарату, похідного малеіміду [11]. У сім’яниках експериментальних тварин з м. Бурштина переважали ділянки із злущенням сперматогенного епітелію в просвіт канальця та відшаруванням епітелію від базальної мембрани, зустрічалися сперматозоїди в стані деструкції. У сполучнотканинній стромі відмічається набряк. У білих щурів із зони посиленого радіологічного контролю с. Стецева визначалися окремі порожні та деформовані канальці, а також канальці, заповнені загиблими клітинами. Отже, виявлені гістологічні зміни сім’яних канальців полягали у дезінтеграції процесів сперматогенезу, що можна пояснити різними механізмами. Дія ксенобіотиків довкілля може бути прямою на більш розвинені гермінативні клітини після подолання гемато-тестикулярного бар’єру або опосередкованою через порушення функцій клітин Сертолі [9]. Окрім того, на процес перетворення сперматид у спермії безпосередньо впливає тестостерон, що підтримує мейотичну та постмейотичну фази сперматогенезу [13]. Висновки 1. Встановлено, що ПІС у самок, індукована самцями, які перебували у містах Калуш, Бурштин і в зоні посиленого радіологічного району с. Стецева, була більшою в 3,50; 3,26 і в 2,86 рази, відповідно, на противагу до такої з контрольного м. Косова. Доведено погіршення фертильності самців із забруднених регіонів за кількістю запліднених ними самок, рівня загальної загибелі ембріонів (для тварин із вищеназваних забруднених міст 2 склав 10,42; 5,73 і 7,68). 2. Виявлено, що частота ДЛМ у білих щурів м. Калуша, м. Бурштина і з с. Стецева перевищувала контрольний показник на 24, 68; 21,50 і на 21,00 %, відповідно.

110

3. У експериментальних тварин з усіх забруднених міст виявлено гістологічні зміни сім’яних канальців, які полягали у дезінтеграції процесів сперматогенезу. Індекс сперматогенезу, що відтворює збереження різних типів клітин сперматогенного епітелію, у сім’яниках щурів з м. Бурштина був вірогідно нижчим (3,19±0,30), ніж у контролі (3,62±0,25); У тварин з м. Калуша та с. Стецева він становив (3,41±0,37) та (3,54±0,18), відповідно. Перспективи подальших досліджень у даному напрямку полягають у проведенні кореляційного аналізу між показниками гонадотоксичності у тварин з отриманими в попередніх дослідженнях характеристиками цито- і генотоксичності у рослин, індукованими техногенними чинниками забруднення довкілля. Література 1. Бабич П. Н. Применение современных статистических методов в практике клинических исследований. Сообщение третье. Отношение шансов: понятие, вычисление, интерпретация / П. Н. Бабич, А. В. Губенко, С. Н. Лапач // Український медичний часопис. – 2005. – № 2 (46). – С. 113–119. 2. Боднар І. В. Оцінка мутагенної активності новосинтезованих харчових ароматизаторів з використанням про- та евкаріотичних тест-систем / І. В. Боднар, Л. С. Боднар // Environment Health. – 2012. – № 1. – С. 70-75. 3. Голуб Н. Індукція нітрозоетилсечовиною домінантних летальних мутацій та Х-зчеплених видимих мутацій у Drosophila melanogaster / Н. Голуб, І. Козаревська, Я. Черник // Вісник Львівського університету. – 2002. – вип. 29. – С. 52-61. 4. Руководство по краткосрочным тестам для выявления мутагенных и канцерогенных химических веществ. Гигиенические критерии состояния окружающей среды 51. ВОЗ, Женева, 1989. – 212 с. 5. Соловйова Н. В., Стецук Є. В. Морфологічні та морфометричні зміни у сім’яниках щурів за умов тривалої дії відпрацьованого моторного масла / Н. В.Соловйова, Є. В. Стецук // Світ біології і медицини. – 2010. – № 1. – С.49-54. 6. Стрижельчик Н. Г. Вплив циклофосфаміду на рівень адаптивних можливостей та мутагенезу у статевих клітин дрозофіли / Н. Г. Стрижельчик // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Біологія та валеологія. – 2009. – Вип. 11. – С. 98-101. 7. Стрижельчик Н. Г. Вплив неіонізуючого випромінювання на різні статі у Drosophila melanogaster MG. (Diptera: Drosophilidae) / Н. Г. Стрижельчик // Вісті Харківського ентомологічного товариства . – 2013. – Т. ХХІ. – Вип. 2. – С. 71-74. 8. Стусь В. П. Вміст важких металів у нирках людей, які мешкають в інтенсивній промисловій зоні / В. П. Стусь// Урологія. – 2006. – Т.10, № 1. – С. 45–51. 9.Ухов Ю. И. Морфометрические методы в оценке функционального состояния семенников / Ю. И. Ухов, А. Ф. Астраханцев // Архив анатомии гистологии и эмбриологии. – 1993. –Т. 85 – № 10. – С. 76-79. 10.Цвєткова Я. А. Морфологічні та метаболічні зміни у тканинах сім’яників експериментальних щурів за умов хронічної інтоксикації / Я. А. Цвєткова, Н. Л. Свінціцька, О. О. Тихонова // Світ біології і медицини. – 2011. – № 3. – С. 38-41. 11. Харчук І. В. Морфо-функціональні зміни в сім’яниках щурів під впливом нового антинеопластичного препарату, похідного малеіміду/ І. В. Харчук, Н. О. Карпезо, Г. В. Островська [та ін.] // Совр. пробл. токсикол. – 2008. – № 1. – С.61-65. 12. Шаяхметова Г. М. Роль ізоформ цитохрому Р-450 у механізмах токсичної дії ксенобіотиків на чоловічу репродуктивну функцію / Г. М. Шаяхметова // Сучасні проблеми токсикології. – 2012. – № 2. – С. 28-35. 13. Шаяхметова Г. М. Вплив етамбутолу на структурно-функціональні показники гонад та фертильність щурів-самців / Г. М. Шаяхметова // Фармакологія та лікарська токсикологія. – 2013. – № 6 (36). – С. 45-50. 14. Швець Л. С. Визначення цито- і генотоксичності питної води з різних районів Прикарпаття / Л.С. Швець// Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина. – 2011. – № 3(42). – С.155–159. 15. Швець Л. С. Цитогенетичні маркери мутагенного забруднення довкілля різних районів Прикарпаття / Л. С. Швець, Л. Є. Ковальчук / / Галицький лікарський вісник. – 2011. – № 1. – С.104–106.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) Швець Л.С., Ковальчук Л.Е. Гонадотоксические эффекты факторов техногенного загрязнения окружающей среды ГВУЗ “Ивано-Франковский национальный медицинский университет” г. Ивано-Франковск, e-mail:Shvets.L.S@mail.ru Резюме. В условиях неблагоприятной экологической ситуации в Украине, проблема прогнозирования влияния техногенного загрязнения окружающей среды на фертильность живых организмов становится очень актуальной. Цель – установить гонадотоксические эффекты факторов техногенного загрязнения окружающей среды с помощью сопоставления теста на индукцию доминантных летальных мутаций (ДЛМ) с оценкой морфологических изменений сперматогенного эпителия белых крыс. Материал и методы. Исследованы по 5 самцов белых крыс, которые находились в разных районах Ивано-Франковской области на протяжении двух месяцев, после чего каждого из них спаривали с тремя самками. У последних определяли постимплантационную смертность (ПИС), частоту доминантных летальных мутаций (ДЛМ); у самцов – гистологические изменения сперматогенного эпителия. Результаты. Установлено, что ПИС у самок, индуцированная самцами, которые находились в городах Калуш, Бурштын и в зоне усиленного радиологического контроля с. Стецева, была большей в 3,50; 3,26 і в 2,86 раза, соответственно, в противовес к такому с контрольного г. Косова. Доказано ухудшение фертильности самцов из загрязненных регионов за количеством оплодотворенных ними самок, уровня общей гибели эмбрионов (для животных из вышеназванных загрязненных пунктов 2 составил 10,42; 5,73 і 7,68) Выявлено, что частота ДЛМ у белых крыс г. Калуша, г. Бурштына и с. Стецева превышала контрольный показатель на 24,68; 21,50 и на 21,00 %, соответственно. У крыс со всех загрязненных пунктов выявлены гистологеские изменения семенных канальцев, которые проявлялись дезинтеграцией процессов сперматогенеза. Индекс сперматогенеза в семенниках крыс с г. Бурштына был достоверно ниже чем в контроле, у животных с г. Калуша и с. Стецева выявлено тенденцию к его уменьшению. Вывод. Доказано, что техногенное загрязнение окружающей среды обуславливает уменьшение фертильности крыс-самцов, значительное увеличение ПИС, ДЛМ, морфологические нарушення в сперматогенном эпителии. Ключевые слова: постимплантационная смертность, доминантные летальные мутации, сперматогенный эпи-

телий, техногенное загрязнение окружающей среды, белые крысы. Shvets L.S.,. Kovalchuk L.Ye Gonadotoxic Effects of Technogenic Pollution Factors Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, Ukraine Abstract. Predictability of technogenic pollution impact on the fertility of living organisms is extremely important under the conditions of unfavorable ecological situation in Ukraine. The objective was to define gonadotoxic effects of technogenic pollution factors through the combination of test for induction of dominant lethal mutations (DLM) and assessment of morphological changes of white rats’ seminiferous epithelium. Materials and methods. 5 male white rats were studied. They were held in different parts of the Ivano-Frankivsk region for two months and then were mated with three female rats. Post-implantation mortality (PIM) and the frequency of dominant lethal mutations (DLM) were determined in female rats; histological changes of seminiferous epithelium were defined in male rats. Results. Postimplantation mortality of female rats induced by male rats from Kalush, Burshtyn and the zone of enhanced radiological area in Stetseva was established to be higher by 3.50, 3.26 and 2.86 times in comparison to that from Kosiv (the control). Fertility deterioration of male from contaminated areas was proved by the number of fertilized female rats and the level of embryos’ total death (c2constituted 10.42, 5.73 and 7.68 for the animals from the above mentioned polluted cities). The incidence of DLM in white rats from Kalush, Burshtyn and Stesteva exceeded the benchmark by 24.68, 21.50 and 21.00%. Histological changes of seminiferous tubules were observed in rats of all polluted cities. The changes consisted in the disintegration of spermatogenesis processes. Spermatogenesis index in the testes of rats from Burshtyn was significantly lower than in the control, the tendency to its decrease was observed in the animals from Kalush and Stetseva. Conclusions. Technogenic pollution was proved to lead to decrease in male rats’ fertility, a significant increase in PIM, DLM, morphological disorders of seminiferous epithelium. Keywords: post-implantation mortality, dominant lethal mutations, seminiferous epithelium, technogenic pollution, white rats. Надійшла 22.06.2015 року.

УДК 611.637

Шерстюк О.А, Устенко Р.Л, Пилюгин А.В, Свинцицкая Н.Л. Стереоморфологические особенности строения простаты человека и сложности ее номенклатуры Кафедра анатомии человека Высшего государственного учебного заведения Украины «Украинская медицинская стоматологическая академия», г. Полтава r.l.ustenko@gmail.com Резюме. Целью исследования было изучение трехмерной структуры индивидуальных желез и их проточков в различных железистых зонах простаты, в частности ее периферической зоне, а также согласование и устранение номенклатурных анатомических несоответствий. Материалы и методы. Объектами исследования были 5 тотальных препаратов простаты человека молодого возраста согласно классификации ВООЗ. Для изучения структуры простаты и архитектоники ее проточков были получены и исследованы серии последовательных гистологических парафиновых срезов толщиной 4 мкм. На их основе выполнены двухмерные фотореконструкции, а также трехмерные пластические реконструкции проточков и их разветвлений в железах периферической зоны простаты. Результати. Построчный анализ серий гистологических срезов в пределах периферической зоны простаты, а также изучение ее двухмерных фотореконструкций и трехмерных пластических реконструкций, позволили выделить следующие трубчатые компоненты, имеющие непосредственное отношение к экскреции секрета: 1) терминальные выводные проточки (первыми принимаю-

щие секрет, выделяемый гландулоцитами концевых отделов); 2) латеральные выводные проточки, – представляющие собой 2-3 последовательных боковых дихотомических разветвления центральных проточков вплоть до терминальных проточков; 3) центральные проточки – расположены центрально в каждой индивидуальной железе периферической зоны; 4) главные проточки – не имеющие боковых ответвлений; 5) редко – общий выводной проток, образующийся слиянием нескольких главных. Представленная градация проточков позволяет выделять в качестве морфологических единиц не железистые дольки, а индивидуальные простатические железы. Ключевые слова: зона простаты, простатический проточек, терминология.

