Page 1

вересень/жовтень │ 2015 │ #05(09)

психологічний журнал для тих, хто думає


В номері Тайм-менеджмент

Шум у житті людини Скільки годин направду потрібно, щоб виспатися?

3

Роман Кушнір Роман Кушнір

4 12

Ярослав Драб

16

Юлія Короцінська

20 24

Мистецтво спілкування

Психологічні особливості спілкування у зрілому віці Прикладна геніальність

Інформація та емоції Винайти освіту заново

Наталія Кузьма

Особистість

Правильні «розстановки» Берта Хелінгера Мій досвід

Від мотивації до реальних результатів Експеримент

Про ляльку Бобо та агресію на екрані

Соломія Чир

28

Наталя Ковб

32

Соломія Чир

34

Юлія Короцінська

38

Тетяна Федчук

46

Юрій Вінтюк

52

Тетяна Федчук

56

Оксана Мокрiєнко

60

Діти

Мама, тато й я – щаслива сім’я Психодіагностика

Графологія – ключ до підсвідомості?! Узалежнення від комп’ютера: Діагноз чи життєва трагедія?

Зоопсихологія

Небезпечна показовість Сім’я чи кар’єра – що обрати?

Психологія бізнесу

Cоціум

Моральна ексклюзія

66

Віталій Проценко

Притча номера

78

Повна чаша вересень /жовтень


Слово редактора

4

Найпростіший спосіб прожити якісне і насичене життя – це тримати свої внутрішні стандарти вищими за зовнішні. Внутрішні стандарти – це ваші вимоги самих до себе. Зовнішні стандарти – це вимоги, які вам ставлять інші (суспільство, роботодавець, кохані люди). Доки ваші вимоги до себе будуть вищої якості, аніж те, що потребують від вас усі, хто зовні, – до того часу можете бути певні у повному володінні ситуацією. Це принцип, на основі якого я рекомендую вибудовувати бізнеси, особисті взаємини чи загалом своє життя. Основна проблема зазвичай і полягає у тому, що люди керуються надто низькими внутрішніми стандартами. Скажімо, його стандарт на роботі – це трохи впиратися рішенням шефа і сяк-так і з запізненням виконувати свої обов’язки. Звісна річ, що шеф буде пред’являти такому працівникові претензії і, відповідно, деморалізувати його ще більше. В особистому житті людина, наприклад, вважає, що квіти дружині один раз на день народження і раз у рік на 8 березня помитий посуд за собою – це норма, – то й отримує постійні скарги дружини та її німі чи усні докори. Або, скажімо, на її думку, сперечатися з директором і все одно робити посвоєму – це ок, так само як, наприклад, приготування раз у півроку чогось смачненького на вечерю – це норма турботи про чоловіка, і, як наслідок, вона отримує його вічно невдоволеним і втомленим життям. Якщо би, навпаки, всі вимоги до вас були б уже раніше пропрацьовано внутрішньою нормою, то на роботі ви стали би найкращим працівником, а вдома чудовим сім’янином. То які у вас стандарти турботи про кохану людину? Допомоги по дому? Вчасності? Відповідальності? Добрих взаємин? Частоти посмішки? Впевненості? Ініціативності? Рішучості? Допомоги по догляду за дітьми? Підтримки своїх працівників? Стресостійкості? Заробляння грошей? Турботи про батьків? Розповідання казок дітям? Чесності щодо партнера? Ввічливості? Чистоти мовлення? Порядку на робочому столі? Приготування їжі? Можливостей свого тіла? тощо. Що ще варто знати про стандарти: • Люди часто мають конфлікти саме на ґрунті відмінностей у стандартах. Внутрішній стандарт – це те, на що впливаєте ви самі, і тому, якщо у силу якихось обставин ви не можете підтримувати певний стандарт, то тільки ви самі здатні вирішити, знижувати його чи ні. • З часом стандарти обов’язково потрібно підвищувати, причому робити це швидше, аніж таку вимогу пред’являє світ ззовні. • Не дозволяйте, щоб вам нав’язували стандарти, до яких ви не готові чи в яких не бачите сенсу, але до тих, які хотіли би розвинути, тягніться самі. • Не занижуйте свої стандарти на догоду іншим, менш вправним колегам, чи близьким людям, або менш розвинутим середовищам. Навпаки, своєю ненав’язливою, але взірцевою поведінкою заохочуйте їх підвищувати свій стандарт. • І ще варто пам’ятати те, що вимоги до себе не повинні перетворюватися на вимоги до інших! Це ваші стандарти, і ви самі маєте дбати про їх дотримання! Не зобов’язуйте інших діяти так, як від них очікуєте ви. Прийміть на себе завдання у житті – постійно підвищувати свої стандарти і вимагати від себе більшого! Ні для кого, а для себе, просто так: щоб відчути неповторну глибину якісного життя за високим стандартом! Ви цього варті!

З любов`ю, оман Кушнір

09/10 │ 2015 │ #05(09)


6

Роман Кушнір

ШУМ

Тайм-менеджмент

У ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Одна людина жує жуйку, інша палить цигарку; ще одна ходить на роботу, а інша вчить іноземну мову; хтось слухає музику, а хтось постійно почухується; дехто п’є горілку, а ще хтось прибирає і без того чистий стіл; якийсь дядечко читає газети, а якась тітонька лайкає фотки з песиками у соціальних мережах. Всі вони такі різні. Але всі вони цілком однакові – всі вони створюють шумову завісу, яка дозволить їм відгородитися від реальності. Вони – це не якісь примарні й далекі, дивні й залежні люди. Вони – це кожен із нас. Вони – це ми. Чому всі проблеми людини від надлишку часу? Більшість людей тільки і жаліються на те, що у них «немає часу». Так виглядає, наче хтось їх добряче обділив: усім дав по 26, 30 і навіть 32,5 години, а їм бідолашним тільки 24 і то неповних. З одного боку, час схожий на шлунок – скільки б не їв, а на улюблений смаколик місце завжди знайдеться, а з іншого, – той, хто має 24 вільні години і може нічого не робити, як би це тавтологічно-парадоксально не звучало, не може нічого не робити, бо має час, у який хоч чимось потрібно зайнятися. Погодьтеся: ми не можемо не витрачати свій час: хоч спи, хоч читай, хоч сади огірки, хоч дивись серіал – але роби щось! Тому коли хтось стверджуватиме, що має мало часу, – не вірте! Людина має забагато часу, ну, найменше тому, що якби його дійсно не мала, то не мала б і часу вам про це розказати. Тому всі проблеми людини від надміру часу. Бо той, хто його має мало, наповнює змістом і не має часу на різні дурниці. Візьму на себе сміливість стверджувати: ще 200 років тому для чоловіків і десь 100 років тому для жінок у нашому суспільстві такої проблеми не існувало. Люди у своїй широкій масі повинні були весь час присвячувати пошуку поживи, народженню дітей, підтриманню нормального рівня побуту – тобто знаходитися у постійному русі лише для того, щоб вижити. 09/10 │ 2015 │ #05(09)

Звісна річ, я надто узагальнюю: і періоди в історії розгорталися радше хвилями, а не як висхідна пряма; і завжди існували більш заможні верстви суспільства, аналогічно, як і верстви, котрі перебували на такому соціальному дні, що взагалі не потребували дбати про побут. Однак спробуйте порахувати, скільки часу мало би знадобитися умовній середньостатистичній людині 200 років тому, аби підтримати свій побут (приготування їжі, прання, прибирання тощо), рівень гігієни, знання, стан тіла і здоров’я, а також для своїх численних дітей на тому рівні, на якому ми його маємо зараз, і одразу стане зрозуміло, чому в нас, сучасних, порівняно так багато часу. Однак кожна перевага має і свій недолік: розвинувши численно більші (складніші) суспільства, ми платимо великий соціально-психологічний податок у вигляді стресів і труднощів у порозумінні й щонайгірше маємо час про те все думати! Таки-так у соціальному плані печерні люди були спокійніші. То як ви використовуєте ту велетенську кількість енергії, вивільненої завдяки науково-технічному прогресу, і час, який уже не треба аж так наполегливо вкладати у забезпечення свого проживання? А як із цим справляються люди навколо вас? Не обманюй-


Шум у житті людини тесь: якщо бачите людину, яка лежить на дивані й дивиться телевізор чи грає у комп’ютерну забавку, в неї не брак енергії, а її надлишок, причому такий, що вона дозволяє собі трошки його [час] вбити. І проблеми її також будуть усі пов’язані з надміром часу, який немає куди розподілити. Коли на фермерському господарстві десь у Середземномор’ї є надурожай помідорів, то частину з них викидають у море, щоб підвищити ціни на ті добірні томати, які залишилися. Аналогічно працюють і «паразити свідомості» (Шуми) – захищають людину від використовування енергії на повну, тому що це може і зашкодити. Спробуйте подивитися на близьких і рідних, співробітників і на себе самих із такої перспективи. Переконаний: багато що для вас відкриється у зовсім іншому світлі. Адже наскільки ж потрібно себе відчувати перспективним, щоб отак от гаяти час? Наскільки багато часу відчуває у запасі людина, яка стільки всього важливого поки не робить? Це ми досі говоримо про глобальний аспект вивільнення часу. Але набагато цікавіше розглянути більш короткотермінові способи боротьби людей із надлишком часу, тобто роботу Шуму – відволікання від важливого і справжнього на користь несправжнього й імітованого.

