НАУКА — ВИРОБНИЦТВУ
НОСІВСЬКА
СЕЛЕКЦІЙНО-ДОСЛІДНА СТАНЦІЯ (Коротка історична довідка) Носівська селекційна дослідна станція - одна із найстаріших науково-дослідних установ на території області. Вона стала широко відомою завдяки працям академіка К.К. Гедройця, доктора сільськогосподарських наук, професора, заслуженого діяча науки і техніки Молдови С.П. Кулжинського, професора, почесного академіка ВАСГНІЛ А.П. Редькіна, професорів Ф.Н. Германова, Ф.П. Саваренського, С.І. Лебедєва та інших видатних учених-дослідників, а згодом і селекціонерів В.С.Губернатора, В.Л.Лихацького, А.П. Брзежицького, Г.Т. Гордієнко, І.В. Колядка, І.Г. Набокова та ін. У червні цього року Носівська селекційно-дослідна станція відзначила 100 років свого існування. Як сільськогосподарська дослідна станція заснована в червні 1911 року з дослідним полем площею 75 гектарів. У складі науково-технічного персоналу в той час було лише четверо осіб, решта - сезонні робітники. Всю організаційну роботу по створенню станції вів агроном-дослідник, а пізніше заслужений діяч науки С.П. Кулжинський, який і став першим директором станції. На цій посаді він беззмінно працював до 1930 року. Земельна ділянка для дослідної станції була виділена подалі від населених пунктів, серед степу, поряд із залізницею Ніжин - Київ. Тут не було ніяких будівель і споруд. Після відповідного планування ділянки було проведено оранку та сівбу жита. В 1912 році закладені перші дослідні ділянки, розпочалося будівництво службових та житлових приміщень, а також приміщень для робочої худоби. Перші польові досліди з добривами, проведені на станції, показали, що вилуговані чорноземи слабо реагують на калійні добрива та малі норми гною і краще - на фосфорні і азотні. Високі ж норми внесення гною забезпечували значні прибавки врожаю. Поряд із всебічним вивченням добрив станція розробляла та пропагувала такі питання, як раннє приорювання толоки і заміна її конюшиновими, еспарцетовими і вико-вівсяними парами; строки, спосо-
би посіву і норми висіву сільгоспкультур культур по кращих попередниках, впровадження в практику селянських господарств кукурудзи, яка, за дослідними даними станції, перевершувала за врожайністю в той час культури вівса та ячменю у 2- 3 рази. Від часу свого заснування Носівська сільськогосподарська дослідна станція багато працювала в напрямку пошуку шляхів підвищення ефективності селянських господарств - надавала їм безплатні консультації, продавала насіння, племінний молодняк. Всебічно вивчивши генезис ґрунтів Придніпровської низини та ґрунтовий покрив Чернігівської області і встановивши причини, що обумовлюють їхні несприятливі агрономічні особливості, станція науково обґрунтувала і шляхи радикального поліпшення цих ґрунтів через збільшення в них органічної частини колоїдального комплексу покриву, а також біологічних особливостей вирощування культур в кожному агроґрунтовому районі області. Про цінність племінного поголів'я на станції можна судити з того, що його представники брали участь у Королівських виставках в Англії у 1922 році в м. Кембридж, а в 1925 році - в м. Чистерей. Одночасно з виконанням науково-дослідної роботи з агротехніки, агрохімії, агрогрунтознавства станція почала вести і селекційну роботу: з 1925 року - з конюшиною червоною, з 1928 року - з ніжинськими огірками, а з 1929 року - з цибулею та помідорами.
За період понад 70 років відділ селекції значно розширив кількість культур, по яких велась селекція: жито - 1937 р., ячмінь - 1938 р., овес - 1948 р., гречка, люпин, горох, ярий ріпак, пшениця озима та яра, кукурудза, столовий буряк, тритикале, редька олійна.
У 1956 році Носівська селекційно-дослідна станція увійшла до складу Чернігівської державної сільськогосподарської дослідної станції, яка була створена на базі Чернігівської станції тваринництва. У 1991 році Носівське відділення реорганізувалось у самостійну Носівську селекційно-дослідну станцію з підпорядкуванням її Інституту агроекології та біотехнології УААН. У 1999 році станцію підпорядкували Чернігівській державній сільськогосподарській дослідній станції як центру наукового забезпечення агропромислового виробництва Чернігівської області. №17, вересень
29