Постановка проблемы и анализ последних исследований. Высокие уровни заболеваний предстательной железы человека воспалительного и опухолевого генеза сохраняют повышенный интерес исследователей к данному органу. Простата человека - сложный «компаундный» орган,

111

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

представленный волокнисто-мышечно-эластической стромой и железистой паренхимой заключенными в капсулу. Внутри нее железистые компоненты расположены настолько тесно, что исследование структурной иерархии простаты, с точки зрения ее трехмерности, представляет действительно сложную задачу. Попытку решить ее сделали ученые из Стэнфордского университета, предложив концепцию зонального строения простаты, имеющую практическое значение в клинике урологии [12]. Согласно ей в объеме пространства, ограниченном капсулой простаты, выделены три железистые зоны и передняя фибромускулярная строма [11,13]. В современной украинской гистологической номенклатуре выделены антеромедианная, антеромедиальная, периуретральная, инферопостеролатеральная и суперомедиальная зоны [7]. Первая из них соответствует перешейку, вторая – это переходная зона, две последние – периферическая и центральная соответственно. Железистые элементы находятся в основном в периферической, центральной и переходной зонах и имеют разные источники эмбрионального развития [11]. В научной литературе в последние десятилетия, наряду с традиционной анатомической и гистологической номенклатурой, появляются новые медицинские термины, касающиеся простаты человека и, как показал ее анализ, до сих пор встречаются многочисленные номенклатурные разночтения. Ранее признанный факт деления железы на доли (правая, левая, средняя) является очень спорным, поскольку на ее поверхности и внутри нет четких анатомических образований, которые могли бы быть границей между долями. Однако каждый хирург и уролог знает, что при пальцевом ректальном исследовании, четко прощупывается задняя поверхность предстательной железы, на которой имеется небольшое вдавление, которое ими описывается как междолевая борозда. Также существует представление, что по задней поверхности граница между долями проходит по небольшому возвышению, которое находится между мочеиспускательным каналом впереди и семяизвергающими протоками сзади. Таким образом, до настоящего времени параллельно существуют в теории и практике разные представления, касающиеся долевого строения простаты. Понятие «доли», «дольки» в разных источниках описано по-разному. Иногда это просто указание на то, что доли простаты разделяются на дольки, границы между которыми выражены нечетко, а протоки, ветвящиеся в пределах дольки, формируют тубуло-альвеолярные секреторные единицы [9]. Действительно в анатомической номенклатуре термин «доля» (правая и левая) и «долька» (нижнезадняя, нижнебоковая, верхнемедиальная, переднемедиальная она же средняя) существуют [1]. В учебных пособиях последних лет указывается, что внутри правой и левой доли простаты находится по 4 дольки: нижнезадние и нижнебоковые (lobulus inferoposterioir, inferolateralis), верхнемедиальные (lobulus superomedialis) и переднемедиальные (lobulus anteromedialis). При этом одновременно указывается, что паренхима предстательной железы состоит из 30-50 маленьких «железистых долек», имеющих альвеолярно-трубчатое строение [2,8]. Данное количество «железистых долек» вероятно связано с подсчетом исследователями их устьев на слизистой простатического отдела уретры. По нашему мнению, их несколько больше, так как отмечаются случаи слияния некоторых главных проточков в один общий. В тоже время, в современной гистологической номенклатуре как указывалось выше, – данные понятия вообще отсутствуют. Здесь приоритет отдан зональной концепции строения простаты человека с соответствующим выделением переходной, периуретральной, периферической и центральной зон. Что касается номенклатуры протоковой системы предстательной железы, то в анатомической и гистологической номенклатурах нет разночтений, поскольку во всех источ-

112

никах встречается один термин – простатический проточек (ductulus prostaticus), под которым подразумевается любой выводной проток железистой зоны. В то же время, в зарубежной и отечественной научной литературе встречаются много других названий кроме официально признанных: простатические протоки, экскреторные протоки, выводные протоки, экскреторные проточки, эпителиальные экскреторные трубки, железистые трубки, тубуло-альвеолярные ходы и другие [3,4,10]. Очевидно, это связано с тем, что до сих пор нет четких трехмерных (пространственных) представлений об архитектонике и о структурной иерархии простаты, в частности градации протоков в пределах индивидуальных желез ее различных зон [6]. Цель исследования. Изучение трехмерной структуры индивидуальных желез и их проточков в различных железистых зонах простаты, в частности ее периферической зоне, а также согласование и устранение номенклатурных анатомических несоответствий. Материал и методы исследования Объектами исследования были 5 тотальных препаратов простаты человека молодого возраста по классификации ВООЗ. Для изучения структуры простаты и архитектоники ее проточков были получены и исследованы серии последовательных гистологических парафиновых срезов толщиной 4 мкм. На их основе выполнены двухмерные фотореконструкции, а также трехмерные пластические реконструкции проточков и их разветвлений в железах периферической зоны простаты.

Результаты исследования и их обсуждения Построчный анализ серий гистологических срезов по глубине в пределах периферической зоны простаты, а также изучение ее двухмерных фотореконструкций и трехмерных пластических реконструкций, позволили выделить следующие трубчатые компоненты, имеющие непосредственное отношение к экскреции секрета: 1) терминальные выводные проточки (первыми принимающие секрет, выделяемый гландулоцитами концевых отделов); 2) латеральные выводные проточки – представляющие собой 2-3 последовательных боковых дихотомических разветвления центральных проточков вплоть до терминальных проточков (рис. 1); 3) центральные проточки – располо-

Рис. 1. Пластическая реконструкция латеральных проточков железы периферической зоны простаты. А – пластическая трехмерная реконструкция. Линейное увеличение 400 раз. В – один из серийных срезов, на основе которых выполнена трехмерная реконструкция. Окраска гематоксилин и эозин. Ув.: об.40х, ок.10х. 1 – люминальный контур; 2 – складки эпителия; 3 – инвагинация стенки; 4 – венозные микрососуды; 5 – наружный контур

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Рис. 2. Пластическая реконструкция центральных проточков железы периферической зоны простаты. А – пластическая трехмерная реконструкция. Линейное увеличение 400 раз. В – один из серийных срезов, на основе которых выполнена трехмерная реконструкция. Окраска гематоксилин и эозин. Ув.: об.40х, ок.10х

жены центрально в каждой индивидуальной железе периферической зоны (рис. 2); 4) главные проточки – не имеющие боковых ответвлений; 5) редко – общий выводной проток, образующийся слиянием нескольких главных. С этим явлением, как уже было сказано выше, связаны различия в их количестве. Следует отметить, что в процессе изучения протоковой системы индивидуальных желез, (мы бы предпочли их называть «индивидуальными железками», учитывая их размер и локализацию внутри объема, занимаемом самой предстательной железой) периферической и центральной зон простаты человека нами не было обнаружено четких морфологических признаков, которые бы позволили выделить в ней классический концевой и вставочный отделы. В данном случае концевые отделы представляют собой слепые расширения терминальных проточков с разнообразной конфигурацией их интраацинарных полостей [5]. На всех исследованных нами препаратах предстательная железа взрослого человека целиком покрыта соединительнотканной оболочкой со значительным содержанием гладкомышечных клеток. На внутренней поверхности капсулы гладкие мышцы смешиваются с перитубулярными гладкими миоцитами таким образом, что между ними не выявляется четко визуализируемой границы. Субкапсулярные мышечные пучки имеют различную толщину и образуют гладкомышечные перегородки, которые наряду с соединительнотканными отрогами делят пространство простаты на сегменты, разграничение которых визуализируется только в субкапсулярных областях железы (рис. 3). С анатомической точки зрения эти сегменты можно считать дольками, но поскольку такая «дольчатость» сохраняется на незначительную глубину по направлению от капсулы к центру предстательной железы, то считаем нецелесообразным в данном контексте выделять такую структуру как долька. Выводы Каждая индивидуальная железа периферической зоны простаты человека имеет сложно-разветвленную систему выводных проточков, включающую в себя: терминальные, латеральные, центральные, главные и иногда общий вывод-

Рис. 3. Фотореконструкция периферической зоны предстательной железы человека в области капсулы. Окраска гематоксилин и эозин. А - Ув.: об.10х, ок.10х. 1 – капсула; 2 – отроги капсулы и сосуды субкапсулярного сплетения; 3 – радиальные артерии; 4 – тубуло-альвеолярные железы периферичкской зоны

ной проток. Представленная градация проточков позволяет выделять в качестве морфологических единиц не железистые дольки, а индивидуальные простатические железы. Перспективы дальнейших исследований Проведенное исследование может быть основой для дальнейшего исследования трехмерной архитектоники проточков желез иных зон предстательной железы человека, для понимания основополагающих механизмов, обеспечивающих выведение секрета. Полученные данные послужат также морфологическим обоснованием для появления и легитимизации новых номенклатурных терминов, касающихся анатомии и гистологии простаты человека. Литература 1. Бобрик І.І. Міжнародна анатомічна номенклатура / І.І. Бобрик, В.Г. Ковешніков. – К.: Здоров’я, 2001. – 340 с. 2. Головацький А.С. Анатомія людини в трьох томах / А.С. Головацький, В.Г. Черкасов, М.Р. Сапін [і ін.]. – Вінниця: Нова книга, 2009. - Т.3. – 454 с. 3. Молочков В. А. Хронический уретрогенитальный простатит / В. А. Молочков, И. И. Ильин. – [2-е изд.]. – М. : Медицина, 2004. – 287 с. 4. Переверзев А. С. Заболевания предстательной железы / А. С. Переверзев, Н. Ф. Сергиенко, Ю. А. Илюхин. – Х. : С.А.М., 2005. – 260 с. 5. Устенко Р.Л. Стереоморфологические особенности желез периферической зоны простаты человека / Р.Л. Устенко, О.А. Шерстюк, Н.Л. Свинцицкая, А.А. Кобец // Таврический медико-биологический вестник. – 2013. – Т.16, №1, ч.2 (61). – С. 193–197. 6. Устенко Р.Л. Стереоморфологический подход к изучению микроанатомических структур простаты человека / Р.Л. Устенко, О.А. Шерстюк, Н.Л. Свинцицкая, А.В. Пилюгин, Н.Н. Федотенкова // Вісник проблем біології і медицини. – 2013. – Вип. 2, Том 2 (101). – С. 213–218. 7. Чайковський Ю. Б. Гістологічна термінологія: міжнародні терміни з цитології та гістології людини / Ю. Б. Чайковський, О. Д. Луцик. – К. : Медицина, 2010. – 283 с

113

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) 8. Черкасов В.Г. Анатомія людини / В.Г. Черкасов, С.Ю. Кравчук. – Вінниця: Нова книга, 2011. – 640 с. 9. Хэм А. Гистология : [пер. с англ.] : в 5 т. / А. Хэм, Д. Кормак. – М. : Мир, 1983. – Т. 5. – 296 с. 10. Юшканцева С. И. Гистология, цитология и эмбриология. Краткий атлас: учеб. пособие / С. И. Юшканцева, Л. В. Быков. – СПб. : П-2, 2006. – 96 с. 11. Campbell-Walch Urology / [Alan J. Wein, Louis R. Kavoussi, Andrew C. Novick, Alan W. Partin, Crag A. Peters]. – [10th ed.]. – Philadelphia : [s. n.], 2012. – Section I. – 3753 p. 12. McNeal J. E. The zonal anatomy of the prostate / J. E. McNeal // Prostate. – 1981. – Vol. 2, № 1. – P. 35–49. 13. Standring S. Gray’s Anatomy: The Anatomical Basis of Clinical Practice / S. Standring. – [39th ed.]. – [s.l.], 2004. – 1600 p. Шерстюк О.О., Устенко Р.Л., Пілюгін А.В., Свінцицька Н.Л. Стереоморфологічні особливості будови простати людини і складнощі її номенклатури Кафедра анатомії людини Вищого державного навчального закладу України «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава r.l.ustenko@gmail.com Резюме. Метою дослідження було вивчення тривимірної структури індивідуальних залоз та їх проточків в різних залозистих зонах простати, зокрема її периферичній зоні, а також узгодження та усунення номенклатурних анатомічних невідповідностей. Матеріал та методи. Об’єктами дослідження були 5 тотальних препаратів простати людини молодого віку відповідно класифікації ВООЗ. Для вивчення структури простати та архітектоніки її проточків були отримані і досліджені серії послідовних гістологічних зрізів товщиною 4 мкм. На їх основі створені двовимірні фотореконструкції, а також тривимірні пластичні реконструкції проточків та їх розгалужень в залозах периферичної зони простати. Результати. Порядковий аналіз серій гістологічних зрізів в межах периферичної зони простати, а також вивчення її двовимірних фото реконструкцій і тривимірних пластичних реконструкцій, дозволили виділити наступні трубчаті компоненти, що мають безпосереднє відношення до екскреції секрету: 1) термінальні вивідні проточки (першими приймають секрет, що виділяється гландулоцитами кінцевих відділів); 2) латеральні вивідні проточки – являють собою 2-3 послідовних бокових дихотомічних розгалуження центральних проточків аж до термінальних проточків; 3) центральні проточки – розміщені центрально в кожній індивідуальній залозі периферичної зони; 4) головні проточки – не мають бокових розгалужень; 5) рідко – загальна вивідна протока, що утворюється шляхом злиття кількох головних.