То що таке Шум і які бувають Шуми? Шум – короткотерміновий спосіб гаяння часу і спосіб втечі від реальності, приглушування і/або викривлення життя у тій формі, в якій людина зможе з ним справитися. Більшою чи меншою мірою всі ми підвладні Шумам, просто вони бувають різної інтенсивності, помітності та якості. Кожен втікає від реальності як тільки може. Хтось починає втрачати зір, хтось «зависає» у соцмережах, інший іде у секту, дехто пробує танцювати, у когось загострюються шкідливі звички, а хтось береться за написання віршів. Проявів насправді багато, й інколи вони навіть маскуються під цілком практичні речі, але загалом

Тайм-менеджмент

7

усіх їх відрізняє невміння людини повестися поіншому і залишитися наодинці з собою. Поясню, що маю на увазі: коли людина «не може чогось не робити» – тобто «мусить» подивитися серіал, запалити цигарку, накричати на когось, з’їсти солоденького, піти на роботу, почитати новини в Інтернеті, полузати насіння чи, наприклад, погризти нігті й при цьому без виконання таких або інших дій відчуватиме неспокій і незрозумілу тривогу, то ми маємо ситуацію з типовим Шумом, яким намагаються заглушити свою реальність. На превеликий жаль, люди люблять закидувати своє життя різним непотребом, тільки щоб не стикнутися з реальністю віч-на-віч: розприскувати навколо гарний запах, щоб не чути, в якому болоті вони живуть. І, навіть утікаючи від одного Шуму, людина зазвичай потрапляє в інший. Наприклад, відклавши газету, йде на зустріч із друзями, де палить цигарку, після якої п’є каву, а, прийшовши додому, починає бавитися у комп’ютерну гру і, нарешті згадавши про якусь важливу невиконану роботу, створює Шум, метушливо наздоганяючи вчорашній день. Направду, люди часто живуть уривчасто, припадково, спалахами активності й ще називають це ефективністю чи принаймні думають про себе як про працьовитих, істерику і припадок сміху на каві називають дружбою, а напади самотності й бажання знайти собі когось після них – любов’ю, хоча всі вищеперелічені соціальні риси потребують дуже ґрунтовної роботи над собою, наполегливої праці, з використовуванням кожної хвильки часу і у стані, коли все умовно добре, і коли все умовно зле. Тому-то і не отримують регулярно нічого бажаного, а лише спорадично, випадковим чином. Не життя, а суцільний Шум.

Людині нестерпна зустріч із самою собою, бо тоді доведеться побачити власну недосконалість і визнати її. Тому вибирають постійно ввімкнені телевізор чи радіо. Бо навіть якщо нічого не слухатимуть, то коли випадково стикнуться з тишею чи незручною думкою, яку не зможуть витримати, матимуть швидко куди втекти – в імітацію життя у Шумі. Тому постійно тримають мобільні гаджети біля себе: а раптом я злякаюсь себе і доведеться втікати – буде куди; тому-то не вимикають комп’ютери, бо це цілі портали для втечі у Шум, тому-то тримають вересень /жовтень


Роман Кушнір

14 Тайм-менеджмент

СКІЛЬКИ ГОДИН НАПРАВДУ ПОТРІБНО, ЩОБ ВИСПАТИСЯ? Дуже часто чую таке питання на курсах і тренінгах із тайм-менеджменту і через те, що зазвичай даю однакову відповідь, хочу детальніше розкрити її. Адже сон – це невід’ємна частина нашого життя, яка приблизно займає 1/3 цілого дня. Тож розуміння механізму правильного відновлення під час сну як суттєво оптимізує цілий робочий день, так і дозволяє за певних умов вивільняти десятки і сотні, а впродовж життя і тисячі годин на створювальну роботу. Сон (і все, що у ньому відбувається) цікавив мене ще зі студентських літ. Пам’ятаю, як успішно практикував усвідомлені сновидіння (це коли ви знаєте, що спите, але при цьому можете усвідомлювати свої дії під час сну), і не дуже успішно деривацію сну (це коли ви 24 години бадьорі, а потім 24 спите), як проводив різні експерименти із записуванням і трактуванням сновидінь, пробував сон по 15 хв. кожних чотири години (як буцімто робив Леонардо да Вінчі), намагався засинати стоячи … одним словом, усе, що міг фізично і на що вистачало фантазії й натхнення, випробував. Не скажу, що мені перераховані досліди аж дуже допомагають зараз, але певним чином саме 09/10 │ 2015 │ #05(09)

вони підштовхнули до думки, якою активно ділитимусь у цій статті: для того, аби висипатися, треба спати не довше, а правильніше! Дуже часто те, що, як ми думаємо, впливає на якість сну, має насправді дуже обмежений вплив на нього. Тривалість, місце (нове, незнайоме), позиція сну, людина/люди поруч, «буття совою чи жайворонком», час попереднього сну, звісно, мають незаперечний вплив на якість сну (в клітці з тигром навряд чи дуже поспиш, так само, як мало хто не звалиться з ніг після 24 годин «на ногах»). Але все ж визначальними факторами у довготерміновій перспективі є такі впливи, на які зазвичай ми не звертаємо увагу, причому деякі з них цілком очевидні, а інші геть дивні. Тож почнемо з початку. На те, коли ви встанете виспані, впливає наступне: Важливо, коли ви підете спати. Начебто цілком очевидна закономірність, але дуже часто люди про неї забувають. Відповідно, коли питають: «Як мені почати рано вставати, адже справді можна встигнути набагато більше та якісніше всього» я рекомендую формулювати питання по-іншому: «Як мені почати раніше лягати спати?» Направду засипання до 22:0-23:0 за інших рівних умов не лише

1.


Скільки годин направду потрібно, щоб виспатися? забезпечує кращий сон, але і задає більш природний режим дня. Орієнтовно до 24:00 найкраще відбувається оновлення організму, і якщо ми не навантажуємо його у цей час зайвими калоріями, емоціями чи інформацією, яку треба переробити, то і він відповідає нам швидким перезавантаженням. Логічно наступний пункт стосується того, Що ви робите безпосередньо перед сном. Висококалорійна їжа завантажує печінку і серце, які хочуть перепочити, а висококалорійна інформація тисне на відчуття і формує важкі думки. Тому візьміть собі за правило не їсти надто багато на ніч (хоча і геть голодними йти не варто), але щонайважливіше – не читати жодних (!) новин, постів чи е-мейлів. А й справді, для чого читати листи, на які не зможете відповісти, пости, котрі не зможете обдумати як слід, і головне новини, котрі не мають до вас жодного стосунку і на котрі ви теж зовсім не впливаєте? На жаль, типовий день людина проводить по-іншому: ввечері перед сном, відчуваючи якусь внутрішню нереалізованість, хоче «полегшити» собі життя і дивиться про нове у світі (хоч для чого їй це знати, коли вона не знає, що діється у думках близьких людей на кухні поруч?). Новини рідко коли бувають аж такі приємні, зазвичай вони акцентують на проблемах і невдачах, катастрофах і негативних прогнозах, тому людина, начебто задовольнивши якийсь інформаційний голод, скоріше за все «перебрала». Відповідно, засинає вона з важкою головою, як наслідок, вранці хоче «похмелитись» і знову залазить на сайти новин і у соціальні мережі. Відповідно, хоч і відчуває себе присутньою у житті світу, насправді лише відсуває графік виконаної роботи, а отже і власних досягнень подалі. Впродовж дня така людина далі гасить стрес, сідаючи на інформаційну голку, і, як наслідок, ввечері відчуває внутрішню нереалізованість. І порочне коло розпочинається з самого початку… Особисто я знаю: якби не позбувся дурної звички перевіряти листи і читати новини, а також сидіти в Інтернеті перед сном, то не написав би жодної книги, так само як і не досяг інших цінованих мною здобутків. Але і цього мало, бо, щоб висипатися, потрібно … визувати чоботи перед вкладанням у ліжко. Тобто Не засинайте з емоційно невикінченими справами (у брудних чоботях). Ще до сну потрібно відпустити невідпущене, пробачити непробачене, подякувати недодякуване, вибачитися за невибачене, попросити недопрошене, додати недодане і розповісти нерозповіджене, так само, як і віддати забране. Мова йде про різного роду емоційні

2.

3.

Тайм-менеджмент 15

стани, котрими наповнювався день. Бо направду засинати з такими емоційними гачками всередині, з незалікованими ранами і моральними синцями – це ніжне самогубство. Причому, коли будете все вищеописане робити (зокрема, віддавати), пам’ятайте: не вимагайте конкретної реакції в іншого, а просто віддайте належне, а що людина з тим робитиме, – це вже її справа. Впровадьте у своє життя принцип «а що якщо я цієї ночі не прокинуся?» Як після того засинати, тримаючи образу чи кривду на когось, відчуваючи провину чи будучи невдячними. Направду такий підхід дозволяє розпочинати новий день, наче нове життя, якщо не з чистого, то хоча б не зі зіжмаканого листка. Це досить просто звучить і є на диво ефективною практикою: люди, котрі перед сном моляться, медитують чи проводять аналіз дня, дякують людям і ситуаціям, які цьому дню товаришили, сплять набагато краще.

4.

