ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ підпорядкування братств, шкіл і друкарень єпископській владі. Укладені “тридцять три артикули Унії“ показали папському нунцію, і той погодився. Тепер залишались тільки формальності: офіційно облобизатись з Папою, а потім зібрати Собор у себе і проголосити об’єднання Церков. Потій (якому в цих переговорах належала ініціатива) на радощах розповів про свої успіхи князю. Проте замість того, щоб привітати приятеля з успіхом, князь несподівано розлютився на Потія, відмовився погоджуватись з єпископськими артикулами Унії та взагалі різко змінив ставлення до єднання з Римом. Скільки Потій не просив давнього друга передумати (якось навіть на колінах), все було марно: Василь-Костянтин Острозький, один з ініціаторів та ідеологів Унії, в одну мить перетворився на її головного ворога. Що саме не сподобалось князеві в унійному проекті? По-перше, в “артикулах” не було трьох князівських пунктів про згоду з Царгородом, Москвою і молдаванами, а також про “усунення людських вигадок”. По-друге, там були пункти про звільнення Церкви з-під контролю шляхти і братчиків. Можливо, для князя принциповим питанням могла бути згода Царгородського Патріарха, глобальний характер Унії чи “протестантська” реформа обрядів. А ще право патронату не подобалося Єпископам, зате подобалося д шляхті та силь братствам, які не хотіли з всесильних володарів Церкви перетворитись на простих парафіян! Від сварок до розколу Слово багатого князя Острозького важило в очах багатьох міщан і шляхтичів більше за слова єпископів та митрополита. Не всі міщани зі шляхтою читали твір Потія, не всі розуміли теологічні тонкощі і мало-хто хотів відмовлятись від влади над Єпископами та можливості управляти Церквою. Потій з колегами-єпископами опинились у скрутному становищі. У них було два шляхи: або навіки перетворитись на маріонеток князя і шляхти, або ловити момент і діяти швидко. Єпископи обрали останнє: вони вирушили до Риму, де Папа прийняв їх з великими почестями та затвердив “артикули”, навіть залишив непорушним православний “Символ Віри” і не вставив туди західне
№3(74), 2012 16
“філіокве”1. Дев’ятого жовтня в Бресті, в соборній церкві св. Миколая Митрополит Київський скликав Собор, на якому була проголошена Унія. Очолював Собор Київський Митрополит Михайло Рогоза, хоча його ідейним натхненником був Іпатій Потій. Того дня в Бресті був і Костянтин Острозький із Патріаршим Екзархом Никифором, грецьким Архімандритом Кирилом Лукарисом, військом і гарматами. Львівський Владика Гедеон Балабан, славний розбійницькими наїздами на монастирі, також пристав до князя. На сам собор князь не поїхав і разом з прихильниками був у будинку місцевого кальвініста. У присутності князя, який не хотів ані йти на собор, ані висловлювати Єпископам свій протест, вірних йому Єпископів та протестантів Екзарх Никифор проголосив анатему тих, хто прийняв Унію. Фактично, цей антиуніатський “собор” проводив сам князь, бо Никифор не знав слов’янської мови. Однак для князя це не було важливим. Тепер він відчував себе головним і єдиним захисником православ’я, тому вважав необхідним вести боротьбу з Унією всіма можливими засобами – тим більше що братства і шляхта його підтримали. Князь дав Ґедеону Балабану військо, з яким той обходив терени Київської Митрополії та ставив вірних собі священиків. Викладачі з Острозької академії почали писати памфлети проти Унії. А коли вибухнуло повстання Северина Наливайка, повстанці грабували і розорювали маєтки уніатських владик. Навряд чи тут обійшлось без князя, адже брат Северина, Даміан Наливайко, був ректором Острозької Академії. Відтак незгода двох друзів перетворилася у незгоду між Єпископами, Церквами, парафіянами. Небажання поступитись своїми амбіціями спричинило те, що церковна Унія не об’єднала Русь-Україну, а навпаки спричинила церковний розкол. Так само посварились Рим і Константинополь у 1054 році. Теж саме, на жаль, нерідко відбувається і тепер... Віктор Заславський 1
Більшість греко-католиків сприймає догмат про походження Св. Духа від Отця і Сина, але читання Символу Віри офіційно дозволяється як з цією вставкою, так і без неї.
Дiти Непорочної