Запропонована градація проточків дозволяє виділяти в якості морфологічних одиниць не залозисті часточки, а індивідуальні простатичні залози. Ключові слова: зона простати, простатична проточка, термінологія. Sherstyuk O.A., Ustenko R.L., Pilyugin A.V., Svintsitskaya N.L. Stereomorphological Peculiarities of the Structure of Human Prostate and Complications of its Nomenclature Human anatomy chair of Higher State Educational Establishment of Ukraine “Ukrainian Medical Stomatological Academy”, Poltava r.l.ustenko@gmail.com. Abstract. The purpose of the research was to investigate threedimensional structure of individual glands and their ducts in different glandular zone of the prostate gland, in particular its peripheral zone as well as the coordination and the removal of anatomical nomenclative inconsistencies. Materials and methods. The objects of study were 5 total preparations of the prostate of the person of young age by the WHO classification. To study the structure of the prostate and the architectonics of its ductules a series of consecutive histological paraffin sections with thickness of 4 microns were obtained and investigated. Based on them, two-dimensional photo reconstruction and threedimensional plastic reconstruction of the ductules and their branchings in the peripheral zone of the prostate gland were made. Results. Line analysis of a series of histological sections in depth within the peripheral zone of the prostate, as well as stude of its twodimensional photo reconstruction and three-dimensional plastic reconstructions, made it possible to identify the following tubular components directly related to the urinary secretion: 1) terminal excretory ductules (first receiving the secretion excreted by glandulocytes of terminal portions); 2) lateral excretory ductules representing 2-3 consecutive dichotomous lateral branchings of the central ductules up to the terminal ductules; 3) central ductules located centrally in each of the individual gland of the peripheral zone; 4) major ductules without lateral branchings; 5) rarely - a common excretory duct, formed by the confluence of several major ones. With this phenomenon, as it has already been mentioned above, the difference in their numbers is connected. Presented graduation of the prostatic ductules allows us to determine individual prostatic glands, not glandular lobules, as morphological units. Key words: prostate gland zone, prostatic ductule, terminology. Надійшла 22.06.2015 року.

UDC 611.817.18: 572.087

Shyian D.M. Macro-Microscopic Structural Features of the Cerebellar Dentate Nucleus in Humans Kharkiv National Medical University, m. Kharkiv, Ukraine den.doctor@rambler.ru Abstract. The study of one part of the brain - the cerebellum since ancient times attracted the attention of many researchers, but as yet no anatomy of the cerebellum, its function is not fully understood. The nuclei of cerebellum, including dentate nucleus are little studied. Features of structure of cerebellar dentate nucleus of human ontogenesis and its topographic and anatomic location is important to know not only for anatomists, physiologists, but also for clinicians to make successful decision of questions of the pathology of the nervous system. The study of the structure of the cerebellar dentate nucleus and its functional features necessary for clinicians to elaborate rational operational to establish the exact boundaries localization of pathological processes in the dentate nucleus of the cerebellum and adjoining white matter. In this context, the aim of this study was to establish a macro-

114

microscopic features dentate nucleus of the cerebellum. The study was carried out on 340 preparations of cerebellum with using classical and modern morphological methods: macroscopic, macro-microscopic, morphometric, histotopographical, histological (hematoxylin-eosin staining, the Krutsay (Krutsay), by Pat. 65245 Ukraine, Method histological staining nerve fibers) and statistical analysis. Were established macro-microscopic features of human cerebellar dentate nucleus. In the series of cerebellar sections in a horizontal, frontal and sagittal planes, as well as macro-microscopic preparations of cerebellar dentate nucleus, topographo-anatomical location, shape, line size, structure and course of grey plate. Were described the peculiarities of macro and microscopic histological structure dentate nucleus of the cerebellum. Were established own classification of convolutions and of teeth dentate nucleus of the cerebellum. Keywords. The nuclei, cerebellum, macro-microscopy.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Fig. 1. Gyri of dentate nucleus. Left. Dorsal surface. Male ’67 Macro-microscopic dissection for V.P. Vorobyov

Fig. 2. Gyri of dentate nucleus. Left. Ventral surface. Male ’52 Macro-microscopic dissection for V.P. Vorobyov

Problem statement and analysis of recent research. The study of one of the part of the brain - the cerebellum - since ancient times attracted the attention of many researchers, but as yet no anatomy of the cerebellum, its function is not fully understood [1]. The nuclei of cerebellum, including dentate nucleus are little studied [2, 7-9]. Features of structure of cerebellar dentate nucleus of human ontogenesis and its topographic and anatomic location is important to know not only for anatomists, physiologists, but also for clinicians to make successful decision of questions of the pathology of the nervous system [3, 6, 10-13]. The aim of research: to establish the macro-microscopic features of human cerebellar dentate nucleus.

wavy line, teeth. From each gyrus of dentate nucleus the fibers of white matter go out. The fibers that go from the front part of 1-3 convolutions, going in anterior-dorsal direction, leaving the bases of 4th gyrus - the anterior ventral direction. The fibers emanating from the outer surface of the plate and bridges that connect gyri of nucleus, forming a thin capsule around the dentate nucleus. The length of nucleus from 12 to 25 mm, width from 9 to 21 mm in height from 6 to 20 mm. Was established the age asymmetry in the size of the left and right dentate nuclei of the same cerebellum, almost always prevails dentate nuclei of the left hemisphere. Folds of the dorsal and ventral surfaces on cerebellar dentate nucleus are coming its maximum size at 50-55 years and from 60-65 years the folds becoming flatter, smaller, narrower.

Material and Methods The study carried out on 340 preparations of cerebellum of people who died at the age of 20 to 99 years because of diseases not related to damaging the central nervous system. In this work we used macromicroscopic (dissection under a binocular magnifier by VP Vorobiev), morphometric, histological (hematoxylin-eosin staining, the Krutsay (Krutsay), by Pat. 65245 Ukraine, Method histological staining nerve fibers preparation) methods and statistical analysis. Fixing the cerebellum by SB Dzuhayevoyu [5].

Results and discussion We have found that the dentate nucleus of the cerebellum is located in the central part of white matter of the hemisphere of cerebellum. In a series of stained sections of the cerebellum [4] limits of nucleus clearly differentiated, the nucleus represented zigzag plate of grey matter that form the four main tooth, each of which can have the teeth of the second and third order. Anteromedial part of ventral surface of dentate nucleus is located close to the roof of the IV-th ventricle and is separated from it only a thin layer of white matter. The dorsal surface of the dentate nucleus has a trapezoid shape with a wide base and a narrow anterior part. Ventral surface has the shape of an arc, it has anterior-medial concavity facing forward and medially. This concavity with anterior-medial edge of the dorsal surface of the dentate nucleus forms a gate for passage of the fibers of the superior cerebellar peduncles. We found that on the macro-microscopic preparations nucleus has four convolutions that are going in the gate dentate nucleus on its ventral surface. Plate of grey matter of dentate nucleus is divided into two sections: dorso-medial that includes first three gyri of the nucleus and ventro-lateral, it refers fourth gyrus of nucleus. Each convolutions of dentate nucleus we marked with number according to their location from nucleus emboliformis. Thus, the 1st, 2nd and 3rd gyri of dentate nucleus on the macro microscopic preparations have a similar structure and they located parallel to the middle-sagittal plane. Passing toward the back of the cerebellar hemisphere 1-3 gyri of the dentate nucleus bend ventrally, forming a loop according to each gyrus. Fourth gyrus of dentate nucleus is much shorter and wider than 1-3 gyri, its plate of grey metter has tiny convoluted, as a

Conclusions 1. In a large number of preparations using classic and modern methods of investigation established a number of macromicroscopic features of dentate nucleus of the cerebellum. 2. Was established linear dimensions, especially the location of dentate nucleus and morphological features of its convolutions. 3. For the first time in the whole preparation of dentate nucleus was set macro-microscopic features of its convolutions. 4. Was established the age asymmetry in the size of the left and right dentate nuclei of the same cerebellum, almost always prevails dentate nuclei of the left hemisphere. 5. Folds of the dorsal and ventral surfaces on cerebellar dentate nucleus are coming its maximum size at 50-55 years and from 60-65 years the folds becoming flatter, smaller, narrower. Prospects for further research in this direction The data can be implemented in practical neurosurgery, neurophysiology, neurology and neuromorphology. They complement the existing understanding of conventional structure of the dentate nucleus of the cerebellum. Шиян Д.М. Макро-мікроскопічні особливості будови зубчастого ядра мозочка людини Харківський національний медичний університет, м. Харків, Україна den.doctor@rambler.ru Резюме. Вивчення одного з відділів головного мозку - мозочка - з давніх часів привертало увагу багатьох дослідників, але й досі ще ні анатомія мозочка, ні його функція повністю не вивчені. До мало вивчених розділів мозочка відносяться його ядра, зокрема зубчасте ядро. Особливості будови зубчастого ядра мозочка людини в онтогенезі та його топографо-анатомічне розташування важливо знати не тільки анатомам, фізіологам, але й клініцистам для успішного вирішення питань патології нервової системи. Вивчення будови зубчастого ядра мозочка, а також його функціональних особливостей необхідно клініцистам для детальної розробки раціональних оперативних доступів до його утворень, для встановлення точних меж локалізації патологічних процесів

115

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) у зубчастому ядрі мозочка й прилеглій до нього білій речовині. У зв’язку з цим метою даного дослідження стало встановлення макро-мікроскопічних особливостей зубчастого ядра мозочка. Дослідження проведено на 340 препаратах мозочка людей з використанням класичних та сучасних морфологічних методів дослідження: макроскопічний, макро-мікроскопічний, морфометричний, гістотопографічний, гістологічні (забарвлення гематоксилін-еозином, за Крутсай (Krutsay), за Пат. 65245 Україна, Спосіб забарвлення нервових волокон гістологічного препарату) та статистичний аналіз. Встановлені макро-мікроскопічні особливості зубчастого ядра

мозочка людини. На серіях зрізів мозочка у горизонтальній, фронтальній і сагітальній площинах, а також на макро-мікроскопічних препаратах зубчастого ядра мозочка описані його топографо-анатомічне розташування, форма, лінійні розміри, будова та хід його сірої пластинки. Встановлені особливості макро-мікроскопічної й гістологічної будови зубчастого ядра мозочка. Запропонована власна класифікація звивин та зубців зубчастого ядра мозочка. Ключові слова: ядра, мозочок, макро-мікроскопія. Received 22.06.2015.

УДК: 616-06-07.-092,19

Шкурупій Д.А., Холод Д.А., Сало Р.Ю. Гастроінтестинальна недостатність у новонароджених: морфологічне підґрунтя і клінічні еквіваленти Курс анестезіології та інтенсивної терапії (зав. курсу – д.мед.н, доцент Шкурупій Д.А.) ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», м. Полтава Резюме. Були проаналізовані клінічні прояви синдрому гастроінтестинальної недостатності у 182 новонароджених – пацієнтів відділень інтенсивної терапії. Встановлено, що цей синдром має безпосередній вплив на формування синдрому поліорганної недостатності, який представляє собою універсальний прояв механізмів танатогенезу. Шляхом клініко-морфологічного співставлення визначені прижиттєві клінічні еквіваленти морфологічного ураження органів шлунково-кишкового тракту у новонароджених. Ключові слова: новонароджені, синдром гастроінтестинальної недостатності, синдром поліорганної недостатності.

Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Синдром гастроінтестинальної недостатності (СГІН) є порушення рухової, секреторної, всмоктувальної і бар’єрної функцій кишківника. Його наслідками є порушення транзиту кишкового вмісту, зміна кількості та якості внутрішньопросвітної і пристінкової мікрофлори, порушення бар’єрної функції кишки, що сприяє транслокації токсинів і самих мікроорганізмів в кровоток і в просвіт черевної порожнини. Це призводить до виключення кишківника з обміну речовин і, в свою чергу, створює передумови для поглиблення розладів основних показників гомеостазу. Саме СГІН вважається одним з пускових механізмів синдрому поліорганної недостатності (СПОН), який уявляє собою одночасне ураження органів і систем, поєднане єдиним патогенетичним механізмом в основі якого лежить флогогенне ураження органів [2]. Новонароджені, як ніхто інший, мають всі підстави для формування СПОН через реалізацію СГІН, оскільки мають недосконалу систему кишкового пасажу, неадаптовану до активного харчування ферментативну систему шлунковокишкового тракту (ШКТ), несформовану систему імунного захисту, зокрема – місцевого імунітету кишкової стінки з відсутністю продукції секреторного іммуноглобулінну А і, відповідно – виникнення умов для бактеріальної транслокації через ішемічно ушкоджену в критичних станах кишкову стінку в умовах розпочатої бактеріальної колонізації ШКТ [3]. Поняття «органна» недостатність на відміну від «функціональної» недостатності повинна мати не лише функціональне, а й органічне підґрунтя формування неадекватної роботи того чи іншого органу, а відтак – і морфологічний субстрат [6]. Мета дослідження: визначення морфологічних змін в гастроінтестинальній системі і встановлення клініко-морфологічних паралелей розвитку і наслідків СГІН у новонарод-

116

жених в критичних станах. Матеріал і методи дослідження Були проаналізовані матеріали медичної документації 182 новонароджених, які були пацієнтами відділень інтенсивної, з них 49 дітей – не мали СПОН, а 133 дитини мали цей синдром. Серед останніх додатково досліджувався консервований трупний гістологічний матеріал тканин стінки шлунково-кишкового тракту, забраний в архів Полтавського обласного патологоанатомічного бюро при аутопсії після смерті на етапі інтенсивної терапії. Кількість досліджень становила 14 випадків: з них 5 – діти, померлі від наслідків асфіксії при народженні і 9 - у діти, померлі від наслідків перинатальної інфекційної патології. Проводили констатацію морфологічних змін в мікрозрізах тканин, фарбованих гематоксилін-еозіном та оцінювали їх виразність підрахунком кількості змінених клітин по відношенню до 100 клітин в полях зору [1]. Для візуалізації препаратів використовували прямий світловий мікроскоп Olympus Olympus С 3040-ADU (Olympus, Японія). Статистична обробка даних проводилась за допомогою методів описової статистики з обчисленням середнього арифметичного (М), помилки репрезентативності (m), методів непараметричної статистики (критерій 2 Пірсона, R-критерій Спірмена) з використанням програмного забезпечення STATISTICA 6.0. При проведенні клінічно-морфологічного співставлення були використані розрахунки чутливості і специфічності ознак СГІН з наявністю морфологічного субстрату [5].