Однак більш неочевидним фактором, що впливає на сон, є тривалі емоційні проблеми. Тобто те ж, що і у попередньому випадку, тільки затягнуте у часі. Фактично прерогатива бути виспаним після сну належить тільки тим людям, котрі живуть чесно з собою і з іншими. Відкрито і щиро. Без гарпунів у тілі. Гарпун – давноминула ситуація, негативне ставлення до якої досі бентежить людину, хоча це і не відбувається постійно, а є наче фоном. Гарпунами можуть бути нерозповіджений секрет, неподолана залежність, невирішений емоційний конфлікт (особливо з батьками, дітьми чи коханими людьми), відчуття провини за давноминулу подію або інший емоційний мотлох, який так легко набути і так важко потім відпустити. Знаєте, як інуіти ловлять китів, плаваючи на своїх невеличких обшитих шкірою човниках? Так, саме отих велетенських морських ссавців, що з ними навіть більшість кораблів не змогли би тягатися? Першим вересень /жовтень


18 Мистецтво спілкування

Ярослав Драб

Психологічні особливості спілкування у зрілому віці

Той, хто знаходить задоволення в самотності, або звір, або Бог. Арістотель Спілкування у зрілому віці має особливе значення в порівнянні з іншими віковими періодами. Існує точка зору, що до старості людина частково втрачає здатність контактувати і коло її спілкування обов’язково звужується. Однак це далеко не завжди так. Спілкування літніх людей, з одного боку, є продовженням основних тенденцій спілкування в молодості, з іншого, – визначається успішністю адаптації до старості, тобто задоволеністю сьогоденням. Якщо протягом життя вироблені зрілі контакти з оточуючими, то і у старості можливість задоволення потреби в емоційних контактах зберігатиметься. Слід зауважити: взаємозв’язок між задоволеністю теперішнім

часом та соціальними контактами дещо менш однозначний, ніж взаємозв’язок спілкування у молодості й старості. Потрібно визначитися з тим, що є причиною, а що наслідком. Для цього звернемося до аналізу явища самотності у старості. Перш за все необхідно відокремити самотність від ізоляції. Ізоляція – це об’єктивна відсутність соціальних контактів. Самотність є суб’єктивним психічним станом і слабо залежить від наявності або відсутності контактів. Більше того, людина може бути реально ізольованою, але не відчувати самотності. Ступінь самотності залежить від очікувань по відношенню до інших. Вона може виникати від невміння людини структурувати свій час, а може виконувати функцію контролю за оточенням.

Ті літні люди, хто не вміли досягати близькості у спілкуванні в молодості або нерідко вступали з оточуючими в конфлікти, найімовірніше, страждатимуть від нестачі спілкування і у старості. 09/10 │ 2015 │ #05(09)


Приєднуйтесь до навчання у SPE – Школі розвитку №1 в Україні! Найрізноманітніші курси особистісного зростання

21

Удосконалюйте свої навики – досягайте більшого.

Київ

Школа функціонального тайм-менеджменту (Роман Кушнір) з 06.10 Моделювання стратегій дітей (Роман Кушнір) з 06.10 Мистецтво спілкування зі складними особистостями (Роман Кушнір) з 12.10 Теорія брехні (Роман Кушнір) з 12.10 Чоловік і жінка: як знайти себе у особистих взаєминах (Роман Кушнір) з 17.11 Школа фінансової грамотності (Роман Кушнір) з 17.11 Упередження сприйняття і нав`язування цінностей (Роман Кушнір) з 23.11 Ораторське мистецтво (Роман Кушнір) з 23.11

Львів

Тільки той, хто невпинно вчиться, отримує можливість реалізувати будь-які прагнення у своєму житті.

Детальну інформацію шукайте на сайті

www.spe.org.ua

або телефонуйте

+38 096 308 00 32

Невербальна комунікація (Юрій Старик, Сергій Ковач) з 17.08 Теорія брехні (Юрій Старик, Сергій Ковач) з 31.08 Ораторське мистецтво (Юрій Старик, Сергій Ковач) з 8.09 Моделювання стратегій дітей (Роман Кушнір) з 8.09 Навчання колективу і командоутворення (Юрій Холоденко, Роман Касіян, Христина Дума) з 28.09 Вулична психологія (Юрій Шивала, Тарас Радзівіл) з 31.09 Школа продаж (Юрій Холоденко) з 03.10 Школа функціонального тайм-менеджменту (Юрій Старик) з 05.10 Лідерство у спілкуванні (Юрій Старик, Сергій Ковач) з 05.10 Тайм-менеджмент (online курс) (Юрій Старик) з 05.10 Школа фінансової грамотності (Андрій Баландюк) з 06.10 Мистецтво спілкування зі складними особистостями з 20.10 Інтернет-маркетинг (online курс) (Юрій Старик) з 02.11 Ораторське мистецтво ((Юрій Старик, Сергій Ковач) з 09.11 Акторська майстерність (Ярина Геречка) з 09.11 Швидко читання і розвиток пам’яті (Гордій Остапович) з 23.11 Моделювання стратегій дітей (Анна Замостна) з 24.11 Вулична психологія (Юрій Шивала, Тарас Радзівіл) з 30.11 Школа ефективного вивчення іноземних мов (Гордій Остапович) з 14.12 вересень /жовтень


Юлія Короцінська

22 Геніальність

ІНФОРМАЦІЯ

ЕМ О Ц І Ї та

волення потреби. Тобто, якщо ми знаємо, як вирішити ту чи іншу проблему, то виникають позитивні емоції. Якщо ж необхідних знань немає, – переживаємо негативні емоції.

Точки дотику та суперечності Існує припущення, що колись емоції були передформою мислення і виконували найпростіші, але життєво необхідні функції. Вони прогнозували зміни навколишнього середовища, причому здійснювали це комплексно, цілісно, без детального аналізу, як у процесі розумової діяльності. Вони виступають додатковим мотиваційним фактором: прагненням уникнути події, що породжують негативні емоції, та включитися в події, що викликають позитивні переживання. Як бачимо, зв’язок емоцій та мислення існує. І це ми добре відчуваємо щодня: позитивні думки поліпшують настрій, негативні, навпаки, погіршують; коли стається радісна подія, ми можемо не звернути увагу на чиїсь неприємні слова, а думки легко і вільно вирують у голові, створюючи нові ідеї. Та чи існує вплив інформаційних потоків на наш емоційний стан? Чи правда, що інформаційне перевантаження робить людину дратівливою, агресивною, породжує тривогу та навіть депресію? Аналіз зв’язку емоційної сфери з когнітивною (сферою мислення) можна проілюструвати на прикладі «інформаційної теорії емоцій» П.В. Симонова, створеної у 60-70-ті рр. ХХ ст. На думку Симонова, позитивна емоція виникає лише у випадку, якщо інформація, що стала відомою, перевищуватиме раніше відомий прогноз відносно ймовірності досягнення цілі – задо09/10 │ 2015 │ #05(09)

Що таке синергія? Обробку інформації можна характеризувати протилежними визначеннями, які пов’язані з функціями півкуль: раціональне (ліва півкуля) – інтуїтивне (права); інтелектуальне – чуттєве; абстрактне – конкретне; аналітичне – узагальнене; історичне – позачасове; техніцизм – інтуїтивізм. Тобто «... півкулі головного мозку співпрацюють, тонізуючи одна одну». Така інтегративна робота і називається «синергія». Житомирські науковці Брандес В.М., Вознюк О.В., Вірковський А.П., Гужанова Т.С. займалися вирішенням питання синергії для вирішення психологічних та педагогічних ситуацій і дійшли висновку, що процес вирішення проблеми повинен мати циклічний характер: після аналітичної обробки проблеми лівою півкулею необхідно обов’язково перейти до обробки інформації правою півкулею (підсвідоме, інтуїція, образи), а потім – назад до лівої. Тобто алгоритм наступний: - спочатку проводиться аналіз власних відчуттів, думок та дій щодо проблеми (задачі): На скільки відсотків я зацікавлений у вирішенні цієї проблеми? Які вигоди я буду мати, якщо вирішу цю проблему? Що є головним, найбільш суттєвим у цій проблемі? Що для мене стало зрозумілим? Що я відкрив для себе? - далі ми повинні перейти до обробки інформації правою півкулею, тобто намалювати проблему чи ситуацію або ж написати про неї історію, казку, вірш, програти сценку; - після цього знову треба повернутися до роботи лівою півкулею – проаналізувати, зробити підсумок,


Наталія Кузьма

26 Геніальність

ВИНАЙТИ ОСВІТУ ЗАНОВО Світ динамічно змінюється. Якою буде освіта вже за десять, двадцять, тридцять років? Що потрібно змінити, аби діти ходили у школу з радістю та прагнули вчитись? Як допомогти дитині бути готовою до незнаного нікому майбутнього? Як знайти підхід до сучасного покоління дітей? Поки державні мужі займаються «косметичним ремонтом» – змінюють кількість років навчання, закони про освіту, правила отримання наукових ступенів, – дехто вже будує абсолютно нову освіту. Школа-тюрма освіта дорівнює знанням, які дорослі «запихають» у Що нині тільки не критикують. Школі дістається чи голови дітям. Це неефективно. Психолог Лора Шульц не найбільше. Пітер Грей, американський психолог, провела такий експеримент: вона дала групі дітей професор Бостонського коледжу, взагалі провокатив- 4-5 років пограти з іграшками, в яких при натисканні но порівнює школу з тюрмою, де теж є позбавлення різних кнопок запалювалися лампочки або звучала волі, змушування робити те, що учень не бажає, та музика. Іншій групі вчитель попередньо пояснив покарання за невиконання. «Сьогоднішня система принцип роботи іграшки. Виявилося: у першій групі Су- діти гралися довше й азартніше, ніж у другій (діти освіти робить дітей нещасливими і випробовує їх часна на психічну міцність. Вона не гарантує їм ні вирішили: вчитель розказав їм усе, що вони система постійної роботи, ні зарплати, ні безпеки, як можуть знати). У школі спостерігається анаце було ще кілька років тому», – переконує освіти готує спе- логічний ефект. ціалістів миП. Грей. Натомість нагадує, що бажання Тієї ж думки й Мікіо Кайку, автор бестселенулого. вчитись є таким самим природним, як потрера «Фізика майбутнього». Він констатує, що ба в їжі чи питті. Є вроджена природна цікавість, сучасна система освіти готує спеціалістів минубажання розважатися та зав’язувати відносини. лого: «Вчимо, аби випускники йшли на роботу, якої Психолог наводить приклад відомих людей, які стали не існує, забезпечуємо інтелектуальними інструменуспішними у різних галузях, але їх єднає нелюбов до тами, які давно неефективні». Він наводить приклад: школи (їх або виганяли, або вони йшли звідти самі): колись освіта готувала ефективних робітників, що Марк Твен, Томас Едісон, Уїнстон Черчілль, Альберт гарно пишуть, швидко рахують… Втім, із розвиЕйнштейн, Річард Бренсон. тком інтернет-технологій, а особливо гаджетів типу Пітер пояснює: справа у тому, що в сучасній моделі Google Glasses це не є таким важливим. «Невдовзі на09/10 │ 2015 │ #05(09)


Соломія Чир

30 Особистість

Правильні «розстановки» Берта Хелінгера Берта Хелінгера, автора методу сімейних розстановок, можна сміливо назвати живою легендою. На семінари 89-річного філософа сьогодні приходять сотні слухачів, а його методику практикують спеціалісти всього світу. Проте тема розстановок суперечлива: у той час, як клієнти називають Хелінгера генієм, науковці його критикують… Ми ж не поспішатимемо з висновками, а спробуємо насамперед зрозуміти суть сімейних розстановок. Як же Берт Хелінгер допомагає людям?

«Люди чи ідеї?» Антон Хелінгер (Anton Hellinger, справжнє ім’я філософа) народився 16 грудня 1925 року в Німеччині. Хлопчик змалку хотів бути священнослужителем, тому вже у 10 років він покинув батьківський дім та почав навчання у католицькому інтернаті при монастирі. В 1941 р. нацисти закрили інтернат, тому Антон вимушений був продовжити навчання у міській школі. А вже у 17 років Хелінгера забрали на службу в німецькі війська. Через три роки хлопець був ув’язнений американцями на території Бельгії. Після втечі з табору Антон повернувся у Німеччину. Тут він вступив у католицький релігійний орден та взяв ім’я Сюйберт (Suitbert). Саме під новим скороченим ім’ям «Берт» (Bert) Хелінгер став всесвітньовідомим вченим та філософом. В університеті Вюрцбурга (Universität Würzburg) він вивчав філософію та теологію. А прийнявши 09/10 │ 2015 │ #05(09)


Наталя Ковб

34 Мій досвід

ВІД МОТИВАЦІЇ ДО РЕАЛЬНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ Система вищої освіти кожної країни є запорукою успіху цієї ж країни в майбутньому, генератором її ідей, прискорювачем економічного розвитку та інтеграційних процесів людського капіталу.

Проблеми української освіти завжди викликали багато дискусій та суперечок. Серед масивних підводних рифів вищої освіти неодноразово називали невідповідність навчальних програм спеціальностей реальним потребам ринку, низький рівень підготовки спеціалістів, акцент на теоретичну освіту, нерозвинену інтеграцію в європейський та світовий інтелектуальний простір, корупцію, бюрократію. Перелік можна продовжувати, але зупинимося на одному, на мою думку, досить важливому факторі впливу. Це внутрішня мотивація того, хто викладає. Банально? Давайте розберемося. Що сьогодні бракує українським вишам? Здавалося б, усе є: мудрі голови, ідеї, система Болонського процесу, сертифікати якості освіти, міжнародні нагороди, відзнаки. Але для повного завершення картинки чогось таки бракує. Щось не врахували. Що ж не так? Ідеологічний підхід. У нас як звикли? Якщо ти вчитель, викладач, а 09/10 │ 2015 │ #05(09)

не дай Бог професор, то все – ти персона vip. У тебе статус, крутий диплом і ти «на коні». Викладатися на лекційних заняттях не завжди потрібно, ти ж професор, у тебе звання. Не гоже тобі розмінюватися на дрібні лекційні заняття. І тут починається. Виявляється, чим вище ти стоїш кар’єрною чи науковою драбинкою, тим менше точок дотику зі своїми абсолютно земними студентами. Дещо іншу ситуацію сповідують у Вищій школі Університету прикладних наук Дойче Бундесбанку в Хахенбурзі (навчальний заклад створений 1980 року під патронатом центрального банку ФРН з метою підготовки висококваліфікованих спеціалістів банківської та фінансової сфери). Тут як першочергову мету кожен викладач розцінює якісне наповнення знаннями, практичними навичками та розумінням голів своїх студентів. Викладач працює, не так для себе, як для свого студента. Адже саме студент і його знання є свідченням професіоналізму та вартості самого викладача. Все просто. Освітній процес тут напряму залежить від мотивації викладача навчити студента. А мотивація


Соломія Чир

36 Експеримент

Про ляльку Бобо та агресію на екрані Агресія й жорстокість на екранах наших телевізорів – особливо актуальна проблема. І здавалося б, дбайливі батьки повинні розуміти всю небезпеку екранного насильства й жорстко цензурувати те, що дивляться їхні діти. Але декому легше, аби малеча увімкнула телевізор чи улюблені комп’ютерні ігри: і дорослим не заважає, і в хаті тихо… Можливо, таким батькам час ознайомитися з результатами експерименту канадського психолога Альберта Бандури. Ще у середині минулого століття вчений науково продемонстрував, як спостереження за насильством впливає на психіку малечі. Вам цікаво, як і чому надувна лялька Бобо постраждала від дитячої агресії?

Експеримент Альберта Бандури Альберт Бандура (Albert Bandura), вчений українського походження, 1961 року провів експеримент, завданням якого було дослідити вплив моделювання агресії на дитячу поведінку. До цього дослідження науковець залучив близько 70 вихованців дитячого садочка при Стенфордському університеті (Stanford University). Це була малеча від трьох до шести років із середнім рівнем агресії. Під час експерименту дітей поділили на декілька груп: одним показували агресивну поведінку дорослих, іншим – неагресивну. Також була контрольна група, якій не демонстрували жодних моделей поведінки. 09/10 │ 2015 │ #05(09)

Усю експериментальну агресію взяла на себе півтораметрова надувна лялька Бобо, яку бив дорослий учасник дослідження (перед дівчатками роль «моделі-агресора» виконувала жінка, перед хлопчиками – чоловік). Упродовж десяти хвилин діти з так званої «агресивної групи» спостерігали, як Бобо жбурляли, штовхали, били кулаками й молотком. Дії супроводжувалися агресивними вигуками: «Я вдарю його у ніс!», «Звалю з ніг!», «Бум!». Таку сцену демонстрували кожній дитині окремо, щоб унеможливити вплив реакції інших малюків. Друга група спостерігала ласкаве й обережне ставлення до ляльки Бобо.


Про ляльку Бобо та агресію на екрані

Експеримент 37

Альберт Бандура (Albert Bandura; нар. 4 грудня 1925 р.) – канадський та американський психолог, автор теорії соціально-когнітивного навчання (social learning theory). Народився у сім’ї польських та українських емігрантів. У своєму вченні Бандура відійшов від біхевіоризму та заперечив, що поведінка формується тільки покаранням й заохоченням – «батогом і пряником». Натомість Бандура вважав, що людина навчається через наслідування й інструктаж. Тобто на поведінку можна впливати через моделювання: учень спостерігає й імітує, наслідує поведінку вчителя. Результат моделювання агресії Альберт Бандура продемонстрував у відомому експерименті з лялькою Бобо (Bobo doll experiment). У 1974 р. вчений став 82-м президентом Американської психологічної асоціації (American Psychological Association, APA).

Після цього юних учасників провели через кімнату з яскравими та красивими іграшками, але бавитися ними малечі не дозволили. Натомість розчарованих дітей завели в основну кімнату з лялькою Бобо. Крім неї, там знаходилися й інші іграшки, а також «предмети агресії»: дерев’яний молоток, іграшкова зброя. Тут дітям уже не забороняли торкатися до будь-чого. Розпочався найцікавіший етап експерименту… Протягом двадцяти хвилин науковці за дзеркальним склом спостерігали за поведінкою малечі. Альберт Бандура, який був переконаний у ефекті моделювання, не здивувався: діти cкопіювали дії дорослих! Юні учасники, яким демонстрували агресію, били Бобо кулаками й молотком, завзято знущалися над лялькою, брали в руки іграшкову зброю й приставляли їй до «голови»… Поведінка дітей була далеко не дитячою! А от малеча, що бачила неагресивне поводження з Бобо, вела себе спокійно, розважалася іграшками без насильства. Також науковці звернули увагу на цікавий момент: хлопчики, які спостерігали за чоловічою неагресивною моделлю поведінки, були значно менш агресивні, ніж діти у контрольній групі, які не бачили жодної моделі поведінки. Тобто ми повинні не тільки викоренити агресію, а й показувати на власному прикладі, як себе варто поводити!