Результати дослідження Встановлено, що серед 133 новонароджених із СПОН в 70,68±2,88% випадків (n=94) спостерігались клінічні ознаки СГІН, в той час, як у 49 новонароджених без СПОН ознаки СГІН були відмічені лише в 16,32±3,05% випадків (n=8) (2=48,16; р<0,01). Аналогічні результати були отримані при кореляційному аналізі (R=0,43; p<0,001). У 14 новонароджених, померлих від СПОН зміни стінки кишкової трубки стосувались наявності набряку, парезу та повнокрів’я судин у 8 випадках (57,14±13,23%), крововиливів в слизову оболонку та некрозу шарів кишкової стінки в 3 випадках (21,43±10,97%), її запальної інфільтрації та десквамації епітелію слизового шару в 4 випадках (28,57±12,07%). Статистично достовірної різниці в морфологічних проявах патології ШКТ виявлено не було (табл. 1). При проведенні клініко-морфологічного співставлення 14 випадків смерті новонароджених із СПОН були отримані результат, наведені в табл. 2. Обговорення Результати досліджень дозволяють стверджувати, що

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Набряк, парез, повнокрів’я судин Десквамація епітеліоцитів слизового шару Некротичні зміни стінки кишкової трубки Крововиливи в паренхіму слизового шару Лейкоцитарна інфільтрація кишкової стінки

n % n % n % n % n %

3 60±21,9 2 40±21,9 2 40±21,9 2 40±21,9 1 20±17,89

перинатальної інфекційної патології (n=9)

Патоморфологічні зміни

перинатальної неінфекційної патології (n=5)

Таблиця 1. Частота патоморфологічних змін шлунковокишкового тракту у померлих новонароджених залежно від виду основного захворювання У померлих новонароджених від наслідків

2

5 0,001 1,0 55,56±16,56 2 0,5 0,48 22,22±13,86 1 0,34 0,56 11,11±10,48 1 0,34 0,56 11,11±10,48 3 0,001 0,93 33,33±15,71

[5]. Таким чином, наведені в табл. 2 критерії з високою специфічністю є діагностично значимими в формулюванні діагнозу СГІН у новонароджених. Висновки 1. У новонароджених розвиток СПОН асоціюється із формуванням СГІН; 2. Можна стверджувати, що запуск СГІН і пов’язаний із ним СПОН є універсальним механізмом перебігу критичного стану, пов’язаний не скільки із характером захворювання, скільки із класичними механізмами танатогенезу; 3. Співставлення наявності патоморфологічних змін ШКТ у померлих новонароджених із клінічними проявами СГІН дали можливість визначити діагностично значимі прижиттєві критерії формування органного ураження ШКТ. Перспективи подальших досліджень у даному напрямку полягають в розробці лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на усунення виявлених органних уражень ШКТ у новонароджених. Література

цього є [4]: набряк, парез і повнокрів’я судин стінок ШКТ, що є проявом тривалого вмирання; крововиливи та некроз шарів кишкової стінки, що є ознаками тяжкої тканинної гіпоксії; запальна інфільтрація кишкової стінки, що свідчить про запуск імунних механізмів захисту; десквамації кишківника епітелію, яка свідчить про виразність альтерації тканин. Співставлення наявності патоморфологічних змін ШКТ у померлих новонароджених із клінічними проявами СГІН дали можливість визначити специфічність клінічних ознак органної патології ШКТ. В медичних дослідженнях прийнято спиратися на критерії, показники специфічності яких дорівнюють чи є більшими за 0,5. Специфічність при високій прогностичній значимості підтверджує захворювання

Специфічність

Чутливість

Кількість спостережень Є морфологічний субстрат, є клінічна ознака Є морфологічний субстрат, немає клінічної ознаки Немає морфологічного субстрату, є клінічна ознака Немає морфологічного субстрату, немає клінічної ознаки

1. Автандилов Г.Г. Проблемы патогенеза и патологоанатомической диагностики болезней в аспекте морфометрии / Г.Г. Автандилов.- М.: Медицина, 1984.-288с. 2. Заболотских И. Б. Развитие полиорганной дисфункции при сепсисе / И. Б. Заболотских, В. В. Голубцов // Анестезиология и розвиток СПОН у новонароджених безпосередньо залежить реаниматология. – 2006. – №6. – С.20 – 24. 3. Клембовский А. И. Клиническая морфология в педиатрии / від формування СГІН. Це збігається із класичними уявА.И. Клембовский, В.С. Сухоруков // Российский вестник периленням про формування СПОН [1]. Можна припустити, що запуск СГІН і пов’язаний із ним натологии и педиатрии. – 2001. – №6. – С. 6–11 4. Патология: Руководство / [Пальцева М.А., Паукова В.С., Улумбекова Э.Г. и др.] — М: ГЭОТАР МЕД, Таблиця 2. Обчислення значущості клінічних ознак недостатності 2002. — 960 с. систем життєзабезпечення у новонароджених по відношенню до 5. Реброва О.Ю. Статистический анализ медицинснаявності морфологічного субстрату ких данных. Применение прикладных программ STATISTICA / Реброва О. Ю. – М: Медиасфера, 2002. – 312 с. 6. Шкурупій Д.А. Клініко-морфологічні паралелі органних уражень у новонароджених, що померли на етапі інтенсивної терапії від наслідків перинатального інфікування / Д.А. Шкурупій // Сучасна педіатрія. – 2011. – №4 (38). – С.169-171. Показник Шкурупий Д.А., Холод Д.А., Сало Р.Ю. Гастроинтестинальная недостаточность у новорожденных: морфологическое обоснование и клинические эквиваленты Резюме. Были проанализированы клинические проявления синдрома гастроинтестинальной недостаточности в 182 новорожденных - пациентов отВідсутність перистальтики і стулу 31 3,0 10,0 5,0 13,0 0,38 0,57 делений интенсивной терапии. Установлено, что этот Стаз в шлунку від 1,5 мл/год 31 3,0 10,0 5,0 13,0 0,38 0,57 синдром имеет непосредственное влияние на формиСимптом «кавової густини» в шлунку 31 0,0 0,0 8,0 23,0 0,0 1,0 рование синдрома полиорганной недостаточности, Мелена 31 0,0 0,0 8,0 23,0 0,0 1,0 представляющий собой универсальное проявление механизмов танатогенеза. Путем клинико-морфолоШлункова кровотеча 31 0,0 0,0 8,0 23,0 0,0 1,0 гического сопоставления определенные прижизненные клинические эквиваленты морфологического поражения органов желудочно-кишечного тракта у новорожденных. СПОН є універсальним механізмом перебігу критичного Ключевые слова: новорожденные, синдром гастроинтесстану, пов’язаний не скільки із характером захворювання, тинальной недостаточности, синдром полиорганной нескільки із класичними механізмами танатогенезу. Ознаками достаточности. Shkurupiy D.A., Kholod D.A., Salo R.Y. Gastrointestinal Failure in Newborns: Morphological Basis and Clinical Equivalents Abstract. Clinical manifestations of gastrointestinal insufficiency syndrome were analyzed in 182 newborns – patients of intensive care units. It is established that this syndrome has direct effect on multiple organs dysfunction syndrome development which is universal manifestations of thanatogenesis mechanisms. Intravitam clinical equivalents of morphological gastrointestinal tract disorders newborn were determined by clinical and morphological matching. Keywords: newborns, gastrointestinal failure syndrome, multiple organs dysfunction syndrome. Надійшла 22.06.2015 року.

117

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК 616.831-005.001.57

Яременко Л.М. 1, Гарбовий О.М. 2, Лавриненко В.Є. 1 Експресія білку S-100 в гангліонарному шарі сенсомоторної кори головного мозку у щурів при моделюванні порушень церебрального кровообігу різного ступеня важкості 1

Національній медичний університет імені О.О.Богомольця, кафедра гістології та ембріології, м. Київ (e-mail: lilya-yaremenko@rambler.ru) 2 Національний інститут раку, відділ патологічної анатомії, м. Київ Резюме. При ішемії відбувається дифузне ушкодження структурних елементів мозку: нейронів, глії та міжклітинних контактів. Одним із маркерів, який відображує гліальні функціональні процеси у нервовій системі є білок S-100. Мета роботи – вивчити зміни експресії білку S-100 в гангліонарному шарі сенсомоторної кори головного мозку щурів при моделюванні порушень кровопостачання у басейні лівої сонної артерії різного ступеню важкості. Матеріали та методи. Дослідження виконані на 115 самцях білих статевозрілих щурів лінії Вістар вагою 260-290 г., яким моделювалось ушкодження головного мозку. Головний мозок для досліджень забирався через 1, 3, 10, 30 і 90 діб після початку досліду. Були застосовані гістологічні, імуногістохімічний, денсіометричний та статистичний методи. Порушення кровопостачання кори великих півкуль головного мозку призводить до зміни експресії S-100 білку, направленість і ступінь якого залежить від ступеня ішемії. У осередках інфарктів відбувається практично зникнення експресії S-100. Крім того можуть формуватися мікроосередки зі зниженим вмістом цього маркеру, у яких, можна припустити, дегенеративні зміни в наслідок ішемії не сягнули некрозу. В збережених ділянках сенсомоторної кори мозку відбувається реактивна активація S-100-позитивних клітин, що може відображати довготривалі процеси, які відображають явища пост-ішемічного реактивного гліозу. Перспективи подальших досліджень у даному напрямку полягає у поглибленні уявлень про морфофункціональні зміни у мозку при порушеннях кровообігу, а також як одну з ознак оцінки ступеню важкості ішемічного ураження Ключові слова: ішемія мозку, білок S-100.

Постанова проблеми і аналіз останніх досліджень. Цереброваскулярна патологія, а особливо гострі порушення мозкового кровопостачання є однією із складних проблем медицини, що обумовлена їх суттєвою питомою вагою в структурі захворюваності та смертності населення, високими показниками тимчасових втрат працездатності та первинної інвалідності. [3]. Пошкодження головного мозку в результаті ішемії тієї чи іншої форми та ступеня завжди супроводжується вторинними або віддаленими структурними, функціональними та молекулярними змінами, які тривають від місяців до декількох років. При ішемії відбувається дифузне ушкодження структурних елементів мозку: нейронів, глії та міжклітинних контактів [4]. Одним із маркерів, який відображує гліальні функціональні процеси у нервовій системі є білок білок S-100 [5, 9], що забезпечує можливість зв’язку з різними білками-мішенями. [6, 10,11]. Визначення експресії білоку S-100 в тканині головного мозку дозволяє оцінити ступінь диференціювання та функціональну активність гліальних елементів [8]. Мета роботи – вивчити зміни експресії білку S-100 у гангліонарному шарі сенсомоторної кори головного мозку щурів при моделюванні порушень кровопостачання у басейні лівої сонної артерії різного ступеню важкості. Матеріал і методи дослідження Дослідження виконані на 115 самцях білих статевозрілих щурів лінії Вістар вагою 260-290 г. що утримувалися у віварії на стандартному раціоні по 4 тварини у клітці з вільним доступом до їди та води, та постійним світло-затемненим режимом згідно «Принципам ухода за лабораторными животными». Всі досліди з використанням тварин проводились з положенням міжнародних принципів гуманного поводження з тваринами викладених в «Guide for the Care and Use of Laboratory Animals» (NIH publ. No. 93 23, revised 1985). В дослідах використовували самців щурів,