Такі результати експерименту підтвердили соціально-когнітивну теорію навчання Альберта Бандури. Науковець довів: діти наслідують та копіюють усе, що вони бачать. Так, експеримент Бандури став революційним у дитячій психології. В той час учені схилялися до теорії біхевіоризму й не надавали значення моделюванню. Психологи дивувалися: невже діти можуть перейняти поведінку тільки через спостереження й імітацію? Досі вони надавали перевагу теорії «батога й пряника», тобто покарання й заохочення дитини. Альберт Бандура ж змістив акценти в іншу сторону й продемонстрував, що соціальні ролі й поведінку малечі можна формувати через моделювання.

вересень /жовтень


Юлія Короцінська

40 Діти

МАМА, ТАТО Й Я – ЩАСЛИВА СІМ’Я Навіщо дитині сім’я?

Сім’я для дитини – це місце народження й основне середовище проживання. Там близькі люди, які розуміють і приймають її такою, як вона є – здоровою або хворою, доброю або не дуже, поступливою або колючою і грубою... Вона там своя. Шнейдер Л.Б. виділяє у сім’ї наступне: 1. Сім’я як основа почуття безпеки Відносини прихильності важливі не тільки для майбутнього розвитку взаємин, вони сприяють зниженню почуття тривоги, що виникає у дитини в нових або в стресогенних ситуаціях. Так, сім’я забезпечує базове почуття безпеки, гарантуючи безпеку дитини при взаємодії із зовнішнім світом, засвоєнні нових способів його дослідження та реагування. Крім того, близькі є для дитини джерелом розради у хвилини відчаю і хвилювань. 2. Моделі батьківської поведінки Діти зазвичай прагнуть копіювати поведінку інших 09/10 │ 2015 │ #05(09)

людей і найбільш часто тих, з якими вони знаходяться у найближчому контакті. Частково це свідома спроба поводити себе так само, як поводяться інші, частково це неусвідомлена імітація, яка є одним із аспектів ідентифікації з іншим. Діти вчаться у батьків певним способам поведінки, не тільки засвоюючи правила, а й завдяки спостереженню існуючих у взаємостосунках батьків моделей (прикладу). 3. Сім’я і набуття життєвого досвіду Вплив батьків особливо великий тому, що вони є для дитини джерелом необхідного життєвого досвіду. Обсяг дитячих знань та вмінь багато в чому залежить від того, наскільки батьки забезпечують дитині дозвілля, надають можливість відвідувати різні заходи, грають із малечею, відпочивають на природі. Крім того, з дітьми важливо багато розмовляти. Малюки, життєвий досвід яких включав широкий набір різних ситуацій і які вміють вирішувати про-


Роман Кушнір

46 Діти

15

порад для батьків, які хочуть багато встигати, при цьому насолоджуючись часом, проведеним із дітьми

1. Живіть у одному ритмі (місці, часі) з дитиною! і ви. Всюди можна знайти собі роботу. Робіть щось у Не намагайтеся надто підлаштувати її під свої бажання. Йдіть за малюком: куди він – туди з бажаннями свого чада, а, з іншого боку, ви боротися надміру я доведетьс не ніколи тій кімнаті, де є дитина, і залучайте її до процесу. Тоді вам и, не менш успішно можна вести приладам ми встигатимете виконувати всю хатню роботу вдома, якщо правильно користуватися переносни Якщо це робити легко і весело, посуд. помити кухні на а капу, заправити – іншій в одяг, бізнес. У одній кімнаті при малюкові можна поскладати то і дитина буде задоволена, і необхідна робота виконана.

2. Реагуйте на слабо інтенсивні сигнали або ще краще випереджайте їх! Набагато краще не довести дитину до істерики, аніж потім заспокоювати її. Тому реагуйте на малюка з першого разу. Як тільки дитина почала надто активно крутитись у полі вашого зору, це ознака того, що, не звернувши увагу на неї, ви одержите наступний рівень – кликання, яке кожного разу інтенсивнішатиме, далі буде наближення до заборонених предметів, їх торкання і насамкінець отримаєте непередбачену кульову блискавку, яку схопити і стримати стане нереально. Дійте на випередження – гасіть хвилю, поки вона тільки зароджується. 3. Співпереживайте! Все нове, що відбуватиметься з дитиною, викликає у неї сльози, і це нормально. Таке стосується не тільки блискавки чи збирання іграшки незнайомим хуліганом, але і неочевидних для батьків речей (каша не з тої тарілочки, чи відсутніст ь улюбленого цукерка у торбинці бабусі, чи, наприклад, гойдалки у парку). Звісно, чим старша дитина, тим більше плач маскуватиметься під вередування, заміщену активність чи банальне невдоволення, але будьте певні: у середині душі дитина плаче. Будь-яка поламана лялька чи машинка, так само як забруднена футболка чи задовга ложечка, – велике горе, варте того, щоб внутрішньо чи зовнішньо поплакати. Змиріться і співпереживайте! Це вивільнить від негативу і закладе чималий підмурівок у формування ваших взаємин.

4. Йдіть спати разом зі своєю дитиною, а прокидайтеся швидше. Дітям потрібно більше часу на сон, аніж дорослим. Окрім того, сон о 22-23:00 направду відновлює краще. Це потрібно використати. Маючи ранковий час, ви зможете годину, а інколи і дві займатися собою чи стратегічними діловими справами, не забираючи їх із спільного часу формування взаємин. потребуватиме. 5. Приділяйте дитині свою увагу трохи швидше, аніж вона її чи настирно вимагатиме. Уявіть собі попопросить вона аніж швидше, їх давайте то години, упродовж контактів Якщо дитині потрібно 180 я, це набагато краща стратегія, аніж потім Погодьтес збіжить. воно аніж рівняння: ваше завдання – виключити пальник під молоком швидше, ся таки мити плитку (боротися з подобаєть більше кому багато дітей, своїх на увагу звертають батьки як того, з судячи відмивати плитку. Хоча, наслідками власної неуважності).

6. Не обманюйте: зробіть, як сказали! Якщо пообіцяли піти на гойдалки, не шукайте відмовок – підіть; якщо сказали, що купите цукерку, – купіть; якщо згадали про намір сьогодні приготувати тортик, – робіть! Кожна невиконана обіцянка – це додатковий подразник для дитини, який вона потім обов’язково вам пригадає, не через злорадство, а через відчуття несправедливості. Тож якщо ви звикли бути чесними зі своєю дитиною, то вона з легкістю дослухається до вашого прохання почекати і спокійно бавитиметься, коли пообіцяєте прийти відразу після дописування важливого листа. 7. Дивіться в очі, коли говорите з дитиною! Всі слова, які говорите не в очі, – це переведення повітря на марне. Дитина потребує, аби на неї якісно звертали увагу (аби про неї думали, а не просто щось казали), тож коли ви уникатимете контакту (а погляд – це фізичний контакт!), малюк напрошуватиметься на нього дедалі активніше, аж доки не почне нестерпно поводитися.

7. Дивіться в очі, коли говорите з дитиною! Всі слова, які говорите не в очі, – це переведення повітря на марне. Дитина потребує, аби на неї якісно звертали увагу (аби про неї думали, а не просто щось казали), тож коли ви уникатимете контакту (а погляд – це фізичний контакт!), малюк напрошуватиметься на нього дедалі активніше, аж доки не почне нестерпно поводитися. 09/10 │ 2015 │ #05(09)


Тетяна Федчук

48 Психодіагностика

Наш почерк – це як своєрідне ДНК, адже немає двох однакових серед усіх існуючих. Кожна людина має певні особливості у своєму почерку: букви загострені чи округлені, однакового розміру або ж різного, нахилені вправо чи вліво. Всі ці відмінності вивчає графологія та розповідає, на які особливості характеру вони вказують.

Графологія –

ключ до підсвідомості?!

Вперше слово «графологія» було використано в 1871 році у творах французького абата Іполита Мішона, якого називають «батьком графології». У 1879 р. абат почав видавати журнал «Графологія», а потім організував першу графологічну общину, яка до цього часу носить його ім’я. Однак перший відомий в історії трактат із дослідження почерку належить перу італійця Камілло Бальді, який жив у Болоньї та видав у 1622 р. працю «Про те, як за листом можна дізнатися характер та особливості того, хто пише». Епіграфом до свого твору Бальді взяв прислів’я «по пазурах дізнаються лева». На жаль, книга Бальді не отримала широкого розповсюдження. Пояснення тому просте: у ті часи мало хто міг вільно писати. І тільки на межі дев’ятнадцятого і двадцятого століть графологія стає модним явищем світських салонів: таємничість графологічного укладення здавалася такою ж, як і магізм, котрий намагалися пізнати в усі часи. Проте ідея про зв’язок почерку з душевними якостями людини сягає ще античності. Так, саме Арістотель стверджував, що почерк відображає характер його власника. В епоху Відродження, коли писемність стала надбанням досить широких верств суспільства, графологія перетворилася на предмет серйозного обговорення, свідченням чому служить, наприклад, трактат італійця Бальді про те, як за листом можна дізнатися характер та особливості пишучого. 09/10 │ 2015 │ #05(09)

До теми визначення характеру за почерком зверталися Лейбніц, Гете, Лафатер. Дослідження абата Мішона, розпочаті в середині XIX століття, дали поштовх появі декількох напрямків у графології. І все ж необхідно визнати, що припущення про можливість діагностики за почерком складних за походженням і структурою властивостей особистості не отримало до теперішнього часу переконливого наукового підтвердження, як не привели до успіху спроби знайти прямі однозначні зв’язки між графічними ознаками письма з нібито відповідними їм рисами характеру, особливостями біографії і т.д. Однак навіть поверхневий аналіз даних, накопичених дослідниками почерку, дозволяє зробити висновок про надзвичайно широкі перспективи роботи психологів у даній галузі, що значною мірою диктується необхідністю розробки та вдосконалення тих методів діагностики психологічних особливостей людини, які не потребують значних витрат і складного інструментарію. Варто зауважити: показники більшості ознак почерку значно варіюють за величиною у загальному обсязі рукописного тексту, тому при розгляді ознак оцінювалися їх переважаючі, а не абсолютні значення. Крім того, виявлені на проміжних етапах дослідження кореляційні зв’язки між окремими ознаками свідчать про існування узгодженої та стрункої системи таких ознак, що відрізняється відносною стійкістю для кожного пишучого. Чи


Графологія – ключ до підсвідомості?! І п о л ит М і ш о н – французький філософ-ідеаліст, народився 8 січня 1907 року в Жонзаку, а помер 27 жовтня 1968 року в Парижі. Професор філософії Сорбонни (1947-1955), директор Вищої нормативної школи (19551963), професор Коледж де Франс (з 1963). У цьому ж коледжі очолював кафедру історії філософської думки. Поділяв ідеї німецького неогегельянства. Іполит переклав на французьку мову «Феноменологію духу» Г. Гегеля (1939), що стало першим перекладом Гегеля на французьку. В 1947 році захистив дисертацію «Генезис і структура «Феноменології духу». Також він є автором ряду робіт про гегелівську філософію. Автор статей про ранні твори Карла Маркса, в яких висловлював думку про те, що марксистське економічне вчення базується не на аналізі фактів, а на висхідних до Гегеля філософських посиланнях та етичних вимогах. Брав участь у семінарах Жака Лакана. доцільне продовження дослідницької роботи у даному напрямку? Існує думка, що індивідуальні риси особистості людини не можуть не відобразитися на її почерку, але записані ці риси такими кодами, яких сучасна наука поки ще не здатна розшифрувати і прочитати. Ймовірно, одним із потенційних шляхів вирішення проблеми психологічної діагностики за результатами аналізу почерку може стати використання методології системного підходу в сукупності з набором, які пройшли всебічну перевірку психодіагностичних методик. Найавторитетнішою енциклопедією є «Британська» (1978), і у ній так написано про графологію: «Графологія вивчає відображення особистості в почерку. Спирається на багату статистику, яка встановлює зв’язок між особливостями почерку і рисами характеру. Цей зв’язок обумовлений тим, що моторні рухи руки утворюють почерк, управляються мозком і несуть на собі відбиток психічних процесів, що протікають у ньому». В даний час методика інтерпретації почерку отримала достатнє поширення за кордоном. Дослідження показали, що аналіз почерку дозволяє частково характеризувати деякі психологічні особливості особистості. Зокрема, це дозволило Верховному суду США в 1978 році визнати законним використання графології при прийомі на роботу. Таким чином, розпізнавання почерку, яке раніше називалося графологією, очищене від містичного

Психодіагностика 49

нальоту старовини, успішно використовується у сучасній психологічній діагностиці й дозволяє визначати деякі особливості поведінки, характеру, нахилів особистості. Таке обстеження має значні переваги перед іншими методиками: воно не вимагає особливих умов проведення і доступно абсолютно для кожного, хто вміє писати. Розвиток психіатрії та психології напередодні психоаналізу тільки підкинув дров у багаття графології – вона стає одним із методів у цих науках і в той же час продовжує розвиватися самостійно. Широке застосування з розпізнавання почерку відбувається у космічній медицині. Аналіз записів, зроблених космонавтами в умовах орбітальних космічних польотів, використовується фахівцями для оцінки функціонального стану центральної нервової системи космонавтів, їх адаптаційних здібностей у цілому. В криміналістиці розпізнавання почерку застосовується не тільки для ідентифікації особи (почерк кожної людини індивідуальний, як індивідуальне його несвідоме), але й для оцінки стану пишучого: нервове напруження, психічний розлад, травма, алкогольне сп’яніння. Книга відомого російського графолога Зуєва-Інсарова «Почерк і особистість» неодноразово перевидавалася вже у 20-ті роки минулого століття в Росії. Сам же графолог, на жаль, радянської графологічної школи так і не створив. Після 1935-го він, що називається, канув у лету ... Остання згадка про нього в книзі А. Рибакова «Діти Арбата»: старий жебрак, який заробляє на життя своїм мистецтвом під стінами ресторану «Метрополь». У 1936-му в Радянському Союзі почався тотальний розгром усіх психодіагностичних і педагогічних інноваційних лабораторій. Як підсумок міцно закріпилася з часів «лисенківщини» думка, що графологія – це «лженаукова теорія про можливість на основі вивчення почерку судити про психічні особливості людини і навіть про її зовнішність» (Енциклопедичний словник, 1953). Можливо, саме тому графологія так і не вийшла з підпілля, ставши ремеслом одинаків. На Заході графології пощастило більше: вона приносить наукову та практичну користь людям. Крім Франції, графологія отримала розвиток у багатьох країнах і особливо в Німеччині, Голландії, Ізраїлі та США. У Голландії є дві професорські кафедри (в університетах Лейдена і Утрехта) і дві графологічні общини (в Амстердамі й Гаазі). У США створено Інститут почерку (Нью-Йорк), а також Американське графологічне суспільство. Свого часу в газеті «За кордоном» були надруковані витяги з графологічвересень /жовтень


54 Психодіагностика

Юрій Вінтюк

УЗАЛЕЖНЕННЯ ВІД КОМП’ЮТЕРА:

ДІАГНОЗ ЧИ ЖИТТЄВА ТРАГЕДІЯ? Виховання не йде лише в одному випадку: якщо турботу про власне благо намагаються видати за турботу про благо дитини. Ш. Амонашвілі.

Узалежнення стали буденним явищем нашої повсякденності: нікотинове узалежнення, пияцтво, наркоманія, токсикоманія, узалежнення від ліків, речей, способу життя... Проте, якщо вести мову про підростаюче покоління, на першому місці – узалежнення від комп’ютера, причому дана тенденція стрімко поширюється в усьому світі. І якщо багато пересічних громадян не вважають узалежнення підлітків від комп’ютера соціальним лихом, із яким потрібно боротися, то це цілком даремно; вони просто не обізнані з його проявами і наслідками. Натомість педагоги, яких дана проблема торкнулася в першу чергу, вже давно б’ють на сполох. Проте, на жаль, їх досі не чують. Що ж за нове лихо несуть нам сучасні блага цивілізації? 1. Сутність проблеми Чимало людей переконані в наступному: якщо підлітку чи навіть дорослому доводиться часто працювати на комп’ютері, це неминуче призведе до формування узалежнення. А раз так, то в епоху тотальної комп’ютеризації від подібного лиха просто нікуди подітися; і якщо діти змушені ще у школі освоювати комп’ютери, вони неминуче стануть узалежненими від них. Передусім уточнимо: залежність (dependence) і узалежнення (addiction) – не синоніми. Узалежнення – неспроможність когось перестати приймати щось шкідливе або робити щось шкідливе. Залежність 09/10 │ 2015 │ #05(09)

передбачає наявність позитивних наслідків від наявного зв’язку, а узалежнення дає негативні наслідки, тобто шкодить як самій людині, так і оточуючим. Залежність і узалежнення від комп’ютера – теж різні речі, адже можна використовувати його як на користь, так і на шкоду. Людина, що працює на комп’ютері в силу необхідності, може забезпечувати користь для себе і для оточуючих; крім того, дбаючи за власне здоров’я, вона здатна мінімізувати шкідливий вплив комп’ютера на свій організм. Тому навіть якщо хтось змушений день у день, роками працювати на комп’ютері, зазвичай це не призводить до формування узалежнення. Те ж саме стосується дітей: якщо