118

оскільки рівень естрогенів здійснює вплив на протікання ішемічного ушкодження головного мозку.[7]. Тварини, використані в досліді, були поділені на 4 групи: 1 група – контроль (К), тварини, які не зазнавали ніяких дій (n=10); 2 група (ПО) - псевдооперовані, щурам виконувався доступ до лівої загальної сонної артерії й її мобілізація, після чого рана зашивалася (n=35); 3 група (ПСА) - з перев’язаною сонною артерією, після доступу до лівої сонної артерії та її мобілізації в неї вводилося 0,2 мл фізіологічного розчину та накладалася шовкова лігатура (n=35); 4 група (МЕА) – з мікроемболізацією кровоносних судин лівої півкулі головного мозку, (n=35) [2.]. Всі оперативні втручання виконувалися під тіопенталовим наркозом (50 мг/кг). Головний мозок для досліджень забирався через 1, 3, 10, 30 і 90 діб після початку досліду після введення тваринам тіопенталу натрію (200 мг/кг). На протязі до 1 хв проводився розтин черепа щурів, виймався мозок, якій фронтально розрізався на три частини і середня поміщалася у 10 % забуферений формалін (рН 7,4, 40С) на 24 години. Матеріал ущільнювався в парафін і виготовляли гістологічні зрізи товщиною 4 мкм які забарвлювалися азур ІІ-еозином. Імуногістохімічну (ІГХ) реакцію для виявлення S-100 проводили у відповідності з протоколом виробника. Гістологічні зрізи товщиною 4 мкм депарафінувалися ксилолом та регідратувалися. Демаскування антигенів здійснювалося у цитратному буфері рН 6.0 при 98оС протягом 20 хвилин, після чого зрізи промивалися буфером. Далі на зрізи наносився 3% розчин перекисі водню на 5 хвилин для пригнічення активності ендогенної пероксидази. Після 3-х кратного промивання у фосфатному буфері протягом 5 хвилин зрізи інкубували 30 хвилин в термостаті при 22оС з первинним антитілом проти білку S-100 (Polyclonal Rabbit Anti-S100 (Dako, Denmark)). Для візуалізації продуктів ІГХ реакції використовувалася система детекції EnVisionTM FLEX, (Dako, Denmark). Зрізи докрашувалися гематоксиліном Gill. У якості позитивного контрою використані зразки мозку щурів з визначеною позитивною реактивністю, а для негативного контролю проводили процедуру без застосування первинних антитіл. Отримані гістологічні препарати вивчали та фотографували за допомогою мікроскопа Nikon Eclipse 80i з камерою DS-5SMc/L2 (Nikon, Japan) за стандартизованих умов. Для аналізу отриманих зображень (збільшення мікроскопа х400, 1280x960 пікселів RGB) їх, за допомогою системи аналізу зображення ImageJ 1,46, піддавали трансформації у 8-бітні та вимірювали оптичну щільність симетричних ділянок гангліонарного шару кори великих півкуль (лівої та правої). Отримані цифрові дані оброблялися стандартними статистичними методами. Значимість відмінності експресії S-100 між контролем та дослідними групами, а також між враженою півкулею мозку та контралатеральною визначалася за критерієм Фішера.

Результати дослідження та їх обговорення Проведені спостереження показали, що сенсомоторна кора півкуль мозку щурів контрольної групи має звичайну будову. Більшість нейроцитів має велике округле світле ядро з добре помітним ядерцем та добре розвинену цитоплазму. Нейропіль має ніжно волокнистий вигляд. Гліоцити мають невеликі темні ядра. У інтактних тварин у частині гліоцитів виявляється висока експресія S-100 як у навколо ядерних ділянках так і нечисленних відростках, що помірно галузяться. Також виражена експресія цього протеїну виявляється у гліальних периваскулярних мембранах, а у нейропілі вона є меншою. При ПО та ПСА морфологічні зміни у корі мозку, як з боку ураження так і з контр латерального, візуально практично не фіксуються [1]. Теж саме можна відзначити і для експресії білку S-100 як стосовно морфології не виразні зміни у виявляється тенденція до зниження експресія S-100, а виявлені деякі кількісні зміни цього показника не є

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

достовірними. При МЕА на фоні розповсюджених дегенеративних змін [1] в лівій півкулі через 1 добу після ішемічного ушкодження відмічаються мікровогнища з більш або менш вираженим зниженням експресії S-100 у нейропілі. Разом з тим виявляються S-100-позитивні клітини, ймовірно астроцити, з набряклою цитоплазмою з високою експресією S-100. Збільшується рівень мічення гліальних периваскулярних мембран, які часто виглядають потовщеними. У нейропілі характерна експресія набуває гранулярного характеру у вигляді глибок різних розмірів, при цьому прослідити окремі волокнисті структури рідко. У окремих місцях виявляються вогнища середніх розмірів до 200-300 мкм з різко зниженою експресією, зазвичай, як правило виявляється в нейропілі губчаста дегенерація. У корі правої півкулі тварин цієї групи на цьому строку спостереження виразні зміни експресії S-100 не визначаються. Через 3 доби після ушкодження з лівої сторони відмічаються у двох тварин виявлені вогнищеві деструктивні зміни з повним зникненням експресії S-100 на фоні губчатої дегенерації. В пенумбрі виявляються S-100-позитивні гліоцити та посилення експресії складі переваскулярних мембран. На інших ділянках кори спостерігається певний мозаїцизм у експресії S-100 – є осередки де він знижений, а в більшості відзначається її загальне зростання. Особливо це стосується астроцитів, у яких вона стає помітно більшою, у порівнянні з попередні строком спостереження. З правої сторони в корі мозку щурів цієї підгрупи також відзначається деяке зростання експресії S-100 і перш за все в гліоцитах, тіла і відростки яких виглядають дещо набряклими у порівнянні з контролем. Через 10 і 30 діб після ішемічної атаки з боку ураження спостерігається подальше зростання експресії S-100 у сенсомоторній корі. При цьому S-100-позитивні клітин зберігають збільшені розміри ті більш інтенсивне забарвлення, ніж у контролі. У нейропілі у цей період відбувається помітне зростання присутності S-100, а місцями можуть більш-менш чітко контуруватися волокнисті утворення. Через 3 місяці після МЕА сенсомоторна кора з боку ураження практично не відрізняється від того, що спостерігалося на попередньому строку спостереження. Лише в невеличких гліальних рубцях, що були виявлені у 2 та у стінці псевдокісти у 1 тварини відмічалося збільшення кількості чітко забарвлених S-100-позитивних волокнистих структур. З контрлатеральної від ураження сторони у корі мозку у 180

відновлювальний період (починаючи з 10 доби досліду) спостерігалася дещо підвищена, у порівнянні з контролем, експресія S-100, яка візуально не змінювалася до кінця експерименту. Проведена кількісна оцінка експресії S-100 у сенсомоторній корі контрольних тварин показала відсутність достовірної відмінності між лівою та правою півкулями, що дозволило об’єднати ці показники (Рис. 1). Зміни експресії S-100 у корі мозку при ПО та ПСА як з правої так і з лівої сторони (Рис. 1) виявилися у цілому недостовірними. У тварин з МЕА в корі ураженої півкулі мозку в нейропілі у цілому вже через 1 добу після початку досліду спостерігається (Рис. 1) зростання експресії S-100, і на 3 добу стає статистично достовірно більшим ніж у контролі. Це продовжується до 30 доби експерименту, після чого виявляється на тому ж рівні через 90 діб. У правій півкулі, контрлатеральній до ураженої, також відбувається збільшення наявності білку S-100 через 1 і 3 доби в межах, які практично не відрізняються від лівої півкулі, що зазнала ішемічної атаки. Максимум експресії S-100 у правій півкулі сягає через 10 днів досліду, й фактично на такому рівні зберігається до кінця експерименту та є достовірно меншим, ніж з боку ураження. Таким чином проведені спостереження показали, що зміни експресії S-100 у мозку, безпосередньо залежить від ступеня ішемічного ураження. В осередках некрозів, вогнищах дегенеративних змін очікувано спостерігається зменшення присутності цього білку. У ділянках сенсомоторної кори, які не зазнали дегенеративних змін, навпаки спостерігається починаючи з 1 доби збільшення експресії S-100, яке поступово зростає і на 30 і 90 доби майже на третину перевищує такі показники у контролі. Слід особливо відмітити зростання, хоч і менш виразне, експресії S-100 у контрлатеральній півкулі після МЕА. Перш за все це заставляє припустити, що такі зміни можуть бути пов’язаними з перерозподілом кровопостачання півкуль мозку та явищами реперфузіі після періоду ішемії [4]. Отже можна констатувати, що ішемія активацію S-100позитивних гліоцитів, та експресії ними цього білку. Причому, ці явища певною мірою можна розглядати як системними, оскільки збільшення кількості білку S-100 спостерігається як з боку ураження так і з контр латеральної сторони. Збереження у віддалений період після ішемічної атаки у сенсомоторній корі мозку гіперактивованих S-100-позитивних гліоцитів та підвищеного вмісту цього білку в нейропілі закономірно можна розглядати як системні зміни, які можуть 180

S100 R

160

140

120

100

ПО

ПСА

МЕА

S100 L

100

ПО

ПСА

МЕА

Рис. 1. Експресія S-100 в гангліонарному шарі сенсомоторної кори великих півкуль головного мозку при моделюванні порушень церебрального кровообігу різного ступеня важкості у щурів (питома оптична щільність, у.о./мкм2). R – права півкуля, L – ліва півкуля. 1 – 90 – доба після початку досліду. Дослідні групи щурів: ПО - псевдо оперовані, ПСА перев’язка сонної артерії, МЕА - мікроемболія адипоцитами

119

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

перешкоджати відбуванню компенсаторних процесів та сприяти поступовому млявому нейродегенератиіному процесу [6]. Висновки Порушення кровопостачання кори великих півкуль головного мозку призводить до зміни експресії S-100 білку, направленість і ступінь якого залежить від ступеня ішемії. У осередках інфарктів відбувається практично зникнення експресії S-100. Крім того можуть формуватися мікроосередки зі зниженим вмістом цього маркеру, у яких, можна припустити, дегенеративні зміни в наслідок ішемії не сягнули некрозу. В збережених ділянках сенсомоторної кори мозку відбувається реактивна активація S-100-позитивних клітин, що може відображати довготривалі процеси, які відображають явища пост-ішемічного реактивного гліозу. Перспективи подальших досліджень у даному напрямку полягає у поглибленні уявлень про морфофункціональні зміни у мозку при порушеннях кровообігу, а також як одну з ознак оцінки ступеню важкості ішемічного ураження. Література 1. Грабовий О.М.,Стан кори півкуль головного мозку при моделюванні порушень кровообігу та при корекції супутніх змін імунної системи у щурів / Грабовий О.М., Яременко Л.М. // Науковий вісник Національного медичного університету імені О.О.Богомольця – 2009 . - № 4 (26). – С28 – 33. 2. Пат. 34604 Україна. МПК G09B 23/00. Спосіб моделювання ішемічного ураження мозку / Грабовий О.М., Яременко Л.М, Панішина Н.Г.; заявник й патентовласник Національний медичний університет імені О. О. Богомольця. - № u200805453; опубл. 11.08.2008 Бюл. №15. 3. Зозуля А.І. Проблеми які стоять перед дослідниками щодо цереброваскулярних хвороб в цілому та інсульту зокрема / Зозуля А.І., Слабкий Г.О., Зозуля І.С. // Український медичний часопис 2014. - № 5. - С. 112-120. 4. Суслина З.А. Инсульт: диагностика, лечение, профілактика / Суслина З.А., Пирадов М.А // М.: «МЕДпресс-информ», 2008.— 288с. 5. S100B Expression in and effects on microglia / Adami C., Sorci G., Blasi E. et al. // Glia. - 2001. - V. 33. - P. 131-142., 6. Bench-to-bedside review: Burn-induced cerebral inflammation — a neglected entity / M. A. Flierl, P. F. Stahel, B. M. Touban [et al.] // Critical Care. — 2009. —N13. —Р. 215–223. 7. Hurn P.D., Macrae I.M. Estrogen as a neuroprotectant in stroke // J. Cereb. Dlood. Flow. Metab.- 2000 - V. 20, 631-652(). 8. Marenholz I., S100 proteins in mouse and man: from evolution to function and pathology (including an update of the nomenclature) / Marenholz I., Heizmann C.W., Fritz G. //Biochem. Biophys. Res. Commun. - 2004. - V. 322. - P. 1111-1122. 9. Nishiyama H., К. Glial protein S100B modulates long-term neuronal synaptic plasticity / Nishiyama H., Knopfel T., Endo S., Itohara S. // Proc. Natl Acad. Sci. USA. - 2002. - V. 99. - P. 4037-4042. 10. Increased levels of serum S100B protein in critically ill patients without brain injury / C. Routsi, E. Stamataki, S. Nanas [et al.] / /SHOCK. — 2006. — Vol. 26, N 1. — Р. 20–24., 11. Serum S100B and Neuron-Specific Enolase as Predictors of The Neurologic Disability Status after Traumatic Brain Injury / A. Saleh, K. Sallam, M. Abadier, A. Al-Kholy // Egypt J. Neurol. Psychiat. Neurosurg. — 2007. — Vol. 44, N 1. — Р. 143–156. 1

Яременко Л.М., 2Гарбовой А.Н., 1Лавриненко В.Е. Экспрессия белка S-100 в ганглионарном слое сенсомоторной коры головного мозга у крыс при моделировании нарушений церебрального кровообращения разной степени тяжести 1 Национальный медицинский университет имени А.А.Богомольца, г. Киев (e-mail: lilya-yaremenko@rambler.ru) 2 Национальный институт рака, отдел патологической анатомии, г. Киев Резюме. При ишемии наблюдается диффузное повреждение