58 Зоопсихологія

Тетяна Федчук

НЕБЕЗПЕЧНА ПОКАЗОВІСТЬ Кожна жива істота намагається виділитися з-поміж інших, показуючи свою особливість і силу. Та не завжди ця показовість корисна, а у більшості випадків завдає шкоду як тваринам, так і людям. Дане явище називають «Ефект Захаві», і про нього дізнаємось у нашій публікації. Самки більшості видів тварин вибирають собі партнера, керуючись незвичайними ознаками, такими як: гучність співу, розмір хвоста, кольорове забарвлення. Всі ці ознаки, вважають, вказують на силу генів самця, але вони також завдають шкоду власникам таких видимих ознак. Дану проблему досліджував Амоц Захаві, що у 1975 році сформулював концепцію гандикапу (handicap), згідно з якою інформація про якість генома самця може нести лише шкідливі для виживання ознаки. Так, розмір хвоста павича є мірою якості його генома, оскільки з довгим хвостом складно відлітати від хижаків і тільки дуже високопристосований самець (із хорошими генами) з великим хвостом доживе до моменту розмноження. Аналогічно яскраве забарвлення оперення і гучні пісні самців птахів роблять їх більш помітними для хижаків. У результаті статевого відбору з’являються неадаптивні ознаки, які виконують функцію рекламування генів, тобто самець пройшов тест статевого відбору, вижив, незважаючи на довгий хвіст, який завжди з ним, отже з таким самцем варто народжувати дітей, які також будуть сильними. Якби хороші самці не витрачалися на таку рекламу, вони ще ефективніше відлітали би від хижаків, менше би втомлювалися при пошуку їжі і у них було би вище виживання. Але вони насилу знайшли би застосування своїм хорошим генам, адже без реклами самки не розуміють, із ким треба розмножуватися. Свої гени ці самці передадуть довгохвостим дітям, які теж будуть платити за рекламу зниженою кількістю виживання. Також перевагою довго09/10 │ 2015 │ #05(09)


Оксана Мокрiєнко

62 Психологія бізнесу

СІМ’Я ЧИ КАР’ЄРА – ЩО ОБРАТИ? або ЯК ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ ПРОЕКТУЮТЬСЯ НА СІМЕЙНІ ВІДНОСИНИ 09/10 │ 2015 │ #05(09)

Щасливі ті жінки, перед якими не постає такий вибір: сім’я чи кар’єра. Наприклад, чи знає хтось правильну відповідь на те, чи варто жінці заради злагоди в сiм’ї вiдмовлятися вiд кар’єри? А що робити, коли кар’єра взагалi не дозволяє створити родини? А що коли робота чи бізнес стають причиною розлучення? На жаль, ці питання останнім часом стосуються не лише жінок, чоловіків також. Як у такій ситуації дiйти компромiсу? Чи можна наздогнати цих «двох зайців» – роботу та сім’ю – і посадити їх у клітку? Поміркуємо? Не так давно, у березні 2013 року Інститут Горшеніна провів всеукраїнське соціологічне дослідження на тему «Сучасна молодь України». За його результатами, хоча 65,3% молоді і поставило на перше місце сім’ю, а не кар’єру, серед тих, хто зробив успiшну кар’єру, неодружених було вдвічі більше. Жiнок же


Запитання номера 67

У чому сенс життя? Хіба життя не розпочинається там, де людина знаходить свій власний сенс? Хіба може бути щасливим той, хто шукає? Чи не тому він постійно ходить нещасним, бо не має того, чого знайти не може? Хіба щаслива людина шукає сенс життя? Можливо, вона просто щомиті живе з ним, навіть не задумуючись про це? Якщо для Вас це виглядає парадоксально і заплутано, то можливо, варто пам’ятати, що ніхто не може нас заплутати краще, аніж ми самі себе можемо заплутати?

вересень /жовтень


Віталій Проценко

68 Соціум

МОРАЛЬНА ЕКСКЛЮЗІЯ.

Що таке мораль і чому інколи вона допускає неприпустиме Уявімо на мить, що ми живемо у світі, де вбивати – це погано й аморально, а кожен, хто скоїть вбивство, автоматично і безповоротно виключається з тих, хто має право відносити себе до загальноприйнятих моральних цінностей. На перший погляд здається, що так воно і є. На другий, – що світ складний, тому існують винятки. Але врешті-решт виявляється: писані й неписані моральні правила порушуються постійно і повсюдно, а ті, хто через них переступив, далеко не завжди отримують клеймо аморальних особистостей, які повинні піддаватися тотальному остракізму і бути ізольованими від суспільства. Часом порушення найстрогіших табу і злочини проти людини не викликають бурхливої негативної реакції навколишніх, а інколи за вбивство шанують і винагороджують. Що таке мораль? Чому інколи, здавалося б, найстрашніші злочини ігноруються мораллю, в той час, як чи не кожен із нас ідентифікує себе з тими чи іншими моральними цінностями і складно уявити, щоб людина стверджувала зворотне. Причина – моральна ексклюзія. 09/10 │ 2015 │ #05(09)


Моральна ексклюзія Що таке мораль Вивчення моралі відноситься швидше до компетенції етики (філософії моралі), проте деякі сторони цього феномену – важливі пазли соціальної психології у дослідженні колективної поведінки та психології конфліктів. Мораль визначається як прийняті в суспільстві уявлення про правильне і неправильне, хороше і погане, добро і зло, а також набір норм поведінки, що випливають із цих уявлень. Такий термін визначає моральні принципи і традиції певних груп та окремих людей. А загальносуспільною мораллю називають те, що нормальним і допустимим вважає більшість. На індивідуальному рівні мораль виступає контролером наших вчинків і супроводжує кожну дію у соціальному просторі. В голові кожної людини мораль працює у вигляді набору запитань: «Що зі мною зроблять?», «Що про мене подумають?», «Що я про себе подумаю?» – і відповідей на ці запитання, які лежать у площині соціальних емоцій та життєвого досвіду: «Мене похвалять/покарають», «Про мене добре/погано подумають», «Який же я молодець/дурень». Коли ми робимо щось хороше, отримуємо схвальну реакцію оточення, відмічаємо, які ми класні, й отримуємо позитивні емоції – необхідний харч для самооцінки та хороший предмет для самоідентифікації. Зробимо щось прикре – почуємо докори зі сторони, самі від себе будемо не в захваті, а в результаті – негативні переживання, докори сумління. Кількасот повторень таких комбінацій – і ми чудово засвоюємо, як потрібно себе вести, що робити для отримання позитивних емоцій, а як робити не варто, щоб не наткнутися на шквал негативу і невдоволення навколишніх, не похитнути власну самооцінку, а потім ще й ненавидіти себе за це. Такий механізм соціального батога і пряника в цілому чудово працює для забезпечення вигідної цілому суспільству поведінки окремих людей. Писані чи неписані норми добре виконуються, якщо вони приймаються більшістю членів суспільства/групи хоча б на рівні переконань – коли більшість має схожі уявлення про те, яким потрібно бути і як у цьому суспільстві чи групі себе вести правильно. Але стається й по-іншому. Деколи ми вчиняємо несправедливо відносно когось з точки зору моральних переконань, із якими ми себе ідентифікуємо, але не почуваємося після цього погано і не вважаємо, що повелися неправильно. Буває ще гірше, коли панує дискримінація певних осіб чи груп, скоюються зло-

Соціум 69 чини проти людини, а суспільна мораль мовчить. І причина – моральна ексклюзія. Мораль «наша», мораль «ваша» На відміну від широкого філософського розуміння моралі, в груповій психології воно дещо приземлюється – набуває меж, поділяється на види і перестає бути таким всеохопним. Бо межі моралі встановлюються її носіями – окремими індивідами і групами людей, за якими вони закріплюються і для яких встановлюються. Одна мораль відрізняється від іншої моралі залежно від того, правила і норми якої групи вона виражає: загальносуспільна мораль, релігійна мораль. Норми і традиції, прийняті в сімейному колі, закріплюються як моральні цінності окремої сім’ї. На мікрорівні моральні норми схожих за структурою груп людей подібні принципово і відрізняються в деталях. Наприклад, моральні норми кількох сімей можуть відрізнятися деталями, проте будуть об’єднуватися пунктами норм, які є більш обов’язковими для наслідування. І чим важливішим є те або інше правило для життя людей, тим більша ймовірність, що воно працює на різних рівнях: як у межах окремих груп людей, так і в межах цілого суспільства. Питання, хто повинен забезпечувати сім’ю чи Свіфтівське питання, з якої сторони розбивати яйце, можуть розцінюватися як дуже важливі в межах родини чи певної громади, та на рівні суспільства не мати жодного значення. Питання, чи будувати паркінг на території місцевого парку, може як бути актуальним для невеликих громад людей, чиї інтереси воно зачіпає, так і порушуватися на формальному рівні міста чи законодавства країни. Проте питання, чи дозволено вбивати людей, зберігає свою принциповість на всіх рівнях: сім’ї, громад, суспільства, держави та світу в цілому. В сімейному колі нас виховують, що вбивати неприпустимо. Те ж саме повторює мораль місцевих громад. Релігії зводять вбивство до страшного гріха, встановлюючи табу. Держави вписують норми у кодекси і контролюють силою. Навіть наддержавні правові організації роблять свій вклад у захист основного права людини – права на життя. Людська поведінка та її норми дуже різноманітні, і ми не дуже побиваємося, якщо наш сусід робить щось не так, як ми. Не будучи фанатиками, ми не переймаємося існуванням інших традицій, норм і вересень /жовтень


Перший український театр для дітей та юнацтва (м. Львів, вул. Гнатюка 11)

19 вересня о 19:00

запрошуємо вас відвідати третю моновиставу Романа Кушніра

«Пісочниця» Як події, що відбувалися з нами у пісочниці, повторюються з нами у дорослому житті через 20-30 років? А що, коли все, що з нами відбувається зараз, ми уже колись проживали? Як батькам вміло провести свою дитину крізь жорна такої звичайнісінької на перший погляд пісочниці?

Вистава не залишить байдужою жодну людину, що вже має чи очікує на дітей, а також усіх, хто колись сам був дитиною.