120

структурных элементов мозга: нейронов, глии и межклеточных контактов. Одним из маркеров, что отображает глиальные функциональные процессы в нервной системе - есть белок S-100. Цель роботы – изучить изменения экспрессии белка S-100 в ганглионарном слое сенсомоторной кори головного мозга крыс при моделировании нарушений кровообращения в бассейне левой сонной артерии разной степени тяжести. Материалы и методы. Исследования проведены на 115 самцах белых половозрелых крысах линии Вистар весом 260-290 г., каким моделировалось повреждение головного мозга. Головной мозг для исследования забирали через 1, 3, 10, 30 і 90 сутки после начала эксперимента. Были применены гистологические, имуногистохимические, денситометрический и статистический методы. Нарушения кровообращения коры больших полушарий головного мозга приводит к изменениям экспрессии белка S-100, направленность и степень которого зависит от степени ишемии. В очагах инфарктов происходило практически исчезновение экспрессии S-100. Кроме того могут формироваться микроочаги из сниженным количеством этого маркера, в которых, можно предположить, дегенеративные изменения вследствие ишемии не достигли некроза. В сохраненных участках сенсомоторной кори мозга отражается реактивная активация S-100-позитивних клеток, что может отображать долговременные процессы, отражающие явления пост-ишемического реактивного глиоза. Перспективы дальнейших исследований в данном направлении заключается в углублении представлений о морфофункциональные изменения в мозге при нарушениях кровообращения, а также как один из признаков оценки степени тяжести ишемического поражения. Ключевые слова: ишемия мозга, белок S-100. 1

Yaremenko L.M., 2Grabovoy A.M., 1Lavrinenko V.E. Expression of S-100 Protein in Ganglionic Layer of the Sensorimotor Cortex when Simulating Cerebrovascular Disorders of Varying Degrees of Severity 1 Bogomolets National Medical University, histology and embryology department, Kyiv (e-mail: lilya-yaremenko@rambler.ru) 2 National Cancer Institute, pathological anatomy department, Kyiv Abstract. Ischemia is accompanied by diffuse damage of structural elements of brain: neurons, glia and intercellular contacts. One of the markers that show glial functional processes in nervous system is the S-100 protein. The aim of the work is to study the changes in the S-100 protein expression in ganglion layer of rat’s brain sensorimotor cortex at modeling of damaged anterior circulation in left carotid artery of different severity degree. Materials and methods. The study is conducted on 115 male mature white rats from Vistar line weighted 260-290 g, at which the damage of the brain was modulated. The brain for study was taken in 1, 3, 10, 30 and 90 days after the start of the experiment. The histological, immunehistochemical, densitometrical and statistical methods were used. The damage in brain hemispheres circulation leads to changes of S-100 protein expression, direction and degree of which depends on the level of the ischemia. In infarct focuses there was practically absolute lack of S-100 expression. Also microfocuses with decreased amount of this marker can form, where we suppose degenerative changes caused by ischemia have achieved necrosis. In saved areas of sensorimotor brain cortex there is a reactive activation of S-100 positive cells that can show the long-term processes, demonstrating the post-ischemic reactive gliose phenomenon. The perspectives of further research in this direction are connected with deepening of understanding of morpho-functional changes in brain at circulatory disorder and also as one of signs for evaluation of severity degree of ischemic damage. Key words: brain ischemia, S-100 protein. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2) УДК] 577.175:577.151:616.379 – 008.64] – 092.9

Яремій І.М., Кушнір О.Ю. Вплив екзогенного мелатоніну на стан глутатіонової системи у яснах щурів із алоксановим діабетом ВДНЗ України «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, Україна alexcv18@qip.ru Резюме. Вступ. Відомо, що мелатонін не лише здійснює в організмі людини контроль циркадіанних і сезонних біоритмів, але й сприяє підтриманню в організмі оксидантно-антиоксидантного гомеостазу та нормоглікемії. Мета дослідження: з’ясувати вплив мелатоніну на вміст глутатіону відновленого (Г-SH) й активності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г-6-ФДГ), глутатіонредуктази (ГР) та глутатіонпероксидази (ГП) в тканинах ясен щурів із алоксановим цукровим дiабетом (ЦД). Методи дослідження. Тварин було розділено на 5 груп: 1) контроль; 2) щурі з явним ЦД – рівень базальної глікемії (БГ) 8,0 ммоль/л; 3) щурі з явним ЦД, яким починаючи з 5-ої доби після введення алоксану впродовж 14-ти днів щоденно о 8:00 per os вводили мелатонін з розрахунку 10 мг/кг маси; 4) щурі з латентним ЦД – рівень базальної глікемії (БГ) 6,9 ммоль/л; 3) щурі з латентним ЦД, яким аналогічно впродовж 14 днів вводили мелатонін. Результати й обговорення. У тканинах ясен щурів із явним ЦД відзначалося зниження вмісту Г-SH (на 27%) та зростання активностей ГП, ГР і Г-6-ФДГ (на 34, 23 і 19% відповідно при порівнянні з інтактними щурами). Двотижневе щоденне введення щурам із явним ЦД мелатоніну з розрахунку 10 мг/кг сприяло нормалізуванню всіх досліджуваних нами показників глутатіонової системи та базальної глікемії. Висновок: 1. При явному алоксановому ЦД у яснах щурів відбувається зниження вмісту глутатіону відновленого та порушення функціонування глутатіонової системи антиоксидантного захисту. 2. Екзогенний мелатонін сприяє зниженню рівня базальної глікемії та нормалізуванню показників глутатіонової системи в тканинах ясен щурів із явним ЦД. Ключові слова: глутатіонова система, алоксановий діабет, ясна, мелатонін, щурі.

Дана робота є фрагментом НДР «Стрес-iндукованi морфофункцiональнi та біохімічні змiни хроноперiодичної та гепаторенальної систем у ссавців. № держреєстрації 0114U002472». Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень. Мелатонін не лише здійснює в організмі людини контроль циркадіанних і сезонних біоритмів, але й сприяє підтриманню в організмі оксидантно-антиоксидантного гомеостазу та нормоглікемії [9]. Явний алоксановий цукровиий діабет (ЦД) у щурів (рівень базальної глікемії 8,0 ммоль/л), як відомо [6], супроводжується суттєвими порушеннями оксидантно-антиоксидантної рівноваги в організмі тварин, зокрема пригніченням функціонування глутатіонової ланки. Раніше нами було показано [10] позитивний вплив екзогенного мелатоніну на функціонування системи глутатіону в печінці та крові щурів при алоксановому ЦД, а також на активності піруваткінази й лактатдегідрогенази в печінці й яснах діабетичних щурів [4,8]. Загальновідомо, що при явному ЦД вміст глюкози зростає не лише у крові, але й у гінгівальній рідині, що зумовлює високу частоту захворювання на гінгівіт і пародонтоз серед хворих на інсулінозалежний ЦД [1,7]. Анти-прооксидантний індекс у яснах щурів за умов постійної темряви (підвищена функція епіфіза) менший, ніж за умов постійного освітлення («фізіологічної» пінеалектомії) [3,5]. Мета дослідження: з’ясувати вплив екзогенного мелатоніну на стан глутатіонової системи в тканинах ясен щурів із алоксановим ЦД. Матеріал і методи дослідження Експерименти проведені на 45 статевозрілих самцях безпородних білих щурів масою 0,18 - 0,20 кг. Алоксановий ЦД у щурів викликали шляхом уведення тваринам 5%-го розчину алоксану моногідрату внутрішньоочеревинно в дозі 170 мг/кг маси. Дослідних тварин було розділено на 5 груп: 1) контроль (інтакт-

ний); 2) щурі з ЦД – рівень базальної глікемії (БГ) 8,0 ммоль/л; 3) щурі з ЦД, яким починаючи з 5-ої доби після введення алоксану впродовж 14-ти днів щоденно о 800per os вводили мелатонін (Merk, Німеччина) з розрахунку 10 мг/кг маси; 4) щурі з латентним ЦД – рівень базальної глікемії (БГ) 6,9ммоль/л; 3) щурі з латентним ЦД, яким аналогічно впродовж 14 днів вводили мелатонін. Тварин забивали шляхом декапітації з дотриманням норм «Європейської конвенції із захисту хребетних тварин, яких використовують в експериментальних та інших наукових цілях» (Страсбург, 1986). Тканини ясен одразу після декапітації забирали на холоді та готували гомогенат на охолодженому 50мМ Трис-НСІ-буфері (рН=7,4) [3]. Рівень БГ визначали за допомогою приладу One Touch Ultra Easy. Вміст глутатіону відновленого (Г-SH) й активності глюкозо6-фосфатдегідрогенази (Г-6-ФДГ), глутатіонредуктази (ГР) та глутатіонпероксидази (ГП) за раніше описаними методиками [2]. Статистичну обробку результатів дослідження проводили за Стьюдентом. Для визначення адекватного методу статистичної оцінки середньої різниці між групами дослідження проведена попередня перевірка розподілу величин у вибірках. Згідно критерію ShapiroWilk, який виристовують з метою оцінки нормальності розподілу у вибірках об’ємом n50, для всіх вибірок не отримано даних про відхилення розподілу у вибірках від нормального (p>0,05). Враховуючи наведені дані, застосування критерію Стьюдента вважали достатнім для отримання валідних висновків. Для підвищення надійності висновків паралельно використали непараметричний критерій порівняння Mann-Whitney (Манні-Вітні), який показав подібні результати до обрахунків за допомогою критерію Стьюдента щодо величини р. Достатнім рівнем вірогідності розбіжностей вважали р0,05.

Результати дослідження та їх обговорення У тканинах ясен існує потужна система антиоксидантного захисту [2]. Важливу роль у її функціонуванні відіграє Г-SH, ГП та ферменти, які беруть участь у регенерації Г-SH з окисненої форми (Г-6-ФДГ і ГР) [2]. У яснах щурів із латентним перебігом ЦД, які впродовж експерименту не отримували жодних засобів корекції, а також у щурів, яким вводили мелатонін, вірогідних змін щодо досліджуваних показників глутатіонової системи у тканинах ясен не виявлено (табл. 1). Рівень базальної глікемії у щурів, які на фоні латентного ЦД отримували мелатонін вірогідно не відрізнявся від показників інтактних щурів. У тканинах ясен щурів із явним ЦД відзначалося (табл.1) зниження вмісту Г-SH (на 27%) та зростання активностей ГП, ГР і Г-6-ФДГ (на 34, 23 і 19% відповіднопри порівнянні з інтактними щурами). Зниження вмісту Г-SH в яснах при явному ЦД, імовірно, зумовлене як пригніченням його синтезу, так і посиленим його використанням ГП для знешкодження пероксиду водню й інших гідропероксидів, що утворюються внаслідок посиленого вільнорадикального окиснення ліпідів і біополімерів у тканині ясен. Підвищення активностей ГР і Г-6-ФДГ при цьому, мабуть, є компенсаторною реакцією, направленою на відновлення в яснах вмісту Г-SH, адже Г-6-ФДГ є основним постачальником НАДФН для ГР. Мелатонін, як відомо [11], стимулює утилізацію глюкози тканинами,сприяє збільшенню в тканинах концентрації АТФ, відновленню порушеного за умов ЦД оксидантноантиоксидантного гомеостазу. Двотижневе щоденне введення щурам із явним ЦД мелатоніну з розрахунку 10 мг/кг сприяло зниженню вмісту базальної глікемії (на 50% порівняно з діабетичними щурами) та нормалізуванню всіх досліджуваних нами показників глутатіонової системи. Висновки 1. При явному алоксановому ЦД (глікемія 8,0ммоль/л) у

121

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Таблиця 1. Вплив мелатоніну на окремі показники глутатіонової системи у тканинах ясен діабетичних щурів (x±Sx, n=6) Показники Глюкозо-6Глутатіон Глутатіон фосфатГлутатіонвідновле- пероксиддегідрогередуктаза, даза, ний, наза, мкмоль/ од.опт.щ./ мкмоль/ мкмоль/ хвмг мг білка хвмг Групи хвмг Контроль 54,3±2,0 95,0±4,0 442±28 79,7±5,1 Явний цукровий діабет 64,3±3,1a 69,3±4,1a 592±30a 98,2±6,2 a Явний цукровий діабет + мелатонін 55,7±2,2 b 95,5±3,3b 439±34 b 78,8±5,5 b b b b b Латентний цукровий діабет 55,0±2,4 99,8±4,4 450±31 77,0±6,5 b b b Латентний цукровий діабет + 53,0±2,1 97,0±5,3 450,0±36 78,0±6,1b мелатонін Примітка: 1. a, b, c - зміни вірогідні (р0,05). 2. a - стосовно контролю; b- стосовно явного цукрового діабету; c– стосовно латентного діабету