Деталі і замовлення квитків за телефоном +38 067 849 62 65

Також замовляйте професійно оброблені попередні моновистави Романа Кушніра

«Найкращий роботодавець»

«Кіт і Всесвіт» (на DVD диску) (70 грн.)

(на DVD диску) (90 грн.)

А що, якщо Всесвіт поводитиметься з Вами так само,  як Ви поводитесь із своїм котом? А що, якщо всі події і слова, сказані нам у нашому житті , не випадкові, а є саме такими,  як ми їх говорили іншим близьким людям, дітям чи тваринам?

Душа наймається на роботу. Відповідно до своїх фахових вмінь отримує доволі складне завдання, але з перспективою подальшого кар’єрного зростання. Ціле життя за одну годину і ось нарешті знову вдома. Чи задоволений роботодавець виконаною роботою? Чи ви самі відчули, що були на своєму місці?

Вистава спрямована на те, щоб відвідувачі краще пізнали себе і зрозуміли, як їхні щоденні слова і дрібні вчинки впливають на майбутнє.

Вистава допоможе кожному краще зрозуміти свою роль та призначення у житті, а також запропонує цілком новий погляд на людей навколо, з якими ми щодня маємо справу.

http://goo.gl/dvpqab або на сайті www.spe.org.ua

Замовляйте диски за прямим посиланням


радить 78

Можливо, Ви ще не читали: Довгий шлях до свободи. Нельсон Мандела. Наш формат, 2014 р. – 560 с. Рік тому один із ініціаторів видання шукав в англійському оригіналі потрібну цитату, знайшов і так захопився, що прочитав усю книжку, яка виявилась справжнім одкровенням. І зміст автобіографії одної з найвизначніших постатей ХХ століття, і простий стиль викладу, яким розповідають вистраждану правду, – вразили настільки, що вирішили перекласти і видати мемуари південноафриканського лідера українською. Ця книга, за відгуками літературних критиків, є інструкцією, яку слід прочитати кожній живій душі; серйозною розповіддю про життєвий шлях і справу життя, чудовим розкриттям внутрішнього світу чоловіка, який у своїй країні став поєднанням Вашингтона, Лінкольна й Ганді в одній особі. До пантеону найвизначніших постатей сучасної історії Мандела увійшов завдяки відданій боротьбі за свободу свого народу. Саме їй великий політик присвятив довге повне випробувань життя, вершиною якого стали президентство в демократичній, вільній від апартеїду Південно Африканській Республіці та Нобелівська премія миру 1993 року, яку отримав разом з останнім білим президентом ПАР Фредериком де Клерком «за роботу з мирного повалення режиму апартеїду та закладання підвалин нової демократичної Південної Африки». 7 звичок надзвичайно ефективних людей, Стівен Р. Кові. Клуб Сімейного Дозвілля, 2012 р. – 384 с. Ця книга – світовий супербестселер, що змінив долі мільйонів людей. Білл Клінтон – один із них – радить мати її кожному, хто прагне досягти успіху! Вона допоможе вам чітко сформулювати для себе життєві пріоритети й цілі, максимально реалізувати закладений у вас потенціал, стати кращим у професійній діяльності та вибудувати гармонічні взаємини з оточенням. Початки навчання, Джидду Крішнамурті. Аверс Львів, 2008 р. – 2012 с. Серія перекладів духовно-езотеричної спадщини людства «Логос Традиції» вперше знайомить українського читача з книгами Джидду Крішнамурті (1895-1986), в яких розглядається проблема свободи. Що таке свобода? Чи є людина вільною? Чим свобода відрізняється від свавілля? Як відкрити для себе свободу, аби бути творчою, новою людиною? Відповіді на ці та інші запитання можна знайти у цій книзі. Книга призначена для вчителів, викладачів, філософів, батьків, усіх, кого цікавлять питання духовного розвитку, освіти та виховання. Моє життя та робота, Генрі Форд. Наш Формат, 2015 р. – 384 с. Про Генрі Форда ще за його життя складали легенди, та й досі певні факти його біографії не є остаточно підтвердженими чи спростованими. Проте, незаперечним залишається те, що сенсом його життя була робота. Понад усе Форд прагнув створити машину, яка працюватиме вічно. На шляху до втілення мрії він завдяки вірі у неможливе здійснив переворот у мисленні власного оточення й майбутніх поколінь, які теж змінили своє ставлення до грошей, успішного бізнесу й роботи. Форд вважав, що саме мислення є найважчою роботою, на яку здатна людина. Це, ймовірно, є причиною, чому ми маємо так мало мислителів. Форд невтомно шукав відповіді на складні питання людської історії, як-от: чому існує бідність; що робить гроші грошима і які можливі трюки в межах нинішньої фінансової системи, через які різні нації й народи потрапляють під контроль небагатьох людей; чого очікувати від майбутнього... Про це, а також про те, як виглядає і працює ідеальний продавець у компанії Форда, чи справді нам потрібні автомобілі і навіщо привчати дітей інвестувати в себе, – прочитаєте на сторінках цієї унікальної книги. Спілкуватися з дитиною. Як? Юлія Гіппенрейтер. Національний книжковий проект, Аст, Астель, 2010 р. – 244 с. Малюк, який отримує повноцінне харчування та гарний медичний догляд, але позбавлений повноцінного спілкування з дорослим, погано розвивається не лише психічно, а й фізично: він не росте, худне, втрачає інтерес до життя. «Проблемні», «важкі», «неслухняні» та «неможливі» діти, так само як діти «з комплексами», «затуркані» чи «нещасні» – завжди результат відносин у сім’ї, що неправильно склалися. Книга Юлії Борисівни Гіппенрейтер націлена на гармонізацію взаємовідносин у сім’ї, адже стиль спілкування батьків відображається на майбутньому їхньої дитини.

09/10 │ 2015 │ #05(09)


80 Притча номера

ПОВНА ЧАША

До одного Мудреця прийшов університетський професор: – Кажуть, ви дуже розумна людина, хотів би поспілкуватися з вами щодо деяких питань. – Гаразд, – сказав Майстер, запрошуючи гостя до себе в дім. Професор ставив запитання. Майстер відповідав. Але щоразу на другому-третьому реченні професор перебивав його зі словами: це не зовсім так, як ви кажете, наука вже давно довела, що…, насправді ми вже експериментально з’ясували, що …, таким-то вченим запропоновано концепцію … і т.д. Що б не казав Майстер, професор всі відповіді на свої запитання знав. – Гаразд, – зрештою сказав Майстер, – якщо я не можу нічого нового вам сказати, то дозвольте хоч запропонувати чаю. – Згода, – відповів задоволений професор. Майстер поставив перед своїм гостем чашку і почав лити в неї чай. Чаша вже наповнилась по вінця, але Майстер лив далі. Чаша наповнилась цілком, але він не зупинявся. – Що ти робиш? – здивовано запитав професор, коли вода почала перетікати на стіл і литися на підлогу. – Ти прийшов до мене запитати мої погляди, але ти наче ця повна чаша, в якій вже немає місця ні для чого нового, що туди не наллєш – то все виллється. Спорожни свою чашу, а тоді ми поспілкуємося. 09/10 │ 2015 │ #05(09)


82 Оптимістичні історії

Нема так зле, щоб Випадкове фото... Справжня білява секс-бомба не тільки не була білявою, а й не носила ім’я Мерилін Монро, хоча її рання кар’єра була тісно пов’язана з бомбами, як би дивно це не звучало. З дитинства Норма Джин Мортінсон блукала прийомними сім’ями, а коли вона підросла, то працювала на фабриці, яка випускає спорядження для армії, інспектуючи парашути і обприскуючи літаки антипреном. Саме на цьому заводі фотограф з військового журналу YANK, покликаного підтримати бойовий дух своїх солдатів за океаном за допомогою магії двозначності, сфотографував Монро для обкладинки. Фотограф натякнув їй на її приголомшливу сексуальність і бюст, здатний змінити весь світ, що підштовхнуло Монро піти на акторські курси, підстригти і пофарбувати волосся і стати легендою.

Дякуючи депресії... Джоан Роулінг написала першу книгу про Гаррі Поттера, будучи бідною матір’ю-одиначкою. Рятуючись від глибокої депресії, вона вигадала світ чарівників, який допомагав їй забути про власні переживання. Перші 18 видавництв відмовились друкувати книгу, але 19-те все-таки вирішило взнати думку дітей – ті були в захваті! Книгу надрукували. А Джоан заробила історією про Гаррі Поттера мільярд доларів.

Якби не війна... Дитинство художника Яцека Єрки припало на похмурі післявоєнні роки. Він жив у старому польському містечку Торунь в оточенні середньовічної архітектури, яка сильно постраждала під час Другої світової. Наполовину зруйновані будівлі, які наводили тугу на дорослих, розбурхували уяву дитини і здавались йому живими казковими створіннями. Це дуже вплинуло на творчість художника і в багатьох аспектах визначило тему його творів. В 1995 р. Яцек Єрка отримав престижну «Всесвітню премію фентезі» як кращий художник-ілюстратор. 09/10 │ 2015 │ #05(09)

9-ий номер журналу Експеримент  

Ось і вийшов 9-ий номер улюбленого психологічного журналу. Шукайте у кіосках і книжкових крамницях www.spe.org.ua

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you