яснах щурів відбувається зниження вмісту глутатіону відновленого та порушення функціонування глутатіонової системи антиоксидантного захисту. 2. Екзогенний мелатонін (10 мг/кг, per os, щоденно впродовж 14 днів) сприяє зниженню рівня базальної глікемії та нормалізуванню показників глутатіонової системи в тканинах ясен щурів із явним ЦД. Перспективи подальших досліджень: вивчити вплив екзогенного мелатоніну на оксидантно-антиоксидантний гомеостаз тканин ясен при цукровому діабеті за умов світлової депривації. Література 1. Колесова Н.А. Метаболічні та структурні особливості змін тканин ясен у дітей, що страждають на цукровий діабет / Н.А. Колесова, Л.О. Хоменко, К.О. Карачевська // Вісник стоматології. - 2004. - №1. – С.67 - 70. 2. Симахов Р.В. Метаболические нарушения в мягких тканях пародонта крыс, подвергшихся воздействию повышенных доз селенита натрия, и их коррекция / Р.В. Симахов, А.Ф. Сулимов, В.Д. Конвай // Проблемы стоматологии. – 2014. - № 2. – С. 22 – 24. 3. Ходоровський Г.І. Роль ретино-гіпоталамо-епіфізарної системи в про- й антиоксидантних процесах у тканинах ясен статевозрілих самців білих щурів / Г.І. Ходоровський, Р.Р. Дмитренко, О.В. Ясінська // Фізіол. журн. - 2013. – Т.59, №6. –С.57 - 62. 4. Яремій І.М. Вплив екзогенного мелатоніну на активність піруваткінази та лактатдегідрогенази в яснах і крові алоксандіабетичних щурів / І.М. Яремій, О.Ю. Кушнір, Л.Г. Кузик // Медична хімія. - 2014. - Т.16, №4 (61). – С.70 - 72. 5. Amelioration of diabetes-induced neurobehavioral and neurochemical changes by melatonin and nicotinamide: Implication of oxidative stress-PARP pathway / A. Jangra, A.K. Datusalia, S. Khandwe et al. // Pharmacology Biochemistry and Behavior. – 2013. - Vol.114 115. – Ð. 43 - 51. 6. Effects of melatonin on the glutathione system in the blood of alloxan diabetic rats / Igor Gerush, Taras Boichuk, Iryna Yaremii, Olexandra Kushnir, Oleg Gerush // IUBMB-FEBS (03. 09. 2012 – 09. 09. 2012). - 2012. - Journal 279, Suppl. 1. – P. 88. 7. Gumieniczek A. Nitrosative stress and glutathione redox system in four different tissues of alloxan-induced hyperglycemic animals / A.Gumieniczek, M. Wilk // Toxicology Mechanisms and Methods. – 2009. – Vol. 19, ¹ 4. – P. 302- 307. 8. Kushnir A. Impact of melatonin on the activity of pyruvate kinase in the liver of alloxan – diabetic and tetrachlormethane intoxicated rats exposed to light deprivation / A. Kushnir, I. Yaremii, A. Malinevskaya // European Applied Sciences (ISSN 2195 - 2183). – 2014. - №2. – Р. 35 – 37. 9. Kushnir Olexandra The effect of Melatonin on antioxidant system during Diabetes Mellitus / Olexandra Kushnir, Iryna Yaremii // The journal of scientific articles “Health & education in millennium”– 2013. – tom 15, N [1-4]. -P. 40 – 43. 10. Meshchyshen I. Hypoglycemic and antioxidant action of melatonin in alloxan action of melatonin in alloxan diabetic rats / I. Meshchyshen, O. Kushnir, I. Yaremii // Annales Universitatis Marie Сurie Skladovska. -2010. –Vol. XXIII, N3 (31). – P. 227 - 230. 11. Peschke E. Melatonin, endocrine pancreas and diabetes / E.

122

Peschke // Journal of Pineal Research. – 2008. – Vol. 44. – P. 26 – 40.

Яремий И.Н., Кушнир А.Ю. Влияние экзогенного мелатонина на состояние глутатионовой системы в деснах крыс с алоксановым диабетом ВГУЗ Украины «Буковинский государственный медицинский университет», г. Черновцы, Украина alexcv18@qip.ru Резюме. Введение. Известно, что мелатонин не только осуществляет в организме человека контроль циркадианных и сезонних биоритмов, но и способствует поддержанию в организме оксидантно-антиоксидантного гомеостаза и нормогликемии. Цель исследования: вияснить влияние мелатонина на содержание глутатиона восстановленного (Г-SH) и активности глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы (Г-6-ФДГ), глутатионредуктазы (ГР) и глутатионпероксидазы (ГП) в тканях десен крыс с алоксановым сахарным диабетом (СД). Методы исследования. Животных разделили на 5 групп: 1) контроль; 2) крысы с явным СД – уровень базальной гликемии (БГ) 8,0 ммоль / л; 3) крысы с явным СД, которым начиная с пятого дня после введения аллоксана в течении 14 дней ежедневно в 800 per os вводили мелатонин из расчета 10 мг/кг массы; 4) крысы с латентным СД – уровень базальной гликемии (БГ) 6,9 ммоль / л; 3) крысы с латентным СД, которым аналогично в течении 14 дней вводили мелатонин. Результаты и обсуждение. В тканях десен крыс с явным СД отмечалось снижение содержания Г-SH (на 27%) и рост активностей ГП, ГР и Г-6-ФДГ (на 34, 23 и 19% соответственно при сравнении с интактными крысами). Двухнедельное ежедневное введение крысам с явным СД мелатонина из расчета 10 мг/кг способствовало нормализации всех исследуемых нами показателей глутатионовой системы и базальной гликемии. Вывод: 1. При явном аллоксановом СД в деснах крыс происходит снижение содержания глутатиона восстановленного и нарушения функционирования глутатионовой системы антиоксидантной защиты. 2. Экзогенный мелатонин способствует снижению уровня базальной гликемии и нормализации показателей глутатионовой системы в тканях десны крыс с явным СД. Ключевые слова: глутатионовая система, аллоксановый диабет, десна, мелатонин, крысы. Yaremiy I.N., Kushnir O.Yu. Influence of Exogenous Melatonin on Glutathione System in the Gums of Alloxan-Induced Diabetic Rats Bukovinian State Medical University, Chernivtci, Ukraine alexcv18@qip.ru Abstract. Introduction. It is known that melatonin not only perform body control circadian and seasonal biorhythms, but also helps to maintain the body oxidant-antioxidant homeostasis and normoglycemia. Objective: to determine the influence of melatonin on the content of reduced glutathione (G-SH) and activity of glucose-6-phosphate dehydrogenase (G-6-FDG), glutathione reductase (GR) and glutathione peroxidase (GP) in gingival tissues of rats with alloxan diabetes. Methods. The animals were divided into 5 groups: 1) control; 2) diabetic rats with overt – the level of basal glucose (BG) 8,0 mmol / l; 3) rats with overt diabetes, which since the fifth day after alloxan administration within 14 days daily at 800 melatonin administered per os at 10 mg / kg; 4) rats with latent diabetes - a basal level of glucose (BG) 6,9 mmol / l; 3) rats with latent diabetes, which similarly administered within 14 days melatonin. Results and discussion. In the gum tissue of rats with diabetes was determined reduction of G-SH (27%) and increased activity of GP, GR and G-6-FDG (34%, 23% and 19% respectively compared with intact rats). Two week daily administration to rats with diabetes melatonin at 10 mg / kg contributed to the normalization of all parameters studied us gluthatione system and basal glycemia. Conclusion: 1. In gums of alloxan diabetes rats was a decrease of reduced glutathione content and dysfunction of gluthatione antioxidant defense system. 2. Exogenous melatonin reduces basal glucose level and indices of gluthatione system in the gum tissue of rats with diabetes. Key words: gluthatione system,alloxan diabetes, gum, melatonin, rats. Надійшла 22.06.2015 року.

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

ПРАВИЛА ДЛЯ АВТОРІВ Для публікації в «Галицькому лікарському віснику» приймаються оригінальні статті з основних розділів теоретичної і практичної медицини, огляди літератури, які відображають найактуальніші її проблеми, випадки з практики, питання організації охорони здоров’я, медичної освіти, дискусійні і проблемні статті, творчі портрети вчених, забуті імена науки, оформлені відповідно до наступних вимог. 1. Стаття повинна мати направлення в редакцію, бути завізованою керівником установи, засвідченою печаткою, підписаною її авторами. На одному із примірників без підписів та печаток необхідно вказати прізвище, ім’я, по-батькові, поштову адресу, телефон, контактний e-mail автора, з яким буде проводитись листування. До публікації приймаються лише ті матеріали, які раніше ніде не публікувались і не знаходяться в редакціях інших журналів чи видавництв, про що письмово вказує автор в кінці статті. Статті приймаються українською, російською і англійською мовами. 2. Надсилати перший та другий примірники статті, надруковані на стандартному аркуші форматом А4 (210х297 мм), шрифт – “Times New Roman”, розмір шрифту – 14, інтервал – 1,5. Поля: верхнє – 20 мм, нижнє – 25 мм, ліве – 30 мм, праве – 10 мм. Також необхідно надсилати статті на CD-дисках (текстовий редактор “Word 6.0, 7.0”). Таблиці оформлені у редакторі “MS Word”, графіки – “Excel”, формули – “MS Equation” – записаними окремими файлами. 3. Орієнтований обсяг передових, проблемних статей та лекцій – не більше 12 сторінок машинопису (включаючи ілюстрації, підписи до них, резюме). Всі інші статті – до 8 сторінок (але не менше 6). Короткі повідомлення, рецензії, проблеми викладання – до 5 сторінок. Обсяг оглядових та загальнотеоретичних статей узгоджуються з редакцією. 4. Автор статті зобов’язаний детально її вичитати і відредагувати. Зміст статті викладати чітко, без повторень та довгих передмов. При викладі статті користуватися українським правописом, вживати українську термінологію і дотримуватися норм літературної української мови (при публікації іншими мовами – російської чи англійської мов відповідно). Редакція часопису не несе відповідальності за помилки авторів, залишає за собою право скорочувати статті, змінювати розміщення ілюстрацій, таблиць, графіків. Скорочення слів, назв і т.д. (крім загальноприйнятих) не допускається. Скорочення цитованих видань подавати відповідно до Index Medicus, одиниці виміру – за системою СІ. 5. Всі направлені в редакцію праці рецензуються анонімно, після чого автор отримує повідомлення про те, що статтю прийнято або не рекомендовано до друку. Неприйняті до публікації матеріали, а також статті, оформлені не за правилами, повертаються на вимогу авторів. Статті, які оформлені за правилами та мають позитивну рецензію, передаються до друку тільки у тому випадку, коли проведена оплата, про що повідомляється автору. 6. Дотримання етичних і правових принципів при підготовці статей Всі статті, представлені в журнал «Галицький лікарський вісник», повинні мати список використаної літератури. Автори мають визнати наукові праці, які вплинули на роботу. Автор має вказати фінансову підтримку, отриману при виконанні роботи. Не допускається плагіат чи інші шахрайські вчинки. Всі статті мають бути оригінальними. Автор повинен гарантувати, що ця стаття не подається в інший журнал. Відповідно до зауважень рецензентів слід зробити правдоподібні зміни. Проте, якщо автор доведе, що його дані не підлягають виправленню, редколегія повинна прийняти статтю до друку. Якщо стаття підготовлена багатьма авторами, то всі, які внесли значний вклад в неї, повинні бути включені в список співавторів. Всі автори повинні підписати згоду про передачу авторських прав для остаточної публікації. Всі дані у статті повинні бути реальними і достовірними. Роботи, побудовані на помилкових даних, особливо статистичних, не будуть публікуватись. Якщо робота передбачає використання відомостей про пацієнтів, то від них повинна бути інформована згода. При використанні експериментальних тварин слід заручитись рішенням етичної комісії, що були дотримані всі законодавчі норми. Всі статті будуть рецензовані. Конфіденційність рецензентів поважатиметься. Рецензенти мають вчасно виносити кваліфіковані заключення. Рецензент не повинен мати конфлікту інтересів з дослідженням, автором чи органами фінансування дослідження. У випадку виникнення конфлікту, рецензент повинен відмовитись від рецензування. Головний редактор має право приймати остаточне рішення щодо прийняття або відхилення представленої статті після розгляду на засіданні редколегії. Будь-який член редколегії не повинен мати конфлікту інтересів по відношенню до розглянутої статті. У процесі розгляду підтримується анонімність рецензентів. Редколегія повинна підтримувати високий рівень інтелектуальних та етичних норм без втручання бізнесу. Вона повинна опублікувати виправлення, уточнення або спростування і вибачення в разі потреби. 7. СТАТТЮ ОФОРМЛЯТИ ЗА НАСТУПНОЮ СХЕМОЮ: УДК Прізвище та ініціали автора (авторів) Назва статті Установа (повна назва, місто, країна), контактний e-mail автора Резюме об’ємом не менше 1500 знаків повинно включати наступні аспекти змісту статті: - предмет, тему, мету роботи; - матеріал і методи дослідження; - результати роботи; - висновки. Предмет, тема, мета роботи вказується, якщо вони не зрозумілі із заголовка статті. Методи доцільно описувати, якщо вони відзначаються новизною і тому становлять інтерес. Результати роботи описують максимально точно та інформативно. Висновки можуть супроводжуватись рекомендаціями, оцінками, пропозиціями. Ключові слова (не більш 5 слів чи словосполучень; використовувати терміни зі списку медичних предметних заголовків видання Index Medicus) Постановка проблеми і аналіз останніх досліджень Мета дослідження Матеріал і методи дослідження Результати дослідження Обговорення Висновки Перспективи подальших досліджень у даному напрямку

123

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Література згідно з новими правилами ДСТУ Резюме на русском языке: Фамилия и инициалы автора (авторов) Название статьи Учреждение (полное название, город, страна), контактный e-mail автора Резюме объемом не менее 1500 знаков должно включать следующие аспекты содержания статьи: - предмет, тему, цель работы; - материал и методы исследования; - результаты работы; - выводы. Предмет, тема, цель работы указывается, если они не понятны из заголовка статьи. Методы целесообразно описывать, если они отличаются новизной и поэтому представляют интерес. Результаты работы описывать максимально точно и информативно. Выводы могут сопровождаться рекомендациями, оценками, предложениями. Ключевые слова (не больше 5 слов или словосочетаний; использовать термины из списка медицинских предметных заголовков издания Index Medicus) Резюме англійською мовою: Прізвище та ініціали автора (авторів) Назва статті Установа (повна назва, місто, країна), контактний e-mail автора Резюме (Abstract) об’ємом не менше 1500 знаків повинно включати наступні аспекти змісту статті: - предмет, тему, мету роботи; - матеріал і методи дослідження; - результати роботи; - висновки. Предмет, тема, мета роботи вказується, якщо вони не зрозумілі із заголовка статті. Методи доцільно описувати, якщо вони відзначаються новизною і тому становлять інтерес. Результати роботи описують максимально точно та інформативно. Висновки можуть супроводжуватись рекомендаціями, оцінками, пропозиціями. Ключові слова (не більш 5 слів чи словосполучень; використовувати терміни із списку медичних предметних заголовків видання Index Medicus) Якщо стаття буде друкуватися англійською мовою, то резюме повинно бути українською мовою. 8. Кількість ілюстрацій – мінімальна. Фотографії скановані і записані окремими файлами або виготовлені на глянцевому папері, прямокутні, на звороті кожної ілюстрації вказати номер, прізвище автора і відзначити “верх”, “низ”. Фотографії кількістю більше однієї необхідно розташувати у вигляді монтажу розмірами 150х180 мм, підписи до них подавати на окремому листі. Місця, де в тексті повинні бути малюнки, таблиці, схеми, графіки, відзначати квадратом на лівому полі, в який вписати номер малюнка. Таблиці, малюнки, графіки повинні бути надруковані на окремих сторінках, мати нумерацію і заголовки. 9. У список літератури включати праці, видані упродовж останніх 7-10 років, не більше 15 джерел для оригінальних праць і 30 – для оглядових. Не включати неопубліковані праці, автореферати дисертацій та інші рукописи. Цитовані праці в тексті позначати номерами в квадратних дужках відповідно до списку літератури, автора не вказувати. Список цитованої літератури наводиться згідно із вимогами Держстандарту ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, які наведені у формі 23 «Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який наводять у дисертації, і списку опублікованих робіт, який наводять в авторефераті» (“Бюлетень ВАК” №5, 2009р.), у такому порядку за алфавітом: 1) наукові праці, надруковані кирилицею; 2) наукові праці, надруковані латинським шрифтом. 10. Для отримання інформації про публікацію статті необхідно вкласти у конверт поштову листівку з маркою із зазначенням своєї адреси. 11. Рукописи, листи, побажання і зауваження надсилайте за адресою: Редакція журналу “Галицький лікарський вісник” Івано-Франківський національний медичний університет вул. Галицька, 2 м. Івано-Франківськ, 76018 Для розміщення матеріалів журналу у міжнародних наукометричних базах україномовні статті необхідно обов’язково перекласти англійською мовою, включаючи резюме, і представити в електронному варіанті на окремому диску з поміткою «English». Крім того, англомовний текст слід представити і на паперовому носії. Бібліографічний список до них подати латиницею, вказуючи прізвища всіх авторів з транслітерацією, назву цитованої роботи в перекладі на англійську мову, назву журналу чи іншого джерела з транслітерацією, вихідні дані цитованого видання унормувати відповідно до міжнародних правил, які подані у «Uniform Requirement for Manuscript Submitted to Biomedical Journals». Зразок написання бібліографічного джерела. Варіант статті для друку: Баєвський Р.М. Аналіз варіабельності серцевого ритму при використанні різних електрокардіографічних систем / Р.М. Баєвський, Г.Г. Іванов, Л.В. Петров // Вісник аритмології. – 2002. – №3. – С. 65–70. Англомовний варіант статті (для розміщення на сайті журналу): Baevskiy R.M., Ivanov G.G., Petrov L.B. Analysis of heart rate variability using different ECG systems. Visnyk arytmologii. 2002; 3: 65-70. Передача українських літер повинна здійснюватися згідно з Постановою Кабінету міністрів України №55 від 27 січня 2010 року “Про впорядкування транслітерації українського алфавіту латиницею”. Примітки: 1. Транслітерація прізвищ та імен осіб і географічних назв здійснюється шляхом відтворення кожної літери латиницею. 2. М’який знак і апостроф латиницею не відтворюються. 3. Буквосполучення “зг” відтворюється латиницею як “zgh” (наприклад, Згорани-Zghorany) на відміну від “zh” відповідника української літери “ж”.

124

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

INSTRUCTIONS FOR AUTHORS Only original articles are accepted for publication in Galician Medical Journal. The articles should deal with the main parts of theoretical and practical medicine. They may contain literature reviews of the most urgent medical problems, notes of cases on medical practice, health care and medical education issues, debatable and speculative articles, creative portraits of scientists, forgotten names in the field of science. All these papers should be drawn up according to the following requirements. 1. Every article should have a letter of referral and be authenticated by the head of institution, sealed and signed by its authors. One of its copies (without signatures and seals) should contain the author’s family name, first name and patronymic, as author’s postal address, telephone number and contact e-mail address. Only articles, which have not been published in other editions and have not been submitted to other journals and publishers, shall be accepted for publication. The author shall indicate it at the end of the article. The articles shall be accepted in Ukrainian, Russian and English. 2. Authors should send the first and the second copy of articles, printed on standard A4 sheets (210x297 mm), in “Times New Roman” font, 14 font size, at one-and-a-half type. Margins: top margin – 20 mm, bottom margin – 25 mm, left margin – 30 mm, right margin – 10 mm. Articles should be also sent as computer files on compact discs (text editor “Word 6.0, 7.0”). Tables should be printed in “MS Word” editor, graphs – in “Excel” editor, formulas – in “MS Equation” editor, and each of them should be saved as a separate file. 3. Lead articles, speculative articles and lectures should be limited to 12 pages of typescript (including illustrations, captions to them and summaries). All other articles should be limited to 8 pages (but not less than 6 pages). Short reports, reviews, teaching problems should be limited to 5 pages. The number of pages of surveys and academic articles shall be agreed with the editorial staff. 4. The author of the article shall be obliged to read and edit his or her article carefully. The key part of the article should be presented clearly, without repetitions and without lengthy prefaces. While writing an article, the author should use Ukrainian spelling and Ukrainian terminology, as well as the Ukrainian literary language. The editorial staff of the Journal shall not be responsible for the author’s mistakes and reserve the right to abridge articles, change the arrangement of figures, pictures, tables and graphs. Shortened forms of words and names (apart from generally accepted) shall not be permitted. Abbreviations of the cited editions shall be given according to Index Medicus, and units of measurement – according to CI system. 5. All the articles, sent to the editorial office, shall be read anonymously, and after that the author shall receive a notice indicating that his or her article is accepted or is not recommended for publication. The articles, which are not accepted for publication, as well as the articles, which are made up improperly, shall be given back to authors on their request. The properly made up articles with appreciations shall be published in the journal, provided a payment is effected, and the author shall be informed about that. 6. Publication Ethics and Malpractice Statement All articles submitted for «Halytskyi Likarskyi Visnyk» should have a relevant reference list of articles. Authors should acknowledge the works that influenced the author’s work. The author should also clearly mention the financial support obtained during the work. No plagiarism and no fraudulent data allowed. All articles should be original. The author should ensure that the submitted article is not under publication consideration in any other journal. All authors are needed to correct any mistakes and retraction of incorrect information as recommended by reviewers. However, if the author proves the data cannot be corrected the editorial board should accept the article for publication. If the article is written by several authors all those who have made a significant contribution to the article should be included as co-authors. All co-authors should sign a copyright transfer form before the final publication can take place. All data in the article must be real and authentic. Works based on fraudulent data, especially fraudulent statistical data, are unacceptable and will not be published. If the work involves the use of patients’ data, there should be obtained informed consent of human subjects involved. When using experimental animals in the research the author should comply with all the legal regulations and get the approval of an ethics committee. All articles will be peer-reviewed. The confidentiality of the reviewers will be respected. The reviewer should deliver her/his review in a timely manner. The reviewer should not have any conflict of interest with the research, author, or the research funding authorities of a submitted article. In case the conflict of interest arises, the reviewer should refuse to review the article. The editor-in-chief has the authority to make final decision on the acceptance and rejection of a submitted article after the reviewers’ and the editorial board members’ decision. The editor-in-chief or any member of the editorial board should not have any conflict of interest with respect to the article under consideration. Anonymity of reviewers should be maintained during the review process. The editorial board should preserve high levels of intellectual and ethical standards, without the interference of business needs. The editorial board should publish corrections, clarifications, retractions, and apologies as appropriate. 7. THE ARTICLE SHALL BE DRAWN UP ACCORDING TO THE FOLLOWING SCHEME: Family name and initials of the author (authors) Title of the article Institution (name in full, location), author’s contact e-mail Abstract (100-250 words) should comprise objective, design/methodology/ approach, results The subject, theme, objective of the research are given when they are not clear from the title of the article. It is reasonable to describe the methods if they differ by their novelty and, therefore, can be interested. The results of the research are to be described in the most accurate and informative way. The conclusions can be accompanied by recommendations, estimates and offers. Keywords (not more than 5 words or word combinations, terms from the list of medical subject titles of the Index Medicus edition should be used) Problem statement and analysis of the latest research Objective Design/ methodology/ approach Results Research limitations/implications Prospects of further researches

125

Галицький лікарський вісник, 2015, Т. 22, № 3 (частина 2)

Conclusions References Abstract in Ukrainian: Family name and initials of the author (authors) Title of the article Institution (name in full, location), author’s contact e-mail Abstract (100-250 words) should comprise objective, design/methodology/ approach, results The subject, theme, objective of the research are given when they are not clear the title of the article. It is reasonable to describe the methods if they differ by their novelty and, therefore, can be interested. The results of the research are to be described in the most accurate and informative way. The conclusions can be accompanied by recommendations, estimates and offers. Keywords (not more than 5 words or word combinations, terms from the list of medical subject titles of the Index Medicus edition should be used) In case the article is written in English, the abstract should be in Ukrainian. 8. The number of pictures should be minimal. Photos should be rectangular, scanned and saved as separate files or printed on glazed paper; photo’s sequence number and author’s family name, as well as marks “top” and “bottom” should be put on its reverse. In case of more than one pictures, it is necessary that they should be arranged in the form of assemblage of 150х180 mm, and captures to them should be put on a separate sheet of paper. Places for pictures, tables, graphs and diagrams should be marked with a square on the left margin with a picture’s number. Tables, pictures and graphs should be printed on separate sheets of paper, be numbered and titled. 9. References should contain the works for the last 7-10 years, not more than 15 sources for original papers and 30 sources for survey papers. Unpublished papers, abstracts of dissertations and other manuscripts should not be included. The papers cited in the text should be numbered in square brackets according to the list of references; authors shall not be specified. The list of the cited literature shall be given according to the State Standards’ requirements, published in Bulletin of High Certification Commission № 5, 2009 in alphabetical order: 1) research papers, printed in Cyrillic font; 2) research papers, printed in Latin font. 10. In order to receive information about publication of the article it is necessary to put a stamped and addressed postcard into the envelope. 11. Send your materials, letters, wishes and criticism at the following address: Editorial Office of Galician Medical Journal Ivano-Frankivsk National Medical University 2, Halytska Srteet Ivano-Frankivsk, Ukraine 76018 In order to include the materials of the Journal into bibliographic scientific database the articles and summaries in Ukrainian should be necessarily translated into the English language in full and submitted in an electronic form on a separate disk marked ENGLISH and in a printed form. References to that article should be in the Latin alphabet, indicating the transliterated names of authors as well as the transliterated titles of journals or other sources. The title of the cited research paper should be translated into English in full. Output data of the cited source should be brought into correspondence with the international rules, which could be found in Uniform Requirements for Manuscripts Submitted to Biomedical Journal. Reference sample Boievskiy R.M., Ivanov L.B., Petrov L.V. Analysis of heart rate variability using different ECG systems. Visnyk Arytmologii. 2002; 3:65-70. Ukrainian letters should be transliterated according to the Decision No. 55 of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On the regulation of transliteration from Ukrainian alphabet to Latin” approved on January 27, 2010. Note: 1. Transliteration of first and last names of individuals and geographical names is carried out by the way of letter-for-letter representation in Latin. 2. Soft sign and the apostrophe are not reproduced in Latin. 3. Combination of letters “зг” is transliterated as “zgh” (e.g., Згорани-Zghrorany) as opposed to “zh” - the equivalent of Ukrainian letter “ж”.

126